Постановление ВСУ по пересмотру об отсутствии оснований у суда кассационной инстанции закрывать производство по восстановленному производству в связи с отсутствием документов


Считаете ли Вы решение законным и справедливым?  

1 member has voted

  1. 1. Считаете ли Вы решение законным?

    • Да
      0
    • Нет
      1
    • Затрудняюсь ответить
      0
  2. 2. Считаете ли Вы решение справедливым?

    • Да
      0
    • Нет
      1
    • Затрудняюсь ответить
      0


Recommended Posts

ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

3 жовтня 2017 року

м. Київ

Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у складі:

головуючого Кривенди О.В.,
суддів: Гриціва М.І., Прокопенка О.Б., 

при секретарі судового засідання Ключник А.Ю.,

за участю представника Генеральної прокуратури України (далі – ГПУ) – Баклан Н.Ю., – 

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом публічного акціонерного товариства «Луганськтепловоз» (далі – Товариство) до спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з обслуговування великих платників податків у м. Луганську Міжрегіонального головного управління Міндоходів (далі – СДПІ), Головного управління Державної казначейської служби України у Луганській області про стягнення суми податку на додану вартість (далі – ПДВ), що підлягає державному відшкодуванню

встановила:

Товариство звернулося до адміністративного суду з позовом, у якому просило стягнути з Державного бюджету України на його користь заборгованість з бюджетного відшкодування ПДВ за серпень 2012 року в розмірі 2 634 207 грн.

Луганський окружний адміністративний суд постановою від 28 листопада 2013 року у задоволенні позову відмовив.

Донецький апеляційний адміністративний суд постановою від 15 січня 2014 року постанову суду першої інстанції скасував, позов задовольнив.

Не погоджуючись із цим рішенням суду апеляційної інстанції, СДПІ оскаржила його до Вищого адміністративного суду України, який ухвалою від 12 лютого 2014 року відкрив касаційне провадження і витребував справу із суду першої інстанції.

На виконання вимог суду касаційної інстанції, зважаючи на втрату судового провадження в адміністративній справі № 812/6964/13-а, Луганський окружний адміністративний суд з власної ініціативи ухвалою від 29 січня 2016 року втрачене провадження у цій адміністративній справі відновив у частині процесуальних документів, а саме: 

- ухвали Луганського окружного адміністративного суду від 12 серпня 2013 року про відкриття провадження в адміністративній справі; 

- ухвали Луганського окружного адміністративного суду від 22 серпня 2013 року про зупинення провадження у справі; 

- ухвали Луганського окружного адміністративного суду від 15 жовтня 2013 року про поновлення провадження у справі; 

- ухвали Луганського окружного адміністративного суду від 29 жовтня 2013 року про зупинення провадження у справі;

- ухвали Луганського окружного адміністративного суду від 12 листопада 2013 року про поновлення провадження у справі; 

- ухвали Луганського окружного адміністративного суду від 12 листопада 2013 року про зупинення провадження у справі; 

- ухвали Луганського окружного адміністративного суду від 27 листопада 2013 року про поновлення провадження у справі; 

- постанови Луганського окружного адміністративного суду від 28 листопада 2013 року (вступна та резолютивна частини); 

- постанови Луганського окружного адміністративного суду від 28 листопада 2013 року; 

- ухвали Донецького апеляційного адміністративного суду від 3 січня 2014 року про відкриття апеляційного провадження; 

- постанови Донецького апеляційного адміністративного суду від 15 січня 2014 року.

Вищий адміністративний суд України ухвалою від 23 лютого 2016 року на підставі статті 279 Кодексу адміністративного судочинства України (далі – КАС) касаційне провадження за касаційною скаргою СДПІ закрив із посиланням на недостатність відновлених матеріалів справи. 

Не погоджуючись із ухвалою суду касаційної інстанції, ГПУ звернулась із заявою про її перегляд Верховним Судом України з підстави неоднакового застосування Вищим адміністративним судом України одних і тих самих норм процесуального права у подібних правовідносинах, а саме статті 279 КАС. У заяві ГПУ просить ухвалу Вищого адміністративного суду України від 23 лютого 2016 року скасувати, а справу передати до суду касаційної інстанції для подальшого розгляду касаційної скарги СДПІ.

На обґрунтування наведених у заяві доводів ГПУ додає копії ухвал Вищого адміністративного суду України від 14 вересня 2016 року (№№ К/9991/14003/11, К/9991/11700/11, К/800/55336/13, К/9991/61142/11), в яких касаційний розгляд відбувся за відновленими втраченими провадженнями в адміністративних справах.

У судовому засіданні представник ГПУ з наведенням відповідних мотивів просив скасувати ухвалу Вищого адміністративного суду України від 23 лютого 2016 року, а справу передати до суду касаційної інстанції для подальшого розгляду.

Заслухавши пояснення представника ГПУ, перевіривши наведені у заяві доводи, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України вважає, що заява ГПУ підлягає задоволенню з таких підстав.

Статтею 273 КАС визначено можливість відновлення повністю або частково втраченого судового провадження в адміністративній справі, закінченій ухваленням судового рішення, або в якій провадження закрито.

За статтею 275 цього Кодексу заява про відновлення втраченого судового провадження подається до суду, який ухвалив рішення по суті справи або постановив ухвалу про закриття провадження у справі.

Згідно з частиною третьою статті 279 КАС у разі недостатності зібраних матеріалів для точного відновлення втраченого судового провадження суд ухвалою закриває розгляд заяви про відновлення провадження і роз’яснює особам, які беруть участь у справі, право на повторне звернення з такою самою заявою за наявності необхідних документів.

За частиною четвертою статті 218 КАС суд приймає рішення про закриття касаційного провадження у справі у разі, коли особа, яка подала касаційну скаргу, відмовилась від неї до закінчення цього провадження.

Відповідно до частини другої статті 220 КАС суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги, але при цьому може встановлювати порушення норм матеріального чи процесуального права, на які не було посилання в касаційній скарзі.

За наслідками розгляду касаційної скарги цей суд має право, зокрема, скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій і залишити позовну заяву без розгляду або закрити провадження; визнати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій такими, що втратили законну силу, і закрити провадження (пункти 7, 8 частини першої статті 223 КАС).

Згідно з частиною другою статті 228 КАС суд касаційної інстанції визнає законні судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій такими, що втратили законну силу, і закриває провадження у справі, якщо після їх ухвалення виникли обставини, які є підставою для закриття провадження у справі, та ці судові рішення ще не виконані.

Нормативний підхід до розуміння наведених норм процесуального права в їх взаємозв’язку у контексті обставин справи дає підстави для такого висновку.

Рішення про відновлення втраченого провадження повністю або в частині приймається в порядку окремого особливого судового провадження, встановленого розділом VII КАС. Прийняття цього рішення за підсудністю відноситься до повноважень суду, який ухвалив рішення по суті спору або постановив ухвалу про закриття провадження у справі. Відповідно до частини третьої статті 279 КАС саме цей суд вправі закрити розгляд заяви про відновлення провадження у разі недостатності зібраних матеріалів для точного відновлення втраченого судового провадження та роз’яснити особам, які беруть участь у справі, право на повторне звернення з такою самою заявою за наявності необхідних документів.

У рішенні, про перегляд якого подано заяву, суд касаційної інстанції дійшов висновку про неможливість розгляду касаційної скарги з огляду на недостатність зібраних матеріалів відновленого втраченого судового провадження і з цієї причини закрив провадження за касаційною скаргою. 

Однак на стадії касаційного перегляду рішень судів першої та апеляційної інстанцій, приводом для якого є касаційна скарга, а підставами – порушення судом норм матеріального чи процесуального права, суд касаційної інстанції не має повноважень на ревізію рішення суду про відновлення втраченого судового провадження і права на підставі статті 279 КАС з посиланням на недостатність зібраних матеріалів для точного відновлення втраченого провадження ухвалювати рішення про закриття касаційного провадження.

Аналогічна правова позиція вже була висловлена Верховним Судом України, зокрема, у постановах від 23 лютого, 4 жовтня 2016 року, 18 липня 2017 року (№№ 21-6159а15, 21-1790а16, 21-3894а16 відповідно) та 1 серпня 2017 року (справи №№ 21-3916а16, 21-3982а16, 21-3983а16).

Відповідно до підпункту «а» пункту 1 частини другої статті 243 КАС у разі неправильного застосування судом (судами) норми процесуального права, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, Верховний Суд України має право скасувати судове рішення (судові рішення) та передати справу на розгляд до відповідного суду першої, апеляційної чи касаційної інстанції.

Аналіз наведених норм процесуального права, юридична оцінка обставин справи дають підстави вважати, що суд касаційної інстанції неправильно застосував процесуальний закон, тому ухвалене ним рішення підлягає скасуванню з передачею справи до цього суду для подальшого касаційного розгляду поданої касаційної скарги.

Керуючись пунктом 6 Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VIIІ «Про судоустрій і статус суддів» та статтями 241–243 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України 

постановила: 

Заяву Генеральної прокуратури України задовольнити.

Ухвалу Вищого адміністративного суду України від 23 лютого 2016 року скасувати.

Справу за позовом публічного акціонерного товариства «Луганськтепловоз» до спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з обслуговування великих платників податків у м. Луганську Міжрегіонального головного управління Міндоходів, Головного управління Державної казначейської служби України у Луганській області про стягнення суми податку на додану вартість, що підлягає державному відшкодуванню, передати до суду касаційної інстанції для подальшого провадження за касаційною скаргою.

Постанова є остаточною і не може бути оскаржена, крім випадку, встановленого пунктом 3 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий О.В. Кривенда 
Судді: М.І. Гриців 
О.Б. Прокопенко

Постанова від 3 жовтня 2017 року № 21-3842а16

http://www.scourt.gov.ua/clients/vsu/vsu.nsf/(documents)/D6647A9FF4D6CD00C22581B000424090

Link to post
Share on other sites

ВСУ пришел к заключению, что на стадии кассационного пересмотра решений судов первой и апелляционной инстанций, поводом для которого является кассационная жалоба, а основаниями - нарушение судом норм материального или процессуального права, суд кассационной инстанции не имеет полномочий на ревизию решения суда о восстановлении утраченного судебного производства и права на основании статьи 279 КАС со ссылкой на недостаточность собранных материалов для точного восстановления утраченного производства принимать решение о закрытии кассационного производства.

И это не смотря на то, что производство восстановлено только в части ряда процессуальных документов, а не полностью. Таким образом ВСУ указал на возможность принятия судами кассационной инстанции решений без каких-либо документов, а только на основании процессуальных документов дела.

  • Like 1
Link to post
Share on other sites

Join the conversation

You can post now and register later. If you have an account, sign in now to post with your account.

Guest
Reply to this topic...

×   Pasted as rich text.   Paste as plain text instead

  Only 75 emoji are allowed.

×   Your link has been automatically embedded.   Display as a link instead

×   Your previous content has been restored.   Clear editor

×   You cannot paste images directly. Upload or insert images from URL.

