ANTIRAID

Определение ВАСУ о необходимости более полного изучения дела при взыскании налога на благо в виде прощенного долга по валютному кредиту

Считаете ли Вы решение законным и справедливым?  

2 голоса

  1. 1. Считаете ли Вы решение законным?

    • Да
      0
    • Нет
      2
    • Затрудняюсь ответить
      0
  2. 2. Считаете ли Вы решение справедливым?

    • Да
      0
    • Нет
      2
    • Затрудняюсь ответить
      0


Recommended Posts

Державний герб України

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"06" вересня 2017 р.

м. Київ

К/800/5707/17

Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів:

Олендера І.Я. (доповідача), Бившевої Л.І., Шипуліної Т.М.,

розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_4 до Херсонської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Херсонській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, провадження в якій відкрито за касаційною скаргою Херсонської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Херсонській області на постанову Херсонського окружного адміністративного суду від 9 листопада 2016 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 8 лютого 2017 року, -

В С Т А Н О В И В:

У жовтні 2016 року ОСОБА_4 (далі - позивач, ОСОБА_4) звернувся до суду з позовом про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень - рішень Херсонської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Херсонській області (далі - відповідач, контролюючий орган) від 23.09.2016 року №0010641305, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на доходи фізичних осіб, що сплачується фізичними особами за результатами річного декларування у розмірі 113 449,80 грн., в тому числі за основним платежем 90 759,84 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями 22 689,96 грн., №0010651305, яким визначено суму грошового зобов'язання з податків та зборів, у тому числі з податку на доходи фізичних осіб у розмірі 9 193,86 грн., у тому числі за основним платежем 7 355,09 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями 1 838,77 грн.

Постановою Херсонського окружного адміністративного суду від 9 листопада 2016 року, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 8 лютого 2017 року, позов задоволено, оскаржувані податкові повідомлення-рішення визнано протиправними та скасовано.

Рішення судів обґрунтовано висновком про те, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення, якими позивачу визначено податкові зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб та зобов'язання з податків та зборів не ґрунтується на вимогах чинного законодавства, а тому такі підлягають скасуванню.

Не погодившись із судовими рішеннями, відповідач до Вищого адміністративного суду України подав касаційну скаргу, де посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить зазначені судові рішення скасувати та прийняти нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_4

Касаційний розгляд справи проведено в порядку письмового провадження, відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 222 Кодексу адміністративного судочинства України.

Так, судами першої та апеляційної інстанцій встановлено та підтверджено матеріалами справи, що фахівцями контролюючого органу проведено документальну позапланову невиїзну перевірку фізичної особи - платника податків ОСОБА_4 з питання отримання додаткового блага у вигляді суми боргу, анульованої кредитором за період з 01.01.2015 року до 31.12.2015 року, за результатами якої складено акт від 02.09.2016 року № 683/21-03-13-05/НОМЕР_1.

Відповідно до висновків контролюючого органу, викладених у акті перевірки, позивачем порушено вимоги пп. 164.2.17 п. 164.2 ст. 164, пп. 1.4 п. 16№ підрозд. 10 розд. ХХ Податкового кодексу України, що призвело до не нарахування та несплати податку на доходи фізичних осіб за 2015 рік у сумі 90 759,84 грн. та військового збору у сумі 7 355,09 грн.

Висновки фахівців контролюючого органу про порушення вимог податкового законодавства вмотивовано тим, що позивачем не задекларовано дохід у вигляді додаткового блага (анулювання (прощення) боргу) у сумі 490 339,39 грн. (21 687,53 дол. США) за кредитним договором від 22.07.2008 року № 1601/0708/98-132 та не сплачено з такого доходу податок на доходи фізичних осіб за 2015 рік та військовий збір за вказаний період.

Також, судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що 08.10.2007 року між ОСОБА_4 та ВАТ «Ерсте Банк» був укладений кредитний договір №014/3728/74/05367, за яким Банк надав позивачу кредит у сумі 75 000 дол. США із сплатою 11% річних. В подальшому банк запропонував укласти додатковий договір, відповідно до умов якого позивач повинен внести на рахунок банку 27 000 дол. США, а залишок заборгованості банком буде анульовано. На виконання умов додаткового договору, 22.10.2015 року ОСОБА_4 було внесено на рахунок банківської установи кошти в сумі 27 000 дол. США, що еквівалентно 610 450,51 грн., в свою чергу банком було анульовано залишок заборгованості позивача в сумі 21 783,29 дол. США.

Відповідно до повідомлення ПАТ «ФІДОБАНК», який є повним правонаступником ВАТ «Ерсте Банк», про анулювання (прощення) боргу, що наявне в матеріалах справи (а.с. 9) 22.10.2015 року банківською установою прийнято рішення про прощення ОСОБА_4 боргу в загальній сумі 21 783,29 дол. США (гривневий еквівалент по курсу НБУ станом на 22.10.2015 року становив 492 504,45 грн.), у тому числі :

- прострочений до повернення кредит (основний борг за кредитом) у сумі 21 687,53 дол. США (гривневий еквівалент - 490 339,39 грн.);

- строкові відсотки за користування кредитом у сумі 95,76 дол. США (гривневий еквівалент - 2 165,06 грн.).

Перевіривши правильність застосування судом норм матеріального і процесуального права, колегія суддів приходить до висновку, що зазначена касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступних мотивів.

Так, відповідно до пп. 14.1.56 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України доходи - загальна сума доходу платника податку від усіх видів діяльності, отриманого (нарахованого) протягом звітного періоду в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах як на території України, її континентальному шельфі у виключній (морській) економічній зоні, так і за їх межами.

Згідно до п. 164.1 ст. 164 Податкового кодексу України базою оподаткування податком на доходи фізичних осіб є загальний оподатковуваний дохід з урахуванням особливостей, визначених цим розділом. Загальний оподатковуваний дохід - будь-який дохід, який підлягає оподаткуванню, нарахований (виплачений, наданий) на користь платника податку протягом звітного податкового періоду.

За приписами п. 163.1 ст. 163 Податкового кодексу України об'єктом оподаткування резидента є загальний місячний (річний) оподатковуваний дохід; доходи з джерела їх походження в Україні, які остаточно оподатковуються під час їх нарахування (виплати, надання); іноземні доходи - доходи (прибуток), отримані з джерел за межами України.

Відповідно до пп. «д» пп. 164.2.17 п. 164.2 ст. 164 Податкового кодексу України (у редакції чинній на момент виникнення правовідносин) до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податків включається дохід, отриманий платником податку як додаткове благо (крім випадків, передбачених статтею 165 цього Кодексу) у вигляді основної суми боргу (кредиту) платника податку, прощеного (анульованого) кредитором за його самостійним рішенням, не пов'язаним з процедурою банкрутства, до закінчення строку позовної давності, у разі якщо його сума перевищує 50 відсотків однієї мінімальної заробітної плати (у розрахунку на рік), встановленої на 1 січня звітного податкового року. Кредитор зобов'язаний повідомити платника податку - боржника шляхом направлення рекомендованого листа з повідомленням про вручення або шляхом укладення відповідного договору, або надання повідомлення боржнику під підпис особисто про прощення (анулювання) боргу та включити суму прощеного (анульованого) боргу до податкового розрахунку суми доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку, за підсумками звітного періоду, у якому такий борг було прощено. Боржник самостійно сплачує податок з таких доходів та відображає їх у річній податковій декларації. У разі неповідомлення кредитором боржника про прощення (анулювання) боргу у порядку, визначеному цим підпунктом, такий кредитор зобов'язаний виконати всі обов'язки податкового агента щодо доходів, визначених цим підпунктом.

Додаткові блага - кошти, матеріальні чи нематеріальні цінності, послуги, інші види доходу, що виплачуються (надаються) платнику податку податковим агентом, якщо такий дохід не є заробітною платою та не пов'язаний з виконанням обов'язків трудового найму або не є винагородою за цивільно-правовими договорами (угодами), укладеними з таким платником податку (пп. 14.1.47, пп. 14.1.56 п. 14.1 ст. 14 Податкового Кодексу України).

Якщо додаткові блага надаються у негрошовій формі, сума податку об'єкта оподаткування обчислюється за правилами, визначеними п. 164.5 ст. 164 Податкового кодексу України.

Платник податку - позивач, у відповідності до пп. 49.18.4 п. 49.18 ст. 49 Податкового кодексу України, зобов'язаний до 1 травня року, що настає за звітним, подати річну податкову декларацію про майновий стан і доходи до органу державної податкової служби, в якому перебуває на обліку як платник податків (податковою адресою), відобразити в ній вказаний дохід та у відповідності до п. 179.7 ст. 179 Податкового кодексу України самостійно до 1 серпня року, що настає за звітним, сплатити суму податкового зобов'язання, зазначену в декларації.

З аналізу вказаних правових норм, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що боржник, який отримав додаткове благо у вигляді прощення (анульовання) основної суми боргу за кредитом та який був належним чином повідомлений про прощення (анулювання) такого боргу, зобов'язаний відобразити анульовану суму боргу у складі оподатковуваного доходу з обчисленням та перерахуванням до бюджету відповідної суми податку.

Проте, суди попередніх інстанцій не звернули увагу на такий зміст правового регулювання вищенаведених правовідносин та дійшли помилкового висновку щодо правовідносин які склались в даному випадку.

Як вбачається з матеріалів справи (а.с. 9) позивач був належним чином повідомлений про анулювання (прощення) боргу за кредитним договором від 08.10.2007 року №014/3728/74/05367 та про необхідність сплати податку з доходів фізичних осіб та військового збору з суми прощеного (анульованого) боргу та відображення такої інформації у річній податковій декларації про майновий стан і доходи.

Посилання суду апеляційної інстанції на п. 8 пр. 1 р. ХХ «Перехідні положення» Податкового кодексу України в даному випадку є недоречними, адже стосується прощеної (анульованої) суми боргу за фінансовим кредитом в іноземній валюті, щодо якого було проведено зміну валюти зобов'язання за таким кредитом з іноземної валюти у гривню, а тому до правовідносин у даній справі застосовуватись не може, оскільки зміни валюти зобов'язання не відбувалось.

Суд також звертає увагу на те, що однією із вимог пп. «д» пп. 164.2.17 п. 164.2 ст. 164 Податкового кодексу України, за якої до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу включається дохід, отриманий платником податку як додаткове благо, є обов'язкове включення Кредитором (ПАТ «ФІДОБАНК») суми прощеного (анульованого) боргу до податкового розрахунку суми доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку, за підсумками звітного періоду, у якому такий борг було прощено.

Проте, як вбачається з судових рішень як першої так і апеляційної інстанції, під час розгляду справи судами вказаного досліджено не було.

Таким чином для правильного вирішення справи суду необхідно встановити чи включено ПАТ «ФІДОБАНК» анульований (прощений) борг позивача до податкового розрахунку суми доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку, за підсумками звітного періоду, у якому такий борг було анульовано (прощено).

Отже, вказані обставини в їх сукупності свідчить про неповне з'ясування всіх обставин по справі для її правильного вирішення, а тому для повного, об'єктивного та всебічного з'ясування обставин справи суду необхідно надати належну правову оцінку кожному окремому доказу та їх сукупності, які міститься в матеріалах справи або витребовується, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, з посиланням на це в мотивувальній частині свого рішення, враховуючи при цьому відповідні норми матеріального права при дотриманні норм процесуального права.

За змістом частин 4, 5 ст. 11 Кодексу адміністративного судочинства України суд повинен: визначити характер спірних правовідносин та зміст правової вимоги, матеріальний закон, який їх регулює, а також факти, що підлягають встановленню і лежать в основі вимог та заперечень; з'ясувати, які є докази на підтвердження зазначених фактів, і вжити заходів до своєчасного їх подання.

Принцип всебічного, повного та об'єктивного дослідження доказів судом при розгляді адміністративної справи закріплений частиною першою ст. 86 Кодексу адміністративного судочинства України. Зазначений принцип передбачає, зокрема, всебічну перевірку доводів сторін, на які вони посилаються в підтвердження своїх позовних вимог чи заперечень на позов.

Предметом доказування є обставини, якими обґрунтовуються позовні вимоги чи заперечення або які мають інше значення для вирішення справи та які належить установити при ухваленні судового рішення.

