ANTIRAID

Постановление ВСУ о исчислении сроков при рассмотрении трудовых споров и не отнесении к фонду оплаты труда расходов на командировку

Считаете ли Вы решение законным и справедливым?  

1 member has voted

  1. 1. Считаете ли Вы решение законным?

    • Да
      1
    • Нет
      0
    • Затрудняюсь ответить
      0
  2. 2. Считаете ли Вы решение справедливым?

    • Да
      1
    • Нет
      0
    • Затрудняюсь ответить
      0


Recommended Posts

ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 жовтня 2017 року

м. Київ

Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України в складі:

головуючого Лященко Н.П., 
суддів: Гуменюка В.І., Романюка Я.М., 
Охрімчук Л.І., Сімоненко В.М., 

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Дельта банк», третя особа – ОСОБА_2, про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за заявою Публічного акціонерного товариства «Дельта банк» про перегляд Верховним Судом України ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 7 липня 2017 року,

в с т а н о в и л а:

У березні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Публічного акціонерного товариства «Дельта банк» (далі – АТ «Дельта банк»), про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

ОСОБА_1 зазначав, що в період із 17 жовтня 2013 року до ІНФОРМАЦІЯ_1 працював у АТ «Дельта банк» на посаді юрисконсульта сектору претензійно-позовної роботи Запорізького регіону відділу претензійно-позовної роботи управління по роботі з простроченою заборгованістю фізичних осіб з заставними кредитами департаменту по роботі з проблемними активами фізичних осіб.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_1 було звільнено з роботи на підставі наказу НОМЕР_1.

Позивач вважав, що при звільненні з роботи ІНФОРМАЦІЯ_1 з ним не було проведено повного розрахунку, а саме не сплачено компенсацію витрат на відрядження у розмірі 346 грн 88 коп., що встановлено рішенням Василівського районного суду Запорізької області від 12 жовтня 2015 року, яке набрало законної сили, а тому відповідач на підставі статті 117 Кодексу законів про працю України (далі – КЗпП України) має сплатити середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 1 квітня по 2 жовтня 2015 року.

Рішенням Василівського районного суду Запорізької області від 27 березня 2017 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Запорізької області від 7 червня 2017 року, позов ОСОБА_1 задоволено: стягнуто з АТ «Дельта банк» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 1 квітня по 2 жовтня 2015 року в розмірі 37 тис. 249 грн 75 коп. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 7 липня 2017 року відмовлено уповноваженій особі Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію АТ «Дельта банк» у відкритті касаційного провадження у справі на підставі пункту 5 частини четвертої статті 328 Цивільного процесуального кодексу України (далі – ЦПК України).

У поданій до Верховного Суду України заяві про перегляд судових рішень АТ «Дельта банк» просить скасувати ухвалу суду касаційної інстанції та направити справу на новий касаційний розгляд з передбачених пунктами 1 та 4 частини першої статті 355 ЦПК України підстав неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, а саме статей 117, 233 КЗпП України, та невідповідності судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права.

На підтвердження зазначених підстав подання заяви про перегляд судового рішення АТ «Дельта банк» посилається на ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 5 серпня 2015 року, 2 березня 2016 року, 25 травня 2017 року, постанови Верховного Суду України від 21 січня 2015 року та 13 березня 2017 року.

Заслухавши доповідь судді, пояснення представника АТ «Дельта банк» – ОСОБА_3, перевіривши наведені в заяві доводи, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України вважає, що заява про перегляд оскаржуваного судового рішення підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.

Відповідно до статті 353 ЦПК України Верховний Суд України переглядає судові рішення у цивільних справах виключно з підстав і в порядку, встановлених цим Кодексом.

За положеннями пунктів 1, 4 частини першої статті 355 ЦПК України підставами для подання заяви про перегляд судових рішень у цивільних справах є: неоднакове застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах; невідповідність судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права.

За змістом статті 3604 ЦПК України Верховний Суд України скасовує судове рішення у справі, яка переглядається з підстав, передбачених пунктами 1, 4 частини першої статті 355 цього Кодексу, якщо встановить, що судове рішення є незаконним.

У справі, яка переглядається, суди встановили, що ОСОБА_1 в період з 17 жовтня 2013 року до ІНФОРМАЦІЯ_1 перебував з АТ «Дельта банк» в трудових відносинах, працюючи на посаді юрисконсульта сектору претензійно-позовної роботи Запорізького регіону відділу претензійно-позовної роботи управління по роботі з простроченою заборгованістю фізичних осіб з заставними кредитами департаменту по роботі з проблемними активами фізичних осіб. Прийнятий на роботу на підставі наказу НОМЕР_2 від 17 жовтня 2013 року, звільнений з роботи на підставі наказу НОМЕР_1 ІНФОРМАЦІЯ_1.

При звільненні з роботи ІНФОРМАЦІЯ_1 з ОСОБА_1 не проведено повного розрахунку, а саме, не сплачено компенсацію витрат на відрядження в розмірі 104 грн 50 коп.

Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1 та стягуючи на його користь середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, суд першої інстанції, з висновками якого погодилися й суди апеляційної та касаційної інстанцій, виходив з того, що позивачу на час звільнення незаконно не виплачено компенсації витрат на відрядження в сумі 104 грн 50 коп., що є підставою для стягнення на його користь середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні.

Разом з тим в інших справах з подібних правовідносин, на які як на приклад неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права та невідповідності судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах статей 117, 233 КЗпП України посилається у своїй заяві АТ «Дельта банк», суд, на відміну від справи, яка переглядається, зазначив, що середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в разі часткового задоволення позовних вимог підлягає зменшенню з урахуванням істотності суми заборгованості порівняно із середнім заробітком та принципу співмірності.

Крім того, в ухвалі від 5 серпня 2015 року суд касаційної інстанції дійшов висновку про те, що заявлена позивачем сума невиплачених йому коштів не входить до фонду оплати праці, а тому позивач пропустив тримісячний строк звернення до суду, передбачений статтею 233 КЗпП України, а отже, в позові слід відмовити.

Викладене свідчить про те, що існує неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції вищенаведених норм матеріального права, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України виходить з такого.

Згідно зі статтею 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Таким чином, установивши під час розгляду справи про стягнення середнього заробітку у зв’язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, у разі якщо він у цей день не був на роботі, – наступного дня після пред’явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі статті 117 КЗпП України стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а в разі непроведення його до розгляду справи – по день прийняття рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.

У разі непроведення розрахунку у зв’язку з виникненням спору про розмір належних до виплати сум вимоги про відповідальність за затримку розрахунку підлягають задоволенню в повному обсязі, якщо спір вирішено на користь працівника або такого висновку дійде суд, що розглядає справу. У разі часткового задоволення позову працівника суд визначає розмір відшкодування за час затримки розрахунку при звільненні, беручи до уваги спірну суму, на яку працівник мав право, частку, яку вона становила у заявлених вимогах, істотність цієї частки порівняно із середнім заробітком та інші конкретні обставини справи.

Проте зазначені вимоги закону залишилися поза увагою суду.

Оскільки у справі, яка переглядається, вимоги позивача щодо розміру належних йому при звільненні сум суд, який розглядав спір щодо стягнення невиплаченої компенсації за відрядження, задовольнив частково, а саме стягнув на його користь 104 грн 50 коп., тоді як позивач заявляв вимоги на 673 грн 87 коп., наявні підстави для застосування принципу співмірності та зменшення розміру відшкодування за час затримки розрахунку при звільненні.

Одночасно слід зазначити, що відповідно до статті 233 КЗпП України працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення – в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

У разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Якщо місячний чи тримісячний строк пропущено без поважних причин, у позові може бути відмовлено з цих підстав.

Позовні вимоги ґрунтуються на стягненні з відповідача витрат на відрядження, виплата яких регулюється положеннями статті 121 КЗпП України.

Згідно із частиною першою статті 1 Закону України «Про оплату праці» заробітною платою є винагорода у грошовому виразі, яку за трудовим договором власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану роботу.

До структури заробітної плати, визначеної у статті 2 цього Закону, входять: основна заробітна плата, додаткова заробітна плата та інші заохочувальні та компенсаційні виплати.

До інших заохочувальних та компенсаційних виплат належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми (частина третя статті 2 Закону України «Про оплату праці»).

Згідно з підпунктом 3.15 Інструкції зі статистики заробітної плати, затвердженої наказом Державного комітету статистики України від 13 січня 2004 року № 5, не належать до фонду оплати праці витрати на відрядження: добові (у повному обсязі), вартість проїзду, витрати на наймання житлового приміщення.

З огляду на викладене та встановлені судами обставини про те, що заявлена позивачем сума невиплачених витрат на відрядження не входить до фонду оплати праці, а з рішення Василівського районного суду Запорізької області від 12 жовтня 2015 року позивачу стало відомо про порушення свого права на отримання витрат на відрядження, позивач пропустив строк на звернення до суду за вирішенням трудового спору, оскільки з позовом про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні він звернувся лише 31 березня 2016 року.

Неправильне застосування судами вищезазначених норм матеріального права у справі, яка переглядається, призвело до неправильного вирішення справи, тому відповідно до частини другої статті 3604 ЦПК України судові рішення у справі підлягають скасуванню.

Загальними вимогами процесуального права, закріпленими у статтях 57–60, 131–132, 137, 177, 179, 185, 194, 212–215 ЦПК України, визначено обов’язковість установлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, з яких суд виходив при вирішенні позовів.

Водночас відповідно до статті 353 ЦПК України Верховний Суд України переглядає судові рішення у цивільних справах виключно з підстав і в порядку, встановлених цим Кодексом. Згідно із частиною першою статті 3602 ЦПК України справи розглядаються Верховним Судом України за правилами, встановленими главами 2 і 3 розділу V цього Кодексу, а тому Верховний Суд України не може встановлювати обставини справи, збирати й перевіряти докази та надавати їм оцінку.

Відсутність у Верховного Суду України процесуальної можливості з’ясувати дійсні обставини справи, зокрема щодо поважності причин пропуску позивачем строку звернення до суду за вирішенням трудового спору, перешкоджає ухвалити нове судове рішення, а тому справу слід передати на розгляд до суду першої інстанції згідно з підпунктом «а» пункту 1 частини другої статті 3604 ЦПК України.

Керуючись пунктами 1, 4 частини першої статті 355, пунктом 1 частини першої, частиною третьою статті 3603, частиною першою, підпунктом «а» пункту 1 частини другої статті 3604 ЦПК України, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України

п о с т а н о в и л а :

Заяву Публічного акціонерного товариства «Дельта банк» задовольнити частково.

Ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 7 липня 2017 року, ухвалу Апеляційного суду Запорізької області від 7 червня 2017 року та рішення Василівського районного суду Запорізької області від 27 березня 2017 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова Верховного Суду України є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 2 частини першої статті 355 ЦПК України.

Головуючий Н.П. Лященко
Судді: В.І. Гуменюк Я.М. Романюк
Л.І. Охрімчук В.М. Сімоненко

Правовий висновок, висловлений Верховним Судом України в постанові від 11 жовтня 2017 року у справі
№ 6-1638цс17

Згідно зі статтею 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

У разі непроведення розрахунку у зв’язку з виникненням спору про розмір належних до виплати сум вимоги про відповідальність за затримку розрахунку підлягають задоволенню в повному обсязі, якщо спір вирішено на користь працівника або такого висновку дійде суд, що розглядає справу. У разі часткового задоволення позову працівника суд визначає розмір відшкодування за час затримки розрахунку при звільненні, беручи до уваги спірну суму, на яку працівник мав право, частку, яку вона становила у заявлених вимогах, істотність цієї частки порівняно із середнім заробітком та інші конкретні обставини справи.

Відповідно до статті 233 КЗпП України працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення – в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

У разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Якщо місячний чи тримісячний строк пропущено без поважних причин, у позові може бути відмовлено з цих підстав.

Позовні вимоги ґрунтуються на стягненні з відповідача витрат на відрядження, виплата яких регулюється положеннями статті 121 КЗпП України.

Заявлена позивачем сума невиплачених витрат на відрядження не входить до фонду оплати праці, а про порушення свого права на отримання цих витрат позивачу стало відомо з рішення суду від 12 жовтня 2015 року, отже він пропустив строк на звернення до суду за вирішенням трудового спору, оскільки з позовом про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні він звернувся лише 31 березня 2016 року.

Постанова від 11 жовтня 2017 року № 6-1638цс17

http://www.scourt.gov.ua/clients/vsu/vsu.nsf/(documents)/A54456E1A072AB92C22581BE002AF8ED

Share this post


Link to post
Share on other sites

Это решение ВСУ продемонстрировало отношение банков к своим сотрудникам в части оплаты труда. ВСУ указал, что заявленная истцом сумма невыплаченных расходов на командировку не входит в фонд оплаты труда, кроме того в соответствии со статьей 233 КЗоТ Украины работник может обратиться с заявлением о разрешении трудового спора непосредственно в районный, районный в городе, городской или горрайонный суд в трехмесячный срок со дня, когда он узнал или должен был узнать о нарушении своего права, а по делам об увольнении - в месячный срок со дня вручения копии приказа об увольнении либо со дня выдачи трудовой книжки.

 

Share this post


Link to post
Share on other sites

Join the conversation

You can post now and register later. If you have an account, sign in now to post with your account.

Guest
Reply to this topic...

×   Pasted as rich text.   Paste as plain text instead

  Only 75 emoji are allowed.

×   Your link has been automatically embedded.   Display as a link instead

×   Your previous content has been restored.   Clear editor

×   You cannot paste images directly. Upload or insert images from URL.

Loading...

