ANTIRAID

Постановление ВСУ по пересмотру о правомерности расторжения договора аренды при его неисполнении

Считаете ли Вы решение законным и справедливым?  

1 member has voted

  1. 1. Считаете ли Вы решение законным?

    • Да
      1
    • Нет
      0
    • Затрудняюсь ответить
      0
  2. 2. Считаете ли Вы решение справедливым?

    • Да
      1
    • Нет
      0
    • Затрудняюсь ответить
      0


Recommended Posts

ПОСТАНОВА 
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 жовтня 2017 року

м. Київ

Судова палата у господарських справах Верховного Суду України у складі:

головуючого Ємця А.А., 
суддів: Берднік І.С., Жайворонок Т.Є., –

за участю представників: 

Київської міської ради – Власенко І.І.,

товариства з обмеженою відповідальністю «Конкорд-К» – Сидоренко В.В., 

розглянувши у відкритому судовому засіданні заяву товариства з обмеженою відповідальністю «Конкорд-К» (далі – ТОВ «Конкорд-К») про перегляд Верховним Судом України постанови Вищого господарського суду України від 10 травня 2017 року у справі № 910/17556/16 за позовом ТОВ «Конкорд-К» до Київської міської ради про визнання незаконним і скасування рішення,

встановила:

У вересні 2016 року ТОВ «Конкорд-К» звернулося до Господарського суду міста Києва із позовом до Київської міської ради про визнання незаконним і скасування рішення Київської міської ради від 28 липня 2016 року № 879/879 «Про розірвання договору оренди земельної ділянки від 20 липня 2007 року № 79-6-00521, укладеного між Київською міською радою і ТОВ «Конкорд-К» на підставі рішення Київської міської ради від 15 березня 2007 року № 304/965» (далі – рішення Київської міської ради № 879/879).

Позов обґрунтовано тим, що рішення Київської міської ради № 879/879, на думку ТОВ «Конкорд-К», є незаконним і таким, що порушує права позивача як орендаря.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 14 листопада 2016 року позов задоволено. Визнано незаконним і скасовано рішення Київської міської ради № 879/879, стягнуто з відповідача на користь позивача судові витрати.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 23 березня 2017 року, залишеною без змін постановою Вищого господарського суду України від 10 травня 2017 року, рішення Господарського суду міста Києва від 14 листопада 2016 року скасовано, прийнято нове рішення, яким у позові відмовлено.

У заяві про перегляд постанови Вищого господарського суду України від 10 травня 2017 року з підстави, передбаченої пунктом 1 частини 1 статті 11116 Господарського процесуального кодексу України (далі – ГПК), ТОВ «Конкорд-К» просить скасувати постанови судів касаційної та апеляційної інстанцій та залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на неоднакове застосування судом касаційної інстанції положень статей 416, 526, 629, 651 Цивільного кодексу України, частини 4 статті 31 Закону України «Про оренду землі».

В обґрунтування заяви надано копії постанов Вищого господарського суду України від 30 вересня 2015 року у справі № 910/8171/15-г, від 31 травня 2016 року у справі № 910/17996/15, від 16 червня 2016 року у справі № 910/31804/15, від 15 серпня 2016 року у справі № 910/31869/15, в яких, на думку заявника, по-іншому застосовано одні й ті самі норми матеріального права при вирішенні спорів у подібних правовідносинах.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників Київської міської ради і ТОВ «Конкорд-К», перевіривши наведені заявником обставини, Судова палата у господарських справах Верховного Суду України вважає, що заява не підлягає задоволенню з таких підстав. 

У справі, яка розглядається, судами встановлено, що рішенням Київської міської ради від 15 березня 2007 року № 304/965 ТОВ «Конкорд-К» надано у довгострокову оренду строком на 15 років земельну ділянку площею 1,34 га для будівництва, експлуатації та обслуговування житлового будинку з підземним паркінгом та нежитловими приміщеннями громадського призначення по вул. Метрологічній, 14д, у Голосіївському районі міста Києва за рахунок земель запасу житлової та громадської забудови. 

На підставі зазначеного рішення 13 липня 2007 року між Київською міською радою (орендодавець) і ТОВ «Конкорд-К» (орендар) укладено договір оренди земельної ділянки (далі – Договір), який посвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу, зареєстровано в реєстрі за № 1962 та зареєстровано Головним управлінням земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), про що 20 липня 2007 року у книзі записів державної реєстрації договорів зроблено запис за № 79-6-00521.

Відповідно до пункту 8.4 Договору орендар зобов’язаний, зокрема, завершити забудову земельної ділянки в строки, встановлені проектною документацією на будівництво, затвердженою в установленому порядку, але не пізніше, ніж через три роки з моменту державної реєстрації; використовувати земельну ділянку відповідно до її цільового призначення.

За змістом пункту 11.4 Договір може бути розірваний, зокрема, в односторонньому порядку за ініціативою орендодавця, із звільненням орендодавця від відповідальності згідно з Господарським кодексом України в разі, коли орендар використовує земельну ділянку способами, які суперечать екологічним вимогам, не за цільовим призначенням, систематично (протягом півроку) не сплачує орендну плату, порушення строків завершення забудови земельної ділянки, встановлених пунктом 8.4 Договору, здійснення без згоди орендодавця передачі або відчуження права користування земельною ділянкою третім особам.

Договір може бути розірвано у разі невиконання або неналежного виконання орендарем обов’язків визначених у пунктах 5.1 та 8.4 Договору (пункт 11.5 Договору).

Пунктом 11.6 Договору передбачено, що розірвання цього Договору не потребує укладання додаткової угоди. Договір вважається розірваним з моменту прийняття орендодавцем відповідного рішення, якщо інше не встановлено рішенням.

Відповідно до акта приймання-передачі земельної ділянки від 20 липня 2007 року орендодавець передав, а орендар прийняв у володіння та користування обумовлену Договором земельну ділянку.

22 вересня 2016 року між ТОВ «Конкорд-К» і приватним підприємством «Артпростір» укладено договір на виготовлення проекту для будівництва, обслуговування, експлуатації житлового комплексу з підземним паркінгом та нежитловими приміщеннями громадського призначення по вул. Метрологічній, 14д, у Голосіївському районі міста Києва.

Судами також установлено, що 27 квітня 2016 року (майже через 9 років після нотаріального оформлення Договору) ТОВ «Конкорд-К» до Департаменту державної архітектурно-будівельної інспекції міста Києва подано декларацію про початок виконання будівельних робіт № КВ09316118153. 

Рішенням Київської міської ради № 879/879 Договір розірвано з підстав невиконання ТОВ «Конкорд-К» умов пункту 8.4 Договору, а саме: не завершено забудову земельної ділянки в строки, встановлені проектною документацією на будівництво, затвердженою в установленому порядку, але не пізніше ніж через три роки з моменту державної реєстрації Договору; земельна ділянка використовується не за цільовим призначенням, а також враховуючи численні звернення громадськості.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив із того, що підставою для розірвання Договору є саме факт використання землі не за цільовим призначенням, а не невикористання земельної ділянки для забудови протягом трьох років підряд. У матеріалах справи немає будь-яких доказів, які б свідчили, що орендар використовує земельну ділянку способами, що суперечать екологічним вимогам, не за цільовим призначенням, систематично (протягом півроку) не сплачує орендну плату, здійснює без згоди орендодавця відчуження права користування земельною ділянкою третім особам або іншим чином порушує умови Договору, що є підставою для його розірвання в односторонньому порядку.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи у задоволенні позову, суд апеляційної інстанції, з висновками якого погодився суд касаційної інстанції, виходив із того, що незабудова земельної ділянки прямо порушує вимоги умов договору та завдає шкоди Київській міській раді, що свідчить про наявність в останньої підстав для прийняття рішення про розірвання Договору, передбачених як умовами Договору, так і чинним законодавством, яке регулює спірні правовідносини.

За змістом положень статті 11114 ГПК Верховний Суд України переглядає рішення господарських судів виключно на підставі і в порядку, встановлених цим Кодексом. Заява про перегляд судових рішень господарських судів може бути подана виключно з підстав, передбачених статтею 11116 ГПК.

Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 11116 ГПК заява про перегляд судових рішень господарських судів може бути подана з підстави неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило до ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

Ухвалення різних за змістом судових рішень має місце у разі, коли суд (суди) касаційної інстанції при розгляді двох і більше справ за подібних предмета спору, підстав позову, змісту позовних вимог та встановлених судом фактичних обставин і однакового матеріально-правового регулювання спірних правовідносин дійшов (дійшли) неоднакових правових висновків, покладених в основу цих судових рішень.

Зміст правовідносин із метою з’ясування їх подібності у різних рішеннях суду касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи, перевірка встановлення правильності яких не належить до компетенції Верховного Суду України.

Із змісту постанови у справі, яка розглядається, та наданих заявником для порівняння копій постанов Вищого господарського суду у справах № 910/8171/15-г, № 910/17996/15, № 910/31804/15, № 910/31869/15 вбачається, що зазначені судові рішення прийнято залежно від встановлених судами попередніх інстанцій фактичних обставин у цих справах, що не дає підстав для висновку про неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права.

Відповідно до частини 1 статті 11126 ГПК Верховний Суд України відмовляє у задоволенні заяви, якщо обставини, які стали підставою для перегляду справи, не підтвердилися, або норми права у рішенні, про перегляд якого подана заява, застосовані правильно.

Зважаючи на те, що факт подібності правовідносин у наведених заявником випадках не підтвердився, немає підстав для висновку про неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права.

За таких обставин заява ТОВ «Конкорд-К» не підлягає задоволенню.

Керуючись пунктом 6 розділу XІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02 червня 2016 року № 1402-VIII, статтями 11114, 11123, 11124, 11126 ГПК, Судова палата у господарських справах Верховного Суду України

постановила:

У задоволенні заяви товариства з обмеженою відповідальністю «Конкорд-К» про перегляд Верховним Судом України постанови Вищого господарського суду України від 10 травня 2017 року у справі № 910/17556/16 відмовити. 

Постанова є остаточною і може бути оскаржена тільки з підстави, передбаченої пунктом 4 частини 1 статті 11116 Господарського процесуального кодексу України.

Головуючий А.А. Ємець 
Судді: 
І.С. Берднік
Т.Є. Жайворонок

Постанова від 4 жовтня 2017 року № 3-1074гс17

http://www.scourt.gov.ua/clients/vsu/vsu.nsf/(documents)/F938C3111B56E7F6C22581B80034CC8D

Share this post


Link to post
Share on other sites

ВСУ не нашел неодинакового применения в деле где суд апелляционной инстанции, с выводами которого согласился суд кассационной инстанции, исходил из того, что отсутствие застройки земельного участка прямо нарушает требования условий договора и наносит ущерб Киевскому городскому совету, что свидетельствует о наличии у последнего оснований для принятия решения о расторжении Договора, предусмотренных как условиями Договора, так и действующим законодательством, регулирующим спорные правоотношения.

Share this post


Link to post
Share on other sites

Join the conversation

You can post now and register later. If you have an account, sign in now to post with your account.

Guest
Reply to this topic...

×   Pasted as rich text.   Paste as plain text instead

  Only 75 emoji are allowed.

×   Your link has been automatically embedded.   Display as a link instead

×   Your previous content has been restored.   Clear editor

×   You cannot paste images directly. Upload or insert images from URL.

Loading...

