ANTIRAID

Постановление ВСУ по пересмотру о применении сроков исковой давности в трудовых спорах и использовании принципа соразмерности

Считаете ли Вы решение законным и справедливым?  

3 голоса

  1. 1. Считаете ли Вы решение законным?

    • Да
      1
    • Нет
      2
    • Затрудняюсь ответить
      0
  2. 2. Считаете ли Вы решение справедливым?

    • Да
      1
    • Нет
      2
    • Затрудняюсь ответить
      0


Recommended Posts

ПОСТАНОВА 
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

8 листопада 2017 року м. Київ

Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України в складі:

головуючого Лященко Н.П., 
суддів: Гуменюка В.І., Охрімчук Л.І., Сімоненко В.М.,
 
розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до Державного закладу «Дніпропетровська медична академія Міністерства охорони здоров’я України» про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за заявою ОСОБА_1 про перегляд Верховним Судом України ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 25 травня 2017 року,

в с т а н о в и л а:

У серпні 2016 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Державного закладу «Дніпропетровська медична академія Міністерства охорони здоров’я України» (далі – ДЗ «Дніпропетровська медична академія МОЗ України») про стягнення 16 тис. 988 грн 85 коп. середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період із 7 червня по 29 серпня 2016 року.

ОСОБА_1 зазначала, що 18 серпня 2014 року її було звільнено з роботи у зв’язку із закінченням строку трудового договору з ІНФОРМАЦІЯ_1. При звільненні відповідач не здійснив з нею повного розрахунку, а саме не сплатив заробітної плати за липень – серпень 2013 року в сумі 328 грн 30 коп., що підтверджується рішенням Апеляційного суду Дніпропетровської області від 14 грудня 2015 року. Відповідач також не виплатив суму моральної шкоди в розмірі 3 тис. грн, яка була присуджена позивачці за рішенням Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 3 листопада 2015 року.

Посилаючись на положення статті 117 Кодексу законів про працю України (далі – КЗпП України), ОСОБА_1 просила стягнути з відповідача на свою користь середній заробіток за весь час затримки розрахунку з огляду на суму її середньоденного заробітку 298 грн 5 коп., встановлену рішенням Апеляційного суду Дніпропетровської області від 22 грудня 2014 року, помножену на 57 робочих днів за період із 7 червня по 29 серпня 2016 року включно, що складає 16 тис. 988 грн 85 коп.

Рішенням Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 29 серпня 2016 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 8 грудня 2016 року, позов ОСОБА_1 задоволено частково: стягнуто з ДЗ «Дніпропетровська медична академія МОЗ України» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки кінцевого розрахунку при звільненні в розмірі 1 тис. 500 грн. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 25 травня 2017 року касаційну скаргу ОСОБА_1 відхилено, судові рішення у справі залишено без змін.

У поданій до Верховного Суду України заяві про перегляд судових рішень ОСОБА_1 просить скасувати постановлені в справі судові рішення та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції з передбачених пунктами 1 та 4 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України (далі – ЦПК України) підстав неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, а саме статті 117 КЗпП України, та невідповідності судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права.

На підтвердження зазначених підстав подання заяви про перегляд судового рішення ОСОБА_1 посилається на ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 9 березня 2017 року та постанову Верховного Суду України від 18 січня 2017 року.

Заслухавши доповідь судді, перевіривши наведені в заяві доводи, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України вважає, що заява про перегляд оскаржуваного судового рішення підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.

Відповідно до статті 353 ЦПК України Верховний Суд України переглядає судові рішення у цивільних справах виключно з підстав і в порядку, встановлених цим Кодексом.

За положеннями пунктів 1, 4 частини першої статті 355 ЦПК України підставами для подання заяви про перегляд судових рішень у цивільних справах є: неоднакове застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах; невідповідність судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права.

За змістом статті 3604 ЦПК України Верховний Суд України скасовує судове рішення у справі, яка переглядається з підстав, передбачених пунктами 1, 4 частини першої статті 355 цього Кодексу, якщо встановить, що судове рішення є незаконним.

У справі, яка переглядається, суди встановили, що ОСОБА_1 перебувала в трудових відносинах із ДЗ «Дніпропетровська медична академія МОЗ України».

Наказом НОМЕР_1 від 18 серпня 2014 року її було звільнено з роботи з ІНФОРМАЦІЯ_1 на підставі пункту 2 частини першої статті 36 КЗпП України – у зв’язку із закінченням строку трудового договору.

Згідно з розрахунковим листом за 10 відпрацьованих днів у серпні 2014 року ОСОБА_1 було виплачено заробітну плату в розмірі 1 тис. 740 грн 55 коп. виходячи із розміру посадового окладу 2 тис. 377 грн.

Проте рішенням Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 14 листопада 2013 року наказ ДЗ «Дніпропетровська медична академія МОЗ України» НОМЕР_2 від 6 червня 2013 року, яким ОСОБА_1 було встановлено оклад у розмірі 2 тис. 377 грн, визнано незаконним та встановлено, що заробітна плата позивачки повинна розраховуватися виходячи з окладу 2 тис. 869 грн.

Рішенням Апеляційного суду Дніпропетровської області від 22 грудня 2014 року визначено, що середньоденний заробіток ОСОБА_1 становить 298 грн 5 коп.

Рішенням Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 3 листопада 2015 року з ДЗ «Дніпропетровська медична академія МОЗ України» на користь ОСОБА_1 стягнуто 3 тис. грн на відшкодування моральної шкоди.

Рішенням Апеляційного суду Дніпропетровської області від 14 грудня 2015 року стягнуто з ДЗ «Дніпропетровська медична академія МОЗ України» на користь ОСОБА_1 328 грн 30 коп. не нарахованої та не виплаченої частини її заробітної плати за липень–серпень 2013 року.

Крім того, суди встановили, що позивачка вже неодноразово зверталась до суду з позовами про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні на підставі статті 117 КЗпП України.

Зокрема з ДЗ «Дніпропетровська медична академія МОЗ України» на користь ОСОБА_1 стягнуто:

- 71 тис. 532 грн за період з 1 вересня 2013 року по 14 серпня 2014 року на підставі рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 26 лютого 2015 року, залишеного без змін ухвалою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 2 червня 2015 року;

- 38 тис. 150 грн за період з 15 серпня 2014 року по 2 березня 2015 року на підставі рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 2 березня 2015 року, залишеного без змін ухвалою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 8 червня 2015 року;

- 11 тис. 922 грн 40 коп. за період з 3 березня по 29 квітня 2015 року на підставі рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 21 травня 2015 року, зміненого рішенням Апеляційного суду Дніпропетровської області від 22 червня 2015 року;

- 8 тис. 643 грн 45 коп. за період з 30 квітня по 12 червня 2015 року на підставі рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 30 червня 2015 року, зміненого рішенням Апеляційного суду Дніпропетровської області від 19 серпня 2015 року;

- 20 тис. 565 грн 45 коп. за період з 1 липня по 6 жовтня 2015 року на підставі рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 6 жовтня 2015 року, залишеного без змін ухвалою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 26 січня 2016 року,;

- 3 тис. 576 грн 60 коп. за період з 15 по 30 червня 2015 року та 17 тис. 883 грн за період з 7 жовтня по 30 грудня 2015 року на підставі рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 30 грудня 2015 року;

- 900 грн за період з 31 грудня 2015 року по 6 квітня 2016 року на підставі рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 6 квітня 2016 року, зміненого рішенням Апеляційного суду Дніпропетровської області від 16 серпня 2016 року;

- 11 тис. 922 грн за період з 7 квітня по 6 червня 2016 року на підставі рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 6 червня 2016 року.

У справі, яка переглядається, задовольняючи частково позовні вимоги ОСОБА_1 та стягуючи на її користь середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в розмірі 1 тис. 500 грн, суд першої інстанції, з висновками якого погодилися й суди апеляційної та касаційної інстанцій, виходив з того, що розмір не виплаченого позивачці середнього заробітку за час затримки розрахунку, який позивачка просить стягнути на свою користь, становить 16 тис. 988 грн 85 коп. При цьому згідно з іншими рішеннями з відповідача на користь позивачки вже стягнуто 193 тис. 141 грн, що більш ніж у 588 разів перевищує розмір невиплаченої суми.

Разом з тим в іншій справі з подібних правовідносин, на яку як на приклад невідповідності судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах статті 117 КЗпП України посилається у своїй заяві ОСОБА_1, суд, на відміну від справи, яка переглядається, зазначив, що передбачений частиною першою статті 117 КЗпП України обов’язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті цього Кодексу, при цьому визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та непроведення з ним остаточного розрахунку. 

В ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 9 березня 2017 року, на яку в своїй заяві також посилається ОСОБА_1, за аналогічних обставин, принцип співмірності не застосовувався.

Викладене свідчить про те, що існує неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

Вирішуючи питання про усунення вказаних розбіжностей, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України виходить з такого.

Згідно зі статтею 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Таким чином, установивши під час розгляду справи про стягнення середнього заробітку у зв’язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, або якщо він у цей день не був на роботі, – наступного дня після пред’явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі статті 117 КЗпП України стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а в разі непроведення його до розгляду справи – по день прийняття рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини.

У разі непроведення розрахунку у зв’язку з виникненням спору про розмір належних до виплати сум вимоги про відповідальність за затримку розрахунку підлягають задоволенню в повному обсязі, якщо спір вирішено на користь працівника або такого висновку дійде суд, що розглядає справу.

У разі часткового задоволення позову працівника суд визначає розмір відшкодування за час затримки розрахунку при звільненні, беручи до уваги спірну суму, на яку працівник мав право, частку, яку вона становила у заявлених вимогах, істотність цієї частки порівняно із середнім заробітком та інші конкретні обставини справи.

Таким чином, аналіз наведених норм матеріального права дає підстави для висновку, що передбачений частиною першою статті 117 КЗпП України обов’язок роботодавця виплатити середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при цьому визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт не проведення з ним остаточного розрахунку.

Підставами для застосування принципу співмірності та зменшення розміру відшкодування за час затримки розрахунку при звільненні є часткове задоволення вимог працівника.

Проте зазначені вимоги закону враховані судом не в повній мірі.

Установивши, що рішенням Апеляційного суду Дніпропетровської області від 14 грудня 2015 року вже стягнуто на користь позивачки не виплачені їй при звільненні 328 грн 30 коп., суд належним чином не з’ясував, яку частину від заявлених нею вимог становить ця сума (повністю чи частково задоволено позов), коли зазначена сума була виплачена позивачці та чи наявна вина відповідача у затримці її виплати. 

Одночасно слід зазначити, що відповідно до статті 233 КЗпП України працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення – в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

У разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Якщо місячний чи тримісячний строк пропущено без поважних причин, у позові може бути відмовлено з цих підстав.

Для звернення працівника до суду із заявою про вирішення трудового спору щодо стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку встановлено тримісячний строк, перебіг якого розпочинається з дня, коли звільнений працівник дізнався або повинен був дізнатися про те, що власник або уповноважений ним орган, з вини якого сталася затримка виплати всіх належних при звільненні сум, фактично розрахувався з ним.

Суд не перевірив, чи дотримані позивачкою строки звернення до суду.

Отже, неправильне застосування судами вищенаведених норм матеріального права призвело до неправильного вирішення справи, а це відповідно до статті 3604 ЦПК України є підставою для скасування судових рішень судів першої, апеляційної та касаційної інстанцій.

Загальними вимогами процесуального права, закріпленими у статтях 57–60, 131–132, 137, 177, 179, 185, 194, 212–215 ЦПК України, визначено обов’язковість установлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, з яких суд виходив при вирішенні позовів.

Водночас відповідно до статті 353 ЦПК України Верховний Суд України переглядає судові рішення у цивільних справах виключно з підстав і в порядку, встановлених цим Кодексом. Згідно із частиною першою статті 3602 ЦПК України справи розглядаються Верховним Судом України за правилами, встановленими главами 2 і 3 розділу V цього Кодексу, а тому Верховний Суд України не може встановлювати обставини справи, збирати й перевіряти докази та надавати їм оцінку.

Відсутність у Верховного Суду України процесуальної можливості з’ясувати дійсні обставини справи перешкоджає ухвалити нове судове рішення, а тому справу слід передати на розгляд до суду першої інстанції згідно з підпунктом «а» пункту 1 частини другої статті 3604 ЦПК України.

Керуючись пунктами 1, 4 частини першої статті 355, пунктом 1 частини першої, частиною третьою статті 3603, частиною першою, підпунктом «а» пункту 1 частини другої статті 3604 ЦПК України, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України

п о с т а н о в и л а :

Заяву ОСОБА_1 задовольнити частково.

Ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 25 травня 2017 року, ухвалу Апеляційного суду Дніпропетровської області від 8 грудня 2016 року та рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 29 серпня 2016 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова Верховного Суду України є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 2 частини першої статті 355 ЦПК України.

Головуючий Н.П. Лященко
Судді: В.І. Гуменюк 
В.М. Сімоненко
Л.І. Охрімчук

Правовий висновок, висловлений Верховним Судом України в постанові від 8 листопада 2017 року у справі
№ 6-1626цс17

Установивши під час розгляду справи про стягнення середнього заробітку у зв’язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, або якщо він у цей день не був на роботі, – наступного дня після пред’явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі статті 117 КЗпП України стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а в разі непроведення його до розгляду справи – по день прийняття рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини.

У разі непроведення розрахунку у зв’язку з виникненням спору про розмір належних до виплати сум вимоги про відповідальність за затримку розрахунку підлягають задоволенню в повному обсязі, якщо спір вирішено на користь працівника або такого висновку дійде суд, що розглядає справу.

У разі часткового задоволення позову працівника суд визначає розмір відшкодування за час затримки розрахунку при звільненні, беручи до уваги спірну суму, на яку працівник мав право, частку, яку вона становила у заявлених вимогах, істотність цієї частки порівняно із середнім заробітком та інші конкретні обставини справи.

Таким чином, аналіз наведених норм матеріального права дає підстави для висновку, що передбачений частиною першою статті 117 КЗпП України обов’язок роботодавця виплатити середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при цьому визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт не проведення з ним остаточного розрахунку.

Підставами для застосування принципу співмірності та зменшення розміру відшкодування за час затримки розрахунку при звільненні є часткове задоволення вимог працівника.

Відповідно до статті 233 КЗпП України працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення – в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

У разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Якщо місячний чи тримісячний строк пропущено без поважних причин, у позові може бути відмовлено з цих підстав.

Для звернення працівника до суду із заявою про вирішення трудового спору щодо стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку встановлено тримісячний строк, перебіг якого розпочинається з дня, коли звільнений працівник дізнався або повинен був дізнатися про те, що власник або уповноважений ним орган, з вини якого сталася затримка виплати всіх належних при звільненні сум, фактично розрахувався з ним.

Постанова від 8 листопада 2017 року № 6-1626цс17

http://www.scourt.gov.ua/clients/vsu/vsu.nsf/(documents)/FFDB4934A35E0D95C22581D4004BA8BA
 

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах

В этом решении ВСУ пришел к абсурдному и противозаконному выводу. Несмотря на то, что истец просил решить исключительно вопрос нарушения выплаты при увольнении и не ставил вопрос о восстановлении на работе, ВСУ указал, что для обращения работника в суд с заявлением о разрешении трудового спора по взысканию среднего заработка за все время задержки по день фактического расчета установлен трехмесячный срок, течение которого начинается со дня, когда уволенный работник узнал или должен был узнать о том, что владелец или уполномоченный им орган , по вине которого произошла задержка выплаты всех причитающихся при увольнении сумм, фактически рассчитался с ним.

И это не смотря на то, что в случае нарушения законодательства об оплате труда работник имеет право обратиться в суд с иском о взыскании причитающейся ему заработной платы без ограничения каким-либо сроком.

 

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах

щодо того, що оплата за час вимушеного прогулу згідно з рішенням суду щодо незаконного звільнення та компенсація моральної шкоди не входять в структуру заробітної плати, що визначена діючим законодавством, та по своїй суті носить характер майнової відповідальності роботодавця перед працівником за незаконне звільнення, то відсутні підстави для застосування п.2 ч.1 ст. 52 Закону України «Про систему гарантування вкладів» та визнання протиправними дій уповноваженої особи з включення вимог позивача до сьомої черги погашення суд вважає необґрунтованими з огляду на наступне.

Структуру заробітної плати визначає Закон України від 24 березня 1995 року №108/95-ВР «Про оплату праці» та розроблена відповідно до нього Інструкція зі статистики заробітної плати, затверджена наказом Державного комітету статистики України від 13.01.2004 р. за №5

Згідно з нормами вказаного закону та Інструкції заробітна плата складається з основної заробітної плати, додаткової заробітної плати та інших заохочувальних та компенсаційних виплат. Перелік інших виплат, що не належать до фонду оплати праці, наведено у пункті 3 Інструкції. Слід зауважити, що середній заробіток за весь час вимушеного прогулу не відноситься до виключень, які зазначені у п. 3 Інструкції»

 

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах

Дело в том, что тут ВСУ еще сделал одну нехорошую вещь - "Установивши під час розгляду справи про стягнення середнього заробітку у зв’язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, або якщо він у цей день не був на роботі, – наступного дня після пред’явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі статті 117 КЗпП України стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а в разі непроведення його до розгляду справи – по день прийняття рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини."

А дальше он пишет:  "Для звернення працівника до суду із заявою про вирішення трудового спору щодо стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку встановлено тримісячний строк, перебіг якого розпочинається з дня, коли звільнений працівник дізнався або повинен був дізнатися про те, що власник або уповноважений ним орган, з вини якого сталася затримка виплати всіх належних при звільненні сум, фактично розрахувався з ним."

То есть раньше можно было взыскивать в течении трех месяцев с момента фактического расчета, а теперь с момента вынесения решения суда. Таким образом ВСУ просто обнаглел. Они пытаются обрубить все государственные задолженности по зарплате. Можно было подавать на взыскание среднего заработка сколько угодно, пока не рассчитаются. А теперь, если работник сразу обратится в суд, то в дальнейшем он не сможет взыскивать средний заработок. Недаром ВСУ в решении несколько раз упомянул о несоразмерности долга и суммы взысканного среднего заработка. И еще много раз упомянул о необходимости наличия вины у работодателя....  

