ANTIRAID

Постановление ВСУ по пересмотру об обязательстве ФГВФЛ выплатить вкладчикам банка Надра в пределах гарантированной суммы валютные вклады по курсу на конец дня в который введена ВА

Считаете ли Вы решение законным и справедливым?  

3 голоса

  1. 1. Считаете ли Вы решение законным?

    • Да
      3
    • Нет
      0
    • Затрудняюсь ответить
      0
  2. 2. Считаете ли Вы решение справедливым?

    • Да
      3
    • Нет
      0
    • Затрудняюсь ответить
      0


Recommended Posts

ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 жовтня 2017 року

м. Київ

Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України у складі:

головуючого Романюка Я.М.,
Суддів: Гуменюка В.І.,
Лященко Н.П., Охрімчук Л.І.,
Сімоненко В.М., 
 
розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Надра», Фонду гарантування вкладів фізичних осіб про захист прав споживача, стягнення коштів за договором банківського вкладу за заявою ОСОБА_1 про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 29 березня 2017 року,

в с т а н о в и л а :

У травні 2015 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, у якому з урахуванням уточнень просив стягнути з публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Надра» (далі - ПАТ «КБ «Надра») в особі Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на свою користь 9 335 грн. 96 коп. за договором строкового банківського вкладу, строк якого закінчився до введення тимчасової адміністрації в ПАТ «КБ «Надра».

На обґрунтування позову ОСОБА_1 зазначав, що 18 липня 2014 року між ним та ПАТ «КБ «Надра» було укладено договір строкового банківського вкладу (депозиту) НОМЕР_1, оформлений у межах ПУ «Перший», відповідно до умов якого ОСОБА_1 передав, а банк прийняв на вкладний рахунок 2 000 доларів США строком на 3 місяці, зі ставкою 12,5 % річних. 

Після закінчення строку дії договору він звернувся до банку з вимогою про виплату вкладу, проте банк зобов'язання щодо повернення депозитних коштів та процентів належним чином не виконав. 20 жовтня 2014 року сума вкладу - 2 000 доларів США з процентами в розмірі 54,32 долари США була перерахована на його (позивача) поточний банківський рахунок, однак у подальшому фактично кошти виплачувались частинами з 20 жовтня 2014 року до 06 січня 2015 року; банк обґрунтовував такі виплати відсутністю належної до видачі суми готівки. За вказаний період виплачено 578 доларів США. 

З 06 лютого 2015 року в банку запроваджено тимчасову адміністрацію, а 24 квітня 2015 року позивачу виплачено кошти за вкладом згідно із сумою відшкодування, що гарантується Фондом гарантування вкладів фізичних осіб, в розмірі 26 573 грн. 41 коп., що в еквіваленті за курсом Національного банку України (далі – НБУ) складає 1 148,87 доларів США. 

Позивач вважав, що має право на повернення недоплачених коштів за вкладом з невиплаченими процентами та на отримання передбачених договором процентів за використання депозитних коштів за період із дня витребування вкладу до дня запровадження тимчасової адміністрації, а також на отримання сум, передбачених статтею 625 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України), за цей же період. 

Суди розглядали справу неодноразово.

Рішенням Новоград-Волинського міськрайонного суду Житомирської області від 03 листопада 2015 року позов задоволено частково. 

Стягнуто з ПАТ «КБ «Надра» в особі Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на користь ОСОБА_1 за договором НОМЕР_1 строкового банківського вкладу (депозиту) без поповнення, оформленого в межах «ПУ «Перший» від 18 липня 2014 року, 7 897 грн. 50 коп., що в еквіваленті за офіційним курсом гривні до долара США, встановленим НБУ на 06 лютого 2015 року, становить 341,44 долари США, з яких: 327,45 доларів США - сума вкладу та проценти за договором на 20 жовтня 2014 року, що становило 7 573 грн. 91 коп.; 13,99 доларів США - 3 % річних за прострочення повернення вкладу з 20 жовтня 2014 року до 06 лютого 2015 року, що становило 323 грн. 59 коп. 

У решті позову відмовлено.

Ухвалою апеляційного суду Житомирської області від 19 січня 2016 року зазначене рішення суду в частині вимог до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб скасовано та провадження у справі в цій частині закрито.

Рішенням цього ж суду від 19 січня 2016 року рішення Новоград-Волинського міськрайонного суду Житомирської області від 03 листопада 2015 року змінено, виключено з його резолютивної частини словосполучення «в особі Фонду гарантування вкладів фізичних осіб». У решті рішення залишено без змін.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 14 вересня 2016 року скасовано рішення та ухвалу апеляційного суду Житомирської області від 19 січня 2016 року, справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Останнім рішенням апеляційного суду Житомирської області від 01 листопада 2016 року скасовано рішення Новоград-Волинського міськрайонного суду Житомирської області від 03 листопада 2015 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено. 

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 29 березня 2017 року касаційну скаргу ОСОБА_1 відхилено, рішення апеляційного суду Житомирської області від 01 листопада 2016 року залишено без змін. 

У поданій до Верховного Суду України заяві ОСОБА_1, посилаючись на неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, просить скасувати рішення суду касаційної інстанції з ухваленням нового рішення, яким надати висновок про правильне застосування до спірних правовідносин норм матеріального права, а саме пункту 1 частини п’ятої, пункту 1 частини шостої статті 36, частин першої, п’ятої статті 26, статті 49 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб». 

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «КБ «Надра» - ОСОБА_2, представника Фонду гарантування вкладів фізичних осіб – ОСОБА_3, перевіривши наведені в заяві доводи, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України дійшла висновку, що заява підлягає задоволенню частково.

На підставі статті 360-4 Цивільного процесуального кодексу України (далі – ЦПК України) Верховний Суд України скасовує судове рішення у справі, яке переглядається з підстави неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, якщо установить, що воно є незаконним.

Суд установив, що 18 липня 2014 року між ОСОБА_1 та ПАТ «КБ «Надра» був укладений договір строкового банківського вкладу (депозиту) без поповнення, оформлений в межах «ПУ «Перший», відповідно до якого позивач передав, а банк прийняв на вкладний рахунок 2 000 доларів США строком на 3 місяці, зі ставкою 12,5 % річних.

20 жовтня 2014 року сума вкладу - 2 000 доларів США з відсотками в розмірі 54,32 долари США була перерахована на поточний банківський рахунок позивача.

21 жовтня 2014 року ОСОБА_1 звернувся до ПАТ «КБ «Надра» з письмовою заявою про виплату вкладу.

У подальшому кошти виплачувались позивачу частинами з 20 жовтня 2014 року до 06 січня 2015 року. За цей період йому було виплачено всього 578 доларів США.

На підставі постанови Правління НБУ від 05 лютого 2015 року № 83 «Про віднесення ПАТ «КБ «Надра» до категорії неплатоспроможних», виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення від 05 лютого 2015 року № 26 «Про запровадження тимчасової адміністрації у ПАТ «КБ «Надра», згідно з яким з 06 лютого 2015 року запроваджено тимчасову адміністрацію, на здійснення якої призначено уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб.

З метою збереження активів неплатоспроможного банку ПАТ «КБ «Надра», запобігання втраті майна та збитків банку і Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, керуючись частиною четвертою статті 34 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», виконавча дирекція Фонду прийняла рішення від 23 квітня 2015 року № 85 щодо продовження строків здійснення тимчасової адміністрації у ПАТ «КБ «Надра» та продовження повноважень уповноваженої особи Фонду на здійснення тимчасової адміністрації у ПАТ «КБ «Надра» Стрюкової І.О. до 05 червня 2015 року включно.

Відповідно до постанови Правління НБУ від 04 червня 2015 року № 356 «Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПАТ «КБ «Надра» виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення від 05 червня 2015 року № 113 «Про початок процедури ліквідації ПАТ «КБ «Надра» та призначення уповноваженої особи Фонду на ліквідацію банку», згідно з яким було розпочато процедуру ліквідації банку та призначено уповноваженою особою Фонду на ліквідацію ПАТ «КБ «Надра» провідного професіонала з питань врегулювання неплатоспроможності банків відділу запровадження процедури тимчасової адміністрації та ліквідації департаменту врегулювання неплатоспроможності банків Стрюкову І.О. строком на 1 рік з 05 червня 2015 року до 04 червня 2016 року включно.

24 квітня 2015 року через відділення банку - агента ПАТ КБ «ПриватБанк» ОСОБА_1 отримав кошти в розмірі 26 573 грн. 41 коп., сплачені за вкладом згідно із сумою відшкодування, що гарантується Фондом гарантування вкладів фізичних осіб.

Задовольняючи позов у частині сплати банком недоплаченої суми вкладу з розрахунку курсу долара США, встановленого 06 лютого 2015 року, суд першої інстанції виходив з того, що положенням пункту 1 частини шостої статті 36 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» не передбачено застосування курсу іноземної валюти на початок дня початку процедури виведення Фондом гарантування вкладів фізичних осіб банку з ринку та здійснення тимчасової адміністрації або на такий момент. За таких обставин підлягає стягненню недоплачена сума та 3 % річних, оскільки ПАТ «КБ «Надра» не виконало умов договору та не здійснило виплати належних ОСОБА_1 грошових коштів, що знаходяться на його рахунку у відповідача.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції й ухвалюючи нове рішення про відмову в задоволенні позову, апеляційний суд, з висновком якого погодився й касаційний суд, виходив з того, що суд першої інстанції не врахував положень пункту 1 частини шостої статті 36 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», згідно з яким вклади в іноземній валюті перераховуються в національну валюту України за офіційним курсом гривні, встановленим НБУ до іноземних валют на день початку процедури виведення Фондом банку з ринку та здійснення тимчасової адміністрації, а не за середньозваженим курсом продавців і покупців, а також не врахував доводів уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «КБ «Надра» про те, що офіційний курс гривні до іноземних валют на день початку процедури виведення банку з ринку та здійснення тимчасової адміністрації, тобто 06 лютого 2015 року о 09.00 год. Становив 1799,9763 грн. за 100 доларів США.

З урахуванням коштів, що були сплачені позивачу у період з 20 жовтня 2014 року до 06 січня 2015 року в сумі 578 доларів США, та 24 квітня 2015 року в сумі 26 573 грн. 41 коп., апеляційний суд вважав, що відповідачі повністю виплатили позивачу кошти за депозитним вкладом та проценти, що були нараховані станом на день закінчення договору (2 000 доларів США та 54,32 долари США).

Окрім того, оскільки на час ухвалення рішення у справі, тобто 03 листопада 2015 року, у банку вже було введено тимчасову адміністрацію (із 06 лютого 2015 року), то обґрунтованим є висновок про те, що стягнення коштів у будь-який інший спосіб, ніж це передбачено Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» є неможливим.

Разом з тим позивач протягом 30 календарних днів з дня опублікування відомостей про відкликання банківської ліцензії, ліквідацію банку та призначення уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію банку не подав кредиторські вимоги уповноваженій особі Фонду на ліквідацію у ПАТ «КБ «Надра», тому згідно зі статтею 49 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» будь-які майнові вимоги позивача вважаються погашеними.

У наданій для порівняння ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 09 грудня 2015 року суд касаційної інстанції погодився з судом апеляційної інстанції щодо встановленого офіційного курсу гривні до долара США станом на 06 лютого 2015 року в розмірі 23, 1305 грн. за один долар США. 

В ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 14 вересня 2016 року, на яку також посилається заявник, суд касаційної інстанції керувався тим, що, вирішуючи спір та ухвалюючи рішення про стягнення з відповідача вкладу з нарахованими за період дії договору процентами, суд правильно виходив з того, що зобов'язання банку з повернення вкладу належно не виконано, тому проценти на банківський вклад нараховуються від дня, наступного за днем надходження вкладу в банк, по день фактичного їх повернення вкладникові. З урахуванням уведення із 06 лютого 2015 року тимчасової адміністрації банку проценти за користування вкладом та 3 % річних за несвоєчасне повернення вкладу мають бути нараховані і повернуті вкладнику за період з 20 жовтня 2014 року до 05 лютого 2015 року. Стягнення процентів за користування вкладом та пені за несвоєчасне повернення вкладу за період з 20 жовтня 2014 року по день уведення тимчасової адміністрації у банку - 05 лютого 2015 року не суперечить правовій позиції, викладеній у постанові Верховного Суду України від 28 січня 2015 року у справі № 6-247цс14.

У наданій для порівняння ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 25 січня 2017 року суд касаційної інстанції виходив з того, що пунктом 10 частини четвертої статті 26 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» установлено, що Фонд не відшкодовує кошти за вкладами у банківських металах. Таким чином, гарантії Фонду гарантування вкладів фізичних осіб не поширюються на відшкодування коштів за вкладами у банківських металах. Однак цим Законом передбачено порядок повернення вкладів у банківських металах. Статтею 27 цього ж Закону встановлено порядок визначення вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами, а статтею 52 Закону визначено черговість та порядок задоволення вимог до банку, оплату витрат та здійснення платежів. 