Статтею 69 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів. Докази суду надають особи, які беруть участь у справі. Суд може запропонувати надати додаткові докази або витребувати додаткові докази за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, або з власної ініціативи.

Згідно ст. 159 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим, тобто таким, що ухвалене відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Таким чином, оскаржувані рішення судів першої та апеляційної інстанцій вказаним вимогам не відповідають.

Згідно п. 6 ч. 1 ст. 223 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій і направити справу на новий розгляд або для продовження розгляду.

Згідно ч. 2 ст. 227 Кодексу адміністративного судочинства України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанції і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

Оскільки передбачені процесуальним законодавством межі перегляду справи в касаційній інстанції не дають їй права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені попередніми судовими інстанціями, судові рішення підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Під час нового розгляду справи суду необхідно врахувати все вище викладене, всебічно і повно з'ясувати і перевірити всі фактичні обставини справи, докази, якими вони підтверджуються та прийняти обґрунтоване і законне судове рішення.

Керуючись ст. ст. 160, 167, 210 - 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

У Х В А Л И В:

Касаційну скаргу Херсонської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Херсонській області задовольнити частково.

Постанову Херсонського окружного адміністративного суду від 9 листопада 2016 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 8 лютого 2017 року у справі № 821/1498/16 - скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили протягом п'яти днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі та оскарженню не підлягає, може бути переглянута в порядку передбаченому ст. ст. 235 - 244-2 Кодексу адміністративного судочинства України.

Судді: І.Я. Олендер
Л.І. Бившева
Т.М. Шипуліна
 
http://reyestr.court.gov.ua/Review/68694768

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах

Это еще одна демонстрация того, как судьи идущие в ВСУ боятся принимать решения против государства. В самом решении отправляя дело на новое рассмотрение ВАСУ указал на необходимость установить включено ли ОАО «ФИДОБАНК» аннулированный (прощенный) долг истца в налоговый расчет суммы дохода, начисленного (уплаченного) в пользу налогоплательщиков, по итогам отчетного периода, в котором такой долг был аннулирован (прощено).

При этом ВАСУ без наличия оригинала уведомления и подтверждения о его получении налогоплательщиком, указал на якобы надлежащее уведомление о необходимости уплаты налога с прощенного долга.

 

  • Like 1
  • Sad 1

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах
3 часа назад, ANTIRAID сказал:

Это еще одна демонстрация того, как судьи идущие в ВСУ боятся принимать решения против государства.

Но при этом некоторые люди ведь наивно считают, что судебная реформа ещё не состоялась и при наступлении часа икс они станут святыми...)))

  • Like 2

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах

Приветствую вас!

Подскажите, пожалуйста, какой срок исковой давности применяется к праву налоговой требовать уплаты за это мнимое "благо" в виде прощения банком части долга по кредиту?

То есть - интересует, через сколько лет (1, 3, 7) можно будет вздохнуть спокойно, если налоговая не затребует платить.

Заранее благодарю за ответ.

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах
4 часа назад, PRom сказал:

Приветствую вас!

Подскажите, пожалуйста, какой срок исковой давности применяется к праву налоговой требовать уплаты за это мнимое "благо" в виде прощения банком части долга по кредиту?

То есть - интересует, через сколько лет (1, 3, 7) можно будет вздохнуть спокойно, если налоговая не затребует платить.

Заранее благодарю за ответ.

Через 6 месяцев...

  • Like 1

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах
19 hours ago, Bolt said:

Через 6 месяцев...

Да ну, не шутите, человек же спросил, когда можно будет вздохнуть спокойно, зачем обнадеживать бестолку..Пропустит налоговая шестимесячный, подаст заяву про видновлення с обгрунтуванням поважности, и все дела.

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах
55 минут назад, ollo2002 сказал:

Да ну, не шутите, человек же спросил, когда можно будет вздохнуть спокойно, зачем обнадеживать бестолку..Пропустит налоговая шестимесячный, подаст заяву про видновлення с обгрунтуванням поважности, и все дела.

Вы правы, в нашей стране возможен и такой вариант,о котором Вы написали.

Поэтому через шесть месяцев можно спокойно выдохнуть, но бдительность не терять и постоянно

быть готовым к любым сюрпризам со стороны государства.

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах
1 час назад, ollo2002 сказал:

Да ну, не шутите, человек же спросил, когда можно будет вздохнуть спокойно, зачем обнадеживать бестолку..Пропустит налоговая шестимесячный, подаст заяву про видновлення с обгрунтуванням поважности, и все дела.

Это не тот случай, не восстанавливают в таком случае срок... Какая может быть поважность у налоговой...

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах
56 minutes ago, Bolt said:

Это не тот случай, не восстанавливают в таком случае срок... Какая может быть поважность у налоговой...

Вот такой примерно пассаж встречал несколько раз:

" ... відповідно до п.4 ч.1 ст. 106 КАС України у позовній заяві зазначається зміст позовних вимог і виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги. Всупереч даній правововій нормі позивачем не обгрунтувано питання дотримання процесуальних строків звернення з позовною заявою до адміністративного суду. Також в п.5 ч.1 цієї статті зазначено, що в позовній заяві в разі необхідності зазначається заява про поновлення строку зверення до адміністративного суду.

Частина перша статті 108 КАС України визначає, що суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, встановлених статтею 106 цього Кодексу, постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху, у якій заначаються недоліки позовної заяви, спосіб їх усунення і встановлюється строк для усунення недоліків.

З огляду на зазначені вище обставини, суд вважає, що позовну заяву ДПІ у … районі … області належить залишити без руху з наданням достатнього терміну для звернення до суду із клопотанням про поновлення прощеного строку звернення до суду із зазначенням поважності причин пропуску та відповідні докази…”

Суд их сам за ухо тянет...

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах
40 минут назад, ollo2002 сказал:

Вот такой примерно пассаж встречал несколько раз:

" ... відповідно до п.4 ч.1 ст. 106 КАС України у позовній заяві зазначається зміст позовних вимог і виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги. Всупереч даній правововій нормі позивачем не обгрунтувано питання дотримання процесуальних строків звернення з позовною заявою до адміністративного суду. Також в п.5 ч.1 цієї статті зазначено, що в позовній заяві в разі необхідності зазначається заява про поновлення строку зверення до адміністративного суду.

Частина перша статті 108 КАС України визначає, що суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, встановлених статтею 106 цього Кодексу, постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху, у якій заначаються недоліки позовної заяви, спосіб їх усунення і встановлюється строк для усунення недоліків.

З огляду на зазначені вище обставини, суд вважає, що позовну заяву ДПІ у … районі … області належить залишити без руху з наданням достатнього терміну для звернення до суду із клопотанням про поновлення прощеного строку звернення до суду із зазначенням поважності причин пропуску та відповідні докази…”

Суд их сам за ухо тянет...

Ну а дальше, что то есть... Какие движения дальше после этого... Это ведь прекрасно, что суд так делает, оставляет без движения, а иначе как Вы думаете суд должен был поступить... Лучше было бы если бы дал ход этому делу... 

Так что Вы какраз подтверждаете мои слова этим...

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах
6 часов назад, ollo2002 сказал:

Вот такой примерно пассаж встречал несколько раз:

" ... відповідно до п.4 ч.1 ст. 106 КАС України у позовній заяві зазначається зміст позовних вимог і виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги. Всупереч даній правововій нормі позивачем не обгрунтувано питання дотримання процесуальних строків звернення з позовною заявою до адміністративного суду. Також в п.5 ч.1 цієї статті зазначено, що в позовній заяві в разі необхідності зазначається заява про поновлення строку зверення до адміністративного суду.

Частина перша статті 108 КАС України визначає, що суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, встановлених статтею 106 цього Кодексу, постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху, у якій заначаються недоліки позовної заяви, спосіб їх усунення і встановлюється строк для усунення недоліків.

З огляду на зазначені вище обставини, суд вважає, що позовну заяву ДПІ у … районі … області належить залишити без руху з наданням достатнього терміну для звернення до суду із клопотанням про поновлення прощеного строку звернення до суду із зазначенням поважності причин пропуску та відповідні докази…”

Суд их сам за ухо тянет...

Все правильно. Сторона устраняет недостатки, просит суд возобновить сроки и дело рассматривается.

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах
2 часа назад, chechel сказал:

Все правильно. Сторона устраняет недостатки, просит суд возобновить сроки и дело рассматривается.

Не факт, но в нашей стране возможно все. Был случай, когда за поважну причину признали

отсутствие денежных средств для проезда на судебное заседание в межах одного міста.

 

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах
10 минут назад, juri_rv сказал:

Не факт, но в нашей стране возможно все. Был случай, когда за поважну причину признали

отсутствие денежных средств для проезда на судебное заседание в межах одного міста.

 

О чем мы говорим? Уважительных причин может быть масса. Вопрос в том какую причину суд посчитает уважительной.

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах
7 минут назад, chechel сказал:

О чем мы говорим? Уважительных причин может быть масса. Вопрос в том какую причину суд посчитает уважительной.

Человек интересуется, через сколько лет (1, 3, 7) можно будет вздохнуть спокойно, если налоговая не затребует платить? Верный ответ : шесть месяцев, но учитывая,что существует понятие уважительности причин пропуска и

вільне трактування судом этого понятия , в нашей стране дышать спокойно этому человеку уже не прийдется

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах
2 минуты назад, juri_rv сказал:

Человек интересуется, через сколько лет (1, 3, 7) можно будет вздохнуть спокойно, если налоговая не затребует платить? Верный ответ : шесть месяцев, но учитывая,что существует понятие уважительности причин пропуска и

вільне трактування судом этого понятия , в нашей стране дышать спокойно этому человеку уже не прийдется

В общем согласен с Вашей точкой зрения. Но говорить о том что уже не придется считаю несколько преувеличенным. Нужно брать во внимание т.н. разумные сроки. Думаю, что через 7-10 лет никто сроки не восстановит, хотя у нас все возможно.

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах
7 минут назад, chechel сказал:

В общем согласен с Вашей точкой зрения. Но говорить о том что уже не придется считаю несколько преувеличенным. Нужно брать во внимание т.н. разумные сроки. Думаю, что через 7-10 лет никто сроки не восстановит, хотя у нас все возможно.

Когда потребуется они и на разумные сроки наплюют.Случаи были, правда это касалось больше бизнесменов-политиков.

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах
12 часов назад, Bolt сказал:

Ну а дальше, что то есть... Какие движения дальше после этого... Это ведь прекрасно, что суд так делает, оставляет без движения, а иначе как Вы думаете суд должен был поступить... Лучше было бы если бы дал ход этому делу... 

Так что Вы какраз подтверждаете мои слова этим...

Вопрос первоначально как звучал? Через какой промежуток времени налоговый должник может быть уверен, что налоговая перестанет его преследовать, в широком смысле. Вы ответили: через шесть месяцев. Ответ неверный. Как здесь кто-то заметил, причин для признания пропущенного срока уважительными может найтись сколько угодно. Налоговый долг в учетной карточке никуда не исчезает даже с истечением всех возможных сроков. И припомнить о нем, если человек активен по жизни,  повод у ДПИ найдется.. 

  • Like 1

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах

Правильный ответ - 3 года с момента подачи налоговой декларации. Если налоговая декларация не была подана - срок давности не исчисляется!

102.1. Контролирующий орган, кроме случаев, определенных пунктом 102.2 настоящей статьи, имеет право самостоятельно определить сумму денежных обязательств плательщика налогов в случаях, определенных настоящим Кодексом, не позднее окончания 1095 дня (2555 дня в случае проведения проверки контролируемой операции в соответствии со статьей 39 настоящего Кодекса), следующего за последним днем предельного срока представления налоговой декларации, отчета об использовании доходов (прибылей) неприбыльной организации, определенной пунктом 133.4 статьи 133 настоящего Кодекса, и/или предельного срока уплаты денежных обязательств, начисленных контролирующим органом, а если такая налоговая декларация была предоставлена позже, — за днем ее фактического предоставления. Если в течение указанного срока контролирующий орган не определяет сумму денежных обязательств, плательщик налогов считается свободным от такого денежного обязательства, а спор, касающийся такой декларации и/или налогового уведомления, не подлежит рассмотрению в административном или судебном порядке.

