oknenorim2

Договор дарения квартиры женой своему мужу под его моральными и физическими издевательствами

Recommended Posts

35 минут назад, vad-vad сказал:

уточните покупка квартиры но оформлена как дарственная на дочку

Деньги давали родители, и за эти деньги дочка купила квартиру. 

А потом уже будучи в браке, вот 08.09.2017 г. "подарила" по дарственной эту свою квартиру мужу-тирану.

 

Share this post


Link to post
Share on other sites
9 минут назад, oknenorim2 сказал:

Деньги давали родители, и за эти деньги дочка купила квартиру.

Будучи в браке...?

Share this post


Link to post
Share on other sites

Только что с ней по телефону разговаривала.

Она уже ничего не хочет, вся в депрессии. Уже она не хочет подавать заяву в суд, о признании договора дарения недействительным. Она уже говорит "Бог ему судья, мне от их семьи ничего не надо. Я хочу просто спокойно жить с дочкой и чтобы меня никто не проклинал. Я хочу просто два заявления в суд: на развод и на алименты"

Самой жить негде, дочке жить негде, а она "Бог ему судья, мне от их семьи ничего не надо..."

Я уже ей говорю, что её же стараниями она забрала не только у себя, но и у дочки своей крышу над головой и подарила это всё негодяю. И теперь, вместо того, чтобы сражаться (исправить свою ошибку пока не поздно), вот так опускать руки и впадать в депрессию.

Короче, я больше переживаю, чем вот такие вот сами себе создающие проблемы люди. 

Но тут как говорится: насильно мил не будешь, я же не пойду против воли женщины, которая попросила о помощи (когда уже она сама начудила с этой дарственной).

P.S. В следующий раз ещё какой-нибудь тиран попадётся ей, и она наверное тоже ему что-нибудь подарит (почку свою например продаст (а лучше сразу две) и деньги отдаст, а потом за помощью к людям обратится "А что мне теперь делать? Вы мне поможете?")

 

Share this post


Link to post
Share on other sites
10 минут назад, oknenorim2 сказал:

А потом уже будучи в браке, вот 08.09.2017 г. "подарила" по дарственной эту свою квартиру мужу-тирану.

Эпитеты эпитеты эпитеты...))) Не "подарила", а подарила, не по дарственной, а по договору дарения... Извините, что с грязью смешиваю...)))

Вы понимаете когда было это указанное Вами число...? Что случилось с тех пор, почему Вы не пишите, ведь это существенно, и это может реально помочь... Мне кажется или сегодня 26.09.2017 года, мне кажется или только я вижу, что прошло 18 дней с тех пор...? Что произошло...? Вы не хотите о чём то писать, чего то не договариваете, вместо того, чтобы меня материть... Вы просто отвлекаете внимание на матерение меня, а зачем...))

Share this post


Link to post
Share on other sites
1 минуту назад, Bolt сказал:

Эпитеты эпитеты эпитеты...))) Не "подарила", а подарила, не по дарственной, а по договору дарения... Извините, что с грязью смешиваю...)))

Вы понимаете когда было это указанное Вами число...? Что случилось с тех пор, почему Вы не пишите, ведь это существенно, и это может реально помочь... Мне кажется или сегодня 26.09.2017 года, мне кажется или только я вижу, что прошло 18 дней с тех пор...? Что произошло...? Вы не хотите о чём то писать, чего то не договариваете, вместо того, чтобы меня материть... Вы просто отвлекаете внимание на матерение меня, а зачем...))

С Вами я вообще общаться не хочу. Я не с Вами общаюсь, а к другим адекватным форумчанам обращаюсь и спасибо им за их ответы, а не флуд. Можете и дальше страдать и выдумывать разную несуществующую ахинею. 

Share this post


Link to post
Share on other sites
2 минуты назад, oknenorim2 сказал:

Только что с ней по телефону разговаривала.

Она уже ничего не хочет, вся в депрессии. Уже она не хочет подавать заяву в суд, о признании договора дарения недействительным. Она уже говорит "Бог ему судья, мне от их семьи ничего не надо. Я хочу просто спокойно жить с дочкой и чтобы меня никто не проклинал. Я хочу просто два заявления в суд: на развод и на алименты"

Ну вот видите как всё хорошо разрешилось, уже ничего не надо человеку, а Вы так переживали, меня материли... А я ведь с самого начала сказал, что цель только одна, развод и алименты, к чему была вся эта подводка, а Вы меня за это материли... Не стыдно...? Я надеюсь Вы всётаки опомнитесь и попросите ещё прощения... Всё дело, только лишь в том, что я больше 20-ти лет занимаюсь семейным правом и я знаю в этих делах всё (почти всё, понимаете ВСЁ) наперёд... То что Вы сейчас рассказывали про эту типа "несчастную", это всё такая мелочь... У меня за практику были такие жёсткие семейные дела, что Вам и не снилось... По несколько трупов за раз...

И всётаки снова я не нахожу логики, не сходятся противоречия, как это жить с дочкой спокойно и чтобы никто не проклинал и при этом хотеть так судиться за алименты с тираном, даже наплевав на квартиру... Ой не договариваете, или может не знаете чего то сами... Это часто практикуется клиентами тоже, использование юписта в тёмную... Вас используют, а Вы меня материте...)))

Share this post


Link to post
Share on other sites
3 минуты назад, oknenorim2 сказал:

С Вами я вообще общаться не хочу. Я не с Вами общаюсь, а к другим адекватным форумчанам обращаюсь и спасибо им за их ответы, а не флуд. Можете и дальше страдать и выдумывать разную несуществующую ахинею. 

Не хотите не надо со мной общаться... Отлично, лучше не общайтесь со мной, чем материть напропалую... Но просто Вы ведь пишите на открытом форуме и поэтому любой как и я может писать свои комментарии и комментировать или разбирать тему которая опубликована на форуме... Это такой этикет... Спасибо, что хоть не запрещаете мне страдать и выдумывать разную несуществующую ахинею, чем я и занимаюсь с успехом...

То есть как я понял из Вашего ответа, то она вообще не была замужем, так как это я сам выдумал...

Share this post


Link to post
Share on other sites
30 минут назад, oknenorim2 сказал:

Деньги давали родители, и за эти деньги дочка купила квартиру. 

 

20 минут назад, Bolt сказал:

Будучи в браке...?

Я конечно понимаю, что я это придумал сам и этой ахинеи не существует, но я страдая так и не узнал была ли она в браке...

Share this post


Link to post
Share on other sites
31 минуту назад, oknenorim2 сказал:

А потом уже будучи в браке, вот 08.09.2017 г. "подарила" по дарственной эту свою квартиру мужу-тирану

 

16 минут назад, Bolt сказал:

Эпитеты эпитеты эпитеты...))) Не "подарила", а подарила, не по дарственной, а по договору дарения... Извините, что с грязью смешиваю...)))

Вы понимаете когда было это указанное Вами число...? Что случилось с тех пор, почему Вы не пишите, ведь это существенно, и это может реально помочь... Мне кажется или сегодня 26.09.2017 года, мне кажется или только я вижу, что прошло 18 дней с тех пор...? Что произошло...? Вы не хотите о чём то писать, чего то не договариваете, вместо того, чтобы меня материть... Вы просто отвлекаете внимание на матерение меня, а зачем...))

 

10 минут назад, oknenorim2 сказал:

С Вами я вообще общаться не хочу. Я не с Вами общаюсь, а к другим адекватным форумчанам обращаюсь и спасибо им за их ответы, а не флуд. Можете и дальше страдать и выдумывать разную несуществующую ахинею. 

То есть я сам это настрадал и выдумал, а на самом деле как я понял 08.09.2017 она никакую квартиру никому не дарила и сегодня уже давно не 2017 год и не сентябрь... Вы знаете у меня такое бывает, это эта гонорея моя как Вы говорите даёт о себе знать, как понафантазирую, понавыдумаваю... аж самому страшно становится, а остановиться уже не могу... Даже сам начинаю верить в то что сентябрь это 09... 

Share this post


Link to post
Share on other sites
27 минут назад, Bolt сказал:

Ну вот видите как всё хорошо разрешилось, уже ничего не надо человеку, а Вы так переживали, меня материли... А я ведь с самого начала сказал, что цель только одна, развод и алименты, к чему была вся эта подводка, а Вы меня за это материли... Не стыдно...? Я надеюсь Вы всётаки опомнитесь и попросите ещё прощения... Всё дело, только лишь в том, что я больше 20-ти лет занимаюсь семейным правом и я знаю в этих делах всё (почти всё, понимаете ВСЁ) наперёд... То что Вы сейчас рассказывали про эту типа "несчастную", это всё такая мелочь... У меня за практику были такие жёсткие семейные дела, что Вам и не снилось... По несколько трупов за раз...

И всётаки снова я не нахожу логики, не сходятся противоречия, как это жить с дочкой спокойно и чтобы никто не проклинал и при этом хотеть так судиться за алименты с тираном, даже наплевав на квартиру... Ой не договариваете, или может не знаете чего то сами... Это часто практикуется клиентами тоже, использование юписта в тёмную... Вас используют, а Вы меня материте...)))

Если Вы такой супер-пупер АС с 20-летним стажем, то что же Вам мешало просто в одном сообщении посоветовать человеку порядок действий. Я выше описала всю ситуацию, что может из написанного быть непонятно?!! Я просто хотела услышать ответы вот на это:

"Правильно ли сделать вот что в таком случае:
1. Заява от жены в прокуратуру, полицию и органы опеки и попечительства по месту своей и своего ребёнка прописки, с изложением всех обстоятельств дела о муже. 
В заяве просить:
- органы полиции и прокуратуры вмешаться в ситуацию и пресечь незаконные действия мужа, взять от мужа объяснения по данному поводу
- органы опеки выехать на адрес и составить акт в присутствии сотрудников прокуратуры и самой женщины и её мужа, о том, что муж врезал замок и препятствует женщине и их общему ребёнку (которые там прописаны) пользоваться квартирой, а также пусть составят акт о том, что ребёнок по месту жительства не проживает.

2. Параллельно этому подать заяву в суд с привлечением третьих сторон (нотариуса № 1, который когда-то оформлял куплю-продажу квартиры на эту женщину как собственницу, и нотариуса № 2 – оформлявшей дарение от жены к мужу квартиры) про признание договора дарения недействительным. И уже в суде доказывать, что если бы не такие жизненные обстоятельства, то жена никогда бы не «подарила» мужу свою квартиру. А она это сделала, перенося на себе все моральные и физические издевательства и боясь что он как асоциальный элемент «подставит её» как он и грозился.

3. Иск в суд о разводе

4. Иск в суд об алиментах."

И ВСЁ!

Люди тут нормально ответили! А что с Вами, это уже отдельная тема и не на этом сайте. Понаплодить не по существу темы кучу комментариев, "типа уличить коварную женщину-алиментщицу" непонятно в чём (как посмела негодяйка на алименты подавать?) А по Вашей версии, ей надо наверное с ребёнком на коврике под дверью жить? 

Написать что я тут типа тоже с ней заодно и что-то скрываю и недоговариваю, приплести сюда "злых чеченцев" (которые мои друзья). И при всём этом АПОГЕЕ АПОФИОЗА, требовать от меня просить у Вас прощения за всё Вами же нафантазированное и за якобы "изначального изобличения коварной женщины-алиментщицы". 

Н-да...

Допишу тут. Відомості з держреєстру речових прав на нерухоме майно. Дата та час держреєстрації - 08.09.2017 р. 17:06:40

Ну и я изначально писала что дарение было 08.09.2017 г.

В чём проблема, не пойму, если человек попросил помочь совсем недавно, не послушав до этого моего совета, и сделав дарственную, спустя время сообщила об этом (когда время столько прошло). Вопрос в чём вообще? Это что влияет на что-то: дарение было 08.09.2017, а обратился человек спустя время за помощью? 

 

 

Share this post


Link to post
Share on other sites
4 минуты назад, oknenorim2 сказал:

Если Вы такой супер-пупер АС с 20-летним стажем, то что же Вам мешало просто в одном сообщении посоветовать человеку порядок действий.

Эпитеты, эпитеты, эпитеты... в чём их прелесть, что Вы без них вообще писать не можете...? Вы ВООБЩЕ без них не можете писать...? Я не супер и не пупер, я Вам написал, чем практиковал 20 лет, даже больше... Я знаю иногда намного больше в этих делах, чем знают некоторые судьи рассматривающие такие дела... А вот это и мешало, я просто так справок не даю, я не справочник, я Вам написал кажется, что Вы сами всё нашли и дали ссылки сами же, то чего Вы хотите я не понял и об этом написал, что Вас взбесило просто... Я тем более в одном сообщении ничего не советую никакого порядка действий (его вообще нет и не может быть универсального) не вникнув в дело, а дело у Вас тёмное и это было видно с самого начала и я спросил некоторые уточнения, что Вас вообще взбесило и Вы начали склонять моё имя в перемешку с матами и это Вы считали конечно же профессионально...

11 минут назад, oknenorim2 сказал:

Я выше описала всю ситуацию, что может из написанного быть непонятно?!!

Я написал, что мне непонятно, я написал, что у меня вызывает непонятие и недоумение... Но Вас это взбесило... То есть Вы считаете, что всем всё должно быть понятно, то что Вы пишите, но Вы даже на вопросы не отвечали и не отвечаете, а только исключительно требуете ответов, как-будто Вы гонорар заплатили...

13 минут назад, oknenorim2 сказал:

Я просто хотела услышать ответы вот на это:

Я понимаю Ваше простое желание, которое не смог удовлетворить с ходу, чем вызвал просто шквал матов... Но за 38 лет Вы так и не поняли ещё, что не все желания могут исполняться и за это не надо винить людей...

