ANTIRAID

Определение ВАСУ о необходимости более полного изучения дела при взыскании налога на благо в виде прощенного долга по валютному кредиту

Считаете ли Вы решение законным и справедливым?  

2 голоса

  1. 1. Считаете ли Вы решение законным?

    • Да
      0
    • Нет
      2
    • Затрудняюсь ответить
      0
  2. 2. Считаете ли Вы решение справедливым?

    • Да
      0
    • Нет
      2
    • Затрудняюсь ответить
      0


Recommended Posts

Державний герб України

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"06" вересня 2017 р.

м. Київ

К/800/5707/17

Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів:

Олендера І.Я. (доповідача), Бившевої Л.І., Шипуліної Т.М.,

розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_4 до Херсонської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Херсонській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, провадження в якій відкрито за касаційною скаргою Херсонської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Херсонській області на постанову Херсонського окружного адміністративного суду від 9 листопада 2016 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 8 лютого 2017 року, -

В С Т А Н О В И В:

У жовтні 2016 року ОСОБА_4 (далі - позивач, ОСОБА_4) звернувся до суду з позовом про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень - рішень Херсонської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Херсонській області (далі - відповідач, контролюючий орган) від 23.09.2016 року №0010641305, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на доходи фізичних осіб, що сплачується фізичними особами за результатами річного декларування у розмірі 113 449,80 грн., в тому числі за основним платежем 90 759,84 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями 22 689,96 грн., №0010651305, яким визначено суму грошового зобов'язання з податків та зборів, у тому числі з податку на доходи фізичних осіб у розмірі 9 193,86 грн., у тому числі за основним платежем 7 355,09 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями 1 838,77 грн.

Постановою Херсонського окружного адміністративного суду від 9 листопада 2016 року, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 8 лютого 2017 року, позов задоволено, оскаржувані податкові повідомлення-рішення визнано протиправними та скасовано.

Рішення судів обґрунтовано висновком про те, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення, якими позивачу визначено податкові зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб та зобов'язання з податків та зборів не ґрунтується на вимогах чинного законодавства, а тому такі підлягають скасуванню.

Не погодившись із судовими рішеннями, відповідач до Вищого адміністративного суду України подав касаційну скаргу, де посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить зазначені судові рішення скасувати та прийняти нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_4

Касаційний розгляд справи проведено в порядку письмового провадження, відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 222 Кодексу адміністративного судочинства України.

Так, судами першої та апеляційної інстанцій встановлено та підтверджено матеріалами справи, що фахівцями контролюючого органу проведено документальну позапланову невиїзну перевірку фізичної особи - платника податків ОСОБА_4 з питання отримання додаткового блага у вигляді суми боргу, анульованої кредитором за період з 01.01.2015 року до 31.12.2015 року, за результатами якої складено акт від 02.09.2016 року № 683/21-03-13-05/НОМЕР_1.

Відповідно до висновків контролюючого органу, викладених у акті перевірки, позивачем порушено вимоги пп. 164.2.17 п. 164.2 ст. 164, пп. 1.4 п. 16№ підрозд. 10 розд. ХХ Податкового кодексу України, що призвело до не нарахування та несплати податку на доходи фізичних осіб за 2015 рік у сумі 90 759,84 грн. та військового збору у сумі 7 355,09 грн.

Висновки фахівців контролюючого органу про порушення вимог податкового законодавства вмотивовано тим, що позивачем не задекларовано дохід у вигляді додаткового блага (анулювання (прощення) боргу) у сумі 490 339,39 грн. (21 687,53 дол. США) за кредитним договором від 22.07.2008 року № 1601/0708/98-132 та не сплачено з такого доходу податок на доходи фізичних осіб за 2015 рік та військовий збір за вказаний період.

Також, судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що 08.10.2007 року між ОСОБА_4 та ВАТ «Ерсте Банк» був укладений кредитний договір №014/3728/74/05367, за яким Банк надав позивачу кредит у сумі 75 000 дол. США із сплатою 11% річних. В подальшому банк запропонував укласти додатковий договір, відповідно до умов якого позивач повинен внести на рахунок банку 27 000 дол. США, а залишок заборгованості банком буде анульовано. На виконання умов додаткового договору, 22.10.2015 року ОСОБА_4 було внесено на рахунок банківської установи кошти в сумі 27 000 дол. США, що еквівалентно 610 450,51 грн., в свою чергу банком було анульовано залишок заборгованості позивача в сумі 21 783,29 дол. США.

Відповідно до повідомлення ПАТ «ФІДОБАНК», який є повним правонаступником ВАТ «Ерсте Банк», про анулювання (прощення) боргу, що наявне в матеріалах справи (а.с. 9) 22.10.2015 року банківською установою прийнято рішення про прощення ОСОБА_4 боргу в загальній сумі 21 783,29 дол. США (гривневий еквівалент по курсу НБУ станом на 22.10.2015 року становив 492 504,45 грн.), у тому числі :

- прострочений до повернення кредит (основний борг за кредитом) у сумі 21 687,53 дол. США (гривневий еквівалент - 490 339,39 грн.);

- строкові відсотки за користування кредитом у сумі 95,76 дол. США (гривневий еквівалент - 2 165,06 грн.).

Перевіривши правильність застосування судом норм матеріального і процесуального права, колегія суддів приходить до висновку, що зазначена касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступних мотивів.

Так, відповідно до пп. 14.1.56 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України доходи - загальна сума доходу платника податку від усіх видів діяльності, отриманого (нарахованого) протягом звітного періоду в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах як на території України, її континентальному шельфі у виключній (морській) економічній зоні, так і за їх межами.

Згідно до п. 164.1 ст. 164 Податкового кодексу України базою оподаткування податком на доходи фізичних осіб є загальний оподатковуваний дохід з урахуванням особливостей, визначених цим розділом. Загальний оподатковуваний дохід - будь-який дохід, який підлягає оподаткуванню, нарахований (виплачений, наданий) на користь платника податку протягом звітного податкового періоду.

За приписами п. 163.1 ст. 163 Податкового кодексу України об'єктом оподаткування резидента є загальний місячний (річний) оподатковуваний дохід; доходи з джерела їх походження в Україні, які остаточно оподатковуються під час їх нарахування (виплати, надання); іноземні доходи - доходи (прибуток), отримані з джерел за межами України.

Відповідно до пп. «д» пп. 164.2.17 п. 164.2 ст. 164 Податкового кодексу України (у редакції чинній на момент виникнення правовідносин) до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податків включається дохід, отриманий платником податку як додаткове благо (крім випадків, передбачених статтею 165 цього Кодексу) у вигляді основної суми боргу (кредиту) платника податку, прощеного (анульованого) кредитором за його самостійним рішенням, не пов'язаним з процедурою банкрутства, до закінчення строку позовної давності, у разі якщо його сума перевищує 50 відсотків однієї мінімальної заробітної плати (у розрахунку на рік), встановленої на 1 січня звітного податкового року. Кредитор зобов'язаний повідомити платника податку - боржника шляхом направлення рекомендованого листа з повідомленням про вручення або шляхом укладення відповідного договору, або надання повідомлення боржнику під підпис особисто про прощення (анулювання) боргу та включити суму прощеного (анульованого) боргу до податкового розрахунку суми доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку, за підсумками звітного періоду, у якому такий борг було прощено. Боржник самостійно сплачує податок з таких доходів та відображає їх у річній податковій декларації. У разі неповідомлення кредитором боржника про прощення (анулювання) боргу у порядку, визначеному цим підпунктом, такий кредитор зобов'язаний виконати всі обов'язки податкового агента щодо доходів, визначених цим підпунктом.

Додаткові блага - кошти, матеріальні чи нематеріальні цінності, послуги, інші види доходу, що виплачуються (надаються) платнику податку податковим агентом, якщо такий дохід не є заробітною платою та не пов'язаний з виконанням обов'язків трудового найму або не є винагородою за цивільно-правовими договорами (угодами), укладеними з таким платником податку (пп. 14.1.47, пп. 14.1.56 п. 14.1 ст. 14 Податкового Кодексу України).

Якщо додаткові блага надаються у негрошовій формі, сума податку об'єкта оподаткування обчислюється за правилами, визначеними п. 164.5 ст. 164 Податкового кодексу України.

Платник податку - позивач, у відповідності до пп. 49.18.4 п. 49.18 ст. 49 Податкового кодексу України, зобов'язаний до 1 травня року, що настає за звітним, подати річну податкову декларацію про майновий стан і доходи до органу державної податкової служби, в якому перебуває на обліку як платник податків (податковою адресою), відобразити в ній вказаний дохід та у відповідності до п. 179.7 ст. 179 Податкового кодексу України самостійно до 1 серпня року, що настає за звітним, сплатити суму податкового зобов'язання, зазначену в декларації.

З аналізу вказаних правових норм, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що боржник, який отримав додаткове благо у вигляді прощення (анульовання) основної суми боргу за кредитом та який був належним чином повідомлений про прощення (анулювання) такого боргу, зобов'язаний відобразити анульовану суму боргу у складі оподатковуваного доходу з обчисленням та перерахуванням до бюджету відповідної суми податку.

Проте, суди попередніх інстанцій не звернули увагу на такий зміст правового регулювання вищенаведених правовідносин та дійшли помилкового висновку щодо правовідносин які склались в даному випадку.

Як вбачається з матеріалів справи (а.с. 9) позивач був належним чином повідомлений про анулювання (прощення) боргу за кредитним договором від 08.10.2007 року №014/3728/74/05367 та про необхідність сплати податку з доходів фізичних осіб та військового збору з суми прощеного (анульованого) боргу та відображення такої інформації у річній податковій декларації про майновий стан і доходи.

Посилання суду апеляційної інстанції на п. 8 пр. 1 р. ХХ «Перехідні положення» Податкового кодексу України в даному випадку є недоречними, адже стосується прощеної (анульованої) суми боргу за фінансовим кредитом в іноземній валюті, щодо якого було проведено зміну валюти зобов'язання за таким кредитом з іноземної валюти у гривню, а тому до правовідносин у даній справі застосовуватись не може, оскільки зміни валюти зобов'язання не відбувалось.

Суд також звертає увагу на те, що однією із вимог пп. «д» пп. 164.2.17 п. 164.2 ст. 164 Податкового кодексу України, за якої до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу включається дохід, отриманий платником податку як додаткове благо, є обов'язкове включення Кредитором (ПАТ «ФІДОБАНК») суми прощеного (анульованого) боргу до податкового розрахунку суми доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку, за підсумками звітного періоду, у якому такий борг було прощено.

Проте, як вбачається з судових рішень як першої так і апеляційної інстанції, під час розгляду справи судами вказаного досліджено не було.

Таким чином для правильного вирішення справи суду необхідно встановити чи включено ПАТ «ФІДОБАНК» анульований (прощений) борг позивача до податкового розрахунку суми доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку, за підсумками звітного періоду, у якому такий борг було анульовано (прощено).

Отже, вказані обставини в їх сукупності свідчить про неповне з'ясування всіх обставин по справі для її правильного вирішення, а тому для повного, об'єктивного та всебічного з'ясування обставин справи суду необхідно надати належну правову оцінку кожному окремому доказу та їх сукупності, які міститься в матеріалах справи або витребовується, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, з посиланням на це в мотивувальній частині свого рішення, враховуючи при цьому відповідні норми матеріального права при дотриманні норм процесуального права.

За змістом частин 4, 5 ст. 11 Кодексу адміністративного судочинства України суд повинен: визначити характер спірних правовідносин та зміст правової вимоги, матеріальний закон, який їх регулює, а також факти, що підлягають встановленню і лежать в основі вимог та заперечень; з'ясувати, які є докази на підтвердження зазначених фактів, і вжити заходів до своєчасного їх подання.

Принцип всебічного, повного та об'єктивного дослідження доказів судом при розгляді адміністративної справи закріплений частиною першою ст. 86 Кодексу адміністративного судочинства України. Зазначений принцип передбачає, зокрема, всебічну перевірку доводів сторін, на які вони посилаються в підтвердження своїх позовних вимог чи заперечень на позов.

Предметом доказування є обставини, якими обґрунтовуються позовні вимоги чи заперечення або які мають інше значення для вирішення справи та які належить установити при ухваленні судового рішення.

Статтею 69 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів. Докази суду надають особи, які беруть участь у справі. Суд може запропонувати надати додаткові докази або витребувати додаткові докази за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, або з власної ініціативи.

Згідно ст. 159 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим, тобто таким, що ухвалене відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Таким чином, оскаржувані рішення судів першої та апеляційної інстанцій вказаним вимогам не відповідають.

Згідно п. 6 ч. 1 ст. 223 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій і направити справу на новий розгляд або для продовження розгляду.

Згідно ч. 2 ст. 227 Кодексу адміністративного судочинства України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанції і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

Оскільки передбачені процесуальним законодавством межі перегляду справи в касаційній інстанції не дають їй права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені попередніми судовими інстанціями, судові рішення підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Під час нового розгляду справи суду необхідно врахувати все вище викладене, всебічно і повно з'ясувати і перевірити всі фактичні обставини справи, докази, якими вони підтверджуються та прийняти обґрунтоване і законне судове рішення.

Керуючись ст. ст. 160, 167, 210 - 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

У Х В А Л И В:

Касаційну скаргу Херсонської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Херсонській області задовольнити частково.

Постанову Херсонського окружного адміністративного суду від 9 листопада 2016 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 8 лютого 2017 року у справі № 821/1498/16 - скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили протягом п'яти днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі та оскарженню не підлягає, може бути переглянута в порядку передбаченому ст. ст. 235 - 244-2 Кодексу адміністративного судочинства України.

Судді: І.Я. Олендер
Л.І. Бившева
Т.М. Шипуліна
 
http://reyestr.court.gov.ua/Review/68694768

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах

Это еще одна демонстрация того, как судьи идущие в ВСУ боятся принимать решения против государства. В самом решении отправляя дело на новое рассмотрение ВАСУ указал на необходимость установить включено ли ОАО «ФИДОБАНК» аннулированный (прощенный) долг истца в налоговый расчет суммы дохода, начисленного (уплаченного) в пользу налогоплательщиков, по итогам отчетного периода, в котором такой долг был аннулирован (прощено).

При этом ВАСУ без наличия оригинала уведомления и подтверждения о его получении налогоплательщиком, указал на якобы надлежащее уведомление о необходимости уплаты налога с прощенного долга.

 

  • Like 1
  • Sad 1

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах
3 часа назад, ANTIRAID сказал:

Это еще одна демонстрация того, как судьи идущие в ВСУ боятся принимать решения против государства.

Но при этом некоторые люди ведь наивно считают, что судебная реформа ещё не состоялась и при наступлении часа икс они станут святыми...)))

  • Like 2

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах

Приветствую вас!

Подскажите, пожалуйста, какой срок исковой давности применяется к праву налоговой требовать уплаты за это мнимое "благо" в виде прощения банком части долга по кредиту?

То есть - интересует, через сколько лет (1, 3, 7) можно будет вздохнуть спокойно, если налоговая не затребует платить.

Заранее благодарю за ответ.

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах
4 часа назад, PRom сказал:

Приветствую вас!

Подскажите, пожалуйста, какой срок исковой давности применяется к праву налоговой требовать уплаты за это мнимое "благо" в виде прощения банком части долга по кредиту?

То есть - интересует, через сколько лет (1, 3, 7) можно будет вздохнуть спокойно, если налоговая не затребует платить.

