ANTIRAID

Постановление ВСУ по пересмотру после ЕСПЧ относительно неоднократных неправомерных действий таможни по неправильному определению кода товара

Считаете ли Вы решение законным и справедливым?  

2 members have voted

  1. 1. Считаете ли Вы решение законным?

    • Да
      1
    • Нет
      1
    • Затрудняюсь ответить
      0
  2. 2. Считаете ли Вы решение справедливым?

    • Да
      1
    • Нет
      1
    • Затрудняюсь ответить
      0


Recommended Posts

УХВАЛА

11 вересня 2017 року

м. Київ

Верховний Суд України у складі:

головуючого Ємця А.А., 

суддів: Берднік І.С., Волкова О.Ф., Вус С.М., Гриціва М.І., Гуменюка В.І., 
Жайворонок Т.Є., Ковтюк Є.І., Короткевича М.Є., Кривенди О.В., 
Лященко Н.П., Охрімчук Л.І., Пошви Б.М., Прокопенка О.Б., Романюка Я.М., Сімоненко В.М. та Школярова В.Ф.,

за участю представників товариства з обмеженою відповідальністю «Харківський завод «Полімерконтейнер» (далі – ТОВ «Харківський завод «Полімерконтейнер») – Сиротенка С.Є. і Тимочка М.М., Державної фіскальної служби України – Корчинської М.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні всіх судових палат Верховного Суду України заяву ТОВ «Харківський завод «Полімерконтейнер» про перегляд Верховним Судом України постанови Вищого господарського суду України від 30 грудня 2003 року у справі № А-40/250-03 за позовом ТОВ «Харківський завод «Полімерконтейнер» до Східної регіональної митниці та відділення державного казначейства у м. Харкові про визнання недійсним акта ненормативного характеру та стягнення 42 821 грн 38 коп., 

в с т а н о в и в:

У 2003 році ТОВ «Харківський завод «Полімерконтейнер» подало до Господарського суду Харківської області позов до Східної регіональної митниці та відділення державного казначейства у м. Харкові про визнання недійсним рішення про визначення коду товару від 6 березня 2003 року № КТ-133-03, прийнятого Східною регіональною митницею (відділ тарифів та митної вартості), про присвоєння товару – тканина поліпропіленова рукавна з поліпропіленових стрічок – коду УКТ ЗЕД 5407.20.1100, вважаючи, що даний товар повинен класифікуватися за кодом УКТ ЗЕД 5407.20.1900, та про стягнення зайво сплачених ввізного мита в сумі 35 684 грн 48 коп. та ПДВ в сумі 7 136 грн 90 коп., разом 42 821 грн 38 коп. 

Рішенням Господарського суду Харківської області від 25 липня 2003 року, залишеним без змін постановою Харківського апеляційного господарського суду від 9 жовтня 2003 року, позов задоволено. 

Крім того, 9 жовтня 2003 року Харківським апеляційним господарським судом винесено окрему ухвалу щодо порушення посадовими особами Східної регіональної митниці статті 124 Конституції України, статті 115 Господарського процесуального кодексу України, статті 11 Закону України «Про судоустрій України», які виразились у зневажанні судових рішень, якими вже неодноразово було встановлено, що спірний товар відноситься до коду УКТ ЗЕД 5407.20.1900, про що і зазначав позивач

Постановою Вищого господарського суду України від 30 грудня 2003 року постанову Харківського апеляційного господарського суду від 9 жовтня 2003 року, окрему ухвалу Харківського апеляційного господарського суду від 9 жовтня 2003 року та рішення Господарського суду Харківської області від 25 липня 2003 року скасовано, а справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції.

Рішенням Господарського суду Харківської області від 15 грудня 2004 року, залишеним без змін постановою Харківського апеляційного господарського суду від 28 лютого 2005 року та постановою Вищого господарського суду України від 12 липня 2005 року, позов задоволено.

Ухвалою Верховного Суду України від 8 вересня 2005 року відмовлено в допуску до провадження за винятковими обставинами касаційної скарги Харківської митниці на постанову Вищого господарської суду України від 12 липня 2005 року.

22 червня 2005 року ТОВ «Харківський завод «Полімерконтейнер» подало заяву до Європейського суду з прав людини на підставі статті 34 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі – Конвенція про захист прав людини), ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та Протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції». 

Рішенням Європейського суду з прав людини від 24 листопада 2016 року у справі «ТОВ «Полімерконтейнер» проти України» (заява № 23620/05) встановлено порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини з огляду на те, що органи митної служби неодноразово присвоювали невірний код імпортованому в Україну заявником товару, що призводило до значного збільшення ставки ввізного мита, незважаючи на наявність низки судових рішень щодо правильності коду товару. Відтак, Високий суд зазначив, що мало місце втручання у мирне володіння майном ТОВ «Полімерконтейнер».

Рішення Європейського суду з прав людини від 24 листопада 2016 року у справі «ТОВ «Полімерконтейнер» проти України» (заява № 23620/05) набуло статусу остаточного 24 лютого 2017 року.

15 травня 2017 року до Верховного Суду України надійшла заява ТОВ «Харківський завод «Полімерконтейнер» у порядку статті 2391 Кодексу адміністративного судочинства України (далі – КАС України), статті 11119 Господарського процесуального кодексу України (далі – ГПК України) про перегляд Верховним Судом України постанови Вищого господарського суду України від 30 грудня 2003 року у справі № А-40/250-03 із підстави встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов’язань при вирішенні даної справи судом. 

Одночасно до заяви про перегляд постанови суду касаційної інстанції заявником додано копію листа Урядового уповноваженого у справах Європейського суду з прав людини від 17 березня 2017 року № 1578/1/13195-0-30-16/12.0.1-17, отриманого заявником 20 квітня 2017 року, в якому повідомлено ТОВ «Харківський завод «Полімерконтейнер» про ухвалення Європейським судом з прав людини 24 листопада 2016 року рішення в справі «ТОВ «Полімерконтейнер» проти України».

У заяві про перегляд постанови Вищого господарського суду України від 30 грудня 2003 року у справі № А-40/250-03 ТОВ «Харківський завод «Полімерконтейнер» порушує питання про скасування постанови Вищого господарського суду України від 30 грудня 2003 року в частині скасування окремої ухвали Харківського апеляційного господарського суду від 9 жовтня 2003 року та прийняття нової окремої ухвали щодо порушення прав заявника митними органами.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення присутніх у судовому засіданні представників учасників судового процесу, перевіривши матеріали справи, Верховний Суд України дійшов висновку, що провадження у справі в порядку господарського судочинства підлягає припиненню, а заява – передачі до Верховного Суду України в порядку адміністративного судочинства із таких підстав.

Ухвалою Верховного Суду України від 16 червня 2017 року в порядку, встановленому ГПК України, справу № А-40/250-03 допущено до провадження Верховного Суду України та відкрито провадження за заявою ТОВ «Харківський завод «Полімерконтейнер» про перегляд Верховним Судом України постанови Вищого господарського суду України від 30 грудня 2003 року. 

1 вересня 2005 року набув чинності КАС України.

Згідно з положеннями абзаців першого та шостого пункту 6 Прикінцевих та перехідних положень КАС України до початку діяльності окружних та апеляційних адміністративних судів адміністративні справи, підвідомчі господарським судам відповідно до Господарського процесуального кодексу України 1991 року, вирішують у першій та апеляційній інстанціях відповідні місцеві та апеляційні господарські суди за правилами Кодексу адміністративного судочинства України. А перегляд судових рішень, зазначених в абзаці першому цього пункту, за винятковими обставинами здійснюється за правилами Кодексу адміністративного судочинства України. 

Перегляд судових рішень за винятковими обставинами здійснював Верховний Суд України і регулювався цей перегляд главою 3 КАС України, якою нині встановлено перегляд судових рішень Верховним Судом України.

Відповідно до частини першої статті 17 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на правовідносини, що виникають у зв’язку з здійсненням суб’єктом владних повноважень владних управлінських функцій, а також у зв’язку з публічним формуванням суб’єкта владних повноважень шляхом виборів або референдуму. 

Пунктом 1 частини другої статті 17 КАС України передбачено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема на спори фізичних чи юридичних осіб із суб’єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

Оскільки предметом спору у даній справі є визнання недійсним рішення про визначення коду товару від 6 березня 2003 року № КТ-133-03, прийнятого суб’єктом владних повноважень – Східною регіональною митницею (відділ тарифів та митної вартості), то цей спір підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.

Пунктом 1 частини першої статті 80 ГПК України встановлено, що господарський суд припиняє провадження у справі, якщо спір не підлягає вирішенню в господарських судах України. 

Відтак провадження за заявою ТОВ «Харківський завод «Полімерконтейнер» про перегляд Верховним Судом України постанови Вищого господарського суду України від 30 грудня 2003 року, відкрите в порядку господарського судочинства, підлягає припиненню із передачею цієї заяви на розгляд Верховного Суду України в порядку адміністративного судочинства.

Керуючись пунктом 6 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 2 червня 2016 року № 1402-VII, статтями 80, 11114 ГПК України, 17, 235 КАС України, Верховний Суд України

у х в а л и в:

Припинити провадження в порядку господарського судочинства з перегляду Верховним Судом України постанови Вищого господарського суду України від 30 грудня 2003 року у справі № А-40/250-03 за позовом ТОВ «Харківський завод «Полімерконтейнер» до Східної регіональної митниці та відділення державного казначейства у м. Харкові про визнання недійсним акта ненормативного характеру та стягнення 42 821 грн 38 коп.

Заяву ТОВ «Харківський завод «Полімерконтейнер» про перегляд Верховним Судом України постанови Вищого господарського суду України від 30 грудня 2003 року у справі № А-40/250-03 за позовом ТОВ «Харківський завод «Полімерконтейнер» до Східної регіональної митниці та відділення державного казначейства у м. Харкові про визнання недійсним акта ненормативного характеру та стягнення 42 821 грн 38 коп. передати на розгляд Верховного Суду України в порядку адміністративного судочинства.

Ухвала оскарженню не підлягає. 

Головуючий А.А. Ємець
Судді:
І.С. Берднік 
С.М. Вус
В.І. Гуменюк
Є.І. Ковтюк
О.В. Кривенда 
Л.І. Охрімчук
О.Б. Прокопенко
В.М. Сімоненко
О.Ф. Волков 
М.І. Гриців
Т.Є. Жайворонок 
М.Є Короткевич 
Н.П. Лященко 
Б.М. Пошва 
Я.М. Романюк 
В.Ф. Школяров 

Постанова від 11 вересня 2017 року № 3-649гс17

http://www.scourt.gov.ua/clients/vsu/vsu.nsf/(documents)/E1BEA7D5FCF59D5EC22581A2002EB253

Share this post


Link to post
Share on other sites

На мой взгляд это уникальное дело. Истец выиграв суд оспаривал исключительно отмену отдельного определение в отношении должностных лиц таможни умышленно и неоднократно нарушавших законодательство путем определения неправильного кода товара. ЕСПЧ установил нарушение Конвенции в части незаконного вмешательства в мирное владение имуществом юрлицом.

ВСУ направил это дело в ВХСУ в связи с вступлением в силу КАСУ. Не смотря на то, что сам неоднократно указывал, что материальное и процессуальное право может нарушаться, если защищаются надлежащим образом права. Тут ВСУ решил применить формализм, ведь речь идет не о защите банков.

С этого момента, на мой взгляд, суды просто обязаны принимать соответствующие определение в отношении должностных лиц таможни, налоговой, ФГВФЛ, местных администраций, пенсионного фонда, которые системно, умышленно и неоднократно нарушают права юридических и физических лиц. Только почувствовав личную ответственность, возможно остановить беззаконие.

Share this post


Link to post
Share on other sites

Join the conversation

You can post now and register later. If you have an account, sign in now to post with your account.

Guest
Reply to this topic...

×   Pasted as rich text.   Paste as plain text instead

  Only 75 emoji are allowed.

×   Your link has been automatically embedded.   Display as a link instead

×   Your previous content has been restored.   Clear editor

×   You cannot paste images directly. Upload or insert images from URL.

Loading...