  • Like 1
  • Haha 1

Share this post


Link to post
Share on other sites
15 минут назад, oknenorim2 сказал:

Люди тут нормально ответили!

Ну вот и замечательно, Вам понравилось и хорошо... Зачем разбираться, правильно... Но ведь надо, чтобы и ненормально кто-то ответил, для баланса... Ведь без этого нет процесса... Я вообще-то Вам ничего не отвечал... Я наоборот спрашивал, а Вы решив не отвечать стали материть меня...

17 минут назад, oknenorim2 сказал:

Понаплодить не по существу темы кучу комментариев, "типа уличить коварную женщину-алиментщицу" непонятно в чём (как посмела негодяйка на алименты подавать?)

Снова эпитеты, эпитеты, эпитеты... Мне кажется, что без эпитетов Вы вообще разговаривать не умеете... А в чём проблема, если она святая... Коварство это нормальное присущее качество... Что Вас смущает... Что значит посмела, это её право... Подводка тут причём и к чему была... 

21 минуту назад, oknenorim2 сказал:

А по Вашей версии, ей надо наверное с ребёнком на коврике под дверью жить? 

Нет, не надо так жить, хотя у меня пока ещё нет никакой версии... Вы мне уже за меня и мою версию придумали... Здорово однако...)))

22 минуты назад, oknenorim2 сказал:

Написать что я тут типа тоже с ней заодно и что-то скрываю и недоговариваю, приплести сюда "злых чеченцев" (которые мои друзья).

Нет я ещё предположил, что Вас используют в тёмную, это обычное явление среди клиентов... 

24 минуты назад, oknenorim2 сказал:

И при всём этом АПОГЕЕ АПОФИОЗА, требовать от меня просить у Вас прощения за всё Вами же нафантазированное и за якобы "изначального изобличения коварной женщины-алиментщицы". 

Понятно, значит извинения не будет... Да я и не ждал... Я прекрасно знаю, что тельцы даже если они и не правы и оскорбили человека, то никогда не просят прощения... Допустим я нафантазировал... А Вы не справились с этим делом и не справитесь, так как в суде будет кому и без меня фантазировать, Вы просто будете так само материть всех в суде, проиграете однозначно... Это непрофессионально... Вы даже не смогли ответить на элементарные вопросы по этому делу на форуме такому неудачнику как я, а в суде там будет жёстко и вопросы повзрослее... 

  • Like 1

Share this post


Link to post
Share on other sites

брек. батл окончен

с самого начало ситуация с подушкодушителем была из вон выходящей

интуитивно чувствую что с деньгами на квартиру все не просто

как бы женщину тиран муж не запугивал.без веских причин  квартиры не дарят и бороться не прекращают

Я не хочу жить без неё,
Я закричу: это моё!
Это моё!
Это моё! (Ленинград-Сумка)

  • Like 1

Share this post


Link to post
Share on other sites
19 часов назад, vad-vad сказал:

брек. батл окончен

с самого начало ситуация с подушкодушителем была из вон выходящей

интуитивно чувствую что с деньгами на квартиру все не просто

как бы женщину тиран муж не запугивал.без веских причин  квартиры не дарят и бороться не прекращают

Я не хочу жить без неё,
Я закричу: это моё!
Это моё!
Это моё! (Ленинград-Сумка)

То не батл был, а монолог и бредни гражданина БОЛТ.

По-поводу личности Одариваемого мужа. Это Вы (и тот тип с никнеймом БОЛТ) мало женщин порядочных видели, которые в большинстве своём как овечки глупые (её унижают, а она терпит и не хочет сдачи давать)! Начинают женщины в себя приходить, когда уходят из-под контроля своих истязателей-мужей. Женщины, испытывающее моральные и физические унижения, отдадут всё что угодно, лишь бы её обидчик отстал и просто от таких убегают куда подальше. И когда начинают жить отдельно от своих тиранов, то вздыхают с облегчением и могут более адекватно воспринимать действительность.

А вот в отличии от женщин, другая категория - это бабьё, как раз готово через задницу любому гланды вырвать - лишь бы своё не упустить. И квартиру отберут и алименты сдерут, и в тюрьму упекут, и детей будут использовать как орудие мести и достижения своих меркантильных целей. 

И кроме того, общая стоимость квартиры, явно превышает сумму ежемесячных алиментов. Это я к тому, что там вон выше было сказано типа того, "квартиру отдала, а алименты потребовала - что и требовалось доказать, всё к тому шло". 

Жаль только, эта женщина не понимает, что ей может встреться другой такой мучитель (как правило поведение жертвы притягивает как магнитом подобных аморальных субъектов). И она тоже будет терпеть. Дай Бог, чтобы конечно порядочный мужчина ей встретился. И честно говоря, я не могу понять таких женщин с психологией постоянной жертвы, т.к. я с детства защищала себя и других. Потому что знаю, как поставишь себя, так и будут относится окружающие. И прекрасно знаю, что спасение утопающих - дело рук самих утопающих. Всегда нужно давать отпор своим обидчикам, иначе они никогда не отвяжутся.

Вот, просто ссылки нашла как могут проявлять себя в отношении женщин их тираны 

https://www.crimea.kp.ru/daily/26083/2986565/

http://fakty.ua/116231-chtoby-otobrat-u-byvshej-zheny-vse-imucshestvo-muzh-prevratil-nekogda-lyubimuyu-zhencshinu-iz-preuspevayucshej-biznes-ledi-v-ugolovnuyu-prestupnicu

А вот отличная статья почему женщины так долго терпят (потому что верят что их изверги изменятся в лучшую сторону, оправдывают их и надеются что всё изменится к лучшему) http://woman.zp.ua/node/6799#comment-form

P.S. Мне нравится подпись внизу Вашего никнейма и думаю что так и надо поступать: "Закон войны нельзя забыть: врага погнать, догнать, добить". 

 

Share this post


Link to post
Share on other sites
В 26.09.2017 в 19:47, Алекc сказал:

Вообще не вижу проблемы - с квартирой. Только моральный аспект.

На данный момент ничего не надо, кроме отмены дарственной.

Тем более, квартира подарена родителями, а не приобретена при совместном проживании, и регистрация (прописка по старому), в этом случае не имеет никакого значения - но это скорей для суда, если он будет.

Подаст супруг в суд, будете судиться.

А если бы к примеру была бы другая ситуация (с той ситуацией в этой теме всё уже понятно - она уже отпала, женщина не хочет признавать договор дарения недействительным).

Другие ситуации.

1) Например, уже в браке подарила жена мужу (или муж жене) часть дома (квартиры) или же вообще весь дом (квартиру). А потом решила (решил) договор дарения признать в суде недействительным. То тогда получается что суд может и отказать Истцу (Истице). Т.к. не делится недвижимое имущество подаренное в браке.

2) Можно ли поделить имущество, подаренное в браке одним из супругов, если родители супругов могут в суде заявлять, что деньги на покупку дома (квартиры) давали именно родители с каждой стороны в такой то сумме, когда их дети уже состояли в браке??? Так, ведь родители могут, защищая своих детей (которые разводятся и покупали недвижимость в браке) всё что угодно наговорить в суде про "подаренные" деньги на покупку недвижимости??? Ведь по сути нужны документальные доказательства, что родители супругов, давали каждый со своей стороны какую-либо сумму (расписки, чеки, банковские выписки, квитанции и др. документы)? А если таких подтверждающих документов о дарении денег нет (родители с обеих сторон "хранили деньги под матрацами"), то как суды решают такие спорные вопросы? 

 

Share this post


Link to post
Share on other sites
53 минуты назад, oknenorim2 сказал:

А если бы к примеру была бы другая ситуация (с той ситуацией в этой теме всё уже понятно - она уже отпала, женщина не хочет признавать договор дарения недействительным).

:o???!!!???!!!

А был ли мальчик (девочка)...)))

  • Like 1

Share this post


Link to post
Share on other sites
59 минут назад, oknenorim2 сказал:

Другие ситуации.

1) Например, уже в браке подарила жена мужу (или муж жене) часть дома (квартиры) или же вообще весь дом (квартиру). А потом решила (решил) договор дарения признать в суде недействительным. То тогда получается что суд может и отказать Истцу (Истице). Т.к. не делится недвижимое имущество подаренное в браке.

2) Можно ли поделить имущество, подаренное в браке одним из супругов, если родители супругов могут в суде заявлять, что деньги на покупку дома (квартиры) давали именно родители с каждой стороны в такой то сумме, когда их дети уже состояли в браке??? Так, ведь родители могут, защищая своих детей (которые разводятся и покупали недвижимость в браке) всё что угодно наговорить в суде про "подаренные" деньги на покупку недвижимости??? Ведь по сути нужны документальные доказательства, что родители супругов, давали каждый со своей стороны какую-либо сумму (расписки, чеки, банковские выписки, квитанции и др. документы)? А если таких подтверждающих документов о дарении денег нет (родители с обеих сторон "хранили деньги под матрацами"), то как суды решают такие спорные вопросы? 

Вы просто решили тут свои задачки задавать и ситуации моделировать, а заодно и меня за это оскорблять... Вы вообще в своём уме... И из-за этого Вы меня продолжаете оскорблять... Вы что специально решили исполнить миссию... Развлекайтесь гражданка Мироненко О.А., но как то без нас... Тут люди делом занимаются, а не развлекают Вас, да ещё так как Вам хочется... Придумывайте себе сами практические задачки... и сами себя материте...

  • Like 1
  • Haha 1

Share this post


Link to post
Share on other sites
1 час назад, oknenorim2 сказал:

То не батл был, а монолог и бредни гражданина БОЛТ.

По-поводу личности Одариваемого мужа. Это Вы (и тот тип с никнеймом БОЛТ) мало женщин порядочных видели, которые в большинстве своём как овечки глупые (её унижают, а она терпит и не хочет сдачи давать)! Начинают женщины в себя приходить, когда уходят из-под контроля своих истязателей-мужей. Женщины, испытывающее моральные и физические унижения, отдадут всё что угодно, лишь бы её обидчик отстал и просто от таких убегают куда подальше. И когда начинают жить отдельно от своих тиранов, то вздыхают с облегчением и могут более адекватно воспринимать действительность.

А вот в отличии от женщин, другая категория - это бабьё, как раз готово через задницу любому гланды вырвать - лишь бы своё не упустить. И квартиру отберут и алименты сдерут, и в тюрьму упекут, и детей будут использовать как орудие мести и достижения своих меркантильных целей. 

И кроме того, общая стоимость квартиры, явно превышает сумму ежемесячных алиментов. Это я к тому, что там вон выше было сказано типа того, "квартиру отдала, а алименты потребовала - что и требовалось доказать, всё к тому шло". 

Жаль только, эта женщина не понимает, что ей может встреться другой такой мучитель (как правило поведение жертвы притягивает как магнитом подобных аморальных субъектов). И она тоже будет терпеть. Дай Бог, чтобы конечно порядочный мужчина ей встретился. И честно говоря, я не могу понять таких женщин с психологией постоянной жертвы, т.к. я с детства защищала себя и других. Потому что знаю, как поставишь себя, так и будут относится окружающие. И прекрасно знаю, что спасение утопающих - дело рук самих утопающих. Всегда нужно давать отпор своим обидчикам, иначе они никогда не отвяжутся.

Вот, просто ссылки нашла как могут проявлять себя в отношении женщин их тираны 

https://www.crimea.kp.ru/daily/26083/2986565/

http://fakty.ua/116231-chtoby-otobrat-u-byvshej-zheny-vse-imucshestvo-muzh-prevratil-nekogda-lyubimuyu-zhencshinu-iz-preuspevayucshej-biznes-ledi-v-ugolovnuyu-prestupnicu

Мне нравится подпись внизу Вашего никнейма и думаю что так и надо поступать: "Закон войны нельзя забыть: врага погнать, догнать, добить". 

Если у Вас личные проблемы и неудовлетволрённость, то не стоит выплёскивать это на других ни в чём не повинных людей в Ваших бедах и в Ваших нескладывающихся отношениях с мужчинами от 35 до 50 лет...

  • Like 1
  • Haha 1

Share this post


Link to post
Share on other sites
16 часов назад, Bolt сказал:

Если у Вас личные проблемы и неудовлетволрённость, то не стоит выплёскивать это на других ни в чём не повинных людей в Ваших бедах и в Ваших нескладывающихся отношениях с мужчинами от 35 до 50 лет...

16 часов назад, Bolt сказал:

:o???!!!???!!!

А был ли мальчик (девочка)...)))

16 часов назад, Bolt сказал:

Вы просто решили тут свои задачки задавать и ситуации моделировать, а заодно и меня за это оскорблять... Вы вообще в своём уме... И из-за этого Вы меня продолжаете оскорблять... Вы что специально решили исполнить миссию... Развлекайтесь гражданка Мироненко О.А., но как то без нас... Тут люди делом занимаются, а не развлекают Вас, да ещё так как Вам хочется... Придумывайте себе сами практические задачки... и сами себя материте...

Я РАЗВЕ ВАМ ЧТО-ТО ПИСАЛА И ЧТО-ТО СПРАШИВАЛА, "УДОВЛЕТВОРЁННЫЙ ВЫ НАШ, МУЖЧИНАМИ ОТ 35 ДО 50"? 

Я К ДРУГОМУ ЧЕЛОВЕКУ ОБРАЩАЛАСЬ И ЕМУ СООБЩЕНИЕ ПИСАЛА. Я ВИЖУ КАК ВЫ, ГРАЖДАНИН ТУТ "ДЕЛОМ ЗАНИМАЕТЕСЬ" - ОДНА ПОЛЕМИКА И РАЗГЛАГОЛЬСТВОВАНИЕ. 

В 26.09.2017 в 22:14, Bolt сказал:

Эпитеты эпитеты эпитеты...))) Не "подарила", а подарила, не по дарственной, а по договору дарения... Извините, что с грязью смешиваю...)))