  • Пользователи

  • Similar Content

    • By ANTIRAID
      Постанова
      Іменем України
      16 жовтня 2019 року
      м. Київ
      Справа № 752/10984/14-ц
      Провадження № 14-351 цс 19
      Велика Палата Верховного Суду у складі
      судді-доповідача Гудими Д. А.,
      суддів Антонюк Н. О., Анцупової Т. О., Бакуліної С. В., Власова Ю. Л., Єленіної Ж. М., Золотнікова О. С., Князєва В. С., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Прокопенка О. Б., Рогач Л. І., Ситнік О. М., Уркевича В. Ю.
      розглянула справу за позовом ОСОБА_1 (далі - позивачка) до Приватного акціонерного товариства «По виробництву інсулінів «Індар» (далі - ПрАТ «Індар»), ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, Головного управління юстиції у місті Києві, треті особи, які не заявляють самостійні вимоги на предмет спору (далі разом - треті особи): Публічне акціонерне товариство «Укрмедпром» (далі - ПАТ «Укрмедпром»), Міністерство охорони здоров'я України, Кабінет Міністрів України, компанія «Mindar Holdings Limited», про визнання незаконними та скасування рішень наглядової ради і рішень загальних зборів акціонерів, скасування записів і зобов'язання вчинити дії
      за касаційними скаргами ПАТ «Укрмедпром» і Міністерства охорони здоров'я України на рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 20 квітня 2017 року, ухвалене суддею Мирошниченко О. В., й ухвалу Апеляційного суду міста Києва від 15 червня 2017 року, прийняту колегією суддів у складі Чобіток А. О., Немировської О. В., Соколової В. В.
      ІСТОРІЯ СПРАВИ
      Короткий зміст позовних вимог
      1. 9 липня 2014 року позивачка звернулася з позовною заявою, в якій з урахуванням заяви про зменшення позовних вимог від 8 лютого 2016 року (поданої 22 лютого 2016 року вх. № 8768), заяви про залишення без розгляду частини позовних вимог від 6 квітня 2017 року, заяви про залишення без розгляду частини позовних вимог від 13 квітня 2017 року просила:
      1.1. Визнати незаконними та скасувати всі рішення позачергових загальних зборів акціонерів ПрАТ «Індар», оформлені протоколом від 21 липня 2014 року № 2/14.
      1.2. Визнати незаконним і скасувати рішення наглядової ради ПрАТ «Індар», оформлене протоколом № 15 від 10 квітня 2014 року, у частині відсторонення позивачки від виконання обов'язків голови правління ПрАТ «Індар».
      1.3. Визнати незаконним і скасувати рішення наглядової ради ПрАТ «Індар», оформлене протоколом № 15 від 10 квітня 2014 року, у частині призначення тимчасово виконуючим обов'язки голови правління ПрАТ «Індар» ОСОБА_2.
      1.4. Визнати незаконним і скасувати рішення наглядової ради ПрАТ «Індар», оформлене протоколом № 16 від 28 квітня 2014 року, у частині призначення тимчасово виконуючим обов'язки голови правління ПрАТ «Індар» ОСОБА_3.
      1.5. Визнати незаконним і скасувати рішення наглядової ради ПрАТ «Індар», оформлене протоколом № 17 від 2 липня 2014 року, у частині відсторонення позивачки від виконання обов'язків голови правління ПрАТ «Індар».
      1.6. Визнати незаконним і скасувати рішення наглядової ради ПрАТ «Індар», оформлене протоколом № 17 від 2 липня 2014 року, у частині призначення тимчасово виконуючим обов'язки голови правління ПрАТ «Індар» ОСОБА_4.
      1.7. Скасувати запис в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань про проведення державної реєстрації змін до відомостей про ПрАТ «Індар» у частині державної реєстрації ОСОБА_3. тимчасово виконуючим обов'язки голови правління ПрАТ «Індар».
      1.8. Скасувати запис в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців про проведення державної реєстрації змін до відомостей про ПрАТ «Індар» у частині державної реєстрації ОСОБА_4. тимчасово виконуючим обов'язки голови правління ПрАТ «Індар».
      2. Мотивувала позов такими обставинами:
      2.1. 20 квітня 2012 року загальні збори акціонерів ПрАТ «Індар» прийняли рішення, оформлене протоколом № 1/12, про обрання позивачки головою правління ПрАТ «Індар».
      2.2. 21 квітня 2012 року позивачка приступила до виконання обов'язків голови правління ПрАТ «Індар» відповідно до наказу № 52/К.
      2.3. 23 квітня 2012 року між ПрАТ «Індар» в особі голови наглядової ради Політко Д. В. і позивачкою був укладений трудовий договір.
      2.4. 10 квітня 2014 року наглядова рада ПрАТ «Індар» прийняла рішення, оформлене протоколом № 15, про відсторонення позивачки від виконання повноважень голови правління ПрАТ «Індар» і призначення тимчасово виконуючим обов'язки голови правління ПрАТ «Індар» ОСОБА_2. Підставою для відсторонення стало невиконання позивачкою доручення наглядової ради ПрАТ «Індар» від 27 березня 2014 року (протокол № 13) щодо підготовки загальних зборів акціонерів.
      2.5. 28 квітня 2014 року наглядова рада ПрАТ «Індар» прийняла рішення, оформлене протоколом № 16, про внесення змін до рішення наглядової ради, оформленого протоколом № 15, щодо призначення тимчасово виконуючим обов'язки голови правління товариства та призначила особою, яка тимчасово здійснюватиме повноваження голови правління ПрАТ «Індар», заступника голови правління товариства з питань якості ОСОБА_3.
      2.6. 2 липня 2014 року наглядова рада ПрАТ «Індар» прийняла рішення, оформлене протоколом № 17, про відсторонення позивачки від здійснення повноважень голови правління ПрАТ «Індар» і призначила тимчасово виконуючим обов'язки голови правління ПрАТ «Індар» ОСОБА_4.
      2.7. Відповідно до витягів з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань 27 травня 2014 року та 7 липня 2014 року були внесені записи щодо включення відомостей про ОСОБА_3. і ОСОБА_4. як про керівників.
      2.8. 21 липня 2014 року акціонери ПрАТ «Індар» провели позачергові загальні збори, на яких прийняли рішення, оформлене протоколом № 2/14, про припинення позивачкою повноважень голови ПрАТ «Індар» і обрання головою правління ПрАТ «Індар» ОСОБА_5 (далі - рішення загальних зборів № 2/14).
      2.9. Відсторонення позивачки від роботи не відповідає приписам статті 46 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України).
      2.10. Оскаржені рішення наглядова рада ПрАТ «Індар» прийняла з порушенням його статуту, оскільки прийняття рішення про відсторонення голови правління товариства належить до виключної компетенції загальних зборів акціонерів.
      2.11. Наглядова рада ПрАТ «Індар» також порушила умови пунктів 6.3 і 7.1 трудового договору, оскільки припинила його до закінчення строку дії.
      2.12. Оскаржені рішення наглядової ради ПрАТ «Індар» є незаконними. Разом з ними слід скасувати відповідні записи щодо керівника юридичної особи в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.
      Короткий зміст рішень суду першої інстанції
      3. 20 квітня 2017 року Голосіївський районний суд міста Києва ухвалив рішення про задоволення позовних вимог.
      4. Суд мотивував рішення так :
      4.1. У матеріалах справи відсутні докази, які би підтверджували аргументованість підстав для відсторонення чи припинення повноважень позивачки як голови правління ПрАТ «Індар». Тому оскаржені рішення є необґрунтованими.
      4.2. Рішення наглядової ради ПрАТ «Індар», оформлені протоколами № 15, № 16 і № 17, прийняв неуповноважений на це орган усупереч статті 46 КЗпП України та підпункту 11.4.17 пункту 11.4 статуту ПрАТ «Індар», затвердженого 12 квітня 2013 року оформленим протоколом № 1/13 рішенням загальних зборів акціонерів цього товариства (далі - статут ПрАТ «Індар»).
      4.3. Рішення загальних зборів № 2/14 є незаконним, оскільки прийняте за відсутності реєстрації та голосування акціонерів ПрАТ «Індар» з питань порядку денного.
      4.4. Суд не встановив, а відповідачі та треті особи не надали належних і допустимих доказів того, що завдання представникам держави на прийняття рішення наглядової ради та загальних зборів акціонерів щодо припинення повноважень/відкликання позивачки були погодженні Прем'єр-міністром України або Першим віце-прем'єр-міністром України.
      Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції
      5. 15 червня 2017 року Апеляційний суд міста Києва постановив ухвалу, якою залишив без змін рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 20 квітня 2017 року.
      6. Мотивував ухвалу тим, що цей спір слід розглядати за правилами цивільного судочинства з огляду на характер правовідносин і висновки Господарського суду міста Києва про юрисдикцію суду, зроблені у справі № 910/6863/14 в ухвалі від 10 червня 2014 року, залишеній без змін Київським апеляційним господарським судом у постанові від 9 вересня 2014 року. Тому доводи ПАТ «Укрмедпром» в апеляційній скарзі про те, що цю справу не можна розглядати за правилами цивільного судочинства, та доводи Міністерства охорони здоров'я України про те, що спірні правовідносини не є трудовим спором, суд апеляційної інстанції відхилив.
      Короткий зміст вимог касаційної скарги
      7. 5 липня 2017 року ПАТ «Укрмедпром» подало до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу. Просить скасувати рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 20 квітня 2017 року й ухвалу Апеляційного суду міста Києва від 15 червня 2017 року, а справу направити на новий розгляд. Скаржиться на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
      8. 6 липня 2017 року Міністерство охорони здоров'я України подало до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу. Просить скасувати рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 20 квітня 2017 року й ухвалу Апеляційного суду міста Києва від 15 червня 2017 року та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову. Скаржиться на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
      Короткий зміст ухвали суду касаційної інстанції
      9. 19 червня 2019 року Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду ухвалою передав справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
      10. Обґрунтував ухвалу тим що Міністерство охорони здоров'я України та ПАТ «Укрмедпром» оскаржують рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 20 квітня 2017 року й ухвалу Апеляційного суду міста Києва від 15 червня 2017 року з підстав порушення правил юрисдикції.
      АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
      (1) Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
      11. ПАТ «Укрмедпром» мотивує касаційну скаргу так :
      11.1. Позивачка просила поновити її на роботі, однак після уточнення позовних вимог за заявою від 6 квітня 2017 року оспорює лише рішення наглядової ради та загальних зборів акціонерів ПрАТ «Індар». Отже, з моменту уточнення позовних вимог спір набув ознак корпоративного, який треба розглядати за правилами господарського судочинства.
      11.2. Порушення процедури прийняття рішень не змінює юрисдикцію суду.
      11.3. Позивачка не є уповноваженою особою для оскаржень рішення наглядової ради та загальних зборів акціонерів ПрАТ «Індар», оскільки не має статусу учасника цього товариства. Тому вона обрала неналежний спосіб захисту її прав та інтересів.
      11.4. Вимога про скасування записів в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань належить до юрисдикції адміністративного суду, оскільки у цій частині спір є публічно-правовим.
      11.5. Головне управління юстиції у місті Києві є неналежним відповідачем у справі, оскільки реєстраційні дії щодо ПрАТ «Індар» відповідно до пункту 14 статті 1 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань» повинні здійснювати виконавчі органи сільських, селищних та міських рад, Київська та Севастопольська міські, районні, районні у містах Києві та Севастополі державні адміністрації, нотаріуси, акредитовані суб'єкти. Тому суд у задоволенні позову до Головного управління юстиції у місті Києві мав відмовити.
      11.6. Відповідно до пункту 10 частини другої статті 52 Закону України «Про акціонерні товариства» у редакції, чинній на час прийняття оспорюваних рішень (далі - Закон України «Про акціонерні товариства») до виключної компетенції наглядової ради належить прийняття рішення про відсторонення голови або члена виконавчого органу від здійснення повноважень та обрання особи, яка тимчасово здійснюватиме повноваження голови виконавчого органу. Тому необґрунтованим є висновок судів щодо відсутності у наглядової ради ПрАТ «Індар» відповідних повноважень для прийняття оскаржених рішень.
      12. Міністерство охорони здоров'я України мотивує касаційну скаргу так :
      12.1. Спірні правовідносини щодо скасування рішень органів управління товариства є корпоративними, на які не поширюються норми трудового законодавства.
      12.2. Суди необґрунтовано залишили поза увагою те, що немає вимоги про поновлення позивачки на посаді, а тому норми трудового законодавства до спірних правовідносин не можна застосувати.
      12.3. Керуючись рішенням Конституційного Суду України від 12 січня 2010 року у справі № 1-рп/2010, уповноважений орган товариства на підставі статті 99 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) може у будь-який час і з будь-яких підстав усунути особу від виконання обов'язків члена виконавчого органу товариства. Зазначене усунення не є відстороненням працівника від роботи у розумінні статті 46 КЗпП України. Тому до спірних правовідносин слід застосовувати норми цивільного законодавства.
      12.4. Оскаржені рішення наглядова рада ПрАТ «Індар» прийняла в межах її повноважень відповідно до частини другої статті 61 Закону України «Про акціонерні товариства».
      12.5. Безпідставною є вказівка судів першої й апеляційної інстанцій на судові рішення господарського суду у справі № 910/6863/14. У вимогах, які розглянули суди попередніх інстанцій у справі № 752/10984/14-ц позивачка не просила поновити її на роботі, а саме через пов'язаність вимог у справі № 910/6863/14 зі звільненням позивачки з посади господарські суди припинили провадження у тій справі.
      12.6. У позивачки немає права звертатись із позовом про оскарження рішень органів управління товариством, оскільки таке право мають лише акціонери, які були учасниками товариства на дату прийняття відповідних рішень.
      (2) Доводи позивачки
      13. 24 жовтня 2017 року позивачка подала заперечення на касаційні скарги Міністерства охорони здоров'я України та ПАТ «Укрмедпром».
      14. Мотивує заперечення так :
      14.1. Спори, пов'язані з оскарженням рішень виконавчих органів товариства про звільнення з посади їх членів, які мають укладений з товариством трудовий договір, слід розглядати за правилами цивільного судочинства як трудові спори згідно з роз'ясненням Пленуму Верховного Суду України, наданим у постанові від 24 жовтня 2008 року № 13 «Про практику розгляду судами корпоративних спорів».
      14.2. Цивільний характер спору підтверджує також вирішення зустрічного позову позивачки до ПрАТ «Індар» у справі № 755/16199/15-ц щодо права безстроково працювати на посаді голови правління цього товариства за трудовим договором, продовженим на невизначений строк, а також щодо права здійснювати адміністративно-господарські, організаційно-розпорядчі та інші повноваження голови правління ПрАТ «Індар».
      14.3. За правилами цивільного судочинства також слід розглядати вимогу про скасування записів в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, оскільки вказаний спосіб захисту передбачений у пункті 10 частини другої статті 16 ЦК України. Крім того, ця вимога є похідною від вимог про захист трудових прав.
      14.4. Спір не належить до юрисдикції господарського суду, оскільки пов'язаний зі звільненням позивачки з посади голови правління товариства, з яким укладений трудовий договір. Повторне звернення до господарського суду зі спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав не допускається. Провадження у цій справі не можна закрити, оскільки позивачка буде позбавлена можливості захистити її порушене право.
      14.5. Позивачка не відмовлялась від частини позовних вимог, а просила залишити їх без розгляду, що тягне інші, ніж відмова, правові наслідки.
      14.6. Позивачка володіє правом самостійно обрати спосіб захисту її права; вона звернулась до суду як найманий працівник, а не як акціонер. Тому приписи статті 50 Закону України «Про акціонерні товариства» у цій справі застосувати не можна.
      14.7. Повноваження вирішувати питання про відсторонення позивачки від виконання обов'язків голови правління ПрАТ «Індар» належало загальним зборам акціонерів цього товариства, про що вказує підпункт 11.4.17 пункту 11.4 статуту ПрАТ «Індар». Отже, приписи статті 61 Закону України «Про акціонерні товариства» не можна застосувати.
      14.8. Суди першої й апеляційної інстанцій дійшли правильного висновку про те, що позачергові загальні збори акціонерів ПрАТ «Індар», скликані на 18 липня 2014 року, не відбулись оскільки порушений порядок їх скликання та проведення.
      14.9. Позивачка обґрунтовано вказала відповідачем Головне управління юстиції у місті Києві, оскільки на час її звернення до суду уповноваженими на здійснення реєстраційних дій були територіальні управління юстиції Міністерства юстиції України відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань» з урахуванням змін, чинних на час звернення до суду з позовом.
      Доводи ПрАТ «Індар»
      15. 25 жовтня 2017 року ПрАТ «Індар» подало письмові пояснення щодо касаційних скарг Міністерства охорони здоров'я України та ПАТ «Укрмедпром». Вказані пояснення обґрунтувало так:
      15.1. Позивачка на підставі статті 55 Конституції України має право звернутися до суду за захистом порушеного права. Тому необґрунтованим є аргумент Міністерства охорони здоров'я України та ПАТ «Укрмедпром» у касаційних скаргах щодо обмеження права на такий захист за правилами цивільного судочинства.
      15.2. Позивачка не володіє корпоративними правами у ПрАТ «Індар», а тому спір не можна розглядати за правилами, визначеними Господарським процесуальним кодексом України (далі - ГПК України).
      15.3. Спірні правовідносини мають трудовий, а не корпоративний характер.
      15.4. Вимога про скасування записів в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань є похідною від вимог про захист трудових прав позивачки та належним способом їх захисту.
      15.5. Суди у цій справі дійшли правильного висновку про задоволення позовних вимог і про визнання незаконним відсторонення позивачки від виконання обов'язків голови правління ПрАТ «Індар», оскільки відповідні дії наглядова рада та загальні збори акціонерів ПрАТ «Індар» вчинили з порушенням трудового законодавства, Закону України «Про акціонерні товариства», статуту ПрАТ «Індар» та умов трудового договору, укладеного з позивачкою.
      (3) Позиція інших учасників процесу
      16. Інші учасники процесу відзиви на касаційну скаргу не надали.
      ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
      (1) Оцінка аргументів учасників справи та висновків судів першої й апеляційної інстанцій
      (1.1) Щодо юрисдикції суду
      17. Цивільний процесуальний кодекс (далі - ЦПК) України у редакції, чинній на час звернення з позовом до суду, передбачав, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають, зокрема, з трудових відносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства (частина перша статті 15).
      18. ЦПК України у редакції, чинній на час розгляду справи Великою Палатою Верховного Суду, також встановлює, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають, зокрема, з трудових правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства (частина перша статті 19).
      19. На час звернення до суду підвідомчість господарських справ була встановлена статтею 12 ГПК України у відповідній редакції, згідно з пунктом 4 частини першої якої господарським судам підвідомчі справи у спорах, що виникають з корпоративних відносин у спорах між юридичною особою та її учасниками (засновниками, акціонерами, членами), у тому числі учасником, який вибув, а також між учасниками (засновниками, акціонерами, членами) юридичної особи, пов'язаними зі створенням, діяльністю, управлінням та припиненням діяльності такої особи, крім трудових спорів.
      20. ГПК України у редакції, чинній на час розгляду справи Великою Палатою Верховного Суду, також установлює, що господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають з корпоративних відносин, в тому числі у спорах між учасниками (засновниками, акціонерами, членами) юридичної особи або між юридичною особою та її учасником (засновником, акціонером, членом), у тому числі учасником, який вибув, пов'язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності такої юридичної особи, крім трудових спорів (пункт 3 частини першої статті 20 цього кодексу).
      21. Отже, правильне визначення юрисдикції суду щодо розгляду цього спору залежить, насамперед, від характеру правовідносин сторін спору.
      22. Позивачка з урахуванням заяв, зазначених у пункті 1 цієї постанови, оскаржує рішення позачергових загальних зборів акціонерів ПрАТ «Індар», рішення його наглядової ради про відсторонення позивачки від виконання обов'язків голови правління товариства та призначення тимчасово виконуючого обов'язки голови правління.
      23. Суд апеляційної інстанції в оскарженій ухвалі визнав необґрунтованими доводи ПАТ «Укрмедпром» і Міністерства охорони здоров'я України про те, що цю справу не можна розглядати за правилами цивільного судочинства, та вказав, що спір слід розглядати за правилами цивільного судочинства з огляду як на характер правовідносин, так і на висновки Господарського суду міста Києва щодо юрисдикції, зроблені у справі № 910/6863/14 в ухвалі від 10 червня 2014 року, залишеній без змін Київським апеляційним господарським судом у постанові від 9 вересня 2014 року.
      24. У касаційних скаргах Міністерство охорони здоров'я України та ПАТ «Укрмедпром» стверджують, що оскаржені рішення органів управління ПрАТ «Індар» стосуються, насамперед, відсторонення голови виконавчого органу цього товариства на підставі частини третьої статті 99 ЦК України. А тому відповідні вимоги слід розглядати за правилами господарського судочинства.
      25. Суди вказали, що рішення наглядової ради прийняті усупереч статті 46 КЗпП України без аргументованих підстав для відсторонення чи припинення повноважень позивачки як голови правління ПрАТ «Індар». Тому дійшли висновку, що оскаржені рішення є незаконними.
      26. Суд першої інстанції зазначив, що наглядова рада ПрАТ «Індар» 10 квітня 2014 року прийняла рішення, оформлене протоколом № 15, про відсторонення позивачки від виконання посадових обов'язків голови правління цього товариства. Мотиви такого рішення були пов'язані з тим, що позивачка не виконувала доручень наглядової ради ПрАТ «Індар» щодо підготовки та проведення загальних зборів акціонерів. Приймаючи зазначене рішення, наглядова рада ПрАТ «Індар» керувалась приписами статей 52 і 61 Закону України «Про акціонерні товариства». А 21 липня 2014 року загальні збори акціонерів ПрАТ «Індар» прийняли рішення про припинення повноважень позивачки як керівника підприємства.
      27. Міністерство охорони здоров'я України у касаційній скарзі вказує, що наглядова рада ПрАТ «Індар», приймаючи рішення про відсторонення позивачки від виконання повноважень голови правління ПрАТ «Індар», керувалася частиною другою статті 61 Закону України «Про акціонерні товариства».
      28. Управління товариством здійснюють його органи. Органами управління товариством є загальні збори його учасників і виконавчий орган, якщо інше не встановлено законом (стаття 97 ЦК України).
      29. До виключної компетенції загальних зборів акціонерів належить: 1) внесення змін до статуту товариства, у тому числі зміна розміру його статутного капіталу; 2) утворення та ліквідація наглядової ради та інших органів товариства, обрання та відкликання членів наглядової ради; 3) затвердження річного звіту товариства; 4) рішення про ліквідацію товариства. До виключної компетенції загальних зборів статутом товариства і законом може бути також віднесене вирішення інших питань (частина друга статті 159 ЦК України).
      30. За змістом частини першої статті 160 ЦК України наглядова рада акціонерного товариства у разі її створення здійснює контроль за діяльністю його виконавчого органу та захист прав акціонерів товариства. Статутом акціонерного товариства і законом встановлюється виключна компетенція наглядової ради. Питання, віднесені статутом до виключної компетенції наглядової ради, не можуть бути передані нею для вирішення виконавчому органу товариства (частина друга цієї статті).
      31. Виконавчим органом акціонерного товариства, який здійснює керівництво його поточною діяльністю, є правління або інший орган, визначений статутом. Виконавчий орган вирішує всі питання діяльності акціонерного товариства, крім тих, що віднесені до компетенції загальних зборів і наглядової ради товариства. Виконавчий орган є підзвітним загальним зборам акціонерів і наглядовій раді акціонерного товариства та організовує виконання їхніх рішень. Виконавчий орган діє від імені акціонерного товариства у межах, встановлених статутом акціонерного товариства і законом (частина перша статті 161 ЦК України).
      32. Згідно з частиною четвертою статті 13 Конституції України держава забезпечує захист прав усіх суб'єктів права власності та господарювання. Корпоративні права учасників товариства є об'єктом такого захисту, зокрема у спосіб, передбачений частиною третьою статті 99 ЦК України (абзац перший пункту 3.2 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 12 січня 2010 року № 1-рп/2010).
      33. Відповідно до частини третьої статті 99 ЦК України у редакції, чинній до набрання чинності 1 червня 2014 року Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо захисту прав інвесторів» від 13 травня 2014 року, члени виконавчого органу можуть бути у будь-який час усунені від виконання своїх обов'язків, якщо в установчих документах не визначені підстави усунення членів виконавчого органу від виконання своїх обов'язків. З 1 червня 2014 року вказана частина була викладена у новій, термінологічно узгодженій з частиною другою статті 61 Закону України «Про акціонерні товариства» редакції, згідно з якою повноваження члена виконавчого органу можуть бути в будь-який час припинені або він може бути тимчасово відсторонений від виконання своїх повноважень.
      34. У разі, якщо відповідно до статуту товариства обрання та припинення повноважень голови колегіального виконавчого органу (особи, яка здійснює повноваження одноосібного виконавчого органу) віднесено до компетенції загальних зборів, наглядова рада має право відсторонити від виконання повноважень голову колегіального виконавчого органу (особу, яка здійснює повноваження одноосібного виконавчого органу), дії або бездіяльність якого порушують права акціонерів чи самого товариства, до вирішення загальними зборами питання про припинення його повноважень. До вирішення загальними зборами питання про припинення повноважень голови колегіального виконавчого органу (особи, яка здійснює повноваження одноосібного виконавчого органу) наглядова рада зобов'язана призначити особу, яка тимчасово здійснюватиме повноваження голови колегіального виконавчого органу (особи, яка здійснює повноваження одноосібного виконавчого органу), та скликати позачергові загальні збори (частина друга статті 61 Закону України «Про акціонерні товариства»).
      35. Згідно з абзацом третім пункту 3.2 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 12 січня 2010 року № 1-рп/2010 у справі про офіційне тлумачення частини третьої статті 99 ЦК України у тій редакції, яка була чинною до 1 червня 2014 року, усунення членів виконавчого органу товариства від виконання обов'язків (частина третя статті 99 ЦК України) або відсторонення голови виконавчого органу товариства від виконання повноважень (абзац перший частини другої статті 61 Закону України «Про акціонерні товариства») за своєю правовою природою, предметом регулювання правовідносин і правовими наслідками відрізняється від відсторонення працівника від роботи на підставі статті 46 Кодексу законів про працю. Саме тому можливість уповноваженого органу товариства усунути члена виконавчого органу від виконання ним обов'язків міститься не в приписах Кодексу законів про працю, а у статті 99 ЦК України, тобто не є предметом регулювання нормами трудового права. Реалізація учасниками товариства корпоративних прав на участь у його управлінні шляхом прийняття компетентним органом рішень про обрання (призначення), усунення, відсторонення, відкликання членів виконавчого органу цього об'єднання стосується також наділення або позбавлення їх повноважень на управління товариством. Такі рішення уповноваженого на це органу мають розглядатися не в межах трудових, а корпоративних правовідносин, що виникають між товариством і особами, яким довірено повноваження з управління ним (абзац четвертий пункту 3.2 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 12 січня 2010 року № 1-рп/2010).
      36. У зв'язку з цим «усунення» відповідно до частини третьої статті 99 ЦК України (у тій редакції, яка була чинною до 1 червня 2014 року) є дією уповноваженого органу товариства, спрямованою на унеможливлення здійснювати членом його виконавчого органу в межах корпоративних відносин з товариством повноважень у сфері управлінської діяльності. Необхідність такої норми зумовлено специфічним статусом члена виконавчого органу, який отримав від уповноваженого органу товариства право на управління. За природою корпоративних відносин учасникам товариства має бути надано можливість у будь-який час оперативно відреагувати на дії особи, яка здійснює представницькі функції зі шкодою для інтересів товариства, шляхом позбавлення її відповідних повноважень (абзац п'ятий пункту 3.2 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 12 січня 2010 року № 1-рп/2010).
