Постановление ВСУ по пересмотру об отказе во взыскании морального ущерба в связи с содержанием в СИЗО при дальнейшем закрытии уголовного дела
Считаете ли Вы решение законным и справедливым?
1 member has voted
-
Пользователи
-
Similar Content
-
By ANTIRAID
ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА
01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
місто Київ
04 березня 2021 року справа №640/1397/20
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Кузьменка В.А., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу
за позовом
ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач, ОСОБА_1 )
до
1. Офісу Генерального прокурора (далі по тексту - відповідач 1) 2. Генерального прокурора України (далі по тексту - відповідач 2) 3. Кадрової комісії №6 (далі по тексту - відповідач 3)
про
1) визнання протиправним та скасування рішення шостої кадрової комісії №14 від 10 грудня 2019 року про неуспішне проходження атестації ОСОБА_1 ; 2) визнання протиправним та скасування наказу Генерального прокурора №214бц від 21 грудня 2019 року про звільнення ОСОБА_1 з посади прокурора третього відділу процесуального керівництва управління наглядової діяльності Генеральної інспекції Генеральної прокуратури України; 3) зобов`язання Генерального прокурора поновити ОСОБА_1 на посаді рівнозначній посаді прокурора третього відділу процесуального керівництва управління наглядової діяльності Генеральної інспекції Генеральної прокуратури України в Офісі Генерального прокурора; 4) стягнення з Офісу Генерального прокурора на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу, починаючи з 25 грудня 2019 року по дату винесення судового рішення; 5) стягнення з Офісу Генерального прокурора на користь ОСОБА_1 моральної шкоди в розмірі 1 000 000,00 грн.
В С Т А Н О В И В:
Позивач звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом, зазначаючи про незаконність свого звільнення із займаної посади, обґрунтовуючи позовні вимоги тим, що оскаржуваний наказ відповідач прийняв всупереч положенням Конституції України, міжнародним договорам, Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та інших норм міжнародного права, практиці Європейського суду з прав людини та чинному законодавству України, оскільки відповідач не конкретизував підставу звільнення, порушивши принцип правової визначеності.
Також позивач вказує, що про підстави неуспішного проходження співбесіди йому не повідомлено; під час проведення співбесіди не обговорювалось та не надавалась оцінка виконання практичного завдання, що свідчить про грубе порушення комісією порядку проведення співбесіди; рішення комісії є протиправним, оскільки прийняте неуповноваженим органом.
Ухвалою від 23 січня 2020 року Окружний адміністративний суд міста Києва відкрив провадження в адміністративній справі №640/1397/20 в порядку загального позовного провадження та призначив підготовче засідання.
Ухвалою від 01 червня 2020 року Окружний адміністративний суд міста Києва закрив підготовче провадження та призначив справу №640/1397/20 до судового розгляду.
В судовому засіданні 01 березня 2021 року позивач позовні вимоги підтримав, представник відповідача 1 проти задоволення позовних вимог заперечив; представники відповідачів 2 та 3 до суду не прибули.
Відповідач 1 у письмовому відзиві на позовну заяву просив відмовити у задоволенні позовних вимог зазначивши, що надання відповідної оцінки прокурорам щодо дотримання ними правил професійної етики та доброчесності, а також рівня їх професійної компетентності за результатами цього етапу атестації належить виключно до компетенції комісії, а тому кадрова комісія має право на власний розсуд шляхом голосування прийняти рішення про успішне або неуспішне проходження прокурором атестації; на підставі аналізу матеріалів атестації та наданих під час співбесіди пояснень, у комісії виникли обґрунтовані сумніви щодо відповідності вимогам професійної компетентності в частині розуміння та застосування чинного законодавства.
Відповідачі 2 та 3 відзивів на позовну заяву до суду не надали.
Дослідивши наявні у справі докази, Окружний адміністративний суд міста Києва встановив такі фактичні обставини, що мають значення для вирішення справи.
ОСОБА_1 подав Генеральному прокурору заяву про переведення на посаду прокурора в Офісі Генерального прокурора та про намір пройти атестацію.
За результатами проходження позивачем атестації, Кадрова комісія №6 прийняла рішення «Про неуспішне проходження прокурором атестації» від 10 грудня 2019 року №14.
На підставі вказаного рішення, Генеральний прокурор Рябошапка Р.Г. прийняв наказ від 21 грудня 2019 року №2146ц, керуючись статтею 9 Закону України «Про прокуратуру», підпунктом 2 пункту 19 розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» ОСОБА_1 звільнено з посади прокурора третього відділу процесуального керівництва управління наглядової діяльності Генеральної інспекції Генеральної прокуратури України на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України Про прокуратуру» з 24 грудня 2019 року.
Вважаючи вказані рішення та наказ протиправними, позивач звернувся до суду.
Кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення (стаття 43 Конституції України).
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
У справах щодо оскарження рішень суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, зокрема, чи прийняті вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (частина друга статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України).
Загальні умови звільнення прокурора з посади, припинення його повноважень на посаді передбачені статтею 51 Закону України «Про прокуратуру».
Як встановлено судом вище, позивача звільнено на підставі пункту 9 статті 51 Закону України «Про прокуратуру», яким встановлено, що прокурор звільняється з посади у разі ліквідації чи реорганізації органу прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду, або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури.
25 вересня 2019 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури», яким запроваджено реформування системи органів прокуратури.
Прийняття вказаного Закону спрямовано на запровадження першочергових і тимчасових заходів, пов`язаних передусім із кадровим перезавантаженням органів прокуратури шляхом атестації чинних прокурорів, а також надання можливості всім доброчесним кандидатам, які мають належні теоретичні знання та практичні навивки, на конкурсних засадах зайняти посаду прокурора у будь-якому органі прокуратури.
З дня набрання чинності цим Законом усі прокурори, зокрема, Генеральної прокуратури України вважаються такими, що персонально попереджені у належному порядку про можливе майбутнє звільнення з посади на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру» (пункт 6 розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури»).
Прокурори, які на день набрання чинності цим Законом займають посади прокурорів у Генеральній прокуратурі України, можуть бути переведені на посаду прокурора в Офісі Генерального прокурора, лише у разі успішного проходження ними атестації, яка проводиться у порядку, передбаченому цим розділом (пункт 7 розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури»).
Підпунктом 2 пункту 19 розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури», зокрема, передбачено, що прокурори, які на день набрання чинності цим Законом займають посади у Генеральній прокуратурі України, звільняються Генеральним прокурором з посади прокурора на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру» за умови наявності рішення кадрової комісії про неуспішне проходження атестації прокурором, зокрема, Генеральної прокуратури України.
З аналізу наведених правових норм вбачається, що Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» передбачено переведення прокурорів, зокрема у разі ліквідації чи реорганізації органу прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду, за умови успішного проходження атестації.
Як встановлено судом вище, ОСОБА_1 звільнено з посади прокурора третього відділу процесуального керівництва управління наглядової діяльності Генеральної інспекції Генеральної прокуратури України, 24 грудня 2019 року.
Наказом Генерального прокурора від 27 грудня 2019 року №358 «Про окремі питання забезпечення початку роботи Офісу Генерального прокурора» здійснено перейменування юридичної особи «Генеральної прокуратури України» в «Офіс Генерального прокурора» без зміни ідентифікаційного коду юридичної особи в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.
Таким чином, станом на час звільнення позивача з посади, ні реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення), ні ліквідації не відбулось, а здійснено лише перейменування юридичної особи. Також відповідач не надав доказів на підтвердження скорочення посади, яку займав позивач.
У свою чергу, пунктом 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру» (зокрема, ні його Перехідними положеннями, ні Прикінцевими положеннями) не передбачено звільнення прокурора з посади у разі прийняття рішення кадровою комісією про неуспішне проходження атестації.
Суд вважає, що застосування в оскаржуваному наказі про звільнення посилань на пункт 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру» без зазначення конкретної підстави для звільнення, породжує для позивача негативні наслідки у вигляді стану юридичної невизначеності щодо підстав такого звільнення.
Оскільки ні реорганізації, ні ліквідації, ні скорочення кількості прокурорів органу прокуратури, в якому працював позивач не відбулось, то відсутні обставини, які б зумовлювали необхідність проходження ним атестації.
Наведене вказує на відсутність правових підстав для звільнення позивача, що є самостійною та достатньою підставою для висновку про протиправність оскаржуваного наказу.
Разом з тим, оскаржуваний наказ містить посилання на рішення Кадрової комісії №6 «Про неуспішне проходження прокурором атестації» від 10 грудня 2019 року №14, як на підставу для його прийняття.
Досліджуючи правомірність прийняття вказаного рішення, суд звертає увагу на таке.
Відповідно до пунктів 12, 13 розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» предметом атестації є оцінка: професійної компетентності прокурора; професійної етики та доброчесності прокурора.
Атестація прокурорів включає такі етапи:
1) складення іспиту у формі анонімного письмового тестування або у формі анонімного тестування з використанням комп`ютерної техніки з метою виявлення рівня знань та умінь у застосуванні закону, відповідності здійснювати повноваження прокурора. Результати анонімного тестування оприлюднюються кадровою комісією на офіційному веб-сайті Генеральної прокуратури України або Офісу Генерального прокурора не пізніше ніж за 24 години до проведення співбесіди;
2) проведення співбесіди з метою виявлення відповідності прокурора вимогам професійної компетентності, професійної етики та доброчесності. Для оцінки рівня володіння практичними уміннями та навичками прокурори виконують письмове практичне завдання.
Атестація може включати інші етапи, непроходження яких може бути підставою для ухвалення кадровою комісією рішення про неуспішне проходження атестації прокурором. Перелік таких етапів визначається у Порядку проходження прокурорами атестації, який затверджує Генеральний прокурор.
Наказом Генерального прокурора від 03 жовтня 2019 року №221 затверджено Порядок проходження прокурорами атестації (далі по тексту - Порядок №221).
Відповідно до пунктів 1-6 розділу І Порядку №221 атестація прокурорів - це встановлена розділом II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» та цим Порядком процедура надання оцінки професійній компетентності, професійній етиці та доброчесності прокурорів Генеральної прокуратури України, регіональних прокуратур, місцевих прокуратур і військових прокуратур.
Атестація прокурорів Генеральної прокуратури України проводиться відповідними кадровими комісіями.
Атестація прокурорів проводиться кадровими комісіями прозоро та публічно у присутності прокурора, який проходить атестацію.
Порядок роботи, перелік і склад кадрових комісій визначаються відповідними наказами Генерального прокурора.
Предметом атестації є оцінка: 1) професійної компетентності прокурора (у тому числі загальних здібностей та навичок); 2) професійної етики та доброчесності прокурора.
Атестація включає такі етапи: 1) складання іспиту у формі анонімного тестування з використанням комп`ютерної техніки з метою виявлення рівня знань та умінь у застосуванні закону, відповідності здійснювати повноваження прокурора; 2) складання іспиту у формі анонімного тестування на загальні здібності та навички з використанням комп`ютерної техніки; 3) проведення співбесіди з метою виявлення відповідності прокурора вимогам професійної компетентності, професійної етики та доброчесності. Для оцінки рівня володіння практичними уміннями та навичками прокурори виконують письмове практичне завдання.
З аналізу підпункту 3 пункту 6 розділу І Порядку №221 слід дійти висновку, що співбесіда із прокурором проводиться лише з метою встановлення дотримання прокурором вимогам професійної компетентності, професійної етики та доброчесності.
За результатами атестації прокурора відповідна кадрова комісія ухвалює одне із таких рішень: 1) рішення про успішне проходження прокурором атестації; 2) рішення про неуспішне проходження прокурором атестації (пункт 8 розділу І Порядку №221).
Згідно з пунктами 8-16 розділу IV Порядку №221 співбесіда проводиться кадровою комісією з прокурором державною мовою в усній формі. Співбесіда з прокурором може бути проведена в один день із виконанням ним практичного завдання.
Для проведення співбесіди кадрова комісія вправі отримувати в усіх органах прокуратури, у Раді прокурорів України, секретаріаті Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів, Національному антикорупційному бюро України, Державному бюро розслідувань, Національному агентстві з питань запобігання корупції, інших органах державної влади будь-яку необхідну для цілей атестації інформацію про прокурора, в тому числі про: 1) кількість дисциплінарних проваджень щодо прокурора у Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів та їх результати; 2) кількість скарг, які надходили на дії прокурора до Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів та Ради прокурорів України, з коротким описом суті скарг; 3) дотримання прокурором правил професійної етики та доброчесності: а) відповідність витрат і майна прокурора та членів його сім`ї, а також близьких осіб задекларованим доходам, у тому числі копії відповідних декларацій, поданих прокурором відповідно до законодавства у сфері запобігання корупції; б) інші дані щодо відповідності прокурора вимогам законодавства у сфері запобігання корупції; в) дані щодо відповідності поведінки прокурора вимогам професійної етики; г) матеріали таємної перевірки доброчесності прокурора; 4) інформацію про зайняття прокурором адміністративних посад в органах прокуратури з копіями відповідних рішень.
Фізичні та юридичні особи, органи державної влади, органи місцевого самоврядування мають право подавати до відповідної кадрової комісії відомості, у тому числі на визначену кадровою комісією електронну пошту, які можуть свідчити про невідповідність прокурора критеріям компетентності, професійної етики та доброчесності. Кадровою комісією під час проведення співбесіди та ухвалення рішення без додаткового офіційного підтвердження можуть братися до уваги відомості, отримані від фізичних та юридичних осіб (у тому числі анонімно).
Дослідження вказаної інформації, відомостей щодо прокурора, який проходить співбесіду (далі - матеріали атестації), здійснюється членами кадрової комісії.
Перед проведенням співбесіди члени комісії можуть надіслати на електронну пошту прокурора, яка вказана у заяві про намір пройти атестацію, повідомлення із пропозицією надати письмові пояснення щодо питань, пов`язаних з матеріалами атестації. У цьому випадку протягом трьох днів з дня отримання повідомлення, але не пізніше ніж за день до дня проведення співбесіди, прокурор може подати комісії електронною поштою письмові пояснення (у разі необхідності - скановані копії документів).
Співбесіда полягає в обговоренні результатів дослідження членами комісії матеріалів атестації щодо дотримання прокурором правил професійної етики та доброчесності, а також рівня професійної компетентності прокурора, зокрема, з огляду на результати виконаного ним практичного завдання (пункт 12 Порядку №221).
Співбесіда прокурора складається з таких етапів: 1) дослідження членами комісії матеріалів атестації; 2) послідовне обговорення з прокурором матеріалів атестації, у тому числі у формі запитань та відповідей, а також обговорення питання виконаного ним практичного завдання.
Співбесіда проходить у формі засідання комісії.
Члени комісії мають право ставити запитання прокурору, з яким проводять співбесіду, щодо його професійної компетентності, професійної етики та доброчесності.
Після завершення обговорення з прокурором матеріалів атестації та виконаного ним практичного завдання члени комісії без присутності прокурора, з яким проводиться співбесіда, обговорюють її результати, висловлюють пропозиції щодо рішення комісії, а також проводять відкрите голосування щодо рішення комісії стосовно прокурора, який проходить атестацію.
Результати голосування вказуються у протоколі засідання.
Залежно від результатів голосування комісія ухвалює рішення про успішне проходження прокурором атестації або про неуспішне проходження прокурором атестації.
Наказом Генерального прокурора від 17 жовтня 2019 року №233 затверджено Порядок роботи кадрових комісій (далі - Порядок №233).
Пунктом 12 Порядку №233 передбачено, що рішення комісії, крім зазначених в абзаці другому цього пункту, в тому числі процедурні, обговорюється її членами і ухвалюються шляхом відкритого голосування більшістю голосів присутніх на засіданні членів комісії. Член комісії вправі голосувати «за» чи «проти» рішення комісії. У разі рівного розподілу голосів, приймається рішення, за яке проголосував голова комісії.
Рішення про успішне проходження прокурором атестації за результатами співбесіди ухвалюється шляхом відкритого голосування більшістю від загальної кількості членів комісії. Якщо рішення про успішне проходження прокурором атестації за результатами співбесіди не набрало чотирьох голосів, комісією ухвалюється рішення про неуспішне проходження прокурором атестації.
Рішення про неуспішне проходження атестації повинно бути мотивованим із зазначенням обставин, що вплинули на його прийняття.
Зі змісту оскаржуваного рішення вбачається, що Комісія з`ясувала обставини, які свідчать про невідповідність позивача вимогам професійної компетентності, професійної етики та доброчесності, зокрема:
- на підставі дослідження матеріалів атестації, у тому числі отриманих пояснень прокурора, у Комісії наявні обґрунтовані сумніви щодо відповідності вимогам професійної компетентності в частині розуміння та застосування чинного законодавства.
У зв`язку із викладеним, Комісія прийняла рішення про неуспішне проходження позивачем атестації.
Суд встановив, що рішення «Про неуспішне проходження прокурором атестації» від 10 грудня 2019 року №14 не містять детального опису підстав для його прийняття. Оскаржуване рішення містить лише посилання на наявність «обґрунтованого сумніву».
З аналізу положень пункту 12 Порядку №233 вбачається, що рішення про неуспішне проходження атестації повинне бути мотивованим із зазначенням обставин, що вплинули на його прийняття.
Відповідач не надав до суду будь-яких доказів на підтвердження висновків, викладених в оскаржуваному рішенні, зокрема, доказів, які викликали сумніви щодо відповідності вимогам професійної компетентності в частині розуміння та застосування чинного законодавства.
