ANTIRAID

Постановление ВСУ по пересмотру об обязательной отмене решения в случае если им приняты решения касающиеся прав лица привлеченного только на стадии апелляции

Считаете ли Вы решение законным и справедливым?  

2 members have voted

  1. 1. Считаете ли Вы решение законным?

    • Да
      0
    • Нет
      2
    • Затрудняюсь ответить
      0
  2. 2. Считаете ли Вы решение справедливым?

    • Да
      1
    • Нет
      1
    • Затрудняюсь ответить
      0


Recommended Posts

ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

4 жовтня 2017 року

м. Київ
 
Судова палата у господарських справах Верховного Суду України у складі:

головуючого Жайворонок Т.Є., 
суддів: Берднік І.С., 
Ємця А.А., 
 
за участю представників: 

позивача – ОСОБА_4, ОСОБА_5, 
відповідача – ОСОБА_3,
третьої особи: ОСОБА_6, –

розглянувши у відкритому судовому засіданні заяву ОСОБА_1 про перегляд Верховним Судом України рішення Господарського суду Черкаської області від 21 вересня 2016 року, постанови Київського апеляційного господарського суду від 14 грудня 2016 року та постанови Вищого господарського суду України від 13 лютого 2017 року у справі № 925/1076/16 за позовом ОСОБА_2 до товариства з обмеженою відповідальністю «Інсан» (далі – ТОВ «Інсан» або Товариство), третя особа на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, – ОСОБА_1, про визнання недійсними рішень загальних зборів учасників,

в с т а н о в и л а:

У вересні 2016 року ОСОБА_2 звернувся до суду із зазначеним позовом, посилаючись на те, що він є учасником ТОВ «Інсан». Рішеннями позачергових загальних зборів учасників Товариства від 24 вересня 2015 року та 30 березня 2016 року було зменшено статутний капітал відповідача і частку внеску позивача, внесено зміни до статуту та змінено керівника товариства. ОСОБА_2 не міг бути присутнім на цих загальних зборах, оскільки у дні їх проведення перебував у відрядженнях. Неповідомлення ОСОБА_2 про скликання позачергових загальних зборів учасників відповідача унеможливило його явку на збори та прийняття участі у голосуванні з питань порядку денного, що є безумовною підставою для скасування рішень таких зборів як таких, що порушують корпоративні права позивача на участь в управлінні Товариством. ОСОБА_1 не вніс своєї частки до статутного капіталу Товариства. ОСОБА_2 просив визнати недійсними всі рішення позачергових загальних зборів учасників ТОВ «Інсан», оформлені протоколом від 30 березня 2016 року № 36 і всі рішення позачергових загальних зборів учасників ТОВ «Інсан», оформлені протоколом від 24 вересня 2015 року № 34. Після уточнення позовних вимог ОСОБА_2 просив суд додатково до вже заявлених позовних вимог зобов'язати відповідача внести зміни до статуту ТОВ «Інсан» у частині записів про частку позивача у статутному капіталі Товариства у розмірі 1 016 775 грн і здійснити перерозподіл часток учасників Товариства відповідно до фактичних внесків.

Відповідач (в особі виконавчого директора ТОВ «Інсан» ОСОБА_3) позов підтримав, просив визнати недійсними рішення позачергових загальних зборів учасників ТОВ «Інсан», оформлені протоколами від 30 березня 2016 року № 36 і від 24 вересня 2015 року № 34. У відзиві на позовну заяву пояснив, що у ТОВ «Інсан» немає документів про повідомлення учасників щодо скликання зборів 30 березня 2016 року та 24 вересня 2015 року та їх порядку денного. Відсутні відомості про повідомлення позивача про скликання зборів у книзі реєстрації вихідної кореспонденції і немає протоколу реєстрації учасників на зборах 24 вересня 2015 року з підписом позивача. 

Рішенням Господарського суду Черкаської області від 21 вересня 2016 року позов задоволено: визнано недійсними всі рішення позачергових загальних зборів учасників ТОВ «Інсан», оформлені протоколами від 30 березня 2016 року № 36 та від 24 вересня 2015 року № 34.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 14 грудня 2016 року до участі у справі як третю особу на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, залучено ОСОБА_1 за його ініціативою.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 14 грудня 2016 року рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Постановою Вищого господарського суду України від 13 лютого 2017 року постанову апеляційного суду залишено без змін.

У заяві про перегляд із підстав, передбачених п.п. 2, 3 ч. 1 ст. 11116 Господарського процесуального кодексу України (далі – ГПК), ОСОБА_1 просить скасувати рішення суду першої інстанції, постанови судів апеляційної та касаційної інстанцій, і прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити, або за відсутності підстав для прийняття рішення про відмову в задоволенні позову – передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції із залученням до участі у справі ОСОБА_1, посилаючись на порушення норм процесуального права та невідповідність рішення суду касаційної інстанції висновкам, викладеним у постанові Верховного Суду України.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, перевіривши наведені заявником доводи, Судова палата у господарських справах Верховного Суду України вважає, що заява підлягає частковому задоволенню.

У справі, яка розглядається, судами встановлено, що ТОВ «Інсан» створено у 2011 році шляхом реорганізації приватного підприємства «Гарант Інвест 2000» та є єдиним правонаступником його прав і обов'язків.

Згідно з п. 3.1 Статуту (у редакції, затвердженій рішенням засновника від 1 грудня 2011 року № 19) єдиним учасником Товариства на момент його створення є ОСОБА_2, частка якого складається із внеску у сумі 2 000,00 грн і становить 100 % у статутному капіталі ТОВ «Інсан».

13 липня 2012 року позивачем як засновником статутний капітал сплачено повністю.

Рішенням загальних зборів учасників Товариства, оформленим протоколом від 13 вересня 2013 року № 20, ОСОБА_1 прийнято до ТОВ «Інсан» як учасника, збільшено статутний капітал Товариства за рахунок його внеску в сумі 2 545,46 грн і сформовано статутний (складений) капітал Товариства у загальному розмірі 4 545,46 грн, який розподілено відповідно до внесених учасниками часток.

14 квітня 2014 року ОСОБА_1 внесено кошти у розмірі 2 545,46 грн до статутного капіталу Товариства. 

Рішенням загальних зборів учасників Товариства, оформленим протоколом від 13 березня 2015 року № 22, ОСОБА_1 надано право підпису від імені ТОВ «Інсан» без довіреності, з огляду на що вирішено внести відповідні відомості до державного реєстру. 

Рішенням загальних зборів учасників Товариства, оформленим протоколом від 18 березня 2015 року № 28, збільшено за рахунок додаткових вкладів учасників ТОВ «Інсан» статутний капітал Товариства до загального розміру 2 122 488,00 грн, розподілено статутний капітал Товариства між його учасниками таким чином: ОСОБА_1 – 52 % (1 103 673,00 грн), ОСОБА_2 – 48 % (1 018 775,00 грн), підписано та затверджено статут у новій редакції. 

Рішенням загальних зборів учасників Товариства, оформленим протоколом від 18 березня 2015 року № 28-1, погоджено внесення ОСОБА_2 до статутного капіталу майнового внеску у виді нежилого приміщення, а саме – вбудовано-прибудованого приміщення магазину загальною площею 107,60 кв. м, та оцінено його у 1 014 775,00 грн, передачу майнового внеску вирішено оформити за актом приймання-передавання. 

1 квітня 2015 року ОСОБА_2 і ТОВ «Інсан» підписано відповідний акт приймання-передавання нерухомого майна, а 13 травня 2015 року Товариство отримало свідоцтво про право власності на вбудовано-прибудовані приміщення магазину. 

ОСОБА_1 свою частку для збільшення статутного капіталу Товариства не вніс.

Рішенням загальних зборів учасників Товариства, оформленим протоколом від 26 серпня 2015 року № 32, ОСОБА_2 з 26 серпня 2015 року звільнено з посади керівника ТОВ «Інсан», з 27 серпня 2015 року його призначено виконуючим обов'язки керівника Товариства до обрання керівника на постійній основі, надано ОСОБА_2 право підпису від імені Товариства без довіреності. 

Рішенням загальних зборів учасників Товариства, оформленим протоколом від 24 вересня 2015 року № 34 (далі – Протокол № 34), вирішено:

– оголосити про зменшення статутного капіталу ТОВ «Інсан» до загального розміру в 10 000,00 грн. Провести розподіл статутного (складеного) капіталу Товариства між його учасниками, як в процентному, так і в грошовому виразі таким чином: 

1. ОСОБА_1 – сума внеску 8 000,00 грн, відсоток частки у статутному капіталі 80 %; 

2. ОСОБА_2 – сума внеску 2 000,00 грн, відсоток частки у статутному капіталі 20 %; 

– внести до статуту Товариства зміни відповідно до прийнятого рішення та затвердити статут Товариства у новій редакції; 

– повідомити кредиторів Товариства про зменшення статутного капіталу Товариства у встановленому законом порядку;

– оформити та подати до органів держреєстрації цей протокол загальних зборів і нову редакцію статуту Товариства для реєстрації відповідних змін в установленому порядку, призначивши особою, відповідальною за їх подання до органів державної реєстрації, ОСОБА_1

Підставою таких змін у Протоколі № 34 зазначено те, що на час цих загальних зборів обидва учасники не сплатили суму своїх внесків у повному обсязі. У цьому протоколі наведено інформацію про те, що ОСОБА_2, посилаючись на зазначені обставини, запропонував непропорційне зменшення номінальної вартості внесків учасників відповідно до фактично внесених учасниками грошових внесків.

У цьому протоколі зазначено учасників товариства, які особисто зареєструвалися для участі в роботі загальних зборів 24 вересня 2015 року, – ОСОБА_1 (52 % загальної кількості голосів) і ОСОБА_2 (48 % загальної кількості голосів).

Протокол № 34 підписано ОСОБА_2 (позивачем) як головою загальних зборів і ОСОБА_1 (третьою особою) як секретарем зборів. Справжність підписів на цьому протоколі сторони не оспорюють. У поясненнях ОСОБА_2 зазначив, що Протокол № 34 підписано ним в інший день, однак точних обставин його підписання і походження свого підпису вказати не може (т. 1, а.с. 71).

Нова редакція статуту, затверджена та зареєстрована 24 вересня 2015 року (Протокол № 34), підписана обома учасниками Товариства – позивачем і третьою особою (т. 1, а.с. 33–36).

Внесок до статутного капіталу Товариства у розмірі 5 454,54 грн здійснено ОСОБА_1 23 грудня 2015 року.

Рішенням загальних зборів учасників Товариства, оформленим протоколом від 30 березня 2016 року № 36 (далі – Протокол № 36): 

– призначено з 31 березня 2016 року ОСОБА_1 директором Товариства, а ОСОБА_2 звільнено від виконання обов'язків керівника Товариства у зв'язку з призначенням директора на постійній основі; 

– вирішено оформити та подати до органів державної реєстрації цей протокол загальних зборів учасників для реєстрації відповідних змін в установленому законом порядку, призначено особою, відповідальною за їх подання до органів державної реєстрації, виконавчого директора товариства ОСОБА_3. 

Протокол № 36 підписано ОСОБА_1 (третьою особою) як головою і як секретарем зборів.

Пунктом 10.6 Статуту Товариства, затвердженого загальними зборами учасників Товариства (протокол від 1 вересня 2015 року № 33), що діяв на дату проведення загальних зборів учасників Товариства 24 вересня 2015 року, рішення яких оформлені Протоколом № 34, визначено, що внесення змін до статуту Товариства, зміна розміру його статутного капіталу належить до виключної компетенції загальних зборів учасників Товариства.

Пунктом 10.1 Статуту Товариства, який діяв станом на 24 вересня 2015 року, встановлено, що вищим органом управління Товариством є збори учасників. 

Пунктом 10.2 цієї редакції Статуту встановлено, що загальні збори учасників вважаються повноважними, якщо на них присутні учасники (їх довірені особи), що володіють в сукупності не менш, ніж 75 % загальної кількості голосів, на той час як згідно з п. 10.8 Статуту з питання щодо визначення розміру статутного капіталу рішення вважається прийнятим, якщо за нього проголосують учасники, що володіють в сукупності не менш ніж 75 % загальної кількості голосів.

Положеннями Статуту ТОВ «Інсан» не передбачено чіткого порядку повідомлення учасника Товариства про загальні чергові чи позачергові збори.

Аналогічні положенні наведено і в Статуті Товариства у редакції, яка діяла станом на 30 березня 2016 року (дата проведення загальних зборів учасників Товариства, рішення яких оформлено Протоколом № 36). 

ОСОБА_2 надав документи, в яких зазначено, що з 23 по 25 вересня 2015 року він перебував у м. Києві, з якого трансфером прибув до м. Харкова для участі у розширеному засіданні Антикризової ради громадських організацій України та правління Українського союзу промисловців і підприємців, до м. Черкаси, де проводилися збори учасників Товариства 24 вересня 2015 року, прибув 26 вересня 2015 року (т. 1, а.с. 49–50, 71). Із 28 березня 2016 року по 2 липня 2016 року ОСОБА_2 перебував у Канаді, що підтверджується відмітками із закордонного паспорта позивача та даними зворотного посадочного квитка на літак і відомостей про його замовлення (т. 1, а.с. 51–54).

Суд дійшов висновку, що доказів на підтвердження повідомлення позивача про скликання загальних зборів та проведення реєстрації учасників як зборів 24 вересня 2015 року, так і зборів 30 березня 2016 року не надано.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив із того, що:

– неповідомлення позивача про скликання позачергових загальних зборів учасників ТОВ «Інсан» 24 вересня 2015 року та 30 березня 2016 року унеможливило його явку на збори та прийняття участі у голосуванні з питань порядку денного, що є безумовною підставою для скасування всіх рішень цих зборів, які порушують корпоративні права позивача як учасника Товариства на участь в управлінні ним; 

– при проведенні позачергових загальних зборів 30 березня 2016 року єдиний присутній на цих зборах учасник ТОВ «Інсан» ОСОБА_1 не міг одночасно бути і головою, і секретарем зборів, оскільки у п. 12.11 Статуту Товариства в редакції від 24 вересня 2015 року, яким керувався ОСОБА_1 при проведенні зборів 30 березня 2016 року, прямо зазначено, що рішення загальних зборів оформляються протоколом, який підписує голова і секретар зборів. 

Подану позивачем заяву від 21 вересня 2016 року про уточнення позовних вимог суд першої інстанції не прийняв до розгляду, оскільки: розцінив таку заяву як пред'явлення додаткової позовної вимоги із самостійним предметом і підставою позову порівняно із раніше поданими позовними вимогами, що виключає її прийняття до розгляду; заяву подано після початку розгляду справи по суті, який відбувся 14 вересня 2016 року.

Апеляційний суд погодився з висновком суду першої інстанції про те, що матеріалами справи підтверджується наявність безумовної підстави для визнання недійсними рішень загальних зборів, оформлених Протоколом № 34 і Протоколом № 36, проте зауважив, що:

– підставою для визнання недійсними оспорюваних рішень є саме прийняття загальними зборами таких рішень за відсутності кворуму для проведення загальних зборів та, відповідно, кворуму для прийняття рішень, а не порушення порядку повідомлення позивача про скликання спірних загальних зборів. У день проведення позачергових загальних зборів Товариства 24 вересня 2015 року та 30 березня 2016 року у м. Черкаси позивач фізично не міг бути присутнім на цих зборах, отже, враховуючи, що частка позивача у статутному капіталі Товариства на дату проведення перших з оспорюваних загальних зборів становила 48 %, відповідно до приписів ст. 60 Закону України «Про господарські товариства», такі загальні збори не є повноважними;

– чинне законодавство не пов'язує дійсність або недійсність рішень загальних зборів із фактом наступного ймовірного підписання їх учасником, або виконання таких рішень юридичної особою та, відповідно, не надає суду підстав для відмови у позові у таких випадках;

– предметом розгляду у цій справі є виключно вимоги про визнання недійсними рішень позачергових загальних зборів учасників Товариства, оформлених Протоколами № 36 та № 34, з підстав їх невідповідності положенням чинного законодавства, на той час як добросовісність та/або недобросовісність реалізації позивачем і третьою особою своїх корпоративних прав, а також створення та/або нестворення перешкод один для одного у реалізації таких прав не є предметом розгляду цього спору.

Щодо посилань третьої особи на те, що судом першої інстанції порушено його права, а саме не залучено його до участі у справі, апеляційний суд зазначив про те, що не підлягає скасуванню рішення суду першої інстанції в разі незалучення ним до участі у справі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, якщо це не призвело до прийняття неправильного рішення. Рішення суду у цій справі в будь-якому випадку вплине на права та обов'язки ОСОБА_1, а відтак, він мав бути залучений до участі у справі як третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, проте незалучення судом першої інстанції зазначеної особи до участі у справі, з огляду на те, що спір судом першої інстанції по суті розглянуто правильно, не є підставою для скасування оскаржуваного рішення. 

Суд касаційної інстанції в повному обсязі погодився із висновками апеляційного суду.

В обґрунтування заяви про перегляд з підстави, передбаченої п. 2 ч. 1 ст. 11116 ГПК, надано копію постанови Верховного Суду України від 31 січня 2006 року у справі № 149/66-40/125 за позовом про спонукання до укладення договору купівлі-продажу акцій, якою усі судові рішення скасовано, а справу передано на новий розгляд з огляду на таке. Відповідно до ч. 1 ст. 101 ГПК у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Додаткові докази приймаються судом, якщо заявник обґрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього. Відтак, апеляційний господарський суд зобов’язаний був повторно переглянути справу з урахуванням додатково поданого доказу, який виник після прийняття рішення судом першої інстанції, проте суттєво впливає на правильне вирішення справи. 

В обґрунтування заяви про перегляд з підстави, передбаченої п. 3 ч. 1 ст. 11116 ГПК, надано копію постанови Верховного Суду України від 21 жовтня 2015 року у справі № 916/3566/14 за позовом про визнання недійсними рішень загальних зборів товариства, якою відмовлено у задоволенні заяви про перегляд з огляду на те, що суди усіх інстанцій обґрунтовано дійшли висновку про безпідставність позовних вимог. Суд касаційної інстанції, з висновками якого погодився Верховний Суд України, виходив із того, що ані Закон України «Про господарські товариства», ані статут товариства не містять обов'язкової вимоги про отримання учасником повідомлення про скликання зборів, лише ст. 61 Закону України «Про господарські товариства» визначено, що про проведення загальних зборів товариства повідомлення повинно бути зроблено не менш як за 30 днів до скликання загальних зборів. Цієї норми Закону було дотримано. Відтак, посилання позивача на неналежне повідомлення його про проведення загальних зборів є безпідставним. Крім того, судами встановлено, що протоколи загальних зборів товариства містять усі необхідні відомості щодо складу зареєстрованих на зборах учасників, розміру їх внеску до статутного фонду із зазначенням кількості голосів, яку має кожний учасник. Ці протоколи було підписано головою та секретарем зборів товариства. Відсутність переліку учасників зборів як окремого документа відповідно до ч. 2 ст. 60 Закону України «Про господарські товариства» не впливає на результати прийняття рішень загальними зборами учасників товариства та не може бути підставою для визнання таких зборів недійсними.

Отже, має місце невідповідність судового рішення суду касаційної інстанції викладеному в постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права. 

Забезпечуючи єдність судової практики, Судова палата у господарських справах Верховного Суду України виходить із такого. 

Статтею 129 Конституції України закріплено такі основні засади судочинства як: рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом; змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Зазначені принципи знайшли своє відображення у ст.ст. 4І, 43 ГПК, а тому господарські суди зобов’язані реалізовувати їх під час здійснення господарського судочинства. 

Відповідно до ст. 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

На розширення цього положення Основного Закону в ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» зазначено, що при розгляді справ суди застосовують Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод, ратифіковану Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР (далі – Конвенція), та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. 

Так, згідно з п. 1 ст. 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

У справі, яка розглядається, суд касаційної інстанції погодився із висновком суду апеляційної інстанції про те, що рішення суду у будь-якому випадку вплине на права та обов’язки ОСОБА_1, а відтак він мав бути залучений до участі у справі як третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору. Незалучення ОСОБА_1 до участі у справі з огляду на приписи ч. 2 ст. 104 ГПК, а також на те, що спір судом першої інстанції по суті розглянуто правильно, не є підставою для скасування рішення.

Разом із тим ч. 3 ст. 104 ГПК встановлено перелік порушень норм процесуального права, які є безумовною підставою для скасування рішення місцевого господарського суду, зокрема якщо господарський суд прийняв рішення про права і обов'язки осіб, що не були залучені до участі у справі.

Такі порушення у будь-якому випадку є підставою для скасування рішення місцевого господарського суду, у тому числі й тоді, коли суд першої інстанції повно з'ясував обставини справи і дав їм правильну юридичну оцінку.

Рішення є таким, що прийнято про права та обов'язки особи, яка не була залучена до участі у справі, якщо в мотивувальній частині рішення містяться висновки суду про права та обов'язки цієї особи, або у резолютивній частині рішення суд прямо вказав про права та обов'язки таких осіб. У такому випадку рішення порушує не лише матеріальні права осіб, не залучених до участі у справі, а й їх процесуальні права, що витікають із сформульованого в п. 1 ст. 6 Конвенції положення про право кожного на справедливий судовий розгляд при визначенні його цивільних прав і обов'язків.

Отже, встановивши, що засновниками ТОВ «Інсан» є ОСОБА_2 (позивач) і ОСОБА_1 (третя особа, яка володіє 80 % статутного капіталу Товариства та є виконавчим органом цього Товариства) та що рішення суду у цій справі у будь-якому випадку вплине на права та обов’язки третьої особи, суд фактично обмежив право останнього на доступ до правосуддя з використанням ним відповідних процесуальних інструментів під час розгляду справи в порядку позовного провадження, гарантованого п. 1 ст. 6 Конвенції. 

