Постановление ВСУ по пересмотру о возможности восстановления сроков исковой давности по иску прокуратуры только по ходатайству заинтересованной стороны


Считаете ли Вы решение законным и справедливым?  

1 голос

  1. 1. Считаете ли Вы решение законным?

    • Да
      1
    • Нет
      0
    • Затрудняюсь ответить
      0
  2. 2. Считаете ли Вы решение справедливым?

    • Да
      1
    • Нет
      0
    • Затрудняюсь ответить
      0


Recommended Posts

ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 жовтня 2017 року

м. Київ

Судова палата у господарських справах Верховного Суду України у складі:

головуючого Жайворонок Т.Є., 
суддів: Берднік І.С., Ємця А.А., –
 
за участю представників:
Фонду державного майна України – ОСОБА_1
Федерації професійних спілок України – ОСОБА_2
приватного акціонерного товариства «Укрпрофтур» – ОСОБА_3
Генеральної прокуратури України – ОСОБА_4
 
розглянувши у відкритому судовому засіданні заяву приватного акціонерного товариства «Укрпрофтур» (далі – ПрАТ «Укрпрофтур») про перегляд Верховним Судом України постанови Вищого господарського суду України від 03 серпня 2016 року у справі № 17/108-11/24 за позовом Переяслав-Хмельницького міжрайонного прокурора Київської області в інтересах держави в особі Фонду державного майна України (далі – ФДМУ) до Циблівської сільської ради Переяслав-Хмельницького району Київської області (далі – Циблівська сільська рада), ПрАТ «Укрпрофтур», треті особи: комунальне підприємство Київської обласної ради «Переяслав-Хмельницьке бюро технічної інвентаризації», дочірнє підприємство (далі – ДП) «Київоблтурист», філія оздоровчого закладу для дітей «Переяславський», Федерація професійних спілок України, про визнання недійсним рішення, визнання права власності та витребування майна з чужого незаконного володіння,

 в с т а н о в и л а:

У серпні 2011 року Переяслав-Хмельницький міжрайонний прокурор Київської області звернувся до суду з позовом, який у процесі розгляду справи було уточнено, в інтересах держави в особі ФДМУ до Циблівської сільської ради, ПрАТ «Укрпрофтур», у якому просив: 

– визнати недійсним з моменту прийняття рішення виконавчого комітету Циблівської сільської ради від 12 липня 2001 року № 51/1 «Про видачу свідоцтва про право власності на цілісний майновий комплекс оздоровчого табору «Переяславський» ДП «Київоблтурист» ЗАТ «Укрпрофтур», що розташований в с. Циблі»;

– визнати право власності держави в особі ФДМУ на цілісний майновий комплекс оздоровчого закладу «Переяславський», який складається з 26 об’єктів нерухомого майна, площею 3 926,4 кв.м, загальною вартістю 2 076 200,00 грн, розташований за адресою: Київська область, Переяслав-Хмельницький район, с. Циблі, мікрорайон «Переяславський»;

– витребувати із чужого незаконного володіння ПрАТ «Укрпрофтур» цей майновий комплекс і повернути його у власність держави в особі ФДМУ.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що у червні 2011 року при проведенні перевірки щодо додержання вимог законодавства під час відчуження майна оздоровчих закладів професійних спілок за дорученням прокуратури Київської області від 06 червня 2011 року № 07/1-2346 було виявлено факт, що рішенням Циблівської сільської ради від 12 липня 2001 року № 51/1 в порушення вимог закону вирішено видати свідоцтво про право власності на зазначений цілісний майновий комплекс закритому акціонерному товариству «Укрпрофтур» (далі – ЗАТ «Укрпрофтур», правонаступником якого є ПрАТ «Укрпрофтур») і доручити БТІ провести правову реєстрацію нерухомого майна згідно із цим рішенням. Посилаючись на те, що відчуження державного майна – об’єктів нерухомого майна оздоровчого закладу «Переяславський» – відбулося поза волею власника, без згоди ФДМУ, прокурор просив визнати поважними причини пропуску строку позовної давності, поновити цей строк та задовольнити позов. 

ПрАТ «Укрпрофтур» подало до суду заяву про застосування позовної давності.

Справа розглядалася судами неодноразово.

