Постановление ВСУ по пересмотру о возможности истребования из незаконного владения недвижимости не преобразованной в новую вещь

[ANTIRAID]

ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

4 жовтня 2017 року

м. Київ

Судові палати у цивільних та господарських справах Верховного Суду України в складі:

головуючого Сімоненко В.М., 
суддів: Берднік І.С.,
Ємця А.А.,
Гуменюка В.І.,
Жайворонок Т.Є.,
Лященко Н.П.,
Охрімчук Л.І., 
 
розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, Галицької районної адміністрації Львівської міської ради, Львівської міської ради, Приватної фірми «Фрей-СЛВВ», треті особи: ОСОБА_3, ОСОБА_4, про визнання незаконними та скасування розпорядження районної адміністрації, свідоцтва про право власності, державного акта на право власності на земельну ділянку, визнання частково незаконною та скасування рішення міської ради, визнання права власності та витребування майна із чужого незаконного володіння за заявою Приватної фірми «Фрей-СЛВВ» про перегляд Верховним Судом України ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 28 вересня 2016 року,

в с т а н о в и л и :

У березні 2014 року ОСОБА_1 звернувся до суду із зазначеним позовом, обґрунтовуючи свої вимоги тим, що з 1 листопада 1968 року він перебуває із ОСОБА_4 у зареєстрованому шлюбі, у якому вони 25 квітня 1998 року придбали квартиру НОМЕР_1 у будинку АДРЕСА_1. Власником іншої квартири у цьому ж будинку є син позивача ОСОБА_3. 3 грудня 1999 року ОСОБА_4 без його згоди подарувала спірну квартиру ОСОБА_2. За заявами ОСОБА_2 та ОСОБА_3 9 жовтня 2003 року Галицька районна адміністрація Львівської міської ради прийняла розпорядження про оформлення права власності на житловий будинок АДРЕСА_1, на підставі якого їм видано свідоцтво про право власності на вказаний житловий будинок. Крім того, згідно з ухвалою Львівської міської ради від 25 березня 2004 року їм передано у спільну сумісну власність земельну ділянку для обслуговування вказаного житлового будинку, і ОСОБА_2 отримала державний акт на право приватної власності на земельну ділянку. Рішенням Галицького районного суду м. Львова від 03 жовтня 2013 року вказаний договір дарування визнано недійсним.

З цих підстав ОСОБА_1 просив визнати незаконними та скасувати вказані розпорядження органів влади, свідоцтво про право власності, державний акт на право власності на земельну ділянку; визнати за ним право спільної сумісної власності на спірну квартиру; витребувати спірну квартиру у Приватної фірми «Фрей-СЛВВ» (далі - ПФ «Фрей-СЛВВ»), яка стала її власником на підставі незаконного відчуження ОСОБА_2 шляхом складання акта приймання-передачі від 18 січня 2014 року як внеску до статутного капіталу фірми.

Рішенням Галицького районного суду м. Львова від 04 грудня 2015 року позов задоволено. Визнано незаконними та скасовано: розпорядження Галицької районної адміністрації Львівської міської ради від 9 жовтня 2003 року «Про оформлення права власності на будинок АДРЕСА_1»; свідоцтво про право власності від 9 жовтня 2003 року, видане Галицькою районною адміністрацією Львівської міської ради на будинок АДРЕСА_1; ухвалу Львівської міської ради від 25 березня 2003 року «Про передачу громадянам у приватну власність, спільну сумісну власність та оренду земельних ділянок у м. Львові» (пункт НОМЕР_2) в частині передачі у спільну сумісну власність ОСОБА_2 земельної ділянки площею S_1 для обслуговування будинку АДРЕСА_1; державний акт серії НОМЕР_3 на право власності на земельну ділянку, розташовану АДРЕСА_1, площею S_1 Визнано за ОСОБА_1 право спільної сумісної власності на квартиру АДРЕСА_1. Витребувано у ПФ «Фрей-СЛВВ» квартиру НОМЕР_1 АДРЕСА_1 на користь ОСОБА_1.

Рішенням Апеляційного суду Львівської області від 26 січня 2016 року рішення Галицького районного суду м. Львова від 04 грудня 2015 року залишено без змін.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 28 вересня 2016 року касаційну скаргу ПФ «Фрей-СЛВВ» відхилено, рішення судів попередніх інстанцій залишено без змін.