Таким чином, суд приходить до висновку, що оскаржуване рішення кадрової комісії не відповідає критеріям обґрунтованості, оскільки відповідачі не надали доказів, які вважаються встановленими та мали вирішальне значення для його прийняття, а зміст оскаржуваного рішення фактично ґрунтується на сумніві у професійній компетентності в частині розуміння та застосування чинного законодавства, без наведеного обґрунтування такого висновку.
В частині посилань позивача на відсутність у Шостої кадрової комісії повноважень на проведення атестації прокурорів, суд звертає увагу на таке.
Тимчасово, до 1 вересня 2021 року в Офісі Генерального прокурора, у кожній обласній прокуратурі утворюються відповідні кадрові комісії як органи для забезпечення в тому числі проведення атестації прокурорів Генеральної прокуратури відповідно до цього розділу. Саме Генерального прокурора наділено правом визначати перелік, склад і порядок роботи кадрових комісій Офісу Генерального прокурора (підпункти 7, 8 пункту 22 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури»).
Згідно з пунктом 2 Порядку №233, Комісії забезпечують: проведення атестації прокурорів та слідчих Генеральної прокуратури України; здійснення добору на посади прокурорів; розгляд дисциплінарних скарг про вчинення прокурором дисциплінарного проступку та здійснення дисциплінарного провадження щодо прокурорів.
Для здійснення повноважень, передбачених абзацами другим і третім пункту 2 цього Порядку, утворюються комісії у складі шести осіб, з яких не менше трьох - особи, делеговані міжнародними і неурядовими організаціями, проектами міжнародної технічної допомоги, дипломатичними місіями. Членами комісії можуть бути особи, які є політично нейтральними, мають бездоганну ділову репутацію, високі професійні та моральні якості, суспільний авторитет, а також стаж роботи в галузі права (пункт 3 Порядку №233).
Так, з метою проведення атестації прокурорів і слідчих Генеральної прокуратури України, наказом Генерального прокурора від 15 листопада 2019 року №287 утворено Шосту кадрову комісію.
Разом з тим, в матеріалах справи відсутні докази того, за якими критеріями здійснювався добір членів кадрової комісії, з огляду на що, відповідачі не довели та не надали належних доказів щодо підтвердження правомірності формування Шостої кадрової комісії, у тому числі компетентності та наявності необхідних професійних і моральних якостей її членів, які мають необхідний досвід щодо проведення атестації та бездоганну ділову репутацію, володіють тематикою, яка використовується для складання тестів та завдань іспиту, чи є вони політично нейтральними та чи мають досвід в галузі права.
Таким чином, з огляду на те, що відповідачі не надали до суду достатніх та беззаперечних доказів в обґрунтування правомірності прийняття оскаржуваного рішення, а також відсутність обставин скорочення штату, реорганізації чи ліквідації органу, в якому проходив службу позивач, суд приходить до висновку, що рішення Кадрова комісія №6 «Про неуспішне проходження прокурором атестації» від 10 грудня 2019 року №14 та наказ Генерального прокурора від 21 грудня 2019 року №2146ц є протиправними та підлягають скасуванню.
Відповідно до частини першої статті 235 Кодексу законів про працю України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.
Враховуючи зміну найменування юридичної особи «Генеральної прокуратури України» в «Офіс Генерального прокурора», з метою відновлення порушеного права позивача на працю, враховуючи незаконність звільнення позивача, суд приходить до висновку про те, що ОСОБА_1 належить поновити на посаді рівнозначній тій, яку обіймав позивач на момент звільнення, а саме посаді прокурора третього відділу процесуального керівництва управління наглядової діяльності Генеральної інспекції Генеральної прокуратури України, з 26 грудня 2019 року (оскільки 25 грудня 2019 року вихідний день).
В частині позовних вимог про стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за час вимушеного прогулу, суд звертає увагу на таке.
Відповідно до частини другої статті 235 Кодексу законів про працю, при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.
Середній заробіток працівника визначається відповідно до статті 27 Закону України «Про оплату праці» за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100 (далі по тексту - Порядок).
Із пункту 5 Порядку вбачається, що основою для визначення загальної суми заробітку, що підлягає виплаті за час вимушеного прогулу, є розрахована згідно з абзацом першим пункту 8 цього Порядку середньоденна (середньогодинна) заробітна плата працівника.
Нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період (пункт 8 Порядку).
Після визначення середньоденної заробітної плати як розрахункової величини для нарахування виплат працівнику здійснюється нарахування загальної суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, яка обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді (абзац другий пункту 8 Порядку).
Відповідно до абзацу третього пункту 8 Порядку середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства.
Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом України у постанові від 14 січня 2014 року №21-395а13.
Суд встановив, що позивача звільнено 24 грудня 2019 року (останній робочий день), відповідно, сума виплат за два календарні місяці роботи, для розрахунку середнього заробітку за час вимушеного прогулу повинна обчислюватись виходячи з виплат за жовтень та листопад 2019 року.
Так, відповідно до довідки від 07 травня 2020 року №21-703зп, виданої Офісом Генерального прокурора, заробітна плата позивача за жовтень 2019 року складає 32 842,24 грн., за листопад 2019 року - 32 842,24 грн.; середньоденна заробітна плата складає 1 527,55 грн.
Виходячи із поняття вимушеного прогулу, кількість днів вимушеного прогулу визначається з дня звільнення та до винесення судом рішення про поновлення на роботі незаконного звільненого працівника, в цьому випадку з 26 грудня 2019 року (оскільки 25 грудня 2019 року вихідний день) по 04 березня 2021 року.
На підставі листів Міністерства праці та соціальної політики України «Про розрахунок норми тривалості робочого часу» суд встановив, що кількість робочих днів за період з 26 грудня 2019 року по 04 березня 2021 року становить 298 днів, а саме: грудень 2019 року - 4 дні; у 2020 році - 251 робочий день; січень 2021 року - 19 днів; лютий 2021 року - 20 днів; березень 2021 року - 4 дні.
Пунктом 10 Порядку (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) передбачено, що у випадках підвищення тарифних ставок і посадових окладів на підприємстві, в установі, організації відповідно до актів законодавства, як у розрахунковому періоді, так і в періоді, протягом якого за працівником зберігається середній заробіток, заробітна плата, включаючи премії та інші виплати, що враховуються при обчисленні середньої заробітної плати, за проміжок часу до підвищення коригуються на коефіцієнт їх підвищення.
Постановою Кабінету Міністрів України від 11 грудня 2019 року №1155 «Про умови оплати праці прокурорів», яка набрала чинності 16 січня 2020 року, затверджено посадові оклади прокурорів Офісу Генерального прокурора.
У зв`язку з цим, коефіцієнт підвищення посадового окладу посади, яку позивач обіймав до звільнення, з 16 січня 2020 року складає 4,04 (28 815,00 грн. (посадовий оклад за посадою позивача, згідно Постанови №1155) ч 7 140,00 грн. (посадовий оклад за посадою позивача, згідно Постанови №505).
Відповідно середньоденна заробітна плата позивача з урахуванням коефіцієнту підвищення становить 6 171,30 грн. (1 527,55 грн. х 4,04).
Згідно з пунктом 3 розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури», зокрема, передбачено, що за прокурорами та керівниками структурних підрозділів Генеральної прокуратури України зберігається відповідний правовий статус, який вони мали до набрання чинності цим Законом, при реалізації функцій прокуратури до дня їх звільнення або переведення до Офісу Генерального прокурора. На зазначений період оплата праці працівників Генеральної прокуратури України здійснюється відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України, яка встановлює оплату праці працівників органів прокуратури (постанова Кабінету Міністрів України від 31 травня 2012 року №505 «Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників органів прокуратури»).
12 грудня 2020 року набрала чинності постанова Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2020 року №1213 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100» (далі по тексту - Постанова №1213), якою пункт 10 Порядку виключено, тобто з 12 грудня 2020 року відсутні підстави для коригування середньої заробітної плати на коефіцієнт підвищення, у випадках підвищення тарифних ставок і посадових окладів.
Таким чином, сума середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 26 грудня 2019 року по 15 січня 2020 року розраховується судом з урахуванням постанови Кабінету Міністрів України від 31 травня 2012 року №505 (1 527,55 грн. х 13 днів), за період з 16 січня 2020 року по 11 грудня 2020 року з урахуванням постанови Кабінету Міністрів України від 11 грудня 2019 року №1155 (6 171,30 грн. х 229 днів) та з 12 грудня 2020 року по 15 лютого 2021 року з урахуванням постанови Кабінету Міністрів України від 31 травня 2012 року №505 (1 527,55 грн. х 56 днів)
За таких підстав на користь ОСОБА_1 належить стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 1 518 628,65 грн.
Застосування коефіцієнту підвищення при обчисленні середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу, до прийняття Постанови №1213, підтверджується також висновками Верховного Суду, викладеними в постановах від 15 жовтня 2020 року у справі №826/17601/14, від 06 серпня 2019 року у справі №0640/4691/18 та від 15 квітня 2020 року у справі №826/15725/17.
Стосовно позовної вимоги про стягнення моральної шкоди у розмірі 1 000 000,00 грн. суд звертає увагу на таке.
Кожен має право на відшкодування за рахунок держави моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями органів державної влади, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень (стаття 56 Конституції України).
Згідно з положеннями статті 23 Цивільного кодексу України моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Як зазначено в пункті 3 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року №4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.
В пункті 9 зазначеної постанови Верховний Суд України зазначив, що розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості. Визначаючи розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди, суд повинен наводити в рішенні відповідні мотиви.
З аналізу наведених правових норм вбачається, що моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.
Позивач зазначає, що внаслідок незаконного звільнення він зазнав глибоких моральних страждань, що вимагає додаткових зусиль для організації свого життя.
Окружний адміністративний суд міста Києва вважає, що встановлення судом факту незаконного звільнення ОСОБА_1 , яке призвело до порушення права на працю останньої, вже є достатнім доказом того, що позивачу завдано моральну шкоду, та погоджується із доводами позивача про завдання морального стресу та негативного впливу на ділову репутацію фактом незаконного звільнення.
Що стосується заявленої моральної шкоди на рівні 1 000 000,00 грн., то позивач не довів, що саме така сума є співмірною із завданою шкодою, а тому наведений позивачем розрахунок є необґрунтованим.
З огляду на те, що «розумність» і «справедливість» є оціночними поняттями, враховуючи, що мало місце тривале невиконання судового рішення, що завдало позивачам моральної шкоди, виходячи з меж розумності, суд вважає, що достатнім буде стягнути з відповідачів на користь позивача за заподіяну моральну шкоду суму в розмірі 5 000,00 грн., тому позовні вимоги у цій частині підлягають частковому задоволенню.
Згідно з частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення покладається на відповідача.
На думку Окружного адміністративного суду міста Києва, відповідачі не довели правомірність звільнення позивача та прийняття оскаржуваних рішення та наказу з урахуванням вимог, встановлених частиною другою статті 19 Конституції України та частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, а тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних у матеріалах справи, адміністративний позов ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню.
Відповідно до частини третьої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
Оскільки позов задоволено частково, на користь позивача належить присудити сплачений ним судовий збір, пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
Відповідно до пунктів 2, 3 частини першої статті 371 Кодексу адміністративного судочинства України негайно виконуються рішення суду про присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби - у межах суми стягнення за один місяць; поновлення на посаді у відносинах публічної служби.
Тому рішення суду в частині поновлення позивача на посаді та стягнення на користь позивача заробітної плати за час вимушеного прогулу у межах суми стягнення за один місяць, слід звернути до негайного виконання.
Враховуючи викладене, керуючись статтями 72-77, 241-246, 371 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
В И Р І Ш И В:
1. Адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнити частково.
2. Визнати протиправним та скасувати рішення Шостої кадрової комісії Генеральної прокуратури України від 10 грудня 2019 року №14 «Про неуспішне проходження прокурором атестації».
3. Визнати протиправним та скасувати наказ Генеральної прокуратури України від 21 грудня 2019 року №2146ц.
4. Поновити ОСОБА_1 на посаді рівнозначній тій, яку він обіймав на момент звільнення, а саме посаді прокурора третього відділу процесуального керівництва управління наглядової діяльності Генеральної інспекції Генеральної прокуратури України з 26 грудня 2019 року.
5. Стягнути з Офісу Генерального прокурора на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 1 518 628,65 грн. (один мільйон п`ятсот вісімнадцять тисяч шістсот двадцять вісім гривень шістдесят п`ять копійок).
6. Допустити негайне виконання рішення в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді та стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу у межах суми стягнення за один місяць.
7. Стягнути з Офісу Генерального прокурора на користь ОСОБА_1 моральну шкоду у розмірі 5 000,00 грн. (п`ять тисяч гривень нуль копійок).
8. В іншій частині адміністративного позову відмовити.
9. Стягнути з на користь ОСОБА_1 понесені ним витрати зі сплати судового збору в сумі 420,40 грн. (чотириста двадцять гривень сорок копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Офісу Генерального прокурора.
Згідно з частиною першою статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Відповідно до частини другої статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України у разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Частина перша статті 295 Кодексу адміністративного судочинства України встановлює, що апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, а на ухвалу суду - протягом п`ятнадцяти днів з дня його (її) проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.
ОСОБА _1 ( АДРЕСА_1 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 );
Офіс Генерального прокурора (01011, м. Київ, вул. Різницька, 13/15; ідентифікаційний код 00034051);
Генеральний прокурор України (01011, м. Київ, вул. Різницька, 13/15; реєстраційний номер облікової картки платника податків не відомий);
Кадрової комісії №6 (01011, м. Київ, вул. Різницька, 13/15; ідентифікаційний код не відомий).
Суддя В.А. Кузьменко
Джерело: ЄДРСР 95309559
-
By ANTIRAID
Постанова
Іменем України
15 грудня 2020 року
м. Київ
Справа № 752/17832/14-ц
Провадження № 14-538цс19
Велика Палата Верховного Суду у складі:
судді-доповідача Пророка В. В.,
суддів Британчука В. В., Власова Ю. Л., Гриціва М. І., Гудими Д. А., Єленіної Ж. М., Золотнікова О. С., Катеринчук Л. Й., Князєва В. С., Крет Г. Р., Лобойка Л. М.,
Пількова К. М., Прокопенка О. Б., Рогач Л. І., Сімоненко В. М., Ткача І. В., Штелик С. П.
розглянула в порядку письмового позовного провадження справу за позовом ОСОБА_1 до Служби безпеки України, Державної казначейської служби України, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, - Приватне акціонерне товариство «Українська національна розрахункова картка» та Публічне акціонерне товариство «Акціонерний банк «Укргазбанк», про відшкодування майнової та моральної шкоди
за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 18 березня 2016 року, ухвалене суддею
Новаком А. В.,і рішення Апеляційного суду міста Києва від 05 грудня 2016 року, ухвалене у складі колегії суддів Волошиної В. М., Котули Л. Г., Слюсар Т. А., та за касаційною скаргою Служби безпеки України на рішення Апеляційного суду міста Києва від 05 грудня 2016 року, ухвалене у складі колегії суддів Волошиної В. М., Котули Л. Г., Слюсар Т. А., та
ВСТАНОВИЛА:
Короткий зміст позовних вимог
1. У жовтні 2014 року ОСОБА_1 звернувся до Голосіївського районного суду міста Києва з позовом до Служби безпеки України (далі - СБУ) в особі Головного слідчого управління СБУ (далі - ГСУ СБУ), Державної казначейської служби України (далі - ДКСУ), треті особи: Приватне акціонерне товариство «Українська національна розрахункова картка» (далі - АТ «УКРКАРТ»), Публічне акціонерне товариство «Акціонерний банк «Укргазбанк» (далі - АБ «Укргазбанк»), про стягнення майнової та моральної шкоди, завданої незаконними діями органів досудового слідства.
2. Позовна заява мотивована тим, що 05 жовтня 2011 року стосовно позивача була порушена кримінальна справа, її матеріали були направлені для організації подальших слідчих дій до ГСУ СБУ. 06 жовтня 2011 року ОСОБА_1 був затриманий працівниками СБУ, старшим слідчим органів внутрішніх справ 4 відділу Першого управління ГСУ СБУ була винесена постанова про накладення арешту на все рухоме та нерухоме майно позивача, позивачу обраний запобіжний захід у вигляді тримання під вартою.
3. 05 квітня 2012 року на підставі рішення Апеляційного суду міста Києва позивачу був змінений запобіжний захід у вигляді взяття під варту на заставу з внесенням коштів у розмірі 5 000 000,00 грн.
4. Постановою про відмову від підтримання обвинувачення в суді від 22 травня 2014 року прокурор відмовився від обвинувачення ОСОБА_1 за відсутності в його діях складу злочину. Постановою Голосіївського районного суду міста Києва від 23 травня 2015 року провадження у кримінальній справі стосовно позивача було закрите у зв`язку з відмовою прокурора від підтримання державного обвинувачення.
5. Позивач вважає, що у зв`язку з незаконним притягненням його до кримінальної відповідальності та незаконним взяттям під варту є всі правові підстави для стягнення на його користь майнової та моральної шкоди.
6. З урахуванням збільшеного розміру позовних вимог позивач просив стягнути на його користь за рахунок коштів Державного бюджету України моральну шкоду, яку він оцінює у розмірі 14 991 537,60 грн, шляхом безспірного списання з ДКСУ.