Останнім рішенням Господарського суду Київської області від 24 вересня 2014 року позов задоволено. Визнано незаконним з моменту прийняття та скасовано рішення Циблівської сільської ради від 12 липня 2001 року № 51/1; визнано право власності держави в особі ФДМУ на цілісний майновий комплекс оздоровчого закладу «Переяславський», який складається з 26 об’єктів нерухомого майна, площею 3 926,4 кв.м, загальною вартістю 2 076 200,00 грн, розташований за адресою: Київська область, Переяслав-Хмельницький район, с. Циблі, мікрорайон «Переяславський»; витребувано із чужого незаконного володіння ПрАТ «Укрпрофтур» зазначене нерухоме майно та повернуто його у власність держави в особі ФДМУ; стягнуто з Циблівської сільської ради в доход Державного бюджету України 85,00 грн державного мита та 0,96 грн витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу; стягнуто з ПрАТ «Укрпрофтур» в доход Державного бюджету України 20 762,00 грн державного мита та 235,04 грн витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 02 червня 2016 року рішення суду першої інстанції скасовано, ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову відмовлено.

Постановою Вищого господарського суду України від 03 серпня 2016 року постанову Київського апеляційного господарського суду від 02 червня 2016 року скасовано, рішення Господарського суду Київської області від 24 вересня 2014 року залишено в силі.

Додатковою постановою Вищого господарського суду України від 22 лютого 2017 року заяву заступника прокурора Київської області про винесення додаткового рішення щодо розподілу судових витрат задоволено. Стягнуто з Циблівської сільської ради на користь прокуратури Київської області 102,00 грн витрат зі сплати судового збору; стягнуто з ПрАТ «Укрпрофтур» на користь прокуратури Київської області 24 914,40 грн витрат зі сплати судового збору. 

У заяві про перегляд Верховним Судом України постанови Вищого господарського суду України від 03 серпня 2016 року з підстав, передбачених пунктами 1, 3 частини першої статті 11116 Господарського процесуального кодексу України (далі – ГПК), ПрАТ «Укрпрофтур», посилаючись на неоднакове застосування судом касаційної інстанції положень статей 261, 267 Цивільного кодексу України (далі – ЦК) і на невідповідність судового рішення суду касаційної інстанції викладеному в постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права, просить скасувати постанову суду касаційної інстанції, а постанову Київського апеляційного господарського суду від 02 червня 2016 року залишити в силі.

В обґрунтування заяви надано копії постанов Вищого господарського суду України від 12 вересня 2016 року у справі № 9/107-11, від 10 травня 2016 року у справі № 5024/1115/2011, від 19 листопада 2014 року у справі № 11/163/2011/5003, від 27 квітня 2016 року у справі № 23/097-11, постанов Верховного Суду України від 22 березня 2017 року у справі № 5004/2115/11 (№ 3-1486гс16), від 07 червня 2017 року у справі № 910/27025/14 (№ 3-445гс17).

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, перевіривши наведені ПрАТ «Укрпрофтур» обставини, Судова палата у господарських справах Верховного Суду України вважає, що заява підлягає задоволенню з таких підстав.

У справі, яка розглядається, судами встановлено, що 12 липня 2001 року виконавчим комітетом Циблівської сільської ради прийнято рішення № 51/1 «Про видачу свідоцтва про право власності на цілісний майновий комплекс оздоровчого табору «Переяславський» ДП «Київоблтурист» ЗАТ «Укрпрофтур», що розташований в с. Циблі», яким вирішено видати свідоцтво про право власності на цілісний майновий комплекс, який розташований в с. Циблі, і належить ЗАТ «Укрпрофтур» на праві колективної власності та доручити БТІ провести правову реєстрацію нерухомого майна згідно даного рішення.

На підставі цього рішення видано свідоцтво про право власності на цілісний майновий комплекс оздоровчого табору «Переяславський» від 25 липня 2001 року, за змістом якого цей комплекс (з 26 об’єктів) належить ЗАТ «Укрпрофтур» на праві колективної власності; реєстраційний запис вчинено Переяслав-Хмельницьким міжміським бюро технічної інвентаризації 25 липня 2001 року за реєстровим № 1.