В случае подачи плательщиком налога уточняющего расчета к налоговой декларации контролирующий орган имеет право определить сумму налоговых обязательств по такой налоговой декларации в течение 1095 дней со дня подачи уточняющего расчета.

102.2. Денежное обязательство может быть начислено или производство по делу о взыскании такого налога может быть начато без соблюдения срока давности, определенного в абзаце первом пункта 102.1 настоящей статьи, если:

102.2.1. налоговая декларация за период, в течение которого возникло налоговое обязательство, не была подана;

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах
4 часа назад, Виктор2010 сказал:

Правильный ответ - 3 года с момента подачи налоговой декларации. Если налоговая декларация не была подана - срок давности не исчисляется!

102.1. Контролирующий орган, кроме случаев, определенных пунктом 102.2 настоящей статьи, имеет право самостоятельно определить сумму денежных обязательств плательщика налогов в случаях, определенных настоящим Кодексом, не позднее окончания 1095 дня (2555 дня в случае проведения проверки контролируемой операции в соответствии со статьей 39 настоящего Кодекса), следующего за последним днем предельного срока представления налоговой декларации, отчета об использовании доходов (прибылей) неприбыльной организации, определенной пунктом 133.4 статьи 133 настоящего Кодекса, и/или предельного срока уплаты денежных обязательств, начисленных контролирующим органом, а если такая налоговая декларация была предоставлена позже, — за днем ее фактического предоставления. Если в течение указанного срока контролирующий орган не определяет сумму денежных обязательств, плательщик налогов считается свободным от такого денежного обязательства, а спор, касающийся такой декларации и/или налогового уведомления, не подлежит рассмотрению в административном или судебном порядке.

В случае подачи плательщиком налога уточняющего расчета к налоговой декларации контролирующий орган имеет право определить сумму налоговых обязательств по такой налоговой декларации в течение 1095 дней со дня подачи уточняющего расчета.

102.2. Денежное обязательство может быть начислено или производство по делу о взыскании такого налога может быть начато без соблюдения срока давности, определенного в абзаце первом пункта 102.1 настоящей статьи, если:

102.2.1. налоговая декларация за период, в течение которого возникло налоговое обязательство, не была подана;

Прекрасная ссылка, но она только подтверждает тезис , что дышать спокойно этому человеку уже не прийдется.

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах
11 часов назад, ollo2002 сказал:

Вопрос первоначально как звучал? Через какой промежуток времени налоговый должник может быть уверен, что налоговая перестанет его преследовать, в широком смысле. Вы ответили: через шесть месяцев. Ответ неверный. Как здесь кто-то заметил, причин для признания пропущенного срока уважительными может найтись сколько угодно. Налоговый долг в учетной карточке никуда не исчезает даже с истечением всех возможных сроков. И припомнить о нем, если человек активен по жизни,  повод у ДПИ найдется.. 

Я всю эту лирику понимаю и гадание кому сколько нравится лет тоже понимаю если делать нечего, то можно погадать, я не понимаю с чего вдруг решили, что 6 месяцев не правильный ответ... 

Вы привели пример, я в ответь задал вопрос, привести продолжение, а Вы в ответ снова лирику... То есть это подтверждает, что я прав и продолжений нет в таком случае... Не так то просто госоргану возобновить срок... 

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах
12 часов назад, chechel сказал:

О чем мы говорим? Уважительных причин может быть масса. Вопрос в том какую причину суд посчитает уважительной.

Нет никаких уважительных причин в данном случае, это госорган... Это не тётя Глаша, которая болела... Разглагольствовать конечно хорошо, но на практике не всё так просто...

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах
11 часов назад, chechel сказал:

В общем согласен с Вашей точкой зрения. Но говорить о том что уже не придется считаю несколько преувеличенным. Нужно брать во внимание т.н. разумные сроки. Думаю, что через 7-10 лет никто сроки не восстановит, хотя у нас все возможно.

А с моей значит не согласны, хотя это я написал... ))) Будем голосовать кто больше сроков предложит или может вернёмся в рамки закона...

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах
14 часов назад, chechel сказал:

Все правильно. Сторона устраняет недостатки, просит суд возобновить сроки и дело рассматривается.

Не правильно... Так как сроки не восстанавливаются в данном случае, так как это госорган и уважительных причин нет у него никаких как правило... и дело не рассматривается и через месяц позов возвращается позывачу...

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах
6 часов назад, juri_rv сказал:

Прекрасная ссылка, но она только подтверждает тезис , что дышать спокойно этому человеку уже не прийдется.

Где там ссылка... Вот ссылка... http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/2755-17/paran2287#n2287

Это ПКУ, это Податковый кодекс и он не имеет отношения к данному вопросу, так как в этой статье речь идёт совсем не о тех сроках...

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах
10 часов назад, Виктор2010 сказал:

Правильный ответ - 3 года с момента подачи налоговой декларации. Если налоговая декларация не была подана - срок давности не исчисляется!

102.1. Контролирующий орган, кроме случаев, определенных пунктом 102.2 настоящей статьи, имеет право самостоятельно определить сумму денежных обязательств плательщика налогов в случаях, определенных настоящим Кодексом, не позднее окончания 1095 дня (2555 дня в случае проведения проверки контролируемой операции в соответствии со статьей 39 настоящего Кодекса), следующего за последним днем предельного срока представления налоговой декларации, отчета об использовании доходов (прибылей) неприбыльной организации, определенной пунктом 133.4 статьи 133 настоящего Кодекса, и/или предельного срока уплаты денежных обязательств, начисленных контролирующим органом, а если такая налоговая декларация была предоставлена позже, — за днем ее фактического предоставления. Если в течение указанного срока контролирующий орган не определяет сумму денежных обязательств, плательщик налогов считается свободным от такого денежного обязательства, а спор, касающийся такой декларации и/или налогового уведомления, не подлежит рассмотрению в административном или судебном порядке.

В случае подачи плательщиком налога уточняющего расчета к налоговой декларации контролирующий орган имеет право определить сумму налоговых обязательств по такой налоговой декларации в течение 1095 дней со дня подачи уточняющего расчета.

102.2. Денежное обязательство может быть начислено или производство по делу о взыскании такого налога может быть начато без соблюдения срока давности, определенного в абзаце первом пункта 102.1 настоящей статьи, если:

102.2.1. налоговая декларация за период, в течение которого возникло налоговое обязательство, не была подана;

Чего же Вы остановились, не продолжили...

 

102.2.2. посадову особу платника податків (фізичну особу - платника податків) засуджено за ухилення від сплати зазначеного грошового зобов'язання або у кримінальному провадженні винесено рішення про його закриття з нереабілітуючих підстав, яке набрало законної сили.

{Підпункт 102.2.2 пункту 102.2 статті 102 із змінами, внесеними згідно із Законом № 4652-VI від 13.04.2012}

102.3. Відлік строку давності зупиняється на будь-який період, протягом якого контролюючому органу згідно з рішенням суду заборонено проводити перевірку платника податків або платник податків перебуває поза межами України, якщо таке перебування є безперервним та дорівнює чи є більшим за 183 дні.

102.4. У разі якщо грошове зобов'язання нараховане контролюючим органом до закінчення строку давності, визначеного у пункті 102.1 цієї статті, податковий борг, що виник у зв'язку з відмовою у самостійному погашенні такого грошового зобов'язання, може бути стягнутий протягом наступних 1095 календарних днів з дня виникнення податкового боргу. Якщо платіж стягується за рішенням суду, строки стягнення встановлюються до повного погашення такого платежу або визначення боргу безнадійним.

102.5. Заяви про повернення надміру сплачених грошових зобов'язань або про їх відшкодування у випадках, передбачених цим Кодексом, можуть бути подані не пізніше 1095 дня, що настає за днем здійснення такої переплати або отримання права на таке відшкодування.

102.6. Граничні строки для подання податкової декларації, заяв про перегляд рішень контролюючих органів, заяв про повернення надміру сплачених грошових зобов'язань, підлягають продовженню керівником (його заступником або уповноваженою особою) за письмовим запитом платника податків, якщо такий платник податків протягом зазначених строків:

{Абзац перший пункту 102.6 статті 102 із змінами, внесеними згідно із Законом № 1797-VIII від 21.12.2016}

102.6.1. перебував за межами України;

102.6.2. перебував у плаванні на морських суднах за кордоном України у складі команди (екіпажу) таких суден;

102.6.3. перебував у місцях позбавлення волі за вироком суду;

102.6.4. мав обмежену свободу пересування у зв'язку з ув'язненням чи полоном на території інших держав або внаслідок інших обставин непереборної сили, підтверджених документально;

102.6.5. був визнаний за рішенням суду безвісно відсутнім або перебував у розшуку у випадках, передбачених законом.

Штрафні санкції, визначені цим Кодексом, не застосовуються протягом строків продовження граничних строків подання податкової декларації згідно з цим пунктом.

102.7. Дія пункту 102.6 цієї статті поширюється на:

102.7.1. платників податків - фізичних осіб;

102.7.2. посадових осіб юридичної особи у разі, якщо протягом зазначених граничних строків така юридична особа не мала інших посадових осіб, уповноважених відповідно до законодавства України нараховувати, стягувати та вносити до бюджету податки, а також вести бухгалтерський облік, складати та подавати податкову звітність.

102.8. Порядок застосування пунктів 102.6-102.7 цієї статті встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику.

{Пункт 102.8 статті 102 із змінами, внесеними згідно з Законами № 5083-VI від 05.07.2012, № 1797-VIII від 21.12.2016}

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах

Создайте аккаунт или авторизуйтесь, чтобы оставить комментарий

Комментарии могут оставлять только зарегистрированные пользователи

Создать аккаунт

Зарегистрировать новый аккаунт в нашем сообществе. Это несложно!

Зарегистрировать новый аккаунт

Войти

Есть аккаунт? Войти.