Loading...
  • Пользователи

    No members to show

  • Similar Content

    • By ANTIRAID
      ПОСТАНОВА
      ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
      м. Київ
      16 грудня 2020 року
      справа №826/16837/16
      адміністративне провадження №К/9901/2690/19
      Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
      Судді -доповідача - Ханової Р. Ф.,
      суддів - Гончарової І. А., Олендера І. Я.
      розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції в Оболонському районі Головного управління ДФС у м. Києві
      на постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 20 грудня 2018 року (головуючий суддя Горяйнов А. М., судді: Кузьмишина О. М., Файдюк В. В.)
      у справі № 826/16837/16
      за позовом ОСОБА_1
      до Державної податкової інспекції в Оболонському районі Головного управління ДФС у м. Києві
      третя особа Публічне акціонерне товариство «Кредит Європа Банк»
      про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,
      УСТАНОВИВ :
      ОСОБА _1 (далі - позивач у справі) звернулась до Окружного адміністративного суду м. Києва із позовом до Державної податкової інспекції в Оболонському районі Головного управління ДФС у м. Києві (далі - відповідач у справі, податковий орган), в якому просила визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення, якими збільшено суму грошового зобов`язання за платежем податок на доходи фізичних осіб та за платежем військовий збір.
      Окружний адміністративний суд міста Києва ухвалою від 1 листопада 2017 року залучив до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача Публічне акціонерне товариство «Кредит Європа Банк».
      Рішенням від 26 червня 2018 року Окружний адміністративний суд міста Києва відмовив в задоволенні позову.
      Суд першої інстанції виходив з того, що припинення зобов`язань за кредитним договором у зв`язку із укладенням договору про задоволення вимог іпотекодержателя за рахунок предмету іпотеки - нерухомого майна третьої особи, не звільняє позивача від обов`язку з нарахування, декларування та сплати суми податку на доходи фізичних осіб. Наведена обставина не змінює юридичних наслідків, що настали для позивача, який фактично отримав дохід у вигляді звільнення від сплати банку основної суми боргу за кредитом.
      Шостий апеляційний адміністративний суд постановою від 20 грудня 2018 року скасував рішення суду першої інстанції та задовольнив адміністративний позов, визнав протиправними та скасував податкові повідомлення-рішення від 6 липня 2016 року № 0002591306 та № 0002601306.
      Суд апеляційної інстанції зазначив, що оскільки зобов`язання позивача щодо погашення основного боргу (кредиту) припинені за згодою сторін, а саме - за договором від 24 березня 2015 року та внаслідок передання боржником кредиторові відступного - квартири за адресою: АДРЕСА_1 , висновок податкового органу про те, що таке зобов`язання було припинене внаслідок прощення боргу є необґрунтованим.
      Не погоджуючись з рішенням суду апеляційної інстанції, податковий орган подав касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення норм матеріального права, просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.
      Податковий орган зазначає, що різниця між сумою боргу (кредиту) та вартістю квартири, переданої банку за договором іпотеки, є доходом позивача у вигляді прощеної суми боргу (кредиту).
      У запереченні на касаційну скаргу позивач повторює доводи, викладені в рішенні суду апеляційної інстанції, просить залишити касаційну скаргу без задоволення.
      На підставі розпорядження про призначення повторного автоматизованого розподілу 26 листопада 2020 року касаційна скарга передана на розгляд колегії суддів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду Хановій Р. Ф., Гончаровій І. А., Олендеру І. Я.
      Переглянувши судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, виходячи з наступного.
      Судами попередніх інстанцій встановлено, що між ЗАТ «Кредит Європа Банк» та позивачем укладений договір № 00011-EL-000000001040 про надання споживчого кредиту від 12 червня 2008 року.
      З метою забезпечення виконання позивачем повного погашення зобов`язань за вказаним кредитним договором, між ЗАТ «Кредит Європа Банк» та ОСОБА_3 12 червня 2008 року укладений договір іпотеки № 00011-EL-000000001040/і. Відповідно до умов вказаного договору ОСОБА_3 передала в іпотеку квартиру, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .
      Між ПАТ «Кредит Європа Банк» (яке є правонаступником ЗАТ «Кредит Європа Банк») та ОСОБА_3 24 березня 2015 року укладений договір про задоволення вимог іпотекодержателя шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки.
      У зв`язку з укладенням вказаного договору ПАТ «Кредит Європа Банк» 8 травня 2015 року подало до контролюючого органу електронний податковий розрахунок сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь фізичних осіб, і сум утриманого з них податку (форми №1ДФ) за 1-ий квартал 2015 року, у якому задекларувало відомості про нарахування та виплату позивачу доходу у сумі 2 411 791,26 грн за ознакою 126.
      У лютому 2016 року ПАТ «Кредит Європа Банк» у відповідь на письмовий запит ДПІ в Оболонському районі Головного управління ДФС у м. Києві від 20 січня 2016 року №893/10/26-54-12-04-25 надіслало інформацію про те, що мала місце не фактична виплата позивачу задекларованої суми доходу, а анулювання останній в 2015 році заборгованості по кредитному договору в сумі 2 411 791 грн 26 коп.
      Податковий орган провів документальну позапланову невиїзну перевірку позивача з питань своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати сум податків до бюджету за період з 1 січня по 31 грудня 2015 року, за результатами якої складено акт від 30 травня 2016 року № 130/26-54-13-06-17-2759907668.
      На підставі вказаного акта перевірки відповідач прийняв податкові повідомлення-рішення від 6 липня 2016 року:
      - № 0002601306, яким нарахував позивачу податок на доходи фізичних осіб у розмірі 602 281 грн 56 коп., з яких 481 689 грн 25 коп. - основне зобов`язання та 120 592 грн 31 коп. - штрафні (фінансові) санкції,
      - № 0002591306, яким нарахував позивачу військовий збір в сумі 45 215 грн 46 коп., з яких 36 172 грн 37 коп. - основний платіж та 9 043 грн 09 коп. - штрафні (фінансові) санкції.
      За приписами частини першої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
      Судами попередніх інстанцій встановлено та не є спірним між сторонами, що загальна сума заборгованості за договором про надання споживчого кредиту на момент укладення договору від 24 березня 2015 року становила 4 741 791 грн 26 коп., з яких 4 326 553 грн 66 коп. - основний борг та 415 237 грн 60 коп. - відсотки.
      Згідно звіту про незалежну оцінку ринкової вартості від 16 березня 2015 року оціночна вартість квартири, яка передана банку за договором іпотеки, складає 2 330 000 грн 00 коп.
      Для цілей оподаткування відповідач виходив з того, що частина боргу у розмірі 2 330000 грн 00 коп. є погашеною за рахунок майна, що перебувало в іпотеці, а частина боргу - 2 411 791 грн 26 коп. є сумою прощеного боргу (кредиту).
      Судом апеляційної інстанції встановлено та не спростовано доводами касаційної скарги, що відповідно до пункту 1.7 договору від 24 березня 2015 року (том 1 арк. с. 28-30) за рахунок предмету іпотеки в момент переходу права власності на предмет іпотеки від іпотекодавця ( ОСОБА_3 ) до іпотекодержателя (ПАТ «Кредит Європа Банк»), вважається повністю виконаним основне зобов`язання боржника (позивача) перед іпотекодержателем (ПАТ «Кредит Європа Банк») за договором про надання споживчого кредиту.
      У пункті 5.1 договору від 24 березня 2015 року також зазначено, що після державної реєстрації згідно з чинним законодавством України за іпотекодержателем права власності на квартиру, що є предметом іпотеки, позасудове врегулювання щодо звернення стягнення на предмет іпотеки, що вчинено шляхом укладення цього договору, вважається завершеним у відповідності до статті 36 Закону України «Про іпотеку», а основне зобов`язання за договором про надання споживчого кредиту - припиненим.
      Зазначені пункти договору від 24 березня 2015 року вказують на те, що основне зобов`язання за договором про надання споживчого кредиту (сума основного боргу (кредиту)) є припиненим внаслідок набуття банком права власності на предмет іпотеки.
      Посилання на те, що сума основного боргу (кредиту) чи його частина є прощеним у договорі від 24 березня 2015 року - відсутні.
      Більш того, листом від 24 березня 2015 року ПАТ «Кредит Європа Банк» повідомив позивача, що в наслідок підписання вищезазначеного договору припинився, зокрема, договір про надання споживчого кредиту (том 1 арк. с. 105). У вказаному листі ПАТ «Кредит Європа Банк» не зазначає про прощення частини боргу.
      Листами від 6 квітня 2015 року ПАТ «Кредит Європа Банк» звертався за роз`ясненнями до ДПІ у Голосіївському районі ГУ ДФС у м. Києві та ГУ ДФС у м. Києві (том 1 арк. с. 94, 95). У вказаних листах зазначено, що у зв`язку з таким позасудовим врегулюванням банк не здійснював жодного прощення боргу, відповідно до статті 65 Цивільного кодексу України, за правилом визначеним у пп. «д» пп. 164.2.17 п. 164.2 ст.164 Податкового кодексу України.
      У відповідності до частини першої статті 598 Цивільного кодексу України зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.
      Згідно зі статтею 600 Цивільного кодексу України зобов`язання припиняється за згодою сторін внаслідок передання боржником кредиторові відступного (грошей, іншого майна тощо). Розмір, строки й порядок передання відступного встановлюються сторонами.
      Суд погоджується з висновком суду апеляційної інстанції, що договір про задоволення вимог іпотекодержателя шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки від 24 березня 2015 року за своїм змістом відповідає статті 600 Цивільного кодексу України та передбачає припинення основного зобов`язання за договором про надання споживчого кредиту внаслідок передання банку відступного - квартири, що була предметом іпотеки.
      Відповідно до статті 605 Цивільного кодексу України зобов`язання припиняється внаслідок звільнення (прощення боргу) кредитором боржника від його обов`язків, якщо це не порушує прав третіх осіб щодо майна кредитора.
      Суд погоджується з висновком суду апеляційної інстанції, що зазначення у договорі від 24 березня 2015 року вартості предмета іпотеки та суми заборгованості за договором про надання споживчого кредиту (основного боргу та відсотків), а також той факт, що розмір основного зобов`язання перевищує оціночну вартість предмета іпотеки - не змінюють правової природи укладеного договору.
      Враховуючи викладене, Суд погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про правомірність вимог позивача.
      Доводи касаційної скарги податкового органу не знайшли свого підтвердження та не спростовують висновки суду апеляційної інстанції, при цьому порушень норм процесуального права, які б вплинули або змінили цю оцінку, податковим органом не зазначено.
      Згідно частини першої статті 350 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
      Верховний Суд, переглянувши рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, не вбачає підстав для задоволення касаційної скарги.
      Суд дійшов висновку, що судом апеляційної інстанції виконано всі вимоги процесуального законодавства, всебічно перевірено обставини справи, вирішено справу у відповідності до норм матеріального права, постановлено обґрунтовані рішення, в яких повно відображені обставини, що мають значення для справи.
      Порушень норм матеріального права, які могли призвести до зміни чи скасування рішення суду апеляційної інстанції не встановлено.
      На підставі викладеного, керуючись статтями 341, 343, 349, 350, 355 Кодексу адміністративного судочинства України,
      ПОСТАНОВИВ :
      Касаційну скаргу Державної податкової інспекції в Оболонському районі Головного управління ДФС у м. Києві залишити без задоволення.
      Постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 20 грудня 2018 року у справі № 826/16837/16 залишити без змін.
      Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
      Судді Р. Ф. Ханова
      І. А. Гончарова
      І. Я. Олендер
      Джерело: ЄДРСР 93595012
    • By ANTIRAID
      ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
      Справа № 640/11609/19 Суддя (судді) першої інстанції: Смолій І.В.
      ПОСТАНОВА
      ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
      07 грудня 2020 року м. Київ
      Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі: головуючого-судді: Черпіцької Л.Т., суддів: Пилипенко О.Є., Собківа Я.М. за участю секретаря: Зуєнка Д.П., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління ДПС у м. Києві на рішення Окружного адміністративного суду від 31 серпня 2020 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у м. Києві про визнання протиправними та скасування вимог, -
      В С Т А Н О В И Л А:
      ОСОБА _1 звернувся до суду з позовною заявою, в якій просив визнати протиправними та скасувати вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 18.01.2019 № Ф-35263-17 на суму 15819,54 грн та від 15.05.2019 № Ф-35263-17 на суму 21030,90 грн.
      У обґрунтування позовних вимог, позивач зазначив, що вважає оскаржувані вимогі протиправними та такими, що підлягають скасуванню, оскільки позивач у 2017-2019 роках не здійснював підприємницьку діяльність, дані в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань щодо нього як фізичної особи-підприємця відсутні.
      Рішенням Окружного адміністративного суду м. Києва від 31 серпня 2020 року у позові відмовлено.
      Приймаючи рішення, суд першої інстанції дійшов до висновку, що нездійснення позивачем обов`язку щодо перереєстрації в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань не свідчить, що позивач втратив статус фізичної особи-підприємця. Будь-яких доводів чи доказів сплати на користь позивача єдиного внеску в іншому порядку (зокрема роботодавцем чи в якості самозайнятої особи, тощо) матеріали справи не містять. Враховуючи викладене, позивач як фізична особа з діючим статусом фізичної особи-підприємця, мав обов`язок сплачувати єдиний внесок із розміру мінімального страхового внеску.
      Не погоджуючись із зазначеним судовим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права та недотриманням норм матеріального права, просить скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення про задоволення позову.
      Скаржник мотивує свої вимоги тим, що суд першої інстанції не врахував, що позивач не мав можливості здійснювати підприємницьку діяльність, оскільки його свідоцтво про державну реєстрацію суб`єкта підприємницької діяльності є недійсним, а з реєстраційною карткою для включення відомостей про нього як фізичної особи-підприємця до ЄДР та для заміни свідоцтва про його державну реєстрацію на свідоцтво про державну реєстрацію єдиного зразка позивач не звертався, що спростовує факт наявності у позивача статусу фізичної особи-підприємця в розумінні Закону № 755-IV і, як наслідок, належність позивача до платників єдиного соціального внеску. Аналогічний висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 01.07.2020 у справі № 206/81/19.
      Відповідач відзив на апеляційну скаргу не подав.
      Згідно зі ст. 52 КАС України у разі вибуття або заміни сторони чи третьої особи у відносинах, щодо яких виник спір, суд допускає на будь-якій стадії судового процесу заміну відповідної сторони чи третьої особи її правонаступником. Усі дії, вчинені в адміністративному процесі до вступу правонаступника, обов`язкові для нього в такій самій мірі, у якій вони були б обов`язкові для особи, яку він замінив.
      Відповідно до постанови КМУ № 537 від 19 червня 2019 року "Про утворення територіальних органів Державної податкової служби" утворено, у тому числі, Головне управління ДПС у м. Києві та реорганізовано Головне управління ДФС у м. Києві шляхом приєднання до Головного управління ДПС у м.Києві. Враховуючи наявність підстав для заміни сторони у справі, суд апеляційної інстанції вважає за можливе замінити відповідача Головне управління ДФС у м. Києві на правонаступника Головне управління ДПС у м. Києві.
      Відповідно до частини 1 статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
      Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, оцінивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів приходить до висновку про наявність підстав для задоволення апеляційної скарги, з огляду на наступне.
      Як вбачається з матеріалів справи, Згідно даних ІС «Податковий блок» позивач перебував на податковому обліку за основним місцем обліку в ДПІ у Святошинському районі ГУ ДФС у м. Києві як фізична особа-підприємець на загальній системі оподаткування з 15.03.1999.
      Відповідно до інформаційної системі ДФС за позивачем станом на 31.10.2018 рахувалась недоїмка зі сплати єдиного внеску на суму 15819,54 гривень.
      Відповідно до інформаційної системі ДФС за позивачем станом на 30.04.2019 рахувалась недоїмка зі сплати єдиного внеску на суму 21030,90 гривень.
      18.01.2019 ГУ ДФС у м. Києві винесено вимогу про сплату боргу (недоїмки) № Ф-35263-17, якою позивачу визначено до сплати 15819,54 гривень недоїмки з єдиного внеску.
      15.05.2019 ГУ ДФС у м. Києві винесено вимогу про сплату боргу (недоїмки) № Ф-35263-17, якою позивачу визначено до сплати 21030,90 гривень недоїмки з єдиного внеску.
      Не погодившись з такими вимогами, вважаючи свої права порушеними, позивач звернувся до суду з позовом.
      Надаючи правову оцінку обставинам справи, висновкам суду першої інстанції та доводам скаржника, колегія суддів зазначає наступне.
      Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку, визначаються Законом № 2464-VI (тут і далі - у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).
      Виключно цим Законом визначаються: принципи збору та ведення обліку єдиного внеску; платники єдиного внеску; порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску; розмір єдиного внеску; орган, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, його повноваження та відповідальність; склад, порядок ведення та використання даних Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування; порядок здійснення державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску (частина друга статті 2 Закону № 2464-VI).
      Пунктами 2 і 6 частини першої статті 1 Закону № 2464-VI визначено, що єдиний внесок - це консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування; недоїмка - сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена у строки, встановлені цим Законом, обчислена органом доходів і зборів у випадках, передбачених цим Законом.
      Відповідно до пункту 4 частини першої статті 4 Закону № 2464-VІ платниками єдиного внеску є фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування.
      01 січня 2017 року набрав чинності Закон України від 06 грудня 2016 року № 1774-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України»(далі - Закон № 1774-VIII), яким було внесено зміни, зокрема, до пункту 2 частини першої статті 7 Закону № 2464-VІ щодо нарахування єдиного внеску його платниками.
      Так, відповідно до абзаців першого та другого пункту 2 частини першої статті 7 Закону № 2464-VІ (у редакції Закону № 1774-VIII зі змінами, внесеними Законом України від 03 жовтня 2017 року № 2148-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій») єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць.
