Recommended Posts

всем привет)
у меня, наверное, самая вопиющая ситуация с этими бандюками. кей-коллект, укрборг - все одно. у нас они вообще вошли в сговор с нотариусом и переписали на себя квартиру, и это после того, как исполнительная служба им отказала и закрыла дело по закону моратория, отправив документы в банк. они не долго думая, совершили незаконную сделку почти в 8 вечера того же дня. естественно, мы подали в суд на их компанию и нотариуса Егорову Марину. коллекторская компания тоже подала встречный иск на выселение (в квартире проживают 2 несовершеннолетних детей), - суд 1-й инстанции, а потом и апелляционный суд им отказали . но, видно, пользуясь тем, что в судах этот процесс затягивается, коллекторы не унывают и решили действовать жестче. 12 сентября 4 человека "решили поговорить", как они потом нам объяснили, - и в 7 утра ввалились в квартиру. муж не растерялся и повыкидывал их за порог. обидно, что все это видел наш старший несовершеннолетний сын. в шоке. на этом их визит не закончился и они 2 дня сидели в машине около подъезда, ожидая, когда же в квартире никого не будет. говорили, что будут сидеть, пока мы не поедем к ним в офис и не поговорим о возможных решениях вопроса. поехал муж и адвокат. там вообще цирк был по полной программе. они сразу сказали, что им нужны деньги, потому что содержать офис и платить зарплату сотрудникам нынче дорого!!!!
отвезли заявления в прокуратуру, мвд и отделение полиции (жаль, не отреагировали по факту и сразу не вызвали!!)в отделении до сих пор тянут резину , не могу добиться ЕРДР. хотели спихнуть дело на участкового, пока я не пошла к начальнику следствия в прошлую пятницу, - он покивал, пообещал, что следователь позвонит сегодня, 18.09., но , увы и ах, никто не позвонил и номер ЕРДР так и не присвоили. вот и напрашивается вывод, - как наша полиция нас "бережет". я так понимаю, чтобы правоохранительные органы хоть как-то реагировали, нужно массово собраться против  коллекторов и заваливать органы заявлениями. ищу таких же пострадавших, давайте кооперироваться. если не мы сами, то на полицию рассчитывать особо не приходится.

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах

Если должностные лица любого уровня полномочий нарушают ваши права или законные интересы, принуждают к коррупционным действиям, граждане обязаны сообщить о таких правонарушениях по телефонам «Горячей линии» в органы государственной власти для проведения соответствующих проверок и принятия мер к восстановлению нарушенных прав.

Телефоны "горячей линии" МВД  Украины: 0-800-50-02-02, 044 278-36-83.
 

Источник:http://hotline.org.ua/hot-line-mbc-ukraine-kiev.html

  • Like 1

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах
2 часа назад, Алекc сказал:

Если должностные лица любого уровня полномочий нарушают ваши права или законные интересы, принуждают к коррупционным действиям, граждане обязаны сообщить о таких правонарушениях по телефонам «Горячей линии» в органы государственной власти для проведения соответствующих проверок и принятия мер к восстановлению нарушенных прав.

Телефоны "горячей линии" МВД  Украины: 0-800-50-02-02, 044 278-36-83.
 

Источник:http://hotline.org.ua/hot-line-mbc-ukraine-kiev.html

скажите, кому-то помогло?

я так понимаю, если они так откровенно наглеют, значит уверены в своей безнаказанности.

в любом случае, спасибо за ответ. буду везде звонить и писать.

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах
1 час назад, viktory_k сказал:

я так понимаю, если они так откровенно наглеют, значит уверены в своей безнаказанности.

Да ни в чём они не уверены, просто надеются, что проканает, так как народ молчаливый и гнётся...

  • Like 3

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах

одна известная, достаточно недешевая известная адвокатская контора пытается меня убедить, что нужно договариваться с коллекторской компанией, так как кредит был продан банком и с банком нет смысла договариваться, даже если есть деньги. 

4 часа назад, Bolt сказал:

Да ни в чём они не уверены, просто надеются, что проканает, так как народ молчаливый и гнётся...

Вы тоже так считаете?

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах
1 час назад, viktory_k сказал:

одна известная, достаточно недешевая известная адвокатская контора пытается меня убедить, что нужно договариваться с коллекторской компанией, так как кредит был продан банком и с банком нет смысла договариваться, даже если есть деньги. 

Договариваться НЕЛЬЗЯ ни с кем...!!! Это только Вам навредит в любом случае...!!!

  • Like 1

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах
1 час назад, viktory_k сказал:

Вы тоже так считаете?

Ну конечно я так считаю, раз так написал...))

  • Haha 1

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах
1 час назад, viktory_k сказал:

полиция и дальше тянет резину и не открывает уголовное дело!!

Это в каком смысле "дальше"...? После чего дальше...? Вы подавали жалобу в суд на полицию...? Вы обжаловали бездействие полиции в суде и обязали их открыть КП...?

  • Like 2

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах
1 минуту назад, Bolt сказал:

Договариваться НЕЛЬЗЯ ни с кем...!!! Это только Вам навредит в любом случае...!!!

что делать с этими бандюганами????? как бороться??? подраться с ними что ли?? !!может, в таком случае полиция отреагирует!

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах
3 минуты назад, Bolt сказал:

Это в каком смысле "дальше"...? После чего дальше...? Вы подавали жалобу в суд на полицию...? Вы обжаловали бездействие полиции в суде и обязали их открыть КП...?

да я надеялась, что обицянки начальника следствия все-таки окажутся правдой))) это было вчера. завтра подам жалобу в суд. 

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах
1 час назад, viktory_k сказал:

что делать с этими бандюганами?????

А не реагировать на них никак не получается...

1 час назад, viktory_k сказал:

как бороться???

Обыкновенно, как все...

1 час назад, viktory_k сказал:

подраться с ними что ли?? !!может, в таком случае полиция отреагирует!

Отреагирует...))) Только не так как надо...

  • Like 1

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах
1 час назад, viktory_k сказал:

да я надеялась, что обицянки начальника следствия все-таки окажутся правдой))) это было вчера. завтра подам жалобу в суд. 

Обицянки о чём...?

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах
22 минуты назад, Bolt сказал:

Обицянки о чём...?

о том, что они назначат ЕРДР и начнут по делу работу

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах
24 минуты назад, Bolt сказал:

А не реагировать на них никак не получается...

Обыкновенно, как все...

Отреагирует...))) Только не так как надо...

хорошо, как все... и что мне делать, когда дверь выносить будут?! полицию вызывать? так они в таких случаях говорят при полиции, что ничего такого они не делают)))

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах
2 часа назад, viktory_k сказал:

о том, что они назначат ЕРДР и начнут по делу работу

Не понял, чего они назначат... и чего начнут... Это они Вам такую терминологию рассказали или Вы сами придумали...))

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах
2 часа назад, viktory_k сказал:

хорошо, как все... и что мне делать, когда дверь выносить будут?!

А если не будут, то что тогда... С чего Вы всерьёз поверили в это...

2 часа назад, viktory_k сказал:

полицию вызывать?

А есть варианты...

2 часа назад, viktory_k сказал:

так они в таких случаях говорят при полиции, что ничего такого они не делают)))

Вы это уже слышали как они говорят...

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах
8 часов назад, Bolt сказал:

Не понял, чего они назначат... и чего начнут... Это они Вам такую терминологию рассказали или Вы сами придумали...))

Что внесут справу в единый реестр досудовых розслидувань

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах
3 часа назад, viktory_k сказал:

Что внесут справу в единый реестр досудовых розслидувань

Понятно, только не справу, а криминальне провадження... Подайте заяву официально и если не отреагируют, то тогда прямиком скаргу в суд...

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах
1 минуту назад, Bolt сказал:

Понятно, только не справу, а криминальне провадження... Подайте заяву официально и если не отреагируют, то тогда прямиком скаргу в суд...

уже подали. хотят спихнуть на участкового. сегодня подаю скаргу в суд.

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах
Только что, viktory_k сказал:

уже подали. хотят спихнуть на участкового. сегодня подаю скаргу в суд.

То есть как я понимаю в ЕРДР они снова так и не внесли... Правильно скаргу подавайте на бездействие и на внесение в ЕРДР...

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах

я сразу подала официальное заявление в мвд, прокуратуру и районное отделение полиции. 12 сентября. в прокуратуре мне сказали не ждать, а сразу подавать жалобу через 24 часа после официальной заявы, т.к. ничего в полиции делать не будут. а я - лох все рассчитывала на их благоразумие. только время потеряла.

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах
2 минуты назад, Bolt сказал:

То есть как я понимаю в ЕРДР они снова так и не внесли... Правильно скаргу подавайте на бездействие и на внесение в ЕРДР...

скажите, сколько по времени такие жалобы рассматриваются?

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах
3 минуты назад, viktory_k сказал:

скажите, сколько по времени такие жалобы рассматриваются?

Они быстро обычно рассматриваются, дней 10 положено...

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах

Создайте аккаунт или авторизуйтесь, чтобы оставить комментарий

Комментарии могут оставлять только зарегистрированные пользователи

Создать аккаунт

Зарегистрировать новый аккаунт в нашем сообществе. Это несложно!

Зарегистрировать новый аккаунт

Войти

Есть аккаунт? Войти.

