Вилучення з реєстру та передання Комітету Міністрів понад 12 000 українських справ щодо невиконання рішень національних судів


Recommended Posts

Ці справи стосуються тривалого невиконання остаточних судових рішень та порушують питання подібні до тих, що досліджуються в пілотному рішенні по справі Іванов, в якому було констатовано наявність структурної проблеми, яка становить порушення статей 6 § 1 та 13 Конвенції та статті 1 протоколу № 1 до Конвенції.

У сьогоднішньому рішенні Великої Палати1 по справі Бурмич та Інші проти України (заяви №№ 46852/13 та ін.), Європейський суд з прав людини:

оголосив більшістю голосів ці п’ять заяв прийнятними;

вирішив, десятьма голосами проти семи, об’єднати ці п’ять заяв та 12143 заяви, що знаходяться на розгляді в Суді, перелік яких додається до рішення;

постановив, тринадцятьма голосами проти чотирьох, що п’ять заяв та об’єднані з ними 12143 заяви, необхідно розглянути згідно із зобов’язаннями, викладеними в пілотному рішенні, яке було прийнято 15 жовтня 2009 року по справі Іванов проти України;

та вирішив, десятьма голосами проти семи, вилучити ці заяви з реєстру справ відповідно до статті 37 § 1 (c) Конвенції та передати їх до Комітету Міністрів Ради Європи з метою їхнього опрацювання в межах заходів загального характеру, визначених у пілотному рішенні по справі Іванов.

Відповідно до принципу субсидіарності, на якому ґрунтується вся Конвенція, а не тільки процедура пілотного рішення, проблема, яку було розглянуто в пілотному рішенні Іванов проти України, в тому числі надання відшкодування потерпілим від системного порушення Конвенції, встановленого у справі Іванов, була питанням виконання згідно зі статтею 46 Конвенції.

Ці справи, та усі 12143 подібні заяви, що знаходяться на розгляді, так само як і всі потенційні подібні заяви, є невід’ємною частиною процедури виконання, визначеної в пілотному рішенні. Вирішення усіх цих справ має обов’язково бути охоплено заходами виконання загального характеру, яких має вжити держава-відповідач під наглядом Комітету Міністрів.

Всі ці справи слід розглядати в межах процедури виконання рішення по справі Іванов та передавати до Комітету Міністрів, як органу відповідальному за забезпечення того аби усі особи, які постраждали через системну проблему, визначену в пілотному рішенні, в тому числі заявники у цій справі, домоглися справедливості та отримали відшкодування.

З огляду на те, що інтереси реальних та потенційних жертв згаданої системної проблеми доречніше захищати в межах процедури виконання, Суд вирішив що це не найкращим чином служитиме цілям Конвенції, якщо він продовжить займатися справами, подібними до справи Іванов. Тому він дійшов висновку, що подальший розгляд таких поданих до нього справ є невиправданим.

https://hudoc.echr.coe.int/eng-press#{"itemid":["003-5881730-7499808"]}

Grand Chamber judgment Burmych and Others v. Ukraine (ukrainian translation).pdf

  • Like 1
Link to post
Share on other sites
  • 2 weeks later...

Деякі пишуть http://yur-gazeta.com/print.php?material=10366&type=news

що заявникам скоро виплатять заборгованість та по Є2000 морал-шкоди.

Однак читаючи окремі думки суддів ЕСПЛ (в т.ч. Юдківської) становиться зрозумілим не тільки "радісна перспектива", а й сама ефективність КМ РЄ

http://kkb.com.ua/avtorskij-pereklad-rishennya-u-spravi-burmich-ta-inshi-proti-ukrayini/

Link to post
Share on other sites
  • 2 months later...
  • 1 month later...
В 11.01.2018 в 17:49, Flyer сказал:

перенесли на лютий 2018  і далі ... рошени і там постарались ...  https://search.coe.int/cm/Pages/result_details.aspx?ObjectId=090000168076d59b

Есть новости по этим делам? Если компенсация не назначена, то можно индексацию хотя бы отсудить?

Link to post
Share on other sites

Join the conversation

You can post now and register later. If you have an account, sign in now to post with your account.

Guest
Reply to this topic...

×   Pasted as rich text.   Paste as plain text instead

  Only 75 emoji are allowed.

×   Your link has been automatically embedded.   Display as a link instead

×   Your previous content has been restored.   Clear editor

×   You cannot paste images directly. Upload or insert images from URL.