Висновок суду касаційної інстанції про те, що третя особа мала можливість в ході апеляційного провадження надати усі необхідні пояснення та докази на спростування позовних вимог, суперечить висновку апеляційного суду, який посилання третьої особи на певні обставини та докази, які їх підтверджують, до уваги не взяв і не досліджував, виходячи з того, що встановлення таких обставин не вплине на вирішення спору між сторонами по суті. Зокрема, суд не звернув уваги, що від імені відповідача позов визнав виконавчий директор ОСОБА_3, на той час як за змістом Протоколу № 36 і протоколу загальних зборів учасників ТОВ «Інсан» від 9 вересня 2016 року № 38 (т. 1, а.с. 186–187) директором цього Товариства є ОСОБА_1 (третя особа), а ОСОБА_3 із 9 вересня 2016 року виключено зі складу фізичних осіб, які мають право вчиняти дії від імені Товариства без довіреності.

Крім того, ОСОБА_1 було відмовлено у клопотанні про витребування додаткових доказів в обґрунтування обставин, якими він заперечував позовні вимоги ОСОБА_2, незважаючи на те, що ОСОБА_1 не міг заявити такого клопотання в суді першої інстанції, оскільки не брав участі у розгляді справи. Надані ним докази на підтвердження повідомлення учасників Товариства про скликання загальних зборів судами не досліджувалися та не оцінювалися, як і не оцінювався факт наявності підпису усіх учасників Товариства на Протоколі № 34 та на новій редакції статуту Товариства, затвердженого цим протоколом. 

З огляду на зазначене постановлені у справі, що розглядається, судові рішення є перепоною у здійсненні належного судового провадження і в реалізації ОСОБА_1 гарантованого Конвенцією права на суд.

Загальними вимогами процесуального права, закріпленими у ст.ст. 32–34, 43, 82, 84 ГПК, визначено обов’язковість встановлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, з яких суд виходив при вирішенні позовів.

Водночас відповідно до ст. 11123 ГПК Верховний Суд України розглядає справи за правилами перегляду судових рішень у касаційному порядку, а тому не може встановлювати обставини справи, збирати й перевіряти докази та надавати їм оцінку. 

Відсутність у Верховного Суду України процесуальної можливості з’ясувати дійсні обставини справи перешкоджає ухвалити нове рішення, в якому необхідно дати висновок про правильність застосування норм матеріального права залежно від встановлених судами попередніх інстанцій обставин відповідно до наданих їм процесуальних повноважень. 

Зважаючи на викладене, постановлені у справі судові рішення підлягають скасуванню, а справу слід передати на розгляд суду першої інстанції згідно з пп. «а» п. 1 ч. 2 ст. 11125 ГПК.

Керуючись п. 6 розд. XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів», ст.ст. 11123, 11124, 11125 ГПК, Судова палата у господарських справах Верховного Суду України

п о с т а н о в и л а:

Заяву ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Господарського суду Черкаської області від 21 вересня 2016 року, постанову Київського апеляційного господарського суду від 14 грудня 2016 року та постанову Вищого господарського суду України від 13 лютого 2017 року у справі № 925/1076/16 скасувати.

Справу № 925/1076/16 передати на розгляд до Господарського суду Черкаської області.

Постанова є остаточною і може бути оскаржена тільки з підстави, передбаченої п. 4 ч. 1 ст. 11116 Господарського процесуального кодексу України.

Головуючий Т.Є. Жайворонок
Судді:
І.С. Берднік
А.А. Ємець

Постанова від 4 жовтня 2017 року № 3-659гс17

http://www.scourt.gov.ua/clients/vsu/vsu.nsf/(documents)/5B1AB388418212E4C22581C200205CB6

Share this post


Link to post
Share on other sites

ВСУ исходя из фактических обстоятельств дела и отказе суда апелляционной инстанции удовлетворить ходатайства лица привлеченного третьим лицом без самостоятельных требований о истребовании необходимых для решения корпоративного спора документов отменил принятые решения и направил дело в первую инстанцию.

ВСУ указал, что решение считается затрагивающим права и обязанности лица, не привлеченного к участию в деле, если в мотивировочной части решения содержатся выводы суда о правах и обязанностях этого лица, или в резолютивной части решения суд прямо указал о правах и обязанностях таких лиц. В таком случае решение нарушает не только материальные права лиц, не привлеченных к участию в деле, но и их процессуальные права, вытекающие из сформулированного в п. 1 ст. 6 Конвенции положения о праве каждого на справедливое судебное разбирательство при определении его гражданских прав и обязанностей.

  • Like 1

Share this post


Link to post
Share on other sites

Join the conversation

You can post now and register later. If you have an account, sign in now to post with your account.

Guest
Reply to this topic...

×   Pasted as rich text.   Paste as plain text instead

  Only 75 emoji are allowed.

×   Your link has been automatically embedded.   Display as a link instead

×   Your previous content has been restored.   Clear editor

×   You cannot paste images directly. Upload or insert images from URL.

Loading...

