ANTIRAID

Решение Киево-Святошинского райсуда отсавленное в силе апелляцией об отказе Приватбанку в обращении взыскания на предмет ипотеки

Считаете ли Вы решение законным и справедливым?  

3 голоса

  1. 1. Считаете ли Вы решение законным?

    • Да
      3
    • Нет
      0
    • Затрудняюсь ответить
      0
  2. 2. Считаете ли Вы решение справедливым?

    • Да
      3
    • Нет
      0
    • Затрудняюсь ответить
      0


Recommended Posts

Державний герб України

Справа № 369/5314/16-ц
Провадження № 2/369/893/17

РІШЕННЯ
Іменем України

02.06.2017 року Києво-Святошинський районний суд Київської області в складі:

головуючої судді Пінкевич Н.С.,

при секретарі Пилипець А.Б., Ярмак О.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за позовом публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про звернення стягнення на майно, виселення, -

в с т а н о в и в :

У липні 2016 року ПАТ КБ «Приватбанк» звернувся з позовом до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про стягнення заборгованості. Свої вимоги мотивував тим, що 25 жовтня 2006 року між ним ОСОБА_1 був укладений договір, за яким останній отримав кредит в розмірі 80 000 дол. США зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 14,04% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом, кінцевим терміном повернення 25 жовтня 2021 року. Банк зобов'язання перед відповідачем виконав у повному обсязі. У порушення норм закону та умов договору відповідач ОСОБА_1 свої зобов'язання належним чином не виконав, а саме не здійснював погашення заборгованості за кредитом у встановлені договором строки. У зв'язку з чим ОСОБА_1 станом на 31 травня 2016 року має заборгованість 425 888,47 дол.США, яка складається з заборгованості за кредитом в розмірі 79 457,07 дол. США, заборгованості по процентам за користування кредиту 104 804,82 дол. США, заборгованості по комісії 14 295 дол. США, а також пеня за несвоєчасність виконання зобов'язань за договором - 227 331,58 дол. США.

Вказали, що у якості забезпечення виконання кредитних зобов'язань був укладений договір іпотеки, за яким в іпотеку передано будинок загальною площею 103,10 кв.м, житловою площею 41,40 кв.м по АДРЕСА_2. Вартість предмету іпотеки сторони визначили в розмірі 19 067,97 дол. США (що за курсом НБУ становить 479 750 грн.). Оскільки кредитні кошти не повернуті, тому вони набули право на звернення стягнення на іпотечне майно. Одночасно при вирішенні питання про звернення стягнення на майно, суд має право вирішити питання про виселення мешканців, які там проживають.

Тому просили суд в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором №KIA0GK00830019 від 25 жовтня 2006 року в розмірі 19 067,97 дол. США, що на дату розрахунку становить 479 750 грн., звернути стягнення на будинок загальною площею 103,10 кв.м, житловою площею 41,40 кв.м, який розташований за адресою: АДРЕСА_2, шляхом продажу предмету іпотеки на підставі договору іпотеки №KIA0GK00830019 від 25 жовтня 2006 ПАТ «ПриватБанк» з укладенням від свого імені договору купівлі-продажу, в тому числі нотаріального укладення договору купівлі-продажу з іншою особою-покупцем із встановлення початкової ціни продажу предмету іпотеки на рівні, зазначеному в Договорі іпотеки, а саме 479 750 грн., будь-яким способом з іншою особою-покупцем із отримання витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, з отриманням кадастрового номеру земельної ділянки, з отриманням дублікатів правовстановлюючих документів на нерухомість у відповідних установах, організаціях незалежно від форм власності та підпорядкування, з реєстрацією правочину купівлі-продажу предмету іпотеки у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, з отриманням дублікатів правовстановлюючих документів на нерухомість у відповідних установах, підприємствах, організаціях незалежно від форм власності та підпорядкування, з можливістю здійснення ПАТ КБ «ПриватБанк» всіх передбачених нормативно-правовими актами держави дій, необхідних для продажу предмету іпотеки; виселити відповідачів та інших осіб, які зареєстровані та/або проживають у житловому будинку (предмет іпотеки), що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2; судові витрати покласти на відповідачів.

У судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав. Просив суд задоволити позов в повному обсязі.

У судовому засіданні відповідачка ОСОБА_2 та представник відповідача ОСОБА_1 проти позову заперечували як з підстав необґрунтованості, так і з підстав пропуску строку позовної давності. Просили суду відмовити в задоволенні позову.

Дослідивши матеріали справи, суд вважає, що у задоволенні позову слід відмовити з наступних підстав.

За ст. 10 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відповідно до ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

При розгляді справи судом встановлено, що за рішенням загальних зборів акціонерів від 30 квітня 2009 року тип Банку з Закритого акціонерного товариства змінено на Публічне акціонерне товариство. У зв'язку з чим змінено найменування банку з Закритого акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» на Публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк», який є правонаступником всіх прав та зобов'язань ЗАТ КБ «ПриватБанк».

25 жовтня 2006 року між КБ «ПриватБанк» і ОСОБА_1 укладено кредитний договір №KIA0GK00830019, за умовами якого банк надав позичальнику кредит для придбання житла в розмірі 80 000 доларів США строком до 25 жовтня 2021 року із сплатою відсотків за користування коштами. Повернення кредиту згідно п.1.1 кредитного договору передбачено шляхом внесення позичальником щомісячних платежів в розмірі 1128.73 дол. США для погашення заборгованості, що складається з заборгованості по кредиту, відсоткам, винагороди, комісії.

В забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором між банком і відповідачем ОСОБА_1 25 жовтня 2006 року було укладено договір іпотеки, згідно якого відповідач передав в іпотеку належне йому майно: житловий будинок загальною площею 103,1 кв.м., житловою пощею 41,4 кв.м з господарськими будівлями та спорудами, що розташовані за адресою: АДРЕСА_2. Умови договору іпотеки містять застереження про права іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки в позасудовому порядку шляхом його продажу від імені банку будь-якому покупцю за договором купівлі-продажу, в порядку ст.. 38 Закону України «Про іпотеку».

П.1.3 кредитного договору №KIA0GK00830019 від 25 жовтня 2006 року передбачено, що забезпечення виконання позивачальником зобов'язань за договором виступає іпотека квартири, іпотека житлового будинку в АДРЕСА_1, а також всі інші види застави, іпотеки, поруки й т.п., надані банку з метою забезпечення зобов'язань за даним договором.

Оскільки кредитним договором сторони погодили не вичерпний перелік забезпечень, тому заперечення відповідача, що кредит був забезпечений будинком в АДРЕСА_1 і банк не має право звертати стягнення лише на будинок в м.Боярка, суд вважає необґрунтованими.

Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 13 листопада 2012 року визнано за ОСОБА_2 право власності на 1\2 частину будинку АДРЕСА_2; визнано за ОСОБА_2 право власності на 1/2 частину земельної ділянки площею 0, 1000 га, яка розташована за адресою: АДРЕСА_2.

Рішенням Апеляційного суду Київської області від 27 жовтня 2015 року відмовлено в задоволенні позову ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк», ОСОБА_1, третя особа: приватний нотаріус Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Іщук Людмила Анатоліївна, про визнання договору іпотеки недійсним. При цьому судом встановлено, що за рішенням суду визнано за ОСОБА_2 право власності на 1/2 житлового будинку та 1/2 земельної ділянки, на якій будинок розташований то вона набула статус іпотекодавця.

Також, судом встановлено, що позичальник ОСОБА_1 не виконував обов'язків по щомісячному поверненню кредиту, покладених на нього умовами кредитного договору та станом на 31 травня 2016 року становить 425 888,47 дол. США року і включає тіло кредиту - 79 457,07 дол. США, проценти - 104 804,82 дол. США, комісія - 14 295,00 дол. США, що стверджується розрахунком боргу.

Наведені обставини підтверджуються наявними у справі доказами.

Щодо пені слід вказати, що поданий банком розрахунок пені не відповідає вимогам чинного законодавства, оскільки проведений в іноземній валюті без врахування подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який сплачується пеня.

Відповідно до вимог ст. 11 ЦПК України, суд розглядає справу в межах заявлених позовних вимог. Оскільки позивачем не подано суду іншого розрахунку пені, тому суд приходить до висновку, що позовні вимоги в цій частині є не обґрунтованими.

Обгрунтовуючи свої позовні вимоги ПАТ КБ «ПриватБанк» вказав, що позичальник ОСОБА_1 не виконав передбачених кредитним договором обов'язків по поверненню отриманого кредиту, кошти не повернув, має заборгованість, чим у свою чергу порушує права банку як кредитора, які підлягають до захисту через процедуру звернення стягнення на предмет іпотеки у обраний позивачем спосіб, а саме: шляхом продажу предмету іпотеки ПриватБанком з укладанням від імені відповідача договору купівлі-продажу будь-яким способом з іншою особою покупцем.

Так, відповідно до ст.4 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.

Способи судового захисту цивільних прав та інтересів особи визначені у ч.2 ст.16 ЦК України, в якій крім іншого зазначено, що суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Отже, за змістом даних норм власник порушеного права може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права у суді, який, визначається законом чи договором.

Спеціальним законом, який регулює питання звернення стягнення на предмет іпотеки є Закон України «Про іпотеку».

Згідно ст.33 Закону України «Про іпотеку» звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

Згідно вимог ст.36 вказаного Закону сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно договору про задоволення вимог іпотекодержателя, які визначають можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону. Договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору, за своїми правовими наслідками, може передбачати право іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку, встановленому ст.38 Закону України «Про іпотеку».

Тобто, Закон України «Про іпотеку» передбачає як судовий порядок звернення стягнення на предмет іпотеки, так позасудове врегулювання, які відрізняються за процедурою та правовими наслідками.

Аналогічні положення щодо можливості судового і позасудового порядку звернення стягнення на предмет іпотеки містить іпотечний договір, укладений між сторонами, п.30 якого містить застереження про можливість звернення стягнення на предмет іпотеки у позасудовому порядку шляхом продажу предмета іпотеки будь-якій особі та будь-яким способом на підставі договору купівлі-продажу у порядку ст.38 Закону України «Про іпотеку».

Відповідно до приписів ст.38 Закону України «Про іпотеку» якщо договір про задоволення вимог іпотекодержателя (відповідне застереження в іпотечному договорі) передбачає право іпотекодержателя на продаж предмета іпотеки будь-якій особі-покупцеві, іпотекодержатель зобов'язаний за 30 днів до укладення договору купівлі-продажу письмово повідомити іпотекодавця та всіх осіб, які мають зареєстровані у встановленому законом порядку права чи вимоги на предмет іпотеки, про свій намір укласти цей договір. Протягом тридцятиденного строку з дня отримання такого повідомлення особа, яка має зареєстровані права чи вимоги на предмет іпотеки, вправі письмово повідомити іпотекодержателя про свій намір купити предмет іпотеки. З дня отримання іпотекодержателем цього повідомлення вказана особа набуває переважне право на придбання предмета іпотеки у іпотекодержателя. Якщо таких повідомлень надійшло декілька, право на придбання предмета іпотеки у іпотекодержателя належить особі, яка має вищий пріоритет своїх зареєстрованих прав чи вимог. Якщо особи, які мають зареєстровані права чи вимоги на предмет іпотеки, не висловили наміру його придбати, іпотекодержатель вправі продати предмет іпотеки будь-якій іншій особі на власний розсуд. Дії щодо продажу предмета іпотеки та укладання договору купівлі-продажу здійснюються іпотекодержателем від свого імені, на підставі іпотечного договору, який містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, що передбачає право іпотекодержателя на продаж предмета іпотеки, без необхідності отримання для цього будь-якого окремого уповноваження іпотекодавця.

При розгляді справи позивачем не надано до матеріалів справи доказів на підвтердження дотриманням банком процедури продажу предмета іпотеки, визначеної ст.38 Закону України, зокрема чи письмово повідомляв банк за 30 днів до укладення договору купівлі-продажу відповідача ОСОБА_1 та ОСОБА_2 як іпотекодавців про свій намір укласти цей договір, чи скористалися вони переважним правом на придбання предмета іпотеки, та те, що підставами позову банку обставини щодо неможливості проведення такого стягнення в позасудовому порядку.

Наявний в матеріалах справи повідомлення банку від 22 квітня 2016 року (а.с.12), адресованого ОСОБА_2 та ОСОБА_1 не підтверджує неможливість позасудового звернення стягнення на предмет іпотеки. Даний лист містить лише повідомлення про майбутній продаж предмету іпотеки без зазначення переваженого права на придбання іпотечного майна. Також банком не надано підтвердження коли саме відповідачі отримали даний лист.

Також суд не погоджується з доводами позовами про встановлення вартості предмету іпотеки на підставі п.13 договору іпотеки в розмірі 479 750 грн. або 19 067,97 дол. США на дату розрахунку боргу.

