ANTIRAID

Постановление ВСУ по пересмотру об обязательстве ФГВФЛ выплатить вкладчикам банка Надра в пределах гарантированной суммы валютные вклады по курсу на конец дня в который введена ВА

Считаете ли Вы решение законным и справедливым?  

3 голоса

  1. 1. Считаете ли Вы решение законным?

    • Да
      3
    • Нет
      0
    • Затрудняюсь ответить
      0
  2. 2. Считаете ли Вы решение справедливым?

    • Да
      3
    • Нет
      0
    • Затрудняюсь ответить
      0


Recommended Posts

ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 жовтня 2017 року

м. Київ

Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України у складі:

головуючого Романюка Я.М.,
Суддів: Гуменюка В.І.,
Лященко Н.П., Охрімчук Л.І.,
Сімоненко В.М., 
 
розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Надра», Фонду гарантування вкладів фізичних осіб про захист прав споживача, стягнення коштів за договором банківського вкладу за заявою ОСОБА_1 про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 29 березня 2017 року,

в с т а н о в и л а :

У травні 2015 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, у якому з урахуванням уточнень просив стягнути з публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Надра» (далі - ПАТ «КБ «Надра») в особі Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на свою користь 9 335 грн. 96 коп. за договором строкового банківського вкладу, строк якого закінчився до введення тимчасової адміністрації в ПАТ «КБ «Надра».

На обґрунтування позову ОСОБА_1 зазначав, що 18 липня 2014 року між ним та ПАТ «КБ «Надра» було укладено договір строкового банківського вкладу (депозиту) НОМЕР_1, оформлений у межах ПУ «Перший», відповідно до умов якого ОСОБА_1 передав, а банк прийняв на вкладний рахунок 2 000 доларів США строком на 3 місяці, зі ставкою 12,5 % річних. 

Після закінчення строку дії договору він звернувся до банку з вимогою про виплату вкладу, проте банк зобов'язання щодо повернення депозитних коштів та процентів належним чином не виконав. 20 жовтня 2014 року сума вкладу - 2 000 доларів США з процентами в розмірі 54,32 долари США була перерахована на його (позивача) поточний банківський рахунок, однак у подальшому фактично кошти виплачувались частинами з 20 жовтня 2014 року до 06 січня 2015 року; банк обґрунтовував такі виплати відсутністю належної до видачі суми готівки. За вказаний період виплачено 578 доларів США. 

З 06 лютого 2015 року в банку запроваджено тимчасову адміністрацію, а 24 квітня 2015 року позивачу виплачено кошти за вкладом згідно із сумою відшкодування, що гарантується Фондом гарантування вкладів фізичних осіб, в розмірі 26 573 грн. 41 коп., що в еквіваленті за курсом Національного банку України (далі – НБУ) складає 1 148,87 доларів США. 

Позивач вважав, що має право на повернення недоплачених коштів за вкладом з невиплаченими процентами та на отримання передбачених договором процентів за використання депозитних коштів за період із дня витребування вкладу до дня запровадження тимчасової адміністрації, а також на отримання сум, передбачених статтею 625 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України), за цей же період. 

Суди розглядали справу неодноразово.

Рішенням Новоград-Волинського міськрайонного суду Житомирської області від 03 листопада 2015 року позов задоволено частково. 

Стягнуто з ПАТ «КБ «Надра» в особі Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на користь ОСОБА_1 за договором НОМЕР_1 строкового банківського вкладу (депозиту) без поповнення, оформленого в межах «ПУ «Перший» від 18 липня 2014 року, 7 897 грн. 50 коп., що в еквіваленті за офіційним курсом гривні до долара США, встановленим НБУ на 06 лютого 2015 року, становить 341,44 долари США, з яких: 327,45 доларів США - сума вкладу та проценти за договором на 20 жовтня 2014 року, що становило 7 573 грн. 91 коп.; 13,99 доларів США - 3 % річних за прострочення повернення вкладу з 20 жовтня 2014 року до 06 лютого 2015 року, що становило 323 грн. 59 коп. 

У решті позову відмовлено.

Ухвалою апеляційного суду Житомирської області від 19 січня 2016 року зазначене рішення суду в частині вимог до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб скасовано та провадження у справі в цій частині закрито.

Рішенням цього ж суду від 19 січня 2016 року рішення Новоград-Волинського міськрайонного суду Житомирської області від 03 листопада 2015 року змінено, виключено з його резолютивної частини словосполучення «в особі Фонду гарантування вкладів фізичних осіб». У решті рішення залишено без змін.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 14 вересня 2016 року скасовано рішення та ухвалу апеляційного суду Житомирської області від 19 січня 2016 року, справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Останнім рішенням апеляційного суду Житомирської області від 01 листопада 2016 року скасовано рішення Новоград-Волинського міськрайонного суду Житомирської області від 03 листопада 2015 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено. 

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 29 березня 2017 року касаційну скаргу ОСОБА_1 відхилено, рішення апеляційного суду Житомирської області від 01 листопада 2016 року залишено без змін. 

У поданій до Верховного Суду України заяві ОСОБА_1, посилаючись на неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, просить скасувати рішення суду касаційної інстанції з ухваленням нового рішення, яким надати висновок про правильне застосування до спірних правовідносин норм матеріального права, а саме пункту 1 частини п’ятої, пункту 1 частини шостої статті 36, частин першої, п’ятої статті 26, статті 49 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб». 

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «КБ «Надра» - ОСОБА_2, представника Фонду гарантування вкладів фізичних осіб – ОСОБА_3, перевіривши наведені в заяві доводи, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України дійшла висновку, що заява підлягає задоволенню частково.

На підставі статті 360-4 Цивільного процесуального кодексу України (далі – ЦПК України) Верховний Суд України скасовує судове рішення у справі, яке переглядається з підстави неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, якщо установить, що воно є незаконним.

Суд установив, що 18 липня 2014 року між ОСОБА_1 та ПАТ «КБ «Надра» був укладений договір строкового банківського вкладу (депозиту) без поповнення, оформлений в межах «ПУ «Перший», відповідно до якого позивач передав, а банк прийняв на вкладний рахунок 2 000 доларів США строком на 3 місяці, зі ставкою 12,5 % річних.

20 жовтня 2014 року сума вкладу - 2 000 доларів США з відсотками в розмірі 54,32 долари США була перерахована на поточний банківський рахунок позивача.

21 жовтня 2014 року ОСОБА_1 звернувся до ПАТ «КБ «Надра» з письмовою заявою про виплату вкладу.

У подальшому кошти виплачувались позивачу частинами з 20 жовтня 2014 року до 06 січня 2015 року. За цей період йому було виплачено всього 578 доларів США.

На підставі постанови Правління НБУ від 05 лютого 2015 року № 83 «Про віднесення ПАТ «КБ «Надра» до категорії неплатоспроможних», виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення від 05 лютого 2015 року № 26 «Про запровадження тимчасової адміністрації у ПАТ «КБ «Надра», згідно з яким з 06 лютого 2015 року запроваджено тимчасову адміністрацію, на здійснення якої призначено уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб.

З метою збереження активів неплатоспроможного банку ПАТ «КБ «Надра», запобігання втраті майна та збитків банку і Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, керуючись частиною четвертою статті 34 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», виконавча дирекція Фонду прийняла рішення від 23 квітня 2015 року № 85 щодо продовження строків здійснення тимчасової адміністрації у ПАТ «КБ «Надра» та продовження повноважень уповноваженої особи Фонду на здійснення тимчасової адміністрації у ПАТ «КБ «Надра» Стрюкової І.О. до 05 червня 2015 року включно.

Відповідно до постанови Правління НБУ від 04 червня 2015 року № 356 «Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПАТ «КБ «Надра» виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення від 05 червня 2015 року № 113 «Про початок процедури ліквідації ПАТ «КБ «Надра» та призначення уповноваженої особи Фонду на ліквідацію банку», згідно з яким було розпочато процедуру ліквідації банку та призначено уповноваженою особою Фонду на ліквідацію ПАТ «КБ «Надра» провідного професіонала з питань врегулювання неплатоспроможності банків відділу запровадження процедури тимчасової адміністрації та ліквідації департаменту врегулювання неплатоспроможності банків Стрюкову І.О. строком на 1 рік з 05 червня 2015 року до 04 червня 2016 року включно.

24 квітня 2015 року через відділення банку - агента ПАТ КБ «ПриватБанк» ОСОБА_1 отримав кошти в розмірі 26 573 грн. 41 коп., сплачені за вкладом згідно із сумою відшкодування, що гарантується Фондом гарантування вкладів фізичних осіб.

Задовольняючи позов у частині сплати банком недоплаченої суми вкладу з розрахунку курсу долара США, встановленого 06 лютого 2015 року, суд першої інстанції виходив з того, що положенням пункту 1 частини шостої статті 36 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» не передбачено застосування курсу іноземної валюти на початок дня початку процедури виведення Фондом гарантування вкладів фізичних осіб банку з ринку та здійснення тимчасової адміністрації або на такий момент. За таких обставин підлягає стягненню недоплачена сума та 3 % річних, оскільки ПАТ «КБ «Надра» не виконало умов договору та не здійснило виплати належних ОСОБА_1 грошових коштів, що знаходяться на його рахунку у відповідача.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції й ухвалюючи нове рішення про відмову в задоволенні позову, апеляційний суд, з висновком якого погодився й касаційний суд, виходив з того, що суд першої інстанції не врахував положень пункту 1 частини шостої статті 36 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», згідно з яким вклади в іноземній валюті перераховуються в національну валюту України за офіційним курсом гривні, встановленим НБУ до іноземних валют на день початку процедури виведення Фондом банку з ринку та здійснення тимчасової адміністрації, а не за середньозваженим курсом продавців і покупців, а також не врахував доводів уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «КБ «Надра» про те, що офіційний курс гривні до іноземних валют на день початку процедури виведення банку з ринку та здійснення тимчасової адміністрації, тобто 06 лютого 2015 року о 09.00 год. Становив 1799,9763 грн. за 100 доларів США.

З урахуванням коштів, що були сплачені позивачу у період з 20 жовтня 2014 року до 06 січня 2015 року в сумі 578 доларів США, та 24 квітня 2015 року в сумі 26 573 грн. 41 коп., апеляційний суд вважав, що відповідачі повністю виплатили позивачу кошти за депозитним вкладом та проценти, що були нараховані станом на день закінчення договору (2 000 доларів США та 54,32 долари США).

Окрім того, оскільки на час ухвалення рішення у справі, тобто 03 листопада 2015 року, у банку вже було введено тимчасову адміністрацію (із 06 лютого 2015 року), то обґрунтованим є висновок про те, що стягнення коштів у будь-який інший спосіб, ніж це передбачено Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» є неможливим.

Разом з тим позивач протягом 30 календарних днів з дня опублікування відомостей про відкликання банківської ліцензії, ліквідацію банку та призначення уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію банку не подав кредиторські вимоги уповноваженій особі Фонду на ліквідацію у ПАТ «КБ «Надра», тому згідно зі статтею 49 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» будь-які майнові вимоги позивача вважаються погашеними.

У наданій для порівняння ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 09 грудня 2015 року суд касаційної інстанції погодився з судом апеляційної інстанції щодо встановленого офіційного курсу гривні до долара США станом на 06 лютого 2015 року в розмірі 23, 1305 грн. за один долар США. 

В ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 14 вересня 2016 року, на яку також посилається заявник, суд касаційної інстанції керувався тим, що, вирішуючи спір та ухвалюючи рішення про стягнення з відповідача вкладу з нарахованими за період дії договору процентами, суд правильно виходив з того, що зобов'язання банку з повернення вкладу належно не виконано, тому проценти на банківський вклад нараховуються від дня, наступного за днем надходження вкладу в банк, по день фактичного їх повернення вкладникові. З урахуванням уведення із 06 лютого 2015 року тимчасової адміністрації банку проценти за користування вкладом та 3 % річних за несвоєчасне повернення вкладу мають бути нараховані і повернуті вкладнику за період з 20 жовтня 2014 року до 05 лютого 2015 року. Стягнення процентів за користування вкладом та пені за несвоєчасне повернення вкладу за період з 20 жовтня 2014 року по день уведення тимчасової адміністрації у банку - 05 лютого 2015 року не суперечить правовій позиції, викладеній у постанові Верховного Суду України від 28 січня 2015 року у справі № 6-247цс14.

У наданій для порівняння ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 25 січня 2017 року суд касаційної інстанції виходив з того, що пунктом 10 частини четвертої статті 26 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» установлено, що Фонд не відшкодовує кошти за вкладами у банківських металах. Таким чином, гарантії Фонду гарантування вкладів фізичних осіб не поширюються на відшкодування коштів за вкладами у банківських металах. Однак цим Законом передбачено порядок повернення вкладів у банківських металах. Статтею 27 цього ж Закону встановлено порядок визначення вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами, а статтею 52 Закону визначено черговість та порядок задоволення вимог до банку, оплату витрат та здійснення платежів. 

Згідно зі статтею 49 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» Фонд припиняє приймання вимог кредиторів після закінчення 30 днів з дня опублікування відомостей відповідно до частини другої статті 45 цього Закону. Будь-які вимоги, що надійшли після закінчення цього строку, вважаються погашеними, крім вимог вкладників у межах гарантованої Фондом суми відшкодування за вкладами.

Викладене свідчить про те, що існує неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції зазначеної норми матеріального права, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України виходить з такого.

1. Відповідно до частин першої, другої статті 509 ЦК України зобов’язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов’язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов’язку. 

Згідно із статтею 599 ЦК України зобов’язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Положеннями частини другої статті 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до частини першої статті 631 ЦК України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов’язки відповідно до договору.

Згідно із частиною першою статті 1058 ЦК України за договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов’язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором. 

Відповідно до статті 2 Закону України «Про банки і банківську діяльність» вклад (депозит) - це кошти в готівковій або у безготівковій формі, у валюті України або в іноземній валюті, які розміщені клієнтами на їх іменних рахунках у банку на договірних засадах на визначений строк зберігання або без зазначення такого строку і підлягають виплаті вкладнику відповідно до законодавства України та умов договору.

Згідно із частиною першою статті 1060 ЦК України договір банківського вкладу укладається на умовах видачі вкладу на першу вимогу (вклад на вимогу) або на умовах повернення вкладу зі спливом встановленого договором строку (строковий вклад). 

Відповідно до частини п’ятої статті 1061 ЦК України проценти на банківський вклад нараховуються від дня, наступного за днем надходження вкладу у банк, до дня, який передує його поверненню вкладникові або списанню з рахунка вкладника з інших підстав.

Таким чином проценти на банківський вклад нараховуються від дня, наступного за днем надходження вкладу в банк, по день фактичного їх повернення вкладникові.

Відповідно до змісту статей 526 та 1058 ЦК України зобов’язання банку з повернення вкладу за договором банківського вкладу (депозиту) вважається виконаним з моменту повернення вкладу вкладнику готівкою або надання іншої реальної можливості отримати вклад та розпорядитися ним на свій розсуд (наприклад, перерахування на поточний банківський рахунок вкладника в цьому ж банку, з якого вкладник може зняти кошти чи проводити ними розрахунки з допомогою платіжної банківської картки). У випадку перерахування коштів на поточний банківський рахунок вкладника в цьому ж банку, однак ненадання вкладнику можливості користуватися цими коштами, зобов’язання банку з повернення вкладу не вважається виконаним і до банку слід застосувати відповідальність за порушення грошового зобов’язання, передбачену частиною другою статті 625 ЦК України. 

За умовами пункту 2.2 укладеного між сторонами договору банківського вкладу від 18 липня 2014 року строк дії вкладу складав 3 місяці від дати фактичного його надходження на відповідний рахунок, тобто до 18 жовтня 2014 року.

Суди встановили, що 21 жовтня 2014 року ОСОБА_1 звернувся до ПАТ «КБ «Надра» з письмовою заявою про виплату вкладу, чим засвідчив свій намір припинити дію договорів.

У зв’язку із цим банк був зобов’язаний повернути позивачу депозитні кошти з процентами в строк закінчення дії договорів.

Проте ПАТ «КБ «Надра» кошти виплачував позивачу частинами з 20 жовтня 2014 року до 06 січня 2015 року. За вказаний період позивачу було виплачено всього 578 доларів США.

24 квітня 2015 року через відділення банку - агента ПАТ КБ «ПриватБанк» ОСОБА_1 отримав у межах суми відшкодування кошти в розмірі 26 573 грн. 41 коп., чим ПАТ «КБ «Надра» порушило свої грошові зобов’язання.

За таких обставин суд першої інстанції дійшов правильного висновку про стягнення з банку на користь позивача процентів за банківським вкладом станом на 20 жовтня 2014 року, а також 3 % річних за несвоєчасне виконання грошового зобов’язання на підставі частини п’ятої статті 1061, частини другої статті 625 ЦК України.

2. Окрім того, згідно зі статтею 49 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» Фонд припиняє приймання вимог кредиторів після закінчення 30 днів з дня опублікування відомостей відповідно до частини другої статті 45 цього Закону. Будь-які вимоги, що надійшли після закінчення цього строку, вважаються погашеними, крім вимог вкладників у межах гарантованої Фондом суми відшкодування за вкладами.

Згідно зі статтею 26 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» Фонд гарантує кожному вкладнику банку відшкодування коштів за його вкладом. Фонд гарантування вкладів фізичних осіб відшкодовує кошти в розмірі вкладу, включаючи відсотки, нараховані на день початку процедури виведення Фондом банку з ринку, але не більше суми граничного розміру відшкодування коштів за вкладами, встановленого на дату прийняття такого рішення, незалежно від кількості вкладів в одному банку. Сума граничного розміру відшкодування коштів за вкладами не може бути меншою 200 000 гривень. Адміністративна рада Фонду не має права приймати рішення про зменшення граничної суми відшкодування коштів за вкладами.

Суд встановив, що 18 липня 2014 року між ОСОБА_1 та ПАТ «КБ «Надра» був укладений договір строкового банківського вкладу (депозиту) без поповнення, оформлений у межах «ПУ «Перший», відповідно до якого позивач передав, а банк прийняв на вкладний рахунок 2 000 доларів США строком на 3 місяці, зі ставкою 12,5 % річних.

З огляду на зазначене, необґрунтованими є висновки суду апеляційної та касаційної інстанцій про відмову в позові, зокрема, з підстави статті 49 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб». 

3. Разом з тим із 06 лютого 2015 року в ПАТ «КБ «Надра» запроваджено тимчасову адміністрацію та призначено уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації на підставі постанови Правління НБУ від 05 лютого 2015 року № 83. 

Рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб № 85 від 23 квітня 2015 року щодо продовження строків здійснення тимчасової адміністрації у ПАТ «КБ «Надра» продовжено повноваження уповноваженої особи Фонду на здійснення тимчасової адміністрації у ПАТ «КБ «Надра» Стрюкової І.О. до 05 червня 2015 року включно.

Відповідно до постанови Правління НБУ від 04 червня 2015 року № 356 «Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПАТ «КБ «Надра» виконавчою дирекцією Фонду прийнято рішення від 05 червня 2015 року № 113 «Про початок процедури ліквідації ПАТ «КБ «Надра» та призначення уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію банку», згідно з яким було розпочато процедуру ліквідації ПАТ «КБ «Надра» та призначено уповноваженою особою Фонду на ліквідацію ПАТ «КБ «НАДРА» Стрюкову І.О. строком на 1 рік з 05 червня 2015 року до 04 червня 2016 року включно.

Процедура виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків врегульована Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», який є спеціальним у спорах щодо виконання банком, у якому введено тимчасову адміністрацію чи розпочато процедуру ліквідації, своїх зобов'язань перед вкладниками (кредиторами).

