Постановление ВСУ по пересмотру о порядке продления аренды земельного участка добросовестным землепользователем


Считаете ли Вы решение законным и справедливым?  

1 member has voted

  1. 1. Считаете ли Вы решение законным?

    • Да
      1
    • Нет
      0
    • Затрудняюсь ответить
      0
  2. 2. Считаете ли Вы решение справедливым?

    • Да
      1
    • Нет
      0
    • Затрудняюсь ответить
      0


Recommended Posts

ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

6 вересня 2017 року

м. Київ

Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України у складі:

головуючого Сімоненко В.М.,
суддів: Гуменюка В.І., Охрімчук Л.І., Романюка Я.М.,
 
розглянувши в судовому засіданні справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Мрія Центр» до ОСОБА_1, товариства з обмеженою відповідальністю «Борщівська аграрна компанія», третя особа – приватний нотаріус ОСОБА_2, про визнання недійсним договору оренди землі, визнання поновленим договору оренди землі, визнання додаткової угоди укладеною за заявою товариства з обмеженою відповідальністю «Мрія Центр» про перегляд Верховним Судом України ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 22 серпня 2016 року, 

в с т а н о в и л а :

У лютому 2016 року товариство з обмеженою відповідальністю «Мрія Центр» (далі - ТОВ «Мрія Центр») звернулося до суду із зазначеним позовом, посилаючись на те, що 10 травня 2009 року між позивачем та ОСОБА_1 було укладено договір оренди землі, а саме земельної ділянки площею S_1, розташованої на території Циганської сільської ради Борщівського району Тернопільської області, терміном на п'ять років, про що в Державному реєстрі земель вчинено запис від 10 грудня 2009 року за НОМЕР_1. Вказаним договором передбачено, що орендар має переважне право на поновлення договору оренди земельної ділянки на новий термін. 

Позивач зазначав, що він добросовісно, належним чином виконував свої обов'язки за договором та більше як за місяць до спливу строку його дії, тобто до 10 грудня 2014 року, двічі, а саме 5 березня та 7 серпня 2014 року, направив ОСОБА_1 листи-повідомлення про намір скористатися своїм переважним правом перед іншими особами на оренду земельної ділянки з проектом додаткової угоди. 

Також позивач вказував, що на момент закінчення строку дії договору оренди землі та після його спливу, він користувався спірною земельною ділянкою, яку обробляв, за що вносив орендну плату, оскільки орендодавець у визначений законом строк (у місячний термін) так і не направив жодної відповіді на листи-повідомлення ТОВ «Мрія Центр» та жодним іншим чином не повідомив позивача про прийняте рішення щодо поновлення договору оренди землі. 

Разом з тим 1 червня 2015 року ОСОБА_1 уклала договір оренди спірної земельної ділянки з товариством з обмеженою відповідальністю «Борщівська аграрна компанія» (далі - «Борщівська аграрна компанія»), що на думку ТОВ «Мрія Центр», є порушенням його переважного права на поновлення договору оренди землі від 10 травня 2009 року, оскільки ним було повністю дотримано вимоги, зазначені статті 33 Закону України «Про оренду землі».

З урахуванням викладеного ТОВ «Мрія Центр» просило визнати недійсним договір оренди земельної ділянки, розташованої на території Циганської сільської ради Борщівського району Тернопільської області; визнати поновленим договір оренди земельної ділянки площею S_1 від 10 травня 2009 року, укладений між ТОВ «Мрія Центр» та ОСОБА_1; визнати укладеною додаткову угоду про поновлення договору оренди землі.

Рішенням Борщівського районного суду Тернопільскої області від 30 травня 2016 року позов задоволено частково.

Визнано недійсним договір оренди земельної ділянки площею S_1, розташованої на території Циганської сільської ради Борщівського району Тернопільської області, укладений 1 червня 2015 року між ОСОБА_1 та ТОВ «Борщівська аграрна компанія». Визнано поновленим договір оренди зазначеної земельної ділянки, укладений між ТОВ «Мрія Центр» від 10 травня 2009 року та ОСОБА_1. У решті позову відмовлено.

Рішенням Апеляційного суду Тернопільської області від 21 липня 2016 року рішення районного суду в частині визнання недійсним договору оренди та визнання поновленим раніше укладеного договору оренди скасовано, в задоволенні позову в цій частині відмовлено. У решті рішення районного суду залишено без змін. 

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 22 серпня 2016 року ТОВ «Мрія Центр» відмовлено у відкритті касаційного провадження.

У поданій до Верховного Суду України заяві ТОВ «Мрія Центр» просить скасувати рішення Апеляційного суду Тернопільської області від 21 липня 2016 року та ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 22 серпня 2016 року, а рішення Борщівського районного суду Тернопільської області від 30 травня 2016 року залишити в силі, посилаючись на неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, а саме статті 33 Закону України «Про оренду землі».

На підтвердження зазначеної підстави подання заяви про перегляд судового рішення товариство посилається на ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 8 та 29 жовтня 2014 року, 28 січня 2015 року, в яких, на його думку, по-іншому застосована зазначена норма матеріального права.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши наведені в заяві доводи, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України дійшла висновку, що заява підлягає задоволенню.

Відповідно до статті 353 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) Верховний Суд України переглядає судові рішення у цивільних справах виключно з підстав і в порядку, встановлених цим Кодексом.

Згідно з положеннями пункту 1 частини першої статті 355 ЦПК України підставою для подання заяви про перегляд судових рішень у цивільних справах є неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних й тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

На підставі статті 3604 ЦПК України Верховний Суд України скасовує судове рішення у справі, яка переглядається з підстави неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, якщо установить, що воно є незаконним.

Суди встановили, що 10 травня 2009 року між ТОВ «Мрія Центр» як орендарем та ОСОБА_1 як орендодавцем було укладено договір оренди спірної земельної ділянки строком на п’ять років, пунктом 43 якого передбачено набрання його чинності після підписання сторонами та державної реєстрації. Державна реєстрація договору була здійснена 10 грудня 2009 року. 

Згідно з пунктом 8 указаного договору оренди орендар має переважне право на його поновлення на новий строк. 

До закінчення строку дії договору про оренду землі, укладеного із ОСОБА_1 10 травня 2009 року, позивач, з метою скористатися своїм переважним правом щодо поновлення договору, двічі направляв відповідачу листи-повідомлення від 5 березня 2014 року за НОМЕР_2 та 7 серпня 2014 року за НОМЕР_3 з пропозицією поновити договір оренди, до яких було надано проект додаткової угоди. 

Установлено, що ОСОБА_1 протягом одного місяця після закінчення строку дії договору не звернулася до позивача з листом-повідомленням про відмову у його. 

На період дії строку договору оренди належної ОСОБА_1 земельної ділянки та після закінчення строку його дії, тобто після 10 грудня 2014 року, товариство належним чином та відповідно до умов укладеного між сторонами договору, виконувало свої обов’язки орендаря, використовувало земельну ділянку за призначенням у власних інтересах, за що сплачувало відповідачу орендну плату, що в ході судового розгляду було підтверджено: даними з відомостей за підписом відповідача про виплату орендної плати ТОВ «Мрія Центр» по с. Цигани, зокрема ОСОБА_1 за 2015 рік за користування земельною ділянкою отримала 750 кг пшениці; даними форми 1-ДФ про утримання ТОВ «Мрія Центр» необхідних сум ПДФО при виплаті орендної плати ОСОБА_1 у 2015 році; даними договору щодо надання послуг з використання сільськогосподарської техніки НОМЕР_4 від 1 квітня 2015 року, з додатками та актами, які підтверджують, що у 2015 році на належній ОСОБА_1 земельній ділянці позивачем проводилися сільськогосподарські роботи посів та збір урожаю; даними форм №4-СГ, 29-СГ, які підтверджують, що протягом 2015 року на території земель Циганської сільської ради Борщівського району Тернопільської області проводились сільськогосподарські роботи щодо вирощування та збору урожаю. 

1 червня 2015 року ОСОБА_1 уклала договір оренди землі з ТОВ «Борщівська аграрна компанія», тобто через шість місяців після закінчення строку дії договору від 10 травня 2009 року, оскільки не дочекалася пропозицій від попереднього орендаря щодо продовження строку дії договору. Крім того, умови укладеного договору є більш сприятливими для ОСОБА_1

Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову, суд першої інстанції виходив з того, що ТОВ «Мрія Центр» дотримувалось строків та процедури поновлення договору оренди землі на новий строк, після закінчення строку дії договору продовжувало виконувати свої обов’язки орендаря, використовуючи земельну ділянку, вносячи за це орендну плату. Окрім того, законодавчими актами орендарю не встановлено обов’язку надсилати на адресу орендодавця повідомлення рекомендованим поштовим листом та отримувати такий лист адресатом під розпис.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове про відмову в позові, суд апеляційної інстанції, з висновком якого погодився суд касаційної інстанції, керувався тим, що ТОВ «Мрія Центр» не дотрималось вимог, визначених частиною шостою статті 33 Закону України «Про оренду землі», щодо повідомлення орендодавця про намір скористатись переважним правом на укладення договору на новий строк, оскільки в матеріалах справи відсутні докази про отримання ОСОБА_1 надісланих ТОВ «Мрія Центр» до закінчення строку дії договору листів-повідомлень про намір скористатися переважним правом на поновлення договору оренди з доданим проектом додаткової угоди, а тому відсутні передбачені законом підстави для поновлення договору оренди землі від 10 травня 2009 року, укладеного між ТОВ «Мрія Центр» та ОСОБА_1 

Разом з тим у наданій для порівняння ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 29 жовтня 2014 року суд касаційної інстанції вважав не обґрунтованими посилання заявника про те, що позивач не надав належних доказів отримання орендодавцем листа-повідомлення від орендаря про поновлення договору оренди землі з проектом додаткової угоди, оскільки законом направлення орендарем на адресу орендодавця такого повідомлення рекомендованим поштовим листом та отримання орендодавцем такого листа під розпис не вимагається.

У наданій для порівняння ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 28 січня 2015 року суд касаційної інстанції виходив з того, що попередній орендар земельної ділянки належним чином виконував умови договору, сплачував орендну плату, листом-повідомленням повідомив орендодавця про намір скористатися переважним правом на укладення договору оренди земельної ділянки на новий строк та надіслав додаткову угоду. До матеріалів справи надано список громадян, яким відправлено листи-повідомлення орендарем. У вказаному списку зазначено прізвище орендодавця. 

У наданій для порівняння ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 8 жовтня 2014 року суд касаційної інстанції виходив з того, що суди помилково відмовили в позові з огляду на відсутність належних доказів отримання листа відповідачем та не взяли до уваги як належний доказ наданий позивачем список громадян з відтиском поштового штемпеля про відправлення цих документів. При цьому суди не врахували, що законом направлення орендарем на адресу орендодавця такого повідомлення з проектом додаткової угоди рекомендованим поштовим листом та отримання орендодавцем такого листа під розпис не вимагається. 

Викладене свідчить про те, що існує неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, а саме статті 33 Закону України «Про оренду землі».

Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції зазначених норм матеріального права, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України виходить з такого.

Відповідно до частини першої статті 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Стаття 15 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права в разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Отже, указана норма визначає об’єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права полягає в позбавленні його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

Таким чином, порушення, невизнання або оспорювання суб’єктивного права є підставою для звернення особи до суду за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту. 

Особа, права якої порушено, може скористатися не будь-яким, а конкретним способом захисту свого права. Під способами захисту суб’єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких здійснюється поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на порушника. 

Звертаючись до суду з позовом про захист свого порушеного права на укладення договору оренди земельної ділянки на новий строк, ТОВ «Мрія Центр» посилалось на невизнання орендодавцем його переважного права, передбаченого спірним договором та статтею 33 Закону України «Про оренду землі», унаслідок чого було укладено договір оренди цієї ж земельної ділянки з іншим орендарем. 

 Відповідно до частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою–третьою, п’ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Частиною третьою цієї статті передбачено, що якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна зі сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Як убачається зі змісту оспорюваного договору від 1 червня 2015 року, укладеного між ОСОБА_1 та ТОВ «Борщівська аграрна компанія», ТОВ «Мрія Центр» не є стороною зазначеного договору. Разом з тим позивач, як орендар цієї ж земельної ділянки, має право на оспорювання цього договору, оскільки цей правочин порушує його переважне право на використання спірної земельної ділянки.

Частиною четвертою статті 124 Земельного кодексу України (далі – ЗК України) передбачено, що передача в оренду земельних ділянок, які перебувають у власності громадян і юридичних осіб, здійснюється за договором оренди між власником земельної ділянки і орендарем.

Згідно із частиною першою статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов’язків. 

Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 ЦК України).

За частиною другою статті 792 ЦК України відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом, зокрема ЗК України, Законом України «Про оренду землі».

Суди у справі, яка переглядається, установили, що пунктами 28 - 31 договору оренди землі від 10 травня 2009 року, укладеного між ОСОБА_1 та ТОВ «Мрія Центр», встановлено права та обов’язки орендодавця та орендаря відповідно до Закону України «Про оренду землі», яким визначаються умови укладення, зміни, припинення і поновлення цього договору.

Частинами першою – п’ятою статті 33 Закону України «Про оренду землі» (в редакції, яка була чинною на момент виникнення спірних правовідносин, а саме на час виникнення переважного права в орендаря) передбачено, що по закінченню строку, на який було укладено договір оренди землі, орендар, який належно виконував обов’язки за умовами договору, має переважне право перед іншими особами на укладення договору оренди землі на новий строк. Орендар, який має намір скористатися переважним правом на укладення договору оренди землі на новий строк, зобов’язаний повідомити про це орендодавця до спливу строку договору оренди землі у строк, встановлений цим договором, але не пізніше ніж за місяць до спливу строку договору оренди землі. До листа-повідомлення про поновлення договору оренди землі орендар додає проект додаткової угоди. При поновленні договору оренди землі його умови можуть бути змінені за згодою сторін. У разі недосягнення домовленості щодо орендної плати та інших істотних умов договору переважне право орендаря на укладення договору оренди землі припиняється. Орендодавець у місячний термін розглядає надісланий орендарем лист-повідомлення з проектом додаткової угоди, перевіряє його на відповідність вимогам закону, узгоджує з орендарем (за необхідності) істотні умови договору і, за відсутності заперечень, приймає рішення про поновлення договору оренди землі (щодо земель державної та комунальної власності), укладає з орендарем додаткову угоду про поновлення договору оренди землі. За наявності заперечень орендодавця щодо поновлення договору оренди землі орендарю направляється лист-повідомлення про прийняте орендодавцем рішення. У разі якщо орендар продовжує користуватися земельною ділянкою після закінчення строку договору оренди і за відсутності протягом одного місяця після закінчення строку договору листа-повідомлення орендодавця про заперечення у поновленні договору оренди землі, такий договір вважається поновленим на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором. 

Ці положення узгоджуються із загальною нормою частини першої статті 777 ЦК України, у якій законодавець закріпив переважне право наймача, який належно виконує свої обов’язки за договором, на укладення договору на новий строк та передбачив певну процедуру здійснення цього права.

Права наймача, встановлені статтею 777 ЦК України, є переважними, тобто за своєю правовою природою вони є привілеями носія таких прав, який має перевагу на укладення відповідних договорів перед третіми особами. 

У випадку виявлення наміру у наймодавця на укладення нового договору найму, реалізація переважного права попереднього наймача можлива лише в разі, коли йому стане відомо про такий намір.

За відсутності заперечень орендодавця щодо поновлення договору оренди землі з попереднім добросовісним орендарем та за відсутності попереднього повідомлення орендаря щодо наміру укладення нового договору оренди з новим орендарем, право особи на реалізацію свого переважного права, передбачене статтею 777 ЦК України та статтею 33 Закону України «Про оренду землі», буде порушено, а така поведінка орендодавця відносно попереднього орендаря буде недобросовісною. 

Суди попередніх інстанцій у справі, яка переглядається, встановили, що ТОВ «Мрія Центр» згідно з вимогами статті 33 Закону України «Про оренду землі» є добросовісним орендарем, який: з метою скористатися своїм переважним правом на укладення договору оренди, двічі надсилав відповідачу листи-повідомлення з пропозицією поновлення договору оренди, до яких було додано проект додаткової угоди; на період дії строку договору оренди належної ОСОБА_1 земельної ділянки та після закінчення строку дії договору, тобто після 10 грудня 2014 року, належним чином та відповідно до умов укладеного між сторонами договору виконував свої обов’язки орендаря, використовував земельну ділянку за призначенням у власних інтересах, за що сплачував відповідачу орендну плату.

Окрім того, суд також установив, що ОСОБА_1 протягом одного місяця після закінчення строку дії договору не звернулася до позивача з листом-повідомленням про відмову у його поновленні.

Ураховуючи зазначене, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що конклюдентні дії ТОВ «Мрія Центр», а саме продовження користування спірною земельною ділянкою та внесення ним відповідної орендної плати після закінчення строку дії договору, свідчать про намір ТОВ «Мрія Центр» скористатися своїм переважним правом та поновити договір оренди землі, строк дії якого закінчився, що підтверджує наявність підстав для визнання договору оренди землі від 1 червня 2015 року, укладеного між ОСОБА_1 та ТОВ «Борщівська аграрна компанія», недійсним, а також для поновлення договору оренди землі від 10 травня 2009 року, укладеного між ТОВ «Мрія Центр» та ОСОБА_1

Отже, рішення судів апеляційної та касаційної інстанцій підлягають скасуванню, а рішення суду першої інстанції - залишенню в силі, як помилково скасоване. 

Керуючись пунктом 1 частини першої статті 355, пунктом 1 частини першої статті 3603, частинами першою, другою статті 3604 ЦПК України, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України

п о с т а н о в и л а :

Заяву товариства з обмеженою відповідальністю «Мрія Центр» задовольнити.

Рішення Апеляційного суду Тернопільської області від 21 липня 2016 року та ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 22 серпня 2016 року скасувати, а рішення Борщівського районного суду Тернопільскої області від 30 травня 2016 року залишити в силі. 

Постанова є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 3 частини першої статті 355 ЦПК України.

Головуючий В.М. Сімоненко 
Судді:
В.І. Гуменюк
Л.І. Охрімчук
Я.М. Романюк 

Постанова від 6 вересня 2017 року № 6-2539цс16

http://www.scourt.gov.ua/clients/vsu/vsu.nsf/(documents)/0F52E9D18FD0EEFEC22581AA005EEB5D

Link to post
Share on other sites

ВСУ указал, что при отсутствии возражений арендодателя о возобновлении договора аренды земли с предыдущим добросовестным арендатором и при отсутствии предварительного уведомления арендатора о намерении заключения нового договора аренды с новым арендатором, право лица на реализацию своего преимущественного права, предусмотренного статьей 777 ГК Украины и статьей 33 Закона Украины «Об аренде земли », будет нарушено, а такое поведение арендодателя относительно предыдущего арендатора будет недобросовестным.

ПРИ этом ВСУ указал, что законодательными актами арендатору не установлено обязанности направлять по адресу арендодателя уведомление заказным почтовым письмом и получать такое письмо адресатом под роспись.

Link to post
Share on other sites

Join the conversation

You can post now and register later. If you have an account, sign in now to post with your account.

Guest
Reply to this topic...

×   Pasted as rich text.   Paste as plain text instead

  Only 75 emoji are allowed.

×   Your link has been automatically embedded.   Display as a link instead

×   Your previous content has been restored.   Clear editor

×   You cannot paste images directly. Upload or insert images from URL.