Войти

  • Пользователи

  • Похожий контент

    • Автор: ANTIRAID
      ПОСТАНОВА
      ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
      29 серпня 2018 року
      м. Київ
      Справа N 816/2394/16
      Провадження N 11-412апп18
      Велика Палата Верховного Суду у складі:
      судді-доповідача Саприкіної І.В.,
      суддів Антонюк Н.О., Бакуліної С.В., Британчука В.В., Гудими Д.А., Данішевської В.І., Золотнікова О.С., Кібенко О.Р., Князєва В.С., Лобойка Л.М., Прокопенка О.Б., Рогач Л.І., Ткачука О.С., Уркевича В.Ю., Яновської О.Г.,
      розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Державної фінансової інспекції в Полтавській області (Північно-східний офіс Держаудитслужби) на ухвалу Полтавського окружного адміністративного суду від 28 грудня 2016 року (суддя Ясиновський І.Г.) та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 20 квітня 2017 року (у складі колегії суддів Калитки О.М., Бондаря В.О., Кононенко З.О.) у справі N 816/2394/16 за позовом Державної фінансової інспекції в Полтавській області до Публічного акціонерного товариства "Полтавський домобудівний комбінат" про стягнення коштів,
      УСТАНОВИЛА:
      У грудні 2016 року Державна фінансова інспекція в Полтавській області (далі - Держфінінспекція в Полтавській області) звернулась до Полтавського окружного адміністративного суду з позовом до Публічного акціонерного товариства "Полтавський домобудівний комбінат" (далі - ПАТ "ДБК"), у якому просила стягнути на користь сільського бюджету завдані відповідачем збитки в розмірі 919 тис. 212 грн 04 коп.
      Полтавський окружний адміністративний суд ухвалою від 28 грудня 2016 року, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 20 квітня 2017 року, відмовив у відкритті провадження у справі на підставі п. 1 ч. 1 ст. 109 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України у редакції, чинній на момент постановлення цих ухвал), оскільки справу не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства.
      Відмовляючи у відкритті провадження в адміністративній справі на підставі згаданої норми, суди першої та апеляційної інстанцій керувалися тим, що позов про стягнення завданих підконтрольній установі збитків з її контрагента, який не є підконтрольною установою, за договором про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту територіальної громади села Супрунівка Полтавського району, не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, а повинен розглядатися за правилами Господарського процесуального кодексу України.
      У травні 2017 року Держфінінспекція в Полтавській області звернулася до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою про скасування ухвал Полтавського окружного адміністративного суду від 28 грудня 2016 року та Харківського апеляційного адміністративного суду від 20 квітня 2017 року й направлення справи до суду першої інстанції для продовження розгляду, оскільки вважає, що органи державного фінансового контролю під час здійснення своїх повноважень діють як суб'єкти владних повноважень, а цей спір про стягнення коштів стосується реалізації компетенції Держфінінспекції у сфері управління як суб'єкта владних повноважень.
      Вищий адміністративний суд України ухвалою від 21 червня 2017 року відкрив касаційне провадження в цій справі.
      15 грудня 2017 року розпочав роботу Верховний Суд і набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року N 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (далі - Закон N 2147-VIII), яким КАС України викладено в новій редакції.
      Відповідно до підп. 4 п. 1 розд. VII "Перехідні положення" КАС України (у редакції Закону N 2147-VIII) касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
      Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду ухвалою від 04 квітня 2018 року згадану вище справу передав на розгляд Великої Палати Верховного Суду на підставі ч. 6 ст. 346 КАС України (у редакції Закону N 2147-VIII), оскільки учасник справи оскаржує судові рішення першої та апеляційної інстанцій з підстави порушення правил предметної юрисдикції.
      З установлених судами фактичних обставин справи вбачається, що 18 вересня 2015 року Супрунівською сільською радою Полтавського району Полтавської області з ПАТ "Полтавській ДБК" укладено договір про пайову участь у створенні і розвитку інфраструктури населеного пункту, п. 2.1 якого передбачено, що ПАТ "Полтавській ДБК" бере пайову участь у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту територіальної громади села Супрунівка Полтавського району Полтавської області.
      Цим договором передбачено, що ПАТ "Полтавській ДБК" перераховує кошти пайової участі на рахунок сільської ради до спеціального фонду сільського бюджету у розмірі 1202951,56 грн. що становить 4 % загальної кошторисної вартості будівництва об'єкта, а в разі невиконання замовником будівництва умов договору, сільська рада здійснює необхідні заходи щодо примусового стягнення вказаних коштів у судовому порядку.
      У період з 24 березня 2016 року по 20 травня 2016 року Держфінспекцією в Полтавській області проведено планову ревізію виконання бюджету та фінансово-господарської діяльності виконавчого комітету Супрунівської сільської ради за період з 01 січня 2013 року по 31 березня 2016 року та виявлено порушення, які задокументовано в акті ревізії від 27 травня 2016 року N 08-21/25.
      За результатами проведеної ревізії встановлено недоотримання бюджетом коштів на суму 919212,04 грн у зв'язку з неналежним виконанням ПАТ "Полтавській ДБК" умов договору пайової участі в розвитку інфраструктури населеного пункту територіальної громади села Супрунівка Полтавського району Полтавської області.
      У грудні 2016 року Державна фінансова інспекція звернулась до Полтавського окружного адміністративного суду з позовом до ПАТ Полтавський "ДБК", у якому просила стягнути на користь сільського бюджету завдані відповідачем збитки в розмірі 919 тис. 212 грн 04 коп.
      Дослідивши наведені в касаційній скарзі доводи про оскарження судових рішень першої та апеляційної інстанцій з підстав порушення правил предметної юрисдикції, перевіривши матеріали справи, вивчивши правові позиції, надані Науково-консультативною радою при Верховному Суді, й заслухавши суддю-доповідача про обставини, необхідні для ухвалення судового рішення, Велика Палата Верховного Суду дійшла таких висновків.
      Пунктами 1 і 7 ч. 1 ст. 3 КАС України (в цьому випадку й далі - у редакції, чинній на час звернення позивача до суду з позовом) визначено, що справою адміністративної юрисдикції є переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень; а суб'єктом владних повноважень є орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
      У ч. 1 та п. 5 ч. 2 ст. 17 КАС Українипередбачено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на правовідносини, що виникають у зв'язку зі здійсненням суб'єктом владних повноважень владних управлінських функцій, а також на публічно-правові спори за зверненням суб'єкта владних повноважень у випадках, встановлених Конституцією та законами України.
      Відповідно до ч. 2 ст. 4 КАС Україниюрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.
      Публічно-правовий спір має особливий суб'єктний склад. Участь суб'єкта владних повноважень є обов'язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Однак сама по собі участь у спорі суб'єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір з публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції.
      Для звернення до адміністративного суду суб'єкт владних повноважень, як позивач має відповідати основним умовам, а саме: має бути наділений повноваженнями для звернення до суду, а підстави для звернення мають бути визначені виключно законом із вказівкою на предмет звернення.
      Правові та організаційні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні визначає Закон України від 26 січня 1993 року N 2939-XII "Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні" (далі - Закон N 2939-XII у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) та Положення про Державну фінансову інспекцію України, затверджене Указом Президента України від 23 квітня 2011 року N 499/2011 (далі - Положення) N 499/2011).
      Відповідно до ст. 1 Закону N 2939-ХІІздійснення державного фінансового контролю забезпечує центральний орган виконавчої влади, уповноважений Президентом України на реалізацію державної політики у сфері державного фінансового контролю (далі - орган державного фінансового контролю).
      Відповідно до п. 1 Положення, Державна фінансова інспекція України
      (далі - Держфінінспекція України) є центральним органом виконавчої влади, який забезпечує реалізацію державної політики у сфері державного фінансового контролю.
      Держфінінспекція України здійснює свої повноваження безпосередньо та через територіальні органи в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, районах, містах або міжрайонні, об'єднані в районах та містах територіальні органи, головних інспекторів у районах та містах (п. 7 Положення).
      Згідно ч. 1, 2 ст. 2 Закону N 2939-XII головними завданнями органу державного фінансового контролю є: здійснення державного фінансового контролю за використанням і збереженням державних фінансових ресурсів, необоротних та інших активів, правильністю визначення потреби в бюджетних коштах та взяттям зобов'язань, ефективним використанням коштів і майна, станом і достовірністю бухгалтерського обліку і фінансової звітності у міністерствах та інших органах виконавчої влади, державних фондах, фондах загальнообов'язкового державного соціального страхування, бюджетних установах і суб'єктах господарювання державного сектору економіки, а також на підприємствах, в установах та організаціях, які отримують (отримували у періоді, який перевіряється) кошти з бюджетів усіх рівнів, державних фондів та фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування або використовують (використовували у періоді, який перевіряється) державне чи комунальне майно (далі - підконтрольні установи), за дотриманням бюджетного законодавства, дотриманням законодавства про державні закупівлі, діяльністю суб'єктів господарської діяльності незалежно від форми власності, які не віднесені законодавством до підконтрольних установ, за судовим рішенням, ухваленим у кримінальному провадженні.
      Державний фінансовий контроль забезпечується органом державного фінансового контролю через проведення державного фінансового аудиту, перевірки державних закупівель та інспектування.
      Пунктом 6 Положення передбачено, що Держфінінспекція України для виконання покладених на неї завдань має право в установленому порядку, зокрема: здійснювати державний фінансовий контроль шляхом проведення: інспектування у формі планових та позапланових ревізій певного комплексу чи окремих питань фінансово-господарської діяльності підприємств, установ та організацій, визначених у підп. 1 п. 4 цього Положення (підп. 5); пред'являти керівникам та іншим особам підприємств, установ та організацій, що контролюються, обов'язкові до виконання вимоги щодо усунення виявлених порушень законодавства (підп. 15); порушувати перед відповідними державними органами питання про визнання недійсними договорів, укладених з порушенням законодавства, у судовому порядку стягувати у дохід держави кошти, отримані підконтрольними установами за незаконними договорами, без установлених законом підстав та з порушенням законодавства (підп. 18); при виявлені збитків, завданих державі чи об'єкту контролю, визначати їх розмір згідно з методикою, затвердженою Кабінетом Міністрів України (підп. 21).
      Положенням установлено, що Держфінінспекція України відповідно до покладених на неї завдань вживає в установленому порядку заходів до усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства та притягнення до відповідальності винних осіб, а саме: вимагає від керівників та інших службових осіб підконтрольних установ усунення виявлених порушень законодавства; звертається до суду в інтересах держави, якщо підконтрольною установою не забезпечено виконання вимог до усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства з питань збереження і використання активів (підп. 4 п. 4).
      Згадані норми узгоджуються з положеннями ст. 10 Закону N 2939-XII, якою визначено права органу державного фінансового контролю, пред'являти керівникам та іншим особам підприємств, установ та організацій, що контролюються, обов'язкові до виконання вимоги щодо усунення виявлених порушень законодавства, вилучати в судовому порядку до бюджету виявлені ревізіями приховані і занижені валютні та інші платежі, ставити перед відповідними органами питання про припинення бюджетного фінансування і кредитування, якщо отримані підприємствами, установами та організаціями кошти і позички використовуються з порушенням чинного законодавства (п. 7); звертатися до суду в інтересах держави, якщо підконтрольною установою не забезпечено виконання вимог щодо усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства з питань збереження і використання активів (п. 10), а також при виявленні збитків, завданих державі чи підприємству, установі, організації, що контролюється, визначати їх розмір у встановленому законодавством порядку (п. 3).
      Згідно із ч. 2 ст. 15 Закону N 2939-XII законні вимоги службових осіб органу державного фінансового контролю є обов'язковими для виконання службовими особами об'єктів, що контролюються.
      Таким чином, орган державного фінансового контролю здійснює державний фінансовий контроль за використанням коштів державного та місцевих бюджетів, і в разі виявлення порушень законодавства має право пред'являти обов'язкові до виконання вимоги щодо усунення таких правопорушень.
      При виявленні збитків, завданих державі чи об'єкту контролю, орган державного фінансового контролю має право визначити їх розмір у встановленому законодавством порядку та звернутися до суду в інтересах держави, якщо підконтрольною установою не забезпечено виконання вимог щодо усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства з питань збереження і використання активів.
      Аналіз наведених норм дає підстави вважати, що орган державного фінансового контролю проводить державний фінансовий контроль щодо підконтрольних установ. Його право вимоги, передбачене ст. 10 Закону N 2939-XII, може бути адресоване виключно підконтрольним установам, а звернення до суду в інтересах держави можливе лише у випадку незабезпечення такими установами вимог щодо усунення порушень законодавства з питань збереження і використання активів, виявлених під час здійснення державного фінансового контролю.
      Так, позивачем у цій справі є Держфінінспекція в Полтавській області, як суб'єкт владних повноважень (у розумінні положень КАС України), правовий статус якої визначено Законом N 2939-XII, згідно з яким їй надано право звертатися до суду з відповідним позовом про відшкодування збитків. При цьому здійснення органом державного фінансового контролю своїх повноважень (владних управлінських функцій) обумовлює виникнення правовідносин з підконтрольною установою (Супрунівською сільською радою), які мають публічно-правовий характер.
      Однак спір у справі, що розглядається, стосується вимоги Держфінінспекції в Полтавській області стягнути з ПАТ "Полтавський ДБК" завдані бюджету збитки, які виникли у зв'язку з невиконанням умов договору про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту, укладеного між Супрунівською сільською радою та ПАТ "Полтавський ДБК".
      Тобто, суб'єкт владних повноважень заявив позовні вимоги до юридичної особи - ПАТ "Полтавський ДБК", яке не є підконтрольною установою, владних управлінських функцій відносно відповідача Держфінінспекція в Полтавській області не здійснює, й права позивача на звернення до суду з адміністративним позовом до непідконтрольних їй установ, тобто до суб'єктів господарської діяльності, про стягнення коштів (збитків) закон також не передбачає.
      Отже, Держфінінспекція в Полтавській області не має права на звернення до адміністративного суду з позовом про стягнення коштів з ПАТ "Полтавський ДБК" як непідконтрольної установи у зв'язку із порушенням умов договору про пайову участь у створенні і розвитку інфраструктури населеного пункту, оскільки в КАС України такого права в Держфінінспекції не передбачено та відповідач не був підконтрольною стороною для позивача при проведенні планової ревізії виконання бюджету та фінансово-господарської діяльності виконавчого комітету Супрунівської сільської ради.
      Відповідно до ч. 1, ст. 50 КАС України (у редакції, чинній на час звернення позивача до суду з позовом) сторонами у адміністративному процесі є позивач та відповідач. Позивачем в адміністративній справі можуть бути, зокрема суб'єкти владних повноважень при здійсненні ними владних управлінських функцій на підставі законодавства.
      Однак, спір про стягнення завданих збитків звернений до непідконтрольної установи не має ознак публічно-правового характеру, а стосується господарсько-правових відносин між Супрунівською сільською радою та ПАТ "Полтавський ДБК".
      Ураховуючи наведене, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що цей спір не є публічно-правовимта не належить до юрисдикції адміністративних судів, а тому висновки судів першої та апеляційної інстанцій про відмову у відкритті провадження в цій справі з підстав, передбачених п. 1 ч. 1 ст. 109 КАС України (у редакції, чинній на час прийняття судових рішень), є обґрунтованими.
      Згідно зі ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
      Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 349 КАС України (у редакції Закону N 2147-VIII) суд касаційної інстанції за наслідком розгляду касаційної скарги залишає касаційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо відсутні підстави для його скасування.
      Ураховуючи викладене та керуючись ст. 341, 345, 349, 350, 355, 356 КАС України (у редакції Закону N 2147-VIII), Велика Палата Верховного Суду
      ПОСТАНОВИЛА:
      Касаційну скаргу Державної фінансової інспекції в Полтавській області залишити без задоволення, а ухвалу Полтавського окружного адміністративного суду від 28 грудня 2016 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 20 квітня 2017 року - без змін.
      Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
      Суддя-доповідач І.В. Саприкіна Судді: Н.О. Антонюк С.В. Бакуліна В.В. Британчук Д.А. Гудима В.І. Данішевська О.С. Золотніков О.Р. Кібенко В.С. Князєв Л.М. Лобойко О.Б. Прокопенко Л.І. Рогач О.С. Ткачук В.Ю. Уркевич О.Г. Яновська
    • Автор: ANTIRAID
      Державний герб України
      КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
      Справа №826/2123/17
      Головуючий у І інстанції - Огурцов О.П.
       