  • Пользователи

    No members to show

  • Similar Content

    • By ANTIRAID
      ПОСТАНОВА
      ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
      27 травня 2020 року
      м. Київ
      Справа № 1-1/07
      Провадження № 13-15зво20
      Велика Палата Верховного Суду у складі:
      головуючого судді-доповідача Єленіної Ж. М.,
      суддів: Антонюк Н. О., Анцупової Т. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Власова Ю. Л., Гриціва М. І., Золотнікова О. С., Кібенко О. Р., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Прокопенка О. Б., Пророка В. В., Рогач Л. І., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г.,
      за участю секретаря судового засідання Забєліної О. О.,
      прокурора Антонець О. В.,
      засудженого ОСОБА_1 ,
      захисника Похила О. М.,
      розглянула в судовому засіданні заяву засудженого ОСОБА_1 про перегляд вироку Апеляційного суду Полтавської області від 14 грудня 2007 року та ухвали Верховного Суду України від 10 липня 2008 року з підстав встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов`язань при вирішенні справи судом і
      ВСТАНОВИЛА:
      І. ОБСТАВИНИ СПРАВИ
      Обставини, встановлені рішенням суду першої інстанції, та короткий зміст рішень судів
      Вироком Апеляційного суду Полтавської області від 14 грудня 2007 року ОСОБА_1 засуджено: за ч. 2 ст. 17, ч. 4 ст. 19, п. «а», «и» ст. 93 Кримінального кодексу України 1960 року (далі - КК 1960 року) - до покарання у виді позбавлення волі на строк 9 років з конфіскацією Ѕ частини майна, що є його власністю; за ч. 1 ст. 263 КК 1960 року - до покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки. На підставі ст. 42 КК 1960 року за сукупністю злочинів ОСОБА_1 остаточно визначено покарання у виді позбавлення волі на строк 9 років з конфіскацією Ѕ частини належного йому майна.
      Цим же вироком засуджено ОСОБА_2 , питання про перегляд судових рішень щодо якого не порушується.
      Як установив суд, у вересні 2000 року ОСОБА_1 з корисливих мотивів вирішив організувати вбивство ОСОБА_3 як конкурента на ринку металобрухту. Виконання злочину він замовив за винагороду в сумі 3000 дол. США ОСОБА_2 , якому передав для цього незаконно придбаний ним у невстановленої слідством особи пістолет системи Макарова з 8 патронами.
      Виконуючи замовлення, ОСОБА_2 15 вересня 2000 року приблизно о 21 год. біля будинку № 24 на вул. Леніна у м. Комсомольську Полтавської області з метою позбавлення ОСОБА_3 життя кілька разів вистрілив у нього із зазначеної вище зброї. Однак, вперше стріляючи в людину, ОСОБА_2 не зміг довести до кінця свій злочинний умисел, а ОСОБА_3 встиг забігти в під`їзд будинку і завдяки цьому врятувався. У результаті замаху на його життя потерпілий отримав тілесні ушкодження середньої тяжкості у виді двох наскрізних вогнепальних кульових поранень грудної клітини та плеча, після чого йому було надано кваліфіковану медичну допомогу. Таким чином, смерть ОСОБА_3 не настала з причин, що не залежали від волі співучасників злочину.
      У подальшому ОСОБА_2 повернув пістолет ОСОБА_1 , котрий заплатив йому обіцяну суму винагороди та з метою приховання слідів злочину розібрав зброю і викинув у річку Дніпро.
      Ухвалою Верховного Суду України від 10 липня 2008 року вирок суду першої інстанції щодо ОСОБА_1 в частині його засудження за частиною 1 ст. 263 КК скасовано із закриттям провадження у справі на підставі п. 3 ст. 49 КК у зв`язку з закінченням строків давності притягнення до кримінальної відповідальності. У решті вирок щодо цього засудженого залишено без зміни.
      Короткий зміст рішення Європейського суду з прав людини
      Рішенням Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ, Суд, міжнародна судова установа) від 23 січня 2020 року у справі «Головко проти України» (Case of Golovko v. Ukraine) констатовано недотримання Україною у кримінальній справі щодо ОСОБА_1 вимог статті 3 у процесуальному аспекті, пункту 1 та підпункту «с» пункту 3 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція).
      Як визнала міжнародна судова установа, держава не дотрималася своїх зобов`язань у процесуальному аспекті статті 3 Конвенції у зв`язку з непроведенням за доводами ОСОБА_1 про жорстоке поводження ефективного розслідування.
      Порушення права ОСОБА_1 за пунктом 1, підпунктом «с» пункту 3 статті 6 Конвенції, за висновками ЄСПЛ, полягало в незабезпеченні його обов`язковою правовою допомогою адвоката під час перших допитів щодо обставин посягання на життя ОСОБА_3 04-05 лютого 2003 року, у ході відтворення обстановки і обставин події 11 лютого 2003 року, а також у ненаданні впродовж семи днів доступу до захисника, запрошеного дружиною заявника. Існування вагомих підстав, які б виправдовували обмеження ОСОБА_1 в реалізації права на захист, уповноважені органи держави не довели.
      Міжнародна судова установа звернула увагу на те, що хоча станом на 04-05 лютого 2003 року ОСОБА_1 офіційно інкримінувалося вчинення лише адміністративного правопорушення, фактично з ним поводилися як з підозрюваним у замаху на умисне вбивство за обтяжуючих обставин. Зумовлена цим невизначеність у сукупності із незабезпеченням професійною юридичною допомогою позбавляла ОСОБА_1 можливості скористатися процесуальними гарантіями, встановленими для підозрюваного, обвинуваченого нормами міжнародного права та національного законодавства.
      Як установив ЄСПЛ, під час судового розгляду не було виправлено допущених під час досудового слідства процесуальних порушень, оскільки національний суд не здійснив належної перевірки небезпідставних доводів заявника про незаконність одержання його початкових визнавальних показань, у тому числі штучне оформлення матеріалів про адміністративне правопорушення для затримання й допиту його щодо обставин злочину в позапроцесуальний спосіб. Попри те, що ОСОБА_1 відмовився від своїх початкових свідчень невдовзі після вступу у справу захисників, обраних ним на власний розсуд, суд визнав допустимими доказами показання заявника, відібрані на початку досудового розслідування без участі адвоката, і використав їх в обвинувальному вироку як частину доказової бази.
      ІІ. ПОЗИЦІЯ ЗАЯВНИКА Й ІНШИХ УЧАСНИКІВ СУДОВОГО ПРОВАДЖЕННЯ
      Короткий зміст вимог заяви про перегляд судових рішень та узагальнені доводи учасників судового провадження
      24 лютого 2020 року (згідно зі штемпелем вхідної кореспонденції на заяві) засуджений ОСОБА_1 , не погоджуючись із постановленими щодо нього судовими рішеннями, звернувся до Верховного Суду із заявою про їх перегляд за виключними обставинами.
      У заяві про перегляд судових рішень ОСОБА_1 порушує питання про скасування вироку й ухвали і направлення справи на новий судовий розгляд на підставі констатованого міжнародною судовою установою порушення Україною міжнародних зобов`язань під час судового розгляду кримінальної справи щодо нього. На обґрунтування своїх вимог наводить обставини та їх правову оцінку, аналогічні викладеним у рішенні ЄСПЛ.
      Як на істотне порушення вимог кримінально-процесуального закону засуджений посилається на: відсутність законного представництва під час його первинного допиту 04-05 лютого 2003 року та написання явки з повинною, отриманої під тиском і за відсутності захисника; ненадання йому до 12 лютого 2003 року доступу до захисника, якого найняла його дружина (доступ до адвоката затягнувся на сім днів); наявність перешкоди на ранніх етапах розслідування адвокатом, який був призначений захищати заявника за рекомендацією слідчого; проведення відтворення обстановки та обставин події 11 лютого 2003 року за відсутності його захисника; сумнівну ефективність та достовірність первинної та вирішальної судово-медичної експертизи від 06 лютого 2003 року його як заявника, яка була проведена в присутності одного з працівників поліції, причетного до жорстокого поводження з ним, та необґрунтоване неприйняття висновку судово-медичної експертизи, складеної ліцензійним приватним центром судово-медичної експенртизи на його прохання 29 травня 2004 року, поряд з ігноруванням експертного висновку, виданого Головним бюро судово-медичних експертиз Міністерства охорони здоров`я України 03 квітня 2007 року за клопотання його адвоката; невідповідність принципам ефективності процедури розслідування його скарг шляхом проведення дізнання без відкриття повномасштабного кримінального провадження та без надання йому статусу потерпілого; проведення його першого допиту з питань жорстокого поводження лише через 3 роки та 5 місяців після цих подій.
      У заяві ОСОБА_1 посилається на те, що встановлені порушення Конвенції зробили кримінальне провадження несправедливим в цілому.
      Також ОСОБА_1 у своїй заяві наголошує, що з аналогічними доводами він раніше звертався до Верховного Суду України, проте їх не було належним чином розглянуто.
      Посилаючись на вимоги Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-VI «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» (далі - Закон № 3477-IV), ОСОБА_1 вказує на те, що вказані порушення Конвенції є підставою для застосування додаткових заходів індивідуального характеру у виді скасування постановлених щодо нього судових рішень, а саме вироку судової колегії у кримінальних справах Апеляційного суду Полтавської області від 14 грудня 2007 року та ухвали Верховного Суду України від 10 липня 2008 року, й призначення нового розгляду.
      У запереченнях на заяву ОСОБА_1 прокурор просить задовольнити її частково: виключити посилання як на джерела доказів на явку з повинною заявника від 05 лютого 2003 року, протокол відтворення обстановки та обставин події від 11 лютого 2003 року, а також на дані висновків судово-трасологічної експертизи № 3128 від 30 травня 2003 року, судово-балістичної експертизи № 3121 від 27 травня 2003 року та криміналістичної експертизи № 3115 від 27 травня 2003 року як на засоби доказування, похідні від недопустимих доказів. У решті прокурор вважає за необхідне залишити вирок та ухвалу без зміни.
      В обґрунтування наведеного прокурор зазначає, що, крім даних явки з повинною ОСОБА_1 та його початкових показань, висновки судів про винуватість заявника у вчиненні злочинів ґрунтуються на сукупності інших доказів, досліджених та оцінених під час судового розгляду, на допустимість яких констатовані міжнародною судовою установою порушення Україною міжнародних зобов`язань не вплинули.
      Потерпілий ОСОБА_3 у своїх поясненнях, які за змістом є запереченнями на заяву засудженого, наводить доводи й аргументи, що є аналогічними викладеним у запереченнях прокурора.
      До початку судового розгляду від засудженого ОСОБА_2 надійшла заява, в якій він не заперечує судовий розгляд проводити без його участі у зв`язку з відсутністю міжміського пасажирського та будь-якого іншого сполучення, оскільки з 12 березня 2020 року в Україні запроваджено карантин.
      У судовому засіданні засуджений ОСОБА_1 та його захисник Похил О. М. підтримали позицію, викладену у заяві. Зазначили про необхідність застосування заходу індивідуального характеру з відновлення попереднього юридичного стану заявника шляхом скасування судових рішень щодо ОСОБА_1 і направлення справи на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.
      Прокурор заперечувала щодо задоволення вимог заявника та висловила низку аргументів на користь того, що порушення прав ОСОБА_1 можуть бути виправлені без скасування судових рішень. Прокурор вказала на повноваження Великої Палати Верховного Суду змінити судові рішення в частині виключення з обсягу доказової бази недопустимих доказів.
      ІІІ. ПОЗИЦІЯ ВЕЛИКОЇ ПАЛАТИ ВЕРХОВНОГО СУДУ ТА МОТИВИ, ЯКИМИ КЕРУВАВСЯ СУД ПРИ УХВАЛЕННІ ПОСТАНОВИ
      Щодо правових наслідків констатованих ЄСПЛ порушень Конвенції
      Рішення ЄСПЛ від 23 січня 2020 року у справі «Головко проти України» (Case of Golovko v. Ukraine) набуло статусу остаточного у день його винесення відповідно до пункту 2 статті 28 Конвенції.
      У цьому рішенні міжнародна судова установа визнала, що в основі порушення Україною конвенційних зобов`язань лежали допущені у справі суттєві процедурні помилки. Ці помилки ставлять під сумнів висновки за результатами судового розгляду щодо ОСОБА_1 , свідчать про невідповідність вимогам Конвенції вироку щодо заявника та дають підстави вважати його засудження несправедливим.
      Зокрема, як видно з матеріалів справи, при постановленні обвинувального вироку суд першої інстанції послався в обґрунтування своїх висновків, зокрема, на явку з повинною ОСОБА_1 від 05 лютого 2003 року, протокол його допиту та на протокол відтворення обстановки та обставин події від 11 лютого 2003 року, проведення яких відбувалось із порушенням права заявника на захист.
      ЄСПЛ встановлено, що первинні зізнавальні показання заявника, отримані за відсутності правової допомоги, становили важливий, якщо не ключовий, елемент доказів обвинувачення проти нього.
      Суд, враховуючи твердження самих працівників міліції про те, що 04 лютого 2003 року вони отримали інформацію про причетність заявника до інциденту з ОСОБА_3 та затримали заявника для перевірки цієї інформації, зауважив, що відповідно до практики Суду за пунктом 1 та підпунктом «с» пунктом 3 статті 6 Конвенції заявник мав право на правову допомогу з моменту першого допиту його як підозрюваного працівниками міліції.
      Однак, на той момент щодо нього не було порушено жодного кримінального провадження, а його було затримано лише у зв`язку з не пов`язаним із цим (дрібним) адміністративним правопорушенням. Суд дійшов висновку, що насправді до заявника було застосовано адміністративний арешт для сприяння проведенню його допиту як підозрюваного.
      Проведені надалі із заявником слідчі дії вказували на існування підстав для підозри заявника ще до написання ним явки з повинною. Із цього слідує, що на момент, коли ОСОБА_1 почав писати «явку з повинною», у самостійному конвенційному розумінні вже існували «кримінальні обвинувачення», які вимагали застосування гарантій статті 6 Конвенції, а заявник мав право на доступ до захисника під час його першого допиту.
      Суд послідовно розглядає забезпечення доступу до захисника на ранніх етапах як процесуальну гарантію права не свідчити проти себе та як основоположну гарантію недопущення жорстокого поводження, відмічаючи особливу уразливість підозрюваного/обвинуваченого на початкових етапах провадження, коли він потрапляє у стресову ситуацію та зіштовхується з положеннями кримінального законодавства. Будь-який виняток щодо реалізації цього права має бути чітко визначено, а його застосування має бути суворо обмежено в часі. Ці принципи є особливо актуальними у справах з обвинуваченнями у вчиненні тяжких злочинів, бо саме у випадку, коли особі загрожує найсуворіше покарання, демократичні суспільства мають максимально можливою мірою забезпечувати її право на справедливий судовий розгляд.
      Водночас ЄСПЛ зауважив, що лише після написання явки з повинною заявника представляв захисник, якого заявнику запропонував слідчий, котрий, крім того, з невідомих причин був відсутній під час проведення відтворення обстановки та обставин події 11 лютого 2003 року, коли було знайдено важливі речові докази.
      Так, згідно з матеріалами справи 06 лютого 2003 року було проведено відтворення обстановки та обставин події на місці, де заявник нібито викинув у річку пістолет і магазин до нього. Двоє залучених водолазів не знайшли нічого вартого уваги слідства. Заявник і захисник при цьому були присутніми. 11 лютого 2003 року відтворення обстановки та обставин події було продовжено. Цього разу заявник був присутній без свого захисника. Водолази підняли з дна річки зворотну пружину та магазин з двома кулями всередині. Згідно з твердженнями заявника ці предмети були підкинуті працівниками міліції. Він посилався на відеозапис проведення цієї слідчої дії, на якому нібито було видно, що слідчий повідомив про знаходження зазначених предметів до того, як водолаз піднявся з ними на поверхню. Заявник на відеокамеру заявив, що до нього було застосовано електричний струм (т. 2, а. с. 9-10).
      При цьому ніколи не стверджувалося, що заявник прямо або опосередковано відмовлявся від свого права на захист під час проведення цієї слідчої дії.
      Крім того, Суд зауважив, що ще одним відповідним і важливим фактором за цих обставин є затримка у доступі заявника до захисника, найнятого дружиною заявника 05 лютого 2003 року для представлення її чоловіка. Тоді як Уряд стверджував, що не міг прояснити це питання, посилаючись на відсутність відповідних документів (див. п. 129 Рішення ЄСПЛ), вбачається достатньо встановленим те, що захисника вперше було допущено до провадження лише 12 лютого 2003 року. Тобто із затримкою на сім днів.
      З огляду на зазначене Суд дійшов висновку, що право заявника на доступ до захисника було обмежено у зв`язку із: відсутністю захисника під час першого допиту 04-05 лютого 2003 року (не заперечується, що хоча 04 лютого 2003 року заявнику пред`явили обвинувачення, а згодом визнали винним у вчиненні адміністративного правопорушення, його допитали у зв`язку зі стрільбою у ОСОБА_3 ); відсутністю його захисника під час відтворення обстановки та обставин події 11 лютого 2003 року; затримкою на сім днів його доступу до захисника, найнятого його дружиною.
      Констатуючи відсутність яких-небудь виключних обставин, які могли б виправдати обмеження права заявника на правову допомогу, ЄСПЛ зауважив, що у порушеному щодо заявника кримінальному провадженні не було виправлено процесуальних недоліків, які виникли на стадії досудового слідства.
      Висновки й аргументи міжнародної судової установи, зокрема ґрунтуються на положеннях Конституції України та Кримінально-процесуального кодексу України в редакції 1960 року (далі - КПК 1960 року).
      Так, відповідно до ст. 59 Конституції України, ст. 43, 43-1 КПК 1960 року підозрюваний, обвинувачений має право користуватися правовою допомогою захисника і мати побачення з ним до першого допиту. Реалізація права на захист є одним із основоположних принципів кримінального судочинства.
      Відповідно до вимог п. 4 ч. 1 ст. 45 КПК 1960 року участь захисника при провадженні дізнання, досудового слідства і в розгляді кримінальної справи в суді першої інстанції є обов`язковою, коли санкція статті, за якою кваліфікується злочин, передбачає довічне ув`язнення, - з моменту затримання особи чи пред`явлення їй обвинувачення.
      Наведена норма закону стосується і складання протоколу явки з повинною, відібрання первинних показань при допиті особи, обвинуваченої у вчиненні особливо тяжкого злочину.
      Згідно з вимогами п. 3 ч. 2 ст. 370 КПК 1960 року порушення права обвинуваченого на захист є істотним порушенням вимог кримінального-процесуального закону та безумовною підставою для скасування вироку.
      Суди зазначені вимоги закону при постановленні судових рішень не врахували.
      Як убачається з матеріалів справи, з початку досудового слідства ОСОБА_1 давав зізнавальні показання. Проте ОСОБА_1 відмовився від своїх первинних зізнавальних показань невдовзі після того, як його почали представляти захисники, вибрані на власний розсуд, а не захисник, запропонований йому слідчим, й згодом заперечив будь-яку причетність до вчинення злочину з ОСОБА_3 .
      Встановлюючи винуватість ОСОБА_1 , суд першої інстанції не перевірив належним чином доводів про порушення його права на захист, а саме обмеження права на доступ до захисника, незважаючи на кваліфікацію його дій за ч. 2 ст. 17, ч. 4 ст. 19, п. «а», «и» ст. 93, ч. 1 ст. 263 КК 1960 року, котра вимагала обов`язкової участі захисника з моменту затримання особи чи першого допиту.
      Не перевірялися судом і твердження ОСОБА_1 стосовно відсутності його захисника 11 лютого 2003 року під час відтворення обстановки та обставин події, а також затримки на сім днів в доступі до захисника, найнятого його дружиною.
      Не було змістовно розглянуто небезпідставну скаргу ОСОБА_1 , що справа про адміністративне правопорушення щодо нього була сфабрикована для забезпечення можливості його допиту без дотримання необхідних гарантій для реалізації його процесуальних прав як підозрюваного за окремим обвинуваченням.
      Вказані процесуальні недоліки не було виправлено під час судового розгляду, а порушення права на захист ОСОБА_1 не знайшли належної правової оцінки у вироку суду першої інстанції.
      Більше того, у суді першої інстанції ОСОБА_1 оскаржив докази, отримані з порушенням його права на захист, і заперечив проти їхнього використання. Однак його аргументи судом першої інстанції було відхилено.
      На аналогічні порушення як на підставу для скасування вироку вказували у касаційних скаргах з доповненнями засуджений ОСОБА_1 та його захисник. Зокрема, порушували питання про скасування вироку та направлення справи на нове розслідування, посилаючись на неповноту та однобічність у дослідженні обставин справи. Зазначали, що висновки суду не відповідають фактичним обставинам справи. Посилались на застосування до нього недозволених методів ведення слідства, внаслідок чого була написана явка з повинною, в якій він обмовив себе у скоєнні злочину. Вказували, що у нього не було мотивів замовляти вбивство ОСОБА_3 . На думку ОСОБА_1 , висновки суду ґрунтувалися на сфальсифікованих доказах.
      У своєму рішенні Верховним Судом України, який переглядав справу у другій (та остаточній) інстанції, ці аргументи скаржників не було належним чином перевірено та спростовано.
      Розглядаючи, зокрема, доводи касаційних скарг заявника та його захисника, Верховний Суд України, усупереч вимогам ст. 395 КПК 1960 року, обмежився лише посиланням на докази винуватості ОСОБА_1 , законність отримання яких ставилася під сумнів скаржниками.
      Оцінюючи вплив допущених під час досудового розслідування порушень конвенційних прав ОСОБА_1 на справедливість судового провадження, ЄСПЛ виходив з того, що суди апеляційної й касаційної інстанцій під час обґрунтування своїх висновків про доведеність висунутого ОСОБА_1 обвинувачення в замовленні з корисливих мотивів та в організації умисного вбивства ОСОБА_3 , смерть якого не настала з незалежних від його волі обставин, а також в незаконному придбанні, носінні та зберіганні вогнепальної зброї та бойових припасів до неї, використали письмові докази, які отримано з обмеженнямправа заявника на доступ до захисника (зокрема, явка з повинною, допит підозрюваного, відтворення обстановки й обставин вчинення злочину).
      Виходячи з викладеного та оцінюючи загальну справедливість судового розгляду щодо ОСОБА_1 , ЄСПЛ дійшов висновку, що в порушеному щодо заявника кримінальному провадженні за обвинуваченням у вчиненні інкримінованих злочинів під час судового розгляду не було виправлено процесуальних недоліків, які виникли на стадії досудового слідства, і у зв`язку з цим було порушено пункт 1 та підпункт «с» пункту 3 статті 6 Конвенції.
      Отже, наведене свідчить про відсутність під час розгляду справи щодо ОСОБА_1 судами апеляційної та касаційної інстанцій відповідних процесуальних гарантій, передбачених національним законодавством та практикою, які можна було б вважати такими, що врівноважили обмеження права заявника на правову допомогу та забезпечили загальну справедливість кримінального провадження.