У поданій 27 грудня 2016 року до Верховного Суду України заяві про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 28 вересня 2016 року ПФ «Фрей-СЛВВ» просить скасувати судові рішення у цій справі та ухвалити нове рішення про відмову в позові з передбачених пунктами 1, 4 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України (далі – ЦПК України) підстав неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, та невідповідності судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права, а саме статей 388, 1212, 1213 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України). 

На підтвердження зазначених підстав подання заяви про перегляд судового рішення ПФ «Фрей-СЛВВ» посилається на постанови Вищого господарського суду України від 6 і 14 грудня 2016 року та на постанову Верховного Суду України від 18 травня 2016 року у справі № 6-658цс15, в яких, на його думку, по-іншому застосовані зазначені норми права.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши наведені в заяві доводи, судові палати у цивільних та господарських справах Верховного Суду України дійшли висновку, що заява не підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до статті 353 ЦПК України Верховний Суд України переглядає судові рішення у цивільних справах виключно з підстав і в порядку, встановлених цим Кодексом.

Згідно з пунктами 1, 4 частини першої статті 355 ЦПК України заява про перегляд судових рішень у цивільних справах може бути подана з підстав: неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах та невідповідності судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права.

За змістом статті 3605 ЦПК України суд відмовляє в задоволенні заяви про перегляд судових рішень Верховним Судом України, якщо обставини, які стали підставою для перегляду справи, не підтвердилися.

Під час розгляду справи суди встановили, що 1 листопада 1968 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_4 зареєстровано шлюб.

Перебуваючи у шлюбі з позивачем, ОСОБА_4 25 квітня 1998 року придбала у ОСОБА_5 квартиру НОМЕР_1 у житловому будинку АДРЕСА_1.

Власником іншої квартири НОМЕР_4 у цьому ж будинку є син позивача ОСОБА_3.

У подальшому, 3 грудня 1999 року ОСОБА_4 подарувала, а ОСОБА_2 прийняла в дар спірну квартиру НОМЕР_1 АДРЕСА_1.

Наказом від 12 грудня 2002 року, виданим управлінням житлово-комунального господарства Львівської міської ради, будинок АДРЕСА_1 знято з балансу міської ради.

30 липня 2003 року актом передачі житловий будинок за цією адресою передано його співвласникам - ОСОБА_3 та ОСОБА_2.

Висновком від 4 серпня 2003 року визначено ідеальні частки в цьому будинку, зокрема частку ОСОБА_3 визначено в розмірі 48 %, а частку ОСОБА_2 - 52 %.

Розпорядженням Галицької районної адміністрації Львівської міської ради від 9 жовтня 2003 року «Про оформлення права власності на будинок АДРЕСА_1» оформлено право власності за ОСОБА_3 та ОСОБА_2 на житловий будинок АДРЕСА_1 відповідно до їх часток, а саме: за ОСОБА_3 оформлено частку в розмірі 48 %, а за ОСОБА_2 - 52 %.

На підставі вказаного розпорядження Галицькою районною адміністрацією Львівської міської ради 9 жовтня 2003 року на ім'я ОСОБА_3 та ОСОБА_2 видано свідоцтво про право власності.

Ухвалою Львівської міської ради від 25 березня 2004 року «Про передачу громадянам у приватну власність, спільну сумісну власність та оренду земельних ділянок у м. Львові» ОСОБА_3 та ОСОБА_2 передано у приватну власність земельну ділянку площею S_1 АДРЕСА_1 для обслуговування житлового будинку, а також видано на ім'я ОСОБА_2 державний акт серії НОМЕР_3 на право приватної власності на цю земельну ділянку.