Згідно зі статтею 49 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» Фонд припиняє приймання вимог кредиторів після закінчення 30 днів з дня опублікування відомостей відповідно до частини другої статті 45 цього Закону. Будь-які вимоги, що надійшли після закінчення цього строку, вважаються погашеними, крім вимог вкладників у межах гарантованої Фондом суми відшкодування за вкладами.

Викладене свідчить про те, що існує неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції зазначеної норми матеріального права, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України виходить з такого.

1. Відповідно до частин першої, другої статті 509 ЦК України зобов’язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов’язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов’язку. 

Згідно із статтею 599 ЦК України зобов’язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Положеннями частини другої статті 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до частини першої статті 631 ЦК України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов’язки відповідно до договору.

Згідно із частиною першою статті 1058 ЦК України за договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов’язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором. 

Відповідно до статті 2 Закону України «Про банки і банківську діяльність» вклад (депозит) - це кошти в готівковій або у безготівковій формі, у валюті України або в іноземній валюті, які розміщені клієнтами на їх іменних рахунках у банку на договірних засадах на визначений строк зберігання або без зазначення такого строку і підлягають виплаті вкладнику відповідно до законодавства України та умов договору.

Згідно із частиною першою статті 1060 ЦК України договір банківського вкладу укладається на умовах видачі вкладу на першу вимогу (вклад на вимогу) або на умовах повернення вкладу зі спливом встановленого договором строку (строковий вклад). 

Відповідно до частини п’ятої статті 1061 ЦК України проценти на банківський вклад нараховуються від дня, наступного за днем надходження вкладу у банк, до дня, який передує його поверненню вкладникові або списанню з рахунка вкладника з інших підстав.

Таким чином проценти на банківський вклад нараховуються від дня, наступного за днем надходження вкладу в банк, по день фактичного їх повернення вкладникові.

Відповідно до змісту статей 526 та 1058 ЦК України зобов’язання банку з повернення вкладу за договором банківського вкладу (депозиту) вважається виконаним з моменту повернення вкладу вкладнику готівкою або надання іншої реальної можливості отримати вклад та розпорядитися ним на свій розсуд (наприклад, перерахування на поточний банківський рахунок вкладника в цьому ж банку, з якого вкладник може зняти кошти чи проводити ними розрахунки з допомогою платіжної банківської картки). У випадку перерахування коштів на поточний банківський рахунок вкладника в цьому ж банку, однак ненадання вкладнику можливості користуватися цими коштами, зобов’язання банку з повернення вкладу не вважається виконаним і до банку слід застосувати відповідальність за порушення грошового зобов’язання, передбачену частиною другою статті 625 ЦК України. 

За умовами пункту 2.2 укладеного між сторонами договору банківського вкладу від 18 липня 2014 року строк дії вкладу складав 3 місяці від дати фактичного його надходження на відповідний рахунок, тобто до 18 жовтня 2014 року.

Суди встановили, що 21 жовтня 2014 року ОСОБА_1 звернувся до ПАТ «КБ «Надра» з письмовою заявою про виплату вкладу, чим засвідчив свій намір припинити дію договорів.

У зв’язку із цим банк був зобов’язаний повернути позивачу депозитні кошти з процентами в строк закінчення дії договорів.

Проте ПАТ «КБ «Надра» кошти виплачував позивачу частинами з 20 жовтня 2014 року до 06 січня 2015 року. За вказаний період позивачу було виплачено всього 578 доларів США.

24 квітня 2015 року через відділення банку - агента ПАТ КБ «ПриватБанк» ОСОБА_1 отримав у межах суми відшкодування кошти в розмірі 26 573 грн. 41 коп., чим ПАТ «КБ «Надра» порушило свої грошові зобов’язання.

За таких обставин суд першої інстанції дійшов правильного висновку про стягнення з банку на користь позивача процентів за банківським вкладом станом на 20 жовтня 2014 року, а також 3 % річних за несвоєчасне виконання грошового зобов’язання на підставі частини п’ятої статті 1061, частини другої статті 625 ЦК України.

2. Окрім того, згідно зі статтею 49 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» Фонд припиняє приймання вимог кредиторів після закінчення 30 днів з дня опублікування відомостей відповідно до частини другої статті 45 цього Закону. Будь-які вимоги, що надійшли після закінчення цього строку, вважаються погашеними, крім вимог вкладників у межах гарантованої Фондом суми відшкодування за вкладами.

Згідно зі статтею 26 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» Фонд гарантує кожному вкладнику банку відшкодування коштів за його вкладом. Фонд гарантування вкладів фізичних осіб відшкодовує кошти в розмірі вкладу, включаючи відсотки, нараховані на день початку процедури виведення Фондом банку з ринку, але не більше суми граничного розміру відшкодування коштів за вкладами, встановленого на дату прийняття такого рішення, незалежно від кількості вкладів в одному банку. Сума граничного розміру відшкодування коштів за вкладами не може бути меншою 200 000 гривень. Адміністративна рада Фонду не має права приймати рішення про зменшення граничної суми відшкодування коштів за вкладами.

Суд встановив, що 18 липня 2014 року між ОСОБА_1 та ПАТ «КБ «Надра» був укладений договір строкового банківського вкладу (депозиту) без поповнення, оформлений у межах «ПУ «Перший», відповідно до якого позивач передав, а банк прийняв на вкладний рахунок 2 000 доларів США строком на 3 місяці, зі ставкою 12,5 % річних.

З огляду на зазначене, необґрунтованими є висновки суду апеляційної та касаційної інстанцій про відмову в позові, зокрема, з підстави статті 49 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб». 

3. Разом з тим із 06 лютого 2015 року в ПАТ «КБ «Надра» запроваджено тимчасову адміністрацію та призначено уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації на підставі постанови Правління НБУ від 05 лютого 2015 року № 83. 

Рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб № 85 від 23 квітня 2015 року щодо продовження строків здійснення тимчасової адміністрації у ПАТ «КБ «Надра» продовжено повноваження уповноваженої особи Фонду на здійснення тимчасової адміністрації у ПАТ «КБ «Надра» Стрюкової І.О. до 05 червня 2015 року включно.

Відповідно до постанови Правління НБУ від 04 червня 2015 року № 356 «Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПАТ «КБ «Надра» виконавчою дирекцією Фонду прийнято рішення від 05 червня 2015 року № 113 «Про початок процедури ліквідації ПАТ «КБ «Надра» та призначення уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію банку», згідно з яким було розпочато процедуру ліквідації ПАТ «КБ «Надра» та призначено уповноваженою особою Фонду на ліквідацію ПАТ «КБ «НАДРА» Стрюкову І.О. строком на 1 рік з 05 червня 2015 року до 04 червня 2016 року включно.

Процедура виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків врегульована Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», який є спеціальним у спорах щодо виконання банком, у якому введено тимчасову адміністрацію чи розпочато процедуру ліквідації, своїх зобов'язань перед вкладниками (кредиторами).

Отже, до правовідносин, які склалися між сторонами, застосовуються спеціальні норми Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».

Відповідно до статті 3 цього Закону Фонд гарантування вкладів фізичних осіб є установою, що виконує спеціальні функції у сфері гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку.

Згідно із частиною п’ятою статті 34 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» під час тимчасової адміністрації Фонд гарантування вкладів фізичних осіб має повне право управляти банком відповідно до цього Закону, нормативно-правових актів Фонду та вживати дії, передбачені планом врегулювання.

Пунктом 1 частини п’ятої статті 36 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» встановлено, що під час тимчасової адміністрації не здійснюється задоволення вимог вкладників та інших кредиторів банку.

Однак, пунктом 1 частини шостої статті 36 цього Закону (у редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин) передбачено, що обмеження, встановлене пунктом 1 частини п'ятої цієї статті, не поширюється на зобов'язання банку щодо виплати коштів за вкладами вкладників за договорами, строк яких закінчився, та за договорами банківського рахунку вкладників. Зазначені виплати здійснюються в межах суми відшкодування, що гарантується Фондом, у національній валюті України.

Суди встановили, що 21 жовтня 2014 року ОСОБА_1 звернувся до ПАТ «КБ «Надра» з письмовою заявою про виплату вкладу, чим засвідчив свій намір припинити дію договорів.

У зв’язку із цим банк був зобов’язаний повернути позивачу депозитні кошти з процентами в строк закінчення дії договорів.

З огляду на зазначене, обмеження, встановлене пунктом 1 частини п'ятої статті 36 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», не поширюється на спірні правовідносини у справі, рішення в якій переглядаються. 

4. Згідно із частиною п’ятою статті 26 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» відшкодування коштів за вкладом в іноземній валюті відбувається в національній валюті України після перерахування суми вкладу за офіційним курсом гривні до іноземних валют, встановленим НБУ на день початку процедури виведення Фондом банку з ринку та здійснення тимчасової адміністрації.

За змістом частини першої статті 34 Закону «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» (в редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин) днем початку процедури виведення Фондом банку з ринку та здійснення тимчасової адміністрації є наступний робочий день після офіційного отримання рішення Національного банку України про віднесення банку до категорії неплатоспроможних. 

Тобто в розумінні статей 26, 34 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» днем початку процедури виведення Фондом банку з ринку та здійснення тимчасової адміністрації є саме робочий, а не календарний день, і саме в цьому контексті слід розуміти зазначене уточнення. 

Порядок установлення і використання офіційного курсу гривні до іноземних валют та банківських металів визначає Положення про встановлення офіційного курсу гривні до іноземних валют та курсу банківських металів, затверджене постановою Правління НБУ № 496 від 12 листопада 2003 року (далі – Положення) на виконання норм статей 7, 15 та 36 Закону України «Про Національний банк України». 

Зазначене Положення – це нормативно-правовий акт НБУ, прийнятий у межах його компетенції, що регулює управління готівковим грошовим обігом. Положення не є нормативно-правовим актом, який регулює відносини, що виникають у зв’язку зі створенням і функціонуванням системи гарантування вкладів фізичних осіб, виведенням неплатоспроможних банків з ринку та ліквідації банків. 

Відповідно до пункту 2 Положення офіційний курс гривні до долара США установлюється щоденно. 

Пунктом 3 Положення передбачено, що офіційний курс гривні розраховується до долара США – як середньозважений курс продавців і покупців, що склався поточного робочого дня за даними Системи підтвердження угод на міжбанківському валютному ринку України НБУ. 

Згідно з пунктом 11 Положення інформація про встановлені офіційні курси гривні до іноземних валют та банківських металів розміщується в міжнародній комп'ютерній мережі Інтернет.

На час виникнення спірних правовідносин у справі, рішення в якій переглядаються, пункт 9 зазначеного Положення діяв у редакції постанови Правління НБУ від 31 березня 2014 року № 180 і передбачав, що офіційний курс гривні до іноземних валют та банківських металів діє з часу його встановлення. 

Згідно з інформацією, отриманою з офіційного сайту НБУ, 06 лютого 2015 року з 14:00 діяв офіційний курс гривні до долара США у розмірі 2313,0580 грн. за 100 доларів США. Такий курс було встановлено НБУ саме цього поточного робочого дня – 06 лютого 2015 року. Натомість курс 1799,9763 грн. за 100 доларів США було встановлено НБУ напередодні, 05 лютого 2015 року. Такий курс зберігав свою дію на початок 06 лютого 2015 року до встановлення поточного курсу. 

З огляду на зазначене Судова палата в цивільних справах Верховного Суду України дійшла таких висновків. 

Застосовуючи частину п’яту статті 26 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» у поєднанні із пунктом 2 Положення, а також пунктом 9 Положення у редакції постанови Правління НБУ від 31 березня 2014 року № 180 (чинній на час виникнення спірних правовідносин), слід виходити з того, що зазначена норма Закону перерахування вкладу в іноземній валюті в національну валюту пов’язує з курсом гривні, що установлений НБУ на конкретний день (у який розпочинається процедура виведення Фондом гарантування вкладів фізичних осіб банку з ринку та здійснення тимчасової адміністрації). Закон не містить обов’язку здійснити фактичний перерахунок вкладів саме в цей день, і не пов’язує здійснення такого перерахунку з конкретним моментом у часі (годиною, хвилиною) саме цього дня чи з курсом гривні, що діє саме в конкретний момент у часі (годину, хвилину) такого дня. Тому перерахування суми вкладу в іноземній валюті, зокрема доларах США, здійснюється за офіційним курсом гривні до цієї іноземної валюти, який установлений НБУ в той робочий день, на який припав початок процедури виведення Фондом банку з ринку та здійснення тимчасової адміністрації (у справі, рішення в якій переглядається, - 06 лютого 2015 року). 