      Спосіб виправлення констатованих ЄСПЛ порушень Конвенції
      Україна взяла на себе зобов`язання гарантувати кожному, хто перебуває під її юрисдикцією, права і свободи, визначені в розділі І Конвенції (ст. 1 Конвенції).
      Правовими гарантіями держави є внормовані і формалізовані нею обов`язкові принципи (норми), які забезпечують реалізацію прав і свобод відповідно до нормативних приписів їх здійснення, а також їх охорону та захист.
      Стаття 3 Конвенції гарантує, що нікого не може бути піддано катуванню або нелюдському чи такому, що принижує гідність, поводженню або покаранню.
      Відповідно до положень статті 6 Конвенції: кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення (п. 1); кожен обвинувачений у вчиненні кримінального правопорушення має право захищати себе особисто чи використовувати юридичну допомогу захисника, вибраного на власний розсуд, або за браком достатніх коштів для оплати юридичної допомоги захисника одержувати таку допомогу безоплатно, коли цього вимагають інтереси правосуддя (підп. «с» п. 3).
      Така гарантія забезпечується шляхом урахування норм Конвенції та практики Суду в національному праві з огляду на ст. 17 Закону № 3477-IV, згідно з якою суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
      Відповідно до пункту 1 статті 46 Конвенції та ст. 2 Закону № 3477-IV рішення ЄСПЛ є обов`язковими для виконання Україною.
      Відповідно до положень глави 3 Закону № 3477-IV встановлене цим судом порушення Конвенції може бути виправлено шляхом виплати грошової компенсації, вжиття додаткових заходів індивідуального і загального характеру.
      За ст. 10 цього Закону додатковими щодо виплати відшкодування (ст. 7-9 Закону) заходами індивідуального характеру є: а) відновлення настільки, наскільки це можливо, попереднього юридичного стану, який заявник мав до порушення Конвенції (restitutio in integrum); б) інші заходи, передбачені у рішенні ЄСПЛ.
      Згідно з п. ІІ Рекомендації № R (2000) 2 Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам «Щодо повторного розгляду або поновлення провадження у певних справах на національному рівні після прийняття рішень Європейським судом з прав людини», прийнятої на 694-му засіданні заступників міністрів 19 січня 2000 року, повторний розгляд справи з відновленням провадження визнається адекватним способом поновлення прав і його пропонується застосовувати особливо:
      і) коли потерпіла сторона і далі зазнає значних негативних наслідків рішення, ухваленого на національному рівні, - наслідків, щодо яких справедлива сатисфакція не була адекватним засобом захисту і які не можна виправити інакше, ніж через повторний розгляд або поновлення провадження;
      іі) коли рішення Суду спонукає до висновку, що (а) оскаржене рішення національного суду суперечить Конвенції або (b) в основі визнаного порушення лежали суттєві процедурні помилки, які ставлять під серйозний сумнів результат оскарженого провадження на національному рівні.
      Очевидно, що засудження особи та відбуття нею покарання за вироком становить негативні наслідки констатованих міжнародною судовою установою порушень.
      Оскільки право на захист належить до загальновизнаних принципів міжнародного права й розглядається як необхідна умова забезпечення права на справедливий судовий розгляд, порушення цього права є однією з беззаперечних підстав для скасування вироку та інших рішень у провадженні.
      Звертаючись із заявою про скасування судових рішень щодо себе ОСОБА_1 фактично порушує питання про забезпечення йому на підставі рішення ЄСПЛ права на такий захід індивідуального характеру як відновлення настільки, наскільки це можливо, попереднього юридичного стану, який заявник мав до порушення Конвенції ( restitutio in integrum).
      Відновлення попереднього юридичного стану заявника здійснюється, зокрема, шляхом повторного судового розгляду з відновленням провадження у справі.
      Згідно з ч. 1 ст. 467 Кримінального процесуального кодексу України в редакції 2012 року (далі - КПК) при ухваленні за наслідками кримінального провадження за виключними обставинами рішення суд користується повноваженнями суду відповідної інстанції. Таким чином, приймаючи відповідне рішення, Велика Палата Верховного Суду користується повноваженнями суду касаційної інстанції в частині способу виправлення помилок, допущених судами нижчого рівня, з урахуванням особливостей, установлених спеціальною нормою ст. 467 КПК.
      Відповідно до ст. 433 КПК, якою визначаються межі перегляду судом касаційної інстанції, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
      Саме тому особливої уваги Велика Палата Верховного Суду має приділяти оцінці достатності сукупності доказів, що залишились після виключення з обсягу доказової бази доказів, отриманих внаслідок істотного порушення прав та свобод людини, а також тих доказів, що були отримані завдяки інформації з таких джерел. Така позиція була висловлена і в постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 листопада 2019 року у справі № 1-07/07.
      Застосування доктрини «плодів отруєного дерева» вимагає здійснення логічних операцій щодо встановлення джерела походження інформації, завдяки якій було здобуто кожен доказ, яким обґрунтовується судове рішення. Відділяючи докази, здобуті завдяки інформації, отриманій внаслідок істотних порушень прав і свобод людини, встановлених рішенням ЄСПЛ, від доказів, отриманих з джерел не пов`язаних ані прямо, ані опосередковано із такою інформацією, суд з повноваженнями касаційної інстанції здійснює перевірку правильності правової оцінки обставин та допустимості кожного окремого доказу.
      Зазначені логічні операції не потребують здійснення дослідження доказів та не обумовлюють необхідність здійснення переоцінки достовірності доказів, які все ж були визначені як такі, що можуть бути покладені в основу судового рішення і використані на підтвердження доведеності вини заявника у інкримінованих йому кримінальних правопорушеннях.
      Загалом, аналізуючи аргументи, представлені прокурором в судовому засіданні, щодо можливості зміни постановлених щодо ОСОБА_1 судових рішень шляхом виключення з обсягу доказової бази недопустимих доказів, Велика Палата Верховного Суду зауважує наступне.
      До необхідних умов, при дотриманні яких представляється за можливе зміна судового рішення при перегляді справи за виключними обставинами, зокрема на підставі встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення державою міжнародних зобов`язань при вирішенні справи судом, можна віднести такі:
      - рішенням міжнародної судової установи, юрисдикція якої визнана Україною, встановлено порушення державою міжнародних зобов`язань при вирішенні справи судом;
      - встановлені порушення вплинули на загальну справедливість судового розгляду;
      - встановлені порушення мали наслідком обмеження, звуження або позбавлення прав заявника, пов`язаних із процесом доказування (збором та оцінкою доказів, представленням та доведенням своєї правової позиції перед судом);
      - виправлення встановлених порушень прав заявника під час перегляду за виключними обставинами не потребує здійснення дослідження доказів та не обумовлює необхідності переоцінки достовірності доказів;
      - при застосуванні доктрини «плодів отруєного дерева» сукупність доказів, що залишились після виключення з обсягу доказової бази доказів, отриманих внаслідок істотного порушення прав та свобод людини, а також тих доказів, що були отримані завдяки інформації з таких джерел, є достатньою для підтвердження доведеності вини заявника у інкримінованих йому кримінальних правопорушеннях.
      Лише при дотриманні зазначених вище умов суд при перегляді справи за виключними обставинами, зокрема на підставі встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення державою міжнародних зобов`язань при вирішенні справи судом, можна змінити судове рішення, не застосовуючи додаткових заходів індивідуального характеру виправлення порушень Конвенції у вигляді скасування постановлених судових рішень та не відновлюючи юридичне становище, яке заявник мав до визнання його судом винуватим у вчиненні злочину.
      Констатуючи порушення прав ОСОБА_1 , ЄСПЛ визнав, що його первинні зізнавальні показання, отримані за відсутності правової допомоги, становили важливий, якщо не ключовий, елемент доказів сторони обвинувачення проти нього.
      Тому ці докази вини ОСОБА_1 не можуть бути використані внаслідок їх очевидної недопустимості, що обумовлена встановленими ЄСПЛ істотними порушеннями прав заявника під час їх отримання.
      Іншими доказами, на які апеляційний суд як суд першої інстанції посилався, обґрунтовуючи винуватість ОСОБА_1 в інкримінованих злочинах, були: 1) зізнавальні показання, надані співобвинуваченим заявника ОСОБА_2 на стадії досудового слідства, від яких він відмовився під час судового розгляду; 2) показання потерпілого ОСОБА_3 , згідно з якими він впізнав у ОСОБА_2 особу, яка в нього стріляла; 3) протоколи слідчих і судових дій; 4) показання свідків, які не були очевидцями цього злочину тощо.
      Разом з тим ЄСПЛ, констатуючи порушення прав заявника, зауважив, що первинні зізнавальні показання заявника, отримані за відсутності правової допомоги, становили важливий , якщо не ключовий, елемент доказів сторони обвинувачення проти нього. Дійсно, суд розглянув його показання в контексті інших наявних у нього доказів. Проте жоден з цих доказів - включаючи зізнавальні показання, надані співобвинуваченим заявника на стадії досудового слідства, показання потерпілого та речові докази - прямим не був. Крім того, низка недоліків під час оцінки інших доказів, на які вказав заявник у своїй касаційній скарзі, розглянуті касаційним судом не були (пункт 147 рішення ЄСПЛ).
      Інші наявні в матеріалах справи процесуальні джерела доказів, а саме показання, речові докази, висновки експертів самі по собі та в сукупності з іншими доказами прямо не вказують на ОСОБА_1 , як особу за замовленням якої вчинено замах на вбивство ОСОБА_3 .
      Звідси, зазначені докази мають сприйматись критично із урахуванням процесуальних порушень, допущених при отриманні інших доказів, в сукупності з якими вони розглядаються, порядку отримання таких доказів та їх обмеженої доказової сили щодо доведення вини заявника.
      Оцінюючи ці докази, Велика Палата Верховного Суду має приділити особливу увагу сукупності цих доказів, що залишились після виключення з обсягу доказової бази доказів, отриманих внаслідок істотного порушення прав та свобод людини, з точки зору їх достатності.
      Ураховуючи той факт, що встановлені порушення прав ОСОБА_1 вплинули на загальну справедливість судового розгляду та мали наслідком обмеження його прав, пов`язаних із процесом доказування (обмеження в доступі до правової допомоги), Велика Палата Верховного Суду вважає, що сукупність доказів, що залишились після виключення з обсягу доказової бази доказів, отриманих внаслідок істотного порушення прав та свобод людини, є недостатньою для підтвердження або спростування доведеності вини ОСОБА_1 в інкримінованих йому злочинах. Крім того, виправлення встановлених порушень прав заявника потребує здійснення повторного дослідження наявних доказів та обумовлює необхідність переоцінки їх достовірності.
      Водночас, ураховуючи констатоване ЄСПЛ порушення права ОСОБА_1 на справедливий судовий розгляд у зв`язку із використанням зізнавальних показань заявника, отриманих із порушенням права на захист, що обумовлює необхідність повторного дослідження та оцінки наявних у матеріалах справи доказів, Велика Палата Верховного Суду, діючи в межах повноважень, визначених ч. 5 ст. 33, ст. 467 КПК, ст. 36 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02 червня 2016 року № 1402-VIII, позбавлена можливості змінити судове рішення в цій справі щодо засудженого.
      Водночас, зазначені вище порушення прав заявника, встановлені рішенням ЄСПЛ, свідчать про істотне порушення вимог кримінально-процесуального закону національними судовими органами (п. 1 ч. 1 ст. 398 КПК 1960 року).
      Виходячи із зазначених фактичних та правових підстав, Велика Палата Верховного Суду вважає, що постановлені рішення суду у кримінальній справі щодо ОСОБА_1 підлягають скасуванню.
      Щодо меж перегляду судових рішень за виключними обставинами та відповідних повноважень Великої Палати Верховного Суду
      Констатований ЄСПЛ характер порушень, їхня правова природа, стадія провадження, на якій вони були допущені і на якій можуть бути виправлені, дають підстави вважати, що виправлення цих порушень можна здійснити шляхом застосування такого заходу індивідуального характеру, як повторний перегляд справи про обвинувачення ОСОБА_1 за ч. 2 ст. 17, ч. 4 ст. 19, п. «а», «и» ст. 93, ч. 1 ст. 263 КК 1960 року.
      Під час нового розгляду суду необхідно дати належну оцінку всім зібраним у справі доказам з точки зору їх допустимості, належності, достовірності, а сукупність зібраних доказів оцінити з точки зору їх достатності у своєму взаємозв`язку для висновку про винуватість чи невинуватість ОСОБА_1 у вчиненні злочинів, передбачених ч. 2 ст. 17, ч. 4 ст. 19, п. «а», «и» ст. 93, ч. 1 ст. 263 КК 1960 року.
      Констатований міжнародною судовою установою зміст порушень прав ОСОБА_1 під час досудового розслідування вимог пункту 1 та підпункту «с» пункту 3 статті 6 Конвенції дають підстави вважати, що їх виправлення можливо здійснити під час нового судового розгляду, оскільки на цій стадії відновить свою дію принцип презумпції невинуватості заявника і він зможе реалізувати своє право на захист.
      Норми ст. 400-21 КПК 1960 року, якими регламентовано повноваження суду за результатами перегляду судових рішень з підстави, встановленої п. 2 ч. 1 ст. 400-12 КПК 1960 року, передбачають можливість скасування судових рішень з направленням справи на новий судовий розгляд у відповідній частині.
      Оскільки Велика Палата здійснює перегляд за виключними обставинами рішень судів, прийнятих на національному рівні, щодо яких ЄСПЛ констатував порушення Україною Конвенції, а порушення Україною Конвенції за результатами перегляду судових рішень щодо ОСОБА_2 констатовано не було, відповідно вони не є предметом розгляду Великої Палати.
      Щодо підсудності кримінальної справи під час нового розгляду
      Кримінальну справу щодо ОСОБА_1 розглянув Апеляційний суд Полтавської області, якому на час розгляду були підсудні справи про злочини, за вчинення яких Кримінальним кодексом України передбачалося покарання у виді довічного позбавлення волі (п. 2 ч. 1 ст. 34 КПК 1960 року).
      Після внесення Законом України від 07 липня 2010 року «Про судоустрій і статус суддів» № 2453-VІ змін до КПК 1960 року всі кримінальні справи розглядаються районними, районними у містах, міськими та міськрайонними судами (ст. 33 КПК 1960 року із змінами, внесеними Законом України № 2453-VІ ).
      У зв`язку зі зміною кримінально-процесуального законодавства, судом першої інстанції у кримінальній справі щодо ОСОБА_1 повинен бути місцевий суд, який визначається для розгляду конкретної справи за правилами територіальної підсудності, встановленими ст. 37, 38 КПК 1960 року.
      З огляду на зазначене, новий розгляд справи має здійснюватися місцевим судом Полтавської області, визначеним Полтавським апеляційним судом.
      Зважаючи на викладене та керуючись ст. 148, 149, 149-1, 150, 155, 156, 165, 370, 400-21, 400-22, 400-24 КПК 1960 року, ст. 459, 467 та п. 15 розд. ХІ «Перехідні положення» КПК, параграфом 3 розділу 4 «Перехідні положення» Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», Велика Палата Верховного Суду
      П О С Т А Н О В И Л А:
      Заяву засудженого ОСОБА_1 про перегляд вироку Апеляційного суду Полтавської області від 14 грудня 2007 року та ухвали Верховного Суду України від 10 липня 2008 року з підстав встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов`язань при вирішенні справи судом задовольнити.
      Вирок Апеляційного суду Полтавської області від 14 грудня 2007 року та ухвалу Верховного Суду України від 10 липня 2008 року в частині засудження ОСОБА_1 скасувати, а справу направити на новий судовий розгляд до компетентного суду першої інстанції.
      Полтавському апеляційному суду визначити підсудність справи за конкретним місцевим судом.
      Постанова є остаточною й оскарженню не підлягає.
      Головуючий суддя-доповідач
      Ж. М. Єленіна
      Судді: Н. О. Антонюк Т. О. Анцупова С. В. Бакуліна В. В. Британчук Ю. Л. Власов М. І. Гриців О. С. Золотніков О. Р. Кібенко Л. М. Лобойко Н. П. Лященко О. Б. Прокопенко В. В. Пророк Л. І. Рогач В. Ю. Уркевич О. Г. Яновська Постанова оформлена суддею О.Г. Яновською відповідно до положень ч. 3 ст. 441 КПК України.
      Джерело: ЄДРСР 89903946
    • By ANTIRAID
      ПОСТАНОВА
      Іменем України
      29 квітня 2020 року
      м. Київ
      Справа № 1-305/2009
      Провадження № 13-97зво19
      Велика Палата Верховного Суду у складі:
      головуючого судді Князєва В. С.,
      судді-доповідача Яновської О.Г.,
      суддів : Анцупової Т. О., Британчука В. В., Власова Ю. Л., Гриціва М. І., Гудими Д. А., Данішевської В. І., Золотнікова О. С., Лобойка Л. М., Прокопенка О. Б., Пророка В. В., Рогач Л. І., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю.
      за участю секретаря судового засідання - Сергійчук Л.Ю.,
      прокурора Трояна О.Л.,
      розглянула кримінальну справу за заявою ОСОБА_1 про перегляд вироку Деснянського районного суду м. Києва від 16 липня 2009 року, ухвали Апеляційного суду м. Києва від 11 листопада 2009 року та постанови Верховного Суду України від 21 квітня 2010 року з підстав встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов`язань при вирішенні справи судом і
      В С Т А Н О В И Л А:
      І . ОБСТАВИНИ СПРАВИ
      Обставини, встановлені рішенням суду першої інстанції, та короткий зміст рішень судів
      1. Вироком Деснянського районного суду м. Києва від 16 липня 2009 року ОСОБА_1 засуджено за сукупністю злочинів, передбачених частиною 4 статті 187, частиною 2 статті 289 Кримінального кодексу України (далі - КК), та із застосуванням ст. 70 КК України призначено покарання у виді позбавлення волі на строк 10 років з конфіскацією всього належного йому майна.
      2. Цим же вироком засуджено ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , щодо яких питання про перегляд судових рішень не ставиться.
      3. За вироком суду ОСОБА_1 визнано винним у тому, що він, діючи за попередньою змовою групою осіб разом із ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 08 січня 2007 року в м. Києві вчинив розбійний напад з метою заволодіння майном ТОВ «Лаура», із застосуванням насильства, небезпечного для життя і здоров`я осіб, що зазнали нападу, і з погрозою застосування такого насильства, внаслідок чого заволодів майном на загальну суму 440754,71 грн., а також незаконно заволодів з проникненням у сховище транспортним засобом, належним ТОВ «Техномаркет Аладін », вартістю 50170, 46 грн.
      4. Ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 11 листопада 2009 року вирок суду першої інстанції залишено без змін.
      5. Постановою Верховного Суду України від 21 квітня 2010 року відмовлено у витребуванні матеріалів кримінальної справи щодо ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_4 .
      Короткий зміст рішення Європейського суду з прав людини
      6. Рішенням Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ, Суд) у справі «ОСОБА_1 проти України» (заява № 28412/10) від 21 листопада 2019 року, яке набуло статусу остаточного (далі - Рішення ЄСПЛ), констатовано порушення щодо ОСОБА_1 положень Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція), зокрема, статті 3 Конвенції у її матеріальному аспекті у зв`язку з жорстоким поводженням працівників міліції із заявником; статті 3 Конвенції у її процесуальному аспекті у зв`язку з непроведенням ефективного розслідування твердження заявника про жорстоке поводження працівників міліції на національному рівні; статей 3 та 13 Конвенції у зв`язку з неналежними побутовими умовами тримання заявника під вартою у Коростенській виправній колонії № 71, Райківській виправній колонії № 73 та Білоцерківській виправній колонії № 35 та відсутністю ефективного національного засобу юридичного захисту у зв`язку з цим; частини 1 статті 6 Конвенції у зв`язку використанням отриманих під тиском зізнавальних показань заявника (пункти 88, 98, 128, 132, 140 Рішення ЄСПЛ).
      7. В решті вимог заява ОСОБА_1 визнана неприйнятною та необґрунтованою відповідно до підпункту «а» пункту 3 та пункту 4 статті 35 Конвенції (пункти 105, 142 Рішення ЄСПЛ).
      8. ЄСПЛ зазначив, що прийняття зізнань, отриманих з порушенням статті 3, автоматично призводить до несправедливості відповідного кримінального провадження у цілому, незалежно від того, чи було їх використання вирішальним для засудження підсудного.
      9. Суд визнав, що заявник зазнав жорстокого поводження під час затримання, у результаті якого 11 січня 2007 рокунаписав «явку з повинною». Ця явка була частиною доказів проти нього.
      10. За таких обставин, незалежно від впливу зізнавапьних показань заявника від 11 січня 2007 року на результат кримінального провадження щодо нього, ЄСПЛ дійшов висновку, що цей доказ призвів до несправедливості кримінального провадження та констатував порушення пункту 1 статті 6 Конвенції (пункти 137-140 рішення ЄСПЛ).
      11. ЄСПЛ постановив, що держава-відповідач повинна сплатити на користь ОСОБА_1 12 000 (дванадцять тисяч) євро на відшкодування моральної шкоди та додатково суму будь-якого податку, що може нараховуватися.
      Рух справи за заявою про перегляд судових рішень
      12. 06 грудня 2019 року до Верховного Суду надійшла заява ОСОБА_1 про перегляд вироку Деснянського районного суду м. Києва від 16 липня 2009 року щодо нього у зв`язку із встановленням ЄСПЛ у рішенні «ОСОБА_1 проти України» від 21 листопада 2019 року порушення Україною міжнародних зобов`язань при вирішенні справи судом.
      13. Відповідно до протоколу автоматичного розподілу судової справи між суддями у провадженні № 13-97зво19 від 06 грудня 2019 року заяву ОСОБА_1 призначено судді-доповідачу Єленіній Ж. М.
      14. 10 грудня 2019 року суддя Великої Палати Верховного Суду Єленіна Ж. М. заявила самовідвід від участі у розгляді заяви ОСОБА_1 , мотивувавши тим, що 11 листопада 2009 року колегією суддів судової палати у кримінальних справах Апеляційного суду м. Києва, до складу якої вона входила, постановлено ухвалу про залишення без змін вироку Деснянського районного суду м. Києва від 16 липня 2009 року.
      15. Ухвалою Великої Палати Верховного Суду від 10 грудня 2019 року заяву про самовідвід судді Великої Палати Верховного Суду Єленіної Ж.М. задоволено.
      16. Відповідно до розпорядження керівника апарату Верховного Суду від 11 грудня 2019 року № 31/0/30-19 «Про призначення повторного автоматизованого розподілу судової справи» призначено повторний автоматизований розподіл заяви засудженого ОСОБА_1 про перегляд рішень суду (провадження № 13-97зво19).
