Ксеша

Подскажите, Траст передал долг "Примоколлекту", а теперь требования от "Дебфорт Украина" Не уведомив

Recommended Posts

Добрый вечер. Подскажите пожалуйста, брала кредит 05.05.2016 в ПАТ "Траст Банк". Наличными и карта. С определенного момента перестала платить. В апреле пришло письмо от "Примоколлект" о взыскании долга Траста. Написала письмо в Примоколлект с просьбой о реструктуризации. В ответ мне пришло письмо такого содержания: "  В первую, очередь позвольте от имени ООО «Примоколлект» поблагодарить Вас за Ваше письмо и, пользуясь случаем, засвидетельствовать Вам свое уважение.,
 « Банк Траст »  на основании Агентского договора от _22 марта 2017г.  поручило ООО «Примоколлект»  взыскание Вашей просроченной задолженности по договору № R091.0073435 от 05.05.2016г.
   Мы  внимательно рассмотрели и проанализировали Ваше обращение, и можем сообщить следующее, что  для решения данного вопроса, Вам необходимо написать письменное обращение в  «Банк Траст», поскольку ООО «Примоколлект»  действует по его поручению в рамках агентского договора." Я писала непосредственно в банк. Но ответа не последовало дважды. На днях явились двое представителей " ТОВ "Дебтфорт Украина" по адресу прописки и вручили родителям письмо, в котором сумма долга 56952,62 грн. Ни единого письма с оповещением о передаче долга мне не приходило. Договора у меня нет и письмо только последнее. остальные родители оказывается выкинули. Что можно сделать в данной ситуации. Учитывая что на данный момент у меня нет паспорта так, как он украден, стою в очереди на оформление нового.

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах

Поздравляю. Если вы направили в Приму письмо почтой, то признали наличие правоотношений и долга. А так делать нельзя.

Если была переуступка, нужно письменно требовать доказательства, расчеты, информацию. Но долг и сделку не признавать.

Лучше закажите у юриста.

  • Like 5

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах
44 минуты назад, Ксеша сказал:

Написала письмо в Примоколлект с просьбой о реструктуризации.

Зачем... (1)

  • Like 2

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах
44 минуты назад, Ксеша сказал:

Я писала непосредственно в банк.

Зачем... (2)

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах
44 минуты назад, Ксеша сказал:

Договора у меня нет и письмо только последнее

Замечательно...

44 минуты назад, Ксеша сказал:

остальные родители оказывается выкинули

Зачем... (3)

44 минуты назад, Ксеша сказал:

Что можно сделать в данной ситуации.

Ничего делать не надо... Жаль, что всёравно не поймёте...

44 минуты назад, Ксеша сказал:

Учитывая что на данный момент у меня нет паспорта так, как он украден, стою в очереди на оформление нового.

Какая связь...

  • Like 3

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах
15 минут назад, Mercato® сказал:

Поздравляю. Если вы направили в Приму письмо почтой, то признали наличие правоотношений и долга. А так делать нельзя.

Если была переуступка, нужно письменно требовать доказательства, расчеты, информацию. Но долг и сделку не признавать.

Лучше закажите у юриста.

Вот к чему приводит самолечение...)))

  • Like 4

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах

Я уже поняла что ошибку сделала. Но сейчас с меня, спустя 7 месяцев требует долг другая контора. На мою просьбу предоставить договор и  уведомление о получении права требования задолженности по договору меня просят: "Для отримання документів Вам потрібно надіслати письмову заяву що до вашого кредитного договору рекомендованим листом на поштову адресу". Разве они не должны были меня сначала уведомить о смене "вымогателе" прежде чем вымогать? Я просто первый раз сталкиваюсь с таким. Всегда все своевременно платила. 

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах
3 минуты назад, Ксеша сказал:

Я уже поняла что ошибку сделала. Но сейчас с меня, спустя 7 месяцев требует долг другая контора. На мою просьбу предоставить договор и  уведомление о получении права требования задолженности по договору меня просят: "Для отримання документів Вам потрібно надіслати письмову заяву що до вашого кредитного договору рекомендованим листом на поштову адресу". Разве они не должны были меня сначала уведомить о смене "вымогателе" прежде чем вымогать? Я просто первый раз сталкиваюсь с таким. Всегда все своевременно платила. 

А Вам то что с того, что требуют, а если будет десятая требовать, то Вы всем будете писать и объяснять, просить, что то... Зачем... Это их проблемы и забудьте за них... Не общайтесь с ними, не реагируйте на них и игнорируйте всё общение с ними...

  • Like 3

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах
21 час назад, Ксеша сказал:

Добрый вечер. Подскажите пожалуйста, брала кредит 05.05.2016 в ПАТ "Траст Банк". Наличными и карта. С определенного момента перестала платить. В апреле пришло письмо от "Примоколлект" о взыскании долга Траста. Написала письмо в Примоколлект с просьбой о реструктуризации. В ответ мне пришло письмо такого содержания: "  В первую, очередь позвольте от имени ООО «Примоколлект» поблагодарить Вас за Ваше письмо и, пользуясь случаем, засвидетельствовать Вам свое уважение.,
 « Банк Траст »  на основании Агентского договора от _22 марта 2017г.  поручило ООО «Примоколлект»  взыскание Вашей просроченной задолженности по договору № R091.0073435 от 05.05.2016г.
   Мы  внимательно рассмотрели и проанализировали Ваше обращение, и можем сообщить следующее, что  для решения данного вопроса, Вам необходимо написать письменное обращение в  «Банк Траст», поскольку ООО «Примоколлект»  действует по его поручению в рамках агентского договора." Я писала непосредственно в банк. Но ответа не последовало дважды. На днях явились двое представителей " ТОВ "Дебтфорт Украина" по адресу прописки и вручили родителям письмо, в котором сумма долга 56952,62 грн. Ни единого письма с оповещением о передаче долга мне не приходило. Договора у меня нет и письмо только последнее. остальные родители оказывается выкинули. Что можно сделать в данной ситуации. Учитывая что на данный момент у меня нет паспорта так, как он украден, стою в очереди на оформление нового.

 

20 часов назад, Ксеша сказал:

Я уже поняла что ошибку сделала. Но сейчас с меня, спустя 7 месяцев требует долг другая контора. На мою просьбу предоставить договор и  уведомление о получении права требования задолженности по договору меня просят: "Для отримання документів Вам потрібно надіслати письмову заяву що до вашого кредитного договору рекомендованим листом на поштову адресу". Разве они не должны были меня сначала уведомить о смене "вымогателе" прежде чем вымогать? Я просто первый раз сталкиваюсь с таким. Всегда все своевременно платила. 

В практике встречался с одновременным требованием трех разных контор, и...на разные суммы.

Никому не верьте, ничего не пишите, и лучше даже не говорите.

Покажите скан или фото письма, которое у Вас "только последнее", уверен, что это ничего не значащая бумажка.

Никаких официальных писем они не пишут, потому что придется отвечать, а только требуют от Вас.

Они ничего не должны, т.к. в 90% случаев действуют противозаконно :ph34r:

Теперь, после такой Вашей реакции, долго не отстанут...:(

 

Почитайте, здесь много полезного:

http://antiraid.com.ua/forum/topic/8986-pomogite-s-maniveo/

 https://forum.antiraid.com.ua/topic/9189-prosrochka-moneyveo/

http://antiraid.com.ua/forum/topic/8934-zaem-v-maniveo-i-osobennosti-dogovora/

http://antiraid.com.ua/forum/topic/8879-nuzhna-pomosch-moy-kredit-prodan-tov-profit-kapital-chto-delat/?do=findComment&comment=178843

http://antiraid.com.ua/forum/topic/3861-компания-примоколлект-прошу-совета/?page=17#comment-178782


 

  • Like 3

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах

Здравствуйте. Брала кредит год назад в Таскомбанке ,платила исправно,но потеряв работу перестала платить, сейчас нахожусь в декретном отпуске. Из банка не звонили ни разу, но звонят коллектора. Сначала была одна контора они постоянно звонили угрожали, теперь другая присылает письма и требует отдать весь долг сразу, сначала писали что напишут на меня заявление в полицию, а теперь пришло письмо что они подадут в суд по месту моей прописке. В письме никакого адреса, только абонентский ящик на конверте и телефон по которому они предлагают узнать по поводу судебного процесса и подпись какого то начальника департамента с отсканированой подписью и печатью, фамилии нет. . Что делать? Как быть, я сейчас не работаю ели выживаю? Могут ли они подать на меня в суд?

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах
41 минуту назад, irasa361 сказал:

Здравствуйте. Брала кредит год назад в Таскомбанке ,платила исправно,но потеряв работу перестала платить, сейчас нахожусь в декретном отпуске. Из банка не звонили ни разу, но звонят коллектора. Сначала была одна контора они постоянно звонили угрожали, теперь другая присылает письма и требует отдать весь долг сразу, сначала писали что напишут на меня заявление в полицию, а теперь пришло письмо что они подадут в суд по месту моей прописке. В письме никакого адреса, только абонентский ящик на конверте и телефон по которому они предлагают узнать по поводу судебного процесса и подпись какого то начальника департамента с отсканированой подписью и печатью, фамилии нет. . Что делать? Как быть, я сейчас не работаю ели выживаю? Могут ли они подать на меня в суд?

Ничего не делать, просто не обращать внимание, все письма и звонки игнорировать... Вот если вдруг подадут, что бывает крайне редко, тогда и поговорим, тогда надо будет на суде защищаться и делать это надо правильно и профессионально, а не как попало...

  • Like 5

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах
49 minutes ago, irasa361 said:

Здравствуйте. Брала кредит год назад в Таскомбанке ,платила исправно,но потеряв работу перестала платить, сейчас нахожусь в декретном отпуске. Из банка не звонили ни разу, но звонят коллектора. Сначала была одна контора они постоянно звонили угрожали, теперь другая присылает письма и требует отдать весь долг сразу, сначала писали что напишут на меня заявление в полицию, а теперь пришло письмо что они подадут в суд по месту моей прописке. В письме никакого адреса, только абонентский ящик на конверте и телефон по которому они предлагают узнать по поводу судебного процесса и подпись какого то начальника департамента с отсканированой подписью и печатью, фамилии нет. . Что делать? Как быть, я сейчас не работаю ели выживаю? Могут ли они подать на меня в суд?

ОПГ (в украинском законодательстве слово "коллектор" не используется)  хочет, чтобы Вы признали долг, которого у Вас перед этой бандой нет, иначе им не с чем идти в суд, нет оснований что-то требовать от Вас.

Ни в коем случае не платите и не вступайте с ними в переписку!

  • Like 5

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах
В 19.04.2018 в 23:21, irasa361 сказал:

Здравствуйте. Брала кредит год назад в Таскомбанке ,платила исправно,но потеряв работу перестала платить, сейчас нахожусь в декретном отпуске. Из банка не звонили ни разу, но звонят коллектора. Сначала была одна контора они постоянно звонили угрожали, теперь другая присылает письма и требует отдать весь долг сразу, сначала писали что напишут на меня заявление в полицию, а теперь пришло пись мо что они подадут в суд по месту моей прописке. В письме никакого адреса, только абонентский ящик на конверте и телефон по которому они предлагают узнать по поводу судебного процесса и подпись какого то начальника департамента с отсканированой подписью и печатью, фамилии нет. . Что делать? Как быть, я сейчас не работаю ели выживаю? Могут ли они подать на меня в суд?

 

23 часа назад, Лев сказал:

ОПГ (в украинском законодательстве слово "коллектор" не используется)  хочет, чтобы Вы признали долг, которого у Вас перед этой бандой нет, иначе им не с чем идти в суд, нет оснований что-то требовать от Вас.

Ни в коем случае не платите и не вступайте с ними в переписку!

Т.к. irasa361 неопытный новичек с одним постом, добавлю перевод-разъяснение ОПГ - это

организованная преступная группировка.

  • Like 1

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах

Создайте аккаунт или авторизуйтесь, чтобы оставить комментарий

Комментарии могут оставлять только зарегистрированные пользователи

Создать аккаунт

Зарегистрировать новый аккаунт в нашем сообществе. Это несложно!

Зарегистрировать новый аккаунт

Войти

Есть аккаунт? Войти.