  • Пользователи

  • Similar Content

    • By ANTIRAID
      ПОСТАНОВА
      Іменем України
      04 лютого 2020 року
      м. Київ
      Справа № 910/7781/19
      Провадження № 12-150гс19
      Велика Палата Верховного Суду у складі:
      судді-доповідача Уркевича В. Ю.,
      суддів Антонюк Н. О., Анцупової Т. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Власова Ю. Л., Гриціва М. І., Гудими Д. А., Данішевської В. І., Єленіної Ж. М., Золотнікова О. С., Кібенко О. Р., Князєва В. С., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Прокопенка О. Б., Пророка В. В., Рогач Л. І., Ткачука О. С., Яновської О. Г.,
      розглянула в порядку спрощеного позовного провадження справу № 910/7781/19 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю (далі - ТОВ) «Колорит АГРОС» до Міністерства юстиції України (далі - Мін`юст), треті особи: ТОВ «Правнича компанія «Справа» (далі - ТОВ «ПК «Справа»), державний реєстратор Чечельницької селищної ради Чечельницького району Вінницької області Фаренюк Сергій Анатолійович, державний реєстратор Могилів-Подільської районної державної адміністрації Вінницької області Анцут Олександр Анатолійович, державний реєстратор Могилів-Подільської районної державної адміністрації Вінницької області Таваліка Ольга Миколаївна, державний реєстратор Гальжбіївської сільської ради Ямпільського району Богач Олег Васильович, державний реєстратор Комунального підприємства «Архітектурне планувально-проектне бюро» Шаблевський Віталій Іванович, державний реєстратор Вінницької районної державної нотаріальної контори Каблучко Юлія Володимирівна, про визнання незаконним та скасування наказу, зобов`язання вчинити певні дії за касаційною скаргою ТОВ «ПК «Справа» на постанову Північного апеляційного господарського суду від 24 липня 2019 року (головуючий суддя Агрикова О. В., судді Хрипун О. О., Скрипка І. М.),
      УСТАНОВИЛА:
      ІСТОРІЯ СПРАВИ
      Короткий зміст позовних вимог
      1. У червні 2019 року ТОВ «Колорит АГРОС» звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Міністерства юстиції України про:
      1.1 Визнання незаконним та скасування наказу Мін`юсту від 08 січня 2019 року № 33/5 «Про скасування рішень про державну реєстрацію прав та їх обтяжень» (далі - наказ Мін`юсту);
      1.2 Зобов`язання Мін`юсту поновити реєстраційні дії, які скасовані наказом Мін`юсту.
      2. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що, оспорюючи наказ Мін`юсту, позивач намагається відновити своє право оренди земельної ділянки шляхом пред`явлення позову до суб`єкта владних повноважень, який від імені держави здійснює державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, з огляду на що позивач вважає, що ця справа, з урахуванням суб`єктного складу сторін, підсудна господарському суду.
      Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій
      3. Ухвалою Господарського суду міста Києва від 18 червня 2019 року ТОВ «Колорит АГРОС» у відкритті провадження у справі відмовлено.
      4. Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що цей спір є публічно-правовим і за суб`єктним складом сторін, а також предметною ознакою не може розглядатись у порядку господарського судочинства, а підлягає розгляду за правилами адміністративного судочинства.
      5. Постановою Північного апеляційного господарського суду від 24 липня 2019 року ухвалу Господарського суду міста Києва від 18 червня 2019 року скасовано, а справу направлено до місцевого господарського суду для подальшого розгляду.
      6. Постанову суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що спір у цій справі не є публічно-правовим. Оскарження наказу Мін`юсту безпосередньо пов`язане із захистом позивачем свого цивільного права у спорі щодо нерухомого майна з особою, яка не заперечує законність дій державного реєстратора з реєстрації за нею права власності на це нерухоме майно. Такий спір має приватноправовий характер. З огляду на суб`єктний склад сторін спору він має вирішуватися за правилами господарського судочинства. При вирішенні цього спору суд апеляційної інстанції послався на висновки, викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 червня 2019 року у справі № 924/478/18.
      Короткий зміст касаційної скарги
      7. У серпні 2019 року до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду надійшла касаційна скарга ТОВ «ПК «Справа» на постанову Північного апеляційного господарського суду від 24 липня 2019 року у цій справі, у якій воно просило постанову суду апеляційної інстанції скасувати, а ухвалу суду першої інстанції залишити в силі.
      Короткий зміст ухвали суду касаційної інстанції
      8. Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду ухвалою від 27 серпня 2019 року відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою ТОВ «ПК «Справа», витребував справу № 910/7781/19 з Господарського суду міста Києва та передав цю справу разом із касаційною скаргою на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
      9. Оскільки ТОВ «ПК «Справа» оскаржує постанову Північного апеляційного господарського суду від 24 липня 2019 року у цій справі з підстав порушення судами правил предметної та суб`єктної юрисдикції, ухвалою від 18 вересня 2019 року цю справу прийнято та призначено до розгляду Великою Палатою Верховного Суду.
      АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
      Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
      10. ТОВ «ПК «Справа» у своїй касаційній скарзі вказує, що спір у цій справі стосується виключно проведення державної реєстрації права власності, а не підстав набуття такого права, та не є спором про право, а підлягає розгляду за правилами адміністративного судочинства з огляду на те, що спір виник внаслідок виконання відповідачем владних управлінських функцій та має публічно-правовий характер.
      11. Крім того, скаржник зазначає, що спір про визнання незаконним та скасування наказу Мін`юсту за наслідками розгляду скарг на дії державних реєстраторів підлягає розгляду виключно в межах адміністративного судочинства.
      12. Також, посилаючись на правовий висновок, викладений у раніше ухваленій постанові Великої Палати Верховного Суду від 11 квітня 2018 року у справі № 910/8424/17 (провадження № 12-39гс18), скаржник зазначає, що цей спір відноситься до юрисдикції адміністративних судів, оскільки спір у цій справі стосується виключно проведення реєстрації права власності, а не підстав набуття такого права, та виник внаслідок виконання відповідачем владних управлінських функцій та має публічно-правовий характер.
      Позиція позивача
      13. У своєму відзиві на касаційну скаргу ТОВ «Колорит АГРОС» зазначає, що суд першої інстанції не врахував, що цей спір є спором про цивільне право, тобто має приватноправовий характер, а саме є спором позивача щодо права на спірну земельну ділянку, яке підлягає державній реєстрації.
      14. Крім того, позивач вказує, що спір про скасування рішення, запису щодо державної реєстрації права оренди земельної ділянки має розглядатися як спір, що пов`язаний з порушенням цивільних прав ТОВ «Колорит АГРОС» на земельну ділянку іншою особою, за якою зареєстровано аналогічне право щодо тієї ж земельної ділянки. Належним відповідачем у такій справі є особа, право на майно якої оспорюється та щодо якої здійснено аналогічний запис у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно (далі - Реєстр). Позивач зазначає, що зазначена правова позиція відповідає висновкам Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постановах від 04 квітня 2018 року у справі № 817/1048/16 (провадження № 11-202апп18) та від 18 квітня 2018 року у справі № 804/1001/16 (провадження № 11-289апп18).
      15. ТОВ «Колорит АГРОС» просило залишити касаційну скаргу ТОВ «ПК «Справа» без задоволення, а постанову суду апеляційної інстанції - без змін.
      16. Інші учасники справи письмово своєї позиції стосовно касаційної скарги ТОВ «ПК «Справа» не виклали.
      ПОЗИЦІЯ ВЕЛИКОЇ ПАЛАТИ ВЕРХОВНОГО СУДУ
      Щодо юрисдикції спору
      17. Вирішуючи питання щодо визначення юрисдикції, в межах якої має розглядатися ця справа, Велика Палата Верховного Суду виходить з таких міркувань.
      18. Позовними вимогами у цій справі є визнання незаконним та скасування наказу Мін`юсту та рішення державних реєстраторів про реєстрацію права оренди земельної ділянки.
      19. Велика Палата Верховного Суду погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про те, що ця справа не належить до юрисдикції адміністративних судів з огляду на таке.
      20. Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад спірних правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.
      21. Згідно із частиною першою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
      22. На підставі пункту 7 частини першої статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України суб`єктом владних повноважень є орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.
      23. Статтею 19 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом установлено інший порядок судового провадження; спори між суб`єктами владних повноважень з приводу реалізації їхньої компетенції у сфері управління, у тому числі делегованих повноважень.
      24. Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.
      25. Водночас помилковим є поширення юрисдикції адміністративних судів на всі спори, стороною яких є суб`єкт владних повноважень, оскільки при вирішенні питання про розмежування компетенції судів щодо розгляду адміністративних і господарських справ недостатньо застосування виключно формального критерію - визначення суб`єктного складу спірних правовідносин. Визначальною ознакою для правильного вирішення спору є характер правовідносин, з яких виник спір. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.
      26. Публічно-правовим вважається, зокрема, спір, у якому сторони правовідносин виступають одна щодо іншої не як рівноправні і в якому одна зі сторін виконує публічно-владні управлінські функції та може вказувати або забороняти іншому учаснику правовідносин певну поведінку, давати дозвіл на передбачену законом діяльність тощо.
      27. Необхідною ознакою суб`єкта владних повноважень є здійснення ним публічно-владних управлінських функцій. Ці функції суб`єкт повинен виконувати саме в тих правовідносинах, у яких виник спір.
      28. Приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення, як правило майнового, приватного права чи інтересу.
      29. Згідно з висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у постанові від 04 вересня 2018 року у справі № 823/2042/16 (провадження № 11-377апп18), якщо позивач не був заявником стосовно оскаржених ним реєстраційних дій, які були вчинені за заявою іншої особи, такий спір є спором про цивільне право незалежно від того, чи здійснено державну реєстрацію прав на нерухоме майно з дотриманням державним реєстратором вимог законодавства та чи заявляються, окрім вимог про скасування оспорюваного рішення, запису в державному реєстрі прав, вимоги про визнання недійсними правочинів, на підставі яких прийнято спірне рішення, здійснено оскаржуваний запис.
      30. Натомість до юрисдикції адміністративного суду належить спір, який виник між двома (кількома) суб`єктами стосовно їх прав та обов`язків у конкретних правових відносинах, у яких хоча б один суб`єкт законодавчо уповноважений владно керувати поведінкою іншого суб`єкта, а останній відповідно зобов`язаний виконувати вимоги та приписи такого суб`єкта владних повноважень (така правова позиція відповідає висновкам, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 травня 2018 року у справі № 914/2006/17 (провадження № 12-58гс18)).
      31. Виникнення спірних правовідносин зумовлено незгодою ТОВ «Колорит АГРОС» з наказом Мін`юсту в частині скасування реєстраційних дій щодо державної реєстрації за позивачем права оренди земельної ділянки. Тобто позовні вимоги у справі заявлено на поновлення порушеного цивільного (майнового) права позивача.
      32. Як зазначено в позовній заяві, на адресу Мін`юсту 03 грудня 2018 року надійшла колективна скарга ОСОБА_1 та інших фізичних осіб стосовно оскарження реєстраційних дій щодо земельних ділянок, розташованих на території Мізяківсько-Хутірської сільської ради Вінницького району Вінницької області, з вимогою скасувати рішення державних реєстраторів щодо припинення права оренди на підставі укладених між ними та ТОВ «ПК «Справа» договорів та реєстрації права оренди згідно з укладеними між ними та ТОВ «Колорит АГРОС» договорами.
      33. У своїй позовній заяві позивач також зазначає, що комісія з питань розгляду скарг у сфері державної реєстрації Мін`юсту з посиланням на положення Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 року № 1127, дійшла висновку, що в заявах про припинення державної реєстрації відсутні повноваження представника, довіреність на його ім`я та договір про надання послуг не містили повноважень щодо припинення права оренди, тобто державними реєстраторами на порушення пункту 8 вказаного Порядку не було належним чином перевірено повноваження особи, у зв`язку з чим реєстрація права оренди за позивачем є незаконною. У свою чергу, оспорюваний наказ Мін`юсту прийнятий на підставі висновку цієї комісії.
      34. Суд апеляційної інстанції в оскаржуваній постанові вказав, що позивач фактично обґрунтував позовні вимоги наявністю у нього права оренди та відсутністю такого права в іншої особи, і, як наслідок - відсутністю в останньої правомірного інтересу щодо фіксації свого права оренди у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.
      35. З наведеного випливає, що правовідносини, які склалися між сторонами, є цивільно-правовими та не можуть бути предметом спору в адміністративному процесі, оскільки в цьому випадку вбачається спір про право позивача у сфері майнових (земельних) відносин. З огляду на це, незважаючи на участь у спорі суб`єкта владних повноважень, цей спір не є публічно-правовим та не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.
      36. У справі, що розглядається, позовні вимоги спрямовані на захист порушеного, на думку позивача, права оренди земельної ділянки, яке підлягає державній реєстрації, тобто цей спір є спором про право цивільне та має приватноправовий характер. Оскарження рішень про державну реєстрацію права оренди земельної ділянки безпосередньо пов`язане із захистом позивачем цивільного права у спорі щодо земельної ділянки з особою, яка не заперечує законності дій державного реєстратора з реєстрації за нею (цією особою) права на це майно. Отже, такий спір має розглядатися судами господарської або цивільної юрисдикції залежно від суб`єктного складу сторін спору.
      37. Належним відповідачем у такій справі є особа, право на майно якої оспорюється та щодо якої здійснено запис у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Участь Мін`юсту як співвідповідача (якщо позивач вважає його винним у порушенні прав) у спорі не змінює його приватноправового характеру.
      38. Зазначене відповідає висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеному, зокрема, у постановах від 04 вересня 2018 року у справі № 823/2042/16 (провадження № 11-377апп18) та від 27 листопада 2019 року у справі № 815/1915/18 (провадження № 11-947апп19).
      39. Відповідно до частини другої статті 4 Господарського процесуального кодексу України юридичні особи та фізичні особи-підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
      40. Господарський процесуальний кодекс України установлює, що господарські суди розглядають справи у спорах щодо права власності чи іншого речового права на майно (рухоме та нерухоме, в тому числі землю), реєстрації або обліку прав на майно, яке (права на яке) є предметом спору, визнання недійсними актів, що порушують такі права, крім спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, та спорів щодо вилучення майна для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності, а також справи у спорах щодо майна, що є предметом забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці; вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, визнання недійсними актів, що порушують права на майно (майнові права), якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав чи спору, що виник з корпоративних відносин, якщо цей спір підлягає розгляду в господарському суді і переданий на його розгляд разом з такими вимогами (пункти 6 та 13 частини першої статті 20 Господарського процесуального кодексу України).
      41. Натомість, відповідно до частини першої статті 2 Цивільного процесуального кодексу України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
      42. На підставі частини першої статті 15 цього Кодексу кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
      43. Юрисдикція цивільних справ визначена статтею 19 Цивільного процесуального кодексу України, згідно з якою суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають із цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
      44. Суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами.
      45. З ухвал Вінницького міського суду Вінницької області від 21 липня 2016 року у справі № 127/15614/16-к, копії яких додано до позовної заяви та містяться в матеріалах справи (т. 1, а. с. 93 - 100) вбачається, що ТОВ «ПК «Справа» протягом 2008-2009 років уклало 1040 договорів оренди землі на території Мазіяківсько-Хутірської сільської ради на сім років. Оскільки термін частини договорів оренди землі спливав, то ТОВ «ПК «Справа» уклало із власниками земель додаткові угоди до договорів ще на сім років з моменту закінчення останніх, після чого в грудні 2015 року товариство звернулося до Вінницького управління юстиції щодо реєстрації права оренди, проте йому було відмовлено у зв`язку із тим, що право оренди земельних ділянок, на яких товариство здійснювало свою діяльність, вже зареєстровано за ТОВ «Колорит АГРОС».
      46. За матеріалами справи власниками земельних ділянок, щодо державної реєстрації права оренди яких існує спір, є фізичні особи.
      47. Зазначені фізичні особи є власниками земельних ділянок та не мають статусу підприємців. Саме з цих підстав справа у цьому спорі не відноситься до юрисдикції господарських судів відповідно до пунктів 6, 13 частини першої статті 20 Господарського процесуального кодексу України, як про це помилково вказав суд апеляційної інстанції, та має розглядатись за правилами цивільного судочинства згідно зі статтею 19 Цивільного процесуального кодексу України.
