Постановление ВСУ по пересмотру о сроках исковой давности при защите права собственности после изменений законодательства с 15.01.2012

[ANTIRAID]

ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

4 жовтня 2017 року

м. Київ

Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України в складі:

головуючого Сімоненко В.М., 
суддів: Гуменюка В.І., Лященко Н.П., Охрімчук Л.І.,
 
розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, Рожнівської сільської ради Броварського району Київської області, третя особа – приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу ОСОБА_4, про визнаня незаконним та скасування рішення, скасування державного акта про право власності на землю, визнання недійсним договору купівлі-продажу, скасування державної реєстрації за заявою ОСОБА_1 про перегляд ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 21 вересня 2016 року,

в с т а н о в и л а:

У серпні 2014 року ОСОБА_1 звернулась до суду із зазначеним позовом, посилаючись на те, що 4 жовтня 1996 року сільською радою було прийнято рішення про передачу ОСОБА_2 земельної ділянки площею S_1, проте державний акт було видано відповідачу на більшу площу земельної ділянки, а саме на S_2 (для обслуговування жилого будинку S_3 та ведення особистого підсобного господарства S_4). Тобто під час розроблення технічної документації до державного акта на право приватної власності на землю розмір земельної ділянки було необґрунтовано збільшено на S_5. Крім того, межа ділянки, виділеної ОСОБА_2, проходить по одному з об'єктів нерухомості, що належить позивачці, а саме сараю, літ. «Б», що підтверджується топографічною зйомкою земельної ділянки. 

З огляду на наведене позивачка вважає, що рішення про надання у власність ОСОБА_2 земельної ділянки прийнято сільською радою з порушенням чинного законодавства та ії прав, а тому просила визнати незаконним та скасувати рішення Рожнівської сільської ради Броварського району Київської області від 4 жовтня 1996 року НОМЕР_7 у частині передачі у власність ОСОБА_2 земельної ділянки площею S_1, скасувати державний акт про право приватної власності від 9 квітня 2001 року та визнати недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки від 7 серпня 2012 року, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3

Рішенням Броварського міськрайонного суду Київської області від 18 лютого 2016 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Київської області від 21 квітня 2016 року, у задоволенні позову відмовлено. 

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 21 вересня 2016 року касаційну скаргу ОСОБА_1 відхилено, рішення судів попередніх інстанцій залишено без змін.

У грудні 2016 року ОСОБА_1 звернулася до Верховного Суду України із заявою про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 21 вересня 2016 року і просить скасувати судові рішення у цій справі та прийняти нове рішення про задоволення позову з передбаченої пунктом 1 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України (далі – ЦПК України) підстави неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, а саме частини четвертої статті 268 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України) та пункту 5 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 20 грудня 2011 року № 4176-VI «Про внесення змін до деяких законів України щодо вдосконалення порядку здійснення судочинства» (далі – Закон № 4176-VI).

На підтвердження підстави подання заяви про перегляд судових рішень заявниця посилається на ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 19 березня 2014 року та 20 травня 2015 року.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши доводи заяви, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України вважає, що заява підлягає задоволенню частково з таких підстав.

Відповідно до статті 353 ЦПК України Верховний Суд України переглядає судові рішення у цивільних справах виключно з підстав і в порядку, встановлених цим Кодексом.

Згідно з положеннями пункту 1 частини першої статті 355 ЦПК України підставою для подання заяви про перегляд судових рішень у цивільних справах є неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних й тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

За змістом статті 3605 ЦПК України суд відмовляє в задоволенні заяви про перегляд судових рішень Верховним Судом України, якщо обставини, які стали підставою для перегляду справи, не підтвердилися.

У справі, яка переглядається, суди установили, що ОСОБА_1 на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом від 15 листопада 1993 року належить житловий будинок НОМЕР_1 АДРЕСА_1 літ. «А» та інші господарські споруди: сарай цегляний (літ. «Б»), прибудова цегляна (літ. «В»), гараж (літ. «Г»), вбиральня (літ. «Д»), погріб (літ. «Е»), колодязь (літ. «К»), огорожа.

4 жовтня 1996 року рішенням Рожнівської сільської ради дев’ятої сесії 22 скликання НОМЕР_7 ОСОБА_2 передано у власність земельну ділянку площею S_1 АДРЕСА_1.