Loading...
  • Пользователи

  • Similar Content

    • By ANTIRAID
      ПОСТАНОВА
      Іменем України
      29 вересня 2020 року
      м. Київ
      Справа № 378/596/16-ц
      Провадження № 14-545цс19
      Велика Палата Верховного Суду у складі:
      судді-доповідача Пророка В. В.,
      суддів Антонюк Н. О., Анцупової Т. О., Британчука В. В., Власова Ю. Л., Гриціва М. І., Гудими Д. А., Данішевської В. І., Єленіної Ж. М., Золотнікова О. С., Кібенко О. Р., Князєва В. С., Лобойка Л. М., Прокопенка О. Б., Рогач Л. І., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г.
      розглянула в порядку письмового провадження справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Журавлиське» (далі - ТОВ «Журавлиське») до Товариства з обмеженою відповідальністю «Інтерагроінвест»(далі - ТОВ «Інтерагроінвест»), ОСОБА_1 (спадкоємиця ОСОБА_2 ), ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , ОСОБА_19 , ОСОБА_20 , ОСОБА_21 , ОСОБА_22 , ОСОБА_23 , ОСОБА_24 , ОСОБА_25 , ОСОБА_26 , ОСОБА_27 , ОСОБА_28 , ОСОБА_29 , ОСОБА_30 , ОСОБА_31 , ОСОБА_32 , ОСОБА_33 , ОСОБА_34 , ОСОБА_35 , ОСОБА_36 , ОСОБА_37 , ОСОБА_38 , ОСОБА_39 , ОСОБА_40 , ОСОБА_41 , ОСОБА_42 , ОСОБА_43 , ОСОБА_44 , ОСОБА_45 , ОСОБА_46 , ОСОБА_47 , ОСОБА_48 , ОСОБА_49 , ОСОБА_50 , ОСОБА_51 , ОСОБА_52 , ОСОБА_53 , ОСОБА_54 , ОСОБА_55 , ОСОБА_56 , ОСОБА_57 , ОСОБА_58 , ОСОБА_59 , ОСОБА_60 , ОСОБА_61 , ОСОБА_62 , ОСОБА_63 , ОСОБА_64 (спадкоємець ОСОБА_65 ), ОСОБА_66 (спадкоємиця ОСОБА_65 ), ОСОБА_67 (спадкоємець ОСОБА_65 ), ОСОБА_68 , ОСОБА_69 , ОСОБА_70 , ОСОБА_71 , ОСОБА_72 , ОСОБА_73 , ОСОБА_74 , ОСОБА_75 , ОСОБА_76 про визнання недійсними договорів оренди земельних ділянок та визнання договорів оренди земельних ділянок поновленими за касаційною скаргою ТОВ «Інтерагроінвест» на рішення Рокитнянського районного суду Київської області від 27 грудня 2017 року, ухвалене суддею Нечепоренком Л. М., та постанову Апеляційного суду Київської області від 13 червня 2018 року, прийняту в складі колегії суддів Приходька К. П., Кашперської Т. Ц., Таргоній Д. О.
      ІСТОРІЯ СПРАВИ
      Короткий зміст позовних вимог
      1. У липні 2016 року ТОВ «Журавлиське» звернулося до Рокитнянського районного суду Київської області з позовом до ТОВ «Інтерагроінвест» та зазначених вище фізичних осіб (далі разом із залученими правонаступниками - відповідачі (фізичні особи)) про визнання недійсними договорів оренди земельних ділянок та визнання договорів оренди земельних ділянок поновленими.
      2. Позовна заява мотивована тим, що у 2006 та 2012 роках ТОВ «Журавлиське» та відповідачі (фізичні особи), а також особи, правонаступниками яких є відповідачі (фізичні особи), уклали договори оренди земельних ділянок переважно строком на 10 років (відповідний договір із ОСОБА_36 укладений на 5 років). Відповідачі (фізичні особи) або їх спадкодавці за цими договорами оренди передавали у користування позивачу свої певні земельні ділянки (цільове призначення - ведення товарного сільськогосподарського виробництва), розташовані на території Журавлиської сільської ради, які належали їм на праві власності.
      3. ТОВ «Журавлиське» з моменту укладення зазначених вище договорів оренди користується відповідними земельними ділянками на праві оренди та виплачує їх власникам орендну плату.
      4. У 2015 році ТОВ «Журавлиське» дізналось, що попри дію відповідних договорів оренди з відповідачами (фізичними особами), які розірвані чи визнані недійсними не були і строк дії яких не закінчився, на орендовані ним земельні ділянки було здійснено державну реєстрацію права оренди за ТОВ «Інтерагроінвест» на підставі договорів оренди відповідних земельних ділянок, укладених ТОВ «Інтерагроінвест» з відповідачами (фізичними особами).
      5. Позивач продовжує використовувати земельні ділянки, обробляє їх і претензій від орендодавців не має, сплачує земельний податок, інші види платежів, виплачує орендну плату, направляє орендодавцям повідомлення про нарахування орендної плати та можливість отримати її. Моментом передачі земельних ділянок є момент їх державної реєстрації,тобто під час дії попередніх договорів неможлива їх передача. У зв?язку із цим позивач просив суд визнати недійсними договори оренди відповідних земельних ділянок, укладені ТОВ «Інтерагроінвест» з відповідачами (фізичними особами), та визнати поновленими договори оренди, укладені ТОВ «Журавлиське» та відповідачами (фізичними особами).
      6. Також ТОВ «Журавлиське» просило суд визнати недійсними договори емфітевзису відповідних земельних ділянок, укладені ТОВ «Інтерагроінвест» щодо цих земельних ділянок.
      Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
      7. Рішенням Рокитнянського районного суду Київської області від 27 грудня 2017 року позовні вимоги ТОВ «Журавлиське» задоволено в повному обсязі, спірні договори за участю ТОВ «Інтерагроінвест» визнані недійсними, а договори оренди за участю ТОВ «Журавлиське» -поновленими, скасовано ухвалу Рокитнянського районного суду Київської області від 29 березня 2017 року про забезпечення позову, вирішено питання розподілу судових витрат.
      8. Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що є підстави для задоволення позовних вимог, оскільки недотримання вимог Закону України «Про оренду землі»та цивільного законодавства при укладенні договорів оренди належних відповідачам земельних ділянок з відповідачем - ТОВ «Агроінвестпродукт», а також недодержання сторонами в момент укладення та реєстрації вказаних договорів оренди вимог статті 203 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) порушує права та інтереси позивача, його переважне право на користування земельними ділянками. До того жукладення орендодавцем (власником орендованої земельної ділянки) нового договору оренди земельної ділянки під час дії договору оренди цієї земельної ділянки з іншим орендарем порушує права та інтереси первинного орендаря, якщо він належно виконує свої обов`язки.
      9. Суд установив наявні порушення на підставі обставин справи, крім того, дійшов висновку, що позивач завчасно (за 2,5 місяця до закінчення визначеного законодавством строку) повідомив орендодавців за відповідними договорами оренди, укладеними з позивачем, про свій намір продовжити оренду зазначених земельних ділянок, направив додаткові угоди до цих договорів оренди. Від відповідачів (фізичних осіб) письмових заперечень про небажання продовжувати відповідні договори оренди з ТОВ «Журавлиське» не надходило, а наявні листи-повідомлення про відмову в продовженні терміну оренди, направлені відповідачами - власниками земельних ділянок позивачу - ТОВ «Журавлиське», суд до уваги не бере, оскільки вони були складені не відповідачами, а іншою особою.
      10. Постановою Апеляційного суду Київської області від 13 червня 2018 року апеляційну скаргу ТОВ «Інтерагроінвест» задоволено частково: рішення Рокитнянського районного суду Київської області від 27 грудня 2017 року змінено у частині стягнення судового збору з відповідачів, в іншій частині рішення залишено без змін.
      11. Рішення апеляційного суду мотивоване тим, що укладення орендодавцями - власниками земельних ділянок договорів оренди під час дії договору оренди з іншим орендарем порушує права та інтереси первинного орендаря, який належно виконує свої обов`язки, і тому нові договори оренди є недійсними, адже відповідачами не доведено порушення умов виконання договорів оренди позивачем у частині сплати орендної плати, нецільового використання земельних ділянок та інше, що може слугувати підставою для розірвання договорів оренди та надання переваги іншому орендареві.
      12. Суд апеляційної інстанції вказав, що суд правильно встановив фактичні обставини справи, дав належну оцінку зібраним доказам, правомірно послався на закон, що регулює спірні правовідносини, дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позову, оскільки позивач довів укладення додаткових угод ТОВ «Журавлиське» з відповідачами - власниками земельних ділянок, завчасно до закінчення визначеного законом строку повідомив орендодавців про намір продовжити договори оренди земельних ділянок, надіслав додаткову угоду і тому позивач має переважне право на продовження договорів оренди.Проте в частині стягнення в солідарному порядку з відповідачів на користь позивача судового збору рішення суду першої інстанції підлягає зміні, оскільки такий порядок стягнення судових витрат Цивільний процесуальний кодекс України (далі - ЦПК України) не передбачає.
      Короткий зміст наведених у касаційній скарзі вимог
      13. У липні 2018 року ТОВ «Інтерагроінвест» подало до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Рокитнянського районного суду Київської області від 27 грудня 2017 року і постанову Апеляційного суду Київської області від 13 червня 2018 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просило ці судові рішення скасувати та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
      14. Касаційна скарга мотивована, крім іншого, тим, що суди попередніх інстанцій неповно дослідили обставини справи, зокрема, не врахували, що ТОВ «Журавлиське», бажаючи продовжити дію зазначених договорів оренди з відповідачами (фізичними особами), направляло відповідні повідомлення їм без проектів додаткової угоди до цих договорів оренди в двох екземплярах, які б відповідали статті 15 (умови договору оренди) Закону України «Про оренду землі». Це вказує на те, що позивач як попередній орендар, який мав переважне право на поновлення відповідних договорів оренди, не дотримався порядку їх поновлення, узгодженого сторонами у договорах оренди та передбаченого чинним законодавством. Суди також безпідставно не взяли до уваги те, що відповідні договори оренди не були пролонговані відповідачами (фізичними особами) після направлення ними до ТОВ «Журавлиське» листів-повідомлень про їх небажання продовжувати дію цих договорів оренди на новий строк. Крім того, доводи про підробку підписів у цих листах-повідомленнях не були об`єктивно оцінені судом першої інстанції.
      15. Запропоновані ТОВ «Інтерагроінвест» відповідачам - фізичним особам умови користування спірними земельними ділянками на праві оренди та емфітевзису були значно кращими, ніж умови договорів оренди, укладених з позивачем, що нівелює переважне право позивача як попереднього орендаря на поновлення договорів оренди на новий строк.
      16. Суди попередніх інстанцій, приймаючи відповідні судові рішення, не врахували правового висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у її постанові від 10 квітня 2018 року у справі № 594/376/17-ц, та висновку Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду, викладеного у його постанові від 21 лютого 2018 року у справі № 908/1164/17, щодо застосування частин першої - п`ятої та частини шостої статті 33 Закону України «Про оренду землі», механізми застосування яких різняться за правовою природою.
      Доводи інших учасників справи
      17. У відзиві-поясненні на касаційну скаргу ТОВ «Журавлиське» зазначило, що відповідачі (фізичні особи) не направляли повідомлення про небажання продовжувати строк дії договорів. Натомість ТОВ «Журавлиське» за 2,5 місяця відповідно до вимог Закону України «Про оренду землі» повідомило орендодавців про своє бажання скористатися переважним правом на поновлення договору оренди, додавши до листа проект додаткової угоди.
      18. Також у письмових поясненнях позивач висловив позицію про те, що після 1 січня 2013 року поновлення договору оренди землі слід розглядати як спосіб поновлення права оренди землі, тож позовна вимога про визнання договору оренди землі поновленим є належним способом захисту переважного права орендаря на поновлення договору оренди землі.
      Рух справи в суді касаційної інстанції
      19. Ухвалою Верховного Суду від 16 жовтня 2018 року було відкрито касаційне провадження у справі.
      20. 15 травня 2019 року ТОВ «Журавлиське» подало до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду письмові пояснення щодо касаційної скарги, в яких просило залишити без змін оскаржувані судові рішення, а касаційну скаргу - без задоволення через її необґрунтованість.
      21. 31 липня 2019 року ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду справа передана на розгляд Великої Палати Верховного Суду відповідно до частини третьої статті 403 ЦПК України. Згідно із цією нормою суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів, палати або об`єднаної палати, передає справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо така колегія (палата, об`єднана палата) вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів (палати, об`єднаної палати) іншого касаційного суду.
      22. Так, у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19 березня 2019 року у справі № 908/2484/17 за позовом ПСП «Агрофірма «Росія» до Головного управління Держгеокадастру в Запорізькій області про визнання договору оренди земельної ділянки поновленим висловлено висновок про те, що належним способом захисту порушеного права в цьому випадку є позов про визнання укладеною додаткової угоди з викладенням її змісту, оскільки сама собою вимога про визнання договору оренди поновленим за своєю суттю є встановленим фактом, який має юридичне значення і не може забезпечити захисту порушеного права позивача в силу імперативного припису про обов`язковість оформлення поновлення договору оренди саме шляхом укладення додаткової угоди, що, власне, і може бути предметом розгляду в суді. Неправильно обраний спосіб захисту зумовлює прийняття рішення про відмову в задоволенні позову незалежно від інших встановлених судом обставин.
      23. Аналогічну правову позицію викладено у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 10 вересня 2018 року у справі № 920/739/17, від 15 січня 2019 року у справі № 922/1464/18.
      24. Отже, Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду у згаданих вище постановах дійшов правового висновку, згідно з яким позовна вимога про визнання договорів оренди землі поновленими є неналежним способом захисту порушеного права.
      25. Натомість колегія суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду вважає за необхідне відступити від цього висновку, оскільки відповідно до статті 16 ЦК України, звертаючись до суду, позивач на власний розсуд обирає спосіб захисту його прав та інтересів. Ефективність захисту цивільного права залежить від характеру вимоги, що висувається до порушника, та характеру правовідносин, які існують між позивачем та відповідачем. Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) визнається право людини на доступ до правосуддя, а згідно зі статтею 13 Конвенції - право на ефективний спосіб захисту прав. Це означає, що особа має право пред`явити в суді таку вимогу на захист цивільного права, яка відповідає змісту порушеного права та характеру правопорушення. Пряма чи опосередкована заборона на захист певного цивільного права чи інтересу не може бути виправданою.
      26. Тобто, належним способом захисту порушеного права орендаря є звернення до суду з позовними вимогами про визнання договорів оренди поновленими.
      27. 7 жовтня 2019 року Велика Палата Верховного Суду прийняла зазначену справу до провадження та призначила до розгляду в порядку письмового провадження.
      Позиція Великої Палати Верховного Суду
      28. Заслухавши суддю-доповідача щодо необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного раніше Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного господарського суду, Велика Палата Верховного Суду дійшла таких висновків.
      Щодо позовних вимог про визнання недійсними договорів оренди та емфітевзису
      29. Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства (частини перша та друга статті 15 ЦК України).
      30. За змістом наведених приписів способи захисту цивільного права чи інтересу - це закріплені законом матеріально-правові заходи охоронного характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав, інтересів і вплив на правопорушника (пункт 5.5 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 925/1265/16). Іншими словами, це дії, спрямовані на запобігання порушенню або на відновлення порушеного, невизнаного, оспорюваного цивільного права чи інтересу. Такі способи мають бути доступними й ефективними (пункт 14 постанови Великої Палати Верховного Суду від 29 травня 2019 року у справі № 310/11024/15-ц).
      31. Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Це право чи інтерес суд має захистити у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Вимога захисту цивільного права чи інтересу має забезпечити їх поновлення, а в разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі отримання відповідного відшкодування.
      32. Згідно із частиною першою статті 202 ЦК Україниправочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочин вважається таким, що вчинено в письмовій формі, якщо він підписаний його сторонами (частина друга статті 207 ЦК України).
      33. Підставами для визнання недійсними правочину за змістом частини першої статті 203, частини першої статті 215 ЦК України є недотримання в момент вчинення такого правочину сторонами вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 кодексу, зміст якого не може суперечити як кодексу, так і іншим актам цивільного законодавства.
      34. За приписами частини першої статті 16, частини третьої статті 215 ЦК України якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, сторона або інша заінтересована особа може заперечити його дійсність на підставах, встановлених законом, у судовому порядку для захисту своїх прав чи інтересів.
      35. За частиною першою статті 14 Закону України «Про оренду землі» договір оренди землі укладається в письмовій формі, а статтею 18 цього Закону передбачено, що договір оренди набирає чинності після його державної реєстрації.
      36. Також відповідно до частин першої-п`ятої статті 33 цього Закону по закінченню строку, на який було укладено договір оренди землі, орендар, який належно виконував обов`язки за умовами договору, має переважне право перед іншими особами на укладення договору оренди землі на новий строк (поновлення договору оренди землі), повідомивши про намір скористатися переважним правом на укладення договору оренди землі на новий строк орендодавця до спливу строку договору оренди землі у строк, установлений цим договором, але не пізніше ніж за місяць до спливу строку договору оренди землі.
      37. У постанові від 1 квітня 2020 року у справі № 610/1030/18 Велика Палата Верховного Суду відповідно до встановлених судами обставин справи, за якими позивач, звернувшись із позовом про недійсність договорів оренди з новим орендарем та скасування рішення про державну реєстрацію права оренди за новим орендарем за два тижні до закінчення строку дії первинних договорів оренди та при цьому не реалізувавши переважне право на продовження строку їх дії у передбачений ними строк, не міг забезпечити поновлення свого права користування відповідними земельними ділянками, конкретизувала висновок, висловлений у постанові від 10 квітня 2019 року у справі № 587/2135/16-ц стосовно права орендаря за первинним договором оренди на захист. Вказала, що якщо особа, якій належить право оренди земельної ділянки (первинний орендар) за законодавством, що було чинним до 1 січня 2013 року, після настання цієї дати не зареєструвала її право в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, то укладення наступного договору оренди того ж майна під час дії первинного договору оренди може порушити відповідне право первинного орендаря у разі, коли на підставі наступного договору оренди відповідна земельна ділянка передана у користування наступному орендареві, а право останнього - зареєстроване у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Така реєстрація унеможливлює внесення запису до вказаного реєстру про право оренди тієї ж ділянки первинним орендарем. У такому випадку суд може захистити право первинного орендаря, якщо на підставі відповідного судового рішення цей орендар зможе зареєструвати своє право оренди у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Проте означену можливість первинний орендар матиме тільки тоді, коли на момент набрання судовим рішенням про задоволення відповідного позову законної сили цей орендар матиме чинне право оренди, зокрема якщо не спливе строк оренди чи буде поновленим первинний договір оренди. В іншому випадку в позові слід відмовити (пункти 46.3, 46.4 постанови від 1 квітня 2020 року у справі № 610/1030/18).
      38. Як зазначалось вище, під час розгляду цієї справи суди попередніх інстанцій встановили, що на момент укладення та державної реєстрації права оренди, а саме договорів оренди за 2015 рік з новим орендодавцем (ТОВ «Інтерагроінвест»), були чинними договори, укладені позивачем та орендодавцями (фізичними особами) у 2006 році щодо тих самих земельних ділянок, строк їх дії не закінчився, і той факт, що ці договори в установленому договором чи законом порядку розірвані або визнані недійсними судом, не підтверджено.
      39. Позивач завчасно до закінчення визначеного законом строку повідомив орендодавців про намір продовжити договори оренди земельних ділянок, надіславши додаткову угоду, тобто скористався наданим йому правом та вчинив дії, спрямовані на реалізацію свого переважного права на продовження договорів оренди, забезпечення поновлення права користування відповідними земельними ділянками, як існуючого на час прийняття судового рішення.
      40. Тож суди правильно вказали, що за таких обставин укладення орендодавцем (власником орендованої земельної ділянки) нового договору оренди земельної ділянки під час дії договору оренди цієї земельної ділянки з іншим орендарем суперечить законодавству та порушує права та інтереси первинного орендаря щодо поновлення договору оренди.
      41. Отже, висновки судів першої та апеляційної інстанцій про наявність підстав для задоволення позову щодо визнання недійсними договорів оренди, укладених з ТОВ «Інтерагроінвест», та договорів емфітевзису є обґрунтованими й такими, що відповідають нормам матеріального права та обставинам, встановленим судами.
      Щодо позовних вимог про визнання поновленими договорів оренди
      42. За змістом частини першої статті 4, частини першої статті 5 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод або законних інтересів; здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
      43. Згідно зі статтею 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Цивільні права та обов`язки можуть виникати, зокрема, з договорів та інших правочинів, створення літературних, художніх творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної (творчої) діяльності, завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі, інших юридичних фактів (наприклад, створення речей), безпосередньо з актів органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим або органів місцевого самоврядування, настання або ненастання певної події. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов`язки можуть виникати з рішення суду.
      44. Хоч стаття 11 ЦК України прямо вказує лише на підстави виникнення цивільних прав та обов`язків, однак зміст цього Кодексу свідчить про те, що за тих самих підстав цивільні права та обов`язки змінюються та припиняються.
      45. Згідно із частиною першою статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків. У частині першій статті 627 ЦК України визначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
      46. Відповідно до положень частини другої статті 792 ЦК України відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом, зокрема Земельним кодексом України (далі - ЗК України), Законом України «Про оренду землі». Тобто до спірних правовідносин підлягають застосуванню саме спеціальні норми ЗК України та Закону України «Про оренду землі».
      47. За змістом частини першої статті 93 ЗК України, статті 1 Закону України «Про оренду землі» право оренди земельної ділянки - це строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності, засноване на договорі.
      48. Статтею 13 Закону України «Про оренду землі» визначено, що договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.
      49. Договір оренди землі укладається у письмовій формі і за бажанням однієї з сторін може бути посвідчений нотаріально (частина перша статті 14 Закону України «Про оренду землі»).
      50. Отже, зміст прав та обов`язків, що виникають в орендодавця та орендаря земельної ділянки, порядок їх реалізації та виконання опосередковуються договором оренди землі. Зокрема, на підставі договору в орендодавця виникає обов`язок передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а в орендаря - обов`язок використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства та сплачувати орендну плату в порядку і розмірі, встановленому договором або законом.
      51. Істотними умовами договору оренди землі є: об`єкт оренди (кадастровий номер, місце розташування та розмір земельної ділянки); строк дії договору оренди; орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, способу та умов розрахунків, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату (частина перша статті 15 Закону України «Про оренду землі»).
      52. За змістом статті 19 Закону України «Про оренду землі» строк дії договору оренди землі як істотна умова договору визначається за згодою сторін, але не може перевищувати 50 років.
      53. Закінчення строку дії договору оренди землі спричиняє усталені та законодавчо визначені наслідки, зокрема припиняються права та обов`язки, що випливають із договору, за винятком тих, які продовжують існувати після закінчення договірних відносин. Власник земельної ділянки вправі користуватися та розпоряджатися земельною ділянкою після закінчення договору оренди за правилами статті 317 ЦК України, укладати договори оренди з іншими орендарями на власний розсуд.
      54. Випадки та умови, коли права і обов`язки сторін за договором оренди продовжують існувати після закінчення узгодженого строку дії цього договору незалежно від волевиявлення власника, обмежуючи останнього у його правомочностях щодо здійснення права власності, обумовлюються договором або законом.
      55. Законодавець передбачає різні способи продовження строку дії договору оренди на новий строк, які можуть полягати у визначенні для сторони договору необхідності вдатися до активних дій для отримання бажаного результату або, навпаки, у вказівці для досягнення бажаного результату утриматися від певних дій.
      56. Наприклад, стаття 764 ЦК України вказує на правові наслідки продовження користування майном після закінчення строку договору найму, зазначаючи, що якщо наймач продовжує користуватися майном після закінчення строку договору найму, то, за відсутності заперечень наймодавця протягом одного місяця, договір вважається поновленим на строк, який був раніше встановлений договором.
      57. Також статтею 126-1 ЗК України (в чинній редакції) для договорів про встановлення земельного сервітуту, договорів про надання права користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб або для забудови, укладених або змінених після набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії рейдерству», визначені умови поновлення відповідних договорів, за якими договором оренди землі, договором про встановлення земельного сервітуту, договорами про надання права користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб або для забудови може встановлюватися умова щодо поновлення таких договорів. Якщо договір містить умову про його поновлення після закінчення строку, на який його укладено, цей договір поновлюється на такий самий строк і на таких самих умовах. Поновленням договору вважається поновлення договору без вчинення сторонами договору письмового правочину про його поновлення в разі відсутності заяви однієї із сторін про виключення з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно відомостей про поновлення договору. Вчинення інших дій сторонами договору для його поновлення не вимагається. Сторона договору, яка бажає скористатися правом відмови від поновлення договору, не пізніш як за місяць до дати закінчення дії такого договору подає до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно заяву про виключення з цього реєстру відомостей про поновлення договору. У разі відсутності заяви про виключення з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно відомостей про поновлення договору до дати закінчення дії такого договору після настання відповідної дати закінчення дії договору державна реєстрація речового права продовжується на той самий строк.
