Серый

Начисление процентов после отзыва лицензии банка

Recommended Posts

Добрый день участники форума, если по начислению процентов на депозиты в банках, у которых отозвали лицензии и которые находятся в процессе ликвидации все понятно, то какова судебная практика обжалования начисления процентов на кредитные договора, если у банка отозвали банковскую лицензию?

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах
Только что, Серый сказал:

Добрый день участники форума, если по начислению процентов на депозиты в банках, у которых отозвали лицензии и которые находятся в процессе ликвидации все понятно, то какова судебная практика обжалования начисления процентов на кредитные договора, если у банка отозвали банковскую лицензию?

Практика есть, но пока она противоположная. Хотя основания есть для таких дел. Есть уже решения админсудов, но они отменены в связи с неправильной юрисдикцией.

  • Like 1

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах

предлагаю наполнить эту тему практикой, пусть даже противоположной... анализируя имеющуюся практику будем пробовать создавать свою.

  • Like 1

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Справа №761/16868/15-ц

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

11 січня 2017 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду міста Києва у складі:

головуючого: Невідомої Т.О.

суддів: Гаращенка Д.Р., Пікуль А.А.

секретар: Ільченко В.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2 на рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 21 жовтня 2016 року у справі за позовом Публічного акціонерного товариства "Енергобанк" до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про стягнення заборгованості,

№ апеляційного провадження: №22-ц/796/1176/2017Головуючий у суді першої інстанції: Чех Н.А.Доповідач у суді апеляційної інстанції: Невідома Т.О.

в с т а н о в и л а :

Рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 21 жовтня 2016 року задоволено позов Публічного акціонерного товариства "Енергобанк" (далі по тексту - ПАТ "Енергобанк") до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про стягнення заборгованості.

Стягнуто солідарно з ОСОБА_2, ОСОБА_3 на користь ПАТ "Енергобанк" заборгованість за кредитним договором №КФ-000416-2612 від 30 грудня 2013 року в сумі 4 166 073,00 грн.

Стягнуто солідарно з ОСОБА_2, ОСОБА_3 в дохід держави судовий збір у розмірі 3 654,00 грн.

Не погодившись із таким рішенням суду ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2 подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи та неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просила рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволені позову в повному обсязі. Зазначає, що з початком процедури ліквідації ПАТ "Енергобанк", тобто з 11 червня 2015 року та відкликанням банківської ліцензії ПАТ "Енергобанк" не мало права нараховувати проценти за користування кредитом, пеню та інші платежі, передбачені кредитним договором. Звертає увагу на те, що ПАТ "Енергобанк" всупереч положенням ст. 253 ЦК України почав нараховувати проценти з дня підписання кредитного договору, а не з наступного дня. Також зазначає, що розмір пені значно перевищує розмір збитків, завданих банку та є неспіврозмірним до суми основного боргу. Вважає, що розрахунок заборгованості є необґрунтованим та не відповідає вимогам чинного законодавства та умовам кредитного договору. Крім того, ПАТ "Енергобанк" не надало позичальнику повної та доступної інформації про сукупну вартість кредиту, що вводить останнього в оману, та в розумінні положень Закону України "Про захист прав споживачів" розцінюється як нечесна підприємницька діяльність.

В суді апеляційної інстанції ОСОБА_6 в інтересах ОСОБА_2 апеляційну скаргу підтримав та просив її задовольнити з наведених в ній підстав.

КохановськийВ.С. в інтересах ПАТ "Енергобанк" проти задоволенні апеляційної скарги заперечував, вважав, що спір вирішений судом правильно.

В судове засідання особисто ОСОБА_2, ОСОБА_3 не з'явилися, про час та місце апеляційного розгляду справи повідомлені належним чином, ОСОБА_2 забезпечив явку в судове засідання свого уповноваженого представника, а тому, колегія суддів відповідно до вимог ч. 2 ст. 305 ЦПК України вважала за можливе слухати справу за їх відсутності.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення осіб, які з'явилися в суд апеляційної інстанції, з'ясувавши обставини справи та оговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, 30 грудня 2013 року між ПАТ "Енергобанк" та ОСОБА_2 було укладено кредитний договір № КФ-000416-2612, відповідно до умов якого останньому було надано кредит в розмірі 2 000 000,00 грн. зі сплатою процентів за користування кредитом у розмірі 23% річних та кінцевим терміном повернення кредиту до 31 березня 2014 року (а.с.31-35).

Відповідно до п. 2.1. кредитного договору позичальник здійснює повернення кредиту згідно з графіком, наведеним у додатку №1, що є невід'ємною частиною цього договору.

Згідно графіку погашення кредиту, погашення кредиту мало здійснюватися 30 січня 2014 року, 28 лютого 2014 року та 31березня 2014 року (а.с.36).

Відповідно до п. 7.1. кредитного договору за порушення строків погашення заборгованості за кредитом та/або строків сплати процентів за користування кредитом та/або комісії, та/або інших платежів на користь банку, банк має право нараховувати позичальнику неустойку за кожний день прострочення в розмірі подвійної процентної ставки, що визначена в п. 1.1. цього договору, від суми простроченої заборгованості. Неустойка нараховується із розрахунку фактичної кількості днів у місяці та році.

Згідно з п. 7.3. кредитного договору банк має право нараховувати позичальнику неустойку у розмірі 0,5% процентів від суми фактичного залишку заборгованості за кредитом у разі невиконання чи неналежного виконання позичальником п.п. 4.2.2, 4.2.3, 4.2.4. цього договору за кожен факт порушення.

Відповідно до п. 7.4. кредитного договору банк має право підвищити відсоткову ставку зазначену в п. 1.1. на 5% у разі невиконання чи неналежного виконання позичальником п. 4.2.5. Відсоткова ставка повертається до розміру зазначеному у п. 1.1. після оформлення додаткового забезпечення згідно з п. 4.2.5.

З метою забезпечення виконання зобов'язань ОСОБА_2 23 січня 2014 року між ПАТ "Енергобанк" та ОСОБА_3 було укладено договір поруки, за умовами якого ОСОБА_3 зобов'язався перед кредитором відповідати по зобов'язаннях ОСОБА_2, що випливають з кредитного договору № КФ-000416-2612 від 30 грудня 2013 року зі всіма змінами та доповненнями до нього (а.с.38-40).

31 серпня 2015 року ПАТ "Енергобанк" порушило перед судом питання про стягнення з ОСОБА_2, ОСОБА_3 заборгованості за кредитним договором, яка за наданими позивачем розрахунками станом на 21 серпня 2015 року становить 4 166 073,06 грн. з яких: 1 999 999,64 грн. - прострочена заборгованість за кредитом, 781 826,24 грн. - прострочена заборгованість за процентами, 1 384 247,19 грн. - пеня (а.с.6-7).

Суд першої інстанції дійшов висновку про законність та обґрунтованість позовних вимог ПАТ "Енергобанк".

Проте, колегія суддів не може погодитися з такими висновками суду першої інстанції в повному обсязі.

Відповідно до положень ст. ст.526, 530, 610, ч.1 ст. 612 ЦК України зобов'язання повинні виконуватись належним чином, у встановлений термін, відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства. Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Згідно з ч.1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

За правилами ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ч.1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до ч.1 ст. 553 ЦК України визначено, що за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником.

У разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя (ч.1 ст.554 ЦК України).

Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_2 неналежним чином виконував зобов'язання за кредитним договором № КФ-000416-2612 від 30 грудня 2013 року, внаслідок чого утворилась заборгованість. Таким чином, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про наявність підстав для стягнення з відповідачів солідарно суми заборгованості.

Разом з тим, колегія суддів не може погодитися з розміром заборгованості, що підлягає стягненню з відповідачів.

Відповідно до постанови Правління НБУ від 11 червня 2015 р. №370 "Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПАТ "Енергобанк" виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення від 12 червня 2015 року №115 "Про початок процедури ліквідації ПАТ "Енергобанк" та призначення уповноваженої особи Фонду на ліквідацію банку", згідно з яким було розпочато процедуру ліквідації ПАТ "Енергобанк" та призначено уповноваженою особою Фонду на ліквідацію ПАТ "Енергобанк" Ільчука О.П. строком на 1 рік з 12 червня 2015 року по 11 червня 2016 року включно (а.с.56-57).

Відповідно до ч.1 ст.4 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" основним завданням Фонду є забезпечення функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку.

Як визначено у статті 46 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" після призначення уповноваженої особи Фонду на ліквідацію банку, банківська діяльність завершується закінченням технологічного циклу конкретних операцій у разі, якщо це сприятиме збереженню або збільшенню ліквідаційної маси.

В силу положень ч.9 ст. 17 Закону України "Про банки та банківську діяльність" забороняється здійснювати банківську діяльність без отримання банківської ліцензії.

Відповідно до ст. ст. 47, 49 Закону України "Про банки та банківську діяльність" видача банком кредитів під проценти є видом банківської діяльності.

За правилами ч.2 ст. 27 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" нарахування відсотків за вкладами припиняється в останній день перед початком процедури виведення Фондом банку з ринку (у разі прийняття Національним банком України рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку з підстав, визначених частиною другою статті 77 Закону України "Про банки і банківську діяльність", - у день прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку).

Закон України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" не передбачає повноважень Фонду гарантування вкладників фізичних осіб на здійснення банківської діяльності по нарахуванню відсотків за договором кредиту та пені при ліквідації банку.

Виходячи із системного аналізу наведених норм закону та враховуючи положення ч.1 ст.8 ЦК України, колегія суддів вважає, що з моменту прийняття Національним банком України рішення про відкликання банківської ліцензії та відкриття ліквідаційної процедури ПАТ "Енергобанк", останній втрачає право на здійснення банківської діяльності, зокрема, нарахування процентів за кредитним договором та пені.

Відповідно до розрахунку суми заборгованості станом на 21.08.2015 року тіло кредиту становить 1 999 999,64 грн., відсотки - 781 828,24 грн., пеня - 1 384 247,19 грн. (а.с.6-7). Банківська ліцензія у позивача відкликана 11.06.2015 року. На час відкликання банківської ліцензії сума відсотків становить 672 894,74 грн., пеня - 1 095 278,79 грн.

Доводи апеляційної скарги щодо не застосування судом першої інстанції положень ч.3 ст.551 ЦК України відхиляються колегією суддів як безпідставні, оскільки розмір нарахованої пені є значно меншим від тілу кредиту, яке є не погашеним до теперішнього часу, тобто сума нарахованої пені не перевищує розміру завданих банку збитків.

Також не приймаються до уваги колегією суддів і доводи апеляційної скарги щодо недоведеності розрахунку заборгованості, оскільки наданий банком розрахунок є належним письмовим доказом, який не спростований відповідачами як в суді першої інстанції, так і в ході апеляційного розгляду. Даний розрахунок узгоджується з умовами кредитного договору та перевірений колегією суддів шляхом проведення арифметичного розрахунку. Крім того, представник відповідача ОСОБА_6 в суді апеляційної інстанції не заперечував тієї обставини, що тіло кредиту не повернуто до теперішнього часу.

Посилання в апеляційній скарзі на невідповідність укладеного сторонами кредитного договору вимогам ст.ст. 11,19 Закону України "Про захист прав споживачів", що на думку особи, що подала апеляційну скаргу, тягне за собою скасування ухваленого у справі рішення, є хибним тлумаченням зазначених норм Закону, оскільки дані порушення Закону, якщо б вони мали місце, є лише підставою для визнання укладеного кредитного договору недійсним. На теперішній час кредитний договір, заборгованість за яким є предметом спором у даній справі, є дійсним та обов'язком для виконання відповідачами.

За таких підстав, рішення суду першої інстанції підлягає зміні в частині зменшення суму заборгованості за кредитним договором №КФ-000416-2612 від 30 грудня 2013 року, яка підлягає стягненню на користь Публічного акціонерного товариства "Енергобанк" з ОСОБА_2 та ОСОБА_3, солідарно.

Керуючись ст. ст. 303, 304, 307, 309, 314, 316, 319 ЦПК України, колегія суддів,

В И Р І Ш И Л А :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2 задовольнити частково.

Рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 21 жовтня 2016 року змінити.

Зменшити суму заборгованості за кредитним договором №КФ-000416-2612 від 30 грудня 2013 року, яка підлягає стягненню на користь Публічного акціонерного товариства "Енергобанк" з ОСОБА_2 та ОСОБА_3, солідарно, з 4 166 073,00 грн. до 3 768 173,17 грн., з яких: 1 999 999,64 грн. - заборгованість по тілу кредиту, 672 894,74 грн. - заборгованість по відсотках, 1 095 278,78 - пеня.

В решті рішення залиши без змін.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржено до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили, шляхом подання касаційної скарги до цього суду.

Головуючий: Т.О. Невідома

Судді: Д.Р. Гаращенко

А.А. Пікуль

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

_________________________________________________________________

Справа № 640/14570/15-ц Головуючий 1 інст. Бородіна Н.М.

Провадження № 22ц/790/4895/16 Доповідач - Костенко Т.М.

Категорія: договірні

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 серпня 2016 року судова колегія судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Харківської області в складі:

головуючого: Костенко Т.М.

суддів: Колтунової А.І., Зазулинської Т.П.

за участю секретаря Кравченко О.О.

розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Харкові цивільну справу за апеляційною скаргою представника ПАТ "Банк Форум" - ОСОБА_1 на рішення Київського районного суду м. Харкова від 31 травня 2016 року у цивільній справі за позовом ПАТ "Банк Форум", в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості,-

в с т а н о в и л а:

21.08.2015 року позивач ПАТ "Банк Форум" (далі Банк), в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ОСОБА_2, звернувся у суд з позовом до відповідача ОСОБА_3, після зменшення якого просить стягнути заборгованості за договором кредиту №3-014013/37-KLCC від 07.08.2013р. в загальній сумі 43211,16 грн.

Свої позовні вимоги позивач обґрунтовував тим, що між Банком та відповідачем був укладений кредитний договір, відповідно до умов якого Банк надав кредитні кошти в сумі 20700 грн., а відповідач зобовязався їх повернути зі сплатою відсотків в розмірі 36% річних.

Відповідач порушувала умови договору, щодо встановленого графіку погашення кредиту та відсотків, внаслідок чого виникла заборгованість станом на 12.08.2015р., яка складається із заборгованості по кредиту в сумі 20700 грн., по відсоткам в сумі 10557,76 грн. та пені в сумі 11953,40 грн.

Рішенням Київського районного суду м. Харкова від 31 травня 2016 року позовні вимоги задоволені частково. З ОСОБА_4 на користь ПАТ "Банк Форум" стягнуто заборгованість за договором №3-0140/13/37 KLCC в загальній сумі 22866 грн. 62 коп. В решті позову відмовлено.

На зазначене судове рішення представник ПАТ "Банк Форум" - ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, вважає рішення незаконним.

Апеляційні вимоги обґрунтовані тим, що суд неповно зясував обставини, що мають значення для справи, не надав належної оцінки наявним в матеріалах справи доказам, та не сприяв повному, обєктивному і неупередженому розгляду справи.

Апелянт зазначає, що суд першої інстанції невірно вважав, що підставою для часткового задоволення позову, є відкликання банківської ліцензії та початок ліквідаційної процедури в ПАТ "БАНК ФОРУМ". Однак це твердження не відповідає дійсності, оскільки на час укладення договору кредиту між сторонами АКБ "Форум" мав відповідну ліцензію на здійснення банківської діяльності та під час проведення процедури ліквідації банку позичальники за кредитними договорами не звільняються від взятого на себе зобовязання щодо належного виконання умов кредитного договору та своєчасного погашення заборгованості. Позичальник кредит отримала вчасно і продовжує користуватись кредитними коштами, а тому має сплатити відсотки за весь час користування кредитом.

Апелянт зазначив, що судом не враховано початок ліквідаційної процедури у ПАТ "БАНК ФОРУМ" та відкликання банківської ліцензії, не припиняє правовідносин сторін кредитного договору, не звільняє відповідача від відповідальності за невиконання грошового зобовязання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених частиною другою статті 625 ЦК України, оскільки зобовязання залишається невиконаним належним чином відповідно до вимог статей 526, 599 ЦК.

Враховуючи викладене вище, апелянт просить скасувати оскаржуване рішення суду першої інстанції, та ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

Судова колегія, заслухавши суддю-доповідача, пояснення осіб, які зявились у судове засідання, дослідивши матеріали справи, вважає апеляційну скаргу такою, що не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

У відповідності до ст.11 та ч.1 ст.303 ЦПК України, суд першої інстанції розглядає цивільні справи в межах заявлених вимог, а апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції.

Як встановлено в суді першої інстанції, підтверджено наявними у справі доказами та не заперечується сторонами, відповідно до кредитного договору, укладеного 07.08.2013 року між ОСОБА_3 та ПАТ "Банк Форум", останній надав відповідачу кредитні кошти в сумі 20700 грн.

Судом також встановлено, що 13.06.2014р. постановою Правління НБУ №355 прийнято рішення про відкликання банківської ліцензії ПАТ "Банк Форум".

Починаючи з 16 червня 2014 року за рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб в банку здійснюється ліквідаційна процедура та призначена уповноважена особа на ліквідацію банку.

Частково задовольняючи позовні вимоги ПАТ "Банк Форум", суд першої інстанції виходив з того, що з початком ліквідації Банку та відкликанням банківської ліцензії позивач не має права на нарахування процентів за користування кредитом та інших платежів, що були передбачені кредитним договором.

Судова колегія погоджується з такими висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. ст. 47, 49 ЗУ "Про банки та банківську діяльність" видача банком кредитів під проценти є видом банківської діяльності .

За правилами ч.2 ст. 27 ЗУ "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" нарахування відсотків за вкладами припиняється в останній день перед початком процедури виведення Фондом банку з ринку (у разі прийняття Національним банком України рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку з підстав, визначених частиною другоюстатті 77 Закону України "Про банки і банківську діяльність", - у день прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку).

Як визначено у статті 46 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" після призначення уповноваженої особи Фонду на ліквідацію банку, банківська діяльність завершується закінченням технологічного циклу конкретних операцій у разі, якщо це сприятиме збереженню або збільшенню ліквідаційної маси.

В силу положення частини 9 статті 17 Закону України "Про банки та банківську діяльність" забороняється здійснювати банківську діяльність без отримання банківської ліцензії.

Судова колегія вважає, що районний суд правильно встановив юридичну природу виниклих правовідносин між сторонами у справі та, враховуючи положення ч.1 ст.8 ЦК України, застосував закони, які їх регулюють.

Оскільки ЗУ "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" не передбачає повноважень Фонду гарантування вкладників фізичних осіб на здійснення банківської діяльності по нарахуванню відсотків за договором кредиту при ліквідації банку, висновок районного суду про стягнення з відповідача тільки основного боргу за кредитним договором є обґрунтованим.

Такий висновок відповідає обставинам справи, які судом установлені відповідно до вимог процесуального закону, а також узгоджуються з нормами матеріального права, які судом правильно застосовані.

Погоджується судова колегія також і з висновком суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні вимог про стягнення процентів за користування кредитом та пені, так як доказам по справі в цій частині дана обєктивна оцінка і зроблений вірний висновок.

Відповідно до ст.308 ЦПК України, апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Інші доводи, викладені представником ПАТ "Банк Форум" в апеляційній скарзі висновків суду першої інстанції не спростовують та не дають підстав для скасування чи зміни ухваленого у справі рішення.

За таких обставин судова колегія приходить до висновку про залишення рішення суду першої інстанції без змін.

Керуючись ст.ст.303, 304, 307, 308, 313-315, 319, 218 ЦПК України, колегія суддів,-

У х в а л и л а:

Апеляційну скаргу представника ПАТ "Банк Форум" - ОСОБА_1 відхилити.

Рішення Київського районного суду м. Харкова від 31 травня 2016 року залишити без змін.

Ухвала суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.

Головуючий - Т.М. Костенко

Судді: ОСОБА_5

ОСОБА_6

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах

Справа № 405/4945/16-ц

2/405/881/16

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21.07.2017 року Ленінський районний суд м. Кіровограда в складі

головуючої судді: Шевченко І.М.

при секретарі : Фришко А.Ю.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Кропивницький цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства "Західінкомбанк" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, -

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся в суд з позовом в якому просив стягнути з відповідача на свою користь заборгованість за кредитним договором № 0303/245 від 29.08.2008 року в сумі 65 818,97 доларів США. Позов обґрунтовує тим, що 29.08.2008 року між КБ "Західінкомбанк" ТзОВ, повним правонаступником якого є ПАТ "Західінкомбанк" та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № 0303/245, за яким позичальнику було надано кредит на придбання нежитлового приміщення у розмірі 90 000, 00 дол. США, на умовах визначених договором зі сплатою 16 % річних. Відповідно до п. 1.2 кредитного договору термін користування кредитними коштами встановлювався до 28.08.2010 року. В подальшому, до кредитного договору неодноразово вносилися зміни, так додатковим договором від 18.10.2011 року термін користування кредитними коштами встановлено до 17.10.2012 року включно. Термін користування кредитними коштами сплив, проте кошти, надані в кредит згідно умов кредитного договору, позичальником сплачені не були. З огляду на це, сума заборгованості по тілу кредиту станом на 30.05.2016 року становить 42 195,47 дол. США, по процентах 8 434,51 дол. США.

Згідно п. 3.2.8 Кредитного договору у разі порушення (невиконання) умов даного договору позичальник зобов'язаний сплатити штраф в розмірі 30 % від простроченої суми боргу, незалежно від нарахованої пені, збитків та інших стягнень. Штраф за порушення (невиконання) кредитного договору згідно його умов становить 15 188,99 дол. США.

Загальна сума заборгованості ОСОБА_1 перед ПАТ "Західінкомбанк" по кредитному договору № 0303/245 від 29.08.2008 року станом на 30.05.2015 становить 65 818,97 дол. США.

В забезпечення виконання зобов'язань позичальника за кредитним договором було укладено: договір іпотеки № 2481 від 01.09.2008 року, укладений між кредитором та ОСОБА_1 (іпотекодавець); договір поруки № 0303/245-Р від 25.06.2010 року, укладений між кредитором, позичальником та ОСОБА_2 (поручитель).

Крім того, 06.10.2015 року ПАТ "Західінкомбанк" звернувся в Ленінський районний суд міста Кіровограда з позовною заявою до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про стягнення заборгованості з поручителя ОСОБА_2 та боржника ОСОБА_1 шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки (справа № 405/7214/15-ц).

Таким чином, ПАТ "Західінкомбанк" звернувшись у даній справі із позовом 06.10.2015 року щодо стягнення кредитної заборгованості трирічний строк позовної давності щодо вимог про стягнення заборгованості за кредитним договором дотримав у повному обсязі. Отже, подавши позов, трирічний строк позовної давності був перерваний 06.10.2015 року і розпочався заново. Крім того, боржником здійснювалось погашення заборгованості по тілу кредиту 28.02.2014 року і процентах 28.03.2014 року, про що свідчить банківська виписка.

Посилаючись на вказані обставини, норми діючого законодавства, просить задовольнити позов.

Представник позивача в судове засідання не з’явився, про час і місце розгляду справи повідомлений, надав заяву, якою просить суд провести розгляд справи за відсутності представника банку, позовні вимоги задовольнити повністю, посилаючись на обставини викладені в позовній заяві.

Представник відповідача в судовому засіданні позов не визнала, надала суду письмові заперечення та посилаючись на викладені в них обставини просила відмовити в його задоволенні.

Суд, заслухавши пояснення представника відповідача, вивчивши матеріали справи, встановив такі факти та відповідні їм правовідносини.

Судом встановлено, що 29.08.2008 року між КБ "Західінкомбанк" ТзОВ, повним правонаступником якого є ПАТ "Західінкомбанк" та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № 0303/245, за яким позичальнику було надано кредит на придбання нежитлового приміщення у розмірі 90 000, 00 дол. США, на умовах визначених договором зі сплатою 16 % річних. Відповідно до п. 1.2 кредитного договору термін користування кредитними коштами встановлювався до 28.08.2010 року (а.с. 19).

До кредитного договору неодноразово вносилися зміни, так додатковим договором від 18.10.2011 року термін користування кредитними коштами встановлено до 17.10.2012 року включно.

Позовна заява Банку до відповідача про стягнення заборгованості за кредитним договором подана 29 червня 2016 року.

Згідно п. 3.2.8 Кредитного договору у разі порушення (невиконання) умов даного договору позичальник зобов'язаний сплатити штраф в розмірі 30 % від простроченої суми боргу, незалежно від нарахованої пені, збитків та інших стягнень.

Позивач свої зобов’язання, передбачені договором кредиту № 0303/245 від 29.08.2008 року виконав повністю, відповідач ОСОБА_1 своїх зобов’язань, згідно кредитного договору, належним чином не виконує, в зв’язку з чим станом на 30.05.2016 року заборгованість позичальника по кредитному договору № 0303/245 від 29.08.2008 року перед ПАТ "Західінкомбанк" становить 65 818,97 дол. США, з яких: сума простроченої заборгованості по тілу кредиту 42 195,47 дол. США; несплачені проценти 8 434,51 дол. США; штраф за порушення (невиконання) умов договору15 188,99 дол. США. Даний факт підтверджується доданим до позовної заяви розрахунком заборгованості по кредитному договору № 0303/245 від 29.08.2008 року перед ПАТ "Західінкомбанк" станом на 30.05.2016 року (а.с.5).

Відповідно до ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позичкодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі визначені родовими ознаками, а позичальник зобов’язується повернути позичкодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того є роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

За статтями 526, 612 ЦК України зобов’язання має виконуватися належним чином, відповідно до умов Договору та вимог Цивільного кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов’язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

В забезпечення виконання зобов’язань відповідача по кредитному договору між позивачем та ОСОБА_1 було укладено договір іпотеки від 01.09.2008 року № 2481, відповідно до умов якого в забезпечення належного виконання зобов’язань, що виникають з кредитного договору та додаткових до нього договорів іпотекодавець передав нежитлове приміщення 23/13, загальною площею 140,34 кв. м.(а.с.24).

Крім того, в забезпечення виконання умов кредитного договору між кредитором, позичальником та ОСОБА_2 було укладено договір поруки № 0303/245-Р від 25.06.2010 року. Відповідно до його умов у випадку невиконання позичальником своїх зобов’язань перед кредитором за кредитним договором та додатковими до нього договорами кредитор має право стягнути з поручителя суму в розмірі повного обсягу усіх зобов’язань позичальника (а.с.23).

Ст. 611 ЦК України передбачає, що в разі порушення зобов’язання настають наслідки, встановлені Договором або Законом.

Нормами ст. 625 ЦК України визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов’язання та боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити борг, а також відсотки.

За ст. ст. 1049-1050 ЦК України позичальник зобов’язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позичкодавцем) у строк та у порядку, що встановлені договором. Позика вважається повернутою в момент передання позичкодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалась на його банківський рахунок.