Войти


  • Пользователи

  • Похожий контент

    • Автор: ANTIRAID
      ПОСТАНОВА
      ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
      4 жовтня 2017 року
      м. Київ
      Судова палата у господарських справах Верховного Суду України у складі:
      головуючого Ємця А.А., 
      суддів: Берднік І.С. та Жайворонок Т.Є., 
      за участю представників:
      cільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Батьківщина» (далі – СТОВ «Батьківщина») –Ковальчука О.О.,
      товариства з обмеженою відповідальністю «Гран Терра» (далі – ТОВ «Гран Терра») – Коваленко Я.В., Слюзара Т.І та Фастовця В.В., 
      розглянувши у відкритому судовому засіданні заяву СТОВ «Батьківщина» про перегляд Верховним Судом України судових рішень у справі № 927/1050/16 за позовом ТОВ «Гран Терра» до СТОВ «Батьківщина» (третя особа – ОСОБА_1) про зобов’язання вчинити дії та стягнення коштів і за зустрічним позовом про визнання недійсним контракту,
      в с т а н о в и л а:
      14 листопада 2016 року ТОВ «Гран Терра» звернулося до Господарського суду Чернігівської області з позовом до СТОВ «Батьківщина» про зобов’язання вчинити дії – виконати умови контракту і поставити 21 000 метричних тонн насіння соняшнику, а також про стягнення 83 234 279 грн 07 коп. штрафних санкцій.
      Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідач не виконав умови контракту від 21 березня 2016 року № 05/2363 (далі – Контракт) на поставку насіння соняшнику врожаю 2016 року в кількості 20 000 метричних тон +/--5% за вибором Постачальника. Крім того, за умовами Контракту з відповідача підлягає стягнення 1 671 371 грн 07 коп. неустойки за несвоєчасну поставку товару, 40 781 454 грн штрафу за несвоєчасну поставку товару і 40 781 454 грн штрафу за односторонню відмову Постачальника від виконання своїх обов’язків за Контрактом.
      17 листопада 2016 року СТОВ «Батьківщина» подало зустрічний позов про визнання Контракту недійсним з огляду на перевищення повноважень директором СТОВ «Батьківщина» ОСОБА_1 при укладенні Контракту.
      Ухвалою Господарського суду Чернігівської області від 14 грудня 2016 року ОСОБА_1 залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача.
      Рішенням Господарського суду Чернігівської області від 30 січня 2017 року у задоволенні позову відмовлено. Зустрічний позов задоволено. Визнано недійсним контракт на поставку сільськогосподарської продукції від 21 березня 2016 року № 05/2363, укладений між сторонами.
      Рішення обгрунтовано тим, що директор СТОВ «Батьківщина» підписав Контракт із перевищенням наданих йому Статутом повноважень та наступного схвалення товариством укладення такого контракту не було.
      Постановою Київського апеляційного суду від 13 квітня 2017 року вищевказане рішення суду скасовано. Позов задоволено частково. Зобов’язано СТОВ «Батьківщина» виконати умови контракту на поставку сільськогосподарської продукції від 21 березня 2016 року № 05/2363 та поставити позивачу 21 000 метричних тонн насіння соняшнику. Стягнуто з відповідача на користь позивача 835 685 грн 54 коп. неустойки, 40 781 454 грн штрафу. У задоволенні решти позову відмовлено. У задоволенні зустрічного позову відмовлено.
      Постановою Вищого господарського суду України від 21 червня 2017 року постанову Київського апеляційного суду від 13 квітня 2017 року скасовано в частині задоволення позовної вимоги за первісним позовом про стягнення 20 390 727 грн 00 коп. штрафу за односторонню відмову постачальника від виконання своїх обов’язків, у частині відмови в задоволенні позовної вимоги за первісним позовом про стягнення 20 390 727 грн 00 коп. штрафу за несвоєчасну поставку товару та в частині відмови в задоволенні позовної вимоги за первісним позовом про стягнення 835 685 грн 54 коп. неустойки. У цих частинах прийнято нове рішення. Позовні вимоги за первісним позовом про стягнення 20 390 727 грн 00 коп. штрафу за несвоєчасну поставку товару та про стягнення 835 685 грн. 54 коп. неустойки задоволено. У задоволенні позовної вимоги за первісним позовом про стягнення 20 390 727 грн 00 коп. штрафу за односторонню відмову постачальника від виконання своїх обов’язків відмовити. Стягнуто з відповідача на користь позивача 20 390 727 грн 00 коп. штрафу за несвоєчасну поставку товару та 835 685 грн 54 коп. неустойки. В іншій частині постанову Київського апеляційного суду від 13 квітня 2017 року залишено без змін. 
      В основу постанови суду касаційної інстанції покладено висновки про недоведеність факту укладення спірного правочину особою від імені відповідача за відсутності необхідного обсягу цивільної дієздатності. Зокрема, Вищий господарський суд України зазначив, що згідно з абзацом другим частини третьої статті 92 ЦК України у відносинах із третіми особами обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи не має юридичної сили, крім випадків, коли юридична особа доведе, що третя особа знала чи за всіма обставинами не могла не знати про такі обмеження. Також Вищий господарський суд України погодився з висновком суду апеляційної інстанції, що відсутність інформації в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань про наявні обмеження повноважень керівника відповідача свідчить про добросовісність позивача при укладенні правочину, що виключає можливість застосування правових наслідків у вигляді визнання Контракту недійсним. Крім того, пункт 9.9.3 Статуту відповідача, яким встановлено, що директор вирішує усі питання діяльності товариства, за винятком тих, що входять до виключної компетенції загальних зборів учасників товариства, у тому числі: укладає та підписує від імені товариства договори, контракти, інші правочини, сума яких не перевищує 1 000 000 грн 00 коп., або еквівалент в іноземній валюті, на одного контрагента, не свідчить про обмеження повноважень директора щодо укладення таких договорів, а лише вказує на необхідність подальшого затвердження цих правочинів загальними зборами учасників товариства. 
      До Верховного Суду України звернулося СТОВ «Батьківщина» із заявою про перегляд Верховним Судом України судових рішень у справі № 927/1050/16 із підстав неоднакового застосування судом касаційної інстанції положень статей 143, 203, 207, 215, 241, 611, 620, 622, 665 ЦК України та статті 4 Закону України «Про господарські товариства».
      В обґрунтування неоднаковості застосування судом касаційної інстанції норм матеріального права заявником надано копії постанов Вищого господарського суду України від 3 лютого 2010 року у справі № 32/128-7/62 та від 4 жовтня 2011 року у справі № 21/114.
      Ухвалою Верховного Суду України від 3 серпня 2017 року справу № 927/1050/16 допущено до провадження Верховного Суду України та відкрито провадження за заявою СТОВ «Батьківщина» про перегляд Верховним Судом України судових рішень у цій справі.
      У заяві СТОВ «Батьківщина» просить скасувати постанову Вищого господарського суду України від 21 червня 2017 року і постанову Київського апеляційного суду від 13 квітня 2017 року та залишити в силі рішення Господарського суду Чернігівської області від 30 січня 2017 року.
      Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення присутніх у судовому засіданні представників учасників судового процесу, перевіривши наведені заявником доводи, Судова палата у господарських справах Верховного Суду України вважає, що заява не підлягає задоволенню з таких підстав.
      Відповідно до пункту 1 частини першої статті 11116 Господарського процесуального кодексу України (далі – ГПК України) заява про перегляд судових рішень господарських судів може бути подана на підставі неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, внаслідок чого ухвалені різні за змістом судові рішення у подібних правовідносинах. 
      Ухвалення різних за змістом судових рішень має місце у разі, коли суд (суди) касаційної інстанції при розгляді двох чи більше справ за подібних предмета спору, підстав позову, змісту позовних вимог та встановлених судом фактичних обставин і однакового матеріально-правового регулювання спірних правовідносин дійшов (дійшли) неоднакових правових висновків, покладених в основу цих судових рішень. 
      Предметом розгляду в справі, що переглядається, є вимоги про зобов’язання вчинити дії – виконати умови контракту і поставити 21 000 метричних тонн насіння соняшнику, про стягнення 83 234 279 грн 07 коп. штрафних санкцій, а також зустрічна вимога про визнання контракту на поставку недійсним. При цьому, Вищий господарський суд України виходив із того, що не доведено факту укладення спірного правочину особою від імені відповідача за відсутності необхідного обсягу цивільної дієздатності. 
      Водночас із постанови Вищого господарського суду України від 4 жовтня 2011 року у справі № 21/114, на яку посилається заявник як на підставу неоднакового застосування судом касаційної інстанції норм матеріального права, вбачається, що вона є прийнятою внаслідок інших фактичних обставин справи, встановлених судом, та за іншого матеріально-правового регулювання спірних правовідносин, аніж у справі, що переглядається. Зокрема, у справі № 21/114 Державне підприємство «Лізинггехтранс» звернулося до господарського суду з позовом про зобов’язання Державного підприємства «Антонов» поставити позивачу один пасажирський літак Ан-148-100В, серійний номер ІНФОРМАЦІЯ_1, посилаючись на порушення відповідачем зобов’язань за договором поставки літаків та положення статей 526, 530 Цивільного кодексу України, статті 193 Господарського кодексу України. Тобто, справа № 21/114 та справа, що переглядається, не є аналогічними ні за пердметом позову, ні за фактичними обставинами та матеріально-правовим регулюванням спірних правовідносин. 
      Що стосується постанови Вищого господарського суду України від 3 лютого 2010 року у справі № 32/128-7/62, то вона не може слугувати прикладом судового рішення, в якому по-іншому було застосовано норми матеріального права, оскільки постановою Верховного Суду України від 30 березня 2010 року № 3-1294к10 зазначена постанова суду касаційної інстанції, а також рішення судів першої та апеляційної інстанцій були скасовані з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.
      Враховуючи те, що факт подібності правовідносин у наведених заявником випадках не підтвердився, підстави для висновку про різне застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права відсутні. 
      Відповідно до частини першої статті 11126 ГПК України Верховний Суд України відмовляє у задоволенні заяви, якщо обставини, що стали підставою для перегляду справи, не підтвердилися. 
      У зв’язку з викладеним Судова палата у господарських справах Верховного Суду України відмовляє у задоволенні заяви СТОВ «Батьківщина» про перегляд судових рішень у справі № 927/1050/16.
      Керуючись пунктом 6 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 2 червня 2016 року № 1402-VII, статтями 11114, 11123, 11124, 11126 ГПК України, Судова палата у господарських справах Верховного Суду України
      п о с т а н о в и л а:
      У задоволенні заяви cільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Батьківщина» про перегляд судових рішень у справі № 927/1050/16 відмовити. 
      Поновити виконання постанови Вищого господарського суду України від 21 червня 2017 року та постанови Київського апеляційного господарського суду від 13 квітня 2017 року у справі № 927/1050/16.
      Постанова є остаточною і може бути оскаржена тільки з підстави, передбаченої пунктом 4 частини першої статті 11116 Господарського процесуального кодексу України.
      Головуючий А.А. Ємець
      Судді: І.С. Берднік
      Т.Є. Жайворонок 
       
