ANTIRAID

Постановление ВСУ по пересмотру позволяющее при покупках в группе бесконечно затягивать с возвратом средств

Считаете ли Вы решение законным и справедливым?  

3 голоса

  1. 1. Считаете ли Вы решение законным?

    • Да
      1
    • Нет
      2
    • Затрудняюсь ответить
      0
  2. 2. Считаете ли Вы решение справедливым?

    • Да
      0
    • Нет
      3
    • Затрудняюсь ответить
      0


Recommended Posts

ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

 18 жовтня 2017 року

 м. Київ

Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України у складі:

головуючого Романюка Я.М.,
суддів: Гуменюка В.І., Лященко Н.П.,
Сімоненко В.М.,
 
розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю «Авто Просто» про повернення коштів за заявою товариства з обмеженою відповідальністю «Авто Просто» про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 25 травня 2017 року,

в с т а н о в и л а :

У серпні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю «Авто Просто» (далі – ТОВ «Авто Просто») про повернення коштів, який під час розгляду справи уточнив, та остаточно просив стягнути з відповідача на свою користь 25 665 грн. 18 коп. сплачених за договором; 22 806 грн. 07 коп. інфляційних витрат; 3 % річних за час прострочення виконання зобов'язання у сумі 3 824 грн. 43 коп. та 1 500 грн. витрат на правову допомогу.

Свої вимоги позивач обгрунтовував тим, що 21 вересня 2011 року між ним та ТОВ «Авто Просто» укладено угоду НОМЕР 1, предметом якої є надання учаснику послуг системи «Авто Так», спрямованих на придбання автомобіля марки «ЗАЗ», модель «Форза». На виконання умов даної угоди позивач сплатив відповідачу 43 266 грн 33 коп., з яких 25 665 грн 18 коп. - чисті внески, проте, не зважаючи на це, автомобіль ним отримано не було. У зв'язку з цим за його заявою угоду було розірвано, а тому відповідно до п. 13.1. угоди відповідач повинен повернути йому чисті внески за право отримання автомобіля за угодою, натомість останній відмовився повернути йому грошові кошти у вищевказаному розмірі. 

Рішенням Миронівського районного суду Київської області від 12 жовтня 2016 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Київської області від 25 січня 2017 року, позов задоволено.

Стягнуто з ТОВ «Авто Просто» на користь ОСОБА_1 25 665 грн. 18 коп. коштів сплачених за договором, 22 806 грн. 07 коп. інфляційних витрат, 3 % річних за час прострочення виконання зобов'язання у сумі 3 824 грн. 43 коп. та 1 500 грн. витрат на правову допомогу, а всього - 53 796 грн. 31 коп.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 25 травня 2017 року касаційну скаргу ТОВ «Авто Просто» відхилено, рішення судів попередніх інстанцій залишено без змін. 

У поданій до Верховного Суду України заяві ТОВ «Авто Просто» просить скасувати судове рішення у справі з ухваленням нового рішення про відмову в позові, посилаючись на неоднакове застосування касаційним судом одних і тих самих норм матеріального права, а саме статті 907 ЦК України.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши наведені в заяві доводи, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України дійшла висновку, що заява підлягає задоволенню.

На підставі статті 360-4 ЦПК України Верховний Суд України скасовує судове рішення у справі, яке переглядається з підстави неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, якщо установить, що воно є незаконним.

Суд установив, що 21 вересня 2011 року між позивачем та ТОВ «Авто Просто» було укладено угоду НОМЕР 1, предметом якої є надання учаснику послуг системи «Авто Так», спрямованих на придбання автомобіля марки «ЗАЗ», модель «Форза» за ціною 80 860 грн., угода укладена шляхом підписання сторонами угоди, додатку НОМЕР 2 та додатку НОМЕР 3, які є невід’ємними частинами угоди (а.с. 6-10).

На виконання умов даної угоди позивач сплатив відповідачу 43 266 грн. 33 коп., що підтверджується копіями квитанцій (а.с. 11-17, 19-24, 26-31, 33-36).

19 грудня 2013 року позивач звернувся до відповідача із заявою, в якій повідомив про розірвання угоди та просив повернути сплачені ним внески.

Із відповіді ТОВ «Авто Просто» від 11 січня 2014 року вбачається, що відповідач розірвав угоду та повідомив позивача про те, що поверненню підлягають чисті внески, розраховані у відповідності до положень статті 13, п.13.3 додатку НОМЕР 3 до угоди. 

Пунктом 13.1 статті 13 угоди передбачено, що учасник, який не отримав автомобіль, має право розірвати угоду за власним бажання, про що має повідомити ТОВ «Авто Просто» у письмовій формі.

Сума чистих внесків, що підлягає поверненню, розраховується відповідно до поточної ціни автомобіля, дійсної в місяці, коли такий учасник повідомив ТОВ «Авто Просто» про розірвання Угоди, за вирахуванням відступного за відмову від угоди в розмірі 2 цілих чистих внесків.

Відповідно до розд. 1 Визначення термінів додатку НОМЕР 3 до угоди «Цілий чистий внесок – це частина щомісячного повного внеску, який використовується для оплати автомобіля. Половинний чистий внесок – це половина цілого чистого внеску».

Згідно з пунктом 2.6. ст. 2 додатку НОМЕР 3 до угоди чисті внески, сплачені учасником у встановлені строки та відповідно до поточної ціни автомобіля, дійсної на момент сплати, зараховуються як відсоток від вартості автомобіля, що у свою чергу є оплатою за товар – автомобіль.

Таким чином, в угоді чітко передбачено, що споживач оплачує кожного місяця частину ціни автомобіля. Крім того, сплачені чисті внески перерахунку (у зв’язку зі зміною ціни автомобіля) не підлягають. Після одержання автомобіля та реєстрації його на своє ім’я споживач зобов’язаний і надалі сплачувати кошти за автомобіль до повної його оплати – 100% від ціни автомобіля.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, з висновками якого погодились суди апеляційної та касаційної інстанцій, виходив із того, що ТОВ «Авто Просто» після розірвання угоди зобов’язане повернути позивачу чисті внески у розмірі 25 665 грн. 18 коп., розраховані у відповідності до положень ст. 13 п.13.3 додатку НОМЕР 3 до угоди, інфляційні втрати у сумі 22 806 грн.07 коп. та 3% річних від суми простроченого зобов’язання у розмірі 3 824 грн. 43 коп. При цьому, суд зазначив, що безпідставними є доводи відповідача щодо порядку повернення чистих внесків, передбачених статтею 13 додатка НОМЕР 3 до угоди, адже такі обставини, як пріоритетність повернення чистих внесків (черга із 8-ми осіб) та накопичення необхідної суми коштів у Фонді для повернення, не можуть бути підставою для відмови у захисті права позивача на отримання коштів, сплачених ним на виконання умов угоди.

Проте у наданих для порівняння ухвалах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 червня 2015 року, 01 жовтня 2015 року суд касаційної інстанції виходив з того, що відповідно до підп. 13.4.2 п. 13.4 ст. 13 додатку НОМЕР 3 до угоди у наступну чергу повертаються чисті внески тим учасникам, які розірвали угоду. При цьому, пріоритет у групі надається тому учаснику, який першим подав письмову заяву про розірвання угоди, а в разі, коли такі заяви було подано одночасно кількома учасниками, пріоритет надається учаснику, номер угоди якого є меншим. Відповідно до п. 13.4 ст. 13 додатку НОМЕР 3 до угоди, кошти повертаються в порядку, що побудована на принципі черговості. Відмовляючи у позові, суд дійшов висновку про передчасність задоволення вимог позивача з огляду на те, що ТОВ «Авто Просто» має повернути сплачені чисті внески учасникам системи, які розірвали угоди раніше.

Викладене свідчить про те, що існує неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції зазначеної норми матеріального права, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України виходить з такого.

Відповідно до статті 907 ЦК України, порядок і наслідки розірвання договору про надання послуг визначаються домовленістю сторін.

Установлено, що укладена між сторонами угода розірвана за заявою позивача від 19 грудня 2013 року.

Статтею 13 додатку НОМЕР 3 до Угоди сторони чітко визначили порядок і наслідки її розірвання.

Відповідно до п. 13.4.1. ст. 13 додатку НОМЕР 3 до Угоди в першу чергу повертаються кошти учаснику, який розірвав угоду внаслідок настання наступних непередбачених обставин, що виникли під час дії угоди: отримання ним інвалідності або смерті свого подружжя, або набуття учасником статусу безробітного. За вимогою ТОВ «Авто Просто» учасник зобов'язується надавати документи, які підтверджують виникнення вищезазначених обставин. За підтверджених обставин згідно з цим пунктом, учаснику повертаються сплачені чисті внески без вирахування відступного.

Відповідно до п. п. 13.4.2 п.13.4 ст. 13 додатку НОМЕР 3 у наступну чергу повертаються чисті внески тим учасникам, які розірвали Угоду, не посилаючись на обставини, викладені в попередньому пункті. При цьому, пріоритет у групі надається тому учаснику, який першим подав письмову заяву про розірвання угоди, а в разі, коли такі заяви було подано одночасно кількома учасниками, пріоритет надається учаснику, номер угоди якого є меншим.