Вы понимаете когда было это указанное Вами число...? Что случилось с тех пор, почему Вы не пишите, ведь это существенно, и это может реально помочь... Мне кажется или сегодня 26.09.2017 года, мне кажется или только я вижу, что прошло 18 дней с тех пор...? Что произошло...? Вы не хотите о чём то писать, чего то не договариваете, вместо того, чтобы меня материть... Вы просто отвлекаете внимание на матерение меня, а зачем...))

В 26.09.2017 в 22:34, Bolt сказал:

То есть я сам это настрадал и выдумал, а на самом деле как я понял 08.09.2017 она никакую квартиру никому не дарила и сегодня уже давно не 2017 год и не сентябрь... Вы знаете у меня такое бывает, это эта гонорея моя как Вы говорите даёт о себе знать, как понафантазирую, понавыдумаваю... аж самому страшно становится, а остановиться уже не могу... Даже сам начинаю верить в то что сентябрь это 09... 

ЭТО ВЫШЕИЗЛОЖЕННОЕ ПРО ДАТУ ДАРЕНИЯ - ВООБЩЕ МОЖНО СПИСАТЬ НА ОСЕННЕЕ ОБОСТРЕНИЕ.

 

P.S. Вот интересно, если я человека в "чёрный список" свой внесу, ему будет видно все созданные мною темы и комментарии в них? Или это только я не буду его видеть, а он будет видеть все мною созданные темы и комментарии?

 

Share this post


Link to post
Share on other sites

Join the conversation

You can post now and register later. If you have an account, sign in now to post with your account.

Guest
Reply to this topic...

×   Pasted as rich text.   Paste as plain text instead

  Only 75 emoji are allowed.

×   Your link has been automatically embedded.   Display as a link instead

×   Your previous content has been restored.   Clear editor

×   You cannot paste images directly. Upload or insert images from URL.

Loading...