Заранее благодарю за ответ.

Через 6 месяцев...

  • Like 1

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах
19 hours ago, Bolt said:

Через 6 месяцев...

Да ну, не шутите, человек же спросил, когда можно будет вздохнуть спокойно, зачем обнадеживать бестолку..Пропустит налоговая шестимесячный, подаст заяву про видновлення с обгрунтуванням поважности, и все дела.

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах
55 минут назад, ollo2002 сказал:

Да ну, не шутите, человек же спросил, когда можно будет вздохнуть спокойно, зачем обнадеживать бестолку..Пропустит налоговая шестимесячный, подаст заяву про видновлення с обгрунтуванням поважности, и все дела.

Вы правы, в нашей стране возможен и такой вариант,о котором Вы написали.

Поэтому через шесть месяцев можно спокойно выдохнуть, но бдительность не терять и постоянно

быть готовым к любым сюрпризам со стороны государства.

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах
1 час назад, ollo2002 сказал:

Да ну, не шутите, человек же спросил, когда можно будет вздохнуть спокойно, зачем обнадеживать бестолку..Пропустит налоговая шестимесячный, подаст заяву про видновлення с обгрунтуванням поважности, и все дела.

Это не тот случай, не восстанавливают в таком случае срок... Какая может быть поважность у налоговой...

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах
56 minutes ago, Bolt said:

Это не тот случай, не восстанавливают в таком случае срок... Какая может быть поважность у налоговой...

Вот такой примерно пассаж встречал несколько раз:

" ... відповідно до п.4 ч.1 ст. 106 КАС України у позовній заяві зазначається зміст позовних вимог і виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги. Всупереч даній правововій нормі позивачем не обгрунтувано питання дотримання процесуальних строків звернення з позовною заявою до адміністративного суду. Також в п.5 ч.1 цієї статті зазначено, що в позовній заяві в разі необхідності зазначається заява про поновлення строку зверення до адміністративного суду.

Частина перша статті 108 КАС України визначає, що суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, встановлених статтею 106 цього Кодексу, постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху, у якій заначаються недоліки позовної заяви, спосіб їх усунення і встановлюється строк для усунення недоліків.

З огляду на зазначені вище обставини, суд вважає, що позовну заяву ДПІ у … районі … області належить залишити без руху з наданням достатнього терміну для звернення до суду із клопотанням про поновлення прощеного строку звернення до суду із зазначенням поважності причин пропуску та відповідні докази…”

Суд их сам за ухо тянет...

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах
40 минут назад, ollo2002 сказал:

Вот такой примерно пассаж встречал несколько раз:

" ... відповідно до п.4 ч.1 ст. 106 КАС України у позовній заяві зазначається зміст позовних вимог і виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги. Всупереч даній правововій нормі позивачем не обгрунтувано питання дотримання процесуальних строків звернення з позовною заявою до адміністративного суду. Також в п.5 ч.1 цієї статті зазначено, що в позовній заяві в разі необхідності зазначається заява про поновлення строку зверення до адміністративного суду.

Частина перша статті 108 КАС України визначає, що суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, встановлених статтею 106 цього Кодексу, постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху, у якій заначаються недоліки позовної заяви, спосіб їх усунення і встановлюється строк для усунення недоліків.

З огляду на зазначені вище обставини, суд вважає, що позовну заяву ДПІ у … районі … області належить залишити без руху з наданням достатнього терміну для звернення до суду із клопотанням про поновлення прощеного строку звернення до суду із зазначенням поважності причин пропуску та відповідні докази…”

Суд их сам за ухо тянет...

Ну а дальше, что то есть... Какие движения дальше после этого... Это ведь прекрасно, что суд так делает, оставляет без движения, а иначе как Вы думаете суд должен был поступить... Лучше было бы если бы дал ход этому делу... 

Так что Вы какраз подтверждаете мои слова этим...

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах
6 часов назад, ollo2002 сказал:

Вот такой примерно пассаж встречал несколько раз:

" ... відповідно до п.4 ч.1 ст. 106 КАС України у позовній заяві зазначається зміст позовних вимог і виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги. Всупереч даній правововій нормі позивачем не обгрунтувано питання дотримання процесуальних строків звернення з позовною заявою до адміністративного суду. Також в п.5 ч.1 цієї статті зазначено, що в позовній заяві в разі необхідності зазначається заява про поновлення строку зверення до адміністративного суду.

Частина перша статті 108 КАС України визначає, що суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, встановлених статтею 106 цього Кодексу, постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху, у якій заначаються недоліки позовної заяви, спосіб їх усунення і встановлюється строк для усунення недоліків.

З огляду на зазначені вище обставини, суд вважає, що позовну заяву ДПІ у … районі … області належить залишити без руху з наданням достатнього терміну для звернення до суду із клопотанням про поновлення прощеного строку звернення до суду із зазначенням поважності причин пропуску та відповідні докази…”

Суд их сам за ухо тянет...

Все правильно. Сторона устраняет недостатки, просит суд возобновить сроки и дело рассматривается.

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах
2 часа назад, chechel сказал:

Все правильно. Сторона устраняет недостатки, просит суд возобновить сроки и дело рассматривается.

Не факт, но в нашей стране возможно все. Был случай, когда за поважну причину признали

отсутствие денежных средств для проезда на судебное заседание в межах одного міста.

 

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах
10 минут назад, juri_rv сказал:

Не факт, но в нашей стране возможно все. Был случай, когда за поважну причину признали

отсутствие денежных средств для проезда на судебное заседание в межах одного міста.

 

О чем мы говорим? Уважительных причин может быть масса. Вопрос в том какую причину суд посчитает уважительной.

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах
7 минут назад, chechel сказал:

О чем мы говорим? Уважительных причин может быть масса. Вопрос в том какую причину суд посчитает уважительной.

Человек интересуется, через сколько лет (1, 3, 7) можно будет вздохнуть спокойно, если налоговая не затребует платить? Верный ответ : шесть месяцев, но учитывая,что существует понятие уважительности причин пропуска и

вільне трактування судом этого понятия , в нашей стране дышать спокойно этому человеку уже не прийдется

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах
2 минуты назад, juri_rv сказал:

Человек интересуется, через сколько лет (1, 3, 7) можно будет вздохнуть спокойно, если налоговая не затребует платить? Верный ответ : шесть месяцев, но учитывая,что существует понятие уважительности причин пропуска и

вільне трактування судом этого понятия , в нашей стране дышать спокойно этому человеку уже не прийдется

В общем согласен с Вашей точкой зрения. Но говорить о том что уже не придется считаю несколько преувеличенным. Нужно брать во внимание т.н. разумные сроки. Думаю, что через 7-10 лет никто сроки не восстановит, хотя у нас все возможно.

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах
7 минут назад, chechel сказал:

В общем согласен с Вашей точкой зрения. Но говорить о том что уже не придется считаю несколько преувеличенным. Нужно брать во внимание т.н. разумные сроки. Думаю, что через 7-10 лет никто сроки не восстановит, хотя у нас все возможно.

Когда потребуется они и на разумные сроки наплюют.Случаи были, правда это касалось больше бизнесменов-политиков.

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах
12 часов назад, Bolt сказал:

Ну а дальше, что то есть... Какие движения дальше после этого... Это ведь прекрасно, что суд так делает, оставляет без движения, а иначе как Вы думаете суд должен был поступить... Лучше было бы если бы дал ход этому делу... 

Так что Вы какраз подтверждаете мои слова этим...

Вопрос первоначально как звучал? Через какой промежуток времени налоговый должник может быть уверен, что налоговая перестанет его преследовать, в широком смысле. Вы ответили: через шесть месяцев. Ответ неверный. Как здесь кто-то заметил, причин для признания пропущенного срока уважительными может найтись сколько угодно. Налоговый долг в учетной карточке никуда не исчезает даже с истечением всех возможных сроков. И припомнить о нем, если человек активен по жизни,  повод у ДПИ найдется.. 

  • Like 1

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах

Правильный ответ - 3 года с момента подачи налоговой декларации. Если налоговая декларация не была подана - срок давности не исчисляется!

102.1. Контролирующий орган, кроме случаев, определенных пунктом 102.2 настоящей статьи, имеет право самостоятельно определить сумму денежных обязательств плательщика налогов в случаях, определенных настоящим Кодексом, не позднее окончания 1095 дня (2555 дня в случае проведения проверки контролируемой операции в соответствии со статьей 39 настоящего Кодекса), следующего за последним днем предельного срока представления налоговой декларации, отчета об использовании доходов (прибылей) неприбыльной организации, определенной пунктом 133.4 статьи 133 настоящего Кодекса, и/или предельного срока уплаты денежных обязательств, начисленных контролирующим органом, а если такая налоговая декларация была предоставлена позже, — за днем ее фактического предоставления. Если в течение указанного срока контролирующий орган не определяет сумму денежных обязательств, плательщик налогов считается свободным от такого денежного обязательства, а спор, касающийся такой декларации и/или налогового уведомления, не подлежит рассмотрению в административном или судебном порядке.

В случае подачи плательщиком налога уточняющего расчета к налоговой декларации контролирующий орган имеет право определить сумму налоговых обязательств по такой налоговой декларации в течение 1095 дней со дня подачи уточняющего расчета.

102.2. Денежное обязательство может быть начислено или производство по делу о взыскании такого налога может быть начато без соблюдения срока давности, определенного в абзаце первом пункта 102.1 настоящей статьи, если:

102.2.1. налоговая декларация за период, в течение которого возникло налоговое обязательство, не была подана;

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах
4 часа назад, Виктор2010 сказал:

Правильный ответ - 3 года с момента подачи налоговой декларации. Если налоговая декларация не была подана - срок давности не исчисляется!

102.1. Контролирующий орган, кроме случаев, определенных пунктом 102.2 настоящей статьи, имеет право самостоятельно определить сумму денежных обязательств плательщика налогов в случаях, определенных настоящим Кодексом, не позднее окончания 1095 дня (2555 дня в случае проведения проверки контролируемой операции в соответствии со статьей 39 настоящего Кодекса), следующего за последним днем предельного срока представления налоговой декларации, отчета об использовании доходов (прибылей) неприбыльной организации, определенной пунктом 133.4 статьи 133 настоящего Кодекса, и/или предельного срока уплаты денежных обязательств, начисленных контролирующим органом, а если такая налоговая декларация была предоставлена позже, — за днем ее фактического предоставления. Если в течение указанного срока контролирующий орган не определяет сумму денежных обязательств, плательщик налогов считается свободным от такого денежного обязательства, а спор, касающийся такой декларации и/или налогового уведомления, не подлежит рассмотрению в административном или судебном порядке.

В случае подачи плательщиком налога уточняющего расчета к налоговой декларации контролирующий орган имеет право определить сумму налоговых обязательств по такой налоговой декларации в течение 1095 дней со дня подачи уточняющего расчета.

102.2. Денежное обязательство может быть начислено или производство по делу о взыскании такого налога может быть начато без соблюдения срока давности, определенного в абзаце первом пункта 102.1 настоящей статьи, если:

102.2.1. налоговая декларация за период, в течение которого возникло налоговое обязательство, не была подана;

Прекрасная ссылка, но она только подтверждает тезис , что дышать спокойно этому человеку уже не прийдется.

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах
11 часов назад, ollo2002 сказал:

Вопрос первоначально как звучал? Через какой промежуток времени налоговый должник может быть уверен, что налоговая перестанет его преследовать, в широком смысле. Вы ответили: через шесть месяцев. Ответ неверный. Как здесь кто-то заметил, причин для признания пропущенного срока уважительными может найтись сколько угодно. Налоговый долг в учетной карточке никуда не исчезает даже с истечением всех возможных сроков. И припомнить о нем, если человек активен по жизни,  повод у ДПИ найдется.. 

Я всю эту лирику понимаю и гадание кому сколько нравится лет тоже понимаю если делать нечего, то можно погадать, я не понимаю с чего вдруг решили, что 6 месяцев не правильный ответ... 

Вы привели пример, я в ответь задал вопрос, привести продолжение, а Вы в ответ снова лирику... То есть это подтверждает, что я прав и продолжений нет в таком случае... Не так то просто госоргану возобновить срок... 

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах
12 часов назад, chechel сказал:

О чем мы говорим? Уважительных причин может быть масса. Вопрос в том какую причину суд посчитает уважительной.

Нет никаких уважительных причин в данном случае, это госорган... Это не тётя Глаша, которая болела... Разглагольствовать конечно хорошо, но на практике не всё так просто...

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах
11 часов назад, chechel сказал:

В общем согласен с Вашей точкой зрения. Но говорить о том что уже не придется считаю несколько преувеличенным. Нужно брать во внимание т.н. разумные сроки. Думаю, что через 7-10 лет никто сроки не восстановит, хотя у нас все возможно.

А с моей значит не согласны, хотя это я написал... ))) Будем голосовать кто больше сроков предложит или может вернёмся в рамки закона...

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах
14 часов назад, chechel сказал:

Все правильно. Сторона устраняет недостатки, просит суд возобновить сроки и дело рассматривается.

Не правильно... Так как сроки не восстанавливаются в данном случае, так как это госорган и уважительных причин нет у него никаких как правило... и дело не рассматривается и через месяц позов возвращается позывачу...

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах
6 часов назад, juri_rv сказал:

Прекрасная ссылка, но она только подтверждает тезис , что дышать спокойно этому человеку уже не прийдется.

Где там ссылка... Вот ссылка... http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/2755-17/paran2287#n2287

Это ПКУ, это Податковый кодекс и он не имеет отношения к данному вопросу, так как в этой статье речь идёт совсем не о тех сроках...

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах
10 часов назад, Виктор2010 сказал:

Правильный ответ - 3 года с момента подачи налоговой декларации. Если налоговая декларация не была подана - срок давности не исчисляется!

102.1. Контролирующий орган, кроме случаев, определенных пунктом 102.2 настоящей статьи, имеет право самостоятельно определить сумму денежных обязательств плательщика налогов в случаях, определенных настоящим Кодексом, не позднее окончания 1095 дня (2555 дня в случае проведения проверки контролируемой операции в соответствии со статьей 39 настоящего Кодекса), следующего за последним днем предельного срока представления налоговой декларации, отчета об использовании доходов (прибылей) неприбыльной организации, определенной пунктом 133.4 статьи 133 настоящего Кодекса, и/или предельного срока уплаты денежных обязательств, начисленных контролирующим органом, а если такая налоговая декларация была предоставлена позже, — за днем ее фактического предоставления. Если в течение указанного срока контролирующий орган не определяет сумму денежных обязательств, плательщик налогов считается свободным от такого денежного обязательства, а спор, касающийся такой декларации и/или налогового уведомления, не подлежит рассмотрению в административном или судебном порядке.

В случае подачи плательщиком налога уточняющего расчета к налоговой декларации контролирующий орган имеет право определить сумму налоговых обязательств по такой налоговой декларации в течение 1095 дней со дня подачи уточняющего расчета.

102.2. Денежное обязательство может быть начислено или производство по делу о взыскании такого налога может быть начато без соблюдения срока давности, определенного в абзаце первом пункта 102.1 настоящей статьи, если:

102.2.1. налоговая декларация за период, в течение которого возникло налоговое обязательство, не была подана;

Чего же Вы остановились, не продолжили...

 

102.2.2. посадову особу платника податків (фізичну особу - платника податків) засуджено за ухилення від сплати зазначеного грошового зобов'язання або у кримінальному провадженні винесено рішення про його закриття з нереабілітуючих підстав, яке набрало законної сили.