Як вбачається згідно з п. 13.4. ст. 13 додатку НОМЕР 3 до Угоди, кошти повертаються в порядку, що побудована на принципі черговості.

Відповідно до статті 10 Угоди підписання цієї Угоди та додатків до неї є підтвердженням факту ознайомлення, розуміння сторонами її умов та згоди сторін з усіма визначеннями, умовами та змістом Угоди й додатків до неї.

З такими умовами позивач погодилася, підписуючи Угоду.

У відповіді ТОВ «Авто Просто» від 22 липня 2016 року щодо повернення сплачених коштів зазначено, що перед позивачем існує черга із 8 учасників, повернення чистих внесків яким відбуватиметься раніше, ніж позивачу.

Таким чином, суд першої інстанції, з висновками якого погодились суди апеляційної та касаційної інстанцій, відхиляючи доводи відповідача щодо порядку повернення чистих внесків (повертаються в порядку, що побудована на принципі черговості), передбачених статтею 13 додатка НОМЕР 3 до угоди, дійшов до неправильного висновку про задоволення позову про стягнення коштів, не взявши до уваги, що передчасне повернення коштів ОСОБА_1 з Фонду для повернення коштів, порушує права інших учасників, які стоять в черзі на повернення коштів перед позивачем.

За таких обставин, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України дійшла висновку про передчасність вимог ОСОБА_1 з огляду на те, що ТОВ «Авто Просто» має повернути сплачені чисті внески 8 учасникам системи, які розірвали угоди раніше.

Таким чином, ухвалені у справі судові рішення підлягають скасуванню з постановленням нового рішення суду – про відмову в задоволенні позову.

Керуючись пунктом 1 частини першої статті 355, пунктом 1 частини першої статті 360-3, частинами першою, другою статті 360-4 ЦПК України, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України

п о с т а н о в и л а :

Заяву товариства з обмеженою відповідальністю «Авто Просто» задовольнити.

Рішення Миронівського районного суду Київської області від 12 жовтня 2016 року, ухвалу апеляційного суду Київської області від 25 січня 2017 року та ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 25 травня 2017 року скасувати.

У задоволенні позову ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю «Авто Просто» про повернення коштів – відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Авто Просто» сплачений ним судовий збір в сумі 2 259 грн. 92 коп.

Постанова є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 3 частини першої статті 355 ЦПК України.

Головуючий Я.М. Романюк
Судді: В.І. Гуменюк
Н.П. Лященко
В.М. Сімоненко

ПРАВОВА ПОЗИЦІЯ 
у справі за № 6-1584цс17 

Відповідно до статті 907 ЦК України, порядок і наслідки розірвання договору про надання послуг визначаються домовленістю сторін.

Статтею 13 додатку НОМЕР 3 до Угоди сторони чітко визначили порядок і наслідки її розірвання.

Відповідно до п. 13.4.1. ст. 13 додатку НОМЕР 3 до Угоди в першу чергу повертаються кошти учаснику, який розірвав угоду внаслідок настання наступних непередбачених обставин, що виникли під час дії угоди: отримання ним інвалідності або смерті свого подружжя, або набуття учасником статусу безробітного. За вимогою ТОВ «Авто Просто» учасник зобов'язується надавати документи, які підтверджують виникнення вищезазначених обставин. За підтверджених обставин згідно з цим пунктом, учаснику повертаються сплачені чисті внески без вирахування відступного.

Відповідно до п. п. 13.4.2 п.13.4 ст. 13 додатку НОМЕР 3 у наступну чергу повертаються чисті внески тим учасникам, які розірвали Угоду, не посилаючись на обставини, викладені в попередньому пункті. При цьому, пріоритет у групі надається тому учаснику, який першим подав письмову заяву про розірвання угоди, а в разі, коли такі заяви було подано одночасно кількома учасниками, пріоритет надається учаснику, номер угоди якого є меншим.

Як вбачається згідно з п. 13.4. ст. 13 додатку НОМЕР 3 до Угоди, кошти повертаються в порядку, що побудована на принципі черговості.

У відповіді ТОВ «Авто Просто» від 22 липня 2016 року щодо повернення сплачених коштів зазначено, що перед позивачем існує черга із 8 учасників, повернення чистих внесків яким відбуватиметься раніше, ніж позивачу.

Таким чином, суд першої інстанції, з висновками якого погодились суди апеляційної та касаційної інстанцій, відхиляючи доводи відповідача щодо порядку повернення чистих внесків (повертаються в порядку, що побудована на принципі черговості), передбачених статтею 13 додатка № 2 до угоди, дійшов до неправильного висновку про задоволення позову про стягнення коштів, не взявши до уваги, що передчасне повернення коштів ОСОБА_1 з Фонду для повернення коштів, порушує права інших учасників, які стоять в черзі на повернення коштів перед позивачем.

Суддя Верховного Суду України Я.М. Романюк

Постанова від 18 жовтня 2017 року № 6-1584цс17

http://www.scourt.gov.ua/clients/vsu/vsu.nsf/(documents)/411BBC553D161419C22581D30051EBC2
 

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах

После фактической легализации судьями ВСУ покупок в группах, ранее ими же признанными несправедливыми и недействительными, теперь эти же судьи ВСУ не дав оценки условиям договора фактически предоставили возможность организаторам таких схем не возвращать оплаченные участниками средства. 

  • Like 2
  • Sad 1

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах
В 12.11.2017 в 22:05, ANTIRAID сказал:

После фактической легализации судьями ВСУ покупок в группах, ранее ими же признанными несправедливыми и недействительными, теперь эти же судьи ВСУ не дав оценки условиям договора фактически предоставили возможность организаторам таких схем не возвращать оплаченные участниками средства. 

Да уж.... 

  • Like 2

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах
On 12.11.2017 at 10:01 PM, ANTIRAID said:

 

ПРАВОВА ПОЗИЦІЯ 
у справі за № 6-1584цс17 

Відповідно до статті 907 ЦК України, порядок і наслідки розірвання договору про надання послуг визначаються домовленістю сторін.

Статтею 13 додатку НОМЕР 3 до Угоди сторони чітко визначили порядок і наслідки її розірвання.

Відповідно до п. 13.4.1. ст. 13 додатку НОМЕР 3 до Угоди в першу чергу повертаються кошти учаснику, який розірвав угоду внаслідок настання наступних непередбачених обставин, що виникли під час дії угоди: отримання ним інвалідності або смерті свого подружжя, або набуття учасником статусу безробітного. За вимогою ТОВ «Авто Просто» учасник зобов'язується надавати документи, які підтверджують виникнення вищезазначених обставин. За підтверджених обставин згідно з цим пунктом, учаснику повертаються сплачені чисті внески без вирахування відступного.

Відповідно до п. п. 13.4.2 п.13.4 ст. 13 додатку НОМЕР 3 у наступну чергу повертаються чисті внески тим учасникам, які розірвали Угоду, не посилаючись на обставини, викладені в попередньому пункті. При цьому, пріоритет у групі надається тому учаснику, який першим подав письмову заяву про розірвання угоди, а в разі, коли такі заяви було подано одночасно кількома учасниками, пріоритет надається учаснику, номер угоди якого є меншим.

Як вбачається згідно з п. 13.4. ст. 13 додатку НОМЕР 3 до Угоди, кошти повертаються в порядку, що побудована на принципі черговості.

У відповіді ТОВ «Авто Просто» від 22 липня 2016 року щодо повернення сплачених коштів зазначено, що перед позивачем існує черга із 8 учасників, повернення чистих внесків яким відбуватиметься раніше, ніж позивачу.

Таким чином, суд першої інстанції, з висновками якого погодились суди апеляційної та касаційної інстанцій, відхиляючи доводи відповідача щодо порядку повернення чистих внесків (повертаються в порядку, що побудована на принципі черговості), передбачених статтею 13 додатка № 2 до угоди, дійшов до неправильного висновку про задоволення позову про стягнення коштів, не взявши до уваги, що передчасне повернення коштів ОСОБА_1 з Фонду для повернення коштів, порушує права інших учасників, які стоять в черзі на повернення коштів перед позивачем.

Суддя Верховного Суду України Я.М. Романюк

 

 

И где эта очередь с конкретными очередниками, чем подтверждается ее реальное существование? И кто из "очередников" получил "чистые взносы"?

"Катится, катится голубой вагон" мечт о судебной реформе под откос... Уже и подзаборные лохотронщики добрались до "стола заказов" ВСУ...

  • Like 1
  • Sad 1

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах

Создайте аккаунт или авторизуйтесь, чтобы оставить комментарий

Комментарии могут оставлять только зарегистрированные пользователи

Создать аккаунт

Зарегистрировать новый аккаунт в нашем сообществе. Это несложно!

Зарегистрировать новый аккаунт

Войти

Есть аккаунт? Войти.

