ANTIRAID

Постановление ВСУ по пересмотру об обязательстве ФГВФЛ выплатить вкладчикам банка Надра в пределах гарантированной суммы валютные вклады по курсу на конец дня в который введена ВА

Считаете ли Вы решение законным и справедливым?  

3 members have voted

  1. 1. Считаете ли Вы решение законным?

    • Да
      3
    • Нет
      0
    • Затрудняюсь ответить
      0
  2. 2. Считаете ли Вы решение справедливым?

    • Да
      3
    • Нет
      0
    • Затрудняюсь ответить
      0


Recommended Posts

ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 жовтня 2017 року

м. Київ

Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України у складі:

головуючого Романюка Я.М.,
Суддів: Гуменюка В.І.,
Лященко Н.П., Охрімчук Л.І.,
Сімоненко В.М., 
 
розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Надра», Фонду гарантування вкладів фізичних осіб про захист прав споживача, стягнення коштів за договором банківського вкладу за заявою ОСОБА_1 про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 29 березня 2017 року,

в с т а н о в и л а :

У травні 2015 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, у якому з урахуванням уточнень просив стягнути з публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Надра» (далі - ПАТ «КБ «Надра») в особі Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на свою користь 9 335 грн. 96 коп. за договором строкового банківського вкладу, строк якого закінчився до введення тимчасової адміністрації в ПАТ «КБ «Надра».

На обґрунтування позову ОСОБА_1 зазначав, що 18 липня 2014 року між ним та ПАТ «КБ «Надра» було укладено договір строкового банківського вкладу (депозиту) НОМЕР_1, оформлений у межах ПУ «Перший», відповідно до умов якого ОСОБА_1 передав, а банк прийняв на вкладний рахунок 2 000 доларів США строком на 3 місяці, зі ставкою 12,5 % річних. 

Після закінчення строку дії договору він звернувся до банку з вимогою про виплату вкладу, проте банк зобов'язання щодо повернення депозитних коштів та процентів належним чином не виконав. 20 жовтня 2014 року сума вкладу - 2 000 доларів США з процентами в розмірі 54,32 долари США була перерахована на його (позивача) поточний банківський рахунок, однак у подальшому фактично кошти виплачувались частинами з 20 жовтня 2014 року до 06 січня 2015 року; банк обґрунтовував такі виплати відсутністю належної до видачі суми готівки. За вказаний період виплачено 578 доларів США. 

З 06 лютого 2015 року в банку запроваджено тимчасову адміністрацію, а 24 квітня 2015 року позивачу виплачено кошти за вкладом згідно із сумою відшкодування, що гарантується Фондом гарантування вкладів фізичних осіб, в розмірі 26 573 грн. 41 коп., що в еквіваленті за курсом Національного банку України (далі – НБУ) складає 1 148,87 доларів США. 

Позивач вважав, що має право на повернення недоплачених коштів за вкладом з невиплаченими процентами та на отримання передбачених договором процентів за використання депозитних коштів за період із дня витребування вкладу до дня запровадження тимчасової адміністрації, а також на отримання сум, передбачених статтею 625 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України), за цей же період. 

Суди розглядали справу неодноразово.

Рішенням Новоград-Волинського міськрайонного суду Житомирської області від 03 листопада 2015 року позов задоволено частково. 

Стягнуто з ПАТ «КБ «Надра» в особі Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на користь ОСОБА_1 за договором НОМЕР_1 строкового банківського вкладу (депозиту) без поповнення, оформленого в межах «ПУ «Перший» від 18 липня 2014 року, 7 897 грн. 50 коп., що в еквіваленті за офіційним курсом гривні до долара США, встановленим НБУ на 06 лютого 2015 року, становить 341,44 долари США, з яких: 327,45 доларів США - сума вкладу та проценти за договором на 20 жовтня 2014 року, що становило 7 573 грн. 91 коп.; 13,99 доларів США - 3 % річних за прострочення повернення вкладу з 20 жовтня 2014 року до 06 лютого 2015 року, що становило 323 грн. 59 коп. 

У решті позову відмовлено.

Ухвалою апеляційного суду Житомирської області від 19 січня 2016 року зазначене рішення суду в частині вимог до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб скасовано та провадження у справі в цій частині закрито.

Рішенням цього ж суду від 19 січня 2016 року рішення Новоград-Волинського міськрайонного суду Житомирської області від 03 листопада 2015 року змінено, виключено з його резолютивної частини словосполучення «в особі Фонду гарантування вкладів фізичних осіб». У решті рішення залишено без змін.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 14 вересня 2016 року скасовано рішення та ухвалу апеляційного суду Житомирської області від 19 січня 2016 року, справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Останнім рішенням апеляційного суду Житомирської області від 01 листопада 2016 року скасовано рішення Новоград-Волинського міськрайонного суду Житомирської області від 03 листопада 2015 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено. 

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 29 березня 2017 року касаційну скаргу ОСОБА_1 відхилено, рішення апеляційного суду Житомирської області від 01 листопада 2016 року залишено без змін. 

У поданій до Верховного Суду України заяві ОСОБА_1, посилаючись на неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, просить скасувати рішення суду касаційної інстанції з ухваленням нового рішення, яким надати висновок про правильне застосування до спірних правовідносин норм матеріального права, а саме пункту 1 частини п’ятої, пункту 1 частини шостої статті 36, частин першої, п’ятої статті 26, статті 49 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб». 

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «КБ «Надра» - ОСОБА_2, представника Фонду гарантування вкладів фізичних осіб – ОСОБА_3, перевіривши наведені в заяві доводи, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України дійшла висновку, що заява підлягає задоволенню частково.

На підставі статті 360-4 Цивільного процесуального кодексу України (далі – ЦПК України) Верховний Суд України скасовує судове рішення у справі, яке переглядається з підстави неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, якщо установить, що воно є незаконним.

Суд установив, що 18 липня 2014 року між ОСОБА_1 та ПАТ «КБ «Надра» був укладений договір строкового банківського вкладу (депозиту) без поповнення, оформлений в межах «ПУ «Перший», відповідно до якого позивач передав, а банк прийняв на вкладний рахунок 2 000 доларів США строком на 3 місяці, зі ставкою 12,5 % річних.

20 жовтня 2014 року сума вкладу - 2 000 доларів США з відсотками в розмірі 54,32 долари США була перерахована на поточний банківський рахунок позивача.

21 жовтня 2014 року ОСОБА_1 звернувся до ПАТ «КБ «Надра» з письмовою заявою про виплату вкладу.

У подальшому кошти виплачувались позивачу частинами з 20 жовтня 2014 року до 06 січня 2015 року. За цей період йому було виплачено всього 578 доларів США.

На підставі постанови Правління НБУ від 05 лютого 2015 року № 83 «Про віднесення ПАТ «КБ «Надра» до категорії неплатоспроможних», виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення від 05 лютого 2015 року № 26 «Про запровадження тимчасової адміністрації у ПАТ «КБ «Надра», згідно з яким з 06 лютого 2015 року запроваджено тимчасову адміністрацію, на здійснення якої призначено уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб.

З метою збереження активів неплатоспроможного банку ПАТ «КБ «Надра», запобігання втраті майна та збитків банку і Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, керуючись частиною четвертою статті 34 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», виконавча дирекція Фонду прийняла рішення від 23 квітня 2015 року № 85 щодо продовження строків здійснення тимчасової адміністрації у ПАТ «КБ «Надра» та продовження повноважень уповноваженої особи Фонду на здійснення тимчасової адміністрації у ПАТ «КБ «Надра» Стрюкової І.О. до 05 червня 2015 року включно.

Відповідно до постанови Правління НБУ від 04 червня 2015 року № 356 «Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПАТ «КБ «Надра» виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення від 05 червня 2015 року № 113 «Про початок процедури ліквідації ПАТ «КБ «Надра» та призначення уповноваженої особи Фонду на ліквідацію банку», згідно з яким було розпочато процедуру ліквідації банку та призначено уповноваженою особою Фонду на ліквідацію ПАТ «КБ «Надра» провідного професіонала з питань врегулювання неплатоспроможності банків відділу запровадження процедури тимчасової адміністрації та ліквідації департаменту врегулювання неплатоспроможності банків Стрюкову І.О. строком на 1 рік з 05 червня 2015 року до 04 червня 2016 року включно.

24 квітня 2015 року через відділення банку - агента ПАТ КБ «ПриватБанк» ОСОБА_1 отримав кошти в розмірі 26 573 грн. 41 коп., сплачені за вкладом згідно із сумою відшкодування, що гарантується Фондом гарантування вкладів фізичних осіб.

Задовольняючи позов у частині сплати банком недоплаченої суми вкладу з розрахунку курсу долара США, встановленого 06 лютого 2015 року, суд першої інстанції виходив з того, що положенням пункту 1 частини шостої статті 36 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» не передбачено застосування курсу іноземної валюти на початок дня початку процедури виведення Фондом гарантування вкладів фізичних осіб банку з ринку та здійснення тимчасової адміністрації або на такий момент. За таких обставин підлягає стягненню недоплачена сума та 3 % річних, оскільки ПАТ «КБ «Надра» не виконало умов договору та не здійснило виплати належних ОСОБА_1 грошових коштів, що знаходяться на його рахунку у відповідача.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції й ухвалюючи нове рішення про відмову в задоволенні позову, апеляційний суд, з висновком якого погодився й касаційний суд, виходив з того, що суд першої інстанції не врахував положень пункту 1 частини шостої статті 36 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», згідно з яким вклади в іноземній валюті перераховуються в національну валюту України за офіційним курсом гривні, встановленим НБУ до іноземних валют на день початку процедури виведення Фондом банку з ринку та здійснення тимчасової адміністрації, а не за середньозваженим курсом продавців і покупців, а також не врахував доводів уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «КБ «Надра» про те, що офіційний курс гривні до іноземних валют на день початку процедури виведення банку з ринку та здійснення тимчасової адміністрації, тобто 06 лютого 2015 року о 09.00 год. Становив 1799,9763 грн. за 100 доларів США.

З урахуванням коштів, що були сплачені позивачу у період з 20 жовтня 2014 року до 06 січня 2015 року в сумі 578 доларів США, та 24 квітня 2015 року в сумі 26 573 грн. 41 коп., апеляційний суд вважав, що відповідачі повністю виплатили позивачу кошти за депозитним вкладом та проценти, що були нараховані станом на день закінчення договору (2 000 доларів США та 54,32 долари США).

Окрім того, оскільки на час ухвалення рішення у справі, тобто 03 листопада 2015 року, у банку вже було введено тимчасову адміністрацію (із 06 лютого 2015 року), то обґрунтованим є висновок про те, що стягнення коштів у будь-який інший спосіб, ніж це передбачено Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» є неможливим.

Разом з тим позивач протягом 30 календарних днів з дня опублікування відомостей про відкликання банківської ліцензії, ліквідацію банку та призначення уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію банку не подав кредиторські вимоги уповноваженій особі Фонду на ліквідацію у ПАТ «КБ «Надра», тому згідно зі статтею 49 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» будь-які майнові вимоги позивача вважаються погашеними.

У наданій для порівняння ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 09 грудня 2015 року суд касаційної інстанції погодився з судом апеляційної інстанції щодо встановленого офіційного курсу гривні до долара США станом на 06 лютого 2015 року в розмірі 23, 1305 грн. за один долар США. 

В ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 14 вересня 2016 року, на яку також посилається заявник, суд касаційної інстанції керувався тим, що, вирішуючи спір та ухвалюючи рішення про стягнення з відповідача вкладу з нарахованими за період дії договору процентами, суд правильно виходив з того, що зобов'язання банку з повернення вкладу належно не виконано, тому проценти на банківський вклад нараховуються від дня, наступного за днем надходження вкладу в банк, по день фактичного їх повернення вкладникові. З урахуванням уведення із 06 лютого 2015 року тимчасової адміністрації банку проценти за користування вкладом та 3 % річних за несвоєчасне повернення вкладу мають бути нараховані і повернуті вкладнику за період з 20 жовтня 2014 року до 05 лютого 2015 року. Стягнення процентів за користування вкладом та пені за несвоєчасне повернення вкладу за період з 20 жовтня 2014 року по день уведення тимчасової адміністрації у банку - 05 лютого 2015 року не суперечить правовій позиції, викладеній у постанові Верховного Суду України від 28 січня 2015 року у справі № 6-247цс14.

У наданій для порівняння ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 25 січня 2017 року суд касаційної інстанції виходив з того, що пунктом 10 частини четвертої статті 26 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» установлено, що Фонд не відшкодовує кошти за вкладами у банківських металах. Таким чином, гарантії Фонду гарантування вкладів фізичних осіб не поширюються на відшкодування коштів за вкладами у банківських металах. Однак цим Законом передбачено порядок повернення вкладів у банківських металах. Статтею 27 цього ж Закону встановлено порядок визначення вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами, а статтею 52 Закону визначено черговість та порядок задоволення вимог до банку, оплату витрат та здійснення платежів. 

Згідно зі статтею 49 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» Фонд припиняє приймання вимог кредиторів після закінчення 30 днів з дня опублікування відомостей відповідно до частини другої статті 45 цього Закону. Будь-які вимоги, що надійшли після закінчення цього строку, вважаються погашеними, крім вимог вкладників у межах гарантованої Фондом суми відшкодування за вкладами.

Викладене свідчить про те, що існує неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції зазначеної норми матеріального права, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України виходить з такого.

1. Відповідно до частин першої, другої статті 509 ЦК України зобов’язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов’язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов’язку. 

Згідно із статтею 599 ЦК України зобов’язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Положеннями частини другої статті 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до частини першої статті 631 ЦК України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов’язки відповідно до договору.

Згідно із частиною першою статті 1058 ЦК України за договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов’язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором. 

Відповідно до статті 2 Закону України «Про банки і банківську діяльність» вклад (депозит) - це кошти в готівковій або у безготівковій формі, у валюті України або в іноземній валюті, які розміщені клієнтами на їх іменних рахунках у банку на договірних засадах на визначений строк зберігання або без зазначення такого строку і підлягають виплаті вкладнику відповідно до законодавства України та умов договору.

Згідно із частиною першою статті 1060 ЦК України договір банківського вкладу укладається на умовах видачі вкладу на першу вимогу (вклад на вимогу) або на умовах повернення вкладу зі спливом встановленого договором строку (строковий вклад). 

Відповідно до частини п’ятої статті 1061 ЦК України проценти на банківський вклад нараховуються від дня, наступного за днем надходження вкладу у банк, до дня, який передує його поверненню вкладникові або списанню з рахунка вкладника з інших підстав.

Таким чином проценти на банківський вклад нараховуються від дня, наступного за днем надходження вкладу в банк, по день фактичного їх повернення вкладникові.

Відповідно до змісту статей 526 та 1058 ЦК України зобов’язання банку з повернення вкладу за договором банківського вкладу (депозиту) вважається виконаним з моменту повернення вкладу вкладнику готівкою або надання іншої реальної можливості отримати вклад та розпорядитися ним на свій розсуд (наприклад, перерахування на поточний банківський рахунок вкладника в цьому ж банку, з якого вкладник може зняти кошти чи проводити ними розрахунки з допомогою платіжної банківської картки). У випадку перерахування коштів на поточний банківський рахунок вкладника в цьому ж банку, однак ненадання вкладнику можливості користуватися цими коштами, зобов’язання банку з повернення вкладу не вважається виконаним і до банку слід застосувати відповідальність за порушення грошового зобов’язання, передбачену частиною другою статті 625 ЦК України. 

За умовами пункту 2.2 укладеного між сторонами договору банківського вкладу від 18 липня 2014 року строк дії вкладу складав 3 місяці від дати фактичного його надходження на відповідний рахунок, тобто до 18 жовтня 2014 року.

Суди встановили, що 21 жовтня 2014 року ОСОБА_1 звернувся до ПАТ «КБ «Надра» з письмовою заявою про виплату вкладу, чим засвідчив свій намір припинити дію договорів.

У зв’язку із цим банк був зобов’язаний повернути позивачу депозитні кошти з процентами в строк закінчення дії договорів.

Проте ПАТ «КБ «Надра» кошти виплачував позивачу частинами з 20 жовтня 2014 року до 06 січня 2015 року. За вказаний період позивачу було виплачено всього 578 доларів США.

24 квітня 2015 року через відділення банку - агента ПАТ КБ «ПриватБанк» ОСОБА_1 отримав у межах суми відшкодування кошти в розмірі 26 573 грн. 41 коп., чим ПАТ «КБ «Надра» порушило свої грошові зобов’язання.

За таких обставин суд першої інстанції дійшов правильного висновку про стягнення з банку на користь позивача процентів за банківським вкладом станом на 20 жовтня 2014 року, а також 3 % річних за несвоєчасне виконання грошового зобов’язання на підставі частини п’ятої статті 1061, частини другої статті 625 ЦК України.

2. Окрім того, згідно зі статтею 49 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» Фонд припиняє приймання вимог кредиторів після закінчення 30 днів з дня опублікування відомостей відповідно до частини другої статті 45 цього Закону. Будь-які вимоги, що надійшли після закінчення цього строку, вважаються погашеними, крім вимог вкладників у межах гарантованої Фондом суми відшкодування за вкладами.

Згідно зі статтею 26 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» Фонд гарантує кожному вкладнику банку відшкодування коштів за його вкладом. Фонд гарантування вкладів фізичних осіб відшкодовує кошти в розмірі вкладу, включаючи відсотки, нараховані на день початку процедури виведення Фондом банку з ринку, але не більше суми граничного розміру відшкодування коштів за вкладами, встановленого на дату прийняття такого рішення, незалежно від кількості вкладів в одному банку. Сума граничного розміру відшкодування коштів за вкладами не може бути меншою 200 000 гривень. Адміністративна рада Фонду не має права приймати рішення про зменшення граничної суми відшкодування коштів за вкладами.

Суд встановив, що 18 липня 2014 року між ОСОБА_1 та ПАТ «КБ «Надра» був укладений договір строкового банківського вкладу (депозиту) без поповнення, оформлений у межах «ПУ «Перший», відповідно до якого позивач передав, а банк прийняв на вкладний рахунок 2 000 доларів США строком на 3 місяці, зі ставкою 12,5 % річних.

З огляду на зазначене, необґрунтованими є висновки суду апеляційної та касаційної інстанцій про відмову в позові, зокрема, з підстави статті 49 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб». 

3. Разом з тим із 06 лютого 2015 року в ПАТ «КБ «Надра» запроваджено тимчасову адміністрацію та призначено уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації на підставі постанови Правління НБУ від 05 лютого 2015 року № 83. 

Рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб № 85 від 23 квітня 2015 року щодо продовження строків здійснення тимчасової адміністрації у ПАТ «КБ «Надра» продовжено повноваження уповноваженої особи Фонду на здійснення тимчасової адміністрації у ПАТ «КБ «Надра» Стрюкової І.О. до 05 червня 2015 року включно.

Відповідно до постанови Правління НБУ від 04 червня 2015 року № 356 «Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПАТ «КБ «Надра» виконавчою дирекцією Фонду прийнято рішення від 05 червня 2015 року № 113 «Про початок процедури ліквідації ПАТ «КБ «Надра» та призначення уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію банку», згідно з яким було розпочато процедуру ліквідації ПАТ «КБ «Надра» та призначено уповноваженою особою Фонду на ліквідацію ПАТ «КБ «НАДРА» Стрюкову І.О. строком на 1 рік з 05 червня 2015 року до 04 червня 2016 року включно.

Процедура виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків врегульована Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», який є спеціальним у спорах щодо виконання банком, у якому введено тимчасову адміністрацію чи розпочато процедуру ліквідації, своїх зобов'язань перед вкладниками (кредиторами).

Отже, до правовідносин, які склалися між сторонами, застосовуються спеціальні норми Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».

Відповідно до статті 3 цього Закону Фонд гарантування вкладів фізичних осіб є установою, що виконує спеціальні функції у сфері гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку.

Згідно із частиною п’ятою статті 34 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» під час тимчасової адміністрації Фонд гарантування вкладів фізичних осіб має повне право управляти банком відповідно до цього Закону, нормативно-правових актів Фонду та вживати дії, передбачені планом врегулювання.

Пунктом 1 частини п’ятої статті 36 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» встановлено, що під час тимчасової адміністрації не здійснюється задоволення вимог вкладників та інших кредиторів банку.

Однак, пунктом 1 частини шостої статті 36 цього Закону (у редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин) передбачено, що обмеження, встановлене пунктом 1 частини п'ятої цієї статті, не поширюється на зобов'язання банку щодо виплати коштів за вкладами вкладників за договорами, строк яких закінчився, та за договорами банківського рахунку вкладників. Зазначені виплати здійснюються в межах суми відшкодування, що гарантується Фондом, у національній валюті України.

Суди встановили, що 21 жовтня 2014 року ОСОБА_1 звернувся до ПАТ «КБ «Надра» з письмовою заявою про виплату вкладу, чим засвідчив свій намір припинити дію договорів.

У зв’язку із цим банк був зобов’язаний повернути позивачу депозитні кошти з процентами в строк закінчення дії договорів.

З огляду на зазначене, обмеження, встановлене пунктом 1 частини п'ятої статті 36 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», не поширюється на спірні правовідносини у справі, рішення в якій переглядаються. 

4. Згідно із частиною п’ятою статті 26 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» відшкодування коштів за вкладом в іноземній валюті відбувається в національній валюті України після перерахування суми вкладу за офіційним курсом гривні до іноземних валют, встановленим НБУ на день початку процедури виведення Фондом банку з ринку та здійснення тимчасової адміністрації.

За змістом частини першої статті 34 Закону «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» (в редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин) днем початку процедури виведення Фондом банку з ринку та здійснення тимчасової адміністрації є наступний робочий день після офіційного отримання рішення Національного банку України про віднесення банку до категорії неплатоспроможних. 

Тобто в розумінні статей 26, 34 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» днем початку процедури виведення Фондом банку з ринку та здійснення тимчасової адміністрації є саме робочий, а не календарний день, і саме в цьому контексті слід розуміти зазначене уточнення. 

Порядок установлення і використання офіційного курсу гривні до іноземних валют та банківських металів визначає Положення про встановлення офіційного курсу гривні до іноземних валют та курсу банківських металів, затверджене постановою Правління НБУ № 496 від 12 листопада 2003 року (далі – Положення) на виконання норм статей 7, 15 та 36 Закону України «Про Національний банк України». 

Зазначене Положення – це нормативно-правовий акт НБУ, прийнятий у межах його компетенції, що регулює управління готівковим грошовим обігом. Положення не є нормативно-правовим актом, який регулює відносини, що виникають у зв’язку зі створенням і функціонуванням системи гарантування вкладів фізичних осіб, виведенням неплатоспроможних банків з ринку та ліквідації банків. 

Відповідно до пункту 2 Положення офіційний курс гривні до долара США установлюється щоденно. 

Пунктом 3 Положення передбачено, що офіційний курс гривні розраховується до долара США – як середньозважений курс продавців і покупців, що склався поточного робочого дня за даними Системи підтвердження угод на міжбанківському валютному ринку України НБУ. 

Згідно з пунктом 11 Положення інформація про встановлені офіційні курси гривні до іноземних валют та банківських металів розміщується в міжнародній комп'ютерній мережі Інтернет.

На час виникнення спірних правовідносин у справі, рішення в якій переглядаються, пункт 9 зазначеного Положення діяв у редакції постанови Правління НБУ від 31 березня 2014 року № 180 і передбачав, що офіційний курс гривні до іноземних валют та банківських металів діє з часу його встановлення. 

Згідно з інформацією, отриманою з офіційного сайту НБУ, 06 лютого 2015 року з 14:00 діяв офіційний курс гривні до долара США у розмірі 2313,0580 грн. за 100 доларів США. Такий курс було встановлено НБУ саме цього поточного робочого дня – 06 лютого 2015 року. Натомість курс 1799,9763 грн. за 100 доларів США було встановлено НБУ напередодні, 05 лютого 2015 року. Такий курс зберігав свою дію на початок 06 лютого 2015 року до встановлення поточного курсу. 

З огляду на зазначене Судова палата в цивільних справах Верховного Суду України дійшла таких висновків. 

Застосовуючи частину п’яту статті 26 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» у поєднанні із пунктом 2 Положення, а також пунктом 9 Положення у редакції постанови Правління НБУ від 31 березня 2014 року № 180 (чинній на час виникнення спірних правовідносин), слід виходити з того, що зазначена норма Закону перерахування вкладу в іноземній валюті в національну валюту пов’язує з курсом гривні, що установлений НБУ на конкретний день (у який розпочинається процедура виведення Фондом гарантування вкладів фізичних осіб банку з ринку та здійснення тимчасової адміністрації). Закон не містить обов’язку здійснити фактичний перерахунок вкладів саме в цей день, і не пов’язує здійснення такого перерахунку з конкретним моментом у часі (годиною, хвилиною) саме цього дня чи з курсом гривні, що діє саме в конкретний момент у часі (годину, хвилину) такого дня. Тому перерахування суми вкладу в іноземній валюті, зокрема доларах США, здійснюється за офіційним курсом гривні до цієї іноземної валюти, який установлений НБУ в той робочий день, на який припав початок процедури виведення Фондом банку з ринку та здійснення тимчасової адміністрації (у справі, рішення в якій переглядається, - 06 лютого 2015 року). 

Питання, зумовлене дією в різний час, але протягом одного й того самого робочого дня, двох різних курсів гривні до долара США, установлених НБУ в різні дні (цього робочого дня та напередодні), слід вирішувати з урахуванням визначеного законом і підзаконними актами НБУ порядку (процедури) встановлення і використання офіційного курсу гривні до іноземних валют та банківських металів, що відображає економічну природу установлення офіційного курсу гривні. Якщо іншого спеціальним законом не передбачено, в ситуації, коли в період чинності Положення в редакції постанови Правління НБУ від 31 березня 2014 року № 180 в один і той же день діють два різні курси гривні до долара США, правило пунктів 2 і 3 Положення про щоденне встановлення офіційного курсу гривні до долара США зумовлює необхідність застосовувати курс, установлений саме в цей поточний день за результатами торгів на міжбанківському валютному ринку України, проведених цього ж поточного дня. 

Зміст наведених норм Положення (пункти 2, 3, 9) свідчить про те, що поняття «встановлення офіційного курсу гривні до іноземної валюти» і поняття «дія офіційного курсу гривні до іноземної валюти» не є тотожними за змістом та правовим значенням. Отже, при застосуванні частини п’ятої статті 26 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» береться до уваги курс гривні до долара США, встановлений на певний день. При цьому не має самостійного правового значення той факт, що такий курс починає діяти не з початку, а лише з 14:00 того дня, коли він був установлений (у справі, рішення в якій переглядаються, - 06 лютого 2015 року). Цей факт також не дає підстав для застосування при перерахунку вкладу того офіційного курсу гривні до долара США, який був установлений НБУ в інший день, напередодні (у справі, рішення в якій переглядається, - 05 лютого 2015 року), незважаючи на те, що цей курс продовжував діяти певний час у першій половині поточного робочого дня до моменту оприлюднення нового, актуального курсу на цей поточний день. 

У справі, рішення в якій переглядаються, суд встановив, що із 06 лютого 2015 року у ПАТ «КБ «Надра» запроваджено тимчасову адміністрацію та призначено уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації на підставі постанови Правління НБУ від 05 лютого 2015 року № 83.

За таких обставин у справі, рішення в якій переглядаються, суди апеляційної та касаційної інстанцій дійшли помилкового висновку про застосування курсу гривні до долара США у розмірі 1799,9763 грн., який хоч і діяв 06 лютого 2015 року до 14:00, однак був установлений, за даними Системи підтвердження угод на міжбанківському валютному ринку України НБУ, 05 лютого 2015 року, що не відповідає економічній природі курсу, який установлюється щоденно внаслідок проведення торгів на міжбанківському валютному ринку України. 

Суди апеляційної та касаційної інстанцій помилково застосували курс гривні до долара США, що був установлений на день прийняття рішення від 05 лютого 2015 року № 26 «Про запровадження тимчасової адміністрації у ПАТ «КБ «Надра», хоча початком запровадження тимчасової адміністрації є саме робочий день 06 лютого 2015 року.

Як убачається з матеріалів справи і встановлено судом, 20 жовтня 2014 року сума вкладу - 2000 доларів США з відсотками в розмірі 54, 32 долари США була перерахована банком на поточний банківський рахунок позивача, і в подальшому кошти в загальній сумі 578 доларів США були фактично отримані ним частинами шляхом видачі готівки в період з 20 жовтня 2014 року по 06 січня 2015 року. 

Тобто на день початку процедури виведення Фондом банку з ринку та здійснення тимчасової адміністрації - 06 лютого 2015 року розмір заборгованості за вкладом та відсотками становив 1476, 32 доларів США (2000 + 54, 32 - 578 = 1476, 32 доларів США), що не оспорювалось сторонами у справі, така ж позиція висловлена у письмових запереченнях банку (а.с. 63, т.1).

24 квітня 2015 року через відділення банку - агента ПАТ КБ «ПриватБанк» позивач отримав у межах суми відшкодування, що гарантується Фондом, у національній валюті України кошти у розмірі 26 573, 41 грн., що за курсом гривні до долара США (26 573, 41 грн. / 2313, 0580) становило 1 148, 84 доларів США.

З огляду на зазначене, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що розмір заборгованості за вкладом та відсотками, що підлягає стягненню на користь позивача, складає 327, 45 доларів США (1476, 32 - 1 148, 84 = 327, 45 доларів США), що згідно з офіційним курсом гривні до долара США, встановленим НБУ на день початку процедури виведення Фондом банку з ринку та здійснення тимчасової адміністрації (06 лютого 2015 року), становить 7 573, 92 грн. та 3 % річних. 

Отже, суди апеляційної та касаційної інстанцій неправильно застосували положення статей 26, 34 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», а тому рішення цих судів підлягають скасуванню із залишенням в силі рішення суду першої інстанції як помилково скасованого. 

Керуючись пунктами 1, 4 частини першої статті 355, пунктом 1 частини першої статті 360-3, частинами першої, другою статті 360-4 ЦПК України, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України 

п о с т а н о в и л а :

Заяву ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення апеляційного суду Житомирської області від 01 листопада 2016 року та ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 29 березня 2017 року скасувати, а рішення Новоград-Волинського міськрайонного суду Житомирської області від 03 листопада 2015 року залишити в силі. 

Постанова є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 3 частини першої статті 355 ЦПК України.

Головуючий Я.М. Романюк
Судді 
В.І. Гуменюк
Н.П. Лященко
Л.І. Охрімчук
В.М. Сімоненко

ПРАВОВА ПОЗИЦІЯ 
у справі за № 6-1297цс17 

1. Відповідно до змісту статей 526 та 1058 ЦК України зобов’язання банку з повернення вкладу за договором банківського вкладу (депозиту) вважається виконаним з моменту повернення вкладу вкладнику готівкою або надання іншої реальної можливості отримати вклад та розпорядитися ним на свій розсуд (наприклад, перерахування на поточний банківський рахунок вкладника в цьому ж банку, з якого вкладник може зняти кошти чи проводити ними розрахунки з допомогою платіжної банківської картки). У випадку перерахування коштів на поточний банківський рахунок вкладника в цьому ж банку, однак ненадання вкладнику можливості користуватися цими коштами, зобов’язання банку з повернення вкладу не вважається виконаним і до банку слід застосувати відповідальність за порушення грошового зобов’язання, передбачену частиною другою статті 625 ЦК України. 

2. Окрім того, згідно зі статтею 49 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» Фонд припиняє приймання вимог кредиторів після закінчення 30 днів з дня опублікування відомостей відповідно до частини другої статті 45 цього Закону. Будь-які вимоги, що надійшли після закінчення цього строку, вважаються погашеними, крім вимог вкладників у межах гарантованої Фондом суми відшкодування за вкладами.

Згідно зі статтею 26 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» Фонд гарантує кожному вкладнику банку відшкодування коштів за його вкладом. Фонд гарантування вкладів фізичних осіб відшкодовує кошти в розмірі вкладу, включаючи відсотки, нараховані на день початку процедури виведення Фондом банку з ринку, але не більше суми граничного розміру відшкодування коштів за вкладами, встановленого на дату прийняття такого рішення, незалежно від кількості вкладів в одному банку. Сума граничного розміру відшкодування коштів за вкладами не може бути меншою 200 000 гривень. Адміністративна рада Фонду не має права приймати рішення про зменшення граничної суми відшкодування коштів за вкладами.

3. Згідно із частиною п’ятою статті 34 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» під час тимчасової адміністрації Фонд гарантування вкладів фізичних осіб має повне право управляти банком відповідно до цього Закону, нормативно-правових актів Фонду та вживати дії, передбачені планом врегулювання.