06.10.2015 року банк звернувся до Ленінського райсуду м. Кіровограда з позовом до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про звернення стягнення на предмет іпотеки та стягнення кредитної заборгованості з поручителя – ОСОБА_2 Рішенням від 24.12.2015 року у справі № 405/7214/15-ц в задоволенні позовних вимог судом було відмовлено. Рішенням апеляційного суду Кіровоградської області від 14.04.2016 року у справі № 22-ц/781/601/16 зазначене рішення суду першої інстанції в цій частині залишено без змін.

Відповідно до ст. 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк,  у  межах  якого  особа  може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Статтею 257 цього Кодексу передбачено, що загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Позивач в своїх позовних вимогах просить суд стягнути з відповідача: суму простроченої заборгованості по тілу кредиту в розмірі 42 195,47 доларів США (термін виконання по якій настав 17.10.2012 року); несплачені проценти нараховані за квітень 2014 року – червень 2015 року в сумі 8 434,51 доларів США (розпочата процедура ліквідації банку); штраф згідно п.3.2.8 договору, що складає 30% від суми простроченого тіла кредиту та відсотків в розмірі 15 188,99 доларів США.

Як зазначає позивач, відповідно до постанови Правління Національного банку України від 28.05.2014 року № 316 "Про віднесення Публічного акціонерного товариства "Західінкомбанк" до категорії неплатоспроможних", виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб було прийнято рішення від 28.05.2014 року № 38 "Про виведення з ринку та здійснення тимчасової адміністрації", відповідно до якого, з 29.05.2014 року було розпочато процедуру виведення ПАТ "Західінкомбанк" з ринку шляхом здійснення в ньому тимчасової адміністрації.

На підставі постанови Правління НБУ від 23.07.2014 року № 433 "Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію публічного акціонерного товариства "Західінкомбанк", виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення від 23.07.2014 року № 63 "Про початок процедури ліквідації ПАТ "Західінкомбанк" та призначення уповноваженої особи Фонду на ліквідацію банку", згідно з яким було розпочато процедуру ліквідації Публічного акціонерного товариства "Західінкомбанк" та призначено уповноваженою особою Фонду на ліквідацію ПАТ "Західінкомбанк" ОСОБА_3.

Як визначено у статті 46 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", після призначення уповноваженої особи Фонду на ліквідацію банку, банківська діяльність завершується закінченням технологічного циклу конкретних операцій у разі, якщо це сприятиме збереженню або збільшенню ліквідаційної маси.

В силу положення частини 9 статті 17 Закону України "Про банки та банківську діяльність" забороняється здійснювати банківську діяльність без отримання банківської ліцензії. Відкликання банківської ліцензії означає припинення банком здійснення нарахування відсотків за договором кредиту, зважаючи на неможливість здійснення будь-яких банківських операцій. 

Отже, з моменту прийняття Національним банком України рішення про відкликання ліцензії та відкриття ліквідаційної процедури банку останній втрачає право на здійснення банківської діяльності, зокрема, нарахування процентів за всіма кредитними договорами. Нарахування процентів Банком є частиною його банківської діяльності, здійснення якої припиняється з моменту відкликання банківської ліцензії.

Відтак, нарахування процентів та штрафів Фондом на ліквідацію ПАТ "Західінкомбанк" в період ліквідаційної процедури банку є таким, що не відповідає вимогам Закону.

Щодо внесення сум на погашення зобов’язань по кредитному договору після закінчення терміну користування кредитними коштами відповідач заперечує факт їх внесення. Банківські виписки, надані позивачем, свідчать про погашення кредиту, кошти по якому прийняті від фізичних осіб, а не від відповідача. Інших доказів про внесення саме Позичальником коштів на погашення кредиту позивачем до суду не надано.

Таким чином, розглянувши справу в межах визначених позивачем предмета спору, оцінюючи належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, враховуючи те, що обставини, на які посилається позивач як на підставу для задоволення позову, не знайшли своє підтвердження, оскільки не ґрунтуються на достатніх, належних та допустимих доказах, враховуючи положення статей 256, 257, 526, 611, 612, 625, 1046, 1049-1050 ЦК України, суд прийшов до висновку, що даний спір не підлягає задоволенню.

Відповідно до вимог ст.88 ЦПК України суд стягує судові витрати по даній справі з позивача. Стягненню на користь держави підлягає судовий збір в сумі 24 593,26 грн.

Керуючись ст. ст. 10, 11, 60, 88, 212-215 ЦПК України, -

В И Р І Ш И В :

В задоволенні позову Публічного акціонерного товариства "Західінкомбанк" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором – відмовити.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства "Західінкомбанк" на користь держави судовий збір в сумі 24 593,26 грн.

Рішення може бути оскаржене до апеляційного суду Кіровоградської області через Ленінський районний суд м. Кіровограда протягом десяти днів.

Суддя Ленінського районного

суду м. Кіровограда І. М. Шевченко

Джерелоі нформації:
Єдиний державний реєстр судових рішень у формі відкритих даних
http://od.reyestr.court.gov.ua/files/33/15d3800851cf2a7eef6d3259754c3185.rtf

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах
Державний герб України

 

ВИЩИЙ  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  УКРАЇНИ

 

ПОСТАНОВА          

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ          

 

"06" лютого 2013 р.                                                                                    Справа № 5023/2491/11  

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Полякова Б.М. - головуючого, Коваленка В.М. (доповідач у справі), Короткевича О.Є., розглянувши касаційну скаргувідкритого акціонерного товариства "Харківський завод "ТОЧМЕДПРИЛАД", м. Харківна постановувід 15.11.2012 р. Харківського апеляційного господарського судуу справі 5023/2491/11 господарського суду Харківської областіза заявою боржникавідкритого акціонерного товариства "Харківський завод "ТОЧМЕДПРИЛАД", м. Харківпровизнання банкрутомрозпорядник майнаарбітражний керуючий Чаговець Т.П.керуючий санацією Самокиш С.О.голова комітету кредиторівПАТ "Науково-технологічний  інститут  транскрипції, трансляції і реплікації", м. Харківза заявоюпублічного  акціонерного товариства "Земельний банк", м. Харківпровизнання кредиторських вимог

в судовому засіданні взяв участь представник:

ВАТ "Харківський завод "ТОЧМЕДПРИЛАД"Берездецька В.В., довір.,

ВСТАНОВИВ:

Ухвалою господарського суду Харківської області від 12.04.2011 року порушено провадження у справі № 5023/2491/11 про банкрутство відкритого акціонерного товариства "Харківський завод "Точмедприлад" (далі - Боржник, Товариство) за заявою останнього в порядку загальних норм Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом"(далі - Закон про банкрутство).

Ухвалою господарського суду Харківської області від 21.11.2011 року у задоволені клопотання публічного акціонерного товариства "Земельний банк" (далі - Банк) про зупинення провадження у справі відмовлено. При цьому, визнані частково грошові вимоги Банку - на загальну суму 53 008 грн. 57  коп., з якої 51 386 грн. 58 коп. включено до реєстру вимог кредиторів у першу чергу задоволення, як вимоги, що забезпеченні заставою майна Боржника, а 1621 грн. 99  коп. (судові витрати у справах №57/132-10 та № 42/245-10) у четверту чергу задоволення. Також, включено до реєстру грошових вимог кредиторів у першу чергу задоволення сплачені кредитором державне мито у розмірі 340 грн. 00  коп. та судові витрати за інформаційно-технічне забезпечення судового процесу у справі про банкрутство у розмірі 40 грн. 00  коп. "В залишку суми заборгованості" кредитору відмовлено.

Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 22.12.2011 року   ухвалу господарського Харківської області від 21.11.2011 року залишено без змін.

Постановою Вищого господарського суду України від 14.03.2012 року скасовано постанову Харківського апеляційного господарського суду від 22.12.2011 року. та ухвалу господарського суду Харківської області від 21.11.2011 року, а справу передано на новий розгляд  до господарського суду Харківської області.

        При новому розгляді справи ухвалою господарського суду Харківської області від 21.08.2012 року (суддя - О.А. Дзюба) визнано вимоги публічного акціонерного товариства "Земельний банк" до Боржника на загальну суму 2 226 038 грн. 39 коп. та включено їх до реєстру вимог кредиторів: у першу чергу задоволення 1 599 000 грн. 00 коп. - основного боргу, 431 420 грн. 52 коп. процентів, нарахованих за рішеннями суду та 31 025 грн. 00 коп. процентів за період з 01.07.2010 р. по 02.08.2010 року; у четверту чергу задоволення - 3 074 грн. 99 коп. судових витрат за попередні рішення суду; у шосту чергу задоволення -  161 517 грн. 88 коп.; а у залишку суми заборгованості Банку відмовлено.

        Не погодившись із цією ухвалою суду,   публічне акціонерне товариство "Земельний банк" звернулося до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просило змінити ухвалу господарського суду Харківської області від 21.08.2012 року в частині відмови в задоволенні вимог у розмірі 328 268 грн. 22 грн. за процентами за користування Боржником кредитними коштами в період з 02.08.2010 року по 12.04.2011 року та прийняти постанову, якою визнати грошові вимоги  Банку у повному обсязі.

        Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 15.11.2012 року (головуючий суддя - Крестьянінов О.О., судді: Кравець Т.В., Плахов О.В.) апеляційну скаргу задоволено частково: ухвалу господарського Харківської області від 21.08.2012 року змінено, пункт 1 її резолютивної частини викладено в редакції, відповідно до якої визнані вимоги Банку до Боржника на загальну суму 2 530 345 грн. 48 коп. із включенням їх до реєстру вимог кредиторів згідно наступної черговості: перша черга: 1 600 000 грн. 00 коп. - основного боргу, 685 951 грн. 82 коп. -процентів та 221 013 грн. 62 коп. - пені, які забезпечені заставою майна боржника; 125 грн. витрат, пов'язаних з розглядом справи про банкрутство; четверта черга: 23 255 грн. 04 коп. судових витрат; а в іншій частині ухвалу господарського суду Харківської області від 21.08.2012 року залишено без змін.

Не погоджуючись з вказаним судовим рішенням апеляційної інстанції, відкрите акціонерне товариство "Харківський завод "ТОЧМЕДПРИЛАД" звернулося до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою та уточненнями до неї, в яких просить змінити постанову Харківського апеляційного господарського суду від 15.11.2012 року щодо визнаних вимог Банку, ухваливши нову постанову, якою відмовити Банку в задоволенні кредиторських вимог у розмірі 246 139 грн. 30 коп. за процентами, нарахованими в період з 02.08.2010 року по 12.04.2011 року та у розмірі 59 495 грн. 74 коп. пені; та віднести вимоги щодо визнаної суми пені до шостої черги вимог кредиторів.  

Касаційна скарга мотивована порушенням судом апеляційної інстанції норм матеріального права, зокрема, ст.ст. 2, 19, 20, 91 Закону України "Про банки і банківську діяльність", ст.ст. 1, 4, 5 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг", ст.ст. 1, 31 Закону про банкрутство, а також норм процесуального права.

Заслухавши пояснення представника скаржника, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши наявні матеріали справи, проаналізувавши застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Розглядаючи заявлені Банком кредиторські вимоги до Боржника, суд першої інстанції, з урахуванням вказівок касаційної інстанції, викладених в постанові від 14.03.2012 року, зазначив, що після відкликання у Банку ліцензії зарахування однорідних зустрічних вимог, а також нарахування ним процентів Боржнику не допускається. Також суд зазначив, що сума кредиторських вимог підтверджена рішеннями судів про стягнення в інших справах, а тому вимоги підлягають задоволенню - у тому числі суми пені. Основний же борг є вимогами, що забезпечені заставою майна Боржника, а суд врахував часткове погашення  кредиторських вимог в сумі 1000 грн. 00 коп.  

Змінюючи  вказану ухвалу, апеляційний суд вказав, що допускається нарахування Банком процентів по кредитам після відкликання у нього ліцензії, оскільки  визначені нормами ст. 91 Закону України "Про банки і банківську діяльність" проценти  відносяться до економічних санкцій, а кредитні зобов'язання за укладеними договорами не припиняються з відкликанням вказаної ліцензії. Також, апеляційний суд вказав про невірне визначення зарахування перерахованих Банку Боржником коштів, оскільки в першу чергу сплачуються проценти за договором. Віднесення ж сум пені до шостої черги задоволення є невірним, оскільки ці вимоги також забезпечені заставою майна Боржника; до першої ж черги відносяться лише ті судові витрати, що пов'язані із провадження у справі про банкрутство.

Однак, суд касаційної інстанції не погоджується із викладеними висновками апеляційного суду, оскільки вони зроблені без врахування вказівок касаційної інстанції, що містяться у постанові у даній справі, та з невірним застосуванням норм законодавства.

Так, направляючи справу в частині розгляду кредиторських вимог Банку на новий розгляд до місцевого суду, суд касаційної інстанції в постанові від 14.03.2012 року, з посиланням на норми ст. 91 Закону України "Про банки і банківську діяльність" (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) вказав, що з моменту прийняття Національним банком України рішення про відкликання ліцензії та відкриття ліквідаційної процедури банку останній втрачає право на здійснення банківської діяльності, зокрема, нарахування процентів за всіма кредитними договорами.

Саме частина вказаних процентів, нарахованих за укладеними між Банком та Боржником кредитними угодами, за період після відкликання у Банку з 02.08.2010 року банківської ліцензії були визначені та включені до складу заявлених Банком спірних кредиторських вимог.

Суд же апеляційної інстанції, не врахувавши дані вказівки касаційної інстанції та невірно застосувавши визначені норми законодавства, дійшов неправомірного висновку, що нараховані Банком у складі заявлених до Боржника кредиторських вимог проценти після відкликання згаданої ліцензії відносяться до економічних санкцій, оскільки нарахування таких процентів Банком є частиною його банківської діяльності, здійснення якої припиняється з моменту відкликання банківської ліцензії.

До викладеного слід додати, що виходячи з приписів ст. 625  Цивільного кодексу України, нараховані згідно норм цієї статті проценти також не є економічними санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає в отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Таким чином, неправомірні висновки апеляційного суду стосовно порядку та періоду, за який відбувається нарахування Банком процентів за користування кредитними коштами після відкликання у нього ліцензії на право здійснення ним банківської діяльності, а, відповідно, і невірні висновки щодо розміру зарахованих сум, що були перераховані Боржником для погашення зазначених кредиторських вимог, призвело до невірних висновків стосовно розміру суми основної заборгованості, процентів та нарахованих сум пені у складі заявлених до Товариства кредиторських вимог, що підлягають визнанню у даній справі.

Висновки ж суду першої інстанції з цього приводу, касаційний суд вважає правомірними, обґрунтованими та такими, що відповідають викладеним нормам законодавства та зробленими з належним врахуванням вказівок касаційного суду, наведених в постанові від 14.03.2012 року.    

Що ж до черговості включення до реєстру вимог кредиторів сум пені, суд касаційної інстанції зазначає, що відповідно до вимог ст. 1 Закону про банкрутство до складу грошових зобов'язань боржника не зараховуються  недоїмка  (пеня та  штраф), визначена на дату подання заяви до господарського суду. При цьому, вказаною нормою не встановлюються винятки щодо залежності походження цих недоїмки (пені та штрафу) від основного зобов'язання (чи є таке зобов'язання забезпеченим заставою або ні).

У зв'язку з цим, враховуючи вимоги п. 6 ч. 1 ст. 31 Закону про банкрутство, висновок апеляційного суду щодо включення визнаної суми пені до реєстру вимог кредиторів у першу чергу задоволення із зазначенням, що такі вимоги забезпечені заставою майна Боржника, є такими, що зроблені із невірним застосуванням вказаних норм законодавства.

За таких обставин та виходячи із повноважень суду касаційної інстанції, визначених нормами п. 6 ст. 1119 ГПК України, оскаржувана постанова апеляційної інстанції підлягає скасуванню, як незаконна, а змінена нею ухвала суду першої інстанції - залишенню в силі, як така, що відповідає нормам матеріального та процесуального права.

Дійшовши визначеного висновку, касаційні вимоги про зміну оскаржуваної постанови апеляційного суду задоволенню не підлягають.  

З урахуванням викладеного та керуючись нормами ст.ст. 1, 14, 31 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (в редакції до набрання чинності змін з 19.01.2013 року), ст.ст. 91, 93, 96 Закону України "Про банки і банківську діяльність" (в редакції, чинній на момент виникнення спірних відносин), ст.ст. 602, 625 Цивільного кодексу України та ст.ст. 35, 1115, 1117, 1119 - 11111, 11112, 11113, 11128 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України, -

 

ПОСТАНОВИВ:

 

1.          Касаційну скаргу відкритого акціонерного товариства "Харківський завод "ТОЧМЕДПРИЛАД" задовольнити частково.

2.          Постанову Харківського апеляційного господарського суду від 15.11.2012 р. у справі № 5023/2491/11 скасувати.

3.          Ухвалу господарського суду Харківської області від 21.08.2012 р. у справі № 5023/2491/11 залишити в силі.

 

 

Головуючий                                                                    Б.М. Поляков

 

         Судді                                                                                  В.М. Коваленко                                                                            

                                                                                                     О.Є. Короткевич

 

 

Постанова виготовлена та підписана 07.02.2013 року.

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах


ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
_____________________________________________________________________________________________
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ                    УКРАЇНИ

"06" червня 2017 р.    Справа № 916/33/17
Колегія
суддів Одеського апеляційного господарського суду у складі:

Головуючого судді: Лисенко В.А.
Суддів: Гладишевої Т.Я., Ярош А.І.
(Склад колегії суддів змінено на підставі протоколу автоматичної зміни складу колегії суддів від 06.06.2017р.)
Секретар
судового засідання:
Маленкова О.П.

За
участю повноважних представників сторін:

від позивача – ОСОБА_1, за довіреністю;
від відповідача – ОСОБА_2, за довіреністю.

Розглянувши
у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу
Публічного акціонерного товариства "Підприємство по виробництву медичних виробів з полімерних матеріалів "ГЕМОПЛАСТ"
на рішення Господарського суду Одеської області від 20 березня 2017 року
по справі № 916/33/17
за позовом Публічного акціонерного товариства "Банк "Фінанси та Кредит" в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ОСОБА_3
до Публічного акціонерного товариства "Підприємство по виробництву медичних виробів з полімерних матеріалів "ГЕМОПЛАСТ"
про стягнення 4 288 759, 28 грн.

                                                  В
С Т А Н О В И Л А:


          У
січні 2017 року Публічне акціонерне товариство "Банк "Фінанси та Кредит" в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ОСОБА_3 звернулося до Господарського суду Одеської області з позовом до Публічного акціонерного товариства "Підприємство по виробництву медичних виробів з полімерних матеріалів "ГЕМОПЛАСТ" про стягнення 4 288 759, 28 грн. заборгованості по договору про мультивалютну кредитну лінію № 1312м-10 від 20.04.2010р., що складається із заборгованості за відсотками у розмірі 746 143,82 грн., заборгованості за основним боргом у розмірі 3 000 000 грн., пені за прострочення заборгованості по кредиту та відсоткам у розмірі 542 615,46 грн.
          Позовні вимоги обґрунтовані фактом неналежного виконання відповідачем прийнятих на себе грошових зобов’язань щодо своєчасного повернення кредиту та сплати процентів за кредитним договором.
Рішенням Господарського суду Одеської області від 20 березня 2017 року (суддя Цісельський О.В.) позовні вимоги задоволено; стягнуто з Публічного акціонерного товариства "Підприємство по виробництву медичних виробів з полімерних матеріалів "ГЕМОПЛАСТ" на користь Публічного акціонерного товариства "Банк "Фінанси та Кредит" заборгованість за відсотками у розмірі 746 143, 82 грн., заборгованість за основним боргом у розмірі 3 000 000 грн., пеню у розмірі 542 615, 46 грн. та витрати на оплату судового збору у розмірі 63 767, 86 грн.; стягнуто з Публічного акціонерного товариства "Підприємство по виробництву медичних виробів з полімерних матеріалів "ГЕМОПЛАСТ" на користь Державного бюджету України судовий збір у розмірі 563, 53 грн.
          Приймаючи рішення, суд першої інстанції дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог з огляду на те, що з матеріалів справи підтверджується факт наявності у відповідача боргу перед позивачем, який підлягає стягненню на підставі ст.ст. 217, 231, 232 ГК України та ст.ст. 11, 253, 258, 525, 526, 530, 1048, 1049, 1054 ЦК України.
          Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, Публічне акціонерне товариство "Підприємство по виробництву медичних виробів з полімерних матеріалів "ГЕМОПЛАСТ" звернулось з апеляційною скаргою, в якій просить рішення господарського суду скасувати частково та постановити нове, яким стягнути з відповідача на користь позивача заборгованість за відсотками у розмірі 319 035, 60 грн., заборгованість за основним боргом у розмірі 3 000 000 грн., витрати на оплату судового збору у розмірі 49 785, 53 грн., а врешті відмовити у задоволенні позовних вимог.
          В обґрунтування апеляційної скарги сторона посилається на те, що суд першої інстанції неправомірно задовольнив позовні вимоги щодо стягнення з відповідача відсотків за користування кредитними коштами, оскільки Банк нарахував їх після відкликання банківської ліцензії. Крім того, на думку сторони, судом невірно стягнуто 542 615, 46 грн. пені, оскільки стягнення її припиняється через 6 місяців після початку строку виконання зобов'язання. У даному випадку такий строк починається з 20. 04.2016 року. Судом стягнуто суму пені за період з 26.06.2016 р. по 25 12. 2016 року та не мотивовано причин збільшення такої відповідальності, оскільки позивачем не наведено правильного розрахунку пені, у цієї частині суд повинен був відмовити у задоволенні позову.
          Також, апелянт у скарзі зазначив, що місцевий суд безпідставно відхилив клопотання про зупинення провадження у справі.
          Більш детальніше доводи викладені у скарзі.
У відзиві на апеляційну скаргу Публічне акціонерне товариство "Банк "Фінанси та Кредит" висловило заперечення щодо викладених доводів апеляційної скарги та вважає рішення місцевого господарського суду таким, що не підлягає скасуванню.
          Ухвалою Одеського апеляційного господарського суду від 13 квітня 2017 року колегією суддів у складі головуючого судді Лисенко В.А., суддів: Ліпчанської Н.В., Ярош А.І. апеляційну скаргу прийнято до провадження та призначено до розгляду.
           19 травня 2017 року до відділу діловодства суду надійшло клопотання від Публічного акціонерного товариства "Підприємство по виробництву медичних виробів з полімерних матеріалів "ГЕМОПЛАСТ" про зупинення провадження у справі до набрання законної сили рішення у справі № 910/3120/17. Мотивуючи зазначене клопотання, відповідач послався на те, що предметом позову по справі № 910/3120/17 є внесення змін до Кредитного договору щодо відстрочення повернення отриманих кредитних коштів, а саме щодо перенесення дати виконання зобов'язання до 01.03.2020 року того ж самого Кредитного договору, на підставі якого позивач заявляє вимогу про стягнення заборгованості з відповідача по справі № 916/33/17. Відповідач зазначає, що у разі задоволення позову про внесення змін до Договору про відновлювальну кредитну лінію № 1312м-10 від 20.04.2010 року, будуть відсутні підстави для задоволення позову про стягнення з відповідача заборгованості за цим договором, оскільки термін виконання кредитного зобов'язання буде перенесений.
          Судова колегія відхилила зазначене клопотання, оскільки воно не містить відомостей щодо неможливості суду самостійно встановити обставини у справі № 916/33/17, які встановлюються іншим судом в іншій справі. Крім того прийняття нового рішення по справі не позбавляє сторону звернутись із заявою про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами.
           23 травня 2017 року апелянтом подано клопотання про залучення 3 особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Фонд гарантування вкладів фізичних осіб. Судовою колегією відхилене зазначене клопотання, оскільки не наведено, яким чином прийняте рішення у майбутньому вплине на права та обов'язки цієї юридичної особи. 
          Судовою колегією задоволено клопотання апелянта про відкладення розгляду справи, призначеної на 23 травня 2017 року за наявності поважних причин та призначено розгляд справи на 06.06.2017р.
          В зв’язку з перебуванням судді-члена колегії ОСОБА_4 на лікарняному з 06 червня 2017 року, по справі призначено повторний автоматичний розподіл апеляційної скарги, яка колегією суддів у складі ОСОБА_5 (головуючий), судді Гладишевої Т.Я., Ярош А.І. прийнята до свого провадження відповідною ухвалою.
           01 червня 2017 року апелянтом подано клопотання про надання відстрочки виконання рішення суду, яке мотивовано скрутним матеріальним становищем відповідача, який є бюджетоутворюючим підприємством, на якому працюють близько однієї тисячі осіб. Негайне виконання судового рішення призведе до соціального вибуху, зупинки діяльності підприємства, що за специфічними умовами виробництва може привести до екологічної катастрофи.
          Заслухавши пояснення представників сторін, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи на предмет їх юридичної оцінки Господарським судом Одеської області, проаналізувавши застосування норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла наступників висновків.
          За приписами ст. 101 ГПК України визначено, що у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.
          Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, 20 квітня 2010 року між Публічним акціонерним товариством "Банк "Фінанси та Кредит" (Банк) та Публічним акціонерним товариством "Підприємство по виробництву медичних виробів з полімерних матеріалів "ГЕМОПЛАСТ" (Позичальник) було укладено договір про мультивалютну кредитну лінію № 1312м-10, за умовами якого Банк надає Позичальнику грошові кошти в тимчасове користування на умовах забезпеченості, повертання, строковості, платності та цільового використання, надалі по тексту – Кредитні кошти.
          Пунктом 1.1.1 Кредитного Договору в редакції Додаткової угоди від 30.01.2014р. визначено, що надання кредитних коштів здійснюється окремими частинами "траншами" на умовах, визначених Договором в межах відновлювальної кредитної лінії з лімітом максимальної заборгованості 3 000 000,0 грн.
          За умовами кредитного договору п. 2.5 позичальник зобов'язується повернути усі отримані кошти Банку в валютах заборгованості з кінцевим строком погашення 19 квітня 2016 року. 
          Пунктом 3.1. Договору встановлено, що Банк нараховує, а Позичальник сплачує Банку проценти за користування кредитними коштами окремо по кожному траншу, виходячи з наступних процентних ставок:
          а) - по кредиту в Національній валюті України – гривні:
- 15,5% (п’ятнадцять цілих п'ять десятих процентів) річних за користування траншем в період з дня видачі до строку, зазначеного в п.2.5. цього Договору;
- по кредиту в доларах США:
- 12% (дванадцять процентів) річних за користування траншем в період з дня видачі кредиту до строку, зазначеного в п. 2.5. цього Договору.
          б) у разі порушення Позичальником встановленого в п.2.5. цього Договору графіку погашення кредитної лінії:
- по кредиту в Національній валюті України – гривні – 31% (тридцять один процент) річних від суми невиконаного своєчасно зобов'язання по кредиту згідно вищенаведеного графіку, за період часу з моменту непогашення суми кредиту (частини кредиту) до дня фактичного погашення цієї ссудної (основної) заборгованості;
- по кредиту в доларах США – 24% (двадцять чотири процента) річних від суми невиконаного своєчасно зобов'язання за кредитом згідно вищезазначеного графіку, за період часу з моменту непогашення суми кредиту (частини кредиту) до дня фактичного погашення цієї ссудної (основної) заборгованості;
          в) - по кредиту в Національній валюті України – гривні – 31% (тридцять один процент) річних за період з дати, зазначеної в п.2.5. цього Договору до дня фактичного погашення ссудної заборгованості;
- по кредиту в доларах США – 24% (двадцять чотири проценти) річних за період з дати, зазначеної в п.2.5. цього Договору до дня фактичного погашення ссудної заборгованості.
          Пунктом 7.1. Договору визначено, що за прострочку повернення кредитних коштів та/або сплати процентів Позичальник сплачує Банку пеню із розрахунку подвійної облікової ставки Національного банку України від простроченої суми за кожний день прострочки. Зазначена пеня сплачується від простроченої суми за кожен день прострочки. Зазначена пеня сплачується у разі порушення Позичальником строків платежів, передбачених п.п.2.2., 2.5., 2.6., 3.4., 3.6., 3.7., 4.5., 6.1., 8.3. цього Договору, а також любих інших строків платежів, передбачених цим Договором. Сплата пені не звільняє Позичальника від зобов'язання сплатити проценти за весь час фактичного користування кредитними коштами.
          Договір вступає в силу з моменту його підписання сторонами та діє до повного виконання сторонами прийнятих на себе зобов'язань (п. 8.5. Договору).
          Під час дії вищенаведеного договору, сторонами було укладено низку додаткових угод до нього, якими сторони внесли відповідні зміни до нього.
          На виконання умов вищенаведеного Договору, позивачем відповідачу було надано кредитні кошти в розмірі 80 000 000, 00 грн., що підтверджується відповідною банківською випискою та платіжними дорученнями.
          Проте, з матеріалів справи вбачається, що відповідачем всупереч умовам договору кредитні кошти повернуто не в повному обсязі, проценти сплачено не в повному обсязі, внаслідок чого, за останнім виникла заборгованість за основним боргом в сумі 3 000 000, 00 грн. та позивачем нарахована заборгованість за відсотками в сумі 746 143, 82 грн.
          Постановою Правління Національного Банку України від 17.09.2015р. № 612 ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит" віднесено до категорії неплатоспроможних.
          Рішенням від 17.09.2015р. № 171 Виконавчої дирекції фонду гарантування вкладів фізичних осіб розпочато процедуру виведення ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит" з ринку шляхом запровадження тимчасової адміністрації на три місяці з 18.09.2015р. по 17.12.2015р.
           18.12.2015р. виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб було прийнято рішення "Про початок процедури ліквідації АТ "Банк "Фінанси та Кредит" та делегування повноважень ліквідатора банку" № 230.
          З підстав неналежного виконання відповідачем грошових зобов'язань щодо повернення кредитних коштів та сплати їх відсотків, позивач 25.11.2016р. звернувся до останнього з вимогою (повідомленням) № 3-243210/12355 про повернення кредитних коштів.
          Дану вимогу відповідач отримав 16.12.2016р., що підтверджується рекомендованим про вручення поштового відправлення, але наявну кредиторську заборгованість, відповідач залишив без оплати.
          Неналежне виконання відповідачем договірних зобов'язань в частині повернення кредиту та сплати процентів за кредитним договором і стало підставою для позивача звернутись до господарського суду Одеської області із даним позовом за захистом своїх порушених прав та охоронюваних законом інтересів.
          Частиною 1 статті 1054 Цивільного кодексу України встановленоё що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. Відповідно до частини 2 цієї ж статті до відносин за кредитним договором застосовуються положення про позику, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
          За приписами ч. 1 ст. 1048 ЦК України визначено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором.
          Положеннями ч. 1 ст. 1049 ЦК України передбачено, що позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
          Договір є обов'язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).
          За змістом ч. 1 ст. 530 ЦК України визначено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
          У відповідності до ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
          Зазначене також кореспондується із положеннями ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України, якими передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
          Судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції про стягнення з відповідача на користь позивача 3 000 000, 00 грн. основного боргу.
          Проте колегія суддів вважає, що позовні вимоги в частині стягнення заборгованості за відсотками слід задовольнити частково виходячи з наступного.
          Відповідно до частини 3 статті 91 Цивільного кодексу України, юридична особа може здійснювати окремі види діяльності, перелік яких встановлюється законом, після одержання нею спеціального дозволу (ліцензії).
          Структура банківської системи, економічні, організаційні і правові засади створення, діяльності, реорганізації і ліквідації банків визначені Законом України "Про банки і банківську діяльність" .
          Згідно зі ст. 2 зазначеного Закону про банки банк, це - юридична особа, яка на підставі банківської ліцензії має виключне право надавати банківські послуги, відомості про яку внесені до Державного реєстру банків.
          Відповідно до статті 1 Закону України "Про банки і банківську діяльність", банківська ліцензія, це - документ, який видається Національним банком України в порядку і на умовах, визначених у цьому Законі, на підставі якого банки та філії іноземних банків мають право здійснювати банківську діяльність.
          Статтею 47 Закону України "Про банки і банківську діяльність" встановлено, що банк має право здійснювати банківську діяльність на підставі банківської ліцензії шляхом надання банківських послуг.
          До банківських послуг, зокрема належать розміщення залучених у вклади (депозити), у тому числі на поточні рахунки, коштів та банківських металів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик.
          Відповідно до ст. 1 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" фінансова установа - юридична особа, яка відповідно до закону надає одну чи декілька фінансових послуг, а також: інші послуги (операції), пов'язані з наданням фінансових послуг, у випадках, прямо визначених законом, та внесена до відповідного реєстру в установленому законом порядку. До фінансових установ, зокрема, належать банки; фінансовий кредит - кошти, які надаються у позику юридичній або фізичній особі на визначений строк та під процент.
Законом України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" встановлено правові, фінансові та організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, повноваження Фонд)- гарантування вкладів фізичних осіб (дачі - Фонд), порядок виплати Фондом відшкодування за вкладами, а також регулюються відносини між: Фондом, банками, Національним банком України, визначаються повноваження та функції Фонду щодо виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків.
          Відповідно до ч. 1 ст. 3 вказаного Закону, Фонд є установою, що виконує спеціальні функції у сфері гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків у випадках, встановлених цим Законом.
          Пунктом 6 частини 1 статті 2 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" визначено, що ліквідація банку - процедура припинення банку як юридичної особи відповідно до законодавства.
          Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 48 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", Фонд безпосередньо або шляхом делегування повноважень уповноваженій особі Фонду з дня початку процедури ліквідації банку здійснює зокрема повноваження органів управління банку.
          Відповідно до ч. 2 ст. 46 Закот України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", з дня призначення уповноваженої особи фонду, банківська діяльність банку завершується закінченням технологічного циклу конкретних операцій у разі, якщо це сприятиме збереженню або збільшенню ліквідаційної маси.
          У відповідності до ч. 9 ст. 17 Закону України "Про банки і банківську діяльність" забороняється здійснювати банківську діяльність без отримання банківської ліцензії.
          Виходячи із системного аналізу вищевказаних правових норм, слід зробити висновок, що з моменту відкликання банківської ліцензії та початку ліквідації ПАТ "Банк "Фінанси та кредит" фактично втратив статус банку та фінансової установи в цілому, його банківська діяльність припинилася, в зв'язку з чим втратив право на надання банківських та будь-яких інших фінансових послуг, зокрема щодо кредитування фізичних осіб та відповідне нарахування відсотків по кредитам.
          Таким чином, в силу наведених положень законодавства відкликання банківської ліцензії (початок процедур ліквідації банку) означає і припинення позивачем як банком нарахування відсотків за Кредитним договором як складової банківської діяльності, зважаючи на неможливість здійснення будь-яких банківських операцій, а тому нарахування і вказування у розрахунку заборгованості сум нарахованих відсотків до погашення із грудня 2015 р. - є неправомірним, у зв’язку з чим відповідачу слід відмовити у задоволенні позову в цій частині.

