Постановление ВСУ по пересмотру о возможности поручительства корреспондентским счетам и взыскании с Лагуна долга перед Ощадбанком

ANTIRAID · October 29, 2017

ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 жовтня 2017 року

м. Київ

Судові палати у цивільних та господарських справах Верховного Суду України у складі:

головуючого Романюка Я.М.,
суддів: Берднік І.С.,
Гуменюка В.І., Ємця А.А.,
Жайворонок Т.Є., Лященко Н.П.,
Охрімчук Л.І., Сімоненко В.М.,

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» до ОСОБА_1, третя особа – публічне акціонерне товариство «Дельта Банк», про стягнення заборгованості за договорами про відкриття та ведення кореспондентського рахунку й за зустрічним позовом ОСОБА_1 до публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України», третя особа – публічне акціонерне товариство «Дельта Банк», про визнання недійсним договору поруки, за заявою публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» про перегляд рішення Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 15 лютого 2017 року,

в с т а н о в и л и :

У червні 2015 року публічне акціонерне товариство «Державний ощадний банк України» (далі – ПАТ «Ощадбанк») звернулося до суду із зазначеним позовом, посилаючись на те, що між ПАТ «Ощадбанк» та ПАТ «Дельта Банк» 15 грудня 2010 року було укладено договори НОМЕР 1, НОМЕР 2 про відкриття та ведення кореспондентського рахунку, за умовами яких ПАТ «Дельта Банк» відкрило ПАТ «Ощадбанк» для проведення розрахунків кореспондентський рахунок типу «Лоро» в українських гривнях та мультивалютний кореспондентський рахунок та зобов’язалося здійснювати списання коштів із цих рахунків на підставі ключованих платіжних доручень ПАТ «Ощадбанк», переданих узгодженими договорами каналами зв’язку. 17 лютого 2015 року ПАТ «Ощадбанк» направило на адресу ПАТ «Дельта Банк» три платіжні доручення на списання/перерахування коштів із кореспондентських рахунків – на суму 12 000 000 євро, 107 814 956 доларів США, 655 000 000 грн., однак ПАТ «Дельта Банк» вказані платіжні доручення не виконало, не повідомило причин невиконання обов’язків за договорами кореспондентського рахунку, не сплатило також процентів, нарахованих на залишок коштів, розміщених на кореспондентських рахунках.

Позивач зазначав, що в забезпечення виконання зобов’язань ПАТ «Дельта Банк» за договорами НОМЕР 1, НОМЕР 2 між ПАТ «Ощадбанк», ПАТ «Дельта Банк» та ОСОБА_1 6 листопада 2014 року було укладено договір поруки, за умовами якого відповідач зобов’язався солідарно та в повному обсязі відповідати перед ПАТ «Ощадбанк» за виконання ПАТ «Дельта Банк» своїх обов’язків за цими договорами. 15 травня 2015 року ПАТ «Ощадбанк» направило ОСОБА_1 вимогу про погашення ним, як поручителем ПАТ «Дельта Банк», заборгованості останнього і відповідач вимогу одержав 21 травня 2015 року, однак не виконав її без пояснення причин.

Зважаючи на такі обставини, позивач, під час розгляду справи збільшивши розмір позовних вимог, просив стягнути з ОСОБА_1 заборгованість за договором НОМЕР 1 від 15 грудня 2010 року про відкриття та ведення кореспондентського рахунку в загальній сумі 948 005 232 грн 40 коп. (основна сума заборгованості, проценти, 3% річних, пеня, інфляційні втрати), а також заборгованість за договором НОМЕР 2 від 15 грудня 2010 року про відкриття та ведення кореспондентського рахунку в загальній сумі 111 797 984 дол. США 90 центів (основна сума заборгованості, проценти, 3% річних, пеня) та 12 446 648 євро 40 євроцентів (основна сума заборгованості, проценти, 3% річних, пеня).