Питання, зумовлене дією в різний час, але протягом одного й того самого робочого дня, двох різних курсів гривні до долара США, установлених НБУ в різні дні (цього робочого дня та напередодні), слід вирішувати з урахуванням визначеного законом і підзаконними актами НБУ порядку (процедури) встановлення і використання офіційного курсу гривні до іноземних валют та банківських металів, що відображає економічну природу установлення офіційного курсу гривні. Якщо іншого спеціальним законом не передбачено, в ситуації, коли в період чинності Положення в редакції постанови Правління НБУ від 31 березня 2014 року № 180 в один і той же день діють два різні курси гривні до долара США, правило пунктів 2 і 3 Положення про щоденне встановлення офіційного курсу гривні до долара США зумовлює необхідність застосовувати курс, установлений саме в цей поточний день за результатами торгів на міжбанківському валютному ринку України, проведених цього ж поточного дня. 

Зміст наведених норм Положення (пункти 2, 3, 9) свідчить про те, що поняття «встановлення офіційного курсу гривні до іноземної валюти» і поняття «дія офіційного курсу гривні до іноземної валюти» не є тотожними за змістом та правовим значенням. Отже, при застосуванні частини п’ятої статті 26 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» береться до уваги курс гривні до долара США, встановлений на певний день. При цьому не має самостійного правового значення той факт, що такий курс починає діяти не з початку, а лише з 14:00 того дня, коли він був установлений (у справі, рішення в якій переглядаються, - 06 лютого 2015 року). Цей факт також не дає підстав для застосування при перерахунку вкладу того офіційного курсу гривні до долара США, який був установлений НБУ в інший день, напередодні (у справі, рішення в якій переглядається, - 05 лютого 2015 року), незважаючи на те, що цей курс продовжував діяти певний час у першій половині поточного робочого дня до моменту оприлюднення нового, актуального курсу на цей поточний день. 

У справі, рішення в якій переглядаються, суд встановив, що із 06 лютого 2015 року у ПАТ «КБ «Надра» запроваджено тимчасову адміністрацію та призначено уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації на підставі постанови Правління НБУ від 05 лютого 2015 року № 83.

За таких обставин у справі, рішення в якій переглядаються, суди апеляційної та касаційної інстанцій дійшли помилкового висновку про застосування курсу гривні до долара США у розмірі 1799,9763 грн., який хоч і діяв 06 лютого 2015 року до 14:00, однак був установлений, за даними Системи підтвердження угод на міжбанківському валютному ринку України НБУ, 05 лютого 2015 року, що не відповідає економічній природі курсу, який установлюється щоденно внаслідок проведення торгів на міжбанківському валютному ринку України. 

Суди апеляційної та касаційної інстанцій помилково застосували курс гривні до долара США, що був установлений на день прийняття рішення від 05 лютого 2015 року № 26 «Про запровадження тимчасової адміністрації у ПАТ «КБ «Надра», хоча початком запровадження тимчасової адміністрації є саме робочий день 06 лютого 2015 року.

Як убачається з матеріалів справи і встановлено судом, 20 жовтня 2014 року сума вкладу - 2000 доларів США з відсотками в розмірі 54, 32 долари США була перерахована банком на поточний банківський рахунок позивача, і в подальшому кошти в загальній сумі 578 доларів США були фактично отримані ним частинами шляхом видачі готівки в період з 20 жовтня 2014 року по 06 січня 2015 року. 

Тобто на день початку процедури виведення Фондом банку з ринку та здійснення тимчасової адміністрації - 06 лютого 2015 року розмір заборгованості за вкладом та відсотками становив 1476, 32 доларів США (2000 + 54, 32 - 578 = 1476, 32 доларів США), що не оспорювалось сторонами у справі, така ж позиція висловлена у письмових запереченнях банку (а.с. 63, т.1).

24 квітня 2015 року через відділення банку - агента ПАТ КБ «ПриватБанк» позивач отримав у межах суми відшкодування, що гарантується Фондом, у національній валюті України кошти у розмірі 26 573, 41 грн., що за курсом гривні до долара США (26 573, 41 грн. / 2313, 0580) становило 1 148, 84 доларів США.

З огляду на зазначене, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що розмір заборгованості за вкладом та відсотками, що підлягає стягненню на користь позивача, складає 327, 45 доларів США (1476, 32 - 1 148, 84 = 327, 45 доларів США), що згідно з офіційним курсом гривні до долара США, встановленим НБУ на день початку процедури виведення Фондом банку з ринку та здійснення тимчасової адміністрації (06 лютого 2015 року), становить 7 573, 92 грн. та 3 % річних. 

Отже, суди апеляційної та касаційної інстанцій неправильно застосували положення статей 26, 34 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», а тому рішення цих судів підлягають скасуванню із залишенням в силі рішення суду першої інстанції як помилково скасованого. 

Керуючись пунктами 1, 4 частини першої статті 355, пунктом 1 частини першої статті 360-3, частинами першої, другою статті 360-4 ЦПК України, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України 

п о с т а н о в и л а :

Заяву ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення апеляційного суду Житомирської області від 01 листопада 2016 року та ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 29 березня 2017 року скасувати, а рішення Новоград-Волинського міськрайонного суду Житомирської області від 03 листопада 2015 року залишити в силі. 

Постанова є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 3 частини першої статті 355 ЦПК України.

Головуючий Я.М. Романюк
Судді 
В.І. Гуменюк
Н.П. Лященко
Л.І. Охрімчук
В.М. Сімоненко

ПРАВОВА ПОЗИЦІЯ 
у справі за № 6-1297цс17 

1. Відповідно до змісту статей 526 та 1058 ЦК України зобов’язання банку з повернення вкладу за договором банківського вкладу (депозиту) вважається виконаним з моменту повернення вкладу вкладнику готівкою або надання іншої реальної можливості отримати вклад та розпорядитися ним на свій розсуд (наприклад, перерахування на поточний банківський рахунок вкладника в цьому ж банку, з якого вкладник може зняти кошти чи проводити ними розрахунки з допомогою платіжної банківської картки). У випадку перерахування коштів на поточний банківський рахунок вкладника в цьому ж банку, однак ненадання вкладнику можливості користуватися цими коштами, зобов’язання банку з повернення вкладу не вважається виконаним і до банку слід застосувати відповідальність за порушення грошового зобов’язання, передбачену частиною другою статті 625 ЦК України. 

2. Окрім того, згідно зі статтею 49 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» Фонд припиняє приймання вимог кредиторів після закінчення 30 днів з дня опублікування відомостей відповідно до частини другої статті 45 цього Закону. Будь-які вимоги, що надійшли після закінчення цього строку, вважаються погашеними, крім вимог вкладників у межах гарантованої Фондом суми відшкодування за вкладами.

Згідно зі статтею 26 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» Фонд гарантує кожному вкладнику банку відшкодування коштів за його вкладом. Фонд гарантування вкладів фізичних осіб відшкодовує кошти в розмірі вкладу, включаючи відсотки, нараховані на день початку процедури виведення Фондом банку з ринку, але не більше суми граничного розміру відшкодування коштів за вкладами, встановленого на дату прийняття такого рішення, незалежно від кількості вкладів в одному банку. Сума граничного розміру відшкодування коштів за вкладами не може бути меншою 200 000 гривень. Адміністративна рада Фонду не має права приймати рішення про зменшення граничної суми відшкодування коштів за вкладами.

3. Згідно із частиною п’ятою статті 34 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» під час тимчасової адміністрації Фонд гарантування вкладів фізичних осіб має повне право управляти банком відповідно до цього Закону, нормативно-правових актів Фонду та вживати дії, передбачені планом врегулювання.

Пунктом 1 частини п’ятої статті 36 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» встановлено, що під час тимчасової адміністрації не здійснюється задоволення вимог вкладників та інших кредиторів банку.

Однак, пунктом 1 частини шостої статті 36 цього Закону (у редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин) передбачено, що обмеження, встановлене пунктом 1 частини п'ятої цієї статті, не поширюється на зобов'язання банку щодо виплати коштів за вкладами вкладників за договорами, строк яких закінчився, та за договорами банківського рахунку вкладників. Зазначені виплати здійснюються в межах суми відшкодування, що гарантується Фондом, у національній валюті України.

4. Згідно із частиною п’ятою статті 26 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» відшкодування коштів за вкладом в іноземній валюті відбувається в національній валюті України після перерахування суми вкладу за офіційним курсом гривні до іноземних валют, встановленим НБУ на день початку процедури виведення Фондом банку з ринку та здійснення тимчасової адміністрації.

За змістом частини першої статті 34 Закону «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» (в редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин) днем початку процедури виведення Фондом банку з ринку та здійснення тимчасової адміністрації є наступний робочий день після офіційного отримання рішення Національного банку України про віднесення банку до категорії неплатоспроможних. 

Порядок установлення і використання офіційного курсу гривні до іноземних валют та банківських металів визначає Положення про встановлення офіційного курсу гривні до іноземних валют та курсу банківських металів, затверджене постановою Правління НБУ № 496 від 12 листопада 2003 року (далі – Положення) на виконання норм статей 7, 15 та 36 Закону України «Про Національний банк України». 

Відповідно до пункту 2 Положення офіційний курс гривні до долара США установлюється щоденно. 

Пунктом 3 Положення передбачено, що офіційний курс гривні розраховується до долара США – як середньозважений курс продавців і покупців, що склався поточного робочого дня за даними Системи підтвердження угод на міжбанківському валютному ринку України НБУ. 

Згідно з пунктом 11 Положення інформація про встановлені офіційні курси гривні до іноземних валют та банківських металів розміщується в міжнародній комп'ютерній мережі Інтернет.

На час виникнення спірних правовідносин у справі, рішення в якій переглядаються, пункт 9 зазначеного Положення діяв у редакції постанови Правління НБУ від 31 березня 2014 року № 180 і передбачав, що офіційний курс гривні до іноземних валют та банківських металів діє з часу його встановлення. 

Згідно з інформацією, отриманою з офіційного сайту НБУ, 06 лютого 2015 року з 14:00 діяв офіційний курс гривні до долара США у розмірі 2313,0580 грн. за 100 доларів США. Такий курс було встановлено НБУ саме цього поточного робочого дня – 06 лютого 2015 року. Натомість курс 1799,9763 грн. за 100 доларів США було встановлено НБУ напередодні, 05 лютого 2015 року. Такий курс зберігав свою дію на початок 06 лютого 2015 року до встановлення поточного курсу. 

З огляду на зазначене Судова палата в цивільних справах Верховного Суду України дійшла таких висновків. 

Застосовуючи частину п’яту статті 26 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» у поєднанні із пунктом 2 Положення, а також пунктом 9 Положення у редакції постанови Правління НБУ від 31 березня 2014 року № 180 (чинній на час виникнення спірних правовідносин), слід виходити з того, що зазначена норма Закону перерахування вкладу в іноземній валюті в національну валюту пов’язує з курсом гривні, що установлений НБУ на конкретний день (у який розпочинається процедура виведення Фондом гарантування вкладів фізичних осіб банку з ринку та здійснення тимчасової адміністрації). Закон не містить обов’язку здійснити фактичний перерахунок вкладів саме в цей день, і не пов’язує здійснення такого перерахунку з конкретним моментом у часі (годиною, хвилиною) саме цього дня чи з курсом гривні, що діє саме в конкретний момент у часі (годину, хвилину) такого дня. Тому перерахування суми вкладу в іноземній валюті, зокрема доларах США, здійснюється за офіційним курсом гривні до цієї іноземної валюти, який установлений НБУ в той робочий день, на який припав початок процедури виведення Фондом банку з ринку та здійснення тимчасової адміністрації (у справі, рішення в якій переглядається, - 06 лютого 2015 року). 

Питання, зумовлене дією в різний час, але протягом одного й того самого робочого дня, двох різних курсів гривні до долара США, установлених НБУ в різні дні (цього робочого дня та напередодні), слід вирішувати з урахуванням визначеного законом і підзаконними актами НБУ порядку (процедури) встановлення і використання офіційного курсу гривні до іноземних валют та банківських металів, що відображає економічну природу установлення офіційного курсу гривні. Якщо іншого спеціальним законом не передбачено, в ситуації, коли в період чинності Положення в редакції постанови Правління НБУ від 31 березня 2014 року № 180 в один і той же день діють два різні курси гривні до долара США, правило пунктів 2 і 3 Положення про щоденне встановлення офіційного курсу гривні до долара США зумовлює необхідність застосовувати курс, установлений саме в цей поточний день за результатами торгів на міжбанківському валютному ринку України, проведених цього ж поточного дня. 

Зміст наведених норм Положення (пункти 2, 3, 9) свідчить про те, що поняття «встановлення офіційного курсу гривні до іноземної валюти» і поняття «дія офіційного курсу гривні до іноземної валюти» не є тотожними за змістом та правовим значенням. Отже, при застосуванні частини п’ятої статті 26 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» береться до уваги курс гривні до долара США, встановлений на певний день. При цьому не має самостійного правового значення той факт, що такий курс починає діяти не з початку, а лише з 14:00 того дня, коли він був установлений (у справі, рішення в якій переглядаються, - 06 лютого 2015 року). Цей факт також не дає підстав для застосування при перерахунку вкладу того офіційного курсу гривні до долара США, який був установлений НБУ в інший день, напередодні (у справі, рішення в якій переглядається, - 05 лютого 2015 року), незважаючи на те, що цей курс продовжував діяти певний час у першій половині поточного робочого дня до моменту оприлюднення нового, актуального курсу на цей поточний день. 