Loading...
  • Пользователи

  • Similar Content

    • By ANTIRAID
      ПОСТАНОВА
      ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
      09 вересня 2020 року
      м. Київ
      Справа № 1-27/10
      Провадження № 13-22 зво 20
      Велика Палата Верховного Суду у складі:
      головуючого судді Князєва В. С.,
      судді-доповідача Яновської О. Г.,
      суддів: Антонюк Н. О., Анцупової Т. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Власова Ю. Л., Гриціва М. І., Гудими Д. А., Данішевської В. І., Золотнікова О. С., Кібенко О. Р., Лященко Н. П., ЛобойкаЛ.М., Прокопенка О. Б., Пророка В. В., Рогач Л. І., Ситник О. М., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю.,
      за участю секретаря судового засідання Сергійчук Л. Ю.,
      засудженого ОСОБА_1 ,
      захисника Бєжанової А. В.,
      прокурора Трояна О. Л.
      розглянула в судовому засіданні кримінальну справу за заявою та доповненням до заяви ОСОБА_1 про перегляд вироку Апеляційного суду Черкаської області від 19 жовтня 2010 року, ухвали колегії суддів судової палати у кримінальних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 15 лютого 2011 року з підстав встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов`язань при вирішенні справи судом і
      ВСТАНОВИЛА :
      І. ОБСТАВИНИ СПРАВИ
      Обставини, встановлені рішенням суду першої інстанції, та короткий зміст рішень судів
      1. Вироком Апеляційного суду Черкаської області від 19 жовтня 2010 року ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Тіньки Чигиринського району Черкаської області, громадянина України, визнано винним у вчиненні злочинів, передбачених пунктами 6, 13 частини 2 статті 115, частини 4 статті 187, частини 3 статті 185, частини 1 статті 263 Кримінального кодексу України 2001 року (далі - КК України).
      2. На підставі статті 70 КК України за сукупністю злочинів шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим засудженому визначено остаточне покарання у виді довічного позбавлення волі з конфіскацією всього майна, яке є його власністю.
      3. За вироком суду ОСОБА_1 визнано винуватим у вчиненні особливо тяжких та тяжких злочинів проти життя особи, проти власності, а також у незаконному придбанні, перевезенні та зберіганні бойових припасів. Указані злочинні дії вчинено засудженим за таких обставин.
      4. ОСОБА_1 у 2004 році, проживаючи в с. Тіньки Чигиринського району Черкаської області, не маючи джерела доходу, вирішив відслідковувати самотніх пенсіонерів з метою вчинення розбійних нападів та умисних вбивств із корисливих мотивів. Для приховання слідів злочину засуджений розташовував тіла потерпілих так, щоб настання смерті виглядало як нещасний випадок.
      5. Так, 4 жовтня 2004 року приблизно о 7 год. ОСОБА_1 із метою вчинення розбійного нападу та умисного вбивства прийшов на подвір`я домоволодіння ОСОБА_2 в АДРЕСА_1 , де, зустрівшись із нею на подвір`ї, переконався, що у домоволодінні нікого немає, поблизу відсутні сторонні особи, та із застосуванням фізичної сили, відібрав із рук потерпілої молоток і ним завдав останній два удари по голові. Діями засудженого спричинено ОСОБА_2 черепно-мозкову травму у виді перелому кісток склепіння та основи черепа, тяжкі тілесні ушкодження, чим протиправно заподіяно смерть із корисливих мотивів. Шляхом вільного доступу засуджений проник у будинок та відкрито заволодів грошима у сумі 20 000 грн., після чого покинув місце злочину.
      6. Він же як особа, яка раніше вчинила умисне вбивство, за винятком вбивства, передбаченого статтями 116-118 КК України, 10 листопада 2007 року приблизно о 7 год. прийшов у домоволодіння ОСОБА_3 на АДРЕСА_2 , де з метою вчинення розбійного нападу напав на потерпілу, з метою заподіяння смерті з корисливих мотивів, вдарив її декілька разів головою об мурований стовп опори житлового будинку, штовхнув із силою на землю, вдарив головою та тулубом об металеву решітку. Унаслідок спричинення черепно-мозкової травми у виді перелому кісток основи та склепіння черепу, закритої травми грудної клітки з численними переломами ребер - тяжких тілесних ушкодженьнаступила смерть потерпілої. ОСОБА_1 шляхом вільного доступу проник у будинок із метою відкритого заволодіння майном, обшукав його, але гроші та цінні речі не знайшов із незалежних від нього причин.
      7. Також засуджений 22 грудня 2007 року близько 7 год. прийшов на подвір`я домоволодіння ОСОБА_4 на АДРЕСА_3 . З метою розбою та заподіяння смерті з корисливих мотивів напав на ОСОБА_4 , схопивши її за голову, вдарив об дерев`яний одвірок приміщення літньої кухні, а після цього вдарив тулубом об ребристі виступи плити в приміщенні кухні. Унаслідок спричинення ОСОБА_1 тяжких тілесних ушкоджень, закритої травми грудної клітки, двосторонніх переломів ребер наступила смерть потерпілої. ОСОБА_1 шляхом вільного доступу проник у приміщення будинку і заволодів грошима у сумі 3400 грн. Переконавшись, що ОСОБА_4 померла, ОСОБА_1 , маскуючи злочин під нещасний випадок, викрутив у приміщенні кухні лампочку і поклав її в руку вбитої, а поруч залишив перевернутий кухонний стілець, імітуючи падіння, внаслідок якого начебто були отримані смертельні травми.
      8. Крім того, 17 травня 2009 року приблизно о 7 год. засуджений прийшов на подвір`я домоволодіння потерпілої ОСОБА_5 в АДРЕСА_4 та напав на неї з метою умисного вбивства з корисливих мотивів, взявшись за ручку вхідних дверей, завдав ними удар по голові потерпілої, від якого вона впала на підлогу. ОСОБА_1 знайшов поряд дерев`яну палицю з металевою насадкою на кінці, якою наніс декілька ударів потерпілій по голові. Діями засудженого спричинено рани та крововиливи в м`які тканини голови потерпілої. Від отриманих тілесних ушкоджень потерпіла померла на місці події. Шляхом вільного доступу ОСОБА_1 проник у будинок та заволодів грошима потерпілої в сумі 11 294,66 грн.
      9. 06 липня 2009 року приблизно об 11 год. ОСОБА_1 прийшов на подвір`я до ОСОБА_6 , що розташоване на АДРЕСА_5 , де з метою розбою та заподіяння смерті з корисливих мотивів штовхнув ОСОБА_6 в приміщення гаража, внаслідок чого остання впала і вдарилась головою об металевий газовий балон. Засуджений дерев`яною палицею завдав декілька ударів ОСОБА_6 по голові. Внаслідок спричинення потерпілій черепно-мозкової травми у виді крововиливів під м`які мозкові оболонки головного мозку та мозочка, крововиливів у м`які тканини голови заподіяно смерть ОСОБА_6 . Засуджений шляхом вільного доступу проник до будинку потерпілої, де відкрито заволодів її грошима в сумі 1700 грн., після чого покинув місце злочину.
      10. ОСОБА_1 24 березня 2008 року приблизно о 21 год. прийшов до домоволодіння потерпілої ОСОБА_7 , де шляхом зриву скоби навісного замка вхідних дверей проник у її будинок, звідки таємно викрав її майно, а саме: гроші в сумі 1000 грн. та 3000 дол. США, що згідно з курсом Національного банку України становило 15 150 грн., а всього на загальну суму 16 150 грн., після чого з місця вчинення злочину зник, розпорядившись викраденими грішми на власний розсуд.
      11. Окрім того, влітку 2005 року, працюючи по найму на ліквідації цукрового заводу в селі Липняжка, під час проведення газозварювальних робіт в одній із кімнат адміністративного приміщення заводу ОСОБА_1 виявив, привласнив і тим самим незаконно придбав 76 бойових патронів калібру 5,6 мм до нарізної вогнепальної зброї. Зберігаючи при собі боєприпаси, незаконно перевіз їх до місця свого проживання, де і зберігав.
      12. Ухвалою колегії суддів судової палати у кримінальних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ (далі -Вищий спеціалізований суд) від 15 лютого 2011 року вирок суду щодо ОСОБА_1 залишено без зміни.
      13. 09 січня 2020 року рішенням Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ, Суд, міжнародна судова установа) у справі «Сіянко проти України» встановлено порушення Україною пункту 1 та підпункту «с» пункту 3 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) щодо його права на захист у зв`язку з відсутністю захисника 10 липня 2009 року, коли заявник давав зізнавальні показання.
      14. ОСОБА_1 звернувся із заявою до Верховного Суду про перегляд судових рішень, постановлених щодо нього, за виключними обставинами.
      Короткий зміст рішення Європейського суду з прав людини
      15. ЄСПЛ у рішенні від 09 січня 2020 року в справі «Сіянко проти України» (заява №52571/11), яке набуло статусу остаточного, констатовано порушення Україною вимог пункту 1 та підпункту «с» пункту 3 статті 6 Конвенції у зв`язку з відсутністю захисника 10 липня 2009 року, коли заявник зізнався у вчиненні умисних вбивств.
      16. За висновками Суду, вказане порушення Конвенції наступило у зв`язку з тим, що 10 липня 2009 року, коли заявник надавав зізнавальні показання, його право на правову допомогу було обмежено.
      17. Водночас решту скарг заявника ЄСПЛ визнано неприйнятними.
      18. Міжнародною судовою установою постановлено, що встановлення порушення пункту 1 та підпункту «с» пункту 3 статті 6 Конвенції само собою становить справедливу сатисфакцію моральної шкоди, якої зазнав заявник.
      19. У рішенні ЄСПЛ у справі «Сіянко проти України», визнаючи порушення пункту 1 та підпункту «с» пункту 3 статті 6 Конвенції, Суд указав, що 10 липня 2009 року під час досудового розслідування кримінальної справи слідчий з 09 год. 00 хвл. до 09 год. 20 хвл. проінформував заявника про його процесуальні права, у тому числі про право на правову допомогу, і заявник письмово відмовився від свого права на захисника. Потім заявнику пред`явили обвинувачення у вчиненні умисного вбивства ОСОБА_6 і в період з 09 год. 30 хвл. по 10 год. 30 хвл. ОСОБА_1 повторно підтвердив раніше повідомлені ним показання, вказуючи, що вбив ОСОБА_6 випадково.
      20. Того ж дня з 11 год. 00 хвл. до 15 год. 20 хвл. слідчим було послідовно складено п`ять явок з повинною заявника, в яких було зазначено, що заявник прийшов до нього та зізнався у вчиненні низки злочинів: крадіжки грошей з будинку, розбійному нападі та чотирьох убивствах.
      21. Розглядаючи питання порушення положень Конвенції, ЄСПЛ указав, що з показань, наданих працівниками міліції у справі, вбачається, що їм було відомо, що ОСОБА_1 мав намір зізнатися у вчиненні вбивств, оскільки він ніби повідомив про це перед написанням явок з повинною за епізодами умисних убивств ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ОСОБА_5 (пункт 40 рішення).
      22. Міжнародна судова установа вказала, що органи влади мали усвідомлювати правові наслідки, до яких може призвести обвинувачення, у тому числі ризик довічного позбавлення волі. Тим більше, національне законодавство не передбачало відмови від права на правову допомогу в такій ситуації, а вимагало обов`язкову участь захисника (стаття 45 Кримінально-процесуального кодексу України 1960 року (далі- КПК України 1960 року).
      23. Суд проаналізував указану обставину та дійшов висновку, що зроблена заявником заява 10 липня 2009 року про відмову від правової допомоги не могла вважатися дійсною у зв`язку з наступними зізнавальними показаннями і ці показання, відповідно, не могли вважатися такими, що були надані після ефективної відмови.
      24. З огляду на зазначене міжнародною судовою установою встановлено, що 10 липня 2009 року, коли заявник давав зізнавальні показання, його право на правову допомогу було обмежено.
      25. Виходячи з наведеного явки з повинною ОСОБА_1 за епізодами щодо потерпілих ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ОСОБА_5 не можуть вважатися допустимими доказами у зв`язку з невідповідністю способу їх одержання вимогам Конвенції і нормам національного законодавства.
      26. Як убачається з матеріалів справи, в судовому засіданні ОСОБА_1 , заперечуючи свою причетність до всіх убивств, крім ОСОБА_6 , вказував на недотримання органами досудового розслідування його права на захист у зв`язку з відібранням у нього перших зізнань у злочинах щодо ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ОСОБА_5 без участі адвоката.
      27. Указаних доводів засудженого щодо порушення законності одержання явок з повинною суди першої та касаційної інстанцій належним чином не перевірили і не дали на них вичерпних відповідей.
      28. Досліджуючи цю обставину, ЄСПЛ указав, що апеляційний суд послався на первинні зізнавальні показання заявника від 10 липня 2009 року як на докази, обґрунтовуючи доведеність його винуватості у вчиненні вбивств, при цьому не дав оцінки порушенням права ОСОБА_1 на правову допомогу або правовим наслідкам відсутності захисника.
      29. Вищий спеціалізований суд, перевіряючи доводи касаційної скарги, встановив, що засудження заявника ґрунтувалося на допустимих доказах. Проте цей аналіз не включав первинних зізнавальних показань заявника від 10 липня 2009 року та їхньої ролі, яку вони відіграли під час досудового розслідування, а стосувався лише показань заявника, які він давав як підозрюваний та обвинувачений.
      30. Наголошуючи на особливо ретельній оцінці, яка має застосовуватися у разі відсутності вагомих підстав, які б виправдовували обмеження у доступі до захисника, ЄСПЛ дійшов висновку, що в розглянутому кримінальному провадженні щодо заявника не було виправлено процесуальних недоліків, які виникли на стадії досудового слідства внаслідок обмеження права заявника на правову допомогу 10 липня 2009 року, коли він надав свої первинні зізнавальні показання у вчиненні вбивств.
      31. Водночас у пункті 67 рішення ЄСПЛ послався на те, що під час затримання та першого допиту ОСОБА_1 за обвинуваченням у вчиненні вбивства ОСОБА_6 , крадіжки з будинку ОСОБА_7 та незаконному володінні боєприпасами, які були предметами різних проваджень, заявнику було чітко роз`яснено його право на правову допомогу та він чітко відмовився від свого права на захисника (пункти 9, 12, 18 і 20 рішення), а в пункті 75 міжнародною судовою установою наголошено, що низка фактів у справі вказує на користь визнання провадження справедливим.
      32. Суд указав, що такі відмови від правової допомоги могли бути прийняті відповідно до національного законодавства, оскільки відповідні обвинувачення не вимагали обов`язкової участі захисника, і тому органи влади не можуть нести відповідальність за будь-які наслідки цих відмов, які призвели до його засудження за цим обвинуваченням.
      ІІ. ПОЗИЦІЯ ЗАЯВНИКА Й ІНШИХ УЧАСНИКІВ СУДОВОГО ПРОВАДЖЕННЯ
      Короткий зміст вимог заяви про перегляд судових рішень та узагальнені доводи заявника
      33. У заяві та доповненнях до неї засуджений ОСОБА_1 порушує питання про перегляд судових рішень, посилаючись на рішення ЄСПЛ, просить скасувати вирок Апеляційного суду Черкаської області від 19 жовтня 2010 року, ухвалу колегії суддів судової палати у кримінальних справах Вищого спеціалізованого суду від 15 лютого 2011 року, а кримінальну справу щодо нього закрити. У своїх доповненнях до заяви ОСОБА_1 просить скасувати ухвалу Черкаського районного суду Черкаської області від 21 березня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Черкаської області від 26 червня 2017 року, якими засудженому відмовлено у задоволенні його заяви про перегляд вирокуАпеляційного суду Черкаської області від 19 жовтня 2010 року за нововиявленими обставинами.
      34. На обґрунтування заявлених вимог ОСОБА_1 навів аргументи, аналогічні викладеним у рішенні ЄСПЛ.
      35. У судовому засіданні засуджений та захисник частково підтримали позицію, викладену у заяві ОСОБА_1 . Заявник просить скасувати вирок Апеляційного суду Черкаської області від 19 жовтня 2010 року, ухвалу колегії суддів судової палати у кримінальних справах Вищого спеціалізованого суду від 15 лютого 2011 року в тій частині, щодо якої ЄСПЛ встановив порушення його прав, а кримінальну справу щодо нього направити на новий судовий розгляд.
      36. Прокурор висловився про необхідність часткового задоволення заяви ОСОБА_1 шляхом виключення з судових рішень посилань як на докази на явки з повинною та показання заявника як підозрюваного від 10 липня 2009 року, надані без участі захисника.
      ІІІ. ПОЗИЦІЯ ВЕЛИКОЇ ПАЛАТИ ВЕРХОВНОГО СУДУ
      Щодо правових наслідків констатованих ЄСПЛ порушень Конвенції
      37. Україна взяла на себе зобов`язання гарантувати кожному, хто перебуває під її юрисдикцією, права і свободи, визначені в розділі І Конвенції (стаття 1 Конвенції). Вказана гарантія реалізується шляхом урахування норм Конвенції та практики ЄСПЛ в національному праві, зокрема, з огляду на статтю 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» (далі - Закон № 3477-IV), згідно з якою суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику ЄСПЛ як джерело права.
      38. Крім того, відповідно до статті 2 Закону № 3477-IV та статті 46 Конвенції держава Україна зобов`язана виконувати остаточне рішення ЄСПЛ в будь-якій справі, в якій вона є стороною.
      39. Згідно зі статтею 41 Конвенції, якщо ЄСПЛ визнає факт порушення Конвенції або протоколів до неї і якщо внутрішнє право держави, яка була стороною у справі, передбачає лише часткову компенсацію, ЄСПЛ, у разі необхідності, надає потерпілій стороні справедливу сатисфакцію.
      40. Положеннями глави 3 Закону № 3477-IV передбачено, що для виконання рішення ЄСПЛ, яким констатовано порушення Україною Конвенції, мають вживатися заходи індивідуального та загального характеру .
      41. За статтею 10 Закону № 3477-IV додатковими щодо виплати відшкодування (статті 7-9 цього Закону) заходами індивідуального характеру є: а) відновлення настільки, наскільки це можливо, попереднього юридичного стану, який заявник мав до порушення Конвенції (restitutio in integrum); б) інші заходи, передбачені у рішенні ЄСПЛ.
      42. Згідно із частиною 3 статті 10 Закону № 3477-IV відновлення попереднього юридичного стану заявника здійснюється, зокрема, шляхом повторного розгляду справи, включаючи відновлення провадження у справі.
      43. У Рекомендації № R (2000) 2 Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам щодо повторного розгляду або поновлення провадження у певних справах на національному рівні після прийняття рішень Європейським судом з прав людини від 19 січня 2000 року (далі - Рекомендація № R (2000) 2) Комітет Міністрів закликав Договірні Сторони до перегляду своїх національних правових систем з метою забезпечення адекватних можливостей повторного розгляду справи, включаючи поновлення провадження у випадках, коли Суд визнав порушення Конвенції, особливо:
      - коли потерпіла сторона і далі зазнає значних негативних наслідків рішення, ухваленого на національному рівні, - наслідків, щодо яких справедлива сатисфакція не була адекватним засобом захисту і які не можна виправити інакше ніж через повторний розгляд або поновлення провадження;
      - коли рішення Суду спонукає до висновку, що a) оскаржене рішення національного суду суперечить Конвенції по суті, або b) в основі визнаного порушення лежали суттєві процедурні помилки чи недоліки, які ставлять під серйозний сумнів результат оскарженого провадження на національному рівні.
      44. З урахуванням Рекомендації № R (2000) 2 Велика Палата Верховного Суду (далі - Велика Палата) має вирішити питання щодо наявності підстав для застосування до заявника заходів індивідуального характеру, зокрема, шляхом повторного розгляду справи, включаючи відновлення провадження у справі.
      Щодо застосування заходів, направлених на відновлення попереднього юридичного стану, який заявник мав до порушення Конвенції (restitutio in integrum)
      45. Відповідно до статті 59 Конституції України, статей 43, 43-1 КПК України 1960 року підозрюваний, обвинувачений має право користуватися правовою допомогою захисника і мати побачення з ним до першого допиту. Реалізація права на захист є одним із основоположних принципів кримінального судочинства.
      46. Відповідно до вимог пункту 4 частини 1 статті 45 КПК України 1960 року участь захисника при провадженні дізнання, досудового слідства і в розгляді кримінальної справи в суді першої інстанції є обов`язковою, коли санкція статті, за якою кваліфікується злочин, передбачає довічне ув`язнення - з моменту затримання особи чи пред`явлення їй обвинувачення.
      47. Наведена норма закону стосується і складання протоколу явки з повинною особи, відібрання її первинних показань при допиті або вже обвинуваченої у вчиненні особливо тяжкого злочину.
      48. Згідно з вимогами пункту 3, частини 2 статті 370 КПК України 1960 року порушення права обвинуваченого на захист є істотним порушенням вимог кримінально-процесуального закону.
      Епізод щодо потерпілої ОСОБА_2 .
      49. Висновки про винуватість ОСОБА_1 в умисному вбивстві ОСОБА_2 суд обгрунтував його показаннями, наданими під час допиту як обвинуваченого 13 липня 2009 року та в ході відтворення обстановки і обставин події 29 липня 2009 року, проведених за участю захисника. У цих свідченнях заявник зазначав, що прийшов до потерпілої позичити гроші, оскільки вважав, що вона має значні статки. У відповідь на відмову ОСОБА_2 дати кошти у борг засуджений, як слідувало з цих показань, розлютився, двічі вдарив її молотком по голові і штовхнув у приміщення сараю, після чого потерпіла перестала подавати ознаки життя (т. 4, а. с. 4, 5, 12, 21, 22).
      50. Показання ОСОБА_1 щодо способу вбивства об`єктивно підтверджені даними досліджених у судовому засіданні протоколів ексгумації, огляду трупа ОСОБА_2 та висновків судово-медичних експертиз про спричинення їй черепно-мозкової травми з переломами кісток склепіння й основи черепа та крововиливами у м`які тканини голови, що могли утворитися за обставин, повідомлених заявником у ході відтворення обстановки і обставин події (т. 2, а. с. 24, 25, 32, 33, 36, 37).
      51. Початкові показання засудженого під час досудового слідства і результати судово-медичних експертних досліджень відносно характеру заподіяних ОСОБА_2 тілесних ушкоджень узгоджувалися з показаннями в судовому засіданні потерпілої ОСОБА_8 (доньки загиблої) про те, що коли тіло матері піднімали з підлоги, у неї з вуха пішла кров. ОСОБА_8 також вказувала на те, що ОСОБА_2 незадовго до смерті наймала ОСОБА_1 для виконання робіт по господарству. ОСОБА_8 , а також свідки ОСОБА_9 та ОСОБА_10 повідомили, що їх родина передавала ОСОБА_2 на зберігання 20 000 грн, які після її загибелі зникли.
      Епізод щодо потерпілої ОСОБА_3 .
      52. Визнаючи обвинувачення заявника доведеним, суд узяв до уваги показання ОСОБА_1 , отримані в ході допиту як обвинуваченого 13 липня 2009 року та під час відтворення обстановки і обставин події 29 липня 2009 року, проведених за участю захисника. За цими показаннями, станом на осінь 2007 року засуджений мав значні кредитні борги, а тому прийшов до ОСОБА_3 позичити кошти. Заявник зазначав, що коли ОСОБА_3 відмовила, він ударив її головою спочатку об опору навісу біля будинку, а потім - об бетонну поверхню між порогом і решіткою для чищення взуття. Підтверджував ОСОБА_1 і факт пошуку ним після вбивства матеріальних цінностей у будинку загиблої (т. 4, а. с. 5, 6, 13-15, 22).
      53. Ці показання щодо характеру насильницьких дій підтверджено даними протоколів ексгумації, огляду трупа ОСОБА_3 , висновками судово-медичних експертиз про спричинення загиблій черепно-мозкової травми з переломами кісток склепіння й основи черепа і крововиливами у м`які тканини голови, а також закритої травми грудної клітини з численними двосторонніми переломами ребер, які могли утворитися за обставин, повідомлених ОСОБА_1 під час відтворення обстановки і обставин події (т. 2, а. с. 100, 101, 114, 115, 119, 120, 124).
      54. Початкові свідчення засудженого і результати судово-медичних експертних досліджень відносно способу вбивства узгоджувалися з показаннями свідків ОСОБА_11 , ОСОБА_12 та ОСОБА_13 про виявлення ОСОБА_3 на території її домоволодіння мертвою з тілесними ушкодженнями на голові й обличчі.
      55. При цьому ОСОБА_13 і потерпілий ОСОБА_14 уточнювали, що під час підготовки тіла до поховання та похорону на голові загиблої було видно рану, що кровоточила. Звертали увагу і на те, що після смерті ОСОБА_3 в її помешканні була порушена обстановка та зникли гроші.
      Епізод щодо потерпілої ОСОБА_4 .
      56. Висновки суду про винуватість ОСОБА_1 в умисному вбивстві ОСОБА_4 ґрунтуються на його показаннях, отриманих у ході допиту як обвинуваченого 13 липня 2009 року та під час відтворення обстановки і обставин події 29 липня 2009 року, проведених за участю захисника. У показаннях як підозрюваного засуджений зазначав, що прийшов до ОСОБА_4 попросити позичити гроші, водночас заздалегідь вирішив у разі відмови вбити її та знайти їх самостійно. Як стверджував ОСОБА_1 під час слідчих дій, коли потерпіла не погодилася дати йому кошти у борг, він вдарив ОСОБА_4 головою об одвірок літньої кухні, штовхнув у це приміщення і вона вдарилася головою об металевий кутник труби. Повідомляв заявник і про те, що він намагався інсценувати загибель ОСОБА_4 унаслідок нещасного випадку, тому поклав у її руку патрон від електричної лампи і перекинув стілець, щоб подія виглядала як падіння при спробі замінити лампу (т. 4, а. с. 7, 16-18, 24,25).
      57. У результаті проведених судово-медичних експертиз трупа ОСОБА_4 було встановлено спричинення їй закритої травми грудної клітки з численними двосторонніми переломами ребер, які могли утворитися за обставин, повідомлених ОСОБА_1 у ході відтворення обстановки і обставин події (т. 2, а. с. 183-188, 190-194, 200, 201, 207). За даними висновку судово-медичної імунологічної експертизи на вилученій у домоволодінні ОСОБА_4 ковдрі було виявлено кров людини, яка могла походити від загиблої ( т. 2, а. с. 212-217).
      58. Початкові свідчення ОСОБА_1 щодо способу вбивства і спроби замаскувати сліди узгоджувалися з показаннями потерпілої ОСОБА_15 та свідка ОСОБА_16 , котрі знайшли ОСОБА_4 у приміщенні літньої кухні мертвою зі слідами крові на голові. При цьому у руці покійної знаходилася колба від електричної лампи. Повідомили потерпіла і свідок також про факт зникнення з будинку загиблої її заощаджень на поховання.
      59. ОСОБА_15 указала на те, що наявність у руці трупа патрона від лампи виглядала неприродньо і викликала підозру. Окрім наведеного, згідно з показаннями ОСОБА_15 , загибла зберігала в помешканні 3 000 грн. Наголошувала потерпіла і на тому, що ОСОБА_1 незадовго до смерті ОСОБА_4 просив у неї позичити гроші, мав матеріальні труднощі.
      Епізод щодо потерпілої ОСОБА_5 .
