Постановление ВСУ по пересмотру о порядке восстановления нарушенного права при самовольной пристройке к многоквартирному дому


Считаете ли Вы решение законным и справедливым?  

2 голоса

  1. 1. Считаете ли Вы решение законным?

    • Да
      1
    • Нет
      1
    • Затрудняюсь ответить
      0
  2. 2. Считаете ли Вы решение справедливым?

    • Да
      0
    • Нет
      2
    • Затрудняюсь ответить
      0


Recommended Posts

ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

6 вересня 2017 року

м. Київ

Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України у складі:

головуючого Сімоненко В.М.,
суддів: Гуменюка В.І., Охрімчук Л.І., 
Лященко Н.П., Романюка Я.М., 

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 до ОСОБА_4, треті особи: Харківська міська рада, Департамент державної архітектурно-будівельної інспекції у Харківській області, комунальне підприємство «Жилкомсервіс» про визнання прибудови самовільною, знесення, приведення зовнішнього вигляду будинку та прибудинкової території у належний стан за заявою ОСОБА_4 про перегляд Верховним Судом України ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 10 травня 2016 року,

в с т а н о в и л а :

У серпні 2015 року позивачі звернулися до суду з відповідним позовом, обґрунтовуючи свої вимоги тим, що дії відповідачки щодо будівництва прибудови на прибудинковій території багатоквартирного будинку без відповідної дозвільної документації та згоди мешканців будинку порушують права позивачів, оскільки така прибудова перешкоджає попаданню у квартири сонячного світла, порушує спосіб опалювання будинку, псує архітектурний зовнішній вигляд та порушує санітарні норми та правила. Позивачі також зазначали, що внаслідок дій відповідачки відбувається самовільний захват прибудинкової ділянки, яка не була відведена для цієї мети і призначена для обслуговування багатоквартирного будинку.

Рішенням Ленінського районного суду м. Харкова від 9 лютого 2016 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Харківської області від 31 березня 2016 року, позов задоволено частково. Зобов'язано ОСОБА_4 знести самочинну прибудову до належної їй квартири та привести зовнішній вигляд будинку та прибудинкову територію у належний стан. В іншій частині позову відмовлено.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 10 травня 2016 року у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_4 відмовлено.

8 липня 2016 року ОСОБА_4 звернулася до Верховного Суду України із заявою про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 10 травня 2016 року з передбачених пунктами 1, 4 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України (далі – ЦПК України) підстав: неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах; невідповідності судового рішення суду касаційної інстанції, викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права, а саме статті 376 Цивільного кодексу України (далі- ЦК України) та статті 152 Житлового кодексу Української РСР (далі - ЖК УРСР).

На підтвердження зазначених підстав подання заяви про перегляд судового рішення ОСОБА_4 посилається на ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 11 вересня та 20 листопада 2013 року, 2 та 10 березня 2016 року, ухвалу Верховного Суду України від 14 березня 2016 року та постанови Верховного Суду України від 11 вересня 2013 року, 19 листопада 2014 року та 24 червня 2015 року, в яких, на її думку, по-іншому застосовані зазначені норми матеріального права.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши наведені в заяві доводи, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України дійшла висновку, що заява підлягає задоволенню частково з таких підстав.

Відповідно до статті 353 Цивільного процесуального кодексу України (надалі – ЦПК України) Верховний Суд України переглядає судові рішення у цивільних справах виключно з підстав і в порядку, встановлених цим Кодексом.

Згідно з пунктами 1, 4 частини першої статті 355 ЦПК України заява про перегляд судових рішень у цивільних справах може бути подана виключно з підстав: неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах; невідповідності судового рішення суду касаційної інстанції викладеному в постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права.

Під час розгляду справи суди установили, що ОСОБА_4 на праві приватної власності належить однокімнатна квартира НОМЕР_1 АДРЕСА_1, яка знаходиться на першому поверсі дванадцятиповерхового крупно-панельного житлового будинку у середині квартальної забудови.

У цьому ж будинку розташовані належні позивачам на праві приватної власності квартири за НОМЕР_2, НОМЕР_3, НОМЕР_4.