      48. Звідси Велика Палата Верховного Суду погоджується з висновками суду першої інстанції, що цей спір не може розглядатись у порядку господарського судочинства. Проте судом першої інстанції не було враховано, що цей спір є спором про право цивільне, тобто має приватноправовий характер, а також належний суб`єктний склад сторін цього спору, до якого відносяться й власники земельних ділянок (фізичні особи), які є сторонами (орендодавцями) договорів, укладених ними з позивачем та третьою особою, та не є фізичними особами - підприємцями.
      49. За таких обставин, посилаючись на постанову Великої Палати Верховного Суду від 18 червня 2019 року у справі № 924/478/18, суд апеляційної інстанції дійшов помилкових висновків, оскільки вирішення подібних спорів залежно від суб`єктного складу необхідно здійснювати за правилами цивільного або господарського судочинства.
      50. Щодо посилання скаржника на правовий висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11 квітня 2018 року у справі № 910/8424/17 (провадження № 12-39гс18),Велика Палата Верховного Суду зазначає, що в цьому судовому рішенні було сформульовано висновок, що спір з приводу законності рішень Мін`юсту, виданих у формі наказів про скасування рішень державного реєстратора, прийнятих Мін`юстом внаслідок перевірки процедури здійснення реєстрації, - підлягає розгляду за правилами адміністративного судочинства з огляду на те, що виник внаслідок виконання Мін`юстом владних управлінських функцій.
      51. Також у пункті 50 цієї постанови зазначено, що оскільки спір у цій справі стосується виключно проведення державної реєстрації права власності, а не підстав набуття такого права, та не є спором про право, а підлягає розгляду за правилами адміністративного судочинства з огляду на те, що виник внаслідок виконання відповідачем владних управлінських функцій та має публічно-правовий характер.
      52. Натомість Велика Палата Верховного Суду у своїх подальших постановах неодноразово зазначала, що позовні вимоги, спрямовані на захист порушеного, на думку позивача, права оренди земельної ділянки, яке підлягає державній реєстрації, є спором про право цивільне та має приватноправовий характер. Оскарження рішень про державну реєстрацію права оренди земельної ділянки безпосередньо пов`язане із захистом позивачем цивільного права у спорі щодо земельної ділянки з особою, яка не заперечує законності дій державного реєстратора з реєстрації за нею (цією особою) права на це майно. Отже, такий спір має розглядатися судами господарської або цивільної юрисдикції залежно від суб`єктного складу сторін спору (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 04 вересня 2018 року у справі № 823/2042/16 (провадження № 11-377апп18) та від 27 листопада 2019 року у справі № 815/1915/18 (провадження № 11-947апп19).
      53. Звідси посилання скаржника на постанову Великої Палати Верховного Суду від 11 квітня 2018 року у справі № 910/8424/17 (провадження № 12-39гс18) судом до уваги не береться.
      54. З огляду на викладене Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що касаційну скаргу ТОВ «ПК «Справа» слід задовольнити частково, постанову суду апеляційної інстанції - скасувати, а рішення суду першої інстанції - змінити, виклавши його мотивувальну частину в редакції цієї постанови. Також ухвалу суду першої інстанції слід змінити в резолютивній частині, зазначивши, що розгляд цієї справи віднесено до юрисдикції загальних судів за правилами цивільного судочинства.
      Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
      55. Відповідно до пункту 3 частини першої статті 308 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.
      56. Згідно з положеннями статті 311 Господарського процесуального кодексу України підставами для зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.
      57. З огляду на викладене, касаційна скарга ТОВ «ПК «Справа» підлягає задоволенню частково. Постанова суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню. Ухвалу суду першої інстанції слід змінити, виклавши її мотивувальну частину в редакції цієї постанови. Також слід зазначити в резолютивній частині зазначеної ухвали, що розгляд цієї справи віднесено до юрисдикції загальних судів за правилами цивільного судочинства. В іншій частині цю ухвалу слід залишити без змін.
      Щодо судових витрат
      58. Відповідно до частини чотирнадцятої статті 129 Господарського процесуального кодексу України якщо суд апеляційної, касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
      59. Згідно з частиною першою статті 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
      60. У зв`язку зі скасуванням постанови суду апеляційної інстанції та залишенням у силі ухвали суду першої інстанції, Велика Палата Верховного Суду вважає за необхідне здійснити розподіл судових витрат, а саме покласти витрати зі сплати судового збору за подання і розгляд касаційної скарги на ТОВ «Колорит АГРОС».
      61. Таким чином, стягненню підлягають судові витрати, понесені у зв`язку з розглядом справи в суді касаційної інстанції на користь ТОВ «ПК «Справа» з ТОВ «Колорит АГРОС», у розмірі 3 842,00 грн.
      Керуючись статтями 300-302, 308, 311, 314-317 Господарського процесуального кодексу України, Велика Палата Верховного Суду
      П О С Т А Н О В И Л А:
      1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Правнича компанія «Справа» задовольнити частково.
      2. Постанову Північного апеляційного господарського суду від 24 липня 2019 року у справі № 910/7781/19 скасувати.
      3. Ухвалу Господарського суду міста Києва від 18 червня 2019 року у справі № 910/7781/19 змінити, виклавши її мотивувальну частину в редакції цієї постанови.
      4. Абзац третій резолютивної частини ухвали Господарського суду міста Києва від 18 червня 2019 року у справі № 910/7781/19 викласти в такій редакції: «Роз`яснити позивачу, що розгляд цієї справи віднесено до юрисдикції загальних судів за правилами цивільного судочинства».
      5. В іншій частині ухвалу Господарського суду міста Києва від 18 червня 2019 року у справі № 910/7781/19 залишити без змін.
      6. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Колорит АГРОС» (21003, Вінницька обл., м. Вінниця, вул. 1905 року, буд. 42, код ЄДРПОУ 39242078) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Правнича компанія «Справа» (23213, Вінницька обл., Вінницький район, с. Мізяківські Хутори, вул. Центральна, буд. 1-А, ЄДРПОУ 33543380) 3 842,00 (три тисячі вісімсот сорок дві) гривні судового збору за подання касаційної скарги.
      Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною й оскарженню не підлягає.
      Суддя-доповідач
      В. Ю. Уркевич
      Судді:
      Н. О. Антонюк
      О. Р. Кібенко
      Т. О. Анцупова
      В. С. Князєв
      С. В. Бакуліна
      Л. М. Лобойко
      В. В. Британчук
      Н. П. Лященко
      Ю. Л. Власов
      О. Б. Прокопенко
      М. І. Гриців
      В. В. Пророк
      Д. А. Гудима
      Л. І. Рогач
      В. І. Данішевська
      О. С. Ткачук
      Ж. М. Єленіна
      О. Г. Яновська
      О. С. Золотніков
      Джерело: ЄДРСР 87517577
    • By ANTIRAID
      ПОСТАНОВА
      Іменем України
      5 листопада 2019 року
      м. Київ
      Справа № 906/392/18
      Провадження № 12-57гс19
      Велика Палата Верховного Суду у складі:
      головуючого судді Князєва В. С.,
      судді-доповідача Рогач Л. І.,
      суддів Антонюк Н. О., Анцупової Т. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Власова Ю. Л., Гриціва М. І., Єленіної Ж. М., Золотнікова О. С., Кібенко О. Р., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Прокопенка О. Б., Пророка В. В., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г.,
      за участю секретаря судового засідання Салівонського С. П., учасника справи - представника відповідача - Корольчук О. А.,
      розглянула в судовому засіданні касаційну скаргу Попільнянської селищної ради Попільнянського району Житомирської області (далі - Рада, відповідач) на рішення Господарського суду Житомирської області від 27 вересня 2018 року (суддя Вельмакіна Т. М.) та постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 15 січня 2019 року (судді Розізнана І. В., Бучинська Г. Б., Філіпова Т. Л.) у справі № 906/392/18 за позовом Попільнянського кооперативного ринку (далі - Кооперативний ринок, позивач) до Ради про визнання недійсним рішення від 27 березня 2018 року № 502.
      ІСТОРІЯ СПРАВИ
      1. Короткий зміст позовних вимог та заперечень
      1.1. У травні 2018 року Кооперативний ринок звернувся до Господарського суду Житомирської області з позовом до Ради про визнання недійсним її рішення від 27 березня 2018 року № 502, яким припинено право постійного користування земельною ділянкою площею 0,4061 га, що розташована за адресою: вул. Героїв Майдану, смт Попільня Житомирської обл.
      1.2. В обґрунтування позовних вимог Кооперативний ринок зазначив, що він є правонаступником прав та обов`язків Попільнянського колгоспного ринку, якому на підставі рішення виконавчого комітету Попільнянської селищної ради народних депутатів від 18 листопада 1993 року № 106 було видано державний акт на право постійного користування для виробничого використання земельною ділянкою розміром 0, 4061 га у смт Попільня Житомирської обл. на вул. Радянській (Героїв Майдану). Позивач із посиланням на частину другу статті 108 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) та частину першу статті 92 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) зазначив, що оспорюваним рішенням Рада порушує його право на вказану земельну ділянку як землекористувача.
      1.3. Рада проти позовних вимог заперечила, вказавши, що оспорюваним рішенням було припинено право постійного користування Попільнянському колгоспному ринку на підставі пункту «в» частини першої статті 141 ЗК України у зв`язку з припиненням його діяльності, відомостей про правонаступництво позивача за правами та обов`язками колгоспного ринку його статутні документи не містять, тож порушення прав позивача спірним рішенням не доведено.
      1.4. Крім того, за доводами відповідача на спірній земельній ділянці знаходиться нерухоме майно іншої особи Попільнянського районного споживчого товариства (далі - РайСТ), а наданий позивачем державний акт оформлений з порушенням нормативно встановлених правил, що викликає сумніви у його дійсності.
      2. Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій
      2.1. Рішенням Господарського суду Житомирської області від 27 вересня 2018 року, залишеним без змін постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 15 січня 2019 року, позов задоволено: визнано недійсним пункт 3 рішення Ради від 27 березня 2018 року № 502; стягнуто з Ради на користь Кооперативного ринку 1762 грн судового збору.
      2.2. Суди попередніх інстанцій, задовольняючи позов, зазначили про те, що за документами, які містяться у матеріалах справи, Попільнянський колгоспний ринок та Кооперативний ринок мають один і той же код ЄДРПОУ, є однією і тією ж юридичною особою, якій відповідно до рішення Попільнянської селищної ради народних депутатів від 18 листопада 1993 року № 106 був виданий державний акт на право постійного користування землею від 27 травня 1994 року і цей акт на час вирішення спору у цій справі є дійсним. Відтак, з моменту видачі державного акта на право постійного користування землею на підставі статті 22 ЗК України (у редакції, чинній на момент видачі вказаного акта), у позивача виникло право постійного користування земельною ділянкою згідно з планом землекористування та в межах, встановлених зазначеним актом.
      2.3. Дійсність державного акта на право постійного користування землею серії ЖТ-04-30-000021 від 27 травня 1994 року, як і факт передачі спірної земельної ділянки, були предметом дослідження у господарській справі № 906/801/15, під час розгляду якої у задоволенні вимоги Ради про визнання недійсним та скасування вказаного державного акта було відмовлено.
      2.4. Спірне рішення не містить посилання на певний пункт статті 141 ЗК України, обставини, які взяв до уваги відповідач при прийнятті рішення, мали місце у 1996 році, тобто, до набрання чинності ЗК України.
      2.5. Та обставина, що розміщене на спірній земельній ділянці майно, як і кооперативний ринок, є власністю РайСТ, не впливає на результат вирішення спору, зважаючи на наведені в оскаржуваному рішенні Ради нормативні підстави припинення права постійного користування позивача.
      3. Вимоги касаційної скарги та короткий зміст наведених в них доводів
      3.1. У лютому 2019 року Рада подала до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Господарського суду Житомирської області від 27 вересня 2018 року та постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 15 січня 2019 року, в якій просила скасувати ухвалені судові рішення та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог Кооперативного ринку.
      3.2. У касаційній скарзі Рада вказала, що оскаржує судові рішення в тому числі з підстав порушення судами правил предметної та суб`єктної юрисдикції. Так, скаржник зазначав, що відповідно до статті 12 ЗК України до повноважень рад входить розпорядження землями територіальних громад, у таких правовідносинах Рада діє як суб`єкт владних повноважень, а тому спір у цій справі має розглядатись за правилами адміністративного судочинства.
      3.3. Крім того, за доводами касаційної скарги, суди першої й апеляційної інстанцій порушили та неправильно застосували норми матеріального права, зокрема статті 80, 83, 120, 141 ЗК України, статті 58, 59 Конституції України, залишили поза увагою доводи та докази, якими доведено наявність підстав для припинення права користування спірною земельною ділянкою.
      4. Надходження касаційної скарги на розгляд Великої Палати Верховного Суду
      4.1. Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду ухвалою від 20 лютого 2019 року відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою Ради на рішення Господарського суду Житомирської області від 27 вересня 2018 року та постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 15 січня 2019 року та призначив її до розгляду, а ухвалою від 3 квітня 2019 року справу № 906/392/18 разом із вказаною касаційною скаргою передав на розгляд Великої Палати Верховного Суду відповідно до частини шостої статті 302 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).
      4.2. Ухвалою від 17 квітня 2019 року Велика Палата Верховного Суду прийняла до розгляду справу № 906/392/18 разом із касаційною скаргою Ради та призначила її розгляд у порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням учасників справи.
      5. Позиція інших учасників справи та заявлені учасниками справи клопотання
      5.1. У відзиві на касаційну скаргу позивач просив залишити її без задоволення, а прийняті у справі судові рішення - без змін. Зазначив, що Попільнянський колгоспний ринок змінив назву на Кооперативний ринок за волею власника на підставі постанови Житомирської обласної спілки споживчих товариств (далі - облспоживспілка) від 5 грудня 1994 року № 158, однак є однією і тією ж юридичною особою. Разом із тим державний акт на право постійного користування спірною земельною ділянкою, виданий Попільнянському колгоспному ринку, на сьогодні не визнано недійсним та не скасовано.
      5.2. 20 серпня 2019 року Рада відповідно до приписів статті 197 ГПК України подала до Верховного Суду клопотання про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції, у якому просила обов`язок забезпечити проведення судового засідання в режимі відеоконференції покласти на Попільнянський районний суд Житомирської області.
      5.3. Ухвалою від 21 серпня 2019 року Велика Палата Верховного Суду задовольнила вказане клопотання, зокрема доручила Попільнянському районному суду Житомирської області забезпечити проведення судового засідання у режимі відеоконференції за участю уповноважених представників.
      5.4. У зв`язку з тим, що Рада направила представника для особистої участі у судовому засіданні Великої Палати Верховного Суду 5 листопада 2019 року, відеоконференція не проводилась.
      6. Фактичні обставини справи, встановлені судами
      6.1. Суди попередніх інстанцій установили, що на підставі Постанови ЦК Компартії України і Ради Міністрів Української РСР від 14 квітня 1987 № 124 «Про поліпшення роботи колгоспних ринків» та за актом безоплатного приймання-передачі обласного управління торгівлі від 26 червня 1987 року проведено передачу Попільнянського колгоспного ринку Житомирській облспоживспілці.
      6.2. 27 травня 1994 року Рада на підставі рішення виконавчого комітету Попільнянської селищної ради народних депутатів від 18 листопада 1993 року № 106 видала Попільнянському колгоспному ринку державний акт на право постійного користування землею серії ЖТ-04-30-000021, який зареєстровано в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за № 21.
      6.3. Згідно з постановою правління Житомирської облспоживспілки від 5 грудня 1994 року № 158 «Про внесення змін у статути підприємств облспоживспілки та райспоживспілок» (далі - Постанова № 158) вирішено з назви спільних підприємств - ринків облспоживспілки у всіх районах області виключити слово «колгоспний»; внести зміни в тексти статутів такого характеру - «кооперативний ринок облспоживспілки»; зобов`язати начальника управління ринками і директорів ринків облспоживспілки в районах до 15 грудня 1994 року здійснити перереєстрацію статутів у місцевих радах з урахуванням відповідних змін.
      6.4. Відповідно до постанови правління Житомирської облспоживспілки товариств від 16 грудня 1996 року № 234 вилучено із підпорядкування спільного підприємства управління кооперативними ринками облспоживспілки та міської кооперативної торгівлі ринків облспоживспілки та передано їх у підпорядкування правлінням РайСТ з наданням їм права володіння, користування та розпорядження майном спільного підприємства.
      6.5. Згідно з актом приймання-передачі від 25 грудня 1996 року Кооперативний ринок із підпорядкування обласного управління кооперативними ринками та міської кооперативної торгівлі передано на баланс Попільнянському РайСТ.
      6.6. Суди попередніх інстанцій також установили, що згідно з Постановою № 158 та постановою правління Попільнянського РайСТ від 24 грудня 1996 року № 157 (далі - Постанова правління № 157), змінена назва юридичної особи з Попільнянський колгоспний ринок на Попільнянський кооперативний ринок, здійснена перереєстрація статуту вказаної юридичної особи.
      6.7.Рішенням Попільнянського РайСТ № 9 від 28 грудня 1996 року затверджено статут Кооперативного ринку, у підпункті 1.1 якого визначено, що він є госпрозрахунковим підприємством Попільнянської РайСТ. Його створено у відповідності до Постанови правління № 157 і він є власністю Попільнянського РайСТ.