7. Також позивач просив стягнути на його користь за рахунок коштів Державного бюджету України матеріальну шкоду в сумі 17 810 455,52 грн шляхом безспірного списання з ДКСУ, обґрунтовуючи свої вимоги тим, що внаслідок незаконних дій органів досудового слідства він втратив впливову посаду та щомісячний заробіток у розмірі 25 000,00 грн, що за період з 05 жовтня 2011 року по 23 травня 2014 року (32 місяці) загалом складає 800 000,00 грн, а з урахуванням індексу інфляції та 3% річних (частина друга статті 625 Цивільного кодексу (далі - ЦК України) - 1 349 916,53 грн. У зв`язку з неповернення йому застави в розмірі 5 000 000,00 грн просив стягнути грошову заставу з урахуванням валютних втрат, що становить суму 11 883 750,08 грн, а також 4 576 788,91 грн у вигляді індексу інфляції та 3 % річних (частина друга статті 625 ЦК України) на суму боргу.
8. Загальну шкоду (матеріальну та моральну), спричинену йому незаконними діями органу досудового слідства, позивач після уточнення позовних вимог оцінив у 32 801 993,12 грн.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
9. Рішенням Голосіївського районного суду міста Києва від 18 березня 2016 року позов задоволений частково: на користь ОСОБА_1 за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом безспірного списання з ДКСУ стягнуте відшкодування моральної шкоди в сумі 250 000,00 грн, у задоволенні решти позовних вимог суд відмовив.
10. Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що в силу факту перебування позивача під слідством, а також його перебування в умовах ізоляції тривалий термін позивачу завдана моральна шкода, яку слід відшкодувати на підставі статті 1167 ЦК України та норм Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» (далі - Закон про відшкодування шкоди), з урахуванням обставин справи, характеру та обсягу страждань, яких зазнав позивач.
11. Відмовляючи в частині вимог позивача про стягнення грошової застави з урахуванням валютних втрат, індексу інфляції та 3 % річних, суд першої інстанції виходив з того, що питання про повернення застави регулюється нормами Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК України). У разі наявності ознак дії чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень щодо недотримання процедури повернення відповідних коштів оскарження їх дій та/або бездіяльності відбувається у визначеному законом порядку. Відмовляючи в частині вимог про стягнення заробітної плати з урахуванням індексу інфляції та 3 % річних, суд першої інстанції виходив з недоведеності позову в цій частині.
12. Рішенням Апеляційного суду міста Києва від 05 грудня 2016 року рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 18 березня 2016 року скасоване, позов у частині вимог про відшкодування моральної шкоди задоволений частково - стягнуто з ДКСУ за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку на користь ОСОБА_1 у сумі 150 000,00 грн, провадження у справі в частині позовних вимог ОСОБА_1 про відшкодування майнової шкоди в сумі 17 810 455,52 грн закрите.
13. Судове рішення апеляційного суду в частині закриття провадження у справі мотивоване тим, що відповідні вимоги позивача не підлягають розгляду в порядку цивільного судочинства. Їх розгляд належить до компетенції органів досудового розслідування та має здійснюватися в порядку, встановленому КПК України.
Короткий зміст наведених у касаційних скаргах вимог
14. 23 грудня 2016 року ОСОБА_1 подав до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ (далі - ВССУ) касаційну скаргу на рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 18 березня 2016 року та рішення Апеляційного суду міста Києва від 05 грудня 2016 року, у якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права судами попередніх інстанцій, просив скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення у справі - про задоволення позову.
15. Касаційна скарга обґрунтована тим, що суд першої інстанції безпідставно відмовив у частині позовних вимог щодо стягнення на користь ОСОБА_1 майнової шкоди в сумі 17 810 455,52 грн, а суд апеляційної інстанції необґрунтовано закрив провадження в частині цих позовних вимог. Крім того, скаржник не погоджується з визначеною судами попередніх інстанцій сумою моральної шкоди, оскільки, на його думку, її визначено без урахування всіх обставин та доказів у справі.
16. 23 грудня 2016 року СБУ подала до ВССУ касаційну скаргу на рішення Апеляційного суду міста Києва від 05 грудня 2016 року, у якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права судами попередніх інстанцій, просила скасувати це судове рішення та ухвалити нове рішення у справі - про відмову в задоволенні позову.
17. Касаційна скарга мотивована тим, що основні процесуальні дії стосовно позивача у відповідному кримінальному провадженні здійснювались прокуратурою, а не СБУ. Однак апеляційний суд не звернув на це уваги та не залучив органи прокуратури для участі в цій справі. На думку СБУ, позивач не довів незаконність дій СБУ, а також необхідність відшкодування моральної шкоди у відповідній сумі.
Позиція учасників справи, викладена в запереченнях на касаційні скарги
18. У січні 2017 року на адресу касаційного суду надійшло заперечення СБУ на касаційну скаргу позивача, у якому відповідач просить відмовити в задоволенні касаційної скарги та ухвалити нове рішення - про відмову в задоволенні позовних вимог.
19. У лютому 2017 від ОСОБА_1 на адресу суду надійшло заперечення на касаційну скаргу СБУ. В запереченні зазначено, що доводи відповідача є необґрунтованими, а касаційна скарга СБУ такою, що не підлягає задоволенню.
Рух справи в суді касаційної інстанції
20. Ухвалою ВССУ від 28 грудня 2016 року, крім іншого, відкрите касаційне провадження у справі за касаційною скаргою ОСОБА_1 , а ухвалою ВССУ від 18 січня 2017 року відкрите касаційне провадження у справі за касаційною скаргою СБУ.
21. 06 лютого 2018 року справа передана до Верховного Суду на виконання вимог підпункту 4 пункту 1 розділу ХІІІ «Перехідні положення» Цивільного процесуального кодексу України в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» (далі - ЦПК України).
22. 11 вересня 2019 року ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду справа передана на розгляд Великої Палати Верховного Суду з мотивів наявності в касаційній скарзі доводів, передбачених частиною шостою статті 403 ЦПК України. Згідно із цією частиною справа підлягає передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду у всіх випадках, коли учасник справи оскаржує судове рішення з підстав порушення правил предметної чи суб`єктної юрисдикції.
23. Ухвалою Великої Палати Верховного Суду від 07 жовтня 2019 року справа прийнята до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними в ній матеріалами (у порядку письмового провадження).
Позиція Великої Палати Верховного Суду
24. Велика Палата Верховного Суду, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши наведені в касаційних скаргах доводи та матеріали справи, вважає, що касаційні скарги підлягають частковому задоволенню з огляду на таке.
25. Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставою касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
26. Як установлено судами попередніх інстанцій, 05 жовтня 2011 року щодо ОСОБА_1 була порушена кримінальна справа за ознаками складу злочину, передбаченого частиною п`ятою статті 27 і частиною п`ятою статті 191, частинами другою, третьою статті 27, частиною другою статті 366 Кримінального кодексу України (далі - КК України), підслідність злочину визначена за слідчими ГСУ СБУ, яким доручено провадження досудового слідства в цій справі.
27. 06 жовтня 2011 року ОСОБА_1 був затриманий як підозрюваний на підставі пункту 2 частини першої статті 106 Кримінального процесуального кодексу України, затвердженого Законом УРСР від 28 грудня 1960 року (далі - КПК України 1960 року), і в подальшому йому обраний запобіжний захід у вигляді тримання під вартою.
28. 05 квітня 2012 року на підставі постанови Апеляційного суду міста Києва ОСОБА_1 був змінений запобіжний захід на заставу та визначено розмір такої в сумі 5 000 000,00 грн.
29. Таким чином, ОСОБА_1 перебував під вартою починаючи з 06 жовтня 2011 року по 05 квітня 2012 року, що складає 182 доби.
30. 22 травня 2014 року прокурором Прокуратури Голосіївського району м. Києва була винесена постанова про відмову від підтримання обвинувачення, пред`явленого ОСОБА_1 , за відсутністю складу злочину.
31. У зв`язку з відмовою прокурора від державного обвинувачення постановою Голосіївського районного суду міста Києва від 23 травня 2014 року провадження в кримінальній справі за обвинуваченням ОСОБА_1 закрите.
32. Отже, ОСОБА_1 перебував під слідством та судом з 05 жовтня 2011 року по 23 травня 2014 року, тобто 31 повний місяць.
33. З метою захисту своїх порушених прав, посилаючись на статті 1167, 1176 ЦК України, Закон про відшкодування шкоди, позивач просив відшкодувати йому майнову та моральну шкоду у зв`язку з незаконним притягненням до кримінальної відповідальності.
34. У статтях 55, 56 Конституції України закріплено, що кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
35. Частиною першою статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року, яка з огляду на приписи частини першої статті 9 Конституції України, статті 10 ЦК України є частиною національного законодавства, встановлено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
36. Система судів загальної юрисдикції є розгалуженою. Судовий захист є основною формою захисту прав, інтересів та свобод фізичних та юридичних осіб, державних та суспільних інтересів.
37. Судова юрисдикція - це інститут права, який покликаний розмежувати компетенцію як різних ланок судової системи, так і різних видів судочинства - цивільного, кримінального, господарського та адміністративного.
38. Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.
39. У статті 19 ЦПК України визначено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
40. Отже, у порядку цивільного судочинства можуть розглядатися будь-які справи, у яких хоча б одна зі сторін є фізичною особою, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства, а предметом позову є цивільні права, які, на думку позивача, є порушеними, оспореними чи невизнаними.
41. За змістом статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Способами захисту особистих немайнових або майнових прав та інтересів, з якими особа має право звернутися до суду, зокрема, є відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, відшкодування моральної (немайнової) шкоди.
42. Статтею 1176 ЦК України встановлено, що шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду. Право на відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними діями органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, виникає у випадках, передбачених законом. Порядок відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу досудового розслідування, прокуратури або суду, встановлюється законом.
43. Шкода, завдана громадянинові внаслідок незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян, підлягає відшкодуванню на підставі Закону про відшкодування шкоди (стаття 1 зазначеного Закону).
44. Частиною другою статті 1 Закону про відшкодування шкоди встановлено, що у випадках, зазначених у частині першій цієї статті, завдана шкода відшкодовується в повному обсязі незалежно від вини посадових осіб органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду.
45. Відповідно до пункту 2 частини першої статті 2 Закону про відшкодування шкоди право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає у випадках закриття кримінального провадження за відсутністю події кримінального правопорушення, відсутності у діянні складу кримінального правопорушення або невстановлення достатніх доказів для доведення винуватості особи у суді і вичерпання можливостей їх отримати.
46. Згідно з пунктом 5 статті 3 Закону про відшкодування шкоди в наведених у статті 1 цього Закону випадках громадянинові підлягає відшкодуванню моральна шкода.
47. Тобто чинним законодавством чітко визначено порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду, у тому числі й відшкодування моральної шкоди.
48. На день розгляду справи єдиним таким законом є Закон про відшкодування шкоди, сфера дії якого поширюється, в тому числі, й на осіб, стосовно яких закрите кримінальне провадження у зв`язку з відмовою від підтримання державного обвинувачення.
49. Відповідно до частини першої статті 4 Закону про відшкодування шкоди відшкодування шкоди у випадках, передбачених пунктами 1, 3, 4 і 5 статті 3 цього Закону, провадиться за рахунок коштів державного бюджету.
50. Статтею 11 Закону про відшкодування шкоди встановлено, що у разі виникнення права на відшкодування завданої шкоди відповідно до статті 2 цього Закону орган, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, слідчий, прокурор або суд зобов`язані роз`яснити особі порядок поновлення її порушених прав чи свобод та відшкодування завданої шкоди.
51. За змістом положень частини першої статті 12 Закону про відшкодування шкоди розмір відшкодовуваної шкоди, зазначеної в пункті 1 статті 3 цього Закону (тобто заробітку та інших грошових доходів, які громадянин втратив внаслідок незаконних дій), залежно від того, який орган провадив слідчі (розшукові) дії чи розглядав справу, у місячний термін з дня звернення громадянина визначають відповідні органи, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратура і суд, про що виносять постанову (ухвалу). Якщо кримінальне провадження закрито судом при розгляді кримінальної справи в апеляційному або касаційному порядку, зазначені дії провадить суд, що розглядав справу у першій інстанції.
52. Частиною другою зазначеної статті встановлено, що у разі незгоди з прийнятою постановою (ухвалою) про відшкодування шкоди громадянин відповідно до положень цивільного процесуального законодавства може оскаржити постанову до суду, а ухвалу суду - до суду вищої інстанції в апеляційному порядку.
53. Наказом Міністерства юстиції України, Генеральної прокуратури України та Міністерства фінансів України від 04 березня 1996 року № 6/5/3/41 затверджене Положення про застосування Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду» (далі - Положення), пунктом 6 якого встановлено, зокрема, що відповідний орган одночасно з повідомленням про закриття справи в стадії дізнання і попереднього слідства направляє громадянинові повідомлення, в якому роз`яснює, куди і протягом якого терміну можна звернутися за відшкодуванням шкоди і поновленням порушених прав.
54. Згідно з пунктами 11, 12 Положення для визначення розміру заробітку та інших грошових доходів, які громадянин втратив внаслідок незаконних дій, громадянин протягом шести місяців після направлення йому повідомлення може, зокрема, звернутися при закритті провадження в справі органами дізнання або слідства Міністерства внутрішніх справ, Генеральної прокуратури і СБУ - відповідно до цих органів.
55. У місячний термін з дня звернення громадянина один з органів, перелічених в пункті 11 Положення, залежно від того, хто з них здійснював слідчі дії або розглядав справу, витребовує від відповідних державних та громадських організацій усі необхідні документи, що мають значення для визначення розміру завданої шкоди, і виносить передбачену частиною першою статті 12 Закону про відшкодування шкоди ухвалу. Пункт 12 Положення містить вимоги щодо змісту такої ухвали. У разі незгоди з винесеною ухвалою суду громадянин має право оскаржити її до суду в порядку, встановленому для розгляду скарг на неправомірні дії органів державного управління і службових осіб, що ущемляють права громадян.
56. Отже, чинним законодавством чітко визначено порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду.
57. Кримінальне провадження - досудове розслідування і судове провадження, процесуальні дії у зв`язку із вчиненням діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність (пункт 10 частини першої статті 3 КПК України).
58. У статті 42 КПК України міститься широке коло прав, одним з яких є право вимагати відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, в порядку, визначеному законом, а також відновлення репутації, якщо підозра, обвинувачення не підтвердилися.
У чинному КПК України це право закріплене вперше.
59. Також однією з новел чинного КПК України є глава під назвою «Відшкодування (компенсація) шкоди у кримінальному провадженні, цивільний позов», згідно зі статтею 130 якої шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою за рахунок Державного бюджету України у випадках та в порядку, передбачених законом.
60. Отже, внаслідок незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, що підтверджується закриттям кримінального провадження у зв`язку з відмовою прокурора від підтримання державного обвинувачення, позивач має право на відшкодування майнової та моральної шкоди, і право на таке відшкодування виникає в силу прямої вказівки закону, а саме: статті 1176 ЦК України, Закону про відшкодування шкоди.
61. Відтак не ґрунтуються на вимогах закону доводи касаційної скарги представника СБУ про те, що позивачем не доведено незаконності дій з боку СБУ, причинного зв`язку між завданою моральною шкодою і діями слідчого ГСУ СБУ, оскільки правилами статті 1176 ЦК України, Закону про відшкодування шкоди визначені спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану органом державної влади, зокрема, органами, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органами досудового розслідування, прокуратури або суду. Такі підстави характеризуються особливостями суб`єктного складу завдавачів шкоди та особливим способом завданої шкоди.
62. Сукупність зазначених умов є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу. Так, завдана шкода відшкодовується в повному обсязі незалежно від вини посадових осіб органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду (частина друга статті 1 Закону про відшкодування шкоди). Право на відшкодування шкоди в розмірах і порядку, передбачених цим Законом, виникає у випадках, зокрема: закриття кримінального провадження за відсутністю події кримінального правопорушення, відсутністю у діянні складу кримінального правопорушення або невстановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи у суді і вичерпанням можливостей їх отримати (стаття 2 Закону про відшкодування шкоди).
63. Обов`язок роз`яснити особі порядок поновлення її порушених прав чи свобод та відшкодування завданої шкоди в разі закриття провадження у справі покладається на орган, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури, який повинен здійснити це шляхом направлення громадянинові повідомлення одночасно з постановою про закриття кримінального провадження. При цьому в повідомленні має бути зазначено, куди і протягом якого терміну можна звернутися за відшкодуванням шкоди і поновленням порушених прав.
64. Відсутність такого роз`яснення (повідомлення) не позбавляє особу права на відшкодування, встановленого законом.
65. Законом установлено, що визначення розміру відшкодування шкоди, якої зазнав громадянин внаслідок незаконних дій, у разі закриття кримінального провадження здійснює суд, про що постановляє відповідну ухвалу. Якщо кримінальне провадження закрито судом при розгляді кримінальної справи в апеляційному або касаційному порядку, зазначені дії провадить суд, що розглядав справу в першій інстанції. Таким судом у справі, що розглядається, є Голосіївський районний суд міста Києва.
66. Матеріали справи не містять відомостей про виконання щодо ОСОБА_1 передбаченого статтею 11 Закону про відшкодування шкоди обов`язку роз`яснення порядку поновлення його порушених прав та встановленого пунктами 6, 11, 12 Положення порядку повідомлення про звернення за відшкодуванням шкоди і поновленням порушених прав. Однак зазначені обставини не є підставою для відмови судом у захисті його порушеного права.
67. Оскільки Закон про відшкодування шкоди не містить вимог щодо процесуальної форми документа, з яким особа має звернутися до суду за захистом свого порушеного права, то таким способом захисту в силу положень статей 15, 16 ЦК України може бути, зокрема, звернення до суду з відповідною позовною заявою.
68. З аналізу положень статті 12 Закону про відшкодування шкоди вбачається, що саме суд, який закрив кримінальне провадження, визначає розмір заробітку та інших грошових доходів, які громадянин втратив унаслідок незаконних дій та які підлягають стягненню на його користь, і таке судове рішення може бути оскаржене до суду вищої інстанції відповідно до положень цивільного процесуального законодавства.
