Ксеша

Подскажите, Траст передал долг "Примоколлекту", а теперь требования от "Дебфорт Украина" Не уведомив

Recommended Posts

Добрый вечер. Подскажите пожалуйста, брала кредит 05.05.2016 в ПАТ "Траст Банк". Наличными и карта. С определенного момента перестала платить. В апреле пришло письмо от "Примоколлект" о взыскании долга Траста. Написала письмо в Примоколлект с просьбой о реструктуризации. В ответ мне пришло письмо такого содержания: "  В первую, очередь позвольте от имени ООО «Примоколлект» поблагодарить Вас за Ваше письмо и, пользуясь случаем, засвидетельствовать Вам свое уважение.,
 « Банк Траст »  на основании Агентского договора от _22 марта 2017г.  поручило ООО «Примоколлект»  взыскание Вашей просроченной задолженности по договору № R091.0073435 от 05.05.2016г.
   Мы  внимательно рассмотрели и проанализировали Ваше обращение, и можем сообщить следующее, что  для решения данного вопроса, Вам необходимо написать письменное обращение в  «Банк Траст», поскольку ООО «Примоколлект»  действует по его поручению в рамках агентского договора." Я писала непосредственно в банк. Но ответа не последовало дважды. На днях явились двое представителей " ТОВ "Дебтфорт Украина" по адресу прописки и вручили родителям письмо, в котором сумма долга 56952,62 грн. Ни единого письма с оповещением о передаче долга мне не приходило. Договора у меня нет и письмо только последнее. остальные родители оказывается выкинули. Что можно сделать в данной ситуации. Учитывая что на данный момент у меня нет паспорта так, как он украден, стою в очереди на оформление нового.

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах

Поздравляю. Если вы направили в Приму письмо почтой, то признали наличие правоотношений и долга. А так делать нельзя.

Если была переуступка, нужно письменно требовать доказательства, расчеты, информацию. Но долг и сделку не признавать.

Лучше закажите у юриста.

  • Like 5

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах
44 минуты назад, Ксеша сказал:

Написала письмо в Примоколлект с просьбой о реструктуризации.

Зачем... (1)

  • Like 2

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах
44 минуты назад, Ксеша сказал:

Я писала непосредственно в банк.

Зачем... (2)

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах
44 минуты назад, Ксеша сказал:

Договора у меня нет и письмо только последнее

Замечательно...

44 минуты назад, Ксеша сказал:

остальные родители оказывается выкинули

Зачем... (3)

44 минуты назад, Ксеша сказал:

Что можно сделать в данной ситуации.

Ничего делать не надо... Жаль, что всёравно не поймёте...

44 минуты назад, Ксеша сказал:

Учитывая что на данный момент у меня нет паспорта так, как он украден, стою в очереди на оформление нового.

Какая связь...

  • Like 3

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах
15 минут назад, Mercato® сказал:

Поздравляю. Если вы направили в Приму письмо почтой, то признали наличие правоотношений и долга. А так делать нельзя.

Если была переуступка, нужно письменно требовать доказательства, расчеты, информацию. Но долг и сделку не признавать.

Лучше закажите у юриста.

Вот к чему приводит самолечение...)))

  • Like 4

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах

Я уже поняла что ошибку сделала. Но сейчас с меня, спустя 7 месяцев требует долг другая контора. На мою просьбу предоставить договор и  уведомление о получении права требования задолженности по договору меня просят: "Для отримання документів Вам потрібно надіслати письмову заяву що до вашого кредитного договору рекомендованим листом на поштову адресу". Разве они не должны были меня сначала уведомить о смене "вымогателе" прежде чем вымогать? Я просто первый раз сталкиваюсь с таким. Всегда все своевременно платила. 

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах
3 минуты назад, Ксеша сказал:

Я уже поняла что ошибку сделала. Но сейчас с меня, спустя 7 месяцев требует долг другая контора. На мою просьбу предоставить договор и  уведомление о получении права требования задолженности по договору меня просят: "Для отримання документів Вам потрібно надіслати письмову заяву що до вашого кредитного договору рекомендованим листом на поштову адресу". Разве они не должны были меня сначала уведомить о смене "вымогателе" прежде чем вымогать? Я просто первый раз сталкиваюсь с таким. Всегда все своевременно платила. 

А Вам то что с того, что требуют, а если будет десятая требовать, то Вы всем будете писать и объяснять, просить, что то... Зачем... Это их проблемы и забудьте за них... Не общайтесь с ними, не реагируйте на них и игнорируйте всё общение с ними...

  • Like 3

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах
21 час назад, Ксеша сказал:

Добрый вечер. Подскажите пожалуйста, брала кредит 05.05.2016 в ПАТ "Траст Банк". Наличными и карта. С определенного момента перестала платить. В апреле пришло письмо от "Примоколлект" о взыскании долга Траста. Написала письмо в Примоколлект с просьбой о реструктуризации. В ответ мне пришло письмо такого содержания: "  В первую, очередь позвольте от имени ООО «Примоколлект» поблагодарить Вас за Ваше письмо и, пользуясь случаем, засвидетельствовать Вам свое уважение.,
 « Банк Траст »  на основании Агентского договора от _22 марта 2017г.  поручило ООО «Примоколлект»  взыскание Вашей просроченной задолженности по договору № R091.0073435 от 05.05.2016г.
   Мы  внимательно рассмотрели и проанализировали Ваше обращение, и можем сообщить следующее, что  для решения данного вопроса, Вам необходимо написать письменное обращение в  «Банк Траст», поскольку ООО «Примоколлект»  действует по его поручению в рамках агентского договора." Я писала непосредственно в банк. Но ответа не последовало дважды. На днях явились двое представителей " ТОВ "Дебтфорт Украина" по адресу прописки и вручили родителям письмо, в котором сумма долга 56952,62 грн. Ни единого письма с оповещением о передаче долга мне не приходило. Договора у меня нет и письмо только последнее. остальные родители оказывается выкинули. Что можно сделать в данной ситуации. Учитывая что на данный момент у меня нет паспорта так, как он украден, стою в очереди на оформление нового.

 

20 часов назад, Ксеша сказал:

Я уже поняла что ошибку сделала. Но сейчас с меня, спустя 7 месяцев требует долг другая контора. На мою просьбу предоставить договор и  уведомление о получении права требования задолженности по договору меня просят: "Для отримання документів Вам потрібно надіслати письмову заяву що до вашого кредитного договору рекомендованим листом на поштову адресу". Разве они не должны были меня сначала уведомить о смене "вымогателе" прежде чем вымогать? Я просто первый раз сталкиваюсь с таким. Всегда все своевременно платила. 

В практике встречался с одновременным требованием трех разных контор, и...на разные суммы.

Никому не верьте, ничего не пишите, и лучше даже не говорите.

Покажите скан или фото письма, которое у Вас "только последнее", уверен, что это ничего не значащая бумажка.

Никаких официальных писем они не пишут, потому что придется отвечать, а только требуют от Вас.

Они ничего не должны, т.к. в 90% случаев действуют противозаконно :ph34r:

Теперь, после такой Вашей реакции, долго не отстанут...:(

 

Почитайте, здесь много полезного:

http://antiraid.com.ua/forum/topic/8986-pomogite-s-maniveo/

 https://forum.antiraid.com.ua/topic/9189-prosrochka-moneyveo/

http://antiraid.com.ua/forum/topic/8934-zaem-v-maniveo-i-osobennosti-dogovora/

http://antiraid.com.ua/forum/topic/8879-nuzhna-pomosch-moy-kredit-prodan-tov-profit-kapital-chto-delat/?do=findComment&comment=178843

http://antiraid.com.ua/forum/topic/3861-компания-примоколлект-прошу-совета/?page=17#comment-178782


 

  • Like 3

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах

Здравствуйте. Брала кредит год назад в Таскомбанке ,платила исправно,но потеряв работу перестала платить, сейчас нахожусь в декретном отпуске. Из банка не звонили ни разу, но звонят коллектора. Сначала была одна контора они постоянно звонили угрожали, теперь другая присылает письма и требует отдать весь долг сразу, сначала писали что напишут на меня заявление в полицию, а теперь пришло письмо что они подадут в суд по месту моей прописке. В письме никакого адреса, только абонентский ящик на конверте и телефон по которому они предлагают узнать по поводу судебного процесса и подпись какого то начальника департамента с отсканированой подписью и печатью, фамилии нет. . Что делать? Как быть, я сейчас не работаю ели выживаю? Могут ли они подать на меня в суд?

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах
41 минуту назад, irasa361 сказал:

Здравствуйте. Брала кредит год назад в Таскомбанке ,платила исправно,но потеряв работу перестала платить, сейчас нахожусь в декретном отпуске. Из банка не звонили ни разу, но звонят коллектора. Сначала была одна контора они постоянно звонили угрожали, теперь другая присылает письма и требует отдать весь долг сразу, сначала писали что напишут на меня заявление в полицию, а теперь пришло письмо что они подадут в суд по месту моей прописке. В письме никакого адреса, только абонентский ящик на конверте и телефон по которому они предлагают узнать по поводу судебного процесса и подпись какого то начальника департамента с отсканированой подписью и печатью, фамилии нет. . Что делать? Как быть, я сейчас не работаю ели выживаю? Могут ли они подать на меня в суд?

Ничего не делать, просто не обращать внимание, все письма и звонки игнорировать... Вот если вдруг подадут, что бывает крайне редко, тогда и поговорим, тогда надо будет на суде защищаться и делать это надо правильно и профессионально, а не как попало...

  • Like 5

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах
49 minutes ago, irasa361 said:

Здравствуйте. Брала кредит год назад в Таскомбанке ,платила исправно,но потеряв работу перестала платить, сейчас нахожусь в декретном отпуске. Из банка не звонили ни разу, но звонят коллектора. Сначала была одна контора они постоянно звонили угрожали, теперь другая присылает письма и требует отдать весь долг сразу, сначала писали что напишут на меня заявление в полицию, а теперь пришло письмо что они подадут в суд по месту моей прописке. В письме никакого адреса, только абонентский ящик на конверте и телефон по которому они предлагают узнать по поводу судебного процесса и подпись какого то начальника департамента с отсканированой подписью и печатью, фамилии нет. . Что делать? Как быть, я сейчас не работаю ели выживаю? Могут ли они подать на меня в суд?

ОПГ (в украинском законодательстве слово "коллектор" не используется)  хочет, чтобы Вы признали долг, которого у Вас перед этой бандой нет, иначе им не с чем идти в суд, нет оснований что-то требовать от Вас.

Ни в коем случае не платите и не вступайте с ними в переписку!

  • Like 5

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах
В 19.04.2018 в 23:21, irasa361 сказал:

Здравствуйте. Брала кредит год назад в Таскомбанке ,платила исправно,но потеряв работу перестала платить, сейчас нахожусь в декретном отпуске. Из банка не звонили ни разу, но звонят коллектора. Сначала была одна контора они постоянно звонили угрожали, теперь другая присылает письма и требует отдать весь долг сразу, сначала писали что напишут на меня заявление в полицию, а теперь пришло пись мо что они подадут в суд по месту моей прописке. В письме никакого адреса, только абонентский ящик на конверте и телефон по которому они предлагают узнать по поводу судебного процесса и подпись какого то начальника департамента с отсканированой подписью и печатью, фамилии нет. . Что делать? Как быть, я сейчас не работаю ели выживаю? Могут ли они подать на меня в суд?

 

23 часа назад, Лев сказал:

ОПГ (в украинском законодательстве слово "коллектор" не используется)  хочет, чтобы Вы признали долг, которого у Вас перед этой бандой нет, иначе им не с чем идти в суд, нет оснований что-то требовать от Вас.

Ни в коем случае не платите и не вступайте с ними в переписку!

Т.к. irasa361 неопытный новичек с одним постом, добавлю перевод-разъяснение ОПГ - это

организованная преступная группировка.

  • Like 1

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах

Создайте аккаунт или авторизуйтесь, чтобы оставить комментарий

Комментарии могут оставлять только зарегистрированные пользователи

Создать аккаунт

Зарегистрировать новый аккаунт в нашем сообществе. Это несложно!

Зарегистрировать новый аккаунт

Войти

Есть аккаунт? Войти.