{Підпункт 102.2.2 пункту 102.2 статті 102 із змінами, внесеними згідно із Законом № 4652-VI від 13.04.2012}

102.3. Відлік строку давності зупиняється на будь-який період, протягом якого контролюючому органу згідно з рішенням суду заборонено проводити перевірку платника податків або платник податків перебуває поза межами України, якщо таке перебування є безперервним та дорівнює чи є більшим за 183 дні.

102.4. У разі якщо грошове зобов'язання нараховане контролюючим органом до закінчення строку давності, визначеного у пункті 102.1 цієї статті, податковий борг, що виник у зв'язку з відмовою у самостійному погашенні такого грошового зобов'язання, може бути стягнутий протягом наступних 1095 календарних днів з дня виникнення податкового боргу. Якщо платіж стягується за рішенням суду, строки стягнення встановлюються до повного погашення такого платежу або визначення боргу безнадійним.

102.5. Заяви про повернення надміру сплачених грошових зобов'язань або про їх відшкодування у випадках, передбачених цим Кодексом, можуть бути подані не пізніше 1095 дня, що настає за днем здійснення такої переплати або отримання права на таке відшкодування.

102.6. Граничні строки для подання податкової декларації, заяв про перегляд рішень контролюючих органів, заяв про повернення надміру сплачених грошових зобов'язань, підлягають продовженню керівником (його заступником або уповноваженою особою) за письмовим запитом платника податків, якщо такий платник податків протягом зазначених строків:

{Абзац перший пункту 102.6 статті 102 із змінами, внесеними згідно із Законом № 1797-VIII від 21.12.2016}

102.6.1. перебував за межами України;

102.6.2. перебував у плаванні на морських суднах за кордоном України у складі команди (екіпажу) таких суден;

102.6.3. перебував у місцях позбавлення волі за вироком суду;

102.6.4. мав обмежену свободу пересування у зв'язку з ув'язненням чи полоном на території інших держав або внаслідок інших обставин непереборної сили, підтверджених документально;

102.6.5. був визнаний за рішенням суду безвісно відсутнім або перебував у розшуку у випадках, передбачених законом.

Штрафні санкції, визначені цим Кодексом, не застосовуються протягом строків продовження граничних строків подання податкової декларації згідно з цим пунктом.

102.7. Дія пункту 102.6 цієї статті поширюється на:

102.7.1. платників податків - фізичних осіб;

102.7.2. посадових осіб юридичної особи у разі, якщо протягом зазначених граничних строків така юридична особа не мала інших посадових осіб, уповноважених відповідно до законодавства України нараховувати, стягувати та вносити до бюджету податки, а також вести бухгалтерський облік, складати та подавати податкову звітність.

102.8. Порядок застосування пунктів 102.6-102.7 цієї статті встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику.

{Пункт 102.8 статті 102 із змінами, внесеними згідно з Законами № 5083-VI від 05.07.2012, № 1797-VIII від 21.12.2016}

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах

Создайте аккаунт или авторизуйтесь, чтобы оставить комментарий

Комментарии могут оставлять только зарегистрированные пользователи

Создать аккаунт

Зарегистрировать новый аккаунт в нашем сообществе. Это несложно!

Зарегистрировать новый аккаунт

Войти

Есть аккаунт? Войти.