69. Суди встановили, що за захистом свого порушеного права ОСОБА_1 звернувся у порядку цивільного судочинства до Голосіївського районного суду міста Києва, який постановив закрити провадження у справі у зв`язку з відмовою від обвинувачення, з позовом про відшкодування майнової та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду.
70. За таких обставин та з підстав, передбачених наведеними нормами матеріального права, Апеляційний суд міста Києва помилково вважав наявними правові підстави для закриття провадження у справі в частині позовних вимог про відшкодування майнової шкоди, не звернувши достатньої уваги на предмет і підстави поданого позову, характер спірних правовідносин та норми матеріального права, які підлягають застосуванню до спірних правовідносин, а також наявність порушеного права позивача, встановленого законом, на звернення до суду за захистом такого права та права на відшкодування шкоди.
71. Крім того, Велика Палата Верховного Суду зауважує, що у цивільному судочинстві держава бере участь у справі як сторона через відповідний її орган, наділений повноваженнями у спірних правовідносинах, зокрема представляти державу в суді (див. також постанови Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2018 року у справі № 5023/10655/11 (пункт 6.22); від 26 лютого 2019 року у справі № 915/478/18 (пункт 4.20); від 27 лютого 2019 року у справі № 761/3884/18 (пункт 33), від 26 червня 2019 року у справі 587/430/16-ц (пункт 26), від 18 грудня 2019 року у справі 688/2479/16-ц (пункт 22), від 18 березня 2020 року у справі № 553/2759/18 (пункт 35)). У справах про відшкодування шкоди державою остання бере участь як відповідач через той орган, діяннями якого заподіяно шкоду.
Хоча наявність такого органу для того, щоби заявити відповідний позов до Держави України, не є обов`язковою (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 27 листопада 2019 року у справі № 242/4741/16-ц (пункт 30)). Участь у вказаних справах Державної казначейської служби України чи її територіальних органів не є необхідною (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 27 листопада 2019 року у справі № 242/4741/16-ц (пункт 44), від 25 березня 2020 року у справі № 641/8857/17 (пункт 64), від 11 листопада 2020 року у справі № 9901/845/18 (пункт 38), від 9 грудня 2020 року у справі № 9901/613/18 (пункт 79)).
72. Частиною шостою статті 411 ЦПК України передбачено, що підставою для скасування судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є порушення норм матеріального чи процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, що перешкоджають подальшому провадженню у справі.
73. Оскільки у справі, що розглядається, апеляційним судом постановлено незаконне рішення, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, та враховуючи, що судом допущені порушення норм матеріального та процесуального права, то Велика Палата Верховного Суду вважає за необхідне скасувати судове рішення апеляційної інстанції про закриття провадження у справі у частині позовних вимог про відшкодування майнової шкоди та направити справу в цій частині до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду.
74. При цьому суду необхідно вчинити відповідні процесуальні дії з визначення розміру завданої позивачу майнової шкоди, тобто необхідно установити фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, а згідно з нормами чинного ЦПК України Верховний Суд не має таких повноважень, тому на цій стадії перегляду справи позбавлений процесуальної можливості ухвалити рішення у справі, про що просить у касаційній скарзі позивач.
75. Відповідно до вимог статті 1 ЦПК України (у редакції, чинній на час розгляду справи в судах першої й апеляційної інстанцій) завданнями цивільного судочинства є, зокрема, справедливий розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
76. Аналогічне положення міститься й у статті 2 ЦПК України (у редакції від 03 жовтня 2017 року), згідно із частиною другою якої суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
77. Суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України (стаття 4 ЦПК України у редакції, чинній на час розгляду справи в судах першої й апеляційної інстанцій). Аналогічне положення міститься й у статті 5 ЦПК України в редакції від 03 жовтня 2017 року.
78. Загальні вимоги процесуального права, закріплені у статтях 57 - 60, 131 - 132, 137, 177, 179, 185, 194, 212 - 215 ЦПК України (у редакції, чинній на час розгляду справи в судах першої й апеляційної інстанцій), визначають обов`язковість установлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, якими суд керувався при вирішенні позову.
79. Обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів.
80. Всебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування усіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язків, відносин і залежностей. Всебічне, повне та об`єктивне з`ясування обставин справи забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.
81. Статтею 23 ЦК України визначено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.
82. Відповідно до частини другої цієї статті моральна шкода полягає:
1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я;
2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів;
3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна;
4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
83. Згідно з пунктом 1 статті 1, пунктом 5 статті 3 Закону про відшкодування шкоди підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян. У випадках, наведених у статті 1 цього Закону,громадянинові відшкодовується моральна шкода.
84. Відповідно до частин другої, третьої статті 13 цього Закону розмір моральної шкоди визначається з урахуванням обставин справи в межах, встановлених цивільним законодавством. Відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом провадиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом.
85. Статтею 4 Закону про відшкодування шкоди визначено, що відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли незаконні дії органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв`язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.
86. Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливості реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру. У випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні мінімальним розміром заробітної плати чи неоподатковуваним мінімумом доходів громадян, суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, що діють на час розгляду справи.
87. Суди попередніх інстанцій правильно керувалися тим, що на підставі положень Закону про відшкодування шкоди ОСОБА_1 має право на відшкодування моральної шкоди, яку необхідно визначати виходячи з мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством і судом починаючи із часу пред`явлення обвинувачення до закриття провадження в кримінальній справі постановою Голосіївського районного суду міста Києва від 23 травня 2014 року (з 05 жовтня 2011 року по 23 травня 2014 року, тобто 31 повний місяць).
88. Розмір моральної шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин.
89. Суди визначили мінімальний розмір моральної шкоди виходячи з установленого законодавством розміру заробітної плати на момент розгляду справи судом за кожен місяць перебування під слідством та судом, а саме станом на 2016 рік. Тобто цей розмір у будь-якому випадку не може бути зменшено, оскільки він є гарантованим мінімумом.
90. Визначаючи розмір відшкодування, суд має керуватися принципами розумності, справедливості та співмірності. Розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більшим, ніж достатньо для розумного задоволення потреб потерпілої особи, і не повинен приводити до її безпідставного збагачення.
91. Суд першої інстанції дійшов висновку про те, що перебування позивача під слідством, а також в умовах ізоляції тривалий термін часу порушило його звичний уклад життя, позбавило можливості реалізації своїх звичок і бажань, вимагало від нього додаткових зусиль для організації життя та погіршило відносини з оточуючими людьми і відношення останніх до його особистості, чим ОСОБА_1 завдано моральної шкоди, що становить підставу її відшкодування за статтею 1167 ЦК України та нормами Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», з урахуванням обставин справи, характеру та обсягу страждань, яких зазнав позивач.
92. При визначенні розміру відшкодування моральної шкоди суд першої інстанції врахував глибину фізичних та душевних страждань, завданих ОСОБА_1 , наявність перешкод у реалізації своїх життєвих планів, а також вимоги розумності та справедливості й дійшов обґрунтованого висновку про відшкодування моральної шкоди частково у розмірі 250 000, 00 грн.
93. Висновок місцевого суду щодо визначеного судом розміру моральної шкоди є правильним, законним та обґрунтованим. Суд правильно керувався засадами розумності, виваженості та справедливості й тим, що тривалим безпідставним утриманням під вартою, негативними наслідками, які продовжувалися після закриття кримінального провадження стосовно нього,позивачу завдано моральної шкоди, яка полягає в тяжкості вимушених змін у життєвих стосунках, зусиллях, необхідних для відновлення попереднього стану.
94. Обставини справи в цій частині встановлені судом першої інстанції на підставі оцінки зібраних доказів, проведеної з дотриманням вимог процесуального закону. Тобто місцевий суд дотримався принципу оцінки доказів, згідно з яким суд на підставі всебічного, повного й об`єктивного розгляду справи аналізує і оцінює докази як кожен окремо, так і в їх сукупності, у взаємозв`язку, в єдності і протиріччі, і ця оцінка повинна спрямовуватися на встановлення достовірності чи відсутності обставин, які обґрунтовують доводи і заперечення сторін.
95. Відповідно до статей 303, 304 ЦПК України в редакції, чинній на час вирішення спору, під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.
96. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, які судом першої інстанції були досліджені з порушенням встановленого порядку або в дослідженні яких було неправомірно відмовлено, а також нові докази, неподання яких до суду першої інстанції було зумовлено поважними причинами.
97. Зменшуючи розмір морального відшкодування, встановлений судом першої інстанції, до 150 000, 00 грн, апеляційний суд дійшов висновку про те, що такий розмір відшкодування є достатнім для розумного задоволення потреб позивача.
98. При цьому апеляційний суд не зазначив, які нові докази, протилежні висновкам місцевого суду, неподання яких до суду першої інстанції було зумовлено поважними причинами, зумовлюють необхідність зменшення встановленого судом першої інстанції відшкодування моральної шкоди.
99. Переоцінивши докази, які були оцінені місцевим судом з дотриманням вимог процесуального законодавства, суд апеляційної інстанції не зазначив в оскаржуваному судовому рішенні, які порушення норм процесуального права були допущені судом першої інстанції і в чому полягають ці порушення, які норми матеріального права були неправильно застосовані і в чому полягає таке неправильне застосування, тобто не встановив і не навів правових підстав для скасування рішення.
100. Рішення місцевого суду у частині вирішення позовних вимог про відшкодування моральної відповідає нормам матеріального та процесуального права, принципам і завданням цивільного судочинства, вимогам статей 213, 214 ЦПК України (у редакції, чинній на час ухвалення рішення) щодо законності й обґрунтованості.
101. Безпідставно змінивши законне й обґрунтоване рішення суду першої інстанції у частині вирішення позовних вимог про відшкодування моральної шкоди, апеляційний суд припустився помилки в застосуванні матеріального та процесуального закону, що призвело до неправильного вирішення спору в цій частині позовних вимог, не надав належної правової оцінки зібраним у справі доказам, обставинам справи.
102. З урахуванням викладеного Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що з підстав, передбачених статтею 413 ЦПК України, рішення апеляційного суду необхідно скасувати і залишити в силі рішення місцевого суду у частині позовних вимог про відшкодування моральної шкоди.
103. Відмовляючи в частині вимог позивача про стягнення грошової застави з урахуванням валютних втрат, індексу інфляції та 3 % річних, суд першої інстанції виходив з того, що питання про повернення застави регулюється нормами КПК України. З такими висновками погодився апеляційний суд та прийняв процесуальне рішення про закриття провадження у справі в цій частині. У разі наявності ознак дії чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень щодо недотримання процедури повернення відповідних коштів оскарження їх дій та/або бездіяльності відбувається у визначеному законом порядку.
104. За змістом статті 154-1 КПК України 1960 року питання про повернення застави заставодавцю вирішується під час дізнання, досудового слідства в судовому засіданні суддею за клопотанням заставодавця, а після надходження справи до суду - судом у судовому засіданні при розгляді справи або в іншому судовому засіданні. Застава, внесена підозрюваним, обвинуваченим, підсудним, може бути звернена судом на виконання вироку в частині майнових стягнень.
105. Пунктом 10 розділу XI КПК України передбачено, що кримінальні справи, які на день набрання чинності цим Кодексом не направлені до суду з обвинувальним висновком, постановою про застосування примусових заходів медичного чи виховного характеру, постановою про направлення справи до суду для вирішення питання про звільнення особи від кримінальної відповідальності, розслідуються, надсилаються до суду та розглядаються судами першої, апеляційної, касаційної інстанцій згідно з положеннями цього Кодексу.
106. Відповідно до пункту 11 статті 182 КПК України застава, що не була звернена в дохід держави, повертається підозрюваному, обвинуваченому, заставодавцю після припинення дії цього запобіжного заходу. При цьому застава, внесена підозрюваним, обвинуваченим, може бути повністю або частково звернена судом на виконання вироку в частині майнових стягнень. Застава, внесена заставодавцем, може бути звернена судом на виконання вироку в частині майнових стягнень тільки за його згодою.
107. Статтею 203 КПК України визначено, що ухвала про застосування запобіжного заходу припиняє свою дію після закінчення строку дії ухвали про обрання запобіжного заходу, ухвалення виправдувального вироку чи закриття кримінального провадження в порядку, передбаченому цим Кодексом.
108. Отже, що стосується вимог позивача в частині повернення коштів, внесених як застава, то суд обґрунтовано у своєму рішенні зазначив про те, що кошти, внесені 09 квітня 2012 року як застава за ОСОБА_1 , підлягають поверненню повністю або частково у випадках, передбачених КПК України.
109. Правовідносини щодо застави в межах кримінального провадження регулюються, зокрема, главою 18 «Запобіжні заходи, затримання особи» КПК України. Питання, які стосуються застави, застосованої як запобіжний захід у межах кримінального провадження, є кримінально-процесуальними правовідносинами і повинні вирішуватися в порядку кримінального судочинства. Відповідний висновок викладений в постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 листопада 2019 року у справі № 807/295/18 (провадження № 11-184апп19).
110. Оскільки не допускається об`єднання в одне провадження вимог, які підлягають розгляду за правилами різних видів судочинства, якщо інше не встановлено законом, суд відмовляє у відкритті провадження у справі в частині вимог, які не належать до цивільної юрисдикції. Таким чином, суд апеляційної інстанції обґрунтовано закрив провадження у справі щодо вимог, розгляд яких проводиться за правилами кримінального судочинства.
111. Крім того, постановою Голосіївського районного суду міста Києва від 23 травня 2014 року про закриття провадження у кримінальній справі за обвинуваченням ОСОБА_1 скасований після вступу постанови в законну силузапобіжний захід, застосований до позивача, у вигляді застави у розмірі 5 000 000,00 (п`яти мільйонів) грн. Суд постановив після вступу постанови в законну силу повернути ОСОБА_2 3 100 000,00 (три мільйони сто тисяч) грн, внесених ним 09 квітня 2012 року як заставу за ОСОБА_1 , та повернути ОСОБА_3 1 900 000,00 (один мільйон дев`ятсот тисяч) грн, внесених ним 09 квітня 2012 року як заставу за ОСОБА_1 .
112. За даними Єдиного державного реєстру судових рішень зазначену постанову позивач не оскаржував, зокрема, в частині вирішення питання про повернення застави. Таким чином, питання повернення застави уже вирішене в рамках кримінального судочинства під час закриття провадження у кримінальній справі.
113. Пункт 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» (далі - Закон № 460-IX), який набрав чинності 08 лютого 2020 року, передбачає, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
114. Оскільки касаційна скарга в цій справі подана в грудні 2018 року, Велика Палата Верховного Суду переглядає оскаржені судові рішення на підставі приписів ЦПК України в редакції, чинній до набрання чинності Законом № 460-IX.
115. Відповідно до пункту 2 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд.
116. За приписами частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.
117. Відповідно до частини шостої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення суду апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є порушення норм матеріального чи процесуального права про те, що призвели до постановлення незаконної постанови суду апеляційної інстанції, що перешкоджає подальшому провадженню у справі.
118. Зважаючи на викладене, Велика Палата Верховного Суду зробила висновок, що касаційні скарги ОСОБА_1 та СБУ необхідно задовольнити частково, рішення Апеляційного суду міста Києва від 05 грудня 2016 року в частині позовних вимог ОСОБА_1 про відшкодування майнової шкоди (окрім вимог про повернення застави та завданої її неповерненням шкоди) скасувати, справу в цій частині направити для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції; в частині позовних вимог про стягнення моральної шкоди судове рішення апеляційної інстанції слід скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Керуючись статтями 400, 409, 410, 413, 415, 416, 418, 419 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду
ПОСТАНОВИЛА:
1. Касаційні скарги ОСОБА_1 та Служби безпеки України задовольнити частково.
2. Рішення Апеляційного суду міста Києва від 05 грудня 2016 року в частині закриття провадження у справі за позовними вимогами ОСОБА_1 до Служби безпеки України, Державної казначейської служби України, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, - Приватне акціонерне товариство «Українська національна розрахункова картка» та Публічне акціонерне товариство «Акціонерний банк «Укргазбанк», про відшкодування іншої матеріальної шкоди скасувати, справу в цій частині направити для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції.
3. Рішення Апеляційного суду міста Києва від 05 грудня 2016 року в частині позовних вимог ОСОБА_1 до Служби безпеки України, Державної казначейської служби України, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, - Приватне акціонерне товариство «Українська національна розрахункова картка» та Публічне акціонерне товариство «Акціонерний банк «Укргазбанк», про відшкодування моральної шкоди скасувати.
4. Залишити в силі рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 18 березня 2016 року в частині позовних вимог ОСОБА_1 до Служби безпеки України, Державної казначейської служби України, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, - Приватне акціонерне товариство «Українська національна розрахункова картка» та Публічне акціонерне товариство «Акціонерний банк «Укргазбанк», про відшкодування моральної шкоди.
5. Рішення Апеляційного суду міста Києва від 05 грудня 2016 року в частині закриття провадження у справі за позовними вимогами ОСОБА_1 до Служби безпеки України, Державної казначейської служби України, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, - Приватне акціонерне товариство «Українська національна розрахункова картка» та Публічне акціонерне товариство «Акціонерний банк «Укргазбанк», про стягнення грошової застави з урахуванням валютних втрат, індексу інфляції та 3 % річних залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач
/підпис/
В. В. Пророк
Судді: /підпис/
В. В. Британчук
Г. Р. Крет
/підпис/
Ю. Л. Власов
/підпис/
Л. М. Лобойко
/підпис/
М. І. Гриців
/підпис/
К. М. Пільков
/підпис/
Д. А. Гудима
/підпис/
О. Б. Прокопенко
/підпис/
Ж. М. Єленіна
/підпис/
Л. І. Рогач
/підпис/
О. С. Золотніков
/підпис/
В. М. Сімоненко
/підпис/
Л. Й. Катеринчук
/підпис/
І. В. Ткач
/підпис/
В. С. Князєв
/підпис/
С. П. Штелик
Відповідно до частини третьої статті 415 ЦПК України постанова оформлена суддею Князєвим В. С.