Отже, до правовідносин, які склалися між сторонами, застосовуються спеціальні норми Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».

Відповідно до статті 3 цього Закону Фонд гарантування вкладів фізичних осіб є установою, що виконує спеціальні функції у сфері гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку.

Згідно із частиною п’ятою статті 34 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» під час тимчасової адміністрації Фонд гарантування вкладів фізичних осіб має повне право управляти банком відповідно до цього Закону, нормативно-правових актів Фонду та вживати дії, передбачені планом врегулювання.

Пунктом 1 частини п’ятої статті 36 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» встановлено, що під час тимчасової адміністрації не здійснюється задоволення вимог вкладників та інших кредиторів банку.

Однак, пунктом 1 частини шостої статті 36 цього Закону (у редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин) передбачено, що обмеження, встановлене пунктом 1 частини п'ятої цієї статті, не поширюється на зобов'язання банку щодо виплати коштів за вкладами вкладників за договорами, строк яких закінчився, та за договорами банківського рахунку вкладників. Зазначені виплати здійснюються в межах суми відшкодування, що гарантується Фондом, у національній валюті України.

Суди встановили, що 21 жовтня 2014 року ОСОБА_1 звернувся до ПАТ «КБ «Надра» з письмовою заявою про виплату вкладу, чим засвідчив свій намір припинити дію договорів.

У зв’язку із цим банк був зобов’язаний повернути позивачу депозитні кошти з процентами в строк закінчення дії договорів.

З огляду на зазначене, обмеження, встановлене пунктом 1 частини п'ятої статті 36 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», не поширюється на спірні правовідносини у справі, рішення в якій переглядаються. 

4. Згідно із частиною п’ятою статті 26 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» відшкодування коштів за вкладом в іноземній валюті відбувається в національній валюті України після перерахування суми вкладу за офіційним курсом гривні до іноземних валют, встановленим НБУ на день початку процедури виведення Фондом банку з ринку та здійснення тимчасової адміністрації.

За змістом частини першої статті 34 Закону «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» (в редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин) днем початку процедури виведення Фондом банку з ринку та здійснення тимчасової адміністрації є наступний робочий день після офіційного отримання рішення Національного банку України про віднесення банку до категорії неплатоспроможних. 

Тобто в розумінні статей 26, 34 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» днем початку процедури виведення Фондом банку з ринку та здійснення тимчасової адміністрації є саме робочий, а не календарний день, і саме в цьому контексті слід розуміти зазначене уточнення. 

Порядок установлення і використання офіційного курсу гривні до іноземних валют та банківських металів визначає Положення про встановлення офіційного курсу гривні до іноземних валют та курсу банківських металів, затверджене постановою Правління НБУ № 496 від 12 листопада 2003 року (далі – Положення) на виконання норм статей 7, 15 та 36 Закону України «Про Національний банк України». 

Зазначене Положення – це нормативно-правовий акт НБУ, прийнятий у межах його компетенції, що регулює управління готівковим грошовим обігом. Положення не є нормативно-правовим актом, який регулює відносини, що виникають у зв’язку зі створенням і функціонуванням системи гарантування вкладів фізичних осіб, виведенням неплатоспроможних банків з ринку та ліквідації банків. 

Відповідно до пункту 2 Положення офіційний курс гривні до долара США установлюється щоденно. 

Пунктом 3 Положення передбачено, що офіційний курс гривні розраховується до долара США – як середньозважений курс продавців і покупців, що склався поточного робочого дня за даними Системи підтвердження угод на міжбанківському валютному ринку України НБУ. 

Згідно з пунктом 11 Положення інформація про встановлені офіційні курси гривні до іноземних валют та банківських металів розміщується в міжнародній комп'ютерній мережі Інтернет.

На час виникнення спірних правовідносин у справі, рішення в якій переглядаються, пункт 9 зазначеного Положення діяв у редакції постанови Правління НБУ від 31 березня 2014 року № 180 і передбачав, що офіційний курс гривні до іноземних валют та банківських металів діє з часу його встановлення. 

Згідно з інформацією, отриманою з офіційного сайту НБУ, 06 лютого 2015 року з 14:00 діяв офіційний курс гривні до долара США у розмірі 2313,0580 грн. за 100 доларів США. Такий курс було встановлено НБУ саме цього поточного робочого дня – 06 лютого 2015 року. Натомість курс 1799,9763 грн. за 100 доларів США було встановлено НБУ напередодні, 05 лютого 2015 року. Такий курс зберігав свою дію на початок 06 лютого 2015 року до встановлення поточного курсу. 

З огляду на зазначене Судова палата в цивільних справах Верховного Суду України дійшла таких висновків. 

Застосовуючи частину п’яту статті 26 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» у поєднанні із пунктом 2 Положення, а також пунктом 9 Положення у редакції постанови Правління НБУ від 31 березня 2014 року № 180 (чинній на час виникнення спірних правовідносин), слід виходити з того, що зазначена норма Закону перерахування вкладу в іноземній валюті в національну валюту пов’язує з курсом гривні, що установлений НБУ на конкретний день (у який розпочинається процедура виведення Фондом гарантування вкладів фізичних осіб банку з ринку та здійснення тимчасової адміністрації). Закон не містить обов’язку здійснити фактичний перерахунок вкладів саме в цей день, і не пов’язує здійснення такого перерахунку з конкретним моментом у часі (годиною, хвилиною) саме цього дня чи з курсом гривні, що діє саме в конкретний момент у часі (годину, хвилину) такого дня. Тому перерахування суми вкладу в іноземній валюті, зокрема доларах США, здійснюється за офіційним курсом гривні до цієї іноземної валюти, який установлений НБУ в той робочий день, на який припав початок процедури виведення Фондом банку з ринку та здійснення тимчасової адміністрації (у справі, рішення в якій переглядається, - 06 лютого 2015 року). 

Питання, зумовлене дією в різний час, але протягом одного й того самого робочого дня, двох різних курсів гривні до долара США, установлених НБУ в різні дні (цього робочого дня та напередодні), слід вирішувати з урахуванням визначеного законом і підзаконними актами НБУ порядку (процедури) встановлення і використання офіційного курсу гривні до іноземних валют та банківських металів, що відображає економічну природу установлення офіційного курсу гривні. Якщо іншого спеціальним законом не передбачено, в ситуації, коли в період чинності Положення в редакції постанови Правління НБУ від 31 березня 2014 року № 180 в один і той же день діють два різні курси гривні до долара США, правило пунктів 2 і 3 Положення про щоденне встановлення офіційного курсу гривні до долара США зумовлює необхідність застосовувати курс, установлений саме в цей поточний день за результатами торгів на міжбанківському валютному ринку України, проведених цього ж поточного дня. 

Зміст наведених норм Положення (пункти 2, 3, 9) свідчить про те, що поняття «встановлення офіційного курсу гривні до іноземної валюти» і поняття «дія офіційного курсу гривні до іноземної валюти» не є тотожними за змістом та правовим значенням. Отже, при застосуванні частини п’ятої статті 26 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» береться до уваги курс гривні до долара США, встановлений на певний день. При цьому не має самостійного правового значення той факт, що такий курс починає діяти не з початку, а лише з 14:00 того дня, коли він був установлений (у справі, рішення в якій переглядаються, - 06 лютого 2015 року). Цей факт також не дає підстав для застосування при перерахунку вкладу того офіційного курсу гривні до долара США, який був установлений НБУ в інший день, напередодні (у справі, рішення в якій переглядається, - 05 лютого 2015 року), незважаючи на те, що цей курс продовжував діяти певний час у першій половині поточного робочого дня до моменту оприлюднення нового, актуального курсу на цей поточний день. 

У справі, рішення в якій переглядаються, суд встановив, що із 06 лютого 2015 року у ПАТ «КБ «Надра» запроваджено тимчасову адміністрацію та призначено уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації на підставі постанови Правління НБУ від 05 лютого 2015 року № 83.

За таких обставин у справі, рішення в якій переглядаються, суди апеляційної та касаційної інстанцій дійшли помилкового висновку про застосування курсу гривні до долара США у розмірі 1799,9763 грн., який хоч і діяв 06 лютого 2015 року до 14:00, однак був установлений, за даними Системи підтвердження угод на міжбанківському валютному ринку України НБУ, 05 лютого 2015 року, що не відповідає економічній природі курсу, який установлюється щоденно внаслідок проведення торгів на міжбанківському валютному ринку України. 

Суди апеляційної та касаційної інстанцій помилково застосували курс гривні до долара США, що був установлений на день прийняття рішення від 05 лютого 2015 року № 26 «Про запровадження тимчасової адміністрації у ПАТ «КБ «Надра», хоча початком запровадження тимчасової адміністрації є саме робочий день 06 лютого 2015 року.

Як убачається з матеріалів справи і встановлено судом, 20 жовтня 2014 року сума вкладу - 2000 доларів США з відсотками в розмірі 54, 32 долари США була перерахована банком на поточний банківський рахунок позивача, і в подальшому кошти в загальній сумі 578 доларів США були фактично отримані ним частинами шляхом видачі готівки в період з 20 жовтня 2014 року по 06 січня 2015 року. 

Тобто на день початку процедури виведення Фондом банку з ринку та здійснення тимчасової адміністрації - 06 лютого 2015 року розмір заборгованості за вкладом та відсотками становив 1476, 32 доларів США (2000 + 54, 32 - 578 = 1476, 32 доларів США), що не оспорювалось сторонами у справі, така ж позиція висловлена у письмових запереченнях банку (а.с. 63, т.1).

24 квітня 2015 року через відділення банку - агента ПАТ КБ «ПриватБанк» позивач отримав у межах суми відшкодування, що гарантується Фондом, у національній валюті України кошти у розмірі 26 573, 41 грн., що за курсом гривні до долара США (26 573, 41 грн. / 2313, 0580) становило 1 148, 84 доларів США.

З огляду на зазначене, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що розмір заборгованості за вкладом та відсотками, що підлягає стягненню на користь позивача, складає 327, 45 доларів США (1476, 32 - 1 148, 84 = 327, 45 доларів США), що згідно з офіційним курсом гривні до долара США, встановленим НБУ на день початку процедури виведення Фондом банку з ринку та здійснення тимчасової адміністрації (06 лютого 2015 року), становить 7 573, 92 грн. та 3 % річних. 

Отже, суди апеляційної та касаційної інстанцій неправильно застосували положення статей 26, 34 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», а тому рішення цих судів підлягають скасуванню із залишенням в силі рішення суду першої інстанції як помилково скасованого. 

Керуючись пунктами 1, 4 частини першої статті 355, пунктом 1 частини першої статті 360-3, частинами першої, другою статті 360-4 ЦПК України, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України 

п о с т а н о в и л а :

Заяву ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення апеляційного суду Житомирської області від 01 листопада 2016 року та ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 29 березня 2017 року скасувати, а рішення Новоград-Волинського міськрайонного суду Житомирської області від 03 листопада 2015 року залишити в силі. 

Постанова є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 3 частини першої статті 355 ЦПК України.

Головуючий Я.М. Романюк
Судді 
В.І. Гуменюк
Н.П. Лященко
Л.І. Охрімчук
В.М. Сімоненко

ПРАВОВА ПОЗИЦІЯ 
у справі за № 6-1297цс17 

1. Відповідно до змісту статей 526 та 1058 ЦК України зобов’язання банку з повернення вкладу за договором банківського вкладу (депозиту) вважається виконаним з моменту повернення вкладу вкладнику готівкою або надання іншої реальної можливості отримати вклад та розпорядитися ним на свій розсуд (наприклад, перерахування на поточний банківський рахунок вкладника в цьому ж банку, з якого вкладник може зняти кошти чи проводити ними розрахунки з допомогою платіжної банківської картки). У випадку перерахування коштів на поточний банківський рахунок вкладника в цьому ж банку, однак ненадання вкладнику можливості користуватися цими коштами, зобов’язання банку з повернення вкладу не вважається виконаним і до банку слід застосувати відповідальність за порушення грошового зобов’язання, передбачену частиною другою статті 625 ЦК України. 

2. Окрім того, згідно зі статтею 49 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» Фонд припиняє приймання вимог кредиторів після закінчення 30 днів з дня опублікування відомостей відповідно до частини другої статті 45 цього Закону. Будь-які вимоги, що надійшли після закінчення цього строку, вважаються погашеними, крім вимог вкладників у межах гарантованої Фондом суми відшкодування за вкладами.

Згідно зі статтею 26 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» Фонд гарантує кожному вкладнику банку відшкодування коштів за його вкладом. Фонд гарантування вкладів фізичних осіб відшкодовує кошти в розмірі вкладу, включаючи відсотки, нараховані на день початку процедури виведення Фондом банку з ринку, але не більше суми граничного розміру відшкодування коштів за вкладами, встановленого на дату прийняття такого рішення, незалежно від кількості вкладів в одному банку. Сума граничного розміру відшкодування коштів за вкладами не може бути меншою 200 000 гривень. Адміністративна рада Фонду не має права приймати рішення про зменшення граничної суми відшкодування коштів за вкладами.

3. Згідно із частиною п’ятою статті 34 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» під час тимчасової адміністрації Фонд гарантування вкладів фізичних осіб має повне право управляти банком відповідно до цього Закону, нормативно-правових актів Фонду та вживати дії, передбачені планом врегулювання.

Пунктом 1 частини п’ятої статті 36 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» встановлено, що під час тимчасової адміністрації не здійснюється задоволення вимог вкладників та інших кредиторів банку.

Однак, пунктом 1 частини шостої статті 36 цього Закону (у редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин) передбачено, що обмеження, встановлене пунктом 1 частини п'ятої цієї статті, не поширюється на зобов'язання банку щодо виплати коштів за вкладами вкладників за договорами, строк яких закінчився, та за договорами банківського рахунку вкладників. Зазначені виплати здійснюються в межах суми відшкодування, що гарантується Фондом, у національній валюті України.

4. Згідно із частиною п’ятою статті 26 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» відшкодування коштів за вкладом в іноземній валюті відбувається в національній валюті України після перерахування суми вкладу за офіційним курсом гривні до іноземних валют, встановленим НБУ на день початку процедури виведення Фондом банку з ринку та здійснення тимчасової адміністрації.

За змістом частини першої статті 34 Закону «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» (в редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин) днем початку процедури виведення Фондом банку з ринку та здійснення тимчасової адміністрації є наступний робочий день після офіційного отримання рішення Національного банку України про віднесення банку до категорії неплатоспроможних. 

Порядок установлення і використання офіційного курсу гривні до іноземних валют та банківських металів визначає Положення про встановлення офіційного курсу гривні до іноземних валют та курсу банківських металів, затверджене постановою Правління НБУ № 496 від 12 листопада 2003 року (далі – Положення) на виконання норм статей 7, 15 та 36 Закону України «Про Національний банк України». 

Відповідно до пункту 2 Положення офіційний курс гривні до долара США установлюється щоденно. 

Пунктом 3 Положення передбачено, що офіційний курс гривні розраховується до долара США – як середньозважений курс продавців і покупців, що склався поточного робочого дня за даними Системи підтвердження угод на міжбанківському валютному ринку України НБУ. 

Згідно з пунктом 11 Положення інформація про встановлені офіційні курси гривні до іноземних валют та банківських металів розміщується в міжнародній комп'ютерній мережі Інтернет.

На час виникнення спірних правовідносин у справі, рішення в якій переглядаються, пункт 9 зазначеного Положення діяв у редакції постанови Правління НБУ від 31 березня 2014 року № 180 і передбачав, що офіційний курс гривні до іноземних валют та банківських металів діє з часу його встановлення. 

Згідно з інформацією, отриманою з офіційного сайту НБУ, 06 лютого 2015 року з 14:00 діяв офіційний курс гривні до долара США у розмірі 2313,0580 грн. за 100 доларів США. Такий курс було встановлено НБУ саме цього поточного робочого дня – 06 лютого 2015 року. Натомість курс 1799,9763 грн. за 100 доларів США було встановлено НБУ напередодні, 05 лютого 2015 року. Такий курс зберігав свою дію на початок 06 лютого 2015 року до встановлення поточного курсу. 

З огляду на зазначене Судова палата в цивільних справах Верховного Суду України дійшла таких висновків. 

Застосовуючи частину п’яту статті 26 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» у поєднанні із пунктом 2 Положення, а також пунктом 9 Положення у редакції постанови Правління НБУ від 31 березня 2014 року № 180 (чинній на час виникнення спірних правовідносин), слід виходити з того, що зазначена норма Закону перерахування вкладу в іноземній валюті в національну валюту пов’язує з курсом гривні, що установлений НБУ на конкретний день (у який розпочинається процедура виведення Фондом гарантування вкладів фізичних осіб банку з ринку та здійснення тимчасової адміністрації). Закон не містить обов’язку здійснити фактичний перерахунок вкладів саме в цей день, і не пов’язує здійснення такого перерахунку з конкретним моментом у часі (годиною, хвилиною) саме цього дня чи з курсом гривні, що діє саме в конкретний момент у часі (годину, хвилину) такого дня. Тому перерахування суми вкладу в іноземній валюті, зокрема доларах США, здійснюється за офіційним курсом гривні до цієї іноземної валюти, який установлений НБУ в той робочий день, на який припав початок процедури виведення Фондом банку з ринку та здійснення тимчасової адміністрації (у справі, рішення в якій переглядається, - 06 лютого 2015 року). 

Питання, зумовлене дією в різний час, але протягом одного й того самого робочого дня, двох різних курсів гривні до долара США, установлених НБУ в різні дні (цього робочого дня та напередодні), слід вирішувати з урахуванням визначеного законом і підзаконними актами НБУ порядку (процедури) встановлення і використання офіційного курсу гривні до іноземних валют та банківських металів, що відображає економічну природу установлення офіційного курсу гривні. Якщо іншого спеціальним законом не передбачено, в ситуації, коли в період чинності Положення в редакції постанови Правління НБУ від 31 березня 2014 року № 180 в один і той же день діють два різні курси гривні до долара США, правило пунктів 2 і 3 Положення про щоденне встановлення офіційного курсу гривні до долара США зумовлює необхідність застосовувати курс, установлений саме в цей поточний день за результатами торгів на міжбанківському валютному ринку України, проведених цього ж поточного дня. 

Зміст наведених норм Положення (пункти 2, 3, 9) свідчить про те, що поняття «встановлення офіційного курсу гривні до іноземної валюти» і поняття «дія офіційного курсу гривні до іноземної валюти» не є тотожними за змістом та правовим значенням. Отже, при застосуванні частини п’ятої статті 26 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» береться до уваги курс гривні до долара США, встановлений на певний день. При цьому не має самостійного правового значення той факт, що такий курс починає діяти не з початку, а лише з 14:00 того дня, коли він був установлений (у справі, рішення в якій переглядаються, - 06 лютого 2015 року). Цей факт також не дає підстав для застосування при перерахунку вкладу того офіційного курсу гривні до долара США, який був установлений НБУ в інший день, напередодні (у справі, рішення в якій переглядається, - 05 лютого 2015 року), незважаючи на те, що цей курс продовжував діяти певний час у першій половині поточного робочого дня до моменту оприлюднення нового, актуального курсу на цей поточний день. 

У справі, рішення в якій переглядаються, суд встановив, що із 06 лютого 2015 року у ПАТ «КБ «Надра» запроваджено тимчасову адміністрацію та призначено уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації на підставі постанови Правління НБУ від 05 лютого 2015 року № 83.

За таких обставин у справі, рішення в якій переглядаються, суди апеляційної та касаційної інстанцій дійшли помилкового висновку про застосування курсу гривні до долара США у розмірі 1799,9763 грн., який хоч і діяв 06 лютого 2015 року до 14:00, однак був установлений, за даними Системи підтвердження угод на міжбанківському валютному ринку України НБУ, 05 лютого 2015 року, що не відповідає економічній природі курсу, який установлюється щоденно внаслідок проведення торгів на міжбанківському валютному ринку України.