      37. Зважаючи на це, зміст положень частини третьої статті 99 ЦК України треба розуміти як право компетентного (уповноваженого) органу товариства усунути члена виконавчого органу від виконання обов'язків, які він йому визначив, у будь-який час, на свій розсуд, з будь-яких підстав, але за умови, якщо в установчих документах товариства не були зазначені підстави усунення (абзац шостий пункту 3.2 мотивувальної частини, абзац перший пункту 1 резолютивної частини рішення Конституційного Суду України від 12 січня 2010 року № 1-рп/2010).
      38. Така форма захисту є специфічною дією носіїв корпоративних прав у відносинах з особою, якій вони довірили здійснювати управління товариством, і не може розглядатися в площині трудового права, зокрема в аспекті статті 46 КЗпП України (абзац сьомий пункту 3.2 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 12 січня 2010 року № 1-рп/2010). Усунення члена виконавчого органу товариства від виконання своїх обов'язків, яке передбачене частиною третьою статті 99 ЦК України, не є відстороненням працівника від роботи в розумінні статті 46 КЗпП України (абзац другий пункту 1 резолютивної частини рішення Конституційного Суду України від 12 січня 2010 року № 1-рп/2010).
      39. Велика Палата Верховного Суду вважає, що правовідносини стосовно припинення повноважень і тимчасового відсторонення члена виконавчого органу товариства від виконання його повноважень згідно зі статтею 61 Закону України «Про акціонерні товариства» та частиною третьою статті 99 ЦК України у редакції, чинній з 1 червня 2014 року, також не є відстороненням працівника від роботи у розумінні статті 46 КЗпП України. Хоча відповідні рішення уповноваженого на їх прийняття органу товариства можуть мати наслідки і в межах трудових відносин, але визначальними за таких обставин є відносини корпоративні.
      40. Отже, припинення повноважень члена виконавчого органу чи його тимчасове відсторонення від виконання повноважень відповідно до частини третьої статті 99 ЦК України, статті 61 Закону України «Про акціонерні товариства» є діями уповноваженого органу відповідного товариства, необхідними для оперативного реагування на певні діяння такого члена й унеможливлення здійснення ним повноважень з управління товариством.
      41. Велика Палата Верховного Суду зауважує, що застосування частини третьої статті 99 ЦК України щодо керівника або іншого члена виконавчого органу товариства не обов'язково впливає на трудові права відповідної особи. Так, застосування інституту припинення повноважень керівника товариства, який є членом виконавчого органу, зумовлює втрату повноважень у відповідному виконавчому органі товариства, без яких ця особа не може здійснювати керівництво товариством і виконувати інші функції члена його виконавчого органу. Відповідно до пункту 5 частини першої статті 41 КЗпП України припинення повноважень посадової особи може бути підставою для розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу та виплати вихідної допомоги у розмірі не менше ніж шестимісячний середній заробіток (стаття 44 КЗпП України). Проте за згодою працівника його також може бути переведено на іншу роботу (стаття 32 КЗпП України). Якщо особа відсторонена від виконання повноважень керівника або іншого члена виконавчого органу та обрана інша особа для тимчасового здійснення таких повноважень, то це також не означає звільнення керівника або іншого члена виконавчого органу, бо чинним законодавством не передбачена така підстава для звільнення (див. пункти 4.15-4.16 постанови Великої Палати Верховного Суду від 10 вересня 2019 року у справі № 921/36/18).
      42. Натомість, відносини сторін трудового договору щодо оплати праці відстороненої посадової особи-члена виконавчого органу чи особи, повноваження якої як члена виконавчого органу припинені, переведення таких осіб на іншу роботу (у тому числі тимчасового) чи звільнення регулюються нормами КЗпП України. Спори з цього приводу є трудовими, а тому їх слід розглядати за правилами цивільного судочинства (див. пункт 4.17 постанови Великої Палати Верховного Суду від 10 вересня 2019 року у справі № 921/36/18).
      43. Відповідно до пункту 3 частини першої статті 20 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв'язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема, справи у спорах, що виникають з корпоративних відносин, в тому числі у спорах між учасниками (засновниками, акціонерами, членами) юридичної особи або між юридичною особою та її учасником (засновником, акціонером, членом), у тому числі учасником, який вибув, пов'язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності такої юридичної особи, крім трудових спорів.
      44. За обставинами, які встановили суди першої й апеляційної інстанцій, органи управління (загальні збори акціонерів та наглядова рада) ПрАТ «Індар» вживали заходи оперативного реагування шляхом відсторонення позивачки як члена виконавчого органу цього товариства від виконання посадових обов'язків. Проте рішення загальних зборів № 2/14 стосується не тільки припинення повноважень позивачки, але й інших питань, як-от: обрання голови загальних зборів; затвердження порядку голосування на загальних зборах; обрання членів лічильної комісії загальних зборів; обрання секретаря загальних зборів; затвердження регламенту загальних зборів); затвердження річного звіту товариства за 2013 рік; розподіл збитків і прибутку товариства за 2013 рік; прийняття рішення за наслідками розгляду звіту правління, звіту наглядової ради, звіту ревізійної комісії товариства за 2013 рік; про обрання голови та членів правління товариства; про відкликання голови та членів ревізійної комісії товариства; про обрання голови та членів правління ревізійної комісії товариства; про внесення змін до статуту товариства шляхом викладення його в новій редакції; про внесення змін та затвердження в новій редакції положень про загальні збори акціонерів, наглядову раду, правління та ревізійну комісію товариства.
      45. З огляду на те, що позивачка оскаржує рішення органів управління ПрАТ «Індар» (загальних зборів і наглядової ради), пов'язані з його діяльністю і управлінням цим товариством, розгляд таких вимог вимагає оцінювання законності дій зазначених органів, зокрема їх відповідності вимогам цивільного, а не трудового законодавства (ЦК України, Закону України «Про акціонерні товариства» тощо). Тому Велика Палата Верховного Суду вважає необґрунтованими доводи позивачки у запереченні на касаційні скарги стосовно порушення норм трудового законодавства й умов її трудового договору під час відсторонення від виконання обов'язків голови правління ПрАТ «Індар».
      46. Оскільки позовні вимоги про скасування записів в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців про проведення державної реєстрації змін до відомостей про ПрАТ «Індар» є тісно пов'язаними з вимогами про визнання незаконними та скасування рішень наглядової ради цього товариства, розгляд вимог про скасування відповідних записів і вирішення питання про належність (ефективність) обраного позивачкою способу захисту у частині таких вимог, належить до юрисдикції господарського суду.
      47. Отже, враховуючи наведені приписи законодавства України та зміст правовідносин сторін спору, Велика Палата Верховного Суду вважає, що цей спір в цілому належить до юрисдикції господарського суду (близькі за змістом висновки щодо юрисдикції викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 30 січня 2019 року у справі № 145/1885/15-ц, від 10 вересня 2019 року у справі № 921/36/18). А тому суди попередніх інстанцій, зробивши помилкові висновки стосовно змісту спірних правовідносин, необґрунтовано відхилили доводи Міністерства охорони здоров'я України та ПАТ «Укрмедпром» щодо необхідності розгляду цього спору за правилами господарського судочинства.
      48. Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на те, що позивачка у запереченні на касаційні скарги Міністерства охорони здоров'я України й ПАТ «Укрмедпром» вказує на можливість виникнення юрисдикційного конфлікту та порушення права на судовий захист у випадку визначення господарської юрисдикції суду для вирішення цього спору.
      49. Суд апеляційної інстанції, відхиляючи аргумент ПАТ «Укрмедпром» щодо юрисдикції, зважав на ухвалу Господарського суду міста Києва про припинення провадження у справі № 910/6863/14.
      50. У вказаній господарській справі ОСОБА_1 звернулась із позовною заявою з вимогами, зокрема, до ПрАТ «Індар»:
      50.1. Визнати недійсним рішення наглядової ради ПрАТ «Індар», оформлене протоколом № 13 від 27 березня 2014 року, про проведення 30 квітня 2014 року загальних зборів акціонерів цього товариства.
      50.2. Визнати недійсним оформлене протоколом № 15 від 10 квітня 2014 року рішення наглядової ради ПрАТ «Індар» № 1 «Про відсторонення від виконання повноважень голови правління Товариства», яким відсторонено позивачку від виконання повноважень голови правління ПрАТ «Індар».
      50.3. Визнати недійсним оформлене протоколом № 15 від 10 квітня 2014 року рішення наглядової ради ПрАТ «Індар» № 2 «Про призначення особи, яка тимчасово здійснюватиме повноваження голови правління товариства», яким призначено тимчасово виконуючим обов'язки голови правління ПрАТ «Індар» ОСОБА_2.
      50.4. Визнати недійсним оформлене протоколом № 15 від 10 квітня 2014 року рішення наглядової ради ПрАТ «Індар» № 3 «Про проведення позачергових загальних зборів акціонерів ПрАТ «Індар», визначення дати, часу та місця проведення позачергових загальних зборів», яким вирішено провести позачергові загальні збори акціонерів товариства 30 квітня 2014 року о 15 год. 00 хв. за адресою: Україна, м. Київ, вул. Грушевського, буд. 7.
      50.5. Визнати недійсним оформлене протоколом № 15 від 10 квітня 2014 року рішення наглядової ради ПрАТ «Індар» № 4 «Про затвердження порядку денного позачергових загальних зборів ПрАТ «Індар», яким затверджено перелік питань, що виносяться на голосування (порядок денний) загальних зборів ПрАТ «Індар».
      50.6. Визнати недійсним оформлене протоколом № 15 від 10 квітня 2014 року рішення наглядової ради ПрАТ «Індар» № 5 «Про затвердження переліку документів та матеріалів, необхідних для прийняття рішень з порядку денного позачергових загальних зборів, визначення порядку та місця ознайомлення акціонерів з документами та матеріалами, необхідними для прийняття рішень з питань порядку денного позачергових загальних зборів, визначення особи, уповноваженої забезпечити ознайомлення акціонерів з документами та здійснювати таке», яким затверджений перелік документів та матеріалів, необхідних для прийняття рішень з питань порядку денного загальних зборів ПрАТ «Індар», доручено тимчасово виконуючому обов'язки голови правління (ОСОБА_2) у строк до 28 квітня 2014 року забезпечити складення фінансової звітності товариства за 2013 рік, аудиторського висновку щодо фінансової звітності товариства за 2013 рік, звіту правління товариства; голові ревізійної комісії товариства у строк до 28 квітня 2014 року забезпечити складення звіту ревізійної комісії; визначено місце ознайомлення акціонерів з документами; визначено особу, відповідальну за ознайомлення акціонерів з документами (ОСОБА_2.); визначено порядок ознайомлення з документами.
      50.7. Визнати недійсним оформлене протоколом № 15 від 10 квітня 2014 року рішення наглядової ради ПрАТ «Індар» № 6 «Про встановлення дати складання переліку акціонерів, які мають бути повідомлені про позачергові загальні збори акціонерів, а також визначення дати, станом на яку має бути складено перелік акціонерів товариства, які мають право на участь у позачергових загальних зборах, визначення осіб, відповідальних за складання таких переліків акціонерів», яким визначено: 15 квітня 2014 року - датою складання переліку акціонерів товариства для здійснення повідомлення про проведення позачергових загальних зборів; 24 квітня 2014 року - датою, станом на яку має бути складено перелік акціонерів товариства, які мають право на участь у позачергових загальних зборах; тимчасово виконуючого обов'язки голови правління товариства (ОСОБА_2.) - особою, відповідальною за складання вищезазначених переліків.
      50.8. Визнати недійсним оформлене протоколом № 15 від 10 квітня 2014 року рішення наглядової ради ПрАТ «Індар» № 7 «Про обрання реєстраційної комісії загальних зборів акціонерів», яким обрано реєстраційну комісію позачергових загальних зборів акціонерів товариства, призначених на 30 квітня 2014 року, у складі ОСОБА_4 та ОСОБА_16.
      50.9. Визнати недійсним оформлене протоколом № 16 від 28 квітня 2014 року рішення наглядової ради ПрАТ «Індар», яким внесені зміни до рішення наглядової ради, оформленого протоколом № 15 від 10 квітня 2014 року, щодо призначення ОСОБА_3. особою, яка тимчасово здійснюватиме повноваження голови правління товариства.
      50.10. Визнати недійсним оформлене протоколом № 16 від 28 квітня 2014 року рішення наглядової ради ПрАТ «Індар», яким затверджений порядок денний засідання наглядової ради, призначене на той самий день.
      51. Господарський суд міста Києва, припиняючи провадження у справі у справі № 910/6863/14, вважав, що спір за вказаними вимогами не належить до юрисдикції господарських судів України, а за суб'єктним складом його слід розглянути у загальному суді. З таким висновком погодився Київський апеляційний господарський суд у постанові від 9 вересня 2014 року.
      52. У разі закриття провадження у справі повторне звернення до суду зі спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав не допускається (частина третя статті 231 ГПК України у редакції, чинній на час розгляду справи Великою Палатою Верховного Суду).
      53. Оскільки Господарський суд міста Києва 10 червня 2014 року припинив провадження у справі № 910/6863/14 за позовом позивачки до ПрАТ «Індар» про визнання недійсними рішень наглядової ради, оформлених протоколами від 27 березня 2014 року та № 15 від 10 квітня 2014 року, Велика Палата Верховного Суду погоджується з позивачкою у тому, що з огляду на припис частини третьої статті 231 ГПК України вона не зможе реалізувати її право на доступ до суду за правилами господарського судочинства у частині заявлених у справі № 752/10984/14-ц вимог про:
      53.1. Визнання незаконним і скасування оформленого протоколом № 15 від 10 квітня 2014 року рішення наглядової ради ПрАТ «Індар» у частині відсторонення позивачки від виконання обов'язків голови правління цього товариства та призначення тимчасово виконуючим обов'язки голови правління ОСОБА_2.
      53.2. Визнання незаконним і скасування оформленого протоколом № 16 від 28 квітня 2014 року рішення наглядової ради ПрАТ «Індар» у частині призначення тимчасово виконуючим обов'язки голови правління цього товариства ОСОБА_3.
      54. Як вказує Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), у пункті 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) закріплене «право на суд» разом із правом на доступ до суду, тобто правом звертатися до суду з цивільними скаргами, що складають єдине ціле (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі «Ґолдер проти Сполученого Королівства» («Golder v. the United Kingdom») від 21 лютого 1975 року, заява № 4451/70, § 36). Проте, такі права не є абсолютними та можуть бути обмежені, але лише таким способом і до такої міри, що не порушує сутність цих прав (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі «Станєв проти Болгарії» («Stanev v. Bulgaria») від 17 січня 2012 року, заява № 36760/06, § 230).
      55. Згідно зі статтею 13 Конвенції кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
      56. ЄСПЛ неодноразово встановлював порушення Україною Конвенції через наявність юрисдикційних конфліктів між національними судами (див. mutatis mutandis рішення від 9 грудня 2010 року у справі «Буланов та Купчик проти України» («Bulanov and Kupchik v. Ukraine», заяви № 7714/06 та № 23654/08), в якому ЄСПЛ встановив порушення пункту 1 статті 6 Конвенції щодо відсутності у заявників доступу до суду касаційної інстанції з огляду на те, що відмова Вищого адміністративного суду розглянути касаційні скарги заявників всупереч ухвалам Верховного Суду України не тільки позбавила заявників доступу до суду, але й знівелювала авторитет судової влади; крім того, ЄСПЛ вказав, що держава має забезпечити наявність засобів для ефективного та швидкого вирішення спорів щодо судової юрисдикції (§ 27-28, 38-40); рішення від 1 грудня 2011 року у справі «Андрієвська проти України» («Andriyevska v. Ukraine», заява № 34036/06), в якому ЄСПЛ визнав порушення пункту 1 статті 6 Конвенції з огляду на те, що Вищий адміністративний суд відмовив у відкритті касаційного провадження за скаргою заявниці, оскільки її справа мала цивільний, а не адміністративний характер, і тому касаційною інстанцією мав бути Верховний Суд України; натомість останній відмовив у відкритті касаційного провадження, зазначивши, що судом касаційної інстанції у справі заявниці є Вищий адміністративний суд України (§ 13-14, 23, 25-26); рішення від 17 січня 2013 року у справі «Мосендз проти України» («Mosendz v. Ukraine», заява № 52013/08), в якому ЄСПЛ визнав, що заявник був позбавлений ефективного національного засобу юридичного захисту, гарантованого статтею 13 Конвенції через наявність юрисдикційних конфліктів між цивільними й адміністративними судами (§ 116, 119, 122-125); рішення від 21 грудня 2017 року у справі «Шестопалова проти України» («Shestopalova v. Ukraine», заява № 55339/07), в якому ЄСПЛ дійшов висновку, що заявниця була позбавлена права на доступ до суду всупереч пункту 1 статті 6 Конвенції, оскільки національні суди надавали їй суперечливі роз'яснення щодо юрисдикції, відповідно до якої позов заявниці мав розглядатися у судах України, а Вищий адміністративний суд України не виконав рішення Верховного Суду України щодо розгляду позову заявниці за правилами адміністративного судочинства (§ 13, 18-24)).
      57. Велика Палата Верховного Суду вважає, що у разі закриття провадження у справі № 752/10984/14-ц стосовно позовних вимог про визнання незаконним і скасування оформленого протоколом № 15 від 10 квітня 2014 року рішення наглядової ради ПрАТ «Індар» у частині відсторонення позивачки від виконання обов'язків голови правління цього товариства та призначення тимчасово виконуючим обов'язки голови правління ОСОБА_2., а також про визнання незаконним і скасування оформленого протоколом № 16 від 28 квітня 2014 року рішення наглядової ради ПрАТ «Індар» у частині призначення тимчасово виконуючим обов'язки голови правління зазначеного товариства ОСОБА_3. сутність гарантованого Конвенцією права позивачки на доступ до суду та на ефективний засіб юридичного захисту буде поставлене під загрозу з огляду на припинення господарським судом провадження за аналогічними вимогами у справі № 910/6863/14. А тому з метою недопущення порушень Конвенції розгляд спору за означеними вимогами слід завершити за правилами цивільного судочинства, тоді як для розгляду у господарському суді решти позовних вимог, заявлених у справі № 752/10984/14-ц, перешкод немає.
      58. Крім того, Велика Палата Верховного Суду зауважує, що необґрунтованими є доводи позивачки, висловлені у запереченні на касаційні скарги, про те, що цивільний характер спору у справі № 752/10984/14-ц підтверджує розгляд за правилами цивільного судочинства справи № 755/16199/15-ц за іншим позовом позивачки. Наявність спору з іншими предметом і підставами позову на розгляді загального суду не може бути підтвердженням необхідності розгляду вимог, заявлених у справі № 752/10984/14-ц, також за правилами цивільного судочинства.
      59. Визначення Великою Палатою Верховного Суду юрисдикції належного суду є підставою для поновлення строку на звернення з позовом до такого суду (аналогічний висновок щодо підстави для поновлення строку див. у постановах Великої Палати Верховного Суду від 15 травня 2019 року у справі № 205/8482/15-ц, від 4 вересня 2019 року у справі № 752/2422/17).
      (1.2) Щодо суті спору
      60. З урахуванням наведеного висновку про можливий конфлікт юрисдикцій за частиною позовних вимог і з метою недопущення порушення права позивачки на судовий захист Велика Палата Верховного Суду переглядає судові рішення у цій справі в частині вимог про визнання незаконними та скасування оформлених протоколом № 15 від 10 квітня 2014 року рішень наглядової ради ПрАТ «Індар» про відсторонення позивачки від виконання обов'язків голови правління цього товариства та про призначення тимчасово виконуючим обов'язки такого голови ОСОБА_2., а також оформленого протоколом № 16 від 28 квітня 2014 року рішення наглядової ради ПрАТ «Індар» про призначення тимчасово виконуючим обов'язки голови правління вказаного товариства ОСОБА_3.
      61. Суди першої й апеляційної інстанцій встановили, що 70,7016 % акцій ПрАТ «Індар» належать ПАТ «Укрмедпром» (100 % акцій якого належать державі в особі Міністерства охорони здоров'я України).
      62. Суд першої інстанції вказав, що 19 вересня 2011 року Господарський суд міста Києва ухвалив рішення у справі № 50/380, залишене без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 31 січня 2012 року, в якому визнав право власності на 11 437 581 акцій ПрАТ «Індар», що становить 70,7 % статутного капіталу цього товариства, за державою в особі ДАК «Укрмедпром».
      63. Об'єктами управління державної власності є: майно, яке передане казенним підприємствам в оперативне управління; майно, яке передане державним комерційним підприємствам, установам та організаціям; майно, яке передане державним господарським об'єднанням; корпоративні права, що належать державі у статутних капіталах господарських організацій; державне майно, що забезпечує діяльність Президента України, Верховної Ради України та Кабінету Міністрів України; державне майно, передане в оренду, лізинг; державне майно, передане та/або створене (збудоване) на підставі договору, укладеного в рамках державно-приватного партнерства (у тому числі концесійного договору); державне майно, що перебуває на балансі господарських організацій і не увійшло до їх статутних капіталів або залишилося після ліквідації підприємств та організацій; державне майно, передане в безстрокове безоплатне користування Національній академії наук України, галузевим академіям наук; безхазяйне та конфісковане майно, що переходить у державну власність за рішенням суду (частина перша статті 3 Закону України «Про управління об'єктами державної власності»).
      64. Відповідно до статті 4 Закону України «Про управління об'єктами державної власності» суб'єктами управління об'єктами державної власності є: Кабінет Міністрів України; центральний орган виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері управління об'єктами державної власності; центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері економічного розвитку; міністерства та інші органи виконавчої влади (далі - уповноважені органи управління); Фонд державного майна України; органи, що забезпечують діяльність Президента України, Верховної Ради України та Кабінету Міністрів України; органи, які здійснюють управління державним майном відповідно до повноважень, визначених окремими законами; державні господарські об'єднання, державні холдингові компанії, інші державні господарські організації; Національна академія наук України, галузеві академії наук. Державна керуюча холдингова компанія має статус уповноваженого органу управління щодо об'єктів управління державної власності, що передані до її статутного капіталу та статутного капіталу її корпоративних підприємств.
      65. Члени наглядової ради, що представляють інтереси держави, голосують на наглядових радах відповідно до наданих Фондом державного майна України або уповноваженим органом управління завдань щодо голосування (частина чотирнадцята статті 11 Закону України «Про управління об'єктами державної власності»).
      66. Суд першої інстанції встановив, що відповідно до пункту 12.4 Статуту ПрАТ «Індар» представник акціонера - члена наглядової ради - юридичної особи - здійснює свої повноваження на підставі довіреності відповідно до вказівок акціонера, інтереси якого він представляє у наглядовій раді та вказав про те, що згідно з постановою Кабінету Міністрів України «Деякі питання управління корпоративними правами держави» від 29 березня 2010 року № 297, чинною на час прийняття оскаржених рішень наглядової ради ПрАТ «Індар», завдання на голосування представникам держави на загальних зборах і засіданнях наглядової ради господарських товариств, у статутному капіталі яких державна частка становить понад 50 відсотків, погоджуються Прем'єр-міністром України або Першим віце-прем'єр-міністром України за умови попереднього розгляду віце-прем'єр-міністром згідно з розподілом функціональних повноважень.
      67. Суд першої інстанції зазначив, що відповідно до оформленого протоколом № 15 від 10 квітня 2014 року рішення наглядової ради ПрАТ «Індар» повноваження для голосування на засіданні цієї ради щодо відсторонення позивачки було надане представникам ДАК «Укрмедпром» «дорученням Міністерства охорони здоров'я України від 08.04.2014 року».
      68. Суди першої й апеляційної інстанції вказали, що 27 червня 2014 року Окружний адміністративний суд міста Києва прийняв постанову у справі № 826/5583/14, якою визнав протиправним і скасував надане Міністерством охорони здоров'я України «доручення від 08.04.2014 року». Учасниками справи № 826/5583/14 були: ОСОБА_1 як позивачка, Міністерство охорони здоров'я України як відповідач і ПрАТ «Індар», ДАК «Укрмедпром», Кабінет Міністрів України як треті особи, які не заявляють самостійні вимоги щодо предмета спору. Вказане рішення у справі № 826/5583/14 щодо «доручення від 08.04.2014 року», як зазначив суд першої інстанції у справі № 752/10984/14-ц, підтримали суди апеляційної та касаційної інстанцій.
      69. Окружний адміністративний суд міста Києва у постанові від 27 червня 2014 року у справі № 826/5583/14, врахувавши, що, оформлюючи розпорядчий документ - завдання на голосування, Міністерство охорони здоров'я діяло не у спосіб, визначений законодавством України, визнав протиправним і скасував рішення Міністерства охорони здоров'я України від 8 квітня 2014 року №14.01-06/58/1322 про надання представникам ДАК «Укрмедпром» завдань щодо голосування на засіданні наглядової ради ПрАТ «Індар». Київський апеляційний адміністративний суд у постанові від 18 вересня 2014 року залишив зазначену постанову у резолютивній частині без змін, підтримавши висновки щодо протиправності розпорядчого акта Міністерства охорони здоров'я. Вищий адміністративний суд України в ухвалі від 12 березня 2015 року постанови судів нижчих інстанцій залишив без змін, вказавши, зокрема, що, приймаючи оскаржене рішення, Міністерство охорони здоров'я діяло не у спосіб, визначений законодавством України, що, врешті, потягло прийняття загальними зборами ПрАТ «Індар» рішення з кадрових питань та порушення прав позивачки.
      70. Ні у справі № 826/5583/14, ні у справі № 752/10984/14-ц суди не встановили наявність у представників ДАК «Укрмедпром» належно оформлених завдань для голосування на засіданнях наглядової ради ПрАТ «Індар» 10 і 28 квітня та 2 липня 2014 року як щодо відсторонення позивачки від виконання обов'язків голови правління цього товариства, так і для призначення тимчасово виконуючим обов'язки його голови правління, а також на голосування на позачергових загальних зборах акціонерів ПрАТ «Індар» 21 липня 2014 року, зокрема про припинення позивачкою повноважень голови правління й обрання іншої особи на цю посаду.
      71. Згідно з частиною третьою статті 61 ЦПК України у редакції, чинній на час ухвалення рішень судами першої й апеляційної інстанцій у справі № 752/10984/14-ц, обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. Аналогічний за змістом припис закріплений у частині четвертій статті 82 ЦПК України у редакції, чинній на час розгляду справи Великою Палатою Верховного Суду.
      72. З огляду на вказане, враховуючи те, що 10 квітня 2014 року представники ПАТ «Укрмедпром» під час голосування на засіданні наглядової ради акціонерів ПрАТ «Індар» щодо відсторонення позивачки від виконання обов'язків його голови правління та про призначення тимчасово виконуючим обов'язки такого голови ОСОБА_2. не мали завдання на голосування, оформленого відповідно до вимог чинного законодавства України, що встановили суди першої й апеляційної інстанцій, Велика Палата Верховного Суду погоджується з висновком судів попередніх інстанцій про визнання незаконними та скасування оформлених протоколом № 15 від 10 квітня 2014 року зазначених рішень наглядової ради ПрАТ «Індар».
      73. Зазначений висновок впливає і на оцінку рішення наглядової ради ПрАТ «Індар», оформленого протоколом № 16 від 28 квітня 2014 року, згідно з яким (враховуючи те, що позивачка була відсторонена від виконання обов'язків голови правління цього товариства за рішенням наглядової ради, оформленим протоколом № 15 від 10 квітня 2014 року) були внесені зміни до відповідного рішення наглядової ради, оформленого протоколом № 15 від 10 квітня 2014 року, та призначено тимчасово виконуючим обов'язки голови правління заступника голови правління ПрАТ «Індар» з питань якості ОСОБА_3.
      74. Оскільки суд дійшов висновку про визнання незаконними та скасування оформлених протоколом № 15 від 10 квітня 2014 року рішень наглядової ради ПрАТ «Індар» щодо відсторонення позивачки від виконання обов'язків його голови правління та про призначення тимчасово виконуючим обов'язки такого голови ОСОБА_2., незаконним і таким, що підлягає скасуванню, є рішення наглядової ради ПрАТ «Індар», оформлене протоколом № 16 від 28 квітня 2014 року, у частині призначення тимчасово виконуючим обов'язки голови правління цього товариства ОСОБА_3.