      Постанова від 4 жовтня 2017 року № 3-1024гс17
      http://www.scourt.gov.ua/clients/vsu/vsu.nsf/(documents)/8596C218E9FCF83EC22581B40050F75B
    • Автор: Алексей Козырь
      Здравствуйте, ребята очень нужна помощь от опытных людей!!!
      Мне 21 год зовут Алексей
      У меня возникла проблема с кредитами в двух МФО . (МаниВео и Швидко Грощи)
      В Швидко Грощи брал 2500 ( сумма процентов 700 грн на 14 дней)
      МаниВео брал давно 2000 (500 в месяц проценты для пролонгации)
      Швидко Грощи платил исправно как и МаниВео случилась проблема , срочно понадобились деньги на семейную проблему в итоге ввошел в просрочку , 
      Швидко Грощи на данный момент 2500 тело кредита, 700% и штраф 1250! Эсли до конца недели не оплачу говорит будет взыскания долга либо у меня либо у 3 лица которого указал я в качестве человека который подтверждает мою работоспособность!
      В МаниВео другая ситуация , пришло письмо на данный момент не могу сфотать , так вот передали мой договор Профит Капиталу фактор спустя 3 месяца и уже насчитано 8300 было... Я потребовал скинуть подтверждения того что действительно передали  мне скинули на майл. И мы сошлись на реструктуризации. На 6 месяцев по 1300 с мелочью, я не смогу но другого варианта небыло , на данный момент у меня 7000 грн. И осталось 3 месяца но приходят СМС что мое имущество которого у меня нету стоит на аукционе. 
      Если я не могу оплатить данные кредиты что мне делать? Как мне быть? Названивает с ШГ 3 лицу (девушке) пугают угрожают что опишут имущество, что мне с этим делать?
    • Автор: ANTIRAID
      ПОСТАНОВА 
      ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
      13 вересня 2017 року
      м. Київ
      Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України в складі:
       
      головуючого Охрімчук Л.І.,
      суддів: 
      Гуменюка В.І.,
      Лященко Н.П., 
      Романюка Я.М.,
      Сімоненко В.М., 
      розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення додаткових витрат на дитину за заявою ОСОБА_1 про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 29 травня 2017 року, 
      в с т а н о в и л а :
      У січні 2017 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення додаткових витрат на дитину. 
      Позивачка зазначала, що перебувала в зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_2, який розірвано на підставі рішення Щорського районного суду Чернігівської області від 31 липня 2012 року. У цьому шлюбі ІНФОРМАЦІЯ_1 у них народився син ОСОБА_3.
      Апеляційний суд Чернігівської області рішенням від 10 лютого 2015 року зменшив розмір аліментів, що стягуються за рішенням Щорського районного суду Чернігівської області від 31 липня 2012 року з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 на утримання неповнолітньої дитини – ОСОБА_3, з 1/4 до 1/6 частини доходу щомісячно, але не менше за 30 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку з дня набрання рішенням законної сили до досягнення дитиною повноліття.
      У липні 2016 року, будучи неповнолітнім, ОСОБА_3 вступив до Чернігівського кооперативного технікуму Чернігівської облспоживспілки, про що укладено договір про підготовку молодшого спеціаліста. Плата за перший рік навчання склала 7 тис. 390 грн. Крім того, ОСОБА_3 проживає в гуртожитку при технікумі, вартість проживання за один місяць становить 310 грн. За шість місяців проживання позивачка сплатила 1 тис. 860 грн.
      Позивачка також зазначала, що за останні півтора року, починаючи з червня 2015 року, їх син декілька разів хворів на ГРВІ, гострий фаринголарингіт. Загалом на лікування було витрачено 510 грн 47 коп.
      У цілому додаткові витрати, понесені позивачкою на утримання неповнолітньої дитини, склали 10 тис. 552 грн 27 коп.
      Посилаючись на те, що аліменти в розмірі 1/6 частини доходу, які сплачує відповідач, є недостатніми; її заробітна плата не дозволяє забезпечувати дитину всім необхідним та платити за навчання, позивачка просила стягнути з відповідача 1/2 частину понесених нею додаткових витрат, пов'язаних з лікуванням, навчанням, проживанням у гуртожитку їхньої неповнолітньої дитини, у розмірі 5 тис. 276 грн 13 коп.
      Щорський районний суд Чернігівської області рішенням від 14 березня 2017 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Чернігівської області від 25 квітня 2017 року, позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнив частково: стягнув з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 255 грн 24 коп. додаткових витрат на утримання дитини – ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1; у задоволенні решти позовних вимог суд відмовив.
       
      Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ ухвалою від 29 травня 2017 року відмовив ОСОБА_1 у відкритті касаційного провадження у справі за вказаним позовом з підстав, передбачених пунктом 5 частини четвертої статті 328 Цивільного процесуального кодексу України (далі – ЦПК України). 
       
      У заяві про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 29 травня 2017 року ОСОБА_1 просить скасувати зазначене судове рішення та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог з передбаченої пунктом 1 частини першої статті 355 ЦПК України підстави неоднакового застосування судом касаційної інстанції статей 185, 199 Сімейного кодексу України (далі – СК України), що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.
       
      На обґрунтування заяви ОСОБА_1 надала копію ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 12 квітня 2017 року. 
      Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши наведені в заяві ОСОБА_1 доводи, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України дійшла висновку про те, що заява підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.
       
      За положеннями пункту 1 частини першої статті 355 ЦПК України підставою для подання заяви про перегляд судових рішень у цивільних справах є неоднакове застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.
       
      Згідно із частиною першою статті 3604 ЦПК України суд задовольняє заяву про перегляд судових рішень за наявності однієї з підстав, передбачених частиною першою статті 355 цього Кодексу.
       
      У справі, яка переглядається, суди встановили, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували в зареєстрованому шлюбі, який розірвано на підставі рішення Щорського районного суду Чернігівської області від 31 липня 2012 року. У цьому шлюбі ІНФОРМАЦІЯ_1 у них народився син ОСОБА_3.
      Апеляційний суд Чернігівської області рішенням від 10 лютого 2015 року зменшив розмір аліментів, що стягуються за рішенням Щорського районного суду Чернігівської області від 31 липня 2012 року з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 на утримання неповнолітнього сина ОСОБА_3 з 1/4 до 1/6 частини доходу щомісячно, але не менше за 30 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку з дня набрання рішенням законної сили до досягнення дитиною повноліття. 
      З червня 2015 року та протягом останніх півтора року ОСОБА_3 хворів; перебував на амбулаторному лікуванні у серпні 2016 року; позивачка витратила на його лікування 510 грн 47 коп., що підтверджується належними доказами.
      За довідкою Чернігівського кооперативного технікуму Чернігівської облспоживспілки від 20 жовтня 2016 року ОСОБА_3 навчається у цьому технікумі; стипендію не отримує; навчання платне.
      Позивачка понесла витрати на його навчання у цьому технікумі в розмірі 7 тис. 390 грн та на проживання в гуртожитку в розмірі 1 тис. 860 грн. 
      Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позовних вимог ОСОБА_1, суд першої інстанції, з висновками якого погодились суди апеляційної та касаційної інстанцій, вважав, що у випадках, коли дитина потребує матеріальної допомоги у зв'язку з навчанням до досягнення нею 23 років, правила статті 185 СК України щодо обов'язку батьків брати участь у додаткових витратах на дитину, викликаних особливими обставинами, не застосовуються; оплата вартості навчання та проживання неповнолітньої дитини в гуртожитку не відноситься до таких витрат, тому правові підстави для їх стягнення з відповідача відсутні. При цьому суд вважав, що спірні правовідносини регулюються нормами статті 199 СК України, якою передбачений обов'язок батьків утримувати повнолітніх дочку, сина, які продовжують навчання. Суд також дійшов висновку про наявність правових підстав для стягнення з відповідача на користь позивачки грошових коштів у розмірі половини понесених нею витрат на лікування неповнолітньої дитини.
      Разом з тим у наданій заявницею для порівняння ухвалі колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 12 квітня 2017 року суд касаційної інстанції погодився з висновком апеляційного суду про наявність правових підстав, передбачених статтею 185 СК України, для стягнення додаткових витрат на дитину, викликаних особливими обставинами, а саме витрат з вартості навчання у медичному коледжі за період з 31 липня 2012 року до 9 липня 2015 року, тобто до досягнення дитиною повноліття. 
       
      Отже, існує неоднакове застосування судом касаційної інстанції статей 185, 199 СК України, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.
      Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції зазначених норм матеріального права у подібних правовідносинах, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України виходить з такого.
       
      Відповідно до статті 180 СК України батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.
      Частинами першою – третьою статті 181 СК України передбачено, що способи виконання батьками обов'язку утримувати дитину визначаються за домовленістю між ними; за домовленістю між батьками дитини той із них, хто проживає окремо від дитини, може брати участь у її утриманні в грошовій і (або) натуральній формі; за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька і (або) у твердій грошовій сумі.
       