ОСОБА_1. звернувся із зустрічним позовом до ПАТ «Ощадбанк» і просив визнати недійсним договір поруки від 6 листопада 2014 року, укладений між ним, ПАТ «Ощадбанк», ПАТ «Дельта Банк», посилаючись на те, що цей договір укладений із порушенням чинного законодавства, зокрема Закону України «Про банки і банківську діяльність», ЦК України, Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні», Положення про відкриття та функціонування кореспондентських рахунків банків – резидентів та нерезидентів в іноземній валюті та кореспондентських рахунків банків-нерезидентів у гривнях, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 26 березня 1998 року № 118.

Свої вимоги ОСОБА_1 мотивував тим, що всі операції за кореспондентськими рахунками, які відкриті ПАТ «Ощадбанк» у ПАТ «Дельта Банк» на підставі договорів кореспондентського рахунку НОМЕР 1, НОМЕР 2, нерозривно пов'язані з ПАТ «Дельта Банк» як банківською установою, яка здійснює свою діяльність на підставі відповідної ліцензії. Відповідно й усі зобов'язання, які погоджені сторонами в договорах кореспондентського рахунку, також нерозривно пов'язані з ПАТ «Дельта Банк», а тому виконання цих зобов'язань поручителем за договором поруки – фізичною особою, не можливе і суперечить правовій природі кореспондентських відносин.

Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 12 березня 2016 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду м. Києва від 5 жовтня 2016 року, позов ПАТ «Ощадбанк» задоволено, в задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 відмовлено.

Рішенням Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 15 лютого 2017 року ухвалені в справі рішення судів першої та апеляційної інстанцій скасовано й ухвалено нове рішення, яким відмовлено в задоволенні позову ПАТ «Ощадбанк» та задоволено зустрічний позов ОСОБА_1: постановлено визнати недійсним договір поруки від 6 листопада 2014 року, укладений між ПАТ «Ощадбанк», ПАТ «Дельта Банк» та ОСОБА_1.

У поданій до Верховного Суду України заяві ПАТ «Ощадбанк» просить скасувати рішення суду касаційної інстанції і залишити в силі рішення судів першої та апеляційної інстанцій, посилаючись на неоднакове застосування судами касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, а саме статті 553 ЦК України у взаємозв’язку зі статтею 509 ЦК України, статті 2 Закону України «Про банки і банківську діяльність», що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників ПАТ «Ощадбанк» ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 на підтримання заяви та представника ОСОБА_1- ОСОБА_6, представника уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації у АТ «Дельта Банк» ОСОБА_7 – ОСОБА_8 на її заперечення, перевіривши наведені в заяві доводи, судові палати у цивільних та господарських справах Верховного Суду України дійшли висновку, що заява підлягає задоволенню.

На підставі статті 360-4 ЦПК України Верховний Суд України скасовує судове рішення у справі, яке переглядається з підстави неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, якщо установить, що судове рішення, яке переглядається, є незаконним.

У справі, рішення в якій переглядається, суди встановили, що між ПАТ «Дельта Банк» та ВАТ «Ощадбанк» (згодом – ПАТ) було укладено договір НОМЕР 1 від 15 грудня 2010 року про відкриття та ведення кореспондентського рахунку та договір НОМЕР 2 від 15 грудня 2010 року про відкриття та ведення кореспондентського рахунку. У подальшому зміни та доповнення до договору НОМЕР 1 вносились додатковими договорами НОМЕР 3 від 30 червня 2011 року та НОМЕР 4 2 від 03 січня 2012 року, а до договору НОМЕР 2 – додатковим договором НОМЕР 3 від 30 червня 2011 року.