      75. Отже, Велика Палата Верховного Суду вважає обґрунтованими висновки судів першої й апеляційної інстанцій про те, що оскаржені рішення наглядової ради ПрАТ «Індар», оформлені протоколами № 15 від 10 квітня 2014 року і № 16 від 28 квітня 2014 року, слід визнати незаконними та скасувати. Інші аргументи касаційних скарг на цей висновок Великої Палати Верховного Суду не впливають.
      (2) Висновки за результатами розгляду касаційних скарг
      76. Суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення; скасувати судові рішення суду першої та апеляційної інстанцій у відповідній частині і закрити провадження у справі (пункти 1 і 5 частини першої статті 409 ЦПК України).
      77. Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.
      78. Судове рішення, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню в касаційному порядку частково із закриттям провадження у справі у відповідній частині з підстав, передбачених статтею 255 ЦПК України. Порушення правил юрисдикції загальних судів, визначених статтею 19 цього кодексу, є обов'язковою підставою для скасування рішення незалежно від доводів касаційної скарги (частини перша та друга статті 414 ЦПК України).
      79. Велика Палата Верховного Суду вважає, що рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 20 квітня 2017 року й ухвалу Апеляційного суду міста Києва від 15 червня 2017 року в частині вимог про визнання незаконними та скасування оформленого протоколом № 15 від 10 квітня 2014 року рішення наглядової ради ПрАТ «Індар» про відсторонення позивачки від виконання обов'язків голови правління цього товариства та про призначення тимчасово виконуючим обов'язки такого голови ОСОБА_2., а також оформленого протоколом № 16 від 28 квітня 2014 року рішення наглядової ради ПрАТ «Індар» про призначення тимчасово виконуючим обов'язки голови правління вказаного товариства ОСОБА_3., слід залишити без змін; у частині вирішення інших позовних вимог - скасувати, а провадження у справі закрити. Повідомити позивачці відповідно до частини першої статті 256 ЦПК України про її право на звернення до суду з вимогами, щодо яких Велика Палата Верховного Суду закрила провадження, у порядку, передбаченому ГПК України.
      (3) Висновки щодо застосування норм права
      80. Повноваження члена виконавчого органу можуть бути в будь-який час припинені або він може бути тимчасово відсторонений від виконання своїх повноважень (частина третя статті 99 ЦК України).
      81. Повноваження голови колегіального виконавчого органу (особи, яка здійснює повноваження одноосібного виконавчого органу) припиняються за рішенням наглядової ради з одночасним прийняттям рішення про призначення голови колегіального виконавчого органу (особи, яка здійснює повноваження одноосібного виконавчого органу) або особи, яка тимчасово здійснюватиме його повноваження, якщо статутом акціонерного товариства це питання не віднесено до компетенції загальних зборів (абзац перший частини першої статті 61 Закону України «Про акціонерні товариства»). У разі, якщо відповідно до статуту товариства обрання та припинення повноважень голови колегіального виконавчого органу (особи, яка здійснює повноваження одноосібного виконавчого органу) віднесено до компетенції загальних зборів, наглядова рада має право відсторонити від виконання повноважень голову колегіального виконавчого органу (особу, яка здійснює повноваження одноосібного виконавчого органу), дії або бездіяльність якого порушують права акціонерів чи самого товариства, до вирішення загальними зборами питання про припинення його повноважень (частина друга вказаної статті).
      82. Правовідносини стосовно припинення повноважень і тимчасового відсторонення члена виконавчого органу товариства від виконання його повноважень згідно зі статтею 61 Закону України «Про акціонерні товариства» та частиною третьою статті 99 ЦК України у редакції, чинній з 1 червня 2014 року, не є відстороненням працівника від роботи у розумінні статті 46 КЗпП України. Хоча відповідні рішення уповноваженого на їх прийняття органу товариства можуть мати наслідки і в межах трудових відносин, але визначальними за таких обставин є відносини корпоративні.
      83. Відповідно до пункту 3 частини першої статті 20 Господарського процесуального кодексу України господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв'язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема, справи у спорах, що виникають з корпоративних відносин, в тому числі у спорах між учасниками (засновниками, акціонерами, членами) юридичної особи або між юридичною особою та її учасником (засновником, акціонером, членом), у тому числі учасником, який вибув, пов'язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності такої юридичної особи, крім трудових спорів.
      84. Спори щодо оскарження рішень органів управління товариства про припинення повноважень члена виконавчого органу товариства або про тимчасове відсторонення такого члена від виконання його повноважень згідно з частиною третьою статті 99 ЦК України, статтею 61 Закону України «Про акціонерні товариства» належать до юрисдикції господарського суду.
      Керуючись пунктом 1 частини першої статті 255, статтею 400, пунктом 1 і 5 частини першої статті 409, статтею 410, частиною першою та другою статті 414, статтями 416, 418, 419 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду
      П О С Т А Н О В И Л А :
      1. Касаційні скарги Публічного акціонерного товариства «Укрмедпром» і Міністерства охорони здоров'я України задовольнити частково.
      2. Рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 20 квітня 2017 року й ухвалу Апеляційного суду міста Києва від 15 червня 2017 року скасувати та закрити провадження у справі в частині позовних вимог про:
      - визнання незаконним і скасування всіх рішень позачергових загальних зборів акціонерів ПрАТ «Індар», оформлених протоколом від 21 липня 2014 року № 2/14;
      - визнання незаконним і скасування рішення наглядової ради ПрАТ «Індар», оформленого протоколом від 2 липня 2014 року № 17, у частині відсторонення позивачки від виконання обов'язків голови правління ПрАТ «Індар»;
      - визнання незаконним і скасування рішення наглядової ради ПрАТ «Індар», оформленого протоколом від 2 липня 2014 року № 17, в частині призначення тимчасово виконуючим обов'язки голови правління ПрАТ «Індар» ОСОБА_4.;
      - скасування запису в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань про проведення державної реєстрації змін до відомостей про ПрАТ «Індар» у частині державної реєстрації ОСОБА_3. тимчасово виконуючим обов'язки голови правління ПрАТ «Індар»;
      - скасування запису в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців про проведення державної реєстрації змін до відомостей про ПрАТ «Індар» у частині державної реєстрації ОСОБА_4. тимчасово виконуючим обов'язки голови правління ПрАТ «Індар».
      3. Рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 20 квітня 2017 року й ухвалу Апеляційного суду міста Києва від 15 червня 2017 року залишити без змін у частині вирішення спору за вимогами про:
      - визнання незаконним і скасування рішення наглядової ради ПрАТ «Індар», оформленого протоколом від 10 квітня 2014 року № 15, у частині відсторонення ОСОБА_1 від виконання обов'язків голови правління ПрАТ «Індар»;
      - визнання незаконним і скасування рішення наглядової ради ПрАТ «Індар», оформленого протоколом від 10 квітня 2014 року № 15, у частині призначення тимчасово виконуючим обов'язки голови правління ПрАТ «Індар» ОСОБА_2;
      - визнання незаконним і скасування рішення наглядової ради ПрАТ «Індар», оформленого протоколом від 28 квітня 2014 року № 16, у частині призначення тимчасово виконуючим обов'язки голови правління ПрАТ «Індар» ОСОБА_3.
      Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
      Суддя-доповідач
      Д. А. Гудима
      Судді:
      Н. О. Антонюк
      В. С. Князєв
      Т. О. Анцупова
      Л. М. Лобойко
      С. В. Бакуліна
      Н. П. Лященко
      Ю. Л. Власов
      О. Б. Прокопенко
      Ж. М. Єленіна
      Л. І. Рогач
      О. С. Золотніков
      О. М. Ситнік
      В. Ю. Уркевич
      Джерело: ЄДРСР 87527949
    • By ANTIRAID
      ПОСТАНОВА
      ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
      04 лютого 2020 року
      м. Київ
      Справа № 915/540/16
      Провадження № 12-100гс19
      Велика Палата Верховного Суду у складі:
      головуючого судді Князєва В. С.,
      судді-доповідача Кібенко О. Р.,
      суддів Антонюк Н. О., Анцупової Т. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Власова Ю. Л., Гриціва М. І., Гудими Д. А., Данішевської В. І., Єленіної Ж. М., Золотнікова О. С., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Прокопенка О. Б., Пророка В. В., Рогач Л. І., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г.,
      за участю секретаря судового засідання Чепака І. В.,
      розглянула в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1
      на рішення Господарського суду Миколаївської області від 16 листопада 2016 року, ухвалене суддею Фроловим В.Д.,
      та постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 03 квітня 2019 року, ухвалену колегією суддів у складі Таран С.В., Будішевської Л.О., Мишкіної М.А.,
      у справі за позовом ОСОБА_2
      до Товариства з обмеженою відповідальністю «Ринок-Торг-Сервіс»,
      за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача ОСОБА_1 ,
      про визнання недійсним рішення загальних зборів учасників.
      Історія справи
      Короткий зміст та підстави позовних вимог
      1. У травні 2016 року ОСОБА_2 звернувся до Господарського суду Миколаївської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Ринок-Торг-Сервіс» (далі - ТОВ «Ринок-Торг-Сервіс») про визнання недійсним рішення загальних зборів учасників товариства, оформленого протоколом №16/04-1 від 26 квітня 2016 року, яким позивача звільнено з посади директора ТОВ «Ринок-Торг-Сервіс» та призначено директором цього товариства ОСОБА_3 .
      2. На обґрунтування позовних вимог позивач послався на те, що ці збори проведені за його відсутності, без його повідомлення про їх проведення, а протокол зборів підписаний від імені позивача невідомою особою.
      Фактичні обставини справи, встановлені судами
      3. Згідно з пунктами 1.1, 2.1 статуту ТОВ «Ринок-Торг-Сервіс», затвердженого у новій редакції рішенням зборів учасників товариства від 06 лютого 2008 року (протокол № 4) та зареєстрованого Виконавчим комітетом Миколаївської міської ради за № 15221050002010089 від 18 лютого 2008 року, його учасниками є ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , які володіють частками по 50 % статутного капіталу; для забезпечення діяльності товариства за рахунок внесків його учасників створено статутний капітал, розмір якого склав 78 500 грн, поділений на 100 часток по 785 грн кожна.
      4. ОСОБА_2 призначено директором цього товариства відповідно до рішення загальних зборів учасників ТОВ «Ринок-Торг-Сервіс» від 18 березня 2003 року.
      5. Рішенням загальних зборів учасників ТОВ «Ринок-Торг-Сервіс», оформленим протоколом № 16/04-1 від 26 квітня 2016 року:
      - звільнено ОСОБА_2 з посади директора товариства і призначено на цю посаду ОСОБА_3 з наданням йому з 27 квітня 2016 року права першого підпису на банківських, фінансових та інших документах, що стосуються господарської діяльності товариства (без обмежень);
      - зобов`язано директора ОСОБА_3 приступити до виконання своїх функціональних обов`язків, прийняти справи, печатку, статутні й інші документи; невідкладно особисто чи з правом передоручення третім особам з наданням відповідних повноважень представляти інтереси цього товариства у реєстраційній службі, а також у податковій інспекції, Пенсійному фонді та в інших установах з метою виконання всіх необхідних дій, пов`язаних із реєстрацією цього рішення та отриманням у встановленому порядку зареєстрованих та оформлених документів.
      6. За наслідками прийнятих на цих зборах рішень проведено державну реєстрацію змін відомостей про юридичну особу щодо керівника товариства, що підтверджується витягом із Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань станом на 04 травня 2016 року.
      7. Предметом спору у цій справі є визнання недійсним рішення загальних зборів учасників ТОВ «Ринок-Торг-Сервіс», оформленого протоколом № 16/04-1 від 26 квітня 2016 року, оскільки, за твердженням позивача, він не був присутнім на загальних зборах ТОВ «Ринок-Торг-Сервіс», які відбулися 26 квітня 2016 року, та не підписував протокол.
      Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
      8. Рішенням Господарського суду Миколаївської області від 16 листопада 2016 року, залишеним без змін постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 03 квітня 2019 року, позов задоволено повністю.
      9. Суди попередніх інстанцій визнали неповноважними загальні збори учасників ТОВ «Ринок-Торг-Сервіс» від 26 квітня 2016 року і відповідно недійсними прийняті на них рішення, оскільки на цих зборах не були присутні учасники, що володіють у сукупності більш як 60 % голосів, тобто збори були проведені за відсутності кворуму та доказів повідомлення позивача про їх скликання. Отже, господарські суди першої й апеляційної інстанцій виходили з підстав недотримання відповідачем процедури скликання та проведення загальних зборів, вказали про порушення прав позивача на участь у них і відповідно права на участь в управлінні товариством.
      10. Таких висновків суди попередніх інстанцій дійшли також з урахуванням висновків почеркознавчих експертиз №№ 98, 131/166, 17-147 від 09 червня, 19 вересня 2016 року та від 19 липня 2017 року, зроблених Державним науково-дослідним експертно-криміналістичним центром МВС України та Миколаївським відділенням Одеського науково-дослідного інституту судових експертиз відповідно, у яких установлено, що підпис від імені ОСОБА_2 у графі «підписи» в протоколі загальних зборів учасників ТОВ «Ринок-Торг-Сервіс» № 16/04-1 від 26 квітня 2016 року виконано не ОСОБА_2 , а іншою особою.
      Короткий зміст наведених у касаційній скарзі вимог
      11. У квітні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою про скасування судових рішень попередніх інстанцій та передачу справи на новий розгляд до місцевого господарського суду.
      АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
      Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
      12. Мотивуючи скаргу, крім іншого, скаржник послався на порушення судами попередніх інстанцій правил предметної та суб`єктної юрисдикції. Він вважає, що спір у цій справі фактично є трудовим спором, пов`язаним з поновленням ОСОБА_2 на посаді директора та звільненням ОСОБА_3 з цієї посади. При цьому, наполягаючи на тому, що цей спір підлягає розгляду за правилами цивільного судочинства, наголосив, що він є трудовим, а не корпоративним.
      13. Крім того, скаржник указав про порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права, оскільки цей суд, відмовляючи у задоволенні поданої заяви ОСОБА_1 про відвід суддів, належним чином не перевірив і не надав оцінки доводам заявника, а також безпідставно визнав ОСОБА_1 таким, що зловживає процесуальними правами шляхом подання завідомо безпідставного відводу.
      14. ОСОБА_1 також зазначив про незалучення судом апеляційної інстанції до участі у справі в якості третьої особи, що не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, ОСОБА_3 , якого призначено директором ТОВ «Ринок-Торг-Сервіс» після звільнення позивача з цієї посади. Послався на те, що у разі задоволення позовних вимог про визнання недійсним оскаржуваного рішення загальних зборів, необхідно буде вирішувати питання щодо трудового договору, укладеного з цією особою.
      15. Скаржник указав на необгрунтоване відхилення апеляційним господарським судом його клопотання про призначення повторної почеркознавчої експертизи щодо встановлення особи, яка підписала протокол загальних зборів № 16/04-1 від 26 квітня 2016 року від імені ОСОБА_2 , оскільки, як він вважає, попередня експертиза виконана експертом, який підлягав відводу з мотивів його некомпетентності.
      16. Додатковим доводом ОСОБА_1 є безпідставна, на його думку, відмова суду апеляційної інстанції у задоволенні його клопотання про надання можливості адвокату, який раніше не приймав участі у цій справі, ознайомитися з матеріалами справи для формування правової позиції, тому, як він вважає, апеляційним господарським судом порушено приписи статті 16 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), яка передбачає право останнього на користування правничою допомогою і представництво у суді виключно адвокатом.
      Доводи інших учасників справи
      17. У поданому у строк, визначений ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду про відкриття касаційного провадження від 22 травня 2019 року, відзиві на касаційну скаргу позивач повністю погоджуючись із судовими рішеннями попередніх інстанцій, просив відмовити у її задоволенні. Указав на те, що внаслідок недотримання відповідачем належного порядку скликання загальних зборів учасників ТОВ «Ринок-Торг-Сервіс» від 26 квітня 2016 року, він був позбавлений можливості взяти у них участь, чим порушено його право на участь в управлінні справами товариства та зумовило неповноважність цих загальних зборів у зв`язку з відсутністю кворуму. Спростував доводи скаржника про порушення судами порядку призначення та проведення судової експертизи.
      18. Натомість відзив ОСОБА_2 на касаційну скаргу, поданий останнім 16 липня 2019 року, тобто поза межами строку, визначеними ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду про відкриття касаційного провадження від 22 травня 2019 року, підлягає залишенню без розгляду з урахуванням положень статті 118, частини першої статті 295 ГПК України.
      Надходження касаційної скарги на розгляд Великої Палати Верховного Суду
      19. Колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду ухвалою від 22 травня 2019 року відкрила касаційне провадження та ухвалою від 25 червня 2019 року на підставі частини шостої статті 302 ГПК України передала справу разом із касаційною скаргою на розгляд Великої Палати Верховного Суду, оскільки судове рішення оскаржується з підстав порушення правил предметної та суб`єктної юрисдикції.
      ПОЗИЦІЯ ВЕЛИКОЇ ПАЛАТИ ВЕРХОВНОГО СУДУ
      Щодо визначення юрисдикції
      20. Вирішуючи питання щодо визначення юрисдикції, в межах якої має розглядатися ця справа, Велика Палата Верховного Суду виходить з таких міркувань.
      21. Порядок створення та діяльності господарських товариств, одним із різновидів яких є товариство з обмеженою відповідальністю, врегульовано у Цивільному кодексі України (далі - ЦК України), Господарському кодексі України (далі - ГК України) та Законі України від 19 вересня 1991 року № 1576-ХІІ «Про господарські товариства» (чинного на час прийняття оспорюваного позивачем рішення загальних зборів).
      22. Ці нормативні акти зазнали змін протягом часу своєї дії, тому Велика Палата Верховного Суду застосовує норми матеріального права на час виникнення спірних правовідносин відповідно до вимог частини першої статті 5 ЦК України.
      23. Відповідно до частини третьої статті 81 ГК України та частини першої статті 50 Закону України «Про господарські товариства» товариством з обмеженою відповідальністю визнається товариство, що має статутний капітал, розділений на частки, розмір яких визначається установчими документами.
      24. За змістом частин першої, третьої статті 167 цього Кодексу корпоративні права визначаються як права особи, частка якої визначається у статутному фонді (майні) господарської організації, що включають правомочності на участь цієї особи у управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) даної організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами. Корпоративні відносини визначаються як відносини, що виникають, змінюються та припиняються щодо корпоративних прав.
      25. Повноваженнями щодо управління товариством наділені учасники товариства, права яких передбачені у статті 10 Закону України «Про господарські товариства».
      26. Управління товариством здійснюють його органи, якими є загальні збори учасників і виконавчий орган, якщо інше не встановлено законом (частини перша, друга статті 97 ЦК України). У товариствах, в яких законом чи установчими документами передбачено утворення виконавчого органу, здійснення управлінської діяльності покладено на нього (стаття 23 цього ж Закону) .
      27. Відповідно до статті 58 Закону України «Про господарські товариства»вищим органом товариства з обмеженою відповідальністю є загальні збори учасників. Вони складаються з учасників товариства або призначених ними представників.
      28. У частині першій статті 98 ЦК України передбачено, що загальні збори учасників товариства мають право приймати рішення з усіх питань діяльності товариства, у тому числі і тих, що належать до компетенції інших органів товариства.
      29. Компетенція загальних зборів учасників товариства з обмеженою відповідальністю визначена у статті 59 Закону України «Про господарські товариства», яка також відсилає до статті 41 цього Закону. Відповідно до цих норм до компетенції зборів товариства з обмеженою відповідальністю належить утворення і відкликання виконавчого та інших органів.
      30. Загальні збори товариства своїм рішенням створюють виконавчий орган та встановлюють його компетенцію і склад; члени виконавчого органу можуть бути у будь-який час усунені від виконання своїх обов`язків, якщо у установчих документах не визначені підстави їх усунення (частини перша, третя статті 99 ЦК України).
      31. Згідно зі статтею 3 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) до трудових відносин належать відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами. У цьому Кодексі визначено виключний перелік підстав припинення трудового договору.
      32. За приписом частини четвертої статті 13 Конституції України держава забезпечує захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання. Корпоративні права учасників товариства є об`єктом такого захисту, зокрема у спосіб, передбачений частиною третьою статті 99 ЦК України, згідно з якою повноваження члена виконавчого органу можуть бути в будь-який час припинені або він може бути тимчасово відсторонений від виконання своїх повноважень.
      33. Оскільки припинення повноважень члена виконавчого органу товариства за своєю правовою природою, предметом регулювання правовідносин і правовими наслідками відрізняється від звільнення працівника з роботи (розірвання із ним трудового договору) на підставі положень КЗпП України, можливість уповноваженого органу товариства припинити повноваження члена виконавчого органу передбачена не приписами КЗпП України, а статтею 99 ЦК України, тобто не є предметом регулювання норм трудового права.
      34. Реалізація учасниками товариства корпоративних прав на участь у його управлінні шляхом прийняття компетентним органом рішень про обрання (призначення), усунення, відсторонення, звільнення, відкликання членів виконавчого органу стосується також наділення або позбавлення їх повноважень на управління товариством. Хоча такі рішення уповноваженого на це органу можуть мати наслідки і в межах трудових правовідносин, але визначальними за таких обставин є корпоративні правовідносини.
      35. У зв`язку з цим припинення повноважень члена виконавчого органу товариства відповідно до частини третьої статті 99 ЦК України є дією уповноваженого органу товариства, спрямованою на унеможливлення здійснення членом його виконавчого органу управлінської діяльності. Необхідність такої норми зумовлена специфічним статусом члена виконавчого органу, який отримав від уповноваженого органу товариства право на управління. За природою корпоративних відносин учасникам товариства має бути надано можливість у будь-який час оперативно відреагувати на дії особи, яка здійснює представницькі функції зі шкодою (чи можливою шкодою) для інтересів товариства, шляхом позбавлення її відповідних повноважень.
      36. Отже, за змістом частини третьої статті 99 ЦК України компетентному (уповноваженому) органу товариства надано право припинити повноваження члена виконавчого органу у будь-який час, на свій розсуд, з будь-яких підстав.
      37. Така форма захисту є специфічною дією носіїв корпоративних прав у відносинах з особою, якій вони довірили здійснювати управління товариством, і не може розглядатися в площині трудового права.
      38. Підвідомчість господарських справ установлена статтею 12 ГПК України у редакції, чинній на час подання позову, згідно з пунктом 4 частини першої якої господарським судам підвідомчі справи, що виникають з корпоративних відносин у спорах між юридичною особою та її учасниками (засновниками, акціонерами, членами), у тому числі учасником, який вибув, а також між учасниками (засновниками, акціонерами, членами) юридичної особи, пов`язаними зі створенням, діяльністю, управлінням та припиненням діяльності такої особи, крім трудових спорів.
      39. На час звернення ОСОБА_2 з цим позовом до суду у ГПК України були передбачені категорії корпоративних спорів, які мали розглядатися за правилами господарського судочинства. До таких віднесено і справи за спорами учасників щодо участі в органах управління юридичної особи.
      40. Із урахуванням наведених норм матеріального і процесуального права, правовідносини, які виникли між сторонами у справі, є корпоративними.
      41. Конституційний Суд України у рішенні від 12 січня 2010 року № 1-рп/2010 у справі за конституційним зверненням Товариства з обмеженою відповідальністю «Міжнародний фінансово-правовий консалтинг» про офіційне тлумачення частини третьої статті 99 ЦК України (у попередній редакції, яка діяла до набрання чинності Законом України від 13 травня 2014 року № 1255-VII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо захисту прав інвесторів») зазначив, що реалізація учасниками товариства корпоративних прав на участь у його управлінні шляхом прийняття компетентним органом рішень про обрання (призначення), усунення, відсторонення, відкликання членів виконавчого органу цього об`єднання стосується також наділення або позбавлення їх повноважень на управління товариством. Такі рішення уповноваженого на це органу мають розглядатися не в межах трудових, а саме корпоративних правовідносин, що виникають між товариством та особами, яким довірено повноваження з управління ним.
      42. Звертаючись до суду з цим позовом, ОСОБА_2 послався на порушення його прав як учасника ТОВ «Ринок-Торг-Сервіс» на участь у загальних зборах, тобто між юридичною особою та її учасником виник спір, пов`язаний з діяльністю й управлінням цією юридичною особою.
      43. Ураховуючи викладене, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про те, що цей спір виник з корпоративних відносин, та відповідно правильно розглянули цю справу в порядку господарського судочинства.
      Щодо визнання недійсним рішення загальних зборів
      44. Як зазначалося вище, відповідно до рішення загальних зборів учасників від 18 березня 2003 року ОСОБА_2 призначено директором ТОВ «Ринок-Торг-Сервіс», а рішенням загальних зборів учасників від 26 квітня 2016 року його звільнено з цієї посади, на яку призначено ОСОБА_3 .
      45 . Звертаючись з позовом у цій справі, ОСОБА_2 стверджував, що він як директор та учасник цього товариства, що володіє часткою у розмірі 50 % статутного капіталу, не був присутнім на загальних зборах товариства 26 квітня 2016 року і протоколу №16/04-1 не підписував.
      46. За висновками почеркознавчих експертиз №№ 98, 131/166, 17-147 від 09 червня, 19 вересня 2016 року та від 19 липня 2017 року, зроблених Державним науково-дослідним експертно-криміналістичним центром МВС України та Миколаївським відділенням Одеського науково-дослідного інституту судових експертиз відповідно, підпис від імені ОСОБА_2 у графі «підписи» в протоколі загальних зборів учасників ТОВ «Ринок-Торг-Сервіс» № 16/04-1 від 26 квітня 2016 року виконано не ОСОБА_2 , а іншою особою.
      47. Таким чином, господарськими судами попередніх інстанцій установлено, що ОСОБА_2 не підписував протокол загальних зборів учасників ТОВ «Ринок-Торг-Сервіс» № 16/04-1 від 26 квітня 2016 року, а також не був запрошений на ці загальні збори та не приймав у них участі.
      48. Згідно зі статтею 145 ЦК України та статтею 58 Закону України «Про господарські товариства» у редакції на час проведення вказаних загальних зборів учасників ТОВ «Ринок-Торг-Сервіс» вищим органом товариства з обмеженою відповідальністю є загальні збори учасників.
      49. У силу пунктів 2, 3, 7 частини четвертої статті 145 ЦК України, частини п?ятої статті 41 та частини першої статті 59 Закону України «Про господарські товариства» до виключної компетенції загальних зборів учасників товариства з обмеженою відповідальністю належить: внесення змін до статуту товариства; створення та відкликання виконавчого органу товариства; виключення учасника із товариства.
      50. Частиною першою статті 60 цього ж Закону визначено, що загальні збори учасників вважаються повноважними, якщо на них присутні учасники (представники учасників), що володіють у сукупності більш як 50 % голосів.