П. 13 договору іпотеки сторони погодили, що вартість предмету іпотеки складає 479 750 грн., що еквівалентно 95 000 дол. США за офіційним курсом НБК на день укладення договору.

Так, ст.39 Закону України «Про іпотеку» передбачено, що у разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки у рішенні суду в тому числі має бути зазначено початкову ціну предмета іпотеки для його подальшої реалізації.

Аналіз змісту поняття «ціна», як форми грошового вираження вартості товару, послуг тощо, та аналіз норм ст.ст.38,39 Закону України «Про іпотеку», дає підстави для висновку, що у розумінні норми ст.39 вказаного Закону початкова ціна предмету іпотеки для його реалізації має бути вказана у рішенні у грошовому виразі, тобто має бути зазначена конкретна грошова сума. При цьому визначення початкової ціни має відповідати процедурі, передбаченій ч.6 ст.38 цього Закону. Аналогічні правові висновки зробив Верховний Суд України при розгляді справ № 6-61цс15 від 27 травня 2015 року та № 6-1935цс15 від 7 жовтня 2015 року, вказавши, що початкова ціна предмету іпотеки має бути вказана у грошовому вираженні і визначатися за процедурою згідно ч.6ст.38 Закону України «Про іпотеку».

Відповідно до ч.2 ст.214 ЦПК України при виборі правової норми, що підлягає застосуванню до спірних правовідносин, суд враховує висновки Верховного Суду України, викладені у рішеннях за результатами розгляду заяв про перегляд судового рішення з підстави, передбаченої п.1 ч.1 ст.355 цього Кодексу.

Крім того, банком у позовній заяві не вказано всі складові заборгованості, в рахунок погашення якого банк заявив вимоги про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Відповідно до умов кредитного договору повернення кредиту передбачено шляхом внесення позичальником щомісячних платежів на погашення процентів в період у встановлений строк кожного місяця. Повернення тіла кредиту позичальник здійснює в кінці строку користування кредитом.

Оскільки умовами договору передбачені окремі самостійні зобов'язання, які деталізують обов'язок боржника повернути проценти частинами та встановлюють самостійну відповідальність за невиконання цього обов'язку, то право кредитора вважається порушеним з моменту недотримання боржником строку погашення кожного чергового платежу на погашення процентів, а отже і початок перебігу позовної давності за кожний черговий платіж починається з моменту порушення строку його погашення (правова позиція Верховного Суду України у справах: № 6-154 цс15 від 30вересня 2015 року, № 6-331цс15 від 01 липня 2015 року).

Банком надано розрахунок боргу за весь період заборгованості. Але в суму заборгованості включено лише 479 750 грн., що унеможливлює перевірку сум заборгованості, оскільки відповідачем заявлено вимоги про застосування позовної давності.

Враховуючи, що суд розглядає справи в межах заявлених позовних вимог, та наведені вище доводи, суд відмовляє в задоволенні позовних вимог про звернення стягнення на майно шляхом надання банку право на укладення договору.

Ч.1 ст.40 Закону України «Про іпотеку» передбачено, що звернення стягнення на передані в іпотеку жилий будинок чи жиле приміщення є підставою для виселення всіх мешканців, за винятком наймачів та членів їх сімей. Виселення проводиться у порядку, встановленому законом. Нормою, яка встановлює порядок виселення із займаного жилого приміщення, є ст.109 ЖК УРСР, у ч.1 якої передбачені підстави виселення.

За змістом ч.2 ст.40 Закону України «Про іпотеку» та ч.3 ст.109 ЖК УРСР після прийняття рішення про звернення стягнення на передані в іпотеку жилий будинок чи жиле приміщення шляхом позасудового врегулювання на підставі договору всі мешканці зобов'язані на письмову вимогу іпотекодержателя або нового власника добровільно звільнити жилий будинок чи жиле приміщення протягом одного місяця з дня отримання цієї вимоги. Якщо мешканці не звільняють жилий будинок або жиле приміщення у встановлений або інший погоджений сторонами строк добровільно, їх примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду.

Відповідно до ч.2 ст.109 ЖК УРСР громадянам, яких виселяють з жилих приміщень, одночасно надається інше постійне жиле приміщення, за винятком виселення громадян при зверненні стягнення на жилі приміщення, що були придбані ними за рахунок кредиту (позики) банку чи іншої особи, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення. Постійне жиле приміщення, що надається особі, яку виселяють, повинно бути зазначено в рішенні суду.

Аналіз змісту даних норм дає підстави для висновку, що особам, яких виселяють із жилого будинку (жилого приміщення), що є предметом іпотеки і придбаний не за рахунок кредиту, забезпеченого іпотекою цього житла, при зверненні стягнення на предмет іпотеки в судовому порядку одночасно надається інше постійне житло. При цьому за положенням ч.2 ст.109 ЖК УРСР постійне житло вказується в рішенні суду.

Враховуючи, що частина житлового будинку належить відповідачці ОСОБА_2, яка набула право власності на дане майно не за рахунок кредитних коштів, та при виселенні в судовому порядку з іпотечного майна, придбаного не за рахунок кредиту і забезпеченого іпотекою цього житла, відсутність постійного жилого приміщення, яке має бути надане особі одночасно з виселенням, є підставою для відмови в задоволенні позову про виселення (правова позиція Верховного Суду України у справах № 6-447цс15 від 24.06.15, № 6-1484цс15від 21.10.2015 р., № 6-2947цс15 від 03.02.16 , № 6-1449цс15 від 03.02.16).

Таким чином, судом встановлено, що між ПАТ КБ «ПриватБанк» і ОСОБА_1 укладено кредитний договір, за яким останній отримав кредит в розмірі 80000 доларів США, а також встановлено, що ОСОБА_1 кошти не повернув, має заборгованість, що відповідно до приписів ст.33 Закону України «Про іпотеку» дає банку право задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, належний відповідачам.

Однак, вимоги банку задоволенню не підлягають, поскільки як вище вказувалося відповідно до ст.ст.36,37,38 Закону України «Про іпотеку» та умов договору іпотеки обраний банком спосіб зверення стягнення на предмет іпотеки шляхом його продажу з укладанням договору купівлі-продажу з іншою особою покупцем відноситься до позасудових і згідно ст.38 Закону України «Про іпотеку» передбачає необхідність дотримання певної процедури, яка полягає у обов'язку банку письмово повідомити за 30 днів до укладення договору купівлі-продажу іпотекодавця про свій намір укласти цей договір, з метою забезпечення переважного права іпотекодавця на придбання предмета іпотеки.

При цьому суд виходить з того, що з урахуванням вищевказаних норм права не виключається можливість звернення стягнення на предмет іпотеки в такий спосіб за рішенням суду, однак за умови надання банком доказів дотримання процедури позасудового врегулювання, передбаченої ст.38 Закону України «Про іпотеку», а також надання доказів неможливості проведення такого стягнення в позасудовому порядку.

З огляду на те, що банком не надано суду доказів про вжиття передбачених ст.38 Закону України «Про іпотеку» заходів для зверення стягнення на предмет іпотеки шляхом його продажу, а обставини щодо неможливості проведення такого стягнення в позасудовому порядку не становлять підставу заявленого банком позову, суд відмовляє у позові.

Враховуючи викладене та керуючись ст.ст. 16, 526, 527, 530, 590, 652 ЦК України, ст.ст. 57-64, 208-223 ЦПК України, -

в и р і ш и в :

У задоволенні позову публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя Н.С. Пінкевич

http://reyestr.court.gov.ua/Review/67487102

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах

Державний герб України

Справа № 369/5314/16-ц

Головуючий у І інстанції Пінкевич Н. С.

Провадження № 22-ц/780/4003/17

Доповідач у 2 інстанції ОСОБА_1

Категорія 26 30.10.2017 

УХВАЛА

Іменем України

30 жовтня 2017 року колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Київської області в складі:

головуючого судді: Мережко М.В.,

суддів: Данілова О.М., Суханової Є.М.,

секретар: Шуляк Д.О.,

розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Приват Банк» на рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 02 червня 2017 року у справі за позовом публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Приват Банк» до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про звернення стягнення на майно, виселення.

Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів,

встановила:

У липні 2016 року ПАТ КБ «Приватбанк» звернулося до суду із вказаним позовом.

В обґрунтування своїх вимог зазначало, що 25 жовтня 2006 року між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_2 був укладений договір, за яким останній отримав кредит в розмірі 80000 дол. США зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 14,04% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом, кінцевим терміном повернення 25 жовтня 2021 року.

Банк зобовязання перед відповідачем виконав у повному обсязі. У порушення норм закону та умов договору відповідач ОСОБА_2 свої зобовязання належним чином не виконав, а саме - не здійснював погашення заборгованості за кредитом у встановлені договором строки. У звязку з чим ОСОБА_2 станом на 31 травня 2016 року має заборгованість 425888,47 дол.США, яка складається з заборгованості за кредитом в розмірі 79457,07 дол. США, заборгованості по процентам за користування кредиту 104804,82 дол. США, заборгованості по комісії 14295 дол. США, а також пеня за несвоєчасність виконання зобовязань за договором 227331,58 дол. США.

Позивач також вказував, що у якості забезпечення виконання кредитних зобовязань був укладений договір іпотеки, за яким в іпотеку передано будинок загальною площею 103,10 кв.м, житловою площею 41,40 кв.м по вул. Київська, 35 в м.Боярка Києво-Святошинського району Київської області. Вартість предмету іпотеки сторони визначили в розмірі 19067,97 дол. США (що за курсом НБУ становить 479750 грн.).

На підставі викладеного позивач просив суд в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором №KIA0GK00830019 від 25 жовтня 2006 року в розмірі 19067,97 дол. США, що на дату розрахунку становить 479750 грн., звернути стягнення на будинок загальною площею 103,10 кв.м, житловою площею 41,40 кв.м, який розташований за адресою: Київська область, Києво-Святошинський район, м. Боярка, вул. Київська, буд.35, шляхом продажу предмету іпотеки на підставі договору іпотеки №KIA0GK00830019 від 25 жовтня 2006 ПАТ «ПриватБанк»; виселити відповідачів та інших осіб, які зареєстровані та/або проживають у житловому будинку (предмет іпотеки), що знаходиться за адресою: Київська область, Києво-Святошинський район, м. Боярка, вул. Київська, буд.35.

Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 02 червня 2017 року у задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись із вказаним рішенням, ПАТ КБ «ПриватБанк» подало апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповне зясування судом обставин, що мають значення для вирішення справи, порушення норм матеріального та процесуального права просить рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 02 червня 2017 року скасувати та ухвалити по справі нове рішення, яким позов задовольнити.

Апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України, рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Судом встановлено, що 25 жовтня 2006 року між КБ «ПриватБанк» і ОСОБА_2 укладено кредитний договір №KIA0GK00830019, за умовами якого банк надав позичальнику кредит для придбання житла в розмірі 80 000 доларів США строком до 25 жовтня 2021 року із сплатою відсотків за користування коштами. Повернення кредиту згідно п.1.1 кредитного договору передбачено шляхом внесення позичальником щомісячних платежів в розмірі 1128.73 дол. США для погашення заборгованості, що складається з заборгованості по кредиту, відсоткам, винагороди, комісії.

На забезпечення виконання зобовязань за кредитним договором між банком і відповідачем ОСОБА_2 25 жовтня 2006 року було укладено договір іпотеки, згідно якого відповідач передав в іпотеку належне йому майно: житловий будинок загальною площею 103,1 кв.м., житловою площею 41,4 кв.м з господарськими будівлями та спорудами, що розташовані за адресою: Київська область, Києво-Святошинський район, м.Боярка, вул. Київська, буд.35. Умови договору іпотеки містять застереження про права іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки в позасудовому порядку шляхом його продажу від імені банку будь-якому покупцю за договором купівлі-продажу, в порядку ст. 38 Закону України «Про іпотеку».

Пунктом 1.3 кредитного договору №KIA0GK00830019 від 25 жовтня 2006 року передбачено, що забезпеченням виконання позичальником зобовязань за договором є іпотека квартири, іпотека житлового будинку в с. Михайлівка-Рубежівка, вул. Калініна, 7, а також всі інші види застави, іпотеки, поруки й т.п., надані банку з метою забезпечення зобовязань за даним договором.

Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 13 листопада 2012 року визнано за ОСОБА_3 право власності на 1\2 частину будинку №35 по вул.. Київській, м. Боярка, Києво-Святошинського району Київської області; визнано за ОСОБА_3 право власності на 1/2 частину земельної ділянки площею 0, 1000 га, яка розташована за адресою: Київська область, Києво-Святошинського району, м. Боярка, вул.. Київська, 35.