У справі, рішення в якій переглядаються, суд встановив, що із 06 лютого 2015 року у ПАТ «КБ «Надра» запроваджено тимчасову адміністрацію та призначено уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації на підставі постанови Правління НБУ від 05 лютого 2015 року № 83.

За таких обставин у справі, рішення в якій переглядаються, суди апеляційної та касаційної інстанцій дійшли помилкового висновку про застосування курсу гривні до долара США у розмірі 1799,9763 грн., який хоч і діяв 06 лютого 2015 року до 14:00, однак був установлений, за даними Системи підтвердження угод на міжбанківському валютному ринку України НБУ, 05 лютого 2015 року, що не відповідає економічній природі курсу, який установлюється щоденно внаслідок проведення торгів на міжбанківському валютному ринку України.

Суддя Верховного Суду України  Я.М. Романюк

Постанова від 11 жовтня 2017 року № 6-1297цс17

http://www.scourt.gov.ua/clients/vsu/vsu.nsf/(documents)/BD11356A8F2946DAC22581C4002FC0D7

  • Like 2

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах

ВСУ в данном постановлении установил массовый обман валютных вкладчиков банка Надра, которым ФГВФЛ неправомерно установил курс пересчета вкладов по 1799,9763 грн. за 100 долларов США, вместо правильного курса - 2313,0580 грн. за 100 долларов США по которому должны были быть пересчитаны вклады.

Таким образом установлено фактически преступление должностных лиц ФГВФЛ и у вкладчиков появилась возможность в пределах гарантированной суммы получить свои вклады.

Кроме этого, ВСУ посчитал правомерным взыскание с банка санкций по ч.2 ст.625 ГК за несвоевременный возврат вклада до момента введения временной администрации. При это ФГВФЛ их также обязан выплатить в пределах гарантированной суммы.

Также ВСУ указал на обязанность даже на сегодняшний момент включить эти суммы в пределах гарантированной фондом в обязательную выплату.

У нас есть аналогичные иски в Окружном административном суде Киева. С этого момента ФГВФЛ обязан осуществить добровольно пересчет всем вкладчикам и произвести выплату в пределах гарантированной суммы.

Но это не коим образом на освобождает должностных лиц ФГВФЛ, административную раду ФГВФЛ, лиц уполномоченных на временную администрацию и ликвидацию банка Надра от уголовной ответственности к которой они вероятнее всего будут привлечены за циничное и грубое нарушение прав вкладчиков и подрыв доверия к банковской системе Украины. Главное, чтобы руководитель ФГВФЛ теперь Ворушилин не покинул страну.

  • Like 1
  • Thanks 1

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах
Весьма важное для вкладчиков постановление ВСУ
 
в первую очередь оно важно тем, что теперь все валютные вкладчики банка "Надра", в том числе и те, которые уже давно получили возмещение по своим вкладам в пределах 200 тыс. грн — теперь могут подать заявления в Фонд грабування о перерасчете и выплате им украденной Фондом курсовой разницы. Валютные вклады были выплачены по курсу 17.99, а должны были быть выплачены по курсу 23.13 — то есть только на этой курсовой разнице Фондом украдено около 28.6% денег валютных вкладчиков, почти треть!
 
при этом правовые заключения, изложенные в постановлениях ВСУ в силу части пятой статьи 13 Закона Украины "О судоустройстве и статусе судей" — являются ОБЯЗАТЕЛЬНЫМИ для всех субъектов властных полномочий, в том числе и для Фонда грабування. То есть для правоотношений вкладчиков с Фондом это постановление фактически имеет силу закона, и даже, в некотором смысле, даже сильнее закона, поскольку представляет собой его толкование и окончательное правоприменение
 
но есть важные последствия и для вкладчиков других банков — в частности, важно заключение ВСУ о том, что Фонд грабування обязан возместить вкладчику не только ту сумму, которая находилась на его счетах в момент ограбления банка мародёрской командой ФГВФЛ, но также и проценты, начисленные до этого дня но не зачисленные на счета вкладчика, а также и суммы, предусмотренные частью второй статьи 625 ЦК (инфляция+3% годовых в случае гривневого вклада, или просто 3% годовых в случае валютного вклада)
 
крайне важная позиция ВСУ ещё и в том, что Фонд грабування теперь не может "акцептировать" эти суммы в какую-нибудь седьмую или сорок седьмую очередь (то есть фактически украсть, поскольку в розничных банках все очереди после третьей являются абсолютной фикцией, Фонд всегда выгребает всё до копеечки в своей третьей очереди) — а обязан выплатить эти суммы вкладчику в пределах гарантируемых двухсот тысяч
 
но главное — желательно теперь инициировать шквал заявлений вкладчиков Надры в Фонд грабування о перерасчете и выплате недоплаченных 28.6%
 
то есть тот, кто получил 100 000 по валютному вкладу — может требовать недоплаченные 28 600 курсовой разницы
 
мне кажется, это не такие уж маленькие деньги, чтобы просто так простить их бандитам из Фонда грабування..
  • Like 2

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах

классное-то оно классное, но исполнено вряд ли будет, там ответчик -- банк Надра

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах

2. Окрім того, згідно зі статтею 49 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» Фонд припиняє приймання вимог кредиторів після закінчення 30 днів з дня опублікування відомостей відповідно до частини другої статті 45 цього Закону. Будь-які вимоги, що надійшли після закінчення цього строку, вважаються погашеними...

Этот же прикол и с банкротством предприятий ( в т.ч. гос/коммун)

Интересно, когда гр-реформаторы предложат убрать эту херню?

И как на это смотрит ЕвроСуд? (такой практики не видел)

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах
В 28.10.2017 в 14:30, ANTIRAID сказал:

Пунктом 3 Положення передбачено, що офіційний курс гривні розраховується до долара США – як середньозважений курс продавців і покупців, що склався поточного робочого дня за даними Системи ... 

На час виникнення спірних правовідносин у справі, рішення в якій переглядаються, пункт 9 зазначеного Положення діяв у редакції постанови Правління НБУ від 31 березня 2014 року № 180 і передбачав, що офіційний курс гривні до іноземних валют та банківських металів діє з часу його встановлення...

06 лютого з 14:00 діяв офіційний курс гривні до долара США у розмірі 2313,0580 грн. за 100 доларів США... курс 1799,9763 грн. за 100 доларів США було встановлено НБУ напередодні, 05 лютого. Такий курс зберігав свою дію на початок 06 лютого до встановлення поточного курсу. 

 

Як нам повідомляв НБУ пару років тому, курс визначається станом на 12.00 поточного дня та діє до 11.59.59...

Також виникає логічно-юридичне питання: чи можна (спробувати) рахувати курс датою ПРОДОВЖЕННЯ Т.А.?!

Та як на всю цю галіматью дивиться ЕСПЛ?! (в кого хоч прийнято заяву? у нас по ФОРУМу євро-якби-суд дав звичайний відлуп)

 

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах

европейцы уже давно по таким поводам высказались в том смысле, что если в какой-то стране живут дебилы, навыбиравшие себе законодателей, принимающих подобные законы, — то суд таким дебилам, увы, помочь уже ничем не может

 

то есть народ Украины таким замысловатым образом распорядился своим закондательным правом, что  ограбил сам себя, а значит сам себе злобный буратино

 

  • Like 2

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах

Создайте аккаунт или авторизуйтесь, чтобы оставить комментарий

Комментарии могут оставлять только зарегистрированные пользователи

Создать аккаунт

Зарегистрировать новый аккаунт в нашем сообществе. Это несложно!

Зарегистрировать новый аккаунт

Войти

Есть аккаунт? Войти.