Предметом позову у справі, яка розглядається, є вимога прокурора про визнання недійсним зазначеного рішення виконавчого комітету Циблівської сільської ради, визнання права власності за державою в особі ФДМУ на об’єкти нерухомого майна – на цілісний майновий комплекс оздоровчого закладу «Переяславський», а також витребування цього майна у ПрАТ «Укрпрофтур» і повернення його у власність держави в особі ФДМУ.

Судами встановлено, що спірні об’єкти нерухомості були майном громадської організації колишнього Союзу РСР та перебували у віданні Української республіканської Ради професійних спілок, правонаступником якої після розпаду Союзу РСР стала Рада Федерації незалежних професійних спілок України, а у подальшому – Федерація професійних спілок України. 

Президією Ради Федерації незалежних професійних спілок України 23 серпня 1991 року прийнято постанову № П-7-7 «Про створення акціонерного товариства «Укрпрофтур» (з подальшими змінами, внесеними згідно з постановою від 09 жовтня 1991 року № П-9-5г).

04 жовтня 1991 року Рада Федерацій незалежних професійних спілок України та Фонд соціального страхування України уклали установчий договір про створення акціонерного товариства «Укрпрофтур» (далі – АТ «Укрпрофтур») на базі туристсько-екскурсійних підприємств і організацій Української республіканської ради по туризму і екскурсіях та затвердили статут цього акціонерного товариства.

Згідно з пунктом 1.8 статуту АТ «Укрпрофтур», зареєстрованого виконавчим комітетом Київської міської ради народних депутатів 28 жовтня 1991 року № 010-247АО, товариство є правонаступником Української республіканської ради по туризму і екскурсіям, туристсько-екскурсійних підприємств, об’єднань і організацій профспілок України.

На момент створення зазначеного акціонерного товариства Рада Федерацій незалежних професійних спілок України передала до статутного фонду АТ «Укрпрофтур» основні фонди та оборотні засоби туристсько-екскурсійних підприємств, об’єднань та організацій профспілок України на суму 381 206 тис. крб, а Фонд соціального страхування – 10 млн крб. 

До статутного фонду АТ «Укрпрофтур» Федерацією незалежних профспілок України було передано, зокрема, туристичну базу «Переяславська», 1983 року створення, яка розташована у Київській області, що підтверджується додатком до статуту АТ «Укрпрофтур» розділ ІІІ, п. 3.1 про перелік майна переданого до статутного фонду АТ «Укрпрофтур».

Отже, майно, передане до статутного фонду АТ «Укрпрофтур», перебувало у віданні профспілок.

Постановою Верховної Ради України від 10 квітня 1992 року № 2268-ХІІ «Про майнові комплекси та фінансові ресурси громадських організацій колишнього Союзу РСР, розташовані на території України» передбачено, що майно та фінансові ресурси розташованих на території України підприємств, установ та об’єктів, що перебували у віданні центральних органів цих організацій, до визначення правонаступників загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу РСР, тимчасово передані ФДМУ.

За змістом постанови Верховної Ради України від 4 лютого 1994 року № 3943-ХІІ «Про майно загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу РСР» тимчасово, до законодавчого визначення суб’єктів права власності майна загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу РСР, розташованого на території України, зазначене майно є загальнодержавною власністю. 

Відповідно до постанови Верховної Ради Української РСР від 29 листопада 1990 року № 506-ХІІ «Про захист суверенних прав власності Української РСР» на території республіки введено мораторій на будь-які зміни форми власності та власника державного майна до введення у дію Закону Української РСР про роздержавлення майна.

Згідно з пунктом 1 Тимчасового положення про ФДМУ, затвердженого постановою Верховної Ради України від 07 липня 1992 року (чинного на час виникнення спірних правовідносин), ФДМУ здійснює державну політику у сфері приватизації державного майна та виступає орендодавцем майнових комплексів, що є загальнодержавною власністю. За правилами статті 4, частини першої статті 7 Закону України «Про управління об’єктами державної власності» ФДМУ є суб’єктом управління об’єктами державної власності та здійснює відповідно до законодавства право розпорядження майном, що перебуває на балансі громадських організацій колишнього Союзу РСР, яке має статус державного.

Суд першої інстанції, ухвалюючи рішення про задоволення позову, виходив із того, що спірні об’єкти нерухомості є державною власністю, тому Циблівська сільська рада не мала законних підстав і повноважень для передачі цих об’єктів у власність ЗАТ «Укрпрофтур». 