      17. Протоколом повторного автоматичного розподілу судової справи між суддями у провадженні № 13-97 зво19 від 11 грудня 2019 року заяву ОСОБА_1 призначено судді-доповідачу Яновській О. Г.
      18. Ухвалою судді Великої Палати Верховного Суду від 12 грудня 2019 року заяву ОСОБА_1 залишено без руху, із зазначенням недоліків заяви, та встановлено строк, необхідний для їх усунення.
      19. На виконання вказаної ухвали, в межах встановленого судовим рішенням строку, ОСОБА_1 повторно надіслав на адресу Суду заяву про перегляд судових рішень в зв`язку із виключними обставинами з обґрунтуванням наведених вимог.
      20. Ухвалою судді Великої Палати Верховного Суду від 08 січня 2020 року розглянуто заяву ОСОБА_1 про усунення недоліків, витребувано з Деснянського районного суду м. Києва матеріали кримінальної справи № 1-305/2009 щодо ОСОБА_1 , витребувано з Міністерства юстиції України автентичний переклад рішення ЄСПЛ у справі «ОСОБА_1 проти України» від 21 листопада 2019 року та відкрито провадження у справі за заявою засудженого про перегляд судових рішень щодо нього за виключними обставинами.
      21. Ухвалою судді Великої Палати Верховного Суду від 27 січня 2020 року заяву ОСОБА_1 призначено до розгляду.
      ІІ. ПОЗИЦІЯ ЗАЯВНИКА Й ІНШИХ УЧАСНИКІВ СУДОВОГО ПРОВАДЖЕННЯ
      Короткий зміст вимог заяви про перегляд судових рішень та узагальнені доводи заявника
      22. У заяві ОСОБА_1 посилається на те, що встановлені порушення Конвенції, зокрема, використання доказів, отриманих під катуванням заявника, для забезпечення його засудження зробило кримінальне провадження в цілому несправедливим.
      23. Посилаючись на вимоги Закону України від 23 лютого 2006 року №3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» (далі - Закон № 3477-IV), ОСОБА_1 М. А. просить скасувати вирок Деснянського районного суду м. Києва від 16 липня 2009 року та постановити новий вирок, яким його виправдати.
      Узагальнений виклад позиції інших учасників судового провадження
      24. ОСОБА_1 в судове засідання не з`явився, хоча був належним чином повідомлений про дату та час його проведення. Клопотань про особисту участь в судовому розгляді його заяви не подавав.
      25. Під час судового розгляду Великою Палатою Верховного Суду прокурор заперечував проти задоволення заяви засудженого в частині скасування судових рішень. Вважав, що порушення Конвенції, встановлені ЄСПЛ, дають підстави для застосування заходів індивідуального характеру щодо ОСОБА_1 у вигляді зміни постановлених щодо нього судових рішень шляхом визнання доказів, отриманих з порушенням статті 3 Конвенції, недопустимими. Прокурор Троян О.Л. зазначив, що вина ОСОБА_1 доведена показаннями співучасників, потерпілих, свідків, протоколами відтворення обстановки та обставин події, огляду місця події та іншими доказами, сукупність яких є достатньою для доведення вини заявника у скоєні інкримінованих йому злочинів.
      ІІІ. ПОЗИЦІЯ ВЕЛИКОЇ ПАЛАТИ ВЕРХОВНОГО СУДУ ТА МОТИВИ, ЯКИМИ КЕРУВАВСЯ СУД ПРИ УХВАЛЕННІ ПОСТАНОВИ
      Щодо правових наслідків констатованих ЄСПЛ порушень Конвенції
      26. Рішення ЄСПЛ у справі «ОСОБА_1 проти України» від 21 листопада 2019 року набуло статусу остаточного у день його винесення відповідно до пункту 2 статті 28 Конвенції.
      27. ЄСПЛ зазначив, що стосовно особи, яка позбавлена свободи, або взагалі, якій протистоять працівники правоохоронних органів, будь-яке застосування фізичної сили, яке не було викликано суворою необхідністю внаслідок власної поведінки особи, принижує людську гідність та є порушенням права, гарантованого статтею 3 Конвенції (пункт 83 Рішення ЄСПЛ).
      28. Суд акцентує увагу, що через п`ять днів після затримання заявника 16 січня 2007 року судово-медичною експертизою було встановлено наявність в нього великих синців на голові та тулубі, а також саден на коліні та руці. Хоча експерт кваліфікував ушкодження як «легкі», він зазначив, що вони утворилися у результаті щонайменше дванадцяти ударів тупими предметами. Він також підтвердив, що вони могли бути заподіяні 11 або 12 січня 2007 у спосіб, описаний заявником (пункти 10, 84 Рішення ЄСПЛ).
      29. На думку Суду заявник надав достатньо послідовний та детальний опис обставин, за яких він зазнав цих тілесних ушкоджень. Згідно з його твердженнями він зазнав нападу двох працівників міліції, які намагались отримати від нього зізнавальні показання у вчиненні злочину. Хоча вони заперечили правдивість тверджень заявника, національні органи державної влади не надали жодного пояснення щодо походження його тілесних ушкоджень (пункти 8, 85 рішення ЄСПЛ).
      30. У цій справі ЄСПЛ звертає увагу на те, що, як встановлено національними органами державної влади, затримання заявника було офіційно задокументовано із затримкою в один день, і що саме у той день він написав «явку з повинною». На думку Суду, сам факт того, що заявник зізнався у вчиненні злочину під час незадокументованого затримання за відсутності таких процесуальних гарантій, як доступ до захисника, та відмовився від зізнавальних показань невдовзі після цього, створює враження, що його зізнавальні показання могли бути надані недобровільно (див. для порівняння рішення у справі «Бєлоусов проти України» (Belousov v. Ukraine), заява № 4494/07, пункт 63, від 07 листопада 2013 року). Цей факт, підтверджений доказами щодо тілесних ушкоджень, породжує обґрунтовану презумпцію застосування працівниками міліції фізичного жорсткого поводження, щоб зламати психологічний опір заявника з метою отримання зізнавальних показань (пункт 86 Рішення ЄСПЛ).
      31. За таких обставин та з огляду на обов`язок держави надати правдоподібне пояснення щодо тілесних ушкоджень, отриманих особою, яка знаходиться під контролем міліції, ЄСПЛ дійшов висновку, що Уряд належним чином не встановив, що тілесні ушкодження заявника виникли за обставин, що виключають жорстоке поводження під час затримання, як стверджував заявник (див., mutatis mutandis, рішення у справі «Аднаралов проти України» (Adnaralov v. Ukraine), заява № 10493/12, пункт 45, від 27 листопада 2014 року), що в свою чергу свідчить про порушення матеріального аспекту статті 3 Конвенції (пункти 87-88 Рішення ЄСПЛ).
      32. Оскільки у цій справі міжнародна судова установа встановила, що держава-відповідач несе відповідальність за статтею 3 Конвенції у зв`язку із жорстоким поводженням із заявником, то органи державної влади були зобов`язані провести його розслідування відповідно до визначених прецедентною практикою ЄСПЛ критеріїв ефективності (пункт 94 Рішення ЄСПЛ).
      33. Разом з тим, 15 січня 2007 року заявник поскаржився органу державної влади на жорстоке поводження з ним після його затримання. Його твердження були підкріплені висновком судово-медичної експертизи від 16 січня 2007 року. Проте, 15 березня 2007 року прокуратура винесла постанову про відмову у порушенні кримінальної справи з цього питання, встановивши відсутність в діях працівників міліції складу злочину. Зрештою цю постанову було залишено без змін судами трьох інстанцій (пункти 9, 10, 12, 16, 95 Рішення ЄСПЛ).
      34. ЄСПЛ вважає це достатнім для висновку, що заявнику було відмовлено в ефективному розслідуванні його небезпідставної скарги на жорстоке поводження працівників міліції, та для встановлення порушення процесуального аспекту статті 3 Конвенції. Як Суд встановив у своєму рішенні у справі «Каверзін проти України» (Kaverzin v. Ukraine) (заява № 23893/03, пункти 169-182, від 15 березня 2012 року), така ситуація є результатом проблем системного характеру на національному рівні, що дозволяє представникам держави, відповідальним за таке жорстоке поводження, залишатися безкарними (пункти 97-98 Рішення ЄСПЛ).
      35. Оцінюючи вплив допущених під час досудового розслідування порушень конвенційних прав заявника на справедливість судового провадження, ЄСПЛ виходив з того, що визнання допустимими доказами показань, отриманих з порушенням статті 3 Конвенції, автоматично призводить до несправедливості відповідного кримінального провадження у цілому, незалежно від того, чи було їх використання вирішальним для засудження підсудного. У зв`язку з чим Суд дійшов висновку, що незалежно від впливу зізнавапьних показань заявника від 11 січня 2007 року на результат кримінального провадження щодо нього, цей доказ призвів до несправедливості кримінального провадження (пункти 137-140 рішення ЄСПЛ).
      Спосіб виправлення констатованих ЄСПЛ порушень Конвенції
      36. Україна взяла на себе зобов`язання гарантувати кожному, хто перебуває під її юрисдикцією, права і свободи, визначені в розділі І Конвенції (ст. 1 Конвенції). Вказана гарантія реалізується шляхом урахування норм Конвенції та практики ЄСПЛ в національному праві. Зокрема, відповідно до ст. 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» (далі - Закон № 3477-IV) суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику ЄСПЛ як джерело права.
      37. Крім того, відповідно до ст. 2 Закону №3477-IV та ст. 46 Конвенції держава Україна зобов`язана виконувати остаточне рішення ЄСПЛ в будь-якій справі, в якій вона є стороною.
      38. Згідно зі ст. 41 Конвенції, якщо ЄСПЛ визнає факт порушення Конвенції або протоколів до неї і, якщо внутрішнє право держави, яка була стороною у справі, передбачає лише часткову компенсацію, ЄСПЛ, у разі необхідності, надає потерпілій стороні справедливу сатисфакцію.
      39. Положеннями глави 3 Закону № 3477-IV передбачено, що для виконання рішення ЄСПЛ, яким констатовано порушення Україною Конвенції, мають вживатися заходи індивідуального та загального характеру.
      40. За ст. 10 Закону № 3477-IV додатковими щодо виплати відшкодування (ст. 7-9 цього Закону) заходами індивідуального характеру є: а) відновлення настільки, наскільки це можливо, попереднього юридичного стану, який заявник мав до порушення Конвенції (restitutio in integrum); б) інші заходи, передбачені у рішенні ЄСПЛ.
      41. Звертаючись із заявою про скасування судових рішень щодо себе ОСОБА_1 фактично порушує питання про забезпечення йому на підставі рішення ЄСПЛ права на такий захід індивідуального характеру як відновлення настільки, наскільки це можливо, попереднього юридичного стану, який заявник мав до порушення Конвенції (restitutio in integrum).
      42. Згідно із ч. 3 ст. 10 Закону № 3477-IV відновлення попереднього юридичного стану заявника здійснюється, зокрема, шляхом повторного розгляду справи, включаючи відновлення провадження у справі.
      43. У Рекомендації № R (2000) 2 Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам щодо повторного розгляду або поновлення провадження у певних справах на національному рівні після прийняття рішень Європейським судом з прав людини від 19 січня 2000 року (далі - Рекомендація № R (2000) 2) Комітет Міністрів закликав Договірні Сторони, зокрема, до перегляду своїх національних правових систем з метою забезпечення адекватних можливостей повторного розгляду справи, включаючи поновлення провадження, у випадках, коли Суд визнав порушення Конвенції, особливо:
      і) коли потерпіла сторона і далі зазнає значних негативних наслідків рішення, ухваленого на національному рівні, - наслідків, щодо яких справедлива сатисфакція не була адекватним засобом захисту і які не можна виправити інакше ніж через повторний розгляд або поновлення провадження;
      іі) коли рішення Суду спонукає до висновку, що a) оскаржене рішення національного суду суперечить Конвенції по суті, або b) в основі визнаного порушення лежали суттєві процедурні помилки чи недоліки, які ставлять під серйозний сумнів результат оскарженого провадження на національному рівні.
      44. Очевидно, що засудження особи та відбуття нею покарання за вироком становить негативні наслідки констатованих міжнародною судовою установою порушень.
      45. Крім того, рішення ЄСПЛ у справі заявника спонукає до висновку, що рішення національних судів суперечить Конвенції по суті у зв`язку із констатацією порушення частини 1 статті 6 Конвенції, обумовленого використанням отриманих під тиском зізнавальних показань заявника з метою його засудження.
      46. Так, в пункті 62 рішення ЄСПЛ у справі «Зякун проти України» (Zyakun v. Ukraine), заява № 34006/06)) від 25 лютого 2016 року Суд зазначив, що допустимість в якості доказів показань, отриманих в результаті катування або інших видів жорстокого поводження у порушення статті 3 Конвенції, з метою встановлення відповідних фактів у кримінальному провадженні призводить до його несправедливості в цілому. Цей висновок застосовується незалежно від доказової цінності відповідних тверджень і від того, чи мало їх використання вирішальним для засудження підсудного судом (див, рішення у справі «Гефген проти Німеччини» (<�…>) [ВП], заява № 22978/05, п. 166, ECHR 2010 з подальшими посиланнями).
      47. Тож, оскільки право на справедливий судовий розгляд належить до загальновизнаних принципів міжнародного права й розглядається як необхідна складова принципу верховенства права, порушення цього права є однією з беззаперечних підстав для скасування вироку та інших рішень у провадженні.
      48. Відновлення попереднього юридичного стану заявника здійснюється, зокрема, шляхом повторного судового розгляду із відновленням провадження у справі.
      49. Згідно з частиною першою статті 467 Кримінального процесуального кодексу України 2012 року (далі - КПК), при ухваленні за наслідками кримінального провадження за виключними обставинами рішення, суд користується повноваженнями суду відповідної інстанції. Таким чином, приймаючи відповідне рішення, Велика Палата вправі користуватися повноваженнями суду касаційної інстанції в частині способу виправлення помилок, допущених судами нижчого рівня, з урахуванням особливостей, установлених спеціальною нормою статті 467 КПК.
      50. Відповідно до статті 433 КПК, якою визначаються межі перегляду судом касаційної інстанції, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
      51. Саме тому особливої уваги Велика Палата має приділяти оцінці достатності сукупності доказів, що залишились після виключення з обсягу доказової бази доказів, отриманих внаслідок істотного порушення прав та свобод людини, а також тих доказів, що були отримані завдяки інформації з таких джерел. Така позиція була висловлена і в постанові Великої Палати від 13 листопада 2019 року у справі № 1–07/07. 52 . Застосування доктрини «плодів отруєного дерева» вимагає здійснення логічних операцій щодо встановлення джерела походження інформації, завдяки якій було здобуто кожен доказ, яким обґрунтовується судове рішення. Відділяючи докази, здобуті завдяки інформації, отриманій внаслідок істотних порушень прав і свобод людини, встановлених рішенням ЄСПЛ, від доказів, отриманих з джерел не пов`язаних ані прямо, ані опосередковано із такою інформацією, суд з повноваженнями касаційної інстанції здійснює перевірку правильності правової оцінки обставин та допустимості кожного окремого доказу.
      53. Зазначені логічні операції не потребують здійснення дослідження доказів та не обумовлюють необхідність здійснення переоцінки достовірності доказів, які все ж були визначені як такі, що можуть бути покладені в основу судового рішення і використані на підтвердження доведеності вини заявника у інкримінованих йому кримінальних правопорушеннях.
      54. Загалом, аналізуючи аргументи, представлені прокурором в судовому засіданні, щодо можливості зміни постановлених щодо ОСОБА_1 судових рішень шляхом виключення з обсягу доказової бази недопустимих доказів, в тому числі, отриманих із порушенням ст.3 Конвенції, Велика Палата зауважує наступне.
      55. До необхідних умов, при дотриманні яких представляється за можливе зміна судового рішення при перегляді справи за виключними обставинами, зокрема на підставі встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення державою міжнародних зобов`язань при вирішенні справи судом, можна віднести такі:
      - рішенням міжнародної судової установи, юрисдикція якої визнана Україною, встановлено порушення державою міжнародних зобов`язань при вирішенні справи судом;
      - встановлені порушення вплинули на загальну справедливість судового розгляду;
      - встановлені порушення мали наслідком обмеження, звуження або позбавлення прав заявника, пов`язаних із процесом доказування (збором та оцінкою доказів, представленням та доведенням своєї правової позиції перед судом);
      - виправлення встановлених порушень прав заявника під час перегляду за виключними обставинами не потребує здійснення дослідження доказів та не обумовлює необхідності переоцінки достовірності доказів;
      - при застосуванні доктрини «плодів отруєного дерева» сукупність доказів, що залишились після виключення з обсягу доказової бази доказів, отриманих внаслідок істотного порушення прав та свобод людини, а також тих доказів, що були отримані завдяки інформації з таких джерел, є достатньою для підтвердження доведеності вини заявника у інкримінованих йому кримінальних правопорушеннях.
      56. Лише при дотриманні зазначених вище умов суд при перегляді справи за виключними обставинами, зокрема на підставі встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення державою міжнародних зобов`язань при вирішенні справи судом, можна змінити судове рішення, не застосовуючи додаткових заходів індивідуального характеру виправлення порушень Конвенції у вигляді скасування постановлених судових рішень та не відновлюючи юридичне становище, яке заявник мав до визнання його судом винуватим у вчиненні злочину.
      57. Водночас, ураховуючи констатоване ЄСПЛ порушення права ОСОБА_1 на справедливий судовий розгляд у зв`язку із використанням отриманих під тиском зізнавальних показань заявника, що обумовлює необхідність повторного дослідження та оцінки наявних у матеріалах справи доказів, Велика Палата Верховного Суду, діючи в межах повноважень, визначених ч. 5 ст. 33, ст. 467 КПК України, ст. 36 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02 червня 2016 року № 1402-VIII, позбавлена можливості постановити нове судове рішення в цій справі щодо заявника.
      58. Однак, зазначені вище порушення прав заявника, встановлені рішенням ЄСПЛ, свідчать про істотне порушення вимог кримінального процесуального закону національними судовими органами, що відповідно до пункту 1 частини 1 статті 398 КПК 1960 року є підставою для скасування судом касаційної інстанції судових рішень.
      59. За таких обставин вирок Деснянського районного суду м. Києва від 16 липня 2009 року, ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 11 листопада 2009 року та постанову Верховного Суду України від 21 квітня 2010 року щодо ОСОБА_1 належить скасувати, а справу направити на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.
      60. Під час нового розгляду суду необхідно дати належну оцінку всім зібраним у справі доказам з точки зору їх допустимості, належності, достовірності та достатності у своєму взаємозв`язку для висновку про винуватість чи невинуватість ОСОБА_1 у вчиненні злочинів передбачених частиною 4 статті 187, частиною 2 статті 289 КК України.
      61. Відповідно до змісту статті 33 КПК України 1960 року зі змінами в редакції Закону № 2453-VI (2453-17) від 07 липня 2010 року, судами першої інстанції, які розглядають кримінальні справи, є районні, районні у містах, міські та міськрайонні суди. Тому, після прийняття Великою Палатою Верховного Суду процесуального рішення, дану кримінальну справу необхідно направити для розгляду за правилами інстанційної підсудності з урахуванням указаних змін до КПК України 1960 року.
      62. За правилами територіальної підсудності, передбаченими статтею 37 КПК України 1960 року, кримінальна справа розглядається в тому суді, в районі діяльності якого вчинено злочин.
      63. З урахуванням цих обставин та змісту статті 38 КПК України 1960 року, кримінальну справу належить направити до Деснянського районного суду м. Києва для здійснення нового судового розгляду.
      Враховуючи викладене та керуючись статтями 400-21, 400-23, 400-24 КПК України 1960 року, статтями 459, 467 та пунктом 15 розділу ХІ «Перехідні положення» КПК України, параграфом 3 розділу 4 «Перехідні положення» Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», Велика Палата Верховного Суду
      П О С Т А Н О В И Л А :
      Заяву ОСОБА_1 про перегляд вироку Деснянського районного суду м. Києва від 16 липня 2009 року, ухвали Апеляційного суду м. Києва від 11 листопада 2009 року та постанови Верховного Суду України від 21 квітня 2010 року щодо нього з підстав встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов`язань при вирішенні справи судом задовольнити частково.
      Вирок Деснянського районного суду м. Києва від 16 липня 2009 року, ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 11 листопада 2009 року та постанову Верховного Суду України від 21 квітня 2010 року щодо ОСОБА_1 скасувати і направити кримінальну справу № 1-305/2009 на новий судовий розгляд.
      Кримінальну справу направити до Деснянського районного суду м. Києва з метою забезпечення нового судового розгляду в суді першої інстанції.
      Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.
      Головуючий суддя
      В. С. Князєв
      Суддя-доповідач
      О.Г. Яновська
      Судді:
      Т. О. Анцупова В. В. Британчук Ю. Л. Власов М. І. Гриців Д. А. Гудима В. І. Данішевська О. С. Золотніков
      Л. М. Лобойко О. Б. Прокопенко В. В. Пророк Л. І. Рогач О. С. Ткачук В. Ю. Уркевич
      Джерело: ЄДРСР 89180571
    • By ANTIRAID
      ПОСТАНОВА
      Іменем України
      10 березня 2020 року
      м. Київ
      Справа № 17-1-4-5-32-24-2/136-03-5080
      Провадження № 12-173звг19
      Велика Палата Верховного Суду у складі:
      головуючого судді Князєва В. С.,
      судді-доповідача Власова Ю. Л.,
      суддів Антонюк Н. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Гриціва М. І., Гудими Д. А., Данішевської В. І., Золотнікова О. С., Кібенко О. Р., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Прокопенка О. Б., Рогач Л. І., Ситнік О. М., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г.
      за участю:
      секретаря судового засідання Бутенка А. О.,
      представників Компанії «Космос Мерітайм енд Форейн Трейдінг» - адвокатів Васька В. В., Жовнеренка Г. К., Скотинюк Я. А., Макарчука С. О .,
      представників Державної судноплавної компанії «Чорноморське морське пароплавство» - керуючого санацією Лахненка Є. М., адвоката Севастьянова С. В.,
      начальника відділу представництва інтересів держави Офісу Генерального прокурора Гудименко Ю. В.
      розглянула в судовому засіданні заяву Компанії «Космос Мерітайм енд Форейн Трейдінг» про перегляд за виключними обставинами постанови Вищого господарського суду України від 8 жовтня 2013 року та постанови Одеського апеляційного господарського суду від 30 травня 2013 року (далі - заява про перегляд судових рішень)
      у справі № 17-1-4-5-32-24-2/136-03-5080
      за заявою ОСОБА_2
      до Державної судноплавної компанії «Чорноморське морське пароплавство» (далі - боржник)
      за участю: Прокуратури Одеської області, Міністерства інфраструктури України, Головного управління юстиції в Одеській області,