Войти

  • Пользователи

  • Похожий контент

    • Автор: ANTIRAID
      Державний герб України
      Постанова
      Іменем України
      11 квітня 2018 року
      м. Київ
      справа № 761/4896/15-ц
      провадження № 61-1386св17
      Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
      головуючого - Червинської М. Є.,
      суддів: Антоненко Н. О., Коротуна В. М., Крата В. І. (суддя-доповідач), Курило В. П.,
      учасники справи:
      позивач - ОСОБА_2,
      відповідачі: публічне акціонерне товариство «Терра Банк», приватне акціонерне товариство «Українська стратегічна група», Національний банк України, державна організація «Фонд гарантування вкладів фізичних осіб»,
      розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_2, яка підписана представником ОСОБА_3, на ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 7 квітня 2016 року у складі судді: Немировської О. В.,
      ВСТАНОВИВ:
      19 лютого 2015 року ОСОБА_2, через свого представника ОСОБА_4, звернувся до суду з позовом до публічного акціонерного товариства «Терра Банк» (далі - ПАТ «Терра Банк»), приватного акціонерного товариства «Українська стратегічна група» (далі - ПАТ «Українська стратегічна група»), Національного банку України (далі - НБУ) та державної організації «Фонд гарантування вкладів фізичних осіб» (далі - ДО «ФГВФО») про стягнення грошових коштів.
      Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 21 січня 2016 року у задоволенні позовних вимог відмовлено.
      01 лютого 2016 року ОСОБА_2, звернувся з апеляційною скаргою на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 21 січня 2016 року. Ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 22 березня 2016 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишено без руху з мотивів несплати судового збору. 31 березня 2016 року ОСОБА_2 звернувся із заявою про усунення недоліків. 07 квітня 2016 року ухвалою Апеляційного суду м. Києва апеляційну скаргу ОСОБА_2 визнано неподаною та повернуто.
      29 квітня 2016 року ОСОБА_2, через свого представника ОСОБА_3 звернувся із касаційною скаргою на ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 7 квітня 2016 року, у якій просить оскаржену ухвалу скасувати і направити справу для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції.
      У касаційній скарзі звертає увагу суду на те, що відповідно до частини третьої статті 22 Закону України «Про захист прав споживачів», споживачі звільняються від сплати судового збору за позовами, що пов'язані з порушенням їх прав. Крім того стаття 5 Закону України «Про судовий збір» не містить вичерпного переліку пільг щодо сплати судового збору.
      Ухвалою Верховного Суду від 16 січня 2018 року зупинене касаційне провадження у справі № 761/4896/15-ц до закінчення перегляду в касаційному порядку Великою Палатою Верховного Суду справи № 761/24881/16-ц.
      Ухвалою Верховного Суду від 11 квітня 2018 року поновлене касаційне провадження у справі № 761/4896/15-ц.
      Колегія суддів приймає аргументи, які викладені в касаційній скарзі, з таких мотивів.
      При поверненні апеляційної скарги апеляційний суд вказав, що «з 01 вересня 2015 року споживачі за позовами, пов'язаними зі порушенням їхніх прав, не відносяться до суб'єктів, які звільняються від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх інстанціях, а тому посилання на положення статті 22 Закону України «Про захист прав споживачів» не можуть бути взяті до уваги». Проте із таким висновком апеляційного суду погодитися неможливо.
      Системне тлумачення норм статті 5 Закону України «Про судовий збір» та статті 22 Закону України «Про захист прав споживачів» дозволяє зробити висновок про те, що сама по собі відсутність такої категорії осіб як споживачі серед переліку осіб, які мають пільги щодо сплати судового збору, не може безумовно означати те, що споживачі такої пільги не мають або позбавлені. Оскільки така пільга встановлена спеціальною нормою (стаття 22 Закону України «Про захист прав споживачів), що закріплена в законі, який гарантує реалізацію та захист прав споживачів.
      Звільнення споживачів від сплати судового збору має відбуватися не тільки у суді першої інстанції (при пред'явленні позову), але й на наступних стадіях цивільного процесу (при подачі апеляційної та касаційної скарги). Ці стадії судового захисту є єдиним цивільним процесом, завдання якого є справедливий розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушеного права. Аналогічний висновок зроблений і в постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 березня 2018 року у справі № 761/24881/16-ц.
      Таким чином апеляційний суд безпідставно поклав на ОСОБА_2, який звернувся до суду за захистом прав споживача, обов'язок зі сплати судового збору та передчасно визнав його апеляційну скаргу неподаною і повернув її.
      Доводи касаційної скарги дають підстави для висновку, що оскаржена ухвала постановлена з порушенням норм матеріального та процесуального права. У зв'язку з наведеним, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід задовольнити, ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 07 квітня 2016 року скасувати та передати справу № 761/4896/15-ц до Апеляційного суду м. Києва для вирішення питання про відкриття апеляційного провадження.
      Керуючись статтями 400, 406, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,
      ПОСТАНОВИВ:
      Касаційну скаргу ОСОБА_2, яка підписана представником ОСОБА_3, задовольнити.
      Ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 07 квітня 2016 року скасувати.
      Передати справу № 761/4896/15-ц до Апеляційного суду м. Києва для вирішення питання про відкриття апеляційного провадження.
      Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
      Головуючий М. Є. Червинська
      Судді: Н. О. Антоненко
      В. М. Коротун
      В. І. Крат
      В. П. Курило
      http://reyestr.court.gov.ua/Review/73408621
    • Автор: ANTIRAID
      ПОСТАНОВА
      ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
      18 квітня 2018 року
      м. Київ
      Справа N 826/7532/16
      Провадження N 11-151апп18
      Велика Палата Верховного Суду у складі:
      судді-доповідача Саприкіної І.В.,
      суддів: Антонюк Н.О., Британчука В.В., Гудими Д.А., Данішевської В.І., Золотнікова О.С., Князєва В.С., Лобойка Л.М., Лященко Н.П., Прокопенка О.Б., Рогач Л.І., Ситнік О.М., Уркевича В.Ю., Яновської О.Г.,
      розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_3 як представника позивачки ОСОБА_4 на ухвалу Окружного адміністративного суду м. Києва від 19 травня 2016 року (суддя Добрянська Я.І.) та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 22 червня 2016 року (у складі колегії суддів Межевича М.В., Земляної Г.В., Сорочка Є.О.) у справі N 826/7532/16 за позовом ОСОБА_4 до уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства "ВіЕйБі Банк", Фонду гарантування вкладів фізичних осіб про зобов'язання вчинити дії,
      УСТАНОВИЛА:
      У травні 2016 року ОСОБА_4 звернулась до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства "ВіЕйБі Банк" (далі - уповноважена особа Фонду), Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі - Фонд), у якому просила:
      - зобов'язати уповноважену особу Фонду внести зміни та включити кредиторські вимоги ОСОБА_4 у розмірі 4 млн. 562 тис. 668 грн 22 коп. до реєстру акцептованих вимог кредиторів ПАТ "ВіЕйБі Банк";
      - зобов'язати Фонд затвердити зміни до реєстру акцептованих вимог кредиторів ПАТ "ВіЕйБі Банк" щодо внесення кредиторських вимог ОСОБА_4 у розмірі 4 млн. 562 тис. 668 грн 22 коп.
      Київський апеляційний адміністративний суд ухвалою від 22 червня 2016 року залишив без змін ухвалу Окружного адміністративного суду м. Києва від 19 травня 2016 року, якою відмовлено у відкритті провадження в адміністративній справі на підставі п. 1 ч. 1 ст. 109 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) у редакції, чинній на момент постановлення цієї ухвали, оскільки позовну заяву не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства.
      У липні 2016 року представник позивачки ОСОБА_3 звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою про скасування ухвал Окружного адміністративного суду м. Києва від 19 травня 2016 року та Київського апеляційного адміністративного суду від 22 червня 2016 року та направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції.
      На обґрунтування своєї позиції в касаційній скарзі представник позивачки указав, що Фонд є державною спеціалізованою установою, яка виконує функції державного управління у сфері гарантування вкладів фізичних осіб, а уповноважена особа Фонду виконує від імені Фонду делеговані останнім повноваження щодо ліквідації банку та гарантування вкладів фізичних осіб, а тому спори, які виникають у цих правовідносинах, є публічно-правовими та підлягають вирішенню за правилами КАС України.
      Вищий адміністративний суд України ухвалою від 19 липня 2016 року відкрив касаційне провадження за вказаною скаргою.
      15 грудня 2017 року розпочав роботу Верховний Суд і набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року N 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (далі - Закон N 2147-VIII), яким КАС України викладено в новій редакції.
      Відповідно до підп. 4 п. 1 розд. VII "Перехідні положення" КАС України (у редакції Закону N 2147-VIII) касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
      Верховний Суд у складі судді Касаційного адміністративного суду ухвалою від 01 лютого 2018 року прийняв до провадження касаційну скаргу ОСОБА_4, а ухвалою від 14 лютого 2018 року вказану вище справу передав на розгляд Великої Палати Верховного Суду на підставі ч. 6 ст. 346 КАС України (у редакції Закону N 2147-VIII), оскільки учасник справи оскаржує судові рішення першої та апеляційної інстанцій з підстави порушення правил предметної юрисдикції.
      Як убачається з матеріалів справи і встановлено судами попередніх інстанцій, у 2014 році ОСОБА_4 стала вкладником ПАТ "ВіЕйБі Банк" на підставі договорів банківських вкладів: від 30 січня 2014 року N 734989/2014 (сума вкладу 150 тис. доларів США); від 27 березня 2014 року N 765187/2014 (сума вкладу 200 тис. грн); від 30 січня 2014 року N 734984 (сума вкладу 500 тис. грн).
      Відповідно до постанови Правління Національного банку України від 19 березня 2015 року N 188 "Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПАТ "ВіЕйБі Банк" виконавчою дирекцією Фонду прийнято рішення від 20 березня 2015 року N 63 "Про початок процедури ліквідації ПАТ "ВіЕйБі Банк" та призначення уповноваженої особи Фонду на ліквідацію банку", згідно яких було розпочато процедуру ліквідації ПАТ "ВіЕйБі Банк" та призначено уповноважену особу Фонду.
      07 липня 2015 року ОСОБА_4 звернулась до уповноваженої особи Фонду з заявою про видачу довідки на підтвердження внесення її до реєстру акцептованих вимог кредиторів, на що 16 липня 2015 року отримала відповідь, що її кредиторські вимоги не включені до акцептованого реєстру кредиторів і вважаються погашеними у зв'язку з неподанням кредиторської вимоги у встановлений законодавством строк.
      На своє повторне звернення до уповноваженої особи Фонду ОСОБА_4 отримала інформацію про залишок коштів на її рахунках із зазначенням, що гарантовану суму відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду, відповідно до Закону України від 23 лютого 2012 року N 4452-VI "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" (далі - Закон N 4452-VI) в розмірі 200 тис. грн їй виплачено. При цьому ще раз наголошено, що нею не дотримано строк подачі заяви про свої кредиторські вимоги до банку.
      Позивачка стверджує, що вказані дії відповідачів призвели до обмеження у користуванні власними коштами та подальшого протиправного позбавлення її права власності на грошові кошти в сумі 4 млн. 562 тис. 668 грн 22 коп., з огляду на що єдиним способом захисту її права власності є звернення до адміністративного суду з вказаним позовом.
      Відмовляючи у відкритті провадження у цій справі, суд першої інстанції, з висновком якого погодився і суд апеляційної інстанції, виходив з того, що дана справа не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, оскільки на спори, які виникають на стадії ліквідації (банкрутства) банку, юрисдикція адміністративних судів не поширюється.
      Дослідивши доводи касаційної скарги щодо оскарження судових рішень першої і апеляційної інстанцій з підстав порушення правил предметної юрисдикції, заслухавши суддю-доповідача про обставини, необхідні для ухвалення судового рішення та перевіривши матеріали справи, Велика Палата Верховного Суду зазначає таке.
      Відповідно до ч. 1 ст. 341 КАС України (у редакції Закону N 2147-VIII) суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
      Згідно зі ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
      Європейський суд з прав людини у п. 24 рішення від 20 липня 2006 року в справі "Сокуренко і Стригун проти України" зазначив, що фраза "встановлений законом" поширюється не лише на правову основу самого існування суду, але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Термін "судом, встановленим законом" у п. 1 ст. 6 Конвенції передбачає усю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів.
      Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси (ч. 1 ст. 6 КАС України в цьому випадку й далі - у редакції, чинній на час прийняття судами рішень).
      Згідно із ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.
      Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 3 КАС Українисправа адміністративної юрисдикції - це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
      Згідно з правилами визначення юрисдикції адміністративних судів щодо вирішення адміністративних справ за ст. 17 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності; спори між суб'єктами владних повноважень з приводу реалізації їхньої компетенції у сфері управління, у тому числі делегованих повноважень.
      До адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження (ч. 2 ст. 2 КАС України).
      Згідно з ч. 2 ст. 4 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.
      У цій справі правовідносини стосуються дій уповноваженої особи Фонду щодо невключення кредиторських вимог ОСОБА_4 до реєстру акцептованих вимог кредиторів, зобов'язання внести зміни до зазначеного реєстру на суму 4 млн. 562 тис. 668 грн 22 коп. та подання цих змін до Фонду для затвердження, оскільки у ПАТ "ВіЕйБі Банк" існує заборгованість перед позивачкою за договором банківського вкладу.
      Законом N 4452-VI установлені правові, фінансові та організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, порядок виплати Фондом відшкодування за вкладами. Цим Законом також регулюються відносини між Фондом, банками, Національним банком України, визначаються повноваження та функції Фонду щодо виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків.
      Відповідно до п. 17 ч. 1 ст. 2 Закону N 4452-VI уповноважена особа Фонду - працівник Фонду, який від імені Фонду та в межах повноважень, передбачених цим Законом, виконує дії із забезпечення виведення банку з ринку під час здійснення тимчасової адміністрації неплатоспроможного банку та/або ліквідації банку.