Згідно з умовами договорів кореспондентського рахунку (пункти 1.1. договорів) ПАТ «Дельта Банк» та ПАТ «Ощадбанк» встановили між собою кореспондентські відносини: з метою здійснення розрахунків відповідно до чинного законодавства ПАТ «Дельта Банк» відкрило для ПАТ «Ощадбанк» кореспондентський рахунок типу «Лоро» в українських гривнях та мульти валютний кореспондентський рахунок. Згідно з пунктами 3.2. договорів кореспондентських рахунків списання коштів з кореспондентських рахунків здійснюється ПАТ «Дельта Банк» на підставі ключованих платіжних доручень ПАТ «Ощадбанк», переданих узгодженими договорами каналами зв'язку. Передача платіжних доручень, виписок, а також інших документів по договорах здійснюється за допомогою системи SWIFT (основний канал зв'язку) або пошти НБУ (резервний канал зв'язку) (пункти 2.3. договорів кореспондентських рахунків).

06 листопада 2014 року, в забезпечення виконання зобов’язань ПАТ «Дельта Банк» за договорами кореспондентського рахунку НОМЕР 1 та НОМЕР 2, між ПАТ «Ощадбанк», ПАТ «Дельта Банк» та ОСОБА_1 було укладено договір поруки. Відповідно до умов цього договору поруки поручитель (ОСОБА_1) зобов'язався солідарно з боржником (ПАТ «Дельта Банк») у повному обсязі відповідати перед кредитором (ПАТ «Ощадбанк») за виконання ПАТ «Дельта Банк» в повному обсязі зобов’язань, що виникли з договорів кореспондентського рахунку НОМЕР 1 та НОМЕР 2 (пункт 2.1. договору поруки).

Підпунктом 2.1.1. договору поруки передбачено, що Поручитель відповідає перед Кредитором за виконання Зобов'язання у тому ж обсязі, що і Боржник, в порядку та строки, визначені кожним з договорів кореспондентського рахунку, у тому числі, але не виключно у разі часткового або повного невиконання Боржником зобов'язання, зокрема, щодо забезпечення своєчасного виконання платіжних доручень Банку та здійснення платежів відповідно до умов кожного з договорів кореспондентського рахунку, та/або сплати процентів, які підлягають нарахуванню на кредитовий залишок коштів на кореспондентських рахунках та сплаті відповідно до умов кожного з договорів кореспондентського рахунку.

Кредитор має право вимагати виконання від Поручителя Зобов'язання в разі невиконання (неналежного виконання) Боржником зобов'язання за кожним з договорів кореспондентського рахунку протягом більше ніж 20 (двадцять) календарних днів (підпункт 3.2.3 договору поруки).

Поручитель зобов’язується відповідно до законодавства, умов договорів кореспондентського рахунку та договору поруки здійснити виконання порушеного Зобов'язання протягом 30 (тридцяти) календарних днів з дати направлення Кредитором вимоги в обсязі та в порядку, зазначених у вимозі, який не повинен суперечити законодавству та умовам договорів кореспондентського рахунку та договору поруки (підпункт 3.2.6. договору поруки). Вимога Кредитора є єдиним та достатнім доказом настання підстав для виконання Поручителем Зобов'язання в розмірі, визначеному Кредитором у Вимозі (підпункт 3.2.7 Договору поруки).

17 лютого 2015 року ПАТ «Ощадбанк» направило за допомогою системи SWIFT на адресу ПАТ «Дельта Банк» 3 (три) платіжні доручення на списання/перерахування коштів з кореспондентських рахунків на його, ПАТ «Ощабданк», рахунки в інших банках, а саме: 1) ВRS-DELK-4338794 від 17.02.2015 об 11:04:44 (тикет № 129 від 17.02.2015) на суму 12 000 000,00 Євро; 2) ВRS-DELK -4337895 від 17.02.2015 об 11:04:44 (тикет № 128 від 17.02.2015) на суму 107 814 956,00 доларів США; 3) 46-00236 від 17.02.2015 об 11:04:44 (розпорядження № 130 від 17.02.2015) на суму 655 000 000.00 гривень.