      ПОСТАНОВА
      ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
      21 травня 2018 року м. Київ
      Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:
      Головуючого-судді: Кучми А.Ю.
      суддів: Аліменка В.О., Безименної Н.В.
      за участю секретаря: Тищенко Н.В., 
      розглянувши за відсутності осіб, які беруть участь в справі, без здійснення фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу відповідно до ст. 229 КАС України у відкритому судовому засіданні в залі суду апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління ДФС у м. Києва на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 14.12.2017 (м. Київ, дата складання повного тексту не зазначається) у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Дніпровська плодоовочева база» до Державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління ДФС у м. Києва про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,-
      В С Т А Н О В И Л А:
      ТОВ «Дніпровська плодоовочева база» звернулось до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління ДФС у м. Києва про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління ДФС у м. Києва від 12.09.2016 №0060301204 та від 28.11.2016 №0078331204.
      Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 14.12.2017 адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Дніпровська плодоовочева база» задоволено повністю, визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення - рішення Державної податкової інспекції у Дніпровському районі ГУ ДФС у м. Києві від 12.09.2016 № 0060301204 та №0078331204.
      Не погоджуючись з судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі. Свої вимоги апелянт обґрунтовує тим, що згідно витягу з бази даних ПК «Кадастр» по юридичних особах на 05.05.2016 наданого Департаментом земельних ресурсів КМР (КМДА) позивач є землекористувачем земельних ділянок за адресою м. Київ, вул. Каховська, 64 площею 88041,78 кв.м. та вул. Каховська, 71 площею 2161,72 кв.м., кадастровими номерами 66:044:022 та 66:045:078, водночас ним подано уточнюючу податкову декларацію з плати за землю за 2015 рік, якою зменшено нарахування земельного податку за 2015 рік та не подано податкову декларацію з плати за землю за 2016 рік у терміни визначені Податковим кодексом України.
      Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач не є платником плати за землю та не повинен подавати податкову звітність відповідно до статті 286 Податкового кодексу України, оскільки він не є і ні власником, і ні орендарем, а ні постійним користувачем земельних ділянок, які не мають кадастрових номерів.
      Особи, які беруть участь в справі в судове засідання не з'явилися, про дату та час слухання справи були повідомлені належним чином.
      Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду - без змін.
      Згідно з ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
      Судом першої інстанції встановлено, що 23.08.2016 Державною податковою інспекцією у Дніпровському районі ГУ ДФС у м. Києві на підставі пп. 20.1.4 п. 20.1 ст. 20, пп. 75.1.1 п. 75.1 ст. 75, п. 76.1 ст. 76 Податкового кодексу України проведена камеральна перевірка податкової звітності з плати за землю за 2015-2016 роки та повноти надходжень по земельному податку за січень 2015 - червень 2016 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Дніпровська плодоовочева база» за результатами якої складено акт № 6938/26-53-12-04/31923768, в якому встановлено, що платник податків не подав податкову декларацію з плати за землю за 2016 рік у терміни визначені п.п. 286.2, 286.3 ст. 286 Податкового кодексу України та розмір податкового зобов'язання по земельному податку з юридичних осіб (код платежу 18010500) за 2015 - 2016 (січень - червень) роки, визначені у податковій декларації з плати за землю, реєстраційний номер №9027334341 від 24.02.2015 за 2015 рік, є нижчим ніж визначено за результатами перевірки.
      Позивачем подані заперечення на акт перевірки від 23.08.2016 № 6938/26-53-12-04/31923768 за результатами розгляду яких листом від 09.09.2016 № 11403/10/26-53-12-04-10 повідомлено про те, що висновки акту перевірки залишено без змін.
      Відповідачем на підставі акту перевірки від 23.08.2016 № 6938/26-53-12-04/31923768 та з урахуванням рішення Головного управління ДФС у м. Києві від 24.11.2016 № 24768/10/26-15-10-02-16 про результати розгляду скарги, прийнято податкові повідомлення - рішення від 12.09.2016 № 0060301204, яким за порушення п.203.1 ст.203 Податкового кодексу України до позивача застосовано штрафні (фінансові) санкції (штрафи) у сумі 1020,00 грн та від 28.11.2016 №0078331204, яким за порушення п.270.1 ст.270, п. 286.3 ст.286 Податкового кодексу України позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем земельний податок на загальну суму 8057418,34 грн у тому числі 6445934,67 за основним платежем та 1611483,67 грн за штрафними (фінансовими) санкціями.
      Рішенням Державної фіскальної служби України від 03.02.2017 № 2016/6/99-99-11-03-01-25 податкові повідомлення - рішення від 12.09.2016 № 0060301204 та від 28.11.2016 №0078331204 залишено без змін, а скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Дніпровська плодоовочева база» без задоволення.
      Позивач вважаючи вищевказані податкові повідомлення-рішення протиправними та таким що прийнятий всупереч Податковому кодексу України, звернувся з даним адміністративним позовом до суду.
      Відповідно до п.п. 76.1, 76.2 ст. 76 Податкового кодексу України камеральна перевірка проводиться посадовими особами контролюючого органу без будь-якого спеціального рішення керівника такого органу або направлення на її проведення. Камеральній перевірці підлягає вся податкова звітність суцільним порядком. Згода платника податків на перевірку та його присутність під час проведення камеральної перевірки не обов'язкова. Порядок оформлення результатів камеральної перевірки здійснюється відповідно до вимог статті 86 цього Кодексу.
      Таким чином, камеральна перевірка є одним з видів податкових перевірок, встановлених пунктом 75.1 статті 75 Податкового кодексу України, та за своєю правовою сутністю є формою поточного документального контролю за дотриманням платником вимог податкового законодавства на підставі декларацій та інших документів податкової звітності, одержаних від платника.
      Камеральною перевіркою охоплюються лише ті показники документів, які належать до податкової звітності та мають значення для правильності обчислення платником об'єкта оподаткування та суми податку, що підлягає сплаті до бюджету. Перевірка будь-яких інших відомостей, витребування у платника додаткової інформації та документів, подання яких разом з податковою декларацією чинним законодавством не передбачено, камеральною перевіркою не охоплюється.
      Предмет камеральної перевірки передбачає встановлення повноти, своєчасності подання платником податкової звітності, візуальну перевірку правильності оформлення документів податкової звітності (повноти заповнення усіх необхідних реквізитів, чіткості їх заповнення тощо), перевірку правильності складення розрахунків за податковими платежами (арифметичний підрахунок остаточних сум податків, правильність відображення показників, необхідних для обчислення бази оподаткування).
      Як вбачається з матеріалів справи, відповідно до акту перевірки від 23.08.2016 №6938/26-53-12-04/31923768 відповідачем під час проведення камеральної перевірки податкової звітності з плати за землю за 2015-2016 роки та повноти надходжень по земельному податку за січень 2015 - червень 2016 року було надано оцінку не тільки повноті, своєчасності подання платником податкової звітності та візуальну перевірку правильності оформлення документів податкової звітності (повноти заповнення усіх необхідних реквізитів, чіткості їх заповнення тощо), правильності складення розрахунків за податковими платежами (арифметичний підрахунок остаточних сум податків, правильність відображення показників, необхідних для обчислення бази оподаткування), а встановлено згідно витягу з бази даних ПК «Кадастр» по юридичних особах на 05.05.2016 наданого Департаментом земельних ресурсів КМР (КМДА) факт того, що позивач є землекористувачем земельних ділянок за адресою м. Київ, вул. Каховська, 64 площею 88 041,78 кв.м. та вул. Каховська, 71 площею 2161,72 кв.м., кадастровими номерами 66:044:022 та 66:045:078, нормативну грошову оцінку вказаних земельних ділянок згідно Витягу з технічної документації на вказані земельну ділянки від 29.09.2007 № Ю-01708 та № Ю-01702, а отже взято до уваги іншу інформацію та документи ніж надана позивачем податкова звітність, вчинено дії по отриманню додаткової інформації.
      Суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що з'ясування податковим органом під час податкової перевірки питань, що не охоплюються законодавчо визначеними межами з проведення даного виду податкової перевірки, не можна визнати діями суб'єкта владних повноважень, що відповідають наведеним ознакам. Відповідно, інформація, що зібрана податковим органом відносно платника поза межами здійснюваного нею заходу з податкового контролю та не відноситься до предмета перевірки, не може слугувати підставою для податкового повідомлення-рішення.
      Згідно з п. 269.1 ст.269 Податкового кодексу України платниками податку є: власники земельних ділянок, земельних часток (паїв); землекористувачі.
      Статтею 270 Податкового кодексу України встановлено, що об'єктами оподаткування є: земельні ділянки, які перебувають у власності або користуванні; земельні частки (паї), які перебувають у власності. 
      З аналізу вищевикладених норм чинного законодавства вбачається, що платниками земельного податку є особи, яким земельна ділянка належить або на праві власності, або на праві постійного користування.
      Згідно з пунктом 286.1 статті 286 ПК України підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру.
      Податковий орган, як на підтвердження того, що позивач є землекористувачем земельних ділянок за адресою м. Київ, вул. Каховська, 64 площею 88 041,78 кв.м. та вул. Каховська, 71 площею 2161,72 кв.м., кадастровими номерами 66:044:022 та 66:045:078 посилається на витяг з бази даних ПК «Кадастр» по юридичних особах на 05.05.2016 наданий Департаментом земельних ресурсів КМР (КМДА), натомість даного витягу чи будь-яких інших документів на підтвердження того, що позивач внесений до державного земельного кадастру як землекористувач земельних ділянок за адресою м. Київ, вул. Каховська, 64 площею 88 041,78 кв.м. та вул. Каховська, 71 площею 2161,72 кв.м., кадастровими номерами 66:044:022 та 66:045:078, а також документів, які б підтверджували право власності чи право користування позивача на зазначені земельні ділянки відповідачем у суді першої та апеляційної інстанції надано не було.
      Разом із тим, позивачем надано копії листів від 30.08.2016 № 31-26-0.21-10820/2-16, від 30.08.2016 № 31-26-0.21-10819/2-16 та від 31.08.2016 № 19-26-0.21-10932/2-16 Головного управління Держгеокадастру у м. Києві відповідно до яких Державна реєстрація земельних ділянок в Державному земельному кадастрі з кадастровими номерами 8000000000:66:044:0002 та 8000000000:66:045:0078, у тому числі за адресою м. Київ, вул. Каховська, 71 не здійснювалась. 
      Відповідачем було неправильно обрано спосіб з адміністрування земельного податку стосовно позивача, оскільки вищевказані земельні ділянки не є сформованими у кадастрі, а відтак не можуть бути об'єктом оподаткування, а позивач не є постійним користувачем або власником такої земельної ділянки, а тому не може бути суб'єктом такого оподаткування.
      Доводами апеляційної скарги, відповідач не спростував обставин викладених в рішенні суду першої інстанції та не надав пояснень щодо наявності порушень норм податкового законодавства з боку позивача. Відповідачем жодним чином не спростовано доводів, викладених в позовній заяві. Податковим органом не надано доказів, пояснень, не наведено доводів щодо наявності підстав для нарахування позивачу та сплати земельного податку. Контролюючим органом фактично реалізована його компетенція на винесення податкових повідомлень-рішень без дотримання основ податкового законодавства, чим порушено охоронювані права позивача.
      Контролюючим органом при розгляді даної справи взагалі не було надано ніяких пояснень та доказів на підтвердження своєї позиції, копіювання змісту заперечень на позову заяву у апеляційній скарзі не може бути причиною для скасування судового рішення чи спростування викладених у ньому обставин.
      За таких обставин, колегія суддів дійшла до висновку, що відповідачем не було доведено наявність у позивача зобов'язання зі сплати податку за землю, пояснень чи доказів на підтвердження правомірності своїх дій податковим органом надано теж не було, тому податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління ДФС у м. Києва від 12.09.2016 №0060301204 та від 28.11.2016 №0078331204 є протиправними і підлягають скасуванню.
      З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду є законним і обґрунтованим, ухваленим з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а тому підстав для його скасування не має.
      Керуючись ст. ст. 242, 243, 251, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -
      П О С Т А Н О В И Л А:
      Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління ДФС у м. Києва залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 14.12.2017 - без змін.
      Постанова набирає законної з моменту її прийняття та може бути оскаржена в порядку та строки, встановлені ст.ст. 328, 329 КАС України.
      Повний текст постанови виготовлено 29.05.2018.
      Головуючий-суддя: А.Ю. Кучма
      Судді: В.О. Аліменко
      http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/74324780
    • Автор: ANTIRAID
      Державний герб України
       
      ЖИТОМИРСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
      _____________________________________________
      10002, м-н Путятинський, 3/65, телефон/факс: (0412) 481-604, 481-637 e-mail: inbox@apladm.zt.court.gov.ua
      Справа № 817/505/18
      ПОСТАНОВА
      іменем України
      "19" червня 2018 р. м. Житомир
      Житомирський апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
      головуючого судді Капустинського М.М. 
      суддів: Моніча Б.С.
       Охрімчук І.Г.,
      за участю секретаря Шведюк М.М.,
      представника апелянта, позивача, розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Головного управління ДФС у Рівненській області на рішення Рівненського окружного адміністративного суду від "16" березня 2018 р. у справі за позовом Адвоката ОСОБА_2 до Головного управління ДФС у Рівненській області про визнання протиправною та скасування індивідуальної податкової консультації , -
      суддя в 1-й інстанції - Друзенко Н.В.,
      час ухвалення рішення - не зазначено,
      місце ухвалення рішення - м. Рівне,
      дата складання повного тексту рішення - 26.03.2018р.,-
      ВСТАНОВИВ:
      13.02.2018 Адвокат ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до Головного управління ДФС у Рівненській області про визнання протиправною та скасування індивідуальної податкової консультації з підстав не відповідності нормам чинного законодавства. В обґрунтування позову зазначає, що 12 січня 2018 року звернувся до відповідача з метою отримання індивідуальної податкової консультації у письмовій формі в якій просив пояснити чи існує обов'язок для нього як адвоката сплачувати єдиний внесок в ті місяці (періоди), коли він не отримав доходу від здійснення адвокатської діяльності, при умові, що єдиний внесок за нього сплачував роботодавець. Відповідач надав індивідуальну податкову консультацію, виклавши її в листі №318/ФОП/17-00-13-02-04 від 01.02.2018 року, реєстраційний номер в єдиному реєстрі індивідуальних податкових консультацій 375/ІПК/17-00-13-02-04, в якій зазначив про необхідність сплати позивачу єдиного внеску за 2017 рік навіть за умови перебування позивача у трудових відносинах та сплати єдиного внеску за нього роботодавцем. Вказану податкову консультацію позивач вважає протиправною, посилаючись на норми чинного законодавства та практику Європейського суду з прав людини, зазначаючи, що він є застрахованою особою, доходу від адвокатської діяльності не отримує, перебуває у трудових відносинах з ТОВ "Акріс Агро", яке в свою чергу виплачує позивачу заробітну плату, отримує та перераховує до відповідних бюджетів усі обов'язкові платежі, в тому числі ЄСВ.
      Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 16 березня 2018 року адміністративний позов адвоката ОСОБА_2 до Головного управління ДФС у Рівненській області задоволено повністю.
      Визнано протиправною та скасовано індивідуальну податкову консультацію Головного Управління ДФС у Рівненській області, викладену в листі №318/ФОП/17-00-13-02-04 від 01.02.2018, реєстраційний номер в єдиному реєстрі індивідуальних податкових консультацій 375/ІПК/17-00-13-02-04.
      Присуджено ОСОБА_2 за рахунок бюджетних асигнувань Головного Управління ДФС у Рівненській області судові витрати у вигляді сплаченого судового збору в сумі 704,80 грн.
      Не погоджуючись з прийнятим судовим рішенням, Головне управління ДФС у Рівненській області звернулось до суду з апеляційною скаргою, в якій посилаючись на порушення норма матеріального та процесуального права, просить рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове рішення, якою залишити позовну заяву без задоволення. В апеляційній скарзі зазначає, що чинним законодавством встановлено обов'язок для самозайнятої особи визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску в разі неотримання доходу (прибутку) у звітному році або окремому місяці звітного року.
      У відзиві на апеляційну скаргу позивач просить рішення суду першої інстанції залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення. Зазначає, що позивач є застрахованою особою, і єдиний внесок на нього регулярно нараховує та сплачує роботодавець в розмірі не менше мінімального, що виключає обов'язок по сплаті єдиного внеску позивачем як особою, що має право провадити адвокатську діяльність, зокрема, у періоди, коли він не отримував дохід від здійснення адвокатської діяльності.
      Заслухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах доводів апеляційної скарги, судова колегія вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.
      Судом встановлено, що ОСОБА_2 на підставі рішення Рівненської обласної кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури №VI/-5 від 27.09.2010 має право на заняття адвокатською діяльністю, про що йому видано відповідне свідоцтво за НОМЕР_1 від 11.10.2010 (а.с.13). 
      З 06 червня 2011 року позивач перебуває на обліку як платник єдиного внеску за видом економічної діяльності по КВЕД 74.11.1. "Адвокатська діяльність", що підтверджується копією повідомлення Управління пенсійного фонду України в м. Рівне про взяття на облік платника єдиного внеску від 07.06.2011 за №2040 (а.с.35).
      17 березня 2015 року позивач прийнятий на посаду начальника юридичного відділу товариства з обмеженою відповідальністю "Акріс Агро", що підтверджується копією трудової книжки ОСОБА_2 (а.с.14-15).
      За 2017 рік роботодавець позивача - ТОВ "Акріс Агро" сплатив єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування за працівника ОСОБА_2 в загальній сумі 23521,05 грн., що підтверджується копією довідки виданої ТОВ "Акріс Агро" №АКР00000028 від 08.02.2018 (а.с.16).
      На звернення позивача (а.с.9), відповідачем листом №318/ФОП/17-00-13-02-04 від 01.02.2018, реєстраційний номер в єдиному реєстрі індивідуальних податкових консультацій 375/ІПК/17-00-13-02-04 надано індивідуальну податкову консультацію з питань застосування законодавства в частині необхідності сплати єдиного соціального внеску, в якій зазначено про необхідність сплати позивачу ЄСВ за 2017 рік навіть за умови перебування в трудових відносинах та сплати єдиного соціального внеску за нього роботодавцем (а.с.10-12, 26).
      Позивач, не погодившись з вказаною індивідуальною податковою консультацією оскаржив її до суду.
      Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що індивідуальна податкова консультація, наданої позивачу листом №318/ФОП/17-00-13-02-04 від 01.02.2018 року, реєстраційний номер в єдиному реєстрі індивідуальних податкових консультацій 375/ІПК/17-00-13-02-04, не відповідає вимогам чинного законодавства.
      Розглядаючи питання про законність та обґрунтованість судового рішення, яким позов задоволено, суд апеляційної інстанції враховує наступне.
      Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства, регламентовано Податковим кодексом України.
      Згідно із підпунктом 14.1.172 п.14.1. ст.14 Податкового кодексу України, визначено, що індивідуальна податкова консультація - це допомога контролюючого органу конкретному платнику податків стосовно практичного використання конкретної норми закону або нормативно-правового акту з питань адміністрування нарахування та сплати податків чи зборів, контроль за справлянням яких покладено на такий контролюючий орган.
      Порядок звернення платників податків за податковими консультаціями, а також розгляду таких звернень контролюючими органами та надання відповідей на них врегульовано ст.ст.52 і 53 Податкового кодексу України. 
      Відповідно до п.52.1 ст.52 Податкового кодексу України, за зверненням платників податків контролюючі органи надають їм безоплатно індивідуальні податкові консультації з питань практичного застосування окремих норм податкового та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, протягом 25 календарних днів, що настають за днем отримання такого звернення даним контролюючим органом.
      Приписами пункту 53.2 ст.52 Податкового кодексу України встановлено, що платник податків може оскаржити до суду наказ про затвердження узагальнюючої податкової консультації або надану йому індивідуальну податкову консультацію як правовий акт індивідуальної дії, викладені в письмовій формі, які, на думку такого платника податків, суперечать нормам або змісту відповідного податку чи збору.
      Так, відповідно до п.41.1. ст.41 Податкового кодексу України, контролюючими органами є центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну податкову, державну митну політику, державну політику з адміністрування єдиного внеску, державну політику у сфері боротьби з правопорушеннями під час застосування податкового та митного законодавства, законодавства з питань сплати єдиного внеску та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючий орган, його територіальні органи.
      Приписами частини першої та другої статті 12 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" №2464-VI від 08.07.2010, завданнями центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, є забезпечення адміністрування єдиного внеску шляхом його збору, ведення обліку надходжень від його сплати та здійснення контролю за сплатою єдиного внеску. Центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, відповідно до покладених на нього завдань, зокрема, здійснює контроль за додержанням законодавства про збір та ведення обліку єдиного внеску, правильністю нарахування, обчислення, повнотою і своєчасністю сплати єдиного внеску.
      Згідно з пп.14.1.226. п.14.1 ст.14 Податкового кодексу України, самозайнята особа - це платник податку, який є фізичною особою - підприємцем або провадить незалежну професійну діяльність за умови, що така особа не є працівником в межах такої підприємницької чи незалежної професійної діяльності. В свою чергу, незалежна професійна діяльність - це участь фізичної особи у науковій, літературній, артистичній, художній, освітній або викладацькій діяльності, діяльність лікарів, приватних нотаріусів, приватних виконавців, адвокатів, арбітражних керуючих (розпорядників майна, керуючих санацією, ліквідаторів), аудиторів, бухгалтерів, оцінщиків, інженерів чи архітекторів, особи, зайнятої релігійною (місіонерською) діяльністю, іншою подібною діяльністю за умови, що така особа не є працівником або фізичною особою - підприємцем та використовує найману працю не більш як чотирьох фізичних осіб.
      Пунктом 2 частини першої статті 1 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" №2464-VI від 08.07.2010 передбачено, що єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування - це консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
      Згідно пункту 3 вказаної частини, застрахована особа - це фізична особа, яка відповідно до законодавства підлягає загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню і сплачує (сплачувала) та/або за яку сплачується чи сплачувався у встановленому законом порядку єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування.
      Відповідно до пункту 5 частини першої статті 4 Закон України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" №2464-VI від 08.07.2010 платниками єдиного внеску є особи, які провадять незалежну професійну діяльність, а саме наукову, літературну, артистичну, художню, освітню або викладацьку, а також медичну, юридичну практику, в тому числі адвокатську, нотаріальну діяльність, або особи, які провадять релігійну (місіонерську) діяльність, іншу подібну діяльність та отримують дохід від цієї діяльності.
      Пунктом 2 частини першої статті 7 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" №2464-VI від 08.07.2010 (база нарахування єдиного внеску), єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування) та 5 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць. У разі, якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному році або окремому місяці звітного року, такий платник зобов'язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.
      Разом з тим, відповідно до п.1 ч.1 ст.4 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" №2464-VI від 08.07.2010, платниками єдиного внеску є роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.
      Згідно п.1 ч.1 ст.7 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" №2464-VI від 08.07.2010, єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого), частини першої статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України "Про оплату праці", та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами.