      51. Відповідно до пунктів 5.3, 5.6, 5.7 статуту ТОВ «Ринок-Торг-Сервіс» рішення загальних зборів вважається прийнятим, якщо за нього проголосують учасники, що володіють у сукупності більш як 50 % загальної кількості голосів учасників товариства. Загальні збори учасників вважаються повноважними, якщо на них присутні учасники (представники учасників), яким належить у сукупності більше 60 % голосів. Про проведення загальних зборів товариства учасники повідомляються простою поштовою карткою із зазначенням часу і місця проведення зборів та порядку денного; повідомлення повинно бути зроблено не менш як за 30 днів до скликання загальних зборів; будь-хто з учасників товариства вправі вимагати розгляду питання на зборах, за умови, що воно було поставлено ним не пізніш, як за 25 днів до початку зборів; не пізніше як за 7 днів до скликання загальних зборів учасникам товариства повинна бути надана можливість ознайомитись з документами, внесеними до порядку денного зборів; з питань, не включених до порядку денного, рішення можуть прийматися тільки з погодження усіх учасників, присутніх на зборах.
      52. Згідно з частиною п?ятою статті 98 ЦК України рішення загальних зборів може бути оскаржене учасником товариства до суду.
      53. Підставами для визнання недійсними рішень загальних зборів акціонерів (учасників) господарського товариства можуть бути: порушення вимог закону та/або установчих документів під час скликання та проведення загальних зборів товариства; позбавлення акціонера (учасника) товариства можливості взяти участь у загальних зборах; порушення прав чи законних інтересів акціонера (учасника) товариства рішенням загальних зборів.
      54. Рішення загальних зборів господарського товариства можуть бути визнаними недійсними в судовому порядку у випадку недотримання процедури їх скликання, встановленої статтями 43, 61 Закону України «Про господарські товариства». Права учасника (акціонера) товариства можуть бути визнані порушеними внаслідок недотримання вимог закону про скликання і проведення загальних зборів, якщо він не зміг взяти участь у загальних зборах, належним чином підготуватися до розгляду питань порядку денного, зареєструватися для участі у загальних зборах тощо.
      55. За наслідками розгляду спору господарськими судами попередніх інстанцій установлено порушення процедури скликання загальних зборів, оскільки не надано доказів повідомлення позивача про їх призначення та проведення, до протоколу загальних зборів внесено недостовірні відомості щодо присутності позивача та його участі в прийнятті рішень, сфальсифіковано його підпис на протоколі загальних зборів.
      56. Наведені порушення є підставою для визнання недійсними рішень загальних зборів учасників ТОВ «Ринок-Торг-Сервіс», оформлених протоколом від 26 квітня 2016 року № 16/04-1.
      Стосовно дотримання судами норм процесуального права
      57. Щодо аргументу касаційної скарги про те, що вищевказані висновки почеркознавчих експертиз помилково прийняті судами попередніх інстанцій до уваги, необхідно зазначити таке.
      58. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються, зокрема, висновками судових експертів (стаття 73 ГПК України).
      59. Відповідно до статті 1 Закону України «Про судову експертизу» судова експертиза - це дослідження експертом на основі спеціальних знань матеріальних об`єктів, явищ і процесів, які містять інформацію про обставини справи, що перебуває у провадженні органів досудового розслідування чи суду.
      60. Господарські суди при вирішенні господарських спорів мають досліджувати на загальних умовах і висновки судових експертиз, проведених у межах цієї справи.
      61. Указані у пункті 46 цієї постанови експертизи правомірно оцінені господарськими судами у сукупності з іншими доказами відповідно до вимог закону.
      62. Доводи скаржника щодо необгрунтованого відхилення судом апеляційної інстанції його клопотання про призначення повторної почеркознавчої експертизи, оскільки він вважає, що експерт Миколаївського відділення Одеського науково-дослідного інституту судових експертиз підлягав відводу з мотивів його некомпетентності у зв`язку з незначним стажем роботи (6 днів), є безпідставними.
      63. Так, цим судом перевірено, що експертне дослідження (висновок № 17-147 від 19 липня 2017 року) проведено Солдатовою М.А. - судовим експертом 5 класу, який має вищу освіту, кваліфікацію за фахом 1.1 «Дослідження почерку та підписів» (свідоцтво № 8, видане рішенням ЕКК Одеського науково-дослідного інституту судових експерти від 03 лютого 2017 року, дійсне до 03 лютого 2022 року) і стаж експертної роботи з лютого 2017 року.
      64. Крім того, як убачається із протоколу судового засідання (а. с. 158, т. 3, час: 10:21:10), на якому апеляційною інстанцією ухвалено остаточне судове рішення, ОСОБА_2 та його представник Скотников О .М. заперечували проти задоволення клопотання ОСОБА_1 щодо призначення повторної почеркознавчої експертизи та просили визнати це клопотання зловживанням заявником своїми процесуальними правами, оскільки у справі наявні висновки вже трьох почеркознавчих експертиз з одного і того ж питання. У зв?язку з цим суд мотивовано відхилив це клопотання ОСОБА_1
      65. Посилання ОСОБА_1 на пункт 2 частини першої статті 310 ГПК України як підставу для скасування судових рішень судів попередніх інстанцій не заслуговують на увагу внаслідок відсутності обставин порушення ними норм процесуального права.
      66. Так, приписами цього пункту унормовано, що судові рішення підлягають обов`язковому скасуванню з направленням справи на новий розгляд, якщо в ухваленні судового рішення брав участь суддя, якому було заявлено відвід, і судом касаційної інстанції визнано підстави його відводу обґрунтованими.
      67. ОСОБА_1 неодноразово звертався до суду апеляційної інстанції із заявами про відвід суддів, наводивши різні підстави, такі як наявність порушень під час автоматизованого розподілу цієї справи, зокрема втручання у механізм розподілу справ, що, на думку заявника, було аргументом для відводу призначеної колегії суддів. Посилання на статті 261, 286, пункт 3 частини першої статті 287 і частину першу статті 288 ГПК України в ухвалах Одеського апеляційного господарського суду від 24 квітня (пункт 3 резолютивної частини цієї ухвали, а. с. 194-195, т. 2) та 06 червня 2018 року (абзаци 3, 4 пункту 2 резолютивної частини цієї ухвали, а. с. 250, т. 2) заявник вважав наданням цим судом правничої допомоги, що, на його думку, є підставою для відводу суддів відповідно до статті 35 ГПК України.
      68. Проте, як убачається з матеріалів справи, апеляційним господарським судом перевірено ці твердження Богомолова О.Г. і не виявлено порушень, допущених під час автоматизованого розподілу цієї справи, тому відмовлено у задоволенні його відводів, заявлених з цих підстав. Крім того, цим судом спростовані посилання ОСОБА_1 . щодо надання суддями апеляційної інстанції правничої допомоги, оскільки у цих ухвалах учасникам судового процесу відповідно до приписів пункту 3 частини п?ятої статті 13 ГПК України роз`яснено їхні процесуальні права та обов`язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій.
      69. Твердження ОСОБА_1 у касаційній скарзі щодо безпідставної відмови апеляційного господарського суду у задоволенні його клопотання про надання можливості його адвокату, який раніше не приймав участі у цій справі, ознайомитися з матеріалами справи для формування правової позиції та порушенням у зв?язку з цим приписів статті 16 ГПК України не відповідають дійсності.
      70. Так, як убачається з протоколу судового засідання (а. с. 158, т. 3, час: 10:38:17), на якому судом апеляційної інстанції ухвалено остаточне судове рішення, представник ОСОБА_1 - Семененко В.Б. не заявляв клопотання про ознайомлення з матеріалами справи, а лише усно клопотав про оголошення перерви у судовому засіданні у зв?язку з необхідністю остаточного визначення своєї правової позиції, яке було обгрунтовано відхилено судовою колегією з підстав наявності достатнього часу для викладення правової позиції, оскільки апеляційний перегляд цієї справи тривав понад 2 роки.
      71. Доводи скаржника у касаційній скарзі щодо неправомірної відмови апеляційного господарського суду у задоволенні його клопотання про залучення до участі у справі третьої особи без самостійних вимог щодо предмета спору ОСОБА_3 , якого призначено директором ТОВ «Ринок-Торг-Сервіс» після звільнення позивача з цієї посади, відхиляються, з огляду на те, що оспорювані рішення загальних зборів учасників стосуються лише корпоративних прав останніх, тоді як ОСОБА_3 не є учасником цього товариства, тому трудові відносини з ним не підлягають розгляду в межах цієї справи.
      72. Оскільки наведені в касаційній скарзі доводи не можуть бути підставами для скасування судових рішень, так як ґрунтуються на помилковому тлумаченні скаржником норм матеріального та процесуального права, Велика Палата Верховного Суду вважає за необхідне залишити касаційну скаргу ОСОБА_1 без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.
      Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
      Щодо суті касаційної скарги
      73. Пунктом 1 частини першої статті 308 ГПК України передбачено, що cуд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу - без задоволення.
      74. Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права (частина перша статті 309 цього ж Кодексу).
      Щодо судових витрат
      75. Судовий збір за подання касаційної скарги в порядку статті 129 ГПК України покладається на скаржника.
      Керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 314 - 317 ГПК України, Велика Палата Верховного Суду
      ПОСТАНОВИЛА:
      1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
      2. Рішення Господарського суду Миколаївської області від 16 листопада 2016 року та постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 03 квітня 2019 року у справі № 915/540/16 залишити без змін.
      Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною й оскарженню не підлягає.
      Головуючий суддя В. С. Князєв
      Суддя-доповідач О. Р. Кібенко
      Судді: Н. О. Антонюк О. С. Золотніков
      Т. О. Анцупова Л. М. Лобойко
      С. В. Бакуліна Н. П. Лященко
      В. В. Британчук О. Б. Прокопенко
      Ю. Л. Власов В. В. Пророк
      М. І. Гриців Л. І. Рогач
      Д. А. Гудима О. С. Ткачук
      В. І. Данішевська В. Ю. Уркевич
      Ж. М. Єленіна О. Г. Яновська
      Джерело: ЄДРСР 87454071
    • By ANTIRAID
      ПОСТАНОВА
      ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
      18 грудня 2019 року
      м. Київ
      Справа № 522/1029/18
      Провадження № 14-270цс19
      Велика Палата Верховного Суду у складі:
      судді-доповідача Ткачука О.С.,
      суддів Антонюк Н.О., Анцупової Т.О., Бакуліної С.В., Британчука В.В., Власова Ю.Л., Гриціва М.І., Гудими Д.А., Єленіної Ж.М., Золотнікова О.С., Кібенко О.Р., Князєва В.С., Лобойка Л.М., Лященко Н.П., Прокопенка О.Б., Рогач Л.І., Уркевича В.Ю., Яновської О.Г.
      розглянула у порядку письмового провадження справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Добробуд ЛТД», ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 про визнання договорів купівлі-продажу нерухомого майна недійсними, визнання права власності на квартири, витребування їх із чужого незаконного володіння, зобов`язання не чинити перешкод у здійсненні права власності, виселення та вселення, за касаційними скаргами ОСОБА_2 , Товариства з обмеженою відповідальністю «Добробут ЛТД» та ОСОБА_5 на постанову Апеляційного суду Одеської області від 12 грудня 2018 року, прийняту у складі суддів Сегеди С.М., Гірняк Л.А., Кононенко Н.А.
      Історія справи
      Короткий зміст та обгрунтування позовних вимог
      1. У січні 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Добробуд ЛТД» (далі - ТОВ «Добробуд ЛТД»), ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , в якому просила:
      -визнати недійсними договір купівлі-продажу майнових прав від 19 березня 2010 року, укладений між ТОВ «Добробуд ЛТД» та ОСОБА_4 , та договір купівлі-продажу майнових прав від 18 листопада 2010 року, укладений між ТОВ «Добробуд ЛТД» та ОСОБА_3 ;
      -визнати за ОСОБА_1 право власності на квартиру АДРЕСА_1 та АДРЕСА_2 ;
      -витребувати із чужого незаконного володіння на користь ОСОБА_1 вищевказану квартиру АДРЕСА_1 та зобов`язати ОСОБА_2 не чинити позивачу перешкоди у користуванні цією квартирою, а також виселити ОСОБА_2 із цієї квартири та вселити у неї ОСОБА_1 ;
      -витребувати із чужого незаконного володіння на користь ОСОБА_1 вищевказану квартиру АДРЕСА_3 шляхом зобов`язання ОСОБА_5 усунути та не чинити позивачу перешкоди у користуванні вказаною квартирою, яка була відчужена на користь останнього ОСОБА_3 на підставі договору купівлі-продажу, виселити ОСОБА_5 із цієї квартири та вселити у неї ОСОБА_1 .
      2. Позовна заява мотивована тим, що позивач ОСОБА_1 у встановленому законом порядку, зокрема згідно з договором купівлі-продажу майнових прав на новозбудоване майно від 25 березня 2010 року набула майнові права на зазначене спірне нерухоме майно у вигляді відповідної квартири, проте відповідачем ТОВ «Добробуд ЛТД» цю квартиру було розділено на дві квартири та перепродано, тому вона вважала свої права порушеними і просила позов задовольнити.
      Короткий зміст рішення суду першої інстанції
      3. Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 02 травня 2018 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
      4. Рішення суду першої інстанції мотивовано наступним.
      5. Позивачем не доведено, що майно, яке відчужувалось за вказаними спірними договорами купівлі-продажу майнових прав є ідентичним спірному майну, зазначеному у вищевказаному договорі купівлі-продажу майнових прав на новозбудоване майно від 25 березня 2010 року (далі - договір купівлі-продажу майнових прав від 25 березня 2010 року).
      6. При цьому судом першої інстанції було встановлено, що індивідуальні ознаки (загальна розрахункова площа, поверхи, планування), якими наділена квартира із будівельним номером АДРЕСА_1, яка зазначена у договорі купівлі-продажу майнових прав на новозбудоване майно від 25 березня 2010 року, не відповідають індивідуальним ознакам притаманним квартирам із будівельним номером АДРЕСА_3 (нині квартира АДРЕСА_3) та будівельним номером АДРЕСА_2 (нині квартира АДРЕСА_2 ) .
      7. Також, позивачем не доведено, що оскаржувані правочини не відповідають вимогам встановленим ст. 203 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), іншим вимогам закону, або порушують законні права та інтереси ОСОБА_1 .
      8. Позивач не є і не була власником жодної із зазначених квартир (№ АДРЕСА_2 та № АДРЕСА_1)на які просить визнати право власності, а також не є власником майнових прав на ці квартири.
      9. Крім того, суд першої інстанції констатував неможливість одночасного пред`явлення позову про витребування майна із чужого незаконного володіння і про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном (щодо захисту права власності від порушень, не пов`язаних із позбавленням володіння), оскільки віндикаційний і негаторний позови є взаємовиключними. Крім того, суд першої інстанції посилався на те, що одна з умов застосування як віндикаційного, так і негаторного позову - відсутність між позивачем і відповідачем договірних відносин, оскільки в такому разі здійснюється захист порушеного права власності за допомогою зобов`язально-правових способів.
      10. При цьому судом було встановлено, що відповідно до обгрунтування позовної заяви, позивач вважає, що її права та інтереси порушені саме невиконанням ТОВ «Добробуд ЛТД» своїх зобов`язань за договором купівлі-продажу майнових прав на новозбудоване майно від 25 березня 2010 року, оскільки цей відповідач не передав їй спірне новозбудоване майно та інших документи необхідні для реєстрації за нею права власності на нього. Таким чином, позивач стверджує про перебування із ТОВ «Добробуд ЛТД» у зобов`язальних відносинах, отже, права позивача повинні захищатися за допомогою відповідних норм інституту зобов`язального права. При цьому, обраний позивачем спосіб захисту порушених прав не передбачений інститутом зобов`язального права.
      11. Також, судом встановлено, що ТОВ «Добробуд ЛТД» у порядку визначеному п. 7.3 договору купівлі-продажу майнових прав на новозбудоване майно від 25 березня 2010 року використало своє право на одностороннє розірвання цього договору шляхом направлення відповідних повідомлень ОСОБА_1 , а отже вказаний договір вважається розірваним після повторного невручення зазначеного повідомлення позивачу із причин, що не залежали від ТОВ «Добробуд ЛТД».
      12. Таким чином, судом першої інстанції було встановлено правомірність розірвання договору купівлі-продажу майнових прав від 25 березня 2010 року внаслідок неналежного виконання позивачем, передбачених цим договором обов'язків.
      13. Відтак, суд першої інстанції вважав, що позивач не має прав щодо спірного нерухомого майна.
      Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції
      14. Постановою Апеляційного суду Одеської області від 12 грудня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково, рішення суду першої інстанції скасовано. Позов ОСОБА_1 задоволено частково. Визнано недійсним договір купівлі-продажу майнових прав від 19 березня 2010 року, укладений між ТОВ «Добробуд ЛТД» та ОСОБА_4 , на підставі якого ТОВ «Добробуд ЛТД» відчужило майнові права на квартиру будівельний номер АДРЕСА_3 (нині квартира АДРЕСА_3 ), розрахунковою площею 115,5 кв. м, яка розташована на 22-23 поверхах будинку АДРЕСА_7 . Визнано недійсним договір купівлі - продажу майнових прав від 18 листопада 2010 року, укладений між ТОВ «Добробуд ЛТД» та ОСОБА_3 , на підставі якого ТОВ «Добробуд ЛТД» відчужило майнові права на квартиру будівельний номер 175/1 (нині квартира АДРЕСА_3 ), розрахунковою площею 74 кв. м (нині фактична площа квартири складає 76,1 кв. м), яка розташована на 21 поверсі будинку АДРЕСА_2 . Визнано за ОСОБА_1 право власності на квартиру АДРЕСА_11 , загальною площею 115,5 кв. м, житловою площею 82,2 кв. м. Визнано за ОСОБА_1 право власності на квартиру АДРЕСА_12 , загальною площею 76,1 кв. м, житловою площею 59 кв. м. Витребувано із чужого незаконного володіння ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 квартиру АДРЕСА_11 . Витребувано із чужого незаконного володіння ОСОБА_5 на користь ОСОБА_1 квартиру АДРЕСА_12 . В іншій частині позову відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.
      15. Постанова Апеляційного суду Одеської області від 12 грудня 2018 року мотивована тим, що ОСОБА_1 , зокрема за договором купівлі-продажу майнових прав від 25 березня 2010 року придбала майнові права на квартири АДРЕСА_3 та № АДРЕСА_1 , площею 76,1 кв. м та 115,5 кв . м (будівельний номер АДРЕСА_2 у м. Одесі , на 21-22-23 поверхах у житловому будинку АДРЕСА_7 . Позивач в подальшому внесена у відповідний реєстр власників майнових прав вказаного житлового будинку, а також набула права власності на обидві квартири, сплативши за вказане нерухоме майно грошові кошти у повному обсязі. Проте, ТОВ «Добробуд ЛТД», порушуючи свої зобов`язання за вказаним договором купівлі-продажу майнових прав, без згоди ОСОБА_1 , незаконно розділило її квартиру на дві квартири та незаконно перепродало майнові права на них іншим особам.
      16. Крім того, суд апеляційної інстанції вважав, що ТОВ «Добробуд ЛТД» безпідставно посилалось на правомірність розірвання ним в односторонньому порядку вказаного договору купівлі-продажу майнових прав від 25 березня 2010 року у зв`язку з несплатою позивачем членських внесків до ГО «АІ «Гагарін Плаза», визначених пунктом 7.3 цього договору, оскільки цей пункт договору є таким, що спрямований на порушення прав позивача і є нікчемним.
      17. Крім того, суд апеляційної інстанції посилався на відсутність доказів того, що ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ОСОБА_6 сплачували грошові кошти за будь-якими договорами щодо спірного нерухомого майна.
      18. Суд апеляційної інстанції вважав, що не підтверджені доказами і доводи ТОВ «Добробут ЛТД» та ОСОБА_2 про те, що договори купівлі - продажу майнових прав від 19 березня 2010 року та від 18 листопада 2010 року, які були укладені відповідно між цим товариством і ОСОБА_4 , а також із ОСОБА_6 , яка переуступила своє право ОСОБА_3 , стосуються інших квартир (а саме двох квартир: № АДРЕСА_2 та № АДРЕСА_1), а не спірної квартири з будівельним номером 176, яка мала бути передана у власність позивача.
      19. Крім того, суд апеляційної інстанції посилаючись на технічний паспорт від 24 липня 2014 року, вважав встановленою ту обставину, що загальна площа квартири АДРЕСА_17 , становить 155,4 кв. м, а не 161,2 кв. м, як вказувало у своїй вимозі про внесення додаткових коштів ТОВ «Добробуд ЛТД». Крім того, апеляційний суд зазначив, що таке збільшення вказаної площі на 21,8 кв. м відбулось за рахунок того, що ТОВ «Добробуд ЛТД» у порушення умов договору купівлі-продажу майнових прав від 25 березня 2010 року в односторонньому порядку змінило планування квартири АДРЕСА_1 , що на думку суду апеляційної інстанції підтверджується висновком будівельно-технічного експертного дослідження від 18 серпня 2014 року.
      20. Суд апеляційної інстанції також вважав, що оскільки ОСОБА_1 своєї згоди на вказані зміни площі спірної квартири не давала, то у ТОВ «Добробуд ЛТД» були відсутні правові підстави вимагати у позивача доплату за таку збільшену площу квартиру у розмірі 32 700 доларів США.
      21. Суд апеляційної інстанції вважав доведеним і те, що у зв`язку з недійсністю вищевказаних договорів купівлі-продажу майнових прав від 19 березня 2010 року та від 18 березня 2010 року (які були укладені відповідно між ТОВ «Добробут ЛТД» та ОСОБА_4 , а також із ОСОБА_6 , яка переуступила своє право ОСОБА_3 ), є недійсними і договори купівлі-продажу квартири, укладені 14 червня 2016 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 , а також 02 лютого 2018 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_5 , оскільки правовстановлюючі документи на вказане нерухоме майно у продавців за цими договорами також були недійсними.
      22. Враховуючи наведені обставини, зважаючи на введення вказаного будинку в експлуатацію, суд апеляційної інстанції вважав, що майнові права позивача трансформувалися у право власності на спірне нерухоме майно, а отже належним способом захисту є і витребування його у добросовісних набувачів.
      Короткий зміст обгрунтування та вимог касаційних скарг
      23. У січні 2019 року ОСОБА_2 , ТОВ «Добробут ЛТД» та ОСОБА_5 подали до Верховного Суду касаційні скарги, у яких просять скасувати постанову Апеляційного суду Одеської області від 12 січня 2018 року та залишити в силі рішення Приморського районного суду м. Одеси від 02 травня 2018 року, посилаючись на мотиви, якими обґрунтовано це рішення суду першої інстанції.
      24. В тому числі, в усіх вказаних касаційних скаргах містяться доводи щодо наступного.
      25. Договір купівлі-продажу майнових прав від 25 березня 2010 року було розірвано на підставі його пункту 7.3 - у зв`язку з несплатою позивачем членських внесків на користь ГО «АІ «Гагарін Плаза». ТОВ «Добробуд ЛТД» у порядку визначеному п. 7.3 договору купівлі-продажу майнових прав від 25 березня 2010 року використало своє право на одностороннє розірвання договору купівлі-продажу майнових прав від 25 березня 2010 року, шляхом направлення відповідного повідомлення позивачу, та повторним його не врученням позивачу (із поверненням цього повідомлення 03 квітня 2015 року) із причин, що не залежали від ТОВ «Добробуд ЛТД»
      26. Відтак, з 03 квітня 2015 року договір купівлі-продажу майнових прав від 25 березня 2010 року є таким, що розірваний в односторонньому порядку, а отже, позивач не має майнових прав на спірне майно, а тому і не отримувала спірну квартиру за актом прийому-передачі. При цьому в оскаржуваній постанові апеляційним судом не було зазначено, яким саме законом встановлена нікчемність вищевказаного п. 7.3 договору купівлі-продажу майнових прав від 25 березня 2010 року.
      27. Також, у касаційних скаргах вказано, що ТОВ «Добробуд ЛТД» не мало можливості здійснити реконструкцію квартири АДРЕСА_1 , зробивши з неї дві квартири за № АДРЕСА_3 та № АДРЕСА_1, оскільки ці квартири розташовані на різних поверхах та у сукупності мають більшу площу, ніж площа квартири № АДРЕСА_1 .
      28. Висновок будівельно-технічного експертного дослідження від 18 серпня 2014 року є неналежним доказом, в тому числі, оскільки ЦПК України в редакції до 15 грудня 2017 року не було передбачено можливості складання такого висновку за зверненням учасника справи.
      29. Крім того, у вказаному висновку будівельно-технічного експертного дослідження відсутні дані, щодо попередження експерта про кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий висновок.
      30. А також, судом апеляційної інстанції не було враховано, що на вирішення вказаного будівельно-технічного експертного дослідження не ставилося питань щодо можливості відповідної реконструкції та утворення з однієї спірної квартири АДРЕСА_1 - двох вищевказаних квартир за № АДРЕСА_3 та № АДРЕСА_1. При цьому в оскаржуваній постанові апеляційним судом не було зазначено підстав, з яких цей суд на підставі технічного паспорту на спірну квартиру АДРЕСА_1 дійшов до висновку про те, що ця квартира АДРЕСА_1 була реконструйована у дві вищевказані квартири за № АДРЕСА_3 та № АДРЕСА_1 (технічні паспорти на які апеляційний суд не досліджував), а отже такий висновок зроблений судом апеляційної інстанції на припущеннях.
      31. Крім того, ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу майнових прав від 25 березня 2010 року, отримала лише право на набуття права власності на квартиру за будівельним АДРЕСА_1 розрахунковою площею 139,4 кв. м, розташовану за вищевказаною адресою, а не право власності на це нерухоме майно. Вимога про визнання за позивачем права власності на спірну квартиру на підставі положень ст. 392 ЦК України є безпідставною, оскільки таку вимогу має право заявляти виключно власник майна, проте позивач відповідне право власності у встановленому законом порядку не набула. Оскільки позивач не є власником спірного майна, тому положення ст. 387, 388 ЦК України про витребування майна із чужого незаконного володіння до спірних правовідносин не можуть бути застосовані.
      32. При цьому у касаційних скаргах міститься посилання на судову практику Верховного Суду України з цього приводу, викладену у постановах від 05 лютого 2014 року у справі № 6-131цс13, від 18 лютого 2015 року у справі № 6-244цс14, від 24 червня 2015 року у справі № 6-318цс15, від 18 листопада 2015 року у справі № 6-1858цс15, від 02 грудня 2015 року у справі № 6-1732цс15, від 10 лютого 2016 року у справі № 6-2124цс15, від 30 березня 2016 року у справі № 6-1851цс15, а також - Верховного Суду у постановах від 06 червня 2018 року у справі № 761/4669/15-ц (провадження № 61-18542св18), від 20 червня 2018 року у справі № 447/3065/15-ц (провадження № 61-2106св18), від 18 липня 2018 року у справі № 761/23860/15-ц (провадження № 61-21875св18), від 01 серпня 2018 року (провадження № 61-21342св18).
      33. Також мотивами касаційного оскарження є посилання на ту обставину, що позивачем не доведено невідповідність положенням законодавства договорів купівлі-продажу майнових прав від 19 березня 2010 року та від 18 березня 2010 року, які були укладені відповідно між ТОВ «Добробут ЛТД» та ОСОБА_4 , а також між ТОВ «Добробут ЛТД» та ОСОБА_6 , яка переуступила своє майнове право ОСОБА_3 , і правові підстави для визнання їх недійсними відсутні з огляду на положення ст. 204 ЦК України щодо презумпції правомірності правочину.
      34. Також, у касаційних скаргах вказано, що відповідно до ст. 387 ЦК України та ч. 3 ст. 10 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України, тут і далі у чинній редакції, якщо не зазначено інше) особа, яка звернулася до суду з позовом про витребування майна із чужого незаконного володіння, повинна довести своє право власності на майно, що знаходиться у володінні відповідача (п. 23 постанови Пленуму Верховного Суду України № 5 від 07 лютого 2014 року «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав»).
      35. При цьому у касаційних скаргах міститься посилання на судову практику Верховного Суду України з цього приводу, викладену у постановах від 05 лютого 2014 року у справі № 6-131цс13, від 18 лютого 2015 року у справі № 6-244цс14, від 24 червня 2015 року у справі № 6-318цс15, від 10 лютого 2016 року у справі № 6-2124цс15.
      36. Крім того, у касаційних скаргах ОСОБА_5 та ОСОБА_2 зазначено, що ОСОБА_1 звернулась до суду з пропуском строку позовної давності, оскільки мала дізнатися про порушення її прав з 01 квітня 2014 року.
      Короткий зміст відзиву на касаційну скаргу
      37. У лютому 2019 року ОСОБА_1 подала відзив на касаційні скарги, у якому посилалась на те, що оскаржувана постанова апеляційного суду є законною і обґрунтованою. Вказувала, що її незаконно було позбавлено права власності на спірну квартиру, оскільки вона у повному обсязі виконала взяті на себе зобов`язання за договором купівлі-продажу майнових прав від 25 березня 2010 року. ТОВ «Добробуд ЛТД» в односторонньому порядку змінило планування спірної квартири, чим збільшило її площу, за яку незаконно вимагала у неї, позивача, доплату, що є порушенням умов цього договору. Обставини щодо збільшення вказаної площі підтверджуються висновком будівельно-технічного експертного дослідження від 18 серпня 2014 рокута технічним паспортом на спірну квартиру. У 2014 році будинок, в якому знаходиться спірна квартира, було введено в експлуатацію, проте ТОВ «Добробуд ЛТД» про такі обставини її не повідомило, вищевказану квартиру їй не передало, а розділило її на дві квартири, які передало у власність іншим особам.
      Рух справи у суді касаційної інстанції
      38. Ухвалами Верховного Суду від 22 січня 2019 року та від 01 лютого 2019 року відкрито касаційне провадження у справі.