Пунктом 1 частини п’ятої статті 36 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» встановлено, що під час тимчасової адміністрації не здійснюється задоволення вимог вкладників та інших кредиторів банку.

Однак, пунктом 1 частини шостої статті 36 цього Закону (у редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин) передбачено, що обмеження, встановлене пунктом 1 частини п'ятої цієї статті, не поширюється на зобов'язання банку щодо виплати коштів за вкладами вкладників за договорами, строк яких закінчився, та за договорами банківського рахунку вкладників. Зазначені виплати здійснюються в межах суми відшкодування, що гарантується Фондом, у національній валюті України.

4. Згідно із частиною п’ятою статті 26 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» відшкодування коштів за вкладом в іноземній валюті відбувається в національній валюті України після перерахування суми вкладу за офіційним курсом гривні до іноземних валют, встановленим НБУ на день початку процедури виведення Фондом банку з ринку та здійснення тимчасової адміністрації.

За змістом частини першої статті 34 Закону «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» (в редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин) днем початку процедури виведення Фондом банку з ринку та здійснення тимчасової адміністрації є наступний робочий день після офіційного отримання рішення Національного банку України про віднесення банку до категорії неплатоспроможних. 

Порядок установлення і використання офіційного курсу гривні до іноземних валют та банківських металів визначає Положення про встановлення офіційного курсу гривні до іноземних валют та курсу банківських металів, затверджене постановою Правління НБУ № 496 від 12 листопада 2003 року (далі – Положення) на виконання норм статей 7, 15 та 36 Закону України «Про Національний банк України». 

Відповідно до пункту 2 Положення офіційний курс гривні до долара США установлюється щоденно. 

Пунктом 3 Положення передбачено, що офіційний курс гривні розраховується до долара США – як середньозважений курс продавців і покупців, що склався поточного робочого дня за даними Системи підтвердження угод на міжбанківському валютному ринку України НБУ. 

Згідно з пунктом 11 Положення інформація про встановлені офіційні курси гривні до іноземних валют та банківських металів розміщується в міжнародній комп'ютерній мережі Інтернет.

На час виникнення спірних правовідносин у справі, рішення в якій переглядаються, пункт 9 зазначеного Положення діяв у редакції постанови Правління НБУ від 31 березня 2014 року № 180 і передбачав, що офіційний курс гривні до іноземних валют та банківських металів діє з часу його встановлення. 

Згідно з інформацією, отриманою з офіційного сайту НБУ, 06 лютого 2015 року з 14:00 діяв офіційний курс гривні до долара США у розмірі 2313,0580 грн. за 100 доларів США. Такий курс було встановлено НБУ саме цього поточного робочого дня – 06 лютого 2015 року. Натомість курс 1799,9763 грн. за 100 доларів США було встановлено НБУ напередодні, 05 лютого 2015 року. Такий курс зберігав свою дію на початок 06 лютого 2015 року до встановлення поточного курсу. 

З огляду на зазначене Судова палата в цивільних справах Верховного Суду України дійшла таких висновків. 

Застосовуючи частину п’яту статті 26 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» у поєднанні із пунктом 2 Положення, а також пунктом 9 Положення у редакції постанови Правління НБУ від 31 березня 2014 року № 180 (чинній на час виникнення спірних правовідносин), слід виходити з того, що зазначена норма Закону перерахування вкладу в іноземній валюті в національну валюту пов’язує з курсом гривні, що установлений НБУ на конкретний день (у який розпочинається процедура виведення Фондом гарантування вкладів фізичних осіб банку з ринку та здійснення тимчасової адміністрації). Закон не містить обов’язку здійснити фактичний перерахунок вкладів саме в цей день, і не пов’язує здійснення такого перерахунку з конкретним моментом у часі (годиною, хвилиною) саме цього дня чи з курсом гривні, що діє саме в конкретний момент у часі (годину, хвилину) такого дня. Тому перерахування суми вкладу в іноземній валюті, зокрема доларах США, здійснюється за офіційним курсом гривні до цієї іноземної валюти, який установлений НБУ в той робочий день, на який припав початок процедури виведення Фондом банку з ринку та здійснення тимчасової адміністрації (у справі, рішення в якій переглядається, - 06 лютого 2015 року). 

Питання, зумовлене дією в різний час, але протягом одного й того самого робочого дня, двох різних курсів гривні до долара США, установлених НБУ в різні дні (цього робочого дня та напередодні), слід вирішувати з урахуванням визначеного законом і підзаконними актами НБУ порядку (процедури) встановлення і використання офіційного курсу гривні до іноземних валют та банківських металів, що відображає економічну природу установлення офіційного курсу гривні. Якщо іншого спеціальним законом не передбачено, в ситуації, коли в період чинності Положення в редакції постанови Правління НБУ від 31 березня 2014 року № 180 в один і той же день діють два різні курси гривні до долара США, правило пунктів 2 і 3 Положення про щоденне встановлення офіційного курсу гривні до долара США зумовлює необхідність застосовувати курс, установлений саме в цей поточний день за результатами торгів на міжбанківському валютному ринку України, проведених цього ж поточного дня. 

Зміст наведених норм Положення (пункти 2, 3, 9) свідчить про те, що поняття «встановлення офіційного курсу гривні до іноземної валюти» і поняття «дія офіційного курсу гривні до іноземної валюти» не є тотожними за змістом та правовим значенням. Отже, при застосуванні частини п’ятої статті 26 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» береться до уваги курс гривні до долара США, встановлений на певний день. При цьому не має самостійного правового значення той факт, що такий курс починає діяти не з початку, а лише з 14:00 того дня, коли він був установлений (у справі, рішення в якій переглядаються, - 06 лютого 2015 року). Цей факт також не дає підстав для застосування при перерахунку вкладу того офіційного курсу гривні до долара США, який був установлений НБУ в інший день, напередодні (у справі, рішення в якій переглядається, - 05 лютого 2015 року), незважаючи на те, що цей курс продовжував діяти певний час у першій половині поточного робочого дня до моменту оприлюднення нового, актуального курсу на цей поточний день. 

У справі, рішення в якій переглядаються, суд встановив, що із 06 лютого 2015 року у ПАТ «КБ «Надра» запроваджено тимчасову адміністрацію та призначено уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації на підставі постанови Правління НБУ від 05 лютого 2015 року № 83.

За таких обставин у справі, рішення в якій переглядаються, суди апеляційної та касаційної інстанцій дійшли помилкового висновку про застосування курсу гривні до долара США у розмірі 1799,9763 грн., який хоч і діяв 06 лютого 2015 року до 14:00, однак був установлений, за даними Системи підтвердження угод на міжбанківському валютному ринку України НБУ, 05 лютого 2015 року, що не відповідає економічній природі курсу, який установлюється щоденно внаслідок проведення торгів на міжбанківському валютному ринку України.

Суддя Верховного Суду України  Я.М. Романюк

Постанова від 11 жовтня 2017 року № 6-1297цс17

http://www.scourt.gov.ua/clients/vsu/vsu.nsf/(documents)/BD11356A8F2946DAC22581C4002FC0D7

  • Like 2

Share this post


Link to post
Share on other sites

ВСУ в данном постановлении установил массовый обман валютных вкладчиков банка Надра, которым ФГВФЛ неправомерно установил курс пересчета вкладов по 1799,9763 грн. за 100 долларов США, вместо правильного курса - 2313,0580 грн. за 100 долларов США по которому должны были быть пересчитаны вклады.

Таким образом установлено фактически преступление должностных лиц ФГВФЛ и у вкладчиков появилась возможность в пределах гарантированной суммы получить свои вклады.

Кроме этого, ВСУ посчитал правомерным взыскание с банка санкций по ч.2 ст.625 ГК за несвоевременный возврат вклада до момента введения временной администрации. При это ФГВФЛ их также обязан выплатить в пределах гарантированной суммы.

Также ВСУ указал на обязанность даже на сегодняшний момент включить эти суммы в пределах гарантированной фондом в обязательную выплату.

У нас есть аналогичные иски в Окружном административном суде Киева. С этого момента ФГВФЛ обязан осуществить добровольно пересчет всем вкладчикам и произвести выплату в пределах гарантированной суммы.

Но это не коим образом на освобождает должностных лиц ФГВФЛ, административную раду ФГВФЛ, лиц уполномоченных на временную администрацию и ликвидацию банка Надра от уголовной ответственности к которой они вероятнее всего будут привлечены за циничное и грубое нарушение прав вкладчиков и подрыв доверия к банковской системе Украины. Главное, чтобы руководитель ФГВФЛ теперь Ворушилин не покинул страну.

  • Like 1
  • Thanks 1

Share this post


Link to post
Share on other sites
Весьма важное для вкладчиков постановление ВСУ
 
в первую очередь оно важно тем, что теперь все валютные вкладчики банка "Надра", в том числе и те, которые уже давно получили возмещение по своим вкладам в пределах 200 тыс. грн — теперь могут подать заявления в Фонд грабування о перерасчете и выплате им украденной Фондом курсовой разницы. Валютные вклады были выплачены по курсу 17.99, а должны были быть выплачены по курсу 23.13 — то есть только на этой курсовой разнице Фондом украдено около 28.6% денег валютных вкладчиков, почти треть!
 
при этом правовые заключения, изложенные в постановлениях ВСУ в силу части пятой статьи 13 Закона Украины "О судоустройстве и статусе судей" — являются ОБЯЗАТЕЛЬНЫМИ для всех субъектов властных полномочий, в том числе и для Фонда грабування. То есть для правоотношений вкладчиков с Фондом это постановление фактически имеет силу закона, и даже, в некотором смысле, даже сильнее закона, поскольку представляет собой его толкование и окончательное правоприменение
 
но есть важные последствия и для вкладчиков других банков — в частности, важно заключение ВСУ о том, что Фонд грабування обязан возместить вкладчику не только ту сумму, которая находилась на его счетах в момент ограбления банка мародёрской командой ФГВФЛ, но также и проценты, начисленные до этого дня но не зачисленные на счета вкладчика, а также и суммы, предусмотренные частью второй статьи 625 ЦК (инфляция+3% годовых в случае гривневого вклада, или просто 3% годовых в случае валютного вклада)
 
крайне важная позиция ВСУ ещё и в том, что Фонд грабування теперь не может "акцептировать" эти суммы в какую-нибудь седьмую или сорок седьмую очередь (то есть фактически украсть, поскольку в розничных банках все очереди после третьей являются абсолютной фикцией, Фонд всегда выгребает всё до копеечки в своей третьей очереди) — а обязан выплатить эти суммы вкладчику в пределах гарантируемых двухсот тысяч
 
но главное — желательно теперь инициировать шквал заявлений вкладчиков Надры в Фонд грабування о перерасчете и выплате недоплаченных 28.6%
 
то есть тот, кто получил 100 000 по валютному вкладу — может требовать недоплаченные 28 600 курсовой разницы
 
мне кажется, это не такие уж маленькие деньги, чтобы просто так простить их бандитам из Фонда грабування..
  • Like 2

Share this post


Link to post
Share on other sites

классное-то оно классное, но исполнено вряд ли будет, там ответчик -- банк Надра

Share this post


Link to post
Share on other sites

2. Окрім того, згідно зі статтею 49 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» Фонд припиняє приймання вимог кредиторів після закінчення 30 днів з дня опублікування відомостей відповідно до частини другої статті 45 цього Закону. Будь-які вимоги, що надійшли після закінчення цього строку, вважаються погашеними...

Этот же прикол и с банкротством предприятий ( в т.ч. гос/коммун)

Интересно, когда гр-реформаторы предложат убрать эту херню?

И как на это смотрит ЕвроСуд? (такой практики не видел)

Share this post


Link to post
Share on other sites
В 28.10.2017 в 14:30, ANTIRAID сказал:

Пунктом 3 Положення передбачено, що офіційний курс гривні розраховується до долара США – як середньозважений курс продавців і покупців, що склався поточного робочого дня за даними Системи ... 

На час виникнення спірних правовідносин у справі, рішення в якій переглядаються, пункт 9 зазначеного Положення діяв у редакції постанови Правління НБУ від 31 березня 2014 року № 180 і передбачав, що офіційний курс гривні до іноземних валют та банківських металів діє з часу його встановлення...

06 лютого з 14:00 діяв офіційний курс гривні до долара США у розмірі 2313,0580 грн. за 100 доларів США... курс 1799,9763 грн. за 100 доларів США було встановлено НБУ напередодні, 05 лютого. Такий курс зберігав свою дію на початок 06 лютого до встановлення поточного курсу. 

 

Як нам повідомляв НБУ пару років тому, курс визначається станом на 12.00 поточного дня та діє до 11.59.59...

Також виникає логічно-юридичне питання: чи можна (спробувати) рахувати курс датою ПРОДОВЖЕННЯ Т.А.?!

Та як на всю цю галіматью дивиться ЕСПЛ?! (в кого хоч прийнято заяву? у нас по ФОРУМу євро-якби-суд дав звичайний відлуп)

 

Share this post


Link to post
Share on other sites

европейцы уже давно по таким поводам высказались в том смысле, что если в какой-то стране живут дебилы, навыбиравшие себе законодателей, принимающих подобные законы, — то суд таким дебилам, увы, помочь уже ничем не может

 

то есть народ Украины таким замысловатым образом распорядился своим закондательным правом, что  ограбил сам себя, а значит сам себе злобный буратино

 

  • Like 2

Share this post


Link to post
Share on other sites

Join the conversation

You can post now and register later. If you have an account, sign in now to post with your account.

Guest
Reply to this topic...

×   Pasted as rich text.   Paste as plain text instead

  Only 75 emoji are allowed.

×   Your link has been automatically embedded.   Display as a link instead

×   Your previous content has been restored.   Clear editor

×   You cannot paste images directly. Upload or insert images from URL.

Loading...