      60. Доводячи винуватість ОСОБА_1 у навмисному вбивстві ОСОБА_5 , суд взяв до уваги показання заявника, отримані в ході допиту як обвинуваченого 13 липня 2009 року та під час відтворення обстановки і обставин події 29 липня 2009 року, проведених за участю захисника. У цих свідченнях засуджений повідомляв, що прийшов до ОСОБА_5 позичити гроші, оскільки кілька років тому вона добре заплатила ОСОБА_1 за виконані ремонтні роботи і тому він вирішив, що ця людина має значні статки. Після відмови ОСОБА_5 дати гроші в борг, засуджений ударив її по голові дверима, а потім - кілька разів палицею з гострим наконечником. Коли потерпіла перестала подавати ознаки життя, ОСОБА_1 обшукав будинок і заволодів грошима в сумі 7 000 грн, які в подальшому витратив на погашення кредиту. Зазначав заявник і про те, що під час пошуку в хаті матеріальних цінностей він побачив у вікно, як до ОСОБА_5 приїхали племінник та онук, котрі одразу пішли на город, а він після цього залишив місце події (т. 4, а. с. 7, 8, 18-20, 23, 24).
      61. Ці показання ОСОБА_1 узгоджуються з показаннями потерпілого ОСОБА_17 , свідків ОСОБА_17 , ОСОБА_18 та ОСОБА_19 . Відповідно до цих показань 17 травня 2009 року ОСОБА_17 та ОСОБА_18 приїхали до ОСОБА_5 допомогти по господарству й одразу вирушили на город. Виконавши городні роботи, вони зайшли в будинок і виявили свою родичку мертвою з розбитою головою, а також побачили численні сліди крові на підлозі й одвірку вхідних дверей. Повідомляли і про зникнення з помешкання загиблої заощаджень.
      62. Як указувала свідок ОСОБА_19 , за кілька днів до смерті ОСОБА_5 отримала пенсію, субсидію, 3 000 грн. за земельні паї, а також зняла 4 000 грн. зі свого рахунка в ощадній касі. Займалася ОСОБА_5 і торгівельною діяльністю, від якої мала доходи. Згідно з цими ж показаннями незадовго до смерті їх родички ОСОБА_1 просив у ОСОБА_19 позичити гроші, а після відмови став цікавитися, чи допомагає ОСОБА_5 фінансово їх сім`ї. Дізнавшись про вбивство тітки свого чоловіка, ОСОБА_19 зрозуміла, що шляхом таких запитань засуджений намагався з`ясувати, чи зберігає ОСОБА_5 гроші у власному домоволодінні. Свідок ОСОБА_20 підтвердила наявність на голові загиблої рани, яка сильно кровоточила, і слідів крові на гачку вхідних дверей (т. 3, а. с. 104-106).
      63. Початкові свідчення заявника про спосіб убивства узгоджуються із показаннями потерпілого і свідків щодо завданих ОСОБА_5 тілесних ушкоджень, підтверджуються даними протоколів ексгумації, огляду трупа та висновків судово-медичних експертиз про виявлення на тілі загиблої ран і крововиливів у м`які тканини голови, що могли утворитися за обставин, повідомлених ОСОБА_1 під час відтворення обстановки і обставин події (т. 3, а. с. 27, 28, 34, 35, 45, 46).
      64. За результатами судово-медичної імунологічної експертизи у змивах з місця події було виявлено кров людини, яка могла походити від ОСОБА_5 . Показання ОСОБА_1 щодо використання коштів, отриманих унаслідок злочину, об`єктивно підтверджено даними вилучених у ході виїмки з Комерційного банку «Приватбанк» і досліджених у судовому засіданні матеріалів кредитної справи засудженого і роздруківки руху коштів на його кредитних рахунках. На підставі цих документів суд установив, що 18 травня 2009 року, тобто наступного дня після смерті ОСОБА_5 , заявник, не працюючи та не маючи законних джерел доходу, сплатив на погашення кредиту 11 294 грн. (т. 3, а. с. 334, 360).
      65. Як убачається з матеріалів справи, допит ОСОБА_1 13 липня 2009 року та відтворення обстановки і обставин події за його участю 29 липня 2009 року зафіксовано відповідно до вимог КПК України 1960 року у відповідних протоколах та проведено відповідно до вимог пункту 4 частини 1 статті 45, статті 107 КПК України 1960 року за участю адвоката. Будь-яких обставин, які могли би свідчити про обмеження права ОСОБА_1 на свободу вибору захисника чи ставити під сумнів якість наданих йому юридичних послуг, з матеріалів справи не вбачається і ЄСПЛ не встановлено.
      66. Викладені висновки в рішенні ЄСПЛ також не дають правових підстав для визнання результатів цих слідчих дій недопустимими доказами.
      67. Велика Палата звертає увагу на те, що після забезпечення кваліфікованою правовою допомогою засуджений у ході допиту як підозрюваного дав показання значно інформативніші порівняно з явками з повинною про вчинені злочини і детально вказав способи смертельного травмування потерпілих ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ОСОБА_5 .
      68. Зокрема, після забезпечення кваліфікованою правовою допомогою засуджений мав можливість одразу відмовитися від явок з повинною, заявивши про відібрання початкових зізнань у злочинах унаслідок порушення його процесуальних прав.
      69. Однак ОСОБА_1 цього не зробив, а навпаки, в ході допиту як підозрюваного дав показання значно розгорнутіші. У показаннях за участю захисника заявник докладно й послідовно розповідав про своє скрутне матеріальне становище, наявність кредитної заборгованості, наміри отримати від потерпілих гроші, пошук їх у помешканнях після вбивств і заволодіння майном загиблих, способи приховування слідів злочинів, а також детально відтворював зміст своїх розмов із ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , конкретизував та уточнював механізм заподіяння їм тілесних ушкоджень.
      70. Більш того, якщо в явці з повинною в убивстві ОСОБА_4 засуджений повідомляв, що прийшов до неї з наміром лише позичити кошти, то в показаннях як підозрюваного ОСОБА_1 підтвердив наявність у нього ще до прибуття на місце події умислу вбити ОСОБА_4 і самому знайти гроші в разі відмови потерпілої дати їх добровільно (т. 4, а. с. 6, 7).
      71. Таким чином, після вступу у справу захисника ОСОБА_1 не заперечував зміст явок з повинною, а визнав достовірність попередніх зізнань і повідомив низку нових подробиць, яких явки з повинною не містили.
      72. Жодних обставин, які б ставили під сумнів добровільність процесуальної поведінки ОСОБА_1 під час допиту 13 липня 2009 року, а також усіх подальших слідчих дій, матеріалами справи не підтверджено, не встановлено таких фактів і ЄСПЛ.
      73. Навпаки, доводи заявника про порушення його права за статтею 3 Конвенції у формі примушування до зізнання у злочинах шляхом психологічного насильства ЄСПЛ відхилив як явно необґрунтовані.
      74. Хоч мотивувальна частина рішення Суду містить застереження щодо відсутності доказів на спростування доводів заявника про позбавлення його можливості конфіденційного спілкування з адвокатом до допиту 13 липня 2009 року (пункт 77), але у висновку ЄСПЛ, сформульованому в пункті 79 рішення, зазначено про порушення справедливості судового провадження лише внаслідок обмеження права ОСОБА_1 на юридичну допомогу під час допитів і відібрання явок з повинною 10 липня 2009 року.
      75. Констатації недотримання права заявника за статтею 6 Конвенції у зв`язку з використанням у вироку його показань як підозрюваного від 13 липня 2009 року рішення міжнародної судової установи не містить.
      76. Окрім наведеного, в пункті 78 рішення Суд визнав недотримання державою прав засудженого за статтею 6 Конвенції на стадії касаційного розгляду лише у зв`язку з тим, що Вищий спеціалізований суд погодився з використанням судом першої інстанції у вироку даних явок з повинною заявника від 10 липня 2009 року без належної перевірки законності їх одержання з точки зору дотримання права на захист.
      77. Аналогічних юридичних наслідків невизнання національними судами недопустимими доказами показань заявника як підозрюваного від 13 липня 2009 року ЄСПЛ не встановив (пункт 78 рішення).
      78. Як убачається з матеріалів справи і протоколу судового засідання, під час судового розгляду справи ОСОБА_1 , користуючись професійною юридичною допомогою, заперечуючи свою причетність до вбивств ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , жодного разу не посилався на те, що визнання ним своєї винуватості в цих злочинах у показаннях як підозрюваного від 13 липня 2009 року було зумовлене саме недостатністю часу для конфіденційного спілкування із захисником перед відповідним допитом.
      79. Натомість заявник у судовому засіданні зазначав про порушення його права на захист під час відібрання явок з повинною і самообмову в початкових свідченнях унаслідок застосування недозволених методів слідства. Однак доводи ОСОБА_1 про неправомірний вплив на нього працівників міліції були предметом ретельної перевірки судів першої і касаційної інстанцій та не знайшли свого підтвердження. Недотримання Україною під час судового розгляду даної справи своїх міжнародних зобов`язань у матеріальному та/або процесуальному аспектах статті 3 Конвенції ЄСПЛ не констатував.
      80. Велика Палата звертає увагу на те, що після допиту 13 липня 2009 року до відтворення обстановки і обставин події, проведеного 29 липня 2009 року, заявник мав достатньо часу й можливостей для формування узгодженої позиції захисту з адвокатом. Разом із тим, як видно з матеріалів справи, під час проведення процесуальних дій 29 липня 2009 року, ОСОБА_1 не змінив позицію захисту, а навпаки, в присутності захисника підтвердив свою участь у вчиненні злочинів та на місцях подій продемонстрував обставини позбавлення життя ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ОСОБА_5 та навів нові деталі (т. 4, а. с. 12-25).
      81. Порушень вимог Конвенції під час відтворення обстановки і обставин події за участю заявника 29 липня 2009 року, в тому числі обмеження його права на захист, міжнародною судовою установою не встановлено.
      82. Показання ОСОБА_1 під час допиту 13 липня 2009 року, що за часом передували ексгумаціям і судово-медичним експертизам трупів загиблих, та показання під час відтворення обстановки і обставин події 29 липня 2009 року щодо механізму нанесення травм ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , були змістовніші порівняно з результатами експертних досліджень, оскільки в зв`язку з проведенням ексгумацій через тривалий час після вбивств (від 2 місяців до 4,5 років) об`єктивно збереглася можливість виявити лише частину заподіяних загиблим тілесних ушкоджень.
      83. Зокрема, описуючи спосіб убивства ОСОБА_4 , ОСОБА_1 показував про застосування щодо неї насильства, яке призвело до неодноразових ударів головою. Такі свідчення засудженого узгоджувалися з показаннями потерпілої ОСОБА_15 і свідків. Тоді як згідно з висновком судово-медичної експертизи у загиблої було виявлено лише закриту травму грудної клітки з переломами ребер. Із цього слідує, що показання заявника на початку досудового слідства містили дані, що могли бути відомими лише йому як виконавцю злочинів.
      84. Згідно з відеозаписом відтворення обстановки і обставин події й текстовою роздруківкою показань ОСОБА_1 , отриманих під час проведення цієї слідчої дії, він поводився вільно, ініціативно, з активним відстоюванням власної позиції, в тому числі висловлював заперечення щодо окремих запитань і висловлювань слідчого й відмовлявся відповідати на запитання, висвітлення яких вважав для себе невигідним.
      85. Відповідно до висновків судово-психологічних експертиз у поведінці ОСОБА_1 у ході допиту 13 липня 2009 року та відтворення обстановки і обставин події 29 липня 2009 року констатовано психологічні особливості, характерні для самостійного викладення подій щодо умисних убивств ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 і ОСОБА_5 , і суттєвого впливу на заявника іншими учасниками процесуальних дій не виявлено (т. 4, а. с. 47-60, 68-88).
      86. Наведені обставини переконливо свідчать про те, що під час допиту як підозрюваного та відтворення обстановки і обставин події засуджений був вільним у своїй процесуальній поведінці і не мав жодних обмежень обирати і змінювати позицію, яку вважав найсприятливішою для себе з урахуванням тактики захисту.
      87. ОСОБА_1 до кінця досудового слідства не скаржився на процедуру його перших допитів і лише в судовому засіданні відмовився від визнавальних показань і почав стверджувати про відібрання їх усупереч установленому законом порядку. Таким чином, самовикриття ОСОБА_1 у явках з повинною, прийнятих правоохоронними органами з порушенням його права на захист, не перешкоджало засудженому змінити показання й заперечити свою причетність до злочинів у момент, коли сам заявник вважав це необхідним і доцільним.
      88. У пункті 80 Рішення ЄСПЛ зазначив, що у низці справ проти України Суд вже встановлював порушення пункту 1 та підпункту «с» пункту 3 статті 6 Конвенції у подібних ситуаціях щодо права на правову допомогу (див., mulatis mutandis, згадані рішення у справах «Сітневський га Чайковський проти України» (Sitnevskiy and Chaykovskiy v. Ukraine), пункти 64 - 88 та «Закшевський проти України» (Zakshevskiy v. Ukraine), пункти 112 - 123).
      89. Велика Палата погоджується з тим, що порушення, встановлені ЄСПЛ у вказаних справі і у справі ОСОБА_1 , є подібними, як і подібними за певними ознаками є ситуації, в якій перебували всі зазначені заявники. Проте у порівнянні із заявниками у у справах «Сітневський та Чайковський проти України» (Sitnevskiy and Chaykovskiy v. Ukraine) та «Закшевський проти України» (Zakshevskiy v. Ukraine) ОСОБА_1 не відмовився від визнавальних свідчень у найкоротший строк, підтвердив свою причетність до вбивств у присутності захисника, надав органам слідства додаткову інформацію, яку не надавав без захисника. Суд визнав відсутність у ОСОБА_1 обмежень у праві оскаржувати допустимість доказів або заперечувати проти їх використання в суді. Такі обставини, як і низку інших, ЄСПЛ визнав факторами, що вказують на користь визнання провадження справедливим (пункт 75 Рішення).
      90. Суд визнав, що Уряд переконливо не довів, що за виняткових і конкретних обставин справи загальну справедливість кримінального провадження не було непоправно порушено внаслідок обмеження права заявника на правову допомогу 10 липня 2009 року, коли він надав свої первинні зізнавальні показання у вчиненні вбивств 3., Цо., Є. та С. (пункт 79 Рішення). Водночас непереконливість доведення Урядом його позиції за наявності низки факторів, які вказують на користь визнання провадження справедливим (пункт 75 Рішення), не дало ЄСПЛ підстав встановити у Рішенні те, що провадження у справі ОСОБА_1 було несправедливим у цілому.
      91. Тож оскільки заявника засуджено за злочини на підставі сукупності інших доказів, зміст яких докладно наведено у вироку та ухвалі та які були безпосередньо досліджені в судовому засіданні, ретельно перевірені й оцінені судом згідно з вимогами статті 67 КПК України 1960 року, виключення явок з повинною як доказів не впливає на законність і обґрунтованість висновків судів у частині визнання заявника винуватим в умисних убивствах ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_21 та ОСОБА_5 , кваліфікації дій ОСОБА_1 та призначення покарання.
      92. На переконання Великої Палати, порушення прав заявника, допущене органами досудового слідства під час відібрання в ОСОБА_1 явок з повинною 10 липня 2009 року, було компенсовано під час наступних процесуальних дій із заявником - допиту його як обвинуваченого та відтворення обстановки і обставин події, що проводились за участю захисника. Матеріали справи не свідчать про те, що показання засудженого, надані в ході зазначених слідчих дій у присутності захисника, були наслідком обмеження його у виборі позиції захисту, зумовленої змістом перших зізнань.
      93. З огляду на зазначене незаконність одержання правоохоронними органами явок з повинною заявника від 10 липня 2009 року не зумовлює недопустимості інших доказів у справі, зокрема показань ОСОБА_1 , отриманих під час допиту як підозрюваного 13 липня 2009 року та в ході відтворення обстановки і обставин події 29 липня 2009 року.
      94. Не знаходить Велика Палата і перешкод для використання в судових рішеннях як засобів доказування результатів ексгумацій і судово-медичних експертиз трупів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ОСОБА_5 з точки зору сформованої практикою ЄСПЛ доктрини «плодів отруєного дерева» (fruit of the poisonous tree).
      95. Зміст цієї доктрини полягає в недопустимості доказів, похідних від джерел, отриманих усупереч вимогам Конвенції (рішення у справах «Гефген проти Німеччини» (Gafgen v. Germany), пункти 50-52 рішення у справі «Шабельник проти України (№ 2) (Shabelnik v. Ukraine) (№ 2)», пункт 66 рішення у справі «Яременко проти України (№ 2)» (Yaremenko v. Ukraine (no. 2)). Критерієм віднесення доказів до «плодів отруєного дерева» є наявність достатніх підстав вважати, що відповідні відомості не були б отримані за відсутності інформації, одержаної незаконним шляхом.
      96. Як видно з матеріалів справи, одразу після смерті ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ОСОБА_5 були поховані без розтинів тіл і відповідних експертних досліджень. Ексгумацію та судово-медичні експертизи трупів здійснено лише після офіційного зізнання ОСОБА_1 в убивствах цих осіб.
      97. Критерієм з`ясування питання про наявність чи відсутність підстав вважати результати ексгумацій та експертиз трупів «плодами отруєного дерева» є можливість або неможливість прийняття правоохоронними органами відповідних процесуальних рішень за відсутності доказів, одержаних унаслідок порушення конвенційних прав заявника.
      98. Однак ініціювання органами досудового розслідування ексгумацій трупів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ОСОБА_5 і відповідних експертних досліджень не було результатом лише зізнань ОСОБА_1 , отриманих усупереч вимогам Конвенції.
      99. Зокрема, призначення ексгумацій та експертиз трупів зумовлювалося відомостями, що містилися не лише в явках з повинною засудженого, а насамперед у його показаннях як підозрюваного від 13 липня 2009 року, що були значно докладнішими, в тому числі, в частині опису способу заподіяння загиблим тілесних ушкоджень, та були надані в присутності захисника. Додаткові судово-медичні експертизи орган досудового розслідування призначив на підставі показань ОСОБА_1 , отриманих у ході відтворення обстановки і обставин події 29 липня 2009 року, що також проводився за участю захисника.
      100. Окрім наведеного, хоч правоохоронні органи не одержували офіційної інформації про можливу загибель ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 і ОСОБА_5 внаслідок злочинних дій до зізнання заявника в їх убивствах, родичі всіх загиблих бачили на їх тілах явні сліди насильницької смерті та виявляли зникнення з домоволодінь коштів.
      101. Після викриття ОСОБА_1 в умисному вбивстві з метою заволодіння майном ОСОБА_6 факт попередніх численних смертей самотніх літніх жінок упродовж нетривалого часу в одному селі нібито внаслідок нещасних випадків у сукупності з фактами зникнення з помешкань грошей, найму ОСОБА_2 засудженого для робіт в домоволодінні, звернення ОСОБА_1 до ОСОБА_4 з проханням позичити кошти незадовго до її смерті, а також одержання ОСОБА_5 за кілька днів до загибелі значної суми коштів та інтересу заявника до її матеріального становища - могли викликати обґрунтовані підозри щодо обставин даних смертей.
      102. З огляду на викладене, факти й обставини справи не свідчать про те, що без зізнання ОСОБА_1 в умисних убивствах ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ОСОБА_5 виключалася реальна можливість з`ясування органами досудового розслідування причин їх смерті шляхом призначення ексгумацій та судово-медичних експертиз трупів.
      103. Тому, на переконання Великої Палати, відсутні підстави вважати результати інших процесуальних дій «плодами отруєного дерева», а використання їх у вироку як допустимих доказів не суперечить нормам міжнародного права й національного законодавства.
      104. Загалом практика ЄСПЛ свідчить про можливість застосування певних винятків із загальної доктрини заборони використання «плодів отруєного дерева», наприклад, у випадку ситуації так званого «неминучого виявлення» доказів вчинення злочинного діяння (рішення у справі «Свєтіна проти Словенії» (Svetina v. Slovenia)).
      105. Практика Великої Палати також підтверджує можливість використання доказів з так званого незалежного джерела, що призводить до висновків про необхідність виключення доказів, отриманних із порушенням конвенційних прав заявників, але з посиланням у судових рішеннях на інші докази вчинення кримінального правопорушення (постанова Великої Палати від 13 листопада 2019 року у справі № 1-07/07).
      106. У досліджуваній справі Велика Палата не вбачає за можливе використовувати заначені вище виключення з доктрини заборони використання «плодів отруєного дерева». Хоча характер та результати слідчих дій за участю заявника та його захисника, під час яких були надані підтверджуючі та більш деталізовані свідчення щодо обставин та обстановки скоєння інкримінованих ОСОБА_1 злочинів, інші докази винуватості заявника свідчать про застосування процесуальних компенсаторних механізмів, які «очищують від бруду» порушення права заявника на захист у цій справі і дають підстави для повноцінного використання всієї сукупності отриманих доказів за винятком свідчень, наданих у явках з повинною ОСОБА_1 від 10 липня 2009 року.
      107. Згідно із висновками, викладеними Великою Палатою у постанові від 29 квітня 2020 року у справі № 1-305/2009, до необхідних умов, при дотриманні яких видається можливим зміна судового рішення при перегляді справи за виключними обставинами, зокрема, на підставі встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення державою міжнародних зобов`язань при вирішенні справи судом, можна віднести такі:
      - рішенням міжнародної судової установи, юрисдикція якої визнана Україною, встановлено порушення державою міжнародних зобов`язань при вирішенні справи судом;
      - встановлені порушення вплинули на загальну справедливість судового розгляду;
      - встановлені порушення мали наслідком обмеження, звуження або позбавлення прав заявника, пов`язаних із процесом доказування (збором та оцінкою доказів, представленням та доведенням своєї правової позиції перед судом);
      - виправлення встановлених порушень прав заявника під час перегляду за виключними обставинами не потребує здійснення дослідження доказів та не обумовлює необхідності переоцінки достовірності доказів;
      - при застосуванні доктрини «плодів отруєного дерева» сукупність доказів, що залишились після виключення з обсягу доказової бази доказів, отриманих внаслідок істотного порушення прав та свобод людини, а також тих доказів, що були отримані завдяки інформації з таких джерел, є достатньою для підтвердження доведеності вини заявника у інкримінованих йому кримінальних правопорушеннях.
      108. Ураховуючи викладене, Велика Палата вважає, що належним способом забезпечення restitutio in integrum для заявника є усунення правових наслідків порушень конвенційних прав особи шляхом виключення із судових рішень посилань на докази, одержані в результаті таких порушень.
      109. Ухвалюючи за результатом виключного судового провадження рішення, Велика Палата користується повноваженнями суду касаційної інстанції в частині способу виправлення помилок, допущених судами нижчого рівня, з урахуванням особливостей, установлених спеціальною нормою статті 467 Кримінального процесуального кодексу України (далі- КПК України).
      110. Згідно з частиною першою статті 436 цього Кодексу суд касаційної інстанції наділений правом, зокрема, змінити судові рішення.
      111. Норми аналогічного змісту щодо наслідків перегляду судових рішень Верховним Судом України були встановлені статтею 400-22 КПК України 1960 року. Відповідно до частини третьої цієї статті суд наділявся правом у разі повного або часткового задоволення заяви про відповідний перегляд скасувати рішення повністю або частково і прийняти нове рішення або направити справу на новий судовий розгляд.
      112. Виходячи з наведеного, з огляду на констатований ЄСПЛ зміст порушень, стадію провадження, на якій вони були допущені, їх правову природу і наслідки, необхідним та можливим способом виправлення таких порушень є зміна вироку й ухвали суду шляхом виключення посилання на явки з повинною засудженого від 10 липня 2009 року як на докази його винуватості в умисних убивствах ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , що відповідатиме принципу юридичної визначеності, який передбачає повагу до засади res judicata - остаточності рішень суду.
      Щодо меж перегляду судових рішень за виключними обставинами
      113. Як видно з доповнень до заяви ОСОБА_1 , як на підставу для скасування ухвали Черкаського районного суду Черкаської області від 21 березня 2017 року та ухвали апеляційного суду Черкаської області від 26 червня 2017 року, якими йому відмовлено у задоволенні його заяви про перегляд вироку апеляційного суду Черкаської області від 19 жовтня 2010 року за нововиявленими обставинами, засуджений посилається на рішення ЄСПЛ «Сіянко проти України».
      114. Зазначені доводи заяви ОСОБА_1 . Велика Палата відхиляє, оскільки вказані рішення суду не переглядалися міжнародною судовою установою, а тому не належать до визначеного законом предмета перегляду судових рішень ні відповідно до Глави 32-1 КПК 1960 року, ні до чинної на момент перегляду Глави 34 КПК України.
      Ураховуючи викладене та керуючись статтями 400-21, 400-22, 400-24 КПК України 1960 року, статтями 459, 466, 467 та пунктом 15 розділу ХІ «Перехідні положення» КПК України, параграфом 3 розділу 4 «Перехідні положення» Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», Велика Палата Верховного Суду
      П О С Т А Н О В И Л А :
      Заяву та доповнення до заяви ОСОБА_1 про перегляд вироку Апеляційного суду Черкаської області від 19 жовтня 2010 року, ухвали колегії суддів судової палати у кримінальних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 15 лютого 2011 року з підстав встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов`язань при вирішенні справи судом задовольнити частково.
      Вирок Апеляційного суду Черкаської області від 19 жовтня 2010 року та ухвалу колегії суддів судової палати у кримінальних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 15 лютого 2011 року щодо ОСОБА_1 змінити.
      Виключити з вироку та ухвали суду посилання на явки з повинною засудженого від 10 липня 2009 року як на докази винуватості в умисних убивствах ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ОСОБА_5 .
      У решті вирок та ухвалу суду залишити без зміни.
      Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.
      Головуючий суддя
      В. С. Князєв
      Суддя-доповідач
      О. Г. Яновська
      Судді:
      Н. О. Антонюк Т. О. Анцупова С. В. Бакуліна В. В. Британчук Ю. Л. Власов М. І. Гриців Д. А. Гудима В. І. Данішевська О. С. Ткачук
      О. С. Золотніков О. Р. Кібенко Н. П. Лященко Л. М. Лобойко О. Б. Прокопенко В. В. Пророк Л. І. Рогач О. М. Ситнік В. Ю. Уркевич
      Джерело: ЄДРСР 91572019
       