Рішенням Апеляційного суду Київської області від 27 жовтня 2015 року відмовлено в задоволенні позову ОСОБА_3 до ПАТ КБ «Приватбанк», ОСОБА_2С, третя особа: приватний нотаріус Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області ОСОБА_4, про визнання договору іпотеки недійсним. Вказаним рішенням встановлено, що за рішенням суду визнано за ОСОБА_3 право власності на 1/2 житлового будинку та 1/2 земельної ділянки, на якій будинок розташований то вона набула статус іпотекодавця.

Також судом встановлено, що позичальник ОСОБА_2 не виконував обовязків по щомісячному поверненню кредиту, покладених на нього умовами кредитного договору та станом на 31 травня 2016 року становить 425888,47 дол. США року і включає тіло кредиту 79457,07 дол. США, проценти 104804,82 дол. США, комісія 14295,00 дол. США, що стверджується розрахунком боргу.

При цьому, поданий банком розрахунок пені не відповідає вимогам чинного законодавства, оскільки проведений в іноземній валюті без врахування подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який сплачується пеня.

Відповідно до вимог ст. 11 ЦПК України, суд розглядає справу в межах заявлених позовних вимог. Оскільки позивачем не подано суду іншого розрахунку пені, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що позовні вимоги в цій частині є не обґрунтованими.

Обґрунтовуючи свої позовні вимоги ПАТ КБ «ПриватБанк» вказував, що позичальник ОСОБА_2 не виконав передбачених кредитним договором обовязків по поверненню отриманого кредиту, кошти не повернув, має заборгованість, чим у свою чергу порушує права банку як кредитора, які підлягають до захисту через процедуру звернення стягнення на предмет іпотеки у обраний позивачем спосіб, а саме: шляхом продажу предмету іпотеки ПриватБанком з укладанням від імені відповідача договору купівлі-продажу будь-яким способом з іншою особою покупцем.

Відповідно до ст.4 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.

Способи судового захисту цивільних прав та інтересів особи визначені у ч.2 ст.16 ЦК України, в якій крім іншого зазначено, що суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Отже, власник порушеного права може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права у суді, який, визначається законом чи договором.

Спеціальним законом, який регулює питання звернення стягнення на предмет іпотеки є Закон України «Про іпотеку».

Згідно ст.33 Закону України «Про іпотеку» звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

Згідно вимог ст.36 вказаного Закону сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно договору про задоволення вимог іпотекодержателя, які визначають можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону. Договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору, за своїми правовими наслідками, може передбачати право іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку, встановленому ст.38 Закону України «Про іпотеку».

Тобто, Закон України «Про іпотеку» передбачає як судовий порядок звернення стягнення на предмет іпотеки, так позасудове врегулювання, які відрізняються за процедурою та правовими наслідками.

Аналогічні положення щодо можливості судового і позасудового порядку звернення стягнення на предмет іпотеки містить іпотечний договір, укладений між сторонами, п.30 якого містить застереження про можливість звернення стягнення на предмет іпотеки у позасудовому порядку шляхом продажу предмета іпотеки будь-якій особі та будь-яким способом на підставі договору купівлі-продажу у порядку ст.38 Закону України «Про іпотеку».

За правилами ст.38 Закону України «Про іпотеку» якщо договір про задоволення вимог іпотекодержателя (відповідне застереження в іпотечному договорі) передбачає право іпотекодержателя на продаж предмета іпотеки будь-якій особі-покупцеві, іпотекодержатель зобов'язаний за 30 днів до укладення договору купівлі-продажу письмово повідомити іпотекодавця та всіх осіб, які мають зареєстровані у встановленому законом порядку права чи вимоги на предмет іпотеки, про свій намір укласти цей договір. Протягом тридцятиденного строку з дня отримання такого повідомлення особа, яка має зареєстровані права чи вимоги на предмет іпотеки, вправі письмово повідомити іпотекодержателя про свій намір купити предмет іпотеки. З дня отримання іпотекодержателем цього повідомлення вказана особа набуває переважне право на придбання предмета іпотеки у іпотекодержателя. Якщо таких повідомлень надійшло декілька, право на придбання предмета іпотеки у іпотекодержателя належить особі, яка має вищий пріоритет своїх зареєстрованих прав чи вимог. Якщо особи, які мають зареєстровані права чи вимоги на предмет іпотеки, не висловили наміру його придбати, іпотекодержатель вправі продати предмет іпотеки будь-якій іншій особі на власний розсуд. Дії щодо продажу предмета іпотеки та укладання договору купівлі-продажу здійснюються іпотекодержателем від свого імені, на підставі іпотечного договору, який містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, що передбачає право іпотекодержателя на продаж предмета іпотеки, без необхідності отримання для цього будь-якого окремого уповноваження іпотекодавця.

В матеріалах справи відсутні докази, що підтверджують дотриманням банком процедури продажу предмета іпотеки, визначеної ст.38 Закону України, зокрема, письмового повідомлення банком за 30 днів до укладення договору купівлі-продажу відповідача ОСОБА_2 та ОСОБА_3 як іпотекодавців про свій намір укласти цей договір, чи скористалися вони переважним правом на придбання предмета іпотеки, та те, що підставами позову банку обставини щодо неможливості проведення такого стягнення в позасудовому порядку.

Наявне в матеріалах справи повідомлення банку від 22 квітня 2016 року (а.с.12), адресоване ОСОБА_3 та ОСОБА_2 не підтверджує неможливість позасудового звернення стягнення на предмет іпотеки. Вказаний лист містить лише повідомлення про майбутній продаж предмету іпотеки без зазначення переваженого права на придбання іпотечного майна. Також банком не надано підтвердження коли саме відповідачі отримали даний лист.

Колегія суддів також не погоджується з доводами позову про встановлення вартості предмету іпотеки на підставі п.13 договору іпотеки в розмірі 479750 грн. або 19067,97 дол. США на дату розрахунку боргу.

У п. 13 договору іпотеки сторони погодили, що вартість предмету іпотеки складає 479750 грн., що еквівалентно 95000 дол. США за офіційним курсом НБК на день укладення договору.

Так, ст.39 Закону України «Про іпотеку» передбачено, що у разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки у рішенні суду в тому числі має бути зазначено початкову ціну предмета іпотеки для його подальшої реалізації.

Аналізуючи зміст поняття «ціна», як форми грошового вираження вартості товару, послуг тощо, та норми ст.ст. 38,39 Закону України «Про іпотеку», суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що у розумінні норми ст.39 вказаного Закону початкова ціна предмету іпотеки для його реалізації має бути вказана у рішенні у грошовому виразі, тобто має бути зазначена конкретна грошова сума.

При цьому визначення початкової ціни має відповідати процедурі, передбаченій ч.6 ст.38 цього Закону. Аналогічні правові висновки зробив Верховний Суд України при розгляді справ № 6-61цс15 від 27 травня 2015 року та № 6-1935цс15 від 7 жовтня 2015 року, вказавши, що початкова ціна предмету іпотеки має бути вказана у грошовому вираженні і визначатися за процедурою згідно ч.6ст.38 Закону України «Про іпотеку».

Відповідно до ч.2 ст.214 ЦПК України при виборі правової норми, що підлягає застосуванню до спірних правовідносин, суд враховує висновки Верховного Суду України, викладені у рішеннях за результатами розгляду заяв про перегляд судового рішення з підстави, передбаченої п.1 ч.1 ст.355 цього Кодексу.

Крім того, банком у позовній заяві не вказано всі складові заборгованості, в рахунок погашення якого банк заявив вимоги про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Відповідно до умов кредитного договору повернення кредиту передбачено шляхом внесення позичальником щомісячних платежів на погашення процентів в період у встановлений строк кожного місяця. Повернення тіла кредиту позичальник здійснює в кінці строку користування кредитом.

Оскільки умовами договору передбачені окремі самостійні зобовязання, які деталізують обовязок боржника повернути проценти частинами та встановлюють самостійну відповідальність за невиконання цього обовязку, то право кредитора вважається порушеним з моменту недотримання боржником строку погашення кожного чергового платежу на погашення процентів, а отже і початок перебігу позовної давності за кожний черговий платіж починається з моменту порушення строку його погашення (правова позиція Верховного Суду України у справах: № 6-154 цс15 від 30вересня 2015 року, № 6-331цс15 від 01 липня 2015 року).

Позивач надав розрахунок боргу за весь період заборгованості. Але в суму заборгованості включено лише 479750 грн., що унеможливлює перевірку сум заборгованості, оскільки відповідачем заявлено вимоги про застосування позовної давності.

Враховуючи, що суд розглядає справи в межах заявлених позовних вимог, та наведені вище доводи, суд відмовляє в задоволенні позовних вимог про звернення стягнення на майно шляхом надання банку право на укладення договору.

Частиною 1 ст. 40 Закону України «Про іпотеку» передбачено, що звернення стягнення на передані в іпотеку жилий будинок чи жиле приміщення є підставою для виселення всіх мешканців, за винятком наймачів та членів їх сімей. Виселення проводиться у порядку, встановленому законом. Нормою, яка встановлює порядок виселення із займаного жилого приміщення, є ст.109 ЖК УРСР, у ч.1 якої передбачені підстави виселення.

За змістом ч.2 ст.40 Закону України «Про іпотеку» та ч.3 ст.109 ЖК УРСР після прийняття рішення про звернення стягнення на передані в іпотеку жилий будинок чи жиле приміщення шляхом позасудового врегулювання на підставі договору всі мешканці зобовязані на письмову вимогу іпотекодержателя або нового власника добровільно звільнити жилий будинок чи жиле приміщення протягом одного місяця з дня отримання цієї вимоги. Якщо мешканці не звільняють жилий будинок або жиле приміщення у встановлений або інший погоджений сторонами строк добровільно, їх примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду.

Відповідно до ч.2 ст.109 ЖК УРСР громадянам, яких виселяють з жилих приміщень, одночасно надається інше постійне жиле приміщення, за винятком виселення громадян при зверненні стягнення на жилі приміщення, що були придбані ними за рахунок кредиту (позики) банку чи іншої особи, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення. Постійне жиле приміщення, що надається особі, яку виселяють, повинно бути зазначено в рішенні суду.

Отже, особам, яких виселяють із жилого будинку (жилого приміщення), що є предметом іпотеки і придбаний не за рахунок кредиту, забезпеченого іпотекою цього житла, при зверненні стягнення на предмет іпотеки в судовому порядку одночасно надається інше постійне житло. При цьому за положенням ч.2 ст.109 ЖК УРСР постійне житло вказується в рішенні суду.

Враховуючи, що частина житлового будинку належить відповідачці ОСОБА_3, яка набула право власності на дане майно не за рахунок кредитних коштів, та при виселенні в судовому порядку з іпотечного майна, придбаного не за рахунок кредиту і забезпеченого іпотекою цього житла, відсутність постійного жилого приміщення, яке має бути надане особі одночасно з виселенням, є підставою для відмови в задоволенні позову про виселення (правова позиція Верховного Суду України у справах № 6-447цс15 від 24.06.15, № 6-1484цс15від 21.10.2015 р., № 6-2947цс15 від 03.02.16 , № 6-1449цс15 від 03.02.16).

Отже, судом встановлено, що між ПАТ КБ «ПриватБанк» і ОСОБА_2 укладено кредитний договір, за яким останній отримав кредит в розмірі 80000 доларів США, а також встановлено, що ОСОБА_2 кошти не повернув, має заборгованість, що відповідно до приписів ст.33 Закону України «Про іпотеку» дає банку право задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, належний відповідачам.

При цьому, колегія судіів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що вимоги банку задоволенню не підлягають, оскільки обраний банком спосіб зверення стягнення на предмет іпотеки шляхом його продажу з укладанням договору купівлі-продажу з іншою особою покупцем відноситься до позасудових і згідно ст.38 Закону України «Про іпотеку» передбачає необхідність дотримання певної процедури, яка полягає у обовязку банку письмово повідомити за 30 днів до укладення договору купівлі-продажу іпотекодавця про свій намір укласти цей договір, з метою забезпечення переважного права іпотекодавця на придбання предмета іпотеки.

Окрім того, на підставі вказаних норм права не виключається можливість звернення стягнення на предмет іпотеки в такий спосіб за рішенням суду, однак, за умови надання банком доказів дотримання процедури позасудового врегулювання, передбаченої ст. 38 Закону України «Про іпотеку», а також надання доказів неможливості проведення такого стягнення в позасудовому порядку.

Оскільки банк не надав суду доказів про вжиття передбачених ст. 38 Закону України «Про іпотеку» заходів для звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом його продажу, а обставини щодо неможливості проведення такого стягнення в позасудовому порядку не становлять підставу заявленого банком позову, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні позову.

Твердження апелянта щодо правомірності заявлених позовних вимог та дотримання банком процедури продажу предмета іпотеки оцінюються колегією суддів критично, оскільки не ґрунтуються на наявних в матеріалах справи доказах.

Інші доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції та не є підставою для скасування рішення.

Перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду в порядку ст. 303 ЦПК України в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає ,що рішення суду є законним та обґрунтованим, підстави для його скасування відсутні.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 308, 313 - 315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів,

ухвалила:

 Апеляційну скаргу публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Приват Банк» відхилити.

 Рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 02 червня 2017 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

 Головуючий М.В. Мережко

 Судді О.М. Данілов

 ОСОБА_5

http://reyestr.court.gov.ua/Review/69984475

  • Like 1

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах

Суды отказали Приватбанку в обращении взыскания на предмет ипотеки путем продажи от своего имени и выселения в связи с отсутствием расчета, оценки предмета ипотеки, доказательств невозможности во внесудебном порядке обратить взыскание, надлежащего уведомления, приобретения объекта ипотеки не за кредитные средства.

  • Like 2

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах
В 13.11.2017 в 00:32, ANTIRAID сказал:

Державний герб України

Справа № 369/5314/16-ц

Головуючий у І інстанції Пінкевич Н. С.

Провадження № 22-ц/780/4003/17

Доповідач у 2 інстанції ОСОБА_1

Категорія 26 30.10.2017 

УХВАЛА

Іменем України

30 жовтня 2017 року колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Київської області в складі:

головуючого судді: Мережко М.В.,

суддів: Данілова О.М., Суханової Є.М.,

секретар: Шуляк Д.О.,

розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Приват Банк» на рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 02 червня 2017 року у справі за позовом публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Приват Банк» до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про звернення стягнення на майно, виселення.

Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів,

встановила:

У липні 2016 року ПАТ КБ «Приватбанк» звернулося до суду із вказаним позовом.

В обґрунтування своїх вимог зазначало, що 25 жовтня 2006 року між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_2 був укладений договір, за яким останній отримав кредит в розмірі 80000 дол. США зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 14,04% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом, кінцевим терміном повернення 25 жовтня 2021 року.

Банк зобовязання перед відповідачем виконав у повному обсязі. У порушення норм закону та умов договору відповідач ОСОБА_2 свої зобовязання належним чином не виконав, а саме - не здійснював погашення заборгованості за кредитом у встановлені договором строки. У звязку з чим ОСОБА_2 станом на 31 травня 2016 року має заборгованість 425888,47 дол.США, яка складається з заборгованості за кредитом в розмірі 79457,07 дол. США, заборгованості по процентам за користування кредиту 104804,82 дол. США, заборгованості по комісії 14295 дол. США, а також пеня за несвоєчасність виконання зобовязань за договором 227331,58 дол. США.

Позивач також вказував, що у якості забезпечення виконання кредитних зобовязань був укладений договір іпотеки, за яким в іпотеку передано будинок загальною площею 103,10 кв.м, житловою площею 41,40 кв.м по вул. Київська, 35 в м.Боярка Києво-Святошинського району Київської області. Вартість предмету іпотеки сторони визначили в розмірі 19067,97 дол. США (що за курсом НБУ становить 479750 грн.).

На підставі викладеного позивач просив суд в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором №KIA0GK00830019 від 25 жовтня 2006 року в розмірі 19067,97 дол. США, що на дату розрахунку становить 479750 грн., звернути стягнення на будинок загальною площею 103,10 кв.м, житловою площею 41,40 кв.м, який розташований за адресою: Київська область, Києво-Святошинський район, м. Боярка, вул. Київська, буд.35, шляхом продажу предмету іпотеки на підставі договору іпотеки №KIA0GK00830019 від 25 жовтня 2006 ПАТ «ПриватБанк»; виселити відповідачів та інших осіб, які зареєстровані та/або проживають у житловому будинку (предмет іпотеки), що знаходиться за адресою: Київська область, Києво-Святошинський район, м. Боярка, вул. Київська, буд.35.

Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 02 червня 2017 року у задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись із вказаним рішенням, ПАТ КБ «ПриватБанк» подало апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповне зясування судом обставин, що мають значення для вирішення справи, порушення норм матеріального та процесуального права просить рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 02 червня 2017 року скасувати та ухвалити по справі нове рішення, яким позов задовольнити.

Апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України, рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Судом встановлено, що 25 жовтня 2006 року між КБ «ПриватБанк» і ОСОБА_2 укладено кредитний договір №KIA0GK00830019, за умовами якого банк надав позичальнику кредит для придбання житла в розмірі 80 000 доларів США строком до 25 жовтня 2021 року із сплатою відсотків за користування коштами. Повернення кредиту згідно п.1.1 кредитного договору передбачено шляхом внесення позичальником щомісячних платежів в розмірі 1128.73 дол. США для погашення заборгованості, що складається з заборгованості по кредиту, відсоткам, винагороди, комісії.

На забезпечення виконання зобовязань за кредитним договором між банком і відповідачем ОСОБА_2 25 жовтня 2006 року було укладено договір іпотеки, згідно якого відповідач передав в іпотеку належне йому майно: житловий будинок загальною площею 103,1 кв.м., житловою площею 41,4 кв.м з господарськими будівлями та спорудами, що розташовані за адресою: Київська область, Києво-Святошинський район, м.Боярка, вул. Київська, буд.35. Умови договору іпотеки містять застереження про права іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки в позасудовому порядку шляхом його продажу від імені банку будь-якому покупцю за договором купівлі-продажу, в порядку ст. 38 Закону України «Про іпотеку».

Пунктом 1.3 кредитного договору №KIA0GK00830019 від 25 жовтня 2006 року передбачено, що забезпеченням виконання позичальником зобовязань за договором є іпотека квартири, іпотека житлового будинку в с. Михайлівка-Рубежівка, вул. Калініна, 7, а також всі інші види застави, іпотеки, поруки й т.п., надані банку з метою забезпечення зобовязань за даним договором.

Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 13 листопада 2012 року визнано за ОСОБА_3 право власності на 1\2 частину будинку №35 по вул.. Київській, м. Боярка, Києво-Святошинського району Київської області; визнано за ОСОБА_3 право власності на 1/2 частину земельної ділянки площею 0, 1000 га, яка розташована за адресою: Київська область, Києво-Святошинського району, м. Боярка, вул.. Київська, 35.

Рішенням Апеляційного суду Київської області від 27 жовтня 2015 року відмовлено в задоволенні позову ОСОБА_3 до ПАТ КБ «Приватбанк», ОСОБА_2С, третя особа: приватний нотаріус Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області ОСОБА_4, про визнання договору іпотеки недійсним. Вказаним рішенням встановлено, що за рішенням суду визнано за ОСОБА_3 право власності на 1/2 житлового будинку та 1/2 земельної ділянки, на якій будинок розташований то вона набула статус іпотекодавця.

Також судом встановлено, що позичальник ОСОБА_2 не виконував обовязків по щомісячному поверненню кредиту, покладених на нього умовами кредитного договору та станом на 31 травня 2016 року становить 425888,47 дол. США року і включає тіло кредиту 79457,07 дол. США, проценти 104804,82 дол. США, комісія 14295,00 дол. США, що стверджується розрахунком боргу.

При цьому, поданий банком розрахунок пені не відповідає вимогам чинного законодавства, оскільки проведений в іноземній валюті без врахування подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який сплачується пеня.

Відповідно до вимог ст. 11 ЦПК України, суд розглядає справу в межах заявлених позовних вимог. Оскільки позивачем не подано суду іншого розрахунку пені, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що позовні вимоги в цій частині є не обґрунтованими.

Обґрунтовуючи свої позовні вимоги ПАТ КБ «ПриватБанк» вказував, що позичальник ОСОБА_2 не виконав передбачених кредитним договором обовязків по поверненню отриманого кредиту, кошти не повернув, має заборгованість, чим у свою чергу порушує права банку як кредитора, які підлягають до захисту через процедуру звернення стягнення на предмет іпотеки у обраний позивачем спосіб, а саме: шляхом продажу предмету іпотеки ПриватБанком з укладанням від імені відповідача договору купівлі-продажу будь-яким способом з іншою особою покупцем.

Відповідно до ст.4 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.

Способи судового захисту цивільних прав та інтересів особи визначені у ч.2 ст.16 ЦК України, в якій крім іншого зазначено, що суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Отже, власник порушеного права може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права у суді, який, визначається законом чи договором.

Спеціальним законом, який регулює питання звернення стягнення на предмет іпотеки є Закон України «Про іпотеку».

Згідно ст.33 Закону України «Про іпотеку» звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

Згідно вимог ст.36 вказаного Закону сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно договору про задоволення вимог іпотекодержателя, які визначають можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону. Договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору, за своїми правовими наслідками, може передбачати право іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку, встановленому ст.38 Закону України «Про іпотеку».

Тобто, Закон України «Про іпотеку» передбачає як судовий порядок звернення стягнення на предмет іпотеки, так позасудове врегулювання, які відрізняються за процедурою та правовими наслідками.

Аналогічні положення щодо можливості судового і позасудового порядку звернення стягнення на предмет іпотеки містить іпотечний договір, укладений між сторонами, п.30 якого містить застереження про можливість звернення стягнення на предмет іпотеки у позасудовому порядку шляхом продажу предмета іпотеки будь-якій особі та будь-яким способом на підставі договору купівлі-продажу у порядку ст.38 Закону України «Про іпотеку».

За правилами ст.38 Закону України «Про іпотеку» якщо договір про задоволення вимог іпотекодержателя (відповідне застереження в іпотечному договорі) передбачає право іпотекодержателя на продаж предмета іпотеки будь-якій особі-покупцеві, іпотекодержатель зобов'язаний за 30 днів до укладення договору купівлі-продажу письмово повідомити іпотекодавця та всіх осіб, які мають зареєстровані у встановленому законом порядку права чи вимоги на предмет іпотеки, про свій намір укласти цей договір. Протягом тридцятиденного строку з дня отримання такого повідомлення особа, яка має зареєстровані права чи вимоги на предмет іпотеки, вправі письмово повідомити іпотекодержателя про свій намір купити предмет іпотеки. З дня отримання іпотекодержателем цього повідомлення вказана особа набуває переважне право на придбання предмета іпотеки у іпотекодержателя. Якщо таких повідомлень надійшло декілька, право на придбання предмета іпотеки у іпотекодержателя належить особі, яка має вищий пріоритет своїх зареєстрованих прав чи вимог. Якщо особи, які мають зареєстровані права чи вимоги на предмет іпотеки, не висловили наміру його придбати, іпотекодержатель вправі продати предмет іпотеки будь-якій іншій особі на власний розсуд. Дії щодо продажу предмета іпотеки та укладання договору купівлі-продажу здійснюються іпотекодержателем від свого імені, на підставі іпотечного договору, який містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, що передбачає право іпотекодержателя на продаж предмета іпотеки, без необхідності отримання для цього будь-якого окремого уповноваження іпотекодавця.

В матеріалах справи відсутні докази, що підтверджують дотриманням банком процедури продажу предмета іпотеки, визначеної ст.38 Закону України, зокрема, письмового повідомлення банком за 30 днів до укладення договору купівлі-продажу відповідача ОСОБА_2 та ОСОБА_3 як іпотекодавців про свій намір укласти цей договір, чи скористалися вони переважним правом на придбання предмета іпотеки, та те, що підставами позову банку обставини щодо неможливості проведення такого стягнення в позасудовому порядку.

Наявне в матеріалах справи повідомлення банку від 22 квітня 2016 року (а.с.12), адресоване ОСОБА_3 та ОСОБА_2 не підтверджує неможливість позасудового звернення стягнення на предмет іпотеки. Вказаний лист містить лише повідомлення про майбутній продаж предмету іпотеки без зазначення переваженого права на придбання іпотечного майна. Також банком не надано підтвердження коли саме відповідачі отримали даний лист.

Колегія суддів також не погоджується з доводами позову про встановлення вартості предмету іпотеки на підставі п.13 договору іпотеки в розмірі 479750 грн. або 19067,97 дол. США на дату розрахунку боргу.

У п. 13 договору іпотеки сторони погодили, що вартість предмету іпотеки складає 479750 грн., що еквівалентно 95000 дол. США за офіційним курсом НБК на день укладення договору.

Так, ст.39 Закону України «Про іпотеку» передбачено, що у разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки у рішенні суду в тому числі має бути зазначено початкову ціну предмета іпотеки для його подальшої реалізації.

Аналізуючи зміст поняття «ціна», як форми грошового вираження вартості товару, послуг тощо, та норми ст.ст. 38,39 Закону України «Про іпотеку», суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що у розумінні норми ст.39 вказаного Закону початкова ціна предмету іпотеки для його реалізації має бути вказана у рішенні у грошовому виразі, тобто має бути зазначена конкретна грошова сума.

При цьому визначення початкової ціни має відповідати процедурі, передбаченій ч.6 ст.38 цього Закону. Аналогічні правові висновки зробив Верховний Суд України при розгляді справ № 6-61цс15 від 27 травня 2015 року та № 6-1935цс15 від 7 жовтня 2015 року, вказавши, що початкова ціна предмету іпотеки має бути вказана у грошовому вираженні і визначатися за процедурою згідно ч.6ст.38 Закону України «Про іпотеку».