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах

Згідно ст. 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власниками або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені ст. 116 цього кодексу, при відсутності спору про їх розмір, підприємство, установа організація повинні виплатити його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

            За структурою КЗпП України стаття 117, якою визначено підстави виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, відноситься до розділу VII "Оплата праці" вказаного Кодексу.

            Таким чином, затримка розрахунку при звільненні за своєю природою пов'язана з трудовими відносинами, є оплатою праці та відноситься до структури заробітної плати.

Вказаний висновок кореспондується з позицією Верховного Суду України в Постанові від 03.03.2010р. у справі № 6-10039св09, в якій  Верховний Суд України висловив правову позицію згідно якої  "виплати за час простою та затримки розрахунку при звільненні, пов"язані з трудовими правовідносинами, є оплатою праці та їх слід віднести до структури заробітної плати".   http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/8530459                                                                      В  Постанові від 03.10.2012р. у справі № 6-109цс12  Верховний Суд України висловив правову позицію згідно якої у трудових правовідносинах такі поняття як зобов’язання, неустойка чи інша санкція за невиконання зобов’язання не застосовуються. Такі терміни використовуються у низці статей Цивільного та Господарського кодексів. Статті 116, 117 КЗпП України структурно віднесені до розділу VII «Оплата праці» вказаного Кодексу. За своєю суттю середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні не відноситься до неустойки та не є санкцією за невиконання грошового зобов’язання. Це компенсаційна виплата за порушення права на оплату праці, яка нараховується у розмірі середнього заробітку. http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/26457818

 

 

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах

В  Постанові від 17.10.2012р. у справі № 6-121цс12 Верховний Суд України висловив наступну правову позицію:

            "Згідно із ч. 1 ст. 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст. 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

            Зазначені норми трудового права структурно віднесені до розд. VII «Оплата праці» указаного Кодексу. За своєю суттю середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні  не відноситься до  неустойки та не є санкцією за невиконання грошового зобов'язання. Це компенсаційна виплата за порушення права на оплату праці, яка нараховується в  розмірі середнього заробітку".  http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/27226074                            

В постанові від 14.11.2012 у справі № 6-139цс12 Верховний Суд України також здійснив висновок про те, що за структурою КЗпП України стаття 117, якою визначено підстави виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, відноситься до розділу VII "Оплата праці" вказаного Кодексу.

            Таким чином, затримка розрахунку при звільненні за своєю природою пов'язана з трудовими відносинами, є оплатою праці та відноситься до структури заробітної плати. За своєю суттю середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні не відноситься до неустойки та не є санкцією за невиконання грошового зобов'язання. Це є компенсаційна виплата за порушення права на оплату праці, яка нараховується у розмірі середнього заробітку, на яку не поширюється дія мораторію, передбачена Законом України про банкрутство (постанова Верховного Суду України від 14.11.2012 у справі № 6-139цс12).                http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/27595037

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах

Отже, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні не належить до неустойки і не є санкцією за невиконання грошового зобов'язання, а є компенсаційною виплатою за порушення права на оплату праці.

             До аналогічних висновків дійшов суд касаційної інстанції (Вищий господарський суд України) при вирішенні справ про банкрутство та вирішенні питання про черговість  вимог кредиторів, які так само заявляли кредиторські вимоги в частині стягнення передбаченого ст.117 КЗпПУ середнього заробітку за час затримки розрахунку.

             Зокрема, в постанові від 05.02.2015р. ВГСУ виходить з того, що "Затримка розрахунку при звільненні за своєю природою пов'язана з трудовими відносинами, є оплатою праці та відноситься до структури заробітної плати.http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/42700052 

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах

В постанові від 25.02.2015р. ВГСУ вказує на те, що " середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, індекс інфляції, нарахований на невиплачену суму заробітної плати відноситься до фонду додаткової заробітної плати."            http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/42901901

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах

            В постанові від 12.04.2016р. ВГСУ також здійснює висновок про те, що "норми ст. 117 КЗпП України, якою визначено підстави виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, відносяться до розділу VII "Оплата праці" вказаного Кодексу., а також про те, що за висновком Верховного Суду України, викладеним в постанові від 14.11.2012 року у справі № 6-139цс12, вимоги про стягнення середнього заробітку є вимогами, пов'язаними із виплатою заробітної плати."            http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/57252568

            В постанові від 14.05.2014р. ВГСУ здійснює висновок про те, що "виплати за час простою та затримки розрахунку при звільненні, пов'язані з трудовими правовідносинами, а також гарантії та компенсації за невідпрацьований час, є оплатою праці та їх слід віднести до структури заробітної плати."            http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/38718431        

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах

            В постанові від 29.04.2014р. ВГСУ здійснює висновок про те, що "затримка розрахунку при звільненні за своєю природою пов'язана з трудовими відносинами, є оплатою праці та відноситься до структури заробітної плати. Отже, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, індекс інфляції, нарахований на невиплачену суму заробітної плати відноситься до фонду додаткової заробітної плати." http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/38549929

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах
22 часа назад, ANTIRAID сказал:

В этом решении ВСУ пришел к абсурдному и противозаконному выводу. Несмотря на то, что истец просил решить исключительно вопрос нарушения выплаты при увольнении и не ставил вопрос о восстановлении на работе, ВСУ указал, что для обращения работника в суд с заявлением о разрешении трудового спора по взысканию среднего заработка за все время задержки по день фактического расчета установлен трехмесячный срок, течение которого начинается со дня, когда уволенный работник узнал или должен был узнать о том, что владелец или уполномоченный им орган , по вине которого произошла задержка выплаты всех причитающихся при увольнении сумм, фактически рассчитался с ним.

И это не смотря на то, что в случае нарушения законодательства об оплате труда работник имеет право обратиться в суд с иском о взыскании причитающейся ему заработной платы без ограничения каким-либо сроком.

 

З Вашого дозволу наведу свою думку.

Ваш висновок був би правильним, якби не останні слова цитати " фактіческі расчітался с нім". Тобто ВСУ має на увазі ситуацію, коли є

- рішення суду про стягнення середнього заробітку;

- немає спору з суми виплат при звільненні (важливо!);

- гроші стягнуті/виплачені, але не у день винесення рішення. Саме з цього моменту і починається відлік 3 місяців.  А зовсім не з дня звільнення/чи наступного за звільненням, якщо працівник не працював.

 В наведеній справі саме і був спір з розміру виплати належних працівнику сум при звільненні (різниця в окладах). Саме тому ВСУ і направив справу на новий розгляд (не було досліджено пропорційність позовних вимог вже виплаченій сумі).

Дякую!

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах

Создайте аккаунт или авторизуйтесь, чтобы оставить комментарий

Комментарии могут оставлять только зарегистрированные пользователи

Создать аккаунт

Зарегистрировать новый аккаунт в нашем сообществе. Это несложно!

Зарегистрировать новый аккаунт

Войти

Есть аккаунт? Войти.