Войти

  • Пользователи

  • Похожий контент

    • Автор: ANTIRAID
      ПОСТАНОВА
      Іменем України
      30 травня 2018 року
      м. Київ
      Справа N 810/7225/14
      Провадження N 11-459ас18
      Велика Палата Верховного Суду у складі:
      судді-доповідача Саприкіної І.В.,
      суддів: Бакуліної С.В., Британчука В.В., Гудими Д.А., Золотнікова О.С., Кібенко О.Р., Князєва В.С., Лобойка Л.М., Лященко Н.П., Прокопенка О.Б., Рогач Л.І., Ситнік О.М., Ткачука О.С., Уркевича В.Ю., Яновської О.Г.,
      розглянувши в порядку письмового провадження заяву Товариства з обмеженою відповідальністю з іноземними інвестиціями "Кімберлі-Кларк Україна" про перегляд ухвали Вищого адміністративного суду України від 28 січня 2016 року у справі N 810/7225/14 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю з іноземними інвестиціями "Кімберлі-Кларк Україна" до Київської міської митниці Державної фіскальної служби, Київської митниці Міндоходів, Київської митниці Державної фіскальної служби, Головного управління Державної казначейської служби України у м. Києві, Головного управління Державної казначейської служби України у Київській області про визнання протиправним та скасування рішення,
      УСТАНОВИЛА:
      У грудні 2014 року Товариство з обмеженою відповідальністю з іноземними інвестиціями "Кімберлі-Кларк Україна" (далі - ТОВ з II "Кімберлі-Кларк Україна") звернулося з позовом до Київської міської митниці Державної фіскальної служби (далі - Київська міська митниця ДФС), Київської митниці Міндоходів, Головного управління Державної казначейської служби України в м. Києві (далі - ГУ ДКС України в м. Києві), Головного управління Державної казначейської служби України в Київській області (далі - ГУ ДКС України в Київській області), у якому просило:
      1) визнати протиправною бездіяльність Київської міської митниці ДФС, що виявилась у невнесенні змін до митних декларацій за заявами позивача: від 20 жовтня 2014 року N 348-10, 349-10, 350-10, 351-10, 352-10, 353-10, 354-10, 355-10, 356-10, 359-10, 360-10, 361-10, 362-10, 363-10, 365-10, 366-10, 367-10, 369-10, 370-10, 371-10, 372-10, 373-10, 374-10, 375-10, 376-10, 377-10, 378-10, 381-10, 382-10, 385-10, 386-10, 387-10, 389-10, 390-10, 391-10, 392-10, 395-10, 396-10, 397-10, 398-10, 399-10, 400-10, 401-10, 402-10, 403-10, 404-10, 405-10, 406-10; від 04 листопада 2014 року N 480-11, 481-11, 482-11, 483-1, 484-11, 485-11, 496-11, 497-11, 498-11, 500-11, 501-11, 507-11, 508-11, 514-11, 518-11, 519-11; від 07 листопада 2014 року N 530-11, 531-11, 532-11, 533-11, 534-11, 535-11, 536-11, 537-11, 538-11, 539-11, 541-11, а також неповерненні за заявами позивача від 20 жовтня 2014 року N 407-10, від 07 листопада 2014 року N 528-11, 542 сплачених сум податку на додану вартість (далі - ПДВ);
      2) визнати протиправною бездіяльність Київської митниці Міндоходів, що виявилась у невнесенні змін до митних декларацій за заявами позивача: від 20 жовтня 2014 року N 408-10, 409-10, 410-10, 411-10, 412-10, 413-10, 414-10, 415-10, 416-10, 417-10, 418-10, 419-10, 420-10, 421-10, 422-10, 423-10, 429-10, 430-10, 431-10, 432-10, 433-10 434-10, 435-10, 436-10, 437-10, 439-10, 440-10, 441-10, 442-10, 443-10, 444-10, 445-10, 446-10, 447-10, 448-10; від 13 листопада 2014 року N 542-11, 543-11, 544-11, 553-11, 554-11, 555-11, 556-11, а також неповерненні за заявами позивача від 20 жовтня 2014 року N 465-10, від 07 листопада 2014 року N 542-11 сплачених сум ПДВ;
      3) стягнути з Державного бюджету України (через Київську міську митницю ДФС) на користь позивача помилково (надміру) сплачені кошти ПДВ у загальній сумі 6292750,09 грн;
      4) стягнути з Державного бюджету України (через Київську митницю Міндоходів) на користь позивача помилково (надміру) сплачені кошти ПДВ у загальній сумі 3289280,49 грн.
      На обґрунтування позовних вимог позивач посилався на неправомірну відмову митних органів у внесенні змін до митних декларацій та поверненні коштів. Позивач також зазначив, що нібито при заповненні митних декларацій під час митного оформлення товарів (дитячі підгузки Huggies, жіночі гігієнічні прокладки Kotex i Lidie та жіночі гігієнічні тампони Kotex), які є медичними виробами та ввозились на територію України, ним були допущені помилки в частині визначення ставки оподаткування ПДВ товарів - замість ставки 7 % від митної вартості товару в деклараціях зазначено ставку оподаткування в розмірі 20 %, що призвело до надмірної сплати податку до державного бюджету.
      Київський окружний адміністративний суд постановою від 29 січня 2015 року позовні вимоги задовольнив повністю: визнав протиправними рішення Київської міської митниці ДФС від 03 грудня 2014 року N 67/6/26-63-04 про відмову у внесенні змін до митних декларацій ТОВ з II "Кімберлі-Кларк Україна" за його заявами, а також від 18 грудня 2014 року N 415/6/26-70-25-04 про відмову в поверненні надміру сплачених коштів ПДВ; визнав протиправним рішення Київської митниці Міндоходів від 25 листопада 2014 року N 06.1-47/4/15-9009 про відмову у внесенні змін до митних декларацій ТОВ з II "Кімберлі-Кларк Україна" за його заявами та поверненні з Державного бюджету України надміру сплачених коштів ПДВ; стягнув з Державного бюджету України (за операціями з митного оформлення товарів через Київську міжрегіональну митницю Міндоходів) на користь ТОВ з II "Кімберлі-Кларк Україна" надміру сплачені кошти ПДВ у загальній сумі 6292750,09 грн. стягнув з Державного бюджету України (за операціями з митного оформлення товарів через Київську митницю Міндоходів) на користь ТОВ з II "Кімберлі-Кларк Україна" надміру сплачені кошти ПДВ у загальній сумі 3289280,49 грн.
      Київський апеляційний адміністративний суд постановою від 21 травня 2015 року скасував постанову Київського окружного адміністративного суду від 29 січня 2015 року та прийняв нове рішення, яким відмовив у задоволенні позову ТОВ з II "Кімберлі-Кларк Україна".
      Вищий адміністративний суд України ухвалою від 28 січня 2016 року відхилив касаційну скаргу ТОВ з II "Кімберлі-Кларк Україна" та залишив постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 21 травня 2015 року без змін.
      Постанова суду апеляційної інстанції, з якою погодився й касаційний суд, мотивована відсутністю правових підстав для оподаткування імпортованих позивачем товарів за ставкою ПДВ у розмірі 7 %. За правовою позицією судів ТОВ з II "Кімберлі-Кларк Україна" самостійно визначило грошове зобов'язання за ставкою ПДВ у розмірі 20 % та сплатило митні платежі в повному обсязі, тобто таке грошове зобов'язання по імпортним митним деклараціям є узгодженим.
      27 січня 2017 року до Верховного Суду України надійшла заява ТОВ з II "Кімберлі-Кларк Україна" про перегляд цим судом ухвали Вищого адміністративного суду України від 28 січня 2016 року за правилами п. 1 ч. 1 ст. 237 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) у редакції, чинній до 15 грудня 2017 року. Як на підставу для перегляду зазначеної ухвали заявник посилається на постанову Вищого господарського суду України від 06 грудня 2016 року у справі N 910/7664/16, ухвали Вищого адміністративного суду України від 08 листопада 2016 року у справі N К/800/18315/16, від 19 квітня 2016 року у справі N К/800/15415/15, від 08 липня 2015 року у справі N К/800/33363/13 і від 16 грудня 2014 року у справі N К/800/51869/14.
      Верховний Суд України ухвалою від 07 березня 2017 року відкрив провадження у цій справі.
      15 грудня 2017 року розпочав роботу Верховний Суд і набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року N 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (далі - Закон N 2147-VIII), яким КАС України викладено в новій редакції.
      Підпунктом 1 п. 1 розд. VII "Перехідні положення" КАС України (у редакції Закону N 2147-VIII) установлено, що заяви про перегляд судових рішень Верховним Судом України в адміністративних справах, які подані та розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку колегією у складі трьох або більшої непарної кількості суддів за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу. Такі заяви розглядаються без повідомлення та виклику учасників справи, за винятком випадку, коли суд з огляду на обставини справи ухвалить рішення про інше.
      12 січня 2018 року заяву ТОВ з II "Кімберлі-Кларк Україна" про перегляд ухвали Вищого адміністративного суду України від 28 січня 2016 року передано на розгляд Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду.
      Верховний Суд у складі судді Касаційного адміністративного суду ухвалою від 13 квітня 2018 року передав справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду на підставі підп. 2 п. 1 розд. VII "Перехідні положення" КАС України (у редакції Закону N 2147-VIII).
      За приписами підп. 2 п. 1 розд. VII "Перехідні положення" КАС України (у редакції Закону N 2147-VIII) якщо адміністративна справа за заявою про перегляд судових рішень Верховним Судом України відповідно до правил, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу, повинна розглядатися на спільному засіданні відповідних судових палат Верховного Суду України, - така справа після її отримання Касаційним адміністративним судом передається на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
      Оскільки справа за вказаними заявами згідно із ч. 2 ст. 241 КАС України (у редакції, чинній на час звернення із заявою до суду) підлягала розгляду на спільному засіданні судових палат Верховного Суду України в адміністративних та господарських справах, то її відповідно до підп. 2 п. 1 розд. VII "Перехідні положення" КАС України (у редакції Закону N 2147-VIII) передано до Великої Палати Верховного Суду для розгляду, який згідно з підп. 1 п. 1 зазначеного розділу КАС України здійснюється за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.
      Велика Палата Верховного Суду ухвалою від 27 квітня 2018 року прийняла до розгляду заяву ТОВ з II "Кімберлі-Кларк Україна" про перегляд ухвали Вищого адміністративного суду України від 28 січня 2016 року та призначила цю справу до розгляду в порядку письмового провадження на 30 травня 2018 року.
      23 травня 2018 року заявник подав до Великої Палати Верховного Суду додаткові пояснення, в яких просив розглянути його заяву про перегляд ухвали Вищого адміністративного суду України від 28 січня 2016 року з урахуванням доданих до заяви рішень касаційних судів як на підтвердження неоднакового застосування судами норм матеріального права.
      Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи, Велика Палата Верховного Суду встановила таке.
      ТОВ з II "Кімберлі-Кларк Україна" у період з 02 липня по 10 вересня 2014 року здійснювало ввезення на митну територію України (імпорт) товарів (дитячих підгузків Huggies, жіночих гігієнічних прокладок Kotex i Lidie та жіночих гігієнічних тампонів Kotex), митне оформлення яких здійснювалось через Київську міжрегіональну митницю Міндоходів (правонаступник - Київська міська митниця ДФС) та через Київську митницю Міндоходів (правонаступник - Київська митниця ДФС). Загалом у цей період позивач здійснив митне оформлення на підставі митних декларацій загальною вартістю 7 3707927,55 грн із застосуванням 20 % ставки ПДВ до оподаткування вказаних операцій.
      З матеріалів справи вбачається, що задекларований товар було випущено у вільний обіг без затримок після сплати належних митних платежів, згідно з митними деклараціями.
      В подальшому ТОВ з II "Кімберлі-Кларк Україна" звернулося до Київської міської митниці ДФС із заявами від 20 жовтня 2014 року N 407-10, від 07 липня 2014 року N 528-11 та N 542; до Київської митниці Міндоходів із заявами від 20 жовтня 2014 року N 465-10, від 07 листопада 2014 року N 542-11, які мотивовані тим, що товариством при визначенні ставки ПДВ допущено помилки у визначені розміру ставки ПДВ при розмитнені товарів. На його думку, застосуванню підлягає ставка ПДВ у розмірі 7 %, оскільки вони вважають, що імпортовані на територію України товари відносяться до медичних виробів.
      Київська міська митниця ДФС та Київська митниця Міндоходів відмовили у внесенні змін до митних декларацій та у поверненні позивачеві надміру сплачених сум ПДВ.
      Вважаючи такі дії відповідачів протиправними, ТОВ з II "Кімберлі-Кларк Україна" звернулося до суду із вказаним позовом.
      Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши наведені в заяві доводи, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що заява не підлягає задоволенню з огляду на таке.
      За правилами п. 1 ч. 1 ст. 237 КАС України (у редакції, чинній на час звернення із заявами до суду) підставами перегляду Верховним Судом України судових рішень у адміністративних справах є: (…) неоднакове застосування судом (судами) касаційних інстанцій одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах (…).
      Однією з підстав звернення із такою заявою до суду ТОВ з II "Кімберлі-Кларк Україна" зазначило про неоднакове, на його думку, застосування Вищим адміністративним судом України та Вищим господарським судом України в подібних правовідносинах норм матеріального права, а саме застосування п. 37 Положення про митні декларації, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21 травня 2012 року N 450 (далі - Положення N 450) щодо права суб'єктів господарювання вносити зміни до митних декларацій. На підтвердження вказаного заявник додав до заяви постанову Вищого господарського суду України від 06 грудня 2016 року у справі N 910/7664/16.
      При цьому Велика Палата Верховного Суду вважає, що ця постанова не є такою, що прийнята у подібних правовідносинах та може бути підставою для перегляду ухвали Вищого адміністративного суду України у цій справі, з наступних мотивів.
      У справі, яка розглядається, ТОВ з II "Кімберлі-Кларк Україна" оскаржує рішення Київської міської митниці ДФС та Київської митниці Міндоходів про відмову у внесенні змін до його митних декларацій та повернення, на його думку, надмірно сплаченого ПДВ. Позивач вважає, що митними органами протиправно відмовлено у внесенні змін до митних декларацій, а Вищий адміністративний суд України дійшов помилкового висновку, що позивач самостійно визначив у митних деклараціях грошове зобов'язання за ставкою 20 %, а тому такі декларації є узгодженими.
      Зокрема, за правовою позицією Вищого адміністративного суду, викладеною в ухвалі від 28 січня 2016 року, у разі якщо підприємство самостійно визначило суму, яка підлягає сплаті, то у митного органу немає правових підстав для повернення коштів, які на думку позивача, є надмірно сплаченими.
      Натомість, предметом господарського позову у справі N 910/7664/16, на яку посилається ТОВ з II "Кімберлі-Кларк Україна", є стягнення з Державної казначейської служби України та Кабінету Міністрів України (далі - КМУ) 999,91 грн матеріальної шкоди, завданої бездіяльністю КМУ, яка виразилась у ненаданні відповіді на звернення і недоповненні Положення N 450 розділом, що регулює порядок внесення змін до митної декларації на підставі самостійного рішення про необхідність коригування митної вартості після випуску товарів.
      Тобто, спірні правовідносини пов'язані зі стягненням завданої матеріальної шкоди.
      При вирішенні господарського спору суди керувались виключно нормами зобов'язального права та положеннями цивільного і господарського кодексів України, що стосуються зобов'язальних, приватноправових, а не публічно-правових відносин.
      Аналізуючи правовий зміст ухвали Вищого адміністративного суду України від 28 січня 2016 року, яка є предметом перегляду, та постанови Вищого господарського суду України у справі N 910/7664/16, Велика Палата Верховного Суду встановила, що у цих справах та відмінні правовідносини, а тому постанова Вищого господарського суду України від 06 грудня 2016 року безпідставно надана ТОВ з II "Кімберлі-Кларк Україна" у якості доказу неоднакового застосування судами касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що нібито спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.
      Обґрунтовуючи свою заяву, ТОВ з II "Кімберлі-Кларк Україна" зазначило також про наявність підстав для перегляду ухвали Вищого адміністративного суду України від 28 січня 2016 року у зв'язку із неоднаковим застосуванням судом касаційної інстанції норм матеріального права, а саме порушення принципу стабільності, визначеного п. 4.1.9 Податкового кодексу України, що, на думку позивача, підтверджується ухвалою Вищого адміністративного суду України від 08 листопада 2016 року, у якій суд касаційної інстанції дійшов висновку про безпідставність застосування в поточному році ставки податку, установленої в середині бюджетного року.