      За змістом ст. 3 Закону N 4452-VI Фонд є установою, що виконує спеціальні функції у сфері гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку. Фонд є юридичною особою публічного права, має відокремлене майно, яке є об'єктом права державної власності і перебуває у його господарському віданні.
      Згідно із ч. 1 ст. 4 вказаногоЗакону основним завданням Фонду є забезпечення функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку.
      Для цього Фонд наділено відповідними функціями, передбаченими ч. 2 ст. 4 Закону N 4452-VI, серед яких, зокрема, акумулювання коштів, отриманих з джерел, визначених ст. 19 цього Закону, здійснення регулювання участі банків у системі гарантування вкладів фізичних осіб; здійснення процедури виведення неплатоспроможних банків з ринку, у тому числі шляхом здійснення тимчасової адміністрації та ліквідації банків, організація відчуження активів і зобов'язань неплатоспроможного банку, продаж неплатоспроможного банку або створення та продаж перехідного банку.
      Відповідно до ч. 5 ст. 34 Закону N 4452-VI під час тимчасової адміністрації Фонд має повне і виняткове право управляти банком відповідно до цього Закону, нормативно-правових актів Фонду та вживати дії, передбачені планом врегулювання.
      Відповідно до ч. 2 ст. 37 зазначеного Закону Фонд безпосередньо або уповноважена особа Фонду у разі делегування їй повноважень має право, зокрема, вчиняти будь-які дії та приймати рішення, що належали до повноважень органів управління і органів контролю банку; укладати від імені банку будь-які договори (вчиняти правочини), необхідні для забезпечення операційної діяльності банку, здійснення ним банківських та інших господарських операцій, з урахуванням вимог, встановлених цим Законом.
      За приписами ч. 1 ст. 54 Закону N 4452-VІ рішення, що приймаються відповідно до цього Закону Національним банком України, Фондом, працівниками Фонду, що виконують функції, передбачені цим Законом, у тому числі у процесі здійснення тимчасової адміністрації, ліквідації банку, виконання плану врегулювання, можуть бути оскаржені до суду.
      Таким чином, за змістом наведених правових норм на Фонд, який є юридичною особою публічного права, покладено функції державного управління у сфері гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків. У свою чергу, уповноважена особа Фонду виконує від його імені делеговані Фондом повноваження щодо забезпечення виведення банку з ринку під час здійснення тимчасової адміністрації неплатоспроможного банку та/або ліквідації банку.
      Разом з тим, вирішуючи питання про віднесення спору до юрисдикції адміністративного суду, слід враховувати не лише суб'єктний склад правовідносин, які склалися між сторонами, а й сутність (характер) таких правовідносин.
      Правовідносини, щодо яких виник спір, обумовлені наявністю кредиторських вимог (майнових вимог фізичної особи до суб'єкта господарювання - банку, що ліквідується), які задовольняються у порядку черговості, визначеної ст. 52 Закону N 4452-VI за рахунок коштів, одержаних в результаті ліквідації та продажу майна банку.
      Повноваження уповноваженої особи Фонду щодо складення реєстру акцептованих вимог кредиторів та внесення змін до цього реєстру визначені у п. 4 ч. 1 ст. 48 Закону N 4452-VI.
      Повноваження Фонду як ліквідатора, що закріплені у ч. 1 ст. 48 Закону N 4452-VI, збігаються за змістом із повноваженнями розпорядника майна у справі про банкрутство, які закріплені у ч. 3, 5 ст. 22 Закону України від 14 травня 1992 року N 2343-XII "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (далі - Закон N 2343-XII).
      Відповідно до ч. 1 ст. 52 зазначеного Закону кошти, одержані в результаті ліквідації та продажу майна (активів) банку, спрямовуються Фондом на задоволення вимог кредиторів. У четвертій черзі задовольняються грошові вимоги щодо вимоги вкладників - фізичних осіб у частині, що перевищує суму, виплачену Фондом.
      Таким чином, Велика Палата Верховного Суду приходить до висновку, що оскільки лише Фонду за законом доручено забезпечувати відновлення платоспроможності банку або підготовку його до ліквідації, а спірні правовідносини випливають з укладених між банком і фізичною особою договорів, уповноважена особа Фонду та Фонд діють як представники сторони договірних відносин.
      Зазначене дає підстави стверджувати, що спір в цій справі не є публічно-правовим і не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, а належить до цивільної юрисдикції.
      Беручи до уваги наведене й ураховуючи суть та суб'єктний склад спірних правовідносин, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що спір про включення кредиторських вимог до реєстру акцептованих вимог кредиторів не є публічно-правовим та не належить до юрисдикції адміністративних судів, а тому висновки судів першої та апеляційної інстанцій про відмову у відкритті провадження в цій справі з підстав, передбачених п. 1 ч. 1 ст. 109 КАС України (у редакції, чинній на час прийняття рішень) є обґрунтованими.
      Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 349 КАС України (у редакції Закону N 2147-VIII) суд касаційної інстанції за наслідком розгляду касаційної скарги залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення без змін, якщо відсутні підстави для їх скасування.
      Ураховуючи викладене та керуючись ст. 341, 345, 349, 350, 355, 356, 359 КАС України (у редакції Закону N 2147-VIII), Велика Палата Верховного Суду
      ПОСТАНОВИЛА:
      Касаційну скаргу ОСОБА_3 як представника ОСОБА_4 залишити без задоволення, а ухвалу Окружного адміністративного суду м. Києва від 19 травня 2016 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 22 червня 2016 року - без змін.
      Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
      Суддя-доповідач І.В. Саприкіна
      Судді:
      Н.О. Антонюк Н.П. Лященко
      В.В. Британчук О.Б. Прокопенко
      Д.А. Гудима Л.І. Рогач
      В.І. Данішевська О.М. Ситнік
      О.С. Золотніков В.Ю. Уркевич
      В.С. Князєв О.Г. Яновська
      Лобойко Л.М.
    • Автор: ANTIRAID
      ПОСТАНОВА
      ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
      18 квітня 2018 року
      м. Київ
      Справа N 813/921/16
      Провадження N 11-126апп18
      Велика Палата Верховного Суду у складі:
      судді-доповідача Саприкіної І.В.,
      суддів: Антонюк Н.О., Британчука В.В., Гудими Д.А., Данішевської В.І., Золотнікова О.С., Князєва В.С., Лобойка Л.М., Лященко Н.П., Прокопенка О.Б., Рогач Л.І., Ситнік О.М., Уркевича В.Ю., Яновської О.Г.,
      розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_3 на ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 20 вересня 2016 року (у складі колегії суддів Улицького В.З., Гулида Р.М., Кузьмича С.М.) у справі N 813/921/16 за її позовом до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" про визнання протиправним і скасування наказу та зобов'язання вчинити певні дії,
      УСТАНОВИЛА:
      У березні 2016 року ОСОБА_3 звернулась до Львівського окружного адміністративного суду з позовом до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі - Фонд) та уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" (далі - уповноважена особа Фонду), у якому з урахуванням уточнень позовних вимог просила:
      - визнати протиправним та скасувати наказ тимчасової адміністрації АТ "Дельта Банк" від 16 вересня 2015 року N 813 "Щодо заходів, пов'язаних із наслідками виявлення нікчемних правочинів (договорів) за вкладними операціями";
      - зобов'язати уповноважену особу Фонду включити ОСОБА_3 до переліку вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами в АТ "Дельта Банк" за рахунок Фонду;
      - зобов'язати уповноважену особу Фонду подати до Фонду додаткову інформацію щодо ОСОБА_3, як вкладника, яка має право на відшкодування коштів за вкладом в АТ "Дельта Банк" за рахунок Фонду.
      Львівський окружний адміністративний суд постановою від 19 квітня 2016 року адміністративний позов задовольнив частково. Зобов'язав уповноважену особу Фонду включити ОСОБА_3 до переліку вкладників та подати до Фонду додаткову інформацію щодо неї як вкладника, яка має право на відшкодування коштів за вкладами в АТ "Дельта Банк" за рахунок Фонду. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
      Львівський апеляційний адміністративний суд ухвалою від 20 вересня 2016 року скасував рішення суду першої інстанції та закрив провадження у справі на підставі п. 1 ч. 1 ст. 157 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) у редакції, чинній на момент постановлення цієї ухвали, оскільки справа не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.
      У жовтні 2016 року ОСОБА_3 звернулась до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою про скасування ухвали Львівського апеляційного адміністративного суду від 20 вересня 2016 року та направлення справи для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції, оскільки вважає, що за своїм характером цей спір є публічно-правовим та підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.
      Вищий адміністративний суд України ухвалою від 24 листопада 2016 року відкрив касаційне провадження за вказаною скаргою.
      15 грудня 2017 року розпочав роботу Верховний Суд і набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року N 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (далі - Закон N 2147-VIII), яким КАС України викладено в новій редакції.
      Відповідно до підп. 4 п. 1 розд. VII "Перехідні положення" КАС України (у редакції Закону N 2147-VIII) касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
      Верховний Суд у складі судді Касаційного адміністративного суду ухвалою від 05 лютого 2018 року прийняв до провадження касаційну скаргу ОСОБА_3 і призначив її до касаційного розгляду, а ухвалою від 07 лютого 2018 року вказану вище справу передав на розгляд Великої Палати Верховного Суду на підставі ч. 6 ст. 346 КАС України (у редакції Закону N 2147-VIII), оскільки учасник справи оскаржує судове рішення апеляційної інстанції з підстави порушення правил предметної юрисдикції.
      Як убачається з матеріалів справи і встановлено судами попередніх інстанцій, 20 лютого 2015 року між ОСОБА_3 і АТ "Дельта Банк" було укладено договір N 007-13525-200215 банківського вкладу (депозиту) "Найкращий від Миколая" у доларах США.
      Платіжним дорученням від 20 лютого 2015 року N 4600207 АТ "Дельта Банк" прийняв від ОСОБА_3 як вкладника грошові кошти в сумі 5 тис. доларів США на вкладний (депозитний) рахунок N НОМЕР_1, відкритий відповідно до п. 1.6 договору N 007-13525-200215. Ці грошові кошти були перераховані на депозитний рахунок позивачки з рахунку ОСОБА_4, яка не є стороною депозитного договору.
      Відповідно до постанови Правління Національного банку України від 02 березня 2015 року N 150 "Про віднесення АТ "Дельта Банк" до категорії неплатоспроможних" виконавчою дирекцією Фонду прийнято рішення від 02 березня 2015 року N 51 "Про запровадження тимчасової адміністрації у АТ "Дельта Банк" та делегування повноважень тимчасового адміністратора банку".
      Наказом тимчасової адміністрації АТ "Дельта Банк" від 16 вересня 2015 року N 813 "Щодо заходів, пов'язаних із наслідками виявлення нікчемних правочинів (договорів) за вкладними операціями" до договорів банківського вкладу (депозиту), що були укладені між АТ "Дельта Банк" та фізичними особами - клієнтами банку після 16 січня 2015 року включно, застосовано наслідки нікчемності договорів банківського вкладу з підстав, визначених п. 7 ч. 3 ст. 38 Закону України від 23 лютого 2012 року N 4452-VI "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" (далі - Закон N 4452-VI).
      Тимчасовою адміністрацією АТ "Дельта Банк" 23 вересня 2015 року позивачку повідомлено про нікчемність договору банківського вкладу (депозиту) N 007-13525-200215 від 20 лютого 2015 року, укладеного між АТ "Дельта Банк" та ОСОБА_3, згідно з п. 7 ч. 3 ст. 38 Закону N 4452-VI.
      Правлінням Національного банку України прийнято рішення від 02 жовтня 2015 року N 664 "Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію АТ "Дельта Банк". Того ж дня виконавчою дирекцією Фонду прийнято рішення N 181 "Про початок процедури ліквідації АТ "Дельта Банк" та призначення уповноваженої особи Фонду на ліквідацію банку".
      З метою дотримання вимог Закону N 4452-VI уповноваженою особою Фонду видано наказ N 15 від 05 жовтня 2015 року "Про обмеження здійснення на час ліквідації АТ "Дельта Банк" операцій щодо виплат коштів вкладникам - фізичним особам за відповідними рахунками".
      Указані обставини стали підставою для звернення ОСОБА_3 до суду з адміністративним позовом на захист порушених, на її думку, прав та інтересів.
      Дослідивши доводи касаційної скарги щодо оскарження судового рішення апеляційної інстанції з підстав порушення правил предметної юрисдикції і заперечення на неї, заслухавши суддю-доповідача про обставини, необхідні для ухвалення судового рішення та перевіривши матеріали справи, Велика Палата Верховного Суду вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з огляду на таке.
      Відповідно до ч. 1 ст. 341 КАС України (у редакції Закону N 2147-VIII) суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
      При розмежуванні юрисдикційних форм захисту порушеного права основним критерієм є характер (юридичний зміст) спірних відносин.
      Позивачкою оскаржуються дії щодо невключення її до переліку вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду в межах граничного розміру відшкодування коштів.
      В обсязі конкретних обставин цієї справи зміст (суть) спірних правовідносин обмежується встановленням реальної правової природи відносин, що виникли між позивачем, Фондом та уповноваженою особою Фонду, визначення яких залежить від з'ясування прав позивача, статусу Фонду, мети його створення, завдань, поставлених перед ним, повноважень та обов'язків Фонду і його уповноважених осіб, функцій, які на нього покладаються.
      Акти, прийняті суб'єктами владних повноважень, дії, вчинені ними під час здійснення управлінських функцій, а також невиконання повноважень, установлених законодавством (бездіяльність), можуть бути оскаржені до суду відповідно до ч. 1 і 2 ст. 55 Конституції України. Для реалізації конституційного права на оскарження рішень, дій чи бездіяльності вказаних суб'єктів у сфері управлінської діяльності в Україні утворено систему адміністративних судів.
      Статтею 6 КАС України (в цьому випадку й далі - у редакції, чинній на час прийняття судами рішень) установлено право на судовий захист і передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.
      Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 3 КАС України справа адміністративної юрисдикції - це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
      За змістом п. 7 ч. 1 ст. 3 КАС України суб'єктом владних повноважень є, зокрема, будь-який суб'єкт при здійсненні ним владних управлінських функцій.
      Частинами 1 та 2 ст. 17 КАС України передбачено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на: правовідносини, що виникають у зв'язку зі здійсненням суб'єктом владних повноважень владних управлінських функцій; публічно-правові спори, зокрема на спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.
      Отже, до компетенції адміністративних судів належить вирішення спорів фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій.