Суддя Верховного Суду України  Я.М. Романюк

Постанова від 11 жовтня 2017 року № 6-1297цс17

http://www.scourt.gov.ua/clients/vsu/vsu.nsf/(documents)/BD11356A8F2946DAC22581C4002FC0D7

  • Like 2

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах

ВСУ в данном постановлении установил массовый обман валютных вкладчиков банка Надра, которым ФГВФЛ неправомерно установил курс пересчета вкладов по 1799,9763 грн. за 100 долларов США, вместо правильного курса - 2313,0580 грн. за 100 долларов США по которому должны были быть пересчитаны вклады.

Таким образом установлено фактически преступление должностных лиц ФГВФЛ и у вкладчиков появилась возможность в пределах гарантированной суммы получить свои вклады.

Кроме этого, ВСУ посчитал правомерным взыскание с банка санкций по ч.2 ст.625 ГК за несвоевременный возврат вклада до момента введения временной администрации. При это ФГВФЛ их также обязан выплатить в пределах гарантированной суммы.

Также ВСУ указал на обязанность даже на сегодняшний момент включить эти суммы в пределах гарантированной фондом в обязательную выплату.

У нас есть аналогичные иски в Окружном административном суде Киева. С этого момента ФГВФЛ обязан осуществить добровольно пересчет всем вкладчикам и произвести выплату в пределах гарантированной суммы.

Но это не коим образом на освобождает должностных лиц ФГВФЛ, административную раду ФГВФЛ, лиц уполномоченных на временную администрацию и ликвидацию банка Надра от уголовной ответственности к которой они вероятнее всего будут привлечены за циничное и грубое нарушение прав вкладчиков и подрыв доверия к банковской системе Украины. Главное, чтобы руководитель ФГВФЛ теперь Ворушилин не покинул страну.

  • Like 1
  • Thanks 1

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах
Весьма важное для вкладчиков постановление ВСУ
 
в первую очередь оно важно тем, что теперь все валютные вкладчики банка "Надра", в том числе и те, которые уже давно получили возмещение по своим вкладам в пределах 200 тыс. грн — теперь могут подать заявления в Фонд грабування о перерасчете и выплате им украденной Фондом курсовой разницы. Валютные вклады были выплачены по курсу 17.99, а должны были быть выплачены по курсу 23.13 — то есть только на этой курсовой разнице Фондом украдено около 28.6% денег валютных вкладчиков, почти треть!
 
при этом правовые заключения, изложенные в постановлениях ВСУ в силу части пятой статьи 13 Закона Украины "О судоустройстве и статусе судей" — являются ОБЯЗАТЕЛЬНЫМИ для всех субъектов властных полномочий, в том числе и для Фонда грабування. То есть для правоотношений вкладчиков с Фондом это постановление фактически имеет силу закона, и даже, в некотором смысле, даже сильнее закона, поскольку представляет собой его толкование и окончательное правоприменение
 
но есть важные последствия и для вкладчиков других банков — в частности, важно заключение ВСУ о том, что Фонд грабування обязан возместить вкладчику не только ту сумму, которая находилась на его счетах в момент ограбления банка мародёрской командой ФГВФЛ, но также и проценты, начисленные до этого дня но не зачисленные на счета вкладчика, а также и суммы, предусмотренные частью второй статьи 625 ЦК (инфляция+3% годовых в случае гривневого вклада, или просто 3% годовых в случае валютного вклада)
 
крайне важная позиция ВСУ ещё и в том, что Фонд грабування теперь не может "акцептировать" эти суммы в какую-нибудь седьмую или сорок седьмую очередь (то есть фактически украсть, поскольку в розничных банках все очереди после третьей являются абсолютной фикцией, Фонд всегда выгребает всё до копеечки в своей третьей очереди) — а обязан выплатить эти суммы вкладчику в пределах гарантируемых двухсот тысяч
 
но главное — желательно теперь инициировать шквал заявлений вкладчиков Надры в Фонд грабування о перерасчете и выплате недоплаченных 28.6%
 
то есть тот, кто получил 100 000 по валютному вкладу — может требовать недоплаченные 28 600 курсовой разницы
 
мне кажется, это не такие уж маленькие деньги, чтобы просто так простить их бандитам из Фонда грабування..
  • Like 2

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах

классное-то оно классное, но исполнено вряд ли будет, там ответчик -- банк Надра

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах

2. Окрім того, згідно зі статтею 49 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» Фонд припиняє приймання вимог кредиторів після закінчення 30 днів з дня опублікування відомостей відповідно до частини другої статті 45 цього Закону. Будь-які вимоги, що надійшли після закінчення цього строку, вважаються погашеними...

Этот же прикол и с банкротством предприятий ( в т.ч. гос/коммун)

Интересно, когда гр-реформаторы предложат убрать эту херню?

И как на это смотрит ЕвроСуд? (такой практики не видел)

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах
В 28.10.2017 в 14:30, ANTIRAID сказал:

Пунктом 3 Положення передбачено, що офіційний курс гривні розраховується до долара США – як середньозважений курс продавців і покупців, що склався поточного робочого дня за даними Системи ... 

На час виникнення спірних правовідносин у справі, рішення в якій переглядаються, пункт 9 зазначеного Положення діяв у редакції постанови Правління НБУ від 31 березня 2014 року № 180 і передбачав, що офіційний курс гривні до іноземних валют та банківських металів діє з часу його встановлення...

06 лютого з 14:00 діяв офіційний курс гривні до долара США у розмірі 2313,0580 грн. за 100 доларів США... курс 1799,9763 грн. за 100 доларів США було встановлено НБУ напередодні, 05 лютого. Такий курс зберігав свою дію на початок 06 лютого до встановлення поточного курсу. 

 

Як нам повідомляв НБУ пару років тому, курс визначається станом на 12.00 поточного дня та діє до 11.59.59...

Також виникає логічно-юридичне питання: чи можна (спробувати) рахувати курс датою ПРОДОВЖЕННЯ Т.А.?!

Та як на всю цю галіматью дивиться ЕСПЛ?! (в кого хоч прийнято заяву? у нас по ФОРУМу євро-якби-суд дав звичайний відлуп)

 

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах

европейцы уже давно по таким поводам высказались в том смысле, что если в какой-то стране живут дебилы, навыбиравшие себе законодателей, принимающих подобные законы, — то суд таким дебилам, увы, помочь уже ничем не может

 

то есть народ Украины таким замысловатым образом распорядился своим закондательным правом, что  ограбил сам себя, а значит сам себе злобный буратино

 

  • Like 2

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах

Создайте аккаунт или авторизуйтесь, чтобы оставить комментарий

Комментарии могут оставлять только зарегистрированные пользователи

Создать аккаунт

Зарегистрировать новый аккаунт в нашем сообществе. Это несложно!

Зарегистрировать новый аккаунт

Войти

Есть аккаунт? Войти.