  • Пользователи

    No members to show

  • Similar Content

    • By ANTIRAID
      ПОСТАНОВА
      ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
      27 листопада 2019 року
      м. Київ
      Справа № 242/4741/16-ц
      Провадження № 14-515цс19
      Велика Палата Верховного Суду у складі:
      судді-доповідача Пророка В. В.,
      суддів Антонюк Н. О., Анцупової Т. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Власова Ю. Л., Гриціва М. І., Данішевської В. І., Єленіної Ж. М., Золотнікова О. С., Кібенко О. Р., Князєва В. С., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Прокопенка О. Б., Рогач Л. І., Ситнік О. М., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г.
      розглянула в письмовому провадженні справу за позовом ОСОБА_1 до Селидівського міського управління юстиції у Донецькій області про стягнення судових витрат та відшкодування моральної шкоди
      за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Апеляційного суду Донецької області від 23 серпня 2017 року, ухвалене колегією суддів Новіковою Г. В., Гапоновою А. В., Космачевською Т. В.
      ІСТОРІЯ СПРАВИ
      Короткий зміст позовних вимог
      1. У жовтні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до Селидівського міського суду Донецької області з позовом до Селидівського міського управління юстиції у Донецькій області (далі - Селидівське МУЮ у Донецькій області) про стягнення судових витрат та моральної шкоди.
      2. Позовні вимоги мотивовані тим, що у відділі державної виконавчої служби Селидівського МУЮ у Донецькій області (далі - ВДВС Селидівського МУЮ) перебуває на виконанні виконавчий лист, виданий Київським районним судом м. Донецька 01 червня 1993 року, згідно з яким ОСОБА_2 зобов`язаний повернути позивачу борг, але на момент подання позову він не виконаний.
      3. Ухвалою Київського районного суду міста Донецька від 16 березня 2012 року задоволена скарга ОСОБА_1 на дії ВДВС Селидівського МУЮ: визнано, що діями ВДВС Селидівського МУЮ порушені права позивача.
      4. Для звернення із зазначеною скаргою до суду позивач був змушений користуватися послугами адвоката, за які сплатив грошові кошти у сумі 26 435,00 російських рублів, що еквівалентно 6 608,00 грн.
      5. Також, на думку позивача, незаконними діями ВДВС Селидівського МУЮ йому завдані моральні страждання через неможливість протягом більше 20 років отримати свої грошові кошти, які, зокрема, виразилися у нервозності, відчутті безпорадності.
      6. ОСОБА_1 просив стягнути з ВДВС Селидівського МУЮ: витрати на оплату зазначеної правової допомоги у сумі 6 608,00 грн та відшкодування моральної шкоди у сумі 5 000,00 грн.
      Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
      7. Ухвалою Селидівського міського суду Донецької області від 17 листопада 2016 року замінений первісний відповідач - ВДВС Селидівського МУЮ, на належного - Селидівський міський відділ державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Донецькій області (далі - Селидівський МВ ДВС).
      8. Рішенням Селидівського міського суду Донецької області від 23 грудня 2016 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено з тих мотивів, що позивач не надав достатніх доказів для підтвердження того факту, що він, подаючи зазначену скаргу, скористався послугами фахівця у галузі права та сплатив за його послуги відповідну суму грошових коштів.
      9. Також суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для компенсації моральної шкоди, оскільки відповідно до ухвали Київського районного суду м. Донецька від 16 березня 2012 року передбачене задоволення скарги позивача, тому відновлення його порушеного права є достатньою компенсацією завданої позивачу моральної шкоди.
      10. Рішенням Апеляційного суду Донецької області від 23 серпня 2017 року апеляційна скарга ОСОБА_1 задоволена частково: оскаржуване рішення суду першої інстанції скасоване, у задоволенні позову відмовлено, вирішене питання про розподіл судових витрат.
      11. Рішення суду апеляційної інстанції, крім іншого, мотивовано тим, що у спорі, де відповідачем є орган державної влади, необхідно у передбаченому процесуальним законом порядку вирішити питання про залучення до розгляду справи відповідного територіального органу Державної казначейської служби України (далі - ДКСУ), що не було зроблено судом першої інстанції.
      Короткий зміст вимог касаційної скарги
      12. У жовтні 2017 року ОСОБА_1 подав до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу на рішення Апеляційного суду Донецької області від 23 серпня 2017 року, в якій просить скасувати це рішення апеляційного суду та передати справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. При цьому позивач посилається на порушення норм процесуального та неправильне застосування норм матеріального права.
      13. Касаційна скарга, крім іншого, мотивована тим, що територіальний орган ДКСУ не порушував його прав, а тому не повинен бути відповідачем у цій справі.
      Рух справи в суді касаційної інстанції
      14. Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» Цивільного процесуального кодексу України у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» (далі - ЦПК України) касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією ЦПК України, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією ЦПК України.
      15. Згідно із частиною першою статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
      16. Ухвалою Верховного Суду від 17 травня 2019 року відкрите касаційне провадження у справі.
      17. 04 вересня 2019 року ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду справа передана на розгляд Великої Палати Верховного Суду, оскільки справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права й формування єдиної правозастосовчої практики у спорах щодо визначення належного відповідача у справах про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовою або службовою особою, зокрема органами державної виконавчої служби. Крім того, колегія вважає за необхідне відступити від висновків, викладених у постанові Верховного Суду України від 08 листопада 2017 року у справі № 761/13921/15-ц (провадження № 6-99цс17).
      18. Ухвалою Великої Палати Верховного Суду від 01 жовтня 2019 року справа прийнята для розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними в ній матеріалами, у порядку письмового провадження.
      Позиція Великої Палати Верховного Суду
      19. Велика Палата Верховного Суду, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши наведені в касаційній скарзі доводи та матеріали справи, вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.
      20. Суди встановили, що ухвалою Київського районного суду м. Донецька від 16 березня 2012 року задоволена скарга ОСОБА_1 на неправомірні дії ВДВС Селидівського МУЮ та встановлено, що ВДВС Селидівського МУЮ неналежним чином виконував судове рішення від 19 травня 1993 року Київського районного суду м. Донецька щодо стягнення на користь позивача грошових коштів.
      21. Відмовляючи у компенсації моральної шкоди, суд першої інстанції зробив висновок, що ухвалою Київського районного суду м. Донецька від 16 березня 2012 року задоволена скарга позивача, тому відновлення його порушеного права є достатньою компенсацією завданої позивачу моральної шкоди.
      22. Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове про відмову у задоволенні позову, суд апеляційної інстанції зазначив, що у спорі, де відповідачем є орган державної влади, необхідно у передбаченому процесуальним законом порядку вирішити питання про залучення до розгляду справи відповідного територіального органу ДКСУ. Розглядаючи позовні вимоги про відшкодування моральної шкоди, спричиненої ВДВС Селидівського МУЮ, суд першої інстанції розглянув справу без вирішення питання про залучення до участі у справі відповідного територіального органу ДКСУ. Незалучення до розгляду справи відповідного територіального органу ДКСУ є підставою для відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення коштів з відповідного органу державної влади.
      23. Велика Палата Верховного Суду не погоджується із цим висновком апеляційного суду з таких підстав.
      24. Згідно з частиною першою статті 1173 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.
      25. У частині першій статті 1174 ЦК України передбачено, що шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи.
      26. Правовою підставою для цивільно-правової відповідальності за відшкодування шкоди, завданої рішеннями, діями чи бездіяльністю державного виконавця під час проведення виконавчого провадження, є правопорушення, що включає як складові елементи шкоду, протиправне діяння особи, яка її завдала, причинний зв`язок між ними. Шкода відшкодовується незалежно від вини. Належним доказом протиправних (неправомірних) рішень, дій чи бездіяльності державного виконавця є, як правило, відповідне судове рішення (вирок) суду, що набрало законної сили, або відповідне рішення вищестоящих посадових осіб державної виконавчої служби, інші докази.
      27. Відповідно до частини другої статті 2, частини першої статті 170 ЦК України учасниками цивільних відносин є: держава Україна, Автономна Республіка Крим, територіальні громади, іноземні держави та інші суб`єкти публічного права. Держава набуває і здійснює цивільні права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом.
      28. Згідно частини другої статті 48 ЦПК України позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава.
      29. Відповідно до частини другої статті 30 ЦПК України (в редакції, чинній на момент пред`явлення позову) позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава.
      30. Тлумачення частини другої статті 30 ЦПК України (в редакції, чинній на момент пред`явлення позову) дозволяє зробити висновок, що належним відповідачем у справах про відшкодування шкоди, заподіяною органом державної влади, їх посадовою або службовою особою є держава як учасник цивільних відносин. При цьому держава бере участь у справі як відповідач через відповідні органи державної влади, зазвичай, орган, діями якого заподіяну шкоду. Разом із тим, залучення або ж незалучення до участі у таких категоріях спорів ДКСУ чи її територіального органу не впливає на правильність визначення належного відповідача у справі, оскільки ДКСУ чи її територіальний орган не є тим суб`єктом який порушив права чи інтереси позивача.
      31. Так, сам факт стягнення коштів із Державного бюджету України не може бути підставою для обов`язкового залучення до участі у справі відповідачем ДКСУ чи її територіального органу. У разі сприйняття подібного підходу до участі у справах про стягнення коштів, відшкодування шкоди завжди необхідно було б щоразу залучати суб`єкта, який здійснює управління рахунком, на якому розміщені грошові кошти відповідача.
      32. Разом із тим варто зауважити, що у практиці Верховного Суду існують різні підходи щодо визначення належного відповідача у справах про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовою або службовою особою, зокрема органами державної виконавчої служби. Цей висновок зроблено на підставі аналізу постанов Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 750/1591/18-ц, постанов Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду від 11 квітня 2018 року у справі № 461/4137/14, від 01 серпня 2018 року у справі № 520/4116/16-ц та від 20 лютого 2019 року у справі № 489/515/17, постанов Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 10 липня 2018 року у справі № 910/3007/16 та від 20 червня 2019 року в справі № 910/17999/17.
      33. У зазначених судових рішеннях Верховного Суду різняться висновки щодо статусу ДКСУ у справах, де відповідачами виступають державні органи (держава) як сторони спору, яка має здійснювати відшкодування за порушені права позивачів від імені держави у разі присудження такого відшкодування. Зокрема, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 03 липня 2019 року у справі № 750/1591/18-ц погодилась з рішенням суду першої інстанції в частині стягнення відшкодування шкоди безпосередньо з органу державної влади, яким (посадовими чи службовими особами якого) її завдано, не вимагаючи залучення ДКСУ. Разом з тим у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду від 20 лютого 2019 року у справі № 489/515/17 викладено висновок, який зводиться до того, що належними відповідачами у справах про відшкодування шкоди, заподіяної державою (зокрема, через неналежне забезпечення державною виконавчою службою виконання судового рішення), є держава Україна в особі Міністерства юстиції України та ДКСУ.
      34. Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зауважує, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб. Зокрема, на державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси (RYSOVSKYY v. UKRAINE, № 29979/04, § 70, ЄСПЛ, від 20 жовтня 2011 року).
      35. ЄСПЛ також вказує, що одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, який, між іншим, вимагає щоб при остаточному вирішенні справи судами їх рішення не викликали сумнівів (BRUMARESCU v. ROMANIA, № 28342/95, § 61, ЄСПЛ, від 28 жовтня 1999 року). Якщо конфліктна практика розвивається в межах одного з найвищих судових органів країни, цей суд сам стає джерелом правової невизначеності, тим самим підриває принцип правової визначеності та послаблює довіру громадськості до судової системи (LUPENI GREEK CATHOLIC PARISH AND OTHERS v. ROMANIA, № 76943/11, § 123, ЄСПЛ, від 29 листопада 2016 року). Судові рішення повинні бути розумно передбачуваними (S.W. v. THE UNITED KINGDOM, № 20166/92, § 36, ЄСПЛ, від 22 листопада 1995 року).
      36. Надана судам роль в ухваленні судових рішень якраз і полягає в розвіюванні тих сумнівів щодо тлумачення, які існують. Оскільки завжди існуватиме потреба в з`ясуванні неоднозначних моментів і адаптації до обставин, які змінюються (VYERENTSOV v. UKRAINE, № 20372/11, § 65, ЄСПЛ, від 11 квітня 2013 року; DEL RIO PRADA v. SPAIN, № 42750/09, § 93, ЄСПЛ, від 21 жовтня 2013 року).
      37. Суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України (стаття 4 ЦПК Україниу редакції, чинній на час розгляду справи в судах першої й апеляційної інстанцій; нині - стаття 5 ЦПК України у редакції від 03 жовтня 2017 року).
      38. Відповідно до частини першої статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України). Аналогічний припис закріплений у частині першій статті 10 ЦПК України.
      39. Елементом верховенства права є принцип правової визначеності, який, зокрема, передбачає, що закон, як і будь-який інший акт держави, повинен характеризуватися якістю, щоб виключити ризик свавілля.
      40. Згідно з практикою ЄСПЛ, поняття «якість закону» означає, що національне законодавство повинно бути доступним і передбачуваним, тобто визначати достатньо чіткі положення, аби дати людям адекватну вказівку щодо обставин і умов, за яких державні органи мають право вживати заходів, що вплинуть на конвенційні права цих людей (пункт 39 рішення у справі «C.G. та інші проти Болгарії» («C. G. and Others v. BULGARIA»), заява № 1365/07; пункт 170 рішення у справі «Олександр Волков проти України», заява № 21722/11).
      41. У своїй практиці ЄСПЛ неодноразово зазначав, що формулювання законів не завжди чіткі. Тому їх тлумачення та застосування залежить від практики. І роль розгляду справ у судах полягає саме у тому, щоби позбутися таких інтерпретаційних сумнівів з урахуванням змін у повсякденній практиці (пункти 31-32 рішення від 11 листопада 1996 року у справі «Кантоні проти Франції» («CANTONI v. FRANCE»), заява № 17862/91; пункт 65 рішення від 11 квітня 2013 року у справі «Вєренцов проти України», заява «№ 20372/11).
      42. Вирішуючи правову проблему, з метою забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовної практики, Велика Палата Верховного Суду робить такі висновки.
      43. З урахуванням того, що саме на державу покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, Велика Палата Верховного Суду вважає за необхідне вказати, що належним відповідачем у справах про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовою або службовою особою, є держава як учасник цивільних відносин, як правило, в особі органу, якого відповідач зазначає порушником своїх прав. Велика Палата Верховного Суду не вбачає підстав для відступу від висновку Верховного Суду України, який міститься у постанові від 08 листопада 2017 року у справі № 761/13921/15-ц (провадження № 6-99цс17), оскільки Верховний Суд України не робив висновку про обов`язкове залучення ДКСУ та неможливість задоволення позову у разі незалучення цього органу. Велика Палата Верховного Суду також вважає, що в ухвалі Верховного Суду від 04 вересня 2019 року, якою справа передана на розгляд Великої Палати Верховного Суду, міститься помилкове посилання на постанову Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2018 року у справі № 910/23967/16, оскільки в тій справі зроблений висновок про повернення сум виконавчого збору, надміру сплачених до Державного бюджету України, а не про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовою або службовою особою, і не зроблено висновку про обов`язкове залучення ДКСУ та неможливість задоволення позову у разі незалучення.
      44. Держава бере участь у справі як відповідач через відповідні органи державної влади, зазвичай, орган, діями якого завдано шкоду. Разом із тим, залучення або ж незалучення до участі у таких категоріях спорів ДКСУ чи її територіального органу не впливає на правильність визначення належного відповідача у справі, оскільки відповідачем є держава, а не Державна казначейська служба України чи її територіальний орган.
      45. Порядок виконання судових рішень про стягнення коштів з державного органу визначений Законом України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» від 05 червня 2012 року № 4901-VI, яким встановлено, що виконання рішень суду про стягнення коштів, боржником за якими є державний орган, здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, в межах відповідних бюджетних призначень шляхом списання коштів з рахунків такого державного органу, а в разі відсутності у зазначеного державного органу відповідних призначень - за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду.
      46. ДКСУ та її територіальний орган можуть бути залучені до участі у справі з метою забезпечення завдань цивільного судочинства, однак їх незалучення не може бути підставою для відмови у позові.
      47. Враховуючи вищевикладене, Велика Палата Верховного Суду вважає помилковим висновок суду апеляційної інстанції про відмову у задоволенні позову з підстав незалучення відповідного територіального органу ДКСУ. Відмовивши у задоволенні позову з формальних міркувань, апеляційний суд не переглянув справу по суті.
      48. Вирішуючи позовні вимоги позивача в частині стягнення судових витрат Велика Палата Верховного Суду вважає, що справа в цій части позовних вимог підлягає закриттю з огляду на таке.
      49. Судові витрати - це передбачені законом витрати (грошові кошти) сторін, інших осіб, які беруть участь у справі, понесені ними у зв`язку з її розглядом та вирішенням, а у випадках їх звільнення від сплати - це витрати держави, які вона несе у зв`язку з вирішенням конкретної справи.
      50. Порядок розподілу та відшкодування судових витрат регламентується виключно процесуальним законодавством.
      51. Розподіл судових витрат у цивільній справі мав проводити суд, який ухвалював судове рішення у справі пропорційно до розміру задоволених позовних вимог (стаття 88 ЦПК України, 2004 року).
      52. Судові витрати не є збитками в розумінні статті 22 ЦК України, не входять до складу ціни позову і не можуть стягуватися як збитки.
      53. У разі коли питання про судові витрати не було вирішено при ухваленні рішення, суд, що його ухвалив, вирішує питання відповідно до пункту 4 частини першої статті 220 ЦПК України 2004 за заявою осіб, які беруть участь у справі, чи з власної ініціативи шляхом ухвалення додаткового рішення. У зв`язку з цим питання про судові витрати не можуть вирішуватись іншим судом або шляхом пред`явлення позову в іншій справі.
      54. Судові витрати були понесені позивачем в якості оплати послуг на правову допомогу при розгляді його скарги на дії ВДВС Селидівського МУЮ. Питання про відшкодування судових витрат не може вирішуватись іншим судом або шляхом пред`явлення позову в іншій справі.
      55. Згідно з частиною третьою статті 400 ЦПК України суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
      56. Оскільки Селидівський міський суд Донецької області також розглянув вимогу про стягнення судових витрат та ухвалив рішення по суті, зазначене рішення першої інстанції, так само, як і рішення апеляційного суду, не відповідає вимогам закону та підлягає скасуванню у вказаній частині.
      57. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
      58. Згідно з пунктами 2 та 5 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право: скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд; скасувати судові рішення суду першої та апеляційної інстанцій у відповідній частині і закрити провадження у справі у цій частині.
      59. Відповідно до пунктів 1, 2 і 3 частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо: суд не дослідив зібрані у справі докази; або суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів, або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи; або суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів
      60. Відповідно до частини першої статті 414 ЦПК України судове рішення, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню в касаційному порядку повністю або частково з закриттям провадження у справі у відповідній частині з підстав, передбачених статтею 255 цього Кодексу. Порушення правил юрисдикції загальних судів, визначених у його статтях 19-22, є обов`язковою підставою для скасування рішення незалежно від доводів касаційної скарги.
      61. Враховуючи викладене, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про часткове задоволення касаційної скарги ОСОБА_1 , скасування рішення Апеляційного суду Донецької області від 23 серпня 2017 року в частині відмови у задоволенні позову про стягнення моральної шкоди та направлення справи у цій частині до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду, а також про скасування рішення суду першої та апеляційної інстанцій у частині стягнення судових витрат та закриття провадження в справі у цій частині позовних вимог.
      Щодо судових витрат
      62. Частиною 13 статті 141 ЦПК України передбачено, що, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
      63. Оскільки справа передана для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції, тобто її розгляд не закінчено, тому питання про розподіл судових витрат не вирішується.
      Керуючись частиною першою статті 400, пунктами 2 і 5 частини першої статті 409, частиною третьою статті 411, частинами першою та другою статті 414, статтями 416, 418, 419 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду
      ПОСТАНОВИЛА:
      Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
      Рішення Апеляційного суду Донецької області від 23 серпня 2017 року в частині відмови у задоволенні позову про стягнення моральної шкоди скасувати, справу у цій частині направити для продовження розгляду до Донецького апеляційного суду.
      Рішення Селидівського міського суду Донецької області від 23 грудня 2016 року та рішення Апеляційного суду Донецької області від 23 серпня 2017 року про відмову у задоволенні позову в частині стягнення судових витрат скасувати, провадження в справі у цій частині закрити.
      Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
      Суддя-доповідач
      В. В. Пророк
      Судді:
      Н. О. Антонюк
      О. Р. Кібенко
      Т. О. Анцупова
      В. С. Князєв
      С. В. Бакуліна
      Л. М. Лобойко
      В. В. Британчук
      Н. П. Лященко
      Ю. Л. Власов
      О. Б. Прокопенко
      М. І. Гриців
      Л. І. Рогач
      В. І. Данішевська
      О. М. Ситнік
      О. С. Золотніков
      О. С. Ткачук
      Ж. М. Єленіна
      В. Ю. Уркевич
      О. Г. Яновська
      Повний тест постанови складений 06 лютого 2020 року
      Джерело: ЄДРСР 87640679
    • By ANTIRAID
      Постанова
      Іменем України
      10 грудня 2019 року
      м. Київ
      Справа № 925/698/16
      Провадження № 12-17 гс 19
      Велика Палата Верховного Суду у складі:
      головуючого судді
      Князєва В. С.,
      судді-доповідача
      Бакуліної С. В.,
      суддів Антонюк Н. О., Анцупової Т. О., Британчука В. В., Власова Ю. Л., Гриціва М. І., Гудими Д. А., Єленіної Ж. М., Золотнікова О. С., Кібенко О. Р., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Прокопенка О. Б., Пророка В. В., Рогач Л. І., Ситнік О. М., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г.,
      за участю секретаря судового засідання:
      Федорченка В. М.,
      учасників справи:
      Приватного акціонерного товариства «Юрія» в особі представників:
      адвоката Пекар А. О.,
      адвоката Салюка С. М.,
      адвоката Тинної Д. С.,
      адвоката Уразгільдєєва Т. Н.,
      Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Інвест ресурс» в особі представників:
      адвоката Богушка О. В.,
      адвоката Маліневського О. М.,
      адвоката Степанека О. М.,
      адвоката Тиліпського Д. В.,
      розглянула у відкритому судовому засіданні справу, відкриту за позовом Публічного акціонерного товариства «Український інноваційний банк» (в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Український інноваційний банк» Білої Ірини Володимирівни) до Публічного акціонерного товариства «Первомайський молочноконсервний комбінат», Товариства з обмеженою відповідальністю «Молочна компанія «Волошкове поле» та Публічного акціонерного товариства «Юрія» про стягнення 39 562 812,41 грн,
      за касаційною скаргою Публічного акціонерного товариства «Юрія» на рішення Господарського суду Черкаської області від 06 жовтня 2017 року та постанову Київського апеляційного господарського суду від 04 грудня 2017 року.
      ІСТОРІЯ СПРАВИ
      Короткий зміст позовних вимог
      1. 22 червня 2016 року Публічне акціонерне товариство «Український інноваційний банк» (далі - ПАТ «Український інноваційний банк», позивач) в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «Український інноваційний банк» (далі - Уповноважена особа Фонду, Фонд) Білої І. В. звернулось до Господарського суду Черкаської областіз позовом до Публічного акціонерного товариства «Первомайський молочноконсервний комбінат» (далі - ПАТ «ПМК»), Товариства з обмеженою відповідальністю «Молочна компанія «Волошкове поле» (далі - ТОВ «МК «Волошкове поле») та Публічного акціонерного товариства «Юрія» (далі - ПАТ «Юрія») про стягнення на свою користь:
      - солідарно з ПАТ «ПМК» та ТОВ «МК «Волошкове поле» заборгованості за кредитним договором від 05 лютого 2007 року № 12-070201 про відкриття відновлювальної мультивалютної кредитної лінії в сумі 39 562 812,41 грн (далі - кредитний договір від 05 лютого 2007 року), яка складається з: строкова кредитна заборгованість - 15 950 000,00 грн; прострочена кредитна заборгованість - 15 026 363,13 грн; строкові проценти за кредитом - 812 494,78 грн; прострочені проценти за кредитом - 3 882 578,28 грн; строкова заборгованість за комісією - 50 780,93 грн; прострочена заборгованість за комісією - 271 848,76 грн; пеня за несвоєчасне погашення кредиту - З 049 372,39 грн; пеня за несвоєчасне погашення процентів за кредитом - 480 622,73 грн; пеня за несвоєчасне погашення комісії - 38 751,41 грн;
      - солідарно з ПАТ «ПМК» та ПАТ «Юрія» заборгованості за кредитним договором від 05 лютого 2007 року, яка складається з: строкова кредитна заборгованість - 15 950 000,00 грн; прострочена кредитна заборгованість - 15 026 363,13 грн; строкові проценти за кредитом - 812 494,78 грн; прострочені проценти за кредитом - 3 882 578,28 грн; строкова заборгованість за комісією - 50 780,93 грн; прострочена заборгованість за комісією - 271 848,76 грн; пеня за несвоєчасне погашення кредиту - З 049 372,39 грн; пеня за несвоєчасне погашення процентів за кредитом - 480 622,73 грн; пеня за несвоєчасне погашення комісії - 38 751,41 грн;
      - у дольовому порядку з відповідачів відшкодування сплаченого судового збору в сумі 206 700,00 грн за подання цього позову.
      2. Позовна заява мотивована тим, що 05 лютого 2007 року Акціонерне товариство «Український інноваційний банк» (правонаступником якого є ПАТ «Український інноваційний банк») (далі - АТ «Український інноваційний банк») як банк з однієї сторони та Закрите акціонерне товариство «Первомайський молочноконсервний комбінат» (правонаступником якого є ПАТ «Первомайський молочноконсервний комбінат») (далі - ЗАТ «ПМК») як позичальник з другої сторони уклали кредитний договір від 05 лютого 2007 року, згідно якого банк надав позичальнику цільовий кредит на поповнення обігових коштів та здійснення поточної господарської діяльності, яка передбачена статутом позичальника, на умовах мультивалютної кредитної лінії терміном до 04 лютого 2010 року включно (граничний термін повернення кредиту) з лімітом по кредитній лінії в сумі 2 000 000,00 доларів США, або еквіваленті в гривні по курсу Національного банку України (далі - НБУ) на дату видачі кредитних коштів (1 долар США - 5,05 грн).
      3. Позичальник зобов`язався сплачувати зазначеному банку проценти річних у гривні та доларах США відповідно до умов кредитного договору від 05 лютого 2007 року, які нараховуються на фактичну суму заборгованості за кредитом із розрахунку фактичної кількості днів періоду нарахування процентів на основі календарної кількості днів у році і підлягають сплаті на дату платежів по процентам за кредитом у гривнях/доларах США на рахунок, передбачений кредитним договором від 05 лютого 2007 року. Крім того, за невикористання кредиту у гривні та у доларах США позичальник щомісячно сплачує банку комісію, передбачену цим кредитним договором.
      4. Згідно із кредитним договором від 05 лютого 2007 року позичальник сплачує банку пеню у разі порушення строків сплати процентів та або комісій за кредитом, порушення граничного терміну повернення кредиту.
      5. Зазначені сторони кредитного договору від 05 лютого 2007 року з 18 квітня 2007 року по 17 червня 2015 року укладали додаткові угоди №№ 1-29 до цього кредитного договору, якими зокрема погодили ліміт заборгованості по кредитній лінії (розмір кредиту) в сумі 42 550 000,00 грн, порядок видачі (вибірки кредитних коштів) і повернення кредиту, процентну ставку за користування кредитом та строк надання кредиту до 10 грудня 2016 року, умови щодо забезпечення кредиту (далі також - кредитний договір від 05 лютого 2007 року).
      6. 01 серпня 2013 року АТ «Український інноваційний банк» як банк з однієї сторони, ТОВ «МК «Волошкове поле» як поручитель з другої сторони та ПАТ «ПМК» як позичальник з третьої сторони уклали договір поруки № 1, згідно з умовами якого поручитель бере на себе зобов`язання перед банком відповідати по зобов`язанням позичальника, виконання яких поручитель контролює самостійно, що виникають з умов кредитного договору від 05 лютого 2007 року (далі - договір поруки № 1).
      7. З 10 вересня 2013 року по 17 червня 2015 року сторонами договору поруки № 1 були укладені додаткові договори №№ 1-4 до договору поруки № 1, якими вносились зміни до цього договору поруки, зокрема пов`язані із зазначеною зміною умов кредитного договору від 05 лютого 2007 року щодо розміру ліміту заборгованості по кредитній лінії (розмір кредиту), процентної ставки за користування кредитом та зазначеного строку надання кредиту (далі також - договір поруки № 1).
      8. Також 01 серпня 2013 року АТ «Український інноваційний банк» як банк з однієї сторони, ПАТ «Юрія» як поручитель з другої сторони та ПАТ «ПМК» як позичальник з третьої сторони уклали договір поруки № 2, згідно з умовами якого поручитель бере на себе зобов`язання перед банком відповідати по зобов`язанням позичальника, виконання яких поручитель контролює самостійно, що виникають з умов кредитного договору від 05 лютого 2007 року (далі - договір поруки № 2).
      9. З 10 вересня 2013 року по 17 червня 2015 року сторонами договору поруки № 2 були укладені додаткові договори №№ 1-4 до договору поруки № 2, якими вносились зміни до цього договору поруки, зокрема пов`язані із зазначеною зміною умов кредитного договору від 05 лютого 2007 року щодо розміру ліміту заборгованості по кредитній лінії (розмір кредиту), процентної ставки за користування кредитом та зазначеного строку надання кредиту (далі також - договір поруки № 2).
      10. Позивач видавав позичальнику кредитні кошти за кредитним договором від 05 лютого 2007 року, а позичальник отримав ці кредитні кошти і провів часткове погашення виданого кредиту, але, на думку позивача, з порушенням умов кредитного договору від 05 лютого 2007 року. За розрахунком позивача станом на 10 червня 2016 року утворилась зазначена заборгованість ПАТ «ПМК» за кредитним договором від 05 лютого 2007 року.
      Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції
      11. Ухвалою Господарського суду Черкаської області від 27 вересня 2016 року за заявою Публічного акціонерного товариства «УКРІНКОМ» (далі - ПАТ «УКРІНКОМ») від 23 вересня 2016 року (отриманої цим судом 26 вересня 2016 року), у зв`язку зі зміною найменування юридичної особи, замінено назву позивача з ПАТ «Український інноваційний банк» на ПАТ «УКРІНКОМ» (т. 1, а.с. 213-215, 226, 229-231).
      12. Ухвалою Господарського суду Черкаської області від 30 травня 2017 року за заявою ПАТ «Українська інноваційна компанія» від 30 травня 2017 року, у зв`язку зі зміною найменування юридичної особи, замінено назву позивача з ПАТ «УКРІНКОМ» на ПАТ «Українська інноваційна компанія» (т. 2, а.с. 22-23, 47-49).
      13. Ухвалою Господарського суду Черкаської області від 06 жовтня 2017 року, з урахуванням думки представників позивача, ПАТ «ПМК» та ПАТ «Юрія»:
      - відмовлено у задоволенні клопотань ПАТ «ПМК» та ПАТ «Юрія» про залишення позову без розгляду на підставі пункту 1 частини першої статті 81 Господарського процесуального кодексу України від 06 листопада 1991 року № 1798-XII (в редакції, чинній на момент виникнення відповідних правовідносин, якщо не вказано інше, далі - ГПК України 1991); про припинення провадження у цій справі (№ 925/698/16) на підставі частини четвертої статті 17 Закону України від 14 травня 1992 року № 2343-XII «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» (в редакції, чинній на момент виникнення відповідних правовідносин, далі - Закон про банкрутство), пункту 2 частини першої статті 80 ГПК України 1991;
      - припинено провадження у цій справі (№ 925/698/16) в частині зазначених позовних вимог ПАТ «Українська інноваційна компанія» до ПАТ «ПМК»;
      - залишено без розгляду позов у цій справі в частині вимог ПАТ «Українська інноваційна компанія» до ТОВ «МК «Волошкове поле».
      14. Ухвала Господарського суду Черкаської області від 06 жовтня 2017 року мотивована тим, що ПАТ «Український інноваційний банк» 11 серпня 2016 року звернулось із заявою до Господарського суду Миколаївської області про визнання його грошових вимог до ПАТ «ПМК» у справі про банкрутство № 915/715/16. Заборгованість за кредитним договором від 05 лютого 2007 року, яка є предметом позовних вимог у цій справі (№ 925/698/16), включена до заяви про визнання кредиторських вимог позивача, яку було подано у справі про банкрутство ПАТ «ПМК» (№ 915/715/16).
      15. Ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 04 квітня 2017 року, залишеною без змін постановою Одеського апеляційного господарського суду від 11 травня 2017 року, заява позивача про визнання його грошових вимог до ПАТ «ПМК» у справі про банкрутство № 915/715/16 задоволена частково: вимоги позивача до ПАТ «ПМК» у сумі 58 401 723,40 грн (включаючи вимоги, які є предметом спору у цій справі № 925/698/16) внесені окремо до реєстру вимог кредиторів ПАТ «ПМК» як забезпечені заставою (іпотекою) майна боржника. Відповідно до частини четвертої статті 17 Закону про банкрутство та пункту 2 частини першої статті 80 ГПК України 1991 провадження у цій справі (№ 925/698/16) в частині вимог позивача до ПАТ «ПМК» підлягає припиненню.
      16. Ураховуючи процесуальні наслідки вибуття з цієї справи (№ 925/698/16) ПАТ «ПМК», приймаючи до уваги, що умовами договорів поруки №№ 1 і 2 від 01 серпня 2013 року не передбачена солідарна відповідальність поручителів між собою, позивач у своєму клопотанні від 06 липня 2017 року на підставі частини першої статті 58, пункту 5 частини першої статті 63 та частини четвертої статті 81 ГПК України 1991 просив суд першої інстанції залишити без розгляду його позов у частині зазначених вимог до ТОВ «МК «Волошкове поле». Також просив розглянути по суті і задовольнити його зазначені позовні вимоги до ПАТ «Юрія» (т. 2, а.с. 86-90).
      17. Рішенням Господарського суду Черкаської області від 06 жовтня 2017 року позов ПАТ «Український інноваційний банк» задоволено частково: стягнуто з ПАТ «Юрія» на користь Публічного акціонерного товариства «Українська інноваційна компанія» (далі - ПАТ «Українська інноваційна компанія») заборгованість по зазначеному кредитув сумі 18 034 815,28 грн та відшкодування судового збору в сумі 94 224,20 грн, у задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
      18. Рішення Господарського суду Черкаської областімотивоване тим, що на підставі умов кредитного договору від 05 лютого 2007 року, договорів поруки №№ 1 та 2, аналізу статей 193, 202 Господарського кодексу України від 16 січня 2003 року № 436-IV (в редакції, чинній на момент виникнення відповідних правовідносин, далі - ГК України), статей 509, 525, 526, 530, 546, 553, 554, 598, 599, 610-612, 1054 Цивільного кодексу України від 16 січня 2003 року № 435-IV (у редакції, чинній на момент виникнення відповідних правовідносин, далі - ЦК України), Господарський суд Черкаської області встановив, що позов є обґрунтованим і таким, що підлягає частковому задоволенню. Суд також застосував частину третю статті 35 ГПК України 1991 щодо обставин справ.