На протязі літа та осіні 2015 року ОСОБА_4 до своєї квартири самовільно зробила прибудову без проектної документації, дозволу на будівництво та без надання земельної ділянки для цієї мети, у зв’язку із чим їй неодноразово видавались приписи про припинення самочинного будівництва та притягнуто її до адміністративної відповідальності за порушення державних стандартів та правил у сфері благоустрою населених пунктів за статтею 152 Кодексу України про адміністративні правопорушення. 

Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову, суд першої інстанції, з висновками якого погодилися й суди апеляційної та касаційної інстанцій, виходив з того, що права позивачів як співвласників квартир багатоквартирного будинку порушені внаслідок здійсненого ОСОБА_4 самочинного будівництва (без відповідної дозвільної документації) на земельній ділянці загального користування багатоквартирного житлового будинку, яка не була відведена для такої мети. 

Ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 11 вересня, 20 листопада 2013 року, 2 та 10 березня 2016 року, на які посилається заявниця як на приклад неоднакового застосування судом касаційної інстанції норм матеріального права, а також постанови Верховного Суду України від 24 червня 2015 року у справі № 6-381цс15, від 11 вересня 2013 року у справі № 6-56цс13 не можуть слугувати прикладом неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права та не свідчать про невідповідність рішення суду касаційної інстанції викладеним у цих постановах Верховного Суду України висновкам щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права, оскільки постановлені у справах з іншими фактичними обставинами.

Надана заявницею ухвала Верховного Суду України від 14 березня 2016 року у справі № 6-206ц16 не може бути прикладом невідповідності рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку у розумінні статті 358 ЦПК України та не може братися до уваги.

Натомість у наданій заявницею постанові Верховного Суду України від 19 листопада 2014 року у справі № 6-180цс14 викладено правовий висновок, відповідно до якого за змістом статті 376 ЦК України особи можуть заявляти вимоги про знесення самочинного будівництва за умови доведеності факту порушення прав цих осіб самочинною забудовою.

Отже, існує неоднакове застосування статті 376 ЦК України у поєднанні зі статтею 15 цього Кодексу.

Усуваючи розбіжності в застосуванні вказаних норм матеріального права, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України виходить з такого.

Відповідно до частини першої статті 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до частини першої статті 376 ЦК України об’єкт нерухомості відноситься до самочинного будівництва за наявності однієї з наведених умов: земельна ділянка не відведена для цієї мети; немає належного дозволу на будівництво; відсутній належним чином затверджений проект; під час будівництва допущені істотні порушення будівельних норм і правил.

Згідно із частиною другою цієї статті право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно. 

При цьому за положеннями частини четвертої цієї статті якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок.

Одночасно за положеннями частини сьомої статті 376 ЦК України у разі істотного відхилення від проекту, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб, істотного порушення будівельних норм і правил суд за позовом відповідного органу державної влади або органу місцевого самоврядування може постановити рішення, яким зобов'язати особу, яка здійснила (здійснює) будівництво, провести відповідну перебудову.

Якщо проведення такої перебудови є неможливим або особа, яка здійснила (здійснює) будівництво, відмовляється від її проведення, таке нерухоме майно за рішенням суду підлягає знесенню за рахунок особи, яка здійснила (здійснює) будівництво. Особа, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, зобов'язана відшкодувати витрати, пов'язані з приведенням земельної ділянки до попереднього стану

Крім того, відповідно до положень статті 38 Закону України від 17 лютого 2011 року № 3038-VI «Про регулювання містобудівної діяльності» право на звернення до суду з позовом про знесення самочинно збудованих об'єктів містобудування належить також відповідним інспекціям державного архітектурно-будівельного контролю. Такий позов може бути пред'явлено до суду у разі, якщо особа в установлений строк добровільно не виконала вимог, установлених у приписі про усунення порушень вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, державних стандартів і правил з визначенням строку для добровільного виконання припису, та/або якщо перебудова об'єкта є неможливою.