  • Пользователи

  • Similar Content

    • By ANTIRAID
      Постанова
      Іменем України
      26 лютого 2020 року
      м. Київ
      Справа № 750/3192/14
      Провадження № 14-439цс19
      Велика Палата Верховного Суду у складі
      судді -доповідача Гудими Д. А.,
      суддів Антонюк Н. О., Анцупової Т. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Гриціва М. І., Єленіної Ж. М., Золотнікова О. С., Кібенко О. Р., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Прокопенка О. Б., Пророка В. В., Рогач Л. І., Ситнік О. М., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г.
      розглянула справу за позовом ОСОБА_1 (далі - позивач) до Адвокатського об`єднання «Чернігівська обласна колегія адвокатів» (далі - адвокатське об`єднання; відповідач) про визнання незаконними та скасування рішень, зобов`язання вчинити дії, стягнення вартості привласненого майна і відшкодування шкоди
      за касаційними скаргами позивача та відповідача на рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 24 березня 2016 року, ухвалене суддею Коверзневим В. О., та рішення Апеляційного суду Чернігівської області від 7 лютого 2017 року, ухвалене колегією суддів у складі Євстафіїва О. К., Страшного М. М. і Шарапової О. Л.
      ІСТОРІЯ СПРАВИ
      Короткий зміст позовних вимог
      1. 31 березня 2014 року позивач звернувся до суду з позовною заявою, в якій просив визнати незаконними та скасувати рішення:
      1.1. Президії адвокатського об`єднання від 6 лютого 2014 року (далі - рішення від 6 лютого 2014 року), згідно з яким позивача відрахували зі складу членів цього об`єднання.
      1.2. Загальних зборів адвокатського об`єднання, оформлене протоколом від 27 лютого 2014 року (далі - рішення від 27 лютого 2014 року), про припинення діяльності вказаного об`єднання та безкоштовне передання його майна і всіх активів Громадській організації (далі - ГО) «Чернігівське обласне об`єднання адвокатів».
      2. Мотивував позовну заяву такими обставинами :
      2.1. Позивач є засновником і членом адвокатського об`єднання та станом на 6 лютого 2014 року не мав боргу зі сплати членських внесків.
      2.2. 6 лютого 2014 року президія адвокатського об`єднання прийняла рішення про відрахування позивача зі складу об`єднання та позбавлення його права користуватися робочим місцем після спливу шести місяців з дня прийняття цього рішення через несплату членських внесків у сумі 610 грн за останні три місяці без поважних причин. Це рішення є незаконним, бо на час його прийняття склад президії адвокатського об`єднання не був легітимним: 1) 26 липня 2013 року Кваліфікаційно-дисциплінарна комісія адвокатури (далі - КДКА) Закарпатської області прийняла рішення про припинення права адвоката Авраменка Г. М. на заняття адвокатською діяльністю, а тому останній не міг бути головою адвокатського об`єднання, головувати на засіданні його президії, брати участь в її роботі та підписувати її рішення; 2) склад цієї президії станом на 6 лютого 2014 року втратив легітимність через те, що сплив строк його повноважень; 3) на відповідному засіданні президії адвокатського об`єднання не були присутніми її члени - адвокати Підгорна Л. С., Скиба А. М. і позивач; 4) адвокатську діяльність адвоката Авраменко Н. Л. КДКА Чернігівської області зупинила на підставі рішення від 20 січня 2014 року, а тому ця адвокат не мала права брати участь у роботі президії адвокатського об`єднання.
      2.3. 27 лютого 2014 року загальні збори адвокатського об`єднання прийняли рішення про його ліквідацію та про передання належного йому майна ГО «Чернігівське обласне об`єднання адвокатів», що суперечить Податковому кодексу України. Для прийняття такого рішення на загальних зборах не було кворуму, оскільки позивач та інші члени адвокатського об`єднання не були повідомлені про скликання цих зборів. На загальних зборах адвокатського об`єднання головував Авраменко Г. М., який на час їх проведення був позбавлений права на заняття адвокатською діяльністю.
      Короткий зміст рішень суду, ухвалених під час первинного розгляду справи
      3. 16 травня 2014 року Деснянський районний суд м. Чернігова ухвалив рішення, залишене без змін ухвалою Апеляційного суду Чернігівської області від 30 липня 2014 року, згідно з яким суд відмовив у задоволенні позову.
      4. Суд першої інстанції мотивував рішення так :
      4.1. Позивач без поважних причин більше трьох місяців підряд не сплачував членських внесків і додаткових членських внесків на комунальні послуги, а тому відповідач обґрунтовано відрахував позивача зі складу членів адвокатського об`єднання.
      4.2. Позивач не може просити про скасування рішення від 27 лютого 2014 року, оскільки він припинив членство в адвокатському об`єднанні на підставі рішення від 6 лютого 2014 року.
      5. 18 лютого 2015 року Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ постановив ухвалу, якою скасував рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 16 травня 2014 року й ухвалу Апеляційного суду Чернігівської області від 30 липня 2014 року, а справу направив на новий розгляд до суду першої інстанції.
      6. Мотивував ухвалу так: суди попередніх інстанцій належно не перевірили, чи мали місце обставини, якими позивач обґрунтував позовні вимоги, і якими доказами ці обставини підтверджуються; не встановили, яке юридичне значення мають обставини, якими позивач обґрунтував позов, а відповідач - заперечення проти позову; не встановили обставин, від яких залежить правильне вирішення спору; дійшли передчасного висновку про відсутність підстав для задоволення позову.
      Короткий зміст позовних вимог, заявлених під час нового розгляду справи
      7. 16 березня 2015 року позивач звернувся до суду першої інстанції із заявою про збільшення позовних вимог, згідно з якою змінив предмет позову, доповнивши раніше заявлені вимоги такими :
      7.1. Зобов`язати відповідача відновити та повернути позивачеві у попередньому вигляді робоче місце у Деснянській юридичній консультації, що знаходиться за адресою: м. Чернігів, вул. Горького, 1, без стягнення з позивача коштів на підставі рішення від 6 лютого 2014 року за період його вимушеної відсутності у колегії з 6 лютого 2014 року до дня фактичного виконання рішення суду включно.
      7.2. Стягнути з відповідача на користь позивача відшкодування завданої шкоди у розмірі 43 306,70 грн, з яких: 20 700,00 грн - вартість привласненого відповідачем майна; 7 606,70 грн - вартість придбаних позивачем ліків; 15 000 грн - відшкодування моральної шкоди.
      8. Окрім доводів, зазначених у позовній заяві, позивач у заяві про збільшення позовних вимог вказав таке :
      8.1. Рішення від 6 лютого 2014 року є незаконним, оскільки: 1) президія адвокатського об`єднання прийняла на підставі статуту в редакції від 14 квітня 2011 року, яка не була належно зареєстрована; 2) текст цього рішення на засіданні президії адвокатського об`єднання не проголосили та не обговорили, а тому підробили; 3) рішення ґрунтується на неправдивому твердженні про встановлення розміру членських внесків у сумі 190 грн на місяць, тоді як розмір таких внесків становив 40 грн на місяць; 4) у рішенні президія адвокатського об`єднання не вказала, за які конкретно три місяці позивач не сплатив основні та додаткові членські внески, і не врахувала, що згідно зі статутом єдиним видом адвокатського платежу на покриття всіх видів обґрунтованих витрат є внесок у розмірі 40 грн; 5) позивач не надав відповідачеві пояснення про причини утворення можливого боргу зі сплати внесків, а відповідач не провів перевірку за цим фактом і не взяв до уваги відомості про особу позивача; 6) відповідач пропустив строк можливого реагування на несплату позивачем членських внесків станом на дату прийняття рішення від 6 лютого 2014 року; 7) відповідач позбавив позивача робочого місця та заробітку, частки у майні, а також можливості брати участь у заходах адвокатського об`єднання.
      8.2. Відповідач замінив замки на вхідних дверях юридичної консультації та привласнив особисті речі позивача загальною вартістю 20 700 грн.
      8.3. Внаслідок вказаних дій у позивача погіршився стан здоров`я, і він поніс витрати на лікування у розмірі 7 606,70 грн.
      8.4. Позивачу була завдана моральна шкода у розмірі 15 000 грн, зумовлена погіршенням стану його здоров`я, довготривалими муками, стражданнями, приниженням честі, гідності та ділової репутації, порушенням звичного ритму життя і необхідністю докладати додаткові зусилля для його нормалізації. Після одержання рішень від 6 та 27 лютого 2014 року у позивача з`явилися численні неврологічні захворювання: безсоння, стомлюваність, безсилля, розлад серцево-судинної системи, болі у попереку.
      Короткий зміст рішень суду першої інстанції (новий розгляд)
      9. 24 березня 2016 року Деснянський районний суд м. Чернігова ухвалив рішення, яким позов задовольнив частково: визнав неправомірним і скасував рішення від 6 лютого 2014 року у частині відрахування позивача з числа членів адвокатського об`єднання; стягнув з відповідача на користь позивача 300 грн відшкодування моральної шкоди; зобов`язав відповідача забезпечити позивачу можливість здійснення адвокатської діяльності у приміщенні Деснянської юридичної консультації без сплати ним основних членських внесків за період із 6 лютого 2014 року - до дня набрання цим судовим рішенням законної сили, а також додаткових членських внесків за період із 6 лютого 2014 року - до дня фактичного допуску позивача до робочого місця за адресою: АДРЕСА_1 ; у задоволенні решти позовних вимог - відмовив.
      10. Мотивував рішення так :
      10.1. Позивач не мав заборгованості зі сплати членських внесків понад три місяці у 2013 році. Станом на 4 лютого 2014 року позивач сплатив щомісячні (основні) членські внески до грудня 2013 року включно.
      10.2. У матеріалах справи відсутні докази з підтвердженням того, що відповідач повідомляв позивача про необхідність сплати додаткових членських внесків і про їх фактичний розмір.
      10.3. Відповідач усупереч пункту 15.1 його статуту не з`ясував причини несплати позивачем, починаючи з грудня 2013 року, додаткових членських внесків.
      10.4. У відповідача не було юридичних підстав для відрахування позивача зі складу адвокатського об`єднання, а тому рішення від 6 лютого 2014 року є неправомірним і його слід скасувати.
      10.5. Внаслідок скасування рішення від 6 лютого 2014 року права позивача як члена адвокатського об`єднання поновлюються, а тому слід задовольнити вимогу про зобов`язання відповідача забезпечити позивачу можливість здійснення адвокатської діяльності в приміщенні Деснянської юридичної консультації без сплати основних членських внесків за період із 6 лютого 2014 року - до дня набрання цим рішенням законної сили та додаткових членських внесків за період із 6 лютого 2014 року - до дня фактичного допуску позивача до робочого місця.
      10.6. Необґрунтованими є наведені у позовній заяві доводи про неповноважний склад президії адвокатського об`єднання, оскільки зупинення права на заняття адвокатською діяльністю не позбавляє адвоката права брати участь у діяльності адвокатського об`єднання та в його керівних органах.
      10.7. Згідно з рішенням від 21 листопада 2014 року відповідач скасував рішення від 27 лютого 2014 року, а тому відсутні підстави для скасування останнього у судовому порядку.
      10.8. Внаслідок прийняття рішення від 6 лютого 2014 року позивачеві була завдана моральна шкода, яка полягала у душевних стражданнях, пов`язаних із обмеженням його прав як адвоката. Оскільки відповідач є некомерційною організацією і діє лише за рахунок членських внесків, на користь позивача слід стягнути відшкодування у розмірі 300 грн.
      10.9. Позивач не підтвердив наявність у нього майна загальною вартістю 20 700 грн, а також правильність визначення сукупної вартості цього майна та факту незаконного його привласнення відповідачем.
      10.10. Маючи похилий вік і ІІ групу інвалідності, позивач не довів існування причинно-наслідкового зв`язку між здійсненням витрат на лікування та відрахуванням позивача з членів адвокатського об`єднання.
      Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції (новий розгляд)
      11. 7 лютого 2017 року Апеляційний суд Чернігівської області ухвалив рішення, яким скасував рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 24 березня 2016 року у частині розподілу судового збору, а саме: зменшив розмір судового збору, стягнутого до бюджету з відповідача; в іншій частині рішення суду першої інстанції залишив без змін.
      12. Мотивував рішення так :
      12.1. Чинний станом на 27 лютого 2014 року статут адвокатського об`єднання не передбачав можливості відрахування зі складу його членів через несплату внесків.
      12.2. Висновок суду про відсутність у позивача заборгованості зі сплати членських внесків понад три місяці підряд є правильним та ґрунтується на належних і допустимих доказах. Станом на вказану дату існувала заборгованість позивача перед відповідачем зі сплати членських внесків за один місяць - за грудень 2013 року. Тому обґрунтованими є висновки суду першої інстанції про наявність підстав для визнання неправомірним і скасування рішення від 27 лютого 2014 року, а також для покладення на відповідача обов`язку забезпечити позивача робочим місцем.
      12.3. У матеріалах справи відсутні докази з підтвердженням того, що рішення від 27 лютого 2014 року про припинення діяльності адвокатського об`єднання та передання всього його майна ГО «Чернігівське обласне об`єднання адвокатів» порушує права й інтереси позивача. Вказане рішення не було виконане. Відповідач скасував його самостійно під час розгляду справи.
      12.4. Позивач не надав докази наявності у нього до виникнення спору майна згідно з описом, а також докази привласнення цього майна відповідачем.
      12.5. Обґрунтованим є висновок суду першої інстанції про відмову у задоволенні позову в частині відшкодування вартості витрат на лікування через відсутність підтвердження причинно-наслідкового зв`язку між завданою шкодою та діями відповідача.
      12.6. Суд першої інстанції неправильно визначив розмір судового збору, який слід стягнути з відповідача, оскільки на дату подання позову - 31 березня 2014 року - ставка судового збору за розгляд вимоги немайнового характеру становила 243,60 грн. Задовольнивши три немайнові вимоги позивача, звільненого від сплати судового збору, суд першої інстанції мав стягнути з відповідача до бюджету судовий збір у розмірі: 730,80 грн = 243,60 грн х 3).
      12.7. Наведені в апеляційній скарзі доводи про те, що в оскарженому рішенні суду першої інстанції неповністю відтворений зміст позовних вимог і пояснень позивача, а також не вказані та не проаналізовані всі докази, що підтверджують позовні вимоги, у задоволенні яких суд відмовив, не є підставою для скасування рішення суду першої інстанції згідно з частиною другою статті 308 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) у редакції, чинній на час розгляду справи, оскільки зазначені недоліки не вплинули на правильність вирішення справи.
      12.8. Суд першої інстанції не навів повністю норми, на підставі яких вирішив справу, зокрема, не зазначив ті, що стали підставою для задоволення вимог про поновлення членства позивача в адвокатському об`єднанні, для відмови у задоволенні позову щодо визнання незаконним і скасування рішення від 27 лютого 2014 року та у частині відшкодування вартості привласненого майна і витрат на лікування. Вказаний недолік не впливає на правильність висновків суду першої інстанції, зроблених відповідно до приписів частин першої - третьої статті 15 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», статті 1166 і частини першої статті 1195 Цивільного кодексу України.
      12.9. Кількісний склад членів адвокатського об`єднання не має юридичного значення для вирішення справи.
      12.10. Твердження про формальний розгляд судом першої інстанції позовної вимоги про відшкодування збитків суперечить змісту оскарженого рішення цього суду.
      12.11. Доводи відповідача про те, що вимогу про визнання незаконним і скасування рішення від 6 лютого 2014 року не можна задовольнити у судовому порядку, суперечать приписам частини другої статті 5 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», статті 1, пункту 3 частини першої статті 15 ЦПК України у редакції, чинній на той час.
      Короткий зміст вимог касаційних скарг
      13. 17 лютого 2017 року позивач звернувся до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ із касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 24 березня 2016 року та рішення Апеляційного суду Чернігівської області від 7 лютого 2017 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог про визнання незаконним і скасування рішення від 27 лютого 2014 року та відшкодування моральної і матеріальної шкоди. У цій частині просить направити справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції або ухвалити нове рішення про задоволення відповідних вимог. В іншій частині оскаржені рішення просить залишити без змін, доповнивши їх пунктом 3 позовної заяви від 16 березня 2016 року з метою уникнення їхнього різного тлумачення, що унеможливить виконання судового рішення.
      14. Крім того, у касаційній скарзі позивач просить суд «відреагувати» окремою ухвалою на факти істотних порушень норм права та присяги, які допустили судді Деснянського районного суду м. Чернігова Жук М. Л., Логвіна Т. В., Рахманкулова І. П. і судді Апеляційного суду Чернігівської області Острянський В. І., Бечко Є. М., Горобець Т. В., Євстафіїва О. К., Шарапова О. П. та Страшний М. М.
      15. У лютому 2017 року відповідач звернувся до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ з касаційною скаргою, в якій просить закрити провадження у справі в частині позовних вимог про скасування рішень від 6 та 27 лютого 2014 року. У задоволенні позову в іншій частині вимог просить відмовити.
      Короткий зміст ухвали суду касаційної інстанції
      16. 24 липня 2019 року Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду ухвалою передав справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
      17. Обґрунтував тим, що вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права, викладеного в раніше ухваленій постанові Верховного Суду України від 19 жовтня 2016 року у справі № 6-1002цс16. Згідно з цією постановою Верховний Суд України скасував рішення судів першої, апеляційної та касаційної інстанцій і закрив провадження у справі в частині вимог про:
      17.1. Визнання незаконними та скасування всіх рішень, прийнятих уповноваженими представниками Гаражно-будівельного кооперативу (далі - ГБК) «Теремки-1» у чинному складі, починаючи з 5 серпня 1997 року.
      17.2. Визнання незаконними та скасування рішення і протоколу зборів уповноважених представників ГБК «Теремки-1» від 29 жовтня 2009 року про прийняття нової редакції статуту цього кооперативу.
      17.3. Визнання незаконним і скасування статуту ГБК «Теремки-1» у редакції від 17 грудня 2006 року.
      17.4. Визнання такими, що втратили чинність, рішень, прийнятих після 31 липня 2007 року на підставі статуту ГБК «Теремки-1» у редакції від 17 грудня 2006 року.
      17.5. Визнання незаконними та скасування протоколу і рішення зборів уповноважених представників ГБК «Теремки-1» від 4 березня 2010 року про підвищення розміру щомісячних членських внесків зі 150 грн до 180 грн на місяць, про встановлення розміру пайового внеску (вартість гаража) у розмірі 40 грн.
      17.6. Визнання незаконними та скасування протоколу і рішення зборів уповноважених представників ГБК «Теремки-1» від 9 червня 2010 року про встановлення розміру цільового внеску у розмірі 8 000 грн.
      17.7. Зобов`язання ГБК «Теремки-1» приймати рішення, вчиняти дії щодо прав і обов`язків членів цього кооперативу відповідно до статті 15 Закону України «Про кооперацію».
      18. Верховний Суд України вважав, що серед установлених статтею 16 ЦК України способів захисту цивільних прав та інтересів немає такого способу захисту як оскарження дій, рішень і повноважень кооперативу, вчинення, прийняття та виконання яких відповідно до закону і статуту об`єднання громадян віднесені до його внутрішньої компетенції. Тому оскарження таких дій не може відбуватися у судовому порядку.
      19. Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважає за необхідне відступити від зазначеного висновку Верховного Суду України. Вказує, що оскільки відповідач у справі № 750/3192/14 є громадським об`єднанням, висновок, викладений у постанові Верховного Суду України від 19 жовтня 2016 року у справі № 6-1002цс16, стосується спірних правовідносин.
      20. Внутрішня організація, взаємовідносини членів громадського об`єднання, їх підрозділів регулюються корпоративними нормами, встановленими цим об`єднанням. У разі виникнення спору щодо порушення діями та рішеннями громадських об`єднань прав і свобод інших осіб, зокрема членів об`єднання, такі особи мають право на підставі статті 55 Конституції України звернутися за їх захистом до суду.
      21. Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що закриття проваджень у справах про оскарження дій і рішень громадських об`єднань через непідвідомчість таких спорів судам суперечить приписам статей 55, 64 і 124 Конституції України, оскільки юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі, а виключення з підвідомчості судів таких категорій справ обмежує право громадян на судовий захист своїх прав.
      АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
      (1) Доводи касаційної скарги позивача
      22. Позивач мотивував касаційну скаргу так :
      22.1. Апеляційний суд належно не дослідив докази та не з`ясував усі обставини справи, не врахував, що ОСОБА_2 не має передбачених статтею 42 ЦПК України повноважень на представництво інтересів адвокатського об`єднання, та не надав оцінку уточненням позивача до апеляційної скарги від 7 лютого 2017 року.
      22.2. Суди першої й апеляційної інстанцій повністю не відтворили позовні вимоги, не розкрили суті усних і письмових пояснень позивача, наданих суду, не дослідили докази та не з`ясували зміст наведених позивачем на обґрунтування позовних вимог юридичних норм.
      22.3. Суди попередніх інстанцій не виконали вказівки, наведені в ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 18 лютого 2015 року, постановленій у цій справі.
      22.4. Суди першої й апеляційної інстанцій необґрунтовано мотивували рішення приписами Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань» у редакції, яка не була чинною на час прийняття оскаржених рішень.
      22.5. Рішення від 27 лютого 2014 року є незаконними з огляду на відсутність кворуму на загальних зборах адвокатського об`єднання.
      22.6. Наданий відповідачем список про наявність в адвокатському об`єднанні лише 51 члена без будь-яких засновників є фіктивним.
      22.7. Суди першої й апеляційної інстанцій необґрунтовано мотивували рішення приписами статуту адвокатського об`єднання у редакції від 12 квітня 2011 року, який втратив чинність.
      22.8. Адвокатське об`єднання «Чернігівська обласна колегія адвокатів», яке складається з 51 самозайнятого адвоката, ліквідоване у встановленому законом порядку та не має жодного стосунку до відповідача, до складу якого входять 400 членів і 103 засновники, серед яких і позивач.
      22.9. Відповідач протиправно не запросив позивача на загальні збори адвокатського об`єднання, які прийняли рішення від 27 лютого та від 21 листопада 2014 року, і на засідання президії цього об`єднання, що відбулося 6 лютого 2014 року; не виділив позивачу після відрахування зі складу членів адвокатського об`єднання 1/103 частину майна цього об`єднання та без його згоди ліквідував Деснянську юридичну консультацію, передавши майно позивача, що знаходилося у цій консультації, в оренду іншій особі.
      22.10. Відповідач скасував рішення від 27 лютого 2014 року, яке було реалізоване.
      22.11. Дійшовши висновку про наявність підстав для стягнення на користь позивача моральної шкоди у розмірі 300 грн, суди першої й апеляційної інстанцій не оцінили обсяг завданих позивачу нестерпних, довготривалих, стресових, душевних мук і страждань, які супроводжують позивача три роки поспіль і спричинили появу у нього захворювань неврологічного характеру.
      22.12. Необґрунтованими є висновки судів першої й апеляційної інстанцій щодо фінансового становища відповідача, щомісячний прибуток якого, насправді, перевищує 100 000 грн.
      22.13. Судді Жук М. Л., Логвіна Т. В., Рахманкулова І. П., Острянський В. І., Бечко Є. М., Горобець Т. В., Євстафіїва О. К., Страшний М. М. і Шарапова О. Л. під час розгляду справи порушили вимоги процесуального закону та Закону України «Про судоустрій і статус суддів», а тому касаційний суд має постановити щодо цих суддів окрему ухвалу.
      (2) Доводи касаційної скарги відповідача
      23. Відповідач мотивував касаційну скаргу так :
      23.1. Вимоги про визнання незаконними та скасування рішень від 6 і 27 лютого 2014 року не можна розглядати за правилами цивільного судочинства, оскільки прийняття вказаних рішень належить до внутрішньої діяльності відповідача, в яку національні суди не можуть втрутитися.
      23.2. Суддя місцевого суду не може вирішувати питання персонального складу громадського некомерційного об`єднання адвокатів.
      23.3. Неможливість втручання суду у внутрішні справи колегії адвокатів передбачена, зокрема, Основними принципами, що стосуються ролі юристів, прийнятими Восьмим Конгресом ООН 27 серпня - 7 вересня 1990 року, а також Рекомендацією № R (2000)21 Комітету Міністрів державам-членам про свободу професійної діяльності адвокатів.
      23.4. Деснянський районний суд м. Чернігова у цій справі не є судом, встановленим законом, у розумінні пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція).
      24. 24 жовтня 2019 року відповідач подав письмові пояснення, в яких позицію щодо касаційної скарги позивача не висловив.
      (3) Доводи позивача щодо касаційної скарги відповідача
      25. 6 червня 2017 року позивач подав заперечення на касаційну скаргу відповідача, які мотивував так :
      25.1. Право позивача оскаржити рішення, прийняті керівними органами адвокатського об`єднання, передбачене статутом останнього.
      25.2. Суд апеляційної інстанції ухвалою вже відмовляв у задоволенні клопотання про закриття провадження у справі, і цю ухвалу відповідач не оскаржив.
      25.3. Касаційну скаргу подала фіктивна, юридично неіснуюча група з 51 особи, яка не має жодного стосунку до відповідача.
      25.4. ОСОБА_2 не має повноважень на подання касаційної скарги від імені відповідача.