    • By ANTIRAID
      ПОСТАНОВА
      Іменем України
      02 вересня 2020 року
      м. Київ
      Справа № 1-331/09
      Провадження № 13-37зво20
      Велика Палата Верховного Суду у складі:
      головуючого судді Князєва В. С.,
      судді-доповідача Лобойка Л. М.,
      суддів Анцупової Т. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Власова Ю. Л., Гриціва М. І., Гудими Д. А., Данішевської В. І., Єленіної Ж. М., Золотнікова О. С., Кібенко О. Р., Лященко Н. П., Пророка В. В., Рогач Л. І., Ситнік О. М., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г.,
      за участю секретаря судового засідання Косіциної Н. М.,
      прокурора Трояна О. Л.
      розглянула в судовому засіданні заяву засудженого ОСОБА_1 про перегляд вироку Луцького міськрайонного суду Волинської області від 11 грудня 2009 року, ухвали Апеляційного суду Волинської області від 02 березня 2010 року та ухвали Верховного Суду України від 15 березня 2011 року на підставі встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення державою міжнародних зобов`язань при вирішенні справи судом.
      ІСТОРІЯ СПРАВИ
      Короткий зміст судових рішень
      1. За вироком суду, залишеним без зміни судами апеляційної та касаційної інстанцій, ОСОБА_1 засуджено: за частиною третьою статті 307 Кримінального кодексу України (далі - КК) - до покарання у виді позбавлення волі на строк 8 років з конфіскацією всього майна, яке є його власністю; за частиною третьою статті 308 цього Кодексу - до покарання у виді позбавлення волі на строк 7 років з конфіскацією всього майна, яке є його власністю.
      На підставі статті 70 КК за сукупністю злочинів ОСОБА_1 остаточно визначено покарання у виді позбавлення волі на строк 8 років з конфіскацією всього майна, яке є його власністю.
      Кримінальну справу щодо ОСОБА_1 за частиною третьою статті 364 КК закрито на підставі пункту 10 статті 6 Кримінально-процесуального кодексу України 1960 року (далі - КПК 1960 року) - у зв`язку з наявністю нескасованої постанови слідчого про закриття кримінальної справи щодо заявника за цим же фактом за цією ж нормою закону про кримінальну відповідальність.
      2. За вироком суду ОСОБА_1 визнано винуватим у тому, що він, обіймаючи посаду слідчого в особливо важливих справах відділення по розслідуванню особливо важливих справ та злочинів, вчинених організованими групами, слідчого відділу УМВС України у Волинській області, з використанням свого службового становища та пов`язаних з цим можливостей вчинив злочини у сфері обігу наркотичних засобів за таких обставин.
      3. У провадженні слідчого ОСОБА_1 перебувала кримінальна справа № 30-034-04, порушена ним 18 грудня 2004 року щодо ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 за фактом незаконного виготовлення і зберігання наркотичних засобів за частиною третьою статті 307 КК. До кримінальної справи було долучено як речовий доказ виявлений та вилучений у підозрюваних особливо небезпечний наркотичний засіб - концентрат з макової соломи (опій екстракційний) масою в перерахунку на суху речовину 1693,54 г, що знаходився у 5-літровій ємності. Цей наркотичний засіб після експертного дослідження не передавався до камери схову речових доказів, а зберігався у службовому кабінеті засудженого.
      4. Зловживаючи службовим становищем, ОСОБА_1 у своєму кабінеті № НОМЕР_1, що на вулиці Загородній, 5-А у місті Луцьку, заволодів з метою збуту частиною ввіреного йому по службі наркотичного засобу в особливо великому розмірі - масою в перерахунку на суху речовину 1209,85 г. Для приховування своїх злочинних дій засуджений долив у 5-літрову ємність, де зберігався предмет злочину, розчинник до початкового об`єму рідини.
      5. У серпні 2005 року ОСОБА_1 у квартирі АДРЕСА_1 , через ОСОБА_5 передав привласнений ним наркотичний засіб ОСОБА_6 та ОСОБА_7 для перевезення і збуту в Автономній Республіці Крим.
      Короткий зміст рішення Європейського суду з прав людини
      6. Рішенням від 12 березня 2020 року Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ, Суд, міжнародна судова установа) у справі «Черніка проти України» (набуло статусу остаточного 12 липня 2020 року) встановлено порушення державою під час судового розгляду справи міжнародних зобов`язань за пунктом 1 та підпунктом «d» пункту 3 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція).
      7. Констатувавши відповідне порушення, ЄСПЛ виходив із того, що під час постановлення щодо заявника обвинувального вироку вирішальне значення мали показання як свідків трьох учасників інкримінованих ОСОБА_1 дій - ОСОБА_5 , ОСОБА_6 та ОСОБА_7 , проте свідчень жодного з цих осіб суд безпосередньо не сприймав.
      8. Як недотримання засади безпосередності процесу міжнародна судова установа оцінила насамперед оголошення національним судом показань ОСОБА_5 , даних під час досудового слідства, за відсутності поважних причин її неприбуття в судове засідання. Застосувавши відповідну процедуру, суд не вжив усіх необхідних і можливих заходів для забезпечення явки свідка, а обмежився посиланням на неможливість допиту цієї особи у зв`язку з її відсутністю за раніше відомими адресами проживання. Водночас у судовому засіданні інший свідок надав інформацію про можливе місцеперебування ОСОБА_5 , яка компетентними органами не перевірялася.
      Що стосується ОСОБА_6 і ОСОБА_7 , то суд одержав медичні документи про неможливість їх явки через тяжкі хвороби. Проте міжнародна судова установа звернула увагу, що ці особи жодного разу не давали показань перед судом.
      Наведене в сукупності з незабезпеченням явки до суду ОСОБА_5 призвело до того, що жоден із ключових свідків обвинувачення в межах змагального судового процесу безпосередньо не допитувався. Натомість інші докази, на яких ґрунтується вирок, були непрямими або ж містили лише загальні відомості без необхідної деталізації обставин, що підлягали доказуванню. За висновками ЄСПЛ, обмеження права заявника допитувати свідків не було компенсоване іншими процесуальними гарантіями, а тому призвело до порушення загальної справедливості судового провадження.
      Стислий зміст заяви про перегляд судових рішень
      9. У заяві про перегляд судових рішень засуджений ОСОБА_1 ставить питання про скасування вироку і ухвал судів апеляційної та касаційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд. На обґрунтування своїх вимог наводить аргументи щодо порушення свого права за пунктом 1 та підпунктом «d» пункту 3 статті 6 Конвенції, аналогічні викладеним у рішенні ЄСПЛ.
      10. У судовому засіданні засуджений підтримав свою позицію, викладену в заяві.
      Прокурор вважав за необхідне задовольнити заяву у зв`язку з установленим ЄСПЛ недотриманням національним судом засади безпосередності судового розгляду, що становить істотне порушення вимог кримінально-процесуального закону.
      ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
      Нормативне обґрунтування
      11. Згідно з вимогами пункту 1 статті 46 Конвенції Україна зобов`язана виконувати остаточне рішення Суду в будь-якій справі, в якій вона є стороною.
      12. Відповідно до положень глави 3 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» встановлене цим Судом порушення Конвенції може бути виправлено шляхом виплати грошової компенсації, вжиття додаткових заходів індивідуального і загального характеру.
      Як передбачено статтею 10 цього Закону, додатковими заходами індивідуального характеру є: а) відновлення настільки, наскільки це можливо, попереднього стану, який заявник мав до порушення Конвенції (restitutio in integrum); б) інші заходи, передбачені у рішенні ЄСПЛ.
      Відновлення попереднього юридичного стану заявника здійснюється, зокрема, шляхом повторного судового розгляду з відновленням провадження у справі.
      13. Згідно з пунктом ІІ Рекомендації № R (2000) 2 Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам «Щодо повторного розгляду або поновлення провадження у певних справах на національному рівні після прийняття рішень Європейським судом з прав людини», прийнятої на 694-му засіданні заступників міністрів від 19 січня 2000 року, повторний розгляд справи з відновленням провадження визнається адекватним способом поновлення прав і пропонується застосовувати, особливо:
      і) коли потерпіла сторона і далі зазнає значних негативних наслідків рішення, ухваленого на національному рівні, - наслідків, щодо яких справедлива сатисфакція не була адекватним засобом захисту і які не можна виправити інакше, ніж через повторний розгляд або поновлення провадження;
      іі) коли рішення Суду спонукає до висновку, що а) оскаржене рішення національного суду суперечить Конвенції; b) в основі визнаного порушення лежали суттєві процедурні помилки, які ставлять під серйозний сумнів результат оскарженого провадження на національному рівні.
      14. Згідно з послідовною практикою ЄСПЛ необхідним елементом справедливості судового провадження є наявність в обвинуваченого можливості реалізувати своє право за підпунктом «d» пункту 3 статті 6 Конвенції шляхом безпосереднього допиту свідка в присутності судді, який ухвалює остаточне рішення у справі.
      Міжнародна судова установа зазвичай констатує порушення принципу безпосередності у випадках, коли склад суду повністю змінювався, однак новий склад суду не допитував свідків обвинувачення (рішення від 07 березня 2017 року у справі «Церовшек та Божичнік проти Словенії», заяви № 68939/12 та № 68949/12, пункти 44-48; рішення від 21 квітня 2009 року у справі «Гутеан проти Румунії», заява № 53150/12, пункти 70-73; рішення від 25 липня 2019 року у справі «Сванідзе проти Грузії», заява № 37809/08, пункти 35-38).
      15. Водночас відповідно до сформованих ЄСПЛ правових позицій сам по собі факт використання національним судом як допустимих доказів показань свідків без допиту їх у судовому засіданні не є безумовною підставою для визнання судового провадження несправедливим. Для оцінки в означених випадках процедури розгляду справи з точки зору дотримання вимог статті 6 Конвенції Суд розробив загальні критерії, зміст яких викладено в рішеннях у справах «Аль-Хаваджа та Тахері проти Сполученого Королівства» від 15 грудня 2011 року (заяви № 26766/05 та 22228/06, пункти 119-147), Шачашвілі проти Німеччини від 15 грудня 2015 року (заява № 9154/10, пункти 110-131), «Боєць проти України» від 30 січня 2018 року (заява № 20963/08, пункти 74-76).
      Наведені критерії полягають у з`ясуванні таких питань: чи існували достатні підстави для неявки свідка в судове засідання та визнання допустимими доказами показань відсутнього свідка (рішення у справі «Шачашвілі проти Німеччини», пункти 119-125); чи були показання відсутнього свідка єдиною або вирішальною підставою для засудження, достатньо вагомою, щоб визнання їх допустимим доказом могло створити перешкоди для сторони захисту (це ж рішення, пункти 116, 119, 126-147); чи існували достатні врівноважуючі фактори, в тому числі надійні процесуальні гарантії, здатні компенсувати недоліки, з якими зіткнулася сторона захисту у зв`язку з неможливістю перевірки показань у судовому засіданні (рішення у справі «Шачашвілі проти Німеччини», пункт 147).
      Зазначені врівноважуючі фактори мають забезпечувати належну оцінку достовірності свідчень (це ж рішення, пункт 147). Важливою гарантією забезпечення загальної справедливості судового розгляду є, зокрема, можливість допиту стороною захисту свідка, котрий у подальшому не з`явився в судове засідання, під час досудового слідства в ході процесуальних дій, зафіксованих із застосуванням відеозапису (рішення у справах «Шачашвілі проти Німеччини», пункт 130; «Чмура проти Польщі» від 03 квітня 2012 року, заява № 18475/05, пункти 19, 50).
      16. Сформовані практикою ЄСПЛ правила реалізації права обвинуваченого за підпунктом «d» пункту 3 статті 6 Конвенції узгоджуються з нормами національного кримінально-процесуального закону, які діяли на час розгляду судом справи і постановлення вироку.
      Зокрема, відповідно до закріплених у статті 257 КПК 1960 року принципів безпосередності й усності судового розгляду суд першої інстанції при розгляді справи повинен був безпосередньо дослідити докази, в тому числі допитати свідків.
      За змістом статті 306 КПК 1960 року оголошення судом показань свідка, даних під час досудового слідства, передбачалось як виняток із загального правила щодо необхідності його безпосереднього допиту в судовому засіданні і могло застосовуватися виключно у випадках, передбачених законом. Згідно з пунктом 2 частини першої зазначеної статті в разі неприбуття свідка до суду дослідження його показань, даних слідчому, прокурору, допускалося лише в разі, якщо явка цієї особи з тих або інших причин неможлива. Поважними причинами, що зумовлюють таку неможливість, могли визнаватися обставини, які об`єктивно перешкоджали свідку з`явитися в судове засідання впродовж тривалого часу, - тяжка хвороба, смерть, переїзд за кордон на постійне проживання, війна, стихійне лихо, інша надзвичайна ситуація тощо.
      17. Хоч оцінка конкретних обставин як поважних чи неповажних причин неприбуття особи й залежно від цього - прийняття рішення про оголошення її показань, даних на попередній стадії процесу, чи забезпечення безпосереднього сприйняття свідчень становили дискреційні повноваження суду, однак існування відповідних обставин належало до предмета перевірки під час судового розгляду і мало підтверджуватися доказами. В інших випадках неприбуття свідка суд зобов`язаний був діяти відповідно до вимог статей 70, 71 КПК 1960 року, тобто вживати визначених цими статтями заходів для його допиту в судовому засіданні, в тому числі шляхом примусового приводу і притягнення до відповідальності за неявку до суду без поважних причин.
      Правові наслідки конвенційних порушень, констатованих ЄСПЛ у цій справі
      18. Рішення ЄСПЛ у справі «Черніка проти України» набуло статусу остаточного згідно з пунктом 2 статті 44 Конвенції.
      Зазначене рішення спонукає до висновку, що в основі визнаного міжнародною судовою установою порушення Україною конвенційних зобов`язань лежали суттєві процедурні помилки, які ставлять під серйозний сумнів результат судового провадження щодо ОСОБА_1 і є підставами для нового розгляду справи з метою відновлення порушених прав заявника.
      Зокрема, як видно з вироку і взято до уваги міжнародною судовою установою, в основу своїх висновків про винуватість ОСОБА_1 у привласненні та збуті наркотичного засобу суд поклав показання свідків ОСОБА_5 , ОСОБА_6 та ОСОБА_7 . На підставі показань цих свідків як безпосередніх учасників інкримінованих заявнику дій установлено факт передачі ОСОБА_1 через ОСОБА_5 опію екстракційного ОСОБА_7 та ОСОБА_6 для продажу в Автономній Республіці Крим.
      Однак жодних із наведених свідчень суд, який постановив оскаржуваний вирок, безпосередньо не сприймав. Натомість на підставі статті 306 КПК 1960 року в судовому засіданні лише були оголошені показання всіх цих свідків, дані на попередніх стадіях процесу: під час досудового слідства, в тому числі на очних ставках із заявником, а ОСОБА_5 - також перед попереднім складом суду, постановлений яким вирок був скасований в апеляційному порядку (т. 2, а. с. 7, 8, 85-92, 102-110; т. 3, а. с. 53-60, 63-73; 76-84, 86-88, 95-104, 111-114; т. 5, а. с. 47, 48; т. 6, а. с. 96, 97, 158). Сторона захисту проти такого способу дослідження показань категорично заперечувала, наполягаючи на допиті свідків у судовому засіданні.
      Обставин, які б об`єктивно унеможливлювали прибуття до суду ОСОБА_5 , під час судового розгляду встановлено не було. Для забезпечення явки цієї особи суд неодноразово виносив постанови про її примусовий привід (т. 6, а. с. 37, 65, 98, 113, 120, 138, 148). Однак відповідні судові доручення правоохоронними органами виконані не були, і вжиття уповноваженими службовими особами всіх необхідних і можливих заходів для їх виконання з матеріалів справи не вбачається. Натомість працівники Служби безпеки України обмежувалися формальним посиланням у рапортах на невстановлення місця перебування ОСОБА_5 , котра згідно з цими документами ухилялася від суду й переховувалася в інших регіонах України (т. 6, а. с. 45, 132, 134, 145, 146, 151-153).
      Разом з тим відповідно до показань у судовому засіданні як свідка колишнього колеги ОСОБА_1 - ОСОБА_8 - йому як оперуповноваженому карного розшуку було відомо, що ОСОБА_5 займається проституцією і здійснює таку діяльність на вулиці Рівненській у місті Луцьку (т. 6, а. с. 108). Проте жодних спроб використати одержану інформацію про можливе місцеперебування свідка для доставлення її до суду уповноважені службові особи не продемонстрували. Доручень правоохоронним органам на перевірку відповідних відомостей та в разі їх підтвердження на привід ОСОБА_5 в судове засідання із вказаного ОСОБА_8 місця суд не давав.
      Наведене свідчить про те, що суд не використав усіх процесуальних можливостей для допиту ОСОБА_5 у судовому засіданні. Міжнародна судова установа наголошує, що за відсутності доказів поважних причин неприбуття цього свідка суд без достатніх підстав обмежився оголошенням її показань під час досудового слідства (пункти 62, 63, 74 рішення).
      19. Що стосується ОСОБА_6 і ОСОБА_7 , то суд одержав належні медичні документи про неможливість їх прибуття у зв`язку з тяжким станом здоров`я. На час розгляду справи ОСОБА_6 страждав на онкологічне захворювання, а ОСОБА_7 - на туберкульоз легень у фазі, коли хвороба несе небезпеку зараження для оточуючих (т. 6, а. с. 91-93). ЄСПЛ не ставить під сумнів поважність цих причин неявки, з урахуванням також значної віддаленості місця перебування свідків, котрі проживали і лікувалися в Автономній Республіці Крим, від суду, розташованого в Луцьку (пункт 64 рішення).
      Проте, як наголошує Суд, в сукупності з безпідставним незабезпеченням безпосереднього допиту ОСОБА_9 означена ситуація призвела до того, що жодні з показань свідків, які були прямими доказами обвинувачення й безпосередньо пов`язаними між собою за змістом, під час судового розгляду не перевірялися (пункти 59, 74 рішення).
      20. За таких обставин міжнародна судова установа встановила порушення справедливості судового провадження з огляду на те, що всі інші докази обвинувачення або становили загальну інформацію з чужих слів, або підтверджували лише можливість вчинення ОСОБА_1 злочину, тобто були непрямими (пункт 57 рішення).
      Зокрема, як видно з вироку, в обґрунтування своїх висновків про винуватість ОСОБА_1 у привласненні та збуті екстракційного опію суд, крім свідчень зазначених вище осіб, послався на показання свідків ОСОБА_10 і ОСОБА_11 про відомий їм із розмов між учасниками подій та від самого заявника факт придбання в нього наркотичного засобу ОСОБА_6 і ОСОБА_7 у (т. 6, а. с. 63, 94).
      Крім цього, мотивуючи прийняте рішення, суд послався на показання свідків ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , ОСОБА_19 , ОСОБА_20 , ОСОБА_21 , дані висновків судово-хімічних експертиз та інших документів про обставини вилучення в межах кримінальної справи, що перебувала у провадженні заявника, екстракційного опію, експертного дослідження й подальшого зберігання цього речового доказу у службовому кабінеті ОСОБА_1 , після чого маса наркотичного засобу в перерахунку на суху речовину зменшилася на 1209,85 г (т. 1, а. с. 65, 87, 88, 125; т. 6, а. с. 52-60, 75-80, 157-158).
      21. З урахуванням зазначеного міжнародна судова установа акцентувала увагу, що вирішальне значення під час ухвалення обвинувального вироку мали показання свідків, яких суд безпосередньо не сприймав. Саме ці особи були безпосередніми учасниками подій, пов`язаних із підготовкою і вчиненням ОСОБА_1 злочинів (пункти 57, 58 рішення).
      22. Дослідження на підставі статті 306 КПК 1960 року раніше даних свідчень не лише ОСОБА_6 і ОСОБА_7 , а й ОСОБА_5 позбавило сторону захисту можливості взяти участь у допиті принаймні одного з цих свідків у межах змагальної судової процедури. Тоді як реалізація відповідного права забезпечила би підсудному та його захисникам можливість поставити свідкам запитання з урахуванням усіх інших доказів, наявних у розпорядженні сторін на час судового розгляду, з`ясувати чи уточнити обставини, що могли викликати сумніви, в тому числі зумовлені розбіжностями між свідченнями на різних стадіях процесу.
      23. Проведення під час досудового слідства очних ставок між ОСОБА_1 та ОСОБА_6 , ОСОБА_7 і ОСОБА_5 , з урахуванням оголошення судом лише письмових протоколів цих слідчих дій, ЄСПЛ не визнав надійними та достатніми гарантіями забезпечення правильного розуміння судом змісту показань цих свідків (пункти 70, 73-75).
      Очна ставка між ОСОБА_1 та ОСОБА_5 проводилася без відеофіксації, можливість якої передбачалася чинними на той час нормами статті 85-2 КПК 1960 року (т. 3, а. с. 76-78). Під час аналогічної слідчої дії між заявником і ОСОБА_6 відеозапис застосовувався (т. 3, а. с. 95-100). У протоколі очної ставки між ОСОБА_1 і ОСОБА_7 не відображено фіксування процесуальної дії в зазначений спосіб (т. 3, а. с. 111-114). Разом із тим, у матеріалах справи містяться касети з відеозаписами очних ставок як між заявником і ОСОБА_6 , так і між ОСОБА_1 і ОСОБА_7 . Однак відповідні відеозаписи в судовому засіданні не досліджувалися.
      Водночас дослідження судом відеоматеріалів слідчих дій за участю свідків ЄСПЛ визнає одним із вагомих чинників, здатних урівноважити неможливість допиту цих осіб у судовому засіданні (пункти 44, 73 рішення). Адже такі матеріали значно підвищують надійність перевірки достовірності показань, оскільки дозволяють суду з максимальною точністю відтворити хід процесуальних дій і дослідити їх результати у формі, найбільше наближеній до безпосереднього сприйняття свідчень.
      З огляду на викладене, як констатував Суд, обмеження у здійсненні прав сторони захисту у зв`язку з незабезпеченням допиту під час судового розгляду ключових свідків обвинувачення, зміст показань яких заявник категорично заперечував, не були компенсовані належними й достатніми процесуальними гарантіями, здатними забезпечити загальну справедливість судового провадження (пункти 65, 74-76).