Відповідно до ч.2 ст.214 ЦПК України при виборі правової норми, що підлягає застосуванню до спірних правовідносин, суд враховує висновки Верховного Суду України, викладені у рішеннях за результатами розгляду заяв про перегляд судового рішення з підстави, передбаченої п.1 ч.1 ст.355 цього Кодексу.

Крім того, банком у позовній заяві не вказано всі складові заборгованості, в рахунок погашення якого банк заявив вимоги про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Відповідно до умов кредитного договору повернення кредиту передбачено шляхом внесення позичальником щомісячних платежів на погашення процентів в період у встановлений строк кожного місяця. Повернення тіла кредиту позичальник здійснює в кінці строку користування кредитом.

Оскільки умовами договору передбачені окремі самостійні зобовязання, які деталізують обовязок боржника повернути проценти частинами та встановлюють самостійну відповідальність за невиконання цього обовязку, то право кредитора вважається порушеним з моменту недотримання боржником строку погашення кожного чергового платежу на погашення процентів, а отже і початок перебігу позовної давності за кожний черговий платіж починається з моменту порушення строку його погашення (правова позиція Верховного Суду України у справах: № 6-154 цс15 від 30вересня 2015 року, № 6-331цс15 від 01 липня 2015 року).

Позивач надав розрахунок боргу за весь період заборгованості. Але в суму заборгованості включено лише 479750 грн., що унеможливлює перевірку сум заборгованості, оскільки відповідачем заявлено вимоги про застосування позовної давності.

Враховуючи, що суд розглядає справи в межах заявлених позовних вимог, та наведені вище доводи, суд відмовляє в задоволенні позовних вимог про звернення стягнення на майно шляхом надання банку право на укладення договору.

Частиною 1 ст. 40 Закону України «Про іпотеку» передбачено, що звернення стягнення на передані в іпотеку жилий будинок чи жиле приміщення є підставою для виселення всіх мешканців, за винятком наймачів та членів їх сімей. Виселення проводиться у порядку, встановленому законом. Нормою, яка встановлює порядок виселення із займаного жилого приміщення, є ст.109 ЖК УРСР, у ч.1 якої передбачені підстави виселення.

За змістом ч.2 ст.40 Закону України «Про іпотеку» та ч.3 ст.109 ЖК УРСР після прийняття рішення про звернення стягнення на передані в іпотеку жилий будинок чи жиле приміщення шляхом позасудового врегулювання на підставі договору всі мешканці зобовязані на письмову вимогу іпотекодержателя або нового власника добровільно звільнити жилий будинок чи жиле приміщення протягом одного місяця з дня отримання цієї вимоги. Якщо мешканці не звільняють жилий будинок або жиле приміщення у встановлений або інший погоджений сторонами строк добровільно, їх примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду.

Відповідно до ч.2 ст.109 ЖК УРСР громадянам, яких виселяють з жилих приміщень, одночасно надається інше постійне жиле приміщення, за винятком виселення громадян при зверненні стягнення на жилі приміщення, що були придбані ними за рахунок кредиту (позики) банку чи іншої особи, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення. Постійне жиле приміщення, що надається особі, яку виселяють, повинно бути зазначено в рішенні суду.

Отже, особам, яких виселяють із жилого будинку (жилого приміщення), що є предметом іпотеки і придбаний не за рахунок кредиту, забезпеченого іпотекою цього житла, при зверненні стягнення на предмет іпотеки в судовому порядку одночасно надається інше постійне житло. При цьому за положенням ч.2 ст.109 ЖК УРСР постійне житло вказується в рішенні суду.

Враховуючи, що частина житлового будинку належить відповідачці ОСОБА_3, яка набула право власності на дане майно не за рахунок кредитних коштів, та при виселенні в судовому порядку з іпотечного майна, придбаного не за рахунок кредиту і забезпеченого іпотекою цього житла, відсутність постійного жилого приміщення, яке має бути надане особі одночасно з виселенням, є підставою для відмови в задоволенні позову про виселення (правова позиція Верховного Суду України у справах № 6-447цс15 від 24.06.15, № 6-1484цс15від 21.10.2015 р., № 6-2947цс15 від 03.02.16 , № 6-1449цс15 від 03.02.16).

Отже, судом встановлено, що між ПАТ КБ «ПриватБанк» і ОСОБА_2 укладено кредитний договір, за яким останній отримав кредит в розмірі 80000 доларів США, а також встановлено, що ОСОБА_2 кошти не повернув, має заборгованість, що відповідно до приписів ст.33 Закону України «Про іпотеку» дає банку право задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, належний відповідачам.

При цьому, колегія судіів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що вимоги банку задоволенню не підлягають, оскільки обраний банком спосіб зверення стягнення на предмет іпотеки шляхом його продажу з укладанням договору купівлі-продажу з іншою особою покупцем відноситься до позасудових і згідно ст.38 Закону України «Про іпотеку» передбачає необхідність дотримання певної процедури, яка полягає у обовязку банку письмово повідомити за 30 днів до укладення договору купівлі-продажу іпотекодавця про свій намір укласти цей договір, з метою забезпечення переважного права іпотекодавця на придбання предмета іпотеки.

Окрім того, на підставі вказаних норм права не виключається можливість звернення стягнення на предмет іпотеки в такий спосіб за рішенням суду, однак, за умови надання банком доказів дотримання процедури позасудового врегулювання, передбаченої ст. 38 Закону України «Про іпотеку», а також надання доказів неможливості проведення такого стягнення в позасудовому порядку.

Оскільки банк не надав суду доказів про вжиття передбачених ст. 38 Закону України «Про іпотеку» заходів для звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом його продажу, а обставини щодо неможливості проведення такого стягнення в позасудовому порядку не становлять підставу заявленого банком позову, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні позову.

Твердження апелянта щодо правомірності заявлених позовних вимог та дотримання банком процедури продажу предмета іпотеки оцінюються колегією суддів критично, оскільки не ґрунтуються на наявних в матеріалах справи доказах.

Інші доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції та не є підставою для скасування рішення.

Перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду в порядку ст. 303 ЦПК України в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає ,що рішення суду є законним та обґрунтованим, підстави для його скасування відсутні.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 308, 313 - 315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів,

ухвалила:

 Апеляційну скаргу публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Приват Банк» відхилити.

 Рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 02 червня 2017 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

 Головуючий М.В. Мережко

 Судді О.М. Данілов

 ОСОБА_5

http://reyestr.court.gov.ua/Review/69984475

красивое решение, приятно

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах

Создайте аккаунт или авторизуйтесь, чтобы оставить комментарий

Комментарии могут оставлять только зарегистрированные пользователи

Создать аккаунт

Зарегистрировать новый аккаунт в нашем сообществе. Это несложно!

Зарегистрировать новый аккаунт

Войти

Есть аккаунт? Войти.

Войти


  • Пользователи

    Нет пользователей для отображения

  • Похожий контент

    • Автор: Канар
      После покупки дома, через 2 года, обнаружил что дом в ипотечном разбирательстве между банком и аферистами. Я ничего и не подозревал пока не привлекли соответчиком. Верю во всех Вас! Дела выкладываю по порядку с самого начала.
    • Автор: Sergeykiev
      Всем доброго времени суток.
      Не думал, что доберутся даже до меня однако: был у меня лет 5 назад беззалоговий кредит по карточке. Карточку "сьел" банкомат, денег я там не брал, инкассация не ехала. Короче было масса мороки и я благополучно забыл о сем моменте. Но вот начали звонить какие-то клоуны, представлялись с "Европейской агенции по возврату долгов". Так как я их вообще не знаю и знать не хочу - то не вдаваясь в суть чего они там несут, они были благополучно посланы. Номера в черный список. Клоуны звонили дней 10. Потом пришла смс, мол заплатите хоть часть и все простим у нас акция.
      Решил проверить что это вообще за бедлам. И "путем несложных манипуляций" с открытыми источниками выяснилось, что собственник этой конторы ( через офшор разумеется) небезызвестный  господин Тыгипко, который Сергей.Дабы не быть голословным прилагаю файл там все данные. Вот я подумал: днепропетровским что денег мало и ему конкретно, что они уже таким образом людей достают? Квартира, домина, банк - себе и внукам хватит. Зачем они таким занимаются? По отзывам достают людей за непонятно какие вообще обязательства. Опять одни паны, а других доить....
      Даже дело не в конкретных клоунах, которые звонят. Ведь кто-то запустил эту "схему" значить одним выгодно, а еще кто-то не замечает.
      Ну и к вопросу как с этим бороться.Поехать им скат в офисе поджечь для профилактики или для огласки, вот тут подумал про огласку. Они создают видимость легальности, солидности. А специалисты слабые, платят мало. Решил сделать им огласку. Для этого:
      - поисковик сейчас наиболее популярный гугл. Сделал им сайт на его платформе http://eadr.business.site подвязал его под карты, тегов наделал, ссылок связанных. Пусть теперь вот это в поисковике высвечивается. Интересно поможет?
      Думал им Петю на почту отправить, но сомневаюсь.