Войти

  • Пользователи

  • Похожий контент

    • Автор: ANTIRAID
      Державний герб України
      Постанова
      Іменем України
      11 квітня 2018 року
      м. Київ
      справа № 761/4896/15-ц
      провадження № 61-1386св17
      Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
      головуючого - Червинської М. Є.,
      суддів: Антоненко Н. О., Коротуна В. М., Крата В. І. (суддя-доповідач), Курило В. П.,
      учасники справи:
      позивач - ОСОБА_2,
      відповідачі: публічне акціонерне товариство «Терра Банк», приватне акціонерне товариство «Українська стратегічна група», Національний банк України, державна організація «Фонд гарантування вкладів фізичних осіб»,
      розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_2, яка підписана представником ОСОБА_3, на ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 7 квітня 2016 року у складі судді: Немировської О. В.,
      ВСТАНОВИВ:
      19 лютого 2015 року ОСОБА_2, через свого представника ОСОБА_4, звернувся до суду з позовом до публічного акціонерного товариства «Терра Банк» (далі - ПАТ «Терра Банк»), приватного акціонерного товариства «Українська стратегічна група» (далі - ПАТ «Українська стратегічна група»), Національного банку України (далі - НБУ) та державної організації «Фонд гарантування вкладів фізичних осіб» (далі - ДО «ФГВФО») про стягнення грошових коштів.
      Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 21 січня 2016 року у задоволенні позовних вимог відмовлено.
      01 лютого 2016 року ОСОБА_2, звернувся з апеляційною скаргою на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 21 січня 2016 року. Ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 22 березня 2016 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишено без руху з мотивів несплати судового збору. 31 березня 2016 року ОСОБА_2 звернувся із заявою про усунення недоліків. 07 квітня 2016 року ухвалою Апеляційного суду м. Києва апеляційну скаргу ОСОБА_2 визнано неподаною та повернуто.
      29 квітня 2016 року ОСОБА_2, через свого представника ОСОБА_3 звернувся із касаційною скаргою на ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 7 квітня 2016 року, у якій просить оскаржену ухвалу скасувати і направити справу для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції.
      У касаційній скарзі звертає увагу суду на те, що відповідно до частини третьої статті 22 Закону України «Про захист прав споживачів», споживачі звільняються від сплати судового збору за позовами, що пов'язані з порушенням їх прав. Крім того стаття 5 Закону України «Про судовий збір» не містить вичерпного переліку пільг щодо сплати судового збору.
      Ухвалою Верховного Суду від 16 січня 2018 року зупинене касаційне провадження у справі № 761/4896/15-ц до закінчення перегляду в касаційному порядку Великою Палатою Верховного Суду справи № 761/24881/16-ц.
      Ухвалою Верховного Суду від 11 квітня 2018 року поновлене касаційне провадження у справі № 761/4896/15-ц.
      Колегія суддів приймає аргументи, які викладені в касаційній скарзі, з таких мотивів.
      При поверненні апеляційної скарги апеляційний суд вказав, що «з 01 вересня 2015 року споживачі за позовами, пов'язаними зі порушенням їхніх прав, не відносяться до суб'єктів, які звільняються від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх інстанціях, а тому посилання на положення статті 22 Закону України «Про захист прав споживачів» не можуть бути взяті до уваги». Проте із таким висновком апеляційного суду погодитися неможливо.
      Системне тлумачення норм статті 5 Закону України «Про судовий збір» та статті 22 Закону України «Про захист прав споживачів» дозволяє зробити висновок про те, що сама по собі відсутність такої категорії осіб як споживачі серед переліку осіб, які мають пільги щодо сплати судового збору, не може безумовно означати те, що споживачі такої пільги не мають або позбавлені. Оскільки така пільга встановлена спеціальною нормою (стаття 22 Закону України «Про захист прав споживачів), що закріплена в законі, який гарантує реалізацію та захист прав споживачів.
      Звільнення споживачів від сплати судового збору має відбуватися не тільки у суді першої інстанції (при пред'явленні позову), але й на наступних стадіях цивільного процесу (при подачі апеляційної та касаційної скарги). Ці стадії судового захисту є єдиним цивільним процесом, завдання якого є справедливий розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушеного права. Аналогічний висновок зроблений і в постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 березня 2018 року у справі № 761/24881/16-ц.
      Таким чином апеляційний суд безпідставно поклав на ОСОБА_2, який звернувся до суду за захистом прав споживача, обов'язок зі сплати судового збору та передчасно визнав його апеляційну скаргу неподаною і повернув її.
      Доводи касаційної скарги дають підстави для висновку, що оскаржена ухвала постановлена з порушенням норм матеріального та процесуального права. У зв'язку з наведеним, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід задовольнити, ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 07 квітня 2016 року скасувати та передати справу № 761/4896/15-ц до Апеляційного суду м. Києва для вирішення питання про відкриття апеляційного провадження.
      Керуючись статтями 400, 406, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,
      ПОСТАНОВИВ:
      Касаційну скаргу ОСОБА_2, яка підписана представником ОСОБА_3, задовольнити.
      Ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 07 квітня 2016 року скасувати.
      Передати справу № 761/4896/15-ц до Апеляційного суду м. Києва для вирішення питання про відкриття апеляційного провадження.
      Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
      Головуючий М. Є. Червинська
      Судді: Н. О. Антоненко
      В. М. Коротун
      В. І. Крат
      В. П. Курило
      http://reyestr.court.gov.ua/Review/73408621
    • Автор: ANTIRAID
      ПОСТАНОВА
      Іменем України
      25 квітня 2018 року
      м. Київ
      Справа N 922/371/16
      Провадження N 12-25зг18
      Велика Палата Верховного Суду у складі:
      головуючого судді Князєва В.С.,
      судді-доповідача Бакуліної С.В.,
      суддів Антонюк Н.О., Гудими Д.А., Данішевської В.І., Золотнікова О.С., Лобойка Л.М., Лященко Н.П., Прокопенка О.Б., Саприкіної І.В., Ситнік О.М., Ткачука О.С., Уркевича В.Ю., Яновської О.Г.,
      за участю секретаря судового засідання Федорченка В.М.
      та представника позивача (відповідача за зустрічним позовом) - Яціва О.Р.,
      представників відповідача (позивача за зустрічним позовом) - Харитонова О.В.,
      Поддимая А.Б.,
      розглянула у відкритому судовому засіданні заяву Приватного акціонерного товариства "Інюрполіс" про перегляд постанови Вищого господарського суду України від 30 жовтня 2017 року (головуючий суддя Карабань В.Я., судді Корнілова Ж.О., Нєсвєтова Н.М.) у справі N 922/371/16 Господарського суду Харківської області за позовом Публічного акціонерного товариства "Акціонерний банк "Укргазбанк" до Приватного акціонерного товариства "Інюрполіс" про стягнення 5 082 691,40 грн. за зустрічним позовом Приватного акціонерного товариства "Інюрполіс" до Публічного акціонерного товариства "Акціонерний банк "Укргазбанк" про стягнення 232 409,10 грн
      1. Короткий зміст позовних вимог та заперечень
      1.1. У лютому 2016 року Публічне акціонерне товариство "Акціонерний банк "Укргазбанк" (далі - позивач, банк, ПАТ АБ "Укргазбанк") звернулось до Господарського суду Харківської області з позовом до Приватного акціонерного товариства "Інюрполіс" (далі - відповідач, товариство, ПрАТ "Інюрполіс") про стягнення 5082691,40 грн. які були сплачені згідно з актом здачі-приймання виконаних робіт N 223 від 10 жовтня 2012 року.
      1.2. Позовні вимоги обґрунтовано такими обставинами:
      - відповідач не виконав умов укладеної з позивачем генеральної угоди N 10.11.2002 від 09 листопада 2010 року в частині стягнення заборгованості з боржника - Товариства з обмеженою відповідальністю "Нова енергія світу";
      - сплачені банком товариству кошти в розмірі 5082691,40 грн набуті останнім безпідставно та підлягають стягненню на користь позивача.
      1.3. Як на правову підставу позову позивач посилається на статті 526, 901 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).
      1.4. Заперечуючи проти позову, відповідач стверджує, що правові підстави для повернення на користь банку раніше отриманої відповідачем суми винагороди відсутні.
      1.5. Відповідач зазначає, що отримані від позивача грошові кошти не можна кваліфікувати як безпідставно набуті, оскільки згідно з умовами договору підставою для їх сплати були акт здачі-приймання виконаних робіт та рахунок-фактура.
      1.6. У лютому 2016 року ПрАТ "Інюрполіс" звернулось до Господарського суду Харківської області із зустрічним позовом до ПАТ АБ "Укргазбанк" про стягнення 232409,10 грн заборгованості за надані юридичні послуги щодо стягнення коштів з контрагентів-боржників.
      1.7. Позовні вимоги за зустрічним позовом обґрунтовано такими обставинами:
      - у період з 20 жовтня 2015 року по 04 січня 2016 року товариство надало банку юридичні послуги на спірну суму боргу за укладеними з ПАТ АБ "Укргазбанк" генеральними угодами, проте банк цих послуг не оплатив.
      1.8. Як на правову підставу зустрічного позову товариство посилається на статті 16, 526, 625 ЦК України, статтю 193 Господарського кодексу України (далі - ГК України).
      1.9. Заперечуючи проти зустрічних позовних вимог, банк стверджує про припинення правовідносин сторін за генеральними угодами та скасування з листопада 2015 року довіреностей, виданих банком товариству, з огляду на що підстави для стягнення спірної суми за юридичні послуги відсутні.
      2. Фактичні обставини справи, встановлені судами
      2.1. 09 листопада 2010 року між ПАТ АБ "Укргазбанк" (замовник) та ПрАТ "Інюрполіс" (виконавець) було укладено генеральну угоду про надання юридичних послуг та виконання юридичних робіт N 10.11.2002 (далі - генеральна угода N 1).
      2.2. Надалі сторони у справі укладали додаткові угоди до генеральної угоди N 1, а саме: N 1, 3, 8 від 09 лютого 2011 року, N 9, 11 від 26 квітня 2011 року.
      2.3. 13 березня 2015 року між ПАТ АБ "Укргазбанк" (замовник) та ПрАТ "Інюрполіс" (виконавець) було укладено генеральну угоду про надання юридичних послуг та виконання юридичних робіт N 15.02.2014 (далі - генеральна угода N 2), а також додаткову угоду N 2 до генеральної угоди N 2.
      2.4. За умовами пункту 2.2.4 генеральних угод N 1, 2 банк зобов'язався надати працівникам ПрАТ "Інюрполіс" довіреності для представництва інтересів ПАТ АБ "Укргазбанк".
      2.5. Кожна додаткова угода передбачала окремий предмет роботи щодо стягнення заборгованості з конкретних позичальників ПАТ АБ "Укргазбанк" та звернення стягнення на предмет іпотеки.
      2.6. За період з 21 жовтня 2015 року по 04 січня 2016 року товариство склало акти здачі-приймання виконаних робіт від 04 січня 2016 року на загальну суму 232409,10 грн.
      2.7. 11 січня 2016 року ПрАТ "Інюрполіс" направило на адресу ПАТ АБ "Укргазбанк" лист від 04 січня 2016 року N 03-01 з проханням підписати акти здачі-приймання виконаних робіт та оплатити їх відповідно до наданих рахунків.
      2.8. У відповідь на цей лист банк листом від 03 лютого 2016 року N 117/1036/2016 повідомив про відмову від підписання актів здачі-приймання виконаних робіт.
      2.9. Відмову від підписання актів здачі-приймання виконаних робіт мотивовано тим, що банк неодноразово письмово повідомляв ПрАТ "Інюрполіс" про скасування довіреностей на представництво інтересів ПАТ АБ "Укргазбанк" з листопада 2015 року та про припинення правовідносин за генеральними угодами.