  • Пользователи

  • Similar Content

    • By ANTIRAID
      ПОСТАНОВА
      ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
      11 грудня 2019 року
      м. Київ
      Справа № 265/5040/13-ц
      Провадження № 14-491цс19
      Велика Палата Верховного Суду у складі:
      судді-доповідача Ткачука О.С.,
      суддів Антонюк Н.О., Анцупової Т.О., Бакуліної С.В., Британчука В.В., Власова Ю.Л., Гриціва М.І., Гудими Д.А., Єленіної Ж.М., Золотнікова О.С., Кібенко О.Р., Князєва В.С., Лобойка Л.М., Лященко Н.П., Прокопенка О.Б., Пророка В.В., Рогач Л.І., Ситнік О.М., Яновської О.Г.
      розглянула у письмовому провадженні справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання договору дарування недійсним, скасування запису про державну реєстрацію права власності, визнання права власності в порядку спадкування, зобов`язання внести записи до Державного реєстру речових прав, треті особи: приватний нотаріус Маріупольського міського нотаріального округу Донецької області Скоробогатько Олександр Володимирович, реєстраційна служба Маріупольського міського управління юстиції Донецької області,за касаційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Орджонікідзевського районного суду м. Маріуполя Донецької області від 30 квітня 2014 року, ухвалене суддею Костромітіною О.О. та рішення Апеляційного суду Донецької області від 13 грудня 2016 року, ухвалене у складі суддів Принцевської В.П., Сороки Г.П., Гаврилова Г.Л.
      ІСТОРІЯ СПРАВИ
      Короткий зміст та обгрунтування позовних вимог
      1. У липні 2013 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , треті особи: приватний нотаріус Маріупольського міського нотаріального округу Донецької області Скоробогатько О.В., реєстраційна служба Маріупольського міського управління юстиції Донецької області, про визнання договору дарування недійсним, скасування запису про державну реєстрацію права власності, визнання права власності в порядку спадкування та зобов`язання реєстраційної служби Маріупольського міського управління юстиції Донецької області внести відповідні записи до Державного реєстру речових прав.
      2. Позов мотивовано тим, що договір дарування квартири АДРЕСА_1 , укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 12 лютого 2011 року, є недійсним, оскільки відповідачу ОСОБА_2 не належала ця спірна квартира. Разом з тим ОСОБА_1 після смерті її діда ОСОБА_4 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 , має право на спадкування 1/2 частки цієї квартири.
      Короткий зміст рішення суду першої інстанції
      3. Рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Маріуполя Донецької області від 30 квітня 2014 року позов задоволено частково. Визнано договір дарування квартири АДРЕСА_1 , укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 від 12 лютого 2011 року, посвідчений приватним нотаріусом Маріупольського міського нотаріального округу Донецької області Скоробогатько О.В., недійсним. Скасовано запис від 01 квітня 2011 року про державну реєстрацію права власності на квартиру АДРЕСА_1 на ім`я ОСОБА_3 , внесений до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Визнано за ОСОБА_1 право власності в порядку спадкування після смерті її діда ОСОБА_4 на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1 . В решті позовних вимог відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.
      4. Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, щовідповідачем ОСОБА_2 проведено відчуження спірної квартири в період оспорювання її права власності на неї. При цьому вказане право власності було визнано за ОСОБА_2 рішенням Орджонікідзевського суду м. Маріуполя Донецької області від 30 вересня 2010 року, яке було скасовано ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07 вересня 2011 року, внаслідок чого вона не є такою, що набула права власності на спірну квартиру у встановленому законом порядку. При цьому виникло право на спадкування 1/2 частини спірної квартири у позивача ОСОБА_1 . Отже, згідно з висновками суду першої інстанції недійсним є договір дарування квартири АДРЕСА_1 , укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 12 лютого 2011 року. Відмовляючи у визнанні за ОСОБА_2 права власності в порядку спадкування на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1 , суд виходив з того, що ОСОБА_2 до суду за захистом своїх прав не зверталася та не уповноважувала позивача на таке звернення.
      Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції
      5. Рішенням Апеляційного суду Донецької області від 13 грудня 2016 року рішення Орджонікідзевського районного суду м. Маріуполя Донецької області від 30 квітня 2014 року скасовано в частині визнання за ОСОБА_1 права власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1 та ухвалено в цій частині нове рішення про відмову в задоволенні цих позовних вимог.
      Згідно з додатковим рішенням Апеляційного суду Донецької області рішення Орджонікідзевського районного суду м. Маріуполя Донецької області від 30 квітня 2014 року змінено в частині розподілу судових витрат, стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 229 грн 40 коп.
      В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.
      6. Рішення апеляційного суду мотивовано тим, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про недійсність спірного договору дарування квартири, оскільки відповідачем ОСОБА_2 проведено її відчуження в період оспорювання права власності на неї (яке було визнано за нею рішенням Орджонікідзевського суду м. Маріуполя Донецької області від 30 вересня 2010 року та в подальшому було скасовано ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07 вересня 2011 року). Отже, на думку суду апеляційної інстанції, ОСОБА_2 не є особою, яка набула права власності на спірну квартиру у встановленому законом порядку, а відтак вона не мала і права її відчужувати. При цьому виникло право на спадкування частини вказаної квартири у позивача ОСОБА_1 . Разом з тим суд апеляційної інстанції встановив, що суд першої інстанції не з`ясував всіх обставин у справі та дійшов передчасного висновку про визнання за позивачем права власності на спірне спадкове майно, оскільки остання не обґрунтувала та не підтвердила належними доказами обставин щодо відповідності закону такого способу захисту.
      Короткий зміст вимог касаційної скарги
      7. У касаційній скарзі, поданій у січні 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ОСОБА_3 просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про визнання недійсним договору дарування від 12 лютого 2011 року, укладеного між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , а також закрити провадження у справі в частині вищевказаних позовних вимог щодо зобов`язання реєстраційної служби Маріупольського міського управління юстиції Донецької області внести відповідні записи до Державного реєстру речових прав і скасувати запис про державну реєстрацію права власності на спірну квартиру.
      8. Касаційна скарга мотивована тим, що вимоги позивача до реєстраційної служби Маріупольського міського управління юстиції Донецької області мають розглядатися в порядку адміністративного судочинства, а також тим, що ОСОБА_2 на час укладання спірного договору була власником вказаної квартири, відтак відсутні законні підстави для визнання його недійсним. Крім того, в касаційній скарзі ОСОБА_3 містяться доводи щодо того, що позивачем необґрунтовано та не доведено, що її права порушені у зв`язку з укладенням спірного договору дарування від 12 лютого 2011 року.
      Рух справи у суді касаційної інстанції
      9. Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 січня 2017 року відкрито касаційне провадження в указаній справі та витребувано цивільну справу із суду першої інстанції.
      10. 15 грудня 2017 року розпочав роботу Верховний Суд і набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» від 03 жовтня 2017 року, яким Цивільний процесуальний кодекс України (далі - ЦПК України) викладений у новій редакції.
      11. Відповідно до п. п. 4 п. 1 розд. XIII «Перехідні положення» ЦПК України у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
      12. 14 серпня 2019 року Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду відповідно до ч. 6 ст. 403 ЦПК України передав справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
      13. Відповідно до ч. 6 ст. 403 ЦПК України справа підлягає передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду у всіх випадках, коли учасник справи оскаржує судове рішення з підстав порушення правил предметної чи суб`єктної юрисдикції.
      14. 09 вересня 2019 року Велика Палата Верховного Суду прийняла зазначену справу до провадження та призначила до розгляду в порядку письмового провадження.
      Короткий виклад обставин справи
      15. ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_4 , який доводиться дідом ОСОБА_1 . Після смерті ОСОБА_4 відкрилася спадщина на належну йому квартиру АДРЕСА_1 .
      16. 28 травня 2010 року ОСОБА_1 звернулася до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_4 як спадкоємець першої черги за правом представлення. Крім того, із аналогічною заявою до нотаріуса звернулася ОСОБА_2
      17. Рішенням Орджонікідзевського суду м. Маріуполя Донецької області від 30 вересня 2010 року ОСОБА_1 (прізвище якої на той час було ОСОБА_5 ) була усунута від права на спадкування, а також було визнано за ОСОБА_2 право власності в порядку спадкування на квартиру АДРЕСА_1 . При цьому ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07 вересня 2011 року вказане рішення Орджонікідзевського районного суду м. Маріуполя Донецької області від 30 вересня 2010 року було скасовано, справу передано на новий судовий розгляд, під час якого позов ОСОБА_2 залишено без розгляду.
      18. Разом з тим, 12 лютого 2011 року ОСОБА_2 за договором дарування подарувала зазначену вище квартиру ОСОБА_6 .
      Позиція Великої Палати Верховного Суду
      19. Заслухавши доповідь судді, перевіривши наведені в касаційній скарзі доводи та матеріали справи, Велика Палата Верховного Суду вважає, що касаційна підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.
      20. Згідно з положеннями ч. 2 ст. 389 ЦПК України підставою касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
      21. Судами встановлено, що позивач (прізвище якої на той час було ОСОБА_7 ) народилася ІНФОРМАЦІЯ_2 , її батьками є ОСОБА_8 та ОСОБА_9 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_3 .
      22. ОСОБА_1 зареєструвала шлюб з ОСОБА_11 19 листопада 1981 року та змінила прізвище після одруження на ОСОБА_5 . В подальшому ОСОБА_1 зареєструвала шлюб з ОСОБА_12 та змінила прізвище на ОСОБА_1.
      23. ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , доводився дідом позивачу ОСОБА_1 та батьком ОСОБА_9 . На підставі договору купівлі-продажу від 4 лютого 2003 року йому належала квартира
      АДРЕСА_2 . Згідно з повідомленням Четвертої маріупольської державної нотаріальної контори - в проваджені нотаріальної контори перебуває спадкова справа щодо майна померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 , при цьому 28 травня 2010 року зареєстрована заява про прийняття спадщини позивачем (прізвище якої на той час було ОСОБА_5 ), а 25 травня 2010 року зареєстрована заява про прийняття вказаної спадщини відповідачем ОСОБА_2 .
      25. Судами було встановлено, що рішенням Орджонікідзевського суду м. Маріуполя від 30 вересня 2010 року ОСОБА_1 (прізвище якої на той час було ОСОБА_5 ) була усунута від права на спадкування, а також було визнано за ОСОБА_2 право власності в порядку спадкування на квартиру АДРЕСА_1 . При цьому ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07 вересня 2011 року вказане рішення Орджонікідзевського районного суду м. Маріуполя від 30 вересня 2010 року було скасовано, справу передано на новий судовий розгляд, під час якого позов ОСОБА_2 по тій справі залишено без розгляду.
      26. Судами також встановлено, що ОСОБА_2 подарувала спірну квартиру ОСОБА_6 згідно із спірним договором дарування квартири АДРЕСА_1 від 12 лютого 2011 року.
      27. Разом з тим, ч. 2 ст. 328 ЦК України передбачено, що право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
      28. Частина 1 ст. 203 ЦК України регламентує, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.
      29. Згідно з ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч. 1 - 3, 5 та 6 ст. 203 цього Кодексу.
      30. Згідно із ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
      31. Частиною 1 ст. 216 ЦК України передбачено, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю.
      32. Згідно з положеннями ч. 1 ст. 1266 ЦК України внуки, правнуки спадкодавця спадкують ту частку спадщини, яка належала б за законом їхнім матері, батькові, бабі, дідові, якби вони були живими на час відкриття спадщини.
      33. Крім того, відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 01 грудня 2004 року № 18-рп/2004 поняття «порушене право», за захистом якого особа може звертатися до суду і яке вживається в низці законів України, має той самий зміст, що й поняття «охоронюваний законом інтерес». Щодо останнього, то в цьому ж Рішенні Конституційний Суд України зазначив, що поняття «охоронюваний законом інтерес» означає правовий феномен, який: а) виходить за межі змісту суб`єктивного права; б) є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб`єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним.
      34. Отже, гарантоване ст. 55 Конституції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб порушення, про яке стверджує позивач, було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.
      35. Разом з тим, відповідно до ч. 1 ст. 317 ЦК України саме власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.
      36. При цьому, судом першої інстанції було правильно встановлено, що відповідно до ст. 1266 ЦК України позивач ОСОБА_1 має право на спадкування 1/2 частки квартири АДРЕСА_1 після смерті ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) її діда ОСОБА_4 за правом представлення, як онука, яка спадкує ту частку спадщини, яка належала б за законом її померлому ( ІНФОРМАЦІЯ_3 ) батьку ОСОБА_9 , якби він був живим на час відкриття спадщини.
      37. Таким чином, Велика Палата Верховного Суду вважає, що судами вірно встановлено, що відповідачем ОСОБА_2 , яка не є власником усієї спірної квартири, всупереч вимогам закону було відчужено всю спірну квартиру.
      38. Проте, суди не врахували, що ОСОБА_1 має право на спадкування лише 1/2 частки квартири АДРЕСА_1 . Відтак, Велика Палата Верховного Суду вважає, що задовольнити цю вимогу належить лише частково, визнавши договір дарування квартири АДРЕСА_1 , укладений 12 лютого 2011 року ОСОБА_2 та ОСОБА_3 недійсним в частині дарування 1/2 частини квартири АДРЕСА_1 , яка належить позивачу.
      39. Згідно з п. 3 ч. 1 ст. 382 ЦПК України постанова суду апеляційної інстанції зокрема складається з мотивувальної частини із зазначенням: встановлених судом першої інстанції та неоспорених обставин, а також обставин, встановлених судом апеляційної інстанції, і визначених відповідно до них правовідносин; доводів, за якими суд апеляційної інстанції погодився або не погодився з висновками суду першої інстанції; мотивів прийняття або відхилення кожного аргументу, викладеного учасниками справи в апеляційній скарзі та відзиві на апеляційну скаргу; чи були і ким порушені, невизнані або оспорені права, свободи чи інтереси, за захистом яких особа звернулася до суду; висновків за результатами розгляду апеляційної скарги з посиланням на норми права, якими керувався суд апеляційної інстанції.
      40. Відповідно до ч. 1 ст. 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
      41. Відповідно п. 3 ч. 1 ст. 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.
      42. Враховуючи викладене, Велика Палата Верховного Суду вважає, що належить скасувати рішення Апеляційного суду Донецької області від 13 грудня 2016 року та рішення Орджонікідзевського районного суду м. Маріуполя Донецької області від 30 квітня 2014 року у частині вирішення позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання договору дарування недійсним. В цій частині належить ухвалити нове рішення. Визнати договір дарування квартири АДРЕСА_1 , укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 від 12 лютого 2011 року, посвідчений приватним нотаріусом Маріупольського міського нотаріального округу Донецької області Скоробогатько О.В., недійсним - в частині дарування 1/2 частини квартири
      АДРЕСА_3 . Щодо вирішення судами позовних вимог ОСОБА_1 про визнання права власності, Велика Палата Верховного Суду, з врахуванням вищенаведених обставин справи, констатує наступне.
      44. Судом першої інстанції правильно вирішені позовні вимоги ОСОБА_1 щодо визнання права власності, а саме визнано за ОСОБА_1 право власності в порядку спадкування після смерті її діда ОСОБА_4 на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1 , оскільки позивач ОСОБА_1 за законом має право на вищевказане спадкування 1/2 частки квартири АДРЕСА_1 , а отже таке набуття останньою права власності на це майно не тільки не заборонено законом, але і регламентовано ним.
      45. Так, ч. 1 ст. 328 ЦК України передбачено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом.
      46. Крім того, відповідно до ст. 1267 ЦК України частки у спадщині кожного із спадкоємців за законом є рівними.
      47. Згідно із п. 4 ч. 1 ст. 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишити в силі рішення суду першої інстанції у відповідній частині.
      48. Враховуючи викладене, Велика Палата Верховного Суду вважає, що рішення Апеляційного суду Донецької області від 13 грудня 2016 року в частині вирішення позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання права власності, належить скасувати, залишивши в силі рішення Орджонікідзевського районного суду м. Маріуполя Донецької області від 30 квітня 2014 року в цій частині.
      49. Крім того, вирішуючи питання юрисдикції спору за вимогами до реєстраційної служби Маріупольського міського управління юстиції Донецької області, Велика Палата Верховного Суду виходить з наступного.
      50. Відповідно до ст. 1, 3, 15 ЦПК України (у редакції, чинній на час подання позову та ухвалення судами першої та апеляційної інстанції рішень) завданням цивільного судочинства є захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави, що виникають, зокрема, з цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин.
      51. Частиною 1 ст. 19 ЦПК України передбачено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
      52. Згідно із ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) (тут і далі - у редакції, чинній на час подання позову та ухвалення судами першої та апеляційної інстанції рішень) до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб`єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.
      53. Згідно з п. 7 ч. 1 ст. 3 КАС України суб`єктом владних повноважень є орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень.
      54. Відповідно до ч. 2 ст. 4 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.
      55. Справою адміністративної юрисдикції в розумінні п. 1 ч. 1 ст. 3 КАС України є переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб`єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
      56. Пунктом 1 ч. 2 ст. 17 КАС України визначено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.
      57. Наведені норми узгоджуються з положеннями ст. 2, 4 та 19 КАС України (у редакції, чинній з 15 грудня 2017 року), якими визначено завдання та основні засади адміністративного судочинства, зміст публічно-правового спору та справи, на які поширюється юрисдикція адміністративних судів.
      58. Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними під час здійснення владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.
      59. Одним зі способів захисту цивільного права є визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб (п. 10 ч. 1 ст. 16 Цивільного кодексу України, далі - ЦК України).
      60. З матеріалів справи убачається, що у вимогах до реєстраційної служби Маріупольського міського управління юстиції Донецької області, ОСОБА_1 посилалася на порушення її цивільних прав шляхом реєстрації права власності на майно, яке вона вважає своїм, за іншою особою.
      61. Тобто, такі вимоги є похідними від визнання за позивачем права власності на майно в порядку спадкування та визнання недійсним договору дарування.
      62. Отже, вказане свідчить про наявність у сторін приватноправового спору, що виключає можливість вирішення заявлених у справі вимог в порядку адміністративного судочинства.
      63. З огляду на викладене Велика Палата Верховного Суду вважає, що суди дійшли правильного висновку про розгляд зазначеної справи в порядку цивільного судочинства.
      64. Аналогічну правову позицію викладено Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 13 червня 2018 року у справі № 810/4407/13-а (провадження № 11-152апп18) і підстав для відступлення від неї немає.
      65. Отже, необґрунтованими та безпідставними є доводи касаційної скарги про відсутність підстав для розгляду в порядку цивільного судочинства вищенаведених позовних вимог ОСОБА_1 щодо скасування запису про державну реєстрацію права власності та зобов`язання внести відповідні записи до Державного реєстру речових прав.
      66. При цьому відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (далі - Державний реєстр речових прав).
      67. Згідно із ст. 26, 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» регламентують, що записи до Державного реєстру прав вносяться на підставі прийнятого рішення про державну реєстрацію прав, а також, що Державна реєстрація права власності та інших речових прав, крім державної реєстрації права власності на об`єкт незавершеного будівництва, зокрема, проводиться на підставі рішення суду, що набрало законної сили, щодо права власності та інших речових прав на нерухоме майно.
