Постановление ВСУ по пересмотру о применении исковой давности к пене при взыскании со страховой компании возмещения, исковая давность может быть заявлена и в возражении на иск

ANTIRAID · October 29, 2017

ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 вересня 2017 року

м. Київ

Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України в складі:

головуючого Сімоненко В.М.,
суддів: Гуменюка В.І., Лященко Н.П., Охрімчук Л.І.,
Романюка Я.М.,

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до Відкритого акціонерного товариства «Національна акціонерна страхова компанія «Оранта», третя особа – Публічне акціонерне товариство «Райффайзен Банк Аваль» про стягнення страхового відшкодування за заявою Публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна страхова компанія «Оранта» про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16 червня 2016 року,

в с т а н о в и л а:

У жовтні 2011 року ОСОБА_1 звернувся до суду із зазначеним позовом, посилаючись на те, що 16 листопада 2007 року в період дії договору страхування іпотечного майна НОМЕР_1 від 26 січня 2007 року, укладеного між ним та Відкритим акціонерним товариством «Національна акціонерна компанія «Оранта» (далі – ВАТ «НАСК «Орната»), позивач повідомив відповідача про настання страхового випадку, однак на порушення умов договору страхування останній відмовився виплатити страхове відшкодування, у зв’язку із чим позивач просив стягнути на свою користь 88074,56 грн страхового відшкодування, 139026,30 грн пені за прострочення виконання зобов’язань, 189704,94 грн інфляційних витрат та 20247,45 грн - три відсотки річних.

Рішенням Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 27 серпня 2015 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Львівської області від 28 січня 2016 року, позов ОСОБА_1 задоволено повністю.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16 червня 2016 року касаційну скаргу відповідача відхилено, рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 27 серпня 2015 року та ухвалу Апеляційного суду Львівської області від 28 січня 2016 року залишено без змін.

У вересні 2016 року Публічне акціонерне товариство «НАСК «Оранта» (далі – ПАТ «НАСК «Оранта»), яке є правонаступником ВАТ «НАСК «Оранта», звернулося до Верховного Суду України із заявою про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16 червня 2016 року, в якій, посилаючись на пункт 4 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) - невідповідність судового рішення суду касаційної інстанції, про перегляд якого подано заяву, викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права, а саме статей 258 та 551 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України), просить скасувати прийняті у справі рішення та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

На підтвердження підстави подання заяви про перегляд судових рішень заявник посилається на постанову Верховного Суду України від 3 вересня 2014 року у справі № 6-100цс14.

Заслухавши доповідь судді, перевіривши наведені в заяві доводи, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України вважає, що заява про перегляд оскаржуваних судових рішень підлягає задоволенню частково з огляду на таке.

Відповідно до статті 353 ЦПК України Верховний Суд України переглядає судові рішення у цивільних справах виключно з підстав і в порядку, встановлених цим Кодексом.

За положенням пункту 4 частини першої статті 355 ЦПК України підставою для подання заяви про перегляд судових рішень у цивільних справах є невідповідність судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права.

За змістом статті 3604 ЦПК України суд задовольняє заяву про перегляд справи і скасовує судове рішення у справі, яка переглядається з підстав, передбачених пунктами 1, 2 та 4 частини першої статті 355 цього Кодексу, якщо встановить, що судове рішення є незаконним.

Суди розглядали справу неодноразово.

У справі, яка переглядається, суди установили, що 26 січня 2007 року між відкритим акціонерним товариством «Райффазен Банк Аваль» (далі – ВАТ «Райффазен Банк Аваль») та ОСОБА_2 на забезпечення кредитного зобов’язання укладено договір іпотеки, згідно з умовами якого остання передала в іпотеку банку житловий будинок з господарськими спорудами АДРЕСА_1, що належить їй на праві власності.

Того ж дня між ВАТ «НАСК «Оранта» та ОСОБА_1 (боржник за кредитним договором), та винагодонабувачем - ВАТ «Райфазен Банк Аваль» укладено договір страхування зазначеного будинку вартістю 161034 грн зі страховою сумою 10031 грн на строк до 26 січня 2008 року.

До застрахованих ризиків договором віднесено стихійні явища (ураган, шторм, град, зливові дощі, тиск снігового шару, паводок, зсув, землетрус).