Джерело: ЄДРСР 95177479
-
By ANTIRAID
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
20 січня 2021 року
м. Київ
Справа № 560/2120/20
Провадження № 11-337заі20
Велика Палата Верховного Суду у складі:
судді -доповідача Прокопенка О. Б.,
суддів Анцупової Т. О., Британчука В. В., Власова Ю. Л., Григор`євої І. В., Гриціва М. І., Гудими Д. А., Данішевської В. І., Єленіної Ж. М., Золотнікова О. С., Катеринчук Л. Й., Князєва В. С., Крет Г. Р., Лобойка Л. М., Пількова К. М., Пророка В. В., Рогач Л. І., Ситнік О. М., Сімоненко В. М., Ткача І. В., Штелик С. П.,
розглянувши в порядку письмового провадження зразкову справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області (далі - ГУ ПФУ в Хмельницькій області, ПФУ відповідно) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії
за апеляційною скаргою ГУ ПФУ в Хмельницькій області на рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 14 вересня 2020 року (судді Єзеров А. А., Коваленко Н. В., Кравчук В. М., Мороз Л. Л., Чиркін С. М.),
УСТАНОВИЛА:
У квітні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до Хмельницького окружного адміністративного суду з позовом, у якому з урахуванням уточнення позовних вимог просив:
- визнати протиправним та скасувати рішення ГУ ПФУ в Хмельницькій області від 12 березня 2020 року № 12 про відмову ОСОБА_1 у перерахунку пенсії за вислугу років;
- зобов`язати ГУ ПФУ в Хмельницькій області здійснити з 10 березня 2020 року перерахунок та виплату ОСОБА_1 пенсії за вислугу років відповідно до статті 50-1 Закону України від 5 листопада 1991 року № 1789-XII «Про прокуратуру» (далі - Закон № 1789-XII; у редакції, чинній на час призначення пенсії) у розмірі 90 відсотків від суми місячної заробітної плати, зазначеної у довідці Прокуратури Хмельницької області від 5 березня 2020 року № 18-174 вих.-20, без обмеження її максимального розміру.
3 травня 2020 року до Верховного Суду надійшли копії матеріалів адміністративної справи № 560/2120/20 разом із поданням судді Хмельницького окружного адміністративного суду Гнап Д. Д. про розгляд цієї справи Верховним Судом як зразкової та копіями матеріалів типових справ.
Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду ухвалою від 20 травня 2020 року за результатами розгляду подання судді Хмельницького окружного адміністративного суду Гнап Д. Д. про розгляд цієї справи Верховним Судом як зразкової справи відкрив провадження у зразковій адміністративній справі № 560/2120/20 за позовом ОСОБА_1 до ГУ ПФУ в Хмельницькій області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії та призначив справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження.
1 червня 2020 року до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду надійшла заява ОСОБА_1 про зміну підстав та уточнення позову, за змістом якої позивач змінив позовні вимоги та просив суд:
- визнати протиправним та скасувати рішення ГУ ПФУ в Хмельницькій області від 12 березня 2020 року № 12 про відмову ОСОБА_1 у перерахунку пенсії за вислугу років;
- зобов`язати ГУ ПФУ в Хмельницькій області здійснити з 13 грудня 2019 року перерахунок та виплату ОСОБА_1 раніше призначеної пенсії за вислугу років відповідно до вимог частини двадцятої статті 86 Закону України від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII «Про прокуратуру» (далі - Закон № 1697-VII) в розмірі 90 відсотків від усіх складових заробітку, зазначених у довідці Прокуратури Хмельницької області від 5 березня 2020 року № 18-174 вих.-20, без обмеження її максимального розміру з виплатою різниці між фактично отриманою та перерахованою сумою пенсії.
Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду рішенням від 14 вересня 2020 року позов задовольнив частково:
- визнав протиправним та скасував рішення ГУ ПФУ в Хмельницькій області від 12 березня 2020 року № 12 про відмову ОСОБА_1 у перерахунку пенсії за вислугу років;
- зобов`язав ГУ ПФУ в Хмельницькій області з 13 грудня 2019 року здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 пенсії за вислугу років відповідно до статті 86 Закону № 1697-VII на підставі довідки Прокуратури Хмельницької області від 5 березня 2020 року № 18-174 вих.-20 з виплатою різниці між фактично отриманою та перерахованою сумою пенсії.
У задоволенні решти позовних вимог відмовив.
Задовольняючи частково позов, суд дійшов висновку, що особи, яким пенсії призначені відповідно до Закону № 1789-ХІІ або Закону № 1697-VII, мають право на перерахунок пенсії у зв`язку з підвищенням заробітної плати працівникам прокуратури (зокрема, на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 657); такі пенсії перераховуються з 13 грудня 2019 року.
Вимоги щодо відсотку заробітної плати, з якого відбувається перерахунок пенсії, та вимоги щодо здійснення перерахунку пенсій без обмеження їх граничного розміру задоволенню не підлягають як передчасні (заявлені на майбутнє).
Не погодившись із таким рішенням, ГУ ПФУ в Хмельницькій області подало апеляційну скаргу, у якій зазначає, що оскаржуване рішення в частині задоволених позовних вимог підлягає скасуванню як таке, що постановлене при неповному з`ясуванні обставин, що мають значення для справи.
Так, відповідач вважає, що в оскаржуваному рішенні Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду, відхиляючи доводи ГУ ПФУ в Хмельницькій області стосовно того, що після ухвалення Конституційним Судом України Рішення від 13 грудня 2019 року у справі № 7-р(ІІ)/2019 (далі - Рішення КСУ № 7-р(ІІ)/2019) підставою для проведення перерахунку пенсій, призначених працівникам прокуратури, є підвищення заробітної плати відповідних категорій працівників після 13 грудня 2019 року, - дійшов помилкового висновку щодо застосування до спірних відносин постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 657 «Про внесення змін до деяких постанов Кабінету Міністрів України щодо оплати праці працівникам прокуратури» (далі - Постанова № 657).
Зазначає, що Постанова № 657 не є належним нормативно-правовим актом для визначення заробітної плати працівників прокуратури, систему якої оновлено з 25 вересня 2019 року, а відтак не є підставою для перерахунку пенсії з 13 грудня 2019 року.
ГУ ПФУ в Хмельницькій області наводить доводи про те, що висновок Верховного Суду в оскаржуваному рішенні щодо застосування до спірних правовідносин Постанови № 657 зроблений без урахування зміни з 25 вересня 2019 року системи прокуратури, наявності колізії однопредметних нормативно-правових актів та без урахування того, що редакція частини двадцятоїстатті 86 Закону № 1697-VІІ до ухвалення Рішення КСУ № 7-р(ІІ)/2019 не набрала чинності та не застосовувалася.
Просить скасувати рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 14 вересня 2020 року та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 .
У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_1 просить залишити її без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін та наводить доводи про те, що Касаційним адміністративним судом у складі Верховного Суду не порушено норми матеріального і процесуального права та що скаржники не спростували докази та аргументи позову.
Як установив суд першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 з 10 вересня 2010 року є пенсіонером та отримує пенсію за вислугу років, призначену відповідно до статті 50-1 Закону № 1789-ХІІ (у редакції, що діяла на момент призначення пенсії), у розмірі 90 відсотків від суми місячної заробітної плати.
17 березня 2015 року позивач звільнився з органів прокуратури та станом на день подання позову не працював.
У березні 2020 Прокуратурою Хмельницької області позивачу видано довідку від 5 березня 2020 року № 18-174 вих.-20 про розмір заробітної плати, що враховується для перерахунку пенсії. Довідка видана на підставі Постанови № 657.
10 березня 2020 року ОСОБА_1 звернувся до відповідача із заявою про перерахунок пенсії, до якої, серед іншого, додав зазначену довідку. Як на підставу для перерахунку пенсії позивач послався на Рішення КСУ № 7-(ІІ)/2019.
Рішенням ГУ ПФУ в Хмельницькій області від 12 березня 2020 року № 12 позивачу відмовлено у задоволенні заяви про перерахунок пенсії з мотивів відсутності нормативно-правових актів про підвищення заробітної плати працівникам органів прокуратури.
Вважаючи зазначене рішення відповідача незаконним, ОСОБА_1 звернувся до суду із цим позовом.
Велика Палата Верховного Суду дослідила наведені в апеляційній скарзі та відзиві на неї доводи, заслухала суддю-доповідача, перевірила матеріали справи, переглянула оскаржуване судове рішенняв межах апеляційної скарги й не виявила порушень норм матеріального чи процесуального права, які могли б призвести до ухвалення незаконного судового рішення, з огляду на таке.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно зі статтею 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
На час призначення ОСОБА_1 пенсії (10 вересня 2010 року) особливості пенсійного забезпечення прокурорів і слідчих прокуратури визначалися статтею 50-1 Закону № 1789-ХІІ (до 15 липня 2015 року).
Відповідно до частини першої цієї статті Закону № 1789-ХІІ прокурори і слідчі зі стажем роботи не менше 20 років, у тому числі зі стажем роботи на посадах прокурорів і слідчих прокуратури не менше 10 років, мають право на пенсійне забезпечення за вислугу років незалежно від віку. Пенсія призначається в розмірі 80 відсотків від суми їхньої місячної (чинної) заробітної плати, до котрої включаються всі види оплати праці, на які нараховуються страхові внески, одержуваної перед місяцем звернення за призначенням пенсії. За кожен повний рік роботи понад 10 років на цих посадах пенсія збільшується на 2 відсотки, але не більше 90 відсотків від суми місячного (чинного) заробітку.
Згідно із частиною дванадцятою вказаної статті Закону № 1789-ХІІ обчислення (перерахунок) пенсій провадиться за документами пенсійної справи та документами, додатково поданими пенсіонерами, виходячи з розміру місячного заробітку за відповідною посадою, з якої особа вийшла на пенсію, станом на час звернення за призначенням або перерахунком.
Призначені працівникам прокуратури пенсії перераховуються у зв`язку з підвищенням заробітної плати відповідних категорій прокурорсько-слідчих працівників. Перерахунок призначених пенсій провадиться з першого числа місяця, що йде за місяцем, у якому настали обставини, що тягнуть зміну розміру пенсії. Якщо при цьому пенсіонер набув права на підвищення пенсії, різницю в пенсії за минулий час може бути виплачено йому не більш як за 12 місяців. Перерахунок пенсій провадиться з урахуванням фактично отримуваних працівником виплат і умов оплати праці, що існували на день його звільнення з роботи (частина сімнадцята статті 50-1 Закону № 1789-ХІІ).
До статті 50-1 Закону № 1789-ХІІ вносилися зміни Законом України від 8 липня 2011 року № 3668-VI «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи» (далі - Закон № 3668-VI), унаслідок яких наведена вище частина сімнадцята статті 50-1 Закону 1789-ХІІ з 1 жовтня 2011 року стала вісімнадцятою, - тобто відбулась зміна порядкового номеру частини статті, що регламентувала порядок та підстави перерахунку пенсії, проте її текст залишився незмінним.
14 жовтня 2014 року ухвалено Закон № 1697-VІІ.
У первинній редакції частина двадцята статті 86 Закону № 1697-VІІ мала такий текст: «Призначені працівникам прокуратури пенсії перераховуються у зв`язку з підвищенням заробітної плати прокурорським працівникам на рівні умов та складових заробітної плати відповідних категорій працівників, які проходять службу в органах і установах прокуратури на момент виникнення права на перерахунок. Перерахунок призначених пенсій проводиться з першого числа місяця, наступного за місяцем, в якому настали обставини, що тягнуть за собою зміну розміру пенсії. Якщо при цьому пенсіонер набув право на підвищення пенсії, різницю в пенсії за минулий час може бути виплачено йому не більш як за 12 місяців. Пенсія працюючим пенсіонерам перераховується також у зв`язку з призначенням на вищу посаду, збільшенням вислуги років, присвоєнням почесного звання або наукового ступеня та збільшенням розміру складових його заробітної плати в порядку, передбаченому частинами другою, третьою та четвертою цієї статті, при звільненні з роботи або за кожні два відпрацьовані роки».
Отже, первинна редакція частини двадцятої статті 86 Закону № 1697-VІІ та частина сімнадцята (з 1 жовтня 2011 року - вісімнадцята) статті 50-1 Закону № 1789-ХІІ містили аналогічні за змістом положення щодо підстав та порядку перерахунку пенсій за вислугу років, призначених працівникам прокуратури.
Розділ XII «Прикінцеві положення» Закону № 1697-VІІ щодо набрання ним чинності (в розрізі конкретних статей закону) неодноразово змінювався, переважна більшість статей (у тому числі й стаття 86) цього Закону набрали чинності з 15 липня 2015 року. Водночас з 15 липня 2015 року втратив чинність Закон № 1789-XII (крім пункту 8 частини першої статті 15, частини четвертої статті 16, абзацу першого частини другої статті 46-2, статті 47, частини першої статті 49, частини п`ятої статті 50, частин третьої, четвертої, шостої та одинадцятої статті 50-1, частини третьої статті 51-2, статті 53 щодо класних чинів).
1 січня 2015 року набрав чинності Закон України від 28 грудня 2014 року № 76-VIII «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України» (далі - Закон № 76-VIII), яким, зокрема, частину вісімнадцяту статті 50-1 Закону № 1789-ХІІ (діяла до 15 липня 2015 року) та частину двадцяту статті 86 Закону № 1697-VІІ (набрала чинності 15 липня 2015 року) викладено у новій редакції, відповідно до якої умови на порядок перерахунку призначених пенсій працівникам прокуратури визначаються Кабінетом Міністрів України.
Прийняття зазначеного Закону, як убачається із пояснювальної записки до його законопроєкту, було обумовлено необхідністю реалізації заходів щодо економного та раціонального використання державних коштів та приведення до фінансових можливостей держави дії положень окремих законів України, створення умов для стабілізації фінансового стану держави та удосконалення окремих положень соціальної політики.
Таким чином, починаючи з 1 січня 2015 року в Україні жоден закон не визначав ані умов (підстав), ані порядку перерахунку пенсій за вислугу років, призначених на підставі Закону України «Про прокуратуру».
Законодавець повноваження на встановлення умов та порядку перерахунку призначених пенсій працівникам прокуратури після 1 січня 2015 року делегував Кабінету Міністрів України.
Як установлено судом та вбачається з матеріалів справи, Кабінет Міністрів України впродовж 2015-2019 років не визначив умов та порядку перерахунку пенсій працівникам прокуратури.
Така бездіяльність Кабінету Міністрів України призвела до численних судових спорів між пенсіонерами, які отримують пенсію відповідно до Закону України «Про прокуратуру» та ПФУ.
13 грудня 2019 року Конституційний Суд України за результатами розгляду справи за конституційними скаргами ОСОБА_2 та ОСОБА_3 щодо відповідності Конституції України (конституційності) положення частини двадцятої статті 86 Закону № 1697-VII ухвалив Рішення № 7-р(II)/2019, яким:
- визнав таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), положення частини двадцятої статті 86 Закону № 1697-VII зі змінами, яким передбачено, що умови та порядок перерахунку призначених пенсій працівникам прокуратури визначаються Кабінетом Міністрів України;
- положення частини двадцятої статті 86 Закону № 1697-VII зі змінами, визнане неконституційним, втрачає чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
До того ж Конституційний Суд України установив такий порядок виконання цього Рішення:
- частина двадцята статті 86 Закону № 1697-VII зі змінами не підлягає застосуванню з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення;
- частина двадцята статті 86 Закону № 1697-VII підлягає застосуванню в первинній редакції:
«20. Призначені працівникам прокуратури пенсії перераховуються у зв`язку з підвищенням заробітної плати прокурорським працівникам на рівні умов та складових заробітної плати відповідних категорій працівників, які проходять службу в органах і установах прокуратури на момент виникнення права на перерахунок. Перерахунок призначених пенсій проводиться з першого числа місяця, наступного за місяцем, в якому настали обставини, що тягнуть за собою зміну розміру пенсії. Якщо при цьому пенсіонер набув право на підвищення пенсії, різницю в пенсії за минулий час може бути виплачено йому не більш як за 12 місяців. Пенсія працюючим пенсіонерам перераховується також у зв`язку з призначенням на вищу посаду, збільшенням вислуги років, присвоєнням почесного звання або наукового ступеня та збільшенням розміру складових його заробітної плати в порядку, передбаченому частинами другою, третьою та четвертою цієї статті, при звільненні з роботи або за кожні два відпрацьовані роки».
Згідно зі статтею 22 Конституції України права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
Відповідно до частини другої статті 152 Конституції України закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.
Зазначене Рішення КСУ стало підставою для звернення пенсіонерів, які отримують пенсію відповідно до Закону України «Про прокуратуру», за отриманням актуальних довідок про заробітну плату та згодом до органів ПФУ із заявами про перерахунок пенсії.
Проте пенсійний орган відмовляє заявникам у задоволенні заяв про перерахунок пенсії з мотивів відсутності нормативно-правових актів про підвищення заробітної плати працівникам органів прокуратури.