Зазначені платіжні доручення не були виконані ПАТ «Дельта Банк» у строки, передбачені договорами кореспондентських рахунків, і залишаються не виконаними на час судового розгляду. ПАТ «Дельта-Банк» не повідомляло ПАТ «Ощадбанк» про можливість виконання або про причини невиконання платіжних доручень. Крім того, ПAT «Дельта Банк» не виконало обов’язки, передбачені пунктами 3.5., 3.6. договорів кореспондентського рахунку: не сплатило ПАТ «Ощадбанк» проценти, нараховані на залишок коштів, розміщених на кореспондентських рахунках ПAT «Ощадбанк» за період січень – березень 2015 року.

Суди також установили, що відповідно до договору поруки ПAT «Ощадбанк» направило ОСОБА_1 вимогу (лист вих. НОМЕР 5 від 15 травня 2015 року) про виконання зобов'язання ПАТ «Дельта Банк» у спосіб сплати ним, поручителем, на користь ПАТ «Ощадбанк» заборгованості за договорами кореспондентських рахунків – суми основного боргу, а також процентів, 3% річних та пені. Зазначена вимога була отримана ОСОБА_1 21 травня 2015 року, однак він залишив її без задоволення.

Задовольняючи позов ПАТ «Ощадбанк» та відмовляючи в задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1, суд першої інстанції застосував, зокрема, статті 526, 553, 554, 610, 612, 629, 1066, 1068 ЦК України, статтю 2 Закону України «Про банки і банківську діяльність», статтю 7 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» та виходив із такого.

Порука, як спосіб забезпечення виконання основного зобов'язання (договорів кореспондентських рахунків), є акцесорним зобов'язанням. Норми цивільного законодавства не встановлюють заборони на укладення таких правочинів для забезпечення виконання різних видів зобов'язань, в тому числі й зобов’язань за договором банківського рахунку, а є волею сторін і за своєю правовою природою носить договірний характер. Отже, відсутні підстави для визнання недійсним оспорюваного ОСОБА_1 договору поруки від 06 листопада 2014 року, оскільки він відповідає власному волевиявленню його сторін і не суперечить вимогам закону.

З урахуванням таких висновків та з огляду на встановлені факти невиконання ПАТ «Дельта Банк» обов’язків за договорами кореспондентських рахунків від 15 грудня 2010 року, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, дійшов до висновку про те, що ОСОБА_1 згідно з договором поруки зобов’язаний сплатити на користь ПАТ «Ощадбанк» заборгованість, яка утворилася в зв’язку з невиконанням ПАТ «Дельта Банк» обов’язків за цими договорами кореспондентських рахунків, - суму основної заборгованості (грошових коштів на кореспондентських рахунках), процентів, 3% річних та пеню.

Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ, розглядаючи справу в касаційному порядку, не погодився з такими висновками судів.

Скасовуючи рішення суду першої та апеляційної інстанцій і ухвалюючи нове рішення, касаційний суд застосував статті 203, 215, 553 ЦК України, статтю 51 Закону України «Про банки і банківську діяльність», норми Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженої постановою Правління Національного банку України № 22 від 21 січня 2004 року, Правил реєстрації кореспондентських рахунків банків Національним банком України, затверджених постановою Правління Національного банку України № 343 від 15 серпня 2001 року, що була чинною на час укладення договорів кореспондентського рахунку, а також норми Положення про відкриття та функціонування кореспондентських рахунків банків – резидентів та нерезидентів в іноземній валюті та кореспондентських рахунків банків-нерезидентів у гривнях, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 26 березня 1998 року № 118.