      26. 12 жовтня 2019 року позивач подав до суду документ з назвою «Правове уточнення», в якому, зокрема, зазначив, що спір треба розглядати за правилами цивільного судочинства, а також вказав, що Статут відповідача з урахуванням змін і доповнень, зареєстрованих Наказом Міністерства юстиції України від 12 квітня 2011 року № 1096/5 (далі - статут), не забороняє адвокату оскаржити рішення адвокатського об`єднання.
      ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
      (1) Оцінка аргументів учасників справи та висновків судів першої й апеляційної інстанцій
      27. Суди першої й апеляційної інстанцій встановили, зокрема, такі обставини :
      27.1. З 24 квітня 2010 року до 6 лютого 2014 року включно позивач був членом адвокатського об`єднання, робочим місцем якого було визначено Деснянську юридичну консультацію.
      27.2. 11 жовтня 2013 року президія адвокатського об`єднання прийняла рішення № 13, згідно з яким з 1 листопада 2013 року для Деснянської юридичної консультації встановлено суму членських внесків у розмірі 100 грн. Крім того, вказане рішення передбачало обов`язок адвокатів Деснянської юридичної консультації додатково сплачувати до 10 числа поточного місяця на рахунок об`єднання внески на комунальні послуги у сумі фактичних витрат за попередній місяць згідно з розрахунком бухгалтерії на одного адвоката.
      27.3. 6 лютого 2014 року президія адвокатського об`єднання прийняла рішення № 1/1, згідно з яким відрахувала позивача з числа членів цього об`єднання через невиконання ним рішення президії адвокатського об`єднання від 11 жовтня 2013 року та несплату ним членських внесків протягом більше трьох місяців підряд. У доданому до цього рішення від 6 лютого 2014 року додатку зазначено, що станом на 1 жовтня 2014 року заборгованість позивача зі сплати членських внесків становить 610 грн.
      27.4. 27 лютого 2014 року загальні збори адвокатського об`єднання прийняли рішення про припинення діяльності цього об`єднання, а також ухвалили невідкладно передати на безоплатній основі майно адвокатського об`єднання ГО «Чернігівське обласне об`єднання адвокатів».
      28. Підставою звернення з позовом у цій справі позивач вважає порушення його прав як члена адвокатського об`єднання, а саме: рішення від 6 лютого 2014 року про виключення його зі складу адвокатського об`єднання прийняте з порушенням встановленого статутом порядку та за відсутності підстав для його прийняття; рішення від 27 лютого 2014 року про припинення адвокатського об`єднання та передання всього його майна громадській організації порушує майнові й інші права позивача як засновника адвокатського об`єднання.
      29. Згідно з абзацом другим статті 4 Закону України «Про адвокатуру» № 2887-XII, який був чинним на час створення відповідача, адвокат мав право займатись адвокатською діяльністю індивідуально, відкрити своє адвокатське бюро, об`єднуватися з іншими адвокатами в колегії, адвокатські фірми, контори та інші адвокатські об`єднання, які діють відповідно до цього Закону та статутів адвокатських об`єднань. Тобто, адвокатське об`єднання було організаційно-правовою формою здійснення адвокатської діяльності, а перелік видів таких об`єднань Закон України «Про адвокатуру» не обмежував. Усі ці види, як і адвокатські бюро, за змістом частини п`ятої статті 4 Закону України «Про адвокатуру» у редакції, чинній на час створення відповідача, реєструвалися юридичними особами.
      30. Адвокатські об`єднання діють на засадах добровільності, самоврядування, колегіальності та гласності. Реєстрація адвокатських об`єднань провадиться у Міністерстві юстиції України в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України. Адвокатські об`єднання письмово повідомляють місцеві органи влади про свою реєстрацію, а адвокати - про одержання свідоцтва про право займатися адвокатською діяльністю (частина третя статті 4 Закону України «Про адвокатуру» у вказаній редакції).
      31. Порядок утворення, діяльності, реорганізації та ліквідації адвокатських об`єднань, структура, штати, функції, порядок витрачання коштів, права та обов`язки керівних органів, порядок їх обрання та інші питання, що належать до їх діяльності, регулюються статутом відповідного об`єднання (частина четверта статті 4 Закону України «Про адвокатуру»).
      32. Адвокатське об`єднання є юридичною особою, створеною шляхом об`єднання двох або більше адвокатів (учасників), і діє на підставі статуту (частина перша статті 15Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» від 5 липня 2012 року № 5076-VI). У Державному класифікаторі України ДК 002:2004 «Класифікація організаційно-правових форм господарювання», затвердженому наказом Державного комітету з питань технічного регулювання та споживчої політики від 28 травня 2004 року № 97, така організаційно-правова форма передбачена за кодом 280 у групі форм, об`єднаних загальною назвою «Господарські товариства» (код 200), а не кооперативів (код 300) і не громадських об`єднань, профспілок, благодійних та інших подібних організацій (код 800).
      33. Відповідно до частини першої статті 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується (частина друга статті 8 Конституції України). Це конституційне право не може бути скасованим (частина друга статті 22 Конституції України). Юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі (частина третя статті 124 Конституції України у редакції, що була чинною до 30 вересня 2016 року).
      34. З урахуванням наведеного, Велика Палата Верховного Суду вважає, що позивач у цій справі у березні 2014 року не був обмежений у праві звернутися з позовом до суду для захисту права, яке він вважає порушеним.
      35. Велика Палата Верховного Суду бере до уваги, що предметом оскарження є, зокрема, рішення президії відповідача про виключення позивача зі складу адвокатського об`єднання, після чого позивач втратив певні права, пов`язані із членством в адвокатському об`єднанні, зокрема, право користуватися приміщеннями Деснянської юридичної консультації, де знаходилося робоче місце позивача.
      36. Велика Палата Верховного Суду не погоджується з доводами касаційної скарги адвокатського об`єднання про наявність підстав для застосування у цій справі висновків Конституційного Суду України, сформульованих у його рішенні від 23 травня 2001 року № 6-рп/2001 щодо конституційності статті 248-3 ЦПК України, прийнятого 18 липня 1963 року. На відміну від чинного, ЦПК України 1963 року передбачав категорії скарг на рішення та дії, які непідвідомчі судам. Так, абзац п`ятий статті 248-3 цього кодексу встановлював непідвідомчість судам скарг на акти і дії об`єднань громадян, які відповідно до закону, статуту (положення) належали до їх внутрішньоорганізаційної діяльності або їх виключної компетенції. Конституційний Суд України на підставі статті 8 Закону України «Про об`єднання громадян» від 16 червня 1992 року дійшов висновку про конституційність зазначеного припису процесуального закону з огляду на неможливість втручання органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб у здійснювану в рамках закону діяльність об`єднань громадян.
      37. Велика Палата Верховного Суду бере до уваги, що ЦПК України в редакції, чинній на час звернення з позовом, а також ЦПК України у редакції, чинній на час вирішення справи касаційним судом, не встановлюють такого чіткого обмеження як те, що було передбачене в абзаці п`ятому статті 248-3 ЦПК України 1963 року. Крім того, ні Закон України «Про об`єднання громадян» від 16 червня 1992 року, ні Закон України «Про громадські об`єднання» від 22 березня 2012 року, ні Закон України «Про професійних творчих працівників та творчі спілки»не регулюють відносини в адвокатському об`єднанні, зокрема щодо виключення його члена, припинення адвокатського об`єднання та майнових наслідків такого припинення. Тому відсутні підстави для застосування у справі № 750/3192/14 висновків Конституційного Суду України, сформульованих у його рішенні від 23 травня 2001 року № 6-рп/2001.
      38. Перевіривши наявність підстав для відступу від висновків, сформульованих у постанові Верховного Суду України від 19 жовтня 2016 року у справі № 752/12003/13-ц (провадження № 6-1002цс16), які навів в ухвалі від 24 липня 2019 року Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду, Велика Палата Верховного Суду вважає, що такі підстави відсутні з огляду на те, що у справі № 750/3192/14 були відмінні від справи № 752/12003/13-ц обставини, що характеризують зміст правовідносин учасників спору та впливають на застосування норм права, як і відмінним є правове регулювання таких правовідносин:
      38.1. У справі № 752/12003/13-ц фізичні особизвернулися до ГБК «Теремки-1» із позовною заявою про скасування та визнання протиправними протоколів та рішень зборів вказаного кооперативу. Позивачі як члени кооперативу оспорювали законність рішень, прийнятих без їхнього відома, зборами уповноважених представників ГБК «Теремки-1». Верховний Суд України сформулював висновки щодо застосування приписів Закону України «Про кооперацію», вказавши, що у контексті обставин справи зміст спірних правовідносин обмежується з`ясуванням правової природи дій та/чи бездіяльності зборів уповноважених ГБК «Теремки-1», які за законом і статутом віднесені до повноважень цієї самоврядної організації і є питанням їхньої внутрішньої (статутної) діяльності. Верховний Суд України зазначив, що на спірні правовідносини компетенція суду, згідно з приписами статті 16 ЦК України не поширюється, оскільки ці питання стосуються внутрішньостатутної діяльності цієї організації.
      38.2. Натомість у справі № 750/3192/14 спір стосується оскарження членом адвокатського об`єднання, якого виключили з числа членів останнього, відповідного рішення президії цього об`єднання та рішення його загальних зборів про припинення адвокатського об`єднання і передання всього майна громадській організації. На спірні правовідносин приписи Закону України «Про кооперацію» не поширюються, оскільки адвокатське об`єднання не є різновидом кооперативу. Відсутність належного регулювання таких правовідносин у статуті адвокатського об`єднання та наявність умов, визначених у частині першій статті 8 ЦК України, може зумовлювати застосування до відносин в адвокатському об`єднанні регулювання, передбаченого для товариств з обмеженою відповідальністю. Відтак, висновки Верховного Суду України, сформульовані у постанові від 17 лютого 2016 року у справі № 752/12003/13-ц, до спірних правовідносин незастосовні.
      39. Право на доступ до суду реалізується на підставах і в порядку, встановлених законом. Кожний із процесуальних кодексів встановлює обмеження щодо кола питань, які можуть бути вирішені в межах відповідних судових процедур. Зазначені обмеження спрямовані на дотримання оптимального балансу між правом людини на судовий захист і принципами юридичної визначеності, ефективності й оперативності судового процесу.
      40. ЦПК України у редакції, чинній на час звернення з позовом до суду, передбачав, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають, із цивільних, а також з інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства (частина перша статті 15). Аналогічний припис закріплений у частині першій статті 19 ЦПК України у редакції, чинній на час розгляду справи Великою Палатою Верховного Суду.
      41. Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність у них спору про право, яке має існувати на час звернення до суду, а, по-друге, суб`єктний склад такого спору, в якому однією зі сторін є, як правило, фізична особа.
      42. Отже, у порядку цивільного судочинства за загальним правилом можна розглядати будь-які справи, в яких хоча б одна зі сторін, зазвичай, є фізичною особою, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства.
      43. 28 березня 2014 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення правового регулювання діяльності юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців» від 10 жовтня 2013 року № 642-VII. Згідно з підпунктом 1 пункту 3 цього Закону пункт 4 частини першої статті 12 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) викладено у новій редакції, відповідно до якої господарським судам підвідомчі справи, що виникають з корпоративних відносин у спорах між юридичною особою та її учасниками (засновниками, акціонерами, членами), у тому числі учасником, який вибув, а також між учасниками (засновниками, акціонерами, членами) юридичної особи, пов`язаними із створенням, діяльністю, управлінням та припиненням діяльності такої особи, крім трудових спорів(близький за змістом припис передбачає пункт 3 частини першої статті 20 ГПК України у редакції, чинній на час розгляду справи Великою Палатою Верховного Суду).
      44. Отже, з 28 березня 2014 року процесуальний закон передбачив юрисдикцію господарського суду щодо розгляду справ, які виникають з корпоративних відносин у спорах між юридичною особою, яка не є господарським товариством, та її учасниками (засновниками, членами), у тому числі учасником, який вибув, пов`язаними із створенням, діяльністю, управлінням та припиненням діяльності такої особи (див. також постанову Великої Палати Верховного Суду від 12 вересня 2018 року у справі № 478/2192/13-ц).
      45. З позовом у цій праві позивач звернувся 31 березня 2014 року, тобто після набрання чинності вказаними змінами до ГПК України.
      46. Визначаючи наявність юрисдикції господарського суду на підставі пункту 4 частини першої статті 12 ГПК України у редакції, чинній з 28 березня 2014 року до 15 грудня 2017 року, або пункту 3 частини першої статті 20 ГПК України у редакції, чинній з 15 грудня 2017 року, слід враховувати, чи пов`язаний цей спір із корпоративними відносинами. Ці відносини характеризуються, зокрема, тим, що особа, яка є учасником (засновником, акціонером, членом) юридичної особи має право на участь в управлінні останньою й інші правоможності, передбачені законом і статутом (див., для прикладу, постанови Великої Палати Верховного Суду від 24 квітня 2019 року у справі № 509/577/18, від 1 жовтня 2019 року у справі № 910/7554/18 (пункт 5.31), від 13 листопада 2019 року у справі № 146/616/15-ц (пункти 32-33)).
      47. Згідно з пунктом 2.1 статуту відповідача адвокатське об`єднання є добровільним професійним некомерційним об`єднанням адвокатів, які отримали свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю, має статус юридичної особи, печатку, штамп зі своїм найменуванням, самостійний баланс, поточні та інші рахунки в установах банків, в тому числі валютні.
      48. Члени адвокатського об`єднання, крім прав адвоката, передбачених законодавством, мають право обирати та бути обраними до органів управління адвокатського об`єднання (пункт 12.1 статуту).
      49. З огляду на вказане Велика Палата Верховного Суду вважає, що позивач є носієм корпоративних прав, а відносини між ним і відповідачем щодо членства в адвокатському об`єднанні, діяльності останнього та його припинення є корпоративними.
      50. Адвокатське об`єднання є юридичною особою, а спір стосується, зокрема, членства у ньому та пов`язаних з членством прав позивача, який оскаржив управлінські рішення загальних зборів і президії цього об`єднання. Отже, ці вимоги пов`язані зі здійсненням позивачем корпоративних прав й оцінкою діяльності органів управління адвокатського об`єднання. Вирішення спору за такими вимогами належить до юрисдикції господарського суду згідно з пунктом 4 частини першої статті 12 ГПК України у редакції, чинній на час звернення з позовом до суду.
      51. Вимоги позивача зобов`язати відповідача повернути робоче місце та відшкодувати матеріальну та моральну шкоду є похідними від вирішення корпоративного спору, а тому такі вимоги теж треба розглядати за правилами господарського судочинства.
      (2) Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
      (2.1) Щодо суті касаційної скарги
      52. 8 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» (далі - Закон № 460-IX). Пункт 2 прикінцевих і перехідних положень зазначеного Закону передбачає, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності тим Законом.
      53. Оскільки позивач і відповідач подали касаційні скарги до набрання чинності Законом № 460-IX, Велика Палата Верховного Суду здійснює касаційний перегляд на підставі приписів ЦПК України у редакції, чинній до 8 лютого 2020 року.
      54. Під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
      55. З огляду на вказане доводи касаційної скарги позивача стосовно встановлення обставин справи суд касаційної інстанції досліджувати не може.
      56. Відповідно до пункту 5 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення суду першої та апеляційної інстанцій у відповідній частині і закрити провадження у справі.
      57. Згідно з частиною першою та другою статті 414 ЦПК України судове рішення, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню в касаційному порядку повністю або частково із закриттям провадження у справі з підстав, передбачених статтею 255 цього кодексу. Порушення правил юрисдикції загальних судів, визначених статтями 19-22 цього кодексу, є обов`язковою підставою для скасування рішення незалежно від доводів касаційної скарги.
      58. Однією з підстав для закриття провадження у справі є те, що справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства (пункт 1 частини першої статті 255 ЦПК України).
      59. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (частина третя статті 400 ЦПК України).
      60. Велика Палата Верховного Суду вважає, що суди першої й апеляційної інстанцій порушили правила юрисдикції, а тому касаційну скаргу слід задовольнити частково: рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 24 березня 2016 року та рішення Апеляційного суду Чернігівської області від 7 лютого 2017 року скасувати, а провадження у справі - закрити.
      61. Відповідно до статті 126 ЦПК України Велика Палата Верховного Суду залишає без розгляду документ з назвою «Правове уточнення», поданий позивачем 12 жовтня 2019 року, та письмові пояснення відповідача, подані 24 жовтня 2019 року.
      (2.2) Щодо наслідків закриття провадження у справі на підставі пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України
      62. Відповідно до частин третьої та четвертої статті 258 ЦПК України розгляд справи по суті судом першої інстанції закінчується ухваленням рішення суду. Перегляд судових рішень в апеляційному та касаційному порядку закінчується прийняттям постанови.
      63. Велика Палата Верховного Суду бере до уваги, що зміни до ЦПК України, внесені Законом № 460-IX, пов`язані не лише з розглядом касаційних скарг, який відповідно до частини четвертої статті 258 ЦПК України завершується прийняттям постанови. Закон № 460-IX вніс зміни до порядку повернення справ після закінчення касаційного розгляду. Так, згідно з пунктом 8 Закону № 460-IX абзац перший частини першої статті 256 ЦПК України викладений у такій редакції: «Якщо провадження у справі закривається з підстави, визначеної пунктом 1 частини першої статті 255 цього Кодексу, суд повинен роз`яснити позивачеві, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд справи. Суд апеляційної або касаційної інстанції повинен також роз`яснити позивачеві про наявність у нього права протягом десяти днів з дня отримання ним відповідної постанови звернутися до суду із заявою про направлення справи за встановленою юрисдикцією, крім випадків об`єднання в одне провадження кількох вимог, які підлягають розгляду в порядку різного судочинства. Заява подається до суду, який прийняв постанову про закриття провадження у справі».
      64. Отже, закінчивши касаційний розгляд і закриваючи провадження у справі на підставі пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України, з 8 лютого 2020 року суд касаційної інстанції має роз`яснити позивачеві про наявність у нього права протягом десяти днів з дня отримання ним відповідної постанови звернутися до суду із заявою про направлення справи за встановленою юрисдикцією, крім випадків об`єднання в одне провадження кількох вимог, які підлягають розгляду в порядку різного судочинства.
      65. З огляду на те, що Велика Палата Верховного Суду вирішила на підставі пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України закрити провадження у справі, вона відповідно до частини першої статті 256 ЦПК України у редакції Закону № 460-IX роз`яснює позивачеві його право протягом десяти днів з дня отримання цієї постанови звернутися до Великої Палати Верховного Суду із заявою про направлення справи до відповідного суду господарської юрисдикції.
      (2.3) Щодо клопотання позивача про постановлення окремої ухвали
      66. Згідно з частиною першою статті 420 ЦПК України суд касаційної інстанції у випадках і в порядку, встановлених статтею 262 цього кодексу, може постановити окрему ухвалу.
      67. Суд, виявивши при вирішенні спору порушення законодавства або недоліки в діяльності юридичної особи, державних чи інших органів, інших осіб, постановляє окрему ухвалу, незалежно від того, чи є вони учасниками судового процесу (частина перша статті 262 ЦПК України).
      68. Отже, суд постановляє окрему ухвалу лише тоді, якщо встановить порушення певним органом чи іншою особою вимог законодавства або недоліки в їхній діяльності під час вирішення спору.
      69. Втім, Велика Палата Верховного Суду, визначивши належність цього спору до юрисдикції господарського суду, спір не вирішувала. Крім того, постановлення окремої ухвали є процесуальною дією суду, вчинення якої не залежить від наявності клопотань учасників справи. Тому у задоволенні зазначеного клопотання позивача слід відмовити.
      (2.4) Щодо судових витрат
      70. Відповідно до частини першої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
      71. Сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі закриття провадження у справі (крім випадків, якщо провадження у справі закрито у зв`язку з відмовою позивача від позову, і така відмова визнана судом), у тому числі в апеляційній та касаційній інстанціях (пункт 5 частини першої статті 7 Закону України «Про судовий збір»).
      Керуючись пунктом 1 частини першої статті 255, частиною четвертою статті 258, частинами першою та третьою статті 400, пунктом 5 частини першої статті 409, частинами першою та другою статті 414, статтями 416, 418, 419 ЦПК України у редакції, чинній до набрання чинності Законом № 460-IX, частиною першою статті 256 ЦПК України у редакції Закону № 460-IX, Велика Палата Верховного Суду
      П О С Т А Н О В И Л А :
      1. Касаційні скарги Адвокатського об`єднання «Чернігівська обласна колегія адвокатів» та ОСОБА_1 задовольнити частково.
      2. Рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 24 березня 2016 року та рішення Апеляційного суду Чернігівської області від 7 лютого 2017 року скасувати.
      3. Провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Адвокатського об`єднання «Чернігівська обласна колегія адвокатів» про визнання незаконними і скасування рішень, зобов`язання вчинити дії, відшкодування матеріальної та моральної шкоди закрити.
      Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
      Суддя-доповідач
      Д. А. Гудима
      Судді:
      Н. О. Антонюк
      Л. М. Лобойко
      Т. О. Анцупова
      Н. П. Лященко
      С. В. Бакуліна
      О. Б. Прокопенко
      В. В. Британчук
      В. В. Пророк
      М. І. Гриців
      Л. І. Рогач
      Ж. М. Єленіна
      О. М. Ситнік
      О. С. Золотніков
      О. С. Ткачук
      О. Р. Кібенко
      В. Ю. Уркевич
      О. Г. Яновська
      Джерело: ЄДРСР 88168781
    • By ANTIRAID
      УКРАЇНА
      Господарський суд
      Житомирської області
      _________________________________________
      ______________________________________________________________________
      10002, м. Житомир, майдан Путятинський, 3/65, тел. (0412) 48-16-20,
      E-mail: inbox@zt.arbitr.gov.ua, веб-сайт: http://zt.arbitr.gov.ua
      РІШЕННЯ
      ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
      "05" лютого 2020 р.
      м. Житомир
      Справа № 910/11613/19
      Господарський суд Житомирської області у складі:
      судді Шніт А.В.
      секретар судового засідання Степанченко О.С.
      за участю представників сторін:
      від позивача: не з`явився;
      від відповідача 1: не з`явився;
      від відповідача 2: не з`явився;
      від відповідача 3: не з`явився;
      від третьої особи: не з`явився;
      розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Житомирі справу
      за позовом ОСОБА_1
      до 1) Державного реєстратора Святошинської районної в місті Києві державної адміністрації Зеленкової Оксани Володимирівни;
      2) ОСОБА_2
      3) Товариства з обмеженою відповідальністю "Робота плюс"
      за участі у справі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідачів Приватного нотаріуса Новоград-Волинського районного нотаріального округу Житомирської області Люлевича Анатолія Івановича
      про визнання недійсним рішення загальних зборів учасників товариства, визнання недійсним акту приймання-передачі частки у статутному капіталі товариства та скасування реєстраційних дій
      ОСОБА _1 звернулась до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Робота плюс", ОСОБА_2 та державного реєстратора Святошинської районної в місті Києві державної адміністрації Зеленкової Оксани Володимирівни про:
      - визнання недійсним рішення №3 учасників загальних зборів Товариства з обмеженою відповідальністю "Робота плюс" від 08.04.2019;
      - визнання недійсним акту приймання-передачі частки (частини частки) у статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю "Робота плюс" від 29.03.2019, який укладено між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 ;
      - скасування реєстраційної дії №10701070022005309 від 03.04.2019, вчиненої державним реєстратором Святошинської районної в місті Києві державної адміністрації Зеленковою Оксаною Володимирівною;
      - скасування реєстраційної дії №10701070024005309 від 10.04.2019, вчиненої державним реєстратором Святошинської районної в місті Києві державної адміністрації Зеленковою Оксаною Володимирівною.
      В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на обставини неправомірного відчуження належної їй частки у статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю "Робота плюс".
      Разом з позовною заявою позивачем подано до суду заяву про забезпечення позову шляхом заборони вчинення реєстраційних дій та накладення арешту на майно і грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті Товариству з обмеженою відповідальністю "Робота плюс".
      Ухвалою Господарського суду міста Києва від 30.08.2019 постановлено передати позовну заяву ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю "Робота плюс", ОСОБА_2 та державного реєстратора Святошинської районної в місті Києві державної адміністрації Зеленкової Оксани Володимирівни про визнання недійсним рішення загальних зборів учасників товариства, визнання недійсним акту приймання-передачі частки у статутному капіталі товариства та скасування реєстраційних дій, а також заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову - на розгляд до Господарського суду Житомирської області.