Войти

  • Пользователи

  • Похожий контент

    • Автор: ANTIRAID
      ПОСТАНОВА
      ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
      17 жовтня 2018 року
      м. Київ
      Справа N 826/25825/15
      Провадження N 11-824апп18
      Велика Палата Верховного Суду у складі:
      судді-доповідача Саприкіної І.В.,
      суддів Антонюк Н.О., Бакуліної С.В., Британчука В.В., Гудими Д.А., Данішевської В.І., Золотнікова О.С., Кібенко О.Р., Князєва В.С., Лобойка Л.М., Лященко Н.П., Прокопенка О.Б., Рогач Л.І., Ситнік О.М., Ткачука О.С., Яновської О.Г.,
      розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Державної іпотечної установи на ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 13 грудня 2016 року (у складі колегії суддів Мацедонської В.Е., Лічевецького І.О., Мельничука В.П.) у справі N 826/25825/15 за позовом Державної іпотечної установи до уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Надра" Стрюкової Ірини Олександрівни (далі - уповноважена особа Фонду; ПАТ "КБ "Надра" відповідно), Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі - Фонд) про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,
      УСТАНОВИЛА:
      У травні 2015 року Державна іпотечна установа звернулася до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до уповноваженої особи Фонду, Фонду, у якому просила:
      - визнати протиправними дії уповноваженої особи Фонду щодо відхилення та неакцептування (невключення до реєстру акцептованих вимог кредиторів) вимог позивача у розмірі 105 млн 582 тис. 848 грн 48 коп.;
      - зобов'язати уповноважену особу Фонду акцептувати раніше неакцептовану вимогу позивача у розмірі 105 млн 582 тис. 848 грн 48 коп. та включити позивача до реєстру акцептованих вимог кредиторів;
      - зобов'язати виконавчу дирекцію Фонду затвердити зміни до реєстру акцептованих вимог кредиторів у ПАТ "КБ "Надра" після включення вимог позивача у розмірі 105 млн 582 тис. 848 грн 48 коп. до реєстру акцептованих вимог кредиторів.
      Окружний адміністративний суд м. Києва постановою від 04 жовтня 2016 року відмовив у задоволенні позову.
      Київський апеляційний адміністративний суд ухвалою від 13 грудня 2016 року скасував постанову суду першої інстанції й закрив провадження у справі на підставіп. 1 ч. 1 ст. 157 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) у редакції, чинній на момент постановлення цієї ухвали, оскільки справа не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.
      У березні 2017 року Державна іпотечна установа звернулася до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, у якій просила скасувати ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 13 грудня 2016 року і направити справу на новий розгляд до цього ж суду, оскільки вважає, що за своїм характером цей спір є публічно-правовим та підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.
      Вищий адміністративний суд України ухвалою від 12 квітня 2017 року відкрив касаційне провадження за вказаною скаргою.
      15 грудня 2017 року розпочав роботу Верховний Суд і набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року N 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (далі - Закон N 2147-VIII), яким КАС України викладено в новій редакції.
      Відповідно до підп. 4 п. 1 розд. VII "Перехідні положення" КАС України (у редакції Закону N 2147-VIII) касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
      Верховний Суд у складі судді Касаційного адміністративного суду ухвалою від 26 червня 2018 року вказану вище справу передав на розгляд Великої Палати Верховного Суду на підставі ч. 6 ст. 346 КАС України (у редакції Закону
      N 2147-VIII), оскільки учасник справи оскаржує судові рішення з підстави порушення правил предметної юрисдикції.
      Як убачається з матеріалів справи і встановлено судами попередніх інстанцій, 15 жовтня 2008 року між Державною іпотечною установою (кредитор) та ПАТ "КБ "Надра" (позичальник) укладено кредитний договір N 7/1, за умовами якого кредитор надав позичальнику, а позичальник зобов'язався прийняти, використати за цільовим призначенням і повернути кредитору грошові кошти в сумі 700 млн грн. а також сплатити відсотки за користування кредитом рефінансування в порядку й на умовах, визначених цим договором. Кредит рефінансування надавався позичальнику на строк до 10 квітня 2009 року.
      23 березня 2009 року між Державною іпотечною установою (кредитор) та ПАТ "КБ "Надра" (позичальник) укладено додаткову угоду N 1 до кредитного договору N 7/1, згідно з якою з 23 березня 2009 року сума кредиту рефінансування, яку кредитор надає позичальнику, а останній зобов'язується повернути, складає 693 млн 595 тис. 80 грн. Зміна суми кредиту рефінансування не вважається достроковим погашенням.
      Залишок кредиту рефінансування у сумі 693 млн 695 тис. 80 грн позичальник повернув позивачу 31 січня 2013 року.
      У зв'язку з неналежним виконанням банком свого обов'язку зі своєчасного повернення кредиту рефінансування у липні 2014 року заступником прокурора м. Києва в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України та Державної іпотечної установи подано позов до Господарського суду м. Києва, в якому він просив стягнути з ПАТ "КБ "Надра" відсотки за користування чужими грошовими коштами у розмірі 228 млн 140 тис. 524 грн 16 коп.
      Рішенням Господарського суду м. Києва від 01 серпня 2014 року у справі N 910/14247/14, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 15 жовтня 2014 року та постановою Вищого господарського суду України від 12 березня 2015 року, позов задоволено. Постановлено стягнути з ПАТ "КБ "Надра" на користь Державної іпотечної установи відсотки за користування чужими грошовими коштами у розмірі 228 млн 140 тис. 524 грн 16 коп.
      Крім того, Державна іпотечна установа зверталася до Господарського суду м. Києва з позовом до ПАТ "КБ "Надра" у справі N 5011-35/14679-2012, за результатами розгляду якої 14 серпня 2013 року прийнято додаткове рішення про стягнення з банку на користь Державної іпотечної установи 3 відсотків річних на суму заборгованості за основним боргом, що становить 26 млн 123 тис. 909 грн 01 коп.
      Рішенням Господарського суду м. Києва від 10 жовтня 2013 року у справі N 54/267 постановлено стягнути з ПАТ "КБ "Надра" на користь Державної іпотечної установи інфляційні втрати в розмірі 69 млн 359 тис. 508 грн та 3 відсотки річних в розмірі 28 млн 731 тис. 938 грн 65 коп.
      Рішенням Господарського суду м. Києва від 11 вересня 2013 року у справі N 34/218-22/171 постановлено стягнути з ПАТ "КБ "Надра" на користь Державної іпотечної установи інфляційні втрати у розмірі 19 млн 539 тис. 267 грн та пеню за прострочення виконання зобов'язань по поверненню кредиту у розмірі 4 млн 168 тис. 221 грн 39 коп.
      Згідно з постановою Правління Національного банку України (далі - НБУ) від 05 лютого 2015 року N 83 "Про віднесення ПАТ "КБ "Надра" до категорії неплатоспроможних" виконавчою дирекцією Фонду прийнято рішення "Про запровадження тимчасової адміністрації у ПАТ "КБ "Надра" від 05 лютого 2015 року N 26.
      Відповідно до постанови Правління НБУ від 04 червня 2015 року N 356 "Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПАТ "КБ "Надра" виконавчою дирекцією Фонду прийнято рішення "Про початок процедури ліквідації ПАТ "КБ "Надра" та призначення уповноваженої особи Фонду на ліквідацію банку" від 05 червня 2015 року N 113.
      08 липня 2015 року позивачем на адресу уповноваженої особи Фонду подано заяву про вимоги кредитора на загальну суму 438 млн 786 тис. 432 грн 77 коп.
      20 жовтня 2015 року листом N 26-5-27531 уповноважена особа Фонду повідомила про акцептування вимог Державної іпотечної установи в частині суми 333 млн 203 тис. 584 грн 29 коп. У визнанні решти заявлених вимог було відмовлено через їх невідповідність балансовим даним та документам, що знаходяться у розпорядженні уповноваженої особи Фонду.
      Указані обставини стали підставою для звернення Державної іпотечної установи до суду з адміністративним позовом на захист порушених, на її думку, прав та інтересів.
      Закриваючи провадження, суд апеляційної інстанції керувався тим, що ця справа не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, оскільки на спори, які виникають на стадії ліквідації (банкрутства) банку, юрисдикція адміністративних судів не поширюється.
      Дослідивши наведені в касаційній скарзі доводи щодо оскарження судового рішення апеляційної інстанції з підстав порушення правил предметної юрисдикції, заслухавши суддю-доповідача про обставини, необхідні для ухвалення судового рішення, та перевіривши матеріали справи, Велика Палата Верховного Суду зазначає таке.
      Згідно зі ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
      Кожна особа має право в порядку, встановленому КАС України, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси (ч. 1 ст. 6 КАС України; в цьому випадку й далі - у редакції, чинній на час звернення до суду з позовом).
      Згідно із ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.
      Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 3 КАС Українисправа адміністративної юрисдикції - це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
      Згідно з правилами визначення юрисдикції адміністративних судів щодо вирішення адміністративних справ за ст. 17 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема, спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.
      До адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження (ч. 2 ст. 2 КАС України).
      Згідно із ч. 2 ст. 4 КАС Україниюрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.
      У цій справі правовідносини стосуються дій уповноваженої особи Фонду та Фонду щодо невключення кредиторських вимог Державної іпотечної установи до реєстру акцептованих вимог кредиторів, зобов'язання включити позивача до зазначеного реєстру на суму 105 млн 582 тис. 848 грн 48 коп. та подання цих змін до Фонду для затвердження, оскільки у ПАТ "КБ "Надра" існує заборгованість перед позивачем.
      Законом України від 23 лютого 2012 року N 4452-VI "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" (далі - Закон N 4452-VI) установлені правові, фінансові та організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, порядок виплати Фондом відшкодування за вкладами. Цим Законом також регулюються відносини між Фондом, банками, НБУ, визначаються повноваження та функції Фонду щодо виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків.
      Відповідно до п. 17 ч. 1 ст. 2 цього Закону уповноважена особа Фонду - працівник Фонду, який від імені Фонду та в межах повноважень, передбачених цим Законом, виконує дії із забезпечення виведення банку з ринку під час здійснення тимчасової адміністрації неплатоспроможного банку та/або ліквідації банку.
      За змістом ст. 3 Закону N 4452-VI Фонд є установою, що виконує спеціальні функції у сфері гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку. Фонд є юридичною особою публічного права, має відокремлене майно, яке є об'єктом права державної власності і перебуває у його господарському віданні.
      Згідно із ч. 1 ст. 4 вказаногоЗакону основним завданням Фонду є забезпечення функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку.
      Для цього Фонд наділено відповідними функціями, передбаченими ч. 2 ст. 4 Закону N 4452-VI, серед яких, зокрема, акумулювання коштів, отриманих із джерел, визначених ст. 19 цього Закону; здійснення регулювання участі банків у системі гарантування вкладів фізичних осіб; здійснення процедури виведення неплатоспроможних банків з ринку, у тому числі шляхом здійснення тимчасової адміністрації та ліквідації банків, організація відчуження активів і зобов'язань неплатоспроможного банку, продаж неплатоспроможного банку або створення та продаж перехідного банку.
      Відповідно до ч. 5 ст. 34 Закону N 4452-VI під час тимчасової адміністрації Фонд має повне і виняткове право управляти банком відповідно до цього Закону, нормативно-правових актів Фонду та вживати дії, передбачені планом врегулювання.
      Відповідно до ч. 2 ст. 37 зазначеного Закону Фонд безпосередньо або уповноважена особа Фонду у разі делегування їй повноважень має право, зокрема, вчиняти будь-які дії та приймати рішення, що належали до повноважень органів управління і органів контролю банку; укладати від імені банку будь-які договори (вчиняти правочини), необхідні для забезпечення операційної діяльності банку, здійснення ним банківських та інших господарських операцій, з урахуванням вимог, встановлених цим Законом.
      За приписами ч. 1 ст. 54 Закону N 4452-VІрішення, що приймаються відповідно до цього Закону НБУ, Фондом, працівниками Фонду, що виконують функції, передбачені цим Законом, у тому числі у процесі здійснення тимчасової адміністрації, ліквідації банку, виконання плану врегулювання, можуть бути оскаржені до суду.
      Вирішуючи питання про віднесення спору до юрисдикції адміністративного суду, слід ураховувати не лише суб'єктний склад правовідносин, які склалися між сторонами, а й сутність (характер) таких правовідносин.
      Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.
      Разом з тим приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового особистого інтересу учасника.
      Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило майнового, конкретного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин. Спір є приватноправовим також у тому випадку, якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб'єктів владних повноважень.
      Правовідносини, щодо яких виник спір, обумовлені наявністю кредиторських вимог (майнових вимог фізичної особи до суб'єкта господарювання - банку, що ліквідується), які задовольняються у порядку черговості, визначеної ст. 52 Закону N 4452-VI, за рахунок коштів, одержаних у наслідок ліквідації та продажу майна банку.
      Повноваження уповноваженої особи Фонду щодо складення реєстру акцептованих вимог кредиторів та внесення змін до цього реєстру визначені у п. 3 ч. 1 ст. 48 Закону N 4452-VI.
      Відповідно до ч. 1 ст. 52 зазначеного Закону кошти, одержані в результаті ліквідації та продажу майна (активів) банку, спрямовуються Фондом на задоволення вимог кредиторів.
      Аналіз наведених норм свідчить про те, що основні функції Фонду мають як владний характер, зокрема щодо врегулювання правовідносин у сфері банківської діяльності, так і такі, що не містять владної складової, а спрямовані на здійснення процедури виведення неплатоспроможних банків з ринку, у тому числі шляхом тимчасової адміністрації та ліквідації.
      Зазначене дає підстави стверджувати, що оскільки лише Фонду за законом доручено забезпечувати відновлення платоспроможності банку або підготовку його до ліквідації, а спірні правовідносини випливають з укладеного між банком і Державною іпотечною установою кредитного договору, уповноважена особа Фонду та Фонд у цьому випадку діють як представники сторони договірних відносин.
      Беручи до уваги наведене й ураховуючи суть спірних правовідносин, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що спір про включення кредиторських вимог до реєстру акцептованих вимог кредиторів не є публічно-правовим та не належить до юрисдикції адміністративних судів, а тому висновок суду апеляційної інстанції про закриття провадження в цій справі з підстав, передбачених п. 1 ч. 1 ст. 157 КАС України (у редакції, чинній на час прийняття рішень), є обґрунтованими. Цей спір має вирішуватися в порядку господарського судочинства, оскільки спірні правовідносини спрямовані на захист цивільного права позивача.
      Саме така правова позиція висловлена в постановах Великої Палати Верховного Суду від 18 квітня 2018 року у справі N 826/7532/16 та від 22 серпня 2018 року у справі N 809/654//16.
      Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 349, ст. 350 КАС України (у редакції Закону N 2147-VIII) суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судове
      рішення - без змін, якщо визнає, що суд апеляційної інстанції не допустив неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судового рішення чи вчиненні процесуальних дій.
      Ураховуючи викладене та керуючись ст. 341, 345, 349, 350, 355, 356, 359 КАС України (у редакції Закону N 2147-VIII), Велика Палата Верховного Суду
      ПОСТАНОВИЛА:
      Касаційну скаргу Державної іпотечної установи залишити без задоволення, а ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 13 грудня 2016 року - без змін.
      Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
      Суддя-доповідач І.В. Саприкіна Судді: Н.О. Антонюк С.В. Бакуліна В.В. Британчук Д.А. Гудима В.І. Данішевська О.С. Золотніков О.Р. Кібенко В.С. Князєв Л.М. Лобойко Н.П. Лященко О.Б. Прокопенко Л.І. Рогач О.М. Ситнік О.С. Ткачук О.Г. Яновська
    • Автор: ANTIRAID
      Постанова
      Іменем України
      03 жовтня 2018 року
      м. Київ
      справа N 288/383/15-ц
      провадження N 61-6009 св 18
      Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Висоцької В.С., Лесько А.О., Пророка В.В. (суддя-доповідач), Сімоненко В.М., Фаловської І.М.,
      учасники справи:
      позивач-Товариство з обмеженою відповідальністю "Порше Лізинг Україна",відповідач-ОСОБА_6,
      розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_6 на рішення Апеляційного суду Житомирської області в складі колегії суддів: Галацевич О.М., Матюшенка І.В., Борисюка Р.М., від 15 червня 2016 року.
      ВСТАНОВИВ:
      У березні 2015 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Порше Лізинг Україна" (далі - ТОВ "Порше Лізинг Україна") звернулося до суду з позовом до ОСОБА_6 про стягнення заборгованості за договором та збитків.
      Позовна заява ТОВ "Порше Лізинг Україна" мотивована тим, що товариство 22 лютого 2012 року уклало з ОСОБА_6 договір про фінансовий лізинг N 00004259 за умовами якого позивач зобов'язався передати у розпорядження відповідача об'єкт лізингу - транспортний засіб типу VW Jetta, 2010 року виробництва, шасі N НОМЕР_3, двигун N НОМЕР_1, а відповідач зобов'язався прийняти об'єкт лізингу і сплатити суму коштів за договором шляхом здійснення платежів відповідно до договору та згідно із графіками покриття витрат, виплати лізингових платежів, що становить невід'ємну частину договору, на загальну суму, що становить еквівалент у гривні 23 100 дол. США, не враховуючи авансового платежу на суму, що становить еквівалент 4 620 дол. США. Цим договором також передбачені штрафні санкції за неналежне виконання умов договору.
      У зв'язку із систематичним порушенням умов договору з боку ОСОБА_6 починаючи з березня 2014 року, та несплатою лізингових платежів відповідно до плану, ТОВ "Порше Лізинг Україна" відмовилося від договору і заявило ОСОБА_6 вимогу про сплату заборгованості за договором, а також про повернення об'єкта лізингу. Такі вимоги товариства в добровільному порядку ОСОБА_6 не були виконані.
      14 листопада 2014 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Хижняк А.М. було вчинено виконавчий напис нотаріуса N 1840 про повернення об'єкта лізингу та сплату заборгованості. 15 січня 2015 року старшим державним виконавцем Відділу державної виконавчої служби Попільнянського районного управління юстиції було винесено Постанову про відкриття виконавчого провадження.
      Об'єкт лізингу станом на дату написання позовної заяви так і не був повернений позивачеві, заборгованість також залишилася не сплаченою.
      На підставі наведеного ТОВ "Порше Лізинг Україна" просило суд стягнути з ОСОБА_6 на свою користь заборгованість за договором про фінансовий лізинг від 22 лютого 2012 року N 00004259 у розмірі 25 596 грн 62 к, збитки у розмірі 440 282 грн 77 к, штраф у розмірі З 273 грн 64 к, пеню у розмірі 1 577 грн 45 к, 3 % у розмірі 473 грн 73 к, інфляційні витрати у розмірі 5 507 грн 68 к, проценти за користування чужими грошовими коштами у розмірі 2 183 грн 35 к та судовий збір у розмірі 3 654 грн.
      ОСОБА_6 звернувся до суду із зустрічним позовом до ТОВ "Порше Лізинг Україна" про визнання договору недійсним та стягнення грошових коштів.
      Зустрічна позовна заява ОСОБА_6 мотивована тим, що вказаний вище договір фінансового лізингу не відповідає вимогам чинного законодавства, а саме Закону України (далі - ЗУ) "Про захист прав споживачів", ЗУ "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг", Цивільному кодексу України (далі - ЦК України), договір має істотний дисбаланс прав і обов'язків його сторін, містить несправедливі та незаконні умови і це порушує права ОСОБА_6 як споживача відповідних фінансових послуг.
      На підставі наведеного, уточнивши позовні вимоги, ОСОБА_6 просив суд визнати недійсним договір фінансового лізингу N 00004259, укладений 22 лютого 2012 року між ним та ТОВ "Порше Лізинг Україна", стягнути з товариства на його користь сплачені ним за договором: авансовий платіж: адміністративний платіж; платіж по відшкодуванню частини вартості об'єкта лізингу; проценти та комісії, в загальній сумі 408 440 грн 16 к, стягнути з товариства на його користь моральну шкоду в сумі 15 000 грн.
      Ухвалою Попільнянського районного суду Житомирської області від 01 вересня 2015 року первісний та зустрічний позови об'єднано в одне провадження.
      Рішенням Попільнянського районного суду Житомирської області від 21 квітня 2016 року відмовлено в задоволенні первісних позовних вимог ТОВ "Порше Лізинг Україна", зустрічні позовні вимоги ОСОБА_6 задоволено частково. Визнано недійсним договір про фінансовий лізинг N 00004259, укладений 22 лютого 2012 року між ТОВ "Порше Лізинг Україна" та ОСОБА_6 Стягнуто з ТОВ "Порше Лізинг Україна" на користь ОСОБА_6 кошти в сумі 408 440 грн 16 к В задоволенні решти зустрічних позовних вимог відмовлено.
      Рішення суду першої інстанції в частині часткового задоволення зустрічного позову ОСОБА_6 мотивоване тим, що спірний договір та додаток до нього є недійсними в силу частини шостої статті 19, пункту 6 частини третьої статті 18 ЗУ "Про захист прав споживачів", частин четвертої, п'ятої та шостої статті 1056-1 ЦК України (в редакціях чинних на час виникнення між сторонами правовідносин за договором). Інші задоволені судом першої інстанції позовні вимоги ОСОБА_6 суд визнав похідними від недійсності спірного договору, доведеними і обґрунтованими.
      Рішення суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні первісного позову ТОВ "Порше Лізинг Україна" мотивоване тим, що укладений між сторонами у справі договір є недійсним, а тому вимоги товариства про стягнення грошових коштів на виконання умов цього договору є безпідставними.
      Рішенням Апеляційного суду Житомирської області від 15 червня 2016 року рішення Попільнянського районного суду Житомирської області від 21 квітня 2016 року скасовано і ухвалено у справі нове рішення про часткове задоволення вимог первісного позову ТОВ "Порше Лізинг Україна" та відмову в задоволенні зустрічного позову ОСОБА_6 Стягнуто з ОСОБА_6 на користь ТОВ "Порше Лізинг Україна" заборгованість за договором про фінансовий лізинг від 22 лютого 2012 року N 00004259 у розмірі 25 596 грн 62 к, збитки у розмірі 380 792 грн 92 к, штраф у розмірі 3 273 грн 64 к, пеню у розмірі 1 577 грн 45 к, 3 % річних у розмірі 473 грн 73 к, а всього стягнуто 411 714 грн 36 к В іншій частині первісного позову відмовлено. Стягнуто з ОСОБА_6 на користь ТОВ "Порше Лізинг Україна" 11 505 грн 72 к судового збору.
      Рішення суду апеляційної інстанції мотивоване тим, що висновок суду першої інстанції щодо обґрунтованості зустрічного позову про визнання оспорюваного договору недійсним є безпідставним, оскільки підстави зустрічного позову не доведені належними засобами доказування і є такими, що ґрунтуються на припущеннях. Тому апеляційний суд вважав за необхідне скасувати рішення районного суду в цій частині з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_6 Первісні позовні вимоги ТОВ "Порше Лізинг Україна" у задоволеній апеляційним судом їх частині колегія суддів апеляційного суду визнала доведеними і обґрунтованими.
      У касаційній скарзі, поданій у липні 2016 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ОСОБА_6 просить скасувати рішення Апеляційного суду Житомирської області від 15 червня 2016 року і залишити в силі рішення Попільнянського районного суду Житомирської області від 21 квітня 2016 року.
      Касаційна скарга ОСОБА_6 мотивована тим, що апеляційним судом безпідставно скасовано судове рішення районного суду, яке відповідає закону.
      Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 29 серпня 2016 року, крім іншого, відкрито касаційне провадження у справі, надано сторонам строк для подання заперечень на касаційну скаргу, зупинено виконання рішення Апеляційного суду Житомирської області від 15 червня 2016 року до закінчення касаційного провадження у справі.
      Правом на подання відзиву (заперечення) на касаційну скаргу сторони не скористалися.
      Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII "Перехідні положення" Цивільного процесуального кодексу України в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року N 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (далі - ЦПК України) касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
      Статтею 388 ЦПК України передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
      05 лютого 2018 року справу передано на розгляд Верховного Суду.
      Ухвалою Верховного Суду від 24 вересня 2018 року справу призначено до судового розгляду колегією у складі п'яти суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.
      У частині третій статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
      Частина друга статті 129 Конституції України визначає основні засади судочинства, однією з яких згідно з пунктом 3 цієї частини є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і в доведенні перед судом їх переконливості.
      Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
      Частиною першою статті 400 ЦПК України передбачено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
      Касаційна скарга ОСОБА_6 підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
      З матеріалів справи відомо, що 22 лютого 2012 року ОСОБА_6 уклав з ТОВ "Порше Лізинг Україна" договір про фінансовий лізинг N 00004259, згідно умов якого отримав у користування автомобіль Volkswagen Jetta, 2010 року випуску, шасі НОМЕР_3, двигун N НОМЕР_1.
      У договорі вартість об'єкту лізингу визначено у сумі еквівалентній 23 100 дол. США; авансовий платіж визначено у сумі еквівалентній 4 620 дол. США, щомісячний лізинговий платіж у сумі еквівалентній 502,16 дол. США; адміністративний платіж у сумі еквівалентній 346,50 дол. США; строк лізингу - 60 місяців.
      У березні 2014 року ОСОБА_6 порушив свої зобов'язання, сплачуючи щомісячні лізингові платежі з простроченням строків їх виплати, а з травня 2014 року перестав їх виконувати. Загальна сума заборгованості по лізинговим платежам з травня по вересень 2014 року становить 25 596 грн 62 к
      01 жовтня 2014 року ТОВ "Порше Лізинг Україна" припинило спірний договір з ОСОБА_6, керуючись пунктами 12.7, 12.9, 12.13 договору.
      14 листопада 2014 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу вчинено виконавчий напис нотаріуса, яким зобов'язано ОСОБА_6 повернути ТОВ "Порше Лізинг Україна" автомобіль Volkswagen Jetta, 2010 року випуску, шасі НОМЕР_3, двигун N НОМЕР_1, державний номерний знак НОМЕР_2.
      Постановою державного виконавця відділу державної виконавчої служби Попільнянського районного управління юстиції від 15 січня 2015 року відкрито виконавче провадження за вищевказаним виконавчим написом нотаріуса.
      Автомобіль на час розгляду справи апеляційним судом перебуває у володінні ОСОБА_8, що не заперечував його представник.
      Відповідно до частини другої статті 806 ЦК України до договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом. До відносин, пов'язаних з лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом.
      Також, виходячи з аналізу норм чинного законодавства за своєю правовою природою є змішаним договором та містить елементи договору оренди (найму) та договору купівлі-продажу транспортного засобу, що випливає зі змісту договору відповідно до статті 628 ЦК України.
      Згідно зі статтею 799 ЦК України договір найму транспортного засобу укладається у письмовій формі; договір найму транспортного засобу за участю фізичної особи підлягає нотаріальному посвідченню.
      Відповідно до частини першої статті 220 ЦК України у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним.
      Зазначена правова позиція викладена в постановах Верховного Суду України: від 16 грудня 2015 року (справа N 6-2766цс15), від 19 жовтня 2016 року (справа N 6-1551цс16), від 18 січня 2017 року (справа N 6-648цс16).
      Пленум Верховного Суду України у пункті 4 постанови від 06 листопада 2009 року N 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" роз'яснив, що судам відповідно до статті 215 ЦК України необхідно розмежовувати види недійсності правочинів: нікчемні правочини - якщо їх недійсність встановлена законом (частина перша статті 219, частина перша статті 220, частина перша статті 224 тощо), та оспорювані - якщо їх недійсність прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує їх дійсність на підставах, встановлених законом (частина друга статті 222, частина друга статті 223, частина перша статті 225 ЦК України тощо).
      Нікчемний правочин є недійсним через невідповідність його вимогам закону та не потребує визнання його таким судом.
      У пункті 7 цієї постанови Верховного Суду України роз'яснено, що у разі якщо під час розгляду спору про визнання правочину недійсним як оспорюваного та застосування наслідків його недійсності буде встановлено наявність підстав, передбачених законодавством, вважати такий правочин нікчемним, суд, вказуючи про нікчемність такого правочину, одночасно застосовує наслідки недійсності нікчемного правочину.
      Ці роз'яснення залишилися поза увагою судів попередніх інстанцій, які при вирішенні спору не звернули уваги на ту обставину, що сторони у справі не додержалися вимоги закону про обов'язкове нотаріальне посвідчення спірного у цій справі договору (а. с. 17 - 33, том 1), що свідчить про його нікчемність. В судовому порядку нікчемний договір недійсним не визнається, а тому вимоги зустрічного позову ОСОБА_6 про визнання договору недійсним задоволенню не підлягають.
      Також не підлягають задоволенню позовні вимоги за первісним позовом ТОВ "Порше Лізинг Україна", які обґрунтовані наявністю між сторонами у справі договірних зобов'язань на підставі нікчемного договору, оскільки нікчемний договір не породжує для його сторін прав і наслідків по виконанню такого договору.
      Реституція як спосіб захисту цивільного права (частина перша статті 216 ЦК України застосовується лише в разі наявності між сторонами укладеного договору, який є нікчемним чи який визнано недійсним.
      У зв'язку з цим вимоги зустрічного позову ОСОБА_6 про застосування реституції та стягнення на його користь з ТОВ "Порше Лізинг Україна" грошових коштів, переданих на виконання нікчемного правочину, є обґрунтованими.
      Водночас, правовідносини, які виникли між сторонами у справі на підставі нікчемного договору фінансового лізингу від 22 лютого 2012 року мають певні особливості, а саме: з моменту виникнення між сторонами у справі спірних правовідносин ОСОБА_6 користувався предметом лізингу (вказаний вище транспортний засіб), який належить на праві власності ТОВ "Порше Лізинг Україна".
      Відповідно до статті 216 ЦК України у разі недійсності правочину кожна зі сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а у випадку неможливості такого повернення (зокрема, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі) необхідно відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.
      Отже, у разі застосування реституції за нікчемним договором лізингу, лізингодавець зобов'язаний повернути лізингоодержувачу сплачені ним платежі на виконання умов договору. Лізингоодержувач, у свою чергу, зобов'язаний повернути лізингодавцю майно, а саме об'єкт лізингу, яким він користувався.
      Крім того, за змістом Глав 82 і 83 ЦК України для деліктних зобов'язань, які виникають із заподіяння шкоди майну, характерним є, зокрема, зменшення майна потерпілого, а для кондикційних - приріст майна у набувача без достатніх правових підстав. Вина заподіювача шкоди є обов'язковим елементом настання відповідальності у деліктних зобов'язаннях. Натомість, для кондикційних зобов'язань вина не має значення, оскільки важливим є факт неправомірного набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої.
      Обов'язок набувача повернути потерпілому безпідставно набуте (збережене) майно чи відшкодувати його вартість не є заходом відповідальності, оскільки набувач зобов'язується повернути тільки майно, яке безпідставно набув (зберігав), або вартість цього майна.
      Особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно (частина перша статті 1212 ЦК України).
      Правовідносини за нікчемним договором фінансового лізингу на підставі якого відбулося фактичне користування позивачем транспортним засобом відповідача за своїм змістом є кондикційними.
      Оскільки договір є нікчемним з моменту його укладення, то фактичний користувач предмета лізингу, який без достатньої правової підстави за рахунок власника предмета лізингу зберіг у себе кошти, які мав заплатити за весь час користування предметом лізингу, зобов'язаний повернути ці кошти власнику на підставі частини першої статті 1212 ЦК України.
      Велика Палата Верховного Суду дійшла таких правових висновків про застосування частини першої статті 1212 ЦК України до правовідносин щодо фактичного використання майна без достатньої підстави у постанові від 23 травня 2018 року (справа N 14-77цс18) і підстави для відступу від таких висновків відсутні.
      Отже, при застосуванні наслідків нікчемності договору фінансового лізингу, суд повинен повернути сторони договору в попереднє становище з урахуванням наведених вище роз'яснень.
      Відповідно до вимог статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не наділений процесуальними повноваженнями на встановлення обставин справи чи оцінку зібраних при її розгляді доказів, а тому Верховний Суд не може перевірити належним чином законність висновків суду першої інстанції щодо суми стягнення з ТОВ "Порше Лізинг Україна" на користь ОСОБА_8 грошових коштів у порядку реституції за нікчемним правочином, з урахуванням вказаних вище роз'яснень щодо покладення на лізингоодержувача обов'язку по сплаті лізингодавцеві коштів за користування предметом лізингу.
      Водночас, рішення суду першої інстанції з цього приводу не містить обґрунтування, а тому наявні підстави вважати, що воно ґрунтується на припущеннях в частині вирішення спору за зустрічним позовом про стягнення грошових коштів у порядку реституції (статті 60, 213, 214 ЦПК України 2004 року).
      Частиною третьою статті 411 ЦПК України передбачено, що підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи
      Підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права (частина перша статті 412 ЦПК України).
      Оскільки суди попередніх інстанцій не застосували правильно до спірних правовідносин статті 216, 220, 628, 799 ЦК України, порушили норми процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, то ухвалені у справі судові рішення підлягають скасуванню у повному обсязі з ухваленням нового рішення суду про відмову в задоволенні первісного позову ТОВ "Порше Лізинг Україна" і відмову в задоволенні зустрічного позову ОСОБА_8 про визнання недійсним договору через їх безпідставність, в іншій частині справу слід направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
      Керуючись статтями 400, 409, 411, 412, 416, 419, підпунктом 4 пункту 1 розділу XIII "Перехідні положення" ЦПК України,
      ПОСТАНОВИВ:
      Касаційну скаргу ОСОБА_6 задовольнити частково.
      Рішення Попільнянського районного суду Житомирської області від 21 квітня 2016 року та рішення Апеляційного суду Житомирської області від 15 червня 2016 року скасувати.
      Відмовити в позові Товариства з обмеженою відповідальністю "Порше Лізинг Україна" до ОСОБА_6 про стягнення заборгованості за договором лізингу та збитків у повному обсязі.
      Відмовити в зустрічному позові ОСОБА_6 до Товариства з обмеженою відповідальністю "Порше Лізинг Україна" про визнання договору недійсним.
      В іншій частині справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.
      Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
      Судді: Висоцька В.С.
      Лесько А.О.
      Пророк В.В.
      Сімоненко В.М.
      Фаловська І.М.
    • Автор: ANTIRAID
      Державний герб України
      Постанова
      Іменем України
      17 жовтня 2018 року
      м. Київ
      справа № 761/24136/15-ц
      провадження № 61-35120св18
      головуючого - Луспеника Д. Д.,
      суддів: Білоконь О. В., Гулька Б. І., Хопти С. Ф., Черняк Ю. В. (суддя-доповідач)
      учасники справи:
      заявник - Публічне акціонерне товариство «Комерційний банк «Фінансова Ініціатива» в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Фінансова Ініціатива» Кашути Дмитра Євгеновича,
      позивач - ОСОБА_2,
      відповідач - Публічне акціонерне товариство «Комерційний банк «Фінансова Ініціатива»,
      розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційні скарги Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Фінансова Ініціатива» в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Фінансова Ініціатива» Кашути Дмитра Євгеновича на ухвали Шевченківського районного суду м. Києва від 05 березня 2018 року у складі судді Юзькової О. Л. та постанови Апеляційного суду м. Києва від 17 травня 2018 року у складі колегії суддів: Саліхова В. В., Семенюк Т. А., Шкоріної О. І.,
      ВСТАНОВИВ:
      У вересні 2017 року Публічне акціонерне товариство «Комерційний банк «Фінансова Ініціатива» (далі - ПАТ «КБ «Фінансова ініціатива») в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації ПАТ «КБ «Фінансова ініціатива» КашутиД. Є. звернулося до суду із заявою про роз'яснення ухвали Шевченківського районного суду м. Києва від 20 січня 2017 року.
      Заява мотивована тим, що ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 20 січня 2017 року змінено спосіб та порядок виконання рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 21 жовтня 2015 року у справі № 761/24136/15-ц за позовом ОСОБА_2 до ПАТ «КБ «Фінансова ініціатива» про захист прав споживача фінансових послуг, а саме шляхом зарахування коштів у розмірі 8 970,35 доларів США на поточний рахунок ОСОБА_2 у неплатоспроможному банку ПАТ «КБ «Фінансова ініціатива» та виплати ОСОБА_2 гарантованої суми відшкодування коштів за договором вкладу від 20 листопада 2014 року № 51-в-17/367026 за рахунок коштів Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації (далі - Фонд) у межах визначеного розміру відшкодування.
      Зважаючи на те, що в ПАТ «КБ «Фінансова ініціатива» введено тимчасову адміністрацію і неможливо стягнути кошти в будь-який інший спосіб, ніж той, що передбачений Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», ПАТ «КБ «Фінансова ініціатива» в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації ПАТ «КБ «Фінансова ініціатива» КашутиД.Є. просило роз'яснити порядок і спосіб виконання ПАТ «КБ «Фінансова ініціатива» ухвали Шевченківського районного суду м. Києва від 20 січня 2017 року.
      Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 05 березня 2018 року заяву ПАТ «КБ «Фінансова Ініціатива» в особі уповноваженої особи Фонду ПАТ «КБ «Фінансова Ініціатива» Кашути Д. Є. про роз'яснення ухвали Шевченківського районного суду м. Києва від 20 січня 2017 року залишено без розгляду.
      Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що у Фонді гарантування вкладів фізичних осіб та у його уповноваженої особи відсутні визначені законом повноваження вчиняти будь-які дії від імені банку ПАТ «КБ «Фінансова Ініціатива», який не віднесено до категорії неплатоспроможних банків у встановленому законом порядку і в якому не проводиться тимчасова адміністрація Фонду гарантування вкладів фізичних осіб.
      Постановою Апеляційного суду м. Києва від 17 травня 2018 року апеляційну скаргу ПАТ «КБ «Фінансова ініціатива» залишено без задоволення, ухвалу Шевченківського районного суду м. Києва від 05 березня 2018 року залишено без змін.
      Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 05 жовтня 2016 року у справі № 826/11415/16 постанову Правління Національного банку України від 23 червня 2015 № 408 «Про віднесення ПАТ «КБ «Фінансова Ініціатива» до категорії неплатоспроможних визнано протиправною та скасовано (т. 2, а. с. 135).
      Таким чином, ПАТ «КБ «Фінансова Ініціатива» не віднесено до категорії неплатоспроможних, а тому в уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації ПАТ «КБ «Фінансова ініціатива» Кашути Д. Є. відсутні правові підстави для звернення до суду у вересні 2017 року із заявою про роз'яснення ухвали
      У грудні 2017 року ПАТ «КБ «Фінансова ініціатива» в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації ПАТ «КБ «Фінансова ініціатива» Кашути Д. Є. звернулося до суду із заявою про визнання виконавчого листа, виданого Шевченківським районним судом м. Києва у цій справі, таким, що не підлягає виконанню.
      Заява мотивована тим, що на примусовому виконанні у Печерському відділі державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції перебуває виконавчий документ, виданий Шевченківським районним судом м. Києва у справі № 761/24136/15-ц, станом на день звернення до суду банк виконав всі зобов'язання перед вкладником.
      Ураховуючи викладене, ПАТ «КБ «Фінансова ініціатива» в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації ПАТ «КБ «Фінансова ініціатива» КашутиД.Є. просило визнати виконавчий лист, виданий Шевченківським районним судом м. Києва у справі № 761/24136/15-ц, таким, що не підлягає виконанню.
      Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 05 березня 2018 року заяву ПАТ «КБ «Фінансова Ініціатива» в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації ПАТ «КБ «Фінансова Ініціатива» Кашути Д. Є. про визнання виконавчого листа, виданого Шевченківським районним судом м. Києва, таким, що не підлягає виконанню, залишено без розгляду.
      Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що заяву від імені ПАТ «КБ «Фінансова ініціатива» про визнання виконавчого листа, виданого Шевченківським районним судом м. Києва у цій справі, таким, що не підлягає виконанню, подано неповноважною особою, яка не має передбачених законом повноважень на вчення дій від імені заінтересованої особи.
      Постановою Апеляційного суду м. Києва від 17 травня 2018 року апеляційну скаргу ПАТ «КБ «Фінансова ініціатива» залишено без задоволення, ухвалу Шевченківського районного суду м. Києва від 05 березня 2018 року залишено без змін.
      Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що ПАТ «КБ «Фінансова Ініціатива» не віднесено до категорії неплатоспроможних, а тому в уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації ПАТ «КБ «Фінансова ініціатива» КашутиД. Є. були відсутні правові підстави для звернення до суду у грудні 2017 року із заявою про визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню.
      У червні 2018 року уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації ПАТ «КБ «Фінансова ініціатива» Кашута Д. Є. подав до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду касаційні скарги, в яких, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати ухвалені судові рішення та справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.
      Касаційні скарги мотивовані тим, що суди попередніх інстанцій не надали належної оцінки тому, що уповноважена особа Фонду ПАТ «КБ «Фінансова ініціатива» КашутаД.Є. є керівником ПАТ «КБ «Фінансова ініціатива». Крім того, у разі виведення Фондом гарантування неплатоспроможного банку з ринку, Фонд гарантування вкладів фізичних осіб на підставі Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» здійснює заходи, покладені на нього законодавством. Уповноваженою особою Фонду на тимчасову адміністрацію ПАТ «КБ «Фінансова ініціатива» призначено КашутуД. Є.
      У серпні 2018 року до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду надійшли додаткові пояснення до касаційної скарги від уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації ПАТ «КБ «Фінансова ініціатива» Кашути Д. Є., в яких зазначено, що постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 31 липня 2018 року заяву Національного банку України про перегляд ухвали Вищого адміністративного суду України від 13 квітня 2017 року у справі № 826/11415/16 задоволено частково.
      Скасовано постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 05 жовтня 2016 року, постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 20 грудня 2016 року та ухвалу Вищого адміністративного суду України від 13 квітня 2017 року у справі № 826/11415/16.
      Провадження у справі в частині позовних вимог про визнання протиправною бездіяльності Національного банку України щодо неприйняття рішення стосовно поданих клопотань про продовження строку користування кредитами та невнесення змін до кредитних договорів закрито, роз'яснено право звернення із цими позовними вимогами до суду господарської юрисдикції.
      У липні 2018 року до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду надійшов відзив на касаційні скарги від ОСОБА_2, в якому він просив залишити оскаржувані судові рішення без змін, оскільки вони прийняті при всебічному та повному з'ясуванні обставин справи, ґрунтуються на правильному застосуванні норм чинного законодавства України.
      Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційні скарги не підлягають задоволенню.
      Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
      Відповідно до вимог частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
      Судами попередніх інстанцій установлено, що ОСОБА_2 звернувся до суду із заявою про зміну способу та порядку виконання рішення в цивільній справі № 761/24136/15-ц за позовом ОСОБА_2 до ПАТ «КБ «Фінансова ініціатива» про захист прав споживача фінансових послуг. Заявник мотивував свої вимоги тим, що рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 21 жовтня 2015 року у справі № 761/24136/15-ц за позовом ОСОБА_2 до ПАТ «КБ «Фінансова ініціатива» про захист прав споживача фінансових послуг відповідача зобов'язано вчинити певні дії на користь позивача. На виконання рішення судом видано відповідний виконавчий лист. 17 березня 2016 року державним виконавцем відкрито виконавче провадження за виконавчим листом у справі № 761/24136/15-ц; в той же день виконавче провадження зупинено державним виконавцем на підставі пункту 9 частини першої статті 37 Закону України «Про виконавче провадження». Додатково державним виконавцем роз'яснено, що в подальшому, після відкликання у боржника банківської ліцензії і запровадження ліквідаційної процедури, зазначене виконавче провадження підлягає закінченню без виконання на підставі пункту 31 частини першої статті 49 Закону України «Про виконавче провадження», при цьому виконавчий документ буде надіслано до уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію банку на підставі частини п'ятої статті 49 Закону України «Про виконавче провадження». Оскільки в банку-боржника ПАТ «КБ «Фінансова ініціатива» здійснюється тимчасова адміністрація Фондом гарантування вкладів фізичних осіб, то заявник звертався до банку-боржника в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, а також безпосередньо до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб із заявами про виконання рішення в цивільній справі № 761/24136/15-ц, однак відповіді не отримав.
      Рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 21 жовтня 2015 року в цивільній справі № 761/24136/15-ц про зобов'язання ПАТ «КБ «Фінансова ініціатива» вчинити дії на користь ОСОБА_2 залишається не виконаним, жодних дій на його виконання не вчинено. Виконання цього рішення в порядку примусового виконання державним виконавцем органу Державної виконавчої служби України вбачається неможливим на підставі пункту 9 частини першої статті 37, пункту 31 частини першої статті 49, частини п'ятої статті 49 Закону України «Про виконавче провадження». Виходячи з викладеного та посилаючись на принцип обов'язковості виконання судових рішень, викладений у статях 55, 124-129 Конституції України, статті 14 ЦПК України, а також на норми законодавства про гарантування вкладів фізичних осіб, заявник просив суд у порядку, передбаченому статтею 373 ЦПК України, змінити спосіб та порядок виконання судового рішення у справі № 761/24136/15-ц на такий, який буде можливо реалізувати (виконати фактично) в межах чинного законодавства, та який належним чином захистить та поновить порушене право.
      Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 20 січня 2017 змінено спосіб та порядок виконання рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 21 жовтня 2015 року у справі № 761/24136/15-ц, встановлено спосіб і порядок виконання судового рішення за положеннями Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», а саме шляхом зарахування коштів у розмірі 8 970,35 доларів США на поточний рахунок ОСОБА_2 в неплатоспроможному банку ПАТ «КБ «Фінансова ініціатива»; виплатити ОСОБА_2 гарантовану суму відшкодування коштів за договором вкладу від 20 листопада 2014 року № 51-в-17/367026 за рахунок коштів Фонду в межах визначеного розміру відшкодування.
      Також судами встановлено, що ПАТ «КБ «Фінансова Ініціатива» віднесено до категорії неплатоспроможних банків постановою Правління Національного банку України від 23 червня 2015 № 408 «Про віднесення ПАТ «КБ «Фінансова Ініціатива» до категорії неплатоспроможних» (т. 1, а. с. 247).
      На підставі зазначеної постанови № 408 виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення від 23 червня 2015 року № 121 «Про запровадження тимчасової адміністрації ПАТ «КБ «Фінансова Ініціатива», якою в банку запроваджено тимчасову адміністрацію строком на три місяці - з 24 червня 2015 року по 23 вересня 2015 року включно (т. 1, а. с. 248).
      Надалі, виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб було прийнято рішення від 10 вересня 2015 року № 167 «Про продовження строків здійснення тимчасової адміністрації у ПАТ «КБ «Фінансова Ініціатива», яким строк здійснення тимчасової адміністрації в банку продовжено на один місяць - до 23 жовтня 2015 року включно (т. 3, а. с. 9).
      23 жовтня 2015 року виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб було прийнято рішення № 193 «Про делегування повноважень тимчасового адміністратора ПАТ «КБ «Фінансова Ініціатива» (т. 3, а. с. 10).
      04 листопада 2015 року прийнято рішення № 200 з такою самою назвою «Про делегування повноважень тимчасового адміністратора ПАТ «КБ «Фінансова Ініціатива» (т. 1, а. с. 249; т. 3, а. с. 11).
      Вказаними рішеннями виконавчою дирекцією Фонду продовжено повноваження тимчасового адміністратора ПАТ «КБ «Фінансова ініціатива» в частині забезпечення збереження активів банку, запобігання втрати майна та збитків банку - Кашуті Д. Є.
      Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 05 жовтня 2016 року у справі № 826/11415/16 постанову Правління Національного банку України від 23 червня 2015 року № 408 «Про віднесення Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Фінансова Ініціатива» до категорії неплатоспроможних» - визнано протиправною та скасовано (т. 2, а. с. 135).
      Відповідно до частини першої статті 35 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» тимчасовим адміністратором неплатоспроможного банку та ліквідатором банку (крім ліквідації банку за рішенням власників) є Фонд. Фонд може делегувати рішенням виконавчої дирекції Фонду частину або всі свої повноваження як тимчасового адміністратора або ліквідатора уповноваженій особі (уповноваженим особам) Фонду, яка має високі професійні та моральні якості, бездоганну ділову репутацію, повну вищу освіту в галузі економіки, фінансів чи права (не нижче кваліфікаційного рівня «спеціаліст») та професійний досвід, необхідний для виконання заходів у межах здійснення тимчасової адміністрації.
      Згідно з пунктом 8 частини першої статті 2 зазначеного Закону, неплатоспроможний банк - це банк, щодо якого Національний банк України прийняв рішення про віднесення до категорії неплатоспроможних у порядку, передбаченому Законом України «Про банки і банківську діяльність».
      Відповідно до частини першої статті 3 вказаного Закону, Фонд гарантування вкладів фізичних осіб є установою, що виконує спеціальні функції у сфері гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків у випадках, встановлених цим Законом.
      За приписами пункту 17 статті 2 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» уповноважена особа Фонду - працівник Фонду, який від імені Фонду та в межах повноважень, передбачених цим Законом та/або делегованих Фондом, виконує дії із забезпечення виведення банку з ринку під час здійснення тимчасової адміністрації неплатоспроможного банку та/або ліквідації банку.
      Таким чином, у разі віднесення банку до категорії неплатоспроможних його тимчасовим адміністратором є Фонд, який може делегувати свої повноваження уповноваженій особі Фонду.
      При розгляді справи судами попередніх інстанцій встановлено, що постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 05 жовтня 2016 року у справі № 826/11415/16 постанову Правління Національного банку України від 23 червня 2015 № 408 «Про віднесення Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Фінансова Ініціатива» до категорії неплатоспроможних» визнано протиправною та скасовано (т. 2, а. с. 135).
      Таким чином, суди попередніх інстанцій дійшли висновку про те, що оскільки ПАТ «КБ «Фінансова Ініціатива» не віднесено до категорії неплатоспроможних, то в уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації ПАТ «КБ «Фінансова ініціатива» Кашути Д. Є. були відсутні правові підстави для звернення до суду у вересні та грудні 2017 року із заявами про роз'яснення ухвали та про визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню.
      Разом з тим у серпні 2018 року до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду надійшли додаткові пояснення до касаційної скарги від уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації ПАТ «КБ «Фінансова ініціатива» Кашути Д. Є., в яких зазначено, що постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 31 липня 2018 року заяву Національного банку України про перегляд ухвали Вищого адміністративного суду України від 13 квітня 2017 року у справі № 826/11415/16 задоволено частково.
      Скасовано постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 05 жовтня 2016 року, постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 20 грудня 2016 року та ухвалу Вищого адміністративного суду України від 13 квітня 2017 року у справі № 826/11415/16.
      Провадження у справі в частині позовних вимог про визнання протиправною бездіяльності Національного банку України щодо неприйняття рішення стосовно поданих клопотань про продовження строку користування кредитами та невнесення змін до кредитних договорів закрито, роз'яснено право звернення із цими позовними вимогами до суду господарської юрисдикції.
      Обставини, викладені у додаткових поясненнях до касаційної скарги, надані уповноваженою особою Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації ПАТ «КБ «Фінансова ініціатива» Кашутою Д. Є., що надійшли до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду у серпні 2018 року, на підставі положень статті 400 ЦПК України не можуть буди предметом оцінки суду касаційної інстанції, оскільки не досліджувалися судами попередніх інстанцій.
      Враховуючи, що на момент ухвалення оскаржуваних судових рішень, а саме: ухвал Шевченківського районного суду м. Києва від 05 березня 2018 року та постанов Апеляційного суду м. Києва від 17 травня 2018 року, була чинною постанова Окружного адміністративного суду міста Києва від 05 жовтня 2016 року, якою і керувалися суди, а постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду прийнята лише 31 липня 2018 року, тобто вже після вирішення судами заяв ПАТ «КБ «Фінансова Ініціатива» в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації ПАТ «КБ «Фінансова Ініціатива» КашутиД. Є., колегія суддів вважає, що суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про залишення заяв ПАТ «КБ «Фінансова Ініціатива» в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації ПАТ «КБ «Фінансова Ініціатива» КашутиД. Є. без розгляду.
      Доводи в касаційній скарзі про те, що уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації ПАТ «КБ «Фінансова Ініціатива» Кашута Д.Є. є керівником ПАТ «КБ «Фінансова ініціатива», не можуть бути підставою для скасування рішень судів попередніх інстанцій, оскільки такі є різними юридичними особами.
      Інші доводи касаційних скарг не дають підстав для висновку, що оскаржуване рішення постановлене без додержання норм матеріального і процесуального права, та зводяться до переоцінки доказів у справі, що відповідно до положень статті 400 ЦПК України знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду.
      Згідно зі статтею 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.
      Керуючись статтями 400, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
      ПОСТАНОВИВ:
      Касаційні скарги Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Фінансова Ініціатива» в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Фінансова Ініціатива» Кашути Дмитра Євгеновича залишити без задоволення.
      Ухвали Шевченківського районного суду м. Києва від 05 березня 2018 року та постанови Апеляційного суду м. Києва від 17 травня 2018 року залишити без змін.
      Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
      Головуючий Д. Д. Луспеник
      Судді: О. В. Білоконь
      Б. І. Гулько
      С.Ф. Хопта
      Ю.В.Черняк
       
      http://reyestr.court.gov.ua/Review/77589993
    • Автор: ANTIRAID
      ПОСТАНОВА
      Іменем України
      18 вересня 2018 року
      Київ
      справа N 826/10002/15
      адміністративне провадження N К/9901/12618/18
      Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
      головуючого Гриціва М.І.,
      суддів: Берназюка Я.О., Бучик А.Ю., Гімона М.М., Коваленко Н.В.,-
      розглянув у порядку письмового провадження справу за заявою Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації публічного акціонерного товариства "Банк Київська Русь" (далі - Уповноважена особа; Фонд та Банк відповідно) про перегляд ухвали Вищого адміністративного суду України від 22 березня 2017 року у справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Укравтозапчастина" (далі - ТОВ) до Уповноваженої особи, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, - ОСОБА_2, про визнання протиправним та скасування рішення щодо визнання правочинів нікчемними,
      ВСТАНОВИВ:
      У травні 2015 року ТОВ звернулося до адміністративного суду позовними вимогами визнати протиправним та скасувати оформлене листом від 30 квітня 2015 року N 3591/16 рішення Уповноваженої особи про визнання нікчемним правочину з перерахування грошових коштів у сумі 9 500 000 грн з рахунку N НОМЕР_2, який належить ОСОБА_2, на рахунок N НОМЕР_3, який належить ТОВ, з призначенням платежу - надання поворотної безвідсоткової фінансової допомоги згідно з договором від 19 березня 2015 року N 1, і про визнання нікчемним правочину з перерахування грошових коштів у сумі 9 500 000 грн з рахунку N НОМЕР_3, який належить ТОВ, відкритий у Банку, на рахунок N НОМЕР_1 з призначенням платежу - погашення кредиту за кредитним договором від 08 квітня 2013 року N 33290-20/13-1.
      Суди встановили такі обставини.
      Правління Національного банку України (далі - НБУ) 19 березня 2015 року прийняло по постанову N 190 "Про віднесення публічного акціонерного товариства "Банк "Київська Русь" до категорії неплатоспроможних", на підставі якої виконавча дирекція Фонду 19 березня 2015 року прийняла рішення N 61 про запровадження з 20 березня 2015 року тимчасової адміністрації та призначення Уповноваженої особи Фонду на здійснення тимчасової адміністрації в Банку.
      За наслідками перевірки правочинів, укладених Банком до запровадження тимчасової адміністрації, Уповноважена особа надіслала ТОВ лист від 30 квітня 2015 року за N 3590/16 з повідомленням про те, що правочин із перерахування грошових коштів в сумі 9 500 000 грн з рахунку N НОМЕР_2, який належить ОСОБА_2 та відкритий у Банку, на рахунок N НОМЕР_3, належний ТОВ і відкритий у Банку, з призначенням платежу "надання поворотної безвідсоткової фінансової допомоги згідно з договором від 19 березня 2015 року N 1", а також правочин з перерахування грошових коштів в сумі 9 500 000 грн з рахунку N НОМЕР_3, що належить ТОВ, відкритий у Банку, на рахунок N НОМЕР_1 з призначенням платежу "погашення кредиту за кредитним договором від 8 квітня 2013 року N 33290-20/13-1", визнано нікчемними.
      За змістом листа від 30 квітня 2015 року за N 3590/16 правовою підставою для визнання нікчемними правочинів, вчинених на підставі платіжних доручень N N 1876, 9557 від 19 березня 2015 року, стали положення пунктів 2, 6 частини третьої статті 38 Закону України від 23 лютого 2012 року N 4452-VI "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" (далі - Закон N 4452-VI).
      Перерахування грошових коштів в означеній вище сумі та з названих рахунків здійснювалися на підставі платіжного доручення ОСОБА_2 за N 1876 від 19 березня 2015 року, в якому вказано призначення платежу як "надання безповоротної фінансової допомоги згідно з договором від 19 березня 2015 року N 1". З цим договором ОСОБА_2 надає ТОВ шляхом безготівкового перерахування грошових коштів на поточний рахунок останнього безвідсоткову поворотну фінансову допомогу у вигляді грошових коштів в національній валюті України розміром 9 500 000 грн. яку ТОВ зобов'язалось повернути терміном до 31 грудня 2015 року.
      Перерахування грошових коштів здійснювалося з поточного рахунку ОСОБА_2 на поточний рахунок позивача, реквізити яких вказано в договорі про надання поворотної фінансової допомоги від 19 березня 2015 року.
      Того самого дня ТОВ перерахувало зі свого поточного рахунку N НОМЕР_3 кошти сумі 9 500 000 грн на свій позичковий рахунок N НОМЕР_1 з призначенням платежу "погашення кредиту за кредитним договором від 8 квітня 2013 року". Цю банківську операцію Банк виконав на підставі платіжного доручення N 9557 від 19 березня 2015 року, а перераховані кошти зарахував на погашення кредиту, який позивач отримав на умовах кредитного договору на відкриття відновлювальної кредитної лінії від 8 квітня 2013 року N 33290-20/13-1, укладеного з Банком. За цим кредитним договором (в його редакції від 5 грудня 2014 року) рахунок N НОМЕР_1 відкрито для обліку строкової заборгованості позичальника за кредитом та на який згідно з п. 4.1 кредитного договору здійснюється повернення кредиту позичальником з його поточного рахунку.
      Суди відзначили, що згаданий вище кредитний договір є дійсним, доказів його нікчемності чи визнання недійсним немає.
      Встановлено також, що 02 липня 2014 року Банк і ОСОБА_2 уклали договір банківського вкладу в іноземній валюті "Супер-вклад" за N 76841-29.1.2, відповідно до пункту 2.1 якого вкладник надав Банку, а Банк прийняв від вкладника на зберігання грошові кошти у формі депозитного вкладу в сумі 500 000 доларів США з терміном внесення вкладу 02 липня 2014 року. Додатковою угодою від 02 лютого 2015 року про внесення змін та доповнень до договору банківського вкладу, сторони домовились продовжити дію цього договору до 06 грудня 2015 року.
      19 березня 2015 року ОСОБА_2 звернувся із заявою до директора департаменту роздрібного бізнесу Банку з вимогою про дострокове повернення частини коштів у сумі 415 000 доларів США, які знаходилися в Банку згідно з договором банківського вкладу N 76841-29.1.2 від 02 липня 2014 року.
      Відтак грошові кошти у сумі 9 545 000 грн на підставі меморіального ордеру від 19 березня 2015 року N 1886 з призначенням платежу - зарахування гривні на поточний рахунок згідно з постановою НБУ N 160 були зараховані на належний ОСОБА_2 рахунок N НОМЕР_2, відкритий у Банку, і того самого дня грошові кошти у сумі 9 500 000 грн платіжним дорученням від 19 березня 2015 року N 1876 були перераховані з рахунку N НОМЕР_2 на рахунок ТОВ N НОМЕР_3 зі згаданим вище призначенням.
      Окружний адміністративний суд міста Києва постановою від 24 червня 2015 року позов задовольнив.
      Київський апеляційний адміністративний суд постановою від 16 березня 2016 року це рішення скасував та постановив нове - про відмову у задоволенні позову.
      Вищий адміністративний суд України ухвалою від 22 березня 2017 року постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 17 серпня 2015 року скасував, а постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 24 червня 2015 року залишив в силі.
      Уповноважена особа 27 червня 2017 року подала заяву про перегляд Верховним Судом України ухвали Вищого адміністративного суду України від 22 березня 2017 року з підстав, передбачених пунктами 1, 2, 4 (за змістом заяви насправді має бути посилання на пункт 5) частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС) у редакції, чинній на час ухвалення рішення суду касаційної інстанції. Просить це рішення та рішення судів попередніх інстанцій скасувати і закрити провадження у справі. Вважає, що на спір про визнання нікчемними правочинів, який виник у цій справі, не поширюється юрисдикція адміністративних судів, оскільки вони були здійснені Банком, що знаходився в процедурі ліквідації у зв'язку з визнанням його неплатоспроможним. Попри посилання на пункт 1 (неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах) та пункт 4 (5) (невідповідність судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України (далі -- ВСУ) висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права) статті 237 КАС основним, домінуючим мотивом для втручання в оспорені рішення визначено, як видно з аргументації заяви, неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм процесуального права (пункт 2 частини першої статті 237 цього Кодексу).
      На підтвердження неоднакового застосування судом касаційної інстанції норм процесуального права Уповноважена особа додає рішення суду касаційної інстанцій від 14 червня і 04 липня 2016 року (справи N N К/800/16033/16, К/800/17863/16 відповідно). Обґрунтовуючи підстави перегляду, передбачені пунктом 5 частини першої статті 237 КАС, посилається на викладені у постановах Верховного Суду України від 20 січня 2016 року у справі N 6-3133цс15 і від 16 лютого 2016 року у справі N 21-4846а15 висновки, яким, з погляду заявника, суперечить оспорене рішення суду касаційної інстанції.
      Суддя Верховного Суду України ухвалою від 22 липня 2017 року відкрив провадження у справі та витребував її з Окружного адміністративного суду міста Києва.
      15 грудня 2017 року набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року N 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (далі - Закон N 2147-VIII).
      Згідно з підпунктом 1 пункту 1 Перехідних положень КАС у редакції Закону N 2147-VIII заяви про перегляд судових рішень Верховним Судом України в адміністративних справах, які подані та розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку колегією у складі трьох або більшої непарної кількості суддів за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу. Такі заяви розглядаються без повідомлення та виклику учасників справи, за винятком випадку, коли суд з огляду на обставини справи ухвалить рішення про інше.
      Відповідно до підпункту 7 пункту 1 Перехідних положень КАС в редакції Закону N 2147-VIII заяви і скарги, зазначені в підпунктах 1, 3 - 6 цього пункту, передаються відповідно до Касаційного адміністративного суду, Великої Палати Верховного Суду за розпорядженням керівника апарату суду, до якого подані такі заяви і скарги, протягом тридцяти днів з дня набрання чинності цією редакцією Кодексу.
      На підставі наведених вище вимог підпунктів 1, 7 пункту 1 Перехідних положень КАС в редакції Закону N 2147-VIII керівник апарату Верховного Суду України розпорядженням від 12 січня 2018 року N 20/0/19-18 передав заяву Уповноваженої особи до Касаційного адміністративного суду.
      Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 31 січня 2018 року для розгляду заяви Уповноваженої особи визначено суддю-доповідача Гриціва М.І. та колегію суддів.
      Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду ухвалою від 01 лютого 2018 року заяву уповноваженої особи передав на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
      Велика Палата Верховного Суду ухвалою від 06 червня 2018 року справу повернула до касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду для продовження розгляду у відповідній колегії.
      Ухвалою судді Касаційного адміністративного суду у Верховному Суді від 17 липня 2018 року визначено розгляд заяви провести колегією суддів у складі п'яти суддів.
      В аспекті заявленого неоднакового правозастосування Верховний Суд дійшов висновку про таке.
      У рішенні суду касаційної інстанції, про перегляд якого подано заяву, йдеться про рішення Уповноваженої особи, яким визнано нікчемними два правочини, вчинені на підставі платіжних доручень. Предметом судового контролю були розрахункові банківські операції з перерахування коштів спершу з поточного рахунка ОСОБА_2 на рахунок ТОВ, яке в свою чергу перерахувало гроші на рахунок за кредитним договором з Банком. З огляду на те, що ОСОБА_2 згідно з Правилами залучення коштів фізичних осіб в публічному акціонерному товаристві "Банк "Київська Русь" подав заяву про дострокове розірвання договору банківського вкладу, станом на час проведення операцій жодних обмежень щодо розрахунково-касового обслуговування клієнтів не було, тому ці дії не були визнані протиправними.
      У справі N 820/4082/15 (провадження N К/800/17863/16), наданій для порівняння, суд касаційної інстанції, коли формулював свою згоду із висновком суду апеляційної інстанції про закриття провадження у справі, виходив зі змісту спірних правовідносин, які склалися між сторонами. Зокрема, у цій справі предметом спору були вимоги спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Харкові заявлені до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб та Уповноваженої особи цього Фонду, треті особи публічне акціонерне товариство (далі - ПАТ) "Брокбізнесбанк", Управління Державної служби охорони ГУ МВС у Харківській області, про включення грошових вимог податкового органу до боржника ПАТ "Брокбізнесбанк" до реєстру кредиторських вимог у повному обсязі в сумі 646910,62 грн.
      Вимоги мотивувалися тим, що заявлена до внесення до реєстру сума боргу виникла внаслідок несплати податкових зобов'язань з податку на додану вартість державної служби охорони в розмірі 630 000 грн. На цю суму боргу була нарахована пеня за порушення строку зарахування податку до бюджетів або державних цільових фондів в розмірі 16 910 грн 62 коп. У відповідь Уповноважена особа листом повідомила про безпідставність цих вимог, оскільки клієнтом ПАТ "Брокбізнесбанк" є управління державної служби охорони при ГУ МВС України у Харківській області, саме клієнт, а не отримувач коштів (у цьому випадку податковий орган) є кредитором банку ПАТ "Брокбізнесбанк", а отже грошові вимоги державної служби охорони акцептовані на підставі заяви про кредиторські вимоги у сумі 630 000 грн будуть задоволені у 7 чергу.
      В іншій, наданій для порівняння, справі N 826/2043/15 (провадження К/800/16033/16) спір виник, щодо наказу тимчасової адміністрації публічного акціонерного товариства (далі - ПАТ) "РАДИКАЛ БАНК" від 09 листопада 2015 року N 204 про визнання нікчемними на підставі частини третьої статті 38 Закону N 4452-VI ряду правочинів, повязаних із розміщення через систему АБС Б2 коштів на депозитний/поточний рахунок клієнта через рахунки каси Банку 09 липня 2015 року поза межами робочого часу та/або операційного дня, а також трансакції в системі АБС Б-2 щодо розміщення коштів на депозитний поточних рахунок клієнта через рахунки каси Банку 09 липня 2015 року за одним й тим самим часом проведення трансакції в одній касі одним і тим самим касиром, які пов'язані з вкладними (депозитними) операціями за договорами банківського вкладу (депозиту) та/або договорами банківського рахунку (поточними рахунками), а також зарахування грошових коштів на рахунки таких осіб в ПАТ "РАДИКАЛ БАНК".
      На підставі цього наказу Уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "РАДИКАЛ БАНК" направила на адресу позивача повідомлення про те, що відповідно до положень частини третьої статті 38 Закону N 4452-VI є нікчемною трансакція ПАТ "РАДИКАЛ БАНК" із перерахування на користь фізичної особи грошової суми з призначенням платежу "Внесення коштів на власний рахунок" на суму 200 000 грн. вчиненої 09 липня 2015 року о 16:25.
      У цих рішеннях суд касаційної інстанції схвалив рішення судів попередніх інстанцій про закриття провадження у справі. У першому і другому випадках, суд касаційної інстанції, коли приймав такі рішення, виходив з того, що вимоги про протиправність дій та рішень Уповноваженої особи Фонду на ліквідацію банків заявлялись тоді, коли відбувалася процедура виведення банків з ринку як неплатоспроможних та їх ліквідація, тобто тому і тоді, як можна зрозуміти з мотивації цих рішень, коли кожен із банків у цих справах перебував на стадії його ліквідації, на якій на прийняті Уповноваженою особою дії і рішення не поширюється юрисдикція адміністративних судів.
      У кожному із цих рішень просто робилося посилання на правову позицію Верховного Суду України у справі N 21-4846а15, але не досліджувалися і не аналізувалися зміст (суть) спірних правовідносин кожної зі справ і не мотивувалася відповідність, схожість фактичних обставин цих справ з реальними передумовами, на підстав яких формувався правовий висновок у постанові Верховного Суду України від 16 лютого 2016 року.
      У цій постанові Верховний Суд України підсумував, що на спори, які виникають на стадії ліквідації (банкрутства) банку, не поширюється юрисдикція адміністративних судів. Підґрунтям цьому висновку стали обставини про відмову Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "Брокбізнесбанк" визнати та внести до реєстру вимог кредиторів суми боргу в розмірі 2 409 грн 25 коп., на які посилалося управління Пенсійного фонду України у Васильківському районі Дніпропетровської області. Пенсійний орган свої вимоги мотивував тим, що відповідач протиправно не визнав і не включив до реєстру вимог кредиторів грошові вимоги управління Пенсійного фонду України у Васильківському районі Дніпропетровської області в означеному розмірі.
      Зіставлення фактичних обставин оспореного та порівнюваних судових рішень суду касаційної інстанції і застосованих до них положень матеріального закону випливає, що вони різняться між собою за обсягом, характером та спрямованістю вимог, юридичними підставами ухвалення рішень. У рішенні, що переглядається, висновки судів формулювалися на підставі дослідження правомірності рішення Уповноваженої особи про віднесення згаданих у ньому правочинів до нікчемних, тоді як у справі N 820/4082/15 (провадження N К/800/17863/16) вимоги про протиправне визнання правочинів нікчемними не заявлялися, а у справі N 826/2043/15 (провадження К/800/16033/16), хоча й заявлялися чимось подібні вимоги, але висновок про закриття провадження у справі висновувався не з оцінки змісту спірних правовідносин, а тільки через посилання на правову позицію Верховного Суду України, яка формувалася на іншій казуальній основі.
      Відповідно до пункту 5 частини першої статті 237 КАС одним із мотивів перегляду Верховним Судом України судових рішень в адміністративних справах є невідповідність судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального, але не процесуального права.
      У зв'язку з цим посилання заявника на невідповідність оспореного судового рішення правовим висновкам, викладених у постановах ВСУ від 20 січня 2016 року у справі N 6-3133цс15 і від 16 лютого 2016 року у справі N 21-4846а15 не можуть бути підставами для втручання в нього, оскільки в розумінні пункту 5 частини першої статті 237 КАС не утворюють предмет перегляду.
      Відповідно до частини першої статті 244 КАС Верховний Суд України відмовляє у задоволенні заяви, якщо обставини, які стали підставою для перегляду справи, не підтвердилися або норма права у рішенні, про перегляд якого подана заява, застосована правильно.
      Отож, заява Уповноваженої особи задоволенню не підлягає, позаяк обставини цієї справи, які стали підставою для перегляду справи, не підтвердилися.
      Керуючись підпунктами 1, 7 пункту 1 розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року N 2147-VIII, статтями 241, 242, 244 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд
      ПОСТАНОВИВ:
      У задоволенні заяви Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації публічного акціонерного товариства "Банк Київська Русь" відмовити.
      Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає, крім випадку, встановленого пунктом 3 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.
      Головуючий: Гриців М.І.
      Судді: Берназюк Я.О.
      Бучик А.Ю.
      Гімон М.М.
      Коваленко Н.В.
    • Автор: ANTIRAID
      ПОСТАНОВА
      ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
      12 вересня 2018 року
      м. Київ
      Справа N 825/3598/15-а
      Провадження N 11-148апп18
      Велика Палата Верховного Суду у складі:
      судді-доповідача Золотнікова О.С.,
      суддів Антонюк Н.О., Бакуліної С.В., Британчука В.В., Гудими Д.А., Данішевської В.І., Кібенко О.Р., Князєва В.С., Лобойка Л.М., Прокопенка О.Б., Рогач Л.І., Ситнік О.М., Ткачука О.С., Уркевича В.Ю., Яновської О.Г.
      розглянула в порядку письмового провадження касаційну скаргу уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Південкомбанк" (далі - уповноважена особа; Фонд; ПАТ "КБ "Південкомбанк" або Банк відповідно) на постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 09 грудня 2015 року (суддя Падій В.В.) та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 11 лютого 2016 року (судді Вівдиченко Т.Р., Гром Л.М., Міщук М.С.) у справі N 825/3598/15-а за позовом ОСОБА_3 до Фонду та уповноваженої особи Штогріної Ірини Вікторівни про визнання протиправною бездіяльності й зобов'язання вчинити певні дії та
      ВСТАНОВИЛА:
      У листопаді 2015 року ОСОБА_3 звернулася до суду з позовом до Фонду та уповноваженої особи, в якому просила:
      - визнати протиправною бездіяльність уповноваженої особи щодо невнесення відомостей про ОСОБА_3 до переліку вкладників ПАТ "КБ "Південкомбанк", які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду;
      - зобов'язати уповноважену особу надати Фонду додаткову інформацію щодо виплати ОСОБА_3 відшкодування в розмірі вкладу за договором банківського вкладу від 10 червня 2013 року N 2532Д-60Ф, але не більше суми граничного розміру такого відшкодування, установленого на дату прийняття відповідного рішення, за рахунок коштів Фонду;
      - зобов'язати Фонд внести відомості про ОСОБА_3 до реєстру вкладників ПАТ "КБ "Південкомбанк", які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду.
      На обґрунтування позову ОСОБА_3 зазначила, що уклала з ПАТ "КБ "Південкомбанк" договір банківського вкладу "Стандарт" від 10 червня 2013 року N 2532Д-60Ф з поповненням та виплатою процентів щомісяця в готівковій формі та додаткову угоду від 12 червня 2013 року, за умовами яких кошти в розмірі 240 тис. грн вона внесла на відповідний рахунок на строк 370 днів. На підставі постанови Правління Національного банку України від 23 травня 2014 року N 305 "Про віднесення ПАТ "КБ "Південкомбанк" до категорії неплатоспроможних" виконавча дирекція Фонду прийняла рішення від 26 травня 2014 року N 37 "Про запровадження тимчасової адміністрації у ПАТ "КБ "Південкомбанк", згідно з яким з 26 травня по 25 серпня 2014 року запроваджено тимчасову адміністрацію та призначено уповноважену особу. 08 жовтня 2015 року ОСОБА_3 звернуласядо Фонду із заявоюпро включення її до переліку вкладників, що мають право на відшкодування коштів за рахунок Фонду, та просила відшкодувати їй кошти в сумі 200 тис. грн. Листом від 23 жовтня 2015 року N 14/4258 уповноважена особа повідомила ОСОБА_3про те, що оскільки зобов'язань позичальника перед банком, передбачених умовами кредитних договорів від 12 червня 2013 року N 53К-60Ю та від 13 червня 2013 року N 54К-60Ю, у повному обсязі вона не виконала, то з огляду на норми пункту 8 частини четвертої статті 26 Закону України від 23 лютого 2012 року N 4452-VI "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" (далі - Закон N 4452-VI) кошти вкладника у межах гарантованої суми відшкодування не підлягають відшкодуванню Фондом. На думку позивача, таке рішення уповноваженої особи є безпідставним, необґрунтованим і таким, що порушує її конституційні права.
      Чернігівський окружний адміністративний суд постановоювід 09 грудня 2015 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 11 лютого 2016 року, адміністративний позов ОСОБА_3 задовольнив частково. Суд зобов'язав уповноважену особу надати Фонду додаткову інформацію щодо виплати ОСОБА_3 за рахунок коштів Фонду відшкодування в розмірі вкладу за договором банківського вкладу від 10 червня 2013 року N 2532Д-60Ф, але не більше суми граничного розміру такого відшкодування, установленого на дату прийняття такого рішення. У задоволенні решти позовних вимог суд відмовив.
      Не погодившись із зазначеними рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, уповноважена особа подала касаційну скаргу, на обґрунтування якої зазначила, що суди попередніх інстанцій неповно з'ясували обставини, що мають значення для справи, висновки судів не відповідають обставинам справи, а також суди неправильно застосували норми матеріального та процесуального права, а саме частину другу статті 16, частини першу та другу статті 27, статтю 28 Закону України від 02 жовтня 1992 року N 2654-XII "Про заставу", пункт 8 частини четвертої статті 26 Закону N 4452-VI, статті 526, 527, 599, 1049, 1054 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).
      На думку скаржника, укладення договору між первісним та новим кредиторами про відступлення права вимоги за кредитним договором та договором застави, а також зняття обтяження з договору застави первісним кредитором на підставі укладення вказаного вище договору про відступлення права вимоги не припиняють дії самого договору застави. Зобов'язання позичальника перед Банком, передбачені умовами кредитного договору від 12 червня 2013 року N 53З-60Ю, в повному обсязі не виконані, а відтак кошти вкладника в межах гарантованої суми відшкодування не підлягають відшкодуванню Фондом. Крім того, скаржник указує на те, що цей спір не є публічно-правовим, а тому справа не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства. У зв'язку з викладеним уповноважена особа просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення, яким відмовити ОСОБА_3 у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.
      Ухвалою судді Вищого адміністративного суду України від 12 березня 2016 року відкрито касаційне провадження в цій справі.
      25 липня 2016 року уповноважена особа подала заяву про закриття провадження у справі у зв'язку з тим, що цю справу не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства.
      15 грудня 2017 року розпочав роботу Верховний Суд і набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року N 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів", яким Кодекс адміністративного судочинства України (далі - КАС України) викладено в новій редакції.
      Підпунктом 4 пункту 1 розділу VII "Перехідні положення" КАС України в редакції цього Закону передбачено, що касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
      У лютому 2018 року цю справу передано на розгляд Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду.
      Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду ухвалою від 09 лютого 2018 року прийняв до провадження справу, а ухвалою від 13 лютого 2018 року передав її на розгляд Великої Палати Верховного Суду відповідно до частини шостої статті 346 КАС України, а саме у зв'язку з оскарженням учасником справи судового рішення з підстав порушення правил предметної юрисдикції.
      Велика Палата Верховного Суду ухвалою від 20 березня 2018 року прийняла та призначила цю справу до касаційного розгляду в порядку письмового провадження без виклику учасників справи відповідно до пункту 1 частини першої статті 345 КАС України.
      У запереченнях на касаційну скаргу представник позивача просить залишити оскаржувані судові рішення без змін.
      Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та наведені в касаційній скарзі доводи з урахуванням клопотання уповноваженої особи про закриття провадження у справі, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги.
      Суди попередніх інстанцій установили, що 10 червня 2013 року між ОСОБА_3 та ПАТ "КБ "Південкомбанк" укладено договір банківського вкладу "Стандарт" N 2532Д-60Ф з поповненням та виплатою процентів щомісяця в готівковій формі, згідно з умовами якого вкладник передає, а Банк приймає на депозитний вклад на умовах цього договору грошові кошти в сумі 240 тис. грн на строк 370 днів. Дата початку строку розміщення вкладу - 10 червня 2013 року, дата повернення вкладу - 15 червня 2014 року, процентна ставка за вкладом - 22,2 % річних з виплатою процентів щомісячно.
      11 червня 2013 року ОСОБА_3 на депозитний рахунок N НОМЕР_1 перерахувала грошові кошти в розмірі 240 тис. грн. що підтверджується квитанцією N 955599.
      12 червня 2013 року укладено такі правочини:
      - між ПАТ "КБ "Південкомбанк" (кредитор) і Товариством з обмеженою відповідальністю "Чернігівська чайна компанія" (позичальник; далі - ТОВ "Чернігівська чайна компанія") - договір про надання відкличної відновлювальної кредитної лінії N 53К-60Ю, згідно з умовами якого Банк відкриває позичальнику відновлювальну відкличну кредитну лінію та в її межах надає кредитні кошти на таких умовах: ліміт кредитування - 225 тис. грн. кінцевий строк дії кредитної лінії - 10 червня 2014 року; ціль використання коштів - поповнення обігових коштів; процентна ставка - 25,2 % річних; комісія за підготовку та оформлення договору - 360 грн;
      - між ПАТ "КБ "Південкомбанк" (заставодержатель) та ОСОБА_3 (заставодавець) - договір застави майнових прав на депозитний вклад N 53З-60Ю, відповідно до умов якого цей договір забезпечує вимоги заставодержателя, що витікають з договору про надання відкличної відновлювальної кредитної лінії від 12 червня 2013 року N 53К-60Ю, а також усіх додаткових угод/додаткових договорів до нього, які можуть бути укладені до закінчення строку його дії, укладеного між заставодержателем і ТОВ "Чернігівська чайна компанія", за умовами якого позичальник зобов'язаний до 10 червня 2014 року повернути заставодержателю кредитні кошти, отримані за кредитним договором у межах відкличної відновлювальної кредитної лінії з лімітом кредитування в розмірі 225 тис. грн. сплатити 25,2 % річних за його користування, а також повністю сплатити штрафні санкції (пеню) у випадках та розмірах, передбачених кредитним договором, інші витрати на здійснення забезпеченої заставою вимоги. З метою забезпечення виконання зобов'язань заставодавець на умовах, передбачених цим договором, передає в заставу заставодержателю майнові права на депозитний вклад, розміщений на рахунку N 2635.3.027861.021, відкритому в Чернігівському відділенні ПАТ "КБ "Південкомбанк";
      - між ПАТ "КБ "Південкомбанк" та ОСОБА_3 (вкладник) - додаткову угоду N 1 до договору банківського вкладу N 2532Д-60Ф "Стандарт", згідно з умовами якої незнижувальний залишок на вкладному (депозитному) рахунку на період дії договору про надання відкличної відновлювальної кредитної лінії від 12 червня 2013 року N 53К-60Ю в частині виконання ТОВ "Чернігівська чайна компанія" своїх зобов'язань за кредитним договором встановлюється у розмірі 240 тис. грн. Майнові права на вклад, що є предметом цього договору, є предметом застави згідно з договором застави майнових прав на депозитний вклад від 12 червня 2013 року N 53З-60Ю, укладеним між Банком та вкладником на забезпечення виконання позичальником своїх зобов'язань за кредитним договором.
      На підставі постанови Правління Національного банку України від 23 травня 2014 року N 305 "Про віднесення ПАТ "КБ "Південкомбанк" до категорії неплатоспроможних" виконавча дирекція Фонду прийняла рішення від 26 травня 2014 року N 37 "Про запровадження тимчасової адміністрації у ПАТ "КБ "Південкомбанк", згідно з яким з 26 травня по 25 серпня 2014 року запроваджено тимчасову адміністрацію та призначено уповноважену особу.
      Рішенням Фонду від 15 серпня 2014 року N 71 дію тимчасової адміністрації продовжено до 25 вересня 2014 року.
      Відповідно до постанови Правління Національного банку України від 24 вересня 2014 року N 598 "Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПАТ "КБ "Південкомбанк" виконавча дирекція Фонду прийняла рішення від 26 вересня 2014 року N 101 "Про початок процедури ліквідації ПАТ "КБ "Південкомбанк" та призначення уповноваженої особи Фонду на ліквідацію банку", згідно з яким було розпочато процедуру ліквідації ПАТ "КБ "Південкомбанк" та призначено уповноважену особи Фонду на ліквідацію цього банку.
      У зв'язку з невиконанням ТОВ "Чернігівська чайна компанія" зобов'язань за кредитним договором від 12 червня 2013 року N 53К-60Ю уповноважена особа за погодженням з виконавчою дирекцією Фонду прийняла рішення про реалізацію прав вимоги за кредитним договором шляхом відступлення права вимоги.
      Протоколом засідання конкурсної комісії з реалізації майна ПАТ "КБ "Південкомбанк" від 07 вересня 2015 року N 07/09-03 Товариство з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Некстджен фінанс" (далі - ТОВ "ФК Некстджен фінанс") визнано переможцем повторного конкурсу за лотом N 1369 з продажу права вимоги за кредитним договором від 12 червня 2013 року N 53К-60Ю, укладеним між Банком і ТОВ "Чернігівська чайна компанія", та договором забезпечення виконання зобов'язання з ціновою конкурсною пропозицією 74 тис. 100 грн.
      11 вересня 2015 року між ПАТ "КБ "Південкомбанк" (первісний кредитор) та ТОВ "ФК "Некстджен фінанс" (новий кредитор) укладено договір про відступлення права вимоги N А-09/02-КЮ, відповідно до умов якого первісний кредитор відступає новому кредитору, а новий кредитор приймає право грошової вимоги, що належить первісному кредитору, і стає кредитором за: договором про надання відкличної відновлювальної кредитної лінії від 12 червня 2013 року N 53К-60Ю, укладеним між первісним кредитором і ТОВ "Чернігівська чайна компанія"; договором застави майнових прав на депозитний вклад від 12 червня 2013 року N 53З-60Ю, укладеним між первісним кредитором і ОСОБА_3, згідно з пунктом 1.2 якого до нового кредитора переходять права первісного кредитора в грошових та майнових зобов'язаннях, що виникли з кредитного договору та договору забезпечення, в обсязі та на умовах, що існують станом на 11 вересня 2015 року.
      14 вересня 2015 року між ТОВ "ФК "Некстджен фінанс" (кредитор) та ОСОБА_3 (новий кредитор) укладено договір про відступлення права вимоги N 48, відповідно до умов якого кредитор відступає новому кредитору, а новий кредитор приймає право грошової вимоги, що належить кредитору на підставі укладеного ним і ПАТ "КБ "Південкомбанк" договору про відступлення права вимоги від 11 вересня 2015 року N А-09/02-КЮ, і стає кредитором за: договором про надання відкличної відновлювальної кредитної лінії від 12 червня 2013 року N 53К-60Ю, укладеним між ПАТ "КБ "Південкомбанк" і ТОВ "Чернігівська чайна компанія"; договором застави майнових прав на депозитний вклад від 12 червня 2013 року N 53З-60Ю, укладеним між ПАТ "КБ "Південкомбанк" і ОСОБА_3На підставі пункту 1.2 цього договору до нового кредитора переходять права кредитора в грошових та майнових зобов'язаннях, що виникли з кредитного договору та договору забезпечення, в обсязі та на умовах, що існують станом на день укладання цього договору.
      Того ж дня між ОСОБА_3 (кредитор) та ТОВ "Чернігівська чайна компанія" (новий кредитор) укладено договір про відступлення права вимоги N 1, відповідно до умов якого кредитор відступає новому кредитору, а новий кредитор приймає право грошової вимоги, що належить кредитору на підставі укладеного між кредитором і ТОВ "ФК "Некстджен фінанс" договору про відступлення права вимоги від 14 вересня 2015 року N 48, і стає кредитором за договором про надання відкличної відновлювальної кредитної лінії від 12 червня 2013 року N 53К-60Ю, укладеним між ПАТ "КБ "Південкомбанк" і ТОВ "Чернігівська чайна компанія". Згідно з пунктом 1.2 цього договору до нового кредитора переходять права кредитора в грошових та майнових зобов'язаннях, що виникли з кредитного договору, в обсязі та на умовах, що існують станом на день укладання цього договору.
      08 жовтня 2015 року ОСОБА_3 звернуласядо Фонду із заявоюпро включення її до переліку вкладників, що мають право на відшкодування коштів за рахунок Фонду, та просила відшкодувати їй кошти в сумі 200 тис. грн. які вона розмістила в ПАТ "КБ "Південкомбанк" згідно з договором банківського вкладу "Стандарт" від 10 червня 2013 року N 2532Д-60Ф.
      Уповноважена особа листом від 23 жовтня 2015 року N 14/4258 повідомила позивача про те, що оскільки зобов'язання позичальника перед банком, передбачені умовами кредитних договорів від 12 червня 2013 року N 53К-60Ю та від 13 червня 2013 року N 54К-60Ю, у повному обсязі позивач не виконав, то з урахуванням положень пункту 8 частини четвертої статті 26 Закону N 4452-VI кошти вкладника у межах гарантованої суми відшкодування не підлягають відшкодуванню Фондом.
      Вважаючи відмову відповідача включити її до переліку вкладників Банку, що мають право на відшкодування коштів за рахунок Фонду, протиправною й такою, що порушує її права, ОСОБА_3 звернулася до суду з цим позовом.
      Установлених судами попередніх інстанцій обставин справи її учасники не оспорюють.
      Задовольняючи частково позовні вимоги ОСОБА_3, Чернігівський окружний адміністративний суд, з висновками якого погодився і Київський апеляційний адміністративний суд, керувався тим, що цей спір підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства та при цьому наявні підстави для зобов'язання уповноваженої особи надати Фонду додаткову інформацію щодо виплати ОСОБА_3 відшкодування в розмірі вкладу за договором банківського вкладу від 10 червня 2013 року N 2532Д-60Ф, але не більше суми граничного розміру такого відшкодування, установленого на дату прийняття відповідного рішення, за рахунок коштів Фонду.
      Велика Палата Верховного Суду вважає обґрунтованимиці висновки судів попередніх інстанції з огляду на таке.
      Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
      Згідно із частиною другою статті 2 КАС України (тут і далі - у редакції, чинній на час прийняття оскаржуваного рішення) до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.
      На підставі пункту 7 частини першої статті 3 КАС України суб'єктом владних повноважень є орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень.
      Відповідно до частини другої статті 4 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.
      Пунктом 1 частини другої статті 17 КАС України визначено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.
      Наведені норми узгоджуються з положеннями статей 2, 4 та 19 КАС України (у редакції, чинній з 15 грудня 2017 року), якими визначено завдання та основні засади адміністративного судочинства, зміст публічно-правового спору та справи, на які поширюється юрисдикція адміністративних судів.
      Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними під час здійснення владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.
      Як установлено матеріалами справи, ОСОБА_3 звернулася до адміністративного суду з позовом до Фонду та уповноваженої особи, направленим на отримання гарантованого відшкодування за вкладом за рахунок Фонду, шляхом зобов'язання уповноваженої особи надати Фонду додаткову інформацію щодо виплати ОСОБА_3 відшкодування в розмірі вкладу за договором банківського вкладу від 10 червня 2013 року N 2532Д-60Ф, укладеним з ПАТ "КБ "Південкомбанк", але не більше суми граничного розміру такого відшкодування, установленого на дату прийняття відповідного рішення.
      Правові, фінансові та організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, повноваження Фонду, порядок виплати Фондом відшкодування за вкладами встановлюються Законом N 4452-VI. Цим Законом також регулюються відносини між Фондом, банками, Національним банком України, визначаються повноваження та функції Фонду щодо виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків. Цей Закон є спеціальним у регулюванні спірних правовідносин.
      Відповідно до пункту 17 частини першої статті 2 зазначеного Закону уповноважена особа Фонду - працівник Фонду, який від імені Фонду та в межах повноважень, передбачених цим Законом та/або делегованих Фондом, виконує дії із забезпечення виведення банку з ринку під час здійснення тимчасової адміністрації неплатоспроможного банку та/або ліквідації банку.
      За змістом статті 3 Закону N 4452-VI Фонд є установою, що виконує спеціальні функції у сфері гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку. Фонд є юридичною особою публічного права, має відокремлене майно, яке є об'єктом права державної власності і перебуває у його господарському віданні.
      Згідно із частиною першою статті 4 вказаного Закону основним завданням Фонду є забезпечення функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку.
      Для цього Фонд наділено відповідними функціями, визначеними частиною другою статті 4 Закону N 4452-VI, серед яких, зокрема, ведення реєстру учасників Фонду; здійснення заходів щодо організації виплат відшкодувань за вкладами у строки, визначені цим Законом; здійснення заходів щодо інформування громадськості про функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, захисту прав та охоронюваних законом інтересів вкладників.
      На підставі частин першої та другої статті 6 зазначеного Закону в межах своїх функцій та повноважень Фонд здійснює нормативне регулювання системи гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку. Фонд приймає нормативно-правові акти з питань, віднесених до його повноважень, які є обов'язковими до виконання банками, юридичними та фізичними особами.
      За приписами частини першої статті 54 Закону N 4452-VI рішення, що приймаються відповідно до цього Закону Національним банком України, Фондом, працівниками Фонду, що виконують функції, передбачені цим Законом, у тому числі у процесі здійснення тимчасової адміністрації, ліквідації банку, виконання плану врегулювання, можуть бути оскаржені до суду.
      Таким чином, нормативно-правове регулювання статусу Фонду та його місце в системі гарантування вкладів фізичних осіб дозволяє зробити висновки про те, що Фонд у цих відносинах є суб'єктом публічного права, створений з метою реалізації публічних інтересів держави у сфері гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку, здійснює нормативне регулювання, тобто наділений владними управлінськими функціями та є суб'єктом владних повноважень у розумінні КАС України.
      Правовідносини між Фондом і вкладниками, які претендують на відшкодування за рахунок коштів Фонду, щодо формування реєстру відшкодувань вкладникам, які мають право на таке відшкодування, складаються без участі банку-боржника.
      Учасниками цих правовідносин є виключно вкладники та Фонд, і саме в цих учасників виникають відповідні права та обов'язки.
      Банк, який ліквідується, жодним чином не впливає на той факт, чи буде особу включено до переліку тих осіб, які мають право на відшкодування за рахунок коштів Фонду. Це питання відповідно до норм Закону N 4452-VI вирішує виключно Фонд.
      Так, за змістом частин першої та другої статті 26 Закону N 4452-VI Фонд гарантує кожному вкладнику банку відшкодування коштів за його вкладом. Фонд відшкодовує кошти в розмірі вкладу, але не більше суми граничного розміру відшкодування коштів за вкладами. Сума граничного розміру відшкодування коштів за вкладами не може бути меншою 200 тис. грн. Вкладник має право на одержання гарантованої суми відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду в межах граничного розміру відшкодування коштів за вкладами.
      У разі прийняття Національним банком України рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку з підстав, визначених частиною другою статті 77 Закону України "Про банки і банківську діяльність", Фонд гарантує кожному вкладнику банку відшкодування коштів за вкладами, включаючи відсотки, на день початку процедури ліквідації банку, але не більше суми граничного розміру відшкодування коштів за вкладами, встановленого на дату прийняття такого рішення, незалежно від кількості вкладів в одному банку (частина шоста статті 26 Закону N 4452-VI).
      Нормами статті 27 Закону N 4452-VI установлено порядок визначення вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами, зокрема:
      - уповноважена особа Фонду складає перелік рахунків вкладників та визначає розрахункові суми відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду відповідно до вимог цього Закону та нормативно-правових актів Фонду станом на день початку процедури виведення Фондом банку з ринку;
      - уповноважена особа Фонду формує перелік рахунків, за якими вкладники мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду, із визначенням сум, що підлягають відшкодуванню;
      - виконавча дирекція Фонду затверджує реєстр відшкодувань вкладникам для здійснення виплат відповідно до наданого уповноваженою особою Фонду переліку рахунків, за якими вкладник має право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду;
      - Фонд не пізніше ніж через 20 робочих днів з дня початку процедури виведення Фондом банку з ринку розміщує оголошення про початок відшкодування коштів вкладникам на офіційному веб-сайті Фонду та оприлюднює оголошення про початок відшкодування коштів вкладникам у газеті "Урядовий кур'єр" або "Голос України".
      Відповідно до частини першої статті 28 Закону N 4452-VI Фонд розпочинає виплату відшкодування коштів у національній валюті України в порядку та у черговості, встановлених Фондом, не пізніше 20 робочих днів (для банків, база даних про вкладників яких містить інформацію про більше ніж 500 тис. рахунків, - не пізніше 30 робочих днів) з дня початку процедури виведення Фондом банку з ринку.
      Отже, отримання гарантованого відшкодування за рахунок коштів Фонду відбувається без участі банку-боржника.
      Саме тому на банки не поширюється дія Закону України від 14 травня 1992 року N 2343-XII "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (далі - Закон N 2343-XII), що встановлено частиною восьмою статті 36 Закону N 4452-VI.
      Таким чином, немає підстав вважати, що правовідносини між вкладниками та Фондом щодо визначення вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду, складаються з участю банку. Ці правовідносини не стосуються безпосередньо процедури ліквідації банку. Юридичний факт неплатоспроможності банку є лише підставою для виникнення правовідносин щодо відшкодування вкладникам їх вкладів за рахунок коштів Фонду, але процес ліквідації має окремий перебіг і не впливає на обсяг гарантованого відшкодування коштів вкладникам.
      Наведене свідчить про те, що спір стосовно права на відшкодування коштів за вкладами фізичних осіб за рахунок коштів Фонду в межах граничного розміру відшкодування коштів за вкладами, гарантованого державою, є публічно-правовим, має особливий характер і стосується виконання окремої владної функції Фонду, а саме організації виплат відшкодувань за вкладами (пункт 4 частини другої статті 4 Закону N 4452-VI), тому його не можна вважати спором у зв'язку з процесом ліквідації банку.
      Ураховуючи викладене, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що на ці правовідносини не розповсюджуються норми статті 12 ГПК України, а тому юрисдикція господарських судів на такі спори не поширюється.
      З огляду на викладені норми матеріального та процесуального права перевірка законності дій та рішень Фонду та уповноваженої особи щодо виконання покладених на них владних управлінських функцій у сфері реалізації публічних інтересів держави не регулюється нормами Закону N 2343-XII відповідно до прямого припису частини восьмої статті 36 Закону N 4452-VI, який є спеціальним щодо таких правовідносин, а тому підстав для розгляду цієї справи в порядку господарського судочинства немає.
      При цьому ВеликаПалата Верховного Суду вважає, що Фонд як юридична особа публічного права виконує спеціальну функцію у сфері гарантування вкладів фізичних осіб, уповноважена особа Фонду в цьому випадку виконує від імені Фонду делеговані ним повноваження щодо гарантування вкладів фізичних осіб, а тому спір стосовно формування переліку рахунків, за якими вкладники мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду, з визначенням сум, що підлягають відшкодуванню, та затвердження реєстру відшкодувань вкладникам за рахунок коштів Фонду є публічно-правовим і належить до юрисдикції адміністративних судів.
      Аналогічну правову позицію висловлено в постановах Великої Палати Верховного Суду від 18 квітня 2018 року у справі N 813/921/16 та від 23 травня 2018 року у справі N 820/3770/16.
      Щодо висновків судів попередніх інстанції по суті вирішення справи Велика Палата Верховного Суду зазначає таке.
      Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
      Згідно з пунктами 3 та 4 частини першої статті 2 Закону N 4452-VI вклад - це кошти в готівковій або безготівковій формі у валюті України або в іноземній валюті, які залучені банком від вкладника (або які надійшли для вкладника) на умовах договору банківського вкладу (депозиту), банківського рахунку або шляхом видачі іменного депозитного сертифіката, включаючи нараховані відсотки на такі кошти; вкладник - це фізична особа (у тому числі фізична особа - підприємець), яка уклала або на користь якої укладено договір банківського вкладу (депозиту), банківського рахунку або яка є власником іменного депозитного сертифіката.
      Як зазначено вище, частинами першою та другою статті 26 Закону N 4452-VI визначено, що Фонд гарантує кожному вкладнику банку відшкодування коштів за його вкладом. Фонд відшкодовує кошти в розмірі вкладу, включаючи відсотки, станом на день початку процедури виведення Фондом банку з ринку, але не більше суми граничного розміру відшкодування коштів за вкладами, встановленого на цей день, незалежно від кількості вкладів в одному банку. Сума граничного розміру відшкодування коштів за вкладами не може бути меншою 200 тис. грн. Адміністративна рада Фонду не має права приймати рішення про зменшення граничної суми відшкодування коштів за вкладами.
      Вкладник має право на одержання гарантованої суми відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду в межах граничного розміру відшкодування коштів за вкладами. Під час тимчасової адміністрації вкладник набуває право на одержання гарантованої суми відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду в межах граничного розміру відшкодування коштів за вкладами за договорами, строк дії яких закінчився станом на день початку процедури виведення Фондом банку з ринку, та за договорами банківського рахунку з урахуванням вимог, визначених частиною четвертою цієї статті.
      На підставі частини першої статті 27 вказаного Закону уповноважена особа Фонду складає перелік рахунків вкладників та визначає розрахункові суми відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду відповідно до вимог цього Закону та нормативно - правових актів Фонду станом на день початку процедури виведення Фондом банку з ринку.
      Як установлено матеріалами справи, 10 червня 2013 року між ОСОБА_3 та ПАТ "КБ "Південкомбанк" укладено договір банківського вкладу "Стандарт" N 2532Д-60Ф з поповненням та виплатою процентів щомісяця в готівковій формі, згідно з умовами якого вкладник передає, а Банк приймає на депозитний вклад на умовах цього договору грошові кошти в сумі 240 тис. грн на строк 370 днів. Дата початку строку розміщення вкладу - 10 червня 2013 року, дата повернення вкладу - 15 червня 2014 року, процентна ставка за вкладом - 22,2 % річних з виплатою процентів щомісячно.
      11 червня 2013 року ОСОБА_3 перерахувала на депозитний рахунок N НОМЕР_1 грошові кошти в розмірі 240 тис. грн. що підтверджується квитанцією N 955599.
      Відповідно до постанови Правління Національного банку України від 24 вересня 2014 року N 598 "Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПАТ "КБ "Південкомбанк" виконавча дирекція Фонду прийняла рішення від 26 вересня 2014 року N 101 "Про початок процедури ліквідації ПАТ "КБ "Південкомбанк" та призначення уповноваженої особи Фонду на ліквідацію банку", згідно з яким було розпочато процедуру ліквідації ПАТ "КБ "Південкомбанк" та призначено уповноважену особу Фонду на ліквідацію цього банку.
      08 жовтня 2015 року ОСОБА_3 звернулася до Фонду із заявою про включення її до переліку вкладників, які мають право на відшкодування коштів за рахунок Фонду, та просила відшкодувати їй кошти в сумі 200 тис. грн. які вона розмістила в ПАТ "КБ "Південкомбанк" згідно з договором банківського вкладу "Стандарт" від 10 червня 2013 року N 2532Д-60Ф.
      Уповноважена особа листом від 23 жовтня 2015 року N 14/4258 повідомила ОСОБА_3 про те, що оскільки зобов'язань позичальника перед банком, передбачених умовами кредитних договорів від 12 червня 2013 року N 53К-60Ю та від 13 червня 2013 року N 54К-60Ю вона в повному обсязі не виконала, то з урахуванням положень пункту 8 частини четвертої статті 26 Закону N 4452-VI кошти вкладника у межах гарантованої суми відшкодування не підлягають відшкодуванню Фондом.
      Відповідно до пункту 8 частини четвертої статті 26 Закону N 4452-VI Фонд не відшкодовує кошти за вкладом у банку, якщо такий вклад використовується вкладником як засіб забезпечення виконання іншого зобов'язання перед цим банком, у повному обсязі вкладу до дня виконання зобов'язань.
      Суди попередніх інстанцій установили, що 12 червня 2013 року укладено такі правочини:
      - між ПАТ "КБ "Південкомбанк" (кредитор) і Товариством з обмеженою відповідальністю "Чернігівська чайна компанія" (позичальник; далі - ТОВ "Чернігівська чайна компанія") - договір про надання відкличної відновлювальної кредитної лінії N 53К-60Ю, згідно з умовами якого Банк відкриває позичальнику відновлювальну відкличну кредитну лінію та в її межах надає кредитні кошти на таких умовах: ліміт кредитування - 225 тис. грн. кінцевий строк дії кредитної лінії - 10 червня 2014 року; ціль використання коштів - поповнення обігових коштів; процентна ставка - 25,2 % річних; комісія за підготовку та оформлення договору - 360 грн;
      - між ПАТ "КБ "Південкомбанк" (заставодержатель) та ОСОБА_3 (заставодавець) - договір застави майнових прав на депозитний вклад N 53З-60Ю, відповідно до умов якого цей договір забезпечує вимоги заставодержателя, що витікають з договору про надання відкличної відновлювальної кредитної лінії від 12 червня 2013 року N 53К-60Ю, а також усіх додаткових угод/додаткових договорів до нього, які можуть бути укладені до закінчення строку його дії, укладеного між заставодержателем і ТОВ "Чернігівська чайна компанія", за умовами якого позичальник зобов'язаний до 10 червня 2014 року повернути заставодержателю кредитні кошти, отримані за кредитним договором у межах відкличної відновлювальної кредитної лінії з лімітом кредитування в розмірі 225 тис. грн. сплатити 25,2 % річних за його користування, а також повністю сплатити штрафні санкції (пеню) у випадках та розмірах, передбачених кредитним договором, інші витрати на здійснення забезпеченої заставою вимоги. З метою забезпечення виконання зобов'язань заставодавець на умовах, передбачених цим договором, передає в заставу заставодержателю майнові права на депозитний вклад, розміщений на рахунку N 2635.3.027861.021, відкритому в Чернігівському відділенні ПАТ "КБ "Південкомбанк";
      - між ПАТ "КБ "Південкомбанк" та ОСОБА_3 (вкладник) - додаткову угоду N 1 до договору банківського вкладу N 2532Д-60Ф "Стандарт", згідно з умовами якої незнижувальний залишок на вкладному (депозитному) рахунку на період дії договору про надання відкличної відновлювальної кредитної лінії від 12 червня 2013 року N 53К-60Ю в частині виконання ТОВ "Чернігівська чайна компанія" своїх зобов'язань за кредитним договором встановлюється у розмірі 240 тис. грн. Майнові права на вклад, що є предметом цього договору, є предметом застави згідно з договором застави майнових прав на депозитний вклад від 12 червня 2013 року N 53З-60Ю, укладеним між Банком та вкладником на забезпечення виконання позичальником своїх зобов'язань за кредитним договором.
      У зв'язку з невиконанням ТОВ "Чернігівська чайна компанія" зобов'язань за кредитним договором від 12 червня 2013 року N 53К-60Ю уповноважена особа за погодженням з виконавчою дирекцією Фонду прийняла рішення про реалізацію прав вимоги за кредитним договором шляхом відступлення права вимоги.
      Протоколом засідання конкурсної комісії з реалізації майна ПАТ "КБ "Південкомбанк" від 07 вересня 2015 року N 07/09-03 Товариство з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Некстджен фінанс" (далі - ТОВ "ФК Некстджен фінанс") визнано переможцем повторного конкурсу за лотом N 1369 з продажу права вимоги за кредитним договором від 12 червня 2013 року N 53К-60Ю, укладеним між Банком і ТОВ "Чернігівська чайна компанія", та договором забезпечення виконання зобов'язання з ціновою конкурсною пропозицією 74 тис. 100 грн.
      11 вересня 2015 року між ПАТ "КБ "Південкомбанк" (первісний кредитор) та ТОВ "ФК "Некстджен фінанс" (новий кредитор) укладено договір про відступлення права вимоги N А-09/02-КЮ, відповідно до умов якого первісний кредитор відступає новому кредитору, а новий кредитор приймає право грошової вимоги, що належить первісному кредитору, і стає кредитором за: договором про надання відкличної відновлювальної кредитної лінії від 12 червня 2013 року N 53К-60Ю, укладеним між первісним кредитором і ТОВ "Чернігівська чайна компанія"; договором застави майнових прав на депозитний вклад від 12 червня 2013 року N 53З-60Ю, укладеним між первісним кредитором та ОСОБА_3, згідно з пунктом 1.2 якого до нового кредитора переходять права первісного кредитора в грошових та майнових зобов'язаннях, що виникли з кредитного договору та договору забезпечення, в обсязі та на умовах, що існують станом на 11 вересня 2015 року. Цей договір набуває чинності з моменту його укладення та діє до моменту виконання сторонами взятих на себе зобов'язань згідно із цим договором у повному обсязі (пункт 7.1 договору).
      Отже, з моменту укладення ПАТ "КБ "Південкомбанк" і ТОВ "ФК "Некстджен фінанс" договору про відступлення права вимоги від 11 вересня 2015 року N А-09/02-КЮ вклад ОСОБА_3 за договором банківського вкладу "Стандарт" від 10 червня 2013 року N 2532Д-60Ф перестав використовуватися позивачем перед ПАТ "КБ "Південкомбанк" як засіб забезпечення виконання зобов'язання за договором про надання відкличної відновлювальної кредитної лінії від 12 червня 2013 року N 53К-60Ю.
      Таким чином, на момент звернення ОСОБА_3 до уповноваженої особи із заявою від 08 жовтня 2015 року про включення її до переліку вкладників, які мають право на відшкодування коштів за рахунок Фонду, була відсутня передбачена пунктом 8 частини четвертої статті 26 Закону N 4452-VI підстава для відмови Фондом у відшкодуванні коштів позивачу за договором банківського вкладу "Стандарт" від 10 червня 2013 року N 2532Д-60Ф.
      Ураховуючи викладене, Велика Палата Верховного Суду вважає обґрунтованим висновок судів попередніх інстанцій про часткове задоволення вимог позивача, а саме зобов'язання уповноваженої особи надати Фонду додаткову інформацію щодо виплати ОСОБА_3 за рахунок коштів Фонду відшкодування в розмірі вкладу за договором банківського вкладу від 10 червня 2013 року N 2532Д-60Ф, але не більше суми граничного розміру такого відшкодування, установленого на дату прийняття відповідного рішення.
      Відповідно до пункту 1 частини першої статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій без змін, а скаргу без задоволення.
      Згідно із частиною першою статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
      Оскільки суди попередніх інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій, Велика Палата Верховного Суду залишає касаційну скаргу уповноваженої особи без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін.
      Керуючись статтями 341, 345, 349, 350, 355, 356, 359 КАС України, Велика Палата Верховного Суду
      ПОСТАНОВИЛА:
      1. Касаційну скаргу уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Південкомбанк" залишити без задоволення.
      2. Постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 09 грудня 2015 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 11 лютого 2016 року залишити без змін.
      Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
      Суддя-доповідач О.С. Золотніков
      Судді: Н.О. Антонюк Л.М. Лобойко
      С.В. Бакуліна О.Б. Прокопенко
      В.В. Британчук Л.І. Рогач
      Д.А. Гудима О.М. Ситнік
      В.І. Данішевська О.С. Ткачук
      О.Р. Кібенко В.Ю. Уркевич
      В.С. Князєв О.Г. Яновська