Войти

  • Пользователи

  • Похожий контент

    • Автор: ANTIRAID
      Постанова
      Іменем України
      03 жовтня 2018 року
      м. Київ
      справа N 288/383/15-ц
      провадження N 61-6009 св 18
      Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Висоцької В.С., Лесько А.О., Пророка В.В. (суддя-доповідач), Сімоненко В.М., Фаловської І.М.,
      учасники справи:
      позивач-Товариство з обмеженою відповідальністю "Порше Лізинг Україна",відповідач-ОСОБА_6,
      розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_6 на рішення Апеляційного суду Житомирської області в складі колегії суддів: Галацевич О.М., Матюшенка І.В., Борисюка Р.М., від 15 червня 2016 року.
      ВСТАНОВИВ:
      У березні 2015 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Порше Лізинг Україна" (далі - ТОВ "Порше Лізинг Україна") звернулося до суду з позовом до ОСОБА_6 про стягнення заборгованості за договором та збитків.
      Позовна заява ТОВ "Порше Лізинг Україна" мотивована тим, що товариство 22 лютого 2012 року уклало з ОСОБА_6 договір про фінансовий лізинг N 00004259 за умовами якого позивач зобов'язався передати у розпорядження відповідача об'єкт лізингу - транспортний засіб типу VW Jetta, 2010 року виробництва, шасі N НОМЕР_3, двигун N НОМЕР_1, а відповідач зобов'язався прийняти об'єкт лізингу і сплатити суму коштів за договором шляхом здійснення платежів відповідно до договору та згідно із графіками покриття витрат, виплати лізингових платежів, що становить невід'ємну частину договору, на загальну суму, що становить еквівалент у гривні 23 100 дол. США, не враховуючи авансового платежу на суму, що становить еквівалент 4 620 дол. США. Цим договором також передбачені штрафні санкції за неналежне виконання умов договору.
      У зв'язку із систематичним порушенням умов договору з боку ОСОБА_6 починаючи з березня 2014 року, та несплатою лізингових платежів відповідно до плану, ТОВ "Порше Лізинг Україна" відмовилося від договору і заявило ОСОБА_6 вимогу про сплату заборгованості за договором, а також про повернення об'єкта лізингу. Такі вимоги товариства в добровільному порядку ОСОБА_6 не були виконані.
      14 листопада 2014 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Хижняк А.М. було вчинено виконавчий напис нотаріуса N 1840 про повернення об'єкта лізингу та сплату заборгованості. 15 січня 2015 року старшим державним виконавцем Відділу державної виконавчої служби Попільнянського районного управління юстиції було винесено Постанову про відкриття виконавчого провадження.
      Об'єкт лізингу станом на дату написання позовної заяви так і не був повернений позивачеві, заборгованість також залишилася не сплаченою.
      На підставі наведеного ТОВ "Порше Лізинг Україна" просило суд стягнути з ОСОБА_6 на свою користь заборгованість за договором про фінансовий лізинг від 22 лютого 2012 року N 00004259 у розмірі 25 596 грн 62 к, збитки у розмірі 440 282 грн 77 к, штраф у розмірі З 273 грн 64 к, пеню у розмірі 1 577 грн 45 к, 3 % у розмірі 473 грн 73 к, інфляційні витрати у розмірі 5 507 грн 68 к, проценти за користування чужими грошовими коштами у розмірі 2 183 грн 35 к та судовий збір у розмірі 3 654 грн.
      ОСОБА_6 звернувся до суду із зустрічним позовом до ТОВ "Порше Лізинг Україна" про визнання договору недійсним та стягнення грошових коштів.
      Зустрічна позовна заява ОСОБА_6 мотивована тим, що вказаний вище договір фінансового лізингу не відповідає вимогам чинного законодавства, а саме Закону України (далі - ЗУ) "Про захист прав споживачів", ЗУ "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг", Цивільному кодексу України (далі - ЦК України), договір має істотний дисбаланс прав і обов'язків його сторін, містить несправедливі та незаконні умови і це порушує права ОСОБА_6 як споживача відповідних фінансових послуг.
      На підставі наведеного, уточнивши позовні вимоги, ОСОБА_6 просив суд визнати недійсним договір фінансового лізингу N 00004259, укладений 22 лютого 2012 року між ним та ТОВ "Порше Лізинг Україна", стягнути з товариства на його користь сплачені ним за договором: авансовий платіж: адміністративний платіж; платіж по відшкодуванню частини вартості об'єкта лізингу; проценти та комісії, в загальній сумі 408 440 грн 16 к, стягнути з товариства на його користь моральну шкоду в сумі 15 000 грн.
      Ухвалою Попільнянського районного суду Житомирської області від 01 вересня 2015 року первісний та зустрічний позови об'єднано в одне провадження.
      Рішенням Попільнянського районного суду Житомирської області від 21 квітня 2016 року відмовлено в задоволенні первісних позовних вимог ТОВ "Порше Лізинг Україна", зустрічні позовні вимоги ОСОБА_6 задоволено частково. Визнано недійсним договір про фінансовий лізинг N 00004259, укладений 22 лютого 2012 року між ТОВ "Порше Лізинг Україна" та ОСОБА_6 Стягнуто з ТОВ "Порше Лізинг Україна" на користь ОСОБА_6 кошти в сумі 408 440 грн 16 к В задоволенні решти зустрічних позовних вимог відмовлено.
      Рішення суду першої інстанції в частині часткового задоволення зустрічного позову ОСОБА_6 мотивоване тим, що спірний договір та додаток до нього є недійсними в силу частини шостої статті 19, пункту 6 частини третьої статті 18 ЗУ "Про захист прав споживачів", частин четвертої, п'ятої та шостої статті 1056-1 ЦК України (в редакціях чинних на час виникнення між сторонами правовідносин за договором). Інші задоволені судом першої інстанції позовні вимоги ОСОБА_6 суд визнав похідними від недійсності спірного договору, доведеними і обґрунтованими.
      Рішення суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні первісного позову ТОВ "Порше Лізинг Україна" мотивоване тим, що укладений між сторонами у справі договір є недійсним, а тому вимоги товариства про стягнення грошових коштів на виконання умов цього договору є безпідставними.
      Рішенням Апеляційного суду Житомирської області від 15 червня 2016 року рішення Попільнянського районного суду Житомирської області від 21 квітня 2016 року скасовано і ухвалено у справі нове рішення про часткове задоволення вимог первісного позову ТОВ "Порше Лізинг Україна" та відмову в задоволенні зустрічного позову ОСОБА_6 Стягнуто з ОСОБА_6 на користь ТОВ "Порше Лізинг Україна" заборгованість за договором про фінансовий лізинг від 22 лютого 2012 року N 00004259 у розмірі 25 596 грн 62 к, збитки у розмірі 380 792 грн 92 к, штраф у розмірі 3 273 грн 64 к, пеню у розмірі 1 577 грн 45 к, 3 % річних у розмірі 473 грн 73 к, а всього стягнуто 411 714 грн 36 к В іншій частині первісного позову відмовлено. Стягнуто з ОСОБА_6 на користь ТОВ "Порше Лізинг Україна" 11 505 грн 72 к судового збору.
      Рішення суду апеляційної інстанції мотивоване тим, що висновок суду першої інстанції щодо обґрунтованості зустрічного позову про визнання оспорюваного договору недійсним є безпідставним, оскільки підстави зустрічного позову не доведені належними засобами доказування і є такими, що ґрунтуються на припущеннях. Тому апеляційний суд вважав за необхідне скасувати рішення районного суду в цій частині з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_6 Первісні позовні вимоги ТОВ "Порше Лізинг Україна" у задоволеній апеляційним судом їх частині колегія суддів апеляційного суду визнала доведеними і обґрунтованими.
      У касаційній скарзі, поданій у липні 2016 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ОСОБА_6 просить скасувати рішення Апеляційного суду Житомирської області від 15 червня 2016 року і залишити в силі рішення Попільнянського районного суду Житомирської області від 21 квітня 2016 року.
      Касаційна скарга ОСОБА_6 мотивована тим, що апеляційним судом безпідставно скасовано судове рішення районного суду, яке відповідає закону.
      Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 29 серпня 2016 року, крім іншого, відкрито касаційне провадження у справі, надано сторонам строк для подання заперечень на касаційну скаргу, зупинено виконання рішення Апеляційного суду Житомирської області від 15 червня 2016 року до закінчення касаційного провадження у справі.
      Правом на подання відзиву (заперечення) на касаційну скаргу сторони не скористалися.
      Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII "Перехідні положення" Цивільного процесуального кодексу України в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року N 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (далі - ЦПК України) касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
      Статтею 388 ЦПК України передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
      05 лютого 2018 року справу передано на розгляд Верховного Суду.
      Ухвалою Верховного Суду від 24 вересня 2018 року справу призначено до судового розгляду колегією у складі п'яти суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.
      У частині третій статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
      Частина друга статті 129 Конституції України визначає основні засади судочинства, однією з яких згідно з пунктом 3 цієї частини є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і в доведенні перед судом їх переконливості.
      Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
      Частиною першою статті 400 ЦПК України передбачено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
      Касаційна скарга ОСОБА_6 підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