      У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов`язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.
      Таким чином, у зв`язку із внесеними до Закону № 2464-VІ змінами щодо нарахування єдиного внеску його платниками у фізичних осіб - підприємців з 01 січня 2017 року виник обов`язок щодо нарахування та сплати єдиного внеску незалежно від того, чи отримували вони дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу.
      Відповідно до частин другої - четвертої, восьмої, дванадцятої статті 9 Закону № 2464-VI обчислення єдиного внеску здійснюється на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) виплат (доходу), на які відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок.
      Обчислення єдиного внеску органами доходів і зборів у випадках, передбачених цим Законом, здійснюється на підставі актів перевірки правильності нарахування та сплати єдиного внеску, звітності, що подається платниками до органів доходів і зборів, бухгалтерських та інших документів, що підтверджують суми виплат (доходу), на суми яких (якого) відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок.
      Обчислення єдиного внеску за минулі періоди, крім випадків сплати єдиного внеску згідно з частиною п`ятою статті 10 цього Закону, здійснюється виходячи з розміру єдиного внеску, що діяв на день нарахування (обчислення, визначення) заробітної плати (доходу), на яку відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок.
      Платники єдиного внеску, зазначені у пунктах 4, 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, зобов`язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок.
      Єдиний внесок підлягає сплаті незалежно від фінансового стану платника.
      Згідно з абзацами першим, третім - п`ятим частини четвертої статті 25 Закону № 2464-VI орган доходів і зборів у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, надсилає платникам єдиного внеску, які мають недоїмку, вимогу про її сплату.
      Вимога про сплату недоїмки є виконавчим документом.
      Платник єдиного внеску зобов`язаний протягом десяти календарних днів з дня надходження вимоги про сплату недоїмки сплатити суми недоїмки та штрафів разом з нарахованою пенею.
      У разі незгоди з розрахунком суми недоїмки платник єдиного внеску узгоджує її з органом доходів і зборів шляхом оскарження вимоги про сплату єдиного внеску в адміністративному або судовому порядку.
      Процедуру нарахування і сплати єдиного внеску страхувальниками, визначеними Законом № 2464-VI, нарахування і сплати фінансових санкцій, стягнення заборгованості зі сплати страхових коштів органами доходів і зборів визначає Інструкція № 449.
      Абзацом другим пункту 2 розділу VI Інструкції № 449 установлено, що у разі виявлення органом доходів і зборів своєчасно не нарахованих та/або не сплачених платником сум єдиного внеску такий орган доходів і зборів обчислює суми єдиного внеску, що зазначаються у вимозі про сплату боргу (недоїмки), та застосовує до такого платника штрафні санкції в порядку і розмірах, визначених розділом VІІ цієї Інструкції.
      Органи доходів і зборів надсилають (вручають) платникам вимогу про сплату боргу (недоїмки), якщо: дані документальних перевірок свідчать про донарахування сум єдиного внеску органами доходів і зборів; платник має на кінець календарного місяця недоїмку зі сплати єдиного внеску. Вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі даних інформаційної системи органу доходів і зборів на суму боргу, що перевищує 10 грн (абзаци перший - третій, одинадцятий пункту 3 розділу VI Інструкції № 449).
      Згідно з абзацом першим пункту 4 розділу VI Інструкції № 449 вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі актів документальних перевірок, звітів платника про нарахування єдиного внеску та облікових даних з інформаційної системи органу доходів і зборів за формою згідно з додатком 6 до цієї Інструкції (для платника - юридичної особи) або за формою згідно з додатком 7 до цієї Інструкції (для платника - фізичної особи).
      Суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні позову, дійшов висновку про те, що станом на дату винесення спірної вимоги про сплату боргу позивач з 15.03.1999 зареєстрований як фізична особа-підприємець та відповідно до статті 4 Закону №2464-VI був платником єдиного внеску.
      У справі, що розглядається, спірним є питання наявності у позивача статусу платника єдиного внеску відповідно до пункту 4 частини першої статті 4 Закону № 2464-VІ і, як наслідок, наявності обов`язку сплачувати єдиний внесок у мінімальному розмірі за період з 01 січня 2017 року по І квартал 2019 року відповідно до оскаржуваних вимог за відсутності доходу від здійснення підприємницької діяльності. При цьому позивач набув статусу суб`єкта підприємницької діяльності та отримав відповідне свідоцтво про державну реєстрацію суб`єкта підприємницької діяльності - фізичної особи до 01 липня 2004 року, тобто до набрання чинності Законом № 755-IV, але не звертався до державного реєстратора з реєстраційною карткою про включення відомостей про нього до ЄДР відповідно до вимог цього Закону.
      Отже, до предмета доказування в цій справі входить наявність можливості в осіб, які набули статусу суб`єктів підприємницької діяльності до набрання чинності Законом № 755-IV, здійснювати конституційне право на підприємницьку діяльність та отримувати дохід від такої діяльності на законних підставах у разі неподання ними реєстраційної картки відповідно до вимог цього Закону.
      Водночас, суд першої інстанції, вважаючи встановленим, що позивач мав статус ФОП протягом спірного періоду та був платником єдиного внеску відповідно до пункту 4 частини першої статті 4 Закону № 2464-VІ, дійшов висновку, що нездійснення позивачем обов`язку щодо перереєстрації Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань не свідчить, що позивач втратив статус фізичної особи-підприємця.
      Колегія суддів зазначає, що суб`єктна ознака статусу ФОП є визначальною для вирішення питання про віднесення позивача до платників єдиного внеску, а тому дослідження питання про наявність у позивача статусу ФОП має значення для правильного вирішення цієї справи та прийняття обґрунтованого рішення.
      Відповідно до статті 42 Конституції України кожен має право на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом.
      Згідно із частиною другою статті 50 Цивільного кодексу України фізична особа здійснює своє право на підприємницьку діяльність за умови її державної реєстрації в порядку, встановленому законом.
      Частиною першою статті 128 Господарського кодексу України визначено, що громадянин визнається суб`єктом господарювання у разі здійснення ним підприємницької діяльності за умови державної реєстрації його як підприємця без статусу юридичної особи відповідно до статті 58 цього Кодексу.
      01 липня 2004 року набрав чинності Закон № 755-IV, яким передбачено створення і формування Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців (тут і далі - у первинній редакції).
      Відповідно до частини першої статті 42 Закону № 755-IV для проведення державної реєстрації фізична особа, яка має намір стати підприємцем, повинна подати особисто (надіслати рекомендованим листом з описом вкладення) державному реєстратору за місцем проживання такі документи: заповнену реєстраційну картку на проведення державної реєстрації фізичної особи - підприємця; копію довідки про включення заявника до Державного реєстру фізичних осіб - платників податків та інших обов`язкових платежів; документ, що підтверджує внесення реєстраційного збору за проведення державної реєстрації ФОП.
      Згідно з пунктом 2 розділу VIII «Прикінцеві положення» цього Закону державний реєстратор протягом 2004-2005 років при надходженні від юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців реєстраційної картки, відповідно до вимог статті 19 цього Закону, зобов`язаний провести заміну раніше виданих їм свідоцтв про державну реєстрацію на свідоцтва про державну реєстрацію єдиного зразка. При цьому реєстраційний збір за заміну свідоцтва про державну реєстрацію не стягується.
      Таким чином, визначена процедура державної реєстрації з дати набрання чинності Законом № 755-IV передбачала встановлення волевиявлення особи щодо одержання правового статусу ФОП через здійснення повного (при первинному набутті) чи мінімального (при підтвердженні набутого статусу суб`єкта підприємницької діяльності до 01 липня 2004 року) комплексу дій шляхом подання державному реєстратору реєстраційної картки (документ встановленого зразка, який підтверджує волевиявлення особи щодо внесення відповідних записів до ЄДР - абзац сьомий частини першої статті 1 Закону № 755-IV) та отримання свідоцтва про державну реєстрацію (документ встановленого зразка, який засвідчує факт внесення до ЄДР запису про державну реєстрацію юридичної особи або ФОП - абзац дев`ятий частини першої статті 1 Закону № 755-IV).
      03 березня 2011 року набрав чинності Закон № 2390-VI, яким внесено зміни до Закону № 755-IV.
      Пунктами 2-4 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 2390-VI було передбачено, що процес включення до ЄДР відомостей про юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, зареєстрованих до 01 липня 2004 року, завершується через рік, починаючи з дня набрання чинності цим Законом.
      Усі юридичні особи та фізичні особи - підприємці, створені та зареєстровані до 01 липня 2004 року, зобов`язані у встановлений пунктом 2 цього розділу строк подати державному реєстратору реєстраційну картку для включення відомостей про них до ЄДР та для заміни свідоцтв про їх державну реєстрацію на свідоцтва про державну реєстрацію єдиного зразка або для отримання таких свідоцтв.
      Свідоцтва про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, оформлені з використанням бланків старого зразка та видані до 01 липня 2004 року, після настання встановленого пунктом 2 цього розділу строку вважаються недійсними.
      Водночас пунктом 8 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 2390-VI визначено, що після закінчення передбаченого для включення відомостей до ЄДР строку, встановленого пунктом 2 цього розділу, уповноважені органи у місячний строк проводять остаточне звірення даних відомчих реєстрів (баз даних реєстрів, журналів реєстрації, обліку тощо), за результатами якого готують аналітичну інформацію для передачі її тимчасовим міжвідомчим спеціальним комісіям, утвореним з метою проведення в Автономній Республіці Крим та відповідних областях інвентаризації юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, зареєстрованих до 01 липня 2004 року, відомості про яких до строку, встановленого пунктом 2 цього розділу, не включені до ЄДР. За результатами проведеної тимчасовими міжвідомчими спеціальними комісіями роботи відомості про юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, зареєстрованих до 01 липня 2004 року, включаються до ЄДР з відміткою про те, що свідоцтва про їх державну реєстрацію, оформлені з використанням бланків старого зразка та видані до 01 липня 2004 року, вважаються недійсними.
      Таким чином, строк для включення до ЄДР відомостей про фізичних осіб - підприємців, державна реєстрація яких була проведена до 01 липня 2004 року, визначений пунктом 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 2390-VI, закінчився 03 березня 2012 року. При цьому цей строк включення до ЄДР відомостей про фізичних осіб - підприємців, державна реєстрація яких проведена до 01 липня 2004 року, підлягав застосуванню виключно у випадках самостійного подання останніми реєстраційних карток державному реєстратору.
      Натомість, відомості про фізичних осіб - підприємців, які самостійно не звернулись із відповідною заявою у строк, установлений пунктом 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 2390-VI, підлягали включенню до ЄДР на підставі інформації, отриманої від тимчасових міжвідомчих спеціальних комісій. Державні реєстратори, вносячи відомості про цих фізичних осіб - підприємців до ЄДР, зобов`язані були зробити відмітку про недійсність їхнього свідоцтва про державну реєстрацію.
      У матеріалах даної справи відсутні докази про подання позивачем державному реєстратору реєстраційної картки для включення відомостей про нього до ЄДР та для заміни свідоцтва про його державну реєстрацію на свідоцтво про державну реєстрацію єдиного зразка. Також у матеріалах справи відсутні докази про недійсність свідоцтва про державну реєстрацію позивача як ФОП.
      25 квітня 2014 року набрав чинності Закон України від 25 березня 2014 року № 1155-VII «Про внесення змін до деяких законів України щодо включення відомостей про діючих юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців до Єдиного державного реєстру» (далі - Закон № 1155-VII).
      Цим Законом пункт 2 розділу VIII «Прикінцеві положення» Закону № 755-IV викладено в новій редакції, відповідно до якої усі діючі юридичні особи та фізичні особи - підприємці, створені та зареєстровані до 01 липня 2004 року, відомості про яких не включені до ЄДР, зобов`язані подати державному реєстратору відповідно до вимог статті 19 цього Закону реєстраційну картку для включення відомостей про них до ЄДР. Державний реєстратор після отримання від юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців реєстраційної картки зобов`язаний включити відомості про юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців і видати їм виписку з ЄДР.
      До того ж Законом № 1155-VII виключено пункти 2-4 і 7-9 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 2390-VI.
      Основною метою проекту Закону № 1155-VII є продовження процесу включення до ЄДР відомостей про юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, які зареєстровані до 01 липня 2004 року та до цього часу не подали державному реєстратору про себе відомості.
      Для досягнення цієї мети Законом № 1155-VII внесені зміни до розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 2390-VІ щодо спрощення механізму державної реєстрації припинення суб`єктів господарювання», які дозволять проводити включення відомостей про діючих юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців до ЄДР.
      Отже, колегія суддів вважає, що статус ФОП є формою реалізації конституційного права на підприємницьку діяльність, відсутність підтвердженого у визначеній державою формі реалізації цього права у нових умовах нормативно-правового регулювання після 2004 року виключає можливість автоматичного перенесення набутих до 01 липня 2004 року ознак суб`єкта господарювання, оскільки особа не може бути примушена до реалізації наданого їй права в цих умовах, а користується ним на власний розсуд.
      Водночас, зміни у процедуру адміністрування системи державної реєстрації фізичних осіб - підприємців, запроваджені законами № 2390-VI та № 1155-VII, не спростовують наведених висновків щодо природи визначення статусу ФОП, а лише визначають регулювання діяльності уповноважених органів у відношенні до фізичних осіб, які мають намір продовжувати здійснювати підприємницьку діяльність, розпочату ними до 01 липня 2004 року, що підтверджується виконанням ними обов`язку подати реєстраційну картку або ж констатації відмови особи від набуття статусу ФОП шляхом неподання реєстраційної картки, що за змістом нормативних приписів мало наслідком відмову в заміні свідоцтва про державну реєстрацію на бланки нового зразка та внесення відмітки до ЄДР про те, що свідоцтва про їх державну реєстрацію, оформлені з використанням бланків старого зразка та видані до 01 липня 2004 року, вважаються недійсними. Таким чином, виключалася можливість законного здійснення підприємницької діяльності, а відтак отримання доходу від такої діяльності.
      Колегія суддів також підкреслює, що існування нечіткого, суперечливого нормативного регулювання на час виникнення спірних правовідносин порушує принцип правової визначеності.
      Отже, колегія суддів дійшла висновку, що відсутність офіційного підтвердження у позивача статусу ФОП шляхом проходження реєстраційних процедур у порядку, визначеному Законом № 755-IV, що виключає можливість законного здійснення підприємницької діяльності та отримання відповідних доходів, за відсутності фактичних доказів протилежного, виключає і можливість формальної та фактичної участі позивача у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування за відповідним статусом.
      Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 01.07.2020 у справі № 260/81/19.
      З огляду на викладене, вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 18.01.2019 № Ф-35263-17 на суму 15819,54 грн та від 15.05.2019 № Ф-35263-17 на суму 21030,90 грн. є протиправними та підлягають скасуванню.
      Суд першої інстанції викладеного не встановив, у зв`язку з чим прийшов до помилкового висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.
      Доводи апеляційної скарги позивача знайшли своє підтвердження.
      За змістом частини 1 статті 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
      Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.
      З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку, що оскаржуване рішення необхідно скасувати та прийняти нове судове рішення про задоволення позовних вимог.
      У апеляційній скарзі позивач, окрім іншого, просив стягнути з відповідача витрати на професійну правничу допомогу в сумі 3000,00 грн.
      Так, відповідно до частин першої та третьої статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС) судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.
      Згідно з пунктом 1 частини третьої статті 132 КАС до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема витрати на професійну правничу допомогу.
      Відповідно до частини другої статті 134 КАС за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
      Відповідно до частини першої статті 139 КАС при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
      За змістом частини третьої статті 134 КАС для цілей розподілу судових витрат:
      1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
      2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
      Відповідно до частини четвертої статті 134 КАС для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
      Частиною п`ятою статті 134 КАС визначено, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
      Відповідно до частини сьомої статті 134 КАС обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
      Аналіз наведених положень процесуального законодавства дає підстави для висновку про те, що документально підтверджені судові витрати на правничу допомогу адвоката підлягають компенсації стороні, яка не є суб`єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень.
      Як вбачається з матеріалів справи, між позивачем та Адвокатським об`єднанням «КРАВЕЦЬ І ПАРТНЕРИ» укладено Договір про надання правничої допомоги №49 від 06 березня 2019 року, відповідно до якого Об`єднання зобов`язується надати позивачу правову допомогу, в тому числі і щодо представництва інтересів останнього у справі №640/11609/19.
      На виконання умов вказаного договору, Адвокатське об`єднання «КРАВЕЦЬ І ПАРТНЕРИ», керуючись п.4.1. Договору про надання правничої допомоги, виставило рахунок №526 від 25.09.2020, який складався із вартості послуг щодо підготовки та подання апеляційної скарги, вартість якої склала 3000 грн.
      Факт оплати позивачем рахунку підтверджується квитанцією №ПН32294 від 25.09.2020.
      Після сплати позивачем коштів за вказаними рахунками сторонами підписано акт надання послуг № 376 від 25.09.2020.