      На підставі вищевикладеного можна зробити висновок, що особа, яка провадить незалежну професійну діяльність, зокрема адвокатську, вважається самозайнятою особою і платником єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування лише при умові, що така особа не є найманим працівником в межах такої незалежної професійної діяльності і що вона отримує дохід саме від такої незалежної професійної діяльності.
      Як встановлено судом першої інстанції позивач своє право на заняття адвокатською діяльністю реалізовує не як самозайнята особа, а як найманий працівник - начальник юридичного відділу ТОВ "Акріс Агро". Зокрема, що стосується 2017 року, то його роботодавець щомісячно сплачував єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування за найманого працівника ОСОБА_2 в розмірі 22% від суми нарахованої йому заробітної плати, що складало в середньому близько 2000,00 грн. на місяць, тобто в сумі що перевищує розмір мінімального страхового внеску на місяць.
      Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції стосовно того, що індивідуальна податкова консультація, наданої позивачу листом №318/ФОП/17-00-13-02-04 від 01.02.2018 року, реєстраційний номер в єдиному реєстрі індивідуальних податкових консультацій 375/ІПК/17-00-13-02-04, не відповідає вимогам чинного законодавства.
      Відповідно до ч.1 ст.316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
      Суд приходить до висновку, що доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції і не впливають на правильність прийнятого судового рішення. Рішення прийнято з додержанням вимог матеріального та процесуального права, підстави для його скасування відсутні.
      Керуючись ст.ст. 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
      ПОСТАНОВИВ:
      Апеляційну скаргу Головного управління ДФС у Рівненській області залишити без задоволення, рішення Рівненського окружного адміністративного суду від "16" березня 2018 р. без змін. 
      Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.
      Головуючий суддя М.М. Капустинський
      судді: Б.С. Моніч
      І.Г. Охрімчук
      Повне судове рішення складено "19" червня 2018 р.
      http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/74790897
    • Автор: ANTIRAID
      Державний герб України
      ПОСТАНОВА
      Іменем України
      08 серпня 2018 року
      Київ
      справа №812/41/17
      адміністративне провадження №К/9901/31548/18
      Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
      судді-доповідача - Пасічник С.С.,
      суддів: Васильєвої І.А., Юрченко В.П.,
      розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Державної податкової інспекції в м. Сєвєродонецьку Головного управління ДФС у Луганській області на постанову Луганського окружного адміністративного суду у складі судді Чиркіна С.М. від 06 березня 2017 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду у складі колегії суддів: головуючого судді Чебанова О.О., суддів Сіваченка І.В., Шишова О.О. від 13 червня 2017 року у справі за позовом Державної податкової інспекції в м. Сєвєродонецьку Головного управління ДФС у Луганській області до Приватного підприємства «Поіск-Луганськ» про стягнення коштів за податковим боргом,
      В С Т А Н О В И В:
      У січні 2017 року Державна податкова інспекція у м. Сєвєродонецьку Головного управління ДФС у Луганській області (далі - позивач/Інспекція) звернулася до суду з позовом до Приватного підприємства «Поіск - Луганськ» (далі - відповідач/ПП «Поіск - Луганськ») про стягнення коштів за податковим боргом.
      Обґрунтовуючи позовну заяву, зазначила, що за відповідачем обліковується непогашена заборгованість по податку на додану вартість у розмірі 16399,71 грн., яка виникла внаслідок несплати узгоджених сум грошових зобов'язань.
      Постановою Луганського окружного адміністративного суду від 06 березня 2017 року, яка залишена без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 13 червня 2017 року, у задоволенні позову відмовлено.
      Суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, відмовляючи у задоволенні позовних вимог, виходив з того, що Інспекцією не надано доказів направлення на адресу відповідача податкової вимоги від 12 березня 2015 року №293-25 рекомендованим листом з повідомленням про вручення, як того вимагає підпункт 42.2 статті 42 Податкового кодексу України (далі - ПК України), й, як наслідок, порушено встановлений Законом порядок направлення (вручення) податкових документів, дотримання якого є передумовою для можливості стягнення податкового боргу в примусовому порядку.
      Не погоджуючись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, Інспекція подала касаційну скаргу, в якій просила їх скасувати та прийняти нове рішення, яким задовольнити позов у повному обсязі.
      Обґрунтовуючи касаційну скаргу, посилалась на помилковість висновків судів попередніх інстанцій про ненаправлення відповідачу податкової вимоги, оскільки остання була направлена ПП «Поіск - Луганськ», докази чого наявні в матеріалах справи, а тому, за висновком Інспекції, вона має право на звернення до суду про стягнення спірної суми боргу.
      Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 05 жовтня 2017 року відкрито касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою.
      У визначені ухвалою строки заперечення на касаційну скаргу не надходили.
      В подальшому, справа передана до Верховного Суду, як суду касаційної інстанції в адміністративних справах відповідно до підпункту 4 пункту 1 Розділу VІІ «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) й протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями Касаційного адміністративного суду у складі Верховного суду визначено колегію суддів для розгляду касаційної скарги у складі судді-доповідача Пасічник С.С., суддів Васильєвої І.А., Юрченко В.П.
      Переглянувши судові рішення в межах доводів і вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права, касаційний суд виходить з наступного.
      Так, судами попередніх інстанцій встановлено, що ПП «Поіск - Луганськ» (код ЄДРПОУ 30092295) зареєстровано як юридична особа Сєвєродонецькою міською радою Луганської області та взято позивачем на облік як платника податків.
      Встановлено, що відповідач подав до Інспекції податкову декларацію з податку на додану вартість від 17 липня 2014 року №9040918137, в якій самостійно визначив податкові зобов'язання в розмірі 16432,00 грн.
      За інформацією облікової картки відповідачем 30 червня 2014 року сплачено до бюджету 80938,00 грн. та станом на 30 липня 2014 року рахується переплата у розмірі 32,29 грн.
      12 березня 2015 року позивачем виставлено податкову вимогу №293-25 на суму 16399,71 грн., яка 08 квітня 2015 року надіслана на адресу відповідача рекомендованим листом без повідомлення про вручення.
      У зв'язку із несплатою грошових зобов'язань по податку на додану вартість у добровільному порядку, позивач звернувся до суду із даним позовом про їх стягнення в судовому порядку з ПП «Поіск - Луганськ».
      Відповідно до статті 67 Конституції України кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.
      За правилами підпункту 16.1.4 пункту 16.1 статті 16 ПК України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних відносин) платник податків зобов'язаний сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, встановлених цим Кодексом та законами з питань митної справи.
      Згідно пункту 36.1 статті 36 ПК України податковим обов'язком визнається обов'язок платника податку обчислити, задекларувати та/або сплатити суму податку та збору в порядку і строки, визначені цим Кодексом, законами з питань митної справи.
      Відповідно до пункту 59.1статті 59 ПК України у разі коли платник податків не сплачує узгодженої суми грошового зобов'язання в установлені законодавством строки, контролюючий орган надсилає (вручає) йому податкову вимогу в порядку, визначеному для надсилання (вручення) податкового повідомлення-рішення.
      Положеннями пункту 58.3 статті 58 ПК України передбачено, що податкове повідомлення-рішення вважається надісланим (врученим) платнику податків, якщо його передано посадовій особі такого платника податків під розписку або надіслано листом з повідомленням про вручення.
      Згідно пунктів 42.1 та 42.2 статті 42 ПК України податкові повідомлення - рішення, податкові вимоги або інші документи, адресовані контролюючим органом платнику податків, повинні бути складені у письмовій формі, відповідним чином підписані та у випадках, передбачених законодавством, завірені печаткою такого контролюючого органу. Документи вважаються належним чином врученими, якщо вони надіслані за адресою (місцезнаходженням, податковою адресою) платника податків рекомендованим листом з повідомленням про вручення або особисто вручені платнику податків або його законному чи уповноваженому представникові.
      Згідно пункту 95.1 статті 95 ПК України контролюючий орган здійснює за платника податків і на користь держави заходи щодо погашення податкового боргу такого платника податків шляхом стягнення коштів, які перебувають у його власності, а в разі їх недостатності - шляхом продажу майна такого платника податків, яке перебуває у податковій заставі.
      Стягнення коштів та продаж майна платника податків провадяться не раніше ніж через 60 календарних днів з дня надіслання (вручення) такому платнику податкової вимоги (пункт 95.2 вказаної статті).
      За правилами пункту 95.3 статті 95 ПК України стягнення коштів з рахунків платника податків у банках, обслуговуючих такого платника податків, здійснюється за рішенням суду, яке направляється до виконання контролюючим органам, у розмірі суми податкового боргу або його частини.
      Підпунктом 20.1.34 пункту 20.1 статті 20 ПК України встановлено, що контролюючі органи мають право звертатися до суду щодо стягнення коштів платника податків, який має податковий борг, з рахунків у банках, що обслуговують такого платника податків, на суму податкового боргу або його частини.
      Наведені положення законодавства дають підстави для висновку, що юридичним фактом, з настанням якого законодавець пов'язує реалізацію права контролюючого органу на примусове стягнення податкового боргу, у тому числі шляхом звернення до суду, є дотримання таких умов: надіслання платнику податкової вимоги рекомендованим листом з повідомленням про вручення чи вручення її особисто платнику або його законному чи уповноваженому представникові; сплив строку у 60 календарних днів з дня надіслання (вручення) такому платнику податкової вимоги.
      За встановлених у даній справі обставин відсутності доказів направлення на адресу відповідача податкової вимоги від 12 березня 2015 року №293-25 рекомендованим листом з повідомленням про вручення судами попередніх інстанцій цілком обґрунтовано зазначено про відсутність підстав для стягнення з відповідача спірної суми податкових зобов'язань, оскільки в розумінні ПК України таке рішення контролюючого органу не вважається належним чином надісланим (врученим), що призвело до неможливості встановлення строку, передбаченого пунктом 95.2 статті 95 ПК України, із закінченням якого законодавець пов'язує виникнення у контролюючого органу права на стягнення податкового боргу.
      Обставини ж направлення згаданої вимоги на адресу ПП «Поіск - Луганськ» рекомендованим листом без повідомлення про вручення, на які посилається позивач як на підставу для стягнення спірної суми податкових зобов'язань, не спростовують висновки судів першої та апеляційної інстанцій, оскільки не змінюють порядку направлення податкових документів, дотримання якого є передумовою для стягнення податкового боргу в примусовому порядку.
      За правилами частини першої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
      Згідно з частиною 1 статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
      Керуючись статтями 341, 345, 349, 350, 355, 359 КАС України, Суд
      П О С Т А Н О В И В:
      Касаційну скаргу Державної податкової інспекції в м. Сєвєродонецьку Головного управління ДФС у Луганській області залишити без задоволення, а постанову Луганського окружного адміністративного суду від 06 березня 2017 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 13 червня 2017 року - без змін.
      Постанова набирає законної сили з дати її прийняття і оскарженню не підлягає.
      ...........................
      ...........................
      ...........................
      С.С. Пасічник
      І.А. Васильєва
      В.П. Юрченко ,
      Судді Верховного Суду
      http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/75776248
    • Автор: ANTIRAID
      ПОСТАНОВА
      Іменем України
      20 червня 2018 року
