ANTIRAID

Постановление ВСУ по пересмотру позволяющее при покупках в группе бесконечно затягивать с возвратом средств

Считаете ли Вы решение законным и справедливым?  

3 голоса

  1. 1. Считаете ли Вы решение законным?

    • Да
      1
    • Нет
      2
    • Затрудняюсь ответить
      0
  2. 2. Считаете ли Вы решение справедливым?

    • Да
      0
    • Нет
      3
    • Затрудняюсь ответить
      0


Recommended Posts

ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

 18 жовтня 2017 року

 м. Київ

Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України у складі:

головуючого Романюка Я.М.,
суддів: Гуменюка В.І., Лященко Н.П.,
Сімоненко В.М.,
 
розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю «Авто Просто» про повернення коштів за заявою товариства з обмеженою відповідальністю «Авто Просто» про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 25 травня 2017 року,

в с т а н о в и л а :

У серпні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю «Авто Просто» (далі – ТОВ «Авто Просто») про повернення коштів, який під час розгляду справи уточнив, та остаточно просив стягнути з відповідача на свою користь 25 665 грн. 18 коп. сплачених за договором; 22 806 грн. 07 коп. інфляційних витрат; 3 % річних за час прострочення виконання зобов'язання у сумі 3 824 грн. 43 коп. та 1 500 грн. витрат на правову допомогу.

Свої вимоги позивач обгрунтовував тим, що 21 вересня 2011 року між ним та ТОВ «Авто Просто» укладено угоду НОМЕР 1, предметом якої є надання учаснику послуг системи «Авто Так», спрямованих на придбання автомобіля марки «ЗАЗ», модель «Форза». На виконання умов даної угоди позивач сплатив відповідачу 43 266 грн 33 коп., з яких 25 665 грн 18 коп. - чисті внески, проте, не зважаючи на це, автомобіль ним отримано не було. У зв'язку з цим за його заявою угоду було розірвано, а тому відповідно до п. 13.1. угоди відповідач повинен повернути йому чисті внески за право отримання автомобіля за угодою, натомість останній відмовився повернути йому грошові кошти у вищевказаному розмірі. 

Рішенням Миронівського районного суду Київської області від 12 жовтня 2016 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Київської області від 25 січня 2017 року, позов задоволено.

Стягнуто з ТОВ «Авто Просто» на користь ОСОБА_1 25 665 грн. 18 коп. коштів сплачених за договором, 22 806 грн. 07 коп. інфляційних витрат, 3 % річних за час прострочення виконання зобов'язання у сумі 3 824 грн. 43 коп. та 1 500 грн. витрат на правову допомогу, а всього - 53 796 грн. 31 коп.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 25 травня 2017 року касаційну скаргу ТОВ «Авто Просто» відхилено, рішення судів попередніх інстанцій залишено без змін. 

У поданій до Верховного Суду України заяві ТОВ «Авто Просто» просить скасувати судове рішення у справі з ухваленням нового рішення про відмову в позові, посилаючись на неоднакове застосування касаційним судом одних і тих самих норм матеріального права, а саме статті 907 ЦК України.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши наведені в заяві доводи, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України дійшла висновку, що заява підлягає задоволенню.

На підставі статті 360-4 ЦПК України Верховний Суд України скасовує судове рішення у справі, яке переглядається з підстави неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, якщо установить, що воно є незаконним.

Суд установив, що 21 вересня 2011 року між позивачем та ТОВ «Авто Просто» було укладено угоду НОМЕР 1, предметом якої є надання учаснику послуг системи «Авто Так», спрямованих на придбання автомобіля марки «ЗАЗ», модель «Форза» за ціною 80 860 грн., угода укладена шляхом підписання сторонами угоди, додатку НОМЕР 2 та додатку НОМЕР 3, які є невід’ємними частинами угоди (а.с. 6-10).

На виконання умов даної угоди позивач сплатив відповідачу 43 266 грн. 33 коп., що підтверджується копіями квитанцій (а.с. 11-17, 19-24, 26-31, 33-36).

19 грудня 2013 року позивач звернувся до відповідача із заявою, в якій повідомив про розірвання угоди та просив повернути сплачені ним внески.

Із відповіді ТОВ «Авто Просто» від 11 січня 2014 року вбачається, що відповідач розірвав угоду та повідомив позивача про те, що поверненню підлягають чисті внески, розраховані у відповідності до положень статті 13, п.13.3 додатку НОМЕР 3 до угоди. 

Пунктом 13.1 статті 13 угоди передбачено, що учасник, який не отримав автомобіль, має право розірвати угоду за власним бажання, про що має повідомити ТОВ «Авто Просто» у письмовій формі.

Сума чистих внесків, що підлягає поверненню, розраховується відповідно до поточної ціни автомобіля, дійсної в місяці, коли такий учасник повідомив ТОВ «Авто Просто» про розірвання Угоди, за вирахуванням відступного за відмову від угоди в розмірі 2 цілих чистих внесків.

Відповідно до розд. 1 Визначення термінів додатку НОМЕР 3 до угоди «Цілий чистий внесок – це частина щомісячного повного внеску, який використовується для оплати автомобіля. Половинний чистий внесок – це половина цілого чистого внеску».

Згідно з пунктом 2.6. ст. 2 додатку НОМЕР 3 до угоди чисті внески, сплачені учасником у встановлені строки та відповідно до поточної ціни автомобіля, дійсної на момент сплати, зараховуються як відсоток від вартості автомобіля, що у свою чергу є оплатою за товар – автомобіль.

Таким чином, в угоді чітко передбачено, що споживач оплачує кожного місяця частину ціни автомобіля. Крім того, сплачені чисті внески перерахунку (у зв’язку зі зміною ціни автомобіля) не підлягають. Після одержання автомобіля та реєстрації його на своє ім’я споживач зобов’язаний і надалі сплачувати кошти за автомобіль до повної його оплати – 100% від ціни автомобіля.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, з висновками якого погодились суди апеляційної та касаційної інстанцій, виходив із того, що ТОВ «Авто Просто» після розірвання угоди зобов’язане повернути позивачу чисті внески у розмірі 25 665 грн. 18 коп., розраховані у відповідності до положень ст. 13 п.13.3 додатку НОМЕР 3 до угоди, інфляційні втрати у сумі 22 806 грн.07 коп. та 3% річних від суми простроченого зобов’язання у розмірі 3 824 грн. 43 коп. При цьому, суд зазначив, що безпідставними є доводи відповідача щодо порядку повернення чистих внесків, передбачених статтею 13 додатка НОМЕР 3 до угоди, адже такі обставини, як пріоритетність повернення чистих внесків (черга із 8-ми осіб) та накопичення необхідної суми коштів у Фонді для повернення, не можуть бути підставою для відмови у захисті права позивача на отримання коштів, сплачених ним на виконання умов угоди.

Проте у наданих для порівняння ухвалах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 червня 2015 року, 01 жовтня 2015 року суд касаційної інстанції виходив з того, що відповідно до підп. 13.4.2 п. 13.4 ст. 13 додатку НОМЕР 3 до угоди у наступну чергу повертаються чисті внески тим учасникам, які розірвали угоду. При цьому, пріоритет у групі надається тому учаснику, який першим подав письмову заяву про розірвання угоди, а в разі, коли такі заяви було подано одночасно кількома учасниками, пріоритет надається учаснику, номер угоди якого є меншим. Відповідно до п. 13.4 ст. 13 додатку НОМЕР 3 до угоди, кошти повертаються в порядку, що побудована на принципі черговості. Відмовляючи у позові, суд дійшов висновку про передчасність задоволення вимог позивача з огляду на те, що ТОВ «Авто Просто» має повернути сплачені чисті внески учасникам системи, які розірвали угоди раніше.

Викладене свідчить про те, що існує неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції зазначеної норми матеріального права, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України виходить з такого.

Відповідно до статті 907 ЦК України, порядок і наслідки розірвання договору про надання послуг визначаються домовленістю сторін.

Установлено, що укладена між сторонами угода розірвана за заявою позивача від 19 грудня 2013 року.

Статтею 13 додатку НОМЕР 3 до Угоди сторони чітко визначили порядок і наслідки її розірвання.

Відповідно до п. 13.4.1. ст. 13 додатку НОМЕР 3 до Угоди в першу чергу повертаються кошти учаснику, який розірвав угоду внаслідок настання наступних непередбачених обставин, що виникли під час дії угоди: отримання ним інвалідності або смерті свого подружжя, або набуття учасником статусу безробітного. За вимогою ТОВ «Авто Просто» учасник зобов'язується надавати документи, які підтверджують виникнення вищезазначених обставин. За підтверджених обставин згідно з цим пунктом, учаснику повертаються сплачені чисті внески без вирахування відступного.

Відповідно до п. п. 13.4.2 п.13.4 ст. 13 додатку НОМЕР 3 у наступну чергу повертаються чисті внески тим учасникам, які розірвали Угоду, не посилаючись на обставини, викладені в попередньому пункті. При цьому, пріоритет у групі надається тому учаснику, який першим подав письмову заяву про розірвання угоди, а в разі, коли такі заяви було подано одночасно кількома учасниками, пріоритет надається учаснику, номер угоди якого є меншим.

Як вбачається згідно з п. 13.4. ст. 13 додатку НОМЕР 3 до Угоди, кошти повертаються в порядку, що побудована на принципі черговості.

Відповідно до статті 10 Угоди підписання цієї Угоди та додатків до неї є підтвердженням факту ознайомлення, розуміння сторонами її умов та згоди сторін з усіма визначеннями, умовами та змістом Угоди й додатків до неї.

З такими умовами позивач погодилася, підписуючи Угоду.

У відповіді ТОВ «Авто Просто» від 22 липня 2016 року щодо повернення сплачених коштів зазначено, що перед позивачем існує черга із 8 учасників, повернення чистих внесків яким відбуватиметься раніше, ніж позивачу.

Таким чином, суд першої інстанції, з висновками якого погодились суди апеляційної та касаційної інстанцій, відхиляючи доводи відповідача щодо порядку повернення чистих внесків (повертаються в порядку, що побудована на принципі черговості), передбачених статтею 13 додатка НОМЕР 3 до угоди, дійшов до неправильного висновку про задоволення позову про стягнення коштів, не взявши до уваги, що передчасне повернення коштів ОСОБА_1 з Фонду для повернення коштів, порушує права інших учасників, які стоять в черзі на повернення коштів перед позивачем.