          Вказане вище підтверджується судовою практикою, зокрема, колегія суддів Вищого господарського суду України при розгляді справи № 5023/5556/13 у своїй постанові від 16.12.2013р. зазначила, що "…з моменту прийняття Національним банком України рішення про відкликання ліцензії та відкриття ліквідаційної процедури банку останній втрачає право на здійснення банківської діяльності, зокрема, нарахування процентів за всіма кредитними договорами".
          Подібна позиція також висловлена у постанові Вищого господарського суду України по справі № 5023/2491/11 від 06.02.2013р. в якій зокрема зазначено: "... нарахування таких процентів Банком є частиною його банківської діяльності, здійснення якої припиняється з моменту відкликання банківської ліцензії".
          Таким чином, вимоги позивача щодо стягнення відсотків в сумі 223 579,86 грн. за користування коштами відповідно умов Кредитного договору від 20.04.2010 року є необґрунтованими та задоволенню не підлягають.
          Щодо нарахування пені колегія суддів вважає зазначити наступне.
          Як зазначалось вище, кінцевий строк виконання зобов'язання за Кредитним договором - 20.04.2016 року.
          Відповідно п. 7.1. Кредитного договору, за прострочення повернення кредитних коштів та/або сплати процентів Позичальник сплачує Банку пеню з розрахунку подвійної облікової ставки Національного Банку України від простроченої суми за кожен день прострочення. Зазначена пеня сплачується в разі порушення Позичальником термінів платежів, передбачених п.п. 2.4., 2.5., 2.6., 3.4., 3.6., 3.7., 4.5., 6.1., 8.3. цього Договору, а також будь-яких інших термінів платежів, передбачених цим Договором. Сплата пені не звільняє Позичальника від зобов'язання сплатити відсотки за весь час фактичного користування кредитними коштами.
          Згідно ч. 6 ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання маю бути виконано.
          У пункті 2.5. постанови Пленуму ВГСУ "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" від 17.12.2013 року № 14 зазначено: "Щодо пені за порушення грошових зобов'язань застосовується припис частини шостої статті 232 ГК України. Даним приписом передбачено не позовну давність, а період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов'язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов'язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін. Необхідно також: мати на увазі, що умова договору про сплату пені за кожний день прострочення виконання зобов'язання не може розцінюватися як установлення цим договором іншого, ніж: передбачений частиною шостою статті 232 ГК України, строку, за який нараховуються штрафні санкції".
          Тобто, керуючись ст. 232 ГК України, роз'ясненнями постанови Пленуму ВГСУ №14 від 17.12.2013 року та п. 7.1. Кредитного договору право на нарахування пені у позивача виникло саме 20.04.2016 року.
          Як вбачається з наявного розрахунку, позивачем нараховано пеню з 26.06.2016 року. Мотивоване обґрунтування дати початку строку нарахування пені матеріали справи не містять. 
          Таким чином, рішення суду про стягнення пені в сумі 542 615, 46 грн. за невиконання умов Кредитного договору № 1312м-10 від 20.04.2010 року є неправильним.
          Але зазначені обставини не дозволяють апеляційної інстанції відмовити у позові у цієї частині, як того просить апелянт з огляду на наступне.
          Відповідно до вимог пункту 1.12. 17 постанови № 14 Пленуму Вищого господарського суду України від грудня 2013 року "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов’язань" господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань.
          Таким чином, судова колегія самостійно розраховує розмір пені, нарахованої за неповернення основного грошового зобов'язання, виходячи з такого.
          Період нарахування пені – з 20 квітня 2016 року по 20 жовтня 2016 року. Виходячи з розрахунку позивача (а.с. 20) та періоду, з якого позивач просить стягнути відповідну суму, судова колегія вважає за необхідне нарахувати такі суми:
          з 20 квітня 2016 року по 20 травня 2016 року - 0 грн.;
          з 20 травня 2016 року по 20 червня 2016 року - 0 грн.;
          з 20 червня 2016 року по 20 липня 2016 року - 89 262, 30 грн.;
          з 20 липня 2016 року по 15 вересня 2016 року - 124 508,20 грн.;
          з 15 вересня 2016 року по 20 жовтня 2016 року - 86 065,81 грн.
          Таким чином, загальна сума пені, яку стягує апеляційний суд складає 299 836, 30 грн.
          Оскільки судова колегія дійшла висновку про безпідставність нарахування відсотків, починаючи з 18.12.2015р., то й нарахування пені по відсоткам за періоди після 18.12.2015 р. не здійснюється.
          Підсумовуючі викладене, судова колегія дійшла висновку про часткове задоволення апеляційної скарги, часткове скасування судового рішення в частині стягнення відсотків та пені з прийняттям нового рішення про стягнення 3 000 000, 00 грн. основного боргу; 319 035, 60 грн. заборгованості за відсотками; 299 836, 30 грн. - заборгованості по пені.
          Судові витрати відповідно до ст. 49 ГПК України покладаються на відповідача у розмірі 53 897, 68 грн. за подачу позовної заяви та позивача – за подачу апеляційної скарги у розмірі 59 188, 44 грн. Оскільки позивачем добровільно сплачено судовий збір у сумі 563, 53 грн., що не доданий за подачу позовної заяви, судова колегія не вважає за доцільне повторно стягувати цю суму.
          Відносно клопотання відповідача про надання відстрочки виконання рішення суду, судова колегія звертає увагу на наступне.
          Пунктом 13 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від17 травня 2011 року № 7 "Про деякі питання практики застосування розділу XII Господарського процесуального кодексу України" роз’яснено, що питання про відстрочку або розстрочку виконання постанови апеляційного суду та порядку її виконання вирішується апеляційним судом одночасно з прийняттям постанови за результатами перегляду судового рішення, про що зазначається у постанові.
          Згідно з ч. 1 і 2 ст. 121 ГПК за наявності обставин, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим, за заявою сторони виконавчого провадження або за власною ініціативою господарський суд, який видав виконавчий документ, у десятиденний строк розглядає це питання у судовому засіданні з викликом сторін, прокурора і у виняткових випадках, залежно від обставин справи, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, ухвали, постанови.
          За наявності обставин, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим, господарський суд за власною ініціативою, за заявою сторони виконавчого провадження, за заявою виконавця, поданою на підставі заяви сторони виконавчого провадження, або за заявою державного виконавця, поданою з власної ініціативи, у випадку, передбаченому Законом України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень", суд, який видав виконавчий документ, може змінити спосіб та порядок виконання рішення, ухвали, постанови у порядку, передбаченому частиною першою цієї статті.
          Пунктом 7.1. постанови Пленуму ВГСУ "Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал постанов господарських судів України" від 17.10.2012р. № 9 роз’яснено, що господарський суд на підставі статті 121 ГПК України має право за заявою сторони, державного виконавця, прокурора чи його заступника або за власною ініціативою у виняткових випадках залежно від обставин справи відстрочити, розстрочити виконання рішення, ухвали, постанови (далі - рішення), змінити спосіб та порядок їх виконання.
          Оскільки згадана стаття не обмежує відповідне право господарського суду певним строком, воно може бути реалізоване у будь-який час після набрання рішенням законної сили і до його фактичного повного виконання, в межах строку пред'явлення наказу до виконання. Також не обмежується право заявника на повторне звернення з відповідною заявою, якщо вона вже розглядалася судом.
          Також п. 7.2. вказаної постанови роз'яснює, що підставою для відстрочки, розстрочки, зміни способу та порядку виконання рішення можуть бути конкретні обставини, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим у визначений строк або встановленим господарським судом способом. При цьому слід мати на увазі, що згоди сторін на вжиття заходів, передбачених статтею 121 ГПК України, ця стаття не вимагає, і господарський суд законодавчо не обмежений будь-якими конкретними термінами відстрочки чи розстрочки виконання рішення. Проте, вирішуючи питання про відстрочку чи розстрочку виконання рішення, зміну способу і порядку виконання рішення, господарський суд повинен враховувати матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи, зокрема, щодо юридичної особи - наявну загрозу банкрутства, відсутність коштів на банківських рахунках і майна, на яке можливо було б звернути стягнення, щодо як фізичних, так і юридичних осіб - стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.
          Згідно з п. 1 Постанови Кабінету Міністрів України від 16.12.2015 № 1035 "Про обмеження поставок окремих товарів (робіт, послуг) з тимчасово окупованої території на іншу територію України та/або з іншої території України на тимчасово окуповану територію" заборонено на період тимчасової окупації поставки товарів (робіт, послуг) під всіма митними режимами з тимчасово окупованої території на іншу територію України та/або з іншої території України на тимчасово окуповану територію.
          Тобто, фактично з 2014 року ПАТ "ГЕМОПЛАСТ" не має можливості поставляти продукцію власного виробництва на тимчасово окуповані території Донецької та Луганської областей, а також до АР Крим.
          Більше того, ПАТ "ГЕМОПЛАСТ" неможливо стягнути заборгованість із суб'єктів господарювання, які знаходяться у зоні АТО, а також неможливістю розпоряджатися складськими залишками готової продукції на цих територіях.
          Проведення бойових дій на сході України та втрата ринків збуту зі всіма супутніми наслідками, зумовлені обставинами, які ПАТ "ГЕМОПЛАСТ" не могло передбачити та усунути. До того ж, проведення антитерористичної операції припало на кінцеві терміни повернення кредитних коштів, що практично унеможливило їх належне повернення внаслідок зупинення нормальної роботи підприємства, в зв'язку з цим, протягом 2013-2016 років реалізація продукції ПАТ "ГЕМОПЛАСТ" впала на 42,4%, та згідно звітів по результати фінансової діяльності за 2013-2016р., що вбачається з доданих копій документів в обґрунтування клопотання.
          Крім цього, одним з наслідків військової агресії на сході України та проведення антитерористичної операції Національним банком України визнано знецінення національної валюти, наслідком цього стало збільшення собівартості виробництва продукції у зв'язку з тим, що закупівля сировини та витратних матеріалів для виробництва продукції медичного призначення здійснюється в доларах США та ЄВРО, відтак, для підтримки виробництва соціально значущої, в умовах військової агресії, продукції (шприців та систем переливання крові і розчинів) ПАТ "ГЕМОПЛАСТ" було вимушене спрямовувати грошові кошти на підтримання виробництва.
          Колегією встановлено, що ПАТ "ГЕМОПЛАСТ" є бюджетоутворюючим підприємством міста Білгород-Дністровський Одеської області, на якому працюють близько однієї тисячі осіб.
          Негайне повне задоволення обґрунтованих вимог АТ "Банк "Фінанси та кредит" призведе до повної зупинки підприємства та, як наслідок, рішення суду взагалі не буде виконане. До того ж, зупиниться виробництво медичних виробів, які в умовах проведення військових дій дуже потрібні державі та Збройним силам України.
          Крім того приймаються до уваги доводи апелянта, що на території ПАТ "ГЕМОПЛАСТ" знаходиться радіаційна установка з джерелами іонізуючого випромінювання, яка використовується для проведення стерилізації медичної продукції гамма-променями та раптова зупинка підприємства, внаслідок проведення виконавчих дій, може призвести до екологічної катастрофи, шкода від якої буде дуже значною.
          Враховуючи вищевикладене, з урахуванням складної фінансово-економічної ситуації, яка об'єктивно склалася на підприємстві з незалежних обставин, зважаючи на складну соціально-економічну ситуацію в державі та наявність дії об'єктивних обставин - зменшення кількості замовників продукції ПАТ "ГЕМОПЛАСТ" - значна частина яких знаходяться в зоні проведення антитерористичної операції (на тимчасово окупованих територіях), що унеможливлює негайне виконання рішення суду - є об'єктивні підстави у відстроченні виконання судового рішення за наслідками розгляду цієї справи - до 01.06.2019р.
          На підставі наведеного судова колегія задовольняє клопотання про відстроченні виконання судового рішення про стягнення грошових коштів з відповідача - до 01.06.2019р.
          Керуючись ст.ст. 99, 101, 103 п. 2, 104 п. 4, 105 господарського процесуального кодексу України, судова колегія – 

П О С Т А Н О В И Л А:


          Апеляційну
скаргу Публічного акціонерного товариства "Підприємство по виробництву медичних виробів з полімерних матеріалів "ГЕМОПЛАСТ" - задовольнити частково.
          Рішення Господарського суду Одеської області від 20 березня 2017 року по справі № 916/33/17 – скасувати частково в частині стягнення відсотків за користування кредитними коштами та пені.
          Прийняти нове рішення:
          "Стягнути з Публічного акціонерного товариства "Підприємство по виробництву медичних виробів з полімерних матеріалів "ГЕМОПЛАСТ" на користь Публічного акціонерного товариства "Банк "Фінанси та Кредит" заборгованість:
          - 3 000 000 грн. (три мільйоні гривень) за основним боргом;
          - 319 035, 60 грн. (триста дев'ятнадцять тисяч тридцять п'ять) гривень 60 (шістдесят) копійок за відсотками;
           299 836, 30 грн. (двісті дев'яносто дев'ять тисяч вісімсот тридцять шість) гривень 30 (тридцять) копійок пеню на основну заборгованість.
           53 897, 68 грн. (п'ятдесят три тисячі вісімсот дев'яносто сім) гривень 68 (шістдесят вісім) копійок – витрати на оплату судового збору.
          В решті позовних вимог відмовити."
          Стягнути з Публічного акціонерного товариства "Банк "Фінанси та Кредит" в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб та ліквідацію банка на користь Публічного акціонерного товариства "Підприємство по виробництву медичних виробів з полімерних матеріалів "ГЕМОПЛАСТ" витрати на оплату судового збору за подання апеляційної скарги у розмірі 59 188 (п'ятдесят дев'ять тисяч сто вісімдесят вісім) гривень 44 (сорок чотири) копійки.
          Відстрочити виконання судового рішення в частині стягнення з Публічного акціонерного товариства "Підприємство по виробництву медичних виробів з полімерних матеріалів "ГЕМОПЛАСТ" до 01 червня 2019 року.
          Господарському суду Одеської області доручити видати накази із зазначенням усіх необхідних реквізитів сторін.
          Постанова в порядку ст. 105 ГПК України набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку.
          Повний текст постанови підписано 08.06.2017р.


          Головуючий суддя                                                            В.А. Лисенко


          Суддя                                                                                Т.Я. Гладишева


          Суддя                                                                                А.І. Ярош 


Джерелоі нформації:
Єдиний державний реєстр судових рішень у формі відкритих даних
http://od.reyestr.court.gov.ua/files/33/617655407b829ba01ab34cd756326995.rtf
 

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах


Справа
№ 640/12931/16-ц
н/п 2/640/314/17 
ЗАОЧНЕ
РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 
23 травня 2017 року Київський районний суд м. Харкова у складі: 
головуючого
- судді Бородіної Н.М.,
за участю секретаря Давіденко Н.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Харкові цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства " Всеукраїнський акціонерний банк" до ОСОБА_1, 3-я особа ОСОБА_2 про звернення стягнення на предмет іпотеки,-
встановив:
Позивач, ПАТ "Всеукраїнський акціонерний банк", звернувся у суд з позовом до відповідача, ОСОБА_1, 3-я особа ОСОБА_2 (залучений судом), в якому просить в рахунок погашення заборгованості ОСОБА_1 перед банком за Кредитним договором № 696 від 01.11.2007 року, що становить в гривневому еквіваленті 6 039 001,56 грн., з них:
заборгованість за тілом та відсотками 232 945,10 доларів США, еквівалент за курсом 25,200907 на 04.05.2016 року - 5 870 427 грн., з яких: тіло - 100 830,00 доларів США; відсотки- 132 115,10 доларів США; всього заборгованість за комісіями 168 573,76 гривень, з них: штраф/п за несвоєчасне погашення кредиту (неустойка) - 133 577,21 гривень, комісія за РО 34 996,55 грн., звернути стягнення на належний на праві приватної власності ОСОБА_1, предмет іпотеки трикімнатну комунальну квартиру АДРЕСА_1 шляхом визнання права власності за банком.
Свої позовні вимоги позивач обґрунтовував тим, що між банком та відповідачем був укиданий кредитний договір, відповідно до умов якого банк надав кредитні кошти в сумі 110000 дол. США грн., а відповідач зобов'язався їх повернути зі сплатою відсотків в розмірі 13% річних. В забезпечення виконання зобов'язань за договором кредиту між банком та відповідачем укладений договір іпотеки нерухомого майна . Банк свої зобов'язання виконав у повному обсязі, надав кредит, однак відповідач порушує умови договору, що сплати щомісячних платежів, внаслідок чого у відповідач виникла заборгованість, яку банк просить звернути на предмет іпотеки, шляхом визнання права власності. 
Відповідач порушувала умови договору, щодо встановленого графіку погашення кредиту та відсотків, внаслідок чого виникла заборгованість станом на 12.08.2015р., яка складається із заборгованості по кредиту в сумі 20700 грн., по відсоткам в сумі 10557,76 грн. та пені в сумі 11953,40 грн. 
Відповідач - ОСОБА_1, у судове засідання не з'явився, заперечень на позов не надав. Зі згоди позивача, суд ухвалює рішення при заочному розгляді справи, що відповідає положенням ст.224 ЦПК України.
3-я особа - ОСОБА_2, у судове засідання не з'явився, про час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином. 
Дослідивши матеріали справи, суд вважає за необхідне в задоволені позову відмовити, виходячи з наступного.
Між ВАТ "Всеукраїнський Акціонерний Банк" (правонаступником якого є ПАТ "Всеукраїнський Акціонерний Банк") та ОСОБА_1 01.11.2007 року був укладений кредитний договір № 696, за умовами якого відповідачу надається кредит на споживчі потреби у розмірі 110 000,00 дол.США до 01.11.2017 року, з оплатою за користування кредитними коштами в розмірі 13,00 % за обслуговування кредиту встановлюється щомісячна плата в розмірі 388,85 грн.
Кредит відповідачу надавався згідно умов Кредитного договору, однією сумою в безготівковій формі, шляхом перерахування кредитних коштів на поточний рахунок № НОМЕР_1 у Харківській філії ВАТ "ВіЕйБі Банк".
Відповідно до ст. 1054 Цивільного кодексу України за кредитним договором банк або інша фінансова установа зобов'язується надати грошові (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Згідно статті 526 Цивільного і України, зобов'язання мають виконуватися належним чином відповідно до умов договору та Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства.
Згідно із статтею 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановленні термін його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Умовами кредитного договору визначений порядок виконання боргових зобов'язань відповідача перед банком а саме: п. 2.5.1. визначено, що позичальник зобов'язується поповнювати свій поточний рахунок, відкритий в Харківській філії ВАТ "ВіЕйБі Банк", шляхом внесення коштів через касу банку або безготівковим перерахуванням, у сумі не меншій чергового погашення відповідної частини Кредиту, процентів та інших плат, встановлених у Графіку, а п. 2.5.2 кредитного договору визначено, що погашення відповідної частини кредиту, сплата процентів та ін. плат користування, здійснюється шляхом договірного списання банком коштів з поточного рахунку позичальника, відкритого в банку, щомісяця в дату, зазначену в графіку.
Відповідно до п. 4.5. Кредитного договору за несвоєчасне повернення кредиту та сплату відсотків позичальник сплачує банку штраф у розмірі 20 відсотків в неповерненого кредиту та/або відсотків, плати за обслуговування кредиту.
Однак, в порушення умов кредитного договору, відповідач своїх зобов'язань, щодо своєчасного погашення відповідної частини кредиту, процентів та інших платежів, відповідно до графіку до цього кредитного договору, не виконує, внаслідок чого станом на березень 2015р виникла заборгованість: зі сплати кредиту в сумі 100830 дол.США, зі сплати відсотків в сумі 70609 дол. США, комісії в сумі 29774,95грн., яка підтверджується розрахунком та відповідачем не спростована.
Стосовно заборгованості відповідача по процентам, комісії та штрафу, які нараховані в період з 19.03.2015р. по 04.05.2016р., суд зазначає наступне.
Постановою Правління НБУ №188 від 19.03.2015р. прийнято рішення про відкликання банківської ліцензії ПАТ "Банк Форум". В банку здійснюється ліквідаційна процедура з 20.03.2015р. за рішення виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, також призначена уповноважена особа на ліквідацію банку.
Відповідно до ч.1 ст. 4 ЗУ "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" основним завданням Фонду є забезпечення функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку.
Як визначено у статті 46 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" після призначення уповноваженої особи Фонду на ліквідацію банку, банківська діяльність завершується закінченням технологічного циклу конкретних операцій у разі, якщо це сприятиме збереженню або збільшенню ліквідаційної маси.
В силу положення частини 9 статті 17 Закону України "Про банки та банківську діяльність" забороняється здійснювати банківську діяльність без отримання банківської ліцензії.
За положеннями ст. ст. 47, 49 ЗУ "Про банки та банківську діяльність" видача бланком кредитів під проценти є видом банківської діяльності .
За ч.2 ст. 27 ЗУ "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" нарахування відсотків за вкладами припиняється в останній день перед початком процедури виведення Фондом банку з ринку (у разі прийняття Національним банком України рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку з підстав, визначених частиною другою статті 77 Закону України "Про банки і банківську діяльність", - у день прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку).
ЗУ "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" не передбачає повноважень фонду гарантування вкладників фізичних осіб на здійснення банківської діяльності по нарахуванню відсотків за договором кредиту, комісії при ліквідації банку. 
Виходячи із системного аналізу наведених норм закону та враховуючи положення ч.1 ст. 8 ЦК України, суд приходить до висновків, що з моменту прийняття Національним банком України рішення про відкликання ліцензії та відкриття ліквідаційної процедури банку, останній втрачає право на здійснення банківської діяльності, зокрема, нарахування процентів за кредитним договором, комісії .