      м. Київ
      Справа N 826/23214/15
      Провадження N 11-132за18
      Велика Палата Верховного Суду у складі:
      судді-доповідача Прокопенка О.Б.,
      суддів Антонюк Н.О., Бакуліної С.В., Британчука В.В., Гудими Д.А., Данішевської В.І., Золотнікова О.С., Кібенко О.Р., Князєва В.С., Лобойка Л.М., Лященко Н.П., Рогач Л.І., Саприкіної І.В., Ситнік О.М., Ткачука О.С., Уркевича В.Ю., Яновської О.Г.,
      розглянувши в порядку письмового провадження заяву Херсонської філії Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" (далі - ДП "АМПУ", Херсонська філія ДП "АМПУ" відповідно) про перегляд судових рішень у справі за позовом Публічного акціонерного товариства "Судноплавна компанія "Укррічфлот" (далі - ПАТ "СК "Укррічфлот") до ДП "АМПУ" про визнання протиправними дій, стягнення коштів,
      УСТАНОВИЛА:
      У жовтні 2015 року ПАТ "СК "Укррічфлот" звернулося до суду з позовом до ДП "АМПУ" в особі Херсонської філії ДП "АМПУ", у якому просило:
      - визнати протиправними дії відповідача щодо нарахування канального збору із суден закордонного плавання;
      - стягнути з відповідача на свою користь 407 932,13 грн на відшкодування шкоди, заподіяної протиправними діями.
      Окружний адміністративний суд міста Києва постановою від 19 квітня 2016 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 5 липня 2016 року, у задоволенні адміністративного позову відмовив.
      За висновками судів попередніх інстанцій закріплені в абзаці другому пункту 3.5 розділу III Порядку справляння та розмірів ставок портових зборів, затвердженого наказом Міністерства інфраструктури України від 27 травня 2013 року N 316 "Про портові збори" (далі - Порядок), правила в частині, що стосується звільнення від сплати канального збору суден, які здійснюють плавання під Державним Прапором України внутрішніми водними шляхами в межах території України, поширюються лише на судна, які здійснюють каботажне плавання (перевезення).
      Оскільки судна, власником яких є позивач, здійснюють перевезення між портами України та іноземними портами, що не відповідає каботажним перевезенням, то ці судна не користуються пільгами зі сплати канального збору.
      Вищий адміністративний суд України постановою від 9 березня 2017 року рішення судів попередніх інстанцій скасував, позовні вимоги задовольнив: визнав протиправними дії ДП "АМПУ" щодо нарахування канального збору із суден закордонного плавання та зобов'язав відповідача повернути ПАТ "СК "Укррічфлот" протиправно сплачений канальний збір у розмірі 407 932,13 грн.
      Суд касаційної інстанції дійшов висновку, що судна позивача відповідають вимогам пункту 3.5 розділу III Порядку та звільняються від сплати канального збору, а дії відповідача щодо нарахування канального збору є протиправними.
      У червні 2017 року Херсонська філія ДП "АМПУ" звернулася до Верховного Суду України із заявою про перегляд цього рішення з підстави, передбаченої пунктом 2 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС) у редакції, чинній до 15 грудня 2017 року.
      Підставою для звернення із цією заявою Херсонська філія ДП "АМПУ" зазначила неоднакове застосування судами касаційної інстанції одних і тих самих норм процесуального права під час оскарження судового рішення, яке прийнято з порушенням встановленої законом юрисдикції, на підтвердження чого додала копії постанов Вищого господарського суду України від 3 квітня 2007 року у справі N 7/708, 10 березня 2011 року у справі N 6/108/10 та 30 жовтня 2012 року у справі N 5017/541/2012.
      Заявник вважає, що позов у цій справі належить розглядати в порядку господарського судочинства, тому просить судові рішення скасувати, а провадження у справі закрити.
      Верховний Суд України ухвалою від 26 червня 2017 року відкрив провадження в справі N 826/23214/15 та витребував цю справу з Окружного адміністративного суду міста Києва.
      15 грудня 2017 року розпочав роботу Верховний Суд і набрав чинності Закон України від 3 жовтня 2017 року N 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (далі - Закон N 2147-VIII), яким КАС викладено в новій редакції.
      Підпунктом 1 пункту 1 розділу VII "Перехідні положення" КАС (у редакції Закону N 2147-VIII) установлено, що заяви про перегляд судових рішень Верховним Судом України в адміністративних справах, які подані та розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку колегією у складі трьох або більшої непарної кількості суддів за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу. Такі заяви розглядаються без повідомлення та виклику учасників справи, за винятком випадку, коли суд з огляду на обставини справи ухвалить рішення про інше.
      12 січня 2018 року заяву Херсонської філії ДП "АМПУ" про перегляд постанови Вищого адміністративного суду України від 9 березня 2017 року передано на розгляд Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду.
      Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду ухвалою від 13 лютого 2018 року передав заяву на розгляд Великої Палати Верховного Суду на підставі підпункту 2 пункту 1 розділу VII "Перехідні положення" КАС (у редакції Закону N 2147-VIII).
      За приписами підпункту 2 пункту 1 розділу VII "Перехідні положення" КАС (у редакції Закону N 2147-VIII) якщо адміністративна справа за заявою про перегляд судових рішень Верховним Судом України відповідно до правил, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу, повинна розглядатися на спільному засіданні відповідних судових палат Верховного Суду України, - така справа після її отримання Касаційним адміністративним судом передається на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
      Оскільки справа за заявою Херсонської філії ДП "АМПУ" згідно із частиною другою статті 241 КАС (у редакції, чинній на час звернення із заявою до суду) підлягала розгляду на спільному засіданні судових палат в адміністративних та господарських справах Верховного Суду України, то її відповідно до підпункту 2 пункту 1 розділу VII "Перехідні положення" КАС (у редакції Закону N 2147-VIII) передано до Великої Палати Верховного Суду для розгляду, який за нормами підпункту 1 пункту 1 зазначеного розділу КАС здійснюється за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.
      Велика Палата Верховного Суду ухвалою від 1 березня 2018 року прийняла до розгляду заяву Херсонської філії ДП "АМПУ" про перегляд постанови Вищого адміністративного суду України від 9 березня 2017 року.
      Суддя Великої Палати Верховного Суду ухвалою від 8 червня 2018 року справу призначив до розгляду в порядку письмового провадження.
      Заслухавши доповідь судді, перевіривши заяву Херсонської філії ДП "АМПУ" та доводи наведені у відзиві ПАТ "СК "Укррічфлот" і поясненні на відзив Херсонської філії ДП "АМПУ", Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що заява не підлягає задоволенню з огляду на таке.
      Судами попередніх інстанцій установлено, що ПАТ "СК "Укррічфлот" отримало повідомлення від морських агентів про неможливість виходу суден, власником яких є позивач, з Херсонського морського порту у зв'язку з несплатою канального збору.
      Листами від 11 вересня 2015 року N 05-01-01-08/55, від 22 вересня 2015 року N 05-01-01-08/70, від 1 жовтня 2015 року N 05-01-01-08/83 та від 2 жовтня 2015 року N 05-01-01-08/86 ПАТ "СК "Укррічфлот" зверталося до ДП "АМПУ", у яких повідомляло про безпідставність і неправомірність нарахування та справляння канального збору з указаних суден.
      ДП "АМПУ" листом від 11 вересня 2015 року N 26-14-19-138 повідомило позивача, що не погоджується з його вимогами та вважає виставлені рахунки правомірними.
      З метою належного виконання зобов'язань перед контрагентами позивача та недопущення простою судна, що могло призвести до настання значних збитків, агенти ПАТ "СК "Укррічфлот" (за його погодженням) сплатили нарахований відповідачем канальний збір згідно з виставленими рахунками на загальну суму 407 932,13 грн.
      Вважаючи протиправними дії відповідача щодо нарахування канального збору із зазначених суден, ПАТ "СК "Укррічфлот" звернулося в суд.
      Відповідно до пункту 2 частини першої статті 237 КАС (у редакції, чинній на час звернення із заявами до суду) підставами перегляду Верховним Судом України судових рішень у адміністративних справах є неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм процесуального права - при оскарженні судового рішення, яке перешкоджає подальшому провадженню у справі або яке прийнято з порушенням правил підсудності справ або встановленої законом юрисдикції адміністративних судів.
      Як убачається із заяви Херсонської філії ДП "АМПУ", відповідач вважає, що суд касаційної інстанції розглянув спір, який не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, оскільки справляння портових зборів та надання судновласнику або його представнику рахунків/квитанцій з оплати портових зборів відносяться до обслуговування суден, що має здійснюватися лише на підставі укладених договорів.
      На підтвердження своїх доводів відповідач надав копії постанов Вищого господарського суду України від 13 квітня 2007 року, 10 березня 2011 року та 30 жовтня 2012 року.
      Так, Вищий господарський суд України у постанові від 13 квітня 2007 року переглядав судові рішення у справі за позовом Державного підприємства "Керченський морський торговий порт" до Акціонерної судноплавної компанії "Укррічфлот" про стягнення коштів за договором від 7 вересня 2001 року N Т 21-23 про надання портом послуг під час проходження суден відповідача Керч-Єнікальським каналом.
      У постанові Вищого господарського суду України від 10 березня 2011 року спір стосувався стягнення заборгованості з лоцманського та канального зборів з Товариства з обмеженою відповідальністю "Пасіфік-Мерітайм" на корить Державного підприємства "Дельта-лоцман" (далі - ДП "Дельта-лоцман"), зокрема, щодо застосування пільги, визначеної пунктом 5.16 статті 5 Закону України від 3 квітня 1997 року N 168/97-ВР "Про податок на додану вартість".
      Вищий господарський суд України відповідно до своєї постанови від 30 жовтня 2012 року переглядав рішення судів попередніх інстанцій у справі за позовом ДП "Дельта-лоцман" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Українське морське агентство" про стягнення заборгованості за надання послуги з лоцманського проведення, послуги служби регулювання руху суден, а також право проходження Бузько-Дніпровсько-лиманським каналом суднами, які знаходяться під агентуванням відповідача.
      Натомість спір у справі, що розглядається, стосується рішення відповідача щодо відсутності підстав для звільнення ПАТ "СК "Укррічфлот" від сплати канального збору відповідно до пункту 3.5 розділу III Порядку.
      За таких обставин Велика Палата Верховного Суду не погоджується з доводами Херсонської філії ДП "АМПУ" про те, що Вищий адміністративний суд України у постанові від 9 березня 2017 року, яка, на думку відповідача, прийнята з порушенням встановленої законом юрисдикції адміністративних судів, по іншому ніж Вищий господарський суд України, у постановах наданих на порівняння, застосував норми процесуального права.
      Відповідно до пункту 2 частини першої статті 242 КАС (у редакції, чинній на час звернення із заявою до суду) за наслідками розгляду справи більшістю голосів від складу суду приймається постанова, зокрема, про відмову в задоволенні заяви про перегляд судового рішення. Верховний Суд України відмовляє в задоволенні заяви, якщо обставини, які стали підставою для перегляду справи, не підтвердилися (частини перша статті 244 КАС у згаданій редакції).
      Ураховуючи викладене та керуючись статтями 241, 242, 244 КАС (у редакції, чинній на час звернення із заявою до суду), підпунктами 1, 2 пункту 1 розділу VII "Перехідні положення" КАС (у редакції Закону N 2147-VIII), Велика Палата Верховного Суду
      ПОСТАНОВИЛА:
      Відмовити в задоволенні заяви Херсонської філії Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" про перегляд постанови Вищого адміністративного суду України від 9 березня 2017 року у справі за позовом Публічного акціонерного товариства "Судноплавна компанія "Укррічфлот" до Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" про визнання протиправними дій, стягнення коштів.
      Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
      Суддя-доповідач О.Б. Прокопенко Судді: Н.О. Антонюк Л.М. Лобойко С.В. Бакуліна Н.П. Лященко В.В. Британчук Л.І. Рогач Д.А. Гудима І.В. Саприкіна В.І. Данішевська О.М. Ситнік О.С. Золотніков О.С. Ткачук О.Р. Кібенко В.Ю. Уркевич В.С. Князєв О.Г. Яновська