За таких обставин, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України дійшла висновку про передчасність вимог ОСОБА_1 з огляду на те, що ТОВ «Авто Просто» має повернути сплачені чисті внески 8 учасникам системи, які розірвали угоди раніше.

Таким чином, ухвалені у справі судові рішення підлягають скасуванню з постановленням нового рішення суду – про відмову в задоволенні позову.

Керуючись пунктом 1 частини першої статті 355, пунктом 1 частини першої статті 360-3, частинами першою, другою статті 360-4 ЦПК України, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України

п о с т а н о в и л а :

Заяву товариства з обмеженою відповідальністю «Авто Просто» задовольнити.

Рішення Миронівського районного суду Київської області від 12 жовтня 2016 року, ухвалу апеляційного суду Київської області від 25 січня 2017 року та ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 25 травня 2017 року скасувати.

У задоволенні позову ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю «Авто Просто» про повернення коштів – відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Авто Просто» сплачений ним судовий збір в сумі 2 259 грн. 92 коп.

Постанова є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 3 частини першої статті 355 ЦПК України.

Головуючий Я.М. Романюк
Судді: В.І. Гуменюк
Н.П. Лященко
В.М. Сімоненко

ПРАВОВА ПОЗИЦІЯ 
у справі за № 6-1584цс17 

Відповідно до статті 907 ЦК України, порядок і наслідки розірвання договору про надання послуг визначаються домовленістю сторін.

Статтею 13 додатку НОМЕР 3 до Угоди сторони чітко визначили порядок і наслідки її розірвання.

Відповідно до п. 13.4.1. ст. 13 додатку НОМЕР 3 до Угоди в першу чергу повертаються кошти учаснику, який розірвав угоду внаслідок настання наступних непередбачених обставин, що виникли під час дії угоди: отримання ним інвалідності або смерті свого подружжя, або набуття учасником статусу безробітного. За вимогою ТОВ «Авто Просто» учасник зобов'язується надавати документи, які підтверджують виникнення вищезазначених обставин. За підтверджених обставин згідно з цим пунктом, учаснику повертаються сплачені чисті внески без вирахування відступного.

Відповідно до п. п. 13.4.2 п.13.4 ст. 13 додатку НОМЕР 3 у наступну чергу повертаються чисті внески тим учасникам, які розірвали Угоду, не посилаючись на обставини, викладені в попередньому пункті. При цьому, пріоритет у групі надається тому учаснику, який першим подав письмову заяву про розірвання угоди, а в разі, коли такі заяви було подано одночасно кількома учасниками, пріоритет надається учаснику, номер угоди якого є меншим.

Як вбачається згідно з п. 13.4. ст. 13 додатку НОМЕР 3 до Угоди, кошти повертаються в порядку, що побудована на принципі черговості.

У відповіді ТОВ «Авто Просто» від 22 липня 2016 року щодо повернення сплачених коштів зазначено, що перед позивачем існує черга із 8 учасників, повернення чистих внесків яким відбуватиметься раніше, ніж позивачу.

Таким чином, суд першої інстанції, з висновками якого погодились суди апеляційної та касаційної інстанцій, відхиляючи доводи відповідача щодо порядку повернення чистих внесків (повертаються в порядку, що побудована на принципі черговості), передбачених статтею 13 додатка № 2 до угоди, дійшов до неправильного висновку про задоволення позову про стягнення коштів, не взявши до уваги, що передчасне повернення коштів ОСОБА_1 з Фонду для повернення коштів, порушує права інших учасників, які стоять в черзі на повернення коштів перед позивачем.

Суддя Верховного Суду України Я.М. Романюк

Постанова від 18 жовтня 2017 року № 6-1584цс17

http://www.scourt.gov.ua/clients/vsu/vsu.nsf/(documents)/411BBC553D161419C22581D30051EBC2
 

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах

После фактической легализации судьями ВСУ покупок в группах, ранее ими же признанными несправедливыми и недействительными, теперь эти же судьи ВСУ не дав оценки условиям договора фактически предоставили возможность организаторам таких схем не возвращать оплаченные участниками средства. 

  • Like 2
  • Sad 1

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах
В 12.11.2017 в 22:05, ANTIRAID сказал:

После фактической легализации судьями ВСУ покупок в группах, ранее ими же признанными несправедливыми и недействительными, теперь эти же судьи ВСУ не дав оценки условиям договора фактически предоставили возможность организаторам таких схем не возвращать оплаченные участниками средства. 

Да уж.... 

  • Like 2

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах
On 12.11.2017 at 10:01 PM, ANTIRAID said:

 

ПРАВОВА ПОЗИЦІЯ 
у справі за № 6-1584цс17 

Відповідно до статті 907 ЦК України, порядок і наслідки розірвання договору про надання послуг визначаються домовленістю сторін.

Статтею 13 додатку НОМЕР 3 до Угоди сторони чітко визначили порядок і наслідки її розірвання.

Відповідно до п. 13.4.1. ст. 13 додатку НОМЕР 3 до Угоди в першу чергу повертаються кошти учаснику, який розірвав угоду внаслідок настання наступних непередбачених обставин, що виникли під час дії угоди: отримання ним інвалідності або смерті свого подружжя, або набуття учасником статусу безробітного. За вимогою ТОВ «Авто Просто» учасник зобов'язується надавати документи, які підтверджують виникнення вищезазначених обставин. За підтверджених обставин згідно з цим пунктом, учаснику повертаються сплачені чисті внески без вирахування відступного.

Відповідно до п. п. 13.4.2 п.13.4 ст. 13 додатку НОМЕР 3 у наступну чергу повертаються чисті внески тим учасникам, які розірвали Угоду, не посилаючись на обставини, викладені в попередньому пункті. При цьому, пріоритет у групі надається тому учаснику, який першим подав письмову заяву про розірвання угоди, а в разі, коли такі заяви було подано одночасно кількома учасниками, пріоритет надається учаснику, номер угоди якого є меншим.

Як вбачається згідно з п. 13.4. ст. 13 додатку НОМЕР 3 до Угоди, кошти повертаються в порядку, що побудована на принципі черговості.

У відповіді ТОВ «Авто Просто» від 22 липня 2016 року щодо повернення сплачених коштів зазначено, що перед позивачем існує черга із 8 учасників, повернення чистих внесків яким відбуватиметься раніше, ніж позивачу.

Таким чином, суд першої інстанції, з висновками якого погодились суди апеляційної та касаційної інстанцій, відхиляючи доводи відповідача щодо порядку повернення чистих внесків (повертаються в порядку, що побудована на принципі черговості), передбачених статтею 13 додатка № 2 до угоди, дійшов до неправильного висновку про задоволення позову про стягнення коштів, не взявши до уваги, що передчасне повернення коштів ОСОБА_1 з Фонду для повернення коштів, порушує права інших учасників, які стоять в черзі на повернення коштів перед позивачем.

Суддя Верховного Суду України Я.М. Романюк

 

 

И где эта очередь с конкретными очередниками, чем подтверждается ее реальное существование? И кто из "очередников" получил "чистые взносы"?

"Катится, катится голубой вагон" мечт о судебной реформе под откос... Уже и подзаборные лохотронщики добрались до "стола заказов" ВСУ...

  • Like 1
  • Sad 1

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах

Создайте аккаунт или авторизуйтесь, чтобы оставить комментарий

Комментарии могут оставлять только зарегистрированные пользователи

Создать аккаунт

Зарегистрировать новый аккаунт в нашем сообществе. Это несложно!

Зарегистрировать новый аккаунт

Войти

Есть аккаунт? Войти.