      Таким чином, сума витрат на професійну правничу допомогу адвоката, яка підлягає стягненню з Відповідача, становить 3000 гривень, а саме за послуги щодо підготовки та подання апеляційної скарги.
      Відповідач клопотання про зменшення витрат на правничу допомогу до суду не подав.
      Колегія суддів дійшла до висновку про співрозмірність заявлених до стягнення позивачем витрат із складністю справи та обсягом наданих послуг, отже витрати на правову допомогу в сумі 3000,00 грн підлягають стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
      Відповідно до частини шостої статті 139 КАС України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат.
      Відповідно до ч.ч. 1,3 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
      Відповідно до квитанції № 4476 від 11.03.2019 позивач за подання позову сплатив 768,40 грн. Згідно з квитанцією № ПН32288 від 25.09.2020 скаржник за подання апеляційної скарги на судове рішення сплатив 1152,60 грн.
      Отже, судовий збір підлягає стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача у розмірі 1921,00 грн.
      Керуючись ст.ст. 241, 242, 250, 308, 311, 312, 315, 317, 321, 322, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -
      ПОСТАНОВИЛА:
      Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
      Рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 31 серпня 2020 року скасувати.
      Прийняти нову постанову, якою позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити.
      Визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління ДФС у м.Києві про сплату боргу (недоїмки) №Ф-35263-17 від 18 січня 2019 року.
      Визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління ДФС у м.Києві про сплату боргу (недоїмки) №Ф-35263-17 від 15 травня 2019 року.
      Стягнути на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) судовий збір у розмірі 1921,00 грн (тисячу дев`ятсот двадцять одну) та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 3000 грн 00 коп (три тисячі) за рахунок бюджетних асигнувань з Головного управління ДПС у м. Києві (ЄДРПОУ 43141267).
      Повний текст постанови виготовлено 07 грудня 2020 року.
      Головуючий суддя
      Л.Т.Черпіцька
      Судді:
      О.Є.Пилипенко
      Я.М.Собків
      Джерело: ЄДРСР 93335477
    • By ANTIRAID
      ПОСТАНОВА
      ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
      18 листопада 2020 року
      м. Київ
      Справа № 813/5892/15
      Провадження № 11-132апп20
      Велика Палата Верховного Суду у складі:
      судді-доповідача Анцупової Т. О.,
      суддів Антонюк Н. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Власова Ю. Л., Гриціва М. І., Данішевської В. І., Єленіної Ж. М., Золотнікова О. С., Князєва В. С., Сімоненко В. М., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г.,
      розглянула в порядку письмового провадження справу № 813/5892/15 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Яблуневий дар» до Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби за участю Прокуратури Львівської області про визнання протиправним і скасування наказу
      за касаційними скаргами Прокуратури Львівської області та Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 08 грудня 2015 року (суддя Сакалош В. М.) та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 25 квітня 2016 року (у складі колегії суддів Пліша М. А., Шинкар Т. І., Ільчишин Н. В.),
      УСТАНОВИЛА:
      Рух справи
      1. 23 жовтня 2015 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Яблуневий дар» (далі - ТзОВ «Яблуневий дар») звернулось до суду з позовом до Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників податків у м. Львові Міжрегіонального головного управління Державної фіскальної служби (далі ? СДПІ з обслуговування великих платників податків у м. Львові МГУ ДФС), у якому просило визнати протиправним та скасувати наказ відповідача від 22 жовтня 2015 року № 124 «Про проведення документальної позапланової виїзної перевірки ТзОВ «Яблуневий дар».
      2.Позовні вимоги обґрунтовано тим, що відповідно до абзацу другого пункту 78.2 статті 78 Податкового кодексу України (далі ? ПК України; тут і далі ? у редакції, чинній на момент прийняття спірного наказу) контролюючим органам забороняється проводити документальні позапланові перевірки, які передбачені підпунктами 78.1.1, 78.1.4, 78.1.8, 78.1.11 пункту 78.1 статті 78 ПК України, у разі, якщо питання, що є предметом такої перевірки, були охоплені під час попередніх перевірок платника податків. Позивач зазначає, що оскаржуваним наказом призначено проведення документальної позапланової виїзної перевірки ТзОВ «Яблуневий дар» з питань дотримання податкового законодавства України щодо фінансово-господарських операцій з Товариством з обмеженою відповідальністю «ТБ Сад» (далі ? ТзОВ «ТБ Сад») за період 2013?2014 років. Однак період фінансово-господарської діяльності позивача з 01 жовтня 2012 року по 31 грудня 2013 року охоплений плановою виїзною документальною перевіркою, яка проведена посадовими особами Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників податків у м. Львові Міжрегіонального головного управління Міндоходів (далі ? СДПІ з обслуговування великих платників податків у м. Львові МГУ Міндоходів), за результатами якої складено акт від 29 вересня 2014 року № 429/28-06-39-01/32475074. Відтак ТзОВ «Яблуневий дар» вважає, що предмет та період документальної позапланової виїзної перевірки, яка призначена оскаржуваним наказом, вже були об`єктами планової виїзної перевірки, що задокументовано відповідним актом перевірки.
      3.Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 08 грудня 2015 року, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 25 квітня 2016 року, позовні вимоги ТзОВ «Яблуневий дар» задоволено повністю. Визнано протиправним та скасовано наказ СДПІ з обслуговування великих платників податків у м. Львові МГУ ДФС від 22 жовтня 2015 року № 124. Стягнуто з державного бюджету України на користь ТзОВ «Яблуневий дар» витрати зі сплати судового збору в розмірі 1218 грн.
      4. Не погодившись із зазначеними судовими рішеннями, СДПІ з обслуговування великих платників податків у м. Львові МГУ ДФС та Прокуратура Львівської області звернулися до Вищого адміністративного суду України з касаційними скаргами, у яких, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, просять скасувати постанову Львівського окружного адміністративного суду від 08 грудня 2015 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 25 квітня 2016 року і прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позову.
      5. Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 09 червня 2016 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою Прокуратури Львівської області.
      6. 27 червня 2016 року від ТзОВ «Яблуневий дар» до Вищого адміністративного суду України надійшло заперечення на касаційну скаргу Прокуратури Львівської області, у якій позивач просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а постанову Львівського окружного адміністративного суду від 08 грудня 2015 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 25 квітня 2016 року ? без змін.
      7. Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 29 червня 2016 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою СДПІ з обслуговування великих платників податків у м. Львові МГУ ДФС та об`єднано зазначені касаційні скарги в одне касаційне провадження для спільного розгляду.
      8. 13 листопада 2017 року до Вищого адміністративного суду України надійшло клопотання ТзОВ «Яблуневий дар», у якому позивач просив не здійснювати заміну сторони адміністративної справи № 813/5892/15 СДПІ з обслуговування великих платників податків у м. Львові МГУ ДФС на Офіс великих платників податків Державної фіскальної служби (далі ? Офіс великих платників податків ДФС).
      9. 15 грудня 2017 року розпочав роботу Верховний Суд і набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», яким Кодекс адміністративного судочинства України (далі - КАС України) викладено в новій редакції.
      10. Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу VII «Перехідні положення» КАС України касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
      11. 07 листопада 2018 року до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від Офісу великих платників податків ДФС надійшло клопотання про заміну відповідача СДПІ з обслуговування великих платників податків у м. Львові МГУ ДФС на Офіс великих платників податків ДФС у зв`язку з реорганізацією спеціалізованих державних податкових інспекцій з обслуговування великих платників шляхом їх приєднання до Офісу великих платників податків ДФС відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 30 березня 2016 року № 247 «Деякі питання територіальних органів Державної фіскальної служби» та наказу Державної фіскальної служби України від 26 квітня 2016 року № 377 «Про реорганізацію територіальних органів Державної фіскальної служби України з обслуговування великих платників».
      12. Ухвалою від 03 квітня 2020 року Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду передав справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду на підставі частини шостої статті 346 КАС України, мотивувавши це тим, що учасники справи оскаржують судові рішення з підстав порушення правил предметної юрисдикції.
      13. Велика Палата Верховного Суду ухвалою від 13 квітня 2020 року прийняла та призначила цю справу до розгляду в порядку письмового провадження.
      14. Ухвалою Великої Палати Верховного Суду від 18 червня 2020 року замінено позивача у справі на належного - Офіс великих платників податків ДФС.
      Фактичні обставини
      15.Судами встановлено, що відповідно до акта планової виїзної перевірки від 29 вересня 2014 року № 429/28-06-39-01/32475074 податковим органом проведено перевірку своєчасності, достовірності та повноти нарахування і сплати всіх передбачених ПК України податків та зборів за період з 01 жовтня 2012 року по 31 грудня 2013 року.
      16.Ухвалою слідчого судді Солом`янського районного суду міста Києва від 20 жовтня 2015 року надано дозвіл на проведення співробітниками СДПІ з обслуговування великих платників податків у м. Львові МГУ Міндоходів позапланової перевірки з питань дотримання вимог податкового законодавства України ТзОВ «Яблуневий дар» щодо фінансово-господарських операцій з ТзОВ «ТБ Сад» за період 2013-2014 років, що перебуває на податковому обліку в СДПІ з обслуговування великих платників податків у м. Львові МГУ Міндоходів, на предмет своєчасності, повноти нарахувань та сплати всіх передбачених ПК України податків і зборів за весь період фінансово-господарської діяльності з урахуванням доказів, зібраних у ході досудового розслідування кримінального провадження від 19 червня 2015 року № 3201532015100110000154.
      17. З метою безумовного виконання ухвали слідчого судді Солом`янського районного суду міста Києва від 20 жовтня 2015 року, на підставі пункту 75.1 статті 75, підпункту 78.1.11 пункту 78.1 статті 78 ПК України начальником СДПІ з обслуговування великих платників податків у м. Львові МГУ Міндоходів видано наказ «Про проведення документальної позапланової виїзної перевірки ТзОВ «Яблуневий дар» від 22 жовтня 2015 року № 124.
      18. 22 жовтня 2015 року працівниками СДПІ з обслуговування великих платників податків у м. Львові МГУ Міндоходів здійснено виїзд на юридичну адресу ТзОВ «Яблуневий дар». Однак представник позивача Кулак І. О. повідомив про відсутність посадових осіб на підприємстві, а також про відсутність у нього повноважень на отримання зазначеного наказу та прийняття рішення про допуск або недопуск до перевірки і просив прибути 26 жовтня 2015 року, коли будуть присутні відповідні посадові особи.
      На підставі зазначеного 22 жовтня 2015 року працівниками СДПІ з обслуговування великих платників податків у м. Львові МГУ Міндоходів складено акт про неможливість вручення копії наказу та пред`явлення направлень на перевірку, який зареєстровано у відповідному журналі СДПІ з обслуговування великих платників податків у м. Львові МГУ Міндоходів за № 25/28-22-20/32475074.
      19. 23 жовтня 2015 року ТзОВ «Яблуневий дар» до Львівського окружного адміністративного суду подано заяву про забезпечення позову, у якій позивач просив зупинити дію наказу від 22 жовтня 2015 року № 124 до набрання законної сили рішенням у справі та заборонити СДПІ з обслуговування великих платників податків у м. Львові МГУ Міндоходів учиняти дії стосовно проведення документальної позапланової виїзної перевірки ТзОВ «Яблуневий дар» з питань дотримання податкового законодавства України щодо фінансово-господарських операцій з ТзОВ «ТБ Сад» за період 2013?2014 років.
      20. 26 жовтня 2015 року працівниками СДПІ з обслуговування великих платників податків у м. Львові МГУ Міндоходів здійснено повторний виїзд на юридичну адресу ТзОВ «Яблуневий дар». За вказаною адресою вхід стороннім особам на територію ТзОВ «Яблуневий дар» обмежено і контролюється службою охорони. До працівників СДПІ з обслуговування великих платників податків у м. Львові МГУ Міндоходів вийшла особа, яка представилася керівником служби безпеки, та повідомила, що посадові особи підприємства, а також представники чи інші уповноважені особи на момент прибуття та до кінця дня будуть відсутні, причини та тривалість відсутності зазначених осіб невідомі.
      З урахуванням зазначеного працівниками СДПІ з обслуговування великих платників податків у м. Львові МГУ Міндоходів складено акт про неможливість вручення копії наказу та пред`явлення направлень на перевірку посадовим особам ТзОВ «Яблуневий дар».
      21.Ухвалою Львівського окружного адміністративного суду від 26 жовтня 2015 року заяву ТзОВ «Яблуневий дар» про забезпечення позову задоволено частково. Зупинено дію наказу від 22 жовтня 2015 року № 124 про проведення документальної позапланової виїзної перевірки ТзОВ «Яблуневий дар» до набрання законної сили рішенням у справі.
      22. 04 листопада 2015 року до Львівського апеляційного адміністративного суду надійшла апеляційна скарга СДПІ з обслуговування великих платників податків у м. Львові МГУ ДФС на ухвалу Львівського окружного адміністративного суду від 26 жовтня 2015 року.
      23.Ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 17 грудня 2015 року апеляційну скаргу СДПІ з обслуговування великих платників податків у м. Львові МГУ ДФС задоволено. Ухвалу Львівського окружного адміністративного суду від 26 жовтня 2015 року скасовано та прийнято нову, якою в задоволенні заяви ТзОВ «Яблуневий дар» про забезпечення позову відмовлено.
      24. 29 січня 2016 року СДПІ з обслуговування великих платників податків у м. Львові МГУ ДФС складено акт № 27/28-06-22-20/32475074 про результати документальної позапланової виїзної перевірки ТзОВ «Яблуневий дар» з питань дотримання вимог податкового законодавства України щодо фінансово-господарських операцій з ТзОВ «ТБ Сад» за період 2013?2014 років з урахуванням доказів, зібраних у ході досудового розслідування кримінального провадження від 19 червня 2015 року № 3201532015100110000154.
      25. На підставі зазначеного акта СДПІ з обслуговування великих платників податків у м. Львові МГУ ДФС винесено податкові повідомлення-рішення від 11 лютого 2016 року № 0000202202/1759, 0000212202/1760, 0000222202/1761.
      Оцінка судів першої та апеляційної інстанцій
      26.Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 08 грудня 2015 року, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 25 квітня 2016 року, позовні вимоги задоволено повністю.
      27. Суди першої та апеляційної інстанцій дійшли висновку, що плановою виїзною документальною перевіркою позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01 жовтня 2012 року по 31 грудня 2013 року, за результатом якої складений акт від 29 вересня 2014 року, вже були охоплені питання, визначені предметом перевірки за спірним наказом, а саме дотримання позивачем податкового законодавства України щодо фінансово-господарських операцій з ТзОВ «ТБ Сад» за період 2013 року.
      28. Крім того, суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, установив, що ухвалою слідчого судді Солом`янського районного суду м. Києва Макухи А. А. від 20 жовтня 2015 року № 1-КС/760/6137/15, на безумовне виконання якої видано оскаржуваний наказ, слідчим суддею не призначено перевірку, а лише надано дозвіл на проведення співробітниками СДПІ з обслуговування великих платників податків у м. Львові МГУ Міндоходів позапланової документальної перевірки з питань дотримання вимог податкового законодавства ТзОВ «Яблуневий дар» щодо фінансово-господарських операцій з ТзОВ «ТБ Сад» за період 2013?2014 років, що перебуває на податковому обліку в СДПІ з обслуговування великих платників податків у м. Львові МГУ Міндоходів, на предмет своєчасності, повноти нарахування та сплати всіх передбачених ПК України податків і зборів за весь період фінансово-господарської діяльності з урахуванням доказів, зібраних у ході досудового розслідування кримінального провадження від 19 червня 2015 року №3201532015100110000154.
      Суди першої та апеляційної інстанцій мотивували це тим, що серед обставин, за яких передбачено здійснення документальних позапланових перевірок, визначених статтею 78 ПК України, відсутня така обставина, як надання дозволу суду на проведення перевірки, оскільки підпункт 78.1.11 пункту 78.1 указаної статті чітко визначає як обставину для проведення позапланової перевірки судове рішення суду (слідчого судді) про призначення перевірки або постанову органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, слідчого, прокурора, винесену ними відповідно до закону, а не рішення суду (судді) про надання дозволу про проведення перевірки.
      Короткий зміст та обґрунтування вимог наведених у касаційній скарзі СДПІ з обслуговування великих платників податків у м. Львові МГУ ДФС
      29. У касаційні скарзі СДПІ з обслуговування великих платників податків у м. Львові МГУ ДФС зазначає, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права.
      30.Зокрема, судами попередніх інстанцій не враховано, що відповідно до абзацу першого пункту 78.2 статті 78 ПК України передбачено, що обмеження у підставах проведення перевірок платників податків, визначені Кодексом, поширюються на перевірки, що проводяться в межах кримінального провадження. Тому скаржник вважає, що підстави для проведення позапланової документальної виїзної перевірки ТзОВ «Яблуневий дар» не можуть бути предметом розгляду адміністративного суду, оскільки їх належить розглядати в порядку кримінального судочинства.
      31.Також скаржник зазначає, що питання, що є предметом перевірки відповідно до оскаржуваного наказу, не були охоплені під час попередньої перевірки платника податків.
      32. Крім цього, СДПІ з обслуговування великих платників податків у м. Львові МГУ ДФС зауважує, що на підставі оскаржуваного наказу винесено податкові повідомлення-рішення від 11 лютого 2016 року № 0000202202/1759, 0000212202/1760, 0000222202/1761, тобто наказ було реалізовано і він втратив чинність.
      Короткий зміст та обґрунтування вимог, наведених у касаційній скарзі Прокуратури Львівської області
      33. У касаційній скарзі Прокуратура Львівської області зазначає, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій постановлені внаслідок помилкового та неповного встановлення обставин справи, невірного трактування положень статті 78 ПК України, а також вимог статті 124 Конституції України щодо безумовного виконання судових рішень, зокрема й тих, які прийняті відповідно до порядку, встановленого статтями 93, 94, 110, 309, 910 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК України).