      2.10. 03 листопада 2015 року (лист N 117/9437/2015) та 03 грудня 2015 року (лист N 117/10393/2015) банк письмово повідомляв про відмову від отримання юридичних послуг та про відкликання довіреностей, які до цього часу банку не повернуті, що, за оцінкою суду, підтверджує обізнаність ПрАТ "Інюрполіс" про їх скасування.
      2.11. 03 грудня 2015 року банк листом N 1172/10381/2015 додатково направив повідомлення юристам ПрАТ "Інюрполіс" про припинення дії їх довіреностей.
      3. Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій
      3.1. Рішенням Господарського суду Харківської області від 27 квітня 2016 року у справі N 922/371/16, залишеним без змін постановою Харківського апеляційного господарського суду від 13 липня 2016 року, у задоволенні первісного позову відмовлено; зустрічний позов задоволено частково; стягнуто з ПАТ АБ "Укргазбанк" на користь ПрАТ "Інюрполіс" 219649,10 грн заборгованості та 3294,76 грн судового збору.
      3.2. Постановою Вищого господарського суду України від 24 жовтня 2016 року рішення судів попередніх інстанцій скасовано у частині зустрічних позовних вимог, а справу в цій частині направлено на новий розгляд; в іншій частині судові рішення залишено без змін.
      3.3. За наслідком нового розгляду справи рішенням Господарського суду Харківської області від 20 лютого 2017 року в задоволенні зустрічного позову відмовлено.
      3.4. Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 27 липня 2017 року рішення Господарського суду Харківської області від 20 лютого 2017 року скасовано; прийнято нове рішення, яким зустрічний позов задоволено частково; стягнуто з ПАТ АБ "Укргазбанк" на користь ПрАТ "Інюрполіс" 194981,60 грн заборгованості, 2924,72 грн судового збору за подання зустрічного позову, 3217,20 грн судового збору за подання апеляційної скарги; в решті зустрічних позовних вимог відмовлено.
      3.5. Постановою Вищого господарського суду України від 30 жовтня 2017 року постанову Харківського апеляційного господарського суду від 27 липня 2017 року скасовано, рішення Господарського суду Харківської області від 20 лютого 2017 року залишено у силі.
      3.6. Рішення судів першої та касаційної інстанції в частині зустрічного позову умотивовані посиланням на обставини письмового повідомлення банком товариства про припинення дії довіреностей з підстави їх скасування з 15 листопада 2015 року, а тому товариство не мало права вчиняти дії та представляти інтереси банку в судових органах, а послуги фактично не могли бути надані на правових підставах.
      3.7. Рішення суду апеляційної інстанції в частині зустрічного позову умотивовано посиланням на те, що у спірний період з листопада по грудень 2015 року у судових засіданнях від імені ПАТ АБ "Укргазбанк" разом з працівниками ПрАТ "Інюрполіс" брали участь штатні працівники банку, що, на думку суду, свідчить про фактичну згоду банку з представленням його інтересів цим товариством. Суд апеляційної інстанції також виходив з того, що правовідносини сторін за генеральними угодами не вичерпуються представництвом за довіреностями, а тому скасування зазначених довіреностей саме по собі не може бути підставою для висновку про припинення правовідносин ПАТ АБ "Укргазбанк" та ПрАТ "Інюрполіс" щодо надання останнім юридичних послуг банку.
      4. Короткий зміст вимог і доводів, наведених у заяві про перегляд судових рішень
      4.1. 14 грудня 2017 року ПрАТ "Інюрполіс" звернулось до Верховного Суду України із заявою про перегляд постанови Вищого господарського суду України від 30 жовтня 2017 року у справі N 922/371/16 з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 111-16 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) в редакції, чинній на момент звернення з цією заявою, а саме з підстави неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції однієї і тієї ж самої норми матеріального права.
      4.2. Заявник просить скасувати рішення суду першої та постанову суду касаційної інстанції, натомість залишити в силі постанову суду апеляційної інстанції.
      4.3. Заявник зазначає, що Вищий господарський суд України при прийнятті постанови неправильно застосував частину другу статті 249 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), якою визначено обов'язок особи, яка видала довіреність і згодом скасувала, негайно повідомити про це представника.
      4.4. Доводи заявника зводяться до того, що надання доказів про направлення на адресу представника відомостей щодо скасування довіреності є недостатнім.
      4.5. Заявник наголошує, що представник вважається повідомленим належним чином тільки в тому випадку, коли є докази, що він отримав таке повідомлення та ознайомився з ним.
      4.6. На обґрунтування неоднакового застосування судами касаційних інстанцій однієї і тієї ж норми матеріального права товариство додало до заяви копії ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 13 березня 2013 року у справі N 6-46221св12 та постанови Вищого господарського суду України від 23 березня 2011 року у справі N 2-21/2009 (2-53/08 (2-201/07), у яких, на думку заявника, суди, застосувавши до спірних правовідносин ту саму норму матеріального права, дійшли протилежних висновків про те, що направлення нотаріусом заяви про скасування довіреності за відсутності доказів отримання цієї заяви особою не є підставою вважати, що особа знала чи могла знати про її скасування.
      4.7. ПАТ АБ "Укргазбанк" надало пояснення на заяву ПрАТ "Інюрполіс" про перегляд постанови Вищого господарського суду України від 30 жовтня 2017 року у справі N 922/371/16, відповідно до яких, на думку банку, обставини у справі, що формують зміст правовідносин і впливають на застосування норм матеріального права, різняться з обставинами у справах N 6-46221св12 та N 2-21/2009 (2-53/08 (2-201/07).
      4.8. Крім того, у судовому засіданні ПрАТ "Інюрполіс" надало пояснення на заяву про перегляд постанови Вищого господарського суду України від 30 жовтня 2017 року у справі N 922/371/16, у якому міститься додаткове обґрунтування підстав перегляду постанови з посиланням на статтю 651 ЦК України та немає посилання на обставини неоднакового застосування судами частини другої статті 249 цього Кодексу.
      5. Позиція Великої Палати Верховного Суду у справі
      5.1. Згідно з пунктом 1 частини першої статті 111-16 ГПК України в редакції, чинній на момент звернення з цією заявою, заява про перегляд судових рішень господарських судів може бути подана з підстав неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило до ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.
      5.2. Під судовими рішеннями у подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де тотожними є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог і встановлені судом фактичні обставини, а також наявне однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин.
      5.3. Ухвалення різних за змістом судових рішень має місце в разі, коли суд (суди) касаційної інстанції при розгляді двох чи більше справ за подібних предметів спору, підстав позову, змісту позовних вимог, установлених судом фактичних обставин і однакового матеріально-правового регулювання спірних правовідносин дійшов (дійшли) неоднакових правових висновків, покладених в основу цих судових рішень.
      5.4. Зміст правовідносин з метою з'ясування їх подібності в різних рішеннях суду касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи, перевірка встановлення правильності яких не належить до компетенції Верховного Суду.
      5.5. Предметом розгляду в справі, що переглядається, є вимоги за первісним позовом про стягнення 5082691,40 грн. які були сплачені згідно з актом здачі-приймання виконаних робіт N 223 від 10 жовтня 2012 року, та вимоги за зустрічним позовом про стягнення 232409,10 грн заборгованості за надані юридичні послуги щодо стягнення коштів з контрагентів-боржників.
      5.6. Залишаючи без змін рішення суду першої інстанції про відмову в задоволенні зустрічного позову, Вищий господарський суд України, пославшись на норми статті 249 ЦК України, керувався тим, що довіритель скористався своїм правом на відмову від представництва шляхом письмового повідомлення представника про відкликання відповідних довіреностей та припинення взаємовідносин сторін, а відповідач за первісним позовом був обізнаним про скасування його довіреностей.
      5.7. Водночас в ухвалі від 13 березня 2013 року у справі N 6-46221св12 Вищий спеціалізований суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ при вирішенні спору про визнання недійсними договорів купівлі-продажу транспортного засобу та витребування майна, пославшись на норми частини другої статті 249 ЦК України, зазначив, що оскільки позивач підтвердив, що самостійно не повідомляв повірених осіб про скасування довіреності, то направлення нотаріусом заяви позивача про скасування довіреності за відсутності в справі даних про отримання ними цієї заяви, не є підставою вважати, що відповідачі знали чи могли знати про її скасування.
      5.8. У постанові від 23 березня 2011 року у справі N 2-21/2009 (2-53/08 (2-201/07) Вищий господарський суд України при вирішенні спору про визнання недійсним рішення загальних зборів та стягнення штрафних санкцій, пославшись на норми статті 249 ЦК України, зазначив, що лист приватного нотаріуса не є належним доказом повідомлення представника про скасування довіреності, оскільки немає доказів отримання цього листа та ознайомлення з ним особою.
      5.9. Відповідно до положень частини другої статті 249 ЦК України особа, яка видала довіреність і згодом скасувала її, повинна негайно повідомити про це представника, а також відомих їй третіх осіб, для представництва перед якими була видана довіреність.
      5.10. Юридичне значення такого повідомлення полягає в тому, що довіреність, яка скасована, зберігає чинність щодо представника, особи, яку представляють, прав та обов'язків третьої особи, з якою представник уклав правочин, до тих пір, допоки вони не довідаються або не матимуть змоги довідатися про скасування довіреностей.
      5.11. У справі N 922/371/16, яка переглядається, судами першої та касаційної інстанцій встановлено факт обізнаності відповідача за первісним позовом про скасування банком відповідних довіреностей.
      5.12. Натомість, вирішуючи спір у справах N 2-21/2009 (2-53/08 (2-201/07) та N 6-46221св12, суди касаційних інстанцій виходили з обставин відсутності належних доказів повідомлення представника про скасування довіреності.
      5.13. Отже, зі змісту оскаржуваної постанови Вищого господарського суду України та зі змісту зазначених рішень судів касаційної інстанції не вбачається підстав для висновку про неоднакове застосування судами касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах за однакових встановлених судами фактичних обставин.
      5.14. Оскільки факт подібності правовідносин у наведених заявником випадках не підтвердився, підстав для висновку про неоднакове застосування судами касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права немає.
      5.15. Відповідно до частини першої статті 111-26 ГПК України в редакції, чинній на момент звернення із заявою, Верховний Суд України відмовляє у задоволенні заяви, якщо обставини, що стали підставою для перегляду справи, не підтвердилися.
      Керуючись підпунктами 1, 2 пункту 1 розділу XI "Перехідні положення" Господарського процесуального кодексу України, Велика Палата Верховного Суду
      ПОСТАНОВИЛА:
      1. У задоволенні заяви Приватного акціонерного товариства "Інюрполіс" про перегляд постанови Вищого господарського суду України від 30 жовтня 2017 року у справі N 922/371/16 відмовити.
      2. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття.
      3. Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.
      Головуючий суддя В.С. Князєв Суддя-доповідач С.В. Бакуліна Судді: Н.О. Антонюк О.Б. Прокопенко Д.А. Гудима І.В. Саприкіна В.І. Данішевська О.М. Ситнік О.С. Золотніков О.С. Ткачук Л.М. Лобойко В.Ю. Уркевич Н.П. Лященко О.Г. Яновська
       
