Постановление ВСУ по пересмотру о порядке выдаче ордеров для занятия койка-места в общежитии


Считаете ли Вы решение законным и справедливым?  

1 голос

  1. 1. Считаете ли Вы решение законным?

    • Да
      1
    • Нет
      0
    • Затрудняюсь ответить
      0
  2. 2. Считаете ли Вы решение справедливым?

    • Да
      1
    • Нет
      0
    • Затрудняюсь ответить
      0


Recommended Posts

ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 жовтня 2017 року

м. Київ

Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України у складі:

головуючого Гуменюка В.І.,
суддів: Лященко Н.П., Охрімчук Л.І., Романюка Я.М.,
Сімоненко В.М., 

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до Державного підприємства «Науково-дослідний виробничий агрокомбінат «Пуща-Водиця», ОСОБА_2, третя особа – Комунальне підприємство «Нивки Подільського району м. Києва», про визнання недійсним рішення та ордеру за заявою ОСОБА_1 на ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 13 липня 2016 року, 

в с т а н о в и л а:

У червні 2015 року ОСОБА_1 звернулася до суду з указаним позовом, обґрунтовуючи його тим, що на підставі спільного рішення адміністрації та профспілкового комітету Державного підприємства «Науково-дослідний виробничий агрокомбінат «Пуща-Водиця» (далі – ДП «НДВА «Пуща-Водиця») від 18 квітня 2011 року позивачці як директору однорічної сільськогосподарської школи видано ордер НОМЕР_1 на зайняття жилої площі розміром 11 кв. м у кімнаті НОМЕР_2 гуртожитку на АДРЕСА_1. Хоча з ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_1 не перебуває в трудових відносинах ДП «НДВА «Пуща-Водиця», але продовжує проживати та зареєстрована у вказаній кімнаті, і тому не може бути обмежена в праві користуватися зазначеним жилим приміщенням.

Незважаючи на це, адміністрація та профспілковий комітет ДП «НДВА «Пуща-Водиця» прийняли спільне рішення, на підставі якого ОСОБА_2 було видано ордер на жилу площу в спірній кімнаті гуртожитку. 

Подільський районний суд м. Києва рішенням від 16 жовтня 2015 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовив.

Апеляційний суд м. Києва 22 грудня 2015 року скасував рішення Подільського районного суду м. Києва від 16 жовтня 2015 року і ухвалив нове, яким позов ОСОБА_1 задовольнив частково – визнав ордер від 25 листопада 2013 року НОМЕР_3, виданий ОСОБА_2 на підставі спільного рішення адміністрації та профспілкового комітету ДП «НДВА «Пуща-Водиця» від 22 листопада 2013 року, на жилу площу в гуртожитку на АДРЕСА_1 кімната НОМЕР_2, недійсним; у задоволенні інших позовних вимог відмовив.

Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ ухвалою від 13 липня 2016 року рішення Апеляційного суду м. Києва від 22 грудня 2015 року скасував, рішення Подільського районного суду м. Києва від 16 жовтня 2015 року залишив у силі.

У жовтні 2016 року до Верховного Суду України звернулася ОСОБА_1 із заявою про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 13 липня 2016 року, посилаючись на неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, а саме статей 58, 59 Житлового кодексу Української РСР (далі – ЖК Української РСР), пункту 10 Примірного положення про гуртожитки, затвердженого Постановою Ради Міністрів УРСР від 3 червня 1986 року № 208 (далі – Примірне положення) (чинного на час виникнення спірних правовідносин), що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах. На підтвердження своїх доводів заявниця послалася на ухвалу Верховного Суду України від 23 грудня 2009 року й ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 23 січня, 10 квітня та 31 липня 2013 року. У зв’язку з викладеним, ОСОБА_1 просить скасувати ухвалу суду касаційної інстанції і залишити в силі рішення суду апеляційної інстанції.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши наведені в заяві доводи, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України вважає, що заява підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.

Відповідно до статті 353 ЦПК України Верховний Суд України переглядає судові рішення у цивільних справах виключно з підстав і в порядку, встановлених цим Кодексом.

За положенням пункту 1 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України (далі – ЦПК України) підставою для подання заяви про перегляд судових рішень у цивільних справах є неоднакове застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

На підставі статті 3604 ЦПК України Верховний Суд України скасовує судове рішення у справі, яке переглядається з підстави неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, якщо установить, що воно є незаконним.

Суди встановили, що на підставі спільного рішення адміністрації та профспілкового комітету ДП «НДВА «Пуща-Водиця» від 18 квітня 2011 року ОСОБА_3 (після укладення шлюбу ОСОБА_1) як директорові однорічної сільськогосподарської школи було видано ордер НОМЕР_1 на жилу площу в гуртожитку розміром 11 кв. м за адресою: АДРЕСА_1 кімната НОМЕР_2. 