      про визнання банкрутом.
      ІСТОРІЯ СПРАВИ
      (1) Короткий зміст і підстави заяви про визнання кредитором
      1. 11 липня 2003 року Господарський суд Одеської області постановив ухвалу, якою порушив провадження у справі про банкрутство боржника за заявою ОСОБА_2 , ввів мораторій на задоволення вимог кредиторів.
      2. 2 вересня 2003 року Господарський суд Одеської області постановив ухвалу, якою визнав грошові вимоги ОСОБА_2 у сумі 841 618, 10 грн; ввів процедуру розпорядження майном боржника.
      3. 9 вересня 2003 року в газеті «Голос України» № 168 (3168) опубліковане оголошення про порушення провадження у справі про банкрутство.
      4. 29 вересня 2003 року Компанія «Космос Мерітайм Трейдинг енд Шиппинг Ейдженсі ЛТД» (надалі найменування було змінене на «Космос Мерітайм енд Форейн Трейдинг»; далі у тексті в обох варіантах - заявник, Компанія «Космос») звернулась до Господарського суду Одеської області із заявою про визнання кредитором з грошовими вимогами до боржника на суму 2 021 370, 13 дол. США. Ці вимоги обґрунтувала тим, що 2 грудня 1997 року уклала з боржником договір на виконання робіт і надання послуг, а 22 жовтня 1998 року сторони уклали додаткову угоду. У боржника виникла заборгованість перед заявником на суму 3 466 754, 93 дол. США, яку боржник погасив лише частково - у сумі 1 445 384, 80 дол. США, а непогашеною залишилася заборгованість на суму 2 021 370, 13 дол. США, що підтверджує, зокрема, договір від 20 червня 2001 року.
      (2) Короткий зміст судових рішень національних судів
      5. 18 листопада 2004 року Господарський суд Одеської області постановив ухвалу, якою залишив без розгляду заяву Компанії «Космос» про визнання кредитором боржника у сумі 2 021 370, 13 дол. США. Суд зазначив, що надані заявником разом із заявою про визнання кредитором боржника документи від 2 грудня 1997 року, 22 жовтня 1998 року та від 20 червня 2001 року по суті є актами звірки вже існуючої заборгованості, а наявність чи відсутність зобов`язань сторін підтверджують первинні документи (наприклад, договір, накладні, рахунки тощо). Заявник не довів не тільки обґрунтованість заявлених грошових вимог до боржника, але й існування юридичних підстав, на яких такі вимоги ґрунтуються.
      6. 23 листопада 2004 року Господарський суд Одеської області постановив ухвалу, якою затвердив реєстр вимог кредиторів боржника, до якого грошові вимоги заявника не включив.
      7. 15 березня 2005 року Одеський апеляційний господарський суд прийняв постанову, якою ухвалу Господарського суду Одеської області від 18 листопада 2004 року скасував, справу в частині грошових вимог заявника передав до Господарського суду Одеської області для розгляду. Апеляційний суд зазначив, що у суду першої інстанції не було підстав залишати без розгляду грошові вимоги заявника; суд мав на підставі повного й об`єктивного розгляду всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, визнати чи відхилити вимоги заявника до боржника й урахувати ці висновки під час затвердження реєстру вимог кредиторів.
      8. 24 лютого 2006 року Господарський суд Одеської області постановив ухвалу, якою відмовив у задоволенні заяви Компанії «Космос» про визнання грошових вимог до боржника на суму 2 021 370,13 дол. США.
      9. Суд першої інстанції мотивував цю ухвалу так:
      9.1. Заявник не підтвердив належним чином заборгованість перед ним боржника та не надав документи, що підтверджують наявність боргу. Так, заявник надав копію угоди від 13 листопада 1997 року, укладеної компаніями «Колумбус шиппинг енд трейдінг» і «Космос» про уступку вимоги, за якою остання отримала право вимагати від боржника належне виконання зобов`язань, які випливають із боргу, без вказівки предмета та суми боргу та підстав його виникнення.
      9.2. За аудиторським висновком Акціонерного товариства «Інаудит» (т. 1, а. с. 361-362), який надав суду боржник, підтверджена заборгованість останнього перед заявником на суму 3 466 754, 93 дол. США. Цей висновок не є належним доказом такої заборгованості, оскільки відсутні первинні документи, на підставі яких аудитор склав висновок про наявність боргу перед заявником.
      9.3. Договори фрахтування теплохода «Микола Чернишевський» від 21 лютого 1996 року, теплохода «Композитор Рахманінов» від 11 лютого 1997 року, теплохода «Герої Панфіловці» від 15 серпня 1997 року, які заявник вказав підставою для виникнення перед ним грошових зобов`язань боржника, до суду надані не були без пояснення причин.
      9.4. Документи, які заявник надав для підтвердження його вимог (розписки капітанів, рахунки-фактури, попередні рахунки-фактури), не є належними доказами виникнення правовідносин і зобов`язань сторін за відсутності угод між останніми про умови проведення відповідних розрахунків і за відсутності документів, які підтверджують виконання робіт, узгодження вартості виконаних робіт, контрактів на ремонт судна, актів приймання та здачі суден з ремонту, виконавчих відомостей ремонтних робіт.
      10. 12 серпня 2008 року Одеський апеляційний господарський суд прийняв постанову, якою апеляційну скаргу заявника залишив без задоволення, а ухвалу Господарського суду Одеської області від 24 лютого 2006 року - без змін. Вказуючи на законодавство, яке визначає вимоги до первинних облікових документів, апеляційний суд зазначив про те, що заявник не подав первинні документи, на підставі яких визначені суми боргу, що відображені в угоді від 2 грудня 1997 року, додатковій угоді від 22 жовтня 1998 року та у договорі від 20 червня 2001 року, а також ті, на підставі яких аудитор - Акціонерне товариство «Інаудит» - склав аудиторський висновок, що не дає підстав заявнику вимагати визнання його грошових вимог до боржника у справі про банкрутство останнього.
      11. 21 січня 2009 року Вищий господарський суд України прийняв постанову, якою постанову Одеського апеляційного господарського суду від 12 серпня 2008 року скасував, а справу передав на новий апеляційний розгляд до Одеського апеляційного господарського суду. Вищий господарський суд України вказав, що заявник не є ані юридичною особою, створеною відповідно до законодавства України, ані представництвом іноземних суб`єктів господарської діяльності в Україні, які зобов`язані вести фінансовий облік і подавати фінансову звітність згідно із законодавством України. Заявник зареєстрований і діє згідно із законодавством Республіки Туреччини. Незважаючи на це, апеляційний суд, погодившись із висновком суду першої інстанції про відхилення грошових вимог заявника, не з`ясував, яке право слід застосувати до спірних правовідносин, а відтак - які саме первинні документи мають підтверджувати грошові вимоги заявника до боржника.
      12. 27 жовтня 2009 року Одеський апеляційний господарський суд прийняв постанову, яку 10 листопада 2010 року залишив без змін постановою Вищий господарський суд України, та частково задовольнив апеляційну скаргу заявника: скасував ухвалу Господарського суду Одеської області від 24 лютого 2006 року, визнав грошові вимоги заявника до боржника у сумі 2 021 370,13 дол. США; відмовив у задоволенні іншої частини апеляційної скарги.
      13. Суд апеляційної інстанції мотивував постанову так:
      13.1. Заявник надав суду розписки капітанів, рахунки, проформи, які є належним підтвердженням отримання капітанами теплоходів «Микола Чернишевський», «Композитор Новіков» і «Герої Панфіловці» коштів і послуг. Угода від 2 грудня 1997 року, додаткова угода від 22 жовтня 1998 року та договір від 20 червня 2001 року підтверджують визнання боржником заборгованості у заявленому розмірі.
      13.2. Боржник не надав яких-небудь доказів, які би спростували отримання капітанами вказаних теплоходів коштів на заробітну плату та продовольства екіпажу, послуг з ремонту суден, звільнення судна «Микола Чернишевський» з-під арешту.
      13.3. Оскільки кошти, сума яких складає грошові вимоги заявника, останній сплатив саме на потреби суден та екіпажу боржника (на ремонт суден, утримання екіпажу тощо), то з урахуванням приписів частини другої статті 69 Кодексу торгівельного мореплавства України (далі - КТМ України) документи, які надав заявник, є належними доказами на підтвердження заборгованості боржника. Таку форму документів обрав представник боржника як оптимальну в умовах, що існували на момент їх складення.
      13.4. Ураховуючи предмет спору та межі перегляду справи судом апеляційної інстанції, не можна задовольнити вимогу заявника про зміну ухвали Господарського суду Одеської області від 23 листопада 2004 року шляхом включення вимог заявника до реєстру кредиторів боржника.
      14. 22 лютого 2013 року до Господарського суду Одеської області надійшла заява Компанії «Космос» про відвід судді Брагіної Я. В. і всього складу (корпусу) суддів Господарського суду Одеської області при розгляді справи про банкрутство боржника (т. 68, а. с. 80-84). Заявник мотивував відвід порушенням принципів неупередженості та незалежності суду, оскільки протягом 2005-2006 років керівництво Господарського суду Одеської області поза відкритим судовим засіданням надіслало численні запити до вищого керівництва України (т. 68, а. с. 85-98) з метою одержання вказівок для подальшого розгляду справи про банкрутство боржника. Вказане підтверджує порушення принципів змагальності, гласності, рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом.
      15. 22 лютого 2013 року Господарський суд Одеської області у складі судді Брагіної Я. В. постановив ухвалу, якою відмовив у задоволенні заяви про відвід. Мотивував ухвалу так:
      15.1. Тільки 21 липня 2011 року суддя Брагіна Я. В. прийняла справу до провадження, а тому викладені в заяві доводи та додані до заяви документи ніяк не підтверджують її упередженість;
      15.2. Сторони можуть заявити відвід лише тим суддям, які беруть участь у розгляді конкретної справи, а не всім суддям того чи іншого господарського суду.
      16. 29 березня 2013 року до Одеського апеляційного господарського суду надійшла заява боржника про перегляд за нововиявленими обставинами постанови цього суду від 27 жовтня 2009 року (т. 71, а. с. 5-9).
      17. 30 травня 2013 року Одеський апеляційний господарський суд прийняв постанову, яку 8 жовтня 2013 року залишив без змін постановою Вищий господарський суд України, та частково задовольнив заяву боржника про перегляд за нововиявленими обставинами постанови Одеського апеляційного господарського суду від 27 жовтня 2009 року: скасував постанову Одеського апеляційного господарського суду від 27 жовтня 2009 року в частині часткового задоволення апеляційної скарги заявника та відмовив у задоволені цієї скарги на ухвалу Господарського суду Одеської області від 24 лютого 2006 року, залишивши останню без змін.
      18. Постанови від 30 травня 2013 року та від 8 жовтня 2013 року Одеський апеляційний господарський суд і Вищий господарський суд України відповідно мотивували так:
      18.1. За результатами дослідження документів, повернутих 18 жовтня 2012 року боржникові Чорноморською прокуратурою з нагляду за додержанням законів у транспортній сфері, витрати, які відображені у розписках капітанів теплоходів «Композитор Новіков», «Микола Чернишевський», «Композитор Рахманінов», «Герої Панфіловці» про отримання готівки та в акцептованих капітанами рахунках і проформах-рахунках, були понесені на підставі та в рамках договору тайм-чартеру теплоходу «Композитор Новіков» від 18 жовтня 1996 року, договору тайм-чартеру теплоходу «Микола Чернишевський» від 21 лютого 1996 року і додаткової угоди до нього від 21 лютого 1997 року, договору тайм-чартеру теплоходу «Композитор Рахманінов» від 11 лютого 1997 року, договору тайм-чартеру теплоходу «Герої Панфіловці» від 14 березня 1997 року, договору бербоут-чартеру теплоходу «Герої Панфіловці» від 15 серпня 1997 року. Згідно з умовами вказаних договорів витрати на оплату дизельного палива, технічних олій, технічної води, дезінфекції й інші мав оплатити фрахтувальник - Компанія «Колумбус шиппинг енд трейдінг»; решта витрат є авансуванням витрат капітана на судно з подальшим вирахуванням таких сум з оплати за фрахт.
      18.2. Заявник не надав доказів неналежного виконання боржником наведених договорів фрахтування та наявності у боржника заборгованості за ними (документів щодо сплати фрахтувальником фрахту та стану виконання розрахунків, постанов суду чи іншого уповноваженого органу про арешти суден, документів про виведення судна із фрахту тощо).
      18.3. Факти про те, що правовідносини, які виникли на підставі зазначених договорів фрахтування, є нововиявленими обставинами, мають істотне значення для справи та в установленому законом порядку спростовують факти, покладені в основу постанови Одеського апеляційного господарського суду від 27 жовтня 2009 року. Приймаючи цю постанову, суд встановив, що у боржника із заявником виникли позадоговірні правовідносини внаслідок дій капітанів суден, вчинених за необхідності продовження плавання та на підставі статті 69 КТМ України.
      18.4. З урахуванням наведеного є підстави погодитися з висловленим в ухвалі від 24 лютого 2006 року висновком Господарського суду Одеської області про те, що відсутність в угоді від 2 грудня 1997 року, додатковій угоді від 22 жовтня 1998 року, договорі від 20 червня 2001 року посилання на те, за якими саме договорами виникла заборгованість, відсутність предмета зобов`язання, його змісту, строків виконання, відсутність посилання на зобов`язання боржника погасити борг позбавляють вказані угоди доказової сили первісних документів, які підтверджують наявність зобов`язань боржника перед заявником.
      19. 11 лютого 2014 року Вищий господарський суд України за результатами розгляду заяви Компанії «Космос» про перегляд постанови цього суду від 8 жовтня 2013 року постановив ухвалу, згідно з якою відмовив заявнику у допуску справи № 17-1-4-5-32-24-2/136-03-5080 до провадження Верховного Суду України.
      (3) Провадження за зверненням заявника в Європейському суді з прав людини
      20. 27 червня 2019 року ЄСПЛ ухвалив рішення у справі «Космос Мерітайм Трейдинг енд Шиппинг Ейдженсі проти України» («Cosmos Maritime Trading and Shipping Agency v. Ukraine», заява № 53427/09) (далі - Рішення ЄСПЛ) про порушення Україною пункту 1 статті 6 Конвенції. Рішення набуло статусу остаточного 27 вересня 2019 року.
      (3.1) Стислий виклад скарг заявника
      21. 25 вересня 2009 року заявник подав до Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) заяву, в якій скаржився за пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) на порушення вимог безсторонності та розумної тривалості провадження, стверджуючи, що національні суди, які розглядали справу, не були безсторонніми, а провадження про визнання вимог заявника у справі про банкрутство боржника було необґрунтовано тривалим. Заявник також скаржився за статтею 1 Першого протоколу до Конвенції на порушення його права на мирне володіння майном у зв`язку з невизнанням вимог до боржника національними судами у справі про банкрутство, а також на те, що провадження у тій справі не могло захистити інтереси заявника.
      22. У листах від 19 листопада 2010 року, 29 квітня і 13 вересня 2011 року, 29 лютого, 25 липня і 28 грудня 2012 року, 30 квітня і 30 липня 2013 року та 21 січня і 7 липня 2014 року заявник підтримав вказані скарги, зазначивши, зокрема, що «жодних суттєвих змін» у провадженні у справі про банкрутство не було, а «українські суди всіх інстанцій не забезпечили справедливий, належний та законний судовий розгляд в провадженні у справі про банкрутство та не захистили майнові права заявника» (§ 51 Рішення ЄСПЛ).
      23. У листі від 10 грудня 2014 року заявник поскаржився на порушення його прав за пунктом 1 статті 6 Конвенції та за статтею 1 Першого протоколу до Конвенції через скасування 30 травня 2013 року Одеським апеляційним господарським судом остаточної постанови Одеського апеляційного господарського суду від 27 жовтня 2009 року, якою були визнані вимоги заявника (§ 52 Рішення ЄСПЛ).
      (3.2) Стислий зміст рішення ЄСПЛ
      (3.2.1) Визначені ЄСПЛ межі розгляду скарг заявника
      24. Уряд доводив (§ 54 Рішення ЄСПЛ), що скарги заявника про скасування постанови апеляційного суду від 27 жовтня 2009 року було подано 10 грудня 2014 року (§ 52 Рішення ЄСПЛ), тобто з пропуском шестимісячного строку після ухвалення 8 жовтня 2012 року остаточного рішення з цього питання Вищим господарським судом України (§ 38 Рішення ЄСПЛ).
      25. ЄСПЛ встановив, що постанова Одеського апеляційного господарського суду від 27 жовтня 2009 року, за якою були визнані вимоги заявника, була скасована 30 травня 2013 року, а 8 жовтня 2013 року Вищий господарський суд України залишив це рішення без змін (§ 36 і 38 Рішення ЄСПЛ). Постанова Вищого господарського суду України від 8 жовтня 2013 року була вручена 12 листопада 2013 року, тобто більше ніж за шість місяців до подання заявником до ЄСПЛ нової скарги (§ 59 Рішення ЄСПЛ), яке мало місце 10 грудня 2014 року.
      26. До 10 грудня 2014 року заявник не надавав ЄСПЛ жодної інформації щодо скасування постанови від 27 жовтня 2009 року, якою були визнані його вимоги (§ 52 Рішення ЄСПЛ). До цієї дати ЄСПЛ не мав жодної інформації щодо скасування тієї постанови. Первинна заява - від 25 вересня 2009 року - ґрунтувалася на дещо іншому фактологічному підґрунті, оскільки на момент її подання суди все ще відмовлялися визнавати вимоги заявника. Істотні зміни у ситуації відбулися 27 жовтня 2009 року, коли вимоги були визнані, та 30 травня 2013 року, коли постанову Одеського апеляційного господарського суду від 27 жовтня 2009 року скасував той самий суд (§ 30, 36, 57 Рішення ЄСПЛ).
      27. Аргумент заявника про те, що скасування 30 травня 2013 року постанови Одеського апеляційного господарського суду від 27 жовтня 2009 року було всього лише епізодом у «загальній ситуації» неефективності провадження у справі про банкрутство, ЄСПЛ визнав непереконливим (§ 58 Рішення ЄСПЛ).
      28. З огляду на вказане, щоби встановити, чи був дотриманий критерій шестимісячного строку, встановлений у пункті 1 статті 35 Конвенції, ЄСПЛ мав визначити, «чи була заява про перегляд справи Верховним Судом України ефективним засобом юридичного захисту, який на момент подій мав бути вичерпаним» (§ 58 Рішення ЄСПЛ).
      29. Вищий господарський суд України 11 лютого 2014 року за результатами розгляду заяви Компанії «Космос» про перегляд постанови цього суду від 8 жовтня 2013 року постановив ухвалу, згідно з якою відмовив заявнику у допуску справи № 17-1-4-5-32-24-2/136-03-5080 до провадження Верховного Суду України. І заявник в ЄСПЛ доводив, що таке провадження було ефективним засобом юридичного захисту, а тому він мав вичерпати цей засіб відповідно до пункту 1 статті 35 Конвенції. Проте ЄСПЛ з огляду на його усталену практику такий аргумент заявника не переконав, оскільки роль Верховного Суду України після законодавчих змін 2010 року було дуже обмеженим і стосувалося виправлення розбіжностей у практиці судів вищих інстанцій лише з питань застосування норм матеріального права (§ 60-62 Рішення ЄСПЛ). Більше того, заява Компанії «Космос» про перегляд Верховним Судом України постанови Вищого господарського суду України від 8 жовтня 2013 року не відповідала доволі жорстким критеріям прийнятності таких заяв, оскільки стосувалася питань фактів і застосування процесуальних норм, а не відмінностей у тлумаченні вищими судами норм матеріального права (§ 39, 40, 63 Рішення ЄСПЛ).
      30. Тому ЄСПЛ врахував те, що заявник подав скаргу стосовно скасування постанови Одеського апеляційного господарського суду від 27 жовтня 2009 року як остаточного судового рішення, яким було визнано грошові вимоги заявника до боржника, аж 10 грудня 2014 року, тобто більше ніж через шість місяців після 12 листопада 2013 року, коли заявник отримав постанову Вищого господарського суду України від 8 жовтня 2013 року про відмову у задоволенні касаційної скарги на постанову Одеського апеляційного господарського суду від 30 травня 2013 року (§ 38, 52, 64 Рішення ЄСПЛ). ЄСПЛ дійшов висновку, що скарги заявника на порушення його прав за пунктом 1 статті 6 Конвенції та за статтею 1 Першого протоколу до Конвенції через скасування 30 травня 2013 року Одеським апеляційним господарським судом остаточної постанови Одеського апеляційного господарського суду від 27 жовтня 2009 року, якою були визнані вимоги заявника до боржника, є неприйнятним відповідно до пунктів 1 і 4 статті 35 Конвенції (§ 65 Рішення ЄСПЛ).
      31. Крім того, ЄСПЛ відповідно до підпункту «а» пункту 3 та пункту 4 статті 35 Конвенції відхилив як неприйнятну частину заяви про порушення Україною статті 1 Першого протоколу до Конвенції, яке заявник обґрунтував скасуванням національними судами остаточного рішення про визнання його вимоги до боржника, невизнання судами цієї вимоги, а також тим, що провадження у справі про банкрутство було неефективним засобом захисту прав кредиторів. ЄСПЛ визнав цю частину заяви несумісною з положеннями Конвенції за критерієм ratione materiae (§ 92, 100).
      32. Натомість прийнятними ЄСПЛ визнав ті скарги заявника стосовно незалежності та безсторонності національних судів і тривалості провадження, які були викладені у заяві, поданій 25 вересня 2009 року (§ 50, 66 Рішення ЄСПЛ).
      (3.2.1) Висновки ЄСПЛ щодо суті прийнятних скарг заявника
      33. ЄСПЛ у Рішенні вказав на таке:
      33.1. 22 лютого 2013 року заявник звернувся із заявою про відвід судді Б., яка на той час розглядала справу про банкрутство боржника, та всього складу суддів Господарського суду Одеської області. Аргументував заяву листуванням голови цього суду з різними органами виконавчої влади (§ 24 Рішення ЄСПЛ). Крім того, заявник зазначив, що Господарський суд Одеської області працював в Одесі у будівлі, яка раніше належала боржникові (§ 42 Рішення ЄСПЛ).
      33.2. 22 лютого 2013 року суддя Б. відмовила у задоволенні заяви про відвід на тій підставі, що вона прийняла справу до свого провадження лише у липні 2011 року, а тому на неї не вплинули згадані заявником обставини 2006 року та попередніх років. Крім того, суддя встановила, що відповідно до національного законодавства можна було клопотати лише про відвід судді, який розглядав справу, а не всіх суддів Господарського суду Одеської області (§ 32-33 Рішення ЄСПЛ).
      33.3. У травні 2005 року Господарський суд Одеської області й Одеський апеляційний господарський суд переїхали до адміністративної будівлі за адресою: проспект Тараса Шевченка, 29, м. Одеса. Згідно з твердженнями заявника раніше ця будівля належала боржникові та залишалася на балансі останнього. Згідно з вирізкою з одеської газети, яку заявник надав ЄСПЛ, під час прес-конференції у 2001 році тодішній президент боржника повідомив, що, коли тривало провадження у справі про банкрутство боржника, Господарський суд Одеської області шукав нове приміщення. Тому боржник передав вказану будівлю суду, «з метою забезпечення йому умов для прискорення розгляду справ» (§ 42 Рішення ЄСПЛ).
      33.4. Відсутні документи, які би ставили під сумнів безсторонність суддів, які розглядали справу заявника, за суб`єктивним критерієм (§ 74 Рішення ЄСПЛ).