      Зазначене, за висновками міжнародної судової установи, було несумісним із вимогами пункту 1, підпункту «d» пункту 3 статті 6 Конвенції.
      Спосіб виправлення допущених порушень
      24. Як видно з матеріалів справи, у своїх апеляціях на вирок засуджений ОСОБА_1 та його захисники як на неповноту судового слідства й істотне порушення вимог кримінально-процесуального закону посилалися, серед іншого, на незабезпечення судом першої інстанції безпосереднього допиту ОСОБА_5 , ОСОБА_6 та ОСОБА_7 (т. 6, а. с. 230-242, 250-261, 276-280). Крім цього, захисник Черніка С. В. у доповненнях до апеляції заявляла клопотання про проведення апеляційним судом часткового судового слідства і допит зазначених свідків (т. 6, а. с. 279, 280).
      25. Згідно з пунктом 1 частини першої статті 367, пунктом 1 частини другої статті 368 КПК 1960 року неповнота судового слідства, в тому числі зумовлена нездійсненням допиту певних осіб, виступала підставою для зміни або скасування вироку в апеляційному порядку.
      Водночас суд апеляційної інстанції мав можливість усунути цей недолік шляхом проведення судового слідства на підставах і в порядку, встановлених частиною третьою статті 358, частиною п`ятою статті 362 цього Кодексу.
      26. В ухвалі про залишення апеляції без задоволення відповідно до частини другої статті 377 КПК 1960 року мали бути зазначені підстави, через які апеляцію визнано необґрунтованою.
      27. Незважаючи на допущену місцевим судом неповноту судового слідства й порушення вимог кримінально-процесуального закону у зв`язку з незабезпеченням допиту свідка ОСОБА_5 і недослідженням відеозаписів очних ставок за участю свідків ОСОБА_6 і ОСОБА_7 , апеляційний суд безпідставно не задовольнив клопотання захисника Черніки С. В. про проведення часткового судового слідства та не вжив заходів для виправлення помилки суду першої інстанції.
      28. Всупереч вимогам частини другої статті 377 КПК 1960 року суд апеляційної інстанції, залишаючи апеляції захисників без задоволення та визнаючи їх доводи щодо зазначених вище порушень необґрунтованими, не навів переконливих мотивів відповідних висновків, які б узгоджувалися з положеннями статей 257, 306 цього Кодексу щодо безпосередності, усності процесу й допустимості оголошення раніше даних свідком показань виключно в разі об`єктивної неможливості його явки.
      29. Не дав належної оцінки аналогічним аргументам сторони захисту, що були наведені також у касаційних скаргах, і суд касаційної інстанції (т. 6, а. с. 308-328).
      30. Для усунення встановлених ЄСПЛ порушень конвенційних прав ОСОБА_1 необхідно забезпечити допит свідків у судовому засіданні та/або перевірити за матеріалами справи їх показання, зафіксовані в інших джерелах. Однак Верховний Суд як суд права позбавлений процесуальних повноважень безпосередньо сприймати, досліджувати й оцінювати докази.
      Апеляційний же суд як суд не лише права, а й факту відповідно до частини 3 статті 358 КПК 1960 року вправі провести повне або часткове судове слідство, в межах якого, зокрема, допитати свідків, дослідити документи та матеріали. Таким чином, суд апеляційної інстанції в межах своїх повноважень, окреслених законом, доводами апеляцій і клопотаннями учасників процесу, має процесуальні можливості виправити недоліки провадження в місцевому суді, що призвели до порушення державою міжнародних зобов`язань.
      31. Разом із тим направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції, на переконання Великої Палати, не є необхідним та ефективним способом усунення допущених порушень. Адже наслідком такого процесуального рішення було б відновлення судового провадження в повному обсязі спочатку, що передбачало б необхідність повторного виклику й допиту всіх свідків, перевірки всіх документів та інших матеріалів справи. Натомість порушення процедури сприйняття й дослідження судом інших доказів, крім показань зазначених вище трьох свідків, ЄСПЛ не встановлено і з матеріалів справи не вбачається. За таких обставин призначення нового розгляду у місцевому суді може завдати шкоди інтересам кримінального судочинства, зокрема в частині дотримання розумних строків, а також реалізації засади безпосередності процесу, оскільки у зв`язку зі спливом тривалого часу після подій можливість забезпечення явки свідків до суду і відтворення ними обставин, що підлягають доказуванню, значно ускладнені.
      32. Виходячи з наведеного, Велика Палата вважає, що виправлення констатованої ЄСПЛ невідповідності судового провадження вимогам статті 6 Конвенції можна здійснити шляхом нового апеляційного розгляду. Під час такого розгляду апеляційному суду необхідно з дотриманням норм процесуального права усунути порушення, зазначені в цій постанові, зокрема шляхом проведення судового слідства і допиту свідків та/або дослідження показань за матеріалами справи із джерел, здатних забезпечити найбільш повне й точне сприйняття їх змісту.
      Зважаючи на викладене, керуючись статтями 400-21, 400-22 Кримінально-процесуального кодексу України 1960 року, статтями 459, 467 та пунктом 15 розділу ХІ «Перехідні положення» Кримінального процесуального кодексу України, Велика Палата Верховного Суду
      П О С Т А Н О В И Л А :
      Заяву ОСОБА_1 задовольнити частково.
      Ухвали Апеляційного суду Волинської області від 02 березня 2010 року та Верховного Суду України від 15 березня 2011 року щодо ОСОБА_1 скасувати і направити справу на новий апеляційний розгляд.
      Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.
      Головуючий суддя
      В. С. Князєв
      Суддя-доповідач
      Л. М. Лобойко
      Судді:
      Т. О. Анцупова
      О. Р. Кібенко
      С. В. Бакуліна
      Н. П. Лященко
      В. В. Британчук Ю. Л. Власов М. І. Гриців Д. А. Гудима
      В. В. Пророк Л. І. Рогач О. М. Ситнік О. С. Ткачук
      В. І. Данішевська Ж. М. Єленіна
      В. Ю. Уркевич О. Г. Яновська
      О. С. Золотніков
      Джерело: ЄДРСР 91460943
    • By ANTIRAID
      ПОСТАНОВА
      ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
      08 липня 2020 року
      м. Київ
      Справа № 1-42/2004
      Провадження № 13-87зво19
      Велика Палата Верховного Суду у складі:
      головуючого судді Князєва В. С.,
      судді-доповідача Яновської О.Г.,
      суддів: Антонюк Н. О., Анцупової Т. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Власова Ю. Л., Гриціва М. І., Гудими Д. А., Данішевської В. І., Єленіної Ж. М., Золотнікова О. С., Кібенко О. Р., Лобойка Л.М., Лященко Н. П., Рогач Л. І., Ситнік О. М., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю.,
      за участю секретаря судового засідання Сергійчук Л.Ю.,
      засудженого ОСОБА_1 (в режимі відеоконференції),
      захисників Ковальчук І.В., Бойкової І.А., Гнатюк Г.І.,
      прокурора Антонець О.В.
      розглянула в судовому засіданні кримінальну справу за заявою ОСОБА_1 та доповненнями до неї захисників Ковальчук І.В. та Бойкової І.А. про перегляд вироку Апеляційного суду м. Києва від 03 грудня 2004 року, ухвали колегії суддів Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України від 24 травня 2005 року та постанови Верховного Суду України від 16 травня 2011 року з підстави встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов`язань при вирішенні справи судом,
      ВСТАНОВИЛА :
      І. ОБСТАВИНИ СПРАВИ
      Обставини, встановлені рішенням суду першої інстанції, та короткий зміст рішень судів
      1. Вироком Апеляційного суду м. Києва від 03 грудня 2004 року ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Джанкоя АР Крим, мешканця м. Ялти, громадянина України, визнано винним у вчиненні злочинів, передбачених: частиною 1 статті 15, частиною 4 статті 187 Кримінального кодексу України 2001 року (далі - КК України); та частиною 2 статті 17, частиною 3 статті 142; частиною 2 статті 17, частиною 3 статті 215-3; частиною 2 статті 17, пунктами «а», «г», «ж», «з», «і» статті 93; статті 190-1; частиною 2 статті 17, пунктами «г», «з» статті 93; пунктами «а», «в», «ж», «з», «і» статті 93, частини 3 статті 215-3; частини 3 статті 142; частиною 2 статті 145 КК; частиною 1 статті 263 та статті 69 КК України 1960 року (далі - КК України 1960 року).
      2. На підставі статті 70 КК України за сукупністю злочинів шляхом поглинання менш суворого покарання більш суворим засудженому визначено остаточне покарання у виді довічного позбавлення волі з конфіскацією всього майна, яке є його власністю.
      3. Цим же вироком засуджено ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , питання про перегляд судових рішень щодо яких не порушується.
      4. За вироком суду ОСОБА_1 визнано винуватим у вчиненні особливо тяжких та тяжких злочинів, що були вчинені за таких обставин.
      5. Напочатку 2001 року ОСОБА_1 вступив у озброєну банду, організовану ОСОБА_2 та ОСОБА_3 . Засуджені придбали у невстановленої слідством особи пістолет «ТТ» і бойові припаси до нього, ножі з метою вчинення нападів. Ця група осіб, у тому числі в складі банди, неодноразово передавали пістолет разом із бойовими припасами один одному для вчинення злочинів.
      6. У січні 2001 року ОСОБА_5 надав ОСОБА_1 житло в кв. АДРЕСА_1 , показав йому пістолет «ТТ» та запропонував вчинити розбійний напад на директора ВАТ «Українські пухові вироби» ОСОБА_6 із метою заволодіння грошима в особливо великому розмірі (250 000 грн). Засуджені розробили план нападу, розподілили ролі між собою та залучили до участі невстановлену слідством особу. ОСОБА_1 озброївся пістолетом із боєприпасами. Нападники приїхали до м. Пирятин, де ОСОБА_2 разом із невстановленою слідством особою чекав у власному автомобілі наближення автомобіля потерпілого та мав подати фарами сигнал ОСОБА_3 та ОСОБА_1 , котрі перебували біля мосту.
      7. Відповідно до відведеної йому ролі, ОСОБА_1 мав кинути дошку із цвяхами під колеса автомобіля «БМВ-740», а після того, як автомобіль з`їде у кювет, засуджені, погрожуючи застосуванням насильства, мали заволодіти грішми, а в разі вчинення опору - вбити усіх осіб в автомобілі. Проте, довести злочин до кінця члени групи не змогли з незалежних від них причин, оскільки автомобіль «БМВ-740» у якому перевозилися гроші, поїхав іншою дорогою.
      8. 26 травня 2001 року, коли ОСОБА_1 проходив між 2 та 3 поверхами будинку АДРЕСА_2 , його зупинили співробітники ППСМ ОСОБА_7 та ОСОБА_8 , котрі несли патрульно-постову службу по охороні громадського порядку. Щоб уникнути затримання за незаконне зберігання вогнепальної зброї, ОСОБА_1 із метою вбивства працівників міліції, здійснив сім пострілів на ураження вказаних осіб. Своїми діями засуджений спричинив ОСОБА_7 поранення живота, тяжке тілесне ушкодження, яке є небезпечним для життя потерпілого в момент його заподіяння та поранив ногу ОСОБА_8 , спричинивши короткочасний розлад здоров`я потерпілому. Після вчинення замаху на життя працівників правоохоронного органу ОСОБА_1 , за допомоги ОСОБА_2 , переховувався в будинку на території дачного кооперативу в Оболонському районі м. Києва.
      9. Весною 2001 року ОСОБА_3 роздобув інформацію про директора ресторану «Сантори» - ОСОБА_9 . З метою розбійного нападу на вказану особу, засуджені почали за нею стежити. Розробили план нападу, відповідно до якого їм необхідно було заволодіти швидкісним автомобілем, щоб його реалізувати. Засуджені спланували за допомогою викраденого автомобіля в районі Московського мосту влаштувати ДТП, під час якої заволодіти автомобілем ОСОБА_9 , її привезти до місця проживання, де вони шляхом розбійного нападу мали проникнути в її житло, заволодіти майном, а саму вбити з метою приховування злочину. Діючи згідно плану, з метою незаконного заволодіння транспортним засобом, 2 червня 2001 року, біля 20 год, ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , озброївшись пістолетом та ножем приїхали автомобілем ОСОБА_2 на вул. Набережно-Крещатицьку в м. Києві. Обравши автомобіль «Ніссан-Максима», яким керувала ОСОБА_10 , засуджені поїхали за нею слідом. Згідно домовленості, ОСОБА_2 мав зайти в будинок за ОСОБА_10 , вбити її, ключі від автомобіля передати ОСОБА_1 , котрий мав забрати автомобіль зі стоянки. Проте засуджені не змогли довести злочинний намір до кінця з причин, які не залежали від їх волі. Оскільки в під`їзді будинку, до якого зайшла ОСОБА_10 , перебували люди, нападники не вчинили нападу, повернулися до свого автомобіля. У той же день біля 21-22 год засуджені обрали автомобіль «Форд-Скорпіо» КБ «Бліц-таксі», вирішили вбити таксиста з метою заволодіння його майном та транспортним засобом. Розподіливши ролі між собою, ОСОБА_1 автомобілем ОСОБА_2 поїхав за вказаним таксі, а ОСОБА_2 , озброївшись кухонним ножем, зупинив це таксі, сів у нього і спрямував до АДРЕСА_3 . Приїхавши до місця призначення, біля 23 год ОСОБА_2 із метою вбивства, напав на водія таксі ОСОБА_11 , наніс йому удари ножем, спричинив численні колото-різані рани грудей, живота, від яких останній помер. ОСОБА_2 заволодів належними 10 доларами США потерпілого. У цей же час ОСОБА_1 перебував поруч у автомобілі ОСОБА_2 щоб у разі необхідності надати допомогу співучаснику злочину. Засуджені розмістили труп на сидінні автомобіля, вивезли його до паркової зони, де сховали на березі р. Дніпра по вул. Дніпровській набережній у м. Києві. З огляду на те, що директор ресторану «Сантори» закінчила роботу і не перебувала на робочому місці, а також те, що правоохоронні органи могли розшукувати автомобіль, засуджені двома автомобілями виїхали з м. Києва і по дорозі на м. Остер зупинилися у лісовому масиві, де шляхом підпалу знищили автомобіль «Форд-скорпіо», чим спричинили матеріальну шкоду на суму 20 000 грн, заподіявши тяжкі наслідки.
      10. 03 червня 2001 року, о другій половині дня під час вживання алкогольних напоїв за місцем проживання ОСОБА_1 у будинку АДРЕСА_4 , ОСОБА_12 заявив, що впізнав його як особу, котра стріляла в працівників міліції, і що повідомить про це до правоохоронних органів. З метою приховати вчинений злочин щодо працівників міліції, маючи умисел на вбивство ОСОБА_12 , засуджений напав на нього. Під час нападу ОСОБА_1 наніс потерпілому удари по голові, чим спричинив лінійний перелом потиличної кістки, крововилив під м`яку оболонку і тканину головного мозку, та 12 ударів кухонним ножем у шию та спину. Унаслідок спричинених діями засудженого поранень, наступила смерть потерпілого.
      11. Ухвалою колегії суддів Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України від 24 травня 2005 року вирок суду щодо ОСОБА_1 в частині засудження за статтею 69 КК України 1960 року скасовано, справу закрито. Перекваліфіковано його дії за одним із епізодів обвинувачення з частини 2 статті 17 - частини 3 статті 142, частини 2 статті 17 - частини 3 статті 215-3, частини 2 статті 17 - пунктів «а», «з», «і» статті 93 КК України 1960 року на частину 1 статті 17 - частину 3 статті 142, частину 1 статті 17 - частину 3 статті 215-3, частину 1 статті 17 - пункти «а», «з», «і» статті 93 КК України 1960 року, призначено покарання за кожне з цих діянь та ухвалено вважати ОСОБА_1 засудженим на підставі статті 42 КК України 1960 року за сукупністю злочинів, передбачених частиною 2 статті 17 - частиною 3 статті 142, частиною 2 статті 17 - частиною 3 статті 215-3, частиною 2 статті 17 - пунктами «а», «г», «ж», «з», «і» статті 93 КК України, статтею 190-1, пунктами «а», «в», «ж», «з», «і» статті 93, частиною 3 статті 215-3, частиною 2 статті 145, частиною 3 статті 142, частиною 1 статті 17 - частиною 3 статті 142, частиною 1 статті 17 - частиною 3 статті 215-3, 1 статті 17 - пунктами «а», «г», «з» статті 93 КК України 1960 року, частиною 1 статті 15 - частиною 4 статті 187, частиною 1 статті 263 КК України, до довічного позбавлення волі з конфіскацією майна, яке є власністю засудженого.
      12. 21 жовтня 2010 року рішенням Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі «ОСОБА_1 проти України» встановлено порушення Україною статей 3, 13, пунктів 1 та 3 статті 5 Конвенції з захисту прав людини та основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція). Водночас ЄСПЛ не встановлено порушень пункту 1 статті 6 та статті 13 Конвенції щодо тривалості провадження у справі та відсутності ефективних засобів юридичного захисту проти такої тривалості.
      13. ОСОБА_1 звернувся із заявою до Верховного Суду України (далі - ВСУ) про перегляд судових рішень, постановлених щодо нього. За наслідком судового розгляду, постановою ВСУ від 16 травня 2011 року відмовлено в задоволенні заяви ОСОБА_1 про скасування вироку Апеляційного суду м. Києва від 03 грудня 2004 року та ухвали колегії суддів Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України від 24 травня 2005 року.
      14. ВСУ дійшов висновку, що засобом компенсації заявнику може бути сплата присудженого відшкодування моральної шкоди, аналіз причин порушення Конвенції та пошук шляхів усунення цих порушень, вжиття інших заходів загального характеру. Виконання вказаних заходів покладається на компетентні органи державної влади.
      Короткий зміст рішення Європейського суду з прав людини
      15. Рішенням Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ, Суд, міжнародна судова установа) у справі «ОСОБА_1 проти України №2» від 12 березня 2019 року (заява №41216/13), яке набуло статусу остаточного 09 вересня 2019 року, констатовано порушення Україною вимог статті 3 Конвенції у зв`язку з відсутністю належної медичної допомоги, доступної заявнику, під час тримання його під вартою з 03 липня 2010 року.
      16. Також ЄСПЛ констатував порушення статті 3 Конвенції у зв`язку з тим, що покарання заявника у виді довічного позбавлення волі є таким, яке неможливо скоротити.
      17. Водночас Судом визнано неприйнятною скаргу заявника за статтею 3 Конвенції щодо побутових умов тримання його під вартою у Херсонській виправній колонії № 61 і Херсонському СІЗО.
      18. ЄСПЛ постановив, що держава-відповідач повинна сплатити на користь ОСОБА_1 750 (сімсот п`ятдесят) євро на відшкодування матеріальної шкоди; 10 000 (десять тисяч) євро в якості відшкодування моральної шкоди, якої заявник зазнав у зв`язку з відсутністю належної медичної допомоги з 03 липня 2010 року; 10 000 (десять тисяч) євро в якості компенсації витрат на правову допомогу, понесених під час провадження у Суді та 20 (двадцять) євро в якості компенсації поштових та інших витрат.
      ІІ. ПОЗИЦІЯ ЗАЯВНИКА Й ІНШИХ УЧАСНИКІВ СУДОВОГО ПРОВАДЖЕННЯ
      Короткий зміст вимог заяви про перегляд судових рішень та узагальнені доводи заявника
      19. У заяві та доповненнях до неї засуджений ОСОБА_1 , захисники Ковальчук І.В. та Бойкова І.А. порушують питання про перегляд судових рішень, просять скасувати вирок Апеляційного суду м. Києва від 03 грудня 2004 року, ухвалу колегії суддів Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України від 24 травня 2005 року та постанову Верховного Суду України від 16 травня 2011 року, а справу направити на новий судовий розгляд.
      20. ОСОБА_1 вважає, що в цілому судовий розгляд кримінальної справи щодо нього не відповідає вимогам статті 6 Конвенції. Посилається на істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, зокрема, порушення його права на захист під час затримання в червні 2001 року. Наполягає на тому, що здійснений 16 травня 2011 року Верховним Судом України перегляд його справи на підставі Рішення ЄСПЛ «ОСОБА_1 проти України» від 21 жовтня 2010 року, не забезпечив відновлення його порушених прав, оскільки щодо нього не вжито на рівні держави додаткових заходів індивідуального характеру. Просить суд визнати, що подальше відбування ним покарання у виді довічного позбавлення волі, яке не передбачає можливості умовно-дострокового звільнення або звільнення за хворобою, є для нього смертною карою з невизначеним терміном виконання. Стверджує, що його перебування в тюрмі порушуватиме його право на життя та становитиме нове порушення Україною положень Конвенції.
      21. На обґрунтування доповнень до заяви ОСОБА_1 захисники наводять аргументи, аналогічні викладеним у заяві засудженого та рішенні ЄСПЛ.
      22. У судовому засіданні засуджений та захисники підтримали позицію, викладену у заяві та доповненнях.
      23. Прокурор висловилась про відсутність підстав для задоволення заяви ОСОБА_1 та його захисників.
      ІІІ. ПОЗИЦІЯ ВЕЛИКОЇ ПАЛАТИ ВЕРХОВНОГО СУДУ ТА МОТИВИ, ЯКИМИ КЕРУВАВСЯ СУД ПРИ УХВАЛЕННІ ПОСТАНОВИ
      Загальні положення щодо правових наслідків констатованих ЄСПЛ порушень Конвенції
      24. Україна взяла на себе зобов`язання гарантувати кожному, хто перебуває під її юрисдикцією, права і свободи, визначені в розділі І Конвенції (стаття 1 Конвенції). Вказана гарантія реалізується шляхом урахування норм Конвенції та практики ЄСПЛ в національному праві, зокрема, з огляду на статтю 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" (далі - Закон № 3477-IV), згідно з якою суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику ЄСПЛ як джерело права.
      25. Крім того, відповідно до статті 2 Закону № 3477-IV та статті 46 Конвенції держава Україна зобов`язана виконувати остаточне рішення ЄСПЛ в будь-якій справі, в якій вона є стороною.
      26. Згідно зі статтею 41 Конвенції, якщо ЄСПЛ визнає факт порушення Конвенції або протоколів до неї і якщо внутрішнє право держави, яка була стороною у справі, передбачає лише часткову компенсацію, ЄСПЛ, у разі необхідності, надає потерпілій стороні справедливу сатисфакцію.
      27. Положеннями глави 3 Закону № 3477-IV передбачено, що для виконання рішення ЄСПЛ, яким констатовано порушення Україною Конвенції, мають вживатися заходи індивідуального та загального характеру.
      28. За статтею 10 Закону № 3477-IV додатковими щодо виплати відшкодування (статті 7-9 цього Закону) заходами індивідуального характеру є: а) відновлення настільки, наскільки це можливо, попереднього юридичного стану, який заявник мав до порушення Конвенції (restitutio in integrum); б) інші заходи, передбачені у рішенні ЄСПЛ.
      29. Згідно з частиною 3 статті 10 Закону № 3477-IV відновлення попереднього юридичного стану заявника здійснюється, зокрема, шляхом повторного розгляду справи, включаючи відновлення провадження у справі.