Войти

  • Пользователи

  • Похожий контент

    • Автор: ANTIRAID
      Державний герб України
      ПОСТАНОВА
      ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
      03 серпня 2018 року
      м. Київ
      Справа № 910/8117/17
      Об'єднана палата Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду: Дроботової Т.Б, – головуючого, Булгакової І.В., Катеринчук Л.Й., Львова Б.Ю., Пількова К.М., Ткача І.В., Ткаченко Н.Г.,
      секретар судового засідання: Підгірська Г.О.
      за участю представників:
      позивача – Ільюченко А.М., Кілічава Т.М., Пилип В.М.,
      відповідача – Тинна Д.С., Пекар А.О., Бондарчук В.В.,
      третіх осіб – Гуленко Ю.М.,
      розглянувши матеріали касаційної скарги Приватного акціонерного товариства "Оболонь"
      на постанову Київського апеляційного господарського суду від 19.12.2017 (судді: Зеленін В.О., Мартюк А.І., Калатай Н.Ф.) і рішення Господарського суду міста Києва від 12.10.2017 (суддя Головіна К.І.) у справі № 910/8117/17
      за позовом Публічного акціонерного товариства "Українська інноваційна компанія"
      до Приватного акціонерного товариства "Оболонь",
      за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача – Фонду гарантування вкладів фізичних осіб і Національного банку України,
      про стягнення 169 298 974,35 грн,
      В С Т А Н О В И Л А:
      1. Короткий зміст позовних вимог і заперечень
      1.1. У травні 2017 року Публічне акціонерне товариство "Українська інноваційна компанія" (далі – ПАТ "Українська інноваційна компанія") звернулося до Господарського суду м. Києва з позовом до Приватного акціонерного товариства "Оболонь" (далі – ПрАТ "Оболонь") про стягнення заборгованості за кредитним договором від 03.05.2007 № 14/07 про відкриття мультивалютної відновлювальної кредитної лінії, укладеним між Публічним акціонерним товариством "Український інноваційний банк" (далі - ПАТ "Укрінбанк"), набувачем прав та обов'язків якого є позивач - ПАТ "Українська інноваційна компанія", з ПрАТ "Оболонь", у сумі 169 298 974,35 грн, а саме: за гривневим кредитом 2 650 565,56 грн, з яких: 1 900 000,00 грн - заборгованість за кредитом, 242 950,82 грн - заборгованість за процентами, 442 612,10 грн - пеня за прострочення повернення кредиту і 65 002,63 грн - пеня за прострочення сплати процентів, а також за кредитом в іноземній валюті 6 295 665 92 доларів США, що еквівалентно 166 648 408,80 грн станом на 30.04.2017, з яких 4 600 200 доларів США (еквівалент 122 141 994,09 грн) - заборгованість за кредитом, 369 411,66 доларів США (еквівалент 9 808 416,31 грн) - заборгованість за процентами, 1 207 088,71 доларів США (еквівалент 32 049 959,15 грн) - пеня за прострочення повернення кредиту, 118 965,55 доларів США (еквівалент 2 648 039,25 грн) - пеня за прострочення сплати процентів (згідно із заявою про зменшення позовних вимог, прийнятою судом, том 2, а.с. 86 - 87).
      Позовні вимоги із посиланням на положення статей 525 - 527, 530, 546 - 548, 550, 553, 554, 612, 623, 625, 1054 Цивільного кодексу України, статей 193, 216 Господарського кодексу України обґрунтовано тим, що 03.05.2007 між Акціонерним товариством "Український інноваційний банк", правонаступником якого є ПАТ "Українська інноваційна компанія", і Закритим акціонерним товариством "Оболонь" (на час звернення до суду – ПрАТ "Оболонь") (позичальник) укладено кредитний договір № 14/07 про відкриття мультивалютної відновлювальної кредитної лінії, із подальшим укладенням до нього додаткових договорів (від 24.10.2007 № 1, від 05.11.2007 № 2, від 29.04.2008 № 3, від 10.07.2009 № 4, від 27.04.2010 № 5, від 21.07.2010 № 6, від 22.04.2011 № 7, від 30.06.2011 № 8, від 31.10.2012 № 9, від 24.01.2013 № 10, від 09.10.2013 № 11, від 11.12.2014 № 12, від 31.03.2015 № 13, від 30.04.2015 № 14).
      Так, у позовній заяві ПАТ "Українська інноваційна компанія" зазначило, що відповідно до пункту 1 договору про внесення змін від 30.04.2015 № 14 до кредитного договору пункт 3.1 цього договору викладено у новій редакції, згідно з якою банк надає позичальнику кредит на умовах мультивалютної відновлювальної кредитної лінії з лімітом у сумі 5 000 000,00 грн і 5 000 000,00 доларів США на термін до 10.07.2016 включно, та встановлено графік зменшення ліміту кредитної лінії: до 10.05.2016 – 2 100 200,00 доларів США, до 10.06.2016 – 2 500 000,00 доларів США, до 10.06.2016 – 2 500 000,00 доларів США, до 10.07.2016 – 1 900 000, 00 грн. За змістом пункту 2 договору про внесення змін до кредитного договору позичальник сплачує банку проценти за користування кредитними коштами по 31.03.2015 у розмірі 23 % річних у гривні та 13 % річних – у доларах США, із 01.04.2015 – 24 % річних у гривні та 13 % річних – у доларах США.
      Підтвердженням надання кредиту позичальникові є валютне платіжне доручення від 24.01.2013 № 518435 у сумі 5 000 000,00 доларів США та виписка щодо руху коштів на рахунку.
      Проте відповідач неналежно виконує зобов'язання за кредитним договором у частині своєчасного повернення суми кредиту та сплати процентів за користування кредитом, що тягне нарахування пені.
      Щодо правового статусу позивача ПАТ "Українська інноваційна компанія" зазначила, що 24.12.2015 Правлінням Національного банку України прийнято постанову № 934 "Про віднесення Публічного акціонерного товариства "Укрінбанк" до категорії неплатоспроможних", а згідно з рішенням Виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 24.12.2015 № 239 у ПАТ "Укрінбанк" запроваджено тимчасову адміністрацію, якій делеговано повноваження тимчасового адміністратора банку.
      Разом із цим постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 16.03.2016 у справі № 826/1162/16, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 14.04.2016, постанову Правління Національного банку України від 24.12.2015 № 934 і рішення Виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 24.12.2015 № 239 визнано незаконними і скасовано. Зазначену ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 14.04.2016 у справі № 826/1162/16 залишено без змін ухвалою колегії суддів Вищого адміністративного суду України від 31.08.2016 (справи № К/800/11245/16, К/800/11692/16, К/800/11968/16).
      Крім того, 22.03.2016 Правлінням Національного банку України на підставі пропозиції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб винесено постанову № 180 "Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Укрінбанк", на підставі якої Виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення № 385 "Про початок процедури ліквідації ПАТ "Укрінбанк" та делегування повноважень ліквідатора банку".
      Проте постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 29.04.2016 у справі № 826/5325/16, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 13.07.2016 та ухвалою Вищого адміністративного суду України від 23.11.2016, зазначені постанову Правління Національного банку України від 22.03.2016 № 180 і рішення Виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб № 385 визнано незаконними і скасовано. 
      Отже, позивач наголосив, що з 13.07.2016 ліквідаційну процедуру стосовно ПАТ "Укрінбанк" припинено за рішенням суду. Фонд гарантування вкладів фізичних осіб не мав юридичних підстав на здійснення спеціальних функцій щодо виведення ПАТ "Укрінбанк" із ринку.
      13.07.2016 наглядовою радою ПАТ "Укрінбанк" було ініційовано проведення позачергових загальних зборів акціонерів, на яких прийнято рішення про перейменування ПАТ "Укрінбанк" на ПАТ "Укрінком", змінено місцезнаходження товариства, затверджено нову редакцію статуту, змінено КВЕДи та призначено голову правління і членів правління. Державну реєстрацію відповідних змін до установчих документів позивача було проведено 13.07.2016 приватним нотаріусом, реєстраційна дія № 10741050132038947.
      Відповідно до рішення позачергових загальних зборів акціонерів ПАТ "Укрінком" від 28.03.2017 знову змінено назву на ПАТ "Українська інноваційна компанія" шляхом вчинення 03.04.2017 реєстраційної дії № 10701200000007396.
      Позивач наголосив, що відповідно до пункту 1.1 статуту товариства у редакції від 13.07.2016 ПАТ "Укрінком" продовжує свою діяльність на підставі цього статуту шляхом зміни найменування з ПАТ "Укрінбанк" на ПАТ "Укрінком", яке є правонаступником всіх прав та обов'язків ПАТ "Укрінбанк".
      Згідно з пунктом 1.1 статуту позивача у редакції від 18.03.2017 ПАТ "Українська інноваційна компанія" продовжує свою діяльність на підставі цього статуту шляхом зміни найменування з ПАТ "Укрінком" на ПАТ "Українська інноваційна компанія", яке є набувачем всіх прав та обов'язків ПАТ "Укрінбанк" і ПАТ "Укрінком".
      1.2. ПрАТ "Оболонь" у відзиві на позовну заяву просило відмовити у задоволенні позовної заяви, наголошуючи, що у цьому випадку відповідач не мав жодних правовідносин із ПАТ "Українська інноваційна компанія", а отже не порушував законних прав та інтересів позивача. Станом на час звернення із позовом ПАТ "Українська інноваційна компанія" не має банківської ліцензії, відомості про нього не внесено до Державного реєстру банків, найменування позивача не містить слова "банк". Відповідач зазначив, що за змістом положень Закону України "Про банки і банківську діяльність" власники банку мають право розпочати процедуру ліквідації банку за рішенням загальних зборів лише після надання на це згоди Національним банком України та за умови відкликання банківської ліцензії.
      Таким чином, на думку ПрАТ "Оболонь", відновлення діяльності ПАТ "Укрінбанк" 13.07.2016 фактично не відбулося. Банк повинен був діяти виключно в межах Закону України "Про банки і банківську діяльність" і лише після отримання згоди Національного банку України та отримання відповідної ліцензії. Однак на звернення ПрАТ "Оболонь" щодо надання інформації про відновлення діяльності ПАТ "Укрінбанк" Національний банк України звернув увагу, зокрема, що ПАТ "Укрінком" не є банківською установою, а багатьма судовими рішеннями, які набрали законної сили, встановлено відсутність у позивача статусу банку та банківської ліцензії.
      Отже, ПАТ "Українська інноваційна компанія" не є правонаступником ПАТ "Укрінбанк" і не є банком, тобто відсутня сторона за кредитним договором від 03.05.2007 № 14-07 і, відповідно, ПрАТ "Оболонь" не порушувало законних прав та інтересів позивача.
      1.3. ПАТ "Українська інноваційна компанія" у письмових запереченнях додатково звернуло увагу, що чинне законодавство України не містить такої підстави для припинення кредитного договору, а також і для втрати кредитором права вимоги за кредитним договором, як відкликання банківської ліцензії у банка – кредитора та виключення його із Державного реєстру банків. При цьому питання правомірності вчинення 13.07.2016 реєстраційної дії № 10741070127038947 із реєстрації нової редакції статуту ПАТ "Укрінбанк" і зміни його назви на ПАТ "Укрінком" було предметом судового розгляду у межах справи № 826/11199/16, в якій судами встановлено наявність в органів управління ПАТ "Укрінбанк" права приймати рішення про зміну найменування, місцезнаходження, керівника, затвердження нової редакції статуту тощо. Крім того, відповідно до чинного законодавства зміна найменування юридичної особи не є реорганізацією, тобто зміни кредитора за зобов'язаннями, що виникли із кредитного договору, у розумінні статті 510 Цивільного кодексу України не відбулося. Станом на час звернення із позовом до суду ПАТ "Українська інноваційна компанія" має ідентифікаційний код 05839888, такий само, як і мало ПАТ "Укрінбанк" до зміни найменування, а статутом позивача передбачено, що ПАТ "Укр/ін/ком" є набувачем всіх прав та обов'язків ПАТ Укрінбанк".
      Щодо посилань відповідача на судові рішення ПАТ "Українська інноваційна компанія" наголосила, що предметом дослідження у цих справах було питання, чи є ПАТ "Укр/ін/ком" банком і чи має банківську ліцензію. Проте позивач не заперечував того факту, що він не є банківською установою та не має банківської ліцензії, однак станом на час укладення кредитного договору позивач мав спеціальну правосуб'єктність і відкликання банківської ліцензії не свідчить про припинення кредитного договору та зобов'язань за ним, а чинність зобов'язань відповідача за кредитним договором не залежить від поновлення позивачем банківської діяльності.
      2. Короткий зміст судових рішень
      2.1. Рішенням Господарського суду м. Києва від 12.10.2017, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 19.12.2017, позовні вимоги ПАТ "Українська інноваційна компанія" задоволено, стягнуто з ПрАТ "Оболонь" 169 298 974,35 грн, а саме: заборгованість за кредитом у національній валюті: заборгованість за кредитом - 1 900 000,00 грн, заборгованість за процентами - 242 950,82 грн, пеню за прострочення повернення кредиту - 442 612,10 грн, пеню за прострочення сплати процентів - 65 002,63, а також заборгованість за кредитом в іноземній валюті: заборгованість за кредитом - 4 600 200,00 доларів США, що становить 122 141 994,09 грн, заборгованість за процентами - 369 411,66 доларів США, що становить 9 808 416,31 грн, пеню за прострочення повернення кредиту - 1 207 088, 71 доларів США, що становить 32 049 959,15 грн, пеню за прострочення сплати процентів - 118 965,55 доларів США, що становить 2 648 039,25 грн, і витрати зі сплати судового збору - 240 000,00 грн.
      Під час апеляційного провадження згідно з ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 11.12.2017 залучено до участі у справі як третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача Фонд гарантування вкладів фізичних осіб і Національний банк України.
      2.2. Суди попередніх інстанцій установили, що наявність заборгованості у ПрАТ "Оболонь" перед позивачем за кредитним договором є доведеною, тому позовні вимоги позивача про стягнення цієї заборгованості за кредитним договором є правомірними та обґрунтованими.
      Крім того, суди першої та апеляційної інстанцій установили, що на час укладення кредитного договору банк - ПАТ "Укрінбанк" мав відповідну банківську ліцензію, яку було відкликано постановою правління Національного банку України 22.03.2016 № 180 "Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію публічного акціонерного товариства "Укрінбанк", винесеною на підставі рішення Виконавчого комітету Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 22.03.2016 № 385, які у подальшому було скасовано як незаконні. При цьому чинне законодавство України не передбачає такої підстави для припинення кредитного договору і втрати кредитором права вимоги за таким кредитним договором до боржника як відкликання банківської ліцензії у банка – кредитора та виключення його із Державного реєстру банків. Зміна найменування юридичної особи не є його реорганізацією, а тому заміни кредитора у зобов’язанні, що виникло із кредитного договору, у розумінні положень статті 510 Цивільного кодексу України, не відбулося.
      3. Короткий зміст касаційної скарги і заперечень на неї
      3.1. Не погоджуючись із судовими рішеннями, ПрАТ "Оболонь" у касаційній скарзі просить рішення Господарського суду м. Києва від 12.10.2017, постанову Київського апеляційного господарського суду від 19.12.2017 скасувати і прийняти нове рішення про відмову у позові, посилаючись на залишення судами поза увагою, що позивач станом на час подання позову не мав банківської ліцензії, не є банківською установою і не має права здійснювати банківську діяльність, а тому не має права на стягнення грошових коштів за кредитним договором.
      Так, скаржник наголошує, що виникнення правонаступництва у зв'язку із перейменуванням банку на небанківську установу не відповідає фактичним обставинам і суперечить судовим рішенням у справах № 826/5325/16 і № 826/1162/16, якими фактично відновлено становище, що існувало до 24.12.2015, щодо ПАТ "Укрінбанк", а не удаваного правонаступника банківських прав і обов'язків ПАТ "Укрінком". 
      На думку заявника касаційної скарги, суди попередніх інстанцій не врахували, що у статутах ПАТ "Укрінком" і ПАТ "Українська інноваційна компанія" ведення банківської діяльності передбачено не було, ліцензії про здійснення банківської діяльності ці установи не отримували, а рішення про перейменування прийнято без дотримання вимог чинного законодавства та у порушення вимог Закону України "Про банки і банківську діяльність" щодо внесення змін до статуту банку на підставі такого погодження Національним банком України.
      ПрАТ "Оболонь" у касаційній скарзі зазначає про залишення судами поза увагою положень статті 1046 Цивільного кодексу України, за змістом якої зобов'язання позичальника виникає виключно перед позикодавцем, яким у цьому випадку може виступати виключно банк або інша фінансова установа, проте ПАТ "Українська інноваційна компанія" не є ані банком, ані фінансовою установою, станом на час розгляду справи у позивача немає банківської ліцензії, позивач із власної ініціативи вніс зміни до статуту і виключив із переліку видів діяльності товариства банківську діяльність, а отже не є банком і не має права здійснювати банківську діяльність, відповідно, не має права і на стягнення суми боргу за кредитним договором, пені та процентів, передбачених цим кредитним договором.
      Крім того, ПрАТ "Оболонь", посилаючись на порушення судами норм процесуального права, зазначило про заявлення ним клопотання про зупинення провадження у справі № 910/8117/17 до розгляду Вищим адміністративним судом України справи № 826/11199/16, оскільки у разі задоволення касаційної скарги Фонду гарантування вкладів фізичних осіб в адміністративній справі буде скасовано внесення змін до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб – підприємців та громадських формувань щодо ПАТ "Укрінком" та, відповідно, встановлено незаконність його перейменування на ПАТ "Українська інноваційна компанія", тобто буде з'ясовано відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог у справі № 910/8117/17. Однак, у порушення вимог частини 4 статті 238 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції не навів жодного правового обґрунтування відмови у задоволенні цього клопотання про зупинення провадження у справі.
      3.2. У відзиві на касаційну скаргу ПАТ "Українська інноваційна компанія" просило відмовити у її задоволенні, а судові рішення у справі залишити без змін, наголошуючи на правомірності встановлення судами наявності правових підстав для звернення ПАТ "Українська інноваційна компанія" до суду, детальному дослідженні судами правового статусу позивача, відсутності законодавчо визначеної підстави для припинення кредитного договору та втрати кредитором права вимоги за кредитним договором у зв'язку із відкликанням банківської ліцензії у банка – кредитора та виключенням його із Державного реєстру банків.
      ПАТ "Українська інноваційна компанія" у відзиві на касаційну скаргу також наголошує, що на час подання позову про стягнення заборгованості за кредитним договором цей договір не визнано недійсним, припиненим чи неукладеним, отже у ПрАТ "Оболонь" немає правових підстав стверджувати про недійсність укладеного кредитного договору та відсутність у ПАТ "Українська інноваційна компанія" права вимагати сплати грошових коштів за цим договором. Зазначені обставини підтверджуються рішенням Господарського суду м. Києва від 29.11.2017 у справі № 910/12513/17, в якій у задоволенні позову ПрАТ "Оболонь" до ПАТ "Українська інноваційна компанія" про припинення зобов'язань та визнання такими, що не підлягають виконанню, зобов'язань за кредитним договором від 03.05.2007 № 14/07 відмовлено. Крім того тотожний за змістом висновок щодо застосування аналогії закону до кредитних правовідносин надано експертом у галузі права Київського регіонального центру Національної академії наук України.
      У відзиві на касаційну скаргу ПАТ "Українська інноваційна компанія" зазначило, що судовим рішенням у справі № 910/19381/16, зокрема, визнано, що позивач - ПАТ "Українська інноваційна компанія" є правонаступником ПАТ "Укрінбанк", за яким установлено право на отримання майна та документації ПАТ "Укрінбанк", що перебуває у володінні уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб. Натомість рішенням Господарського суду м. Києва від 24.01.2017, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 27.03.2017 і постановою Вищого господарського суду України від 04.12.2017 у справі № 910/20761/16, Фонд гарантування вкладів фізичних осіб зобов'язано не чинити перешкод у доступі до всіх приміщень, активів, майна, що належать на праві власності ПАТ "Український інноваційний банк" (ПАТ "Укрінком"). Крім того, постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 14.12.2017 у справі № 826/14033/17 задоволено позов ПАТ "Українська інноваційна компанія" до Національного банку України та Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, повторно визнано протиправною і скасовано постанову Правління Національного банку України від 24.12.2015 № 934 та рішення Виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 24.12.2015 № 239. Зокрема, у постанові Окружного адміністративного суду м. Києва зазначено, що відомості з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб – підприємців та громадських формувань свідчать про обставини правонаступництва між ПАТ "Українська інноваційна компанія" і ПАТ "Укрінбанк".
      3.3. Фонд гарантування вкладів фізичних осіб у відзиві на касаційну скаргу підтримав вимоги ПрАТ "Оболонь", зазначаючи, зокрема, про невідповідність посилань позивача на те, що він є правонаступником ПАТ "Український інноваційний банк", що підтверджено також і судовими рішеннями у справі № 910/7828/17.