Вирішуючи питання позовної давності, суд дійшов висновку, що про незаконне відчуження спірних об’єктів державної власності ФДМУ дізнався за результатами перевірки, проведеної прокуратурою у червні 2011 року.

Крім того, суд першої інстанції зробив висновок, що позовна давність не поширюється на вимоги про усунення перешкод у здійсненні власником права користування та розпоряджання своїм майном, оскільки в такому разі йдеться про триваюче правопорушення. Отже, власник може пред’явити такий позов у будь-який час незалежно від того, коли почалося порушення його прав. 

Суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції про те, що спірний об’єкт нерухомості мав статус державної (загальнодержавної) власності, у зв’язку з чим здійснення будь-яких дій щодо зміни власника цього майна є неправомірним. Апеляційний суд відмовив у задоволенні позовних вимог з огляду на пропуск строку позовної давності. При цьому суд зазначив, що ФДМУ про порушення свого права дізнався у 1996 році, складаючи Перелік установ, організацій і підприємств, які станом на 24 серпня 1991 року знаходилися у віданні Української республіканської ради по туризму та екскурсіях Федерації профспілок України Загальносоюзної конфедерації профспілок (колишнього ВЦРПС). До зазначеного Переліку було включено туристичну базу «Переяславська». Однак із моменту звернення прокурора до суду з відповідним позовом ФДМУ, набувши статусу позивача у справі, не використав свого права заявити клопотання про поновлення пропущеного строку позовної давності. ФДМУ мав об’єктивну та суб’єктивну можливість бути обізнаним про обставини порушення свого права, а тому твердження прокурора, що про відповідне порушення ФДМУ стало відомо з моменту проведення прокурором перевірки додержання вимог законодавства у 2011 році, є необґрунтованим. Суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що початок перебігу строку позовної давності за вимогою про визнання незаконним та скасування рішення № 51/1 для позивача пов’язаний з моментом його прийняття 12 липня 2001 року. Доказів того, що позивач дізнався про прийняття оскаржуваного рішення пізніше цієї дати, суду не надано, як і не наведено жодних обставин, які б свідчили про поважність причин пропуску позовної давності.

Вищий господарський суд України, скасовуючи постанову суду апеляційної інстанції і залишаючи в силі рішення суду першої інстанції про задоволення позову, виходив із того, що прокурору та ФДМУ у 2011 році за наслідками проведеної перевірки стало відомо про порушення права державної власності на спірне майно, саме із цього моменту розпочався перебіг позовної давності, а враховуючи, що прокурор з відповідним позовом звернувся до суду у серпні 2011 року, правомірним є висновок, що позовну давність не пропущено і порушене право держави підлягає захисту. Крім того, суд зауважив, що право особи на власність підлягає захисту протягом усього часу наявності у особи титулу власника.

Разом із тим у справах, копії постанов в яких надано для порівняння, Вищий господарський суд України при вирішенні спорів у подібних правовідносинах висловив правову позицію про те, що дія положень закону про початок перебігу позовної давності поширюється і на звернення прокурора до суду із заявою про захист інтересів держави, зокрема в особі ФДМУ, але не наділяють прокурора повноваженнями ставити питання про поновлення строку позовної давності за відсутності такого клопотання з боку самої особи, в інтересах якої прокурор звертається до суду. Сплив загального строку позовної давності до пред’явлення позову, відсутність клопотання позивача про поновлення такого строку, а також заява відповідача про застосування позовної давності є підставою для відмови у позові. 

У постановах Верховного Суду України, копії яких надано заявником на підтвердження підстав, передбачених пунктом 3 частини першої статті 11116 ГПК, висловлено правову позицію про те, що у випадку пред’явлення позову самою особою, право якої порушене, так і в разі пред’явлення позову в інтересах зазначеної особи іншою уповноваженою на це особою, відлік позовної давності обчислюється однаково – з моменту, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Прокурор здійснює представництво органу, в інтересах якого він звертається до суду, на підставі закону (процесуальне представництво), а тому положення закону про початок перебігу строку позовної давності поширюється й на звернення прокурора до суду із позовом про захист інтересів держави, у справі, що розглядається, в особі Фонду державного майна України, але не наділяє прокурора повноваженнями ставити питання про поновлення строку позовної давності за відсутності такого клопотання з боку самої особи, в інтересах якої він звертається до суду.