      Велика Палата Верховного Суду не погоджується з наведеними аргументами заявника, з таких мотивів.
      У справі, яка розглядається, Вищий адміністративний суд України, залишаючи без змін постанову апеляційного суду, погодився з її висновком про необґрунтованість вимог позивача, зокрема з підстав, що на час розмитнення товарів діяли положення Постанови N 216, згідно із якими митне оформлення медичних виробів, які підлягають обкладанню ПДВ за ставкою 7 %, здійснювалось за умови відповідності товарів терміну "медичний виріб" у значенні, наведеному в підп. 9 п. 2 Технічного регламенту щодо медичних виробів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 02 жовтня 2013 року N 753 (далі - Технічний регламент N 753).
      Судом також зроблено висновок, що з наданих позивачем документів убачається, що товари, які були предметом митного оформлення, не є медичними виробами в розумінні Технічного регламенту N 753, а тому відсутні підстави для оподаткування цих товарів ПДВ за ставкою 7 %.
      Натомість в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 08 листопада 2016 року у справі N 800/18315/16, яка надана ТОВ з II "Кімберлі-Кларк Україна" на підтвердження наведених доводів, підставою для звернення до суду було оскарження податкових повідомлень-рішень. Зокрема, у цьому судовому рішенні судом зроблено висновок, що ставка податку за користування надрами для видобування нафти у новому розмірі не підлягає застосуванню, оскільки відповідні зміни були прийняті в середині 2014 бюджетного року, що є прямим порушенням принципу стабільності. Такі правовідносини не є подібними до справи, яка є предметом цього розгляду, оскільки до імпортованих ТОВ з II "Кімберлі-Кларк Україна" товарів не застосовано ставку ПДВ у розмірі 7 %, у зв'язку з тим, що такі товари, враховуючи вимоги Постанови N 216 та Технічного регламенту N 753, не відносяться до медичних виробів, а не у зв'язку зі змінами податкового законодавства щодо розміру ставки ПДВ.
      ТОВ з II "Кімберлі-Кларк Україна" також зазначає про неоднакове, на його думку, застосування Вищим адміністративним судом України в подібних правовідносинах визначення ставки ПДВ у спірному періоді та класифікації медичних виробів митними органами на підставі Постанови N 216. За позицією заявника судом касаційної інстанції по-різному тлумачиться положення вказаної Постанови N 216 стосовно застосування ставки ПДВ у розмірі 7 % та щодо повноважень митних органів класифікувати товари як медичні вироби. На підтвердження вказаного товариством додано до заяви ухвали Вищого адміністративного суду України від 19 квітня 2016 року у справі N К/800/15415/15, від 08 липня 2015 року у справі N К/800/33363/13 і від 16 грудня 2014 року у справі N К/800/51869/14.
      Дослідивши ці ухвали, Велика Палата Верховного Суду вважає, що вони не є такими, що прийняті у подібних правовідносинах та можуть бути підставою для перегляду ухвали Вищого адміністративного суду України від 28 січня 2016 року у цій справі, оскільки у судових рішеннях, на які посилається заявник, предметом позову є правомірність винесеної картки відмови у митному оформленні і правомірність податкових повідомлень рішень, прийнятих за результатами проведених митними органами перевірок.
      Крім того, як убачається із заяви про перегляд, наведені в ній доводи щодо помилковості висновків касаційного суду, фактично зводяться до переоцінки обставин у справі та дослідження доказів, що суперечить нормам ст. 235 КАС України (у редакції, чинній на час звернення із заявою до суду).
      Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 242 КАС України (у редакції, чинній на час звернення із заявою до суду) за наслідками розгляду справи більшістю голосів від складу суду приймається постанова, зокрема, про відмову у задоволенні заяви про перегляд судового рішення. Верховний Суд України відмовляє в задоволенні заяви, якщо обставини, які стали підставою для перегляду справи, не підтвердилися (ч. 1 ст. 244 КАС України в редакції, чинній на час звернення із заявою до суду).
      Ураховуючи викладене та керуючись ст. 241, 242, 244 КАС України (у редакції, чинній на час звернення із заявами до суду), підп. 1, 2 п. 1 розд. VII "Перехідні положення" КАС України (у редакції Закону N 2147-VIII), Велика Палата Верховного Суду
      ПОСТАНОВИЛА:
      Відмовити в задоволенні заяви Товариства з обмеженою відповідальністю з іноземними інвестиціями "Кімберлі-Кларк Україна" про перегляд ухвали Вищого адміністративного суду України від 28 січня 2016 року у справі N 810/7225/14 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю з іноземними інвестиціями "Кімберлі-Кларк Україна" до Київської міської митниці Державної фіскальної служби, Київської митниці Міндоходів, Київської митниці Державної фіскальної служби, Головного управління Державної казначейської служби України у м. Києві, Головного управління Державної казначейської служби України у Київській області про визнання протиправним та скасування рішення.
      Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
      Суддя-доповідач І.В. Саприкіна
      Судді: С.В. Бакуліна Н.П. Лященко
      В.В. Британчук О.Б. Прокопенко
      Д.А. Гудима Л.І. Рогач
      О.С. Золотніков О.М. Ситнік
      О.Р. Кібенко О.С. Ткачук
      В.С. Князєв В.Ю. Уркевич
      Л.М. Лобойко О.Г. Яновська
    • Автор: ANTIRAID
      I. ПОСТАНОВА КАС/ВС від 22.05.2018 (№К/9901/30642/18) 820/4605/17.
      Правова позиція Верховного Суду, щодо скасування наказу на документальну позапланову виїзну перевірку.
      Верховний Суд задовольняючи касаційну скаргу контролюючого органу зазначив, що документальна позапланова виїзної перевірка відповідає вимогам податкового законодавства.
      Суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, задовольняючи позов з огляду на положення статей 73, 75, 78 ПК України, висновувався на відсутності дотримання податковим органом порядку формування запитів на отримання інформації, що запитувалась, безпосередньо відсутності чітко сформованих змістовних підстав, з якими відповідач пов'язував можливість допущених порушень позивачем податкового законодавства для призначення та проведення перевірки.
      Однак, колегія суддів Верховного Суду дійшла протилежного висновку та зазначила, що вимоги, які висуваються до змісту запиту є нормативно визначеними і поширювальному тлумаченню не підлягають.
      Запити, направлені контролюючим органом на адресу платника податків містили вказівку на фактичну і правову підстави направлення запиту - пункт 73.3, статі 73, підпункт 78.1.1 пункту 78.1 статті 78 ПК України, а також обставини, встановлені за наслідком діяльності інформаційних систем автоматизованого моніторингу. Запити містили опис інформації, що запитується, та орієнтовний перелік документів, що її підтверджують.
      З огляду на наявні в матеріалах справи письмові запити, Суд не встановив їх невідповідність вищенаведеним вимогам законодавства, що надавало б позивачу можливість не надавати відповідь на такі обов'язкові запити та відмовити у цьому.
      В той же час, в основу оскаржуваного наказу про проведення перевірки покладені підстави та умови для прийняття саме не надання позивачем пояснень та документів щодо цих п'яти контрагентів на чотири письмові запити протягом 15 робочих днів з дня їх отримання.
      За таких обставин на позивача покладався обов'язок щодо надання інформації, про надання якої і складений запит податкового органу, а у податкового органу виникло право на її проведення внаслідок безпідставної відмови у цьому.
      Відповідно до статті 81 ПК України у наказі на проведення документальної позапланової перевірки повинно бути зазначено підставу для її проведення із зазначенням відповідного підпункту пункту 78.1 статті 78 Кодексу.
      Вказівка позивача на окремі дефекти запиту про надання інформації і наказу про призначення податкової перевірки для вирішення оспорюваного питання значення немає, оскільки відповідно до усталеної судової практики, зокрема, відсутність або неповнота посилань на конкретні пункти Кодексу не повинні розглядатися як підстава для визнання наказу протиправним, якщо зі змісту такого наказу видається за можливе ідентифікувати передбачену законодавством фактичну підставу для призначення відповідної перевірки.
      Фактичною підставою для проведення позапланової виїзної перевірки позивача стало ненадання ним пояснень та їх документального підтвердження на обов'язкові письмові запиту. Письмові запити щодо необхідності подання пояснень сформовані податкових органом на підставі інформації з інформаційних систем автоматизованого моніторингу.
      II. ПОСТАНОВА КАС/ВС від 23.05.2018 (№ К/9901/5683/17) 806/1545/17.
      Траспортний податок з фізичних осіб за 2016 рік.
      Одна з позовних вимог платника податків, крім скасування податкового повідомлення-рішення грунтувалася  у  складанні та подачі  до Бердичівського Управління ДКС контролюючим органом висновку про повернення суми надмірно сплаченого транспортного податку з фізичних осіб за 2016 р. у розмірі 25000 грн.
      Верховний Суд залишаючи касаційну скаргу фізичної особи без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій  без змін, заначив, що «…судами не встановлено обставин, які б спростовували правомірність здійсненого розрахунку вартості належного позивачу транспортного засобу, у тому числі перевищення фактичного пробігу автомобіля над нормативним середньорічним пробігом, а також невідповідності застосованих при розрахунку інших складових транспортного засобу, які впливають на коефіцієнт коригування ринкової вартості. Не встановлено й обставин звернення позивача до контролюючого органу для проведення звірки даних щодо об'єкту оподаткування, що перебуває у власності платника податку, у порядку пп. 267.6.10 п.267.6 ст. 267 ПК України…».
      IIІ. ПОСТАНОВА КАС/ВС від 23.05.2018 (№ К/9901/6486/18) 826/16865/14.
      Вирок по 205 КК України створення фіктивного підприємництва.
      Верховний Суд задовольняючи Заяву ДПІ у Шевченківському районі ГУ ДФС у м. Києві про перегляд ухвали Вищого адміністративного суду від 02.03.2016 р. зазначив, що «…статус фіктивного, нелегального підприємства несумісний з легальною підприємницькою діяльністю. Господарські операції таких підприємств не можуть бути легалізовані навіть за формального підтвердження документами бухгалтерського обліку.
      Аналогічний висновок щодо застосування норм матеріального права міститься, зокрема, у постановах Верховного Суду від 27.03.2018 у справі № 2а-1670/5096/12 (К/9901/12890/18), від 30.01.2018 у справі № 2а-0870/6083/11 (К/9901/541/18), а також у постановах Верховного Суду України від 01.12.2015 у справі №21-3788а15 (№826/15034/14), від 14.03.2017 у справі №21-1513а16..».
      IV. ПОСТАНОВА КАС/ВС від 22.05.2018 (№ К/9901/932/17) 805/3054/17-а.
      Верховний Суд неодноразово при розгляді аналогічних спорів акцентував свою увагу, що: «…наявність сертифіката Торгово-промислової палати України не є обов'язковою підставою для звільнення платників від відповідальності за невиконання вимог законодавства щодо вчасної сплати єдиного внеску, в даному випадку, зважаючи на законодавче закріплення такого права, достатньо підтвердженого факту знаходження платника податку на обліку в податкових органах, розміщених на території проведення АТО.
      Аналогічний висновок висловлений Касаційним адміністративним судом у складі Верховного Суду під час розгляду зразкової справи, - рішення від 30.03.2018 (справа  № Пз/9901/22/18 (812/292/18)…».
      V. ПОСТАНОВА КАС/ВС від 23.05.2018 (№ К/9901/8336/18) 804/14320/14.
      Верховний Суд роз’яснив, що «…дії контролюючого органу щодо внесення до електронної бази даних інформації, отриманої внаслідок проведення податкової перевірки (чи звірки) є лише службовою діяльністю працівників податкового органу на виконання своїх професійних обов'язків по збиранню доказової інформації щодо наявності чи відсутності документального підтвердження відповідних операцій, якщо дії зі здійснення такого контролю не визнані протиправними в установленому порядку. Зазначені дії самі по собі не створюють для платника податків жодних правових наслідків у вигляді зміни або припинення його прав та не породжують для нього обов'язкових юридичних наслідків.
      Аналогічна правова позиція щодо застосування зазначених норм матеріального права вже була висловлена колегією суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України, зокрема, у постановах від 17.11.2015 у справі № 21-1852а15 та від 01.12.2015  у справі № 21-3133а15…».
      VI. ПОСТАНОВА КАС/ВС від 22.05.2018 (№ К/9901/27053/18) 815/2405/16.
      Сплата платником податку з помилковим зазначенням коду бюджетної класифікації у платіжному дорученні, такий платник податку не вважається, що пропустив строк сплати податкового зобов’язання.
      Верховний Суд вже неодноразово надав правову оцінку, щодо правильного застосування п. 57.1 ст. 57 ПК України,  що «…помилкове визначення коду бюджетної класифікації у платіжному дорученні під час сплати суми податкового зобов'язання не є достатньою правовою підставою для висновку про несплату необхідної суми грошового зобов'язання у визначений вказаною нормою ПК України строк, а відтак і для застосування на підставі п. 126.1 ст 126 ПК України штрафних (фінансових) санкцій.
      Таке правозастосування узгоджується з висновком Верховного Суду України, викладеним у постанові від 16.06.2015 у справі 21-377а15…».
      VІI. ПОСТАНОВА КАС/ВС від 22.05.2018 (№К/9901/19084/18) 804/505/16.
      Верховний Суд наголосив, що «…з моменту прийняття банком зобов'язання з виконання доручення клієнта на переказ коштів, платник внесків не може нести відповідальності у вигляді штрафних санкцій за невчасну сплату внесків, при умові що такий платних звернувся до банку у строк сплати цих внесків.
      За наявності в платника відповідних доказів, що підтверджують виконання усіх передбачених законодавством умов для визнання його добросовісним платником, обов'язок зі сплати відповідної суми податкового (грошового) зобов'язання слід визнати виконаним, незалежно від фактичного зарахування платежу до бюджетної системи України…».
      VІIІ. ПОСТАНОВА КАС/ВС від 22.05.2018 (№К/9901/11314/18) 819/2147/13-а.
      Верховний Суд задовольняючи Заяву Бучацької ОДПІ Головного управління ДФС у Тернопільській області про перегляд ухвали Вищого адміністративного суду від 12.09.2017 р. зазначив, що «…неперерахування сільськогосподарським підприємством сум ПДВ до бюджету, а залишення їх на своєму спеціальному рахунку і використання на цілі та в порядку, що встановлені податковим законодавством, є пільгою (преференцією), що надається цій категорії спеціальних суб'єктів оподаткування з урахуванням особливостей їх статусу та сфери діяльності. Однак така пільга не звільняє від виконання інших обов'язків у разі настання обставин, з якими ПК України пов'язує вчинення певних дій, зумовлених цим податком, зокрема й строків сплати узгоджених податкових зобов'язань встановлених ст. 126 ПК України. Та обставина, що сільськогосподарське підприємство не сплачує суми податкового зобов'язання до бюджету, а залишає їх у своєму розпорядженні й акумулює на спеціальному рахунку, не означає, що цей платіж перестає бути податком, а тому до позивача можуть застосовуватись штрафні санкції за порушення вимог податкового законодавства, зокрема й щодо порушення строків перерахування таких на спеціальний рахунок.
      Аналогічна правова позиція щодо застосування штрафних санкцій передбачених ПК України до осіб, що обрали спеціальний режим оподаткування сільськогосподарських підприємств, висловлена у постанові Верховного Суду України від 16 лютого 2016 року у справі № 2а/2370/2588/2012 (ЄДРСР № 56786270)…».
      IX. ПОСТАНОВА КАС/ВС від 16.05.2018 (№К/9901/41754/18) П/811/1839/16.
      «…фізична особа - власник нежилого приміщення (його частини) є платником земельного податку з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно. Оскільки позивач є власником нежитлового приміщення, за земельну ділянку під яким відповідач нарахував земельний податок, обов'язок зі сплати земельного податку у позивача виник з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно.
      При цьому не приймаються до уваги доводи позивача про неможливість застосування до спірних правовідносин положень Земельного чи Цивільного Кодексів України, так як вказаними положеннями врегульовані правовідносини набуття права користування земельної ділянки, що в даному разі виникає з моменту набуття позивачем у власність об'єкту нерухомості, що на ній розташований.