      Крім того, Фонд гарантування вкладів фізичних осіб зауважив про скасування Верховним Судом України згідно з постановою від 24.10.2017 судових рішень у справі № 826/1162/16 про визнання протиправними та скасування постанови Правління Національного банку України від 24.12.2015 № 934 та рішення Виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 24.12.2015 № 239 про запровадження тимчасової адміністрації у ПАТ "Укрінбанк" і делегування повноважень тимчасового адміністратора банку. При цьому справа № 826/5325/16 щодо оскарження постанови Правління Національного банку України від 22.03.2016 № 180 про відкликання банківської ліцензії та ліквідації ПАТ "Укрінбанк" і рішення Виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 22.03.2016 № 385 про початок процедури ліквідації ПАТ "Укрінбанк" перебуває на розгляді у Верховному Суді.
      Фонд гарантування вкладів фізичних осіб у відзиві на касаційну скаргу також зазначає про помилковість посилань ПАТ "Українська інноваційна компанія" на правонаступництво ПАТ "Український інноваційний банк", оскільки за змістом статті 90 Цивільного кодексу України, частини 6 статті 1, частини 4 статті 3 Закону України "Про акціонерні товариства" та положень Закону України "Про банки і банківську діяльність" ПАТ "Укрінбанк" повинно було діяти відповідно до вимог, установлених саме Законом України "Про банки і банківську діяльність" і здійснювати будь-які зміни щодо своєї діяльності, у тому числі зміну назви, лише після отримання на це згоди Національного банку України.
      З огляду на положення відповідних спеціальних нормативно-правових актів, що регламентують правовідносини у сфері діяльності банків і фінансових установ, немає жодних доказів правомірності переходу до ПАТ "Укрінком" прав та обов'язків банківської установи (правонаступництва після ПАТ "Укрінбанк"), адже зміна назви установи шляхом заміни слова "банк" на "компанія" не є достатнім доказом правонаступництва між банківською та небанківською установою, якою, на думку ПАТ "Укрінком", воно є на час розгляду справи у суді. При цьому правонаступництво банківської установи відбувається лише у разі її реорганізації відповідно до статті 2 Закону України "Про банки і банківську діяльність".
      Фонд гарантування вкладів фізичних осіб наголосив, що кредитний договір укладено між ПАТ "Укрінбанк" як банківською установою та боржником. Правочину щодо заміни кредитора у зобов'язанні згідно зі статтею 510 Цивільного кодексу України не здійснено, правонаступництва між ПАТ "Український інноваційний банк" і ПАТ "Укрінком" не відбулося, передавального акта або розподільчого балансу немає. Виконання обов'язку боржника поручителем, заставодавцем, третьою особою також не відбулося. За даними Державного реєстру фінансових установ Державної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків, ПАТ "Укрінком" не є фінансовою установою.
      Наведені обставини досліджено та встановлено Київським апеляційним господарським судом у справі № 910/7828/17 (постанова від 27.11.2017, залишена без змін постановою Верховного Суду від 14.02.2018, яка набрала законної сили), натомість визначення статусу ПАТ "Укрінком" як правонаступника, про що зазначено у судових рішеннях у справах № 910/3883/17 і № 910/20761/16, не може бути взято до уваги як преюдиційне, оскільки іншими судами цю обставину не досліджено, а сприйнято апріорі, тому вона ґрунтується виключно на припущеннях/твердженнях сторін і не підтверджена належними доказами.
      4. Розгляд касаційної скарги та встановлені судами обставини справи
      4.1. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників учасників справи, дослідивши наведені у касаційній скарзі та запереченнях на неї доводи, перевіривши матеріали справи щодо правильності застосування судами норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.
      4.2. Як убачається із матеріалів справи та установлено судами попередніх інстанцій, 03.05.2007 між Акціонерним товариством "Український інноваційний Банк" (банк) і Закритим акціонерним товариством "Оболонь" (правонаступником якого є ПрАТ "Оболонь") (позичальник) укладено договір про надання відновлювальної кредитної лінії № 14/07 (далі – кредитний договір), до якого сторони неодноразово вносили зміни згідно з договорами про внесення змін.
      Так, судами попередніх інстанцій установлено, що укладаючи договір про внесення змін від 24.01.2013 № 10, сторони погодилися змінити тип кредитування на мультивалютну відновлювальну кредитну лінію та викласти кредитний договір у новій редакції.
      Відповідно до пункту 3.1 кредитного договору (у редакції договору про внесення змін від 30.04.2015 № 14) банк надає позичальнику кредит на умовах мультивалютної відновлювальної кредитної лінії з лімітом у сумі 5 000 000,00 грн та 5 000 000,00 доларів США на термін до 10.07.2016 (включно).
      Згідно з пунктом 3.5.1 кредитного договору (у редакції договору про внесення змін від 11.12.2014 № 12) граничним терміном повернення кредиту визначено 10.07.2016 та передбачено, що у випадку якщо розмір заборгованості позичальника за кредитом перевищує розмір ліміту кредитної лінії згідно з графіком, наведеним у пункті 3.1, така різниця вважається простроченою заборгованістю з дня виникнення.
      4.3. Суди попередніх інстанцій установили, що постановою Правління Національного банку України від 24.12.2015 № 934 ПАТ "Укрінбанк" було віднесено до категорії неплатоспроможних та згідно з рішенням Виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 24.12.2015 № 239 запроваджено тимчасову адміністрацію і призначено Уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних.
      22.03.2016 на підставі рішення Виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб Правлінням Національного банку України винесено постанову № 180 "Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Укрінбанк".
      22.03.2016 Виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення № 385 "Про початок процедури ліквідації публічного акціонерного товариства "Укрінбанк" та делегування повноважень ліквідатора банку", згідно з яким розпочато процедуру ліквідації Публічного акціонерного товариства "Укрінбанк", призначено уповноважену особу Фонду гарантування та делеговано всі повноваження ліквідатора Публічного акціонерного товариства "Укрінбанк".
      Суди також установили, що постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 16.03.2016 у справі № 826/1162/16, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 14.04.2016 та ухвалою Вищого адміністративного суду України від 31.08.2016, визнано незаконною та скасовано постанову Правління Національного банку України від 24.12.2015 № 934 "Про віднесення Публічного акціонерного товариства "Український інноваційний банк" до категорії несплатоспроможних", визнано незаконним та скасовано рішення Виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 24.12.2015 № 239 "Про запровадження тимчасової адміністрації у ПАТ "Укрінбанк" та делегування повноважень тимчасового адміністратора банку".
      Проте згідно з постановою Верховного Суду України від 24.10.2017 у справі № 826/1162/16 задоволено заяву Національного банку України, постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 16.03.2016, ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 14.04.2016 та ухвалу Вищого адміністративного суду України від 31.08.2016 скасовано. Ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову про визнання протиправними постанови Правління Національного банку України від 24.12.2015 № 934 і рішення Виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 24.12.2015 № 239 відмовлено.
      4.4. Крім того, у справі № 826/5325/16 (постанова Окружного адміністративного суду м. Києва від 29.04.2016, залишена без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 13.07.2016 та ухвалою Вищого адміністративного суду України від 23.11.2016), зокрема було визнано протиправною та скасовано постанову Правління Національного банку України від 22.03.2016 № 180 "Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Український інноваційний банк" з моменту її прийняття та рішення Виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 22.03.2016 № 385 "Про початок процедури ліквідації Публічного акціонерного товариства "Український інноваційний банк" та делегування повноважень ліквідатора банку" з моменту його прийняття.
      Натомість згідно з ухвалою Верховного Суду України від 23.04.2017 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою Національного банку України у справі № 826/5325/16 на судові рішення у цій справі.
      4.5. Касаційне провадження відповідно до ухвали Верховного Суду від 29.03.2018 відкрито також і у справі № 826/14033/17, на рішення у якій послався позивач в обґрунтування своїх вимог. Так, постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 14.12.2017, залишеним без змін ухвалою Київського адміністративного суду від 20.02.2018 у зазначеній справі, задоволено позов ПАТ "Українська інноваційна компанія" та, зокрема, визнано протиправними і скасовано постанову Правління Національного банку України від 24.12.2015 № 934 "Про віднесення Публічного акціонерного товариства "Укрінбанк" до категорії неплатоспроможних" і рішення Виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 24.12.2015 № 239 "Про запровадження тимчасової адміністрації у ПАТ "Укрінбанк" та делегування повноважень тимчасового адміністратора банку".
      4.6. Судами першої та апеляційної інстанцій установлено, що рішенням позачергових загальних зборів акціонерів ПАТ "Український інноваційний банк" (ПАТ "Укрінбанк"), оформленим протоколом від 22.11.2016 № 3, змінено найменування товариства як юридичної особи - з ПАТ "Український інноваційний банк" на ПАТ "Укрінком". Затверджено статут у новій редакції. Згідно з пунктом 1.1 статуту ПАТ "Укрінком", затвердженого рішенням позачергових загальних зборів акціонерів, ПАТ "Укрінком" продовжує свою діяльність на підставі цього статуту шляхом зміни найменування з ПАТ "Український інноваційний банк", перереєстрованого Шевченківською районною у м. Києві державною адміністрацією 05.06.2015, номер запису 10741050116038947, ідентифікаційний код суб’єкта підприємницької діяльності в Єдиному державному реєстрі підприємств та організацій України 05839888, на ПАТ "Укрінком", яке є правонаступником усіх прав та обов’язків ПАТ "Український інноваційний банк".
      У подальшому, як установлено судами, рішенням позачергових загальних зборів акціонерів ПАТ "Укрінком", оформленим протоколом від 28.03.2017 № 6, змінено найменування товариства як юридичної особи з ПАТ "Укрінком" на ПАТ "Українська інноваційна компанія". Затверджено статут у новій редакції. Відповідно до пункту 1.1 статуту ПАТ "Укрінком" ПАТ "Українська інноваційна компанія" продовжує свою діяльність на підставі цього статуту шляхом зміни найменування з ПАТ "Укрінком", перереєстрованого приватним нотаріусом Сазоновою О.М. 13.07.2016, номер запису 10741050116038947, ідентифікаційний код суб’єкта підприємницької діяльності в Єдиному державному реєстрі підприємств та організацій України 05839888, на ПАТ "Українська інноваційна компанія", яке є набувачем всіх прав та обов’язків ПАТ "Український інноваційний банк" і ПАТ "Укрінком".
      4.7. Суди першої та апеляційної інстанцій дійшли висновку, що на час розгляду цієї справи ПАТ "Українська інноваційна компанія" має ідентифікаційний код юридичної особи 05839888, тобто такий само, як мало ПАТ "Укрінбанк" до зміни найменування, а відповідно до пункту 1.1 статуту ПАТ "Українська інноваційна компанія", затвердженого рішенням позачергових загальних зборів акціонерів ПАТ "Укрінбанк", оформленим протоколом від 28.03.2017 № 6, ПАТ "Українська інноваційна компанія" продовжує свою діяльність на підставі цього статуту шляхом зміни найменування з ПАТ "Укрінбанк" на ПАТ "Українська інноваційна компанія", яке є набувачем всіх прав та обов’язків ПАТ "Український інноваційний банк" і ПАТ "Укрінком".
      4.8. Як убачається із матеріалів справи, предметом спору у ній є вимога ПАТ "Українська інноваційна компанія" про стягнення з ПрАТ "Оболонь" заборгованості за кредитним договором від 03.05.2007 № 14/07 (зі змінами та доповненнями) про відкриття мультивалютної відновлювальної кредитної лінії.
      5. Передача справи на розгляд об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду 
      5.1. Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду: Дроботової Т.Б. – головуючого, Кушніра І.В., Чумака Ю.Я. від 02.05.2018 справу № 910/8117/17 разом із касаційною скаргою ПрАТ "Оболонь" на постанову Київського апеляційного господарського суду від 19.12.2017 і рішення Господарського суду м. Києва від 12.10.2017 передано на розгляд об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у зв'язку із необхідністю відступлення від висновку про застосування норм матеріального права щодо інституту правонаступництва, викладеного у раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у справі № 910/7828/17.
      6. Позиція Верховного Суду
      6.1. За змістом статей 80, 83 Цивільного кодексу України юридичною особою є організація, створена і зареєстрована у встановленому законом порядку. Юридична особа наділяється цивільною правоздатністю і дієздатністю, може бути позивачем та відповідачем у суді. Особливості правового статусу окремих видів установ встановлюються законом. Положення глави 7 цього Кодексу застосовуються до всіх товариств та установ, якщо інші правила для окремих видів товариств або установ не встановлені законом.
      6.2. Законом України "Про акціонерні товариства" визначено порядок створення, діяльності, припинення, виділу акціонерних товариств, їх правовий статус, права та обов'язки акціонерів.
      Відповідно до частини 6 статті 1 Закону України "Про акціонерні товариства" особливості правового статусу, створення, діяльності, припинення, виділу акціонерних товариств, що провадять діяльність на ринках фінансових послуг, визначаються законами, що регулюють порядок надання фінансових послуг та здійснення банківської діяльності. У разі суперечності норм цього Закону з нормами законів, що регулюють порядок надання фінансових послуг та здійснення банківської діяльності, норми законів, що регулюють порядок надання фінансових послуг та здійснення банківської діяльності, мають перевагу.
      6.3. Законом України "Про банки і банківську діяльність" (далі за текстом – у редакції, чинній станом на час виникнення спірних правовідносин) визначено структуру банківської системи, економічні, організаційні і правові засади створення, діяльності, реорганізації і ліквідації банків (стаття 1 цього Закону).
      У статті 2 цього Закону надано значення термінів, які вживаються у цьому Законі, зокрема передбачено, що банк - юридична особа, яка на підставі банківської ліцензії має виключне право надавати банківські послуги, відомості про яку внесені до Державного реєстру банків; державний реєстр банків - реєстр, що ведеться Національним банком України і містить відомості про державну реєстрацію усіх банків.
      Згідно зі статтею 3 Закону України "Про банки і банківську діяльність" цей Закон регулює відносини, що виникають під час заснування, реєстрації, діяльності, реорганізації та ліквідації банків.
      Відповідно до статті 4 цього Закону банківська система України складається з Національного банку України та інших банків, а також філій іноземних банків, що створені і діють на території України відповідно до положень цього Закону та інших законів України. Національний банк України здійснює регулювання та банківський нагляд відповідно до положень Конституції України, цього Закону, Закону України "Про Національний банк України", інших законодавчих актів України та нормативно-правових актів Національного банку України. Національний банк України визначає особливості регулювання та нагляду за системно важливим банком, банком, що має статус Розрахункового центру з обслуговування договорів на фінансових ринках, з урахуванням специфіки діяльності таких банків.
      За змістом статті 6 Закону України "Про банки і банківську діяльність" банки в Україні створюються у формі публічного акціонерного товариства або кооперативного банку. Особливості правового статусу, порядку створення, діяльності, реорганізації та ліквідації банків визначаються цим Законом та Законом України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб".
      6.4. Згідно з частинами 1 і 7 статті 104 Цивільного кодексу України юридична особа припиняється в результаті реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації. У разі реорганізації юридичних осіб майно, права та обов’язки переходять до правонаступників. Особливості припинення банку як юридичної особи встановлюються законом.
      Зважаючи на положення частини 1 статті 9 Конституції України, статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) застосовується судами України як частина національного законодавства, а практика Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), через рішення якого відбувається практичне застосування Конвенції, застосовується судами як джерело права.
      У справі, що розглядається, об'єднаною палатою Касаційного господарського суду, спір виник у сфері, у якій так само, як і у справі "Котов проти Російської Федерації" "порушення процедури … могло мати руйнівні наслідки для економіки держави, тим самим зачепивши велику кількість індивідуальних майнових прав" (п. 117 постанови Великої Палати ЄСПЛ від 2 квітня 2012, справа "Котов проти Російської Федерації", скарга № 54522/00). У цій справі ЄСПЛ визнав, що за певних обставин стаття 1 Протоколу № 1 до Конвенції може вимагати заходів, які необхідні для захисту права власності навіть у справах, які стосуються спорів між фізичними особами або компаніями (п. 112 постанови). У справі "Прессос Компанія Нав'єра С. А." та інші проти Бельгії (рішення від 20 листопада 1995, Series A No. 332) ЕСПЛ підкреслив, що національні органи мають широкі межі розсуду при визначенні того, що є "в інтересах суспільства". Суд наголосив, що цілком прийнятним є те, що законодавець користується більшими можливостями для здійснення соціально-економічної політики, і Суд поважає підхід законодавця до проблеми вимог, пов'язаних з "інтересами суспільства". У справі, розглядається, об'єднаною палатою Касаційного господарського суду, це означає, що у відносинах, пов'язаних зокрема з реорганізацією або ліквідацією банків неухильне виконання процедурних вимог, встановлених спеціальним законодавством у цій сфері, може мати вирішальне значення для виникнення, зміни чи припинення прав та обов'язків у суб'єктів цих відносин.
      6.5. Відповідно до статті 2 Закону України "Про банки і банківську діяльність" реорганізація банку - злиття, приєднання, виділення, поділ банку, зміна його організаційно-правової форми (перетворення), наслідком яких є передача, прийняття його майна, коштів, прав та обов'язків правонаступникам. Ліквідація банку - процедура припинення функціонування банку як юридичної особи відповідно до положень цього Закону та Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб".
      6.6. Главою 5 Закону України "Про банки і банківську діяльність" передбачено порядок реорганізації банку. Згідно зі статтями 26– 27 цього Закону банк може бути реорганізований за рішенням власників банку. Реорганізація може здійснюватися шляхом злиття, приєднання, поділу, виділення, перетворення. У разі реорганізації банку шляхом перетворення до таких правовідносин не застосовуються норми законодавства щодо припинення юридичної особи. Під час проведення реорганізації банку шляхом перетворення кредитори не мають права вимагати від банку припинення чи дострокового виконання зобов'язання. Реорганізація за рішенням власників банку здійснюється згідно із законодавством України про господарські товариства за умови надання попереднього дозволу Національного банку України на реорганізацію банку та затвердження Національним банком України плану реорганізації банку. У разі здійснення реорганізації банку за рішенням його власників шляхом перетворення план реорганізації банку не складається. Національний банк України визначає перелік документів, які подаються для отримання дозволу на реорганізацію та затвердження плану реорганізації банку. Національний банк України не дає дозволу на реорганізацію банку у разі, якщо є достатні підстави вважати, що реорганізація загрожує інтересам вкладників та інших кредиторів і банк, створений у результаті реорганізації та/або банк, який не припиняється як юридична особа у результаті приєднання до нього або виділу з нього, не будуть відповідати вимогам щодо економічних нормативів їх діяльності, порядку реєстрації банків і ліцензування їх діяльності. Національний банк України надає дозвіл чи відмовляє у реорганізації банку протягом одного місяця з моменту отримання заяви банку на реорганізацію.
      6.7. Відповідно до частини 1 статті 77 Закону України "Про банки і банківську діяльність" банк може бути ліквідований: 1) за рішенням власників банку; 2) у разі відкликання Національним банком України банківської ліцензії з власної ініціативи або за пропозицією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб.