      19. Згідно із умовами кредитного договору від 05 лютого 2007 року, в тому числі додаткового договору № 29 від 17 червня 2015 року до нього, і договору поруки № 2 боржник ПАТ «ПМК», а відтак і поручитель ПАТ «Юрія», взяли на себе зобов`язання повернути суму зазначеного кредиту з відповідними процентами до 10 грудня 2016 року, сплачуючи її частинами (щомісячними платежами) згідно з графіком платежів. Тому обґрунтованим суд вважає заперечення ПАТ «Юрія» (т. 2, а.с. 131-136) в частині безпідставності вимог позивача про стягнення спірних сум заборгованості, заявлених до поручителя більш ніж через 6 місяців після настання строку для виконання відповідної частини основного зобов`язання в силу положень частини четвертої статті 559 ЦК України, оскільки порука припиняється в частині певних щомісячних зобов`язань щодо повернення грошових коштів поза межами цього строку, що відповідає правовим висновкам Верховного Суду України (далі - ВСУ), викладеним у постановах, прийнятих за результатами розгляду справ аналогічних категорій.
      20. ПАТ «Українська інноваційна компанія» на вимогу суду подало 02 жовтня 2017 року (т. 2, а.с. 146-148) обґрунтований розрахунок заборгованості відповідача за кредитним договором від 05 лютого 2007 року за період з 22 грудня 2015 року по 22 червня 2016 року, тобто з урахуванням положень частини четвертої статті 559 ЦК України. За цим розрахунком загальна сума заборгованості становить 18 034 815,28 грн, у тому числі: 15 950 000,00 грн - строкова заборгованість за кредитом; 1 694 647,20 грн - прострочена заборгованість за процентами; 230 098,36 грн - строкова заборгованість за процентами; 99 360,66 грн - прострочена комісія за обслуговування кредиту; 57 212,72 грн - пеня за порушення строків сплати процентів; 3 496,34 грн - пеня за порушення строків сплати комісії. Цей розрахунок відповідачем належними і допустимими доказами не спростовано, судом прийнято до уваги, тому позов підлягає задоволенню у цій сумі вимог.
      21. Предметом цього спору є вимога про дострокове погашення боргу по зазначеному кредиту. За цільовим призначенням кредит не є споживчим, тому інші заперечення ПАТ «Юрія» щодо передчасності вимог зі сплати заборгованості за період вересня 2016 - грудня 2016 року та необґрунтованості вимог про стягнення сум комісії по кредиту і пені на суму комісії суд визнає безпідставними і відхиляє. Наведені цим відповідачем в обґрунтування своєї відповідної позиції приклади судової практики Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, правові висновки ВСУ, викладені в постановах, прийнятих за результатами розгляду справ аналогічних категорій, ґрунтуються на обставинах, відмінних від тих, що встановлені у цій справі.
      22. Судові витрати стягнуті відповідно до статті 49 ГПК України 1991.
      Короткий зміст судового рішення апеляційної інстанції
      23. ПАТ «Юрія», не погоджуючись із судовими рішеннями суду першої інстанції, подало до Київського апеляційного господарського суду дві апеляційні скарги від 03 листопада 2017 року (т. 3, а.с. 7-36) та від 10 листопада 2017 року (т. 3, а.с. 40-73).
      24. В апеляційній скарзі від 03 листопада 2017 року ПАТ «Юрія» просило скасувати зазначену ухвалу Господарського суду Черкаської області від 06 жовтня 2017 року та прийняти нове рішення, залишивши позов без розгляду, стягнути судові витрати.
      25. В апеляційній скарзі від 10 листопада 2017 року ПАТ «Юрія» просило скасувати рішення Господарського суду Черкаської області від 06 жовтня 2017 року та прийняти нове рішення, відмовивши у задоволенні позовних вимог, стягнути судові витрати.
      26. Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 04 грудня 2017 року за заявою ТОВ «ФК «Інвест ресурс» від 29 листопада 2017 року про заміну сторони правонаступником, у зв`язку з передачею до ТОВ «ФК «Інвест ресурс» від Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Афінаж» (далі - ТОВ «ФК «Афінаж») права вимоги по кредитному договору від 05 лютого 2007 року та договорам поруки №№ 1 та 2 на підставі договору факторингу від 20 жовтня 2017 року № 1/10-17, двох договорів від 20 жовтня 2017 року без номеру про відступлення права вимоги за договорами поруки №№ 1 та 2 відповідно, укладених між ТОВ «ФК «Інвест ресурс» та ТОВ «ФК «Афінаж», замінено позивача з ПАТ «Українська інноваційна компанія» на ТОВ «ФК «Інвест ресурс». Зазначені права вимоги належали ТОВ «ФК «Афінаж» на підставі договору від 12 вересня 2017 року № 12/09/17-1 про відступлення відповідних прав вимоги, укладеного між ТОВ «ФК «Афінаж» та ПАТ «Українська інноваційна компанія» (т. 2, а.с. 82-157, 160-164).
      27. У цей же день Київський апеляційний господарський суд розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ПАТ «Юрія» від 03 листопада 2017 року (т. 3, а.с. 158-159) та прийняв постанову у цій справі № 925/698/16 (т. 3, а.с. 165-177) (далі - Постанова апеляційної інстанції 1), згідно якої вирішено:
      - апеляційну скаргу ПАТ «Юрія» залишити без задоволення;
      - ухвалу Господарського суду Черкаської області від 06 жовтня 2017 року у справі № 925/698/16 залишити без змін.
      28. Також 04 грудня 2017 року Київський апеляційний господарський суд розглянув у відкритому судовому засіданні зазначену апеляційну скаргу ПАТ «Юрія» від 10 листопада 2017 року (т. 3, а.с. 178-179) та прийняв постанову у цій справі № 925/698/16 (т. 3, а.с. 180-190) (далі - Постанова апеляційної інстанції 2), згідно якої вирішено:
      - апеляційну скаргу ПАТ «Юрія» залишити без задоволення;
      - рішення Господарського суду Черкаської області від 06 жовтня 2017 року у справі № 925/698/16 залишити без змін, резолютивну частину рішення викласти у наступній редакції: «Позов задовольнити частково. Стягнути з публічного акціонерного товариства «Юрія», код ЄДРПОУ 00447853, місцезнаходження: 18030, м. Черкаси, вул. Вербовецького, буд. 108 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Інвест Ресурс» (місцезнаходження: 04070, м.Київ, вулиця Почайнинська, буд. 62, офіс, 3; код ЄДРПОУ 40343349) - 18 034 815,28 грн заборгованості по кредиту, 94 224 грн 20 коп. судового збору. У задоволенні решти позовних вимог у частині стягнення 21 527 997 грн 13 коп. заборгованості по кредиту, 112 475 грн 80 коп. судового збору - відмовити».
      29. Постанова апеляційної інстанції 2 мотивована тим, що предметом спору у справі, що розглядається, є вимога ПАТ «Українська інноваційна компанія» до ПАТ «Юрія» про стягнення 39 562 812,41 грн заборгованості станом на 10 червня 2016 року на підставі кредитного договору від 05 лютого 2007 року та договору поруки № 2, яка складалась із: 15 950 000,00 грн - строкова заборгованість по кредиту; 15 026 363,13 грн - прострочена заборгованість по кредиту; 812 494,78 грн - строкова заборгованість за відсотками, 3 882 578,28 грн - прострочена заборгованість за відсотками; 50 780,93 грн - комісія за обслуговування кредиту; 271 848,76 грн - прострочена комісія за обслуговування кредиту; 3 049 372,39 грн - пеня за порушення строків сплати кредиту; 480 622,73 грн - пеня за порушення строків сплати процентів; 38 751,41 грн - пеня за порушення строків сплати комісії.
      30. Суд апеляційної інстанції погодився з мотивами прийняття рішення судом першої інстанції, зокрема дійшов висновку, що доводи ПАТ «Юрія» в апеляційній скарзі щодо передчасності вимог зі сплати відповідної заборгованості за період вересень 2016 - грудень 2016 року не мають прийматись до уваги судовою колегією, оскільки предметом спору є вимога про дострокове погашення боргу по кредиту.
      Короткий зміст вимог касаційної скарги
      31. 08 грудня 2017 року ПАТ «Юрія» подало касаційну скаргу до Вищого господарського суду України (далі - ВГСУ), вважаючи, що суди попередніх інстанцій прийняли судові рішення, неправильно застосувавши норми матеріального права та порушивши норми процесуального права. Виходячи зі змісту касаційної скарги ПАТ «Юрія», судове рішення апеляційної інстанції, яке оскаржується, - Постанова апеляційної інстанції 2.
      32. ПАТ «Юрія» оскаржує судові рішення судів попередніх інстанцій у частині стягнення з нього на користь позивача заборгованості по кредиту в сумі 18 034 815,28 грн та відшкодування судового збору в сумі 94 224,20 грн. У касаційній скарзі ПАТ «Юрія» просить:
      - скасувати рішення Господарського суду Черкаської області від 06 жовтня 2017 рокута постанову Київського апеляційного господарського суду від 04 грудня 2017 року в оскаржуваній частині;
      - прийняти нове рішення, відмовивши у задоволенні позовних вимог позивача;
      - стягнути з позивача на користь ПАТ «Юрія» відшкодування судових зборів за подання ним апеляційної та касаційної скарг, які у загальній сумі становлять 475 410,00 грн.
      Рух справи в суді касаційної інстанції
      33. Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» Господарського процесуального кодексу України у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» (чинній на момент виникнення відповідних правовідносин, далі - ГПК України) касаційні скарги (подання) на судові рішення у господарських справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією ГПК України, передаються до Касаційного господарського суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією ГПК України.
      34. Згідно з частиною першою статті 286 ГПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
      35. Згідно з частиною першою статті 301 ГПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням статті 300 ГПК України.
      36. У визначених ГПК України випадках перегляд судових рішень судом касаційної інстанції здійснюється, зокрема Великою Палатою Верховного Суду (частина третя статті 33 ГПК України).
      37. Відповідно до частини першої статті 303 ГПК України питання про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду вирішується судом за власною ініціативою або за клопотанням учасника справи з підстав, передбачених частинами третьою - шостою статті 302 ГПК України.
      38. Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду (далі - КГС) від 19 січня 2018 року, крім іншого, відкрите касаційне провадження у цій справі, зупинене виконання рішення Господарського суду Черкаської області від 06 жовтня 2017 року, переглянутого в апеляційному порядку Київським апеляційним господарським судом,до закінчення його перегляду в касаційному порядку.
      39. КГС відповідно до частини п`ятої статті 233 ГПК України, не виходячи до нарадчої кімнати, 05 грудня 2018 року постановив (т. 5, а.с. 288) змінити назву відповідача у цій справі Публічного акціонерного товариства «Юрія»на Приватне акціонерне товариство «Юрія» (далі, в залежності від контексту та моменту у часі, стосовно якого згадується, також - ПАТ «Юрія») на підставі клопотання ПАТ «Юрія» від 24 жовтня 2018 року про відповідну зміну назви відповідача та доданих до нього документів (т. 5, а.с. 12-40).
      40. КГС декілька разів зупиняв провадження у цій справі відповідно до вимог законодавства. Ухвалою КГС від 17 грудня 2018 року поновлене провадження у цій справі.
      41. Ухвалою КГС від 23 січня 2019 року залишена без задоволення заява ТОВ «ФК «Інвест ресурс» про здійснення процесуального правонаступництва та задоволене клопотання ТОВ «ФК «Інвест ресурс»про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду відповідно до частини п`ятої статті 302 ГПК України (справа містить виключну правову проблему, вирішення якої має суттєве значення для розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики). Зокрема, у цій справі (№ 925/698/16) необхідно встановити обсяг прав та обов`язків позивача як правонаступника банківської установи у кредитно-банківських, цивільних, депозитних та інших правовідносинах, визначивши чи відбулась зміна назви банку та виключення банківської діяльності з його видів діяльності, чи реалізація цього відповідає вимогам Закону України від 07 грудня 2000 року № 2121-ІІІ «Про банки і банківську діяльність» (у редакції, чинній на момент виникнення відповідних правовідносин, далі - Закон про банки), чи можна з урахуванням висновків щодо зазначеного вважати ПАТ «Українська інноваційна компанія»правонаступником відповідного банку, що передбачає право ТОВ «ФК «Інвест ресурс»вимагати з відповідачів сплати заборгованості по кредитному договору від 05 лютого 2007 року. Виключна правова проблема полягає у визначеності в цій справі щодо застосування до припинення юридичної особи та її зобов`язань вимог статті 104, глави 50 (припинення зобов`язань) ЦК України та статей 2, 15, 17 Закону про банки.
      42. 07 лютого 2019 року справа передана на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
      43. Ухвалою Великої Палати Верховного Суду від 26 лютого 2019 року справа прийнята до провадження Великою Палатою Верховного Суду та призначена до розгляду в судовому засіданні, учасники справи повідомлені, що їх явка не є обов`язковою.
      АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
      (1) Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
      44. Доводи ПАТ «Юрія», з урахуванням його касаційної скарги та пояснень до неї, зводяться до такого: враховуючи зміст статті 103 ГПК України 1991, Постанова апеляційної інстанції 2, в резолютивній частині якої вказано про одночасне залишення рішення суду першої інстанції без змін та зміну його резолютивної частини шляхом заміни ПАТ «Українська інноваційна компанія» на ТОВ «ФК «Інвест ресурс», містить реалізацію взаємовиключних повноважень апеляційного суду, що не відповідає вимогам ГПК України 1991.
      45. Постанову Правління НБУ від 24 грудня 2015 року № 934 «Про віднесення Публічного акціонерного товариства «Український інноваційний банк» до категорії неплатоспроможних» (далі - Постанова НБУ про неплатоспроможність банку) та рішення виконавчої дирекції Фонду від 24 грудня 2015 року № 239 «Про запровадження тимчасової адміністрації у ПАТ «Укрінбанк» та делегування повноважень тимчасового адміністратора банку» (далі - Рішення Фонду про тимчасову адміністрацію) були визнані незаконними та скасовані постановою Окружного адміністративного суду міста Києва (далі - ОАСК) від 16 березня 2016 року у справі № 826/1162/16, залишеною без змін ухвалами Київського апеляційного адміністративного суду (далі - КААС) від 14 квітня 2016 року та Вищого адміністративного суду України (далі - ВАСУ) від 31 серпня 2016 року. Постановою ВСУ від 24 жовтня 2017 року зазначені судові рішення скасовані та ухвалене нове рішення, яким у задоволенні відповідних позовних вимог щодо скасування зазначених актів відмовлено.
      46. Також рішенням виконавчої дирекції Фонду від 22 березня 2016 року № 385 (далі - Рішення Фонду про ліквідацію банку) на підставі постанови Правління НБУ від 22 березня 2016 року № 180 «Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПАТ «Український інноваційний банк» (далі - Постанова НБУ про відкликання ліцензії та ліквідацію банку) вирішено припинити здійснення тимчасової адміністрації в ПАТ «Український інноваційний банк» з 22 березня 2016 року, розпочато процедуру ліквідації банку з 23 березня 2016 року по 22 березня 2018 року.
      47. Рішення Фонду про ліквідацію банку та Постанова НБУ про відкликання ліцензії та ліквідацію банку були скасовані постановою ОАСК від 29 квітня 2016 року у справі № 826/5325/16, залишеною без змін ухвалою КААС від 31 серпня 2016 року та ухвалою ВАСУ від 23 листопада 2016 року. Попри це ПАТ «Юрія» вважає, що правові, фінансові та організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, відносини між Фондом, банками та НБУ, повноваження Фонду щодо ліквідації банків визначаються Законом України від 23 лютого 2012 року № 4452-VI «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» (у редакції, чинній на момент виникнення відповідних правовідносин, далі - Закон про гарантування вкладів). У силу приписів статті 36 Закону про гарантування вкладів усі дії, вчинені органами управління ПАТ «Український інноваційний банк», як то зміна найменування юридичної особи, укладення договорів про відступлення права вимоги, видача довіреностей на представництво інтересів тощо, не породжують настання юридичних наслідків, оскільки вчинені всупереч положень Закону про гарантування вкладів, тобто без належних на те повноважень.
      48. На думку ПАТ «Юрія», враховуючи зазначене, ПАТ «Український інноваційний банк» є особою, яка не має права вимоги у цій справі (№ 925/698/16). Також Законом про банки не передбачене правонаступництво при ліквідації банку. Зміни до свого статуту, включаючи зміну назви, реєструються банком після їх погодження НБУ. Відповідно, перехід прав та обов`язків від ПАТ «Український інноваційний банк» до інших осіб, які заявляли вимоги у якості позивача у цій справі (№ 925/698/16), не міг відбуватись на підставі виключення цим банком із своєї назви слова «банк» та виключення з видів своє діяльності «діяльності комерційних банків» без дотримання процедури, передбаченої статтями 2, 16, 26, 28, 46 та 78 Закону про банки. Залучаючи до участі у справі ТОВ «ФК «Інвест ресурс», суд апеляційної інстанції здійснив неправомірну заміну, оскільки не встановив правовідносини між ТОВ «ФК «Інвест ресурс» та ПАТ «Юрія», зокрема не дослідив та не відобразив у своєму судовому рішенні факти та підстави виконання фактором частини першої статті 1082 ЦК України. Отже, зазначені особи не набули прав ПАТ «Український інноваційний банк», у тому числі й права відповідної вимоги до ПАТ «Юрія» за кредитним договором від 05 лютого 2007 року та договором поруки № 2.
      49. Також ПАТ «Юрія» в касаційній скарзі посилається на відсутність у матеріалах справи документів, які б підтверджували надання банком позичальнику кредитних коштів, а також, які б підтверджували часткове виконання позичальником зобов`язань за кредитним договором, їх суми та дати перерахувань, внаслідок чого неможливо об`єктивно оцінити правомірність заявлених позивачем вимог. Вважає розрахунок, який був наданий позивачем до позовної заяви, та уточнений розрахунок, який був наданий на вимогу суду, неналежними доказами на підтвердження наведених обставин, оскільки такі не підкріплені жодним доказом щодо передачі та часткового погашення кредитних коштів.
      50. У своїх поясненнях ПАТ «Юрія» також зазначає, що Верховний Суд має врахувати відповідно до частини четвертої статті 236 ГПК України висновки щодо застосування норм права, викладені у постанові КГС від 14 лютого 2018 року у справі № 910/7828/17, якою залишено без змін постанову апеляційної інстанції щодо скасування рішення суду першої інстанції за позовом ПАТ «Українська інноваціна компанія» до Приватного акціонерного товариства «Оболонь» (далі - ПрАТ «Оболонь»), та відмови у задоволенні цього позову.
      51. В судовому засіданні представники ПАТ «Юрія» підтримали доводи касаційної скарги.
      (2) Позиція ТОВ «ФК «Інвест ресурс»
      52. 05 січня 2018 року до Верховного Суду надійшов відзив ТОВ «ФК «Інвест ресурс»на касаційну скаргу ПАТ «Юрія», у якому просить відхилити касаційну скаргу та залишити судові рішення судів попередніх інстанцій без змін. ТОВ «ФК «Інвест ресурс» також надало ряд пояснень у справі, які разом з відзивом зводяться до такого.
      53. З моменту відкликання у нього банківської ліцензії ПАТ «Український інноваційний банк» відповідно до законодавства втратило право здійснювати банківську діяльність і втратило ознаки банку в розумінні абзацу четвертого частини першої статті 2 Закону про банки, втратило статус банку, однак не втратило статусу юридичної особи з належною юридичним особам правоздатністю та правосуб`єктністю. У Державному реєстрі банків до теперішнього часу значиться, що ПАТ «Український інноваційний банк» перебуває в процесі ліквідації. Однак після скасування Постанови НБУ про відкликання ліцензії та ліквідацію банку й Рішення Фонду про ліквідацію банку у справі № 826/5325/16, у зв`язку з невиконанням судового рішення щодо відновлення банківської ліцензії ПАТ «Український інноваційний банк» не набув статусу банку. Чинне законодавство не містить заборон щодо прийняття рішень органами управління акціонерним товариством рішень про перейменування, зміну місцезнаходження та видів діяльності.
      54. КГС своєю постановою від 14 листопада 2018 року у справі № 905/1328/17 по суті визнав можливість втрати статусу банку без застосування реорганізації та/або ліквідації банку та подальшого його функціонування як звичайної юридичної особи, зважаючи на той факт, що чинним законодавством не передбачено повернення банківської ліцензії. Цей правовий висновок має бути прийнятий до уваги.
      55. Таким чином, враховуючи також результати судових розглядів справи № 826/1162/16, під час зміни назви ПАТ «Український інноваційний банк», під час зміни статуту цього банку 13 липня 2016 року та подальшої зміни статуту ПАТ «УКРІНКОМ» (реєстрація 03 квітня 2017 року), здійснення правочинів, за якими перейшли відповідні права вимоги до ТОВ «ФК «Інвест ресурс», органи правління ПАТ «Український інноваційний банк» та ПАТ «УКРІНКОМ» (ПАТ «Українська інноваційна компанія») діяли відповідно до статутів цих юридичних осіб, оскільки стаття 36 Закону про гарантування вкладів застосуванню не підлягала. Відповідні реєстраційні дії цих акціонерних товариств не були визнані в судовому порядку недійсними.
      56. Правомірність зазначених дій органів управління ПАТ «Український інноваційний банк» та ПАТ «УКРІНКОМ» (ПАТ «Українська інноваційна компанія») підтверджується також встановленими обставинами та правовими висновками у справах №№ 826/14033/17, 826/11199/16, 910/19381/16.
      57. ТОВ «ФК «Інвест ресурс» вважає, що у судових рішеннях у інших судових справах за участю цих юридичних осіб є преюдиційно встановлені обставини, що підтверджують законність переходу прав та обов`язків від ПАТ «Український інноваційний банк» до ПАТ «УКРІНКОМ» (ПАТ «Українська інноваційна компанія») (зокрема справи №№ 910/4815/17, 910/10651/16, 910/3414/17), у зв`язку з тим, що ВГСУ констатував факт відповідних змін у статуті ПАТ «Український інноваційний банк» та ПАТ «УКРІНКОМ»/ПАТ «Українська інноваційна компанія» (зокрема факт зміни назви відповідної юридичної особи).
      58. Також на думку ТОВ «ФК «Інвест ресурс» Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду (далі - КЦС) встановив факт переходу прав та обов`язків ПАТ «Український інноваційний банк» до ПАТ «Українська інноваційна компанія», приймаючи свої постанови від 21 березня 2018 року та 20 червня 2018 року у справах № 183/5433/13-ц та № 442/5241/12-ц відповідно. Разом з тим протиріччя цих висновків КЦС висновку Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного господарського суду (далі - ОП КГС) у справі № 910/8117/17, викладених у постанові від 03 серпня 2018 року, стали підставою для звернення ТОВ «ФК «Інвест ресурс» до Верховного Суду з клопотанням про передачу цієї справи (№ 925/698/16) на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
      59. ТОВ «ФК «Інвест ресурс» посилається на ряд інших судових справ (зокрема про стягнення з ПАТ «УКРІНКОМ» заборгованості за депозитними договорами ПАТ «Український інноваційний банк», про визнання зобов`язань припиненими шляхом зарахування зустрічних вимог) як доказ переходу прав та обов`язків ПАТ «Український інноваційний банк» до ПАТ «Українська інноваційна компанія» через те, що в цих справах ПАТ «Українська інноваційна компанія» зазначається як правонаступник ПАТ «Український інноваційний банк».
      60. Зміна назви юридичної особи не є реорганізацією цієї юридичної особи, зокрема перетворенням, якщо не змінюється організаційно-правова форма цієї юридичної особи. Цю правову позицію підтверджено Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 24 квітня 2019 року у справі № 914/3587/14, а також науковими висновками Київського регіонального центру правових наук Національної академії правових наук України від 12 березня 2018 року та від 19 березня 2018 року, які зводяться до того, що зміна назви юридичної особи не тягне за собою правонаступництва, оскільки не має наслідком появу нового учасника цивільних відносин.
      61. ПАТ «Український інноваційний банк» та, наразі, ПАТ «Українська інноваційна компанія» мають ідентифікаційний номер 0583988. Відповідно до пункту 6 Положення про Єдиний державний реєстр підприємств та організацій України (далі - Єдиний реєстр), затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 22 січня 1996 року № 118 у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 22 червня 2005 року № 499 (у редакції, чинній на момент виникнення відповідних правовідносин, далі - Положення про ЄДРПОУ), на думку ТОВ «ФК «Інвест ресурс», це означає, що ПАТ «Українська інноваційна компанія» є носієм прав та обов`язків ПАТ «Український інноваційний банк».
      62. Отже 13 липня 2017 року щодо ПАТ «Український інноваційний банк» не відбувалось виділу, злиття, перетворення, поділу або приєднання. Реорганізація цього банку не відбулася. ПАТ «Український інноваційний банк» та ПАТ «Українська інноваційна компанія» є однією і тією ж юридичною особою з одним і тим же обсягом прав та обов`язків. З 13 липня 2016 року ця юридична особа існує як ПАТ «УКРІНКОМ» (у подальшому ПАТ «Українська інноваційна компанія»).
      63. Чинне законодавство не передбачає відкликання банківської ліцензії як підстави для припинення кредитного договору й втрати кредитором права вимоги за цим договором до боржника. Це також підтверджується висновком експерта у галузі права від 12 березня 2018 року, наданим Національною академією правових наук України. Законодавство чітко передбачає як спосіб виведення банку з ринку введення ліквідаційної процедури банку, відкликання банківської ліцензії та реалізації майна банку, наявність цього механізму підтверджує, що у випадку втрати банківської ліцензії фінансовою установою, права вимоги за кредитними договорами продовжують існувати та не припиняються.
      64. ПАТ «Українська інноваційна компанія» після проведення державної реєстрації змін від 13 липня 2016 року та 03 квітня 2017 року стало правонаступником кредитора - ПАТ «Український інноваційний банк» за кредитними договорами та договорами забезпечення, укладеними останнім з ПАТ «ПМК». У статуті ПАТ «Українська інноваційна компанія» чітко зазначено, що це акціонерне товариство є набувачем прав та обов`язків ПАТ «Український інноваційний банк» та ПАТ «УКРІНКОМ». ТОВ «ФК «Інвест ресурс» отримало відповідне право вимоги до відповідачів у цій справі (№ 925/698/16) також у відповідності до вимог законодавства.
      65. В судовому засіданні представники ТОВ «ФК «Інвест ресурс» заперечили проти задоволення касаційної скарги, оскаржувані судові рішення просили залишити без змін.
      66. Інші доводи ТОВ «ФК «Інвест ресурс» не здатні вплинути на висновки касаційного суду, зокрема відповідно до положень статті 300 ГПК України, та не приймаються до уваги.
      (3) Позиція Фонду, уповноважена особа якої подала позов у цій справі
      67. 24 жовтня 2018 року представником уповноваженої особи Фонду на ліквідацію ПАТ «Український інноваційний банк» Оберемком Романом Анатолійовичем подано до Верховного Суду заяву про здійснення процесуального правонаступництва. Також Фондом від імені ПАТ «Український інноваційний банк» Великій Палаті Верховного Суду надані пояснення у справі від 15 березня 2019 року та інформація у зверненні від 16 липня 2019 року. На думку Фонду, питання, які вирішуються у цій справі (№ 925/698/16), можуть вплинути на права та обов`язки Фонду з огляду на таке.
      68. Фонд вважає, що суд апеляційної інстанції безпідставно назвав у своєму судовому рішенні ПАТ «УКРІНКОМ» правонаступником ПАТ «Український інноваційний банк», а ПАТ «Українська інноваційна компанія» правонаступником ПАТ «УКРІНКОМ». Фонд просить Верховний Суд врахувати правові висновки КГС, викладені у постанові від 14 лютого 2018 року у справі № 910/7828/17 (далі - Постанова КГС у справі № 910/7828/17), які зводяться до того, що ПАТ «Українська інноваційна компанія» не є правонаступником ПАТ «Український інноваційний банк». Також Фонд вважає необхідним взяти до уваги обставини, встановлені у судових рішеннях, прийнятих у справах № 826/1161/16, № 826/5325/16 та № 826/14033/17.
      69. Посилання ТОВ «ФК «Інвест ресурс» на постанови КЦС від 21 березня 2018 року у справі № 183/5433/13-ц та від 20 червня 2018 року у справі № 442/5241/12-ц як такі, що містять правові висновки, які підтверджують правонаступництво ПАТ «Українська інноваційна компанія» щодо прав ПАТ «Український інноваційний банк» за кредитними договорами за участю останнього, є безпідставними, оскільки у зазначених справах Суд не вивчав та не вирішував питання правонаступництва банківської установи.
      70. Правонаступництво відбувається як щодо прав, так і щодо обов`язків, а ПАТ «УКРІНКОМ» бажало лише отримати права ПАТ «Український інноваційний банк» та не вважає необхідним нести обов`язки ПАТ «Український інноваційний банк». Зокрема, у інших судових справах по зобов`язанням ПАТ «Український інноваційний банк» суди встановили на підставі відзивів ПАТ «УКРІНКОМ» на позовні заяви щодо задоволення вимог кредиторів зазначеного банку, що ПАТ «УКРІНКОМ» розглядає початок своєї діяльності як юридичної особи, діяльність якої не пов`язана з діяльністю комерційних банків, з 13 липня 2016 року, тому задоволення вимог кредиторів ПАТ «Український інноваційний банк» має здійснювати Фонд (наприклад судові рішення у справах №№ 913/51/17, 913/14/17, 913/56/17, 913/29/17, 913/28/17, 913/60/17, 913/764/17, 913/833/17, 913/586/18).
      71. Щодо ПАТ «Український інноваційний банк» було розпочато ліквідаційну процедуру. Рішення уповноважених органів, за якими почалась така процедура, були скасовані в судовому порядку, але фізично цей банк на ринок не повернувся. Фондом було прийнято цей банк, у якого була наявна банківська ліцензія, в управління від діючих керівників ПАТ «Український інноваційний банк», призначення яких було погоджене НБУ. Отже, ПАТ «Український інноваційний банк» не має права здійснювати банківську діяльність, а його керівники не є повноважними як керівники банку до моменту, коли власники ПАТ «Український інноваційний банк» приведуть його діяльність у відповідність вимогам законодавства, після чого НБУ проінспектує ПАТ «Український інноваційний банк» та підтвердить відповідність його діяльності вимогам законодавства, правомочність його керівників. У силу своєї специфіки та законодавчого регулювання банк не може бути безконтрольним суб`єктом і або перебуває під наглядом НБУ, або виводиться з ринку Фондом з метою спрямування коштів, отриманих від реалізації активів банку в процедурі його ліквідації, на розрахунки з кредиторами банку.
      72. На думку Фонду, з урахуванням правових висновків ОП КГС, викладених у постанові від 03 серпня 2018 року у справі № 910/8117/17 (далі - Постанова ОП КГС у справі № 910/8117/17), статті 512 ЦК України до ПАТ «УКРІНКОМ» (ПАТ «Українська інноваційна компанія») у порядку, передбаченому діючим законодавством не перейшло право відповідної вимоги ПАТ «Український інноваційний банк» до ПАТ «Юрія» по кредитному договору від 05 лютого 2007 року та договору поруки № 2. Отже, єдиною можливою юридичною особою, якій належать та можуть належати всі права та обов`язки ПАТ «Український інноваційний банк» (наразі ПАТ «Українська інноваційна компанія», код ЄДРПОУ 05839888), може бути лише ПАТ «Український інноваційний банк», від імені якого може діяти повноважна Уповноважена особа Фонду.
      73. Інші доводи Фонду не здатні вплинути на висновки касаційного суду, зокрема відповідно до положень статті 300 ГПК України, та не приймаються до уваги.
      ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
      (1) Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів першої та апеляційної інстанцій
      74. Згідно з частиною першою статті 26 ГПК України Верховний Суд переглядає у касаційному порядку судові рішення, ухвалені судами першої та апеляційної інстанцій.
      75. Відповідно до частини другої статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
      76. Частинами першою та другою статті 300 ГПК України передбачено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. Частина третя цієї статті передбачає, що у суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається.
      77. Частина третя статті 3 ГПК України передбачає, що судочинство у господарських судах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.
      78. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 236 ГПК України).
      79. Зокрема обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом (частина четверта статті 75 ГПК України).
      80. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (частина четверта статті 300 ГПК України).
      81. Здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного права чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (стаття 5 ГПК України).
      82. Якщо спірні відносини не врегульовані законом і відсутній звичай ділового обороту, який може бути до них застосований, суд застосовує закон, що регулює подібні відносини (аналогія закону), а за відсутності такого - виходить із загальних засад і змісту законодавства (аналогія права). Забороняється відмова у правосудді з мотивів неповноти, неясності, суперечливості чи відсутності законодавства, яке регулює спірні відносини (частини десята та одинадцята статті 11 ГПК України).
      83. Стаття 129 Конституції України визначає основні засади судочинства, однією з яких є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і в доведенні перед судом їх переконливості (пункт 3 частини першої).
      (1.1.) Щодо спеціальної правосуб`єктності банківської установи
      84. Юридичною особою є організація, створена і зареєстрована у встановленому законом порядку. Юридична особа наділяється цивільною правоздатністю і дієздатністю, може бути позивачем та відповідачем у суді (стаття 80 ЦК України). Глава 7 ЦК України містить загальні положення про юридичну особу.
      85. Правосуб`єктність юридичної особи, тобто здатність бути учасником відповідних цивільних правовідносин, виникає з моменту державної реєстрації останньої відповідно до закону (частина перша статті 80, частина четверта статті 91 ЦК України) та є універсальною (частина перша статті 91 ЦК України) і статутною, тобто визначається на підставі установчих документів та закону (частина друга статті 81, частина перша статті 87, частини перша та друга статті 92 ЦК України).
      86. Спеціальна правосуб`єктність юридичних осіб (частина третя статті 91 ЦК України) встановлюється для юридичних осіб, які здійснюються окремі види діяльності, для здійснення яких законом передбачено отримання спеціального дозволу (ліцензії).
      87. Таким видом діяльності, що вимагає спеціальної правосуб`єктності юридичної особи, зокрема, є і банківська діяльність.
      88. Умови та порядок створення, державної реєстрації, ліцензування діяльності та реорганізації банків, вимоги щодо статуту, формування статутного капіталу та інших фондів, а також здійснення функцій банків встановлюються Законом про банки. Законодавство про господарські товариства та про кооперацію поширюється на банки в частині, що не суперечить ГК України та Закону про банки (частина п`ята статті 336 ГК України). Це положення кореспондує статті 92 ГК України.
      89. Товариства, що займаються банківською діяльністю, реєструються НБУ в порядку, визначеному законодавством України про банки і банківську діяльність (частина третя статті 6 Закону України від 19 вересня 1991 року №1576-XII «Про господарські товариства [в редакції, чинній на момент виникнення відповідних правовідносин, далі - Закон про господарські товариства].
      90. Особливості правового статусу, створення, діяльності, припинення, виділу акціонерних товариств, що провадять діяльність на ринках фінансових послуг, визначаються законами, що регулюють порядок надання фінансових послуг та здійснення банківської діяльності. У разі суперечності норм Закону про акціонерні товариства з нормами законів, що регулюють порядок надання фінансових послуг та здійснення банківської діяльності, норми законів, що регулюють порядок надання фінансових послуг та здійснення банківської діяльності, мають перевагу (частина шоста статті 1 Закону України від 17 вересня 2008 року № 514-VI «Про акціонерні товариства» [в редакції, чинній на момент виникнення відповідних правовідносин, далі - Закон про акціонерні товариства].
      91. Особливості правового статусу, порядку створення, діяльності, реорганізації та ліквідації банків визначаються Законом про банки та Законом про гарантування вкладів (згідно із частиною другою статті 6 Закону про банки).
      92. Юридична особа повинна мати своє найменування, яке містить інформацію про її організаційно-правову форму та назву. Найменування установи має містити інформацію про характер її діяльності. Юридична особа може мати крім повного найменування скорочене найменування. Найменування юридичної особи вказується в її установчих документах і вноситься до єдиного державного реєстру (частини перша та третя статті 90 ЦК України). Цьому кореспондує частина перша статті 2 Закону про господарські товариства. Разом з тим частина четверта статті 3 Закону про акціонерні товариства уточнює, що повне найменування акціонерного товариства українською мовою повинне містити назву його типу (публічне чи приватне) і організаційно-правової форми (акціонерне товариство). Це кореспондує частині першій статті 15 Закону про банки.
      93. Суб`єкт господарювання не має права у своїй назві використовувати слово «банк» без реєстрації цього суб`єкта як банку в НБУ, крім випадків, передбачених законом (частина сьома статті 334 ГК України). У частині третій статті 15 Закону про банки уточнено відповідні винятки (не розповсюджуються на ПАТ «Український інноваційний банк»), а також вказано, що слово «банк» та похідні від нього дозволяється використовувати у назві лише тим юридичним особам, які зареєстровані НБУ як банк і мають банківську ліцензію.
      94. Відповідно до частини першої статті 2 Закону про банки:
      - банк - юридична особа, яка на підставі банківської ліцензії має виключне право надавати банківські послуги, відомості про яку внесені до Державного реєстру банків (абзац четвертий);