      Аналогічний правовий висновок викладено в постановах Верховного Суду України від 08.06.2016 (справа №21-804а16) та від 12.09.2017 (справа №21-3078а16)…».
      X. ПОСТАНОВА КАС/ВС від 16.05.2018 (№К/9901/41761/18) 818/1530/16.
      ДПІ звернулась до Сумського окружного адміністративного суду з позовом, у якому просила надати дозвіл на призначення позапланової виїзної документальної перевірки Товариства.
      Відмовляючи ДПІ у задоволенні адміністративного позову суди дійшли висновку, що у зв'язку із відсутністю обов'язкових умов для здійснення позапланової перевірки платника податків, зокрема наявності сукупності обставин, які б були підставою для її проведення: виявлення недостовірності даних, поданих платником податків у податковій звітності, та ненадання пояснень на письмовий запит. Також суди зауважили, що судові рішення про призначення перевірки приймаються в межах кримінального провадження, а не в порядку адміністративного судочинства.
      У зв'язку із відсутністю обов'язкових умов для здійснення позапланової перевірки платника податків, зокрема наявності сукупності обставин, які б були підставою для її проведення: виявлення недостовірності даних, поданих платником податків у податковій звітності, та ненадання пояснень на письмовий запит.
       Автор дайджесту: Хітько Василь Миколайови
    • Автор: ANTIRAID
      Державний герб України
      ПОСТАНОВА
      Іменем України
      Київ
      20 березня 2018 року
      справа №805/2195/17-а
      адміністративне провадження №К/9901/3362/17
      Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
      головуючого - Ханової Р.Ф.(суддя-доповідач),
      суддів: Пасічник С.С., Юрченко В.П.
      розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу Добропільської об'єднаної Державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Донецькій області на постанову Донецького апеляційного адміністративного суду від 10 жовтня 2017 року у складі колегії суддів Компанієць І.Д., Васильєвої І.А., Гаврищук Т.Г. у справі №805/2195/17-а за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Добропільської об'єднаної Державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Донецькій області, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Головного управління Державної казначейської служби України у Донецькій області, про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити певні дії,
      У С Т А Н О В И В :
      07 червня 2017 року фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (далі позивач у справі) звернувся до суду з позовною заявою до Добропільської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Донецькій області (далі податковий орган, відповідач у справі) про визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо неповернення помилково сплаченого єдиного соціального внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування за період з 01 січня 2011 року по 04 січня 2017 року, зобов'язання повернути помилково сплачений єдиний соціальний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування за період з 01 січня 2011 року по 04 січня 2017 року.
      Позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що він з 13 січня 2009 року є пенсіонером за віком та звільнений від обов'язку сплати єдиного соціального внеску відповідно до положень частини четвертої статті 4 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» від 08 липня 2010 року № 2464-VI, а тому сплачені ним у період з 01 січня 2011 року по 04 січня 2017 року суми єдиного внеску на загальнообов'язкове соціальне страхування підлягають поверненню відповідно до Порядку зарахування в рахунок майбутніх платежів єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування або повернення надміру та/або помилково сплачених коштів, затвердженого Наказом Міністерства фінансів України від 16 січня 2016 року № 6, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 05 лютого 2016 року № 193/28323 (далі - Порядок № 6).
      Постановою Донецького окружного адміністративного суду від 31 липня 2017 року позов задоволено у повному обсязі, визнано протиправною бездіяльність відповідача щодо неповернення позивачу помилково сплаченого єдиного соціального внеску на загальнообов'язкове державне страхування за період з вересня 2011 року по січень 2017 року у сумі 26417,92 грн. та зобов'язано податковий орган повернути помилково сплачений єдиний соціальний внесок на загальнообов'язкове державне страхування за період з вересня 2011 року по січень 2017 року у сумі 26417,92 грн.
      Постановою Донецького апеляційного адміністративного суду від 10 жовтня 2017 року скасовано постанову суду першої інстанції та прийнято нову постанову, якою позов задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність податкового органу щодо неповернення позивачу помилково сплаченого єдиного соціального внеску на загальнообов'язкове державне страхування за період з 24 квітня 2014 року по січень 2017 року у сумі 18330,58 грн. та зобов'язано відповідача повернути надміру сплачений єдиний соціальний внесок на загальнообов'язкове державне страхування за період з 25 квітня 2014 року по січень 2017 року у сумі 18330 гривень 58 копійок. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
      Задовольняючи частково позовні вимоги, суд апеляційної інстанції погодився з висновком суду першої інстанції в частині того, що позивач з певного періоду часу звільнений від сплати єдиного внеску відповідно до частини четвертої статті 4 Закону № 2464, оскільки є пенсіонером за віком.
      Суди попередніх інстанцій також дійшли однакової позиції щодо обрання способу захисту порушеного права позивача, зобов'язавши податковий орган повернути помилково сплачену суму єдиного внеску позивачу. Між тим, суд апеляційної інстанції, відмовляючи в частині позовних вимог, застосувавши положення пункту 43.3 статті 43 Податкового кодексу України, дійшов висновку, що порушене право позивача підлягає захисту в межах строку 1095 днів (з 25 квітня 2014 року), який обраховується від дня подання позивачем заяви про повернення сум грошового зобов'язання, тобто з 25 квітня 2017 року.
      У листопаді 2017 року податковим органом подано касаційну скаргу на рішення судів попередніх інстанцій, в якій відповідач, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанови судів першої та апеляційної інстанцій та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог у повному обсязі.
      Позиція податкового органу полягає у тому, що позивач не звільняється від сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування відповідно до частини четвертої статті 4 Закону №2464-VI, оскільки на час звернення до податкового органу позивач не досяг 60-річного віку, а отже не був пенсіонером за віком в розумінні частини першої статті 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09 липня 2003 року № 1058-IV (далі - Закон № 1058-IV).
      16 листопада 2017 року (відбиток поштового штампу на конверті) податковим органом до Вищого адміністративного суду України надіслані доповнення до касаційної скарги, які разом із касаційною скаргою передані до Верховного Суду за правилами підпункту 4 пункту першого Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України в редакції, що діє з 15.12.2017 року, та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
      Відповідно до частин першої та другої статті 337 Кодексу адміністративного судочинства України, особа, яка подала касаційну скаргу, має право доповнити чи змінити її протягом строку на касаційне оскарження, обґрунтувавши необхідність таких змін чи доповнень.
      У разі доповнення чи зміни касаційної скарги особа, яка подала касаційну скаргу, повинна подати докази надсилання копій відповідних доповнень чи змін до касаційної скарги іншим учасникам справи, інакше суд не враховує такі доповнення чи зміни.
      За положеннями частини другої статті 212 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній на час подання касаційної скарги), касаційна скарга на судові рішення подається протягом двадцяти днів після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції, крім випадків, передбачених цим Кодексом, а в разі складення постанови в повному обсязі відповідно до статті 160 цього Кодексу - з дня складення постанови в повному обсязі.
      Як вбачається з матеріалів справи, постанова Донецького апеляційного адміністративного суду прийнята у відкритому судовому засіданні 10 жовтня 2017 року за участю представника відповідача, повний текст постанови складений цього ж дня. Отже, останнім днем подання касаційної скарги було 30 жовтня 2017 року.
      Відтак, відповідачем доповнення до касаційної скарги подані поза межами строку на касаційне оскарження (16 листопада 2017 року), а тому не підлягають врахуванню судом при розгляді касаційної скарги. Крім того, докази надсилання копій доповнень до касаційної скарги іншим учасникам справи податковим органом не надано, що також є підставою для не врахування судом таких доповнень.
      Відзив на касаційну скаргу від позивача до Верховного Суду не надходив, що не перешкоджає перегляду судових рішень.
      Згідно з частиною третьою статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.
      Верховний Суд, переглянувши рішення суду апеляційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судом норм матеріального та процесуального права, не вбачає підстав для задоволення касаційної скарги.
      Відповідно до частин першої, другої, третьої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
      Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
      Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
      Зазначеним вимогам закону судове рішення відповідає.
      Суди першої та апеляційної інстанцій установили.
      ОСОБА_1 зареєстрований як фізична особа-підприємець виконавчим комітетом 26 лютого 2009 року, є платником єдиного податку.
      Згідно пенсійного посвідчення серія НОМЕР_1 виданого 13 травня 2009 року, позивач є пенсіонером та отримує пенсію за віком відповідно до статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення».
      25 квітня 2017 року позивач звернувся до податкового органу із заявою №3 про повернення коштів, що були ним сплачені як єдиний соціальний внесок за підприємця платника єдиного податку в період з 01 січня 2011 року по 04 січня 2017 року у сумі 29063,11 грн.
      10 травня 2017 року відповідач листом №3672/05-07-13-13-9 відмовив в поверненні коштів.
      Відповідно до частин першої та другої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
      Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
      При вирішенні питання щодо правильності застосування норм матеріального права до спірних правовідносин, колегія суддів Верховного Суду виходить з наступного.
      Спірні правовідносини регулюються нормами Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» (далі Закон №2464), Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі Закон № 1058), Законом України «Про пенсійне забезпечення» (далі Закон № 1788) тощо.
      Відповідно до підпункту 2 частини першої статті 1 Закону № 2464, єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування - це консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб та членів їхніх сімей на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
      Пунктом 4 частини першої статті 4 Закону № 2464 та підпунктом 2.1.3 пункту 2.1 Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, затвердженої постановою Пенсійного фонду України від 27.09.2010р. № 21-5, платниками єдиного внеску є фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування.
      За положеннями статті 1 Закону № 1058 пенсіонер - це особа, яка відповідно до цього закону отримує пенсію, довічну пенсію, або члени її сім'ї, які отримують пенсію в разі смерті цієї особи у випадках, передбачених цим Законом.
      Відповідно до частини четвертої статті 4 Закону № 2464 (в редакції Закону України «Про внесення змін до Податкового кодексу та деяких інших законодавчих актів України щодо вдосконалення окремих норм Податкового кодексу України» від 07 липня 2011 року № 3609, який набув чинності з 06 серпня 2011 року), особи, зазначені у пункті 4 частини першої цієї статті, які обрали спрощену систему оподаткування, звільняються від сплати за себе єдиного внеску, якщо вони є пенсіонерами за віком або інвалідами та отримують відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу. Такі особи можуть бути платниками єдиного внеску виключно за умови їх добровільної участі у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування.
      Аналіз даної норми свідчить про те, що звільнення фізичної особи-підприємця, який обрав спрощену систему оподаткування від сплати єдиного внеску можливе при наявності двох умов, по-перше, така особа повинна мати статус пенсіонера за віком або інваліда, по-друге, отримувати відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу.
      Згідно із абзацами першим та другим пункту 16 Прикінцевих положень Закону №1058 до приведення законодавства України у відповідність із цим Законом закони України та інші нормативно-правові акти застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону.
      Положення Закону №1788 застосовуються в частині визначення права на пенсію за віком на пільгових умовах і за вислугу років.
      Статтею 2 Закону №1788 визначено виключний перелік трудових пенсій, які призначаються за цим Законом (за віком; по інвалідності; в разі втрати годувальника; за вислугу років).
      Загальні умови призначення пенсій за віком визначені статтею 12 цього Закону та частиною першою статті 26 Закону № 1058.
      Таке право виникає у чоловіків після досягнення 60 років та за наявності відповідного стажу. При цьому, статтею 13 Закону № 1788, на підставі якої позивач отримує пенсію, передбачена можливість призначення пенсії за віком на пільгових умовах за наявності відповідного трудового стажу та за умови праці у відповідних умовах праці.
      З огляду на вищенаведені положення Законів, Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що особи, яким пенсія за віком призначена відповідно до статті 13 Закону № 1788 (у тому числі позивач у справі) мають право на пільги щодо сплати за себе єдиного внеску згідно з частиною четвертою статті 4 Закону № 2464, оскільки ця норма не містить жодних обмежень та умов щодо набуття фізичною особою-підприємцем статусу пенсіонера за віком.
      Доводи відповідача у касаційній скарзі щодо незастосування до позивача положень частини четвертої статті 4 Закону № 2464 у зв'язку з недосягненням ним 60-річного віку є неприйнятними, оскільки вказана норма не пов'язує звільнення від сплати єдиного внеску із досягненням особою певного віку, а передбачає звільнення від сплати внеску всіх пенсіонерів за віком.
      Факт надмірної/помилкової сплати позивачем єдиного внеску обумовлює повернення цих коштів податковим органом у передбаченому законодавством порядку.
      Відтак, колегія суддів погоджується з висновком суду апеляційної інстанції, що належним способом захисту порушеного права позивача, є зобов'язання податкового органу повернути помилково сплачену суму єдиного внеску позивачу за його заявою від 25 квітня 2017 року відповідно до положень Порядку зарахування в рахунок майбутніх платежів єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування або повернення надміру та/або помилково сплачених коштів, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 16.01.2016 року №6, який розроблено відповідно до статей 9 та 11 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" та який визначає процедуру, зокрема, повернення платникам, на яких згідно із Законом покладено обов'язок нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок, надміру та/або помилково сплачених коштів єдиного внеску.
      Верховний Суд визнає, що суд апеляційної інстанції не допустив неправильного застосування норм матеріального права чи порушень норм процесуального права при ухваленні судового рішення, внаслідок чого касаційна скарга податкового органу залишається без задоволення, а рішення суду апеляційної інстанцій - без змін.
      Керуючись статтями 341, 345, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
      П О С Т А Н О В И В:
      Касаційну скаргу Добропільської об'єднаної Державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Донецькій області залишити без задоволення.
      Постанову Донецького апеляційного адміністративного суду від 10 жовтня 2017 року у справі №805/2195/17-а залишити без змін.
      Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
      Суддя-доповідач Р.Ф. Ханова
      Судді С.С.Пасічник
      В.П.Юрченко
       