На підставі вказаного рішення 09 квітня 2001 року ОСОБА_2 видано державний акт про право приватної власності на землю серії КВ б/н, зареєстрований у Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за НОМЕР_2, за яким їй передано у власність S_3 для будівництва та обслуговування житлового будинку та S_4 для ведення особистого підсобного господарства.

Згідно з технічною документацією із землеустрою щодо виготовлення обмінного файлу для введення в базу даних і присвоєння кадастрового номера на земельну ділянку ОСОБА_2, яка виготовлена Товариством з обмеженою відповідальністю «Український земельний кадастр» у 2010 році на підставі державного акта на право приватної власності на землю серії КВ б/н, в описі меж від точки «Б» до точки «В» зазначено землевласником ОСОБА_1. Крім того, у вказаній технічній документації міститься заява ОСОБА_2 про те, що вона не заперечує, що під час геодезичних робіт площа земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства зменшилася з S_4 до S_6, про що виготовлено відповідний абрис.

Рішенням виконавчого комітету Рожнівської сільської ради Броварського району Київської області від 26 грудня 2003 року ОСОБА_1 було передано безкоштовно у власність земельну ділянку для будівництва й обслуговування житлового будинку площею S_7 за АДРЕСА_1, де розташовані вищевказаний житловий будинок НОМЕР_1 та господарські споруди. На підставі вказаного рішення Броварським науково-виробничим землевпорядно-архітектурним бюро у грудні 2003 року було розроблено технічну документацію для виготовлення державного акта на право власності на земельну ділянку, на підставі якої 22 березня 2004 року ОСОБА_1 видано державний акт серії КВ НОМЕР_3 на право власності на земельну ділянку площею S_7 для обслуговування житлового будинку, кадастровий номер НОМЕР_4. З опису меж у цьому державному акті вбачається, що дана земельна ділянка від точки «Б» до точки «В» є суміжною із земельною ділянкою ОСОБА_2

07 серпня 2012 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 укладено договір купівлі-продажу земельної ділянки S_3, кадастровий номер НОМЕР_5, на якій розташований житловий будинок НОМЕР_6 АДРЕСА_1. 

Також суди установили, що порядок користування земельними ділянками склався давно, фактично із часу отримання ОСОБА_1 та ОСОБА_2 державних актів на право власності на земельні ділянки, жодних суперечок між ними не виникало. Межі сторонами самовільно не переносилися.

У травні 2014 року було складено акт обстеження належної ОСОБА_1 земельної ділянки, у якому зазначено, що під час обстеження та геодезичного обміру земельної ділянки площею S_7 з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку та господарських споруд було виявлено, що фактична межа цієї земельної ділянки не відповідає державному акту, а саме: частина її земельної ділянки, на якій розташовано сарай, перебуває у власності ОСОБА_3. В акті також зазначено, що державні акти на право власності на землю ОСОБА_1 та ОСОБА_3 виготовлені неправильно, а саме допущено помилку при визначенні координат та конфігурації суміжних земельних ділянок.

У справі, про перегляд якої подано заяву, Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ, залишивши без змін рішення судів попередніх судових інстанцій про відмову в позові, виходив з того, що при прийнятті рішення від 4 жовтня 1996 року про передачу земельної ділянки ОСОБА_2 Рожнівська сільська рада діяла у межах своїх повноважень та у спосіб, визначений законом; договір купівлі-продажу земельної ділянки укладений із дотриманням вимог чинного законодавства; з вимогою про скасування акта про право власності на землю позивачка звернулася з пропуском позовної давності, перебіг якої почався із часу встановлення меж земельних ділянок.

Натомість в ухвалах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 19 березня 2014 року та 20 травня 2015 року суд касаційної інстанції зазначив, що перебіг позовної давності щодо вимог власника або іншої особи про визнання незаконним правового акта органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, яким порушено його право власності або інше речове право, починається з 15 січня 2012 року, з огляду на положення Закону України № 4176-VІ.

Отже існує неоднакове застосування судами положень частини 4 статті 268 Цивільного кодексу України та пункту 5 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 4176-VI.

Усуваючи розбіжності в застосуванні судами касаційних інстанцій зазначених норм матеріального права, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України виходить з такого.

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність – це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України). 

При цьому відповідно до частини першої статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

За змістом частин третьої, четвертої статті 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові лише у випадку, коли позов доведений.

Положеннями статті 268 ЦК України передбачено винятки із загального правила про поширення позовної давності на всі цивільні правовідносини і визначено вимоги, на які позовна давність не поширюється.