Тобто фактично пенсійний орган погоджується з наявністю у заявників права на перерахунок пенсії, проте зазначає про відсутність нормативно-правових актів про підвищення заробітної плати працівникам органів прокуратури.
Ураховуючи наведене, Велика Палата Верховного Суду не погоджується з доводами відповідача про те, що Постанова № 657 не є належним нормативно-правовим актом для визначення заробітної плати працівників прокуратури, систему якої оновлено з 25 вересня 2019 року, а відтак не є підставою для перерахунку пенсії з 13 грудня 2019 року.
Так, пенсійний орган, відмовляючи в перерахунку пенсії прокурорам, серед іншого, посилається на положення постанови Кабінету Міністрів України від 11 грудня 2019 року № 1155 «Про умови оплати праці прокурорів», за змістом пункту 7 якої зміна розмірів посадових окладів для працівників прокуратури, передбачених цією постановою, не є підставою для перерахунку пенсій, що призначені згідно із Законом України «Про прокуратуру».
Натомість заявники просять здійснити перерахунок їхніх пенсії з урахуванням норм Постанови № 657, яка не містить жодних обмежень.
Доводи ГУ ПФУ в Хмельницькій області про те, що після набрання чинності Рішенням КСУ № 7-р(ІІ)/2019, тобто після 13 грудня 2019 року, нормативно-правового акта про підвищення заробітної плати працівникам органів прокуратури не ухвалено, а тому немає підстав для перерахунку пенсії, є помилковими та не доводять правомірності його дій, оскільки чинна з 13 грудня 2019 року норма частини двадцятої статті 86 Закону № 1697-VII визначає умовою перерахунку пенсії за вислугу років підвищення заробітної плати прокурорським працівникам. Адже грошове забезпечення працівників прокуратури істотно збільшилося ще в жовтні 2017 року, а теперішній розмір пенсії позивача останній раз перераховувався ще у 2015 році.
Протягом усього періоду дії норми статті 86 Закону № 1697-VІІ, яка визначала, що умови та порядок перерахунку призначених пенсій працівникам прокуратури визначаються Кабінетом Міністрів України, позивач мав право на перерахунок пенсії, проте був позбавлений можливості таке право реалізувати з огляду на бездіяльність Кабінету Міністрів України.
Така бездіяльність уряду була предметом розгляду в судах.
Верховний Суд в постанові від 24 квітня 2019 року (справа № 826/8546/18) звернув увагу, що Кабінет Міністрів України протягом тривалого часу ухиляється від прийняття рішення про встановлення порядку та умов перерахунку пенсій працівникам прокуратури, необхідність прийняття яких Законом № 1697-VІІ покладено саме на уряд.
Суди у зазначеній справі визнали протиправною бездіяльність Кабінету Міністрів України щодо неприйняття порядку та умов перерахунку пенсій працівникам прокуратури, як це передбачено частиною двадцятою статті 86 Закону № 1697-VІІ, та зобов`язали Кабінет Міністрів України протягом 30 днів з дня набрання рішенням законної сили вжити заходів та ухвалити рішення про встановлення порядку та умов перерахунку пенсій працівникам прокуратури.
Проте рішення суду Кабінетом Міністрів України виконано не було.
Відсутність затвердженого Кабінетом Міністрів України порядку перерахунку призначених пенсій працівникам прокуратури зумовило неможливість проведення органами ПФУ перерахунку зазначених пенсій, у тому числі й пенсії позивача.
Реалізація його права була забезпечена саме Рішенням КСУ № 7-р(ІІ)/2019.
Тому Велика Палата Верховного Суду вважає, що твердження відповідача про те, що для реалізації пенсіонерам права на перерахунок пенсії, визначеного статтею 86 Закону № 1697-VІІ (у редакції, чинній з 13 грудня 2019 року), обов`язковою умовою є прийняття урядом нової постанови про підвищення заробітної плати працівникам прокуратури, є хибним з огляду на те, що на момент прийняття Конституційним Судом України зазначеного Рішення вже існувала суттєва різниця в оплаті праці чинних працівників прокуратури та розмірі заробітних плат, з яких розраховані пенсії прокурорських пенсіонерів. Така нерівність має усуватись ПФУ шляхом беззастережного (відносно дати ухвалення рішення про збільшення заробітку діючих працівників прокуратури) задоволення заяв пенсіонерів про перерахунок пенсії, поданих після 13 грудня 2019 року
Крім того, Велика Палата Верховного Суду зауважує, що Постанова № 657 є чинною, а тому немає підстав для її незастосування. Таке рішення уряду є рішенням про «підвищення заробітної плати працівників прокуратури».
Таким чином, Велика Палата Верховного Суду погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що позивач має право на перерахунок пенсії відповідно до статті 86 Закону № 1697-VII на підставі довідки Прокуратури Хмельницької області від 5 березня 2020 року № 18-174 вих. 20.
Також Велика Палата Верховного Суду погоджується з висновком суду першої інстанції щодо здійснення перерахунку пенсії позивача з 13 грудня 2019 року з огляду на таке.
Первинна редакція частини двадцятої статті 86 Закону № 1697 до 13 грудня 2019 року (дата ухвалення Рішення КСУ № 7-р(ІІ)/2019) не набирала чинності та не застосовувалася, оскільки Законом № 76-VIII цю первинну редакцію з 1 січня 2015 року було викладено в новій редакції: «Умови та порядок перерахунку призначених пенсій працівникам прокуратури визначаються Кабінетом Міністрів України», - тобто ці зміни було внесені в текст статті 86 Закону № 1697-VІІ ще до дати набрання нею чинності (15 липня 2015 року).
Тому частина двадцята статті 86 Закону № 1697 (в первинній редакції, якою визначено умови та порядок перерахунку пенсії за вислугу років працівникам прокуратури) на підставі Рішення КСУ № 7-р(ІІ)/2019 набрала чинності 13 грудня 2019 року та підлягає застосуванню починаючи з цієї дати. Отже, після тривалої перерви (1 січня 2015 року - 12 грудня 2019 року) в Україні з`явилася/набрала чинності норма закону, що визначає умови та порядок перерахунку пенсії за вислугу років, призначеної на підставі Закону України «Про прокуратуру».
Вирішуючи питання щодо порядку перерахунку пенсії за вислугу років колишнього працівника прокуратури, суд враховує, що:
- перерахунок пенсії проводиться за заявою особи, до якої додаються необхідні документи на підтвердження умов, що зумовлюють перерахунок пенсії;
- відповідно до частини двадцятої статті 86 Закону № 1697-VII перерахунок призначених пенсій проводиться з першого числа місяця, наступного за місяцем, в якому настали обставини, що тягнуть зміну розміру пенсії. Якщо при цьому пенсіонер набув право на підвищення пенсії, різницю в пенсії за минулий час може бути виплачено йому не більш як за 12 місяців.
Частина двадцята статті 86 Закону № 1697-VII, як вже зазначено вище, набрала чинності з 13 грудня 2019 року, а відтак Велика Палата Верховного Суду погоджується із висновком суду першої інстанції, що ефективним способом відновлення порушених прав позивача є зобов`язання відповідача здійснити перерахунок пенсії позивача з 13 грудня 2019 року. При цьому позивач звернувся до відповідача із заявою про перерахунок пенсії 10 березня 2020 року, тобто просив виплатити йому різницю в пенсії за минулий час менш як за 12 місяців.
Отже, Велика Палата Верховного Суду погоджується з висновками суду першої інстанції про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог та підтримує висновок про те, що з 13 грудня 2019 року особи, яким пенсії призначені відповідно до Закону № 1789-ХІІ або Закону № 1697-VII, мають право на перерахунок пенсії у зв`язку з підвищенням заробітної плати працівників прокуратури (зокрема, на підставі Постанови № 657); такі пенсії перераховуються з 13 грудня 2019 року.
Відповідно до частини десятої статті 290 КАС у рішенні суду, ухваленому за результатами розгляду зразкової справи, Верховний Суд додатково зазначає: 1) ознаки типових справ; 2) обставини зразкової справи, які обумовлюють типове застосування норм матеріального права та порядок застосування таких норм; 3) обставини, які можуть впливати на інше застосування норм матеріального права, ніж у зразковій справі.
Це рішення суду є зразковим для справ, у яких предметом спору є: вимога зобов`язати відповідача перерахувати пенсію відповідно до статті 50-1 Закону № 1789-ХІІ або статті 86 Закону №1697-VII; звернення до територіальних органів Пенсійного фонду України за перерахунком пенсії після 13 грудня 2019 року .
Обставини зразкової справи, які обумовлюють типове застосування норм матеріального права: а) позивачем є особа, яка отримує пенсію, призначену відповідно до Закону № 1789-ХІІ або Закону № 1697-VII; б) предметом спору є перерахунок пенсії відповідно до частини двадцятої статті 86 Закону №1697-VII після ухвалення Рішення КСУ № 7-р(ІІ)/2019.
На інше застосування норм матеріального права, ніж у зразковій справі, можуть впливати істотні розбіжності у фабулах справ.
Крім того, суд вважає недоречними посилання скаржника на те, що бюджетні асигнування з Державного бюджету України після винесення Рішення КСУ № 7-р(ІІ)/2019 ПФУ не збільшувалися, виплата пенсій, зокрема призначених відповідно до Закону України «Про прокуратуру», здійснюється з урахуванням пунктів 20, 29 частини першої статті 116 Бюджетного кодексу України в межах бюджетних призначень, оскільки вимога позивача ґрунтується на чітких законодавчих положеннях. Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував на тому, що державні органи не можуть посилатись на відсутність коштів як на підставу невиконання зобов`язань (зокрема, рішення у справах «Бурдов проти Росії», «Сук проти України»).
Велика Палата Верховного Суду, переглянувши судове рішення в межах апеляційної скарги, перевіривши повноту встановлення судом фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального та процесуального права, дійшла висновку, що при ухваленні оскаржуваного судового рішення суд першої інстанції не допустив неправильного застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, які були б підставою для скасування судового рішення, а тому апеляційну скаргу ГУ ПФУ в Хмельницькій області слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Міркування і твердження скаржника в апеляційній скарзі не спростовують правильності правових висновків Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, викладених в оскаржуваному рішенні.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 315 КАС за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Згідно із частиною першою статті 316 КАС суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Відповідно до частини шостої статті 139 КАС якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат.
Оскільки Велика Палата Верховного Суду не змінює судове рішення та не ухвалює нове, розподіл судових витрат не здійснюється.
Керуючись статтями 290, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, Велика Палата Верховного Суду
ПОСТАНОВИЛА:
1. Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області залишити без задоволення.
2. Рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 14 вересня 2020 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною й оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач
О. Б. Прокопенко
Судді:
Т. О. Анцупова
В. С. Князєв
В. В. Британчук
Г. Р. Крет
Ю. Л. Власов
Л. М. Лобойко
І. В. Григор`єва
К. М. Пільков
М. І. Гриців
В. В. Пророк
Д. А. Гудима
Л. І. Рогач
В. І. Данішевська
О. М. Ситнік
Ж. М. Єленіна
В. М. Сімоненко
О. С. Золотніков
І. В. Ткач
Л. Й. Катеринчук
С. П. Штелик
Джерело: ЄДРСР 95177444
-
By ANTIRAID
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
03 лютого 2021 року
м. Київ
Справа № 826/9464/18
Провадження № 11-169апп20
Велика Палата Верховного Суду у складі:
судді-доповідача Золотнікова О. С.,
суддів Анцупової Т. О., Британчука В. В., Власова Ю. Л., Григор`євої І. В., Гриціва М. І., Данішевської В. І., Єленіної Ж. М., Катеринчук Л. Й., Князєва В. С., Крет Г. Р., Лобойка Л. М., Пількова К. М., Прокопенка О. Б., Пророка В. В., Рогач Л. І., Ситнік О. М., Сімоненко В. М., Ткача І. В., Штелик С. П.
розглянула в порядку письмового провадження касаційну скаргу Головного управління ДФС у м. Києві (далі - ГУ ДФС у м. Києві) на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 18 грудня 2018 року (суддя Федорчук А. Б.) та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 14 травня 2019 року (судді Пилипенко О. Є., Бужак Н. П., Костюк Л. О.) у справі № 826/9464/18 за позовом Приватного акціонерного товариства «Український науково-дослідний інститут спеціальних видів друку» Корпоративне підприємство ДАК «Укрвидавполіграфія» (далі - Товариство) до ГУ ДФС у м. Києві про визнання протиправним і скасування наказу та
ВСТАНОВИЛА :
Короткий зміст позовних вимог та їх обґрунтування
1. У червні 2018 року Товариство звернулося до суду з позовом до ГУ ДФС у м. Києві, у якому просило визнати протиправним і скасувати наказ відповідача від 12 червня 2018 року № 9849 «Про проведення документальної позапланової виїзної перевірки ПАТ «Український науково-дослідний інститут спеціальних видів друку» Корпоративне підприємство ДАК «Укрвидавполіграфія» (код 02426463)».
2. На обґрунтування позову Товариство зазначило, що підставою для видання спірного наказу була ухвала слідчого судді Солом`янського районного суду міста Києва від 01 серпня 2016 року у справі № 760/6919/16-к про надання дозволу на проведення позапланової документальної перевірки з питань дотримання вимог податкового законодавства України, зокрема, Товариства при здійсненні фінансово-господарських взаємовідносин з контрагентами за період з 01 січня 2014 року по 29 липня 2016 року, постановлена в межах кримінального провадження, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12015000000000630 від 08 грудня 2015 року, за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених частиною третьою статті 28, частиною другою статті 205, частиною третьою статті 209, частиною третьою статті 28, частиною третьою статті 212, частиною четвертою статті 190, частиною третьою статті 28, частиною другою статті 205 Кримінального кодексу України (далі - КК України). Проте згідно з підпунктом 78.1.11 пункту 78.1 статті 78 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі - ПК України) документальна позапланова перевірка здійснюється на підставі отримання судового рішення суду (слідчого судді) про призначення перевірки, а не судового рішення про надання дозволу на проведення перевірки. Крім цього, Кримінальний процесуальний кодекс України (далі - КПК України) з 15 липня 2015 року не передбачає повноважень прокурора і слідчого судді призначати ревізії та перевірки, а також повноважень слідчого судді надавати дозвіл на призначення перевірки. На думку позивача, слідчий суддя, надавши слідчому дозвіл на проведення перевірки, вийшов за межі своїх повноважень і прийняв рішення, не передбачене кримінальним процесуальним законодавством. Відтак спірний наказ, виданий на підставі вказаної ухвали слідчого судді, є протиправним і підлягає скасуванню.
Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій
3. Окружний адміністративний суд міста Києва рішенням від 18 грудня 2018 року позов Товариства задовольнив повністю: визнав протиправним і скасував наказ ГУ ДФС у м. Києві від 12 червня 2018 року № 9849 про проведення документальної позапланової виїзної перевірки.
4. Задовольняючи позов, суд першої інстанції керувався тим, що термін дії ухвали слідчого судді про надання дозволу на проведення позапланової документальної перевірки з питань дотримання вимог податкового законодавства позивача становив один календарний місяць відповідно до приписів пункту 7 частини першої статті 164 КПК України, а тому проведення перевірки поза межами строку дії вказаної ухвали є протиправним та, як наслідок, видання спірного наказу відповідачем також є протиправним.Суд першої інстанції вказав, що зазначене узгоджується з правовою позицією, висловленою в постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 28 серпня 2018 року у справі № 812/1212/17 (провадження № К/9901/46913/18) та 19 вересня 2018 року у справі № 822/573/17 (провадження № К/9901/37671/18).
5. Шостий апеляційний адміністративний суд постановою від 14 травня 2019 року рішення суду першої інстанції залишив без змін.
6. Апеляційний суд погодився з висновком суду першої інстанції та на доводи апеляційної скарги ГУ ДФС у м. Києві про те, що у зв`язку з проведенням перевірки спірний наказ вичерпав свою дію виконанням і тому не підлягає скасуванню, зазначив, що право на судовий захист пов`язане із самою протиправністю оскаржуваного рішення та не ставиться в залежність від наслідків його реалізації. При цьому суд апеляційної інстанції керувався правовим висновком, висловленим Верховним Судом України в постанові від 27 січня 2015 року (справа № 21-425а14), який також був викладений у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 21 березня 2018 року (справа № 812/602/17).
Короткий зміст та обґрунтування наведених у касаційній скарзі вимог
7. Не погодившись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, відповідачподав касаційну скаргу, на обґрунтування якої зазначив, що суди, посилаючись на пункт 7 частини першої статті 164 КПК України,дійшли помилкового висновку про те, що термін дії ухвали слідчого судді Солом`янського районного суду міста Києва від 01 серпня 2016 року у справі № 760/6919/16-к про надання дозволу на проведення позапланової документальної перевірки Товариства з питань дотримання вимог податкового законодавства становив один календарний місяць, оскільки вказана норма права застосовується до ухвал про тимчасовий допуск до речей і документів, а не ухвал про надання дозволу на проведення позапланової документальної перевірки з питань дотримання вимог податкового законодавства.До того ж в ухвалі слідчого судді не вказано строку її дії, проте зазначено, що тривалість проведення вказаної позапланової документальної перевірки не повинна перевищувати строку, визначеного пунктом 82.2 статті 82 ПК України. Крім цього, відповідно до норм КПК України вказана ухвала слідчого судді оскарженню не підлягає та є обов`язковою до виконання. Така правова позиція відображена у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду від 15 лютого 2018 року у справі № 757/2200/17-к.