Войти

  • Пользователи

  • Похожий контент

    • Автор: ANTIRAID
      Державний герб України
      Постанова
      Іменем України
      11 квітня 2018 року
      м. Київ
      справа № 761/4896/15-ц
      провадження № 61-1386св17
      Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
      головуючого - Червинської М. Є.,
      суддів: Антоненко Н. О., Коротуна В. М., Крата В. І. (суддя-доповідач), Курило В. П.,
      учасники справи:
      позивач - ОСОБА_2,
      відповідачі: публічне акціонерне товариство «Терра Банк», приватне акціонерне товариство «Українська стратегічна група», Національний банк України, державна організація «Фонд гарантування вкладів фізичних осіб»,
      розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_2, яка підписана представником ОСОБА_3, на ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 7 квітня 2016 року у складі судді: Немировської О. В.,
      ВСТАНОВИВ:
      19 лютого 2015 року ОСОБА_2, через свого представника ОСОБА_4, звернувся до суду з позовом до публічного акціонерного товариства «Терра Банк» (далі - ПАТ «Терра Банк»), приватного акціонерного товариства «Українська стратегічна група» (далі - ПАТ «Українська стратегічна група»), Національного банку України (далі - НБУ) та державної організації «Фонд гарантування вкладів фізичних осіб» (далі - ДО «ФГВФО») про стягнення грошових коштів.
      Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 21 січня 2016 року у задоволенні позовних вимог відмовлено.
      01 лютого 2016 року ОСОБА_2, звернувся з апеляційною скаргою на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 21 січня 2016 року. Ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 22 березня 2016 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишено без руху з мотивів несплати судового збору. 31 березня 2016 року ОСОБА_2 звернувся із заявою про усунення недоліків. 07 квітня 2016 року ухвалою Апеляційного суду м. Києва апеляційну скаргу ОСОБА_2 визнано неподаною та повернуто.
      29 квітня 2016 року ОСОБА_2, через свого представника ОСОБА_3 звернувся із касаційною скаргою на ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 7 квітня 2016 року, у якій просить оскаржену ухвалу скасувати і направити справу для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції.
      У касаційній скарзі звертає увагу суду на те, що відповідно до частини третьої статті 22 Закону України «Про захист прав споживачів», споживачі звільняються від сплати судового збору за позовами, що пов'язані з порушенням їх прав. Крім того стаття 5 Закону України «Про судовий збір» не містить вичерпного переліку пільг щодо сплати судового збору.
      Ухвалою Верховного Суду від 16 січня 2018 року зупинене касаційне провадження у справі № 761/4896/15-ц до закінчення перегляду в касаційному порядку Великою Палатою Верховного Суду справи № 761/24881/16-ц.
      Ухвалою Верховного Суду від 11 квітня 2018 року поновлене касаційне провадження у справі № 761/4896/15-ц.
      Колегія суддів приймає аргументи, які викладені в касаційній скарзі, з таких мотивів.
      При поверненні апеляційної скарги апеляційний суд вказав, що «з 01 вересня 2015 року споживачі за позовами, пов'язаними зі порушенням їхніх прав, не відносяться до суб'єктів, які звільняються від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх інстанціях, а тому посилання на положення статті 22 Закону України «Про захист прав споживачів» не можуть бути взяті до уваги». Проте із таким висновком апеляційного суду погодитися неможливо.
      Системне тлумачення норм статті 5 Закону України «Про судовий збір» та статті 22 Закону України «Про захист прав споживачів» дозволяє зробити висновок про те, що сама по собі відсутність такої категорії осіб як споживачі серед переліку осіб, які мають пільги щодо сплати судового збору, не може безумовно означати те, що споживачі такої пільги не мають або позбавлені. Оскільки така пільга встановлена спеціальною нормою (стаття 22 Закону України «Про захист прав споживачів), що закріплена в законі, який гарантує реалізацію та захист прав споживачів.
      Звільнення споживачів від сплати судового збору має відбуватися не тільки у суді першої інстанції (при пред'явленні позову), але й на наступних стадіях цивільного процесу (при подачі апеляційної та касаційної скарги). Ці стадії судового захисту є єдиним цивільним процесом, завдання якого є справедливий розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушеного права. Аналогічний висновок зроблений і в постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 березня 2018 року у справі № 761/24881/16-ц.
      Таким чином апеляційний суд безпідставно поклав на ОСОБА_2, який звернувся до суду за захистом прав споживача, обов'язок зі сплати судового збору та передчасно визнав його апеляційну скаргу неподаною і повернув її.
      Доводи касаційної скарги дають підстави для висновку, що оскаржена ухвала постановлена з порушенням норм матеріального та процесуального права. У зв'язку з наведеним, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід задовольнити, ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 07 квітня 2016 року скасувати та передати справу № 761/4896/15-ц до Апеляційного суду м. Києва для вирішення питання про відкриття апеляційного провадження.
      Керуючись статтями 400, 406, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,
      ПОСТАНОВИВ:
      Касаційну скаргу ОСОБА_2, яка підписана представником ОСОБА_3, задовольнити.
      Ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 07 квітня 2016 року скасувати.
      Передати справу № 761/4896/15-ц до Апеляційного суду м. Києва для вирішення питання про відкриття апеляційного провадження.
      Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
      Головуючий М. Є. Червинська
      Судді: Н. О. Антоненко
      В. М. Коротун
      В. І. Крат
      В. П. Курило
      http://reyestr.court.gov.ua/Review/73408621
    • Автор: ANTIRAID
      ПОСТАНОВА
      Іменем України
      25 квітня 2018 року
      м. Київ
      Справа N 922/371/16
      Провадження N 12-25зг18
      Велика Палата Верховного Суду у складі:
      головуючого судді Князєва В.С.,
      судді-доповідача Бакуліної С.В.,
      суддів Антонюк Н.О., Гудими Д.А., Данішевської В.І., Золотнікова О.С., Лобойка Л.М., Лященко Н.П., Прокопенка О.Б., Саприкіної І.В., Ситнік О.М., Ткачука О.С., Уркевича В.Ю., Яновської О.Г.,
      за участю секретаря судового засідання Федорченка В.М.
      та представника позивача (відповідача за зустрічним позовом) - Яціва О.Р.,
      представників відповідача (позивача за зустрічним позовом) - Харитонова О.В.,
      Поддимая А.Б.,
      розглянула у відкритому судовому засіданні заяву Приватного акціонерного товариства "Інюрполіс" про перегляд постанови Вищого господарського суду України від 30 жовтня 2017 року (головуючий суддя Карабань В.Я., судді Корнілова Ж.О., Нєсвєтова Н.М.) у справі N 922/371/16 Господарського суду Харківської області за позовом Публічного акціонерного товариства "Акціонерний банк "Укргазбанк" до Приватного акціонерного товариства "Інюрполіс" про стягнення 5 082 691,40 грн. за зустрічним позовом Приватного акціонерного товариства "Інюрполіс" до Публічного акціонерного товариства "Акціонерний банк "Укргазбанк" про стягнення 232 409,10 грн
      1. Короткий зміст позовних вимог та заперечень
      1.1. У лютому 2016 року Публічне акціонерне товариство "Акціонерний банк "Укргазбанк" (далі - позивач, банк, ПАТ АБ "Укргазбанк") звернулось до Господарського суду Харківської області з позовом до Приватного акціонерного товариства "Інюрполіс" (далі - відповідач, товариство, ПрАТ "Інюрполіс") про стягнення 5082691,40 грн. які були сплачені згідно з актом здачі-приймання виконаних робіт N 223 від 10 жовтня 2012 року.
      1.2. Позовні вимоги обґрунтовано такими обставинами:
      - відповідач не виконав умов укладеної з позивачем генеральної угоди N 10.11.2002 від 09 листопада 2010 року в частині стягнення заборгованості з боржника - Товариства з обмеженою відповідальністю "Нова енергія світу";
      - сплачені банком товариству кошти в розмірі 5082691,40 грн набуті останнім безпідставно та підлягають стягненню на користь позивача.
      1.3. Як на правову підставу позову позивач посилається на статті 526, 901 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).
      1.4. Заперечуючи проти позову, відповідач стверджує, що правові підстави для повернення на користь банку раніше отриманої відповідачем суми винагороди відсутні.
      1.5. Відповідач зазначає, що отримані від позивача грошові кошти не можна кваліфікувати як безпідставно набуті, оскільки згідно з умовами договору підставою для їх сплати були акт здачі-приймання виконаних робіт та рахунок-фактура.
      1.6. У лютому 2016 року ПрАТ "Інюрполіс" звернулось до Господарського суду Харківської області із зустрічним позовом до ПАТ АБ "Укргазбанк" про стягнення 232409,10 грн заборгованості за надані юридичні послуги щодо стягнення коштів з контрагентів-боржників.
      1.7. Позовні вимоги за зустрічним позовом обґрунтовано такими обставинами:
      - у період з 20 жовтня 2015 року по 04 січня 2016 року товариство надало банку юридичні послуги на спірну суму боргу за укладеними з ПАТ АБ "Укргазбанк" генеральними угодами, проте банк цих послуг не оплатив.
      1.8. Як на правову підставу зустрічного позову товариство посилається на статті 16, 526, 625 ЦК України, статтю 193 Господарського кодексу України (далі - ГК України).
      1.9. Заперечуючи проти зустрічних позовних вимог, банк стверджує про припинення правовідносин сторін за генеральними угодами та скасування з листопада 2015 року довіреностей, виданих банком товариству, з огляду на що підстави для стягнення спірної суми за юридичні послуги відсутні.
      2. Фактичні обставини справи, встановлені судами
      2.1. 09 листопада 2010 року між ПАТ АБ "Укргазбанк" (замовник) та ПрАТ "Інюрполіс" (виконавець) було укладено генеральну угоду про надання юридичних послуг та виконання юридичних робіт N 10.11.2002 (далі - генеральна угода N 1).
      2.2. Надалі сторони у справі укладали додаткові угоди до генеральної угоди N 1, а саме: N 1, 3, 8 від 09 лютого 2011 року, N 9, 11 від 26 квітня 2011 року.
      2.3. 13 березня 2015 року між ПАТ АБ "Укргазбанк" (замовник) та ПрАТ "Інюрполіс" (виконавець) було укладено генеральну угоду про надання юридичних послуг та виконання юридичних робіт N 15.02.2014 (далі - генеральна угода N 2), а також додаткову угоду N 2 до генеральної угоди N 2.
      2.4. За умовами пункту 2.2.4 генеральних угод N 1, 2 банк зобов'язався надати працівникам ПрАТ "Інюрполіс" довіреності для представництва інтересів ПАТ АБ "Укргазбанк".
      2.5. Кожна додаткова угода передбачала окремий предмет роботи щодо стягнення заборгованості з конкретних позичальників ПАТ АБ "Укргазбанк" та звернення стягнення на предмет іпотеки.
      2.6. За період з 21 жовтня 2015 року по 04 січня 2016 року товариство склало акти здачі-приймання виконаних робіт від 04 січня 2016 року на загальну суму 232409,10 грн.
      2.7. 11 січня 2016 року ПрАТ "Інюрполіс" направило на адресу ПАТ АБ "Укргазбанк" лист від 04 січня 2016 року N 03-01 з проханням підписати акти здачі-приймання виконаних робіт та оплатити їх відповідно до наданих рахунків.
      2.8. У відповідь на цей лист банк листом від 03 лютого 2016 року N 117/1036/2016 повідомив про відмову від підписання актів здачі-приймання виконаних робіт.
      2.9. Відмову від підписання актів здачі-приймання виконаних робіт мотивовано тим, що банк неодноразово письмово повідомляв ПрАТ "Інюрполіс" про скасування довіреностей на представництво інтересів ПАТ АБ "Укргазбанк" з листопада 2015 року та про припинення правовідносин за генеральними угодами.