      Згідно витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 19.09.2019 справу №910/11613/19 передано на розгляд судді Шніт А.В.
      Ухвалою суду від 23.09.2019 відкрито провадження у справі, постановлено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 22.10.2019.
      Також ухвалою суду від 23.09.2019 заяву позивача про забезпечення позову задоволено частково; заборонено державним реєстраторам будь-яких органів (виконавчих органів сільських, селищних та мiських рад, Київської та Севастопольської мiських, районних, районних у містах Києві та Севастополі державних адміністрацій), акредитованих підприємств Міністерства юстиції України, а також нотаріусам та особам, уповноваженим на виконання функцій державних реєстраторів, якi мають відповідні повноваження щодо внесення будь-яких відомостей та/або змін з будь-яких питань до Єдиного державного реєстру юридичних ociб, фізичних ociб-підприємців та громадських формувань проводити будь-якi реєстраційні дiї відносно Товариства з обмеженою відповідальністю "Робота плюс" (10001, м. Житомир, вул. Вокзальна, буд. 14, ідентифікаційний код 33302178).
      08.10.2019 до суду від Виконавчого комітету Житомирської міської ради Житомирської області надійшла копія реєстраційної справи Товариства з обмеженою відповідальністю "Робота плюс" (а.с. 94-258, т.1).
      11.10.2019 до суду від державного реєстратора Святошинської районної в місті Києві державної адміністрації Зеленкової Оксани Володимирівни надійшов супровідний лист за №34-08/53 від 09.10.2019 з відзивом на позовну заяву та додатками (а.с. 1-26, т.2).
      Ухвалою суду від 22.10.2019 відкладено підготовче засідання на 05.11.2019.
      Ухвалою Господарського суду Житомирської області від 05.11.2019 продовжено строк підготовчого провадження до 28.11.2019.
      13.11.2019 на адресу суду від Святошинської районної в місті Києві державної адміністрації надійшов лист від 11.11.2019 за №107-34/8821 до якого додано висновок Комісії з питань розгляду скарг у сфері державної реєстрації Міністерства юстиції України від 21.06.2019 за результатами розгляду скарги адвоката Волкодав І. Ю. в інтересах ОСОБА_1 від 22.05.2019 (а.с. 79-86, т.2).
      25.11.2019 на адресу суду від Державної міграційної служби України надійшов лист в якому зазначено, що відомості щодо місця проживання (перебування) фізичної особи ОСОБА_2 відсутні.
      Ухвалою Господарського суду Житомирської області від 28.11.2019 продовжено строк підготовчого провадження, постановлено залучити до участі у справі третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідачів Приватного нотаріуса Новоград-Волинського районного нотаріального округу Житомирської області Люлевича Анатолія Івановича, підготовче засідання відкладено на 17.12.2019.
      09.12.2019 до суду від третьої особи надійшли пояснення №1047 від 06.12.2019 (а.с.132-133, т.2).
      Ухвалою господарського суду від 17.12.2019 постановлено закрити підготовче провадження та призначити справу №910/11613/19 до судового розгляду по суті на 20.01.2020.
      10.01.2020 до суду від представника позивача надійшло клопотання про розгляд справи за відсутності позивача за наявними у справі матеріалами.
      Ухвалою суду від 20.01.2020 розгляд справи по суті відкладено на 05.02.2020.
      В судове засідання учасники провадження уповноважених представників не направили.
      При цьому, судом не визнавалась явка повноважних представників у засідання суду обов`язковою.
      Відповідно до ч.1 ст. 202 ГПК України, неявка у судове засідання будь якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
      Матеріали справи свідчать про те, що судом було створено всім учасникам судового процесу належні умови для доведення останніми своїх правових позицій, надання ними доказів, які, на їх думку, є достатніми для обґрунтування своїх вимог та заперечень, та надано достатньо часу для підготовки до судового засідання, відтак, суд вважає за можливе розглянути справу за відсутності представників сторін.
      Дослідивши матеріали справи, господарський суд
      ВСТАНОВИВ:
      Згідно матеріалів реєстраційної справи №1_070_005309_71 Товариство з обмеженою відповідальністю "Робота Плюс" (далі - Товариство, відповідач 3) створено на підставі рішення установчих зборів засновників (учасників), оформленого протоколом №1 від 10.12.2004 та зареєстровано Печерською районною в місті Києві державною адміністрацією 25.01.2005.
      Протоколом (рішенням) №1/2010 засідання Загальних зборів учасників ТОВ "Робота Плюс" від 26.11.2010 (а.с.132, т.1) вирішено прийняти заяву ОСОБА_4 про вихід зі складу учасників ТОВ "Робота Плюс", затверджено такий, що утворився, наступний розподіл статутного капіталу Товариства у відсотках - ОСОБА_5 (позивач) - 100%; затверджено нову редакцію Статуту Товариства, призначено ОСОБА_6 директором Товариства з 27.11.2010.
      Відповідно до частини 5.1. статті 5 статуту Товариства з обмеженою відповідальністю "Робота Плюс", затвердженого Протоколом (рішенням) №1/2010 засідання Загальних зборів учасників ТОВ "Робота Плюс" від 26.11.2010 (далі - Статут від 26.11.2010) (а.с.142-152, т.1), ОСОБА_5 є єдиним учасником товариства.
      На підставі протоколу (рішення) №1/2011 засідання загальних зборів учасників ТОВ "Робота Плюс" від 20.10.2011 до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань внесено інформацію про зміну прізвища учасника Товариства на ОСОБА_1 , та про місцезнаходження Товариства. Крім того, затверджено повноваження ОСОБА_6 як директора Товариства та Статут ТОВ "Робота Плюс" (а.с. 173, 175-183, т.1).
      Відповідно до частини 5.1. статті 5 статуту Товариства з обмеженою відповідальністю "Робота Плюс", затвердженого Протоколом (рішенням) №1/2011 засідання Загальних зборів учасників ТОВ "Робота Плюс" від 20.10.2011 (далі - Статут від 20.10.2011), ОСОБА_1 є єдиним учасником (засновником) товариства.
      За умовами частини 5.2. статті 5 Статуту розмір статутного капіталу Товариства з обмеженою відповідальністю "Робота Плюс" складає 26200,0грн статутний капітал поділений на частки. Всі частки належать єдиному учаснику Товариства. Частки у статутному капіталі Товариства та їх розмір становлять: перша частка - 13100,0грн, що складає 50% статутного капіталу Товариства; друга частка - 13100,0грн, що складає 50% статутного капіталу Товариства.
      Відповідно до витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань №1005748478 від 30.08.2019 (а.с.10-14, т.1) державним реєстратором Святошинської районної в місті Києві державної адміністрації Зеленковою Оксаною Володимирівною 03.04.2019 до зазначеного реєстру внесено реєстраційний запис №10701070022005309 про державну реєстрацію змін до установчих документів юридичної особи (зміна складу або інформації про засновників), а 10.04.2019 - реєстраційний запис №107010700024005309 про зміну місцезнаходження, зміну керівника юридичної особи, зміну складу або інформації про засновників, зміну складу підписантів. Зокрема, у вказаному витязі зазначено, що єдиним засновником, учасником та керівником Товариства з обмеженою відповідальністю "Робота Плюс" є ОСОБА_2 (відповідач 2).
      З матеріалів реєстраційної справи відповідача вбачається, що підставою для внесення реєстраційного запису №10701070022005309 про державну реєстрацію змін до установчих документів юридичної особи (зміна складу або інформації про засновників) є акт приймання-передачі частки в статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю "Робота Плюс" від 29.03.2019 (а.с.248, т.1), згідно з яким ОСОБА_1 передала, а ОСОБА_2 прийняв частку у статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю "Робота Плюс" у розмірі 100%, яка в грошовому еквіваленті становить 26200,00грн.
      На акті приймання-передачі частки в статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю "Робота Плюс" міститься напис приватного нотаріуса Новоград-Волинського районного нотаріального округу Житомирської області Люлевича А.І. щодо засвідчення справжності підписів ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .
      В подальшому 08.04.2019 ОСОБА_2 прийнято рішення учасника загальних зборів учасників Товариства з обмеженою відповідальністю "Робота Плюс" №3 (а.с.240, т.1), яким звільнено ОСОБА_6 з 08.04.2019 з посади директора товариства та призначено з 09.04.2019 новим директором Товариства з обмеженою відповідальністю "Робота Плюс" ОСОБА_2 .
      Вказаним Рішенням змінено місцезнаходження Товариства на адресу: м.Житомир, вул.Вокзальна, буд.14. Крім того, вирішено виключити з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань ОСОБА_1 як підписанта та кінцевого бенефіціарного власника Товариства. Включити до зазначеного реєстру ОСОБА_2 як кінцевого бенефіціарного власника відповідача 3. Уповноважено ОСОБА_11 на внесення відповідних змін до Державного реєстру.
      Дане рішення містить напис, що справжність підпису на даному рішенні засвідчено приватним нотаріусом Люлевичем А.І. та зареєстровано в реєстрі за №521.
      За твердженням ОСОБА_1 вона не підписувала акт приймання-передачі частки в статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю "Робота Плюс" від 29.03.2019, який став підставою для проведення реєстраційних дій щодо внесення змін до установчих документів вказаної юридичної особи (зміна складу/інформації про засновників) та подальшої зміни її керівника.
      Позивач зазначає, що 29.03.2019 вона не перебувала на території України, що підтверджується інформацією Державної прикордонної служби України щодо перетинання ОСОБА_1 державного кордону України (а.с.59, т.1), згідно якої зафіксовано виїзд позивача 03.02.2019 за межі території України та повернення 07.04.2019.
      Згідно інформації з листа приватного нотаріуса Новоград-Волинського районного нотаріального округу Житомирської області Люлевича А.І. №1047 від 06.12.2019, 29.03.2019 приватним нотаріусом не вчинялись нотаріальні дії, а саме: посвідчення довіреності від імені позивача та засвідчення справжності підписів позивача та відповідача 2 на акті приймання-передачі частки (частини частки) у статутному капіталі ТОВ "Робота Плюс"; засвідчення справжності підпису ОСОБА_2 на рішенні учасника загальних зборів учасників ТОВ "Робота Плюс" 08.04.2019 (а.с. 132-133, т.2).
      Предметом спору у даній справі є вимога позивача про визнання недійсним рішення №3 учасників загальних зборів Товариства з обмеженою відповідальністю "Робота плюс" від 08.04.2019; визнання недійсним акту приймання-передачі частки (частини частки) у статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю "Робота плюс" від 29.03.2019, який укладено між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 ; скасування реєстраційної дії №10701070022005309 від 03.04.2019, вчиненої державним реєстратором Святошинської районної в місті Києві державної адміністрації Зеленковою Оксаною Володимирівною; скасування реєстраційної дії №10701070024005309 від 10.04.2019, вчиненої державним реєстратором Святошинської районної в місті Києві державної адміністрації Зеленковою Оксаною Володимирівною.
      Стаття 15 Цивільного кодексу України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
      Під порушенням слід розуміти такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилося або зникло як таке, порушення права пов`язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.
      Таким чином, у розумінні закону, суб`єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.
      Захист, відновлення порушеного або оспорюваного права чи охоронюваного законом інтересу відбувається, в тому числі, шляхом звернення з позовом до суду (частина перша статті 16 Цивільного кодексу України).
      Наведена позиція ґрунтується на тому, що під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною, внаслідок чого реально відбудеться припинення порушення (чи оспорювання) прав цього суб`єкта, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.
      Позивачем є особа, яка подала позов про захист порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу. Водночас, позивач самостійно визначає і обґрунтовує в позовній заяві у чому саме полягає порушення його прав та інтересів, а суд перевіряє ці доводи, і в залежності від встановленого вирішує питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту, при цьому застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.
      Вирішуючи спір, суд повинен надати об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права.
      Отже, виходячи із приписів статті 4 Господарського процесуального кодексу України, статей 15, 16 Цивільного кодексу України, можливість задоволення позовних вимог перебуває у залежності від наявності (доведеності) наступної сукупності умов: наявність у позивача певного суб`єктивного права або інтересу, порушення такого суб`єктивного права (інтересу) з боку відповідача та належність (адекватність встановленому порушенню) обраного способу судового захисту. Відсутність (недоведеність) будь-якого з означених елементів унеможливлює задоволення позовних вимог.
      Оцінюючи належність обраного позивачем способу захисту та обґрунтовуючи відповідний висновок, судам слід виходити із його ефективності, і це означає, що вимога на захист цивільного права має відповідати змісту порушеного права та характеру правопорушення, забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.
      Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
      Частиною другою статті 20 Господарського кодексу України унормовано, що кожний суб`єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів. Права та законні інтереси зазначених суб`єктів захищаються, зокрема, шляхом визнання недійсними господарських угод з підстав, передбачених законом.
      Водночас в силу статті 5 Господарського процесуального кодексу України, здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного права чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
      За умовами частини першої статті 167 Господарського кодексу України корпоративні права - це права особи, частка якої визначається у статутному фонді (майні) господарської організації, що включають правомочності на участь цієї особи в управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) даної організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами.
      Статтею 116 Цивільного кодексу України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) визначено, що учасники господарського товариства мають право у порядку, встановленому установчим документом товариства та законом: 1) брати участь в управлінні товариством у порядку, визначеному в установчому документі, крім випадків, встановлених законом; 2) брати участь у розподілі прибутку товариства і одержувати його частину (дивіденди); 3) вийти у встановленому порядку з товариства; 4) здійснити відчуження часток у статутному (складеному) капіталі товариства, цінних паперів, що засвідчують участь у товаристві, у порядку, встановленому законом; 5) одержувати інформацію про діяльність товариства у порядку, встановленому установчим документом. Учасники господарського товариства можуть також мати інші права, встановлені установчим документом товариства та законом.
      Відповідно до пункту 3 частини 5 статті 17 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" для державної реєстрації змін до відомостей про розмір статутного капіталу, розміри часток у статутному капіталі чи склад учасників товариства з обмеженою відповідальністю або товариства з додатковою відповідальністю подається, зокрема, один із таких відповідних документів: а) рішення загальних зборів учасників товариства про визначення розміру статутного капіталу та розмірів часток учасників; б) рішення загальних зборів учасників товариства про виключення учасника з товариства; в) заява про вступ до товариства; г) заява про вихід з товариства; ґ) акт приймання-передачі частки (частини частки) у статутному капіталі товариства; д) судове рішення, що набрало законної сили, про визначення розміру статутного капіталу товариства та розмірів часток учасників товариства; е) судове рішення, що набрало законної сили, про стягнення з (повернення з володіння) відповідача частки (частини частки) у статутному капіталі товариства.
      Отже, вказаною нормою передбачена можливість внесення змін до відомостей про розмір статутного капіталу, розміри часток у статутному капіталі чи склад учасників товариства з обмеженою відповідальністю, що містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, на підставі подання лише акта приймання-передачі частки (частини частки) у статутному капіталі товариства.
      Згідно з частинами першою-четвертою статті 202 Цивільного кодексу України правочин - це дія особи, яка спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори). Одностороннім правочином є дія однієї сторони, яка може бути представлена однією або кількома особами. Односторонній правочин може створювати обов`язки лише для особи, яка його вчинила. Односторонній правочин може створювати обов`язки для інших осіб лише у випадках, встановлених законом, або за домовленістю з цими особами. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.
      Отже, правочин - це вольові, правомірні дії, безпосередньо спрямовані на досягнення правового результату, а саме: на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Метою будь-якого правочину є досягнення певних юридичних наслідків, що мають істотне значення для сторін правочину.
      Розглядаючи позовну вимогу щодо визнання недійсним правочину, оформленого актом приймання-передачі, із посиланням на відсутність вільного волевиявлення позивача на укладення та підписання такого акту, саме в правовому полі нормативно-правового регулювання визнання договорів недійсними з огляду на його форму та правову природу, вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів недійсними на момент їх вчинення і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.
      Саме таку правову позицію Верховного Суду викладено в постанові від 10.09.2019 у справі №918/370/18.
      Таким чином, надаючи оцінку акту приймання-передачі частки в статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю "Робота Плюс" від 29.03.2019, господарський суд дійшов висновку про те, що вказаний акт приймання-передачі є правочином, який має юридичні наслідки, а саме: набуття ОСОБА_2 та втрата ОСОБА_1 корпоративних прав.
      За таких обставин, суд зауважує, що оспорюваний акт свідчить про погоджену поведінку обох сторін цього двостороннього правочину, спрямовану на припинення у позивача певних цивільних прав та обов`язків, відтак у даних спірних правовідносинах саме оскарження правочину, оформленого актом приймання-передачі частки в статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю "Робота Плюс" від 29.03.2019, є належним способом захисту цивільних прав та обов`язків ОСОБА_1 у розумінні статті 16 Цивільного кодексу України і статті 20 Господарського кодексу України.
      Зазначений висновок господарського суду повністю узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною в постановах від 11.09.2018 у справі №918/1377/16, від 10.09.2019 у справі №918/370/18 та від 16.07.2019 у справі №911/1936/18.
      В силу статті 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
      Підстави недійсності правочину встановлені статтею 215 Цивільного кодексу України.
      Згідно з частинами першою, третьою статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
      Недійсність правочину зумовлюється наявністю дефектів його елементів: дефекти (незаконність) змісту правочину; дефекти (недотримання) форми; дефекти суб`єктного складу; дефекти волі - невідповідність волі та волевиявлення.
      Частиною третьою статті 203 Цивільного кодексу України визначено, що волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.
      Як вольова дія, правочин є поєднанням волі та волевиявлення. Воля сторін полягає в їхній згоді взяти на себе певні обов`язки, вона повинна бути взаємною, двосторонньою і спрямованою на досягнення певної мети.
      При цьому суд наголошує, що підпис є обов`язковим реквізитом правочину, вчиненого в письмовій формі. Наявність підпису підтверджує наміри та волю й фіксує волевиявлення учасників правочину, забезпечує їх ідентифікацію та цілісність документу, яким оформлюється такий правочин.
      Позивач, звертаючись до суду з позовом про визнання недійсним правочину, зобов`язаний довести наявність тих обставин, з якими закон пов`язує визнання правочинів недійсними на момент їх вчинення і настання відповідних наслідків.
      Під час розгляду справ про визнання правочину недійсним господарський суд встановлює наявність тих обставин, з якими закон пов`язує визнання правочинів недійсними та настання відповідних наслідків, а саме: відповідність змісту правочину вимогам закону, додержання встановленої форми, правоздатність сторін правочину, у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення спору. При цьому обставини, що мають істотне значення для вирішення спору, повинні підтверджуватись сторонами належними та допустимими доказами.
      Аналогічну правову позицію Верховного Суду викладено в постанові від 23.05.2018 у справі №910/9823/17.
      Частиною першою статті 73 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
      В силу частини першої статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
      Згідно з частиною першою статті 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
      Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування (частина перша статті 79 Господарського процесуального кодексу України).
      Обов`язок із доказування необхідно розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
      За твердженням позивача вона не підписувала акт приймання-передачі частки в статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю "Робота плюс" від 29.03.2019, який став підставою для проведення реєстраційних дій щодо внесення змін до установчих документів вказаної юридичної особи (зміна складу/інформації про засновників) та зміни її керівника.
      Господарський суд вказує, що належним і допустимим доказом у справі, який може підтвердити доводи позивача про непідписання нею оспорюваного акту приймання-передачі, є інформація Державної прикордонної служби України про перебування позивача у період із 03.02.2019 по 07.04.2019 за межами території України та пояснення приватного нотаріуса Новоград-Волинського районного нотаріального округу Житомирської області Люлевича А.І. про невчинення нотаріальних дій щодо посвідчення справжності підпису.
      Таким чином, з огляду на те, що підпис від імені ОСОБА_1 в акті приймання-передачі частки у статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальність "Робота Плюс" від 29.03.2019 виконаний не позивачем, що свідчить про відсутність волевиявлення позивача на відчуження належних йому корпоративних прав та, як наслідок, невідповідність вказаного правочину приписам частини третьої статті 203 Цивільного кодексу України, беручи до уваги те, що саме оспорюваний акт став підставою для вчинення реєстраційного запису №1070107002205309 від 03.04.2019 про зміну складу засновників Товариства з обмеженою відповідальністю "Робота Плюс" і саме цей документ спричинив для позивача негативні наслідки у вигляді повної втрати корпоративних прав у вказаному підприємстві, а також враховуючи, що ОСОБА_1 не має можливості будь-яким іншим чином ефективно захистити свої права, аніж шляхом визнання недійсним оспорюваного акту приймання-передачі, суд зазначає про наявність правових підстав для задоволення позову у даній справі.
      Оскільки судом встановлено, що право на частку в статутному капіталі ТОВ "Робота Плюс" ОСОБА_1 не втрачалося та не передавалося іншим особам, рішення №3 учасників загальних зборів учасників Товариства з обмеженою відповідальністю "Робота плюс" від 08.04.2019 підлягає визнанню недійсним, оскільки прийнято особою, яка не була учасником (засновником) ТОВ "Робота плюс", а здійснена на підставі даного рішення реєстраційна дія №10701070024005309 від 10.04.2019, вчинена державним реєстратором Святошинської районної в місті Києві державної адміністрації Зеленковою Оксаною Володимирівною, - підлягає скасуванню.
      Відповідно до ч.1 ст.123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу (п.1 ч.3 ст.123 ГПК України).
      Пунктом 2 частини 1 ст.129 ГПК України передбачено, що судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
      У випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору (ч.9 ст.129 ГПК України).
      Зважаючи на задоволення позову та те, що спір виник внаслідок неправильних дій ОСОБА_2 , судовий збір слід покласти на відповідача 2.
      Керуючись статтями123, 129, 233, 236 - 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд,-
      ВИРІШИВ:
      1. Позов задовольнити.
      2. Визнати недійсним акт приймання-передачі частки (частини частки) у статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю "Робота плюс" (10001, м.Житомир, вул.Вокзальна, буд.14, ідентифікаційний код 33302178) від 29.03.2019, який укладено між ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) та ОСОБА_2 ( АДРЕСА_2 , ідентифікаційний номер НОМЕР_2 ).
      3. Визнати недійсним рішення №3 учасників загальних зборів учасників Товариства з обмеженою відповідальністю "Робота плюс" від 08.04.2019.
      4. Скасувати реєстраційну дію №10701070022005309 від 03.04.2019, вчинену державним реєстратором Святошинської районної в місті Києві державної адміністрації Зеленковою Оксаною Володимирівною.
      5. Скасувати реєстраційну дію №10701070024005309 від 10.04.2019, вчинену державним реєстратором Святошинської районної в місті Києві державної адміністрації Зеленковою Оксаною Володимирівною.
      6. Стягнути з ОСОБА_2 ( АДРЕСА_2 , ідентифікаційний номер НОМЕР_2 ) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) 7684,00грн судового збору.
      Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.
      Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів.
      Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
      Повне рішення складено: 06.02.20
      Суддя Шніт А.В.
      Віддрукувати:
      1 - у справу;
      2 - позивачу (04053, м.Київ, пров.Бехтерівський, 4-б) (рек. з пов.)
      3 - державному реєстратору Святошинської районної в місті Києві державної адміністрації Зеленковій Оксані Володимирівні (рек. з пов.)
      4 - ТОВ "Робота плюс" (рек. з пов.)
      5 - ОСОБА_2 ( АДРЕСА_2 ) (рек. з пов.)
      6 - ОСОБА_13 ( АДРЕСА_3 ) (рек. з пов.)
      Джерело: ЄДРСР 87418757
       