      34.Скаржник зазначає, що судом першої інстанції неповно з`ясовано обставини справи, зокрема щодо предмета та строку перевірки, а саме те, що плановою перевіркою охоплювався період з 01 січня 2012 року по 31 грудня 2013 року, а наказом передбачено проведення перевірки за період 2013?2014 років.
      35. Суд апеляційної інстанції взяв до уваги доводи апелянтів, які не були враховані судом першої інстанції, зокрема щодо предмета та строку перевірки, Однак, змінивши підстави щодо задоволення позовних вимог, суд апеляційної інстанції, не змінивши і не скасувавши рішення суду першої інстанції, залишив його без змін.
      36. Крім цього, Прокуратура Львівської області вважає, що Львівським апеляційним адміністративним судом безпідставно застосовано приписи пункту 78.2 статті 78 ПК України щодо обмеження права на проведення повторної перевірки платника податку, оскільки відповідно до пункту першого зазначеної норми такі обмеження не поширюються на перевірки, що проводяться в межах кримінального провадження.
      37. Скаржники зауважують, що підстави проведення документальної позапланової виїзної перевірки не можуть бути предметом розгляду адміністративного суду, оскільки їх належить вирішувати в порядку кримінального судочинства.
      Позиція позивача щодо касаційної скарги Прокуратури Львівської області
      38. У запереченнях на касаційну скаргу Прокуратури Львівської області ТзОВ «Яблуневий дар» зазначає, що правовідносини позивача з ТзОВ «ТБ Сад» перевірені в повному обсязі під час планової документальної перевірки за період з 01 жовтня 2012 року по 31 грудня 2013 року, за результатом якої складено акт від 29 вересня 2014 року. З урахуванням зазначеного позивач вважає, що твердження Прокуратури Львівської області про те, що перевірка ТзОВ «Яблуневий дар» за 2014 рік не проводилася, а тому наказ не може бути скасовано, є помилковим. Мотивує це тим, що наслідком установлення судом невідповідності частини рішення суб`єкта владних повноважень вимогам чинного законодавства є визнання такого акта частково протиправним за умови, що цю частину може бути ідентифіковано та що без неї оспорюваний акт не втрачає своєї цілісності значення.
      39. Вважає необґрунтованим твердження прокуратури про те, що підстави проведення позапланової перевірки не можуть бути предметом розгляду адміністративного суду, оскільки таку перевірку належить виконувати в порядку кримінального судочинства. Зокрема, ТзОВ «Яблуневий дар» зазначає, що предметом оскарження в цій справі є наказ від 22 жовтня 2015 року № 124, а не ухвала судді Солом`янського районного суду м. Києва від 20 жовтня 2015 року, тому в силу норм КАС України суди попередніх інстанцій правомірно надали оцінку обставинам справи, доказам сторін і прийняли законні й обґрунтовані рішення в цій справі.
      Позиція Великої Палати Верховного Суду
      40.Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши наведені в касаційних скаргах доводи щодо порушення судами першої та апеляційної інстанцій правил предметної юрисдикції, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про часткове задоволення касаційних скарг з таких мотивів.
      41.Першочерговим у цій справі є вирішення питання щодо юрисдикційної належності спору.
      42.Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.
      43. З матеріалів справи та встановлених судами попередніх інстанцій обставин спору слідує, що предметом спору у цій справі є наказ СДПІ з обслуговування великих платників податків у м. Львові МГУ ДФС від 22 жовтня 2015 року № 124 щодо проведення позапланової виїзної документальної перевірки з питань дотримання вимог податкового законодавства ТзОВ «Яблуневий дар».
      44.Відповідно до підпункту 20.1.4 пункту 20.1 статті 20 ПК України податкові органи, серед іншого, мають право проводити відповідно до законодавства перевірки і звірки платників податків (крім Національного банку України), у тому числі після проведення процедур митного контролю та/або митного оформлення.
      45. Пунктом 75.1 статті 75 ПК України передбачено, що контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.
      46. Підпунктом 78.4 статті 78 ПК України передбачено, що керівник контролюючого органу приймає рішення про проведення документальної позапланової перевірки, яке оформлюється наказом, у якому зазначаються дата видачі, найменування контролюючого органу, найменування та реквізити суб`єкта (прізвище, ім`я, по батькові фізичної особи ? платника податку, який перевіряється) та у разі проведення перевірки в іншому місці ? адреса об`єкта, перевірка якого проводиться, мета, вид (документальна планова/позапланова або фактична перевірка), підстави для проведення перевірки, визначені цим Кодексом, дата початку і тривалість перевірки, період діяльності, який буде перевірятися (пункт 81.1 статті 81 ПК України).
      47. Зі змісту касаційних скарг слідує, що оскарження підстав проведення позапланової виїзної документальної перевірки, на думку скаржників, має відбуватись у межах кримінального судочинства, оскільки ухвала слідчого судді Солом`янського районного суду м. Києва Макухи А. А. від 20 жовтня 2015 року про дозвіл на проведення співробітниками СДПІ з обслуговування великих платників податків у м. Львові МГУ Міндоходів позапланової документальної перевірки ТзОВ «Яблуневий дар» щодо фінансово-господарських операцій з ТзОВ «ТБ Сад» за період 2013?2014 років постановлена в межах кримінального провадження.
      48. З урахуванням зазначеного Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на те, що ухвала слідчого судді та наказ контролюючого органу на проведення документальної позапланової виїзної перевірки мають різну правову природу та різні правові наслідки.
      Зокрема, порядок проведення перевірок контролюючими органами визначається спеціальним податковим законодавством, що зумовлює виокремлення суб`єктів таких правовідносин (контролюючий орган як суб`єкт владних повноважень та платник податків), зміст правовідносин (здійснення суб`єктом владних повноважень функцій, що передбачені законодавством), а також можливість оскаржити відповідний наказ контролюючого органу в порядку адміністративного судочинства.
      49. Крім того, пунктом 75.1 статті 75 ПК України визначається, що документальні перевірки проводяться контролюючими органами в межах їх повноважень та виключно у випадках та у порядку, що визначені цим Кодексом.
      50. Відповідно до вимог підпункту 78.1.11 пункту 78.1 статті 78 ПК України документальна позапланова перевірка здійснюється за наявності судового рішення суду (слідчого судді) про призначення перевірки або постанови органу, який здійснює оперативно-розшукову діяльність, слідчого, прокурора, винесену ними відповідно до закону.
      51. З урахуванням зазначеного нормативного регулювання, а також обставин справи Велика Палата Верховного Суду погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про те, що ухвала слідчого судді від 20 жовтня 2015 року, якою надано дозвіл на проведення документальної позапланової виїзної перевірки, не передбачена пунктом 78.1 статті 78 ПК України як обставина для проведення позапланової перевірки.
      52. Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на те, що ухвала слідчого судді, якою надано дозвіл на проведення перевірки, може бути оскаржена в порядку кримінального судочинства. Зокрема, позиція Великої Палати Верховного Суду в подібних правовідносинах викладена в постанові від 23 травня 2018 року у справі № 243/6674/17-к.
      Велика Палата Верховного Суду зауважує, що в апеляційному порядку можуть бути оскаржені ухвали слідчого судді у випадках, передбачених КПК України (частина третя статті 392). Буквальне тлумачення зазначеної норми дає підстави для висновку про те, що ухвала слідчого судді може бути оскаржена в апеляційному порядку лише тоді, коли в КПК України є норма, якою це дозволено. Однак Конституційний Суд України, розглядаючи положення пункту 8 частини третьої статті 129 Конституції України, дійшов висновку про те, що апеляційне оскарження судового рішення можливе в усіх випадках, крім тих, коли закон містить заборону на таке оскарження (абзац другий підпункту 3.2 Рішення Конституційного Суду України від 27 січня 2010 року № 3-рп/2010 у справі за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_1 щодо офіційного тлумачення положення пункту 18 частини першої статті 293 Цивільного процесуального кодексу України у взаємозв`язку зі статтею 129 Конституції України (про апеляційне оскарження ухвал суду).
      Оскільки ухвалу слідчого судді про надання дозволу на проведення позапланової перевірки не передбачено КПК України, то немає ні дозволу, ні заборони щодо апеляційного оскарження такої ухвали.
      З урахуванням зазначеного у справі № 243/6674/17-к Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що апеляційні суди зобов`язані відкривати апеляційне провадження за скаргами на ухвали слідчих суддів про надання дозволу на проведення позапланових перевірок.
      53. З матеріалів цієї справи слідує, що ухвала слідчого судді Солом`янського районного суду міста Києва про надання дозволу на проведення позапланової документальної перевірки від 20 жовтня 2015 року, на підставі якої видано оскаржуваний наказ від 22 жовтня 2015 року № 124, постановлена в межах кримінального провадження № 32015100110000154 від 19 червня 2015 року, за ознаками кримінального порушення, передбаченого частиною третьою статті 212 Кримінального кодексу України.
      Отже, основною метою проведення співробітниками СДПІ з обслуговування великих платників податків у м. Львові МГУ Міндоходів позапланової документальної перевірки з питань дотримання вимог податкового законодавства ТзОВ «Яблуневий дар» щодо фінансово-господарських операцій з ТзОВ «ТБ Сад» за період 2013?2014 років відповідно до пункту 75.1 статті 75, підпункту 78.1.11 пункту 78.1 статті 78 ПК України, як слідує зі змісту ухвали слідчого судді від 20 жовтня 2015 року, є отримання інформації, що може мати суттєве значення для встановлення істини у кримінальному провадженні.
      54. З урахуванням зазначеного Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що оскаржуваний наказ відповідача від 22 жовтня 2015 року № 124 про проведення документальної позапланової перевірки видано з метою збору доказів у межах кримінального провадження, а не для виконання контролюючим органом визначених ПК України повноважень.
      55. Велика Палата Верховного Суду зауважує, що оскаржуваний наказ виданий СДПІ з обслуговування великих платників податків у м. Львові МГУ ДФС відповідно до вимог підпункту 78.1.11 пункту 78.1 статті 78 ПК України та на підставі ухвали слідчого судді про надання дозволу на проведення позапланової виїзної перевірки.
      Беручи до уваги зазначене, а також практику Великої Палати Верховного Суду щодо апеляційного оскарження ухвал про надання дозволу на проведення позапланової перевірки в межах кримінального судочинства, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що оскаржуваний наказ, виданий з метою зібрання доказів у кримінальному провадженні № 32015100110000154 від 19 червня 2015 року, не може бути предметом самостійного оскарження в суді.
      56. Крім цього, Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на те, що оскаржуваний наказ як акт індивідуальної дії реалізовано його застосуванням, зокрема допуском посадових осіб контролюючого органу до проведення перевірки ТзОВ «Яблуневий дар», за результатом якої СДПІ з обслуговування великих платників податків у м. Львові МГУ ДФС складено акт від 29 січня 2016 року № 27/28-06-22-20/32475074 та винесено податкові повідомлення-рішення від 11 лютого 2016 року № 0000202202/1759, 0000212202/1760, 0000222202/1761.
      57. Ураховуючи обставини цієї справи, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що цей позов не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства. На переконання Великої Палати Верховного Суду, поняття спору, який не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, у цій справі слід тлумачити в контексті частини третьої статті 124 Конституції України в ширшому значенні, тобто як поняття, що стосується тих спорів, які не підпадають під юрисдикцію не лише адміністративних судів, а взагалі не підлягають судовому розгляду.
      Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги
      58.Відповідно до пункту 1 частини першої статті 238 КАС України суд закриває провадження у справі, якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.
      59. За правилами частини першої статті 354 КАС України суд касаційної інстанції скасовує судові рішення в касаційному порядку повністю або частково і залишає позовну заяву без розгляду або закриває провадження у справі у відповідній частині з підстав, установлених статтями 238, 240 цього Кодексу.
      60. Отже, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про наявність підстав для часткового задоволення касаційних скарг Прокуратури Львівської області та Офісу великих платників податків ДФС і скасування постанови Львівського окружного адміністративного суду від 08 грудня 2015 року та ухвали Львівського апеляційного адміністративного суду від 25 квітня 2016 року та закриття провадження у цій справі.
      Керуючись статтями 243, 341, 349, 354, 356, 359 КАС України, Велика Палата Верховного Суду
      ПОСТАНОВИЛА:
      1. Касаційні скарги Прокуратури Львівської області та Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби задовольнити частково.
      2. Постанову Львівського окружного адміністративного суду від 08 грудня 2015 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 25 квітня 2016 року скасувати.
      3. Провадження у справі № 813/5892/15 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Яблуневий дар» до Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби за участю Прокуратури Львівської області про визнання протиправним і скасування наказу закрити.
      Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
      Суддя-доповідач Т. О. Анцупова
      Судді: Н. О. Антонюк О. С. Золотніков
      С. В. Бакуліна В. С. Князєв
      В. В. Британчук В. М. Сімоненко
      Ю. Л. Власов О. С. Ткачук
      М. І. Гриців В. Ю. Уркевич
      В. І. Данішевська О. Г. Яновська
      Ж. М. Єленіна
      Джерело: ЄДРСР 93336740
    • By ANTIRAID
      ПОСТАНОВА
      ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
      16 вересня 2020 року
      м. Київ
      Справа № 826/3106/18
      Провадження № 11-1272апп19
      Велика Палата Верховного Суду у складі:
      головуючого судді Князєва В. С.,
      судді-доповідача Анцупової Т. О.,
      суддів Антонюк Н. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Власова Ю. Л., Гриціва М. І., Гудими Д. А., Єленіної Ж. М., Золотнікова О. С., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Прокопенка О. Б., Пророка В. В., Рогач Л. І., Ситнік О. М., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г.,
      за участю:
      секретаря судового засідання Яроша Д. В.,
      представників відповідачів - Білоуса В.Ю., Матохнюк О.Д., Шуневич-Христенко В.В.,
      розглянула у відкритому судовому засіданні справу за адміністративним позовом Публічного акціонерного товариства «Черкасиобленерго» до Головного управління Державної податкової служби у Черкаській області, Державної податкової служби України про визнання протиправними і скасування вимоги та рішення
      за касаційною скаргою Головного управління Державної податкової служби у Черкаській області на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 25 березня 2019 року (суддя Пащенко К. С.) та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 04 червня 2019 року (у складі колегії суддів Бужак Н. П., Костюк Л. О., Пилипенко О. Є.),
      УСТАНОВИЛА:
      Рух справи
      1. У лютому 2018 року Публічне акціонерне товариство «Черкасиобленерго» (далі - ПАТ «Черкасиобленерго») звернулося до суду з адміністративним позовом до Головного управління Державної фіскальної служби у Черкаській області (далі - ГУ ДФС у Черкаській області), Державної фіскальної служби України (далі - ДФС України), у якому просило:
      - визнати протиправною та скасувати вимогу ГУ ДФС у Черкаській області від 07 грудня 2017 року № Ю-5708-17 про сплату боргу (недоїмки);
      - визнати протиправним та скасувати рішення ДФС України від 15 січня 2018 року № 1226/6/99-99-11-02-02-25 про результати розгляду скарги.
      2. На обґрунтування позовних вимог позивач зазначає про те, що вимога про сплату боргу (недоїмки) з єдиного внеску (недоїмки, штрафу та пені) є протиправною та підлягає скасуванню, оскільки ПАТ «Черкасиобленерго» перебуває у процесі банкрутства, і ухвалою Господарського суду Черкаської області від 14 травня 2004 року у справі № 01/1494 порушено провадження у справі про банкрутство позивача, одночасно з прийняттям якої введено мораторій на задоволення вимог кредиторів.
      Позивач наголошує, що за положеннями Закону України від 14 травня 1992 року № 2343-VI «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» (далі - Закон № 2343-VI), які діяли на час введення мораторію, штраф та пеня за неналежне виконання зобов`язань щодо сплати страхових внесків на загальнообов`язкове державне соціальне страхування не застосовується.
      Обґрунтовуючи протиправність оскаржуваного рішення позивач покликається на відсутність коштів у зв`язку з діями Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг.
      3. Окружний адміністративний суд міста Києва рішенням від 25 березня 2019 року, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 04 червня 2019 року, позовні вимоги задовольнив частково.
      Визнав протиправною та скасував вимогу ГУ ДФС у Черкаській області від 07 грудня 2017 року № Ю-5708-17 про сплату боргу (недоїмки). У задоволенні решти позовних вимог відмовив.
      4. Не погодившись із такими судовими рішеннями, ГУ ДФС у Черкаській області звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права, просило скасувати рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 25 березня 2019 року, в частині задоволення позовних вимог, та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 04 червня 2019 року й ухвалити нову постанову, якою відмовити ПАТ «Черкасиобленерго» у задоволенні позову.
      5. Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду ухвалою від 05 серпня 2019 року відкрив касаційне провадження за зазначеною скаргою.
      6. 14 серпня 2019 року до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від ГУ ДФС у Черкаській області надійшли додаткові пояснення у справі.
      7. 16 серпня 2019 року до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від ПАТ «Черкасиобленерго» надійшов відзив на касаційну скаргу, у якому останнє просить відмовити ГУ ДФС у Черкаській області в задоволенні касаційної скарги, а оскаржувані рішення судів першої та апеляційної інстанцій залишити без змін.
      8. 23 серпня 2019 року до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від ГУ ДФС у Черкаській області надійшло клопотання про зупинення провадження в цій справі до набрання законної сили постановою у справі № 2340/4157/18.
      9. Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду ухвалою від 16 вересня 2019 року це клопотання задовольнив.
      10.Ухвалою від 18 листопада 2019 року Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду поновив провадження у справі.