      58. Тож у статті 764 ЦК України та статті 126-1 ЗК України вказаної редакції законодавець вдався до такого правового регулювання, за яким для настання наслідків у вигляді поновлення договору оренди сторони мають утриматися від дій, які б спричиняли закінчення дії такого договору. Вчинення інших дій сторонами договору для його поновлення, зокрема укладення правочину про продовження договору, не вимагається.
      59. Що ж стосується правового регулювання поновлення договору оренди землі, то про обставини його поновлення у відповідний період ідеться у статті 33 Закону України «Про оренду землі» (тут і далі - в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), яка має відповідну назву.
      60. Так, відповідно до частин першої-п`ятої статті 33 цього Закону по закінченню строку, на який було укладено договір оренди землі, орендар, який належно виконував обов`язки за умовами договору, має переважне право перед іншими особами на укладення договору оренди землі на новий строк (поновлення договору оренди землі). Орендар, який має намір скористатися переважним правом на укладення договору оренди землі на новий строк, зобов`язаний повідомити про це орендодавця до спливу строку договору оренди землі у строк, установлений цим договором, але не пізніше ніж за місяць до спливу строку договору оренди землі. До листа-повідомлення про поновлення договору оренди землі орендар додає проект додаткової угоди. При поновленні договору оренди землі його умови можуть бути змінені за згодою сторін. У разі недосягнення домовленості щодо орендної плати та інших істотних умов договору переважне право орендаря на укладення договору оренди землі припиняється. Орендодавець у місячний термін розглядає надісланий орендарем лист-повідомлення з проектом додаткової угоди, перевіряє його на відповідність вимогам закону, узгоджує з орендарем (за необхідності) істотні умови договору і, за відсутності заперечень, приймає рішення про поновлення договору оренди землі (щодо земель державної та комунальної власності), укладає з орендарем додаткову угоду про поновлення договору оренди землі. За наявності заперечень орендодавця щодо поновлення договору оренди землі орендарю направляється лист-повідомлення про прийняте орендодавцем рішення.
      61. Частиною шостою статті 33 Закону України «Про оренду землі» передбачено, що у разі, якщо орендар продовжує користуватися земельною ділянкою після закінчення строку договору оренди і за відсутності протягом одного місяця після закінчення строку договору листа-повідомлення орендодавця про заперечення у поновленні договору оренди землі, такий договір вважається поновленим на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором.
      62. Водночас поновлення договору оренди згідно із частиною шостою статті 33 Закону України «Про оренду землі» здійснюється у встановленому законодавством порядку.
      63. Так, частинами восьмою та дев`ятою статті 33 Закону України «Про оренду землі» визначено, що додаткова угода до договору оренди землі про його поновлення має бути укладена сторонами у місячний строк в обов`язковому порядку. Відмова, а також наявне зволікання в укладенні додаткової угоди можуть бути оскаржені в суді.
      64. Відповідно до частини першої статті 182 ЦК України право власності та інші речові права на нерухомі речі, обтяження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації. Згідно з пунктом 2 частини першої статті 4 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (тут і надалі - в редакції станом на час вирішення спору судами) державній реєстрації прав підлягають речові права на нерухоме майно, похідні від права власності, зокрема право оренди земельної ділянки. Відповідно до частини четвертої статті 334 ЦК України права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації, виникають з дня такої реєстрації відповідно до закону; згідно із частиною другою статті 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» речові права на нерухоме майно та їх обтяжень, що підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, виникають з моменту такої реєстрації. Отже, орендар набуває речове право оренди земельної ділянки з моменту державної реєстрації такого права.
      65. За визначеннями, наведеними у статті 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державною реєстрацією речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав) є офіційне визнання і підтвердження державою фактів як набуття, так і зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно; заявником у таких випадках є власник, інший правонабувач, сторона правочину, у яких виникло речове право, або уповноважені ними особи - у разі подання документів для проведення державної реєстрації набуття, зміни або припинення права власності та інших речових прав.
      66. Державний реєстр прав на нерухоме майно містить записи про зареєстровані речові права на нерухоме майно, об`єкти незавершеного будівництва, їх обтяження, про об`єкти та суб`єктів цих прав, відомості та електронні копії документів, поданих у паперовій формі, або документи в електронній формі, на підставі яких проведено реєстраційні дії, а також документи, сформовані за допомогою програмних засобів ведення Державного реєстру прав на нерухоме майно у процесі проведення таких реєстраційних дій.
      67. Як уже вказувалось, частиною шостою статті 33 Закону України «Про оренду землі» визначено, що у разі якщо орендар продовжує користуватися земельною ділянкою після закінчення строку договору оренди і за відсутності протягом одного місяця після закінчення строку договору листа-повідомлення орендодавця про заперечення у поновленні договору оренди землі, такий договір вважається поновленим на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором. З цього випливає обов`язок орендодавця надати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на новий строк. Відповідно до частини восьмої статті 33 вказаного Закону оформлення відповідних правовідносин сторін здійснюється шляхом укладення сторонами додаткової угоди до договору оренди землі.
      68. Тож поновлення договору оренди землі в судовому порядку у передбачений статтею 33 Закону України «Про оренду землі» спосіб, вимагає укладення додаткової угоди між сторонами як єдиної підстави продовження орендних прав і обов`язків на новий строк.
      69. Правочин, на підставі якого здійснюється продовження орендних прав та обов`язків, у силу загальних приписів ЦК України щодо порядку укладення, зміни та розірвання договорів має бути вчинений у тій самій формі, що й первісний договір оренди.
      70. У випадку недосягнення сторонами згоди щодо укладення додаткової угоди спір про укладення такої угоди, зміни та розірвання первісного договору вирішується судом (статті 651, 652 ЦК України).
      71. Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а частина друга статті 16 ЦК України передбачає, зокрема, такі способи захисту цивільних прав та інтересів судом, як визнання права, визнання правочину недійсним, зміна та припинення правовідношення.
      72. Укладення додаткової угоди про поновлення договору оренди землі кореспондує передбаченому пунктом 6 частини другої статті 16 ЦК України способу захисту порушеного права шляхом зміни правовідношення та відповідає підставам виникнення, припинення та зміни прав та обов`язків сторін за статтею 11 цього Кодексу.
      73. Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 5 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18), від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 (провадження № 12-187гс18), від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц (провадження № 14-338цс18), від 4 червня 2019 року у справі № 916/3156/17 (провадження № 12-304гс18).
      74. Тож статтею 33 Закону України «Про оренду землі» у відповідній редакції, чинній у спірний період, визначено як підстави поновлення договору оренди землі, так і порядок такого поновлення шляхом укладення відповідної додаткової угоди до договору оренди землі. Право сторони на оскарження в суді відмови або зволікання з укладенням додаткової угоди в контексті спірних правовідносин означають право сторони на звернення до суду для укладення додаткової угоди.
      75. Додаткова угода до договору оренди землі, зміст якої зафіксований у рішенні суду, відповідно до пункту 1 частини першої статті 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» є підставою для державної реєстрації права оренди на новий строк у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.
      76. Висновків про належний спосіб захисту при вирішенні спірних правовідносин щодо поновлення договору оренди землі Велика Палата Верховного Суду дійшла також у справі № 908/299/18, вказавши у постанові від 26 травня 2020 року, що при вирішенні спірних правовідносин щодо поновлення договору оренди шляхом укладення додаткової угоди до договору оренди землі, обов`язковість укладення якої передбачена частиною восьмою статті 33 Закону України «Про оренду землі», належним способом захисту порушеного права є визнання укладеною додаткової угоди саме із викладенням її змісту.
      77. Отже,задовольняючи позовні вимоги, суди попередніх інстанцій вказаних приписів та висновків не врахували та помилково дійшли висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог у частині визнання договорів оренди поновленими, що фактично є констатацією судом обставин продовження орендних правовідносин, а не зміною правовідношення судом та поновленням договору в судовому порядку в розумінні статей 16 та 651 ЦК України. Неправильно обраний спосіб захисту зумовлює прийняття рішення про відмову в задоволенні позову незалежно від інших встановлених судом обставин.
      78. Отже, підстав для відступу від правової позиції Касаційного господарського суду у складі Верховного суду, викладеної у постанові від 19 березня 2019 року у справі № 908/2484/17, яка узгоджується з висновками, що викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 травня 2020 року у справі № 908/299/18, не вбачається.
      Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
      Щодо суті касаційної скарги
      79. 8 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» (далі - Закон № 460-IX). Пункт 2 розділу ІІ «Прикінцевих та перехідних положень» зазначеного Закону передбачає, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності тим Законом.
      80. Оскільки ТОВ «Інтерагроінвест» подало касаційну скаргу в липні 2018 року, Велика Палата Верховного Суду переглядає оскаржувані рішення судів першої й апеляційної інстанції на підставі приписів ЦПК України у редакції, чинній до набрання чинності Законом № 460-IX.
      81. За статтею 400 ЦПК України (у відповідній редакції) під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
      82. Відповідно до статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
      83. Ураховуючи викладене, Велика Палата Верховного Суду вважає, щокасаційну скаргу ТОВ «Інтерагроінвест» слід задовольнити частково, скасувавши постанову та рішення судів попередніх інстанцій у частині задоволення вимог про визнання поновленими договорів оренди землі, та прийняти в цій частині нове рішення про відмову в позові, оскільки позивач обрав неналежний спосіб порушеного права.
      84. В іншій частині позовних вимог судові рішення слід залишити без змін, як законні та обґрунтовані.
      Щодо судових витрат
      85. Відповідно до частини першої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. За вимогами частини тринадцятої статті 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
      86. У зв`язку із частковим скасуванням судових рішень судів попередніх інстанцій Велика Палата Верховного Суду здійснює новий розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, виходячи із часткового задоволення позовних вимог.
      87. За змістом статті 4 Закону України «Про судовий збір» (у редакції, чинній на момент звернення з позовом) за подання до суду позовної заяви немайнового характеру юридичною особою або фізичною особою - підприємцем ставка судового збору була встановлена у розмірі 1 мінімальної заробітної плати (1378 грн).
      88. За результатом вирішення спору Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про часткове задоволення позовних вимог у частині визнання недійсними договорів оренди та емфітевзису, відповідно слід здійснити розподіл судового збору пропорційно до задоволених вимог.
      89. Відповідно, за розгляд справи судом першої інстанції з кожного з відповідачів на користь позивача за результатом вирішення спору слід стягнути по 1 561,74 грн.
      90. За розгляд справи до суду апеляційної інстанції відповідач - ТОВ «Інтерагроінвест» одноособово сплатив суму судового збору в розмірі 260 442,00 грн відповідно до платіжного доручення від 25 січня 2018 року № 1883.
      91. Отже, з позивача на користь ТОВ «Інтерагроінвест» за результатом вирішення спору слід стягнути суму судових витрат, пропорційну до задоволених вимог (111 618 грн), враховуючи вимоги закону, яким передбачено за подання до суду апеляційної скарги ставку судового збору 150 відсотків ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви, іншої заяви і скарги (підпункт 6 пункту 1 частини другої статті 4 Закону України «Про судовий збір»).
      92. За змістом частини другої статті 4 Закону України «Про судовий збір» за подання касаційної скарги на рішення суду судовий збір справляється у розмірі 200 відсотків ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви, іншої заяви і скарги в розмірі оспорюваної суми.
      93. Відповідно до наявного у матеріалах справи платіжного доручення від 12 липня 2018 року № 1263, сума сплаченого ТОВ «Інтерагроінвест» судового збору за подання касаційної скарги складає 4 630,08 грн.
      94. Разом з тим сума судового збору, сплачена при поданні позовної заяви, має становити 191 542 грн, тож відповідно сума, яка підлягає сплаті за подання касаційної скарги (200%), з урахуванням вимог скаржника становить 383 084 грн.
      95. Оскільки Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про часткове задоволення касаційної скарги, та, враховуючи суму судового збору, сплачену скаржником за подання касаційної скарги, вищевказані приписи закону і процесуального кодексу, сума судового збору, недоплачена скаржником до бюджету за розгляд касаційної скарги, покладається на позивача та відповідача пропорційно задоволених вимог.
      96. Відповідно, з урахуванням вищевказаних обставин, з позивача до бюджету слід стягнути 148 824 грн, а зі скаржника- ТОВ «Інтерагроінвест» - 229 629,92 грн.
      Керуючись частиною першою статті 400, пунктами 3, 4 частини першої статті 409, статтями 412, 415 - 419 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду
      П О С Т А Н О В И Л А :
      1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Інтерагроінвест» задовольнити частково.
      2. Рішення Рокитнянського районного суду Київської області від 27 грудня 2017 року та постанову Апеляційного суду Київської області від 13 червня 2018 року у справі № 378/596/16-ц у частині вимог про визнання поновленими договорів оренди землі скасувати. Прийняти в цій частині нове рішення про відмову в задоволенні позову.
      3. Рішення Рокитнянського районного суду Київської області від 27 грудня 2017 року та постанову Апеляційного суду Київської області від 13 червня 2018 року у справі № 378/596/16-ц у частині стягнення суми судового збору скасувати, здійснити перерозподіл судового збору за розгляд справи в судах першої та апеляційної інстанцій.
      4. У частині вимог про визнання недійсними договорів оренди землі та договорів емфітевзису вказане рішення та постанову залишити без змін.
      5. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Інтерагроінвест», ОСОБА_1 (спадкоємиця ОСОБА_2 ), ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , ОСОБА_19 , ОСОБА_20 , ОСОБА_21 , ОСОБА_22 , ОСОБА_23 , ОСОБА_24 , ОСОБА_25 , ОСОБА_26 , ОСОБА_27 , ОСОБА_28 , ОСОБА_29 , ОСОБА_30 , ОСОБА_31 , ОСОБА_32 , ОСОБА_33 , ОСОБА_34 , ОСОБА_35 , ОСОБА_36 , ОСОБА_37 , ОСОБА_38 , ОСОБА_39 , ОСОБА_40 , ОСОБА_41 , ОСОБА_42 , ОСОБА_43 , ОСОБА_44 , ОСОБА_45 , ОСОБА_46 , ОСОБА_47 , ОСОБА_48 , ОСОБА_49 , ОСОБА_50 , ОСОБА_51 , ОСОБА_52 , ОСОБА_53 , ОСОБА_54 , ОСОБА_55 , ОСОБА_56 , ОСОБА_57 , ОСОБА_58 , ОСОБА_59 , ОСОБА_60 , ОСОБА_61 , ОСОБА_62 , ОСОБА_63 , ОСОБА_64 (спадкоємець ОСОБА_65 ), ОСОБА_66 (спадкоємиця ОСОБА_65 ), ОСОБА_67 (спадкоємець ОСОБА_65 ), ОСОБА_68 , ОСОБА_69 , ОСОБА_70 , ОСОБА_71 , ОСОБА_72 , ОСОБА_73 , ОСОБА_74 , ОСОБА_75 , ОСОБА_76 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Журавлиське» по 1 561,74 (одній тисячі п`ятсот шістдесят одній гривні 74 коп.) витрат судового збору за розгляд справи у суді першої інстанції.
      6. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Журавлиське» (09432, Київська область, Ставищенський район, село Журавлиха, вул. 40-річчя Перемоги, буд. 9, код ЄДРПОУ 30831011) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Інтерагроінвест» (09401, Київська область, Ставищенський район, смт Ставище, вул. Цимбала Сергія, 4, код ЄДРПОУ 32855584) 111 618,00 (сто одинадцять тисяч шістсот вісімнадцять) гривень витрат судового збору за розгляд апеляційної скарги.
      7. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Журавлиське» (09432, Київська область, Ставищенський район, село Журавлиха, вул. 40-річчя Перемоги, буд. 9, код ЄДРПОУ 30831011) на користь Державного бюджету України (отримувач платежу - УК у Печерському районі міста Києва, код класифікації доходів бюджету - 22030102, рахунок отримувача - UA288999980313151207000026007, код отримувача (код за ЄДРПОУ) - 38004897) судовий збір за подання касаційної скарги у розмірі 148 824,00 (сто сорок вісім тисяч вісімсот двадцять чотири) гривні.
      6. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Інтерагроінвест» (09401, Київська область, Ставищенський район, смт Ставище, вул. Цимбала Сергія, 4, код ЄДРПОУ 32855584) на користь Державного бюджету України (отримувач платежу - УК у Печерському районі міста Києва, код класифікації доходів бюджету - 22030102, рахунок отримувача -UA288999980313151207000026007, код отримувача (код за ЄДРПОУ) - 38004897) судовий збір за подання касаційної скарги у розмірі 229 629,92 (двісті двадцять дев`ять тисяч шістсот двадцять дев`ять гривень 92 коп).
      Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
      Суддя-доповідач
      /підпис/
      В. В. Пророк
      Судді: /підпис/
      Н. О. Антонюк
      /підпис/
      О. С. Золотніков
      /підпис/
      Т. О. Анцупова
      /підпис/
      О. Р. Кібенко
      В. В. Британчук
      В. С. Князєв
      /підпис/
      Ю. Л. Власов
      Л. М. Лобойко
      /підпис/
      М. І. Гриців
      О. Б. Прокопенко
      /підпис/
      Д. А. Гудима
      Л. І. Рогач
      /підпис/
      В. І. Данішевська
      О. С. Ткачук
      /підпис/
      Ж. М. Єленіна
      В. Ю. Уркевич
      /підпис/
      О. Г. Яновська
      Відповідно до частини третьої статті 415 ЦПК України постанова оформлена суддею Рогач Л. І.
      Джерело: ЄДРСР 93327297
    • By ANTIRAID
      Постанова
      Іменем України
      01 вересня 2020 року
      м. Київ
      Справа № 233/3676/19
      Провадження № 14-65 цс 20
      Велика Палата Верховного Суду у складі:
      судді-доповідача Пророка В. В.,
      суддів Бакуліної С. В., Британчука В. В., Власова Ю. Л., Гриціва М. І., Гудими Д. А., Данішевської В. І., Єленіної Ж. М., Золотнікова О. С., Кібенко О. Р., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Прокопенка О. Б., Рогач Л. І., Ситнік О. М., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г.
      розглянула в порядку письмового провадження справу за позовом Приватного акціонерного товариства «АПК-ІНВЕСТ» до ОСОБА_1 , третя особа - Виконавчий комітет Дружківської міської ради Донецької області, про переукладення договору та за зустрічним позовом ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства «АПК-ІНВЕСТ» про припинення договору оренди земельної частки (паю) шляхом його розірвання за касаційною скаргою Приватного акціонерного товариства «АПК-ІНВЕСТ» на постанову Донецького апеляційного суду від 22 січня 2020 року, прийняту в складі колегії суддів Хейло Я. В., Корчистої О. І., Тимченко О. О.,
      ІСТОРІЯ СПРАВИ
      Короткий зміст позовних вимог
      1. У червні 2019 року Приватне акціонерне товариство «АПК-ІНВЕСТ» (далі - ПрАТ «АПК-ІНВЕСТ») звернулося до Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області із зазначеним позовом, у якому з урахуванням уточнень просило визнати переукладеним договір оренди земельної частки (паю), який був укладений 22 березня 2012 року між ПрАТ «АПК?ІНВЕСТ» та ОСОБА_1 , на договір оренди землі на тих самих умовах, що і раніше укладений договір оренди земельної частки (паю), починаючи з дати державної реєстрації права власності відповідача на земельну ділянку з кадастровим номером 1422483900:40:000:0020, площею 7,9538 га в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно (12 квітня 2018 року) у запропонованій редакції.
      2. Позовну заяву мотивує тим, що 22 березня 2012 року між ПрАТ «АПК?ІНВЕСТ» та ОСОБА_1 був укладений договір оренди земельної частки (паю), який зареєстрований 03 квітня 2012 року в книзі записів реєстрації договорів оренди земельних часток (паїв) Миколайпільської селищної ради Костянтинівського району Донецької області за № 1056 (далі - договір оренди паю). За умовами договору товариству було передано в оренду земельну частку (пай) (ріллю) розміром 9,56 га згідно із сертифікатом на право на земельну частку (пай) серії ДН № 0173843, виданим 31 серпня 2000 року Костянтинівською районною державною адміністрацією Донецької області ОСОБА_1 . Цього самого дня, 22 березня 2012 року, актом приймання-передачі земельної частки (паю) ОСОБА_1 передав, а ПрАТ «АПК-ІНВЕСТ» прийняло у володіння та користування (оренду) земельну частку (пай) (ріллю) розміром 9,56 га, що розміщена в межах земельної ділянки, виділеної в натурі єдиним масивом. Строк дії договору оренди паю сторони погодили на двадцять років, тобто до 03 квітня 2032 року.
      3. Крім того, у пункті 2.3. договору оренди паю сторони погодили, що в разі виділення земельної ділянки на основі земельної частки (паю) в натурі (на місцевості), договір оренди землі переукладається на тих самих умовах, що і раніше укладений, і може бути змінений лише за згодою сторін. Договір оренди переукладається сторонами за договором не пізніше ніж у строк до двох місяців з дати виділення земельної ділянки на основі земельної частки (паю) в натурі (на місцевості) та отримання державного акту на право власності на земельну ділянку. Припинення дії договору оренди допускається у випадках, визначених цим договором та чинним законодавством України. При цьому ОСОБА_1 зобов`язався протягом п`яти робочих днів з дати виділення земельної ділянки на основі земельної частки (паю) в натурі (на місцевості) та отримання державного акту на право власності на земельну ділянку письмово повідомити про це орендаря (пункт 3.1 договору оренди паю).
      4. Таким чином, під час укладення договору оренди паю ОСОБА_1 вчинив волевиявлення та погодив строк дії договору оренди у двадцять років, а також правові наслідки подальшої реалізації ним права на виділ земельної ділянки, а саме обов`язок переукладення договору оренди землі з орендарем, відповідно до державного акта на право власності на земельну ділянку на тих самих умовах, що і раніше укладений договір оренди паю.
      5. ПрАТ «АПК-ІНВЕСТ» стало відомо про виділення в натурі ОСОБА_1 земельної ділянки площею 7,9538 га, якій було присвоєно кадастровий номер 1422483900:40:000:0020, а 12 квітня 2018 року за ним у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно було зареєстровано право власності на вищевказану земельну ділянку. При цьому ОСОБА_1 у порушення умов договору не повідомив ПрАТ «АПК-ІНВЕСТ» про виділ земельної ділянки в натурі, а згодом в односторонньому порядку відмовився від переукладання договору оренди.
      6. Враховуючи викладене, ПрАТ «АПК-ІНВЕСТ» вважало, що такими діями ОСОБА_1 порушив умови укладеного договору оренди паю від 22 березня 2012 року та норми земельного законодавства.
      7. У липні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду із зустрічним позовом, у якому, посилаючись на ті самі фактичні обставини, вказував, що після виділення земельної частки (паю) в натурі сертифікат про право на земельну частку (пай) згідно з вимогами земельного законодавства є недійсним. Із часу отримання державного акта на право власності на землю він набув статусу власника земельної ділянки, а тому змінився предмет оренди та статус сторін договору оренди паю. 25 квітня 2018 року ОСОБА_1 повідомив ПрАТ «АПК-ІНВЕСТ» про виділення земельної ділянки в натурі та намір припинити орендні правовідносини з товариством. Проте ПрАТ «АПК-ІНВЕСТ» відмовляється в добровільному порядку припиняти правовідносини, посилаючись на те, що виділення земельної ділянки в натурі та отримання ОСОБА_1 державного акта на право власності на землю автоматично не припиняє дію укладеного між ними договору оренди земельної частки (паю).
      8. Посилаючись на викладене, уточнивши в подальшому позовні вимоги, ОСОБА_1 просив суд розірвати договір оренди земельної частки (паю), укладений 22 березня 2012 року між ним та ПрАТ «АПК-ІНВЕСТ».
      Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
      9. Рішенням від 08 жовтня 2019 року Костянтинівський міськрайонний суд Донецької області позов ПрАТ «АПК-ІНВЕСТ» задовольнив. Суд визнав переукладеним договір оренди земельної частки (паю) від 22 березня 2012 року, який був укладений між ПрАТ «АПК-ІНВЕСТ» та ОСОБА_1 , на договір оренди землі з кадастровим номером земельної ділянки 1422483900:40:000:0020 площею 7,9538 га на тих самих умовах, що і раніше укладений договір оренди земельної частки (паю), починаючи з дати державної реєстрації права власності ОСОБА_1 на земельну ділянку з кадастровим номером 1422483900:40:000:0020 площею 7,9538 га в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно - з 12 квітня 2018 року, зазначивши: у пункті 1.1 договору предметом договору земельну ділянку розміром 7,9538 га з кадастровим номером 1422483900:40:000:0020, яка розміщена на території Миколайпільської селищної ради Костянтинівського району Донецької області, у тому числі за складом угідь: рілля 7,9538 га, сіножатні - 0,0000 га, пасовища - 0,0000 га; виклавши абзац перший пункту 2.2 договору в такій редакції: «за користування зазначеною у договорі земельною ділянкою орендар сплачує орендодавцю щороку орендну плату (у розрахунку на одну земельну ділянку) у розмірі 9 647,06 грн (дев`ять тисяч шістсот сорок сім грн 06 коп.). Починаючи з 01 січня 2019 року, розмір орендної плати (у розрахунку на одну земельну ділянку) відповідно до умов чинного законодавства з урахуванням індексації орендної плати складає 16 746,00 грн»; виклавши абзац перший пункту 2.3 договору в такій редакції: «договір укладено сторонами терміном на 20 років. Загальний строк оренди обчислюється з моменту реєстрації договору оренди земельної частки (паю) від 22 березня 2012 року, укладеного між орендарем та орендодавцем, а саме з 03 квітня 2012 року»; виключивши абзац шостий пункту 2.3 договору та підпункт 4 абзацу першого пункту 3.1 договору; змінивши по всьому тексту договору слова «земельна частка (пай)» у відповідних відмінках на «земельна ділянка» у відповідних відмінках.
      10. У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 суд відмовив та відповідно розподілив судові витрати.
      11. Суд першої інстанції мотивував своє рішення тим, що реєстрація 12 квітня 2018 року ОСОБА_1 права власності на земельну ділянку площею 7,9538 га з кадастровим номером 1422483900:40:000:0020 автоматично не припиняє дію укладеного між ним та товариством договору оренди земельної частки (паю), який укладено на двадцять років, що узгоджується з правовим висновком Верховного Суду (Касаційний господарський суд), викладеним у постанові від 19 березня 2018 року у справі № 924/468/14. Отже, надіславши 24 квітня 2018 року товариству заяву, ОСОБА_1 висловив свій намір про відмову від договору оренди земельної частки (паю) в односторонньому порядку, а також відмову від його переукладання, що суперечить умовам укладеного договору та положенням Закону України «Про оренду землі».