    • Автор: ANTIRAID
      ПОСТАНОВА
      ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
      18 квітня 2018 року
      м. Київ
      Справа N 826/7532/16
      Провадження N 11-151апп18
      Велика Палата Верховного Суду у складі:
      судді-доповідача Саприкіної І.В.,
      суддів: Антонюк Н.О., Британчука В.В., Гудими Д.А., Данішевської В.І., Золотнікова О.С., Князєва В.С., Лобойка Л.М., Лященко Н.П., Прокопенка О.Б., Рогач Л.І., Ситнік О.М., Уркевича В.Ю., Яновської О.Г.,
      розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_3 як представника позивачки ОСОБА_4 на ухвалу Окружного адміністративного суду м. Києва від 19 травня 2016 року (суддя Добрянська Я.І.) та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 22 червня 2016 року (у складі колегії суддів Межевича М.В., Земляної Г.В., Сорочка Є.О.) у справі N 826/7532/16 за позовом ОСОБА_4 до уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства "ВіЕйБі Банк", Фонду гарантування вкладів фізичних осіб про зобов'язання вчинити дії,
      УСТАНОВИЛА:
      У травні 2016 року ОСОБА_4 звернулась до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства "ВіЕйБі Банк" (далі - уповноважена особа Фонду), Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі - Фонд), у якому просила:
      - зобов'язати уповноважену особу Фонду внести зміни та включити кредиторські вимоги ОСОБА_4 у розмірі 4 млн. 562 тис. 668 грн 22 коп. до реєстру акцептованих вимог кредиторів ПАТ "ВіЕйБі Банк";
      - зобов'язати Фонд затвердити зміни до реєстру акцептованих вимог кредиторів ПАТ "ВіЕйБі Банк" щодо внесення кредиторських вимог ОСОБА_4 у розмірі 4 млн. 562 тис. 668 грн 22 коп.
      Київський апеляційний адміністративний суд ухвалою від 22 червня 2016 року залишив без змін ухвалу Окружного адміністративного суду м. Києва від 19 травня 2016 року, якою відмовлено у відкритті провадження в адміністративній справі на підставі п. 1 ч. 1 ст. 109 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) у редакції, чинній на момент постановлення цієї ухвали, оскільки позовну заяву не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства.
      У липні 2016 року представник позивачки ОСОБА_3 звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою про скасування ухвал Окружного адміністративного суду м. Києва від 19 травня 2016 року та Київського апеляційного адміністративного суду від 22 червня 2016 року та направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції.
      На обґрунтування своєї позиції в касаційній скарзі представник позивачки указав, що Фонд є державною спеціалізованою установою, яка виконує функції державного управління у сфері гарантування вкладів фізичних осіб, а уповноважена особа Фонду виконує від імені Фонду делеговані останнім повноваження щодо ліквідації банку та гарантування вкладів фізичних осіб, а тому спори, які виникають у цих правовідносинах, є публічно-правовими та підлягають вирішенню за правилами КАС України.
      Вищий адміністративний суд України ухвалою від 19 липня 2016 року відкрив касаційне провадження за вказаною скаргою.
      15 грудня 2017 року розпочав роботу Верховний Суд і набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року N 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (далі - Закон N 2147-VIII), яким КАС України викладено в новій редакції.
      Відповідно до підп. 4 п. 1 розд. VII "Перехідні положення" КАС України (у редакції Закону N 2147-VIII) касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
      Верховний Суд у складі судді Касаційного адміністративного суду ухвалою від 01 лютого 2018 року прийняв до провадження касаційну скаргу ОСОБА_4, а ухвалою від 14 лютого 2018 року вказану вище справу передав на розгляд Великої Палати Верховного Суду на підставі ч. 6 ст. 346 КАС України (у редакції Закону N 2147-VIII), оскільки учасник справи оскаржує судові рішення першої та апеляційної інстанцій з підстави порушення правил предметної юрисдикції.
      Як убачається з матеріалів справи і встановлено судами попередніх інстанцій, у 2014 році ОСОБА_4 стала вкладником ПАТ "ВіЕйБі Банк" на підставі договорів банківських вкладів: від 30 січня 2014 року N 734989/2014 (сума вкладу 150 тис. доларів США); від 27 березня 2014 року N 765187/2014 (сума вкладу 200 тис. грн); від 30 січня 2014 року N 734984 (сума вкладу 500 тис. грн).
      Відповідно до постанови Правління Національного банку України від 19 березня 2015 року N 188 "Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПАТ "ВіЕйБі Банк" виконавчою дирекцією Фонду прийнято рішення від 20 березня 2015 року N 63 "Про початок процедури ліквідації ПАТ "ВіЕйБі Банк" та призначення уповноваженої особи Фонду на ліквідацію банку", згідно яких було розпочато процедуру ліквідації ПАТ "ВіЕйБі Банк" та призначено уповноважену особу Фонду.
      07 липня 2015 року ОСОБА_4 звернулась до уповноваженої особи Фонду з заявою про видачу довідки на підтвердження внесення її до реєстру акцептованих вимог кредиторів, на що 16 липня 2015 року отримала відповідь, що її кредиторські вимоги не включені до акцептованого реєстру кредиторів і вважаються погашеними у зв'язку з неподанням кредиторської вимоги у встановлений законодавством строк.
      На своє повторне звернення до уповноваженої особи Фонду ОСОБА_4 отримала інформацію про залишок коштів на її рахунках із зазначенням, що гарантовану суму відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду, відповідно до Закону України від 23 лютого 2012 року N 4452-VI "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" (далі - Закон N 4452-VI) в розмірі 200 тис. грн їй виплачено. При цьому ще раз наголошено, що нею не дотримано строк подачі заяви про свої кредиторські вимоги до банку.
      Позивачка стверджує, що вказані дії відповідачів призвели до обмеження у користуванні власними коштами та подальшого протиправного позбавлення її права власності на грошові кошти в сумі 4 млн. 562 тис. 668 грн 22 коп., з огляду на що єдиним способом захисту її права власності є звернення до адміністративного суду з вказаним позовом.
      Відмовляючи у відкритті провадження у цій справі, суд першої інстанції, з висновком якого погодився і суд апеляційної інстанції, виходив з того, що дана справа не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, оскільки на спори, які виникають на стадії ліквідації (банкрутства) банку, юрисдикція адміністративних судів не поширюється.
      Дослідивши доводи касаційної скарги щодо оскарження судових рішень першої і апеляційної інстанцій з підстав порушення правил предметної юрисдикції, заслухавши суддю-доповідача про обставини, необхідні для ухвалення судового рішення та перевіривши матеріали справи, Велика Палата Верховного Суду зазначає таке.
      Відповідно до ч. 1 ст. 341 КАС України (у редакції Закону N 2147-VIII) суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
      Згідно зі ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
      Європейський суд з прав людини у п. 24 рішення від 20 липня 2006 року в справі "Сокуренко і Стригун проти України" зазначив, що фраза "встановлений законом" поширюється не лише на правову основу самого існування суду, але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Термін "судом, встановленим законом" у п. 1 ст. 6 Конвенції передбачає усю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів.
      Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси (ч. 1 ст. 6 КАС України в цьому випадку й далі - у редакції, чинній на час прийняття судами рішень).
      Згідно із ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.
      Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 3 КАС Українисправа адміністративної юрисдикції - це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
      Згідно з правилами визначення юрисдикції адміністративних судів щодо вирішення адміністративних справ за ст. 17 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності; спори між суб'єктами владних повноважень з приводу реалізації їхньої компетенції у сфері управління, у тому числі делегованих повноважень.
      До адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження (ч. 2 ст. 2 КАС України).
      Згідно з ч. 2 ст. 4 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.
      У цій справі правовідносини стосуються дій уповноваженої особи Фонду щодо невключення кредиторських вимог ОСОБА_4 до реєстру акцептованих вимог кредиторів, зобов'язання внести зміни до зазначеного реєстру на суму 4 млн. 562 тис. 668 грн 22 коп. та подання цих змін до Фонду для затвердження, оскільки у ПАТ "ВіЕйБі Банк" існує заборгованість перед позивачкою за договором банківського вкладу.
      Законом N 4452-VI установлені правові, фінансові та організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, порядок виплати Фондом відшкодування за вкладами. Цим Законом також регулюються відносини між Фондом, банками, Національним банком України, визначаються повноваження та функції Фонду щодо виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків.
      Відповідно до п. 17 ч. 1 ст. 2 Закону N 4452-VI уповноважена особа Фонду - працівник Фонду, який від імені Фонду та в межах повноважень, передбачених цим Законом, виконує дії із забезпечення виведення банку з ринку під час здійснення тимчасової адміністрації неплатоспроможного банку та/або ліквідації банку.
      За змістом ст. 3 Закону N 4452-VI Фонд є установою, що виконує спеціальні функції у сфері гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку. Фонд є юридичною особою публічного права, має відокремлене майно, яке є об'єктом права державної власності і перебуває у його господарському віданні.
      Згідно із ч. 1 ст. 4 вказаногоЗакону основним завданням Фонду є забезпечення функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку.
      Для цього Фонд наділено відповідними функціями, передбаченими ч. 2 ст. 4 Закону N 4452-VI, серед яких, зокрема, акумулювання коштів, отриманих з джерел, визначених ст. 19 цього Закону, здійснення регулювання участі банків у системі гарантування вкладів фізичних осіб; здійснення процедури виведення неплатоспроможних банків з ринку, у тому числі шляхом здійснення тимчасової адміністрації та ліквідації банків, організація відчуження активів і зобов'язань неплатоспроможного банку, продаж неплатоспроможного банку або створення та продаж перехідного банку.
      Відповідно до ч. 5 ст. 34 Закону N 4452-VI під час тимчасової адміністрації Фонд має повне і виняткове право управляти банком відповідно до цього Закону, нормативно-правових актів Фонду та вживати дії, передбачені планом врегулювання.
      Відповідно до ч. 2 ст. 37 зазначеного Закону Фонд безпосередньо або уповноважена особа Фонду у разі делегування їй повноважень має право, зокрема, вчиняти будь-які дії та приймати рішення, що належали до повноважень органів управління і органів контролю банку; укладати від імені банку будь-які договори (вчиняти правочини), необхідні для забезпечення операційної діяльності банку, здійснення ним банківських та інших господарських операцій, з урахуванням вимог, встановлених цим Законом.
      За приписами ч. 1 ст. 54 Закону N 4452-VІ рішення, що приймаються відповідно до цього Закону Національним банком України, Фондом, працівниками Фонду, що виконують функції, передбачені цим Законом, у тому числі у процесі здійснення тимчасової адміністрації, ліквідації банку, виконання плану врегулювання, можуть бути оскаржені до суду.
      Таким чином, за змістом наведених правових норм на Фонд, який є юридичною особою публічного права, покладено функції державного управління у сфері гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків. У свою чергу, уповноважена особа Фонду виконує від його імені делеговані Фондом повноваження щодо забезпечення виведення банку з ринку під час здійснення тимчасової адміністрації неплатоспроможного банку та/або ліквідації банку.
      Разом з тим, вирішуючи питання про віднесення спору до юрисдикції адміністративного суду, слід враховувати не лише суб'єктний склад правовідносин, які склалися між сторонами, а й сутність (характер) таких правовідносин.
      Правовідносини, щодо яких виник спір, обумовлені наявністю кредиторських вимог (майнових вимог фізичної особи до суб'єкта господарювання - банку, що ліквідується), які задовольняються у порядку черговості, визначеної ст. 52 Закону N 4452-VI за рахунок коштів, одержаних в результаті ліквідації та продажу майна банку.
      Повноваження уповноваженої особи Фонду щодо складення реєстру акцептованих вимог кредиторів та внесення змін до цього реєстру визначені у п. 4 ч. 1 ст. 48 Закону N 4452-VI.
      Повноваження Фонду як ліквідатора, що закріплені у ч. 1 ст. 48 Закону N 4452-VI, збігаються за змістом із повноваженнями розпорядника майна у справі про банкрутство, які закріплені у ч. 3, 5 ст. 22 Закону України від 14 травня 1992 року N 2343-XII "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (далі - Закон N 2343-XII).
      Відповідно до ч. 1 ст. 52 зазначеного Закону кошти, одержані в результаті ліквідації та продажу майна (активів) банку, спрямовуються Фондом на задоволення вимог кредиторів. У четвертій черзі задовольняються грошові вимоги щодо вимоги вкладників - фізичних осіб у частині, що перевищує суму, виплачену Фондом.
      Таким чином, Велика Палата Верховного Суду приходить до висновку, що оскільки лише Фонду за законом доручено забезпечувати відновлення платоспроможності банку або підготовку його до ліквідації, а спірні правовідносини випливають з укладених між банком і фізичною особою договорів, уповноважена особа Фонду та Фонд діють як представники сторони договірних відносин.
      Зазначене дає підстави стверджувати, що спір в цій справі не є публічно-правовим і не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, а належить до цивільної юрисдикції.
      Беручи до уваги наведене й ураховуючи суть та суб'єктний склад спірних правовідносин, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що спір про включення кредиторських вимог до реєстру акцептованих вимог кредиторів не є публічно-правовим та не належить до юрисдикції адміністративних судів, а тому висновки судів першої та апеляційної інстанцій про відмову у відкритті провадження в цій справі з підстав, передбачених п. 1 ч. 1 ст. 109 КАС України (у редакції, чинній на час прийняття рішень) є обґрунтованими.
      Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 349 КАС України (у редакції Закону N 2147-VIII) суд касаційної інстанції за наслідком розгляду касаційної скарги залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення без змін, якщо відсутні підстави для їх скасування.
      Ураховуючи викладене та керуючись ст. 341, 345, 349, 350, 355, 356, 359 КАС України (у редакції Закону N 2147-VIII), Велика Палата Верховного Суду
      ПОСТАНОВИЛА:
      Касаційну скаргу ОСОБА_3 як представника ОСОБА_4 залишити без задоволення, а ухвалу Окружного адміністративного суду м. Києва від 19 травня 2016 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 22 червня 2016 року - без змін.
      Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
      Суддя-доповідач І.В. Саприкіна
      Судді:
      Н.О. Антонюк Н.П. Лященко
      В.В. Британчук О.Б. Прокопенко
      Д.А. Гудима Л.І. Рогач
      В.І. Данішевська О.М. Ситнік
      О.С. Золотніков В.Ю. Уркевич
      В.С. Князєв О.Г. Яновська
      Лобойко Л.М.
    • Автор: ANTIRAID
      ПОСТАНОВА
      ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
      18 квітня 2018 року
      м. Київ
      Справа N 813/921/16
      Провадження N 11-126апп18
      Велика Палата Верховного Суду у складі:
      судді-доповідача Саприкіної І.В.,
      суддів: Антонюк Н.О., Британчука В.В., Гудими Д.А., Данішевської В.І., Золотнікова О.С., Князєва В.С., Лобойка Л.М., Лященко Н.П., Прокопенка О.Б., Рогач Л.І., Ситнік О.М., Уркевича В.Ю., Яновської О.Г.,
      розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_3 на ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 20 вересня 2016 року (у складі колегії суддів Улицького В.З., Гулида Р.М., Кузьмича С.М.) у справі N 813/921/16 за її позовом до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" про визнання протиправним і скасування наказу та зобов'язання вчинити певні дії,
      УСТАНОВИЛА:
      У березні 2016 року ОСОБА_3 звернулась до Львівського окружного адміністративного суду з позовом до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі - Фонд) та уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" (далі - уповноважена особа Фонду), у якому з урахуванням уточнень позовних вимог просила:
      - визнати протиправним та скасувати наказ тимчасової адміністрації АТ "Дельта Банк" від 16 вересня 2015 року N 813 "Щодо заходів, пов'язаних із наслідками виявлення нікчемних правочинів (договорів) за вкладними операціями";
      - зобов'язати уповноважену особу Фонду включити ОСОБА_3 до переліку вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами в АТ "Дельта Банк" за рахунок Фонду;
      - зобов'язати уповноважену особу Фонду подати до Фонду додаткову інформацію щодо ОСОБА_3, як вкладника, яка має право на відшкодування коштів за вкладом в АТ "Дельта Банк" за рахунок Фонду.
      Львівський окружний адміністративний суд постановою від 19 квітня 2016 року адміністративний позов задовольнив частково. Зобов'язав уповноважену особу Фонду включити ОСОБА_3 до переліку вкладників та подати до Фонду додаткову інформацію щодо неї як вкладника, яка має право на відшкодування коштів за вкладами в АТ "Дельта Банк" за рахунок Фонду. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
      Львівський апеляційний адміністративний суд ухвалою від 20 вересня 2016 року скасував рішення суду першої інстанції та закрив провадження у справі на підставі п. 1 ч. 1 ст. 157 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) у редакції, чинній на момент постановлення цієї ухвали, оскільки справа не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.
      У жовтні 2016 року ОСОБА_3 звернулась до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою про скасування ухвали Львівського апеляційного адміністративного суду від 20 вересня 2016 року та направлення справи для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції, оскільки вважає, що за своїм характером цей спір є публічно-правовим та підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.
      Вищий адміністративний суд України ухвалою від 24 листопада 2016 року відкрив касаційне провадження за вказаною скаргою.