      Законом N 4452-VI (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) встановлені правові, фінансові та організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, порядок виплати Фондом відшкодування за вкладами, і цей Закон є спеціальним у регулюванні спірних правовідносин.
      За змістом ст. 3 Закону N 4452-VI Фонд є установою, що виконує спеціальні функції у сфері гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку. Фонд є юридичною особою публічного права, має відокремлене майно, яке є об'єктом права державної власності і перебуває у його господарському віданні.
      Згідно із ч. 1 ст. 4 Закону N 4452-VI основним завданням Фонду є забезпечення функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку.
      Для цього Фонд наділено відповідними функціями, передбаченими ч. 2 ст. 4 Закону N 4452-VI, серед яких, зокрема, ведення реєстру учасників Фонду; здійснення заходів щодо організації виплат відшкодувань за вкладами в разі прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку; здійснення заходів щодо інформування громадськості про функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, захисту прав та охоронюваних законом інтересів вкладників, підвищення рівня фінансової грамотності населення відповідно до цього Закону.
      Крім того, відповідно до ст. 6 Закону N 4452-VI Фонд наділено повноваженнями видавати нормативно-правові акти, що підлягають державній реєстрації у порядку, встановленому законодавством, з питань, віднесених до його повноважень, які є обов'язковими до виконання банками, юридичними та фізичними особами.
      За змістом п. 17 ч. 1 ст. 2 цього Закону уповноважена особа Фонду - це працівник Фонду, який від імені Фонду та в межах повноважень, передбачених цим Законом та/або делегованих Фондом, виконує дії із забезпечення виведення банку з ринку під час здійснення тимчасової адміністрації неплатоспроможного банку та/або ліквідації банку.
      За приписами ч. 1 ст. 54 Закону N 4452-VІрішення, що приймаються відповідно до цього Закону Національним банком України, Фондом, працівниками Фонду, що виконують функції, передбачені цим Законом, у тому числі у процесі здійснення тимчасової адміністрації, ліквідації банку, виконання плану врегулювання, можуть бути оскаржені до суду.
      Таким чином, нормативно-правове регулювання статусу Фонду та його місце в системі гарантування вкладів фізичних осіб дозволяє зробити висновки, що Фонд є суб'єктом публічного права, створений з метою реалізації публічних інтересів держави у сфері гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку, здійснює нормативне регулювання, тобто наділений владними управлінськими функціями та є суб'єктом владних повноважень у розумінні КАС України.
      Закриваючи провадження у справі, суд апеляційної інстанції керувався правовою позицією, викладеною в постановах Верховного Суду України від 15 червня 2016 року у справі N 826/20410/14 та від 16 лютого 2016 року у справі N 21-484а15, відповідно до яких, з посиланням на норми Закону України від 14 травня 1992 року N 2343-XII "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (далі - Закон N 2343-XII) та приписи ст. 12 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), було вказано, що на спори, які виникають на стадії ліквідації (банкрутства) банку, не поширюється юрисдикція адміністративних судів.
      Велика Палата Верховного Суду вважає за необхідне відступити від висновку Верховного Суду України в цій справі з огляду на таке.
      Нормами Закону N 2343-XII визначено умови та порядок відновлення платоспроможності боржника чи визнання його банкрутом і застосування ліквідаційної процедури з метою повного або часткового задоволення вимог кредиторів.
      У ч. 3 ст. 2 цього Закону встановлено, що законодавство про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом при розгляді судом справи про визнання неплатоспроможним (банкрутом) банку застосовується з урахуванням норм законодавства про банки і банківську діяльність.
      З аналізу норм законодавства, яке регулює питання ліквідації боржників через їх неплатоспроможність, випливає, що в будь-якому разі учасником спору в процесі ліквідації певного суб'єкта є цей суб'єкт, тобто боржник.
      Згідно зі ст. 1 Закону N 2343-XII учасники у справі про банкрутство - це сторони, забезпечені кредитори, арбітражний керуючий (розпорядник майна, керуючий санацією, ліквідатор), власник майна (орган, уповноважений управляти майном) боржника, державний орган з питань банкрутства, Фонд державного майна України, представник органу місцевого самоврядування, представник працівників боржника, уповноважена особа засновників (учасників, акціонерів) боржника, а також у випадках, передбачених цим Законом, інші особи, які беруть участь у провадженні у справі про банкрутство. Всі перелічені особи в той чи інший спосіб є учасникам певних правовідносин, у яких бере участь безпосередньо боржник.
      Разом з тим правовідносини між Фондом і вкладниками, які претендують на отримання відшкодування за рахунок коштів Фонду, по формуванню реєстрів складаються без участі банку-боржника.
      Учасниками цих правовідносин є виключно вкладники та Фонд, і саме в них виникають відповідні права та обов'язки.
      Банк, який ліквідується, жодним чином не впливає на той факт, чи буде особу включено до переліку тих, хто має право на відшкодування за рахунок коштів Фонду. Це питання відповідно до норм Закону N 4452-VI вирішує виключно Фонд.
      Так, згідно з ч. 1, 2 ст. 26 Закону N 4452-VІ Фонд гарантує кожному вкладнику банку відшкодування коштів за його вкладом. Фонд відшкодовує кошти в розмірі вкладу, (…), але не більше суми граничного розміру відшкодування коштів за вкладами, (…). Сума граничного розміру відшкодування коштів за вкладами не може бути меншою 200000 гривень.
      Вкладник набуває право на одержання гарантованої суми відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду в межах граничного розміру відшкодування коштів за вкладами після прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку.
      Відповідно до ст. 27 Закону N 4452-VІ уповноважена особа Фонду складає перелік вкладників та визначає розрахункові суми відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду відповідно до вимог цього Закону (…).
      Уповноважена особа Фонду протягом трьох днів з дня отримання Фондом рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку формує повний перелік вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду, із визначенням сум, що підлягають відшкодуванню.
      Протягом шести днів з дня отримання Фондом рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку виконавча дирекція Фонду затверджує реєстр вкладників для здійснення виплат відповідно до наданого уповноваженою особою Фонду переліку вкладників. Фонд публікує оголошення про відшкодування коштів вкладникам у газетах "Урядовий кур'єр" або "Голос України" та на своїй офіційній сторінці в мережі Інтернет не пізніше ніж через сім днів з дня отримання Фондом рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку.
      Уповноважена особа Фонду протягом трьох днів з дня отримання Фондом рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію формує перелік вкладників, кошти яких не підлягають відшкодуванню Фондом відповідно до ч. 4 ст. 26 цього Закону.
      Відповідно до ч. 1 ст. 28 Закону N 4452-VI Фонд розпочинає виплату відшкодування коштів вкладникам, їх уповноваженим представникам чи спадкоємцям у національній валюті України з наступного робочого дня після затвердження виконавчою дирекцією Фонду реєстру вкладників для здійснення виплат гарантованої суми відшкодування.
      Отже, правовідносини між Фондом і вкладниками, які претендують на отримання гарантованого відшкодування за рахунок коштів Фонду, складаються без участі банку-боржника і не породжують прав та обов'язків для банку.
      Саме тому у ч. 8 ст. 36 Закону N 4452-VI зазначено, що дія Закону N 2343-XII на банки не поширюється.
      Таким чином, відсутні підстави вважати, що правовідносини між вкладниками та Фондом щодо формування переліку осіб, які мають право на відшкодування вкладів за рахунок коштів Фонду, складаються за участі банку. Тому ці правовідносини не стосуються безпосередньо процедури ліквідації банку. Юридичний факт неплатоспроможності банку є лише підставою для виникнення правовідносин щодо відшкодування вкладникам їх вкладів за рахунок коштів Фонду, проте процес ліквідації має окремий перебіг і не впливає на обсяг відшкодування вкладникам.
      Наведене свідчить, що спір стосовно права на відшкодування вкладів фізичних осіб за рахунок коштів Фонду є публічно-правовим, має окремий характер і стосується виконання окремої владної функції Фонду, а саме організації виплат відшкодувань за вкладами (п. 4 ч. 2 ст. 4 Закону N 4452-VI), і не є спором у зв'язку з процесом ліквідації банку.
      Зважаючи на викладене, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що на ці правовідносини не розповсюджуються норми ст. 12 ГПК України, а тому юрисдикція господарських судів на такі спори не поширюється.
      Частиною 2 ст. 6 Конституції України визначено, що органи судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених Конституцією межах і відповідно до законів України.
      Закон України від 07 грудня 2000 року N 2121-III "Про банки та банківську діяльність" (далі - Закон N 2121-III) і Закон N 4452-VI є основними правовими актами в регулюванні відносин щодо визнання банку неплатоспроможним.
      З огляду на зазначені норми матеріального та процесуального права перевірка законності дій та рішень посадової особи Фонду щодо виконання покладених на неї владних управлінських функцій у сфері реалізації публічних інтересів держави не регулюється нормами Закону N 2343-XII, в силу прямого припису ч. 8 ст. 36 Закону N 4452-VI, який є спеціальним щодо таких правовідносин, а тому підстав для розгляду цієї справи в порядку господарського судочинства немає.
      Зважаючи на викладене, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що Фонд є державною спеціалізованою установою, який виконує функції державного управління у сфері гарантування вкладів фізичних осіб, уповноважена особа Фонду у цьому випадку виконує від імені Фонду делеговані ним повноваження щодо гарантування вкладів фізичних осіб, а тому спір стосовно формування переліку вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду, та затвердження реєстру вкладників для здійснення гарантованих виплат є публічно-правовим та належить до юрисдикції адміністративних судів.
      Таким чином, висновок суду апеляційної інстанції про закриття провадження в цій справі з підстав, передбачених п. 1 ч. 1 ст. 157 КАС України (у редакції, чинній на час прийняття рішення), є помилковим.
      Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 349 КАС України (у редакції Закону N 2147-VIII) суд касаційної інстанції за наслідком розгляду касаційної скарги скасовує судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій повністю або частково і передає справу повністю або частково для продовження розгляду.
      Відповідно до ч. 1 ст. 353 КАС України (у редакції Закону N 2147-VIII) підставою для скасування ухвали судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на продовження розгляду є (…) порушення норм процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (…) суду апеляційної інстанції, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі.
      Ураховуючи викладене та керуючись ст. 341, 345, 349, 353, 355, 356, 359 КАС України (у редакції Закону N 2147-VIII), Велика Палата Верховного Суду
      ПОСТАНОВИЛА:
      Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити.
      Ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 20 вересня 2016 року скасувати.
      Справу за позовом ОСОБА_3 до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" про визнання протиправним і скасування наказу та зобов'язання вчинити певні дії - направити для продовження розгляду до Львівського апеляційного адміністративного суду.
      Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
      Суддя-доповідач І.В. Саприкіна
      Судді:
      Н.О. Антонюк Н.П. Лященко
      В.В. Британчук О.Б. Прокопенко
      Д.А. Гудима Л.І. Рогач
      В.І. Данішевська О.М. Ситнік
      О.С. Золотніков В.Ю. Уркевич
      В.С. Князєв О.Г. Яновська
      Лобойко Л.М.
    • Автор: ANTIRAID
      ПОСТАНОВА
      Іменем України
      18 квітня 2018 року
      м. Київ
      Справа N 910/8132/17
      Провадження N 12-27гс18
      Велика Палата Верховного Суду у складі:
      головуючого судді Князєва В.С.,
      судді-доповідача Уркевича В.Ю.,
      суддів Антонюк Н.О., Британчука В.В., Гудими Д.А., Данішевської В.І., Золотнікова О.С., Лобойка Л.М., Лященко Н.П., Прокопенка О.Б., Рогач Л.І., Саприкіної І.В., Ситнік О.М., Яновської О.Г.,
      за участю секретаря судового засідання Королюка І.В.,
      учасники справи:
      позивач - Публічне акціонерне товариство "Державний експортно-імпортний банк України" (представник - адвокат Бесєдін В.І.),
      відповідач - уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" Кадиров Владислав Володимирович (представник - адвокат Свистунов А.В.),
      третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Фонд гарантування вкладів фізичних осіб (представник - не з'явився),
      розглянула у відкритому судовому засіданні справу N 910/8132/17 Господарського суду міста Києва за позовом Публічного акціонерного товариства "Державний експортно-імпортний банк України" до уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" Кадирова В.В., за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії, за касаційними скаргами Публічного акціонерного товариства "Державний експортно-імпортний банк України" та уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" Кадирова В.В. на рішення Господарського суду міста Києва від 08 серпня 2017 року (суддя Отрош І.М.) й постанову Київського апеляційного господарського суду від 13 листопада 2017 року (головуючий - Калатай Н.Ф., судді Жук Г.А., Власова Ю.Л.).
      ІСТОРІЯ СПРАВИ
      Короткий зміст і підстави позовних вимог
      1. У травні 2017 року Публічне акціонерне товариство "Державний експортно-імпортний банк України" (далі - АТ "Укрексімбанк", позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" Кадирова В.В. (далі - уповноважена особа Фонду, ПАТ "Дельта Банк", відповідно) про: визнання протиправними дій відповідача щодо включення до реєстру акцептованих вимог кредиторів сьомої черги погашення кредиторських вимог позивача на загальну суму 1 432 549 832,60 грн. зобов'язання відповідача включити кредиторські вимоги позивача на загальну суму 1 438 976 238,43 грн до реєстру акцептованих вимог кредиторів ПАТ "Дельта Банк"; зобов'язання відповідача окремо внести до реєстру акцептованих вимог кредиторів грошові вимоги позивача за кредитним договором від 04 листопада 2011 року N 21911D2 у сумі 416 131 602,83 грн як забезпечені заставою та іпотекою майна ПАТ "Дельта Банк". Позов заявлено з таких підстав.
      2. Постановою Правління Національного банку України від 02 березня 2015 року N 150 ПАТ "Дельта Банк" віднесено до категорії неплатоспроможних, на підставі чого виконавча дирекція Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі - Фонд) прийняла рішення від 02 березня 2015 року N 51, яким розпочато процедуру виведення ПАТ "Дельта Банк" з ринку шляхом запровадження в ньому тимчасової адміністрації строком на три місяці з 03 березня по 02 червня 2015 року.