      - банківська діяльність - залучення у вклади грошових коштів фізичних і юридичних осіб та розміщення зазначених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик, відкриття і ведення банківських рахунків фізичних та юридичних осіб (абзац восьмий);
      - державний реєстр банків - реєстр, що ведеться Національним банком України і містить відомості про державну реєстрацію усіх банків (абзац чотирнадцятий).
      95. Вищим органом управління банку є загальні збори учасників банку, що вирішують будь-які питання діяльності банку (частина перша статті 37 Закону про банки).
      96. Відповідно до частини шостої статті 334 ГК України банки у своїй діяльності керуються ГК України, Законом про банки, іншими законодавчими актами.
      97. Зміни до статуту банку підлягають державній реєстрації відповідно до законодавства з питань державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців з урахуванням особливостей, встановлених Законом про банки (частина друга статті 16 Закону про банки). Цьому кореспондує частина перша статті 7 Закону про господарські товариства, яка передбачає, що зміни, які сталися в установчих документах товариства і які підлягають державній реєстрації, реєструються відповідно до порядку, визначеному Законом України від 15 травня 2003 року № 755-IV «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань» [у редакції, чинній на момент виникнення відповідних правовідносин, далі - Закон про держреєстрацію].
      98. Державне регулювання діяльності банків здійснюється НБУ, зокрема у формі адміністративного регулювання, до складу якого входить: реєстрація банків і ліцензування їх діяльності; встановлення вимог та обмежень щодо діяльності банків; застосування санкцій адміністративного чи фінансового характеру; нагляд за діяльністю банків; надання рекомендацій щодо діяльності банків (пункт 1 частини першої статті 66 Закону про банки).
      99. НБУ, зокрема, здійснює банківське регулювання та нагляд на індивідуальній та консолідованій основі, здійснює погодження статутів банків і змін до них, ліцензування банківської діяльності та операцій у передбачених законом випадках, веде Державний реєстр банків (пункти 8 та 9 частини першої статті 7 Закону України від 20 травня 1999 року № 679-XIV «Про Національний банк України» [в редакції, чинній на момент виникнення відповідних правовідносин, далі - Закон про НБУ]. Повноваження Правління НБУ визначені статтею 15 Закону про НБУ.
      100. При здійсненні банківського нагляду НБУ має право вимагати від банків та їх керівників, банківських груп, учасників банківських груп усунення порушень банківського законодавства, виконання нормативно-правових актів НБУ для уникнення або подолання небажаних наслідків, що можуть поставити під загрозу безпеку коштів, довірених таким банкам, або завдати шкоди належному веденню банківської діяльності (згідно із частиною п`ятою статті 67 Закону про банки).
      101. Наглядова діяльність Національного банку України охоплює всі банки, їх відокремлені підрозділи, афілійованих та споріднених осіб банків, банківські групи, учасників банківських груп на території України та за кордоном, установи іноземних банків в Україні, а також інших юридичних та фізичних осіб у частині дотримання вимог цього Закону щодо здійснення банківської діяльності (частина друга статті 67 Закону про банки).
      102. У разі порушення банками або іншими особами, які можуть бути об`єктом перевірки НБУ відповідно до Закону про банки, банківського законодавства, нормативно-правових актів НБУ, його вимог, встановлених відповідно до статті 66 Закону про банки, або наявності інших підстав, передбачених статтею 73 Закону про банки, НБУ адекватно вчиненому порушенню або рівню такої загрози має право застосувати заходи впливу, до яких, зокрема, належать: віднесення банку до категорії проблемного або неплатоспроможного, відкликання банківської ліцензії та ліквідація банку (пункти 12 та 13 частини першої статті 73 Закону про банки). Порядок застосування цих заходів впливу визначається нормативно-правовими актами НБУ (частина перша статті 74 Закону про банки).
      103. Ліцензування певних видів господарської діяльності є засобом державного регулювання у сфері господарювання, спрямованим на забезпечення єдиної державної політики у цій сфері та захист економічних і соціальних інтересів держави, суспільства та окремих споживачів (частина перша статті 14 ГК України). Банківська ліцензія - документ, який видається Національним банком України в порядку і на умовах, визначених у цьому Законі, на підставі якого банки та філії іноземних банків мають право здійснювати банківську діяльність (абзац десятий частини першої статті 2 Закону про банки).
      104. Ліквідація банку - процедура припинення функціонування банку як юридичної особи відповідно до положень Закону про банки та Закону про гарантування вкладів (згідно із абзацом тридцять п`ятим частини першої статті 2 Закону про банки). Цьому визначенню кореспондує пункт 6 частини першої статті 2 Закону про гарантування вкладів.
      105. Банк може бути ліквідований: 1) за рішенням власників банку; 2) у разі відкликання НБУ банківської ліцензії з власної ініціативи або за пропозицією Фонду (пункти 1 та 2 частини першої статті 77 Закону про банки). Пункту 2 частини першої статті 77 Закону про банки кореспондує частина перша статті 44 Закону про гарантування вкладів.
      106. Фонд є установою, що виконує спеціальні функції у сфері гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків у випадках, встановлених Законом про гарантування вкладів (частина перша статті 3 Закону про гарантування вкладів). Відносини, що виникають, зокрема у зв`язку із виведенням неплатоспроможних банків з ринку та ліквідацією банків між Фондом, банками та НБУ, відповідні повноваження Фонду регулюються Законом про гарантування вкладів, іншими законами України, нормативно-правовими актами Фонду та НБУ (частини перша та третя статті 1 Закону про гарантування вкладів).
      107. Регулятивні повноваження Фонду, визначені Законом про гарантування вкладів, поширюються на всі банки в Україні. Банки зобов`язані дотримуватися нормативно-правових актів Фонду та виконувати вимоги, встановлені Фондом у межах його повноважень (частина друга статті 30 Закону про гарантування вкладів).
      108. На виконання свого основного завдання Фонд у порядку, передбаченому Законом про гарантування вкладів, здійснює, зокрема процедуру виведення неплатоспроможних банків з ринку, у тому числі шляхом здійснення тимчасової адміністрації та ліквідації банків, організовує відчуження всіх або частини активів і зобов`язань неплатоспроможного банку, продаж неплатоспроможного банку або створення та продаж перехідного банку (пункт 8 частини другої статті 4 Закону про гарантування вкладів).
      109. Відповідно до частини першої статті 2 Закону про гарантування вкладів:
      - виведення неплатоспроможного банку з ринку - заходи, які здійснює Фонд стосовно банку, віднесеного до категорії неплатоспроможних, щодо виведення його з ринку одним із способів, визначених статтею 39 Закону про гарантування вкладів (пункт 2);
      - неплатоспроможний банк - банк, щодо якого НБУ прийняв рішення про віднесення до категорії неплатоспроможних у порядку, передбаченому Законом про банки (пункт 8);
      - проблемний банк - банк, щодо якого НБУ прийняв рішення про віднесення до категорії проблемних у порядку, передбаченому Законом про банки і нормативно-правовими актами НБУ (пункт 12);
      - тимчасова адміністрація - процедура виведення банку з ринку, що запроваджується Фондом стосовно неплатоспроможного банку в порядку, встановленому Законом про гарантування вкладів (пункт 16).
      110. Частина друга статті 76 Закону про банки передбачає, що НБУ не пізніше дня, наступного за днем прийняття рішення про віднесення банку до категорії неплатоспроможних, повідомляє про це рішення Фонд для вжиття ним заходів, передбачених Законом про гарантування вкладів.
      111. Фонд розпочинає процедуру виведення неплатоспроможного банку з ринку не пізніше наступного робочого дня після офіційного отримання рішення Національного банку України про віднесення банку до категорії неплатоспроможних (частина перша статті 34 Закону про гарантування вкладів). З дня початку процедури виведення Фондом банку з ринку призупиняються всі повноваження органів управління банку (загальних зборів, спостережної ради і правління (ради директорів) та органів контролю (ревізійної комісії та внутрішнього аудиту). Фонд набуває всі повноваження органів управління банку та органів контролю з дня початку тимчасової адміністрації і до її припинення (частина перша статті 36 Закону про гарантування вкладів). Під час тимчасової адміністрації Фонд має повне і виняткове право управляти банком відповідно до Закону про гарантування вкладів, нормативно-правових актів Фонду та вживати дії, передбачені планом врегулювання (частина п`ята статті 34 Закону про гарантування вкладів).
      112. Відповідно до частини четвертої статті 34 Закону про гарантування вкладів тимчасова адміністрація припиняється після виконання плану врегулювання або в інших випадках за рішенням виконавчої дирекції Фонду.
      113. НБУ не здійснює банківський нагляд за банком, у якому запроваджено тимчасову адміністрацію, здійснюється ліквідація, крім отримання звітності та інформації до Кредитного реєстру в установленому НБУ порядку (частина третя статті 76 Закону про банки).
      114. Частина п`ята статті 76 Закон про банки передбачає, що НБУ поновлює банківський нагляд за банком у день отримання рішення Фонду про припинення повноважень куратора Фонду у зв`язку з приведенням діяльності банку у відповідність із вимогами банківського законодавства України щодо дотримання нормативів капіталу та ліквідності.
      115. Фонд у день отримання рішення НБУ про ліквідацію банку набуває прав ліквідатора банку та розпочинає процедуру його ліквідації відповідно до Закону про гарантування вкладів (частина п`ята статті 77 Закону про банки).
      116. Фонд розпочинає процедуру ліквідації банку не пізніше наступного робочого дня після офіційного отримання рішення НБУ про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку, крім випадку, коли ліквідація здійснюється за ініціативою власників банку (частина четверта статті 44 Закону про гарантування вкладів). З дня початку процедури ліквідації банку, зокрема припиняються всі повноваження органів управління банку (загальних зборів, спостережної ради і правління [ради директорів]) та органів контролю (ревізійної комісії та внутрішнього аудиту). Якщо в банку, що ліквідується, здійснювалася тимчасова адміністрація, з дня прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку тимчасова адміністрація банку припиняється. Керівники банку звільняються з роботи у зв`язку з ліквідацією банку (пункт 1 частини другої статті 46 Закону про гарантування вкладів). Повноваження Фонду під час здійснення ліквідації банку врегульовані статтею 48 Закону про гарантування вкладів.
      117. Процедура ліквідації банку вважається завершеною, а банк ліквідованим з дня внесення запису про це до Єдиного реєстру (згідно із частиною шостою статті 77 Закону про банки). Цьому кореспондують частина п`ята статті 91 ГК України та частина третя статті 53 Закону про гарантування вкладів. Рішення щодо виключення відомостей про банк з Державного реєстру банків приймає уповноважена посадова особа НБУ на підставі документів, передбачених законодавством України, отриманих від Фонду або ліквідаційної комісії банку, що ліквідується, за рішенням власників (згідно із пунктом 3.1 глави 3 розділу ІІІ Положення про заходи впливу). Пакети документів для обох випадків закріплені в пункті 3.2 глави 3 розділу ІІІ Положення про заходи впливу.
      118. Національний банк України вносить запис до Державного реєстру банків про ліквідацію банку на підставі отриманого від Фонду рішення про затвердження ліквідаційного балансу та звіту ліквідатора (частина сьома статті 77 Закону про банки).
      119. Фонд безпосередньо або уповноважена особа Фонду у разі делегування їй повноважень, зокрема має право заявляти від імені банку позови майнового та немайнового характеру до суду (згідно із пунктом 5 частини другої статті 37 Закону про гарантування вкладів).
      120. Рішення, що приймаються відповідно до Закону про гарантування вкладів НБУ, Фондом, працівниками Фонду, що виконують функції, передбачені Законом про гарантування вкладів, у тому числі у процесі здійснення тимчасової адміністрації, ліквідації банку, виконання плану врегулювання, можуть бути оскаржені до суду. Оскарження рішень, визначених частиною першою цієї статті, не зупиняє виконання оскаржуваного рішення або дії (стаття 54 Закону про гарантування вкладів).
      121. Банк або інші особи, які охоплюються наглядовою діяльністю Національного банку України, мають право оскаржити в суді в установленому законодавством порядку рішення, дії або бездіяльність Національного банку України чи його посадових осіб (стаття 79 Закону про банки).
      122. Рішення НБУ, його службовців можуть бути оскаржені до суду виключно з метою встановлення законності таких рішень. Оскарження рішення, акта або дії НБУ не зупиняє їх виконання. Забезпечення позову шляхом зупинення рішень, актів НБУ, а також встановлення для НБУ заборони або обов`язку вчиняти певні дії не допускається (стаття 74 Закону про НБУ).
      123. НБУ може в установленому цим Положенням порядку відмінити/достроково відмінити застосовані заходи впливу. Рішення про відміну/дострокову відміну застосованого заходу впливу приймає Правління НБУ або Комітет з питань нагляду в межах своїх повноважень (пункт 4.4. глави 4 розділу І Положення про застосування Національним банком України заходів впливу, затверджене постановою Правління НБУ від 17 серпня 2012 року № 346, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 17 вересня 2012 року за № 1590/21902 [у редакції, чинній на момент виникнення відповідних правовідносин, далі - Положення про заходи впливу].
      124. Єдиний реєстр - це автоматизована система збирання, накопичення та опрацювання даних про юридичних осіб всіх форм власності та організаційно-правових форм господарювання, відокремлені підрозділи юридичних осіб, що знаходяться на території України, а також відокремлені підрозділи юридичних осіб України, що знаходяться за її межами (згідно із пунктом 1 Положення про ЄДРПОУ).
      125. Підставою для внесення до Реєстру або виключення з нього даних щодо суб`єктів, а також внесення змін до Реєстру є надходження від державного реєстратора до органу державної статистики інформації про вчинення реєстраційних дій, передбачених Законом про держреєстрацію (пункт 12 Положення про ЄДРПОУ).
      126. Ідентифікаційний код зберігається за суб`єктом, якому він присвоєний, протягом усього періоду його існування і є єдиним. У разі перетворення юридичної особи, крім центральних органів виконавчої влади, за правонаступником зберігається її ідентифікаційний код. У разі припинення юридичної особи шляхом приєднання до іншої юридичної особи та створення на базі юридичної особи, що припинилася, відокремленого підрозділу ідентифікаційний код такої юридичної особи залишається за відокремленим підрозділом. В інших випадках припинення юридичної особи присвоєння її ідентифікаційного коду новоствореним суб`єктам забороняється (пункт 6 Положення про ЄДРПОУ).
      127. Отже, відповідно до статті 92 та частини п`ятої статті 336 ГК України, частини третьої статті 6 Закону про господарські товариства, частини шостої статті 1 Закону про акціонерні товариства, частини першої статті 1, статті 3 та частини другої статті 6 Закону про банки в Україні діє спеціальне законодавство, яке регулює утворення банків їх статусу та припинення, здійснення ними/припинення банківської діяльності (далі - банківське законодавство), до якого, зокрема, входять Закон про банки, Закон про НБУ, Закон про гарантування вкладів, нормативно-правові акти НБУ, також ЦК України, ГК України, інші закони в частині, що не суперечить попереднім зазначеним нормативним документам, та визначають зміст спеціальної правосуб`єктності банківської установи.
      (1.2) Щодо обставин, встановлених судами попередніх інстанцій, та обставин, що мають преюдиційне значення
      128. Статті 32, 34, 35 ГПК України 1991 визначають, що є доказами в рамках судового розгляду справи, які вимоги до них висуваються. Зокрема, стаття 35 ГПК України 1991 кореспондує статті 75 ГПК України.
      129. Суди попередніх інстанцій також керуються частиною третьою статті 82 ГПК України 1991, яка у загальному кореспондує за змістом частини четвертої статті 236 ГПК України з урахуванням відмінностей, які діяли на момент її чинності.
      130. Згідно з встановленими судами попередніх інстанцій обставин цієї справи (№ 925/698/16) та обставин, які встановлені судами в інших справах та мають преюдиційне значення для цієї справи, 01 жовтня 2015 року Правлінням НБУ прийнята постанова № 659/БТ «Про віднесення Публічного акціонерного товариства «УКРІНБАНК» до категорії проблемних», якою віднесено ПАТ «Український інноваційний банк» до категорії проблемних банків. Ця постанова НБУ не оскаржена та не скасована на момент розгляду цієї справи (№ 925/698/16) Великою Палатою Верховного Суду. Отже, ПАТ «Український інноваційний банк» відповідно до постанови НБУ зберігає статус проблемного.
      131. Постановою НБУ про неплатоспроможність банку 24 грудня 2015 року ПАТ «Український інноваційний банк» було віднесено до категорії неплатоспроможних та згідно з Рішення Фонду про тимчасову адміністрацію в цьому банку запроваджено тимчасову адміністрацію строком на три місяці з 25 грудня 2015 року по 24 березня 2016 року (включно) та призначено Уповноважену особу Фонду для здійснення цих повноважень.
      132. Постановою ОАСК від 16 березня 2016 року у справі № 826/1162/16 визнані незаконними та скасовані з моменту їх прийняття Постанова НБУ про неплатоспроможність банку та Рішення Фонду про тимчасову адміністрацію, суд зобов`язав НБУ надати 95 днів на відновлення платоспроможності цього банку. Це судове рішення оскаржене в апеляційній інстанції.
      133. 22 березня 2016 року відповідно до пункту 2 частини першої статті 77 Закону про банки на підставі відповідного звернення Фонду Правлінням НБУ винесена Постанова НБУ про відкликання ліцензії та ліквідацію банку. Цього ж дня виконавчою дирекцією Фонду прийняте Рішення Фонду про ліквідацію банку, згідно з яким розпочата процедура ліквідації ПАТ «Український інноваційний банк», призначена Уповноважена особа Фонду та делеговані всі повноваження ліквідатора цього банку.
      134. 14 квітня 2016 року ухвалою КААС у справі № 826/1162/16 відмовлено у задоволенні апеляційних скарг, постанова ОАСК від 16 березня 2016 року (незаконність та скасування Постанови НБУ про неплатоспроможність банку та Рішення Фонду про тимчасову адміністрацію) залишена без змін. Це судове рішення оскаржене в касаційній інстанції.
      135. Ухвалою ВАСУ від 28 квітня 2016 року у справі № 826/1162/16 зупинене виконання постанови ОАСК від 16 березня 2016 року та ухвали КААС від 14 квітня 2016 року.
      136. Постановою ОАСК від 29 квітня 2016 року у справі № 826/5325/16 визнані протиправними та скасовані з моменту їх прийняття Постанова НБУ про відкликання ліцензії та ліквідацію банку й Рішення Фонду про ліквідацію банку, суд зобов`язав НБУ вчинити всі необхідні дії щодо відновлення функціонування ПАТ «Український інноваційний банк» у якості банківської установи - в обсязі та стані, який існував на 22 березня 2016 року. Судове рішення, зокрема, ґрунтується на незаконності та скасуванні Постанови НБУ про неплатоспроможність банку та Рішення Фонду про тимчасову адміністрацію у справі № 826/1162/16. Це судове рішення оскаржене в апеляційному порядку.
      137. Ухвалою від 13 липня 2016 року у справі № 826/5325/16 КААС відмовив у задоволенні апеляційних скарг, постанова ОАСК від 29 квітня 2016 року (незаконність та скасування Постанови НБУ про відкликання ліцензії та ліквідацію банку й Рішення Фонду про ліквідацію банку) залишена без змін. Це судове рішення оскаржене в касаційній інстанції.
      138. 13 липня 2016 року наглядовою радою ПАТ «Український інноваційний банк» було ініційовано проведення позачергових загальних зборів акціонерів, на яких прийнято рішення про перейменування ПАТ «Український інноваційний банк»на ПАТ «УКРІНКОМ», змінене місцезнаходження акціонерного товариства, затверджено нову редакцію його статуту, змінені види діяльності товариства за Класифікацією видів економічної діяльності (виключено «діяльність комерційних банків», за КВЕД: 64.19) та призначені голова правління і члени правління (далі - організаційні зміни банку від 13 липня 2016 року). Державна реєстрація відповідних змін до установчих документів банку була проведена цього ж дня приватним нотаріусом (реєстраційна дія № 10741050132038947). Відповідно до пункту 1.1 статуту акціонерного товариства у редакції від 13 липня 2016 року ПАТ «УКРІНКОМ» продовжує свою діяльність на підставі цього статуту шляхом зміни найменування з ПАТ «Український інноваційний банк» на ПАТ «УКРІНКОМ», яке є правонаступником всіх прав та обов`язків ПАТ «Український інноваційний банк».
      139. Ухвалою від 31 серпня 2016 року у справі № 826/1162/16 ВАСУ відмовив у задоволенні касаційних скарг та залишив без змін постанову ОАСК від 16 березня 2016 року та ухвалу КААС від 14 квітня 2016 року (незаконність та скасування Постанови НБУ про неплатоспроможність банку та Рішення Фонду про тимчасову адміністрацію). До ВСУ була подана заява про перегляд судового рішення касаційної інстанції з підстави неоднакового застосування одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах.
      140. Ухвалою Господарського суду Черкаської області від 27 вересня 2016 року у цій справі (№ 925/698/16) замінена назва позивача з ПАТ «Український інноваційний банк» на ПАТ «УКРІНКОМ».
      141. Ухвалою від 23 листопада 2016 року у справі № 826/5325/16 ВАСУ відмовив у задоволенні касаційних скарг та залишив без змін постанову ОАСК від 29 квітня 2016 року та ухвалу КААС від 13 липня 2016 року (незаконність та скасування Постанови НБУ про відкликання ліцензії та ліквідацію банку й Рішення Фонду про ліквідацію банку). До ВСУ було подано заяву про перегляд судового рішення касаційної інстанції з підстави неоднакового застосування одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах. Ухвалою ВСУ від 13 квітня 2017 року відкрите провадження у справі № 826/5325/16.
      142. Відповідно до рішення позачергових загальних зборів акціонерів ПАТ «УКРІНКОМ» від 28 березня 2017 року знову змінена назва акціонерного товариства на ПАТ «Українська інноваційна компанія» (далі - організаційні зміни банку від 28 березня 2017 року), реєстрація здійснена 03 квітня 2017 року (реєстраційна дія № 10701200000007396). Відповідно до пункту 1.1 статуту акціонерного товариства у редакції від 18 березня 2017 року ПАТ «Українська інноваційна компанія» продовжує свою діяльність на підставі цього статуту шляхом зміни найменування з ПАТ «УКРІНКОМ» на ПАТ «Українська інноваційна компанія», яке є набувачем всіх прав та обов`язків ПАТ «УКРІНКОМ» та ПАТ «Український інноваційний банк».
      143. Ухвалою Господарського суду Черкаської області від 30 травня 2017 року у цій справі (№ 925/698/16) замінено назву позивача з ПАТ «УКРІНКОМ» на ПАТ «Українська інноваційна компанія».
      144. Рішенням Господарського суду Черкаської області від 06 жовтня 2017 року у цій справі (№ 925/698/16) частково задоволені позовні вимоги.
      145. Постановою ВСУ від 24 жовтня 2017 року у справі № 826/1162/16 скасовані судові рішення судів попередньої інстанції відмовлено в задоволенні позовних вимог щодо визнання незаконним та скасування Постанови НБУ про неплатоспроможність банку та Рішення Фонду про тимчасову адміністрацію.
      146. Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 04 грудня 2017 року у цій справі (№ 925/698/16) ПАТ «Українська інноваційна компанія» як позивач замінено на ТОВ «ФК «Інвест ресурс». Цього ж дня у цій справі прийняті зазначені Постанови апеляційної інстанції 1 та 2.
      147. 14 грудня 2017 року ОАСК своєю постановою у справі № 826/14033/17 задовольнив позовні вимоги ПАТ «Українська інноваційна компанія», визнав незаконними та скасував Постанови НБУ про неплатоспроможність банку та Рішення Фонду про тимчасову адміністрацію. Фактично основним аргументом судового рішення, як і у справі № 826/1161/16, є недотримання НБУ строку очікування у 180 днів перед прийняттям відповідної постанови. Це судове рішення було оскаржене в апеляційній інстанції.
      148. 14 лютого 2018 року КГС у своїй постанові у справі № 910/7828/17 (за позовом ПАТ «Українська інноваційна компанія» до Приватного акціонерного товариства «Оболонь» про стягнення кредитної заборгованості) дійшов висновку, що права та обов`язки ПАТ «Український інноваційний банк» як банку не можуть вважатися такими, що перейшли до ПАТ «Українська інноваційна компанія» в силу організаційних змін банку від 13 липня 2016 року та 28 березня 2017 року.
      149. Постановою від 20 лютого 2018 року у справі № 826/14033/17 КААС залишив без змін постанову ОАСК від 14 грудня 2017 року (визнання незаконним та скасування Постанови НБУ про неплатоспроможність банку та Рішення Фонду про тимчасову адміністрацію). Це судове рішення було оскаржене у касаційній інстанції.
      150. 21 березня 2018 року постановою КЦС у справі № 183/5433/13-ц задоволена касаційна скарга ПАТ «Український інноваційний банк» у спорі щодо кредитних зобов`язань перед банком фізичних осіб.
      151. 20 червня 2018 року постановою КЦС у справі № 442/5241/12-ц задоволена касаційна скарга ПАТ «Українська інноваційна компанія» у спорі щодо кредитних зобов`язань перед банком юридичної особи та їх забезпечення фізичною особою.
      152. 03 серпня 2018 року Постановою ОП КГС у справі № 910/8117/17, зокрема, закріплено правовий висновок, що права та обов`язки ПАТ «Український інноваційний банк» як банку не можуть вважатися такими, що перейшли до ПАТ «Українська інноваційна компанія» в силу організаційних змін банку від 13 липня 2016 року та 28 березня 2017 року.
      153. 09 серпня 2019 року постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду (далі - КАС) у справі № 826/14033/17 відмовлено у задоволенні касаційних скарг, залишені без змін постанова ОАСК від 14 грудня 2017 року та постанова КААС від 20 лютого 2018 року щодо визнання незаконним та скасування Постанови НБУ про неплатоспроможність банку та Рішення Фонду про тимчасову адміністрацію. КАС не погодився з судами попередніх інстанцій щодо необхідності НБУ вичікувати 180 днів для прийняття відповідної постанови, але вказав на свою незгоду з цією постановою (та похідним рішенням Фонду), по суті рішення НБУ, у зв`язку з відсутністю обґрунтованих підстав для прийняття такого рішення регулятором.
      154. Однак, відповідні висновки не можуть прийматись до уваги Великою Палатою Верховного Суду як встановлені обставини, оскільки є лише правовою оцінкою іншим судом встановлених обставин справи. З урахуванням правового висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у п. 32 постанови Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2018 року у справі № 917/1345/17 (провадження № 12-144гс18), преюдиціальне значення у справі надається обставинам, встановленим судовими рішеннями, а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом. Преюдицію утворюють виключно ті обставини, які безпосередньо досліджувались і встановлювались судом, що знайшло своє відображення у мотивувальній частині судового рішення. Преюдиціальні факти відрізняються від оцінки іншим судом обставин справи.
      155. Отже, на момент звернення (22 червня 2016 року) з позовом Уповноваженої особи Фонду до Господарського суду Черкаської області у цій справі (№ 925/698/16) судові рішення у справі № 826/1162/16 (про незаконність та скасування Постанови НБУ про неплатоспроможність банку й Рішення Фонду про тимчасову адміністрацію) були зупинені ухвалою ВАСУ, а рішення ОАСК у справі № 826/5325/16 (про незаконність та скасування Постанови НБУ про відкликання ліцензії та ліквідацію банку й Рішення Фонду про ліквідацію банку) не набрало чинності через його оскарження в апеляційній інстанції.
      156. На момент здійснення організаційних змін банку від 13 липня 2016 року та їх державної реєстрації судові рішення у справі № 826/1162/16 про незаконність та скасування Постанови НБУ про неплатоспроможність банку й Рішення Фонду про тимчасову адміністрацію були все ще зупинені ухвалою ВАСУ. Провадження у судовій справі № 826/14033/17 ще не було відкрите. Постанова НБУ № 659/БТ «Про віднесення Публічного акціонерного товариства «УКРІНБАНК» до категорії проблемних» продовжувала діяти.
      157. На момент розгляду Великою Палатою Верховного Суду цієї справи (№ 925/698/16) ще не ухвалене остаточне рішення у справі № 826/5325/16, у якій було подано до ВСУ заяву про перегляд судового рішення касаційної інстанції та відкрите провадження.
      158. Той факт, що в окремих судових справах, на які посилаються сторони спору, ПАТ «Українська інноваційна компанія» визнає свої зобов`язання перед кредиторами ПАТ «Український інноваційний банк», а в окремих заперечує такі зобов`язання, не дає підстав для надання переваг правовій оцінці, здійсненій судами у таких справах, які підтверджують або спростовують наявність у ПАТ «Українська інноваційна компанія» прав та обов`язків ПАТ «Український інноваційний банк».
      159. Київський апеляційний господарський суд приймав ухвалу від 04 грудня 2017 року про заміну позивача у цій справі (№ 925/698/16) на ТОВ «ФК «Інвест ресурс» та Постанову апеляційної інстанції 2 після прийняття ВСУ постанови від 24 жовтня 2017 року у справі № 826/1162/16 (незаконність та скасування Постанови НБУ про неплатоспроможність банку та Рішення Фонду про тимчасову адміністрацію), на обставини та правові висновки якої посилались сторони цієї справи (№ 925/698/16). Суд першої інстанції у цій справі (№ 925/698/16) приймав свої ухвали про зміну найменування позивача та рішення по суті позову до прийняття ВСУ зазначеної постанови від 24 жовтня 2017 року.
      160. Разом з тим, в окремих судових рішеннях у судових справах, на які посилаються сторони спору (зокрема, судові рішення у справах №№ 913/51/17, 913/14/17, 913/56/17, 913/29/17, 913/28/17, 913/60/17), у мотивувальній частині судами встановлено, що ПАТ «Українська інноваційна компанія» (ПАТ «УКРІНКОМ») позиціонує себе як юридичну особу, яка розпочала свою діяльність лише з 13 липня 2016 року як ПАТ «УКРІНКОМ» та яка не займається банківською діяльністю, а тому не несе зобов`язань ПАТ «Український інноваційний банк» як банку. Це вказує на свідому вибірковість визнання самим ПАТ «Українська інноваційна компанія» (ПАТ «УКРІНКОМ») отримання прав та обов`язків ПАТ «Український інноваційний банк». Крім того, як встановлено судами у цих судових справах, ПАТ «Українська інноваційна компанія» щоб довести необхідність звернення кредиторів відповідного банку з їх вимогами не до нього, а до Фонду, посилається на Постанову НБУ про відкликання ліцензії та ліквідацію банку й Рішення Фонду про ліквідацію банку (за якими фактично розпочато процедуру ліквідації ПАТ «Український інноваційний банк»), попри їх оскарження ним же у справі № 826/5325/16 та судове рішення ВАСУ від 23 листопада 2016 року щодо скасування цієї постанови НБУ та рішення Фонду. Таким чином,ПАТ «Українська інноваційна компанія» саме визнає наявність процедури ліквідації зазначеного банку, враховуючи, що відповідно до банківського законодавства тільки це може бути підставою для задоволення вимог кредиторів цього банку Фондом.
      161. Зазначене також вступає в протиріччя з правовими висновками, зробленими КАС у справі № 826/14033/17, щодо права ПАТ «Українська інноваційна компанія» позиватися у цьому судовому процесі як «інша особа, яка охоплюється наглядовою діяльністю НБУ». Це також не узгоджується з аргументами про те, що ПАТ «Українська інноваційна компанія» не мала узгоджувати з НБУ організаційні зміни банку від 13 липня 2016 року та 28 березня 2017 року, оскільки не є банком, а отже, не підпадає під нагляд НБУ.
      162. Добровільне та чітко виявлене бажання ПАТ «УКРІНКОМ» (ПАТ «Українська інноваційна компанія»), яких ТОВ «ФК «Інвест ресурс» заявляє як правонаступників або правонаслідувачів відповідного банку, відмовитись від банківської діяльності шляхом реєстрації зазначених змін у своєму статуті ще до винесення остаточних рішень касаційною інстанцією у судових спорах щодо запровадження у цьому банку тимчасової адміністрації, відкликання ліцензії та початку процедури ліквідації банку (зокрема, у справах №№ 826/1162/16, 826/5325/16, 826/14033/17) ставить під сумнів можливість порушення НБУ або Фондом прав саме такого утворення як ПАТ «УКРІНКОМ» (ПАТ «Українська інноваційна компанія»)з урахуванням відкликання банківської ліцензії та неможливості здійснювати банківську діяльність ПАТ «Український інноваційний банк».
      163. Згідно з резолютивною частиною постанови КЦС від 21 березня 2018 року у справі № 183/5433/13-ц задоволена касаційна скарга саме ПАТ «Український інноваційний банк». Питання правонаступництва або переходу прав та обов`язків від ПАТ «Український інноваційний банк» як банку до ПАТ «УКРІНКОМ» (ПАТ «Українська інноваційна компанія») по суті не вивчалось. У справі № 442/5241/12-ц резолютивна частина судового рішення апеляційної інстанції від 04 травня 2017 року (хронологічно після здійснення організаційних змін банку від 13 липня 2016 року та 28 березня 2017 року) містить відмову в задоволенні позову саме ПАТ «Український інноваційний банк», а мотивувальна частина цього судового рішення не містить жодної інформації про звернення ПАТ «УКРІНКОМ» (ПАТ «Українська інноваційна компанія») з вимогою замінити позивача. Постановою КЦС від 20 червня 2018 року у справі № 442/5241/12-ц задоволена касаційна скарга, подана вже ПАТ «Українська інноваційна компанія». При цьому суд також не вивчав питання правонаступництва або переходу прав та обов`язків від ПАТ «Український інноваційний банк» як банку до ПАТ «УКРІНКОМ» (ПАТ «Українська інноваційна компанія») по суті. Отже, обставини, встановлені КЦС у зазначених двох справах, не можуть розглядатись з урахуванням всього вищезазначеного як такі, що є преюдиційними та доводять наявність прав та обов`язків ПАТ «Український інноваційний банк» у ПАТ «УКРІНКОМ» (ПАТ «Українська інноваційна компанія»).
      164. Аналогічно зазначеному, враховуючи зміст правових висновків у Постанові КГС у справі № 910/7828/17 та Постанові ОП КГС у справі № 910/8117/17, інші судові рішення у інших справах, на які посилаються сторони, в тексті яких вказано про правонаступництво між відповідним банком та ПАТ «Українська інноваційна компанія»або констатований факт здійснення організаційних змін банку від 13 липня 2016 року та 28 березня 2017 року, як підтвердження переходу прав та обов`язків цього банку до ПАТ «Українська інноваційна компанія», не мають беззаперечного значення для визначення відповіді на питання, з приводу якого справу було передано на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
      165. У межах розгляду справи № 905/1328/17, учасниками якої не є сторони цього судового спору, КГС не робив правових висновків, про які вказує ТОВ «ФК «Інвест ресурс», зокрема щодо можливості виведення банку з ринку поза межами вимог банківського законодавства. У цьому випадку це є власні інтерпретація та тлумачення стороною спору висновків Верховного Суду.
      166. У справі № 910/19381/16 ПАТ «УКРІНКОМ» звернулось до господарського суду з позовом до Фонду, Уповноваженої особи Фонду (третя особа - НБУ) з вимогою про зобов`язання вчинити дії, в тому числі, крім іншого, зобов`язати Фонд та Уповноважену особу Фонду провести спільно з ПАТ «УКРІНКОМ» інвентаризацію всього майна та документації ПАТ «Український інноваційний банк», переданих Уповноваженій особі Фонду під час запровадження тимчасової адміністрації в цьому банку, за результатами якої скласти акт і передати все майно та документацію цього банку ПАТ «УКРІНКОМ». Господарський суд міста Києва своїм рішенням від 09 лютого 2017 року відмовив у задоволенні позову. Постановою від 06 липня 2017 року Київський апеляційний господарський суд частково скасував рішення суду першої інстанції та задовольнив вимоги ПАТ «Українська інноваційна компанія» в зазначеній частині вимог ПАТ «УКРІНКОМ». КГС своєю постановою від 15 січня 2019 року скасував судове рішення апеляційної інстанції в зазначеній частині вимог ПАТ «УКРІНКОМ», вважаючи, що ПАТ «УКРІНКОМ» не доведене заявлене порушення його прав, у тому числі у зв`язку з тим, що Фонд здійснював повернення майна та документів ПАТ «Український інноваційний банк». Тому доводи ТОВ «ФК «Інвест ресурс», які ґрунтуються на задоволенні вимог ПАТ «УКРІНКОМ» у справі № 910/19381/16, не заслуговують на увагу.
      167. У справі № 826/11199/16 Фонд звернувся до ОАСК з позовом до приватних нотаріусів, які здійснювали реєстрацію організаційних змін банку від 13 липня 2017 року та 28 березня 2017 року, вимагаючи їх скасувати як незаконні. ОАСК постановою від 14 квітня 2017 року відмовив у задоволенні позову, оскільки встановив, що станом на 13 липня 2016 року Постанова НБУ про неплатоспроможність банку та Рішення Фонду про тимчасову адміністрацію були скасовані судовими рішеннями у справі № 826/1162/16, а Постанова НБУ про відкликання ліцензії та ліквідацію банку й Рішення Фонду про ліквідацію банку були скасовані судовими рішеннями у справі № 826/5325/16, що відновило повноваження органів управління банку. Також ОАСК вказав, що не знайшов підстав вважати порушеними безпосередньо права Фонду в результаті зазначених дій нотаріусів. КААС погодився з висновками суду першої інстанції та ухвалою від 08 червня 2017 року залишив відповідну постанову ОАСК без змін. Зокрема КААС уточнив, що заявлене Фондом порушення могло стосуватись прав та обов`язків НБУ, але НБУ до суду з відповідними позовними вимогами не звертався. Ці судові рішення залишив без змін КАС постановою від 19 квітня 2019 року, погодившись із відповідними висновками судів попередніх інстанцій.