Войти

  • Пользователи

  • Похожий контент

    • Автор: ANTIRAID
      Постанова
      Іменем України
      17 жовтня 2018 року
      м. Київ
      Справа N 661/3699/16-ц
      Провадження N 14-388 цс 18
      ВеликаПалата Верховного Суду у складі:
      судді-доповідача - Гудими Д.А.,
      суддів: Антонюк Н.О., Бакуліної С.В., Британчука В.В., Данішевської В.І., Золотнікова О.С., Кібенко О.Р., Князєва В.С., Лобойка Л.М., Лященко Н.П., Прокопенка О.Б., Рогач Л.І., Саприкіної І.В., Ситнік О.М., Ткачука О.С., Яновської О.Г.
      розглянула справу за позовом ОСОБА_3 (далі також - позивач) до Новокаховської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби (далі також - ОДПІ ГУ ДФС) у Херсонській області (далі також - відповідач) про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої під час незаконного звільнення,
      за касаційною скаргою позивача на рішення Новокаховського міського суду Херсонської області від 10 лютого 2017 року, ухвалене суддею Матвєєвою Н.В., і рішення Апеляційного суду Херсонської області від 23 травня 2017 року, ухвалене колегією суддів у складі Фурман Т.Г., Пузанової Л.В. і Склярської І.В.
      Учасники справи:
      позивач: ОСОБА_3,
      відповідач: Новокаховська ОДПІ ГУ ДФС у Херсонській області.
      ІСТОРІЯ СПРАВИ
      Короткий зміст позовних вимог
      1. 12 грудня 2016 року позивач звернулася до суду з позовом, в якому з урахуванням збільшення позовних вимог просила стягнути з відповідача 26 584,43 грн - у рахунок відшкодування матеріальної шкоди (з них: 15 922,17 грн - середній заробіток за затримку розрахунку за вимушений прогул у період з 29 січня 2016 року по 18 квітня 2016 року; 6 684,86 грн - упущена вигода (суми, пов'язані з індексацією заробітної плати за грудень 2015 року та січень 2016 року, а також недоотримані суми заробітної плати, еквівалентні різниці посадових окладів працівників відповідача за лютий і березень 2016 року); 3977,4 грн - судові витрати, понесені позивачем під час судового розгляду адміністративної справи N 821/3669/15-а); 109 836 грн - відшкодування моральної шкоди. Крім того, просила стягнути з відповідача, понесені позивачем під час судового розгляду цієї справи судові витрати у сумі 1 281,21 грн.
      2. Мотивувала тим, що 20 січня 2015 року начальник Новокаховської ОДПІ ГУ ДФС у Херсонській області з порушенням приписів частини третьої статті 36, частин третьої та четвертої статті 24 Кодексу законів про працю (далі - КЗпП) України встановив строк дії укладеного з позивачем безстрокового трудового договору, а 4 листопада 2015 року видав наказ про звільнення позивача з посади начальника управління доходів і зборів з фізичних осіб Новокаховської ОДПІ ГУ ДФС у Херсонській області.
      3. 28 січня 2016 року Херсонський окружний адміністративний суд в адміністративній справі N 821/3669/15-а ухвалив постанову, якою поновив позивача на вказаній посаді з 5 листопада 2015 рокута стягнув на її користь з відповідача середній заробіток за час вимушеного прогулу у сумі 11 597,63 грн з відрахуванням обов'язкових платежів, а також допустив негайне виконання рішення суду в частині поновлення на посаді та стягнення заробітної плати у межах суми стягнення за один місяць в сумі 4 226,25 грн.
      4. Стверджувала, що відповідач затримав виконання вказаного судового рішення на 81 день (з 29 січня 2016 року по 18 квітня 2016 року включно), внаслідок чого заподіяв їй шкоду в сумі 15 922,17 грн.
      5. Зазначала, що на виконання Постанови Кабінету Міністрів України від 9 грудня 2015 року N 1013 "Про упорядкування структури заробітної плати, особливості проведення індексації та внесення змін до деяких нормативно-правових актів" відповідач видав наказ N 492 "Про введення в дію переліку змін до штатного розпису", згідно з яким були встановлені нові посадові оклади для працівників відповідача. Проте за лютий-березень 2016 року позивач отримала заробітну плату без урахування збільшення розміру посадових окладів, а саме: 3 771,97 грн замість 8 442 грн (різниця - 4 670,3 грн). Також вказувала, що оскільки під час розгляду адміністративної справи N 821/3669/15-а відповідач не повідомив про зміну посадового окладу позивача з 1 грудня 2015 року, середня заробітна плата не була скоригована на коефіцієнт підвищення 1,25 за грудень 2015 року та січень 2016 року, внаслідок чого позивач недоотримала 2 014, 84 грн середнього заробітку за час вимушеного прогулу. З урахуванням наведеного просила стягнути з відповідача 6 684,86 грн (4 670,03 грн + 2 014,84 грн).
      6. Стверджувала, що з 4 листопада 2015 року по 3 листопада 2016 року для відновлення її порушеного права під час судового розгляду адміністративної справи N 821/3669/15-а зазнала матеріальних витрат на суму 3 977,4 грн. з яких: вартість проїзду до суду першої інстанції - 392,51 грн. вартість проїзду до суду апеляційної інстанції - 362,99 грн. вартість паперу - 100 грн. вартість ксерокопій і роздрукування текстів - 100 грн. вартість надсилання рекомендованих листів - 21,9 грн. вартість юридичних послуг - 3 000 грн.
      7. Крім того, мотивувала позовну заяву тим, що внаслідок незаконного звільнення та затримки розрахунку за вимушений прогул їй були заподіяні моральні та фізичні страждання, які спричинили негативні зміни у житті, а саме: переживання та спогади, насторогу, тривогу, емоційні реакції при згадуванні, важкість виконання повсякденних обов'язків, фіксованість уваги на проблемі відсутності роботи та коштів для одужання, відірваність від активного соціального життя, знижений та нестійкий настрій, порушення сну, неприємні сновидіння, емоційну напругу, нервозність, дратівливість, реакції замикання в собі, побоювання щодо майбутнього стану здоров'я, переживання фізичних незручностей внаслідок його погіршення від отриманого стресу. Стверджувала, що порушення відповідачем її трудових прав завдало душевних страждань і призвело до погіршення самопочуття. З огляду на це просила стягнути на її користь завдану моральну шкоду у сумі 109 836 грн.
      Короткий зміст рішення суду першої інстанції
      8. 10 лютого 2017 року Новокаховський міський суд Херсонської області ухвалив рішення, яким у задоволенні позову відмовив.
      9. Суд першої інстанції встановив:
      9.1. Позивач працювала на посаді начальника управління доходів і зборів з фізичних осіб Новокаховської ОДПІ ГУ ДФС у Херсонській області та була звільнена з посади 4 листопада 2015 року.
      9.2. 28 січня 2016 року Херсонський окружний адміністративний суд ухвалив постанову в адміністративній справі N 821/3669/15-а, якою: скасував наказ Новокаховської ОДПІ ГУ ДФС у Херсонській області від 4 листопада 2015 року N 88-о "Про звільнення" позивача; поновив позивача на посаді начальника управління доходів і зборів фізичних осіб Новокаховської ОДПІ ГУ ДФС у Херсонській області з 5 листопада 2015 року; стягнув на її користь середній заробіток за час вимушеного прогулу у сумі 11 597,63 грн. допустив негайне виконання рішення суду в частині поновлення позивача на вказаній посаді з 5 листопада 2015 року та стягнення заробітної плати у межах суми стягнення за один місяць у розмірі 4 226,25 грн. У задоволенні позову в іншій частині відмовив.
      9.3. 1 лютого 2016 року позивач була поновлена на посаді начальника управління доходів і зборів з фізичних осіб відповідача з 5 листопада 2015 року та отримала кошти відповідно до постанови Херсонського окружного адміністративного суду від 28 січня 2016 року з утриманням обов'язкових платежів у сумі 3 402,13 грн у частині, що підлягала негайному виконанню.
      9.4. 7 квітня 2016 року Одеський апеляційний адміністративний суд постановив ухвалу про відмову у задоволенні апеляційної скарги Новокаховської ОДПІ ГУ ДФС у Херсонській області.
      9.5. 14 квітня 2016 року на підставі платіжного доручення N 209 позивачеві була виплачена решта суми середнього заробітку за вимушений прогул у сумі 6 118,09 грн.
      9.6. 3 листопада 2016 року Вищий адміністративний суд України ухвалою залишив без змін вказану ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду.
      10. Рішення від 10 лютого 2017 року суд мотивував тим, що внаслідок незаконного звільнення, факт якого встановив у постанові від 28 січня 2016 року Херсонський окружний адміністративний суд, позивач зазнала моральної шкоди, яка полягає у порушенні її трудових прав, неможливості отримувати винагороду за працю, погіршенні стану здоров'я, переживаннях, зміні звичайних умов життя, необхідності відстоювати права у судових органах, що підтверджується її зверненнями, клопотаннями та скаргами до керівництва з метою отримати докази щодо незаконності звільнення з посади. З огляду на тривалість страждань і їх глибину, принципи розумності, виваженості та справедливості, а також на тривалість вимушеного прогулу з 4 листопада 2015 року по 28 січня 2016 року суд визначив розмір відшкодування моральної шкоди у сумі 5 000 грн.
      11. Враховуючи те, що позивач дізналася про порушення її права 4 листопада 2015 року після звільнення, яке вона від початку вважала незаконним, а з позовом до суду звернулася після спливу трьохмісячного строку, визначеного статтею 233 КЗпП України, суд першої інстанції у задоволенні позову у частині вимог про відшкодування моральної шкоди відмовив, вважаючи пропущеною позовну давність.
      12. Щодо позовних вимог про стягнення на користь позивача матеріальної шкоди, суд дійшов таких висновків:
      12.1. Позовна вимога про стягнення середнього заробітку за час затримки виконання постанови Херсонського окружного адміністративного суду від 28 січня 2016 року у сумі 15 922,17 грн не може бути задоволена, бо позивач обрала неправильний спосіб захисту, і суд не встановив вини відповідача у несвоєчасній виплаті позивачу такого середнього заробітку;
      12.2. Позовна вимога про стягнення на корись позивача упущеної вигоди у сумі 6 684,86 грн. що полягає в неотриманні нею різниці посадових окладів за лютий-березень 2016 року та сум, пов'язаних з індексацією заробітної плати за грудень 2015 року і січень 2016 року, не може бути задоволена, бо стаття 22 Цивільного кодексу (далі - ЦК) України не поширюється на спірні правовідносини. За час вимушеного прогулу на користь позивача вже стягнуто середній заробіток, розрахований у постанові Херсонського окружного адміністративного суду від 28 січня 2016 року;
      12.3. Позовна вимога про стягнення матеріальної шкоди у сумі 3 977,4 грн. завданої у зв'язку з розглядом адміністративної справи N 821/3669/15-а про поновлення позивача на роботі, не може бути задоволена, оскільки такі витрати є судовими витратами за статтею 97 Кодексу адміністративного судочинства (далі - КАС) України у редакції, чинній на час розгляду справи судом, і не є шкодою у розумінні статті 1166 ЦК України.
      Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції
      13. 23 травня 2017 року Апеляційний суд Херсонської області ухвалив рішення, яким скасував рішення Новокаховського міського суду Херсонської області від 10 лютого 2017 року в частині відмови позивачу у стягненні коштів у рахунок відшкодування матеріальної шкоди, а провадження у справі у цій частині закрив. Роз'яснив, що вказані позовні вимоги мають розглядатися за правилами адміністративного судочинства. У частині відмови у задоволенні вимоги про відшкодування моральної шкоди рішення суду першої інстанції залишив без змін.
      14. Апеляційний суд вважав правильними висновки суду першої інстанції про те, що позивачеві внаслідок незаконного звільнення завдана моральна шкода. Проте оскільки позивач дізналася про порушення її права 4 листопада 2015 року (у день її звільнення), а з позовом звернулася лише 12 грудня 2016 року, тобто після спливу визначеного статтею 233 КЗпП України трьохмісячного строку, та зважаючи на клопотання відповідача про застосування позовної давності, суд першої інстанції, на думку апеляційного суду, правильно відмовив у задоволенні позову в частині відшкодування моральної шкоди.
      15. Суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що вимоги про стягнення на користь позивача відшкодування матеріальної шкоди звернені до суб'єкта владних повноважень і пов'язані із захистом прав позивача у сфері публічно-правових відносин. Тому вони мають розглядатися за правилами адміністративного судочинства.
      Короткий зміст вимог касаційної скарги
      16. 20 червня 2017 року позивач звернулася до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ із касаційною скаргою. Просить скасувати рішення Новокаховського міського суду Херсонської області від 10 лютого 2017 року та рішення Апеляційного суду Херсонської області від 23 травня 2017 року, а справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.
      17. 15 вересня 2018 року позивач подала до касаційної скарги доповнення.
      Короткий зміст ухвали суду касаційної інстанції
      18. 15 серпня 2018 року Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду ухвалою передав справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
      19. Мотивував, тим, що позивачоскаржує рішення з підстав порушення правил предметної юрисдикції.
      АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
      (1) Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
      20. Позивач вказує на порушення судами норм матеріального та процесуального права. Мотивує тим, що вимоги про відшкодування матеріальної і моральної шкоди не заявлялися в одному провадженні з вимогою вирішити публічно-правовий спір. А тому згідно зі статтею 21 КАС України у редакції, чинній на час розгляду справи у суді апеляційної інстанції, вони мають розглядатися за правилами цивільного судочинства.
      21. Зазначає, що не пропустила трьохмісячного строку звернення з позовом до суду, оскільки останній був перерваний відповідачем шляхом подання 27 квітня 2016 року касаційної скарги, яка була розглянута лише 4 листопада 2016 року. Вважає, що суди безпідставно обмежили тривалість моральних страждань періодом вимушеного прогулу з 4 листопада 2015 року по 28 січня 2016 року, тоді як, насправді, цей період тривав з 20 січня 2015 року по 14 листопада 2016 року.
      (2) Доводи відповідача
      22. 12 серпня 2017 року відповідач подав до суду заперечення на касаційну скаргу. Просить залишити оскаржені судові рішення без змін.
      23. Мотивує тим, що не міг перервати позовну давність шляхом подання касаційної скарги на рішення судів в адміністративній справі N 821/3669/15-а, оскільки це суперечить частині другій статті 264 ЦК України.
      24. Вважає, що момент виникнення права на звернення до суду з позовом про стягнення моральної шкоди не можна пов'язувати з датою постановлення ухвали Вищим адміністративним судом України від 3 листопада 2016 року у справі N 821/3669/15-а, оскільки постанова Херсонського окружного адміністративного суду від 28 січня 2016 року у цій справі набрала чинності ще 7 квітня 2016 року. Тому трьохмісячний строк для звернення з позовом має обчислюватися з цієї дати.
      25. Зазначає, що вимога про стягнення матеріальної шкоди пов'язана з незаконним звільненням позивача. А тому спір виник з трудових правовідносин, в яких відповідач виступає роботодавцем, а не суб'єктом владних повноважень.
      26. В іншому погоджується з висновками судів першої й апеляційної інстанцій.
      27. 25 вересня 2018 року відповідач подав відзив на доповнення до касаційної скарги, в якому просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а доповнення до касаційної скарги - без розгляду. Обґрунтовує приписами частини першої статті 325 ЦПК України у редакції, чинній на час розгляду справи судами першої й апеляційної інстанцій, згідно з якою позивач мала право доповнити касаційну скаргу протягом строку на касаційне оскарження, а саме до 11 червня 2017 року.
      ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
      (1) Оцінка аргументів учасників справи та висновків судів першої й апеляційної інстанцій
      (1.1) Щодо юрисдикції спору
      28. Предметом позову є стягнення з відповідача відшкодування моральної шкоди та відшкодування матеріальної шкоди, а саме: середнього заробітку за затримку розрахунку за вимушений прогул у період з 29 січня 2016 року по 18 квітня 2016 року; сум, пов'язаних з індексацією заробітної плати за грудень 2015 року та січень 2016 року; недоотриманих сум заробітної плати, еквівалентних різниці посадових окладів працівників відповідача за лютий і березень 2016 року; судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом адміністративної справи N 821/3669/15-а.
      29. Цивільний процесуальний кодекс (далі - ЦПК) України у редакції, чинній на час розгляду справи у судах першої й апеляційної інстанцій, передбачав, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають, зокрема, із цивільних і трудових відносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства (частина перша статті 15).
      30. Відповідно до частини другої статті 2 КАС України у редакції, чинній на час розгляду справи у судах першої й апеляційної інстанцій, до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.
      31. Пункт 1 частини першої статті 3 КАС України у вказаній редакції визначав справою адміністративної юрисдикції публічно-правовий спір, в якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
      32. Пункт 2 частини другої статті 17 КАС України у зазначеній редакції визначав, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на спори з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби.
      33. Близький за змістом припис передбачений у КАС України в редакції, чинній на час розгляду справи Великою Палатою Верховного Суду (пункт 2 частини першої статті 19).
      34. Публічна служба - це діяльність на державних політичних посадах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, дипломатична служба, інша державна служба, служба в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування (пункт 15 частини першої статті 3 КАС України у редакції, чинній на час розгляду справи у судах першої й апеляційної інстанцій).
      35. КАС України у редакції, чинній на час розгляду справи Великою Палатою Верховного Суду, включив у зміст поняття "публічна служба" також службу у державних колегіальних органах і патронатну службу в державних органах (пункт 17 частини першої статті 4).
      36. Відтак, зміст поняття "публічна служба" охоплює поняття державної служби.
      37. Відповідно до статті 1 Закону України "Про державну службу", чинного на час виникнення спірних правовідносин, державна служба в Україні - це професійна діяльність осіб, які займають посади в державних органах та їх апараті щодо практичного виконання завдань і функцій держави та одержують заробітну плату за рахунок державних коштів. Ці особи є державними службовцями і мають відповідні службові повноваження.
      38. Згідно з частиною першою статті 2 вказаного Закону посада - це визначена структурою і штатним розписом первинна структурна одиниця державного органу та його апарату, на яку покладено встановлене нормативними актами коло службових повноважень.
      39. У постанові Херсонського окружного адміністративного суду від 28 січня 2016 року у справі N 821/3669/15-а встановлено, що на підставі наказу в. о. начальника відповідача від 20 січня 2015 року N 6-о позивач була призначена на посаду начальника управління доходів і зборів з фізичних осіб відповідача в порядку переведення з 20 січня 2015 року на період відпустки по догляду за дитиною (до досягнення дитиною трирічного віку) основного працівника (ОСОБА_4.) з підтвердженням раніше присвоєного спеціального звання радника податкової та митної справи III рангу.
      40. ДФС України є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра фінансів і який реалізує державну податкову політику, державну політику у сфері державної митної справи, державну політику з адміністрування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, державну політику у сфері боротьби з правопорушеннями під час застосування податкового, митного законодавства, а також законодавства з питань сплати єдиного внеску (пункт 1 Положення про Державну фіскальну службу України, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 21 травня 2014 року N 236 (далі - Положення)).
      41. Відповідно до абзацу першого пункту 7 вказаного Положення ДФС здійснює повноваження безпосередньо та через утворені в установленому порядку територіальні органи. ДФС та її територіальні органи є органами доходів і зборів.
      42. 6 серпня 2014 року Кабінет Міністрів України прийняв постанову N 311 "Про утворення територіальних органів Державної фіскальної служби та визнання такими, що втратили чинність деяких актів Кабінету Міністрів України", якою утворив як юридичні особи публічного права територіальні органи ДФС, зокрема Новокаховську ОДПІ ГУ ДФС у Херсонській області.
      43. З огляду на встановлені судами попередніх інстанцій фактичні обставини та зазначені приписи Велика Палата Верховного Суду доходить висновку, що позивач обіймала посаду державного службовця в органі державної виконавчої влади, тобто проходила публічну службу.
      44. Спірні правовідносини виникли, зокрема, через: несвоєчасне виконання постанови Херсонського окружного адміністративного суду від 28 січня 2016 року у період з 29 січня 2016 року по 18 квітня 2016 року в частині стягнення середнього заробітку за вимушений прогул; неврахування під час розрахунку з позивачем індексації грошових доходів населення за грудень 2015 року та січень 2016 року; виплату позивачу заробітної плати за лютий-березень 2016 року без урахування встановленого з 1 грудня 2015 року збільшення посадового окладу працівників відповідача.
      45. За змістом статті 24 Закону України "Про державну службу", чинного на час звільнення позивача, поняття "проходження державної служби" охоплювало вирішення різних питань, пов'язаних зі службою, зокрема і питань матеріального забезпечення державних службовців, регламентованих розділом VII вказаного Закону.