      30. У Рекомендації № R (2000) 2 Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам щодо повторного розгляду або поновлення провадження у певних справах на національному рівні після прийняття рішень Європейським судом з прав людини від 19 січня 2000 року (далі - Рекомендація № R (2000) 2) Комітет Міністрів закликав Договірні Сторони, до перегляду своїх національних правових систем з метою забезпечення адекватних можливостей повторного розгляду справи, включаючи поновлення провадження, у випадках, коли Суд визнав порушення Конвенції, особливо:
      - коли потерпіла сторона і далі зазнає значних негативних наслідків рішення, ухваленого на національному рівні, - наслідків, щодо яких справедлива сатисфакція не була адекватним засобом захисту і які не можна виправити інакше ніж через повторний розгляд або поновлення провадження;
      - коли рішення Суду спонукає до висновку, що a) оскаржене рішення національного суду суперечить Конвенції по суті, або b) в основі визнаного порушення лежали суттєві процедурні помилки чи недоліки, які ставлять під серйозний сумнів результат оскарженого провадження на національному рівні.
      Щодо застосування заходів, направлених на відновлення попереднього юридичного стану, який заявник мав до порушення Конвенції (restitutio in integrum)
      31. Звертаючись із заявою про скасування судових рішень у кримінальній справі та направлення справи на новий судовий розгляд, заявник порушує питання про забезпечення йому на підставі рішення ЄСПЛ права на такий захід індивідуального характеру як відновлення настільки, наскільки це можливо, попереднього юридичного стану, який він мав до порушення Конвенції (restitutio in integrum).
      32. З урахуванням Рекомендації № R (2000) 2, Велика Палата Верховного Суду розглядає підстави для вирішення питання про призначення нового розгляду справи за заявами ОСОБА_1 та захисників.
      33. Зокрема, як убачається з Рішення ЄСПЛ у справі «ОСОБА_1 проти України №2», визнаючи порушення статті 3 Конвенції у зв`язку з відсутністю належної медичної допомоги, доступної заявнику, під час тримання його під вартою з 03 липня 2010 року, Суд указав, що вказаною статтею Конвенції покладено на державу обов`язок захищати фізичне благополуччя осіб, позбавлених свободи, наприклад, шляхом надання їм необхідної медичної допомоги.
      34. Розглядаючи питання, чи було реагування держави на захворювання заявника ефективним, Суд проаналізував ту обставину, що ОСОБА_1 страждав на рецидив ТБ легень, це стало підставою для його переведення 03 липня 2010 року до Херсонської виправної колонії, яка спеціалізувалася на лікуванні ТБ.
      35. Суд взяв до уваги аргументи заявника, який стверджував про ненадання йому належного паліативного лікування під час тримання під вартою.
      36. Дійшовши висновку про порушення положень Конвенції щодо заявника у зв`язку з неспроможністю органів влади забезпечити охорону його здоров`я під час тримання під вартою з 03 липня 2010 року і надалі, ЄСПЛ указав на відсутність в Україні будь-яких законодавчих норм щодо забезпечення паліативного лікування в установах виконання покарань (пункти 71-72, 152 Рішення).
      37. Розглядаючи твердження заявника, що його покарання у виді довічного позбавлення волі було таким, яке неможливо скоротити, ЄСПЛ звернув увагу на загальні принципи, сформульовані у справі «Вінтер та інші проти Сполученого Королівства (VinterAnd Othersv The UnitedKingdom), пункти 103-122).
      38. Згідно вказаних принципів Конвенцією не заборонено застосування покарання у виді довічного позбавлення волі до осіб, яких було визнано винними у вчиненні особливо тяжких злочинів. Однак, щоб таке покарання відповідало вимогам статті 3 Конвенції, воно має бути dejure ide factoтаким, яке може бути скороченим, що означає як наявність у засудженого перспективи звільнення, так і можливості перегляду. Такий перегляд повинен охоплювати оцінку наявності законних підстав пенологічного характеру для подальшого тримання засудженого під вартою. До цих підстав належить покарання, стримування, захист суспільства та реабілітація.
      39. Тому закріплені у національному законодавстві критерії та умови перегляду повинні бути достатньо чіткими та визначеними, а також відображати відповідну практику Суду. Визначеність у цьому питанні є не тільки загальною вимогою принципу верховенства права, а й лежить в основі процесу реабілітації, який може ускладнитися, якщо порядок перегляду покарання та перспективи звільнення є неясними або невизначеними. Отже, засуджені, яким було обрано покарання у виді довічного позбавлення волі, мають право від самого початку знати, що вони повинні зробити для того, щоб питання про їхнє дострокове звільнення було розглянуто та за яких умов (пункт 168 Рішення).
      40. Застосовуючи вказані принципи у справі за заявою ОСОБА_1 , Суд зазначив, що в Україні засуджені до довічного позбавлення волі можуть розраховувати на звільнення лише у двох випадках: якщо вони страждають на серйозне захворювання, несумісне з подальшим триманням під вартою, або якщо помилувані Президентом (пункти 73 ,74, 79, 82 і 86 Рішення).
      41. Проте у першому випадку подальше одужання, якщо таке можливо, означає кінець свободи цієї особи та її повернення до установи виконання покарань (пункти 73, 169 Рішення).
      42. Водночас, зміна покарання у виді довічного позбавлення волі у зв`язку зі смертельним захворюванням означає лише те, що засудженому дозволяється померти вдома або у хоспісі, а не у стінах установи виконання покарань, не може вважатися «перспективою звільнення» (Рішення ЄСПЛ у справі «Вінтер та інші проти Сполученого Королівства» (VinterAnd Othersv The UnitedKingdom), заява № 66069/09 та 2 інші, пункт 127, та «Матіошаітіс та інші проти Литви» (Matiosaitis and others v. Lithuania), заява № 22662/13 та 7 інших, пункт 162).
      43. Міжнародною судовою установою в рамках справи за заявою ОСОБА_1 проаналізовано законодавство та практику здійснення президентського помилування, що є єдиною можливістю пом`якшити покарання у виді довічного позбавлення волі в Україні.
      44. Суд дійшов висновку, що засуджені, яким обрано покарання у виді довічного позбавлення волі, від самого початку не знають, що вони повинні робити для того, щоб питання про їхнє дострокове звільнення було розглянуто та за яких умов.
      45. Разом із тим, ЄСПЛ погодився з аргументами скаржника, що обчислення двадцятирічного строку позбавлення волі, що замінює довічне позбавлення волі у випадку президентського помилування, тлумачиться по-різному. Підстави для застосування обчислення невідомі (пункти 157, 176 Рішення). Існуючий Порядок помилування в Україні не зобов`язує ні Комісію у питаннях помилування, ні Президента України обґрунтовувати свої рішення, прийняті за клопотаннями про помилування.
      46. Крім того, відсутність у Президента України та підконтрольних йому органів державної влади зобов`язання обґрунтовувати свої рішення за клопотаннями про помилування, обтяжується відсутністю процедури будь-якого судового перегляду цих рішень.
      47. Суд визнав, що за таких обставин здійснення засудженими до довічного позбавлення волі свого права на перегляд їхнього покарання через президентське помилування не захищено достатніми процесуальними гарантіями.
      48. З урахуванням викладеного Суд указав, що в Україні президентські повноваження щодо здійснення помилування ґрунтується на принципі гуманності, а не порядку, заснованому на пенологічних підставах із незалежними процесуальними гарантіями щодо перегляду ситуації засудженого для можливої зміни його покарання у виді довічного позбавлення волі.
      49. Давши оцінку статистичній інформації, ЄСПЛ зазначив, що наразі в Україні було задоволено лише одне клопотання про помилування засудженої до довічного позбавлення волі (пункт 93 Рішення), це означає, що на практиці такі засуджені не мають перспектив на задоволення їхніх клопотань про помилування (пункт 186 Рішення).
      50. Сукупність проаналізованих вищенаведених фактів дали можливість Суду дійти до висновку про порушення статті 3 Конвенції, у зв`язку з тим, що покарання ОСОБА_1 у виді довічного позбавлення волі неможливо скоротити.
      51. Як убачається з рішення Суду, міжнародні стандарти вимагають, щоб у осіб, котрих засуджено до довічного позбавлення волі, існувала реалістична перспектива звільнення від такого покарання. Такі засуджені мають право знати, коли та на яких підставах може бути розглянуте питання про їхнє дострокове звільнення.
      52. ЄСПЛ указав, що в Україні для засуджених до довічного позбавлення волі немає реального механізму перегляду призначеного покарання за вироком суду, оскільки процедура помилування, котра передбачена статтею 87 Кримінального кодексу України, є невизначеною, має винятковий характер та застосовується стосовно індивідуально визначеної особи.
      53. Судом встановлено, що існуючий в Україні режим для засуджених до довічного позбавлення волі є несумісним з метою реабілітації.
      54. Міжнародна судова установа констатувала в цій справі, що покарання заявника у виді довічного позбавлення волі є таким, яке неможливо скоротити, що свідчить про наявність системної проблеми, для вирішення якої вимагається вжиття заходів загального характеру.
      55. Суд зазначив, що характер встановленого за статтею 3 Конвенції порушення свідчить, що для належного виконання цього рішення від держави відповідача вимагається впровадження реформи системи перегляду покарань у виді довічного позбавлення волі.
      56. Тож, встановлені порушення Конвенції щодо ОСОБА_1 полягають у відсутності в Україні будь-яких законодавчих норм щодо забезпечення паліативного лікування засуджених в установах виконання покарань, а також відсутності законодавчих підстав пенологічного характеру, які забезпечують особам, засудженим до довічного позбавлення волі, перспективу реального звільнення або перегляду призначеного покарання.
      57. Таким чином, у справі «ОСОБА_1 проти України №2» ЄСПЛ установлено системну проблему в Українському законодавстві, яку можна подолати заходамизагального характеру, спрямованими на усунення її першопричини, шляхом внесення змін до чинного законодавства та практики його застосування.
      58. Інші доводи ОСОБА_1 були відхилені. При цьому, рішення ЄСПЛ не містить вказівок на те, що встановлені щодо заявника порушення Конвенції свідчать, що рішення національних судів у кримінальній справі щодо ОСОБА_1 суперечать Конвенції, або в основі констатованих порушень лежали суттєві процедурні помилки чи положення, які ставлять під сумнів результат оскарженого провадження на національному рівні, або що ці порушення були спричинені рішеннями, ухваленими в межах кримінальної справи, які й надалі зумовлюють шкідливі наслідки і не можуть бути усунуті іншим способом, як під час повторного розгляду справи.
      59. Загальні принципи, яких дотримувався Європейський суд при розгляді заяви ОСОБА_1 , - оцінка та аналіз наведених ним фактів, констатований характер (зміст) порушень Конвенції, присуджена у зв`язку з цим грошова компенсація дають підстави вважати, що стосовно заявника були допущені такі порушення Конвенції, які за даних обставин неможливо відновити у виді того стану чи становища, які існували до вчинення порушень.
      60. У таких випадках засобами компенсації можуть бути: сплата присудженого відшкодування моральної шкоди, аналіз причин порушення Конвенції і пошук шляхів усунення цих порушень та вжиття зазначених у статті 13 Закону № 3477-IV заходів загального характеру.
      61. За вказаною нормою цього Закону № 3477-IV такі заходи загального характеру вживаються з метою забезпечення додержання державою положень Конвенції, порушення яких встановлено рішенням Європейського суду, забезпечення усунення недоліків системного характеру, які лежать в основі виявленого Судом порушення, а також усунення підстави для надходження заяв до Суду проти України, спричинених проблемою, що вже була предметом розгляду в Європейському суді.
      62. Водночас, за результатами розгляду заяви ОСОБА_1 . Європейський суд постановив, що Україна повинна сплатити заявнику 750 євро на відшкодування матеріальної шкоди, 10 000 євро в якості відшкодування моральної шкоди, 10 000 євро в якості компенсації витрат на правову допомогу, понесених під час провадження у Суді та 20 євро в якості компенсації поштових та інших витрат.
      63. Виконання в цій частині рішення ЄСПЛ державою є одним із засобів компенсації засудженому порушень його конвенційних прав.
      64. Однак будь-яких порушень права заявника на справедливий суд (статті 6 Конвенції) з боку національних судів ЄСПЛ не встановлено.
      65. Таким чином, Велика Палата Верховного Суду доходить висновку, що повторний розгляд справи не може бути адекватним способом поновлення прав заявника, порушення яких визнано рішенням ЄСПЛ, оскільки такі порушення не є наслідком судових рішень, ухвалених на національному рівні, про скасування яких звернувся заявник та його захисники.
      Щодо повноважень суду при перегляді судових рішень за виключними обставинами та щодо меж такого перегляду
      66. Заявник та захисники у своїх клопотаннях та заявах одночасно із скасуванням постановлених щодо заявника судових рішень ставлять питання про зупинення виконання судових рішень щодо ОСОБА_1 на підставі положень ч. 3 ст. 466 КПК України. По суті заявник просить переглянути призначене йому покарання у виді довічного позбавлення волі.
      67. Варто зауважити, що ОСОБА_1 звертався до суду з клопотанням про звільнення його від відбуття покарання в зв`язку і з хворобою. Так, 23 грудня 2013 року заявник подав клопотання про звільнення за хворобою відповідно до статті 84 КК України. 17 червня 2014 року Суворовський районний суд м. Херсона відмовив у задоволенні клопотання заявника, оскільки його захворювання не входило до переліку захворювань, які вимагали дострокового звільнення (пункт 74). 21 серпня 2014 року Апеляційний суд Херсонської області залишив рішення суду першої інстанції без змін. Як і районний суд, він дійшов висновку, що передумов для звільнення за хворобою не було, а захворювання заявника не перешкоджало йому відбувати покарання.
      68. Вирішуючи питання про зупинення виконання судових рішень щодо ОСОБА_1 або про перегляд призначеного йому покарання у виді довічного позбавлення волі, Велика Палата виходить з таких міркувань.
      69. У Рішенні Конституційного Суду України від 2 листопада 2004 року №15-рп/2004 зазначено, що окремим виявом справедливості є відповідність покарання вчиненому злочину, адже покарання за злочин повинно бути домірним злочину.
      70. Таким чином, застосування державою найтяжчого виду покарання - довічного позбавлення волі - обумовлюється принципом соціальної доцільності, а також принципом співмірності відповідальності вчиненому злочину.
      71. У своїх рішеннях ЄСПЛ неодноразово зазначав, що саме по собі покарання у виді довічного позбавлення волі не може вважатись нелюдським покаранням чи покаранням, що принижує гідність особи. Зокрема, в рішенні у справі Sawoniuk v. United Kingdom(№ 63716/00) (Савонюк проти Сполученого Королівства) від 29 травня 2001 року ЄСПЛ зазначив, що питання про відповідність строку позбавлення волі тяжкості злочину виходить поза межі сфери дії Конвенції.
      72. І лише непом`якшуване довічне позбавлення волі являє собою порушення статті 3 ЄКПЛ. Так, поясненням цьому є те, що особа не може бути ізольована, якщо немає обгрунтованих пенологічних підстав для цієї ізоляції, включаючи кару, стримування, забезпечення громадської безпеки та виправлення, баланс між якими необов`язково є статичним і може змінитися в ході відбування покарання. Відповідно, лише шляхом проведення перегляду обгрунтованості продовження ізоляції у відповідний момент відбування покарання ці фактори або зміни можуть бути належним чином оцінені «Вінтер та інші проти Сполученого Королівства» (Vinter and othersv. United Kingdom), № 66069/09, 130/10 and3896/10, 9 липня 2013 року, п. 111).
      73. Водночас, у статтях 27, 28 Конституції України визначений обов`язок держави забезпечувати ефективну систему національного захисту конституційних прав людини, в тому числі, шляхом розроблення відповідного нормативно-правового регулювання. Тому, на думку ЄСПЛ, той факт, що засуджена особа відбуває тривалий термін ув`язнення, не зменшує позитивного зобов`язання держави щодо захисту населення; держава може виконати це зобов`язання, продовжуючи утримувати під вартою довічно ув`язнених до тих пір, поки вони залишаються небезпечними (див., наприклад, «Майорано та інші проти Італії» (Маіоrаnо аnd Оhеrsvs Italy) пункт 49).
      74. Довічне ув`язнення не можна вважати таким, що не може бути скороченим тільки через те, що на практиці воно може відбутися в повному обсязі. Для цілей статті 3 достатньо того факту, що довічне ув`язнення може бути скорченим де-юре і де-факто (див. пункт 98 Рішення Кафкаріс проти Кіпру (Kafkaris v. Cyprus); див. також пункт 49 Рішення Ласло Маг`яр проти Угорщини (Laszlo Magyar v Hungary) пункт 40).
      75. У Рішенні по справі Вінтер та інші проти Сполученого Королівства (Vinter andothers v. United Kingdom) ЄСПЛ зазначив, що в контексті довічного ув`язнення стаття 3 Конвенції має тлумачитися як така, що вимагає зменшення покарання через перегляд, який дозволяє національним органам оцінити зміни поведінки довічно ув`язненого і констатувати прогрес, який не виправдовує триваюче утримання в ізоляції (див. пункт 119).
      76. Разом з тим, ЄСПЛ зазначив, що механізм відповідного перегляду повинен гарантувати встановлення в кожному конкретному випадку чи виправдовується утримання під вартою законними пенологічними підставами, і повинен дозволяти всім довічно ув`язненим передбачити з певним ступенем ймовірності, що їм потрібно зробити, щоб спробувати домогтися звільнення, і за яких умов (див. Маіоrаnо аnd Оhеrs vs Italy («Майорано та інші проти Італії», пункт 71).
      77. Таким чином, Велика Палата доходить таких висновків: а) довічне позбавлення волі як пропорційний та справедливий вид покарання за скоєння найтяжчих злочинів не суперечить ідеї людської гідності, яка лежить в основі ЄКПЛ, та не являє собою порушення її статті 3; б) лише нескорочуване довічне позбавлення волі є порушенням статті 3 ЄКПЛ; в) відсутнє порушення статті 3 ЄКПЛ в тому випадку, коли існує нормативно визначений на національному рівні та практично ефективний механізм перегляду покарання у виді довічного позбавлення волі; г) механізм перегляду покарання у виді довічного позбавлення волі дозволяє національним органам оцінити зміни поведінки довічно ув`язненого і констатувати прогрес, який не виправдовує триваюче утримання в ізоляції.
      78. В національному законодавстві України, як зазначив ЄСПЛ, існує суттєва законодавча прогалина, що стосується врегулювання можливості звільнення осіб, засуджених до довічного позбавлення волі. Однак, вдосконалення нормативно-правових актів шляхом прийняття законів, внесення до них змін і доповнень є прерогативою законодавчої гілки влади і не належить до повноважень суду будь-якої інстанції. Адже варто розрізняти повноваження щодо нормотворення, які належать саме законодавчому органу, та повноваження щодо правозастосування, що реалізуються судовими органами в процесі здійснення правосуддя.
      79. Єдиним органом законодавчої влади в Україні є Верховна Рада України, повноваженнями якого охоплюється внесення змін до чинного законодавства України, в тому числі і на виконання рішень міжнародної судової установи відповідно до Закону № 3477-IV.
      80. З урахуванням тієї обставини, що на момент розгляду Великою Палатою Верховного Суду необхідних змін до національного законодавства на виконання рішення ЄСПЛ «ОСОБА_1 проти України №2» законодавчим органом не внесено, порядок та умови перегляду призначеного покарання у виді довічного позбавлення волі нормативно не визначені, Верховний Суд позбавлений можливості розглянути питання про перегляд призначеного покарання ОСОБА_1 у виді довічного позбавлення волі, як про це просить заявник.
      81. Крім того, як убачається із заяви ОСОБА_1 , як на підставу для скасування судових рішень та призначення нового судовго розгляду справи, крім ухваленого рішення ЄСПЛ «ОСОБА_1 проти України №2», засуджений посилається на істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, зокрема, порушення його права на захист під час затримання в червні 2001 року.
      82. Зазначені доводи заяви ОСОБА_1 Велика Палата Верховного Суду відхиляє, оскільки вони виходять за межі визначеного законом предмета перегляду судових рішень як відповідно до Глави 32-1 КПК 1960 року, так і відповідно до чинної на момент перегляду Глави 34 КПК України, адже такі доводи заявника не були предметом розгляду в ЄСПЛ.
      Ураховуючи викладене та керуючись статтями 400-21, 400-23, 400-24 КПК України 1960 року, статтями 459, 467 та пунктом 15 розділу ХІ «Перехідні положення» КПК України, параграфом 3 розділу 4 «Перехідні положення» Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», Велика Палата Верховного Суду
      П О С Т А Н О В И Л А :
      заяву ОСОБА_1 та доповнення до заяви захисників Ковальчук І.В. та Бойкової І.А. про перегляд вироку Апеляційного суду м. Києва від 03 грудня 2004 року, ухвали колегії суддів Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України від 24 травня 2005 року та постанови Верховного Суду України від 16 травня 2011 рокуу зв`язку з встановленням міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов`язань при вирішенні даної справи судом залишити без задоволення.
      Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.
      Головуючий суддя
      В. С. Князєв
      Суддя-доповідач
      О.Г. Яновська
      Судді:
      Н. О. Антонюк Т. О. Анцупова С. В. Бакуліна В. В. Британчук Ю. Л. Власов М. І. Гриців Д. А. Гудима В. І. Данішевська Ж. М. Єленіна
      О. С. Золотніков О. Р. Кібенко Н. П. Лященко Л. М. Лобойко Л. І. Рогач О. М. Ситнік О. С. Ткачук В. Ю. Уркевич
      Джерело: ЄДРСР 90411145
       