      168. Обставини справи № 826/11199/16 не є визначальними для Великої Палати Верховного Суду з точки зору вирішення питання переходу прав ПАТ «Український інноваційний банк» як банку до ПАТ «Українська інноваційна компанія», яке не є банком, поза процедурами регулювання банківської діяльності спеціальним законодавством, в зв`язку з таким. В межах цієї справи (№ 925/698/16) не оскаржуються реєстраційні дії нотаріусів. У рамках справи № 826/11199/16 перед судами стояло завдання визначитись з наявністю або відсутністю у діях нотаріусів протиріччя з вимогами законодавства, яке регулює їх діяльність та державну реєстрацію юридичних осіб. Відповідне питання щодо прав та обов`язків ПАТ «Український інноваційний банк» не розглядалось. Суд у справі № 826/11199/16 не вивчав питання виведення банку з ринку шляхом зміни його назви та виключення банківської діяльності з переліку видів діяльності акціонерного товариства, не встановлював такого права за органами управління відповідного банку. Крім того, суди не звернули увагу на те, що станом на 13 липня 2017 року виконання судових рішень щодо скасування Постанови НБУ про неплатоспроможність банку та Рішення Фонду про тимчасову адміністрацію у справі № 826/1162/16 були зупинені ухвалою ВАСУ від 28 квітня 2016 року. КАС, приймаючи свою відповідну постанову, не звернув увагу на постанову ВСУ від 24 жовтня 2017 року у справі № 826/1162/16, якою були скасовані всі попередні судові рішення у справі № 826/1162/16, а Постанова НБУ про неплатоспроможність банку та Рішення Фонду про тимчасову адміністрацію залишені в силі. Факт усунення відповідним банком підстав для дії в цьому банку тимчасової адміністрації або запровадження щодо нього ліквідаційної процедури відповідно до вимог банківського законодавства, яке регулює банківську діяльність, (приведення своєї діяльності у відповідність до таких вимог), судами у цій справі не встановлювався.
      169. Ураховуючи зазначене, Велика Палата Верховного Суду не знаходить преюдиційних обставин, встановлених у справі № 826/11199/16, які б підтверджували безспірність переходу прав ПАТ «Український інноваційний банк» як банку до ПАТ «Українська інноваційна компанія», яке не є банком, поза процедурами регулювання банківської діяльності спеціальним законодавством.
      170. Відповідно до матеріалів справи ПАТ «Український інноваційний банк» та ПАТ «УКРІНКОМ» (ПАТ «Українська інноваційна компанія») мають один й той самий ідентифікаційний код юридичної особи № 0583988. Дата реєстрації цих юридичних осіб, зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань(далі також - Єдиний реєстр), також збігається. Однак в Єдиному реєстрі відсутній запис про те, що ПАТ «Українська інноваційна компанія» є правонаступником ПАТ «Український інноваційний банк» (пункт 29 частини першої статті 9 Закону про держреєстрацію), такий запис міститься лише в статуті цієї юридичної особи.
      171. Загальна послідовність дій НБУ та Фонду щодо проблемного банку ПАТ «Український інноваційний банк» відповідає загальній послідовності дій, передбачених банківським законодавством щодо проблемного банку. НБУ та Фонд реалізовували повноваження, якими наділені відповідно до банківського законодавства. У межах судових справ №№ 826/1162/16, 826/5325/16 та 826/14033/17 ставились під сумнів обґрунтованість підстав реалізації зазначених дій НБУ та Фонду.
      172. Суди попередніх інстанцій не встановили, а сторони не довели, що реалізація повного комплексу організаційних змін банку від 13 липня 2016 року та від 28 березня 2017 року була узгоджена з НБУ та останній погодив усі відповідні зміни в діяльності ПАТ «Український інноваційний банк», про що був внесений запис щодо реєстрації статуту цього банку в новій редакції до Державного реєстру банків. Те ж стосується виключення ПАТ «Український інноваційний банк» з Державного реєстру банків та факту закінчення ліквідації цього банку відповідно до частини п`ятої статті 91 ГК України, статті 77 Закону про банки, статті 53 Закону про гарантування вкладів, відміни/дострокової відміни за ініціативою НБУ застосованих ним до цього банку заходів впливу. У судових справах, на які посилаються сторони спору, також не встановлено преюдиційних обставин, які б це підтверджували.
      173. Судами попередніх інстанцій у цій справі (№ 925/698/16) встановлено, що Уповноважена особа Фонду на момент звернення до суду (22 червня 2016 року) мала відповідні повноваження діяти від імені ПАТ «Український інноваційний банк». Суди попередніх інстанцій в межах цієї судової справи не приймали судових рішень на користь Уповноваженої особи Фонду. Заявлена у суді вимога не є вимогою Уповноваженої особи Фонду, а є вимогою відповідного банку. Факту того, що ПАТ «Український інноваційний банк» відмовився від вимог, заявлених від його імені Уповноваженою особою Фонду в межах цієї судової справи, не встановлено. Також не встановлено, що ПАТ «Український інноваційний банк» заперечує проти захисту відповідних своїх прав щодо вимог по кредитному договору від 05 лютого 2007 року та договору поруки № 2. Враховуючи це, рішення суду по суті відповідної вимоги банку до свого боржника не залежить від подальшого встановлення або скасування повноважень Уповноваженої особи Фонду.
      174. В українському законодавстві існує прогалина щодо правового регулювання відновлення банківської діяльності після відкликання НБУ банківської ліцензії, на підставі скасування відповідного рішення НБУ судом через юридично-організаційні порушення його прийняття НБУ, в тому числі за умов подальшої фактичної невідповідності проблемного банку вимогам банківського законодавства, та виконання яких є передумовою наявності у банку зазначеної ліцензії. Разом з тим законодавством також не встановлено, що скасування рішення уповноваженого державного органу про введення тимчасової адміністрації у проблемному банку або закінчення строку дії цієї адміністрації без подальших дій НБУ та Фонду щодо цього банку, передбачених банківським законодавством, означає припинення тимчасової адміністрації в такому проблемному банку, скасування реалізації НБУ та Фондом подальших обов`язкових процедур, передбачених банківським законодавством, зокрема статтями 63, 67, 73, 74, 77 Закону про банки та статтями 1, 3, 4, 34, 36, 44, 46, 48, 53 Закону про гарантування вкладів.
      (1.3) Щодо переходу прав та обов`язків ПАТ «Український інноваційний банк» до ПАТ «Українська інноваційна компанія»
      175. У разі припинення діяльності суб`єкта господарювання шляхом реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення), заміни кредитора чи боржника в зобов`язанні, а також в інших випадках заміни особи у відносинах, щодо яких виник спір, господарський суд залучає до участі у справі правонаступника відповідної сторони або третьої особи на будь-якій стадії судового процесу. Про заміну або про відмову заміни сторони чи третьої особи її правонаступником господарський суд виносить ухвалу (частини перша та третя статті 25 ГПК України 1991).
      176. Цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки (частина перша статті 11 ЦК України). Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини, інші юридичні факти (пункти 1 та 4 частини другої статті 11 ЦК України). Цивільні обов`язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства (частини перша статті 14 ЦК України). У випадках, встановлених актами цивільного законодавства або договором, підставою виникнення цивільних прав та обов`язків може бути настання або ненастання певної події (частина шоста статті 11 ЦК України).
      177. Суб`єкти господарювання та інші учасники відносин у сфері господарювання здійснюють свою діяльність у межах встановленого правового господарського порядку, додержуючись вимог законодавства (частина п`ята статті 5 ГК України).
      178. Відповідно до частин другої та третьої статті 13 ЦК України при здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватись від дій, які б могли б порушити права інших осіб, не допускається зловживання правом в інших формах.
      179. Зміст правочину не може суперечити ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам (частина перша статті 203 ЦК України).
      180. До відносин щодо припинення господарських зобов`язань застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України (частина третя статті 202 ГК України). Припинення зобов`язання регулюється главою 50 ЦК України.
      181. Юридична особа припиняється в результаті реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації. У разі реорганізації юридичних осіб майно, права та обов`язки переходять до правонаступників. Особливості припинення банку як юридичної особи встановлюються законом (частини перша та четверта статті 104 ЦК України). Частинам першій та четвертій статті 104 ЦК України кореспондує частина перша статті 59 та частина перша статті 91 ГК України. Частині першій статті 104 ЦК України також кореспондує частина перша статті 79 Закону про акціонерні товариства.
      182. Особливості ліквідації банків встановлюються Законом про банки (згідно із частиною четвертою статті 110 ЦК України).
      183. Реорганізація банку - злиття, приєднання, виділення, поділ банку, перетворення його організаційно-правової форми, наслідком яких є передача, прийняття його майна, коштів, прав та обов`язків правонаступникам (абзац сороковий частини першої статті 2 Закону про банки).
      184. У разі реорганізації банку шляхом перетворення до таких правовідносин не застосовуються норми законодавства щодо припинення юридичної особи. Під час проведення реорганізації банку шляхом перетворення кредитори не мають права вимагати від банку припинення чи дострокового виконання зобов`язання (частина третя статті 26 Закону про банки).
      185. Власники банку мають право розпочати процедуру ліквідації банку за рішенням загальних зборів лише після надання на це згоди НБУ та за умови відкликання банківської ліцензії. Ліквідація банку з ініціативи власників здійснюється в порядку, передбаченому законодавством про ліквідацію юридичних осіб, у разі якщо НБУ після отримання рішення власників про ліквідацію банку не виявив ознак, за якими цей банк може бути віднесено до категорії проблемного або неплатоспроможного. В іншому випадку НБУ відмовляє в погодженні згідно з пунктом 2.4. глави 2 розділу ІІІ Положення про заходи впливу. Якщо банк, який ліквідується за ініціативою власників, віднесено НБУ до категорії проблемних або неплатоспроможних, НБУ та Фонд вживають щодо нього заходи, передбачені Законом про банки та Законом про гарантування вкладів (згідно із статтею 78 Закону про банки).
      186. Правління банку зобов`язане протягом трьох робочих днів інформувати НБУ, зокрема про: про кандидатуру на призначення на посаду керівника банку, зміну юридичної адреси і місцезнаходження банку, наявність хоча б однієї з підстав для віднесення банку до категорії проблемних або неплатоспроможних або для відкликання банківської ліцензії та ліквідації банку, припинення банківської діяльності (згідно із пунктами 1, 2, 5 та 6 частини першої статті 46 Закону про банки).
      187. Банк подає документи для проведення державної реєстрації змін до статуту банку після їх погодження НБУ. Перелік документів та порядок погодження змін до статуту банку встановлюються НБУ. НБУ приймає рішення про погодження змін до статуту банку або про відмову в їх погодженні не пізніше місячного строку з дня подання повного пакета документів. НБУ в установленому ним порядку вносить відповідний запис до Державного реєстру банків після проведення державної реєстрації змін до установчих документів (частини четверта та шоста-восьма статті 16 Закону про банки).
      188. Погодження змін, що вносяться до статутів банків, регулюються, зокрема главою 1 розділу VII Положення про порядок реєстрації та ліцензування банків, відкриття відокремлених підрозділів, затвердженого постановою Правління НБУ від 08 вересня 2011 року № 306, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 18 жовтня 2011 року за № 1203/19941 (далі - Положення про ліцензування банків). Погодження призначення та визначення відповідності професійної придатності та ділової репутації керівників банку, керівника підрозділу внутрішнього аудиту (у разі їх зміни) регулюється главою 3 розділу VII Положення про ліцензування банків. Зокрема, відповідно до пункту 1.8 глави 1 розділу VII Положення про ліцензування банків банк у разі зміни свого найменування зобов`язаний у новій редакції статуту зробити запис про правонаступництво банку з новим найменуванням щодо передачі йому всього майна, прав і зобов`язань банку з попереднім найменуванням.
      189. Документи, що подаються для державної реєстрації, повинні відповідати переліку вимог, передбаченому частиною першою статті 15 Закону про держреєстрацію, зокрема установчі документи банків, інших юридичних осіб, які згідно із законом підлягають погодженню (реєстрації) відповідно Національним банком України, іншими державними органами, подаються з відміткою про їх погодження відповідним органом (пункт 10).
      190. Правочини, вчинені органами управління та керівниками банку після початку процедури виведення Фондом банку з ринку, є нікчемними (частина третя статті 36 Закону про гарантування вкладів).
      191. Банківська система України складається з Національного банку України та інших банків, а також філій іноземних банків, що створені і діють на території України відповідно до положень цього Закону та інших законів України (частина перша статті 4 Закону про банки). Цьому кореспондує частина перша статті 334 ГК України.
      192. Відповідно до частини другої статті 1 Закону про банки метою цього Закону є правове забезпечення стабільного розвитку і діяльності банків в Україні і створення належного конкурентного середовища на фінансовому ринку, забезпечення захисту законних інтересів вкладників і клієнтів банків, створення сприятливих умов для розвитку економіки України та підтримки вітчизняного товаровиробника. Цим завданням кореспондує мета банківського нагляду, визначена у частині першій статті 67 Закону про банки, а також мета банківського регулювання, визначена у частині першій статті 55 Закону про НБУ.
      193. Банківський нагляд - система контролю та активних впорядкованих дій НБУ, спрямованих на забезпечення дотримання банками та іншими особами, стосовно яких НБУ здійснює наглядову діяльність законодавства України і встановлених нормативів, з метою забезпечення стабільності банківської системи та захисту інтересів вкладників та кредиторів банку (абзац четвертий статті 1 Закону про НБУ).
      194. Метою Закону про гарантування вкладів є захист прав і законних інтересів вкладників банків, зміцнення довіри до банківської системи України, стимулювання залучення коштів у банківську систему України, забезпечення ефективної процедури виведення неплатоспроможних банків з ринку та ліквідації банків. Відносини, що виникають у зв`язку із створенням і функціонуванням системи гарантування вкладів фізичних осіб, виведенням неплатоспроможних банків з ринку та ліквідації банків, регулюються цим Законом, іншими законами України, нормативно-правовими актами Фонду та Національного банку України (стаття 1 Закону про гарантування вкладів).
      195. Фонд та НБУ співпрацюють з метою забезпечення стабільності банківської системи України і захисту інтересів вкладників та інших кредиторів банків. З цією метою Фонд і НБУ укладають договір про співпрацю, який передбачає засади співробітництва цих установ у процесі регулювання і нагляду за діяльністю банків, застосування до них заходів впливу, інспекційних перевірок банків, здійснення заходів з виведення неплатоспроможних банків з ринку (частина перша статті 55 Закону про гарантування вкладів).
      196. Тимчасовим адміністратором неплатоспроможного банку та ліквідатором банку (крім ліквідації банку за рішенням власників) є Фонд. Фонд може делегувати рішенням виконавчої дирекції Фонду частину або всі свої повноваження як тимчасового адміністратора або ліквідатора уповноваженій особі (уповноваженим особам) Фонду (частина перша статті 35 Закону про гарантування вкладів). Особливості передачі активів і зобов`язань неплатоспроможного банку визначені статтею 40 Закону про гарантування вкладів.
      197. У разі відповідності банку, який віднесений до категорії неплатоспроможних, критеріям, встановленим нормативно-правовими актами Фонду, виконавча дирекція Фонду затверджує план врегулювання, в якому зазначено, що найменш витратним способом виведення банку з ринку є ліквідація банку з відшкодуванням з боку Фонду коштів за вкладами фізичних осіб у порядку, встановленому Законом про гарантування вкладів, та подає НБУ пропозицію щодо відкликання банківської ліцензії та ліквідації такого банку. У такому разі тимчасова адміністрація припиняється у день отримання рішення НБУ про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку (згідно із частиною другою статті 39 Закону про гарантування вкладів).
      198. Відшкодування вкладникам коштів за їх вкладами після прийняття рішення НБУ про відкликання банківської ліцензії та ліквідації банку з підстав, передбачених частиною другою статті 77 (відкликання банківської ліцензії) Закону про банки закріплене статтею 26 Закону про гарантування вкладів, яка також передбачає відповідне набуття Фондом статусу кредитора відповідного банку. Завершує Фонд відповідні виплати у день подання документів для внесення до Єдиного реєстру запису про ліквідацію банку як юридичної особи.
      199. Не допускається втручання органів державної влади та інших державних органів чи їх посадових та службових осіб, будь-яких юридичних чи фізичних осіб у виконання функцій і повноважень Національного банку, Ради Національного банку, Правління Національного банку чи службовців Національного банку інакше, як в межах, визначених Конституцією України та Законом про НБУ (частина перша статті 53 Закону про НБУ). Цьому положенню кореспондує частина сьома статті 3 Закону про гарантування вкладів стосовно гарантій незалежності Фонду.
      200. Органам державної влади і органам місцевого самоврядування забороняється будь-яким чином впливати на керівництво чи працівників банків у ході виконання ними службових обов`язків або втручатись у діяльність банку, за винятком випадків, передбачених законом. Шкода, заподіяна банку внаслідок такого втручання, підлягає відшкодуванню у порядку, визначеному законом (частини четверта та п`ята статті 5 Закону про банки).
      201. Законодавче регулювання питань, пов`язаних з виконанням НБУ своїх функцій, установлюється або змінюється виключно Законом про НБУ. Зміна положень Закону про НБУ може здійснюватися виключно шляхом внесення змін до Закону про НБУ (частина третя статті 53 Закону про НБУ).
      202. Відповідно до змісту положень банківського законодавства лише реорганізація банку передбачає правонаступництво. Способи реорганізації банку передбачені статтею 26 Закон про банки. До реорганізації не застосовуються норми законодавства щодо припинення юридичної особи.
      203. Зміна назви акціонерного товариства (банку) без зміни його організаційно-правової форми, виключення з його назви слова «банк», виключення з видів його діяльності «діяльності комерційних банків» (КВЕД: 64.19) не є ані перетворенням цієї юридичної особи в розумінні статті 108 ЦК України (статті 87 Закону про акціонерні товариства), ані виділом в розумінні статті 109 ЦК України (статті 86 Закону про акціонерні товариства), ані припиненням шляхом злиття, приєднання або поділу в розумінні статті 106 ЦК України (статей 83-85 Закону про акціонерні товариства). Попри те, що правовий висновок щодо застосування норм права у справі № 914/3587/14 (постанова від 24 квітня 2019 року) Велика Палата Верховного Суду зробила стосовно зміни найменування (типу) акціонерних товариств з відкритого або закритого на публічне або приватне, Велика Палата Верховного Суду не бачить підстав відходити від правового висновку, зробленого у мотивувальній частині зазначеного судового рішення (пункт 50), відповідно до якого сама лише зміна найменування (типу) юридичної особи не означає її реорганізації, зокрема, перетворення, якщо при цьому не змінюється організаційно-правова форма такої особи.
      204. Отже, в результаті організаційних змін банку від 13 липня 2016 року та від 28 березня 2017 року нова банківська установа відповідно до вимог статті 17 Закону про банки не утворилась.
      205. Власники ПАТ «Український інноваційний банк», приймаючи рішення про відмову від «банківської діяльності», висловили своє бажання припинити таку діяльність, яка є складовою спеціальної правосуб`єктності банку як юридичної особи, але вони не звернулись до існуючої процедури ліквідації банку за їх рішенням, передбаченої статтею 78 Закону про банки, погодження якої з боку НБУ неможливе в силу чинності у відповідного банку статусу проблемного, що відповідає як статті 78 Закону про банки так і пункту 2.4 глави 2 розділу ІІІ Положення про заходи впливу.
      206. Також відповідно до банківського законодавства реорганізація банку або його ліквідація за рішенням власників має відбуватись за погодження з НБУ. Відповідного погодження не встановлено. Разом з тим банківським законодавством, зокрема статтями 16 та 46 Закону про банки, також передбачено інформування та погодження з НБУ змін до статуту банку, а також їх реєстрацію тільки після погодження таких змін НБУ. Однак весь обсяг організаційних змін банку від 13 липня 2016 року та від 28 березня 2017 року не погоджувався НБУ, попри те, що таке погодження є обов`язковим.
      207. Банківське законодавство не передбачає правонаступництво у разі ліквідації банку. Крім того, з урахуванням частини шостої статті 77 Закону про банки, частини третьої статті 53 Закону про гарантування вкладів, пункту 3.1 глави 3 розділу ІІІ Положення про заходи впливу ліквідація банку ані за ініціативою НБУ, ані за ініціативою власників банку не може вважатись завершеною, оскільки не відповідає вимогам цих нормативних положень, що визначають момент закінчення ліквідації банку.
      208. Отже, не залежно від того чи проведена ліквідація банку чи ні, банк зобов`язаний узгоджувати внесення змін до свого статуту з НБУ відповідно до вимог банківського законодавства. Ця вимога чинна незалежно від чинності Постанови НБУ про неплатоспроможність банку, Рішення Фонду про тимчасову адміністрацію, Постанови НБУ про відкликання ліцензії та ліквідацію банку, Рішення Фонду про ліквідацію банку.
      209. Правочину між ПАТ «Український інноваційний банк» та ПАТ «УКРІНКОМ» щодо передачі прав та обов`язків банку не відбулось, правонаступництва в розумінні процедури реорганізації також. Іншої передбаченої статтею 512 ЦК України зміни кредитора в особі ПАТ «Український інноваційний банк» на ПАТ «УКРІНКОМ» (ПАТ «Українська інноваційна компанія») не доведено.
      210. Враховуючи зазначене та встановлені обставини щодо учасників цієї справи (№ 925/698/16), відсутні підстави стверджувати про зміну кредитора у зобов`язанні по кредитному договору від 05 лютого 2007 року та договору поруки № 2 або припинення цього зобов`язання відповідно до умов глави 50 ЦК України.
      211. Стаття 15 Закону про банки дійсно передбачає, що слово «банк» може бути тільки в назві юридичної особи, яка зареєстрована НБУ як банк та має банківську ліцензію. З тієї точки зору, що ПАТ «Український інноваційний банк» є зареєстрованим НБУ як банк, але втратив банківську ліцензію та не відновив її, може видатися, що у цьому є певна невідповідність статті 15 Закону про банки. Однак розуміння статті 15 Закону про банки має не виходити за межі інших положень банківського законодавства. Дослівне тлумачення статті 15 Закону про банки в тому контексті, що відкликання банківської ліцензії призводить до необхідності виключення з назви банку слова «банк», не відповідає суті подальших процедур щодо банку, у якого відкликана банківська ліцензія, передбачених цим законодавством. Законом не передбачено виключення з назви банку слова «банк» після відкликання ліцензії банку. Банківським законодавством передбачена послідовність процедур для випадку відкликання банківської ліцензії. Перебування банку у цих процедурах з наявним у його назві словом «банк» не порушує мети спеціальних вимог до назви банку та слова «банк» у його назві, оскільки відсутність банківської ліцензії припиняє банківську діяльність банку але не припиняє сам банк з його існуючими правами та обов`язками, які виникли в результаті банківської діяльності до відкликання банківської ліцензії.
      212. За змістом положень банківського законодавства (зокрема, статей 5, 74, 79 Закону про банки) недоліки в процедурах, зокрема виведення банку з ринку, можуть усуватись як незаконні та такі, що можуть порушувати права банку. Але самі по собі такі недоліки не можуть бути підставою для скасування загальної процедури виведення банку з ринку, поновлення його банківської ліцензії за наявності статусу проблемного (напр. частина десята статті 40, частина шоста статті 41, частина дванадцята статті 42 Закону про гарантування вкладів). Відповідне не спростовується зазначеною прогалиною в правовому регулюванні питання відкликання банківської ліцензії.
      213. Скасування судом процедури виведення банку з ринку лише на підставі порушень порядку реалізації цієї процедури без спростування підстав, передбачених банківським законодавством для її ініціювання та реалізації, призводить до перебирання на себе судом функцій НБУ та Фонду як спеціальних органів, наділених банківським законодавством відповідними притаманними лише їм повноваженнями. Реалізація судом своїх повноважень у зазначений спосіб не відповідає вимогам статті 6, частини другої статті 19 Конституції України, статті 53 Закону про НБУ, статті 3 Закону про гарантування вкладів.
      214. Суд має лише усувати порушення в зазначеній процедурі, забезпечуючи законний захист прав зацікавлених сторін цієї процедури.
      215. Велика Палата Верховного Суду має розглянути питання того, чи перейшло від ПАТ «Український інноваційний банк» до ПАТ «УКРІНКОМ» (ПАТ «Українська інноваційна компанія») право вимоги за кредитним договором від 05 лютого 2007 року та договором поруки № 2, яке виникло як результат здійснення ліцензованої банківської діяльності, з метою з`ясування на користь якої юридичної особи має бути здійснене стягнення за відповідною вимогою, визначене судом першої інстанції, та вирішення правової проблематики, яка склалась щодо визначення переходу прав та обов`язків від банківської установи до юридичної особи, яка не має статусу банку, фактично шляхом виключення з назви цієї банківської установи слова «банк» та виключення цією банківською установою з видів своєї діяльності «діяльності комерційних банків» (КВЕД: 64.19).
      216. Дії керівництва банку, пов`язані з самостійним відновленням власних повноважень та внесенням відповідних змін до статуту ПАТ «Український інноваційний банк», не можуть виправдовуватись невиконанням НБУ перед банком своїх зобов`язань щодо повернення банківської ліцензії на підставі судових рішень у справах №№ 826/5325/16 та 826/14033/17, оскільки виконання цим банком вимог законодавства до його діяльності, як підстава отримання цієї ліцензії, є першочерговим.
      217. Якщо банк вважає, що діями НБУ здійснене незаконне втручання у діяльність банку, то він має захищати свої права відповідно до частин четвертої та п`ятої статті 5 Закону про банки, вимагаючи відшкодування заподіяної шкоди у порядку, визначеному законом.
      218. Виконання судових рішень у справах №№ 826/5325/16 та 826/14033/17 має відбуватись відповідно до статті 115 ГПК України 1991 (статей 326 та 327 ГПК України), а не шляхом створення керівництвом банку власних процедур виведення банку з ринку, оскільки фактично суть організаційних змін банку від 13 липня 2016 року зводиться до створення власної процедури виведення проблемного банку з ринку без врахування спеціальної процедури, повноважень НБУ та Фонду, механізмів захисту кредиторів банку, передбаченої банківським законодавством.
      219. ТОВ «ФК «Інвест ресурс» у своїх поясненнях також вказує на те, що «законодавство чітко передбачає як спосіб виведення банку з ринку введення ліквідаційної процедури банку, відкликання банківської ліцензії та реалізації майна банку» (т. 7, а. с. 73), аргументуючи існування прав, які виникли із здійснення особою банківської діяльності, після відкликання у такої особи банківської ліцензії та припинення нею здійснення банківської діяльності. Отже, воно визнає існування єдиної зазначеної спеціальної процедури виведення відповідного банку з ринку як передумови існування та гарантування прав за його кредитними договорами.
      220. Права банка щодо його боржників комплексно пов`язані з його зобов`язаннями перед кредиторами. У зв`язку з цим не може процес виконання зобов`язань проблемним банком здійснюватися в порядку ліквідації цього банку, а реалізація його прав бути відділеною від цього процесу. Зокрема, відповідно до банківського законодавства (частини 6 статті 38, частини першої та п`ятої статті 52 Закону про гарантування вкладів) Фонд забезпечує вимоги кредиторів банку за рахунок реалізації вимог банку до боржників.
      221. Реорганізація банку в іншу особу, або передача прав та обов`язків банку іншій особі за іншими правочинами, навіть зміна назви, якщо це тягне трансформацію носія таких прав та обов`язків, має проводитись у спосіб, який відповідає закону, а за наявності прогалин в законодавчому регулюванні загальним принципам законодавства, в першу чергу спеціального, яке регулює банківську діяльність як специфічний вид діяльності. Не можуть ставитись діями однієї особи під загрозу система банківського нагляду, встановлена банківським законодавством, та реалізація мети цього законодавства.
      222. Виведення банку з ринку шляхом виключення слова «банк» з його назви та «банківської діяльності» з видів його діяльності законом не передбачено. Попри те, що закон не містить прямої заборони вказаних рішень керівників банку як таких, здійснення цього без узгодження з НБУ не відповідає загальним принципам банківського законодавства.
      223. Якщо юридична особа бажає припинити банківську діяльність, то вона має як банк вийти з ринку за процедурами, які передбачені законодавством, що регулює здійснення банківської діяльності в Україні, для виведення банку з ринку під наглядом НБУ та за участю Фонду.
      224. Рішення про здійснення змін у статуті відповідного банку є підставою для державної реєстрації цих змін лише за умови дотримання встановленої законом процедури погодження таких змін. Дії щодо реєстрації змін до статуту банку мають здійснюватися відповідно до частини першої статті 68 Конституції України та частин другої, третьої статті 13 ЦК України, не руйнуючи систему координації та організації банківського ринку, передбачену банківським законодавством, зокрема Законом про банки та Законом про гарантування вкладів. Порушення такого порядку не відповідає публічному порядку, а також ставить під загрозу гарантовані права інших осіб, передбачені законодавством.
      225. Враховуючи зазначене, відповідна прогалина в правовому регулюванні повернення банківської ліцензії не дає підстав вважати, що на банк не розповсюджуються вимоги банківського законодавства, в тому числі і ті, що передбачають обов`язок конкретної послідовності дій Фонду щодо банку, якого визнано проблемним та який цього статусу не змінив.
      226. Отже, перехід прав та обов`язків від ПАТ «Український інноваційний банк» до ПАТ «УКРІНКОМ» та наступних осіб, які заявляли про своє отримання прав та обов`язків цього банку, не міг відбуватись лише на підставі виключення кредитною установою із своєї назви слова «банк» та виключення з видів своє діяльності «банківської діяльності» без дотримання вимог банківського законодавства. Організаційні зміни банку від 13 липня 2016 року та від 28 березня 2017 року не відповідають вимогам банківського законодавства.
      227. НБУ може поновити банківську ліцензію ПАТ «Український інноваційний банк» у разі приведення своєї діяльності у відповідність до вимог законодавства, яке регулює банківську діяльність в Україні.
      228. Однак ПАТ «Український інноваційний банк» не доведено, що його стан як банку та діяльність відповідають або приведені у відповідність до вимог спеціального законодавства, яке регулює банківську діяльність. Протилежне також не спростовано доказами у справі. Судами не встановлено, а учасниками спору не доведено, що план заходів та план фінансового оздоровлення по відповідному банку було виконано в повному обсязі. Постанова Правління НБУ від 01 жовтня 2015 року № 659/БТ «Про віднесення Публічного акціонерного товариства «УКРІНБАНК» до категорії проблемних» не оскаржена та не скасована.
      229. Враховуючи те, що ПАТ «Український інноваційний банк» не було припинено чи змінено у встановленому законом порядку на ПАТ «УКРІНКОМ», а відтак й ПАТ «Українська інноваційна компанія» не набуло прав банку, відсутні юридичні підстави набуття ТОВ «ФК «Інвест ресурс» (чи ТОВ «ФК «Афінаж») права відповідної вимоги до ПАТ «Юрія», попри будь-які заявлені ТОВ «ФК «Інвест ресурс» товариством правовідносини факторингу між ПАТ «Українська інноваційна компанія» та ТОВ «ФК «Інвест ресурс» (чи ТОВ «ФК «Афінаж»), оскільки відповідні правочини не відповідають частині першій статті 203 ЦК України та є нікчемними у силу частини другої статті 215 ЦК України та частини третьої статті 36 Закону про гарантування вкладів.
      230. Предметом спору у цій судовій справі не є відкликання банківської ліцензії відповідного банку. Наявність прав цього банку щодо зобов`язань його боржників по кредитному договору від 05 лютого 2007 року та договору поруки № 2 не залежить від наявності в нього банківської ліцензії, оскільки остання є лише однією з умов здійснення банківської діяльності, а не реалізації прав та обов`язків, набутих у результаті цієї діяльності.
      231. Водночас у рамках цього спору Великій Палаті Верховного Суду необхідно вирішити, який суб`єкт є належним позивачем у справі, тобто якій особі належить право вимоги за кредитним договором від 05 лютого 2007 року та договором поруки № 2, за захистом якої звернувся позивач у судовій справі № 925/698/16. Відповідно до цього, враховуючи зазначене, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що таким суб`єктом був та залишається банківська установа - ПАТ «Український інноваційний банк», відповідне право якого не переходило ані до ПАТ «УКРІНКОМ»/ ПАТ «Українська інноваційна компанія», ані до ТОВ «ФК «Інвест ресурс».
      232. Суди попередніх інстанцій у цій судовій справі (№ 925/698/16), вирішуючи питання переходу прав та обов`язків відповідного банку, передбачених кредитним договором від 05 лютого 2007 року та договором поруки № 2, неправильно застосували норми матеріального права, які регулюють здійснення банківської діяльності в Україні, порушили вимоги статей 43 та 101 ГПК України 1991 відповідно до інстанцій розгляду цієї справи.
      233. Припинення банком банківської діяльності можливе виключно у порядку, передбаченому Законом про банки та Законом про гарантування вкладів шляхом:
      - ліквідації банку за рішенням власників після надання на це згоди НБУ, за відсутності ознак, за якими цей банк може бути віднесено до категорії проблемного або неплатоспроможного, або
      - виведення неплатоспроможного банку з ринку під контролем Фонду у разі віднесення НБУ такого банку до категорії проблемних або неплатоспроможних.
      234. Стосовно належного суб`єкта, уповноваженого представляти банк у спірних правовідносинах, Велика Палата Верховного Суду зазначає, що після запровадження Фондом у банку тимчасової адміністрації, повноважний суб`єкт на управління банком та представництво банку визначається виключно Фондом відповідно до положень п. 17 частини першої статті 2, статей 34, 37, 44, 48 Закону про гарантування вкладів.
      235. Скасування судом або визнання неправомірним (незаконним) рішення Фонду про запровадження тимчасової адміністрації чи початок процедури ліквідації банку не означає автоматичного припинення управління банком Фондом.
      236. Управління банком Фондом у такому разі припиняється лише після прийняття НБУ рішення про визнання діяльності банку такою, що відповідає законодавству, відновлення банківської ліцензії і повернення банку під нагляд НБУ.
      (1.4) Щодо розміру заборгованості за договорами поруки
      237. Разом із тим Велика Палата Верховного Суду вказує, що відповідно до статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
      238. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
      239. У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається.
      240. З огляду на імперативні приписи статті 300 ГПК України суд касаційної інстанції не вправі здійснювати переоцінку обставин, з яких виходили суди при вирішенні справи, а повноваження суду касаційної інстанції обмежуються виключно перевіркою дотримання судами норм матеріального та процесуального права на підставі встановлених фактичних обставин справи та виключно в межах доводів касаційної скарги.
      241. Суд першої інстанції ухвалою від 27 червня 2016 року зобов`язав позивача до дня засідання через канцелярію суду подати усі документи в обґрунтування позовних вимог та оригінали цих документів для огляду в судовому засіданні.
      242. Водночас, задовольняючи позовні вимоги у рішенні від 06 жовтня 2017 року, Господарський суд Черкаської області не звернув уваги на невиконання позивачем зазначених вимог та обмежився лише посиланням на те, що на виконання вимог ухвали суду від 18 вересня 2017 року позивач 02 жовтня 2017 року подав обґрунтований розрахунок заборгованості відповідача за кредитним договором за період з 22 грудня 2015 року по 22 червня 2016 року. Цей розрахунок відповідачем належними і допустимими доказами не спростовано, судом погоджено, тому позов підлягає задоволенню в такому розмірі.