      12. Відмовляючи в задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив з того, що останній не надав належних та допустимих доказів на підтвердження того, що питання розірвання договору оренди земельної частки (паю) було предметом обговорення сторін договору, а також доказів на підтвердження істотності змінених обставин.
      13. Постановою від 22 січня 2020 року, з урахуванням ухвали цього суду від 23 січня 2020 року про виправлення описки, Донецький апеляційний суд апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнив, рішення Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області від 08 жовтня 2019 року скасував, відмовив у задоволенні позову ПрАТ «АПК-ІНВЕСТ» та задовольнив зустрічний позов ОСОБА_1 , розірвавши договір оренди паю, та відповідно розподілив судові витрати.
      14. Рішення суд апеляційної інстанції мотивує тим, що позивач уклав договір оренди з власником сертифіката на право земельної частки (пай). Вказаний сертифікат був дійсними до моменту виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок та отримання їх власником, ОСОБА_1 , права власності на землю. Отже, із часу отримання права приватної власності на землю ОСОБА_1 набув статусу власника земельної ділянки, тобто змінився предмет оренди та статус сторін договору оренди, а тому договір оренди земельної частки (паю) від 22 березня 2012 року, укладений між ПрАТ «АПК-ІНВЕСТ» та ОСОБА_1 , слід вважати припиненим. Зазначене узгоджується з правовою позицією, викладеною в постанові Верховного Суду України від 27 березня 2007 року у справі № 6-7167 сво 06, а також у пункті 8 постанови Пленуму Верховного Суду України від 16 квітня 2004 року № 7 «Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ». Таким чином, підлягає задоволенню зустрічний позов ОСОБА_1 про розірвання договору оренди земельної частки (паю), оскільки наявність волевиявлення учасника правочину на укладання угоди, вільність такого волевиявлення і відповідність його внутрішній волі є необхідною умовою дійсності правочину, що також узгоджується з правовим висновком Верховного Суду України, викладеним у постанові від 18 грудня 2013 року № 6-127 цс 13.
      Короткий зміст наведених у касаційній скарзі вимог
      15. У лютому 2020 року ПрАТ «АПК-ІНВЕСТ» звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати постанову Донецького апеляційного суду від 22 січня 2020 року та залишити без змін рішення Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області від 08 жовтня 2019 року.
      16. Касаційну скаргу позивач мотивує тим, що апеляційний суд належним чином не дослідив усіх обставин справи та не врахував при ухваленні оскаржуваного судового рішення правові висновки Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду, які викладені в постановах від 19 березня 2018 року у справі № 924/468/14 та від 22 травня 2019 року у справі № 904/3558/18, згідно з якими оформлення державного акта на право власності на землю автоматично не припиняє дію раніше укладених їх власниками договорів оренди земельних паїв, а такі договори підлягають переукладанню. Припинення дії договорів оренди земельних паїв має місце тільки після їх переукладання відповідно до державного акта на право власності на земельну ділянку або з підстав, передбачених статтею 31 Закону України «Про оренду землі». Крім того, апеляційним суд не врахував положення частини другої розділу IX Перехідних положень Закону України «Про оренду землі», згідно з яким договір оренди при вказаних вище обставинах переукладається, а не припиняється автоматично.
      Позиція інших учасників справи
      17. У квітні 2020 року ОСОБА_1 надав відзив на касаційну скаргу, у якому просить відмовити в задоволенні касаційної скарги та залишити рішення суду апеляційної інстанції без змін. Посилається на безпідставність тверджень ПрАТ «АПК-ІНВЕСТ» щодо різної практики Верховного Суду, враховуючи, що правові позиції, викладені в постановах Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду від 19 березня 2018 року у справі № 924/468/14 та від 22 травня 2019 року у справі № 904/3558/18, стосуються спірних правовідносин, що виникли за інших ніж у справі № 233/3676/19 фактичних обставин. Вважає, що переукладення договору, є його правом, а не обов`язком.
      Рух справи в суді касаційної інстанції
      18. Ухвалою від 02 березня 2020 року Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду відкрив касаційне провадження у справі, а ухвалою від 08 квітня 2020 року передав справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду з підстав, передбачених частиною третьою статті 403 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), оскільки колегія суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права в подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду.
      19. Ухвалою Великої Палати Верховного Суду від 15 квітня 2020 року справа прийнята для розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними в ній матеріалами, у порядку письмового провадження.
      Позиція Великої Палати Верховного Суду
      20. Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи власне рішення суд апеляційної інстанції керувався роз`ясненнями Пленуму Верховного Суду України, викладеними в абзаці 5 пункту 8 постанови від 16 квітня 2004 року № 7 «Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ» (далі - ПП ВСУ № 7), та правовою позицією, викладеною в ухвалі Верховного Суду України (далі - ВСУ) від 28 березня 2007 року у справі з провадженням № 6-7167сво06 (допустивши незначну описку в даті та назві судового рішення).
      21. В ухвалі від 28 березня 2007 року ВСУ звернув увагу на власну позицію за результатами розгляду іншої цивільної справи в ухвалі від 11 березня 2004 року, у якій суд касаційної інстанції прийшов до висновку, що зобов`язання сторін за договором оренди земельної ділянки (паю) згідно з п. 2.3 Типового договору оренди земельної частки (паю), затвердженого наказом Державного комітету України по земельних ресурсах від 17 січня 2000 року № 5, можуть бути припинені після одержання державного акта на право приватної власності на землю і виділення земельної ділянки в натурі. При відмові орендаря розірвати цей договір та припинити користування земельною ділянкою право власника земельної ділянки (орендодавця) на землю підлягає захисту в загальному порядку.
      22. Крім того, ВСУ дійшов висновку про те, що з часу отримання позивачами державних актів на право приватної власності на землю вони набули статусу власників земельних ділянок, тобто змінився предмет оренди та статус орендодавців, а тому договори слід вважати припиненими.
      23. Натомість в ухвалах від 21 лютого 2007 року у справі з провадженням № 6-16851кс04, від 05 вересня 2007 року у справі з провадженням № 6-6585ск07 та у справі з провадженням № 6-6588ск07 ВСУ дійшов висновку про те, що одержання акта на право власності на земельну ділянку особою, яка передала до цього земельну ділянку в оренду на підставі сертифіката на право на земельну частку (пай), не тягне за собою припинення цього договору, а лише вимагає переоформлення його на попередніх умовах.
      24. В ухвалах від 16 квітня 2008 року у справі з провадженням № 6-26581св07, від 28 травня 2008 року у справі з провадженням № 6-26410св07, від 12 червня 2008 року у справі з провадженням № 6-6204сво08 ВСУ з посиланням на пункт 8 розділу Х Перехідних положень Земельного кодексу України та розділ ІХ Перехідних положень Закону України «Про оренду землі» щодо переважного права сільськогосподарських підприємств, які раніше уклали договори оренди земельних часток (паїв), на переукладення договору оренди після отримання власником державних актів на право приватної власності на землю дійшов висновку про залежність припинення договору оренди земельного паю після отримання орендодавцем державного акта на право приватної власності на землю від реалізації згаданого переважного права.
      25. В ухвалі від 16 грудня 2009 року у справі № 2-3070/08 (провадження № 6-14648св09) ВСУ з урахуванням частини другої статті 642 ЦК України та з огляду на обставини справи поставив під сумнів можливість припинення договору оренди, якщо орендодавець своїми діями підтвердив прийняття пропозиції орендаря про переукладення договору оренди.
      26. Позицію щодо припинення договору оренди земельного паю після отримання позивачами державних актів на право приватної власності на землю, з урахуванням різних уточнень відповідно до обставин справи, ВСУ висловив і в увалах від 29 червня 2006 року у справі з провадженням № 6-5478св05, від 29 червня 2006 року у справі з провадженням № 6-5480св05, від 18 жовтня 2006 року у справі з провадженням № 6-1172св06, від 02 квітня 2008 року у справі № 2-867/07 (провадження № 6-2498св08), від 26 листопада 2008 року у справі з провадженням № 6-20290св08, від 14 квітня 2010 року у справі № 2-320/2008 (провадження № 6-6965св09).
      27. Схожі висновки викладені Верховним Судом у складі колегії Касаційного цивільного суду в постановах від 14 листопада 2018 року у справі № 484/301/18 (провадження № 61-39488 св 18), від 14 серпня 2019 року у справі № 484/4135/18 (провадження № 61-11820 св 19), від 30 жовтня 2019 року у справі № 233/4198/18 (провадження № 61-11971 св 19), від 11 листопада 2019 року у справі № 484/4067/18 (провадження № 61-8657 св 19), від 08 квітня 2020 року у справі № 233/2070/19 (провадження № 61-3076 св 20), від 09 квітня 2020 року у справі № 233/1557/19 (провадження № 61-3149 св 20).
      28. З такими висновками Верховного Суду Велика Палата Верховного Суду не може погодитися та вважає за необхідне від них відступити з огляду на таке.
      Щодо правової позиції, викладеної в ухвалі ВСУ від 28 березня 2007 року у справі з провадженням № 6-7167сво06.
      29. Зміни до процесуального законодавства щодо обов`язкового врахування висновків ВСУ щодо застосування норм права при розгляді інших справ були запроваджені Законом України від 07 липня 2010 року № 2453-VI «Про судоустрій і статус суддів» (далі - Закон про судоустрій 2010 року), який, за винятком окремих його положень, набрав чинності 03 серпня 2010 року.
      30. Власне частина п`ята статті 13 Закону про судоустрій 2010 року передбачала, що висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах ВСУ, враховуються іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права. Суд має право відступити від правової позиції, викладеної у висновках ВСУ, з одночасним наведенням відповідних мотивів.
      31. У частині цивільної юрисдикції відповідні норми набрали чинності разом з початком роботи Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ (далі - ВССУ), який на виконання пункту 1 розділу ХІІІ «Перехідні положення» Закону про судоустрій 2010 року та відповідно до Указу Президента України від 12 серпня 2010 року № 810/2010 «Про Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ» розпочав свою діяльність 1 листопада 2010 року.
      32. Відповідно до пункту 2 розділу ХІІІ «Перехідні положення» Закону про судоустрій 2010 року касаційні скарги (подання) на рішення загальних судів у кримінальних і цивільних справах, подані до ВСУ до 15 жовтня 2010 року включно і призначені (прийняті) ним до касаційного розгляду, розглядаються ВСУ в порядку та в межах повноважень, що діяли до набрання чинності цим Законом, до завершення розгляду таких скарг, але не пізніш як до 1 листопада 2011 року. Касаційні скарги (подання), не розглянуті ВСУ до 1 листопада 2011 року включно, передаються ним до ВССУ, про що постановляється ухвала. Розгляд ВССУ таких справ починається спочатку.
      33. Таким чином, висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах ВСУ в цивільних справах, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права, коли вони висловлені ВСУ після набрання чинності Законом про судоустрій 2010 року за результатами перегляду судових рішень ВССУ з підстав неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм права чи невідповідності судового рішення ВССУ викладеному в постанові ВСУ висновку щодо норм права, або ж за результатами перегляду судових рішень у цивільних справах з підстав встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов`язань при вирішенні справи судом.
      34. Отже, правова позиція, викладена в ухвалі ВСУ від 28 березня 2007 року у справі з провадженням № 6-7167сво06, яка хоча і висловлена ВСУ в порядку перегляду у зв`язку з винятковими обставинами, не була на момент розгляду цієї справи обов`язковою для врахування правовою позицією ВСУ, викладеною у постанові ВСУ. Така правова позиція може бути свідченням практики ВСУ, однак не створює для суду процесуального обов`язку щодо її врахування чи необхідності відступу від неї.
      35. У Великої Палати Верховного Суду відсутні підстави для вирішення питання відступу від відповідних висновків, викладених у загаданій ухвалі ВСУ. Аналогічне стосується й інших ухвал ВСУ, постановлених як в порядку касаційного провадження (індекси «кс», «ск», «св») так і в порядку перегляду у зв`язку з винятковими обставинами ухвал суду касаційної інстанції (індекс «сво»).
      Щодо роз`яснення в абзаці 5 пункту 8 ПП ВСУ № 7
      36. В абзаці 5 пункту 8 ПП ВСУ № 7, яким ПП ВСУ № 7 доповнена постановою Пленуму ВСУ від 19 березня 2010 року № 2, роз`яснено, що при розгляді спорів про переукладення договорів оренди землі суди повинні враховувати, що згідно з пунктом 2.3 Типового договору оренди земельної частки (паю), затвердженого наказом Державного комітету України по земельних ресурсах від 17 січня 2000 року № 5, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 23 лютого 2000 року за №101/4322 (далі - Типовий договір), після виділення земельної ділянки в натурі (на місцевості) і одержання державного акта на право приватної власності на землю зобов`язання сторін припиняються відповідно до чинного законодавства.
      37. Повноваження надавати роз`яснення судам загальної юрисдикції з питань застосування законодавства були визначені для Пленуму ВСУ пунктом 6 частини другої статті 55 Закону України «Про судоустрій України» від 07 лютого 2002 року № 3018-III, який втратив чинність на підставі Закону про судоустрій 2010 року.
      38. Водночас роз`яснення Пленуму ВСУ не мали для судів обов`язкового характеру, оскільки відповідно до частини першої статті 129 Конституції України (в редакції, чинній під час дії Закону України «Про судоустрій України» від 07 лютого 2002 року № 3018-III) судді при здійсненні правосуддя незалежні і підкоряються лише закону. Отже, роз`яснення Пленуму ВСУ мали рекомендаційний характер.
      39. Таким чином, відсутні підстави для вирішення питання відступу від відповідних роз`яснень, викладених у Постанові Пленуму ВСУ.
      Щодо відступу від висновків Верховного Суду
      40. У практиці касаційних судів існує різний підхід до вирішення спорів щодо договору оренди земельної частки (паю) після виділення земельної ділянки в натурі (на місцевості) і одержання державного акта на право приватної власності на землю.
      41. Згідно зі статтею 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України). Аналогічний припис закріплений у частині першій статті 10 ЦПК України.
      42. Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зауважив, що одним з фундаментальних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, який, між іншим, вимагає, щоб при остаточному вирішенні справи судами їх рішення не викликали сумнівів. Якщо конфліктна практика розвивається в межах одного з найвищих судових органів країни, цей суд сам стає джерелом правової невизначеності, тим самим підриває принцип правової визначеності та послаблює довіру громадськості до судової системи. Судові рішення повинні бути розумно передбачуваними.
      43. Принцип правової визначеності, зокрема, також передбачає, що закон, як і будь-який інший акт держави, повинен характеризуватися якістю, щоб виключити ризик свавілля.
      44. Поняття «якість закону» означає, що національне законодавство повинне бути доступним і передбачуваним, тобто визначати достатньо чіткі положення, аби дати адекватну вказівку щодо обставин і умов, за яких державні органи мають право вживати заходів, що вплинуть на конвенційні права.
      45. Надана судам роль в ухваленні судових рішень якраз і полягає в розвіюванні тих сумнівів щодо тлумачення, які існують, оскільки завжди існуватиме потреба в з`ясуванні неоднозначних моментів та адаптації до обставин, які змінюються.
      46. Як згадувалося раніше, Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду неодноразово викладений висновок про те, що відповідно до пункту 2.3 Типового договору визначено, що в разі виділення земельної ділянки на основі земельної частки (паю) в натурі (на місцевості) зобов`язання сторін припиняються відповідно до чинного законодавства. Таким чином, положення пункту, укладеного між сторонами договору оренди земельної частки (паю), щодо переукладення договору в разі виділення земельної ділянки в натурі не може бути розцінене як примус для власника земельної ділянки і передбачає право, а не обов`язок на переукладення договору оренди.
      47. Разом з тим у правових висновках Верховного Суду, які викладені в постановах Касаційного господарського суду від 19 березня 2018 року у справі № 924/468/14 та від 22 травня 2019 року у справі № 904/3558/18 зазначено, що оформлення державного акта на право власності на землю автоматично не припиняє дії раніше укладених їх власниками договорів оренди земельних паїв, а такі договори підлягають переукладанню. Припинення дії договорів оренди земельних паїв має місце тільки після їх переукладання відповідно до державного акта на право власності на земельну ділянку або з підстав, передбачених статтею 31 Закону України «Про оренду землі».
      48. Вирішуючи питання відступу від викладених у зазначених вище постановах Верховного Суду висновків, Велика Палати Верховного Суду зазначає таке.
      49. Частиною другою статті 792 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) встановлено, що відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом.
      50. Згідно із частиною першою статті 93 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності.
      51. Оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності (стаття 1 Закону України «Про оренду землі»).
      52. Відповідно до статті 13 Закону України «Про оренду землі» договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.
      53. Пунктом 17 розділу Х «Перехідні положення» ЗК України визначено, що сертифікати на право на земельну частку (пай) отримані громадянами, вважаються правовстановлюючими документами при реалізації ними права вимоги на відведення земельної частки (паю) в натурі (на місцевості) відповідно до законодавства. Сертифікати на право на земельну частку (пай) є дійсними до виділення власникам земельних часток (паїв) у натурі (на місцевості) земельних ділянок та видачі їм державних актів на право власності на землю.
      54. Разом з тим частиною другою розділу IX «Перехідні положення» Закону України «Про оренду землі» передбачено, що громадяни - власники сертифікатів на право на земельну частку (пай) до виділення їм у натурі (на місцевості) земельних ділянок мають право укладати договори оренди земель сільськогосподарського призначення, місце розташування яких визначається з урахуванням вимог раціональної організації території і компактності землекористування, відповідно до цих сертифікатів з дотриманням вимог цього Закону. Після виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв) договір оренди землі переукладається відповідно до державного акта на право власності на земельну ділянку на тих самих умовах, що і раніше укладений, і може бути змінений лише за згодою сторін. Припинення дії договору оренди допускається лише у випадках, визначених цим Законом.
      55. Згідно із законодавством, що діяло на момент укладення договору оренди земельної частки (паю), такий договір відповідав чинному законодавству, був дійсним і передбачав надання орендарю зобов`язального права користування певною ділянкою, у свою чергу частина друга розділу IX «Перехідні положення» Закону України «Про оренду землі» передбачала переукладення договору після виділення земельної ділянки в натурі на тих самих умовах, але вже відповідно до державного акта на право власності на земельну ділянку.
      56. Таким чином, законодавець легітимізував відповідні відносини, надавши особі, яка не є власником ділянки, можливість правомірно передати володіння нею іншій особі. Більше того, законодавець також передбачив обов`язкову трансформацію «зобов`язальної» оренди в «речову» після виділення земельної частки (паю) на місцевості.
      57. Разом з тим Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на те, що задоволення позову орендодавця про розірвання договору або визнання договору автоматично припиненим внаслідок дій орендодавця щодо виділення земельної ділянки в натурі суперечить принципу pacta sunt servanda, допускаючи ухилення від виконання зобов`язань за договором за нічим не обмеженим розсудом однієї зі сторін договору.
      58. Особливістю договору оренди земельного паю є й те, що йдеться не про володіння, користування та розпорядження конкретною земельною ділянкою, яку виділено на місцевості, а про право на земельну ділянку, адже сама ділянка перебувала в загальному масиві ділянок, що виділялися учасникам колективного сільськогосподарського підприємства.
      59. І хоча власник сертифікату, тобто орендодавець, за договором оренди земельного паю, не має повноважень власника щодо конкретної земельної ділянки, стосовно якої укладається договір, за договором оренди паю до орендодавця фактично переходить право користування частиною земної поверхні, яка відповідає орендованому паю, у межах загального масиву невизначених земельних ділянок, який становить собою землі відповідного колективного сільськогосподарського підприємства, що підлягають розпаюванню на місцевості як земельної ділянки.
      60. Не можна стверджувати, що після розпаювання загального масиву невизначених земельних ділянок на місцевості і виділення в натурі земельної ділянки, що відповідає орендованому паю, відповідна частина земної поверхні, якою користується орендар, зникає, відбувається лише зміна її правового статусу.
      61. У пункті 56 постанови від 29 травня 2019 року у справі № 367/2022/15-ц (провадження № 14-376 цс 18) Велика Палала Верховного Суду дійшла висновку про те, що формування земельних ділянок їх володільцем, зокрема внаслідок поділу та/або об`єднання, з присвоєнням їм кадастрових номерів, зміною інших характеристик не впливає на можливість захисту права власності чи інших майнових прав у визначений цивільним законодавством спосіб.
      62. Таким чином, зміна правового статусу частини земної поверхні, що використовується орендарем на підставі відповідного договору оренди паю, шляхом її визначення на місцевості як земельної ділянки, не свідчить про знищення предмета оренди як можливої підстави для вимоги про розірвання договору оренди.
      63. Повертаючись до принципу правової визначеності, що є одним з фундаментальних аспектів верховенства права, Велика Палата Верховного Суду нагадує про використання в практиці ЄСПЛ поряд з "якістю та точність закону" таких загально-правових категорій, як "непорушність прав" та "законні очікування".
      64. Формуючи власний правовий висновок, Верховний Суд складі колегії суддів Касаційного цивільного суду опирався в першу чергу на роз`ясненнями ПП ВСУ № 7 щодо застосування норм права у спірних правовідносин. Обґрунтовуючи свої роз`яснення, Пленум ВСУ виходив з тлумачення пункту 2.3 Типового договору.
      65. Частина друга статті 630 ЦК України передбачає, якщо у договорі не міститься посилання на типові умови, такі типові умови можуть застосовуватись як звичай ділового обороту, якщо вони відповідають вимогам статті 7 цього Кодексу. Відповідно ж до частини другої статті 7 ЦК України звичай, що суперечить договору або актам цивільного законодавства, у цивільних відносинах не застосовується.
      66. І хоча частина друга статті 637 ЦК України передбачає можливість врахування у разі тлумачення умов договору також типових умов (типових договорів), навіть якщо в договорі немає посилання на ці умови, у силу прямих приписів частини другої статті 630 та частини другої статті 7 ЦК України виключається застосування типових умов, якщо вони суперечать домовленостям сторін або актам цивільного законодавства.
      67. Згідно із частиною другою статті 95 ЗК України, статті 27 Закону України «Про оренду землі» орендареві забезпечується захист його права на орендовану земельну ділянку нарівні із захистом права власності на земельну ділянку відповідно до закону.
      68. Хоча сторони прямо не домовилися про порядок переукладення договору оренди паю на договір оренди землі, Велика Палата Верховного Суду вважає, що використане словосполучення «переукладення договору», яке вживається сторонами в договорі оренди паю та законодавцем у частині другій розділу IX «Перехідні положення» Закону України «Про оренду землі», слід розуміти як укладення нового договору на тих самих умовах, що і раніше укладений договір оренди земельної частки (паю), з урахуванням відповідних змін, що вимагаються в частині предмету оренди відповідно до правового статусу виділеної на місцевості земельної ділянки, так і внесення змін до договору оренди земельної частки (паю) з метою його приведення в частині предмета оренди у відповідність з правовим статусом виділеної на місцевості земельної ділянки. Інші умови договору оренди, за виключенням необхідних змін в частині предмета оренди, можуть бути змінені виключно у випадках, передбачених самим договором або за домовленістю сторін.
      69. Частиною другою статті 651 ЦК України встановлено, що договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.
      70. Відповідно до статті 652 ЦК України у разі зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору, договір може бути змінений або розірваний за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті зобов`язання. Зміна обставин є істотною, якщо вони змінилися настільки, що якби сторони могли це передбачити, вони не укладали б договір або уклали б його на інших умовах (ч. 1). Якщо сторони не досягли згоди щодо приведення договору у відповідність з обставинами, які істотно змінились, або щодо його розірвання, договір може бути розірваний (ч. 2). У разі розірвання договору внаслідок істотної зміни обставин суд, на вимогу будь-якої із сторін, визначає наслідки розірвання договору виходячи з необхідності справедливого розподілу між сторонами витрат, понесених ними у зв`язку з виконанням цього договору.
      71. Статтею 31 Закону України «Про оренду землі» передбачено, що договір оренди землі припиняється в разі: закінчення строку, на який його було укладено; викупу земельної ділянки для суспільних потреб та примусового відчуження земельної ділянки з мотивів суспільної необхідності в порядку, встановленому законом; поєднання в одній особі власника земельної ділянки та орендаря; смерті фізичної особи-орендаря, засудження його до позбавлення волі та відмови осіб, зазначених у статті 7 цього Закону, від виконання укладеного договору оренди земельної ділянки; ліквідації юридичної особи-орендаря; відчуження права оренди земельної ділянки заставодержателем; набуття права власності на житловий будинок, будівлю або споруду, що розташовані на орендованій іншою особою земельній ділянці; припинення дії договору, укладеного в рамках державно-приватного партнерства (щодо договорів оренди землі, укладених у рамках такого партнерства). Договір оренди землі припиняється також в інших випадках, передбачених законом. Договір оренди землі може бути розірваний за згодою сторін. На вимогу однієї із сторін договір оренди може бути достроково розірваний за рішенням суду в порядку, встановленому законом. Розірвання договору оренди землі в односторонньому порядку не допускається, якщо інше не передбачено законом або цим договором. Особа, яка набула право власності на земельну ділянку, що перебуває в оренді, протягом одного місяця з дня державної реєстрації права власності на неї зобов`язана повідомити про це орендаря в порядку, визначеному статтею 148-1 ЗК України.