      46. Управлінські дії суб'єкта владних повноважень можуть бути спрямовані на виникнення, зміну чи припинення цивільних прав фізичної особи. Проте не кожен спір, який виникає у зв'язку з такими управлінськими діями, може розглядатися за правилами цивільного судочинства. Для розгляду деяких з таких спорів, зокрема щодо проходження публічної служби та звільнення з неї, КАС України встановлює юрисдикцію адміністративних судів.
      47. Згідно з частиною другою статті 21 КАС України у редакції, чинній на час розгляду справи судами першої й апеляційної інстанцій, вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень або іншим порушенням прав, свобод та інтересів суб'єктів публічно-правових відносин, розглядаються адміністративним судом, якщо вони заявлені в одному провадженні з вимогою вирішити публічно-правовий спір. Інакше вимоги про відшкодування шкоди вирішуються судами за правилами цивільного або господарського судочинства.
      48. Втім, вимога позивача про стягнення середнього заробітку за затримку розрахунку за вимушений прогул у період з 29 січня 2016 року по 18 квітня 2016 року, тобто за період затримки з виконанням постанови Херсонського окружного адміністративного суду від 28 січня 2016 року, не є вимогою про відшкодування шкоди у розумінні зазначеної статті КАС України.
      49. ВеликаПалата Верховного Суду вважає, що оскільки зазначена вимога позивача є пов'язаною з проходженням нею публічної служби та звільненням з цієї служби, така вимога має розглядатися за правилами адміністративного судочинства, зокрема і тоді, коли вона заявлена окремо від вимоги про поновлення на публічній службі.
      50. Позивач також просить стягнути з відповідача суми, пов'язані з індексацією заробітної плати за час вимушеного прогулу, а саме за грудень 2015 року та за січень 2016 року. Згідно з підпунктом 2.2.7 Інструкції зі статистики заробітної плати, затвердженої наказом Держкомстату України від 13 січня 2004 року N 5, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 27 січня 2004 року за N 114/8713, суми виплат, пов'язані з індексацією заробітної плати, входять до складу фонду додаткової заробітної плати. Тому означену позовну вимогу теж слід розглядати за правилами адміністративного судочинства, оскільки вона пов'язана з проходженням публічної служби та звільненням з неї.
      51. Позивач зазначала, що на виконання постанови Кабінету Міністрів України "Про упорядкування структури заробітної плати, особливості проведення індексації та внесення змін до деяких нормативно-правових актів" від 9 грудня 2015 року N 1013 наказом від 24 грудня 2015 року N 492 "Про введення в дію переліку змін до штатного розпису" були встановлені нові оклади працівникам відповідача. Втім, у лютому-березні 2016 року позивачеві була нарахована заробітна плата у раніше встановленому розмірі, внаслідок чого вона, за її словами, недоотримала 4 670,03 грн.
      52. Оскільки відповідна позовна вимога пов'язана з виплатою позивачеві як державному службовцеві заробітної плати після поновлення її на посаді, Велика Палата Верховного Суду доходить висновку, що спір у цій частині пов'язаний із проходженням публічної служби та має розглядатися за правилами адміністративного судочинства.
      53. Велика Палата Верховного Суду також бере до уваги, що позовні вимоги про стягнення середнього заробітку за затримку розрахунку за вимушений прогул у період з 29 січня 2016 року по 18 квітня 2016 року, проіндексованих сум заробітної плати за грудень 2015 року та січень 2016 року, а також недоотриманих сум заробітної плати за лютий-березень 2016 року, позивач заявила разом з вимогою про стягнення моральної шкоди. Такі вимоги, заявлені в одному провадженні, виникли з правовідносин, зумовлених проходженням позивачем публічної служби і звільненням з неї.
      54. З огляду на висновок про те, що позивач обіймала посаду державного службовця в органі державної виконавчої влади, а вимога про стягнення моральної шкоди заявлена разом з вимогами вирішити публічно-правовий спір, Велика Палата Верховного Суду не погоджується з висновками судів першої й апеляційної інстанцій і вважає, що на вирішення такої вимоги про стягнення моральної шкоди поширюється юрисдикція адміністративних судів.
      55. Позивач також просила стягнути з відповідача витрати, понесені у період захисту прав у судах першої, апеляційної та касаційної інстанцій під час розгляду адміністративної справи N 821/3669/15-а, а саме: вартість проїзду до суду першої інстанції - 392,51 грн. вартість проїзду до суду апеляційної інстанції - 362,99 грн. вартість паперу - 100 грн. вартість копій і друку документів - 100 грн. вартість надсилання листів до Вищого адміністративного суду України - 21,9 грн. вартість юридичних послуг - 3 000 грн (всього - 3 977,44 грн).
      56. Згідно з частиною третьою статті 87 КАС України у редакції, чинній на час розгляду справи судами справи N 821/3669/15-а, до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать: 1) витрати на правову допомогу; 2) витрати сторін та їхніх представників, що пов'язані із прибуттям до суду; 3) витрати, пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів та проведенням судових експертиз; 4) витрати, пов'язані з проведенням огляду доказів на місці та вчиненням інших дій, необхідних для розгляду справи.
      57. Суд вирішує питання щодо судових витрат у постанові або в ухвалі (частина перша статті 98 КАС України у вказаній редакції).
      58. Якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав стороною у справі, або якщо стороною у справі виступала його посадова чи службова особа (частина перша статті 94 КАС України у зазначеній редакції).
      59. Згідно з абзацом четвертим пункту 4 частини першої статті 163 КАС України у вказаній редакції у резолютивній частині постанови суду зазначається, зокрема, розподіл судових витрат.
      60. Суд, що ухвалив судове рішення, може за заявою особи, яка брала участь у справі, чи з власної ініціативи постановити додаткову ухвалу у випадку, якщо суд не вирішив питання про судові витрати (пункт 3 частини першої статті 168 КАС України у зазначеній редакції).
      61. Отже, питання про розподіл судових витрат, понесених під час розгляду адміністративної справи, вирішується у встановленому процесуальним законом порядку судом, який ухвалив рішення у цій справі. Тому такі витрати не можуть бути відшкодовані за позовом, поданим за правилами цивільного судочинства.
      62. З огляду на вказане Велика Палата Верховного Суду вважає, що вимога позивача про стягнення судових витрат, понесених під час судового розгляду адміністративної справи N 821/3669/15-а, належить до юрисдикції суду, який ухвалив у ній рішення.
      (1.2) Щодо доповнення до касаційної скарги
      63. Відповідно до частини першої статті 325 ЦПК України у редакції, чинній на час подання касаційної скарги, особа, яка подала касаційну скаргу, має право доповнити чи змінити її протягом строку на касаційне оскарження. Аналогічний за змістом припис закріплений у частині першій статті 398 ЦПК України у редакції, чинній на час подання позивачем доповнень до касаційної скарги.
      64. Касаційна скарга може бути подана протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили рішенням (ухвалою) апеляційного суду (частина перша статті 325 ЦПК України у редакції, чинній на час подання касаційної скарги).
      65. 5 липня 2017 року Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ поновив позивачеві строк на касаційне оскарження та відкрив касаційне провадження.
      66. 15 вересня 2018 року, тобто більш ніж через рік часу після відкриття касаційного провадження, посилаючись на приписи статті 398 ЦПК України, позивач подала доповнення до касаційної скарги.
      67. Право на вчинення процесуальної дії втрачається із закінченням строку, встановленого законом або судом. Документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом (стаття 126 ЦПК України).Суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення (частина перша статті 127 ЦПК України).
      68. З огляду на те, що доповнення до касаційної скарги позивач подала після спливу встановленого для цього строку та не обґрунтовувала підстави для його поновлення, Велика Палата Верховного Суду погоджується з викладеними у відзиві від 25 вересня 2018 року на це доповнення аргументами відповідача та залишає доповнення до касаційної скарги без розгляду.
      (2) Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
      (2.1) Щодо суті касаційної скарги
      69. Згідно з частиною першою статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
      70. Відповідно до частини четвертої статті 412 ЦПК України зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.
      71. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань (частина друга статті 410 ЦПК України).
      72. Велика Палата Верховного Суду з огляду на її висновки (див. пункти 43-52) вважає, що суд апеляційної інстанції неправильно застосував норми процесуального права, ухваливши по суті правильне рішення щодо позовних вимог про стягнення середнього заробітку за затримку розрахунку за вимушений прогул у період з 29 січня 2016 року по 18 квітня 2016 року (тобто за період затримки з виконанням постанови Херсонського окружного адміністративного суду від 28 січня 2016 року), проіндексованих сум заробітної плати за грудень 2015 року та січень 2016 року, а також недоотриманих через підвищення посадових окладів сум заробітної плати за лютий-березень 2016 року. Тому щодо вказаних позовних вимог мотивувальну частину рішення Апеляційного суду Херсонської області від 23 травня 2017 року необхідно змінити з урахуванням висновків, сформульованих у цій постанові.
      73. Відповідно до пункту 5 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має правоскасувати судові рішення суду першої та апеляційної інстанцій у відповідній частині і закрити провадження у справі чи залишити позов без розгляду у відповідній частині.
      74. Згідно з частинами першою та другою статті 414 ЦПК України судове рішення, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню в касаційному порядку повністю або частково із закриттям провадження у справі або залишенням позову без розгляду у відповідній частині з підстав, передбачених статтями 255 та 257 цього кодексу. Порушення правил юрисдикції загальних судів, визначених статтями 19 - 22 цього кодексу, є обов'язковою підставою для скасування рішення незалежно від доводів касаційної скарги.
      75. З огляду на викладені вище висновки (див. пункти 53-54) Велика Палата Верховного Суду вважає, що рішення Новокаховського міського суду Херсонської області від 10 лютого 2017 року та рішення Апеляційного суду Херсонської області від 23 травня 2017 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення моральної шкоди слід скасувати, а провадження у справі у цій частині - закрити.
      (2.2) Щодо судових витрат
      76. Відповідно до частин першої та другої статті 141 ЦПК України інші, ніж судовий збір, судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
      77. Отже, у випадку закриття провадження у справі не підлягають розподілу понесені позивачем і пов'язані з її розглядом інші, ніж судовий збір, витрати.
      78. Враховуючи висновки Великої Палати Верховного Суду (див. пункти 72 і 75), у задоволенні вимог про стягнення на користь позивача інших ніж судовий збір витрат, пов'язаних з розглядом цієї справи, слід відмовити.
      (3) Висновки щодо застосування норм права
      79. Юрисдикція адміністративних судів поширюється на спори з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби (пункт 2 частини другої статті 17 КАС України у редакції, чинній до 15 грудня 2017 року). Близький за змістом припис передбачений у КАС України в редакції, чинній з 15 грудня 2017 року (пункт 2 частини першої статті 19).
      80. Вимоги особи про стягнення середнього заробітку за вимушений прогул за місцем проходження публічної служби, за затримку виплати такого заробітку, сум, пов'язаних з індексацією заробітної плати за час вимушеного прогулу, а також недоотриманих сум заробітної плати є вимогами з приводу проходження публічної служби та звільнення з неї. А тому вони мають розглядатися за правилами адміністративного судочинства зокрема і тоді, коли заявлені окремо від вимоги про поновлення на роботі.
      81. Вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень або іншим порушенням прав, свобод та інтересів суб'єктів публічно-правових відносин, розглядаються адміністративним судом, якщо вони заявлені в одному провадженні з вимогою вирішити публічно-правовий спір. Інакше вимоги про відшкодування шкоди вирішуються судами за правилами цивільного або господарського судочинства (частина друга статті 21 КАС України у редакції, чинній до 15 грудня 2017 року). Близький за змістом припис закріплений у частині п'ятій статті 21 КАС України у редакції, чинній з 15 грудня 2017 року).
      82. Вимоги про стягнення моральної шкоди, завданої за місцем проходження публічної служби, заявлені в одному провадженні з вимогою вирішити публічно-правовий спір, зокрема з вимогами про стягнення середнього заробітку за вимушений прогул за місцем проходження публічної служби, за затримку виплати такого заробітку, сум, пов'язаних з індексацією заробітної плати за час вимушеного прогулу, а також недоотриманих сум заробітної плати, мають розглядатися за правилами адміністративного судочинства.
      83. Суд вирішує питання щодо судових витрат у постанові або в ухвалі (частина перша статті 98 КАС України у вказаній редакції).
      84. У резолютивній частині постанови суду зазначається, зокрема, розподіл судових витрат (абзац четвертий пункту 4 частини першої статті 163 КАС України у редакції, чинній до 15 грудня 2017 року). Аналогічний припис закріплений у пункті 2 частини п'ятої статті 246 КАС України у редакції, чинній з 15 грудня 2017 року.
      85. Суд, що ухвалив судове рішення, може за заявою особи, яка брала участь у справі, чи з власної ініціативи постановити додаткову ухвалу у випадку, якщо суд не вирішив питання про судові витрати (пункт 3 частини першої статті 168 КАС України у редакції, чинній до 15 грудня 2017 року). Аналогічний припис закріплений у пункті 3 частини першої статті 252 КАС України у редакції, чинній з 15 грудня 2017 року.
      86. Питання про розподіл судових витрат, понесених під час розгляду адміністративної справи, вирішується у встановленому процесуальним законом порядку судом, який ухвалив рішення у цій справі. Тому такі витрати не можуть бути відшкодовані за позовом, поданим за правилами цивільного судочинства.
      З огляду на наведене, керуючись пунктом 1 частини першої статті 255, частиною першою статті 400, пунктами 3 та 5 частини першої статті 409, частиною першою та четвертою статті 412, частинами першою та другою статті 414, статтями 416, 418, 419 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду
      ПОСТАНОВИЛА:
      1. Касаційну скаргуОСОБА_3 задовольнити частково.
      2. Рішення Новокаховського міського суду Херсонської області від 10 лютого 2017 року та рішення Апеляційного суду Херсонської області від 23 травня 2017 року в частині відмови у задоволенні позовної вимоги про стягнення моральної шкоди скасувати; у цій частині провадження у справі закрити.
      3. В іншій частині рішення Апеляційного суду Херсонської області від 23 травня 2017 року змінити у мотивувальній частині, виклавши її в редакції цієї постанови.
      Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття.
      Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.
      Суддя-доповідач Д.А. Гудима Судді: Н.О. Антонюк Н.П. Лященко С.В. Бакуліна О.Б. Прокопенко В.В. Британчук Л.І. Рогач В.І. Данішевська І.В. Саприкіна О.С. Золотніков О.М. Ситнік О.Р. Кібенко О.С. Ткачук В.С. Князєв О.Г. Яновська Л.М. Лобойко Повний текст постанови підписаний 26 листопада 2018 року.
    • Автор: ANTIRAID
      ПОСТАНОВА
      ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
      31 жовтня 2018 року
      м. Київ
      Справа N 648/2419/13-ц
      Провадження N 14-365цс18
      Велика Палата Верховного Суду у складі:
      судді-доповідача Лященко Н.П.,
      суддів Бакуліної С.В., Британчука В.В., Гудими Д.А., Данішевської В.І., Золотнікова О.С., Кібенко О.Р., Князєва В.С., Лобойка Л.М., Прокопенка О.Б., Рогач Л.І., Саприкіної І.В., Уркевича В.Ю., Яновської О.Г.
      розглянула в порядку спрощеного позовного провадження заяву заступника Генерального прокурора України про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16 березня 2017 року (у складі колегії суддів Ситнік О.М., Маляренка А.В., Ступак О.В.) та рішення Апеляційного суду Херсонської області від 22 липня 2016 року (у складі колегії суддів Колісниченка А.Г., Пузанової Л.В., Радченка С.В.) у справі за позовом Херсонського міжрайонного прокурора з нагляду за додержанням законів у природоохоронній сфері в інтересах держави в особі Херсонської обласної державної адміністрації та Державного підприємства "Херсонське лісомисливське господарство" до Білозерської районної державної адміністрації Херсонської області, ОСОБА_3 про визнання недійсними та скасування розпоряджень, визнання недійсним договору оренди земельної ділянки та зобов'язання повернути земельну ділянку,
      ВСТАНОВИЛА:
      У червні 2013 року Херсонський міжрайонний прокурор з нагляду за додержанням законів у природоохоронній сфері звернувся до суду в інтересах держави в особі Херсонської обласної державної адміністрації та Державного підприємства "Херсонське лісомисливське господарство" (далі - ДП "Херсонське ЛМГ") до Білозерської районної державної адміністрації Херсонської області (далі - Білозерська РДА), ОСОБА_3 про визнання недійсними та скасування розпоряджень, визнання недійсним договору оренди земельної ділянки та зобов'язання повернути земельну ділянку.
      На обґрунтування позовних вимог позивач посилався на те, що в ході проведення перевірки встановлено, що розпорядженням голови Білозерської РДА від 17 липня 2006 року N 727 "Про припинення права користування земельною ділянкою (вилучення)" (далі - розпорядження N 727) припинено право постійного користування земельною ділянкою Білозерськоголісництва ДП "Херсонське ЛМГ", площею 0,7 га, що, відносилась до земель лісового фонду, та переведено цю земельну ділянку до земель запасу державної власності на території Кізомиської сільської ради Білозерського району Херсонської області (далі - Кізомиська сільська рада).
      22 лютого 2007 року розпорядженням голови Білозерської РДА за N 159 "Про згоду щодо передачі в оренду земельної ділянки для сінокосіння" (далі - розпорядження N 159), надано згоду на передачу в оренду ОСОБА_3 земельної ділянки площею 0,7 га для сінокосіння із земель державної власності, що знаходяться на території Кізомиської сільської ради.
      На підставі вказаного розпорядження, ОСОБА_3 розробив технічну документацію із землеустрою щодо передачі йому в оренду зазначеної ділянки, яка була затверджена розпорядженням голови Білозерської РДА за N 548 від 07 червня 2007 року "Про затвердження технічної документації із землеустрою та надання земельної ділянки в оренду" (далі - розпорядження N 548), на підставі якого 14 серпня 2007 року між Білозерською РДА та ОСОБА_3 укладено договір оренди землі.
      Прокурор вважав вищенаведені розпорядження такими, що винесені з порушенням норм земельного та лісового законодавства України, внаслідок чого ОСОБА_3 незаконно було передано спірну земельну ділянку в оренду. На підставі наведеного просив суд визнати недійсними розпорядження N 727, 159, 548, визнати недійсним на майбутнє договір оренди землі та зобов'язати ОСОБА_3 повернути земельну ділянку до земель лісового фонду ДП "Херсонське ЛМГ".
      Суди розглядали справу неодноразово.
      Рішенням Білозерського районного суду Херсонської області від 08 лютого 2016 року позов задоволено. Визнано недійсними та скасовано розпорядження голови Білозерської РДА від 17 липня 2006 року N 727 "Про припинення права користування земельною ділянкою (вилучення)", від 22 лютого 2007 року N 159 "Про згоду щодо передачі в оренду земельної ділянки для сінокосіння", від 07 червня 2007 року N 548 "Про затвердження технічної документації із землеустрою та надання земельної ділянки в оренду". Визнано недійсним договір оренди земельної ділянки, укладений між Білозерською РДА та ОСОБА_3, зареєстрований у Білозерському районному відділенні Херсонської регіональної філії ДП "Центру ДЗК" 14 серпня 2007 року за N 4 АА002362-040771400046. Зобов'язано ОСОБА_3 повернути у власність держави земельну ділянку площею 0,7 га, кадастровий номер НОМЕР_1. Вирішено питання про розподіл судових витрат.
      Рішенням Апеляційного суду Херсонської області від 22 липня 2016 року рішення Білозерського районного суду Херсонської області від 08 лютого 2016 року скасовано та ухвалено нове рішення про відмову в задоволенні позову.
      Ухвалою колегії суддів Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16 березня 2017 року касаційну скаргу заступника прокурора Херсонської області відхилено, рішення Апеляційного суду Херсонської області від 22 липня 2016 року залишено без змін.
      У серпні 2017 року заступник Генерального прокурора України звернувся до Верховного Суду України із заявою про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16 березня 2017 року та рішення Апеляційного суду Херсонської області від 22 липня 2016 року з передбачених пунктами 1, 4 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України; у редакції, чинній на час звернення із заявою про перегляд судових рішень) підстав неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, та невідповідності судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права, а саме статей 256, 257, 261, 267 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).