      http://reyestr.court.gov.ua/Review/72866983
    • Автор: ANTIRAID
      Державний герб України
      ПОСТАНОВА
      Іменем України
      Київ
      27 березня 2018 року
      справа №820/6849/16
      адміністративне провадження №К/9901/40419/18
      Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
      головуючого - Ханової Р.Ф.(суддя-доповідач),
      суддів: Гончарової І.А., Олендера І.Я.
      розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Східної об'єднаної державної податкової інспекції м. Харкова Головного управління Державної фіскальної служби у Харківській області на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 16 лютого 2017 року у складі судді Тітова О.М. та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 12 вересня 2017 року у складі колегії суддів Дюкарєвої С.В., Жигилія С.П., Перцової Т.С. у справі №820/6849/16 за позовом ОСОБА_1 до Східної об'єднаної державної податкової інспекції м. Харкова Головного управління Державної фіскальної служби у Харківській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 26 травня 2015 року №231/1704, скасування рішення про опис майна у податкову заставу від 17 вересня 2015 року №259, визнання протиправними дій зі складання акту опису майна від 17 вересня 2015 року №259 і включення всього майна на суму 25000 грн. до податкової застави,
      У С Т А Н О В И В :
      У грудні 2016 року ОСОБА_1 (далі позивач у справі) звернувся до суду з позовом до Східної об'єднаної державної податкової інспекції м. Харкова Головного управління Державної фіскальної служби у Харківській області (далі податковий орган, відповідач у справі), в якому, з урахуванням змінених позовних вимог, просив визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 26 травня 2015 року №231/1704, яким визначено суму податкового зобов'язання за платежем: "транспортний податок з фізичних осіб" у розмірі 25000 грн., скасувати рішення про опис майна у податкову заставу від 17 вересня 2015 року №259 та визнати протиправними дії податкового органу зі складання акту опису майна від 17 вересня 2015 року №259 і включення всього майна позивача на суму 25000 грн. до податкової застави згідно акту від 17 вересня 2015 року №259.
      Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 16 лютого 2017 року, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 12 вересня 2017 року адміністративний позов задоволено, визнано протиправними та скасовані податкове повідомлення-рішення від 26 травня 2015 року №231/1704, рішення про опис майна у податкову заставу від 17 вересня 2015 року №259, визнані протиправними дії податкового органу з проведення опису майна у податкову заставу платника податків, що оформлені актом опису майна від 17 вересня 2015 року №259.
      Рішення судів попередніх інстанцій обґрунтовані висновком про те, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення, яким позивачу визначено податкове зобов'язання із транспортного податку у 2015 році, не ґрунтується на вимогах чинного законодавства, а тому таке підлягає скасуванню. Рішення про опис майна та дії відповідача щодо складання акту опису майна є протиправними, оскільки є похідними від прийняття податкового повідомлення-рішення, яке визнано судом протиправним.
      Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, відповідач подав касаційну скаргу, в якій посилається на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову суду першої інстанції та ухвалу суду апеляційної інстанції, постановити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог повністю.
      Від позивача надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому він виклав позицію, яка повністю збігається з висновками судів першої та апеляційної інстанцій, просив залишити касаційну скаргу без задоволення, а постанову суду першої інстанції та ухвалу суду апеляційної інстанції без змін.
      Згідно з частиною третьою статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.
      Верховний Суд, переглянувши рішення судів попередніх інстанцій в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, не вбачає підстав для задоволення касаційної скарги.
      Відповідно до частин першої, другої, третьої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
      Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
      Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
      Зазначеним вимогам закону судові рішення відповідають.
      Судами першої та апеляційної інстанцій установлено, що позивач є власником транспортного засобу марки TOYOTA HIGHLANDER, об'єм двигуна 3456 куб.см., рік випуску 2010.
      21 січня 2015 року тридцять шостою сесією Харківської міської ради 6 скликання прийнято рішення № 1793/15 "Про внесення змін до рішення 4 сесії Харківської міської ради 6 скликання від 12.01.2011 р. № 126/11 "Про врегулювання питань справляння податків на території міста Харкова відповідно до норм Податкового кодексу України"" в частині встановлення податку на транспорт на 2015 рік.
      26 травня 2015 податковим органом згідно з підпунктом 54.3.3 пункту 54.3 статті 54 Податкового кодексу України та відповідно до підпункту 267.6.2 пункту 267.6 статті 267 цього Кодексу прийнято податкове повідомлення - рішення № 231/1704, яким визначено позивачу суму податкового зобов'язання за платежем транспортний податок в розмірі 25000 грн.
      17 вересня 2015 року відповідачем прийнято рішення про опис майна у податкову заставу №259 та складено акт опису майна №259.
      Відповідно до частини першої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
      Законом України від 28.12.2014 року № 71-VIII «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи» (далі - Закон №71-VIII) запроваджено новий місцевий податок, а саме податок на майно, який складається з трьох різновидів: транспортний податок, податок на майно, відмінне від земельної ділянки та плата за землю.
      Згідно із пунктом 10.2 статті 10 Податкового кодексу України, в редакції Закону №71-VIII, місцеві ради обов'язково установлюють єдиний податок та податок на майно (в частині транспортного податку та плати за землю).
      Відповідно до пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України сільські, селищні, міські ради та ради об'єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом а перспективним планом формування територій громад, в межах своїх повноважень приймають рішення про встановлення місцевих податків та зборів.
      Отже, встановлення податку на майно, зокрема в частині транспортного податку, є безумовним обов'язком місцевої ради, який повинен бути виконаний шляхом прийняття відповідного рішення.
      Підпунктом 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України визначено порядок опублікування та застосування рішень місцевої ради про встановлення місцевих податків. Рішення про встановлення місцевих податків та зборів офіційно оприлюднюється відповідним органом місцевого самоврядування до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовування встановлюваних місцевих податків та зборів або змін (плановий період). В іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим періодом
      Наведеною нормою передбачено обов'язок місцевої ради опублікувати рішення про встановлення місцевого податку, а також наслідки несвоєчасного опублікування відповідного рішення. Причому норма розрізняє період опублікування рішення ради (це період, який передує плановому), плановий період (у якому планується встановити місцевий податок) і наступний період, (тобто період, який є наступним за плановим).
      Кожен із цих періодів має самостійне правове значення. При цьому такі періоди не можуть співпадати в часі. Зокрема, не може бути плановим період, у якому було прийняте та опубліковане відповідне рішення ради. Плановим у будь-якому разі може бути лише той період, який є наступним після періоду опублікування рішення ради.
      Якщо таке рішення не буде опубліковано до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому підлягає застосуванню відповідний податок, таке рішення застосовується з початку наступного бюджетного періоду за тим, у якому планувалося запровадити відповідний податок.
      В даному випадку із запровадженням транспортного податку на 2015 рік відповідні норми Закону №71-VIII набрали чинності з 01.01.2015. Отже, лише в 2015 році місцеві ради отримали повноваження і одночасно набули обов'язку щодо встановлення транспортного податку. Відповідно, лише після цієї дати місцеві ради мали юридичні підстави для прийняття рішення про встановлення транспортного податку.
      При цьому, виходячи з неможливості збігу між періодом опублікування рішення та плановим періодом, в 2015 році не можна було визначити плановим періодом 2015 рік.
      Плановим відповідно до норми підпункту 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України є період після того, в якому приймається відповідне рішення ради.
      Отже, рішення місцевих рад щодо транспортного податку, прийняті у 2015 році, могли встановлювати плановим лише 2016 рік.
      Таким чином, з урахуванням норми підпункту 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України рішення місцевих рад стосовно транспортного податку, прийняті та опубліковані протягом 2015 року, не могли бути застосовані в 2015 році. Такі рішення могли передбачати плановим лише 2016 рік, і саме з цього періоду транспортний податок міг вважатися встановленим місцевою радою.
      При цьому, факт прийняття Верховною Радою України і набрання чинності Закону №71-VIII, а так само обов'язковість для місцевих рад впровадити транспортний податок, не може заперечувати необхідність встановлення цього податку саме рішенням місцевих рад, оскільки встановлення місцевих податків є виключною компетенцією саме місцевих рад, як це визначено пунктом 10.2 статті 10 Податкового кодексу України.
      Тобто, Верховна Рада України не може підміняти власними повноваженнями компетенцію місцевих рад щодо встановлення місцевих податків.
      Вказане вбачається також з пунктом 4 Прикінцевих положень Закону №71-VIII, в якому органам місцевого самоврядування було рекомендовано у місячний термін з дня опублікування цього Закону переглянути рішення щодо встановлення на 2015 рік податку на майно (в частині податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки) для об'єктів житлової нерухомості, а також прийняти та оприлюднити рішення щодо встановлення у 2015 році податку на майно (в частині податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки) для об'єктів нежитлової нерухомості, податку на майно (в частині транспортного податку) та акцизного податку з реалізації суб'єктами господарювання роздрібної торгівлі підакцизних товарів.
      Отже, Прикінцеві положення Закону №71-VIII рекомендували встановити місцевим радам транспортний податок на 2015 рік у 2015 році. Проте, така рекомендація не може розглядатися як скасування чинної норми підпункту 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України, яка імперативно врегульовує порядок опублікування і застосування рішення місцевої ради про встановлення місцевого податку.
      Таким чином, навіть прийняті на рекомендацію Верховної Ради України рішення місцевих рад не можуть застосовуватися інакше, ніж це передбачено підпунктом 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України.
      Відповідно до пункту 12.5 статті 12 Податкового кодексу України офіційно оприлюднене рішення про встановлення місцевих податків та зборів є нормативно-правовим актом з питань оподаткування місцевими податками та зборами, який набирає чинності з урахуванням строків, передбачених підпункту 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України, а тому рішення місцевої ради щодо встановлення місцевого податку не може набрати чинності в тому самому бюджетному періоді, в якому воно прийняте. В свою чергу, з урахуванням пункту 10.2 статті 10 Податкового кодексу України юридичний факт встановлення місцевого податку місцевою радою відповідним рішенням має передувати його справлянню.
      Враховуючи вищезазначене, для конкретної правової ситуації період прийняття рішення місцевою радою щодо запровадження транспортного податку - це 2015 рік, оскільки саме цього року місцеві ради набули повноважень і одночасно обов'язку встановити транспортний податок.
      Разом з тим, плановим у цьому разі залишається виключно 2016 рік, оскільки за змістом підпункту 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України період прийняття рішення завжди передує плановому періоду. Тобто, в 2015 році місцеві ради могли встановити транспортний податок лише на 2016 рік, а не на 2015 рік.
      Таким чином транспортний податок міг справлятися не раніше 2016 року.
      Виходячи з вищезазначеного, підстави для справляння транспортного податку у 2015 році відсутні. Законодавчою перешкодою для цього є приписи підпункту 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України.
      Зазначене підтверджується також і тією обставиною, що запроваджуючи змінений транспортний податок у 2016 році законодавець обмежив дію підпункту 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України, передбачивши, що ця норма не поширюється на рішення місцевих рад про встановлення місцевих податків на 2016 рік.
      В такий спосіб Верховною Радою України змінено правове регулювання питання запровадження місцевих податків, і зокрема, транспортного податку. Відповідно, усі передбачені підпунктом 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України наслідки, в тому числі послідовність дій місцевих рад щодо прийняття та опублікування рішень про встановлення місцевих податків, не застосовуються.
      Виходячи із системного аналізу вищевказаних норм права, колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що у контролюючого органу відсутні правові підстави для прийняття оскаржуваного податкового повідомлення-рішення, оскільки запроваджені Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи» зобов'язання щодо сплати транспортного податку з фізичних осіб виникають у платників податків лише після 01 січня 2016 року.
      Щодо позовних вимог про скасування рішення відповідача про опис майна у податкову заставу від 17 вересня 2015 року № 259 та визнання протиправними дій податкового органу зі складання акту опису майна від 17 вересня 2015 року № 259, колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що ці вимоги є похідними від прийняття відповідачем податкового повідомлення-рішення, протиправність якого встановлена судом в межах розгляду даної справи, а тому також є протиправними. Опис майна у податкову заставу передбачає наявність у платника податку податкового боргу. Відсутність податкового боргу виключає прийняття податковим органом рішення про опис майна та складання акту.
      Відповідно до пункту 1 частини першої статті 349 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій без змін, а скаргу без задоволення.
      Суд касаційної інстанції визнає, що суди попередніх інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального та процесуального права при вирішенні даної справи та вважає, що суди повно встановили обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, та надали їм правову оцінку на підставі норм закону, що підлягали застосуванню до даних правовідносин.
      Керуючись статтями 341, 343, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
      П О С Т А Н О В И В :
      Касаційну скаргу Східної об'єднаної державної податкової інспекції м. Харкова Головного управління Державної фіскальної служби у Харківській області залишити без задоволення.
      Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 16 лютого 2017 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 12 вересня 2017 року у справі №820/6849/16 залишити без змін.
      Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
      Головуючий Р.Ф.Ханова
      Судді І.А.Гончарова
      І.Я.Олендер 
       
