ANTIRAID

Определение ВССУ о признании недействительным кредитного договора с Кредобанком в связи с подделкой подписи

Считаете ли Вы решение законным и справедливым?  

2 members have voted

  1. 1. Считаете ли Вы решение законным?

    • Да
      2
    • Нет
      0
    • Затрудняюсь ответить
      0
  2. 2. Считаете ли Вы решение справедливым?

    • Да
      2
    • Нет
      0
    • Затрудняюсь ответить
      0


Recommended Posts

Державний герб України

Ухвала
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 серпня 2017 року

м. Київ

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

Ізмайлової Т.Л., Кадєтової О.В., Карпенко С.О.

розглянувши у попередньому судовому засіданні цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства «Кредобанк» до ОСОБА_4 про стягнення заборгованості та за зустрічним позовом ОСОБА_4 до Публічного акціонерного товариства «Кредобанк» про визнання кредитного договору недійсним, стягнення моральної шкоди, за касаційною скаргою Публічного акціонерного товариства «Кредобанк», в інтересах якого діє Широкова КрістінаГеоргіївна, на рішення Новоукраїнського районного суду Кіровоградської області від 13 липня 2016 року та ухвалу апеляційного суду Кіровоградської області від 08 вересня 2016 року, -

в с т а н о в и л а:

У серпні 2015 року Публічне акціонерне товариство «Кредобанк» (далі - ПАТ «Кредобанк») звернулось до суду із позовом до ОСОБА_4 про стягнення заборгованості у розмірі 193 891 грн 30 коп.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що 29 серпня 2014 року між ПАТ «Кредобанк» та відповідачем укладено кредитний договір №4443.10.00.2104, згідно якого відповідачу надано кредит в сумі 169 295 грн 72 коп., на строк до 28 серпня 2021 року.

Відповідно до умов кредитного договору, відповідач повинен сплачувати позивачу плату у розмірі 17,99% річних, але не пізніше останнього банківського дня місяця, за який нараховані проценти. Пунктом 5.1 кредитного договору передбачено, що за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань відповідач повинен сплачувати пеню в розмірі подвійної процентної ставки, вказаної в п.3.2 кредитного договору, але не менше 10 гривень за кожен день прострочення.

Відповідач порушив умови кредитного договору, тому станом на 29 травня 2015 року має заборгованість за кредитом в розмірі 193 891 грн 30 коп., яка складається із: неповернута сума кредиту - 169 295,72 грн, прострочені відсотки - 20 717 грн 85 коп., пеня - 3 877 грн 73 коп.

Позивачем було проведено роботу з відповідачем щодо досудового врегулювання даного спору, зокрема погашення простроченої заборгованості за кредитом, але до цього часу заборгованість відповідачем не сплачено, тому позивач просить суд стягнути всю суму кредиту.

ОСОБА_4 звернувся із зустрічним позовом до ПАТ «Кредобанк» про визнання кредитного договору недійсним та стягнення моральної шкоди.

Свої вимоги мотивує тим, що ОСОБА_4 зазначений чи будь-який інший договір з ПАТ «Кредобанк» ніколи не укладав та не підписував, у серпні 2013 року він загубив паспорт громадянина України на своє ім'я серії НОМЕР_2, виданий 06 червня 2007 року Городенківським РВ УМВС в Івано-Франківській області та ідентифікаційний код.

30 серпня 2013 року з цього приводу він звернувся до Іванівської сільської ради, однак в Новоукраїнський РС УДМС в Кіровоградській області не звертався в зв'язку з відсутністю коштів на транспортні розходи, штраф. В подальшому, зібравши необхідні кошти, 08 листопада 2014 року ОСОБА_4 знову звернувся до сільської ради з заявою про втрату паспорта, після чого секретарем сільської ради документи були передані в Новоукраїнський РС УДМС та він отримав в зв'язку із втратою новий паспорт громадянина України на своє ім'я серії НОМЕР_3 .

10 листопада 2014 року ОСОБА_4 отримав за місцем проживання лист-претензію від ПАТ «Кредобанк», з якого йому стало відомо про те, що на його ім'я по втраченому паспорту взято кредит. Аби вияснити обставини справи, ОСОБА_4 неодноразово звертався в Кіровоградське відділення ПАТ «Кредобанк» , розташоване у м. Кіровограді, провулок Центральний, №1-а, однак в наданні будь-якої інформації та в ознайомлені з кредитною справою йому було відмовлено, при цьому співробітники банку зіслалися на банківську таємницю та ЗУ «Про банки та банківську діяльність», фактично визнавши те, що кредитний договір не укладався та не підписувався ОСОБА_4

18 грудня 2014 року ОСОБА_4 звернувся з заявою про вчинений злочин до Кіровоградського міського відділу УМВС України в Кіровоградській області, по якій 19 грудня 2014 року було відкрито кримінальне провадження за ознаками злочину, передбаченого ст.190 КК України, та зареєстроване в Єдиному реєстрі досудових розслідувань за №12014120020010932. Про відкриття кримінального провадження також було повідомлено ПАТ «Кредобанк», безпосередньо службу безпеки банку, керівництво центрального офісу та Кіровоградського відділення.

Таким чином, отримавши копію позовної заяви про стягнення заборгованості з додатками, серед яких була також копія кредитного договору №4443.10.00.2104. від 24 серпня 2014 року начебто укладеного між ОСОБА_4 та ПАТ «Кредобанк», ОСОБА_4 вперше мав змогу з ним ознайомитися та пересвідчитися, що в вказаному договорі містяться підроблені підписи.

На підставі викладеного, ОСОБА_4 просив стягнути на свою користь моральну шкоду у сумі 20 000 грн, мотивуючи тим, що з того моменту, коли він дізнався про вказаний кредит та про величезний кредитний борг, постійно відчуває психологічний дискомфорт, а спричинений йому тяжкий психологічний шок викликав у нього стрес та депресію, що супроводжувалася спробами суїциду.

Рішенням Новоукраїнського районного суду Кіровоградської області від 13 липня 2016 року у задоволенні позову ПАТ «Кредобанк» до ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитним договором відмовлено.

Зустрічний позов ОСОБА_4 до Публічного акціонерного товариства «Кредобанк» про визнання кредитного договору недійсним, відшкодування моральної шкоди задоволено частково.

Визнано недійсним кредитний договір № 4443.10.00.2104, укладений 24 серпня 2014 року між ПАТ «Кредобанк» і ОСОБА_4 У задоволенні позову в частині відшкодування моральної шкоди відмовлено.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

У касаційній скарзі ПАТ «Кредобанк», в інтересах якого діє Широкова К.Г., посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позов ПАТ «Кредобанк».

Відповідно до п. 6 розд. ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VІІІ «Про судоустрій і статус суддів» Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України від 18 березня 2004 року.

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційна скарга підлягає відхиленню з огляду на наступне.

Згідно з ч. 2ст. 324 ЦПК Українипідставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Судами встановлено, що 29 серпня 2014 року від імені ОСОБА_4 з ПАТ «Кредобанк» укладено кредитний договір № 4443.10.00.2104, за умовами якого банк надав позичальнику кредит в сумі 169 295 грн 72 коп. строком до 28 серпня 2021 року на придбання автомобіля марки HYUNDAI, модель ACCENT, 2014 року випуску, згідно договору купівлі-продажу, укладеного між позичальником і ТОВ «Богдан-Авто-Кіровоград» (п.2.2. договору).

Для укладення кредитного договору позичальником було надано паспорт громадянина України серії НОМЕР_2, виданий Городенківським РВ УМВС України в Івано-Франківській області 06 червня 2007 року на ім'я ОСОБА_4

У зв'язку з невиконанням умов кредитного договору станом на 29 травня 2015 року за позичальником обліковується заборгованість у розмірі 193 891 грн 30 коп., з яких: неповернута сума кредиту - 169 295,72 грн прострочені відсотки - 20 717 грн 85 коп., пеня - 3 877 грн 73 коп.

ОСОБА_4 категорично заперечував проти укладення між ним та позивачем кредитного договору, посилаючись на те, що паспорт та картку платника податків, на підставі яких видавався кредит та посвідчувався договір застави автомобіля, він загубив у 2013 році, а отримав новий лише у листопаді 2014 року.

 08 листопада 2014 року ОСОБА_4 видано новий паспорт серії НОМЕР_3.

Висновком судової почеркознавчої експертизи Кіровоградського відділення Одеського науково-дослідного інституту судових експертиз Міністерства юстиції України № 202 від 05 травня 2016 року встановлено, що підпис в оригіналі кредитного договору № 4443.10.00.2104, укладеного між ПАТ «Кредобанк» і ОСОБА_4, від імені ОСОБА_4 та підпис в оригіналі договору застави транспортного засобу автомобіля HYUNDAI ACCENT, реєстраційний номер НОМЕР_1, який складено та посвідчено 29 серпня 2014 року приватним нотаріусом Кіровоградського міського нотаріального округу Хомутенко О.В., зареєстрованого в реєстрі № 835, від імені ОСОБА_4 виконані не самим ОСОБА_4, а іншою особою.

Відмовляючи у задоволенні позову ПАТ «Кредобанк» та задовольняючи частково зустрічні позовні вимоги ОСОБА_4, суд першої інстанції, з висновком якого погодився і апеляційний суд, визначившись належним чином з характером спірних правовідносин, дослідивши надані сторонами докази у їх сукупності, встановивши фактичні обставини справи, що мають суттєве значення для її вирішення, дійшов до обґрунтованого висновку про те, що оскільки кредитний договір, який було укладено 29 серпня 2014 року від імені ОСОБА_4 з ПАТ «Кредобанк», відповідач не підписував, грошей за цим договором на придбання автомобіля не отримував, автомобіль на його ім'я не реєструвався, що відповідно до ч.3 ст. 203, ч.1 ст. 215 ЦК України є підставою для визнання цього договору недійсним та відмови позивачу у задоволенні його вимог. ПАТ «Кредобанк» не надано доказів необґрунтованості висновку експерта, чи доказів того, що він суперечить матеріалам справи, або що експертизу призначено і проведено з порушенням норм процесуального права. 

Доводи касаційної скарги щодо необґрунтованості висновків експертизи є безпідставними, так як експертний висновок узгоджуються з іншими дослідженими судами доказами, а саме: довідками Іванківської сільської ради Новоукраїнського району Кіровоградської області від 18 листопада 2014 року № № 535,538 про те, що ОСОБА_4 з 20 лютого 2009 року зареєстрований та проживає у селі Октябрське, звертався за оформленням документів з приводу втрати паспорта громадянина України до виконкому сільської ради - першого разу 30 серпня 2013 року, другого разу - 08 листопада 2014 року, записами із домової книги Іванківської сільської ради, ксерокопією паспорта громадянина України серії НОМЕР_2, виданого Городенківським РВ УМВС України в Івано-Фанківській області 06 червня 2007 року на ім'я ОСОБА_4 з його фотокарткою, яка різниться з тією, що є у ксерокопії паспорта доданої позивачем до позовної заяви.

Інші доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки доказів та незгоди заявника з висновками судів попередніх інстанцій.

Колегією суддів встановлено та вбачається з матеріалів справи, що оскаржувані рішення судів першої та апеляційної інстанцій ухвалені з дотриманням норм матеріального та процесуального права.

За таких обставин, правові підстави для скасування оскаржуваних рішень відсутні.

Керуючись ч. 3 ст. 332 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ,-

у х в а л и л а:

Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Кредобанк», в інтересах якого діє Широкова Крістіна Георгіївна, відхилити.

Рішення Новоукраїнського районного суду Кіровоградської області від 13 липня 2016 року та ухвалу апеляційного суду Кіровоградської області від 08 вересня 2016 року залишити без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Судді: Т.Л. Ізмайлова О.В. Кадєтова С.О. Карпенко

http://reyestr.court.gov.ua/Review/68752793

Share this post


Link to post
Share on other sites

ВССУ согласился с судами низших инстанций установивших, что поскольку кредитный договор, ответчик не подписывал, денег по этому договору на приобретение автомобиля не получал, автомобиль на его имя не регистрировался, что в соответствии с ч.3 ст . 203, ч.1 ст. 215 ГК Украины является основанием для признания этого договора недействительным и правомерным отказа истцу в удовлетворении его требований. ПАО «Кредобанк» не представлено доказательств необоснованности заключения эксперта или доказательств того, что он противоречит материалам дела, либо экспертиза назначена и проведена с нарушением норм процессуального права.

  • Like 2

Share this post


Link to post
Share on other sites

Join the conversation

You can post now and register later. If you have an account, sign in now to post with your account.

Guest
Reply to this topic...

×   Pasted as rich text.   Paste as plain text instead

  Only 75 emoji are allowed.

×   Your link has been automatically embedded.   Display as a link instead

×   Your previous content has been restored.   Clear editor

×   You cannot paste images directly. Upload or insert images from URL.

Loading...

  • Пользователи

  • Similar Content

    • By ANTIRAID
      ПОСТАНОВА
      ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
      22 жовтня 2019 року
      м. Київ
      Справа № 911/2129/17
      Провадження № 12-45гс19
      Велика Палата Верховного Суду у складі:
      головуючого судді Князєва В. С.,
      судді-доповідача Рогач Л. І.,
      суддів Антонюк Н. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Власова Ю. Л., Гудими Д. А., Данішевської В. І., Єленіної Ж. М., Золотнікова О. С., Кібенко О. Р., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Прокопенка О. Б., Ситнік О. М., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г.,
      за участю секретаря судового засідання Салівонського С. П., учасників справи:
      представників позивача - Стельмащука А. В., Шкелебея О. В.,
      представників третьої особи - Авраменка С. В., Мілютіна А. Є., Саковця А. О., Тарасенкова В. В.,
      розглянула в судовому засіданні касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» (далі - ПАТ «Державний ощадний банк України») на постанову Київського апеляційного господарського суду від 16 січня 2018 року (судді Іоннікова І. А., Тарасенко К. В., Куксов В. В.) та рішення Господарського суду Київської області від 21 вересня 2017 року (суддя Кошик А. Ю.) у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Торгово-логістичний комплекс «Арктика» (далі - ТОВ «ТЛК «Арктика») до Товариства з обмеженою відповідальністю «Нагваль-Фіш» (далі - ТОВ «Нагваль-Фіш») та Товариства з обмеженою відповідальністю «Крупенія» (далі - ТОВ «Крупенія») за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача ТОВ «Нагваль-Фіш» - ПАТ «Державний ощадний банк України» про визнання договорів недійсними та витребування майна.
      УСТАНОВИЛА
      1. Короткий зміст позовних вимог
      1.1. У липні 2017 року ТОВ «ТЛК «Арктика» звернулося до суду з позовом до ТОВ «Нагваль-Фіш» і ТОВ «Крупенія» про визнання недійсними договору купівлі-продажу від 23 травня 2016 року № 23/05-КП1 і договору від 1 червня 2016 року № 1/06-1КП-ОБ, за яким відчужене майно позивача, та з урахуванням заяви від 22 серпня 2017 року про уточнення позовних вимог, відповідно до якої ТОВ «ТЛК «Арктика» змінило предмет позову в частині позовних вимог щодо витребування майна, просило витребувати від ТОВ «Крупенія» на користь ТОВ «ТЛК «Арктика»: майно, що забезпечує функціонування (постачання електроенергії) комплексу «Рибний ярмарок та комплекс по зберіганню, виробництву продуктів харчування для ТОВ «Логістик центр «Скандинавія», а саме: дві комірки з масляними вимикачами 10 кВ (КВ 2001-13), які знаходяться в ОЗТП-2325 і встановлені на І-й секції шини 10 кВ (К1 № 0502009) та ІІ секції шини 10 кВ (К13 №05014948); кабельну лінію від комірки № 1 - Л-ТП-2323-І (3хАПвЭгп 1х120 1,6 км); кабельну лінію від комірки № 13 - Л-ТП-2323-ІІ (3хАПвЭгп 1х120 1,6 км); світлофорний об`єкт на заїзді-виїзді біля автомобільної дороги 0101304 Київське півкільце - Крюківщина - Боярка, км 4+430 (ліворуч), що розташовані за адресою: Київська обл., Києво-Святошинський р-н, с. Софіївська Борщагівка, вул. Чорновола, 46 -А; холодильне обладнання на базі компресорних станцій, розміщене в рибному ярмарку та комплексі по зберіганню, виробництву продуктів харчування для ТОВ «Логістик центр «Скандинавія», який складається з: адміністративного корпусу «А» площею 1 237,2 кв. м; рибного ярмарку «Б» площею 2 983,0 кв. м; комплексу по зберіганню продуктів харчування «В» площею 16 522,2 кв. м; насосної підстанції «Г» площею 37,5 кв. м та механічної майстерні «Д» площею 128,7 кв. м, та внутрішньо майданчикову мережу 3ТП/РП-4ч 1000 кВа трансформатор, що розташовані за адресою: Київська обл., Києво-Святошинський р-н, с. Софіївська Борщагівка, вул. Чорновола, 46 -А.
      1.2. Мотивуючи позов, ТОВ «ТЛК «Арктика» навело доводи щодо укладення спірних договорів з порушенням приписів матеріального права, а саме статей 92, 232, 237, 238 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), принципів розумності і добросовісності, з порушенням визначених повноважень, та вчинені внаслідок зловмисної домовленості сторін (виведення активів та потужностей товариства, при тому, що позивач будь-яких коштів за наслідками вчинення договорів не отримав), а отже, спірні правочини призвели до втрати підприємством позивача можливості отримати прибуток. Вказані обставини позивач назвав підставою для визнання таких правочинів недійсними відповідно до вимог статті 215 ЦК України та повернення набутого в силу неправомірних правочинів майна його законному власнику.
      1.3. Представники відповідача та позивача заявили спільне клопотання про залучення до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача ТОВ «Нагваль-Фіш» - ПАТ «Державний ощадний банк України».
      1.4. Ухвалою Господарського суду Київської області від 7 вересня 2017 року до участі у справі залучено третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача ТОВ «Нагваль-Фіш» - ПАТ «Державний ощадний банк України», яке за наслідками звернення стягнення на підставі договору іпотеки на час розгляду справи набуло права власності на об`єкт нерухомості - комплекс «Рибний ярмарок та комплекс по зберіганню, виробництву продуктів харчування для ТОВ «Логістик центр «Скандинавія».
      2. Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
      2.1. Рішенням Господарського суду Київської області від 21 вересня 2017 року позовні вимоги задоволено повністю. Визнано недійсним укладений 23 травня 2016 року ТОВ «ТЛК «Арктика» і ТОВ «Нагваль-Фіш» договір купівлі-продажу № 23/05-КП1; визнано недійсним укладений 1 червня 2016 року ТОВ «ТЛК «Арктика» і ТОВ «Крупенія» договір № 1/06-1КП-ОБ, за якими відчужене майно позивача; витребувано від ТОВ «Крупенія» на користь ТОВ «ТЛК «Арктика» відповідне майно. Стягнуто з ТОВ «Нагваль-Фіш» на користь ТОВ «ТЛК «Арктика» 1 600,00 грн витрат зі сплати судового збору; стягнуто з ТОВ «Крупенія» на користь ТОВ «ТЛК «Арктика» 5 400,00 грн витрат зі сплати судового збору.
      2.2. Вказане рішення залишено без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 16 січня 2018 року.
      2.3. Місцевий господарський суд, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, дійшов висновку, що спірні договори укладено з порушенням приписів статей 13, 92, 203, 237, 238 ЦК України і статей 6, 44 Господарського кодексу України (далі - ГК України), що свідчить про наявність правових підстав для визнання їх недійсними відповідно до статей 215, 232 ЦК України. Зміст цих правочинів не відповідав справжньому волевиявленню позивача як суб`єкта господарювання та був спрямований на задоволення особистих інтересів представників позивача, які діяли в інтересах особи, на користь якої виводились виробничі потужності товариства позивача, тобто зловмисної домовленості (навмисної дії) сторін. Тобто суди дійшли висновку, що керівники позивача виступали від імені юридичної особи у відносинах з третіми особами і згідно з положеннями статті 237 ЦК України здійснювали функції представництва на підставі акта органу юридичної особи. Крім того, суди дійшли висновку про доведеність решти позовних вимог.
      3. Короткий зміст касаційної скарги, надходження справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду
      3.1. У лютому 2018 року ПАТ «Державний ощадний банк України» подало до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Київського апеляційного господарського суду від 16 січня 2018 року та рішення Господарського суду Київської області від 21 вересня 2017 року, в якій просило скасувати ці судові рішення та ухвалити нове, яким у задоволенні позову відмовити в повному обсязі.
      3.2. Обґрунтовуючи касаційну скаргу, ПАТ «Державний ощадний банк України» вказало, що суди попередніх інстанцій при вирішенні спору неправильно застосували положення статті 232 ЦК України, оскільки органи юридичної особи - загальні збори та виконавчий орган (стаття 97 ЦК України) не підпадають під визначення представника в контексті статті 232 ЦК України, з огляду на що ця норма не може застосовуватися у випадку, коли правочин вчиняється органом юридичної особи, що відповідає усталеній судовій практиці Вищого господарського суду України. У випадку порушення членами органу юридичної особи, які відповідно до закону чи установчих документів виступають від імені юридичної особи, своїх обов`язків щодо представництва вони несуть солідарну відповідальність за збитки, завдані юридичній особі, у межах внутрішніх взаємовідносин юридичної особи та її органу.
      3.3. Скаржник також вказав, що суди не встановили самого факту зловмисної домовленості представників сторін та настання несприятливих наслідків у вигляді збитків, ґрунтуючи свої висновки на припущеннях, як і те, чи дійсно укладення оспорюваних договорів суперечило волі позивача та чи було вчинено позивачем дії щодо повернення отриманого ним за цими договорами або навпаки - вчинено дії, що свідчать про схвалення таких правочинів.
      3.4. На думку скаржника, під час розгляду справи в суді першої інстанції та під час відкриття апеляційного провадження були допущені порушення норм процесуального права.
      3.5. Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 18 травня 2018 року відкрито касаційне провадження у справі № 911/2129/17 за касаційною скаргою ПАТ «Державний ощадний банк України» на постановуКиївського апеляційного господарського суду від 16 січня 2018 року та рішення Господарського суду Київської області від 21 вересня 2017 року та призначено касаційну скаргу до розгляду у відкритому судовому засіданні.
      3.6. Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27 лютого 2019 року справу № 911/2129/17 разом із касаційною скаргою ПАТ «Державний ощадний банк України» передано на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
      3.7. Мотивуючи ухвалу, Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду вказав на наявність правової проблеми та неоднакове застосування судами норм матеріального права, а саме щодоможливості застосування приписів статті 232 ЦК України до правочину, який вчинено органом юридичної особи, та на наявність суперечностей щодо застосування положень статті 92 цього Кодексу у контексті статей 237, 232 ЦК України. Вирішення такої правової проблеми необхідне для дотримання принципу пропорційності, тобто забезпечення належного балансу між інтересами сторін у справі, а також для забезпечення задекларованого у частині першій статті 2 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) завдання господарського судочинства щодо справедливого вирішення судом спору. Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду зазначив про те, що визнання судом правочину недійсним можливо лише з підстав і за наслідками, передбаченими законом, правова невизначеність у питаннях представництва органу юридичної особи, у тому числі її керівника, у контексті положень як статті 237 ЦК України, так і змісту глави 17 цього Кодексу загалом, а відтак і можливості застосування положень статті 232 ЦК України до правочину, який вчинено органом юридичної особи, може вплинути на забезпечення сталого розвитку права та формування єдиної правозастосовної практики наведених норм права.
      3.8. Ухвалою від 2 квітня 2019 року Велика Палата Верховного Суду прийняла до розгляду справу № 911/2129/17 разом з касаційною скаргою ПАТ «Державний ощадний банк України» та призначила її до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням учасників справи.
      4. Позиція учасників справи у судовому засіданні
      4.1. Представники позивача у судовому засіданні заперечили доводи касаційної скарги, просили залишити касаційну скаргу без задоволення, а прийняті у справі рішення - без змін.
      4.2. Представники третьої особи підтримали доводи касаційної скарги та просили задовольнити скаргу, а скасувавши судові рішення у справі, прийняти нове рішення про відмову у позові.
      5. Фактичні обставини справи, встановлені судами
      5.1. Господарські суди попередніх інстанцій встановили, що 23 травня 2016 року ТОВ «ТЛК «Арктика» як продавець і ТОВ «Нагваль-Фіш» як покупець, уклали договір купівлі-продажу від 23 травня 2016 року № 23/05-КП1 (далі - договір № 23/05-КП1), відповідно до умов якого продавець передав, а покупець прийняв у власність: дві комірки з масляними вимикачами 10 кВ (КВ 2001-13), які знаходяться в ОЗТП-2325 і встановлені на І-й секції шини 10 кВ (К1 № 0502009) та ІІ секції шини 10 кВ (К13 № 05014948); кабельну лінію від комірки № 1 - Л-ТП-2323-І (3хАПвЭгп 1х120 1,6 км); кабельну лінію від комірки № 13 - Л-ТП-2323-ІІ (3хАПвЭгп 1х120 1,6 км); світлофорний об`єкт на заїзді-виїзді біля автомобільної дороги 0101304 Київське півкільце - Крюківщина - Боярка, км 4+430 (ліворуч).
      5.2. 1 червня 2016 року ТОВ «ТЛК «Арктика» як продавець і ТОВ «Крупенія» як покупець, уклали договір від 1 червня 2016 року № 1/06-1КП-ОБ (далі - договір № 1/06-1КП-ОБ), відповідно до умов якого продавець передав, а покупець прийняв у власність: холодильне обладнання на базі компресорних станцій та внутрішньомайданчикову мережу 3ТП/РП-4ч 1000 кВа трансформатор.
      5.3. У подальшому, на підставі договору від 21 липня 2016 року № 28/07-16-ОЗ (далі - договір № 28/07-16-ОЗ), ТОВ «Нагваль-Фіш» (продавець) продав ТОВ «Крупенія» (покупець) дві комірки з масляними вимикачами 10 кВ (КВ 2001-13), які знаходяться в ОЗТП-2325 і встановлені на І-й секції шини 10 кВ (К1 №0502009) та ІІ секції шини 10 кВ (К13 № 05014948); кабельну лінію від комірки №1 - Л-ТП-2323-І (3хАПвЭгп 1х120 1,6 км); кабельну лінію від комірки № 13 - Л-ТП-2323-ІІ (3хАПвЭгп 1х120 1,6 км); світлофорний об`єкт на заїзді-виїзді біля автомобільної дороги 0101304 Київське півкільце - Крюківщина - Боярка, км 4+430 (ліворуч).
      5.4. Суди встановили, що, укладаючи оспорювані договори, від імені ТОВ «ТЛК «Арктика» правочини вчиняли директор ОСОБА_1. , який діяв на підставі Статуту, та виконуючого обов`язки директора Грушко В. Ю. , який діяв на підставі наказу від 16 травня 2016 року № 03-в.
      5.5. Оспорюваними договорами відчужено на користь відповідачів обладнання, а саме: дві комірки з масляними вимикачами 10 кВ (КВ 2001-13), які знаходяться в ОЗТП-2325 і встановлені на І-й секції шини 10 кВ (К1 № 0502009) та ІІ секції шини 10 кВ (К13 № 05014948); кабельна лінія від комірки №1 - Л-ТП-2323-І (3хАПвЭгп 1х120 1,6 км); кабельна лінія від комірки №13 - Л-ТП-2323-ІІ (3хАПвЭгп 1х120 1,6 км); світлофорний об`єкт на заїзді-виїзді біля автомобільної дороги 0101304 Київське півкільце - Крюківщина - Боярка, км 4+430 (ліворуч), холодильне обладнання на базі компресорних станцій та внутрішньо майданчикової мережі 3ТП/РП-4ч 1000 кВа трансформатор, що розташовані за адресою: Київська обл., Києво-Святошинський р-н, с. Софіївська Борщагівка, вул. Чорновола, 46-А.
      5.6. Відповідне обладнання було налагоджено і запущено для забезпечення електропостачання комплексу споруд «Рибний ярмарок та комплекс по зберіганню, виробництву продуктів харчування для ТОВ «Логістик центр «Скандинавія», який складається з: адміністративного корпусу «А» площею 1 237,2 кв. м; рибного ярмарку «Б» площею 2 983,0 кв. м; комплексу по зберіганню продуктів харчування «В» площею 16 522,2 кв. м; насосної підстанції «Г» площею 37,5 кв. м. та механічної майстерні «Д» площею 128,7 кв. м., та розташований за адресою: Київська обл., Києво-Святошинський р-н, с. Софіївська Борщагівка, вул. Чорновола, 46-А, з розробленою потужністю для можливості безперервного забезпечення електропостачання холодильних камер і логістичного центру, здача в оренду яких є основним видом діяльності ТОВ «ТЛК «Арктика».
      5.7. Позивач вважає, що, укладаючи спірні договори від імені ТОВ «ТЛК «Арктика», ОСОБА_1. та Грушко В. Ю. вчинили спірні правочини, які фактично зумовили позбавлення позивача права власності на майно, безпосередньо задіяне у його господарській діяльності, що спричинило необхідність у подальшому нести додаткові витрати для забезпечення провадження своєї підприємницької діяльності. Наведені обставини стали підставою для звернення позивача до суду із вимогами про визнання недійсними договорів № 23/05-КП1 та № 1/06-1КП-ОБ та витребування спірного майна у власність позивача.
      6. Позиція Великої Палати Верховного Суду
      6.1. Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши наведені в касаційній скарзі доводи, Велика Палата Верховного Суду дійшла таких висновків.
      6.2. За положеннями частин першої та другої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Таким способом захисту цивільних прав та інтересів може бути, зокрема, визнання правочину недійсним.
      6.3. Відповідно до частин першої та другої статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.
      6.4. Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна зі сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (стаття 215 ЦК України).
      6.5. Згідно з частиною першою статті 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.
      6.6. Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.
      6.7. Частина третя статті 203 ЦК України визначає загальні вимоги до волевиявлення учасника правочину, яке повинне відповідати внутрішній волі та бути вільним від факторів, що викривляють уявлення особи про зміст правочину при формуванні її волевиявлення чи створюють хибне бачення існування та змісту волевиявлення. Підстави недійсності правочинів, коли внутрішня воля особи не відповідає правовим наслідкам укладеного правочину, визначено у статтях 229 - 233 ЦК України.
      6.8. Відповідно до частини першої статті 232 ЦК України правочин, який вчинено внаслідок зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною, визнається судом недійсним. Довіритель має право вимагати від свого представника та другої сторони солідарного відшкодування збитків та моральної шкоди, що завдані йому у зв`язку із вчиненням правочину внаслідок зловмисної домовленості між ними.
      6.9. Для визнання правочину недійсним на підставі статті 232 ЦК України необхідним є встановлення умислу в діях представника: представник усвідомлює, що вчиняє правочин всупереч інтересам довірителя та бажає (або свідомо допускає) їх настання, а також наявності домовленості представника однієї сторони з іншою стороною і виникнення через це несприятливих наслідків для довірителя.
      6.10. Главою 17 ЦК України унормовано правовідносини представництва при здійсненні правочинів. Відповідно до частин першої та третьої статті 237 ЦК України представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов`язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє. Представництво виникає на підставі договору, закону, акта органу юридичної особи та з інших підстав, встановлених актами цивільного законодавства.
      6.11. Відповідно до статті 239 ЦК України правочин, вчинений представником, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов`язки особи, яку він представляє.
      6.12. Юридична особа є учасником цивільних відносин і наділяється цивільною право- і дієздатністю (статті 2, 80, 91, 92 ЦК України). При цьому особливістю цивільної дієздатності юридичної особи є те, що така особа набуває цивільних прав та обов`язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону. Орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов`язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень. У відносинах із третіми особами обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи не має юридичної сили, крім випадків, коли юридична особа доведе, що третя особа знала чи за всіма обставинами не могла не знати про такі обмеження (частини перша та третя статті 92 ЦК України).
      6.13. Якщо члени органу юридичної особи та інші особи, які відповідно до закону чи установчих документів виступають від імені юридичної особи, порушують свої обов`язки щодо представництва, вони несуть солідарну відповідальність за збитки, завдані ними юридичній особі (частина четверта статті 92 ЦК України).
      6.14. Згідно з частинами першою та другою статті 89 ГК України (у редакції станом на момент укладення оспорюваних договорів) управління діяльністю господарського товариства здійснюють його органи та посадові особи, склад і порядок обрання (призначення) яких визначається залежно від виду товариства, а у визначених законом випадках - учасники товариства. Посадові особи відповідають за збитки, завдані ними господарському товариству. Відшкодування збитків, завданих посадовою особою господарському товариству її діями (бездіяльністю), здійснюється у разі, якщо такі збитки були завдані: діями, вчиненими посадовою особою з перевищенням або зловживанням службовими повноваженнями; діями посадової особи, вчиненими з порушенням порядку їх попереднього погодження або іншої процедури прийняття рішень щодо вчинення подібних дій, встановленої установчими документами товариства; діями посадової особи, вчиненими з дотриманням порядку їх попереднього погодження або іншої процедури прийняття рішень щодо вчинення відповідних дій, встановленої товариством, але для отримання такого погодження та/або дотримання процедури прийняття рішень посадова особа товариства подала недостовірну інформацію; бездіяльністю посадової особи у випадку, коли вона була зобов`язана вчинити певні дії відповідно до покладених на неї обов`язків; іншими винними діями посадової особи.
      6.15. За пунктом 13 частини другої статті 9 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань вносяться, зокрема, відомості про керівника юридичної особи, а за бажанням юридичної особи - також про інших осіб, які можуть вчиняти дії від імені юридичної особи, у тому числі підписувати договори, подавати документи для державної реєстрації тощо: прізвище, ім`я, по батькові, дата народження, реєстраційний номер облікової картки платника податків або серія та номер паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовилися від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків, повідомили про це відповідний контролюючий орган і мають відмітку в паспорті про право здійснювати платежі за серією та номером паспорта), дані про наявність обмежень щодо представництва юридичної особи.
      6.16. За частиною першою статті 241 ЦК України у випадку вчинення правочину представником з перевищенням повноважень, такий правочин створює, змінює, припиняє цивільні права та обов`язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою.
      6.17. Таким чином, у відносинах із третіми особами від імені юридичної особи завжди діятиме певна особа, через яку вчиняються юридично значимі дії, а воля цієї особи на вчинення правочину, реалізована нею через волевиявлення від імені юридичної особи, може передбачати настання невигідних для останньої наслідків, бажати чи свідомо допускати їх настання.
      6.18. Отже, за змістом частин першої, третьої та четвертої статті 92 ЦК України, частин першої та другої статті 89 ГК України, пунктом 13 частини другої статті 9 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» орган юридичної особи, який діє одноособово, має повноваження щодо представництва юридичної особи (з можливістю їх обмеження відповідно до установчих документів чи закону), створює, змінює припиняє цивільні права та обов`язки юридичної особи, тому підпадає під поняття представництва, наведене у статті 237 ЦК України.
      6.19. При цьому орган юридичної особи, який діє одноособово, усвідомлює факт вчинення правочину всупереч інтересам та волевиявленню юридичної особи, яку представляє, передбачає настання невигідних для останньої наслідків та бажає чи свідомо допускає їх настання.
      6.20. Статтею 13 ЦК України визначено межі здійснення цивільних прав: цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства; при здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині; не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах; при здійсненні цивільних прав особа повинна додержуватися моральних засад суспільства; не допускаються використання цивільних прав з метою неправомірного обмеження конкуренції, зловживання монопольним становищем на ринку, а також недобросовісна конкуренція.
      6.21. За змістом наведених вище норм матеріального права особи, які виступають від імені юридичної особи, зобов`язані діяти не лише в межах своїх повноважень, але й добросовісно і розумно.
      6.22. Окрім того, такі правовідносини мають довірчий характер між підприємцем (товариством) і його посадовою особою, протиправна поведінка посадової особи полягає у неналежному та недобросовісному виконанні певних дій, без дотримання меж нормального господарського ризику, з особистою заінтересованістю чи при зловживанні своїм посадовими обов`язками за власним умислом (розсудом), прийнятті очевидно необачних, марнотратних та завідомо корисливих на користь такої посадової особи рішень.
      6.23. Наведеними вище положеннями статті 92 ЦК України та статті 89 ГК України передбачено відповідальність членів органу юридичної особи, її посадових осіб, в тому числі її керівника, якщо він діяв всупереч інтересам цієї особи.
      6.24. Отже, між юридичною особою та її посадовою особою виникають правовідносини, що ґрунтуються на акті юридичної особи, передбачають права та обов`язки сторін у цих правовідносинах, зокрема відповідальність представника за неналежне здійснення представництва.
      6.25. Те, що наслідком визнання правочину недійсним за приписами статті 232 ЦК України, крім загальних наслідків, визначених статтею 216 ЦК України, є виникнення у довірителя права вимагати від свого представника і другої сторони солідарного відшкодування збитків, не звужує межі застосування частини першої статті 232 ЦК України лише до застосування до правовідносин на підставі договору, а є приведенням права довірителя відшкодовувати збитки у відповідність із відповідним законодавчим регулюванням представництва на підставі акта органу юридичної особи та представництва за законом.
      6.26. Суди першої та апеляційної інстанцій встановили, що відповідно до договору про спільну діяльність від 26 липня 2016 року, укладеного ТОВ «ТЛК «Арктика» і ТОВ «Крупенія», відчужене за спірними договорами обладнання в подальшому було використано ТОВ «Крупенія» як його внесок у створену з ТОВ «ТЛК «Арктика» спільну діяльність у сфері надання логістичних послуг без створення юридичної особи на базі належного ТОВ «ТЛК «Арктика» комплексу «Рибний ярмарок та комплекс по зберіганню, виробництву продуктів харчування для ТОВ «Логістик центр «Скандинавія». Позивач як власник вказаного комплексу нерухомості, маючи штат професійних та досвідчених працівників, здійснював на його базі свою господарську діяльність, отримуючи від цього постійний дохід, однак в липні 2016 року учасники товариства встановили, що діяльність колишнього керівництва товариства в особі директора та його заступника була спрямована на виведення активів товариства на пов`язаних осіб, що і стало підставою для звільнення ОСОБА_1 з посади директора за рішенням учасників з 28 липня 2016 року.
      6.27. Також суди встановили, що з наявних у матеріалах справи банківських виписок з рахунків сторін вбачається, що найбільшими споживачами відповідних послуг (орендарями належного ТОВ «ТЛК «Арктика» майна) як до укладення договору про спільну діяльність, так і після, залишилися одні й ті ж самі особи, які щомісячно до 26 липня 2016 року (дата укладення договору про спільну діяльність) перераховували кошти як оплату орендних платежів та оплату супутніх послуг на користь ТОВ «ТЛК «Арктика», а після вказаної дати (з кінця серпня 2016 року) почали перераховувати відповідні кошти з аналогічними призначеннями вже на користь ТОВ «Крупенія». Тобто, за наслідками вчинення наведених дій не змінилися правовідносини, пов`язані з наданням/отриманням послуг на базі комплексу нерухомості «Рибний ярмарок та комплекс по зберіганню, виробництву продуктів харчування для ТОВ «Логістик центр «Скандинавія», адже функціонування такого комплексу забезпечує те ж саме обладнання, його обслуговування здійснюють ті ж самі працівники, а споживачами залишилися ті ж самі наймачі, однак фактичним володільцем такої діяльності стало ТОВ «Крупенія», частка прибутку якого згідно з положеннями договору про спільну діяльність була визначена у розмірі 90 %, а ТОВ «ТЛК «Арктика» - 10%.
      6.28. Задовольняючи позовні вимоги у цій справі, суди попередніх інстанцій встановили, що оскаржувані позивачем правочини (договори) вчинялись від імені ТОВ «ТЛК «Арктика» посадовими особами ОСОБА_1 та Грушком В. Ю. від імені позивача, проте всупереч його інтересам. Зміст таких правочинів не відповідав справжньому волевиявленню ТОВ «ТЛК «Арктика» як суб`єкта господарювання, а був спрямований на задоволення особистих інтересів вказаних представників, які фактично діяли в інтересах іншого товариства, на користь якого виводились виробничі потужності.
      6.29. Отже, як правильно встановлено судами, наведені вище обставини вказують на наявність умислу, домовленості представників сторін під час укладення спірних договорів щодо переслідування власних інтересів всупереч інтересам позивача, що стало підставою для задоволення позову, визнання недійсними договорів № 23/05-КП1 та № 1/06-1КП-ОБ та повернення позивачу майна, відчуженого за такими договорами.
      6.30. Ураховуючи вищевикладене, господарські суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про наявність підстав для задоволення позову.
      6.31. Щодо доводів касаційної скарги про порушення судами норм процесуального права Велика Палата зазначає, що суд апеляційної інстанції, надаючи обґрунтовану оцінку кожному із заявлених доводів апеляційних скарг, правомірно зазначив про відсутність підстав для скасування рішення, керуючись приписами частини другої статті 277 ГПК України.
      6.32. Крім того, вказані у касаційній скарзі порушення норм процесуального права не вплинули на правильність висновків судів попередніх судових інстанцій у вирішенні спору по суті позовних вимог, і в силу передбаченого частиною другою статті 311 ГПК України застереження не можуть бути підставою для скасування або зміни прийнятих у справі обґрунтованих судових рішень.
      7. Правовий висновок Великої Палати Верховного Суду
      7.1. Щодо питання про застосування частини першої статті 232 ЦК України у вирішенні позовів про визнання правочину, вчиненого керівником юридичної особи, як вчиненого внаслідок зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про можливість застосування вказаної норми у подібних правовідносинах з огляду на таке.
      7.2. Правочини (договори) юридична особа вчиняє через свої органи, що з огляду на приписи статті 237 ЦК України є підставою виникнення правовідношення представництва, в якому орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов`язана або має право вчинити правочин від імені цієї юридичної особи, в тому числі вступаючи в правовідносини з третіми особами.
      7.3. Таким чином, орган або особа, яка виступає від імені юридичної особи, не може перевищувати своїх повноважень, визначених установчими документами або законом, та діяти у власних інтересах та/або всупереч інтересам особи довірителя.
      7.4. На захист прав третіх осіб, які вступають у правовідносини з юридичними особами, в тому числі укладають із юридичними особами договори різних видів, частиною третьою статті 92 ЦК України передбачено, що орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов`язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень.
      7.5. Між юридичною особою та її посадовою особою виникають правовідносини, що ґрунтуються на акті юридичної особи, передбачають права та обов`язки сторін у цих правовідносинах, зокрема відповідальність представника за неналежне здійснення представництва.
      7.6. Те, що наслідком визнання правочину недійсним за приписами статті 232 ЦК України, крім загальних наслідків, визначених статтею 216 ЦК України, є виникнення у довірителя права вимагати від свого представника і другої сторони солідарного відшкодування збитків, не звужує межі застосування частини першої статті 232 ЦК України лише до правовідносин на підставі договору, а є приведенням права довірителя відшкодовувати збитки у відповідність до встановленого законодавчого регулювання представництва на підставі акта органу юридичної особи та представництва за законом.
      7.7. За вказаних підстав Велика Палата Верховного Суду не погоджується з доводами касаційної скарги, що суди попередніх інстанцій при вирішенні спору неправильно застосували положення статті 232 ЦК України.
      8. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
      8.1. Відповідно до статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги і на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
      8.2. За частиною першою статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
      8.3. Ураховуючи викладене, постанова та рішення судів попередніх інстанцій підлягають залишенню без змін, а касаційна скарга - без задоволення.
      9. Щодо розподілу судових витрат
      9.1. Зважаючи на висновок Великої Палати Верховного Суду про залишення касаційної скарги без задоволення, судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи, покладаються на скаржника.
      Керуючись статтями 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Велика Палата Верховного Суду
      П О С Т А Н О В И Л А:
      Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» залишити без задоволення.
      ПостановуКиївського апеляційного господарського суду від 16 січня 2018 року та рішення Господарського суду Київської області від 21 вересня 2017 року у справі № 911/2129/17 залишити без змін.
      Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
      Головуючий суддя В. С. Князєв
      Суддя-доповідач
      Л. І. Рогач
      Судді:
      Н. О. Антонюк
      О. С. Золотніков
      С. В. Бакуліна
      О. Р. Кібенко
      В. В. Британчук
      Л. М. Лобойко
      Ю. Л. Власов
      Н. П. Лященко
      Д. А. Гудима
      О. Б. Прокопенко
      В. І. Данішевська
      О. М. Ситнік
      Ж. М. Єленіна
      В. Ю. Уркевич
      О. Г. Яновська
      Джерело: ЄДРСР 85743713
    • By Mercato®
      Вот, на досуге написал статью.
      Еще 2 года назад обращения ко мне касательно кредитов в небанковских финансовых учреждениях (микрофинансовых организациях, МФО) составляли не более 20% от общего числа. Сегодня эта цифра на уровне 75-85%.
      МФО (будем использовать эту аббревиатуру для удобства) отличаются использованием крайне наглых и противозаконных коллекторских методов и приемов. Кроме того, как стало уже всем очевидно, сознательно идут на нарушение законодательства, пытаясь "выжать" из заемщика по максимуму.
      Такое положение вещей вызывает у "клиентов", как и практикующих кредитных юристов, крайнее обоснованное негодование и желание дать ответный бой. Еще большее непонимание вызывает бездействие Нацкомфинуслуг, хотя этот государственный орган обязан контролировать такие организации, защищать заемщиков и применять законные механизмы воздействия на вымогателей.
      Но обо всем по порядку.
      Читать дальше >>>
    • By Alex555
      В г. Киеве действует нотариус-оборотень - Левашов Александр Геннадьевич. Этот«черный» нотариус, предварительно вступает в сговор со стороной сделки, фальсифицирует договор таким образом, что вторая сторона сделки остаётся без денег. Помогает отбирать квартиры у одиноких людей. Также, оформляет фиктивные доверенности, которые затем используются при рейдерских захватах. Регулярно меняет рабочий офис, за последнее время поменял три офиса, таким образом заметает следы. Имеет родственницу - Гончаренко Светлану Юрьевну, которая также является киевским нотариусом (её номер телефона +380 50 014 6722), она тоже может быть причастна к мошенническим схемам. Нотариус Левашов действует в составе организованной группы, куда входят кредиторы, посредники и другие нотариусы. 
      Список людей, засвеченных в мошеннических схемах: 1) посредница - Наталья, тел. 0666938239, 0963860510; 2) киевский нотариус Дячук Елена Борисовна, тел. 0672884727 (её офис там же, где и офис Левашова); 3) Трохімовіч (или Трохімович) Вікторія Володимирівна, 1978 года рождения - мошенница, занимается завладением денежных средств, недвижимости и подделкой документов, может проживать у своих родителей по адресу : Киев, ул. Пулюя, 2,кв.302, в настоящее время в отношении Трохимович В. В. открыты несколько уголовных производств
      Более подробная информация на сайте www.levashovag.at.ua 
      Выведем мошенников на чистую воду.
      Если кому - либо известна какая-нибудь информация по этим людям, звонить по телефону 093143033ноль
      Специализируется:  Квартирные аферы, кредитные аферы Номера телефонов нотариуса:  0672095958 0442272729 0443321920 Адрес нотариуса:  Киев, улица Предславинская, 34б
    • By ANTIRAID
      ПОСТАНОВА
      ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
      12 червня 2019 року
      м. Київ
      Справа № 927/352/18
      Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
      головуючий - Стратієнко Л.В.,
      судді: Студенець В.І., Ткач І.В.,
      обов `язки секретаря судового засідання за дорученням головуючого судді у судовій колегії здійснює помічник судді Гаврилюк П.Д.;
      за участю представників:
      позивача - ОСОБА_1, ОСОБА_4,
      відповідача - Мамедової О.Л.,
      розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Бізнес Консалтинг Груп ЛТД»,
      на постанову Північного апеляційного господарського суду
      (головуючий - Дідиченко М.А., судді - Пономаренко Є.Ю., Руденко М.А.)
      від 20.03.2019,
      за позовом приватного підприємства «Ветті»,
      до товариства з обмеженою відповідальністю «Бізнес Консалтинг Груп ЛТД»,
      про визнання недійсними рішення загальних зборів товариства та акту приймання - передачі майна,
      В С Т А Н О В И В:
      у травні 2018 року приватне підприємство «Ветті» звернулося до суду з позовом про визнання недійсними рішень загальних зборів засновників товариства з обмеженою відповідальністю «Бізнес Консалтинг Груп ЛТД», оформлених протоколом № 1 від 12.11.2013, та акту приймання - передачі майна № 1 від 14.11.2013.
      Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач посилався на те, що рішення загальних зборів засновників ТОВ «Бізнес Консалтинг Груп ЛТД», оформлені протоколом № 1 від 12.11.2013, та акт приймання-передачі майна № 1 від 14.11.2013, складений на виконання протоколу № 1 від 12.11.2013, містять підроблені підписи директора, засновника ПП «Ветті» (позивач) - ОСОБА_1 (яка не брала участі у цих зборах). Оскільки рішення вищого органу товариства про створення та передачу до складу статутного капіталу майна не приймалось, не оформлювалось належним чином, засновник і директор позивача не брав участі у прийнятті цього рішення, не підписував його, то рішення загальних зборів засновників ТОВ «Бізнес Консалтинг Груп ЛТД», оформлені протоколом № 1 від 12.11.2013, а також акт приймання-передачі майна № 1 від 14.11.2013, складений на виконання протоколу № 1 від 12.11.2013, за яким відбулось відчуження майна позивача, є недійсними.
      Рішенням Господарського суду Чернігівської області від 12.12.2018 у задоволенні позову відмовлено.
      Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що рішення загальних зборів засновників ТОВ «Бізнес Консалтинг Груп ЛТД», оформлені протоколом № 1 від 12.11.2013, не відповідають вимогам законодавства, порушують права позивача, отже наявні підстави для визнання їх недійсними. Однак, взявши до уваги те, що позивач про відчуження майна міг довідатись з моменту внесення відповідних відомостей до Державного реєстру, тобто ще у 2013 році, адже був зобов`язаний знати про стан своїх майнових прав відповідно до ст. 13 Конституції України, ч. 4 ст. 319 ЦК України, дійшов висновку, що позивач звернувся до суду з цим позовом у травні 2018 року з пропуском позовної давності, що є підставою для відмови у задоволенні позову в цій частині.
      Також , суд першої інстанції встановив, що акт приймання-передачі майна № 1 від 14.11.2013 є документом, який не спрямований на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків, а фіксує лише об`єкти нерухомості, які передаються ПП «Ветті» і приймаються ТОВ «Бізнес Консалтинг Груп ЛТД» відповідно до протоколу № 1 від 12.11.2013. За таких обставин суд дійшов висновку, що зазначений акт приймання-передачі не є правочином у розумінні ст. 202 ЦК України, а отже не може бути визнаний недійсним.
      Постановою Північного апеляційного господарського суду від 20.03.2019 рішення Господарського суду Чернігівської області від 12.12.2018 скасовано та прийнято нове рішення, яким позовні вимоги ПП «Ветті» задоволено.
      Визнано недійсними рішення загальних зборів засновників ТОВ «Бізнес Консалтинг Груп Лтд», оформлені протоколом № 1 від 12.11.2013.
      Визнано недійсним акт приймання-передачі майна № 1 від 14.11.2013 за протоколом № 1 зборів засновників ТОВ «Бізнес Консалтинг Груп Лтд» від 12.11.2013.
      Здійснено розподіл судового збору.
      Скасовуючи рішення місцевого господарського суду та задовольняючи позов, апеляційний суд виходив з того, що рішення загальних зборів засновників ТОВ «Бізнес Консалтинг Груп ЛТД», оформлені протоколом № 1 від 12.11.2013, суперечать вимогам чинного законодавства, а тому є недійсними. Врахувавши факт незаконності прийнятих на загальних зборах засновників ТОВ «Бізнес Консалтинг Груп ЛТД» рішень, які були оформлені протоколом № 1 від 12.11.2013, на підставі яких і було укладено спірний акт, а також те, що висновком експерта за результатами проведення судової почеркознавчої експертизи № 3398-3413/18-24 від 25.10.2018 встановлено, що підпис в акті приймання - передачі майна № 1 від 14.11.2013 за протоколом № 1 загальних зборів ТОВ «Бізнес Консалтинг Груп» виконаний не ОСОБА_1 , а іншою особою (волевиявлення позивача під час складення спірного акту не відповідало його внутрішній волі), апеляційний суд дійшов до висновку, що правочин, який оформлений актом, є таким, що не відповідає вимогам ч. ч. 1, 2 ст. 203 ЦК України та є недійсним. Також, апеляційний суд вказав на те, що позивач звернувся до суду з цим позовом у межах позовної давності.
      15.04.2019 ТОВ «Бізнес Консалтинг Груп ЛТД» подало касаційну скаргу на постанову Північного апеляційного господарського суду від 20.03.2019, в якій просить скасувати постанову апеляційного господарського суду, а рішення Господарського суду Чернігівської області від 12.12.2018 залишити без змін.
      Підставами для скасування постанови апеляційного господарського суду зазначає незастосування апеляційним судом до спірних правовідносин ст. ст. 256, 261, 264, 267 ЦК України та безпідставне застосування ст. 202, 203 ЦК України. Зазначає і про порушення апеляційним судом ст. ст. 627-629 ЦК України, ст. ст. 42, 73, 74, 76-79 ГПК України.
      Стверджує про недоведення належними доказами того, що підписи на спірних документах ставились якоюсь невідомою особою, не з відома ОСОБА_1 Посилається на те, що позивач всупереч п. 4 ч. 2 ст. 42 ГПК України не надав доказів на підтвердження факту того, що він не міг дізнатись і не знав про вибуття з власності спірного майна до 2018 року. Зазначає, що законодавство встановлює презумпцію обов`язку позивача, як власника відповідного майна, нести всі витрати, пов`язані з утриманням належного йому майна, та обов`язку позивача як суб`єкта господарювання на основі даних бухгалтерського обліку складати фінансову звітність за формами, передбаченими законодавством, проводити інвентаризацію належного йому майна для забезпечення достовірності даних бухгалтерського обліку та звітності, надавати фінансову звітність відповідно до вимог закону та їх установчих документів. При виконанні належним чином вищевказаних обов`язків, позивач об`єктивно не міг бути не обізнаний про порушення права власності на спірне майно ще в 2013 році.
      Посилається на те, що ОСОБА_1 11.06.2015 звернулась із заявою до правоохоронних органів про вчинення кримінального правопорушення (в ході розгляду справи № 742/1760/15-ц позивачу стало відомо про відчуження майна ПП «Ветті»). Проте, за результатами розгляду відповідного звернення прокуратурою Чернігівської області до Єдиного реєстру досудового розслідування не були внесені відповідні відомості (через відсутність обставин, які можуть свідчити про вчинення кримінального правопорушення). Крім того, суд першої інстанції на аркуші 26 рішення зазначив, що при вирішенні спору судом враховується те, що заява позивача до правоохоронних органів про вчинення кримінального правопорушення від 11.06.2015 не перериває перебіг позовної давності відповідно до ст. 264 ЦК України. Зазначає, що акт приймання-передачі не є правочином (подається на реєстрацію для підтвердження факту передачі майна) і може бути розцінений лише як первинний документ. Стверджує, що такої позиції дотримується Верховний Суд у постановах від 11.06.2018 у справі № 916/613/17, від 22.05.2018 у справі 910/12258/17. Зазначає, що суд апеляційної інстанції не дав належної оцінки таким фактам: позивач в особі директора ОСОБА_1, яка є одноосібним власником ПП «Ветті», відчужуючи частку у статутному капіталі ТОВ «Бізнес Консалтинг Груп ЛТД» за договором купівлі-продажу від 26.12.2013 (підписи на якому нотаріально посвідчені), не могла не знати про свою участь в ТОВ «Бізнес Консалтинг Груп ЛТД» до 2018 року. В договорі купівлі-продажу частки у статутному капіталі ТОВ «Бізнес Консалтинг Груп ЛТД» від 26.12.2013, який підписано директором ОСОБА_1 , міститься печатка ПП «Ветті», яка на той момент не була ніким викрадена, привласнена.
      Посилається на те, що в Єдиному реєстрі адвокатів України (www.imba.org.ua) відсутні відомості про те, що ОСОБА_4 є адвокатом. В зв`язку з чим немає можливості дізнатись чи була ОСОБА_4 на момент розгляду справи у суді апеляційної інстанції адвокатом, чи не було зупинено, припинено її право на заняття адвокатською діяльністю.
      Зазначає, що Київський апеляційний господарський суд всупереч ч. 3 ст. 269 ГПК України необґрунтовано відмовив у прийнятті додаткових доказів, що надавались відповідачем (копії відповіді на адвокатський запит № 21-12/758 від 27.02.2019, копії фінансових звітів ПП «Ветті» за 2013, 2014 роки), неможливість подання яких місцевому господарському суду була обґрунтована відповідачем. Посилається на постанови Верховного суду України від 20.05.2014 у справі № 64/366-10 (3-20гс14), від 18.05.2016 у справі № 922/51/15 (3-194гс16), рішення Європейського суду з прав людини у справах «Кузнєцов та інші проти Російської Федерації», «Суомінен проти Фінляндії», «Хаджинастасиу проти Греції».
      У відзиві на касаційну скаргу позивач вказує на те, що рішення загальних зборів засновників ТОВ «Бізнес Консалтинг Груп ЛТД», оформлені протоколом № 1 від 12.11.2013 та акт приймання - передачі майна № 1 від 14.11.2013 не містять справжнього підпису власника та директора позивача - ОСОБА_1 Її підпис на цих документах був підроблений, що підтверджується висновком відповідної почеркознавчої експертизи. Вважає, що наявними в матеріалах справи доказами підтверджується те, що про ці документи було відомо лише відповідачу. Посилається на те, що неналежне виконання своїх обов`язків з боку окремих працівників правоохоронних органів не свідчить про те, що власник не здійснював спроби із відновлення свого порушеного права.
      Зазначає, що позовна давність в цьому випадку має обчислюватись за вимогами ст. 261 ЦК України, з моменту коли позивач дізнався про існування підроблених рішення та акту, а не з моменту їх складання (про їх існування та те, що позивач мав підписувати такі документи йому відомо не було та не могло бути відомо). Вважає, що рішення засновників, оформлені протоколом № 1, не свідчать про перехід права власності до відповідача. Акт від 14.11.2013, що є предметом розгляду у цій справі, містить ознаки волі та є документом, яким підтверджується виникнення, перехід або припинення права на нерухомість. Вважає, що цей акт містить всі ознаки правочину в розумінні ст. 202 ЦК України. Зазначає про помилкове посилання відповідача на висновки, що викладені у справах № 916/613/17, № 910/12258/17, адже у цих справах акти дійсно не мали ознак правочину.
      Посилається на те, що представник позивача адвокат ОСОБА_4 відповідно до вимог чинного законодавства склала письмовий і усний іспит, була звільнена від проходження стажування з урахуванням того, що рік перебувала на посаді помічника адвоката, склала Присягу адвоката та за рішенням Ради адвокатів міста Києва отримала свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю № 5904 від 18.05.2017. На сьогоднішній день дія вказаного свідоцтва не зупинена та не припинена. Стверджує, що доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки доказів, до незгоди з позицією апеляційного суду. Посилається на постанову Верховного Суду від 06.03.2018 у справі № 907/167/17. На підставі ст. ст. 300, 308, 309 ГПК України просить касаційну скаргу відповідача залишити без задоволення, а постанову апеляційного суду без змін.
      Заслухавши суддю-доповідача, представників сторін, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи, перевіривши матеріали справи, Верховний Суд вважає, що касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення з таких підстав.
      Відповідно до ст. 113 ГК України приватним підприємством визнається підприємство, що діє на основі приватної власності одного або кількох громадян, іноземців, осіб без громадянства та його (їх) праці чи з використанням найманої праці. Приватним є також підприємство, що діє на основі приватної власності суб`єкта господарювання - юридичної особи. Порядок організації та діяльності приватних підприємств визначається цим Кодексом та іншими законами.
      29.01.2003 до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців внесено запис про державну реєстрацію ПП «Ветті» (код ЄДРПОУ 32368311), що підтверджується випискою з ЄДР від 08.02.2013.
      Судами встановлено, що засновником (власником) та керівником ПП «Ветті» є ОСОБА_1, про що свідчать виписки з ЄДР, п. 1.3 Статуту ПП «Ветті».
      Підприємство є юридичною особою за законодавством України, має самостійний баланс, рахунки у банківських установах, круглу печатку зі своїм найменуванням, бланки, іншу атрибутику юридичної особи. Підприємство може від свого імені укладати договори, набувати майнові та пов`язані з ними немайнові права, нести обов`язки, бути учасником процесуального провадження у суді будь-якої юрисдикції (п. 1.4 Статуту ПП «Ветті»).
      За п. п. 5.2, 5.3 вказаного Статуту вищим органом управління підприємства є засновник (власник) підприємства, який здійснює свої повноваження відповідно до Цивільного, Господарського кодексів України та цього Статуту. До кола питань, які вирішуються винятково засновником (власником) підприємства входять, зокрема, призначення, а також звільнення директора підприємства; розгляд та затвердження пропозицій про створення, здійснення, реорганізації і ліквідації підприємств, установ та організацій підприємства, а також філій та представництв, затвердження положень (статутів) про них.
      Пунктом 5.9 Статуту визначено, що директор має право вчиняти юридичні дії від імені підприємства без довіреності та вирішує всі питання оперативно-господарської діяльності підприємства, зокрема, розпоряджається майном підприємства, представляє власнику річний звіт та баланс підприємства.
      12.11.2013 відбулися збори ТОВ «Бізнес Консалтинг Груп ЛТД», на яких були присутні засновники: ПП «Ветті» в особі директора ОСОБА_1 та ОСОБА_6
      Відповідно до протоколу № 1 присутні засновники одностайно вирішили: заснувати ТОВ «Бізнес Консалтинг Груп ЛТД»; встановити статутний капітал ТОВ «Бізнес Консалтинг Груп ЛТД» у розмірі 34 650,00 грн та сформувати його за рахунок майна та грошових внесків засновників у строки, встановлені чинним законодавством України. Розподілити статутний капітал ТОВ «Бізнес Консалтинг Груп ЛТД» між засновниками таким чином: розмір частки громадянки України ОСОБА_6 складає 1 650,00 грн, що становить 5% статутного капіталу товариства; розмір частки ПП «Ветті» складає 33 000,00 грн, що становить 95% статутного капіталу товариства та формується за рахунок внесення до статутного капіталу товариства такого майна: 1) 1/2 нежитлової будівлі, розташованої за адресою: Чернігівська обл., м. Прилуки, вул. Вокзальна (вул. Свердлова) , 50 , загальною площею 59,4 кв.м, що належить ПП «Ветті» згідно з договором купівлі-продажу від 06.04.2012 та витягом про державну реєстрацію прав, виданого КП «Прилуцьке міжміське бюро технічної інвентаризації» Чернігівської обласної ради від 28.04.2012, номер витягу 33998315, реєстраційний номер: 35762024. За згодою учасників товариства оцінена в 2 632,00 грн; 2) 1/2 нежитлової будівлі, розташованої за адресою: Чернігівська обл., м. Прилуки, вул. Вокзальна (вул. Свердлова ), 50 , загальною площею 59,4 кв.м, що належить ПП «Ветті» на підставі договору купівлі-продажу від 04.04.2012 та витягу про державну реєстрацію прав, виданого КП «Прилуцьке міжміське бюро технічної інвентаризації» Чернігівської обласної ради від 28.04.2012, номер витягу 33998288, реєстраційний номер: 35762024. За згодою учасників товариства оцінена в 2 632,00 грн; 3) 1/2 нежитлової будівлі, розміщеної за адресою: Чернігівська обл., м. Прилуки, вул. Вокзальна (вул. Свердлова ), 50 , загальною площею 144,6 кв.м, що належить ПП «Ветті» на підставі договору купівлі-продажу від 04.04.2012 та витягу про державну реєстрацію прав, виданого КП «Прилуцьке міжміське бюро технічної інвентаризації» Чернігівської обласної ради від 28.04.2012, номер витягу 33998256, реєстраційний номер: 35762406. За згодою учасників товариства оцінена в 13 879,00 грн; 4) 1/2 нежитлової будівлі, розміщеної за адресою: Чернігівська обл., м. Прилуки, вул. Вокзальна ( вул. Свердлова ), 50, загальною площею 144,6 кв.м, що належить ПП «Ветті» на підставі договору купівлі-продажу від 06.04.2012 та витягу про державну реєстрацію прав, виданого КП «Прилуцьке міжміське бюро технічної інвентаризації» Чернігівської обласної ради від 28.04.2012, номер витягу 33998271, реєстраційний номер: 35762406. За згодою учасників товариства оцінена в 13 879,00 грн. Призначити директором ТОВ «Бізнес Консалтинг Груп ЛТД» ОСОБА_6 з дати внесення до Єдиного державного реєстру відомостей про товариство.
      13.11.2013 до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців внесено запис про державну реєстрацію ТОВ «Бізнес Консалтинг Груп ЛТД» (код ЄДРПОУ 38787693), що підтверджується випискою з ЄДР від 15.11.2013.
      14.11.2013 складено акт приймання-передачі майна № 1. У цьому акті приймання-передачі майна № 1 від 14.11.2013 зазначено, що він складений на виконання протоколу загальних зборів засновників ТОВ «Бізнес Консалтинг Груп ЛТД» № 1 від 12.11.2013.
      На акті приймання-передачі майна № 1 від 14.11.2013 містяться підписи ОСОБА_1 (директор ПП «Ветті») та ОСОБА_6 (директор ТОВ «Бізнес Консалтинг Груп ЛТД»).
      Відповідно до акту приймання-передачі майна № 1 від 14.11.2013 директор ПП «Ветті» передав, а директор ТОВ «Бізнес Консалтинг Груп ЛТД» прийняв всі об`єкти нерухомості, внесені ПП «Ветті» до статутного капіталу ТОВ «Бізнес Консалтинг Груп ЛТД» за рішенням загальних зборів засновників від 12.11.2013, оформленим протоколом №1.
      Відомості про державну реєстрацію права власності на зазначені об`єкти нерухомості за ТОВ «Бізнес Консалтинг Груп ЛТД» внесені 27.11.2013 до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності, що підтверджується витягами з Державного реєстру від 27.11.2013.
      Статтями 15, 16 ЦК України встановлено, що кожна особа має право на захист свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, яке реалізується шляхом звернення до суду.
      Відповідно до ст. 167 ГК України корпоративні права - це права особи, частка якої визначається у статутному капіталі (майні) господарської організації, що включають правомочності на участь цієї особи в управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) даної організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами.
      Корпоративними відносинами є відносини, що виникають, змінюються та припиняються щодо корпоративних прав.
      При вирішенні корпоративного спору господарський суд повинен встановити наявність в особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або законного інтересу, на захист якого подано позов, а також з`ясувати питання про наявність чи відсутність факту їх порушення або оспорювання.
      Відповідно до ч. 1 ст. 140 ЦК України (в редакції, чинній станом на момент виникнення спірних правовідносин) товариством з обмеженою відповідальністю є засноване одним або кількома особами товариство, статутний капітал якого поділений на частки, розмір яких встановлюється статутом.
      За ч. 1 ст. 3 Закону України «Про господарські товариства» (в редакції, чинній станом на момент виникнення спірних правовідносин) засновниками та учасниками товариства можуть бути підприємства, установи, організації, а також громадяни, крім випадків, передбачених законодавчими актами України.
      Згідно з ч. 1 ст. 23 Закону України «Про господарські товариства» (в редакції, чинній станом на момент виникнення спірних правовідносин) управління товариством здійснюють його органи, склад і порядок обрання (призначення) яких здійснюється відповідно до виду товариства.
      Органами управління товариством є загальні збори його учасників і виконавчий орган, якщо інше не встановлено законом (ч. 2 ст. 97 ЦК України).
      Збори приймають рішення, які оформляються відповідним протоколом.
      Рішення загальних зборів учасників (акціонерів, членів) юридичної особи не є правочинами у розумінні ст. 202 ЦК України. До цих рішень не можуть застосовуватися положення статей 203 та 215 ЦК України, які визначають підстави недійсності правочину, і, відповідно, правові наслідки недійсності правочину за ст. 216 ЦК України. Зазначені рішення є актами ненормативного характеру (індивідуальними актами), тобто офіційними письмовими документами, що породжують певні правові наслідки, які спрямовані на регулювання господарських відносин і мають обов`язковий характер для суб`єктів цих відносин. У зв`язку з цим підставами для визнання недійсними рішень загальних зборів учасників (акціонерів, членів) юридичної особи можуть бути: невідповідність рішень загальних зборів нормам законодавства; порушення вимог закону та/або установчих документів під час скликання та проведення загальних зборів; позбавлення учасника (акціонера, члена) юридичної особи можливості взяти участь у загальних зборах.
      Безумовною підставою для визнання недійсними рішень загальних зборів у зв`язку з прямою вказівкою закону є: прийняття загальними зборами рішення за відсутності кворуму для проведення загальних зборів чи прийняття рішення (ст. ст. 41, 42, 59, 60 Закону України «Про господарські товариства»); прийняття загальними зборами рішень з питань, не включених до порядку денного загальних зборів товариства (ч. 4 ст. 43 Закону України «Про господарські товариства»); прийняття загальними зборами рішення про зміну статутного капіталу товариства, якщо не дотримано процедури надання акціонерам (учасникам) відповідної інформації (ст. 40, 45 Закону України «Про господарські товариства»).
      При вирішенні питання про недійсність рішень загальних зборів у зв`язку з іншими порушеннями, допущеними під час скликання та проведення загальних зборів, господарський суд повинен оцінити, наскільки ці порушення могли вплинути на прийняття загальними зборами відповідного рішення.
      На загальних зборах засновників ТОВ «Бізнес Консалтинг Груп ЛТД» 12.11.2013 (прийняті рішення на яких були оформлені протоколом № 1) вирішено заснувати ТОВ «Бізнес Консалтинг Груп ЛТД» та сформувати статутний капітал за рахунок внесення до нього майна, яке належить ПП «Ветті». Перелік майна зазначений у цьому протоколі.
      У протоколі № 1 від 12.11.2013 в графі «підписи засновників» містяться підписи директора ПП «Ветті» ОСОБА_1 та ОСОБА_6
      Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини у справа «Дульський проти України» від 01.06.2006 експертиза, призначена судом, є одним із засобів встановлення або оцінки фактичних обставин справи і тому складає невід`ємну частину судової процедури.
      Згідно з висновком експерта за результатами проведення судової почеркознавчої експертизи № 3398-3413/18-24 від 25.10.2018, яка була здійснена на підставі ухвали Господарського суду Чернігівської області від 25.06.2018, підпис директора ПП «Ветті» ОСОБА_1 на спірному протоколі № 1 від 12.11.2013 здійснено не ОСОБА_1 , а іншою особою. Отже, цей протокол містить недостовірні відомості щодо присутності позивача на цих зборах та його участі у прийнятті рішень.
      Взявши до уваги висновок експерта за результатами проведення судово-почеркознавчої експертизи № 3398-3413/18-24 від 25.10.2018, який був оцінений судом з урахуванням ст. 86 ГПК України, Статуту ПП «Ветті», встановивши, що ПП «Ветті» в особі директора ОСОБА_1 участі у зборах 12.11.2013 не брало, не обговорювало винесені на ці збори питання і рішення щодо цих питань не приймало (відомості щодо присутності позивача на зборах та його участі у прийнятті рішень є недостовірними), апеляційний суд дійшов висновку про порушення прав позивача на участь у таких зборах та, що такі рішення не відповідають вимогам законодавства.
      Таким чином, апеляційний суд правомірно і обґрунтовано визнав рішення загальних зборів засновників ТОВ «Бізнес Консалтинг Груп ЛТД», оформлені протоколом № 1 від 12.11.2013, недійсними.
      Щодо позовних вимог про визнання недійсним акту приймання - передачі майна № 1 від 14.11.2013, то апеляційний суд, на відміну від помилкового висновку суду першої інстанції, правильно задовольнив і ці позовні вимоги з огляду на таке.
      Захист цивільних прав - це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.
      У справі Європейський суд з прав людини «Белеш та інші проти Чеської Республіки» вказав, що право на справедливий судовий розгляд, що гарантується статтею 6 § 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, має здійснюватися відповідно до норм закону, що передбачають наявність у сторін судового розгляду ефективного судового захисту з метою захисту їх цивільних прав та обов`язків.
      Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визнається право на доступ до правосуддя, а статтею 13 Конвенції (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний спосіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. При цьому під ефективним способом слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.
      Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
      Частина 2 ст. 20 ГК України встановлює, що кожний суб`єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів. Права та законні інтереси зазначених суб`єктів захищаються, зокрема, шляхом визнання недійсними господарських угод з підстав, передбачених законом.
      Згідно з ч. 1-4 ст. 202 ЦК України правочин - це дія особи, яка спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори). Одностороннім правочином є дія однієї сторони, яка може бути представлена однією або кількома особами. Односторонній правочин може створювати обов`язки лише для особи, яка його вчинила. Односторонній правочин може створювати обов`язки для інших осіб лише у випадках, встановлених законом, або за домовленістю з цими особами. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.
      Метою будь-якого правочину є досягнення певних юридичних наслідків, що мають істотне значення для сторін правочину.
      Отже , правочин - це вольові, правомірні дії, безпосередньо спрямовані на досягнення правового результату, а саме на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.
      Рішенням загальних зборів засновників ТОВ «Бізнес Консалтинг Груп ЛТД», оформлених протоколом № 1 від 12.11.2013, вирішено заснувати ТОВ «Бізнес Консалтинг Груп ЛТД» та сформувати статутний капітал за рахунок внесення до нього майна, яке належить ПП «Ветті», перелік якого зазначений у цьому протоколі.
      На виконання рішення загальних зборів засновників, оформлених протоколом № 1 від 12.11.2013, 14.11.2013 між ПП «Ветті» і ТОВ «Бізнес консалтинг Груп ЛТД» було складено акт приймання приймання-передачі майна № 1 від 14.11.2013, відповідно до якого позивач передав, а відповідач прийняв майно, яке було зазначено у вказаному протоколі загальних зборів відповідача.
      Надаючи належну оцінку акту приймання приймання-передачі майна № 1 від 14.11.2013, здійснивши належний аналіз Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затверджений постановою Кабінету Міністрів України № 703 від 22.06.2011 (що був чинним на час виникнення спірних правовідносин), апеляційний суд, на відміну від помилкового висновку місцевого господарського суду, дійшов до обґрунтованого висновку про те, що акт приймання-передачі майна до складу статутного фонду є правочином, який підтверджує волевиявлення сторін, має юридичні наслідки - набуття та припинення права власності на нерухоме майно.
      Отже , такий двосторонній акт у цих правовідносинах свідчить про погоджену дію шляхом волевиявлення обох сторін цього двостороннього правочину на набуття певних цивільних прав та обов`язків. Оскарження правочину, оформленого актом (у розумінні ст. 202 ЦК України) в цьому випадку є належним способом захисту цивільних прав та обов`язків в розумінні ст. 16 ЦК України, ст. 20 ГК України.
      Наведене узгоджується з правовими висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 11.09.2018 у справі № 918/1377/16.
      За ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
      Відповідно до ч. ч. 1-3, 5, 6 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.
      Недійсність правочину зумовлюється наявністю дефектів його елементів: дефекти (незаконність) змісту правочину; дефекти (недотримання) форми; дефекти суб`єктного складу; дефекти волі - невідповідність волі та волевиявлення.
      Висновком експерта за результатами проведення судово-почеркознавчої експертизи № 3398-3413/18-24 від 25.10.2018, встановлено, що підпис в акті приймання передачі майна № 1 від 14.11.2013 за протоколом № 1 загальних зборів ТОВ «Бізнес Консалтинг Груп» виконаний не ОСОБА_1 , а іншою особою.
      Встановивши , що волевиявлення позивача під час складення спірного акту не відповідало його внутрішній волі, врахувавши факт незаконності прийнятих на загальних зборах засновників ТОВ «Бізнес Консалтинг Груп ЛТД» рішень, які були оформлені протоколом № 1 від 12.11.2013, на підставі якого і було укладено спірний акт, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про те, що акт приймання приймання-передачі майна № 1 від 14.11.2013 суперечить вимогам ст. 203 ЦК України та є недійсним.
      Також , правомірним є висновок апеляційного суду про те, що позивач звернувся з цим позовом до суду в межах позовної давності з огляду на таке.
      Відповідно ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
      Частиною 3 ст. 267 ЦК України передбачена можливість застосувати позовну давності лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення рішення судом.
      Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч. 4 ст. 267 ЦК України).
      За ч. 1 ст. 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи.
      Отже , перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв`язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.
      Відповідно до ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
      Початок перебігу позовної давності обчислюється за правилами статті 261 Кодексу, частина перша якої пов`язує його з днем, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
      Відмовляючи у визнанні рішень загальних зборів засновників ТОВ «Бізнес Консалтинг Груп ЛТД», оформлених протоколом № 1 від 12.11.2013, недійсними у зв`язку з пропуском позивачем позовної давності щодо цієї вимоги, місцевий господарський суд вказав на те, що позивач про відчуження його майна, а отже і про правові підстави такого відчуження міг довідатись з моменту внесення цих відомостей до Державного реєстру, тобто ще у 2013 році, адже зобов`язаний знати про стан своїх майнових прав відповідно до ст. 13 Конституції України, ч. 4 ст. 319 ЦК України.
      Апеляційний суд, взявши до уваги те, що чинним законодавством до обов`язків учасника (засновника) господарського товариства не віднесено обов`язок щодо періодичного ознайомлення з даними Державного реєстру речових прав на нерухоме майно; з договору купівлі-продажу частки у статутному капіталі ТОВ «Бізнес Консалтинг Груп ЛТД» від 26.12.2013 (який не стосується незаконного відчуження на користь відповідача нерухомого майна, яке було предметом оскаржуваного рішення та акту приймання-передачі майна) не вбачається, що ПП «Ветті» в особі його директора було ознайомлене зі змістом рішення загальних зборів засновників ТОВ «Бізнес Консалтинг Груп ЛТД», які оформлені протоколом № 1 від 12.11.2013 (крім того, висновком експерта за результатами проведення судово-почеркознавчої експертизи № 3398-3413/18-24 від 25.10.2018 встановлено, що підпис директора ПП «Ветті» ОСОБА_1 на спірному протоколі № 1 від 12.11.2013 здійснено не ОСОБА_1 ), а також те, що лише у червні 2015 року в ході розгляду справи № 742/1760/15-ц позивачу стало відомо про те, що на підставі рішення засновника (власника) ПП «Ветті» № 10 від 24.09.2014 було відчужено 8 земельних ділянок, належних ПП «Ветті» та, що з червня 2015 року позивачем в особі його засновника вчинялись дії щодо відновлення свого порушеного права, дійшов до правильного висновку про те, що позивач об`єктивно міг довідатись про наявність оскаржуваного рішення зборів засновників, які оформлені протоколом № 1 від 12.11.2013, не раніше ніж у червні 2015 року.
      З урахуванням вказаного апеляційний суд правомірно вказав на те, що позивач звернувся з цим позовом у травні 2018 року в межах позовної давності.
      Щодо доводів касаційної скарги про незастосування апеляційним судом до спірних правовідносин ст. ст. 256, 261, 264, 267 ЦК України, безпідставне застосування ст. 202, 203 ЦК України (що регулюють укладення правочину), порушення ст. ст. 627-629 ЦК України, ст. ст. 42, 73, 74, 76-79 ГПК України, то необхідно зазначити що апеляційним судом, на відміну від суду першої інстанції, було правильно застосовано ті норми матеріального і процесуального права, які підлягали застосуванню до цих правовідносин, а незгода відповідача з постановою апеляційного суду та бажання залишити в силі рішення місцевого господарського суду, яке не відповідає вимогам ст. 236 ГПК України, не може свідчити про неправильне застосування чи неврахування судом апеляційної інстанції вказаних відповідачем норм матеріального та процесуального права.
      Доводи касаційної скарги фактично зводяться до можливості позивача знати про порушення своїх прав у 2013 року, однак такі доводи є безпідставними та спростовуються висновками апеляційного суду, який на підставі наявних у матеріалах справи доказів, з правильним застосуванням норм матеріального права, встановив, що позивач про порушення свого права дізнався лише у червні 2015 року і доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.
      Принцип змагальності (ст. 13 ГПК України) та принцип рівності сторін (ст. 7 ГПК України), які тісно пов`язані між собою, є основоположними компонентами концепції «справедливого судового розгляду» у розумінні п. 1 ст. 6 Конвенції. Вони вимагають «справедливого балансу» між сторонами: кожній стороні має бути надана розумна можливість представити свою справу за таких умов, що не ставлять її чи його у явно гірше становище порівняно з протилежною стороною.
      Апеляційним судом при прийнятті постанови було дотримано вказаних принципів та забезпечено сторонам справедливий судовий розгляд, взято до уваги доводи всіх учасників справи та почуто їх, що відповідає вимогам ГПК України, п. 1 ст. 6 Конвенції та узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини (справи «Проніна проти України», «Серявін та інші проти України»).
      Відповідно до ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.
      У рішенні в справі «Сокуренко і Стригун проти України» від 20.07.2006 (заяви № 29458/04 та № 29465/04) Європейський суд з прав людини вказав, що фраза «встановленого законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність.
      Встановивши , що відповідачем не було доведено, що ненадання до суду першої інстанції додаткових доказів було зумовлено причинами, які об`єктивно не залежали від відповідача, апеляційний суд правомірно не взяв їх до уваги в силу ст. 269 ГПК України.
      Щодо аргументів касаційної скарги про те, що в Єдиному реєстрі адвокатів України відсутні відомості про те, що ОСОБА_4 є адвокатом, а тому не можливим є встановлення того чи була ОСОБА_4 адвокатом, чи не було зупинено, припинено її право на заняття адвокатською діяльністю на момент розгляду справи у суді апеляційної інстанції, то вони є безпідставними, адже повноваження ОСОБА_4 на представлення інтересів позивача, зокрема у суді апеляційної інстанції підтверджуються свідоцтвом про право на зайняття адвокатською діяльністю серії НОМЕР_1 від 18.05.2017, ордером на надання правової допомоги серії КВ № 422636.
      Щодо посилання на постанови Верховного Суду від 11.06.2018 у справі № 916/613/17, від 22.05.2018 у справі № 910/12258/17, то у цих справах суд касаційної інстанції виходив з інших фактичних обставин справи, встановлених судами, ніж ті, що були встановлені апеляційним судом у цій справі. Суди у цих справах дійшли висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову в частині визнання недійсним акту, підписаного саме на виконання умов договору, а не на виконання рішення зборів засновників. Крім того, спірний акт приймання-передачі майна № 1 від 14.11.2013 у цій справі став підставою для реєстрації права власності на відповідне майно, що не було встановлено у зазначених відповідачем справах.
      Інші доводи касаційної скарги зводяться до необхідності іншої оцінки судом касаційної інстанції доказів, ніж та, що була зроблена, зокрема апеляційним судом.
      Але , відповідно до ч. 2 ст. 300 ГПК України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, які не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
      Постанова суду апеляційної інстанції прийнята з додержанням вимог матеріального права, з дотриманням передбачених ст. 3 ЦК України принципів справедливості, добросовісності, розумності, а тому підстав для її скасування та залишення в силі рішення місцевого господарського суду немає.
      Оскільки підстав для скасування постанови апеляційного суду немає, то судовий збір згідно з ст. 129 ГПК України за подання касаційної скарги покладається на скаржника.
      Керуючись ст. ст. 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 ГПК України, Верховний Суд
      П О С Т А Н О В И В :
      касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Бізнес Консалтинг Груп ЛТД» залишити без задоволення, а постанову Північного апеляційного господарського суду від 20 березня 2019 року у справі за № 927/352/18 - без змін.
      Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
      Головуючий Л. Стратієнко
      Судді В. Студенець
      І. Ткач
      http://reyestr.court.gov.ua/Review/82426119
    • By ANTIRAID
      Постанова
      Іменем України
      20 лютого 2019 року
      м. Київ
      справа N 666/4957/15-ц
      провадження N 61-43940св18
      Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
      головуючого - Луспеника Д.Д.,
      суддів: Білоконь О.В., Гулька Б.І., Синельникова Є.В. (суддя-доповідач), Хопти С.Ф.,
      учасники справи:
      позивач - публічне акціонерне товариство комерційний банк "ПриватБанк",
      відповідач - ОСОБА_2,
      представник відповідача - ОСОБА_3,
      розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк" на постанову Апеляційного суду Херсонської області, у складі колегії суддів:
      ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, від 15 серпня 2018 року.
      Короткий зміст позовних вимог
      У серпні 2015 року публічне акціонерне товариство комерційний банк "ПриватБанк", яке у подальшому змінило назву на акціонерне товариство комерційний банк "ПриватБанк" (далі - АТ КБ "Приватбанк", банк),звернулось до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
      Позовна заява мотивована тим, що 23 березня 2007 року між банком та ОСОБА_2 було укладено кредитний договір N HED0GК00001829, за умовами якого банк надав позичальнику кредит у розмірі 42 тис. доларів США з кінцевим терміном повернення 20 лютого 2027 року зі сплатою відсотків за користування кредитними коштами у строки та у порядку, встановленому кредитним договором. У зв'язку з неналежним виконанням позичальником зобов'язань за умовами кредитного договору виникла заборгованість, яка станом на 16 березня 2018 року становила 31 166,80 доларів США, у тому числі: заборгованість за кредитом (тілом кредиту) - 16 515,74 доларів США, заборгованість по відсоткам за користування кредитом - 6 318,14 доларів США, заборгованість по комісії за користування кредитом - 2 963,38 доларів США, пеня за несвоєчасне виконання зобов'язань за договором - 7 369,54 доларів США.
      Посилаючись на зазначені обставини, уточнивши позовні вимоги, позивач остаточно просив стягнути з ОСОБА_2 на його користь заборгованість за кредитним договором N HED0GK00001829 у розмірі 17 538,07 доларів США, що згідно офіційного курсу Національного банку України еквівалентно 460 725,10 грн. яка складається з: 14 585 доларів США - заборгованість за кредитом (тілом кредиту) та 2 952,50 доларів США - заборгованість по відсоткам за користування кредитом.
      У грудні 2015 року ОСОБА_2 пред'явив зустрічний позов до банку про захист прав споживача, визнання кредитного та іпотечного договорів недійсними, визнання договору страхування недійсним, стягнення коштів, відшкодування майнової та моральної шкоди.
      Позовні вимоги за зустрічним позовом мотивовані тим, що під час укладення спірного кредитного договору банком не було дотримано вимог Законів України "Про захист прав споживачів", "Про банки та банківську діяльність", ЦК України. На час укладання кредитного договору у банка була відсутня ліцензія на здійснення валютних операцій. Договір укладений з недодержанням письмової форми та не відповідає вимогам частини другої статті 207, статті 1055 ЦК України. Умови кредитного договору є несправедливими, оскільки у договорі не дотримано принципу добросовісності, розумності та існує істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на погіршення становища споживача фінансових послуг.
      Пунктом 7.1 кредитного договору передбачено щомісячну сплату винагороди за надання фінансового інструменту у розмірі 0,20 % від суми виданого кредиту, що суперечить положенням статті 18 Закону України "Про захист прав споживачів". Умови договору, якими покладено на позичальника обов'язок укладати договори страхування та щорічно сплачувати страхові платежі у доларах США з тіла погашеного кредиту, на думку позивача, суперечать вимогам Закону України "Про захист прав споживачів". Зазначав, що банк своєчасно не надав йому достовірну та повну інформації у письмовій формі про умови кредитування та про сукупну вартість кредиту.
      Посилаючись на зазначені обставини, позивач за зустрічним позовом просив суд визнати недійсними пункт 7.1 зазначеного кредитного договору відносно фінансового інструменту та пункти 2.1.1, 2.1.3., 2.2.5, 2.2.7 про спонукання до укладання додаткових договорів та сплату страхових платежів; визнати порушення банком його прав як споживача фінансових послуг при оформленні кредитного договору від 23 березня 2007 року N HED0GK00001829 з недотриманням в момент укладання правочину вимог законів України; визнати недійсним кредитний договір від 23 березня 2007 року N HED0GK00001829 із застосуванням наслідків недійсності правочину; визнати недійсним договір іпотеки від 27 березня 2007 року, зареєстрований у реєстрі за N 1639, посвідчений приватним нотаріусом Зоріною Н.В. ; визнати недійсною реєстрацію іпотеки від 27 березня 2007 року; визнати недійсною заборону відчуження предмета іпотеки - квартири АДРЕСА_1; стягнути з АТ КБ "ПриватБанк" на його користь після зарахування зустрічних позовних вимог 20 922 доларів США як різницю між отриманою від АТ КБ "ПриватБанк" сумою кредиту у розмірі 42 тис. доларів США та сплаченою за кредит сумою 62 922 доларів США; стягнути з АТ КБ "ПриватБанк" на користь ОСОБА_2 збитки та майнову шкоду у розмірі 39 766,17 доларів США; стягнути з АТ КБ "ПриватБанк" 200 тис. грн в рахунок відшкодування моральної шкоди.
      Короткий зміст рішення суду першої інстанції
      Заочним рішенням Херсонського міського суду Херсонської області, у складі судді Гаврилова Д.В., від 19 березня 2018 року позов банку задоволено. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь банку заборгованість за кредитним договором від 23 березня 2007 року у розмірі 17 538,07 доларів США. У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.
      Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що відповідач за первісним позовом не виконав взяті на себе зобов'язання за кредитним договором та не сплатив борг за кредитним договором, а тому позовні вимоги за первісним позовом є обґрунтованими. Відмовляючи у задоволенні зустрічного позову, суд першої інстанції посилався на те, що укладаючи кредитний договір, сторони дійшли згоди щодо його умов, а відтак, з власної ініціативи, з власної волі та на свій розсуд уклали спірний договір. Суд першої інстанції дійшов висновку, що спірний кредитний договір відповідає вимогам Закону України "Про захист прав споживачів", ЦК України та інших актів цивільного законодавства, а тому підстави для визнання його недійсним відповідно до вимог статей 203, 215 ЦК України відсутні.
      Короткий зміст постанови апеляційного суду
      Постановою Апеляційного суду Херсонської області від 15 серпня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково. Рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення. Позов АТ КБ "ПриватБанк" задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь АТ КБ "ПриватБанк" заборгованість за кредитним договором від 23 березня 2007 року у сумі 230,77 доларів США Зустрічний позов ОСОБА_2 задоволено частково. Визнано недійсним пункт 7.1 кредитного договору, укладеного 23 березня 2007 року між банком та ОСОБА_2, у частині сплати позичальником винагороди за надання фінансового інструменту щомісяця у період сплати у розмірі 0,2 % від суми виданого кредиту. Вирішено питання про розподіл судових витрат.
      Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що пунктом 7.1 кредитного договору передбачено сплату винагороди за надання фінансового інструменту щомісяця у період сплати у розмірі 0,20 % від суми виданого кредиту (84 долари США щомісячно), однак у кредитному договорі не зазначено, які саме послуги за вказану винагороду надаються споживачу. Направивши позичальнику письмове повідомлення з вимогою про дострокове погашення всієї заборгованості, банк змінив строк виконання зобов'язання за кредитним договором з 20 лютого 2027 року на 19 червня 2015 року і з цього часу кредитний договір припинив свою дію, а позивач втратив можливість нарахування та стягнення з відповідача відсотків за кредитним договором. Визначаючи розмір заборгованості за кредитним договором, яка підлягає стягненню, суд апеляційної інстанції виходив із того, що кредитний договір припинив свою дію 19 червня 2015 року, а також, що умова кредитного договору щодо виплати винагороди за надання фінансового інструменту є недійсною з часу укладення договору.
      Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводи
      У касаційній скарзі АТ КБ "ПриватБанк" просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
      Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції незаконно та безпідставно припинив дію кредитного договору та дійшов помилкового висновку про те, що направлення претензії позичальнику про погашення заборгованості є підставою для припинення невиконаного зобов'язання. Ані договором, ані законом не передбачено припинення зобов'язання шляхом направлення повідомлення боржнику про наявність боргу та вимогою про належне виконання умов кредитного договору. Положення кредитного договору щодо сплати щомісячної комісії не суперечать статті 11 Закону України "Про захист прав споживачів", а підписанням кредитного договору позичальник підтвердив свою здатність та згоду виконувати ці умови. Комісія була встановлена за надання фінансового інструменту, тобто за надання кредиту, та не є платежем за дії, які банк здійснює на власну користь. На момент укладення спірного кредитного договору пункт 7.1 повністю відповідав вимогам чинного на той час законодавства.
      Короткий зміст відзиву (заперечень) на касаційну скаргу
      У відзиві на касаційну скаргу ОСОБА_2 просить залишити касаційну скаргу АТ КБ "ПриватБанк" без задоволення, посилаючись на те, що доводи касаційної скарги є необґрунтованими та безпідставними.
      Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
      Ухвалою Верховного Суду від 21 листопада 2018 року відкрито касаційне провадження за поданою касаційною скаргою.
      07 грудня 2018 року справу передано до Верховного Суду.
      Ухвалою Верховного Суду від 11 лютого 2019 року справу призначено до судового розгляду колегією у складі п'яти суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.
      Фактичні обставини справи, встановлені судами
      Під час розгляду справи суди встановили, що 23 березня 2007 року між ЗАТ КБ "ПриватБанк", правонаступником якого є АТ КБ "Приватбанк", та ОСОБА_2 укладено кредитний договір N HED0GK00001829.
      Відповідно до пункту 7.1 кредитного договору від 23 березня 2007 року банк зобов'язався надати відповідачу кредитні кошти шляхом: надання готівкою через касу на строк з 20 лютого 2007 року по 19 лютого 2027 року включно у вигляді непоновлювальної кредитної лінії у розмірі 48 048 доларів США на наступні цілі: придбання житла 42 тис. доларів США та 6 048 доларів США на сплату страхових платежів у випадках та порядку, передбачених договором, зі сплатою за користування кредитом відсотків у розмірі 1 % на місяць на суму залишку заборгованості за кредитом і винагороди за надання фінансового інструменту щомісяця у період сплати у розмірі 0,20 % від суми виданого кредиту.
      Погашення за кредитним договором здійснюється у період з 23 по 30 число кожного місяця щомісячним платежем у сумі 581,56 доларів США, що складається із заборгованості по кредиту, відсоткам, винагороди, комісії.
      З метою забезпечення виконання зобов'язань позичальника за зазначеним кредитним договором 27 березня 2007 року між ОСОБА_2 та
      ЗАТ КБ "ПриватБанк", правонаступником якого є АТ КБ "ПриватБанк", укладено договір іпотеки, за умовами якого ОСОБА_2 передав в іпотеку банку належну йому на праві власності квартиру АДРЕСА_1.
      На виконання умов договору 28 березня 2007 року банк видав ОСОБА_2 42 тис. доларів США, що підтверджується меморіальним ордером N 1 від 28 березня 2007 року.
      15 червня 2015 року банк направив на адресу позичальника лист-вимогу про дострокове погашення заборгованості за кредитним договором у розмірі 22 445,73 доларів США протягом трьох діб з моменту отримання цього повідомлення, але не пізніше 19 червня 2015 року. Факт отримання вказаної вимоги ОСОБА_2 не заперечував.
      Пунктом 2.3.3 кредитного договору передбачено право банку на власний розсуд змінити умови договору, а саме зажадати від позичальника дострокового повернення кредиту, сплати винагороди, комісії й відсотків за його користування, виконання інших зобов'язань за цим договором у повному обсязі шляхом направлення відповідного повідомлення. При цьому згідно статей 212, 611, 651 ЦК України щодо зобов'язань, строк виконання яких не настав, вважається, що строк настав у зазначену у повідомлені дату. На цю дату Позичальник зобов'язується повернути Банку суму кредиту в повному обсязі, винагороду й відсотки за фактичний строк його користування, у повному обсязі виконати інші зобов'язання за договором.
      З моменту укладення кредитного договору ОСОБА_2 сплатив на користь банку 8 040,62 доларів США комісії за надання фінансового інструменту.
      Позиція Верховного Суду
      Перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла наступних висновків.
      Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
      Згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
      Згідно зі статтями 526, 530, 610, частиною першою статті 612 ЦК України зобов'язання повинні виконуватись належним чином, у встановлений термін, відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства. Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
      Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
      Особливості регулювання відносин за договором про надання споживчого кредиту встановлені також і Законом України "Про захист прав споживачів".
      За положеннями частини п'ятої статті 11, частин першої, другої, п'ятої, сьомої статті 18 Закону України "Про захист прав споживачів" (у редакції, чинній на момент укладення спірного кредитного договору) до договорів зі споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах, зокрема положення, згідно з якими передбачаються зміни в будь-яких витратах за договором, крім відсоткової ставки.
      Продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним. Положення, що було визнане недійсним, вважається таким з моменту укладення договору.
      Аналіз указаних норм дає підстави для висновку, що несправедливими є положення договору про споживчий кредит, які містять умови про зміни у витратах, зокрема щодо плати за обслуговування кредиту, і це є підставою для визнання таких положень недійсними.
      Згідно з абзацами другим та третім частини четвертої статті 11 Закону України "Про захист прав споживачів" (у редакції, чинній момент укладення спірного кредитного договору) споживач не зобов'язаний сплачувати кредитодавцеві будь-які збори, відсотки, комісії або інші вартісні елементи кредиту, що не були зазначені у договорі.
      Кредитодавцю забороняється встановлювати у договорі про надання споживчого кредиту будь-які збори, відсотки, комісії, платежі тощо за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону. Умова договору про надання споживчого кредиту, яка передбачає здійснення будь-яких платежів за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону, є нікчемною.
      Відповідно до частини восьмої статті 18 Закону України "Про захист прав споживачів" (у редакції, чинній на момент укладення спірного договору) нечіткі або двозначні положення договорів зі споживачами тлумачаться на користь споживача.
      Крім того, відповідно до статті 55 Закону України "Про банки і банківську діяльність" відносини банку з клієнтом регулюються законодавством України, нормативно-правовими актами Національного банку України та угодами (договорами) між клієнтом та банком.
      Рішенням Конституційного Суду України від 10 листопада 2011 року N 15-рп/2011 у справі щодо офіційного тлумачення положень пунктів 22, 23 статті 1, статті 11, частини восьмої статті 18, частини третьої статті 22 Закону України "Про захист прав споживачів" у взаємозв'язку з положеннями частини четвертої статті 42 Конституції України (справа про захист прав споживачів кредитних послуг) підтверджено, що положення пунктів 22, 23 статті 1, статті 11 Закону України "Про захист прав споживачів" з подальшими змінами у взаємозв'язку з положеннями частини четвертої статті 42 Конституції України треба розуміти так, що їх дія поширюється на правовідносини між кредитодавцем та позичальником (споживачем) за договором про надання споживчого кредиту, що виникають як під час укладення, так і виконання такого договору.
      Відповідно до пункту 3.6 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених постановою правління Національного банку України від 10 травня 2007 року N 168 (у редакції, чинній на момент укладення спірного кредитного договору), банки не мають права встановлювати платежі, які споживач має сплатити на користь банку за дії, які банк здійснює на власну користь (ведення справи, договору, облік заборгованості споживача тощо), або за дії, які споживач здійснює на користь банку (прийняття платежу від споживача, тощо), або що їх вчиняє банк або споживач з метою встановлення, зміни або припинення правовідносин (укладення кредитного договору, внесення змін до нього, прийняття повідомлення споживача про відкликання згоди на кредитного договору тощо).
      Пунктом 7.1 кредитного договору передбачено сплату винагороди за надання фінансового інструменту щомісяця у період сплати у розмірі 0,20 % від суми виданого кредиту.
      За правилами частини першої статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.
      Відповідно до частини першої статті 215 ЦК Українипідставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
      Надання грошових коштів за укладеним кредитним договором відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України є обов'язком банку, виконання такого обов'язку не може обумовлюватися будь-якою зустрічною оплатою з боку позичальника. Оскільки надання кредиту - це обов'язок банку за кредитним договором, то така дія як надання фінансового інструменту не є самостійною послугою, що замовляється та підлягає сплаті позичальником. Оскільки надання фінансового інструменту у зв'язку із наданням кредиту відповідає економічним потребам лише самого банку, то такі дії не є послугами, що об'єктивно надаються клієнту-позичальнику.
      Відповідно до статті 217 ЦК України недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини.
      Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про часткове задоволення позову ОСОБА_2, суд апеляційної інстанції, з урахуванням правових позицій, висновлених Верховним Судом України у постанові від 16 листопада 2016 року у справі N 6-1746цс16, на підставі належним чином оцінених доказів, поданих сторонами, дійшов обґрунтованого висновку про те, що умови пункту 7.1 кредитного договору N HED0GK00001829 є несправедливими, суперечать положенням частини п'ятої статті 11 Закону України "Про захист прав споживачів" (у редакції, чинній на момент укладення спірного кредитного договору), тому відповідно до статті 18 Закону України "Про захист прав споживачів", вказані умови договору є недійсними з моменту укладення кредитного договору.
      За частиною першою статті 1049 ЦК Українипозичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
      Частиною другою статті 1050 ЦК України передбачено, що якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.
      Велика Палата Верховного Суду у постанові від 28 березня 2018 року у справі N 444/9519/12 (провадження N 14-10цс18) дійшла висновку, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання.
      Колегія суддів погоджується з висновками суду апеляційного суду про те, що, пред'явивши у червні 2015 року вимогу про повне дострокове погашення заборгованості за кредитом, сплату відсотків за користування кредитом та пені (на загальну суму 22 455,73 долари США), кредитор відповідно до частини другої статті 1050 ЦК України змінив строк виконання основного зобов'язання, а тому апеляційний суд правильно стягнув з позичальника заборгованість за кредитним договором з урахуванням того, що проценти після спливу строку кредитування не нараховуються. При цьому апеляційним судом застосовано правові наслідки недійсності пункту 7.1 спірного кредитного договору, на виконання умов якого позичальником було сплачено 8 040,62 доларів США, які підлягають зарахуванню у рахунок погашення заборгованості по кредиту з урахуванням безпідставно нарахованих процентів на цю суму.
      Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
      Ураховуючи наведене, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржене судове рішення - без змін.
      Керуючись статтями 400, 402, 410, 416, 436 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
      ПОСТАНОВИВ:
      Касаційну скаргу акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк" залишити без задоволення.
      Постанову Апеляційного суду Херсонської області від 15 серпня 2018 рокузалишити без змін.
      Поновити виконання постанови Апеляційного суду Херсонської області від 15 серпня 2018 року.
      Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
      Головуючий: Луспеник Д.Д.
      Судді: Білоконь О.В.
      Гулько Б.І.
      Синельников Є.В.
      Хопта С.Ф.