      72. Так, виділення земельної ділянки в натурі та набуття права власності на неї жодною мірою не впливає на дійсність договору оренди земельної частки (паю) та не перешкоджає виконанню цього договору. Виділення земельної ділянки в натурі також не може бути обставиною, що є підставою для розірвання договору відповідно до статей 651, 652 ЦК України, зокрема, «істотною зміною обставин». Виділення земельної ділянки в натурі не лише не обумовлена причинами, які заінтересована сторона (орендодавець) не могла усунути після їх виникнення при всій турботливості і обачності (пункт 2 частини другої статті 652 ЦК України), а є прямим наслідком свідомих дій цієї сторони. Отже, припинення дії договорів оренди земельних паїв має місце лише після їх переукладення відповідно до державного акта на право власності на земельну ділянку або в судовому порядку з визначених законом підстав.
      73. Отже, при вирішенні спірних правовідносин щодо переукладення або розірвання договору оренди земельної частки (паю) судам слід враховувати, що зміна статусу земельної ділянки чи її власника не має наслідком автоматичного припинення договору, крім випадків, коли це передбачено самим договором.
      74. Схожий висновок викладений Верховним Судом у складі Касаційного господарського суду в постановах від 22 травня 2019 року у справі № 924/468/14 та від 22 травня 2019 року у справі № 904/3558/18. Велика Палата Верховного Суду погоджується з таким висновком та не вбачає підстав відступати від нього.
      Позиція Великої Палати Верховного Суду щодо суті спору
      75. Судами попередніх інстанцій встановлено, що 22 березня 2012 року між ОСОБА_1 і ПрАТ «АПК-ІНВЕСТ» був укладений договір оренди земельної частки (паю), відповідно до пунктів 1.1., 2.2., 2.3. якого орендодавець ОСОБА_1 передає, а орендар приймає у володіння та користування (оренду) земельну частку (пай), яка належить ОСОБА_1 на підставі сертифіката на право на земельну частку (пай) серія ДН № 0173843 розміром 9,56 га, яка розміщена в межах земельної ділянки, виділеної в натурі єдиним масивом, терміном на двадцять років (т. 1, а. с. 9-11).
      76. Сторони узгодили розмір орендної плати - 9 647,06 грн та її виплату один раз на рік - грудень поточного року (пункт 2.2. договору).
      77. Відповідно до пункту 3.1. договору ОСОБА_1 зобов`язався протягом п`яти робочих днів з дати виділення земельної ділянки на основі земельної частки (паю) в натурі (на місцевості) та отримання державного акта на право власності на земельну ділянку письмово повідомити про це орендаря.
      78. Вказаний договір зареєстровано 03 квітня 2012 року в книзі записів реєстрації договорів оренди земельних часток (паїв) Миколайпільської селищної ради Костянтинівського району Донецької області за № 1056.
      79. 22 березня 2012 року сторонами підписано акт приймання-передачі земельної частки (паю) відповідно до умов укладеного договору оренди від 22 березня 2012 року (т. 1, а. с. 11).
      80. На підтвердження виконання своїх зобов`язань щодо сплати орендної плати на користь ОСОБА_1 позивач надав копії регулярних платіжних документів (т. 1, а. с. 13-33).
      81. Відповідно до довідки ПрАТ «АПК-ІНВЕСТ» від 31 липня 2019 року № 1143-2 земельна ділянка, визначена з урахуванням вимог раціональної організації території і компактності землекористування згідно зі схемою поділу земель колективної власності колективного сільськогосподарського підприємства «Дружківський», розташована на території Миколайпільської селищної ради Костянтинівського району Донецької області та передана в користування ПрАТ «АПК-ІНВЕСТ» ОСОБА_1 на підставі договору оренди земельної частки (паю), укладеного 22 березня 2012 року та зареєстрованого 03 квітня 2012 року у книзі записів реєстрації договорів оренди земельних часток (паїв) Миколайпільської селищної ради Костянтинівського району Донецької області за № 1056, обробляється товариством. На цій земельній ділянці засіяно соняшник (т. 1, а. с. 45).
      82. Відповідно до розпорядження голови Костянтинівської районної державної адміністрації Донецької області від 07 грудня 2017 року № 406 (а. с. 83, зворот) ОСОБА_1 надано дозвіл на складання технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) у зв`язку з заміною сертифіката серія ДН № 0173843 на право на земельну частку (пай) на правовстановлюючий документ на земельну ділянку із земель колективного сільськогосподарського підприємства «Дружківський» орієнтовною площею 9,72 умовних кадастрових га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва на території Миколайпільської сільської ради Костянтинівського району Донецької області.
      83. 12 квітня 2018 року в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно було зареєстровано право власності ОСОБА_1 на земельну ділянку з кадастровим номером 1422483900:40:000:0020 площею 7,9538 га, яка розташована на території Миколайпільської сільської ради Костянтинівського району Донецької області (т. 1, а. с. 12).
      84. У пункті 2.3. договору оренди паю сторони прямо погодили, що в разі виділення земельної ділянки на основі земельної частки (паю) в натурі (на місцевості), договір оренди землі відповідно до державного акту на право власності на земельну ділянку переукладається на тих самих умовах, що і раніше укладений, і може бути змінений лише за згодою сторін. Договір оренди землі переукладається сторонами за цим договором не пізніше ніж у строк до двох місяців з дати виділення земельної ділянки на основі земельної частки (паю) в натурі (на місцевості) та отримання державного акта на право власності на земельну ділянку. Припинення дії договору оренди допускається у випадках, визначених цим договором та чинним законодавством України.
      85. Разом з тим у договорі оренди паю сторони не домовилися про застосування до їхніх правовідносин умов Типового договору.
      86. Таким чином, сторони в договорі оренди паю прямо виключили можливість автоматичного припинення зобов`язань за договором оренди паю та домовилися про його переукладення як договору оренди землі.
      87. Враховуючи вищевикладене та наведені норми законодавства, Велика Палата Верховного Суду погоджується з висновком суду першої інстанції, який, надавши оцінку всім матеріалам справи в сукупності, дійшов обґрунтованого висновку про те, що спірний договір оренди автоматично не припинив своєї дії у зв`язку з реєстрацією ОСОБА_1 12 квітня 2018 року права власності на земельну ділянку. Отже, фактично ОСОБА_1 заявою від 24 квітня 2018 року висловив намір про припинення договірних відносин в односторонньому порядку та про відмову від переукладання договору, що суперечить як умовам укладеного договору оренди земельної частки (паю) від 22 березня 2012 року, так і чинному законодавству, зокрема, Закону України «Про оренду землі».
      88. Апеляційний суд при вирішенні цієї справи зазначав, що положення пункту укладеного між сторонами договору оренди паю щодо переукладення договору в разі виділення земельної ділянки в натурі не може бути розцінене як примус для власника земельної ділянки і передбачає право, а не обов`язок на переукладення договору оренди.
      89. Велика Палата Верховного Суду не може погодитись із зазначеним, оскільки в такому разі узгоджені сторонами положення договору можна вважати беззмістовними та такими, що позбавлені будь-якого правового навантаження. Так само за такого підходу нівелюється значення частини другої розділу IX «Перехідні положення» Закону України «Про оренду землі».
      90. Крім того, задоволення позову «орендодавця» про розірвання договору або визнання договору «автоматично припиненим» внаслідок дій «орендодавця» щодо виділення земельної ділянки в натурі було б явно несправедливим і суперечило б принципу pacta sunt servanda, допускаючи ухилення від виконання зобов`язань за договором за нічим не обмеженим розсудом однієї зі сторін договору.
      91. Велика Палата Верховного Суду не погоджується з доводами Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду про те, що положення п. 2.3 договору оренди паю передбачає лише право на переукладення договору оренди землі, оскільки відповідно до частини другої розділу IX «Перехідні положення» Закону України «Про оренду землі» не вбачається, що переукладення договору оренди землі є правом, а не обов`язком. Ця норма є імперативною щодо продовження дії договору оренди і передбачає необхідність згоди сторін лише для зміни інших умов договору.
      92. Укладення договору оренди паю на 20 років, очевидно, свідчить про намір сторін на момент його укладення забезпечити тривалу стабільність свого становища в цих правовідносинах і в такому випадку відмова орендодавця від переукладення та намагання розірвати договір вже через 6 років від початку строку оренди не можна вважати добросовісним.
      93. Частиною шостою статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» передбачено, що висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.
      94. Скасовуючи рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції керувався роз`ясненнями, що містяться в ПП ВСУ № 7, на які також посилається у своєму відзиві ОСОБА_1 , що, як зазначено вище, мають рекомендаційний характер і постановлялися Пленумом зазначеного суду з метою забезпечення правильного застосування законодавства, усунення недоліків та помилок у діяльності судів нижчих інстанцій при розгляді цивільних справ.
      95. Так само помилковим є застосування апеляційним судом правової позиції ВСУ, викладеної в ухвалі від 28 березня 2007 року у справі з провадженням № 6- 7167сво06.
      96. Таким чином, апеляційний суд необґрунтовано скасував рішення суду першої інстанції, який, належним чином оцінивши всі доводи сторін та надавши обґрунтовану оцінку матеріалам справи, дійшов правильного висновку про задоволення позову ПрАТ «АПК-ІНВЕСТ» про переукладення договору та відмову в задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 про припинення договору оренди земельної частки (паю) шляхом його розірвання.
      Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
      97. Згідно з пунктом 4 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишити в силі рішення суду першої інстанції у відповідній частині.
      98. Згідно зі статтею 413 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.
      99. З огляду на надану оцінку аргументам учасників справи та висновкам судів першої й апеляційної інстанцій Велика Палата Верховного Суду вважає касаційну скаргу обґрунтованою та дійшла висновку про те, що суд апеляційної інстанції ухвалив неправильне рішення щодо суті спору. Отже, касаційну скаргу відповідача слід задовольнити: постанову Донецького апеляційного суду від 22 січня 2020 року - скасувати, а рішення Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області від 08 жовтня 2019 року - залишити без змін.
      Щодо судових витрат
      100. Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (частина перша статті 141 ЦПК України).
      101. Відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанцій, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
      102. Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо) (частина восьма статті 141 ЦПК України).
      103. ПрАТ «АПК-ІНВЕСТ» не заявляло вимог про відшкодування судових витрат.
      104. З огляду на задоволення касаційної скарги, судовий збір, сплачений ПрАТ «АПК-ІНВЕСТ» за перегляд справи в суді касаційної інстанції, підлягає компенсації за рахунок ОСОБА_1 .
      105. Відповідно до квитанцій від 17 лютого 2020 року № 642 ПрАТ «АПК-ІНВЕСТ» сплатило судовий збір у сумі 5 378,81 грн за подання касаційної скарги. Заявник не надав інших розрахунків документально підтверджених судових витрат.
      Керуючись статтями 409, 413, 416, 418, 419 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду
      П О С Т А Н О В И Л А :
      1. Задовольнити касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства «АПК-ІНВЕСТ».
      2. Скасувати постанову Донецького апеляційного суду від 22 січня 2020 року.
      3. Залишити в силі рішення Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області від 08 жовтня 2019 року.
      4. Стягнути зі ОСОБА_1 на користь Приватного акціонерного товариства «АПК-ІНВЕСТ» витрати на сплату судового збору за подання касаційної скарги в сумі 5 378,81 грн.
      Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
      Суддя-доповідач
      /підпис/
      В. В. Пророк
      Судді:
      С. В. Бакуліна
      /підпис/
      О. Р. Кібенко
      /підпис/
      В. В. Британчук
      /підпис/
      Л. М. Лобойко
      /підпис/
      Ю. Л. Власов
      /підпис/
      Н. П. Лященко
      /підпис/
      М. І. Гриців
      /підпис/
      О. Б. Прокопенко
      /підпис/
      Д. А. Гудима
      /підпис/
      Л. І. Рогач
      /підпис/
      В. І. Данішевська
      /підпис/
      О. М. Ситнік
      /підпис/
      Ж. М. Єленіна
      /підпис/
      О. С.Ткачук
      /підпис/
      О. С. Золотніков
      /підпис/
      В. Ю. Уркевич
      /підпис/
      /підпис/
      О. Г. Яновська
      Повний текст постанови складений 14 вересня 2020 року.
      Джерело: ЄДРСР 91644734
    • By ANTIRAID
      ПОСТАНОВА
      ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
      19 травня 2020 року
      м. Київ
      Справа № 910/719/19
      Провадження № 12-18гс20
      Велика Палата Верховного Суду у складі:
      головуючого судді Князєва В. С.,
      судді-доповідача Рогач Л. І.,
      суддів Антонюк Н. О., Анцупової Т. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Власова Ю. Л., Гриціва М. І., Данішевської В. І., Єленіної Ж. М., Золотнікова О. С., Кібенко О. Р., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Прокопенка О. Б., Пророка В. В., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г.,
      за участю секретаря судового засідання Салівонського С. П., учасника справи
      представника позивача - Редчиць О. С.,
      розглянула в судовому засіданні касаційну скаргу фізичної особи - підприємця Блюднік Галини Михайлівни (далі - ФОП Блюднік Г. М.) на рішення Господарського суду міста Києва від 18 квітня 2019 року (суддя Гулевець О. В.) та постанову Північного апеляційного господарського суду від 24 вересня 2019 року (судді Буравльов С. І., Пашкіна С. А., Сітайло Л. Г.) у справі № 910/719/19 за позовом Регіонального відділення Фонду державного майна України по місту Києву (далі - Фонд) до ФОП Блюднік Г. М., за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - Національного авіаційного університету, про виселення у примусовому порядку.
      ВСТАНОВИЛА
      1. Короткий зміст позовних вимог та заперечень
      1.1. У січні 2019 року Фонд звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до ФОП Блюднік Г. М., у якому просив виселити відповідача в примусовому порядку з державного нерухомого майна - нежитлових приміщень загальною площею 58,0 кв. м на 1-му поверсі гуртожитку № 3, за адресою: м. Київ, вул. Гарматна, 51 , що перебуває на балансі Національного авіаційного університету.
      1.2. Обґрунтовуючи позов, Фонд зазначав, що звернувся до відповідача із заявою про припинення чинності договору оренди у зв`язку із закінченням строку його дії, однак відповідач орендовані приміщення не звільнив та продовжує їх використувати за відсутності будь-якої правової підстави.
      1.3. Відповідач позов не визнав, наголошуючи на тому, що заяву позивача про припинення дії договору не отримував, про її наявність дізнався після ознайомлення з матеріалами справи, відтак вважає, що договір було пролонговано на той самий строк і на тих же умовах.
      2. Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
      2.1. Рішенням Господарського суду міста Києва від 18 квітня 2019 року позов задоволено повністю; вирішено виселити ФОП Блюднік Г. М. у примусовому порядку з державного нерухомого майна - нежитлових приміщень загальною площею 58,0 кв. м на 1-му поверсі гуртожитку № 3, за адресою: м . Київ, вул. Гарматна, 51 , що перебуває на балансі Національного авіаційного університету; стягнуто з відповідача на користь позивача судовий збір у розмірі 1 921 грн.
      2.2. Задовольняючи позов, місцевий господарський суд дійшов висновку про те, що Фонд заявою від 27 лютого 2018 року повідомив орендаря про припинення чинності договору оренди у зв`язку із закінченням строку його дії відповідно до положень статті 764 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) та статті 17 Закону України від 10 квітня 1992 року № 2269-XII «Про оренду державного та комунального майна» (далі - Закон № 2269-XII). Доводи відповідача щодо неотримання заяви Фонду суд відхилив, пославшись на наявні належні та допустимі докази її направлення.
      2.3. Постановою від 24 вересня 2019 року Північний апеляційний господарський суд рішення Господарського суду міста Києва від 18 квітня 2019 року у справі № 910/719/19 залишив без змін з тих же підстав.
      3. Короткий зміст касаційної скарги, надходження справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду
      3.1. 15 жовтня 2019 року до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду надійшла касаційна скарга ФОП Блюднік Г. М. на постанову Північного апеляційного господарського суду від 24 вересня 2019 року та рішення Господарського суду міста Києва від 18 квітня 2019 року, в якій скаржник просить скасувати повністю вказані постанову та рішення, ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову та вирішити питання щодо розподілу судового збору.
      3.2. Скаржник зазначає, що заява № 30-06/2109 від 27 лютого 2018 року не містить посилання на причини (мотиви) відмови в продовженні строку дії договору оренди (у зв`язку з наміром використовувати майно для власних потреб чи у зв`язку з укладенням договору оренди з новим орендарем), чим порушено переважне право скаржника як орендаря на продовження дії договору оренди, передбачене приписами частини третьої статті 17 Закону № 2269-XII.
      3.3. Така поведінка позивача як сторони зобов`язання є суперечливою і, враховуючи подальші конклюдентні дії з прийняття орендних платежів, свідчить про зловживання ним своїм правом.
      3.4. Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 20 грудня 2019 року відкрито касаційне провадження у справі № 910/719/19 за вказаною касаційною скаргою та призначено її до розгляду, визначено строк для подання відзиву на касаційну скаргу, а ухвалою від 20 січня 2020 року зупинено виконання рішення Господарського суду міста Києва від 18 квітня 2019 року та постанови Північного апеляційного господарського суду від 24 вересня 2019 року у справі № 910/719/19 до закінчення їх перегляду в касаційному порядку.
      3.5. Ухвалою від 27 лютого 2020 року Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду справу разом з касаційною скаргою ФОП Блюднік Г. М. передав на розгляд Великої Палати Верховного Суду на підставі підпункту 7 пункту 1 Розділу ХІ «Перехідні положення» Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).
      3.6. Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду вказав, що суди попередніх інстанцій, вирішуючи питання пролонгації або припинення договору в цьому спорі, дійшли висновку про задоволення позову, вважаючи, що позивач належним чином протягом місяця до закінчення строку договору оренди повідомив відповідача про припинення дії договору оренди нерухомого майна з дотриманням приписів частини другої статті 17 Закону № 2269-XII, доказом чого є копія рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення та копія поштового конверту з відміткою про повернення поштового відправлення позивачу у зв`язку із закінченням встановленого строку зберігання. Суди взяли до уваги те, що приписи частини другої статті 17 Закону № 2269-XII не містять вимог щодо форми надісланого повідомлення або заяви, а істотне значення має саме її зміст, який має бути спрямований на припинення або зміну умов договору оренди.
      3.7. Водночас Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду зауважив, що відповідно до правових висновків, викладених Верховним Судом у подібних правовідносинах у постановах від 3 квітня 2019 року у справі № 911/928/18, від 5 червня 2018 року у справі № 904/7825/17, від 12 червня 2018 року у справі № 910/15387/17, від 29 травня 2018 року у справі № 923/854/17 та від 23 квітня 2019 року у справі № 904/2997/18, у даному випадку має значення встановлення не лише факту направлення заяви, але й визначення, чи була вона отримана іншою стороною.
      3.8. Мотивуючи ухвалу, Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду також зазначив, що, на його думку, для правильного вирішення спору має значення встановлення не лише факту направлення заяви, але й визначення, чи була вона отримана іншою стороною. При цьому орендодавець не довів, що невручення заяви орендарю відбулося саме з вини орендаря, а підстави повернення поштового відправлення «у зв`язку із закінченням встановленого строку зберігання» не свідчать про зловживання орендарем своїми правами.
      3.9. Тож вказав про необхідність відступити від висновку щодо застосування норми права в подібних правовідносинах, викладеного в постанові Верховного Суду України від 20 квітня 2016 року (справа № 909/794/15) про те, що правовідносини у спорі щодо оренди нерухомого майна комунальної власності регулюються положеннями частин другої та третьої статті 17 Закону № 2269-XII, якими встановлено умови набуття переважного права на укладення договору оренди на новий термін, не містять вказівки про необхідність саме отримання такого повідомлення орендарем, або про зобов`язання власника перевіряти вчасність його отримання в разі відсутності заяви про припинення договору після закінчення його терміну та визначають обов`язок власника майна письмово (не пізніше ніж за три місяці до закінчення терміну договору) попередити орендаря про намір використання такого майна для власних потреб.
      3.10. Велика Палата Верховного Суду ухвалою від 17 березня 2020 року прийняла до розгляду справу разом з касаційною скаргою та призначила її розгляд у порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням учасників справи.
      4. Позиція учасників справи
      4.1. У відзиві на касаційну скаргу Фонд покликався на те, що норми законодавства передбачають право позивача на заперечення щодо продовження строку дії договору оренди та не встановлюють обов`язку позивача вручати заяву про припинення дії договору оренди безпосередньо відповідачу чи перевіряти факт такого отримання; заява від 27 лютого 2018 року була направлена орендарю з дотриманням приписів частини другої статті 17 Закону України «Про оренду державного та комунального майна».
      4.2. У судовому засіданні представник Фонду доводи касаційної скарги підтримала, просила судові рішення у справі залишити без змін.
      5. Фактичні обставини справи, встановлені судами
      5.1. Господарські суди попередніх інстанцій установили, що 31 січня 2015 року Фонд (орендодавець) та ФОП Блюднік Г. М. (орендар) уклали договір оренди № 7049 нерухомого майна, що належить до державної власності, за умовами якого орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування державне нерухоме майно - нежитлові приміщення на 1-му поверсі гуртожитку № 3 площею 58,0 кв. м (майно), розміщене за адресою: м . Київ, вул. Гарматна, 51 , що перебуває на балансі Національного авіаційного університету (балансоутримувач), вартість якого визначена згідно з висновком про вартість станом на 31 липня 2014 року і становить 589 700,00 грн; майно передається в оренду з метою побутового обслуговування населення (перукарня).
      5.2. Відповідно до пунктів 2.1-2.4 договору орендар вступає у строкове платне користування майном у термін, указаний у договорі, але не раніше дати підписання сторонами цього договору та акта приймання-передачі майна. Передача майна в оренду здійснюється за вартістю, визначеною у звіті про незалежну оцінку, складеному за Методикою оцінки. Обов`язок щодо складання акта приймання-передачі покладається на орендодавця.
      5.3. Договір укладено строком на 1 рік, з 31 січня 2015 року до 31 січня 2016 року включно (пункт 10.1 договору).
      5.4. Відповідно до пункту 10.4 договору в разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну цього договору після закінчення строку його чинності протягом одного місяця договір вважається продовженим на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені цим договором, з урахуванням змін у законодавстві на дату продовження цього договору.
      5.5. За умовами пункту 10.6 договору чинність цього договору припиняється внаслідок: закінчення строку, на який його було укладено; загибелі орендованого майна; достроково за взаємною згодою сторін або за рішенням суду; банкрутства орендаря.
      5.6. Встановлено, що на виконання умов договору позивач передав, а відповідач прийняв у строкове платне користування державне нерухоме майно - нежитлові приміщення площею 58,0 кв. м на 1-му поверсі гуртожитку № 3 розміщене за адресою: м . Київ, вул. Гарматна , 51 , яке перебуває на балансі Національного авіаційного університету, що підтверджується актом приймання-передачі від 31 січня 2015 року.
      5.7. Договір оренди був неодноразово пролонгований з урахуванням пункту 10.4 цього договору.
      5.8. Однак 27 лютого 2018 року Фонд на адресу відповідача направив заяву № 30-06/2109 про припинення чинності договору оренди № 7049 у зв`язку із закінченням строку дії, якою було відмовлено ФОП Блюднік Г. М. у продовженні строку дії договору оренди на наступний термін та доручено балансоутримувачу (Національному авіаційному університету) прийняти майно з орендного користування, що підтверджено належним чином засвідченою ксерокопією списку згрупованих рекомендованих відправлень від 28 лютого 2018 року, фіскальним чеком від 28 лютого 2018 року.
      5.9. З долученої позивачем до матеріалів справи копії списку згрупованих поштових відправлень від 28 лютого 2018 року вбачається, що позивач направив ФОП Блюднік Г.М. заяву № 30-06/2109 (поштове відправлення із штрих-кодовим індикатором відправлення № 01032 63367662) на адресу ФОП Блюднік Г.М. Список згрупованих рекомендованих повідомлень скріплений відбитком календарного штемпеля органу поштового зв`язку, список та фіскальний чек про надіслання семи рекомендованих листів датовані одним днем - 28 лютого 2018 року.
      5.10. Як убачається з копії рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення із штрих-кодовим індикатором відправлення № 01032 63367662 та копії поштового конверту, вказане поштове відправлення, яким направлено заяву № 30-06/2109 від 27 лютого 2018 року про припинення чинності договору оренди, було повернуто позивачу поштовим відділенням зв`язку у зв`язку із закінченням встановленого строку зберігання.
      5.11. Також у матеріалах справи міститься заява № 30-06/2109 від 27 лютого 2018 року про припинення чинності договору оренди № 7049 нерухомого майна, що належить до державної власності, від 31 січня 2015 року, якою було відмовлено ФОП Блюднік Г. М. у продовженні строку дії договору оренди на наступний термін, заявлено вимогу до ФОП Блюднік Г. М. про повернення майна та доручено балансоутримувачу (Національному авіаційному університету) прийняти майно з орендного користування.
      5.12. На підставі наведеного вище суди дійшли висновку, що позивач належними доказами підтвердив повідомлення відповідача про припинення дії договору оренди № 7049 нерухомого майна, що належить до державної власності, а те, що відповідач не отримав кореспонденцію, яку позивач направив за належною адресою та яка повернулася до позивача у зв`язку з її неотриманням відповідачем, зумовлене суб`єктивною поведінкою відповідача щодо отримання кореспонденції, яка надходила на його адресу.
      5.13. Відтак, вважаючи, що договір оренди є припиненим, однак відповідач продовжує безпідставно користуватись державним нерухомим майном, суд задовольнив позов Фонду про виселення відповідача в примусовому порядку.
      6. Позиція Великої Палати Верховного Суду
      6.1. Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши наведені в касаційній скарзі доводи, Велика Палата Верховного Суду дійшла таких висновків.
      6.2. Статтями 15, 16 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
      6.3. Відповідно до статті 759 ЦК України, за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк. Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору найму (оренди).
      6.4. Згідно із частинами першою та другою статті 763 ЦК України договір найму укладається на строк, встановлений договором. Якщо строк найму не встановлений, договір найму вважається укладеним на невизначений строк. Кожна із сторін договору найму, укладеного на невизначений строк, може відмовитися від договору в будь-який час, письмово попередивши про це другу сторону за один місяць, а у разі найму нерухомого майна - за три місяці. Договором або законом може бути встановлений інший строк для попередження про відмову від договору найму, укладеного на невизначений строк.