      6.8. 20 травня 2015 року загальні збори засновників Кооперативного ринку затвердили нову редакцію статуту, згідно з якою останній створений відповідно до Постанови правління № 157 та є правонаступником прав і обов`язків Попільнянського колгоспного ринку згідно з Постановою № 158, що відповідає змісту та меті вказаних вище постанов. Кооперативний ринок є юридичною особою, має самостійний баланс, відокремлене майно, може від свого імені здійснювати правочини, набувати майнові та особисті немайнові права, нести обов`язки, бути учасником у судах всіх форм.
      6.9. 27 березня 2018 року Рада прийняла рішення № 502, яким припинила право постійного користування Попільнянського колгоспного ринку земельною ділянкою площею 0,4061 га, що розташована за адресою: вул . Героїв Майдану, 48, смт Попільня Житомирської обл .
      6.10. Згідно з довідкою Головного управління статистики у Житомирській області від 31 серпня 2018 року № 07-08/391 під ідентифікаційним номером 01559092 зареєстровано Підприємство споживчої кооперації Кооперативного ринку (місцезнаходження: Житомирська область, Попільнянський район, смт Попільня, вул. Героїв Майдану, 48), а також зазначено, що в попередніх відомостях за вказаним номером було зареєстровано Попільнянський колгоспний ринок Житомирського обласного управління колгоспними ринками, який згідно з рішенням Попільнянської райдержадміністрації від 14 липня 1993 року № 155 був перереєстрований у Спільне підприємство Попільнянський колгоспний ринок (орган управління - Центральна спілка споживчих товариств України). Рішенням від 2 червня 1997 року № 161 Спільне підприємство Попільнянський колгоспний ринокперереєстроване у Кооперативний ринок.
      6.11. Рішенням Господарського суду Житомирської області від 24 липня 2015 року по справі № 906/801/15, яке набрало законної сили, було задоволено позов Кооперативного ринку до Ради про визнання недійсним рішення 49 сесії VI скликання Ради від 31 березня 2015 року № 874 «Про внесення змін та доповнень до рішень селищної ради», яким, зокрема, припинялось право постійного користування земельною ділянкою площею 0,4061 га, що знаходиться за адресою: смт Попільня Житомирської області, вул. Героїв Майдану 46 (Радянська), натомість Раді було відмовлено у задоволенні зустрічних позовних вимог до Кооперативного ринку про визнання недійсним та скасування державного акта на право постійного користування землею серії ЖТ-04-30-000021.
      7. Мотиви, з яких виходить Велика Палата Верховного Суду, та застосовані нею положення законодавства
      7.1.Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши наведені в касаційних скаргах доводи, Велика Палата Верховного Суду дійшла таких висновків.
      Щодо юрисдикції спору
      7.2. Стаття 124 Конституції України закріплює, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
      7.3. Згідно зі статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (1950 року) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Термін «судом, встановленим законом» у пункті 1 статті 6 Конвенції передбачає усю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів.
      7.4. Відповідно до частин першої, другої статті 4 ГПК України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
      7.5. Предметна та суб`єкта юрисдикція господарських судів, тобто сукупність повноважень господарських судів щодо розгляду справ, віднесених до їх компетенції, визначена статтею 20 ГПК України, за змістом якої, господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема, справи у спорах щодо права власності чи іншого речового права на майно (рухоме та нерухоме, в тому числі землю), реєстрації або обліку прав на майно, яке (права на яке) є предметом спору, визнання недійсними актів, що порушують такі права, крім спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, та спорів щодо вилучення майна для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності, а також справи у спорах щодо майна, що є предметом забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці (пункт 6).
      7.6. Разом з тим, відповідно до пунктів 1, 2 частини першої статті 4 Кодексу адміністративного судочинства (далі - КАС України) справою адміністративної юрисдикції є адміністративна справа - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій.
      7.7. Згідно з пунктом 1 частини першої статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.
      7.8. Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій.
      7.9. Публічно-правовий спір має особливий суб`єктний склад. Участь органу державної влади чи органу місцевого самоврядування, або їхніх службових чи посадових осіб є обов`язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Проте сама собою участь у спорі зазначених суб`єктів не дає підстав ототожнювати спір з публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції.
      7.10. Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.
      7.11. Разом із тим приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу конкретного суб`єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели дії органів державної влади, місцевого самоврядування, їхніх посадових чи службових осіб.
      7.12. Якщо порушення своїх прав особа вбачає у наслідках, які спричинені рішенням, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу місцевого самоврядування, їхньої посадової або службової особи, які вона вважає неправомірними, і ці наслідки призвели до виникнення, зміни чи припинення цивільних правовідносин, мають майновий характер або пов`язані з реалізацією її майнових або особистих немайнових інтересів, то визнання незаконними (протиправними) таких рішень є способом захисту цивільних прав та інтересів у відповідності до положень статті 21 ЦК України.
      7.13. У справі, яка розглядається, Кооперативний ринок оскаржує рішення Ради щодо припинення права користування земельною ділянкою, яке, на його думку, порушує його право як землекористувача, набуте на підставі державного акта, припиняючи це право всупереч положенням чинного законодавства.
      7.14. Отже, цей спір зумовлений порушенням прав юридичної особи на нерухоме майно - земельну ділянку правовим актом індивідуальної дії відповідача, і позов спрямований на відновлення права особи на це майно у спосіб, визначений позивачем.
      7.15. Ураховуючи викладене, Велика Палата Верховного Суду вважає, що суди попередніх інстанцій правильно визначили характер спірних правовідносин у цій справі та дійшли обґрунтованого висновку щодо розгляду спору в порядку господарського судочинства, а тому доводи касаційної скарги в частині того, що спір у цій справі підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, є безпідставними.
      Щодо вирішення спору по суті
      7.16. Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Законом України «Про місцеве самоврядування в Україні» визначено систему та гарантії місцевого самоврядування в Україні, засади організації та діяльності, правового статусу і відповідальності органів та посадових осіб місцевого самоврядування.
      7.17. Згідно з частиною першою статті 144 Конституції України, органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом, приймають рішення, які є обов`язковими до виконання на відповідній території.
      7.18. За змістом частини першої статті 12 ЗК України до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить, зокрема, розпорядження землями територіальних громад; передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу; надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу; вирішення інших питань у галузі земельних відносин відповідно до закону.
      7.19. Відповідно до частини другої статті 116 ЗК України набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.
      7.20. Згідно з приписами частини першої статті 122 ЗК України сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.
      7.21. Відповідно до частини першої статті 92 ЗК України право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку.
      7.22. Стаття 22 ЗК Української РСР від 18 грудня 1990 року № 561-XII (чинного на час видачі державного акта) встановлювала, що право власності на землю або право користування наданою земельною ділянкою виникає після встановлення землевпорядними організаціями меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) і одержання документа, що посвідчує це право.
      7.23. Конституційний Суд України у своєму Рішенні від 22 вересня 2005 року № 5-рп/2005 вказав, що стаття 92 ЗК України не обмежує і не скасовує чинне право постійного користування земельними ділянками, набуте громадянами в установлених законодавством випадках. Раніше видані державні акти на право постійного користування землею залишаються чинними та підлягають заміні у разі добровільного звернення осіб (Постанова Кабінету Міністрів від 2 квітня 2002 року № 449 (чинна до 23 липня 2013 року).
      7.24. Таким чином, право постійного користування земельною ділянкою, набуте особою у встановленому законодавством порядку, відповідно до законодавства, що діяло на момент набуття права постійного користування, не втрачається та не підлягає обов`язковій заміні.
      7.25. Разом із тим, відповідно до статті 141 ЗК України, підставами припинення права користування земельною ділянкою є: а) добровільна відмова від права користування земельною ділянкою; б) вилучення земельної ділянки у випадках, передбачених цим Кодексом; в) припинення діяльності релігійних організацій, державних чи комунальних підприємств, установ та організацій; г) використання земельної ділянки способами, які суперечать екологічним вимогам; ґ) використання земельної ділянки не за цільовим призначенням; д) систематична несплата земельного податку або орендної плати; е) набуття іншою особою права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, які розташовані на земельній ділянці; є) використання земельної ділянки у спосіб, що суперечить вимогам охорони культурної спадщини.
      7.26. За приписами статті 152 ЗК України держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом, зокрема, визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування.
      7.27. Отже, право постійного землекористування є безстроковим і може бути припинене лише з підстав, передбачених статтею 141 ЗК України , перелік яких є вичерпним. Дії органів державної влади та місцевого самоврядування, спрямовані на позбавлення суб`єкта права користування земельною ділянкою після державної реєстрації такого права поза межами підстав, визначених у статті 141 названого Кодексу, є такими, що порушують право користування земельною ділянкою.
      7.28. Вирішуючи спори про припинення права власності на земельну ділянку чи права користування нею, суди ураховують, що орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування має право прийняти рішення про це лише в порядку, з підстав і за умов, передбачених статтями 140 - 149 ЗК України.
      7.29. Велика Палата Верховного Суду також зазначає, що громадяни та юридичні особи не можуть втрачати раніше наданого їм в установлених законодавством випадках права користування земельною ділянкою за відсутності підстав, встановлених законом. Така позиція відповідає висновку, викладеному в РішенніКонституційного Суду України від 22 вересня 2005 року № 5-рп/2005.
      7.30. У справі, що розглядається, суди попередніх інстанцій установили, що Попільнянський колгоспний ринок, який є землекористувачем земельної ділянки згідно з державним актом серії ЖТ-04-30-000021 від 27 травня 1994 року, на підставі постанови правління Житомирської облспоживспілки та постанови правління Попільнянського РайСТ, у володінні якого перебуває ринок, змінив назву юридичної особи на Кооперативний ринок. Також здійснено перереєстрацію статуту вказаної юридичної особи, при цьому код ЄДРПОУ Попільнянського ринку не змінювався.
      7.31. Отже, висновок судів попередніх інстанцій про те, що Попільнянський колгоспний ринок та Кооперативний ринок є однією і тією ж юридичною особою, якій 27 травня 1994 року було видано державний акт серії ЖТ-04-30-000021 на право постійного користування спірною земельною ділянкою, є правильним.
      7.32. Таким чином, Рада, приймаючи рішення про припинення права постійного користування земельною ділянкою Попільнянського колгоспного ринку, яке є безстроковим та набуте згідно з державним актом, без належних на те законодавчо встановлених підстав порушила та припинила право постійного користування земельною ділянкою Кооперативного ринку.
      7.33. З огляду на викладене судом першої й апеляційної інстанцій дійшли правильного висновку про скасування рішення Ради від 27 березня 2018 року № 502 в частині припинення права постійного користування Попільнянського колгоспного ринку земельною ділянкою площею 0,4061 га, що розташована за адресою: вул. Героїв Майдану, смт Попільня Житомирської обл.
      7.34. Доводи касаційної скарги стосовно того, що позивач не набув у встановленому законом порядку право користування на спірну земельну ділянку, спростовуються обставинами, встановленими рішенням Господарського суду Житомирської області від 24 липня 2015 року по справі № 906/801/15, про що зауважено в судових рішеннях судів попередніх інстанцій.
      7.35. Докази, на які посилається відповідач у касаційній скарзі, були досліджені судами попередніх інстанцій, що відображено в тексті судових рішень; переоцінка цих доказів не належить до повноважень суду касаційної інстанції.
      8. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
      8.1. Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні чи постанові суду або відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частини перша та друга статті 300 ГПК України).
      8.2. За частиною першою статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
      8.3. З огляду на наведене, ураховуючи те, що доводи касаційної скарги по суті вирішеного спору зводяться до переоцінки обставин, повно та достовірно встановлених судами попередніх інстанцій, підстав для скасування постанови Північно-західного апеляційного господарського суду від 15 січня 2019 року та рішення Господарського суду Житомирської області від 27 вересня 2018 рокуне вбачається.
      9 Щодо судового збору
      9.1. Зважаючи на висновок Великої Палати Верховного Суду про залишення касаційної скарги без задоволення, судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи, покладаються на скаржника.
      Керуючись статтями 301, 302, 309, 314, 315 ГПК України, Велика Палата Верховного Суду
      П О С Т А Н О В И Л А:
      Касаційну скаргу Попільнянської селищної ради Попільнянського району Житомирської області залишити без задоволення.
      Постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 15 січня 2019 року та рішення Господарського суду Житомирської області від 27 вересня 2018 року залишити без змін.
      Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
      Головуючий суддя В. С. Князєв
      Суддя-доповідач
      Л. І. Рогач
      Судді:
      Н. О. Антонюк
      О. Р. Кібенко
      Т. О. Анцупова
      Л. М. Лобойко
      С. В. Бакуліна
      Н. П. Лященко
      В. В. Британчук
      О. Б. Прокопенко
      Ю. Л. Власов
      В. В. Пророк
      М. І. Гриців
      О. С. Ткачук
      Ж. М. Єленіна
      В. Ю. Уркевич
      О. С. Золотніков
      О. Г. Яновська
      Джерело: ЄДРСР 85838039
    • By ANTIRAID
      ПОСТАНОВА
      ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
      02 жовтня 2019 року
      м. Київ
      Справа № 587/2331/16-ц
      Провадження № 14-411цс19
      Велика Палата Верховного Суду у складі:
      судді-доповідача Ситнік О. М.,
      суддів : Антонюк Н. О., Власова Ю. Л., Гриціва М. І., Єленіної Ж. М., Золотнікова О. С., Кібенко О. Р., Князєва В. С., Лобойка Л. М., Пророка В. В., Рогач Л. І., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г.,
      учасники справи:
      позивач - Спільне агрохімічне підприємство «Родючисть» (далі - САП «Родючисть»),
      відповідачі: ОСОБА_1 , Фермерське господарство «Натон» (далі - ФГ «Натон»), державний реєстратор виконавчого комітету Лебединської міської ради Сумської області Глушак Марія Василівна (далі - державний реєстратор),
      розглянула в порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ФГ «Натон»
      на рішення Сумського районного суду Сумської області від 07 березня 2017 року у складі судді Степаненка О. А. та рішення Апеляційного суду Сумської області від 13 липня 2017 року у складі колегії суддів Ткачук С. С., Криворотенка В. І., Собини О. І.
      у цивільній справі за позовом САП «Родючисть» до ОСОБА_1 , ФГ «Натон», державного реєстратора про визнання договору оренди земельної ділянки недійсним та скасування державної реєстрації,
      ВСТАНОВИЛА:
      Короткий зміст позовних вимог
      У листопаді 2016 рокуСАП «Родючисть» звернулося до суду з указаним позовом, у якому просило визнати недійсним договір оренди земельної ділянки, укладений 29 грудня 2015 року між ФГ «Натон» та ОСОБА_1 , і скасувати рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав та їх обтяжень за ФГ «Натон».
      Позовні вимоги мотивовано тим, що 21 вересня 2010 року ОСОБА_1 та САП «Родючисть» уклали договір оренди земельної ділянки загальною площею 3,6564 га, кадастровий номер 5924786700:03:004:0166, строком на 10 років, який зареєстрований у Сумському районному реєстраційному відділі Сумської регіональної філії Державного підприємства «Центр державного земельного кадастру при Держкомземі України» 02 листопада 2010 року за № 041061301474.
      За актом приймання-передачі від 21 вересня 2010 року земельна ділянка передана у користування позивача.
      Проте з інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно № 69976596 стало відомо, що 15 червня 2016 року державний реєстратор зареєстрував укладений між ФГ «Натон» та ОСОБА_1 договір оренди земельної ділянки від 29 грудня 2015 року.
      Цей договір позивач вважає недійсним, оскільки він не відповідає вимогам чинного законодавства, укладений до закінчення строку дії попереднього договору. На час укладення договору земельна ділянка знаходилася у користуванні позивача. Одна і та сама земельна ділянка не може бути об`єктом оренди двох договорів, укладених з різними орендарями, та не може бути передана в користування без припинення права попереднього користувача (орендаря).
      Державний реєстратор усупереч вимог закону не надіслав запитів до відповідних органів з метою перевірки наявності вже зареєстрованих прав на вказану земельну ділянку, що призвело до подвійної реєстрації прав оренди земельної ділянки та порушення права позивача на користування нею.
      Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