Отже, системний аналіз зазначених положень дає підстави для висновків про те, що самочинне будівництво підлягає безумовному знесенню, якщо: власник земельної ділянки заперечує проти визнання права власності за особою, яка здійснила таке будівництво; власник земельної ділянки не заперечує проти визнання права власності на самочинну забудову, однак така забудова порушує права інших осіб на зазначену земельну ділянку; самочинна забудова зведена на наданій земельній ділянці але з відхиленням від проекту, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб, з істотним порушенням будівельних норм і правил, що порушує права інших осіб, за умови, що особа, яка здійснила самочинне будівництво, відмовилась від здійснення перебудови.

Відповідно до вимог статті 376 ЦК України, статті 38 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» право на звернення до суду з позовом про знесення або перебудову самочинно збудованого об'єкта нерухомості мають органи державної влади, органи місцевого самоврядування і інспекціям державного архітектурно-будівельного контролю.

У разі порушення прав інших осіб право на звернення до суду мають такі особи за умови, що вони доведуть наявність порушеного права (стаття 391 ЦК України), а також власник (користувач) земельної ділянки, якщо він заперечує проти визнання за особою, яка здійснила самочинне будівництво на його земельній ділянці, права власності на самочинно збудоване нерухоме майно (частина четверта статті 376 та стаття 391 цього Кодексу).

Розглядаючи зазначені позови відповідно до вимог вказаної норми та положень частини сьомої статті 376 ЦК України, суди, встановивши, що самочинна забудова здійснена на земельній ділянці, яка не була відведена для цієї мети цій особі, повинні з’ясувати: чи заперечує власник земельної ділянки проти визнання права власності на таку забудову за особою, що її здійснила; чи не порушує така забудова права на земельну ділянку інших осіб а в раді зведення забудови на наданій земельній ділянці - чи не здійснено таку забудову з відхиленням від проекту або будівельних норм і правил, чиї права порушено такою забудовою, чи можливо здійснити перебудову з метою поновлення порушених прав з дотриманням будівельних норм і правил або положень проекту; чи не відмовляється особа від такої перебудови.

Знесення самочинного об’єкта нерухомості відповідно до статті 376 ЦК України є крайнім заходом впливу на забудовника і можливе лише тоді, коли використано усі передбачені законодавством України заходи з метою усунення порушень щодо реагування та притягнення винної особи до відповідальності та коли неможлива перебудова об’єкта нерухомості чи особа відмовляється від здійснення такої перебудови.

Саме таку правову позицію щодо застосування положень статті 376 ЦК України висловив Верховний Суд України у справі № 6-180цс14, наданій як приклад для порівняння.

Разом з тим, у справі, яка переглядається, суди, ухвалюючи рішення про задоволення позову у зв’язку зі зведенням відповідачкою приміщення балконної прибудови до квартири на земельній ділянці, яка їй не належить, без відповідних дозволів і без виготовлення проекту. Зазначивши на основі висновку технічної експертизи, що приміщення прибудови може бути збережене для подальшої експлуатації, суди не встановили та не обґрунтували у тексті судового рішення на підставі належних і допустимих доказів таких фактів: чи заперечує власник земельної ділянки проти такої забудови; яким чином дії ОСОБА_4 порушують права позивачів як власників сусідніх квартир у багатоквартирному будинку; у якій мірі самочинною прибудовою до торця будинку порушено права позивачів на користування частиною загальної земельної ділянки багатоквартирного будинку; які інші права позивачів порушено (наприклад, санітарні норми або/та норми інсталяції приміщень тощо); чи можливий захист прав позивачів іншим зазначеним у законодавстві способом; чи відмовляється відповідачка від відновлення прав позивачів шляхом перебудови тощо.

Враховуючи, що неправильне застосування норм матеріального права касаційним судом призвело до постановлення незаконного рішення, то судові рішення судів попередніх інстанцій підлягають скасуванню в частині задоволених позовних вимог з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Загальними вимогами процесуального права, закріпленими у статтях 57–60, 131–132, 137, 177, 179, 185, 194, 212–215 ЦПК України, визначено обов’язковість установлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, розрахунків, з яких суд виходив при вирішенні позову (дослідження обґрунтованості, наявності доказів, що їх підтверджують).