Зокрема у частині четвертій цієї статті у редакції до 15 січня 2012 року зазначено, що на вимогу власника або іншої особи про визнання незаконним правового акта органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, яким порушено його право власності або інше речове право, позовна давність не поширюється.

Згідно з підпунктом 2 пункту 2 розділу І Закону № 4176-VI пункт 4 частини першої статті 268 ЦК України виключено.

Цей Закон набрав чинності 15 січня 2012 року.

Згідно із частинами першою та третьою статті 5 ЦК України акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності. Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов’язків, що виникли з моменту набрання ним чинності.

До правовідносин, які виникли під час дії нормативно-правового акта, який згодом втратив чинність, застосовуються його норми. До правовідносин, які виникли раніше і регулювалися нормативно-правовим актом, який втратив чинність, але права й обов’язки зберігаються і після набрання чинності новим нормативно-правовим актом, застосовуються положення нових актів цивільного законодавства.

Отже, відповідно до положень пункту 4 частини першої статті 268 ЦК України в редакції до 15 січня 2012 року позовна давність на вимоги власників та інших осіб на захист права власності або іншого речового права, порушеного незаконними правовими актами органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування не поширювалась.

Відповідно до пункту 5 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 4176-VI протягом трьох років з дня набрання чинності цим Законом, тобто з 15 січня 2012 року, особа має право звернутися до суду з позовом про визнання незаконним правового акта органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, яким порушено його право власності або інше речове право.

Суди встановили, що позивачка звернулась до суду з позовом про визнання державного акту недійсним у серпні 2014 року, тобто протягом трьох років, починаючи з 15 січня 2012 року, при цьому також зазначала, що про порушене право довідалась після укладення договору купівлі-продажу земельної ділянки ОСОБА_3, оскільки земельною ділянкою у фактичних її розмірах користувалась до цього часу.

За таких обставин суди необґрунтовано дійшли висновку про пропуск позивачкою позовної давності на звернення з вимогою про визнання державного акта, виданого ОСОБА_2, незаконним, а тому судові рішення у цій частині підлягають скасуванню.

Крім того, оскільки підставою для відмови в позові про визнання недійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки, укладеного між ОСОБА_2 та ОСОБА_3, була відмова в задоволені позову про визнання недійсним державного акта на земельну ділянку, виданого ОСОБА_2, то судові рішення в частині відмови в задоволенні зазначених позовних вимог також підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись пунктом 1 частини першої статті 355, статтями 3603, 3604 ЦПК України, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України

п о с т а н о в и л а:

Заяву ОСОБА_1 задовольнити частково.

Ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 21 вересня 2016 року, ухвалу Апеляційного суду Київської області від 21 квітня 2016 року, рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 18 лютого 2016 року у частині відмови у задоволені позовних вимог про скасування державного акту про право власності на земельну ділянку та визнання недійсним договору купівлі-продажу скасувати, справу у цій частині направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова Верховного Суду України є остаточною і може бути оскаржена тільки з підстави, передбаченої пунктом 3 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України.

Головуючий В.М. Сімоненко 
Судді: 
В.І. Гуменюк 
Н.П. Лященко
Л.І. Охрімчук 

Постанова від 4 жовтня 2017 року № 6-3006цс16

http://www.scourt.gov.ua/clients/vsu/vsu.nsf/(documents)/2EC773D50BE801ADC22581BF0033922B

[ANTIRAID]

ВСУ пришел на мой взгляд к неправомерному выводу вразрез ранее принятым правовым позициям в аналогичных делах об установлении срока исковой давности и указал, что поскольку в соответствии с положениями пункта 4 части первой статьи 268 ГК Украины в редакции до 15 января 2012 исковая давность на требования владельцев и других лиц на защиту права собственности или иного вещного права, нарушенного незаконными правовыми актами органа государственной власти, органа власти Автономной Республики Крым или органа местного самоуправления не распространялась, то в соответствии с пунктом 5 раздела II «Заключительные и переходные положения» Закона № 4176-VI, в течение трех лет со дня вступления в силу настоящего Закона, то есть с 15 января 2012 года, лицо имеет право обратиться в суд с иском о признании незаконным правового акта органа государственной власти , органа власти Автономной Республики Крым или органа местного самоуправления, которым нарушено его право собственности или иное вещное право.

ВСУ в очередной раз поставил крест на правовой определенности в Украине.