      3. Рішенням виконавчої дирекції Фонду від 08 квітня 2015 року N 71 строк здійснення тимчасової адміністрації в ПАТ "Дельта Банк" продовжено до 02 жовтня 2015 року включно.
      4. 02 жовтня 2015 року відповідно до постанови Правління Національного банку України N 664 "Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПАТ "Дельта Банк" виконавча дирекція Фонду прийняла рішення N 181, яким розпочато процедуру ліквідації ПАТ "Дельта Банк" і делеговано повноваження ліквідатора банку відповідачу.
      5. Водночас 02 березня 2015 року позивач звернувся до ПАТ "Дельта Банк" з вимогою про дострокове погашення заборгованості від 26 лютого 2015 року N 029-01/1328 (отримана ПАТ "Дельта Банк" 11 березня 2015 року), яка виникла на підставі невиконання останнім умов укладеного між сторонами кредитного договору від 04 листопада 2011 року N 21911D2 (зі змінами та доповненнями) щодо прострочення платежу з повернення кредиту в розмірі 50 541 414,22 грн і несплати процентів за користування кредитом у розмірі 3 691 600,28 грн. у зв'язку із чим позивач нарахував 1 272 662,67 грн пені. Крім того, з огляду на невиконання ПАТ "Дельта Банк" зобов'язань за цим договором, АТ "Укрексімбанк" вимагало достроково повернути кредит з усіма нарахованими процентами за фактичну кількість днів користування кредитом.
      6. Надалі, 04 листопада 2015 року, АТ "Укрексімбанк" звернулося до уповноваженої особи Фонду з заявою N 010-05/6910 про визнання його кредиторських вимог до ПАТ "Дельта Банк" у загальному розмірі 1 438 976 238,43 грн. та просило включити їх до реєстру акцептованих вимог кредиторів, у тому числі внести окремо до цього реєстру грошові вимоги за кредитним договором від 04 листопада 2011 року N 21911D2 у розмірі 416 131 602,83 грн як забезпечені заставою майна ПАТ "Дельта Банк".
      7. За твердженням позивача, зазначені кредиторські вимоги до ПАТ "Дельта Банк" у загальному розмірі 1 438 976 238,43 грн складаються із:
      - заборгованості за кредитним договором від 04 листопада 2011 року N 21911D2, а саме: 404 331 313,76 грн простроченої заборгованості за кредитом, 7 264 116,68 грн прострочених процентів за користування ним, 1 388 850,37 грн пені за несвоєчасну сплату кредиту, 126 290,90 грн пені за несвоєчасну сплату процентів, 108 006,31 грн -3 % річних (за несвоєчасне погашення кредиту), 10 228,17 грн - 3 % річних (за несвоєчасну сплату процентів), 2 648 183,78 грн інфляційних втрат (за прострочення сплати основного боргу), а також 254 616,86 грн інфляційних втрат (за прострочення сплати процентів за кредитом);
      - 943 500 000,00 грн заборгованості за номінальною вартістю облігацій серій V, W, X, Y, Z, A1, B1, C1, емітованих ПАТ "Дельта Банк", а також 5 486 950,00 грн заборгованості зі сплати відсотків за цими облігаціями;
      - 71 967 452,16 грн грошових коштів, що знаходяться на рахунку позивача на підставі укладеного з ПАТ "Дельта Банк" договору про відкриття та ведення кореспондентського рахунку від 11 вересня 2012 року N 110912-Л, а також 579 058,13 грн пені, 47 593,82 грн - 3 % річних і 1 263 581,49 грн втрат від інфляції, нарахованих на підставі цього договору у зв'язку з невиконанням ПАТ "Дельта Банк" міжбанківського розрахункового документа SWIFT МТ202 ref:ZS4062 від 18 лютого 2015 року щодо переказу коштів позивача в сумі 52 641 647,74 грн
      8. Також АТ "Укрексімбанк" зазначило, що кредиторські вимоги до ПАТ "Дельта Банк", які виникли на підставі кредитного договору від 04 листопада 2011 року N 21911D2, є забезпеченими заставою (договір застави від 31 жовтня 2012 року N 21912Z4) та іпотекою (іпотечні договори від 15 листопада 2012 року N 21912Z6, від 09 березня 2013 року N 21913Z1 і від 31 січня 2014 року N 21913Z2).
      9. У результаті розгляду зазначеної заяви відповідач включив вимоги позивача до реєстру акцептованих вимог кредиторів ПАТ "Дельта Банк" у загальному розмірі 1 432 549 832,60 грн. з яких:
      - 404 331 313,76 грн простроченої заборгованості за кредитним договором від 04 листопада 2011 року N 21911D2 та 7 264 116,68 грн процентів за користування кредитом;
      - 943 500 000,00 грн заборгованості за номінальною вартістю облігацій і 5 486 950,00 грн заборгованості зі сплати відсотків за цими облігаціями;
      - 71 967 452,16 грн грошових коштів, які знаходяться на рахунку позивача на підставі укладеного з ПАТ "Дельта Банк" договору про відкриття та ведення кореспондентського рахунку від 11 вересня 2012 року N 110912-Л.
      10. Разом із тим, відповідач не включив до реєстру акцептованих вимог кредиторів ПАТ "Дельта Банк" вимоги АТ "Укрексімбанк" в загальному розмірі 6 426 405,83 грн щодо нарахування позивачем штрафних санкцій та інфляційних втрат за порушення ПАТ "Дельта Банк" зобов'язань, передбачених кредитним договором від 04 листопада 2011 року N 21911D2 і договором про відкриття та ведення кореспондентського рахунку від 11 вересня 2012 року N 110912-Л.
      11. У подальшому АТ "Укрексімбанк" звернулося до суду із зазначеним позовом.
      12. Позов обґрунтовано тим, що відповідач не визнав у повному обсязі кредиторські вимоги позивача до визнаного неплатоспроможним ПАТ "Дельта Банк".
      Короткий зміст рішень суду першої та апеляційної інстанцій
      13. Господарський суд міста Києва рішенням від 08 серпня 2017 року позов задовольнив частково. Зобов'язав відповідача включити до реєстру акцептованих вимог кредиторів ПАТ "Дельта Банк" кредиторські вимоги позивача в розмірі 5 103 866,29 грн. в іншій частині в задоволенні позову суд відмовив.
      14. Київський апеляційний господарський суд постановою від 13 листопада 2017 року рішення Господарського суду міста Києва від 08 серпня 2017 року залишив без змін.
      15. Залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, апеляційний суд погодився з висновками про те, що із загального розміру заявлених позивачем кредиторських вимог (1 438 976 238,43 грн), вимоги в розмірі 1 437 653 698,89 грн підтверджені наявними в матеріалах справи доказами, а тому відповідач безпідставно не включив до реєстру акцептованих вимог кредиторів ПАТ "Дельта Банк" вимоги в розмірі 5 103 866,29 грн. які складаються з пені, 3 % річних та інфляційних втрат, нарахованих за прострочення сплати процентів за кредитним договором від 04 листопада 2011 року N 21911D2 та за невиконання міжбанківського розрахункового документа SWIFT МТ202 ref:ZS4062 від 18 лютого 2015 року щодо переказу коштів позивача на підставі договору про відкриття та ведення кореспондентського рахунку від 11 вересня 2012 року N 110912-Л.
      16. Відмовляючи в задоволенні позову в частині зобов'язання відповідача окремо внести до реєстру акцептованих вимог кредиторів грошові вимоги позивача за кредитним договором від 04 листопада 2011 року N 21911D2 у розмірі 416 131 602,83 грн як забезпечені заставою та іпотекою, суд першої інстанції керувався тим, що Закон України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" не містить винятків щодо позачергового задоволення вимог кредиторів, забезпечених заставою, а лише передбачає спеціальний порядок погашення таких вимог шляхом продажу Фондом заставленого майна.
      17. Також суди попередніх інстанцій визначили, що оскільки цей спір виник на підставі цивільно-правових угод між позивачем та банком, в якому запроваджено процедуру ліквідації та призначено відповідну уповноважену особу Фонду на її здійснення, то з огляду на суб'єктний склад сторін цей спір є підвідомчим господарським судам і на нього не поширюється юрисдикція адміністративних судів.
      Короткий зміст вимог касаційних скарг
      18. 05 грудня 2017 року до Вищого господарського суду України звернулася уповноважена особа Фонду з касаційною скаргою на рішення Господарського суду міста Києва від 08 серпня 2017 року й постанову Київського апеляційного господарського суду від 13 листопада 2017 року.
      19. У касаційній скарзі уповноважена особа Фонду просить скасувати зазначені судові рішення, а в задоволенні позову відмовити в повному обсязі.
      20. Разом із тим 06 грудня 2017 року АТ "Укрексімбанк" звернулося до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просило скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 08 серпня 2017 року й постанову Київського апеляційного господарського суду від 13 листопада 2017 року в частині відмови в задоволенні вимог позивача і прийняти нове рішення, яким задовольнити позов у повному обсязі.
      Узагальнені доводи осіб, які подали касаційні скарги
      21. Мотивуючи касаційну скаргу, уповноважена особа Фонду зазначила, що реєстр акцептованих вимог кредиторів ПАТ "Дельта Банк" був складений правомірно та відповідно до положень Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб".
      22. Водночас, на думку відповідача, оскільки правилами здійснення бухгалтерського обліку та звітності в банках, установленими Національним банком України, не передбачено можливості самостійного нарахування банком штрафних та економічних санкцій за невиконання чи неналежне виконання ним зобов'язань за господарськими договорами та відображення таких санкцій у власному бухгалтерському обліку, а позивач не звертався до суду з позовом про стягнення з ПАТ "Дельта Банк" штрафних санкцій за неналежне виконання умов кредитного договору та договору банківського рахунку, то включення судами цих грошових коштів до зазначеного реєстру акцептованих вимог кредиторів є безпідставним.
      23. Також відповідач зазначив, що суди неправомірно відмовили в задоволенні його клопотання про припинення провадження у справі, оскільки спір у цій справі не підлягає вирішенню в господарському суді, а відноситься до справ адміністративної юрисдикції; позов подано до відповідача, який не має статусу юридичної особи або громадянина - суб'єкта підприємницької діяльності й не є учасником корпоративних відносин.
      24. Натомість, наведені в касаційній скарзі АТ "Укрексімбанк" вимоги обґрунтовані безпідставним віднесенням відповідачем забезпечених заставою та іпотекою кредиторських вимог АТ "Укрексімбанк" у розмірі 416 131 602,83 грн до сьомої черги реєстру акцептованих вимог кредиторів, а також невключенням до цього реєстру підтверджених первинною бухгалтерською документацією вимог на суму 6 426 405,83 грн. нарахованих позивачем штрафних санкцій за неналежне виконання ПАТ "Дельта Банк" зобов'язань.
      25. Крім того, позивач указав, що законно визначив розмір штрафних санкцій за неналежне виконання ПАТ "Дельта Банк" умов кредитного договору та договору банківського рахунку станом на дату, яка передувала даті введення в ньому тимчасової адміністрації, що відповідає вимогам чинного законодавства, а зокрема й Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб".
      Узагальнений виклад позицій учасників справи, наведених у запереченнях на касаційні скарги
      26. 29 січня 2018 року до Верховного Суду надійшло заперечення (відзив) Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на касаційну скаргу АТ "Укрексімбанк", в якому стверджується, що задоволення кредиторських вимог Фондом гарантування вкладів фізичних осіб може здійснюватися виключно в порядку, визначеному Законом України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", який містить вичерпний перелік черг кредиторів неплатоспроможного банку, тому, оскільки чинним законодавством не передбачено "спеціальних" чи "окремих" черг, відповідні позовні вимоги є такими, що не підлягають задоволенню. Натомість, забезпечені заставою та іпотекою майна вимоги позивача задовольнятимуться за рахунок реалізації такого майна, незалежно від того, до якої черги такі вимоги відносяться.
      27. Також 31 січня 2018 року до Верховного Суду надійшло заперечення (відзив) АТ "Укрексімбанк" на касаційну скаргу уповноваженої особи Фонду, в якому позивач вкотре наголосив на обґрунтованості вимог, викладених у касаційній скарзі, а також заперечує щодо доводів відповідача про порушення судами норм процесуального права стосовно розгляду цієї справи в порядку господарського судочинства, оскільки уповноважена особа Фонду не здійснює владних управлінських функцій, а є ліквідатором юридичної особи, яка не припинена, тому спір між двома суб'єктами господарювання, зокрема між боржником і кредитором, підлягає розгляду саме господарським судом.
      Короткий зміст ухвал суду касаційної інстанції
      28. Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду ухвалою від 15 січня 2018 року відкрив касаційне провадження за касаційними скаргами АТ "Укрексімбанк" та уповноваженої особи Фонду на рішення Господарського суду міста Києва від 08 серпня 2017 року й постанову Київського апеляційного господарського суду від 13 листопада 2017 року, призначив їх розгляд на 06 лютого 2018 року, а також відмовив у задоволенні заяви уповноваженої особи Фонду про зупинення виконання оскаржуваного рішення суду першої інстанції до закінчення його перегляду в касаційному порядку.
      29. 06 лютого 2018 року Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду передав справу N 910/8132/17 разом із касаційними скаргами АТ "Укрексімбанк" та уповноваженої особи Фонду на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
      30. Зазначену ухвалу Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду мотивував тим, що однією з підстав оскарження судових рішень у цій справі є порушення підвідомчості спору господарським судам, а також звернув увагу на різність у застосуванні Верховним Судом України частини третьої статті 2 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", статті 1 Закону України "Про банки і банківську діяльність", пункту 6 статті 2 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" та статті 12 Господарського процесуального кодексу України (у редакції, що діяла до набрання чинності Законом N 2147-VIII) щодо юрисдикції адміністративних судів з розгляду спорів, що стосуються оскарження дій, бездіяльності, рішень уповноваженої особи Фонду на ліквідацію банку та зобов'язання її вчинити дії, зокрема, у постановах Верховного Суду України від 16 лютого 2016 року у справі N 21-4846а15, від 15 червня 2016 року у справі N 21-286а16 та від 20 вересня 2016 року у справі N 21-2288а16.
      31. Велика Палата Верховного Суду ухвалою від 22 лютого 2018 року справу прийняла та призначила до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням учасників справи.
      32. При цьому Велика Палата Верховного Суду зазначила, що аналіз судового рішення колегії суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду про передачу цієї справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду свідчить про те, що воно не містить мотивів необхідності відступити від висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у наведених постановах Верховного Суду України, при розгляді цієї справи. Натомість розмежування юрисдикції адміністративних та господарських судів щодо наведених спорів, які виникають під час ліквідації банку, є виключною правовою проблемою, вирішення якої необхідне для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики, що є підставою для розгляду цієї справи Великою Палатою Верховного Суду.
      ПОЗИЦІЯ ВЕЛИКОЇ ПАЛАТИ ВЕРХОВНОГО СУДУ
      (1) Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів першої та апеляційної інстанцій
      (1.1) Щодо юрисдикції суду