      33.5. Стосовно застосування об`єктивного критерію безсторонності суддів:
      33.5.1. Листування голови Господарського суду Одеської області з різними органами виконавчої влади (§ 24 Рішення ЄСПЛ) «можуть вважатися відкритими для критики», але ситуація у цій справі відрізняється від тих, в яких ЄСПЛ встановлював порушення принципу безсторонності через те, що органи виконавчої влади безпосередньо втручалися у розгляд справ, а голови судів відповідали на ці втручання повідомленнями про вжиті заходи (§ 76 Рішення ЄСПЛ).
      33.5.2. Заявник надав як національному суду, так і цьому ЄСПЛ, prima facie докази того, що господарський суд, який розглядав справу про банкрутство, знаходився у будівлі, яку боржник передав судам незадовго до початку провадження у справі про банкрутство, коли у боржника вже виникли фінансові труднощі, а остаточно будівлю було передано, коли вже тривало провадження у справі про банкрутство (§ 32, 42 Рішення ЄСПЛ). Суддя Господарського суду Одеської області не заперечувала, що таке передання будівлі дійсно мало місце. Але жодної іншої відповіді, окрім аргументу про те, що означене передання не вплинуло на суддю, оскільки вона прийняла цю справу до провадження пізніше, ніж була передана будівля, надано не було (§ 78-79 Рішення ЄСПЛ).
      33.5.3. Незважаючи на відсутність підстав для сумніву у безсторонності окремих суддів, переконання заявника про небезсторонність суду, який розглядав його справу, об`єктивний спостерігач може вважати явно небезпідставним. Це переконання стосувалося самого суду першої інстанції, а не якого-небудь окремого судді (§ 80 Рішення ЄСПЛ). За цих підстав єдина відповідь національних судів заявнику про те, що передання будівлі не вплинуло на одного окремого суддю Господарського суду Одеської області, не може вважатися достатньою. Пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує кожен національний суд перевіряти, чи є він у своєму нинішньому складі «безстороннім судом» у розумінні зазначеного пункту, коли це є предметом спору на підставі, яка не є явно необґрунтованою. Проте ні Господарський суд Одеської області, ні Одеський апеляційний господарський суд не провели таку перевірку, яка би за необхідності могла виправити ситуацію, що суперечила вимогам Конвенції. Цих міркувань достатньо для висновку, що було порушення пункту 1 статті 6 Конвенції стосовно вимоги безсторонності (§ 80-82 Рішення ЄСПЛ).
      33.6. Тривалість провадження у справі заявника була надмірною та не відповідала вимозі «розумного строку», оскільки таке провадження тривало від 29 вересня 2003 року, коли заявник подав заяву про визнання його вимог до боржника, до завершення перегляду за нововиявленими обставинами постанови Одеського апеляційного господарського суду від 27 жовтня 2009 року, тобто десять років і один місяць. Отже, була порушена відповідна гарантія пункту 1 статті 6 Конвенції (§ 85-91 Рішення ЄСПЛ).
      34. Згідно зі статтею 41 Конвенції ЄСПЛ зобов`язав Україну впродовж трьох місяців сплатити заявнику 10 000 (десять тисяч) євро та додатково суму будь-якого податку, що може нараховуватись, в якості відшкодування моральної шкоди, й 650 (шістсот п`ятдесят) євро і додатково суму будь-якого податку, що може нараховуватись, в якості компенсації судових та інших витрат.
      (4) Провадження за заявою про перегляд судових рішень
      35. У жовтні 2019 року заявник звернувся до Великої Палати Верховного Суду із заявою про перегляд за виключними обставинами постанови Одеського апеляційного господарського суду від 30 травня 2013 року та постанови Вищого господарського суду України від 8 жовтня 2013 року, прийнятих за результатами перегляду постанови Одеського апеляційного господарського суду від 27 жовтня 2009 року за нововиявленими обставинами. Заявник просить скасувати судові рішення, прийняті за результатами вказаного перегляду, залишити без змін постанову Одеського апеляційного господарського суду від 27 жовтня 2009 року, а заяву боржника про перегляд цієї постанови за нововиявленими обставинами - без задоволення. Крім того, заявник просить постановити ухвалу, якою передати справу № 17-1-4-5-32-24-2/136-03-5080 про банкрутство боржника на розгляд суду, який перебуває поза межами Одеського апеляційного округу та найбільш територіально наближений до Господарського суду Одеської області, в порядку, передбаченому пунктом 2 частини першої, частиною другою статті 31 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), а саме до Господарського суду Дніпропетровської області для подальшого проведення процедури санації боржника.
      36. 5 листопада 2019 року Велика Палата Верховного Суду постановила ухвалу, якою відкрила провадження за виключними обставинами та призначила справу до розгляду.
      37. 9 грудня 2019 року надійшли заперечення керуючого санацією боржника Лахненка Є. М. (далі - керуючий санацією боржника) проти заяви про перегляд судових рішень.
      38. 17 грудня 2019 року з Міністерства юстиції України надійшла копія Рішення ЄСПЛ разом з його автентичним перекладом українською мовою.
      39. 2 січня 2020 року надійшов відзив прокуратури Одеської області на заяву про перегляд судових рішень.
      40. 14 січня 2020 року Велика Палата Верховного Суду постановила ухвалу, якою, зокрема :
      40.1. Витребувала від Компанії «Космос» належним чином засвідчені копії її заяви до ЄСПЛ від 25 вересня 2009 року, якій був присвоєний № 53427/09, з усіма наступними змагальними документами, які заявник подав до ЄСПЛ, включаючи листи від 19 листопада 2010 року, 29 квітня та 13 вересня 2011 року, 29 лютого, 25 липня і 28 грудня 2012 року, 30 квітня та 30 липня 2013 року, 21 січня, 7 липня і 10 грудня 2014 року.
      40.2. Витребувала від Секретаріату Уповноваженого у справах Європейського суду з прав людини: копії заяви Компанії «Космос» до ЄСПЛ з усіма наступними змагальними документами, які заявник подав до ЄСПЛ.
      41. 7 лютого 2020 року на виконання вимог ухвали від 14 січня 2020 року до Великої Палати Верховного Суду надійшли копії всіх документів заявника, які ЄСПЛ надсилав Міністерству юстиції України для опрацювання (в електронній формі).
      42. 5 березня 2020 року заявник подав до Великої Палати Верховного Суду письмові пояснення та на виконання вимог її ухвали від 14 січня 2020 року - належно засвідчені копії заяви Компанії «Космос» до ЄСПЛ від 25 вересня 2009 року, а також листи до ЄСПЛ від 19 листопада 2010 року, 29 квітня і 13 вересня 2011 року, 29 лютого, 25 липня та 28 грудня 2012 року, 30 квітня і 30 липня 2013 року, 21 січня, 7 липня та 10 грудня 2014 року й інші змагальні документи.
      АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
      (1) Доводи особи, яка подала заяву про перегляд судових рішень
      43. Заявник мотивує заяву про перегляд судових рішень на підставі Рішення ЄСПЛ так:
      43.1. ЄСПЛ «фактично… визнав доведеними обставини упередженості та зацікавленості українського суду при розгляді справи у відношенні прав» Компанії» «Космос» (т. 129, а. с. 3).
      43.2. Ухвалюючи Рішення, ЄСПЛ «поклав в його основу наступні аргументи заявника» (т. 129, а. с. 3):
      43.2.1. Суд не був безстороннім, задовольняючи заяву боржника про перегляд за нововиявленими обставинами постанови Одеського апеляційного господарського суду від 27 жовтня 2009 року (т. 129, а. с. 4). «Одеський апеляційний господарський суд, формально підтриманий Вищим господарським судом України, фактично створив ситуацію подвійної змагальності - заявник був вимушений крім боржника змагатися і з зацікавленим у розгляді справи судом» (т. 129, а. с. 5), бо суди першої й апеляційної інстанцій відправляють правосуддя у будівлі колишнього готелю «Моряк», яка на момент порушення провадження про банкрутство у 2003 році перебувала на балансі боржника, а у 2005 році «перемістилася у володіння українського суду» (т. 129, а. с. 13).
      43.2.2. «Відсутність нововиявлених обставин як таких» (т. 129, а. с. 5), що підтверджують такі аргументи:
      - «Український суд протиправно оцінив обставини як нововиявлені» (т. 129, а. с. 9). Ці обставини були відомі суду й учасникам провадження майже від початку розгляду справи про банкрутство, «як мінімум станом на 24 лютого 2006 року, що очевидно зі змісту Ухвали Господарського суду Одеської області, постановленої у вказану дату» (т. 129, а. с. 6);
      - «будучи очевидно упередженим і зацікавленим суб`єктом, український суд без жодного обґрунтування та спростування залишив поза увагою наступні факти: 1) майже з самого початку справи (з 23 січня 2004 року) про банкрутство ДСК «ЧМП» у справі брала участь Прокуратура Одеської області, до складу якої входить і Чорноморська прокуратура з нагляду за додержанням законів у транспортній сфері Одеської області; 2) лист прокуратури про нібито наявність нововиявлених обставин є нікчемним та протиправним, оскільки нововиявлених обставин не існувало як таких» (т. 129, а. с. 6-7) (мова йде про лист Чорноморської прокуратури з нагляду за додержанням законів у транспортній сфері Одеської області від 18 жовтня 2012 року (т. 129, а. с. 6));
      - заява боржника про перегляд за нововиявленими обставинами постанови Одеського апеляційного господарського суду від 27 жовтня 2009 року допущена до розгляду «на основі очевидно сфальсифікованих документів» (т. 129, а. с. 10). В «українського суду були відсутні будь-які належні докази, які б підтверджували факт надсилання» цієї заяви «до суду ще 24 жовтня 2012 року чи взагалі факт надсилання її поштою» (т. 129, а. с. 13). Крім того, «у матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази проведення виїмки відповідних документів» (т. 129, а. с. 7), але «навіть якщо теоретично припустити, що факт виїмки відповідних документів… дійсно мав би місце», аргументи боржника про «відсутність відповідних документів через їх вилучення прокуратурою не могли б братися українським судом до уваги як надумані» (т. 129, а. с. 8);
      - «ігнорування пропущеного присічного строку» (т. 129, а. с. 9). Постанова Одеського апеляційного господарського суду від 27 жовтня 2009 року «стала остаточною ще 27 жовтня 2009 року. На практиці це означало, що зазначене судове рішення не могло бути законно переглянуте з будь-яких підстав і в будь-який спосіб. Відповідно, скасовуючи зазначене судове рішення після спливу вказаного присічного строку, упереджений та особисто зацікавлений український суд порушив принцип правової визначеності» (т. 129, а. с. 9).
      43.2.3. «Очевидною причиною грубих і безпрецедентних процесуальних зловживань українського суду» «стала його суб`єктивна зацікавленість у результатах розгляду» заяви про перегляд за нововиявленими обставинами постанови Одеського апеляційного господарського суду від 27 жовтня 2009 року через «набуття судом будівлі у непрозорий спосіб від боржника» (т. 129, а. с. 13), а також те, що під час розгляду справи про банкрутство голова Господарського суду Одеської області надсилав листи до органів виконавчої влади й отримував вказівки від вищих посадових осіб держави, що також підтверджує непрозорість процедури та тиск з боку органів виконавчої влади на суд (т. 129, а. с. 13-15).
      43.2.4. Наявне «безпідставне затягування судом розгляду заяви» Компанії «Космос» про включення до реєстру кредиторів боржника (т. 129, а. с. 15).
      43.2.5. Одеський апеляційний господарський суд та Вищий господарський суд України упереджено та непослідовно оцінювали докази, надані боржником на обґрунтування нововиявлених обставин. Заявник неодноразово підтверджував «справжність власних вимог» до боржника, «надавав суду відповідні рахунки-фактури та розписки капітанів», а аудиторський висновок Акціонерного товариства «Інаудит», який підтвердив наявність боргу у заявленому Компанією «Космос» розмірі, був зроблений на замовлення боржника (т. 129, а. с. 15-16).
      43.2.6. Наявне «очевидне викривлення обставин справи українським судом» (т. 129, а. с. 17): заявник не є стороною договорів фрахтування (т. 129, а. с. 19); між компаніями «Космос» і «Колумбус шиппинг енд трейдінг» «фактично укладено договір цесії», за яким друга передала першій «певні права вимоги боргу» від боржника (т. 129, а. с. 20); заявник ніколи не брав на себе дебетних зобов`язань Компанії «Колумбус шиппинг енд трейдінг» (т. 129, а. с. 20). Окрім того, заявник не є резидентом України, а договори фрахтування регулюються англійським правом, з огляду на що спори щодо цих договорів треба вирішувати у Лондонському міжнародному арбітражному суді (т. 129, а. с. 20-21); заяву Компанії «Космос» про включення до реєстру кредиторів боржника слід було розглядати з урахуванням правил, визначених Законом України «Про міжнародне приватне право», чого Одеський апеляційний господарський суд не зробив (т. 129, а. с. 21).
      44. Перегляд постанови Одеського апеляційного господарського суду від 30 травня 2013 року та постанови Вищого господарського суду України від 8 жовтня 2013 року є належним способом відновлення порушеного права заявника на справедливий суд. Але повернення справи до Південно-західного апеляційного господарського суду для вирішення заяви боржника про перегляд за нововиявленими обставинами постанови Одеського апеляційного господарського суду від 27 жовтня 2009 року суперечитиме Рішенню ЄСПЛ, оскільки Південно-західний апеляційний господарський суд продовжує займати «будівлю Боржника». Тому потрібно передати справу про банкрутство боржника для подальшого проведення процедури санації до іншого суду у порядку, передбаченому статтею 31 ГПК України.
      45. У письмових поясненнях, поданих до Великої Палати Верховного Суду 5 березня 2020 року, заявник акцентував увагу, зокрема, на такому:
      45.1. «Лише «забезпечення національними судовими провадженнями справедливого розгляду в цілому» (т. 132, а. с. 4) відповідає приписам статті 6 Конвенції. У практиці ЄСПЛ встановлений принцип заборони обмеженого тлумачення пункту 1 статті 6 Конвенції, а тому у § 86 і 87 Рішення ЄСПЛ дійшов обґрунтованого висновку про застосовність статті 6 Конвенції до провадження за нововиявленими обставинами (т. 132, а. с. 3-4).
      45.2. Попри те, що ЄСПЛ у Рішенні вказав на порушення пункту 1 статі 6 Конвенції лише судами першої й апеляційної інстанцій, відсутність безсторонності стосувалася також і суду касаційної інстанції, який, по-перше, залишив «національні рішення, ухвалені з порушенням основоположних принципів правосуддя», без змін і, по-друге, «не здійснив належного, адекватного ефективного процесуального аналізу аргументів заявника про небезсторонність судів попередніх інстанцій» (т. 132, а. с. 2).
      (2) Позиції інших учасників справи
      (2.1) Доводи керуючого санацією боржника
      46. Керуючий санацією боржника просить відмовити у задоволенні заяви про перегляд судових рішень з огляду на таке:
      46.1. Нелогічність вимог заявника, який, вважаючи упередженим і зацікавленим Одеський апеляційний господарський суд, просить скасувати одну постанову цього суду (від 30 травня 2013 року) та залишити в силі іншу (від 27 жовтня 2009 року), прийняту на користь заявника.
      46.2. Розгляд справи про банкрутство боржника ніяк не пов`язаний із переданням будівлі, в якій розташовані Господарський суд Одеської області та відповідний господарський суд апеляційної інстанції. Тому немає юридичних підстав для передання цієї справи до суду іншого територіального округу.
      (2.2) Доводи прокуратури Одеської області
      47. Прокуратура Одеської області вважає, що підстави для задоволення заяви про перегляд судових рішень відсутні з огляду на таке:
      47.1. Вказуючи на висновки ЄСПЛ щодо упередженості Одеського апеляційного господарського суду, заявник просить залишити в силі рішення цього ж суду від 27 жовтня 2009 року, ухвалене на його користь, що підтверджує маніпулювання ситуацією.
      47.2. ЄСПЛ не встановив суб`єктивної зацікавленості «судів, які розглядали справу заявника».
      47.3. Будівля колишнього готелю «Моряк», яку в Одесі займають господарські суди двох інстанцій, ніколи не була у власності боржника. Він її отримав у користування без права розпорядження, а власником була та залишається держава. Процес зняття цієї будівлі з балансу боржника розпочався задовго до порушення провадження у справі про банкрутство. Крім того, остаточне рішення щодо кредиторських вимог заявника приймав Вищий господарський суд України, який не має жодного стосунку до будь-якого майна боржника.
      47.4. Скасування остаточного судового рішення, а саме постанови Вищого господарського суду України від 8 жовтня 2013 року, порушуватиме принцип юридичної визначеності.
      (2.3) Позиції інших учасників справи
      48. Інші учасники справи позицію щодо заяви про перегляд судових рішень не висловили.
      ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
      (1) Щодо додаткового заходу індивідуального характеру з виконання рішення ЄСПЛ шляхом перегляду судових рішень, ухвалених на національному рівні
      49. Одним із основоположних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності, який, inter alia, вимагає, щоби, коли суди остаточно вирішили питання, їхнє рішення не ставилось під сумнів. Цей принцип передбачає повагу до остаточності судових рішень та наполягає на тому, щоб жодна сторона не могла вимагати перегляду остаточного й обов`язкового судового рішення просто задля нового розгляду та постановлення нового рішення у справі. Відступи від цього принципу є виправданими лише тоді, коли вони обумовлюються обставинами суттєвого та неспростовного характеру (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ від 9 червня 2011 року у справі «Желтяков проти України» («Zheltyakov v. Ukraine», заява № 4994/04, § 42-43)).
      50. Відповідно до статті 46 Конвенції та статті 2 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» (далі - Закон № 3477-IV) Україна зобов`язана виконувати остаточне рішення ЄСПЛ в будь-якій справі, в якій вона є стороною.
      51. Глава 3 Закону № 3477-IV передбачає, що для виконання рішення ЄСПЛ, яким констатовано порушення Україною Конвенції, мають вживатися заходи індивідуального та загального характеру.
      52. Якщо ЄСПЛ визнає факт порушення Конвенції або протоколів до неї і якщо внутрішнє право держави, яка була стороною у справі, передбачає лише часткову компенсацію, ЄСПЛ у разі необхідності надає потерпілій стороні справедливу сатисфакцію (стаття 41 Конвенції).
      53. За статтею 10 Закону № 3477-IV додатковими до виплати присудженого ЄСПЛ відшкодування (статті 7-9 цього Закону) заходами індивідуального характеру є: а) відновлення настільки, наскільки це можливо, попереднього юридичного стану, який особа мала до порушення Конвенції (restitutio in integrum); б) інші заходи, передбачені у рішенні ЄСПЛ.
      54. Відновлення попереднього юридичного стану особи здійснюється, зокрема, шляхом повторного розгляду справи, включаючи відновлення провадження у справі (частина третя статті 10 Закону № 3477-IV).
      55. Застосування restitutio in integrum можливе шляхом повторного розгляду справи, включаючи відновлення провадження у справі, у разі вжиття Україною заходів індивідуального характеру на виконання рішення ЄСПЛ у справі, в якій вона є стороною. Для такого застосування слід враховувати Рекомендацію № R (2000) 2 Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам "Щодо повторного розгляду або поновлення провадження у певних справах на національному рівні після прийняття рішень Європейським судом з прав людини", схвалену 19 січня 2000 року.
      56. Відповідно до цієї Рекомендації повторний розгляд справи, включаючи поновлення провадження, слід застосовувати у випадках, коли ЄСПЛ визнав порушення Конвенції, особливо тоді:
      56.1. Коли потерпіла сторона і далі зазнає негативних наслідків від рішення, ухваленого на національному рівні, - наслідків, щодо яких справедлива сатисфакція не була адекватним засобом захисту і які не можна виправити інакше, ніж через повторний розгляд або поновлення провадження.
      56.2. Коли рішення ЄСПЛ спонукає до висновку, що а) оскаржене рішення національного суду суперечить Конвенції, або b) в основі визнаного порушення лежали суттєві процедурні помилки чи положення, які ставлять під серйозний сумнів результат оскарженого провадження на національному рівні.
      57. Відповідно до пункту 2 частини третьої статті 320 ГПК України підставами для перегляду судових рішень у зв`язку з виключними обставинами є встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов`язань при вирішенні цієї справи судом.
      58. У рішенні ЄСПЛ може бути прямо вказано на необхідність вжиття державою додаткових заходів індивідуального характеру, чи з самого рішення ЄСПЛ можна зробити висновок про необхідність відновлення настільки, наскільки це можливо, попереднього юридичного стану, який особа мала до порушення Конвенції, шляхом повторного розгляду її справи судом, включаючи відновлення провадження у відповідній справі.
      59. Якщо інше не вказано у рішенні ЄСПЛ, повторний розгляд справи судом, включаючи відновлення провадження у справі, можливий, якщо у рішенні ЄСПЛ, ухваленому на користь заявника, визнано порушення Україною зобов`язань за Конвенцією при вирішенні судом на національному рівні тієї справи, в якій ухвалене судове рішення, про перегляд якого просить цей заявник.
      60. Велика Палата Верховного Суду заслухала суддю-доповідача, представників заявника та боржника, а також прокурора, оцінила їх доводи, зміст встановлених у Рішенні ЄСПЛ порушень Україною міжнародних зобов`язань, зміст заяви про перегляд судових рішень і у передбачених законодавством межах відповідно до підстав перегляду судових рішень за виключними обставинами, а саме у зв`язку з встановленням міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення останньою міжнародних зобов`язань при вирішенні справи судом, дійшла таких висновків:
      (2) Оцінка аргументів заяви про перегляд судових рішень
      61. Виходячи зі змісту заяви про перегляд та її прохальної частини, заявник просить скасувати постанови Одеського апеляційного господарського суду від 30 травня 2013 року та Вищого господарського суду України від 8 жовтня 2013 року, постанову Одеського апеляційного господарського суду від 27 жовтня 2009 року залишити без змін, а заяву боржника про перегляд цієї постанови за нововиявленими обставинами - без задоволення. Заявник переконаний, що саме такі заходи можуть повернути його в юридичний стан, який він мав до тих порушень Конвенції, що їх встановив ЄСПЛ у Рішенні.
      (2.1) Щодо порушення гарантії безсторонності суду
      62. ЄСПЛ визнав явно небезпідставним переконання заявника про небезсторонність суду першої інстанції (§ 80 Рішення ЄСПЛ), який, ухвалюючи рішення за заявою Компанії «Космос» про відвід судді у справі та всього складу цього суду, навів лише один аргумент для того, щоби спростувати доводи заявника, викладені у цій заяві, щодо використанням судом будівлі, переданої боржником (§ 33, 78 Рішення ЄСПЛ). Проте з огляду на зміст заяви про перегляд судових рішень заявник не просить Велику Палату Верховного Суду переглянути ті судові рішення, скасування яких могло би повернути заявника у стан, який існував до та під час вирішення 22 лютого 2013 року його заяви про відвід у суді першої інстанції. Безвідносно до висновків ЄСПЛ щодо порушення гарантії безсторонності суду першої інстанції при вирішенні заяви про відвід заявник просить: переглянути ті судові рішення, скасування яких уможливило би повернення його до числа кредиторів боржника, та відмовити у задоволенні заяви останнього про перегляд постанови Одеського апеляційного господарського суду від 27 жовтня 2009 року за нововиявленими обставинами, а саму цю постанову залишити без змін.