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_1 було звільнено з указаної посади за власним бажанням на підставі статті 38 Кодексу законів про працю України. Проте після припинення трудових відносин позивачка вказане жиле приміщення в гуртожитку не звільнила.

На підставі розпорядження виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 3 жовтня 2012 року НОМЕР_4 «Про прийняття безоплатно житлового фонду, об’єктів соціальної сфери, зовнішніх інженерних мереж, відокремлених об’єктів комунального призначення та електролічильників від ДП НДВА «Пуща-Водиця» до комунальної власності територіальної громади міста Києва» та авізо від 30 листопада 2013 року НОМЕР_5 гуртожиток на АДРЕСА_1 було прийнято безоплатно до комунальної власності територіальної громади м. Києва та передано до сфери управління Подільської районної в м. Києві державної адміністрації на баланс Комунального підприємства «Дирекція з утримання та обслуговування житлового фонду Подільського району м. Києва».

22 листопада 2013 року на спільному засіданні адміністрації та профспілкового комітету первинної профспілкової організації ДП «НДВА «Пуща-Водиця» розглянуто заяву ОСОБА_2, яка перебувала в трудових відносинах з ДП «НДВА «Пуща-Водиця», та вирішено питання про надання остатній ліжко-місця в кімнаті НОМЕР_2 в гуртожитку на АДРЕСА_1.

На підставі вказаного рішення ОСОБА_2 видано ордер НОМЕР_3 на жилу площу в кімнаті НОМЕР_2 АДРЕСА_1.

5 грудня 2013 року Подільський районний відділ Головного управління Державної міграційної служби України в м. Києві зареєстрував ОСОБА_2 за вказаною адресою, але в кімнаті вона не проживала, оскільки її займала ОСОБА_1. 

Згідно з довідкою Комунального підприємства «Нивки» Подільського району міста Києва» від 21 листопада 2014 року НОМЕР_6 у кімнаті гуртожитку НОМЕР_2 АДРЕСА_1 зареєстровані та займають ліжко-місця ОСОБА_1 (з 2 червня 2011 року) та ОСОБА_2 (з 5 грудня 2013 року).

Крім того, суди також встановили, що Подільський районний суд м. Києва заочним рішенням від 10 вересня 2013 року задовольнив частково позов ДП «НДВА «Пуща-Водиця» та виселив ОСОБА_1 з кімнати НОМЕР_2 відомчого гуртожитку на АДРЕСА_1 без надання іншого жилого приміщення. Разом з тим Апеляційний суд м. Києва ухвалою від 14 травня 2014 року на підставі заяви ДП «НДВА «Пуща-Водиця» про відмову від позову заочне рішення Подільського районного суду м. Києва від 10 вересня 2013 року скасував та провадження в справі закрив.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновками якого погодився і суд касаційної інстанції, виходив з того, що позивачка не наділена правом на звернення до суду з цим позовом, оскільки її права не порушені. Крім того, правовідносини щодо користування жилою площею в гуртожитках врегульовані в главі 4 розділу ІІІ ЖК Української РСР, а стаття 58 ЖК Української РСР до цих правовідносин не застосовується. 

Ухвалою Верховного Суду України від 23 грудня 2009 року, що надана заявником для порівняння, якою судові рішення судів попередніх інстанцій скасовано, а справу передано на новий розгляд, не містить правової позиції щодо спірних правовідносин та застосування норм матеріального права, а вказує на допущені судами попередніх інстанцій порушення норм процесуального права та необхідність їх усунення для правильного вирішення спору, а також нез’ясування судами належним чином фактичних обставин справи.

Разом з тим, в ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 23 січня 2013 року, що надана заявницею для порівняння, вказано, що суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позову про визнання ордеру недійсним, виселення та вселення, оскільки всупереч вимогам житлового законодавства оспорюваний ордер було видано відповідачам на жиле приміщення, яке не було вільним; позивач та члени її сім’ї поселені на спірну житлову площу у гуртожитку на підставі спеціального ордера, який недійсним не визнавався; позивач, яка була зареєстрована у спірній кімнаті, у встановленому законом порядку не визнавалася такою, що втратила право користування жилим приміщенням та із спірного приміщення не виселялася.

У наданій для порівняння ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 10 квітня 2013 року суд касаційної інстанції залишив без змін рішення суду апеляційної інстанції, який, ухвалюючи рішення в справі, виходив з того, що задовольняючи зустрічний позов у частині визнання недійсним ордеру, суд першої інстанції обґрунтовано виходив з того, що відповідач за зустрічним позовом отримав ордер на кімнату в гуртожитку, яка не була вільною. 

Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ ухвалою від 31 липня 2013 року, що надана заявницею для порівняння, залишив без змін рішення суду апеляційної інстанції про визнання недійсним ордеру, оскільки ухвалюючи вказане рішення апеляційний суд виходив з того, що ордер позивачеві за зустрічним позовом було видано на кімнату у гуртожитку, якою вже користувалась сім’я позивача.

Викладене свідчить, що наведені висновки суду касаційної інстанції про застосування судом положень житлового законодавства щодо підстав і порядку видачі та визнання недійсним ордеру на жилу площу в гуртожитку, покладені в основу судових рішень, які переглядаються, різняться з висновками, зробленими в указаних для прикладу й наданих для порівняння ухвалах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції зазначених норм матеріального права, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України виходить з такого. 

Згідно із частинами п’ятою та шостою статті 9 ЖК Української РСР ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом.

Житлові права охороняються законом, за винятком випадків, коли вони здійснюються в суперечності з призначенням цих прав чи з порушенням прав інших громадян або прав державних і громадських організацій.

Відповідно до частини першої статті 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом.

У рішенні Конституційного Суду України від 25 грудня 1997 року № 9-зп вказано, що частину першу статті 55 Конституції України треба розуміти так, що кожному гарантується захист прав і свобод у судовому порядку. Суд не може відмовити у правосудді, якщо громадянин України, іноземець, особа без громадянства вважають, що їх права і свободи порушені або порушуються, створено або створюються перешкоди для їх реалізації або мають місце інші ущемлення прав та свобод. 

На розширення вказаного положення Конституції України в частині першій статті 3 ЦПК України закріплено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до вимог статті 128 ЖК Української РСР жила площа в гуртожитку надається за спільним рішенням адміністрації підприємства, установи, організації чи органу кооперативної або іншої громадської організації та відповідного профспілкового комітету. 

Стаття 129 ЖК Української РСР передбачає, що на підставі рішення про надання жилої площі в гуртожитку адміністрація підприємства, установи, організації видає громадянинові спеціальний ордер, який є єдиною підставою для вселення на надану жилу площу.

У пункті 10 Примірного положення (чинного на час виникнення спірних правовідносин) передбачено, що на підставі рішення про надання жилої площі в гуртожитку адміністрація підприємства, установи, організації видає громадянинові спеціальний ордер (додаток), який є єдиною підставою для вселення на надану жилу площу. Ордер може бути виданий лише на вільну жилу площу. 

Отже, ордер на жилу площу в гуртожитку може бути видано лише на вільну жилу площу за спільним рішенням адміністрації та відповідного профспілкового комітету підприємства, установи, організації, і цей ордер є єдиною підставою для вселення в жиле приміщення.

При цьому, у статті 59 ЖК Української РСР визначено підстави і порядок визнання ордера на жиле приміщення недійсним, які слід застосовувати й до правовідносин щодо користування гуртожитками. Так, ордер на жиле приміщення може бути визнано недійсним у судовому порядку, у випадках подання громадянами не відповідаючих дійсності відомостей про потребу в поліпшенні житлових умов, порушення прав інших громадян або організацій на зазначене в ордері жиле приміщення, неправомірних дій службових осіб при вирішенні питання про надання жилого приміщення, а також в інших випадках порушення порядку і умов надання жилих приміщень. 

Таким чином, суди першої та касаційної інстанцій, ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позову, помилково виходили з того, що позивачка не має права на звернення до суду за захистом з указаним позовом. 

Разом з тим, ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову, суд апеляційної неправильно застосував статтю 58 ЖК Української РСР до правовідносин щодо користування жилою площею в гуртожитках. 

Крім того, ухвалюючи рішення у справі, апеляційний суд не звернув увагу та не надав належної оцінки тому, чи мало право 22 листопада 2013 року ДП «НДВА «Пуща-Водиця» вирішувати питання про надання ОСОБА_2 ліжко-місця в кімнаті НОМЕР_2 в гуртожитку на АДРЕСА_1, адже на підставі розпорядження виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 3 жовтня 2012 року НОМЕР_4 указаний гуртожиток було прийнято до комунальної власності територіальної громади м. Києва та передано до сфери управління Подільської районної в м. Києві державної адміністрації. 

Загальними вимогами процесуального права, закріпленими у статтях 57–60, 131–132, 137, 177, 179, 185, 194, 212–215 ЦПК України, визначено обов’язковість встановлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, розрахунків, з яких суд виходив при вирішенні позовів, що стосуються, зокрема, грошових вимог (дослідження обґрунтованості, правильності розрахунку, наявності доказів, що їх підтверджують).

Без виконання цих процесуальних дій ухвалити законне й обґрунтоване рішення в справі неможливо.

Водночас відповідно до статті 353 ЦПК України Верховний Суд України переглядає судові рішення у цивільних справах виключно з підстав і в порядку, встановлених цим Кодексом. Згідно із частиною першою статті 3602 ЦПК України справи розглядаються Верховним Судом України за правилами, встановленими главами 2 і 3 розділу V цього Кодексу, а тому Верховний Суд України не може встановлювати обставини справи, збирати й перевіряти докази та надавати їм оцінку.