Посилання позивача на положення ст.1054 ЦК України, відповідно до яких позичальник повинен повернути кредит та проценти у розмірі та порядку встановленому договором, судом не приймаються, оскільки в даному випадку застосовуються спеціальні норми, які передбачають здійснення банком банківської діяльності та ліквідації банку.
З метою забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором № 696 від 01.11.2007 року між ВАТ " Всеукраїнський акціонерний Банк" та ОСОБА_1 був укладений іпотечний договір від 01.11.2007 року посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріально округу Дахно O.A., реєстраційний номер 420.
Відповідно до п. 2.1 предметом іпотеки є нерухоме майно: трикімнатна комунальна квартира АДРЕСА_1
За п.2.2. договору квартира належить відповідачу - ОСОБА_1 на праві приватної власності таким чином:
41/100 част. - на підставі договору купівлі-продажу, укладеного між ОСОБА_5 та ОСОБА_1 01.02.2006 року, посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Орловою О.М. за реєстровим номером 172;
59/100 частина - на підставі договору купівлі-продажу, укладеного між ОСОБА_7, ОСОБА_8 та ОСОБА_1 28.09.2007 року, посвідчений приватним нотаріусом Харківського нотаріального округу Орловою О.М. за реєстровим номером 3272.
Згідно з п. 4.1.5. Іпотечного договору Іпотекодержатель має право звернути стягнення предмет іпотеки у випадку, якщо при настанні строку (терміну) виконання зобов'язання (або тієї чи іншої його частини), воно не буде виконане.
В даному випадку у банку виникло право на звернення стягнення заборгованості за договором кредиту на предмет іпотеки. 
Між тим, за даними Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 17.01.2017р. квартира АДРЕСА_1 зареєстрована за третьою особою ОСОБА_2 на підставі рішення суду. Тобто в даному випадку власником квартири на яку банк хоче звернути стягнення є особа, яка не залучена позивачем у якості відповідача, тоді як вказане право у відповідності до ч.1 ст. 33 ЦПК України належить лише позивачу.
Пред'явлення вимог не до належного відповідача є підставою для відмови у задоволені позову.
Крім того, ч.2 ст. 16 ЦК України передбачено, що одним із способів захисту цивільних прав та інтересів судом може бути визнання права, в тому числі права власності на майно. Суд також може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом. 
Відповідно до частини третьої статті 33 Закону України "Про іпотеку" звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.
Згідно із частиною третьою статті 36 Закону України "Про іпотеку" договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору, за своїми правовими наслідками, може передбачати передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання в порядку, встановленому статтею 37 Закону України "Про іпотеку".
Порядок реалізації предмета іпотеки за рішенням суду врегульоване статтею 39 цього Закону, якою передбачено, що у разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки у рішенні суду зазначається, зокрема, спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів або застосування процедури продажу, встановленої статтею 38 цього Закону. 
Можливість виникнення права власності за рішенням суду ЦК України передбачає лише у статтях 335 та 376 ЦК України. У всіх інших випадках право власності набувається з інших не заборонених законом підстав, зокрема із правочинів (частина перша статті 328 ЦК України).
Стаття 392 ЦК України, у якій йдеться про визнання права власності, не породжує, а підтверджує наявне в позивача право власності, набуте раніше на законних підставах, у тому випадку, якщо відповідач не визнає, заперечує або оспорює наявне в позивача право власності, а також у разі втрати позивачем документа, який посвідчує його право власності (правова позиція ВСУ у справі №6-1851цс15) .
Позивачем вказані вимоги не виконані, відсутнє обґрунтування свого способу захисту у судовому порядку, шляхом визнання права власності на предмет іпотеки, у спосіб передбачений ст. 37 Закону України "Про іпотеку", який є позасудовим.
На підставі вищевикладеного та керуючись ст.ст. 10, 11, 60, 88, 212 - 215, 217 ЦПК України, суд -
вирішив :

В задоволені позову відмовити.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення, через суд першої інстанції. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення. 
Відповідач має право подати до Київського районного суду м. Харкова письмову заяву про перегляд заочного рішення протягом десяти днів з дня отримання його копії. 
Рішення набирає законної сили після закінчення строків для подачі апеляційної скарги.

Суддя Бородіна Н.М.

Джерелоі нформації:
Єдиний державний реєстр судових рішень у формі відкритих даних
http://od.reyestr.court.gov.ua/files/33/eb348b1aa81adf8332cf84423c1588b7.rtf

 

 

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

_________________________________________________________________

Справа № 640/12931/16-ц Головуючий суддя І інстанції Бородіна Н. М.

Провадження № 22-ц/790/4751/17 Суддя доповідач Кісь П.В.

Категорія: Спори, що виникають із договорів позики, кредиту, банківського вкладу

У Х В А Л А

(про залишення апеляційної скарги без руху)

07 липня 2017 р. м. Харків

Суддя судової колегії судової палати у цивільних справах апеляційного суду Харківської області Кісь П.В., перевіривши у порядку прийняття до розгляду апеляційним судом апеляційної скарги Публічного акціонерного товариства "Всеукраїнський Акціонерний Банк" на заочне рішення Київського районного суду м. Харкова від 23 травня 2017 року по справі за позовом Публічного акціонерного товариства "Всеукраїнський Акціонерний Банк" до ОСОБА_3, третя особа - ОСОБА_4, про звернення стягнення на предмет іпотеки,-

в с т а н о в и в :

Заочним рішенням Київського районного суду м. Харкова від 23 травня 2017 року в задоволенні позову ПАТ "Всеукраїнський Акціонерний Банк" відмовлено.

26 червня 2017 року ПАТ "Всеукраїнський Акціонерний Банк" подало апеляційну скаргу на вказане рішення суду першої інстанції.

Апеляційна скарга підлягає залишенню без руху виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 1 ст. 294 ЦПК України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Як вбачається з матеріалів справи, ПАТ "Всеукраїнський Акціонерний Банк" не було присутнє в судовому засіданні 23.05.2017 року при проголошенні оскаржуваного рішення. (а.с. 102) Як зазначає в апеляційній скарзі представник Банку, повний текст рішення суду першої інстанції позивач отримав 15.06.2017 року, однак, жодних доказів на підтвердження цього факту не надає, а матеріали справи їх не містять.

Згідно ч. 3 ст. 297 ЦПК України, апеляційна скарга залишається без руху у випадку, якщо вона подана після закінчення строків, установлених ст. 294 цього Кодексу, і особа, яка її подала, не порушує питання про поновлення цього строку, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані неповажними. При цьому, протягом тридцяти днів з моменту отримання ухвали особа має право звернутися до апеляційного суду з заявою про поновлення строку або вказати інші підстави для поновлення строку.

Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку апеляційного оскарження будуть визнані неповажними, суддя-доповідач відмовляє у відкритті апеляційного провадження.

Крім того, апеляційна скарга ПАТ "Всеукраїнський Акціонерний Банк" не відповідає вимогам п.п. 2, 6 п. 1 ч. 2 ст. 4 Закону України "Про судовий збір", а саме - апелянтом не сплачено судовий збір.

У своєму клопотанні, доданому до апеляційної скарги, представник Банку ставить питання про відстрочення сплати судового збору за подання апеляційної скарги до ухвалення судового рішення. В обґрунтування вказаного клопотання посилається на те, що станом на теперішній час ПАТ "Всеукраїнський Акціонерний Банк" перебуває у скрутному фінансовому становищі. Відповідно до постанови Правління Національного банку України від 20.11.2014 року №733 "Про віднесення Публічного акціонерного товариства "Всеукраїнський Акціонерний Банк" до категорії несплатопроможних, виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб було прийнято рішення від 20.11.2014 року №733 "Про запровадження тимчасової адміністрації у ПАТ "ВіЕйБі Банк", відповідно до якого, з 21.11.2014 року було розпочато процедуру виведення ПАТ "Всеукраїнський Акціонерний Банк" з ринку шляхом запровадження в ньому тимчасової адміністрації.

На підставі постанови Правління Національного банку України від 19.03.2015 року №188 "Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Всеукраїнський Акціонерний Банк", виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб було прийнято рішення від 20.03.2015 року №63 "Про початок процедури ліквідації ПАТ "ВіЕйБі Банк" та призначення уповноваженою особою Фонду на ліквідацію ПАТ "ВіЕйБі Банк" провідного професіонала з питань врегулювання неплатоспроможності банків відділу запровадження процедури тимчасової адміністрації та ліквідації департаменту врегулювання неплатоспроможності банків Славкіну М.А. строком на 1 рік, а саме, з 20.03.2015 року по 19.03.2016 року. Згодом, повноваження останньої було продовжено ще на 2 року до 19.03.2018 року включно.

Як вказує апелянт, зазначена інформація є публічною, загальновідомою та не потребує доказування. (а.с. 113-114)

Згідно ч. 1 с. 82 ЦПК України, суд, враховуючи майновий стан сторони, може своєю ухвалою відстрочити або розстрочити сплату судового збору на визначений строк, але не більше як до ухвалення судового рішення у справі.

Частиною 3 ст. 82 цього Кодексу визначено, що з підстав, зазначених у частині 1 цієї статті, суд може зменшити розмір належних до оплати судових витрат, пов"язаних з розглядом справи, або звільнити від їх оплати.

Відповідно до статті 8 Закону № 3674-VI та статті 82 ЦПК України, єдиною підставою для звільнення, відстрочення, розстрочення сплати судового збору є врахування судом майнового стану сторони, тобто, фізичної або юридичної особи (наприклад, довідки про доходи, про склад сім"ї, про наявність на утриманні непрацездатних членів сім"ї, банківські документи про відсутність на рахунку коштів, довідка податкового органу про перелік розрахункових рахунків тощо). Клопотання про відстрочення або розстрочення сплати судового збору, зменшення його розміру або звільнення від його сплати може бути викладене в заяві чи скарзі, які подаються до суду, або окремим документом. Особа, яка заявляє відповідне клопотання, згідно зі статтею 10 ЦПК України повинна навести доводи і подати докази на підтвердження того, що її майновий стан перешкоджав (перешкоджає) сплаті нею судового збору у встановленому законодавстві порядку і розмірі.

Однак, ПАТ "Всеукраїнський Акціонерний Банк" таких доказів до суду апеляційної інстанції не надало, а матеріали справи їх не містять.

За таких обставин, суд приходить до висновку, що у задоволенні клопотання ПАТ "Всеукраїнський Акціонерний Банк" про відстрочення сплати судового збору слід відмовити, а апеляційну скаргу залишити без руху.

Відповідно до вимог п.п. 2, 6 п. 1 ч. 2 ст. 4 Закону України "Про судовий збір" (зі змінами та доповненнями, внесеними Законами України від 16 липня 2015 року № 629-VIII), ставка судового збору за подання до суду апеляційної скарги, зокрема, на рішення суду, становить 110 відсотків ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви.

По даній справі судовий збір при поданні апеляційної скарги становить 1 515,80 грн. (110% від 1 378,00 грн. (ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви).

Реквізити рахунку для сплати судового збору:

Отримувач коштів: УДКСУ в Основ'янському районі м. Харкова

Код отримувача (код за ЄДРПОУ): 37999628

Банк отримувача: ГУ ДКСУ у Харківській області

Код банку отримувача (МФО): 851011

Рахунок отримувача: 31211206780011

Код класифікації доходів бюджету: 22030101

Призначення платежу*;101;__________(код клієнта за ЄДРПОУ для юридичних осіб (доповнюється зліва нулями до восьми цифр, якщо значущих цифр менше 8), реєстраційний номер облікової картки платника податків - фізичної особи (завжди має 10 цифр) або серія та номер паспорта громадянина України, в разі якщо платник через свої релігійні переконання відмовився від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомив про це відповідний орган Міністерства доходів і зборів України і має відповідну відмітку у паспорті);Судовий збір, за позовом ___________ (ПІБ чи назва установи, організації позивача), Апеляційний суд Харківської області (назва суду, де розглядається справа)

Згідно ч. 2 ст. 297 ЦПК України до апеляційної скарги, яка не оформлена відповідно до вимог, встановлених ст. 295 ЦПК України, а також у разі несплати суми судового збору застосовуються положення статті 121 ЦПК України.

За таких обставин, апеляційну скаргу необхідно залишити без руху та надати апелянту строк для усунення вказаних недоліків, шляхом надання апеляційному суду оригіналу квитанції про оплату судового збору у розмірі 1 515,80 грн., та заяви про поновлення строку на апеляційне оскарження із зазначенням поважних причин його пропуску та наданням доказів цього

Керуючись ст. ст. 121, 294, 295, 297 ЦПК України, суддя,-

у х в а л и в :

У задоволенні клопотання Публічного акціонерного товариства "Всеукраїнський Акціонерний Банк" про відстрочення сплати судового збору - відмовити

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Всеукраїнський Акціонерний Банк" на заочне рішення Київського районного суду м. Харкова від 23 травня 2017 року - залишити без руху.

Надати апелянту строк протягом п"яти днів з моменту отримання копії ухвали - для надання суду оригіналу квитанції про оплату судового збору.

Надати апелянту строк протягом тридцяти днів з моменту отримання копії ухвали для звернення до апеляційного суду з заявою про поновлення строку на апеляційне оскарження із зазначенням поважних причин його пропуску та наданням доказів цього.

Роз'яснити апелянту, що у разі, якщо заяву не буде подано в зазначений строк, у відкритті апеляційного провадження буде відмовлено.

Ухвала суду апеляційної інстанції в частині визначення розміру судових витрат може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня її проголошення, в іншій частині ухвала суду оскарженню не підлягає.

Суддя: П.В. Кісь

Джерелоі нформації:
Єдиний державний реєстр судових рішень у формі відкритих даних
http://od.reyestr.court.gov.ua/files/33/08ebb0de06536bee51d45f29d85c77a7.rtf

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах

По даній темі: наразі Дельта Банк в суді доводить, що закон "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" не містить прямої заборони на припинення нарахування процентів після відкликання ліцензії. Суддя порадила надати сторонам судову практику. На даний час не знайшов позицій ВВСУ, є тільки протилежна практика ВГСУ. Непогана постанова Харьковської адмін. апеляції: http://reyestr.court.gov.ua/Review/57755600.  

  • Like 1

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах
13 часов назад, Vladimir AB сказал:

По даній темі: наразі Дельта Банк в суді доводить, що закон "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" не містить прямої заборони на припинення нарахування процентів після відкликання ліцензії. Суддя порадила надати сторонам судову практику. На даний час не знайшов позицій ВВСУ, є тільки протилежна практика ВГСУ. Непогана постанова Харьковської адмін. апеляції: http://reyestr.court.gov.ua/Review/57755600.  

Я тоже кроме этого дела ничего не находил...

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах

Создайте аккаунт или авторизуйтесь, чтобы оставить комментарий

Комментарии могут оставлять только зарегистрированные пользователи

Создать аккаунт

Зарегистрировать новый аккаунт в нашем сообществе. Это несложно!

Зарегистрировать новый аккаунт

Войти

Есть аккаунт? Войти.

Войти


  • Пользователи

  • Похожий контент

    • Автор: ANTIRAID
      Державний герб України
      ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
      ПОСТАНОВА
      ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
      09 листопада 2016 року
      Справа № 910/9633/16
      Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
      головуючогоГубенко Н.М.суддівІванової Л.Б. Картере В.І.
      розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Фалькон-Авто" на рішення
      від 12.07.2016 Господарського суду міста Києва та на постанову від 21.09.2016 Київського апеляційного господарського суду
      у справі Господарського суду № 910/9633/16 міста Києва
      за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Фалькон-Авто" до Публічного акціонерного товариства "Енергобанк" в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб
      третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача Товариство з обмеженою відповідальністю "Алекс Авто"
      про стягнення коштів
      у судовому засіданні взяли участь представники:
      - позивача Прокопенко Т.В.;- відповідача - третьої особи Штогріна С.В.; повідомлений, але не з'явився;
      ВСТАНОВИВ:
      26.05.2016 Товариство з обмеженою відповідальністю "Фалькон-Авто" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Публічного акціонерного товариства "Енергобанк" в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб про стягнення суми безпідставно утриманих коштів у розмірі 9 073,26 грн.
      Рішенням Господарського суду міста Києва від 12.07.2016 (суддя Комарова О.С.), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 21.09.2016 (колегія суддів у складі: Тищенко О.В. - головуючий суддя, судді: Гончаров С.А., Іоннікова І.А.) у справі № 910/9633/16, у задоволенні позовних вимог відмовлено повністю. 
      Не погоджуючись із вказаними судовими рішеннями, Товариство з обмеженою відповідальністю "Фалькон-Авто" звернулося до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 12.07.2016 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 21.09.2016 у справі № 910/9633/16, та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити.
      Обґрунтовуючи підстави звернення з касаційною скаргою, скаржник посилається на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права.
      Публічне акціонерне товариство "Енергобанк" надало відзив на касаційну скаргу, в якому з нею не погоджується та просить касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Фалькон-Авто" залишити без задоволення, рішення Господарського суду міста Києва від 12.07.2016 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 21.09.2016 у справі № 910/9633/16 залишити без змін.
      Усіх учасників судового процесу відповідно до статті 1114 ГПК України належним чином повідомлено про час і місце розгляду касаційної скарги.
      Ознайомившись з матеріалами та обставинами справи на предмет надання їм судами попередніх судових інстанцій належної юридичної оцінки та повноти встановлення обставин справи, дотримання норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.
      Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами попередніх інстанцій, рішенням Виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб № 29 від 12.02.2015 розпочато процедуру виведення ПАТ "Енергобанк" з ринку та здійснення в ньому тимчасової адміністрації з 13.02.2015 по 12.06.2015.
      Постановою Правління Національного банку України від 11.06.2015 № 370 "Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Енергобанк" та рішення Виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (надалі Фонд) від 12.06.2015 № 115 "Про початок процедури ліквідації ПАТ "Енергобанк" та призначення уповноваженої особи Фонду на ліквідацію банку" з 12.06.2015 було розпочато процедуру ліквідації ПАТ "Енергобанк".
      Згідно із пунктом 2 Рішення Виконавчої дирекції Фонду гарантування в фізичних осіб від 14.07.2015 № 136 "Про зміну уповноваженої особи фонду на ліквідацію ПАТ "Енергобанк" уповноваженою особою на ліквідацію Банку призначено Брайка Станіслава Анатолійовича з 15.07.2015.
      Рішенням Виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 26.05.2016 № 842 продовжено строк здійснення процедури ліквідації ПАТ "Енергобанк" строком на два роки по 11.06.2018. та продовжено повноваження ліквідатора ПАТ "Енергобанк" Брайка Станіслава Анатолійовича строком на два роки по 11.06.2018.
      13.02.2015 Товариство з обмеженою відповідальністю "Фалькон-Авто" помилково здійснило перерахування грошових коштів на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Алекс Авто" на рахунок № 26000311703401, раніше відкритий у Публічному акціонерному товаристві "Енергобанк" в розмірі 9 073,26 грн., що підтверджується наявною в матеріалах справи копією платіжного доручення № 228 від 13.02.2015.
      Водночас, станом на 23.01.2015 поточний рахунок Товариства з обмеженою відповідальністю "Алекс Авто" у Публічному акціонерному товаристві "Енергобанк" № 26000311703401 було закрито, на підтвердження чого позивачем було надано лист Публічного акціонерного товариства "Енергобанк" № 55/33.1 від 09.04.2015.
      Звертаючись до Господарського суду міста Києва із даним позовом, позивач обґрунтовував заявлені вимоги тим, що він 28.04.2015 звернувся до Публічного акціонерного товариства "Енергобанк" з вимогою № 21 про повернення помилково перерахованих коштів, однак кошти повернуті не були, що і стало підставою для звернення Товариства з обмеженою відповідальністю "Фалькон-Авто" до суду за захистом своїх порушених прав та законних інтересів.
      Господарський суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні позовних вимог, виходив з того, що позивач є кредитором банку, на якого поширюються обмеження, встановлені п. 1 ч. 5 ст. 36 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", а тому не можуть бути задоволені його вимоги до відповідача про стягнення безпідставно утриманих коштів у розмірі 9 073,26 грн. під час запровадження у останнього тимчасової адміністрації.
      У свою чергу, Київський апеляційний господарський суд, залишаючи без змін рішення місцевого господарського суду про відмову у задоволенні позову, виходив з того, що зобов'язальні відносини, що склалися між третьої особою та відповідачем на підставі договору банківського рахунка, мають майново-грошовий характер, а відтак у даному випадку третя особа є кредитором банку за майновою вимогою щодо розпорядження належними йому коштами; при цьому, в правовідносинах між клієнтом і банком клієнт (ТОВ "Алекс Авто") є єдиною особою, яка має право вимагати від банку при закритті рахунку отримання залишку коштів на ньому, в тому числі помилково перерахованих; оскільки щодо банку введено ліквідаційну процедуру, то такі вимоги мають бути пред'явлені клієнтом банку у рамках дотримання цієї процедури; банк у даному спорі не набув майно у користування, адже залишок коштів на закритому розрахунковому рахунку Товариства з обмеженою відповідальністю "Алекс Авто", на який позивач помилково перерахував кошти, третьою особою як кредитором (за якою обліковується спірна сума) банку, що перебуває в стадії банкрутства, знятий не був; відтак, особою, яка має відповідати за даними позовними вимогами є ТОВ "Алекс Авто".
      Однак, колегія суддів касаційної інстанції не може погодитися із вказаними висновками судів попередніх інстанцій з огляду на таке.
      Відповідно до ч. 1 ст. 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
      Згідно із п. 1.24 ст. 1 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" переказ коштів - рух певної суми коштів з метою її зарахування на рахунок отримувача або видачі йому у готівковій формі. Ініціатор та отримувач можуть бути однією і тією ж особою.
      Помилковий переказ - рух певної суми коштів, внаслідок якого з вини банку або іншого суб'єкта переказу відбувається її списання з рахунку неналежного платника та/або зарахування на рахунок неналежного отримувача чи видача йому цієї суми у готівковій формі.
      Згідно із п. 22.6 ст. 22 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" обслуговуючий отримувача банк у розрахунковому документі зобов'язаний перевірити відповідність номера рахунка отримувача та коду юридичної особи (відокремленого підрозділу юридичної особи) згідно з Єдиним державним реєстром підприємств та організацій України / реєстраційним (обліковим) номером платника податків / реєстраційним номером облікової картки платника податків - фізичної особи (серії та номера паспорта, якщо фізична особа відмовилася від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та має відмітку в паспорті) і зараховувати кошти на рахунок отримувача лише в разі їх збігу. У противному разі банк, що обслуговує отримувача, має право затримати суму переказу на строк до чотирьох робочих днів. У разі неможливості встановлення належного отримувача банк, що обслуговує отримувача, зобов'язаний повернути кошти, переказані за цим документом, банку, що обслуговує платника, із зазначенням причини їх повернення. У разі недотримання вищезазначеної вимоги відповідальність за шкоду, заподіяну суб'єктам переказу, покладається на банк, що обслуговує отримувача.
      Відповідно до п. 30.1 ст. 30 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" переказ вважається завершеним з моменту зарахування суми переказу на рахунок отримувача або її видачі йому в готівковій формі.
      Згідно із п. 2.31 Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженої Постановою Правління Національного банку України від 21.01.2004 № 22, банк отримувача зобов'язаний зарахувати на рахунки своїх клієнтів кошти, що надійшли за електронними розрахунковими документами протягом операційного дня, у день їх отримання, якщо під час проведення контролю за реквізитами цих документів, що здійснюється відповідно до цієї глави, не виявлено розбіжностей. Банк отримувача зобов'язаний перевірити відповідність номера рахунку отримувача і його коду, що зазначені в електронному розрахунковому документі, і зараховувати кошти на рахунок отримувача, лише якщо вони збігаються. У разі їх невідповідності банк має право затримати суму переказу на строк до чотирьох робочих днів (у які враховується і день надходження до банку отримувача електронного розрахункового документа) для встановлення належного отримувача цих коштів, яку зараховує на рахунок "Кредитові суми до з'ясування". Банк має забезпечити зберігання належним чином оформленої/го (засвідченої/го підписом відповідального виконавця чи електронним цифровим підписом) паперової копії електронного розрахункового документа чи електронного розрахункового документа.
      Для встановлення належного отримувача банк отримувача зобов'язаний надіслати банку платника запит щодо уточнення номера рахунку та/або коду отримувача. Обмін запитами щодо уточнення цих реквізитів та відповідями здійснюється засобами платіжної системи в захищеному вигляді за допомогою окремих типів електронних документів, формати та правила заповнення яких визначаються цією платіжною системою. У разі надання банком платника уточнених даних щодо номера рахунку та/або коду отримувача з метою зарахування коштів на його рахунок банк отримувача оформляє меморіальний ордер на підставі електронного розрахункового документа та уточнених даних банку платника щодо номера рахунку та/або коду отримувача. У реквізиті "Призначення платежу" меморіального ордера банк отримувача зазначає номер і дату електронного розрахункового документа та повторює текст реквізиту "Призначення платежу" цього документа. Документ про уточнені дані щодо номера рахунку та/або коду отримувача зберігається разом із паперовою копією електронного розрахункового документа або в електронній формі. На вимогу отримувача банк надає йому паперову копію електронного розрахункового документа, реквізити якого уточнювалися, та копію документа про уточнені дані. Якщо немає змоги встановити належного отримувача, або не надійшли уточнені дані від банку платника, то банк не пізніше четвертого робочого дня зобов'язаний повернути кошти банку, що обслуговує платника, із зазначенням номера та дати електронного розрахункового документа та причини повернення. Відповідальність за шкоду, завдану суб'єктам переказу у разі недотримання цих вимог, покладається на банк, що обслуговує отримувача (п. 2.32 Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті).
      Процедура щодо виведення неплатоспроможного банку з ринку та питання запровадження і здійснення тимчасової адміністрації регулюються спеціальними нормами Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", який є спеціальним відносно інших законодавчих актів України у цих правовідносинах.
      Водночас, в силу положень ч. 7 ст. 36 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" кошти, що надійшли протягом дії тимчасової адміністрації до неплатоспроможного банку, у разі неможливості встановити належного отримувача мають бути повернуті банку, що обслуговує платника, із зазначенням причини повернення у порядку, встановленому законодавством.
      Як встановлено судами попередніх інстанцій, 23.01.2015 поточний рахунок № 26000311703401 Товариства з обмеженою відповідальністю "Алекс Авто" в ПАТ "Енергобанк" було закрито.
      При цьому, позивач 13.02.2015 помилково перерахував кошти у розмірі 9 073,26 грн. зі свого рахунку, відкритого у ПАТ "Райффайзен Банк Аваль", на уже закритий рахунок Товариства з обмеженою відповідальністю "Алекс Авто".
      Таким чином, оскільки на момент здійснення платежу Товариством з обмеженою відповідальністю "Фалькон-Авто" поточний рахунок Товариства з обмеженою відповідальністю "Алекс Авто" вже був закритий, то, відповідно, у відповідача була відсутня можливість зарахувати кошти на користь останнього.
      Отже, в силу вимог наведених вище норм чинного законодавства та на підставі ч. 7 ст. 36 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", Публічне акціонерне товариство "Енергобанк" було зобов'язане повернути кошти, які надійшли протягом дії тимчасової адміністрації до неплатоспроможного банку на закритий рахунок, банку, що обслуговує позивача протягом 4 робочих днів з дня виявлення такої ситуації.
      При цьому, не заслуговують на увагу посилання апеляційного господарського суду на висновки Вищого господарського суду України, викладені у постанові від 18.08.2016 у справі № 910/9602/15, оскільки судові рішення у справі № 910/9602/15 прийнято з урахуванням установлених судами попередніх інстанцій фактичних обставин цієї справи, які відрізняються від обставин даної справи, зокрема, у даній справі позивачем помилково перераховано кошти на поточний рахунок Товариства з обмеженою відповідальністю "Алекс Авто", який на момент перерахування вже був закритий відповідачем, в той час як у справі № 910/9602/15 позивач просив зобов'язати банк повернути помилково перераховані кошти, які були зараховані на відкритий рахунок третьої особи (клієнта банку).
      Враховуючи наведене, колегія суддів суду касаційної інстанції вважає, що висновки судів попередніх інстанцій про відмову в задоволенні заявлених позовних вимог ґрунтуються на неправильному застосуванні норм матеріального права, зокрема, положень Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" та Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб".
      Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 1119 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції повністю або частково і прийняти нове рішення.
      За приписами ч. 1 ст. 11110 Господарського процесуального кодексу України, підставами для скасування рішення місцевого суду чи постанови апеляційного господарського суду є порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.
      Зважаючи на викладене, ухвалені у справі судові рішення не можна визнати законними і обґрунтованими, а тому вони підлягають скасуванню. Оскільки, обставини справи не потребують додаткового дослідження, Вищий господарський суд України вважає можливим не передавати справу на новий судовий розгляд та постановити нове рішення про задоволення позову.
      Згідно із п. 11 ч. 2 ст. 11111 ГПК України у постанові має бути зазначено новий розподіл судових витрат у разі скасування чи зміни рішення.
      Відповідно до ст. 49 ГПК України судовий збір, сплачений Товариством з обмеженою відповідальністю "Фалькон-Авто" за подання апеляційної та касаційної скарг, підлягає відшкодуванню за рахунок Публічного акціонерного товариства "Енергобанк".
      Керуючись ст. ст. 49, 1115, 1117, 1119 - 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України
      ПОСТАНОВИВ:
      Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Фалькон-Авто" задовольнити.
      Скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 12.07.2016 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 21.09.2016 у справі № 910/9633/16.
      Прийняти нове рішення.
      Позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Фалькон-Авто" до Публічного акціонерного товариства "Енергобанк" в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб задовольнити.
      Стягнути з Публічного акціонерного товариства "Енергобанк" (01004, м. Київ, вул. Велика Васильківська, 15/2, код ЄДРПОУ 19357762) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Фалькон-Авто" (04071, м. Київ, вул. Воздвиженська, 56, код ЄДРПОУ 36425268) суму безпідставно утриманих коштів у розмірі 9 073 (дев'ять тисяч сімдесят три) грн. 26 коп.
      Стягнути з Публічного акціонерного товариства "Енергобанк" (01004, м. Київ, вул. Велика Васильківська, 15/2, код ЄДРПОУ 19357762) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Фалькон-Авто" (04071, м. Київ, вул. Воздвиженська, 56, код ЄДРПОУ 36425268) 1 515, 80 грн. судового збору, сплаченого за подання апеляційної скарги, 1 653, 60 грн. судового збору, сплаченого за подання касаційної скарги.
      Доручити Господарському суду міста Києва видати накази на виконання цієї постанови.
      Головуючий суддя Н.М. ГУБЕНКО
      Судді Л.Б. ІВАНОВА
      В.І. КАРТЕРЕ
       