      З матеріалів справи відомо, що 22 лютого 2012 року ОСОБА_6 уклав з ТОВ "Порше Лізинг Україна" договір про фінансовий лізинг N 00004259, згідно умов якого отримав у користування автомобіль Volkswagen Jetta, 2010 року випуску, шасі НОМЕР_3, двигун N НОМЕР_1.
      У договорі вартість об'єкту лізингу визначено у сумі еквівалентній 23 100 дол. США; авансовий платіж визначено у сумі еквівалентній 4 620 дол. США, щомісячний лізинговий платіж у сумі еквівалентній 502,16 дол. США; адміністративний платіж у сумі еквівалентній 346,50 дол. США; строк лізингу - 60 місяців.
      У березні 2014 року ОСОБА_6 порушив свої зобов'язання, сплачуючи щомісячні лізингові платежі з простроченням строків їх виплати, а з травня 2014 року перестав їх виконувати. Загальна сума заборгованості по лізинговим платежам з травня по вересень 2014 року становить 25 596 грн 62 к
      01 жовтня 2014 року ТОВ "Порше Лізинг Україна" припинило спірний договір з ОСОБА_6, керуючись пунктами 12.7, 12.9, 12.13 договору.
      14 листопада 2014 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу вчинено виконавчий напис нотаріуса, яким зобов'язано ОСОБА_6 повернути ТОВ "Порше Лізинг Україна" автомобіль Volkswagen Jetta, 2010 року випуску, шасі НОМЕР_3, двигун N НОМЕР_1, державний номерний знак НОМЕР_2.
      Постановою державного виконавця відділу державної виконавчої служби Попільнянського районного управління юстиції від 15 січня 2015 року відкрито виконавче провадження за вищевказаним виконавчим написом нотаріуса.
      Автомобіль на час розгляду справи апеляційним судом перебуває у володінні ОСОБА_8, що не заперечував його представник.
      Відповідно до частини другої статті 806 ЦК України до договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом. До відносин, пов'язаних з лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом.
      Також, виходячи з аналізу норм чинного законодавства за своєю правовою природою є змішаним договором та містить елементи договору оренди (найму) та договору купівлі-продажу транспортного засобу, що випливає зі змісту договору відповідно до статті 628 ЦК України.
      Згідно зі статтею 799 ЦК України договір найму транспортного засобу укладається у письмовій формі; договір найму транспортного засобу за участю фізичної особи підлягає нотаріальному посвідченню.
      Відповідно до частини першої статті 220 ЦК України у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним.
      Зазначена правова позиція викладена в постановах Верховного Суду України: від 16 грудня 2015 року (справа N 6-2766цс15), від 19 жовтня 2016 року (справа N 6-1551цс16), від 18 січня 2017 року (справа N 6-648цс16).
      Пленум Верховного Суду України у пункті 4 постанови від 06 листопада 2009 року N 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" роз'яснив, що судам відповідно до статті 215 ЦК України необхідно розмежовувати види недійсності правочинів: нікчемні правочини - якщо їх недійсність встановлена законом (частина перша статті 219, частина перша статті 220, частина перша статті 224 тощо), та оспорювані - якщо їх недійсність прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує їх дійсність на підставах, встановлених законом (частина друга статті 222, частина друга статті 223, частина перша статті 225 ЦК України тощо).
      Нікчемний правочин є недійсним через невідповідність його вимогам закону та не потребує визнання його таким судом.
      У пункті 7 цієї постанови Верховного Суду України роз'яснено, що у разі якщо під час розгляду спору про визнання правочину недійсним як оспорюваного та застосування наслідків його недійсності буде встановлено наявність підстав, передбачених законодавством, вважати такий правочин нікчемним, суд, вказуючи про нікчемність такого правочину, одночасно застосовує наслідки недійсності нікчемного правочину.
      Ці роз'яснення залишилися поза увагою судів попередніх інстанцій, які при вирішенні спору не звернули уваги на ту обставину, що сторони у справі не додержалися вимоги закону про обов'язкове нотаріальне посвідчення спірного у цій справі договору (а. с. 17 - 33, том 1), що свідчить про його нікчемність. В судовому порядку нікчемний договір недійсним не визнається, а тому вимоги зустрічного позову ОСОБА_6 про визнання договору недійсним задоволенню не підлягають.
      Також не підлягають задоволенню позовні вимоги за первісним позовом ТОВ "Порше Лізинг Україна", які обґрунтовані наявністю між сторонами у справі договірних зобов'язань на підставі нікчемного договору, оскільки нікчемний договір не породжує для його сторін прав і наслідків по виконанню такого договору.
      Реституція як спосіб захисту цивільного права (частина перша статті 216 ЦК України застосовується лише в разі наявності між сторонами укладеного договору, який є нікчемним чи який визнано недійсним.
      У зв'язку з цим вимоги зустрічного позову ОСОБА_6 про застосування реституції та стягнення на його користь з ТОВ "Порше Лізинг Україна" грошових коштів, переданих на виконання нікчемного правочину, є обґрунтованими.
      Водночас, правовідносини, які виникли між сторонами у справі на підставі нікчемного договору фінансового лізингу від 22 лютого 2012 року мають певні особливості, а саме: з моменту виникнення між сторонами у справі спірних правовідносин ОСОБА_6 користувався предметом лізингу (вказаний вище транспортний засіб), який належить на праві власності ТОВ "Порше Лізинг Україна".
      Відповідно до статті 216 ЦК України у разі недійсності правочину кожна зі сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а у випадку неможливості такого повернення (зокрема, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі) необхідно відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.
      Отже, у разі застосування реституції за нікчемним договором лізингу, лізингодавець зобов'язаний повернути лізингоодержувачу сплачені ним платежі на виконання умов договору. Лізингоодержувач, у свою чергу, зобов'язаний повернути лізингодавцю майно, а саме об'єкт лізингу, яким він користувався.
      Крім того, за змістом Глав 82 і 83 ЦК України для деліктних зобов'язань, які виникають із заподіяння шкоди майну, характерним є, зокрема, зменшення майна потерпілого, а для кондикційних - приріст майна у набувача без достатніх правових підстав. Вина заподіювача шкоди є обов'язковим елементом настання відповідальності у деліктних зобов'язаннях. Натомість, для кондикційних зобов'язань вина не має значення, оскільки важливим є факт неправомірного набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої.
      Обов'язок набувача повернути потерпілому безпідставно набуте (збережене) майно чи відшкодувати його вартість не є заходом відповідальності, оскільки набувач зобов'язується повернути тільки майно, яке безпідставно набув (зберігав), або вартість цього майна.
      Особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно (частина перша статті 1212 ЦК України).
      Правовідносини за нікчемним договором фінансового лізингу на підставі якого відбулося фактичне користування позивачем транспортним засобом відповідача за своїм змістом є кондикційними.
      Оскільки договір є нікчемним з моменту його укладення, то фактичний користувач предмета лізингу, який без достатньої правової підстави за рахунок власника предмета лізингу зберіг у себе кошти, які мав заплатити за весь час користування предметом лізингу, зобов'язаний повернути ці кошти власнику на підставі частини першої статті 1212 ЦК України.
      Велика Палата Верховного Суду дійшла таких правових висновків про застосування частини першої статті 1212 ЦК України до правовідносин щодо фактичного використання майна без достатньої підстави у постанові від 23 травня 2018 року (справа N 14-77цс18) і підстави для відступу від таких висновків відсутні.
      Отже, при застосуванні наслідків нікчемності договору фінансового лізингу, суд повинен повернути сторони договору в попереднє становище з урахуванням наведених вище роз'яснень.
      Відповідно до вимог статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не наділений процесуальними повноваженнями на встановлення обставин справи чи оцінку зібраних при її розгляді доказів, а тому Верховний Суд не може перевірити належним чином законність висновків суду першої інстанції щодо суми стягнення з ТОВ "Порше Лізинг Україна" на користь ОСОБА_8 грошових коштів у порядку реституції за нікчемним правочином, з урахуванням вказаних вище роз'яснень щодо покладення на лізингоодержувача обов'язку по сплаті лізингодавцеві коштів за користування предметом лізингу.
      Водночас, рішення суду першої інстанції з цього приводу не містить обґрунтування, а тому наявні підстави вважати, що воно ґрунтується на припущеннях в частині вирішення спору за зустрічним позовом про стягнення грошових коштів у порядку реституції (статті 60, 213, 214 ЦПК України 2004 року).
      Частиною третьою статті 411 ЦПК України передбачено, що підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи
      Підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права (частина перша статті 412 ЦПК України).
      Оскільки суди попередніх інстанцій не застосували правильно до спірних правовідносин статті 216, 220, 628, 799 ЦК України, порушили норми процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, то ухвалені у справі судові рішення підлягають скасуванню у повному обсязі з ухваленням нового рішення суду про відмову в задоволенні первісного позову ТОВ "Порше Лізинг Україна" і відмову в задоволенні зустрічного позову ОСОБА_8 про визнання недійсним договору через їх безпідставність, в іншій частині справу слід направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