За результатами суд касаційної інстанції дійшов висновку про те, що за умовами договорів кореспондентського рахунку від 15 грудня 2010 року всі операції за кореспондентським рахунком нерозривно пов'язані з особою кореспондента, оскільки фактично банк має право виконувати тільки ті операції за кореспондентським рахунком, які фактично ініційовані та погоджені безпосередньо особою – власником рахунку, а виконання цих зобов’язань фізичною особою, тобто поручителем за договором поруки, суперечить правовій природі кореспондентських рахунків. Оскільки частиною першою статті 51 Закону України «Про банки і банківську діяльність» та вище наведеними нормативними актами встановлена правова природа кореспондентського рахунку як особливого рахунку для здійснення банківської діяльності, виконання вимог за кореспондентським рахунком одного банку перед іншим банком не може забезпечуватися порукою фізичної особи.

З огляду на таке, касаційний суд зазначив, що в силу положень статті 553 ЦК України є неможливими виконання фізичною особою як поручителем, тобто ОСОБА_1, зобов’язань ПАТ «Дельта Банк» за договорами кореспондентського рахунку від 15 грудня 2010 року, а тому оспорюваний ОСОБА_1 договір поруки суперечить закону і є недійсним із підстав, установлених частиною першою статті 203 ЦК України.

На підтвердження наявності підстав для перегляду Верховним Судом України рішення, ухваленого касаційним судом, ПАТ «Ощадбанк» надало для порівняння ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 29 березня 2017 року (справа № 144/391/16-ц), постанову Вищого господарського суду України від 28 березня 2017 року (справа № 910/13057/16), постанову Вищого господарського суду України від 22 квітня 2015 року (справа № 910/17440/14), постанову Вищого господарського суду України від 27 листопада 2014 року (справа № 910/9231/14), постанову Вищого господарського суду України від 22 квітня 2015 року (справа № 910/9232/14), постанову Вищого господарського суду України від 11 червня 2015 року (справа № 910/9233/14).

Так, за результатами розгляду справи за позовом ПАТ КБ «ПриватБанк» до ПП «Вінавтотранс», Особи_3 про стягнення заборгованості, Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ постановив ухвалу від 29 березня 2017 року (справа № 144/391/16-ц), якою залишив без змін рішення апеляційного суду про часткове задоволення позову ПАТ КБ «ПриватБанк» і стягнення на його користь із Особи_3 як поручителя ПП «Вінавтотранс» заборгованості за кредитним договором. Згідно змісту цієї ухвали суд касаційної інстанції, застосувавши до спірних правовідносин статті 553, 554, 1054 ЦК України, виходив із того, що поручитель за кредитним договором несе цивільно-правову відповідальність перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник (виступає солідарним боржником), у разі, якщо основний боржник неналежно виконує зобов’язання, забезпечене порукою.

Згідно наданої ПАТ «Ощадбанк» для порівняння постанови Вищого господарського суду України від 28 березня 2017 року (справа № 910/13057/16) касаційний суд розглядав справу за позовом ПАТ «Комерційний банк «Фінансова ініціатива» в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації в ПАТ «Комерційний банк «Фінансова ініціатива» до Національного банку України, третя особа – Фонд гарантування вкладів фізичних осіб, про стягнення коштів та визнання права власності. За результатами розгляду цієї справи Вищий господарський суд України, застосувавши статті 509, 524, 533-535, 625 ЦК України, дійшов до висновку, що будь-яке зобов’язання, яке зводиться до сплати грошей, є грошовим.

Постанова Вищого господарського суду України від 22 квітня 2015 року (справа № 910/17440/14) прийнята в справі за позовом обласного комунального виробничого підприємства теплового господарства «Миргородтеплоенерго» до ПАТ «Терра Банк» про зобов’язання виконати умови договору банківського рахунку. За результатами розгляду цієї справи суд касаційної інстанції, застосувавши статтю 7 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні», статті 1066, 1074, 1089 ЦК України, статті 2, 36 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», статтю 2 Закону України «Про банки і банківську діяльність» дійшов до висновку, що за договором банківського рахунку між сторонами склалися зобов’язальні правовідносини, які носять майнового-грошовий характер, а тому, в даному випадку, позивач виступає кредитором за майновою вимогою з розпорядження належними йому коштами на рахунку й виконання платіжних доручень, наданих позивачем, банком обмежувалося положеннями пункту 1 частини п’ятої статті 36 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».