Згідно з підпунктами 3.1, 3.2, 3.6 пункту 3 договору страхування виплата страхового відшкодування здійснюється страховиком відповідно до умов договору на підставі страхового акта. Страховий акт складається страховиком або уповноваженою ним особою протягом 15 днів після надання страхувальником усіх необхідних документів, що підтверджують розмір збитку. Зокрема розмір страхового відшкодування обчислюється у разі пошкодження застрахованого майна в розмірі витрат на його відновлення до стану, в якому воно перебувало до настання страхового випадку, за винятком франшизи, за умови, що страхова сума дорівнює дійсній вартості застрахованого майна на момент укладення договору.

16 листопада 2007 року внаслідок зсуву ґрунту будинок був пошкоджений, що є страховим випадком.

Згідно з актом огляду застрахованого майна від 28 листопада 2007 року у всіх кімнатах будинку пошкоджені стіни, штукатурка; дверні коробки деформувались і погано зачиняються та відчиняються двері; у ванній кімнаті, в якій щойно було зроблено ремонт, з'явилися тріщини по кутах.

26 листопада 2007 року ОСОБА_1 звернувся до страхової компанії із заявою про настання страхового випадку та виплату страхового відшкодування у розмірі 96422 грн.

30 січня 2008 року заступник голови Правління ПАТ «НАСК «Оранта» повідомив ОСОБА_1, що спірний будинок знаходиться поза межами виділених аномалій, тому відсутні підстави для виплати страхового відшкодування.

Ухвалюючи рішення про задоволення позову в частині стягнення страхового відшкодування та пені, суд першої інстанції, з висновками якого погодилися й суди апеляційної та касаційної інстанцій, виходив з того, що зобов’язання за договором страхування з виплати страхового відшкодування відповідач не виконав, а тому таке відшкодування підлягає стягненню з урахуванням вимог статті 625 ЦК України та умов договору щодо стягнення пені в розмірі 0,1% за кожен день прострочення.

Також суд зазначив, що відповідач не заявляв про застосування позовної давності.

Разом з тим у постанові Верховного Суду України від 3 вересня 2014 року, на яку посилається заявник, міститься висновок про те, що за правилами пункту 1 частини другої статті 258 ЦК України період, за який нараховується пеня за прострочення виконання зобов’язання, не може перевищувати одного року. Виходячи з правової природи пені, яка нараховується за кожен день прострочення, право на позов про стягнення пені за кожен окремий день виникає щодня на відповідну суму, а позовна давність за позовом про стягнення пені відповідно до статті 253 ЦК України обчислюється окремо за кожним днем нарахування пені, починаючи з дня, коли кредитор дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права. Частиною третьою статті 551 ЦК України, зокрема передбачено, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків. Отже, частина третя статті 551 ЦК України з урахуванням положень статті 3 ЦК України щодо загальних засад цивільного законодавства та частини четвертої статті 10 ЦПК України щодо обов’язку суду сприяти сторонам у здійсненні їхніх прав дає право суду зменшити розмір неустойки за умови, що він значно перевищує розмір збитків.

Викладене свідчить про те, що існує неоднакове застосування судами статей 258, 551 ЦК України.

Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції зазначених норм матеріального права, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України виходить з такого.

Відповідно до статті 526 ЦК України зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За статтею 16 Закону України «Про страхування» договір страхування – це письмова угода між страхувальником і страховиком, згідно з якою страховик бере на себе зобов’язання у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату страхувальнику або іншій особі, визначеній у договорі страхування страхувальником, на користь якої укладено договір страхування (подати допомогу, виконати послугу тощо), а страхувальник зобов’язується сплачувати страхові платежі у визначенні строки та виконувати інші умови договору.

Згідно зі статтею 979 ЦК України, за договором страхування одна сторона (страховик) зобов’язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов’язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору.

Відповідно до частини другої статті 8 Закону України «Про страхування», страховий випадок – подія, передбачена договором страхування або законодавством, яка відбулася і з настанням якої виникає обов’язок страховика здійснити виплату страхової суми (страхового відшкодування) страхувальнику, застрахованій або іншій третій особі.

Оскільки страхова компанія належним чином не виконала своїх зобов’язань за договором, суди попередніх інстанцій дійшли до правильного висновку про стягнення зі страхової компанії 88074,56 грн страхового відшкодування.

Разом з тим, підставою, яка породжує обов’язок сплатити неустойку, є порушення боржником зобов’язання, визначеного статтею 610 ЦК України.

Відповідно до вимог частини другої статті 551 ЦК України та умов договору (пункт 2.1.3) розмір пені за прострочення виконання грошового зобов’язання визначений в розмірі 0,1 % від простроченого платежу за кожен день прострочення, але не більше подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період прострочення платежу,у разі несвоєчасного здійснення страхової виплати.