    • Автор: ANTIRAID
      Державний герб України
      н\п 2/490/3732/2017 Справа № 490/1232/17
      Центральний районний суд м. Миколаєва
      __________________________________________________________
      РІШЕННЯ
      Іменем України
      19 вересня 2017 р.
      Центральний районний суд м. Миколаєва у складі:
      головуючого - судді Гуденко О.А.,
      при секретарі - Кваші С.О.,
      без участі представників сторін,
      розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Миколаєві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «ПриватБанк» , треті особи - ОСОБА_2, ОСОБА_3 , Відділ примусового виконання рішень Головного територіального управління юстиції у Миколаївській області , приватний нотаріус Дніпропетровського міського нотаріального округу ОСОБА_4 про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, -
      В С Т А Н О В И В:
      В лютому 2017 р. позивач звернувся до суду із вищевказаним позовом, мотивуючи його тим, що між нею та ПАТ «КБ Приватбанк, було укладено кредитний договір № 5МФ\2007 від 29.01.2007 року. 30 січян 2007 року в забезпечення виконання зобов'язань за даним кредитом між Банком та ОСОБА_1М, та ОСОБА_3 укладено договори поруки .
      21 липня 2015 року приватним нотаріусом вчинено виконавчий напис № 3734 про стягнення на користь Банку грошових коштів на суму 8 957 653,01 гривні з ОСОБА_1 , які є боргом за вказаним кредитним договором, а саме з яких розмір залишку заборгованості за кредитом у розмірі 144 715,68 доларів США, заборгованості по відсоткам за користування кредитом у розмірі 136 870,79 доларів США, комісії у розмірі 16 993,98 доларів США, пені у розмірі 136, 791,68 доларів США, та витрати , повязані з вчиненням виконавчого напису у розмірі 1700 грн - про що позивачу стало відомо при ознайомленні з матеріалами виконавчого провадження в липні 2016 року.
      Однак на час вчинення цього напису , по-перше, зобовязання ОСОБА_1 за укладеним кредитним договором є припиненим , оскільки кредитором задволено свої вимоги за рахунок іпотечного майна в позасудовому порядку ; по-друге, у документах,на підставі яких вчинявся виконавчий напис були відсутні докази , що сума заборгованості є безспірною; по-третє, боржником та поручителями не було отримано письмову вимогу про усунення порушення виконання зобовязання, тому вчинення виконавчог напису було передчасним; стягнення з позмвача плати за вчинення виконавчого напиису суперечить вимогам ч.11 ст.11 ЗУ Про захист прав споживачів.
      Представник позивача позовні вимоги підтримав та просив їх задовольнити в повному обсязі, посилаючись на обставини, викладені в позові, в останнє судове засідання надав заяву про проведення засідання у його відсутність, просив про задоволення позову в повному обсязі..
      Представник відповідача ПАТ «КБ ПриватБанк» заперечував проти задоволення позову, оскільки виконавчий напис вчинений приватним нотаріусом з дотриманням норм чинного законодавства та є законним, в останнє судове засідання не зявився з причин, визнаних судом неповажними.
      Приватний нотаріус в судове засідання не зявилася, про час та місце слухання справи повідомлялася належним чином, направила до суду заяву про розгляд справи за її відсутністю та письмові пояснення, в яких зазначала про дотримання нею вимог законодавства при винення опорюваного виконавчого напису.
      Всебічно і повно зясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, дослідивши докази, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню з наступних підстав.
      29 січня 2007 року між банком та ОСОБА_1 було укладено договір № 5МФ\2007, згідно з умовами якого відповідач надав позивачеві грошові кошти у вигляді кредиту в розмірі 200 000,00 доларів США на строк до 28 січня 2014 року зі сплатою 13% процентів за користування кредитом. З метою забезпечення виконання зобов'язання за даним договором між позивачем та відповідачем 30 січня 2007 року було укладено договір іпотеки згідно з умовами якого позивачка передала Банку належний їй на праві власності житловий будинок № 26 по пров. Колективному в м.Миколаєві .
      У зв'язку з неналежним виконанням позичальником своїх зобов'язань за кредитним зобов'язанням, Банк звернувся до суду з позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки.
      Рішенням Корабельного районного суду м. Миколаєва від 14.03.2013 року задоволено позов ПАТ «КБ ПриватБанк» та стягнуто з ОСОБА_1 на користь Банку заборгованість по кредитному договору в розмірі 252 658,32 долари США, з яких: 144715,68 доларів США поточної заборгованості по кредиту; 74772,72 доларів США заборгованості по процентам, 33169,92 долари США пені; а також судових витрат шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом продажу предмета іпотеки з укладанням від імені ОСОБА_1 договору купівлі-продажу будь-яким способом з іншою особою-покупцем .
      Як слідує з відомостей з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, 15 вересня 2016 року на підставі вищезазначеного договору іпотеки , приватним нотаріусом Чернігівського МНО ОСОБА_5 зареєстровано право власності на житловий будинок та земельну ділянку по пров.Колективному в м.Миколаєві, яка належала іпотекодавцю ОСОБА_1, за ПАТ КБ Приватбанк
      Як вбачається з матеріалів нотаріальної справи, наданої на запит суду приватним нотаріусом ОСОБА_4, 21 липня 2015 року до приватного нотаріуса надійшла заява від ПАТ КБ Приватбанк про вчинення виконавчого напису на загальну суму заборгованості за кредтним договром № 5МФ\2007 від 29.01.2007 року 8 957 653,01 гривні (еквівалент за курсом НБУ 435 872,13 доларів США) з ОСОБА_1 , яких розмір залишку заборгованості за кредитом у розмірі 144 715,68 доларів США, заборгованості по відсоткам за користування кредитом у розмірі 136 870,79 доларів США, комісії у розмірі 16 993,98 доларів США, пені у розмірі 136, 791,68 доларів США.В додатках додано саму кредитну угоду, розрахунок заборгованості де зазначено, що строк, за який проводиться стягнення є вісім років , три місяці та 15 днів, а саме з 29.01.2007 року по 14.05.2015 року, а також докази відправлення 15 липня 2015 року письмової вимоги про усунення порушень лише боржникові ( а не також і поручителям) ОСОБА_1 щодо повернення і сплати в повному обсязі вказаної заборгованості за кредитом в строк протягом 1 (одного) календарного дня з дати відправлення письмової вимоги.
      Жодних доказів отримання боржником цієї вимоги матеріали нотаріальної справи не містять , не кажучи вже про те, що саме формулювання вимоги про усунення порушення протягом 1 (одного) календарного дня з дати відправлення ( тобто взагалі незважаючи на отримання цієї вимоги боржником, і навіть на звичайний поштопробіг з м.Дніпропетровськ до м.Миколаєва та м.Одеси) письмової вимоги суперечить загальним принципам як взагалі зобов'язального права в Україні, так і у галузі захисту прав споживачів.
      Так, згідно зіст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави (щодо договору позики), якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
      Відповідно до ст. ст.1046,1048 ЦК Україниза договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором.
      Згідно з ч. 1ст. 1049 ЦК Українипозичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
      Визначення поняття зобов'язання міститься у ч. 1ст. 509 ЦК України, відповідно до якої зобовязанняце правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
      Таке визначення розкриває сутність зобов'язання як правового зв'язку між двома суб'єктами (сторонами), відповідно до якого на одну сторону покладено обов'язок вчинити певну дію (певні дії) чи утриматись від її (їх) здійснення; іншій стороні зобов'язання надано право, що кореспондує обовязку першої. Обов'язками боржника та правами кредитора вичерпується зміст зобов'язання (ст. 510 ЦК України).
      Згідно з нормоюст. 526 ЦК Українизобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цьогоКодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
      Згідно зі ст.610,611 ЦК Українипорушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Це тягне за собою передбачені законом або договором правові наслідки, зокрема, припинення зобов*язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; зміна умов зобов'язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди.
      Враховуючи, що на час виникнення спірних правовідносин сторін , сума боргу не була сплачені, отже наявність кредитних зобовязань була чинною.
      Рішенням Корабельного районного суду м.Миколаєва від 14.03.2013 року (набуло законної сили 23.05.2013 року) визначена сума заборогованості за вищевказаним кредитним договором, більш того на час розгляду справи в суді Банком використане процедура позасудового стягнення на предмет іпотеки та задоволено забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття прав власності на предмет іпотеки. При цьому жодних даних , про вартість іпотечного майна та яким чином відбулося погашення ( повне або часткове) заборгованості за кредитним договором суду не надано .
      Відповідно до п. 3 глави 16 «Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України», нотаріус вчиняє виконавчі написи: якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем; за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років, а у відносинах між підприємствами, установами та організаціями - не більше одного року.
      Згідно зі статтею 87 Закону України «Про нотаріат» для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість. Перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів, встановлюється Кабінетом Міністрів України.
      Пунктом 1 Переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29 червня 1999 року № 1172, передбачено, що для одержання виконавчого напису подаються оригінал нотаріально посвідченої угоди та документи, що підтверджують безспірність заборгованості боржника та встановлюють прострочення виконання зобовязання.
      Та обставина, що на час вчинення виконавчого напису існував спір щодо розміру заборгованості за вищезазначеним кредитним договором, існувало рішення суду про стягнення заборгованості , в подальшому банк звернув стягнення на іпотечне майно в позасудовову порядку при наявності рішення суду про звернення стягнення на це ж майно, - спростовує висновок про безспірність заборгованості боржника.
      Така позиція повністю узгоджується з Правовою позицією Верховного Суду України у цивільній справі № 6-141цс14, та з Правовою позицією, яка висловлена Верховним Судом України в постанові від 4 березня 2015року у справі № 6-27цс15, що є відповідно до ст. 360-7 ЦПК України є обов'язковими для застосування судом першої інстанції при розгляді справ у подібних правовідносинах.
      Судам розяснено, що право стягувача, за захистом якого він звернувся до нотаріуса, повинно існувати на момент звернення. На момент звернення стягувача до нотаріуса із заявою про вчинення виконавчого напису повинна існувати й, крім того, також бути безспірною, заборгованість або інша відповідальність боржника перед стягувачем.При цьому, сам по собі факт подання стягувачем відповідних документів нотаріусу не свідчить про відсутність спору стосовно заборгованості.
      Верховий суд України вказав, що суд при вирішенні спору про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, не повинен обмежуватися лише перевіркою додержання нотаріусом формальних процедур і факту подання стягувачем документів на підтвердження безспірної заборгованості боржника згідно з Переліком документів.
      Для правильного застосування положень статей 87, 88 Закону України «Про нотаріат» у такому спорі суд повинен перевірити доводи боржника в повному обсязі й установити та зазначити в рішенні чи справді на момент вчинення нотаріусом виконавчого напису боржник мав безспірну заборгованість перед стягувачем, тобто чи існувала заборгованість взагалі, чи була заборгованість саме такого розміру, як зазначено у виконавчому написі, та чи не було невирішених по суті спорів щодо заборгованості або її розміру станом на час вчинення нотаріусом виконавчого напису.
      Поряд з цим, Суд зауважив, що законодавством не визначений виключний перелік обставин, які свідчать про наявність спору щодо заборгованості. Ці обставини встановлюються судом відповідно до загальних правил цивільного процесу за наслідками перевірки доводів боржника та оцінки наданих ним доказів (постанова ВСУ від 05.07.2017 у справі№ 6-887цс17).
      Таким чином суд вважає, що наведене є підставою для визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, через спростування висновку відповідача про безспірність заборгованості позичальника-боржника.
      На підставі ст. 88 ЦПК України у зв'язку з задоволенням позову підлягає стягненню на користь позивача і судові витрати з відповідача.
      Враховуючи наведене, оцінюючі зібрані по справі докази у їх сукупність, суд вважає, що позов обґрунтований і підлягає задоволенню.
      Керуючись ст. 10, 59, 60, 209, 212, 213, 215, 218 ЦПК України, суд
      ВИРІШИВ :
      Позов ОСОБА_1 задовольнити .
      Визнати таким , що не підлягає виконанню, виконавчий напис від 21 липня 2015 року реєстровий номер № 3734, вчинений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу ОСОБА_4, про стягнення грошових коштів у сумі 8 957 653,01 гривні з ОСОБА_1 , які є боргом за кредитним договором № 5МФ\2007 від 29.01.2007 року , укладеним між нею та ПАТ КБ Приватбанк.
      Стягнути на користь ОСОБА_1 з ПАТ «КБ ПриватБанк» 640 грн. судового збору.
      Рішення суду може бути оскаржено до апеляційного суду Миколаївської області шляхом подачі протягом 10 днів апеляційної скарги з дня його проголошення.
      Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку на подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.
      Суддя Гуденко О.А.
       