Без виконання цих процесуальних дій ухвалити законне й обґрунтоване рішення в справі неможливо.

Проте відповідно до статті 353 ЦПК України Верховний Суд України переглядає судові рішення у цивільних справах виключно з підстав і в порядку, встановлених цим Кодексом. 

Згідно із частиною першою статті 3602 ЦПК України справи розглядаються Верховним Судом України за правилами, встановленими главами 2 і 3 розділу V цього Кодексу, а тому Верховний Суд України не може встановлювати обставини справи, збирати й перевіряти докази та надавати їм оцінку.

Відсутність процесуальної можливості з’ясувати дійсні обставини справи перешкоджає Верховному Суду України ухвалити нове судове рішення, а тому справу слід передати на розгляд до суду першої інстанції відповідно до вищевказаних положень чинного законодавства згідно з підпунктом «а» пункту 1 частини другої статті 3604 ЦПК України.

Керуючись пунктом 1 частини першої статті 355, пунктом 1 частини першої, частиною третьою статті 3603, частиною першою, підпунктом «а» пункту 1 частини другої статті 3604 ЦПК України, Cудова палата у цивільних справах Верховного Суду України 

п о с т а н о в и л а :

Заяву ОСОБА_4 про перегляд Верховним Судом України ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 10 травня 2016 року задовольнити частково.

Рішення Ленінського районного суду м. Харкова від 9 лютого 2016 року, ухвалу Апеляційного суду Харківської області від 31 березня 2016 року та ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 10 травня 2016 року скасувати в частині задоволених позовних вимог, справу в цій частині направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

В іншій частині рішення Ленінського районного суду м. Харкова від 9 лютого 2016 року, ухвалу Апеляційного суду Харківської області від 31 березня 2016 року та ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 10 травня 2016 року залишити без змін.

Постанова є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 3 частини першої статті 355 ЦПК України.

Головуючий В.М. Сімоненко
Судді:
В.І. Гуменюк
Н.П. Лященко
Л.І. Охрімчук
Я.М. Романюк

Постанова від 6 вересня 2017 року № 6-1721цс16

http://www.scourt.gov.ua/clients/vsu/vsu.nsf/(documents)/7DC009A6F738E93BC22581B6003047CE

Ссылка на комментарий
Поделиться на других сайтах

ВСУ отправляя дело в первую инстанцию указал, что рассматривая указанные иски в соответствии с требованиями указанной нормы и положений части седьмой статьи 376 ГК Украины, суды, установив, что самовольная застройка осуществлена на земельном участке, не отведенном для этой цели этому лицу, должны выяснить: против ли владелец земельного участка о признании права собственности на такую застройку за лицом, ее осуществившим; не нарушает ли такая застройка права на земельный участок других лиц, а в случае застройки на предоставленном земельном участке - не осуществлена ли такая застройка с отклонением от проекта или строительных норм и правил, чьи права нарушены такой застройкой, возможно ли осуществить перестройку с целью восстановления нарушенных прав с соблюдением строительных норм и правил или положений проекта; не отказывается ли лицо от такой перестройки.

Снос самовольного объекта недвижимости в соответствии со статьей 376 ГК Украины является крайней мерой воздействия на застройщика и возможен лишь тогда, когда использованы все предусмотренные законодательством Украины меры с целью устранения нарушений по реагированию и привлечению виновного лица к ответственности и когда невозможна перестройка объекта недвижимости или лицо отказывается от осуществления такой перестройки.

Ссылка на комментарий
Поделиться на других сайтах

Join the conversation

You can post now and register later. If you have an account, sign in now to post with your account.

Гость
Ответить в этой теме...

×   Вы вставили отформатированный текст.   Удалить форматирование

  Only 75 emoji are allowed.

×   Ваша ссылка была автоматически заменена на медиа-контент.   Отображать как ссылку

×   Your previous content has been restored.   Clear editor

×   You cannot paste images directly. Upload or insert images from URL.

Зарузка...