      http://reyestr.court.gov.ua/Review/62621939
    • Автор: ANTIRAID
      Державний герб України
      ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА
      01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
      ПОСТАНОВА
      ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
      м. Київ
      05 жовтня 2017 року
      № 826/4885/16
      Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Мазур А.С., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу
      за позовомОСОБА_1до Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації ПАТ "Дельта Банк" Кадирова Владислава Володимировича Фонду гарантування вкладів фізичних осіб про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії,
      ВСТАНОВИВ:
      До Окружного адміністративного суду міста Києва звернулась ОСОБА_1 з позовом до Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації ПАТ "Дельта Банк" Кадирова Владислава Володимировича (далі - Уповноважена особа), Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі - Фонд) в якому просила:
      - визнати протиправним та скасувати рішення бездіяльність Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "Дельта Банк" щодо визнання Договору № 007-28552-230215 банківського вкладу (депозиту) «Лояльний» у доларах США від 23 лютого 2015 року нікчемним, яке оформлене наказом № 813 від 16 вересня 2015 року;
      - визнати протиправною бездіяльність Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "Дельта Банк" Кадирова Владислава Володимировича щодо не внесення ОСОБА_1 до переліку вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами в ПАТ "Дельта Банк" за Договором № 007-28552-230215 банківського вкладу (депозиту) «Лояльний» у доларах США від 23 лютого 2015 року за рахунок коштів Фонду гарантування вкладів фізичних осіб;
      - зобов`язати Уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "Дельта Банк" Кадирова Владислава Володимировича надати до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб додаткову інформацію щодо ОСОБА_1, як вкладника, який має право на відшкодування коштів за вкладом в ПАТ «Дельта Банк» за Договором № 007-28552-230215 банківського вкладу (депозиту) «Лояльний» у доларах США від 23 лютого 2015 року за рахунок коштів Фонду гарантування вкладів фізичних осіб;
      - зобов`язати Фонд гарантування вкладів фізичних осіб включити ОСОБА_1 до загального реєстру вкладників для здійснення виплат коштів за вкладами в ПАТ «Дельта Банк» за Договором № 007-28552-230215 банківського вкладу (депозиту) «Лояльний» у доларах США від 23 лютого 2015 року за рахунок коштів Фонду гарантування вкладів фізичних осіб.
      В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що в даному випадку відсутні достатні та необхідні правові підстави для визнання нікчемним договору банківського вкладу, а отже, рішення Уповноваженої особи в частині визнання такого правочину нікчемним є протиправним та підлягає скасуванню, а встановлення неправомірності зазначеного рішення, в свою чергу, вказує на наявність достатніх і необхідних правових підстав для захисту порушеного права позивача шляхом зобов'язання Уповноваженої особи подати Фонду додаткову інформацію щодо позивача як вкладника, який має право на відшкодування коштів за вкладами в ПАТ «Дельта Банк» за рахунок Фонду.
      Представник Уповноваженої особи в судове засідання не з'явився, про дату, час та місце судового розгляду був повідомлений належним чином, в письмових запереченнях на позов вказав, що операція з перерахування грошових коштів з поточного рахунку третьої особи безпосередньо на депозитний рахунок позивача суперечить п. 5.11 Правил банківського обслуговування фізичних осіб у АТ "Дельта Банк", що є обов'язковим до застосування сторонами (умов договору), зарахування на вкладний (депозитний) рахунок грошових сум для вкладника від третьої особи не допускається. Фактично ж кошти на рахунок позивача вносилися третьою особою, шляхом безготівкового перерахування, що є порушенням умов договору та п. 5.11 Правил банківського обслуговування фізичних осіб у ПАТ "Дельта Банк". Просив в задоволенні адміністративного позову відмовити.
      Представник Фонду також надав через канцелярію суду письмові заперечення.
      Згідно з ч. 6 ст. 128 КАС України, якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.
      Враховуючи наведене, суд перейшов до розгляду справи в порядку письмового провадження.
      Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне:
      23 лютого 2015 року між Публічним акціонерним товариством "Дельта Банк" та ОСОБА_1 укладено договір № 007-28552-230215 банківського вкладу (депозиту) "Лояльний" у доларах США, відповідно до умов якого сума вкладу складає 2250 (дві тисячі двісті п'ятдесят) доларів США 00 центів; вклад залучається на строк із моменту зарахування Вкладу на рахунок, вказаний у п. 1.6 цього Договору, та по " 25" березня 2015 р. включно; процентна ставка на суму вкладу становить 5,5 (п'ять цілих п'ять десятих) процентів річних.
      У відповідності до п. 1.6 Договору Банк відкриває Вкладнику вкладний (депозитний) рахунок № НОМЕР_2.
      Згідно з п. 1.10. Вклад виплачується Вкладнику у разі закінчення строку розміщення Вкладу, або в інший термін дострокового припинення дії цього Договору у випадках, передбачених цим Договором та Правилами, шляхом зарахування на поточний рахунок, операції за яким можуть здійснюватись із використанням електронних платіжних засобів № НОМЕР_3, відкритий на ім`я Вкладника в установі Банку.
      Пунктом 2.10 Договору передбачено, що вкладник підтверджує, що Банк до укладання цього Договору з Вкладником надав Вкладнику інформацію, зазначену в статті 26 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" від 23 лютого 2012 року №4452-VI, щодо умов гарантування вкладів фізичних осіб коштів за цим Вкладом. Сума граничного розміру відшкодування за цим Вкладом, включаючи відсотки, не може бути більшою граничного розміру відшкодування коштів, що становить 200 тис. грн. для одного вкладника в одному банку.
      Відповідно до платіжного доручення в іноземній валюті для фізичної особи, яка не здійснює підприємницької діяльності № 46296889 від 23.02.2015 на рахунок позивача перераховано 2250,00 доларів США.
      Також судом встановлено, що постановою Правління Національного банку України "Про віднесення Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" до категорії неплатоспроможних" від 02 березня 2015 року №150 ПАТ "Дельта Банк" віднесено до категорії неплатоспроможних.
      02 березня 2015 року виконавчою дирекцією Фонду прийнято рішення "Про запровадження тимчасової адміністрації у Публічному акціонерному товаристві "Дельта Банк" №51, на підставі якого, з 03 березня 2015 року розпочато процедуру виведення ПАТ "Дельта Банк" з ринку шляхом запровадження в ньому тимчасової адміністрації строком на три місяці з 03 березня 2015 року по 02 червня 2015 року включно та призначено уповноважену особу Фонду - провідного професіонала з питань врегулювання неплатоспроможності банків відділу запровадження процедури тимчасової адміністрації та ліквідації департаменту врегулювання неплатоспроможності банків Кадирова Владислава Володимировича.
      В подальшому, рішенням виконавчої дирекції Фонду "Про внесення змін до рішення виконавчої дирекції Фонду від 02.03.2015 №51 "Про запровадження тимчасової адміністрації у публічному акціонерному товаристві "Дельта Банк" від 08 квітня 2015 року №71 до рішення виконавчої дирекції Фонду від 02 березня 2015 року №51 "Про запровадження тимчасової адміністрації у публічному акціонерному товаристві "Дельта Банк" внесено зміни, виклавши пункт 2 цього рішення у такій редакції: "2. Тимчасову адміністрацію запровадити строком на шість місяців з 03 березня 2015 року по 02 вересня 2015 року включно.".
      Рішенням виконавчої дирекції Фонду "Про продовження строків здійснення тимчасової адміністрації у АТ "Дельта Банк" від 03 серпня 2015 року №147 строки здійснення тимчасової адміністрації у АТ "Дельта Банк" продовжено по 02 жовтня 2015 року включно.
      Разом з тим, судом встановлено, що згідно витягу з протоколу засідання Комісії з перевірки правочинів (договорів) за вкладними операціями АТ "Дельта Банк", призначеної наказом уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації в АТ "Дельта Банк" №408 від 29 травня 2015 року, від 15 вересня 2015 року, комісія дійшла висновку, що договори банківських вкладів, укладені між банком та фізичними особами після 16 січня 2015 року включно, за якими здійснювалося зарахування коштів на вкладні рахунки від фізичних осіб, які є одночасно кредиторами банку, є нікчемними з підстав, визначених п. 7 ч. 3 ст. 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" від 23 лютого 2012 року №4452-VI (надалі - Закон №4452-VI).
      Також, Комісія вирішила затвердити результати перевірки, якою виявлено правочини (договори) за вкладними операціями, що є нікчемними згідно з п. 7 ч. 3 ст. 38 Закону №4452-VI, в тому числі й договір, укладений між ПАТ "Дельта Банк" та позивачем.
      Наказом уповноваженої особи Фонду "Щодо заходів, пов'язаних із наслідками виявлення нікчемних правочинів (договорів) за вкладними операціями" №813 від 16 вересня 2015 року вирішено застосувати наслідки нікчемності договорів банківських вкладів (депозитів), що є нікчемними з підстав, визначених п. 7 ч. 3 ст. 38 Закону №4452-VI згідно переліку, наведеного в додатку №1, в якому, зокрема, міститься інформація про договір, укладений між ПАТ "Дельта Банк" та позивачем.
      Крім того, судом встановлено, що на підставі постанови Правління Національного банку України "Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" від 02 жовтня 2015 року №664, виконавчою дирекцією Фонду 02 жовтня 2015 року прийнято рішення "Про початок процедури ліквідації АТ "Дельта Банк" та делегування повноважень ліквідатора банку" №181.
      Відповідно до вказаного рішення розпочато процедуру ліквідації ПАТ "Дельта Банк" з 05 жовтня 2015 року по 04 жовтня 2017 року та призначено уповноважену особу Фонду - провідного професіонала з питань врегулювання неплатоспроможності банків відділу запровадження процедури тимчасової адміністрації та ліквідації департаменту врегулювання неплатоспроможності банків Кадирова Владислава Володимировича строком на 2 роки, з 05 жовтня 2015 року по 04 жовтня 2017 року включно.
      Виконавча дирекція Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийняла рішення від 20 лютого 2017 р. № 619 відповідно до якого продовжено строки здійснення процедури ліквідації АТ «ДЕЛЬТА БАНК» на два роки до 04 жовтня 2019 року.
      Відповідно до даного рішення продовжено повноваження ліквідатора АТ «ДЕЛЬТА БАНК» провідного професіонала з питань врегулювання неплатоспроможності банків відділу запровадження процедури тимчасової адміністрації та ліквідації департаменту управління активами Кадирова Владислава Володимировича на два роки до 04 жовтня 2019 року.
      Вирішуючи спір по суті, суд зазначає наступне.
      Правові, фінансові та організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, повноваження Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, порядок виплати Фондом відшкодування за вкладами встановлені Законом України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" (далі - Закон).
      Частиною першою статті 3 Закону визначено, що Фонд є установою, що виконує спеціальні функції у сфері гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків у випадках, встановлених цим Законом.
      Відповідно до ч. 1 ст. 26 Закону Фонд гарантує кожному вкладнику банку відшкодування коштів за його вкладом. Фонд відшкодовує кошти в розмірі вкладу, включаючи відсотки, станом на день початку процедури виведення Фондом банку з ринку, але не більше суми граничного розміру відшкодування коштів за вкладами, встановленого на цей день, незалежно від кількості вкладів в одному банку. Сума граничного розміру відшкодування коштів за вкладами не може бути меншою 200000 гривень. Адміністративна рада Фонду не має права приймати рішення про зменшення граничної суми відшкодування коштів за вкладами.
      Згідно з ч. 2 - ч. 4 ст. 38 Закону № 4452-VI протягом дії тимчасової адміністрації уповноважена особа Фонду зобов'язана забезпечити перевірку правочинів (у тому числі договорів), вчинених (укладених) банком протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку, на предмет виявлення правочинів (у тому числі договорів), що є нікчемними з підстав, визначених частиною третьою цієї статті.
      Уповноваженою особою Фонду створено комісію з перевірки договорів (інших правочинів), укладених ПАТ "Дельта Банк".
      За результатами роботи вказаної Комісії 15.09.2015р. складено протокол засідання комісії з перевірки правочинів (договорів) за вкладними операціями АТ "Дельта Банк", яким запропоновано Уповноваженій особі Фонду визнати нікчемними правочини (договори) вкладів (депозитів), перелік в яких наведено Додатку № 1, який є невід'ємною частиною Протоколу.
      З урахуванням висновків Комісії та рішення Виконавчої дирекції Фонду Уповноваженою особою Фонду наказом від 16.09.2015р. № 813 визнано нікчемними правочини (договори) згідно переліку, в тому числі договір банківського вкладу (депозиту), укладеного між позивачем та ПАТ "Дельта Банк".
      З матеріалів справи вбачається, що договір визнано нікчемним на підставі п. 7 ч. 3 ст. 38 Закону № 4452-VI, а саме, перерахування коштів на вкладний (депозитний) рахунок для Вкладника від третьої особи.
      Згідно ч. 2 ст. 38 Закону протягом дії тимчасової адміністрації Фонд зобов'язаний забезпечити перевірку правочинів (у тому числі договорів), вчинених (укладених) банком протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку, на предмет виявлення правочинів (у тому числі договорів), що є нікчемними з підстав, визначених частиною третьою цієї статті.
      Приписи ч. 3 ст. 38 Закону визначає, що правочини (у тому числі договори) неплатоспроможного банку є нікчемними з таких підстав: 1) банк безоплатно здійснив відчуження майна, прийняв на себе зобов'язання без встановлення обов'язку контрагента щодо вчинення відповідних майнових дій, відмовився від власних майнових вимог; 2) банк до дня визнання банку неплатоспроможним взяв на себе зобов'язання, внаслідок чого він став неплатоспроможним або виконання його грошових зобов'язань перед іншими кредиторами повністю чи частково стало неможливим; 3) банк здійснив відчуження чи передав у користування або придбав (отримав у користування) майно, оплатив результати робіт та/або послуги за цінами, нижчими або вищими від звичайних (якщо оплата на 20 відсотків і більше відрізняється від вартості товарів, послуг, іншого майна, отриманого банком), або зобов'язаний здійснити такі дії в майбутньому відповідно до умов договору; 4) банк оплатив кредитору або прийняв майно в рахунок виконання грошових вимог у день, коли сума вимог кредиторів банку перевищувала вартість майна; 5) банк прийняв на себе зобов'язання (застава, порука, гарантія, притримання, факторинг тощо) щодо забезпечення виконання грошових вимог у порядку іншому, ніж здійснення кредитних операцій відповідно до Закону; 6) банк уклав кредитні договори, умови яких передбачають надання клієнтам переваг (пільг), прямо не встановлених для них законодавством чи внутрішніми документами банку; 7) банк уклав правочини (у тому числі договори), умови яких передбачають платіж чи передачу іншого майна з метою надання окремим кредиторам переваг (пільг), прямо не встановлених для них законодавством чи внутрішніми документами банку; 8) банк уклав правочин (у тому числі договір) з пов'язаною особою банку, якщо такий правочин не відповідає вимогам законодавства України.
      Відповідно до п. 1 ч. 4 ст. 38 Закону Уповноважена особа Фонду протягом дії тимчасової адміністрації, а також протягом ліквідації повідомляє сторони за договорами, зазначеними у частині другій статті 38 цього Закону, про нікчемність цих договорів та вчиняє дії щодо застосування наслідків нікчемності договорів.
      Наведене дає підстави для висновку про наявність в Уповноваженої особи обов'язку забезпечити перевірку правочинів (у тому числі договорів), вчинених (укладених) банком протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку, на предмет виявлення правочинів (у тому числі договорів), що є нікчемними з підстав, визначених частиною третьою цієї статті, а також права на вчинення дій щодо повідомлення осіб про нікчемність договорів і застосування наслідків їх нікчемності.
      Разом з тим, аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що дане право не є абсолютним, а кореспондується з обов'язком встановити перед прийняттям рішення обставини, з якими Закон пов'язує нікчемність правочину, тобто саме по собі твердження про нікчемність правочину недостатньо для визнання його таким, оскільки воно у даному випадку нівелюється протилежним твердженням вкладника про дійсність вкладу.
      Аналогічна позиція викладена в постанові Вищого адміністративного суду України від 18.12.2015 року у справі №К/800/39816/15.
      Крім того, суд звертає увагу, що Уповноваженою особою не визначена конкретна підстава нікчемності правочину неплатоспроможного банку, що передбачені у ч. 3 ст. 38 Закону, та не доведено, що вказаний договір банківського вкладу (депозиту) має ознаки нікчемного правочину.
      Уповноваженою особою не надані докази того, що вказаний договір, укладений між Позивачем та АТ «Дельта Банк», є нікчемним у розумінні вимог цивільного законодавства України.
      Так, у частині першій статті 203 Цивільного кодексу України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.
      У силу вимог частини першої статті 228 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.
      Згідно з частиною другою статті 228 Цивільного кодексу України правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.
      За правилами частини третьої цієї ж статті у разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави.
      Разом із тим відповідачем не наведено, а судом не встановлено доказів наявності підстав для визнання нікчемним договору банківського вкладу у досліджуваному випадку; відповідачем також не надано доказів, які б свідчили, що зазначений правочин є таким, що порушує публічний порядок чи спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна держави.
      Крім того, в силу положень частини третьої статті 228 Цивільного кодексу України питання недійсності правочину у разі недодержання вимоги щодо його відповідності інтересам держави і суспільства, його моральним засадам вирішується виключно судом.
      Судового рішення про визнання недійсним договору банківського вкладу позивача, як і судового рішення за результатами розгляду матеріалів кримінального провадження, відповідачем не надано.
      Крім того, статтею 1062 Цивільного кодексу України встановлено, що на рахунок за банківським вкладом зараховуються грошові кошти, які надійшли до банку на ім'я вкладника від іншої особи, якщо договором банківського вкладу не передбачено інше. При цьому вважається, що вкладник погодився на одержання грошових коштів від іншої особи, надавши їй необхідні дані про рахунок за вкладом. Кошти, помилково зараховані на рахунок вкладника, підлягають поверненню відповідно до статті 388 цього Кодексу.
      Відповідно до пункту 10.12 Інструкції про порядок відкриття, використання і закриття рахунків у національній та іноземних валютах, затвердженої постановою Правління Національного банку України №492 від 12.11.2003р. та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 17.12.2003р. за №1172/8493 кошти на вкладний (депозитний) рахунок фізичної особи можуть бути внесені вкладником готівкою, перераховані з іншого власного вкладного (депозитного) або поточного рахунку. Після закінчення строку або настання інших обставин, визначених законодавством України чи договором банківського вкладу, кошти з вкладного (депозитного) рахунку повертаються вкладнику шляхом видачі готівкою або в безготівковій формі на зазначений у договорі рахунок вкладника для повернення коштів чи за заявою вкладника на інший його рахунок. На вкладний (депозитний) рахунок фізичної особи можуть зараховуватися кошти, які надійшли на ім'я власника рахунку від іншої особи, якщо договором банківського вкладу не передбачено інше. У цьому разі вважається, що власник рахунку погодився на одержання грошових коштів від іншої особи, надавши їй необхідні дані про свій вкладний (депозитний) рахунок.
      Відповідно до статті 319 Цивільного кодексу України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов'язків власник зобов'язаний додержуватися моральних засад суспільства. Діяльність власника може бути обмежена чи припинена або власника може бути зобов'язано допустити до користування його майном інших осіб лише у випадках і в порядку, встановлених законом.
      Відповідачем доказів на підтвердження факту того, що дії вкладника банку, яким перераховано кошти на депозитний рахунок позивача суперечать закону не надано.
      Отже, доводи відповідача щодо нікчемності договору банківського вкладу з мотивів перерахування коштів на рахунки позивача іншою фізичною особою, не ґрунтуються на нормах законодавства.
      Суд зазначає, що Закон не встановлює обмежень в частині походження коштів вкладу, а саме що вкладом повинні бути кошти, внесені безпосередньо вкладником.
      В свою чергу, сам факт знаходження на рахунках позивача грошових коштів відповідачами не заперечується.
      Аналогічна правова позиція викладена в постанові Вищого адміністративного суду України від 12.01.2016 року К/800/46158/15 по справі №826/12161/15.
      Відповідач зазначив, що операція із перерахування грошових коштів на поточний рахунок позивача була здійснена в період дії Постанови Національного банку України № 692/БТ від 30.10.2014 «Про віднесення Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» до категорії проблемних», а тому є підстави вважати її укладеною з порушенням вимог, що були встановлені Національним Банком України, у зв'язку з чим і визнано укладений договір нікчемним.
      Частиною 6 статті 67 Закону України "Про банки та банківську діяльність" передбачено право Національного банку України запровадження особливого режиму контролю за діяльністю банку та призначення куратора банку. Особливий режим контролю є додатковим інструментом банківського нагляду, що використовується, як правило, одночасно із заходами впливу, встановленим статтею 73 цього Закону.
      Під час здійснення особливого режиму контролю за діяльністю банку, Національний банк України має право заборонити банку використовувати для розрахунків прямі кореспондентські рахунки та/або вимагати від банку проведення розрахунків виключно через консолідований кореспондентський рахунок.
      Статтею 75 Закону України "Про банки та банківську діяльність" передбачено обов'язок Національного банку України прийняти рішення про віднесення банку до категорії проблемних відповідно критеріїв, визначених в ньому.
      Рішення Національного банку України про віднесення банку до категорії проблемного є банківською таємницею.
      Національний банк України має право заборонити проблемному банку використовувати для розрахунків прямі кореспондентські рахунки та/або вимагати від проблемного банку проведення розрахунків виключно через консолідований кореспондентський рахунок.
      Основним підзаконним нормативним актом, що регулює діяльність банків у випадку визнання їх проблемними є Положення про застосування Національним банком України заходів впливу за порушення банківського законодавства, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 17.08.2012 року № 346.
      Національний банк України має право запровадити особливий режим контролю за діяльністю банку та призначити куратора банку у випадках, передбачених нормативно-правовими актами Національного банку (п 5.1. Положення).
      Згідно з п.п.5.2., 5.3. Положення Національний банк України для здійснення особливого режиму контролю за діяльністю банку одночасно з призначенням куратора банку може залучати фахівців з бухгалтерського обліку, юридичних питань, з питань платіжних систем, інформаційних технологій та з інших питань. Рішення про запровадження особливого режиму контролю за діяльністю банку та призначення куратора банку, строк дії особливого режиму контролю за діяльністю банку та повноважень куратора банку, повноваження куратора банку, відміну/дострокову відміну запровадження особливого режиму контролю за діяльністю банку та призначення куратора банку приймає Правління Національного банку України.
      Отже, згадуваними законодавчими актами не встановлено заборони банку після визнання його проблемним укладати договори, відкривати поточні рахунки та зараховувати на рахунок кошти.
      Крім того, як зазначено вище, рішення Національного банку України про віднесення банку до категорії проблемного є банківською таємницею. Отже, позивач не міг знати про віднесення Банку до категорії проблемних.
      Щодо посилання відповідача на п. 5.11 Правил банківського обслуговування фізичних осіб в АТ "Дельта Банк" затверджених рішенням ради директорів АТ "Дельта Банк" протокол №14 від 20.03.2013, суд зазначає наступне.
      Відповідно до п. 5.11 Правил банківського обслуговування фізичних осіб в АТ "Дельта Банк" затверджених рішенням ради директорів АТ "Дельта Банк" протокол №14 від 20.03.2013 зарахування на вкладний (депозитний) рахунок грошових сум для вкладників від третьої особи не допускається.
      Також, відповідно до п. 2 ч. 2, ч. 3 ст. 16 ЦК України, способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути визнання правочину недійсним. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.
      Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним.
      Відповідно до п. 5 Постанови Пленуму Верховного суду України від 06 листопада 2009 року за № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними", правочином є правомірна, тобто не заборонена законом, вольова дія суб'єкта цивільних правовідносин, що спрямована на встановлення, зміну чи припинення цивільних прав та обов'язків. Правомірність є конститутивною ознакою правочину як юридичного факту. Презумпція правомірності правочину закріплена у ст. 204 ЦК України та може бути спростована насамперед нормою закону, яка містить відповідну заборону.
      Проте, такі Правила не є нормою закону в розмінні ст. 215 Цивільного кодексу України. Відповідачем не надано суду доказів ознайомлення позивача з вказаними Правилами.
      Відповідачем також не наведено інших підстав, з яких вбачається, що договір банківського вкладу, що укладений з позивачем, має ознаки нікчемного правочину.
      Разом з тим, такі підстави, як "вчинення правочинів з метою штучного створення обов'язку Фонду гарантування щодо відшкодування грошових коштів, яке Фонд гарантування здійснюватиме за рахунок державних коштів", чи "правочини мають на меті збільшення гарантованої суми, що відшкодовується вкладникам Фондом гарантування вкладів фізичних осіб", "дроблення коштів вкладника" не відносяться до переліку підстав, за якими договір вкладу позивача можна вважати нікчемним.