      На підтвердження зазначених підстав подання заяви заступник Генерального прокурора України посилається на постанови Верховного Суду України від 8 червня 2016 року, 12 та 27 квітня, 12 липня 2017 року, постанову Вищого господарського суду України від 16 травня 2017 року, ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 20 липня, 12 жовтня 2016 року, в яких, на думку заявника, зазначені норми матеріального права застосовані по-іншому.
      Ухвалою Верховного Суду України від 23 серпня 2017 відкрито провадження у справі, витребувано її матеріали із суду першої інстанції, надіслано копії цієї ухвали та заяви особам, які беруть участь у справі.
      У грудні 2017 року ОСОБА_3 до Верховного Суду України подано заперечення на заяву Генерального прокурора України про перегляд рішення суду касаційної інстанції, в яких він просив відмовити в задоволенні зазначеної заяви у зв'язку з її необґрунтованістю та безпідставністю.
      15 грудня 2017 року розпочав роботу Верховний Суд і набрав чинності Закон України від 3 жовтня 2017 року N 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (далі - Закон N 2147-VIII), яким ЦПК України викладено в новій редакції.
      Відповідно до підпункту 1 пункту 1 розділу XIII "Перехідні положення" ЦПК України в редакції цього Закону заяви про перегляд судових рішень Верховним Судом України у цивільних справах, які подані та розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку колегією у складі трьох або більшої непарної кількості суддів за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.
      У січня 2018 року зазначену справу передано до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.
      Згідно з підпунктом 2 пункту 1 розділу XIII "Перехідні положення" ЦПК України (в редакції Закону N 2147-VIII) якщо цивільна справа за заявою про перегляд судових рішень Верховним Судом України відповідно до правил, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу, повинна розглядатися на спільному засіданні відповідних судових палат Верховного Суду України, така справа після її отримання Касаційним цивільним судом передається на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
      Відповідно до абзацу 2 частини другої статті 3602 ЦПК України (у редакції, чинній на час звернення із заявою про перегляд судових рішень)якщо судове рішення оскаржується з підстав неоднакового застосування однієї і тієї самої норми права судами касаційної інстанції різної юрисдикції, справа розглядається на спільному засіданні відповідних судових палат Верховного Суду України.
      Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду ухвалою від 25 липня 2018 року передав справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду. Оскільки прокурор оскаржує судові рішення з підстави неоднакового застосування норм матеріального права судами касаційної інстанції різної юрисдикції, то заява згідно з правилами, що діяли на час її подання, повинна була розглядатися на спільному засіданні відповідних судових палат Верховного Суду України.
      А тому зазначені рішення в справі підлягають перегляду Великою Палатою Верховного Суду за правилами, що діяли до набрання чинності Закону N 2147-VIII.
      Відповідно до статті 353 ЦПК України (у редакції, чинній на час звернення із заявою про перегляд судових рішень) Верховний Суд України переглядає судові рішення у цивільних справах виключно з підстав і в порядку, встановлених цим Кодексом.
      За положеннями пунктів 1, 4 частини першої статті 355 ЦПК України (у редакції, чинній на час звернення із заявою про перегляд судових рішень) підставами для подання заяви про перегляд судових рішень у цивільних справах є неоднакове застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, та невідповідність судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права.
      При цьому під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де аналогічними є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних відносин.
      Згідно зі статтею 3605 ЦПК України (у редакції, чинній на час звернення із заявою про перегляд судових рішень) суд відмовляє в задоволенні заяви, якщо обставини, які стали підставою для перегляду справи, не підтвердилися.
      Відмовляючи в задоволенні клопотання про застосування строку позовної давності та задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що прокурор не пропустив строку позовної давності, оскільки про наявність оспорюваних рішень та договору оренди йому стало відомо лише в березні 2013 року під час проведення прокуратурою перевірки в порядку нагляду за додержанням і застосуванням законів у діяльності ДП "Херсонське ЛМГ" з питань додержання вимог земельного законодавства при вилученні, використанні, наданні у власність і користування, продажу земель лісогосподарського призначення.
      Скасовуючи рішення першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог у зв'язку з пропуском строку позовної давності, суд апеляційної інстанції, з висновками якого погодився й суд касаційної інстанції, виходив з того, що прокурор звернувся до суду з позовом в інтересах Херсонської ОДА та ДП "Херсонське ЛМГ". При цьому, як видно з листа ДП "Херсонське ЛМГ" від 01 червня 2006 року, адресованого голові Білозерської РДА, зазначене підприємство було поінформовано про вилучення спірної земельної ділянки з його користування та передачу його до земель запасу Кізомиської сільради. Відповідно до статуту ДП "Херсонське ЛМГ", зареєстрованого 10 лютого 2005 року, це підприємство належить до сфери управління Державного комітету лісового господарства України і входить до сфери управління Херсонського обласного управління лісового господарства. Серед основних напрямків діяльності цього підприємства значиться обов'язок здійснення обліку лісового фонду та реєстрації всіх змін у його складі, встановлення та зміна меж лісництв. Отже, зазначена юридична особа в силу закону здійснює делеговані їй повноваження держави у сфері лісокористування та лісоохорони. Таким чином, ця юридична особа як суб'єкт, що здійснює повноваження, делеговані державою у відповідній сфері, в інтересах якої прокурором було заявлено позов, знала про порушення прав ще 1 червня 2006 року, а відтак строк позовної давності для цієї особи сплинув 1 червня 2009 року.
      У постановах від 8 червня 2016 року (N 6-3029цс15),12 квітня 2017 року (N 6-1852цс16), 12 липня 2017 року (N 6-2458цс16) Верховний Суд України зробив висновок про те, що якщо у передбачених законом випадках з позовом до суду звернувся прокурор в інтересах відповідного органу (підприємства), то позовна давність обчислюється від дня, коли про порушення свого права або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатись саме позивач (відповідний орган), а не прокурор. Це правило пов'язане не тільки із часом безпосередньої обізнаності особи про певні обставини (факти порушення її прав), а й з об'єктивною можливістю цієї особи знати про такі обставини. Аналіз статті 261 ЦК України дає підстави для висновку, що початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення в зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд. З урахуванням особливостей конкретних правовідносин початок перебігу позовної давності може бути пов'язаний з різними юридичними фактами та їх оцінкою управомоченою особою.
      Аналогічні висновки містяться й у постанові Вищого господарського суду України від 16 травня 2017 року, наданій заявником для порівняння.
      Отже, висновки, зроблені судом касаційної інстанції у справі, про перегляд якої подано заяву, не суперечать викладеним у наданих заявником для порівняння постановах Верховного Суду України 8 червня 2016 року (N 6-3029цс15), 12 квітня 2017 року (N 6-1852цс16), 12 липня 2017 року (N 6-2458цс16) висновкам щодо застосування строку позовної давності.
      У справах, за результатами розгляду яких постановлено надані для порівняння ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 20 липня, 12 жовтня 2016 року, суд касаційної інстанції, залишаючи без змін судові рішення про задоволення позовних вимог з посиланням на положення статей 256, 257 та 261 ЦК України, на підставі встановлених фактичних обставин у справах дійшов висновку про те, що позивачі звернулись до суду в межах трирічного строку позовної давності. При цьому висновки зроблені судами щодо порядку обрахування цього строку не суперечать висновкам зробленим у вищезазначених постановах Верховного Суду України.
      Зі змісту наданих для порівняння судових рішень убачається, що у цих справах та у справі, про перегляд якої подано заяву, суд встановив різні фактичні обставини, на підставі яких було прийнято відповідні рішення, що не свідчить про неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права.
      Надана заявником для порівняння постанова Верховного Суду України від 27 квітня 2017 року у справі N 619/4128/14-ц не може бути підтвердженням передбаченої пунктом 4 частини першої статті 355 ЦПК України (у редакції, чинній на час звернення із заявою про перегляд судових рішень) підстави перегляду судового рішення суду касаційної інстанції, оскільки цією постановою відмовлено в задоволенні заяви про перегляд судового рішення у зв'язку із тим, що обставини, які стали підставою для такого перегляду, не підтвердилися.
      За таких обставин вважати заяву обґрунтованою немає підстав.
      Відповідно до частини першої статті 3605 ЦПК України (у редакції, чинній на час звернення із заявою про перегляд судових рішень) Верховний Суд України відмовляє в задоволенні заяви, якщо обставини, які стали підставою для перегляду справи, не підтвердилися.
      Керуючись підпунктами 1 та 2 пункту 1 розділу XIII "Перехідні положення" ЦПК України, пунктом 1 частини першої статті 355, пунктом 2 частини першої статті 3603, частинами першою та другою статті 3605 ЦПК України (у редакції, чинній на час звернення із заявою про перегляд судових рішень), Велика Палата Верховного Суду
      ПОСТАНОВИЛА:
      У задоволенні заяви заступника Генерального прокурора України про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16 березня 2017 року та рішення Апеляційного суду Херсонської області від 22 липня 2016 року відмовити.
      Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
      Суддя-доповідач Н.П. Лященко
      Судді: С.В. Бакуліна Л.М. Лобойко В.В. Британчук О.Б. Прокопенко Д.А. Гудима Л.І. Рогач В.І. Данішевська І.В. Саприкіна О.С. Золотніков В.Ю. Уркевич О.Р. Кібенко О.Г. Яновська В.С. Князєв
    • Автор: ANTIRAID
      ПОСТАНОВА
      ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
      07 листопада 2018 року
      м. Київ
      Справа N 428/12596/16-ц
      Провадження N 14-344цс18
      ВеликаПалата Верховного Суду у складі:
      головуючого судді Князєва В.С.,
      судді-доповідача Ситнік О.М.,
      суддів: Антонюк Н.О., Бакуліної С.В., Британчука В.В., Гудими Д.А., Данішевської В.І., Золотнікова О.С., Кібенко О.Р., Лобойка Л.М., Лященко Н.П., Прокопенка О.Б., Рогач Л.І., Саприкіної І.В., Уркевича В.Ю., Яновської О.Г.,
      учасники справи:
      позивач - ОСОБА_3,
      представник позивача - адвокат ОСОБА_4,
      відповідач - Управління Державної пенітенціарної служби України в Луганській області (далі - УДПС України в Луганській області),
      третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача, - Рубіжанський міський відділ кримінально-виконавчої інспекції Управління Державної пенітенціарної служби України в Луганській області (далі - Рубіжанський МВКВІ УДПС України в Луганській області),
      розглянула в порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_3 - адвоката ОСОБА_4
      на ухвалу Апеляційного суду Луганської області від 16 травня 2017 року у складі колегії суддів Єрмакова Ю.В., Дронської І.О., Яреська А.В.
      у цивільній справі за позовом ОСОБА_3 до УДПС України в Луганській області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача, - Рубіжанський МВКВІ УДПС України в Луганській області, про визнання звільнення незаконним, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, та
      УСТАНОВИЛА:
      У листопаді 2016 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом, у якому зазначав, що 27 листопада 2015 року його призначено на посаду фахівця з питань соціальної роботи із суб'єктами пробації Рубіжанського МВКВІ УДПС України в Луганській області на підставі наказу УДПС України в Луганській області від 27 листопада 2015 року N 66 о/с.
      25 липня 2016 року він уклав з Міністерством оборони України в особі військового комісара Луганського обласного військового комісаріату полковника Полулященка Ю.Е. контракт на проходження служби у Збройних Силах України строком на три роки. Одночасно з укладанням контракту Рубіжанський МВКВІ УДПС України в Луганській області та УДПС України в Луганській області було повідомлено про його призов 25 липня 2016 року на військову службу за контрактом у Збройні Сили України на посади осіб офіцерського складу строком до закінчення особливого періоду або до оголошення рішення про демобілізацію, направлення його для проходження військової служби до Рубіжансько-Кремінського об'єднаного міського військового комісаріату Луганської області.
      Заявою від 03 серпня 2016 року позивач повідомив начальника УДПС України в Луганській області про свою згоду на проходження військової служби і просив залишити за ним місце роботи.
      Наказом від 22 серпня 2016 року N 44/ОС-16 ОСОБА_3 звільнено із займаної посади з підстав, передбачених пунктом 3 статті 36 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України).
      Враховуючи викладене, ОСОБА_3 просив визнати незаконним його звільнення з посади фахівця з питань соціальної роботи із суб'єктами пробації Рубіжанського МВКВІ УДПС України в Луганській області, поновити на роботі з 22 серпня 2016 року та стягнути з УДПС України в Луганській області на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 18 676,92 грн.
      Рішенням Сєвєродонецького міського суду Луганської області від 11 січня 2017 року у задоволенні позову відмовлено.
      Відмовляючи у позові, суд першої інстанції керувався тим, що відповідачем обґрунтовано застосовані до позивача як до особи, що вступила на військову службу за звичайним строковим контрактом, пункт 3 статті 36 КЗпП України, внаслідок чого ОСОБА_3 було законно звільнено із займаної посади.
      Ухвалою Апеляційного суду Луганської області від 16 травня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 задоволено частковою. Рішення Сєвєродонецького міського суду Луганської області від 11 січня 2017 року скасовано, провадження у справі закрито. Роз'яснено ОСОБА_3 його право на звернення до суду в порядку адміністративного судочинства.
      Ухвала апеляційного суду мотивована тим, що ОСОБА_3, обіймаючи посаду фахівця з питань соціальної роботи із суб'єктами пробації Рубіжанського МВКВІ УДПС України в Луганській області, перебував на державній службі, з якої був звільнений. Оскільки між сторонами виник спір, пов'язаний з проходженням ОСОБА_3 публічної служби, то такий спір підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.
      У червні 2017 року представник ОСОБА_3 - адвокат ОСОБА_4 звернувся з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судом норм процесуального права, просив скасувати ухвалу апеляційного суду та направити справу для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції.
      Доводи, наведені в касаційній скарзі
      Касаційну скаргу мотивовано тим, що з висновками апеляційного суду погодитися не можна, оскільки під час вирішення питання щодо юрисдикції спору суд не розмежував такі поняття як "публічна служба", "державний службовець", "суб'єкт владних повноважень" та їх основні ознаки. Позивач не складав присягу державного службовця та присягу працівника кримінально-виконавчої служби. Посада, яку займав ОСОБА_3, не відноситься до публічної служби, оскільки він працював в управлінні кримінально-виконавчої служби, будучи вільнонайманим працівником на підставі трудового договору (контракту), тому його позов повинен розглядатися в порядку цивільного, а не адміністративного судочинства.
      Ухвалою судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 червня 2017 року відкрито касаційне провадження у справі.
      15 грудня 2017 року розпочав роботу Верховний Суд і набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року N 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів", яким Цивільний процесуальний кодекс України (далі - ЦПК України) викладено в новій редакції.
      Згідно із частиною третьою статті 3 ЦПК України в редакції цього Закону провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
      14 квітня 2018 року справу передано до Верховного Суду.
      Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 21 червня 2018 року справу призначено до судового розгляду, ухвалою від 04 липня 2018 року - справу передано на розгляд Великої Палати Верховного Суду з посиланням на частину шосту статті 403 ЦПК України, яка передбачає, що справа підлягає передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду в усіх випадках, коли учасник справи оскаржує судове рішення з підстав порушення правил предметної чи суб'єктної юрисдикції.
      Ухвалою ВеликоїПалати Верховного Суду від 20 серпня 2018 року справу прийнято для продовження розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними в ній матеріалами, у порядку письмового провадження.
      Позиція Великої Палати Верховного Суду
      Велика Палата Верховного Суду, заслухавши доповідь судді, перевіривши наведені в касаційній скарзі доводи та матеріали справи, вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з огляду на таке.
      Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставою касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
      У статті 124 Конституції України закріплено, щоправосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
      За статтею 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності й спеціалізації та визначається законом.
      За вимогами частини першої статті 18 Закону України від 02 червня 2016 року N 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення.
      Важливість визначення юрисдикції підтверджується як закріпленням у Конституції України принципу верховенства права, окремими елементами якого є законність, правова визначеність та доступ до правосуддя, так і прецедентною практикою Європейського суду з прав людини.
      Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб'єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.
      За загальним правилом, передбаченим у пунктах 1, 3 частини першої статті 15 ЦПК України (у редакції, що діяла на час звернення ОСОБА_3 з цим позовом) суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства.
      Аналогічна норма закріплена й у частині першій статті 19 ЦПК України у редакції від 03 жовтня 2017 року.
      Тобто в порядку цивільного судочинства розглядаються справи, що виникають із приватноправових правовідносин.
      За змістом пункту 2 частини другої статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України; у редакції, що діяла на час звернення з цим позовом) спори з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби віднесено до юрисдикції адміністративних судів.
      У пункті 15 частини першої статті 3 КАС України в редакції, що діяла до 15 грудня 2017 року, було закріплено, що публічною службою є діяльність на державних політичних посадах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, дипломатична служба, інша державна служба, служба в органах Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування.
      Відповідно до пункту 17 частини першої статті 4 КАС України в редакції від 03 жовтня 2017 року публічна служба - це діяльність на державних політичних посадах, у державних колегіальних органах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, інша державна служба, патронатна служба в державних органах, служба в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування.
      Законодавець урегулював питання, пов'язані з прийняттям (обранням, призначенням) громадян на публічну службу, її проходженням та звільненням з публічної служби (припиненням), спеціальними законами, до яких, зокрема, відноситься Закон України "Про державну службу".
      На час призначення ОСОБА_6 на посаду фахівця з питань соціальної роботи із суб'єктами пробації Рубіжанського МВКВІ УДПС України в Луганській області був чинний Закон України від 16 грудня 1993 року N 3723-XII "Про державну службу" (далі - Закон N 3723-XII), згідно зі статтею 1 якого державна служба в Україні? це професійна діяльність осіб, які займають посади в державних органах та їх апараті щодо практичного виконання завдань і функцій держави та одержують заробітну плату за рахунок державних коштів. Ці особи є державними службовцями і мають відповідні службові повноваження.
      У Законі України від 10 грудня 2015 року N 889-VIII "Про державну службу", який набув чинності 01 червня 2016 року, у статті 1 закріплено, що державна служба? це публічна, професійна, політично неупереджена діяльність із практичного виконання завдань і функцій держави. Державний службовець? це громадянин України, який займає посаду державної служби в органі державної влади, іншому державному органі, його апараті (секретаріаті), одержує заробітну плату за рахунок коштів державного бюджету та здійснює встановлені для цієї посади повноваження, безпосередньо пов'язані з виконанням завдань і функцій такого державного органу, а також дотримується принципів державної служби.