      Рішенням Сумського районного суду Сумської області від 07 березня 2017 року позов САП «Родючисть» задоволено. Визнано недійсним договір оренди земельної ділянки, укладений 29 грудня 2015 року між ФГ «Натон» та ОСОБА_1 Скасовано рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав та їх обтяжень за ФГ «Натон».
      Задовольняючи позов, суд першої інстанції керувався тим, що оспорюваний договір оренди земельної ділянки не відповідає вимогам чинного законодавства, оскільки укладений до закінчення строку дії попереднього договору оренди. На момент укладення цього договору земельна ділянка знаходилася в законному користуванні позивача на підставі відповідного договору, який розірваний у встановленому порядку не був. Крім того, усупереч вимог закону державний реєстратор не здійснив запитів до відповідних органів з метою перевірки наявності вже зареєстрованих прав на зазначену земельну ділянку, що в свою чергу привело до існування подвійної реєстрації прав оренди земельної ділянки та суттєвого порушення прав позивача, які підлягають захисту в обраний ним спосіб.
      Рішенням Апеляційного суду Сумської області від 13 липня 2017 року рішення Сумського районного суду Сумської області від 07 березня 2017 року у частині вимог про скасування рішення державного реєстратора про реєстрацію прав та їх обтяжень за ФГ «Натон» скасовано та ухвалено нове рішення, яким відмовлено в задоволенні позову в цій частині. В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін. Вирішено питання про розподіл судових витрат.
      Апеляційний суд погодився з висновком суду першої інстанції про задоволення позовних вимог у частині визнання недійсним договору оренди земельної ділянки від 29 грудня 2015 року, оскільки він укладений до закінчення дії попереднього договору від 21 вересня 2010 року, укладеного між позивачем та ОСОБА_1 .
      Однак апеляційний суд не погодився з висновками суду першої інстанції про задоволення позовних вимог у частині скасування рішення про державну реєстрацію права оренди земельної ділянки. При цьому зазначив, що рішення суду про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки є самостійною підставою для скасування запису про державну реєстрацію договору оренди та при отриманні державним реєстратором рішення суду, що набрало законної сили, він зобов`язаний скасувати відповідний запис про державну реєстрацію прав. Вимога про скасування рішення про державну реєстрацію права оренди земельної ділянки може бути підставою для звернення до суду з окремим позовом лише у разі відмови реєстраційної служби внести зміни про скасування державної реєстрації прав.
      Короткий зміст вимог касаційної скарги
      У серпні 2017 року ФГ «Натон» подалодо Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просило скасувати повністю рішення суду першої інстанції та частково - суду апеляційної інстанції щодо задоволення позову, провадження у справі закрити.
      Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
      Касаційну скаргу мотивовано тим, що вимога позивача про скасування рішення державного реєстратора як суб`єкта владних повноважень є його основною вимогою, спір має публічно-правовий характер, тому повинен розглядатися у порядку адміністративного, а не цивільного судочинства.
      Суди залишили поза увагою те, що всупереч вимог статті 16 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) в одному провадженні об`єднано позовні вимоги, які підлягають розгляду за правилами різних видів судочинства.
      Крім того, позивач не є стороною оспорюваного договору, а тому не має права на пред`явлення позову про визнання його недійсним. У зв`язку з цим ФГ «Натон» вважало, що позивач обрав неправильний спосіб захисту.
      Рух справи у суді касаційної інстанції
      Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07 серпня 2017 року відкрито касаційне провадження у справі за вказаною касаційною скаргою.
      15 грудня 2017 року розпочав роботу Верховний Суд і набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», якимЦПК України викладено в новій редакції.
      Згідно із частиною третьою статті 3 ЦПК України в редакції цього Закону провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
      У травні 2018 року справу передано до Верховного Суду.
      Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 13 червня 2019 року справу призначено до судового розгляду, а ухвалою від 10 липня 2019 року - передано на розгляд Великої Палати Верховного Суду з посиланням на частину шосту статті 403 ЦПК України, яка передбачає, що справа підлягає передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду в усіх випадках, коли учасник справи оскаржує судове рішення з підстав порушення правил предметної чи суб`єктної юрисдикції.
      Ухвалою Великої Палати Верховного Суду від 06 серпня 2019 року справу прийнято для продовження розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними в ній матеріалами, у порядку письмового провадження.
      Позиція Великої Палати Верховного Суду
      Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
      Згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
      Заслухавши доповідь судді, перевіривши наведені в касаційній скарзі доводи та матеріали справи, Велика Палата Верховного Суду вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.
      ФГ «Натон» оскаржило частково постанову апеляційного суду. У частині відмови у позові, ФГ «Натон» постанову апеляційного суду не оскаржувало, тому Велика Палата Верховного Суду у цій частині постанову апеляційного суду не переглядає.
      ФГ «Натон» посилалося на порушення предметної юрисдикції, вказавши, що державний реєстратор прав оренди на нерухоме майно є носієм владних функцій держави, і такі спори мають розглядатися в порядку адміністративного судочинства.
      Суди встановили, що 21 вересня 2010 року ОСОБА_1 та САП «Родючисть» уклали договір оренди земельної ділянки загальною площею 3,6564 га, кадастровий номер 5924786700:03:004:0166, строком на 10 років, який 02 листопада 2010 року зареєстрований у Сумському районному реєстраційному відділі Сумської регіональної філії ДП «Центр державного земельного кадастру при Держкомземі України» за № 041061301474.
      За актом приймання-передачі від 21 вересня 2010 року земельна ділянка передана позивачу.
      29 грудня 2015 року ОСОБА_1 уклала з ФГ «Натон» договір оренди земельної ділянки загальною площею 3,6564 га, кадастровий номер 5924786700:03:004:0166, який 15 червня 2016 року зареєстрований державним реєстратором Глушак М. В.
      Вирішуючи питання юрисдикційності цього спору, Велика Палата Верховного Суду керується такими міркуваннями.
      У статті 124 Конституції України закріплено, щоправосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
      За статтею 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом.
      За вимогами частини першої статті 18 Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів»суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення.
      З метою якісної та чіткої роботи судової системи міжнародним і національним законодавством передбачено принцип спеціалізації судів.
      Система судів загальної юрисдикції є розгалуженою. Судовий захист є основною формою захисту прав, інтересів та свобод фізичних та юридичних осіб, державних і суспільних інтересів.
      Судова юрисдикція - це інститут права, який покликаний розмежувати компетенцію як різних ланок судової системи, так і різних видів судочинства - цивільного, кримінального, господарського та адміністративного.
      Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.
      Предметна юрисдикція - це розмежування компетенції цивільних, кримінальних, господарських та адміністративних судів. Кожен суд має право розглядати і вирішувати тільки ті справи (спори), які віднесені до їх відання законодавчими актами, тобто діяти в межах встановленої компетенції.
      При визначенні предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.
      Юрисдикційність спору залежить від характеру спірних правовідносин, правового статусу суб`єкта звернення та предмета позовних вимог, а право вибору способу судового захисту належить виключно позивачеві.
      Відповідно до статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України, у редакції, чинній на час звернення з позовом до суду) завданням адміністративного судочинства є, зокрема, захист прав юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, їхніх посадових і службових осіб, інших суб`єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.
      До адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб`єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження (частина друга зазначеної статті у вказаній редакції).
      Юрисдикція адміністративних судів поширюється на правовідносини, що виникають у зв`язку зі здійсненням суб`єктом владних повноважень владних управлінських функцій. Юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (частина перша, пункт 1 частини другої статті 17 КАС України в зазначеній редакції).
      Аналогічне положення міститься й у статті 19 КАС України у редакції від 03 жовтня 2017 року, згідно з частиною першою якої юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.
      Вжитий у цій процесуальній нормі термін «суб`єкт владних повноважень» означає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхню посадову чи службову особу, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг (пункт 7 частини першої статті 7 цього Кодексу).
      Термін «публічно-правовий спір» охоплює, зокрема, спори, у яких хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій) (пункт 2 частини першої статті 7 КАС України в зазначеній редакції).
      З аналізу наведених процесуальних норм убачається, що до адміністративної юрисдикції відноситься справа, яка виникає зі спору в публічно-правових відносинах, що стосується цих відносин, коли один з його учасників - суб`єкт владних повноважень, здійснює владні управлінські функції, в цьому процесі або за його результатами владно впливає на фізичну чи юридичну особу та порушує їх права, свободи чи інтереси в межах публічно-правових відносин.
      Тобто до юрисдикції адміністративного суду належить спір, який виник між двома (кількома) суб`єктами стосовно їх прав та обов`язків у конкретних правових відносинах, у яких хоча б один суб`єкт законодавчо вповноважений владно керувати поведінкою іншого суб`єкта, а останній відповідно зобов`язаний виконувати вимоги та приписи такого суб`єкта владних повноважень.
      Такий самий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 травня 2018 року у справі № 914/2006/17.
      За загальним правилом, передбаченим у пунктах 1, 3 частини першої статті 15 ЦПК України(у редакції, чинній на час звернення до суду з позовом та розгляду справи у судах першої й апеляційної інстанцій), суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства.
      Такі ж положення містяться й у статті 19 ЦПК України (у редакції від 03 жовтня 2017 року), де передбачено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами.
      Разом з тим визначальні ознаки приватноправових відносин - це юридична рівність та майнова самостійність їх учасників, наявність майнового чи немайнового особистого інтересу суб`єкта. Спір буде мати приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням приватного права (як правило, майнового) певного суб`єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права призвели владні управлінські дії суб`єкта владних повноважень.
      Спір у цій справі в частині вимоги про скасування рішення державного реєстратора про реєстрацію права оренди земельної ділянки не є спором між учасниками публічно-правових відносин, оскільки відповідач, приймаючи оскаржуване рішення про державну реєстрацію прав на нерухоме майно (право оренди на спірну земельну ділянку), не мав публічно-правових відносин саме з позивачем. Прийняте відповідачем оскаржуване рішення про державну реєстрацію стосувалось реєстрації прав іншої особи, а не позивача.
      Згідно зі статтею 16 ЦПК України (у редакції, чинній на час звернення до суду з позовом та розгляду справи у судах першої й апеляційної інстанцій) не допускається об`єднання в одне провадження вимог, які підлягають розгляду за правилами різних видів судочинства, якщо інше не встановлено законом. Тобто цей припис унеможливлював розгляд в одному провадженні вимог, які за предметом належать до юрисдикції різних судів.
      Аналогічні положення містяться й у статті 20 ЦПК України (у редакції від 03 жовтня 2017 року).
      Позивач має право об`єднати в одній позовній заяві кілька вимог, пов`язаних між собою, що передбачено частиною другою статті 118 ЦПК України (у редакції, чинній на час звернення з позовом та розгляду справи в судах).
      У поданому до суду в порядку цивільного судочинства позові САП «Родючисть» просило:
      - визнати недійсним договір оренди земельної ділянки, укладений 29 грудня 2015 року між ФГ «Натон» та ОСОБА_1 ;
      - скасувати рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав та їх обтяжень за ФГ «Натон».
      Спір про скасування рішення, запису щодо державної реєстрації права оренди земельної ділянки має розглядатися як спір, що пов`язаний з порушенням цивільних прав позивача на земельну ділянку іншою особою, за якою зареєстровано аналогічне право щодо тієї ж земельної ділянки. Належним відповідачем у такій справі є особа, право на майно якої оспорюється та щодо якої здійснено аналогічний запис у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Участь державного реєстратора в якості співвідповідача (якщо позивач вважає його винним у порушенні прав) не змінює цивільно-правового характеру цього спору.
      Такі самі висновки зробила Велика Палата Верховного Суду у постановах від 04 вересня 2018 року у справі № 823/2042/16 та від 10 квітня 2019 року у справі № 587/2135/16-ц.
      Визнання протиправним і скасування рішення щодо державної реєстрації права оренди на земельну ділянку за іншою особою є захистом прав позивача на земельну ділянку від їх порушення особою, за якою зареєстровано аналогічне право щодо того ж самого нерухомого майна.
      Крім того, оскаржуваній реєстраційній дії передує невирішений спір між його учасниками про право цивільне, зокрема право оренди конкретної земельної ділянки.
      З огляду на викладене позов у частині вимог про скасування державної реєстрації оспорюваного договору оренди належить розглядати в порядку цивільного, а не адміністративного судочинства, тому наведені в касаційній скарзі доводи у цій частині є помилковими.
      Аналогічний висновок щодо застосування норм процесуального права у подібних правовідносинах викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду у постановах від 21 та 28 листопада 2018 року (справи № 530/212/17 та № 823/1508/16 відповідно), від 05 грудня 2018 року (справа № 815/2072/17), від 20 березня 2019 року (справа № 587/2110/16-ц) та багатьох інших, і Велика Палата Верховного Суду не вбачає підстав для відступу від нього.
      Підстав вважати, що суди порушили правила предметної чи суб`єктної юрисдикції, Велика Палата Верховного Суду не вбачає.
      Стосовно висновків судів по суті вирішеного спору слід зазначити таке.
      Згідно зі статтею 16 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу, зокрема, шляхом: визнання правочину недійсним; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.
      Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, передбачені статтею 203 ЦК України. Зокрема, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.
      Відповідно до статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недотримання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
      Згідно із частиною першою статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків.
      Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 ЦК України).
      За змістом положень статей 210, 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір підлягає державній реєстрації лишу у випадках, встановлених законом. Такий договір є вчиненим з моменту його державної реєстрації.
      Статтею 236 ЦК України визначено, що нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення. Якщо за недійсним правочином права та обов`язки передбачалися лише на майбутнє, можливість настання їх у майбутньому припиняється.
      Отже, законодавець встановлює, що наявність підстав для визнання правочину недійсним має визначатися судом на момент його вчинення. І відповідно до
      статті 236 ЦК України нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення.
      Вирішуючи спори про визнання правочинів недійсними, суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.
      Вирішуючи вимогу про визнання недійсним договору оренди землі, укладеного 29 грудня 2015 року між ФГ «Натон» та ОСОБА_1 , суди обґрунтовано виходили з наявності підстав для її задоволення.
      Відповідно до частини четвертої статті 124 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у власності громадян і юридичних осіб, здійснюється за договором оренди між власником земельної ділянки і орендарем.
      Статтею 125 ЗК України передбачено, що право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.
      За частиною другою статті 792 ЦК України відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом, зокрема, ЗК України, Законом України від 06 жовтня 1998 року № 161-XIV «Про оренду землі» (далі - Закон № 161-XIV).
      Відповідно до статті 13 Закону № 161-XIV договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.
      Статтями 18, 20 Закону № 161-XIV передбачено, що укладений договір оренди землі підлягає державній реєстрації. Державна реєстрація договорів оренди землі проводиться у порядку, встановленому законом. Договір оренди землі набирає чинності після його державної реєстрації.
      Отже, строк дії договору оренди землі, умовами якого передбачено, що відлік строку оренди настає з моменту державної реєстрації цього договору, починається після набрання ним чинності, а не з моменту його укладення.
      Таким чином, на час укладення та реєстрації оспорюваного договору оренди земельної ділянки між ОСОБА_1 і ФГ «Натон» був чинним договір оренди цього ж об`єкта, укладений між ОСОБА_1. і САП «Родючисть» від 21 вересня 2010 року, який зареєстрований 02 листопада 2010 року зі строком дії до листопада 2020 року і в установленому законом порядку не припинений.