      Крім того, Уповноваженою особою не доведено, що укладення депозитного договору та перерахування коштів на депозитний рахунок містить ознаки правочину, який міг би спричинити неплатоспроможність Банку.
      З матеріалів справи вбачається, що 23 лютого 2015 року на рахунок ОСОБА_1 надійшли грошові кошти у розмірі 2250,00 доларів США,.
      Суд звертає увагу, що переказ грошових коштів здійснено до запровадження тимчасової адміністрації, тобто до 02.03.2015 року.
      Таким чином, суд приходить до висновку, що відповідачем в ході розгляду справи не доведено будь - якими належними та допустимими доказами наявність підстав для визнання нікчемним вказаного договору банківського вкладу (депозиту) та й відповідно прийняття ним наказу від 16.09.2015 №813 «Щодо заходів, пов'язаних із наслідками виявлення нікчемних правочинів (договорів) за вкладними операціями», яким визнано нікчемним, зокрема правочин укладений позивачем з ПАТ «Дельта Банк»,
      Стосовно позовних вимог позивача про визнання протиправною бездіяльності Уповноваженої особи в частині не включення даних про позивача до Переліку вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, суд приходить до висновку щодо їх необґрунтованості з огляду на те, що під час розгляду справи було встановлено, що Уповноваженою особою було видано Наказ № 813 від 16.09.2015 року, яким доручено комісії з перевірки правочинів (договорів) за вкладними операціями АТ "Дельта Банк" здійснити перевірку договорів (правочинів) за вкладними операціями на предмет виявлення договорів (правочинів), що є нікчемними з підстав, передбачених ч. 3 ст. 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" та за результатами проведеної перевірки укладений між ПАТ "Дельта Банк" та ОСОБА_1 договір банківського вкладу (депозиту) "Лояльний" № 007-28552-230215 від 23.02.2015 року було визнано нікчемним на підставі п. 7 ч. 3 ст. 38 Закону.
      Вказані обставини свідчать про те, що Уповноваженою особою вчинялися дії, яким судом було надано правову оцінку, а тому твердження позивача щодо бездіяльності Уповноваженої особи в частині не включення позивача до переліку вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду є безпідставними та не підлягають задоволенню.
      Крім того, відповідно до ст. 27 Закону № 4452-VI (в редакції чинній на момент запровадження у банку тимчасової адміністрації) Уповноважена особа Фонду складає перелік вкладників та визначає розрахункові суми відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду відповідно до вимог цього Закону та нормативно-правових актів Фонду станом на день отримання рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку.
      Уповноважена особа Фонду протягом трьох днів з дня отримання Фондом рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку формує повний перелік вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду, із визначенням сум, що підлягають відшкодуванню.
      Уповноважена особа Фонду зазначає у переліку вкладників суму відшкодування для кожного вкладника, яка розраховується виходячи із сукупного обсягу всіх його вкладів у банку та нарахованих процентів. Нарахування процентів за вкладами припиняється з дня прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку.
      Інформація про вкладника в переліку вкладників має забезпечувати його ідентифікацію відповідно до законодавства.
      Протягом шести днів з дня отримання Фондом рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку виконавча дирекція Фонду затверджує реєстр вкладників для здійснення виплат відповідно до наданого уповноваженою особою Фонду переліку вкладників. Фонд публікує оголошення про відшкодування коштів вкладникам у газетах "Урядовий кур'єр" або "Голос України" та на своїй офіційній сторінці в мережі Інтернет не пізніше ніж через сім днів з дня отримання Фондом рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку.
      Уповноважена особа Фонду протягом трьох днів з дня отримання Фондом рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію формує перелік вкладників, кошти яких не підлягають відшкодуванню Фондом відповідно до частини четвертої статті 26 цього Закону.
      Починаючи з 1 липня 2016 року, За правилами частин першої-другої статті 27 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" передбачено, що уповноважена особа Фонду складає перелік рахунків вкладників та визначає розрахункові суми відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду відповідно до вимог цього Закону та нормативно-правових актів Фонду станом на день початку процедури виведення Фондом банку з ринку.
      Уповноважена особа Фонду протягом 15 робочих днів з дня початку процедури виведення Фондом банку з ринку формує: 1) перелік рахунків, за якими вкладники мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду, із визначенням сум, що підлягають відшкодуванню; 2) перелік рахунків вкладників, кошти яких не підлягають відшкодуванню Фондом відповідно до пунктів 4 - 6 частини четвертої статті 26 цього Закону; 3) переліки рахунків, за якими вкладники на індивідуальній основі отримують від банку відсотки за договорами, укладеними на умовах, що не є поточними ринковими умовами відповідно до статті 52 Закону України "Про банки і банківську діяльність", або мають інші фінансові привілеї від банку та осіб, які використовують вклад як засіб забезпечення виконання іншого зобов'язання перед цим банком, що не виконане; 4) перелік рахунків вкладників, що перебувають під арештом за рішенням суду; 5) перелік рахунків вкладників, вклади яких мають ознаки, визначені статтею 38 цього Закону. Кошти за такими вкладами виплачуються Фондом після проведення аналізу ознак, визначених статтею 38 цього Закону, у тому числі шляхом надіслання запитів клієнтам банку, у порядку та строки, встановлені Фондом, а також підтвердження відсутності таких ознак.
      Частиною ж третьою статті 27 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" передбачено, що виконавча дирекція Фонду затверджує реєстр відшкодувань вкладникам для здійснення виплат відповідно до наданого уповноваженою особою Фонду переліку рахунків, за якими вкладник має право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду. Фонд не пізніше ніж через 20 робочих днів з дня початку процедури виведення Фондом банку з ринку розміщує оголошення про початок відшкодування коштів вкладникам на офіційному веб-сайті Фонду. Фонд також оприлюднює оголошення про початок відшкодування коштів вкладникам у газеті "Урядовий кур'єр" або "Голос України".
      Відповідно до пункту 5 розділу ІІ Положення про порядок відшкодування Фондом гарантування вкладів фізичних осіб коштів за вкладами, затвердженого рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 09 серпня 2012 року №14 (надалі - Положення), Уповноважена особа Фонду протягом 15 робочих днів з дня початку процедури виведення Фондом банку з ринку формує та надає до Фонду станом на день початку процедури виведення Фондом банку, окрім іншого, перелік рахунків, за якими вкладники мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду, із визначенням сум, що підлягають відшкодуванню, згідно з додатком 2 до цього Положення.
      Переліки, зазначені у цьому пункті, надаються до Фонду на паперових та електронних носіях разом із супровідним листом. У супровідному листі зазначаються назви переліків, кількість інформаційних рядків та підсумкові значення сум.
      Перелік рахунків, за якими вкладники мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду (далі - Перелік), формується за структурою, визначеною додатком 4 до цього Положення, та не включає інформацію про вкладників, кошти яких не підлягають відшкодуванню Фондом відповідно до частини четвертої статті 26 Закону.
      Протягом дії тимчасової адміністрації та ліквідації банку уповноважена особа Фонду може надавати зміни та доповнення до переліків.
      Також п.п. 1, 2 розділу ІІІ Положення визначено, що Фонд завантажує поданий уповноваженою особою Фонду Перелік до програмно-апаратного комплексу Фонду та здійснює його перевірку в частині: 1) невключення до Переліку інформації про рахунки вкладників, розмір залишку гарантованої суми яких становить менше 10 гривень або більше суми граничного розміру відшкодування коштів за вкладами, встановленого на день початку процедури виведення Фондом банку з ринку, незалежно від кількості вкладів в одному банку; 2) невключення до Переліку інформації про рахунки: вкладників, кошти яких не підлягають відшкодуванню Фондом відповідно до пунктів 4 - 6 частини четвертої статті 26 Закону; за якими вкладники на індивідуальній основі отримують від банку відсотки за договорами, укладеними на умовах, що не є поточними ринковими умовами відповідно до статті 52 Закону України "Про банки і банківську діяльність", або мають інші фінансові привілеї від банку; осіб, які використовують вклад як засіб забезпечення виконання іншого зобов'язання перед цим банком, що не виконане; вкладників, що перебувають під арештом за рішенням суду; вкладників, вклади яких мають ознаки, визначені статтею 38 Закону; 3) наявності необхідних для проведення ідентифікації реквізитів вкладника; 4) коректності реквізитів вкладника та іншої інформації.
      Фонд складає на підставі Переліку реєстр відшкодувань вкладникам для здійснення виплат за формою, наведеною у додатку 5 до цього Положення (далі - Загальний реєстр), що затверджується виконавчою дирекцією Фонду.
      Відповідно до пунктів 4, 5 розділу ІІІ Положення на підставі рішення виконавчої дирекції Фонду за розпорядженням директора-розпорядника Фонд розпочинає виплату відшкодування коштів у національній валюті України (здійснює перерахування гарантованої суми відшкодування та передачу інформації про вкладників, яким здійснюється виплата відшкодування, до банків-агентів відповідно до умов договорів із банками-агентами) не пізніше 20 робочих днів (для банків, база даних про вкладників яких містить інформацію про більше ніж 500000 рахунків, - не пізніше 30 робочих днів) з дня початку процедури виведення Фондом банку з ринку.
      Фонд здійснює відшкодування коштів за вкладами відповідно до Загального реєстру за частинами Загального реєстру.
      Якщо виплати відшкодувань розпочинаються під час дії тимчасової адміністрації, до першої частини Загального реєстру включаються ГСР за вкладами, щодо яких Фондом або уповноваженою особою Фонду не обмежено здійснення банком операцій (з причин відсутності первинних документів, виявлення помилкових записів, невідповідності реквізитів вкладника первинним документам тощо): за договорами банківського вкладу, строк дії яких закінчився станом на день початку процедури виведення Фондом банку з ринку; за договорами банківського рахунку.
      Якщо виплати відшкодувань розпочинаються під час ліквідації, до першої частини Загального реєстру включаються ГСР за вкладами, щодо яких Фондом або уповноваженою особою Фонду не обмежено здійснення банком операцій (з причин відсутності первинних документів, виявлення помилкових записів, невідповідності реквізитів вкладника первинним документам тощо): за договорами банківського вкладу незалежно від закінчення строку їх дії; за договорами банківського рахунку.
      ГСР за договорами банківського вкладу, строк дії яких закінчується після початку тимчасової адміністрації, виплачуються після прийняття рішення про ліквідацію банку.
      До чергових частин Загального реєстру включаються ГСР за договорами банківського вкладу, що не були включені до першої частини Загального реєстру, та за договорами банківського рахунку після отримання Фондом інформації про операції, здійснені платіжною системою (внутрішньодержавною та міжнародною).
      Частини Загального реєстру та дати початку виплат за ними затверджуються виконавчою дирекцією Фонду.
      Наведені норми законодавства вказують, що процедура визначення вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами, включає наступні етапи: 1) складення уповноваженою особою Фонду переліку рахунків, за якими вкладники мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду, із визначенням сум, що підлягають відшкодуванню; 2) передача уповноваженою особою Фонду сформованого переліку рахунків до Фонду; 3) складення Фондом на підставі отриманого переліку рахунків Реєстру відшкодувань вкладникам (Загального реєстру); 4) затвердження виконавчою дирекцією Фонду Реєстру відшкодувань вкладникам (Загального реєстру).
      При цьому Уповноважена особа може надавати Фонду протягом процедури ліквідації доповнення до переліку рахунків, зокрема щодо збільшення кількості вкладників, яким необхідно здійснити виплати відшкодування.
      Таким чином, враховуючи норми чинного законодавства на час виведення неплатоспроможного банку з ринку та винесення рішення по суті Уповноважена особа Фонду може надавати до Фонду доповнення до переліку рахунків в частині даних про вкладників, яким необхідно здійснити виплати відшкодування.
      Стосовно позовної вимоги про зобов'язання Фонду гарантування вкладів фізичних осіб включити позивача до Загального реєстру вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на підставі Повного переліку вкладників, наданого уповноваженою особою Фонду, суд зазначає наступне.
      Пунктом 6 р. III Положення № 14 передбачено, що протягом процедури ліквідації уповноважена особа Фонду може надавати до Фонду додаткову інформацію про вкладників стосовно, зокрема, зменшення (збільшення) кількості вкладників, яким необхідно здійснити виплати відшкодування; зміни розміру належних їм сум; зміни особи вкладника; змін реквізитів вкладників; змін розміру сум разом із змінами реквізитів вкладників. Додаткова інформація залежно від її типу надається окремими файлами, що формуються згідно з додатками 9 та 10 до цього Положення.
      За наведеного, суд дійшов висновку про те, що надання Уповноваженою особою додаткової інформації про вкладника на підставі п. 6 р. III Положення № 14 є підставою для включення такого вкладника до Загального реєстру вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб.
      Враховуючи, що інформація про позивача до переліку вкладників внесена не була, а Фонду гарантування вкладів фізичних осіб додаткова інформація про позивача не надавалася, позовна вимога про зобов'язання Фонду гарантування вкладів фізичних осіб включити його до загального реєстру вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами в ПАТ "Дельта Банк" за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб є передчасною та такою що не підлягає задоволенню.
      Аналізуючи вищевикладене та надані докази у їх сукупності, суд приходить до висновку про наявність підстав для часткового задоволення позову.
      Частиною 2 ст. 9 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
      Відповідно до частини 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
      Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд зазначає наступне.
      Згідно з ч. 3 ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України якщо адміністративний позов задоволено частково, судові витрати, здійснені позивачем, присуджуються йому відповідно до задоволених вимог, а відповідачу - відповідно до тієї частини вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.
      Окремо слід зазначити, що згідно позиції Верховного Суду України, викладеної в постановах від 16 лютого 2016 року у справі №21-4846а15 та від 15 червня 2016 року у справі №826/20410/14, на спори, які виникають на стадії ліквідації (банкрутства) банку, не поширюється юрисдикція адміністративних судів.
      Згідно з ч. 1 ст. 244-2 КАС України, висновок Верховного Суду України щодо застосування норми права, викладений у його постанові, прийнятій за результатами розгляду справи з підстав, передбачених п.п. 1, 2 ч. 1 ст. 237 цього Кодексу, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права.
      Висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права. Суд має право відступити від правової позиції, викладеної у висновках Верховного Суду України, з одночасним наведенням відповідних мотивів.
      Так, суд вважає за доцільне відступити від правової позиції, викладеної у постановах Верховного Суду України від 16 лютого 2016 року у справі №21-4846а15 та від 15 червня 2016 року у справі №826/20410/14, з огляду на наступне.
      Висновок Верховного Суду України у зазначених постановах зводиться до того, що юрисдикція адміністративних судів не поширюється на вищевказані спірні правовідносини, які врегульовані нормами Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", а тому спори, які виникають на стадії ліквідації банку належить розглядати в порядку, визначеному Господарським процесуальним кодексом України (далі - ГПК України).
      Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" встановлено умови та порядок відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом та застосування ліквідаційної процедури з метою повного або часткового задоволення вимог кредиторів.
      Відповідно до положень ст. 1 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", банкрутство - визнана господарським судом неспроможність боржника відновити свою платоспроможність за допомогою процедур санації та мирової угоди і погасити встановлені у порядку, визначеному цим Законом, грошові вимоги кредиторів не інакше як через застосування ліквідаційної процедури.
      Неплатоспроможність визначена також частиною 1 вищевказаного Закону як неспроможність боржника виконати після настання встановленого строку грошові зобов'язання перед кредиторами не інакше, як через відновлення його платоспроможності.
      З наведеного слідує, що Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" регулюються відносини щодо відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом, які вирішуються в порядку ГПК України.
      Разом з цим, згідно з ч. 3 ст. 2 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", законодавство про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом при розгляді судом справи про визнання неплатоспроможним (банкрутом) банку застосовується з урахуванням норм законодавства про банки і банківську діяльність.
      Однак суд звертає увагу на те, що в даній адміністративній справі вирішуються спірні правовідносини в рамках Закону №4452-VI.
      Вказаний Закон №4452-VI є спеціальним, яким в свою чергу, як вже зазначалось вище, врегульовано правові, фінансові та організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, повноваження Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, порядок виплати Фондом відшкодування за вкладами, а також відносини між Фондом, банками, Національним банком України.
      Системний аналіз вищевказаних положень, дає підстави суду дійти до висновку, що в даному випадку ліквідаційна процедура, яка застосовується при ліквідації банку в силу відмінного правового регулювання відрізняється від процедури передбаченої Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом". Зокрема, в силу положень ст. 7 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" порядок ліквідації банкрута здійснюється шляхом застосування судових процедур банкрутства.
      Тобто, необхідною умовою для застосування до спірних правовідносин в частині задоволення кредиторських вимог в силу Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" є безпосередня наявність порушення справи про банкрутство в господарському суді.
      Натомість, у даному випадку, ліквідація банку, здійснюється на підставі постанови Правління Національного банку України в рамках Закону №4452-VI, яким в свою чергу не передбачено порушення справи про банкрутство в господарському суді, а тому в даному випадку застосування Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" до спірних правовідносин не підлягає.
      Крім того, суд звертає увагу, що згідно з п. 1 ч. 1 ст. 3, ч. 2 ст. 4 КАС України, справа адміністративної юрисдикції (далі - адміністративна справа) - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
      Юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом встановлений інший порядок судового вирішення.
      При цьому, законодавство не містить визначення терміна "публічно-правовий спір". При з'ясуванні характеру спору суд враховує, що протилежним за змістом є приватноправовий спір. Таким чином, в основі розмежування спорів лежить поділ права на публічне та приватне.
      Вирішуючи питання про віднесення норми до публічного права, а спору до публічно-правового, слід враховувати загальнотеоретичні та законодавчі критерії. Зокрема, за змістом п. 1 ч. 1 ст. 3 КАС України у публічно-правовому спорі, як правило, хоча б однією стороною є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень. При цьому, спір набуває ознак публічно-правового за умов не лише наявності серед суб'єктів спору публічного органу чи посадової особи, а й здійснення ним (ними) у цих відносинах владних управлінських функцій.
      Для цілей і завдань адміністративного судочинства владну управлінську функцію необхідно розуміти як діяльність усіх суб'єктів владних повноважень з виконання покладених на них Конституцією чи законами України завдань.
      Відтак, вирішуючи питання про визначення юрисдикції адміністративних судів щодо вирішення адміністративних справ, необхідно враховувати, що КАС України встановлює такі правила відмежування адміністративної юрисдикції від інших видів юрисдикції:
      - понятійно-функціональне, тобто визначення адміністративної справи, що наведене у п. 1 ч. 1 ст. 3 КАС України;
      - визначення видів публічних правовідносин (управлінські правовідносини та правовідносини, пов'язані з публічним формуванням суб'єкта владних повноважень), зазначених у ч. 1 ст. 17 КАС України;
      - встановлення переліку публічно-правових спорів, що підпадають під юрисдикцію адміністративних судів (ч. 2 ст. 17 КАС України);
      - встановлення переліку публічно-правових справ, що не належать до предмета адміністративної юрисдикції (ч. 3 ст. 17 КАС України).
      З підстав, передбачених ч. 1 ст. 76 Закону України "Про банки і банківську діяльність", Національний банк України зобов'язаний прийняти рішення про віднесення банку до категорії неплатоспроможних.
      Відповідно до ч. 1 ст. 34, ч. 8 ст. 36, ч. 1 ст. 54 Закону №4452-VI, Фонд розпочинає процедуру виведення неплатоспроможного банку з ринку не пізніше наступного робочого дня після офіційного отримання рішення Національного банку України про віднесення банку до категорії неплатоспроможних.
      Дія Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" на банки не поширюється.
      Рішення, що приймаються відповідно до цього Закону Національним банком України, Фондом, працівниками Фонду, що виконують функції, передбачені цим Законом, у тому числі у процесі здійснення тимчасової адміністрації, ліквідації банку, виконання плану врегулювання, можуть бути оскаржені до суду.
      Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 3 Закону №4452-VI, Фонд є установою, що виконує спеціальні функції у сфері гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків у випадках, встановлених цим Законом. Фонд є юридичною особою публічного права, має відокремлене майно, яке є об'єктом права державної власності і перебуває у його господарському віданні.
      Таким чином, оскільки Фонд є державною спеціалізованою установою, яка виконує функції державного управління у сфері гарантування вкладів фізичних осіб, то спори, які виникають у цих правовідносинах, є публічно-правовими та підлягають розгляду за правилами КАС України.
      Аналогічна правова позиція викладена в постанові пленуму Вищого адміністративного суду України "Про окремі питання юрисдикції адміністративних судів" від 20 травня 2013 року №8.
      Вказані висновки також кореспондуються з позицією Вищого адміністративного суду України, що викладена в інформаційному листі №992/11/14-14 від 25 липня 2014 року.
      Водночас, згідно з п. 17 ч. 1 ст. 2 Закону №4452-VI, уповноважена особа Фонду - працівник Фонду, який від імені Фонду та в межах повноважень, передбачених цим Законом та/або делегованих Фондом, виконує дії із забезпечення виведення банку з ринку під час здійснення тимчасової адміністрації неплатоспроможного банку та/або ліквідації банку.
      Отже, Фонд виконує функції державного управління у сфері гарантування вкладів фізичних осіб, а уповноважена особа Фонду виконує від імені Фонду делеговані останнім повноваження щодо ліквідації банку та гарантування вкладів фізичних осіб, отже спори, які виникають у цих правовідносинах, є публічно-правовими та підлягають розгляду за правилами КАС України.
      Окремо суд звертає увагу на те, що в деяких адміністративних справах №826/4445/16, №826/7531/16, №826/7500/16, №826/7104/16 та №826/7042/16 Окружний адміністративний суд міста Києва, керуючись правовою позицією Верховного Суду України, викладеною у постанові від 16 лютого 2016 року у справі №21-4846а15, відповідними ухвалами відмовив у відкритті провадження в адміністративній справі, проте за результатами апеляційного оскарження Київським апеляційним адміністративним судом вказані судові рішення скасовано, а справи направлено для продовження розгляду до суду першої інстанції.
      Враховуючи наведене в сукупності, а також з метою дотримання положень ст. 17 КАС України, суд приходить до висновку про наявність підстав для відступлення від правової позиції Верховного Суду України, викладеної у постановах від 16 лютого 2016 року у справі №21-4846а15 та від 15 червня 2016 року у справі №826/20410/14 та вирішення даної справи в порядку адміністративного судочинства.
      Керуючись статтями 69-71, 94, 160-163, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -
      П О С Т А Н О В И В:
      1. Адміністративний позов задовольнити частково.
      2. Визнати протиправним та скасувати рішення бездіяльність Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "Дельта Банк" щодо визнання Договору № 007-28552-230215 банківського вкладу (депозиту) «Лояльний» у доларах США від 23 лютого 2015 року нікчемним, яке оформлене наказом № 813 від 16 вересня 2015 року;
      3. Зобов'язати Уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "Дельта Банк" Кадирова Владислава Володимировича надати до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб зміни та доповнення до переліку рахунків, за якими вкладники мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, стосовно рахунків ОСОБА_1 відкритих у ПАТ «Дельта Банк», у межах гарантованої суми відшкодування коштів за вкладами.
      4. В задоволенні решти позовних вимог відмовити.
      5. Стягнути на користь ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_1) понесені нею витрати по сплаті судового збору у розмірі 1102 (одна тисяча сто два) грн. 42 коп. за рахунок бюджетних асигнувань Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації Публічного акціонерного банку "Дельта Банк" через Фонд гарантування вкладів фізичних осіб.
      Постанова набирає законної сили у відповідності зі ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України.
      Постанова може бути оскаржена за правилами, встановленими ст. ст. 185 - 187 Кодексу адміністративного судочинства України.
      Суддя А.С. Мазур
       