      11. 04 грудня 2019 року до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від ГУ ДФС у Черкаській області надійшло клопотання про передачу справи № 826/3106/18 на розгляд до Великої Палати Верховного Суду на підставі частини шостої статті 346 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України). Вказане клопотання обґрунтоване відсутністю єдиного правового висновку Верховного Суду щодо того, яким чином слід застосовувати статтю 12 Закону № 2343-VI (у редакції, чинній до 19 січня 2013 року) та статтю 19 цього ж Закону (у редакції від 23 березня 2017 року) щодо нарахування пені та штрафу за невиконання або неналежне виконання зобов`язань перед поточними кредиторами, що виникли після введення мораторію.
      12.Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду ухвалою від 12 грудня 2019 року передав цю справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду на підставі частини п`ятої статті 346 КАС України, мотивувавши це існуванням низки протилежних і суперечливих судових рішень судів касаційної інстанції у справах з аналогічними підставами позову та подібними позовними вимогами, як в адміністративній, так і в господарській юрисдикціях.
      13.Велика Палата Верховного Суду ухвалою від 23 грудня 2019 року прийняла та призначила цю справу до розгляду в судовому засіданні.
      14. 30 червня 2020 року до Великої Палати Верховного Суду від ГУ ДФС у Черкаській області надійшло клопотання про заміну сторони у справі. У вказаній заяві ГУ ДФС у Черкаській області просило замінити відповідача у справі - ГУ ДФС у Черкаській області на його процесуального правонаступника Головне управління Державної податкової служби у Черкаській області, а ДФС України на - Державну податкову службу України.
      15. У судовому засіданні 01 липня 2020 року Велика Палата Верховного Суду протокольною ухвалою зазначене клопотання задовольнила.
      Фактичні обставини справи, встановлені судами, та зміст спірних правовідносин
      16. Суди попередніх інстанцій установили, що ПАТ «Черкасиобленерго» здійснює ліцензовану діяльність з передачі та постачання електричної енергії в межах Черкаської області, а Маньківський район електричних мереж, згідно з інформацією з витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань від 05 січня 2018 року, є відокремленим структурним підрозділом ПАТ «Черкасиобленерго».
      17. 07 грудня 2017 року ГУ ДФС у Черкаській області було сформовано відносно Маньківського району електричних мереж вимогу про сплату боргу (недоїмки) № Ю-5708-17 на суму 355371,77 грн, у тому числі 236893,12 грн - недоїмка, 92843,47 грн - штраф, 25635,18 грн - пеня.
      18. 11 січня 2018 року ПАТ «Черкасиобленерго» було подано до ДФС України скаргу на вказану вимогу ГУ ДФС у Черкаській області про сплату боргу (недоїмки).
      19. Рішенням ДФС України від 15 січня 2018 року № 1226/6/99-99-11-02-25 за результатами адміністративного оскарження вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 07 грудня 2017 року № Ю-5708-17 залишено без змін, а скаргу ПАТ «Черкасиобленерго» залишено без задоволення.
      20. Вважаючи вимогу ГУ ДФС у Черкаській області від 07 грудня 2017 року № Ю-5708-17 про сплату боргу (недоїмки) та рішення ДФС України від 15 січня 2018 року № 1226/6/99-99-11-02-02-25 про результати розгляду скарги протиправними, позивач звернувся до суду з адміністративним позовом.
      Оцінка судів першої та апеляційної інстанцій
      21. Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, виходив з того, що ПАТ «Черкасиобленерго» перебуває у судовій процедурі банкрутства, порушеній згідно з ухвалою Господарського суду Черкаської області від 14 травня 2004 року у справі № 01/1494, якою одночасно введено мораторій на задоволення вимог кредиторів.
      Застосувавши норми частини четвертої статті 12 Закону № 2342-ХІІ (у редакції, яка діяла до 19 січня 2013 року), статті 19 цього Закону (у редакції, чинній з 19 січня 2013 року) та враховуючи правову позицію Верховного Суду України від 12 березня 2013 року № 3-71гс12, від 16 вересня 2015 року у справі № 21-1465а15 та від 02 лютого 2016 року № 804/14800/14, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли висновку про те, що протягом дії мораторію застосування всіх санкцій за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов`язань і зобов`язань щодо сплати податків і зборів (обов`язкових платежів) заборонено Законом № 2343-ХІІ. Відтак штрафні санкції та пеня за неналежне виконання зобов`язань щодо сплати єдиного внеску до позивача застосовані (нараховані) неправомірно.
      22. Відмовляючи в задоволенні решти позовних вимог, суди попередніх інстанцій виходили з того, що позовні вимоги про скасування рішень суб`єкта владних повноважень за результатами вирішення скарг на вимоги про сплату боргу (недоїмки) не можуть бути предметом розгляду в адміністративних судах, оскільки такі рішення не породжують для платника податків певних правових наслідків, не спрямовані на регулювання тих чи інших відносин і не мають обов`язкового характеру для суб`єктів цих відносин.
      Короткий зміст та обґрунтування наведених у касаційній скарзі вимог
      23. У касаційній скарзі скаржник посилається на помилкову оцінку, надану судами першої та апеляційної інстанцій встановленим обставинам справи, порушення норм матеріального права.
      24. Зокрема, скаржник зазначає, що на момент виникнення спірних правовідносин між позивачем та відповідачем діяв Закон № 2343-ХІІ у редакції після 19 січня 2013 року, де наслідки введення мораторію у процедурі банкрутства визначені статтею 19. За цією статтею зупинення виконання вимог кредиторів здійснюється лише в тому випадку, коли їх термін виконання настав до введення мораторію, і припинення заходів, спрямованих на виконання таких вимог, застосованих до дня введення мораторію.
      25. При цьому скаржник зауважує, що враховуючи те, що строк виконання зобов`язань зі сплати страхових внесків настав у позивача після 14 травня 2004 року, тобто після порушення провадження у справі про банкрутство, дія мораторію на виконання цих зобов`язань не поширюється. Нарахування неустойки (штрафу, пені), процентів та інших економічних санкцій з усіх видів заборгованості за зобов`язаннями, строк виконання яких настав після порушення справи про банкрутство та введення мораторію, припиняється згідно із частиною першою статті 23 Закону № 2343-ХІІ лише з дня прийняття господарським судом постанови про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури.
      Оцінка Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду
      26. Передаючи цю справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду виходив з того, що спірні правовідносини містять виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовної практики.
      Згідно з висновками Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду така виключна правова проблема полягає у відсутності єдиного правового висновку Верховного Суду щодо дії мораторію по відношенню до підприємств, які перебувають у процедурі банкрутства, за фактом нарахування пені та штрафу за невиконання або неналежне виконання зобов`язань перед поточними кредиторами, що виникли після введення мораторію.
      27. Так, постанови Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 18 вересня 2018 року у справі № 823/2240/17, від 14 травня 2019 року у справі № 2340/4250/18 та від 28 травня 2019 року у справі № 2340/4137/18 вмотивовані висновком, що нормою частини четвертої статті 12 Закону № 2343-ХІІ в редакції, яка діяла до 19 січня 2013 року, встановлена абсолютна заборона щодо застосування під час мораторію на задоволення вимог кредиторів всіх санкцій за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов`язань і зобов`язань щодо сплати податків і зборів (обов`язкових платежів). Зміст цієї заборони не пов`язаний з визначенням поняття мораторію і не обмежений ним. Заборона чинна протягом дії мораторію, тому санкції за невиконання грошових зобов`язань не застосовуються в силу прямої заборони законом, безвідносно до часу виникнення зобов`язань.
      28. Окрім наведеної, наявна й інша позиція Верховного Суду, відповідно до якої дія мораторію, накладеного згідно зі статтею 12 Закону № 2343-ХІІ (у редакції, яка діяла до 19 січня 2013 року), поширюється лише на задоволення вимог конкурсних кредиторів. Щодо зобов`язань поточних кредиторів, то за цими зобов`язаннями згідно із загальними правилами нараховується неустойка (штраф, пеня), застосовуються інші санкції за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов`язань та зобов`язань щодо сплати податків і зборів (обов`язкових платежів) (постанови від 18 червня 2019 року у справі № 812/1044/16, від 20 листопада 2018 року у справі № 5023/10655/11 (Велика Палата Верховного Суду), від 18 листопада 2019 року у справі № 2340/4224/18, від 13 листопада 2019 року у справі № 826/4345/18, від 14 листопада 2019 року у справі № 2340/4526/18, від 14 листопада 2019 року у справі № 826/6877/18, від 14 листопада 2019 року у справі № 580/708/19, від 15 листопада 2019 року у справі № 580/1371/19).
      29. Аналогічну правову позицію підтримала також колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постановах від 24 травня 2018 року у справі № 920/1093/17 та від 24 липня 2019 у справі № 920/274/18.
      30. Натомість у постанові від 30 травня 2018 року у справі № 910/2433/16 Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду дійшов протилежного висновку, вказавши, що боржник повинен виконувати зобов`язання, що виникли після введення мораторію, але пеня та штраф за їх невиконання або неналежне виконання не нараховуються, за винятком випадків, які можуть бути встановлені спеціальними нормами законодавства.
      31. Відсутність єдиної правової позиції щодо поширення дії мораторію, введеного відповідно до статті 12 Закону № 2343-ХІІ у редакції, яка діяла до 19 січня 2013 року, також прослідковувалась на рівні Верховного Суду України (постанови від 09 липня 2013 року у справі № 21-178а13, від 01 жовтня 2012 року у справі № 21-298а12, від 01 жовтня 2013 року у справі № 3-27гс13, від 12 березня 2013 року у справі № 3-71гс12 та від 18 грудня 2012 року у справі № 3-67гс12).
      32. На переконання Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, наведений вище аналіз судової практики в цій категорії справ свідчить про існування низки протилежних і суперечливих судових рішень останньої (касаційної) інстанції та глибоких і довгострокових розходжень у судовій практиці у справах з аналогічними підставами позову та подібними позовними вимогами, як на рівні адміністративної, так і на рівні господарської юрисдикцій, - що вказує на наявність виключної правової проблеми та необхідність формування єдиної правозастосовної практики на міжюрисдикційному рівні.
      ПОЗИЦІЯ ВЕЛИКОЇ ПАЛАТИ ВЕРХОВНОГО СУДУ
      Релевантні джерела права
      33. Пунктом 2 частини першої статті 1 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» від 08 липня 2010 року № 2464-VI (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі - Закон № 2464-VI) визначено, що єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.
      34. Згідно з пунктом 1 частини першої статті 4 Закону № 2464-VI платниками єдиного внеску є роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності, відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.
      35. Пунктом 1 частини другої статті 6 Закону № 2464-VI передбачено, що платник єдиного внеску зобов`язаний своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок.
      36. Частиною четвертою статті 8 Закону № 2464-VI визначено, що порядок нарахування, обчислення і сплати єдиного внеску визначається цим Законом, в частині адміністрування - Податковим кодексом України, та прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику.
      37. Відповідно до частин п`ятої, восьмої статті 9 Закону № 2464-VI сплата єдиного внеску здійснюється у національній валюті шляхом внесення відповідних сум єдиного внеску на рахунки органів доходів і зборів, відкриті в центральному органі виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, для його зарахування, крім єдиного внеску, який сплачується в іноземній валюті розташованими за межами України підприємствами, установами, організаціями (у тому числі міжнародними) за працюючих у них громадян України та громадянами України, які працюють або постійно проживають за межами України, відповідно до договорів про добровільну участь у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування (далі - договір про добровільну участь). Платники єдиного внеску, крім платників, зазначених у пунктах 4 і 5 частини першої статті 4 цього Закону, зобов`язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний місяць, не пізніше 20 числа наступного місяця, крім гірничих підприємств, які зобов`язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний місяць, не пізніше 28 числа наступного місяця.
      38. Єдиний внесок сплачується шляхом перерахування платником безготівкових коштів з його банківського рахунку. Платники, зазначені в абзацах третьому та четвертому пункту 1 частини першої статті 4 цього Закону, які не мають банківського рахунку, сплачують внесок шляхом готівкових розрахунків через банки чи відділення зв`язку (частина сьома статті 9 Закону № 2464-VI).
      39. Відповідно до пункту 1 розділу VII Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 20 квітня 2015 року № 449 (далі - Інструкція № 449), за порушення норм законодавства про єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування до платників, на яких згідно із Законом № 2464-VI покладено обов`язок нараховувати, обчислювати та сплачувати єдиний внесок, застосовуються фінансові санкції (штрафи та пеня) відповідно до цього Закону.
      40. Частинами одинадцятою, дванадцятою статті 9 Закону № 2464-VI визначено, що у разі несвоєчасної або не в повному обсязі сплати єдиного внеску до платника застосовуються фінансові санкції, передбачені цим Законом, а посадові особи, винні в порушенні законодавства про збір та ведення обліку єдиного внеску, несуть дисциплінарну, адміністративну, цивільно-правову або кримінальну відповідальність згідно із законом. Єдиний внесок підлягає сплаті незалежно від фінансового стану платника.
      41. Відповідно до пункту 6 частини першої статті 13 Закону № 2464-VI органи доходів і зборів мають право застосовувати фінансові санкції, передбачені цим Законом.
      42. Відповідно до частини десятої статті 25 Закону № 2464-VI передбачено, що на суму недоїмки нараховується пеня з розрахунку 0,1 відсотка суми недоплати за кожний день прострочення платежу.
      43. Пунктом 2 частини другої розділу VII Інструкції № 449 передбачено, що відповідно до частини одинадцятої статті 25 Закону № 2464-VI до платників, визначених підпунктами 1-4 пункту 1 розділу II цієї Інструкції, органи доходів і зборів застосовують штрафні санкції в таких розмірах: за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску на платників, які допустили зазначене порушення в період до 01 січня 2015 року, накладається штраф у розмірі 10 відсотків своєчасно не сплачених сум. За несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску на платників, які допустили зазначене порушення, починаючи з 01 січня 2015 року накладається штраф у розмірі 20 відсотків своєчасно не сплачених сум.
      44. 19 січня 2013 року набрав чинності Закон України від 22 грудня 2011 року № 4212-VI «Про внесення змін до Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» (далі - Закон № 4212-VI), яким Закон № 2342-ХІІ викладено в новій редакції. Пунктом 1-1 розділу Х «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 4212-VI (цим пунктом розділ Х «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 4212-VI доповнено згідно із Законом України від 02 жовтня 2012 року № 5405-VI) встановлено, що його положення застосовуються господарськими судами під час розгляду справ про банкрутство, провадження в яких порушено після набрання чинності цим Законом.
      45. Питання щодо запровадження мораторію та його правового режиму в Законі № 2343-ХІІ у редакції, чинній до 19 січня 2013 року, регулювалися нормами статей 1 і 12. Так, згідно з абзацом двадцять четвертим статті 1 цього Закону мораторій на задоволення вимог кредиторів - це зупинення виконання боржником, стосовно якого порушено справу про банкрутство, грошових зобов`язань і зобов`язань щодо сплати податків і зборів (обов`язкових платежів), термін виконання яких настав до дня введення мораторію, і припинення заходів, спрямованих на забезпечення виконання цих зобов`язань та зобов`язань щодо сплати податків і зборів (обов`язкових платежів), застосованих до прийняття рішення про введення мораторію.
      46. Відповідно до абзацу четвертого частини четвертої статті 12 цього ж Закону протягом дії мораторію на задоволення вимог кредиторів не нараховуються неустойка (штраф, пеня), не застосовуються інші санкції за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов`язань і зобов`язань щодо сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, податків і зборів (обов`язкових платежів).
      47. Після 19 січня 2013 року правовий режим мораторію на задоволення вимог кредиторів регулювався статтею 19 Закону № 2343-ХІІ (у редакції Закону № 4212-VI).
      48. Згідно з положеннями частин першої, другої цієї статті мораторій на задоволення вимог кредиторів - зупинення виконання боржником грошових зобов`язань і зобов`язань щодо сплати податків і зборів (обов`язкових платежів), термін виконання яких настав до дня введення мораторію, і припинення заходів, спрямованих на забезпечення виконання цих зобов`язань та зобов`язань щодо сплати податків і зборів (обов`язкових платежів), застосованих до дня введення мораторію.
      49. Абзацами третім, четвертим частини третьої статті 19 Закону № 2343-ХІІ (у редакції Закону № 4212-VI) встановлено, що протягом дії мораторію на задоволення вимог кредиторів забороняється виконання вимог, на які поширюється мораторій, не нараховується неустойка (штраф, пеня), не застосовуються інші фінансові санкції за невиконання чи неналежне виконання зобов`язань із задоволення всіх вимог, на які поширюється мораторій.
      50. Окремо в частині п`ятій цієї статті застережено, що дія мораторію на задоволення вимог кредиторів не поширюється, зокрема, на вимоги поточних кредиторів.
      Оцінка аргументів учасників справи та висновків судів, рішення яких переглядається
      51. Заслухавши суддю-доповідача та пояснення сторін, перевіривши матеріали справи та доводи, наведені в касаційній скарзі й у відзиві на неї, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про наявність підстав для часткового задоволення касаційної скарги з таких мотивів.
      52. Як свідчать матеріали справи та встановлені судами попередніх інстанцій обставини, ПАТ «Черкасиобленерго» перебуває у процедурі банкрутства, порушеній згідно з ухвалою Господарського суду Черкаської області від 14 травня 2004 року у справі № 01/1494, якою одночасно введено мораторій на задоволення вимог кредиторів.
      53. Згідно з обліковими відомостями інформаційної системи органу доходів і зборів на підставі поданої позивачем звітності щодо суми нарахованого єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування загальна сума заборгованості позивача станом на 30 листопада 2017 року становить 355 371,77 грн.
      54. Застосовані в цій справі правові норми, а саме статті 1 і 12 Закону № 2343-ХІІ у редакції, чинній до 19 січня 2013 року, у їх системному зв`язку свідчать про те, що встановлена наведеними нормами заборона щодо застосування штрафних (фінансових) санкцій стосується грошових зобов`язань і зобов`язань щодо сплати податків і зборів (обов`язкових платежів), на які поширюється мораторій (термін виконання яких настав до дня введення мораторію, співпадає з днем порушення судом справи про банкрутство боржника).