      39. 08 травня 2019 року Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду відповідно до ч. 5 ст. 403 ЦПК України передав справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
      40. 12 червня 2019 року Велика Палата Верховного Суду прийняла справу до провадження та призначила до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
      Позиція Великої Палати Верховного Суду
      41. Велика Палата Верховного Суду, заслухавши доповідь судді, перевіривши наведені в касаційних скаргах доводи та матеріали справи, вважає, що вказані касаційні скарги підлягають задоволенню з огляду на таке.
      42. Згідно з положеннями ч. 2 ст. 389 ЦПК України підставою касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
      43. Судами було встановлено, що 28 березня 2008 року між позивачем та Товариством з обмеженою відповідальністю «Паралелі» (далі - ТОВ «Паралелі»), яке діяло від імені, за дорученням та в інтересах Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія з управління активами «Юг-Інвест» (далі - ТОВ «КУА «Юг-Інвест»), яке у свою чергу, діяло від імені в інтересах та за рахунок Пайового закритого недиверсифікованого венчурного інвестиційного фонду «Перспективний» (далі - ПЗНВІФ «Перспективний») був укладений договір купівлі-продажу облігацій ТОВ «Добробуд ЛТД» (далі - договір купівлі - продажу облігацій).
      44. У відповідності до п. 2.1 договору купівлі - продажу облігацій ТОВ «КУА «Юг-Інвест» зобов`язалось передати у власність ОСОБА_1 облігацію, а ОСОБА_1 зобов`язалась оплатити цю облігацію номінальною вартістю 293 987,48 грн та прийняти її у власність на умовах цього договору (базовий актив облігації - квартира АДРЕСА_2 багатоповерхового житлового комплексу із вбудованими приміщеннями обслуговування й підземним паркінгом, які знаходяться за адресою: АДРЕСА_2 ).
      45. 25 травня 2008 року між ТОВ «Паралелі», що діяло від імені та в інтересах ТОВ «КУА «Юг-Інвест», що в свою чергу, діяло від імені та в інтересах ПЗНВІФ «Перспективний», та ОСОБА_1 була укладена додаткова угода до договору купівлі-продажу облігацій. Згідно з умовами цієї додаткової угоди було змінено строк оплати ОСОБА_1 облігації, вказаний в п.3.3 договору купівлі-продажу облігації, та визначено його - до 01 грудня 2008 року.
      46. 28 січня 2009 року між ТОВ «Паралелі» та ОСОБА_1 була також укладена додаткова угода до договору купівлі-продажу облігації. Згідно з умовами цієї додаткової угоди було змінено ціну облігації, яка має бути сплачена ОСОБА_1 та визначено її вартість у розмірі 744 000 грн.
      47. Згідно з випискою ВАТ «Морський транспортний банк» від 17 березня 2009 року про стан рахунку у цінних паперах ОСОБА_1 , на її рахунок у цінних паперах була зарахована іменна безпроцентна облігація номінальною вартістю 293 987,48 грн, емітент - ТОВ «Добробуд ЛТД».
      48. На виконання умов договору купівлі-продажу облігації, в період з квітня по жовтень 2008 року, ОСОБА_1 сплатила на користь ТОВ «КУА «Юг-Інвест» за іменну безпроцентну (цільову) облігацію грошові кошти в сумі 744 000 грн.
      49. Таким чином, ОСОБА_1 набула право власності на вказану облігацію, оскільки у відповідності до умов договору купівлі-продажу облігації сплатила на користь ТОВ «КУА «Юг-Інвест» ціну облігації у сумі 744 000 грн та вказана облігація була зарахована на зазначений рахунок ОСОБА_1 у цінних паперах.
      50. 28 березня 2008 року між ТОВ «Добробуд ЛТД» та ОСОБА_1 був укладений договір про пайову участь у будівництві об`єкта нерухомого майна (далі - договір про пайову участь у будівництві).
      51. Відповідно до вказаного договору про пайову участь у будівництві ТОВ «Добробуд ЛТД» зобов`язалось передати позивачу у власність пай - безумовне майнове право на квартиру, будівельний АДРЕСА_1, розрахунковою площею 128,22 кв. м, розташовану на 21-22 поверхах жилого будинку № 1 багатоповерхового житлового комплексу за адресою АДРЕСА_2 (далі - пай), а позивач зобов`язалась прийняти пай і передати ТОВ «Добробуд ЛТД» облігацію в обмін на пай. Згідно з Додатком № 1 до договору про пайову участь у будівництві, а також згідно з поверховим планом будинку від 05 лютого 2013 року, вищевказана квартира з будівельним АДРЕСА_1 складалась з 3-х рівнів загальною площею 128,22 кв. м. Загальна площа першого рівня складала 67,26 кв. м, загальна площа другого рівня - 35,34 кв. м, а загальна площа третього рівня - 23,97 кв. м.
      52. Крім того, 25 травня 2008 року між ОСОБА_1 та ТОВ «Добробуд ЛТД» укладено додаткову угоду до договору про пайову участь у будівництві, згідно з якою вказана квартира під будівельним АДРЕСА_1 має бути розташована не тільки на 21-22 поверхах, але і на 23 поверсі вказаного жилого будинку № 1.
      53. 17 березня 2010 року ОСОБА_1 та ТОВ «Добробуд ЛТД» складено акт, в якому зазначено, що площа вищевказаної спірної квартири АДРЕСА_1 139,4 кв. м. 54 . 25 березня 2010 року між ОСОБА_1 та ТОВ «Добробуд ЛТД» був укладений договір про припинення зобов`язань заліком зустрічних вимог. 29 березня 2010 року позивач, як розпорядник рахунку у цінних паперах, на виконання умов договору викупу емітентом цільових облігацій від 21 січня 2010 року, надала розпорядження до ВАТ «Морський транспортний банк» про списання вищевказаної облігації з її рахунку у цінних паперах із зарахуванням її на рахунок у цінних паперах ТОВ «Добробуд ЛТД», яке було виконане. 29 березня 2019 року позивач сплатила на користь ТОВ «Добробуд ЛТД» 133 321 грн 50 коп.
      55. 25 березня 2010 року між ОСОБА_1 та ТОВ «Добробуд ЛТД» був укладений договір купівлі-продажу майнових прав на новозбудоване майно, згідно з пунктом 3.1 якого ТОВ «Добробуд ЛТД» зобов`язалось передати їй у власність об`єкт інвестування (безумовне майнове право на квартиру будівельний АДРЕСА_1 розрахунковою площею 139,40 кв. м, розташовану на 21-22-23-му поверхах жилого будинку № 1 багатоповерхового житлового комплексу із вбудованими приміщеннями обслуговування й підземним паркінгом за адресою: АДРЕСА_2 , Житловий комплекс «Гагарін Плаза - 1»), а позивач зобов`язалась прийняти об`єкт інвестування і сплатити за нього ТОВ «Добробуд ЛТД» інвестицію. Згідно з пунктом 4.2 вищевказаного договору купівлі-продажу майнових прав передача ТОВ «Добробуд ЛТД» позивачу об`єкту інвестування по акту прийому-передачі мала відбутись не пізніше 04 кварталу 2011 року. Пунктом 5.3 договору купівлі-продажу майнових прав від 25 березня 2010 року встановлено, що інвестиція, яку позивач зобов`язана сплатити ТОВ «Добробуд ЛТД» до 15 листопада 2010 року, з урахуванням податку на додану вартість, становить 427 308 грн 98 коп. Відповідно до додатку № 1 до договору купівлі-продажу майнових прав від 25 березня 2010 року, квартира будівельний АДРЕСА_1 у вищевказаному будинку складалась з 3-х рівнів, загальною площею 139,4 кв. м. Загальна площа першого рівня складала 75,5 кв. м, загальна площа другого рівня складала 33,37 кв. м, а загальна площа третього рівня складала 30,53 кв. м. При цьому вказаний житловий будинок було введено в експлуатацію у 2014 році.
      56. Крім того, договором купівлі-продажу майнових прав від 25 березня 2010 року передбачено, що з моменту набуття чинності цього договору, Договір про пайову участь у будівництві об`єкта нерухомого майна від 28 березня 2008 року, укладений між цими ж сторонами, втрачає свою силу (припиняється) за згодою сторін.
      57. Проаналізувавши наведені обставини у їх сукупності, Велика Палата Верховного Суду дійшла до висновку, що судом першої інстанції зроблені вірні висновки щодо безпідставності вимог позивача про визнання недійсними вказаних договорів, з таких підстав.
      58. Судом першої інстанції були встановлені наступні обставини.
      59. Відповідно до договору купівлі продажу майнових прав № 1\22-23-АДРЕСА_3 від 19 березня 2010 року та акта приймання-передачі квартири № АДРЕСА_1 від 26 грудня 2014 року квартира з будівельним АДРЕСА_1 (нині квартира АДРЕСА_1) знаходиться на 22-23 поверхах і має розрахункову площу 115,5 кв.м.
      60. Відповідно до договору купівлі продажу майнових прав № 1\21-175\1 від 18 листопада 2010 року та акта приймання-передачі квартири № АДРЕСА_2 від 17 грудня 2014 року квартира із будівельним № АДРЕСА_2 (нині квартира АДРЕСА_2) знаходиться на 21 поверсі і має розрахункову площу 76,1 кв.м.
      61. Будівельні номери в зазначених договорах купівлі-продажу не співпадають із будівельним АДРЕСА_1 вказаним в договорі купівлі-продажу майнових прав на новозбудоване майно від 25 березня 2010 року, укладеним із позивачем. Договір купівлі - продажу майнових прав № 1\22-23-176\1 від 19 березня 2010 року був укладений раніше, ніж вказаний договір купівлі-продажу майнових прав на новозбудоване майно від 25 березня 2010 року.
      62. Крім того, в матеріалах справи відсутні будь-які докази, щодо того, що інтереси позивача порушують саме оскаржувані договори. При цьому відсутні докази, що будь-яке невиконання договору купівлі-продажу майнових прав на новозбудоване майно від 25 березня 2010 року зумовлено саме укладанням ТОВ «Добробуд ЛТД» вказаних договорів купівлі-продажу майнових прав № 1\22-23-176\1 від 19 березня 2010 року та № 1\21-175\1 від 18 листопада 2010 року.
      63. Крім того, такий висновок зроблено і з тих підстав, що сумарна площа двох, вищевказаних квартир (з будівельним АДРЕСА_1 та АДРЕСА_3) є значно більшою ніж розрахункова площа майна, вказана в договорі купівлі-продажу майнових прав на новозбудоване майно від 25 березня 2010 року.
      64. При цьому відповідно до п. 5.8 договору купівлі-продажу майнових прав від 25 березня 2010 року розрахункова площа новозбудованого майна визначається технічною документацією розробленою КП «Одеське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації об`єктів нерухомості». Ця умова погоджена обома сторонами договору. Наданий позивачем технічний паспорт від 24 липня 2014 року, складений ТОВ «Нове БТІ», тому не може вважатися належним доказом по справі з огляду і на ту обставину, що договором купівлі-продажу майнових прав від 25 березня 2010 року визначено, суб'єкта, який визначає остаточну розрахункову площу новозбудованого майна.
      65. Крім того, суд першої інстанції правильно зазначив, що висновок будівельно-технічного експертного дослідження 18 серпня 2014 року не може бути визнаний належним та допустимий доказом з огляду на наступне.
      66. Так, ст. 106 ЦПК України, передбачено можливість проведення експертизи на замовлення учасників справи.
      67. Частиною 6 ст. 106 ЦПК України зазначено, що експерт, який склав висновок за зверненням учасника справи, має ті самі права і обов`язки, що й експерт, який здійснює експертизу на підставі ухвали суду. Згідно з ч. 5 ст. 106 ЦПК України у висновку експерта повинно бути зазначено, що висновок підготовлено для подання до суду, та що експерт обізнаний про кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий висновок.
      68. Разом з тим, у висновку будівельно-технічного експертного дослідження 18 серпня 2014 року не зазначено, що експерт обізнаний про кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий висновок та те, що висновок підготовлено для подання до суду.
      69. Крім того, можливість складання висновку за зверненням учасника справи на момент складання вказаного висновку будівельно-технічного експертного дослідження передбачено ще не було, оскільки така можливість була передбачена з 15 грудня 2017 року - дати набрання чинності такими змінами до ЦПК України, в тому числі, в частині викладення ст. 106 цього Кодексу у вищевказаній редакції.
      70. Відповідно до ст. 78 ЦПК України суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
      71. Ураховуючи те, що висновок експерта не є належним та допустимим доказом, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що ОСОБА_1 не доведено, що майно, яке відчужувалось за вказаними спірними договорами купівлі продажу майнових прав, укладеними із відповідачами, є ідентичним майну, зазначеному в укладеному з нею договорі купівлі-продажу майнових прав на новозбудоване майно від 25 березня 2010 року.
      72. Крім того, відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 382 ЦПК України постанова суду апеляційної інстанції зокрема складається з мотивувальної частини із зазначенням: встановлених судом першої інстанції та неоспорених обставин, а також обставин, встановлених судом апеляційної інстанції, і визначених відповідно до них правовідносин; доводів, за якими суд апеляційної інстанції погодився або не погодився з висновками суду першої інстанції; мотивів прийняття або відхилення кожного аргументу, викладеного учасниками справи в апеляційній скарзі та відзиві на апеляційну скаргу; чи були і ким порушені, невизнані або оспорені права, свободи чи інтереси, за захистом яких особа звернулася до суду; висновків за результатами розгляду апеляційної скарги з посиланням на норми права, якими керувався суд апеляційної інстанції.
      73. Проте, рішення суду апеляційної інстанції містить суперечливі висновки щодо фактичної остаточної площі спірної квартири, право власності на яку визнано за ОСОБА_1 , зокрема одночасно зазначено розміри 155,2, 155,4 та 191,6 кв. м - без визначення конкретизації щодо розміру дійсної та остаточної площі спірного нерухомого майна, а отже такі висновки є взаємовиключними, і судом апеляційної інстанції вказані розбіжності проігноровані.
      74. Так, судом апеляційної інстанції встановлено, що виходячи з умов договору купівлі-продажу майнових прав від 25 березня 2010 року, укладеним з ТОВ «Добробуд ЛТД», ОСОБА_1 придбала майнові права на квартиру з АДРЕСА_1, розрахунковою площею 139,4 кв. м на 21-22-23 поверхах у житловому будинку АДРЕСА_7 та була внесена у реєстр власників майнових прав на квартиру АДРЕСА_3 вказаного житлового будинку. При цьому, п. 5.8 цього договору купівлі - продажу майнових прав від 25 березня 2010 року передбачено зміну розміру інвестиції пропорційно розрахункової площі новозбудованого майна у порядку, визначеному цим договором. Згідно з технічним паспортом від 24 липня 2014 року (який визнано судом апеляційної інстанції належним та допустимим доказом у справі) загальна площа квартири АДРЕСА_17 , становить 155,4 кв. м, а відповідно до висновку будівельно-технічного експертного дослідження №017/14 від 18 серпня 2014 року (який також визнано судом апеляційної інстанції належним та допустимим доказом по справі) площа квартири АДРЕСА_17 , становить 155,2 кв. м.
      75. Також, апеляційний суд всупереч вимогам ч. 1 ст. 382 ЦПК України не навів доводів щодо незгоди з висновками суду першої інстанції та мотивів прийняття чи відхилення кожного аргументу. Зокрема, апеляційним судом не спростовано вищевказаний висновок суду першої інстанції щодо розбіжності у співвідношенні загальної площі квартир АДРЕСА_2 (яка згідно з рішенням суду першої інстанції становить 191,6 кв.м) у будинку АДРЕСА_2 , у порівнянні з вищевказаною площею квартири АДРЕСА_17 , а отже належним чином не обґрунтовані висновки апеляційного суду щодо того, що вказані квартири, яким було присвоєно № АДРЕСА_2 та № АДРЕСА_1, фактично і є спірною квартирою, якій раніше був присвоєний будівельний АДРЕСА_1.
      76. Разом з тим, Велика Палата Верховного Суду дійшла до висновку, що питання щодо встановлення розміру дійсної фактичної площі спірної квартири вочевидь стосується безпосереднього предмету судового розгляду, в тому числі, в контексті визначення співвідношення вищевказаної квартири із будівельним номером АДРЕСА_1, визначеного у договорі купівлі-продажу майнових прав на новозбудоване майно від 25 березня 2010 року, до квартир із будівельним номером АДРЕСА_3 ( АДРЕСА_3) та будівельним номером АДРЕСА_1 (квартира АДРЕСА_2), на які суд апеляційної інстанції визнав право власності за ОСОБА_1
      77. При цьому згідно із законом на ОСОБА_1 було покладено обов'язок щодо доведення цих обставин.
      78. Так, з положень ч. 1 ст. 81 ЦПК України, зокрема вбачається, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог.
      79. Отже, Велика Палата Верховного Суду вважає недоведеними твердження ОСОБА_1 що вищевказана квартира із будівельним номером АДРЕСА_1, яка визначена договором купівлі-продажу майнових прав на новозбудоване майно від 25 березня 2010 року, є тим самим нерухомим майном, на яке суд апеляційної інстанції визнав за нею право власності, проте, вже з іншими вищевказаними номерами.
      80. Щодо вирішення питання визнання недійсними договорів Велика Палата Верховного Суду виходить з наступного.
      81. Правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом. Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання стороною (сторонами) вимог, які встановлені статтею 203 ЦК України, на момент вчинення правочину. Відповідно до ст. 203 ЦК України встановлені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.
      82. Позивачем не доведено, що оскаржувані правочини не відповідають вимогам встановленим ст. 203 ЦК України, іншим вимогам закону або порушують її законні права та інтереси.
      83. Крім того, Велика Палата Верховного Суду погоджується і з рішенням суду першої інстанції щодо відмови у задоволенні позовних вимог про визнання права власності за позивачем, витребування майна із чужого незаконного володіння, зобов`язання усунути та не чинити перешкоди позивачу у користуванні квартирою, виселення вказаних відповідачів та вселення позивача у спірне житло, з огляду на наступне.
      84. Відповідно до ч. 1 ст. 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном.
      85. Згідно з ч. 1 ст. 319 ЦК Українивласник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.
      86. Згідно із ст. 190 ЦК України майном як особливим об`єктом вважаються окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов`язки. Майнові права є неспоживною річчю. Майнові права визнаються речовими правами.
      87. Майнове право, яке можна визначити як «право очікування», є складовою частиною майна як об`єкта цивільних прав. Майнове право - це обмежене речове право, за яким власник цього права наділений певними, але не всіма правами власника майна, та яке засвідчує правомочність його власника отримати право власності на нерухоме майно чи інше речове право на відповідне майно в майбутньому.
      88. Захист майнових прав здійснюється в порядку, визначеному законодавством, а якщо такий спеціальний порядок не визначений, захист майнового права здійснюється на загальних підставах, визначених цивільним законодавством.
      89. Згідно з нормами ЦК України до первинного способу набуття права власності, зокрема, належить набуття права власності на новостворену річ (в тому числі, на об`єкт незавершеного будівництва), на яку раніше не було і не могло бути встановлене нічиє право власності (ст. 331 ЦК України).
      90. Таким чином, підставою первинного способу набуття права власності є правопороджуючі юридичні факти, а для похідного - правовідносини, які виникли на підставі відповідних юридичних фактів.
      91. Положеннями ч. 2 ст. 328 ЦК України встановлюється презумпція правомірності набуття права власності, котра означає, що право власності на конкретне майно вважається набутим правомірно, якщо інше не встановлено в судовому порядку або незаконність набуття права власності прямо не випливає із закону. Таким чином, факт неправомірності набуття права власності, якщо це не випливає із закону, підлягає доказуванню, а правомірність набуття права власності включає в себе законність і добросовісність такого набуття.
      92. Право власності у набувача майна за договором виникає з моменту передання майна, якщо інше не встановлено договором або законом. Переданням майна вважається вручення його набувачеві, зокрема, на об`єкти нерухомості, права на які підлягають державній реєстрації.
      93. Право власності у набувача за договором відповідно до ч. 4 ст. 334 ЦК України виникає з дня державної реєстрації (ст. 182 ЦК України), а не в момент фактичного передання майна або в будь-який інший момент, визначений угодою сторін.
      94. Для набуття набувачем права власності на майно передбачена наявність таких складових: укладення договору (в передбачених статтями 208, 209 ЦК України випадках - нотаріальне посвідчення або письмова форма); виконання договору та у визначених законом випадках - державна реєстрація.
      95. При цьому сторони договору вправі встановити додаткові (відкладальні або скасувальні) умови, а при переході права власності на рухомі речі - самостійно визначати момент переходу права власності.
      96. Тобто, укладаючи договір купівлі-продажу майнових прав на новозбудоване майно від 25 березня 2010 року, позивач отримала обмежене речове право, за яким вона, як власник цього права, наділена певними, але не всіма правами власника майна, та яке засвідчує правомочність його власника отримати право власності на нерухоме майно в майбутньому.
      97. Так, умовами договору купівлі-продажу майнових прав на новозбудоване майно від 25 березня 2010 року встановлено, що ТОВ «Добробуд ЛТД» зобов'язалось передати у власність ОСОБА_1 безумовне майнове право на новозбудоване майно (після введення об'єкта будівництва в експлуатацію), що після державної реєстрації (за ініціативою та за рахунок позивача стає її правом власності на новозбудоване майно, як на нерухомість). Право власності на новозбудоване майно виникає в порядку, визначеному цивільним законодавством України.
      98. Для отримання позивачем права власності саме на новозбудоване майно (квартиру з будівельним АДРЕСА_2 розрахунковою площею 139,4 кв. м, розташовану на 21-22-23 поверсі будинку № 1 багатоповерхового жилого комплексу із вбудованими приміщеннями обслуговування й підземним паркінгом за вищевказаною адресою) необхідна наявність ряду правопороджуючих фактів. Такі факти регламентовані п. 6.2 договору купівлі-продажу майнових прав на новозбудоване майно від 25 березня 2010 року та діючим законодавством щодо порядку реєстрації речових прав на нерухоме майно, та такими фактами, зокрема, є: документ, що відповідно до вимог законодавства засвідчує прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об`єкта; технічний паспорт на об`єкт нерухомого майна; документ, що підтверджує присвоєння об`єкту нерухомого майна адреси; акт приймання-передачі об'єкта будівництва та новоствореного майна.
      99. Факт підписання відповідного акта приймання-передачі об`єкта будівництва та новоствореного майна мав підтвердити належне виконання сторонами умов договору купівлі-продажу майнових прав на новозбудоване майно від 25 березня 2010 року, але з огляду на те, що у позивача є заперечення щодо належного виконання умов договору з боку ТОВ «Добробуд ЛТД», це виявилося неможливим.
      100. Частиною 1 ст. 328 ЦК України передбачено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.
      101. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
      102. Статтею 331 ЦК України встановлено загальне правило, відповідно до якого право власності на новостворене нерухоме майно виникає з моменту державної реєстрації прав на нерухоме майно після завершення будівництва та прийняття його в експлуатацію.
      103. На час укладення сторонами відповідного договору про фінансування будівництва правовідносини щодо залучення коштів фізичних осіб з метою фінансування будівництва, порядку управління цими коштами регулювалися Законами України «Про фінансово-кредитні механізми і управління майном при будівництві житла та операціях з нерухомістю» та «Про інвестиційну діяльність».
      104. Судове рішення за загальним правилом не є підставою виникнення права власності. Відповідно до ч. 5 ст. 11 ЦК України цивільні права можуть виникати з рішення суду лише у випадках, встановлених актами цивільного законодавства. Ні зазначеними вище нормами, ні нормою ст. 331 ЦК України не передбачено виникнення права власності на новостворений об`єкт нерухомості на підставі судового рішення.
      105. Отже, порядок оформлення права власності на об`єкт інвестування після прийняття такого об`єкта в експлуатацію визначено відповідними нормами.
      106. Відповідно до ст. 392 ЦК України особа має право звернутися до суду з позовом про визнання права власності: якщо це право оспорюється або не визнається іншими особами (за умови, що позивач не перебуває з цими особами у зобов`язальних відносинах, оскільки права осіб, які перебувають у зобов`язальних відносинах, повинні захищатися за допомогою відповідних норм інституту зобов`язального права); у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.
      107. Передумовою для застосування ст. 392 ЦК України є відсутність іншого, окрім судового, шляху для відновлення порушеного права.
      108. Беручи до уваги, що моментом виникнення майнових прав, а саме суб`єктивних прав учасників правовідносин, пов`язаних з володінням, користуванням і розпорядженням майном, є момент набуття права власності, яке позивачем на спірні квартири у втстановленому законом та договором порядку не набуте, вимоги ОСОБА_1 щодо визнання її власником квартир не ґрунтуються на законі.
      109. Крім того, має місце пред`явлення позовів про визнання права власності на новостворене чи реконструйоване нерухоме майно, щоб спростити чи уникнути встановленої законодавством досить тривалої в часі та фінансово затратної процедури оформлення прав на це майно.
      110. Оскільки набуття права власності регулюється окремими нормами і зазначені вище позови заявляються формально не для визнання, а для набуття права власності, задоволені вони бути не можуть.
      111. Велика Палата Верховного Суду вважає, що з огляду на те, що позивач не є і не була власником жодної із зазначених квартир (№ АДРЕСА_2 та № АДРЕСА_1),на які просить визнати право власності, а також не надала доказів, що є власником майнових прав на ці квартири, то суд першої інстанції правильно вважав, що позивач безпідставно звернувся із позовом з такими вимогами.
      112. Крім того, судом першої інстанції правильно зазначено, що власник майна вправі звернутися до суду з позовом про усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном (негаторний позов).
      113. При цьому суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про неможливість одночасного пред`явлення позову про витребування майна із чужого незаконного володіння (оскільки віндикація - це позов неволодіючого власника про витребування майна від володіючого не власника) і про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном (оскільки негаторний позов - це позов про захист права власності від порушень, не пов`язаних із позбавленням володіння).
      114. Отже, віндикаційний і негаторний позови є взаємовиключними. При цьому одна з умов застосування як віндикаційного , так і негаторного позову - відсутність між позивачем і відповідачем договірних відносин, оскільки в такому разі здійснюється захист порушеного права власності за допомогою зобов`язально-правових способів.
      115. Відповідно до ст. 387 ЦК України та ч. 3 ст. 10 ЦПК України особа, яка звернулася до суду з позовом про витребування майна із чужого незаконного володіння, повинна довести своє право власності на майно, що знаходиться у володінні відповідача, при цьому власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним і в якої майно фактично знаходиться та є індивідуально визначеним.
      116. Об`єктом позову про витребування майна із чужого незаконного володіння може бути річ, яка існує в натурі на момент подання позову.
      117. Якщо річ, перебуваючи в чужому володінні, видозмінилась, була перероблена чи знищена, застосовуються зобов`язально-правові способи захисту права власності відповідно до положень ЦК України.
      118. Такі ж способи захисту застосовуються і до речей, визначених родовими ознаками, оскільки із чужого незаконного володіння може бути витребувана лише індивідуально визначена річ. Відповідно до положень ч. 1 ст. 184 ЦК України річ є визначеною індивідуальними ознаками, якщо вона наділена тільки їй властивими ознаками, що вирізняють її з-поміж інших однорідних речей, індивідуалізуючи її. Речі, визначені індивідуальними ознаками, є незамінними.
      119. При цьому, як вже зазначалося вище - індивідуальні ознаки (загальна розрахункова площа, поверхи, планування), якими наділена квартира із будівельним номером АДРЕСА_1, яка зазначена у договорі купівлі-продажу майнових прав на новозбудоване майно від 25 березня 2010 року, не відповідають індивідуальним ознакам притаманним квартирам із будівельним номером АДРЕСА_3 (нині квартира АДРЕСА_3 ) та будівельним номером АДРЕСА_2 (нині АДРЕСА_2 .
      120. Крім того, судом першої інстанції було вірно встановлено, що відповідно до позовної заяви, позивач вважає, що її права та інтереси порушені саме невиконанням ТОВ «Добробуд ЛТД» своїх зобов`язань за договором купівлі-продажу майнових прав на новозбудоване майно від 25 березня 2010 року, які стосуються передання їй новозбудованого майна та документів необхідних для реєстрації за нею права власності на нього. Отже, з огляду на те, що позивач стверджує про перебування із ТОВ «Добробуд ЛТД» у зобов`язальних відносинах, то права позивача повинні захищатися за допомогою відповідних норм інституту зобов`язального права.
      121. Також, судом першої інстанції було встановлено, що ТОВ «Добробуд ЛТД» у порядку визначеному п. 7.3 договору купівлі-продажу майнових прав на новозбудоване майно від 25 березня 2010 року використало своє право на одностороннє розірвання договору купівлі-продажу майнових прав на новозбудоване майно від 25 березня 2010 року, шляхом направлення відповідних повідомлень позивачу, враховуючи, що останнє повторне повідомлення не було вручено позивачу із причин, що не залежали від ТОВ «Добробуд ЛТД». Отже, з 03 квітня 2015 року - з дати повторного повернення повідомлення кур`єрської служби про неможливість здійснити доставку поштових конвертів ОСОБА_1 , договір купівлі-продажу майнових прав на новозбудоване майно від 25 березня 2010 року є розірваним на підставі ст. 651 ЦК України, якою передбачено, що розірвання договорів здійснюється за згодою сторін, розірвання договорів в односторонньому порядку не допускається, якщо інше не передбачено законом або договором.