      Положеннями статей 180, 183, 185, 193, 198, 199 СК України визначаються декілька способів виконання цього обов’язку, зокрема: утримання неповнолітньої дитини, на що стягуються аліменти у частках від заробітку (доходу) або в твердій грошовій сумі (статті 180, 183); участь батьків у додаткових витратах на дитину, викликаних особливими обставинами (розвитком здібностей дитини, її хворобою, каліцтвом тощо) (стаття 185); утримання дитини, яка перебуває в закладі охорони здоров’я, навчальному або іншому закладі, при цьому якщо батьки не беруть участі в утриманні дитини, влаштованої до державного або комунального або іншого закладу, аліменти можуть бути стягнуті з них на загальних підставах (стаття 193); обов’язок батьків утримувати своїх повнолітніх непрацездатних дітей, які потребують матеріальної допомоги, а також якщо повнолітні діти продовжують навчання і потребують матеріальної допомоги до досягнення ними 23 років, за умови, що батьки можуть надавати таку допомогу (стаття 198).
      СК України виходить з принципу рівності прав та обов'язків батьків. Відповідно до закону брати участь у додаткових витратах зобов'язані обоє з батьків, незалежно від того, з ким з них проживає дитина. При визначенні розміру стягнення з одного з батьків суд відносить частину витрат на іншого.
      Згідно із частиною першою статті 185 СК України той з батьків, з кого присуджено стягнення аліментів на дитину, а також той з батьків, до кого вимога про стягнення аліментів не була подана, зобов'язані брати участь у додаткових витратах на дитину, що викликані особливими обставинами (розвитком здібностей дитини, її хворобою, каліцтвом тощо). 
      Це положення стосується особливих обставин, приблизний перелік яких надається цією статтею. До таких особливих обставин закон відносить насамперед випадки, коли дитина, яка знаходиться на утриманні батьків, потребує додаткових витрат, у тому числі у зв'язку з розвитком певних її здібностей. Визначення таких особливих обставин відноситься до компетенції суду, і вони є індивідуальними в кожному конкретному випадку.
      За частиною другою статті 185 СК України розмір участі одного з батьків у додаткових витратах на дитину в разі спору визначається за рішенням суду, з урахуванням обставин, що мають істотне значення.
       
      Вирішуючи питання щодо розміру коштів, які підлягають стягненню на додаткові витрати, суди повинні враховувати, в якій мірі кожен із батьків зобов’язаний брати участь у цих витратах з огляду на матеріальне та сімейне становище сторін та інші інтереси й обставини, що мають істотне значення. У випадку, коли матеріальне становище батьків не дозволяє забезпечити повну оплату додаткових витрат, вони можуть бути компенсовані лише частково. 
      Ураховуючи зазначені обставини, суд визначає розмір додаткових витрат на дитину, зумовлених особливими обставинами, одному з батьків у твердій грошовій сумі.
      Наявність таких додаткових витрат має довести особа, що заявляє позовні вимоги про їх стягнення. Ці кошти є додатковими, на відміну від коштів, які отримуються одним з батьків на утримання дитини.
      У цих випадках ідеться про фактично зазнані або передбачувані витрати, тому їх необхідно визначати у твердій грошовій сумі.
      У справі, яка переглядається, установивши, що ОСОБА_3 є неповнолітньою особою, продовжує навчання на платній основі у Чернігівському кооперативному технікумі Чернігівської облспоживспілки, суди не з’ясували можливості участі батька у зазначених додаткових витратах, не встановили обставин, що можуть бути визнані істотними для вирішення спору про участь одного з батьків у додаткових витратах на дитину, зокрема стан здоров’я, матеріальне становище батьків, наявність у них інших неповнолітніх дітей, непрацездатних дружини, чоловіка, батьків, повнолітніх дітей тощо, та з урахуванням цих обставин, не визначили розміру додаткових витрат на дитину, зумовлених особливими обставинами, одному з батьків у твердій грошовій сумі відповідно до статті 185 СК України. 
      Отже, у справі, яка переглядається Верховним Судом України, суди неправильно застосували норми статей 185, 199 СК України, що призвело до неправильного вирішення справи в частині вирішення позовних вимог про стягнення витрат, пов'язаних з навчанням та проживанням у гуртожитку неповнолітньої дитини, а це відповідно до статті 3604 ЦПК України є підставою для скасування судових рішень судів першої, апеляційної та касаційної інстанцій у цій частині.
       
      Загальними вимогами процесуального права, закріпленими у статтях 57–60, 131–132, 137, 177, 179, 185, 194, 212–215 ЦПК України, визначено обов’язковість установлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, з яких суд виходив при вирішенні позову (дослідження обґрунтованості, наявності доказів, що їх підтверджують).
      Без виконання цих процесуальних дій ухвалити законне й обґрунтоване рішення в справі неможливо.
      Водночас відповідно до статті 353 ЦПК України Верховний Суд України переглядає судові рішення у цивільних справах виключно з підстав і в порядку, встановлених цим Кодексом. Згідно із частиною першою статті 3602 ЦПК України справи розглядаються Верховним Судом України за правилами, встановленими главами 2 і 3 розділу V цього Кодексу, а тому Верховний Суд України не може встановлювати обставини справи, збирати й перевіряти докази та надавати їм оцінку.
      Відсутність процесуальної можливості з’ясувати дійсні обставини справи, що можуть бути визнані істотними для вирішення спору про участь одного з батьків у додаткових витратах на дитину, перешкоджає Верховному Суду України ухвалити нове судове рішення, а тому справу слід передати на розгляд у частині вирішення позовних вимог про стягнення витрат, пов'язаних з навчанням та проживанням у гуртожитку неповнолітньої дитини, до суду першої інстанції згідно з підпунктом «а» пункту 1 частини другої статті 3604 ЦПК України.
       
      Керуючись пунктом 1 частини першої статті 355, пунктом 1 частини першої, частиною третьою статті 3603, частиною першою, підпунктом «а» пункту 1 частини другої статті 3604 ЦПК України, Cудова палата у цивільних справах Верховного Суду України 
      п о с т а н о в и л а :
       
      Заяву ОСОБА_1 задовольнити частково.
      Ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 29 травня 2017 року, ухвалу Апеляційного суду Чернігівської області від 25 квітня 2017 року та рішення Щорського районного суду Чернігівської області від 14 березня 2017 року скасувати в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення додаткових витрат, пов'язаних з навчанням та проживанням у гуртожитку неповнолітньої дитини, справу направити на новий розгляд у цій частині до суду першої інстанції.
      Постанова Верховного Суду України є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 3 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України.
       
      Головуючий Л.І. Охрімчук 
      Судді:
      В.І. Гуменюк
      Н.П. Лященко 
      Я.М. Романюк
      В.М. Сімоненко
      ПРАВОВИЙ ВИСНОВОК
      у справі № 6-1489цс17
      Згідно із частиною першою статті 185 СК України той з батьків, з кого присуджено стягнення аліментів на дитину, а також той з батьків, до кого вимога про стягнення аліментів не була подана, зобов'язані брати участь у додаткових витратах на дитину, що викликані особливими обставинами (розвитком здібностей дитини, її хворобою, каліцтвом тощо). 
      Це положення стосується особливих обставин, приблизний перелік яких надається цією статтею. До таких особливих обставин закон відносить насамперед випадки, коли дитина, яка знаходиться на утриманні батьків, потребує додаткових витрат, у тому числі у зв'язку з розвитком певних її здібностей. Визначення таких особливих обставин відноситься до компетенції суду, і вони є індивідуальними в кожному конкретному випадку.
      За частиною другою статті 185 СК України розмір участі одного з батьків у додаткових витратах на дитину в разі спору визначається за рішенням суду, з урахуванням обставин, що мають істотне значення.
      Вирішуючи питання щодо розміру коштів, які підлягають стягненню на додаткові витрати, суди повинні враховувати, в якій мірі кожен із батьків зобов’язаний брати участь у цих витратах з огляду на матеріальне та сімейне становище сторін та інші інтереси й обставини, що мають істотне значення. У випадку, коли матеріальне становище батьків не дозволяє забезпечити повну оплату додаткових витрат, вони можуть бути компенсовані лише частково. 
      Ураховуючи зазначені обставини, суд визначає розмір додаткових витрат на дитину, зумовлених особливими обставинами, одному з батьків у твердій грошовій сумі.
      Наявність таких додаткових витрат має довести особа, що заявляє позовні вимоги про їх стягнення. Ці кошти є додатковими, на відміну від коштів, які отримуються одним з батьків на утримання дитини.
      У цих випадках ідеться про фактично зазнані або передбачувані витрати, тому їх необхідно визначати у твердій грошовій сумі.
      Суддя Верховного Суду України Л.І. Охрімчук
      Постанова від 13 вересня 2017 року № 6-1489цс17
      http://www.scourt.gov.ua/clients/vsu/vsu.nsf/(documents)/632225501FF0836BC22581AE004DE25A
       