      68. Отже, рішення суду по цій справі про визнання за ОСОБА_1 права власності в порядку спадкування після смерті її діда ОСОБА_4 на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1 , є саме таким рішенням щодо права власності, яке передбачено вищенаведеними положеннями Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», тому суди правильно відмовили у задоволенні вимог ОСОБА_1 щодо внесення відповідних записів до Державного реєстру речових прав.
      69. Крім того, Велика Палата Верховного Суду констатує, що рішення у даній справі про визнання за ОСОБА_1 права власності в порядку спадкування після смерті її діда ОСОБА_4 на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1 , не є втручанням у право власності відповідача ОСОБА_3 на таку ж частину спірної квартири.
      70. Таким чином, Велика Палата Верховного Суду вважає, що в частині вирішення позовних вимог щодо скасування запису від 01 квітня 2011 року про державну реєстрацію права власності на квартиру АДРЕСА_1 на ім`я ОСОБА_3 та щодо зобов`язання реєстраційної служби Маріупольського міського управління юстиції Донецької області внести відповідні записи до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно - рішення Апеляційного суду Донецької області від 13 грудня 2016 року та рішення Орджонікідзевського районного суду м. Маріуполя Донецької області від 30 квітня 2014 року належить залишити без змін.
      Щодо судових витрат
      71. Згідно з ч. 13 ст. 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
      72. Враховуючи викладене, Велика Палата Верховного Суду вважає за необхідне змінити розподіл судових витрат, а саме стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 114 грн 70 коп.
      Керуючись ст. 402-404, 409, 412, 416 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду
      ПОСТАНОВИЛА:
      Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.
      Рішення Апеляційного суду Донецької області від 13 грудня 2016 року в частині вирішення позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання права власності на 1/2 частини квартири в порядку спадкування, скасувати. Залишити в силі у цій частині рішення Орджонікідзевського районного суду м. Маріуполя Донецької області від 30 квітня 2014 року.
      Скасувати рішення Апеляційного суду Донецької області від 13 грудня 2016 року та рішення Орджонікідзевського районного суду м. Маріуполя Донецької області від 30 квітня 2014 року у частині вирішення позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання договору дарування недійсним.
      Ухвалити в цій частині нове рішення.
      Визнати договір дарування квартири АДРЕСА_1 , укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 12 лютого 2011 року, посвідчений приватним нотаріусом Маріупольського міського нотаріального округу Донецької області Скоробогатько О.В., недійсним - в частині дарування 1/2 частини квартири АДРЕСА_1 .
      Стягнути з ОСОБА_2 (адреса: АДРЕСА_4 ) на користь ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_5 ) судовий збір у розмірі 114 (сто чотирнадцять) гривень 70 коп.
      В іншій частині рішення Апеляційного суду Донецької області від 13 грудня 2016 року та рішення Орджонікідзевського районного суду м. Маріуполя Донецької області від 30 квітня 2014 року залишити без змін.
      Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
      Суддя-доповідач О.С. Ткачук
      Судді: Н.О. Антонюк О.Р. Кібенко
      Т .О. Анцупова В.С. Князєв
      С.В. Бакуліна Л.М. Лобойко
      В.В. Британчук Н.П. Лященко
      Ю.Л. Власов О.Б. Прокопенко
      М.І. Гриців В.В. Пророк
      Д.А. Гудима Л.І. Рогач
      Ж.М. Єленіна О.М. Ситнік
      О.С. Золотніков О.Г. Яновська
      Джерело: ЄДРСР 87053615
    • By ANTIRAID
      ПОСТАНОВА
      ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
      03 липня 2019 року
      м. Київ
      Справа N 369/11268/16-ц
      Провадження N 14-260цс19
      Велика Палата Верховного Суду у складі:
      судді-доповідача Ситнік О.М.,
      суддів: Анцупової Т.О., Бакуліної С.В., Британчука В.В., Власова Ю.Л., Гриціва М.І., Гудими Д.А., Данішевської В.І., Єленіної Ж.М., Золотнікова О.С., Кібенко О.Р., Князєва В.С., Лобойка Л.М., Лященко Н.П., Прокопенка О.Б., Рогач Л.І., Ткачука О.С., Уркевича В.Ю., Яновської О.Г.,
      учасники справи:
      позивач - Публічне акціонерне товариство "Банк Фамільний" (далі - ПАТ "Банк Фамільний"),
      відповідачі: ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3,
      третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Парфеньонок Тетяна Євгенівна (далі - приватний нотаріус),
      розглянула в порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1
      на рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 16 листопада 2017 року у складі судді Ковальчук Л.М. та постанову Апеляційного суду Київської області від 04 квітня 2018 року у складі колегії суддів Кулішенка Ю.М., Ігнатченко Н.В., Сушко Л. М
      у цивільній справі за позовом ПАТ "Банк Фамільний" до ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - приватний нотаріус, про визнання договору дарування недійсним і скасування державної реєстрації права власності, та
      УСТАНОВИЛА:
      Короткий зміст позовних вимог
      У листопаді 2016 року ПАТ "Банк Фамільний" звернулося до суду з указаним позовом, посилаючись на те, що вироком Голосіївського районного суду м. Києва від 19 червня 2012 року ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні злочину та визначено розмір нанесених збитків.
      02 листопада 2012 року суд видав виконавчий лист про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ "Банк Фамільний" боргу в розмірі 580 849,84 грн. а 19 листопада 2012 року державна виконавча служба відкрила виконавче провадження N 35289688.
      Однак, 27 грудня 2012 року ОСОБА_1 уклав договори дарування зі своїми дітьми ОСОБА_3 та ОСОБА_2, передавши безоплатно у власність обдаровуваним по 1/2 частці будинку і земельної ділянки, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1.
      Відчужуючи нерухоме майно на користь своїх дітей, ОСОБА_1 знав про судове рішення про стягнення з нього боргу на користь позивача, тому міг передбачити негативні наслідки для себе у випадку виконання судового рішення шляхом звернення стягнення на нерухоме майно, а отже оспорювані правочини є фіктивними.
      Посилаючись на викладене, та неодноразово уточнивши позовні вимоги, позивач просив визнати договори дарування від 27 грудня 2012 року недійсними, а також скасувати державну реєстрацію права власності.
      Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
      Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 16 листопада 2017 року позов ПАТ "Банк Фамільний" задоволено. Визнано недійсним договір дарування земельної ділянки площею 0,0933 га, кадастровий номер НОМЕР_1, що розташована за адресою: АДРЕСА_1, цільове призначення - для будівництва та обслуговування житлового будинку, укладений 27 грудня 2012 року ОСОБА_1 із ОСОБА_2, ОСОБА_3 Визнано недійсним договір дарування будинку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, укладений 27 грудня 2012 року ОСОБА_1 із ОСОБА_2, ОСОБА_3. Вирішено питання про розподіл судових витрат.
      Задовольняючи позов, суд першої інстанції керувався тим, що ОСОБА_1, відчужуючи належне йому на праві власності нерухоме майно на користь своїх дітей, знав про вирок суду, що набрав законної сили, яким стягнуто з нього на користь позивача суму боргу, тому міг передбачити негативні наслідки для себе у випадку невиконання вироку суду.
      Додатковим рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 07 грудня 2017 року у задоволенні вимог ПАТ "Банк Фамільний" про скасування державної реєстрації права власності відмовлено.
      Суд першої інстанції дійшов висновку, що відсутні підтвердження про внесення запису про державну реєстрацію права власності до Державного реєстру речових прав.
      Постановою Апеляційного суду Київської області від 04 квітня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 16 листопада 2017 року залишено без змін.
      Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції про фіктивність оспорюваних правочинів та вважав відсутніми підстави для скасування рішення суду.
      Постановою Апеляційного суду Київської області від 30 травня 2018 року додаткове рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від від 07 грудня 2017 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким позовні вимоги ПАТ "Банк Фамільний" про скасування державної реєстрації права власності задоволено. Скасовано рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень згідно з договором дарування будинку, укладеним 27 грудня 2012 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2, ОСОБА_3, посвідченим приватним нотаріусом, зареєстрованим за N 3664, індексний N 3332049 від 20 червня 2013 року, Реєстраційною службою Києво-Святошинського районного управління юстиції Київської області. Скасовано рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень згідно з договором дарування будинку, укладеного 27 грудня 2012 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2, ОСОБА_3, посвідченим приватним нотаріусом, зареєстрованим за N 3664, індексний N 3329775 від 20 червня 2013 року, Реєстраційною службою Києво-Святошинського районного управління юстиції Київської області.
      Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що правочини на підставі яких вчинено вказані вище записи про реєстрацію права власності є недійсними.
      Короткий зміст наведених у касаційній скарзі вимог
      У травні 2018 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просив скасувати рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 16 листопада 2017 року та постанову Апеляційного суду Київської області від 04 квітня 2018 року та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
      Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
      Касаційну скаргу мотивовано тим, що позивач не довів жодної правової підстави для виникнення у нього цивільних прав щодо об'єкта дарування - будинку АДРЕСА_1, та не надав суду жодних доказів того, що укладенням оспорюваних договорів дарування порушені його права чи інтереси.
      Також вказував, що на момент укладення оскаржуваних правочинів ОСОБА_1 був єдиним власником будинку та земельної ділянки і мав право розпоряджатися ними на власний розсуд. Спірне нерухоме майно не мало жодних обтяжень права власності, не перебувало ні під арештом, ні під заставою. Позивач не довів, що договори дарування є фіктивними.
      Рух справи в суді касаційної інстанції
      Ухвалою Верховного Суду від 25 травня 2018 року відкрито касаційне провадження в указаній справі, а ухвалою від 11 березня 2019 року справу призначено до судового розгляду.
      Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 24 квітня 2019 року справу передано на розгляд Великої Палати Верховного Суду з посиланням на частини третю, п'яту статті 403 ЦПК України, відповідно до яких суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів або палати (об'єднаної палати), передає справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо така колегія або палата (об'єднана палата) вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухвалених рішеннях Верховного Суду, крім того, вважає, що справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.
      Колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду зробила висновок, що є підстави для відступу від висновків, викладених у постановах Верховного Суду України від 19 жовтня 2016 року (провадження N 6-1873цс16), від 23 серпня 2017 року у справі 306/2952/14-ц, від 09 вересня 2017 року у справі N 359/1654/15-ц.
      Позиція Великої Палати Верховного Суду
      Перевіривши наведені в касаційній скарзі доводи, Велика Палата Верховного Суду вважає, що вона не підлягає задоволенню з огляду на таке.
      Відповідно до пункту 4 розділу XIII "Перехідні положення" ЦПК України касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
      Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
      Суди встановили, що вироком Голосіївського районного суду міста Києва від 19 червня 2012 року у справі N 1-590/2012, крім іншого, задоволено цивільний позов і стягнуто солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_4 на користь ТОВ "Банк "Фамільний" 580 849, 84 грн.
      02 листопада 2012 року Голосіївським районним судом міста Києва видано виконавчий лист про стягнення з ОСОБА_1 та ОСОБА_4 солідарно на користь ТОВ "Банк "Фамільний" 580 849,84 грн (справа N 1-590/2012).
      19 листопада 2012 року старшим державним виконавцем Журбас Д.В. Відділу державної виконавчої служби Солом'янського районного управління юстиції в м. Києві прийнято постанову про відкриття виконавчого провадження з виконання вказаного виконавчого листа.
      27 грудня 2012 року ОСОБА_1 з однієї сторони, та ОСОБА_1, ОСОБА_3, з другої сторони, уклали договір, відповідно до умов якого ОСОБА_1 подарував, а ОСОБА_2 і ОСОБА_3 прийняли у дар в рівних частках будинок, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1.
      Того ж дня ОСОБА_1, з однієї сторони та ОСОБА_1, ОСОБА_3, з другої сторони, уклали договір згідно із умовами якого ОСОБА_1 подарував, а ОСОБА_2 та ОСОБА_3 прийняли у дар в рівних частках земельну ділянку площею 0,0933 га, кадастровий номер НОМЕР_1, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1. Цільове призначення (використання) земельної ділянки - для будівництва та обслуговування жилого будинку.
      Колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду зазначила, що у постановах від 19 жовтня 2016 року (провадження N 6-1873цс16), від 23 серпня 2017 року у справі N 306/2952/14-ц, від 09 вересня 2017 року у справі N 359/1654/15-ц Верховний Суд України здійснив розширювальне тлумачення статті 234 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) і кваліфікував договір, укладений з метою уникнути виконання грошового зобов'язання, як фіктивний.
      При цьому колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду вважала, що навряд чи такий підхід охоплює усі можливі ситуації, а особливо ті, коли договір був виконаний. При фіктивному правочинові має бути відсутнім намір створити правові наслідки на момент його вчинення, і як наслідок неможливе виникнення будь-яких майнових наслідків (передача майна), оскільки такий правочин не може їх породжувати.
      Колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду зазначила, що матеріали справи не містять наданих позивачем доказів вчинення фіктивного правочину з обох сторін та на підтвердження умислу відповідачів на укладення договору дарування без наміру створення правових наслідків, які ними обумовлювалися, оскільки реєстрація права власності на спірний будинок та земельну ділянку за ОСОБА_3 та ОСОБА_2 свідчить про реальність настання правових наслідків правочину. На час укладення правочинів нерухоме майно під будь-якою забороною не перебувало, в рамках виконавчого провадження з примусового виконання рішення суду про стягнення боргу жодних обтяжень на спірне майно державним виконавцем накладено не було. Судові рішення ґрунтуються на висновку про фіктивність укладених договорів дарування тільки з огляду на те, що вироком суду з відповідача стягнуті гроші, й він відчужив майно на користь близьких родичів. Проте всі ці дії не є підставою для висновку про фіктивність правочинів у розумінні положень статті 234 ЦК України.
      З урахуванням викладеного, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку про наявність правових підстав для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, оскільки вважає за необхідне відступити від висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених в раніше прийнятих постановах Верховного Суду України від 19 жовтня 2016 року (провадження N 6-1873цс16), від 23 серпня 2017 року у справі 306/2952/14-ц та від 09 вересня 2017 року у справі N 359/1654/15-ц.
      Також Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду вказував, що Верховним Судом вже неодноразово застосовувалися принцип добросовісності та конструкція недопустимості зловживання цивільними правами для забезпечення прав та інтересів кредитора. Наприклад:
      - у постанові Верховного Суду у складі об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 07 грудня 2018 року у справі N 910/7547/17 зроблено висновок, що з конструкції частини третьої статті 13 ЦК України випливає, що дії особи, які полягають у реалізації такою особою свого права, однак вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, є формою зловживання правом. Вчинення власником майна правочину з розпорядження належним йому майном з метою унеможливити задоволення вимоги іншої особи-стягувача за рахунок майна цього власника, може бути кваліфіковане як зловживання правом власності, оскільки власник використовує правомочність розпорядження майном на шкоду майновим інтересам кредитора;
      - у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 28 лютого 2019 року у справі N 646/3972/16-ц (провадження N 61-28761св18) зазначено, що, укладаючи 01 квітня 2015 року оспорюваний договір дарування, сторони були обізнані про наявність спору щодо квартири та про існування рішення Червонозаводського районного суду м. Харкова від 16 березня 2015 року, яким було припинено право власності ОСОБА_5 на 1/6 частку спірного майна, отже, могли передбачити негативні наслідки для себе у випадку набрання цим рішенням законної сили. […] Пунктом 6 статті 3 ЦК України до засад цивільного законодавства віднесено, серед іншого, добросовісність. Відповідно до частини другої-четвертої статті 13 ЦК України при здійсненні своїх прав особа зобов'язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. При здійсненні цивільних прав особа повинна додержуватися моральних засад суспільства. Скасовуючи рішення місцевого суду та задовольняючи первісний позов в частині визнання недійсним договору дарування, суд апеляційної інстанції дійшов правильного по суті висновку, що оспорюваний договір не направлений на реальне настання правових наслідків, а спрямований на встановлення ОСОБА_6 перешкод у розпорядженні спірною квартирою. Тобто дії відповідача свідчать про недобросовісну поведінку, спрямовану на позбавлення позивача в майбутньому законних майнових прав;
      - у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 06 березня 2019 року у справі N 317/3272/16-ц (провадження N 61-156св17) зроблено висновок, що згідно із частиною третьою статті 13 ЦК України не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. Однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України) і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними. Тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Поділ майна спільного майна подружжя не може використовуватися учасниками цивільного обороту для уникнення сплати боргу боржником або виконання судового рішення про стягнення боргу. Боржник, проти якого ухвалене судове рішення про стягнення боргу та накладено арешт на його майно, та його дружина, які здійснюють поділ майна, діють очевидно недобросовісно та зловживають правами стосовно кредитора, оскільки поділ майна порушує майнові інтереси кредитора і направлений на недопущення звернення стягнення на майно боржника. Тому правопорядок не може залишати поза реакцією такі дії, які хоч і не порушують конкретних імперативних норм, але є очевидно недобросовісними та зводяться до зловживання правом.
      Фраудаторні правочини (правочини, що вчинені боржником на шкоду кредиторам) в українському законодавстві регулюються тільки в певних сферах (зокрема: у банкрутстві (стаття 20 Закону України від 14 травня 1992 року N 2343-XII "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкротом"); при неплатоспроможності банків (стаття 38 Закону України від 23 лютого 2012 року N 4452-VI "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб"; у виконавчому провадженні (частина четверта статті 9 Закону України від 02 червня 2016 року N 1404-VIII "Про виконавче провадження").
      Однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України) і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними. Тобто, відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.
      Згідно із частинами другою та третьою статті 13 ЦК України при здійсненні своїх прав особа зобов'язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.
      Цивільно-правовий договір (в тому числі й договір дарування) не може використовуватися учасниками цивільних відносин для уникнення сплати боргу або виконання судового рішення (в тому числі, вироку) про стягнення коштів, що набрало законної сили. Боржник (дарувальник), проти якого ухвалено вирок про стягнення коштів та відкрито виконавче провадження, та його сини (обдаровувані), які укладають договір дарування, діють очевидно недобросовісно та зловживають правами стосовно кредитора, оскільки укладається договір дарування, який порушує майнові інтереси кредитора і направлений на недопущення звернення стягнення на майно боржника. Тому правопорядок не може залишати поза реакцією такі дії, які хоч і не порушують конкретних імперативних норм, але є очевидно недобросовісними та зводяться до зловживання правом.
      Як наслідок, не виключається визнання договору недійсним, направленого на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 статті 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (частина третя статті 13 ЦК України).
      Колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду також вважає, що очевидна необхідність формування єдиної правозастосовчої практики щодо застосування статей 3, 16, 234 ЦК України з метою охорони прав та інтересів кредитора і забезпечення реальної можливості визнання недійсними договорів, вчинених на шкоду майновим правам та інтересам кредиторів, та для забезпечення розумної передбачуваності судових рішень, а тому справа містить виключну правову проблему і її вирішення необхідне для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.
      Велика Палата Верховного Суду вважає, що відсутні правові підстави для відступу від висновків, викладених упостановах Верховного Суду України від 19 жовтня 2016 року (провадження N 6-1873цс16), від 23 серпня 2017 року у справі 306/2952/14-ц та від 09 вересня 2017 року у справі N 359/1654/15-ц, а також з метою формування єдиної правозастовної практики у подібних правовідносинах зазначає таке.
      Статтею 202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків.
      Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, передбачені у статті 203 ЦК України. Підстави недійсності правочину визначені у статті 215 ЦК України.
      На час звернення з позовом частиною другою статті 11 ЦПК України передбачався принцип диспозитивності, згідно з яким особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
      У контексті статті 31 ЦПК України у зазначеній редакції саме позивач наділений правом визначення та зміни предмета та підстави позову. Обмеження щодо реалізації цих прав визначаються на певній стадії розгляду справи.
      Згідно зі статтею 717 ЦК України за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов'язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність.
      За змістом частини п'ятої статті 203 ЦК України правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
      Відповідно до змісту статті 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.
      Для визнання правочину фіктивним суди повинні встановити наявність умислу в усіх сторін правочину. При цьому необхідно враховувати, що саме по собі невиконання правочину сторонами не означає, що укладено фіктивний правочин. Якщо сторонами не вчинено будь-яких дій на виконання такого правочину, суд ухвалює рішення про визнання правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків.
      У фіктивних правочинах внутрішня воля сторін не відповідає зовнішньому її прояву, тобто обидві сторони, вчиняючи фіктивний правочин, знають заздалегідь, що він не буде виконаний, тобто мають інші цілі, ніж передбачені правочином. Такий правочин завжди укладається умисно.
      Основними ознаками фіктивного правочину є: введення в оману (до або в момент укладення угоди) третьої особи щодо фактичних обставин правочину або дійсних намірів учасників; свідомий намір невиконання зобов'язань договору; приховування справжніх намірів учасників правочину.
      Укладення договору, який за своїм змістом суперечить вимогам закону, оскільки не спрямований на реальне настання обумовлених ним правових наслідків, є порушенням частин першої та п'ятої статті 203 ЦК України, що за правилами статті 215 цього Кодексу є підставою для визнання його недійсним відповідно до статті 234 ЦК України.
      Саме такі правові висновки зроблені у постановах Верховного Суду України від 19 жовтня 2016 року (провадження N 6-1873цс16), від 23 серпня 2017 року у справі 306/2952/14-ц та від 09 вересня 2017 року у справі N 359/1654/15-ц, де вказано про неправильність застосування судами попередніх інстанцій статей 203, 215, 234 ЦК України у спорах, що виникли із договорів дарування нерухомого майна, укладених сторонами, які є близькими родичами, без перевірки, чи передбачали ці сторони реальне настання правових наслідків, обумовлених спірними правочинами; чи направлені дії сторін договорів на фіктивний перехід права власності на нерухоме майно до близького родича з метою приховати це майно від виконання в майбутньому за його рахунок судового рішення про стягнення грошових коштів, зокрема чи продовжував дарувальник фактично володіти та користуватися цим майном.
      Велика Палата Верховного Суду не вбачає підстав для відступу від цих висновків.
      Велика Палата Верховного Суду враховує, що фіктивний правочин характеризується тим, що сторони вчиняють такий правочин лише для виду, знають заздалегідь, що він не буде виконаний, вважає, що така протизаконна ціль, як укладення особою договору дарування майна зі своїм родичем з метою приховання цього майна від конфіскації чи звернення стягнення на вказане майно в рахунок погашення боргу, свідчить, що його правова мета є іншою, ніж та, що безпосередньо передбачена правочином (реальне безоплатне передання майна у власність іншій особі), а тому цей правочин є фіктивним і може бути визнаний судом недійсним.
      Разом з тим Велика Палата Верховного Суду звертає увагу, що зазначені постанови Верховного Суду України, від правових висновків у яких висловила намір відступити колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, не містять узагальнюючих висновків щодо правильності застосування згаданих норм матеріального права. У постановах вказано, що справи вирішено всупереч процесуального закону та зроблені висновки про неможливість ухвалити законні й обґрунтовані рішення через невиконання судами попередніх інстанцій процесуальних дій. Зокрема, суди під час вирішення спорів не встановили обставин, що мають значення для справ, не надали їм юридичної оцінки, не дослідили та не надали оцінки всім доказам, наданим сторонам, що виключає можливість відступу від такої позиції, яка визначає обсяг зобов'язань суду щодо ухвалення законного і обґрунтованого рішення.
      Велика Палата Верховного Суду погоджується з висновками, зробленими у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 28 лютого 2019 року у справі N 646/3972/16-ц (провадження N 61-28761св18) та зазначає, що позивач вправі звернутися до суду із позовом про визнання договору недійсним, як такого, що направлений на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 статті 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (частина третя статті 13 ЦК України), та послатися на спеціальну норму, що передбачає підставу визнання правочину недійсним, якою може бути як підстава, передбачена статтею 234 ЦК України, так і інша, наприклад, підстава, передбачена статтею 228 ЦК України.
      Суди першої та апеляційної інстанції, встановивши, що ОСОБА_1, відчужуючи належні йому на праві власності будинок і земельну ділянку, що знаходяться на АДРЕСА_1, своїм синам - ОСОБА_3 і ОСОБА_2 був обізнаний про наявність вироку Голосіївського районного суду міста Києва від 02 листопада 2012 року, що набрав законної сили, яким стягнуто, в тому числі, з нього на користь ТОВ "Банк Фамільний" 580 849,84 грн. правильно вважали, що боржник міг передбачити негативні наслідки для себе у випадку виконання вказаного судового рішення.
      Крім того, з'ясувавши, що при укладенні 27 грудня 2012 року оспорюваних правочинів воля сторін не відповідала зовнішньому її прояву та вони не передбачали реального настання правових наслідків, обумовлених вказаними правочинами, їх дії вчиненіна перехід права власності на нерухоме майно з метою приховання майна від виконання в майбутньому вироку суду про стягнення грошових коштів з ОСОБА_1, суди обґрунтовано визнали недійсними оспорювані правочини на підставі статті 234 ЦК України.
      З огляду на те, що позивач дізнався про існування оспорюваних правочинів у серпні 2016 року - після отримання довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна, суди правильно застосували частину п'яту статті 267 ЦК України та вказали, що ТОВ "Банк Фамільний" не пропустило визначену статтею 257 ЦК України позовну давність.
      Наведені в касаційній скарзі доводи не спростовують висновків судів попередніх інстанцій та не дають підстав вважати, що суди першої та апеляційної інстанцій порушили норми матеріального і процесуального права.
      Згідно із частиною першою статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.
      Велика Палата Верховного Суду вважає, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій є законними та обґрунтованими, ухвалені на підставі всебічно досліджених доказів у справі, висновки судів попередніх інстанцій підтверджуються матеріалами справи та ґрунтуються на нормах матеріального і процесуального права, а тому ці рішення необхідно залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.
      У такому разі розподіл судових витрат згідно зі статтею 141 ЦПК України не здійснюється.
      Керуючись статтями 258, 259, 400, 402, 406, 409, 410, 416, 419 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду
      ПОСТАНОВИЛА:
      Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
      Рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 16 листопада 2017 року та постанову Апеляційного суду Київської області від 04 квітня 2018 року залишити без змін.
      Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
      Суддя-доповідач О.М. Ситнік
      Судді: Т.О. Анцупова О.Р. Кібенко
      С.В. Бакуліна В.С. Князєв
      В.В. Британчук Л.М. Лобойко
      Ю.Л. Власов Н.П. Лященко
      М.І. Гриців О.Б. Прокопенко
      Д.А. Гудима Л.І. Рогач
      В.І. Данішевська О.С. Ткачук
      Ж.М. Єленіна В.Ю. Уркевич
      О.С. Золотніков О.Г. Яновська
    • By ANTIRAID
      ПОСТАНОВА
      ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
      31 жовтня 2018 року
      м. Київ
      Справа N 203/3370/17
      Провадження N 11-752апп18
      Велика Палата Верховного Суду у складі:
      судді-доповідача Прокопенка О.Б.,
      суддів Бакуліної С.В., Британчука В.В., Гудими Д.А., Данішевської В.І., Золотнікова О.С., Кібенко О.Р., Князєва В.С., Лобойка Л.М., Лященко Н.П., Рогач Л.І., Саприкіної І.В., Ситнік О.М., Уркевича В.Ю., Яновської О.Г.,
      розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовом ОСОБА_3 в інтересах малолітнього ОСОБА_4 до державного реєстратора Департаменту адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради Дніпропетровської області Сакалюка Сергія Георгійовича (далі - Державний реєстратор) про скасування рішення
      за касаційною скаргою ОСОБА_3 на постанови Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 1 грудня 2017 року (суддя Єдаменко С.В.) та Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 28 лютого 2018 року (судді Щербак А.А., Баранник Н.П., Малиш Н.І.),
      УСТАНОВИЛА:
      У вересні 2017 року ОСОБА_3 в інтересах малолітнього сина ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом, у якому просив визнати протиправним і нечинним внесений Державним реєстратором запис від 29 березня 2017 року N 19790981 про підставу виникнення у ОСОБА_6 права власності - "рішення суду, серія та номер: б/н, справа N 200/8749/15-ц, виданий 5 липня 2016 року, видавник: Бабушкінський районний суд м. Дніпропетровська".
      На обґрунтування позову ОСОБА_3 послався на те, що він діє в інтересах малолітнього сина, який є сином і ОСОБА_6, що померла у жовтні 2013 році. Вважає, що дії відповідача порушують права малолітньої дитини, позбавляючи його спадкового майна.
      Під час розгляду справи суди встановили такі фактичні обставини.
      1 грудня 2001 року між ОСОБА_7 та ОСОБА_6 укладено договір дарування квартири АДРЕСА_1, посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Слободян Є.Б. за реєстровим N 11194. Право власності ОСОБА_6 на вказану квартиру зареєстровано в Комунальному підприємстві "Дніпропетровське міжміське бюро технічної інвентаризації" Дніпропетровської обласної ради за N 496-477.
      ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_6 померла, що підтверджується копією повторного свідоцтва про смерть серії НОМЕР_1, виданого відділом державної реєстрації смерті реєстраційної служби Дніпропетровського міського управління юстиції 4 червня 2015 року.
      У провадженні Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська знаходилась цивільна справа N 200/8749/15-ц про визнання недійсним договору дарування від 1 грудня 2001 року між ОСОБА_7 та ОСОБА_6
      При цьому суди у цивільному провадженні встановили, що позивач ОСОБА_9 та відповідач ОСОБА_7 уклали шлюб 25 липня 1969 року.
      22 червня 1999 року між ОСОБА_10 та ОСОБА_7 укладено договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1.
      1 грудня 2001 року ОСОБА_7 подарувала вказану квартиру доньці ОСОБА_6
      У жовтні 2013 року ОСОБА_6 померла. ОСОБА_9 як батько померлої звернувся до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини після смерті доньки ОСОБА_6 та дізнався, що спірна квартира входить до спадкової маси та належить спадкодавцю на підставі договору дарування, укладеного ще в 2001 році без його згоди.
      ОСОБА_3 в інтересах малолітнього сина ОСОБА_4 як відповідач у цій справі заперечував проти задоволення позову, посилаючись на те, що ОСОБА_9 був обізнаний про факт укладання договору дарування квартири.
      Рішенням Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 5 липня 2016 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 26 січня 2017 року, позов задоволено. Договір визнано недійсним, скасовано реєстрацію права власності на спірну квартиру за ОСОБА_6
      На підставі зазначеного Державний реєстратор вніс 29 березня 2017 року до Державного реєстру прав власності на нерухоме майно запис про реєстрацію за померлою ОСОБА_6 права власності на квартиру, а в подальшому - 13 квітня 2017 року - про скасування реєстрації права власності згідно з рішенням Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 5 липня 2016 року.
      Не погодившись із зазначеними вище діями Державного реєстратора, ОСОБА_3 в інтересах малолітнього сина ОСОБА_4 звернувся із цим позовом до суду.
      Кіровський районний суд м. Дніпропетровська постановою від 1 грудня 2017 року в задоволенні позову відмовив. При цьому зазначив, що відповідач, відповідно до вимог статті 26 Закону України від 1 липня 2004 року N 1952-IV "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" вніс до Реєстру прав власності на нерухоме майно відомості про право власності померлої ОСОБА_6 на підставі документа, виданого до 1 січня 2013 року, з метою його подальшого скасування.
      Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд постановою від 28 лютого 2018 року скасував постанову Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 1 грудня 2017 року, провадження в адміністративній справі закрив.
      Закриваючи провадження у справі, суд апеляційної інстанції виходив із того, що цей спір не є публічно-правовим, а випливає зі спадкових відносин і має вирішуватися судом за правилами цивільного судочинства.
      У квітні 2018 року ОСОБА_3 в інтересах малолітнього сина ОСОБА_4 звернувся з касаційною скаргою у якій не погоджуючись із постановами Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 28 лютого 2018 року та Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 1 грудня 2017 року, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить їх скасувати, справу направити до суду першої інстанції на новий розгляд.
      Заслухавши доповідь судді, дослідивши матеріали справи, перевіривши в межах, установлених статтею 341 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС) наведені в касаційній скарзі доводи, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.
      За змістом статті 3 КАС провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.
      Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свободвід 4 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи впродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, установленим законом.
      Поняття "суд, встановлений законом" зводиться не лише до правової основи самого існування суду, але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність, тобто охоплює всю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів.
      Стаття 2 КАС у редакції, чинній на час звернення позивача до суду, передбачає, що завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.
      Відповідно до пункту 1 частини першої статті 3 КАС у зазначеній редакції, справа адміністративної юрисдикції - це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
      Відповідно до частини другої статті 4 КАС у зазначеній редакції юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом встановлений інший порядок судового вирішення.
      За правилами статті 17 КАС у зазначеній редакції юрисдикція адміністративних судів поширюється на правовідносини, що виникають у зв'язку зі здійсненням суб'єктом владних повноважень владних управлінських функцій, зокрема на спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.
      Вжитий у цій процесуальній нормі термін "суб'єкт владних повноважень" позначає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхню посадову чи службову особу, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень (пункт 7 частини першої статті 3 КАС).
      Таким чином, до компетенції адміністративних судів, на час звернення позивача до суду, належали спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності такого суб'єкта, прийнятих або вчинених ним при здійсненні владних управлінських функцій.
      Наведене узгоджується і з положеннями статей 2, 4, 19 чинного КАС, які закріплюють завдання адміністративного судочинства, визначення понять публічно-правового спору та суб'єкта владних повноважень, а також межі юрисдикції адміністративних судів.
      Разом із тим неправильним є поширення юрисдикції адміністративних судів на той чи інший спір тільки тому, що відповідачем у справі є суб'єкт владних повноважень, а предметом перегляду - його акт індивідуальної дії. Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.
      Приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового, особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило майнового, конкретного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин.
      Публічно-правовий спір має особливий суб'єктний склад. Участь суб'єкта владних повноважень є обов'язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Однак сама по собі участь у спорі суб'єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір із публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції. Необхідно з'ясовувати, у зв'язку з чим виник спір та за захистом яких прав особа звернулася до суду.
      Стаття 15 Цивільного кодексу України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
      Ураховуючи наведені вище нормативні положення, не є публічно-правовим спір між органом державної влади та/або органом місцевого самоврядування (суб'єктом владних повноважень) як суб'єктом публічного права та суб'єктом приватного права - фізичною особою чи юридичною особою, в якому управлінські дії суб'єкта владних повноважень спрямовані на виникнення, зміну або припинення цивільних прав фізичної чи юридичної особи. У такому випадку - це спір про право цивільне, незважаючи на те, що у спорі бере участь суб'єкт публічного права, а спірні правовідносини врегульовано нормами цивільного та адміністративного права.
      Отже, Велика Палата Верховного Суду погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про те, що оскільки у справі, яка розглядається, спірні правовідносини пов'язанііз порушенням прав малолітнього ОСОБА_4 на отримання спадщини після смерті матері - ОСОБА_6, спір не є публічно-правовим, а випливає зі спадкових відносин і має вирішуватися судами в порядку цивільного судочинства.
      За таких обставин суд апеляційної інстанції правильно застосував норми процесуального права та закрив провадження у справі, оскільки ця справа не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, а має вирішуватись за правилами Цивільного процесуального кодексу України.
      Згідно зі статтею 350 КАС суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій. Не може бути скасовано правильне по суті та законне судове рішення з мотивів порушення судом норм процесуального права, якщо це не призвело і не могло призвести до неправильного вирішення справи.
      Окрім того, не підлягають задоволенню також наведені в касаційній скарзі вимоги про скасування постанови суду першої інстанції, оскільки прийняття такого рішення можливе лише в разі апеляційного перегляду по суті, який у цій справі не відбувся у зв'язку із закриттям провадження у справі з процесуальних підстав.
      На підставі наведеного Велика Палата Верховного Суду вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 28 лютого 2018 року - без змін.
      Керуючись статтями 341, 345, 349, 350, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Велика Палата Верховного Суду
      ПОСТАНОВИЛА:
      1. Касаційну скаргу ОСОБА_3 в інтересах малолітнього ОСОБА_4 залишити без задоволення.
      2. Постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 28 лютого 2018 року залишити без змін.
      Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
      Головуючий суддя-доповідач О.Б. Прокопенко Судді С.В. Бакуліна Л.М. Лобойко В.В. Британчук Н.П. Лященко Д.А. Гудима Л.І. Рогач В.І. Данішевська І.В. Саприкіна О.С. Золотніков О.М. Ситнік О.Р. Кібенко В.Ю. Уркевич В.С. Князєв О.Г. Яновська
    • By Святослав
      В 2018 году по мнению многих аналитиков, Bitcoin и другая (менее популярная криптовалюта) начнет стремительно рости.
      Многие считают что Биткоин в этом году перепрыгнет отметку в 20 000$ , при этом майнинг начнет набирать большую популярность ( что такое майнинг можете узнать на сайте www.miner.netbiz.pro )  так же по мимо GPU ферм и таких асиков как: antminer s9, antminer l3, antminer l3+ , antminer l3++, antminer d3, antminer a3, antminer x3, baikal giant n, baikal giant x10, baikal giant b, dragonmint и др. начнут появляться еще более мощное майнинг оборудование. Об этих всех устройствах для майнинга можете узнать на сайте www.miner.netbiz.pro в разделе asic miner. 
    • By ANTIRAID
      ПОСТАНОВА 
      ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
       