    • By ANTIRAID
      ПОСТАНОВА
      ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
      27 травня 2020 року
      м. Київ
      Справа № 1-1/07
      Провадження № 13-15зво20
      Велика Палата Верховного Суду у складі:
      головуючого судді-доповідача Єленіної Ж. М.,
      суддів: Антонюк Н. О., Анцупової Т. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Власова Ю. Л., Гриціва М. І., Золотнікова О. С., Кібенко О. Р., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Прокопенка О. Б., Пророка В. В., Рогач Л. І., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г.,
      за участю секретаря судового засідання Забєліної О. О.,
      прокурора Антонець О. В.,
      засудженого ОСОБА_1 ,
      захисника Похила О. М.,
      розглянула в судовому засіданні заяву засудженого ОСОБА_1 про перегляд вироку Апеляційного суду Полтавської області від 14 грудня 2007 року та ухвали Верховного Суду України від 10 липня 2008 року з підстав встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов`язань при вирішенні справи судом і
      ВСТАНОВИЛА:
      І. ОБСТАВИНИ СПРАВИ
      Обставини, встановлені рішенням суду першої інстанції, та короткий зміст рішень судів
      Вироком Апеляційного суду Полтавської області від 14 грудня 2007 року ОСОБА_1 засуджено: за ч. 2 ст. 17, ч. 4 ст. 19, п. «а», «и» ст. 93 Кримінального кодексу України 1960 року (далі - КК 1960 року) - до покарання у виді позбавлення волі на строк 9 років з конфіскацією Ѕ частини майна, що є його власністю; за ч. 1 ст. 263 КК 1960 року - до покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки. На підставі ст. 42 КК 1960 року за сукупністю злочинів ОСОБА_1 остаточно визначено покарання у виді позбавлення волі на строк 9 років з конфіскацією Ѕ частини належного йому майна.
      Цим же вироком засуджено ОСОБА_2 , питання про перегляд судових рішень щодо якого не порушується.
      Як установив суд, у вересні 2000 року ОСОБА_1 з корисливих мотивів вирішив організувати вбивство ОСОБА_3 як конкурента на ринку металобрухту. Виконання злочину він замовив за винагороду в сумі 3000 дол. США ОСОБА_2 , якому передав для цього незаконно придбаний ним у невстановленої слідством особи пістолет системи Макарова з 8 патронами.
      Виконуючи замовлення, ОСОБА_2 15 вересня 2000 року приблизно о 21 год. біля будинку № 24 на вул. Леніна у м. Комсомольську Полтавської області з метою позбавлення ОСОБА_3 життя кілька разів вистрілив у нього із зазначеної вище зброї. Однак, вперше стріляючи в людину, ОСОБА_2 не зміг довести до кінця свій злочинний умисел, а ОСОБА_3 встиг забігти в під`їзд будинку і завдяки цьому врятувався. У результаті замаху на його життя потерпілий отримав тілесні ушкодження середньої тяжкості у виді двох наскрізних вогнепальних кульових поранень грудної клітини та плеча, після чого йому було надано кваліфіковану медичну допомогу. Таким чином, смерть ОСОБА_3 не настала з причин, що не залежали від волі співучасників злочину.
      У подальшому ОСОБА_2 повернув пістолет ОСОБА_1 , котрий заплатив йому обіцяну суму винагороди та з метою приховання слідів злочину розібрав зброю і викинув у річку Дніпро.
      Ухвалою Верховного Суду України від 10 липня 2008 року вирок суду першої інстанції щодо ОСОБА_1 в частині його засудження за частиною 1 ст. 263 КК скасовано із закриттям провадження у справі на підставі п. 3 ст. 49 КК у зв`язку з закінченням строків давності притягнення до кримінальної відповідальності. У решті вирок щодо цього засудженого залишено без зміни.
      Короткий зміст рішення Європейського суду з прав людини
      Рішенням Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ, Суд, міжнародна судова установа) від 23 січня 2020 року у справі «Головко проти України» (Case of Golovko v. Ukraine) констатовано недотримання Україною у кримінальній справі щодо ОСОБА_1 вимог статті 3 у процесуальному аспекті, пункту 1 та підпункту «с» пункту 3 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція).
      Як визнала міжнародна судова установа, держава не дотрималася своїх зобов`язань у процесуальному аспекті статті 3 Конвенції у зв`язку з непроведенням за доводами ОСОБА_1 про жорстоке поводження ефективного розслідування.
      Порушення права ОСОБА_1 за пунктом 1, підпунктом «с» пункту 3 статті 6 Конвенції, за висновками ЄСПЛ, полягало в незабезпеченні його обов`язковою правовою допомогою адвоката під час перших допитів щодо обставин посягання на життя ОСОБА_3 04-05 лютого 2003 року, у ході відтворення обстановки і обставин події 11 лютого 2003 року, а також у ненаданні впродовж семи днів доступу до захисника, запрошеного дружиною заявника. Існування вагомих підстав, які б виправдовували обмеження ОСОБА_1 в реалізації права на захист, уповноважені органи держави не довели.
      Міжнародна судова установа звернула увагу на те, що хоча станом на 04-05 лютого 2003 року ОСОБА_1 офіційно інкримінувалося вчинення лише адміністративного правопорушення, фактично з ним поводилися як з підозрюваним у замаху на умисне вбивство за обтяжуючих обставин. Зумовлена цим невизначеність у сукупності із незабезпеченням професійною юридичною допомогою позбавляла ОСОБА_1 можливості скористатися процесуальними гарантіями, встановленими для підозрюваного, обвинуваченого нормами міжнародного права та національного законодавства.
      Як установив ЄСПЛ, під час судового розгляду не було виправлено допущених під час досудового слідства процесуальних порушень, оскільки національний суд не здійснив належної перевірки небезпідставних доводів заявника про незаконність одержання його початкових визнавальних показань, у тому числі штучне оформлення матеріалів про адміністративне правопорушення для затримання й допиту його щодо обставин злочину в позапроцесуальний спосіб. Попри те, що ОСОБА_1 відмовився від своїх початкових свідчень невдовзі після вступу у справу захисників, обраних ним на власний розсуд, суд визнав допустимими доказами показання заявника, відібрані на початку досудового розслідування без участі адвоката, і використав їх в обвинувальному вироку як частину доказової бази.
      ІІ. ПОЗИЦІЯ ЗАЯВНИКА Й ІНШИХ УЧАСНИКІВ СУДОВОГО ПРОВАДЖЕННЯ
      Короткий зміст вимог заяви про перегляд судових рішень та узагальнені доводи учасників судового провадження
      24 лютого 2020 року (згідно зі штемпелем вхідної кореспонденції на заяві) засуджений ОСОБА_1 , не погоджуючись із постановленими щодо нього судовими рішеннями, звернувся до Верховного Суду із заявою про їх перегляд за виключними обставинами.
      У заяві про перегляд судових рішень ОСОБА_1 порушує питання про скасування вироку й ухвали і направлення справи на новий судовий розгляд на підставі констатованого міжнародною судовою установою порушення Україною міжнародних зобов`язань під час судового розгляду кримінальної справи щодо нього. На обґрунтування своїх вимог наводить обставини та їх правову оцінку, аналогічні викладеним у рішенні ЄСПЛ.
      Як на істотне порушення вимог кримінально-процесуального закону засуджений посилається на: відсутність законного представництва під час його первинного допиту 04-05 лютого 2003 року та написання явки з повинною, отриманої під тиском і за відсутності захисника; ненадання йому до 12 лютого 2003 року доступу до захисника, якого найняла його дружина (доступ до адвоката затягнувся на сім днів); наявність перешкоди на ранніх етапах розслідування адвокатом, який був призначений захищати заявника за рекомендацією слідчого; проведення відтворення обстановки та обставин події 11 лютого 2003 року за відсутності його захисника; сумнівну ефективність та достовірність первинної та вирішальної судово-медичної експертизи від 06 лютого 2003 року його як заявника, яка була проведена в присутності одного з працівників поліції, причетного до жорстокого поводження з ним, та необґрунтоване неприйняття висновку судово-медичної експертизи, складеної ліцензійним приватним центром судово-медичної експенртизи на його прохання 29 травня 2004 року, поряд з ігноруванням експертного висновку, виданого Головним бюро судово-медичних експертиз Міністерства охорони здоров`я України 03 квітня 2007 року за клопотання його адвоката; невідповідність принципам ефективності процедури розслідування його скарг шляхом проведення дізнання без відкриття повномасштабного кримінального провадження та без надання йому статусу потерпілого; проведення його першого допиту з питань жорстокого поводження лише через 3 роки та 5 місяців після цих подій.
      У заяві ОСОБА_1 посилається на те, що встановлені порушення Конвенції зробили кримінальне провадження несправедливим в цілому.
      Також ОСОБА_1 у своїй заяві наголошує, що з аналогічними доводами він раніше звертався до Верховного Суду України, проте їх не було належним чином розглянуто.
      Посилаючись на вимоги Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-VI «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» (далі - Закон № 3477-IV), ОСОБА_1 вказує на те, що вказані порушення Конвенції є підставою для застосування додаткових заходів індивідуального характеру у виді скасування постановлених щодо нього судових рішень, а саме вироку судової колегії у кримінальних справах Апеляційного суду Полтавської області від 14 грудня 2007 року та ухвали Верховного Суду України від 10 липня 2008 року, й призначення нового розгляду.
      У запереченнях на заяву ОСОБА_1 прокурор просить задовольнити її частково: виключити посилання як на джерела доказів на явку з повинною заявника від 05 лютого 2003 року, протокол відтворення обстановки та обставин події від 11 лютого 2003 року, а також на дані висновків судово-трасологічної експертизи № 3128 від 30 травня 2003 року, судово-балістичної експертизи № 3121 від 27 травня 2003 року та криміналістичної експертизи № 3115 від 27 травня 2003 року як на засоби доказування, похідні від недопустимих доказів. У решті прокурор вважає за необхідне залишити вирок та ухвалу без зміни.
      В обґрунтування наведеного прокурор зазначає, що, крім даних явки з повинною ОСОБА_1 та його початкових показань, висновки судів про винуватість заявника у вчиненні злочинів ґрунтуються на сукупності інших доказів, досліджених та оцінених під час судового розгляду, на допустимість яких констатовані міжнародною судовою установою порушення Україною міжнародних зобов`язань не вплинули.
      Потерпілий ОСОБА_3 у своїх поясненнях, які за змістом є запереченнями на заяву засудженого, наводить доводи й аргументи, що є аналогічними викладеним у запереченнях прокурора.
      До початку судового розгляду від засудженого ОСОБА_2 надійшла заява, в якій він не заперечує судовий розгляд проводити без його участі у зв`язку з відсутністю міжміського пасажирського та будь-якого іншого сполучення, оскільки з 12 березня 2020 року в Україні запроваджено карантин.
      У судовому засіданні засуджений ОСОБА_1 та його захисник Похил О. М. підтримали позицію, викладену у заяві. Зазначили про необхідність застосування заходу індивідуального характеру з відновлення попереднього юридичного стану заявника шляхом скасування судових рішень щодо ОСОБА_1 і направлення справи на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.
      Прокурор заперечувала щодо задоволення вимог заявника та висловила низку аргументів на користь того, що порушення прав ОСОБА_1 можуть бути виправлені без скасування судових рішень. Прокурор вказала на повноваження Великої Палати Верховного Суду змінити судові рішення в частині виключення з обсягу доказової бази недопустимих доказів.
      ІІІ. ПОЗИЦІЯ ВЕЛИКОЇ ПАЛАТИ ВЕРХОВНОГО СУДУ ТА МОТИВИ, ЯКИМИ КЕРУВАВСЯ СУД ПРИ УХВАЛЕННІ ПОСТАНОВИ
      Щодо правових наслідків констатованих ЄСПЛ порушень Конвенції
      Рішення ЄСПЛ від 23 січня 2020 року у справі «Головко проти України» (Case of Golovko v. Ukraine) набуло статусу остаточного у день його винесення відповідно до пункту 2 статті 28 Конвенції.
      У цьому рішенні міжнародна судова установа визнала, що в основі порушення Україною конвенційних зобов`язань лежали допущені у справі суттєві процедурні помилки. Ці помилки ставлять під сумнів висновки за результатами судового розгляду щодо ОСОБА_1 , свідчать про невідповідність вимогам Конвенції вироку щодо заявника та дають підстави вважати його засудження несправедливим.
      Зокрема, як видно з матеріалів справи, при постановленні обвинувального вироку суд першої інстанції послався в обґрунтування своїх висновків, зокрема, на явку з повинною ОСОБА_1 від 05 лютого 2003 року, протокол його допиту та на протокол відтворення обстановки та обставин події від 11 лютого 2003 року, проведення яких відбувалось із порушенням права заявника на захист.
      ЄСПЛ встановлено, що первинні зізнавальні показання заявника, отримані за відсутності правової допомоги, становили важливий, якщо не ключовий, елемент доказів обвинувачення проти нього.
      Суд, враховуючи твердження самих працівників міліції про те, що 04 лютого 2003 року вони отримали інформацію про причетність заявника до інциденту з ОСОБА_3 та затримали заявника для перевірки цієї інформації, зауважив, що відповідно до практики Суду за пунктом 1 та підпунктом «с» пунктом 3 статті 6 Конвенції заявник мав право на правову допомогу з моменту першого допиту його як підозрюваного працівниками міліції.
      Однак, на той момент щодо нього не було порушено жодного кримінального провадження, а його було затримано лише у зв`язку з не пов`язаним із цим (дрібним) адміністративним правопорушенням. Суд дійшов висновку, що насправді до заявника було застосовано адміністративний арешт для сприяння проведенню його допиту як підозрюваного.
      Проведені надалі із заявником слідчі дії вказували на існування підстав для підозри заявника ще до написання ним явки з повинною. Із цього слідує, що на момент, коли ОСОБА_1 почав писати «явку з повинною», у самостійному конвенційному розумінні вже існували «кримінальні обвинувачення», які вимагали застосування гарантій статті 6 Конвенції, а заявник мав право на доступ до захисника під час його першого допиту.
      Суд послідовно розглядає забезпечення доступу до захисника на ранніх етапах як процесуальну гарантію права не свідчити проти себе та як основоположну гарантію недопущення жорстокого поводження, відмічаючи особливу уразливість підозрюваного/обвинуваченого на початкових етапах провадження, коли він потрапляє у стресову ситуацію та зіштовхується з положеннями кримінального законодавства. Будь-який виняток щодо реалізації цього права має бути чітко визначено, а його застосування має бути суворо обмежено в часі. Ці принципи є особливо актуальними у справах з обвинуваченнями у вчиненні тяжких злочинів, бо саме у випадку, коли особі загрожує найсуворіше покарання, демократичні суспільства мають максимально можливою мірою забезпечувати її право на справедливий судовий розгляд.
      Водночас ЄСПЛ зауважив, що лише після написання явки з повинною заявника представляв захисник, якого заявнику запропонував слідчий, котрий, крім того, з невідомих причин був відсутній під час проведення відтворення обстановки та обставин події 11 лютого 2003 року, коли було знайдено важливі речові докази.
      Так, згідно з матеріалами справи 06 лютого 2003 року було проведено відтворення обстановки та обставин події на місці, де заявник нібито викинув у річку пістолет і магазин до нього. Двоє залучених водолазів не знайшли нічого вартого уваги слідства. Заявник і захисник при цьому були присутніми. 11 лютого 2003 року відтворення обстановки та обставин події було продовжено. Цього разу заявник був присутній без свого захисника. Водолази підняли з дна річки зворотну пружину та магазин з двома кулями всередині. Згідно з твердженнями заявника ці предмети були підкинуті працівниками міліції. Він посилався на відеозапис проведення цієї слідчої дії, на якому нібито було видно, що слідчий повідомив про знаходження зазначених предметів до того, як водолаз піднявся з ними на поверхню. Заявник на відеокамеру заявив, що до нього було застосовано електричний струм (т. 2, а. с. 9-10).
      При цьому ніколи не стверджувалося, що заявник прямо або опосередковано відмовлявся від свого права на захист під час проведення цієї слідчої дії.
      Крім того, Суд зауважив, що ще одним відповідним і важливим фактором за цих обставин є затримка у доступі заявника до захисника, найнятого дружиною заявника 05 лютого 2003 року для представлення її чоловіка. Тоді як Уряд стверджував, що не міг прояснити це питання, посилаючись на відсутність відповідних документів (див. п. 129 Рішення ЄСПЛ), вбачається достатньо встановленим те, що захисника вперше було допущено до провадження лише 12 лютого 2003 року. Тобто із затримкою на сім днів.
      З огляду на зазначене Суд дійшов висновку, що право заявника на доступ до захисника було обмежено у зв`язку із: відсутністю захисника під час першого допиту 04-05 лютого 2003 року (не заперечується, що хоча 04 лютого 2003 року заявнику пред`явили обвинувачення, а згодом визнали винним у вчиненні адміністративного правопорушення, його допитали у зв`язку зі стрільбою у ОСОБА_3 ); відсутністю його захисника під час відтворення обстановки та обставин події 11 лютого 2003 року; затримкою на сім днів його доступу до захисника, найнятого його дружиною.
      Констатуючи відсутність яких-небудь виключних обставин, які могли б виправдати обмеження права заявника на правову допомогу, ЄСПЛ зауважив, що у порушеному щодо заявника кримінальному провадженні не було виправлено процесуальних недоліків, які виникли на стадії досудового слідства.
      Висновки й аргументи міжнародної судової установи, зокрема ґрунтуються на положеннях Конституції України та Кримінально-процесуального кодексу України в редакції 1960 року (далі - КПК 1960 року).
      Так, відповідно до ст. 59 Конституції України, ст. 43, 43-1 КПК 1960 року підозрюваний, обвинувачений має право користуватися правовою допомогою захисника і мати побачення з ним до першого допиту. Реалізація права на захист є одним із основоположних принципів кримінального судочинства.
      Відповідно до вимог п. 4 ч. 1 ст. 45 КПК 1960 року участь захисника при провадженні дізнання, досудового слідства і в розгляді кримінальної справи в суді першої інстанції є обов`язковою, коли санкція статті, за якою кваліфікується злочин, передбачає довічне ув`язнення, - з моменту затримання особи чи пред`явлення їй обвинувачення.
      Наведена норма закону стосується і складання протоколу явки з повинною, відібрання первинних показань при допиті особи, обвинуваченої у вчиненні особливо тяжкого злочину.
      Згідно з вимогами п. 3 ч. 2 ст. 370 КПК 1960 року порушення права обвинуваченого на захист є істотним порушенням вимог кримінального-процесуального закону та безумовною підставою для скасування вироку.
      Суди зазначені вимоги закону при постановленні судових рішень не врахували.
      Як убачається з матеріалів справи, з початку досудового слідства ОСОБА_1 давав зізнавальні показання. Проте ОСОБА_1 відмовився від своїх первинних зізнавальних показань невдовзі після того, як його почали представляти захисники, вибрані на власний розсуд, а не захисник, запропонований йому слідчим, й згодом заперечив будь-яку причетність до вчинення злочину з ОСОБА_3 .
      Встановлюючи винуватість ОСОБА_1 , суд першої інстанції не перевірив належним чином доводів про порушення його права на захист, а саме обмеження права на доступ до захисника, незважаючи на кваліфікацію його дій за ч. 2 ст. 17, ч. 4 ст. 19, п. «а», «и» ст. 93, ч. 1 ст. 263 КК 1960 року, котра вимагала обов`язкової участі захисника з моменту затримання особи чи першого допиту.
      Не перевірялися судом і твердження ОСОБА_1 стосовно відсутності його захисника 11 лютого 2003 року під час відтворення обстановки та обставин події, а також затримки на сім днів в доступі до захисника, найнятого його дружиною.
      Не було змістовно розглянуто небезпідставну скаргу ОСОБА_1 , що справа про адміністративне правопорушення щодо нього була сфабрикована для забезпечення можливості його допиту без дотримання необхідних гарантій для реалізації його процесуальних прав як підозрюваного за окремим обвинуваченням.
      Вказані процесуальні недоліки не було виправлено під час судового розгляду, а порушення права на захист ОСОБА_1 не знайшли належної правової оцінки у вироку суду першої інстанції.
      Більше того, у суді першої інстанції ОСОБА_1 оскаржив докази, отримані з порушенням його права на захист, і заперечив проти їхнього використання. Однак його аргументи судом першої інстанції було відхилено.
      На аналогічні порушення як на підставу для скасування вироку вказували у касаційних скаргах з доповненнями засуджений ОСОБА_1 та його захисник. Зокрема, порушували питання про скасування вироку та направлення справи на нове розслідування, посилаючись на неповноту та однобічність у дослідженні обставин справи. Зазначали, що висновки суду не відповідають фактичним обставинам справи. Посилались на застосування до нього недозволених методів ведення слідства, внаслідок чого була написана явка з повинною, в якій він обмовив себе у скоєнні злочину. Вказували, що у нього не було мотивів замовляти вбивство ОСОБА_3 . На думку ОСОБА_1 , висновки суду ґрунтувалися на сфальсифікованих доказах.
      У своєму рішенні Верховним Судом України, який переглядав справу у другій (та остаточній) інстанції, ці аргументи скаржників не було належним чином перевірено та спростовано.
      Розглядаючи, зокрема, доводи касаційних скарг заявника та його захисника, Верховний Суд України, усупереч вимогам ст. 395 КПК 1960 року, обмежився лише посиланням на докази винуватості ОСОБА_1 , законність отримання яких ставилася під сумнів скаржниками.
      Оцінюючи вплив допущених під час досудового розслідування порушень конвенційних прав ОСОБА_1 на справедливість судового провадження, ЄСПЛ виходив з того, що суди апеляційної й касаційної інстанцій під час обґрунтування своїх висновків про доведеність висунутого ОСОБА_1 обвинувачення в замовленні з корисливих мотивів та в організації умисного вбивства ОСОБА_3 , смерть якого не настала з незалежних від його волі обставин, а також в незаконному придбанні, носінні та зберіганні вогнепальної зброї та бойових припасів до неї, використали письмові докази, які отримано з обмеженнямправа заявника на доступ до захисника (зокрема, явка з повинною, допит підозрюваного, відтворення обстановки й обставин вчинення злочину).
      Виходячи з викладеного та оцінюючи загальну справедливість судового розгляду щодо ОСОБА_1 , ЄСПЛ дійшов висновку, що в порушеному щодо заявника кримінальному провадженні за обвинуваченням у вчиненні інкримінованих злочинів під час судового розгляду не було виправлено процесуальних недоліків, які виникли на стадії досудового слідства, і у зв`язку з цим було порушено пункт 1 та підпункт «с» пункту 3 статті 6 Конвенції.
      Отже, наведене свідчить про відсутність під час розгляду справи щодо ОСОБА_1 судами апеляційної та касаційної інстанцій відповідних процесуальних гарантій, передбачених національним законодавством та практикою, які можна було б вважати такими, що врівноважили обмеження права заявника на правову допомогу та забезпечили загальну справедливість кримінального провадження.
      Спосіб виправлення констатованих ЄСПЛ порушень Конвенції
      Україна взяла на себе зобов`язання гарантувати кожному, хто перебуває під її юрисдикцією, права і свободи, визначені в розділі І Конвенції (ст. 1 Конвенції).
      Правовими гарантіями держави є внормовані і формалізовані нею обов`язкові принципи (норми), які забезпечують реалізацію прав і свобод відповідно до нормативних приписів їх здійснення, а також їх охорону та захист.
      Стаття 3 Конвенції гарантує, що нікого не може бути піддано катуванню або нелюдському чи такому, що принижує гідність, поводженню або покаранню.
      Відповідно до положень статті 6 Конвенції: кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення (п. 1); кожен обвинувачений у вчиненні кримінального правопорушення має право захищати себе особисто чи використовувати юридичну допомогу захисника, вибраного на власний розсуд, або за браком достатніх коштів для оплати юридичної допомоги захисника одержувати таку допомогу безоплатно, коли цього вимагають інтереси правосуддя (підп. «с» п. 3).
      Така гарантія забезпечується шляхом урахування норм Конвенції та практики Суду в національному праві з огляду на ст. 17 Закону № 3477-IV, згідно з якою суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
      Відповідно до пункту 1 статті 46 Конвенції та ст. 2 Закону № 3477-IV рішення ЄСПЛ є обов`язковими для виконання Україною.
      Відповідно до положень глави 3 Закону № 3477-IV встановлене цим судом порушення Конвенції може бути виправлено шляхом виплати грошової компенсації, вжиття додаткових заходів індивідуального і загального характеру.
      За ст. 10 цього Закону додатковими щодо виплати відшкодування (ст. 7-9 Закону) заходами індивідуального характеру є: а) відновлення настільки, наскільки це можливо, попереднього юридичного стану, який заявник мав до порушення Конвенції (restitutio in integrum); б) інші заходи, передбачені у рішенні ЄСПЛ.
      Згідно з п. ІІ Рекомендації № R (2000) 2 Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам «Щодо повторного розгляду або поновлення провадження у певних справах на національному рівні після прийняття рішень Європейським судом з прав людини», прийнятої на 694-му засіданні заступників міністрів 19 січня 2000 року, повторний розгляд справи з відновленням провадження визнається адекватним способом поновлення прав і його пропонується застосовувати особливо:
      і) коли потерпіла сторона і далі зазнає значних негативних наслідків рішення, ухваленого на національному рівні, - наслідків, щодо яких справедлива сатисфакція не була адекватним засобом захисту і які не можна виправити інакше, ніж через повторний розгляд або поновлення провадження;
      іі) коли рішення Суду спонукає до висновку, що (а) оскаржене рішення національного суду суперечить Конвенції або (b) в основі визнаного порушення лежали суттєві процедурні помилки, які ставлять під серйозний сумнів результат оскарженого провадження на національному рівні.
      Очевидно, що засудження особи та відбуття нею покарання за вироком становить негативні наслідки констатованих міжнародною судовою установою порушень.
      Оскільки право на захист належить до загальновизнаних принципів міжнародного права й розглядається як необхідна умова забезпечення права на справедливий судовий розгляд, порушення цього права є однією з беззаперечних підстав для скасування вироку та інших рішень у провадженні.
      Звертаючись із заявою про скасування судових рішень щодо себе ОСОБА_1 фактично порушує питання про забезпечення йому на підставі рішення ЄСПЛ права на такий захід індивідуального характеру як відновлення настільки, наскільки це можливо, попереднього юридичного стану, який заявник мав до порушення Конвенції ( restitutio in integrum).
      Відновлення попереднього юридичного стану заявника здійснюється, зокрема, шляхом повторного судового розгляду з відновленням провадження у справі.
      Згідно з ч. 1 ст. 467 Кримінального процесуального кодексу України в редакції 2012 року (далі - КПК) при ухваленні за наслідками кримінального провадження за виключними обставинами рішення суд користується повноваженнями суду відповідної інстанції. Таким чином, приймаючи відповідне рішення, Велика Палата Верховного Суду користується повноваженнями суду касаційної інстанції в частині способу виправлення помилок, допущених судами нижчого рівня, з урахуванням особливостей, установлених спеціальною нормою ст. 467 КПК.
      Відповідно до ст. 433 КПК, якою визначаються межі перегляду судом касаційної інстанції, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
      Саме тому особливої уваги Велика Палата Верховного Суду має приділяти оцінці достатності сукупності доказів, що залишились після виключення з обсягу доказової бази доказів, отриманих внаслідок істотного порушення прав та свобод людини, а також тих доказів, що були отримані завдяки інформації з таких джерел. Така позиція була висловлена і в постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 листопада 2019 року у справі № 1-07/07.
      Застосування доктрини «плодів отруєного дерева» вимагає здійснення логічних операцій щодо встановлення джерела походження інформації, завдяки якій було здобуто кожен доказ, яким обґрунтовується судове рішення. Відділяючи докази, здобуті завдяки інформації, отриманій внаслідок істотних порушень прав і свобод людини, встановлених рішенням ЄСПЛ, від доказів, отриманих з джерел не пов`язаних ані прямо, ані опосередковано із такою інформацією, суд з повноваженнями касаційної інстанції здійснює перевірку правильності правової оцінки обставин та допустимості кожного окремого доказу.
      Зазначені логічні операції не потребують здійснення дослідження доказів та не обумовлюють необхідність здійснення переоцінки достовірності доказів, які все ж були визначені як такі, що можуть бути покладені в основу судового рішення і використані на підтвердження доведеності вини заявника у інкримінованих йому кримінальних правопорушеннях.
      Загалом, аналізуючи аргументи, представлені прокурором в судовому засіданні, щодо можливості зміни постановлених щодо ОСОБА_1 судових рішень шляхом виключення з обсягу доказової бази недопустимих доказів, Велика Палата Верховного Суду зауважує наступне.
      До необхідних умов, при дотриманні яких представляється за можливе зміна судового рішення при перегляді справи за виключними обставинами, зокрема на підставі встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення державою міжнародних зобов`язань при вирішенні справи судом, можна віднести такі:
      - рішенням міжнародної судової установи, юрисдикція якої визнана Україною, встановлено порушення державою міжнародних зобов`язань при вирішенні справи судом;
      - встановлені порушення вплинули на загальну справедливість судового розгляду;
      - встановлені порушення мали наслідком обмеження, звуження або позбавлення прав заявника, пов`язаних із процесом доказування (збором та оцінкою доказів, представленням та доведенням своєї правової позиції перед судом);
      - виправлення встановлених порушень прав заявника під час перегляду за виключними обставинами не потребує здійснення дослідження доказів та не обумовлює необхідності переоцінки достовірності доказів;
      - при застосуванні доктрини «плодів отруєного дерева» сукупність доказів, що залишились після виключення з обсягу доказової бази доказів, отриманих внаслідок істотного порушення прав та свобод людини, а також тих доказів, що були отримані завдяки інформації з таких джерел, є достатньою для підтвердження доведеності вини заявника у інкримінованих йому кримінальних правопорушеннях.
      Лише при дотриманні зазначених вище умов суд при перегляді справи за виключними обставинами, зокрема на підставі встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення державою міжнародних зобов`язань при вирішенні справи судом, можна змінити судове рішення, не застосовуючи додаткових заходів індивідуального характеру виправлення порушень Конвенції у вигляді скасування постановлених судових рішень та не відновлюючи юридичне становище, яке заявник мав до визнання його судом винуватим у вчиненні злочину.
      Констатуючи порушення прав ОСОБА_1 , ЄСПЛ визнав, що його первинні зізнавальні показання, отримані за відсутності правової допомоги, становили важливий, якщо не ключовий, елемент доказів сторони обвинувачення проти нього.
      Тому ці докази вини ОСОБА_1 не можуть бути використані внаслідок їх очевидної недопустимості, що обумовлена встановленими ЄСПЛ істотними порушеннями прав заявника під час їх отримання.
      Іншими доказами, на які апеляційний суд як суд першої інстанції посилався, обґрунтовуючи винуватість ОСОБА_1 в інкримінованих злочинах, були: 1) зізнавальні показання, надані співобвинуваченим заявника ОСОБА_2 на стадії досудового слідства, від яких він відмовився під час судового розгляду; 2) показання потерпілого ОСОБА_3 , згідно з якими він впізнав у ОСОБА_2 особу, яка в нього стріляла; 3) протоколи слідчих і судових дій; 4) показання свідків, які не були очевидцями цього злочину тощо.
      Разом з тим ЄСПЛ, констатуючи порушення прав заявника, зауважив, що первинні зізнавальні показання заявника, отримані за відсутності правової допомоги, становили важливий , якщо не ключовий, елемент доказів сторони обвинувачення проти нього. Дійсно, суд розглянув його показання в контексті інших наявних у нього доказів. Проте жоден з цих доказів - включаючи зізнавальні показання, надані співобвинуваченим заявника на стадії досудового слідства, показання потерпілого та речові докази - прямим не був. Крім того, низка недоліків під час оцінки інших доказів, на які вказав заявник у своїй касаційній скарзі, розглянуті касаційним судом не були (пункт 147 рішення ЄСПЛ).
      Інші наявні в матеріалах справи процесуальні джерела доказів, а саме показання, речові докази, висновки експертів самі по собі та в сукупності з іншими доказами прямо не вказують на ОСОБА_1 , як особу за замовленням якої вчинено замах на вбивство ОСОБА_3 .
      Звідси, зазначені докази мають сприйматись критично із урахуванням процесуальних порушень, допущених при отриманні інших доказів, в сукупності з якими вони розглядаються, порядку отримання таких доказів та їх обмеженої доказової сили щодо доведення вини заявника.
      Оцінюючи ці докази, Велика Палата Верховного Суду має приділити особливу увагу сукупності цих доказів, що залишились після виключення з обсягу доказової бази доказів, отриманих внаслідок істотного порушення прав та свобод людини, з точки зору їх достатності.