      6.5. Правові наслідки продовження користування майном після закінчення строку договору оренди також передбачені у статті 764 ЦК України, якою визначено, що якщо наймач продовжує користуватися майном після закінчення строку договору найму, то, за відсутності заперечень наймодавця протягом одного місяця, договір вважається поновленим на строк, який був раніше встановлений договором.
      6.6. Наведена норма визначає можливість продовження договору оренди на той самий термін і на тих самих умовах. При цьому для такого автоматичного продовження договору оренди передбачена особливість - відсутність заяви (повідомлення) однієї зі сторін про припинення чи зміну умов договору протягом місяця після закінчення терміну його дії.
      6.7. У справі, що розглядається, орендоване майно є державним, а тому на ці правовідносини поширюється також дія Закону № 2269-XII, який регулює організаційні відносини, пов`язані з передачею в оренду майна підприємств, установ та організацій, що перебувають у комунальній власності, та іншого окремого індивідуально визначеного майна, що перебуває в комунальній власності, а також майнові відносини між орендодавцями та орендарями щодо господарського використання майна, що перебуває у комунальній власності.
      6.8. Так, відповідно до частини першої статті 17 Закону № 2269-XII термін договору оренди визначається за погодженням сторін. Термін договору оренди не може бути меншим, ніж п`ять років, якщо орендар не пропонує менший термін.
      6.9. За частиною третьою статті 17 Закону № 2269-XII після закінчення терміну договору оренди орендар, який належним чином виконував свої обов`язки за договором, має переважне право, за інших рівних умов, на укладення договору оренди на новий термін, крім випадків, якщо орендоване майно необхідне для потреб його власника. У разі якщо власник має намір використовувати зазначене майно для власних потреб, він повинен письмово попередити про це орендаря не пізніше ніж за три місяці до закінчення терміну договору.
      6.10. Водночас за частиною другою цієї ж статті у разі відсутності заяви однієї зі сторін про припинення або зміну умов договору оренди протягом одного місяця після закінчення терміну дії договору він вважається продовженим на той самий термін і на тих самих умовах, які були передбачені договором.
      6.11. Відсутність такого заперечення як в силу статті 764 ЦК України, так і за приписами частини другої статті 17 Закону № 2269-XII, може мати прояв у «мовчазній згоді» і в такому випадку орендар саме в силу закону (а не за власною ініціативою в порядку частини третьої статті 17 Закону № 2269-XII) може розраховувати, що договір оренди вважається поновленим на строк, який був раніше встановлений договором.
      6.12. У контексті наведених норм заява орендодавця про припинення договору оренди за закінченням строку договору є одностороннім правочином, який відображає волевиявлення орендодавця у спірних правовідносинах, що не потребує узгодження з орендарем в силу прямої норми закону, і є підставою для припинення відповідних зобов`язальних правовідносин.
      6.13. Повідомлення орендодавцем орендаря про припинення договору є юридично значимою дією, яка засвідчує наявність такого волевиявлення та забезпечує своєчасну обізнаність з ним іншої сторони, є передумовою для настання обумовлених таким одностороннім правочином наслідків також для іншої особи за правилами абзацу 3 частини третьої статті 202 ЦК України.
      6.14. Чинне законодавство не містить спеціальних вказівок щодо того, коли орендар вважається повідомленим чи способів такого повідомлення; у договорі сторони також не передбачили будь-які домовленості щодо того, коли вважається здійсненим повідомлення сторони про припинення чи зміну договору.
      6.15. Разом з тим, орендуючи спірне майно, відповідач діє як суб`єкт господарювання в межах господарських правовідносин, забезпечуючи себе необхідними матеріально-технічними ресурсами.
      6.16. Суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин у сфері господарювання здійснюють свою діяльність у межах встановленого правового господарського порядку, додержуючись вимог законодавства (частина друга статті 3 Господарського кодексу України (далі - ГК України).
      6.17. Обов`язковою передумовою здійснення господарської діяльності є державна реєстрація суб`єкта господарювання, що забезпечує реалізацію принципів публічності, загальновідомості і достовірності даних про господарюючих суб`єктів; відповідно до пункту 3 частини четвертої статті 9 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) в Єдиному державному реєстрі містяться такі відомості про фізичну особу підприємця, як місцезнаходження (місце проживання або інша адреса, за якою здійснюється зв`язок з фізичною особою - підприємцем).
      6.18. Здійснюючи підприємницьку діяльність, підприємець вступає у повсякденні відносини з іншими суб`єктами господарської діяльності, а тому останні можуть потребувати оперативної взаємодії з підприємцем у господарській діяльності, зокрема задля проведення переговорів, співпраці у здійсненні прав та виконанні обов`язків, вчинення односторонніх правочинів, можливості обміну інформацією за договором. Звідси, зокрема, випливає обов`язок підприємця забезпечити доступність власних контактів, у тому числі можливість звернення до підприємця письмово в розумний строк.
      6.19. Загальний порядок укладання, зміни та розірвання господарських договорів, які вчиняються в письмовій формі, пов`язує момент реалізації учасником правовідносин власного волевиявлення на виникнення, зміну чи припинення правовідносин зі здійсненням ним такого волевиявлення в належний спосіб.
      6.20. Пунктом 6 статті 3 ЦК України закріплений принцип справедливості, добросовісності та розумності. Зазначений принцип включає, зокрема, обов`язок особи враховувати потреби інших осіб у цивільному обороті, проявляти розумну дбайливість та добросовісно вести переговори.
      6.21. Велика Палата Верховного Суду зазначає, що правове регулювання процедури припинення орендних правовідносин, наведене у статті 764 ЦК України та частині другій статті 17 Закону № 2269-XII, спрямовано на досягнення справедливого балансу між правом орендодавця як власника майна володіти, користуватися та розпоряджатися майном на власний розсуд і правом орендаря очікувати на стабільність та незмінність його майнового становища. У контексті наведених вище норм настання наслідків у вигляді припинення чи продовження договору є пов`язаним з дотриманням сторонами орендних правовідносин добросовісної та послідовної поведінки, обумовленої змістом укладеного договору, положеннями господарського законодавства, а також усталеними звичаями ділового обороту та документообігу.
      6.22. Відповідно до частини першої статті 42 ГК України підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб`єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку. Отже, негативні наслідки неодержання підприємцем звернення до нього, якщо таке звернення здійснене добросовісно і розумно, покладаються на підприємця.
      6.23. У цій справі суди з`ясували, що Фонд належним чином виконав свій обов`язок щодо доведення інформації про припинення дії договору до орендаря, надіславши йому заяву рекомендованим листом з повідомленням про вручення відповідно до вимог Правил надання послуг поштового зв`язку, затверджених постановою Кабінету Міністру України № 270 від 5 березня 2009 року.
      6.24. Наявність відповідної заяви орендодавця та належних доказів її надсилання орендарю за наданими орендарем реквізитами відповідно до встановлених судами обставин справи свідчить про добросовісність звернення позивача до відповідача, вчинення позивачем залежних від його волі необхідних дій у спірних правовідносинах на відміну від відповідача, а відтак і про припинення договірних відносин між сторонами відповідно до приписів чинного законодавства.
      6.25. Тож, задовольняючи позов, господарські суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку, що договір оренди є припиненим відповідно до частини другої статті 26 Закону України № 2269-XII, за якою договір оренди припиняється, зокрема, у разі закінчення строку, на який його було укладено.
      6.26. Заперечення орендаря з приводу порушення його переважного права та порядку здійснення повідомлення позивачем є безпідставними, а зміст касаційної скарги свідчить про помилкове ототожнення відповідачем правового інституту пролонгації договору оренди нерухомого майна (продовження договору на той же строк і на тих самих умовах), врегульованого положеннями статті 764 ЦК України, частини другої статті 17 Закону № 2269-XII, який реалізується внаслідок мовчазної згоди сторін договору, та правового інституту продовження договору оренди на новий строк внаслідок реалізації переважного права добросовісного орендаря (стаття 777 ЦК України та частина третя статті 17 зазначеного Закону), сутністю якого є укладення договору оренди на новий строк, а не його автоматичне поновлення.
      6.27. Щодо доводів касаційної скарги про неприпустимість суперечливої поведінки позивача Велика Палата Верховного Суду вказує на те, що в контексті встановлених судами попередніх інстанцій обставин справи отримання позивачем плати від відповідача за час фактичного використання орендованого майна не засвідчує суперечливу поведінку позивача як орендодавця щодо припинення договору оренди, адже користування державним майном здійснюється на платній основі.
      Щодо відступу від висновку Верховного Суду
      6.28. Щодо відступу від висновку щодо застосування норми права в подібних правовідносинах, викладеного в постанові Верховного Суду України від 20 квітня 2016 року (справа № 909/794/15), Велика Палата Верховного Суду зазначає таке.
      6.29. Відповідно до підпункту 7 пункту 1 розділу ХІ «Перехідні положення» ГПК України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів або палати (об`єднаної палати), передає справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо така колегія або палата (об`єднана палата) вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду України.
      6.30. Під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де подібними є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог і встановлені судом фактичні обставини, а також наявне однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин.
      6.31. За обставинами, встановленими у справі № 909/794/15, що була предметом перегляду Верховним Судом України, орендар звернувся до орендодавця з клопотанням про продовження дії договору оренди, тобто виявив ініціативу до продовження строку дії договору оренди, однак орендодавець прийняв рішення про відхилення клопотання у зв`язку з необхідністю використання орендованих нежитлових приміщень для власних потреб, про що повідомив орендаря за три місяці до закінчення терміну дії договору і таке повідомлення було орендарем отримано.
      6.32. З наведеного вбачається, що у справі № 909/794/15 йшлося про застосування частини третьої статті 17 Закону № 2269-XII, за якою власник, що має намір використовувати майно для власних потреб, повинен письмово попередити про це орендаря не пізніше ніж за три місяці до закінчення терміну договору.
      6.33. Натомість у справі, що розглядається, йдеться про припинення дії договору оренди у випадках, коли жодна зі сторін договору в межах його дії не висловила ініціативи на продовження орендних правовідносин.
      6.34. Оскільки правовідносини, у межах яких виник спір, та встановлені судами фактичні обставини справи є різними, факт подібності правовідносин у наведених випадках не підтвердився, то підстави для відступу від висновку, викладеного в постанові Верховного Суду України від 20 квітня 2016 року (справа № 909/794/15), відсутні.
      Щодо відступу від висновків Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду
      6.34. У постанові від 23 квітня 2019 року у справі № 904/2997/18 про визнання договору оренди нерухомого майна продовженим на той самий строк на тих самих умовах Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду вказав таке:
      «Відповідач направляв на адресу позивача заяву від 23 травня 2018 року (що підтверджується описом вкладення до цінного листа та фіскальним чеком), у якій повідомив про припинення договору у зв`язку із закінченням строку, на який його було укладено, та просив негайно звільнити орендоване приміщення і передати його за актом приймання-передачі.
      Поштове відправлення не було вручене позивачу та 13 липня 2018 року повернуте органом поштового зв`язку відправнику за закінченням встановленого строку зберігання.
      Суд апеляційної інстанції з огляду на те, що на дату закінчення строку дії договору оренди і протягом місяця після закінчення цього строку було відсутнє заперечення орендодавця щодо поновлення договору на новий строк (заява від 23 травня 2018 року не була вручена позивачу та повернута органом поштового зв`язку відправнику), дійшов правомірного висновку, що договір оренди нерухомого майна спільної власності територіальних громад, укладений між сторонами, не є припиненим».
      6.35. Ураховуючи висновки, викладені в цій постанові, Велика Палата Верховного Суду вбачає необхідність відступити від висновку Касаційного господарського суд у складі Верховного Суду, викладеного в постанові від 23 квітня 2019 року у справі № 904/2997/18, зазначивши, що негативні наслідки неодержання орендарем (у тому числі фізичною особою-підприємцем) звернення до нього, якщо таке звернення здійснене добросовісно і розумно, покладаються на орендаря (у тому числі на фізичну особу-підприємця), а факт наявності відповідної заяви орендодавця та доказів її належного надсилання орендарю свідчить про добросовісне звернення орендодавця до орендаря, а відтак і про припинення договірних відносин між сторонами відповідно до приписів чинного законодавства.
      6.36. Щодо висновків, викладених Касаційним господарським судом у складі Верховного Суду в постановах від 3 квітня 2019 року у справі № 911/928/18, від 5 червня 2018 року у справі № 904/7825/17, від 12 червня 2018 року у справі № 910/15387/17, від 29 травня 2018 року у справі № 923/854/17, на які також покликався суд в ухвалі про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, то з аналізу їх змісту вбачається, що постанови в цих справах ухвалені за різних установлених судами обставин і питання щодо продовження договору оренди у зв`язку з неотриманням орендарем кореспонденції, направленої належним чином, не було предметом дослідження суду.
      7. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
      7.1. Відповідно до статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги і на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
      7.2. За частиною першою статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
      7.3. Ураховуючи викладене, судові рішення судів попередніх інстанцій у цій справі підлягають залишенню без змін, а касаційна скарга - без задоволення.
      8. Щодо розподілу судових витрат
      8.1. Зважаючи на висновок Великої Палати Верховного Суду про залишення касаційної скарги без задоволення, судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи, покладаються на скаржника.
      Керуючись статтями 308, 309, 314, 315, 317 ГПК України, Велика Палата Верховного Суду
      П О С Т А Н О В И Л А:
      Касаційну скаргу фізичної особи - підприємця Блюднік Галини Михайлівни залишити без задоволення.
      Рішення Господарського суду міста Києва від 18 квітня 2019 року та постанову Північного апеляційного господарського суду від 24 вересня 2019 року у справі № 910/719/19 залишити без змін.
      Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
      Головуючий суддя В. С. Князєв
      Суддя-доповідач Л. І. Рогач
      Судді:
      Н. О. Антонюк
      О. Р. Кібенко
      Т. О. Анцупова
      Л. М. Лобойко
      С. В. Бакуліна
      Н. П. Лященко
      В. В. Британчук
      О. Б. Прокопенко
      Ю. Л. Власов
      В. В. Пророк
      М. І. Гриців
      О. С. Ткачук
      В. І. Данішевська
      В. Ю. Уркевич
      Ж. М. Єленіна
      О. Г. Яновська
      О. С. Золотніков
      Джерело: ЄДРСР 89961609
    • By ANTIRAID
      ПОСТАНОВА
      Іменем України
      26 травня 2020 року
      м. Київ
      Справа № 908/299/18
      Провадження № 12-136гс19
      Велика Палата Верховного Суду у складі:
      головуючого судді-доповідача Уркевича В. Ю.,
      суддів Антонюк Н. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Власова Ю. Л., Гриціва М. І., Гудими Д. А., Данішевської В. І., Єленіної Ж. М., Золотнікова О. С., Кібенко О. Р., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Прокопенка О. Б., Пророка В. В., Рогач Л. І., Яновської О. Г.,
      за участю секретаря судового засідання Федорченка В. М.,
      позивача -Товариства з обмеженою відповідальністю «Дніпро-2000» (представник - адвокат Лозовий О. А.),
      відповідача - Бердянської міської ради (представник - Забарін А. Ф.),
      розглянула у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції справу № 908/299/18 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Дніпро-2000» до Бердянської міської ради про поновлення договору оренди землі за касаційною скаргою Бердянської міської ради на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 21 травня 2019 року (головуючий суддя Кузнецов В. О., судді Чус О. В., Вечірко І. О.) та рішення Господарського суду Запорізької області від 29 січня 2019 року (суддя Дроздова С. С.)та
      УСТАНОВИЛА:
      ІСТОРІЯ СПРАВИ
      Короткий зміст позовних вимог
      1. У лютому 2018 року Товариство з обмеженою відповідальністю (далі - ТОВ) «Дніпро-2000» звернулося до Господарського суду Запорізької області з позовом до Бердянської міської ради Запорізької області (далі - Бердянська міськрада), у якому просило визнати, з урахуванням заяви про зміну предмета позову, поновленим на 9 років 8 місяців, а саме до 01 серпня 2027 року, договір оренди землі від 07 лютого 2008 року з урахуванням змін, внесених додатковою угодою від 09 жовтня 2017 року, укладений між Бердянською міськрадою та ТОВ «Дніпро-2000» щодо земельної ділянки площею 0,8387 га (кадастровий номер 2310400000:09:015:0173), розташованої за адресою: Запорізька обл ., м . Бердянськ, вул . Толстого, 2-А, для обслуговування пляжу з організацією вільного доступу громадян.
      2. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що ТОВ «Дніпро-2000» належно виконує свої зобов`язання за договором оренди, з боку Бердянської міськради протягом строку дії договору оренди відсутні заяви про порушення його умов; до закінчення строку дії договору ТОВ «Дніпро-2000» повідомило орендодавця в установлені строки про свій намір скористатися переважним правом на укладення договору на новий строк; до листа-повідомлення ТОВ «Дніпро-2000» додало проект додаткової угоди про поновлення договору оренди землі; ТОВ «Дніпро-2000» продовжує користуватись виділеною земельною ділянкою; орендодавець Бердянська міськрада письмово не повідомила ТОВ «Дніпро-2000» про відмову в поновленні договору оренди.
      Фактичні обставини справи, встановлені судами
      3. Між Бердянською міськрадою (орендодавець) та ТОВ «Дніпро-2000» (орендар) 07 лютого 2008 року укладено договір оренди землі (далі - договір), посвідчений приватним нотаріусом Бердянського міського нотаріального округу Запорізької області Данціг-Картофлицькою С. Я. 07 лютого 2008 року, зареєстрований у реєстрі за номером 486.
      4. Відповідно до пункту 1 договору орендодавець надає, а орендар приймає у строкове платне володіння і користування земельну ділянку для обслуговування пляжу з організацією вільного доступу громадян, яка знаходиться в м. Бердянську Запорізької області на вул. Толстого, 2-А.
      5. Згідно з пунктом 1.2 договору земельна ділянка надається в оренду на підставі рішення Бердянської міської ради від 27 грудня 2007 року № 11 «Про передачу в оренду земельних ділянок».
      6. Пунктом 2 договору визначено, що в оренду передається земельна ділянка площею 0,8387 га (кадастровий номер: 2310400000:09:015:0173).
      7. Відповідно до додаткової угоди від 09 жовтня 2017 року про внесення змін до договору, змінено пункти 5, 9 договору, зокрема, зменшено ставку орендної плати з 4 % до 3 % та встановлено нормативну грошову оцінку земельної ділянки у новому розмірі.
      8. Договір укладено строком до 01 грудня 2017 року. Після закінчення строку договору орендар має переважне право поновлення його на новий строк. У цьому разі орендар повинен не пізніше ніж за 30 днів до закінчення строку дії договору повідомити письмово орендодавця про намір продовжити його дію (пункт 8 договору).
      9. Як встановлено судами, договір оренди землі було укладено на строк з 07 лютого 2008 року до 01 грудня 2017 року, а саме на 9 років 9 місяців та 24 дні.
      10. Договір зареєстрований у Бердянському районному відділі Запорізької регіональної філії ДП «Центр ДЗК при Держкомземі України», про що у Державному реєстрі земель вчинено запис від 01 квітня 2008 року за № 040826500170.
      11. Акт приймання-передачі земельної ділянки складено між сторонами 30 січня 2008 року, відповідно до якого Бердянська міськрада передала, а ТОВ «Дніпро-2000» прийняло земельну ділянку площею 0,8387 га в натурі, яка розташована за адресою: м. Бердянськ, вул. Толстого , 2-А , надана для обслуговування пляжу з організацією вільного доступу громадян.
      11.1 Згідно з витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права від 10 серпня 2017 року № 94213957 право оренди позивача зареєстроване у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.
      12. Судами попередніх інстанцій установлено, що 11 жовтня 2017 року, за п`ятдесят днів до закінчення строку дії договору, позивачем направлено відповідачу листа, який зареєстровано Центром надання адміністративних послуг виконавчого комітету Бердянської міськради 11 жовтня 2017 року за вхідним номером 20901.
      13. До листа додано проект додаткової угоди про поновлення договору оренди землі строком до 01 грудня 2027 року.
      14. Крім цього, судами встановлено, що до 01 грудня 2017 року, тобто до спливу дії договору оренди землі, відповідач не розглянув питання щодо поновлення договору оренди та не направив позивачу будь-якої відповіді щодо розгляду питання про поновлення (продовження) дії договору оренди або пропозицій щодо внесення змін до договору оренди.
      15. Суди зазначили, що після закінчення строку дії договору ТОВ «Дніпро-2000» продовжує користуватися земельної ділянкою для обслуговування пляжу з організацією вільного доступу громадян, яка знаходиться в місті Бердянську Запорізької області на вул. Толстого, 2-А. За грудень 2017 року, січень-лютий 2018 року до бюджету м. Бердянська позивачем перераховано орендну плату за землю. Додаткова угода про поновлення договору оренди землі від 07 лютого 2008 року не підписана.
      16. З огляду на вищенаведені обставини, позивач звернувся до господарського суду з позовом про поновлення договору оренди землі в судовому порядку.
      17. Судами також установлено, що 19 квітня 2018 року, тобто до закінчення підготовчого засідання суду, позивач звернувся до господарського суду із заявою про зміну предмета позову, в якій просив визнати поновленим на 9 років 8 місяців, а саме до 01 серпня 2027 року, договір оренди землі від 07 лютого 2008 року з урахуванням змін, внесених додатковою угодою від 09 жовтня 2017 року, зареєстрований у Бердянському районному відділі Запорізької регіональної філії ДП «Центр ДЗК при Держкомземі України».
      18. У судовому засіданні 16 січня 2019 року позивачем подано заяву про конкретизацію (уточнення) позовних вимог, у якій позивач виклав запропоновану ним редакцію додаткової угоди про поновлення договору оренди землі від 07 лютого 2008 року.
      Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій
      19. Рішенням Господарського суду Запорізької області від 29 січня 2019 року, залишеним без змін постановою Центрального апеляційного господарського суду від 21 травня 2019 року, позовні вимоги задоволено. Визнано поновленим на 9 років 8 місяців, а саме до 01 серпня 2027 року, договір оренди землі від 07 лютого 2008 року з урахуванням змін, внесених додатковою угодою від 09 жовтня 2017 року, зареєстрований у Бердянському районному відділі Запорізької регіональної філії ДП «Центр ДЗК при Держкомземі України», про що у Державному реєстрі земель вчинено запис від 01 квітня 2008 року за № 040826500170, укладений між Бердянською міськрадою та ТОВ «Дніпро-2000» (Запорізька обл., м. Бердянськ, вул. Толстого, 2-А, код 30419620), щодо земельної ділянки, межі якої визначено в натурі (на місцевості) та без зміни її цільового призначення, площею 0,8387 га (кадастровий номер 2310400000:09:015:0173), розташованої за адресою: вул. Толстого, 2-А, для обслуговування пляжу з організацією вільного доступу громадян, на тих саме умовах, які були передбачені договором оренди землі від 07 лютого 2008 року з урахуванням змін, внесених додатковою угодою від 09 жовтня 2017 року, зареєстрований у Бердянському районному відділі Запорізької регіональної філії ДП «Центр ДЗК при Держкомземі України», про що у Державному реєстрі земель вчинено запис від 01 квітня 2008 року за № 040826500170, у наступній редакції додаткової угоди:
      ДОДАТКОВА УГОДА
      про поновлення договору оренди землі від 07 лютого 2008 року
      м . Бердянськ ____________________року
      ОРЕНДОДАВЕЦЬ (уповноважена ним особа): Бердянська міська рада (Запорізька обл., м. Бердянськ, пл. Єдності, 2) в особі міського голови Чепурного Володимира Павловича, діючого на підставі статей 12, 26, 42 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», статті З Статуту територіальної громади м. Бердянська, статей 2, 12, 93, 124 Земельного кодексу України, Закону України «Про оренду землі», з одного боку, та ОРЕНДАР - Товариство з обмеженою відповідальністю «Дніпро-2000» (Запорізька обл., м. Бердянськ, вул. Толстого, 2-А, ідентифікаційний код 30419620) в особі директора Годіна Івана Олександровича, діючого на підставі Статуту, з другого, уклали цю додаткову угоду про внесення змін до договору оренди землі від 07 лютого 2008 року, зареєстрованого у Бердянському районному відділі Запорізької регіональної філії ДП «Центр ДЗК при Держкомземі України», про що у Державному реєстрі земель вчинено запис від 01 квітня 2008 року за № 040826500170, про таке:
      На підставі частини шостої статті 33 Закону України «Про оренду землі» до пункту 8 розділу «Строк дії договору» договору оренди землі від 07 лютого 2008 року, зареєстрованого у Бердянському районному відділі Запорізької регіональної філії ДП «Центр ДЗК при Держкомземі України», про що у Державному реєстрі земель вчинено запис від 01 квітня 2008 року за № 040826500170, сторони вирішили внести такі зміни:
      Перше речення пункту 8 розділу «Строк дії договору» викласти в такій редакції: «Договір поновлено строком до 01 серпня 2027 року (першого серпня дві тисячі двадцять сьомого) року».
      Інші умови договору оренди землі від 07 лютого 2008 року, зареєстрованого у Бердянському районному відділі Запорізької регіональної філії ДП «Центр ДЗК при Держкомземі України», про що у Державному реєстрі земель вчинено запис від 01 квітня 2008 року за № 040826500170, не змінені цією додатковою угодою, залишаються чинними у тій редакції, в якій вони викладені сторонами раніше, і сторони підтверджують їх обов`язковість для себе.
      Ця додаткова угода про внесення змін до договору оренди землі від 07 лютого 2008 року (з наступними змінами та доповненнями), зареєстрованого у Бердянському районному відділі Запорізької регіональної філії ДП «Центр ДЗК при Держкомземі України», про що у Державному реєстрі земель вчинено запис від 01 квітня 2008 року за № 040826500170, яка є невід`ємною частиною цього договору, складена українською мовою у трьох примірниках, що мають однакову юридичну силу і видаються сторонам, і підлягає обов`язковій держаній реєстрації відповідно до чинного законодавства України.
      Підписи сторін
      ОРЕНДОДАВЕЦЬ
      Бердянська міська рада Запорізька обл., м. Бердянськ, пл. Єдності, 2
      Місцевий бюджет, м. Бердянськ, рахунок № 33212812700011, ідентифікаційний код 38042560, код платежу 18010600 в ГУДКСУ у Запорізькій області, МФО 813015.
      Міський голова
      _________________________В. П. Чепурний
      ОРЕНДАР
      Товариство з обмеженою відповідальністю «Дніпро-2000», Запорізька обл., м. Бердянськ, вул. Толстого, 2-А, ідентифікаційний код 30419620.