      6.8. Водночас відповідно до частин 1 - 3 статті 15 Закону України "Про банки і банківську діяльність" банк має повне і скорочене офіційні найменування українською та іноземними мовами. Найменування банку має містити слово "банк", а також вказівку на організаційно-правову форму банку. Банк має печатку зі своїм повним офіційним найменуванням. Слово "банк" та похідні від нього дозволяється використовувати у назві лише тим юридичним особам, які зареєстровані Національним банком України як банк і мають банківську ліцензію. Виняток становлять міжнародні організації, що діють на території України відповідно до міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, та законодавства України.
      6.9. За змістом статті 16 цього Закону статут банку складається з урахуванням положень Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України, цього Закону та інших законів України. Статут банку обов'язково має містити таку інформацію про банк: 1) найменування банку (повне та скорочене); 2) його місцезнаходження; 3) організаційно-правову форму; 4) види діяльності, які має намір здійснювати банк; 5) розмір та порядок формування статутного капіталу банку, види акцій банку, їх номінальну вартість, форми випуску акцій (документарна або бездокументарна), кількість акцій, що купуються акціонерами; 6) структуру управління банком, органи управління, їх компетенцію та порядок прийняття рішень; 7) порядок реорганізації та ліквідації банку відповідно до глав 5 та 16 цього Закону; 8) порядок внесення змін та доповнень до статуту банку; 9) розмір та порядок утворення резервів та інших загальних фондів банку; 10) порядок розподілу прибутків та покриття збитків; 11) положення про аудиторську перевірку банку; 12) положення про органи внутрішнього аудиту банку. Зміни до статуту банку підлягають державній реєстрації відповідно до законодавства з питань державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців з урахуванням особливостей, встановлених цим Законом.
      Відповідно до частини 4 статті 16 Закону України "Про банки і банківську діяльність" банк подає документи для проведення державної реєстрації змін до статуту банку після їх погодження Національним банком України.
      6.10. Отже, як реорганізація, так і ліквідація банку з ініціативи власників, а також внесення змін до статуту банку, відповідно до закону можливі лише після надання на це згоди Національним банком України.
      При цьому зважаючи на положення Закону України "Про банки і банківську діяльність", зокрема статтю 2 цього Закону, передача, прийняття майна банку, його коштів, прав та обов'язків правонаступникам є наслідком саме реорганізації банку, проведеної із дотриманням процедури, визначеної цим Законом.
      Крім того, згідно зі статтею 46 Закону України "Про банки і банківську діяльність" правління банку зобов'язане протягом трьох робочих днів інформувати Національний банк України про наступні свої дії: звільнення керівника (керівників) банку та про кандидатуру на призначення на цю посаду; зміну юридичної адреси і місцезнаходження банку та його відокремлених підрозділів; припинення банківської діяльності.
      6.11. Ураховуючи зазначені положення законодавства, за установлених судами обставин про здійснення дій щодо реєстрації нової редакції статуту ПАТ "Укрінбанк", зміни назви на ПАТ "Укрінком", а в подальшому на ПАТ "Українська інноваційна компанія", зміни місцезнаходження товариства та видалення певних видів діяльності товариства на підставі рішень позачергових загальних зборів акціонерів, висновок судів попередніх інстанцій про правонаступництво ПАТ "Укрінком" і ПАТ "Українська інноваційна компанія" ПАТ "Укрінбанк" без дотримання відповідної процедури є помилковим і таким, що не відповідає положенням чинного законодавства.
      Матеріали справи не містять будь-яких доказів на підтвердження переходу до ПАТ "Українська інноваційна компанія" прав та обов’язків саме банківської установи - ПАТ "Укрінбанк" згідно із законодавчо встановленою процедурою. Водночас залишення позивачем у цьому випадку ідентифікаційного коду юридичної особи (05839888), який було присвоєно ПАТ "Укрінбанк", суперечить наведеному вище.
      6.12. Отже, зазначені обставини спростовують доводи позивача про наявність у нього на час звернення з позовом до суду правових підстав для стягнення заборгованості за спірним кредитним договором, укладеним банківською установою - ПАТ "Укрінбанк" стосовно якої, за інформацією, викладеною Фондом гарантування вкладів фізичних осіб на офіційному сайті (http://www.fg.gov.ua), запроваджено процедуру ліквідації, поза межами порядку щодо стягнення простроченої заборгованості позичальників та інших боржників банку, встановленого законами України "Про банки і банківську діяльність" та "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб".
      6.13. Зважаючи на викладене, об'єднана палата Верховного Суду не вбачає підстав для відступлення від висновку Верховного Суду, наведеного у постанові від 14.02.2018 у справі № 910/7828/17, стосовно того, що виключення кредитною установою зі своєї назви слова "банк" та із переліку видів своєї діяльності банківської діяльності без дотримання процедури, передбаченої статтями 2, 16, 26, 28, 46, 78 Закону України "Про банки і банківську діяльність", не дає підстав вважати її правонаступником кредитної установи (банку).
      7. Висновки Верховного Суду
      7.1. Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 308 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.
      Підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню (частини 1, 3 статті 311 цього Кодексу).
      Отже, дійшовши висновку про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог ПАТ "Українська інноваційна компанія" як правонаступника ПАТ "Укрінбанк" про стягнення заборгованості за кредитним договором на підставі норм Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України, Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань" і Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб – підприємців та громадських формувань", суди першої та апеляційної інстанцій не застосували положення Закону України "Про акціонерні товариства" у частині переваги норм законів, що регулюють порядок надання фінансових послуг та здійснення банківської діяльності, а також положень Закону України "Про банки і банківську діяльність", які підлягали застосуванню під час вирішення спору у цій справі та на які у судових рішення взагалі не має жодного посилання.
      Ураховуючи викладене, судові рішення у справі підлягають скасуванню із прийняттям нового рішення про відмову у задоволенні позову ПАТ "Українська інноваційна компанія" до ПрАТ "Оболонь" з ухваленням нового рішення про відмову у позові повістю.
      8. Розподіл судових витрат
      За змістом статті 315 Господарського процесуального кодексу України у резолютивній частині має бути зазначено, зокрема, новий розподіл судових витрат, понесених у зв’язку із розглядом справи у суді першої інстанції та апеляційної інстанції, - у разі скасування рішення та ухвалення нового рішення або зміни рішення, у зв’язку з чим судовий збір, сплачений ПрАТ "Оболонь" за подання апеляційної та касаційної скарги підлягає стягненню з ПАТ "Українська інноваційна компанія".
      Керуючись статтями 129, 300, 301, пунктом 3 частини 1 статті 308, статтями 311, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд
      П О С Т А Н О В И В :
      1. Касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Оболонь" задовольнити.
      2. Постанову Київського апеляційного господарського суду від 19.12.2017 і рішення Господарського суду м. Києва від 12.10.2017 у справі № 910/8117/17 скасувати.
      3. Ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову Публічного акціонерного товариства "Українська інноваційна компанія" до Приватного акціонерного товариства "Оболонь"у повному обсязі.
      4. Стягнути з Публічного акціонерного товариства "Українська інноваційна компанія" на користь Приватного акціонерного товариства "Оболонь" судовий збір, сплачений за подання апеляційної скарги, - 264 000,00 грн і судовий збір за подання касаційної скарги, - 480 000,00 грн.
      5. Доручити Господарському суду м. Києва видачу наказу на виконання цієї постанови.
      Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
      Головуючий Т.Б. Дроботова
      Судді: І.В. Булгакова
      Л.Й. Катеринчук
      Б.Ю. Львов
      К.М. Пільков
      І.В. Ткач
      Н.Г. Ткаченко 
      http://reyestr.court.gov.ua/Review/75976268
    • Автор: ANTIRAID
      ПОСТАНОВА
      ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
      04 липня 2018 року
      м. Київ
      Справа N 521/11503/15-ц
      Провадження N 14-238цс18
      Велика Палата Верховного Суду у складі:
      головуючого судді Князєва В.С.,
      судді-доповідача Ситнік О.М.,
      суддів: Антонюк Н.О., Бакуліної С.В., Британчука В.В., Гудими Д.А., Данішевської В.І., Золотнікова О.С., Кібенко О.Р., Лобойка Л.М., Лященко Н.П., Прокопенка О.Б., Рогач Л.І., Саприкіної І.В., Ткачука О.С., Уркевича В.Ю., Яновської О.Г.,
      учасники справи:
      позивач - ОСОБА_3,
      відповідачі: Фонд гарантування вкладів фізичних осіб (далі - Фонд), уповноважена особа Фонду на ліквідацію Акціонерного товариства "Фінростбанк" (далі - уповноважена особа Фонду; АТ "Фінростбанк" відповідно),
      розглянула в порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_3 на ухвалу Апеляційного суду Одеської області від 30 березня 2017 року в складі колегії суддів Драгомерецького М.М., Черевка П.М., Громіка Р.Д.,
      у справі за позовом ОСОБА_3 до Фонду, уповноваженої особи Фонду про визнання наказу про звільнення незаконним, стягнення грошової компенсації, середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди,
      УСТАНОВИЛА:
      У липні 2015 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом, у якому зазначав, що наказом уповноваженої особи Фонду від 25 червня 2015 року N 54-К його звільнено з посади начальника юридичного відділу з 30 червня 2015 року за пунктом 2 частини першої статті 36 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України). Вважав звільнення незаконним, таким, що проведено всупереч вимогам частини другої статті 39-1 КЗпП України та з порушенням частини третьої статті 53 Закону України від 14 жовтня 2014 року N 1700-VII "Про запобігання корупції".
      Просив визнати наказ уповноваженої особи Фонду про його звільнення незаконним, а також стягнути з Фонду грошову компенсацію у розмірі шестимісячного середнього заробітку, що складає 71 999,46 грн. середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 615,38 грн та 20 000 грн на відшкодування моральної шкоди.
      У грудні 2016 року уповноважена особа Фонду звернулася до суду першої інстанції із заявою про закриття провадження у справі з підстав недотримання правил предметної юрисдикції.
      Ухвалою Малиновського районного суду м. Одеси від 12 грудня 2016 року у задоволенні клопотання уповноваженої особи Фонду про закриття провадження у справі відмовлено.
      Суд першої інстанції керувався тим, що спір є трудовим, виконувана ОСОБА_3 робота не є публічною службою, а тому спірні трудові правовідносини підлягають вирішенню в порядку цивільного судочинства.
      Ухвалою Апеляційного суду Одеської області від 30 березня 2017 року скасовано ухвалу Малиновського районного суду м. Одеси від 12 грудня 2016 року, провадження у справі закрито, роз'яснено позивачу право на звернення із заявленим позовом до господарського суду для його розгляду в порядку господарського судочинства.
      Ухвала апеляційного суду обґрунтована тим, що суд першої інстанції, аналізуючи вимоги статті 12 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) не врахував, що господарським судам підвідомчі, зокрема, справи про стягнення заробітної плати; поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника. Апеляційний суд керувався правовим висновком Верховного Суду України, викладеним у постанові від 15 червня 2016 року у справі N 826/20410/14, відповідно до якого на спори, які виникають на стадії ліквідації (банкрутства) банку, не поширюється юрисдикція адміністративних судів. Відповідні спори мають розглядатися за правилами господарського судочинства, про що безпосередньо зазначено в мотивувальній частині постанови суду.
      У квітні 2017 року ОСОБА_3 звернувся з касаційною скаргою, у якій, посилаючись на порушення судом норм процесуального права, просив скасувати ухвалу Апеляційного суду Одеської області від 30 березня 2017 року та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
      Доводи, наведені в касаційній скарзі
      ОСОБА_3 зазначив, що закриваючи провадження у справі, апеляційний суд не врахував ухвалу Апеляційного суду Одеської області у цій справі від 03 березня 2016 року, в якій зроблено висновок про відсутність правових підстав для закриття провадження у справі. Крім того, відносно АТ "Фінростбанк" жодний господарський суд справу про банкрутство не порушував, а процедуру ліквідації банку як неплатоспроможного розпочав Фонд і на час подання касаційної скарги вона не завершена, тому відсутні підстави для застосування статті 12 ГПК України (у редакції, чинній на час розгляду справи в судах першої й апеляційної інстанцій).
      Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 15 травня 2017 року відкрито касаційне провадження у справі, ухвалою від 06 липня 2017 року - справу призначено до судового розгляду.
      15 грудня 2017 року розпочав роботу Верховний Суд і набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року N 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів", яким Цивільний процесуальний кодекс України (далі - ЦПК України) викладено в новій редакції.
      Згідно із частиною третьою статті 3 ЦПК України в редакції цього Закону провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
      19 квітня 2018 року Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ передав касаційну скаргу ОСОБА_3 разом з матеріалами справи до Верховного Суду.
      Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 23 травня 2018 року справу передано на розгляд Великої Палати Верховного Суду з посиланням на частину шосту статті 403 ЦПК України, яка передбачає, що справа підлягає передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду в усіх випадках, коли учасник справи оскаржує судове рішення з підстав порушення правил предметної чи суб'єктної юрисдикції.
      Позиція Великої Палати Верховного Суду
      Велика Палата Верховного Суду, заслухавши доповідь судді, перевіривши наведені в касаційній скарзі доводи та матеріали справи, вважає, що касаційна скарга має бути задоволена з огляду на таке.
      Питання стосовно юрисдикційності спору урегульовано у ЦПК України у редакції, чинній на час вчинення вказаних процесуальних дій.
      Це правило закріплене як у частині третій статті 2 названого Кодексу, так і частині третій статті 3 ЦПК України у редакції від 03 жовтня 2017 року, щодо здійснення провадження у цивільних справах відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Тому тут і далі застосовуються норми ЦПК та ГПК України у редакції, чинній на час звернення ОСОБА_3 з позовом та вчинення процесуальних дій судами першої та апеляційної інстанцій.
      Позовна заява ОСОБА_3 надійшла до суду 16 липня 2015 року, ухвала про відмову у закритті провадження у справі постановлена Малинівським районним судом м. Одеси 12 грудня 2016 року, а ухвала Апеляційного суду Одеської області про закриття провадження у справі - 30 березня 2017 року.
      У статті 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
      За статтею 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом.
      Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб'єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.
      Відповідно до пунктів 1, 3 частини першої статті 15 ЦПК України суди розглядали в порядку цивільного судочинства справи про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства.
      За вимогами статті 1 ГПК України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням. У випадках, передбачених законодавчими актами України, до господарського суду мають право також звертатися державні та інші органи, фізичні особи, що не є суб'єктами підприємницької діяльності.
      Згідно з частиною першою статті 2 ГПК України господарський суд порушує справи за позовними заявами підприємств та організацій, які звертаються до господарського суду за захистом своїх прав та охоронюваних законом інтересів; державних та інших органів, які звертаються до господарського суду у випадках, передбачених законодавчими актами України; прокурорів, які звертаються до господарського суду в інтересах держави; Рахункової палати, яка звертається до господарського суду в інтересах держави в межах повноважень, що передбачені Конституцією та законами України.
      Відповідно до пунктів 2, 7 частини першої статті 12 ГПК України господарським судам підвідомчі, зокрема: справи про банкрутство; справи у спорах з майновими вимогами до боржника, стосовно якого порушено справу про банкрутство, у тому числі справи у спорах про визнання недійсними будь-яких правочинів (договорів), укладених боржником; стягнення заробітної плати; поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника, за винятком спорів, пов'язаних із визначенням та сплатою (стягненням) грошових зобов'язань (податкового боргу), визначених відповідно до Податкового кодексу України, а також справ у спорах про визнання недійсними правочинів (договорів), якщо з відповідним позовом звертається на виконання своїх повноважень контролюючий орган, визначений Податковим кодексом України.
      З мотивувальної частини оскаржуваної ухвали апеляційного суду вбачається, що судом надано переваги нормам Закону України від 14 травня 1992 року N 2343-XII "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (далі - Закон N 2343-XII), як такого, що регулює спірні правовідносини. Разом з тим суд навів вимоги Закону України від 07 грудня 2000 року N 2121-III "Про банки та банківську діяльність" (далі - Закон N 2121-III) та Закону України від 23 лютого 2012 року N 4452-VI "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" (далі - Закон N 4452-VI).
      Керуючись зазначеною нормою, апеляційний суд зробив висновок, що справа за позовом ОСОБА_3 до Фонду, уповноваженої особи Фонду про визнання наказу про звільнення незаконним, зобов'язання виплатити компенсацію, збитки за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди - має розглядатися в порядку господарського судочинства.
      Такі висновки суду є помилковими.
      При визначенні юрисдикційності спору необхідно встановити склад сторін, обсяг позовних вимог та визначити, норми якого із наведених Законів регулюють спірні правовідносини.
      Згідно з частиною першою статті 1 Закону N 2343-XII банкрутство - це визнана господарським судом неспроможність боржника відновити свою платоспроможність за допомогою процедур санації та мирової угоди і погасити встановлені у порядку, визначеному цим Законом, грошові вимоги кредиторів не інакше як через застосування ліквідаційної процедури.
      Згідно зі статтею 9 зазначеного Закону справи про банкрутство розглядаються господарським судом за правилами, передбаченими ГПК України, з урахуванням особливостей, визначених цим Законом. За частиною третьої статті 2 ГПК України господарський суд порушує справи про банкрутство за письмовою заявою будь-кого з кредиторів, боржника.
      Відповідно до статті 12 Закону N 2343-XII у разі відсутності підстав для відмови у прийнятті або для повернення заяви про порушення справи про банкрутство господарський суд приймає заяву до розгляду, про що не пізніше п'яти днів з дня її надходження виносить ухвалу.
      У частинах першій, шостій статті 16Закону N 2343-XII закріплено, що перевірка обґрунтованості вимог заявника, а також з'ясування наявності підстав для відкриття провадження (проваджень) у справі про банкрутство здійснюються господарським судом у підготовчому засіданні, яке проводиться в порядку, передбаченому цим Законом. За наслідками розгляду заяви про порушення справи про банкрутство та відзиву боржника господарський суд виносить ухвалу, зокрема, про відкриття провадження (проваджень) у справі про банкрутство.
      Згідно з частиною п'ятнадцятою статті 16 Закону N 2343-XII з моменту відкриття провадження (проваджень) у справі про банкрутство пред'явлення конкурсними та забезпеченими кредиторами вимог до боржника та їх задоволення може відбуватися лише у порядку, передбаченому цим Законом, та в межах провадження у справі про банкрутство; пред'явлення поточними кредиторами вимог до боржника та їх задоволення може відбуватися у випадку та порядку, передбачених цим Законом.
      Можна зробити висновок, що застосування частини четвертої статті 10 Закону N 2343-XII про те, що суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, вирішує усі майнові спори з вимогами до боржника, у тому числі спори стягнення заробітної плати; поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника, можливо лише у випадку прийняття відповідним господарським судом заяви про порушення справи про банкрутство, винесення ухвали про відкриття провадження у справі про банкрутство.
      У даному випадку відповідач, який заявив клопотання про закриття провадження у справі, не надав жодних доказів про існування справи про банкрутство АТ "Фінростбанк". Тому підстав для застосування вимог Закону N 2343-XII, та розглядати справу за правилами ГПК України не вбачається.
      Разом з тим при розгляді питання про юрисдикційність спору необхідно проаналізувати норми Закону N 4452-VI, які є спеціальними при вирішенні питання про неплатоспроможність банку.