Відсутність процесуальної можливості з’ясувати дійсні обставини справи перешкоджає Верховному Суду України ухвалити нове судове рішення, а тому справу слід передати на розгляд до суду апеляційної інстанції згідно з підпунктом «а» пункту 1 частини другої статті 3604 ЦПК України.

Керуючись статтями 355, 3603, 3604 ЦПК України, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України 

п о с т а н о в и л а:

Заяву ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Апеляційного суду м. Києва від 22 грудня 2015 року, ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 13 липня 2016 року скасувати, справу передати на розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова Верховного Суду України є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 3 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України.

Головуючий В.І. Гуменюк
Судді: Н.П. Лященко
Л.І. Охрімчук
Я.М. Романюк
В. М. Сімоненко

ПРАВОВИЙ ВИСНОВОК 
у справі за № 6-2556цс16 

Згідно із частинами п’ятою та шостою статті 9 ЖК Української РСР ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом.

Житлові права охороняються законом, за винятком випадків, коли вони здійснюються в суперечності з призначенням цих прав чи з порушенням прав інших громадян або прав державних і громадських організацій.

Відповідно до частини першої статті 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом.

У рішенні Конституційного Суду України від 25 грудня 1997 року № 9-зп вказано, що частину першу статті 55 Конституції України треба розуміти так, що кожному гарантується захист прав і свобод у судовому порядку. Суд не може відмовити у правосудді, якщо громадянин України, іноземець, особа без громадянства вважають, що їх права і свободи порушені або порушуються, створено або створюються перешкоди для їх реалізації або мають місце інші ущемлення прав та свобод. 

На розширення вказаного положення Конституції України в частині першій статті 3 ЦПК України закріплено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до вимог статті 128 ЖК Української РСР жила площа в гуртожитку надається за спільним рішенням адміністрації підприємства, установи, організації чи органу кооперативної або іншої громадської організації та відповідного профспілкового комітету. 

Стаття 129 ЖК Української РСР передбачає, що на підставі рішення про надання жилої площі в гуртожитку адміністрація підприємства, установи, організації видає громадянинові спеціальний ордер, який є єдиною підставою для вселення на надану жилу площу.

У пункті 10 Примірного положення (чинного на час виникнення спірних правовідносин) передбачено, що на підставі рішення про надання жилої площі в гуртожитку адміністрація підприємства, установи, організації видає громадянинові спеціальний ордер (додаток), який є єдиною підставою для вселення на надану жилу площу. Ордер може бути виданий лише на вільну жилу площу. 

Отже, ордер на жилу площу в гуртожитку може бути видано лише на вільну жилу площу за спільним рішенням адміністрації та відповідного профспілкового комітету підприємства, установи, організації, і цей ордер є єдиною підставою для вселення в жиле приміщення.

При цьому, у статті 59 ЖК Української РСР визначено підстави і порядок визнання ордера на жиле приміщення недійсним, які слід застосовувати й до правовідносин щодо користування гуртожитками. Так, ордер на жиле приміщення може бути визнано недійсним у судовому порядку, у випадках подання громадянами не відповідаючих дійсності відомостей про потребу в поліпшенні житлових умов, порушення прав інших громадян або організацій на зазначене в ордері жиле приміщення, неправомірних дій службових осіб при вирішенні питання про надання жилого приміщення, а також в інших випадках порушення порядку і умов надання жилих приміщень. 

Суддя Верховного Суду України В.І. Гуменюк 

Постанова від 11 жовтня 2017 року № 6-2556цс16

http://www.scourt.gov.ua/clients/vsu/vsu.nsf/(documents)/B819345C68FCE739C22581CA00597558

Ссылка на комментарий
Поделиться на других сайтах

ВСУ указал, что ордер на жилое помещение может быть признан недействительным в судебном порядке в случаях представления гражданами не соответствующих действительности сведений о нуждаемости в улучшении жилищных условий, нарушения прав других граждан или организаций на указанное в ордере жилое помещение, неправомерных действий должностных лиц при решении вопроса о предоставлении жилого помещения, а также в других случаях нарушения порядка и условий предоставления жилых помещений.

Ссылка на комментарий
Поделиться на других сайтах

Join the conversation

You can post now and register later. If you have an account, sign in now to post with your account.

Гость
Ответить в этой теме...

×   Вы вставили отформатированный текст.   Удалить форматирование

  Only 75 emoji are allowed.

×   Ваша ссылка была автоматически заменена на медиа-контент.   Отображать как ссылку

×   Your previous content has been restored.   Clear editor

×   You cannot paste images directly. Upload or insert images from URL.

Зарузка...