      Директор Товариства з обмеженою відповідальністю «Дніпро-2000»
      _________________________ І. О. Годін
      20. Задовольняючи позовні вимоги, господарські суди попередніх інстанцій виходили з того, що позивач продовжує належне користування земельною ділянкою, яка є об`єктом договору оренди землі від 07 лютого 2008 року, тоді як відповідачем не направлено позивачу (орендарю) заперечення у поновленні зазначеного договору протягом одного місяця після закінчення строку його дії, а тому такий договір є поновленим на підставі частини шостої статті 33 Закону України «Про оренду землі» і відповідач безпідставно ухиляється від укладення додаткової угоди, яка має бути укладена в обов`язковому порядку.
      Короткий зміст наведених у касаційній скарзі вимог
      21. У липні 2019 року до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду надійшла касаційна скарга Бердянської міськради на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 21 травня 2019 року та рішення Господарського суду Запорізької області від 29 січня 2019 року у справі № 908/299/18, у якій вона просила оскаржувані судові рішення скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.
      Короткий зміст ухвали суду касаційної інстанції
      22. Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду ухвалою від 12 липня 2019 року відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою Бердянської міськради, витребував справу № 908/299/18 з Господарського суду Запорізької області, призначив справу до розгляду та надав учасникам справи строк для подання відзиву на касаційну скаргу.
      23. 08 серпня 2019 року Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду ухвалою передав справу № 908/299/18 разом з касаційною скаргою Бердянської міськради на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
      24. Мотивуючи своє рішення про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, суд касаційної інстанції вказав, що Бердянська міськрада оскаржує рішення Господарського суду Запорізької області від 29 січня 2019 року та постанову Центрального апеляційного господарського суду від 21 травня 2019 року з підстав порушення судами правил предметної юрисдикції.
      25. Оскільки Бердянська міськрада оскаржує судові рішення з підстав порушення судами правил предметної юрисдикції, то ухвалою від 20 серпня 2019 року справу прийнято та призначено до розгляду Великою Палатою Верховного Суду.
      АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
      Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
      26. Бердянська міськрада у своїй касаційній скарзі посилається на те, що правовідносини в частині оренди земельної ділянки жодним чином не стосуються господарської діяльності позивача, оскільки цей договір оренди землі не є правочином, укладеним у порядку здійснення позивачем господарської діяльності, а діяльність позивача, пов`язана з використанням орендованої земельної ділянки, не має жодного відношення до діяльності суб`єктів господарювання у сфері суспільного виробництва або такій, що спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.
      27. Скаржник стверджує, що суди фактично розглянули спір між сторонами як спір, що виник при укладанні договору, хоча такий спір, на думку Бердянської міськради, взагалі не виник між сторонами, оскільки позивач не направляв до відповідача жодної пропозиції (оферти) щодо укладення договору відповідно до частини другої статті 638 Цивільного кодексу України, а тому спір між сторонами взагалі відсутній.
      28. Також, на думку скаржника, суд повинен був розглянути позовні вимоги, які остаточно було сформовано за наслідком проведеного підготовчого засідання, та відмовити у задоволенні позову з огляду на невідповідність обраного позивачем способу його захисту, визначеним законодавством.
      29. У касаційній скарзі Бердянська міськрада стверджує, що судом не враховано те, що розмір понесених судових витрат (витрат на професійну правничу допомогу) значно перевищує орієнтовний їх розмір, заявлений разом із поданням позовної заяви, а докази понесених позивачем судових витрат судами не досліджувалися.
      30. У судовому засіданні представник Бердянської міськради підтримав доводи касаційної скарги в повному обсязі.
      Позиція позивача
      31. ТОВ «Дніпро-2000» у своєму відзиві на касаційну скаргу проти скарги заперечує та зазначає, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій є законними та обґрунтованими. Крім того, позивач зауважив, що зміни предмета позову в порядку частини третьої статті 46 Господарського процесуального кодексу України не відбулося.
      32. Також позивач стверджує, що оренда земельної ділянки - пляжу є господарською діяльністю ТОВ «Дніпро-2000», у зв`язку з чим справу розглянуто з дотриманням правил юрисдикції господарських судів.
      33. У судовому засіданні представник позивача заперечував проти касаційної скарги Бердянської міськради і просив відмовити в її задоволенні.
      ПОЗИЦІЯ ВЕЛИКОЇ ПАЛАТИ ВЕРХОВНОГО СУДУ
      Щодо юрисдикції суду
      34. Вирішуючи питання щодо визначення юрисдикції, в межах якої має розглядатися ця справа, Велика Палата Верховного Суду виходить з таких міркувань.
      35. Згідно із частиною другою статті 4 Господарського процесуального кодексу України юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
      36. Пунктом 1 частини першої статті 20 Господарського процесуального кодексу України визначено, що господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку зі здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці.
      37. Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.
      38. Ознаками господарського спору є, зокрема: участь у спорі суб`єкта господарювання; наявність між сторонами господарських відносин, врегульованих Цивільним кодексом України, Господарським кодексом України, іншими актами господарського і цивільного законодавства, і спору про право, що виникає з відповідних відносин; наявність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення спору господарським судом; відсутність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення такого спору судом іншої юрисдикції.
      39. Відповідно до частин першої та другої статті 3 Господарського кодексу України під господарською діяльністю у цьому Кодексі розуміється діяльність суб`єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність. Господарська діяльність, що здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку, є підприємництвом, а суб`єкти підприємництва - підприємцями.
      40. Згідно з відомостями з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України (ЄДРПОУ), реєстраційний номер відомостей 132/2015, видами діяльності за КВЕД-2010 ТОВ «Дніпро-2000» є: функціонування атракціонів і тематичних парків; надання інших допоміжних комерційних послуг, н.в.і.у.; організування інших видів відпочинку та розваг; роздрібна торгівля в неспеціалізованих магазинах переважно продуктами харчування, напоями та тютюновими виробами; діяльність ресторанів, надання послуг мобільного харчування; надання в оренду й експлуатацію власного чи орендованого нерухомого майна. Отже, позивач займається підприємництвом, здійснює господарську діяльність у розумінні статті 3 Господарського кодексу України та є суб`єктом господарювання (том 1, а. с. 56).
      41. Пунктом 34 частини першої статті 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» передбачено, що до виключних повноважень органу місцевого самоврядування віднесено вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин. Згідно із пунктом «а» частини першої статті 12 Земельного кодексу України розпорядження землями територіальних громад віднесено до повноважень сільських, селищних, міських рад на території сіл, селищ, міст.
      42. У справі, яка розглядається, позивач - суб`єкт господарювання (орендар) звернувся до суду з позовом до відповідача - органу місцевого самоврядування (орендодавця), який здійснює повноваження власника земельної ділянки з вимогою про поновлення договору оренди земельної ділянки, яка надана для обслуговування пляжу, тобто щодо зміни правочину в господарській діяльності. Відтак, як за суб`єктним складом сторін спірних правовідносин, так і за предметом спору ця справа підлягає розгляду за правилами господарського судочинства.
      43. За таких обставин, суди попередніх інстанцій правильно розглянули цю справу в порядку господарського судочинства.
      Щодо належного способу захисту
      44. Згідно із частиною першою статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків.
      45. Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 Цивільного кодексу України).
      46. Відповідно до вимог частини другої статті 792 Цивільного кодексу України відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом, зокрема Земельним кодексом України, Законом України «Про оренду землі».
      47. Згідно із частиною першою статті 4 Закону України «Про оренду землі» орендодавцями земельних ділянок є громадяни та юридичні особи, у власності яких перебувають земельні ділянки, або уповноважені ними особи. Орендарями земельних ділянок є юридичні або фізичні особи, яким на підставі договору оренди належить право володіння і користування земельною ділянкою (частина перша статті 5 названого Закону).
      48. Статтею 13 Закону України «Про оренду землі» визначено, що договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.
      49. Отже, договір оренди землі є договором, за яким у сторін виникають обов`язки щодо його виконання: в орендодавця виникає обов`язок передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а в орендаря - обов`язок використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства та сплачувати орендну плату в порядку і розмірі, встановленому договором або законом.
      50. Відповідно до частини першої статті 182 Цивільного кодексу України право власності та інші речові права на нерухомі речі, обтяження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації. Згідно з пунктом 2 частини першої статті 4 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державній реєстрації прав підлягають речові права на нерухоме майно, похідні від права власності, зокрема право оренди земельної ділянки. Відповідно до частини четвертої статті 334 Цивільного кодексу України права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації, виникають з дня такої реєстрації відповідно до закону; згідно з частиною другою статті 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» речові права на нерухоме майно та їх обтяжень, що підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, виникають з моменту такої реєстрації. Отже, орендар набуває речове право оренди земельної ділянки з моменту державної реєстрації такого права.
      51. Істотними умовами договору оренди землі є: об`єкт оренди (кадастровий номер, місце розташування та розмір земельної ділянки); строк дії договору оренди; орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, способу та умов розрахунків, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату (частина перша стаття 15 Закону України «Про оренду землі»).
      52. Згідно із частиною першою статті 19 Закону України «Про оренду землі» строк дії договору оренди землі визначається за згодою сторін, але не може перевищувати 50 років.
      53. Правові підстави поновлення договору оренди землі визначаються статтею 33 Закону України «Про оренду землі», яка фактично об`єднує два випадки пролонгації договору оренди землі.
      54. Так, відповідно до частин першої - п`ятої статті 33 цього Закону (у редакції, яка була чинною на час виникнення спірних правовідносин) по закінченню строку, на який було укладено договір оренди землі, орендар, який належно виконував обов`язки за умовами договору, має переважне право перед іншими особами на укладення договору оренди землі на новий строк (поновлення договору оренди землі). Орендар, який має намір скористатися переважним правом на укладення договору оренди землі на новий строк, зобов`язаний повідомити про це орендодавця до спливу строку договору оренди землі у строк, установлений цим договором, але не пізніше ніж за місяць до спливу строку договору оренди землі. До листа-повідомлення про поновлення договору оренди землі орендар додає проект додаткової угоди. При поновленні договору оренди землі його умови можуть бути змінені за згодою сторін. У разі недосягнення домовленості щодо орендної плати та інших істотних умов договору переважне право орендаря на укладення договору оренди землі припиняється. Орендодавець у місячний термін розглядає надісланий орендарем лист-повідомлення з проектом додаткової угоди, перевіряє його на відповідність вимогам закону, узгоджує з орендарем (за необхідності) істотні умови договору і, за відсутності заперечень, приймає рішення про поновлення договору оренди землі (щодо земель державної та комунальної власності), укладає з орендарем додаткову угоду про поновлення договору оренди землі. За наявності заперечень орендодавця щодо поновлення договору оренди землі орендарю направляється лист-повідомлення про прийняте орендодавцем рішення.
      55. Частиною шостою статті 33 Закону України «Про оренду землі» передбачено іншу підставу поновлення договору оренди землі: у разі, якщо орендар продовжує користуватися земельною ділянкою після закінчення строку договору оренди і за відсутності протягом одного місяця після закінчення строку договору листа-повідомлення орендодавця про заперечення у поновленні договору оренди землі, такий договір вважається поновленим на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором.
      56. Згідно з частинами восьмою та дев`ятою статті 33 Закону України «Про оренду землі» додаткова угода до договору оренди землі про його поновлення має бути укладена сторонами у місячний строк в обов`язковому порядку. Відмова, а також наявне зволікання в укладенні додаткової угоди можуть бути оскаржені в суді.
      57. У цій справі суди встановили, що позивач дотримався процедури повідомлення орендодавця про намір скористатися переважним правом на укладення договору на новий строк, надавши проект додаткової угоди за п`ятдесят днів до закінчення строку дії договору, належним чином виконавши свій обов`язок щодо повідомлення орендодавця про намір його поновити. Крім цього, позивач продовжує користуватися земельною ділянкою після закінчення строку дії договору.
      58. Суди попередніх інстанцій також установили, що Бердянська міськрада не надала своєчасної (протягом місяця) відповіді на лист-повідомлення ТОВ «Дніпро-2000» від 11 жовтня 2017 року про згоду або відмову у поновленні договору оренди землі.
      59. Бердянська міськрада стверджує, що процедура зміни договору передбачена приписами цивільного та господарського законодавства.
      60. Так, статтею 181 Господарського кодексу України передбачено загальний порядок укладання господарських договорів, відповідно до якого господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів. Проект договору може бути запропонований будь-якою з сторін. У разі якщо проект договору викладено як єдиний документ, він надається другій стороні у двох примірниках. Сторона, яка одержала проект договору, у разі згоди з його умовами оформляє договір відповідно до вимог частини першої цієї статті і повертає один примірник договору другій стороні або надсилає відповідь на лист, факсограму тощо у двадцятиденний строк після одержання договору. За наявності заперечень щодо окремих умов договору сторона, яка одержала проект договору, складає протокол розбіжностей, про що робиться застереження у договорі, та у двадцятиденний строк надсилає другій стороні два примірники протоколу розбіжностей разом з підписаним договором.
      61. Натомість статтею 33 Закону України «Про оренду землі» визначено як умови та підстави поновлення договору оренди землі, так і обов`язок сторін укласти додаткову угоду до договору оренди землі про його поновлення.
      62. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 грудня 2018 року у справі № 32/563 (провадження № 12-172гс18) зазначено, що норми Господарського кодексу України визначають загальний порядок укладення господарських договорів, натомість відносини щодо передачі земельних ділянок в користування (оренду) із земель комунальної власності та укладення відповідних договорів оренди регулюються спеціальними нормами законодавства, закріпленими, зокрема, в Земельному кодексі України та Законі України «Про оренду землі». Тобто до спірних правовідносин підлягають застосуванню саме спеціальні норми Земельного кодексу України та Закону України «Про оренду землі».
      63. Більше того, Великою Палатою Верховного Суду також викладено правовий висновок, що право особи на звернення до суду для внесення змін у договір (чи його розірвання) у передбаченому законом випадку відповідає статті 16 Цивільного кодексу України, способам, передбаченим нею (зміна чи припинення правовідношення), та не може ставитися в залежність від поінформованості про позицію іншої сторони чи волевиявлення іншої сторони (постанова від 12 лютого 2019 року у справі № 914/2649/17 (провадження № 12-216гс18).
      64. Отже, слід визнати правильними висновки судів попередніх інстанцій стосовно того, що права позивача як землекористувача підлягають захисту у відповідності до спеціальних норм земельного законодавства, зокрема, частини шостої статті 33 Закону України «Про оренду землі».
      65. Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18), від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 (провадження № 12-187гс18), від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц (провадження № 14-338цс18), від 04 червня 2019 року у справі № 916/3156/17 (провадження № 12-304гс18).
      66. Як уже вказувалось, частиною шостою статті 33 Закону України «Про оренду землі» визначено, що у разі якщо орендар продовжує користуватися земельною ділянкою після закінчення строку договору оренди і за відсутності протягом одного місяця після закінчення строку договору листа-повідомлення орендодавця про заперечення у поновленні договору оренди землі такий договір вважається поновленим на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором. З цього випливає обов`язок орендодавця передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на новий строк. Відповідно до частини восьмої статті 33 названого Закону таке передання здійснюється шляхом укладення сторонами додаткової угоди до договору оренди землі. Зазначена додаткова угода відповідно до пункту 1 частини першої статті 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» є підставою для державної реєстрації права оренди на новий строк у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.
      67. З наведеного вбачається, що якщо орендодавець відмовляється чи ухиляється від укладення додаткової угоди до договору оренди землі, обов`язковість укладення якої передбачена частиною восьмою статті 33 Закону України «Про оренду землі», то належним способом захисту порушеного права є визнання укладеною додаткової угоди із викладенням її змісту.
      68. Суди попередніх інстанцій, задовольняючи позовні вимоги, визнали поновленим договір оренди землі у відповідній редакції додаткової угоди до нього, зміст якої викладений у резолютивній частині рішення місцевого господарського суду. Незважаючи на правильність вирішення спору по суті, суди виходили з інших мотивів, аніж викладені в цій постанові.
      Щодо зміни предмета позову
      69. Частиною третьою статті 46 Господарського кодексу України передбачено право позивача на зміну предмета або підстав позову шляхом подання письмової заяви до закінчення підготовчого засідання.
      70. Під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення. Підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу.
      71. Відтак зміна предмета позову означає зміну вимоги, з якою позивач звернувся до відповідача, а зміна підстав позову - це зміна обставин, на яких ґрунтується вимога. При цьому одночасна зміна і предмета, і підстав позову не допускається.
      72. Як уже зазначалось, до закінчення підготовчого засідання позивач звернувся до господарського суду із заявою про зміну предмета позову, в якій просив визнати поновленим на 9 років 8 місяців, а саме до 01 серпня 2027 року, договір оренди землі від 07 лютого 2008 року. Згідно з первісною редакцією позовної заяви позивач просив визнати вказаний договір поновленим на 9 років 9 місяців та 24 дні, а саме з 01 грудня 2017 року по 25 вересня 2027 року. У подальшому позивачем подано до господарського суду заяву про конкретизацію (уточнення) позовних вимог без зміни їх по суті, в якій позивач виклав запропоновану ним редакцію додаткової угоди про поновлення договору оренди землі від 07 лютого 2008 року.
      73. Предметом спору у цій справі є вимога про визнання поновленим договору оренди земельної ділянки відповідно до вимог частини шостої статті 33 Закону України «Про оренду землі», тому, звернувшись до суду із заявою про зміну предмета позову та заявою про конкретизацію (уточнення) позовних вимог, позивач залишив вимогу про поновлення договору оренди землі незмінною.
      74. Таким чином, оскільки позивачем не змінено предмет позову, подані ним заяви фактично є заявами про уточнення позовних вимог у частині строку дії договору оренди, який слід визнати поновленим, та про викладення відповідної редакції додаткової угоди до договору.
      75. За таких обставин Велика Палата Верховного Суду відхиляє посилання скаржника на неправомірність зміни позивачем предмета позову та погоджується з висновком апеляційного суду, що позивач у цій справі, звернувшись до суду із заявами про зміну предмета позову та конкретизацію (уточнення) позовних вимог, залишив вимогу про поновлення договору оренди землі незмінною.
      Щодо витрат на професійну правничу допомогу
      76. Статтею 16 Господарського процесуального кодексу України передбачено право учасників справи користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.
      77. За змістом частин першої та третьої статті 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.
      78. Витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами (частини перша та друга статті 126 Господарського процесуального кодексу України).
      79. Велика Палата Верховного Суду зазначає, що доводам Бердянської міськради про застосування критерію співмірності витрат на оплату правничих послуг вже надана оцінка апеляційним господарським судом, який в оскаржуваній постанові правильно зазначив, що ці критерії суд застосовує за наявності наданих стороною, яка вказує на неспівмірність витрат, доказів та обґрунтування невідповідності заявлених витрат цим критеріям. Таких доказів або обґрунтувань, у тому числі розрахунків, які свідчили б про неправильність розрахунку витрат або про неналежність послуг адвоката до справи, відповідачем не надано.
      80. Звідси апеляційний господарський суд правильно застосував наведені норми процесуального права щодо витрат за професійну правничу допомогу, з огляду на що доводи скаржника в цій частині є необґрунтованими.
      Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
      81. За змістом пункту 3 частини першої статті 308 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.
      82. За змістом статті 311 Господарського процесуального кодексу України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.
      83. З огляду на викладене касаційна скарга Бердянської міськради підлягає частковому задоволенню, а судові рішення - зміні в їх мотивувальній частині з викладенням їх в редакції цієї постанови. В іншій частині судові рішення суду першої та апеляційної інстанцій слід залишити без змін.
      Щодо судових витрат
      84. Відповідно до частини чотирнадцятої статті 129 Господарського процесуального кодексу України якщо суд апеляційної, касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
      85. За змістом пункту 1 частини четвертої статті 129 Господарського процесуального кодексу України у разі відмови в позові судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються на позивача.
      86. З огляду на висновок Великої Палати Верховного Суду про зміну мотивувальної частини судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій із залишенням без змін їх резолютивних частин щодо задоволення позовних вимог, судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, покладаються на скаржника.
      Керуючись статтями 300-302, 308, 311, 314-317 Господарського процесуального кодексу України, Велика Палата Верховного Суду
      П О С Т А Н О В И Л А:
      1. Касаційну скаргу Бердянської міської ради задовольнити частково.
      2. Постанову Центрального апеляційного господарського суду від 21 травня 2019 року та рішення Господарського суду Запорізької області від 29 січня 2019 року у справі № 908/299/18 змінити, виклавши їх мотивувальні частини в редакції цієї постанови.
      3. В іншій частині постанову Центрального апеляційного господарського суду від 21 травня 2019 року та рішення Господарського суду Запорізької області від 29 січня 2019 року у справі № 908/299/18 залишити без змін.
      Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною й оскарженню не підлягає.
      Головуючий суддя-доповідач
      В. Ю. Уркевич
      Судді:
      Н. О. Антонюк
      О. С. Золотніков
      С. В. Бакуліна
      О. Р. Кібенко
      В. В. Британчук
      Л. М. Лобойко
      Ю. Л. Власов
      Н. П. Лященко
      М. І. Гриців
      О. Б. Прокопенко
      Д. А. Гудима
      В. В. Пророк
      В. І. Данішевська
      Л. І. Рогач
      Ж. М. Єленіна
      О. Г. Яновська
      Джерело: ЄДРСР 89825064
    • By ANTIRAID
      Постанова
      Іменем України
      1 квітня 2020 року
      м. Київ
      Справа № 610/1030/18
      Провадження № 14-436цс19
      Велика Палата Верховного Суду у складі
      судді-доповідача Гудими Д. А.,
      суддів Антонюк Н. О., Анцупової Т. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Власова Ю. Л., Гриціва М. І., Данішевської В. І., Єленіної Ж. М., Золотнікова О. С., Кібенко О. Р., Князєва В. С., Лященко Н. П., Прокопенка О. Б., Рогач Л. І., Ситнік О. М., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г.
      розглянула справу за позовом Приватного підприємства «Міловське» (далі - позивач) до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , Товариства з обмеженою відповідальністю «Успіх Слобожанщини» (далі - товариство), Відділу з питань державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень і державної реєстрації юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань Балаклійської районної державної адміністрації (далі - відділ з питань державної реєстрації), третя особа, яка не заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, - Головне управління Держгеокадастру у Харківській області, про визнання недійсними договорів оренди та скасування рішень про державну реєстрацію права оренди
      за касаційною скаргою товариства (представник - адвокат Короткова Алла Олександрівна) на постанову Харківського апеляційного суду від 27 лютого 2019 року, прийняту колегією суддів у складі Колтунової А. І., Бровченка І. О., Бурлаки І. В.
      ІСТОРІЯ СПРАВИ
      Короткий зміст позовних вимог
      1. 19 квітня 2018 року позивач звернувся до суду з позовною заявою, в якій просив:
      1.1. Визнати недійсними укладені 6 грудня 2017 року товариством з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 договори оренди (далі - оскаржені договори оренди) земельних ділянок із кадастровими номерами 6320284000:03:000:0007 і 6320284000:03:000:0004 (далі - земельні ділянки).
      1.2. Скасувати рішення про державну реєстрацію за товариством права оренди земельних ділянок (індексний номер 38796691 від 18 грудня 2017 року й індексний номер 38827510 від 19 грудня 2017 року) (далі - оскаржені рішення).
      2. Позов мотивував такими обставинами :
      2.1. ОСОБА_1 має на праві приватної власності на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом від 7 лютого 2014 року земельну ділянку площею 4,1243 га з кадастровим номером 6320284000:03:000:0007 (далі - земельна ділянка-1). Спадкодавець - ОСОБА_3 - за життя, 5 травня 2008 року, уклав із позивачем договір оренди цієї земельної ділянки строком на 10 років.
      2.2. ОСОБА_2 має на праві приватної власності на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 25 грудня 2015 року земельну ділянку площею 4,3441 га з кадастровим номером 6320284000:03:000:0004 (далі - земельна ділянка-2). Спадкодавець - ОСОБА_4 - за життя, 5 травня 2008 року, уклала з позивачем договір оренди цієї земельної ділянки строком на 10 років.