    • By ANTIRAID
      ПОСТАНОВА
      Іменем України
      28 січня 2020 року
      м. Київ
      Справа № 924/641/17
      Провадження № 12-141гс19
      Велика Палата Верховного Суду у складі:
      судді -доповідача Уркевича В. Ю.,
      суддів Антонюк Н. О., Анцупової Т. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Гриціва М. І., Гудими Д. А., Данішевської В. І., Єленіної Ж. М., Золотнікова О. С., Князєва В. С., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Прокопенка О. Б., Пророка В. В., Рогач Л. І., Ситнік О. М., Ткачука О. С., Яновської О. Г.
      розглянула в порядку спрощеного позовного провадження справу № 924/641/17 за позовом ОСОБА_1 до Колективного малого підприємства «Новатор», за участі третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: на стороні позивача - ОСОБА_2 , на стороні відповідача - ОСОБА_3 , про визнання недійсним та скасування рішення ради Колективного малого підприємства «Новатор», оформленого протоколом Колективного малого підприємства «Новатор» від 06 вересня 2016 року № 3, за касаційною скаргою ОСОБА_3 на постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 04 червня 2019 року (головуючий суддя Маціщук А. В., судді Василишин А. Р., Гудак А. В.) та
      УСТАНОВИЛА:
      ІСТОРІЯ СПРАВИ
      Короткий зміст позовних вимог
      1. У липні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до Господарського суду Хмельницької області з позовом до Колективного малого підприємства (далі - КМП) «Новатор» про визнання недійсним та скасування рішення ради КМП «Новатор», оформленого протоколом від 06 вересня 2016 року № 3 (далі - рішення).
      2. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що засідання ради КМП «Новатор», яке відбулося 06 вересня 2016 року, проходило за відсутності кворуму, необхідного для проведення такого засідання, оскільки ОСОБА_1 та ОСОБА_2 успадкували частки в майні підприємства в рівних частинах та мали б бути безпосередньо присутні на засіданні ради. Крім того, усі члени трудового колективу, які вказані в оскаржуваному протоколі, вже давно звільнені з підприємства, що підтверджується відомостями з реєстраційної справи КМП «Новатор», тому в силу вимог частини четвертої статті 98 Господарського кодексу України вони припинили своє членство у цьому підприємстві. Також позивач вказує, що засідання ради проходило без належного повідомлення позивача, тобто з порушенням порядку проведення засідання, а оскаржуваний протокол був підроблений з метою вчинення подальших реєстраційних дій у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, що підтверджується висновком експерта від 20 лютого 2017 року № 31 Т.
      Фактичні обставини справи, встановлені судами
      3. На загальних зборах трудового колективу з питань створення малого підприємства, які відбулись 5 грудня 1991 року (протокол № 1), було прийнято рішення створити Мале підприємство «Новатор» (далі - МП «Новатор»); прийняти статут; обрати директором МП «Новатор» ОСОБА_25
      4. Наказом Державно-кооперативного виробничого об`єднання «Західелеваторагроспецбуд» від 12 грудня 1991 року № 344 затверджено статут МП «Новатор» та затверджено директором МП «Новатор» ОСОБА_24 Рішенням виконавчого комітету Хмельницької міської Ради народних депутатів від 19 грудня 1991 року № 302-Д зареєстровано МП «Новатор».
      5. На загальних зборах членів трудового колективу МП «Новатор», які відбулись 20 березня 1993 року, було прийнято рішення перереєструвати МП «Новатор» у КМП «Новатор».
      6. Згідно з розпорядженням Хмельницької міської Ради народних депутатів від 08 квітня 1993 року № 751 перереєстровано МП «Новатор» в КМП «Новатор», про що зроблено відповідну відмітку на статуті КМП «Новатор» у новій редакції.
      7. Згідно з пунктом 1.1 вказаного статуту КМП «Новатор» створене шляхом реорганізації МП «Новатор» і є його правонаступником. Власником підприємства є його колектив (пункт 1.3 статуту).
      8. Пунктом 2.1 статуту визначено, що сума статутного фонду підприємства може формуватися як за рахунок матеріальних, так і нематеріальних (інтелектуальних) внесків. Майно підприємства становлять основні фонди та оборотні засоби, а також цінності, вартість яких відображається у самостійному балансі підприємства (пункт 2.2 статуту). Джерелами формування майна підприємства відповідно до пункту 2.3 статуту є, зокрема, грошові та матеріальні внески колективу; доходи від прибутку, одержаного від господарської діяльності; доходи від цінних паперів (т. 1, а. с. 128).
      9. Відповідно до пункту 7.1 статуту управління підприємством здійснюється на основі самоуправління самого колективу. Вищим органом управління є рада підприємства, до якої входять директор та представники трудового колективу. Рішення ради вважається чинним, якщо на ньому присутні не менше 3/4 членів ради. Рішення приймається відкритим голосуванням і є чинним, коли за нього проголосувало не менше 60 % членів ради підприємства.
      10. Пунктом 7.2 статуту передбачено, що оперативне управління підприємством здійснює директор. Він організовує роботу підприємства, несе відповідальність у межах своїх повноважень, без доручень діє від імені підприємства, представляє в усіх організаціях, державних органах, відкриває рахунки в банках, видає накази, призначає керівників структурних підрозділів, приймає та звільняє з роботи, є розпорядником кредитів.
      11. Протоколом ради КМП «Новатор» від 06 березня 1997 року затверджено список членів трудового колективу у кількості 17 осіб, до якого увійшов, зокрема, ОСОБА_1 .
      12. 20 березня 2013 року відбулось засідання ради КМП «Новатор», оформлене протоколом № 1, на якому було прийнято рішення, зокрема, припинити діяльність КМП «Новатор» шляхом його перетворення у Приватне підприємство «Новатор Поділля» та створено відповідну комісію з перетворення.
      13. Відповідно до протоколу від 21 червня 2016 року № 2 ради КМП «Новатор» на засіданні ради були присутні 14 осіб, в тому числі ОСОБА_1 , та було прийнято рішення про відміну протоколу від 20 березня 2013 року № 1 КМП «Новатор» щодо припинення діяльності КМП «Новатор» та реорганізацію підприємства; призначено головою ради КМП «Новатор» ОСОБА_1
      14. У подальшому - 22 липня 2016 року були проведені загальні збори членів трудового колективу КМП «Новатор» (протокол № 3), на яких були присутні 16 членів, в тому числі ОСОБА_1 , та було прийнято рішення обрати та призначити керівником і підписантом КМП «Новатор» ОСОБА_1
      15. Згідно з випискою з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань від 08 серпня 2016 року керівником КМП «Новатор» є ОСОБА_1
      16. 06 вересня 2016 року відбулось засідання ради КМП «Новатор» (протокол № 3), на якому були присутні 19 осіб: ОСОБА_5 - заступник директора, ОСОБА_6 , ОСОБА_3 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , ОСОБА_19 , ОСОБА_20 , ОСОБА_21 , ОСОБА_22 . У протоколі вказано, що на засіданні ради підприємства присутні члени трудового колективу в кількості 100 відсотків від загальної кількості членів ради. Рада підприємства є повноважною для прийняття рішень з питань порядку денного.
      17. На вказаному засіданні одноголосно прийняті, зокрема, такі рішення: обрано ОСОБА_5 на посаду директора КМП «Новатор»; встановлено, що членами трудового колективу підприємства є особи, присутні на цьому засіданні ради підприємства, які брали трудову участь у підприємстві з моменту його створення; затверджено перелік членів трудового колективу підприємства у складі присутніх на цьому засіданні ради підприємства та внесено зазначений перелік до статуту КМП «Новатор»; затверджено статут КМП «Новатор» у новій редакції.
      18. Згідно з витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань від 11 жовтня 2017 року з 06 вересня 2016 року керівником КМП «Новатор» є ОСОБА_23 .
      Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій
      19. Рішенням Господарського суду Хмельницької області від 15 березня 2018 року позовні вимоги задоволено. Визнано недійсним та скасовано рішення ради КМП «Новатор», оформлене протоколом від 06 вересня 2016 року № 3.
      20. Рішення суду мотивовано тим, що матеріали справи містять належні, допустимі та достатні докази відповідно до норм статей 76-79 Господарського процесуального кодексу України на підтвердження того, що ОСОБА_1 був учасником трудового колективу КМП «Новатор» і, відповідно, є належним позивачем у спорі про визнання недійсним рішення. Суд зазначив, що позивач згідно з пунктом 7.1 статуту КМП «Новатор» входить до ради підприємства, а оскільки його не було повідомлено про час, місце проведення засідання ради, про порядок денний, отже, позивача було позбавлено можливості взяти участь у засіданні ради, чим порушені його права як члена трудового колективу на участь в управлінні КМП «Новатор», що стало підставою для задоволення позовних вимог.
      21. Не погоджуючись з прийнятим рішенням, особа, яка не брала участі у справі, - ОСОБА_3 подала апеляційну скаргу, в якій просила скасувати рішення Господарського суду Хмельницької області від 15 березня 2018 року у справі № 924/641/17 та прийняти нове - про відмову в задоволенні позову.
      22. Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 04 березня 2019 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Господарського суду Хмельницької області від 15 березня 2018 року.
      23. Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 02 травня 2019 року залучено Яцкову Г. М. до участі у справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача.
      24. Постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 04 червня 2019 року рішення Господарського суду Хмельницької області від 15 березня 2018 року залишено без змін.
      Короткий зміст наведених у касаційній скарзі вимог
      25. У липні 2019 року до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_3 на постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 04 червня 2019 року та рішення Господарського суду Хмельницької області від 15 березня 2018 року у справі № 924/641/17, в якій вона просить оскаржувані судові рішення скасувати та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
      Короткий зміст ухвали суду касаційної інстанції
      26. Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду ухвалою від 08 серпня 2019 року відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_3 , витребував справу № 924/641/17 з Господарського суду Хмельницької області та передав цю справу разом із касаційною скаргою на розгляд Великої Палати Верховного Суду з огляду на те, що підставою оскарження судових рішень є порушення судами правил суб`єктної юрисдикції.
      27. Відповідно до частини шостої статті 302 Господарського процесуального кодексу України (в редакції, чинній на момент постановлення Касаційним господарським судом у складі Верховного Суду ухвали від 08 серпня 2019 року) справа підлягає передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду у всіх випадках, коли учасник справи оскаржує судове рішення з підстав порушення правил предметної чи суб`єктної юрисдикції.
      28. З огляду на те, що ОСОБА_3 оскаржує постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 04 червня 2019 року та рішення Господарського суду Хмельницької області від 15 березня 2018 року у цій справі з підстав порушення судами правил суб`єктної юрисдикції, Велика Палата Верховного Суду ухвалою від 28 серпня 2019 року справу прийняла та призначила до розгляду.
      АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
      Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
      29. ОСОБА_3 у своїй касаційній скарзі посилається на те, що недотримання вимог закону та установчих документів юридичної особи під час скликання і проведення загальних зборів, у цьому випадку засідання ради КМП «Новатор», рішення якого оформлене протоколом від 06 вересня 2016 року № 3, не може визнаватися порушенням прав тих позивачів, які не є учасниками (акціонерами, членами) цієї юридичної особи.
      30. Крім того, скаржник зазначає, що спір у цій справі не є спором між учасником та товариством, у тому числі учасником, який вибув, що пов`язаний зі створенням, діяльністю, управлінням та припиненням діяльності КМП «Новатор», а позивач не набув і не мав статусу учасника підприємства, що надавало б йому право звернутись до господарського суду як учаснику корпоративних відносин з відповідним позовом, тому, враховуючи суб`єктний склад сторін, зазначений спір не підлягає розгляду в господарських судах України і провадження мало бути припинено.
      31. Інші учасники справи письмово своєї позиції стосовно касаційної скарги ОСОБА_3 не виклали.
      ПОЗИЦІЯ ВЕЛИКОЇ ПАЛАТИ ВЕРХОВНОГО СУДУ
      Щодо юрисдикції суду
      32. Обґрунтовуючи касаційну скаргу, ОСОБА_3 зазначила, що спір у цій справі не є спором між учасником та товариством, оскільки позивач не набув і не мав статусу учасника КМП «Новатор», що надавало б йому право звернутись до господарського суду як учаснику корпоративних відносин.
      33. Згідно із частиною першою статті 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а за частиною першою статті 16 цього Кодексу кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права або інтересу.
      34. За змістом частини першої статті 15 Цивільного процесуального кодексу України (у редакції, чинній на дату подання позовної заяви) норми якої кореспондуються зі статтею 19 Цивільного процесуального кодексу України (в редакції, чинній на час розгляду справи Великою Палатою Верховного Суду) суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають із цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
      35. Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність спору щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів у будь-яких правовідносинах, крім випадків, коли такий спір слід вирішувати за правилами іншого судочинства, а, по-друге, спеціальний суб`єктний склад цього спору, в якому однією зі сторін є, як правило, фізична особа - учасник приватноправових відносин.
      36. Отже, в порядку цивільного судочинства можуть розглядатися будь-які справи, у яких хоча б одна зі сторін є фізичною особою, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства, а предметом позову є цивільні права, які, на думку позивача, є порушеними, оспореними чи невизнаними.
      37. Разом з тим, відповідно до статті 1 Господарського процесуального кодексу України (у редакції, чинній на дату подання позовної заяви), статті 4 Господарського процесуального кодексу України (в редакції, чинній на час розгляду справи Великою Палатою Верховного Суду) право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
      38. Юрисдикція господарських судів визначена пунктом 4 частини першої статті 12 Господарського процесуального кодексу України (у редакції, чинній на дату подання позовної заяви), пунктом 3 частини першої 20 Господарського процесуального кодексу України (в редакції, чинній на час розгляду справи Великою Палатою Верховного Суду), за змістом яких господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають з корпоративних відносин, в тому числі у спорах між учасниками (засновниками, акціонерами, членами) юридичної особи або між юридичною особою та її учасником (засновником, акціонером, членом), у тому числі учасником, який вибув, пов`язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності такої юридичної особи, крім трудових спорів.
      39. Визначення юрисдикції цієї справи залежить від змісту права, на захист якого позивач подав позов у зв`язку з порушенням порядку скликання та проведення засідання ради КМП «Новатор», що призвело до порушення прав позивача на участь в підприємстві, в управлінні підприємством та в засіданні ради. Отже, слід з`ясувати, чи виник цей спір з корпоративних відносин, зокрема, чи пов`язаний він зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності відповідної юридичної особи.
      40. Юридичною особою є організація, створена і зареєстрована у встановленому законом порядку (стаття 80 Цивільного кодексу України).
      41. Статтею 81 Цивільного кодексу України визначено, що юридична особа може бути створена шляхом об`єднання осіб та (або) майна. Юридичні особи, залежно від порядку їх створення, поділяються на юридичних осіб приватного права та юридичних осіб публічного права. Юридична особа приватного права створюється на підставі установчих документів відповідно до статті 87 цього Кодексу.
      42. Юридичні особи можуть створюватися у формі товариств, установ та в інших формах, встановлених законом. Товариством є організація, створена шляхом об`єднання осіб (учасників), які мають право участі у цьому товаристві. Товариство може бути створено однією особою, якщо інше не встановлено законом. Товариства поділяються на підприємницькі та непідприємницькі (стаття 83 Цивільного кодексу України).
      43. Товариства, які здійснюють підприємницьку діяльність з метою одержання прибутку та наступного його розподілу між учасниками (підприємницькі товариства), можуть бути створені лише як господарські товариства (повне товариство, командитне товариство, товариство з обмеженою або додатковою відповідальністю, акціонерне товариство) або виробничі кооперативи (стаття 84 Цивільного кодексу України).
      44. Для створення юридичної особи її учасники (засновники) розробляють установчі документи, які викладаються письмово і підписуються всіма учасниками (засновниками), якщо законом не встановлений інший порядок їх затвердження (стаття 87 Цивільного кодексу України).
      45. Юридична особа підлягає державній реєстрації у порядку, встановленому законом. Дані державної реєстрації включаються до єдиного державного реєстру, відкритого для загального ознайомлення. До єдиного державного реєстру вносяться відомості про організаційно-правову форму юридичної особи, її найменування, місцезнаходження, органи управління, філії та представництва, мету установи, а також інші відомості, встановлені законом (стаття 89 Цивільного кодексу України).
      46. За змістом положень статті 167 Господарського кодексу України корпоративні відносини - це відносини, які виникають, змінюються та припиняються щодо права особи, частка якої визначається у статутному капіталі (майні) господарської організації, що включають правомочності на участь цієї особи в управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) даної організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами. Під корпоративними відносинами маються на увазі відносини, що виникають, змінюються та припиняються щодо корпоративних прав.
      47. Частиною першою статті 55 Господарського кодексу України суб`єктами господарювання визнаються учасники господарських відносин, які здійснюють господарську діяльність, реалізуючи господарську компетенцію (сукупність господарських прав та обов`язків), мають відокремлене майно і несуть відповідальність за своїми зобов`язаннями в межах цього майна, крім випадків, передбачених законодавством.
      48. При цьому суб`єктами господарювання є господарські організації - юридичні особи, створені відповідно до Цивільного кодексу України, державні, комунальні та інші підприємства, створені відповідно до цього Кодексу, а також інші юридичні особи, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані в установленому законом порядку.
      49. Як установлено судами, МП «Новатор» перереєстровано в КМП «Новатор» розпорядженням Хмельницької міської Ради народних депутатів від 08 квітня 1993 року № 751, про що зроблено відповідну відмітку на статуті КМП «Новатор» у новій редакції.
      50. Згідно зі статтею 2 Закону України «Про підприємства в Україні» (в редакції, чинній на момент створення КМП «Новатор») відповідно до форми власності можуть діяти, зокрема, колективні підприємства, засновані на власності трудового колективу підприємства.
      51. Право колективної власності юридичної особи, створеної на базі майна її членів (учасників), полягає у використанні належних їй засобів виробництва на власний розсуд і в інтересах її членів (учасників).
      52. Згідно з частиною другою статті 9 Закону України «Про підприємства в Україні» у статуті підприємства визначаються власник та найменування підприємства, його місцезнаходження, предмет і цілі діяльності, його органи управління, порядок їх формування, компетенція та повноваження трудового колективу і його виборних органів, порядок утворення майна підприємства, умови реорганізації та припинення діяльності підприємства.
      53. Закон України «Про підприємства в Україні» втратив чинність 01 січня 2004 року з набранням чинності Господарським кодексом України.
      54. Частиною першою статті 62 Господарського кодексу України визначено, що підприємство - самостійний суб`єкт господарювання, створений компетентним органом державної влади або органом місцевого самоврядування, або іншими суб`єктами для задоволення суспільних та особистих потреб шляхом систематичного здійснення виробничої, науково-дослідної, торговельної, іншої господарської діяльності в порядку, передбаченому цим Кодексом та іншими законами.
      55. Залежно від форм власності, відповідно до статті 63 Господарського кодексу України, в Україні може діяти, зокрема, підприємство на основі колективної власності (підприємство колективної власності).
      56. Згідно із частиною п`ятою статті 63 Господарського кодексу України корпоративне підприємство утворюється, як правило, двома або більше засновниками за їх спільним рішенням (договором), діє на основі об`єднання майна та/або підприємницької чи трудової діяльності засновників (учасників), їх спільного управління справами, на основі корпоративних прав, у тому числі через органи, що ними створюються, участі засновників (учасників) у розподілі доходів та ризиків підприємства. Корпоративними є кооперативні підприємства, підприємства, що створюються у формі господарського товариства, а також інші підприємства, в тому числі засновані на приватній власності двох або більше осіб.
      57. За способом утворення (заснування) та формування статутного капіталу стаття 63 Господарського кодексу України відносить колективні підприємства до корпоративних, а за формою власності - до підприємств колективної власності. Підприємство колективної власності є однією з організаційно-правових форм підприємств, кваліфікуючою ознакою якої є визначена форма власності, на якій засноване і діє таке підприємство. Згідно з правовим висновком Великої Палати Верховного Суду співвласники колективного підприємства незалежно від напряму його діяльності є носіями корпоративних прав, а відносини між ними та цим підприємством щодо його створення, діяльності, управління або припинення діяльності є корпоративними (пункт 34 постанови від 13 листопада 2019 року у справі № 146/616/15-ц, провадження № 14-444цс19).
      58. Судами першої та апеляційної інстанцій установлено, що КМП «Новатор» утворене членами трудового колективу за їх спільним рішенням, діє на основі об`єднання майна та трудової діяльності учасників підприємства, їх спільного управління справами.
      59. Звідси, Велика Палата Верховного Суду вважає, що КМП «Новатор» за способом утворення є корпоративним підприємством, яке характеризується тим, що утворилося засновниками за їх спільним рішенням, діє на основі об`єднання майна та трудової діяльності засновників (учасників), їх спільного управління справами, на основі корпоративних прав, у тому числі через органи, що ними створюються.
      60. Оскільки КМП «Новатор» є корпоративним підприємством, то і його учасники мають відповідні корпоративні права, змістом яких є, зокрема, й те, що учасники підприємства мають право на участь в управлінні ним й інші правомочності, передбачені законом і статутом.
      61. У цій справі, звертаючись з позовом, ОСОБА_1 фактично зазначив про порушення його корпоративних прав як учасника КМП «Новатор».
      62. Якщо учасник юридичної особи обґрунтовує позовні вимоги порушенням своїх корпоративних прав, то такий спір є спором про право управління юридичною особою, має ознаки корпоративного і належить до юрисдикції господарських судів (подібний правовий висновок викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 09 квітня 2019 року у справі № 916/1295/18 (провадження № 12-4гс19) та від 17 грудня 2019 року у справі № 927/97/19 (провадження № 12-133гс19)).
      63. Отже, з огляду на суб`єктний склад учасників спору, предмет і підставу позову, а також характер спірних правовідносин Велика Палата Верховного Суду вважає, що суди попередніх інстанцій правильно розглянули цю справу в порядку господарського судочинства.
      Щодо вирішення спору по суті
      64. Звертаючись до суду із позовом, ОСОБА_1 вказує, що засідання ради КМП «Новатор», яке відбулось 06 вересня 2017 року, проходило за відсутності кворуму, необхідного для проведення такого засідання, та без належного повідомлення позивача, тобто з порушенням порядку його скликання та проведення. Тому рішення ради КМП «Новатор» підлягає визнанню недійсним та скасуванню.
      65. Суди попередніх інстанцій правильно зазначили, що порядок скликання та проведення засідань ради КМП «Новатор» статутом підприємства не врегульований.
      66. Разом з тим, порядок скликання та проведення загальних зборів учасників (акціонерів, членів) юридичної особи визначений законодавством України (Цивільним та Господарським кодексами України, а також, зокрема, законами України «Про акціонерні товариства», «Про господарські товариства» та «Про кооперацію»), за положеннями якого учасники (акціонери, члени) юридичної особи мають бути до початку загальних зборів повідомлені про дату, місце, час проведення та порядок денний таких зборів. Велика Палата Верховного Суду зазначає, що такий порядок скликання загальних зборів вищого органу управління юридичної особи не залежить від її організаційно-правової форми, є загальноприйнятим та таким, що гарантує забезпечення права учасника (акціонера, члена) юридичної особи на участь в управлінні нею.
      67. Підставами для визнання недійсними рішень загальних зборів учасників (акціонерів, членів) юридичної особи можуть бути: невідповідність рішень загальних зборів нормам законодавства; порушення вимог закону та/або установчих документів під час скликання та проведення загальних зборів; позбавлення учасника (акціонера, члена) юридичної особи можливості взяти участь у загальних зборах. Зокрема, рішення загальних зборів юридичної особи можуть бути визнані недійсними в судовому порядку в разі недотримання процедури їх скликання.
      68. Ураховуючи норми статті 167 Господарського кодексу України, правомочність учасника (акціонера, члена) на участь в управлінні господарською організацію, зокрема, шляхом участі в загальних зборах є однією зі складових корпоративних прав. Відтак зазначені права можуть бути визнані порушеними внаслідок недотримання порядку скликання і проведення загальних зборів, якщо учасник не зміг взяти участь у загальних зборах та/або належним чином підготуватися до розгляду питань порядку денного, зареєструватися для участі у загальних зборах тощо, тобто не зміг належним чином реалізувати своє право на участь в управлінні (пункт 41 постанови Великої Палати Верховного Суду від 03 грудня 2019 року у справі № 904/10956/16 (провадження № 12-90гс19)).
      69. Позивачеві не може бути відмовлено у задоволенні вимог про визнання недійсними рішень загальних зборів тільки з мотивів недостатності його голосів для зміни результатів голосування з прийнятих загальними зборами учасників (акціонерів, членів) рішень, оскільки вплив учасника (акціонера, члена) на прийняття загальними зборами рішень не вичерпується лише голосуванням (пункт 43 постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 06 березня 2018 року у справі № 907/167/17).
      70. Оскільки, як установили суди попередніх інстанцій, на момент прийняття оскаржуваного рішення ради підприємства ОСОБА_1 є учасником КМП «Новатор», який має право брати участь у засіданнях ради цього підприємства, то в оскаржуваних судових рішеннях міститься правильний висновок, що внаслідок неповідомлення ОСОБА_1 про час, місце проведення засідання ради та про порядок денний позивача було позбавлено можливості взяти участь у засіданні ради, чим порушено його права на участь в управлінні КМП «Новатор».
      71. Звідси, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позову у цій справі, а тому оскаржувані судові рішення є таким, що постановлені з додержанням норм матеріального та процесуального права.
      72. Таким чином, перевіривши застосування судом першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права на підставі встановлених ними фактичних обставин справи та в межах доводів касаційної скарги ОСОБА_3 , Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про необґрунтованість скарги та про відсутність підстав для скасування оскаржуваних судових рішень.
      Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
      73. За змістом пункту 1 частини першої статті 308 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.
      74. Частиною першою статті 309 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
      75. Ураховуючи викладене, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що судове рішення судів першої та апеляційної інстанцій слід залишити без змін, а касаційну скаргу ОСОБА_3 - без задоволення.
      Щодо судових витрат
      76. За змістом частини четвертої статті 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати, пов`язані з розглядом справи, у разі задоволення позову покладаються на відповідача.
      77. Зважаючи на висновок Великої Палати Верховного Суду про залишення касаційної скарги ОСОБА_3 без задоволення, судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, покладаються на скаржника.
      Керуючись статтями 300-302, 308, 309, 314-317 Господарського процесуального кодексу України, Велика Палата Верховного Суду
      П О С Т А Н О В И Л А:
      1. Касаційну скаргу ОСОБА_3 залишити без задоволення.
      2. Постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 04 червня 2019 року у справі № 924/641/17 залишити без змін.
      Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною й оскарженню не підлягає.
      Суддя-доповідач
      В. Ю. Уркевич
      Судді:
      Н. О. Антонюк
      В. С. Князєв
      Т. О. Анцупова
      Л. М. Лобойко
      С. В. Бакуліна
      Н. П. Лященко
      В. В. Британчук
      О. Б. Прокопенко
      М. І. Гриців
      В. В. Пророк
      Д. А. Гудима
      Л. І. Рогач
      В. І. Данішевська
      О. М. Ситнік
      Ж. М. Єленіна
      О. С. Ткачук
      О. С. Золотніков
      О. Г. Яновська
      Джерело: ЄДРСР 87902764
       