    • Автор: ANTIRAID
      ПОСТАНОВА 
      ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
      13 вересня 2017 року
      м. Київ
      Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України в складі: 
      головуючого Гуменюка В.І.,
      суддів: 
      Лященко Н.П., 
      Охрімчук Л.І., 
      Сімоненко В.М.,
      розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Платинум банк» про стягнення трьох процентів річних за несвоєчасне виконання грошового зобов’язання, відсотків за банківським вкладом за прострочений строк виконання зобов’язання, пені та відшкодування моральної шкоди за заявою ОСОБА_1 про перегляд рішення Апеляційного суду м. Києва від 3 лютого 2016 року, ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 4 квітня 2016 року,
      в с т а н о в и л а:
      У січні 2015 року ОСОБА_1 звернувся до суду із зазначеним позовом, мотивуючи свої вимоги тим, що між ним та відповідачем було укладено договір банківського вкладу від 8 січня 2014 року НОМЕР_1 на суму 17 тис. 495 доларів США, строк дії якого закінчився 10 січня 2015 року.
      Посилаючись на те, що відповідач мав можливість у період з 12 січня до 4 лютого 2015 року виконати своє зобов’язання з повернення суми банківського вкладу з урахуванням обмежень Національного банку України (далі – НБУ) щодо виплати не більше 15 тис. грн щодня, однак належним чином не виконав умов повернення суми банківського вкладу, тому ОСОБА_1 просив суд стягнути з Публічного акціонерного товариства «Платинум банк» (далі – ПАТ «ПтБ») за прострочення виплати депозиту та нарахованих процентів 3% річних за несвоєчасне виконання грошового зобов’язання в сумі 20 доларів США 74 центи; проценти за банківським вкладом за прострочення виплати депозиту – 76 доларів США 84 центи; пеню в розмірі 3% за кожен день прострочення виплати депозиту та нарахованих процентів – 7 тис. 579 доларів США 51 цент; суму в розмірі 5 тис. грн на відшкодування моральної шкоди.
      Солом’янський районний суд міста Києва заочним рішенням від 8 вересня 2015 року позов ОСОБА_1 задовольнив частково: стягнув з ПАТ «ПтБ» на користь позивача за прострочення виплати депозиту та нарахованих процентів 3% річних за несвоєчасне виконання грошового зобов’язання в сумі 20 доларів США 74 центи; проценти за банківським вкладом за прострочення виконання зобов’язання – 76 доларів США 84 центи; пеню в розмірі 3% за кожен день прострочення виплати депозиту та нарахованих процентів – 7 тис. 579 доларів США 51 цент; 1 тис. грн на відшкодування моральної шкоди.
      Апеляційний суд міста Києва скасував заочне рішення Солом’янського районного суду міста Києва від 8 вересня 2015 року і ухвалив у справі нове рішення від 3 лютого 2016 року, яким позов задовольнив частково: стягнув з ПАТ «ПтБ» на користь ОСОБА_1 проценти за банківським вкладом за прострочення виконання зобов’язання в сумі 76 доларів США 84 центи; за прострочення виплати депозиту та нарахованих процентів 3% річних за несвоєчасне виконання грошового зобов’язання в сумі 20 доларів США 74 центи, що за курсом НБУ станом на 8 вересня 2015 року було еквівалентно 458 грн 72 коп.; в іншій частині позову суд відмовив.
      Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ ухвалою від 4 квітня 2016 року касаційну скаргу ОСОБА_1 відхилив, рішення Апеляційного суду міста Києва від 3 лютого 2016 року залишив без змін.
      У липні 2016 року до Верховного Суду України звернувся ОСОБА_1 із заявою про перегляд рішення Апеляційного суду міста Києва від 3 лютого 2016 року й ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 4 квітня 2016 року, посилаючись на невідповідність судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права. На підтвердження своїх доводів заявник послався на висновки Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України, викладені в постанові від 11 травня 2016 року. У зв’язку з цим ОСОБА_1 просить скасувати судові рішення судів апеляційної та касаційної інстанцій і залишити в силі рішення місцевого суду. 
      Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши наведені в заяві доводи, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України вважає, що заява підлягає задоволенню частково з огляду на таке.
      Відповідно до статті 353 Цивільного процесуального кодексу України (далі – ЦПК України) Верховний Суд України переглядає судові рішення у цивільних справах виключно з підстав і в порядку, встановлених цим Кодексом.
      Згідно з пунктом 4 частини першої статті 355 ЦПК України заява про перегляд судових рішень у цивільних справах може бути подана з підстави невідповідності судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права.
      При цьому під застосуванням норм матеріального права у подібних правовідносинах слід розуміти такі правовідносини, де тотожними є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені судом фактичні обставини справи, а також наявне однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин.
      Згідно зі статтею 360-4 ЦПК України Верховний Суд України задовольняє заяву за наявності однієї з підстав, передбачених пунктами 1, 2, 4 частини першої статті 355 цього Кодексу.
      Суди встановили, що 8 січня 2014 року між ОСОБА_1 і ПАТ «ПтБ» було укладено договір банківського вкладу НОМЕР_1, загальна сума якого становила 17 тис. 495 доларів США, зі строком дії до 10 січня 2015 року. 12 та 13 січня 2015 року ОСОБА_1 звернувся до банку із заявами і просив повернути йому банківський вклад з процентами, але вказану грошову суму не отримав. 
      Частково задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що оскільки відповідач порушив вимоги статей 526, 1058, 1060, 1061 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України), то з нього з урахуванням правових приписів, закріплених у статтях 23, 611, 625, 1167 цього Кодексу на користь позивача за прострочення виплати депозиту та нарахованих процентів слід стягнути 3% річних за несвоєчасне виконання грошового зобов’язання в сумі 20 доларів США 74 центи; проценти за банківським вкладом за прострочення виконання зобов’язання – 76 доларів США 84 центи; пеню в розмірі 3% за кожен день прострочення виплати депозиту та нарахованих процентів – 7 тис. 579 доларів США 51 цент; 1 тис. грн на відшкодування моральної шкоди.
      Суд апеляційної інстанції, з висновком якого погодився і суд касаційної інстанції, скасував заочне рішення суду першої інстанції та ухвалив нове рішення про часткове задоволення позову, при цьому виходив, зокрема, з того, що оскільки обов’язки сторін та відповідальність за їх невиконання повністю регулюються умовами укладеного між ними договору банківського вкладу та нормами ЦК України, зокрема частиною другою статті 625 цього Кодексу, то вимоги частини п’ятої статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів» щодо стягнення з відповідача на користь позивача пені в розмірі 3% річних вартості послуги за кожен день прострочення не застосовуються. Крім того, суд апеляційної інстанції зробив висновок, що на дані правовідносини не поширюються вимоги пункту 9 частини другої статті 16 ЦК України, що унеможливлює стягнення сум на відшкодування моральної шкоди.
      У наданій для порівняння постанові Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 11 травня 2016 року зазначено, що вкладник за договором банківського вкладу є споживачем фінансових послуг, а банк їх виконавцем і несе відповідальність за неналежне надання цих послуг, передбачену частиною п’ятою статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів», а саме сплату пені у розмірі 3% вартості послуги за кожен день прострочення. На час дії постанови Правління НБ України від 29 серпня 2014 року № 540 «Про введення додаткових механізмів для стабілізації грошово-кредитного та валютного ринків України», а саме з 2 вересня до 2 грудня 2014 року, не підлягає нарахуванню пеня у розмірі 3 % вартості послуги за кожен день прострочення, що передбачена частиною п’ятою статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів», у зв’язку з встановленням обмеження щодо видачі банками коштів. Тому положення Закону України «Про захист прав споживачів» поширюються на спірні правовідносини у поєднанні з постановою Правління НБУ від 29 серпня 2014 року № 540 «Про введення додаткових механізмів для стабілізації грошово-кредитного та валютного ринків України».
      Викладене свідчить про те, що існує невідповідність судового рішення суду касаційної інстанції викладеному в постанові Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 11 травня 2016 року висновку щодо застосування у подібних правовідносинах частини п’ятої статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів».
      Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції зазначеної норми матеріального права, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України виходить з такого.
      Відповідно до статті 2 Закону України «Про банки і банківську діяльність» вклад (депозит) – це кошти в готівковій або у безготівковій формі, у валюті України або в іноземній валюті, які розміщені клієнтами на їх іменних рахунках у банку на договірних засадах на визначений строк зберігання або без зазначення такого строку і підлягають виплаті вкладнику відповідно до законодавства України та умов договору.
      Преамбула Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» визначає метою цього Закону створення правових основ для захисту інтересів споживачів фінансових послуг, правове забезпечення діяльності і розвитку конкурентоспроможного ринку фінансових послуг в Україні, правове забезпечення єдиної державної політики у фінансовому секторі України.
      Відповідно до пункту 5 частини першої статті 1 цього Закону фінансова послуга – це операції з фінансовими активами, що здійснюються в інтересах третіх осіб за власний рахунок чи за рахунок цих осіб, а у випадках, передбачених законодавством, – і за рахунок залучених від інших осіб фінансових активів, з метою отримання прибутку або збереження реальної вартості фінансових активів.
      За договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов'язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором (частина перша статті 1058 ЦК України).
      Стаття 1 Закону України «Про захист прав споживачів» визначає: споживачем є фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов’язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов’язків найманого працівника (пункт 22); продукція – це будь-які виріб (товар), робота чи послуга, що виготовляються, виконуються чи надаються для задоволення суспільних потреб (пункт 19); послугою є діяльність виконавця з надання (передачі) споживачеві певного визначеного договором матеріального чи нематеріального блага, що здійснюється за індивідуальним замовленням споживача для задоволення його особистих потреб (пункт 17); виконавець – це суб’єкт господарювання, який виконує роботи або надає послуги (пункт 3).
      Відповідно до частини п’ятої статті 10 цього Закону у разі, коли виконавець не може виконати (прострочує виконання) роботу (надання послуги) згідно з договором, за кожний день (кожну годину, якщо тривалість виконання визначено у годинах) прострочення споживачеві сплачується пеня у розмірі трьох відсотків вартості роботи (послуги), якщо інше не передбачено законодавством. У разі коли вартість роботи (послуги) не визначено, виконавець сплачує споживачеві неустойку в розмірі трьох відсотків загальної вартості замовлення.