      243. Суд зазначив, що за результатом розгляду кредиторських вимог позивача у справі № 915/715/16 про банкрутство ПАТ «ПМК» ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 04 квітня 2017 року, залишеною без змін постановою Одеського апеляційного господарського суду від 11 травня 2017 року і постановою Вищого господарського суду України від 20 вересня 2017 року, заява позивача про визнання його грошових вимог до ПАТ «ПМК» у справі про банкрутство № 915/715/16 задоволена частково, вимоги позивача до ПАТ «ПМК» у розмірі 58 401 723,40 грн (у тому числі вимоги, які є предметом спору у справі № 925/698/16) внесені окремо до реєстру вимог кредиторів ПАТ «МПК» як забезпечені заставою (іпотекою) майна боржника.
      244. На підтвердження обґрунтованості вимог у цій справі суд першої інстанції послався на частину другу статті 35 ГПК України (в чинній, на час розгляду справи редакції) - факти, встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори), за винятком встановлених рішенням третейського суду, під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.
      245. Разом із цим слід зауважити, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про преюдиційність обставин у правовідносинах з ПАТ «Юрія» за кредитними зобов`язаннями, що виникли між ПАТ «Український інноваційний банк» та ПАТ «ПМК», вважав їх встановленими господарськими судами в інших справах та такими, що не потребують доказування сторонами у цій справі.
      246. Так, задовольняючи частково позовні вимоги, та вирішуючи питання про стягнення суми заборгованості за кредитом з ПАТ «Юрія», яке не було учасником в інших справах, на які посилались сторони, суди попередніх інстанцій не дослідили дійсний розмір заборгованості за кредитним договором та не навели на підставі належних і допустимих доказів обґрунтування розрахунків таких сум, що підлягають стягненню з поручителя, при розгляді спору за позовом ПАТ «Український інноваційний банк» до ПАТ «Юрія» про стягнення 39 562 812,41 грн. На неподання позивачем належних доказів, що підтверджують передачу кредитних коштів та часткове виконання кредиту, ПАТ «Юрія» посилалося і в доводах апеляційної скарги (т. 3, а. с. 42), однак такі доводи залишилися без належного реагування суду апеляційної інстанції.
      247. Належне підтвердження факту укладення кредитного договору та отримання кредитних коштів не може обґрунтовуватися виключно розрахунком такої заборгованості, без безпосередньої оцінки судом доказів саме на підтвердження укладення кредитного договору та отримання кредитних коштів.
      248. Аналіз практики Європейського суду з прав людини щодо застосування статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод свідчить про те, що право на мотивоване (обґрунтоване) судове рішення є частиною права на справедливий і публічний розгляд справи.
      249. Вимога статті 6 Конвенції щодо обґрунтовування судових рішень не може розумітися як обов`язок суду детально відповідати на кожен довід заявника. Стаття 6 Конвенції також не встановлює правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання національного законодавства та оцінки національними судами. Проте Європейський суд з прав людини оцінює ступінь вмотивованості рішення національного суду, як правило, з точки зору наявності в ньому достатніх аргументів щодо прийняття чи відмови в прийнятті саме тих доказів і доводів, які є важливими, тобто такими, що були сформульовані заявником ясно й чітко та могли справді вплинути на результат розгляду справи.
      250. За змістом частин першої, другої, п`ятої статті 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
      251. Судові рішення у цій справі наведеним вимогам не відповідають.
      (2) Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
      (2.1) Щодо суті касаційної скарги
      252. Відповідно до пункту 1 частини третьої статті 310 ГПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази та встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів.
      253. З огляду на викладене, прийняті у справі судові рішення підлягають скасуванню, а справа - передачі на новий розгляд до суду першої інстанції, у зв`язку з чим касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.
      254. Під час нового розгляду суду необхідно, враховуючи наведене, встановити повноважну особу на представництво позивача в даній справі, перевірити доводи учасників справи, повно дослідити наявні в матеріалах справи розрахунки, навести та перевірити докази, на підставі яких встановити істотні для справи обставини, прийняти законне та обґрунтоване рішення.
      (2.2) Висновок щодо застосування норм права
      255. Будь-які зміни до статуту банку, у тому числі щодо зміни його найменування, незалежно від перебування банку під наглядом НБУ чи в управлінні Фонду, можливі виключно після їх погодження НБУ.
      256. Припинення банком банківської діяльності можливе виключно у порядку, передбаченому Законом про банки та Законом про гарантування вкладів шляхом:
      - ліквідації банку за рішенням власників після надання на це згоди НБУ, за відсутності ознак, за якими цей банк може бути віднесено до категорії проблемного або неплатоспроможного, або
      - виведення неплатоспроможного банку з ринку під контролем Фонду у разі віднесення НБУ такого банку до категорії проблемних або неплатоспроможних.
      257. Скасування судом або визнання неправомірним (незаконним) рішення Фонду про запровадження тимчасової адміністрації чи початок процедури ліквідації банку не означає автоматичного припинення управління банком Фондом.
      258. Управління банком Фондом у такому разі припиняється лише після прийняття НБУ рішення про визнання діяльності банку такою, що відповідає законодавству, відновлення банківської ліцензії і повернення банку під нагляд НБУ.
      259. Після запровадження Фондом у банку тимчасової адміністрації, повноважний суб`єкт на управління банком та представництво банку визначається виключно Фондом відповідно до положень п. 17 частини першої статті 2, статей 34, 37, 44, 48 Закону про гарантування вкладів.
      (2.3) Щодо судових витрат
      260. Якщо суд апеляційної, касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат (частина чотирнадцята статті 129 ГПК України).
      261. Оскільки справа передається на новий розгляд та розгляд справи не завершено, розподіл судових витрат не здійснюється.
      Керуючись статтями 300, 301, 308, 310, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Велика Палата Верховного Суду
      ПОСТАНОВИЛА:
      1. Задовольнити частково касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Юрія».
      2. Скасувати рішення Господарського суду Черкаської області від 06 жовтня 2017 року та постанову Київського апеляційного господарського суду від 04 грудня 2017 року. Направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
      Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
      Головуючий суддя
      В. С. Князєв
      Суддя-доповідач
      С. В. Бакуліна
      Судді:
      Н. О. Антонюк
      Л. М. Лобойко
      Т. О. Анцупова
      Н. П. Лященко
      В. В. Британчук
      О. Б. Прокопенко
      Ю. Л. Власов
      В. В. Пророк
      М. І. Гриців
      Л. І. Рогач
      Д. А. Гудима
      О. М. Ситнік
      Ж. М. Єленіна
      О. С. Ткачук
      О. С. Золотніков
      В. Ю. Уркевич
      О. Р. Кібенко
      О. Г. Яновська
      Постанова оформлена суддею Пророком В. В. відповідно до частини 3 статті 314 ГПК України
      Повний текст постанови складений 13 грудня 2019 року.
      Джерело: ЄДРСР 87393947
    • By ANTIRAID
      Державний герб України
      ПОСТАНОВА
      ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
      28 січня 2020 року
      м. Київ
      справа № 917/1335/18
      Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
      Булгакової І.В. (головуючий), Малашенкової Т.М. і Селіваненка В.П.,
      за участю секретаря судового засідання - Шевчик О.Ю.,
      учасники справи:
      позивач - публічне акціонерне товариство "Діамантбанк",
      представник позивача - не з`явився,
      відповідач - приватне акціонерне товариство "Кременчуцький завод дорожніх машин",
      представник відповідача - Василевська К.М., адвокат (ордер від 24.01.2020 № 1015356, свідоцтво від 07.12.2018 № 7283/10),
      розглянув касаційну скаргу приватного акціонерного товариства "Кременчуцький завод дорожніх машин"
      на постанову Східного апеляційного господарського суду від 18.11.2019 (головуючий Терещенко О.І., судді: Сіверін В.І. і Тихий П.В.)
      у справі № 917/1335/18
      за позовом публічного акціонерного товариства "Діамантбанк" (далі - Банк)
      до приватного акціонерного товариства "Кременчуцький завод дорожніх машин" (далі - Товариство) 
      про визнання недійсним одностороннього правочину - зарахування однорідних зустрічних вимог на підставі листа (заяви) від 17.05.2017 № 42/698.
      За результатами розгляду касаційної скарги Касаційний господарський суд
      ВСТАНОВИВ:
      Банк звернувся до господарського суду Полтавської області з позовом до Товариства про визнання недійсним одностороннього правочину - зарахування однорідних зустрічних вимог на підставі листа (заяви) Товариства від 17.05.2017 № 42/698.
      Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідно до умов договору кредитної лінії від 18.04.2017 № 048 (далі - Кредитний договір) з урахуванням додаткової угоди від 18.04.2017 № 1 до нього строк повернення кредитного траншу в сумі 1 900 000,00 грн. був встановлений до 17.05.2017 включно. Лист (заява) від 17.05.2017 № 42/698 від Товариства отриманий Банком 17.05.2017, а тому строк виконання зобов`язання з повернення кредитного траншу в сумі 1 900 000,00 грн. на момент подачі вказаного листа ще не настав, бо до кінця дня 17.05.2017 Товариство мало право погасити заборгованість за кредитним траншем у сумі 1 900 000,00 грн. За домовленістю сторін строк повернення кредитного траншу в сумі 1 900 000,00 грн. відповідно до додаткової угоди від 23.06.2017 № 2 був продовжений до 23.06.2017, тому одна з вимог, яка необхідна для здійснення зарахування однорідних зустрічних вимог, а саме настання строку виконання зобов`язань, не була дотримана.
      Рішенням господарського суду Полтавської області від 10.09.2019 у задоволенні позовних вимог відмовлено.
      Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що, звертаючись з позовом до суду, Банк вказує у позовній заяві предмет та підстави позову, тобто самостійно визначив, яке його право є порушеним та в який спосіб належить здійснити судовий захист порушеного права. Водночас Банком не надано суду належних та допустимих доказів того, що заява від 17.05.2019 № 42/698 містить письмове волевиявлення Товариства на припинення зустрічних вимог зарахуванням та що її можна вважати заявою про зарахування зустрічних позовних вимог.
      Постановою Східного апеляційного господарського суду від 18.11.2019 оскаржуване рішення скасовано та прийнято нове рішення, яким позовні вимоги задоволено. Визнано недійсним односторонній правочин - зарахування однорідних зустрічних вимог на підставі листа (заяви) Товариства від 17.05.2017 № 42/698.
      Постанова суду апеляційної інстанції обґрунтована тим, що:
      - обставини, встановлені судовим рішенням у справі № 910/15361/17, яке набрало законної сили, повторного доведення не потребують, оскільки у розгляді даної справи беруть участь ті самі особи, щодо яких встановлено ці обставини, а при розгляді справи № 910/15361/17 судами першої, апеляційної та касаційної інстанцій встановлено, що саме лист Товариства від 17.05.2017 № 42/698 за своїм змістом є заявою про зарахування зустрічних вимог;
      - за домовленістю сторін строк повернення кредитного траншу в сумі 1 900 000,00 грн. відповідно до додаткової угоди № 2 продовжений до 23.06.2017, тобто одна з вимог, яка необхідна для здійснення зарахування однорідних зустрічних вимог, а саме настання строку виконання зобов`язань, не була дотримана;
      - задоволення вимог Товариства шляхом зарахування однорідних зустрічних вимог на підставі листа (заяви) від 17.05.2017 № 42/698, на чому наполягає Товариство, порушує встановлений Законом України ?Про систему гарантування вкладів фізичних осіб? порядок та черговість задоволення вимог кредиторів Банку і ставить у нерівне становище інших кредиторів Банку у порівнянні з Товариством, яке отримує задоволення своїх вимог не у тому порядку та черговості, як це передбачено статтею 52 вказаного Закону.
      Не погоджуючись з постановою суду апеляційної інстанції, Товариство звернулось до суду касаційної інстанції з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення та неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального і процесуального права, просить скасувати постанову Східного апеляційного господарського суду від 18.11.2019, а рішення господарського суду Полтавської області від 10.09.2019 залишити в силі.
      Касаційна скарга обґрунтована тим, що суд апеляційної інстанції:
      - дійшов помилкового висновку про підтвердження рішенням у справі № 910/15361/17, що лист Товариства від 17.05.2017 № 42/698 за своїм змістом є заявою про зарахування зустрічних вимог;
      - помилково застосував до спірних правовідносин статтю 52 Закону України ?Про систему гарантування вкладів фізичних осіб? та не застосував норму права, яка підлягає застосуванню, а саме статтю 46 вказаного Закону;
      - не врахував обставини, встановлені у рішеннях господарських судів у справі № 910/15361/17, а саме про дотримання встановлених законодавством вимог щодо наявності підстав для зарахування зустрічних однорідних вимог.
      Банк подав відзив на касаційну скаргу, в якому, посилаючись на законність і обґрунтованість оскаржуваної постанови суду апеляційної інстанції, просить залишити її без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.
      Перевіривши правильність застосування попередніми судовими інстанціями норм матеріального і процесуального права, відповідно до встановлених ними обставин справи, заслухавши доповідь судді-доповідача та пояснення представника Товариства, Касаційний господарський суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення касаційної скарги з огляду на таке.
      Місцевим та апеляційним господарськими судами у справі встановлено, що Банком та Товариством (далі - вкладник) укладено договір банківського вкладу (депозиту) "Терміновий" від 28.03.2017 № 12-02-03-000021.170 (далі - Договір), за умовами якого вкладник розміщує банківський вклад на вкладному (депозитному) рахунку у банку № НОМЕР_1, відкритому вкладнику згідно з генеральним договором банківського вкладу (депозиту) від 03.02.2012 № 12-02-03-00002, сума вкладу - 2 000 000,00 грн., нарахування відсотків за вкладом становить 13,6 %, строк вкладу - 51 день, з 28.03.2017 по 17.05.2017 включно.
      Відповідно до пунктів 1.2.1, 2.1, 2.4 Договору дата повернення вкладу 18.05.2017; банк зобов`язаний повернути вкладнику суму вкладу в порядку та на умовах, встановлених Договором, здійснити примусове списання коштів у випадках, передбачених чинним законодавством України; вкладник має право: на отримання суми вкладу та нарахованих процентів у порядку та на умовах, встановлених Договором, на повернення вкладу після спливу строку вкладу в порядку, передбаченому Договором та чинним законодавством України (у тому числі нормативно-правовими актами Національного банку України).
      18.04.2017 сторонами укладено Кредитний договір, згідно з умовами якого Банк (далі - кредитодавець) зобов`язується з 18.04.2017 по 17.05.2017 включно відкрити Товариству (далі - позичальник) відновлювальну кредитну лінію у розмірі 1 900 000,00 грн., кредитні кошти надаються позичальнику в межах відкритої за цим договором кредитної лінії зі сплатою позичальником процентів за користування кредитом у розмірі 15,1% річних, на забезпечення виконання зобов`язань за цим договором позичальник у день укладення цього договору забезпечує надання кредитодавцю в заставу визначене в Договорі майно, а також забезпечує надання кредитодавцю поруки відповідно до викладеного нижче: позичальник у день укладення цього договору надає в заставу кредитодавцю майнові права на суму 2 000 000,00 грн., що випливають з Договору (депозиту), укладеного Банком та позичальником, які (майнові права) полягають у праві вимагати від кредитодавця повернення грошових коштів у сумі 2 000 000,00 грн., розміщених позичальником у кредитодавця терміном до 17.05.2017 включно; порука відсутня.
      Додатковою угодою від 18.04.2017 № 1 до Кредитного договору передбачено, що кредитодавець надає позичальнику кредитні кошти у розмірі 1 900 000,00 грн., у межах кредитної лінії, відкритої згідно з Кредитним договором.
      Відповідно до додаткової угоди від 23.06.2017 № 2 до Кредитного договору кредитодавець відкриває позичальнику відновлювальну кредитну лінію у розмірі 1 900 000,00 грн. до 23.06.2017.
      18.04.2017 Банком (заставодержатель) та Товариством (заставодавець) укладено договір застави майнових прав на вклад № 048/1 (далі - Договір застави), за умовами якого заставодавець в забезпечення своєчасного та в повному обсязі виконання зобов`язання заставодавця за Кредитним договором передає заставодержателю в заставу належні йому на момент укладення цього договору майнові права вимоги за Договором, що укладений між заставодавцем та боржником (Товариством), предметом застави за цим договором є належні заставодавцю майнові права вимоги за Договором.
      Згідно з пунктом 2.2 Договору застави за згодою сторін вартість майнових прав, що належать заставодавцю за Договором та виступають предметом застави за цим договором, складає - 2 000 000,00 грн.
      Відповідно до рішення Правління Національного банку України від 24.04.2017 № 264-рш/БТ "Про віднесення ПАТ "Діамантбанк" до категорії неплатоспроможних" виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення від 24.04.2017 № 1684 "Про запровадження тимчасової адміністрації в ПАТ "Діамантбанк" та делегування повноважень тимчасового адміністратора банку", згідно з яким було розпочато процедуру виведення Банка з ринку шляхом запровадження в ньому тимчасової адміністрації.
      Товариство листом від 17.05.2017 № 42/698 направлено на адресу позивача, платіжне доручення від 17.05.2017 № 6, яке Банком виконано не було у зв`язку з тим, що перерахування грошових коштів відповідно до наданого платіжного доручення призвело б до задоволення його вимог як кредитора Банку під час тимчасової адміністрації, що забороняється здійснювати в силу пункту 1 частини п`ятої статті 36 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб".
      Згідно з рішенням Правління Національного банку України від 22.06.2017 № 394-рш "Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПАТ "Діамантбанк" виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення від 23.06.2017 № 2663 "Про початок процедури ліквідації ПАТ "Діамантбанк" та делегування повноважень ліквідатора банку", яким розпочата процедура ліквідації Банка за період з 24.06.2017 до 23.06.2019 включно.
      Листом від 29.06.2017 Товариство просило Банк здійснити погашення кредитної заборгованості за Кредитним договором коштами, які надані в забезпечення виконання зобов`язань за Кредитним договором, а саме: коштами за Договором у сумі 2 000 000,00 грн., на що Банк листом від 19.07.2017 № 316/01л повідомив Товариство про відсутність підстав для заліку зустрічних однорідних вимог до моменту настання обставин, передбачених статтею 52 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб".
      Причиною виникнення спору в даній справі стало питання наявності чи відсутності підстав для визнання недійсним одностороннього правочину - зарахування однорідних зустрічних вимог на підставі листа (заяви) від 17.05.2017 № 42/698.
      Приймаючи рішення про відмову в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що, звертаючись з позовом до суду, Банк вказує у позовній заяві предмет та підстави позову, тобто самостійно визначив, яке його право є порушеним, та в який спосіб належить здійснити судовий захист порушеного права. Проте Банком не надано суду належних та допустимих доказів того, що заява від 17.05.2019 № 42/698 містить письмове волевиявлення Товариства на припинення зустрічних вимог зарахуванням та що її можна вважати заявою про зарахування зустрічних позовних вимог.
      З такими висновками суду першої інстанції не погодився суд апеляційної інстанції, посилаючись на те, що при розгляді справи № 910/15361/17 за позовом Товариства до Банка про визнання зобов`язання припиненим судами першої, апеляційної та касаційної інстанцій встановлено, що саме лист Товариства від 17.05.2017 № 42/698 за своїм змістом є заявою про зарахування зустрічних вимог.
      Відповідно до частини четвертої статті 75 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
      Преюдиціальність - це обов`язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набрало законної сили в одній справі для суду при розгляді інших справ. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами.
      Правила про преюдицію спрямовані не лише на заборону перегляду фактів і правовідносин, які встановлені в судовому акті, що вступив в законну силу. Вони також сприяють додержанню процесуальної економії в новому процесі. У випадку преюдиціального установлення певних обставин особам, які беруть участь у справі (за умови, що вони брали участь у справі при винесенні преюдиціального рішення), не доводиться витрачати час на збирання, витребування і подання доказів, а суду - на їх дослідження і оцінку. Усі ці дії вже здійснювалися у попередньому процесі, і їхнє повторення було б не лише недоцільним, але й неприпустимим з точки зору процесуальної економії.
      Для рішень господарських судів важливою умовою преюдиціальності фактів, що містяться в рішенні господарського суду, є суб`єктивний склад спору. Преюдиціальне значення мають лише рішення зі справи, в якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.
      Немає винятків стосовно преюдиціальності фактів, що не входили до предмета доказування в раніше розглянутій справі. Якщо суд помилково включив факт у предмет доказування, це не позбавляє його властивостей преюдиціального факту в розгляді іншої справи. Преюдицію утворюють виключно лише ті обставини, які безпосередньо досліджувалися і встановлювалися судом, що знайшло відображення в мотивувальній частині судового акта. Лише згадувані, але такі, що не одержали оцінку суду обставини не можуть розглядатися як встановлені судом і не набувають властивості преюдиціальності.
      Таким чином, не потребують доказування преюдиціальні обставини, тобто встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, - при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. При цьому не має значення, в якому саме процесуальному статусі виступали відповідні особи у таких інших справах - позивачів, відповідачів, третіх осіб тощо. Преюдиціальне значення процесуальним законом надається саме обставинам, встановленим судовими рішеннями (в тому числі в їх мотивувальних частинах), а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом.
      Преюдиціальні факти є обов`язковими при вирішенні інших справ та не підлягають доказуванню, оскільки їх істинність встановлено у рішенні, у зв`язку з чим немає необхідності встановлювати їх знову, піддаючи сумніву істинність та стабільність судового акта, який набрав законної сили.
      Отже, обставини, встановлені судовим рішенням у справі № 910/15361/17, яке набрало законної сили, повторного доведення не потребують, оскільки у розгляді даної справи беруть участь ті самі особи, щодо яких встановлено ці обставини.
      Що ж до строку виконання зобов`язань, то судом апеляційної інстанції встановлено, що відповідно до умов Кредитного договору з урахуванням додаткової угоди від 18.04.2017 № 1 до нього строк повернення кредитного траншу в сумі 1 900 000,00 грн. був встановлений до 17.05.2017 включно, лист (заява) від 17.05.2017 № 42/698 від Товариства був отриманий Банком 17.05.2017, тобто строк виконання зобов`язання з повернення кредитного траншу в сумі 1 900 000,00 грн. на момент подачі вказаного листа ще не настав, оскільки до кінця дня 17.05.2017 позичальник мав право погасити заборгованість за вказаним кредитним траншем у сумі 1 900 000,00 грн.
      Водночас за домовленістю сторін строк повернення кредитного траншу в сумі 1 900 000,00 грн. відповідно до додаткової угоди № 2 був продовжений до 23.06.2017, а тому одна з вимог, яка необхідна для здійснення зарахування однорідних зустрічних вимог, а саме настання строку виконання зобов`язань, не була дотримана.
      Також судом апеляційної інстанції встановлено, що постанова Правління Національного банку України ?Про затвердження Інструкції про безготівкові рахунки в Україні в національній валюті? від 29.03.2001 № 135 втратила свою чинність у зв`язку із затвердженням Національним банком України Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті (постанова Правління Національного банку України від 21.01.2004 № 22).
      Крім того, згідно з частиною четвертою статті 52 Закону України ?Про систему гарантування вкладів фізичних осіб? вимоги кожної наступної черги задовольняються в міру надходження коштів від продажу майна (активів) банку після повного задоволення вимог попередньої черги. У разі якщо обсяг коштів, одержаних від продажу майна (активів), недостатній для повного задоволення всіх вимог однієї черги, вимоги задовольняються пропорційно до суми вимог, що належать кожному кредитору однієї черги. У разі відмови кредитора від задоволення визнаної в установленому порядку вимоги Фонд не враховує суму грошових вимог цього кредитора.
      Отже, стаття 46 Закону України ?Про систему гарантування вкладів фізичних осіб? містить заборону зарахування зустрічних вимог, у тому числі зустрічних однорідних вимог, припинення зобов`язань, прощення боргу, тощо та визначає випадки, на які зазначені обмеження не поширюються; стаття 52 Закону України ?Про систему гарантування вкладів фізичних осіб? визначає черговість задоволення вимог всіх кредиторів неплатоспроможного банку, в тому числі і тих кредиторів, вимоги яких задовольняються в результаті зарахування зустрічних однорідних вимог.
      Разом з тим, порушення визначеного статтею 52 Закону України ?Про систему гарантування вкладів фізичних осіб? принципу черговості ставить у нерівне становище інших кредиторів банку у порівнянні з кредитором, який отримує задоволення своїх вимог не в тому порядку та черговості, як це передбачено статтею 52 вказаного Закону.
      Таким чином, задоволення вимог Товариства шляхом зарахування однорідних зустрічних вимог на підставі листа (заяви) від 17.05.2017 № 42/698 порушує встановлений Законом України ?Про систему гарантування вкладів фізичних осіб? порядок та черговість задоволення вимог кредиторів Банку і ставить у нерівне становище інших кредиторів Банку у порівнянні з Товариством, яке отримує задоволення своїх вимог не у тому порядку та черговості, як це передбачено статтею 52 вказаного Закону.
      Враховуючи викладене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що суд першої інстанції не врахував та не надав оцінки обставинам справи, умовам Кредитного договору, Договору та заяві Товариства від 17.05.2017 № 42/698 про зарахування зустрічних однорідних вимог, тому апеляційний суд скасував рішення суду першої інстанції та прийняв нове, яким задовольнив позовні вимоги.
      Однак Касаційний господарський суд з такими висновками суду апеляційної інстанції не може погодитись, оскільки суд апеляційної інстанції, надаючи оцінку обставинам справи, залишив поза увагою, що при розгляді справи № 910/15361/17 судами встановлено наявності правових підстав для задоволення позовних вимог про визнання припиненим зобов`язання Товариства з повернення кредитного траншу в розмірі 1 900 000,00 грн. за Кредитним договором, оскільки наявні всі необхідні умови, передбачені пунктом 8 частини другої статті 46 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", для проведення зарахування зустрічних однорідних вимог сторін за Кредитним договором та Договору (депозиту) та для припинення взаємних грошових зобов`язань сторін шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог.
      Відповідно до частини четвертої статті 75 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
      Таким чином, зі змісту статті 75 ГПК України можна зробити висновок, що однією з цілей цієї норми законодавець визначив, у тому числі, і уникнення можливості різних висновків та тлумачень щодо наявних між сторонами обставин та правовідносин, що не відповідатиме принципу юридичної визначеності.
      Принцип юридичної визначеності є істотно важливим для питання довіри до судової системи та верховенства права. Юридична визначеність вимагає дотримання принципу res judicata. Остаточні рішення судів національної системи не повинні бути предметом оскарження. Юридична визначеність також вимагає, щоб остаточні рішення судів були виконані. Відповідно до пункту 72 рішення Європейського Суду з прав людини від 25.07.2002 у справі "Совтрансавто-Холдинг" проти України" (заява № 48553/99): "Суд повторює, що відповідно до його прецедентної практики право на справедливий судовий розгляд, гарантований статтею 6 параграфа 1, повинно тлумачитися в світлі преамбули Конвенції (995_004), яка проголошує верховенство права як елемент спільної спадщини держав-учасниць. Одним з основних елементів верховенства права є принцип правової певності, який серед іншого передбачає, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів." Коли рішення суду стало остаточним, воно не може бути піддано сумніву будь-яким іншим рішенням суду (справи Європейського суду з прав людини "Брумареску проти Румунії", "Салов проти України").
      Судами під час розгляду справи № 910/15361/17 надавалася оцінка доводам Банку, з посиланням на положення статей 46, 52 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", щодо неможливості зарахування зустрічних однорідних вимог, за результатами розгляду яких суди дійшли висновку щодо наявності правових підстав для задоволення позовних вимог про визнання зобов`язання припиненим, у зв`язку із правомірним зарахуванням зустрічних однорідних вимог у порядку статті 601 Цивільного кодексу України відповідно до поданої Товариством заяви.
      Отже, у межах розгляду даної справи відповідні обставини, встановлені у межах розгляду справи № 910/15361/17, - є такими, що не доводяться в силу положень частини четвертої статті 75 ГПК України.
      Враховуючи судові рішення у справі № 910/15361/17, якими встановлено наявність правових підстав для задоволення позовних вимог про визнання припиненим зобов`язання Товариства з повернення кредитного траншу в розмірі 1 900 000,00 грн. за Кредитним договором, оскільки наявні всі необхідні умови, передбачені пунктом 8 частини другої статті 46 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", для проведення зарахування зустрічних однорідних вимог сторін за Кредитним договором та Договору (депозиту) та для припинення взаємних грошових зобов`язань сторін шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог, які мають преюдиціальне значення в силу приписів статті 75 ГПК України, та виходячи з наведених положень законодавства, яким регулювалися спірні правовідносини, а також фактичних обставин справи, встановлених судами попередніх інстанцій, колегія суддів Касаційного господарського суду погоджується з висновком суду першої інстанції у даній справі № 917/1335/18 про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог про визнання недійсним одностороннього правочину - зарахування однорідних зустрічних вимог на підставі листа (заяви) від 17.05.2017 № 42/698, з підстав викладених у даній постанові.
      Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та практику Суду як джерело права.
      Європейський суд з прав людини у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
      Відповідно до частин першої та другої статті 300 ГПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
      Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
      Згідно з приписами пункту 4 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишити в силі рішення суду першої інстанції у відповідній частині.
      Частиною першою статті 312 ГПК України передбачено, що суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.
      За таких обставин касаційна інстанція вважає за необхідне касаційну скаргу Товариства задовольнити, оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції скасувати, а рішення суду першої інстанції залишити в силі з мотивів, викладених у даній постанові.
      У зв`язку з тим, що суд задовольняє касаційну скаргу та скасовує постанову суду апеляційної інстанції і залишає в силі рішення суду першої інстанції, суд покладає на Банк витрати зі сплати судового збору за подання касаційної скарги.
      Керуючись статтями 129, 308, 311, 312, 315 ГПК України, Касаційний господарський суд
      П О С Т А Н О В И В :
      1. Касаційну скаргу приватного акціонерного товариства "Кременчуцький завод дорожніх машин" задовольнити.
      2. Постанову Східного апеляційного господарського суду від 18.11.2019 у справі № 917/1335/18 скасувати.
      3. Рішення господарського Полтавської області від 10.09.2019 у справі № 917/1335/18 залишити в силі.
      4. Стягнути з публічного акціонерного товариства "Діамантбанк" на користь приватного акціонерного товариства "Кременчуцький завод дорожніх машин" 3 524,00 грн. судового збору за розгляд касаційної скарги.
      Видачу відповідного наказу доручити господарському суду Полтавської області.
      Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
      Суддя І. Булгакова
      Суддя Т. Малашенкова
      Суддя В. Селіваненко
      http://reyestr.court.gov.ua/Review/87214816
    • By ANTIRAID
      ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
      Справа
      № 609/1323/18
      Головуючий
      у 1-й інстанції Ковтунович О.В.
      Провадження
      № 22-ц/817/1067/19
      Доповідач
      - Костів О.З.
      Категорія
      -
      ПОСТАНОВА
      ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
      20 грудня 2019 року м. Тернопіль
      Тернопільський апеляційний суд в складі:
      головуючого - Костів О.З.
      суддів - Сташків Б. І., Хома М. В.,
      з участю секретаря - Сович Н.А.
      за участю представника апелянта - ОСОБА_1
      розглянувши у режимі відеоконференції цивільну справу № 609/1323/18 за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Шумського районного суду Тернопільської області від 28 серпня 2019 року, ухваленого суддею Ковтунович О.В., повний текст якого складено 28 серпня 2019 року, у справі за позовом Акціонерного товариства «Альфа-Банк» до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості,
      В С Т А Н О В И В:
      У жовтні 2018 року Акціонерне товариство «Альфа-Банк» (далі - АТ «Альфа-Банк») звернулось в суд із позовом до ОСОБА_3 (далі - ОСОБА_3 , апелянт) про стягнення заборгованості за кредитним договором.
      В обґрунтування заявлених вимог позивач посилався на те, що 06 квітня 2018 року Публічне акціонерне товариство «Альфа-Банк» (на даний час АТ «Альфа-Банк») та ОСОБА_3 уклали угоду про надання кредиту №490985314. Відповідно до умов договору, позивач зобов`язався надати відповідачу кредит у сумі 57438.89 гривень строком з 06 квітня 2018 року до 10 квітня 2020 року, а Відповідач - у порядку та на умовах, визначених договором, повертати кредит, виплачувати проценти за користування кредитом, сплачувати неустойку та інші передбачені платежі у сумі, строки та на умовах, передбачених договором та графіком погашення кредиту. У порушення умов договору відповідач свої зобов`язання не виконав, в результаті чого станом на 10 вересня 2018 року має прострочену заборгованість за кредитом в розмірі 57438.89 гривень; за відсотками - 9536.00 гривень; розмір неустойки: штраф за останні 12 місяців - 1600.00 гривень. У зв`язку з наведеним позивач просив суд стягнути з боржника заборгованість по кредиту та судові витрати.
      Рішенням Шумського районного суду Тернопільської області від 28 серпня 2019 року позов задоволено в повному обсязі.
      Стягнуто з ОСОБА_3 на користь АТ «Альфа-Банк» заборгованість за договором №490985314 від 06 квітня 2018 року в загальному розмірі 68574 грн. 89 коп.
      Вирішено питання судових витрат.
      Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням, представник ОСОБА_3 - адвокат Василевська К.М. подала на нього апеляційну скаргу, посилаючись на його незаконність та необґрунтованість, порушення судом норм матеріального та процесуального права. Вказує, що судом неповно встановлено фактичні обставини справи та дано невірну оцінку доказам.
      Апеляційна скарга мотивована тим, що розрахунок заборгованості позичальника здійснено неправильно, він є необґрунтованим та недоведеним. Зазначає, що у матеріалах справи відсутні жодні документи, що підтверджують факт видачі позичальнику кредитних коштів. Крім того, отриманий кредит є споживчим, а позивач, всупереч ч.10 ст.11 Закону України «Про захист прав споживачів», не звертався до відповідача з попереднім повідомленням щодо необхідності дострокового повернення всієї суми кредиту, а тому вимоги позивача є передчасними.
      Враховуючи наведене, просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове, яким відмовити у задоволені позову.
      У листопаді 2019 року представник АТ «Альфа-Банк» - адвокат Панченко Д.В. подав відзив на апеляційну скаргу, в якому просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.
      Відзив мотивований тим, що ОСОБА_3 не надано свого розрахунку заборгованості, будь-яких доказів чи аргументів, які б стверджували неправильність розрахунку Банку. АТ «Альфа-Банк» надано розрахунок заборгованості, який чітко відображає суму до сплати по тілу кредиту, відсотках, штрафу, графи погашення та заборгованості та дані щодо суми кредиту, дати укладення, відсоткової ставки та інше.
      Зазначає, що сума кредиту 57438.89 грн. була перерахована на погашення попередньої кредитної заборгованості по іншому кредитному договору, що підтверджується підписаним відповідачем «Ходатайством» від 06 квітня 2018 pоку, де зазначено про необхідність отримання коштів для рефінансування заборгованості шляхом видачі нового кредиту в сумі 57438.89 грн. про що і була підписана оферта ОСОБА_3 .