      63. Заявник не вважає перешкодою для перегляду на підставі Рішення ЄСПЛ судових рішень, ухвалених за результатами перегляду постанови Одеського апеляційного господарського суду від 27 жовтня 2009 року за нововиявленими обставинами, те, що ЄСПЛ визнав неприйнятними скарги заявника на порушення його прав за пунктом 1 статті 6 Конвенції та за статтею 1 Першого протоколу до Конвенції через скасування 30 травня 2013 року Одеським апеляційним господарським судом остаточної постанови Одеського апеляційного господарського суду від 27 жовтня 2009 року, якою були визнані вимоги заявника до боржника (§ 65 Рішення ЄСПЛ). Причиною неприйнятності зазначених скарг ЄСПЛ вказав те, що заявник пропустив шестимісячний строк, передбачений у пункті 1 статті 35 Конвенції, подавши заяву зі скаргами на допущені судами порушення Конвенції у процедурі перегляду постанови Одеського апеляційного господарського суду від 27 жовтня 2009 року за нововиявленими обставинами лише 10 грудня 2014 року, тобто більше ніж через шість місяців після 12 листопада 2013 року, коли заявник отримав постанову Вищого господарського суду України від 8 жовтня 2013 року про відмову у задоволенні касаційної скарги на постанову Одеського апеляційного господарського суду від 30 травня 2013 року (§ 64 Рішення ЄСПЛ).
      64. На думку заявника, означена неприйнятність не спростовує те, що провадження у справі про банкрутство за заявою Компанії «Космос» було несправедливим через порушення судами гарантій безсторонності, що встановив ЄСПЛ у Рішенні. Проте Велика Палата Верховного Суду з таким твердженням заявника не погоджується.
      65. Справді, повторний розгляд справи слід застосовувати у випадках, коли в основі визнаного ЄСПЛ порушення Конвенції лежали суттєві процедурні помилки, які ставлять під серйозний сумнів результат оскарженого провадження на національному рівні (підпункт b пункту іі Рекомендації № R (2000) 2 Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам). Проте ЄСПЛ взагалі не ставив під сумнів результат провадження за нововиявленими обставинами на національному рівні, як і не визначав, чи дотримали гарантії статті 6 Конвенції та статті 1 Першого протоколу до Конвенції Одеський апеляційний господарський суд і Вищий господарський суд України, переглядаючи за нововиявленими обставинами постанову Одеського апеляційного господарського суду від 27 жовтня 2009 року, якою були визнані вимоги заявника до боржника. Більше того, ЄСПЛ констатував, що «зрештою, національні суди дійшли висновку, що вимога підприємства-заявника була безпідставною», а дія «правила шестимісячного строку, яке визначає проміжок часу, упродовж якого Суд здійснює нагляд» (§ 98 Рішення ЄСПЛ) унеможливлює розгляд ЄСПЛ суті відповідних скарг заявника (§ 56-65 Рішення ЄСПЛ).
      66. Отже, ЄСПЛ не розглядав скаргу заявника на порушення Конвенції скасуванням постанови Одеського апеляційного господарського суду від 27 жовтня 2009 року постановою Одеського апеляційного господарського суду від 30 травня 2013 року, залишеною без змін постановою Вищого господарського суду України від 8 жовтня 2013 року. Тому ЄСПЛ не встановив порушень статті 6 Конвенції у судовому процесі, в якому були прийняті постанови Одеського апеляційного господарського суду від 30 травня 2013 року та Вищого господарського суду України від 8 жовтня 2013 року. З огляду на пропуск заявником строку на звернення до ЄСПЛ щодо судових рішень, ухвалених за нововиявленими обставинами, ЄСПЛ не ставив під сумнів встановлену національними судами під час перегляду постанови Одеського апеляційного господарського суду від 27 жовтня 2009 року безпідставність вимог заявника до боржника. А завданням Великої Палати Верховного Суду під час перегляду судових рішень у зв`язку з виключними обставинами з підстави встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов`язань при вирішенні цієї справи судом не є виправлення процесуальних помилок заявника, якщо він їх допустив чи то на національному рівні, чи то під час провадження справи в ЄСПЛ.
      67. Перевіряючи дотримання вимог пункту 1 статті 6 Конвенції, ЄСПЛ може оцінити та вказати у його рішенні, чи вплинуло порушення цього пункту на справедливість національного провадження в цілому (див., наприклад, mutatis mutandis: рішення ЄСПЛ від 1 червня 2010 року у справі «Ґефґен проти Німеччини» («Gafgen v. Germany», заява № 22978/05, § 162-168); від 21 квітня 2011 року у справі «Нечипорук і Йонкало проти України» («Nechiporuk and Yonkalo v. Ukraine», заява № 42310/04, § 258-261); від 15 травня 2012 року у справі «Григор`єв проти України» («Grigoryev v. Ukraine», заява № 51671/07, § 84-88); від 15 листопада 2012 року у справі «Замфереско проти України» («Zamferesko v. Ukraine», заява № 30075/06, § 70-72); від 31 жовтня 2013 року у справі «Тарасов проти України» («Tarasov v. Ukraine», заява № 17416/03, § 82-84); від 19 лютого 2015 року у справі «Жизіцький проти України» («Zhyzitskyy v. Ukraine», заява № 57980/11, § 64-66); від 25 лютого 2016 року у справі «Зякун проти України» («Zyakun v. Ukraine», заява № 34006/06, § 62-64); від 9 червня 2016 року у справі «Саранчов проти України» («Saranchov v. Ukraine», заява № 2308/06, § 45-60); від 13 жовтня 2016 року у справі «Тимченко проти України» («Tymchenko v. Ukraine», заява № 47351/06, § 94-101); від 17 листопада 2016 року у справі «Лобода проти України» («Loboda v. Ukraine», заява № 8865/06, § 37-44); від 27 квітня 2017 року у справі «Жердєв проти України» («Zherdev v. Ukraine», заява № 34015/07, § 134-169); від 20 вересня 2019 року у справі «Щербаков проти України» («Shcherbakov v. Ukraine», заява № 39708/13), § 69-73); від 28 лютого 2019 року у справі «Паньків проти України» («Pankiv v. Ukraine», заява № 37882/08, § 80-84); від 26 вересня 2019 року у справі «Скоморохов проти України» («Skomorokhov v. Ukraine», заява № 58662/11, § 80-83); від 31 жовтня 2019 року у справі «Мазур проти України» («Mazur v. Ukraine», заява № 59550/11, § 65-68); від 21 листопада 2019 року у справі «Мельник проти України» («Melnyk v. Ukraine», заява № 28412/10, § 137-140)), а за певних умов може зазначити, що розглядати скаргу на несправедливість провадження в цілому не вважає за необхідне (див., наприклад, mutatis mutandis рішення ЄСПЛ від 13 грудня 2007 року у справі «Романова проти України» («Romanova v. Ukraine», заява № 33089/02, § 26)).
      68. Велика Палата Верховного Суду зауважує, що у Рішенні ЄСПЛ немає висновку про те, що відсутність детальнішої аргументації відмови у задоволенні заяви заявника про відвід судді Господарського суду Одеської області та всіх суддів цього суду через знаходження останнього у будівлі, переданій боржником, вплинула на справедливість провадження щодо заявника у справі про банкрутство в цілому, зокрема і на процедуру перегляду постанови Одеського апеляційного господарського суду від 27 жовтня 2009 року за нововиявленими обставинами в апеляційному та касаційному судах. Навпаки, на аргумент заявника про те, що скасування 30 травня 2013 року постанови Одеського апеляційного господарського суду від 27 жовтня 2009 року було «всього лише епізодом у «загальній ситуації» неефективності провадження у справі про банкрутство», ЄСПЛ прямо та недвозначно відповів, визнавши такий аргумент непереконливим (§ 58 Рішення ЄСПЛ). Відтак, у Великої Палати Верховного Суду немає підстав дійти протилежного висновку, на якому наполягає заявник, стверджуючи, зокрема, що відмова судді Господарського суду Одеської області у задоволенні 22 лютого 2013 року заяви про її відвід і відвід усіх суддів цього суду зробила повністю несправедливим провадження у справі про банкрутство боржника, зокрема в апеляційній і касаційній інстанціях, які переглядали постанову Одеського апеляційного господарського суду від 27 жовтня 2009 року за нововиявленими обставинами.
      69. Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на те, що і сам заявник, насправді, не вважає таке провадження щодо нього у вказаній справі несправедливим у цілому, бо у заяві про перегляд судових рішень просить залишити без змін постанову Одеського апеляційного господарського суду від 27 жовтня 2009 року та скасувати виключно ті судові рішення, які суди ухвалили не на користь заявника за результатами перегляду цієї постанови за нововиявленими обставинами.
      70. Крім того, заявник вказує аргументами для перегляду цих судових рішень «відсутність нововиявлених обставин як таких» (т. 129, а. с. 5); протиправність оцінки обставин судом як нововиявлених (т. 129, а. с. 9); залишення національними судами поза їхньою увагою фактів, які, на думку заявника, спростовували наявність нововиявлених обставин (т. 129, а. с. 6-7); допуск заяви боржника про перегляд за нововиявленими обставинами постанови Одеського апеляційного господарського суду від 27 жовтня 2009 року до розгляду «на основі очевидно сфальсифікованих документів» (т. 129, а. с. 10); «грубі і безпрецедентні процесуальні зловживання українського суду» через «його суб`єктивну зацікавленість у результатах розгляду» вказаної заяви (т. 129, а. с. 13); «ігнорування пропущеного присічного строку» (т. 129, а. с. 9); «безпідставне затягування судом розгляду заяви» Компанії «Космос» про включення до реєстру кредиторів боржника (т. 129, а. с. 15) тощо. Всі ці аргументи не підтверджують можливість задоволення вимог заяви про перегляд судових рішень, оскільки не ґрунтуються на Рішенні ЄСПЛ, а саме на тих порушеннях, які він встановив. З огляду на вказане Велика Палата Верховного Суду погоджується з доводами керуючого санацією боржника та прокурора про те, що вимоги заявника у заяві про перегляд судових рішень є фактично спробою використання Рішення ЄСПЛ для іншої мети, ніж для його належного виконання.
      71. Велика Палата Верховного Суду нагадує, що вона переглядає судові рішення у зв`язку з виключними обставинами з підстави встановлення ЄСПЛ порушення Україною Конвенції при вирішенні справи судом саме у межах встановлених ЄСПЛ порушень, а стаття 6 Конвенції стосується винятково процедурних гарантій під час здійснення правосуддя. Натомість більшість наведених заявником доводів щодо необхідності перегляду судових рішень, ухвалених за результатами розгляду заяви боржника про перегляд за нововиявленими обставинами постанови Одеського апеляційного господарського суду від 27 жовтня 2009 року, стосуються переоцінки доказів і встановлених цим судом у постанові від 30 травня 2013 року обставин. Заявник фактично просить Велику Палату Верховного Суду встановити, зокрема, відсутність нововиявлених обставин (т. 129, а. с. 5), подання боржником вказаної заяви з пропуском встановленого для цього строку (т. 129, а. с. 9), укладення між компаніями «Космос» і «Колумбус шиппинг енд трейдінг» договору цесії, за яким друга передала першій «певні права вимоги боргу» від боржника (т. 129, а. с. 20), відсутність у заявника дебетних зобов`язань Компанії «Колумбус шиппинг енд трейдінг» (т. 129, а. с. 20).
      72. Заявник не стверджує, що він зазнає негативних наслідків судового рішення про відмову йому у задоволенні заяви про відвід судді Господарського суду Одеської області та всіх суддів цього суду через недостатність відповіді національних судів про те, що передання суду будівлі боржником не вплинула на одного конкретного суддю (§ 81 Рішення ЄСПЛ). Іншими словами, немає жодних підстав вважати, що Компанія «Космос» зазнає негативних наслідків саме залишення без відповіді її питання про те, чи не вплинуло таке передання будівлі на інших суддів відповідного суду. На думку заявника, негативні наслідки для нього створило не вказане судове рішення про відмову у задоволенні його заяви про відвід, а скасування за нововиявленими обставинами постанови Одеського апеляційного господарського суду від 27 жовтня 2009 року постановою Одеського апеляційного господарського суду від 30 травня 2013 року, залишеною без змін постановою Вищого господарського суду України від 8 жовтня 2013 року. Саме ці судові рішення заявник просить Велику Палату Верховного Суду переглянути, але не може пояснити, яким чином їхнє скасування відновить його право на вмотивоване судове рішення щодо заяви про відвід судді Господарського суду Одеської області та всіх суддів цього суду. Більше того, Рішення ЄСПЛ не спонукає до висновку, що постанова Одеського апеляційного господарського суду від 30 травня 2013 року та постанова Вищого господарського суду України від 8 жовтня 2013 року суперечать Конвенції. Як і не спонукає до висновку про те, що для відновлення юридичного стану заявника, який існував до відмови йому у задоволенні зазначеної заяви про відвід, треба скасувати постанови апеляційного та касаційного судів 2013 року, залишити постанову Одеського апеляційного господарського суду від 27 жовтня 2009 рокубез змін, а заяву боржника про перегляд цієї постанови за нововиявленими обставинами - без задоволення, про що, власне, просить заявник у заяві про перегляд судових рішень.
      73. Доводи заявника про те, що ЄСПЛ «фактично… визнав доведеними обставини упередженості та зацікавленості українського суду» (т. 129, а. с. 3) під час розгляду справи на національному рівні, зокрема тому, що голова Господарського суду Одеської області надсилав листи до органів виконавчої влади й отримував вказівки від вищих посадових осіб держави, Велика Палата Верховного Суду вважає неприйнятними. ЄСПЛ вказав, що листування голови Господарського суду Одеської області з різними органами виконавчої влади (§ 24 Рішення ЄСПЛ) «можуть вважатися відкритими для критики», але ситуація заявника нетотожна ситуаціям заявників у справах «"Совтрансавто-Холдинг" проти України» («Sovtransavto Holding v. Ukraine», заява № 48553/99, § 80 рішення від 25 липня 2002 року), «"Агрокомплекс" проти України» («Agrokompleks v. Ukraine», заява № 23465/03, § 130 рішення від 6 жовтня 2011 року). В останніх, на відміну від справи заявника, ЄСПЛ встановив порушення принципу безсторонності через те, що органи виконавчої влади безпосередньо втручалися у розгляд справ, а голови судів відповідали на ці втручання повідомленнями про вжиті заходи (§ 76 Рішення ЄСПЛ).
      (2.2) Щодо порушення гарантії розумної тривалості провадження
      74. У заяві до ЄСПЛ від 25 вересня 2009 року заявник скаржився також на те, що національні суди порушили вимогу розумної тривалості провадження. ЄСПЛ, розглянувши цю скаргу, встановив, що така тривалість справді була надмірною, оскільки провадження щодо заявника у справі про банкрутство тривало від 29 вересня 2003 року, коли заявник подав заяву про визнання його вимог до боржника, аж до завершення перегляду за нововиявленими обставинами постанови Одеського апеляційного господарського суду від 27 жовтня 2009 року, тобто десять років і один місяць (§ 85-87, 90 Рішення ЄСПЛ).
      75. Стосовно зазначеного порушення Україною пункту 1 статті 6 Конвенції Велика Палата Верховного Суду зауважує, що згідно з її усталеною практикою не може застосовуватися як захід індивідуального характеру на виконання рішення ЄСПЛ перегляд судових рішень у зв`язку з виключними обставинами з підстави встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов`язань при вирішенні цієї справи судом, зокрема, у випадку, якщо встановлені ЄСПЛ порушення стосуються лише тривалості розгляду цієї справи (аналогічні висновки Велика Палата Верховного Суду зробила у пункті 81 постанови від 20 березня 2018 року у справі № 2-3646/11, пункті 76 постанови від 20 березня 2018 року у справі № 2-3862/11, пункті 85 постанови від 28 березня 2018 року у справі № 2-428/11, пункті 46 постанови від 29 березня 2018 року у справі № 2-2119/12, пункті 68 постанови від 11 червня 2019 року у справі № 2-3244/09, пункті 31 постанови від 6 серпня 2019 року у справі № 219/13862/18).
      (2.3) Висновки щодо вимог заяви про перегляд судових рішень
      76. З огляду на все викладене відсутні юридичні підстави для задоволення заяви про перегляд судових рішень у частині вимог скасувати постанови апеляційного та касаційного господарських судів, прийнятих за результатами перегляду за нововиявленими обставинами постанови Одеського апеляційного господарського суду від 27 жовтня 2009 року, залишити останню без змін, а заяву боржника про перегляд цієї постанови за нововиявленими обставинами - без задоволення. Велика Палата Верховного Суду вважає, що Рішення ЄСПЛ не дозволяє дійти висновку про необхідність вжиття саме таких заходів, про які просить заявник, для відновлення настільки, наскільки це можливо, попереднього юридичного стану, який він мав до тих порушень Конвенції, які встановив ЄСПЛ.
      77. Відповідно до пункту 2 частини першої та частини четвертої статті 31 ГПК України суд передає справу на розгляд іншому суду, якщо після задоволення відводів (самовідводів) чи з інших підстав неможливо утворити новий склад суду для розгляду справи. Передача справи з цієї підстави здійснюється на підставі розпорядження голови суду на розгляд господарського суду, найбільш територіально наближеного до цього суду.
      78. Заявник просить Велику Палату Верховного Суду постановити ухвалу, якою передати всю справу № 17-1-4-5-32-24-2/136-03-5080 про банкрутство боржника на розгляд суду, який перебуває поза межами Одеського апеляційного округу та найбільш територіально наближений до Господарського суду Одеської області, в порядку, передбаченому пунктом 2 частини першої, частиною другою статті 31 ГПК України, а саме до Господарського суду Дніпропетровської області для подальшого проведення процедури санації боржника.
      79. Велика Палата Верховного Суду зазначає, що така вимога заявника не узгоджується ні з встановленими у Рішенні ЄСПЛ порушеннями Україною вимог Конвенції, ні з визначеними частиною третьою статті 325 ГПК України повноваженнями суду, який переглядає судові рішення за виключними обставинами з підстави встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов`язань при вирішенні цієї справи судом. А тому у задоволення означеної вимоги заяви про перегляд судових рішень теж слід відмовити.
      (3) Висновки за результатами розгляду заяви про перегляд судового рішення
      80. За змістом пункту 1 частини третьої статті 325 ГПК України за результатами перегляду судового рішення за виключними обставинами суд може відмовити в задоволенні заяви про перегляд та залишити відповідне судове рішення в силі
      81. З огляду на зміст Рішення ЄСПЛ, зміст заяви про перегляд судових рішень і висновки щодо доводів заявника Велика Палата Верховного Суду вважає таку заяву необґрунтованою, а тому відмовляє у її задоволенні.
      Керуючись статтями 320, 321, 325 Господарського процесуального кодексу України, Велика Палата Верховного Суду
      П О С Т А Н О В И Л А :
      у задоволенні заяви Компанії «Космос Мерітайм енд Форейн Трейдінг» про перегляд за виключними обставинами постанови Вищого господарського суду України від 8 жовтня 2013 року та постанови Одеського апеляційного господарського суду від 30 травня 2013 року відмовити.
      Головуючий суддя
      В. С. Князєв
      Суддя-доповідач
      Ю. Л. Власов
      Судді:
      Н. О. Антонюк
      Л. М. Лобойко
      С. В. Бакуліна
      Н. П. Лященко
      В. В. Британчук
      О. Б. Прокопенко
      М. І. Гриців
      Л. І. Рогач
      Д. А. Гудима
      О. М. Ситнік
      В. І. Данішевська
      О. С. Ткачук
      О. С. Золотніков
      В. Ю. Уркевич
      О. Р. Кібенко
      О. Г. Яновська
      Відповідно до частини третьої статті 314 ГПК України постанову оформив суддя Гудима Д. А.
      Джерело: ЄДРСР 88601624
    • By ANTIRAID
      ПОСТАНОВА
      Іменем України
      25 лютого 2020 року
      м. Київ
      Справа № 2-82/09
      Провадження № 14-734свц19
      Велика Палата Верховного Суду у складі:
      головуючого судді (судді-доповідача) - Ткачука О.С.,
      суддів: Антонюк Н.О., Анцупової Т.О., Бакуліної С.В., Британчука В.В., Гриціва М.І., Гудими Д.А., Данішевської В.І., Єленіної Ж.М., Кібенко О.Р., Лобойка Л.М., Лященко Н.П., Прокопенка О.Б., Пророка В.В., Рогач Л.І., Ситнік О.М., Уркевича В.Ю., Яновської О.Г.
      за участю секретаря судового засідання - Войтовича С.М.,
      від позивача - адвокат Тарахкало М.О. (свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю №1066, який діє на підставі ордеру Серія ВВ №1001578),
      розглянула в судовому засіданні заяву ОСОБА_1 , подану представником Тарахкалом Михайлом Олександровичем , про перегляд Верховним Судом за виключними обставинами ухвали Апеляційного суду Одеської області від 05 жовтня 2005 року, постановленої колегією суддів у складі Заведей В.Н., Косогор Г.О., Ісаєвої Н.В., рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 06 березня 2009 року, ухвалене суддею Граніним В.Л., ухвали Апеляційного суду Одеської області від 11 листопада 2009 року, постановленої колегією суддів у складі Кварталової А.М., Плавич Н.Д., Левенця Б.Б., ухвали Верховного Суду України від 14 травня 2010 року, постановленої колегією суддів у складі Охрімчук Л.І., Левченка Є.Ф., Сеніна Ю.Л.,
      у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , Малиновського районного відділу Одеського міського управління ГУМВС України в Одеській області в особі ВГІРФО Хмельницького РВ, треті особи: державний нотаріус Другої Одеської державної нотаріальної контори Гур`янова Людмила Геннадіївна, Друга Одеська державна нотаріальна контора, про визнання недійсними довіреності, договору купівлі-продажу та дублікату договору дарування, усунення перешкод у користуванні власністю, зобов`язання зняти з реєстраційного обліку, відшкодування матеріальної шкоди; за зустрічним позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_1 , ОСОБА_6 , державного нотаріуса Другої Одеської державної нотаріальної контори Гур`янової Людмили Геннадіївни про визнання договору купівлі-продажу дійсним, визнання добросовісним набувачем, визнання права власності та зобов`язання зняти з реєстраційного обліку,
      ІСТОРІЯ СПРАВИ
      Короткий зміст та обґрунтування позовних вимог
      1. У квітні 2001 року, липні 2002 року та травні 2005 року ОСОБА_1 звернувся до суду із окремими позовами, які в подальшому ухвалою Малиновського районного суду м. Одеси від 02 лютого 2006 року об`єднано в одне провадження.
      2. Позови обґрунтовано тим, що ОСОБА_1 на праві власності належала квартира АДРЕСА_1 . Проте 26 вересня 2000 року ОСОБА_6 , діючи від його імені та на підставі підробленої, на його думку, довіреності, відчужив цю квартиру ОСОБА_5