      Ураховуючи той факт, що встановлені порушення прав ОСОБА_1 вплинули на загальну справедливість судового розгляду та мали наслідком обмеження його прав, пов`язаних із процесом доказування (обмеження в доступі до правової допомоги), Велика Палата Верховного Суду вважає, що сукупність доказів, що залишились після виключення з обсягу доказової бази доказів, отриманих внаслідок істотного порушення прав та свобод людини, є недостатньою для підтвердження або спростування доведеності вини ОСОБА_1 в інкримінованих йому злочинах. Крім того, виправлення встановлених порушень прав заявника потребує здійснення повторного дослідження наявних доказів та обумовлює необхідність переоцінки їх достовірності.
      Водночас, ураховуючи констатоване ЄСПЛ порушення права ОСОБА_1 на справедливий судовий розгляд у зв`язку із використанням зізнавальних показань заявника, отриманих із порушенням права на захист, що обумовлює необхідність повторного дослідження та оцінки наявних у матеріалах справи доказів, Велика Палата Верховного Суду, діючи в межах повноважень, визначених ч. 5 ст. 33, ст. 467 КПК, ст. 36 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02 червня 2016 року № 1402-VIII, позбавлена можливості змінити судове рішення в цій справі щодо засудженого.
      Водночас, зазначені вище порушення прав заявника, встановлені рішенням ЄСПЛ, свідчать про істотне порушення вимог кримінально-процесуального закону національними судовими органами (п. 1 ч. 1 ст. 398 КПК 1960 року).
      Виходячи із зазначених фактичних та правових підстав, Велика Палата Верховного Суду вважає, що постановлені рішення суду у кримінальній справі щодо ОСОБА_1 підлягають скасуванню.
      Щодо меж перегляду судових рішень за виключними обставинами та відповідних повноважень Великої Палати Верховного Суду
      Констатований ЄСПЛ характер порушень, їхня правова природа, стадія провадження, на якій вони були допущені і на якій можуть бути виправлені, дають підстави вважати, що виправлення цих порушень можна здійснити шляхом застосування такого заходу індивідуального характеру, як повторний перегляд справи про обвинувачення ОСОБА_1 за ч. 2 ст. 17, ч. 4 ст. 19, п. «а», «и» ст. 93, ч. 1 ст. 263 КК 1960 року.
      Під час нового розгляду суду необхідно дати належну оцінку всім зібраним у справі доказам з точки зору їх допустимості, належності, достовірності, а сукупність зібраних доказів оцінити з точки зору їх достатності у своєму взаємозв`язку для висновку про винуватість чи невинуватість ОСОБА_1 у вчиненні злочинів, передбачених ч. 2 ст. 17, ч. 4 ст. 19, п. «а», «и» ст. 93, ч. 1 ст. 263 КК 1960 року.
      Констатований міжнародною судовою установою зміст порушень прав ОСОБА_1 під час досудового розслідування вимог пункту 1 та підпункту «с» пункту 3 статті 6 Конвенції дають підстави вважати, що їх виправлення можливо здійснити під час нового судового розгляду, оскільки на цій стадії відновить свою дію принцип презумпції невинуватості заявника і він зможе реалізувати своє право на захист.
      Норми ст. 400-21 КПК 1960 року, якими регламентовано повноваження суду за результатами перегляду судових рішень з підстави, встановленої п. 2 ч. 1 ст. 400-12 КПК 1960 року, передбачають можливість скасування судових рішень з направленням справи на новий судовий розгляд у відповідній частині.
      Оскільки Велика Палата здійснює перегляд за виключними обставинами рішень судів, прийнятих на національному рівні, щодо яких ЄСПЛ констатував порушення Україною Конвенції, а порушення Україною Конвенції за результатами перегляду судових рішень щодо ОСОБА_2 констатовано не було, відповідно вони не є предметом розгляду Великої Палати.
      Щодо підсудності кримінальної справи під час нового розгляду
      Кримінальну справу щодо ОСОБА_1 розглянув Апеляційний суд Полтавської області, якому на час розгляду були підсудні справи про злочини, за вчинення яких Кримінальним кодексом України передбачалося покарання у виді довічного позбавлення волі (п. 2 ч. 1 ст. 34 КПК 1960 року).
      Після внесення Законом України від 07 липня 2010 року «Про судоустрій і статус суддів» № 2453-VІ змін до КПК 1960 року всі кримінальні справи розглядаються районними, районними у містах, міськими та міськрайонними судами (ст. 33 КПК 1960 року із змінами, внесеними Законом України № 2453-VІ ).
      У зв`язку зі зміною кримінально-процесуального законодавства, судом першої інстанції у кримінальній справі щодо ОСОБА_1 повинен бути місцевий суд, який визначається для розгляду конкретної справи за правилами територіальної підсудності, встановленими ст. 37, 38 КПК 1960 року.
      З огляду на зазначене, новий розгляд справи має здійснюватися місцевим судом Полтавської області, визначеним Полтавським апеляційним судом.
      Зважаючи на викладене та керуючись ст. 148, 149, 149-1, 150, 155, 156, 165, 370, 400-21, 400-22, 400-24 КПК 1960 року, ст. 459, 467 та п. 15 розд. ХІ «Перехідні положення» КПК, параграфом 3 розділу 4 «Перехідні положення» Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», Велика Палата Верховного Суду
      П О С Т А Н О В И Л А:
      Заяву засудженого ОСОБА_1 про перегляд вироку Апеляційного суду Полтавської області від 14 грудня 2007 року та ухвали Верховного Суду України від 10 липня 2008 року з підстав встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов`язань при вирішенні справи судом задовольнити.
      Вирок Апеляційного суду Полтавської області від 14 грудня 2007 року та ухвалу Верховного Суду України від 10 липня 2008 року в частині засудження ОСОБА_1 скасувати, а справу направити на новий судовий розгляд до компетентного суду першої інстанції.
      Полтавському апеляційному суду визначити підсудність справи за конкретним місцевим судом.
      Постанова є остаточною й оскарженню не підлягає.
      Головуючий суддя-доповідач
      Ж. М. Єленіна
      Судді: Н. О. Антонюк Т. О. Анцупова С. В. Бакуліна В. В. Британчук Ю. Л. Власов М. І. Гриців О. С. Золотніков О. Р. Кібенко Л. М. Лобойко Н. П. Лященко О. Б. Прокопенко В. В. Пророк Л. І. Рогач В. Ю. Уркевич О. Г. Яновська Постанова оформлена суддею О.Г. Яновською відповідно до положень ч. 3 ст. 441 КПК України.
      Джерело: ЄДРСР 89903946
    • By ANTIRAID
      ПОСТАНОВА
      Іменем України
      29 квітня 2020 року
      м. Київ
      Справа № 1-305/2009
      Провадження № 13-97зво19
      Велика Палата Верховного Суду у складі:
      головуючого судді Князєва В. С.,
      судді-доповідача Яновської О.Г.,
      суддів : Анцупової Т. О., Британчука В. В., Власова Ю. Л., Гриціва М. І., Гудими Д. А., Данішевської В. І., Золотнікова О. С., Лобойка Л. М., Прокопенка О. Б., Пророка В. В., Рогач Л. І., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю.
      за участю секретаря судового засідання - Сергійчук Л.Ю.,
      прокурора Трояна О.Л.,
      розглянула кримінальну справу за заявою ОСОБА_1 про перегляд вироку Деснянського районного суду м. Києва від 16 липня 2009 року, ухвали Апеляційного суду м. Києва від 11 листопада 2009 року та постанови Верховного Суду України від 21 квітня 2010 року з підстав встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов`язань при вирішенні справи судом і
      В С Т А Н О В И Л А:
      І . ОБСТАВИНИ СПРАВИ
      Обставини, встановлені рішенням суду першої інстанції, та короткий зміст рішень судів
      1. Вироком Деснянського районного суду м. Києва від 16 липня 2009 року ОСОБА_1 засуджено за сукупністю злочинів, передбачених частиною 4 статті 187, частиною 2 статті 289 Кримінального кодексу України (далі - КК), та із застосуванням ст. 70 КК України призначено покарання у виді позбавлення волі на строк 10 років з конфіскацією всього належного йому майна.
      2. Цим же вироком засуджено ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , щодо яких питання про перегляд судових рішень не ставиться.
      3. За вироком суду ОСОБА_1 визнано винним у тому, що він, діючи за попередньою змовою групою осіб разом із ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 08 січня 2007 року в м. Києві вчинив розбійний напад з метою заволодіння майном ТОВ «Лаура», із застосуванням насильства, небезпечного для життя і здоров`я осіб, що зазнали нападу, і з погрозою застосування такого насильства, внаслідок чого заволодів майном на загальну суму 440754,71 грн., а також незаконно заволодів з проникненням у сховище транспортним засобом, належним ТОВ «Техномаркет Аладін », вартістю 50170, 46 грн.
      4. Ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 11 листопада 2009 року вирок суду першої інстанції залишено без змін.
      5. Постановою Верховного Суду України від 21 квітня 2010 року відмовлено у витребуванні матеріалів кримінальної справи щодо ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_4 .
      Короткий зміст рішення Європейського суду з прав людини
      6. Рішенням Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ, Суд) у справі «ОСОБА_1 проти України» (заява № 28412/10) від 21 листопада 2019 року, яке набуло статусу остаточного (далі - Рішення ЄСПЛ), констатовано порушення щодо ОСОБА_1 положень Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція), зокрема, статті 3 Конвенції у її матеріальному аспекті у зв`язку з жорстоким поводженням працівників міліції із заявником; статті 3 Конвенції у її процесуальному аспекті у зв`язку з непроведенням ефективного розслідування твердження заявника про жорстоке поводження працівників міліції на національному рівні; статей 3 та 13 Конвенції у зв`язку з неналежними побутовими умовами тримання заявника під вартою у Коростенській виправній колонії № 71, Райківській виправній колонії № 73 та Білоцерківській виправній колонії № 35 та відсутністю ефективного національного засобу юридичного захисту у зв`язку з цим; частини 1 статті 6 Конвенції у зв`язку використанням отриманих під тиском зізнавальних показань заявника (пункти 88, 98, 128, 132, 140 Рішення ЄСПЛ).
      7. В решті вимог заява ОСОБА_1 визнана неприйнятною та необґрунтованою відповідно до підпункту «а» пункту 3 та пункту 4 статті 35 Конвенції (пункти 105, 142 Рішення ЄСПЛ).
      8. ЄСПЛ зазначив, що прийняття зізнань, отриманих з порушенням статті 3, автоматично призводить до несправедливості відповідного кримінального провадження у цілому, незалежно від того, чи було їх використання вирішальним для засудження підсудного.
      9. Суд визнав, що заявник зазнав жорстокого поводження під час затримання, у результаті якого 11 січня 2007 рокунаписав «явку з повинною». Ця явка була частиною доказів проти нього.
      10. За таких обставин, незалежно від впливу зізнавапьних показань заявника від 11 січня 2007 року на результат кримінального провадження щодо нього, ЄСПЛ дійшов висновку, що цей доказ призвів до несправедливості кримінального провадження та констатував порушення пункту 1 статті 6 Конвенції (пункти 137-140 рішення ЄСПЛ).
      11. ЄСПЛ постановив, що держава-відповідач повинна сплатити на користь ОСОБА_1 12 000 (дванадцять тисяч) євро на відшкодування моральної шкоди та додатково суму будь-якого податку, що може нараховуватися.
      Рух справи за заявою про перегляд судових рішень
      12. 06 грудня 2019 року до Верховного Суду надійшла заява ОСОБА_1 про перегляд вироку Деснянського районного суду м. Києва від 16 липня 2009 року щодо нього у зв`язку із встановленням ЄСПЛ у рішенні «ОСОБА_1 проти України» від 21 листопада 2019 року порушення Україною міжнародних зобов`язань при вирішенні справи судом.
      13. Відповідно до протоколу автоматичного розподілу судової справи між суддями у провадженні № 13-97зво19 від 06 грудня 2019 року заяву ОСОБА_1 призначено судді-доповідачу Єленіній Ж. М.
      14. 10 грудня 2019 року суддя Великої Палати Верховного Суду Єленіна Ж. М. заявила самовідвід від участі у розгляді заяви ОСОБА_1 , мотивувавши тим, що 11 листопада 2009 року колегією суддів судової палати у кримінальних справах Апеляційного суду м. Києва, до складу якої вона входила, постановлено ухвалу про залишення без змін вироку Деснянського районного суду м. Києва від 16 липня 2009 року.
      15. Ухвалою Великої Палати Верховного Суду від 10 грудня 2019 року заяву про самовідвід судді Великої Палати Верховного Суду Єленіної Ж.М. задоволено.
      16. Відповідно до розпорядження керівника апарату Верховного Суду від 11 грудня 2019 року № 31/0/30-19 «Про призначення повторного автоматизованого розподілу судової справи» призначено повторний автоматизований розподіл заяви засудженого ОСОБА_1 про перегляд рішень суду (провадження № 13-97зво19).
      17. Протоколом повторного автоматичного розподілу судової справи між суддями у провадженні № 13-97 зво19 від 11 грудня 2019 року заяву ОСОБА_1 призначено судді-доповідачу Яновській О. Г.
      18. Ухвалою судді Великої Палати Верховного Суду від 12 грудня 2019 року заяву ОСОБА_1 залишено без руху, із зазначенням недоліків заяви, та встановлено строк, необхідний для їх усунення.
      19. На виконання вказаної ухвали, в межах встановленого судовим рішенням строку, ОСОБА_1 повторно надіслав на адресу Суду заяву про перегляд судових рішень в зв`язку із виключними обставинами з обґрунтуванням наведених вимог.
      20. Ухвалою судді Великої Палати Верховного Суду від 08 січня 2020 року розглянуто заяву ОСОБА_1 про усунення недоліків, витребувано з Деснянського районного суду м. Києва матеріали кримінальної справи № 1-305/2009 щодо ОСОБА_1 , витребувано з Міністерства юстиції України автентичний переклад рішення ЄСПЛ у справі «ОСОБА_1 проти України» від 21 листопада 2019 року та відкрито провадження у справі за заявою засудженого про перегляд судових рішень щодо нього за виключними обставинами.
      21. Ухвалою судді Великої Палати Верховного Суду від 27 січня 2020 року заяву ОСОБА_1 призначено до розгляду.
      ІІ. ПОЗИЦІЯ ЗАЯВНИКА Й ІНШИХ УЧАСНИКІВ СУДОВОГО ПРОВАДЖЕННЯ
      Короткий зміст вимог заяви про перегляд судових рішень та узагальнені доводи заявника
      22. У заяві ОСОБА_1 посилається на те, що встановлені порушення Конвенції, зокрема, використання доказів, отриманих під катуванням заявника, для забезпечення його засудження зробило кримінальне провадження в цілому несправедливим.
      23. Посилаючись на вимоги Закону України від 23 лютого 2006 року №3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» (далі - Закон № 3477-IV), ОСОБА_1 М. А. просить скасувати вирок Деснянського районного суду м. Києва від 16 липня 2009 року та постановити новий вирок, яким його виправдати.
      Узагальнений виклад позиції інших учасників судового провадження
      24. ОСОБА_1 в судове засідання не з`явився, хоча був належним чином повідомлений про дату та час його проведення. Клопотань про особисту участь в судовому розгляді його заяви не подавав.
      25. Під час судового розгляду Великою Палатою Верховного Суду прокурор заперечував проти задоволення заяви засудженого в частині скасування судових рішень. Вважав, що порушення Конвенції, встановлені ЄСПЛ, дають підстави для застосування заходів індивідуального характеру щодо ОСОБА_1 у вигляді зміни постановлених щодо нього судових рішень шляхом визнання доказів, отриманих з порушенням статті 3 Конвенції, недопустимими. Прокурор Троян О.Л. зазначив, що вина ОСОБА_1 доведена показаннями співучасників, потерпілих, свідків, протоколами відтворення обстановки та обставин події, огляду місця події та іншими доказами, сукупність яких є достатньою для доведення вини заявника у скоєні інкримінованих йому злочинів.
      ІІІ. ПОЗИЦІЯ ВЕЛИКОЇ ПАЛАТИ ВЕРХОВНОГО СУДУ ТА МОТИВИ, ЯКИМИ КЕРУВАВСЯ СУД ПРИ УХВАЛЕННІ ПОСТАНОВИ
      Щодо правових наслідків констатованих ЄСПЛ порушень Конвенції
      26. Рішення ЄСПЛ у справі «ОСОБА_1 проти України» від 21 листопада 2019 року набуло статусу остаточного у день його винесення відповідно до пункту 2 статті 28 Конвенції.
      27. ЄСПЛ зазначив, що стосовно особи, яка позбавлена свободи, або взагалі, якій протистоять працівники правоохоронних органів, будь-яке застосування фізичної сили, яке не було викликано суворою необхідністю внаслідок власної поведінки особи, принижує людську гідність та є порушенням права, гарантованого статтею 3 Конвенції (пункт 83 Рішення ЄСПЛ).
      28. Суд акцентує увагу, що через п`ять днів після затримання заявника 16 січня 2007 року судово-медичною експертизою було встановлено наявність в нього великих синців на голові та тулубі, а також саден на коліні та руці. Хоча експерт кваліфікував ушкодження як «легкі», він зазначив, що вони утворилися у результаті щонайменше дванадцяти ударів тупими предметами. Він також підтвердив, що вони могли бути заподіяні 11 або 12 січня 2007 у спосіб, описаний заявником (пункти 10, 84 Рішення ЄСПЛ).
      29. На думку Суду заявник надав достатньо послідовний та детальний опис обставин, за яких він зазнав цих тілесних ушкоджень. Згідно з його твердженнями він зазнав нападу двох працівників міліції, які намагались отримати від нього зізнавальні показання у вчиненні злочину. Хоча вони заперечили правдивість тверджень заявника, національні органи державної влади не надали жодного пояснення щодо походження його тілесних ушкоджень (пункти 8, 85 рішення ЄСПЛ).
      30. У цій справі ЄСПЛ звертає увагу на те, що, як встановлено національними органами державної влади, затримання заявника було офіційно задокументовано із затримкою в один день, і що саме у той день він написав «явку з повинною». На думку Суду, сам факт того, що заявник зізнався у вчиненні злочину під час незадокументованого затримання за відсутності таких процесуальних гарантій, як доступ до захисника, та відмовився від зізнавальних показань невдовзі після цього, створює враження, що його зізнавальні показання могли бути надані недобровільно (див. для порівняння рішення у справі «Бєлоусов проти України» (Belousov v. Ukraine), заява № 4494/07, пункт 63, від 07 листопада 2013 року). Цей факт, підтверджений доказами щодо тілесних ушкоджень, породжує обґрунтовану презумпцію застосування працівниками міліції фізичного жорсткого поводження, щоб зламати психологічний опір заявника з метою отримання зізнавальних показань (пункт 86 Рішення ЄСПЛ).
      31. За таких обставин та з огляду на обов`язок держави надати правдоподібне пояснення щодо тілесних ушкоджень, отриманих особою, яка знаходиться під контролем міліції, ЄСПЛ дійшов висновку, що Уряд належним чином не встановив, що тілесні ушкодження заявника виникли за обставин, що виключають жорстоке поводження під час затримання, як стверджував заявник (див., mutatis mutandis, рішення у справі «Аднаралов проти України» (Adnaralov v. Ukraine), заява № 10493/12, пункт 45, від 27 листопада 2014 року), що в свою чергу свідчить про порушення матеріального аспекту статті 3 Конвенції (пункти 87-88 Рішення ЄСПЛ).
      32. Оскільки у цій справі міжнародна судова установа встановила, що держава-відповідач несе відповідальність за статтею 3 Конвенції у зв`язку із жорстоким поводженням із заявником, то органи державної влади були зобов`язані провести його розслідування відповідно до визначених прецедентною практикою ЄСПЛ критеріїв ефективності (пункт 94 Рішення ЄСПЛ).
      33. Разом з тим, 15 січня 2007 року заявник поскаржився органу державної влади на жорстоке поводження з ним після його затримання. Його твердження були підкріплені висновком судово-медичної експертизи від 16 січня 2007 року. Проте, 15 березня 2007 року прокуратура винесла постанову про відмову у порушенні кримінальної справи з цього питання, встановивши відсутність в діях працівників міліції складу злочину. Зрештою цю постанову було залишено без змін судами трьох інстанцій (пункти 9, 10, 12, 16, 95 Рішення ЄСПЛ).
      34. ЄСПЛ вважає це достатнім для висновку, що заявнику було відмовлено в ефективному розслідуванні його небезпідставної скарги на жорстоке поводження працівників міліції, та для встановлення порушення процесуального аспекту статті 3 Конвенції. Як Суд встановив у своєму рішенні у справі «Каверзін проти України» (Kaverzin v. Ukraine) (заява № 23893/03, пункти 169-182, від 15 березня 2012 року), така ситуація є результатом проблем системного характеру на національному рівні, що дозволяє представникам держави, відповідальним за таке жорстоке поводження, залишатися безкарними (пункти 97-98 Рішення ЄСПЛ).
      35. Оцінюючи вплив допущених під час досудового розслідування порушень конвенційних прав заявника на справедливість судового провадження, ЄСПЛ виходив з того, що визнання допустимими доказами показань, отриманих з порушенням статті 3 Конвенції, автоматично призводить до несправедливості відповідного кримінального провадження у цілому, незалежно від того, чи було їх використання вирішальним для засудження підсудного. У зв`язку з чим Суд дійшов висновку, що незалежно від впливу зізнавапьних показань заявника від 11 січня 2007 року на результат кримінального провадження щодо нього, цей доказ призвів до несправедливості кримінального провадження (пункти 137-140 рішення ЄСПЛ).
      Спосіб виправлення констатованих ЄСПЛ порушень Конвенції
      36. Україна взяла на себе зобов`язання гарантувати кожному, хто перебуває під її юрисдикцією, права і свободи, визначені в розділі І Конвенції (ст. 1 Конвенції). Вказана гарантія реалізується шляхом урахування норм Конвенції та практики ЄСПЛ в національному праві. Зокрема, відповідно до ст. 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» (далі - Закон № 3477-IV) суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику ЄСПЛ як джерело права.
      37. Крім того, відповідно до ст. 2 Закону №3477-IV та ст. 46 Конвенції держава Україна зобов`язана виконувати остаточне рішення ЄСПЛ в будь-якій справі, в якій вона є стороною.
      38. Згідно зі ст. 41 Конвенції, якщо ЄСПЛ визнає факт порушення Конвенції або протоколів до неї і, якщо внутрішнє право держави, яка була стороною у справі, передбачає лише часткову компенсацію, ЄСПЛ, у разі необхідності, надає потерпілій стороні справедливу сатисфакцію.
      39. Положеннями глави 3 Закону № 3477-IV передбачено, що для виконання рішення ЄСПЛ, яким констатовано порушення Україною Конвенції, мають вживатися заходи індивідуального та загального характеру.
      40. За ст. 10 Закону № 3477-IV додатковими щодо виплати відшкодування (ст. 7-9 цього Закону) заходами індивідуального характеру є: а) відновлення настільки, наскільки це можливо, попереднього юридичного стану, який заявник мав до порушення Конвенції (restitutio in integrum); б) інші заходи, передбачені у рішенні ЄСПЛ.
      41. Звертаючись із заявою про скасування судових рішень щодо себе ОСОБА_1 фактично порушує питання про забезпечення йому на підставі рішення ЄСПЛ права на такий захід індивідуального характеру як відновлення настільки, наскільки це можливо, попереднього юридичного стану, який заявник мав до порушення Конвенції (restitutio in integrum).
      42. Згідно із ч. 3 ст. 10 Закону № 3477-IV відновлення попереднього юридичного стану заявника здійснюється, зокрема, шляхом повторного розгляду справи, включаючи відновлення провадження у справі.
      43. У Рекомендації № R (2000) 2 Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам щодо повторного розгляду або поновлення провадження у певних справах на національному рівні після прийняття рішень Європейським судом з прав людини від 19 січня 2000 року (далі - Рекомендація № R (2000) 2) Комітет Міністрів закликав Договірні Сторони, зокрема, до перегляду своїх національних правових систем з метою забезпечення адекватних можливостей повторного розгляду справи, включаючи поновлення провадження, у випадках, коли Суд визнав порушення Конвенції, особливо:
      і) коли потерпіла сторона і далі зазнає значних негативних наслідків рішення, ухваленого на національному рівні, - наслідків, щодо яких справедлива сатисфакція не була адекватним засобом захисту і які не можна виправити інакше ніж через повторний розгляд або поновлення провадження;
      іі) коли рішення Суду спонукає до висновку, що a) оскаржене рішення національного суду суперечить Конвенції по суті, або b) в основі визнаного порушення лежали суттєві процедурні помилки чи недоліки, які ставлять під серйозний сумнів результат оскарженого провадження на національному рівні.
      44. Очевидно, що засудження особи та відбуття нею покарання за вироком становить негативні наслідки констатованих міжнародною судовою установою порушень.
      45. Крім того, рішення ЄСПЛ у справі заявника спонукає до висновку, що рішення національних судів суперечить Конвенції по суті у зв`язку із констатацією порушення частини 1 статті 6 Конвенції, обумовленого використанням отриманих під тиском зізнавальних показань заявника з метою його засудження.
      46. Так, в пункті 62 рішення ЄСПЛ у справі «Зякун проти України» (Zyakun v. Ukraine), заява № 34006/06)) від 25 лютого 2016 року Суд зазначив, що допустимість в якості доказів показань, отриманих в результаті катування або інших видів жорстокого поводження у порушення статті 3 Конвенції, з метою встановлення відповідних фактів у кримінальному провадженні призводить до його несправедливості в цілому. Цей висновок застосовується незалежно від доказової цінності відповідних тверджень і від того, чи мало їх використання вирішальним для засудження підсудного судом (див, рішення у справі «Гефген проти Німеччини» (<�…>) [ВП], заява № 22978/05, п. 166, ECHR 2010 з подальшими посиланнями).
      47. Тож, оскільки право на справедливий судовий розгляд належить до загальновизнаних принципів міжнародного права й розглядається як необхідна складова принципу верховенства права, порушення цього права є однією з беззаперечних підстав для скасування вироку та інших рішень у провадженні.
      48. Відновлення попереднього юридичного стану заявника здійснюється, зокрема, шляхом повторного судового розгляду із відновленням провадження у справі.
      49. Згідно з частиною першою статті 467 Кримінального процесуального кодексу України 2012 року (далі - КПК), при ухваленні за наслідками кримінального провадження за виключними обставинами рішення, суд користується повноваженнями суду відповідної інстанції. Таким чином, приймаючи відповідне рішення, Велика Палата вправі користуватися повноваженнями суду касаційної інстанції в частині способу виправлення помилок, допущених судами нижчого рівня, з урахуванням особливостей, установлених спеціальною нормою статті 467 КПК.
      50. Відповідно до статті 433 КПК, якою визначаються межі перегляду судом касаційної інстанції, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
      51. Саме тому особливої уваги Велика Палата має приділяти оцінці достатності сукупності доказів, що залишились після виключення з обсягу доказової бази доказів, отриманих внаслідок істотного порушення прав та свобод людини, а також тих доказів, що були отримані завдяки інформації з таких джерел. Така позиція була висловлена і в постанові Великої Палати від 13 листопада 2019 року у справі № 1–07/07. 52 . Застосування доктрини «плодів отруєного дерева» вимагає здійснення логічних операцій щодо встановлення джерела походження інформації, завдяки якій було здобуто кожен доказ, яким обґрунтовується судове рішення. Відділяючи докази, здобуті завдяки інформації, отриманій внаслідок істотних порушень прав і свобод людини, встановлених рішенням ЄСПЛ, від доказів, отриманих з джерел не пов`язаних ані прямо, ані опосередковано із такою інформацією, суд з повноваженнями касаційної інстанції здійснює перевірку правильності правової оцінки обставин та допустимості кожного окремого доказу.
      53. Зазначені логічні операції не потребують здійснення дослідження доказів та не обумовлюють необхідність здійснення переоцінки достовірності доказів, які все ж були визначені як такі, що можуть бути покладені в основу судового рішення і використані на підтвердження доведеності вини заявника у інкримінованих йому кримінальних правопорушеннях.
      54. Загалом, аналізуючи аргументи, представлені прокурором в судовому засіданні, щодо можливості зміни постановлених щодо ОСОБА_1 судових рішень шляхом виключення з обсягу доказової бази недопустимих доказів, в тому числі, отриманих із порушенням ст.3 Конвенції, Велика Палата зауважує наступне.
      55. До необхідних умов, при дотриманні яких представляється за можливе зміна судового рішення при перегляді справи за виключними обставинами, зокрема на підставі встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення державою міжнародних зобов`язань при вирішенні справи судом, можна віднести такі:
      - рішенням міжнародної судової установи, юрисдикція якої визнана Україною, встановлено порушення державою міжнародних зобов`язань при вирішенні справи судом;
      - встановлені порушення вплинули на загальну справедливість судового розгляду;
      - встановлені порушення мали наслідком обмеження, звуження або позбавлення прав заявника, пов`язаних із процесом доказування (збором та оцінкою доказів, представленням та доведенням своєї правової позиції перед судом);
      - виправлення встановлених порушень прав заявника під час перегляду за виключними обставинами не потребує здійснення дослідження доказів та не обумовлює необхідності переоцінки достовірності доказів;
      - при застосуванні доктрини «плодів отруєного дерева» сукупність доказів, що залишились після виключення з обсягу доказової бази доказів, отриманих внаслідок істотного порушення прав та свобод людини, а також тих доказів, що були отримані завдяки інформації з таких джерел, є достатньою для підтвердження доведеності вини заявника у інкримінованих йому кримінальних правопорушеннях.
      56. Лише при дотриманні зазначених вище умов суд при перегляді справи за виключними обставинами, зокрема на підставі встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення державою міжнародних зобов`язань при вирішенні справи судом, можна змінити судове рішення, не застосовуючи додаткових заходів індивідуального характеру виправлення порушень Конвенції у вигляді скасування постановлених судових рішень та не відновлюючи юридичне становище, яке заявник мав до визнання його судом винуватим у вчиненні злочину.
      57. Водночас, ураховуючи констатоване ЄСПЛ порушення права ОСОБА_1 на справедливий судовий розгляд у зв`язку із використанням отриманих під тиском зізнавальних показань заявника, що обумовлює необхідність повторного дослідження та оцінки наявних у матеріалах справи доказів, Велика Палата Верховного Суду, діючи в межах повноважень, визначених ч. 5 ст. 33, ст. 467 КПК України, ст. 36 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02 червня 2016 року № 1402-VIII, позбавлена можливості постановити нове судове рішення в цій справі щодо заявника.
      58. Однак, зазначені вище порушення прав заявника, встановлені рішенням ЄСПЛ, свідчать про істотне порушення вимог кримінального процесуального закону національними судовими органами, що відповідно до пункту 1 частини 1 статті 398 КПК 1960 року є підставою для скасування судом касаційної інстанції судових рішень.
      59. За таких обставин вирок Деснянського районного суду м. Києва від 16 липня 2009 року, ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 11 листопада 2009 року та постанову Верховного Суду України від 21 квітня 2010 року щодо ОСОБА_1 належить скасувати, а справу направити на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.
      60. Під час нового розгляду суду необхідно дати належну оцінку всім зібраним у справі доказам з точки зору їх допустимості, належності, достовірності та достатності у своєму взаємозв`язку для висновку про винуватість чи невинуватість ОСОБА_1 у вчиненні злочинів передбачених частиною 4 статті 187, частиною 2 статті 289 КК України.
      61. Відповідно до змісту статті 33 КПК України 1960 року зі змінами в редакції Закону № 2453-VI (2453-17) від 07 липня 2010 року, судами першої інстанції, які розглядають кримінальні справи, є районні, районні у містах, міські та міськрайонні суди. Тому, після прийняття Великою Палатою Верховного Суду процесуального рішення, дану кримінальну справу необхідно направити для розгляду за правилами інстанційної підсудності з урахуванням указаних змін до КПК України 1960 року.
      62. За правилами територіальної підсудності, передбаченими статтею 37 КПК України 1960 року, кримінальна справа розглядається в тому суді, в районі діяльності якого вчинено злочин.
      63. З урахуванням цих обставин та змісту статті 38 КПК України 1960 року, кримінальну справу належить направити до Деснянського районного суду м. Києва для здійснення нового судового розгляду.
      Враховуючи викладене та керуючись статтями 400-21, 400-23, 400-24 КПК України 1960 року, статтями 459, 467 та пунктом 15 розділу ХІ «Перехідні положення» КПК України, параграфом 3 розділу 4 «Перехідні положення» Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», Велика Палата Верховного Суду
      П О С Т А Н О В И Л А :
      Заяву ОСОБА_1 про перегляд вироку Деснянського районного суду м. Києва від 16 липня 2009 року, ухвали Апеляційного суду м. Києва від 11 листопада 2009 року та постанови Верховного Суду України від 21 квітня 2010 року щодо нього з підстав встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов`язань при вирішенні справи судом задовольнити частково.
      Вирок Деснянського районного суду м. Києва від 16 липня 2009 року, ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 11 листопада 2009 року та постанову Верховного Суду України від 21 квітня 2010 року щодо ОСОБА_1 скасувати і направити кримінальну справу № 1-305/2009 на новий судовий розгляд.
      Кримінальну справу направити до Деснянського районного суду м. Києва з метою забезпечення нового судового розгляду в суді першої інстанції.
      Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.
      Головуючий суддя
      В. С. Князєв
      Суддя-доповідач
      О.Г. Яновська
      Судді:
      Т. О. Анцупова В. В. Британчук Ю. Л. Власов М. І. Гриців Д. А. Гудима В. І. Данішевська О. С. Золотніков
      Л. М. Лобойко О. Б. Прокопенко В. В. Пророк Л. І. Рогач О. С. Ткачук В. Ю. Уркевич
      Джерело: ЄДРСР 89180571