      Статтею 126 ЗК України, частиною п`ятою статті 6, статтею 17 Закону № 161-XIV у редакціях, чинних на час виникнення орендних правовідносин за оспорюваним правочином між ОСОБА_1 і ФГ «Натон», установлено, що право оренди земельної ділянки підлягає державній реєстрації відповідно до закону. Об`єкт за договором оренди землі вважається переданим орендодавцем орендареві з моменту державної реєстрації права оренди, якщо інше не встановлено законом. Право користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», статтею 10 якого встановлено, що державний реєстратор у ході здійснення реєстраційних дій, зокрема, встановлює відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями; під час проведення державної реєстрації прав, що виникли в установленому законодавством порядку до 1 січня 2013 року, запитує від органів влади, підприємств, установ та організацій, які відповідно до законодавства проводили оформлення та/або реєстрацію прав, інформацію (довідки, копії документів тощо), необхідну для такої реєстрації, у разі відсутності доступу до відповідних інформаційних систем, документів та/або у разі, якщо відповідні документи не були подані заявником.
      Ухвалюючи рішення у справі про задоволення позовних вимог у частині визнання оспорюваного договору оренди земельної ділянки недійсним, суд першої інстанції, з висновками якого у цій частині погодився й апеляційний суд, правильно керувався тим, що він укладений до закінчення дії попереднього договору, укладеного із позивачем.
      Одночасне існування державної реєстрації кількох прав оренди на одну і ту ж земельну ділянку суперечить вимогам закону, який спрямований на забезпечення визнання та захисту державою речових та інших прав, які підлягають державній реєстрації, та призводить до порушення права позивача як орендаря.
      Оскільки ФГ «Натон» не оскаржує судових рішень у частині відмови в задоволенні вимоги про скасування рішення державного реєстратора та з урахуванням меж перегляду справи судом касаційної інстанції, оскаржувані судові рішення підлягають залишенню без змін як такі, що прийняті з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а касаційна скарга ФГ «Натон» - залишенню без задоволення.
      Згідно зі статтею 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.
      Оскаржуване рішення суду першої інстанції в нескасованій частині та рішення суду апеляційної інстанції є законними й обґрунтованими, тому відповідно до статті 410 ЦПК України вони підлягають залишенню без змін, а касаційна скарга - без задоволення.
      У такому випадку розподіл судових витрат відповідно до вимог статті 141 ЦПК України не проводиться.
      Керуючись статтями 400, 409, 410, 415, 416, 419 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду
      ПОСТАНОВИЛА:
      Касаційну скаргу Фермерського господарства «Натон» залишити без задоволення.
      Рішення Сумського районного суду Сумської області від 07 березня 2017 року у нескасованій частині та рішення Апеляційного суду Сумської області від 13 липня 2017 року залишити без змін.
      Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною й оскарженню не підлягає.
      Суддя-доповідач О. М. Ситнік
      Судді: Н. О. Антонюк Л. М. Лобойко
      Ю. Л. Власов В. В. Пророк
      М. І. Гриців Л. І. Рогач
      Ж. М. Єленіна О. С. Ткачук
      О. С. Золотніков В. Ю. Уркевич
      О. Р. Кібенко О. Г. Яновська
      В. С. Князєв
    • By ANTIRAID
      ПОСТАНОВА
      11 вересня 2019 року
      м. Київ
      Справа № 620/371/17
      Провадження № 14-296цс19
      Велика Палата Верховного Суду у складі:
      судді-доповідача Ткачука О.С.,
      Антонюк Н.О., Анцупової Т.О., Бакуліної С.В., Британчука В.В., Власова Ю.Л., Гриціва М.І., Гудими Д.А., Єленіної Ж.М., Золотнікова О.С., Кібенко О.Р., Князєва В.С., Лобойка Л.М., Лященко Н.П., Прокопенка О.Б., Пророка В.В., Рогач Л.І., Ситнік О.М., Уркевича В.Ю., Яновської О.Г.
      розглянула у письмовому провадженні справу за позовом заступника керівника Первомайської місцевої прокуратури Харківської області в інтересах держави в особі Новомажарівської сільської ради Зачепилівського району Харківської області до ОСОБА_1 , Головного управління Держгеокадастру у Харківській області про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки та повернення земельної ділянки у власність держави за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Зачепилівського районного суду Харківської області від 24 листопада 2017 року, ухвалене суддею Бойко Г.В. та постанову Харківського апеляційного суду від 28 листопада 2018 року, прийняту у складі суддів Яцини В.Б., Бурлака І.В., Кіся П.В.
      ІСТОРІЯ СПРАВИ
      Короткий зміст та обгрунтування позовних вимог
      1. У червні 2017 року заступник керівника Первомайської місцевої прокуратури Харківської області, діючи в інтересах держави в особі Новомажарівської сільської ради Зачепилівського району Харківської області, звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 , Головного управління Держгеокадастру у Харківській області про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки та повернення її у власність держави.
      2. Позовна заява мотивована тим, що 17 червня 2014 року між Головним управлінням Держгеокадастру у Харківській області та ОСОБА_1 було укладено договір оренди земельної ділянки сільськогосподарського призначення площею 28,4925 га, що розташована на території Новомажарівської сільської ради Зачепилівського району Харківської області для ведення фермерського господарства. Договір зареєстровано в установленому законом порядку.
      При цьому, на думку прокурора, ОСОБА_1 фермерське господарство належним чином не створив, безпідставно набув право користування земельною ділянкою у пільговому порядку, який відповідно до положень Закону України «Про фермерське господарство», ст. 22, 31, 93, 124 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) не передбачає конкурентної процедури земельних торгів, яка є обов`язковою в інших випадках. ОСОБА_1 отримав земельну ділянку в оренду за спрощеною процедурою з метою ухилення від земельних торгів та встановлення орендної плати в результаті конкурсної процедури, що спричинило недоотримання місцевим бюджетом орендних платежів, а отже вказані правовідносини належать до сфери інтересів держави у забезпеченні законного використання землі та надходження бюджетних платежів.
      При цьому укладенню оспореного договору оренди не передувало проведення нормативно-грошової оцінки земельної ділянки, що впливає на належне визначення орендної плати, яка є істотною умовою договору оренди, чим були порушені приписи ст. 13 Закону України «Про оренду земель».
      Короткий зміст судових рішень
      3. Рішенням Зачепилівського районного суду Харківської області від 24 листопада 2017 року, залишеним без змін постановою Харківського апеляційного суду від 28 листопада 2018 року, позов задоволено. Визнано недійсним договір оренди землі, укладений 17 червня 2014 року між Головним управлінням Держземагентства у Харківській області та ОСОБА_1 Зобов`язано ОСОБА_1 повернути земельну ділянку сільськогосподарського призначення площею 28,4935 га, що знаходиться на території Новомажарівської сільської ради Зачепилівського району Харківської області, у власність держави. Вирішено питання розподілу судових витрат.
      4. Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що відповідач ОСОБА_1 , отримавши землю для ведення фермерського господарства, не використовував її за цим призначенням, оскільки фермерське господарство не було зареєстроване. Під час отримання дозволів на відведення ОСОБА_1 в оренду землі та під час укладення та подальшого виконання спірного договору, останній не мав на меті ведення фермерського господарства. Місцевий суд також дійшов висновку, що спірний договір укладено з порушенням приписів ст. 13 Закону України «Про оцінку землі», а саме, без проведення обов`язкової нормативної грошової оцінки земельної ділянки, що є обов`язковим у разі визначення розміру орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності.
      5. Постанова апеляційного суду мотивована тим, що при укладенні оспореного договору оренди земельної ділянки не були додержані вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, тому відповідно до ст. 228 ЦК України такий правочин може бути визнаний недійсним. Апеляційний суд також погодився і з висновком суду першої інстанції про повернення орендованої земельної ділянки, посилаючись на ту обставину, що відповідач ОСОБА_1 договір вчинив з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства.
      6. Суд апеляційної інстанції дійшов висновку про відсутність порушень, передбачених статтею 1 Першого протоколу до Конвенції Про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року гарантій на мирне володіння майном, у даному випадку у вигляді права оренди, оскільки відповідача ОСОБА_1 не можна вважати добросовісним орендарем.
      7. Апеляційний суд також дійшов висновку, що цей спір не підлягає розгляду в порядку господарського судочинства, оскільки при укладенні договору оренди у спірних правовідносинах ОСОБА_1 діяв як фізична особа.
      Короткий зміст вимог касаційної скарги
      8. У грудні 2018 року ОСОБА_1 подав касаційну скаргу, у якій просить скасувати ухвалені в справі судові рішення, посилаючись на те, що суди не врахували, що за весь час дії договору оренди земельної ділянки сільськогосподарського призначення площею 28,4935 га відповідач ОСОБА_1 використовує її за цільовим призначенням, своєчасно та в повному обсязі сплачує орендну плату за землю, заборгованості за платежами немає.
      9. Також касаційна скарга містить посилання на те, що на час розгляду справи, ОСОБА_1 був зареєстрований як фермер, фізичною особою-підприємцем, а спори юридичних осіб, зокрема органів державної влади та місцевого самоврядування із зареєстрованими в установленому законом порядку фермерськими господарствами підлягають розгляду за правилами господарського судочинства.
      10. Крім того, аргументом касаційної скарги також указано те, що відповідач
      ОСОБА _1 не був повідомлений про час та місце розгляду справи, що призвело до неповного встановлення фактичних обставин справи та порушення його прав.
      Рух справи у суді касаційної інстанції
      11. 04 березня 2019 року Верховний Суд відкрив касаційне провадження у справі та витребував матеріали справи із суду першої інстанції.
      12. 13 травня 2019 року Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду призначив справу до розгляду.
      13. 22 травня 2019 року Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду відповідно до ч. 6 ст. 403 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України, тут і далі у чинній редакції, якщо не зазначено інше) передав справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
      14. Відповідно до ч. 6 ст. 403 ЦПК України справа підлягає передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду у всіх випадках, коли учасник справи оскаржує судове рішення з підстав порушення правил предметної чи суб`єктної юрисдикції.
      15. 06 червня 2019 року Велика Палата Верховного Суду прийняла зазначену справу до провадження та призначила до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи та вирішила відмовити у задоволенні заяви ОСОБА_1 про зупинення виконання рішення Зачепилівського районного суду Харківської області від 24 листопада 2017 року та постанови Харківського апеляційного суду від 28 листопада 2018 року.
      Позиція Верховного Суду
      16. Заслухавши доповідь судді, перевіривши наведені в касаційній скарзі доводи та матеріали справи, Велика Палата Верховного Суду вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з огляду на таке.
      17. Згідно з положеннями ч. 2 ст. 389 ЦПК України підставою касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
      18. Судами попередніх інстанцій встановлено, що ОСОБА_1 , отримавши землю для ведення фермерського господарства, не використовує її за цим призначенням, оскільки фермерське господарство не було зареєстроване, а отже, цей відповідач під час отримання дозволів на відведення йому в оренду землі та під час укладення та подальшого виконання спірного договору не мав на меті реєстрації відповідного фермерського господарства. Таким чином, спірний договір укладено з порушенням приписів ст. 13 Закону України «Про оцінку землі», а саме: без проведення обов`язкової нормативної грошової оцінки земельної ділянки, що є обов`язковим у разі визначення розміру орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності.
      19. Відповідно до ч. 1 ст. 632 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. У випадках, визначених законом, застосовуються ціни, які встановлюються або регулюються уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування.
      20. Отже, суди посилалися на ту обставину, що нормативна грошова оцінка земель є основою для визначення розміру орендної плати для землі державної та комунальної власності.
      21. Стаття 123 ЗК України врегульовує загальний порядок надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування в тих випадках, коли згідно із законом земельні торги не проводяться.
      22. Разом з тим відносини, пов`язані зі створенням, діяльністю та припиненням діяльності фермерських господарств, регулюються, крім ЗК України, Законом України «Про фермерське господарство» та іншими нормативно-правовими актами України (ст. 2 цього Закону). У таких правовідносинах Закон України «Про фермерське господарство» є спеціальним нормативно-правовим актом, а ЗК України - загальним.
      23. У ст. 124 ЗК України передбачений порядок передачі земельних ділянок в оренду та визначено наступне. Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними ст. 122 цього Кодексу, чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки. Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється за результатами проведення земельних торгів, крім випадків, встановлених ч. 2, 3 ст. 134 цього Кодексу. Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, громадянам, юридичним особам, визначеним ч. 2, 3 ст. 134 цього Кодексу, здійснюється в порядку, встановленому ст. 123 цього Кодексу.
      24. Відповідно до ст. 135 ЗК України земельні торги проводяться у формі аукціону, за результатами проведення якого укладається договір купівлі-продажу, оренди, суперфіцію, емфітевзису земельної ділянки з учасником (переможцем) земельних торгів, який запропонував найвищу ціну за земельну ділянку, що продається, або найвищу плату за користування нею, зафіксовану в ході проведення земельних торгів.
      25. Продаж земельних ділянок державної чи комунальної власності або прав на них (оренди, суперфіцію, емфітевзису) здійснюється виключно на земельних торгах, крім випадків, встановлених ч. 2 і 3 ст. 134 цього Кодексу. На земельних торгах не може бути використане переважне право купівлі. Також, у ст. 134 ЗК України визначено обов`язковість продажу земельних ділянок державної чи комунальної власності або прав на них на конкурентних засадах (земельних торгах), крім надання земельних ділянок в інших випадках, визначених законом, а також якщо земельні торги не проводяться при наданні (передачі) земельних ділянок громадянам у випадках, передбачених ст. 34 (земельні ділянки особистих селянських господарств), ст. 36 (земельні ділянки для городництва) та ст. 121 (для ведення фермерського господарства) цього Кодексу, а також передачі земель загального користування садівницькому товариству та дачному кооперативу.
      26. Таким чином, у ст. 22, 31, 93, 124 ЗК України не передбачено конкурентної процедури земельних торгів для передачі землі в оренду для фермерських господарств, яка є обов`язковою в інших випадках.
      27. Відповідно до ст. 7 Закону України «Про фермерське господарство» для отримання (придбання) у власність або в оренду земельної ділянки державної власності з метою ведення фермерського господарства громадяни звертаються до відповідної районної державної адміністрації. Для отримання у власність або в оренду земельної ділянки із земель комунальної власності з метою ведення фермерського господарства громадяни звертаються до місцевої ради. У заяві зазначаються: бажаний розмір і місце розташування ділянки, кількість членів фермерського господарства та наявність у них права на безоплатне одержання земельних ділянок у власність, обґрунтування розмірів земельної ділянки з урахуванням перспектив діяльності фермерського господарства. До заяви додаються документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі.
      28. Частиною 1 та ч. 5 ст. 203 ЦК України визначено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
      29. Частиною 1 та ч. 3 ст. 215 ЦК України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч. 1 - 3, 5 та 6 ст. 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
      30. Відповідно до ч. 1 та ч. 5 ст. 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування. Вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути пред`явлена будь-якою заінтересованою особою.
      31. Відповідно до ст. 228 ЦПК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним. У разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави.
      32. Судами встановлено, що у відповідності із спірним договором оренди від 17 червня 2014 року ОСОБА_1 було надано в оренду земельну ділянку сільськогосподарського призначення площею 28,4925 га, що розташована на території Новомажарівської сільської ради Зачепилівського району Харківської області. Дані про цей договір того ж дня внесено до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Проте, станом на 16 серпня 2017 року цей відповідач фермерське господарство не зареєстрував. Нормативна грошова оцінка землі, що є предметом спірного договору станом на 16 серпня 2017 року відсутня.
      33. При цьому визначена у спірному договорі орендна плата була повністю сплачена ОСОБА_1 , заборгованість по встановленій орендній платі відсутня.
      34. Суди посилались на те, що надання в оренду земельної ділянки потенційному засновнику фермерського господарства можливо за умови доведення ним наявності бажання створити відповідне фермерське господарство та спроможності вести господарство такого виду - виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою та реалізацією з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих для ведення фермерського господарства.
      35. Згідно із ст. 12, 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень крім випадків, встановлених цим Кодексом.
      36. Разом з тим, суди попередніх інстанцій не навели достатніх доказів, які б об`єктивно доводили відсутність у ОСОБА_1 наміру здійснювати фермерську діяльність на вказаній земельній ділянці, яка була надана йому в оренду згідно зі спірним договором оренди землі від 17 червня 2014 року, без реєстрації відповідного фермерського господарства, при цьому, суди попередніх інстанцій констатували, але фактично не врахували тієї обставини, що вказана орендована земельна ділянка фактично використовується цим відповідачем за призначенням, а орендар сплачує встановлену орендну плату у повному обсязі, отже вказаними фактичними діями відповідача ОСОБА_1 доведено його спроможність виробляти відповідну товарну сільськогосподарську продукцію.