      3. Враховуючи викладене, позивач, з урахуванням уточнень позовних вимог, просив визнати довіреність на ім`я ОСОБА_6 , дублікат договору дарування, виданий ОСОБА_6 для укладення договору купівлі-продажу, та договір купівлі-продажу зазначеної квартири від 26 вересня 2000 року недійсними, зобов`язати ОСОБА_5 не чинити перешкод у користуванні належною йому квартирою, зобов`язати Хмельницький ВМ Малиновського РВ ОМУ ГУ МВС України в Одеській області зняти ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 з реєстраційного обліку в зазначеній квартирі, стягнути солідарно з ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 на його користь 61 тис. грн. матеріальної шкоди.
      4. У березні 2007 року ОСОБА_5 звернулася до суду із зустрічним позовом, посилаючись на те, що вона придбала зазначену вище квартиру за договором купівлі-продажу від 26 вересня 2000 року. Цей договір вона уклала зі ОСОБА_6 , який діяв на підставі довіреності, виданої власником квартири - ОСОБА_1 , відтак вважає себе добросовісним набувачем.
      5. Також ОСОБА_5 посилалася на те, що 11 серпня 2006 року прокурор Малиновського району м. Одеси порушив кримінальну справу за фактом підробки документа - довіреності від 01 серпня 2000 року, виданої на ім`я ОСОБА_6 . У межах зазначеної кримінальної справи її визнано потерпілою.
      6. Враховуючи викладене, позивачка просила визнати договір купівлі-продажу квартири від 26 вересня 2000 року дійсним, визнати її добросовісним набувачем, визнати за нею право власності на зазначену квартиру та зобов`язати Хмельницький ВМ Малиновського РВ ОМУ ГУ МВС України в Одеській області зняти ОСОБА_1 з реєстраційного обліку в цій квартирі.
      Короткий зміст судових рішень
      7. Справа судами розглядалася неодноразово. Останнім рішенням Малиновського районного суду м. Одеси від 06 березня 2009 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Одеської області від 11 листопада 2009 року та ухвалою Верховного Суду України від 14 травня 2010 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено. Зустрічний позов ОСОБА_5 задоволено частково. Визнано за нею право власності на квартиру АДРЕСА_1 . Зобов`язано ВГІРФО Хмельницького РВ ОМУ УМВС України в Одеській області зняти ОСОБА_1 з реєстраційного обліку у зазначеній квартирі. В іншій частині позову ОСОБА_5 відмовлено.
      Рух заяви про перегляд судових рішень
      8. У грудні 2019 року до Великої Палати Верховного Суду надійшла заява ОСОБА_1 , подана його представником - Тарахкалом М.О. , про перегляд за виключними обставинами ухвали Апеляційного суду Одеської області від 05 жовтня 2005 року, рішення Малиновського районного суду м Одеси від 06 березня 2009 року, ухвали Апеляційного суду Одеської області від 11 листопада 2009 року, ухвали Верховного Суду України від 14 травня 2010 року з підстави, передбаченої пунктом 2 частини третьої статті 423 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), а саме у зв`язку зі встановленням Європейським судом з прав людини (далі - ЄСПЛ) порушення Україною міжнародних зобов`язань при вирішенні зазначеної справи судом.
      9. Ухвалою Великої Палати Верховного Суду від 15 січня 2020 року відкрито провадження за виключними обставинами у справі, витребувано її матеріали із суду першої інстанції та призначено справу до судового розгляду.
      Короткий опис обставин справи
      10. Судами встановлено, що 16 березня 1999 року ОСОБА_1 передав належну йому квартиру АДРЕСА_1 у безстрокове користування ОСОБА_3 , який зобов`язався проживати у цій квартирі, оплачувати комунальні послуги та нести відповідальність за збереження рухомого майна, що знаходиться у цій квартирі.
      11. 26 вересня 2000 року ОСОБА_6 , діючи від імені ОСОБА_1 на підставі довіреності від 26 лютого 2000 року, відчужив цю квартиру ОСОБА_5
      12. Пред`являючи позов, ОСОБА_1 посилався на те, що він не мав наміру відчужувати зазначену вище квартиру, а довіреність від 26 лютого 2000 року на ім`я ОСОБА_6 , на підставі якої ця квартира продана ОСОБА_5 , підроблена.
      Позиція Великої Палати Верховного Суду
      13. Заслухавши доповідь судді, перевіривши наведені в заяві доводи та матеріали справи, Велика Палата Верховного Суду вважає, що заява про перегляд судових рішень у зв`язку з виключними обставинами підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.
      14. Відповідно до частини першої статті 423 ЦПК України рішення, постанова або ухвала суду, якими закінчено розгляд справи, що набрали законної сили, можуть бути переглянуті за нововиявленими або виключними обставинами.
      15. З урахуванням видів судових рішень предметом перегляду є судові рішення, передбачені частинами першою, третьою - п`ятою статті 258 ЦПК України, а саме рішення, постанови, ухвали та судові накази.
      16. При зверненні із заявою ОСОБА_1 посилався на рішення ЄСПЛ як на підставу перегляду судових рішень, ухвалених судами України при розгляді зазначеної справи, і розгляд таких заяв є компетенцією Великої Палати Верховного Суду відповідно до частини третьої статті 425 ЦПК України.
      17. Так, 24 жовтня 2019 року Європейський суд з прав людини постановив рішення у справі «Якущенко проти України» («Yakushchenko v. Ukraine», заява № 57706/10), яке набуло статусу остаточного 24 січня 2020 року (далі - рішення ЄСПЛ).
      18. ЄСПЛ встановив порушення Україною пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основоположних свобод (далі - Конвенція), ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції» (§ 2-4 резолютивної частини рішення ЄСПЛ).
      19. За змістом п. 1 ст. 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
      20. ЄСПЛ вказав на те, що ОСОБА_1 стверджував, що не планував продаж квартири, і що довіреність, яку використав ОСОБА_6 в угоді продажу, була підробленою. У підтримку цих тверджень заявник посилався, зокрема, на твердження нотаріуса про те, що вона не засвідчувала таку довіреність, на витяг з реєстру нотаріуса, який демонстрував, що оскаржувана довіреність не була зареєстрована у відповідному реєстрі, і на висновок експерта про те, що заявник довіреність не підписував (§ 29 рішення ЄСПЛ).
      21. Відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_1 , суди виходили із того, що він не надав доказів наведеним вище твердженням, а лист нотаріуса про те, що вона не засвідчувала оскаржувану довіреність, суди відмовилися взяти до уваги, не обґрунтувавши підстав для такої відмови. ЄСПЛ у своєму рішенні зазначив, що, оскільки цей лист стосувався суті спору, а також безпосередньо дійсності оскаржуваного договору, суди не повинні були відкидати цей доказ у такий загальний та зневажливий спосіб (§ 30 рішення ЄСПЛ).
      22. Крім того, ЄСПЛ зазначив, що національні суди звинувачували заявника у тому, що він не клопотав про виклик нотаріуса як третьої особи, проте не уточнили конкретну підставу для надання нотаріусу такого процесуального статусу (§ 30 рішення ЄСПЛ).
      23. ЄСПЛ також наголосив, що пізніше національні суди відмовилися розглянути зміст наданого нотаріусом витягу з реєстру, оскільки, на їхню думку, цей документ не був підписаний нотаріусом на кожній сторінці. Однак національні суди не навели в обґрунтування такого технічного міркування жодного посилання на відповідні процесуальні вимоги. Крім того, вони залишили без відповіді твердження заявника, що всі сторінки витягу були склеєні, прошиті нитками, а потім скріплені печаткою з підписом нотаріуса на останній сторінці (§ 31 рішення ЄСПЛ).
      24. ЄСПЛ вважав, що було дуже важливо належно вирішити ці питання, враховуючи, що суди також не взяли до уваги експертний висновок, який спростовував достовірність підпису заявника на оскаржуваній довіреності. Отримавши цей експертний висновок, в якому стверджувалося, що заявник не підписував довіреність, суди відхилили його, головним чином, на тій підставі, що оригінал довіреності не було надано експерту та не було досліджено під час судового розгляду. Проте вони не з`ясували, чи міг заявник взагалі надати оригінал довіреності, яку, як він стверджував, він ніколи не підписував. Незважаючи на вказані обставини, суди використали відсутність оригіналу довіреності проти заявника, щоб відмовити у задоволенні його позову (§ 32 рішення ЄСПЛ).
      25. Виходячи з наведеного, ЄСПЛ дійшов висновку, що національні суди не виконали свого обов`язку обґрунтувати свої рішення та не розглянули послідовні та важливі аргументи заявника. Сукупність зазначених процесуальних недоліків дала ЄСПЛ підстави зробити висновок про те, що відмова у задоволенні позову заявника була свавільною. Відтак, ЄСПЛ констатував порушення судами при розгляді зазначеної справи пункту 1 статті 6 Конвенції (§ 33 рішення ЄСПЛ).
      26. У § 41 Рішення ЄСПЛ зазначив, що оскільки причинно-наслідкового зв`язку між встановленим порушенням та матеріальною шкодою, яку вимагав відшкодувати заявник, не вбачається, ця вимога відхиляється. Проте ЄСПЛ визнав за доцільне присудити заявнику 2 400 євро на відшкодування моральної шкоди.
      27. Порядок виконання рішення ЄСПЛ, яке набуло статусу остаточного, визначається Законами України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» (далі - Закон № 3477-IV) та від 02 червня 2016 року № 1404-VIII «Про виконавче провадження», іншими нормативно-правовими актами.
      28. Відповідно до статті 1 Закону № 3477-IV виконання рішення ЄСПЛ передбачає: а) виплату стягувачеві відшкодування та вжиття додаткових заходів індивідуального характеру; б) вжиття заходів загального характеру.
      29. Відновлення попереднього юридичного стану стягувача здійснюється, зокрема, шляхом: а) повторного розгляду справи судом, включаючи відновлення провадження у справі; б) повторного розгляду справи адміністративним органом.
      30. Згідно з абз. 2 частини третьої статті 429 ЦПК України за результатами перегляду судового рішення за виключними обставинами Верховний Суд може також скасувати судове рішення (судові рішення) повністю або частково і передати справу на новий розгляд до суду першої чи апеляційної інстанції.
      31. Загальні вимоги до судового рішення були передбачені у статті 213 ЦПК України у редакції, чинній на час розгляду справи у судах, згідно з якою рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
      32. Відповідно до вимог частин третьої та четвертої статті 212 ЦПК України (у вказаній редакції) обов`язком суду є оцінка належності, допустимості, достовірності кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.
      33. Результати оцінки доказів суд відображає у рішенні, в якому наводяться мотиви їх прийняття чи відмови у прийнятті. Ця вимога корелюється з вимогами статті 214 ЦПК України у вказаній редакції, що при ухваленні рішення суд вирішує, чи мали місце обставини, якими обґрунтовано вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджені. Крім того, суд зобов`язаний розглянути усі позовні вимоги й ухвалити відповідне рішення.
      34. Цих вимог при ухваленні судових рішень з огляду на висновки у рішенні ЄСПЛ дотримано не було.
      35. Велика Палата Верховного Суду вважає необґрунтованими доводи представника заявника стосовно того, що вона повинна застосувати у цій справі такий самий підхід, який був нею застосований у справах про перегляд за виключними обставинами судових рішень у зв`язку з встановленням Європейським судом з прав людини у справах «Малий проти України» (заява № 14486/07) й «Алахвердян проти України» (заява № 12224/09) порушення Україною міжнародних зобов`язань при вирішенні судами відповідних кримінальних справ.
      36. Національні суди у справі № 2-82/09 повинні виконати вимоги чинного процесуального закону та рішення ЄСПЛ в частині встановлення обставин справи (зокрема з огляду на залишені раніше без відповідного реагування аргументи заявника про те, що всі сторінки наданого нотаріусом витягу з реєстру були склеєні, прошиті нитками, а потім скріплені печаткою з підписом нотаріуса на останній сторінці, та про те, що заявник не міг надати оригінал довіреності, яку він ніколи не підписував), а також в частині необхідності дослідження доказів, які не були належно досліджені (вказаних у рішенні ЄСПЛ листа нотаріуса про те, що вона не засвідчувала оскаржувану довіреність, наданого нотаріусом витягу з реєстру й експертного висновку, в якому стверджувалося, що заявник не підписував ту довіреність), і оцінки усієї сукупності доказів у справі.
      37. Згідно з частиною другою статті 429 ЦПК України справа розглядається судом за правилами, встановленими цим кодексом для провадження, у суді тієї інстанції, яка здійснює перегляд. А за змістом статті 25 ЦПК України перегляд судових рішень, ухвалених судами першої та апеляційної інстанцій, здійснює Верховний Суд у касаційному порядку.
      38. Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
      39. Констатовані ЄСПЛ порушення потребують нового дослідження доказів та встановлення тих обставин, які не були відповідно досліджені та встановлені під час розгляду цієї справи судами. Вказане виходить за межі повноважень Великої Палати Верховного Суду в силу прямої вказівки на це в частині першій статті 400 ЦПК України. Велика Палата Верховного Суду самостійно не досліджує докази, а надає правову оцінку тим доказам, що вже були належно досліджені судами нижчих інстанцій. Вона не може оцінювати недосліджені або неналежно досліджені докази, а також не може самостійно встановлювати обставини справи, якщо цього не зробили суди попередніх інстанцій.
      40. З огляду на викладене та на обставини справи суд повинен вирішити цей спір з дотриманням норм міжнародного та національного права; оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, яке має ґрунтуватися на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, забезпечивши таким чином виконання завдань цивільного судочинства. Зважаючи на це, судові рішення у справі підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.
      Керуючись статтями 259, 268, 416, 419, 423, 429 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду
      П О С Т А Н О В И Л А:
      Заяву ОСОБА_1 , подану представником Тарахкалом Михайлом Олександровичем , про перегляд судових рішень Верховним Судом у зв`язку з виключними обставинами задовольнити частково.
      Рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 06 березня 2009 року, ухвалу Апеляційного суду Одеської області від 11 листопада 2009 року та ухвалу Верховного Суду України від 14 травня 2010 року скасувати, передати справу на новий розгляд до Малиновського районного суду м. Одеси.
      Постанова Великої Палати Верховного Суду набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
      Головуючий суддя О.С. Ткачук
      Судді: Н.О. Антонюк Л.М. Лобойко
      Т .О. Анцупова Н.П. Лященко
      С.В. Бакуліна О.Б. Прокопенко
      В.В. Британчук В.В. Пророк
      М.І. Гриців Л.І. Рогач
      Д.А. Гудима О.М. Ситнік
      В.І. Данішевська В.Ю. Уркевич
      Ж.М. Єленіна О.Г. Яновська
      О.Р. Кібенко
      Повний текст постанови виготовлено 02 березня 2020 року
      Джерело: ЄДРСР 88265311
    • By ANTIRAID
      Справа № 758/45/20
      3/758/1141/20 Категорія 208
      ПОСТАНОВА
      ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
      12 березня 2020 року cуддя Подільського районного суду м.Києва Отвіновський П. Л., розглянувши матеріали, які надійшли з Головного управління ДПС у м. Києві про притягнення до адміністративної відповідальності
      ОСОБА_1 , громадянина України, директора ТОВ «ЛАЙВ МАРКЕТИНГ», розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ,
      за ч. 1 ст. 163-1 КУпАП,-
      В С Т А Н О В И В:
      Відповідно до протоколу про адміністративне правопорушення, ОСОБА_1 , перебуваючи на посаді директора ТОВ «ЛАЙВ МАРКЕТИНГ», розташованого за адресою: м. Київ, вул. Новомостицька, 25, кв. 5, допустив порушення встановленого законом порядку ведення податкового обліку, що призвело до завищення від`ємного значення об`єкта оподаткування з податку на прибуток за 2018 рік на суму 35889 грн., заниження податку на прибуток за 2018 рік на суму 43899 грн., заниження податку на додану вартість за листопад 2018 року на суму 55955 грн., чим порушив вимоги п.п. 134.1.1 п. 134.1 ст. 134, п. 135.1 ст. 135, п. 198.2, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198, п. 200.1 ст. 200 Податкового кодексу України, тобто вчинив дії, які охоплюються складом адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 163-1 КУпАП.
      На адресу суду надійшли письмові пояснення захисника ОСОБА_1 - адвоката Кравця Р.Ю., в яких він просить закрити провадження у справі за відсутністю в діях особи складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 163-1 КУпАП, оскільки матеріали справи не містять доказів винуватості ОСОБА_1 .
      При цьому, захисник звертає увагу на те, що користуючись наданим податковим законодавством правом, 14 січня 2020 року ТОВ «ЛАЙВ МАРКЕТИНГ» подало до ГУ ДПС у м. Києві свої заперечення на висновки, відображені у Акті документальної позапланової виїзної перевірки № 98/26-15-05-07-02-10/41478149 від 20 грудня 2019 року. 28 січня 2020 року відбувся розгляд даних заперечень, за результатами якого було прийнято рішення про залишення без змін висновків вищевказаного акта. 04 лютого 2020 року були отримані податкові повідомлення-рішення ГУ ДПС у м. Києві від 29 січня 2020 року. Не погоджуючись з ними, ТОВ «ЛАЙВ МАРКЕТИНГ» оскаржило до Окружного адміністративного суду міста Києва вказані повідомлення-рішення. Ухвалою суду від 12 лютого 2020 року відкрито провадження у справі № 640/3014/20 за позовом ТОВ «ЛАЙВ МАРКЕТИНГ» до ГУ ДПС у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, а отже, в силу вимог п. 56.15, п. 56.17 ст. 56 Податкового кодексу України, грошові зобов`язання, визначені у вказаних повідомленнях-рішеннях мають статус неузгоджених податкових зобов`язань. Виходячи з вищенаведеного, на теперішній час акт перевірки не породжує правових наслідків для платника податків, тому він не може бути належним доказом винуватості особи у вчиненні адміністративного правопорушення. Що стосується самого протоколу, то він не є доказом доведеності вини особи, оскільки не узгоджується із стандартом доказування «поза розумним сумнівом». Тобто, матеріали справи не містять доказів, які б підтверджувати винуватість ОСОБА_1 , а тому провадження підлягає закриттю.
      Дослідивши матеріали справи про адміністративне правопорушення, приходжу до висновку про необхідність закриття даного провадження за відсутністю в діях особи, яка притягується до адміністративної відповідальності, складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 163-1 КУпАП, виходячи з наступного.
      Одним із прав платника податків, закріплених в ст. 17 ПК України, є право оскаржувати в порядку, встановленому цим кодексом, рішення, дії (бездіяльність) контролюючих органів (посадових осіб).
      Так, відповідно до вимог п. 56.1 ст. 56 ПК України, рішення, прийняті контролюючим органом, можуть бути оскаржені в адміністративному або судовому порядку.
      Право оскарження в адміністративному порядку закріплене, зокрема, і положеннями п. 86.7 ст. 86 ПК України, відповідно до якої у разі незгоди платника податків або його представників з висновками перевірки чи фактами і даними, викладеними в акті (довідці) перевірки, вони мають право подати свої заперечення та/або додаткові документи в порядку, визначеному пунктом 44.7 статті 44 цього Кодексу, до контролюючого органу, який проводив перевірку платника податків, протягом 10 робочих днів з дня, наступного за днем отримання акта (довідки). Такі заперечення та/або додаткові документи розглядаються контролюючим органом протягом семи робочих днів, що настають за днем їх отримання (днем завершення перевірки, проведеної у зв`язку з необхідністю з`ясування обставин, що не були досліджені під час перевірки та зазначені у зауваженнях), та платнику податків надсилається відповідь у порядку, визначеному статтею 58 цього Кодексу, для надсилання (вручення) податкових повідомлень-рішень.
      Як вбачається з наданих письмових пояснень, ТОВ «ЛАЙВ МАРКЕТИНГ», директором якого є ОСОБА_1 , 14 січня 2020 року скористалося наданим правом оскарження в адміністративному порядку висновків, викладених в акті № 98/26-15-05-07-02-10/41478149 від 20 грудня 2019 року. 28 січня 2020 року відбувся розгляд даних заперечень, за результатами якого було прийнято рішення про залишення без змін висновків вищевказаного акта. 04 лютого 2020 року були отримані податкові повідомлення-рішення ГУ ДПС у м. Києві від 29 січня 2020 року.
      Відповідно до вимог п. 56.10 ст. 56 ПК України, рішення центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову і митну політику, прийняте за розглядом скарги платника податків, є остаточним і не підлягає подальшому адміністративному оскарженню, але може бути оскаржене в судовому порядку.
      Згідно з вимогами п. 56.18 ст. 56 ПК України, платник податків має право оскаржити в суді податкове повідомлення - рішення або інше рішення контролюючого органу у будь-який момент після отримання такого рішення. При зверненні платника податків до суду з позовом щодо визнання протиправним та/або скасування рішення контролюючого органу грошове зобов`язання вважається неузгодженим до дня набрання судовим рішенням законної сили.
      Як вбачається з наданих письмових пояснень захисника, ТОВ «ЛАЙВ МАРКЕТИНГ» оскаржило до Окружного адміністративного суду міста Києва вказані повідомлення-рішення, про що свідчить ухвала суду від 12 лютого 2020 року, якою відкрито провадження у справі № 640/3014/20 за позовом ТОВ «ЛАЙВ МАРКЕТИНГ» до ГУ ДПС у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень.
      Відповідно до ст. 280 КУпАП, орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
      Приймаючи до уваги, що на даний час питання обґрунтованості та законності висновків, викладених в акті перевірки № 98/26-15-05-07-02-10/41478149, про допущення директором ТОВ «ЛАЙВ МАРКЕТИНГ» ОСОБА_1 порушень вимог податкового законодавства, є предметом судового розгляду Окружним адміністративного суду міста Києва у зв`язку з оскарженням податкових повідомлень-рішень, долучений до справи в якості доказу вищевказаний акт перевірки не можна вважати належним доказом винуватості ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 163-1 КУпАП.
      Зважаючи на вимоги ч. 2 ст. 251 КУпАП, відповідно до якої обов`язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення, визначених статтею 255 цього Кодексу, а також відсутність в матеріалах справи інших належних та допустимих доказів порушення ОСОБА_1 встановленого законом порядку ведення податкового обліку, приходжу до висновку про необхідність закриття даного провадження у зв`язку з відсутністю в діях особи, яка притягується до адміністративної складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 163-1 КУпАП.
      На підставі викладеного, керуючись вимогами ст.ст. 247, 291, 294 КУпАП, суддя, -
      П О С Т А Н О В И В:
      Провадження у справі про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 закрити за відсутності в його діях складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 163-1 КУпАП.
      Постанова може бути оскаржена особою, щодо якої її винесено, та захисником, протягом десяти днів з дня її винесення.
      Постанова набирає законної сили після закінчення строку оскарження цієї постанови.
      Скарга подається до Київського апеляційного суду через Подільський районний суд м. Києва.
      Суддя П.Л.Отвіновський
      Джерело: ЄДРСР 88255379