      Керуючись статтями 400, 409, 411, 412, 416, 419, підпунктом 4 пункту 1 розділу XIII "Перехідні положення" ЦПК України,
      ПОСТАНОВИВ:
      Касаційну скаргу ОСОБА_6 задовольнити частково.
      Рішення Попільнянського районного суду Житомирської області від 21 квітня 2016 року та рішення Апеляційного суду Житомирської області від 15 червня 2016 року скасувати.
      Відмовити в позові Товариства з обмеженою відповідальністю "Порше Лізинг Україна" до ОСОБА_6 про стягнення заборгованості за договором лізингу та збитків у повному обсязі.
      Відмовити в зустрічному позові ОСОБА_6 до Товариства з обмеженою відповідальністю "Порше Лізинг Україна" про визнання договору недійсним.
      В іншій частині справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.
      Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
      Судді: Висоцька В.С.
      Лесько А.О.
      Пророк В.В.
      Сімоненко В.М.
      Фаловська І.М.
    • Автор: ANTIRAID
      Постанова
      Іменем України 
      19 вересня 2018 року
      м. Київ
      справа № 761/46145/16-ц
      провадження № 61-20558 св 18
      Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
      головуючого - Луспеника Д. Д. (суддя-доповідач),
      суддів: Білоконь О. В., Гулька Б. І., Синельникова Є. В., Черняк Ю. В.,
      учасники справи:
      позивач - ОСОБА_1,
      представник позивача - ОСОБА_2,
      відповідач - публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк»,
      представник відповідача - Тузова Владислава Олександрівна,
      розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 28 вересня 2017 року у складі судді Піхур О. В. та постанову Апеляційного суду м. Києва від 19 лютого 2018 року у складі колегії суддів: Лапчевської О. Ф., Кравець В. А., Мазурик О. Ф.,
      ВСТАНОВИВ:
      У грудні 2016 року ОСОБА_1 звернулась до суду із позовом до публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» (далі - ПАТ КБ «ПриватБанк») про захист прав споживачів та стягнення банківського вкладу.
      Позовна заява мотивована тим, що 25 травня 2011 року між нею та банком укладено договір банківського вкладу № SAMDN01000716770824, відповідно до якого вона внесла на депозит 90 000 доларів США строком на 12 місяців, з 25 травня 2011 року по 25 травня 2012 року включно, під 8,5 % річних. Договір було укладено, а також передано кошти, у відділенні банку, яке знаходилося на території Автономної Республіки Крим (далі - АР Крим).
      06 травня 2014 року Національним банком України (далі - НБУ) прийнято постанову № 260 «Про відкликання та анулювання банківських ліцензій та генеральних ліцензій на здійснення валютних операцій окремих банків і закриття банками відокремлених підрозділів, що розташовані на території АР Крим і м. Севастополя», відповіднодо якої банки зобов'язані припинити діяльність відокремлених підрозділів банків, розташованих на території АР Крим і м. Севастополя, та протягом місяця з дня набрання чинності цієї постанови забезпечити закриття таких відокремлених підрозділів.
      Після припинення банком діяльності на території АР Крим вона не змогла отримати свої грошові кошти у відділеннях, які розташовані в АР Крим та зверталася до відділень на материковій частині України, проте банк кошти не повернув.
      Ураховуючи викладене, ОСОБА_1 просила суд стягнути з банку на її користь банківський вклад у розмірі 90 000 доларів США, що еквівалентно 2 434 500 грн, та пеню у розмірі 82 675 620 грн.
      Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 28 вересня 2017 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.
      Стягнуто з ПАТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 банківський вклад у розмірі 90 000 доларів США, що за офіційним курсом НБУ становить 2 434 500 грн.
      Стягнуто з ПАТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 пеню у розмірі 2 434 500 грн.
      У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
      Вирішено питання розподілу судових витрат.
      Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що банком не виконано своїх зобов'язань за договором банківського вкладу, тому він має повернути позивачу, вкладнику, грошові кошти. Суд прийняв до уваги надану позивачем квитанцію щодо внесення коштів на депозитний рахунок та вважав, що вона відображає розмір заборгованості банку перед позивачем на момент її вимоги. Крім того, суд дійшов висновку, що на користь позивача з банку підлягає стягненню пеня за прострочення надання фінансових послуг, передбачена частиною п'ятою статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів». При цьому суд вважав за можливе зменшити заявлений розмір пені (82 675 620 грн) відповідно до положення частини третьої статті 551 ЦК України до розміру банківського вкладу (2 434 500 грн).
      Постановою Апеляційного суду м. Києва від 19 лютого 2018 року апеляційну скаргу ПАТ КБ «ПриватБанк» залишено без задоволення. Рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 28 вересня 2017 року залишено без змін.
      Судове рішення суду апеляційної інстанції мотивоване тим, що рішення місцевого суду ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права. Апеляційний суд вказав, що підтвердженням укладення вказаного договору банківського вкладу є надана позивачем квитанція, яка містить усі реквізити, визначені пунктом 2.9 розділу 4 Постави Національного банку України від 01 червня 2011 року № 174, та електронна ощадна книжка у вигляді картки НОМЕР_1, видана ОСОБА_1 на підтвердження укладення договору.
      Апеляційний суд відхилив доводи банку про недоведеність наявності коштів на депозитному рахунку на час звернення з позовом та вказав, що у разі заперечень щодо укладення договору банківського вкладу, саме на відповідача покладається обов'язок довести, що на депозитному рахунку, який зазначений на квитанції про зарахування коштів, такі кошти відсутні.
      Також апеляційний суд, пославшись на практику Верховного Суду України, вказав про правомірність стягнення з банку пені, яка передбачена положенням частини п'ятої статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів».
      У квітні 2018 року ПАТ КБ «ПриватБанк» подало до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржувані судові рішення скасувати та направити справу на новий розгляд до суд апеляційної інстанції.
      Касаційна скарга мотивована тим, що ОСОБА_1 не надано доказів на підтвердження факту наявності залишку грошових коштів на її банківському (депозитному) рахунку саме на час звернення до суду.
      Крім того зазначає, що не підлягає задоволенню вимога позивача про стягнення пені за прострочення виконання банківських послуг, яка обчислена відповідно до положень Закону України «Про захист прав споживачів», оскільки стаття 625 ЦК України є спеціальною нормою, яка регулює правовідносини з приводу виконання фінансового зобов'язання, у той час, як положення частини п'ятої статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів» є загальною нормою, яка застосовується у випадку коли спеціальними положеннями законодавства не передбачено відповідальності за порушення.
      Відзив на касаційну скаргу позивач до суду не подала.
      Касаційна скарга задоволенню не підлягає.
      Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
      Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
      Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
      Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
      Частиною першою статті 402 ЦПК Українивизначено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
      Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.
      Судами встановлено, що 25 травня 2011 року між ОСОБА_1 та ПАТ КБ «ПриватБанк» було укладено договір банківського вкладу № SAMDN01000716770824, за умовами якого позивач внесла на депозит 90 000 доларів США, строком на 12 місяців, з 25 травня 2011 року по 25 травня 2012 року включно, під 8,5% річних. Договір було укладено у відділенні банку, яке знаходилося на території АР Крим (а.с. 9, 11).
      25 травня 2011 року на виконання умов договору, ОСОБА_1 було внесено на депозитний рахунок грошові кошти у розмірі 90 000 доларів США, що підтверджується квитанцією від 25 травня 2011 року (а.с. 10).
      14 лютого 2014 року позивач зверталася до Кримського регіонального управління ПАТ КБ «ПриватБанк» із заявою про розірвання договору та виплатою грошових коштів.
      Відповідно до частини першої статті 1058 ЦК України за договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов'язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором.
      Частиною другою статті 1060 ЦК України встановлено, що за договором банківського вкладу незалежно від його виду банк зобов'язаний видати вклад або його частину на першу вимогу вкладника, крім вкладів, зроблених юридичними особами на інших умовах повернення, які встановлені договором.
      Статтею 2 Закону України «Про банки і банківську діяльність» визначено, що вклад (депозит) - це кошти в готівковій або у безготівковій формі, у валюті України або в іноземній валюті, які розміщені клієнтами на їх іменних рахунках у банку на договірних засадах на визначений строк зберігання або без зазначення такого строку і підлягають виплаті вкладнику відповідно до законодавства України та умов договору; клієнт банку - будь-яка фізична чи юридична особа, що користується послугами банку.