Викладене свідчить про неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що призвело до ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, а також про невідповідність судового рішення суду касаційної інстанції викладеному в постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права.

Забезпечуючи єдність судової практики у застосуванні норм матеріального права, про які йдеться у заяві, Верховний Суд України виходить із такого. 

Положеннями статті 15 ЦК закріплено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Частиною другою статті 2 ЦК передбачено, що одним з учасників цивільних відносин є держава Україна, яка згідно зі статтями 167, 170 ЦК набуває і здійснює цивільні права та обов’язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом, та діє у цивільних відносинах на рівних правах з іншими учасниками цих відносин.

Одним із таких органів є прокуратура, на яку покладено функції представництва інтересів держави в суді у випадках, визначених законом.

За змістом положень статті 2 ГПК господарський суд порушує справи за позовними заявами, зокрема прокурорів, які звертаються до господарського суду в інтересах держави. Прокурор у позовній заяві самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави, та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також вказує орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

Відповідно до положень частин другої, четвертої статті 29 ГПК (у редакції, чинній на час звернення прокурора з відповідним позовом) у разі прийняття господарським судом позовної заяви, поданої прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. Прокурор, який бере участь у справі, несе обов’язки і користується правами сторони, крім права на укладення мирової угоди.

Строк, у межах якого пред’являється позов як безпосередньо особою, право якої порушене, так і тими суб’єктами, які уповноважені законом звертатися до суду з позовом в інтересах іншої особи – носія порушеного права (інтересу) ЦК визначено як позовна давність (стаття 256 ЦК).

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК), перебіг якої, відповідно до частини першої статті 261 ЦК, починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Аналогічні за змістом норми матеріального права містилися і в Цивільному кодексі Української РСР (статті 71, 76), за винятком положення, закріпленого у статті 267 ЦК, про застосування позовної давності лише за заявою сторони.

Отже, як у випадку пред’явлення позову самою особою, право якої порушене, так і в разі пред’явлення позову в інтересах зазначеної особи іншою уповноваженою на це особою, відлік позовної давності обчислюється однаково – з моменту, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Аналіз наведених норм матеріального права дає підстави для висновку, що прокурор здійснює представництво органу, в інтересах якого він звертається до суду, на підставі закону (процесуальне представництво), а тому положення закону про початок перебігу строку позовної давності поширюється й на звернення прокурора до суду із позовом про захист інтересів держави, у справі, що розглядається, в особі ФДМУ, але не наділяє прокурора повноваженнями ставити питання про поновлення строку позовної давності за відсутності такого клопотання з боку самої особи, в інтересах якої він звертається до суду.

Аналогічний правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду України, зокрема: від 27 травня 2014 року у справі № 3-23гс14, від 25 березня 2015 року у справі № 3-21гс15, від 22 березня 2017 року у справі № 5004/2115/11 (№ 3-1486гс16), від 07 червня 2017 року у справі № 910/27025/14 (№ 3-445гс17)

Як установлено апеляційним судом у справі, яка розглядається, ФДМУ, на який покладено обов’язок з управління державним майном, про порушення права власності держави щодо спірного майна дізнався ще у 1996 році, складаючи перелік установ, організацій і підприємств, які станом на 24 серпня 1991 року знаходилися у віданні Української республіканської ради по туризму та екскурсіях Федерації профспілок України Загальносоюзної конфедерації профспілок (колишнього ВЦРПС), до якого було включено оздоровчий заклад «Переяславський», розташований за адресою: Київська область, Переяслав-Хмельницький район, с. Циблі.

Незважаючи на це та всупереч своєму обов’язку з управління державним майном, станом на час подання прокурором позову ФДМУ не вжив заходів, спрямованих на повернення спірного майна державі.

При зверненні до суду з позовом в інтересах держави в особі ФДМУ прокурор заявляв клопотання про поновлення строку позовної давності, проте ФДМУ, набувши статусу позивача, питання про поновлення строку позовної давності не порушував, а також не надав доказів поважності причин пропуску звернення до суду.

За таких обставин суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позову з підстав пропуску строку позовної давності.