      37. Крім того, суди попередніх інстанцій констатували, але фактично не врахували тієї обставини, що відповідачем ОСОБА_1 на розгляд голови Зачепилівської районної державної адміністрації (далі - Зачепилівської РДА) все ж таки була подана заява, в якій ОСОБА_1 просить надати дозвіл на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 38 га саме для створення та ведення фермерського господарства і наявними доказами не доведено, що саме на момент укладення спірного договору оренди землі від 17 червня 2014 року ОСОБА_1 діяв не маючи на меті створювати фермерське господарство згідно з вищевказаними положеннями Закону України «Про фермерське господарство», а також не наведено даних щодо недотримання відповідачами (сторонами спірного договору оренди землі) норм матеріального права в частині умов спірного договору оренди землі від 17 червня 2014 року.
      38. Крім того, судами попередніх інстанцій не обґрунтовано та не наведено жодних фактичних даних, щодо сплати ОСОБА_1 орендної плати за оренду спірної земельної ділянки саме у меншому розмірі, ніж передбачено законодавством для фізичної особи, яка здійснює фермерську діяльність без реєстрації відповідного фермерського господарства. При цьому у судових рішеннях судів попередніх інстанцій на припущеннях зроблено висновок, про те, що спірний договір оренди землі укладений відповідачами всупереч інтересам держави та суспільства у зв`язку зі сплатою ОСОБА_1 орендної плати у меншому розмірі ніж належить згідно з Законом. Разом з тим, посилаючись на регламентований ст.13 Закону України «Про оцінку землі» порядок грошової оцінки землі, суди попередніх інстанцій не звернули увагу на ту обставину, що у справі відсутні дані, які б дозволили встановити саме математичну невідповідність орендної плати, яку сплатив ОСОБА_1 , тій яка за твердженням позивача «у більшому розмірі» мала бути йому встановлена у випадку надання вказаної спірної земельної ділянки не в порядку, який передбачений саме для фермерських господарств, в тому числі, згідно з вищенаведеними нормами ЗК України та Законом України «Про фермерське господарство».
      39. Таким чином, висновок щодо того, що відповідач ОСОБА_1 діяв з метою отримання у користування земельної ділянки поза межами конкурсної процедури (що напряму забезпечує менший розмір орендної плати для відповідача як орендаря), чим останній порушив захищений законом державний та суспільний інтерес, є таким, що зроблений судами безпідставно.
      40. Крім того, згідно із ст. 8 Закону України «Про фермерське господарство» після одержання засновником державного акта на право власності на земельну ділянку або укладення договору оренди земельної ділянки та його державної реєстрації фермерське господарство підлягає державній реєстрації у порядку, встановленому законом для державної реєстрації юридичних осіб.
      41. Невиконання цієї вимоги Закону може мати юридичну оцінку за умови дотримання заінтересованою особою порядку притягнення до відповідальності того, хто порушує Закон, у тому числі шляхом розірвання відповідного договору, проте позивач у справі не скористався такими юридичними механізмами.
      42. Відповідно до положень ст. 152 ЗК України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки може здійснюватися шляхом визнання угоди недійсною, а також визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування.
      43. Проте, відповідно до ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 р. кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. При цьому, у справі відсутні належні та допустимі докази у їх сукупності як про те, що ОСОБА_1 не можна вважати добросовісним орендарем, так щодо факту порушення інтересів держави та суспільства.
      44. Враховуючи викладене, Велика Палата Верховного Суду вважає, що оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій були постановлені з порушенням норм процесуального права, без дотримання положень ст. 12, 81 ЦПК України, які регламентують, що кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень крім випадків, встановлених цим Кодексом, що призвело до ухвалення незаконних судових рішень, а також було допущено неправильне застосування норм матеріального права в частині застосування до спірних правовідносин вищенаведених норм ЦК України, які регламентують підстави визнання правочину недійсним.
      45. Разом з тим, доводи касаційної скарги про те, що ОСОБА_1 не повідомлявся про розгляд справи судом першої інстанції правильно визнані апеляційним судом безпідставними, оскільки суд повідомляв його про такий розгляд за останнім відомим місцем проживання. При цьому ОСОБА_1 під час розгляду його апеляційної скарги не був обмежений у доступі до суду та у праві надати докази на підтвердження доводів своєї скарги та заперечень проти позову, та скористався правничою допомогою.
      46. Щодо доводів касаційної скарги про те, що на час розгляду справи, ОСОБА_1 був зареєстрований як фермер, фізичною особою-підприємцем, а спори юридичних осіб, зокрема органів державної влади та місцевого самоврядування із зареєстрованими в установленому законом порядку фермерськими господарствами підлягають розгляду за правилами господарського судочинства, то Велика Палата Верховного Суду вважає їх безпідставними з огляду на таке.
      47. Згідно зі ст. 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом.
      48. За вимогами ч. 1 ст. 18 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення.
      49. Частиною 1 ст. 19 ЦПК Українипередбачено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
      50. Відповідно до ст. 1, 3, 15 ЦПК України(у редакції, чинній на час подання позову) завданням цивільного судочинства є захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави, що виникають, зокрема, з цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин.
      51. При визначенні предметної та/або суб`єктної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.
      52. Положеннями ст. 2 та ст. 3 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України, тут і далі у чинній редакції, якщо не зазначено інше) передбачено наступне. Учасниками відносин у сфері господарювання є суб`єкти господарювання, споживачі, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, наділені господарською компетенцією, а також громадяни, громадські та інші організації, які виступають засновниками суб`єктів господарювання чи здійснюють щодо них організаційно-господарські повноваження на основі відносин власності. Під господарською діяльністю у цьому Кодексі розуміється діяльність суб`єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність. Господарська діяльність, що здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку, є підприємництвом, а суб`єкти підприємництва - підприємцями. Господарська діяльність може здійснюватись і без мети одержання прибутку (некомерційна господарська діяльність). Діяльність негосподарюючих суб`єктів, спрямована на створення і підтримання необхідних матеріально-технічних умов їх функціонування, що здійснюється за участі або без участі суб`єктів господарювання, є господарчим забезпеченням діяльності негосподарюючих суб`єктів. Сферу господарських відносин становлять господарсько-виробничі, організаційно-господарські та внутрішньогосподарські відносини. Господарсько-виробничими є майнові та інші відносини, що виникають між суб`єктами господарювання при безпосередньому здійсненні господарської діяльності. Під організаційно-господарськими відносинами у цьому Кодексі розуміються відносини, що складаються між суб`єктами господарювання та суб`єктами організаційно-господарських повноважень у процесі управління господарською діяльністю. Внутрішньогосподарськими є відносини, що складаються між структурними підрозділами суб`єкта господарювання, та відносини суб`єкта господарювання з його структурними підрозділами.
      53. Статтею 1 ГПК України (у редакції, чинній на час подання позову) було визначено, що підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб`єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з установленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням. У випадках, передбачених законодавчими актами України, до господарського суду мають право також звертатися державні та інші органи, фізичні особи, що не є суб`єктами підприємницької діяльності.
      54. Господарським судам підвідомчі, зокрема, справи у спорах, що виникають із земельних відносин, в яких беруть участь суб`єкти господарської діяльності, за винятком тих, що віднесено до компетенції адміністративних судів (ст. 12 ГПК України у редакції, чинній на час подання позову).
      55. Позивачами є підприємства та організації, зазначені у ст. 1 ГПК України (у редакції, чинній на час подання позову), що подали позов або в інтересах яких подано позов про захист порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу. Відповідачами є юридичні особи та у випадках, передбачених цим кодексом, - фізичні особи, яким пред`явлено позовну вимогу (ч. 2 та 3 ст. 21 ГПК України у редакції, чинній на час подання позову).
      56. Відтак, розмежування компетенції судів з розгляду земельних спорів здійснено відповідно до їх предмета та суб`єктного складу учасників.
      57. Положеннями ст.13 ЦПК України, зокрема визначено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.
      58. Положеннями ст.11 ЦПК України(у редакції, чинній на час подання позову) було визначено, що суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи (за винятком тих осіб, які не мають цивільної процесуальної дієздатності), в інтересах яких заявлено вимоги.
      59. Цей принцип диспозитивності у цивільному судочинстві реалізується шляхом вільного використання та розпорядження такими процесуальними правами, які, зокрема, впливають на виникнення, рух, розвиток і закінчення судового розгляду (право на звернення з позовом, право на зміну предмета або підстав позову, право позивача заявити клопотання про заміну первісного відповідача належним відповідачем або про залучення до участі у справі іншої особи як співвідповідача), випливають з участі у розгляді справи, забезпечують сторонам належний судовий захист.
      60. Відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону України «Про фермерське господарство», фермерське господарство є формою підприємницької діяльності громадян зі створенням юридичної особи, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою та реалізацією з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих їм для ведення фермерського господарства, відповідно до закону.
      61. Згідно з ч. 3 ст. 7 Закону України «Про фермерське господарство» земельні ділянки для ведення фермерського господарства передаються громадянам України у власність і надаються в оренду із земель державної або комунальної власності.
      62. Після одержання засновником державного акта на право власності на земельну ділянку або укладення договору оренди земельної ділянки та його державної реєстрації фермерське господарство підлягає державній реєстрації у порядку, встановленому законом для державної реєстрації юридичних осіб (ст. 8 Закону України «Про фермерське господарство»).
      63. Судами встановлено, що позов був поданий у червні 2017 року, у той час як ОСОБА_1 не створив відповідного фермерського господарства. Той факт, що після ухвалення оскаржуваного рішення суду першої інстанції, відповідач ОСОБА_1 16 серпня 2018 року зареєструвався в якості приватного підприємця - висновків суду попередніх інстанцій не спростовує і не свідчить про те, що цей спір підлягав розгляду в порядку господарського судочинства, оскільки при укладенні договору оренди у спірних правовідносинах відповідач діяв як звичайна фізична особа, при цьому, саме у такому статусі ОСОБА_1 перебував і на час подання до суду цього позову.
      64. Відповідно до ст. 12 Закону України «Про фермерське господарство» земельні ділянки, які використовуються фермерським господарством на умовах оренди, входять до складу земель фермерського господарства.
      65. За змістом ст. 1, 5, 7, 8 і 12 Закону України «Про фермерське господарство» після укладення договору оренди земельної ділянки для ведення фермерського господарства та проведення державної реєстрації такого господарства обов`язки орендаря цієї земельної ділянки виконує фермерське господарство, а не громадянин, якому вона надавалась.
      66. Оскільки фермерські господарства є юридичними особами, їхні земельні спори з іншими юридичними особами або органами державної влади, щодо користування земельними ділянками, наданими із земель державної або комунальної власності, підвідомчі господарським судам.
      67. Тобто, якщо на момент відкриття провадження у справі щодо спору між органом державної влади чи місцевого самоврядування та, зокрема, фізичною чи іншою особою, якій із земель державної або комунальної власності надана земельна ділянка для ведення фермерського господарства, фермерське господарство вже було зареєстрованим, то така справа має розглядатися за правилами господарського судочинства.
      68. Проте, якщо на час відкриття провадження у справі щодо такого спору про користування земельними ділянками, наданими із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, фермерське господарство не зареєстровано, то стороною таких спорів є фізична особа, якій надавалась земельна ділянка, а спір підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства,при цьому наявність саме таких вищенаведених обставин має місце у даній справі.
      69. З огляду на положення зазначених норм права, Велика Палата Верховного Суду приходить висновку, щосуди першої та апеляційної інстанцій дійшли обґрунтованого висновку, що ця справа має розглядатися за правилами цивільного судочинства, а отже належить визнати безпідставним обгрунтування вимог касаційної скарги щодо того, що справу належить розглядати в порядку господарського судочинства.
      70. Аналогічні висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 13 березня 2018 року у справі № 348/992/16-ц (провадження № 14-5цс18), від 22 серпня 2018 року у справі № 606/2032/16-ц (провадження №14-262цс18) та від 21 листопада 2018 року у справі № 272/1652/14-ц (провадження №14-282цс18) і Велика Палата Верховного Суду не знайшла підстав для відступлення від правових позицій, викладених у вказаних постановах.
      Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
      71. Згідно із ст. 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до ухвалення незаконного рішення. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.
      72. Враховуючи викладене, Велика Палата Верховного Суду вважає, що касаційну скаргу ОСОБА_1 належить задовольнити, судові рішення скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову заступника керівника Первомайської місцевої прокуратури Харківської області відмовити.
      Щодо судових витрат
      73. Частиною 13 ст. 141 ЦПК України передбачено: якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
      74. Частиною 1 ст. 141 ЦПК України передбачено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
      75. Частиною 6 ст. 141 ЦПК України передбачено, якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
      76. Враховуючи викладене, вимоги Закону України «Про судовий збір» належить здійснити наступний розподіл судових витрат.
      77. Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 сплачені ним суми судового збору за подання апеляційної скарги в розмірі 1056 грн. та касаційної скарги - в розмірі 23350 грн. 40 коп.
      Керуючись ст. 402-404, 409, 410, 412, 416, 141 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду
      ПОСТАНОВИЛА:
      1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
      2. Рішення Зачепилівського районного суду Харківської області від 24 листопада 2017 року та постанову Харківського апеляційного суду від 28 листопада 2018 року скасувати повністю.
      3. У задоволенні позову заступника керівника Первомайської місцевої прокуратури Харківської області в інтересах держави в особі Новомажарівської сільської ради Зачепилівського району Харківської області до ОСОБА_1 , Головного управління Держгеокадастру у Харківській області про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки та повернення земельної ділянки у власність держави відмовити.
      4. Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) суми судового збору за подання апеляційної скарги в розмірі 1056 грн. та за подання касаційної скарги в розмірі 23350 грн. 40 коп.
      5. Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
      Суддя-доповідач О.С. Ткачук
      Судді: Н.О. Антонюк В.С. Князєв
      Т .О. Анцупова Л.М. Лобойко
      С.В. Бакуліна Н.П. Лященко
      В.В. Британчук О.Б. Прокопенко
      Ю.Л. Власов В.В. Пророк
      М.І. Гриців Л.І. Рогач
      Д.А. Гудима О.М. Ситнік
      Ж.М. Єленіна В.Ю. Уркевич
      О.С. Золотніков О.Г. Яновська
      О.Р. Кібенко
      Джерело: ЄДРСР 84275097
    • By ANTIRAID
      ПОСТАНОВА
      ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
      21 серпня 2019 року
      м. Київ
      Справа № 727/9352/17
      Провадження № 14-319цс19
      Велика Палата Верховного Суду у складі:
      судді-доповідача Лященко Н. П.,
      суддів : Антонюк Н. О., Анцупової Т. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Власова Ю. Л., Гриціва М. І., Гудими Д. А., Данішевської В. І., Єленіної Ж. М., Золотнікова О. С., Кібенко О. Р., Лобойка Л. М., Прокопенка О. Б., Рогач Л. І., Ситнік О. М., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г.,
      розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу приватного нотаріуса Чернівецького міського нотаріального округу Чернівецької області Холоменюк Олени Ігорівни на постанову Апеляційного суду Чернівецької області від 06 червня 2018 року (в складі колегії суддів Височанської Н. К., Лисака І. Н., Владичана А. В.) у цивільній справі за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до приватного нотаріуса Чернівецького міського нотаріального округу Чернівецької області Холоменюк Олени Ігорівни про стягнення заборгованості з орендної плати та відшкодування оплати за спожиті комунальні послуги,
      ВСТАНОВИЛА :
      У вересні 2017 року фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (далі - ФОП ОСОБА_1 ) звернувся до суду з позовом до приватного нотаріуса Чернівецького міського нотаріального округу Чернівецької області (далі - Чернівецький МНО Чернівецької області) Холоменюк О. І. про стягнення заборгованості з орендної плати та відшкодування оплати за спожиті комунальні послуги.