      Відповідно до частини п'ятої статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів» у разі коли виконавець не може виконати (прострочує виконання) роботу (надання послуги) згідно з договором, за кожний день (кожну годину, якщо тривалість виконання визначено у годинах) прострочення споживачеві сплачується пеня у розмірі трьох відсотків вартості роботи (послуги), якщо інше не передбачено законодавством. У разі коли вартість роботи (послуги) не визначено, виконавець сплачує споживачеві неустойку в розмірі трьох відсотків загальної вартості замовлення.
      Сплата виконавцем неустойки (пені), встановленої в разі невиконання, прострочення виконання або іншого неналежного виконання зобов'язання, не звільняє його від виконання зобов'язання в натурі.
      Задовольняючи частково позов, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, правильно виходив з того, що позивачем доведено факт укладення між сторонами договору банківського вкладу, внесення грошових коштів у заявленому розмірі, а відтак не повертаючи грошові кошти за вимогою вкладника, банк не виконав належним чином покладених на нього зобов'язань та позбавив вкладника права користуватись належним їй майном.
      Доводи касаційної скарги про те, що ОСОБА_1 не надано доказів на підтвердження факту наявності залишку грошових коштів на її банківському (депозитному) рахунку саме на час звернення до суду, є безпідставними.
      Відповідно до частини першої статті 3 ЦПК України, у редакції 2004 року, чинній на час звернення до суду з позовом, кожна особа має право у порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
      Стаття 15 ЦК України закріплює право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
      Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України).
      Аналогічна норма міститься й у частині першій статті 10 ЦПК України у редакції 2004 року, чинні на час розгляду справи судом першої інстанції.
      Згідно з частиною першою статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
      Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
      Згідно із частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
      Аналогічні норми містяться й у статтях 10, 60 ЦПК України 2004 року.
      Під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження (пункти 1, 2 частини першої статті 264 ЦПК України).
      Звернувшись до суду з позовом, ОСОБА_1 надала суду оригінали договору банківського вкладу від 25 травня 2011 року та квитанції про внесення коштів на депозитний рахунок (а. с. 154-155), які судами досліджені, про що зазначено в судових рішеннях, тобто достовірно довела факт виконання своїх зобов'язань за вказаним договором.
      За таких обставин, саме на відповідача покладається обов'язок довести належне виконання своїх зобов'язань за договором банківського вкладу, а саме доказів того, що кошти були повернуті вкладникові, а також про відсутність коштів на депозитному рахунку позивача. Проте, банком таких доказів надано не було.
      При цьому, апеляційний суд правильно відхилив доводи банку щодо знаходження відокремленого підрозділу на окупованій території АР Крим та відсутності доступу до банківських документів, оскільки договір укладався не з філією, а безпосередньо з юридичною особою - ПАТ КБ «ПриватБанк», про що зазначено як у договорі, так і у квитанції, а банківські розрахунки між відділенням та безпосередньо банком не повинні бути підставою для покладення проблем діяльності відділення банку на вкладника.
      Не заслуговують на увагу й доводи банку про незаконне стягнення судами пені на підставі частини п'ятої статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів».
      Апеляційний суд правильно відхилив доводи банку щодо неправомірного стягнення пені, пославшись на правові висновки Верховного Суду України, викладені у постановах: від 11 травня 2016 року у справі № 6-37цс16, від 01 червня 2016 року у справі №6-2558цс15, від 28 вересня 2016 року у справі №6-1699цс16, від 13 березня 2017 року у справі 6-2128цс16, відповідно до яких вкладник за договором банківського вкладу (депозиту) є споживачем фінансових послуг, а банк - їх виконавцем і несе відповідальність за неналежне надання цих послуг, передбачену частиною п'ятою статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів», а саме сплату пені в розмірі 3 % вартості послуги за кожен день прострочення.
      Особа, яка подала касаційну скаргу не навела доводів щодо відступлення від вказаного правового висновку Верховного Суду України. Не знаходить підстав для відступлення від нього й колегія суддів Верховного Суду.
      Інших доводів щодо незаконності чи необґрунтованості судових рішень судів першої та апеляційної інстанції касаційна скарга не містить.
      Таким чином, вирішуючи спір, суди попередніх інстанцій повно, всебічно та об'єктивно з'ясували обставини справи, вірно встановили правовідносини, що склалися та дійшли обґрунтованого висновку про часткове задоволення позову ОСОБА_1, так як ПАТ КБ «ПриватБанк» не надало доказів виконання своїх зобов'язань за договором банківського вкладу від 25 травня 2011 року.
      Згідно з частиною першою статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
      Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів першої та апеляційної інстанцій не спростовують, на законність та обґрунтованість судових рішень не впливають.
      Керуючись статтями 400, 402, 409, 410, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
      ПОСТАНОВИВ:
      Касаційну скаргу публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» залишити без задоволення.
      Рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 28 вересня 2017 року та постанову Апеляційного суду м. Києва від 19 лютого 2018 року залишити без змін.
      Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
      Головуючий Судді:Д. Д. Луспеник О. В. Білоконь Б. І. Гулько Є. В. Синельников Ю. В. Черняк
      http://reyestr.court.gov.ua/Review/76746305
    • Автор: ANTIRAID
      ПОСТАНОВА
      ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
      20 червня 2018 року
      м. Київ
      Справа N 380/63/16-ц
      Провадження N 14-230цс18
      Велика Палата Верховного Суду у складі:
      судді-доповідача Лященко Н.П.,
      суддів Антонюк Н.О., Бакуліної С.В., Британчука В.В., Гудими Д.А., Данішевської В.І., Золотнікова О.С., Кібенко О.Р., Князєва В.С., Лобойка Л.М., Прокопенка О.Б., Рогач Л.І., Саприкіної І.В., Ситнік О.М., Ткачука О.С., Уркевича В.Ю., Яновської О.Г.
      розглянула в порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Авто просто" на рішення Апеляційного суду Київської області від 23 серпня 2016 року (судді Касьяненко Л.І., Іванова І.В., Гуль В.В.)
      у справі за позовом ОСОБА_3 до Товариства з обмеженою відповідальністю "Авто просто" про захист прав споживача та повернення грошових коштів, сплачених за договором, і
      ВСТАНОВИЛА:
      У січні 2016 року ОСОБА_3 звернулася до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Авто просто" (далі - ТОВ "Авто просто") про захист прав споживача та повернення грошових коштів, сплачених за договором.
      Позов мотивувала тим, що 20 вересня 2011 року між нею та ТОВ "Авто просто" укладено угоду N 371958 (далі - Угода), предметом якої є надання учаснику послуг системи "Авто так", спрямованих на придбання автомобіля марки ЗАЗ, модель "Ланос". На виконання умов Угоди позивачка ОСОБА_3 сплатила відповідачу 67 тис. 834 грн 43 коп., з яких 64 тис. 95 грн 82 коп. - чисті внески. Однак автомобіль вона так і не отримала. У зв'язку із цим за її заявою Угоду було розірвано. Відповідно до пункту 13.1 статті 13 додатку N 2 до Угоди відповідач повинен повернути позивачці чисті внески за право отримання автомобіля за угодою, але незважаючи на її неодноразові звернення, ТОВ "Авто Просто" грошових коштів у розмірі чистих внесків ОСОБА_3 так і не повернуло. Тому позивачка звернулася до суду за захистом своїх прав та на підставі статей 1, 11, 4, 22 Закону України "Про захист прав споживачів", статей 526, 530 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) просила стягнути з ТОВ "Авто просто" на свою користь 64 тис. 95 грн 82 коп.
      Рішенням Тетіївського районного суду Київської області від 15 березня 2016 року у задоволенні позову ОСОБА_3 відмовлено.
      Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що статтею 13 додатку N 2 до Угоди чітко визначено порядок і наслідки її розірвання. Згідно з підпунктом 13.4.1 статті 13 додатку N 2 до угоди в першу чергу повертаються кошти учаснику, який розірвав Угоду внаслідок настання непередбачених обставин, що виникли під час дії Угоди (перелічені у зазначеному підпункті). Відповідно до підпункту 13.4.2 статті 13 додатку N 2 до Угоди у наступну чергу повертаються чисті внески тим учасникам, які розірвали Угоду, не посилаючись на обставини, викладені в попередньому підпункті. При цьому, пріоритет у групі надається тому учаснику, який першим подав письмову заяву про розірвання угоди, а в разі коли такі заяви було подано одночасно кількома учасниками, пріоритет надається учаснику, номер Угоди якого є меншим. Відповідно до пункту 13.4 статті 13 додатку N 2 до угоди, кошти повертаються в порядку, який побудований за принципом черговості, а з огляду на те, що ТОВ "Авто просто" має повернути сплачені чисті внески учасникам системи, які розірвали угоди раніше, суд дійшов висновку, що вимоги позивача є передчасними.
      Рішенням Апеляційного суду Київської області від 23 серпня 2016 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 задоволено. Рішення суду першої інстанції скасовано й ухвалено нове рішення про задоволення позову. Стягнуто з ТОВ "Авто просто" на користь ОСОБА_3 кошти в розмірі 64 тис. 95 грн 82 коп.