      2.10. 03 листопада 2015 року (лист N 117/9437/2015) та 03 грудня 2015 року (лист N 117/10393/2015) банк письмово повідомляв про відмову від отримання юридичних послуг та про відкликання довіреностей, які до цього часу банку не повернуті, що, за оцінкою суду, підтверджує обізнаність ПрАТ "Інюрполіс" про їх скасування.
      2.11. 03 грудня 2015 року банк листом N 1172/10381/2015 додатково направив повідомлення юристам ПрАТ "Інюрполіс" про припинення дії їх довіреностей.
      3. Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій
      3.1. Рішенням Господарського суду Харківської області від 27 квітня 2016 року у справі N 922/371/16, залишеним без змін постановою Харківського апеляційного господарського суду від 13 липня 2016 року, у задоволенні первісного позову відмовлено; зустрічний позов задоволено частково; стягнуто з ПАТ АБ "Укргазбанк" на користь ПрАТ "Інюрполіс" 219649,10 грн заборгованості та 3294,76 грн судового збору.
      3.2. Постановою Вищого господарського суду України від 24 жовтня 2016 року рішення судів попередніх інстанцій скасовано у частині зустрічних позовних вимог, а справу в цій частині направлено на новий розгляд; в іншій частині судові рішення залишено без змін.
      3.3. За наслідком нового розгляду справи рішенням Господарського суду Харківської області від 20 лютого 2017 року в задоволенні зустрічного позову відмовлено.
      3.4. Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 27 липня 2017 року рішення Господарського суду Харківської області від 20 лютого 2017 року скасовано; прийнято нове рішення, яким зустрічний позов задоволено частково; стягнуто з ПАТ АБ "Укргазбанк" на користь ПрАТ "Інюрполіс" 194981,60 грн заборгованості, 2924,72 грн судового збору за подання зустрічного позову, 3217,20 грн судового збору за подання апеляційної скарги; в решті зустрічних позовних вимог відмовлено.
      3.5. Постановою Вищого господарського суду України від 30 жовтня 2017 року постанову Харківського апеляційного господарського суду від 27 липня 2017 року скасовано, рішення Господарського суду Харківської області від 20 лютого 2017 року залишено у силі.
      3.6. Рішення судів першої та касаційної інстанції в частині зустрічного позову умотивовані посиланням на обставини письмового повідомлення банком товариства про припинення дії довіреностей з підстави їх скасування з 15 листопада 2015 року, а тому товариство не мало права вчиняти дії та представляти інтереси банку в судових органах, а послуги фактично не могли бути надані на правових підставах.
      3.7. Рішення суду апеляційної інстанції в частині зустрічного позову умотивовано посиланням на те, що у спірний період з листопада по грудень 2015 року у судових засіданнях від імені ПАТ АБ "Укргазбанк" разом з працівниками ПрАТ "Інюрполіс" брали участь штатні працівники банку, що, на думку суду, свідчить про фактичну згоду банку з представленням його інтересів цим товариством. Суд апеляційної інстанції також виходив з того, що правовідносини сторін за генеральними угодами не вичерпуються представництвом за довіреностями, а тому скасування зазначених довіреностей саме по собі не може бути підставою для висновку про припинення правовідносин ПАТ АБ "Укргазбанк" та ПрАТ "Інюрполіс" щодо надання останнім юридичних послуг банку.
      4. Короткий зміст вимог і доводів, наведених у заяві про перегляд судових рішень
      4.1. 14 грудня 2017 року ПрАТ "Інюрполіс" звернулось до Верховного Суду України із заявою про перегляд постанови Вищого господарського суду України від 30 жовтня 2017 року у справі N 922/371/16 з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 111-16 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) в редакції, чинній на момент звернення з цією заявою, а саме з підстави неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції однієї і тієї ж самої норми матеріального права.
      4.2. Заявник просить скасувати рішення суду першої та постанову суду касаційної інстанції, натомість залишити в силі постанову суду апеляційної інстанції.
      4.3. Заявник зазначає, що Вищий господарський суд України при прийнятті постанови неправильно застосував частину другу статті 249 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), якою визначено обов'язок особи, яка видала довіреність і згодом скасувала, негайно повідомити про це представника.
      4.4. Доводи заявника зводяться до того, що надання доказів про направлення на адресу представника відомостей щодо скасування довіреності є недостатнім.
      4.5. Заявник наголошує, що представник вважається повідомленим належним чином тільки в тому випадку, коли є докази, що він отримав таке повідомлення та ознайомився з ним.
      4.6. На обґрунтування неоднакового застосування судами касаційних інстанцій однієї і тієї ж норми матеріального права товариство додало до заяви копії ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 13 березня 2013 року у справі N 6-46221св12 та постанови Вищого господарського суду України від 23 березня 2011 року у справі N 2-21/2009 (2-53/08 (2-201/07), у яких, на думку заявника, суди, застосувавши до спірних правовідносин ту саму норму матеріального права, дійшли протилежних висновків про те, що направлення нотаріусом заяви про скасування довіреності за відсутності доказів отримання цієї заяви особою не є підставою вважати, що особа знала чи могла знати про її скасування.
      4.7. ПАТ АБ "Укргазбанк" надало пояснення на заяву ПрАТ "Інюрполіс" про перегляд постанови Вищого господарського суду України від 30 жовтня 2017 року у справі N 922/371/16, відповідно до яких, на думку банку, обставини у справі, що формують зміст правовідносин і впливають на застосування норм матеріального права, різняться з обставинами у справах N 6-46221св12 та N 2-21/2009 (2-53/08 (2-201/07).
      4.8. Крім того, у судовому засіданні ПрАТ "Інюрполіс" надало пояснення на заяву про перегляд постанови Вищого господарського суду України від 30 жовтня 2017 року у справі N 922/371/16, у якому міститься додаткове обґрунтування підстав перегляду постанови з посиланням на статтю 651 ЦК України та немає посилання на обставини неоднакового застосування судами частини другої статті 249 цього Кодексу.
      5. Позиція Великої Палати Верховного Суду у справі
      5.1. Згідно з пунктом 1 частини першої статті 111-16 ГПК України в редакції, чинній на момент звернення з цією заявою, заява про перегляд судових рішень господарських судів може бути подана з підстав неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило до ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.
      5.2. Під судовими рішеннями у подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де тотожними є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог і встановлені судом фактичні обставини, а також наявне однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин.
      5.3. Ухвалення різних за змістом судових рішень має місце в разі, коли суд (суди) касаційної інстанції при розгляді двох чи більше справ за подібних предметів спору, підстав позову, змісту позовних вимог, установлених судом фактичних обставин і однакового матеріально-правового регулювання спірних правовідносин дійшов (дійшли) неоднакових правових висновків, покладених в основу цих судових рішень.
      5.4. Зміст правовідносин з метою з'ясування їх подібності в різних рішеннях суду касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи, перевірка встановлення правильності яких не належить до компетенції Верховного Суду.
      5.5. Предметом розгляду в справі, що переглядається, є вимоги за первісним позовом про стягнення 5082691,40 грн. які були сплачені згідно з актом здачі-приймання виконаних робіт N 223 від 10 жовтня 2012 року, та вимоги за зустрічним позовом про стягнення 232409,10 грн заборгованості за надані юридичні послуги щодо стягнення коштів з контрагентів-боржників.
      5.6. Залишаючи без змін рішення суду першої інстанції про відмову в задоволенні зустрічного позову, Вищий господарський суд України, пославшись на норми статті 249 ЦК України, керувався тим, що довіритель скористався своїм правом на відмову від представництва шляхом письмового повідомлення представника про відкликання відповідних довіреностей та припинення взаємовідносин сторін, а відповідач за первісним позовом був обізнаним про скасування його довіреностей.
      5.7. Водночас в ухвалі від 13 березня 2013 року у справі N 6-46221св12 Вищий спеціалізований суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ при вирішенні спору про визнання недійсними договорів купівлі-продажу транспортного засобу та витребування майна, пославшись на норми частини другої статті 249 ЦК України, зазначив, що оскільки позивач підтвердив, що самостійно не повідомляв повірених осіб про скасування довіреності, то направлення нотаріусом заяви позивача про скасування довіреності за відсутності в справі даних про отримання ними цієї заяви, не є підставою вважати, що відповідачі знали чи могли знати про її скасування.
      5.8. У постанові від 23 березня 2011 року у справі N 2-21/2009 (2-53/08 (2-201/07) Вищий господарський суд України при вирішенні спору про визнання недійсним рішення загальних зборів та стягнення штрафних санкцій, пославшись на норми статті 249 ЦК України, зазначив, що лист приватного нотаріуса не є належним доказом повідомлення представника про скасування довіреності, оскільки немає доказів отримання цього листа та ознайомлення з ним особою.
      5.9. Відповідно до положень частини другої статті 249 ЦК України особа, яка видала довіреність і згодом скасувала її, повинна негайно повідомити про це представника, а також відомих їй третіх осіб, для представництва перед якими була видана довіреність.
      5.10. Юридичне значення такого повідомлення полягає в тому, що довіреність, яка скасована, зберігає чинність щодо представника, особи, яку представляють, прав та обов'язків третьої особи, з якою представник уклав правочин, до тих пір, допоки вони не довідаються або не матимуть змоги довідатися про скасування довіреностей.
      5.11. У справі N 922/371/16, яка переглядається, судами першої та касаційної інстанцій встановлено факт обізнаності відповідача за первісним позовом про скасування банком відповідних довіреностей.
      5.12. Натомість, вирішуючи спір у справах N 2-21/2009 (2-53/08 (2-201/07) та N 6-46221св12, суди касаційних інстанцій виходили з обставин відсутності належних доказів повідомлення представника про скасування довіреності.
      5.13. Отже, зі змісту оскаржуваної постанови Вищого господарського суду України та зі змісту зазначених рішень судів касаційної інстанції не вбачається підстав для висновку про неоднакове застосування судами касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах за однакових встановлених судами фактичних обставин.
      5.14. Оскільки факт подібності правовідносин у наведених заявником випадках не підтвердився, підстав для висновку про неоднакове застосування судами касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права немає.
      5.15. Відповідно до частини першої статті 111-26 ГПК України в редакції, чинній на момент звернення із заявою, Верховний Суд України відмовляє у задоволенні заяви, якщо обставини, що стали підставою для перегляду справи, не підтвердилися.
      Керуючись підпунктами 1, 2 пункту 1 розділу XI "Перехідні положення" Господарського процесуального кодексу України, Велика Палата Верховного Суду
      ПОСТАНОВИЛА:
      1. У задоволенні заяви Приватного акціонерного товариства "Інюрполіс" про перегляд постанови Вищого господарського суду України від 30 жовтня 2017 року у справі N 922/371/16 відмовити.
      2. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття.
      3. Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.
      Головуючий суддя В.С. Князєв Суддя-доповідач С.В. Бакуліна Судді: Н.О. Антонюк О.Б. Прокопенко Д.А. Гудима І.В. Саприкіна В.І. Данішевська О.М. Ситнік О.С. Золотніков О.С. Ткачук Л.М. Лобойко В.Ю. Уркевич Н.П. Лященко О.Г. Яновська
       
    • Автор: ANTIRAID
      ПОСТАНОВА
      Іменем України
      25 квітня 2018 року
      м. Київ
      Справа N 925/3/17
      Провадження N 12-53гс18
      Велика Палата Верховного Суду у складі:
      головуючого судді Князєва В.С.,
      судді-доповідача Уркевича В.Ю.,
      суддів Антонюк Н.О., Бакуліної С.В., Гудими Д.А., Данішевської В.І., Золотнікова О.С., Лобойка Л.М., Лященко Н.П., Прокопенка О.Б., Саприкіної І.В., Ситнік О.М., Ткачука О.С., Яновської О.Г.,
      за участю секретаря судового засідання Королюка І.В.,
      учасники справи:
      позивач - Національне антикорупційне бюро України (представники - Семенчук М.А., Ярчак І.С.),
      відповідач - Публічне акціонерне товариство "Азот" (представники - адвокати Демидас Д.А., Вєдєрнікова О.С.),
      відповідач - Публічне акціонерне товариство "Черкасиобленерго" (представник - не з'явився),
      третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача - Державне підприємство "Енергоринок" (представники - адвокати Стилик О.Ю., Калінін М.В.),
      третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - розпорядник майна Публічного акціонерного товариства "Черкасиобленерго" арбітражний керуючий Литвин В.В. (представник - не з'явився),
      розглянула у судовому засіданні заяву Публічного акціонерного товариства "Азот" про перегляд постанови Вищого господарського суду України від 27 вересня 2017 року (головуючий суддя - Короткевич О.Є., судді Куровський С.В., Удовиченко О С.) та постанови Київського апеляційного господарського суду від 07 червня 2017 року (головуючий суддя - Майданевич А.Г., судді Гаврилюк О.М., Коротун О.М.) у справі N 925/3/17 Господарського суду Черкаської області за позовом Національного антикорупційного бюро України до Публічного акціонерного товариства "Азот", Публічного акціонерного товариства "Черкасиобленерго", третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача - Державне підприємство "Енергоринок", третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - розпорядник майна Публічного акціонерного товариства "Черкасиобленерго" арбітражний керуючий Литвин В.В., про визнання угоди недійсною.
      ІСТОРІЯ СПРАВИ
      Короткий зміст позовних вимог
      1. У січні 2017 року Національне антикорупційне бюро України (далі - НАБУ) звернулося до Господарського суду Черкаської області з позовом до Публічного акціонерного товариства (далі - ПАТ) "Азот" і ПАТ "Черкасиобленерго" про визнання недійсною угоди у формі заяви ПАТ "Азот" про зарахування зустрічних однорідних вимог від 21 червня 2016 року N 202-09/45.
      2. На обґрунтування позовних вимог НАБУ зазначило про невідповідність спірної угоди вимогам статті 4, частини другої статті 15-1, статті 26 Закону України "Про електроенергетику", пункту 6.3 Правил користування електричною енергією, затверджених постановою Національної комісії з питань регулювання електроенергетики України від 31 липня 1996 року N 28 (далі - ПКЕЕ), а також інтересам держави і суспільства.
      Фактичні обставини справи, встановлені судами
      3. 24 травня 2005 року між Відкритим акціонерним товариством (далі - ВАТ) "Черкасиобленерго" як постачальником та ВАТ "Азот" як споживачем укладено договір постачання електричної енергії N 524-213/24 (далі - договір).
      4. У подальшому ВАТ "Черкасиобленерго" та ВАТ "Азот" на вимогу пункту 5 розділу XVII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про акціонерні товариства" були перейменовані у ПАТ "Черкасиобленерго" і ПАТ "Азот" відповідно.
      5. Пунктом 1 договору передбачено, що постачальник електричної енергії (ПАТ "Черкасиобленерго") постачає електричну енергії споживачу (ПАТ "Азот"), а споживач оплачує постачальнику електричної енергії її вартість та здійснює інші платежі згідно з умовами договору та додатками до договору, що є його невід'ємними частинами.
      6. Суди попередніх інстанцій встановили, що за поставлену ПАТ "Черкасиобленерго" на виконання договору у січні 2016 року активну електричну енергію ПАТ "Азот" не оплатило 15 млн грн вартості спожитої електричної енергії, що призвело до утворення заборгованості.
      7. 25 травня 2016 року ПАТ "Азот" і ПАТ "Черкасиобленерго" уклали між собою договір про надання безвідсоткової поворотної фінансової допомоги N 188-304, відповідно до якого розмір фінансової допомоги становить 15 млн грн (пункти 2.1, 4.2 договору N 188-304). Строк повернення фінансової допомоги - до 15 червня 2016 року.
      8. 21 червня 2016 року ПАТ "Азот" направило ПАТ "Черкасиобленерго" заяву про зарахування зустрічних однорідних вимог N 202-09/45, якою здійснено зарахування та припинення зобов'язань ПАТ "Азот" перед ПАТ "Черкасиобленерго" за договором по оплаті активної електроенергії на суму 15 млн грн та зобов'язань ПАТ "Черкасиобленерго" перед ПАТ "Азот" щодо повернення отриманих за договором N 188-304 грошових коштів на суму 15 млн грн та про припинення зобов'язань між цими особами щодо сплати вказаної суми коштів.
      9. Звертаючись із позовом до суду, НАБУ зазначило, що ця угода у формі заяви ПАТ "Азот" про зарахування зустрічних однорідних вимог суперечить вимогам закону та укладена з метою, що завідомо суперечить інтересам держави, і за доведення будь-якої з цих підстав така угода повинна бути визнана недійсною.
      Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій
      10. Господарський суд Черкаської області рішенням від 14 березня 2017 року у позові відмовив повністю.
      11. Господарський суд дійшов висновку про відсутність підстав для визнання угоди недійсною з мотивів її невідповідності вимогам законодавства чи укладеності з наміром порушення прав держави.
      12. Київський апеляційний господарський суд постановою від 07 червня 2017 року, залишеною без змін постановою Вищого господарського суду України від 27 вересня 2017 року, рішення Господарського суду Черкаської області від 14 березня 2017 року скасував. Позов задовольнив і визнав недійсною угоду у формі заяви ПАТ "Азот" про зарахування зустрічних однорідних вимог від 21 червня 2016 року N 202-09/45.
      13. Приймаючи зазначену постанову, суд касаційної інстанції погодився з висновками суду апеляційної інстанції про те, що в цьому випадку внаслідок здійсненого за заявою ПАТ "Азот" від 21 червня 2016 року N 202-09/45 зарахування зустрічних однорідних вимог відповідачі знехтували вимогами Закону України "Про електроенергетику" і ПКЕЕ щодо оплати вартості поставленої електричної енергії виключно шляхом перерахування коштів споживачем на поточний рахунок із спеціальним режимом використання енергопостачальника. Сторони фактично провели розрахунки за поставлену електричну енергію в іншому форматі без використання поточного рахунку із спеціальним режимом використання енергопостачальника і тим самим уникнули перерахування іншим учасникам оптового ринку електричної енергії коштів із такого поточного рахунку за відповідним алгоритмом оптового ринку електричної енергії, що в силу статті 26 Закону України "Про електроенергетику" не вважається оплатою спожитої ПАТ "Азот" у січні 2016 року електричної енергії.
      Короткий зміст заяви про перегляд судових рішень
      14. 14 грудня 2017 року ПАТ "Азот" подало до Верховного Суду України заяву про перегляд постанови Вищого господарського суду України від 27 вересня 2017 року та постанови Київського апеляційного господарського суду від 07 червня 2017 року з підстав, передбачених пунктами 1, 2 і 3 частини першої статті 11116 Господарського процесуального кодексу України (у редакції, чинній на момент подання заяви), у якій просило ці судові рішення скасувати, а рішення Господарського суду Черкаської області від 14 березня 2017 року залишити в силі.
      15. Заявник вказує на те, що, приймаючи оскаржену постанову, Вищий господарський суд України помилково дійшов висновку, що НАБУ як орган, який створений для захисту інтересів держави, має право на звернення до суду із позовами про визнання недійсними угод у порядку, встановленому законодавством України, з огляду на приписи Закону України "Про Національне антикорупційне бюро України" і на виконання покладених на нього завдань та (або) обов'язків. Заявник також не погоджується з висновками суду касаційної інстанції про те, що угода у формі заяви про зарахування зустрічних однорідних вимог є такою, що вчинена з порушенням норм чинного законодавства, а саме частини другої статті 15-1, статті 26 Закону України "Про електроенергетику", та суперечить інтересам держави.
      16. На підтвердження наведених вище підстав для подання заяви про перегляд постанови Вищого господарського суду України від 27 вересня 2017 року у цій справі ПАТ "Азот" до заяви додало копії постанов Вищого господарського суду України від 28 квітня 2009 року у справі N 37/436, від 20 січня 2010 року у справі N 37/436-42/416, від 13 червня 2012 року у справі N 26/387, від 09 серпня 2012 року у справі N 34/8, від 04 листопада 2014 року у справі N 910/6732/14, від 23 червня 2016 року у справі N 904/6558/15, від 01 грудня 2016 року у справі N 910/1421/16, від 09 березня 2017 року у справі N 922/6436/15, від 16 травня 2017 року у справі N 910/1424/16, від 03 липня 2017 року у справі N 910/2694/16, копії ухвал Вищого адміністративного суду України від 10 липня 2012 року у справі N К/9991/21814/12, від 02 червня 2015 року у справі N К/800/9751/15, від 20 жовтня 2015 року у справі N К/800/34970/15, від 05 квітня 2016 року у справі N К/800/68227/14 та копії постанов Верховного Суду України від 24 червня 2015 року у справі N 3-255гс15, від 06 липня 2015 року у справі N 6-166цс15, від 13 квітня 2016 року у справі N 6-1528цс15, у яких, за твердженням заявника, по-іншому, ніж в судових рішеннях, про перегляд яких він просить суд, застосовано норми матеріального права.
      17. Крім того, ПАТ "Азот" просило відшкодувати йому судові витрати за рахунок позивача.
      Короткий зміст ухвали суду касаційної інстанції
      18. За змістом підпункту 1 пункту 1 розділу XI "Перехідні положення" Господарського процесуального кодексу України у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року N 2147-VIII заяви про перегляд судових рішень Верховним Судом України у господарських справах, які подані та розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного господарського суду та розглядаються спочатку колегією у складі трьох або більшої непарної кількості суддів за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.
      19. 01 лютого 2018 року до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду з Верховного Суду України надійшла заява ПАТ "Азот" про перегляд постанови Вищого господарського суду України від 27 вересня 2017 року.
      20. Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду ухвалою від 09 лютого 2018 року допустив справу до провадження Верховного Суду, відкрив провадження за заявою ПАТ "Азот", здійснив підготовчі дії, витребував з Господарського суду Черкаської області матеріали справи, надіслав копії заяви особам, які беруть участь у справі, встановив термін подання пояснень до 23 лютого 2018 року. 22 та 23 лютого надійшли письмові пояснення від Державного підприємства "Енергоринок" та НАБУ.
      21. За підпунктом 2 пункту 1 розділу XI "Перехідні положення" Господарського процесуального кодексу України, якщо господарська справа за заявою про перегляд судових рішень Верховним Судом України відповідно до правил, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу, повинна розглядатися на спільному засіданні відповідних судових палат Верховного Суду України, - така справа після її отримання Касаційним господарським судом передається на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
      22. На підставі цих норм процесуального права Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду ухвалою від 16 березня 2018 року передав на розгляд Великої Палати Верховного Суду заяву ПАТ "Азот" про перегляд Верховним Судом України постанови Вищого господарського суду України від 27 вересня 2017 року у цій справі.
      23. Мотивуючи своє рішення про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду зазначив, що в судових рішеннях, на які посилається заявник як на підставу неоднакового застосування норм матеріального та процесуального права, Вищий господарський суд України та Вищий адміністративний суд України, застосовуючи в подібних правовідносинах одні й ті самі норми матеріального та процесуального права, що й у постанові Вищого господарського суду України, про перегляд якої подано заяву, дійшли протилежних правових висновків про відсутність законодавчих обмежень для здійснення зарахування зустрічних однорідних вимогна підставі аналізу положень статей 598, 601, 602 Цивільного кодексу України, статей 151, 26 Закону України "Про електроенергетику".
      АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
      (1) Доводи особи, яка подала заяву про перегляд судових рішень
      24. Заява ПАТ "Азот" про перегляд постанови Вищого господарського суду України від 27 вересня 2017 року у справі N 925/3/17 подана з підстав, передбачених пунктами 1, 2 і 3 частини першої статті 11116 Господарського процесуального кодексу України (у редакції, чинній на момент подання заяви).
      25. Як доказ неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило до ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах (пункт 1 частина перша статті 11116 Господарського процесуального кодексу України (у редакції, чинній на момент подання заяви), до заяви додано копії постанов Вищого господарського суду України від 28 квітня 2009 року у справі N 37/436, від 20 січня 2010 року у справі N 37/436-42/416, від 13 червня 2012 року у справі N 26/387, від 09 серпня 2012 року у справі N 34/8, в яких суд встановив відсутність законодавчих обмежень для здійснення зарахування зустрічних однорідних вимог на підставі статті 601 Цивільного кодексу України.
      26. Також до заяви додано копії постанов Вищого господарського суду України від 01 грудня 2016 року у справі N 910/1421/16, від 16 травня 2017 року у справі N 910/1424/16, від 03 липня 2017 року у справі N 910/2694/16, в яких суд касаційної інстанції проаналізував та застосував ті ж норми законодавства, що й у цій справі, однак дійшов висновку про недоведеність підстав для визнання спірних правочинів недійсними та повернув справи на новий розгляд до місцевого господарського суду.
      27. Заявник також вказує на ухвали Вищого адміністративного суду України від 10 липня 2012 року у справі N К/9991/21814/12, від 20 жовтня 2015 року у справі N 826/3917/14, від 02 червня 2015 року у справі N 826/17716/14, від 05 квітня 2016 року у справі N 2а/1570/6741/11, предметом судового розгляду у яких є законність проведення зарахування зустрічних однорідних вимог за зобов'язаннями, що випливають з господарських договорів за наявності спеціального законодавства, що регулює порядок здійснення розрахунків за такими договорами. На підставі аналізу норм статей 598, 601, 602 Цивільного кодексу України суд, при розгляді цих справ, дійшов висновку, що випадки недопустимості припинення зобов'язань зарахуванням вимог повинні бути прямо передбачені у законі або у договорі між сторонами таких однорідних зобов'язань. При цьому вказав на те, що норми статей 15-1, 26 Закону України "Про електроенергетику", як і спірні договори, не містять заборони припинення зобов'язань зарахуванням зустрічної вимоги.
      28. Як доказ неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм процесуального права (пункт 2 частина перша статті 11116 Господарського процесуального кодексу України (у редакції, чинній на момент подання заяви) до заяви додано копії постанов Вищого господарського суду України від 04 листопада 2014 року у справі N 910/6732/14, від 23 червня 2016 року у справі N 904/6558/15, від 09 березня 2017 року у справі N 922/6436/15, в яких зауважено на тому, що наявність права на пред'явлення позову не є безумовною підставою для здійснення судового захисту, а отже, є необхідність встановлення у особи, яка звернулася з позовом, суб'єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист якого подано позов. Заявник вказує, що НАБУ не є органом, що наділений правом подавати позови в інтересах держави, оскільки наявність такого повноваження не передбачено ні статтею 2 Господарського процесуального кодексу України, ні нормами Закону України "Про Національне антикорупційне бюро України".
      29. Також ПАТ "Азот" стверджує, що суди апеляційної та касаційної інстанцій, задовольняючи позовні вимоги, не врахували правового висновку Верховного Суду України, викладеного в постанові від 24 червня 2015 року у справі N 3-255гс15 (пункт 3 частини першої статті 11116 Господарського процесуального кодексу України (у редакції, чинній на момент подання заяви), про можливість зарахування зустрічних однорідних вимог, строк виконання яких настав, за наявності умов, встановлених статтею 601 Цивільного кодексу України, та відсутності випадків, передбачених статтею 602 Цивільного кодексу України, за яких зарахування зустрічних вимог не допускається.
      30. Також вказує, що оскаржуване рішення суду касаційної інстанції щодо визнання правочину недійсним відповідно до частини третьої статті 228 Цивільного кодексу України внаслідок невідповідності інтересам держави і суспільства не відповідає висновкам, викладеним у постановах Верховного Суду України від 06 липня 2015 року у справі N 6-166цс15, від 13 квітня 2016 року у справі N 6-1528цс15.
      31. У судовому засіданні представник заявника зазначив про необхідність дотримання принципу рівності перед законом і судом, а також про порушення принципу правової визначеності в оскаржуваній постанові судом касаційної інстанції.
      (2) Позиція інших учасників справи
      32. Позивач і Державне підприємство "Енергоринок" у своїх письмових поясненнях зазначають, що оскаржуване рішення є законним та обґрунтованим, прийнятим відповідно до фактичних обставин справи та з правильним застосуванням норм матеріального і процесуального права. Також вказують, що Вищий господарський суд України під час винесенні оскаржуваної постанови не допустив неоднакового застосування норм матеріального та процесуального права та невідповідності постанови, яка переглядається, висновкам, викладеним у постановах Верховного Суду України, у зв'язку з чим підстав для скасування судових рішень у цій справі немає.
      33. Заяву про перегляд судових рішень просять залишити без задоволення, а постанову Вищого господарського суду України від 27 вересня 2017 року та постанову Київського апеляційного господарського суду від 07 червня 2017 року - без змін.
      34. Інші учасники справи письмово свою позицію стосовно заяви ПАТ "Азот" не виклали, проте у судовому засіданні просили в задоволенні заяви відмовити.
      ПОЗИЦІЯ ВЕЛИКОЇ ПАЛАТИ ВЕРХОВНОГО СУДУ
      (1) Оцінка аргументів заявника
      35. Відповідно до пунктів 1, 2 і 3 частини першої статті 11116 Господарського процесуального кодексу України (в редакції, чинній на момент подання заяви) заява про перегляд судових рішень господарських судів може бути подана з підстави неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального та процесуального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, та з підстави невідповідності судового рішення суду касаційної інстанції, викладеному в постанові Верховного Суду України, висновку щодо застосування в подібних правовідносинах норм матеріального права.
      36. Проаналізувавши правові висновки, викладені в постанові Вищого господарського суду України від 27 вересня 2017 року у цій справі та у постановах Вищого господарського суду України від 28 квітня 2009 року у справі N 37/436, від 20 січня 2010 року у справі N 37/436-42/416, від 13 червня 2012 року у справі N 26/387, від 09 серпня 2012 року у справі N 34/8, від 04 листопада 2014 року у справі N 910/6732/14, від 23 червня 2016 року у справі N 904/6558/15, від 01 грудня 2016 року у справі N 910/1421/16, від 09 березня 2017 року у справі N 922/6436/15, від 16 травня 2017 року у справі N 910/1424/16, від 03 липня 2017 року у справі N 910/2694/16, в ухвалах Вищого адміністративного суду України від 10 липня 2012 року у справі N К/9991/21814/12, від 02 червня 2015 року у справі N К/800/9751/15, від 20 жовтня 2015 року у справі N К/800/34970/15, від 05 квітня 2016 року у справі N К/800/68227/14 та постановах Верховного Суду України від 24 червня 2015 року у справі N 3-255гс15, від 06 липня 2015 року у справі N 6-166цс15, від 13 квітня 2016 року у справі N 6-1528цс15, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що заява не підлягає задоволенню з огляду на таке.
      37. Ухвалення різних за змістом судових рішень має місце в разі, якщо суд (суди) касаційної інстанції під час розгляду двох чи більше справ з подібними предметами спору, підставами позову, змістом позовних вимог, встановленими судом фактичними обставинами й однаковим матеріально-правовим регулюванням спірних правовідносин дійшов (дійшли) неоднакових правових висновків, покладених в основу цих судових рішень.
      38. Подібність правовідносин означає, зокрема, тотожність об'єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). Зміст правовідносин з метою з'ясування їх подібності в різних рішеннях суду касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи, перевірка встановлення правильності яких не належить до компетенції Великої Палати Верховного Суду.
      39. Згідно з пунктом 1 частини першої статті 11116 Господарського процесуального кодексу України (в редакції, чинній на час подання заяви) заява про перегляд судових рішень господарських судів може бути подана з підстав неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило до ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.
      40. Так, у справах N 26/387, N 37/436-42/416 та N 37/436, що розглядалися Вищим господарським судом України, виникли правовідносини з продажу ДП "НАЕК "Енергоатом" електричної енергії на оптовому ринку електроенергії та купівлі ДП "НАЕК "Енергоатом" такої електроенергії в оптового ринку електроенергії, а направлені заяви у цих справах про зарахування зустрічних однорідних вимог були спрямовані на припинення зобов'язань з оплати електроенергії, яка була ДП "НАЕК "Енергоатом" вироблена, продана на оптовому ринку електроенергії та придбана для власних потреб. Розглядаючи ці справи, суди зазначили, що відповідно до абзацу третього пункту 6 постанови Кабінету міністрів України від 05 травня 2000 року N 755 "Про утворення державного підприємства "Енергоринок" допускається зарахування зустрічних однорідних вимог у разі купівлі електричної енергії на оптовому ринку електричної енергії України постачальником, який був власником проданої ним цьому ринку електроенергії для використання її на власні потреби.
      41. У справі, про перегляд якої просить заявник, виникли правовідносини з постачання-споживання електричної енергії, які регулюються спеціальним нормативно-правовим актом - Законом України "Про електроенергетику" (статті 4, 15-1, 26 цього Закону), відповідно до якого регулювання відносин в електроенергетиці має особливості, визначені цим Законом, а саме - розрахунки за спожиту електричну енергію проводяться виключно коштами шляхом їх перерахування споживачем електричної енергії на поточний рахунок із спеціальним режимом використання постачальника електричної енергії.
      42. Проте у судових рішеннях, що надані для порівняння, суди застосовували інший нормативно-правовий акт - постанову Кабінету Міністрів України від 05 травня 2000 року N 755, якою передбачені випадки розрахунків за куплену на оптовому ринку електричну енергію шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог. Викладене вказує на відсутність неоднакового застосування судами касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права.
      43. У постановах Вищого господарського суду України від 01 грудня 2016 року у справі N 910/1421/16, від 16 травня 2017 року у справі N 910/26687/14 та від 03 липня 2017 року у справі N 910/2694/16, копії яких надано заявником на підтвердження підстав для перегляду судового рішення відповідно до пункту 1 частини першої статті 11116 Господарського процесуального кодексу України (в редакції, чинній на час подання заяви), суд касаційної інстанції скасував рішення судів попередніх інстанцій, а справи передав на новий розгляд до суду першої інстанції для з'ясування обставин, які мають значення для правильного вирішення спору і безпосередньо впливають на висновок суду про наявність або відсутність підстав для задоволення позову. Ці постанови не містять висновків, які б свідчили про неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, внаслідок чого ухвалено різні за змістом судові рішення у подібних правовідносинах.
      44. Ухвали Вищого адміністративного суду України від 10 липня 2012 року у справі N К/9991/21814/12, від 02 червня 2015 року у справі N К/800/9751/15, від 20 жовтня 2015 року у справі N К/800/34970/15, від 05 квітня 2016 року у справі N К/800/68227/14, на які заявник посилається як на доказ неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що призвело до ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, не можуть бути прикладом судового рішення, в якому норми матеріального права застосовано по-іншому, оскільки предметом спору у цих справах визнання протиправною та скасування вимоги Контрольно-ревізійного управління щодо усунення порушень фінансово-господарської діяльності, виявлених ревізією, та про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень; тобто предмет спору суттєво відрізняється від предмета спору у справі, що розглядається, оскільки не стосується відносин, що виникають при постачанні-споживанні електричної енергії.
      45. Отже, у цих ухвалах Вищого адміністративного суду України, на які заявник посилається як на доказ неоднакового застосування судом касаційної інстанції норм матеріального права, та у постанові суду касаційної інстанції у справі, яка розглядається, предмет спору та фактичні обставини, що формують зміст правовідносин і впливають на застосування норм матеріального права, не можна визнати подібними.
      46. У справі N 34/8, на яку заявник посилається як на доказ неоднакового застосування одних і тих самих норм матеріального права, суди встановили, що на підтвердження погашення заборгованості за рішеннями суду відповідач направив заяву про припинення зобов'язань шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог. При цьому до цих правовідносин суди застосували лише положення статті 601 Цивільного кодексу України. У той же час у справі, що переглядається, суди комплексно застосували як приписи наведеної норми цивільного законодавства, так і спеціальні норми права, закріплені у статтях 15-1, 26 Закону України "Про електроенергетику". Відтак суди не допустили неоднакового застосування одних і тих самих норм матеріального права.
      47. Згідно з пунктом 2 частини першої статті 11116 Господарського процесуального кодексу України (в редакції, чинній на час подання заяви) заява про перегляд судових рішень господарських судів могла бути подана з підстав неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм процесуального права - під час оскарженння судового рішення, яке перешкоджає подальшому провадженню у справі або яке прийнято з порушенням правил підвідомчості або підсудності справ.
      48. У справі, яка переглядається, позивачем виступає НАБУ. Пунктом 13 частини першої статті 17 Закону України "Про Національне антикорупційне бюро України" НАБУ та його працівникам для виконання покладених на них обов'язків, які визначені у статті 16 цього Закону, надається право за наявності підстав, передбачених законом, подавати до суду позови про визнання недійсними угод у порядку, встановленому законодавством України (порядок подання такого позову визначено статтями 1, 2 Господарського процесуального кодексу України (в редакції, чинній на час подання заяви), а у справах N 922/6436/15, N 904/6558/15, N 910/6732/14, на які посилається заявник, як на доказ неоднакового застосування одних і тих самих норм процесуального права, Вищий господарський суд України не застосовував норми статей 1, 2 та 21 цього Кодексу в контексті наявності права державного правоохоронного органу на подання позову про визнання недійсною угоди.
      49. Отже, зважаючи на відмінність фактичних обставин у названих справах та у справі, що розглядається, а звідси - й на відсутність подібних правовідносин, суди касаційних інстанцій не допустили неоднакового застосування статей 1, 2 та 21 Господарського процесуального кодексу (в редакції, чинній на час подання заяви).
      50. Згідно з пунктом 3 частини першої статті 11116 Господарського процесуального кодексу України (в редакції, чинній на час подання заяви)заява про перегляд судових рішень господарських судів може бути подана з підстав невідповідності судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права.
      51. Доводи заявника про невідповідність рішення суду касаційної інстанції у справі, що переглядається, викладеному в постановах Верховного Суду України від 24 червня 2015 року у справі N 3-255гс15, від 06 липня 2015 року у справі N 6-166цс15, від 13 квітня 2016 року у справі N 6-1528цс15, висновку щодо застосування в подібних правовідносинах норм матеріального права також не можна визнати обґрунтованими з огляду на таке.
      52. У справі N 3-255гс15 предметом спору було стягнення заборгованості за поставлений природний газ, де суд застосував норми права, які регулюють відносини у сфері постачання-споживання природного газу, а саме положення Закону України "Про засади функціонування ринку природного газу", в той час як у справі, яка переглядається, виникли відносини щодо невідповідності угоди про зарахування зустрічних однорідних вимог вимогам Закону України "Про електроенергетику" та ПКЕЕ, а отже, правовідносини у цих справах не є подібними, а звідси й відсутні підстави для врахування судом висновків Верховного Суду України, викладених у постанові від 24 червня 2015 року.
      53. Як убачаться із судових рішень у справах N 6-166цс15, N 6-1528цс15, при вирішенні спорів Верховний Суд України застосовував норми частин першої та другої статті 228 Цивільного кодексу України щодо нікчемності договору як такого, що порушує публічний порядок, проте у справі, що розглядається, НАБУ посилалося на суперечність угоди інтересам держави і суспільства (частина третя статті 228 Цивільного кодексу України), а отже, суди не встановлювали обставини щодо порушення публічного порядку внаслідок вчинення оспорюваної угоди та нікчемності правочину за нею.
      54. За таких обставин правовий висновок суду касаційної інстанції у цій справі не суперечить викладеному у постановах Верховного Суду України N 3-255гс15, N 6-166цс15, N 6-1528цс15 висновку щодо застосування норм матеріального права, оскільки правовідносини між сторонами у зазначених справах та у справі, яка переглядається, не є аналогічними.
      (2) Висновки за результатами розгляду заяви про перегляд судових рішень
      55. Відповідно до частини першої статті 11126 Господарського процесуального кодексу України (в редакції, чинній на час подання заяви) Верховний Суд України відмовляє у задоволенні заяви, якщо обставини, що стали підставою для перегляду справи, не підтвердилися.
      56. Зважаючи на те, що Велика Палата Верховного Суду не виявила обставин, які б свідчили про неоднакове застосування норм матеріального права при вирішенні справи, у задоволенні заяви ПАТ "Азот" слід відмовити.
      Щодо судових витрат
      57. За змістом частини четвертої статті 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати, пов'язані з розглядом справи, у разі задоволення позову покладаються на відповідача.
      58. З огляду на висновок Великої Палати Верховного Суду про відмову у задоволенні заяви ПАТ "Азот" судові витрати, понесені у зв'язку з переглядом справи, покладаються на заявника.
      Керуючись пунктами 1 і 2 розділу XI "Перехідні положення", статтею 315 Господарського процесуального кодексу України, статтею 11126 Господарського процесуального кодексу України (в редакції, чинній на момент подання заяви), Велика Палата Верховного Суду
      ПОСТАНОВИЛА:
      У задоволенні заяви Публічного акціонерного товариства "Азот" про перегляд постанови Вищого господарського суду України від 27 вересня 2017 року та постанови Київського апеляційного господарського суду від 07 червня 2017 року у справі N 925/3/17 відмовити.
      Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною й оскарженню не підлягає.
      Повний текст постанови складений 02 травня 2018 року.
      Головуючий суддя В.С. Князєв Суддя-доповідач В.Ю. Уркевич Судді: Н.О. Антонюк Н.П. Лященко С.В. Бакуліна О.Б. Прокопенко Д.А. Гудима І.В. Саприкіна В.І. Данішевська О.М. Ситнік О.С. Золотніков О.С. Ткачук Л.М. Лобойко О.Г. Яновська
    • Автор: ANTIRAID
      Державний герб України
      ПОСТАНОВА
      Іменем України
      23 квітня 2018 року
      м. Київ
      справа № 751/3833/17
      провадження № 61-279 св 18
      Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: ГулькаБ. І. (суддя-доповідач), Луспеника Д. Д., Черняк Ю. В.,
      учасники справи:
      заявник - ОСОБА_4,
      заінтересована особа - публічне акціонерне товариство «Альфа-Банк»,
      розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу публічного акціонерного товариства «Альфа-Банк» на ухвалу Новозаводського районного суду м. Чернігова від 27 липня 2017 року у складі судді Овсієнка Ю. К. та ухвалу апеляційного суду Чернігівської області від 29 листопада 2017 року у складі колегії суддів: Шарапової О. Л., Євстафіїва О. К., Страшного М. М.,
      ВСТАНОВИВ:
      У червні 2017 року ОСОБА_4. звернулася до суду з заявою про скасування рішення третейського суду.
      Заява мотивована тим, що рішенням Постійно діючого третейського суду при Всеукраїнській громадській організації «Всеукраїнський фінансовий союз» від 12 квітня 2011 року стягнуто з нього на користь публічного акціонерного товариства «Альфа-Банк» (далі - ПАТ «Альфа-Банк») заборгованість за кредитним договором від 15 липня 2008 року у розмірі 1 950 671 грн 77 коп. та 100 грн судового збору. 
      Заявник вважав, що рішення третейського суду підлягає скасуванню, оскільки відповідно до положень пункту 14 статті 6 Закону України «Про третейські суди» ця справа не підвідомча третейському суду, так як стосується захисту прав споживачів. Крім того, просив поновити строк на звернення до суду з заявою про скасування рішення третейського суду, оскільки про існування цього рішення він дізнався лише 21 червня 2017 року. 
      З урахуванням викладеного ОСОБА_4. просив суд поновити строк на звернення до суду з заявою про скасування рішення третейського суду та скасувати рішення Постійно діючого третейського суду при Всеукраїнській громадській організації «Всеукраїнський фінансовий союз» від 12 квітня 2011 року.
      Ухвалою Новозаводського районного суду м. Чернігова від 27 липня 2017 року поновлено ОСОБА_4 строк на звернення до суду з заявою про скасування рішення третейського суду. Заяву ОСОБА_4 задоволено. Рішення Постійно діючого третейського суду при Всеукраїнській громадській організації «Всеукраїнський фінансовий союз» від 12 квітня 2011 року у справі № 1196-8/225/11 за позовом ПАТ «Альфа-Банк» до ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитним договором від 15 липня 2008 року - скасовано. Вирішено питання про розподіл судових витрат.
      Судове рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що заявник дізнався про оскаржуване рішення третейського суду лише 21 червня 2017 року, коли отримав це рішення з третейського суду, а тому строк звернення до суду з заявою про скасування цього рішення підлягає поновленню. Відповідно до положень Закону України «Про третейські суди» спір, що має публічно-правове значення, не підлягає вирішенню третейським судом. Предметом кредитного договору була іноземна валюта - долари США, а норми закону щодо регулювання обігу іноземної валюти в Україні, зокрема проведення грошових розрахунків валютними цінностями, мають публічну основу та переслідують публічний інтерес. Таким чином, наявність у правовідносинах щодо проведення розрахунку за договором кредиту, наданого в іноземній валюті, такої концентрації суспільно-значимих публічних елементів не дозволяє віднести такі спори до спорів приватного характеру, унаслідок чого дана справа не підвідомча третейському суду. 
      Ухвалою апеляційного суду Чернігівської області від 29 листопада 2017 року апеляційна скарга ПАТ «Альфа-Банк» задоволена частково, судове рішення суду першої інстанції у частині мотивів задоволення заяви змінено, в іншій частині судове рішення суду першої інстанції залишено без змін. Вирішено питання про розподіл судових витрат.
      Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що незалежно від предмета і підстав позову та незважаючи на те, що саме банк звертався з позовом до суду, на правовідносини, що виникають зі споживчого кредиту, поширюється дія Закону України «Про захист прав споживачів». Оскільки, ОСОБА_4 отримав споживчий кредит, а рішення третейського суду ухвалено після 11 березня 2011 року, тобто після внесення змін до Закону України «Про третейські суди» щодо непідвідомчості третейським судам справ про захист прав споживачів, то оскаржуване рішення третейського суду підлягає скасуванню. 
      У касаційній скарзі ПАТ «Альфа-Банк» просить оскаржувані судові рішення скасувати й ухвалити нове рішення, яким у задоволенні заяви ОСОБА_4 відмовити, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
      Касаційна скарга мотивована тим, що суд, вирішуючи, питання щодо поновлення строку на звернення до суду з заявою про скасування рішення третейського суду, не дослідив поважність причин пропуску заявником цього строку, оскільки ОСОБА_4 був належним чином повідомлений про час і місце розгляду справи третейським судом, йому направлялась копія рішення третейського суду.
      У квітні 2018 року представник ОСОБА_4. - ОСОБА_5, подала відзив на касаційну скаргу, посилаючись на те, що оскаржувані судові рішення є законними і обґрунтованими, оскільки суди на підставі належним чином оцінених доказів, у тому числі матеріалів третейської справи, дійшли вірного висновку про те, що заявник не був повідомлений третейським судом про дату, час і місце розгляду справи, а оскаржуване рішення третейського суду було направлено йому лише 26 червня 2017 року.
      Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
      Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
      Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
      У квітні 2018 року справа надійшла до Верховного Суду.
      Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
      Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
      Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.
      Одним зі способів захисту прав суб'єктів цивільних правовідносин є звернення до третейських судів, що передбачено статтею 17 ЦПК України 2004 року.
      Відповідно до частини другої статті 1 Закону України «Про третейські суди» до третейського суду за угодою сторін може бути передано будь-який спір, що виникає із цивільних та господарських правовідносин, крім випадків, передбачених законом.
      Відповідно до частини другої статті 389-1 ЦПК України, заява про скасування рішення третейського суду подається до суду за місцем розгляду справи третейським судом сторонами, третіми особами протягом трьох місяців з дня прийняття рішення третейським судом, а особами, які не брали участі у справі, у разі якщо третейський суд вирішив питання про їх права і обов'язки, - протягом трьох місяців з дня, коли вони дізналися або повинні були дізнатися про прийняття рішення третейським судом.
      Згідно частини третьої статті 389-1 ЦПК України заява, подана після закінчення строку, встановленого частиною другою цієї статті, залишається без розгляду, якщо суд за заявою особи, яка її подала, не знайде підстав для поновлення строку, про що постановлюється ухвала.
      Суди на підставі належним чином оцінених доказів, у тому числі матеріалів третейської справи, дійшли правильного висновку про те, що розгляд справи у третейському суді відбувся за відсутності ОСОБА_4., рішення третейського суду заявник отримав лише 21 червня 2017 року, з заявою про скасування рішення третейського суду звернувся 29 червня 2017 року, тобто у межах трьох місяців з дня, коли він фактично отримав рішення третейського суду та реальну можливість його оскарження.
      Таким чином, суд дійшов обґрунтованого висновку про поновлення заявнику пропущеного строку оскарження рішення третейського суду.
      Суд, поновлюючи ОСОБА_4. строк та скасовуючи рішення Постійно діючого третейського суду при Всеукраїнській громадській організації «Всеукраїнський фінансовий союз» від 12 квітня 2011 року, (апеляційним судом змінено судове рішення суду першої інстанції у частині мотивів задоволення заява), вірно керувався тим, що Законом України «Про внесення змін до статті 6 Закону України «Про третейські суди» щодо підвідомчості справ у сфері захисту прав споживачів третейським судам» частину першу статті 6 Закону України «Про третейські суди» доповнено пунктом 14, згідно якого третейські суди не можуть розглядати справи у спорах щодо захисту прав споживачів, у тому числі споживачів послуг банку (кредитної спілки). Зазначений Закон України набрав чинності 12 березня 2011 року. Оскільки спірне рішення третейського суду ухвалене після внесення змін до Закону України «Про третейські суди», а ОСОБА_4. є споживачем послуг банку, спір виник щодо стягнення з нього заборгованості за кредитом, то третейському суду у силу положень пункту 14 частини першої статті 6 цього Закону така справа не підвідомча.
      Предметом спірного кредитного договору була іноземна валюта - долари США.
      Порядок здійснення на території України розрахунків в іноземній валюті регулюється Декретом Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю». Цей закон установлює режим здійснення валютних операцій на території України, визначає загальні принципи валютного регулювання, повноваження державних органів і функції банків та інших фінансових установ в регулюванні валютних операцій, права й обов'язки суб'єктів валютних відносин, порядок здійснення валютного контролю, відповідальність за порушення валютного законодавства.
      Норми цього закону, спрямовані на регулювання порядку проведення розрахунків іноземною валютою, носять імперативний характер, вони вкрай обмежують свободу резидентів при здійсненні таких розрахунків. Статтею 16 Декрету встановлено фінансові санкції, які застосовуються до резидентів, винних у порушенні правил валютного регулювання. Згідно з частиною першою статті 16 Декрету незаконне використання валютних цінностей як засобу платежу тягне за собою адміністративну відповідальність (стаття 162 КУпАП).
      Отже, норми закону щодо регулювання обігу іноземної валюти в Україні, зокрема і проведення грошових розрахунків валютними цінностями, мають публічну основу, переслідують публічний інтерес і спрямовані на досягнення результату, необхідного в публічних цілях для задоволення публічних потреб - забезпечення стабільності української грошової одиниці - гривні.
      Наявність в правовідношенні щодо проведення розрахунку за договором кредиту, наданого в іноземній валюті, такої концентрації суспільно-значимих публічних елементів не дозволяє віднести такі спори до спорів суто приватного характеру між приватними особами, які можуть розглядатися в приватному порядку - третейськими судами.
      Такі висновки відповідають правовій позиції Верховного Суду України, викладеній у постанові від 21 жовтня 2015 року № 6-831цс14.
      Доводи касаційної скарги про те, що судами при вирішенні питання щодо поновлення строку на звернення до суду з заявою про скасування рішення третейського суду не досліджено поважність причин пропуску заявником цього строку, оскільки ОСОБА_4 був належним чином повідомлений про час і місце розгляду справи третейським судом, йому направлялась копія рішення третейського суду безпідставні, так як відсутні докази отримання ним вказаних документів. При цьому судами досліджувалися матеріали третейської справи № 1196-8/225/11.
      Матеріали третейської справи надіслані Верховному Суду разом з цивільною справою і її перевірка підтвердила висновки судів про те, що в ній відсутній жодний доказ на підтвердження отримання ОСОБА_4. ухвали про початок розгляду третейським судом, позовної заяви, вимоги про досудове врегулювання спору та рішення третейського суду від 12 квітня 2011 року, що спростовує доводи касаційної скарги про отримання ОСОБА_4 цих документів. Отже, третейським судом здійснено утаємничений розгляд справи без повідомлення сторону про результати розгляду.
      Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
      Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.
      При цьому, згідно з частиною третьою статті 436 ЦПК України суд касаційної інстанції у постанові за результатами перегляду оскаржуваного судового рішення вирішує питання про поновлення його виконання (дії).
      Керуючись статтями 400, 401, 416, 436 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
      ПОСТАНОВИВ:
      Касаційну скаргу публічного акціонерного товариства «Альфа-Банк» залишити без задоволення.
      Ухвалу Новозаводського районного суду м. Чернігова від 27 липня 2017 року та ухвалу апеляційного суду Чернігівської області від 29 листопада 2017 року залишити без змін.
      Поновити виконання ухвали Новозаводського районного суду м. Чернігова від 27 липня 2017 року та ухвали апеляційного суду Чернігівської області від 29 листопада 2017 року.
      Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
      Судді: Б. І. Гулько
      Д. Д. Луспеник
      Ю. В. Черняк
      http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/73657672
    • Автор: Звен
      У  мене також похожа ситуація,але на мене подали в суд.Пеня накапала біля 40тис.Я в декреті(3  дітей)