      http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/69703638
    • Автор: ANTIRAID
      Державний герб України
      КОРАБЕЛЬНИЙ РАЙОННИЙ СУД ОСОБА_1
      Справа № 488/4202/16-ц
      Провадження № 2/488/534/17 р.
      РІШЕННЯ
      Іменем України
      22.09.2017 року
      м. Миколаїв
      Корабельний районний суд м. Миколаєва у складі:
      головуючого судді Лазаревої Г.М..,
      при секретарі Сидоровій Т.А.,
      розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до приватного нотаріуса Чернігівського міського нотаріального округу ОСОБА_3, третя особа: Публічне акціонерне товариство «Комерційний банк «ПриватБанк» про визнання протиправним та скасування рішення, -
      В С Т А Н О В И В:
      У листопаді 2016 року ОСОБА_2 (далі по тексту позивач, іпотекодавець, ОСОБА_2І.) звернулася до суду з позовом до приватного нотаріуса Чернігівського міського нотаріального округу ОСОБА_3 (далі по тексту відповідач, П/Н ЧМНО ОСОБА_3А.), третя особа: Публічне акціонерне товариство «Комерційний банк «ПриватБанк».
      Свої вимоги позивач обґрунтовує тим, що 29.01.2007 між нею та Закритим акціонерним товариством «Комерційний банк «ПриватБанк», правонаступником якого є третя особа, було укладено Кредитний договір №5МФ/2007 (далі по тексту Кредитний договір), в забезпечення виконання якого між тими ж сторонами було укладено Договір іпотеки, відповідно до умов якого позивач надала в іпотеку ЗАТ КБ «ПриватБанк» нерухоме майно, а саме: житловий будинок №26 по провулку Колективному у м. Миколаєві, що належить їй на праві власності. У 2016 році позивачу випадково стало відомо, що право власності на іпотечне майно було перереєстровано відповідачем за ПАТ КБ «ПриватБанк» шляхом позасудового звернення стягнення на предмет іпотеки. Позивач вважає такі дії відповідача незаконними, оскільки: реєстрація права власності на будинок та земельну ділянку за ПАТ КБ «ПриватБанк» була здійснена відповідачем без достатніх правових підстав, з порушенням норм Закону України «Про іпотеку»; право власності на будинок та земельну ділянку було набуто ПАТ КБ «ПриватБанк» в порядку звернення стягнення на нерухоме майно в період дії мораторію на примусове відчуження житла; у відповідача було відсутнє право здійснення реєстрації права власності за ПАТ КБ «ПриватБанк» без вчинення нотаріальної дії з майном; відповідач не мав права реєструвати право власності на предмет іпотеки за ПАТ КБ «ПриватБанк», оскільки, не було дотримано порядку здійснення звернення стягнення на майно та реєстрації права власності, передбаченого Законом України «Про іпотеку».
      Представники позивача позовні вимоги підтримали в повному обсязі, просили їх задовольнити.
      Відповідач до суду не зявився, причини неявки невідомі.
      Представник ПАТ КБ «ПриватБанк» у судовому засіданні заперечив щодо задоволення позовних вимог ОСОБА_2, просив відмовити. У свої письмових запереченнях послався на те, що позовні вимоги не підлягають задоволенню з тих підстав, що застереження в іпотечному договорі повністю відповідає вимогам чинного законодавства, а тому є правовою підставою для реєстрації права власності ПАТ КБ «ПриватБанк» на іпотечне майно. Крім того, вважає, що не заслуговують на увагу посилання позивача на Закон України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», оскільки, іпотечне майно не є єдиною власністю та єдиним місцем проживання позивача. Водночас, вважає, що письмові вимоги направлялися ОСОБА_2, що підтверджується копією рішення Корабельного районного суду м. Миколаєва від 14.03.2013 про звернення стягнення на предмет іпотеки та копією рішення Корабельного районного суду м. Миколаєва від 10.02.2015 про виселення.
      Вислухавши пояснення представників позивача, представника ПАТ КБ «ПриватБанк», дослідивши та оцінивши письмові докази у справі у їх сукупності, суд дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню, враховуючи наступне.
      Відповідно до ч. 1 ст. 15 Цивільного процесуального кодексу України (далі по тексту ЦПК України), суди розглядають в порядку цивільного судочинства справи про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також з інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства.
      За приписами ст.ст. 10, 11 ЦПК України, суд вирішує справи на засадах змагальності, не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб та в межах заявлених позовних вимог, на підставі поданих ними доказів.
      Відповідно до п. 21 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про деякі питання юрисдикції загальних судів та визначення підсудності цивільних справ» від 01 березня 2013 року №3, якщо орган державної влади та/або орган місцевого самоврядування (суб'єкт владних повноважень) бере участь у справі не на виконання своїх владних повноважень, а з інших правових підстав; не здійснює владних управлінських функцій щодо іншого учасника спору (наприклад, надання згоди іншому співвласнику житлового будинку на виконання переобладнання та перепланування), то залежно від змісту вимог і суб'єктного складу сторін справа підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства відповідно до вимог статті 15 ЦПК.
      Позовні вимоги ОСОБА_2 виникли із цивільних правовідносин, спрямовані на захист цивільних прав позивача, а повноваження відповідача щодо здійснення реєстрації прав власності в даному випадку спрямовані на виникнення/припинення цивільних прав. З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що даний спір є спором про цивільне право, розгляд якого має здійснюватися в порядку цивільного судочинства. 
      Як вбачається з матеріалів справи, 29 січня 2007 року між позивачем та Закритим акціонерним товариством «Комерційний банк «ПриватБанк», правонаступником якого є третя особа, було укладено Кредитний договір, відповідно до умов якого позивач отримала кредитні кошти у розмірі 200000,00 доларів США зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 13,00% річних на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення 28.01.2014.
      В забезпечення виконання зобовязань за Кредитним договором 30.01.2007 між ОСОБА_2 та ЗАТ КБ «ПриватБанк» було укладено Договір іпотеки, відповідно до умов якого позивач надала в іпотеку ЗАТ КБ «ПриватБанк» нерухоме майно, а саме: житловий будинок №26 по провулку Колективному, що належить їй на праві власності.
      Як вбачається з належним чином завіреної копії Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження обєктів нерухомого майна щодо обєкта нерухомого майна від 02.11.2016, право власності на вищезазначений будинок та земельну ділянку, на якій розташований будинок, було зареєстровано за ПАТ КБ «ПриватБанк» шляхом позасудового звернення стягнення на предмет іпотеки. Реєстрація будинку була здійснена відповідачем 15.09.2016, запис про право власності №16458979, підстава виникнення права власності: Договір іпотеки, серія і номер: 540, виданий 30.01.2007, видавник: приватний нотаріус Миколаївського міського нотаріального округу ОСОБА_4
      Реєстрація земельної ділянки була здійснена П/Н ЧМНО ОСОБА_3 19.09.2016, запис про право власності №16511619, підстава виникнення права власності: Договір іпотеки, серія і номер: 540, виданий 30.01.2007, видавник: приватний нотаріус Миколаївського міського нотаріального округу ОСОБА_4
      Як вбачається із зазначеної Інформаційної довідки, реєстрація права власності на предмет іпотеки відбулася на підставі Договору іпотеки.
      Дослідивши умови Договору іпотеки суд звертає увагу на положення п. 29 під назвою «Застереження про задоволення вимог іпотекодержателя відповідно до ст. 36 Закону України «Про іпотеку», відповідно до якого:
      «29. Звернення стягнення на Предмет іпотеки за вибором Іпотекодержателя може бути здійснено у позасудовому порядку шляхом:
      -переходу до Іпотекодержателя права власності на Предмет іпотеки, про що Іпотекодержатель зобовязаний письмово повідомити Іпотекодавця;
      -продажу Предмету іпотеки будь-якій особі та будь-яким способом, в тому числі на біржі, на підставі договору купівлі-продажу у порядку ст. 38 Закону України «Про іпотеку», для чого Іпотекодавець надає Іпотекодержателю право укласти такий договір за ціною та умовах, визначених на власний розсуд Іпотекодержателя, і здійснити всі необхідні дії від імені Іпотекодавця».
      Водночас, положення пункту 29 Договору іпотеки не є самостійною підставою для переходу права власності на предмет іпотеки до іпотекодержателя, оскільки, вказане положення Договору іпотеки не є застереженням в розумінні Закону України «Про іпотеку», а лише передбачає один із можливих способів звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом укладення окремого договору про задоволення вимог іпотекодержателя.
      У частині 3 статті 36 Закону України «Про іпотеку» (у редакції, чинній на момент укладення Договору іпотеки) вказано, що договір про задоволення вимог Іпотекодержателя може передбачати:
      передачу Іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання у порядку, встановленому статтею 37 цього Закону;
      право Іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку, встановленому статтею 38 цього Закону.
      Відповідно до ч. 1 ст. 37 Закону України «Про іпотеку» (у редакції, чинній на момент укладення Договору іпотеки), договір про задоволення вимог Іпотекодержателя, який передбачає передачу Іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання, є правовою підставою для реєстрації права власності Іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки.
      Отже, відповідно до Закону України «Про іпотеку», передача права власності на предмет іпотеки від Іпотекодавця до Іпотекодержателя в рахунок виконання основного зобовязання у позасудовому порядку можлива лише на підставі договору про задоволення вимог іпотекодержателя.
      Аналогічна правова позиція міститься в постановах Верховного Суду України від 30.03.2016 у справі №6-1851цс15 та від 14.09.2016 у справі № 6-1219 цс16, які з огляду на положення ст. 360-7 ЦПК України є обов'язковими для застосування судами України.
      Таким чином, неправомірними є дії відповідача в частині перереєстрації права власності іпотечного майна за ПАТ КБ «ПриватБанк», оскільки, між позивачем та ПАТ КБ «ПриватБанк» не укладався окремий договір про задоволення вимог іпотекодержателя, а положення Договору іпотеки під назвою «Застереження про задоволення вимог іпотекодержателя відповідно до ст. 36 Закону України «Про іпотеку» не передбачає перехід права власності на предмет іпотеки до іпотекодержателя, а є лише передумовою для укладення сторонами договору про задоволення вимог іпотекодержателя.
      Також, задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_2 судом приймається до уваги той факт, що матеріали цивільної справи не містять доказів того, що на момент прийняття рішення про державну реєстрацію права власності проводилась оцінка предмета іпотеки, а відтак, нотаріусом не були дотримані положення ст. 37 Закону України «Про іпотеку», відповідно до яких іпотекодержатель набуває предмет іпотеки у власність за вартістю, визначеною на момент такого набуття на підставі оцінки предмета іпотеки суб'єктом оціночної діяльності. У разі набуття права власності на предмет іпотеки іпотекодержатель зобов'язаний відшкодувати іпотекодавцю перевищення 90 відсотків вартості предмета іпотеки над розміром забезпечених іпотекою вимог іпотекодержателя.
      Поряд з цим, ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог ОСОБА_2 судом приймається до уваги те, що на момент вчинення відповідачем нотаріальної дії чинним був Закон України «Про Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті»», відповідно до якого не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) нерухоме житлове майно, якщо таке нерухоме житлове майно використовується як місце постійного проживання позичальника/майнового поручителя або яке перебуває в іпотеці, за умови, що у позичальника або майнового поручителя у власності не знаходиться інше нерухоме житлове майно; загальна площа такого нерухомого житлового майна не перевищує 250кв. метрів для житлового будинку.
      Дійсно, як вбачається з положень Кредитного договору ОСОБА_2 отримала грошові кошти у доларах США, тобто, кредит було надано ПАТ КБ «ПриватБанк» в іноземній валюті. Водночас, як вбачається з умов Іпотечного договору, житловий будинок з усіма господарськими та побутовими будівлями та спорудами, що знаходиться в м.Миколаєві по провулку Колективному, 26, загальною площею 179,56 кв.м., тобто, не перевищує 250 кв.метрів.Крім того, вказаний будинок є єдиним місцем проживання позивача, та у власності останньої не перебуває іншого нерухомого майна, що підтверджується належним чином завіреною Інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження обєктів нерухомого майна щодо субєкта. Відповідно до зазначеної Інформаційної довідки, власником квартири №6 у будинку №4А на площі Катерининській у м. Одесі, є ОСОБА_5.
      Отже, твердження ПАТ КБ «ПриватБанк» щодо наявності у ОСОБА_2 іншого житлового нерухомого майна, а саме: квартири №6, що знаходиться за адресою: м.Одеса, пл. Катерининська, 4А, спростовується матеріалами справи.
      Суд не приймає до уваги як належний та допустимий доказ долучену ПАТ КБ «Приват Банк» інформаційну довідку, яка сформована 05.07.2016 через веб-сайт ОСОБА_6, оскільки, така не прошита та не скріплена підписом особи, яка її сформувала; не зазначено, ким саме є особа, яка її сформувала, не надано повноважень цієї особи на вчинення таких дій. Крім того, суд звертає увагу на те, що така довідка датована 05.07.2016, а оскаржена позивачем нотаріальна дія щодо здійснення відповідачем реєстрації права власності на іпотечне майно здійснена 15.09.2016, тобто, за два місяці до перереєстрації.
      Відповідно до ч. 1 ст. 58 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.
      Водночас, ч. 1 ст. 59 ЦПК України передбачено, що суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
      Крім того, відповідно до п. 61 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень №1127 від 25.12.2015, для державної реєстрації права власності на підставі договору іпотеки, що містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя шляхом набуття права власності на предмет іпотеки, також подаються:
      1) копія письмової вимоги про усунення порушень, надісланої іпотекодержателем іпотекодавцеві та боржникові, якщо він є відмінним від іпотекодавця;
      2) документ, що підтверджує наявність факту завершення 30-денного строку з моменту отримання іпотекодавцем та боржником, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмової вимоги іпотекодержателя у разі, коли більш тривалий строк не зазначений у відповідній письмовій вимозі;
      3) заставна (якщо іпотечним договором передбачено її видачу).
      Тобто, ПАТ КБ «ПриватБанк» відповідно до вимог Порядку №1127 мали бути надані відповідачу в установленому порядку письмова вимога про усунення порушень та документ, що підтверджує завершення 30-денного строку з моменту отримання іпотекодавцем та боржником такої вимоги.
      Більше того, направлення такої вимоги передбачено п. 29 Договору іпотеки.
      Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_2 не було направлено, у звязку з чим і не було отримано останньою письмову вимогу про усунення порушень.
      З рекомендованих повідомлень про вручення поштових відправлень, що міститься в матеріалах справи, неможливо встановити, що саме направлялося позивачу, у вказаних повідомленнях не зазначено номер вихідного номеру листа, у звязку з чим неможливо ідентифікувати, чи направлялася позивачу письмова вимога.