      Рішення суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що за умовами Угоди ТОВ "Авто просто" після її розірвання зобов'язане повернути позивачці сплачені нею чисті внески, розраховані відповідно до положень пункту 13.3 статті 13 додатку N 2 до Угоди.
      У касаційній скарзі, поданій у вересні 2016 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ТОВ "Авто просто" просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції і залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
      Касаційну скаргу мотивовано тим, що укладеною між сторонами Угодою передбачено порядок та строки повернення коштів у разі її розірвання. Зокрема, сума сплачених чистих внесків повертається в порядку черговості, а оскільки позивачка перебуває в черзі під N 24, її вимоги про повернення коштів є передчасними, а рішення суду апеляційної інстанції є таким, що ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права.
      Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16 вересня 2016 року відкрито касаційне провадження в зазначеній справі.
      Ухвалою цього ж суду від 08 листопада 2017 року справу призначено до розгляду.
      Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII "Перехідні положення" Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) у редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року N 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (далі - Закон N 2147-VIII) касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
      07 лютого 2018 року справу передано до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.
      Відповідно до підпункту 7 пункту 1 розділу XIII "Перехідні положення" ЦПК України (у редакції Закону України N 2147-VIII) суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів або палати (об'єднаної палати), передає справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо така колегія або палата (об'єднана палата) вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права в подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду України.
      Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду ухвалою від 16 травня 2018 року передав справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, оскільки вважає за необхідне відступити від правового висновку, викладеного в постанові Верховного Суду України від 18 жовтня 2017 року у справі N 6-1584цс17.
      01 червня 2018 року справа надійшла до Великої Палати Верховного Суду та передана судді-доповідачу відповідно до автоматизованого розподілу справи.
      Ухвалою Великої Палати Верховного Суду від 07 червня 2018 року справу прийнято до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними в ній матеріалами.
      Частиною другою статті 389 ЦПК України встановлено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
      Перевіривши наведені в касаційній скарзі доводи в межах підстав оскарження, встановлених статтею 389 ЦПК України, ВеликаПалата Верховного Суду дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню.
      Під час розгляду справи суди встановили, що 20 вересня 2011 року між позивачкою та ТОВ "Авто просто" було укладено Угоду, предметом якої є надання учаснику послуг системи "Авто так", спрямованих на придбання автомобіля марки ЗАЗ, модель "Ланос", за ціною 71 тис. 680 грн. Угоду укладено шляхом її підписання сторонами, а також додатку N 1 та додатку N 2 до неї, які є невід'ємними частинами Угоди.
      На виконання умов Угоди позивачка сплатила 67 тис. 834 грн 43 коп., що підтверджується копіями квитанцій.
      13 серпня 2015 року ОСОБА_3 звернулася до відповідача із заявою, в якій повідомила останнього про розірвання Угоди та просила повернути сплачені нею внески.
      З відповіді ТОВ "Авто просто" від 27 серпня 2015 року (а. с. 19) вбачається, що відповідач розірвав Угоду та повідомив позивачку про те, що поверненню підлягають чисті внески, розраховані відповідно до положень статті 13, пункту 13.3 додатку N 2 до Угоди. Окрім того, в листі зазначено, що сплачені чисті внески, за вирахуванням відступного за відмову від Угоди в розмірі двох цілих чистих внесків, будуть повертатися з фонду для повернення коштів, що складається з 5 % від загальної суми, яка надходить щомісяця до фонду групи. Відповідно до положень статті 13 додатку N 2 до Угоди ТОВ "Авто просто" здійснює повернення чистих внесків згідно пріоритетів, викладених у пунктах 13.4 та 13.5 цієї статті, та після накопичення необхідної суми коштів у фонді для повернення коштів.
      У відповіді від 23 вересня 2015 року (а. с. 20) на звернення позивачки ТОВ "Авто просто" знову наголосило, що відповідно до умов договору повернення чистих внесків здійснюється згідно з пріоритетами, визначеними підпунктами 13.4.1-13.4.3, та після накопичення необхідної суми коштів у фонді групи для повернення коштів. Товариство також повідомило, що на момент підготовки відповіді перед позивачкою є 24 учасники, повернення чистих внесків яким відбуватиметься раніше, ніж їй. Сума чистих внесків, що підлягає поверненню, становить 64 тис. 095 грн 82 коп.
      У відповіді ТОВ "Авто просто" від 29 жовтня 2015 року (а. с. 23) зазначило, що кількість учасників групи позивача становить 240 чоловік і є незмінною протягом її функціонування. За період з 15 серпня 2015 року по 29 жовтня 2015 року жодному з учасників групи позивачки, які розірвали Угоду, чисті внески не було повернуто.
      З довідки ТОВ "Авто просто" від 23 лютого 2016 року (а. с. 62) вбачається, що станом на 23 лютого 2016 року у групі N 1141, до якої входить учасник N 211 ОСОБА_3, розірвано 41 угоду, за якими підлягають поверненню сплачені чисті внески. До повернення сплачених чистих внесків позивачці у розмірі 64 тис. 095 грн 82 коп. ТОВ "Авто просто" має повернути сплачені чисті внески 24 учасникам системи, угоди з якими було розірвано раніше, ніж з ОСОБА_3
      Вказані обставини відповідач підтверджує копіями заяв учасників групи N 1141 про розірвання угоди та повернення коштів (а. с. 49-52).
      Згідно із частиною першою статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
      Відповідно до частини першої статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
      Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (стаття 626 ЦК України).
      Згідно зі статтею 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
      Відповідно до частин третьої та п'ятої статті 203 ЦК України волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
      Відповідно до статті 10 Угоди підписання останньої та додатків до неї є підтвердженням факту ознайомлення, розуміння сторонами та їх згоди з усіма визначеннями, умовами та змістом Угоди й додатків до неї. Учасник заявляє, що отримав усі коректно викладені пояснення від представника ТОВ "Авто просто", уважно прочитав та зрозумів Угоду та додатки до неї, що засвідчив своїм підписом.
      Позивачка погодилася з умовами угоди, підписавши її та вчиняючи дії на її виконання. Дійсність договору сторонами не оспорюється.
      Відповідно до статті 1 Угоди її предметом є надання послуг системи "Авто так", спрямованих на придбання автомобіля.
      Згідно зі статтею 2 Угоди ТОВ "Авто просто" є товариством, що надає послуги, предметом яких є придбання автомобілів учасниками через систему придбання у групах "Авто так". ТОВ "Авто просто" гарантує надання кожному учаснику права на отримання автомобіля за умови виконання ним усіх зобов'язань, передбачених Угодою.
      Система придбання у групах (система Авто так") - це система, яка полягає у створенні груп покупців (учасників), метою яких є придбання автомобілів у порядку та на умовах, передбачених Угодою (розділ 1 додатку N 2 до Угоди).
      Учасником системи (учасником) є фізична чи юридична особа, яка уклала Угоду та додатки N 1, N 2 до Угоди, сплатила плату за послуги, пов'язані зі вступом до системи, в повному обсязі (розділ 1 додатку N 2 до Угоди).
      Відповідно до пункту 1.4 статті 1 додатку N 2 до Угоди ТОВ "Авто просто" зобов'язується об'єднати цю Угоду в групу з іншими угодами системи. Кожній сформованій групі учасників надається номер. Кожному учаснику надається порядковий номер у його групі.
      Статтею 3 Угоди передбачено, що ТОВ "Авто просто" зобов'язується надавати учаснику системи послуги в порядку та строки, визначені Угодою, включаючи забезпечення отримання автомобіля учасником системи згідно з умовами Угоди.
      Учасник, зі свого боку, зобов'язується виконувати зобов'язання, передбачені Угодою, в порядку та строки, визначені нею, зокрема щомісячно сплачувати повні внески (стаття 5 Угоди).
      Повним внеском є щомісячний платіж, який складається із суми чистого внеску, щомісячного внеску в оплату послуг та щомісячного внеску в оплату страхового платежу (розділ 1 додатку N 2 до Угоди).
      Чистий внесок використовується для формування чистого фонду та фонду для повернення коштів, його розмір розраховується шляхом ділення поточної ціни автомобіля на кількість внесків, передбачену графіком внесків (розділ 1 додатку N 2 до Угоди).
      Статтею 4 Угоди визначено право учасника розірвати Угоду до моменту отримання автомобіля.
      Правовими наслідками розірвання договору є припинення зобов'язання (частина друга статті 653 ЦК України) та відсутність права сторін вимагати повернення того, що було виконане ними за зобов?язанням до моменту зміни або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором або законом (частина четверта цієї статті).