      ФОП Подольський С . А. зазначав, що 14 серпня 2014 року між ним та приватним нотаріусом Холоменюк О. І. було укладено договір оренди нерухомого майна, відповідно до умов якого останній було передано в оренду нежитлове приміщення загальною площею 80 кв. м, що розташоване по АДРЕСА_1 , зі сплатою орендної плати у розмірі 20 960 грн на місяць строком на один рік.
      З 01 лютого 2015 року ОСОБА_3 припинила сплачувати орендні платежі, а з квітня 2015 року залишила орендоване приміщення, не повідомивши його письмово та не склавши акт приймання-передачі приміщення, що передбачено пунктом 8.3 договору оренди.
      Позивач вважав, що станом на 01 вересня 2017 року дія вказаного договору оренди не припинилася, об`єкт оренди не повернуто, а тому ОСОБА_3 повинна сплатити орендну плату та решту платежів з оплати комунальних послуг.
      Посилаючись на викладене, ФОП ОСОБА_1 просив суд стягнути з приватного нотаріуса Чернівецького МНО Чернівецької області Холоменюк О. І. заборгованість з орендної плати в розмірі 649 тис. 760 грн, пеню за прострочення платежів за період з 01 вересня 2016 року по 01 вересня 2017 року у розмірі 1 млн. 875 тис. 500 грн 80 коп., оплату комунальних послуг у розмірі 7 тис. 346 грн 85 коп. та судові витрати у розмірі 8 тис. грн.
      Рішенням Шевченківського районного суду м. Чернівці від 12 березня 2018 року у задоволені позову ФОП ОСОБА_1 відмовлено.
      Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що 28 лютого 2015 року приватний нотаріус Холоменюк О. І. направила на адресу позивача лист, яким повідомила останнього, що у зв`язку із фінансовою кризою вона не може сплачувати орендну плату та просила її зменшити, а у разі відмови вона 01 квітня 2015 року звільнить орендоване приміщення. Оскільки позивачем не погоджено зменшення орендної плати, ОСОБА_3 вирішила звільнити орендоване приміщення, проте при його звільненні не змогла передати позивачу грошові кошти за оренду у розмірі 26 тис. 920 грн та акт прийому-передачі, оскільки останній відмовився їх отримувати та підписувати акт.
      Постановою Апеляційного суду Чернівецької області від 06 червня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення, яким позов ФОП ОСОБА_1 задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ФОП ОСОБА_1 заборгованість з орендної плати у розмірі 41 тис. 920 грн та пеню за прострочення виконання договору за період з 01 вересня 2016 року по 01 вересня 2017 року у розмірі 153 тис. 008 грн. Вирішено питання про розподіл судових витрат.
      Судове рішення суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що апеляційний суд вважав доведеним факт попередження наймодавця про припинення зобов`язання, оскільки в судовому засіданні апеляційної інстанції ФОП ОСОБА_1 підтвердив зазначені обставини. Також позивач підтвердив, що ОСОБА_3 звільнила орендоване приміщення 01 квітня 2015 року. Оскільки вказаним договором було передбачено односторонню відмову від договору з умовою попередження іншої сторони за 30 днів і відповідачка дотрималася цих умов, апеляційний суд вважав, що вказаний договір оренди об`єкта нерухомості припинив свою дію з 01 квітня 2015 року.
      ОСОБА_3 не сплатила орендну плату за лютий-березень 2015 року у розмірі 41 920 грн, тому, на підставі статей 530, 629 ЦК України, вимоги ФОП ОСОБА_1 про стягнення заборгованості з орендної плати визнано обґрунтованими. В частині позовних вимог щодо відшкодування оплати за комунальні послуги, то відповідно до пункту 5.5 вказаного договору витрати на сплату комунальних послуг входять у розмір орендної плати, яка може бути збільшена з урахуванням цих витрат. Доказів внесення змін у договір оренди чи укладення між сторонами додаткової угоди про збільшення розміру орендної плати, з урахуванням витрат на сплату комунальних послуг, позивачем не надано.
      Встановивши несвоєчасність сплати в повному обсязі плати за користування предметом оренди, апеляційний суд з урахуванням обсягу позовних вимог вважав, що з відповідача підлягає стягненню пеня за прострочення виконання договору оренди за період з 01 вересня 2016 року по 01 вересня 2017 року у розмірі 153 тис 008 грн (з розрахунку 1 % від розміру боргу у сумі 41 тис. 920 грн за 365 днів прострочення).
      У касаційній скарзі, поданій у липні 2018 року до Верховного Суду, ОСОБА_3 , посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила скасувати постанову суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
      Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції не застосував до спірних правовідносин норми матеріального права, що підлягали застосуванню, а саме частину четверту статті 545 та частину першу статті 613 ЦК України. Крім того, справу було розглянуто з порушенням правил предметної та суб`єктної юрисдикції, визначених статтею 19 ЦПК України, оскільки ця справа не відноситься до юрисдикції загальних судів у зв`язку з тим, що спір виник між фізичною особою-підприємцем та приватним нотаріусом, як суб`єктом господарської діяльності.
      Ухвалою Верховного Суду від 04 вересня 2018 року відкрито касаційне провадження у цій справі, зупинено виконання оскаржуваної постанови суду апеляційної інстанції до закінчення касаційного провадження.
      У листопаді 2018 року до Верховного Суду надійшов відзив ФОП ОСОБА_1 на касаційну скаргу, у якому він просив залишити вказану касаційну скаргу без задоволення, а постанову апеляційного суду залишити без змін.
      Ухвалою Верховного Суду від 31 травня 2019 року справу призначено до судового розгляду.
      Відповідно до частини шостої статті 403 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) справа підлягає передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду у всіх випадках, коли учасник справи оскаржує судове рішення з підстав порушення правил предметної чи суб`єктної юрисдикції.
      Згідно із частинами першою та четвертою статті 404 ЦПК України питання про передачу справи на розгляд палати, об`єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду вирішується судом за власною ініціативою або за клопотанням учасника справи. Про передачу справи на розгляд палати, об`єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду суд постановляє ухвалу, зокрема, з обґрунтуванням підстав, визначених у частинах п`ятій або шостій статті 403 цього Кодексу.
      Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду ухвалою від 05 червня 2019 року передав справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, оскільки касаційна скарга містить доводи щодо порушення судами правил предметної юрисдикції.
      Ухвалою Великої Палати Верховного Суду від 25 червня 2019 року зазначену справу прийнято до провадження та призначено до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними в ній матеріалами (у письмовому провадженні).
      Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставою касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
      Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши наведені в касаційній скарзі доводи в межах підстав оскарження, встановлених частиною шостою статті 403 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.
      Судова юрисдикція - це інститут права, який покликаний розмежувати компетенцію як різних ланок судової системи, так і різних видів судочинства - цивільного, кримінального, господарського та адміністративного.
      Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, в якому розглядається визначена категорія справ.
      У статті 19 ЦПК України визначено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають із цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами.
      Отже, в порядку цивільного судочинства можуть розглядатися будь-які справи, у яких хоча б одна зі сторін є фізичною особою, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства.
      Так, відповідно до статті 4 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
      Господарські суди розглядають справи в порядку позовного провадження, якщо склад учасників спору відповідає приписам статті 4 ГПК України, а правовідносини, з яких виник цей спір, мають господарський характер.
      Отже, господарські суди на загальних підставах вирішують усі спори між суб`єктами господарської діяльності за умови, що такі спори за своїм суб`єктним складом підпадають під дію статті 4 ГПК України.
      Статтею 20 ГПК України визначено особливості предметної та суб`єктної юрисдикції господарських судів, якими уточнено коло спорів, що розглядаються господарськими судами, та встановлено, що господарські суди розглядають справи у спорах, які виникають у зв`язку зі здійсненням господарської діяльності, та інші справи у визначених законом випадках, зокрема: справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем; справи у спорах щодо права власності чи іншого речового права на майно (в тому числі землю) крім спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем.
      Критеріями розмежування між справами цивільного та господарського судочинства є одночасно суб`єктний склад учасників процесу та характер спірних правовідносин.
      Як убачається зі змісту позовної заяви, позивач фізична особа-підприємець звернувся до суду з позовними вимогами до приватного нотаріуса Чернівецького міського нотаріального кругу Чернівецької області Холоменюк О. І. про стягнення заборгованості за договором оренди приміщення.
      З матеріалів справи вбачається, що метою оренди приміщення зазначено здійснення нотаріальної діяльності.
      Разом з тим, правовий статус приватного нотаріуса в Україні визначено Законом України 2 вересня 1993 року N 3425-XII, зокрема статтею 3, відповідно до положень якої нотаріус - це уповноважена державою фізична особа, яка здійснює нотаріальну діяльність у державній нотаріальній конторі, державному нотаріальному архіві або незалежну професійну нотаріальну діяльність, зокрема посвідчує права, а також факти, що мають юридичне значення, та вчиняє інші нотаріальні дії, передбачені законом, з метою надання їм юридичної вірогідності.
      Нотаріус не може займатися підприємницькою, адвокатською діяльністю, бути засновником адвокатських об`єднань, перебувати на державній службі або службі в органах місцевого самоврядування, у штаті інших юридичних осіб, а також виконувати іншу оплачувану роботу, крім викладацької, наукової і творчої діяльності.
      Приватний нотаріус є самозайнятою особою.
      Згідно підпункту 14.1.226 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України самозайнята особа - це платник податку, який є фізичною особою - підприємцем або провадить незалежну професійну діяльність за умови, що така особа не є працівником в межах такої підприємницької чи незалежної професійної діяльності.
      Незалежна професійна діяльність - участь фізичної особи у науковій, літературній, артистичній, художній, освітній або викладацькій діяльності, діяльність лікарів, приватних нотаріусів, адвокатів, аудиторів, бухгалтерів, оцінщиків, інженерів чи архітекторів, особи, зайнятої релігійною (місіонерською) діяльністю, іншою подібною діяльністю за умови, що така особа не є працівником або фізичною особою - підприємцем та використовує найману працю не більш як чотирьох фізичних осіб.
      Отже, як за суб`єктним складом, так і виходячи зі змісту спірних правовідносин спір між сторонами не є спором двох суб`єктів господарювання, а отже підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
      В частині доводів касаційної скарги щодо пропуску строку позовної давності щодо вимоги про стягнення пені слід зазначити наступне.
      Відповідно до частини третьої статті 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.
      Матеріали справи не містять заяви відповідачки щодо пропуску строку позовної давності до звернення нею з касаційною скаргою.
      При цьому, відповідно до частини другої статті 258 ЦК України до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) застосовується позовна давність в 1 рік.
      Статтею 253 цього Кодексу визначено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.
      За правилами статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасного виконання грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.
      Тобто пеня - це санкція, яка нараховується з першого дня прострочення й до тих пір, поки зобов`язання не буде виконано. Її розмір збільшується залежно від тривалості правопорушення.
      Правова природа пені така, що позовна давність до вимог про її стягнення обчислюється окремо за кожний день (місяць) нарахування пені. Право на позов про стягнення пені за кожен день (місяць) виникає щодня (щомісяця) на відповідну суму, а позовна давність обчислюється з того дня (місяця), коли кредитор дізнався або повинен був дізнатися про порушення права.
      Стаття 266 ЦК України передбачає, що зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги (стягнення неустойки, накладення стягнення на заставлене майно тощо).
      Отже, аналіз норм статті 266, частини другої статті 258 ЦК України дає підстави для висновку про те, що стягнення неустойки (пені, штрафу) обмежується останніми 12 місяцями перед зверненням кредитора до суду, а починається з дня (місяця), якого вона нараховується, у межах строку позовної давності за основною вимогою.
      Посилання у касаційній скарзі на порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права, зокрема щодо оцінки наданих позивачем доказів у суді апеляційної інстанції, зводяться виключно до переоцінки встановлених у справі обставин, вирішення питання про достовірність або недостовірність доказів, перевагу одних доказів над іншими, що в силу вимог статті 400 ЦПК України виходить за межі розгляду справи судом касаційної інстанції.
      Так, згідно із частиною першою статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
      Разом з тим, відповідно до вимог статті 2 ЦПК України суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
      Суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи, зокрема, завдання цивільного судочинства, забезпечення розумного балансу між приватними і публічними інтересами, особливості предмета спору, ціни позову (стаття 11 ЦПК України).
      Частиною третьою статті 551 ЦК України встановлено, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
      Отже, положення частини третьої статті 551 ЦК України з урахуванням наведених положень норм процесуального права щодо загальних засад цивільного судочинства дає право суду зменшити розмір неустойки за умови, що він значно перевищує розмір збитків.
      Такого висновку дійшли Верховний Суд України, зокрема, у постанові від 4 листопада 2015 року у справі № 6-1120цс15, і Велика Палата Верховного Суду у постановах від 12 грудня 2018 року у справі № 703/1181/16-ц та від 20 березня 2019 року у справі № 761/26293/16-ц.
      Судом апеляційної інстанції встановлено, що у зв`язку зі несвоєчасною сплатою в повному обсязі плати за користування предметом оренди, зокрема за лютий-березень 2015 року в розмірі 41 тис. 920 грн, з відповідача підлягає стягненню пеня за прострочення виконання договору оренди за період з 01 вересня 2016 року по 01 вересня 2017 року в розмірі 153 тис. 008 грн (з розрахунку 1% від розміру боргу у сумі 41 тис. 920 грн за 365 днів прострочення).
      Отже, висновок суду про стягнення з відповідачки на користь позивача пені у розмірі, що більше ніж утричі перевищує суму простроченого зобов`язання, не можна вважати таким, який би відповідав завданню цивільного судочинства - справедливому розгляду і вирішенню справи.
      Ураховуючи викладене, Велика Палата Верховного Суду вважає можливим зменшити розмір пені до 40 тис. грн, що відповідатиме принципу пропорційності у цивільному судочинстві.
      Згідно зі статтею 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.
      Підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню (стаття 412 ЦПК України).
      За таких обставин постанова Апеляційного суду Чернівецької області від 06 червня 2018 року в частині вирішення позовної вимоги про стягнення пені за прострочення виконання зобов`язання підлягає зміні.
      У решті постанову Апеляційного суду Чернівецької області від 06 червня 2018 року слід залишити без змін.
      Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено, що якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
      Згідно із частиною першою статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
      З огляду на висновок стосовно зміни постанови суду апеляційної інстанції в частині зменшення розміру пені, яка підлягає стягненню з відповідачки на користь позивача, сплачений у зв`язку з розглядом справи у суді касаційної інстанцій судовий збір покладається на позивача пропорційно розміру зменшення суми пені, яка стягується, а саме: позивач має сплатити відповідачці суму судового збору сплаченого останньою за подання касаційної скарги пропорційно до зміненої суми стягнутої пені (3 тис. 898 грн 56 коп. судового збору, сплаченого відповідачкою за подання касаційної скарги - 1 тис. 638 грн 40 коп. (судовий збір, що підлягає покладенню на відповідачку щодо вимог про стягнення заборгованості за орендну плату в сумі 41900 грн та пені в сумі 40 тис. грн) = 2 тис. 260 грн 16 коп.
      Керуючись статтями 402-404, 409, 412, 416 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду
      ПОСТАНОВИЛА :
      Касаційну скаргу приватного нотаріуса Чернівецького міського нотаріального округу Чернівецької області Холоменюк Олени Ігорівни задовольнити частково.
      Постанову Апеляційного суду Чернівецької області від 06 червня 2018 року змінити в частині позовних вимог про стягнення пені за прострочення виконання договору, зменшивши її розмір до 40 (сорока) тисяч гривень.
      В іншій частині постанову Апеляційного суду Чернівецької області від 06 червня 2018 року залишити без змін.
      Стягнути з фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податківНОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_3 ( АДРЕСА_3 , реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_2 ) 2 тис. 260 (дві тисячі двісті шістдесят) гривень 16 копійок судових витрат.
      Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
      Суддя-доповідач
      Н. П. Лященко
      Судді:
      Н. О. Антонюк
      О. С. Золотніков
      Т. О. Анцупова
      Л. М. Лобойко
      С. В. Бакуліна
      О. Р. Кібенко
      В. В. Британчук
      О. Б. Прокопенко
      Ю. Л. Власов
      Л. І. Рогач
      М. І. Гриців
      О. М. Ситнік
      Д. А. Гудима
      О. С. Ткачук
      В. І. Данішевська
      В. Ю. Уркевич
      Ж. М. Єленіна
      О. Г. Яновська