      2.3. ОСОБА_1 та ОСОБА_2 як нові власники земельних ділянок зазначених договорів оренди з позивачем (далі - первинні договори оренди) не розірвали, а 6 грудня 2017 року уклали оскаржені договори оренди з товариством. Останні є недійсними, як і здійснена на їх підставі державна реєстрація права оренди за товариством, оскільки не відповідають вимогам чинного законодавства та порушують права позивача.
      Короткий зміст рішення суду першої інстанції
      3. 27 листопада 2018 року Балаклійський районний суд Харківської областіухвалив рішення, згідно з яким у задоволенні позову відмовив.
      4. Рішення мотивував так :
      4.1. Позивач уклав первинні договори оренди 25 лютого 2008 року, а не 5 травня 2008 року. Строк дії цих договорів почався 6 травня 2008 року - після їх державної реєстрації - та сплинув 6 травня 2018 року.
      4.2. Оскільки на час розгляду справи строк дії первинних договорів оренди закінчився, позивач уже не є орендарем відповідних земельних ділянок і не довів, що внаслідок укладення оскаржених договорів оренди були порушені його права як такого орендаря,немає підстав для задоволення і основних вимог - про визнання оскаржених договорів оренди недійсними, і похідних - про скасування оскаржених рішень.
      Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції
      5. 27 лютого 2019 року Харківський апеляційний суд прийняв постанову, якою рішення суду першої інстанції скасував і ухвалив нове, згідно з яким позов задовольнив.
      6. Мотивував постанову так :
      6.1. Суд першої інстанції правильно розглянув спір за правилами цивільного судочинства, оскільки сторонами оскаржених договорів оренди є як юридична особа, так і фізичні особи, питання про права й обов`язки яких були вирішені під час розгляду цього спору.
      6.2. Суд першої інстанції неналежно дослідив і не оцінив умови первинних договорів оренди: розділ другий цих договорів передбачав умову про те, що після закінчення строку дії договору орендар (позивач) має гарантоване статтею 33 Закону України «Про оренду землі» переважне право на поновлення такого строку. Для реалізації цього права орендар повинен не пізніше як за 90 днів до закінчення строку дії договору повідомити письмово орендодавця про намір продовжити дію.
      6.3. Відповідно до висновків Великої Палати Верховного Суду, висловлених у постанові від 10 квітня 2018 року у справі № 594/376/17-ц, для застосування статті 33 Закону України «Про оренду землі» та визнання за орендарем переважного права на поновлення договору оренди необхідно встановити такі юридичні факти: орендар належно виконує його обов`язки за договором оренди; до закінчення строку дії договору він повідомив орендодавця в установлений строк про намір скористатися переважним правом на укладення договору на новий строк; до листа-повідомлення орендар додав проєкт додаткової угоди та продовжує користуватись виділеною земельною ділянкою; орендодавець письмово не повідомив орендаря про відмову в поновленні договору оренди.
      6.4. Під час розгляду справи «відповідачами не було доведено» неналежне виконання позивачем обов`язків за первинними договорами оренди. Незважаючи на те, що позивач до 5 лютого 2018 року мав реалізувати право письмового повідомлення орендодавця про намір продовжити дію первинних договорів оренди, відповідачі діями з укладення оскаржених договорів оренди позбавили позивача можливості реалізувати це право. Тому позивач не порушив обов`язок з повідомлення орендодавців в установлений строк до закінчення строку дії первинних договорів оренди про намір скористатися переважним правом на укладення договорів на новий строк.
      6.5. Переважне право позивача на укладення (поновлення) первинних договорів оренди порушене, що є юридичною підставою для визнання недійсними оскаржених договорів оренди. Крім того, відповідачка ОСОБА_2 визнала позовні вимоги, що підтверджує її намір продовжити дію договору оренди з позивачем.
      6.6. Вимоги про скасування оскаржених рішень є похідними, а тому їх теж слід задовольнити.
      Короткий зміст вимог касаційної скарги
      7. 26 березня 2019 року товариство подало касаційну скаргу. Просить скасувати постанову Харківського апеляційного суду від 27 лютого 2019 року та залишити в силі рішення Балаклійського районного суду Харківської області від 27 листопада 2018 року.
      Короткий зміст ухвали суду касаційної інстанції
      8. 24 липня 2019 року Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду ухвалою передав справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
      9. Обґрунтував ухвалу тим, що товариствооскаржує постанову Харківського апеляційного суду від 27 лютого 2019 року, зокрема, з підстав порушення правил суб`єктної юрисдикції.
      АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
      (1) Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
      10. Товариство мотивує касаційну скаргу так :
      10.1. Права позивача не порушені, оскільки строк дії первинних договорів оренди закінчився 6 травня 2018 року, а тому на момент розгляду справи й ухвалення 27 листопада 2018 року рішення судом першої інстанції позивач не мав права користування земельними ділянками.
      10.2. Апеляційний суд вийшов за межі позову та розглянув спір з інших підстав, дослідив докази, які не досліджував суд першої інстанції, а також помилково застосував приписи статті 33 Закону України «Про оренду землі» до спірних правовідносин.
      10.3. Апеляційний суд не врахував, що справу № 610/1030/18 треба розглядати за правилами господарського судочинства з огляду на висновок Великої Палати Верховного Суду, висловлений у постанові від 12 грудня 2018 року у справі № 820/3668/16.
      (2) Позиція інших учасників справи
      11. Інші учасники справи відзивів на касаційну скаргу не подали.
      ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
      (1) Оцінка аргументів учасників справи та висновків судів першої й апеляційної інстанцій
      (1.1) Щодо юрисдикції суду
      12. Право на доступ до суду реалізується на підставах і в порядку, встановлених законом. Кожний із процесуальних кодексів встановлює обмеження щодо кола питань, які можуть бути вирішені в межах відповідних судових процедур. Зазначені обмеження спрямовані на дотримання оптимального балансу між правом людини на судовий захист і принципами юридичної визначеності, ефективності й оперативності судового процесу.
      13. Суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають, зокрема, із земельних та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства (частина перша статті 19 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України)).
      14. Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність спору щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересіву будь-яких правовідносинах, крім випадків, коли такий спір вирішується за правилами іншого судочинства, а, по-друге, спеціальний суб`єктний склад цього спору, в якому однією зі сторін є, як правило, фізична особа.
      15. Відповідно до пункту 6 частини першої статті 20 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку зі здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема справи у спорах щодо права власності чи іншого речового права на майно (рухоме та нерухоме, в тому числі землю), реєстрації або обліку прав на майно, яке (права на яке) є предметом спору, визнання недійсними актів, що порушують такі права, крім спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем.
      16. Згідно з частиною першою статті 45 ГПК України сторонами в судовому процесі - позивачами та відповідачами - можуть бути особи, зазначені у статті 4 цього кодексу.
      17. Юридичні особи та фізичні особи-підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням. До господарського суду у справах, віднесених законом до його юрисдикції, мають право звертатися також особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб (частини друга та третя статті 4 цього Кодексу).
      18. Отже, розмежування компетенції судів з розгляду спорів щодо речових прав на земельні ділянки проведено відповідно до предмета та суб`єктного складу учасників цих спорів. Крім спорів, зокрема, про оскарження рішень, дій або бездіяльності суб`єктів владних повноважень при реалізації ними управлінських функцій у сфері земельних правовідносин, вирішення яких віднесене до компетенції адміністративних судів, земельні спори, сторонами в яких є насамперед юридичні особи та фізичні особи-підприємці, розглядають господарські суди, а інші - за правилами цивільного судочинства.
      19. Позивач заявив вимоги про визнання недійсними оскаржених договорів оренди та про скасування оскаржених рішень. Позивач визначив відповідачами сторін оскаржених договорів оренди, а також відділ з питань державної реєстрації речових прав, державні реєстратори якого прийняли оскаржені рішення.
      20. Спір про скасування рішення, запису щодо державної реєстрації права оренди земельної ділянки треба розглядати як спір, пов`язаний із порушенням цивільних прав позивача на земельну ділянку іншою особою, за якою зареєстроване аналогічне право щодо тієї ж земельної ділянки. Належним відповідачем у такій справі є особа, право на майно якої оспорюється та щодо якої здійснений аналогічний запис у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Участь державного реєстратора як співвідповідача (якщо позивач вважає його винним у порушенні прав) не змінює цивільно-правового характеру спору (див. пункт 36 постанови Великої Палати Верховного Суду від 4 вересня 2018 року у справі № 823/2042/16).
      21. Спір про цивільне право є таким незалежно від того, чи здійснено на підставі оскарженого договору оренди державну реєстрацію права оренди земельної ділянки з дотриманням державним реєстратором вимог законодавства, чи заявлена, окрім іншої, також вимога про визнання недійсним оскарженого договору, на підставі якого державний реєстратор прийняв оскаржене рішення, а також незалежно від того, яку з цих вимог позивач вважає основною, а яку - похідною (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі № 587/2135/16-ц (пункт 32), від 26 червня 2019 року у справі № 669/927/16-ц (пункт 22), від 15 січня 2020 року у справі № 587/2326/16-ц (пункт 25)).
      22. Отже, спір у цій справі є приватноправовим. А з огляду на суб`єктний склад учасників спору його слід розглядати за правилами цивільного судочинства. Тому необґрунтованими є наведені у касаційній скарзі доводи щодо наявності юрисдикції господарського суду, зокрема і щодо необхідності врахування висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постанові від 12 грудня 2018 року в адміністративній справі № 820/3668/16 з огляду на відмінний предмет спору.
      (1.2) Щодо суті спору
      23. Суди першої й апеляційної інстанцій установили такі обставини :
      23.1. 25 лютого 2008 року ОСОБА_3 як орендодавець уклав із позивачем як із орендарем договір оренди земельної ділянки-1 строком на 10 років. Цей договір був зареєстрований 6 травня 2008 року. ОСОБА_1 як спадкоємець ОСОБА_3 є власником земельної ділянки-1. 6 грудня 2017 року ОСОБА_1 уклав із товариством один з оскаржених договорів оренди. 14 грудня 2017 року право оренди товариства на земельну ділянку-1 було зареєстроване у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.
      23.2. 25 лютого 2008 року ОСОБА_4 як орендодавець уклала з позивачем як із орендарем договір оренди земельної ділянки-2 строком на 10 років. Цей договір був зареєстрований 6 травня 2008 року. ОСОБА_2 як спадкоємниця ОСОБА_4 є власником земельної ділянки-2. 6 грудня 2017 року ОСОБА_2 уклала з товариством один із оскаржених договорів оренди. 14 грудня 2017 року право оренди товариства на земельну ділянку-2 зареєстроване у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.
      24. Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або необхідні для договорів цього виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї зі сторін має бути досягнуто згоди (частина перша статті 638 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України)).
      25. Відповідно до частини другої статті 792 ЦК України відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом, зокрема Земельним кодексом України (далі - ЗК України), Законом України «Про оренду землі».
      26. Передання в оренду земельних ділянок, які перебувають у власності, зокрема, громадян, здійснюється за договором оренди між власником земельної ділянки і орендарем (частина друга статті 124 ЗК України у редакції, чинній на час підписання первинних договорів оренди та їх державної реєстрації).
      27. Правочин підлягає державній реєстрації лише у випадках, встановлених законом. Такий правочин є вчиненим з моменту його державної реєстрації (частина перша статті 210 ЦК України).
      28. Згідно з частиною другою статті 125 ЗК України у вказаній редакції право на оренду земельної ділянки виникає після укладення договору оренди та його державної реєстрації.
      29. Укладений договір оренди землі підлягає державній реєстрації. Державна реєстрація договорів оренди землі проводиться у порядку, встановленому законом (стаття 20 Закону України «Про оренду землі» у редакції, чинній на час підписання первинних договорів оренди та їх державної реєстрації).
      30. Договір оренди землі набирає чинності після його державної реєстрації (стаття 18 Закону України «Про оренду землі» у вказаній редакції).
      31. Речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що виникли до 1 січня 2013 року, визнаються дійсними за наявності однієї з таких умов: 1) реєстрація таких прав була проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення; 2) на момент виникнення таких прав діяло законодавство, що не передбачало їх обов`язкової реєстрації (частина третя статті 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»).
      32. За вказаних приписів та встановлених обставин суди попередніх інстанцій дійшли правильних висновків про те, що 10-річний строк дії первинних договорів оренди розпочався з 6 травня 2008 року та сплинув 6 травня 2018 року, і що на момент укладення оскаржених договорів оренди - 6 грудня 2017 року - були чинними первинні договори оренди.
      33. Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на те, що позивач звернувся з позовом 19 квітня 2018 року, а на підтвердження обставини обізнаності про укладення оскаржених договорів оренди надав досліджені судами попередніх інстанцій інформаційні довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 9 квітня 2018 року (т. 1, а. с. 11, 15).
      34. Суд апеляційної інстанції встановив, що до визначеного в оскаржених договорах оренди терміну, тобто до 5 лютого 2018 року, позивач не повідомив письмово орендодавців про намір продовжити строк дії первинних договорів оренди. Згідно з умовами останніх для реалізації переважного права на поновлення цих договорів на новий строк саме позивач мав проявити відповідний намір.
      35. Згідно з частиною першою статті 13 ЦК України цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства.
      36. Особа здійснює свої цивільні права вільно, на власний розсуд (частина перша статті 12 ЦК України).
      37. Хоч станом на момент звернення з позовом до суду - 19 квітня 2018 року - первинні договори оренди ще були чинними до 6 травня 2018 року, але позивач згідно з умовами цих договорів не реалізував і у передбачений ними строк вже не міг реалізувати його переважне право на продовження строку їхньої дії. Тому необґрунтованим є висновок суду апеляційної інстанції про задоволення позову через те, що позивач має переважне право на продовження строку дії первинних договорів оренди, а відповідачі діями з укладення оскаржених договорів оренди позбавили його можливості реалізувати це право.
      38. Велика Палата Верховного Суду також звертає увагу на те, що подання ОСОБА_2 до суду першої інстанцій заяви про визнання позову (т. 2, а. с. 1), у прийнятті якої суд відмовив, бо таке визнання порушує права, свободи й інтереси інших відповідачів, не може підміняти процедуру переговорів сторін договору оренди щодо його поновлення на новий строк.
      39. Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства (частини перша та друга статті 15 ЦК України).
      40. За змістом наведених приписів способи захисту цивільного права чи інтересу - це закріплені законом матеріально-правові заходи охоронного характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав, інтересів і вплив на правопорушника (пункт 5.5 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 925/1265/16). Іншими словами, це дії, спрямовані на попередження порушення або на відновлення порушеного, невизнаного, оспорюваного цивільного права чи інтересу. Такі способи мають бути доступними й ефективними (див. пункт 14 постанови Великої Палати Верховного Суду від 29 травня 2019 року у справі № 310/11024/15-ц).
      41. Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Це право чи інтерес суд має захистити у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Вимога захисту цивільного права чи інтересу має забезпечити їх поновлення, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі отримання відповідного відшкодування (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 5 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (пункт 57), від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 (пункт 40)).
      42. Звернувшись із позовом за два тижні до закінчення строку дії первинних договорів оренди та не реалізувавши переважне право на продовження строку їх дії у передбачений ними строк, позивач заявив вимоги, які не могли забезпечити поновлення його права користування відповідними земельними ділянками.
      43. Велика Палата Верховного Суду звертає увагу, що позивач звернувся до суду тоді, коли з огляду на встановлені процесуальним законом строки він завідомо не міг мати чинного права оренди земельних ділянок на момент набрання законної сили судовим рішенням про задоволення відповідного позову. Оскільки на час розгляду справи й ухвалення судом першої інстанції рішення від 27 листопада 2018 року строк дії первинних договорів оренди закінчився, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відсутність у позивача права користування спірними земельними ділянками та внаслідок цього - про відмову у задоволенні позову.
      44. Велика Палата Верховного Суду вже зазначала, що орендодавець зобов`язаний не вчиняти дій, які би перешкоджали орендареві користуватися орендованою земельною ділянкою (абзац четвертий частини другої статті 24 Закону України «Про оренду землі»); укладення договору оренди земельної ділянки під час дії іншого договору оренди цього ж об`єкта може перешкоджати первинному орендареві реалізувати його право користування відповідною ділянкою (див. постанови від 20 березня 2019 року у справі № 587/2110/16-ц, від 10 квітня 2019 року у справі № 587/2135/16-ц, від 2 жовтня 2019 року у справі № 587/2331/16-ц та від 15 січня 2020 року у справі № 587/2326/16-ц).
      45. У справах № 587/2110/16-ц, № 587/2331/16-ц і № 587/2326/16-ц як на час звернення з позовом, так і на час ухвалення рішення суду першої інстанції про визнання недійсними договорів оренди строки дії раніше укладених договорів оренди ще не сплили. Натомість у справі № 587/2135/16-ц перший договір оренди зареєстрований 24 жовтня 2007 року та мав строк дії 10 років, тобто до 24 жовтня 2017 року; орендар за тим договором звернувся до суду, зокрема, з вимогою визнати недійсним наступний договір оренди у жовтні 2016 року, а рішення суду першої інстанції про таке його визнання суд ухвалив 27 грудня 2017 року, тобто після спливу строку дії договору, укладеного з позивачем.
      46. Оскільки у справі № 587/2135/16-ц суди першої й апеляційної інстанцій не з`ясовували, чи вживав первинний орендар заходи з поновлення договору оренди землі на новий строк, а у справі № 610/1030/18 ці обставини були предметом дослідження судів попередніх інстанцій, і відповідний аргумент товариство заявило у касаційній скарзі, Велика Палата Верховного Суду відповідно до обставин справи № 610/1030/18 вважає за необхідне конкретизувати висловлений у постанові від 10 квітня 2019 року у справі № 587/2135/16-ц висновок стосовно права орендаря за первинним договором оренди на захист :
      46.1. Відомості Державного реєстру речових прав на нерухоме майно вважаються правильними, доки не доведено протилежне (пункт 6.30 постанови від 2 липня 2019 року у справі № 48/340). Однією із загальних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України). Відповідно до пункту 1 частини першої статті 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» до загальних засад державної реєстрації прав належить гарантування державою об`єктивності, достовірності та повноти відомостей про зареєстровані права на нерухоме майно та їх обтяження. Тому суд має оцінювати наявність або відсутність добросовісності зареєстрованого володільця нерухомого майна (пункт 51 постанови від 26 червня 2019 року у справі № 669/927/16-ц).
      46.2. Добросовісна особа, яка придбаває нерухоме майно у власність або набуває інше речове право на нього, вправі покладатися на відомості про речові права інших осіб на нерухоме майно та їх обтяження (їх наявність або відсутність) з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (див. пункт 38 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі № 922/3537/17).
      46.3. Якщо особа, якій належить право оренди земельної ділянки (первинний орендар) за законодавством, що було чинним до 1 січня 2013 року, після настання цієї дати не зареєструвала її право в у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, то укладення наступного договору оренди того ж майна під час дії первинного договору оренди може порушити відповідне право первинного орендаря у разі, коли на підставі наступного договору оренди відповідна земельна ділянка передана у користування наступному орендареві, а право останнього - зареєстроване у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Така реєстрація унеможливлює внесення запису до вказаного реєстру про право оренди тієї ж ділянки первинним орендарем.
      46.4. У такому випадку суд може захистити право первинного орендаря тоді, коли на підставі відповідного судового рішення цей орендар зможе зареєструвати його право оренди у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Проте, означену можливість первинний орендар матиме тільки тоді, коли на момент набрання судовим рішенням про задоволення відповідного позову законної сили цей орендар матиме чинне право оренди, зокрема, якщо не спливе строк оренди чи буде поновленим первинний договір оренди. В іншому випадку в позові слід відмовити.
      47. Велика Палата Верховного Суду вважає явно необґрунтованим довід касаційної скарги про те, що апеляційний суд вийшов за межі позову та розглянув спір з інших підстав, ніж підстави, наведені позивачем. Цей суд розглянув справу саме у межах заявлених вимог і з огляду на наведені позивачем обставини (підстави позову).
      (2) Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
      (2.1) Щодо суті касаційної скарги
      48. Пункт 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» (далі - Закон № 460-IX), який набрав чинності 8 лютого 2020 року, передбачає, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
      49. Оскільки товариство подало касаційну скаргу у справі № 610/1030/18 26 березня 2019 року, Велика Палата Верховного Суду переглядає оскаржені рішення на підставі приписів ЦПК України у редакції, чинній до набрання чинності Законом № 460-IX.
      50. Згідно з пунктом 4 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишити в силі рішення суду першої інстанції у відповідній частині.
      51. Відповідно до статті 413 ЦПК України у редакції, чинній до набрання чинності Законом № 460-IX, суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.
      52. Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на те, що позивач, вказуючи на необхідність розгляду цієї справи за правилами господарського судочинства, просить скасувати постанову апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції. Оскільки доводи касаційної скарги щодо господарської юрисдикції суду цього спору не підтвердилися, касаційна скарга є обґрунтованою частково. Тому постанову Харківського апеляційного суду від 27 лютого 2019 року слід скасувати, а рішення Балаклійського районного суду Харківської області від 27 листопада 2018 року- залишити в силі.
      (2.2) Щодо судових витрат
      53. Відповідно до частини першої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
      54. З огляду на висновок щодо суті касаційної скарги судовий збір у сумі 15 368 грн, сплачений товариством у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, слід стягнути з позивача.
      (3) Висновки щодо застосування норм права
      55. Речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що виникли до 1 січня 2013 року, визнаються дійсними за наявності однієї з таких умов: 1) реєстрація таких прав була проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення; 2) на момент виникнення таких прав діяло законодавство, що не передбачало їх обов`язкової реєстрації (частина третя статті 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»).
      56. Орендодавець зобов`язаний не вчиняти дій, які би перешкоджали орендареві користуватися орендованою земельною ділянкою (абзац четвертий частини другої статті 24 Закону України «Про оренду землі»).
      57. Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства (частини перша та друга статті 15 ЦК України).
      58. Якщо особа, якій належить право оренди земельної ділянки (первинний орендар) за законодавством, що було чинним до 1 січня 2013 року, після настання цієї дати не зареєструвала її право в у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, то укладення наступного договору оренди того ж майна під час дії первинного договору оренди може порушити відповідне право первинного орендаря у разі, коли на підставі наступного договору оренди відповідна земельна ділянка передана у користування наступному орендареві, а право останнього - зареєстроване у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Така реєстрація унеможливлює внесення запису до вказаного реєстру про право оренди тієї ж ділянки первинним орендарем.
      59. У такому випадку суд може захистити право первинного орендаря тоді, коли на підставі відповідного судового рішення цей орендар зможе зареєструвати його право оренди у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Проте, означену можливість первинний орендар матиме тільки тоді, коли на момент набрання судовим рішенням про задоволення відповідного позову законної сили цей орендар матиме чинне право оренди, зокрема, якщо не спливе строк оренди чи буде поновленим первинний договір оренди. В іншому випадку в позові слід відмовити.
      Керуючись частиною першою статті 400, пунктом 4 частини першої статті 409, статтею 413, статтями 416, 418 і 419 ЦПК України у редакції, чинній до набрання чинності Законом № 460-IX, Велика Палата Верховного Суду
      П О С Т А Н О В И Л А :
      1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Успіх Слобожанщини» задовольнити.
      2. Постанову Харківського апеляційного суду від 27 лютого 2019 рокускасувати, а рішення Балаклійського районного суду Харківської області від 27 листопада 2018 рокузалишити в силі.
      3. Стягнути з Приватного підприємства «Міловське» (адреса: Харківська обл., Балаклійський р-н, с. Мілова, вул. Нова, 10; ідентифікаційний код: 32803274) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Успіх Слобожанщини» (адреса: Харківська обл., Балаклійський р-н, м. Балаклія, вул. Геологічна, 61; ідентифікаційний код: 3510796) 15 368 (п`ятнадцять тисяч триста шістдесят вісім) грн судового збору.
      Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною й оскарженню не підлягає.
      Суддя-доповідач
      Д. А. Гудима
      Судді:
      Н. О. Антонюк
      О. Р. Кібенко
      Т. О. Анцупова
      В. С. Князєв
      С. В. Бакуліна
      Н. П. Лященко
      В. В. Британчук
      О. Б. Прокопенко
      Ю. Л. Власов
      Л. І. Рогач
      М. І. Гриців
      О. М. Ситнік
      В. І. Данішевська
      О. С. Ткачук
      Ж. М. Єленіна
      В. Ю. Уркевич
      О. С. Золотніков
      О. Г. Яновська
      Джерело: ЄДРСР 89252048