Рішенням Галицького районного суду м. Львова від 03 жовтня 2013 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Львівської області від 11 квітня 2014 року, договір дарування квартири НОМЕР_1 АДРЕСА_1 від 3 грудня 1999 року, укладений між ОСОБА_4 та ОСОБА_2, визнано недійсним.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, з висновками якого погодилися й суди апеляційної та касаційної інстанцій, виходив з того, що спірна квартира була набута у шлюбі, є спільною сумісною власністю подружжя і була відчужена без згоди позивача. Оскільки укладений між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 договір дарування квартири НОМЕР_1 АДРЕСА_1 від 3 грудня 1999 року, який став однією з підстав для прийняття оскаржуваних рішень та видачі відповідних правовстановлюючих документів, суд визнав недійсним, то наявні правові підстави для визнання таких рішень незаконними та їх скасування. Крім того, суд, з урахуванням доводів ПФ «Фрей-СЛВВ», зазначив, що оскільки після передачі квартири до статутного капіталу ПФ «Фрей-СЛВВ», у володінні якої перебуває спірне майно, право власності позивача підлягає захисту відповідно до статті 388 ЦК України шляхом витребування спірного майна у набувача. Доводів про створення нової речі при розгляді справи у судах попередніх інстанцій відповідач не заявляв, доказів на підтвердження цього не надавав, тому зазначені обставини не могли бути предметом дослідження та оцінки судів попередніх інстанцій.

Разом з тим у наданих заявником на підтвердження своїх вимог постановах Вищого господарського суду України зроблено такі висновки:

- відмовляючи у задоволенні позовних вимог про витребування майна із чужого незаконного володіння на підставі статті 388 ЦК України, суд касаційної інстанції виходив з того, що позов про витребування майна із чужого незаконного володіння може бути заявлений лише власником такого майна або особою, якій власник передав майно у законний спосіб. У цій справі суди встановили, що спірне нежитлове приміщення до реконструкції будинку складалося з двох квартир, які належали на праві власності фізичним особам, а не позивачу. Після реконструкції будинку житлові приміщення були переведені у нежитлові, тобто відбулась зміна їх цільового призначення, отже була створена нова річ, приведення якої в первісний стан є неможливим, а тому до цих правовідносин повинні застосовуватись зобов’язально-правові способи захисту права власності відповідно до положень глави 38 ЦК України (постанова від 6 грудня 2016 року);

- відмовляючи у задоволенні позовних вимог про витребування майна із чужого незаконного володіння на підставі статті 388 ЦК України, суд касаційної інстанції виходив з того, що спірні земельні ділянки були відчужені у законний спосіб і позивач не довів суду наявності у нього суб’єктивного права на витребуване майно (постанова від 14 грудня 2016 року).

У постанові від 18 травня 2016 року Верховний Суд України, вирішуючи питання щодо неоднакового застосування судами положень Земельного кодексу України 1990 року, статей 125, 126, 152, 153 і пункту 7 розділу Х «Перехідні положення» Земельного кодексу України 2001 року та статей 316 – 319, 321, 373 ЦК України, направив справу на новий розгляд до суду першої інстанції, оскільки суди не встановили: чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси позивача; у чому полягає таке порушення прав; якими доказами воно підтверджується. 

Отже, судове рішення суду касаційної інстанції, про перегляд якого подано заяву, не суперечить рішенням, наданим заявником як приклад неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, а також висновкам, викладеним у постанові Верховного Суду України.

За таких обставин підстав для скасування ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 28 вересня 2016 року немає.

Керуючись пунктами 1, 4 частини першої статті 355, пунктом 1 частини першої статті 3603, частиною першою 3605 ЦПК України, Судові палати у цивільних та господарських справах Верховного Суду України

п о с т а н о в и л и :

У задоволенні заяви Приватної фірми «Фрей-СЛЛВ» про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 28 вересня 2016 року відмовити.

Постанова є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 3 частини першої статті 355 ЦПК України.

Головуючий В.М. Сімоненко
Судді: І.С. Берднік
В.І. Гуменюк
А.А. Ємець
Т.Є. Жайворонок
Н.П. Лященко
Л.І. Охрімчук

Постанова від 4 жовтня 2017 року № 6-3115цс16

http://www.scourt.gov.ua/clients/vsu/vsu.nsf/(documents)/7C32CBB573FFBFD0C22581CB0055A161

[ANTIRAID]

ВСУ указал на возможность истребования недвижимости приобретенной в браке и отчужденной еще в 1999 году с нарушением прав совладельца имущества являющегося супругом при этом находящейся в виде взноса в уставной фонд общества.

Как указал ВСУ в своем постановлении, что доводов о создании новой вещи при рассмотрении дела в судах предыдущих инстанций ответчик не заявлял, доказательств в подтверждение этого не предоставлял, поэтому указанные обстоятельства не могли быть предметом исследования и оценки судов предыдущих инстанций, таким образом и отказать в истребовании невозможно.