      Сплата виконавцем неустойки (пені), встановленої в разі невиконання, прострочення виконання або іншого неналежного виконання зобов'язання, не звільняє його від виконання зобов’язання в натурі.
      Аналіз наведених норм закону свідчить про те, що вкладник за договором депозиту є споживачем фінансових послуг, а банк їх виконавцем та несе відповідальність за неналежне надання цих послуг, передбачену частиною п’ятою статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів», а саме сплату пені у розмірі 3 % вартості послуги за кожен день прострочення.
      Згідно з частиною третьою статті 549 ЦК України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
      Пеня є особливим видом відповідальності за неналежне виконання зобов’язання, яка має на меті, крім відшкодування збитків після вчиненого порушення щодо виконання зобов’язання, додаткову стимулюючу функцію для добросовісного виконання зобов’язання.
      Окрім того, до моменту вчинення порушення пеня відіграє забезпечувальну функцію і, навпаки, з моменту порушення – є мірою відповідальності. 
      Однак, повертаючи частинами грошові кошти за договором банківського вкладу від 8 січня 2014 року НОМЕР_1, банк посилався на постанови Правління НБУ від 1 грудня 2014 року № 758 та від 3 березня 2015 року № 160 «Про врегулювання ситуації на грошово-кредитному та валютному ринках України», у яких передбачено, що уповноважені банки зобов’язані обмежити видачу (отримання) готівкових коштів в іноземній валюті з поточних та депозитних рахунків клієнтів через каси та банкомати в межах до 15 тис. грн на добу на одного клієнта в еквіваленті за офіційним курсом НБУ. 
      Метою цих постанов Правління НБУ було недопущення використання фінансової системи України для відмивання грошей і фінансування тероризму та врегулювання ситуації на грошово-кредитному та валютному ринках України.
      Тому на час дії постанов Правління НБУ від 1 грудня 2014 року № 758 та від 3 березня 2015 року № 160 «Про врегулювання ситуації на грошово-кредитному та валютному ринках України» не підлягає нарахуванню пеня в розмірі 3 % вартості послуги за кожний день прострочення, що передбачена частиною п’ятою статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів» у зв’язку з установленням обмеження щодо видачі банками коштів. Разом з тим положення цих постанов Правління НБУ не звільняють банк від виконання своїх обов’язків, установлених договором та законодавством, з урахуванням встановлених обмежень щодо видачі коштів.
      Одночасно слід звернути увагу на те, що відповідно до рішення Правління НБУ від 23 лютого 2017 року № 95-рш «Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Платинум банк» виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі – Фонд) прийнято рішення від 24 лютого 2017 року № 743 «Про початок процедури ліквідації ПАТ «ПтБ» та делегування повноважень ліквідатора банку», згідно з яким розпочато процедуру ліквідації ПАТ «ПтБ», призначено уповноважену особу Фонду та делеговано всі повноваження ліквідатора ПАТ «ПтБ». 
      Оскільки Верховний Суд України відповідно до положень статей 355, 360-2 ЦПК України не може встановлювати фактичні обставини, збирати і перевіряти докази та надавати їм оцінку, то це перешкоджає Верховному Суду України ухвалити нове рішення у справі. За таких обставин судові рішення першої, апеляційної та касаційної інстанцій підлягають скасуванню в частині стягнення пені в розмірі 3% за кожен день прострочення з направленням справи на новий розгляд у цій частині до суду першої інстанції. 
      Керуючись статями 355, 360-3, 360-4 ЦПК України, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України 
      п о с т а н о в и л а :
      Заяву ОСОБА_1 задовольнити частково.
      Заочне рішення Солом’янського районного суду міста Києва від 8 вересня 2015 року, рішення Апеляційного суду міста Києва від 3 лютого 2016 року й ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 4 квітня 2016 року в частині стягнення пені в розмірі 3% за кожен день прострочення скасувати, справу в цій частині направити на новий розгляд до суду першої інстанції. 
      Постанова є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 3 частини першої статті 355 ЦПК України.
      Головуючий В.І. Гуменюк
      Судді:
      Н.П. Лященко
      Л.І. Охрімчук
      В.М. Сімоненко
      ПРАВОВИЙ ВИСНОВОК 
      у справі № 6-1881цс16 
      Вкладник за договором депозиту є споживачем фінансових послуг, а банк їх виконавцем та несе відповідальність за неналежне надання цих послуг, передбачену частиною п’ятою статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів», а саме сплату пені у розмірі 3 % вартості послуги за кожен день прострочення.
      Згідно з частиною третьою статті 549 ЦК України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
      Пеня є особливим видом відповідальності за неналежне виконання зобов’язання, яка має на меті, крім відшкодування збитків після вчиненого порушення щодо виконання зобов’язання, додаткову стимулюючу функцію для добросовісного виконання зобов’язання.
      Окрім того, до моменту вчинення порушення пеня відіграє забезпечувальну функцію і, навпаки, з моменту порушення – є мірою відповідальності. 
      Однак у постановах Правління НБУ від 1 грудня 2014 року № 758 та від 3 березня 2015 року № 160 «Про врегулювання ситуації на грошово-кредитному та валютному ринках України» передбачено, що уповноважені банки зобов’язані обмежити видачу (отримання) готівкових коштів в іноземній валюті з поточних та депозитних рахунків клієнтів через каси та банкомати в межах до 15 тис. грн на добу на одного клієнта в еквіваленті за офіційним курсом НБУ. 
      Метою цих постанов Правління НБУ було недопущення використання фінансової системи України для відмивання грошей і фінансування тероризму та врегулювання ситуації на грошово-кредитному та валютному ринках України.
      Тому на час дії постанов Правління НБУ від 1 грудня 2014 року № 758 та від 3 березня 2015 року № 160 «Про врегулювання ситуації на грошово-кредитному та валютному ринках України» не підлягає нарахуванню пеня в розмірі 3 % вартості послуги за кожний день прострочення, що передбачена частиною п’ятою статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів» у зв’язку з установленням обмеження щодо видачі банками коштів. Разом з тим положення цих постанов Правління НБУ не звільняють банк від виконання своїх обов’язків, установлених договором та законодавством, з урахуванням встановлених обмежень щодо видачі коштів.
      Суддя Верховного Суду України В.І. Гуменюк
      Постанова від 13 вересня 2017 року № 6-1881цс16
      http://www.scourt.gov.ua/clients/vsu/vsu.nsf/(documents)/BB13D1F77CA6E519C22581A600443317
    • Автор: ANTIRAID
      Державний герб України
      ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
      ПОСТАНОВА
      ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
      12 вересня 2017 року
      Справа № 908/3313/14
      Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
      Рогач Л.І. - головуючого, доповідача Алєєвої І.В., Дроботової Т.Б.
      розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційні скарги Приватного акціонерного товариства "Запорізький абразивний комбінат"
      на постанову Донецького апеляційного господарського суду від 12.06.2017
      у справі № 908/3313/14 Господарського суду Запорізької області
      за позовом Запорізької місцевої прокуратури № 2 в інтересах держави в особі Запорізької міської ради
      до Приватного акціонерного товариства "Запорізький абразивний комбінат"
      третя особа Головне управління Держгеокадастру у Запорізькій області
      про стягнення 5 931 344,11 грн збитків
      за участю представників: прокуратури Паршутіна Ю.А.- посвід. № 044787;
      позивача Зубар О.А.- предст. дов. від 10.06.2016;
      відповідача не з'явився третьої особи не з'явився
      ВСТАНОВИВ:
      10.09.2014 Прокурор міста Запоріжжя в інтересах держави в особі Запорізької міської ради звернувся до господарського суду з позовом про стягнення з Приватного акціонерного товариства "Запорізький абразивний комбінат" на користь Запорізької міської ради 5931344,11 грн збитків, як недоотриманих місцевим бюджетом доходів від орендної плати за період фактичного використання відповідачем земельних ділянок без правовстановлюючих документів. Позов обґрунтовано приписами статей 152, 156, 157 Земельного кодексу України, статті 22 Цивільного кодексу України, статей 16, 33, 60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", пунктами 1, 2, 3, 5 Порядку визначення та відшкодування збитків власникам землі і землекористувачам, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 19.04.1993 № 284.
      Запорізька міська рада підтримала позов органу прокуратури.
      Відповідач відхилив позов, вказавши, що стаття 156 Земельного кодексу України не передбачає такої підстави настання цивільно-правової відповідальності у вигляді відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам, як неоформлення правовстановлюючого документу в строк, встановлений органом місцевого самоврядування; сума збитків, яку заявляє до стягнення Запорізька міська рада, ґрунтується на припущеннях, в діях відповідача, як законного землекористувача, відсутні ознаки неправомірної поведінки, а Запорізька міська рада не вчинила дій, спрямованих на укладення договору оренди земельних ділянок; відповідач є законним користувачем земельних ділянок в зв'язку з переходом права користування земельними ділянками на підставі набуття права власності на об'єкти, розташовані на них.
      Справа судами розглядалась неодноразово.
      Рішенням Господарського суду Запорізької області від 02.03.2017 (судді: Дроздова С.С. - головуючий, Смірнов О.Г., Топчій О.А.) позов задоволено повністю, стягнуто з Приватного акціонерного товариства "Запорізький абразивний комбінат" на користь Запорізької міської ради в дохід місцевого бюджету збитки 5931344,11 грн та 73080 грн судового збору в доход Державного бюджету України.
      Постановою Донецького апеляційного господарського суду від 12.06.2017 (судді: Сгара Е.В. - головуючий, Склярук О.І., Москальова І.В.) рішення господарського суду залишено без змін, як законне і обґрунтоване.
      Не погоджуючись з висновками судів попередніх інстанцій, відповідач подав до Вищого господарського суду України касаційну скаргу, в якій просив скасувати рішення господарського суду та постанову суду апеляційної інстанції та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог. Касаційну скаргу обґрунтовано доводами про порушення судами норм матеріального та процесуального права, а саме статті 1166 Цивільного кодексу України, статті 224 Господарського кодексу України та зроблено помилкові висновки щодо завдання майнової шкоди державі, в розумінні визначеного вказаними нормами поняття та враховуючи недоведеність настання причинного зв'язку між збитками та протиправною поведінкою, оскільки саме протиправна поведінка відсутня в діях відповідача. Судами не враховано: що право користування спірними земельними ділянками відповідач отримав ще у 1946-1949 роках згідно з положеннями чинного на той час законодавства (Земельний кодекс УРСР 1922 року); на підставі рішення Виконкому Запорізької міської Ради депутатів трудящих від 10.06.1946, строк користування земельною ділянкою не встановлений (тобто, на думку скаржника, є безстроковим) і таке право користування у відповідача не припинялось; що відповідно до вимог частини другої Прикінцевих положень Закону України "Про Державний земельний кадастр" земельні ділянки, право власності на які виникло до 2004 року вважаються сформованими незалежно від присвоєння їм кадастрового номеру; суди не врахували вимог статті 30 Земельного кодексу України (у редакції від 22.06.1993, чинній на час приватизації комбінату), за якою при переході власності на будівлю переходить право власності або користування на земельну ділянку; що позивач, нарахувавши суму збитків, поклав на відповідача подвійну відповідальність, не врахувавши сплаченого відповідачем за період з 22.12.2011 по 14.11.2013 земельного податку у розмірі 2876708,11 грн; також суди невірно застосували наведену ними правову позицію Верховного Суду України у справі № 3-1160г15.
      Прокурор та представник позивача в судовому засіданні та у відзивах заперечили доводи касаційної скарги, посилаючись на законність і обґрунтованість, прийнятих у справі рішень; відповідач та третя особа не скористалися процесуальним правом на участь у судовому засіданні касаційної інстанції своїх представників.
      Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення прокурора та представника позивача, присутніх у судовому засіданні, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в судових рішеннях, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
      Відповідно до частин першої та другої статті 1117 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі фактичних встановлених обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.
      Господарські суди встановили, що 21.10.2011 рішенням сесії Запорізької міської ради від № 4 "Про передачу в оренду ПАТ "Запоріжабразив" земельних ділянок по вул. Димитрова, 44 для розташування промислового майданчику та пам'ятника загиблим робітникам абразивного комбінату" (надалі - рішення № 4) затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки по вул. Димитрова, 44 Публічному акціонерному товариству "Запорізький абразивний комбінат". Пунктом 2 рішення № 4 встановлено та затверджено межі і розмір земельних ділянок загальною площею 49,9468 га по вул. Димитрова, 44 згідно з планом, що додається в тому числі: - земельної ділянки площею 49,9316 га для розташування промислового майданчика; - земельної ділянки площею 0,0152 га для розташування пам'ятника загиблим робітникам абразивного комбінату; згідно з пунктом 3 рішення № 4 вирішено передати в оренду Публічному акціонерному товариству "Запорізький абразивний комбінат" строком до 20.09.2014 земельні ділянки загальною площею 49,9468 га (землі промисловості) по вул. Димитрова, 44 за рахунок земель Запорізької міської ради, в тому числі земельну ділянку (кадастровий номер 2310100000:07:036:0104) площею 49,9316 га для розташування промислового майданчика; земельну ділянку (кадастровий номер 2310100000:07:036:0106) площею 0,0152 га для розташування пам'ятника загиблим робітникам абразивного комбінату. Пунктом 5.1 рішення № 4 зобов'язано Публічне акціонерне товариство "Запорізький абразивний комбінат " у двомісячний термін після прийняття даного рішення укласти з Запорізькою міською радою договори оренди землі, подати їх на державну реєстрацію та одержати в установленому порядку.
      Відповідач не вчинив жодних дій до укладення договору оренди; договори оренди земельних ділянок сторони не уклали, разом з тим, відповідач не заперечує фактичне користування цими земельними ділянками.
      Комісія з визначення та відшкодування збитків у сфері земельних відносин, створена на підставі рішення Запорізької міської ради № 43 від 27.03.2013 "Про створення комісії по визначенню та відшкодуванню збитків у сфері земельних відносин", склала акти № 5 та № 6 про визначення розміру збитків, завданих місцевому бюджету ПАТ "Запорізький абразивний комбінат" внаслідок користування земельною ділянкою площею 499316 кв.м. та площею 152 кв.м. розташованих в м. Запоріжжя по вул. Димитровій, 44 без оформлення правовстановлюючих документів.
      Виконавчий комітет Запорізької міської ради прийняв рішення № 184 від 23.05.2014 "Про затвердження актів про визначення розміру збитків, заподіяних в наслідок користування земельними ділянками без правовстановлюючих документів". Згідно з актом про визначення розміру збитків № 5 розрахунковий розмір збитків за використання земельної ділянки без оформлення правовстановлюючого документу, що посвідчує право оренди (користування) за період з 22.12.2011 по 14.11.2013, складає: з 22.12.2011 по 31.12.2011 - 83702,78 грн.; з 01.01.2012 по 31.12.2012 - 3026672,64 грн.; з 01.01.2013 по 14.11.2013 - 2820617,84 грн.; згідно з актом про визначення розміру збитків № 6 розрахунковий розмір збитків за використання земельної ділянки без оформлення правовстановлюючого документу, що посвідчує право оренди (користування) за період з 22.12.2011 по 14.11.2013, складає: з 22.12.2011 по 31.12.2011 - 4,48 грн.; з 01.01.2012 по 31.12.2012 - 156,31 грн.; з 01.01.2013 по 14.11.2013 - 190,06 грн. Представник відповідача участі у складанні акта не брав.
      Згідно з пунктом 2 рішення № 184 Публічне акціонерне товариство "Запоріжабразив" зобов'язано сплатити збитки, визначені в акті, не пізніше одного місяця після затвердження акта. Листом від 25.07.2014 Спеціалізована державна податкова інспекція з обслуговування великих платників податків у м. Запоріжжі інформувала про несплату відповідачем нарахованих збитків.
      Постановою Орджонікідзевського районного суду міста Запоріжжя, залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного суду, залишено без задоволення адміністративний позов ПАТ "Запорізький абразивний комбінат" до виконавчого комітету Запорізької міської ради про визнання протиправними та скасування рішення Виконавчого комітету Запорізької міської ради № 184 від 23.05.2014 "Про затвердження актів про визначення розміру збитків, заподіяних в наслідок користування земельними ділянками без правовстановлюючих документів".
      Місцевий господарський суд також встановив, що відповідно до наказу "Про перетворення Запорізького абразивного комбінату у відкрите акціонере товариство" від 25.10.1995 за № 1379, Регіональне відділення Фонду державного майна України по Запорізькій області передало Відкритому акціонерному товариству "Запорізький абразивний комбінат" ряд об'єктів нерухомості у власність за адресою: м. Запоріжжя, вул. Димитрова, 44. Згідно з наказом "Про перетворення Запорізького абразивного комбінату у відкрите акціонерне товариство" від 25.10.1995 № 1379 регіональне відділення Фонду державного майна України по Запорізькій області 13.02.2001 передало Відкритому акціонерному товариству "Запорізький абразивний комбінат" об'єкти нерухомості, зазначені в переліку; вказаний перелік містить відмітку про реєстрацію в електронному Реєстрі прав власності на нерухоме майно.
      Дослідивши матеріали справи, суд вказав, що вони не містять доказів оформлення відповідачем права власності чи постійного користування земельною ділянкою у встановленому порядку. 
      Задовольняючи позовні вимоги, місцевий господарський суд дійшов висновку, що відповідач не довів підстав для сплати ним плати за землю у вигляді земельного податку в розмірі 1% вартості земельної ділянки без укладення договору оренди; разом з тим, матеріалами справи доведено склад цивільного правопорушення у діях відповідача, що є підставою для виникнення у нього обов'язку сплатити завдані збитки, розмір яких за період з 22.12.2011 по 14.11.2013 становить 5931344,41 грн, з урахуванням сплаченого відповідачем земельного податку.
      Переглядаючи справу в повному обсязі за приписами статті 101 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції погодився із висновками місцевого господарського суду, вказавши, що саме на відповідача покладено обов'язок оформити права на землю, зокрема, вчинити дії з виготовлення та погодження технічної документації із землеустрою; невиконання цього обов'язку свідчить про склад правопорушення в діях відповідача, що, як наслідок, зумовлює його відповідальність у вигляді відшкодування шкоди (збитків), завданих внаслідок використання земельної ділянки без правовстановлюючих документів.
      При цьому суд апеляційної інстанції перевірив та відхилив доводи відповідача про невірність розрахунку збитків через не врахований при цьому розмір сплаченого земельного податку, вказавши, що ці доводи прямо суперечать матеріалам справи, зокрема, змісту розрахунку розміру збитків.
      Також апеляційний суд перевірив та спростував доводи відповідача про наявне у нього право постійного користування земельними ділянками, зазначивши, що хоча земельні ділянки виділялися у користування відповідачу у 1946, 1949, 1953 роках за рішеннями виконавчого комітету Запорізької міської ради депутатів трудящих від 18.06.1946, від 23.06.1949 № 25, від 03.12.1953, відповідач не представив необхідної для виникнення права постійного користування, затвердженої уповноваженими органами документації із землеустрою або правовстановлюючих документів, а самі по собі вищевказані рішення не надають можливості ідентифікувати, які саме земельні ділянки були передані відповідачу (площа та місцезнаходження) та не свідчать про факт оформлення відповідачем належним чином права постійного землекористування земельною ділянкою площею 49,9468 га по вул. Димитрова, 44, м. Запоріжжя.
      Судова колегія зазначає, що відповідно до статті 22 Цивільного кодексу України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
      За приписами статті 1166 Цивільного кодексу України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.
      Згідно зі статтею 224 Господарського кодексу України учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого було порушено. З урахуванням положень частини 2 статті 224 Господарського кодексу України, під збитками розуміються витрати, зроблені управленою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управлена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.
      З огляду на загальні положення наведених вище норм для застосування такої міри відповідальності, як стягнення майнової шкоди (збитків), потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення, а саме: протиправної поведінки, збитків, причинного зв'язку між протиправною поведінкою заподіювача шкоди та збитками, вини. При цьому для стягнення збитків у вигляді неодержаних доходів (упущеної вигоди) також необхідним є встановлення заходів, вжитих стороною для одержання такої вигоди. За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільно-правова відповідальність не настає. На позивача покладається обов'язок довести наявність збитків, протиправність поведінки заподіювача збитків та причинний зв'язок такої поведінки із заподіяними збитками. В свою чергу, відповідач повинен довести, що в його діях відсутня вина у заподіянні збитків.
      Відповідно до частини першої статті 3 Земельного кодексу України, земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.
      Відповідно до статті 13 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.
      Приписами статті 116 Земельного кодексу України встановлено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону. Набуття права на землю здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.
      За статтею 80 Земельного кодексу України суб'єктами права власності на землю є громадяни та юридичні особи - на землі приватної власності; територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування - на землі комунальної власності; держава, яка реалізує це право через відповідні органи державної влади - на землі державної власності.
      За змістом статей 122, 123, 124 Земельного Кодексу України селищні міські ради передають земельні ділянки у власність або користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб. Надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється на підставі рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування. Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органів місцевого самоврядування, згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу шляхом укладення договору оренду земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки.
      Відповідно до статті 152 Земельного кодексу України землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків, а пунктом "д" статті 156 Земельного кодексу України передбачено відшкодування власникам землі та іншим землекористувачам збитків, заподіяних внаслідок неодержання доходів за час тимчасового невикористання земельної ділянки.
      За змістом статті 157 Земельного кодексу України відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам здійснюють органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, громадяни та юридичні особи, які використовують земельні ділянки, а також органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, громадяни та юридичні особи, діяльність яких обмежує права власників і землекористувачів або погіршує якість земель, розташованих у зоні їх впливу, в тому числі внаслідок хімічного і радіоактивного забруднення території, засмічення промисловими, побутовими та іншими відходами і стічними водами. Порядок визначення та відшкодування збитків власникам землі і землекористувачам встановлюється Кабінетом Міністрів України.
      Статтею 206 Земельного кодексу України встановлено, що використання землі в Україні є платним. Об'єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.
      У разі надання земельної ділянки в оренду укладається договір оренди земельної ділянки, яким за приписами частини 1 статті 21 Закону України "Про оренду землі" визначається орендна плата за землю як платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою.
      Згідно з пунктом 288.1. статті 288 Податкового кодексу України підставою для нарахування орендної плати за земельну ділянку є договір оренди такої земельної ділянки.
      Статтею 27 Закону України "Про приватизацію державного майна" передбачено пріоритетне право власника приватизованого об'єкту на довгострокову оренду (на строк не менше десяти років) займаних ними земельних ділянок з наступним викупом цих ділянок відповідно до законодавства України, якщо на це немає прямої заборони Кабінету Міністрів України або відповідної місцевої ради, а також передбачений обов'язок місцевої ради у місячний строк з моменту реєстрації приватизованого об'єкта переоформити договір оренди на користування землею; вказане право стосується лише фактично займаних земельних ділянок під об'єктами приватизованого нерухомого майна (будівель, споруд) та може бути реалізована лише у порядку, на підставах та за умов, передбачених земельним законодавством України.
      Не виконавши рішення органу місцевого самоврядування, не оформивши відповідно до чинного законодавства користування земельною ділянкою, на якій розташовані належні йому об'єкти нерухомості, відповідач порушив наведені вище положення законодавства.
      Користування земельною ділянкою без правовстановлюючих документів позбавляє орендодавця права одержати дохід у вигляді орендної плати за землю, який він міг би отримувати, якби його право не було порушено.
      Відповідно до пункту 1 Порядку визначення та відшкодування збитків власникам землі і землекористувачам, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 19.04.1993 № 284, власникам землі та землекористувачам відшкодовуються збитки, заподіяні вилученням (викупом) та тимчасовим зайняттям земельних ділянок, встановленням обмежень щодо їх використання, погіршенням якості ґрунтового покриву та інших корисних властивостей земельних ділянок або приведенням їх у непридатний для використання стан та неодержанням доходів у зв'язку з тимчасовим невикористанням земельних ділянок.
      Згідно з пунктом 1 Порядку власникам землі та землекористувачам відшкодовуються збитки, заподіяні, зокрема, неодержанням доходів у зв'язку з тимчасовим невикористанням земельних ділянок. Відповідно до пункту 3 Порядку відшкодуванню підлягають збитки власників землі і землекористувачів, у тому числі орендарів, включаючи і неодержані доходи, якщо вони обґрунтовані. Розміри збитків, у тому числі неодержані доходи, згідно з пунктом 2 Порядку, визначаються комісіями, створеними Київською та Севастопольською міськими, районними державними адміністраціями, виконавчими комітетами міських (міст обласного значення) рад.
      Таким чином, суди вірно взяли до уваги, що розмір збитків при використанні земель без оформлення правовстановлюючого документа, що посвідчує право оренди (користування) земельної ділянки, дорівнює сумі, яка могла б надійти до місцевого бюджету в разі, якщо б зазначений договір був укладений між орендодавцем та орендарем та нараховується на підставі даних нормативної грошової оцінки земельної ділянки.
      Судова колегія наголошує, що суди попередніх інстанцій перевірили доводи відповідача щодо невірності розрахунку збитків та вказали про їх помилковість, оскільки наданий розрахунок збитків, який міститься в матеріалах справи, враховує сплату відповідачем земельного податку та визначає належні до сплати збитки, як різницю між визначеним до сплати розміром орендної плати за відповідний період та сумою земельного податку, що надійшла.
      За змістом статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України сторони зобов'язані довести обставини справи, на які вони посилаються як на підставу своїх вимог та заперечень, належними та допустимими доказами. 
      Відповідно до статті 30 Земельного кодексу України (чинного на час переходу права власності на об'єкти нерухомості) при переході права власності на будівлю і споруду разом з цими об'єктами переходить у розмірах, передбачених статті 67 цього Кодексу, і право власності або право користування земельною ділянкою без зміни її цільового призначення і, якщо інше не передбачено у договорі відчуження - будівлі та споруди. При передачі підприємствами, установами і організаціями будівель та споруд іншим підприємствам, установам і організаціям разом з цими об'єктами до них переходить право користування земельною ділянкою, на якій знаходяться зазначені будівлі та споруди. Право власності або право користування земельною ділянкою у перелічених випадках посвідчується Радами народних депутатів відповідно до вимог статті 23 цього Кодексу.
      Відповідно до статті 23 Земельного кодексу України право власності або право постійного користування землею посвідчується державними актами, які видаються і реєструються сільськими, селищними, міськими, районними Радами народних депутатів. Аналогічна вимога існувала у Земельному кодексі України Української РСР від 08.07.1970 відповідно до Основ земельного законодавства Союзу РСР і союзних республік право землекористування колгоспів, радгоспів та інших землекористувачів засвідчується державними актами на право користування землею. Форми актів встановлюються Радою Міністрів СРСР (стаття 20 Кодексу).
      Разом з тим суди з'ясували, що належних доказів оформлення відповідачем права користування земельною ділянкою відповідно до вимог чинного законодавства, як підстави та передумови права користування, матеріали справи не містять.
      Враховуючи викладене, за змістом наведеного вище законодавства та відповідно до наявних в матеріалах справи доказів, висновки судів щодо користування відповідачем земельною ділянкою без правовстановлюючих документів є вірними та обґрунтованими. Враховуючи, що таке користування позбавляє орендодавця права одержати дохід у вигляді орендної плати за землю, який він міг би отримувати, якби його право не було порушено і який не сплачується у повній мірі користувачем землі, також правомірними є висновки судів про задоволення позову та стягнення з відповідача суми перевірених судами розрахунків збитків у вигляді недоотриманого бюджетом доходу від орендної плати за період фактичного використання відповідачем земельних ділянок без правовстановлюючих документів.
      Відповідна правова позиція викладена також у постанові Верховного Суду України від 14.09.2016 у справі № 6-2588цс15, яку суд правильно взяв до уваги в спірних правовідносинах з відшкодування збитків, заподіяних власнику земельної ділянки тимчасовим невикористанням земельної ділянки.
      Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин. Обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, які мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.
      Перевіривши у відповідності до частини другої статті 1115 Господарського процесуального кодексу України юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення у рішенні господарського суду та постанові апеляційного господарського суду, колегія суддів дійшла висновків про те, що суди, розглядаючи справу, відповідно до положень статей 43, 101, 105 Господарського процесуального кодексу України розглянули всебічно, повно та об'єктивно в судовому процесі всі істотні обставини справи в їх сукупності, проаналізували належним чином спірні правовідносини, зміст прав та зобов'язань сторін відповідно до умов договору та приписів чинного законодавства, надали оцінку наявним у справі доказам, дійшовши законних та обґрунтованих висновків за наслідками розгляду позовних вимог; підстав для скасування судових рішень з мотивів, викладених у касаційній скарзі, не вбачається.
      Доводи касаційної скарги не спростовують висновків судів попередніх інстанцій та зводяться до переоцінки належно встановлених обставин справи, досліджених та оцінених судами доказів; підстав для скасування судових рішень з мотивів, викладених у касаційній скарзі, не вбачається.
      Крім того, відповідно до вимог статті 1211 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції за заявою сторони чи прокурора або за своєю ініціативою може зупинити виконання оскарженого рішення господарського суду до закінчення його перегляду в порядку касації. Про зупинення виконання судового рішення виноситься ухвала. Після закінчення перегляду оскарженого судового рішення господарський суд може поновити виконання судового рішення, про що виноситься ухвала. За змістом вказаної статті питання про поновлення виконання судового рішення має вирішуватися судом касаційної інстанції під час прийняття постанови за результатами перегляду справи в касаційному порядку. У зв'язку із закінченням перегляду оскаржуваних судових рішень в порядку касації, виконання рішення Господарського суду Запорізької області від 02.03.2017, яке залишено без змін постановою Донецького апеляційного господарського суду від 12.06.2017, підлягає поновленню.
      На підставі викладеного, керуючись статтями 1115, 1117, пунктом 1 статті 1119, статтями 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України 
      ПОСТАНОВИВ:
      Касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Запорізький абразивний комбінат" залишити без задоволення.
      Постанову Донецького апеляційного господарського суду від 12.06.2017 у справі № 908/3313/14 Господарського суду Запорізької області та рішення Господарського суду Запорізької області від 02.03.2017 залишити без змін.
      Поновити виконання рішення Господарського суду Запорізької області від 02.03.2017 у справі № 908/3313/14.
      Головуючий Л. Рогач
      Судді: І. Алєєва
      Т.Дроботова
      http://reyestr.court.gov.ua/Review/68916882