      6 грудня 2017 року
      м. Київ
      Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України в складі:
      головуючого Охрімчук Л.І., 
      суддів: Гуменюка В.І., Сімоненко В.М., 
       
      розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, Товариства з обмеженою відповідальністю «Творча майстерня «Вісак», Товариства з обмеженою відповідальністю «Вісак», Державної реєстраційної служби України, Міністерства юстиції України, треті особи: ОСОБА_4, відділ державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців Оболонського району реєстраційної служби Головного територіального управління юстиції у місті Києві, про стягнення коштів, визнання недійсними договорів дарування корпоративних прав за заявами ОСОБА_3 про перегляд Верховним Судом України ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 18 жовтня 2017 року, 
      в с т а н о в и л а:
      У листопаді 2015 ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3, Товариства з обмеженою відповідальністю «Творча майстерня «Вісак» (далі – ТОВ «ТМ «Вісак»), Товариства з обмеженою відповідальністю «Вісак» (далі – ТОВ «Вісак»), Державної реєстраційної служби України, Міністерства юстиції України про стягнення коштів, визнання недійсними договорів дарування корпоративних прав.
      Позивач зазначав, що у 2010 році до нього почали надходити вимоги про відступлення частки в бізнесі, що супроводжувалися погрозами кримінального переслідування з метою позбавлення волі, про що свідчить постанова прокуратури Оболонського району м. Києва від 15 вересня 2010 року про порушення кримінальної справи за фактом шахрайського заволодіння чужим майном в особливо великих розмірах за ознаками злочину, передбаченого частиною четвертою статті 190 Кримінального кодексу України (далі – КК України), з метою створення для нього тяжких негативних обставин, які б змусили його відчужити своє майно або створили умови для захоплення такого майна третіми особами поза його волею.
      Позивач також зазначав, що з метою збереження свого майна, зокрема створених ним підприємств, він звернувся до ОСОБА_2 за юридичною консультацією щодо захисту майна від можливої втрати внаслідок дії тяжких обставин.
      За рекомендацією відповідача ОСОБА_2 під впливом тяжких обставин та на невигідних умовах позивач уклав договори дарування корпоративних прав ТОВ «Вісак» і ТОВ «ТМ «Вісак» у розмірі, що дозволяв здійснювати одноосібний контроль над підприємствами, на користь своєї неповнолітньої дочки ОСОБА_3.
      Посилаючись на те, що внаслідок неналежної рекомендації ОСОБА_2 він фактично безоплатно та безповоротно втратив належне йому майно у вигляді корпоративних прав у зазначених підприємствах, а також вважаючи укладені договори дарування корпоративних прав недійсними, оскільки вони були укладені під впливом тяжких обставин, пов'язаних із кримінальним переслідуванням, загрозою втрати та конфіскації майна, позивач просив: стягнути з ОСОБА_2 2 тис. грн за неналежне виконання умов договору про надання послуг; визнати недійсним договір дарування корпоративних прав від 15 грудня 2010 року, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_3, за яким позивач подарував останній 70 % корпоративних прав у статутному капіталі ТОВ «ТМ «Вісак»; скасувати державну реєстрацію змін до установчих документів (статуту) ТОВ «ТМ «Вісак»; визнати право власності за собою на 100 % статутного капіталу ТОВ «ТМ «Вісак»; визнати недійсним договір дарування корпоративних прав від 15 грудня 2010 року, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_3, за яким позивач подарував останній 70 % корпоративних прав у статутному капіталі ТОВ «Вісак»; скасувати державну реєстрацію змін до установчих документів (статуту) ТОВ «Вісак»; визнати право власності за собою на 100 % статутного капіталу ТОВ «Вісак»; зобов'язати Державну реєстраційну службу України, Міністерство юстиції України, відділ державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців Оболонського району реєстраційної служби Головного територіального управління юстиції у місті Києві відновити в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців записи щодо ТОВ «ТМ «Вісак» і ТОВ «Вісак» станом на 15 грудня 2010 року.
      Дніпровський районний суд м. Києва ухвалою від 27 квітня 2016 року закрив провадження у справі за позовом ОСОБА_1 в частині позовної вимоги про зобов'язання Державної реєстраційної служби України, Міністерства юстиції України, відділу державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців Оболонського району реєстраційної служби Головного територіального управління юстиції у місті Києві відновити в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців записи щодо ТОВ «ТМ «Вісак», ТОВ «Вісак» станом на 15 грудня 2010 року.
      Дніпровський районний суд м. Києва рішенням від 23 червня 2016 року позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнив частково: визнав недійсним договір дарування корпоративних прав від 15 грудня 2010 року, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_3, за яким позивач подарував останній 70 % корпоративних прав у статутному капіталі ТОВ «ТМ «Вісак»; скасував державну реєстрацію змін до установчих документів (статуту) ТОВ «ТМ «Вісак», проведену державним реєстратором Оболонської районної в місті Києві реєстраційної служби 17 грудня 2010 року; визнав право власності ОСОБА_1 на 100 % статутного капіталу ТОВ «ТМ «Вісак»; визнав недійсним договір дарування корпоративних прав від 15 грудня 2010 року, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_3, за яким позивач подарував останній 70 % корпоративних прав у статутному капіталі ТОВ «Вісак»; скасував державну реєстрацію змін до установчих документів (статуту) ТОВ «Вісак», яка проведена державним реєстратором Оболонської районної в місті Києві реєстраційної служби 17 грудня 2010 року; визнав право власності ОСОБА_1 на 100 % статутного капіталу ТОВ «Вісак». У задоволенні решти позовних вимог ОСОБА_1 суд відмовив.
      Апеляційний суд м. Києва 28 вересня 2016 року рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 23 червня 2016 року скасував та ухвалив нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1. 
      Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ ухвалою від 12 квітня 2017 року заяву ОСОБА_1 про відмову від касаційної скарги на рішення Апеляційного суду м. Києва від 28 вересня 2016 року задовольнив, касаційне провадження за його касаційною скаргою закрив.
      Цей же суд ухвалою від 12 квітня 2017 року касаційну скаргу ОСОБА_3 відхилив, рішення Апеляційного суду м. Києва від 28 вересня 2016 року залишив без змін.
       
      Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ ухвалою від 27 вересня 2017 року заяву ОСОБА_1 про перегляд у зв'язку з нововиявленими обставинами ухвали цього ж суду від 12 квітня 2017 року задовольнив, ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 12 квітня 2017 року скасував.
      Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ ухвалою від 18 жовтня 2017 року рішення Апеляційного суду м. Києва від 28 вересня 2016 року скасувала, залишила в силі рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 23 червня 2016 року.
       
      У заявах про перегляд Верховним Судом України ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 18 жовтня 2017 року ОСОБА_3 просить скасувати зазначене судове рішення та залишити в силі рішення Апеляційного суду м. Києва від 28 вересня 2016 року з передбачених пунктами 1, 2, 4 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України (далі – ЦПК України) підстав неоднакового застосування судом касаційної інстанції частини четвертої статті 44, статей 361–365 цього Кодексу, частини першої статті 233, статті 249 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України) та невідповідності зазначеної вище ухвали суду касаційної інстанції викладеним у постановах Верховного Суду України від 19 березня 2014 року, 21 грудня 2016 року висновкам щодо застосування у подібних правовідносинах частини першої статті 233 ЦК України.
      На обґрунтування передбачених пунктами 1, 4 частини першої статті 355 ЦПК України підстав неоднакового застосування судом касаційної інстанції частини першої статті 233 ЦК України ОСОБА_3 надала копії ухвал колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 19 червня 2013 року, 22 квітня і 13 травня 2015 року, ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 15 квітня 2016 року, постанов Верховного Суду України від 19 березня 2014 року, 3 червня 2015 року, 6 квітня, 21 грудня 2016 року. 
      Обґрунтовуючи передбачену пунктом 2 частини першої статті 355 ЦПК України підставу неоднакового застосування судом касаційної інстанції статті 44, статей 361–365 цього Кодексу у взаємозв’язку зі статтею 249 ЦК України, ОСОБА_3 надала копії ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ 13 лютого 2017 року, ухвал Верховного Суду України від 17 грудня 2008 року, 4 квітня 2012 року, постанов Верховного Суду України від 30 листопада 2016 року, від 29 березня 2017 року.
      Заслухавши суддю-доповідача, представників ОСОБА_1, ОСОБА_3, ОСОБА_4, перевіривши наведені в заявах ОСОБА_3 доводи, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України дійшла висновку про те, що заяви не підлягають задоволенню з огляду на таке.
       
      За положеннями пунктів 1, 2, 4 частини першої статті 355 ЦПК України підставами для подання заяви про перегляд судових рішень у цивільних справах є: неоднакове застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах; неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм процесуального права – при оскарженні судового рішення, яке перешкоджає подальшому провадженню у справі або яке прийнято з порушенням правил підсудності або встановленої законом компетенції судів щодо розгляду цивільних справ; невідповідність судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права. 
       
      Згідно із частиною першою статті 3605 ЦПК України Верховний Суд України відмовляє у задоволенні заяви, якщо обставини, які стали підставою для перегляду справи, не підтвердилися, або норми права у рішенні, про перегляд якого подана заява, були застосовані правильно.
       