      Відповідно до статті 13 Закону N 3723-XII (який діяв на момент призначення позивача на посаду фахівця) особа, яка претендує на зайняття посади державного службовця, а також державний службовець подають декларацію особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, в порядку, встановленому Законом України "Про запобігання корупції".
      Громадяни України, які вперше зараховуються на державну службу, приймають присягу. Державний службовець підписує текст присяги, який зберігається за місцем роботи. Про прийняття присяги робиться запис у трудовій книжці (стаття 17 Закону N 3723-XII).
      При прийнятті на державну службу службовцю присвоюється ранг у межах відповідної категорії посад (стаття 26 Закону N 3723-XII).
      Згідно з пунктом 5 частини першої статті 2 Закону України від 05 лютого 2015 року N 160-VIII "Про пробацію" персонал органу пробації? працівники, які відповідно до повноважень, визначених цим Законом та іншими законами України, виконують завдання пробації.
      Відповідно до частини першої статті 19 зазначеного Закону права, обов'язки, відповідальність, правовий та соціальний захист персоналу органу пробації визначаються Законом України від 23 червня 2005 року N 2713-IV "Про Державну кримінально-виконавчу службу України" (далі - Закон N 2713-IV) та цим Законом.
      Згідно зі статтею 14 Закону N 2713-IV до персоналу Державної кримінально-виконавчої служби України належать особи рядового і начальницького складу, спеціалісти, які не мають спеціальних звань, та інші працівники, які працюють за трудовими договорами в Державній кримінально-виконавчій службі України.
      Служба в Державній кримінально-виконавчій службі України є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України. Час проходження служби в Державній кримінально-виконавчій службі України зараховується до страхового стажу, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби відповідно до закону.
      Стосовно осіб, які претендують на службу в Державній кримінально-виконавчій службі України, за їх письмовою згодою проводиться спеціальна перевірка в порядку, встановленому Законом України "Про засади запобігання і протидії корупції".
      Особи, які претендують на службу в Державній кримінально-виконавчій службі України, до призначення на відповідну посаду подають за місцем майбутньої служби декларацію про майно, доходи, витрати і зобов'язання фінансового характеру за формою і в порядку, що встановлені Законом України "Про засади запобігання і протидії корупції", та зобов'язані повідомити керівництву органу чи підрозділу, на посаду в якому вони претендують, про працюючих у цьому органі чи підрозділі близьких їм осіб.
      На службу до Державної кримінально-виконавчої служби України приймаються на конкурсній, добровільній, контрактній основі громадяни України, які спроможні за своїми особистими, діловими та моральними якостями, віком, освітнім і професійним рівнем та станом здоров'я ефективно виконувати відповідні службові обов'язки. Кваліфікаційні вимоги до професійної придатності визначаються нормативно-правовими актами Міністерства юстиції України. При прийнятті на службу може бути встановлений строк випробування до шести місяців. Не може бути прийнята на службу особа, яка має не погашену або не зняту судимість за вчинення злочину, крім реабілітованої, або на яку протягом останнього року накладалося адміністративне стягнення за вчинення корупційного правопорушення.
      Громадяни України, які вперше зараховуються на посади рядового і начальницького складу кримінально-виконавчої служби та у відповідних випадках пройшли встановлений строк випробування, складають присягу.
      Особа рядового чи начальницького складу кримінально-виконавчої служби підписує текст присяги, який зберігається в її особовій справі. Порядок складення присяги визначається центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері виконання кримінальних покарань.
      Присвоєння і позбавлення спеціальних звань, а також пониження і поновлення у спеціальному званні здійснюються в установленому порядку.
      Трудові відносини працівників кримінально-виконавчої служби регулюються законодавством про працю, державну службу та укладеними трудовими договорами (контрактами).
      На спеціалістів Державної кримінально-виконавчої служби України, які не мають спеціальних звань, поширюється дія Закону України "Про державну службу". Віднесення посад цих спеціалістів до відповідних категорій посад державних службовців проводиться Кабінетом Міністрів України.
      На осіб рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби України поширюються вимоги та обмеження, встановлені Законом України "Про засади запобігання і протидії корупції".
      Особи рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби України зобов'язані подавати щороку до 1 квітня за місцем служби декларацію про майно, доходи, витрати і зобов'язання фінансового характеру за минулий рік за формою і в порядку, що встановлені Законом України "Про засади запобігання і протидії корупції".
      Постановою Кабінету Міністрів України від 14 серпня 2013 року N 703 "Про віднесення деяких посад працівників органів державної влади, інших державних органів, установ до відповідних категорій посад державних службовців та визнання такими, що втратили чинність, деяких актів Кабінету Міністрів України" (втратила чинність на підставі Постанови Кабінету Міністрів України від 22 липня 2016 року N 465) передбачено віднесення деяких посад працівників органів державної влади, інших державних органів, установ до відповідних категорій посад державних службовців згідно з додатками 1-31.
      У додатку 27 до вказаної Постанови визначено Перелік посад працівників Державної кримінально-виконавчої служби (установ виконання покарань, слідчих ізоляторів, підрозділів кримінально-виконавчої інспекції, підрозділів внутрішнього аудиту), які не мають спеціальних звань, віднесених до відповідних категорій посад державних службовців, а саме: начальник відділу, його заступник, начальник сектору, головний бухгалтер, його заступник, спеціаліст, спеціаліст планово-виробничого відділу (групи) в контрагентських установах.
      Тобто під час вирішення питання, чи займав ОСОБА_6 посаду, яка відноситься до посади державного службовця, судам необхідно було з'ясувати, чи подавав він декларацію до зарахування на посаду, чи приймав відповідну присягу, чи мав право на присвоєння спеціального звання чи рангу державного службовця.
      Судом першої інстанції встановлено, що на момент призначення ОСОБА_6 на посаду фахівця з питань соціальної роботи із суб'єктами пробації Рубіжанського МВКВІ УДПС України в Луганській області (27 листопада 2015 року), ця посада не була віднесена до відповідної категорії посад державних службовців.
      Довідкою УДПС України в Луганській області від 08 листопада 2016 року N 5/177 підтверджено, що норми Закону України "Про державну службу" на працівників підрозділів кримінально-виконавчої служи не поширюються, у зв'язку з чим посада фахівця з питань соціальної роботи із суб'єктами пробації Рубіжанського МВКВІ УДПС України в Луганській області, яку до моменту звільнення обіймав ОСОБА_3, не може бути прирівняна до посад державної служби (т. 1, а. с. 39).
      Судами не встановлено, а сторонами не надано доказів, що ОСОБА_6 під час прийняття на посаду фахівця з питань соціальної роботи із суб'єктами пробації Рубіжанського МВКВІ УДПС України в Луганській області подавав декларацію особи, уповноваженої на виконання функцій держави, в порядку, встановленому Законом України "Про запобігання корупції", та що він складав присягу державного службовця.
      Із розрахункового листа за липень 2016 року, посвідченого начальником ФЕВ - головним бухгалтером старшим лейтенантом внутрішньої служби УДПС України в Луганській області, вбачається, що надбавка зі ранг державного службовця згідно з Постановою Кабінету Міністрів України від 09 березня 2006 року N 268 "Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників апарату органів виконавчої влади, органів прокуратури, судів та інших органів" ОСОБА_6 не нараховувалася (т. 1, а. с. 40). Нараховувалася лише надбавка за високі досягнення у праці.
      Крім того, ухвалою Луганського окружного адміністративного суду від 14 грудня 2016 року провадження в адміністративній справі за позовом ОСОБА_3 до УДПС України в Луганській області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, - Рубіжанський МВКВІ УДПС України в Луганській області, про визнання незаконним звільнення з посади фахівця з питань соціальної роботи із суб'єктами пробації Рубіжанського МВКВІ УДПС України в Луганській області, поновлення на роботі з 22 серпня 2016 року та стягнення з УДПС України в Луганській області середнього заробітку за час вимушеного прогулу в розмірі 18 676,92 грн. закрито на підставі пункту 1 частини першої статті 157 КАС України, оскільки справа не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства. Роз'яснено позивачеві право на звернення з цим позовом в порядку цивільного судочинства (т. 1, а. с. 50, 51).
      Велика Палата Верховного Суду вважає, що висновок апеляційного суду, що між сторонами виник спір, пов'язаний з проходженням ОСОБА_3 публічної служби, тому такий спір підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, є помилковим. Висновок, що посада, на якій позивач працював у Рубіжанському МВКВІ УДПС України в Луганській області відноситься до публічної служби зроблено на припущеннях, що є недопустимим.
      Згідно з частиною шостою статті 411 ЦПК України підставою для скасування судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є порушення норм матеріального чи процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, що перешкоджають подальшому провадженню у справі.
      У частині четвертій статті 411 ЦПК України передбачено, що справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.
      Оскільки висновок суду апеляційної інстанції про закриття провадження у справі є помилковим, то відповідно до частини четвертої статті 411 ЦПК України ухвала суду апеляційної інстанції не може вважатися законною й обґрунтованою, підлягає скасуванню, а справа - поверненню до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду.
      Розгляд справи не закінчено, тому питання про розподіл судових витрат не вирішується.
      Керуючись статтями 258, 259, 400, 402, 403, 409, 411, 415, 416, 419ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду
      ПОСТАНОВИЛА:
      Касаційну скаргу представника ОСОБА_3 - адвоката ОСОБА_4 задовольнити.
      Ухвалу Апеляційного суду Луганської області від 16 травня 2017 року скасувати, справу направити до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду.
      Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
      Головуючий суддя Суддя-доповідач В.С. Князєв О.М. Ситнік Судді: Н.О. Антонюк Л.М. Лобойко
      С.В. Бакуліна Н.П. Лященко
      В.В. Британчук О.Б. Прокопенко
      Д.А. Гудима Л.І. Рогач
      В.І. Данішевська І.В. Саприкіна
      О.С. Золотніков В.Ю. Уркевич
      О.Р. Кібенко О.Г. Яновська
    • Автор: ANTIRAID
      Постанова
      Іменем України
      29 серпня 2018 року
      м. Київ
      Справа N 127/10129/17
      Провадження N 14-254 цс 18
      ВеликаПалата Верховного Суду у складі:
      судді-доповідача - Гудими Д.А.,
      суддів:Антонюк Н.О., Бакуліної С.В., Британчука В.В., Данішевської В.І., Золотнікова О.С., Кібенко О.Р., Князєва В.С., Лобойка Л.М., Прокопенка О.Б., Рогач Л.І., Саприкіної І.В., Ткачука О.С., Уркевича В.Ю., Яновської О.Г.
      розглянула справу за позовом ОСОБА_3 (далі також - позивач) до уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі також - уповноважена особа Фонду) на ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Всеукраїнський акціонерний банк" (далі також - ПАТ "ВіЕйБі Банк"), ПАТ "ВіЕйБі Банк" про зобов'язання вчинити певні дії, стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні
      за касаційною скаргою ПАТ "ВіЕйБі Банк" в особі уповноваженої особи Фонду на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 28 серпня 2017 року, ухвалене суддею Вохміновою О.С., та постанову Апеляційного суду Вінницької області від 29 грудня 2017 року, ухвалену колегією суддів у складі: Медвидицького С.К., КопаничукС. Г та Оніщука В.В.
      Учасники справи:
      позивач: ОСОБА_3,
      відповідач: уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "ВіЕйБі Банк", ПАТ "ВіЕйБі Банк".
      ІСТОРІЯ СПРАВИ
      Короткий зміст позовних вимог
      1. 15 травня 2017 року позивач звернувся до суду з вказаним позовом і з урахуванням заяви про збільшення розміру позовних вимог просив: зобов'язати уповноважену особу Фонду визнати його кредитором ПАТ "ВіЕйБі Банк" та включити вимоги в розмірі 48 850 грн додаткової заробітної плати, 97 700 грн та 108 317 грн середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні до реєстру акцептованих вимог кредиторів ПАТ "ВіЕйБі Банк", які підлягають задоволенню у порядку другої черги; стягнути з ПАТ "ВіЕйБі Банк" середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 22 листопада 2016 року по 22 серпня 2017 року у розмірі 88 623 грн та зобов'язати уповноважену особу Фонду включити цю вимогу до реєстру акцептованих вимог кредиторів, як вимогу, що підлягає задоволенню згідно з другою чергою порядку черговості.
      2. Мотивував тим, що Вінницький міський суд Вінницької області 29 січня 2016 року ухвалив рішення у справі N 127/6535/15-ц, яке набрало законної сили: стягнув з ПАТ "ВіЕйБі Банк" на користь позивача додаткову заробітну в розмірі 48 850 грн. а також середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в розмірі 97 700 грн. Крім того, цей же суд 1 лютого 2016 року ухвалив рішення у справі N 127/12879/16-ц, яке набрало законної сили: стягнув з ПАТ "ВіЕйБі Банк" на користь позивача середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 21 грудня 2015 року до 21 листопада 2016 року в розмірі 108 317 грн. Позивач зазначав, що відповідач не вчинив жодних дій на виконання цих рішень судів. Стверджував, що уповноважена особа Фонду відмовила у задоволенні його заяви про включення до реєстру кредиторів ПАТ "ВіЕйБі Банк". Вказував, що зазначені дії неправомірні, а також просив стягнути на його користь середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 22 листопада 2016 року по 22 серпня 2017 року.
      Короткий зміст рішення суду першої інстанції
      3. 28 серпня 2017 року Вінницький міський суд Вінницької області постановив ухвалу про повернення заяви позивача про збільшення позовних вимог від 21 серпня 2017 року. Мотивував тим, що, пред'явивши нову вимогу про зобов'язання уповноваженої особи Фонду включити вимогу на суму 88 623 грн до реєстру акцептованих вимог кредиторів як таку, що підлягає задоволенню згідно з другою чергою порядку черговості, позивач змінив предмет і підставу позову після початку розгляду справи по суті. Суд першої інстанції роз'яснив позивачу право звернутися в цій частині з самостійним позовом до належного суду.
      4. Того ж дня Вінницький міський суд Вінницької області ухвалив рішення, яким:
      - зобов'язав уповноважену особу Фонду визнати позивача кредитором ПАТ "ВіЕйБі Банк" і включити вимогу на суму 48 850 грн додаткової заробітної плати, вимоги на суму 97 700 грн середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні на підставі рішення Вінницького міського суду Вінницької області у справі N 127/6535/15-Ц від 29 січня 2016 року, а також середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в розмірі 108 317 грн на підставі рішення Вінницького міського суду Вінницької області у справі N 1257/12879/16-ц від 1 лютого 2017 року до реєстру акцептованих вимог кредиторів ПАТ "ВіЕйБі Банк" як вимоги, що підлягають задоволенню згідно з другою чергою порядку черговості;
      - стягнув з ПАТ "ВіЕйБі Банк" на користь позивача суму середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 22 листопада 2016 року до 22 серпня 2017 року в сумі 88 623 грн.
      5. Мотивував тим, що позивач був звільнений 19 лютого 2015 року, і на момент звільнення з ним не був проведений повний розрахунок. Суд вказав, що оскільки зобов'язання ПАТ "ВіЕйБі Банк" стосовно виплати належної заробітної плати позивача виникло до прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідації ПАТ "ВіЕйБі Банк", вимоги щодо стягнення заробітної плати та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні мають бути включені до другої черги порядку черговості. Суд першої інстанції вважав, що судове рішення від 29 січня 2016 року щодо стягнення заробітної плати у сумі 48 850 грн не виконане; середній заробіток за період з 21 грудня 2015 року до 21 листопада 2016 року стягнутий за рішенням суду від 1 лютого 2017 року, а тому на користь позивача підлягає стягненню сума середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з 22 листопада 2016 року до 22 серпня 2017 рокув сумі 88 623 грн.
      Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції
      6. 29 грудня 2017 року Апеляційний суд Вінницької області ухвалив постанову, якою змінив рішення суду першої інстанції, а саме: стягнув з ПАТ "ВіЕйБі Банк" на користь позивача середній заробіток за період із 22 листопада 2016 року по 22 серпня 2017 року у сумі 86 104 грн з утриманням при виплаті цієї суми передбачених законом податків та обов'язкових платежів; в іншій частині рішення суду першої інстанції залишив без змін.
      7. Мотивував тим, що середній заробіток за час затримки розрахунку за цей період складає 86 104 грн (188 робочих днів х 458 грн), а не 88 623 грн. На думку суду апеляційної інстанції, при обчисленні середнього заробітку суд першої інстанції не врахував, що при виплаті цієї суми утримуються передбачені законом податки та обов'язкові платежі.
      Короткий зміст вимог касаційної скарги
      8. 2 лютого 2018 року ПАТ "ВіЕйБі Банк" в особі уповноваженої особи Фонду звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою. Просить скасувати рішення судів першої й апеляційної інстанцій, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції. Скаржиться на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
      Короткий зміст ухвали суду касаційної інстанції
      9. 16 травня 2018 року Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду ухвалою передав справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
      10. Мотивував тим, що ПАТ "ВіЕйБі Банк" в особі уповноваженої особи Фонду оскаржує рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 28 серпня 2017 року та постанову Апеляційного суду Вінницької області від 29 грудня 2017 року, зокрема, з підстав порушення правил предметної юрисдикції.
      АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
      (1) Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
      11. Касаційна скарга мотивована тим, що трудовий договір позивача з ПАТ "ВіЕйБі Банк", укладений 1 жовтня 2014 року, є фіктивним, оскільки сторони не мали наміру працевлаштування позивача. Укладаючи такий договір, не було припинено іншого трудового договору, оформленого наказами N 118-п від 27 березня 2014 року та N 406-п від 20 серпня 2014 року, відповідно до яких позивач уже був прийнятий на роботу та переведений на посаду начальника відділення банку. Уповноважена особа Фонду вказує, що трудові правовідносини, оформлені наказами N 118-п від 27 березня 2014 року та N 406-п від 20 серпня 2014 року, не було припинені. А тому укладення трудового договору 1 жовтня 2014 року було неможливим.
      12. На думку цього відповідача, оскільки в трудовій книжці позивача відсутній запис про початок роботи відповідно до трудового договору від 1 жовтня 2014 року, то між ним і банком не могли виникнути на підставі цього договору трудові правовідносини.
      13. Серед доводів касаційної скарги також зазначено, що, ухвалюючи рішення від 29 січня 2016 року у справі N 127/6535/15-ц і рішення від 1 лютого 2017 року у справі N 127/12879/16-ц, суди не вирішили питання щодо утримання податків і зборів, а тому при включенні кредиторських вимог до реєстру акцептованих вимог кредиторів у повному обсязі Фонд буде змушений здійснити подвійну сплату податків.
      14. Уповноважена особа Фонду також зазначила, що вимоги про зобов'язання визнати позивача кредитором ПАТ "ВіЕйБі Банк" і про включення його вимог до реєстру акцептованих вимог кредиторів мають розглядатися за правилами адміністративного, а не цивільного судочинства.
      (2) Доводи інших учасників справи
      15. 3 квітня 2018 року позивач подав відзив на касаційну скаргу. Просить залишити її без задоволення, а рішення судів першої й апеляційної інстанцій - без змін. Вказує, що законність його вимог щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні неодноразово доведена в судовому порядку; він звернувся за захистом трудових прав, а тому спір мав розглядатися саме за правилами цивільного судочинства.
      16. Інший відповідач свою позицію щодо касаційної скарги не висловив.
      ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
      (1) Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів першої й апеляційної інстанцій
      (1.1) Щодо юрисдикції спору
      17. Відповідно до частини другої статті 2 КАС України в редакції, чинній на час розгляду справи у суді першої інстанції, до адміністративних судів могли бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.
      18. Пункт 1 частини першої статті 3 КАС України у вказаній редакції визначав справою адміністративної юрисдикції публічно-правовий спір, в якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
      19. За правилами частини першої статті 17 КАС України у зазначеній редакції юрисдикція адміністративних судів поширювалася на правовідносини, що виникають у зв'язку зі здійсненням суб'єктом владних повноважень владних управлінських функцій.