      122. При цьому Велика Палата Верховного Суду вважає, що судом апеляційної інстанції безпідставно, без посилання на норми права було констатовано нікчемність пункту 7.3 договору купівлі-продажу від 25 березня 2010 року, зокрема в контексті вимог законодавства, та співвідношення обставин щодо сплати інвестором ОСОБА_1 щомісячних членських внесків до ГО «АІ «Гагарін Плаза» до відповідних прав та обов`язків сторін по вказаному договору купівлі-продажу від 25 березня 2010 року, оскільки мотивувальна частина постанови Апеляційного суду Одеської області від 12 грудня 2018 року не містить аналізу вимог ЦК України або іншого законодавства релевантного до таких спірних правовідносин.
      123. Крім того, Велика Палата Верховного Суду вважає, що суд апеляційної інстанції не обґрунтував висновок про те, що ОСОБА_1 не давала своєї згоди на збільшення площі спірної квартири. Так, у п. 6.1 договору купівлі-продажу майнових прав на новозбудоване майно від 25 березня 2010 року визначено, що після введення об`єкта будівництва в експлуатацію, але не раніше завершення повного розрахунку між сторонами за цим договором, ТОВ «Добробуд ЛТД» зобов`язано передати ОСОБА_1 об`єкт інвестування та новозбудоване майно, а ОСОБА_1 зобов`язана прийняти його за актом прийому-передачі. У п. 5.5-5.10 цього договору передбачено, що розмір інвестиції підлягає зміні при настанні умов прямо передбачених цим договором або за згодою сторін; інвестор зобов`язаний своєчасно сплатити інвестицію у порядку, передбаченому цим договором; погоджено відповідну зміну розміру інвестиції пропорційно розрахункової площі новозбудованого майна у порядку, визначеному цим договором.
      124. Наведених умов договору суд апеляційної інстанції не врахував та не проаналізував положень ст. 204, 526, 530 ЦК України, якими регламентовані умови правомірності правочину та правила належного виконання зобов`язання, зокрема в контексті зобов`язань ОСОБА_1 щодо виконання вищевказаних умов договору купівлі - продажу майнових прав від 25 березня 2010 року, в тому числі і в частині, яка стосується відповідного збільшення розміру інвестиції.
      125. Так, відповідно до приписів ст. 526, 530 ЦК України зобов`язання має виконуватись належним чином у відповідності з умовами договору і вимогами цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а при відсутності таких умов і вимог - у відповідності зі звичаями ділового обороту або іншими вимогами, що звичайно ставляться. Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
      126. У відповідності до ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
      127. Згідно з ч. 2 ст. 656 ЦК України предметом договору купівлі-продажу можуть бути майнові права. До договору купівлі-продажу майнових прав застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не випливає із змісту або характеру цих прав.
      128. Враховуючи вищевикладене, Велика Палата Верховного Суду вважає, що ОСОБА_1 не було доведено і ті обставини, що вона належним чином виконала вищевказані зобов`язання за договором купівлі - продажу майнових прав від 25 березня 2010 року в частині щодо оплати у повному обсязі інвестиції пропорційно збільшенню розміру площі спірного нерухомого майна - в контексті вирішення питання щодо набуття відповідного майнового права щодо спірного нерухомого майна.
      129. Разом з тим, ОСОБА_1 не позбавлена права на звернення на підставі ст. ст. 625, 653 ЦК України із позовом про відшкодування завданих їй збитків.
      130. Щодо наявності виключної правової проблеми, для вирішення якої Касаційний цивільний суд в складі Верховного Суду передав справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, слід зазначити наступне.
      131. В ухвалі Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 08 травня 2019 року колегія суддів вказала на те, що ухвалюючи постанову у справі, яка переглядається, апеляційний суд виходив із того, що позивач, сплативши у повному обсязі кошти за договором купівлі-продажу майнових прав на новозбудоване майно, стала власником прав на це майно, тому визнав за останньою право власності на об`єкт інвестування - нерухоме майно у будинку який було введено в експлуатацію. Разом з тим у постановах Верховного Суду України від 24 червня 2015 року у справі № 6-318цс15 та від 18 листопада 2015 року у справі № 6-1858цс15 зазначено, що визнання у судовому порядку права власності на новостворене майно за позовом, заявленим до будівельної компанії, суперечить вимогам ст. 15, 331 ЦК України. Колегія суддів вважала, що такі висновки Верховного Суду України свідчать про існування виключної правової проблеми, оскільки ними унеможливлено захист невизнаного та оспорюваного (а не лише порушеного) права, що є об`єктами цивільного права. При цьому колегія суддів звертала увагу на те, що за аналогічних фактичних обставин і тотожних правовідносин в інших постановах Верховний Суд України приходив до висновку про необхідність захисту прав позивачів, а саме у постановах Верховного Суду України від 12 листопада 2014 року у справі № 6-129цс14 та від 10 лютого 2016 року у справі № 6-2124цс15.
      132. Враховуючи те, що Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про недоведеність позивачем наявності у неї майнового права на спірне новостворене майно, тому відсутні підстави для розгляду питання про наявність чи відсутність виключної правової проблеми, у тому числі, в контексті застосування положень ст. 392 ЦК України - щодо захисту інтересів ОСОБА_1 шляхом визнання за неї права власності на спірне майно.
      133. Щодо доводів касаційної скарги про пропущення ОСОБА_1 строків позовної давностіВелика Палата Верховного Суду констатує наступне.
      134. Виходячи з вимог ст. 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. Якщо таке право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстави його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв`язку зі спливом позовної давності за відсутності поважних причин її пропуску, наведених позивачем. А отже, відмова в задоволенні позову у зв`язку з відсутністю порушеного права не потребує зазначення у рішенні суду висновку щодо вирішення питання спливу позовної давності як додаткової підстави для відмови в задоволенні позову.
      135. Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.
      136. Відповідно до ч. 1 ст. 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
      137. Згідно із ч. 4 ст. 412 ЦПК України зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.
      138. Враховуючи вищевикладене, допущені судом апеляційної інстанції порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, Велика Палата Верховного Суду вважає за необхідне скасувати постанову Апеляційного суду Одеської області від 12 грудня 2018 року,рішення Приморського районного суду м. Одеси від 02 травня 2018 рокузмінити, виклавши його мотивувальну частину у редакції цієї постанови, в іншій частині рішення Приморського районного суду м. Одеси від 02 травня 2018 року залишити без змін.
      Щодо судових витрат
      139. Частиною 1 ст. 141 ЦПК України передбачено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
      140. Частиною 13 ст. 141 ЦПК України передбачено: якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
      141. Судові витрати у виді судового збору за подання ОСОБА_1 позову та клопотань до суду першої інстанції, а також апеляційної скарги підлягають зарахуванню в дохід держави.
      142. Судові витрати у виді судового збору, сплачені ОСОБА_2 , ТОВ «Добробут ЛТД» та ОСОБА_5 за подання касаційних скарг по 14184 грн 60 коп. кожний, належить стягнути з ОСОБА_1 .
      Керуючись ст. 400, 402-404, 409, 412, 416 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду
      ПОСТАНОВИЛА:
      Касаційні скарги ОСОБА_2 , Товариства з обмеженою відповідальністю «Добробут ЛТД» та ОСОБА_5 задовольнити частково.
      Скасувати постанову Апеляційного суду Одеської області від 12 грудня 2018 року.
      Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 02 травня 2018 рокузмінити, виклавши його мотивувальну частину у редакції цієї постанови, в іншій частині -залишити без змін.
      Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_25 ) на користь ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_2 , адреса: АДРЕСА_26 ) судовий збір за подання касаційної скарги у розмірі 14184 (чотирнадцять тисяч сто вісімдесят чотири) гривні 60 коп.
      Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_25 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Добробут ЛТД» (ЄДРПОУ 32146472, адреса: Одеська область, м. Іллічівськ, вул. 1 травня, буд. 3) судовий збір за подання касаційної скарги у розмірі 14184 (чотирнадцять тисяч сто вісімдесят чотири) гривні 60 коп.
      Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_25 ) на користь ОСОБА_5 (РНОКПП НОМЕР_3 , адреса: АДРЕСА_27 ) судовий збір за подання касаційної скарги у розмірі 14184 (чотирнадцять тисяч сто вісімдесят чотири) гривні 60 коп.
      Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
      Суддя -доповідач О.С. Ткачук
      Судді: Н.О. Антонюк О.Р. Кібенко
      Т .О. Анцупова В.С. Князєв
      С.В. Бакуліна Л.М. Лобойко
      В.В. Британчук Н.П. Лященко
      Ю.Л. Власов О.Б. Прокопенко
      М.І. Гриців Л.І. Рогач
      Д.А. Гудима В.Ю. Уркевич
      Ж.М. Єленіна О.Г. Яновська
      О.С. Золотніков
      Джерело: ЄДРСР 87144996
    • By ANTIRAID
      ПОСТАНОВА
      ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
      15 січня 2020 року
      м. Київ
      Справа № 607/6254/15-ц
      Провадження № 14-404цс19
      Велика Палата Верховного Суду у складі:
      судді-доповідача Ситнік О. М.,
      суддів : Антонюк Н. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Власова Ю. Л., Гудими Д. А., Єленіної Ж. М., Кібенко О. Р., Князєва В. С., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Прокопенка О. Б., Пророка В. В., Рогач Л. І., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г.,
      учасники справи:
      позивач - ОСОБА_1 ,
      відповідач - Державне підприємство «Укрветсанзавод» (далі - ДП «Укрветсанзавод»),
      розглянула в порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1
      на ухвалу Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 18 липня 2017 року у складі судді Дзюбича В. Л. та ухвалу Апеляційного суду Тернопільської області від 05 вересня 2017 року у складі колегії суддів Шевчук Г. М., Щавурської Н. Б., Ходоровського М. В.
      у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ДП «Укрветсанзавод» про визнання незаконним наказу про звільнення, поновлення на роботі, визнання недійсним запису в трудовій книжці про звільнення з роботи, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, затримки видачі трудової книжки та виплати належних сум при звільненні, стягнення заборгованості із заробітної плати з нарахуванням компенсації втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням термінів її виплати та відшкодування моральної шкоди,
      УСТАНОВИЛА:
      Короткий зміст позовних вимог
      У квітні 2015 рокуОСОБА_1 звернувся до суду з указаним позовом, збільшивши вимоги за яким, просив:
      - визнати незаконним наказ генерального директора ДП «Укрветсанзавод» Янко Є. І. від 11 березня 2015 року № 48-К/15 «Про припинення трудового договору ОСОБА_1 », яким звільнено ОСОБА_1 з посади директора Тернопільської філії з 11 березня 2015 року за одноразове грубе порушення трудових обов`язків керівника філії (пункт 1 статті 41 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України)), та зобов`язати відповідача поновити ОСОБА_1 на роботі;
      - стягнути з ДП «Укрветсанзавод» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу та за затримку виплати всіх сум при звільненні, зокрема невиплачену заробітну плату за період з 01 січня 2015 року по 11 березня 2015 року в сумі 761,20 грн, що на 26 січня 2017 року становила 175 740,24 грн, а також невиплачену заробітну плату за період з 11 березня 2015 року по день ухвалення рішення судом;
      - визнати недійсним запис у трудовій книжці ОСОБА_1 про звільнення з роботи на підставі наказу від 11 березня 2015 року № 48-К/15 за пунктом 1 статті 41 КЗпП України та зобов`язати ДП «Укрветсанзавод» внести відповідний запис у його трудову книжку;
      - стягнути з ДП «Укрветсанзавод» на користь ОСОБА_1 заборгованість із заробітної плати в сумі 31 920,20 грн, з яких: за І квартал 2013 року - 16 239,39 грн та за ІІ квартал 2013 року - 15 680,83 грн, з нарахуванням компенсації втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням термінів її виплати;
      - стягнути з ДП «Укрветсанзавод» на користь ОСОБА_1 20 000,00 грн на відшкодування завданої моральної шкоди.
      На обґрунтування своїх вимог позивач зазначив, що в оспорюваному наказі про його звільнення не вказано, коли і яке саме одноразове грубе порушення допустив директор Тернопільської філії ОСОБА_1 , що стало підставою для його звільнення.
      З наказу вбачається, що підставою для його винесення був припис провідного інженера з охорони праці ОСОБА_2 від 30 січня 2015 року № 1, однак цей припис стосувався порушень вимог закону про охорону праці Тернопільською філією ДП «Укрветсанзавод», а не директором ОСОБА_1 .
      У приписі перераховано 71 порушення вимог охорони праці, але не вказано, яке саме порушення є грубим та спричинене невиконанням чи неналежним виконанням трудових обов`язків ОСОБА_1 , не вказано часу його вчинення. Більшість з перерахованих порушень не відносяться до компетенції директора Тернопільської філії ОСОБА_1 та є триваючими порушеннями, а тому вони не мають характеру одноразового грубого порушення трудових обов`язків. Припис видано ОСОБА_2 з перевищенням повноважень та з порушенням вимог закону.
      Копію наказу про звільнення позивачу вручено 11 березня 2015 року, однак про нараховані йому суми, які належали до виплати, відповідач не повідомив, розрахунків у день звільнення не провів. 12 березня 2015 року відповідач перерахував на його банківський рахунок 6163,16 грн та 03 квітня 2015 року - 1089,21 грн. На день звернення до суду розрахункові суми виплачені тільки частково, а трудову книжку відповідач так і не видав.
      Унаслідок таких дій відповідача позивач зазнав моральних страждань, було порушеного його нормальний життєвий ритм, він був змушений докладати додаткових зусиль для організації свого життя, внаслідок чого йому завдано моральної шкоди, яку просив стягнути.
      Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
      Суди розглядали справу неодноразово.
      Останньою ухвалою Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 18 липня 2017 року, залишеною без змін ухвалою Апеляційного суду Тернопільської області від 05 вересня 2017 року, провадження у справі закрито, оскільки вона не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства. Роз`яснено позивачу, що вказаний спір має розглядатися в порядку господарського судочинства у Господарському суді міста Києва, який порушив провадження у справі про банкрутство ДП «Укрветсанзавод».
      Закриваючи провадження у справі, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, керувався тим, що справа підлягає розгляду в порядку господарського судочинства, оскільки стосовно відповідача - ДП «Укрветсанзавод» порушено справу про банкрутство, тому вона не може розглядатися в цивільному судочинстві.
      Короткий зміст вимог касаційної скарги
      У вересні 2017 року ОСОБА_1 подавдо Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, в якій просив скасувати ухвалу Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 18 липня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Тернопільської області від 05 вересня 2017 року, справу направити до суду першої інстанції для розгляду по суті, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
      Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
      Касаційну скаргу мотивовано тим, що провадження в указаній справі відкрито раніше, ніж Господарський суд міста Києва порушив провадження у справі про банкрутство боржника ДП «Укрветсанзавод», тому зазначена справа не відноситься до виключної компетенції господарського суду і підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
      На його думку, господарському суду підвідомчі лише ті справи, провадження в яких відкриті після порушення господарським судом справи про банкрутство підприємства-боржника. Нормами Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) не передбачено припинення провадження у справі за позовом до боржника, який подано до порушення господарським судом провадження у справі про банкрутство щодо боржника.
      У зв`язку із цим вважав, що суд зобов`язаний розглянути справу по суті заявлених вимог.
      Рух справи у суді касаційної інстанції
      Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 29 вересня 2017 року відкрито касаційне провадження у справі за вказаною касаційною скаргою.
      15 грудня 2017 року розпочав роботу Верховний Суд і набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», яким ЦПК України викладено в новій редакції.
      Згідно із частиною третьою статті 3 ЦПК України в редакції цього Закону провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
      У червні 2018 року справу передано до Верховного Суду.
      Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 12 червня 2019 року справу призначено до судового розгляду, а ухвалою від 26 червня 2019 року - передано на розгляд Великої Палати Верховного Суду з посиланням на частину шосту статті 403 ЦПК України, яка передбачає, що справа підлягає передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду в усіх випадках, коли учасник справи оскаржує судове рішення з підстав порушення правил предметної чи суб`єктної юрисдикції.
      Ухвалою Великої Палати Верховного Суду від 06 серпня 2019 року справу прийнято для продовження розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними в ній матеріалами, у порядку письмового провадження.
      Позиція Великої Палати Верховного Суду
      Заслухавши доповідь судді, перевіривши наведені в касаційній скарзі доводи та матеріали справи, Велика Палата Верховного Суду вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково.
      У статті 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
      Відповідно до статті 17 Закону України 23 лютого 2006 року № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) та протоколи до неї, а також практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
      Згідно з пунктом 1 статті 6 Конвенції кожен має право на справедливий розгляд його справи судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.
      Поняття «суд, встановлений законом» включає в себе, зокрема, таку складову, як дотримання усіх правил юрисдикції та підсудності.
      Система судів загальної юрисдикції є розгалуженою. Судовий захист є основною формою захисту прав, інтересів та свобод фізичних і юридичних осіб, державних і суспільних інтересів.
      Судова юрисдикція - це інститут права, покликаний розмежувати компетенцію як різних ланок судової системи, так і різних видів судочинства - цивільного, кримінального, господарського та адміністративного.
      Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, в якому розглядається визначена категорія справ.
      У пунктах 1, 3 частини першої статті 15 ЦПК України (у редакції, чинній на час звернення до суду з цим позовом та розгляду справи в судах першої й апеляційної інстанцій) передбачено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства.
      У статті 19 ЦПК України (у редакції від 03 жовтня 2017 року) визначено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами.
      Можна зробити висновок, що загальні суди не мають чітко визначеної предметної юрисдикції та розглядають справи про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин у всіх випадках, за винятком, якщо розгляд таких справ прямо визначений за правилами іншого судочинства.
      Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність у них спору про право цивільне, а по-друге - суб`єктний склад такого спору (однією зі сторін у спорі є, як правило, фізична особа).
      При вирішенні питання щодо можливості розгляду справи у порядку цивільного судочинства необхідно керуватися завданнями цивільного судочинства, які передбачено у статті 1 ЦПК України (у редакції, чинній на час розгляду справи у судах першої та апеляційної інстанцій), і до яких віднесено справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав і інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
      При цьому суди повинні керуватися принципом правової визначеності і не допускати наявності провадження, а відтак і судових рішень, ухвалених у спорі між тими ж сторонами, з того самого предмета, але судами у різних юрисдикціях.
      19 січня 2013 року набрав чинності Закон України від 22 грудня 2011 року № 4212-VI «Про внесення змін до Закону України від 14 травня 1992 року № 2343-XII «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» (далі - Закон № 2343-XII) (за винятком окремих його положень) (далі - Закон № 4212-VI), яким Закон № 2343-XII викладено в новій редакції.
      У пункті 11 розділу X «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 2343-XII визначено, що положення цього Закону застосовуються господарськими судами під час розгляду справ про банкрутство, провадження в яких порушено після набрання чинності цим Законом.
      У квітні 2015 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ДП «Укрветсанзавод» про визнання незаконним наказу про звільнення, поновлення на роботі, визнання недійсним запису в трудовій книжці про звільнення з роботи, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, затримки видачі трудової книжки та виплати належних сум при звільненні, стягнення заборгованості із заробітної плати з нарахуванням компенсації втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням термінів її виплати, відшкодування моральної шкоди.
      Справа переглядалася судами всіх інстанцій кілька разів.
      У січні 2017 року під час нового розгляду справи позивач збільшив позовні вимоги, про що подав до суду відповідну заяву (т. 2, а. с. 124).
      Під час чергового розгляду справи в суді першої інстанції суд встановив, що ухвалою Господарського суду міста Києва від 15 червня 2016 року порушене провадження у справі № 910/6968/16 про банкрутство ДП «Укрветсанзавод» за заявою Публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» до ДП «Укрветсанзавод», введено мораторій на задоволення вимог кредиторів та введено процедуру розпорядження майном ДП «Укрветсанзавод».
      19 червня 2016 року на офіційному вебсайті Вищого господарського суду України в мережі Інтернет оприлюднено оголошення про порушення справи про банкрутство ДП «Укрветсанзавод».
      У березні 2017 року ДП «Укрветсанзавод» подало до суду клопотання, в якому повідомило про порушення Господарським судом міста Києва 15 червня 2016 року провадження у справі № 910/6968/16 про банкрутство ДП «Укрветсанзавод». У зв`язку з цим, посилаючись на норми Закону № 2343-XII, положення пункту 7 частини першої статті 12 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), пункту 1 частини першої статті 205 ЦПК України, просило закрити провадження у цій справі.
      Умови та порядок відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом та застосування ліквідаційної процедури з метою повного або часткового задоволення вимог кредиторів на час розгляду справи в судах першої й апеляційної інстанцій передбачені Законом № 2343-XII.
      Відповідно до статті 9 Закону № 2343-XII справи про банкрутство розглядаються господарським судом за правилами, передбаченими ГПК України, з урахуванням особливостей, визначених цим Законом.
      Частиною четвертою статті 10 Закону № 2343-XII визначено, що суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, вирішує усі майнові спори з вимогами до боржника, у тому числі спори про визнання недійсними будь-яких правочинів (договорів), укладених боржником; стягнення заробітної плати; поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника, за винятком спорів, пов`язаних із визначенням та сплатою (стягненням) грошових зобов`язань (податкового боргу), визначених відповідно до Податкового кодексу України, а також справ у спорах про визнання недійсними правочинів (договорів), якщо з відповідним позовом звертається на виконання своїх повноважень контролюючий орган, визначений Податковим кодексом України.
      Указана норма кореспондується з положеннями пункту 7 частини першої статті 12 ГПК України (у редакції, чинній на час звернення до суду з цим позовом та розгляду справи судами попередніх інстанцій), яким визначено, що господарським судам підвідомчі справи у всіх майнових спорах з вимогами до боржника, стосовно якого порушено справу про банкрутство, зокрема у спорах про стягнення заробітної плати, та застосовується незалежно від суб`єктного складу сторін.
      Справи у відповідних спорах відносяться до виключної підсудності того господарського суду, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство (частина дев`ятастатті 16 ГПК України). Такі майнові спори розглядаються та вирішуються господарським судом за правилами позовного провадження, передбаченими ГПК України, з урахуванням особливостей, встановлених Законом № 2343-XII, у межах провадження у справі про банкрутство без порушення нових справ.
      У ГПК України (у редакції, чинній на час розгляду справи судами попередніх інстанцій) передбачено для господарського суду, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, підвідомчість усіх майнових спорів, спорів про поновлення на роботі з вимогами до боржників у такій справі.
      Крім того, відповідно до статті 17 Закону № 2343-XII (у редакції Закону № 4212-VI) після 19 січня 2013 року встановлено порядок розгляду позовних вимог конкурсних кредиторів до боржника.
      Із винесенням ухвали про порушення провадження у справі про банкрутство пов`язуються певні правові наслідки, зокрема: вводиться мораторій на задоволення вимог кредиторів; розгляд вимог конкурсних, забезпечених і поточних кредиторів та вирішення майнових спорів здійснюється в порядку, передбаченому Законом№ 2343-XII; арешт майна боржника чи інші обмеження щодо розпорядження майном боржника можуть застосовуватися виключно господарським судом у межах провадження у справі про банкрутство.
      За приписами частини першої статті 17 Закону № 2343-XII у разі, якщо до боржника, щодо якого порушена справа про банкрутство, пред`явлений позов, який ґрунтується на грошових зобов`язаннях боржника, що виникли до порушення провадження у справі про банкрутство, суди мають у встановленому процесуальним законом порядку приймати такі позовні заяви і вирішувати спір за цією вимогою по суті за правилами позовного провадження до офіційного оприлюднення оголошення про порушення справи про банкрутство.
      Про офіційне оприлюднення оголошення про порушення справи про банкрутство розпорядник майна повідомляє суд, який розглядає позовні вимоги конкурсних кредиторів до боржника. Цей суд (суди) після офіційного оприлюднення відповідного оголошення має зупинити позовне провадження та роз`яснити позивачу зміст частини четвертої статті 23 цього Закону, зазначивши про це в ухвалі або в протоколі судового засідання (частина друга вказаної статті).
      Якщо позивач не звернувся у тридцятиденний строк з дня офіційного оприлюднення оголошення про порушення справи про банкрутство із заявою про визнання його грошових вимог до боржника у справі про банкрутство, суд, який розглядає позовну заяву, після закінчення тридцятиденного строку з моменту офіційного оприлюднення поновлює позовне провадження та відмовляє у задоволенні позову (частина третя вказаної статті).
      У разі звернення позивача із заявою про визнання його грошових вимог до боржника у справі про банкрутство після винесення ухвали господарського суду за результатами розгляду цих вимог позовне провадження підлягає припиненню на підставі пункту 2 частини першої статті 80Господарського процесуального кодексу України(частина четверта вказаної статті).
      Якщо у порушенні провадження у справі про банкрутство відмовлено або провадження у справі про банкрутство припинено, позовне провадження підлягає поновленню і позов розглядається по суті (частина п`ята вказаної статті).
      У частині шостій статті 17 Закону № 2343-XII зазначено, що положення частин першої - четвертої цієї статті не застосовуються до позовів за вимогами кредиторів, на які не поширюється дія мораторію на задоволення вимог кредиторів.
      Стаття 23 Закону № 2343-XII встановлює порядок виявлення кредиторів.
      Так, у частині першій указаної статті зазначено, що конкурсні кредитори за вимогами, які виникли до дня порушення провадження у справі про банкрутство, зобов`язані подати до господарського суду письмові заяви з вимогами до боржника, а також документи, що їх підтверджують, протягом тридцяти днів від дня офіційного оприлюднення оголошення про порушення провадження у справі про банкрутство. Відлік строку на заявлення грошових вимог кредиторів до боржника починається з дня офіційного оприлюднення оголошення про порушення провадження у справі про банкрутство. Зазначений строк є граничним і поновленню не підлягає.
      Таким чином, відлік строку на заявлення грошових вимог кредиторів починається з дня офіційного оприлюднення оголошення про порушення провадження у справі про банкрутство, тобто першим днем перебігу цього строку є день, наступний за днем офіційного оприлюднення такого оголошення.