      Крім того, суд не може прийняти як належний доказ зазначені рекомендовані повідомлення, оскільки, за ПАТ КБ «ПриватБанк» зареєстровано право власності на будинок та земельну ділянку, тобто, відповідачем проводилися дії щодо реєстрації права власності на два обєкти нерухомого майна. Отже, зважаючи на це, ПАТ КБ «ПриватБанк» мало направити, а ОСОБА_2 мала отримати окремо, різними конвертами передбачену законом вимогу, зокрема повідомлення про намір кредитора реалізувати право власності на будинок та окремо повідомлення про намір кредитора реалізувати право власності на земельну ділянку. Водночас, всупереч зазначеному, ПАТ КБ «ПриватБанк» долучено повідомлення про намір реалізувати право власності на будинок та земельну ділянку одним листом, що є неприпустимим.
      Водночас, як вбачається з Правил надання поштового звязку, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 05.03.2009 №270, під час відправлення реєстрованого поштового відправлення в обєктах поштового звязку наноситься один штриховий ідентифікатор. Такий самий штриховий ідентифікатор наноситься при прийманні поштового відправлення. На першому ідентифікатору перші пять цифр ідентифікують індекс поштового відправлення відправника, а на другому штриховому ідентифікаторі перші пять цифр ідентифікують індекс поштового відправлення адресата. При прийманні поштових відправлень штриховий ідентифікатор наклеюється під адресою відправника. Не дозволяється загинання наклейки штрихового коду з однієї на іншу сторону реєстрового поштового відправлення. Крім цього, не дозволяється нанесення на штриховий ідентифікатор відбитків календарних штемпелів та іншої службової інформації, яка може призвести до неможливості зчитування штрихового коду. Разом з тим, як вбачається з рекомендованих повідомлень про вручення поштових відправлень, всупереч зазначеному, на останньому наявний лише один штриховий ідентифікатор з індексом поштового відправлення відправника, однак, відсутній штриховий ідентифікатор з індексом поштового відправлення, який наклеюється при прийнятті поштового відправлення. Зважаючи на відсутність останнього, рекомендоване повідомлення ніяким чином не могло повернутися на поштове відділення відправника, та момент звернення до відповідача знаходитися у ПАТ КБ «ПриватБанк».
      Окрім зазначеного, суд звертає увагу на відсутність даних про відправлення поштового відправлення за штриховим ідентифікатором №5400128204322, як таких, що не зареєстровані в системі, що вбачається з витягу з офіційного сайту українського державного підприємства поштового звязку «Укрпошта». 
      Не приймаються до уваги доводи представника ПАТ КБ «ПриватБанк» про те, що факт направлення письмових вимог встановлений судовими рішеннями, оскільки, такі рішення ухвалені значно раніше, ніж повідомлення, яке міститься в матеріалах справи (рішення Корабельного районного суду м. Миколаєва про звернення стягнення на предмет іпотеки ухвалено 14.03.2013, рішення Корабельного районного суду м. Миколаєва про виселення ухвалено 10.02.2015, а в матеріалах справи містяться повідомлення, на яких зазначена дата направлення 15.07.2016).
      Ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог судом приймається до уваги постанова Верховного Суду України від 11.11.2014 у справі №21-357а14, відповідно до якої Верховний Суд України дійшов наступного висновку: наявність в Єдиному реєстрі заборон запису про заборону відчуження майна є перешкодою для здійснення державним реєстратором реєстраційних дій до того часу, поки таке обтяження не буде зняте.
      Як вбачається з ухвали Приморського районного суд м. Одеси від 06.02.2015 про вжиття заходів забезпечення позову у справі №522/2435/15 за позовом ОСОБА_7 до ОСОБА_2 про стягнення боргу на житловий будинок №26 по провулку Колективному у м. Миколаєві накладено арешт. Вказана ухвала не скасована та була актуальною на момент прийняття відповідачем оскаржуваних рішень.
      З урахуванням вищевикладеного, суд дійшов висновку, що позовні вимоги ОСОБА_2 до приватного нотаріуса Чернігівського міського нотаріального округу ОСОБА_3, третя особа: Публічне акціонерне товариство «Комерційний банк «ПриватБанк» про визнання протиправним та скасування рішення є такими, що підлягають задоволенню.
      Керуючись ст.ст. 3, 57-61, 208, 209, 213, 214, 215, 218, 223 ЦПК України, суд, -
      В И Р І Ш И В:
      Позовні вимоги ОСОБА_2 до приватного нотаріуса Чернігівського міського нотаріального округу ОСОБА_3, третя особа: Публічне акціонерне товариство «Комерційний банк «ПриватБанк» про визнання протиправним та скасування рішення - задовольнити.
      Визнати дії приватного нотаріуса Чернігівського міського нотаріального округу ОСОБА_3 щодо проведення 15.09.2016 державної реєстрації права власності на будинок, що знаходиться за адресою: Миколаївська область, м. Миколаїв, провулок Колективний, 26, за Публічним акціонерним товариством Комерційний банк «ПриватБанк» незаконними;
      Визнати протиправним та скасувати рішення приватного нотаріуса Чернігівського міського нотаріального округу ОСОБА_3, індексний номер: 31452183 від 19.09.2016, згідно з яким 15.09.2016 внесено до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запис №16458979 про державну реєстрацію права власності на будинок, що знаходиться за адресою: Миколаївська область, м. Миколаїв, провулок Колективний, будинок 26; реєстраційний номер обєкта нерухомого майна: 1030483948101, за Публічним акціонерним товариством Комерційний банк «ПриватБанк» на підставі - Договору іпотеки від 30.01.2007;
      Визнати дії приватного нотаріуса Чернігівського міського нотаріального округу ОСОБА_3 щодо проведення 19.09.2016 державної реєстрації права власності на земельну ділянку, що знаходиться за адресою: Миколаївська область, м.Миколаїв, провулок Колективний, 26, кадастровий номер: 4810136600:11:002:0006, площею: 0,045га, за Публічним акціонерним товариством Комерційний банк «ПриватБанк», незаконними;
      Визнати протиправним та скасувати рішення приватного нотаріуса Чернігівського міського нотаріального округу ОСОБА_3, індексний номер: 31504018 від 21.09.2016, згідно з яким 19.09.2016 внесено до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запис №16511619 про державну реєстрацію права власності на земельну ділянку, що знаходиться за адресою: Миколаївська область, м.Миколаїв, провулок Колективний, 26, кадастровий номер: 4810136600:11:002:0006, площею: 0,045га, за Публічним акціонерним товариством Комерційний банк «ПриватБанк» на підставі - Договору іпотеки від 30.01.2007.
      Рішення може бути оскаржене протягом десяти днів з дня його проголошення. Апеляційна скарга подається до Апеляційного суду Миколаївської області через Корабельний районний суд м. Миколаєва. 
      Суддя: Г.М. Лазарева
      http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/70173569
    • Автор: ANTIRAID
      Державний герб України
      Ухвала
      іменем україни
      04 жовтня 2017 року
      м. Київ
      Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:
      головуючого Ткачука О.С.,
      суддів: Висоцької В.С., Іваненко Ю.Г.,
      Кафідової О.В., ЛеванчукаА.О., 
      розглянувши в судовому засіданні цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства Комерційного банку «ПриватБанк» до ОСОБА_3, ОСОБА_4 про стягнення заборгованості, за касаційною скаргою представника ОСОБА_3 - ОСОБА_5 - на рішення апеляційного суду м. Києва від 20 грудня 2016 року,
      в с т а н о в и л а:
      У квітні 2015 року Публічне акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк» (далі - ПАТ КБ «ПриватБанк») звернулось до суду із указаним позовом, у якому просило стягнути солідарно з відповідачів на свою користь заборгованість за кредитним договором від 10 жовтня 2007 року у розмірі 189 161,39 доларів США, що еквівалентно 4 445 292 грн 59 коп., та сплачений судовий збір.
      В обґрунтування позовних вимог зазначав, що 10 жовтня 2007 року між банком та ОСОБА_3 було укладено кредитний договір, за умовами якого остання отримала кредит в сумі 44 600 доларів США на термін до 08 жовтня 2027 року.
      З метою забезпечення належного виконання ОСОБА_3 взятих на себе зобов'язань за вказаним кредитним договором, цього ж дня між банком та ОСОБА_4 було укладено договір поруки.
      Посилаючись на те, що взятих на себе зобов'язань за вказаним кредитним договором відповідачі не виконують, у зв'язку із чим станом на 23 березня 2015 року мають заборгованість у сумі 1 891 161,55 доларів США, яку позивач просив солідарно стягнути з відповідачів на свою користь.
      Заочним рішення Святошинського районного суду м. Києва від 18 квітня 2016 року у задоволенні позову відмовлено.
      Рішенням апеляційного суду м. Києва від 20 грудня 2016 року рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення про часткове задоволення позову.
      Стягнуто солідарно з ОСОБА_3, ОСОБА_4 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором від 10 жовтня 2007 року у розмірі 125 025, 34 доларів США, що в еквіваленті становить 2 938 095 грн 49 коп., з яких: 2 285, 75 доларів США, що в еквіваленті становить 53 715 грн 12 коп., - заборгованість за кредитом, 44 001, 29 доларів США, що в еквіваленті становить 1 034 030 грн 32 коп., - заборгованість за процентами за користування кредитом, 13 929, 66 доларів США, що в еквіваленті становить 327 347 грн 01 коп., - заборгованість з комісії за користування кредитом, 60 216, 70 доларів США, що в еквіваленті становить 1 415 092 грн 45 коп., - пеня за несвоєчасність виконання зобов'язань за договором, 4 591, 94 доларів США, що в еквіваленті становить 107 910 грн 59 коп., штрафи (фіксована частина).
      У задоволенні решти позову відмовлено.
      У касаційній скарзі представник ОСОБА_3 - ОСОБА_5, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржуване рішення апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
      Відповідно до п. 6 розд. XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.
      У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України від 18 березня 2004 року (далі - ЦПК України).
      Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
      Згідно із ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права
      Статтею 213 ЦПК Українипередбачено, що рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.
      Згідно зі ст. 214 ЦПК Українипід час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.
      Судами встановлено, що 10 жовтня 2007 року між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_3 було укладено кредитний договір, за умовами якого остання отримала кредит в сумі 44 600 доларів США на термін до 08 жовтня 2027 року.
      10 жовтня 2007 року між банком та ОСОБА_4 було укладено договір поруки.
      Рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 19 жовтня 2010 року стягнуто солідарно з ОСОБА_4 та ОСОБА_3 92 314,28 доларів США у рахунок погашення заборгованості за вищевказаним кредитним договором.
      Обґрунтовуючи позов, банк зазначив, що рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 19 жовтня 2010 року про стягнення з відповідачів заборгованості, яка існувала станом на 02 липня 2010 року, не припиняє правовідносин сторін та не позбавляє позивача права на стягнення заборгованості за період з 03 липня 2010 року по 23 березня 2015 року, оскільки судове рішення виконано не було.
      Апеляційним судом встановлено, що заборгованість станом на 23 березня 2015 року становить 189 161,55 дол. США та складається із: 2 285,75 доларів США - заборгованість за кредитом; 44 001,29 доларів США - заборгованість за процентами за користування кредитом; 13 929,66 доларів США - комісія за користування кредитом;124 352,91 доларів США - пеня за несвоєчасність виконання зобов'язання за договором; 4 591,94 доларів США - штрафи (фіксована частина).
      Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не було надано розрахунку заборгованості за кредитом та процентами, а наданий розрахунок містить тільки інформацію щодо порядку та розрахунку заборгованості за пенею, інфляційним втратам та 3 % річних, як і не надано доказів на підтвердження посилань про неналежне виконання позичальником своїх зобов'язань за кредитним договором та з якого часу припинилися внесення щомісячних платежів.
      При цьому районним судом зазначено, що позивач передчасно звернувся до суду із позовною вимогою, оскільки до матеріалів справи долучено лише копії вимоги, яка не підтверджена, що така вимога отримана саме боржником.
      Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про часткове задоволення позову, апеляційний суд виходив з того, що після ухвалення рішення про стягнення заборгованості Жовтневим районним судом м. Дніпропетровська правовідносини сторін кредитного договору не припинялися, а тому наявність судового рішення про дострокове стягнення кредиту не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання й не позбавляє права банку на отримання, зокрема процентів за користування коштами, штрафних санкцій, передбачених умовами договору та ЦК України.
      Колегія суддів суду касаційної інстанції не може погодитись з такими висновками апеляційного суду з огляду на наступне.
      Відповідно до положень ст. ст. 303, 304 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції. Справа розглядається в апеляційному суді за правилами, встановленими для розгляду справи судом першої інстанції, з винятками і доповненнями, встановленими законом.
      Вказаним вимогам рішення суду апеляційної інстанції не відповідає.
      Відповідно до ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання (ч. 2 ст. 549 ЦК України). Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ч. 3 ст. 549 ЦК України).
      За положеннями ст. 61 Конституції України ніхто не може бути двічі притягнутий до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.
      Враховуючи вищевикладене та відповідно до ст. 549 ЦК України штраф і пеня є одним видом цивільно-правової відповідальності, а тому їх одночасне застосування за одне й те саме порушення - строків виконання грошових зобов'язань за кредитним договором, свідчить про недотримання положень, закріплених у ст. 61 Конституції України щодо заборони подвійної цивільно-правової відповідальності за одне і те саме порушення.
      Зазначена правова позиція висловлена в постанові Верховного Суду України від 21 жовтня 2015 року № 6-2003цс15, яка згідно зі ст. 360-7 ЦПК України є обов'язковою для судів.
      Проте суд апеляційної інстанції у порушення ст. ст. 212-214, 303, 315 ЦПК України на зазначені вище положення закону уваги не звернув,не встановив фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, належним чином не дослідив надані банком докази, не перевірив розрахунок банку відносно стягнення пені та штрафу, не визначився з тим, чи не є це застосуванням подвійної цивільно-правової відповідальності за одне і те саме порушення.
      Допущене судом апеляційної інстанції порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, згідно вимог ст. 338 ЦПК України є підставою для скасування ухваленого судового рішення і направлення справи на новий судовий розгляд до суду апеляційної інстанції.
      Керуючись ст. ст. 336, 338, 345 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ
      у х в а л и л а :
      Касаційну скаргу представника ОСОБА_3 - ОСОБА_5 - задовольнити частково.
      Рішення апеляційного суду м. Києва від 20 грудня 2016 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
      Ухвала оскарженню не підлягає.
      Головуючий О.С. Ткачук
      Судді: В.С. Висоцька
      Ю.Г.Іваненко
      О.В. Кафідова
      А.О. Леванчук
      http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/69420209