Аналогічні висновки Вищий господарський суд України зробив у постановах від 27 листопада 2014 року (справа № 910/9231/14), від 22 квітня 2015 року (справа № 910/9232/14), від 11 червня 2015 року (справа № 910/9233/14), які надані ПАТ «Ощадбанк» для порівняння.

Зміст постанов Вищого господарського суду України від 28 березня 2017 року (справа № 910/13057/16), від 22 квітня 2015 року (справа № 910/17440/14), від 27 листопада 2014 року (справа № 910/9231/14), від 22 квітня 2015 року (справа № 910/9232/14), від 11 червня 2015 року (справа № 910/9233/14) наявності неоднакового застосування судами касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, не підтверджує. Разом із тим, викладені в ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 29 березня 2017 року (справа № 144/391/16-ц) висновки свідчать про те, що існує неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, а саме статті 553 ЦК України у взаємозв’язку зі статтями 509, 554 ЦК України, а також статтями 203, 215 цього Кодексу, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

Вирішуючи питання про усунення розбіжностей в застосуванні судом касаційної інстанції зазначених норм матеріального права, судові палати у цивільних та господарських справах Верховного Суду України виходять із такого.

Згідно з приписами частини першої статті 509, статті 526 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до правил статей 546, 548 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися, зокрема, порукою. Виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.

Відносини, пов’язані з порукою, врегульовано нормами § 3 глави 49 розділу І книги 5 ЦК України.

Так, за даним у частині першій статті 553 ЦК України визначенням, за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником.

Правові наслідки порушення зобов'язання, забезпеченого порукою, передбачені статтю 554 ЦК України, відповідно до частин першої та другої якої у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

Порука має складну теоретичну природу, оскільки водночас є способом забезпечення виконання зобов’язань, а також і сама має зобов’язальний, договірний характер, тому на правовідносини поруки поширюються загальні положення ЦК України про зобов’язання та договори.

Норми ЦК України, якими врегульовано відносини поруки, не визначають переліку спеціальних істотних умов, які повинен містити саме договір поруки. Отже, ці норми мають диспозитивний характер, що з огляду на положення статей 6, 627 ЦК України надає сторонам можливість урегулювати на свій розсуд переважну частину умов договору, зокрема й щодо обсягу основного зобов’язання, за виконання якого боржником поручається поручитель, обсягу обов’язків поручителя, характеру зобов’язання поручителя тощо.

ЦК України також не містить переліку видів зобов’язань, які можуть забезпечуватися порукою чи навпаки, забезпечувати порукою які закон забороняє. З огляду на таке, порукою можуть забезпечуватися загалом будь-які зобов’язання.

Вищевикладені особливості правової природи поруки зумовлюють різноманітні правові моделі побудови правовідносин поруки, які не суперечать закону. Зокрема, залежно від змісту основного обов’язку поручителя існують: 1) заміщаюча порука (порука-виконання), яка має місце в тому випадку, коли поручитель бере на себе зобов’язання виконати в натурі обов’язок боржника за основним зобов’язанням, що не був належним чином виконаний; 2) компенсаційна порука (порука-відповідальність) – коли поручитель зобов’язується відшкодувати кредитору збитки, завдані порушенням боржником основного зобов’язання, проте поручитель не бере на себе обов’язку виконувати це основне зобов’язання в натурі; 3) заміщаючо-компенсаційна порука – має місце в тому разі, коли поручитель бере на себе обов’язок і виконати в натурі зобов’язання, яке забезпечується порукою, і відшкодувати збитки, завдані його порушенням боржником.