      Відповідно до пункту 8 частини першої статті 1 Закону N 4452-VI неплатоспроможний банк - банк, щодо якого Національний банк України прийняв рішення про віднесення до категорії неплатоспроможних у порядку, передбаченому Законом N 2121-III.
      Визнання банку неплатоспроможним та виведення його з ринку (у тому числі ліквідація) у порядку Закону N 4452-VI відрізняється від процедури визнання банку банкрутом та застосування ліквідаційної процедури в порядку Закону N 2343-XII.
      Заходи щодо виведення неплатоспроможного банку з ринку здійснює спеціальна юридична особа публічного права - Фонд (частина друга статті 3 Закону N 4452-VI), який має відокремлене майно, яке є об'єктом права державної власності і перебуває у його господарському віданні. Фонд є суб'єктом управління майном, самостійно володіє, користується і розпоряджається належним майном, вчиняючи стосовно нього будь-які дії (у тому числі відчуження, передача в оренду, ліквідація), що не суперечать законодавству та меті діяльності Фонду в один із способів, визначених статтею 39 Закону N 4452-VI (пункт 2 частини першої статті 2 цього Закону).
      Відповідно до частини п'ятої статті 34 Закону N 4452-VI під час тимчасової адміністрації Фонд має повне і виняткове право управляти банком відповідно до цього Закону, нормативно-правових актів Фонду та вчиняти дії, передбачені планом врегулювання.
      Згідно з вимогами частини першої статті 36 цього Закону з дня початку процедури виведення Фондом банку з ринку призупиняються всі повноваження органів управління банку (загальних зборів, спостережної ради і правління (ради директорів)) та органів контролю (ревізійної комісії та внутрішнього аудиту). Фонд набуває всі повноваження органів управління банку та органів контролю з дня початку тимчасової адміністрації і до її припинення.
      Згідно з частиною другою статті 37 зазначеного Закону Фонд безпосередньо або уповноважена особа Фонду у разі делегування їй повноважень має право, зокрема, вчиняти будь-які дії та приймати рішення, що належали до повноважень органів управління і органів контролю банку; укладати від імені банку будь-які договори (вчиняти правочини), необхідні для забезпечення операційної діяльності банку, здійснення ним банківських та інших господарських операцій, з урахуванням вимог, установлених цим Законом.
      Наслідки початку процедури ліквідації банку передбачені у статті 46 Закону N 4452-VI. Частина друга вказаної статті передбачає, що з дня початку процедури ліквідації банку припиняються всі повноваження органів управління банку (загальних зборів, спостережної ради і правління (ради директорів)) та органів контролю (ревізійної комісії та внутрішнього аудиту). Якщо в банку, що ліквідується, здійснювалася тимчасова адміністрація, з дня прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку тимчасова адміністрація банку припиняється. Керівники банку звільняються з роботи у зв'язку з ліквідацією банку.
      А у частині першій статті 48 зазначеного Закону вказано, що Фонд безпосередньо або шляхом делегування повноважень уповноваженій особі Фонду з дня початку процедури ліквідації банку здійснює, зокрема, такі повноваження: здійснює повноваження органів управління банку; здійснює заходи щодо задоволення вимог кредиторів; звільняє працівників банку відповідно до законодавства України про працю.
      У даному випадку позивач оскаржує трудовий договір, укладений між ним та уповноваженою особою Фонду, оформлений відповідним наказом, та просить визнати наказ про його звільнення у зв'язку із закінченням строку трудового договору.
      Аналіз наведених норм свідчить про те, що уповноважена особа Фонду у частині реалізації своїх повноважень щодо банку, до якого застосовано тимчасову адміністрацію, виконує повноваження органу управління останнього, оскільки після призначення тимчасової адміністрації керівництво банку втрачає свої повноваження.
      Таким чином, у спорах, пов'язаних зі звільненням працівників, у тому числі прийнятих на роботу для забезпечення процедури виведення неплатоспроможного банку з ринку чи його ліквідації, застосуванню підлягають норми Закону N 4452-VI, які є спеціальними.
      Із матеріалів справи вбачається, що з 16 липня 2014 року у АТ "Фінростбанк" рішенням виконавчої дирекції Фонду від 15 липня 2014 року N 55 запроваджена тимчасова адміністрація Фонду строком на 3 місяці до 16 жовтня 2014 року з призначенням уповноваженої особи Фонду Волкова О.Ю.
      Рішенням виконавчої дирекції Фонду від 16 жовтня 2014 року N 113 розпочата процедура ліквідації банку строком на 1 рік по 16 жовтня 2015 року включно.
      17 жовтня 2014 року уповноваженою особою Фонду видано наказ від N 1/1 про скорочення штату працівників у зв'язку з ліквідацією банку.
      Наказом уповноваженої особи Фонду від 10 грудня 2014 року N 276-К звільнено ОСОБА_3 з посади директора юридичного управління на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України у зв'язку зі скороченням чисельності працівників.
      24 грудня 2014 року ОСОБА_3 прийнято на посаду директора юридичного відділу на період з 24 грудня 2014 року по 31 березня 2015 року на підставі наказу уповноваженої особи Фонду від 24 грудня 2014 року N 359-К.
      Наказом уповноваженої особи Фонду від 31 березня 2015 року N 21-К продовжено термін дії строкового трудового договору з ОСОБА_3 до 30 червня 2015 року включно.
      Наказом уповноваженої особи Фонду від 25 червня 2015 року N 54-К ОСОБА_3 звільнено з 30 червня 2015 року з посади начальника юридичного відділу у зв'язку з закінченням строку трудового договору (пункт 2 частини першої статті 36 КЗпП України).
      Велика Палата Верховного Суду вважає, що висновок суду апеляційної інстанції про те, що позовна заява ОСОБА_3 підлягає розгляду в порядку господарського судочинства не відповідає вимогам як статті 15 ЦПК України, так і статтям 1, 2, 12 ГПК України з огляду на суб'єктний склад та зміст правовідносин, оскільки відносно АТ "Фінростбанк" жодний господарський суд справу про банкрутство не порушував, процедуру ліквідації банку як неплатоспроможного розпочав Фонд відповідно до вимог Закону N 4452-VI, норми якого є спеціальними.
      До суду звернулася фізична особа з позовом до Фонду та його уповноваженої особи з вимогами, що стосуються порушення її трудових прав, тобто спір є приватноправовим і відповідно до суб'єктного складу має розглядатись у порядку цивільного судочинства.
      Оскільки висновок суду апеляційної інстанції про закриття провадження у справі є помилковим, то відповідно до частини четвертої статті 411 ЦПК України ухвала суду апеляційної інстанції не може вважатися законною й обґрунтованою, підлягає скасуванню, а справа - поверненню до суду першої інстанції для продовження розгляду.
      Розгляд справи не закінчено, тому питання про розподіл судових витрат не вирішується.
      Керуючись статтями 258, 259, 400, 402, 403, 409, 411, 415, 416, 419 ЦПК України, ВеликаПалата Верховного Суду
      ПОСТАНОВИЛА:
      Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити.
      Ухвалу Апеляційного суду Одеської області від 30 березня 2017 року скасувати.
      Справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.
      Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
      Головуючий суддя Суддя-доповідач В.С. Князєв О.М. Ситнік Судді: Н.О. Антонюк Н.П. Лященко
      С.В. Бакуліна О.Б. Прокопенко
      В.В. Британчук Л.І. Рогач
      Д.А. Гудима І.В. Саприкіна
      В.І. Данішевська О.С. Ткачук
      О.С. Золотніков В.Ю. Уркевич
      О.Р. Кібенко О.Г. Яновська
      Лобойко Л.М.
    • Автор: ANTIRAID
      Постанова
      Іменем України
      27 червня 2018 року
      м. Київ
      Справа N 755/543/16-ц
      Провадження N 14-175 цс 18
      ВеликаПалата Верховного Суду у складі:
      судді-доповідача - Гудими Д.А.,
      суддів: Антонюк Н.О., Бакуліної С.В., Британчука В.В., Данішевської В.І., Кібенко О.Р., Лобойка Л.М., Лященко Н.П., Прокопенка О.Б., Саприкіної І.В., Ситнік О.М., Ткачука О.С., Уркевича В.Ю., Яновської О.Г.
      розглянула справу за позовом ОСОБА_3 (далі також - позивач) до Публічного акціонерного товариства "Український Професійний Банк" (далі також - відповідач; ПАТ "УПБ"), за участю третьої особи без самостійних вимог на стороні позивача - Товариства з обмеженою відповідальністю "Логістик-Сервіс 1" (далі також - третя особа), про визнання зобов'язань за договором поруки припиненими шляхом їх повного належного виконання
      за заявою відповідача про перегляд рішення Апеляційного суду міста Києва від 4 серпня 2016 року, ухваленого колегією суддів у складі: Прокопчук Н.О., Лапчевської О.Ф. і Саліхова В.В., та ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 19 липня 2017 року, постановленої колегією суддів у складі: Луспеника Д.Д., Гулька Б.І., Закропивного О.В., Хопти С.Ф., Штелика С.П. (далі також - заява про перегляд судових рішень).
      Учасники справи:
      позивач: ОСОБА_3,
      відповідач: Публічне акціонерне товариство "Український Професійний Банк",
      третя особабез самостійних вимог на стороні позивача: Товариство з обмеженою відповідальністю "Логістик-Сервіс 1".
      ІСТОРІЯ СПРАВИ
      Короткий зміст позовних вимог
      1. 30 грудня 2015 року позивач звернувся до суду з вказаним позовом. Мотивував його тим, що 3 листопада 2008 року третя особа уклала з відповідачем договір про відкриття мультивалютної траншевої кредитної лінії N 75 (далі - кредитний договір). Згідно з цим договором відповідач відкрив позичальнику кредитну лінію у межах суми 2 442 520 доларів США терміном до 17 жовтня 2016 року зі сплатою 10 процентів річних.
      2. Відповідно до кредитного договору виконання третьою особою зобов'язань забезпечувалось порукою позивача згідно з договором поруки N 75-6 від 27 травня 2015 року (далі - договір поруки), а також порукою Товариства з обмеженою відповідальністю "Лендблокінвестмент". Після того як позивач здійснив повне дострокове погашення кредиту, а кредитний договір був розірваний, відповідач, керуючись пунктами 5 і 7 частини третьої статті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" (далі - Закон), повідомив позивача про нікчемність договору поруки, додаткового договору від 27 травня 2015 року, договору про розірвання кредитного договору від 27 травня 2015 року та всіх документів за операціями із застосуванням електронних платіжних засобів, пов'язаних з укладенням договору поруки та погашенням позивачем заборгованості третьої особи за кредитним договором.
      Короткий зміст рішення суду першої інстанції
      3. 30 травня 2016 року Дніпровський районний суд міста Києва ухвалив рішення про відмову у задоволенні позову.
      4. Мотивував тим, що 29 травня 2015 року в ПАТ "УПБ" строком на три місяці запроваджено тимчасову адміністрацію. Станом на 27 травня 2015 року залишок коштів на кореспондентських рахунках відповідача становив значно менше, аніж сума коштів, про переказ якої на рахунок третьої особи стверджував позивач. Також суд зазначив, що у матеріалах справи відсутні будь-які докази проходження платежів з погашення кредитної заборгованості через кореспондентський рахунок відповідача, відкритий у Національному банку України (далі також - НБУ). А умовами підписаного договору поруки взагалі не передбачена можливість дострокового повернення кредитних коштів. Вказане в сукупності стало підставою для висновку суду про відсутність фактичного погашення заборгованості за кредитним договором і для відмови у задоволенні позову.
      Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції
      5. 4 серпня 2016 року Апеляційний суд міста Києва ухвалив рішення, яким скасував рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 30 травня 2016 року й ухвалив нове, яким задовольнив позовні вимоги.
      6. Мотивував тим, що наявність на кореспондентських рахунках відповідача, відкритих в інших установах, коштів у розмірі, меншому ніж внесені позивачем для сплати кредиту, не дають підстав для висновку про те, що зобов'язання є невиконаним. Кредитний договір передбачав можливість дострокового погашення кредиту, а договір поруки, укладений з позивачем, не містив заборон з цього приводу. На думку суду апеляційної інстанції, правочини щодо перерахування коштів з рахунку на рахунок є банківськими операціями, а тому не можуть визнаватися нікчемними. Також суд зазначив, що дії позивача не суперечать вимогам пункту 8 частини другої статті 46 Закону, оскільки позивач звернувся до відповідача із заявою про перерахування коштів 27 травня 2015 року, і того ж дня такий перерахунок був проведений, тобто до початку процедури ліквідації відповідача, що розпочалася наступного робочого дня.
      Короткий зміст вимог касаційної скарги
      7. 25 серпня 2016 року відповідач звернувся до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ із касаційною скаргою, в якій через порушення норм матеріального та процесуального права просив скасувати рішення Апеляційного суду міста Києва від 4 серпня 2016 року та залишити в силі рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 30 травня 2016 року.
      Короткий зміст ухвали суду касаційної інстанції
      8. 19 липня 2017 року Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ ухвалою відхилив касаційну скаргу відповідача, залишивши в силі рішення суду апеляційної інстанції.
      9. Мотивував, зокрема, тим, що кредитний договір передбачав можливість дострокового погашення кредиту, і позивач звернувся до відповідача із заявою про перерахування коштів до початку процедури його ліквідації, що відповідає приписам пунктів 1 і 8 частини другої статті 46 Закону. Також суд касаційної інстанції зазначив, що у матеріалах справи відсутні відомості, про те, що внаслідок укладення угод, про нікчемність яких стверджував відповідач, останній став неплатоспроможним або виконання його грошових зобов'язань перед іншими кредиторами повністю або частково стало неможливим.
      Короткий зміст вимог заяви про перегляд судових рішень
      10. 17 вересня 2017 року відповідно до пунктів 1, 2, 4 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу (далі - ЦПК) України в редакції, чинній на той час, відповідач звернувся до Верховного Суду України із заявою про перегляд судових рішень.
      11. Підставами для такого перегляду вважає неоднакове застосування судами касаційної інстанції статті 38 Закону та норм процесуального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, а також невідповідність судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права.
      12. Просить скасувати рішення Апеляційного суду міста Києва від 4 серпня 2016 року й ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 19 липня 2017 року та прийняти нове рішення, яким у позові відмовити.
      Короткий зміст ухвали суду касаційної інстанції
      13. 4 квітня 2018 року Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду ухвалою передав справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
      14. Обґрунтував тим, що відповідач оскаржує судові рішення з підстав неоднакового застосування однієї норми матеріального права судами касаційної інстанції різної юрисдикції з посиланням на відповідні рішення цих судів. А тому заява про перегляд судових рішень згідно з приписами підпункту 2 пункту 1 розділу XIII "Перехідні положення" ЦПК України в редакції Закону України N 2147-VIII була передана на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
      АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
      Доводи особи, яка подала заяву про перегляд судових рішень
      15. Відповідач вказує про те, що суди по-різному визначали правові наслідки укладення договорів неплатоспроможним банком, неоднаково застосували норми процесуального права, а також звертає увагу на невідповідність висновків суду касаційної інстанції у цій справі висновкам, викладеним у постановах Верховного Суду України.
      16. На підтвердження підстав, передбачених пунктами 1, 2 і 4 частини першої статті 355 ЦПК України у редакції, чинній на час подання заяви про перегляд судових рішень, відповідач надав як зразки для порівняння копії:
      16.1. Постанов Вищого господарського суду України від 14 березня 2017 року у справі N 910/10365/16, від 5 квітня 2017 року у справі N 910/10369/16, від 25 квітня 2017 року у справі N 910/8953/16, від 12 грудня 2016 року у справі N 922/2337/16, від 16 березня 2017 року у справі N 914/1316/16, від 10 травня 2017 року у справі N 910/10371/16, від 3 серпня 2017 року у справі N 910/12327/16;
      16.2. Постанов судової палати у господарських справах Верховного Суду України від 17 травня 2017 року у справі N 910/22664/15, від 5 липня 2017 року у справі N 910/501/16, від 9 серпня 2017 року у справі N 914/1318/16, від 16 серпня 2017 року у справі N 910/1576/16;
      16.3. Постанови судових палат у цивільних та господарських справах Верховного Суду України від 9 серпня 2017 року у справі N 761/37555/15-ц.
      Доводи інших учасників справи
      17. 25 травня 2018 року на адресу суду надійшли письмові пояснення позивача, мотивовані висновками Верховного Суду, сформульованими у постанові від 16 квітня 2018 року у справі N 755/7502/16-ц. Позивач вказав на те, що у зазначеній постанові Верховний Суд за результатами перегляду аналогічної до його справи підтвердив правильність рішень судів попередніх інстанцій про правомірність повного погашення кредиту поручителями позичальника до введення в банку тимчасової адміністрації.
      18. 26 червня 2018 року позивач надав додаткові письмові пояснення, в яких просить врахувати висновки Великої Палати Верховного Суду, сформульовані у постанові від 21 червня 2018 року у справі N 755/7957/16-ц. Вказує на те, що обставини у згаданій справі та справі, яка переглядається, є аналогічними, і при вирішенні цих справ суди попередніх інстанцій застосували одні і ті самі норми права.
      19. Третя особа пояснення щодо заяви про перегляд судових рішень не подала.
      ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
      (1) Оцінка аргументів учасників справи та висновків судів
      (1.1) Щодо неоднакового застосування судами касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах
      20. Згідно з пунктом 1 частини першої статті 355 ЦПК України в редакції, чинній на час звернення підставами для подання заяви про перегляд судових рішень у цивільних справах є, зокрема, неоднакове застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.
      21. Неоднакове застосування одних і тих самих норм матеріального права полягає, зокрема, у різному тлумаченні судами змісту норм права, що призвело до різних висновків про наявність чи відсутність суб'єктивних прав та обов'язків учасників відповідних правовідносин; у різному застосуванні правил вирішення колізій між нормами права з урахуванням їх юридичної сили, а також дії у часі, просторі та за колом осіб; у застосуванні різних норм права для регулювання одних і тих самих відносин або у поширенні дії норми на певні відносини в одних випадках і незастосуванні цієї норми до аналогічних відносин в інших випадках; у різному застосуванні аналогії права чи закону у подібних правовідносинах.
      22. На підтвердження неоднакового застосування судами пункту 7 частини третьої статті 38 Закону відповідач надав копії постанов Вищого господарського суду України від 25 квітня 2017 року у справі N 910/8953/16, від 14 березня 2017 року у справі N 910/10365/16, від 5 квітня 2017 року у справі N 910/10369/16, від 3 серпня 2017 року у справі N 910/12327/16 та від 10 травня 2017 року у справі N 910/10371/16.
      23. У справі, яка переглядається, суди встановили:
      23.1. 3 листопада 2008 року між третьою особою та відповідачем був укладений кредитний договір в межах суми 2 442 520 доларів США з кінцевим терміном повернення кредиту не пізніше 18 жовтня 2016 року зі сплатою 10 % річних.
      23.2. 30 квітня 2015 року Правління НБУ прийняло Постанову N 293/БТ "Про віднесення ПАТ "УПБ" до категорії проблемних та запровадження особливого контролю за діяльністю банку".
      23.3. 27 травня 2015 року відповідач і третя особа уклали додатковий договір, яким пункт 2.1 кредитного договору виклали у новій редакції, зазначивши, що забезпеченням виконання позичальником зобов'язань перед банком є порука та застава майна ТзОВ "Лендблокінвестмент" (договір поруки N 75-4 від 29 червня 2010 року й іпотечний договір від 29 червня 2010 року), а також порука позивача (договір поруки N 75-6 від 27 травня 2015 року).
      23.4. Згідно з пунктом 1.1 договору поруки від 27 травня 2015 року N 75-6 непогашена частина кредиту станом на 27 травня 2015 року становила 2 429 520 доларів США.
      23.5. Позивач як поручитель достроково погасив залишок кредиту третьої особи у день укладання договору поруки: відповідно до платіжних доручень від 27 травня 2015 року N 5 і N 6 з його поточного рахунку у ПАТ "УПБ" було перераховано 2 429 520 доларів США та 20 635, 92 доларів США на погашення кредитних зобов'язань третьої особи.
      23.6. Погашення кредиту третьої особи відбулося шляхом перерахування коштів з рахунку позивача N 262055072840, відкритого у ПАТ "УПБ", на позичковий рахунок третьої особи N 20680214020075, відкритий в цьому ж банку.
      23.7. 27 травня 2015 року відповідач і третя особа підписали договір про розірвання кредитного договору.
      23.8. 28 травня 2015 року правління НБУ прийнято Постанову N 348 "Про віднесення ПАТ "УПБ" до категорії неплатоспроможних", на підставі якої виконавча дирекція Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі - Фонд) прийняла рішення від 28 травня 2015 року N 107 "Про запровадження тимчасової адміністрації в ПАТ "УПБ", згідно з яким з 29 травня 2015 року запроваджено тимчасову адміністрацію строком на три місяці (з 29 травня по 28 серпня 2015 року) та призначено уповноважену особу Фонду на здійснення тимчасової адміністрації у ПАТ "УПБ" Пантіну Л.О.