      33. Доводи уповноваженої особи Фонду щодо юрисдикції адміністративних судів при розгляді цієї справи Велика Палата Верховного Суду вважає безпідставними з огляду на таке.
      34. Відповідно до частини першої статті 1 Господарського процесуального кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з установленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
      35. Господарський суд порушує справи за позовними заявами підприємств та організацій, які звертаються до господарського суду за захистом своїх прав та охоронюваних законом інтересів (абзац 2 частини першої статті 2 Господарського процесуального кодексу України у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).
      36. Підвідомчість господарських справ установлена статтею 12 Господарського процесуального кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), згідно з пунктом 1 частини першої якої господарським судам підвідомчі справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні господарських договорів, у тому числі щодо приватизації майна, та з інших підстав, крім спорів про приватизацію державного житлового фонду; спорів, що виникають при погодженні стандартів та технічних умов; спорів про встановлення цін на продукцію (товари), а також тарифів на послуги (виконання робіт), якщо ці ціни і тарифи відповідно до законодавства не можуть бути встановлені за угодою сторін; спорів, що виникають із публічно-правових відносин та віднесені до компетенції Конституційного Суду України та адміністративних судів та інших спорів, вирішення яких відповідно до законів України та міжнародних договорів України віднесено до відання інших органів.
      37. 15 грудня 2017 року набрав чинності Закон України від 3 жовтня 2017 року N 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів", яким Господарський процесуальний кодекс України викладено в новій редакції.
      38. Господарський процесуальний кодекс України в редакції, чинній на час розгляду справи Великою Палатою Верховного Суду, також установлює, що господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв'язку зі здійсненням господарської діяльності та інші справи у визначених законом випадках, зокрема справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов'язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці; справи у спорах щодо оскарження актів (рішень) суб'єктів господарювання та їх органів, посадових та службових осіб у сфері організації та здійснення господарської діяльності, крім актів (рішень) суб'єктів владних повноважень, прийнятих на виконання їхніх владних управлінських функцій, та спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем; й інші справи у спорах між суб'єктами господарювання (пункти 1, 10, 15 частини першої статті 20 цього Кодексу).
      39. Обґрунтовуючи касаційну скаргу, уповноважена особа Фонду зазначила, що спори за участю Фонду та уповноваженої особи Фонду є публічно-правовими і підлягають розгляду за правилами адміністративного судочинства. Велика Палата Верховного Суду не погоджується з такими доводами скаржника, з огляду на таке.
      40. Відповідно до статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.
      41. Справою адміністративної юрисдикції є переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень (стаття 3 Кодексу адміністративного судочинства України в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).
      42. Згідно з правилами визначення юрисдикції адміністративних судів щодо вирішення адміністративних справ за статтею 17 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності; спори між суб'єктами владних повноважень з приводу реалізації їхньої компетенції у сфері управління, у тому числі делегованих повноважень.
      43. Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.
      44. Разом з тим приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового особистого інтересу учасника.
      45. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило, майнового, конкретного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин. Спір є приватноправовим також у тому випадку, якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб'єктів владних повноважень.
      46. Відтак помилковим є застосування статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) та поширення юрисдикції адміністративних судів на всі спори, стороною яких є суб'єкт владних повноважень, оскільки при вирішенні питання про розмежування компетенції судів щодо розгляду адміністративних і господарських справ недостатньо застосовувати виключно формальний критерій - визначення суб'єктного складу спірних правовідносин (участь у них суб'єкта владних повноважень), тоді як визначальною ознакою для правильного вирішення спору є характер правовідносин, з яких виник спір.
      47. Водночас структура банківської системи, економічні, організаційні і правові засади створення, діяльності, реорганізації і ліквідації банків визначені Законом України від 07 грудня 2000 року N 2121-III "Про банки і банківську діяльність" (далі - Закон N 2121-III), за змістом статті 2 якого банком є юридична особа, яка на підставі банківської ліцензії має виключне право надавати банківські послуги, відомості про яку внесені до Державного реєстру банків.
      48. Натомість Законом України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" установлюються правові, фінансові та організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, повноваження, порядок виплати Фондом відшкодування за вкладами, а також відносини між Фондом, банками, Національним банком України, визначаються повноваження та функції Фонду щодо виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків.
      49. Згідно із частиною першою статті 3 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" Фонд є установою, що виконує спеціальні функції у сфері гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків у випадках, установлених цим Законом. На виконання свого основного завдання Фонд у порядку, передбаченому цим Законом, зокрема, здійснює процедуру виведення неплатоспроможних банків з ринку, у тому числі шляхом здійснення тимчасової адміністрації та ліквідації банків, організовує відчуження всіх або частини активів і зобов'язань неплатоспроможного банку, продаж неплатоспроможного банку або створення та продаж перехідного банку (пункт 8 частини другої статті 4 цього Закону).
      50. Аналіз наведених норм чинного законодавства свідчить про те, що основні функції Фонду мають як владний характер, зокрема щодо врегулювання правовідносин у сфері банківської діяльності, так і такі, що не містять владної складової, а спрямовані на здійснення процедури виведення неплатоспроможних банків з ринку, у тому числі шляхом здійснення тимчасової адміністрації та ліквідації банків.
      51. Водночас у розумінні Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" неплатоспроможним є банк, щодо якого Національний банк України прийняв рішення про віднесення його до категорії неплатоспроможних у порядку, передбаченому Законом N 2121-III. Ліквідацією банку є процедура припинення функціонування банку як юридичної особи відповідно до законодавства (пункти 6 і 8 частини першої статті 2 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб").
      52. За змістом частин першої, третьої статті 34 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" Фонд розпочинає процедуру виведення неплатоспроможного банку з ринку не пізніше наступного робочого дня після офіційного отримання рішення Національного банку України про віднесення банку до категорії неплатоспроможних, а виконавча дирекція Фонду у цей же строк призначає з числа працівників Фонду уповноважену особу Фонду (кілька уповноважених осіб Фонду), якій Фонд делегує всі або частину своїх повноважень тимчасового адміністратора. Під час тимчасової адміністрації Фонд має повне і виняткове право управляти банком відповідно до цього Закону, нормативно-правових актів Фонду та вживати дії, передбачені планом врегулювання (частина п'ята статті 34 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб").
      53. За змістом частин першої, другої статті 36 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" з дня початку процедури виведення Фондом банку з ринку призупиняються всі повноваження органів управління банку (загальних зборів, спостережної ради і правління (ради директорів) та органів контролю (ревізійної комісії та внутрішнього аудиту). Фонд набуває всі повноваження органів управління банку та органів контролю з дня початку тимчасової адміністрації і до її припинення. Протягом 15 днів, але не пізніше строків, установлених Фондом, керівники банку забезпечують передачу уповноваженій особі Фонду печаток і штампів, матеріальних та інших цінностей банку, а також протягом трьох днів - передачу печаток і штампів бухгалтерської та іншої документації банку. На період тимчасової адміністрації усі структурні підрозділи, органи та посадові особи банку підпорядковуються у своїй діяльності Фонду та уповноваженій особі Фонду в межах повноважень, установлених цим Законом та делегованих Фондом, і діють у визначених Фондом/уповноваженою особою Фонду межах та порядку.
      54. Системний аналіз наведених нормативних приписів дозволяє дійти висновку, що з моменту запровадження у банку тимчасової адміністрації Фонд набуває повноваження органів управління та контролю банку з метою реалізації покладених на нього чинним законодавством функцій. При цьому банк зберігає свою правосуб'єктність юридичної особи та відповідного самостійного суб'єкта господарювання до завершення процедури його ліквідації та внесення запису про це до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань.
      55. Такий правовий статус Фонду, визначений Законом України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", дає підстави для висновку про те, що Фонд як юридична особа публічного права може бути суб'єктом як публічно-правових, так і приватноправових правовідносин. При цьому в приватноправових відносинах, якими є здійснення функцій органу управління банку, у якому запроваджено тимчасову адміністрацію, чи банку, який ліквідується, Фонд не здійснює функцій суб'єкта владних повноважень у розумінні статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).
      56. Водночас Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на те, що визначений статтею 3 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" правовий статус Фонду, відповідно до якої він є, зокрема, юридичною особою публічного права, має відокремлене майно, яке є об'єктом права державної власності і перебуває у його господарському віданні, - не впливає на правовий статус банку, в якому запроваджено тимчасову адміністрацію або щодо якого розпочато процедуру ліквідації, оскільки Фонд розпоряджається майном такого банку від імені останнього й у межах виконання покладених на нього законодавством функцій щодо виведення неплатоспроможного банку з ринку та не здійснює в цій частині жодних владних управлінських функцій.
      57. Оскільки позивач оскаржує дії уповноваженої особи Фонду не як суб'єкта владних повноважень, а як органу управління банком, який здійснює заходи щодо забезпечення збереження активів банку, запобігання втрати майна та грошових коштів, такий спір не є публічно-правовим. При цьому, виходячи із суті позовних вимог, відповідачем у цій справі фактично є ПАТ "Дельта Банк" (в особі уповноваженої особи Фонду), а не сама уповноважена особа Фонду, як помилково вказано в позовній заяві.
      58. Отже, зважаючи на предметну юрисдикцію та характер правовідносин у цій справі, наведені в касаційній скарзі доводи уповноваженої особи Фонду про непідвідомчість цього спору господарському суду Велика Палата Верховного Суду відхиляє як необґрунтовані, натомість вважає, що суди першої й апеляційної інстанції дійшли правильних висновків про розгляд цієї справи в порядку господарського судочинства.
      59. З огляду на зазначене Велика Палата Верховного Суду вважає за необхідне відступити від висновку Верховного Суду України, викладеного в постановах від 16 лютого 2016 року у справі N 21-4846а15 і від 15 червня 2016 року у справі N 21-286а16, щодо застосування статті 12 Господарського процесуального кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) та поширення юрисдикції господарських судів на всі спори, які виникають на стадії ліквідації (банкрутства) банку, повноваження органів управління та контролю якого здійснює Фонд (його уповноважена особа). Адже при вирішенні питання про розмежування компетенції судів щодо розгляду господарських й адміністративних справ недостатньо застосовувати виключно формальний критерій - визначення суб'єктного складу спірних правовідносин (участь у них Фонду чи його уповноваженої особи) на стадії ліквідації чи банкрутства банку), тоді як визначальною ознакою для правильного вирішення спору є характер правовідносин, з яких виник спір.
      (1.2) Щодо вирішення спору по суті
      60. За змістом статті 1 Господарського процесуального кодексу України, статей 15, 16 Цивільного кодексу України та статті 20 Господарського кодексу України застосування судом будь-якого способу судового захисту вимагає наявності наступної сукупності умов: наявність у позивача певного суб'єктивного права або інтересу; порушення (невизнання або оспорювання) означеного права/інтересу відповідачем; належність обраного способу судового захисту (з погляду адекватності порушення і спроможності його усунути та поновити (захистити) право або інтерес та закріплення положеннями чинного законодавства).
      61. У цій справі предметом позову є вимога позивача про визнання протиправними дій відповідача щодо включення його кредиторських вимог до сьомої черги реєстру акцептованих вимог кредиторів неплатоспроможного банку, зобов'язання відповідача включити всі заявлені вимоги позивача до цього реєстру та окремо внести до нього грошові вимоги за кредитним договором, забезпечені заставою та іпотекою.
      62. При цьому в касаційній скарзі уповноважена особа Фонду зазначила, що включення судами штрафних та економічних санкцій за неналежне виконання ПАТ "Дельта Банк" зобов'язань за господарськими договорами до зазначеного реєстру акцептованих вимог кредиторів є безпідставним, оскільки позивач не звертався до суду з відповідним позовом про стягнення з ПАТ "Дельта Банк" штрафних санкцій за неналежне виконання умов кредитного договору від 04 листопада 2011 року N 21911D2 та договору банківського рахунку від 11 вересня 2012 року N 110912-Л.
      63. Проте Велика Палата Верховного Суду не погоджується з такими висновками, з огляду на таке.
      64. За змістом статей 626, 627 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
      65. Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору (стаття 638 Цивільного кодексу України).
      66. Згідно з приписами статей 525, 526, 629 Цивільного кодексу України і статті 193 Господарського кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами, а зобов'язання мають виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цих кодексів, інших актів цивільного законодавства. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
      67. Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (ст. 599 Цивільного кодексу України).
      68. Приписами статті 611 Цивільного кодексу України передбачено, що в разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