      20. Пункт 2 частини першої статті 4 КАС України у редакції, чинній на час розгляду справи судами апеляційної та касаційної інстанцій, передбачає, що публічно-правовим є, зокрема, спір в якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій.
      21. Отже, до справ адміністративної юрисдикції віднесені публічно-правові спори, ознакою яких є не лише спеціальний суб'єктний склад, але і їх виникнення з приводу виконання чи невиконання суб'єктом владних повноважень публічно-владних управлінських функцій.
      22. ЦПК України в редакції, чинній на час розгляду справи у суді першої інстанції, передбачав, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, які виникають, зокрема, з цивільних та трудових правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства (частина перша статті 15). Близький за змістом припис викладений у частині першій статті 19 ЦПК України у редакції, чинній з 15 грудня 2017 року.
      23. Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність у них спору про право, яке має існувати на час звернення до суду, а, по-друге, суб'єктний склад такого спору, в якому однією зі сторін є, як правило, фізична особа.
      24. Суди першої й апеляційної інстанцій встановили:
      24.1. 19 лютого 2015 року позивач був звільнений з посади начальника відділення банку N 85 ПАТ "ВіЕйБі Банк".
      24.2. 20 березня 2015 року виконавча дирекція Фонду прийняла рішення N 63 "Про початок процедури ліквідації ПАТ "Всеукраїнський Акціонерний Банк" та призначення уповноваженої особи Фонду на ліквідацію", згідно з яким було розпочато процедуру ліквідації ПАТ "ВіЕйБі Банк" і призначено уповноваженою особою Фонду на ліквідацію ПАТ "ВіЕйБі Банк" провідного професіонала з питань врегулювання неплатоспроможності банків відділу запровадження процедури тимчасової адміністрації та ліквідації департаменту врегулювання неплатоспроможності банків Славкіну М.А. строком на 1 рік з 20 березня 2015 року по 19 березня 2016 року включно.
      24.3. У березні 2015 року позивач звернувся в суд з позовом до ПАТ "ВіЕйБі Банк" про стягнення заборгованості із заробітної плати та середнього заробітку за час затримки розрахунку.
      24.4. 29 січня 2016 року Вінницький міський суд Вінницької області ухвалив рішення у справі N 127/6535/15-ц, яке набрало законної сили 8 квітня 2016 року: стягнув з ПАТ "ВіЕйБі Банк" на користь позивача додаткову заробітну плату у розмірі 48 850 грн відповідно до трудового договору, укладеного позивачем з ПАТ "ВіЕйБі Банк" 1 жовтня 2014 року, а також середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 97 700 грн.
      24.5. 22 лютого 2016 року виконавча дирекція Фонду прийняла рішення N 213 про продовження строків здійснення процедури ліквідації ПАТ "ВіЕйБі Банк" на два роки - до 19 березня 2018 року включно. Крім того, строком на два роки були продовжені повноваження ліквідатора ПАТ "ВіЕйБі Банк" Славкіної М.А. - до 19 березня 2018 року включно.
      24.6. 24 травня 2016 року державний виконавець відділу ДВС Шевченківського районного управління юстиції у місті Києві постановою закінчив виконавче провадження з виконання виданого у справі N 127/6535/15-ц 28 квітня 2016 року виконавчого листа, який був переданий для виконання ліквідаційній комісії (або ліквідатору).
      24.7. 1 лютого 2017 року Вінницький міський суд Вінницької області ухвалив рішення у справі N 127/12879/16-ц, яке набрало законної сили 13 квітня 2017 року: стягнув з ПАТ "ВіЕйБі Банк" на користь позивача середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 108 317 грн.
      25. Предметом спору у цій справі є зобов'язання уповноваженої особи Фонду визнати позивача кредитором ПАТ "ВіЕйБі Банк" і включити його вимоги до реєстру акцептованих вимог кредиторів, а також стягнути з ПАТ "ВіЕйБі Банк" суму середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні у сумі 88 623 грн.
      26. Оскільки спір є трудовим, спірні правовідносини регулюються Кодексом законів про працю (далі - КЗпП) України, Законом України "Про оплату праці" й іншими нормативними актами з урахуванням особливостей, передбачених Законом України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" (далі - Закон).
      27. Згідно з пунктом 17 частини першої статті 2 Закону уповноважена особа Фонду - це працівник Фонду, який від імені Фонду та в межах повноважень, передбачених цим Законом та/або делегованих Фондом, виконує дії із забезпечення виведення банку з ринку під час здійснення тимчасової адміністрації неплатоспроможного банку та/або ліквідації банку.
      28. Відповідно до частини третьої статті 37 Закону уповноважена особа Фонду діє від імені банку в межах повноважень Фонду.
      29. Фонд безпосередньо або шляхом делегування повноважень уповноваженій особі Фонду з дня початку процедури ліквідації банку здійснює повноваження органів управління банку, складає реєстр акцептованих вимог кредиторів (вносить зміни до нього) та здійснює заходи щодо задоволення вимог кредиторів (пункти 1,3 частини першої статті 48 Закону).
      30. Таким чином, з початком процедури ліквідації уповноважена особа Фонду є представником банку, який ліквідується, та здійснює під час ліквідаційної процедури повноваження органів управління банку. Банк зберігає свою правосуб'єктність юридичної особи та статус самостійного суб'єкта господарювання до завершення процедури його ліквідації і внесення запису про це до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.
      31. Як встановили суди першої й апеляційної інстанцій, через місяць після звільнення позивача розпочалася процедура ліквідації банку. Початок процедури ліквідації банку та призначення уповноваженої особи Фонду унеможливлює стягнення працівником гарантованих на випадок звільнення сум в інший спосіб, аніж шляхом звернення до уповноваженої особи Фонду із заявою про включення грошових вимог щодо заробітної плати до реєстру акцептованих вимог кредиторів.
      32. Відповідно до частини восьмої статті 49 Закону вимоги, не включені до реєстру акцептованих вимог кредиторів, задоволенню в ліквідаційній процедурі не підлягають і вважаються погашеними.
      33. Таким чином, реалізація уповноваженою особою Фонду повноважень щодо складення реєстру акцептованих вимог кредиторів впливає на те, чи будуть захищені трудові права працівника у його правовідносинах з банком як роботодавцем. Вказані повноваження не є владними у розумінні КАС України, оскільки звільнений працівник банку й особа, яка здійснює під час ліквідаційної процедури повноваження органів управління банку, не перебувають в адміністративному підпорядкуванні. Крім того, позивач оскаржив бездіяльність уповноваженої особи Фонду не як суб'єкта владних повноважень, а як органу управління банком, з яким, як правильно встановив суд апеляційної інстанції, у позивача виник спір.
      34. З огляду на те, що заявлені позовні вимоги зводяться до захисту трудових прав та інтересів позивача, а спірні правовідносини виникли у зв'язку з невиконанням уповноваженою особою Фонду обов'язку включити вимоги позивача щодо невиплаченої заробітної плати до реєстру акцептованих вимог кредиторів, цей спір не є публічно-правовим і має вирішуватися за правилами ЦПК України.
      35. Аналогічного правового висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 5 червня 2018 року у справі N 274/3529/16-ц.
      (1.2) Щодо інших доводів касаційної скарги
      36. Згідно з частиною п'ятою статті 45 Закону протягом 30 днів з дня опублікування відомостей про відкликання банківської ліцензії, ліквідацію банку кредитори мають право заявити Фонду про свої вимоги до банку. Вимоги фізичних осіб-вкладників у межах гарантованої Фондом суми відшкодування за вкладами не заявляються. У разі призначення уповноваженої особи Фонду, якій делеговано Фондом повноваження щодо складення реєстру акцептованих вимог кредиторів, кредитори заявляють про свої вимоги до банку такій уповноваженій особі Фонду.
      37. Уповноважена особа Фонду припиняє приймання вимог кредиторів після закінчення 30 днів з дня опублікування відомостей відповідно до частини другої статті 45 цього Закону. Будь-які вимоги, що надійшли після закінчення цього строку, вважаються погашеними, крім вимог вкладників у межах гарантованої Фондом суми відшкодування за вкладами (частина перша статті 49 Закону).
      38. Будь-які спори щодо акцептування вимог кредиторів підлягають вирішенню у судовому порядку. Судове провадження щодо таких вимог не припиняє перебіг ліквідаційної процедури (частина четверта статті 49 Закону).
      39. Як встановили суди попередніх інстанцій, 26 березня 2015 року у газеті "Голос України" були опубліковані відомості про ліквідацію ПАТ "ВіЕйБі Банк" та призначення уповноваженої особи Фонду. Кредитори банку мали право подати кредиторські вимоги у період з 26 березня 2015 року до 24 квітня 2015 року включно.
      40. Суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що з вимогою про задоволення банком кредиторських вимог позивач звернувся у строк, передбачений частиною п'ятою статті 45 Закону, а саме, подавши 30 березня 2015 року, тобто у період прийняття та задоволення банком кредиторських вимог, позов до ПАТ "ВіЕйБі Банк" про стягнення заборгованості із заробітної плати та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні (див. також ухвалу Апеляційного суду Вінницької області від 8 квітня 2016 року).
      41. Висновки суду апеляційної інстанції в цій частині уповноважена особа Фонду не оспорює.
      42. Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
      43. Отже, відсутні підстави для перегляду судом касаційної інстанції висновків апеляційного суду щодо додержання позивачем встановленого Законом строку для звернення з вимогами до банку.
      44. Статтею 21 КЗпПУкраїни передбачений обов'язок роботодавця виплачувати працівникові заробітну плату.
      45. Відповідно до частини першої статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього кодексу.
      46. При звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму (стаття 116 КЗпП України).
      47. В разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору (статті 117 КЗпП України).
      48. Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 29 січня 2016 року, яке набрало законної сили 8 квітня 2016 року, з ПАТ "ВіЕйБі Банк" на користь позивача стягнуто додаткову заробітну плату в розмірі 48 850 грн. а також середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 20 лютого 2015 року по 20 грудня 2015 року в розмірі 97 700 грн. Оскільки зазначене рішення не було виконане 1 лютого 2017 року Вінницький міський суд Вінницької області ухвалив рішення, яке набрало чинності 13 квітня 2017 року, яким стягнув з ПАТ "ВіЕйБі Банк" на користь позивача середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 21 грудня 2015 року по 21 листопада 2016 року в розмірі 108 317 грн.
      49. Згідно з пунктом 2 частини першої статті 52 Закону у другу чергу задовольняються грошові вимоги щодо заробітної плати, що виникли із зобов'язань банку перед працівниками до прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку.
      50. У цій справі зобов'язання ПАТ "ВіЕйБі Банк" перед позивачем виникли до початку процедури ліквідації у зв'язку з його звільненням з банку та за наявності чинних судових рішень досі невиконані.
      51. На підставі наведеного Велика Палата Верховного Суду доходить висновку про наявність підстав для задоволення судами позовних вимог про зобов'язання уповноваженої особи Фонду включити до реєстру акцептованих вимог кредиторів ПАТ "ВіЕйБі Банк" як вимоги, що підлягають задоволенню у другу чергу, вимоги на підставі рішення Вінницького міського суду Вінницької області у справі N 127/6535/15-ц від 29 січня 2016 року на суму 48 850 грн додаткової заробітної плати та 97 700 грн середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, а також на підставі рішення Вінницького міського суду Вінницької області у справі N 127/12879/16-ц від 1 лютого 2017 року на суму 108 317 грн середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
      52. Щодо стягнення з ПАТ "ВіЕйБі Банк" на користь позивача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 22 листопада 2016 року до 22 серпня 2017 року, Велика Палата Верховного Суду дійшла таких висновків.
      53. Відповідно до пункту 6 частини першої статті 2 Закону ліквідація банку - це процедура припинення банку як юридичної особи відповідно до законодавства.
      54. Порядок задоволення вимог кредиторів після початку процедури ліквідації банку врегульований розділом VIII Закону.
      55. З дня початку процедури ліквідації банку припиняються всі повноваження органів управління банку (загальних зборів, спостережної ради і правління (ради директорів)) та органів контролю (ревізійної комісії та внутрішнього аудиту) (пункт 1 частини другої статті 46 Закону).
      56. Законом передбачено, що з дня початку процедури ліквідації банку повноваження органів управління банку здійснює, зокрема, уповноважена особа Фонду (пункт 1 частини першої статті 48 Закону).
      57. Відповідно до частини другої статті 46 Закону з дня призначення уповноваженої особи Фонду банківська діяльність завершується закінченням технологічного циклу конкретних операцій у разі, якщо це сприятиме збереженню чи збільшенню ліквідаційної маси.
      58. Оскільки на час розгляду справи у судах першої й апеляційної інстанцій у ПАТ "ВіЕйБі Банк" вже було розпочато процедуру ліквідації, стягнення коштів у будь-який інший спосіб, аніж це передбачено Законом, було неможливим.
      59. Відповідно до наведених вище приписів Закону після початку процедури ліквідації банку вимоги кредиторів задовольняються в порядку визначеної статтею 52 Закону черговості відповідно до реєстру акцептованих вимог. Включення вимог позивача до реєстру акцептованих вимог кредиторів є підставою для їх задоволення за рахунок коштів, одержаних в результаті ліквідації та продажу майна (активів) банку.
      60. Порядок задоволення визнаних ліквідатором вимог кредиторів під час ліквідації банку не передбачає можливості задоволення вимог конкретного кредитора поза процедурою, встановленою Законом.
      61. Відкликання Національним банком України на момент вирішення спору банківської ліцензії відповідача і початок процедури його ліквідації як юридичної особи зумовили для позивача настання правових наслідків, зокрема необхідність застосування спеціальної процедури пред'явлення майнових вимог до банку та їх задоволення у передбачених Законом порядку та черговості.
      62. У спорах, пов'язаних з виконанням банком (в якому запроваджена тимчасова адміністрація та/або розпочата процедура ліквідації) зобов'язань перед кредиторами, норми Закону є спеціальними; Закон є пріоритетним щодо інших нормативних актів України у цих правовідносинах.
      63. Запровадження тимчасової адміністрації у банку та початок процедури його ліквідації унеможливлюють стягнення з банку коштів в інший спосіб, аніж це передбачено Законом.
      64. Близькі за змістом висновки щодо застосування норм матеріального права сформульовані у постановах Великої Палати Верховного Суду від 13 березня 2018 року у справі N 910/23398/16 і від 22 серпня 2018 року у справі N 559/1777/15-ц
      65. Отже, висновки судів першої й апеляційної інстанцій про наявність підстав для задоволення вимог про стягнення з ПАТ "ВіЕйБі Банк" сум середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 22 листопада 2016 року по 22 травня 2017 року в сумі 88 623 грн є помилковими.
      66. Велика Палата Верховного Суду вважає, що суди першої й апеляційної інстанцій неправильно застосували норми матеріального права, а відтак, дійшли хибного висновку, щодо наявності підстав для стягнення з банку сум середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 22 листопада 2016 року до 22 серпня 2017 року.
      67. Інші доводи касаційної скарги полягають в оспорюванні висновків судів у справах N 127/6535/15-ц і N 127/12879/16-ц. Втім, ухвалені у цих справах судові рішення, що набрали законної сили та є чинними, не можуть бути предметом перегляду у справі N 127/10129/17.
      (2) Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
      68. Відповідно до пункту 3 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.
      69. Підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права (частина перша статті 412 ЦПК України).
      70. Згідно з частиною третьою статті 412 ЦПК України неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.
      71. ВеликаПалата Верховного Суду вважає, що рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 28 серпня 2017 року в частині стягнення з ПАТ "ВіЕйБі Банк" на користь позивача суми середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 22 листопада 2016 року до 22 серпня 2017 року в сумі 88 623 грн і постанову Апеляційного суду Вінницької області від 29 грудня 2017 року в частині стягнення з ПАТ "ВіЕйБі Банк" на користь позивача суми середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 22 листопада 2016 року до 22 серпня 2017 року в сумі 86 104 грн з утриманням при виплаті означеної суми передбачених законом податків та обов'язкових платежів слід скасувати. У цій частині в задоволенні позовних вимог необхідно відмовити. А в іншій частині рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 28 серпня 2017 року та постанову Апеляційного суду Вінницької області від 29 грудня 2017 року слід залишити без змін.
      (2.2) Щодо судових витрат
      72. Відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
      73. Згідно з частиною першою статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
      74. Якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України (частина шоста статті 141 ЦПК України).
      75. Позивач був звільнений від сплати судового збору. А тому з огляду на висновок щодо суті касаційної скарги та часткове задоволення позову сплачений відповідачем у зв'язку з розглядом справи у судах апеляційної та касаційної інстанцій судовий збір підлягає розподілу пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Отже, на користь ПАТ "ВіЕйБі Банк" з Державного бюджету України слід стягнути половину суми судового збору, сплаченого за подання апеляційної та касаційної скарг у сумі 1344 (одна тисяча триста сорок чотири) грн. (1408 грн + 1280 грн.: 2 = 1344 грн.
      (3) Висновки щодо застосування норм права
      76. ЦПК України в редакції, чинній до 15 грудня 2017 року, передбачав, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, які виникають, зокрема, з цивільних та трудових правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства (частина перша статті 15). Близький за змістом припис викладений у частині першій статті 19 ЦПК України у редакції, чинній з 15 грудня 2017 року.
      77. Спір про зобов'язання включити до реєстру акцептованих вимог кредиторів вимоги звільненого працівника банку про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не є публічно-правовим і має вирішуватися за правилами ЦПК України.
      З огляду на наведене, керуючись частиною першою статті 400, пунктом 3 частини першої статті 409, статтями 412, 416, 418, 419 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду
      ПОСТАНОВИЛА:
      1. Касаційну скаргуПублічного акціонерного товариства "Всеукраїнський акціонерний банк" задовольнити частково.
      2. Рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 28 серпня 2017 року в частині стягнення з Публічного акціонерного товариства "Всеукраїнський акціонерний банк" на користь ОСОБА_3 суми середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 22 листопада 2016 року до 22 серпня 2017 року в сумі 88 623 грн та постанову Апеляційного суду Вінницької області від 29 грудня 2017 року в частині стягнення з Публічного акціонерного товариства "Всеукраїнський акціонерний банк" на користь ОСОБА_3 суми середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 22 листопада 2016 року до 22 серпня 2017 року в сумі 86 104 грн з утриманням при виплаті означеної суми передбачених законом податків та обов'язкових платежів скасувати; у цій частині в задоволенні позовних вимог відмовити.
      3. В іншій частині рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 28 серпня 2017 року та постанову Апеляційного суду Вінницької області від 29 грудня 2017 року залишити без змін.
      Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття.
      Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.
      Суддя-доповідач Д.А. Гудима Судді: Н.О. Антонюк Л.М. Лобойко С.В. Бакуліна О.Б. Прокопенко В.В. Британчук Л.І. Рогач В.І. Данішевська І.В. Саприкіна О.С. Золотніков О.С. Ткачук О.Р. Кібенко В.Ю. Уркевич В.С. Князєв О.Г. ЯновськаПовний текст постанови підписаний 30 жовтня 2018 року.
    • Автор: ANTIRAID
      ПОСТАНОВА
      ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
      06 листопада 2018 року
      м. Київ
      Справа N 760/9748/15-ц
      Провадження N 14-249цс18
      Велика Палата Верховного Суду у складі:
      головуючого судді Князєва В.С.,
      судді-доповідача Ситнік О.М.,
      суддів: Антонюк Н.О., Бакуліної С.В., Британчука В.В., Гудими Д.А., Данішевської В.І., Кібенко О.Р., Лобойка Л.М., Лященко Н.П., Прокопенка О.Б., Рогач Л.І., Саприкіної І.В., Уркевича В.Ю., Яновської О.Г.,
      за участю секретаря Гогуся В.О.,
      учасники справи:
      позивач - ОСОБА_3,
      відповідач - Публічне акціонерне товариство акціонерний банк "Укргазбанк" (далі - ПАТ АБ "Укргазбанк"),
      розглянула у судовому засіданні заяву ПАТ АБ "Укргазбанк" про перегляд Верховним Судом рішення Апеляційного суду м. Києва від 10 жовтня 2016 року та ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 22 грудня 2016 року
      у цивільній справі за позовом ОСОБА_3 до ПАТ АБ "Укргазбанк" про скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди,
      УСТАНОВИЛА:
      У травні 2015 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до ПАТ АБ "Укргазбанк" про визнання незаконним наказу від 20 квітня 2015 року N 162-П про звільнення його з роботи, поновлення на посаді заступника начальника юридичної служби ПАТ АБ "Укргазбанк" та стягнення середнього заробітку з розрахунку 680,22 грн за один робочий день вимушеного прогулу та 100 000,00 грн компенсації завданої моральної шкоди.
      Позовну заяву мотивовано тим, що позивач з 01 липня 2011 року працював у ПАТ АБ "Укргазбанк" на різних посадах.
      Наказом від 20 квітня 2015 року N 162-П його звільнено з роботи на підставі пункту 1 статті 40 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) у зв'язку із скороченням штату працівників на підставі наказу від 03 лютого 2015 року N 65, згідно з яким структурний підрозділ, в якому працював ОСОБА_3, скорочувався.
      При цьому позивач зауважував, що звільнення є незаконним, оскільки ліквідація чи реорганізація ПАТ АБ "Укргазбанк" у розумінні статті 40 КЗпП України не відбулася, а 19 січня 2015 року було створено нові структурні підрозділи, зокрема юридичний департамент, у зв'язку із чим кількість працюючих працівників у банку фактично збільшилася.
      Також ОСОБА_3 вказував, що йому не запропонували переведення на вакантні посади до новостворених структурних підрозділів, у тому числі в юридичному департаменті, а також на інші посади, що відповідали його кваліфікації і які не були ніким зайняті на той час.
      Крім цього, ОСОБА_3 зазначав, що при скороченні штату працівників ПАТ АБ "Укргазбанк" не дотримано вимог статті 42 КЗпП України, оскільки не враховано його право на залишення на роботі як працівника з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці, а також всупереч статті 49-4 КЗпП України прострочено погодження відповідного рішення про скорочення працівників із виборним органом первинної профспілкової організації та не направлено листа до тієї профспілкової організації, членом якої він є.
      Враховуючи викладене та те, що дії ПАТ АБ "Укргазбанк" зі скорочення штату та звільнення працівників суперечать вимогам статей 22, 32, 36, 42, 43, 49-2 КЗпП України та статей 7, 22 Закону України від 15 вересня 1999 року N 1045-XIV "Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності" (далі - Закон N 1045-XIV), ОСОБА_3 просив позовні вимоги задовольнити.
      Рішенням Солом'янського районного суду м. Києва від 24 лютого 2016 року в задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 відмовлено.
      Рішенням Апеляційного суду м. Києва від 10 жовтня 2016 року рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 24 лютого 2016 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_3 задоволено частково. Визнано незаконним наказ від 20 квітня 2015 року N 162-П про звільнення ОСОБА_3 з роботи та поновлено ОСОБА_3 на посаді заступника начальника юридичної служби ПАТ АБ "Укргазбанк". Стягнуто з ПАТ АБ "Укргазбанк" на користь ОСОБА_3 721 862,60 грн середнього заробітку за час вимушеного прогулу та 5 000,00 грн компенсації завданої моральної шкоди.
      Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 22 грудня 2016 року касаційну скаргу ПАТ АБ "Укргазбанк" відхилено, рішення Апеляційного суду м. Києва від 10 жовтня 2016 року залишено без змін.
      ПАТ АБ "Укргазбанк" звернулося до Верховного Суду України із заявою про перегляд рішення Апеляційного суду м. Києва від 10 жовтня 2016 року та ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 22 грудня 2016 року з передбачених пунктом 1 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України; у редакції, чинній на час подання заяви про перегляд судового рішення) підстав - неоднакового застосування судами касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.
      На підтвердження обставин, зазначених у заяві про перегляд судових рішень, заявник посилається на ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 18 жовтня 2017 року в справі N 757/48897/16-ц і від 08 листопада 2017 року в справі N 205/8102/16-ц, а також на ухвалу Вищого адміністративного суду України від 24 жовтня 2017 року в справі N К/9991/38777/12, у яких, на його думку, по-іншому застосовано статті 40, 41, 43, 49-4 та 252 КЗпП України, а також статті 16,22 Закону N 1045-XIV, Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод.
      15 грудня 2017 року розпочав роботу Верховний Суд і набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року N 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (далі - Закон N 2147-VIII), яким ЦПК України викладено в новій редакції.
      Згідно із частиною третьою статті 3 ЦПК України в редакції вказаного Закону провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
      Відповідно до підпункту 1 пункту 1 розділу XIII "Перехідні положення" ЦПК України в редакції Закону N 2147-VIII заяви про перегляд судових рішень Верховним Судом України у цивільних справах, які подані та розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку колегією у складі трьох або більшої непарної кількості суддів за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу. Такі заяви розглядаються без повідомлення та виклику учасників справи, за винятком випадку, коли суд з огляду на обставини справи ухвалить рішення про інше.
      23 січня 2018 року Верховний Суд України передав заяву ПАТ АБ "Укргазбанк" про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 22 грудня 2016 рокудо Верховного Суду.
      Ухвалою судді Верховного Суду від 07 березня 2018 року відкрито провадження в указаній справі.
      Згідно з абзацом другим частини другої статті 360-2 ЦПК України (у редакції, що діяла до 15 грудня 2017 року) якщо судове рішення оскаржується з підстав неоднакового застосування однієї і тієї самої норми права судами касаційної інстанції різної юрисдикції, справа розглядається на спільному засіданні відповідних судових палат Верховного Суду України. Засідання є правомочним за умови присутності на ньому не менше двох третин суддів від загального складу кожної з відповідних судових палат Верховного Суду України.
      Відповідно до підпункту 2 пункту 1 розділу XIII "Перехідні положення" ЦПК України (в редакції Закону N 2147-VIII) якщо цивільна справа за заявою про перегляд судових рішень Верховним Судом України відповідно до правил, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу, повинна розглядатися на спільному засіданні відповідних судових палат Верховного Суду України, - така справа після її отримання Касаційним цивільним судом передається на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
      Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 24 травня 2018 року справу передано на розгляд ВеликоїПалати Верховного Суду, оскільки ПАТ АБ "Укргазбанк" подало заяву про перегляд з підстав неоднакового застосування одних і тих самих норм матеріального права судами касаційної інстанції різної юрисдикції (цивільної та адміністративної), тому за правилами статті 360-2 ЦПК України (у редакції, що діяла до 15 грудня 2017 року) справа повинна розглядатися на спільному засіданні відповідних судових палат Верховного Суду України.
      Заяви про перегляд судових рішень Верховним Судом України у цивільних справах, які подані та розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу (підпункт 1 пункту 1 розділу XIII "Перехідні положення" ЦПК України в редакції Закону N 2147-VIII).
      Ухвалою Великої Палати Верховного Суду від 18 червня 2018 року прийнято для продовження розгляду цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ПАТ АБ "Укргазбанк" про скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди та призначено до розгляду із повідомленням учасників справи.
      Доводи, наведені в заяві про перегляд судових рішень
      Як приклад неоднакового застосування судами касаційної інстанції статей 40, 41, 43, 49-4 та 252 КЗпП України, а також статей 16, 22 Закону N 1045-XIV, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, заявник наводить:
      - ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 18 жовтня 2017 року в справі N 757/48897/16-ц;
      - ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 08 листопада 2017 року в справі N 205/8102/16-ц;
      - ухвалу Вищого адміністративного суду України від 24 жовтня 2017 року в справі N К/9991/38777/12.
      Позиція Великої Палати Верховного Суду
      Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши наведені в заяві доводи, Велика Палата Верховного Суду вважає, що заява не підлягає задоволенню з огляду на таке.
      Відповідно до статті 353 ЦПК України (тут і далі - у редакції, що діяла на момент звернення із заявою про перегляд судових рішень) Верховний Суд України переглядав судові рішення у цивільних справах виключно з підстав і в порядку, встановлених цим Кодексом.
      Згідно з пунктом 1 частини першої статті 355 ЦПК України заява про перегляд судових рішень у цивільних справах може бути подана з підстав неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.
      З метою встановлення неоднакового застосування судами касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, необхідно визначити, якими є судові рішення в подібних відносинах відповідно до пункту 1 частини першої статті 355 ЦПК України.
      З аналізу глави 3 розділу V ЦПК України можна зробити висновок, що як судові рішення в подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де подібними є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені судом фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин. Зміст правовідносин з метою з'ясування їх подібності в різних судових рішеннях суду (судів) касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи.
      У справі, яка переглядається, суди встановили, що 01 липня 2011 року на підставі наказу N 197-П голови правління ПАТ АБ "Укргазбанк" позивача було прийнято на роботу на посаду заступника начальника юридичної служби з 01 липня 2011 року з посадовим окладом у розмірі 16 000,00 грн з випробувальним терміном два місяці.
      Протоколом наглядової ради від 19 листопада 2014 року N 14 затверджено засади побудови організаційної структури ПАТ АБ "Укргазбанк", у пункті 7 яких визначено принципи оптимальної чисельності персоналу.
      19 січня 2015 року протоколами правлінням ПАТ АБ "Укргазбанк" N 3 прийнято рішення про проведення організаційної структури у відповідність до принципів побудови організаційної структури ПАТ АБ "Укргазбанк".
      Указаним рішенням правління банку створило низку нових департаментів, управлінь, відділів, змінило назви деяких служб банку.
      03 лютого 2015 року правлінням ПАТ АБ "Укргазбанк" прийнято рішення про скорочення деяких підрозділів, у тому числі і юридичної служби, де працював ОСОБА_3 (протокол N 8).
      03 лютого 2015 року на виконання рішення правління наказом N 65 прийнято рішення про скорочення штату працівників головної установи.
      16 лютого 2015 року позивача письмово попереджено про майбутнє вивільнення та запропоновано вакантні посади відповідно до додатку N 1 та додатку N 2, жодна з яких не пов'язана з юридичною практикою, від яких він відмовився.
      18 лютого 2015 року адміністрація банку звернулась до профспілки з листом, в якому в зв'язку зі скороченням структури підрозділів банку, значним зменшенням обсягів робіт та операційного завантаження працівників просила надати згоду на вивільнення згідно з пунктом 1 статті 40 КЗпП України працівників, перелік яких містився в додатку.
      Відповідно до протоколу засідання профкому працівників ПАТ АБ "Укргазбанк" від 20 березня 2015 року профком надав згоду на звільнення деяких працівників, у тому числі і ОСОБА_3
      01 квітня 2015 року позивач повідомив ПАТ АБ "Укргазбанк", що 10 березня 2015 року створено первинну профспілкову організацію ПАТ АБ "Укргазбанк" Всеукраїнської профспілки виробничників і підприємців.
      До повідомлення було також додано постанову президії Всеукраїнської профспілки виробничників і підприємців про прийняття первинної профспілкової організації ПАТ АБ "Укргазбанк" Всеукраїнської профспілки виробничників і підприємців, як організаційної ланки, до складу Всеукраїнської профспілки виробничників і підприємців, надавши реєстр керівних органів профспілки, згідно з яким голова профспілки - ОСОБА_4, заступник - ОСОБА_3
      01 квітня 2015 року у Солом'янському районному управлінні юстиції у м. Києві зареєстровано заяву про належність первинної профспілкової організації ПАТ АБ "Укргазбанк" Всеукраїнської профспілки виробничників і підприємців до Всеукраїнської профспілки виробничників і підприємців, яка зареєстрована Міністерством юстиції України 20 липня 2010 року, свідоцтво N 3405.
      02 квітня 2015 року первинною профспілковою організацією ПАТ АБ "Укргазбанк" Всеукраїнської профспілки виробничників і підприємців через канцелярію банку надано запит до керівництва банку щодо отримання інформації.
      06 квітня 2015 року ОСОБА_3 подав заяву про вихід із членів профспілки банку з одночасним повідомленням про створення ПАТ АБ "Укргазбанк" Всеукраїнської профспілки виробничників і підприємців, головою якої було обрано ОСОБА_4, а заступником - позивача.
      09 квітня 2015 року позивач як заступник голови первинної профспілкової організації ПАТ АБ "Укргазбанк" Всеукраїнської профспілки виробничників і підприємців особисто у канцелярії банку отримав відповідь керівництва банку про відмову у наданні інформації, про що розписався в журналі вихідної кореспонденції.
      20 квітня 2015 року відповідач видав наказ N 162-11 про звільнення ОСОБА_3 із займаної посади. Після ознайомлення з наказом, останній на наказі зазначив, що він з наказом не згоден, оскільки порушені вимоги статті 252 КЗпП України.
      Скасовуючи рішення суду першої інстанції, апеляційний суд зробив висновки, що скорочення штату не відбулося, оскільки кількість працівників юридичного департаменту не зменшилася, відповідачем не були запропоновані ОСОБА_3 усі вакантні посади, адміністрація не звернулася до новоствореної профспілкової організації за отриманням згоди на звільнення ОСОБА_3
      Зокрема, апеляційним судом з'ясовано, що до проведення скорочення в штаті юридичної служби ПАТ АБ "Укргазбанк" станом на 19 січня 2015 року нараховувалося 30 працівників, при цьому скорочено 4 працівника, яким не було запропоновано переведення до юридичного департаменту. В січні 2015 року після прийняття рішення про створення юридичного департаменту та фактичного скорочення існуючої юридичної служби (протокол N 3 правління від 19 січня 2015 року) до юридичного департаменту ПАТ АБ "Укргазбанк" прийнято нових співробітників. Кількість працівників в юридичному департаменті станом на серпень 2015 року збільшилася та становила 30 фактично працюючих працівників.
      Судом апеляційної інстанції зазначено, що відсутні докази, що ОСОБА_3 були запропоновані наявні та вакантні на той момент посади: юриста відділу по роботі з фізичними особами управління позасудового вирішення спорів юридичного департаменту, директора та заступника директора департаменту по роботі з корпоративними VIP-клієнтами.
      Також апеляційним судом вказано, що звільнення позивача не погоджено з новоствореною профспілковою організацією - первинною профспілковою організацією ПАТ АБ "Укргазбанк" Всеукраїнської профспілки виробничників і підприємців, про існування якої було відомо керівництву ПАТ АБ "Укргазбанк", і на час звільнення ОСОБА_3 був заступником голови вищевказаної профспілкової організації.
      Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ погодився з такими висновками суду попередньої інстанції, зазначивши, що відповідачем при звільненні ОСОБА_3 не були додержані норми законодавства про працю.
      Разом з тим з наданих ПАТ АБ "Укргазбанк" судових рішень як прикладів неоднакового застосування судами касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, вбачається, що ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 18 жовтня 2017 року в справі N 757/48897/16-ц про визнання незаконним та скасування наказу про припинення трудового договору (контракту) N 254/ос від 12 липня 2016 року, поновлення на роботі на посаді стюарда управління обслуговування пасажирів у потягах з 12 липня 2016 року, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди, суд касаційної інстанції переглядав не рішення, яким вирішено спір по суті, а ухвалу про зупинення провадження у справі до отримання згоди/відмови на звільнення позивача первинної профспілкової організації. Тобто судом касаційної інстанції вирішувалися питання про застосування норм процесуального права і не застосовувалися норми КЗпП України, оскільки спір по суті не вирішувався. Вказані норми наведені лише у контексті належного обґрунтування зупинення провадження.
      Тобто спір по суті не вирішувався, висновки про встановлені фактичні обставини та правильне застосування норм КЗпП України відсутні.
      У наданій для порівняння ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 08 листопада 2017 року в справі N 205/8102/16-ц про визнання незаконним та скасування наказу комісії з припинення КП "Адміністративно-технічне управління" від 22 вересня 2016 року про звільнення ОСОБА_3 на підставі пункту 1 статті 40 КЗпП України (скорочення штату працівників), поновлення її на роботі, стягнення з КП "Адміністративно-технічне управління" середнього заробітку за час вимушеного прогулу, скасовано рішення апеляційного суду та передано справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції з підстави, передбаченої статтею 338 ЦПК України (у редакції, чинній на момент розгляду справи), у зв'язку з тим, що судами не встановлені фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, оскільки апеляційним судом не встановлено та не перевірено чи отримувала профспілкова організація подання роботодавця про звільнення ОСОБА_3 за прогул, чи розглянула їх у встановлений законодавством строк та чи повідомила комунальне підприємство про прийняте рішення відповідно до положень частини четвертої статті 39 Закону N 1045-XIV, суд не встановив, чи був простій, та ту обставину, що вільні робочі місця виникли після звільнення ОСОБА_3.
      Крім того, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що апеляційний суд не перевірив доводів КП "Адміністративно-технічне управління", що підприємству були невідомі причини невиходу позивачки на роботу й вона не повідомляла про них, унаслідок чого комісія з припинення комунального підприємства не мала можливості звільнити ОСОБА_3 на підставі положень КЗпП України у зв'язку з прогулом без поважних причин.
      Велика Палата Верховного Суду вважає, що судом не встановлено фактичні обставини у справі, на судове рішення у якій посилається заявник як на підставу перегляду, висновків про правильне застосування норм права в ухвалі не висловлено.
      Відповідно до ухвали Вищого адміністративного суду України від 24 жовтня 2017 року в справі N К/9991/38777/12 предметом судового розгляду були позовні вимоги про визнання протиправними та скасування розпоряджень голови Центральної районної ради міста Сімферополя від 25 червня 2010 року N 185/02.6-11 "Про затвердження штатного розпису апарату районної ради та її виконавчих органів" і N 186/02.6-11 "Про заходи, пов'язані зі зміною структури апарату Центральної районної ради та її виконавчих органів, та ознайомлення посадових осіб" та від 27 вересня 2010 року N 302/026-11 "Про звільнення ОСОБА_4 в зв'язку зі скороченням штату працівників", поновлення на посаді завідуючого адміністративно-господарчим відділом виконавчого комітету Центральної районної ради м. Сімферополя АР Крим та стягнення середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу з 27 вересня 2010 року.
      Суд касаційної інстанції не погодився з рішеннями судів попередніх інстанцій та передав справу на новий розгляд до суду першої інстанції у зв'язку із тим, що судами першої та апеляційної інстанцій не досліджено питання дотримання позивачем при зверненні з позовом строку звернення до суду, визначеного статтею 100 КАС України та поважності причин пропуску останнього (в разі його допущення). Крім того, в ухвалі зазначено про наявність відмови у наданні згоди на звільнення.
      У зазначеній справі наявні інші фактичні обставини, у цій справі оцінка рішенню профспілкової організації не надавалася.
      Порівняння наведених рішень суду касаційної інстанції із рішенням касаційного суду, про перегляд якого подано заяву, не дає підстав для висновку про те, що суд касаційної інстанції під час розгляду двох чи більше справ з подібними предметами спору, підставами позову та аналогічними обставинами й однаковим застосуванням норм матеріального права в спірних правовідносинах дійшов протилежних висновків щодо заявлених вимог.
      За змістом статті 3605 ЦПК України суд відмовляв у задоволенні заяви про перегляд судових рішень Верховним Судом України, якщо обставини, які стали підставою для перегляду справи, не підтвердилися.
      Оскільки касаційне провадження закінчується прийняттям постанови, підстав для зупинення виконання рішення не вбачається, зупинення виконання рішення втрачає чинність.
      Керуючись підпунктом 1 пункту 1 розділу XIII "Перехідні положення" ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду
      ПОСТАНОВИЛА:
      У задоволенні заяви Публічного акціонерного товариства акціонерного банку "Укргазбанк" про перегляд рішення Апеляційного суду м. Києва від 10 жовтня 2016 року та ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 22 грудня 2016 року відмовити.
      Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
      Головуючий суддя Суддя-доповідач В.С. Князєв О.М. Ситнік Судді: Н.О. Антонюк Н.П. Лященко
      С.В. Бакуліна О.Б. Прокопенко
      В.В. Британчук Л.І. Рогач
      Д.А. Гудима І.В. Саприкіна
      В.І. Данішевська В.Ю. Уркевич
      О.Р. Кібенко О.Г. Яновська
      Лобойко Л.М.