      15 грудня 2017 року розпочав роботу Верховний Суд і набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року N 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (далі - Закон N 2147-VIII), яким КАС України викладено в новій редакції.
      Відповідно до підп. 4 п. 1 розд. VII "Перехідні положення" КАС України (у редакції Закону N 2147-VIII) касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
      Верховний Суд у складі судді Касаційного адміністративного суду ухвалою від 05 лютого 2018 року прийняв до провадження касаційну скаргу ОСОБА_3 і призначив її до касаційного розгляду, а ухвалою від 07 лютого 2018 року вказану вище справу передав на розгляд Великої Палати Верховного Суду на підставі ч. 6 ст. 346 КАС України (у редакції Закону N 2147-VIII), оскільки учасник справи оскаржує судове рішення апеляційної інстанції з підстави порушення правил предметної юрисдикції.
      Як убачається з матеріалів справи і встановлено судами попередніх інстанцій, 20 лютого 2015 року між ОСОБА_3 і АТ "Дельта Банк" було укладено договір N 007-13525-200215 банківського вкладу (депозиту) "Найкращий від Миколая" у доларах США.
      Платіжним дорученням від 20 лютого 2015 року N 4600207 АТ "Дельта Банк" прийняв від ОСОБА_3 як вкладника грошові кошти в сумі 5 тис. доларів США на вкладний (депозитний) рахунок N НОМЕР_1, відкритий відповідно до п. 1.6 договору N 007-13525-200215. Ці грошові кошти були перераховані на депозитний рахунок позивачки з рахунку ОСОБА_4, яка не є стороною депозитного договору.
      Відповідно до постанови Правління Національного банку України від 02 березня 2015 року N 150 "Про віднесення АТ "Дельта Банк" до категорії неплатоспроможних" виконавчою дирекцією Фонду прийнято рішення від 02 березня 2015 року N 51 "Про запровадження тимчасової адміністрації у АТ "Дельта Банк" та делегування повноважень тимчасового адміністратора банку".
      Наказом тимчасової адміністрації АТ "Дельта Банк" від 16 вересня 2015 року N 813 "Щодо заходів, пов'язаних із наслідками виявлення нікчемних правочинів (договорів) за вкладними операціями" до договорів банківського вкладу (депозиту), що були укладені між АТ "Дельта Банк" та фізичними особами - клієнтами банку після 16 січня 2015 року включно, застосовано наслідки нікчемності договорів банківського вкладу з підстав, визначених п. 7 ч. 3 ст. 38 Закону України від 23 лютого 2012 року N 4452-VI "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" (далі - Закон N 4452-VI).
      Тимчасовою адміністрацією АТ "Дельта Банк" 23 вересня 2015 року позивачку повідомлено про нікчемність договору банківського вкладу (депозиту) N 007-13525-200215 від 20 лютого 2015 року, укладеного між АТ "Дельта Банк" та ОСОБА_3, згідно з п. 7 ч. 3 ст. 38 Закону N 4452-VI.
      Правлінням Національного банку України прийнято рішення від 02 жовтня 2015 року N 664 "Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію АТ "Дельта Банк". Того ж дня виконавчою дирекцією Фонду прийнято рішення N 181 "Про початок процедури ліквідації АТ "Дельта Банк" та призначення уповноваженої особи Фонду на ліквідацію банку".
      З метою дотримання вимог Закону N 4452-VI уповноваженою особою Фонду видано наказ N 15 від 05 жовтня 2015 року "Про обмеження здійснення на час ліквідації АТ "Дельта Банк" операцій щодо виплат коштів вкладникам - фізичним особам за відповідними рахунками".
      Указані обставини стали підставою для звернення ОСОБА_3 до суду з адміністративним позовом на захист порушених, на її думку, прав та інтересів.
      Дослідивши доводи касаційної скарги щодо оскарження судового рішення апеляційної інстанції з підстав порушення правил предметної юрисдикції і заперечення на неї, заслухавши суддю-доповідача про обставини, необхідні для ухвалення судового рішення та перевіривши матеріали справи, Велика Палата Верховного Суду вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з огляду на таке.
      Відповідно до ч. 1 ст. 341 КАС України (у редакції Закону N 2147-VIII) суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
      При розмежуванні юрисдикційних форм захисту порушеного права основним критерієм є характер (юридичний зміст) спірних відносин.
      Позивачкою оскаржуються дії щодо невключення її до переліку вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду в межах граничного розміру відшкодування коштів.
      В обсязі конкретних обставин цієї справи зміст (суть) спірних правовідносин обмежується встановленням реальної правової природи відносин, що виникли між позивачем, Фондом та уповноваженою особою Фонду, визначення яких залежить від з'ясування прав позивача, статусу Фонду, мети його створення, завдань, поставлених перед ним, повноважень та обов'язків Фонду і його уповноважених осіб, функцій, які на нього покладаються.
      Акти, прийняті суб'єктами владних повноважень, дії, вчинені ними під час здійснення управлінських функцій, а також невиконання повноважень, установлених законодавством (бездіяльність), можуть бути оскаржені до суду відповідно до ч. 1 і 2 ст. 55 Конституції України. Для реалізації конституційного права на оскарження рішень, дій чи бездіяльності вказаних суб'єктів у сфері управлінської діяльності в Україні утворено систему адміністративних судів.
      Статтею 6 КАС України (в цьому випадку й далі - у редакції, чинній на час прийняття судами рішень) установлено право на судовий захист і передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.
      Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 3 КАС України справа адміністративної юрисдикції - це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
      За змістом п. 7 ч. 1 ст. 3 КАС України суб'єктом владних повноважень є, зокрема, будь-який суб'єкт при здійсненні ним владних управлінських функцій.
      Частинами 1 та 2 ст. 17 КАС України передбачено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на: правовідносини, що виникають у зв'язку зі здійсненням суб'єктом владних повноважень владних управлінських функцій; публічно-правові спори, зокрема на спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.
      Отже, до компетенції адміністративних судів належить вирішення спорів фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій.
      Законом N 4452-VI (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) встановлені правові, фінансові та організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, порядок виплати Фондом відшкодування за вкладами, і цей Закон є спеціальним у регулюванні спірних правовідносин.
      За змістом ст. 3 Закону N 4452-VI Фонд є установою, що виконує спеціальні функції у сфері гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку. Фонд є юридичною особою публічного права, має відокремлене майно, яке є об'єктом права державної власності і перебуває у його господарському віданні.
      Згідно із ч. 1 ст. 4 Закону N 4452-VI основним завданням Фонду є забезпечення функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку.
      Для цього Фонд наділено відповідними функціями, передбаченими ч. 2 ст. 4 Закону N 4452-VI, серед яких, зокрема, ведення реєстру учасників Фонду; здійснення заходів щодо організації виплат відшкодувань за вкладами в разі прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку; здійснення заходів щодо інформування громадськості про функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, захисту прав та охоронюваних законом інтересів вкладників, підвищення рівня фінансової грамотності населення відповідно до цього Закону.
      Крім того, відповідно до ст. 6 Закону N 4452-VI Фонд наділено повноваженнями видавати нормативно-правові акти, що підлягають державній реєстрації у порядку, встановленому законодавством, з питань, віднесених до його повноважень, які є обов'язковими до виконання банками, юридичними та фізичними особами.
      За змістом п. 17 ч. 1 ст. 2 цього Закону уповноважена особа Фонду - це працівник Фонду, який від імені Фонду та в межах повноважень, передбачених цим Законом та/або делегованих Фондом, виконує дії із забезпечення виведення банку з ринку під час здійснення тимчасової адміністрації неплатоспроможного банку та/або ліквідації банку.
      За приписами ч. 1 ст. 54 Закону N 4452-VІрішення, що приймаються відповідно до цього Закону Національним банком України, Фондом, працівниками Фонду, що виконують функції, передбачені цим Законом, у тому числі у процесі здійснення тимчасової адміністрації, ліквідації банку, виконання плану врегулювання, можуть бути оскаржені до суду.
      Таким чином, нормативно-правове регулювання статусу Фонду та його місце в системі гарантування вкладів фізичних осіб дозволяє зробити висновки, що Фонд є суб'єктом публічного права, створений з метою реалізації публічних інтересів держави у сфері гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку, здійснює нормативне регулювання, тобто наділений владними управлінськими функціями та є суб'єктом владних повноважень у розумінні КАС України.
      Закриваючи провадження у справі, суд апеляційної інстанції керувався правовою позицією, викладеною в постановах Верховного Суду України від 15 червня 2016 року у справі N 826/20410/14 та від 16 лютого 2016 року у справі N 21-484а15, відповідно до яких, з посиланням на норми Закону України від 14 травня 1992 року N 2343-XII "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (далі - Закон N 2343-XII) та приписи ст. 12 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), було вказано, що на спори, які виникають на стадії ліквідації (банкрутства) банку, не поширюється юрисдикція адміністративних судів.
      Велика Палата Верховного Суду вважає за необхідне відступити від висновку Верховного Суду України в цій справі з огляду на таке.
      Нормами Закону N 2343-XII визначено умови та порядок відновлення платоспроможності боржника чи визнання його банкрутом і застосування ліквідаційної процедури з метою повного або часткового задоволення вимог кредиторів.
      У ч. 3 ст. 2 цього Закону встановлено, що законодавство про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом при розгляді судом справи про визнання неплатоспроможним (банкрутом) банку застосовується з урахуванням норм законодавства про банки і банківську діяльність.
      З аналізу норм законодавства, яке регулює питання ліквідації боржників через їх неплатоспроможність, випливає, що в будь-якому разі учасником спору в процесі ліквідації певного суб'єкта є цей суб'єкт, тобто боржник.
      Згідно зі ст. 1 Закону N 2343-XII учасники у справі про банкрутство - це сторони, забезпечені кредитори, арбітражний керуючий (розпорядник майна, керуючий санацією, ліквідатор), власник майна (орган, уповноважений управляти майном) боржника, державний орган з питань банкрутства, Фонд державного майна України, представник органу місцевого самоврядування, представник працівників боржника, уповноважена особа засновників (учасників, акціонерів) боржника, а також у випадках, передбачених цим Законом, інші особи, які беруть участь у провадженні у справі про банкрутство. Всі перелічені особи в той чи інший спосіб є учасникам певних правовідносин, у яких бере участь безпосередньо боржник.
      Разом з тим правовідносини між Фондом і вкладниками, які претендують на отримання відшкодування за рахунок коштів Фонду, по формуванню реєстрів складаються без участі банку-боржника.
      Учасниками цих правовідносин є виключно вкладники та Фонд, і саме в них виникають відповідні права та обов'язки.
      Банк, який ліквідується, жодним чином не впливає на той факт, чи буде особу включено до переліку тих, хто має право на відшкодування за рахунок коштів Фонду. Це питання відповідно до норм Закону N 4452-VI вирішує виключно Фонд.
      Так, згідно з ч. 1, 2 ст. 26 Закону N 4452-VІ Фонд гарантує кожному вкладнику банку відшкодування коштів за його вкладом. Фонд відшкодовує кошти в розмірі вкладу, (…), але не більше суми граничного розміру відшкодування коштів за вкладами, (…). Сума граничного розміру відшкодування коштів за вкладами не може бути меншою 200000 гривень.
      Вкладник набуває право на одержання гарантованої суми відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду в межах граничного розміру відшкодування коштів за вкладами після прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку.
      Відповідно до ст. 27 Закону N 4452-VІ уповноважена особа Фонду складає перелік вкладників та визначає розрахункові суми відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду відповідно до вимог цього Закону (…).
      Уповноважена особа Фонду протягом трьох днів з дня отримання Фондом рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку формує повний перелік вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду, із визначенням сум, що підлягають відшкодуванню.
      Протягом шести днів з дня отримання Фондом рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку виконавча дирекція Фонду затверджує реєстр вкладників для здійснення виплат відповідно до наданого уповноваженою особою Фонду переліку вкладників. Фонд публікує оголошення про відшкодування коштів вкладникам у газетах "Урядовий кур'єр" або "Голос України" та на своїй офіційній сторінці в мережі Інтернет не пізніше ніж через сім днів з дня отримання Фондом рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку.
      Уповноважена особа Фонду протягом трьох днів з дня отримання Фондом рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію формує перелік вкладників, кошти яких не підлягають відшкодуванню Фондом відповідно до ч. 4 ст. 26 цього Закону.
      Відповідно до ч. 1 ст. 28 Закону N 4452-VI Фонд розпочинає виплату відшкодування коштів вкладникам, їх уповноваженим представникам чи спадкоємцям у національній валюті України з наступного робочого дня після затвердження виконавчою дирекцією Фонду реєстру вкладників для здійснення виплат гарантованої суми відшкодування.
      Отже, правовідносини між Фондом і вкладниками, які претендують на отримання гарантованого відшкодування за рахунок коштів Фонду, складаються без участі банку-боржника і не породжують прав та обов'язків для банку.
      Саме тому у ч. 8 ст. 36 Закону N 4452-VI зазначено, що дія Закону N 2343-XII на банки не поширюється.
      Таким чином, відсутні підстави вважати, що правовідносини між вкладниками та Фондом щодо формування переліку осіб, які мають право на відшкодування вкладів за рахунок коштів Фонду, складаються за участі банку. Тому ці правовідносини не стосуються безпосередньо процедури ліквідації банку. Юридичний факт неплатоспроможності банку є лише підставою для виникнення правовідносин щодо відшкодування вкладникам їх вкладів за рахунок коштів Фонду, проте процес ліквідації має окремий перебіг і не впливає на обсяг відшкодування вкладникам.
      Наведене свідчить, що спір стосовно права на відшкодування вкладів фізичних осіб за рахунок коштів Фонду є публічно-правовим, має окремий характер і стосується виконання окремої владної функції Фонду, а саме організації виплат відшкодувань за вкладами (п. 4 ч. 2 ст. 4 Закону N 4452-VI), і не є спором у зв'язку з процесом ліквідації банку.
      Зважаючи на викладене, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що на ці правовідносини не розповсюджуються норми ст. 12 ГПК України, а тому юрисдикція господарських судів на такі спори не поширюється.
      Частиною 2 ст. 6 Конституції України визначено, що органи судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених Конституцією межах і відповідно до законів України.
      Закон України від 07 грудня 2000 року N 2121-III "Про банки та банківську діяльність" (далі - Закон N 2121-III) і Закон N 4452-VI є основними правовими актами в регулюванні відносин щодо визнання банку неплатоспроможним.
      З огляду на зазначені норми матеріального та процесуального права перевірка законності дій та рішень посадової особи Фонду щодо виконання покладених на неї владних управлінських функцій у сфері реалізації публічних інтересів держави не регулюється нормами Закону N 2343-XII, в силу прямого припису ч. 8 ст. 36 Закону N 4452-VI, який є спеціальним щодо таких правовідносин, а тому підстав для розгляду цієї справи в порядку господарського судочинства немає.
      Зважаючи на викладене, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що Фонд є державною спеціалізованою установою, який виконує функції державного управління у сфері гарантування вкладів фізичних осіб, уповноважена особа Фонду у цьому випадку виконує від імені Фонду делеговані ним повноваження щодо гарантування вкладів фізичних осіб, а тому спір стосовно формування переліку вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду, та затвердження реєстру вкладників для здійснення гарантованих виплат є публічно-правовим та належить до юрисдикції адміністративних судів.
      Таким чином, висновок суду апеляційної інстанції про закриття провадження в цій справі з підстав, передбачених п. 1 ч. 1 ст. 157 КАС України (у редакції, чинній на час прийняття рішення), є помилковим.
      Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 349 КАС України (у редакції Закону N 2147-VIII) суд касаційної інстанції за наслідком розгляду касаційної скарги скасовує судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій повністю або частково і передає справу повністю або частково для продовження розгляду.
      Відповідно до ч. 1 ст. 353 КАС України (у редакції Закону N 2147-VIII) підставою для скасування ухвали судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на продовження розгляду є (…) порушення норм процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (…) суду апеляційної інстанції, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі.
      Ураховуючи викладене та керуючись ст. 341, 345, 349, 353, 355, 356, 359 КАС України (у редакції Закону N 2147-VIII), Велика Палата Верховного Суду
      ПОСТАНОВИЛА:
      Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити.
      Ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 20 вересня 2016 року скасувати.
      Справу за позовом ОСОБА_3 до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" про визнання протиправним і скасування наказу та зобов'язання вчинити певні дії - направити для продовження розгляду до Львівського апеляційного адміністративного суду.
      Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
      Суддя-доповідач І.В. Саприкіна
      Судді:
      Н.О. Антонюк Н.П. Лященко
      В.В. Британчук О.Б. Прокопенко
      Д.А. Гудима Л.І. Рогач
      В.І. Данішевська О.М. Ситнік
      О.С. Золотніков В.Ю. Уркевич
      В.С. Князєв О.Г. Яновська
      Лобойко Л.М.