      http://reyestr.court.gov.ua/Review/69331077
    • Автор: ANTIRAID
      Державний герб України
      ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА
      01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
      ПОСТАНОВА
      ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
      м. Київ
      05 жовтня 2017 року
      № 826/4051/16
      Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Мазур А.С., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1до Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "Дельта Банк" Кадирова Владислава Володимировича Фонду гарантування вкладів фізичних осіб про визнання бездіяльності протиправною, зобов'язання вчинити дії,
      ВСТАНОВИВ:
      До Окружного адміністративного суду міста Києва звернулась ОСОБА_1 з позовом до Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "Дельта Банк" Кадирова Владислава Володимировича (далі - Уповноважена особа), Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі - Фонд) в якому просила:
      - визнати протиправною бездіяльність Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "Дельта Банк" Кадирова Владислава Володимировича щодо невнесення ОСОБА_1 до переліку вкладників, які мають право на відшкодування коштів за рахунок коштів Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на суму 180 456, 11 доларів США, що в еквіваленті за курсом НБУ станом на 03 березня 2015 року (день введення Тимчасової адміністрації) 1 доллар США - 24, 8206 грн. становить 4 479 028, 92 грн., за вкладом, розміщеним у ПАТ «Дельта Банк» на підставі договору банківського вкладу № 2630/121/227192 («Депозит Delta Premier (без поповнення)») від 21 листопада 2014 року із змінами та доповненнями.
      - зобов`язати Уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "Дельта Банк" надати до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб додаткову інформацію щодо ОСОБА_1, як вкладника, який має право на відшкодування коштів у сумі 180 456, 11 доларів США, що в еквіваленті за курсом НБУ станом на 03 березня 2015 року (день введення Тимчасової адміністрації) 1 доллар США - 24, 8206 грн. становить 4 479 028, 92 грн., за вкладом, розміщеним у ПАТ «Дельта Банк» на підставі договору банківського вкладу № 2630/121/227192 («Депозит Delta Premier (без поповнення)») від 21 листопада 2014 року із змінами та доповненнями, за рахунок коштів Фонду гарантування вкладів фізичних осіб.
      - зобов`язати Фонд гарантування вкладів фізичних осіб включити ОСОБА_1 до загального реєстру вкладників для здійснення виплат коштів у сумі 180 456, 11 доларів США, що в еквіваленті за курсом НБУ станом на 03 березня 2015 року (день введення Тимчасової адміністрації) 1 доллар США - 24, 8206 грн. становить 4 479 028, 92 грн., за вкладом, розміщеним у ПАТ «Дельта Банк» на підставі договору банківського вкладу № 2630/121/227192 («Депозит Delta Premier (без поповнення)») від 21 листопада 2014 року із змінами та доповненнями, за рахунок коштів Фонду гарантування вкладів фізичних осіб.
      В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що відповідачем в порушення вимог чинного законодавства, не включено позивача до переліку вкладників ПАТ "Дельта Банк", які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб за договором банківського вкладу, що порушує її майнові права.
      Під час судового засідання представник позивача повністю підтримав позовні вимоги ОСОБА_1 з підстав викладених в адміністративному позові.
      Уповноважена особа в судове засідання не з'явилась, про дату, час та місце судового розгляду була повідомлена належним чином, надавши до суду письмові заперечення проти позову.
      Представник Фонду заперечив в судовому засіданні проти адміністративного позову з підстав викладених у письмових запереченнях, що надавались до суду через канцелярію.
      Згідно з ч. 6 ст. 128 КАС України, якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.
      Враховуючи наведене, суд перейшов до розгляду справи в порядку письмового провадження.
      Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне:
      21 листопада 2014 року між Публічним акціонерним товариством "Дельта Банк" та ОСОБА_1 укладено договір № 2630-121-227192 банківського вкладу («Депозит Delta Premier (без поповнення)»), відповідно до умов якого сума вкладу складає 176697 (сто сімдесят шість тисяч шістсот дев'яносто сім) доларів США 54 центи; вклад залучається на строк, що обчислюється з дати його зарахування на рахунок по дату повернення вкладу - 20 травня 2015 року; процентна ставка на суму вкладу становить 5,5 (п'ять цілих п'ять десятих) процентів річних.
      Пунктом 2.7 Договору передбачено, що вкладник підтверджує, що Банк до укладання цього Договору з Вкладником надав Вкладнику інформацію, зазначену в статті 26 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" від 23 лютого 2012 року №4452-VI, щодо умов гарантування вкладів фізичних осіб коштів за цим Вкладом. Сума граничного розміру відшкодування за цим Вкладом, включаючи відсотки, не може бути більшою граничного розміру відшкодування коштів, що становить 200 тис. грн. для одного вкладника в одному банку.
      Крім того, у додатковій угоді № 1 від 21 листопада 2014 року до Договору банківського вкладу («Депозит Delta Premier (без поповнення)») № 2630-121-227192 від 21 листопада 2014 року зазначено, що сторони домовились викласти пункт 1.4 Договору в наступній редакції: « 1.4. На суму Вкладу Банк нараховує проценти у розмірі 6,00 % (шість цілих) процентів річних (надалі за текстом - «процентна ставка»).»
      Також судом встановлено, що постановою Правління Національного банку України "Про віднесення Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" до категорії неплатоспроможних" від 02 березня 2015 року №150 ПАТ "Дельта Банк" віднесено до категорії неплатоспроможних.
      02 березня 2015 року виконавчою дирекцією Фонду прийнято рішення "Про запровадження тимчасової адміністрації у Публічному акціонерному товаристві "Дельта Банк" №51, на підставі якого, з 03 березня 2015 року розпочато процедуру виведення ПАТ "Дельта Банк" з ринку шляхом запровадження в ньому тимчасової адміністрації строком на три місяці з 03 березня 2015 року по 02 червня 2015 року включно та призначено уповноважену особу Фонду - провідного професіонала з питань врегулювання неплатоспроможності банків відділу запровадження процедури тимчасової адміністрації та ліквідації департаменту врегулювання неплатоспроможності банків Кадирова Владислава Володимировича.
      В подальшому, рішенням виконавчої дирекції Фонду "Про внесення змін до рішення виконавчої дирекції Фонду від 02.03.2015 №51 "Про запровадження тимчасової адміністрації у публічному акціонерному товаристві "Дельта Банк" від 08 квітня 2015 року №71 до рішення виконавчої дирекції Фонду від 02 березня 2015 року №51 "Про запровадження тимчасової адміністрації у публічному акціонерному товаристві "Дельта Банк" внесено зміни, виклавши пункт 2 цього рішення у такій редакції: "2. Тимчасову адміністрацію запровадити строком на шість місяців з 03 березня 2015 року по 02 вересня 2015 року включно.".
      Рішенням виконавчої дирекції Фонду "Про продовження строків здійснення тимчасової адміністрації у АТ "Дельта Банк" від 03 серпня 2015 року №147 строки здійснення тимчасової адміністрації у АТ "Дельта Банк" продовжено по 02 жовтня 2015 року включно.
      Разом з тим, судом встановлено, що згідно витягу з протоколу засідання Комісії з перевірки правочинів (договорів) за вкладними операціями АТ "Дельта Банк", призначеної наказом уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації в АТ "Дельта Банк" №408 від 29 травня 2015 року, від 15 вересня 2015 року, комісія дійшла висновку, що договори банківських вкладів, укладені між банком та фізичними особами після 16 січня 2015 року включно, за якими здійснювалося зарахування коштів на вкладні рахунки від фізичних осіб, які є одночасно кредиторами банку, є нікчемними з підстав, визначених п. 7 ч. 3 ст. 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" від 23 лютого 2012 року №4452-VI (надалі - Закон №4452-VI).
      Також, Комісія вирішила затвердити результати перевірки, якою виявлено правочини (договори) за вкладними операціями, що є нікчемними згідно з п. 7 ч. 3 ст. 38 Закону №4452-VI, в тому числі й договір, укладений між ПАТ "Дельта Банк" та позивачем.
      Наказом уповноваженої особи Фонду "Щодо заходів, пов'язаних із наслідками виявлення нікчемних правочинів (договорів) за вкладними операціями" №813 від 16 вересня 2015 року вирішено застосувати наслідки нікчемності договорів банківських вкладів (депозитів), що є нікчемними з підстав, визначених п. 7 ч. 3 ст. 38 Закону №4452-VI згідно переліку, наведеного в додатку №1, в якому, зокрема, міститься інформація про договір, укладений між ПАТ "Дельта Банк" та позивачем.
      Крім того, судом встановлено, що на підставі постанови Правління Національного банку України "Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" від 02 жовтня 2015 року №664, виконавчою дирекцією Фонду 02 жовтня 2015 року прийнято рішення "Про початок процедури ліквідації АТ "Дельта Банк" та делегування повноважень ліквідатора банку" №181.
      Відповідно до вказаного рішення розпочато процедуру ліквідації ПАТ "Дельта Банк" з 05 жовтня 2015 року по 04 жовтня 2017 року та призначено уповноважену особу Фонду - провідного професіонала з питань врегулювання неплатоспроможності банків відділу запровадження процедури тимчасової адміністрації та ліквідації департаменту врегулювання неплатоспроможності банків Кадирова Владислава Володимировича строком на 2 роки, з 05 жовтня 2015 року по 04 жовтня 2017 року включно.
      20 лютого 2017 року виконавча дирекція Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийняла рішення від № 619 відповідно до якого продовжено строки здійснення процедури ліквідації АТ «Дельта Банк» на два роки до 04 жовтня 2019 року.
      Відповідно до даного рішення продовжено повноваження ліквідатора АТ «Дельта Банк» провідного професіонала з питань врегулювання неплатоспроможності банків відділу запровадження процедури тимчасової адміністрації та ліквідації департаменту управління активами Кадирова Владислава Володимировича на два роки до 04 жовтня 2019 року.
      Вирішуючи спір по суті, суд зазначає наступне.
      Правові, фінансові та організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, повноваження Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, порядок виплати Фондом відшкодування за вкладами встановлені Законом України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" № 4452-УІ від 23.02.2012 (далі-Закон № 4452, в редакції, яка була чинна на момент виникнення спірних відносин).
      Відповідно до ч. 1 ст. 26 Закону № 4452 Фонд гарантує кожному вкладнику банку відшкодування коштів за його вкладом. Фонд відшкодовує кошти в розмірі вкладу, включаючи відсотки, станом на день початку процедури виведення Фондом банку з ринку, але не більше суми граничного розміру відшкодування коштів за вкладами, встановленого на цей день, незалежно від кількості вкладів в одному банку. Сума граничного розміру відшкодування коштів за вкладами не може бути меншою 200 000 гривень. Адміністративна рада Фонду не має права приймати рішення про зменшення граничної суми відшкодування коштів за вкладами.
      Порядок визначення вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами визначений статтею 27 Закону № 4452.
      Так, уповноважена особа Фонду складає перелік вкладників та визначає розрахункові суми відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду відповідно до вимог цього Закону та нормативно-правових актів Фонду станом на день отримання рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку.
      Нарахування відсотків за вкладами припиняється в останній день перед початком процедури виведення Фондом банку з ринку (у разі прийняття Національним банком України рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку з підстав, визначених частиною другою статті 77 Закону України "Про банки і банківську діяльність", у день прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку).
      Уповноважена особа Фонду протягом одного робочого дня (у разі прийняття Національним банком України рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку з підстав, визначених частиною другою статті 77 Закону України "Про банки і банківську діяльність", - протягом 15 робочих днів) з дня отримання Фондом рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку формує перелік вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду, з визначенням сум, що підлягають відшкодуванню.
      Уповноважена особа Фонду зазначає у переліку вкладників суму відшкодування для кожного вкладника.
      Інформація про вкладника в переліку вкладників має забезпечувати його ідентифікацію відповідно до законодавства.
      Протягом трьох робочих днів (у разі прийняття Національним банком України рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку з підстав, визначених частиною другою статті 77 Закону України "Про банки і банківську діяльність", - протягом 20 робочих днів) з дня отримання Фондом рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку виконавча дирекція Фонду затверджує реєстр вкладників для здійснення виплат гарантованої суми відшкодування відповідно до наданого уповноваженою особою Фонду переліку вкладників. Фонд публікує оголошення про відшкодування коштів вкладникам у газетах Урядовий кур'єр" або "Голос України" та на своїй офіційній сторінці в мережі Інтернет не пізніше ніж через сім днів з дня отримання Фондом рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку.
      Уповноважена особа Фонду протягом одного робочого дня (у разі прийняття Національним банком України рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку з підстав, визначених частиною другою статті 77 Закону України "Про банки і банківську діяльність", - протягом 15 робочих днів) з дня отримання Фондом рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку формує переліки вкладників, кошти яких не підлягають відшкодуванню Фондом відповідно до пунктів 4-11 частини четвертої статті 26 цього Закону.
      Статтею 28 Закону № 4452 передбачено, що фонд розпочинає виплату відшкодування коштів вкладникам, їх уповноваженим представникам чи спадкоємцям у національній валюті України з наступного робочого дня після затвердження виконавчою дирекцією Фонду реєстру вкладників для здійснення виплат гарантованої суми відшкодування.
      Фонд здійснює виплату гарантованих сум відшкодування через банки-агенти, що здійснюють такі виплати в готівковій або безготівковій формі (за вибором вкладника).
      Відповідно до Закону № 4452 розроблено Положення про порядок відшкодування Фондом гарантування вкладів фізичних осіб коштів за вкладами, затверджене рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 09 серпня 2012 року № 14 (далі Положення № 14). 
      Згідно з пунктами 3,4 Положення № 14, Уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб протягом трьох днів з дня отримання Фондом рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку формує та подає до Фонду повний перелік вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду (додаток 8), із визначенням сум, що підлягають відшкодуванню (далі - Перелік), перелік вкладників, кошти яких не підлягають відшкодуванню Фондом відповідно до пунктів 4-6 частини четвертої статті 26 Закону, а також перелік осіб, які на індивідуальній основі отримують від банку проценти за вкладом на більш сприятливих договірних умовах, ніж звичайні, або мають інші фінансові привілеї від банку. Перелік складається станом на день отримання рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку і включає суму відшкодування для кожного вкладника, яка розраховується, виходячи із сукупного обсягу всіх його вкладів у банку та нарахованих процентів (зменшених на суму податку), але не більше суми граничного розміру відшкодування коштів за вкладами, встановленого на дату прийняття такого рішення, незалежно від кількості вкладів в одному банку. Визначений у Переліку залишок гарантованої суми надається з урахуванням розрахункових сум, сплачених вкладнику протягом дії тимчасової адміністрації у неплатоспроможному банку. Якщо вкладник не отримав свої вклади у межах граничного розміру суми відшкодування протягом дії тимчасової адміністрації за рахунок цільової позики Фонду, така сума відшкодування включається до Переліку.
      Частиною 1 статті 52 Закону № 4452-VI встановлено наступну черговість задоволення вимог до неплатоспроможного банку:
      Кошти, одержані в результаті ліквідації та продажу майна (активів) банку, спрямовуються Фондом на задоволення вимог кредиторів у такій черговості:
      1) зобов'язання, що виникли внаслідок заподіяння шкоди життю та здоров'ю громадян;
      2) грошові вимоги щодо заробітної плати, що виникли із зобов'язань банку перед працівниками до прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку;
      3) вимоги Фонду, що виникли у випадках, визначених цим Законом, у тому числі покриття витрат Фонду, передбачених пунктом 7 частини другої статті 20 цього Закону;
      4) вимоги вкладників - фізичних осіб (у тому числі фізичних осіб - підприємців), які не є пов'язаними особами банку, у частині, що перевищує суму, виплачену Фондом;
      5) вимоги Національного банку України, що виникли в результаті зниження вартості застави, наданої для забезпечення кредитів рефінансування;
      6) вимоги фізичних осіб (у тому числі фізичних осіб - підприємців), які не є пов'язаними особами банку, платежі яких або платежі на ім'я яких заблоковано;
      7) вимоги інших вкладників, які не є пов'язаними особами банку, юридичних осіб - клієнтів банку, які не є пов'язаними особами банку;
      8) інші вимоги, крім вимог за субординованим боргом;
      9) вимоги кредиторів банку (фізичних осіб, у тому числі фізичних осіб - підприємців, а також юридичних осіб), які є пов'язаними особами банку;
      10) вимоги за субординованим боргом.
      Вказаний перелік черговості кредиторів є вичерпним, а Закон не передбачає більш широкого його тлумачення.
      Уповноважена особа Фонду визначає суму заборгованості кожному кредитору та відносить вимоги до певної черги погашення.
      Як вбачається з матеріалів справи, позивача віднесено до сьомої черги кредиторів, у зв'язку з тим, що позивач значиться у переліку вкладників, які на індивідуальній основі отримують від банку проценти за вкладом на більш сприятливих умовах ніж звичайні, або мають інші фінансові привілеї від банку.
      Уповноважена особа вказує, що спірний договір банківського вкладу від 21.11.2014 р. №2630/121/227192 (та додаткова угода №1 до договору), укладений позивачем з ПАТ «Дельта Банк», не є публічним договором, а умови вказаного договору (додаткової угоди) є спеціальною пропозицією процентних ставок та були надані виключно позивачу.
      Однак, вказані доводи Уповноваженої особи суд вважає безпідставними та необґрунтованими, оскільки спеціальні пропозиції банку, на підставі яких позивач уклав депозитні договори, не можуть вважатися індивідуальними умовами. При цьому, банк не довів, що такі умови відрізняються від умов для широкого кола осіб.
      Аналогічна правова позиція підтверджується і судовою практикою Вищого адміністративного суду України, викладеною, зокрема, в ухвалах від 20.05.2014 (справа № К/800/37060/13) та від 05.02.2014 (справа № К/800/31692/13) та судовою практикою Київського апеляційного адміністративного суду, викладеною, зокрема, в ухвалі від 01.06.2017 (справа № 826/10451/16).
      У відповідності до ч. 2 ст. 1058 Цивільного кодексу України договір банківського вкладу, в якому вкладником є фізична особа, є публічним договором (ст. 633 цього Кодексу).
      В частинах 1 і 2 ст. 633 ЦК України визначено, що публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов'язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв'язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо).
      Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.
      Коли спеціальні пропозиції банку щодо вкладів були однакові для всіх бажаючих укласти договір банківського вкладу та не встановлювались окремо для певної особи, ці вклади не можуть вважатись такими, що розміщені на індивідуальній основі та на більш сприятливих договірних умовах, ніж звичайні.
      Програмами лояльності або спеціальні пропозиції, які передбачають додавання певних процентів на депозит у зв'язку з уточненням умов договору, його пролонгацією договору, соціальним статусом вкладника, акції під певні свята тощо, є публічним пропозиціями, розрахованими на необмежене коло осіб.
      Умови договору банківського вкладу повинні бути однаковими для всіх вкладників, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.
      Разом з тим, вкладом, розміщеним на індивідуальній основі або на більш сприятливих договірних умовах, ніж звичайні, може вважатися лише такий вклад, який запропонований окремій особі на підставі, зокрема, окремих рішень уповноважених осіб банку тощо, тобто на умовах, які не пропонуються публічно невизначеному колу осіб. У разі неприйняття банком будь-яких документів, у яких фіксуються пільги для певних клієнтів банку, такі умови договору не можуть вважатися індивідуальними. 
      Вказане свідчить про помилкове включення позивача до переліку осіб, які на індивідуальній основі отримують від АТ «Дельта Банк» проценти за вкладом на більш сприятливих договірних умовах.
      Також суд звертає увагу, що застережень щодо негарантування Фондом коштів на поточному рахунку вказаний договір банківського вкладу не містить, а підстави, передбачені ч. 4 ст. 26 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» (випадки, коли вклади не гарантуються та не відшкодовуються), у даному випадку відсутні.
      Сума вкладу на зазначеному рахунку значно перевищує суму гарантовану Фондом, а отже, позивач мав бути включений до переліку вкладників які мають право на відшкодування коштів за вкладом в ПАТ «Дельта Банк» за рахунок Фонду в межах гарантованої суми відшкодування 200 000 грн. Натомість, позивачу відшкодовано за рахунок Фонду тільки 74 736,56 грн.
      Відповідно до п. 4 ст. 45 Закону №4452 Уповноважена особа Фонду в семиденний строк з дати прийняття Національним банком України рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку розміщує оголошення, що містить відомості про ліквідацію банку відповідно до частини третьої цієї статті, в усіх приміщеннях банку, в яких здійснюється обслуговування клієнтів.
      Частиною 5 ст. 45 Закону №4452 передбачено, що протягом 30 днів з дня опублікування відомостей про відкликання банківської ліцензії, ліквідацію банку та призначення уповноваженої особи Фонду кредитори мають право заявити уповноваженій особі Фонду про свої вимоги до банку. Вимоги фізичних осіб-вкладників у межах гарантованої Фондом суми відшкодування за вкладами не заявляються.
      Відповідно до абз.4 ч. 1 ст. 48 Закону № 4452 Уповноважена особа Фонду з дня свого призначення, зокрема, складає реєстр акцептованих вимог кредиторів та здійснює заходи щодо задоволення вимог кредиторів.
      Згідно ст. 49 Закону № 4452 Уповноважена особа Фонду припиняє приймання вимог кредиторів після закінчення 30 днів з дня опублікування відомостей відповідно до частини другої статті 45 цього Закону. Будь-які вимоги, що надійшли після закінчення цього строку, вважаються погашеними, крім вимог вкладників у межах гарантованої Фондом суми відшкодування за вкладами.
      Протягом 90 днів з дня опублікування відомостей відповідно до частини другої статті 45 цього Закону уповноважена особа Фонду здійснює такі заходи: 1) визначає суму заборгованості кожному кредитору та відносить вимоги до певної черги погашення; 2) відхиляє вимоги в разі їх непідтвердження фактичними даними, що містяться у розпорядженні уповноваженої особи Фонду, та, у разі потреби, заявляє в установленому законодавством порядку заперечення за заявленими до банку вимогами кредиторів; 3) складає реєстр акцептованих вимог кредиторів відповідно до вимог, встановлених нормативно-правовими актами Фонду.
      Реєстр акцептованих вимог кредиторів та зміни до нього підлягають затвердженню виконавчою дирекцією Фонду. Будь-які спори щодо акцептування вимог кредиторів підлягають вирішенню у судовому порядку. Судове провадження щодо таких вимог не припиняє перебіг ліквідаційної процедури.
      Протягом 20 днів з дня затвердження реєстру акцептованих вимог кредиторів уповноважена особа Фонду сповіщає кредиторів про акцептування їх вимог шляхом розміщення повідомлення на офіційному сайті Фонду, неплатоспроможного банку, а також у приміщеннях такого банку в доступному для відвідувачів місці.
      Уповноважена особа Фонду не має права здійснювати задоволення вимог кредиторів до затвердження реєстру акцептованих вимог кредиторів, за виключенням погашення за погодженням з виконавчою дирекцією Фонду вимог за правочинами, що забезпечують проведення ліквідаційної процедури.
      Вимоги, не включені до реєстру акцептованих вимог кредиторів, задоволенню в ліквідаційній процедурі не підлягають і вважаються погашеними.
      Статтею 162 КАС України встановлено, зокрема, що суд може прийняти іншу постанову, яка б гарантувала дотримання і захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
      З вказаного слідує, що адміністративний суд не обмежений у виборі способів відновлення права особи, порушеного владними суб'єктами, а вправі обрати найбільш ефективний спосіб відновлення порушеного права, який відповідає характеру такого порушення. У такому разі не відбувається перебирання непритаманних суду повноважень державного органу (за відсутності обставин для застосування дискреції), а здійснюється виконання судом власної компетенції з відновлення порушеного права.
      Відповідно до ч. 1 ст. 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
      При цьому, кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань (ч. 4 ст. 55 Конституції України).
      Таким чином, особа, законний інтерес або право якої порушено, може скористатися способом захисту, який прямо передбачений нормою матеріального права або може скористатися можливістю вибору між декількома способами захисту, якщо це не заборонено законом.
      Надаючи правову оцінку належності обраного позивачем способу захисту, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. У пункті 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі "Чахал проти Об'єднаного Королівства" (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.
      Тобто, суть цієї статті зводиться до вимоги надати заявникові такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави - учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов'язань. Крім того, суд указав на те, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.
      Стаття 13 вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності "небезпідставної заяви" за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов'язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею повинен бути "ефективним" як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Афанасьєв проти України" від 5 квітня 2005 року (заява N 38722/02)).
      Отже, "ефективний засіб правого захисту" у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату; винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації, не відповідає розглядуваній міжнародній нормі.
      В той же час, згідно ч. 2 ст. 11 КАС України суд може вийти за межі позовних вимог тільки в разі, якщо це необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів сторін чи третіх осіб, про захист яких вони просять.
      Таким чином, з огляду на наведене, а також беручи до уваги здійснений судом аналіз законодавчих положень, та насамперед задля повного захисту інтересів позивача у даній справі, суд вважає за необхідне визнати протиправною бездіяльність Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» шодо невключення ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1) до Переліку вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладом в АТ «Дельта Банк» за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, в межах гарантованої суми відшкодування - 200 000 грн.; визнати протиправними дії Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» щодо включення кредиторських вимог ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1) до сьомої черги реєстру акцептованих вимог кредиторів відповідно до ст. 52 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб»; зобов'язати Уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» подати до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб зміни та доповнення до переліку рахунків, за якими вкладники мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, стосовно рахунків ОСОБА_1 відкритих у ПАТ «Дельта Банк», якій необхідно здійснити виплату відшкодування у розмірі 125 263,44 грн. за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (в межах гарантованої суми відшкодування - 200 000 грн.); зобов'язати Уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» внести пропозицію щодо затвердження виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб змін до реєстру акцептованих вимог кредиторів шляхом включення кредиторських вимог ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1) до четвертої черги реєстру акцептованих вимог кредиторів Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк».
      Отже, враховуючи наведене у сукупності, а також виходячи з наявних у справі доказів, суд приходить до висновку про задоволення позовних вимог у повному обсязі.
      Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд зазначає наступне.
      Згідно з ч. 1 ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав стороною у справі, або якщо стороною у справі виступала його посадова чи службова особа.
      Окремо слід зазначити, що згідно позиції Верховного Суду України, викладеної в постановах від 16 лютого 2016 року у справі №21-4846а15 та від 15 червня 2016 року у справі №826/20410/14, на спори, які виникають на стадії ліквідації (банкрутства) банку, не поширюється юрисдикція адміністративних судів.
      Згідно з ч. 1 ст. 244-2 КАС України, висновок Верховного Суду України щодо застосування норми права, викладений у його постанові, прийнятій за результатами розгляду справи з підстав, передбачених п.п. 1, 2 ч. 1 ст. 237 цього Кодексу, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права.
      Висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права. Суд має право відступити від правової позиції, викладеної у висновках Верховного Суду України, з одночасним наведенням відповідних мотивів.
      Так, суд вважає за доцільне відступити від правової позиції, викладеної у постановах Верховного Суду України від 16 лютого 2016 року у справі №21-4846а15 та від 15 червня 2016 року у справі №826/20410/14, з огляду на наступне.
      Висновок Верховного Суду України у зазначених постановах зводиться до того, що юрисдикція адміністративних судів не поширюється на вищевказані спірні правовідносини, які врегульовані нормами Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", а тому спори, які виникають на стадії ліквідації банку належить розглядати в порядку, визначеному Господарським процесуальним кодексом України (далі - ГПК України).
      Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" встановлено умови та порядок відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом та застосування ліквідаційної процедури з метою повного або часткового задоволення вимог кредиторів.
      Відповідно до положень ст. 1 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", банкрутство - визнана господарським судом неспроможність боржника відновити свою платоспроможність за допомогою процедур санації та мирової угоди і погасити встановлені у порядку, визначеному цим Законом, грошові вимоги кредиторів не інакше як через застосування ліквідаційної процедури.
      Неплатоспроможність визначена також частиною 1 вищевказаного Закону як неспроможність боржника виконати після настання встановленого строку грошові зобов'язання перед кредиторами не інакше, як через відновлення його платоспроможності.
      З наведеного слідує, що Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" регулюються відносини щодо відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом, які вирішуються в порядку ГПК України.
      Разом з цим, згідно з ч. 3 ст. 2 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", законодавство про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом при розгляді судом справи про визнання неплатоспроможним (банкрутом) банку застосовується з урахуванням норм законодавства про банки і банківську діяльність.
      Однак суд звертає увагу на те, що в даній адміністративній справі вирішуються спірні правовідносини в рамках Закону №4452-VI.
      Вказаний Закон №4452-VI є спеціальним, яким в свою чергу, як вже зазначалось вище, врегульовано правові, фінансові та організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, повноваження Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, порядок виплати Фондом відшкодування за вкладами, а також відносини між Фондом, банками, Національним банком України.
      Системний аналіз вищевказаних положень, дає підстави суду дійти до висновку, що в даному випадку ліквідаційна процедура, яка застосовується при ліквідації банку в силу відмінного правового регулювання відрізняється від процедури передбаченої Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом". Зокрема, в силу положень ст. 7 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" порядок ліквідації банкрута здійснюється шляхом застосування судових процедур банкрутства.
      Тобто, необхідною умовою для застосування до спірних правовідносин в частині задоволення кредиторських вимог в силу Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" є безпосередня наявність порушення справи про банкрутство в господарському суді.
      Натомість, у даному випадку, ліквідація банку, здійснюється на підставі постанови Правління Національного банку України в рамках Закону №4452-VI, яким в свою чергу не передбачено порушення справи про банкрутство в господарському суді, а тому в даному випадку застосування Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" до спірних правовідносин не підлягає.
      Крім того, суд звертає увагу, що згідно з п. 1 ч. 1 ст. 3, ч. 2 ст. 4 КАС України, справа адміністративної юрисдикції (далі - адміністративна справа) - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
      Юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом встановлений інший порядок судового вирішення.
      При цьому, законодавство не містить визначення терміна "публічно-правовий спір". При з'ясуванні характеру спору суд враховує, що протилежним за змістом є приватноправовий спір. Таким чином, в основі розмежування спорів лежить поділ права на публічне та приватне.
      Вирішуючи питання про віднесення норми до публічного права, а спору до публічно-правового, слід враховувати загальнотеоретичні та законодавчі критерії. Зокрема, за змістом п. 1 ч. 1 ст. 3 КАС України у публічно-правовому спорі, як правило, хоча б однією стороною є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень. При цьому, спір набуває ознак публічно-правового за умов не лише наявності серед суб'єктів спору публічного органу чи посадової особи, а й здійснення ним (ними) у цих відносинах владних управлінських функцій.
      Для цілей і завдань адміністративного судочинства владну управлінську функцію необхідно розуміти як діяльність усіх суб'єктів владних повноважень з виконання покладених на них Конституцією чи законами України завдань.
      Відтак, вирішуючи питання про визначення юрисдикції адміністративних судів щодо вирішення адміністративних справ, необхідно враховувати, що КАС України встановлює такі правила відмежування адміністративної юрисдикції від інших видів юрисдикції:
      - понятійно-функціональне, тобто визначення адміністративної справи, що наведене у п. 1 ч. 1 ст. 3 КАС України;
      - визначення видів публічних правовідносин (управлінські правовідносини та правовідносини, пов'язані з публічним формуванням суб'єкта владних повноважень), зазначених у ч. 1 ст. 17 КАС України;
      - встановлення переліку публічно-правових спорів, що підпадають під юрисдикцію адміністративних судів (ч. 2 ст. 17 КАС України);
      - встановлення переліку публічно-правових справ, що не належать до предмета адміністративної юрисдикції (ч. 3 ст. 17 КАС України).
      З підстав, передбачених ч. 1 ст. 76 Закону України "Про банки і банківську діяльність", Національний банк України зобов'язаний прийняти рішення про віднесення банку до категорії неплатоспроможних.
      Відповідно до ч. 1 ст. 34, ч. 8 ст. 36, ч. 1 ст. 54 Закону №4452-VI, Фонд розпочинає процедуру виведення неплатоспроможного банку з ринку не пізніше наступного робочого дня після офіційного отримання рішення Національного банку України про віднесення банку до категорії неплатоспроможних.
      Дія Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" на банки не поширюється.
      Рішення, що приймаються відповідно до цього Закону Національним банком України, Фондом, працівниками Фонду, що виконують функції, передбачені цим Законом, у тому числі у процесі здійснення тимчасової адміністрації, ліквідації банку, виконання плану врегулювання, можуть бути оскаржені до суду.
      Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 3 Закону №4452-VI, Фонд є установою, що виконує спеціальні функції у сфері гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків у випадках, встановлених цим Законом. Фонд є юридичною особою публічного права, має відокремлене майно, яке є об'єктом права державної власності і перебуває у його господарському віданні.
      Таким чином, оскільки Фонд є державною спеціалізованою установою, яка виконує функції державного управління у сфері гарантування вкладів фізичних осіб, то спори, які виникають у цих правовідносинах, є публічно-правовими та підлягають розгляду за правилами КАС України.
      Аналогічна правова позиція викладена в постанові пленуму Вищого адміністративного суду України "Про окремі питання юрисдикції адміністративних судів" від 20 травня 2013 року №8.
      Вказані висновки також кореспондуються з позицією Вищого адміністративного суду України, що викладена в інформаційному листі №992/11/14-14 від 25 липня 2014 року.
      Водночас, згідно з п. 17 ч. 1 ст. 2 Закону №4452-VI, уповноважена особа Фонду - працівник Фонду, який від імені Фонду та в межах повноважень, передбачених цим Законом та/або делегованих Фондом, виконує дії із забезпечення виведення банку з ринку під час здійснення тимчасової адміністрації неплатоспроможного банку та/або ліквідації банку.
      Отже, Фонд виконує функції державного управління у сфері гарантування вкладів фізичних осіб, а уповноважена особа Фонду виконує від імені Фонду делеговані останнім повноваження щодо ліквідації банку та гарантування вкладів фізичних осіб, отже спори, які виникають у цих правовідносинах, є публічно-правовими та підлягають розгляду за правилами КАС України.
      Окремо суд звертає увагу на те, що в деяких адміністративних справах №826/4445/16, №826/7531/16, №826/7500/16, №826/7104/16 та №826/7042/16 Окружний адміністративний суд міста Києва, керуючись правовою позицією Верховного Суду України, викладеною у постанові від 16 лютого 2016 року у справі №21-4846а15, відповідними ухвалами відмовив у відкритті провадження в адміністративній справі, проте за результатами апеляційного оскарження Київським апеляційним адміністративним судом вказані судові рішення скасовано, а справи направлено для продовження розгляду до суду першої інстанції.
      Враховуючи наведене в сукупності, а також з метою дотримання положень ст. 17 КАС України, суд приходить до висновку про наявність підстав для відступлення від правової позиції Верховного Суду України, викладеної у постановах від 16 лютого 2016 року у справі №21-4846а15 та від 15 червня 2016 року у справі №826/20410/14 та вирішення даної справи в порядку адміністративного судочинства.
      Керуючись статтями 69-71, 94, 160-163, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -
      П О С Т А Н О В И В:
      1. Адміністративний позов задовольнити повністю.
      2. Визнати протиправною бездіяльність Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» шодо невключення ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1) до Переліку вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладом в АТ «Дельта Банк» за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, в межах гарантованої суми відшкодування - 200 000 грн.;
      3. Визнати протиправними дії Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» щодо включення кредиторських вимог ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1) до сьомої черги реєстру акцептованих вимог кредиторів відповідно до ст. 52 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб»;
      4. Зобов'язати Уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» подати до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб зміни та доповнення до переліку рахунків, за якими вкладники мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, стосовно рахунків ОСОБА_1 відкритих у ПАТ «Дельта Банк», якій необхідно здійснити виплату відшкодування у розмірі 125 263,44 грн. за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (в межах гарантованої суми відшкодування - 200 000 грн.);
      5. Зобов'язати Уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» внести пропозицію щодо затвердження виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб змін до реєстру акцептованих вимог кредиторів шляхом включення кредиторських вимог ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1) до четвертої черги реєстру акцептованих вимог кредиторів Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк».
      6. Стягнути на користь ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1)понесені нею витрати по сплаті судового збору у розмірі 1653 (одна тисяча шістсот п'ятдесят три) грн. 63 коп. за рахунок бюджетних асигнувань Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації Публічного акціонерного банку "Дельта Банк" через Фонд гарантування вкладів фізичних осіб.
      Постанова набирає законної сили у відповідності зі ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України.
      Постанова може бути оскаржена за правилами, встановленими ст. ст. 185 - 187 Кодексу адміністративного судочинства України.
       Суддя А.С. Мазур
       