Натомість суд касаційної інстанції зазначені положення законодавства не врахував і фактично наділив прокурора статусом самостійного позивача та помилково дійшов висновку, що відлік позовної давності розпочався з 2011 року – з моменту виявлення прокуратурою під час проведення перевірки факту відсутності у Циблівської сільської ради повноважень щодо оформлення права власності на об’єкти нерухомого майна.

Ураховуючи наведене, при вирішенні цієї справи суд апеляційної інстанції правильно застосував до спірних правовідносин норми матеріального права, висновки цього суду щодо відсутності підстав для задоволення позову у зв’язку з пропуском позивачем строку позовної давності є обґрунтованими і такими, що відповідають фактичним обставинам справи та вимогам закону.

Згідно з підпунктом «б» пункту 2 частини другої статті 11125 ГПК Верховний Суд України за наявності підстав, передбачених пунктами 1–3 частини першої статті 11116 цього Кодексу, має право скасувати судове рішення (судові рішення) та залишити в силі судове рішення (судові рішення), що було помилково скасовано судом апеляційної та/або касаційної інстанції.

За таких обставин постанова Вищого господарського суду України від 03 серпня 2016 року та додаткова постанова цього ж суду від 22 лютого 2017 року у справі № 17/108-11/24 підлягають скасуванню, а постанова Київського апеляційного господарського суду від 02 червня 2016 року – залишенню в силі.

Разом із тим відповідно до частини шостої статті 49 ГПК у разі зміни судового рішення без направлення справи на новий розгляд або ухвалення нового рішення Верховний Суд України змінює і розподіл судових витрат, тому обов’язок зі сплати судового збору покладається на позивача.

Керуючись пунктом 6 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів», статтями 49, 11116, 11123, 11124, 11125 ГПК, Судова палата у господарських справах Верховного Суду України

п о с т а н о в и л а:

Заяву приватного акціонерного товариства «Укрпрофтур» задовольнити.

Постанову Вищого господарського суду України від 03 серпня 2016 року та додаткову постанову цього ж суду від 22 лютого 2017 року у справі № 17/108-11/24 скасувати, а постанову Київського апеляційного господарського суду від 02 червня 2016 року залишити в силі.

Стягнути з Фонду державного майна України (код 00032945) на користь приватного акціонерного товариства «Укрпрофтур» (код 02605473) 27 101,10 грн витрат зі сплати судового збору за подання заяви про перегляд Верховним Судом України судових рішень у справі № 17/108-11/24.

Видачу наказу доручити Господарському суду Київської області.

Постанова є остаточною і може бути оскаржена тільки з підстави, передбаченої пунктом 4 частини першої статті 11116 ГПК. 

Головуючий Т.Є. Жайворонок 
Судді: І.С. Берднік
А.А. Ємець

Постанова від 18 жовтня 2017 року № 3-932гс17

http://www.scourt.gov.ua/clients/vsu/vsu.nsf/(documents)/F9E794236439372FC22581D00047118E
 

Ссылка на комментарий
Поделиться на других сайтах

ВСУ со ссылкой на ранее принятые правовые позиции указал, что прокурор осуществляет представительство органа, в интересах которого он обращается в суд, на основании закона (процессуальное представительство), а потому положение закона о начале течения срока исковой давности распространяется и на обращение прокурора в суд с иском о защите интересов государства, в рассматриваемом деле в лице ФГИУ, но не наделяет прокурора полномочиями ставить вопрос о восстановлении срока исковой давности при отсутствии такого ходатайства со стороны самого лица, в интересах которого он обращается в суд.

Это очередное дело где продемонстрирована, на мой взгляд, преступная бездеятельность ФГИУ фактически способствующая незаконному отчуждению государственного имущества.

Ссылка на комментарий
Поделиться на других сайтах

2 часа назад, ANTIRAID сказал:

Это очередное дело где продемонстрирована, на мой взгляд, преступная бездеятельность ФГИУ фактически способствующая незаконному отчуждению государственного имущества.

100%

Ссылка на комментарий
Поделиться на других сайтах

Join the conversation

You can post now and register later. If you have an account, sign in now to post with your account.

Гость
Ответить в этой теме...

×   Вы вставили отформатированный текст.   Удалить форматирование

  Only 75 emoji are allowed.

×   Ваша ссылка была автоматически заменена на медиа-контент.   Отображать как ссылку

×   Your previous content has been restored.   Clear editor

×   You cannot paste images directly. Upload or insert images from URL.

Зарузка...