      http://reyestr.court.gov.ua/Review/73042882
    • Автор: ANTIRAID
      Державний герб України
      РІШЕННЯ
      Іменем України
      Київ
      30 березня 2018 року
      справа №812/292/18
      адміністративне провадження №Пз/9901/22/18
      Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
      головуючого - Ханової Р.Ф. (суддя-доповідач),
      суддів: Бившевої Л.І., Гончарової І.А., Олендера І.Я., Шипуліної Т.М.,
      розглянувши в письмовому провадженні в порядку спрощеного позовного провадження позов Обласної комунальної установи «Луганський центр підтримки молодіжних ініціатив та соціальних досліджень» (ЄДРПОУ 26349958, вул. Федоренка, 33, м. Сєвєродонецьк, Луганська обл., 93406) до Головного управління Державної фіскальної служби України у Луганській області (ЄДРПОУ 39591445, вул. Енергетиків, 72, м. Сєвєродонецьк, Луганська обл., 93400) про скасування рішення,
      УСТАНОВИВ :
      І. ПРОЦЕДУРА
      У лютому 2018 року Обласна комунальна установа «Луганський центр підтримки молодіжних ініціатив та соціальних досліджень» (далі - позивач у справі) звернулася до суду з адміністративним позовом до Головного управління Державної фіскальної служби у Луганській області (далі - податковий орган, відповідач у справі), в якому просить скасувати рішення від 13 грудня 2017 року № 0040151304 про застосування штрафних санкцій та нарахування пені за несвоєчасну сплату єдиного внеску в загальній сумі 45 082,77 грн, у тому числі штраф у розмірі 10% до 01 січня 2015 року за період з 21 серпня 2014 року по 13 лютого 2015 року в розмірі 5078 грн 24 коп., штраф у розмірі 20% за період з 21 січня 2015 року по 25 грудня 2015 року в розмірі 29 222 грн 58 коп., пеня в розмірі 10 781 грн 95 коп. у розмірі 0,1% суми недоїмки, а також стягнути з відповідача на користь позивача суму сплаченого судового збору.
      5 березня 2018 року Верховний Суд ухвалою відкрив провадження в цій адміністративній справі як зразковій на підставі подання судді Луганського окружного адміністративного суду Секірської А.Г., а також матеріалів інших типових справ з аналогічними позовними вимогами, підставами та з посиланням на ті ж самі норми права, що регулюють спірні правовідносини.
      Справа № 812/1022/17 за адміністративним позовом Приватного акціонерного товариства «Лисичанська нафтова інвестиційна компанія» (Код ЄДРПОУ 32292929) до Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби України про визнання протиправним та скасування рішення від 13 травня 2017 року № 0002484708 про застосування штрафних санкцій за несплату або несвоєчасну сплату єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування.
      За даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, місцезнаходженням позивача у цій справі є: 93113, Луганська обл., м. Лисичанськ, вул. Свердлова, буд. 371, офіс 1А, як платник єдиного внеску Товариство перебуває на обліку в Державній податковій інспекції у м. Лисичанську Головного управління Державної фіскальної служби у Луганській області з 12 березня 2003 року.
      Справа № 812/133/18 за адміністративним позовом Комунальної установи «Кремінський районний центр первинної медико-санітарної допомоги» (код ЄДРПОУ 38086042) до Головного управління Державної фіскальної служби у Луганській області про визнання протиправним та скасування рішення від 31 жовтня 2017 року № 0026051303 про застосування штрафних санкцій та нарахування пені за несплату або несвоєчасну сплату єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування.
      За даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, місцезнаходженням позивача у цій справі є: 92905, Луганська обл., м. Кремінна, вул. Побєди, 1а, як платник єдиного внеску Установа перебуває на обліку в Рубіжанській об`єднаній державній податковій інспекції (Кремінське відділення) з 16 листопада 2012 року.
      Справа № 812/136/18 за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Інтерпроект-Ойл» (код ЄДРПОУ 37945064) до Головного управління Державної фіскальної служби у Луганській області про визнання протиправним та скасування рішення від 17 листопада 2017 року № 0030081304 про застосування штрафних санкцій та нарахування пені за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску.
      За даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, місцезнаходженням позивача у цій справі є: вул. 8-го Березня, 15, м. Сєвєродонецьк, Луганська обл., 93404, як платник єдиного внеску Товариство перебуває на обліку в Державній податковій інспекції у м. Сєвєродонецьку Головного управління Міндоходів у Луганській області з 8 лютого 2012 року.
      Справа № 812/137/18 за адміністративним позовом Приватного акціонерного товариства «Хімпроект» (код ЄДРПОУ 23487660) до Головного управління Державної фіскальної служби у Луганській області про визнання протиправним та скасування рішення від 16 листопада 2017 року № 0029931304 про застосування штрафних санкцій та нарахування пені за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску.
      За даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, місцезнаходженням позивача у цій справі є: 93400, Луганська обл., м. Сєвєродонецьк, просп. Космонавтів, буд. 15а, як платник єдиного внеску Товариство перебуває на обліку в Державній податковій інспекції у м. Сєвєродонецьку Головного управління Державної фіскальної служби у Луганській області з 30 червня 1996 року.
      Справа № 812/145/18 за адміністративним позовом Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації (код ЄДРПОУ 05451150) до Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби України про скасування рішення від 13 листопада 2017 року № 0007334709 про застосування штрафних санкцій та нарахування пені за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску.
      За даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, місцезнаходженням позивача у цій справі є: 93400, Луганська обл., м. Сєвєродонецьк, вул. Гагаріна, буд. 87, як платник єдиного внеску Товариство перебуває на обліку в Запорізькому відділенні Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби України (місцезнаходження ВП: 69035, Запорізька обл., м. Запоріжжя, Вознесенський р-н, просп. Соборний, буд.190а) з 15 грудня 1995 року.
      Справа № 812/228/18 за адміністративним позовом Управління соціального захисту населення Кремінської районної державної адміністрації Луганської області (код ЄДРПОУ 03196937) до Головного управління Державної фіскальної служби у Луганській області про визнання протиправним та скасування рішення від 30 жовтня 2017 року № 0025551303 про застосування штрафних санкцій та нарахування пені за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску, зобов`язання віповідача звільнити Управління від виконання своїх обов`язків щодо сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування відповідно до чинного законодавства.
      За даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, місцезнаходженням позивача у цій справі є: 92900, Луганська обл., Кремінський р-н, м. Кремінна, вул. Побєди, буд. 1а, як платник єдиного внеску Управління перебуває на обліку в Рубіжанській об`єднаній державній податковій інспекції (Кремінське відділення) з 15 лютого 1991 року.
      Справа № 812/234/18 за адміністративним позовом Комунального підприємства «Лисичанськміськсвітло» (код ЄДРПОУ 03339816) до Головного управління Державної фіскальної служби у Луганській області про скасування рішення від 18 жовтня 2017 року № 0023791301 про застосування штрафу за несплату (неперерахування) або несвоєчасну плату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску.
      За даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, місцезнаходженням позивача у цій справі є: 93110, Луганська обл., м. Лисичанськ, вул. Круглова, 2а, як платник єдиного внеску Управління перебуває на обліку в Державній податковій інспекції у м. Лисичанську Головного управління Державної фіскальної служби у Луганській області з 15 вересня 2000 року.
      Справа № 812/344/18 за адміністративним позовом Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Луганській області (код ЄДРПОУ 41313100) до Головного управління Державної фіскальної служби у Луганській області про скасування рішення від 24 листопада 2017 року № 25926690/1221/1 про застосування штрафу за несплату (неперерахування) або несвоєчасну плату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску.
      За даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань місцезнаходженням позивача у цій справі є: 93411, Луганська обл., м. Сєвєродонецьк, просп. Гвардійський, буд. 30, як платник єдиного внеску Управління перебуває на обліку в Державній податковій інспекції у м.Сєвєродонецьку Головного управління Державної фіскальної служби у Луганській області з 4 травня 2017 року.
      Справа № 812/392/18 за адміністративним позовом Кредитної спілки «Імперіал ЛТД» (код ЄДРПОУ 35520810) до Старобільської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Луганській області про визнання протиправним та скасування рішення від 8 грудня 2017 року№ 0038331308 про застосування штрафу та нарахування пені за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування.
      За даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, місцезнаходженням позивача у цій справі є: 92703, Луганська обл., м. Старобільськ, вул. Трудова, 18, як платник єдиного внеску Спілка перебуває на обліку в Старобільській об'єднаній державній податковій інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Луганській області з 29 квітня 2008 року.
      Ознаками цих типових справ є предмет позову, а саме рішення про застосування штрафних санкцій та нарахування пені за невиконання обов'язків платника єдиного внеску в період з 14 квітня 2014 року до закінчення антитерористичної операції на підставі частини десятої та пункту 2 частини одинадцятої статті 25 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» від 8 липня 2010 року №2464-VI (далі - Закон № 2464-VI), а також перебування позивачів як платників єдиного внеску на обліку в органах доходів і зборів, розташованих на території населених пунктів, визначених переліком, зазначеним у статті 2 Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції», де проводилася антитерористична операція, розпочата відповідно до Указу Президента України «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року «Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України» від 14 квітня 2014 року № 405/2014, що обумовлює звільнення від застосування штрафних санкцій та нарахування пені за несвоєчасну сплату єдиного внеску відповідно до пункту 9-4 розділу VIII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 2464-VI на період проведення антитерористичної операції.
      16 березня 2018 року на адресу Верховного Суду надійшов відзив відповідача на позовну заяву, в якому він просить у задоволенні адміністративного позову відмовити в повному обсязі.
      26 березня 2018 року на адресу Верховного Суду надійшла відповідь позивача на відзив відповідача, в якій він просить скасувати спірне рішення з підстав, наведених у позовній заяві.
      ІІ. АРГУМЕНТИ СТОРІН
      Позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що Головним управлінням Державної фіскальної служби у Луганській області щодо нього 13 грудня 2017 року прийнято рішення № 0040151304 про застосування штрафних санкцій та нарахування пені за несвоєчасну сплату єдиного внеску в загальній сумі 45 082,77 гривні, у тому числі штраф у розмірі 5078,24 гривні (10% до 01 січня 2015 року за період з 21 серпня 2014 року до 13 лютого 2015 року), штраф у розмірі 29 222,58 гривні (20% з 01 січня 2015 року за період з 21 січня 2015 року до 25 грудня 2015 року) та нараховано пеню у розмірі 10781,95 гривні.
      Позивач спірне рішення оскаржив до Державної фіскальної служби України. За результатами розгляду скаргу залишено без задоволення.
      На думку позивача, це рішення є неправомірним, не відповідає вимогам чинного законодавства та підлягає скасуванню з підстав, викладених у позові. Зокрема, на час прийняття Головним управлінням Державної фіскальної служби у Луганській області спірного рішення населені пункти м. Луганськ та м. Сєвєродонецьк є територіями, де проводилась та проводиться антитерористична операція. Поряд з цим відповідач залишив поза увагою той факт, що саме перебування платників єдиного внеску на обліку в органах доходів і зборів, розташованих на території населених пунктів, де проводилася антитерористична операція, є підставою для зупинення застосування до таких платників заходів впливу та стягнення і відповідальності за порушення Закону.
      З огляду на дію пункту 9-4 розділу VIII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» від 8 липня 2010 року №2464-VI позивача звільнено від виконання зобов'язань платника єдиного внеску, встановлених частиною другою статті 6 цього Закону, у тому числі передбачених пунктом 1 частини другої цієї статті. Станом на час прийняття рішення посадовими особами податкового органу приписи Закону № 2464-VI щодо звільнення певної категорії платників єдиного соціального внеску від виконання обов'язків, визначених частиною другою статті 6 Закону, є чинними. З урахуванням цього позивач вважає оскаржуване рішення протиправним, таким, що не відповідає вимогам чинного законодавства і підлягає скасуванню.
      У відзиві на позов податковий орган зазначає про безпідставність непритягнення платника до відповідальності у зв'язку з тим, що Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 24 грудня 2015 року № 911-VIII внесено зміни до Закону України від 2 вересня 2014 року № 1669-VII «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» (далі - Закон № 1669-VII) та виключено підпункт 8 пункту 4 статті 11 Закону № 1669-VII та скасовано пункт 9-3 розділу VIII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 2464-VI, зокрема, щодо звільнення від виконання обов'язків платників єдиного внеску, визначених частиною другою статті 6 Закону № 2464-VI, які перебувають на обліку в контролюючих органах, розташованих на території населених пунктів, де проводиться антитерористична операція, а також щодо списання недоїмки, що виникла у таких платників єдиного внеску.
      Крім того, податковий орган вказує, що позивачем не подано в порядку Закону №2464-VI заяву про звільнення від виконання обов'язків, передбачених статтею 6 цього Закону, а також не підтверджено існування надзвичайних та невідворотних обставин, що об'єктивно унеможливлюють виконання його обов'язків як платника єдиного внеску.
      У відповіді на відзив відповідача позивач вказує, що він є суб'єктом правовідносин, який підпадає під застосування розділу 8 «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 2464-VI, у силу тієї обставини, що він перебуває на обліку в податковому органі, розміщеному на території населеного пункту, включеного до відповідного затвердженого Кабінетом Міністрів України переліку проведення антитерористичної операції. Зазначає, що посилання податкового органу на неподання позивачем заяви про звільнення від обов'язків, передбачених Законом № 2464-VI, а також непідтвердження ним настання форс-мажорних обставин, з якими пов'язане невиконання обов'язків платника, не узгоджуються з вимогами чинного законодавства. Звільнення від відповідальності передбачено імперативним приписом Закону щодо всіх платників єдиного внеску, які перебувають в органах доходів і зборів, розташованих на території населених пунктів, визначених переліком. Подання будь-яких заяв про звільнення від відповідальності, сертифікатів тощо до закінчення антитерористичної операції Законом № 2464-VI не вимагається.
      ІІІ. ВСТАНОВЛЕНІ У СПРАВІ ОБСТАВИНИ
      13 грудня 2017 року податковий орган прийняв рішення № 0040151304, яким до позивача застосовано штрафні санкції та нараховано пеню за несвоєчасну сплату єдиного внеску в загальній сумі 45 085,77 гривні, у тому числі: за період до 01 січня 2015 року штраф у розмірі 5078,24 гривні (10%), за період з 21 серпня 2014 року до 13 лютого 2015 року штраф у розмірі 29 222,58 гривні (20%), за період з 21 січня 2015 року до 25 грудня 2015 року пеня у розмірі 10 781,95 гривні.
      24 січня 2018 року Державна фіскальна служба України скаргу позивача на рішення податкового органу від 13 грудня 2017 року № 0040151304 залишила без задоволення.
      Позивач, Обласна комунальна установа «Луганський центр підтримки молодіжних ініціатив та соціальних досліджень», місцезнаходження юридичної особи: 93400, Луганська обл., м. Сєвєродонецьк, вул.Федоренка, буд. 33, з 21 травня 2003 року перебуває на обліку як платник єдиного внеску в Державній податковій інспекції у м. Сєвєродонецьку Головного управління Державної фіскальної служби у Луганській області (код ЄДРПОУ 39890583, місцезнаходження: 93400, Луганська обл., м.Сєвєродонецьк, вул. Енергетиків, буд. 72).
      Кабінет Міністрів України Розпорядженнями «Про затвердження переліку населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція» від 30 жовтня 2014 року № 1053-р, «Про затвердження переліку населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція, та визнання такими, що втратили чинність, деяких розпоряджень Кабінету Міністрів України» від 2 грудня 2015 року № 1275-р затвердив перелік населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція, до якого включене місто Сєвєродонецьк.
      Станом на дату прийняття спірного рішення податкового органу (13 грудня 2017 року) антитерористична операція, розпочата відповідно до Указу Президента України «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року «Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України» від 14 квітня 2014 року № 405/2014, не припинена.
      ІV. ДЖЕРЕЛА ПРАВА
      Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку, визначає Закон України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування».
      Згідно з частиною другою статті 2 Закону № 2464-VI виключно цим Законом визначаються принципи збору та ведення обліку єдиного внеску, платники єдиного внеску, порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску, розмір єдиного внеску, орган, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, його повноваження та відповідальність, склад, порядок ведення та використання даних Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, порядок здійснення державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску.
      Відповідно до положень пункту 1 частини другої статті 6 Закону № 2464-VI платник єдиного внеску зобов'язаний своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок.
      Порядок обчислення та строки сплати єдиного внеску передбачені статтею 9 Закону № 2464-VI. Частиною восьмою цієї статті передбачено, що платники єдиного внеску, крім платників, зазначених у пунктах 4 і 5 частини першої статті 4 цього Закону, зобов'язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний місяць, не пізніше 20 числа наступного місяця, крім гірничих підприємств, які зобов'язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний місяць, не пізніше 28 числа наступного місяця.
      Стаття 25 Закону № 2464-VІ регламентує заходи впливу та стягнення, і частиною першої цієї статті передбачено, що рішення, прийняті органами доходів і зборів та органами Пенсійного фонду з питань, що належать до їх компетенції відповідно до цього Закону, є обов'язковими до виконання платниками єдиного внеску, посадовими особами і застрахованими особами.
      Положення цієї статті поширюються лише на тих платників, які відповідно до цього Закону зобов'язані нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок.
      Відповідно до частини десятої статті 25 Закону № 2464-VІ на суму недоїмки нараховується пеня з розрахунку 0,1 відсотка суми недоплати за кожний день прострочення платежу.
      Частиною одинадцятою цієї статті передбачено, що орган доходів і зборів застосовує до платника єдиного внеску штрафні санкції, зокрема за несвоєчасну сплату єдиного внеску накладається штраф у розмірі 20 відсотків своєчасно не сплачених сум (у редакції Закону до 01 січня 2015 року - 10 відсотків).
      Закон України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» № 1669-VII від 02 вересня 2014 року (далі - Закон № 1669-VII), який набрав чинності з 15 жовтня 2014 року, визначає, серед іншого, тимчасові заходи для забезпечення підтримки суб'єктів господарювання, що здійснюють діяльність на території проведення антитерористичної операції. 
      Підпунктом 8 пункту 4 статті 11 «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1669-VII внесено зміни до Закону № 2464-VІ, а саме підпункт «б» розділу VIII «Прикінцеві та перехідні положення» доповнено пунктом 9-3 (пункт 9-4 в редакції Закону з 13 березня 2015 року) такого змісту:
      « 9-4. Платники єдиного внеску, визначені статтею 4 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», які перебувають на обліку в органах доходів і зборів, розташованих на території населених пунктів, визначених переліком, зазначеним у статті 2 Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції», де проводилася антитерористична операція, розпочата відповідно до Указу Президента України «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року «Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України» від 14 квітня 2014 року № 405/2014, звільняються від виконання своїх обов'язків, визначених частиною другою статті 6 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», на період з 14 квітня 2014 року до закінчення антитерористичної операції або військового чи надзвичайного стану.
      Підставою для такого звільнення є заява платника єдиного внеску, яка подається ним до органу доходів і зборів за основним місцем обліку або за місцем його тимчасового проживання у довільній формі не пізніше тридцяти календарних днів, наступних за днем закінчення антитерористичної операції.
      Відповідальність, штрафні та фінансові санкції, передбачені цим Законом за невиконання обов'язків платника єдиного внеску в період з 14 квітня 2014 року до закінчення антитерористичної операції, до платників єдиного внеску, зазначених у цьому пункті, не застосовуються.
      Недоїмка, що виникла у платників єдиного внеску, які перебувають на обліку в органах доходів і зборів, розташованих на території населених пунктів, визначених переліком, зазначеним у статті 2 Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції», де проводилася антитерористична операція, розпочата відповідно до Указу Президента України «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року «Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України» від 14 квітня 2014 року № 405/2014, визнається безнадійною та підлягає списанню в порядку, передбаченому Податковим кодексом України для списання безнадійного податкового боргу».
      Указом Президента України від 14 квітня 2014 року № 405/2014 введено в дію рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року «Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України».
      На виконання абзацу третього пункту 5 статті 11 «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» розпорядженням Кабінету Міністрів України від 30 жовтня 2014 року № 1053-р затверджено перелік населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція (дію розпорядження зупинено згідно з розпорядженням Кабінету Міністрів України від 5 листопада 2014 року № 1079-р), яке втратило чинність
      згідно з розпорядженням Кабінету Міністрів України від 2 грудня 2015 року № 1275-р «Про затвердження переліку населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція, та визнання такими, що втратили чинність, деяких розпоряджень Кабінету Міністрів України».
      V. ОЦІНКА СУДУ
      Надаючи правову оцінку обставинам цієї справи, суд виходить з того, що саме перебування платників єдиного внеску на обліку в органах доходів і зборів, розташованих на території населених пунктів, де проводилася антитерористична операція, є підставою для зупинення застосування до таких платників заходів впливу та стягнення і відповідальності за порушення Закону № 2464-VІ.
      Місто Сєвєродонецьк Луганської області, на території якого розташовані Державна податкова інспекція у м. Сєвєродонецьку Головного управління Державної фіскальної служби у Луганській області, в якій на обліку як платник єдиного внеску перебуває позивач, та Головне управління Державної фіскальної служби України у Луганській області, яке прийняло спірне рішення, входять до Переліків населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція, затверджених розпорядженням Кабінету Міністрів України від 30 жовтня 2014 року № 1053-р (втратило чинність) і розпорядженням Кабінету Міністрів України від 2 грудня 2015 року № 1275-р (чинне).
      З огляду на дію абзацу третього пункту 9-4 розділу VIII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 2464-VІ відповідальність, штрафні та фінансові санкції, передбачені цим Законом за невиконання обов'язків платника єдиного внеску в період з 14 квітня 2014 року до закінчення антитерористичної операції, до платників єдиного внеску, зазначених у цьому пункті, не застосовуються.
      Отже, позивач звільняється від відповідальності за несвоєчасну сплату єдиного внеску з 14 квітня 2014 року до закінчення антитерористичної операції за умови перебування його на обліку органу доходів і зборів, розташованому на території населенного пункту, де проводилася така операція.
      Як вбачається з матеріалів справи, спірне рішення податкового органу прийняте 13 грудня 2017 року відповідно до частини десятої, яка передбачає нарахування пені за кожний день прострочення платежу, та пункту 2 частини одинадцятої статті 25 Закону № 2464-VІ, яка передбачає накладення штрафу, зокрема за несвоєчасну сплату єдиного внеску.
      У межах спірних відносин накладення штрафу та нарахування пені відбулося за період з 21 серпня 2014 року до 25 грудня 2015 року, тобто за період проведення антитерористичної операції, за наявності умови перебування позивача як платника єдиного внеску на обліку в органі доходів і зборів, розташованому в місті проведення цієї операції, без врахування положень Закону, який прямо забороняє притягнення до відповідальності за невиконання обов'язків платника єдиного внеску, що прямо передбачено пунктом 9-4 Прикінцевих та перехідних положень Закону № 2464-VІ.
      Таким чином, застосування до позивача штрафних санкцій та пені за несвоєчасну сплату єдиного внеску за період з 21 серпня 2014 року до 25 грудня 2015 року є протиправним.
      Водночас Верховний Суд зазначає, що Закон № 2464-VІ не скасовує обов'язків платника єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, а надає можливість на період антитерористичної операції не виконувати їх у встановлені строки (своєчасно) та в повному обсязі.
      Суд виходить з того, що пункт 9-4 розділу VIII Закону № 2464-VІ є чинним на цей час, зміни безпосередньо до Закону № 2464-VІ щодо виключення або викладення в новій редакції тощо пункту 9-4 розділу VIII цього Закону не внесені, чим спростовуються доводи податкового органу щодо втрати чинності положень цього пункту.
      Безпідставними є також посилання податкового органу на неподання позивачем у порядку Закону № 2464-VІ заяви про звільнення від обов'язків, передбачених цим Законом, з огляду на те, що антитерористична операція, розпочата відповідно до Указу Президента України від 14 квітня 2014 року № 405/2014, триває, спірне рішення прийняте в період проведення цієї операції. Крім того, відповідальність урегульована окремою нормою цього пункту. Вимоги щодо заяви платника єдиного внеску як підстави для звільнення від виконання своїх обов`язків, визначених частиною другою статті 6 цього Закону, на період з 14 квітня 2014 року до закінчення атитерористичної операції, не можна виривати з контексту норми, яка вимагає системного аналізу положень у сукупності статей 6, 25 та пункту 9-4 розділу VIII Закону № 2464-VІ. Необхідність подання заяви обумовлена низкою підстав, зокрема визнання безнадійною недоїмки, яка підлягає списанню в порядку, передбаченому Податковим кодексом України для списання безнадійного податкового боргу. Можливість подання такої заяви має місце виключно після закінчення антитерористичної операції. Натомість, звільнення від відповідальності передбачено безпосередньо у Законі, в силу його прямої дії та не потребує додаткового звернення, оскільки норма встановлює «незастосування відповідальності, штрафних та фінансових санкцій» та вона адресована насамперед до осіб, які наділені повноваженнями щодо застосування відповідальності, штрафних та фінансових санкцій.
      Доводи податкового органу щодо ненадання позивачем контролюючтому органу сертифіката Торгово-промислової палати України про наявність форс-мажорних обставин, які призвели до несвоєчасної сплати єдиного внеску в період 2014-2015 років, є неприйнятними з огляду на відсутність такої умови для звільнення від відповідальності у нормі прямої дії пункту 9-4 розділу VIII Закону № 2464-VІ, який є спеціальним у розумінні статті 2 цього Закону. Потреба в цьому сертифікаті виникне при визнанні безнадійної недоїмки та її списанні.
      VI. ОБСТАВИНИ, ЯКІ МОЖУТЬ ВПЛИВАТИ НА ІНШЕ ЗАСТОСУВАННЯ НОРМ МАТЕРІАЛЬНОГО ПРАВА, НІЖ У ЗРАЗКОВІЙ СПРАВІ
      Перебування платника єдиного внеску, місцезнаходження якого зареєстроване на території населених пунктів, визначених переліком, де проводилася антитерористична операція, на обліку в органі доходів і зборів, яке розташоване за межами території проведення антитерористичної операції, виключає звільнення такого платника від відповідальності, штрафних та фінансових санкцій, передбачених Законом № 2464-VІ.
      Дочірні підприємства юридичної особи, структурні підрозділи юридичної особи, які є самостійними платниками єдиного внеску, підпадають під дію Закону № 2464-VІ в частині звільнення від відповідальності, штрафних та фінансових санкцій за умови перебування саме їх на обліку в органах доходів і зборів, які розташовані на території населених пунктів, де проводилася антитерористична операція.
      Суд вважає, що відповідальність, штрафні та фінансові санкції, передбачені абзацом третім пункту 9-4 розділу VIII Закону № 2464-VІ за невиконання обов'язків платника єдиного внеску в період з 14 квітня 2014 року до закінчення антитерористичної операції, до платників єдиного внеску, які перебувають на обліку в органах доходів і зборів, розташованих на території населених пунктів, де проводиться антитерористична операція, не застосовуються виключно в цей період. Положення цієї норми не застосовуються до платників єдиного внеску за невиконання обов'язків, які виникли до 14 квітня 2014 року та/або після закінчення антитерористичної операції.
      Обставини типових справ вказують на те, що відповідальність застосовується відповідно до Закону, перелік населених пунктів, на території яких проводилася антитерористична операція, в яких розташовані органи доходів і зборів, де платники єдиного внеску перебувають на обліку, прийнятий на виконання Закону № 1669-VII відповідно до Указу Президента України від 13 квітня 2014 року № 405/2014, за своїм правовим навантаженням визначає виключно території, на яких здійснюється ця операція. Неприйняття (несвочасне прийняття) або зупинення дії цього переліку не є підставою для відмови платнику єдиного внеску у звільненні від відповідальності, застосуванні штрафних та фінансових санкцій, за умови подальшого включення до нього населенних пунктів, на території яких проводиться антитерористична операція.
      На підставі встановленого факту протиправності застосування податковим органом штрафних санкцій та нарахування пені за несвоєчасну сплату єдиного внеску позовні вимоги підлягають задоволенню в повному обсязі.
      Керуючись статтями 2, 4, 7- 14, 19, 143, 241- 246, 262, 290 Кодексу адміністративного судочинства України,
      ВИРІШИВ :
      Позовні вимоги Обласної комунальної установи «Луганський центр підтримки молодіжних ініціатив та соціальних досліджень» задовольнити.
      Скасувати рішення Головного управління Державної фіскальної служби України у Луганській області від 13 грудня 2017 року № 0040151304 про застосування штрафних санкцій та застосування пені за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску в загальній сумі 45 082,77 гривні.
      Стягнути на користь Обласної комунальної установи «Луганський центр підтримки молодіжних ініціатив та соціальних досліджень» (вул. Федоренка, 33, м. Сєвєродонецьк, Луганська обл., 93406, ЄДРПОУ 26349958, р/р 35417097029460 в ГУ ДКСУ в Луганській області, МФО 804013) суму сплаченого судового збору в розмірі 1762,00 (одна тисяча сімсот шістдесят дві) гривні за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної фіскальної служби України у Луганській області (вул. Енергетиків, 72, м. Сєвєродонецьк, Луганська обл., 93400, ЄДРПОУ 39591445).
      Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано.
      У разі подання апеляційної скарги судове рішення Верховного Суду, якщо його не скасовано, набирає законної сили після набрання законної сили рішенням Великої Палати Верховного Суду за наслідками апеляційного перегляду.
      Рішення може бути оскаржене до Великої Палати Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня його ухвалення.
      Головуючий суддя Р.Ф.Ханова
      Судді Л.І.Бившева
      І.А.Гончарова
      І.Я.Олендер
      Т.М.Шипуліна
      http://reyestr.court.gov.ua/Review/73108956