8. ГУ ДФС у м. Києві також указало, що допуск посадових осіб контролюючого органу до перевірки Товариства відбувся та за її наслідками були прийняті податкові повідомлення-рішення, які наразі оскаржуються в межах іншого судового провадження (справа № 826/15941/18). Проте суди попередніх інстанцій не врахували правову позицію Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, викладену в постанові від 18 грудня 2018 року в справі № 826/3014/16, відповідно до якої платник податку, який вважає порушеним порядок та підстави призначення податкової перевірки щодо нього, зокрема виїзної, має захищати свої права шляхом недопуску посадових осіб контролюючого органу до такої перевірки. Якщо ж допуск до податкової перевірки відбувся, в подальшому предметом розгляду в суді має були лише суть виявлених порушень податкового та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, а тому цей суд дійшов висновку, що позови платників податків, спрямовані на оскарження рішень (у тому числі наказів про призначення перевірки), дій або бездіяльності контролюючих органів щодо призначення та/або проведення перевірок можуть бути задоволені лише в тому разі, якщо до моменту ухвалення судового рішення не відбулося допуску посадових осіб контролюючого органу до спірної перевірки. В іншому випадку в задоволенні відповідних позовів має бути відмовлено, оскільки правові наслідки оскаржуваних дій за таких обставин є вичерпаними, а отже, задоволення позову не може призвести до відновлення порушених прав платників податків, оскільки після проведення перевірки права платника податків порушують лише наслідки проведення відповідної перевірки.
9. Відповідач стверджує, що він мав правові підстави прийняття оскаржуваного наказу, при цьому допуск до проведення документальної позапланової виїзної перевірки Товариства відбувся, а ГУ ДФС у м. Києві фактично реалізувало свою компетенцію на проведення такої перевірки та оформлення її результатів, тому дії контролюючого органу щодо призначення та проведення перевірки, на думку скаржника, не є такими, що порушують права позивача.
10. У зв`язку з викладеним скаржник просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій та прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позову повністю.
Позиція інших учасників справи
11. На час розгляду справи позивач відзиву на касаційну скаргу не надіслав.
Рух касаційної скарги
12. Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду ухвалою від 23 липня 2019 року відкрив касаційне провадження в цій справі, а ухвалою від 21 травня 2020 року передав її на розгляд Великої Палати Верховного Суду відповідно до частини п`ятої статті 346 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).
13. Велика Палата Верховного Суду ухвалою від 24 червня 2020 року прийняла та призначила цю справу до касаційного розгляду в порядку письмового провадження без виклику учасників справи з огляду на практику Європейського суду з прав людини про доцільність розгляду справи на основі письмових доказів у випадках, коли мають бути вирішені тільки питання права (рішення від 08 грудня 1983 року у справі «Аксен проти Німеччини», заява № 8273/78; рішення від 25 квітня 2002 року у справі «Варела Ассаліно проти Португалії», заява № 64336/01).
Короткий зміст ухвали Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду
14. Постановляючи ухвалу про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду послався на те, що вважає безпідставними доводи скаржника про неможливість скасування в судовому порядку спірного наказу з огляду на факт вичерпання ним своєї дії та допуск посадових осіб контролюючого органу до перевірки Товариства.
15. Разом з тим Законом України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» було змінено (доповнено) частину третю статті 341 КАС України, яка визначає межі перегляду судом касаційної інстанції судових рішень, і викладено її положення в такій редакції: «Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, зокрема, у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги».
16. Тобто станом на час касаційного перегляду цієї справи колегія суддів не може оминути наявності правового висновку щодо застосування норм права, викладеного в постанові Верховного Суду у складі Судової палати з розгляду справ щодо податків, зборів, інших обов`язкових платежів Касаційного адміністративного суду від 21 лютого 2020 року у справі № 826/17123/18, після подання касаційної скарги контролюючого органу й ухвалити рішення, яке йому суперечитиме.
17. З огляду на зазначене Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду дійшов висновку про те, що така ситуація має ознаки виключної правової проблеми й потребує вирішення на рівні Великої Палати Верховного Суду з метою формування єдиної правозастосовчої практики.
18. На переконання колегії суддів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, судові рішення в цій справі, про перегляд яких контролюючим органом подано касаційну скаргу, є правильними по суті, вони відповідають критеріям законності й обґрунтованості. Порушень норм процесуального права, які б призвели чи могли призвести до неправильного вирішення справи, суди також не допустили. Підстав для скасування рішень судів першої та апеляційної інстанцій із закриттям провадження у справі або залишенням позову без розгляду (стаття 354 КАС України), на думку колегії суддів, також немає.
Обставини справи, установлені судами попередніх інстанцій
19. 12 червня 2018 року ГУ ДФС у м. Києві видало наказ № 9849 про проведення документальної позапланової виїзної перевірки Товариства відповідно до підпункту 75.1.2 пункту 75.1 статті 75, підпункту 78.1.11 пункту 78.1 статті 78 ПК України у зв`язку з надходженням ухвали слідчого судді Солом`янського районного суду міста Києва від 01 серпня 2016 року у справі № 760/6919/16-к, постановленої в межах кримінального провадження № 12015000000000630 від 08 грудня 2015 року.
20. Спірним наказом вирішено провести документальну позапланову виїзну перевірку Товариства з питань дотримання вимог податкового законодавства при здійсненні фінансово-господарських взаємовідносин з контрагентами за період з 01 січня 2014 року по 29 липня 2016 року тривалістю 5 робочих днів з 13 червня 2018 року.
21. Вважаючи наказ ГУ ДФС у м. Києві від 12 червня 2018 року № 9849 протиправним і таким, що виданий без наявності на те законної підстави, позивач звернувся до суду із цим позовом.
ПОЗИЦІЯ ВЕЛИКОЇ ПАЛАТИ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Релевантні джерела права й акти їх застосування. Оцінка висновків судів, рішення яких переглядаються, та аргументів учасників справи
22. Відповідно до пункту 1.1 статті 1 ПК Украйни цей Кодекс регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час адміністрування податків, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.
Цим Кодексом визначаються функції та правові основи діяльності контролюючих органів, визначених пунктом 41.1 статті 41 цього Кодексу, та центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику.
23. Згідно з підпунктом 20.1.4 пункту 20.1 статті 20 ПК України контролюючі органи, серед іншого, мають право проводити відповідно до законодавства перевірки і звірки платників податків (крім Національного банку України), у тому числі після проведення процедур митного контролю та/або митного оформлення.
24. На підставі абзацу першого пункту 75.1 статті 75 ПК України контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.
25. Підпунктом 78.4 статті 78 ПК України визначено, що керівник (його заступник або уповноважена особа) контролюючого органу приймає рішення про проведення документальної позапланової перевірки, яке оформлюється наказом, у якому зазначаються дата видачі, найменування контролюючого органу, найменування та реквізити суб`єкта (прізвище, ім`я, по батькові фізичної особи ? платника податку, який перевіряється) та в разі проведення перевірки в іншому місці ? адреса об`єкта, перевірка якого проводиться, мета, вид (документальна планова/позапланова або фактична перевірка), підстави для проведення перевірки, визначені цим Кодексом, дата початку і тривалість перевірки, період діяльності, який буде перевірятися (абзац третій пункту 81.1 статті 81 ПК України).
26. Предметом спору в цій справі є наказ ГУ ДФС у м. Києві від 12 червня 2018 року № 9849 про проведення документальної позапланової виїзної перевірки Товариства.
27. Матеріалами справи встановлено, що оскаржуваний наказ був виданий контролюючим органом відповідно до підпункту 75.1.2 пункту 75.1 статті 75, підпункту 78.1.11 пункту 78.1 статті 78 ПК України у зв`язку з надходженням ухвали слідчого судді Солом`янського районного суду міста Києва від 01 серпня 2016 року у справі № 760/6919/16-к про надання дозволу на проведення позапланової документальної перевірки з питань дотримання вимог податкового законодавства.
28. Задовольняючи позов, суди першої та апеляційної інстанцій в оскаржуваних рішеннях послались на те, що термін дії ухвали слідчого судді Солом`янського районного суду міста Києва від 01 серпня 2016 року у справі № 760/6919/16-к про надання дозволу на проведення позапланової документальної перевірки позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства становив один календарний місяць відповідно до приписів пункту 7 частини першої статті 164 КПК України, а тому проведення перевірки поза межами строку дії вказаної ухвали є протиправним та, як наслідок, видання спірного наказу відповідачем також є протиправним.
29. ГУ ДФС у м. Києві в доводах касаційної скарги зазначило, що суди дійшли помилкового висновку про те, що термін дії ухвали слідчого судді про надання дозволу на проведення позапланової документальної перевірки з питань дотримання вимог податкового законодавства Товариства становив один календарний місяць, оскільки пункт 7 частини першої статті 164 КПК України застосовується до ухвал про тимчасовий допуск до речей і документів, а не ухвал про надання дозволу на проведення позапланової документальної перевірки з питань дотримання вимог податкового законодавства. До того ж в ухвалі слідчого судді не вказано строку її дії, проте зазначено, що тривалість проведення вказаної позапланової документальної перевірки не повинна перевищувати строку, визначеного пунктом 82.2 статті 82 ПК України. Крім цього, відповідно до норм КПК України вказана ухвала слідчого судді оскарженню не підлягає та є обов`язковою до виконання.
30. Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на те, що ухвала слідчого судді та наказ контролюючого органу на проведення документальної позапланової виїзної перевірки мають різну правову природу та різні правові наслідки.
31. Зокрема, порядок проведення перевірок контролюючими органами визначається спеціальним податковим законодавством, що зумовлює виокремлення суб`єктів таких правовідносин (контролюючий орган як суб`єкт владних повноважень та платник податків), зміст правовідносин (здійснення суб`єктом владних повноважень функцій, що передбачені законодавством), а також можливість оскаржити відповідний наказ контролюючого органу в порядку адміністративного судочинства.
32. Крім того, абзацом другим пункту 75.1 статті 75 ПК України визначається, що документальні перевірки проводяться контролюючими органами в межах їх повноважень та виключно у випадках та в порядку, що визначені цим Кодексом.
33. Відповідно до вимог підпункту 78.1.11 пункту 78.1 статті 78 ПК України, який був правовою підставою для видачі спірного наказу, документальна позапланова перевірка здійснюється за наявності судового рішення суду (слідчого судді) про призначення перевірки, винесену ними відповідно до закону.
34. З урахуванням зазначеного нормативного регулювання, а також обставин справи Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що ухвала слідчого судді від 01 серпня 2016 року, якою надано дозвіл на проведення позапланової документальної перевірки, не передбачена пунктом 78.1 статті 78 ПК України як обставина для проведення позапланової перевірки.
35. Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на те, що ухвала слідчого судді, якою надано дозвіл на проведення перевірки, може бути оскаржена в порядку кримінального судочинства. Зокрема, така правова позиція Великої Палати Верховного Суду в подібних правовідносинах викладена в постанові від 23 травня 2018 року у справі № 243/6674/17-к.
36. Так, Велика Палата Верховного Суду в пункті 21 указаної постанови зауважила, що в апеляційному порядку можуть бути оскаржені ухвали слідчого судді у випадках, передбачених КПК України (частина третя статті 392). Буквальне тлумачення зазначеної норми дає підстави для висновку про те, що ухвала слідчого судді може бути оскаржена в апеляційному порядку лише тоді, коли в КПК України є норма, якою це дозволено. Однак Конституційний Суд України, розглядаючи положення пункту 8 частини третьої статті 129 Конституції України, дійшов висновку про те, що апеляційне оскарження судового рішення можливе в усіх випадках, крім тих, коли закон містить заборону на таке оскарження (абзац другий підпункту 3.2 Рішення від 27 січня 2010 року № 3-рп/2010 у справі за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_1 щодо офіційного тлумачення положення пункту 18 частини першої статті 293 Цивільного процесуального кодексу України у взаємозв`язку зі статтею 129 Конституції України (про апеляційне оскарження ухвал суду)).
Оскільки ухвалу слідчого судді про надання дозволу на проведення позапланової перевірки не передбачено КПК України, то немає ні дозволу, ні заборони щодо апеляційного оскарження такої ухвали.
З урахуванням зазначеного у справі № 243/6674/17-к Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що апеляційні суди зобов`язані відкривати апеляційне провадження за скаргами на ухвали слідчих суддів про надання дозволу на проведення позапланових перевірок.
37. З матеріалів цієї справи слідує, що ухвала слідчого судді Солом`янського районного суду міста Києва від 01 серпня 2016 року про надання дозволу на проведення позапланової документальної перевірки з питань дотримання вимог податкового законодавства, на підставі якої видано оскаржуваний наказ від 12 червня 2018 року № 9849, постановлена в межах кримінального провадження від 08 грудня 2015 року № 12015000000000630 за ознаками кримінальних порушень, передбачених частиною третьою статті 28, частиною другою статті 205, частиною третьою статті 209, частиною третьою статті 28, частиною третьою статті 212, частиною четвертою статті 190, частиною третьою статті 28, частиною другою статті 205 КК України.
38. Отже, основною метою проведення співробітниками ГУ ДФС у м. Києві позапланової документальної перевірки з питань дотримання вимог податкового законодавства України, зокрема, Товариством на предмет своєчасності, повноти нарахування та сплати усіх передбачених ПК України податків і зборів під час здійснення фінансово-господарських взаємовідносин з контрагентами, а також дотримання валютного та іншого законодавства відповідно до пункту 75.1 статті 75, підпункту 78.1.11 пункту 78.1 статті 78 ПК України, як слідує зі змісту ухвали слідчого судді від 01 серпня 2016 року, є встановлення можливих порушень податкового законодавства за період 01 січня 2014 року по 29 липня 2016 року для забезпечення досудового розслідування.
39. З урахуванням зазначеного Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що оскаржуваний наказ відповідача від 12 червня 2018 року № 9849 про проведення документальної позапланової виїзної перевірки видано з метою збору доказів у межах кримінального провадження, а не для виконання контролюючим органом визначених ПК України повноважень.
40. Велика Палата Верховного Суду зауважує, що оскаржуваний наказ виданий ГУ ДФС у м. Києві відповідно до вимог підпункту 78.1.11 пункту 78.1 статті 78 ПК України та на підставі ухвали слідчого судді про надання дозволу на проведення позапланової документальної перевірки.
41. Беручи до уваги зазначене, а також практику Великої Палати Верховного Суду щодо апеляційного оскарження ухвал про надання дозволу на проведення позапланової перевірки в межах кримінального судочинства, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що оскаржуваний наказ, виданий з метою зібрання доказів у кримінальному провадженні від 08 грудня 2015 року № 12015000000000630, не може бути предметом самостійного оскарження в суді.
42. Ураховуючи обставини цієї справи, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що цей позов не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства. Поняття спору, який не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, у цій справі слід тлумачити в контексті частини третьої статті 124 Конституції України в ширшому значенні, тобто як поняття, що стосується тих спорів, які не підпадають під юрисдикцію не лише адміністративних судів, а взагалі не підлягають судовому розгляду.
43. Аналогічний висновок щодо застосування норм процесуального права у подібних правовідносинах викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 листопада 2020 року у справі № 813/5892/15 (провадження № 11-132апп20).
44. З огляду на викладене суди першої та апеляційної інстанцій, розглянувши цей спір по суті заявленої позовної вимоги про визнання протиправним і скасування оскаржуваного наказу контролюючого органу, дійшли помилкового висновку про те, що цей спір належить до юрисдикції адміністративних судів.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
45. Відповідно до пункту 5 частини першої статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій повністю або частково і закрити провадження у справі у відповідній частині.
46. За правилами частини першої статті 354 КАС України суд касаційної інстанції скасовує судові рішення в касаційному порядку повністю або частково і залишає позовну заяву без розгляду або закриває провадження у справі у відповідній частині з підстав, встановлених статтями 238, 240 цього Кодексу. Порушення правил юрисдикції адміністративних судів, визначених статтею 19 цього Кодексу, є обов`язковою підставою для скасування рішення із закриттям провадження незалежно від доводів касаційної скарги.
47. Згідно з пунктом 1 частини першої статті 238 КАС України суд закриває провадження у справі, якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.
48. Оскільки суди першої та апеляційної інстанцій розглянули справу з порушенням правил юрисдикції адміністративних судів, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про скасування постановлених у справі судових рішень із закриттям провадження в адміністративній справі.
49. Велика Палата Верховного Суду також вважає за необхідне зазначити, що частина третя статті 354 КАС України, відповідно до якої у разі закриття судом касаційної інстанції провадження у справі на підставі пункту 1 частини першої статті 238 цього Кодексу суд за заявою позивача постановляє в порядку письмового провадження ухвалу про передачу справи до суду першої інстанції, до юрисдикції якого віднесено розгляд такої справи, не підлягає застосуванню у зв`язку з роз`ясненням Великої Палати Верховного Суду про те, що такий спір не підпадає під юрисдикцію не лише адміністративного суду, а взагалі не підлягає судовому розгляду.
Керуючись статтями 341, 345, 349, 354, 355, 356, 359 КАС України, Велика Палата Верховного Суду
ПОСТАНОВИЛА:
1. Касаційну скаргу Головного управління ДФС у м. Києві задовольнити частково.
2. Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 18 грудня 2018 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 14 травня 2019 рокускасувати, а провадження у справі закрити.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною й оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач О. С. Золотніков
Судді: Т. О. Анцупова Л. М. Лобойко
В. В. Британчук К. М. Пільков
Ю. Л. Власов О. Б. Прокопенко
І. В. Григор`єва В. В. Пророк
М. І. Гриців Л. І. Рогач
В. І. Данішевська О. М. Ситнік
Ж. М. Єленіна В. М. Сімоненко
Л. Й. Катеринчук І. В. Ткач
В. С. Князєв С. П. Штелик
Г. Р. Крет
Джерело: ЄДРСР 95177480
-
By ANTIRAID
ПОСТАНОВА
Іменем України
13 січня 2021 року
м. Київ
Справа № 0306/7567/12
Провадження № 13-73кс19
Велика Палата Верховного Суду у складі:
головуючого судді Князєва В. С.,
судді-доповідача Лобойка Л. М.,
суддів Анцупової Т. О., Британчука В. В., Власова Ю. Л., Григор`євої І. В., Данішевської В. І., Єленіної Ж. М., Золотнікова О. С., Катеринчук Л. Й., Пількова К. М., Прокопенка О. Б., Пророка В. В., Рогач Л. І., Ситнік О. М., Сімоненко В. М., Ткача І. В., Штелик С. П.,
за участю
секретаря судового засідання Косіциної Н. М.,
прокурора Шевченко О. О.
розглянула у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу заступника прокурора Волинської області на ухвалу Апеляційного суду Волинської області від 28 березня 2018 року про закриття кримінального провадження щодо
ОСОБА _1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Хлівчани Сокальського району Львівської області, який проживає за адресою: АДРЕСА_1 , котрий обвинувачувався за статтею 375 Кримінальногокодексу України (далі - КК), і
ВСТАНОВИЛА :
Зміст оскаржених судових рішень і обставини, встановлені судами першої та апеляційної інстанцій
1. За вироком Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 25 травня 2015 року ОСОБА_1 засуджено:
- за частиною третьою статті 368 КК (у редакції закону від 07 квітня 2011 року) - до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років із позбавленням права обіймати посади, пов`язані з відправленням правосуддя, на строк 3 роки та з позбавленням на підставі статті 54 цього Кодексу 2-го кваліфікаційного класу судді;
за частиною другою статті 375 КК (у редакції закону від 05 квітня 2001 року) - до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років.
На підставі статті 70 КК за сукупністю злочинів ОСОБА_1 визначено остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років із позбавленням права обіймати посади, пов`язані з відправленням правосуддя, на строк 3 роки та з позбавленням на підставі статті 54 КК 2-го кваліфікаційного класу судді.
На підставі статті 75 КК ОСОБА_1 звільнено від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком тривалістю 2 роки та покладено обов`язки, передбачені пунктами 2-4 частини першої статті 76 зазначеного Кодексу.
Цим же вироком ОСОБА_1 виправдано за частиною другою статті 369-2 КК.
2. ОСОБА_1 , обіймаючи посаду судді Червоноградського міського суду Львівської області, маючи статус представника судової влади та службової особи, яка займає відповідальне становище, грубо порушуючи вимоги статей 2, 54 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та присягу судді, впродовж 04-31 травня 2012 року вимагав та одержав хабара і постановив завідомо неправосудне рішення за обставин, детально викладених у вироку.
3. Як установив суд, 28 квітня 2012 року суддя ОСОБА_1 отримав для розгляду справу № 1327/2275/2012 щодо ОСОБА_2 за статтею 162 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі-КУпАП) (порушення правил про валютні операції). Надалі 04 травня 2012 року в приміщенні згаданого суду він висловив ОСОБА_2 вимогу передати 900 дол. США за прийняття в зазначеній справі рішення про накладення мінімального за розміром стягнення у виді штрафу, конфіскацію в дохід держави лише частини коштів, що були предметом правопорушення, у сумі 100 дол. США та 800 грн і повернення решти вилучених грошей - 1470 дол. США та 5130 грн.
Виконуючи протиправну вимогу ОСОБА_1 , ОСОБА_2 08 травня 2012 року приблизно о 10 год у приміщенні суду передав, а засуджений одержав хабара у зазначеному розмірі.
10 травня 2012 року о 13 год ОСОБА_1 висловив ОСОБА_2 вимогу додатково передати 300 дол. США за прийняття раніше обумовленого рішення. 11 травня 2012 року о 17.31 год в приміщенні суду ОСОБА_2 передав кошти ОСОБА_1.
На виконання протиправної домовленості з ОСОБА_2 за отриману винагороду ОСОБА_1 із корисливих мотивів виніс завідомо неправосудну постанову, датовану 04 травня 2012 року, про притягнення ОСОБА_2 до адміністративної відповідальності за статтею 162 КУпАП і вручив йому копію рішення 17 травня 2012 року.
Приймаючи згадану постанову, ОСОБА_1 умисно грубо порушив вимоги статей 245, 249, 268, 277, 279, 280, 283, 285 КУпАП, оскільки судового засідання не проводив, відкритого розгляду справи не здійснював, доказів не досліджував, а рішення постановив за відсутності ОСОБА_2 . Цим самим ОСОБА_1 позбавив останнього права на справедливий, публічний та об`єктивний розгляд справи незалежним та неупередженим судом упродовж встановленого законом строку, зокрема права знайомитися з матеріалами справи, давати пояснення, надавати докази, заявляти клопотання, користуватися юридичною допомогою, оскаржити прийняте рішення. За змістом винесена засудженим постанова ґрунтувалася на умисному очевидно неправильному застосуванні норм матеріального права, оскільки всупереч прямим безальтернативним приписам статті 162 КУпАП про конфіскацію всіх валютних цінностей, що виступали предметом правопорушення, передбачала конфіскацію у ОСОБА_2 лише частини вилучених у нього коштів - 100 дол. США і 800 грн та повернення решти у сумі 1470 дол. США і 5130 грн.
4. Апеляційний суд Волинської області 22 січня 2016 року скасував вирок місцевого суду в частині застосування заходу примусу і постановив у цій частині свій вирок, яким призначив ОСОБА_1 покарання: за частиною третьою статті 368 КК і на підставі статті 70 цього Кодексу за сукупністю злочинів - аналогічне призначеному місцевим судом, а за частиною другою статті 375 КК із застосуванням статті 69 цього Кодексу - у виді позбавлення волі на строк 4 роки 6 місяців.
На підставі статті 75 КК суд апеляційної інстанції звільнив засудженого від відбування основного покарання з випробуванням з іспитовим строком тривалістю 3 роки і поклав на нього виконання обов`язків, передбачених пунктами 2-4 частини першої статті 76 цього Кодексу.
Апеляційний суд також виключив з мотивувальної частини вироку суду першої інстанції посилання на кваліфікуючу ознаку злочину, передбаченого частиною третьою статті 368 КК, - вимагання хабара.
У решті вирок місцевого суду залишено без зміни.
5. Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ (далі - ВССУ) від 05 липня 2016 року вирок Апеляційного суду Волинської області від 22 січня 2016 року в частині засудження ОСОБА_1 за частиною другою статті 375 КК скасовано і направлено справу в цій частині на новий апеляційний розгляд. В іншій частині вирок змінено шляхом виключення рішення про визначення ОСОБА_1 остаточного покарання на підставі статті 70 цього Кодексу за сукупністю злочинів та ухвалено вважати його засудженим за частиною третьою статті 368 КК.
6. За результатами нового апеляційного розгляду Апеляційний суд Волинської області ухвалою від 28 березня 2018 року скасував вирок Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 25 травня 2015 року в частині засудження ОСОБА_1 за частиною другою статті 375 КК і закрив кримінальну справу на підставі пункту 2 частини першої статті 6 Кримінально-процесуального кодексу України 1960 року (далі - КПК 1960 року) за відсутністю в його діях складу злочину.
Суд апеляційної інстанції виходив з того, що постанова ОСОБА_1 про притягнення ОСОБА_2 до адміністративної відповідальності не переглядалася судом вищого рівня, не скасована та є чинною. За викладеними в ухвалі висновками суду, оцінка за результатами розгляду кримінальної справи як неправосудного судового рішення, прийнятого в межах іншого провадження, означатиме перевірку його законності й обґрунтованості в позапроцесуальний спосіб, що є несумісним з гарантованою статтею 124 Конституції України презумпцією законної сили нескасованого судового рішення і становитиме неправомірне втручання у незалежність судової влади.
Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала
7. У касаційній скарзі прокурор ставить питання про скасування ухвали апеляційного суду від 28 березня 2018 року і направлення справи на новий апеляційний розгляд з підстав істотного порушення вимог кримінально-процесуального закону та неправильного застосування кримінального закону. Обґрунтовуючи свої вимоги, сторона обвинувачення зазначає, що скасування судового рішення судом вищого рівня не завжди має визнаватися умовою притягнення судді до кримінальної відповідальності за статтею 375 КК. На переконання прокурора, у разі очевидного грубого порушення визначеної законом процедури судового розгляду, явно неправильного застосування норм матеріального права, у сукупності з фактами особистої заінтересованості судді в результатах справи й одержанням хабара, нескасування рішення в установленому процесуальним законом порядку не повинно перешкоджати кримінально-правовому визнанню його завідомо неправосудним.
8. У судовому засіданні прокурор не підтримав касаційну скаргу.
Підстави передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду
9. За викладеними в ухвалі від 03 жовтня 2019 рокувисновками Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду (далі - Касаційний кримінальний суд) підставою для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду (далі - Велика Палата) є виключна правова проблема, розв`язання якої необхідне для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.
Касаційний кримінальний суд як виключну правову проблему окреслив необхідність вирішення питання: чи може і за яких умов бути визнане неправосудним у розумінні статті 375 КК судове рішення, що не було скасоване в порядку, встановленому процесуальним законом.
Мотиви рішення Великої Палати
10. Виходячи зі змісту частини п`ятої статті 4341 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК) Велика Палата в разі передачі кримінального провадження на її розгляд вирішує правові питання, які стали підставами для такої передачі.
11. Однак Рішенням Конституційного Суду України від 11 червня 2020 року № 7-р/2020 статтю 375 КК визнано неконституційною, оскільки вона суперечить частині першій статті 8, частинам першій, другій статті 126, частині першій, пункту 9 частини другої статті 129 Конституції України.
12. Мотивуючи прийняте Рішення, орган конституційної юрисдикції наголосив на тому, що зазначена норма кримінального права не встановлює об`єктивних критеріїв визнання судового акта неправосудним, а також не розкриває змісту такої суб`єктивної ознаки злочину, як вчинення суддею відповідних дій завідомо. Зазначене, на переконання Конституційного Суду, уможливлює неоднозначне розуміння змісту складу злочину, що є несумісним з вимогами ясності, передбачуваності закону та юридичної визначеності як елемента принципу верховенства права. Нечіткість диспозиції статті 375 КК створює ризик зловживань з боку правоохоронних органів у виді протиправного впливу на суддів шляхом їх кримінального переслідування за реалізацію своїх повноважень щодо здійснення правосуддя, що нівелює конституційний принцип незалежності судової влади.
У контексті презумпції законної сили нескасованих судових актів, засади їх обов`язковості і заборони перегляду за межами встановлених законом апеляційної та касаційної процедур Конституційний Суд України висловився про неприпустимість оцінювання рішень суду органами досудового розслідування і прокуратури під час вчинення ними дій, наслідком яких може стати притягнення суддів до кримінальної відповідальності.
13. Орган конституційної юрисдикції відтермінував на шість місяців втрату чинності цією статтею для приведення законодавцем установленого нею нормативного регулювання у відповідність з Основним Законом України, чого Верховною Радою України зроблено не було.
14. Таким чином, прийняття рішення за результатами перегляду кримінальної справи щодо ОСОБА_1 у касаційному порядку потребує розв`язання питання про чинність у часі кримінального закону, який зазнав змін на підставі рішення Конституційного Суду України.
15. За загальним правилом, закріпленим у частині другій статті 4 КК, злочинність, караність, а також інші кримінально-правові наслідки діяння визначаються законом про кримінальну відповідальність, який діяв на час його вчинення. Припинення законної сили кримінально-правової норми тягне неможливість її застосування до діянь, що передбачені чи передбачалися у КК раніше як злочини і скоєні після втрати цією нормою чинності.
16. Водночас у випадках, коли новий закон про кримінальну відповідальність покращує юридичне становище особи, він поширюється і на діяння, вчинені до набрання ним чинності, тобто застосовується принцип ретроактивності.
17. Зазначений підхід закріплено у частині першій статті 58 Конституції України, відповідно до якої закони та інші нормативно-правові акти, що пом`якшують або скасовують відповідальність, мають зворотну дію в часі.
Зміст цієї конституційно-правової норми деталізовано у статті 5 КК. Згідно із частиною першою цієї статті закон про кримінальну відповідальність, що скасовує злочинність діяння, пом`якшує відповідальність або іншим чином поліпшує становище особи, має зворотну дію у часі, тобто поширюється на осіб, які вчинили діяння до набрання законом чинності.
18. На відміну від статті 284 чинного КПК, стаття 6 КПК 1960 року, за правилами якого здійснюється провадження щодо ОСОБА_1 , не передбачає скасування злочинності діяння як самостійну підставу для закриття кримінальної справи.
19. Разом з тим втрата чинності нормою Особливої частини КК означає, що передбачені нею дії або бездіяльність вже не містять ознак діяння, за яке цим Кодексом встановлювалася кримінальна відповідальність. Викладене свідчить про відсутність у діянні складу злочину, що тягне закриття кримінальної справи відповідно до пункту 2 частини першої статті 6 КПК 1960 року.
20. Юридичних наслідків визнання Конституційним Судом України кримінально-правової норми неконституційною, які би були підставою для прийняття процесуальних рішень під час розгляду справи судами першої, апеляційної чи касаційної інстанцій, ні КПК, ні КПК 1960 року окремо не регламентують.
21. Водночас діяння, що є злочинами, та відповідальність за них, як унормовано пунктом 22 частини першої статті 92 Конституції України, визначаються виключно законами України.
22. Підставою кримінальної відповідальності згідно із частиною першою статті 2 КК є вчинення особою суспільно небезпечного діяння, яке містить склад злочину, передбаченого цим Кодексом.
23. За визначенням, закріпленим у частині першій статті 11 КК, злочином є передбачене цим Кодексом суспільно небезпечне винне діяння (дія або бездіяльність), вчинене суб`єктом злочину.
24. Таким чином, особу може бути піддано кримінальному переслідуванню виключно за діяння, яке визнано злочином за нормами КК.
25. Визнання Конституційним Судом України неконституційними законів, інших актів або їх окремих положень відповідно до частини другої статті 152 Конституції України, статті 91 Закону України «Про Конституційний Суд України» тягне втрату цими нормативними актами чинності з дня ухвалення рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.
26. Офіційна констатація невідповідності правової норми Конституції України анулює її юридичну силу, що за змістом є рівнозначним виключенню такої норми на законодавчому рівні.
Відтак дія чи бездіяльність перестають вважатися злочином як на підставі закону про скасування кримінальної відповідальності, так і у зв`язку з прийняттям Конституційним Судом України рішення про неконституційність норми КК, що встановлювала цю відповідальність.
27. На користь висновку про ретроспективну дію рішень Конституційного Суду України, якими констатовано невідповідність Основному Закону положень КК щодо криміналізації певних дій або бездіяльності, свідчить і зміст пункту 1 частини третьої статті 459 КПК. Згідно з цією нормою процесуального права встановлення неконституційності закону, застосованого судом при вирішенні справи, визнається виключною обставиною і підставою для перегляду судових рішень, що набрали законної сили, в порядку екстраординарного провадження. На цій підставі може бути перевірено і скасовано обвинувальний вирок про засудження особи за діяння, скоєні в період чинності зазначеного вище закону, а також ухвалу, постанову судів апеляційної та касаційної інстанцій, винесені до прийняття Конституційним Судом України відповідного рішення.
28. З огляду на викладене в означеному випадку положення пункту 2 частини першої статті 6 КПК 1960 року підлягають застосуванню за аналогією із ситуацією, коли б діяння, поставлене особі за провину, було декриміналізоване законодавцем.
29. У зв`язку з втратою чинності статтею 375 КК відпали необхідність і доцільність вирішення питання про наявність чи відсутність у діях ОСОБА_1 на час скоєння інкримінованого йому діяння складу злочину, передбаченого цією статтею, а також формування правових висновків щодо її застосування. З урахуванням зазначеного Велика Палата не розглядала поставленої перед нею виключної правової проблеми і не перевіряла по суті доводів касаційної скарги, зміст яких зводився до існування підстав для застосування цієї кримінально-правової норми на час винесення оскаржуваної ухвали.
30. Велика Палата погоджується з рішенням апеляційного суду про закриття кримінальної справи щодо ОСОБА_1 на підставі пункту 2 частини першої статті 6 КПК 1960 року, оскільки висновок про відсутність у його діях складу злочину, з огляду на ретроспективність юридичних наслідків декриміналізації, відповідає засаді законності.
31. На підставі викладеного Велика Палата вважає, що касаційну скаргу прокурора Волинської області необхідно залишити без задоволення, а оскаржувану ухвалу апеляційного суду - без змін.
Керуючись статтями 6, 395-398 КПК 1960 року, пунктом 15 розділу ХІ «Перехідні положення» КПК, Велика Палата Верховного Суду
ПОСТАНОВИЛА:
Ухвалу Апеляційного суду Волинської області від 28 березня 2018 рокущодо ОСОБА_1 залишити без змін.
Касаційну скаргу заступника прокурора Волинської області залишити без задоволення.
Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий суддя Суддя-доповідач
В. С. Князєв Л. М. Лобойко
Т. О. Анцупова В. В. Британчук
В. В. Пророк К. М. Пільков
Ю. Л. Власов І. В. Григор`єва В. І. Данішевська Ж. М. Єленіна
О. Б. Прокопенко Л. І. Рогач О. М. Ситнік В. М. Сімоненко
О. С. Золотніков Л. Є. Катеринчук
І. В. Ткач С. М. Штелик
Джерело: ЄДРСР 94264631
-
-
Темы
-
Recommended Posts
Join the conversation
You can post now and register later. If you have an account, sign in now to post with your account.