      У справі, яка переглядається, суди встановили, що 15 грудня 2010 року між ОСОБА_1 та неповнолітньою ОСОБА_3 було укладено договір дарування корпоративних прав ТОВ «ТМ «Вісак», згідно з яким дарувальник безоплатно передав у власність обдаровуваної, а обдаровувана прийняла у власність 70 % корпоративних прав засновника товариства. Дарунок сторони оцінили у 13 млн 90 тис. грн. 
      Також 15 грудня 2010 року між ОСОБА_1 та неповнолітньою ОСОБА_3 було укладено договір дарування корпоративних прав ТОВ «Вісак», згідно з яким дарувальник безоплатно передав у власність обдаровуваної, а обдаровувана прийняла у власність 70 % корпоративних прав засновника товариства. Дарунок сторони оцінили у 12 млн 99 тис. 680 грн. 
      На момент укладення спірних договорів позивач був одноосібним засновником підприємств і володів часткою 100 % у статутному капіталі кожного з них.
      26 червня 2010 року директор Товариства з обмеженою відповідальністю «Віта Верітас» (далі – ТОВ «Віта Верітас») подав повідомлення про злочин до прокуратури Оболонського району м. Києва стосовно злочинних дій службових осіб Приватного акціонерного товариства «Трест Київміськбуд-1» (далі – ПрАТ «Трест Київміськбуд-1») щодо заволодіння майном шляхом обману.
      15 вересня 2010 року прокурор Оболонського району м. Києва прийняв постанову про порушення кримінальної справи за фактом шахрайського заволодіння чужим майном в особливо великих розмірах за ознаками злочину, передбаченого частиною четвертою статті 190 КК України. 
      29 квітня 2015 року ухвалою про припинення кримінальної справи, постановленою прокурором Прокуратури сектору Буюкань, мун. Кишинів у межах кримінальної справи ОСОБА_1 звільнено від кримінального розслідування, оскільки в його діях відсутні ознаки злочину, кримінальну справу припинено та скасовано запобіжний захід – арешт, який було застосовано відносно нього на підставі рішення Оболонського районного суду м. Києва від 31 травня 2011 року, а також знято арешт, накладений на все майно в ході кримінального переслідування. 
       
      Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позовних вимог ОСОБА_1, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд касаційної інстанції, виходив з того, що обставини ініціювання та подальшого порушення кримінальної справи стосовно позивача були для нього проявом тяжких обставин, під впливом яких на вкрай невигідних умовах він безоплатно відчужив частину корпоративних прав підприємств, де був єдиним засновником з часу їх створення. Суд узяв також до уваги реальність загрози втрати позивачем свого майна в момент оцінки обставин, які він розцінював як тяжкі і які склалися у зв'язку з ініціюванням кримінальних справ, що підтверджується фактами подальшого арешту його майна в межах кримінальних справ, що, як наслідок, для позивача на той час могло означати конфіскацію або вибуття з його володіння іншим шляхом.
      Крім того, суд урахував, що: відчуження корпоративних прав здійснювалось в обсязі, достатньому для отримання контролю над управлінням підприємствами, а також для забезпечення можливості одноосібно впливати на рішення органів управління підприємствами; за спірними договорами дарування було здійснено безоплатне відчуження корпоративних прав номінальною вартістю понад 25 млн грн на користь неповнолітньої особи, тоді як предметом діяльності підприємств протягом тривалого часу їх існування була діяльність у сфері нерухомості, що потребувало значного досвіду та навиків.
      Таким чином, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для визнання недійсними з моменту укладення договорів дарування корпоративних прав від 15 грудня 2010 року про дарування ОСОБА_1 неповнолітній ОСОБА_3 70 % корпоративних прав у статутному капіталі ТОВ «ТМ «Вісак» та 70 % корпоративних прав у статутному капіталі ТОВ «Вісак», а також пов'язаних вимог про визнання права власності позивача на 100 % статутного капіталу товариств та скасування державної реєстрації змін до установчих документів, проведених на підставі реалізації недійсних договорів дарування корпоративних прав. Відмовляючи в задоволенні позовної вимоги до ОСОБА_2, суд керувався тим, що позивач не довів неналежності наданих послуг відповідачем, а також наявності будь-яких правових підстав для повернення грошових коштів, сплачених як винагорода за надану консультацію.
      Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1, апеляційний суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для визнання недійсними спірних договорів дарування відповідно до статті 233 ЦК України, оскільки наведені позивачем обставини ініціювання та подальшого порушення кримінальної справи стосовно нього не вважаються тяжкими обставинами у розумінні зазначеної норми, під впливом яких на вкрай невигідних умовах позивач відчужив безоплатно частину корпоративних прав підприємств. 
       
      Разом з тим у наданих заявницею для порівняння судових рішення Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ містяться такі висновки:
      - в ухвалі від 22 квітня 2015 року суд касаційної інстанції скасував судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції з тієї підстави, що суди, порушивши норми статей 212–214 ЦПК України, не встановили фактичних обставин, що мають значення для вирішення справи, зокрема, чи може договір дарування нерухомого майна, укладений з метою уникнення можливої конфіскації цього майна у зв’язку з притягненням позивача до кримінальної відповідальності, вважатись правочином, що був укладений під впливом тяжкої обставини;
      - в ухвалі від 19 червня 2013 року суд касаційної інстанції скасував судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції з тієї підстави, що суди, порушивши норми статей 212–214 ЦПК України, не встановили фактичних обставин, що мають значення для вирішення справи, зокрема, чи можна обставини щодо порушення відносно позивача кримінальної справи за вчинення злочину, за який санкція статті інкримінованого йому обвинувачення передбачала конфіскацію всього майна, визнати тяжкими, під впливом яких позивач уклав шлюбний договір;
      - в ухвалі від 15 квітня 2016 року суд касаційної інстанції погодився з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про те, що оспорювані договори дарування нежитлових будівель укладені не для запобігання банкрутству, а з метою уникнення можливого їх арешту з подальшою реалізацією, що не може вважатися тяжкою обставиною в розумінні частини першої статті 233 ЦК України;
      - в ухвалі від 13 травня 2015 року суд касаційної інстанції зазначив, що обставин, під впливом яких видано довіреність на продаж квартири, зокрема порушення кримінальних проваджень за підозрою у вчиненні злочинів, на час видачі довіреності не існувало, оскільки на цей час кримінальні справи були закриті відповідними постановами слідчого.
      Отже, встановлені судами фактичні обставини у справах, за результатами перегляду яких ухвалені ці судові рішення, відрізняються від установлених судами фактичних обставин у справі, яка переглядається. Порівняння наведених судових рішень із судовим рішенням суду касаційної інстанції, про перегляд якого подано заяву, не дає підстав для висновку про те, що суд касаційної інстанції під час розгляду двох чи більше справ з тотожними предметами спору, підставами позову та аналогічними обставинами й однаковим застосуванням норм матеріального права у спірних правовідносинах дійшов протилежних висновків щодо заявлених вимог. 
      У постановах Верховного Суду України, наданих заявницею для порівняння, містяться такі висновки:
      - суд може визнати правочин недійсним на підставі статті 233 ЦК України, якщо його вчинено особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, чим друга сторона правочину скористалася. Тяжкими обставинами можуть бути: тяжка хвороба особи, членів її сім'ї чи родичів, смерть годувальника, загроза втратити житло чи загроза банкрутства та інші обставини, для усунення або зменшення яких необхідно укласти такий правочин. Особа (фізична чи юридична) має вчиняти такий правочин добровільно, без впливу насильства, обману чи помилки. Особа, яка оскаржує правочин, повинна довести, що за відсутності тяжкої обставини правочин не було б вчинено взагалі або вчинено не на таких умовах. Правочини, що вчиняються особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, характеризуються тим, що особа їх вчиняє добровільно, усвідомлює свої дії, але вимушена це зробити через тяжкі обставини. За змістом частини першої статті 233 ЦК України правочин, який вчинено особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, може бути визнаний судом недійсним незалежно від того, хто був ініціатором такого правочину. Ця норма не передбачає обмежень чи заборон її застосування до окремих правовідносин чи договору дарування зокрема. У справі, яка переглядалась, суди встановили, що такими тяжкими обставинами були: смерть сина позивачки, перенесення інсультів, похилий вік, наявність у позивачки інвалідності по зору, одинокість і безпомічність, потреба в сторонній допомозі, а також загроза втратити житло через борги сина, які спонукали позивачку укласти договір дарування квартири на вкрай невигідних умовах – безоплатно позбавивши себе цим єдиного наявного житла (постанова від 19 березня 2014 року);
      - правочини, що вчиняються особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, характеризуються тим, що особа вчиняє їх добровільно, усвідомлює свої дії, але вимушена це зробити через тяжкі обставини і на вкрай невигідних умовах, а тому волевиявлення особи не вважається вільним і не відповідає її внутрішній волі. Отже, правочин може бути визнаний судом недійсним на підставі статті 233 ЦК України, якщо його вчинено особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, чим друга сторона правочину скористалася. Тяжкими обставинами можуть бути: тяжка хвороба особи, членів її сім'ї чи родичів, смерть годувальника, загроза втратити житло чи загроза банкрутства та інші обставини, для усунення або зменшення яких необхідно укласти такий правочин. Особа (фізична чи юридична) має вчиняти такий правочин добровільно, без впливу насильства, обману чи помилки. Особа, яка оскаржує правочин, має довести, що за відсутності тяжкої обставини правочин не було б вчинено взагалі або вчинено не на таких умовах. Стаття 233 ЦК України не передбачає обмежень чи заборон застосування її до окремих правовідносин, що виникають, зокрема, з договору дарування. У справі, яка переглядалась, суди встановили, що позивачка, яка уклала договір дарування квартири, що була єдиним її житлом, є людиною похилого віку, має тяжкі хвороби й потребує за станом здоров'я стороннього догляду, не має близьких родичів. З огляду на викладене обґрунтованим є висновок суду апеляційної інстанції про те, що оспорюваний договір дарування було укладено під впливом тяжкої обставини і на вкрай невигідних для позивачки умовах та що її волевиявлення не відповідало внутрішній волі й не було спрямоване на реальне настання правових наслідків, обумовлених договором дарування, а тому цей договір підлягає визнанню недійсним на підставі частини першої статті 233 ЦК України (постанова від 21 грудня 2016 року);
      - при укладенні договору дарування волевиявлення дарувальника має бути спрямоване на добровільне, безоплатне, без будь-яких примусів (життєвих обставин або впливу сторонніх осіб) відчуження належного йому майна на користь обдаровуваного. Разом з тим правочини, що вчиняються особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, характеризуються тим, що особа їх вчиняє добровільно, усвідомлює свої дії, але вимушена це зробити через тяжкі обставини і на вкрай невигідних умовах, а тому волевиявлення особи не є вільним і не відповідає її внутрішній волі. У справі, яка переглядалась, суди встановили, що позивач є людиною похилого віку, страждає тяжкими хронічними захворюваннями та за 12 днів до укладання спірного договору перебував на стаціонарному лікуванні. Так само хворою людиною є його дружина, яка протягом 2011 року неодноразово перебувала на стаціонарному лікуванні. Вони з дружиною проживають одні, оскільки діти позивача від попереднього шлюбу перебувають за межами України. Відповідач лікар за фахом, є його далекою родичкою, допомагала позивачу та його дружині в їх лікуванні. Суд апеляційної інстанції також установив, що договір позивач уклав у зв’язку з наявними у нього і його дружини тяжкими захворюваннями та з метою догляду (постанова від 3 червня 2015 року);
      - правочини, що вчиняються особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, характеризуються тим, що особа їх вчиняє добровільно, усвідомлює свої дії, але вимушена це зробити через тяжкі обставини і на вкрай невигідних умовах, а тому волевиявлення особи не вважається вільним і не відповідає її внутрішній волі. Стаття 233 ЦК України не передбачає обмежень чи заборон її застосування до окремих правовідносин, що виникають, зокрема, з договору дарування. У справі, яка переглядалась, суди встановили, що позивачка, від імені якої укладено договір дарування на підставі виданої нею довіреності відповідачу на право розпорядження єдиним її житлом, була людиною похилого віку та інвалідом першої групи, потребувала за станом здоров'я стороннього догляду; її дочка мала тяжку хворобу й перебувала тривалий час на лікуванні у лікарні. З огляду на викладене обґрунтованим є висновок суду першої інстанції про те, що оспорюваний договір дарування було укладено під впливом тяжкої обставини і на вкрай невигідних для позивачки умовах і що її волевиявлення не відповідало внутрішній волі та не було спрямоване на реальне настання правових наслідків, обумовлених договором дарування, тому він підлягає визнанню недійсним на підставі частини першої статті 233 ЦК України (постанова від 6 квітня 2017 року).
      Отже, вказані постанови Верховного Суду України не свідчать про невідповідність судового рішення суду касаційної інстанції у справі, яка переглядається, викладеним у цих постановах висновкам щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права. 
       
      Крім зазначеного, на обґрунтування передбаченої пунктом 2 частини першої статті 355 ЦПК України підстави перегляду судових рішень (неоднакове застосування судом касаційної інстанції частини четвертої статті 44, статей 361-365 цього Кодексу) заявниця надала копії ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ 13 лютого 2017 року, ухвал Верховного Суду України від 17 грудня 2008 року, 4 квітня 2012 року, постанов Верховного Суду України від 30 листопада 2016 року, від 29 березня 2017 року. 
      Проте оскаржуване судове рішення суду касаційної інстанції не підлягає перегляду з передбаченої пунктом 2 частини першої статті 355 ЦПК України підстави, оскільки не перешкоджає подальшому провадженню у справі.
      Таким чином, відсутні правові підстави для перегляду ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 18 жовтня 2017 року.
       
      Керуючись пунктами 1, 4 частини першої статті 355, пунктом 2 частини першої статті 3603, частиною третьою статті 3603, частиною першою статті 3605 ЦПК України, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України 
      п о с т а н о в и л а :
       
      У задоволенні заяв ОСОБА_3 про перегляд Верховним Судом України ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 18 жовтня 2017 року відмовити.
      Постанова Верховного Суду України є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 3 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України.
      Головуючий Л.І. Охрімчук 
      Судді: В.І. Гуменюк
      В.М. Сімоненко 
      Постанова від 6 грудня 2017 року №6-1968цс17
      http://www.scourt.gov.ua/clients/vsu/vsu.nsf/(documents)/062D9569516AF62BC22581FA0030C480