      69. Разом із тим, згідно з положеннями статей 1054 та 1058 Цивільного кодексу України предметом кредитного договору та договору банківського вкладу можуть бути лише грошові кошти, а тому при вирішенні спорів, пов'язаних з неналежним виконанням зобов'язань, що випливають із зазначених договорів, підлягають застосуванню норми частини другої статті 625 цього Кодексу, за змістом яких боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
      70. Аналіз зазначених норм чинного законодавства та положень укладених між сторонами договорів свідчить, що наявність чи відсутність судового рішення про стягнення суми боргу за спірними договорами, які боржник не виконав, не звільняє його від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора його права на отримання сум, передбачених статтею 625 Цивільного кодексу України, за весь час прострочення.
      71. Водночас відповідно до частин першої, другої статті 300 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи в касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів і вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
      72. Як зазначалося вище, суди попередніх інстанцій установили, що позивач є кредитором ПАТ "Дельта Банк" за кредитним договором від 04 листопада 2011 року N 21911D2, облігаціями серій V, W, X, Y, Z, A1, B1, C1, номінальною вартістю 943 500 000,00 грн. а також за договором про відкриття та ведення кореспондентського рахунку від 11 вересня 2012 року N 110912-Л.
      73. Так, 04 листопада 2011 року між АТ "Укрексімбанк" (кредитор) та ПАТ "Дельта Банк" (позичальник) укладено кредитний договір N 21911D2, за умовами якого (зі змінами, викладеними сторонами в додаткових угодах до цього договору) кредитор надав позичальнику кредит у сумі 1 347 771 045,80 грн строком з 04 листопада 2011 року по 04 листопада 2016 року за ставкою розміром 10,75 % річних, який відповідач був зобов'язаний погасити частинами шляхом перерахування коштів на рахунок позивача за визначеним графіком: 03 грудня 2011 року - 943 439 732,04 грн. 04 лютого 2015 року - 50 541 414,22 грн. 05 травня 2015 року - 50 541 414,22 грн. 04 серпня 2015 року - 50 541 414,22 грн. 04 листопада 2015 року - 50 541 414,22 грн. 04 лютого 2016 року - 50 541 414,22 грн. 05 травня 2016 року - 50 541 414,22 грн. 04 серпня 2016 року - 50 541 414,22 грн і 04 листопада 2016 року - 50 541 414,22 грн (пункти 2.1.1, 2.1.4 і 2.3.1 цього договору).
      74. На забезпечення виконання позичальником зобов'язань за цим договором сторони уклали договір застави від 31 жовтня 2012 року N 21912Z4 й іпотечні договори від 15 листопада 2012 року N 21912Z6, від 09 березня 2013 року N 21913Z1 та від 31 січня 2014 року N 21913Z2 загальною сумою забезпечення - 416 131 602,83 грн
      75. Надалі, 04 лютого 2015 року, позичальник не здійснив чергового погашення кредиту за погодженим з кредитором графіком, а також не сплатив відсотків за користування кредитом сумою 3 691 600,28 грн. на підставі чого 02 березня 2015 року АТ "Укрексімбанк" звернулося до нього з вимогою про дострокове погашення виниклої заборгованості, процентів за користування кредитом і нарахованої пені, а також з вимогою про дострокове повернення кредиту разом з нарахованими процентами за користування ним з огляду на невиконання позичальником відповідних договірних зобов'язань.
      76. Також на підставі договорів від 13 грудня 2011 року N 1320;695-Д/2011, N 1319;694-Д/2011, N 1318;693-Д/2011, N 1317;692-Д/2011, N 1316;691-Д/2011, N 1315;690-Д/2011, N 1314;689-Д/2011, N 1313;688-Д/2011, укладених між АТ "Укрексімбанк" та ПАТ "Дельта Банк" на фондовій біржі Публічного акціонерного товариства "Фондова біржа "Перспектива", та договорів, укладених між ними на фондовій біржі Публічного акціонерного товариства "Фондова біржа "ПФТС", позивач є власником емітованих ПАТ "Дельта Банк" облігацій серій V, W, X, Y, Z, A1, B1, C1 номінальною вартістю 943 500 000,00 грн. загальну вартість яких і відповідну заборгованість за ними він просив у подальшому стягнути з ПАТ "Дельта Банк".
      77. Разом з тим, 11 вересня 2012 року між АТ "Укрексімбанк" (кореспондент) та ПАТ "Дельта Банк" (банк) уклали договір про відкриття та ведення кореспондентського рахунку N 110912-Л, за змістом якого сторони встановлюють кореспондентські відносини з метою здійснення розрахунків відповідно до чинного законодавства України; для проведення розрахунків банк відкриває позивачу кореспондентський рахунок типу "Лоро" в українських гривнях, виконує за дорученням і за кошти кореспондента розрахунки на підставі цього договору та здійснює його обслуговування, при цьому міжбанківські розрахункові документи позивача виконуються датою валютування поточним робочим днем у разі наявності всіх необхідних реквізитів за умови надходження в банк (за київським часом) до 17:30, а міжбанківські розрахункові документи кореспондента, отримані після вищезазначеного часу, виконуються банком не пізніше наступного робочого дня за днем отримання доручення (пункти 1.1, 3.3 цього договору).
      78. 18 лютого 2015 року позивач направив ПАТ "Дельта Банк" SWIFT-доручення на переказ розміщених на кореспондентському рахунку власних коштів у розмірі 52 641 647,74 грн на його рахунок, на підставі невиконання якого АТ "Укрексімбанк" направило ПАТ "Дельта Банк" вимогу про повернення розміщених на цьому кореспондентському рахунку 71 967 452,16 грн і сплату штрафних санкцій за невиконання покладених на останнього зобов'язань за цим договором.
      79. На підставі зазначеного суди попередніх інстанцій визначили, що в позивача виникли кредиторські вимоги до ПАТ "Дельта Банк", які складаються із заборгованості за кредитним договором від 04 листопада 2011 року N 21911D2, зокрема із забезпечених заставою та іпотекою 404 331 313,76 грн простроченої заборгованості за кредитом, 7 264 116,68 грн прострочених процентів за користування ним, 1 388 850,37 грн пені за несвоєчасну сплату кредиту, 126 290,90 грн пені за несвоєчасну сплату процентів, 108 006,31 грн - 3 % річних (за несвоєчасне погашення кредиту), 10 228,17 грн - 3 % річних (за несвоєчасну сплату процентів), 2 648 183,78 грн інфляційних втрат (за прострочення сплати основного боргу) і 195 654,81 грн інфляційних втрат (за прострочення сплати процентів за кредитом); 943 500 000,00 грн заборгованості за номінальною вартістю облігацій серій V, W, X, Y, Z, A1, B1, C1, емітованих ПАТ "Дельта Банк", і 5 486 950,00 грн заборгованості зі сплати відсотків за цими облігаціями; а також із 71 967 452,16 грн грошових коштів, які знаходяться на рахунку позивача на підставі укладеного з ПАТ "Дельта Банк" договору про відкриття та ведення кореспондентського рахунку від 11 вересня 2012 року N 110912-Л, 579 058,13 грн пені і 47 593,82 грн - 3 % річних, нарахованих на підставі цього договору у зв'язку з невиконанням ПАТ "Дельта Банк" покладених на нього зобов'язань.
      80. Перевіривши застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права на підставі встановлених ними фактичних обставин справи та в межах доводів касаційних скарг, Велика Палата Верховного Суду погоджується з їх висновками про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог у частині зобов'язання відповідача включити до реєстру акцептованих вимог кредиторів ПАТ "Дельта Банк" вимоги в розмірі 5 103 866,29 грн. які складаються з пені, 3 % річних і правильно обчисленого судами розміру інфляційних втрат, оскільки підставою для їх нарахування стало саме порушення особою зобов'язання.
      81. Таким чином, Велика Палата Верховного Суду вважає, що при постановленні зазначених вище судових рішень у частині задоволення позовних вимог про зобов'язання відповідача включити до реєстру акцептованих вимог кредиторів ПАТ "Дельта Банк" кредиторські вимоги позивача щодо нарахованих ним штрафних санкцій, правильність визначення та обґрунтованість нарахування яких були встановлені судами в цій справі, суди попередніх інстанцій дійшли правильних висновків щодо наявності правових підстав для включення цих вимог у розмірі 5 103 866,29 грн до реєстру акцептованих вимог кредиторів ПАТ "Дельта Банк".
      82. Крім того, Велика Палата Верховного Суду вважає обґрунтованими рішення судів попередніх інстанцій і про відмову в задоволенні позовних вимог у частині зобов'язання відповідача окремо внести до реєстру акцептованих вимог кредиторів грошові вимоги позивача за кредитним договором від 04 листопада 2011 року N 21911D2 у сумі 416 131 602,83 грн як забезпечених заставою та іпотекою майна ПАТ "Дельта Банк" з огляду на таке.
      83. Відповідно до статей 546, 574 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися, зокрема, заставою. Застава виникає на підставі договору, закону або рішення суду. В силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов'язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави) (стаття 572 Цивільного кодексу України, стаття 1 Закону України від 02 жовтня 1992 року N 2654-XII "Про заставу").
      84. Відповідно до статті 584 Цивільного кодексу України, статей 4, 12 Закону України "Про заставу" предметом застави можуть бути майно та майнові права. У договорі застави визначаються суть, розмір та строк виконання зобов'язання, забезпеченого заставою, опис предмета застави, а також інші умови, відносно яких за заявою однієї зі сторін повинна бути досягнута угода.
      85. Натомість за змістом частини першої статті 575 Цивільного кодексу України та статті 1 Закону України від 05 червня 2003 року N 898-IV "Про іпотеку" іпотека як різновид застави, предметом якої є нерухоме майно, - це вид забезпечення виконання зобов'язання, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, передбаченому цим Законом.
      86. Згідно зі статтею 589 Цивільного кодексу України, з якою кореспондуються положення частини першої статті 33 Закону України від 05 червня 2003 року N 898-IV "Про іпотеку", в разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель має право задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, установлених статтею 12 цього Закону.
      87. Отже, основні положення про заставу та іпотеку, а також порядок задоволення забезпечених ними зобов'язань, визначаються загальними нормами цивільного законодавства України, у тому числі й відповідними Законами України від 02 жовтня 1992 року N 2654-XII "Про заставу" і від 05 червня 2003 року N 898-IV "Про іпотеку".
      88. Проте порядок задоволення забезпечених заставою вимог кредиторів банку, який знаходиться у стані ліквідації (відносини, що виникають у зв'язку з виведенням неплатоспроможних банків з ринку та ліквідації банків) регулюється спеціальними нормами відповідного законодавства, а саме Законом України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб".
      89. За змістом частин першої, другої статті 45 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" Фонд не пізніше робочого дня, наступного за днем отримання рішення Національного банку України про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку, розміщує інформацію про це на своїй офіційній сторінці в мережі Інтернет та здійснює опублікування відомостей про ліквідацію банку в газеті "Урядовий кур'єр" або "Голос України" не пізніше ніж через сім днів з дня початку процедури ліквідації банку.
      90. Відповідно до пункту 3 частини другої та частини третьої статті 49 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" протягом 90 днів з дня опублікування відомостей відповідно до частини другої статті 45 цього Закону Фонд складає реєстр акцептованих вимог кредиторів відповідно до вимог, установлених нормативно-правовими актами Фонду, який підлягає затвердженню виконавчою дирекцією Фонду.
      91. Згідно з частиною першою статті 52 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" кошти, одержані в результаті ліквідації та продажу майна (активів) банку, спрямовуються Фондом на задоволення вимог кредиторів у такій черговості: 1) зобов'язання, що виникли внаслідок заподіяння шкоди життю та здоров'ю громадян; 2) грошові вимоги щодо заробітної плати, що виникли із зобов'язань банку перед працівниками до прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку; 3) вимоги Фонду, що виникли у випадках, визначених цим Законом, у тому числі покриття витрат Фонду, передбачених пунктом 7 частини другої статті 20 цього Закону, витрат, пов'язаних із консолідованим продажем активів Фондом; 4) вимоги вкладників - фізичних осіб (у тому числі фізичних осіб - підприємців), які не є пов'язаними особами банку, у частині, що перевищує суму, виплачену Фондом; 5) вимоги Національного банку України, що виникли в результаті зниження вартості застави, наданої для забезпечення кредитів рефінансування; 6) вимоги фізичних осіб (у тому числі фізичних осіб - підприємців), які не є пов'язаними особами банку, платежі яких або платежі на ім'я яких заблоковано; 7) вимоги інших вкладників, які не є пов'язаними особами банку, юридичних осіб - клієнтів банку, які не є пов'язаними особами банку; 8) інші вимоги, крім вимог за субординованим боргом; 9) вимоги кредиторів банку (фізичних осіб, у тому числі фізичних осіб - підприємців, а також юридичних осіб), які є пов'язаними особами банку; 10) вимоги за субординованим боргом.
      92. При цьому майно банку, що є предметом застави, включається до складу ліквідаційної маси, але використовується виключно для позачергового задоволення вимог заставодержателя. Заставодержатель має право звернути стягнення на заставлене майно у порядку, встановленому законодавством або договором застави, та отримати задоволення своїх вимог за рахунок заставленого майна за ціною, визначеною суб'єктом оціночної діяльності, який визначений Фондом. У разі продажу Фондом заставленого майна (активів) кошти, отримані від реалізації такого майна (активів), спрямовуються на погашення вимог заставодержателя у розмірі не більше основної суми заборгованості за забезпеченим таким майном (активами) зобов'язанням разом з нарахованими процентами після відшкодування Фонду витрат на утримання та продаж такого майна. Решта коштів включається до ліквідаційної маси банку. У разі якщо обсяг коштів від продажу Фондом заставленого майна недостатній для задоволення вимог заставодержателя, незадоволені вимоги підлягають задоволенню в порядку черговості, встановленої цим Законом (частина третя статті 52 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб").
      93. Аналіз зазначених положень Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" свідчить, що встановлені цим Законом черговість та порядок задоволення вимог кредиторів банку жодним чином не суперечать відповідним приписам щодо позачергового задоволення вимог заставодержателя за рахунок майна банку, що є предметом застави. Отже, віднесення кредиторських вимог АТ "Укрексімбанк" до сьомої черги реєстру акцептованих вимог кредиторів ПАТ "Дельта Банк", у тому числі й забезпечених заставою, не позбавляє позивача права на позачергове задоволення цих вимог за рахунок цього майна у встановленому чинним законодавством порядку.