      23.9. Листом від 11 серпня 2015 року N 01-10/3840 відповідач, керуючись пунктами 5 і 7 частини третьої статті 38 Закону, повідомив позивача про нікчемність договору поруки N 75-6 від 27 травня 2015 року, додаткового договору від 27 травня 2015 року, договору про розірвання кредитного договору від 27 травня 2015 року та всіх документів за операціями із застосуванням електронних платіжних засобів, пов'язаних з укладенням договору поруки та погашенням позивачем заборгованості за кредитним договором.
      24. Суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні позову, вважав, що договір поруки укладався з позивачем у період віднесення банку до категорії проблемних; умови договору поруки прямо передбачають передачу позивачу, який є одночасно кредитором банку, права кредитора (майнових прав), зокрема, за кредитним договором, а отже, надають позивачу переваги перед іншими кредиторами, не встановлені для нього законодавством чи внутрішніми документами банку, що неприпустимо і згідно з пунктом 7 частини третьої статті 38 Закону є ознакою нікчемності правочину.
      25. Суд касаційної інстанції залишаючи без змін рішення Апеляційного суду міста Києва від 4 серпня 2016 року, яким було скасовано рішення суду першої інстанції, керувався тим, що позивач виконав зобов'язання за договором поруки шляхом перерахування коштів на погашення кредитної заборгованості у повному обсязі до початку процедури ліквідації банку. Даючи оцінку доводам відповідача щодо наявності підстав для застосування до спірних правовідносин пункту 2 частини третьої статті 38 Закону, суд касаційної інстанції вказав, що у матеріалах справи відсутні відомості про те, що внаслідок укладення вказаних договорів відповідач став неплатоспроможним або частково неплатоспроможним; навпаки, останній отримав кошти в якості повернення кредиту за кредитним договором.
      26. У наданих для порівняння судових рішеннях суд касаційної інстанції зробив такі висновки:
      26.1. У постанові від 25 квітня 2017 року у справі N 910/8953/16 Вищий господарський суд України вказав, що 26 травня 2015 року ПАТ "УПБ" і ТзОВ "ФК Аурум Фінанс" уклали договір про відступлення права вимоги. За цим договором ТзОВ "ФК Аурум Фінанс" зобов'язане було сплатити ПАТ "УПБ" кошти у сумі 259 456,56 грн без ПДВ. 28 травня 2015 року у ПАТ "УПБ" було запроваджено тимчасову адміністрацію. Суд касаційної інстанції дійшов висновку, що відступлення ПАТ "УПБ" права вимоги за договором від 26 травня 2015 року було безоплатним, оскільки кошти за таке відступлення на кореспондентський рахунок ПАТ "УПБ" не надходили, а постанова Правління НБУ N 293/БТ передбачала обов'язок проводити всі розрахунки у національній валюті через кореспондентський рахунок банку, відкритий у НБУ. Крім того, суди встановили, що ТзОВ "ФК Аурум Фінанс" є кредитором ПАТ "УПБ" за депозитним договором, а тому, уклавши договір від 26 травня 2015 року, отримало переваги щодо задоволення частини своїх майнових вимог перед іншими кредиторами ПАТ "УПБ", які не встановлені законодавством чи внутрішніми документами останнього. Враховуючи викладене, суд касаційної інстанції дійшов висновку про обґрунтованість рішення апеляційного суду, який визнав нікчемним договір від 26 травня 2015 року на підставі пунктів 1 і 7 частини третьої статті 38 Закону;
      26.2. У постанові від 14 березня 2017 року у справі N 910/10365/16 Вищий господарський суд України вказав, що 26 травня 2015 року ПАТ "УПБ" і ТзОВ "ФК Аурум Фінанс" уклали договір про відступлення права вимоги. За цим договором ТзОВ "ФК Аурум Фінанс" було зобов'язане сплатити ПАТ "УПБ" кошти у сумі 71 823,66 грн без ПДВ. На підставі Постанови Правління НБУ N 348 від 28 травня 2015 року з 29 травня по 28 серпня 2015 року у ПАТ "УПБ" запроваджено тимчасову адміністрацію. Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову в частині визнання нікчемним договору від 26 травня 2015 року, апеляційний суд вважав, що ТзОВ "ФК Аурум Фінанс", яке водночас є кредитором ПАТ "УПБ" за укладеним депозитним договором, отримало переваги щодо задоволення частини своїх майнових вимог перед іншими кредиторами ПАТ "УПБ", що не встановлені законодавством чи внутрішніми документами останнього. Враховуючи викладене, суд касаційної інстанції дійшов висновку про обґрунтованість рішення апеляційного суду про визнання договору від 26 травня 2015 року нікчемним на підставі пунктів 1 і 7 частини третьої статті 38 Закону;
      26.3. У постанові від 5 квітня 2017 року у справі N 910/10369/16 Вищий господарський суд України вказав, що 26 травня 2015 року ПАТ "УПБ" і ТзОВ "ФК Аурум Фінанс" уклали договір про відступлення права вимоги, на підставі якого ТзОВ "ФК Аурум Фінанс" було зобов'язане сплатити ПАТ "УПБ" кошти у сумі, визначеній цим договором. Втім, наявне у матеріалах справи платіжне доручення фактично виконане не було. 28 травня 2015 року у ПАТ "УПБ" запроваджено тимчасову адміністрацію. Суд касаційної інстанції дійшов висновку, що ТзОВ "ФК Аурум Фінанс" було кредитором банку за депозитним договором і внаслідок уступки йому права вимоги до третьої особи за кредитним договором, договором поруки та іпотечним договором набуло переваг щодо задоволення частини своїх майнових вимог перед іншими кредиторами ПАТ "УПБ". Суд вказав, що коригування структури банківського балансу шляхом зміни обліку грошових зобов'язань не може свідчити про оплатність спірного договору відступлення. На підставі викладеного касаційний суд дійшов висновку, що договір від 26 травня 2015 року є нікчемним з підстав передбачених у пунктах 1 і 7 частини третьої статті 38 Закону.
      27. Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що у вказаних судових рішеннях і в ухвалі суду касаційної інстанції у справі, яка переглядається, не є подібними предмет спору та фактичні обставини, що формують зміст правовідносин і впливають на застосування норм матеріального права.
      28. Зважаючи на відмінність фактичних обставин у наведених справах і у справі, що переглядається, суди касаційних інстанцій не допустили неоднакового застосування пункту 7 частини третьої статті 38 Закону.
      29. Близькі за змістом висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 червня 2018 року у справі N 755/7957/16-ц.
      30. Постанови Вищого господарського суду України від 3 серпня 2017 року у справі N 910/12327/16, від 10 травня 2017 року у справі N 910/10371/16, від 16 березня 2017 року у справі N 914/1316/16 також не є прикладом неоднакового застосування норм матеріального права, оскільки у цих справах суд касаційної інстанції скасував рішення судів першої й апеляційної інстанцій і направив справу на новий розгляд у зв'язку з порушенням цими судами норм процесуального права, що унеможливило встановлення та перевірку фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.
      (1.2) Щодо неоднакового застосування судами касаційної інстанції одних і тих самих норм процесуального права
      31. Неоднакове застосування судами касаційної інстанції норм процесуального права відповідач обґрунтував висновками Вищого господарського суду України у постанові від 12 жовтня 2016 року у справі N 922/2337/16.
      32. Відповідно до пункту 2 частини першої статті 355 ЦПК України в редакції, чинній на час звернення із заявою про перегляд судових рішень, така заява може бути подана, зокрема, з підстави неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм процесуального права - при оскарженні судового рішення, яке перешкоджає подальшому провадженню у справі або яке прийнято з порушенням правил підсудності або встановленої законом компетенції судів щодо розгляду цивільних справ.
      33. Тобто, перегляд судових рішень Верховним Судом України з підстави неоднакового застосування судами касаційної інстанції норми процесуального права був можливий у чітко визначених законом випадках.
      34. Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ ухвалою від 19 липня 2017 року, яку відповідач просить переглянути, відхилив його касаційну скаргу та залишив без змін рішення Апеляційного суду міста Києва від 4 серпня 2016 року через відсутність порушення норм матеріального та процесуального права при ухваленні цим судом рішення у справі.
      35. Отже, зазначена ухвала суду касаційної інстанції не є судовим рішенням, яке може бути переглянуте з підстави неоднакового застосування норм процесуального права, оскільки вона не пов'язана ні з перешкоджанням подальшому розгляду справи, ні з порушенням правил підсудності чи встановленої законом компетенції судів щодо розгляду цивільних справ.
      36. Таким чином, підстава для перегляду судових рішень, передбачена пунктом 2 частини першої статті 355 ЦПК України у редакції, чинній на час звернення, відсутня.
      (1.3) Щодо невідповідності судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права
      37. У касаційній скарзі відповідач, не конкретизуючи норму матеріального права, вказує про невідповідність ухвали суду касаційної інстанції у його справі висновкам Верховного Суду України, викладеним у постановах від 9 серпня 2017 року у справі N 914/1318/16, від 17 травня 2017 року у справі N 910/22664/15, від 16 серпня 2017 року у справі N 910/1576/16.
      38. У постанові від 9 серпня 2017 року у справі N 914/1318/16 Верховний Суд України зазначив, що за оспорюваними договорами про розірвання договорів застави й уступки права вимоги, укладеними сторонами, банк (кредитор) відмовився від майнових прав, переданих у заставу на забезпечення виконання зобов'язання боржника за кредитними договором, тобто відмовився від власних майнових вимог. Така відмова відбулася протягом року до запровадження тимчасової адміністрації у ПАТ "Імексбанк". Недійсність правочинів неплатоспроможного банку, згідно з якими банк відмовився від власних майнових вимог, встановлено законом: такі правочини є недійсними (нікчемними) незалежно від часу їх виявлення уповноваженою особою Фонду за умови, якщо вони вчинені банком протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку.
      39. У постанові від 17 травня 2017 року у справі N 910/22664/15 Верховний Суд України керувався тим, що згідно з договорами про внесення змін до договору іпотеки, укладеними ПАТ "Златобанк" (кредитором) і ТзОВ "ТД "Агрохімхолдинг" (боржником), кредитор відмовився від 7 квартир, переданих в іпотеку для забезпечення зобов'язання за кредитним договором, тобто відмовився від власних майнових вимог. Така відмова відбулася протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації у ПАТ "Златобанк". Верховний Суд України вказав про помилковість висновку судів апеляційної та касаційної інстанцій про те, що частина друга та пункт 1 частини третьої статті 38 Закону не застосовуються до спірних правовідносин і не є підставою для визнання спірних договорів недійсними.
      40. У постанові від 16 серпня 2017 року у справі N 910/1576/16 Верховний Суд України вказав, що внесення змін до договору про депозитний вклад, згідно з якими банк відмовляється від застосування зниженої процентної ставки при достроковому поверненні суми депозиту на вимогу вкладника, є відмовою банку від власних майнових вимог. Правочин щодо незастосування банком перерахунку нарахованих процентів за зниженою процентною ставкою спричиняє необґрунтовану виплату коштів, що відповідно до пункту 1 частини третьої статті 38 Закону містить ознаки нікчемності правочину, а тому застосовуються наслідки, передбачені статтею 216 Цивільного кодексу України.
      41. З огляду на вказане у наданих для порівняння постановах Верховний Суд України вважав, що за оспорюваними договорами банки відмовилися від майнових вимог за договорами про забезпечення виконання зобов'язань боржників за кредитними договорами і від майнових вимог за договором про депозитний вклад. Натомість, у справі, яка переглядається, рішення суду касаційної інстанції мотивоване тим, що позивач погасив залишок кредиту третьої особи в день укладення договору поруки. Суд вказав, що у матеріалах справи відсутні відомості, що внаслідок укладення договору з позивачем відповідач став неплатоспроможним або виконання його грошових зобов'язань перед іншими кредиторами повністю або частково стало неможливим.
      42. З огляду на те, що обставини у порівнюваних справах не є подібними, Велика Палата Верховного Суду вважає, що висновки суду касаційної інстанції у справі, яка переглядається, не суперечать висновкам, викладеним у постановах Верховного Суду України від 9 серпня 2017 року у справі N 914/1318/16, від 17 травня 2017 року у справі N 910/22664/15 та від 16 серпня 2017 року у справі N 910/1576/16.
      43. Відповідач також вказує на невідповідність висновків суду касаційної інстанції у його справі в частині застосування приписів пункту 2 частини третьої статті 38 Закону висновкам, викладеним у постановах Верховного Суду України від 5 липня 2017 року у справі N 910/501/16, від 9 серпня 2017 року у справах N 914/1318/16 і N 761/37555/15-ц, від 16 серпня 2017 року у справі N 910/1576/16, а також постанові Пленуму Верховного Суду України N 2 від 12 червня 2009 року "Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції".
      44. Велика Палата Верховного Суду вважає, що вказані постанови Верховного Суду України від 5 липня, а також від 9 і від 16 серпня 2017 року не є прикладами неоднакового застосування пункту 2 частини третьої статті 38 Закону, оскільки у вказаних постановах Верховний Суд України не робив висновків, щодо правильного застосування норми права, на яку посилається у заяві про перегляд судових рішень відповідач.
      45. Надана для порівняння постанова Пленуму Верховного Суду України N 2 від 12 червня 2009 року "Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції" не є постановою Верховного Суду України, прийнятою у порядку, визначеному главою 3 розділу V ЦПК України у редакції, чинній на час звернення із заявою про перегляд судових рішень. А тому ця постанова не може підтверджувати підставу для перегляду судових рішень, визначену пунктом 4 частини першої статті 355 ЦПК України у зазначеній редакції.
      (2) Висновки за результатами розгляду заяви про перегляд судових рішень
      (2.1)Щодо суті заяви про перегляд судових рішень
      46. Згідно з пунктом 2 частини першої статті 3603ЦПК України у редакції, чинній на час звернення позивача із заявою, за наслідками розгляду справи більшістю голосів від складу суду приймається постанова про відмову у задоволенні заяви.
      47. Відповідно до частини першої статті 3605 ЦПК України у вказаній редакції Верховний Суд України відмовляє у задоволенні заяви, якщо обставини, які стали підставою для перегляду справи, не підтвердилися, або норми права у рішенні, про перегляд якого подана заява, були застосовані правильно.
      48. Враховуючи те, що обставини, які стали підставою для перегляду справи не підтвердилися, Велика Палата Верховного Суду вважає, що у задоволенні заяви про перегляд судових рішень слід відмовити.
      (2.2) Щодо судових витрат
      49. З огляду на висновок щодо суті заяви про перегляд судових рішень судові витрати покладаються на відповідача.
      Керуючись пунктами 1, 2 і 4 частини першої статті 355, пунктом 2 частини першої статті 3603, частиною першою статті 3605 ЦПК України у редакції, чинній на час звернення із заявою про перегляд судових рішень, пунктом 2 розділу XIII "Перехідні положення" ЦПК України у редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року N 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів", ВеликаПалата Верховного Суду
      ПОСТАНОВИЛА:
      у задоволенні заяви Публічного акціонерного товариства "Український Професійний Банк" про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України від 19 липня 2017 року та рішення Апеляційного суду міста Києва від 4 серпня 2016 року відмовити.
      Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття.
      Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.
      Суддя-доповідач Д.А. Гудима Судді: Н.О. Антонюк Н.П. Лященко С.В. Бакуліна О.Б. Прокопенко В.В. Британчук І.В. Саприкіна В.І. Данішевська О.М. Ситнік О.Р. Кібенко О.С. Ткачук Л.М. Лобойко В.Ю. Уркевич О.Г. Яновська Повний текст постанови складений 12 липня 2018 року.
    • Автор: ANTIRAID
      Постанова
      Іменем України
      08 серпня 2018 року
      м. Київ
      справа N 711/10205/16-ц
      провадження N 61-19095св18
      Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Висоцької В.С., Лесько А.О., Пророка В.В. (суддя-доповідач), Фаловської І.М., Штелик С.П.,
      учасники справи:
      позивач-ОСОБА_7, відповідач-публічне акціонерне товариство "Акціонерно-комерційний банк "Капітал",
      розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на заочне рішення Придніпровського районного суду м. Черкас у складі судді Демчик Р.В. від 12 січня 2017 року та ухвалу апеляційного суду Черкаської області у складі колегії суддів: Гончар Н.І., Сіренка Ю.В., Ювшина В.І., від 15 серпня 2017 року,
      ВСТАНОВИВ:
      У листопаді 2016 року ОСОБА_7 звернувся до суду з позовом до публічного акціонерного товариства "Акціонерно-комерційний банк "Капітал" (далі - ПАТ "АКБ "Капітал") про стягнення грошових коштів за договором банківського вкладу.
      Позовні вимоги ОСОБА_7 мотивував тим, що 28 лютого 2013 року між ним та ПАТ "АКБ "Капітал" укладено договір строкового банківського вкладу (депозиту) N 3/03/ВФЛ/0578, за умовами якого банк прийняв від позивача грошові кошти у розмірі 15 000,00 дол. США на строк 28 днів, з 28 лютого 2013 року до 28 березня 2013 року, та зобов'язався повернути вклад і сплатити проценти на умовах і в порядку, встановлених договором.
      Заборгованість відповідача перед позивачем становить 15 000,00 дол. США основного боргу та 3 375,61 дол. США процентів на суму вкладу за період з 28 лютого 2013 року до 21 листопада 2016 року.
      ОСОБА_7 неодноразово звертався до відповідача з вимогою про видачу відповідних коштів за договором, однак йому безпідставно у цьому відмовлено. Вказані обставини стали підставою звернення ОСОБА_7 до суду з позовом.
      На підставі наведеного, уточнивши позовні вимоги, ОСОБА_7 просив суд стягнути з ПАТ "АКБ "Капітал" на свою користь заборгованість за договором строкового банківського вкладу (депозиту) від 28 лютого 2013 року N 3/03/ВФЛ/0578 в сумі 15 000,00 дол. США, що в еквіваленті станом на 28 листопада 2016 року становить 385 860,00 грн. та 3 412,60 дол. США процентів, що в еквіваленті на 28 листопада 2016 року становить 87 785,72 грн.
      Заочним рішенням Придніпровського районного суду м. Черкас від 12 січня 2017 року позов задоволено.
      Стягнуто з ПАТ "АКБ "Капітал" на користь ОСОБА_7 за договором строкового банківського вкладу (депозиту) від 28 лютого 2013 року N 3/03/ВФЛ/0578 в сумі 15 000,00 дол. США заборгованість, що в еквіваленті на 28 листопада 2016 року становить 385 860,00 грн. та 3 412,60 дол. США процентів, що в еквіваленті на 28 листопада 2016 року становить 87 785,72 грн.
      Стягнуто з ПАТ "АКБ "Капітал" на користь Держави судовий збір в розмірі 4 736,45 грн.
      Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що при розгляді справи позивач довів і відповідач не спростував того, що після закінчення строку дії депозитного договору ПАТ "АКБ "Капітал" не виконало своїх договірних зобов'язань щодо повернення позивачу внесених ним коштів та нарахованих процентів, а тому суд вважав за необхідне задовольнити позов та стягнути з відповідача на користь позивача відповідну заборгованість з використанням правового механізму статей 533, 1058, 1060, 1061 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).
      Ухвалою апеляційного суду Черкаської області від 15 серпня 2017 року апеляційну скаргу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі - Фонд) на заочне рішення Придніпровського районного суду м. Черкас від 12 січня 2017 року відхилено і залишено без змін заочне рішення районного суду.
      Ухвала суду апеляційної інстанції мотивована тим, що суд першої інстанції дійшов правильних по суті, законних і обґрунтованих висновків щодо доведеності та обґрунтованості вимог позову.
      У касаційній скарзі, поданій у вересні 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, Фонд, крім іншого, просить скасувати заочне рішення Придніпровського районного суду м. Черкас від 12 січня 2017 року та ухвалу апеляційного суду Черкаської області від 15 серпня 2017 року і ухвалити у справі нове рішення про відмову в позові.
      Касаційна скарга Фонду обґрунтована тим, що при вирішені цього спору суди порушили права Фонду, оскільки Фонд здійснює керування діяльністю ПАТ "АКБ "Капітал" відповідно до Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" (далі - ЗУ "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб") який підлягає застосуванню до цих правовідносин. Зазначених обставин суди попередніх інстанцій не врахували при розгляді справи.
      Крім того, Фонд, звертає увагу касаційного суду на те, що позивач не довів належними і допустимими доказами наявності між сторонами у справі зобов'язальних правовідносин, оскільки належні докази про внесення грошових коштів за договором строкового банківського вкладу (депозиту) від 28 лютого 2013 року N 3/03/ВФЛ/057Н у вигляді квитанції або іншого платіжного документа про внесення готівки в касу банку позивач не надав, і це виключає можливість стягнення судом з відповідача на користь позивача грошових коштів у межах цього позову.
      Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 25 вересня 2017 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано матеріали справи з суду першої інстанції, роз'яснено учасникам справи право на подання відзиву на касаційну скаргу, зупинено виконання заочного рішення Придніпровського районного суду м. Черкас від 12 січня 2017 року до закінчення касаційного провадження у справі.
      У квітні 2018 року ОСОБА_7 подав до касаційного суду заперечення на касаційну скаргу Фонду, у яких просив суд відхилити касаційну скаргу і залишити без змін ухвалені у справі судові рішення судів попередніх інстанцій.
      Заперечення на касаційну скаргу мотивовані тим, що суди попередніх інстанцій належним чином встановили характер правовідносин між сторонами у справі на підставі поданих позивачем і не спростованих відповідачем доказів на підтвердження існування відповідних зобов'язальних правовідносин і невиконання відповідачем умов договору банківського вкладу, та ухвалили законні та обґрунтовані судові рішення про задоволення позову.
      Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII "Перехідні положення" Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року N 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
      Положеннями статті 388 ЦПК України передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
      20 квітня 2018 року справу передано на розгляд Верховного Суду.
      Ухвалою Верховного Суду від 23 травня 2018 року справу призначено до судового розгляду.
      Ухвалою Верховного Суду від 13 червня 2018 року вказану справу передано на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
      Ухвала Верховного Суду мотивована тим, що справа містить виключну правову проблему, оскільки виникла правова ситуація, коли особа наділена правом захисту свого права в порядку, передбаченому Законом України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" що встановлено при розгляді цивільного позову, не може таким правом скористатися, оскільки це встановлено при розгляді іншої справи, розглянутої в порядку адміністративного судочинства.
      Велика Палата Верховного Суду розглянула вказану справу та ухвалою Верховного Суду від 11 липня 2018 року справу за позовом ОСОБА_7 до ПАТ "АКБ "Капітал" про стягнення грошових коштів за договором банківського вкладу повернула на розгляд до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.
      Ухвала Верховного Суду мотивована тим, що виключна правова проблема як така має оцінюватися з урахуванням кількісного та якісного вимірів. Кількісний вимір відбиває той факт, що вона є не в одній конкретній справі, а в невизначеній кількості справ, які або вже є, або можуть виникнути з урахуванням правового питання, щодо якого постає проблема невизначеності.
      У частині третій статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
      Частина друга статті 129 Конституції України визначає основні засади судочинства, однією з яких згідно з пунктом 3 вказаної частини є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
      Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
      Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
      Частиною першою статті 400 ЦПК України передбачено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
      Касаційна скарга Фонду підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.
      За договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов'язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором (частина перша статті 1058 ЦК України).
      Відповідно до частин першої та другої статті 1060 ЦК України договір банківського вкладу укладається на умовах видачі вкладу на першу вимогу (вклад на вимогу) або на умовах повернення вкладу зі спливом встановленого договором строку (строковий вклад). Договором може бути передбачено внесення грошової суми на інших умовах її повернення. За договором банківського вкладу незалежно від його виду банк зобов'язаний видати вклад або його частину на першу вимогу вкладника, крім вкладів, зроблених юридичними особами на інших умовах повернення, які встановлені договором.
      Положеннями статті 2 Закону України "Про банки і банківську діяльність" передбачено, що вклад (депозит) - це кошти в готівковій або у безготівковій формі, у валюті України або в іноземній валюті, які розміщені клієнтами на їх іменних рахунках у банку на договірних засадах на визначений строк зберігання або без зазначення такого строку і підлягають виплаті вкладнику відповідно до законодавства України та умов договору.
      Судами попередніх інстанцій правильно і обґрунтовано встановлено, що 28 лютого 2013 року між ОСОБА_7 та ПАТ "АКБ "Капітал" укладено договір строкового банківського вкладу (депозиту) N 3/03/ВФЛ/0578, строком на 28 днів, а саме з 28 лютого 2013 року до 28 березня 2013 року. Відповідно до умов договору банк прийняв кошти в сумі 15 000,00 дол. США від ОСОБА_7 та зобов'язався повернути вклад вкладнику та сплачувати проценти за вкладом на умовах і в порядку, встановлених договором.
      Ці обставини встановлено судом першої інстанції на підставі наданого позивачем оригіналу його примірника договору строкового банківського вкладу (депозиту) N 3/03/ВФЛ/0578, відсутністю будь-яких доказів відповідача у справі на спростування цих обставин.
      Також суди попередніх інстанцій обґрунтовано встановили, що відповідач не виконав своїх зобов'язань перед позивачем зі сплати грошових коштів за договором строкового банківського вкладу (депозиту) від 28 лютого 2013 року N 3/03/ВФЛ/0578.
      Слід зазначити, що посилання в касаційній скарзі на відсутність доказів про внесення позивачем грошових коштів за договором і відсутність обов'язку відповідача щодо їх повернення, були предметом дослідження апеляційного суду, який обґрунтовано визнав такі посилання Фонду безпідставними. Зокрема апеляційний суд встановив, що за цим вкладом позивачу в березні 2013 року виплачувались проценти з вказівкою змісту операції - оплата відсотків згідно з договором вкладу від 28 лютого 2013 року N 3/03/ВФЛ/0578, що підтверджує наявність у позивача з банком відповідних депозитних правовідносин.
      Доводи касаційної скарги в цій частині зводяться до необхідності переоцінки касаційним судом зібраних у справі доказів, що не відповідає положенням статті 400 ЦПК України, а тому висновки судів попередніх інстанцій про доведеність підстав позову є правильними по суті та обґрунтованими.
      Водночас, частиною першою статті 1074 ЦК України визначено, що обмеження прав клієнта щодо розпорядження грошовими коштами, що знаходяться на його рахунку, не допускається, крім випадків обмеження права розпоряджання рахунком за рішенням суду або в інших випадках, встановлених законом, а також у разі зупинення фінансових операцій, які можуть бути пов'язані з легалізацією (відмиванням) доходів, одержаним злочинним шляхом, або фінансування тероризму, передбачених законом.
      Тобто випадки обмеження прав клієнта щодо розпоряджання грошовими коштами, які знаходяться на його рахунку, можуть бути передбачені у спеціальному законі.
      Процедура виведення неплатоспроможних банків з ринку врегульована ЗУ "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", який є спеціальним законом, що унормовує ці правовідносини.
      У пункті 8 Прикінцевих і перехідних положень ЗУ "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" передбачено, що законодавчі та інші нормативно-правові акти, прийняті до набрання чинності цим Законом, застосовуються у частині, що не суперечить цьому Закону.
      Згідно з пунктом 16 частини першої статті 2 ЗУ "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" тимчасова адміністрація - це процедура виведення банку з ринку, що запроваджується Фондом стосовно неплатоспроможного банку в порядку, встановленому цим Законом.
      Відповідно до пункту 6 частини першої статті 2 ЗУ "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" ліквідація банку - це процедура припинення банку як юридичної особи відповідно до законодавства.
      Отже, у спорах, пов'язаних з виконанням банком, у якому введена тимчасова адміністрація та/або запроваджена процедура ліквідації, своїх зобов'язань перед його кредиторами, норми ЗУ "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" є спеціальними, і цей Закон є пріоритетним стосовно інших законодавчих актів України у таких правовідносинах.
      Статтею 36 ЗУ "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" врегульовано наслідки запровадження тимчасової адміністрації.
      Зокрема, згідно з підпунктами 1, 2 частини п'ятої статті 36 цього Закону під час тимчасової адміністрації не здійснюється задоволення вимог вкладників та інших кредиторів банку, примусове стягнення коштів та майна банку, звернення стягнення на майно банку, накладення арешту на кошти та майно банку.
      У пункті 1 частини шостої статті 36 ЗУ "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" передбачено, що обмеження, встановлене пунктом 1 частини п'ятої цієї статті, не поширюється на зобов'язання банку щодо виплати коштів за вкладами вкладників за договорами, строк яких закінчився, та за договорами банківського рахунку вкладників. Зазначені виплати здійснюються в межах суми відшкодування, що гарантується Фондом, в національній валюті України. Вклади в іноземній валюті перераховуються в національну валюту України за офіційним курсом гривні, встановленим Національним банком України до іноземних валют на день початку процедури виведення Фондом банку з ринку та здійснення тимчасової адміністрації відповідно до цієї статті.
      Відповідно до частини другої статті 46 ЗУ "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" з дня призначення уповноваженої особи Фонду банківська діяльність завершується закінченням технологічного циклу конкретних операцій у разі, якщо це сприятиме збереженню чи збільшенню ліквідаційної маси.
      Згідно з частиною п'ятою статті 45 ЗУ "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" протягом 30 днів з дня опублікування відомостей про відкликання банківської ліцензії, ліквідацію банку кредитори мають право заявити Фонду про свої вимоги до банку. Вимоги фізичних осіб-вкладників у межах гарантованої Фондом суми відшкодування за вкладами не заявляються.
      При розгляді цієї справи суди встановили, що з 20 липня 2015 року запроваджено тимчасову адміністрацію в ПАТ "АКБ "Капітал", а також встановили, що постановою Донецького окружного адміністративного суду від 07 жовтня 2015 року в справі N 805/3464/15-а визнано протиправною та скасовано постанову Національного банку України від 20 липня 2015 року "Про віднесення ПАТ "АКБ "Капітал" до категорії неплатоспроможних"; скасовано рішення виконавчої дирекції Фонду від 20 липня 2015 року N 140 "Про запровадження тимчасової адміністрації у ПАТ "АКБ "Капітал". Також постановою Донецького окружного адміністративного суду України від 25 грудня 2015 року скасовано постанову Національного банку України від 29 жовтня 2015 року N 753 "Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПАТ "АКБ "Капітал", зобов'язано Національний банк України повернути ПАТ "АКБ "Капітал" банківську ліцензію ПАТ "АКБ "Капітал" від 24 жовтня 2011 року N 122 та Генеральну ліцензію на здійснення валютних операції ПАТ "АКБ "Капітал" від 24 жовтня 2011 року N 122; скасовано рішення виконавчої дирекції Фонду від 29 жовтня 2015 року N 195 "Про початок процедури ліквідації ПАТ "АКБ "Капітал" та делегування повноважень ліквідатора банку", зобов'язано Фонд повернути ПАТ АКБ "Капітал" свідоцтво учасника фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 22 березня 2011 року N 26, скасовано рішення виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 02 листопада 2015 року N 196 "Про зміну уповноваженої особи фонду на ліквідацію ПАТ "АКБ "Капітал" та делегування повноважень ліквідатора банку".
      Таким чином, на час розгляду цієї справи судами першої та апеляційної інстанцій ліквідаційна процедура ПАТ "АКБ "Капітал" скасована в судовому порядку, і підстав для застосування судами попередніх інстанцій до спірних правовідносин ЗУ "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" немає.
      На час розгляду справи в суді касаційної інстанції постановами Верховного Суду України від 24 жовтня 2017 року (справи N N 805/3464/15-а, 805/4956/15-а) було скасовано судові рішення судів попередніх інстанцій та ухвалено нові рішення суду, якими підтверджено законність, правомірність та обґрунтованість рішень Національного банку України, в тому числі щодо виведення з ринку неплатоспроможного банку ПАТ "АКБ "Капітал".
      За таких обставин, на час розгляду цієї справи касаційним судом до спірних правовідносин положення ЗУ "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" підлягають застосуванню, однак ця обставина не є підставою, обов'язковою для скасування заочного рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 12 січня 2017 року та ухвали апеляційного суду Черкаської області від 15 серпня 2017 року.
      Як зазначено вище, запровадження тимчасової адміністрації у банку унеможливлює стягнення коштів у будь-який інший спосіб, аніж це передбачено ЗУ "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб". Проте, цим Законом питання стягнення коштів при запровадженні тимчасової адміністрації на підставі рішень судів не регулюється.
      Дійсно, статтею 36 цього Закону встановлено, що під час тимчасової адміністрації не здійснюється задоволення вимог вкладників та інших кредиторів банку, примусове стягнення коштів та майна банку.
      Результат системного аналізу норм вказаного Закону свідчить про те, що нездійснення задоволення вимог вкладників, крім зазначених у пункті 1 частини шостої статті 36 Закону, стосується заборони проведення виплат Фондом, уповноваженою особою Фонду на вимогу вкладника, тобто у випадку, коли така подається останнім безпосередньо до уповноваженої особи Фонду, який набуває повноваження органів управління банку, а уповноважена особа має право діяти від імені банку без довіреності (статті 36, 37 Закону).
      Порядок виконання судових рішень про примусове стягнення коштів з банку, в якому запроваджена тимчасова адміністрація, визначено відповідними нормами Закону України "Про виконавче провадження", якими передбачено зупинення виконавчого провадження при запровадженні тимчасової адміністрації, а при прийнятті рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку, - його закінчення із надсиланням виконавчого документа до уповноваженої особи Фонду.
      Саме таким чином і в такий спосіб може бути реалізовано положення ЗУ "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" щодо неможливості стягнення коштів у будь-який інший спосіб, аніж це передбачено Законом, на стадії виконання оспорюваних у касаційному порядку судових рішень у справі за цим позовом ОСОБА_7
      Крім того, Велика Палата Верховного Суду в ухвалі від 11 липня 2018 року зазначила про те, що Європейський суд з прав людини дотримання принципу правової визначеності пов'язує із забезпеченням єдності судової практики. Однак він не наполягає на її незмінності, оскільки неспроможність забезпечити динамічний та еволюційний підхід у тлумаченні може призвести до ризику створення перепон при проведенні реформ або запровадженні покращень. Разом з тим наявність глибоких та довгострокових розходжень в судовій практиці, неспроможність правової системи держави подолати їх все ж таки призводить до порушення права на справедливий судовий розгляд.
      При визначенні того, чи суперечить наявність конфліктуючих судових рішень у подібних справах принципу правової визначеності відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року, враховується: 1) наявність "глибоких та довгострокових розходжень" у відповідній судовій практиці національних судів; 2) чи передбачає національне законодавство механізми подолання таких розбіжностей та 3) чи були такі механізми запроваджені і, якщо так, то чи були вони ефективні.
      Крім того, положеннями пункту 3 частини другої статті 423 ЦПК України визначено правовий механізм перегляду за нововиявленими або виключними обставинами рішення, постанови або ухвали суду, якими закінчено розгляд справи, що набрали законної сили, у разі скасування судового рішення, яке стало підставою для ухвалення судового рішення, що підлягає перегляду. Таким правовим механізмом особа, яка подала касаційну скаргу, не обмежена у праві скористатися.
      Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.
      Оскільки судові рішення судів попередніх інстанцій ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, і такі судові рішення є правильними по суті, законними і обґрунтованими, суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін.
      Враховуючи наведене, у суду касаційної інстанції немає підстав для зміни розподілу судових витрат визначених судами попередніх інстанцій. Судовий збір за подання касаційної скарги слід покласти на особу, яка подала касаційну скаргу. Учасниками справи не заявлено до відшкодування судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.
      Оскільки ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 25 вересня 2016 року у справі N 711/10205/16-ц було зупинено виконання заочного рішення Придніпровського районного суду м. Черкас від 12 січня 2017 року до закінчення касаційного провадження, то його необхідно поновити.
      Керуючись статтями 400, 409, 410, 416, 419, підпунктом 4 пункту 1 розділу XIII "Перехідні положення" ЦПК України,
      ПОСТАНОВИВ:
      Касаційну скаргу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб залишити без задоволення.
      Заочне рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 12 січня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Черкаської області від 15 серпня 2017 року залишити без змін.
      Поновити виконання заочного рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 12 січня 2017 року.
      Судовий збір за подання касаційної скарги покласти на Фонд гарантування вкладів фізичних осіб.
      Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
      Судді: Висоцька В.С.
      Лесько А.О.
      Пророк В.В.
      Фаловська І.М.
      Штелик С.П.
    • Автор: ANTIRAID
      ПОСТАНОВА
      Іменем України
      04 липня 2018 року
      м. Київ
      Справа N 826/1476/15
      Провадження N 11-104апп18
      Велика Палата Верховного Суду у складі:
      судді-доповідача Прокопенка О.Б.,
      суддів: Антонюк Н.О., Бакуліної С.В., Британчука В.В., Гудими Д.А., Данішевської В.І., Золотнікова О.С., Кібенко О.Р., Князєва В.С., Лобойка Л.М., Лященко Н.П., Рогач Л.І., Саприкіної І.В., Ситнік О.М., Ткачука О.С., Уркевича В.Ю., Яновської О.Г.,
      розглянувши в письмовому провадженні справу N 826/1476/15
      за позовом ОСОБА_3
      до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі - Фонд), уповноваженої особи Фонду на ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Український фінансовий світ" Гончарова СергіяІвановича (далі - Уповноважена особа Фонду, Банк відповідно)
      про визнання неправомірною бездіяльності, зобов'язання вчинити певні дії,
      Історія справи
      Короткий зміст позовних вимог
      1. 30 січня 2015 року ОСОБА_3 звернулася до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом, у якому просила:
      1) визнати протиправною (незаконною) бездіяльність Фонду щодо невключення позивача до Реєстру (Загального реєстру) вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду;
      2) визнати протиправною (незаконною) бездіяльність Уповноваженої особи Фонду щодо невключення позивача до переліку вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду;
      3) зобов'язати Фонд включити позивача до Реєстру (Загального реєстру) вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду;
      4) зобов'язати Уповноважену особу Фонду надати до Фонду додаткову інформацію щодо вкладника - позивача, якій необхідно здійснити виплату відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду.
      Фактичні обставини справи, встановлені судами
      2. 26 червня 2014 року між Банком та ОСОБА_3 (Вкладник) укладено договір N 42016 банківського вкладу (депозиту) "ПЛАНЕР" (далі - Договір).
      3. Згідно з пунктом 1.1. Договору Банк приймає від Вкладника на вкладний (депозитний) рахунок грошові кошти у сумі 168 231 грн 11 коп у тимчасове користування на строк до 28 липня 2014 року та зобов'язується сплачувати проценти за їх користування.
      4. Пунктом 2.1.1 Договору передбачено, що Банк зобов'язується відкрити вкладний (депозитний) рахунок за визначеним номером Вкладнику та прийняти вклад.
      5. Відповідно до платіжних доручень від 26 червня 2014 року N TR.56306.492.372, N TR.56306.488.372, N TR.56306.484.372, платниками за якими були ОСОБА_6, ОСОБА_7 та ОСОБА_8 відповідно на вкладний (депозитний) рахунок ОСОБА_3 перераховано кошти в загальній сумі 168 231 грн 11 коп.
      6. 14 серпня 2014 року Постановою Правління НБУ прийнято рішення N 491 "Про віднесення Публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Український фінансовий світ" до категорії неплатоспроможних". Цього ж дня виконавча дирекція Фонду прийняла рішення від 14 серпня 2014 року N 69 "Про запровадження тимчасової адміністрації у Публічному акціонерному товаристві "Комерційний банк "Український фінансовий світ".