      55. При цьому мораторій вводиться господарським судом одночасно з порушенням справи про банкрутство, і стосується тих вимог, які мали місце на дату прийняття відповідного рішення судом.
      56. Висновок щодо строку дії мораторію на задоволення вимог кредиторів, накладеного відповідно до статті 12 Закону № 2343-ХІІ (у редакції, яка діяла до 19 січня 2013 року), викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2018 року у справі № 5023/10655/11.
      Зокрема, за позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеною у вказаній справі, мораторій поширює свою дію на конкурсну заборгованість та не поширює на поточну. Поточні ж вимоги кредиторів боржника знаходяться у вільному правовому режимі до визнання боржника банкрутом (параграф 6.10).
      57. Водночас Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на те, що правове регулювання застосування до боржника, стосовно якого порушено провадження про визнання банкрутом, штрафних (фінансових) санкцій за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов`язань і зобов`язань щодо сплати податків і зборів (обов`язкових платежів) під час мораторію на задоволення вимог кредиторів з набранням чинності Законом № 4212-VI не змінилося.
      58. Передбачена частиною четвертою статті 12 Закону № 2343-ХІІ у редакції, чинній до 19 січня 2013 року, заборона щодо нарахування неустойки (штрафу, пені), інших санкцій за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов`язань і зобов`язань щодо сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, податків і зборів (обов`язкових платежів) не може застосовуватися безстроково, оскільки це буде суперечити самому визначенню поняття мораторій на задоволення вимог кредиторів, наведеному у статті 1 цього Закону.
      59. Доцільність такого застосування статті 12 Закону № 2343-ХІІ у редакції, чинній до 19 січня 2013 року, полягає в тому, що саме поняття мораторію на задоволення вимог кредиторів, наведене в загальній частині Закону № 2343-ХІІ (статті 1 цього Закону), становить правову основу для застосування всіх інших норм цього Закону.
      60. У зв`язку із зазначеним при застосуванні статті 12 Закону № 2343-ХІІ у редакції, чинній до 19 січня 2013 року, обов`язковому врахуванню підлягає і стаття 1 цього Закону.
      61. За такого правового регулювання спірних правовідносин Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що заборона застосування санкцій протягом дії мораторію на задоволення вимог кредиторів стосується невиконання чи неналежного виконання грошових зобов`язань і зобов`язань щодо сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, податків і зборів (обов`язкових платежів), термін виконання яких настав до дати введення мораторію, і не поширюється на поточні зобов`язання (зобов`язання, які виникли після цієї дати) боржника. Боржник, стосовно якого порушено провадження про визнання банкрутом і введено мораторій на задоволення вимог кредиторів, звільняється від відповідальності лише за невиконання зобов`язань, щодо яких запроваджено мораторій. За поточними зобов`язаннями боржник відповідає на загальних підставах до прийняття господарським судом постанови про визнання його банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури.
      62. Отже, застосування до ПАТ «Черкасиобленерго» штрафних санкцій та нарахування пені згідно з вимогою про сплату боргу (недоїмки) з єдиного внеску від 07 грудня 2017 року № Ю-5708-17 є правомірним, а відтак правові підстави для скасування цієї вимоги відсутні.
      63. Суди першої та апеляційної інстанцій неправильно застосували норму абзацу четвертого частини четвертої статті 12 Закону № 2343-ХІІ (у редакції, чинній до 19 січня 2013 року) та зробили неправильний висновок щодо прав і обов`язків сторін у цій адміністративній справі.
      Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
      64. Згідно із частинами першою, третьою статті 351 КАС України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення або зміни рішення у відповідній частині є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права; неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.
      65. Отже, оскільки суди першої та апеляційної інстанцій неправильно застосували норми матеріального права, в частині задоволення позовних вимог та визнання протиправною і скасування вимоги ГУ ДФС у Черкаській області від 07 грудня 2017 року № Ю-5708-17 про сплату боргу (недоїмки), постановлені у справі, в цій частині, рішення підлягають скасуванню з прийняттям нового - про відмову в задоволенні позову.
      Керуючись статтями 341, 349, 351, 356, 359 КАС України, Велика Палата Верховного Суду
      ПОСТАНОВИЛА:
      1. Касаційну скаргу Головного управління Державної податкової служби у Черкаській області задовольнити частково.
      2. Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 25 березня 2019 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 04 червня 2019 року в частині визнання протиправною та скасування вимоги Головного управління Державної податкової служби у Черкаській області від 07 грудня 2017 року № Ю-5708-17 про сплату боргу (недоїмки) скасувати. Ухвалити в цій частині нове рішення, яким у позові Публічного акціонерного товариства «Черкасиобленерго» до Головного управління Державної податкової служби у Черкаській області про визнання протиправною і скасування вимоги відмовити.
      3. У решті рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 25 березня 2019 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 04 червня 2019 року залишити без змін.
      Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
      Головуючий суддя В. С. Князєв
      Суддя-доповідач Т. О. Анцупова
      Судді: Н. О. Антонюк Н. П. Лященко
      С. В. Бакуліна О. Б. Прокопенко
      В. В. Британчук В. В. Пророк
      Ю. Л. Власов Л. І. Рогач
      М. І. Гриців О. М. Ситнік
      Д. А. Гудима О. С. Ткачук
      Ж. М. Єленіна В. Ю. Уркевич
      О. С. Золотніков О. Г. Яновська
      Л. М. Лобойко
      Джерело: ЄДРСР 91702661
    • By ANTIRAID
      ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
      Справа № 640/7462/19 Суддя (судді) першої інстанції: Каракашьян С.К.
      ПОСТАНОВА
      ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
      08 вересня 2020 року м. Київ
      Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
      Головуючого судді Оксененка О.М.,
      суддів: Лічевецького І.О.,
      Мельничука В.П.,
      розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Державної податкової служби у м. Києві на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 20 лютого 2020 року по справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Укрсплав» до Державної фіскальної служби України, Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві про визнання протиправними та скасування рішень, зобов`язання вчинити дії,-
      В С Т А Н О В И В :
      Товариство з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Укрсплав» звернулось до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Державної фіскальної служби України, Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві, в якому просило:
      - визнати протиправним та скасувати рішення Комісії Головного управління ДФС у м. Києві від 06.02.2019 №1070213/40399559;
      - зобов`язати Державну фіскальну службу України здійснити дії по реєстрації податкової накладної №113 від 27.12.2018 в Єдиному реєстрі податкових накладних датою її подання.
      В обґрунтування позовних вимог зазначено про необґрунтованість спірного рішення, яке не містить конкретної інформації щодо причин та підстав для прийняття такого рішення про відмову в реєстрації податкової накладної.
      Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 20 лютого 2020 року позов задоволено у повному обсязі.
      Визнано протиправними та скасовано рішення Комісії, яка приймає рішення про реєстрацію податкової накладної/ розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних або відмову в такій реєстрації від 06.02.2019 №1070213/40399559.
      Зобов`язано Державну фіскальну службу України зареєструвати в Єдиному реєстрі податкових накладних податкову накладну від 27.12.2018 №113 датою фактичного подання.
      В апеляційній скарзі Головне управління Державної податкової служби у місті Києві, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, просить скасувати вказане судове рішення та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.
      В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що у ході аналізу надісланих позивачем документів не вбачається договору з покупцем, видаткової накладної, товаро-транспортної накладної, довіреності, що свідчить про неможливість підтвердити реальність операції, яка здійснювалась між позивачем та ТОВ «Науково-Виробнича Компанія «ВК Система».
      З огляду на вказані обставини, апелянт вважає, що оскаржуване рішення є правомірним та такими, що не підлягає скасуванню.
      Крім того, у апеляційній скарзі Головне управління Державної податкової служби у місті Києві просить замінити відповідача - Головне управління Державної фіскальної служби у місті Києві на Головне управління Державної податкової служби у місті Києві.
      Так, Постановою Кабінету Міністрів України від 19.06.2019 №537 «Про утворення територіальних органів Державної податкової служби» реорганізовано Головне управління ДФС у м. Києві шляхом його приєднання до Головного управління ДПС у м. Києві.
      Згідно з розпорядженням Кабінету Міністрів України «Питання Державної податкової служби» від 21 серпня 2019 року № 682-р Кабінет Міністрів України погодився з пропозицією Міністерства фінансів щодо можливості забезпечення здійснення Державною податковою службою покладених на неї постановою Кабінету Міністрів України від 06 березня 2019 року №227 «Про затвердження положень про Державну податкову службу України та Державну митну службу України» функцій і повноважень Державної фіскальної служби, що припиняється, з реалізації державної податкової політики, державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування.
      Відповідно до частини першої статті 52 Кодексу адміністративного судочинства України у разі вибуття або заміни сторони чи третьої особи у відносинах, щодо яких виник спір, суд допускає на будь-якій стадії адміністративного процесу заміну відповідної сторони чи третьої особи її правонаступником. Усі дії, вчинені в адміністративному процесі до вступу правонаступника, обов`язкові для нього в такій самій мірі, у якій вони були б обов`язкові для особи, яку він замінив.
      З огляду на вказане, колегія суддів вважає клопотання апелянта таким, що підлягає задоволенню, тому слід замінити сторону - Головне управління Державної фіскальної служби у м. Києві на його правонаступника - Головне управління Державної податкової служби у м. Києві.
      У відзиві на апеляційну скаргу позивачем зазначено, що у оскаржуваному рішенні податковим органом не зазначено, які з наданих позивачем документів скаладні з порушенням вимог чинного законодавства та норми яких законів порушено, та яких саме документів не вистачає для прийняття рішення про реєстрацію податкової накладної.
      У той же час, надання вичерпного переліку документів платником податків залежить від чіткового визначення у квитанції про зупинення реєстрації податкової накладної чіткового переліку документів, які потрібно надати.
      Враховуючи, що контролюючим органом не визначено документів, які слід було надати позивачу, тому позовні вимоги є обгрунтоваими та такими, що підлягають задоволенню.
      Згідно п.3 частини першої ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України суд може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) також у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
      З огляду на викладене, колегія суддів визнала за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження.
      Перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, колегія суддів дійшла наступного висновку.
      Як вбачається з матеріалів справи, Товариством з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Укрсплав» складено податкову накладну від 27.12.2018 №113 та направлено для реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних.
      Згідно отриманої квитанції, надісланої позивачу зазначену податкову накладну від 20.12.2018 №7 прийнято, але реєстрацію зупинено.
      Підставою для зупинення реєстрації накладної зазначено, що відповідно до пункту 201.16 статті 201 Податкового кодексу України реєстрація ПН/РК відповідає вимогам пп.1.6 п.1 Критеріїв ризиковості платника податку. Позивачу запропоновано надати пояснення та/або копії документів, достатніх для прийняття рішення про реєстрацію податкової накладної/розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних.
      На підтвердження здійснення вказаної господарської операції, позивачем надані пояснення та підтверджуючі документи.
      Комісією Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві, яка приймає рішення про реєстрацію податкової накладної/розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних або відмову в такій реєстрації, прийнято рішення від 15.04.2019 №1141244/39149621 про відмову в реєстрації податкової накладної від 20.12.2018 №7 з підстав ненадання платником податку: копій первинних документів щодо постачання/придбання товарів/послуг, зберігання і транспортування, навантаження, розвантаження продукції, складських документів (інвентаризаційні описи), у тому числі рахунків-фактури/інвойсів, актів приймання-передачі товарів (робіт, послуг) з урахуванням наявності певних типових форм та галузевої специфіки, накладних.
      Не погоджуючись з таким рішенням відповідача та вважаючи свої права порушеними, позивач звернувся з цим позовом до суду.
      Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що оскільки контролюючим органом грубо порушено не тільки принцип обґрунтованості рішення суб`єкта владних повноважень, а і норми пункту 13 Порядку №117, оскільки ним не зазначено у квитанції конкретного та чіткого критерію ризиковості платника податку, достатнього для зупинення реєстрації податкової накладної/розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних, на підставі якого здійснено зупинення реєстрації вищевказаної податкової накладної, вказане свідчить про протиправність спірного рішення Комісії, яка приймає рішення про реєстрацію податкової накладної/ розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних або відмову в такій реєстрації та визнання вказаного рішення таким, що підлягає скасуванню.
      Оскільки рішення про відмову у реєстрації податкових накладних/ розрахунків підлягає скасуванню то, відповідно, з урахуванням положень підпункту 201.16.4 пункту 201.16 статті 201, пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України, пункту 19, пункту 20 Порядку ведення Єдиного реєстру податкових накладних, затвердженого постановою КМУ від 29 грудня 2010 року № 1246, слід задовольнити і позовні вимоги в частині зобов`язання Державної фіскальної служби України зареєструвати в Єдиному реєстрі податкових накладних податкову накладну від 27.12.2018 №113 фактичною датою подання.
      Колегія суддів погоджується з наведеними висновками суду першої інстанції з огляду на таке.
      Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
      У відповідності до п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України при здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов`язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою.
      Податкова накладна, складена та зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.
      Податкова накладна та/або розрахунок коригування до неї, складені та зареєстровані після 1 липня 2017 року в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг достатньою підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту, та не потребує будь-якого іншого додаткового підтвердження.
      Підтвердженням продавцю про прийняття його податкової накладної та/або розрахунку коригування до Єдиного реєстру податкових накладних є квитанція в електронному вигляді у текстовому форматі, яка надсилається протягом операційного дня.
      Датою та часом надання податкової накладної та/або розрахунку коригування в електронному вигляді до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову і митну політику, є дата та час, зафіксовані у квитанції.
      Якщо надіслані податкові накладні/розрахунки коригування сформовано з порушенням вимог, передбачених пунктом 201.1 цієї статті та/або пунктом 192.1 статті 192 цього Кодексу, а також у разі зупинення реєстрації податкової накладної/розрахунку коригування відповідно до пункту 201.16 цієї статті, протягом операційного дня продавцю/покупцю надсилається квитанція в електронному вигляді у текстовому форматі про неприйняття їх в електронному вигляді або зупинення їх реєстрації із зазначенням причин.
      Помилки в реквізитах, визначених пунктом 201.1 цієї статті (крім коду товару згідно з УКТ ЗЕД), які не заважають ідентифікувати здійснену операцію, її зміст (товар/послугу, що постачаються), період, сторони та суму податкових зобов`язань, не можуть бути причиною неприйняття податкових накладних у електронному вигляді.
      Квитанція про зупинення реєстрації податкової накладної/розрахунку коригування надсилається одночасно продавцю та покупцю платнику податку.
      Порядок ведення Єдиного реєстру податкових накладних встановлюється Кабінетом Міністрів України. Покупець має право звіряти дані отриманої податкової накладної на відповідність із даними Єдиного реєстру податкових накладних.
      Так, механізм внесення відомостей, що містяться у податковій накладній та/або розрахунку коригування кількісних і вартісних показників до неї, до Єдиного реєстру податкових накладних визначено у Порядку ведення Єдиного реєстру податкових накладних, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 29.12.2010 № 1246 (далі - Порядок №1246).
      У відповідності до п. 2 Порядку №1246 податкова накладна - електронний документ, який складається платником податку на додану вартість (далі - платник податку) відповідно до вимог Податкового кодексу України (далі - Кодекс) в електронній формі у затвердженому в установленому порядку форматі (стандарті) та надсилається для реєстрації.
      У силу вимог п. 12 Порядку № 1246 після надходження податкової накладної та/або розрахунку коригування до ДФС в автоматизованому режимі здійснюється їх розшифрування та проводяться перевірки: відповідності податкової накладної та/або розрахунку коригування затвердженому формату (стандарту); чинності електронного цифрового підпису, порядку його накладення та наявності права підписання посадовою особою платника податку таких податкової накладної та/або розрахунку коригування; реєстрації особи, що надіслала на реєстрацію податкову накладну та/або розрахунок коригування, платником податку на момент складення та реєстрації таких податкової накладної та/або розрахунку коригування; дотримання вимог, установлених п. 192.1 ст. 192 та п. 201.10 ст. 201 Кодексу; наявності помилок під час заповнення обов`язкових реквізитів відповідно до п. 201.1 ст. 201 Кодексу; наявності суми податку на додану вартість відповідно до пунктів 200-1.3 і 200-1.9 ст. 200-1 Кодексу (для податкових накладних та/або розрахунків коригування, що реєструються після 01.07.2015); наявності в Реєстрі відомостей, що містяться у податковій накладній, яка коригується; факту реєстрації/зупинення реєстрації/відмови в реєстрації податкової накладної та/або розрахунку коригування з такими ж реквізитами; наявності підстав для зупинення реєстрації податкових накладних та/або розрахунків коригування; дотримання вимог Законів України «Про електронний цифровий підпис», «Про електронні документи та електронний документообіг» та Порядку обміну електронними документами з контролюючими органами, затвердженого в установленому порядку.