      Відповідно до частини першої статті 651 ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.
      У силу статті 907 ЦК України договір про надання послуг може бути розірваний, у тому числі шляхом односторонньої відмови від договору, в порядку та на підставах, установлених цим Кодексом, іншим законом або за домовленістю сторін. Порядок і наслідки розірвання договору про надання послуг визначаються домовленістю сторін або законом.
      Угоду, укладену між ОСОБА_3 та ТОВ "Авто просто", розірвано за заявою позивачки від 13 серпня 2015 року, що підтверджується листом-відповіддю ТОВ "Авто просто" від 27 серпня 2015 року.
      Статтею 13 додатку N 2 до Угоди сторони визначили право на розірвання Угоди та наслідки її розірвання.
      Зокрема, згідно з пунктом 13.1 учасник, який ще не отримав автомобіль, має право розірвати Угоду за власним бажанням, про що повинен повідомити ТОВ "Авто просто" у письмовій формі. Поверненню підлягають тільки чисті внески, сплачені за Угодою, з урахуванням положень, викладених у статті 13 Угоди.
      Сума чистих внесків, що підлягає поверненню, розраховується відповідно до поточної ціни автомобіля, дійсної в місяці, коли такий учасник повідомив ТОВ "Авто просто" про розірвання угоди, за вирахуванням відступного за відмову від Угоди в розмірі двох цілих чистих внесків (пункт 13.3 додатку N 2 до Угоди).
      Згідно з пунктом 13.4 додатку N 2 до Угоди повернення чистих внесків здійснюється із фонду для повернення коштів.
      Фонд для повернення коштів складається з 5 % від загальної суми, яка надходить щомісяця до фонду групи (усі чисті внесків, які сплачуються учасниками групи у складі повних та авансових внесків, а також третіми особами (страхові компанії, поручителі, тощо)), та призначений для повернення коштів учасникам за угодами, що розірвані, у порядку, визначеному Угодою (розділ 1 додатку N 2 до Угоди).
      Відповідно до підпункту 13.4.1 статті 13 додатку N 2 до Угоди в першу чергу повертаються кошти учаснику, який розірвав Угоду внаслідок настання наступних непередбачених обставин, що виникли під час дії угоди: отримання ним інвалідності, або смерті свого подружжя, або набуття учасником статусу безробітного. За вимогою ТОВ "Авто просто" учасник зобов'язується надавати документи, які підтверджують виникнення вищезазначених обставин. За підтверджених обставин, згідно з цим пунктом, учаснику повертаються сплачені чисті внески без вирахування відступного.
      Згідно з підпунктом 13.4.2 статті 13 додатку N 2 до Угоди у наступну чергу повертаються чисті внески тим учасникам, які розірвали Угоду, не посилаючись на обставини, викладені в попередньому підпункті. При цьому пріоритет у групі надається тому учаснику, який першим подав письмову заяву про розірвання угоди, а в разі, коли такі заяви було подано одночасно кількома учасниками, пріоритет надається учаснику, номер угоди якого є меншим.
      Відповідно до підпункту 13.4.3 статті 13 додатку N 2 до Угоди після повернення коштів у порядку підпунктів 13.4.1, 13.4.2, повертаються чисті внески тим учасникам, з якими ТОВ "Авто просто" розірвало Угоду.
      У силу частини першої статті 212 ЦК України особи, які вчиняють правочин, мають право обумовити настання або зміну прав та обов'язків обставиною, щодо якої невідомо, настане вона чи ні (відкладальна обставина).
      Аналіз положень статті 13 додатку N 2 до Угоди дає підстави стверджувати, що положення Угоди про повернення грошових коштів (чистих внесків) можна кваліфікувати як умовний правочин, оскільки виникнення такого обов'язку пов'язане з настанням обставин, визначених зазначеною статтею.
      Зокрема, обставиною, яка породжує обов'язок ТОВ "Авто просто" повернути учаснику чисті внески, є розірвання договору, що вбачається із пункту 13.1 додатку N 2 до Угоди.
      Для осіб, які виявили бажання розірвати угоду протягом семи календарних днів від дати її підписання та після цього терміну, але до того, як угода буде включена до певної групи, розірвання угоди є єдиною відкладальною обставиною, з настанням якої у ТОВ "Авто просто" виникає обов'язок щодо повернення коштів учаснику. Розмір та порядок повернення коштів визначено пунктами 13.8 та 13.9 додатку N 2 до Угоди.
      Для всіх інших осіб, окрім зазначених вище, у ТОВ "Авто просто" виникає обов'язок щодо повернення суми чистих внесків, розрахованих відповідно до пункту 13.3 додатку N 2 до Угоди, за наявності двох обставин: розірвання Угоди та настання черги учасника для повернення чистих внесків.
      Черга для повернення чистих внесків формується з урахуванням обставин, які стали підставою розірвання Угоди, та особи ініціатора її розірвання (підпункти 13.4.1, 13.4.2, 13.4.3 додатку N 2 до Угоди).
      Отже, вирішуючи спір про стягнення коштів - чистих внесків за Угодою на користь позивача, суд повинен установити: чи розірвано таку угоду та чи настала черга позивача - учасника системи для повернення чистих внесків. Зокрема, з'ясувати номер групи, з якою об'єднано Угоду позивача відповідно до пункту 1.4 додатку N 2 до Угоди, склад її учасників; установити, з ким з учасників групи угоди розірвано, з яких підстав та з урахуванням яких обставин, а також чи виплачено зазначеним особам, грошові кошти відповідно до умов Угоди.
      У постанові Верховного Суду України від 18 жовтня 2017 року у справі N 6-1584цс17 викладено правовий висновок, в якому зазначено, що відповідно до статті 907 ЦК України порядок і наслідки розірвання договору про надання послуг визначаються домовленістю сторін. Статтею 13 додатку N 2 до Угоди визначено порядок та наслідки розірвання Угоди. Також у постанові міститься висновок, що кошти повертаються в порядку, побудованому за принципом черговості, та встановлено існування черги з восьми осіб, яким повернення коштів повинно здійснюватися раніше, ніж позивачу у справі.
      Оскільки висновки постанови Верховного Суду України від 18 жовтня 2017 року у справі N 6-1584цс17 не суперечать висновкам, яких дійшла Велика Палата Верховного Суду, то підстав для відступлення від правового висновку, викладеного в цій постанові, немає.
      Отже, суд першої інстанції встановив обставини справи, дослідив надані сторонами докази, надав їм належну правову оцінку, та ухвалив законне і обґрунтоване рішення.
      Апеляційний суд у порушення вимог статей 212-214, 303, 309, 316 ЦПК України (у редакції до набрання чинності Законом N 2147-VIII) не зазначив підстав для скасування рішення суду першої інстанції визначених процесуальним Законом, не встановив чи настала черга позивачки для повернення чистих внесків відповідно до умов Угоди, та дійшов передчасних висновків про задоволення позову.
      Отже, враховуючи те, що апеляційний суд скасував судове рішення, яке відповідає закону, Велика Палата Верховного Суду скасовує рішення апеляційного суду та залишає в силі рішення суду першої інстанції на підставі статті 413 ЦПК України.
      Керуючись статтями 402-404, 409, 413, 416 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду
      ПОСТАНОВИЛА:
      Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Авто просто" задовольнити.
      Рішення Апеляційного суду Київської області від 23 серпня 2016 року скасувати, рішення Тетіївського районного суду Київської області від 15 березня 2016 року залишити в силі.
      Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
      Суддя-доповідач Н.П. Лященко
      Судді: Н.О. Антонюк Л.М. Лобойко С.В. Бакуліна О.Б. Прокопенко В.В. Британчук Л.І. Рогач Д.А. Гудима І.В. Саприкіна В.І. Данішевська О.М. Ситнік О.С. Золотніков О.С. Ткачук О.Р. Кібенко В.Ю. Уркевич В.С. Князєв О.Г. Яновська
    • Автор: Mercato®
      В теме Михайловского, который в ликвидации с 2016 года, и переуступке в пользу ООО " ФК "Плеяда", а потом в пользу ООО "ФК "Фагор", разбираюсь давно. Ситуация там мутная и запутанная. Фонд гарантирования судится с новымии кредиторами еще с 2016, и просвета не видно. Однозначного решения нет, а деньги по кредитам требует и Михайловский (в лице ликвидатора) и ООО "Фагор". Ну как у нас все делается. Но, собсна, я не об этом. Это в качестве вступления.
      Начал изучать сам процесс оформления и выдачи кредитов Михайловским. Основной документ, который подписал заемщик, - Заявка-офферта. По сути, это предложение в понимании ст.ст.638-646 ГКУ. Данная Заявка банком даже не подписана. Есть только подпись некого работника в том, что он проверил данные заявителя. Т.е. Банк должен еще рассмотреть данную Заявку-офферту и принять решение - выдавать кредит (установить кредитный лимит) или нет. Другими словами Банк для выдачи кредита должен данную Заявку акцептировать.
      Вот тут начинается самое интересное. Акцептированием Заявки о заключении договора являются "действия Банка по открытию заемщику Счета Карты". Номер счета указан в Заявке-офферте, но по ее условиям банк может даже не уведомлять заемщика об акцептировании. Т.е. открыли счет - и все тут, типа договор подписан.
      Но согласно ст.ст.1066-1076 ГКУ банк обязан заключить договор банковского счета. А таковой, по сути, отсутствует. Как и подпись клиента на нем.
      Возникает вопрос: "Является ли в данном случае открытие счета клиенту/заемщику (без оформления договора банковского счета) акцептом предложения и заключением кредитного договора?"
      Если ответ "Да", то возникает парадоксальная ситуация - банк не подставил ни одной подписи и печати, но успешно заключил кредитный договор.