Отже, порука як традиційний інститут цивільного права – це акцесорне зобов’язання, згідно з яким поручитель поручається перед кредитором третьої особи (боржника) за виконання останнім його зобов’язання частково або в повному обсязі, а у разі його невиконання чи неналежного виконання – зобов’язується виконати зобов’язання боржника в натурі та/або нести цивільно-правову відповідальність за порушення боржником зобов’язання.

Таким чином, відсутні підстави для висновку про те, що зміст основного зобов’язання в частині обов’язків боржника цілком тотожний змісту зобов’язання поруки в частині обов’язків поручителя. Змістом поруки є обов’язок поручителя відповідати перед кредитором, якщо боржник порушив забезпечене порукою зобов’язання. Законодавчі формулювання «поручитель поручається за виконання боржником свого обов’язку» (абзац 1 частини першої статті 553 ЦК України) та «поручитель відповідає за порушення зобов’язання боржником» (абзац 2 частини першої статті 553 ЦК України) у взаємозв’язку з положеннями статей 509, 526, 554 ЦК України слід розуміти так, що за законом поручитель зобов’язується нести відповідальність перед кредитором боржника в тому разі, якщо основний боржник порушить основне зобов’язання, не залежно від виду цього основного зобов’язання та незалежно від того, який спосіб виконання основного забезпеченого зобов’язання саме для боржника передбачений у договорі про основне зобов’язання.

Поручитель може за власною ініціативою виконати зобов’язання боржника перед кредитором в натурі, однак за законом не зобов’язаний до такого реального виконання і не може бути примушений до цього, якщо інше не передбачене договором. Винятком із цього правила можна визнати правило, зазначене в частині другій статті 554 ЦК України, - поручитель відповідає перед кредитором у тому числі й за сплату основного боргу боржника. Тобто, поручившись за виконання боржником грошового зобов’язання, поручитель зобов’язаний виконати це зобов’язання понад те, що одночасно також несе цивільно-правову відповідальність за фактом порушення боржником зобов’язання.

У справі, рішення в якій переглядається, свої позовні вимоги про недійсність договору поруки ОСОБА_1 обґрунтовував тим, що умовами договорів про відкриття та ведення кореспондентських рахунків сторони погодили ті зобов’язання ПАТ «Дельта Банк», які виключно пов’язані із забезпеченням схоронності коштів, що надходять на відповідний кореспондентський рахунок, виконанням платіжних доручень кореспондента і здійсненням платежів за ними. Виконувати такі зобов’язання може тільки банк, тобто юридична особа, яка має відповідну ліцензію. Тому він як фізична особа не міг поручатися за виконання ПАТ «Дельта Банк» обов’язків за договорами про відкриття та ведення кореспондентських рахунків», оскільки він не може здійснювати таких дій і виконання фізичною особою зобов’язань боржника за договорами кореспондентського рахунку суперечить правовій природі кореспондентських відносин.

Суд касаційної інстанції, погодившись із такими доводами, безпідставно задовольнив зустрічний позов, оскільки неправильно застосував положення статей 553, 554 ЦК України, в результаті чого помилився щодо змісту поруки ОСОБА_1 згідно з договором поруки від 6 листопада 2014 року.

Дійсно, відповідно до частини першої статті 51 Закону України «Про банки і банківську діяльність» для здійснення банківської діяльності банки відкривають та ведуть кореспондентські рахунки у Національному банку України та інших банках в Україні і за її межами, банківські рахунки для фізичних та юридичних осіб у гривнях та іноземній валюті. З огляду на це, а також на приписи застосованих касаційним судом нормативних актів Національного банку України, статті 7 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» та статті 1089 ЦК України, в зв’язку з правовою специфікою договору про відкриття та ведення кореспондентського рахунку зобов’язання банку, який відкриває кореспондентський рахунок для іншого банка-кореспондента, можуть в натурі виконуватися банком як юридичною особою з відповідною ліцензією, а не фізичною особою.

