ANTIRAID

Определение ВАСУ о необходимости более полного изучения дела при взыскании налога на благо в виде прощенного долга по валютному кредиту

Считаете ли Вы решение законным и справедливым?  

2 голоса

  1. 1. Считаете ли Вы решение законным?

    • Да
      0
    • Нет
      2
    • Затрудняюсь ответить
      0
  2. 2. Считаете ли Вы решение справедливым?

    • Да
      0
    • Нет
      2
    • Затрудняюсь ответить
      0


Recommended Posts

Державний герб України

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"06" вересня 2017 р.

м. Київ

К/800/5707/17

Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів:

Олендера І.Я. (доповідача), Бившевої Л.І., Шипуліної Т.М.,

розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_4 до Херсонської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Херсонській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, провадження в якій відкрито за касаційною скаргою Херсонської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Херсонській області на постанову Херсонського окружного адміністративного суду від 9 листопада 2016 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 8 лютого 2017 року, -

В С Т А Н О В И В:

У жовтні 2016 року ОСОБА_4 (далі - позивач, ОСОБА_4) звернувся до суду з позовом про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень - рішень Херсонської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Херсонській області (далі - відповідач, контролюючий орган) від 23.09.2016 року №0010641305, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на доходи фізичних осіб, що сплачується фізичними особами за результатами річного декларування у розмірі 113 449,80 грн., в тому числі за основним платежем 90 759,84 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями 22 689,96 грн., №0010651305, яким визначено суму грошового зобов'язання з податків та зборів, у тому числі з податку на доходи фізичних осіб у розмірі 9 193,86 грн., у тому числі за основним платежем 7 355,09 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями 1 838,77 грн.

Постановою Херсонського окружного адміністративного суду від 9 листопада 2016 року, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 8 лютого 2017 року, позов задоволено, оскаржувані податкові повідомлення-рішення визнано протиправними та скасовано.

Рішення судів обґрунтовано висновком про те, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення, якими позивачу визначено податкові зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб та зобов'язання з податків та зборів не ґрунтується на вимогах чинного законодавства, а тому такі підлягають скасуванню.

Не погодившись із судовими рішеннями, відповідач до Вищого адміністративного суду України подав касаційну скаргу, де посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить зазначені судові рішення скасувати та прийняти нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_4

Касаційний розгляд справи проведено в порядку письмового провадження, відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 222 Кодексу адміністративного судочинства України.

Так, судами першої та апеляційної інстанцій встановлено та підтверджено матеріалами справи, що фахівцями контролюючого органу проведено документальну позапланову невиїзну перевірку фізичної особи - платника податків ОСОБА_4 з питання отримання додаткового блага у вигляді суми боргу, анульованої кредитором за період з 01.01.2015 року до 31.12.2015 року, за результатами якої складено акт від 02.09.2016 року № 683/21-03-13-05/НОМЕР_1.

Відповідно до висновків контролюючого органу, викладених у акті перевірки, позивачем порушено вимоги пп. 164.2.17 п. 164.2 ст. 164, пп. 1.4 п. 16№ підрозд. 10 розд. ХХ Податкового кодексу України, що призвело до не нарахування та несплати податку на доходи фізичних осіб за 2015 рік у сумі 90 759,84 грн. та військового збору у сумі 7 355,09 грн.

Висновки фахівців контролюючого органу про порушення вимог податкового законодавства вмотивовано тим, що позивачем не задекларовано дохід у вигляді додаткового блага (анулювання (прощення) боргу) у сумі 490 339,39 грн. (21 687,53 дол. США) за кредитним договором від 22.07.2008 року № 1601/0708/98-132 та не сплачено з такого доходу податок на доходи фізичних осіб за 2015 рік та військовий збір за вказаний період.

Також, судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що 08.10.2007 року між ОСОБА_4 та ВАТ «Ерсте Банк» був укладений кредитний договір №014/3728/74/05367, за яким Банк надав позивачу кредит у сумі 75 000 дол. США із сплатою 11% річних. В подальшому банк запропонував укласти додатковий договір, відповідно до умов якого позивач повинен внести на рахунок банку 27 000 дол. США, а залишок заборгованості банком буде анульовано. На виконання умов додаткового договору, 22.10.2015 року ОСОБА_4 було внесено на рахунок банківської установи кошти в сумі 27 000 дол. США, що еквівалентно 610 450,51 грн., в свою чергу банком було анульовано залишок заборгованості позивача в сумі 21 783,29 дол. США.

Відповідно до повідомлення ПАТ «ФІДОБАНК», який є повним правонаступником ВАТ «Ерсте Банк», про анулювання (прощення) боргу, що наявне в матеріалах справи (а.с. 9) 22.10.2015 року банківською установою прийнято рішення про прощення ОСОБА_4 боргу в загальній сумі 21 783,29 дол. США (гривневий еквівалент по курсу НБУ станом на 22.10.2015 року становив 492 504,45 грн.), у тому числі :

- прострочений до повернення кредит (основний борг за кредитом) у сумі 21 687,53 дол. США (гривневий еквівалент - 490 339,39 грн.);

- строкові відсотки за користування кредитом у сумі 95,76 дол. США (гривневий еквівалент - 2 165,06 грн.).

Перевіривши правильність застосування судом норм матеріального і процесуального права, колегія суддів приходить до висновку, що зазначена касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступних мотивів.

Так, відповідно до пп. 14.1.56 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України доходи - загальна сума доходу платника податку від усіх видів діяльності, отриманого (нарахованого) протягом звітного періоду в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах як на території України, її континентальному шельфі у виключній (морській) економічній зоні, так і за їх межами.

Згідно до п. 164.1 ст. 164 Податкового кодексу України базою оподаткування податком на доходи фізичних осіб є загальний оподатковуваний дохід з урахуванням особливостей, визначених цим розділом. Загальний оподатковуваний дохід - будь-який дохід, який підлягає оподаткуванню, нарахований (виплачений, наданий) на користь платника податку протягом звітного податкового періоду.

За приписами п. 163.1 ст. 163 Податкового кодексу України об'єктом оподаткування резидента є загальний місячний (річний) оподатковуваний дохід; доходи з джерела їх походження в Україні, які остаточно оподатковуються під час їх нарахування (виплати, надання); іноземні доходи - доходи (прибуток), отримані з джерел за межами України.

Відповідно до пп. «д» пп. 164.2.17 п. 164.2 ст. 164 Податкового кодексу України (у редакції чинній на момент виникнення правовідносин) до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податків включається дохід, отриманий платником податку як додаткове благо (крім випадків, передбачених статтею 165 цього Кодексу) у вигляді основної суми боргу (кредиту) платника податку, прощеного (анульованого) кредитором за його самостійним рішенням, не пов'язаним з процедурою банкрутства, до закінчення строку позовної давності, у разі якщо його сума перевищує 50 відсотків однієї мінімальної заробітної плати (у розрахунку на рік), встановленої на 1 січня звітного податкового року. Кредитор зобов'язаний повідомити платника податку - боржника шляхом направлення рекомендованого листа з повідомленням про вручення або шляхом укладення відповідного договору, або надання повідомлення боржнику під підпис особисто про прощення (анулювання) боргу та включити суму прощеного (анульованого) боргу до податкового розрахунку суми доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку, за підсумками звітного періоду, у якому такий борг було прощено. Боржник самостійно сплачує податок з таких доходів та відображає їх у річній податковій декларації. У разі неповідомлення кредитором боржника про прощення (анулювання) боргу у порядку, визначеному цим підпунктом, такий кредитор зобов'язаний виконати всі обов'язки податкового агента щодо доходів, визначених цим підпунктом.

Додаткові блага - кошти, матеріальні чи нематеріальні цінності, послуги, інші види доходу, що виплачуються (надаються) платнику податку податковим агентом, якщо такий дохід не є заробітною платою та не пов'язаний з виконанням обов'язків трудового найму або не є винагородою за цивільно-правовими договорами (угодами), укладеними з таким платником податку (пп. 14.1.47, пп. 14.1.56 п. 14.1 ст. 14 Податкового Кодексу України).

Якщо додаткові блага надаються у негрошовій формі, сума податку об'єкта оподаткування обчислюється за правилами, визначеними п. 164.5 ст. 164 Податкового кодексу України.

Платник податку - позивач, у відповідності до пп. 49.18.4 п. 49.18 ст. 49 Податкового кодексу України, зобов'язаний до 1 травня року, що настає за звітним, подати річну податкову декларацію про майновий стан і доходи до органу державної податкової служби, в якому перебуває на обліку як платник податків (податковою адресою), відобразити в ній вказаний дохід та у відповідності до п. 179.7 ст. 179 Податкового кодексу України самостійно до 1 серпня року, що настає за звітним, сплатити суму податкового зобов'язання, зазначену в декларації.

З аналізу вказаних правових норм, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що боржник, який отримав додаткове благо у вигляді прощення (анульовання) основної суми боргу за кредитом та який був належним чином повідомлений про прощення (анулювання) такого боргу, зобов'язаний відобразити анульовану суму боргу у складі оподатковуваного доходу з обчисленням та перерахуванням до бюджету відповідної суми податку.

Проте, суди попередніх інстанцій не звернули увагу на такий зміст правового регулювання вищенаведених правовідносин та дійшли помилкового висновку щодо правовідносин які склались в даному випадку.

Як вбачається з матеріалів справи (а.с. 9) позивач був належним чином повідомлений про анулювання (прощення) боргу за кредитним договором від 08.10.2007 року №014/3728/74/05367 та про необхідність сплати податку з доходів фізичних осіб та військового збору з суми прощеного (анульованого) боргу та відображення такої інформації у річній податковій декларації про майновий стан і доходи.

Посилання суду апеляційної інстанції на п. 8 пр. 1 р. ХХ «Перехідні положення» Податкового кодексу України в даному випадку є недоречними, адже стосується прощеної (анульованої) суми боргу за фінансовим кредитом в іноземній валюті, щодо якого було проведено зміну валюти зобов'язання за таким кредитом з іноземної валюти у гривню, а тому до правовідносин у даній справі застосовуватись не може, оскільки зміни валюти зобов'язання не відбувалось.

Суд також звертає увагу на те, що однією із вимог пп. «д» пп. 164.2.17 п. 164.2 ст. 164 Податкового кодексу України, за якої до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу включається дохід, отриманий платником податку як додаткове благо, є обов'язкове включення Кредитором (ПАТ «ФІДОБАНК») суми прощеного (анульованого) боргу до податкового розрахунку суми доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку, за підсумками звітного періоду, у якому такий борг було прощено.

Проте, як вбачається з судових рішень як першої так і апеляційної інстанції, під час розгляду справи судами вказаного досліджено не було.

Таким чином для правильного вирішення справи суду необхідно встановити чи включено ПАТ «ФІДОБАНК» анульований (прощений) борг позивача до податкового розрахунку суми доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку, за підсумками звітного періоду, у якому такий борг було анульовано (прощено).

Отже, вказані обставини в їх сукупності свідчить про неповне з'ясування всіх обставин по справі для її правильного вирішення, а тому для повного, об'єктивного та всебічного з'ясування обставин справи суду необхідно надати належну правову оцінку кожному окремому доказу та їх сукупності, які міститься в матеріалах справи або витребовується, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, з посиланням на це в мотивувальній частині свого рішення, враховуючи при цьому відповідні норми матеріального права при дотриманні норм процесуального права.

За змістом частин 4, 5 ст. 11 Кодексу адміністративного судочинства України суд повинен: визначити характер спірних правовідносин та зміст правової вимоги, матеріальний закон, який їх регулює, а також факти, що підлягають встановленню і лежать в основі вимог та заперечень; з'ясувати, які є докази на підтвердження зазначених фактів, і вжити заходів до своєчасного їх подання.

Принцип всебічного, повного та об'єктивного дослідження доказів судом при розгляді адміністративної справи закріплений частиною першою ст. 86 Кодексу адміністративного судочинства України. Зазначений принцип передбачає, зокрема, всебічну перевірку доводів сторін, на які вони посилаються в підтвердження своїх позовних вимог чи заперечень на позов.

Предметом доказування є обставини, якими обґрунтовуються позовні вимоги чи заперечення або які мають інше значення для вирішення справи та які належить установити при ухваленні судового рішення.

Статтею 69 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів. Докази суду надають особи, які беруть участь у справі. Суд може запропонувати надати додаткові докази або витребувати додаткові докази за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, або з власної ініціативи.

Згідно ст. 159 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим, тобто таким, що ухвалене відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Таким чином, оскаржувані рішення судів першої та апеляційної інстанцій вказаним вимогам не відповідають.

Згідно п. 6 ч. 1 ст. 223 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій і направити справу на новий розгляд або для продовження розгляду.

Згідно ч. 2 ст. 227 Кодексу адміністративного судочинства України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанції і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

Оскільки передбачені процесуальним законодавством межі перегляду справи в касаційній інстанції не дають їй права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені попередніми судовими інстанціями, судові рішення підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Під час нового розгляду справи суду необхідно врахувати все вище викладене, всебічно і повно з'ясувати і перевірити всі фактичні обставини справи, докази, якими вони підтверджуються та прийняти обґрунтоване і законне судове рішення.

Керуючись ст. ст. 160, 167, 210 - 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

У Х В А Л И В:

Касаційну скаргу Херсонської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Херсонській області задовольнити частково.

Постанову Херсонського окружного адміністративного суду від 9 листопада 2016 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 8 лютого 2017 року у справі № 821/1498/16 - скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили протягом п'яти днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі та оскарженню не підлягає, може бути переглянута в порядку передбаченому ст. ст. 235 - 244-2 Кодексу адміністративного судочинства України.

Судді: І.Я. Олендер
Л.І. Бившева
Т.М. Шипуліна
 
http://reyestr.court.gov.ua/Review/68694768

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах

Это еще одна демонстрация того, как судьи идущие в ВСУ боятся принимать решения против государства. В самом решении отправляя дело на новое рассмотрение ВАСУ указал на необходимость установить включено ли ОАО «ФИДОБАНК» аннулированный (прощенный) долг истца в налоговый расчет суммы дохода, начисленного (уплаченного) в пользу налогоплательщиков, по итогам отчетного периода, в котором такой долг был аннулирован (прощено).

При этом ВАСУ без наличия оригинала уведомления и подтверждения о его получении налогоплательщиком, указал на якобы надлежащее уведомление о необходимости уплаты налога с прощенного долга.

 

  • Like 1
  • Sad 1

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах
3 часа назад, ANTIRAID сказал:

Это еще одна демонстрация того, как судьи идущие в ВСУ боятся принимать решения против государства.

Но при этом некоторые люди ведь наивно считают, что судебная реформа ещё не состоялась и при наступлении часа икс они станут святыми...)))

  • Like 2

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах

Приветствую вас!

Подскажите, пожалуйста, какой срок исковой давности применяется к праву налоговой требовать уплаты за это мнимое "благо" в виде прощения банком части долга по кредиту?

То есть - интересует, через сколько лет (1, 3, 7) можно будет вздохнуть спокойно, если налоговая не затребует платить.

Заранее благодарю за ответ.

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах
4 часа назад, PRom сказал:

Приветствую вас!

Подскажите, пожалуйста, какой срок исковой давности применяется к праву налоговой требовать уплаты за это мнимое "благо" в виде прощения банком части долга по кредиту?

То есть - интересует, через сколько лет (1, 3, 7) можно будет вздохнуть спокойно, если налоговая не затребует платить.

Заранее благодарю за ответ.

Через 6 месяцев...

  • Like 1

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах
19 hours ago, Bolt said:

Через 6 месяцев...

Да ну, не шутите, человек же спросил, когда можно будет вздохнуть спокойно, зачем обнадеживать бестолку..Пропустит налоговая шестимесячный, подаст заяву про видновлення с обгрунтуванням поважности, и все дела.

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах
55 минут назад, ollo2002 сказал:

Да ну, не шутите, человек же спросил, когда можно будет вздохнуть спокойно, зачем обнадеживать бестолку..Пропустит налоговая шестимесячный, подаст заяву про видновлення с обгрунтуванням поважности, и все дела.

Вы правы, в нашей стране возможен и такой вариант,о котором Вы написали.

Поэтому через шесть месяцев можно спокойно выдохнуть, но бдительность не терять и постоянно

быть готовым к любым сюрпризам со стороны государства.

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах
1 час назад, ollo2002 сказал:

Да ну, не шутите, человек же спросил, когда можно будет вздохнуть спокойно, зачем обнадеживать бестолку..Пропустит налоговая шестимесячный, подаст заяву про видновлення с обгрунтуванням поважности, и все дела.

Это не тот случай, не восстанавливают в таком случае срок... Какая может быть поважность у налоговой...

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах
56 minutes ago, Bolt said:

Это не тот случай, не восстанавливают в таком случае срок... Какая может быть поважность у налоговой...

Вот такой примерно пассаж встречал несколько раз:

" ... відповідно до п.4 ч.1 ст. 106 КАС України у позовній заяві зазначається зміст позовних вимог і виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги. Всупереч даній правововій нормі позивачем не обгрунтувано питання дотримання процесуальних строків звернення з позовною заявою до адміністративного суду. Також в п.5 ч.1 цієї статті зазначено, що в позовній заяві в разі необхідності зазначається заява про поновлення строку зверення до адміністративного суду.

Частина перша статті 108 КАС України визначає, що суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, встановлених статтею 106 цього Кодексу, постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху, у якій заначаються недоліки позовної заяви, спосіб їх усунення і встановлюється строк для усунення недоліків.

З огляду на зазначені вище обставини, суд вважає, що позовну заяву ДПІ у … районі … області належить залишити без руху з наданням достатнього терміну для звернення до суду із клопотанням про поновлення прощеного строку звернення до суду із зазначенням поважності причин пропуску та відповідні докази…”

Суд их сам за ухо тянет...

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах
40 минут назад, ollo2002 сказал:

Вот такой примерно пассаж встречал несколько раз:

" ... відповідно до п.4 ч.1 ст. 106 КАС України у позовній заяві зазначається зміст позовних вимог і виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги. Всупереч даній правововій нормі позивачем не обгрунтувано питання дотримання процесуальних строків звернення з позовною заявою до адміністративного суду. Також в п.5 ч.1 цієї статті зазначено, що в позовній заяві в разі необхідності зазначається заява про поновлення строку зверення до адміністративного суду.

Частина перша статті 108 КАС України визначає, що суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, встановлених статтею 106 цього Кодексу, постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху, у якій заначаються недоліки позовної заяви, спосіб їх усунення і встановлюється строк для усунення недоліків.

З огляду на зазначені вище обставини, суд вважає, що позовну заяву ДПІ у … районі … області належить залишити без руху з наданням достатнього терміну для звернення до суду із клопотанням про поновлення прощеного строку звернення до суду із зазначенням поважності причин пропуску та відповідні докази…”

Суд их сам за ухо тянет...

Ну а дальше, что то есть... Какие движения дальше после этого... Это ведь прекрасно, что суд так делает, оставляет без движения, а иначе как Вы думаете суд должен был поступить... Лучше было бы если бы дал ход этому делу... 

Так что Вы какраз подтверждаете мои слова этим...

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах
6 часов назад, ollo2002 сказал:

Вот такой примерно пассаж встречал несколько раз:

" ... відповідно до п.4 ч.1 ст. 106 КАС України у позовній заяві зазначається зміст позовних вимог і виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги. Всупереч даній правововій нормі позивачем не обгрунтувано питання дотримання процесуальних строків звернення з позовною заявою до адміністративного суду. Також в п.5 ч.1 цієї статті зазначено, що в позовній заяві в разі необхідності зазначається заява про поновлення строку зверення до адміністративного суду.

Частина перша статті 108 КАС України визначає, що суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, встановлених статтею 106 цього Кодексу, постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху, у якій заначаються недоліки позовної заяви, спосіб їх усунення і встановлюється строк для усунення недоліків.

З огляду на зазначені вище обставини, суд вважає, що позовну заяву ДПІ у … районі … області належить залишити без руху з наданням достатнього терміну для звернення до суду із клопотанням про поновлення прощеного строку звернення до суду із зазначенням поважності причин пропуску та відповідні докази…”

Суд их сам за ухо тянет...

Все правильно. Сторона устраняет недостатки, просит суд возобновить сроки и дело рассматривается.

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах
2 часа назад, chechel сказал:

Все правильно. Сторона устраняет недостатки, просит суд возобновить сроки и дело рассматривается.

Не факт, но в нашей стране возможно все. Был случай, когда за поважну причину признали

отсутствие денежных средств для проезда на судебное заседание в межах одного міста.

 

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах
10 минут назад, juri_rv сказал:

Не факт, но в нашей стране возможно все. Был случай, когда за поважну причину признали

отсутствие денежных средств для проезда на судебное заседание в межах одного міста.

 

О чем мы говорим? Уважительных причин может быть масса. Вопрос в том какую причину суд посчитает уважительной.

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах
7 минут назад, chechel сказал:

О чем мы говорим? Уважительных причин может быть масса. Вопрос в том какую причину суд посчитает уважительной.

Человек интересуется, через сколько лет (1, 3, 7) можно будет вздохнуть спокойно, если налоговая не затребует платить? Верный ответ : шесть месяцев, но учитывая,что существует понятие уважительности причин пропуска и

вільне трактування судом этого понятия , в нашей стране дышать спокойно этому человеку уже не прийдется

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах
2 минуты назад, juri_rv сказал:

Человек интересуется, через сколько лет (1, 3, 7) можно будет вздохнуть спокойно, если налоговая не затребует платить? Верный ответ : шесть месяцев, но учитывая,что существует понятие уважительности причин пропуска и

вільне трактування судом этого понятия , в нашей стране дышать спокойно этому человеку уже не прийдется

В общем согласен с Вашей точкой зрения. Но говорить о том что уже не придется считаю несколько преувеличенным. Нужно брать во внимание т.н. разумные сроки. Думаю, что через 7-10 лет никто сроки не восстановит, хотя у нас все возможно.

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах
7 минут назад, chechel сказал:

В общем согласен с Вашей точкой зрения. Но говорить о том что уже не придется считаю несколько преувеличенным. Нужно брать во внимание т.н. разумные сроки. Думаю, что через 7-10 лет никто сроки не восстановит, хотя у нас все возможно.

Когда потребуется они и на разумные сроки наплюют.Случаи были, правда это касалось больше бизнесменов-политиков.

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах
12 часов назад, Bolt сказал:

Ну а дальше, что то есть... Какие движения дальше после этого... Это ведь прекрасно, что суд так делает, оставляет без движения, а иначе как Вы думаете суд должен был поступить... Лучше было бы если бы дал ход этому делу... 

Так что Вы какраз подтверждаете мои слова этим...

Вопрос первоначально как звучал? Через какой промежуток времени налоговый должник может быть уверен, что налоговая перестанет его преследовать, в широком смысле. Вы ответили: через шесть месяцев. Ответ неверный. Как здесь кто-то заметил, причин для признания пропущенного срока уважительными может найтись сколько угодно. Налоговый долг в учетной карточке никуда не исчезает даже с истечением всех возможных сроков. И припомнить о нем, если человек активен по жизни,  повод у ДПИ найдется.. 

  • Like 1

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах

Правильный ответ - 3 года с момента подачи налоговой декларации. Если налоговая декларация не была подана - срок давности не исчисляется!

102.1. Контролирующий орган, кроме случаев, определенных пунктом 102.2 настоящей статьи, имеет право самостоятельно определить сумму денежных обязательств плательщика налогов в случаях, определенных настоящим Кодексом, не позднее окончания 1095 дня (2555 дня в случае проведения проверки контролируемой операции в соответствии со статьей 39 настоящего Кодекса), следующего за последним днем предельного срока представления налоговой декларации, отчета об использовании доходов (прибылей) неприбыльной организации, определенной пунктом 133.4 статьи 133 настоящего Кодекса, и/или предельного срока уплаты денежных обязательств, начисленных контролирующим органом, а если такая налоговая декларация была предоставлена позже, — за днем ее фактического предоставления. Если в течение указанного срока контролирующий орган не определяет сумму денежных обязательств, плательщик налогов считается свободным от такого денежного обязательства, а спор, касающийся такой декларации и/или налогового уведомления, не подлежит рассмотрению в административном или судебном порядке.

В случае подачи плательщиком налога уточняющего расчета к налоговой декларации контролирующий орган имеет право определить сумму налоговых обязательств по такой налоговой декларации в течение 1095 дней со дня подачи уточняющего расчета.

102.2. Денежное обязательство может быть начислено или производство по делу о взыскании такого налога может быть начато без соблюдения срока давности, определенного в абзаце первом пункта 102.1 настоящей статьи, если:

102.2.1. налоговая декларация за период, в течение которого возникло налоговое обязательство, не была подана;

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах
4 часа назад, Виктор2010 сказал:

Правильный ответ - 3 года с момента подачи налоговой декларации. Если налоговая декларация не была подана - срок давности не исчисляется!

102.1. Контролирующий орган, кроме случаев, определенных пунктом 102.2 настоящей статьи, имеет право самостоятельно определить сумму денежных обязательств плательщика налогов в случаях, определенных настоящим Кодексом, не позднее окончания 1095 дня (2555 дня в случае проведения проверки контролируемой операции в соответствии со статьей 39 настоящего Кодекса), следующего за последним днем предельного срока представления налоговой декларации, отчета об использовании доходов (прибылей) неприбыльной организации, определенной пунктом 133.4 статьи 133 настоящего Кодекса, и/или предельного срока уплаты денежных обязательств, начисленных контролирующим органом, а если такая налоговая декларация была предоставлена позже, — за днем ее фактического предоставления. Если в течение указанного срока контролирующий орган не определяет сумму денежных обязательств, плательщик налогов считается свободным от такого денежного обязательства, а спор, касающийся такой декларации и/или налогового уведомления, не подлежит рассмотрению в административном или судебном порядке.

В случае подачи плательщиком налога уточняющего расчета к налоговой декларации контролирующий орган имеет право определить сумму налоговых обязательств по такой налоговой декларации в течение 1095 дней со дня подачи уточняющего расчета.

102.2. Денежное обязательство может быть начислено или производство по делу о взыскании такого налога может быть начато без соблюдения срока давности, определенного в абзаце первом пункта 102.1 настоящей статьи, если:

102.2.1. налоговая декларация за период, в течение которого возникло налоговое обязательство, не была подана;

Прекрасная ссылка, но она только подтверждает тезис , что дышать спокойно этому человеку уже не прийдется.

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах
11 часов назад, ollo2002 сказал:

Вопрос первоначально как звучал? Через какой промежуток времени налоговый должник может быть уверен, что налоговая перестанет его преследовать, в широком смысле. Вы ответили: через шесть месяцев. Ответ неверный. Как здесь кто-то заметил, причин для признания пропущенного срока уважительными может найтись сколько угодно. Налоговый долг в учетной карточке никуда не исчезает даже с истечением всех возможных сроков. И припомнить о нем, если человек активен по жизни,  повод у ДПИ найдется.. 

Я всю эту лирику понимаю и гадание кому сколько нравится лет тоже понимаю если делать нечего, то можно погадать, я не понимаю с чего вдруг решили, что 6 месяцев не правильный ответ... 

Вы привели пример, я в ответь задал вопрос, привести продолжение, а Вы в ответ снова лирику... То есть это подтверждает, что я прав и продолжений нет в таком случае... Не так то просто госоргану возобновить срок... 

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах
12 часов назад, chechel сказал:

О чем мы говорим? Уважительных причин может быть масса. Вопрос в том какую причину суд посчитает уважительной.

Нет никаких уважительных причин в данном случае, это госорган... Это не тётя Глаша, которая болела... Разглагольствовать конечно хорошо, но на практике не всё так просто...

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах
11 часов назад, chechel сказал:

В общем согласен с Вашей точкой зрения. Но говорить о том что уже не придется считаю несколько преувеличенным. Нужно брать во внимание т.н. разумные сроки. Думаю, что через 7-10 лет никто сроки не восстановит, хотя у нас все возможно.

А с моей значит не согласны, хотя это я написал... ))) Будем голосовать кто больше сроков предложит или может вернёмся в рамки закона...

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах
14 часов назад, chechel сказал:

Все правильно. Сторона устраняет недостатки, просит суд возобновить сроки и дело рассматривается.

Не правильно... Так как сроки не восстанавливаются в данном случае, так как это госорган и уважительных причин нет у него никаких как правило... и дело не рассматривается и через месяц позов возвращается позывачу...

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах
6 часов назад, juri_rv сказал:

Прекрасная ссылка, но она только подтверждает тезис , что дышать спокойно этому человеку уже не прийдется.

Где там ссылка... Вот ссылка... http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/2755-17/paran2287#n2287

Это ПКУ, это Податковый кодекс и он не имеет отношения к данному вопросу, так как в этой статье речь идёт совсем не о тех сроках...

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах
10 часов назад, Виктор2010 сказал:

Правильный ответ - 3 года с момента подачи налоговой декларации. Если налоговая декларация не была подана - срок давности не исчисляется!

102.1. Контролирующий орган, кроме случаев, определенных пунктом 102.2 настоящей статьи, имеет право самостоятельно определить сумму денежных обязательств плательщика налогов в случаях, определенных настоящим Кодексом, не позднее окончания 1095 дня (2555 дня в случае проведения проверки контролируемой операции в соответствии со статьей 39 настоящего Кодекса), следующего за последним днем предельного срока представления налоговой декларации, отчета об использовании доходов (прибылей) неприбыльной организации, определенной пунктом 133.4 статьи 133 настоящего Кодекса, и/или предельного срока уплаты денежных обязательств, начисленных контролирующим органом, а если такая налоговая декларация была предоставлена позже, — за днем ее фактического предоставления. Если в течение указанного срока контролирующий орган не определяет сумму денежных обязательств, плательщик налогов считается свободным от такого денежного обязательства, а спор, касающийся такой декларации и/или налогового уведомления, не подлежит рассмотрению в административном или судебном порядке.

В случае подачи плательщиком налога уточняющего расчета к налоговой декларации контролирующий орган имеет право определить сумму налоговых обязательств по такой налоговой декларации в течение 1095 дней со дня подачи уточняющего расчета.

102.2. Денежное обязательство может быть начислено или производство по делу о взыскании такого налога может быть начато без соблюдения срока давности, определенного в абзаце первом пункта 102.1 настоящей статьи, если:

102.2.1. налоговая декларация за период, в течение которого возникло налоговое обязательство, не была подана;

Чего же Вы остановились, не продолжили...

 

102.2.2. посадову особу платника податків (фізичну особу - платника податків) засуджено за ухилення від сплати зазначеного грошового зобов'язання або у кримінальному провадженні винесено рішення про його закриття з нереабілітуючих підстав, яке набрало законної сили.

{Підпункт 102.2.2 пункту 102.2 статті 102 із змінами, внесеними згідно із Законом № 4652-VI від 13.04.2012}

102.3. Відлік строку давності зупиняється на будь-який період, протягом якого контролюючому органу згідно з рішенням суду заборонено проводити перевірку платника податків або платник податків перебуває поза межами України, якщо таке перебування є безперервним та дорівнює чи є більшим за 183 дні.

102.4. У разі якщо грошове зобов'язання нараховане контролюючим органом до закінчення строку давності, визначеного у пункті 102.1 цієї статті, податковий борг, що виник у зв'язку з відмовою у самостійному погашенні такого грошового зобов'язання, може бути стягнутий протягом наступних 1095 календарних днів з дня виникнення податкового боргу. Якщо платіж стягується за рішенням суду, строки стягнення встановлюються до повного погашення такого платежу або визначення боргу безнадійним.

102.5. Заяви про повернення надміру сплачених грошових зобов'язань або про їх відшкодування у випадках, передбачених цим Кодексом, можуть бути подані не пізніше 1095 дня, що настає за днем здійснення такої переплати або отримання права на таке відшкодування.

102.6. Граничні строки для подання податкової декларації, заяв про перегляд рішень контролюючих органів, заяв про повернення надміру сплачених грошових зобов'язань, підлягають продовженню керівником (його заступником або уповноваженою особою) за письмовим запитом платника податків, якщо такий платник податків протягом зазначених строків:

{Абзац перший пункту 102.6 статті 102 із змінами, внесеними згідно із Законом № 1797-VIII від 21.12.2016}

102.6.1. перебував за межами України;

102.6.2. перебував у плаванні на морських суднах за кордоном України у складі команди (екіпажу) таких суден;

102.6.3. перебував у місцях позбавлення волі за вироком суду;

102.6.4. мав обмежену свободу пересування у зв'язку з ув'язненням чи полоном на території інших держав або внаслідок інших обставин непереборної сили, підтверджених документально;

102.6.5. був визнаний за рішенням суду безвісно відсутнім або перебував у розшуку у випадках, передбачених законом.

Штрафні санкції, визначені цим Кодексом, не застосовуються протягом строків продовження граничних строків подання податкової декларації згідно з цим пунктом.

102.7. Дія пункту 102.6 цієї статті поширюється на:

102.7.1. платників податків - фізичних осіб;

102.7.2. посадових осіб юридичної особи у разі, якщо протягом зазначених граничних строків така юридична особа не мала інших посадових осіб, уповноважених відповідно до законодавства України нараховувати, стягувати та вносити до бюджету податки, а також вести бухгалтерський облік, складати та подавати податкову звітність.

102.8. Порядок застосування пунктів 102.6-102.7 цієї статті встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику.

{Пункт 102.8 статті 102 із змінами, внесеними згідно з Законами № 5083-VI від 05.07.2012, № 1797-VIII від 21.12.2016}

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах

Создайте аккаунт или авторизуйтесь, чтобы оставить комментарий

Комментарии могут оставлять только зарегистрированные пользователи

Создать аккаунт

Зарегистрировать новый аккаунт в нашем сообществе. Это несложно!

Зарегистрировать новый аккаунт

Войти

Есть аккаунт? Войти.

Войти

  • Пользователи

  • Похожий контент

    • Автор: ANTIRAID
      Державний герб України
      ПОСТАНОВА
      Іменем України
      08 серпня 2018 року
      Київ
      справа №812/41/17
      адміністративне провадження №К/9901/31548/18
      Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
      судді-доповідача - Пасічник С.С.,
      суддів: Васильєвої І.А., Юрченко В.П.,
      розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Державної податкової інспекції в м. Сєвєродонецьку Головного управління ДФС у Луганській області на постанову Луганського окружного адміністративного суду у складі судді Чиркіна С.М. від 06 березня 2017 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду у складі колегії суддів: головуючого судді Чебанова О.О., суддів Сіваченка І.В., Шишова О.О. від 13 червня 2017 року у справі за позовом Державної податкової інспекції в м. Сєвєродонецьку Головного управління ДФС у Луганській області до Приватного підприємства «Поіск-Луганськ» про стягнення коштів за податковим боргом,
      В С Т А Н О В И В:
      У січні 2017 року Державна податкова інспекція у м. Сєвєродонецьку Головного управління ДФС у Луганській області (далі - позивач/Інспекція) звернулася до суду з позовом до Приватного підприємства «Поіск - Луганськ» (далі - відповідач/ПП «Поіск - Луганськ») про стягнення коштів за податковим боргом.
      Обґрунтовуючи позовну заяву, зазначила, що за відповідачем обліковується непогашена заборгованість по податку на додану вартість у розмірі 16399,71 грн., яка виникла внаслідок несплати узгоджених сум грошових зобов'язань.
      Постановою Луганського окружного адміністративного суду від 06 березня 2017 року, яка залишена без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 13 червня 2017 року, у задоволенні позову відмовлено.
      Суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, відмовляючи у задоволенні позовних вимог, виходив з того, що Інспекцією не надано доказів направлення на адресу відповідача податкової вимоги від 12 березня 2015 року №293-25 рекомендованим листом з повідомленням про вручення, як того вимагає підпункт 42.2 статті 42 Податкового кодексу України (далі - ПК України), й, як наслідок, порушено встановлений Законом порядок направлення (вручення) податкових документів, дотримання якого є передумовою для можливості стягнення податкового боргу в примусовому порядку.
      Не погоджуючись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, Інспекція подала касаційну скаргу, в якій просила їх скасувати та прийняти нове рішення, яким задовольнити позов у повному обсязі.
      Обґрунтовуючи касаційну скаргу, посилалась на помилковість висновків судів попередніх інстанцій про ненаправлення відповідачу податкової вимоги, оскільки остання була направлена ПП «Поіск - Луганськ», докази чого наявні в матеріалах справи, а тому, за висновком Інспекції, вона має право на звернення до суду про стягнення спірної суми боргу.
      Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 05 жовтня 2017 року відкрито касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою.
      У визначені ухвалою строки заперечення на касаційну скаргу не надходили.
      В подальшому, справа передана до Верховного Суду, як суду касаційної інстанції в адміністративних справах відповідно до підпункту 4 пункту 1 Розділу VІІ «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) й протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями Касаційного адміністративного суду у складі Верховного суду визначено колегію суддів для розгляду касаційної скарги у складі судді-доповідача Пасічник С.С., суддів Васильєвої І.А., Юрченко В.П.
      Переглянувши судові рішення в межах доводів і вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права, касаційний суд виходить з наступного.
      Так, судами попередніх інстанцій встановлено, що ПП «Поіск - Луганськ» (код ЄДРПОУ 30092295) зареєстровано як юридична особа Сєвєродонецькою міською радою Луганської області та взято позивачем на облік як платника податків.
      Встановлено, що відповідач подав до Інспекції податкову декларацію з податку на додану вартість від 17 липня 2014 року №9040918137, в якій самостійно визначив податкові зобов'язання в розмірі 16432,00 грн.
      За інформацією облікової картки відповідачем 30 червня 2014 року сплачено до бюджету 80938,00 грн. та станом на 30 липня 2014 року рахується переплата у розмірі 32,29 грн.
      12 березня 2015 року позивачем виставлено податкову вимогу №293-25 на суму 16399,71 грн., яка 08 квітня 2015 року надіслана на адресу відповідача рекомендованим листом без повідомлення про вручення.
      У зв'язку із несплатою грошових зобов'язань по податку на додану вартість у добровільному порядку, позивач звернувся до суду із даним позовом про їх стягнення в судовому порядку з ПП «Поіск - Луганськ».
      Відповідно до статті 67 Конституції України кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.
      За правилами підпункту 16.1.4 пункту 16.1 статті 16 ПК України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних відносин) платник податків зобов'язаний сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, встановлених цим Кодексом та законами з питань митної справи.
      Згідно пункту 36.1 статті 36 ПК України податковим обов'язком визнається обов'язок платника податку обчислити, задекларувати та/або сплатити суму податку та збору в порядку і строки, визначені цим Кодексом, законами з питань митної справи.
      Відповідно до пункту 59.1статті 59 ПК України у разі коли платник податків не сплачує узгодженої суми грошового зобов'язання в установлені законодавством строки, контролюючий орган надсилає (вручає) йому податкову вимогу в порядку, визначеному для надсилання (вручення) податкового повідомлення-рішення.
      Положеннями пункту 58.3 статті 58 ПК України передбачено, що податкове повідомлення-рішення вважається надісланим (врученим) платнику податків, якщо його передано посадовій особі такого платника податків під розписку або надіслано листом з повідомленням про вручення.
      Згідно пунктів 42.1 та 42.2 статті 42 ПК України податкові повідомлення - рішення, податкові вимоги або інші документи, адресовані контролюючим органом платнику податків, повинні бути складені у письмовій формі, відповідним чином підписані та у випадках, передбачених законодавством, завірені печаткою такого контролюючого органу. Документи вважаються належним чином врученими, якщо вони надіслані за адресою (місцезнаходженням, податковою адресою) платника податків рекомендованим листом з повідомленням про вручення або особисто вручені платнику податків або його законному чи уповноваженому представникові.
      Згідно пункту 95.1 статті 95 ПК України контролюючий орган здійснює за платника податків і на користь держави заходи щодо погашення податкового боргу такого платника податків шляхом стягнення коштів, які перебувають у його власності, а в разі їх недостатності - шляхом продажу майна такого платника податків, яке перебуває у податковій заставі.
      Стягнення коштів та продаж майна платника податків провадяться не раніше ніж через 60 календарних днів з дня надіслання (вручення) такому платнику податкової вимоги (пункт 95.2 вказаної статті).
      За правилами пункту 95.3 статті 95 ПК України стягнення коштів з рахунків платника податків у банках, обслуговуючих такого платника податків, здійснюється за рішенням суду, яке направляється до виконання контролюючим органам, у розмірі суми податкового боргу або його частини.
      Підпунктом 20.1.34 пункту 20.1 статті 20 ПК України встановлено, що контролюючі органи мають право звертатися до суду щодо стягнення коштів платника податків, який має податковий борг, з рахунків у банках, що обслуговують такого платника податків, на суму податкового боргу або його частини.
      Наведені положення законодавства дають підстави для висновку, що юридичним фактом, з настанням якого законодавець пов'язує реалізацію права контролюючого органу на примусове стягнення податкового боргу, у тому числі шляхом звернення до суду, є дотримання таких умов: надіслання платнику податкової вимоги рекомендованим листом з повідомленням про вручення чи вручення її особисто платнику або його законному чи уповноваженому представникові; сплив строку у 60 календарних днів з дня надіслання (вручення) такому платнику податкової вимоги.
      За встановлених у даній справі обставин відсутності доказів направлення на адресу відповідача податкової вимоги від 12 березня 2015 року №293-25 рекомендованим листом з повідомленням про вручення судами попередніх інстанцій цілком обґрунтовано зазначено про відсутність підстав для стягнення з відповідача спірної суми податкових зобов'язань, оскільки в розумінні ПК України таке рішення контролюючого органу не вважається належним чином надісланим (врученим), що призвело до неможливості встановлення строку, передбаченого пунктом 95.2 статті 95 ПК України, із закінченням якого законодавець пов'язує виникнення у контролюючого органу права на стягнення податкового боргу.
      Обставини ж направлення згаданої вимоги на адресу ПП «Поіск - Луганськ» рекомендованим листом без повідомлення про вручення, на які посилається позивач як на підставу для стягнення спірної суми податкових зобов'язань, не спростовують висновки судів першої та апеляційної інстанцій, оскільки не змінюють порядку направлення податкових документів, дотримання якого є передумовою для стягнення податкового боргу в примусовому порядку.
      За правилами частини першої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
      Згідно з частиною 1 статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
      Керуючись статтями 341, 345, 349, 350, 355, 359 КАС України, Суд
      П О С Т А Н О В И В:
      Касаційну скаргу Державної податкової інспекції в м. Сєвєродонецьку Головного управління ДФС у Луганській області залишити без задоволення, а постанову Луганського окружного адміністративного суду від 06 березня 2017 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 13 червня 2017 року - без змін.
      Постанова набирає законної сили з дати її прийняття і оскарженню не підлягає.
      ...........................
      ...........................
      ...........................
      С.С. Пасічник
      І.А. Васильєва
      В.П. Юрченко ,
      Судді Верховного Суду
      http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/75776248
    • Автор: ANTIRAID
      ПОСТАНОВА
      Іменем України
      20 червня 2018 року
      м. Київ
      Справа N 826/23214/15
      Провадження N 11-132за18
      Велика Палата Верховного Суду у складі:
      судді-доповідача Прокопенка О.Б.,
      суддів Антонюк Н.О., Бакуліної С.В., Британчука В.В., Гудими Д.А., Данішевської В.І., Золотнікова О.С., Кібенко О.Р., Князєва В.С., Лобойка Л.М., Лященко Н.П., Рогач Л.І., Саприкіної І.В., Ситнік О.М., Ткачука О.С., Уркевича В.Ю., Яновської О.Г.,
      розглянувши в порядку письмового провадження заяву Херсонської філії Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" (далі - ДП "АМПУ", Херсонська філія ДП "АМПУ" відповідно) про перегляд судових рішень у справі за позовом Публічного акціонерного товариства "Судноплавна компанія "Укррічфлот" (далі - ПАТ "СК "Укррічфлот") до ДП "АМПУ" про визнання протиправними дій, стягнення коштів,
      УСТАНОВИЛА:
      У жовтні 2015 року ПАТ "СК "Укррічфлот" звернулося до суду з позовом до ДП "АМПУ" в особі Херсонської філії ДП "АМПУ", у якому просило:
      - визнати протиправними дії відповідача щодо нарахування канального збору із суден закордонного плавання;
      - стягнути з відповідача на свою користь 407 932,13 грн на відшкодування шкоди, заподіяної протиправними діями.
      Окружний адміністративний суд міста Києва постановою від 19 квітня 2016 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 5 липня 2016 року, у задоволенні адміністративного позову відмовив.
      За висновками судів попередніх інстанцій закріплені в абзаці другому пункту 3.5 розділу III Порядку справляння та розмірів ставок портових зборів, затвердженого наказом Міністерства інфраструктури України від 27 травня 2013 року N 316 "Про портові збори" (далі - Порядок), правила в частині, що стосується звільнення від сплати канального збору суден, які здійснюють плавання під Державним Прапором України внутрішніми водними шляхами в межах території України, поширюються лише на судна, які здійснюють каботажне плавання (перевезення).
      Оскільки судна, власником яких є позивач, здійснюють перевезення між портами України та іноземними портами, що не відповідає каботажним перевезенням, то ці судна не користуються пільгами зі сплати канального збору.
      Вищий адміністративний суд України постановою від 9 березня 2017 року рішення судів попередніх інстанцій скасував, позовні вимоги задовольнив: визнав протиправними дії ДП "АМПУ" щодо нарахування канального збору із суден закордонного плавання та зобов'язав відповідача повернути ПАТ "СК "Укррічфлот" протиправно сплачений канальний збір у розмірі 407 932,13 грн.
      Суд касаційної інстанції дійшов висновку, що судна позивача відповідають вимогам пункту 3.5 розділу III Порядку та звільняються від сплати канального збору, а дії відповідача щодо нарахування канального збору є протиправними.
      У червні 2017 року Херсонська філія ДП "АМПУ" звернулася до Верховного Суду України із заявою про перегляд цього рішення з підстави, передбаченої пунктом 2 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС) у редакції, чинній до 15 грудня 2017 року.
      Підставою для звернення із цією заявою Херсонська філія ДП "АМПУ" зазначила неоднакове застосування судами касаційної інстанції одних і тих самих норм процесуального права під час оскарження судового рішення, яке прийнято з порушенням встановленої законом юрисдикції, на підтвердження чого додала копії постанов Вищого господарського суду України від 3 квітня 2007 року у справі N 7/708, 10 березня 2011 року у справі N 6/108/10 та 30 жовтня 2012 року у справі N 5017/541/2012.
      Заявник вважає, що позов у цій справі належить розглядати в порядку господарського судочинства, тому просить судові рішення скасувати, а провадження у справі закрити.
      Верховний Суд України ухвалою від 26 червня 2017 року відкрив провадження в справі N 826/23214/15 та витребував цю справу з Окружного адміністративного суду міста Києва.
      15 грудня 2017 року розпочав роботу Верховний Суд і набрав чинності Закон України від 3 жовтня 2017 року N 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (далі - Закон N 2147-VIII), яким КАС викладено в новій редакції.
      Підпунктом 1 пункту 1 розділу VII "Перехідні положення" КАС (у редакції Закону N 2147-VIII) установлено, що заяви про перегляд судових рішень Верховним Судом України в адміністративних справах, які подані та розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку колегією у складі трьох або більшої непарної кількості суддів за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу. Такі заяви розглядаються без повідомлення та виклику учасників справи, за винятком випадку, коли суд з огляду на обставини справи ухвалить рішення про інше.
      12 січня 2018 року заяву Херсонської філії ДП "АМПУ" про перегляд постанови Вищого адміністративного суду України від 9 березня 2017 року передано на розгляд Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду.
      Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду ухвалою від 13 лютого 2018 року передав заяву на розгляд Великої Палати Верховного Суду на підставі підпункту 2 пункту 1 розділу VII "Перехідні положення" КАС (у редакції Закону N 2147-VIII).
      За приписами підпункту 2 пункту 1 розділу VII "Перехідні положення" КАС (у редакції Закону N 2147-VIII) якщо адміністративна справа за заявою про перегляд судових рішень Верховним Судом України відповідно до правил, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу, повинна розглядатися на спільному засіданні відповідних судових палат Верховного Суду України, - така справа після її отримання Касаційним адміністративним судом передається на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
      Оскільки справа за заявою Херсонської філії ДП "АМПУ" згідно із частиною другою статті 241 КАС (у редакції, чинній на час звернення із заявою до суду) підлягала розгляду на спільному засіданні судових палат в адміністративних та господарських справах Верховного Суду України, то її відповідно до підпункту 2 пункту 1 розділу VII "Перехідні положення" КАС (у редакції Закону N 2147-VIII) передано до Великої Палати Верховного Суду для розгляду, який за нормами підпункту 1 пункту 1 зазначеного розділу КАС здійснюється за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.
      Велика Палата Верховного Суду ухвалою від 1 березня 2018 року прийняла до розгляду заяву Херсонської філії ДП "АМПУ" про перегляд постанови Вищого адміністративного суду України від 9 березня 2017 року.
      Суддя Великої Палати Верховного Суду ухвалою від 8 червня 2018 року справу призначив до розгляду в порядку письмового провадження.
      Заслухавши доповідь судді, перевіривши заяву Херсонської філії ДП "АМПУ" та доводи наведені у відзиві ПАТ "СК "Укррічфлот" і поясненні на відзив Херсонської філії ДП "АМПУ", Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що заява не підлягає задоволенню з огляду на таке.
      Судами попередніх інстанцій установлено, що ПАТ "СК "Укррічфлот" отримало повідомлення від морських агентів про неможливість виходу суден, власником яких є позивач, з Херсонського морського порту у зв'язку з несплатою канального збору.
      Листами від 11 вересня 2015 року N 05-01-01-08/55, від 22 вересня 2015 року N 05-01-01-08/70, від 1 жовтня 2015 року N 05-01-01-08/83 та від 2 жовтня 2015 року N 05-01-01-08/86 ПАТ "СК "Укррічфлот" зверталося до ДП "АМПУ", у яких повідомляло про безпідставність і неправомірність нарахування та справляння канального збору з указаних суден.
      ДП "АМПУ" листом від 11 вересня 2015 року N 26-14-19-138 повідомило позивача, що не погоджується з його вимогами та вважає виставлені рахунки правомірними.
      З метою належного виконання зобов'язань перед контрагентами позивача та недопущення простою судна, що могло призвести до настання значних збитків, агенти ПАТ "СК "Укррічфлот" (за його погодженням) сплатили нарахований відповідачем канальний збір згідно з виставленими рахунками на загальну суму 407 932,13 грн.
      Вважаючи протиправними дії відповідача щодо нарахування канального збору із зазначених суден, ПАТ "СК "Укррічфлот" звернулося в суд.
      Відповідно до пункту 2 частини першої статті 237 КАС (у редакції, чинній на час звернення із заявами до суду) підставами перегляду Верховним Судом України судових рішень у адміністративних справах є неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм процесуального права - при оскарженні судового рішення, яке перешкоджає подальшому провадженню у справі або яке прийнято з порушенням правил підсудності справ або встановленої законом юрисдикції адміністративних судів.
      Як убачається із заяви Херсонської філії ДП "АМПУ", відповідач вважає, що суд касаційної інстанції розглянув спір, який не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, оскільки справляння портових зборів та надання судновласнику або його представнику рахунків/квитанцій з оплати портових зборів відносяться до обслуговування суден, що має здійснюватися лише на підставі укладених договорів.
      На підтвердження своїх доводів відповідач надав копії постанов Вищого господарського суду України від 13 квітня 2007 року, 10 березня 2011 року та 30 жовтня 2012 року.
      Так, Вищий господарський суд України у постанові від 13 квітня 2007 року переглядав судові рішення у справі за позовом Державного підприємства "Керченський морський торговий порт" до Акціонерної судноплавної компанії "Укррічфлот" про стягнення коштів за договором від 7 вересня 2001 року N Т 21-23 про надання портом послуг під час проходження суден відповідача Керч-Єнікальським каналом.
      У постанові Вищого господарського суду України від 10 березня 2011 року спір стосувався стягнення заборгованості з лоцманського та канального зборів з Товариства з обмеженою відповідальністю "Пасіфік-Мерітайм" на корить Державного підприємства "Дельта-лоцман" (далі - ДП "Дельта-лоцман"), зокрема, щодо застосування пільги, визначеної пунктом 5.16 статті 5 Закону України від 3 квітня 1997 року N 168/97-ВР "Про податок на додану вартість".
      Вищий господарський суд України відповідно до своєї постанови від 30 жовтня 2012 року переглядав рішення судів попередніх інстанцій у справі за позовом ДП "Дельта-лоцман" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Українське морське агентство" про стягнення заборгованості за надання послуги з лоцманського проведення, послуги служби регулювання руху суден, а також право проходження Бузько-Дніпровсько-лиманським каналом суднами, які знаходяться під агентуванням відповідача.
      Натомість спір у справі, що розглядається, стосується рішення відповідача щодо відсутності підстав для звільнення ПАТ "СК "Укррічфлот" від сплати канального збору відповідно до пункту 3.5 розділу III Порядку.
      За таких обставин Велика Палата Верховного Суду не погоджується з доводами Херсонської філії ДП "АМПУ" про те, що Вищий адміністративний суд України у постанові від 9 березня 2017 року, яка, на думку відповідача, прийнята з порушенням встановленої законом юрисдикції адміністративних судів, по іншому ніж Вищий господарський суд України, у постановах наданих на порівняння, застосував норми процесуального права.
      Відповідно до пункту 2 частини першої статті 242 КАС (у редакції, чинній на час звернення із заявою до суду) за наслідками розгляду справи більшістю голосів від складу суду приймається постанова, зокрема, про відмову в задоволенні заяви про перегляд судового рішення. Верховний Суд України відмовляє в задоволенні заяви, якщо обставини, які стали підставою для перегляду справи, не підтвердилися (частини перша статті 244 КАС у згаданій редакції).
      Ураховуючи викладене та керуючись статтями 241, 242, 244 КАС (у редакції, чинній на час звернення із заявою до суду), підпунктами 1, 2 пункту 1 розділу VII "Перехідні положення" КАС (у редакції Закону N 2147-VIII), Велика Палата Верховного Суду
      ПОСТАНОВИЛА:
      Відмовити в задоволенні заяви Херсонської філії Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" про перегляд постанови Вищого адміністративного суду України від 9 березня 2017 року у справі за позовом Публічного акціонерного товариства "Судноплавна компанія "Укррічфлот" до Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" про визнання протиправними дій, стягнення коштів.
      Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
      Суддя-доповідач О.Б. Прокопенко Судді: Н.О. Антонюк Л.М. Лобойко С.В. Бакуліна Н.П. Лященко В.В. Британчук Л.І. Рогач Д.А. Гудима І.В. Саприкіна В.І. Данішевська О.М. Ситнік О.С. Золотніков О.С. Ткачук О.Р. Кібенко В.Ю. Уркевич В.С. Князєв О.Г. Яновська
       
    • Автор: ANTIRAID
      ПОСТАНОВА
      ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
      12 червня 2018 року
      м. Київ
      Справа N 905/1026/17
      Провадження N 12-64гс18
      Велика Палата Верховного Суду у складі:
      головуючого судді Князєва В.С.,
      судді-доповідачаКібенкоО.Р.,
      суддів: Антонюк Н.О., Бакуліної С.В., Британчука В.В., Гудими Д.А., Данішевської В.І., Золотнікова О.С., Лобойка Л.М., Лященко Н.П., Прокопенка О.Б., Рогач Л.І., Саприкіної І.В., Ситнік О.М., Ткачука О.С., Уркевича В.Ю., Яновської О.Г.,
      розглянула у порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням учасників справи касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ДТЕК Добропіллявугілля"
      на постанову Донецького апеляційного господарського суду від 25 вересня 2017 року, ухвалену колегією суддів у складі Дучал Н.М., Будко Н.В., Склярук О.І.,
      у справі Господарського суду Донецької області
      за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ДТЕК Добропіллявугілля"
      до Добропільського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області
      про визнання недійсною угоди N 2/10 від 01 червня 2012 року,
      Історія справи
      Короткий зміст та підстави позовних вимог
      1. У квітні 2017 року Товариство з обмеженою відповідальністю
      "ДТЕК Добропіллявугілля" (далі - ТОВ "ДТЕК Добропіллявугілля") звернулося до Господарського суду Донецької області з позовом до Добропільського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області про визнання недійсною укладеної між позивачем та Управлінням Пенсійного фонду України в м. Добропіллі та Добропільському районі (далі - Управління) угоди про розстрочення погашення заборгованості N 2/10 від 01 червня 2012 року.
      2. На обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що ця угода укладена представником Управління, який не мав повноважень на її підписання, вона не спрямована на реальне настання правових наслідків і суперечить приписам статті 19 Конституції України, статей 50, 63, пункту 2 Прикінцевих положень Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", пунктам 2.4., 2.5., 3.2. Положення про управління Пенсійного фонду України в районах, містах і районах у містах, затвердженого постановою Правління Пенсійного фонду України від 30 квітня 2002 року N 8-2 в редакції, чинній на час її укладення, та розділу 6 Інструкції про порядок обчислення і сплати страхувальниками та застрахованими особами внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування до Пенсійного фонду України, затвердженої постановою Правління Пенсійного фонду України від 19 грудня 2003 року N 21-1. Позивач стверджував, що зазначеною Інструкцією не передбачено можливості для Управлінь Пенсійного фонду України у разі наявності у підприємств заборгованості з відшкодування витрат на виплату та доставку пенсій, призначених на пільгових умовах, стягувати зазначену заборгованість шляхом укладання таких угод.
      Стислий виклад обставин справи, встановлених судами першої та апеляційної інстанцій
      3. 01 червня 2012 року між ТОВ "ДТЕК Добропіллявугілля" та Управлінням укладено угоду N 2/10 про розстрочення погашення заборгованості, за умовами якої позивач підтвердив, що заборгованість з відшкодування витрат на виплату та доставку пільгових пенсій, призначених згідно з пунктом "а" частини першої статті 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення", у розмірі 16 316 243,67 грн. підлягає відшкодуванню на користь відповідача, що підтверджується актом звірки від 21 травня 2012 року, в тому числі з них 9353005,62 грн підтверджено постановою Донецького окружного адміністративного суду від 06 квітня 2012 року у справі N 2а/0570/3617/2012.
      4. Відповідно до пунктів 2-4 та 6 оспорюваної угоди сторони дійшли згоди про розстрочення погашення заборгованості з відшкодування витрат на виплату та доставку пільгових пенсій, призначених згідно з пунктом "а" статті 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення", у розмірі 16 316 243,67 грн. Позивач зобов'язався виконати дане зобов'язання перед відповідачем за графіком розстрочення погашення заборгованості (додаток 1) протягом 60 місяців після підписання цієї угоди. Відповідач, в свою чергу, зобов'язався не звертатися до органів виконавчої служби з наказом про примусове виконання постанови Донецького окружного адміністративного суду від 06 квітня 2012 року у справі N 2а/0570/3617/2012.
      5. Предметом спору у справі є законність укладення цієї угоди та наявність підстав для визнання її недійсною відповідно до приписів статей 203, 215 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).
      Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
      6. Ухвалою Господарського суду Донецької області від 17 серпня 2017 року, залишеною без змін постановою Донецького апеляційного господарського суду від 25 вересня 2017 року, на підставі пункту 1 частини першої статті 80 Господарського процесуального кодексу України в редакції, чинній на час прийняття ухвали, провадження у справі припинено у зв'язку з тим, що спір не підлягає вирішенню в господарських судах України.
      7. Припиняючи провадження у справі, господарський суд першої інстанції, з позицією якого погодився суд апеляційної інстанції, зазначив, що оспорювана угода спрямована на забезпечення погашення існуючої заборгованості позивача перед Пенсійним фондом України як суб'єктом владних повноважень у сфері загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, яка виникла на підставі пункту "а" частини першої статті 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення", та має ознаки адміністративного договору.
      8. За вказаних обставин місцевий та апеляційний господарські суди, посилаючись на положення частини першої статті 58 та статті 73 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", зазначили, що оспорювана угода є адміністративним договором, відповідач виступає у спірних правовідносинах як суб'єкт владних повноважень, спір пов'язаний з реалізацією останнім своїх управлінських функцій і є публічно - правовим, тому за суб'єктним складом і характером правовідносин позов належить до розгляду судами адміністративної юрисдикції.
      Рух справи у суді касаційної інстанції
      9. У жовтні 2017 року ТОВ "ДТЕК Добропіллявугілля" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просило скасувати судові рішення судів попередніх інстанцій і прийняти нове рішення - про задоволення позову у повному обсязі.
      10. 15 грудня 2017 року набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року N 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів", яким Господарський процесуальний кодекс України викладено в новій редакції, і розпочав роботу Верховний Суд.
      11. 31 січня 2018 року справу передано на розгляд колегії суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду на підставі частини п'ятої статті 31 та підпункту 6 пункту 1 розділу XI "Перехідні положення" Господарського процесуального кодексу України у редакції Закону України N 2147-VIIIвiд 03 жовтня 2017 року.
      12. Ухвалою від 12 лютого 2018 року колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду на підставі підпункту 11 пункту 1 розділу XI "Перехідні положення", статті 294 ГПК України у редакції, чинній на момент постановлення ухвали, відкрила касаційне провадження та призначила справу до розгляду на 06 березня 2018 року.
      13. Ухвалою від 06 березня 2018 року колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду відповідно до приписів частини шостої статті 302 ГПК України у редакції, чинній на момент постановлення ухвали, передала справу разом з касаційною скаргою ТОВ "ДТЕК Добропіллявугілля" на розгляд ВеликоїПалати Верховного Суду.
      14. Згідно із частиною шостою статті 302 ГПК України справа підлягає передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду у всіх випадках, коли учасник справи оскаржує судове рішення з підстав порушення правил предметної чи суб'єктної юрисдикції.
      15. Оскільки ТОВ "ДТЕК Добропіллявугілля" оскаржує судові рішення господарських судів попередніх інстанцій з підстав порушення судами правил суб'єктної та предметної юрисдикції, Велика Палата Верховного Суду прийняла справу до розгляду.
      16. Відповідно до частин третьої та п'ятої статті 301 ГПК України розгляд справ у суді касаційної інстанції здійснюється у судовому засіданні з повідомленням учасників справи.
      Короткий зміст вимог касаційної скарги
      17. ТОВ "ДТЕК Добропіллявугілля" у касаційній скарзі просить скасувати постанову апеляційної інстанції і прийняти нове рішення про задоволення позову повністю.
      АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
      Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
      18. Скаржник послався на неправильне застосування місцевим і апеляційним господарськими судами пункту 14 частини першої статті 13 Кодексу адміністративного судочинства України, в редакції, чинній на час ухвалення судами відповідних судових рішень, (далі - КАС України), оскільки оспорювана угода, хоча і укладена Управлінням як суб'єктом владних повноважень з метою реалізації своїх повноважень щодо забезпечення надходжень від сплати збору, але її укладення не передбачено законом. Спірна угода є господарським, а не адміністративним договором, у змісті цієї угоди відсутні відносини влади і підпорядкування, що є обов'язковим для адміністративного договору, вона укладалася сторонами за принципом вільності, оскільки під час її укладення вони вільно домовилися про зміст та обсяг прав і обов'язків за нею.
      Доводи інших учасників справи
      19. Відповідач не надав суду відзиву на касаційну скаргу.
      ПОЗИЦІЯ ВЕЛИКОЇ ПАЛАТИ ВЕРХОВНОГО СУДУ
      Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів попередніх інстанцій
      20. Припиняючи провадження у даній справі, місцевий господарський суд, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що метою укладення оспорюваної угоди було виконання покладених на відповідача функцій у сфері загальнообов'язкового державного пенсійного страхування як суб'єкта владних повноважень з метою забезпечення погашення позивачем заборгованості, що виникла на підставі пункту "а" частини першої статті 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення". Отже, суди попередніх інстанцій вказали, що предметом даного спору є вимога про визнання недійсною цієї угоди, яка за своєю правовою природою є адміністративним договором та укладена із суб'єктом владних повноважень.
      21. Велика Палата Верховного Суду відхиляє доводи скаржника про те, що даний спір може здійснюватись в порядку господарського, а не адміністративного судочинства, виходячи з наступного.
      22. У березні 2012 року Управління звернулось до Донецького окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до ТОВ "ДТЕК Добропіллявугілля" про стягнення заборгованості по сплаті фактичних витрат з виплати та доставки пенсій за період з 01 листопада 2011 року по 01 лютого 2012 року в сумі 9 353 005,62 грн. Постановою цього суду від 06 квітня 2012 року у справі N 2а/0570/3617/2012 позов задоволено.
      23. 01 червня 2012 року між ТОВ "ДТЕК Добропіллявугілля" та Управлінням укладено угоду N 2/10 про розстрочення погашення заборгованості у загальній сумі 16 316 243,67 грн. з яких 9 353 005,62 грн на виконання постанови Донецького окружного адміністративного суду від 06 квітня 2012 року у справі N 2а/0570/3617/2012, що підтверджено актами звірки від 21 травня 2012 року та 01 червня 2015 року. Графіком розстрочення погашення заборгованості передбачено погашення товариством у 2012 році суми у розмірі 2 447 243,67 грн. у 2013, 2014, 2015, 2016 роках - 3 264 000 грн та у 2017 році - 813 000 грн.
      24. У цій угоді зазначено, що ТОВ "ДТЕК Добропіллявугілля" зобов'язується виконати зобов'язання з погашення вказаної заборгованості перед Управлінням протягом 60 місяців після підписання угоди, а Управління зобов'язується не звертатися до органів виконавчої служби щодо примусового виконання постанови Донецького окружного адміністративного суду від 06 квітня 2012 року у справі N 2а/0570/3617/2012.
      25. Як зазначено вище, сума у розмірі 16 316 243,67 грн. на розстрочення якої укладена угода, складається із заборгованості у сумі 9 353 005,62 грн. яка виникла у період з 01 листопада 2011 року по 01 лютого 2012 року (судове рішення щодо стягнення якої прийнято за результатом розгляду адміністративної справи N 2а/0570/3617/2012), та заборгованості у сумі 6963238,05 грн. що виникла за період з 01 лютого 2012 року по 01 квітня 2012 року.
      26. Пунктом 10.11 Інструкції про порядок обчислення і сплати страхувальниками та застрахованими особами внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування до Пенсійного фонду України, затвердженої постановою Правління Пенсійного фонду України N 21-1 від 19 грудня 2003 року та зареєстрованої Міністерством юстиції України 16 січня 2004 року за N 64/8663, передбачено, що у разі, коли страхувальник має несплачені суми недоїмки, пені та фінансових санкцій та здійснює сплату поточних сум страхових внесків, ці суми зараховуються шляхом перерозподілу такої сплаченої суми в рахунок сплати недоїмки, пені та фінансових санкцій у порядку календарної черговості їх виникнення. Тобто, заборгованість першочергово має спрямовуватись на виконання рішення суду, а саме на виконання постанови Донецького окружного адміністративного суду від 06 квітня 2012 року справа N 2а/0570/3617/2012, оскільки недоїмка, стягнута вказаним судовим рішенням у розмірі 9 353 005,62 грн. виникла раніше заборгованості у сумі 6 963 238,05 грн. ТОВ "ДТЕК Добропіллявугілля", в свою чергу, на виконання вказаної угоди про розстрочення погашення заборгованості N 2/10 від 01 червня 2012 року частково погасило заборгованість. Вказані обставини встановлені постановою Донецького апеляційного адміністративного суду від 09 грудня 2015 року у справі N 805/3969/15-а та постановою Донецького окружного адміністративного суду від 25 грудня 2015 року у справі N 2а/0570/3617/2012.
      27. У подальшому у квітні 2017 року ТОВ "ДТЕК Добропіллявугілля" звернулося з позовом до Управління про визнання недійсною цієї угоди, подавши цей позов до Господарського суду Донецької області. З цим позовом позивач звернувся до відповідача як до учасника господарських правовідносин, але посилаючись, при цьому, на Закон України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" та Інструкцію про порядок обчислення і сплати страхувальниками та застрахованими особами внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування до Пенсійного фонду України, затверджену постановою Правління Пенсійного фонду України від 19 грудня 2003 року N 21-1.
      28. Разом з тим, як правильно встановлено судами попередніх інстанцій, оспорювана угода спрямована на забезпечення погашення існуючої заборгованості позивача перед Пенсійним фондом України як суб'єктом владних повноважень у сфері загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, що виникла на підставі пункту "а" частини першої статті 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення" шляхом надання розстрочки її сплати згідно графіку. У цьому пункті Закону визначено перелік осіб, які мають право на пенсію за віком на пільгових умовах, незалежно від місця останньої роботи.
      29. Таким чином, позивачем неправильно обрано юрисдикцію суду, до якого він звернувся за захистом своїх порушених прав, оскільки правомірність укладення цієї угоди, предметом якої є розстрочення погашення боргу позивача перед відповідачем на виплату і доставку пенсій, обумовленого Законом України "Про пенсійне забезпечення", підлягає з'ясуванню у разі подання адміністративного позову. Укладаючи таку угоду, відповідач діяв як суб'єкт владних повноважень, реалізовуючи функції держави, а тому такий спір підлягає розгляду у судах адміністративної юрисдикції.
      30. Відповідно до статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.
      31. Поняття "суб'єкт владних повноважень" визначено статтею 3 цього ж Кодексу, згідно з якою це - орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень. Тобто, необхідною ознакою суб'єкта владних повноважень є здійснення цим суб'єктом владних управлінських функцій, при тому ці функції повинні здійснюватися відповідним суб'єктом, саме у тих правовідносинах, у яких виник спір.
      32. Спір за участю органу державної влади повинен вирішуватися господарським судом якщо такий орган у спірних правовідносинах не здійснює владних управлінських функцій щодо іншої особи, яка є учасником спору, і не має встановлених нормами статті 2 КАС України ознак суб'єкта владних повноважень.
      33. Справою адміністративної юрисдикції є переданий на вирішення адміністративного суду спір, який виник між двома (кількома) конкретними суб'єктами суспільства стосовно їхніх прав та обов'язків у конкретних правових відносинах, у яких хоча б один суб'єкт законодавчо уповноважений владно керувати поведінкою іншого (інших) суб'єктів, а ці суб'єкти відповідно зобов'язані виконувати вимоги та приписи такого владного суб'єкта.
      34. Відповідно до Положення про Пенсійний фонд України, затвердженого Указом Президента України від 06 квітня 2011 року N 384/2011, Пенсійний фонд України є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра соціальної політики України. Пенсійний фонд України входить до системи органів виконавчої влади і забезпечує реалізацію державної політики з питань пенсійного забезпечення та ведення персоніфікованого обліку надходжень від сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування.
      35. Згідно з Положенням про управління Пенсійного фонду України в районах, містах, районах у містах, а також про об'єднані управління, затвердженого постановою Правління Пенсійного фонду України 22 грудня 2014 року N 28-2, зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 15 січня 2015 року за N 41/26486, Управління Пенсійного фонду України в районах, містах, районах у містах, а також об'єднані управління є територіальними органами Пенсійного фонду України. Управління підпорядковуються Пенсійному фонду України та безпосередньо відповідним головним управлінням Фонду в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі (далі головні управління Фонду), що разом з цими управліннями утворюють систему територіальних органів Фонду. Управління Пенсійного фонду України відповідно до покладених на нього завдань забезпечує, зокрема, надходження від сплати збору на обов'язкове державне пенсійне страхування, інших коштів, ведення обліку їх надходжень та платників відповідно до законодавства; забезпечує своєчасне і в повному обсязі фінансування та виплату пенсій, щомісячного довічного утримання суддям у відставці, допомоги на поховання та інших виплат, які згідно із законодавством здійснюються за рахунок коштів Фонду та інших джерел, визначених законодавством; здійснює стягнення у передбаченому законодавством порядку своєчасно не нарахованих та/або не сплачених сум страхових внесків та інших платежів.
      36. У даному випадку Добропільське об'єднане управління Пенсійного фонду України Донецької області виступає саме як суб'єкт владних повноважень у сфері загальнообов'язкового державного пенсійного страхування.
      37. Відтак, правомірність домовленості сторін шляхом укладення оспорюваної угоди про розстрочення погашення заборгованості (в тому числі присудженої до стягнення постановою Донецького окружного адміністративного суду від 25 грудня 2015 року у справі N 2а/0570/3617/2012) позивача перед відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, що реалізовує функції держави, є предметом спору, підвідомчого адміністративним судам.
      38. Не підлягають розглядові в господарських судах справи у спорах, пов'язаних із здійсненням владних повноважень, зокрема, Пенсійним фондом України та його органами у прийнятті рішень про стягнення простроченої заборгованості із страхових внесків до названого Фонду. Водночас господарськими судами розглядаються на загальних підставах справи зі спорів за участю названих органів, якщо такі спори виникають з цивільних чи господарських правовідносин, в яких ці органи виступають на рівних засадах з іншими учасниками відповідних відносин (наприклад, у зв'язку з виконанням цивільно-правових чи господарсько-правових договорів, відшкодування матеріальної або моральної шкоди, із зобов'язань у зв'язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави тощо).
      39. Спір управління Пенсійного фонду України з роботодавцем про стягнення витрат на виплату та доставку пенсій, призначених на пільгових умовах, є публічно-правовим та підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.
      40. Враховуючи викладене, господарські суди попередніх інстанцій дотрималися норм процесуального права і дійшли правильного висновку про те, що даний спір не підлягає розгляду у господарських судах, оскільки з'ясування обставин законності оспорюваної угоди про розстрочення погашення заборгованості по виплаті та доставці пенсій, передбачених пунктом "а" частини першої статті 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення", відноситься до компетенції судів адміністративної юрисдикції, а спірні правовідносини мають публічно-правовий характер.
      Таким чином, зважаючи на відсутність у переданому на вирішення суду спорі ознак справи господарської юрисдикції, апеляційний господарський суд правильно вказав, що дана справа підлягає розгляду адміністративними судами у порядку, визначеному нормами КАСУкраїни.
      Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
      Щодо суті касаційної скарги
      41. Пунктом 1 частини першої статті 308 ГПК України передбачено, що суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.
      42. Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права (частина перша статті 309 ГПК України).
      43. Оскільки апеляційним господарськими судами повно, всебічно досліджено фактичні обставини справи та правильно застосовано процесуальне законодавство під час розгляду справи, Велика Палата Верховного Суду доходить висновку про необхідність залишення касаційної скарги ТОВ "ДТЕК Добропіллявугілля" без задоволення, а постанови апеляційної інстанції - без змін, як такої, що ухвалена з правильним застосуванням норм процесуального права.
      44. Наведені в касаційній скарзі доводи не можуть бути підставами для скасування судового рішення, оскільки вони ґрунтуються на помилковому тлумаченні скаржником норм процесуального права.
      Щодо судових витрат
      45. Судовий збір за подання касаційної скарги в порядку статті 129 ГПК України покладається на скаржника.
      Висновки щодо правильного застосування норм права
      46. Спори щодо правомірності укладення угоди за участю Пенсійного фонду України, предметом якої є розстрочення погашення боргу на виплату і доставку пенсій, передбачених Законом України "Про пенсійне забезпечення", підвідомчі судам адміністративної юрисдикції, адже укладаючи таку угоду, Пенсійний фонд України реалізує функції держави та діє як суб'єкт владних повноважень. Відповідно ця угода є складовою частиною адміністративних правовідносин, а спір, що виник із таких відносин, - публічно-правовим.
      Керуючись статтями 300, 301, 304, 308, 309, 314-317 ГПК України, Велика Палата Верховного Суду
      ПОСТАНОВИЛА:
      1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ДТЕК Добропіллявугілля" залишити без задоволення.
      2. Постанову Донецького апеляційного господарського суду від 25 вересня 2017 року у справі N 905/1026/17 залишити без змін.
      Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною й оскарженню не підлягає.
      Головуючий суддя: Князєв В.С.
      Суддя-доповідач О.Р. Кібенко
      Судді: Н.О. Антонюк О.Б. Прокопенко
      С.В. Бакуліна Л.І. Рогач
      В.В. Британчук І.В. Саприкіна
      Д.А. Гудима О.М. Ситнік
      В.І. Данішевська О.С. Ткачук
      О.С. Золотніков В.Ю. Уркевич
      Н.П. Лященко О.Г. Яновська
      Лобойко Л.М.
    • Автор: ANTIRAID
      ПОСТАНОВА
      Іменем України
      30 травня 2018 року
      м. Київ
      Справа N 910/5478/17
      Провадження N 12-98гс18
      Велика Палата Верховного Суду у складі:
      головуючого судді Князєва В.С.,
      судді-доповідача Бакуліної С.В.,
      суддів Британчука В.В., Гудими Д.А., Золотнікова О.С., Кібенко О.Р., Лобойка Л.М., Лященко Н.П., Прокопенка О.Б., Рогач Л.І., Саприкіної І.В., Ситнік О.М., Ткачука О.С., Уркевича В.Ю., Яновської О.Г.,
      за участю секретаря судового засідання Федорченка В.М.,
      представника позивача - Богач М.М.,
      представника відповідача - не з'явився,
      розглянула у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Одеської митниці Державної фіскальної служби України на постанову Київського апеляційного господарського суду від 15 серпня 2017 року (головуючий суддя Мартюк А.І., судді Калатай Н.Ф., Зеленін В.О.) та ухвалу Господарськогосуду міста Києва від 06 червня 2017 року (суддя Шкурдова Л.М.) у справі N 910/5478/17 Господарського суду міста Києва за позовом Одеської митниці Державної фіскальної служби України до Командитного товариства "Донтрансгарант і компанія" про стягнення 121433879,63 грн.
      1. Короткий зміст позовних вимог та заперечень
      1.1. У квітні 2017 року Одеська митниця Державної фіскальної служби України (далі - Митниця, позивач, скаржник) звернулась до Господарського суду міста Києва з позовом до Командитного товариства "Донтрансгарант і компанія" (далі - Товариство, відповідач) про стягнення суми митних платежів у розмірі 121433879,63 грн та 240000 грн судового збору.
      1.2. На обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що 22 листопада 2012 року між Митницею та Товариством як гарантом укладено угоду N 771 про надання фінансових гарантій митним органам незалежним фінансовим посередником, якою врегульовано взаємовідносини між Митницею та гарантом щодо надання фінансових гарантій сплати митних платежів у разі невиконання особою, відповідальною за сплату митних платежів, узятих перед митним органом зобов'язань, що випливають з митних процедур відповідно до Митного кодексу України (далі - МК України).
      1.3. У лютому 2014 року згідно з митними деклараціями N 500090008/2014/00121, N 500090008/2014/000122, N 500060705/2014/000246, N 500060705/2014/000254, N 500060705/2014/000255, N 500060705/2014/000256, N 500060705/2014/000260, N 500060705/2014/000261, N 500060705/2014/000262, N 500060705/2014/000263 компанією "Ksandro Enterprise Ltd" ввезено на митну територію України товар - дистиляти, газойлі, дизельне паливо, бензин автомобільний.
      1.4. У вказаних митних деклараціях зазначено, що особою, відповідальною за фінансове врегулювання, є Товариство, яке надало компанії "Ksandro Enterprise Ltd" гарантійні документи з метою забезпечення сплати митних платежів.
      1.5. У березні 2014 року Південною митницею Міністерства доходів і зборів України складено акти N 1-10 про настання гарантійного випадку, у яких визначено суму податків і зборів, які потрібно сплатити за митне оформлення товару, а також направлено вимоги відповідачу про сплату коштів за гарантійним документом.
      1.6. Позивач зазначає, що в разі несплати гарантом коштів за фінансовими гарантіями ці суми вважаються податковим боргом гаранта та стягуються в порядку, встановленому податковим законодавством, що стало підставою для звернення з позовом до суду.
      2. Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій
      2.1. Господарський суд міста Києва ухвалою від 06 червня 2017 року, залишеною без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 15 серпня 2017 року, припинив провадження у справі N 910/5478/17 на підставі пункту 1 частини першої статті 80 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) в редакції, чинній до 15 грудня 2017 року.
      2.2. Судові рішення умотивовано тим, що позовні вимоги про стягнення митних платежів до Державного бюджету України свідчать про наявність публічно-правових відносин між сторонами, Митниця є державним органом, а тому спір не підлягає вирішенню в господарських судах України.
      3. Вимоги касаційної скарги та короткий зміст наведених у ній доводів
      3.1. 10 листопада 2017 року Митниця звернулась до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою на постанову Київського апеляційного господарського суду від 15 серпня 2017 року та ухвалу Господарського суду міста Києва від 06 червня 2017 року у справі N 910/5478/17, в якій просить скасувати оскаржувані судові рішення, а справу передати на розгляд до Господарського суду міста Києва.
      3.2 Скаржник вважає, що:
      - суди неправомірно припинили провадження у справі з підстав непідвідомчості цього спору господарським судам з посиланням на норми статті 12, 80 ГПК України в редакції, чинній до 15 грудня 2017 року;
      - суди порушили положення частин шостої та сьомої статті 311 МК України, частини першої статті 560, частини першої статті 563, частини першої статті 566 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), які передбачають цивільно-правову відповідальність гаранта в разі порушення боржником забезпеченого гарантією зобов'язання - стягнення з гаранта грошової суми відповідно до умов гарантії, а тому згідно зі статтею 12 ГПК України в редакції, чинній до 15 грудня 2017 року, спір у справі підвідомчий господарському суду.
      4. Доводи інших учасників справи
      4.1. У клопотанні про припинення провадження у справі відповідач зазначає про те, що суми коштів, не сплачені за наданими фінансовими гарантіями, є податковим боргом та стягуються компетентними органами в порядку, встановленому законодавством для стягнення податкового боргу, зокрема Кодексом адміністративного судочинства України.
      5. Надходження касаційної скарги на розгляд Великої Палати Верховного Суду
      5.1. 15 грудня 2017 року набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року N 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів", яким ГПК України викладено у новій редакції, і розпочав роботу Верховний Суд.
      5.2. Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XI "Перехідні положення" ГПК України касаційні скарги (подання) на судові рішення у господарських справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного господарського суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
      5.3. Відповідно до частини шостої статті 302 ГПК України справа підлягає передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду у всіх випадках, коли учасник справи оскаржує судове рішення з підстав порушення правил предметної чи суб'єктної юрисдикції.
      5.4. Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду ухвалою від 05 квітня 2018 року відкрив касаційне провадження у справі N 910/5478/17 за касаційною скаргою Митниці на постанову Київського апеляційного господарського суду від 15 серпня 2017 року та на ухвалу Господарського суду міста Києва від 06 червня 2017 року; справу N 910/5478/17 передав на розгляд Великої Палати Верховного Суду на підставі частини шостої статті 302 ГПК України, оскільки позивач оскаржує судові рішення з підстав порушення правил суб'єктної та предметної юрисдикції.
      6. Позиція Великої Палати Верховного Суду у справі
      6.1. Відповідно до статті 12 ГПК України в редакції, чинній на час звернення з позовом, господарським судам підвідомчі: 1) справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні господарських договорів, у тому числі щодо приватизації майна, та з інших підстав, крім: спорів про приватизацію державного житлового фонду; спорів, що виникають при погодженні стандартів та технічних умов; спорів про встановлення цін на продукцію (товари), а також тарифів на послуги (виконання робіт), якщо ці ціни і тарифи відповідно до законодавства не можуть бути встановлені за угодою сторін; спорів, що виникають із публічно-правових відносин та віднесені до компетенції Конституційного Суду України та адміністративних судів; інших спорів, вирішення яких відповідно до законів України та міжнародних договорів України віднесено до відання інших органів; 2) справи про банкрутство; 3) справи за заявами органів Антимонопольного комітету України, Рахункової палати з питань, віднесених законодавчими актами до їх компетенції; 4) справи, що виникають з корпоративних відносин у спорах між юридичною особою та її учасниками (засновниками, акціонерами, членами), у тому числі учасником, який вибув, а також між учасниками (засновниками, акціонерами, членами) юридичної особи, пов'язаними зі створенням, діяльністю, управлінням та припиненням діяльності такої особи, крім трудових спорів; 5) справи у спорах щодо обліку прав на цінні папери; 6) справи у спорах, що виникають із земельних відносин, в яких беруть участь суб'єкти господарської діяльності, за винятком тих, що віднесено до компетенції адміністративних судів; 7) справи у спорах з майновими вимогами до боржника, стосовно якого порушено справу про банкрутство, у тому числі справи у спорах про визнання недійсними будь-яких правочинів (договорів), укладених боржником; стягнення заробітної плати; поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника, за винятком спорів, пов'язаних із визначенням та сплатою (стягненням) грошових зобов'язань (податкового боргу), визначених відповідно до Податкового кодексу України (далі - ПК України), а також справ у спорах про визнання недійсними правочинів (договорів), якщо з відповідним позовом звертається на виконання своїх повноважень контролюючий орган, визначений ПК України; 8) справи за заявами про затвердження планів санації боржника до порушення справи про банкрутство.
      6.2. Статтею 546 МК України визначено, що митниця є митним органом, який у зоні своєї діяльності забезпечує виконання завдань, покладених на органи доходів і зборів. До таких завдань належить, зокрема, забезпечення справляння митних платежів, контроль правильності обчислення, своєчасності та повноти їх сплати, застосування заходів щодо їх примусового стягнення у межах повноважень, визначених цим Кодексом, ПК України та іншими актами законодавства України, організація застосування гарантій забезпечення сплати митних платежів, взаємодія з банківськими установами та незалежними фінансовими посередниками, що надають такі гарантії (пункт 6 частини другої статті 544 МК України).
      6.3. Митниця Державної фіскальної служби України за організаційно-правовою формою - орган державної влади.
      6.4. Відповідно до пункту 27 частини першої статті 4 МК України до митних платежів належать: а) мито; б) акцизний податок із ввезених на митну територію України підакцизних товарів (продукції); в) податок на додану вартість із ввезених на митну територію України товарів (продукції).
      6.5. Митниця звернулась до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства про стягнення 121433879,63 грн у зв'язку з несплатою гарантом (відповідачем) коштів за фінансовими гарантіями.
      6.6. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 306 МК України фінансова гарантія - це спосіб забезпечення сплати митних платежів.
      6.7. Взаємовідносини між центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, та гарантами регулюються на підставі укладених угод. Фінансова гарантія видається гарантом і надається органам доходів і зборів особою, відповідальною за сплату митних платежів, або будь-якою іншою особою на користь особи, відповідальної за сплату митних платежів, якщо інше не передбачено цим Кодексом. У разі невиконання особою зобов'язання зі сплати митних платежів, забезпеченого фінансовою гарантією, наданою у вигляді документа, орган доходів і зборів із залученням представників гаранта, що видав таку гарантію, з'ясовує обставини невиконання зобов'язання, після чого направляє цьому гарантові вимогу щодо сплати належної суми митних платежів. До вимоги додаються завірені органом доходів і зборів копії документів, що підтверджують невиконання зобов'язання. Процедура направлення вимоги та перелік обов'язкових документів, що до неї додаються, визначаються в угоді, передбаченій частиною третьою статті 314 цього Кодексу (частини друга, третя, п'ята статті 307 МК України).
      6.8. Забезпечення сплати митних платежів фінансовою гарантією здійснюється у таких формах: 1) надання фінансової гарантії, виданої гарантом (гарантія, що надається у вигляді документа); 2) внесення коштів на відповідний рахунок або в касу органу доходів і зборів (грошова застава) (стаття 309 МК України).
      6.9. Згідно із частинами першою та другою статті 312 МК України в разі невиконання зобов'язання, забезпеченого фінансовою гарантією, наданою у вигляді документа, суми митних платежів, що підлягають сплаті, повинні бути перераховані гарантом на рахунок органу доходів і зборів упродовж трьох банківських днів з дня отримання гарантом вимоги органу доходів і зборів про таку сплату. Форма вимоги встановлюється в угоді, передбаченій частиною третьою статті 314 цього Кодексу. Отримані від гаранта кошти в рахунок погашення зобов'язань перераховуються органом доходів і зборів до державного бюджету впродовж одного робочого дня.
      6.10.У частині третій статті 314 МК України унормовано, що взаємовідносини між центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, та гарантами регулюються на підставі укладених угод, у яких зазначається обов'язок гаранта безумовно сплатити суму митних платежів у разі невиконання відповідними особами зобов'язань перед органами доходів і зборів.
      6.11. У разі несплати або неповної сплати митних платежів у встановлений строк такі платежі стягуються в порядку та строки, визначені ПК України. Належні до сплати суми митних платежів стягуються з осіб, відповідальних за їх сплату (частини перша, друга статті 303 МК України).
      6.12. Позов про примусове стягнення з відповідача як з особи, відповідальної за сплату митних платежів до державного бюджету, подано Митницею в порядку виконання нею завдань, покладених на органи доходів і зборів, а спір виник у зв'язку з невиконанням вимог Митниці як суб'єкта владних повноважень про таку сплату.
      6.13. Державна митна політика - це система принципів та напрямів діяльності держави у сфері захисту митних інтересів та забезпечення митної безпеки України, регулювання зовнішньої торгівлі, захисту внутрішнього ринку, розвитку економіки України та її інтеграції до світової економіки. Державна митна політика є складовою частиною державної економічної політики. Митні інтереси України - це національні інтереси держави, забезпечення та реалізація яких досягається шляхом здійснення державної митної справи. Митна безпека - це стан захищеності митних інтересів України. Встановлені порядок і умови переміщення товарів через митний кордон України, їх митний контроль та митне оформлення, застосування механізмів тарифного і нетарифного регулювання зовнішньоекономічної діяльності, справляння митних платежів, ведення митної статистики, обмін митною інформацією, ведення Української класифікації товарів зовнішньоекономічної діяльності, здійснення відповідно до закону державного контролю нехарчової продукції при її ввезенні на митну територію України, запобігання та протидія контрабанді, боротьба з порушеннями митних правил, організація і забезпечення діяльності органів доходів і зборів та інші заходи, спрямовані на реалізацію державної політики у сфері державної митної справи, становлять державну митну справу (статті 5, 6, частина перша статті 7 МК України).
      6.14. Укладення сторонами спору угоди, на підставі якої відповідач видав гарантії у вигляді документа, не є способом забезпечення виконання зобов'язань у сфері приватного права, а способом забезпечення сплати обов'язкових митних платежів до державного бюджету, який запроваджено законодавством України з питань державної митної справи з метою захисту митних інтересів України у процесі здійснення державної митної справи.
      6.15. Статтею 1 ЦК України встановлено, що цивільним законодавством регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників. До майнових відносин, заснованих на адміністративному або іншому владному підпорядкуванні однієї сторони другій стороні, а також до податкових, бюджетних відносин цивільне законодавство не застосовується, якщо інше не встановлено законом.
      6.16. Відповідно до статті 4 ГПК України не є предметом регулювання цього Кодексу, зокрема, адміністративні та інші відносини управління за участі суб'єктів господарювання, в яких орган державної влади або місцевого самоврядування не є суб'єктом, наділеним господарською компетенцією, і безпосередньо не здійснює організаційно-господарських повноважень щодо суб'єкта господарювання.
      6.17. Відповідно до приписів пункту 1 частини першої статті 80 ГПК України в редакції, чинній на час звернення Митниці з позовом, господарський суд припиняє провадження у справі, якщо спір не підлягає вирішенню в господарських судах України.
      6.18. Вимога про стягнення органом доходів і зборів з відповідача як особи, відповідальної за сплату митних платежів у сумі 121433879,63 грн до Державного бюджету України, є публічно-правовим спором на який поширюється юрисдикція адміністративних судів.
      6.19. Ураховуючи викладене, Велика Палата Верховного Суду вважає, що місцевий господарський суд, з яким погодився суд апеляційної інстанції, дійшов правильного висновку про припинення провадження у справі на підставі пункту 1 частини першої статті 80 ГПК України (в редакції, чинній на час звернення Митниці з позовом) у зв'язку з його непідвідомчістю господарському суду.
      6.20. Наведені в касаційній скарзі доводи про порушення судами приписів процесуального законодавства не знайшли підтвердження матеріалами справи, а тому підстав для скасування постанови Київського апеляційного господарського суду від 15 серпня 2017 року та ухвали Господарського суду міста Києва від 06 червня 2017 року у справі N 910/5478/17 немає.
      Керуючись статтями 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, ВеликаПалата Верховного Суду
      ПОСТАНОВИЛА:
      1. Касаційну скаргу Одеської митниці Державної фіскальної служби України залишити без задоволення, постанову Київського апеляційного господарського суду від 15 серпня 2017 року та ухвалу Господарського суду міста Києва від 06 червня 2017 року у справі N 910/5478/17 - без змін.
      2. Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною й оскарженню не підлягає.
      Головуючий суддя В.С. Князєв Суддя-доповідач С.В. Бакуліна Судді: В.В. Британчук О.Б. Прокопенко Д.А. Гудима Л.І. Рогач О.С. Золотніков І.В. Саприкіна О.Р. Кібенко О.М. Ситнік Л.М. Лобойко О.С. Ткачук Н.П. Лященко В.Ю. Уркевич О.Г. Яновська
    • Автор: ANTIRAID
      ПОСТАНОВА
      Іменем України
      30 травня 2018 року
      м. Київ
      Справа N 810/7225/14
      Провадження N 11-459ас18
      Велика Палата Верховного Суду у складі:
      судді-доповідача Саприкіної І.В.,
      суддів: Бакуліної С.В., Британчука В.В., Гудими Д.А., Золотнікова О.С., Кібенко О.Р., Князєва В.С., Лобойка Л.М., Лященко Н.П., Прокопенка О.Б., Рогач Л.І., Ситнік О.М., Ткачука О.С., Уркевича В.Ю., Яновської О.Г.,
      розглянувши в порядку письмового провадження заяву Товариства з обмеженою відповідальністю з іноземними інвестиціями "Кімберлі-Кларк Україна" про перегляд ухвали Вищого адміністративного суду України від 28 січня 2016 року у справі N 810/7225/14 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю з іноземними інвестиціями "Кімберлі-Кларк Україна" до Київської міської митниці Державної фіскальної служби, Київської митниці Міндоходів, Київської митниці Державної фіскальної служби, Головного управління Державної казначейської служби України у м. Києві, Головного управління Державної казначейської служби України у Київській області про визнання протиправним та скасування рішення,
      УСТАНОВИЛА:
      У грудні 2014 року Товариство з обмеженою відповідальністю з іноземними інвестиціями "Кімберлі-Кларк Україна" (далі - ТОВ з II "Кімберлі-Кларк Україна") звернулося з позовом до Київської міської митниці Державної фіскальної служби (далі - Київська міська митниця ДФС), Київської митниці Міндоходів, Головного управління Державної казначейської служби України в м. Києві (далі - ГУ ДКС України в м. Києві), Головного управління Державної казначейської служби України в Київській області (далі - ГУ ДКС України в Київській області), у якому просило:
      1) визнати протиправною бездіяльність Київської міської митниці ДФС, що виявилась у невнесенні змін до митних декларацій за заявами позивача: від 20 жовтня 2014 року N 348-10, 349-10, 350-10, 351-10, 352-10, 353-10, 354-10, 355-10, 356-10, 359-10, 360-10, 361-10, 362-10, 363-10, 365-10, 366-10, 367-10, 369-10, 370-10, 371-10, 372-10, 373-10, 374-10, 375-10, 376-10, 377-10, 378-10, 381-10, 382-10, 385-10, 386-10, 387-10, 389-10, 390-10, 391-10, 392-10, 395-10, 396-10, 397-10, 398-10, 399-10, 400-10, 401-10, 402-10, 403-10, 404-10, 405-10, 406-10; від 04 листопада 2014 року N 480-11, 481-11, 482-11, 483-1, 484-11, 485-11, 496-11, 497-11, 498-11, 500-11, 501-11, 507-11, 508-11, 514-11, 518-11, 519-11; від 07 листопада 2014 року N 530-11, 531-11, 532-11, 533-11, 534-11, 535-11, 536-11, 537-11, 538-11, 539-11, 541-11, а також неповерненні за заявами позивача від 20 жовтня 2014 року N 407-10, від 07 листопада 2014 року N 528-11, 542 сплачених сум податку на додану вартість (далі - ПДВ);
      2) визнати протиправною бездіяльність Київської митниці Міндоходів, що виявилась у невнесенні змін до митних декларацій за заявами позивача: від 20 жовтня 2014 року N 408-10, 409-10, 410-10, 411-10, 412-10, 413-10, 414-10, 415-10, 416-10, 417-10, 418-10, 419-10, 420-10, 421-10, 422-10, 423-10, 429-10, 430-10, 431-10, 432-10, 433-10 434-10, 435-10, 436-10, 437-10, 439-10, 440-10, 441-10, 442-10, 443-10, 444-10, 445-10, 446-10, 447-10, 448-10; від 13 листопада 2014 року N 542-11, 543-11, 544-11, 553-11, 554-11, 555-11, 556-11, а також неповерненні за заявами позивача від 20 жовтня 2014 року N 465-10, від 07 листопада 2014 року N 542-11 сплачених сум ПДВ;
      3) стягнути з Державного бюджету України (через Київську міську митницю ДФС) на користь позивача помилково (надміру) сплачені кошти ПДВ у загальній сумі 6292750,09 грн;
      4) стягнути з Державного бюджету України (через Київську митницю Міндоходів) на користь позивача помилково (надміру) сплачені кошти ПДВ у загальній сумі 3289280,49 грн.
      На обґрунтування позовних вимог позивач посилався на неправомірну відмову митних органів у внесенні змін до митних декларацій та поверненні коштів. Позивач також зазначив, що нібито при заповненні митних декларацій під час митного оформлення товарів (дитячі підгузки Huggies, жіночі гігієнічні прокладки Kotex i Lidie та жіночі гігієнічні тампони Kotex), які є медичними виробами та ввозились на територію України, ним були допущені помилки в частині визначення ставки оподаткування ПДВ товарів - замість ставки 7 % від митної вартості товару в деклараціях зазначено ставку оподаткування в розмірі 20 %, що призвело до надмірної сплати податку до державного бюджету.
      Київський окружний адміністративний суд постановою від 29 січня 2015 року позовні вимоги задовольнив повністю: визнав протиправними рішення Київської міської митниці ДФС від 03 грудня 2014 року N 67/6/26-63-04 про відмову у внесенні змін до митних декларацій ТОВ з II "Кімберлі-Кларк Україна" за його заявами, а також від 18 грудня 2014 року N 415/6/26-70-25-04 про відмову в поверненні надміру сплачених коштів ПДВ; визнав протиправним рішення Київської митниці Міндоходів від 25 листопада 2014 року N 06.1-47/4/15-9009 про відмову у внесенні змін до митних декларацій ТОВ з II "Кімберлі-Кларк Україна" за його заявами та поверненні з Державного бюджету України надміру сплачених коштів ПДВ; стягнув з Державного бюджету України (за операціями з митного оформлення товарів через Київську міжрегіональну митницю Міндоходів) на користь ТОВ з II "Кімберлі-Кларк Україна" надміру сплачені кошти ПДВ у загальній сумі 6292750,09 грн. стягнув з Державного бюджету України (за операціями з митного оформлення товарів через Київську митницю Міндоходів) на користь ТОВ з II "Кімберлі-Кларк Україна" надміру сплачені кошти ПДВ у загальній сумі 3289280,49 грн.
      Київський апеляційний адміністративний суд постановою від 21 травня 2015 року скасував постанову Київського окружного адміністративного суду від 29 січня 2015 року та прийняв нове рішення, яким відмовив у задоволенні позову ТОВ з II "Кімберлі-Кларк Україна".
      Вищий адміністративний суд України ухвалою від 28 січня 2016 року відхилив касаційну скаргу ТОВ з II "Кімберлі-Кларк Україна" та залишив постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 21 травня 2015 року без змін.
      Постанова суду апеляційної інстанції, з якою погодився й касаційний суд, мотивована відсутністю правових підстав для оподаткування імпортованих позивачем товарів за ставкою ПДВ у розмірі 7 %. За правовою позицією судів ТОВ з II "Кімберлі-Кларк Україна" самостійно визначило грошове зобов'язання за ставкою ПДВ у розмірі 20 % та сплатило митні платежі в повному обсязі, тобто таке грошове зобов'язання по імпортним митним деклараціям є узгодженим.
      27 січня 2017 року до Верховного Суду України надійшла заява ТОВ з II "Кімберлі-Кларк Україна" про перегляд цим судом ухвали Вищого адміністративного суду України від 28 січня 2016 року за правилами п. 1 ч. 1 ст. 237 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) у редакції, чинній до 15 грудня 2017 року. Як на підставу для перегляду зазначеної ухвали заявник посилається на постанову Вищого господарського суду України від 06 грудня 2016 року у справі N 910/7664/16, ухвали Вищого адміністративного суду України від 08 листопада 2016 року у справі N К/800/18315/16, від 19 квітня 2016 року у справі N К/800/15415/15, від 08 липня 2015 року у справі N К/800/33363/13 і від 16 грудня 2014 року у справі N К/800/51869/14.
      Верховний Суд України ухвалою від 07 березня 2017 року відкрив провадження у цій справі.
      15 грудня 2017 року розпочав роботу Верховний Суд і набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року N 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (далі - Закон N 2147-VIII), яким КАС України викладено в новій редакції.
      Підпунктом 1 п. 1 розд. VII "Перехідні положення" КАС України (у редакції Закону N 2147-VIII) установлено, що заяви про перегляд судових рішень Верховним Судом України в адміністративних справах, які подані та розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку колегією у складі трьох або більшої непарної кількості суддів за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу. Такі заяви розглядаються без повідомлення та виклику учасників справи, за винятком випадку, коли суд з огляду на обставини справи ухвалить рішення про інше.
      12 січня 2018 року заяву ТОВ з II "Кімберлі-Кларк Україна" про перегляд ухвали Вищого адміністративного суду України від 28 січня 2016 року передано на розгляд Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду.
      Верховний Суд у складі судді Касаційного адміністративного суду ухвалою від 13 квітня 2018 року передав справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду на підставі підп. 2 п. 1 розд. VII "Перехідні положення" КАС України (у редакції Закону N 2147-VIII).
      За приписами підп. 2 п. 1 розд. VII "Перехідні положення" КАС України (у редакції Закону N 2147-VIII) якщо адміністративна справа за заявою про перегляд судових рішень Верховним Судом України відповідно до правил, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу, повинна розглядатися на спільному засіданні відповідних судових палат Верховного Суду України, - така справа після її отримання Касаційним адміністративним судом передається на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
      Оскільки справа за вказаними заявами згідно із ч. 2 ст. 241 КАС України (у редакції, чинній на час звернення із заявою до суду) підлягала розгляду на спільному засіданні судових палат Верховного Суду України в адміністративних та господарських справах, то її відповідно до підп. 2 п. 1 розд. VII "Перехідні положення" КАС України (у редакції Закону N 2147-VIII) передано до Великої Палати Верховного Суду для розгляду, який згідно з підп. 1 п. 1 зазначеного розділу КАС України здійснюється за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.
      Велика Палата Верховного Суду ухвалою від 27 квітня 2018 року прийняла до розгляду заяву ТОВ з II "Кімберлі-Кларк Україна" про перегляд ухвали Вищого адміністративного суду України від 28 січня 2016 року та призначила цю справу до розгляду в порядку письмового провадження на 30 травня 2018 року.
      23 травня 2018 року заявник подав до Великої Палати Верховного Суду додаткові пояснення, в яких просив розглянути його заяву про перегляд ухвали Вищого адміністративного суду України від 28 січня 2016 року з урахуванням доданих до заяви рішень касаційних судів як на підтвердження неоднакового застосування судами норм матеріального права.
      Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи, Велика Палата Верховного Суду встановила таке.
      ТОВ з II "Кімберлі-Кларк Україна" у період з 02 липня по 10 вересня 2014 року здійснювало ввезення на митну територію України (імпорт) товарів (дитячих підгузків Huggies, жіночих гігієнічних прокладок Kotex i Lidie та жіночих гігієнічних тампонів Kotex), митне оформлення яких здійснювалось через Київську міжрегіональну митницю Міндоходів (правонаступник - Київська міська митниця ДФС) та через Київську митницю Міндоходів (правонаступник - Київська митниця ДФС). Загалом у цей період позивач здійснив митне оформлення на підставі митних декларацій загальною вартістю 7 3707927,55 грн із застосуванням 20 % ставки ПДВ до оподаткування вказаних операцій.
      З матеріалів справи вбачається, що задекларований товар було випущено у вільний обіг без затримок після сплати належних митних платежів, згідно з митними деклараціями.
      В подальшому ТОВ з II "Кімберлі-Кларк Україна" звернулося до Київської міської митниці ДФС із заявами від 20 жовтня 2014 року N 407-10, від 07 липня 2014 року N 528-11 та N 542; до Київської митниці Міндоходів із заявами від 20 жовтня 2014 року N 465-10, від 07 листопада 2014 року N 542-11, які мотивовані тим, що товариством при визначенні ставки ПДВ допущено помилки у визначені розміру ставки ПДВ при розмитнені товарів. На його думку, застосуванню підлягає ставка ПДВ у розмірі 7 %, оскільки вони вважають, що імпортовані на територію України товари відносяться до медичних виробів.
      Київська міська митниця ДФС та Київська митниця Міндоходів відмовили у внесенні змін до митних декларацій та у поверненні позивачеві надміру сплачених сум ПДВ.
      Вважаючи такі дії відповідачів протиправними, ТОВ з II "Кімберлі-Кларк Україна" звернулося до суду із вказаним позовом.
      Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши наведені в заяві доводи, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що заява не підлягає задоволенню з огляду на таке.
      За правилами п. 1 ч. 1 ст. 237 КАС України (у редакції, чинній на час звернення із заявами до суду) підставами перегляду Верховним Судом України судових рішень у адміністративних справах є: (…) неоднакове застосування судом (судами) касаційних інстанцій одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах (…).
      Однією з підстав звернення із такою заявою до суду ТОВ з II "Кімберлі-Кларк Україна" зазначило про неоднакове, на його думку, застосування Вищим адміністративним судом України та Вищим господарським судом України в подібних правовідносинах норм матеріального права, а саме застосування п. 37 Положення про митні декларації, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21 травня 2012 року N 450 (далі - Положення N 450) щодо права суб'єктів господарювання вносити зміни до митних декларацій. На підтвердження вказаного заявник додав до заяви постанову Вищого господарського суду України від 06 грудня 2016 року у справі N 910/7664/16.
      При цьому Велика Палата Верховного Суду вважає, що ця постанова не є такою, що прийнята у подібних правовідносинах та може бути підставою для перегляду ухвали Вищого адміністративного суду України у цій справі, з наступних мотивів.
      У справі, яка розглядається, ТОВ з II "Кімберлі-Кларк Україна" оскаржує рішення Київської міської митниці ДФС та Київської митниці Міндоходів про відмову у внесенні змін до його митних декларацій та повернення, на його думку, надмірно сплаченого ПДВ. Позивач вважає, що митними органами протиправно відмовлено у внесенні змін до митних декларацій, а Вищий адміністративний суд України дійшов помилкового висновку, що позивач самостійно визначив у митних деклараціях грошове зобов'язання за ставкою 20 %, а тому такі декларації є узгодженими.
      Зокрема, за правовою позицією Вищого адміністративного суду, викладеною в ухвалі від 28 січня 2016 року, у разі якщо підприємство самостійно визначило суму, яка підлягає сплаті, то у митного органу немає правових підстав для повернення коштів, які на думку позивача, є надмірно сплаченими.
      Натомість, предметом господарського позову у справі N 910/7664/16, на яку посилається ТОВ з II "Кімберлі-Кларк Україна", є стягнення з Державної казначейської служби України та Кабінету Міністрів України (далі - КМУ) 999,91 грн матеріальної шкоди, завданої бездіяльністю КМУ, яка виразилась у ненаданні відповіді на звернення і недоповненні Положення N 450 розділом, що регулює порядок внесення змін до митної декларації на підставі самостійного рішення про необхідність коригування митної вартості після випуску товарів.
      Тобто, спірні правовідносини пов'язані зі стягненням завданої матеріальної шкоди.
      При вирішенні господарського спору суди керувались виключно нормами зобов'язального права та положеннями цивільного і господарського кодексів України, що стосуються зобов'язальних, приватноправових, а не публічно-правових відносин.
      Аналізуючи правовий зміст ухвали Вищого адміністративного суду України від 28 січня 2016 року, яка є предметом перегляду, та постанови Вищого господарського суду України у справі N 910/7664/16, Велика Палата Верховного Суду встановила, що у цих справах та відмінні правовідносини, а тому постанова Вищого господарського суду України від 06 грудня 2016 року безпідставно надана ТОВ з II "Кімберлі-Кларк Україна" у якості доказу неоднакового застосування судами касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що нібито спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.
      Обґрунтовуючи свою заяву, ТОВ з II "Кімберлі-Кларк Україна" зазначило також про наявність підстав для перегляду ухвали Вищого адміністративного суду України від 28 січня 2016 року у зв'язку із неоднаковим застосуванням судом касаційної інстанції норм матеріального права, а саме порушення принципу стабільності, визначеного п. 4.1.9 Податкового кодексу України, що, на думку позивача, підтверджується ухвалою Вищого адміністративного суду України від 08 листопада 2016 року, у якій суд касаційної інстанції дійшов висновку про безпідставність застосування в поточному році ставки податку, установленої в середині бюджетного року.
      Велика Палата Верховного Суду не погоджується з наведеними аргументами заявника, з таких мотивів.
      У справі, яка розглядається, Вищий адміністративний суд України, залишаючи без змін постанову апеляційного суду, погодився з її висновком про необґрунтованість вимог позивача, зокрема з підстав, що на час розмитнення товарів діяли положення Постанови N 216, згідно із якими митне оформлення медичних виробів, які підлягають обкладанню ПДВ за ставкою 7 %, здійснювалось за умови відповідності товарів терміну "медичний виріб" у значенні, наведеному в підп. 9 п. 2 Технічного регламенту щодо медичних виробів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 02 жовтня 2013 року N 753 (далі - Технічний регламент N 753).
      Судом також зроблено висновок, що з наданих позивачем документів убачається, що товари, які були предметом митного оформлення, не є медичними виробами в розумінні Технічного регламенту N 753, а тому відсутні підстави для оподаткування цих товарів ПДВ за ставкою 7 %.
      Натомість в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 08 листопада 2016 року у справі N 800/18315/16, яка надана ТОВ з II "Кімберлі-Кларк Україна" на підтвердження наведених доводів, підставою для звернення до суду було оскарження податкових повідомлень-рішень. Зокрема, у цьому судовому рішенні судом зроблено висновок, що ставка податку за користування надрами для видобування нафти у новому розмірі не підлягає застосуванню, оскільки відповідні зміни були прийняті в середині 2014 бюджетного року, що є прямим порушенням принципу стабільності. Такі правовідносини не є подібними до справи, яка є предметом цього розгляду, оскільки до імпортованих ТОВ з II "Кімберлі-Кларк Україна" товарів не застосовано ставку ПДВ у розмірі 7 %, у зв'язку з тим, що такі товари, враховуючи вимоги Постанови N 216 та Технічного регламенту N 753, не відносяться до медичних виробів, а не у зв'язку зі змінами податкового законодавства щодо розміру ставки ПДВ.
      ТОВ з II "Кімберлі-Кларк Україна" також зазначає про неоднакове, на його думку, застосування Вищим адміністративним судом України в подібних правовідносинах визначення ставки ПДВ у спірному періоді та класифікації медичних виробів митними органами на підставі Постанови N 216. За позицією заявника судом касаційної інстанції по-різному тлумачиться положення вказаної Постанови N 216 стосовно застосування ставки ПДВ у розмірі 7 % та щодо повноважень митних органів класифікувати товари як медичні вироби. На підтвердження вказаного товариством додано до заяви ухвали Вищого адміністративного суду України від 19 квітня 2016 року у справі N К/800/15415/15, від 08 липня 2015 року у справі N К/800/33363/13 і від 16 грудня 2014 року у справі N К/800/51869/14.
      Дослідивши ці ухвали, Велика Палата Верховного Суду вважає, що вони не є такими, що прийняті у подібних правовідносинах та можуть бути підставою для перегляду ухвали Вищого адміністративного суду України від 28 січня 2016 року у цій справі, оскільки у судових рішеннях, на які посилається заявник, предметом позову є правомірність винесеної картки відмови у митному оформленні і правомірність податкових повідомлень рішень, прийнятих за результатами проведених митними органами перевірок.
      Крім того, як убачається із заяви про перегляд, наведені в ній доводи щодо помилковості висновків касаційного суду, фактично зводяться до переоцінки обставин у справі та дослідження доказів, що суперечить нормам ст. 235 КАС України (у редакції, чинній на час звернення із заявою до суду).
      Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 242 КАС України (у редакції, чинній на час звернення із заявою до суду) за наслідками розгляду справи більшістю голосів від складу суду приймається постанова, зокрема, про відмову у задоволенні заяви про перегляд судового рішення. Верховний Суд України відмовляє в задоволенні заяви, якщо обставини, які стали підставою для перегляду справи, не підтвердилися (ч. 1 ст. 244 КАС України в редакції, чинній на час звернення із заявою до суду).
      Ураховуючи викладене та керуючись ст. 241, 242, 244 КАС України (у редакції, чинній на час звернення із заявами до суду), підп. 1, 2 п. 1 розд. VII "Перехідні положення" КАС України (у редакції Закону N 2147-VIII), Велика Палата Верховного Суду
      ПОСТАНОВИЛА:
      Відмовити в задоволенні заяви Товариства з обмеженою відповідальністю з іноземними інвестиціями "Кімберлі-Кларк Україна" про перегляд ухвали Вищого адміністративного суду України від 28 січня 2016 року у справі N 810/7225/14 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю з іноземними інвестиціями "Кімберлі-Кларк Україна" до Київської міської митниці Державної фіскальної служби, Київської митниці Міндоходів, Київської митниці Державної фіскальної служби, Головного управління Державної казначейської служби України у м. Києві, Головного управління Державної казначейської служби України у Київській області про визнання протиправним та скасування рішення.
      Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
      Суддя-доповідач І.В. Саприкіна
      Судді: С.В. Бакуліна Н.П. Лященко
      В.В. Британчук О.Б. Прокопенко
      Д.А. Гудима Л.І. Рогач
      О.С. Золотніков О.М. Ситнік
      О.Р. Кібенко О.С. Ткачук
      В.С. Князєв В.Ю. Уркевич
      Л.М. Лобойко О.Г. Яновська