За правилами статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов’язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасного виконання грошового зобов’язання за кожен день прострочення виконання.

Тобто пеня - це санкція, яка нараховується з першого дня прострочення й до тих пір, поки зобов’язання не буде виконано. Її розмір збільшується залежно від продовження правопорушення.

Правова природа пені , яка сплачується за кожен день прострочення, полягає в тому, що позовна давність до вимог про її стягнення обчислюється окремо за кожним днем (місяцем)нарахування пені. Право на позов про стягнення пені за кожен день (місяць) виникає щодня (щомісяця) на відповідну суму, а позовна давність обчислюється з того дня (місяця), коли кредитор дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.

Відповідно до частини другої статті 258 ЦК України до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) застосовується позовна давність в один рік.

Статтею 253 ЦК України визначено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов’язано його початок.

Стаття 266 ЦК України передбачає, що зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги (стягнення неустойки, накладення стягнення на заставлене майно тощо).

Отже, аналіз норм статті 266, частини другої статті 258 ЦК України дає підстави для висновку про те, що стягнення неустойки (пені, штрафу) обмежується останніми 12 місяцями перед зверненням кредитора до суду, а починається з дня (місяця) їх нарахування, у межах строку позовної давності за основною вимогою.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові (частина четверта статті 267 ЦК України).

Нормою частини третьої статті 267 ЦК України встановлено, що суд застосовує позовну давність лише за заявою сторони у спорі, зробленою до ухвалення судом рішення.

Виходячи з основних засад цивільного права, які характеризуються загальним підходом до певної групи цивільних правовідносин, а також принципу рівності правового регулювання окремого виду правовідносин та аналізу норми розділу V ЦК України «Строки та терміни. Позовна давність» у їх сукупності, можна зробити висновок про поширення норми частини третьої статті 267 ЦК України як на загальну, так і спеціальну позовну давність.

Отже, можливість застосування як загальної, так і спеціальної позовної давності пов’язана лише з наявністю про це заяви сторони. Заява сторони про застосування позовної давності може бути викладена як у письмовій, так і усній формі.

Разом з тим суд не повинен занадто формально ставитись до подання стороною заяви про застосування позовної давності, оскільки така заява може бути зазначена як позиція щодо задоволення певних позовних вимог, що також є заявою про застосування позовної давності.

Позивач, звертаючись до суду із заявою про збільшення позовних вимог, просив стягнути пеню, обчислену за період із 16 листопада 2007 року по 16 липня 2015 року.

Стягнувши пеню за весь цей час прострочення, суд не надав оцінки позиції відповідача, викладеній у запереченнях на позов ( а.с. 66 том 2) про стягнення неустойки лише в межах річного строку позовної давності, зазначеного у пункті першому частини другої статті 258 ЦК України.

Отже, у справі, яка переглядається, суди дійшли помилкового висновку про стягнення зі страхової компанії пені за несвоєчасне виконання грошового зобов’язання за весь період прострочки виплати страхового відшкодування з 16 листопада 2007 року по 16 липня 2015 року, не взявши до уваги, що відповідачем у спорі було заявлено про застосування позовної давності до позовних вимог про стягнення неустойки.

Відповідно до статті 3602 ЦПК України Верховний Суд України розглядає справи за правилами, встановленими главами 2 і 3 розділу V цього Кодексу, а відтак не може встановлювати обставин справи, збирати й перевіряти докази та надавати їм оцінку.

Допущені судами порушення не дозволяють Верховному Суду України прийняти рішення по суті спору.

За таких обставин рішення судів у цій справі необхідно скасувати, а справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись пунктом 1 частини першої статті 355, частиною першою статті 3602, пунктом 1 частини першої статті 3603, частиною першою статті 3604 ЦПК України, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України

п о с т а н о в и л а :

Заяву публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна страхова компанія «Оранта» про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16 червня 2016 року задовольнити частково.

Рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 27 серпня 2015 року, ухвалу апеляційного суду Львівської області від 28 січня 2016 року та ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16 червня 2016 року в частині стягнення пені скасувати, справу у цій частині направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова Верховного Суду України є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 3 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України.

Головуючий В.М. Сімоненко
Судді:
В.І. Гуменюк
Н.П. Лященко
Л.І. Охрімчук
Я.М. Романюк

ПРАВОВА ПОЗИЦІЯ
у справі № 6-2410цс16