    • By ANTIRAID
      ПОСТАНОВА
      ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
      12 лютого 2020 року
      м. Київ
      Справа № 381/4019/18
      Провадження № 14-729цс19
      Велика Палата Верховного Суду у складі:
      судді -доповідача Лященко Н. П.,
      суддів Антонюк Н. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Гриціва М. І., Гудими Д. А., Данішевської В. І., Єленіної Ж. М., Золотнікова О. С., Кібенко О. Р., Князєва В. С., Прокопенка О. Б., Рогач Л. І., Ситнік О. М., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г.
      розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження касаційні скарги Товариства з обмеженою відповідальність «Фастівський завод органічних рідин» на постанову Київського апеляційного суду від 08 травня 2019 року (у складі колегії суддів Яворського М. А., Кашперської Т. Ц., Фінагеєва В. О.) та постанову Київського апеляційного суду від 05 вересня 2019 року (у складі колегії суддів Приходька К. П., Журби С. О., Писаної Т. О.) у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальність «Фастівський завод органічних рідин» про стягнення заборгованості за договором про надання поворотної фінансової допомоги,
      ВСТАНОВИЛА:
      У листопаді 2018 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальність «Фастівський завод органічних рідин» (далі - ТОВ «Фастівський завод органічних рідин») про стягнення заборгованості за договором про надання поворотної фінансової допомоги.
      ОСОБА_1 зазначала, що 21 січня 2015 року між нею та ТОВ «Фастівський завод органічних рідин» було укладено договір про надання поворотної фінансової допомоги, відповідно до умов якого ОСОБА_1 зобов`язувалася надати ТОВ «Фастівський завод органічних рідин» поворотну фінансову допомогу в національній валюті України в межах 30 млн грн, що є еквівалентом 1 млн 900 тис. 688 доларів США 90 центів. На виконання умов зазначеного договору ОСОБА_1 надала ТОВ «Фастівський завод органічних рідин» грошові кошти у розмірі 17 млн 289 тис. 862 грн. Згідно з пунктом 2.4 договору поворотна фінансова допомога надавалася до моменту вимоги її повернення.
      У липні 2018 року позивачка направила на адресу відповідача вимогу про повернення сум поворотної фінансової допомоги, яку відповідач отримав 11 липня 2018 року, проте грошових коштів їй не повернув.
      ОСОБА_1 з урахуванням уточнення позовних вимог просила стягнути з ТОВ «Фастівський завод органічних рідин» заборгованість за вищезазначеним договором у сумі 17 млн 289 тис. 862 грн та судові витрати.
      Ухвалою Фастівського міськрайонного суду Київської області від 26 грудня 2018 року провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до ТОВ «Фастівський завод органічних рідин» про стягнення заборгованості за договором про надання поворотної фінансової допомоги закрито.
      Ухвалу суду мотивовано тим, що позивачка на момент укладення договору про надання поворотної фінансової допомоги від 21 січня 2015 року була засновником ТОВ «Фастівський завод органічних рідин» та надавши поворотну фінансову допомогу здійснювала фінансування відповідача, що свідчить про виникнення спору з корпоративних відносин, який підлягає розгляду в порядку господарського судочинства.
      Постановою Київського апеляційного суду від 08 травня 2019 року ухвалу Фастівського міськрайонного суду Київської області від 26 грудня 2018 року про закриття провадження у справі скасовано та направлено справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
      Постанову суду мотивовано тим, що укладення договору про надання поворотної фінансової допомоги від 21 січня 2015 року не призвело до зміни частки позивачки у статутному капіталі ТОВ «Фастівський завод органічних рідин», а тому вказаний договір не стосується її корпоративних прав, а спір не підлягає розгляду в порядку господарського судочинства.
      У травні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду із заявою, в якій просила забезпечити її позов до ТОВ «Фастівський завод органічних рідин» про стягнення коштів за договором про надання поворотної фінансової допомоги від 21 січня 2015 року шляхом накладення арешту на майно ТОВ «Фастівський завод органічних рідин», а саме комплекс будівель та споруд, розташованих за адресою: АДРЕСА_1 .
      Ухвалою Васильківського міськрайонного суду Київської області від 24 червня 2019 року у справі № 381/4019/18 у задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову відмовлено.
      Постановою Київського апеляційного суду від 05 вересня 2019 року ухвалу Васильківського міськрайонного суду Київської області від 24 червня 2019 року про відмову в задоволенні заяви про забезпечення позову скасовано. Ухвалено нове рішення, яким заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову задоволено. Накладено арешт на майно ТОВ «Фастівський завод органічних рідин», а саме комплекс будівель та споруд, розташований за адресою: АДРЕСА_1 .
      Постанову апеляційного суду мотивовано тим, що суд першої інстанції не врахував той факт, що відповідач намагається відчужити шляхом продажу єдине майно, яке належить йому на праві власності, а обраний вид забезпечення позову не призведе до невиправданого обмеження майнових прав відповідача та не перешкоджатиме його господарській діяльності, оскільки арештоване майно фактично перебуватиме у володінні власника.
      У травні 2019 року ТОВ «Фастівський завод органічних рідин» подало касаційну скаргу на постанову Київського апеляційного суду від 08 травня 2019 року, в якій просило оскаржувану постанову апеляційного суду скасувати та залишити в силі ухвалу Фастівського міськрайонного суду Київської області від 26 грудня 2018 року про закриття провадження у справі.
      Касаційну скаргу мотивовано тим, що договір про надання поворотної фінансової допомоги від 21 січня 2015 року укладався на виконання рішення загальних зборів учасників ТОВ «Фастівський завод органічних рідин», а тому спірні відносини носять корпоративний характер, а спір між позивачкою та відповідачем підлягає розгляду в порядку господарського судочинства.
      У вересні 2019 року ТОВ «Фастівський завод органічних рідин» подало касаційну скаргу на постанову Київського апеляційного суду від 05 вересня 2019 року, в якій просило оскаржувану постанову апеляційного суду скасувати та залишити в силі ухвалу Васильківського міськрайонного суду Київської області від 24 червня 2019 року про відмову в задоволенні заяви про забезпечення позову.
      Касаційну скаргу мотивовано тим, що апеляційний суд не встановив існування реальної загрози невиконання можливого рішення суду, а застосовані заходи забезпечення позову не є співмірними з вартістю майна, на яке накладено арешт. Також відповідач наголошує, що апеляційний суд установив намір відповідача продати нерухоме майно на підставі неналежних доказів та не врахував, що на момент винесення ухвали про забезпечення позову відповідач повернув поворотну фінансову допомогу позивачці.
      Ухвалою Верховного Суду від 06 червня 2019 року відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою ТОВ «Фастівський завод органічних рідин» на постанову Київського апеляційного суду від 08 травня 2019 року.
      Ухвалою Верховного Суду від 17 вересня 2019 року відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою ТОВ «Фастівський завод органічних рідин» на постанову Київського апеляційного суду від 05 вересня 2019 року.
      Ухвалою Верховного Суду від 30 вересня 2019 року справу призначено до судового розгляду.
      Відповідно до частини шостої статті 403 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України)справа підлягає передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду в усіх випадках, коли учасник справи оскаржує судове рішення з підстав порушення правил предметної чи суб`єктної юрисдикції.
      Згідно із частинами першою та четвертою статті 404 ЦПК України питання про передачу справи на розгляд палати, об`єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду вирішується судом за власною ініціативою або за клопотанням учасника справи. Про передачу справи на розгляд палати, об`єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду суд постановляє ухвалу, зокрема, з обґрунтуванням підстав, визначених у частинах п`ятій або шостій статті 403 цього Кодексу.
      Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду ухвалою від 11 грудня 2019 року передав справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду з підстав порушення правил предметної та суб`єктної юрисдикції.
      Ухвалою Великої Палати Верховного Суду від 23 грудня 2019 року зазначену справу прийнято до провадження та призначено до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними в ній матеріалами (у письмовому провадженні).
      Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши наведені в касаційній скарзі доводи в межах підстав оскарження, встановлених частиною шостою статті 403 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з огляду на таке.
      Частиною першою статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року встановлено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
      Судова юрисдикція - це компетенція спеціально уповноважених органів судової влади здійснювати правосуддя у формі встановленого законом виду судочинства щодо визначеного кола правовідносин.
      Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.
      Згідно із частиною першою статті 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають із цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами.
      Відповідно до частин другої та третьої статті 4 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням. До господарського суду у справах, віднесених законом до його юрисдикції, мають право звертатися також особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.
      Частиною першою статті 20 ГПК України визначено, що господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку зі здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема справи у спорах, що виникають з корпоративних відносин, в тому числі у спорах між учасниками (засновниками, акціонерами, членами) юридичної особи або між юридичною особою та її учасником (засновником, акціонером, членом), у тому числі учасником, який вибув, пов`язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності такої юридичної особи, крім трудових спорів.
      За змістом положень статті 167 Господарського кодексу України корпоративні відносини - це відносини, які виникають, змінюються та припиняються щодо права особи, частка якої визначається у статутному капіталі (майні) господарської організації, що включають правомочності на участь цієї особи в управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) даної організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами.
      Суди встановили, що відповідно до положень договору купівлі-продажу частки у статутному капіталі ТОВ «Фастівський завод органічних рідин» від 06 січня 2015 року, який укладено між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , остання придбала частку у статутному капіталі ТОВ «Фастівський завод органічних рідин» у розмірі 20 %, що складає 240 тис. грн.
      21 січня 2015 року між ТОВ «Фастівський завод органічних рідин» та ОСОБА_1 було укладено договір про надання поворотної фінансової допомоги.
      Поворотна фінансова допомога надається на підставі договорів, що передбачають передачу підприємству у користування на певний строк суми грошових коштів без нарахування процентів або надання інших видів компенсацій як плату за користування такими грошовими коштами.
      Операції з позики грошових коштів оформлюються згідно з вимогами статті 1046 «Договір позики» глави 71 Цивільного кодексу України. За договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність іншій стороні (позичальнику) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцю таку ж суму коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду і такої ж якості. З моменту передачі грошей або інших речей, визначених родовими ознаками, договір позики вважається укладеним.
      Відповідно пункту 1.1 указаного договору засновник надає підприємству поворотну фінансову допомогу, а підприємство зобов`язується повернути надані грошові кошти в порядку та на умовах, передбачених цим договором.
      З протоколу загальних зборів учасників ТОВ «Фастівський завод органічних рідин» від 14 січня 2015 року вбачається, що присутніми на зборах учасниками товариства вирішено здійснити будівництво заводу органічних рідин, а джерелом фінансування визначено фінансову допомогу учасників товариства. На виконання цього рішення й було укладено, зокрема, договор про надання поворотної фінансової допомоги між ТОВ «Фастівський завод органічних рідин» та ОСОБА_1 .
      Зміст указаного договору дає підстави для висновку про те, що його укладення не призвело до зміни (збільшення чи зменшення) частки ОСОБА_1 у статутному капіталі ТОВ «Фастівський завод органічних рідин», тобто укладення такого договору не вплинуло на корпоративні права позивачки, а лише свідчить про наявність між сторонами договірних правовідносин щодо позики грошових коштів.
      Позивачка, обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги, не посилається на порушення її прав як засновника/учасника товариства та будь-яких інших її корпоративних прав, визначених установчими документами чи законом, а вказує лише на неналежне виконання відповідачем свого договірного зобов`язання (повернути позику), тобто зобов`язання, що виникло на підставі цивільно-правової угоди.
      Предметом спору є вимога позивачки до відповідача виконати своє зобов`язання, яке виникло на підставі договору про надання поворотної фінансової допомоги щодо повернення отриманих коштів, її позовні вимоги обґрунтовано виключно положеннями Цивільного кодексу України, які регулюють правовідносини позики.
      Оскільки договір про надання поворотної фінансової допомоги від 21 січня 2015 року не впливає на корпоративні права ОСОБА_1 , то цей спір підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
      Стосовно доводів касаційної скарги ТОВ «Фастівський завод органічних» на постанову суду апеляційної інстанції про забезпечення позову слід зазначити таке.
      Відповідно до частини другої статті 149 ЦПК України забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
      Під забезпеченням позову слід розуміти вжиття судом заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача, які гарантують реальне виконання судового рішення, прийнятого за його позовом. Інститут забезпечення позову спрямований проти несумлінних дій відповідача, який може приховати майно, розтратити його, продати, знецінити.
      Відповідно до частини третьої статті 150 ЦПК України заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.
      Співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.
      Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу.
      Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.
      Скасовуючи ухвалу суду першої інстанції про відмову в задоволенні заяви про забезпечення позову та ухвалюючи постанову про накладення арешту на майно відповідача, суд апеляційної інстанції виходив з того, що існує ризик відчуження майна товариства, що в подальшому може призвести до невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову, враховуючи, що відповідач намагається відчужити шляхом продажу єдине майно, яке належить йому на праві власності.
      З матеріалів справи вбачається, що позовна заява містить відповідне обґрунтування заявлених позовних вимог, на підтвердження яких надано відповідні докази, а наявність чи відсутність фактів, якими обґрунтовуються вимоги, суд установлює під час ухвалення рішення по суті спору, доводи касаційної скарги щодо підстав для відмови у вжитті заходів забезпечення позову з огляду на недоведеність або необґрунтованість заявлених позовних вимог є безпідставними.
      Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд повинен співвідносити негативні наслідки від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів.
      Оскільки предметом спору є стягнення боргу, розмір якого на день звернення з позовом становив 17 млн 289 тис. 862 грн, вбачається, що обраний судом апеляційної інстанції вид забезпечення позову - накладення арешту на майно, що належить відповідачу на праві власності, є співмірним із заявленими позовними вимогами.
      Необхідність застосування заходів забезпечення випливає з фактичних обставин справи, які свідчать про наявність підстав вважати, що незастосування цього заходу призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду в разі задоволення позову, а відтак суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про те, що незабезпечення позову може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду.
      При цьому обраний позивачем вид забезпечення позову не призведе до невиправданого обмеження майнових прав відповідача, оскільки арештоване майно фактично перебуває у володінні власника, а обмежується лише можливість розпоряджатися ним.
      Стосовно наведених у касаційній скарзі доводів щодо незастосування судом апеляційної інстанції зустрічного забезпечення, слід зазначити, що відповідно до пункту 1 частини третої статті 154 ЦПК України суд зобов`язаний застосувати зустрічне забезпечення, якщо позивач не має зареєстрованого в установленому законом порядку місця проживання (перебування) чи місцезнаходження на території України та майна, що знаходиться на території України, в розмірі, достатньому для відшкодування можливих збитків відповідача, які можуть бути спричинені забезпеченням позову, у випадку відмови у позові.
      З огляду на обраний вид забезпечення позову, який не впливає на матеріальний стан відповідача як власника майна та не призводить до понесення додаткових витрат унаслідок його застосування, з урахуванням відсутності доказів завдання відповідачу збитків унаслідок накладення арешту на майно, доводи скарги щодо порушення норм процесуального права в частині зустрічного забезпечення на правильність висновків суду апеляційної інстанції щодо наявності підстав для вжиття заходів забезпечення позову не впливають.
      З огляду на викладене підстав для скасування постанови суду апеляційної інстанції з наведених у касаційній скарзі доводів не вбачається.
      Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.
      Ураховуючи викладене, Велика Палата Верховного Суду вважає за необхідне залишити касаційні скарги без задоволення, а ухвалені у справі судові рішення - без змін.
      Керуючись статтями 400, 402-404, 409, 410, 416 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду
      ПОСТАНОВИЛА :
      Касаційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Фастівський завод органічних рідин» залишити без задоволення.
      Постанови Київського апеляційного суду від 08 травня 2019 року та 05 вересня 2019 року залишити без змін.
      Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
      Суддя-доповідач
      Н. П. Лященко
      Судді:
      Н. О. Антонюк
      О. Р. Кібенко
      С. В. Бакуліна
      В. С. Князєв
      В. В. Британчук
      О. Б. Прокопенко
      М. І. Гриців
      Л. І. Рогач
      Д. А. Гудима
      О. М. Ситнік
      В. І. Данішевська
      В. Ю. Уркевич
      Ж. М. Єленіна
      О. Г. Яновська
      О. С. Золотніков
      Джерело: ЄДРСР 87640690
    • By ANTIRAID
      ПОСТАНОВА
      ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
      04 лютого 2020 року
      м. Київ
      Справа № 915/540/16
      Провадження № 12-100гс19
      Велика Палата Верховного Суду у складі:
      головуючого судді Князєва В. С.,
      судді-доповідача Кібенко О. Р.,
      суддів Антонюк Н. О., Анцупової Т. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Власова Ю. Л., Гриціва М. І., Гудими Д. А., Данішевської В. І., Єленіної Ж. М., Золотнікова О. С., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Прокопенка О. Б., Пророка В. В., Рогач Л. І., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г.,
      за участю секретаря судового засідання Чепака І. В.,
      розглянула в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1
      на рішення Господарського суду Миколаївської області від 16 листопада 2016 року, ухвалене суддею Фроловим В.Д.,
      та постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 03 квітня 2019 року, ухвалену колегією суддів у складі Таран С.В., Будішевської Л.О., Мишкіної М.А.,
      у справі за позовом ОСОБА_2
      до Товариства з обмеженою відповідальністю «Ринок-Торг-Сервіс»,
      за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача ОСОБА_1 ,
      про визнання недійсним рішення загальних зборів учасників.
      Історія справи
      Короткий зміст та підстави позовних вимог
      1. У травні 2016 року ОСОБА_2 звернувся до Господарського суду Миколаївської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Ринок-Торг-Сервіс» (далі - ТОВ «Ринок-Торг-Сервіс») про визнання недійсним рішення загальних зборів учасників товариства, оформленого протоколом №16/04-1 від 26 квітня 2016 року, яким позивача звільнено з посади директора ТОВ «Ринок-Торг-Сервіс» та призначено директором цього товариства ОСОБА_3 .
      2. На обґрунтування позовних вимог позивач послався на те, що ці збори проведені за його відсутності, без його повідомлення про їх проведення, а протокол зборів підписаний від імені позивача невідомою особою.
      Фактичні обставини справи, встановлені судами
      3. Згідно з пунктами 1.1, 2.1 статуту ТОВ «Ринок-Торг-Сервіс», затвердженого у новій редакції рішенням зборів учасників товариства від 06 лютого 2008 року (протокол № 4) та зареєстрованого Виконавчим комітетом Миколаївської міської ради за № 15221050002010089 від 18 лютого 2008 року, його учасниками є ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , які володіють частками по 50 % статутного капіталу; для забезпечення діяльності товариства за рахунок внесків його учасників створено статутний капітал, розмір якого склав 78 500 грн, поділений на 100 часток по 785 грн кожна.
      4. ОСОБА_2 призначено директором цього товариства відповідно до рішення загальних зборів учасників ТОВ «Ринок-Торг-Сервіс» від 18 березня 2003 року.
      5. Рішенням загальних зборів учасників ТОВ «Ринок-Торг-Сервіс», оформленим протоколом № 16/04-1 від 26 квітня 2016 року:
      - звільнено ОСОБА_2 з посади директора товариства і призначено на цю посаду ОСОБА_3 з наданням йому з 27 квітня 2016 року права першого підпису на банківських, фінансових та інших документах, що стосуються господарської діяльності товариства (без обмежень);
      - зобов`язано директора ОСОБА_3 приступити до виконання своїх функціональних обов`язків, прийняти справи, печатку, статутні й інші документи; невідкладно особисто чи з правом передоручення третім особам з наданням відповідних повноважень представляти інтереси цього товариства у реєстраційній службі, а також у податковій інспекції, Пенсійному фонді та в інших установах з метою виконання всіх необхідних дій, пов`язаних із реєстрацією цього рішення та отриманням у встановленому порядку зареєстрованих та оформлених документів.
      6. За наслідками прийнятих на цих зборах рішень проведено державну реєстрацію змін відомостей про юридичну особу щодо керівника товариства, що підтверджується витягом із Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань станом на 04 травня 2016 року.
      7. Предметом спору у цій справі є визнання недійсним рішення загальних зборів учасників ТОВ «Ринок-Торг-Сервіс», оформленого протоколом № 16/04-1 від 26 квітня 2016 року, оскільки, за твердженням позивача, він не був присутнім на загальних зборах ТОВ «Ринок-Торг-Сервіс», які відбулися 26 квітня 2016 року, та не підписував протокол.
      Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
      8. Рішенням Господарського суду Миколаївської області від 16 листопада 2016 року, залишеним без змін постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 03 квітня 2019 року, позов задоволено повністю.
      9. Суди попередніх інстанцій визнали неповноважними загальні збори учасників ТОВ «Ринок-Торг-Сервіс» від 26 квітня 2016 року і відповідно недійсними прийняті на них рішення, оскільки на цих зборах не були присутні учасники, що володіють у сукупності більш як 60 % голосів, тобто збори були проведені за відсутності кворуму та доказів повідомлення позивача про їх скликання. Отже, господарські суди першої й апеляційної інстанцій виходили з підстав недотримання відповідачем процедури скликання та проведення загальних зборів, вказали про порушення прав позивача на участь у них і відповідно права на участь в управлінні товариством.
      10. Таких висновків суди попередніх інстанцій дійшли також з урахуванням висновків почеркознавчих експертиз №№ 98, 131/166, 17-147 від 09 червня, 19 вересня 2016 року та від 19 липня 2017 року, зроблених Державним науково-дослідним експертно-криміналістичним центром МВС України та Миколаївським відділенням Одеського науково-дослідного інституту судових експертиз відповідно, у яких установлено, що підпис від імені ОСОБА_2 у графі «підписи» в протоколі загальних зборів учасників ТОВ «Ринок-Торг-Сервіс» № 16/04-1 від 26 квітня 2016 року виконано не ОСОБА_2 , а іншою особою.
      Короткий зміст наведених у касаційній скарзі вимог
      11. У квітні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою про скасування судових рішень попередніх інстанцій та передачу справи на новий розгляд до місцевого господарського суду.
      АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
      Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
      12. Мотивуючи скаргу, крім іншого, скаржник послався на порушення судами попередніх інстанцій правил предметної та суб`єктної юрисдикції. Він вважає, що спір у цій справі фактично є трудовим спором, пов`язаним з поновленням ОСОБА_2 на посаді директора та звільненням ОСОБА_3 з цієї посади. При цьому, наполягаючи на тому, що цей спір підлягає розгляду за правилами цивільного судочинства, наголосив, що він є трудовим, а не корпоративним.
      13. Крім того, скаржник указав про порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права, оскільки цей суд, відмовляючи у задоволенні поданої заяви ОСОБА_1 про відвід суддів, належним чином не перевірив і не надав оцінки доводам заявника, а також безпідставно визнав ОСОБА_1 таким, що зловживає процесуальними правами шляхом подання завідомо безпідставного відводу.
      14. ОСОБА_1 також зазначив про незалучення судом апеляційної інстанції до участі у справі в якості третьої особи, що не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, ОСОБА_3 , якого призначено директором ТОВ «Ринок-Торг-Сервіс» після звільнення позивача з цієї посади. Послався на те, що у разі задоволення позовних вимог про визнання недійсним оскаржуваного рішення загальних зборів, необхідно буде вирішувати питання щодо трудового договору, укладеного з цією особою.
      15. Скаржник указав на необгрунтоване відхилення апеляційним господарським судом його клопотання про призначення повторної почеркознавчої експертизи щодо встановлення особи, яка підписала протокол загальних зборів № 16/04-1 від 26 квітня 2016 року від імені ОСОБА_2 , оскільки, як він вважає, попередня експертиза виконана експертом, який підлягав відводу з мотивів його некомпетентності.
      16. Додатковим доводом ОСОБА_1 є безпідставна, на його думку, відмова суду апеляційної інстанції у задоволенні його клопотання про надання можливості адвокату, який раніше не приймав участі у цій справі, ознайомитися з матеріалами справи для формування правової позиції, тому, як він вважає, апеляційним господарським судом порушено приписи статті 16 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), яка передбачає право останнього на користування правничою допомогою і представництво у суді виключно адвокатом.
      Доводи інших учасників справи
      17. У поданому у строк, визначений ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду про відкриття касаційного провадження від 22 травня 2019 року, відзиві на касаційну скаргу позивач повністю погоджуючись із судовими рішеннями попередніх інстанцій, просив відмовити у її задоволенні. Указав на те, що внаслідок недотримання відповідачем належного порядку скликання загальних зборів учасників ТОВ «Ринок-Торг-Сервіс» від 26 квітня 2016 року, він був позбавлений можливості взяти у них участь, чим порушено його право на участь в управлінні справами товариства та зумовило неповноважність цих загальних зборів у зв`язку з відсутністю кворуму. Спростував доводи скаржника про порушення судами порядку призначення та проведення судової експертизи.
      18. Натомість відзив ОСОБА_2 на касаційну скаргу, поданий останнім 16 липня 2019 року, тобто поза межами строку, визначеними ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду про відкриття касаційного провадження від 22 травня 2019 року, підлягає залишенню без розгляду з урахуванням положень статті 118, частини першої статті 295 ГПК України.
      Надходження касаційної скарги на розгляд Великої Палати Верховного Суду
      19. Колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду ухвалою від 22 травня 2019 року відкрила касаційне провадження та ухвалою від 25 червня 2019 року на підставі частини шостої статті 302 ГПК України передала справу разом із касаційною скаргою на розгляд Великої Палати Верховного Суду, оскільки судове рішення оскаржується з підстав порушення правил предметної та суб`єктної юрисдикції.
      ПОЗИЦІЯ ВЕЛИКОЇ ПАЛАТИ ВЕРХОВНОГО СУДУ
      Щодо визначення юрисдикції
      20. Вирішуючи питання щодо визначення юрисдикції, в межах якої має розглядатися ця справа, Велика Палата Верховного Суду виходить з таких міркувань.
      21. Порядок створення та діяльності господарських товариств, одним із різновидів яких є товариство з обмеженою відповідальністю, врегульовано у Цивільному кодексі України (далі - ЦК України), Господарському кодексі України (далі - ГК України) та Законі України від 19 вересня 1991 року № 1576-ХІІ «Про господарські товариства» (чинного на час прийняття оспорюваного позивачем рішення загальних зборів).
      22. Ці нормативні акти зазнали змін протягом часу своєї дії, тому Велика Палата Верховного Суду застосовує норми матеріального права на час виникнення спірних правовідносин відповідно до вимог частини першої статті 5 ЦК України.
      23. Відповідно до частини третьої статті 81 ГК України та частини першої статті 50 Закону України «Про господарські товариства» товариством з обмеженою відповідальністю визнається товариство, що має статутний капітал, розділений на частки, розмір яких визначається установчими документами.
      24. За змістом частин першої, третьої статті 167 цього Кодексу корпоративні права визначаються як права особи, частка якої визначається у статутному фонді (майні) господарської організації, що включають правомочності на участь цієї особи у управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) даної організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами. Корпоративні відносини визначаються як відносини, що виникають, змінюються та припиняються щодо корпоративних прав.
      25. Повноваженнями щодо управління товариством наділені учасники товариства, права яких передбачені у статті 10 Закону України «Про господарські товариства».
      26. Управління товариством здійснюють його органи, якими є загальні збори учасників і виконавчий орган, якщо інше не встановлено законом (частини перша, друга статті 97 ЦК України). У товариствах, в яких законом чи установчими документами передбачено утворення виконавчого органу, здійснення управлінської діяльності покладено на нього (стаття 23 цього ж Закону) .
      27. Відповідно до статті 58 Закону України «Про господарські товариства»вищим органом товариства з обмеженою відповідальністю є загальні збори учасників. Вони складаються з учасників товариства або призначених ними представників.
      28. У частині першій статті 98 ЦК України передбачено, що загальні збори учасників товариства мають право приймати рішення з усіх питань діяльності товариства, у тому числі і тих, що належать до компетенції інших органів товариства.
      29. Компетенція загальних зборів учасників товариства з обмеженою відповідальністю визначена у статті 59 Закону України «Про господарські товариства», яка також відсилає до статті 41 цього Закону. Відповідно до цих норм до компетенції зборів товариства з обмеженою відповідальністю належить утворення і відкликання виконавчого та інших органів.
      30. Загальні збори товариства своїм рішенням створюють виконавчий орган та встановлюють його компетенцію і склад; члени виконавчого органу можуть бути у будь-який час усунені від виконання своїх обов`язків, якщо у установчих документах не визначені підстави їх усунення (частини перша, третя статті 99 ЦК України).
      31. Згідно зі статтею 3 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) до трудових відносин належать відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами. У цьому Кодексі визначено виключний перелік підстав припинення трудового договору.
      32. За приписом частини четвертої статті 13 Конституції України держава забезпечує захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання. Корпоративні права учасників товариства є об`єктом такого захисту, зокрема у спосіб, передбачений частиною третьою статті 99 ЦК України, згідно з якою повноваження члена виконавчого органу можуть бути в будь-який час припинені або він може бути тимчасово відсторонений від виконання своїх повноважень.
      33. Оскільки припинення повноважень члена виконавчого органу товариства за своєю правовою природою, предметом регулювання правовідносин і правовими наслідками відрізняється від звільнення працівника з роботи (розірвання із ним трудового договору) на підставі положень КЗпП України, можливість уповноваженого органу товариства припинити повноваження члена виконавчого органу передбачена не приписами КЗпП України, а статтею 99 ЦК України, тобто не є предметом регулювання норм трудового права.
      34. Реалізація учасниками товариства корпоративних прав на участь у його управлінні шляхом прийняття компетентним органом рішень про обрання (призначення), усунення, відсторонення, звільнення, відкликання членів виконавчого органу стосується також наділення або позбавлення їх повноважень на управління товариством. Хоча такі рішення уповноваженого на це органу можуть мати наслідки і в межах трудових правовідносин, але визначальними за таких обставин є корпоративні правовідносини.
      35. У зв`язку з цим припинення повноважень члена виконавчого органу товариства відповідно до частини третьої статті 99 ЦК України є дією уповноваженого органу товариства, спрямованою на унеможливлення здійснення членом його виконавчого органу управлінської діяльності. Необхідність такої норми зумовлена специфічним статусом члена виконавчого органу, який отримав від уповноваженого органу товариства право на управління. За природою корпоративних відносин учасникам товариства має бути надано можливість у будь-який час оперативно відреагувати на дії особи, яка здійснює представницькі функції зі шкодою (чи можливою шкодою) для інтересів товариства, шляхом позбавлення її відповідних повноважень.
      36. Отже, за змістом частини третьої статті 99 ЦК України компетентному (уповноваженому) органу товариства надано право припинити повноваження члена виконавчого органу у будь-який час, на свій розсуд, з будь-яких підстав.
      37. Така форма захисту є специфічною дією носіїв корпоративних прав у відносинах з особою, якій вони довірили здійснювати управління товариством, і не може розглядатися в площині трудового права.
      38. Підвідомчість господарських справ установлена статтею 12 ГПК України у редакції, чинній на час подання позову, згідно з пунктом 4 частини першої якої господарським судам підвідомчі справи, що виникають з корпоративних відносин у спорах між юридичною особою та її учасниками (засновниками, акціонерами, членами), у тому числі учасником, який вибув, а також між учасниками (засновниками, акціонерами, членами) юридичної особи, пов`язаними зі створенням, діяльністю, управлінням та припиненням діяльності такої особи, крім трудових спорів.
      39. На час звернення ОСОБА_2 з цим позовом до суду у ГПК України були передбачені категорії корпоративних спорів, які мали розглядатися за правилами господарського судочинства. До таких віднесено і справи за спорами учасників щодо участі в органах управління юридичної особи.
      40. Із урахуванням наведених норм матеріального і процесуального права, правовідносини, які виникли між сторонами у справі, є корпоративними.
      41. Конституційний Суд України у рішенні від 12 січня 2010 року № 1-рп/2010 у справі за конституційним зверненням Товариства з обмеженою відповідальністю «Міжнародний фінансово-правовий консалтинг» про офіційне тлумачення частини третьої статті 99 ЦК України (у попередній редакції, яка діяла до набрання чинності Законом України від 13 травня 2014 року № 1255-VII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо захисту прав інвесторів») зазначив, що реалізація учасниками товариства корпоративних прав на участь у його управлінні шляхом прийняття компетентним органом рішень про обрання (призначення), усунення, відсторонення, відкликання членів виконавчого органу цього об`єднання стосується також наділення або позбавлення їх повноважень на управління товариством. Такі рішення уповноваженого на це органу мають розглядатися не в межах трудових, а саме корпоративних правовідносин, що виникають між товариством та особами, яким довірено повноваження з управління ним.
      42. Звертаючись до суду з цим позовом, ОСОБА_2 послався на порушення його прав як учасника ТОВ «Ринок-Торг-Сервіс» на участь у загальних зборах, тобто між юридичною особою та її учасником виник спір, пов`язаний з діяльністю й управлінням цією юридичною особою.
      43. Ураховуючи викладене, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про те, що цей спір виник з корпоративних відносин, та відповідно правильно розглянули цю справу в порядку господарського судочинства.
      Щодо визнання недійсним рішення загальних зборів
      44. Як зазначалося вище, відповідно до рішення загальних зборів учасників від 18 березня 2003 року ОСОБА_2 призначено директором ТОВ «Ринок-Торг-Сервіс», а рішенням загальних зборів учасників від 26 квітня 2016 року його звільнено з цієї посади, на яку призначено ОСОБА_3 .
      45 . Звертаючись з позовом у цій справі, ОСОБА_2 стверджував, що він як директор та учасник цього товариства, що володіє часткою у розмірі 50 % статутного капіталу, не був присутнім на загальних зборах товариства 26 квітня 2016 року і протоколу №16/04-1 не підписував.
      46. За висновками почеркознавчих експертиз №№ 98, 131/166, 17-147 від 09 червня, 19 вересня 2016 року та від 19 липня 2017 року, зроблених Державним науково-дослідним експертно-криміналістичним центром МВС України та Миколаївським відділенням Одеського науково-дослідного інституту судових експертиз відповідно, підпис від імені ОСОБА_2 у графі «підписи» в протоколі загальних зборів учасників ТОВ «Ринок-Торг-Сервіс» № 16/04-1 від 26 квітня 2016 року виконано не ОСОБА_2 , а іншою особою.
      47. Таким чином, господарськими судами попередніх інстанцій установлено, що ОСОБА_2 не підписував протокол загальних зборів учасників ТОВ «Ринок-Торг-Сервіс» № 16/04-1 від 26 квітня 2016 року, а також не був запрошений на ці загальні збори та не приймав у них участі.
      48. Згідно зі статтею 145 ЦК України та статтею 58 Закону України «Про господарські товариства» у редакції на час проведення вказаних загальних зборів учасників ТОВ «Ринок-Торг-Сервіс» вищим органом товариства з обмеженою відповідальністю є загальні збори учасників.
      49. У силу пунктів 2, 3, 7 частини четвертої статті 145 ЦК України, частини п?ятої статті 41 та частини першої статті 59 Закону України «Про господарські товариства» до виключної компетенції загальних зборів учасників товариства з обмеженою відповідальністю належить: внесення змін до статуту товариства; створення та відкликання виконавчого органу товариства; виключення учасника із товариства.
      50. Частиною першою статті 60 цього ж Закону визначено, що загальні збори учасників вважаються повноважними, якщо на них присутні учасники (представники учасників), що володіють у сукупності більш як 50 % голосів.
      51. Відповідно до пунктів 5.3, 5.6, 5.7 статуту ТОВ «Ринок-Торг-Сервіс» рішення загальних зборів вважається прийнятим, якщо за нього проголосують учасники, що володіють у сукупності більш як 50 % загальної кількості голосів учасників товариства. Загальні збори учасників вважаються повноважними, якщо на них присутні учасники (представники учасників), яким належить у сукупності більше 60 % голосів. Про проведення загальних зборів товариства учасники повідомляються простою поштовою карткою із зазначенням часу і місця проведення зборів та порядку денного; повідомлення повинно бути зроблено не менш як за 30 днів до скликання загальних зборів; будь-хто з учасників товариства вправі вимагати розгляду питання на зборах, за умови, що воно було поставлено ним не пізніш, як за 25 днів до початку зборів; не пізніше як за 7 днів до скликання загальних зборів учасникам товариства повинна бути надана можливість ознайомитись з документами, внесеними до порядку денного зборів; з питань, не включених до порядку денного, рішення можуть прийматися тільки з погодження усіх учасників, присутніх на зборах.
      52. Згідно з частиною п?ятою статті 98 ЦК України рішення загальних зборів може бути оскаржене учасником товариства до суду.
      53. Підставами для визнання недійсними рішень загальних зборів акціонерів (учасників) господарського товариства можуть бути: порушення вимог закону та/або установчих документів під час скликання та проведення загальних зборів товариства; позбавлення акціонера (учасника) товариства можливості взяти участь у загальних зборах; порушення прав чи законних інтересів акціонера (учасника) товариства рішенням загальних зборів.
      54. Рішення загальних зборів господарського товариства можуть бути визнаними недійсними в судовому порядку у випадку недотримання процедури їх скликання, встановленої статтями 43, 61 Закону України «Про господарські товариства». Права учасника (акціонера) товариства можуть бути визнані порушеними внаслідок недотримання вимог закону про скликання і проведення загальних зборів, якщо він не зміг взяти участь у загальних зборах, належним чином підготуватися до розгляду питань порядку денного, зареєструватися для участі у загальних зборах тощо.
      55. За наслідками розгляду спору господарськими судами попередніх інстанцій установлено порушення процедури скликання загальних зборів, оскільки не надано доказів повідомлення позивача про їх призначення та проведення, до протоколу загальних зборів внесено недостовірні відомості щодо присутності позивача та його участі в прийнятті рішень, сфальсифіковано його підпис на протоколі загальних зборів.
      56. Наведені порушення є підставою для визнання недійсними рішень загальних зборів учасників ТОВ «Ринок-Торг-Сервіс», оформлених протоколом від 26 квітня 2016 року № 16/04-1.
      Стосовно дотримання судами норм процесуального права
      57. Щодо аргументу касаційної скарги про те, що вищевказані висновки почеркознавчих експертиз помилково прийняті судами попередніх інстанцій до уваги, необхідно зазначити таке.
      58. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються, зокрема, висновками судових експертів (стаття 73 ГПК України).
      59. Відповідно до статті 1 Закону України «Про судову експертизу» судова експертиза - це дослідження експертом на основі спеціальних знань матеріальних об`єктів, явищ і процесів, які містять інформацію про обставини справи, що перебуває у провадженні органів досудового розслідування чи суду.
      60. Господарські суди при вирішенні господарських спорів мають досліджувати на загальних умовах і висновки судових експертиз, проведених у межах цієї справи.
      61. Указані у пункті 46 цієї постанови експертизи правомірно оцінені господарськими судами у сукупності з іншими доказами відповідно до вимог закону.
      62. Доводи скаржника щодо необгрунтованого відхилення судом апеляційної інстанції його клопотання про призначення повторної почеркознавчої експертизи, оскільки він вважає, що експерт Миколаївського відділення Одеського науково-дослідного інституту судових експертиз підлягав відводу з мотивів його некомпетентності у зв`язку з незначним стажем роботи (6 днів), є безпідставними.
      63. Так, цим судом перевірено, що експертне дослідження (висновок № 17-147 від 19 липня 2017 року) проведено Солдатовою М.А. - судовим експертом 5 класу, який має вищу освіту, кваліфікацію за фахом 1.1 «Дослідження почерку та підписів» (свідоцтво № 8, видане рішенням ЕКК Одеського науково-дослідного інституту судових експерти від 03 лютого 2017 року, дійсне до 03 лютого 2022 року) і стаж експертної роботи з лютого 2017 року.
      64. Крім того, як убачається із протоколу судового засідання (а. с. 158, т. 3, час: 10:21:10), на якому апеляційною інстанцією ухвалено остаточне судове рішення, ОСОБА_2 та його представник Скотников О .М. заперечували проти задоволення клопотання ОСОБА_1 щодо призначення повторної почеркознавчої експертизи та просили визнати це клопотання зловживанням заявником своїми процесуальними правами, оскільки у справі наявні висновки вже трьох почеркознавчих експертиз з одного і того ж питання. У зв?язку з цим суд мотивовано відхилив це клопотання ОСОБА_1
      65. Посилання ОСОБА_1 на пункт 2 частини першої статті 310 ГПК України як підставу для скасування судових рішень судів попередніх інстанцій не заслуговують на увагу внаслідок відсутності обставин порушення ними норм процесуального права.
      66. Так, приписами цього пункту унормовано, що судові рішення підлягають обов`язковому скасуванню з направленням справи на новий розгляд, якщо в ухваленні судового рішення брав участь суддя, якому було заявлено відвід, і судом касаційної інстанції визнано підстави його відводу обґрунтованими.
      67. ОСОБА_1 неодноразово звертався до суду апеляційної інстанції із заявами про відвід суддів, наводивши різні підстави, такі як наявність порушень під час автоматизованого розподілу цієї справи, зокрема втручання у механізм розподілу справ, що, на думку заявника, було аргументом для відводу призначеної колегії суддів. Посилання на статті 261, 286, пункт 3 частини першої статті 287 і частину першу статті 288 ГПК України в ухвалах Одеського апеляційного господарського суду від 24 квітня (пункт 3 резолютивної частини цієї ухвали, а. с. 194-195, т. 2) та 06 червня 2018 року (абзаци 3, 4 пункту 2 резолютивної частини цієї ухвали, а. с. 250, т. 2) заявник вважав наданням цим судом правничої допомоги, що, на його думку, є підставою для відводу суддів відповідно до статті 35 ГПК України.
      68. Проте, як убачається з матеріалів справи, апеляційним господарським судом перевірено ці твердження Богомолова О.Г. і не виявлено порушень, допущених під час автоматизованого розподілу цієї справи, тому відмовлено у задоволенні його відводів, заявлених з цих підстав. Крім того, цим судом спростовані посилання ОСОБА_1 . щодо надання суддями апеляційної інстанції правничої допомоги, оскільки у цих ухвалах учасникам судового процесу відповідно до приписів пункту 3 частини п?ятої статті 13 ГПК України роз`яснено їхні процесуальні права та обов`язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій.
      69. Твердження ОСОБА_1 у касаційній скарзі щодо безпідставної відмови апеляційного господарського суду у задоволенні його клопотання про надання можливості його адвокату, який раніше не приймав участі у цій справі, ознайомитися з матеріалами справи для формування правової позиції та порушенням у зв?язку з цим приписів статті 16 ГПК України не відповідають дійсності.
      70. Так, як убачається з протоколу судового засідання (а. с. 158, т. 3, час: 10:38:17), на якому судом апеляційної інстанції ухвалено остаточне судове рішення, представник ОСОБА_1 - Семененко В.Б. не заявляв клопотання про ознайомлення з матеріалами справи, а лише усно клопотав про оголошення перерви у судовому засіданні у зв?язку з необхідністю остаточного визначення своєї правової позиції, яке було обгрунтовано відхилено судовою колегією з підстав наявності достатнього часу для викладення правової позиції, оскільки апеляційний перегляд цієї справи тривав понад 2 роки.
      71. Доводи скаржника у касаційній скарзі щодо неправомірної відмови апеляційного господарського суду у задоволенні його клопотання про залучення до участі у справі третьої особи без самостійних вимог щодо предмета спору ОСОБА_3 , якого призначено директором ТОВ «Ринок-Торг-Сервіс» після звільнення позивача з цієї посади, відхиляються, з огляду на те, що оспорювані рішення загальних зборів учасників стосуються лише корпоративних прав останніх, тоді як ОСОБА_3 не є учасником цього товариства, тому трудові відносини з ним не підлягають розгляду в межах цієї справи.
      72. Оскільки наведені в касаційній скарзі доводи не можуть бути підставами для скасування судових рішень, так як ґрунтуються на помилковому тлумаченні скаржником норм матеріального та процесуального права, Велика Палата Верховного Суду вважає за необхідне залишити касаційну скаргу ОСОБА_1 без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.
      Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
      Щодо суті касаційної скарги
      73. Пунктом 1 частини першої статті 308 ГПК України передбачено, що cуд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу - без задоволення.
      74. Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права (частина перша статті 309 цього ж Кодексу).
      Щодо судових витрат
      75. Судовий збір за подання касаційної скарги в порядку статті 129 ГПК України покладається на скаржника.
      Керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 314 - 317 ГПК України, Велика Палата Верховного Суду
      ПОСТАНОВИЛА:
      1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
      2. Рішення Господарського суду Миколаївської області від 16 листопада 2016 року та постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 03 квітня 2019 року у справі № 915/540/16 залишити без змін.
      Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною й оскарженню не підлягає.
      Головуючий суддя В. С. Князєв
      Суддя-доповідач О. Р. Кібенко
      Судді: Н. О. Антонюк О. С. Золотніков
      Т. О. Анцупова Л. М. Лобойко
      С. В. Бакуліна Н. П. Лященко
      В. В. Британчук О. Б. Прокопенко
      Ю. Л. Власов В. В. Пророк
      М. І. Гриців Л. І. Рогач
      Д. А. Гудима О. С. Ткачук
      В. І. Данішевська В. Ю. Уркевич
      Ж. М. Єленіна О. Г. Яновська
      Джерело: ЄДРСР 87454071