Разом із тим, судом установлено, що згідно з договором поруки від 6 листопада 2014 року ОСОБА_1 поручився за виконання ПАТ «Дельта Банк» обов’язків за договорами про відкриття та ведення кореспондентського рахунку шляхом прийняття на себе обов’язку відповідати солідарно з боржником за виконання в повному обсязі зобов’язань, що випливають із кожного з цих договорів (пункт 2.1. договору поруки).

При цьому, пунктом 3.2.2. договору поруки передбачено, що у випадку повного або часткового невиконання Боржником Зобов’язання в порядку та строки, встановлені кожним із договорів кореспондентського рахунку, Кредитор набуває права вимоги до Боржника і Поручителя щодо сплати заборгованості за порушеним Зобов’язанням.

Крім того, в договорі поруки від 6 листопада 2014 року його сторони окремо погодили порядок виконання Зобов’язання Поручителем (пункт 3.3. договору поруки). Так, відповідно до підпункту 3.3.3. договору поруки виконання Зобов’язання здійснюється Поручителем шляхом переказу грошових коштів на рахунок Кредитора. При цьому договір поруки не передбачає обов’язку ОСОБА_1 як поручителя виконувати в натурі всі без винятку обов’язки ПАТ «Дельта Банк», передбачені договорами кореспондентського рахунку для боржника саме як для банку.

Отже, змістом поруки ОСОБА_1 є не обов’язок із виконання ним у натурі всіх обов’язків ПАТ «Дельта Банк» як банку згідно з договорами кореспондентського рахунку (забезпечувати схоронність коштів на рахунках, здійснювати списання коштів згідно з платіжним дорученням тощо), а його обов’язок відповідати перед ПАТ «Ощадбанк» за порушення цих договорів ПАТ «Дельта Банк» шляхом сплати заборгованості в грошовому виразі, яка утворилась в зв’язку з невиконанням ПАТ «Дельта Банк» обов’язків за цими договорами. Тобто порука ОСОБА_1 не є заміщаючою щодо зобов’язань ПАТ «Дельта Банк», нерозривно пов’язаних із боржником як банком.

З огляду на положення статей 6, 509, 553, 627 ЦК України врегулювання в такий спосіб сторонами договору поруки зобов’язань, що виникають із цього договору, здійснено відповідно до їх волевиявлення і чинному законодавству не суперечить.

Таким чином, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, правильно застосував норми матеріального права, зокрема статті 553, 554 ЦК України, та, з огляду на встановлені факти й обставини, обґрунтовано дійшов висновку про те, що оспорюваний ОСОБА_1 договір поруки від 6 листопада 2014 року не суперечить закону і відсутні передбачені частиною першою статті 203 ЦК України підстави для визнання його недійсним.

За таких обставин ухвалене в справі рішення суду касаційної інстанції слід скасувати та залишити в силі рішення судів першої та апеляційної інстанцій, що були помилково скасовані касаційним судом.

Керуючись пунктом 1 частини першої статті 355, частиною першою статті 3602, пунктом 1 частини першої статті 3603, частинами першою, другою статті 3604 ЦПК України, судові палати у цивільних та господарських справах Верховного Суду України

п о с т а н о в и л и :

Заяву публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» задовольнити.

Рішення Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 15 лютого 2017 року скасувати та залишити в силі рішення Печерського районного суду м. Києва від 12 березня 2016 року й ухвалу апеляційного суду м. Києва від 5 жовтня 2016 року.

Постанова є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 3 частини першої статті 355 ЦПК України.

Головуючий Я.М. Романюк
Судді: І.С. Берднік Н.П. Лященко
В.І. Гуменюк Л.І. Охрімчук
А.А. Ємець В.М. Сімоненко
Т.Є. Жайворонок

ПРАВОВА ПОЗИЦІЯ
у справі за № 6-981цс17

Згідно з приписами частини першої статті 509, статті 526 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до правил статей 546, 548 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися, зокрема, порукою. Виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.

За даним у частині першій статті 553 ЦК України визначенням, за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником.