Постановление ВСУ по пересмотру о взыскании задолженности по договору займа и уважительности пропуска сроков исковой давности

[ANTIRAID]

ПОСТАНОВА 
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

1 листопада 2017 року

м. Київ

Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України в складі:

головуючого Лященко Н.П., 
суддів: Гуменюка В.І., Романюка Я.М., 
Охрімчук Л.І., Сімоненко В.М., 
 
розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1, ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про стягнення боргу за договорами позики за заявою ОСОБА_3 про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 травня 2017 року, 

в с т а н о в и л а:

У листопаді 2015 року ОСОБА_1, ОСОБА_2 звернулися до суду з позовом до ОСОБА_3 про стягнення боргу за договорами позики.

ОСОБА_1, ОСОБА_2 зазначали, що з квітня 2009 року по січень 2010 року зі свого спільного сімейного бюджету вони тричі позичали своєму сусіду ОСОБА_3 на його власні потреби гроші в національній та іноземній валюті. 

Так, ОСОБА_3 7 квітня 2009 року позичив у ОСОБА_1 50 тис. доларів США, які зобов’язався повернути до 7 вересня 2009 року, 7 вересня 2009 року позичив у ОСОБА_2 100 тис. грн до 7 січня 2010 року, а у ОСОБА_1 – ще 80 тис. грн. до 7 квітня 2010 року, про що надав власноруч написані розписки.

Строки повернення позичених коштів сплинули, а відповідач повернув позивачам позичені кошти лише частково, а саме: 15 жовтня 2011 року – 40 тис. грн, а 17 листопада 2011 року – 20 тис. грн.

Решту боргу відповідач повертати відмовився, у зв’язку із чим у січні 2014 року позивачі звертались до правоохоронних органів з метою притягнення відповідача до кримінальної відповідальності. За наслідками розслідування підтверджено, що відповідач не повернув усіх позичених у позивачів коштів. Висновком почеркознавчої експерти встановлено, що усі боргові розписки були написані ОСОБА_3.

Постановою слідчого від 13 серпня 2015 року кримінальне провадження закрито, а позивачам рекомендовано захищати свої права в судовому порядку, з огляду на те, що спірні правовідносини містять ознаки цивільно-правового характеру.

Оскільки відповідач відмовляється добровільно повернути позивачам борг, позивачі просили стягнути з ОСОБА_3 на їх користь заборгованість за договорами позики в загальній сумі 1 млн 547 тис. 913 грн 30 коп.

З огляду на поважні причини пропуску строку позовної давності, позивачі просили поновити його.

Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 19 квітня 2016 року позов задоволено: поновлено ОСОБА_1, ОСОБА_2 строк позовної давності; стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1, ОСОБА_2 заборгованість за договорами позики в загальній сумі 1 млн 547 тис. 913 грн 30 коп., з яких: на користь ОСОБА_1 – 1 млн 413 тис. 907 грн 90 коп. як еквівалент у гривнях станом на 20 листопада 2015 року 59 тис. 308 доларів США 22 центів (50 тис. доларів США – основне зобов’язання та 9 тис. 308 доларів США 22 центи – 3 % річних) заборгованості за борговою розпискою від 7 квітня 2009 року; на користь ОСОБА_1 – 55 тис. 835 грн 66 коп. заборгованості за борговою розпискою від 7 січня 2010 року (50 тис. грн – основна заборгованість та 5 тис. 835 грн 66 коп. – 3 % річних); на користь ОСОБА_2 – 78 тис. 169 грн 86 коп. заборгованості за борговою розпискою від 7 вересня 2009 року (70 тис. грн – основна заборгованість та 8 тис. 169 грн 86 коп. – 3 % річних). Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішенням Апеляційного суду Вінницької області від 25 травня 2016 року вказане рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення, яким позов задоволено частково: стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 3 % річних у сумі 79 тис. 440 грн 33 коп. за невиконання грошового зобов’язання за борговою розпискою від 7 квітня 2009 року, нараховані за період з 23 листопада 2012 року до 20 листопада 2015 року; стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 3 % річних у сумі 7 тис. 160 грн за невиконання грошового зобов’язання за борговою розпискою від 7 січня 2010 року за той же період. У задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 відмовлено. У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 в частині стягнення основного боргу та 3 % річних, заявлених поза межами строку позовної давності, відмовлено.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 травня 2017 року рішення суду апеляційної інстанції скасовано, а рішення суду першої інстанції залишено в силі.

У поданій до Верховного Суду України заяві про перегляд судових рішень ОСОБА_3 просить скасувати постановлену у справі ухвалу суду касаційної інстанції та ухвалити нове рішення про задоволення його заяви з передбаченої пунктом 1 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України (далі – ЦПК України) підстави неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, а саме частини першої статті 264, частини п’ятої статті 267 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України).

На підтвердження зазначеної підстави подання заяви про перегляд судових рішень ОСОБА_3 посилається на ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 6 та 27 квітня 2016 року.

Заслухавши доповідь судді, перевіривши наведені в заяві доводи, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України вважає, що заява про перегляд оскаржуваних судових рішень не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Відповідно до статті 353 ЦПК України Верховний Суд України переглядає судові рішення у цивільних справах виключно з підстав і в порядку, встановлених цим Кодексом.

За положенням пункту 1 частини першої статті 355 ЦПК України підставою для подання заяви про перегляд судових рішень у цивільних справах є неоднакове застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

У справі, яка переглядається, суди встановили, що позивачі ОСОБА_1, ОСОБА_2 є подружжям.

7 квітня 2009 року ОСОБА_3 на власні потреби позичив у ОСОБА_1 грошові кошти в сумі 50 тис. доларів США, які зобов’язався повернути до 7 вересня 2009 року, на підтвердження чого надав письмову розписку.

7 вересня 2009 року ОСОБА_3 звернувся до позивачів із проханням відстрочити повернення боргу за вказаною розпискою та додатково просив позичити йому 100 тис. грн.

Позивачі погодились та надали ОСОБА_3 позику у 100 тис. грн на строк до 7 січня 2010 року, на підтвердження чого він надав ОСОБА_2 письмову розписку від 7 вересня 2009 року.

7 січня 2010 року ОСОБА_3 знову звернувся до позивачів, які на його прохання позичили йому ще 80 тис. грн до 7 квітня 2010 року, що підтверджується його письмовою розпискою на ім’я ОСОБА_1 від 7 січня 2010 року.

Суди встановили, що відповідач частково повернув позичені кошти в загальній сумі 60 тис. грн, а саме: 15 жовтня 2011 року – 40 тис. грн. та 17 листопада 2011 року – 20 тис. грн.

У справі, яка переглядається, суд касаційної інстанції, скасовуючи рішення суду апеляційної інстанції та залишаючи в силі рішення суду першої інстанції, погодився з його висновками про те, що у зв’язку з частковою сплатою відповідачем боргу в межах строку позовної давності відбулося його переривання, разом з тим до суду позивачі звернулися з пропуском строку. Давши оцінку наявним доказам, суд дійшов висновку про те, що строк позовної давності пропущено позивачами з поважних причин, а тому він підлягає поновленню; у відповідача перед позивачами наявна заборгованість за договорами позики, що підтверджується відповідними розписками, а тому заборгованість на підставі статей 525, 625, 1046, 1049, 1050 ЦК України підлягає стягненню.

Надана заявником ухвала Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 27 квітня 2016 року не може бути прикладом неоднакового застосування судом касаційної інстанції норм матеріального права, оскільки суд касаційної інстанції скасував рішення суду апеляційної інстанції та передав справу на новий апеляційний розгляд з, передбачених статтею 338 ЦПК України підстав порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення та перевірку фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.

Разом із тим в ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 6 квітня 2016 року, на яку також на підтвердження неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права посилається у своїй заяві ОСОБА_3, суд касаційної інстанції, скасовуючи рішення апеляційного суду та залишаючи в силі рішення суду першої інстанції, виходив з того, що позивачка пропустила строк позовної давності, передбачений статтею 257 ЦК України, поважності причин його пропуску остання не довела. Сплата частини боргу позичальником поза межами строку позовної давності не свідчить про переривання його перебігу, оскільки таке переривання можливе лише в межах строку позовної давності, а не після його спливу.

Отже, суд касаційної інстанції виходив з різних фактичних обставин, що не свідчить про неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

За таких обставин вважати заяву обґрунтованою немає підстав.

Відповідно до частини першої статті 3605 ЦПК України Верховний Суд України відмовляє в задоволенні заяви, якщо обставини, які стали підставою для перегляду справи, не підтвердилися.

Керуючись пунктом 1 частини першої статті 355, пунктом 2 частини першої статті 3603, частиною першою статті 3605 ЦПК України, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України

п о с т а н о в и л а :

У задоволенні заяви ОСОБА_3 про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 травня 2017 року відмовити.

Постанова Верховного Суду України є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 3 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України.

Головуючий Н.П. Лященко
Судді: В.І. Гуменюк
Я.М. Романюк
Л.І. Охрімчук 
В.М. Сімоненко

Постанова від 1 листопада 2017 року № 6-1611цс17

http://www.scourt.gov.ua/clients/vsu/vsu.nsf/(documents)/655621EBA0AA8908C22581D40049198F
 

[ANTIRAID]

ВСУ согласился с решением суда первой и кассационной инстанции, который отменяя решение суда апелляционной инстанции и оставляя в силе решение суда первой инстанции согласился с его выводами о том, что в связи с частичной уплатой ответчиком долга в пределах срока исковой давности состоялось его прерывание, вместе с тем в суд истцы обратились с пропуском срока. Дав оценку имеющимся доказательствам, суд пришел к выводу о том, что срок исковой давности пропущен истцами по уважительным причинам, а потому он подлежит восстановлению; у ответчика перед истцами имеется задолженность по договорам займа, что подтверждается соответствующими расписками, а потому задолженность на основании статей 525, 625, 1046, 1049, 1050 ГК Украины подлежит взысканию.