      Згідно з пунктом 13 Порядку № 1246 за результатами перевірок, визначених пунктом 12 цього Порядку, формується квитанція про прийняття або неприйняття, або зупинення реєстрації податкової накладної та/або розрахунку коригування (далі - квитанція).
      Пунктом 14 Порядку №1246 визначено, що квитанція в електронній формі надсилається платнику податку протягом операційного дня та є підтвердженням прийняття або неприйняття, або зупинення реєстрації податкової накладної та/або розрахунку коригування. Примірник квитанції в електронній формі зберігається в ДФС.
      У відповідності до п. 201.16 статті 201 ПК України реєстрація податкової накладної / розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних може бути зупинена в порядку та на підставах, визначених Кабінетом Міністрів України.
      З матеріалів справи вбачається, що підставою для зупинення реєстрації податкової накладної №113 від 27.12.2018 стала відповідність пп.1.6 п. 1 «Критеріїв ризиковості платника податку».
      Так, 21 лютого 2018 року Постановою Кабінету Міністрів України затверджено Порядок зупинення реєстрації податкової накладної / розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних (далі по тексту - Порядок №117) (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).
      Згідно п. 5 даного Порядку №117 податкова накладна/розрахунок коригування, які підлягають моніторингу, перевіряються на відповідність критеріям ризиковості платника податку, критеріям ризиковості здійснення операцій та показникам позитивної податкової історії платника податку.
      Пунктом 6 Порядку №117 визначено, що у разі коли за результатами моніторингу платник податку, яким складено податкову накладну/розрахунок коригування, відповідає критеріям ризиковості платника податку, реєстрація таких податкової накладної/розрахунку коригування зупиняється.
      У відповідності до п. 7 Порядку №117 у разі коли за результатами моніторингу податкова накладна /розрахунок коригування відповідають критеріям ризиковості здійснення операції, крім податкової накладної/розрахунку коригування, складених платником податку, який має позитивну податкову історію платника податку, реєстрація таких податкової накладної/розрахунку коригування зупиняється.
      Отже, підставами для зупинення реєстрація податкової накладної/розрахунку коригування є наступна відповідність:
      1) платника податку - критеріям ризиковості платника податку;
      2) податкової накладної - критеріям ризиковості здійснення операції.
      Зважаючи на викладене, положення пунктів 6 та 7 Порядку є чіткими і не припускають неоднозначне (множинне) трактування обов`язків контролюючих органів.
      У силу вимог п. 10 Порядку №117 критерії ризиковості платника податку, критерії ризиковості здійснення операцій, перелік показників, за якими визначається позитивна податкова історія платника податку, визначає ДФС та надсилає на погодження Мінфіну в електронній формі через систему електронної взаємодії органів виконавчої влади.
      Мінфін у дводенний строк погоджує або надсилає ДФС на доопрацювання визначені у цьому пункті критерії та перелік показників, за якими визначається позитивна податкова історія платника податку.
      Про визначені критерії ризиковості платника податку, критерії ризиковості здійснення операцій, перелік показників, за якими визначається позитивна податкова історія платника податку, ДФС інформує Комітет Верховної Ради України з питань податкової та митної політики.
      ДФС оприлюднює на своєму офіційному веб-сайті погоджені критерії ризиковості платника податку, критерії ризиковості здійснення операцій, перелік показників, за якими визначається позитивна податкова історія платника податку.
      З системного аналізу викладених положень податкового законодавства слідує, що реєстрації податкової накладної, як обов`язковій умові для віднесення покупцем товарів/послуг сплаченої у складі товарів або послуг суми ПДВ до податкового кредиту, передує процедура автоматизованого співставлення податкової накладної на відповідність критеріям ризиковості платника податку, критеріям ризиковості здійснення операцій та показникам позитивної податкової історії платника податку.
      На час виникнення спірних у цій справі правовідносин критерії ризиковості здійснення операцій були визначені листом Державної фіскальної служби України №959/99-99-07-18 від 21 березня 2018 року за погодженням з Міністерством фінансів України від 22 березня 2018 року (з урахуванням внесених змін, погоджених Міністерством фінансів України згідно листа від 31.10.2018 № 26010-06-05/28170).
      Зокрема, у підпункті 1.6 п. 1 Листа ДФС від 21 березня 2018 року №959/99-99-07-18 «Критерії ризиковості платника податку» зазначено, що платник податків відповідає критеріям ризиковості, якщо: комісії головних управлінь ДФС в областях, м. Києві та Офісу великих платників податків ДФС можуть розглядати питання щодо встановлення ризиковості платника податків, а саме:
      - платник податку зареєстрований (перереєстрований) за адресою, що знаходиться на непідконтрольній території України (зона АТО, АР Крим);
      - дата реєстрації платником податку на додану вартість не перевищує трьох місяців з дати такої реєстрації;
      - платник податку - юридична особа, який не має відкритих рахунків у банківських установах, крім рахунків в органах державної казначейської служби України (крім бюджетних установ);
      - платник податку, посадова особа та/або засновник якого був посадовою особою та/або засновником суб`єкта господарювання, якого ліквідовано за процедурою банкрутства протягом останніх трьох років;
      - платником податку не подано контролюючому органу податкову звітність з податку на додану вартість за два останні звітні періоди всупереч нормам підпункту 16.1.3 пункту 16.1 статті 16 та абзацу першого пункту 49.2 і пункту 49.18 статті 49 Податкового кодексу України;
      - платником податку на прибуток не подано контролюючому органу фінансову звітність за останній звітний період всупереч нормам підпункту 16.1.3 пункту 16.1 статті 16 та пункту 46.2 статті 46 Податкового кодексу України (далі - Кодекс);
      - наявна податкова інформація, що свідчить про наявність ознак здійснення ризикових операцій платником.
      При цьому, слід зазначити, що зупинення реєстрації податкових накладних/розрахунків коригування в ЄРПН на підставі листа «Критерії ризиковості платника податків» є безпідставним, так як листи міністерств, інших органів виконавчої влади не є нормативно-правовими актами у розумінні ст. 117 Конституції, визначені листом критерії ризиковості платника податку не затверджені нормативним актом ДФС України та не погоджені Міністерством фінансів України, що суперечить вимогам п. 10 Порядку №117.
      Отже, зупинення реєстрації податкових накладних на підставі критеріїв ризиковості, встановлених листом ДФС, порушує принцип правової визначеності та передбачуваності, а відтак, є неправомірним.
      Вказане узгоджується з правовою позицією, викладеною Верховним Судом в постанові від 20 листопада 2019 року у справі № 826/9457/18.
      Відповідно до вимог п. 12 та 13 Порядку № 117 у разі зупинення реєстрації податкової накладної/розрахунку коригування в Реєстрі контролюючий орган протягом операційного дня надсилає (в електронній формі у текстовому форматі) в автоматичному режимі платнику податку квитанцію про зупинення реєстрації податкової накладної/розрахунку коригування. Така квитанція є підтвердженням зупинення такої реєстрації.
      У квитанції про зупинення реєстрації податкової накладної/розрахунку коригування зазначаються:
      1) номер та дата складання податкової накладної / розрахунку коригування;
      2) порядковий номер, номенклатура товарів/послуг продавця, код товару згідно з УКТЗЕД/послуги згідно з Державним класифікатором продукції та послуг, зазначені у податковій накладній/розрахунку коригування, реєстрація яких зупинена;
      3) критерій(ї) ризиковості платника податку та/або критерій(ї) ризиковості здійснення операцій, на підставі якого (их) зупинено реєстрацію податкової накладної/розрахунку коригування в Реєстрі, із розрахованим показником за кожним критерієм, якому відповідає платник податку;
      4) пропозиція щодо надання платником податку пояснень та копій документів, необхідних для прийняття контролюючим органом рішення про реєстрацію податкової накладної/розрахунку коригування в Реєстрі.
      Однак, надіслана позивачу квитанція містять лише загальне посилання на відповідність спірних податкових накладних критерію ризиковості платника податку, визначеному у п.п.1.6 п. 1 Критеріїв ризиковості платника податку.
      У той же час, відповідач був зобов`язаний у квитанції чітко вказати не тільки на конкретний вид критерію, який встановлений підпунктом 1.6 пункту 1 Критеріїв ризиковості платника податку, а і відповідне рішення, згідно якого позивача внесено до переліку ризикових платників.
      Втім, відповідач не надав будь-яких пояснень на підставі яких спірна податкова накладна відповідала критеріям ризиковості платника податку та не довела правомірності зупинення реєстрації такої податкової накладної.
      Отже, недотримання принципу правової визначеності під час зупинення реєстрації податкової накладної призвело до необізнаності платника податків щодо вичерпного переліку необхідних документів, які він повинен був надати контролюючому органу, внаслідок чого у відповідача виникла можливість прояву нічим необмеженої дискреції. Вказане, на думку суду, призвело до прояву суб`єктом владних повноважень негативного розсуду, внаслідок чого платник податків не зміг належним чином виконати свої обов`язки, мета яких - реєстрація податкової накладної.
      Здійснення моніторингу відповідності податкових накладних/розрахунків коригування критеріям оцінки ступеня ризиків є превентивним заходом, спрямованим на убезпечення від безпідставного формування податкового кредиту за операціями, що не підтверджені первинними документами або підтверджені платником податку копіями документів, які складені з порушенням законодавства. Здійснення моніторингу не повинне підміняти за своїм змістом проведення податкових перевірок як способу реалізації владних управлінських функцій податкового органу.
      Така правова позиція вже неодноразово висловлювалась Верховним Судом, зокрема у постановах від 23 жовтня 2018 року по справі №822/1817/18, від 21 травня 2019 року по справі №0940/1240/18, від 10 квітня 2020 року у справі №819/330/18.
      З матеріалів справи вбачається, що після зупинення реєстрації податкової накладної позивачем були подані документи, передбачені п. 14 Порядку №117 та відповідні пояснення, для прийняття рішення про реєстрацію податкової накладної №113 від 27.12.2018 в Єдиному реєстрі податкових накладних.
      За правилами п. 14 Порядку № 117 перелік документів, необхідних для прийняття рішення про реєстрацію податкової накладної / розрахунку коригування в Реєстрі, включає в себе:
      - договори, зокрема зовнішньоекономічні контракти, з додатками до них;
      - договори, довіреності, акти керівного органу платника податку, якими оформлені повноваження осіб, які одержують продукцію в інтересах платника податку для здійснення операції;
      - первинні документи щодо постачання/придбання товарів/послуг, зберігання і транспортування, навантаження, розвантаження продукції, складські документи (інвентаризаційні описи), у тому числі рахунки-фактури/інвойси, акти приймання-передачі товарів (робіт, послуг) з урахуванням наявності певних типових форм та галузевої специфіки, накладні;
      - розрахункові документи та/або банківські виписки з особових рахунків;
      - документи щодо підтвердження відповідності продукції (декларації про відповідність, паспорти якості, сертифікати відповідності), наявність яких передбачена договором та/або законодавством.
      Пунктами 18-21 Порядку № 117 передбачено, що письмові пояснення та копії документів, подані платником податку до контролюючого органу відповідно до пункту 15 цього Порядку, розглядаються комісіями контролюючих органів. Комісії контролюючих органів складаються з комісій регіонального рівня (комісії головних управлінь ДФС в областях, м. Києві та Офісу великих платників ДФС) та комісії центрального рівня (ДФС). Зазначені комісії приймають рішення про: реєстрацію податкової накладної / розрахунку коригування в Реєстрі; відмову у реєстрації податкової накладної / розрахунку коригування в Реєстрі. Підставами для прийняття комісіями контролюючих органів рішення про відмову в реєстрації податкової накладної / розрахунку коригування є: ненадання платником податку письмових пояснень стосовно підтвердження інформації, зазначеної у податковій накладній / розрахунку коригування, реєстрацію яких зупинено; ненадання платником податку копій документів відповідно до підпункту 4 пункту 13 цього Порядку; надання платником податку копій документів, які складені з порушенням законодавства.
      Приймаючи оскаржуване рішення про відмову в реєстрації вказаної податкової накладної, Комісія зазначила про ненадання платником податку копій документів, зокрема: копій первинних документів щодо постачання/придбання товарів/послуг, зберігання і транспортування, навантаження, розвантаження продукції, складських документів (інвентаризаційні описи), у тому числі рахунків-фактури/інвойсів, актів приймання-передачі товарів (робіт, послуг) з урахуванням наявності певних типових форм та галузевої специфіки, накладних.
      Між тим, у такому рішенні не окреслено, яких саме документів з вказаного переліку не вистачає для прийняття рішення про реєстрацію податкової накладної.
      У той же час, можливість надання платником податків вичерпного переліку документів на підтвердження правомірності формування та подання податкової накладної прямо залежить від чіткого визначення фіскальним органом конкретного виду критерію ризиків. Вживання контролюючим органом загального посилання пункт Критеріїв ризиковості платника податків, без наведення конкретної ознаки ризиковості, є абстрактним і невизначеним та призводить до необґрунтованого обмеження права платника податків бути повідомленим про необхідність надання документів за вичерпним переліком, відповідно до критерію зупинення реєстрації податкової накладної, а не будь-яких на власний розсуд.
      Аналіз оскаржуваного рішення в аспекті зазначених вимог дає підставу для висновку, що воно містить лише абстрактне твердження про ненадання платником податків документів, без конкретизації (підкреслення) конкретного переліку документів, яких з урахуванням особливостей, характеру та обсягу господарських операцій, критерію, що слугував підставою для зупинення реєстрації податкової накладної, на думку Комісії, не вистачає.
      На думку колегії суддів, вказане рішення, повинні було містити мотиви врахування та/або неврахування надісланих позивачем пояснень та доданих до нього документів.
      Ненаведення мотивів прийнятого рішення не дають змоги суду встановити дійсні підстави та причини, за яких цей орган дійшов саме таких висновків, надати їм належну правову оцінку, та встановити законність, обґрунтованість, пропорційність прийнятого рішення.
      Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 10.04.2020 у справі №819/330/18.
      Оскільки зупинення реєстрації податкової накладної контролюючим органом було здійснено не на підставі, не в межах повноважень та не у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України, а також без зазначення конкретних мотивів, вказане дає підстави для висновку про необхідність скасування рішення від 06.02.2019 №1070213/40399559 про відмову в реєстрації податкової накладної №113 від 27.12.2018.
      Приписами пункту 20 Порядку № 1246 передбачено, що у разі надходження до ДФС рішення суду про реєстрацію або скасування реєстрації податкових накладних та/або розрахунків коригування, яке набрало законної сили, такі податкові накладні та/або розрахунки коригування реєструються після проведення перевірок, визначених пунктом 12 цього Порядку (крім абзацу десятого), або їх реєстрація скасовується. При цьому датою реєстрації або скасування реєстрації вважається день, зазначений в такому рішенні, або день набрання законної сили рішенням суду.
      Крім того, пунктом 28 Порядку №117 визначено, що податкова накладна та/або розрахунок коригування, реєстрацію яких зупинено, реєструється, зокрема, у день набрання законної сили рішенням суду про реєстрацію відповідної податкової накладної / розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних.
      Відтак, у даному випадку, належним способом захисту порушеного права є зобов`язання Державної фіскальної служби України зареєструвати в Єдиному реєстрі податкових накладних, складену позивачем №7 від 20.12.2018 датою її подання.
      Крім того, суд звертає увагу на те, що рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 05.06.2019 у справі № 826/12108/18, яке залишено без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 10.12.2019 визнано протиправними та нечинними пункти 10, 20, 21 Порядку зупинення реєстрації податкової накладної/розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 №117.З огляду на наведені правові норми та фактичні обставини справи колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення позову у повному обсязі.
      Відповідно до п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
      Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
      Щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд, що і вчинено судом у даній справі.
      Доводи апеляційної скарги не заслуговують на увагу, оскільки їх суть зводиться до констатації норм податкового законодавства, а не помилок чи то порушень судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваного рішення, за таких обставин доводи апеляційної скарги не впливають на висновки суду, викладені в оскаржуваному судовому рішенні.
      За таких обставин, рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, і доводи апелянта, викладені у скарзі, не свідчать про порушення судом норм матеріального чи процесуального права, які могли б призвести до неправильного вирішення справи.
      Отже при ухваленні оскаржуваної постанови судом першої інстанції було дотримано всіх вимог законодавства, а тому відсутні підстави для її скасування.
      За правилами статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
      Керуючись ст. ст. 242, 250, 308, 310, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України суд,
      ПОСТАНОВИВ :
      Замінити відповідача у справі - Головне управління Державної фіскальної служби у м. Києві на його правонаступника - Головне управління Державної податкової служби у м. Києві.
      Апеляційну скаргу Головного управління Державної податкової служби у місті Києві - залишити без задоволення.
      Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 20 лютого 2020 року - залишити без змін.
      Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду у порядку та строки, визначені ст.ст. 329-331 КАС України.
      Головуючий суддя О.М. Оксененко
      Судді І.О. Лічевецький
      В.П. Мельничук
      Джерело: ЄДРСР 91413383