      Після офіційного оприлюднення ухвали про порушення провадження у справі про банкрутство всі кредитори мають право подавати заяви з грошовими вимогами до боржника, які виникли до порушення провадження у справі про банкрутство, в порядку статті 23 Закону № 2343-XII незалежно від настання строку виконання зобов`язань.
      Відповідно до статті 19 Закону № 2343-XII на вимоги про стягнення заробітної плати не поширюється дія мораторію на задоволення вимог кредиторів (частина п`ята).
      Особи, вимоги яких заявлені після закінчення строку, встановленого для їх подання, або не заявлені взагалі, не є конкурсними кредиторами, а їх вимоги погашаються в ліквідаційній процедурі у шосту чергу. Такі кредитори не беруть участі в представницьких органах кредиторів (зборах та комітеті кредиторів).
      Отже, визначення юрисдикційності усіх майнових спорів господарському суду, який порушив справу про банкрутство, має на меті як усунення правової невизначеності, так і захист прав кредитора, який може, за умови своєчасного звернення, реалізувати свої права і отримати задоволення своїх вимог та дотримання прав боржника щодо визначення обсягу кредиторської заборгованості та черговості її погашення.
      ЦПК України (у редакції, чинній на час розгляду справи в судах) передбачав ситуації, коли таке провадження не могло бути закінчене у цивільному порядку.
      Відповідно до частини першої статті 205 ЦПК України (у зазначеній редакції) суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
      Тобто, на час вирішення питання про можливість подальшого розгляду справи у порядку цивільного судочинства діяло правило, за яким указаний спір з відповідачем, щодо якого порушено справу про банкрутство, підлягав розгляду в порядку господарського судочинства.
      У чинних на той час ЦПК України, ГПК України, Законі № 2343-XII не було врегульовано порядку дій суду іншої (не господарської) юрисдикції, у провадженні якого перебувала справа за позовом до відповідача, щодо якого порушена справа про банкрутство господарським судом, у випадку, якщо відповідно до статей 17, 19 Закону № 2343-XII на такі вимоги не поширювалася дія мораторію.
      Єдиним можливим рішенням у такому випадку було закриття провадження у справі та роз`яснення позивачу його права звернутися з відповідною вимогою до господарського суду, у провадженні якого перебувала справа про банкрутство відповідача.
      Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на те, що після ухвалення оскаржуваних судових рішень законодавство було змінено, зокрема 21 жовтня 2019 року набрав чинності Кодекс України з процедур банкрутства від 18 жовтня 2018 року № 2597-VIII(далі - Кодекс № 2597-VIII).
      У пункті 4 Прикінцевих та перехідних положень цього Кодексу встановлено, що з дня введення в дію цього Кодексу подальший розгляд справ про банкрутство здійснюється відповідно до положень цього Кодексу незалежно від дати відкриття провадження у справі про банкрутство, крім справ про банкрутство, які на день введення в дію цього Кодексу перебувають на стадії санації, провадження в яких продовжується відповідно до Закону про банкрутство.
      Відповідно до статті 7 Кодексу № 2597-VIII спори, стороною в яких є боржник, розглядаються господарським судом за правилами, передбаченими Господарським процесуальним кодексом України, з урахуванням особливостей, визначених цією статтею (частина перша).
      Господарський суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, в межах цієї справи вирішує всі майнові спори, стороною в яких є боржник; спори з позовними вимогами до боржника та щодо його майна; спори про визнання недійсними результатів аукціону; спори про визнання недійсними будь-яких правочинів, укладених боржником; спори про повернення (витребування) майна боржника або відшкодування його вартості відповідно; спори про стягнення заробітної плати; спори про поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника; спори щодо інших вимог до боржника. Склад учасників розгляду спору визначається відповідно до Господарського процесуального кодексу України. Господарський суд розглядає спори, стороною в яких є боржник, за правилами, визначеними Господарським процесуальним кодексом України. За результатами розгляду спору суд ухвалює рішення. У разі якщо відповідачем у такому спорі є суб`єкт владних повноважень, суд керується принципом офіційного з`ясування всіх обставин у справі та вживає визначених законом заходів, необхідних для з`ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів, з власної ініціативи (частина друга вказаної статті).
      Матеріали справи, в якій стороною є боржник, щодо майнових спорів з вимогами до боржника та його майна, провадження в якій відкрито до відкриття провадження у справі про банкрутство, надсилаються до господарського суду, в провадженні якого перебуває справа про банкрутство, який розглядає спір по суті в межах цієї справи (частина третя вказаної статті).
      Згідно з частинами першою - третьою статті 3 ГПК України у редакції, чинній на час касаційного перегляду, судочинство в господарських судах здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Закону України «Про міжнародне приватне право», Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Судочинство у господарських судах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.
      Тобто законодавець указав, що у Законі України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» містяться процесуальні норми, які передбачають особливості розгляду справ указаної категорії.
      Закон № 2343-XII втратив чинність з 21 жовтня 2019 року, з набранням чинності Кодексу № 2597-VIII.
      Відтак можна зробити висновок, що вказаний Кодекс № 2597-VIII передбачає також особливості розгляду справ про банкрутство, що і підтверджено у статті 7 цього Кодексу.
      Оскільки суд має застосовувати відповідно до частини третьої статті 3 ГПК України норму, чинну на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду (перегляду) справи у тому числі й у суді касаційної інстанції, Велика Палата Верховного Суду застосовує норми Кодексу № 2597-VIII, які є чинними на час такого перегляду.
      Зі змісту вказаних норм убачається, що законодавець захищає не лише права банкрута, а й права інших осіб, які мають вимоги до банкрута.
      Захист таких осіб полягає у тому, що інші суди, незалежно від юрисдикції, які розглядали справи за позовами до відповідача, щодо якого відкрито провадження у справі про банкрутство після відкриття провадження в інших справах, не закривають таке провадження, а передають справу до належного суду для розгляду по суті. При цьому таким належним судом є виключно суд господарської юрисдикції, який відкрив справу про банкрутство відповідача.
      Таке урегулювання процедури розгляду спорів до відповідача, щодо якого відкрито провадження у справі про банкрутство, встановлює зрозумілу і справедливу процедуру закінчення розгляду справи належним судом, дотримання принципу визначення юрисдикції справи та підсудності спорів одному господарському суду, який акумулює усі вимоги до відповідача, щодо якого порушено процедуру банкрутства.
      Таким чином, з огляду на положення законодавства України, чинного на момент розгляду справи Великою Палатою Верховного Суду, законодавець вкотре підкреслив, що розгляд всіх майнових спорів, стороною в яких є боржник у справі про банкрутство, повинен відбуватися саме і виключно господарським судом, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, в межах цієї справи.
      Велика Палата Верховного Суду погоджується з висновками судів, що спір не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, а належить до господарської юрисдикції. Однак не можна погодитися з висновками про закриття провадження у справі, оскільки такі дії перешкоджають позивачу у доступі до правосуддя та унеможливлюють захист його прав у господарському процесі у повному обсязі з урахуванням визначених строків звернення, встановлених статтею 45 Кодексу № 2597-VIII, а до цього - статтею 23 Закону № 2343-XII. За встановлених обставин у цій справі суди повинні були передати справу до Господарського суду міста Києва, на розгляді якого пребуває справа № 910/6968/16 про банкрутство ДП «Укрветсанзавод».
      Згідно зі статтею 141 ЦПК України розподіл судових витрат не проводиться.
      Керуючись статтями 259, 265, 400, 402, 409, 411, 416, 417, 419 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду
      ПОСТАНОВИЛА:
      Касаційну скаргуОСОБА_1 задовольнити частково.
      Ухвалу Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 18 липня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Тернопільської області від 05 вересня 2017 року скасувати, матеріали справи № 607/6254/15-ц передати до Господарського суду міста Києва, на розгляді якого перебуває справа № 910/6968/16 про банкрутство Державного підприємства «Укрветсанзавод».
      Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною й оскарженню не підлягає.
      Суддя-доповідач О. М. Ситнік
      Судді: Н. О. Антонюк Л. М. Лобойко
      С. В. Бакуліна Н. П. Лященко
      В. В. Британчук О. Б. Прокопенко
      Ю. Л. Власов В. В. Пророк
      Д. А. Гудима Л. І. Рогач
      Ж. М. Єленіна О. С. Ткачук
      О. Р. Кібенко В. Ю. Уркевич
      В. С. Князєв О. Г. Яновська
      Джерело: ЄДРСР 87115553
    • By ANTIRAID
      Постанова
      Іменем України
      09 грудня 2019 року
      м. Київ
      справа № 285/3950/17-ц
      провадження № 61-41907сво18
      Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду:
      головуючого - Червинської М. Є. (суддя-доповідач),
      суддів: Гулька Б. І., Висоцької В. С., Крата В. І., Луспеника Д. Д., Синельникова Є. В., Сімоненко В. М.,
      учасники справи:
      позивач - публічне акціонерне товариство «Укрсоцбанк»,
      представники позивача: Щербак Ольга Анатоліївна, Михніцький Геннадій Юльянович , Біллерис Юрій Олексійович ,
      відповідач - ОСОБА_3 ,
      розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_3 на постанову апеляційного суду Житомирської області у складі колегії суддів: Микитюк О. Ю., Борисюка Р. М., Григорусь Н. Й. від 25 червня 2018 року,
      ВСТАНОВИВ:
      1.Описова частина
      Короткий зміст позовних вимог
      У листопаді 2017 року публічне акціонерне товариство «Укрсоцбанк» (далі - ПАТ «Укрсоцбанк») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_3 про стягнення кредитної заборгованості.
      Позов мотивовано тим, що 19 серпня 2008 року між акціонерно-комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк» (далі - АКБСР «Укрсоцбанк»), правонаступником якого є ПАТ «Укрсоцбанк», та ОСОБА_3 укладено кредитний договір № 287/1-685, за умовами якого з урахуванням додаткових угод № № 1, 2 банк надав позичальнику кредитні кошти у розмірі 12 000 дол. США зі сплатою 15% річних з кінцевим терміном повернення до 18 серпня 2018 року на умовах, визначених договором та додатковими угодами до нього.
      У порушення умов кредитного договору, а також статей 509, 526, 1054 ЦК України, відповідач зобов`язання за вказаним договором належним чином не виконав, чим порушив умови кредитного договору. У зв`язку з чим станом на 25 вересня 2017 року утворилась заборгованість у сумі 11 098,07 дол. США, що в гривневому еквівалентні становить 291 452, 65 грн, яка складається із: 5 824,05 дол. США заборгованості за кредитом; 3 374,46 дол. США заборгованості за відсотками; 1 101,95 дол. США пені за несвоєчасність повернення кредиту; 797,61 дол. США пені за несвоєчасність повернення відсотків, яку позивач просив стягнути з відповідача на свою користь.
      Короткий зміст рішення суду першої інстанції
      Рішенням Новоград-Волинського міськрайонного суду Житомирської області від 26 березня 2018 року у задоволенні позову ПАТ «Укрсоцбанк» відмовлено.
      Судове рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що оскільки останній платіж за кредитом відповідачем здійснено 26 грудня 2013 року, тому відповідно до пункту 4 додаткової угоди № 2 до кредитного договору змінено строк виконання основного зобов`язання на 26 січня 2014 року. Звернувшись до суду з позовом 01 листопада 2017 року, позивач пропустив позовну давність, про застосування якої просив відповідач.
      Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
      Постановою апеляційного суду Житомирської області від 25 червня 2018 року апеляційну скаргу ПАТ «Укрсоцбанк» задоволено частково. Рішення Новоград-Волинського міськрайонного суду Житомирської області від 26 березня 2018 року скасовано та ухвалено нове судове рішення про часткове задоволення позову ПАТ «Укрсоцбанк».
      Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ПАТ «Укрсоцбанк» заборгованість за тілом кредиту в розмірі 4 474,40 дол. США; за відсотками в розмірі 671,16 дол. США та пеню в розмірі 1046,5 дол. США, а всього - 6 192,06 дол. США, що станом на 25 червня 2018 року становить 163 780 грн.
      У задоволенні іншої частини позову відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.
      Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що оскільки відповідач припинив виконання зобов`язання в грудні 2013 року, кредитний договір діє до 18 серпня 2018 року, а з позовом банк звернуся 01 листопада 2017 року, тому поза межами позовної давності знаходяться лише щомісячні платежі та відсотки, нараховані до 01 листопада 2014 року, а пеня за межами річного строку позовної давності - до 01 листопада 2016 року.
      Крім того, апеляційний суд вважав, що наявність рішення третейського суду від 03 березня 2015 року не має правового значення для вирішення даного спору, оскільки вказаним рішенням стягнута заборгованість станом на 29 жовтня 2014 року, тобто поза межами позовної давності.
      Узагальнені доводи вимог касаційної скарги
      У серпні 2018 року ОСОБА_3 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить скасувати постанову апеляційного суду, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
      Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційний суд не врахував, що останній платіж за кредитом здійснено 26 грудня 2013 року, відтак згідно з пунктом 4 додаткової угоди № 2 до кредитного договору строк повернення кредиту змінився з 18 серпня 2018 року на 26 січня 2014 року. Тому банк, звернувшись до суду з позовом 01 листопада 2017 року, пропустив позовну давність, передбачену статтею 257 ЦК України. Крім того, рішенням третейського суду від 03 березня 2015 року станом на 29 жовтня 2014 року стягнуто не щомісячні чергові платежі, як вважав апеляційний суд, а достроково всю суму заборгованості.
      Узагальнені доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу
      У серпні 2018 року ПАТ «Укрсоцбанк» подало до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, у якому, посилаючись на безпідставність доводів касаційної скарги та законність і обґрунтованість ухваленого у справі рішення суду апеляційної інстанції, просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а постанову апеляційного суду без змін.
      Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
      Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
      Ухвалою Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 10 серпня 2018 року поновлено ОСОБА_3 строк на касаційне оскарження постанови апеляційного суду Житомирської області від 25 червня 2018 року. Відкрито касаційне провадження в указаній справі і витребувано цивільну справу № 285/3950/17 з Новоград-Волинського міськрайонного суду Житомирської області. Зупинено виконання постанови апеляційного суду Житомирської області від 25 червня 2018 року в частині задоволення позовних вимог ПАТ «Укрсоцбанк» до закінчення касаційного провадження.
      Ухвалою Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 04 квітня 2019 року вказану справу призначено до судового розгляду.
      Ухвалою колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 29 травня 2019 року вказану справу передано на розгляд Об'єднаної Палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.
      Ухвалою Об'єднаної Палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 03 липня 2019 року справу № 285/3950/17-ц прийнято до свого провадження та призначено до розгляду Верховним Судом у складі Об'єднаної Палати Касаційного цивільного суду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
      Фактичні обставини справи, встановлені судом
      У справі, яка переглядається, суд установив, що 19 серпня 2008 року між АКБСР «Укрсоцбанк», правонаступником якого є ПАТ «Укрсоцбанк», та ОСОБА_3 укладено кредитний договір № 287/1-685, за умовами якого банк надав позичальнику кредитні кошти у розмірі 12 000 дол. США зі сплатою 15% річних з кінцевим терміном повернення до 18 серпня 2013 року на умовах, визначених договором.
      Відповідно до додаткових угод №№ 1, 2 від 02 квітня та 30 листопада 2009 року до вказаного кредитного договору сторони домовились про зміну графіку погашення кредиту та про зміну кінцевого терміну повернення заборгованості, а саме до 18 серпня 2018 року.
      Відповідно до пункту 4 додаткової угоди № 2 до договору кредиту у разі порушення позичальником строків сплати процентів визначених пунктом 2.4. договору кредиту та/або кредиту як в повному обсязі, так і частково, більш ніж на 30 календарних днів, позичальник зобов`язаний достроково погасити кредит, нараховані проценти та можливі штрафні санкції в повному обсязі на 31 календарний день прострочення виконання зобов`язання за договором.
      01 листопада 2017 року (згідно поштового штампу на конверті) банк звернувся до суду з указаним позовом, у якому посилався на те, що позичальник порушив умови договору, не сплачував нараховані банком відсотки, не погашав кредит, унаслідок чого станом на 25 вересня 2017 року утворилась заборгованість у сумі 11 098,07 дол. США, яка складається із: заборгованості за кредитом у розмірі 5 824,05 дол. США; заборгованості за процентами за користування кредитом у розмірі 3 374,46 дол. США; пені несвоєчасне повернення кредиту у розмірі 1 101,95 дол. США; пені несвоєчасне повернення відсотків у розмірі 797,61 дол. США.
      22 січня 2018 року ОСОБА_3 подав до суду першої інстанції заяву про застосування позовної давності.
      Установлено, що 03 березня 2015 року Постійно діючим Третейським судом при Асоціації українських банків ухвалено рішення про задоволення позову ПАТ «Укрсоцбанк». Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ПАТ «Укрсоцбанк» заборгованість за кредитним договором від 19 серпня 2008 року № 287/1-685 станом на 29 жовтня 2014 року в сумі 88 127,38 грн, яка складається із: 5824,05 дол. США, що згідно офіційного курсу Національного банку України (далі - НБУ) становить 75 435,90 грн, - заборгованість за кредитом; 797,32 дол. США, що згідно офіційного курсу НБУ становить 10 327,27 грн, - відсотки за користування кредитом; 182,53 дол. США, що згідно офіційного курсу НБУ становить 2 364,21 грн, - пеня.
      Вирішуючи спір по суті та відхиляючи доводи відповідача про пропуск позовної давності, апеляційний суд виходив із того, що поза межами позовної давності знаходяться лише місячні платежі та відсотки, нараховані до 01 листопада 2014 року, а пеня за межами річного строку позовної давності - до 01 листопада 2016 року. Апеляційний суд вважав, що наявність рішення третейського суду від 03 березня 2015 року не має правового значення для вирішення даного спору, оскільки вказаним рішенням стягнута заборгованість станом на 29 жовтня 2014 року, тобто поза межами позовної давності.
      2.Мотивувальна частина
      Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
      Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
      Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
      Відповідно до частини другої статті 403 ЦПК України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів або палати, передає справу на розгляд об`єднаної палати, якщо ця колегія або палата вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів з іншої палати або у складі іншої палати чи об`єднаної палати.
      Ухвала суду касаційної інстанції про передачу справи на розгляд Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду мотивована наявністю різного підходу щодо застосування положень статті 264 ЦК України щодо переривання позовної давності за наявності рішення третейського суду у справах про стягнення кредитної заборгованості.
      Так, у постанові колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 24 жовтня 2018 року у справі № 756/3692/16-ц (провадження № 61-23472св18) зроблено правовий висновок про те, що звернення за захистом свого права до некомпетентного суду (третейського суду) не свідчить про переривання позовної давності, оскільки відповідно до пункту 14 частини першої статті 6 Закону України «Про третейські суди» (частину першу статті 6 Закону доповнено пунктом14 згідно із Законом № 2983-VI від 03 лютого 2011 року), третейські суди в порядку, передбаченому цим Законом, можуть розглядати будь-які справи, що виникають із цивільних та господарських правовідносин, за винятком, зокрема, справ у спорах щодо захисту прав споживачів, у тому числі споживачів послуг банку (кредитної спілки).
      У постанові колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 05 вересня 2018 року у справі № 392/272/16-ц (провадження № 61-4191св18) зроблено правовий висновок про те, що підставою переривання позовної давності є лише пред`явлення позову до суду, який є державним органом. Звернення з позовом до третейського суду не перериває позовної давності, оскільки згідно зі статтею 2 Закону України «Про третейські суди» третейський суд - недержавний незалежний орган, що утворюється за угодою або відповідним рішенням заінтересованих фізичних та/або юридичних осіб у порядку, встановленому цим Законом, для вирішення спорів, що виникають із цивільних та господарських правовідносин.
      Передаючи справу на розгляд Об`єднаної Палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду вважала, що оскільки з 26 грудня 2013 року відповідач припинив виконувати щомісячні зобов`язання з погашення кредиту та процентів за користування кредитом, то відповідно до пункту 4 додаткової угоди № 2 строк виконання основного зобов`язання настав 26 січня 2014 року.
      Таким чином, право звернення до суду з позовом про стягнення всієї суми заборгованості за кредитним договором виникло у позивача 26 січня 2014 року.
      Згідно із частиною другою статті 264 ЦК України позовна давність переривається у разі пред`явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач. Частиною третьою цієї ж статті визначено, що після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується.
      Наведеною нормою переривання перебігу позовної давності не диференціюється залежно від форми захисту права особи.
      Способи захисту цивільних прав та інтересів судом врегульовані статтею 16 ЦК України, відповідно до якої особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
      Статтею 21 ЦПК України визначено, що сторони мають право передати спір на розгляд третейського суду, крім випадків, встановлених законом.
      Метою створення і діяльності третейських судів в Україні визначено захист майнових і немайнових прав та охоронюваних законом інтересів фізичних та юридичних осіб (стаття 1 Закону України від 11 травня 2004 року № 1701-IV «Про третейські суди»).
      При цьому, до третейського суду за угодою сторін може бути переданий будь-який спір, що виникає з цивільних та господарських правовідносин, крім випадків, передбачених законом.
      Відповідно до статті 6 Закону України «Про третейські суди» третейські суди в порядку, передбаченому цим Законом, можуть розглядати будь-які справи, що виникають із цивільних та господарських правовідносин, за винятками, переліченими у цій статті.
      Виходячи з наведених норм права, зміст поняття «суд» у статті 16 ЦК України та інших нормах цього Кодексу, включаючи положення глави 19 ЦК України про позовну давність, охоплюються також і третейські суди.
      Цивільне законодавство України при побудові конструкції переривання позовної давності не вказує, що наслідком пред`явлення особою позову у вигляді переривання позовної давності є виключно звернення до суду як державного органу.
      Тому, пред'явлення особою позову до третейського суду, до підвідомчості якого згідно зі статтею 6 Закону України «Про третейський суд» відноситься вирішення відповідного спору, перериває позовну давність.
      З урахуванням наведеного, звернення до третейського суду свідчить і про зміну строку виконання основного зобов'язання як це передбачено частиною другою статті 1050 ЦК України.
      Таким чином, перебіг позовної давності за вимогами ПАТ «Укрсоцбанк» був перерваний поданням у листопаді 2014 року ПАТ «Укрсоцбанк» до Постійно діючого Третейського суду при Асоціації українських банків позовної заяви до відповідача про стягнення заборгованості за кредитним договором, внаслідок чого 03 березня 2015 року Постійно діючим Третейським судом при Асоціації українських банків у справі № 2023/14 було ухвалено рішення про задоволення позову.
      Отже, саме з цього періоду перервалася позовна давність та її перебіг почався заново.
      Із указаним позовом банк звернувся до суду 01 листопада 2017 року, тобто в межах загальної позовної давності, передбаченої статею 257 ЦК України.
      Наведене свідчить про необхідність відступити від висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеному у постанові колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2018 року у справі № 392/272/16-ц (провадження № 61-4191св18).
      Об`єднана Палата Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду частково приймає аргументи, які викладені в касаційній скарзі, з таких мотивів.
      Згідно з частиною першою статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.
      Відповідно до вимог частини другої статті 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.
      При цьому право дострокового повернення означає, що кредитор вимагає виконання зобов`язання до настання строку виконання, визначеного договором.
      Після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється. Права та інтереси кредитодавця в охоронних правовідносинах забезпечуються частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.
      Вказаний висновок висловлений Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 (провадження № 14-10цс18); від 04 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц (провадження № 14-154цс18); від 31 жовтня 2018 року у справі № 202/4494/16-ц (провадження № 14-318цс18).
      Оскільки 26 січня 2014 року настав строк виконання договору в повному обсязі, то з цього часу право кредитора нараховувати передбачені договором проценти за кредитом та пені припинилося.
      Вирішуючи спір по суті, апеляційний суд належним чином не з`ясував всіх фактичних обставин справи; не врахував, що банк змінив строк виконання основних зобов`язань, що в свою чергу унеможливлює стягнення процентів та пені після закінчення терміну його дії; не визначився з періодом, за який вони мають бути стягнуті та не врахував наявність рішення Постійно діючого Третейського суду при Асоціації українських банків від 03 березня 2015 року, яке перериває позовну давність, що призвело до неправильного вирішення спору по суті.
      На стадії касаційного розгляду справи суд касаційної інстанції позбавлений процесуальної можливості встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені судами попередніх інстанцій, з огляду на положення статті 400 ЦПК України.
      Ураховуючи те, що фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, судом апеляційної інстанції не встановлені, оскаржувана постанова апеляційного суду не відповідає вимогам статті 263 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості, тому Об`єднана Палата Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду вважає за необхідне касаційну скаргу задовольнити частково, скасувати постанову апеляційного суду та передати справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
      Висновки щодо застосування норми права
      Згідно із частиною другою статті 416 ЦПК України у постанові палати, об`єднаної палати, Великої Палати Верховного Суду має міститися висновок про те, як саме повинна застосовуватися норма права, із застосуванням якої не погодилася колегія суддів, палата, об`єднана палата, що передала справу на розгляд палати, об`єднаної палати, Великої Палати.
      Отже, на підставі вказаного Верховний Суд у складі Об`єднаної Палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку про те, що пред`явлення особою позову до третейського суду, до підвідомчості якого згідно зі статтею 6 Закону України «Про третейський суд» відноситься вирішення відповідного спору, в силу вимог частини другої статті 264 ЦК України перериває позовну давність та може свідчити про зміну строку виконання основного зобов`язання відповідно до частини другої статті 1050 ЦК України.
      Керуючись статтями 400, 403, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі Об`єднаної Палати Касаційного цивільного суду,
      ПОСТАНОВИВ:
      Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.
      Постанову апеляційного суду Житомирської області від 25 червня 2018 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
      Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту проголошення.
      Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.
      Головуючий
      М. Є. Червинська
      Судді:
      Б. І. Гулько
      В. С. Висоцька
      В. І. Крат
      Д. Д. Луспеник
      Є. В. Синельников
      В. М. Симоненко
      Джерело: ЄДРСР 86505049