      http://reyestr.court.gov.ua/Review/69330955
    • Автор: Ксеша
      Добрый вечер. Подскажите пожалуйста, брала кредит 05.05.2016 в ПАТ "Траст Банк". Наличными и карта. С определенного момента перестала платить. В апреле пришло письмо от "Примоколлект" о взыскании долга Траста. Написала письмо в Примоколлект с просьбой о реструктуризации. В ответ мне пришло письмо такого содержания: "  В первую, очередь позвольте от имени ООО «Примоколлект» поблагодарить Вас за Ваше письмо и, пользуясь случаем, засвидетельствовать Вам свое уважение.,
       « Банк Траст »  на основании Агентского договора от _22 марта 2017г.  поручило ООО «Примоколлект»  взыскание Вашей просроченной задолженности по договору № R091.0073435 от 05.05.2016г.
         Мы  внимательно рассмотрели и проанализировали Ваше обращение, и можем сообщить следующее, что  для решения данного вопроса, Вам необходимо написать письменное обращение в  «Банк Траст», поскольку ООО «Примоколлект»  действует по его поручению в рамках агентского договора." Я писала непосредственно в банк. Но ответа не последовало дважды. На днях явились двое представителей " ТОВ "Дебтфорт Украина" по адресу прописки и вручили родителям письмо, в котором сумма долга 56952,62 грн. Ни единого письма с оповещением о передаче долга мне не приходило. Договора у меня нет и письмо только последнее. остальные родители оказывается выкинули. Что можно сделать в данной ситуации. Учитывая что на данный момент у меня нет паспорта так, как он украден, стою в очереди на оформление нового.
    • Автор: ANTIRAID
      ПОСТАНОВА
      ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
      18 жовтня 2017 року
      м. Київ
      Судова палата у господарських справах та Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України у складі:
      головуючого Ємця А.А., 
      суддів: Берднік І.С., Гуменюка В.І., Жайворонок Т.Є., Лященко Н.П., Романюка Я.М., Сімоненко В.М., 
      розглянувши у відкритому судовому засіданні заяву Фонду гарантування вкладів фізичних осіб про перегляд Верховним Судом України постанови Вищого господарського суду України від 18 квітня 2017 року у справі № 916/2216/16 за позовом ОСОБА_1 до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, Публічного акціонерного товариства «ІМЕКСБАНК» в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «ІМЕКСБАНК» про зобов’язання вчинити певні дії та стягнення 130 000 грн 00 коп.,
      в с т а н о в и л и:
      У серпні 2016 року ОСОБА_1 (далі – Позивач) звернувся до господарського суду Одеської області з позовною заявою до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб та Публічного акціонерного товариства «ІМЕКСБАНК» (далі – ПАТ«ІМЕКСБАНК») в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «ІМЕКСБАНК», в якій просив суд зобов’язати ПАТ «ІМЕКСБАНК» надати Фонду гарантування вкладів фізичних осіб всю необхідну інформацію відносно Позивача, як вкладника, стягнути (зобов’язати до виконання обов’язку в натурі) з Фонду гарантування вкладів фізичних осіб відшкодування грошових коштів за вкладами на користь Позивача у розмірі, встановленому рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 25 травня 2015 року у справі № 522/6328/15-ц, а саме, на суму 130 000 грн 00 коп.; дане стягнення здійснити у безготівковій формі на рахунок, зазначений у зверненні всіх інвалідів від 17 лютого 2016 року в Фінансово-розрахунковому центрі «ФРЦ» - код 14284165, р/р № 26002000058477 в Публічному акціонерному товаристві «Укрсоцбанк» в м. Одесі, МФО 300023.
      3 жовтня 2016 року від Позивача надійшло клопотання в порядку статті 22 Господарського процесуального кодексу України про збільшення позовних вимог, в якому він просив суд
      зобов’язати ПАТ «ІМЕКСБАНК» надати Фонду гарантування вкладів фізичних осіб всю необхідну інформацію відносно Позивача, як вкладника, зокрема, рішення Приморського районного суду м. Одеси від 25 травня 2015 року у справі № 522/6328/15-ц, залишене без змін ухвалою Апеляційного суду Одеської області від 1 лютого 2016 року, із зазначенням дати його отримання;
      зобов’язати Уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «ІМЕКСБАНК» надати Фонду гарантування вкладів фізичних осіб додаткову інформацію стосовно Позивача;
      зобов’язати Фонд гарантування вкладів фізичних осіб включити Позивача в загальний реєстр вкладників, які мають право на відшкодування грошових коштів за вкладами у ПАТ «ІМЕКСБАНК» за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб у розмірах, встановлених рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 25 травня 2015 року у справі № 522/6328/15-ц, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Одеської області від 1 лютого 2016 року, а саме, на суму 130 000 грн 00 коп.;
      стягнути (зобов’язати до виконання обов’язку в натурі) з Фонду гарантування вкладів фізичних осіб відшкодування грошових коштів по вкладам на користь Позивача у розмірі, встановленому рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 25 травня 2015 року у справі № 522/6328/15-ц, а саме, на суму 130 000 грн 00 коп.;
      дане стягнення здійснити у безготівковій формі на рахунок, зазначений у зверненні всіх зазначених інвалідів від 17 лютого 2016 року в Фінансово-розрахунковому центрі «ФРЦ» - код 14284165, р/р № 26002000058477 в Публічному акціонерному товаристві «Укрсоцбанк» в м. Одесі, МФО 300023. Збільшення позовних вимог прийнято до розгляду господарським судом Одеської області.
      Рішенням господарського суду Одеської області від 12 жовтня 2016 року у справі № 916/2216/16 позов задоволено частково, зобов’язано Фонд гарантування вкладів фізичних осіб включити Позивача в загальний реєстр вкладників, які мають право на відшкодування грошових коштів по вкладам у ПАТ «ІМЕКСБАНК» за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб у розмірах, встановлених рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 25 травня 2015 року у справі № 522/6328/15-ц, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Одеської області від 1 лютого 2016 року, а саме, на суму 130 000 грн 00 коп., у решті позовних вимог відмовлено. 
      Постановою Одеського апеляційного господарського суду від 30 листопада 2016 року рішення господарського суду Одеської області від 12 жовтня 2016 року у справі № 916/2216/16 змінено. Позовні вимоги Позивача до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб та ПАТ «ІМЕКСБАНК» в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «ІМЕКСБАНК» про зобов’язання вчинити певні дії та стягнення 130 000 грн 00 коп. задоволено частково. Зобов’язано ПАТ «ІМЕКСБАНК» в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «ІМЕКСБАНК» відшкодувати Позивачу грошові кошти за вкладом за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб в розмірі 130 000 грн. 00 коп., встановленому рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 25 травня 2015 року у справі № 522/6328/15-ц, на рахунок у Фінансово-розрахунковому центрі «ФРЦ» за процедурою, встановленою Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб». В іншій частині рішення господарського суду Одеської області від 12 жовтня 2016 року у справі № 916/2216/16 залишено без змін.
      Постановою Вищого господарського суду України від 18 квітня 2017 року постанову Одеського апеляційного господарського суду від 30 листопада 2016 року залишено без змін.
      У заяві про перегляд судових рішень у справі № 916/2216/16, поданій із підстав, передбачених пунктами 2, 3 частини першої статті 11116 Господарського процесуального кодексу України (далі – ГПК), Фонд гарантування вкладів фізичних осіб, посилаючись на невідповідність рішення суду касаційної інстанції викладеному в постановах Вищого господарського суду України, а також в постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах положень статей 1 та 12 ГПК, просить скасувати рішення господарського суду Одеської області від 12 жовтня 2016 року, постанову Одеського апеляційного господарського суду від 30 листопада 2016 року, постанову Вищого господарського суду України від 18 квітня 2017 року та припинити провадження у цій справі.
      На підтвердження вказаних вище підстав заявником надано копію постанови Вищого господарського суду України від 12 січня 2017 року у справі № 910/17696/16, від 3 травня 2017 року у справі № 922/3107/16, від 8 лютого 2017 року у справі № 910/18201/16, від 18 квітня 2017 року у справі № 903/1024/16, від 27 квітня 2017 року у справі № 910/18085/16 та копію постанови Верховного Суду України від 9 листопада 2016 року у справі № 727/7647/15-ц.
      Ухвалою Верховного Суду України від 23 серпня 2017 року справу № 916/2216/16 допущено до провадження Верховного Суду України, відкрито провадження за заявою Фонду гарантування вкладів фізичних осіб про перегляд Верховним Судом України постанови Вищого господарського суду України від 18 квітня 2017 року у зазначеній справі, здійснено підготовчі дії.
      Заслухавши суддю-доповідача, пояснення присутніх у судовому засіданні представників сторін, Судова палата у господарських справах та Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України вважає, що заява підлягає задоволенню з таких підстав.
      У справі, яка розглядається, судами встановлено, що 18 грудня 2013 року між Фондом соціальної допомоги імені доктора Ф.П. Гааза і фізичними особами ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 і Позивачем були укладені договори про спільний захист соціальних прав, на підставі яких у випадку виникнення загрози неплатоспроможності банку, у якому розміщені вклади Фонду, останній відповідно до положень статті 512 Цивільного кодексу України уступає вищезазначеним особам право вимоги на дані вклади у відповідному банку.
      19 грудня 2013 року між Фондом соціальної допомоги імені доктора Ф.П. Гааза й ПАТ «ІМЕКСБАНК» було укладено два договори банківського вкладу строком на один рік з оплатою по ставці 20 % річних, а саме № 369/13 («Стандарт+») на суму в розмірі 1 230 000 грн 00 коп. і № 371/13 («Стандарт+») на суму в розмірі 130 000 грн. До моменту закінчення строку договору № 371/13 на депозиті залишилося 20 000 грн.
      Постановою Правління Національного банку України від 26 січня 2015 року № 50 «Про віднесення ПАТ «ІМЕКСБАНК» до категорії неплатоспроможних», визнано банк неплатоспроможним та на цій підставі виконавчою дирекцією Фонду прийнято рішення від 26 січня 2015 року № 16 «Про запровадження тимчасової адміністрації у ПАТ «ІМЕКСБАНК», згідно з яким з 27 січня 2015 року запроваджено тимчасову адміністрацію строком на три місяці з 27 січня 2015 року по 26 квітня 2015 року включно та призначено Северина Ю.П. Уповноваженою особою Фонду на тимчасову адміністрацію.
      Рішенням виконавчої дирекції Фонду від 23 квітня 2015 року № 84 строк проведення тимчасової адміністрації в ПАТ «ІМЕКСБАНК» та повноваження Уповноваженої особи Фонду продовжено до 26 травня 2015 року включно.
      Відповідно до постанови Правління Національного банку України від 21 травня 2015 року № 330 «Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПАТ «ІМЕКСБАНК», виконавчою дирекцією Фонду прийнято рішення від 27 травня 2015 року № 105 «Про початок процедури ліквідації ПАТ «ІМЕКСБАНК».
      Фізичні особи: ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 і Позивач на підставі договорів про заміну кредитора в зобов’язанні звернулись до Приморського районного суду з позовом до ПАТ «ІМЕКСБАНК» про визнання з 27 січня 2015 року їх прав, як нових кредиторів і вкладників банку за договорами банківського вкладу, укладених між Фондом соціальної допомоги імені доктора Ф.П. Гааза та ПАТ «ІМЕКСБАНК».
      Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 25 травня 2015 року у справі № 522/6328/15-ц, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Одеської області від 1 лютого 2016 року, визнано з 27 січня 2015 року вкладниками ПАТ «ІМЕКСБАНК»:
      - ОСОБА_2 – на суму 190 000 гривень;
      - ОСОБА_3 – на суму 190 000 гривень;
      - ОСОБА_4 – на суму 190 000 гривень;
      - ОСОБА_5 – на суму 190 000 гривень;
      - ОСОБА_6 – на суму 190 000 гривень;
      - ОСОБА_7 – на суму 190 000 гривень;
      - ОСОБА_1 – на суму 130 000 гривень.
      У лютому 2016 року вищезазначені особи звернулись до Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «ІМЕКСБАНК» та в порядку статей 1, 3, 40, 46 Конституції України, статті 26 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» просили забезпечити відшкодування інвалідам грошових коштів у розмірах, встановлених рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 25 травня 2015 року у справі № 522/6328/15-ц. Дане звернення отримано банком 17 лютого 2016 року, про що свідчить відмітка банку на зверненні.
      Фонд гарантування вкладів фізичних осіб листом від 8 квітня 2016 року № 27-18601/16 повідомив, що згідно з наявною у Фонді інформацією зазначені особи не є вкладниками банку, а є особами, на користь яких юридичною особою – Фондом соціальної допомоги ім. доктора Ф.П. Гааза укладено договори про заміну кредитора у зобов’язанні. Фонд гарантує відшкодування в розмірі до 200 000 грн саме фізичній особі, якій як вкладнику безпосередньо відкрито рахунок у банківській установі. Вдруге Фонд гарантування вкладів фізичних осіб відмовив у виплаті внесків означеним фізичним особам, серед яких є і Позивач, листом від 24 червня 2016 року № 27-036-28991/16.
      Відмова Фонду гарантування вкладів відшкодування Позивачу, як одному з вищезазначених осіб, грошових коштів у розмірах, визначених у рішенні Приморського районного суду м. Одеси від 25 травня 2015 року у справі № 522/6328/15-ц, стала підставою для звернення до суду з відповідним позовом.
      У справі, що переглядається, частково задовольняючи позов про зобов’язання ПАТ «ІМЕКСБАНК» в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «ІМЕКСБАНК» відшкодувати Позивачу грошові кошти за вкладом за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб в розмірі 130 000 грн 00 коп., встановленому рішенням Приморського районного суду м. Одеси, суд касаційної інстанції погодився з висновками судів попередніх інстанцій, що даний спір за позовом Позивача підвідомчий Господарському суду Одеської області та повинен розглядатися за правилами господарського судочинства відповідно до статей 1, 12 ГПК.
      Водночас у справах № 910/17696/16, № 922/3107/16, № 910/18201/16, № 903/1024/16, № 910/18085/16, а також у справі № 727/7647/15-ц, суди дійшли висновку про те, що зважаючи на суб’єктний склад даного спору, в якому позивач виступає як фізична особа, а не як суб’єкт підприємницької діяльності, вказаний спір не підвідомчий господарським судам, а норми, встановлені статтею 12 ГПК, у даному випадку, не можуть бути застосовані. Отже, цей спір підлягає вирішенню в суді загальної юрисдикції і за правилами Цивільного процесуального кодексу України (далі – ЦПК).
      Забезпечуючи єдність судової практики у застосуванні норм процесуального права, Судові палати у господарських справах та у цивільних справах Верховного Суду України виходять із такого. 
      Статтею 1 ГПК визначено, що підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб’єкта підприємницької діяльності (далі – «підприємства та організації»), мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
      Позивачем у даній справі є фізична особа ОСОБА_1, який звернувся до Фонду гарантування вкладу фізичних осіб про відшкодування коштів від імені сторони правочину, тобто, спірні правовідносини виникли на підставі цивільно-правової угоди. 
      За таких обставин, спір, в якому Позивач звернувся за захистом своїх порушених прав, що виникли з цивільних відносин, а саме з цивільно-правової угоди, підлягає розгляду у порядку цивільного судочинства, оскільки, згідно частин першої та другої статті 15 ЦПК у порядку цивільного судочинства суди розглядають справи про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також з інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд справ за КАС або ГПК віднесено до компетенції адміністративних чи господарських судів.
      Згідно з пунктом 1 частини першої статті 80 ГПК господарський суд припиняє провадження у справі, зокрема якщо спір не підлягає вирішенню в господарських судах України. 
      Таким чином, неправильне застосування судами норм процесуального права призвело до того, що господарський суд помилково розглянув спір, який не підлягав розгляду в порядку господарського судочинства, а тому ухвалені у справі судові рішення підлягають скасуванню із припиненням провадження у справі на підставі статей 80, 11125 ГПК. 
      Керуючись статтями 80, 11123, 11124, 11125 ГПК, Судова палата у господарських справах та Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України
      п о с т а н о в и л и:
      Заяву Фонду гарантування вкладів фізичних осіб задовольнити.
      Рішення господарського суду Одеської області від 12 жовтня 2016 року, постанову Одеського апеляційного господарського суду від 30 листопада 2016 року, постанову Вищого господарського суду України від 18 квітня 2017 року у справі № 916/2216/16 скасувати.
      Припинити провадження у даній справі.
      Постанова є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 4 частини першої статті 11116 ГПК.
      Головуючий А.А. Ємець
      Судді: І.С. Берднік Н.П. Лященко
      В.І. Гуменюк Я.М. Романюк
      Т.Є. Жайворонок В.М. Сімоненко
       
      Постанова від 18 жовтня 2017 року № 3-958гс17
      http://www.scourt.gov.ua/clients/vsu/vsu.nsf/(documents)/E52FA098D8E4F07EC22581C9005683A5