      Крім того, посилання відповідача на положення закону «Про захист прав споживачів» щодо обов`язкового направлення повідомлення про порушення зобов`язання є необґрунтованими, оскільки жодної імперативної норми, яка б зобов`язувала кредитора направляти вимогу боржнику немає.
      В судовому засіданні представник апелянта - адвокат Бабенко С.С. апеляційну скаргу підтримав, зіславшись на мотиви, викладені в ній.
      Крім того, від представника АТ «Альфа-Банк» - адвоката Панченко Д.В. надійшла заява про розгляд справи без участі представника Банку.
      Інші сторони в судове засідання не з`явилися, хоча належним чином були повідомлені про день і час слухання справи.
      Заслухавши доповідача, пояснення представника апелянта, перевіривши матеріали справи, доводи, зазначені в апеляційній скарзі, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає до задоволення, виходячи із наступного.
      У відповідності до статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес у один із способів, визначених частиною першою статті 16 ЦК України, або й іншим способом, що встановлений договором або законом.
      Згідно з ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
      Судом встановлено наступні обставини.
      06 квітня 2018 року між Публічним акціонерним товариством «Альфа-Банк», правонаступником якого є Акціонерне товариство «Альфа-Банк», та ОСОБА_3 укладено угоду про надання кредиту №490985314, відповідно до умов якої банк надав відповідачу кредитні кошти у розмірі 57438.89 гривень, а відповідач зобов`язався в порядку та на умовах, визначених угодою, повертати кредит, виплачувати проценти за користування кредитом, сплачувати неустойки та інші передбачені платежі у розмірі, строки та на умовах, передбачених Угодою та Додатком №1 до нього - Графіком погашення кредиту. Датою остаточного повернення кредиту є 10 квітня 2020 року (а.с.14-17).
      Внаслідок неналежного виконання відповідачем умов угоди про надання кредиту станом на 10 вересня 2018 року заборгованість складає 68574 грн. 89 коп., а саме:
      - заборгованість за кредитом - у розмірі 57438.89 гривень;
      - заборгованість за відсотками за користування кредитом - у розмірі 9536.00 гривень;
      - штраф за систематичне порушення боржником своїх обов`язків зі сплати кредиту - у сумі 1600.00 гривень.
      Вказане підтверджується розрахунком заборгованості, який надав позивач (а.с.26).
      Згідно виписки по особовим рахункам АТ «Альфа-Банк» за угодою №490985314 за період з 06 квітня 2018 року по 10 вересня 2018 року вбачається, що відповідач користувався наданими АТ «Альфа-Банк» кредитними коштами (а.с.27-29).
      Рішенням річних Загальних зборів акціонерів ПАТ «Альфа-Банк» від 26 квітня 2018 року затверджено статут АТ «Альфа-Банк», який є правонаступником усіх прав і обов`язків ПАТ «Альфа-Банк» (а.с. 20-25).
      В силу вимог частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
      За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
      Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
      У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
      Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).
      Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
      Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).
      Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
      Згідно зі статтею 1049 згаданого Кодексу позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
      За змістом статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.
      Частинами першою, другою статті 551 ЦК України визначено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.
      Колегія суддів не бере до уваги посилання апелянта на те, що у матеріалах справи відсутні жодні документи, що підтверджують факт видачі позичальнику кредитних коштів, виходячи з наступного.
      Так, згідно ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції. Первинні документи, складені в електронній формі, застосовуються у бухгалтерському обліку за умови дотримання вимог законодавства про електронні документи та електронний документообіг.
      Емітенти зобов`язані в порядку та строки, установлені договором, надавати власникам рахунків виписки про рух коштів на їх рахунках за операціями, що виконані користувачами електронних платіжних засобів. Форма виписки повинна включати всі обов`язкові реквізити, передбачені нормативно-правовим актом Національного банку з питань організації операційної діяльності в банках України (пункт 8 розділу VII Положення про порядок емісії електронних платіжних засобів і здійснення операцій з їх використанням, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 05 листопада 2014 року № 705. Згідно до норм даного положення, документи за операціями з використанням електронних платіжних засобів мають статус первинного документа та можуть бути використані під час урегулювання спірних питань.
      Згідно Постанови Національного банку України від 18 червня 2003 року №254 «Про затвердження Положення про організацію операційної діяльності в банках України», яка була чинною до 07 липня 2018 року, операції, які здійснюють банки, мають бути належним чином задокументовані. Підставою для відображення операцій за балансовими та/або позабалансовими рахунками бухгалтерського обліку є первинні документи. Первинні документи мають бути складені під час здійснення операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення в паперовій та/або в електронній формі. Виписки з особових рахунків клієнтів є підтвердженням виконаних за день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту.
      Банківська виписка має статус первинного документу, що підтверджено Переліком типових документів, що створюються під час діяльності державних органів та органів місцевого самоврядування, інших установ, підприємств та організацій, із зазначенням строків зберігання документів, затвердженого наказом Мін`юсту від 12 квітня 2012 року № 578/5 (далі - Перелік № 578/5), згідно якого до первинних документів, які фіксують факт виконання госпоперації та служать підставою для записів у регістрах бухобліку і в податкових документах, віднесені:
      - касові, банківські документи;
      - повідомлення банків;
      - виписки банків;
      - корінці квитанцій і касових чекових книжок.
      З матеріалів справи вбачається, що позивачем надано до суду Банківську виписку (первинний документ) за період з 06 квітня 2018 року по 10 вересня 2018 року, згідно якої відповідач ОСОБА_3 отримав кредитні кошти та користувався ними (надання кредиту, перенесення заборгованості по кредиту на рахунок простроченої заборгованості за кредитним договором) а.с.27-29.
      Враховуючи наведене, суд першої інстанції вірно встановив порядок видачі кредитних коштів. Так, сума кредиту 57438.89 грн. була перерахована на погашення попередньої кредитної заборгованості по іншому кредитному договору, що підтверджується підписаним відповідачем «Ходатайством» від 06 квітня 2018 pоку, де він зазначив про необхідність отримання коштів для рефінансування заборгованості шляхом видачі нового кредиту в сумі 57438.89 грн., про що і була підписана оферта самим же відповідачем (а.с.116).
      Крім того, відповідно до п.7 Оферти на укладання угоди про надання особистого кредиту №490985314 від 06 квітня 2018 року, позичальник погодився на безготівкове перерахування грошових коштів у розмірі 57438.89 грн. на його рахунок № НОМЕР_1 .
      Згідно п.7.1. вказаної Оферти днем надання кредиту вважається день списання кредитних коштів з позичкового рахунку Банку із метою їх подальшого зарахування на рахунки, вказані в п.7 цієї оферти на укладення угоди про надання кредиту.
      Також безпідставними є посилання апелянта на неправильність розрахунку заборгованості позичальника.
      Зокрема, ОСОБА_3 не надано жодного альтернативного розрахунку заборгованості, будь-яких доказів чи аргументів, які б стверджували неправильність розрахунку Банку.
      Наданий АТ «Альфа-Банк» розрахунок чітко відображає суму до сплати по тілу кредиту, відсотках, штрафу, графи погашення та заборгованості та дані щодо суми кредиту, дати укладення, відсоткової ставки та інше (а.с.26).
      Отже, враховуючи, що фактично отримані ОСОБА_3 кошти в добровільному порядку АТ «Альфа-Банк» не повернуті, а також вимоги частини другої статті 530 ЦК України, за змістом якої, якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання в будь - який час, що свідчить про порушення його прав.
      Разом з тим, колегія суддів погоджується з доводами апелянта про те, що позивач не звертався до відповідача з попередньою вимогою щодо необхідності дострокового повернення всієї суми кредиту, виходячи з наступних підстав.
      Згідно з пунктом 11 частини 1 статті 1 Закону України «Про споживче кредитування» в редакції, яка діяла на момент укладення кредитного договору, споживчий кредит - грошові кошти, що надаються споживачу (позичальникові) на придбання товарів (робіт, послуг) для задоволення потреб, не пов`язаних з підприємницькою, незалежною професійною діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника.
      Задоволення споживчих потреб людини здійснюється шляхом отримання нею споживчих благ, які мають на меті задоволення її потреб на забезпечення життя, здоров`я та життєдіяльності, зокрема, придбання товарів широкого вжитку і тривалого користування, транспортних засобів, на нагальні потреби: лікування, навчання, весілля, народження дитини, непередбачені обставини тощо.
      Засобом задоволення тих чи інших споживчих потреб людини виступають споживчі блага. Це товари та послуги індивідуального або виробничого призначення, що використовуються для задоволення особистих економічних та побутових потреб окремих людей. Споживчі блага можуть бути як матеріальними потребами (товари), так і нематеріальними (послуги).
      Відповідно до частини четвертої статті 16 Закону України «Про споживче кредитування» в редакції, яка діяла на момент укладення кредитного договору, у разі затримання споживачем сплати частини споживчого кредиту та/або процентів щонайменше на один календарний місяць, а за споживчим кредитом, забезпеченим іпотекою, та за споживчим кредитом на придбання житла - щонайменше на три календарні місяці, кредитодавець має право вимагати повернення споживчого кредиту, строк виплати якого ще не настав, в повному обсязі, якщо таке право передбачене договором про споживчий кредит.
      Кредитодавець зобов`язаний у письмовій формі повідомити споживача про таку затримку із зазначенням дій, необхідних для усунення порушення, та строку, протягом якого вони мають бути здійснені.
      Якщо кредитодавець відповідно до умов договору про споживчий кредит вимагає здійснення платежів, строк сплати яких не настав, або повернення споживчого кредиту, такі платежі або повернення споживчого кредиту здійснюються споживачем протягом 30 календарних днів, а за споживчим кредитом, забезпеченим іпотекою, та за споживчим кредитом на придбання житла - 60 календарних днів з дня одержання від кредитодавця повідомлення про таку вимогу. Якщо протягом цього періоду споживач усуне порушення умов договору про споживчий кредит, вимога кредитодавця втрачає чинність.
      Відтак, за своїм змістом частина четверта статті 16 Закону України «Про споживче кредитування» є нормою, що встановлює особливий порядок врегулювання вимог кредитодавця у разі неналежного виконання умов договору споживчого кредиту, що відрізняється від задоволення вимог кредитора за договором банківського кредиту, на який положення законодавства про захист прав споживачів не поширюються.
      З матеріалів справи вбачається, що 06 квітня 2018 року ПАТ «Альфа-Банк» (на даний час АТ «Альфа-Банк») та ОСОБА_3 уклали угоду про надання кредиту №490985314 (а.с.14-15).
      Відповідно до п.7 Оферти на укладання угоди про надання особистого кредиту №490985314 кредит надається для повернення заборгованості за кредитним договором №490985314 від 06 квітня 2018 року шляхом безготівкового перерахування на рахунок Позичальника № НОМЕР_1 , що відкритий позичальнику у ПАТ «Альфа-Банк», суми грошових коштів у розмірі 57438.89 грн. для зарахування коштів на повернення заборгованості за Договором про відкриття кредитної картки.
      Вказана сума кредиту в розмірі 57438.89 грн. була перерахована на погашення попередньої кредитної заборгованості по іншому кредитному договору, що підтверджується підписаним відповідачем «Ходатайством» від 06 квітня 2018 pоку, де ОСОБА_3 зазначив про необхідність отримання коштів для рефінансування заборгованості шляхом видачі нового кредиту в сумі 57438.89 грн., про що і була підписана оферта самим же відповідачем (а.с.116).
      Згідно Додатку №1 до Угоди про надання кредиту №490985314 від 06 квітня 2018 року вказано, що мета кредиту - споживчі цілі (а.с.16).
      Крім того, із Довідки про умови кредитування та орієнтовну сукупну вартість кредиту на Реструктизацію (рефінансування) заборгованості по кредитній картці від 06 квітня 2018 року вбачається, що ОСОБА_3 ознайомлений з інформацією про умови кредитування та орієнтовну вартість споживчого кредиту від ПАТ «Альфа-Банк». Цільове використання (мета кредиту) - на споживчі потреби (а.с.117).
      З огляду на викладене, колегія суддів приходить до висновку, що 06 квітня 2018 року ПАТ «Альфа-Банк» (на даний час АТ «Альфа-Банк») та ОСОБА_3 уклали кредитний договір №490985314 про надання споживчого кредиту, а тому на дані правовідносини поширюється дія Закону України «Про споживче кредитування».
      Апеляційним судом встановлено, що позивач не направляв відповідачу досудової вимоги, а отже у позивача відсутнє право на звернення до суду з вимогою про дострокове стягнення кредиту та інших платежів. Відповідач вимоги банку про повернення кредиту не отримував.
      Таким чином, внаслідок порушення ОСОБА_3 зобов`язань за кредитним договором позивач відповідно до ч.4 ст.16 Закону України «Про споживче кредитування» має право достроково вимагати від відповідача стягнення заборгованості за кредитним договором, за умови попереднього надіслання останнім відповідної письмової вимоги про дострокове повернення всієї суми кредиту й пов`язаних із ним платежів, фактично чим змінюючи строк виконання основного зобов`язання.
      Однак, позивач жодних вимог до боржника за кредитним договором не направляв.
      Враховуючи вищенаведене, колегія суддів приходить до висновку, що у даній справі вимоги Банку є передчасними, Банк не має права на поверення заборгованості без попереднього надіслання боржнику відповідної письмової вимоги про дострокове повернення всієї суми кредиту.
      Також Апеляційний суд звертає увагу на безпідставність посилання ОСОБА_3 на положення пункту 10 статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» (щодо попереднього звернення Позивача до Відповідача з повідомленням щодо необхідності дострокового повернення всієї суми кредиту), оскільки дана норма втратила чинність в зв"язку із прийняттям Закону України "Про споживче кредитування" № 1734-VIII від 15 листопада 2016 року.
      Натомість аналогічна норма закріплена в ч.4 ст.16 Закону України «Про споживче кредитування».
      Згідно з вимогами ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
      У відповідності до ст.ст.12, 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини на які посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
      Згідно ч.2 ст.78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
      Згідно ч.2 ст.89 ЦПК України, жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.
      У відповідності до ч.1 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
      Відповідно до ст.376 ЦПК України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є:
      1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи;
      2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими;
      3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи;
      4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
      Беручи до уваги всі встановлені судом факти і відповідні їм правовідносини, належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у сукупності колегія суддів приходить до висновку про наявність підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення суду і ухвалення нового, яким слід відмовити у задоволенні позовної заяви.
      Крім того, в силу положень ст.133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
      Відповідно до ч.1,2 ст.141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову - на відповідача.
      Із квитанції № 3195 від 23 жовтня 2019 року вбачається, що ОСОБА_3 за апеляційний розгляд сплатив судовий збір у розмірі 2643.00 грн. (а.с.209).
      Таким чином, колегія суддів вважає, що судові витрати, понесені ОСОБА_3 , пов`язані з сплатою судового збору за апеляційний розгляд даної справи, слід покласти на АТ «Альфа-Банк».
      Керуючись ст.ст.141, 367, 368, 374, 376, 381-384, ЦПК України, суд апеляційної інстанції,
      П О С Т А Н О В И В:
      Апеляційну скаргу ОСОБА_3 - задовольнити.
      Рішення Шумського районного суду Тернопільської області від 28 серпня 2019 року - скасувати.
      Ухвалити нове рішення, яким у задоволені позову Акціонерного товариства «Альфа-Банк» до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості - відмовити.
      Стягнути із Акціонерного товариства «Альфа-Банк» (ЄДРПОУ 23494714, місцезнаходження: 01001, м.Київ, вул.Десятинна, 4/6) в користь ОСОБА_3 ( АДРЕСА_1 , Реєстраційний номер облікової картки фізичної особи платника податків - НОМЕР_2 ) судові витрати, понесені за апеляційний розгляд даної справи в розмірі 2643.00 грн.
      Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.
      Дата складення повного тексту постанови - 26 грудня 2019 року.
      Головуючий - підпис
      Судді - два підписи
      Джерело: ЄДРСР 86654075
    • By ANTIRAID
      ПОСТАНОВА
      ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
      11 грудня 2019 року
      м. Київ
      Справа № 638/15118/16-ц
      Провадження № 14-329цс19
      Велика Палата Верховного Суду у складі:
      судді-доповідача Ситнік О. М.,
      суддів : Антонюк Н. О., Анцупової Т. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Власова Ю. Л., Гриціва М. І., Гудими Д. А., Єленіної Ж. М., Золотнікова О. С., Кібенко О. Р., Князєва В. С., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Прокопенка О. Б., Пророка В. В., Рогач Л. І., Ткачука О. С., Яновської О. Г.,
      учасники справи:
      позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Славія» (далі - ТОВ «Славія»),
      відповідач - ОСОБА_1 ,
      розглянула в порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1
      на рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 20 червня 2018 року у складі судді Шишкіна О. В. та постанову Харківського апеляційного суду від 13 листопада 2018 року у складі колегії суддів Бурлака І. В., Кіся П. В., Яцини В. Б.
      у цивільній справі за позовом ТОВ «Славія» до ОСОБА_1 про відшкодування збитків та
      ВСТАНОВИЛА:
      Короткий зміст позовних вимог
      У вересні 2016 року ТОВ «Славія» звернулося до суду із вказаним позовом, у якому просило стягнути з ОСОБА_1 на його користь 373 191,86 грн на відшкодування завданих збитків.
      На обґрунтування позовних вимог ТОВ «Славія» зазначило, що воно є власником автомобіля марки Mazda Tribute, 2003 року випуску, номерний знак НОМЕР_1 .
      Указаним автомобілем користувався ОСОБА_1 для організації господарської діяльності ТОВ «Славія» у період з 11 листопада 2010 року по 17 вересня 2013 року, під час перебування на посаді генерального директора цього товариства.
      У зв`язку зі зміною директора ТОВ «Славія» 17 вересня 2013 року оформлено акт приймання-передачі справ, згідно з яким за відомостями бухгалтерського обліку на балансі ТОВ «Славія» обліковується автомобіль марки Mazda Tribute, 2003 року випуску, номерний знак НОМЕР_1 , однак, у наявності цього автомобіля не було.
      Станом на 01 січня 2013 року вартість автомобіля становила 113 290,00 грн, що еквівалентно 14 173,65 долара США, а станом на 15 вересня 2016 року - 373 191,86 грн.
      Позивач просив стягнути з відповідача вартість автомобіля на відшкодування збитків, завданих його неповерненням.
      Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
      Рішенням Дзержинського районного суду м. Харкова від 20 червня 2018 року, з урахуванням ухвали цього ж суду від 27 червня 2018 року про виправлення описки, позов ТОВ «Славія» задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Славія» 373 191,86 грн на відшкодування збитків та 5 597,89 грн судових витрат.
      Задовольняючи позов ТОВ «Славія», суд першої інстанції керувався тим, що неповернення відповідачем автомобіля, наданого йому в користування, обмежує право власності позивача, завдає йому майнової шкоди, що підлягає відшкодуванню у повному обсязі відповідачем як особою, яка її завдала. Суд відхилив як безпідставне клопотання відповідача про застосування спеціальної позовної давності в один рік, передбаченої статтею 233 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України).
      Постановою Харківського апеляційного суду від 13 листопада 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково, рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 20 червня 2018 року змінено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Славія» матеріальні збитки у розмірі 113 290,00 грн. Рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 20 червня 2018 року у частині стягнення з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Славія» судового збору в розмірі 1 280,00 грн скасовано, ухвалено у цій частині нове судове рішення про відмову в стягненні зазначених витрат.
      Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції, що шкода, завдана майну ТОВ «Славія», повинна бути відшкодована у повному обсязі особою, яка її завдала, тобто ОСОБА_1 . Однак апеляційний суд не погодився з визначеним судом першої інстанції розміром збитків. Апеляційний суд вважав, що балансова вартість автомобіля становить 113 290,00 грн, а тому саме такий розмір шкоди підлягає стягненню.
      Апеляційний суд відхилив посилання відповідача на порушення судом першої інстанції правил предметної юрисдикції, вказавши, що правовідносини між ТОВ «Славія» та ОСОБА_1 щодо стягнення збитків через неповернення автомобіля виникли після припинення повноважень ОСОБА_1 як посадової особи, не є за своєю суттю господарськими, не пов`язані з управлінням суб`єктом господарювання.
      Суд апеляційної інстанції також вказав на відсутність підстав для застосування до спірних правовідносин наслідків спливу спеціальної позовної давності в один рік, передбаченої статтею 233 КЗпП України, оскільки позивач просив відшкодувати матеріальну шкоду, завдану відповідачем не під час виконання його трудових обов`язків, а внаслідок неповернення майна товариства після його звільнення з роботи.
      Короткий зміст вимог касаційної скарги
      У грудні 2018 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 20 червня 2018 року та постанову Харківського апеляційного суду від 13 листопада 2018 року, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.
      Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
      Касаційну скаргу ОСОБА_1 мотивував тим, що суди попередніх інстанцій не надали належної оцінки наявним у справі доказам, не врахували, що справа повинна була розглядатися в порядку господарського судочинства, оскільки позов пред`явлено до нього, як до посадової особи товариства, повноваження якої припинено.
      Крім того, суди попередніх інстанцій помилково не застосували спеціальну позовну давність у один рік для позовів про стягнення з працівника матеріальної шкоди, заподіяної підприємству, установі, організації, оскільки предметом позову є стягнення з відповідача матеріальних збитків, які, на думку позивача, завдано у період перебування у трудових відносинах з ТОВ «Славія» при виконанні обов`язків генерального директора.
      Посилався на те, що позивач не надав доказів прийняття ним указаного автомобіля від попереднього директора товариства, а акт приймання-передачі справ при зміні директора від 17 вересня 2013 року має односторонній характер та підписаний лише працівниками ТОВ «Славія», які є зацікавленими особами, при цьому доказів ухилення його від підписання цього акта позивач не надав.
      Вважав необґрунтованими висновки судів попередніх інстанцій про наявність підстав для стягнення з нього на користь позивача матеріальних збитків.
      Рух справи у суді касаційної інстанції
      Ухвалою Верховного Суду від 22 грудня 2018 року відкрито касаційне провадження у справі за вказаною касаційною скаргою.
      Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 25 квітня 2019 року справу призначено до судового розгляду, а ухвалою від 15 травня 2019 року - передано на розгляд Великої Палати Верховного Суду з посиланням на частину шосту статті 403 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), яка передбачає, що справа підлягає передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду в усіх випадках, коли учасник справи оскаржує судове рішення з підстав порушення правил предметної чи суб`єктної юрисдикції.
      Ухвалою Великої Палати Верховного Суду від 24 червня 2019 року справу прийнято для продовження розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними в ній матеріалами, у порядку письмового провадження.
      Позиція Великої Палати Верховного Суду
      Заслухавши доповідь судді, перевіривши наведені в касаційній скарзі доводи та матеріали справи, Велика Палата Верховного Суду вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково.
      Суди встановили, що автомобіль Mazda Tribute, 2003 року випуску, номерний знак НОМЕР_1 , зареєстрований за ТОВ «Славія», про що свідчать копія свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу від 15 серпня 2003 року серії ХАС № 668579 та довідка Територіального сервісного центру Регіонального сервісного центру Міністерства внутрішніх справ України в Харківській області від 17 листопада 2015 року № 6348.
      11 листопада 2010 року рішенням загальних зборів учасників ТОВ «Славія» № 53 ОСОБА_1 призначено на посаду генерального директора ТОВ «Славія».
      Згідно з копіями подорожніх листів від 28 грудня 2012 року та 30 квітня 2013 року автомобіль Mazda Tribute, 2003 року випуску, номерний знак НОМЕР_1 , використовувався ОСОБА_1
      17 вересня 2013 року рішенням загальних зборів учасників ТОВ «Славія» № 64 звільнено з посади генерального директора ТОВ «Славія» ОСОБА_1 та призначено на цю посаду ОСОБА_2 , про що 17 вересня 2013 року видано відповідний наказ № 19к.
      Відповідно до пункту 10 розділу 7 акта приймання-передачі справ у зв`язку зі зміною директора від 17 вересня 2013 року за відомостями бухгалтерського обліку за ТОВ «Славія» обліковується автомобіль Mazda Tribute, 2003 року випуску, номерний знак НОМЕР_1 .
      Указаний акт підписаний директором ТОВ «Славія» ОСОБА_2 , головним бухгалтером цього товариства ОСОБА_3 , майстром ОСОБА_4 , кладовщиком ОСОБА_5
      ОСОБА_1 , ознайомившись з указаним актом приймання-передачі, відмовився його підписувати, про що складено акт про відмову від підпису про ознайомлення з актом приймання-передачі справ при зміні директора (інвентаризації) ТОВ «Славія» від 17 вересня 2013 року.
      Згідно з відповіддю Управління Державтоінспекції від 24 листопада 2015 року № 209 звернення ТОВ «Славія» щодо оголошення у розшук та повернення автомобіля Mazda Tribute, 2003 року випуску, номерний знак НОМЕР_1 , яким, на думку позивача, незаконно користується ОСОБА_1 , направлено для проведення подальшої перевірки, прийняття рішення про внесення інформації до Єдиного реєстру досудових розслідувань та вжиття заходів реагування.
      За змістом відповіді Лозівського відділу поліції Головного управління національної поліції в Харківській області від 05 лютого 2017 року № 1561 триває досудове розслідування матеріалів кримінального провадження від 26 листопада 2015 року № 12015220380002901 щодо незаконного використання ОСОБА_1 автомобіля Mazda Tribute, 2003 року випуску, номерний знак НОМЕР_1 , який належить ТОВ «Славія»; місцезнаходження автомобіля не встановлено.
      Згідно зі звітом про експертну оцінку вартості майна від 01 січня 2013 року вартість автомобіля Mazda Tribute, 2003 року випуску, станом на 01 січня 2013 року становила 113 290,00 грн.
      Вирішуючи питання юрисдикційності спору, Велика Палата Верховного Суду керується такими міркуваннями.
      У статті 124 Конституції України закріплено, щоправосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
      За статтею 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом.
      За вимогами частини першої статті 18 Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів»суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення.
      З метою якісної та чіткої роботи судової системи міжнародним і національним законодавством передбачено принцип спеціалізації судів.
      Відповідно до статті 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) та протоколи до неї, а також практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.
      Згідно з пунктом 1 статті 6 Конвенції кожен має право на справедливий розгляд його справи судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.
      Поняття «суд, встановлений законом» включає в себе, зокрема, таку складову, як дотримання усіх правил юрисдикції та підсудності.
      Система судів загальної юрисдикції є розгалуженою. Судовий захист є основною формою захисту прав, інтересів та свобод фізичних і юридичних осіб, державних та суспільних інтересів.
      Судова юрисдикція - це інститут права, який покликаний розмежувати між собою компетенцію як різних ланок судової системи, так і різні види судочинства - цивільне, кримінальне, господарське та адміністративне.
      Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.
      Стосовно посилання у касаційній скарзі на те, що спір підлягає розгляду в порядку господарського судочинства слід зазначити таке.
      У поданому до суду в порядку цивільного судочинства позові ТОВ «Славія» просило стягнути з ОСОБА_1 на його користь 373 191,86 грн на відшкодування завданих збитків, завданих посадовою особою товариства неповерненням автомобіля, наданого йому у користування.
      На час звернення позивача до суду з цим позовом (вересень 2016 року) процесуальне законодавство містило критерії розмежування справ за предметною та суб`єктною підсудністю.
      Відповідно до вимог статті 15 ЦПК України у редакції, чинній на час звернення до суду з цим позовом, суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства.
      При цьому в порядку цивільного судочинства можуть розглядатися будь-які справи, у яких хоча б одна зі сторін є фізичною особою, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства.
      Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність у них спору про право цивільне, а по-друге - суб`єктний склад такого спору (однією зі сторін у спорі є, як правило, фізична особа).
      За положеннями статті 1 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України; у редакції, чинній на час звернення до суду з цим позовом) підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб`єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів.
      Згідно з пунктом 1 частини першої статті 2 ГПК України господарський суд порушує справи за позовними заявами підприємств та організацій, які звертаються до господарського суду за захистом своїх прав та охоронюваних законом інтересів.
      Відповідно до пункту 4-1 частини першої статті 12 ГПК України господарським судам підвідомчі справи у спорах між господарським товариством та його посадовою особою (у тому числі посадовою особою, повноваження якої припинені) про відшкодування збитків, завданих такою посадовою особою господарському товариству її діями (бездіяльністю).
      Аналогічні положення містяться й у пункті 12 частини першої статті 20 ГПК України у редакції, чинній на час розгляду справи в судах першої й апеляційної інстанцій, згідно з якою господарські суди розглядають, зокрема, справи у спорах між юридичною особою та її посадовою особою (у тому числі посадовою особою, повноваження якої припинені) про відшкодування збитків, заподіяних юридичній особі діями (бездіяльністю) такої посадової особи, за позовом власника (учасника, акціонера) такої юридичної особи, поданим в її інтересах.
      У частині другій статті 89 Господарського кодексу України (далі - ГК України) визначено, що посадові особи відповідають за збитки, завдані ними господарському товариству. Відшкодування збитків, завданих посадовою особою господарському товариству її діями (бездіяльністю), здійснюється у разі, якщо такі збитки були завдані:
      - діями, вчиненими посадовою особою з перевищенням або зловживанням службовими повноваженнями;
      - діями посадової особи, вчиненими з порушенням порядку їх попереднього погодження або іншої процедури прийняття рішень щодо вчинення подібних дій, встановленої установчими документами товариства;
      - діями посадової особи, вчиненими з дотриманням порядку їх попереднього погодження або іншої процедури прийняття рішень щодо вчинення відповідних дій, встановленої товариством, але для отримання такого погодження та/або дотримання процедури прийняття рішень посадова особа товариства подала недостовірну інформацію;
      - бездіяльністю посадової особи у випадку, коли вона була зобов`язана вчинити певні дії відповідно до покладених на неї обов`язків;
      - іншими винними діями посадової особи.
      Із системного аналізу вказаних норм можна зробити висновок, що господарський спір підвідомчий господарському суду, зокрема, за таких умов:
      - участь у спорі суб`єкта господарювання;
      - наявність між сторонами, по-перше, господарських відносин, врегульованих ЦК України, ГК України, іншими актами господарського і цивільного законодавства, по-друге, спору про право, що виникає з відповідних відносин;
      - наявність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення спору господарським судом, відсутність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення такого спору судом іншої юрисдикції, такий спір виник між господарським товариством та його посадовою особою, стосується рішень, дій чи бездіяльності цієї посадової особи на виконання нею своїх повноважень з управління товариством, організацією діяльності товариства.
      Зі змісту позовної заяви вбачається, що позивачу завдано збитків унаслідок неповернення належного йому на праві власності автомобіля, яким користувався відповідач під час перебування на посаді генерального директора товариства.
      Таким чином, правовідносини, які виникли між ТОВ «Славія» та ОСОБА_1 щодо відшкодування збитків, завданих неповерненням автомобіля, стосуються дій або бездіяльності відповідача під час здійснення своїх повноважень як посадової особи. Вказані правовідносини за своєю суттю є господарськими, хоч і виявлені після звільнення ОСОБА_1 з посади генерального директора цього товариства.
      Викладене свідчить про те, що спір підлягає розгляду в порядку господарського судочинства.
      Велика Палата Верховного Суду вважає, що суди першої та апеляційної інстанцій порушили суб`єктну юрисдикцію спору, помилково розглянули справу в порядку цивільного судочинства.
      У частинах першій і другій статті 414 ЦПК України передбачено, що судове рішення, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню в касаційному порядку повністю або частково із закриттям провадження у справі або залишенням позову без розгляду у відповідній частині з підстав, передбачених статтями 255 і 257 цього Кодексу. Порушення правил юрисдикції загальних судів, визначених статтями 19?22 цього Кодексу, є обов`язковою підставою для скасування рішення незалежно від доводів касаційної скарги.
      Відповідно до пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
      З огляду на вказане Велика Палата Верховного Суду вважає за необхідне касаційну скаргу задовольнити частково, оскаржувані судові рішення скасувати, провадження у справі закрити на підставі пункту 1 частини першої статті 255, частини першої статті 414 ЦПК України, оскільки справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
      На виконання вимог частини першої статті 256 ЦПК України Велика Палата Верховного Суду вважає за необхідне роз`яснити ТОВ «Славія», що розгляд справи віднесено до юрисдикції господарського суду.
      Відповідно до частини першої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
      Якщо інше не передбачено законом, у разі закриття провадження у справі судові витрати, понесені відповідачем, компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України (частина сьома статті 141 ЦПК України).
      Сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі закриття провадження у справі (крім випадків, якщо провадження у справі закрито у зв`язку з відмовою позивача від позову і така відмова визнана судом), у тому числі в апеляційній та касаційній інстанціях (пункт 5 частини першої статті 7 Закону України від 08 липня 2011 року № 3674-VI «Про судовий збір»). Такого клопотання матеріали справи не містять.
      Керуючись статтями 255, 256, 409, 414-416 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду
      ПОСТАНОВИЛА:
      Касаційну скаргуОСОБА_1 задовольнити частково.
      Рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 20 червня 2018 року та постанову Харківського апеляційного суду від 13 листопада 2018 року скасувати.
      Провадження у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Славія» до ОСОБА_1 про відшкодування збитків - закрити.
      Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною й оскарженню не підлягає.
      Суддя-доповідач О. М. Ситнік
      Судді: Н. О. Антонюк О. Р. Кібенко
      Т. О. Анцупова В. С. Князєв
      С. В. Бакуліна Л. М. Лобойко
      В. В. Британчук Н. П. Лященко
      Ю. Л. Власов О. Б. Прокопенко
      М. І. Гриців В. В. Пророк
      Д. А. Гудима Л. І. Рогач
      Ж. М. Єленіна О. С. Ткачук
      О. С. Золотніков О. Г. Яновська
      Джерело: ЄДРСР 86435690