      7. 30 жовтня 2014 року тимчасова адміністрація Банку видала наказ N 34 про створення комісії щодо визнання нікчемними правочинів (договорів) банківських вкладів (депозитів), які обліковуються на балансі Банку, а 10 листопада 2014 року за наслідками засідання цієї комісії визначили нікчемним, зокрема, Договір банківського вкладу ОСОБА_3 та проведені згідно з ним транзакції у зв'язку з тим, що він мав на меті збільшення гарантованої суми, що відшкодовується Фондом.
      8. Постановою Правління НБУ від 10 листопада 2014 року N 717 відкликано банківську ліцензію Банку, а рішенням виконавчої дирекції Фонду від 13 листопада 2014 року N 119 розпочато процедуру його ліквідації, уповноваженою особою Фонду на ліквідацію Банку строком на 1 рік призначено Гончарова С.І.
      9. 18 листопада 2014 року Уповноваженою особою Фонду видано наказ N 6, яким на підставі вищезгаданих висновків комісії визнано нікчемним, зокрема, Договір банківського вкладу ОСОБА_3
      10. 23 грудня 2014 року ОСОБА_3 через свого представника звернулася до відповідачів із заявою про включення її до Переліку (реєстру) вкладників Банку, які мають право на відшкодування коштів за рахунок Фонду, та виплату залишку гарантованої суми відшкодування за Договором банківського вкладу.
      11. Уповноважена особа Фонду листом від 23 грудня 2014 року N 001/3759 повідомила позивача, що укладений нею з Банком договір банківського вкладу та операції з внесення та перерахування грошових коштів по відкритому за ним рахунку є нікчемними відповідно до статті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" від 23 лютого 2012 року N 4452-VI (далі - Закон N 4452-VI) та статті 228 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), у зв'язку з чим позивача не було включено до переліку та реєстру вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду.
      Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій
      12. Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 24 квітня 2015 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 17 червня 2015 року, у задоволенні позову відмовлено.
      13. Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позову ОСОБА_3, суд першої інстанції вказав на відсутність підстав до включення позивача до переліку вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду, а також відсутність ознак протиправної бездіяльності Уповноваженої особи Фонду, оскільки наказ останньої від 18 листопада 2014 року щодо визнання нікчемним Договору банківського вкладу ОСОБА_3 є чинним і позивачем не оскаржується. При цьому перевіркою, яка передувала виданню такого акта, було встановлено, що кошти на депозитний рахунок, відкритий на ім'я позивача, надійшли від трьох різних фізичних осіб внаслідок "розбивки" їх великих вкладів з метою створення в майбутньому штучного зобов'язання Фонду з відшкодування грошових коштів за рахунок держави.
      14. Апеляційний суд погодився з такими висновками суду першої інстанції, зазначивши, що оскільки реальні кошти позивачем на вкладний рахунок не перераховувались, а мало місце лише документальне оформлення перерахування, про що було відомо працівникам Банку, то укладання Договору та проведення фінансових операцій щодо зарахування коштів на рахунок, відкритий на ім'я позивача, погіршувало фінансове становище Банку і сприяло приведенню його до неплатоспроможності. І такі обставини за частиною третьою статті 38 Закону N 4452-VI є підставою для визнання правочинів Банку нікчемними.
      Вимоги касаційної скарги та короткий зміст наведених в ній доводів
      15. 25 серпня 2015 року ОСОБА_3 подала касаційну скаргу на вищенаведені судові рішення, у якій, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального й процесуального права, просила скасувати оскаржувані судові рішення та постановити нове - про задоволення позову.
      16. Скаржник вказує на помилковість висновків судів щодо нікчемності договору, укладеного між позивачем і банком, та причетності позивача до кримінального правопорушення.
      17. ОСОБА_3 такожнаголошує, що Уповноважена особа Фонду перевищила свої повноваження, визнавши договір банківського вкладу позивача від 26 червня 2014 року N 42016 нікчемним, оскільки в даному випадку відсутні обставини, передбачені статтею 228 Цивільного кодексу України.
      18. Крім того позивач посилається на неправильне застосування судами положень пункту 7 частини третьої статті 38 Закону N 4452-VI, оскільки договір банківського вкладу не може бути нікчемним з підстав наявності порушень, вчинених іншими клієнтами банку (не позивачем) та працівниками банку.
      19. Скаржник вважає безпідставними та надуманими посилання Уповноваженої особи Фонду на той факт, що в даному випадку йдеться про дроблення вкладу з метою отримання відшкодування за рахунок Фонду.
      Доводи інших учасників справи
      20. Відповідачами заперечень на касаційну скаргу не подано.
      21. Проте в запереченнях на позовну заяву та апеляційну скаргу Уповноважена особа Фонду зазначила, що після введення тимчасової адміністрації в Банку тимчасовою комісією вжито заходи з метою виявлення правочинів, які мають ознаки нікчемності. Встановлено, що фізичні особи, які мали значні суми грошових коштів на поточних/депозитних рахунках домовлялись з працівниками банку про "подрібнення вкладів". З цього приводу Уповноваженою особою Фонду подано заяву про вчинення кримінального правопорушення. До переліку правочинів, які визнані нікчемними, увійшов і зазначений банківський вклад позивача, а тому ОСОБА_3 не включено до Переліку вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду.
      Надходження касаційної скарги на розгляд Великої Палати Верховного Суду
      22. Вищий адміністративний суд України ухвалою від 27 жовтня 2015 року відкрив касаційне провадження у справі, копії касаційної скарги скерував відповідачам з установленням строку для подання заперечень.
      23. Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 31 січня 2018 року за наслідками попереднього розгляду матеріалів касаційної скарги ОСОБА_3 справу за її позовом на підставі частини п'ятої статті 346 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС) було передано на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
      24. Таке рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду обґрунтовано тим, що спірні в цій справі правовідносини містять виключну правову проблему та є очевидною необхідність формування єдиної правозастосовчої практики за цією категорією справ.
      25. Про наведене свідчить таке:
      - відсутність єдиного правового висновку Вищого адміністративного суду України та Верховного Суду України щодо застосування статті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб";
      - наявність правових висновків суду касаційної інстанції, які прямо суперечать один одному;
      - велика кількість подібних справ, які перебувають на розгляді адміністративних судів України, а саме: між фізичними особами та уповноваженими особами Фонду щодо відшкодування коштів, які були розміщені на рахунках фізичних осіб у збанкрутілих банках;
      - необхідність досягнення визначеної частиною другою статті 1 згаданого Закону мети: захистити права й законні інтереси вкладників банків.
      26. З ухвали вбачається, що Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду вважає, що спори, які виникають між фізичними особами та банком предметом яких є рішення Фонду чи його уповноваженої особи щодо визнання нікчемним правочинів та/або визнання протиправною бездіяльності щодо не включення до переліку та реєстру вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду, містять виключну правову проблему з огляду на наявність неоднакової правозастовчої практики в зазначених справах.
      ПОЗИЦІЯ ВЕЛИКОЇ ПАЛАТИ ВЕРХОВНОГО СУДУ
      Щодо визначення юрисдикції
      27. Законом N 4452-VI встановлюються правові, фінансові та організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, повноваження Фонду, порядок виплати Фондом відшкодування за вкладами, а також регулюються відносини між Фондом, банками, Національним банком України, визначаються повноваження та функції Фонду щодо виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків. Відносини, що виникають у зв'язку із створенням і функціонуванням системи гарантування вкладів фізичних осіб, виведенням неплатоспроможних банків з ринку та ліквідації банків, регулюються цим Законом, іншими законами України, нормативно-правовими актами Фонду та Національного банку України (стаття 1).
      28. Відповідно до частини 1 статті 26 Закону N 4452-VI Фонд гарантує кожному вкладнику банку відшкодування коштів за його вкладом. Фонд відшкодовує кошти в розмірі вкладу, включаючи відсотки, нараховані на день прийняття рішення Національним банком України про віднесення банку до категорії неплатоспроможних та початку процедури виведення Фондом банку з ринку, але не більше суми, встановленої адміністративною радою Фонду на дату прийняття такого рішення незалежно від кількості вкладів в одному банку. Сума граничного розміру відшкодування коштів за вкладами не може бути меншою 200000 гривень.
      29. Виконання зобов'язань Фонду перед вкладниками здійснюється Фондом з дотриманням вимог щодо найменших витрат Фонду та збитків для вкладників у спосіб, визначений цим Законом, у тому числі шляхом передачі активів і зобов'язань банку приймаючому банку, продажу банку, створення перехідного банку протягом дії тимчасової адміністрації або виплати відшкодування вкладникам після ухвалення рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідації банку.
      30. Згідно з положеннями статті 27 Закону N 4452-VI уповноважена особа Фонду складає перелік вкладників та визначає розрахункові суми відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду відповідно до вимог цього Закону та нормативно-правових актів Фонду станом на день прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку.
      31. Уповноважена особа Фонду зазначає у переліку вкладників суму відшкодування для кожного вкладника, яка розраховується виходячи із сукупного обсягу всіх його вкладів у банку та нарахованих процентів. Нарахування процентів за вкладами припиняється з дня прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку.
      32. Інформація про вкладника в переліку вкладників має забезпечувати його ідентифікацію відповідно до законодавства.
      33. Протягом шести днів з дня прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку виконавча дирекція Фонду затверджує реєстр вкладників для здійснення виплат відповідно до наданого уповноваженою особою Фонду переліку вкладників. Фонд публікує оголошення про відшкодування коштів вкладникам у газетах "Урядовий кур'єр", "Голос України" та на своїй офіційній сторінці в мережі Інтернет не пізніше ніж через сім днів з дня прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку.
      34. Уповноважена особа Фонду протягом трьох днів з дня прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію формує перелік вкладників, кошти яких не підлягають відшкодуванню Фондом відповідно до частини четвертої статті 26 цього Закону.
      35. Гарантії Фонду є гарантіями держави, передбаченими Законом N 4452-VI, для виконання Фондом відповідних зобов'язань можуть залучатися державні кошти. Тому рішення та дії Фонду чи уповноваженої особи Фонду щодо включення вкладника до переліку осіб, яким необхідно здійснити виплату відшкодувань сум вкладів за рахунок коштів Фонду, є рішеннями та діями суб'єкта владних повноважень, який реалізує делеговані державою повноваження по виведенню з ринку неплатоспроможних банків.
      36. Ухвалюючи рішення у даній справі, суди попередніх інстанцій послались на постанови Верховного Суду України від 16 лютого 2016 року у справі N 826/2043/15 та від 15 червня 2016 року у справі N 826/20410/14. Проте, за правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеною у справах N 910/12294/16 від 11 квітня 2018 року, N 910/24198/16 від 16 травня 2018 року та N 910/17448/16 від 16 травня 2018 року, яка відступила від висновків Верховного Суду України, такі правовідносини врегульовуються спеціальним Законом N 4452-VI, а тому підстав для розгляду даної справи в порядку господарського судочинства, з посиланням на зазначену правову позицію, немає.
      37. Зважаючи на викладене, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що спір стосовно формування переліку вкладників, які мають право на гарантоване державою відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду, та затвердження реєстру вкладників для здійснення гарантованих виплат, є публічно-правовим та належить до юрисдикції адміністративних судів з урахуванням встановленого частиною першою статті 26 Закону N 4452-VI граничного розміру відшкодування за вкладами. Аналогічні правові позиції висловлені в постановах Великої Палати Верховного Суду від 12 квітня 2018 року у справі N 820/11591/15.
      Щодо правомірності дій та рішень Фонду
      38. Розглядаючи спір про визнання протиправними дій чи рішень Фонду щодо відмови у включенні позивача до переліку вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду, адміністративні суди з урахуванням конкретних обставин справи повинні перевірити обґрунтованість такої відмови.
      39. Виходячи із вимог статті 71 КАС, суди повинні враховувати, що обов'язок доведення відповідних обставин покладається на суб'єкта владних повноважень, якщо він заперечує проти позову. Отже, суди повинні досліджувати доводи Фонду чи його уповноваженої особи, які підтверджують наявність обставин, що свідчать про нікчемність правочинів та, як наслідок, унеможливлюють включення особи до переліку вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду.
      40. Суди першої та апеляційної інстанцій припустилися низки помилок, дійшовши висновку про правомірність невключення позивача до переліку вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду.
      41. Так, суди у цій справі встановили, що підставою для віднесення правочинів, вчинених позивачем, до нікчемних є частина третя статті 38 Закону N 4452-VI, про що зазначено в наказі Уповноваженої особи Фонду Гончарова С.І. "Про визнання нікчемними транзакцій та правочинів" N 6 від 18.11.2014 року. Проте суди не надали оцінки тому, що у наказі не визначено, відповідно до якого саме пункту частини третьої статті 38 Закону N 4452-VI правочини позивача визначені як нікчемні. При цьому Фонд у поясненнях неодноразово посилається на статтю 228 ЦК України як на підставу для віднесення правочинів позивача до категорії нікчемних.
      42. Перелік передбачених частиною третьою статті 38 Закону N 4452-VI підстав, за яких правочини (у тому числі договори) неплатоспроможного банку є нікчемними, є виключним. Положення статті 228 ЦК України не можуть бути застосовані комісією банку чи уповноваженою особою Фонду при вирішення питання щодо віднесення правочинів до нікчемних для розширення переліку підстав нікчемності, визначених у частині третій статті 38 Закону N 4452-VI.
      43. Поняття "подрібнення вкладів", "розбивка вкладів", вжиті у судових рішеннях, не є правовими. Фактично під "подрібненням" чи "розбивкою" розуміється перерахування коштів з рахунку однієї фізичної особи на рахунок іншої. Суди попередніх інстанцій не надали оцінки правовим підставам перерахування коштів з рахунків третіх осіб на рахунок позивача, належно не мотивували участь позивача у "кримінальних схемах з дроблення вкладів".
      44. Під час розгляду справи судами попередніх інстанцій не встановлено, який саме правочин є нікчемним (відкриття ОСОБА_3 рахунку у банку, тобто Договір N 42016, чи операції з перерахування коштів на цей рахунок з рахунків інших фізичних осіб - ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8), як і не встановлено які умови договору N 42016 чи інших договорів передбачали платіж чи передачу іншого майна з метою надання окремим кредиторам переваг (пільг) прямо не встановлених законодавством чи внутрішніми документами банку.
      45. Суди також не аргументували, чому платіжні операції по перерахуванню коштів з рахунків ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8 на рахунок позивача, є правочинами між банком та позивачем згідно зі статтею 202 ЦК України. Здійснюючи операції з перерахування коштів, банк не вчиняє окремі правочини, а виконує свої зобов'язання з обслуговування клієнтів банку, передбачені ЦК України, Законом України "Про банки і банківську діяльність", Інструкцією про порядок відкриття, використання і закриття рахунків у національній та іноземних валютах, затвердженою постановою Правління НБУ від 12 листопада 2003 року N 492, та договорами з відповідними клієнтами. банку.
      46. Якщо внаслідок проведених операцій Фонду, а не банку, завдані збитки (штучно збільшена сума гарантованих державною виплат), то стаття 38 Закону 4452-VI не може бути застосована, а Фонд має звертатися до суду з вимогою про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину на підставі статті 228 ЦК України. Лише за наявності рішення суду можна застосовувати до позивача будь-які наслідки недійсності нікчемного правочину за цією статтею.
      47. Згідно з положеннями статей 37, 38 Закону N 4452-VI Фонд або його уповноважена особа наділені повноваженнями щодо виявлення факту нікчемності правочинів, тобто мають право здійснити перевірку таких правочинів стосовно їх нікчемності, прийняти відповідне рішення про виявлення факту нікчемності правочину і повідомити про це сторін правочину, а також вчиняти дії щодо застосування наслідків нікчемності правочинів.
      48. При цьому при виявленні нікчемних правочинів Фонд, його уповноважена особа чи банк не наділені повноваженнями визнавати правочини нікчемними. Правочин є нікчемним відповідно до закону, а не наказу банку, підписаного уповноваженою особою Фонду. Такий правочин є нікчемним з моменту укладення в силу закону (частини другої статті 215 ЦК України та частини третьої статті 38 Закону N 4452-VI) незалежно від того, чи була проведена передбачена частиною другою статті 38 цього ж Закону перевірка правочинів банку і виданий згаданий наказ. Наслідки нікчемності правочину також настають для сторін у силу вимог закону. Наказ банку не є підставою для застосування таких наслідків. Такий наказ є внутрішнім розпорядчим документом банку, який підписано уповноваженою особою Фонду особою, що здійснює повноваження органу управління банку. Тому факт того, що наказ уповноваженої особи Фонду не був оскаржений позивачем і є чинним, жодним чином не впливає на нікчемність правочину.
      49.З огляду на вищевикладене, висновки судів попередніх інстанцій про відмову в задоволені позову без встановлення фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, є передчасними.
      50. Разом з тим, з'ясування зазначених обставин має істотне значення при вирішенні спору для встановлення обґрунтованості позовних вимог.
      51. При цьому, касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.
      Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
      52. Згідно з пунктом 2 частини першої статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду;
      53. Відповідно до пунктів 1, 3 частини другої статті 353 цього ж Кодексу підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, встановив обставини, що мають істотне значення, на підставі недопустимих доказів.
      54. За таких обставин висновки судів першої та апеляційної інстанцій про наявність правових підстав для відмови у задоволенні позовних вимог є передчасними і зробленими без дослідження всіх зібраних у справі доказів, а тому судові рішення у справі підлягають скасуванню, а справа - передачі на новий розгляд до суду першої інстанції.
      55. Під час нового розгляду справи місцевому адміністративномусуду необхідно врахувати викладене, в повній мірі дослідити всі зібрані у справі докази (платіжні доручення N TR.56306.492.372 від 26 червня 2014 року, N N TR.56306.488.372 від 26 червня 2014 року, N TR.56306.484.372 від 26 червня 2014 року (а. с. 16-18), довідку про рух коштів по рахункам клієнтів ПАТ "КБ "УФС" дата формування 25 лютого 2015 року (а. с. 35), наказ уповноваженої особи ФГВФО на ліквідацію ПАТ "КБ "УФС" від 18 листопада 2014 року N 6 (а. с. 39), витяг з додатку N 1 до наказу від 18 листопада 2014 року (а. с. 34) надати належну правову оцінку аргументам учасників справи, всебічно і повно з'ясувати і перевірити всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінити докази, що мають юридичне значення для її розгляду і вирішення спору по суті, і, залежно від встановленого, прийняти обґрунтоване і законне судове рішення.
      Ураховуючи наведене та керуючись статтями 327, 341,349, 353, 355, 356, 359КАС, Велика Палата Верховного Суду
      ПОСТАНОВИЛА:
      1. Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.
      2.Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 24 квітня 2015 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 17 червня 2015 року у справі N 826/1476/15 скасувати.
      3. Справу N 826/1476/15 направити на новий розгляд до Окружного адміністративного суду міста Києва.
      Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною й оскарженню не підлягає.
      Відповідно до частини третьої статті 355 Кодексу адміністративного судочинства України постанова оформлена суддею Кібенко О.Р.
      Суддя-доповідач О.Б. Прокопенко Судді: Н.О. Антонюк Л.М. Лобойко С.В. Бакуліна Н.П. Лященко В.В. Британчук Л.І. Рогач Д.А. Гудима І.В. Саприкіна В.І. Данішевська О.М. Ситнік О.С. Золотніков О.С. Ткачук В.С. Князєв В.Ю. Уркевич О.Р. Кібенко О.Г. Яновська