      94. Велика Палата Верховного Суду окремо звертає увагу на те, що 21 серпня 2017 року рішенням виконавчої дирекції Фонду N 3711, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 07 вересня 2017 року за N 1104/30972, затверджено Положення про порядок складання і ведення реєстру акцептованих вимог кредиторів та задоволення вимог кредиторів банків, що ліквідуються, за змістом пунктів 13, 14 розділу VIII "Заходи щодо задоволення акцептованих вимог кредиторів" якого в разі продажу майна (активів) банку, що є предметом застави за кредиторськими вимогами заставодержателя, здійснюється позачергове задоволення вимог такого заставодержателя; у разі продажу Фондом заставленого майна (активів) кошти, отримані від реалізації такого майна (активів), спрямовуються на погашення вимог заставодержателя у розмірі не більше основної суми заборгованості за забезпеченим таким майном (активами) зобов'язанням разом із нарахованими процентами після відшкодування Фонду витрат на утримання та продаж такого майна, решта коштів включається до ліквідаційної маси банку. Проте спірні правовідносини у цій справі виникли раніше (2015 рік), а відповідно до статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, тому приписи зазначеного Положення застосуванню не підлягають.
      95. За викладених обставин Велика Палата Верховного Суду вважає, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій є законними та обґрунтованими.
      Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
      96. За змістом пункту 1 частини першої статті 308 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.
      97. З огляду на викладене Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що судові рішення судів першої та апеляційної інстанції слід залишити без змін, а касаційні скарги АТ "Укрексімбанк" та уповноваженої особи Фонду - без задоволення.
      Щодо судових витрат
      98. За змістом частини четвертої статті 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати, пов'язані з розглядом справи, у разі задоволення позову покладаються на відповідача.
      99. Зважаючи на висновок Великої Палати Верховного Суду про залишення касаційних скарг АТ "Укрексімбанк" та уповноваженої особи Фонду без задоволення, судові витрати, понесені у зв'язку з переглядом справи, покладаються на скаржників.
      Висновок про правильне застосування норм права
      100. За змістом статей 1, 12 Господарського процесуального кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), з урахуванням приписів Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", справи у спорах між суб'єктами господарювання, де однією зі сторін є банк, повноваження органів управління та контролю якого здійснює Фонд гарантування вкладів фізичних осіб під час процедури виведення такого банку з ринку або його ліквідації, у тому числі в особі уповноваженої особи (осіб) Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, відносяться до юрисдикції господарських судів.
      Керуючись статтями 300-302, 306, 308, 309, 314-317 Господарського процесуального кодексу України, Велика Палата Верховного Суду
      ПОСТАНОВИЛА:
      Касаційну скаргу уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" Кадирова В.В. та касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Державний експортно-імпортний банк України" залишити без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 08 серпня 2017 року й постанову Київського апеляційного господарського суду від 13 листопада 2017 року - без змін.
      Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною й оскарженню не підлягає.
      Повний текст постанови складений 23 квітня 2018 року.
      Головуючий суддя В.С. Князєв Суддя-доповідач В.Ю. Уркевич Судді: Н.О. Антонюк Н.П. Лященко В.В. Британчук О.Б. Прокопенко Д.А. Гудима Л.І. Рогач В.І. Данішевська І.В. Саприкіна О.С. Золотніков О.М. Ситнік Л.М. Лобойко О.Г. Яновська
    • Автор: ANTIRAID
      Державний герб України
      Постанова
      Іменем України
      13 березня 2018 року
      м. Київ
      Справа № 415/2542/15-ц
      Провадження № 14-40 цс 18
      Велика Палата Верховного Суду у складі:
      головуючого - Князєва В.С.,
      судді-доповідача - Гудими Д. А.,
      суддів: Антонюк Н. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Данішевської В. І., Золотнікова О. С., Кібенко О. Р., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Прокопенка О. Б., Рогач Л. І., Саприкіної І. В., Ситнік О. М., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г.
      розглянула справу за позовом Публічного акціонерного товариства (далі - ПАТ) «Златобанк» (правонаступник - Товариство з обмеженою відповідальністю (далі - ТзОВ) «Фінансова компанія «Морган Кепітал») до Приватного підприємства (далі - ПП) «Снабтехмонтаж», ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ТзОВ «Сав-пласт» про стягнення заборгованості за кредитним договором
      за касаційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Апеляційного суду Луганської області від 26 травня 2016 року, ухвалене суддею Фастовцем В. М., й ухвалу Апеляційного суду Луганської області від 26 травня 2016 року, постановлену колегією суддів у складі: Лозко Ю. П., Оробцової Р. І., Українцевої Л. Д.
      Учасники справи:
      позивач: ТзОВ «Фінансова компанія «Морган Кепітал»;
      відповідачі: ПП «Снабтехмонтаж», ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ТзОВ «Сав-пласт».
      ІСТОРІЯ СПРАВИ
      Короткий зміст позовних вимог
      1. У квітні 2015 року ПАТ «Златобанк» звернулось до суду з позовом до ПП «Снабтехмонтаж» (далі також - позичальник, боржник за основним зобов'язанням), ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ТзОВ «Сав-пласт» про стягнення заборгованості за кредитним договором від 6 грудня 2013 року № 307/19/13-KLMV (далі - кредитний договір), яка складається з: основного боргу у сумі 234 000,00 доларів США, боргу за процентами у сумі 10 731,50 доларів США, пені у сумі 13 854,87 грн, штрафу за неналежне виконання зобов'язань у сумі 5 000,00 грн.
      2. Позовна заява мотивована неналежним виконанням ПП «Снабтехмонтаж» зобов'язань за кредитним договором, внаслідок чого станом на 7 квітня 2015 року виникла вказана заборгованість.
      3. У зв'язку з дією договорів поруки, укладених з ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 і з ТзОВ «Сав-пласт» (далі разом - поручителі), позивач просив стягнути заборгованість за кредитним договором з ПП «Снабтехмонтаж» як з боржника за основним зобов'язанням і з поручителів.
      Короткий зміст рішення суду першої інстанції
      4. 24 вересня 2015 року Лисичанський міський суд Луганської області ухвалив рішення, яким відмовив у задоволенні позову.
      5. Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що на рахунках ПП «Снабтехмонтаж» та ОСОБА_4, відкритих у позивача, було достатньо коштів для погашення заборгованості за кредитом. Оскільки ПП «Снабтехмонтаж» і ОСОБА_4 погодили списання коштів з їхніх рахунків на користь позивача для погашення заборгованості за кредитним договором, то позов до всіх відповідачів у справі не підлягає задоволенню у повному обсязі. Задоволення позову за вказаних обставин не відповідало би принципу справедливості та вимогам національного і міжнародного права.
      Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції
      6. 26 травня 2016 року Апеляційний суд Луганської області ухвалив рішення, яким скасував рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позову до ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 про стягнення боргу. У цій частині ухвалив нове рішення, яким позов задовольнив частково:
      - стягнув з ОСОБА_3 на користь позивача заборгованість за кредитним договором у розмірі 234 000,00 доларів США і за процентами у розмірі 10 731,50 доларів США;
      - стягнув з ОСОБА_4 на користь позивача заборгованість за кредитним договором у розмірі 234 000,00 доларів США і за процентами у розмірі 10 731,50 доларів США;
      - стягнув з ОСОБА_5 на користь позивача заборгованість за кредитним договором у розмірі у 234 000,00 доларів США і за процентами у розмірі 10 731,50 доларів США;
      - вирішив питання про розподіл судових витрат;
      - в іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.
      7. 26 травня 2016 року Апеляційний суд Луганської області ухвалою скасував рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позову до ПП «Снабтехмонтаж» і ТзОВ «Сав-пласт», а провадження у цій частині закрив.
      8. Закриваючи провадження, суд апеляційної інстанції на підставі частин першої та другої статті 15 Цивільного процесуального кодексу (далі - ЦПК) України (у редакції, чинній на момент постановлення ухвали), статей 1 і 12 Господарського процесуального кодексу (далі - ГПК) України (у редакції, чинній на момент постановлення ухвали) дійшов висновку, що позивач заявив вимоги про стягнення заборгованості за кредитним договором до юридичних осіб (ПП «Снабтехмонтаж» як позичальника і ТзОВ «Сав-пласт» як поручителя), а тому справа у цій частині не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
      Короткий зміст вимог касаційної скарги
      9. У червні 2016 року ОСОБА_3 подав касаційну скаргудо Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ, вважаючи, що суд апеляційної інстанції неправильно застосував норми матеріального права та порушив норми процесуального права.
      10. У касаційній скарзі просить скасувати рішення Апеляційного суду Луганської області від 26 травня 2016 року, скасувати в частині закриття провадження щодо позовних вимог до ПП «Снабтехмонтаж» ухвалу Апеляційного суду Луганської області від 26 травня 2016 року та залишити в силі рішення Лисичанського міського суду Луганської області від 24 вересня 2015 року.
      Короткий зміст ухвали суду касаційної інстанції
      11. 1 лютого 2018 року Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду ухвалою передав справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
      12. Вказану ухвалу суд обґрунтував тим, що ОСОБА_3 оскаржує рішення Апеляційного суду Луганської області від 26 травня 2016 року й ухвалу Апеляційного суду Луганської області від 26 травня 2016 року з підстав порушення судами правил суб'єктної юрисдикції.
      АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
      (1) Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
      13. ОСОБА_3 вважає, що суд апеляційної інстанції зробив передчасний висновок про закриття провадження у справі в частині позовних вимог до ПП «Снабтехмонтаж», оскільки справа підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства у разі, якщо однією зі сторін є фізична особа, а вимоги взаємопов'язані між собою і окремий їх розгляд неможливий. Зокрема, це можуть бути позови банку (іншої фінансової установи) до фізичної особи-позичальника і до юридичної особи-поручителя чи навпаки, які виникли з одних і тих самих кредитних правовідносин.
      14. Крім того, вказує на те, що обов'язок нести солідарну відповідальність визначає обов'язок боржника та всіх поручителів, а не окремих з них.
      15. Поручителі не несуть між собою солідарної відповідальності за кредитним договором і у разі погашення заборгованості не зможуть звернутися з відповідними вимогами один до одного або припинити виконання зобов'язання у разі погашення суми заборгованості одним із них.
      16. Ухвалюючи 26 травня 2016 року рішення, суд апеляційної інстанції вийшов за межі заявлених позивачем позовних вимог, оскільки позивач просив стягнути заборгованість у сумі 234 000,00 доларів США та проценти у сумі 10 731,50 доларів США солідарно з усіх відповідачів (ПП «Снабтехмонтаж», ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ТзОВ «Сав-пласт»), а в ухваленому рішенні суд стягнув кошти лише з ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, чим поклав на них надмірний тягар.
      (2) Позиції інших учасників справи
      17. ОСОБА_4 надав пояснення, в яких підтримав касаційну скаргу.
      18. Інші учасники справи позиції щодо касаційної скарги не висловили.
      ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
      (1) Оцінка аргументів учасників справи та висновків судів першої й апеляційної інстанцій
      19. ЦПК України у редакції, чинній на час розгляду справи у судах першої й апеляційної інстанцій, передбачав, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають, зокрема, з цивільних і земельних відносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства (частина перша статті 15).
      20. ЦПК України у редакції, чинній на час розгляду справи Великою Палатою Верховного Суду, також встановлює, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають, зокрема, з цивільних правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства (частина перша статті 19).
      21. Господарський процесуальний кодекс (далі - ГПК) України у редакції, чинній на час розгляду справи судами першої й апеляційної інстанцій, встановлював юрисдикцію господарських судів у вирішенні, зокрема, спорів, що виникають при виконанні господарських договорів, крім: спорів про приватизацію державного житлового фонду; спорів, що виникають при погодженні стандартів та технічних умов; спорів про встановлення цін на продукцію (товари), а також тарифів на послуги (виконання робіт), якщо ці ціни і тарифи відповідно до законодавства не можуть бути встановлені за угодою сторін; спорів, що виникають із публічно-правових відносин і віднесені до компетенції Конституційного Суду України та адміністративних судів; інших спорів, вирішення яких відповідно до законів України та міжнародних договорів України віднесено до відання інших органів (пункт 1 частини другої статті 12).
      22. ГПК України у редакції, що набрала чинності 15 грудня 2017 року, передбачає, що господарські суди розглядають справи у спорах, які виникають, зокрема, при виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов'язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи-підприємці (пункт 1 частини першої статті 20).
      23. Тобто, з 15 грудня 2017 року господарські суди мають юрисдикцію, зокрема, щодо розгляду: спорів стосовно правочинів, укладених для забезпечення виконання основного зобов'язання, якщо сторонами цього основного зобов'язання є юридичні особи та (або) фізичні особи-підприємці. У цьому випадку суб'єктний склад сторін правочинів, укладених для забезпечення виконання основного зобов'язання, не має значення для визначення юрисдикції господарського суду щодо розгляду відповідної справи. Така юрисдикція визначається, враховуючи суб'єктний склад основного зобов'язання.
      24. Суди першої й апеляційної інстанцій встановили, що позов до відповідачів з вимогами про стягнення заборгованості за кредитним договором був поданий до ПП «Снабтехмонтаж» як позичальника, який допустив неналежне виконання зобов'язань за цим договором, а також поручителів - ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 і ТзОВ «Сав-пласт».
      25. Апеляційний суд Луганської області 26 травня 2016 року постановив ухвалу про закриття провадження у справі в частині позову до ПП «Снабтехмонтаж» як позичальника і ТзОВ «Сав-пласт» як поручителя, оскільки вимоги до цих відповідачів не підлягають розгляду в порядку цивільного судочинства, й ухвалив рішення про стягнення заборгованості за кредитним договором лише з поручителів-фізичних осіб - ОСОБА_3, ОСОБА_4 і ОСОБА_5
      26. Правовою підставою для постановлення ухвали апеляційний суд вважав приписи частини першої та другої статті 15 і статті 16 ЦПК України (у редакції, чинній на час розгляду справи судами першої й апеляційної інстанцій), а також статті 12 ГПК України (у редакції, чинній на час розгляду справи судами першої й апеляційної інстанцій).
      27. Так, стаття 16 ЦПК України вказувала на те, що не допускається об'єднання в одне провадження вимог, які підлягають розгляду за правилами різних видів судочинства, якщо інше не встановлено законом. Тобто, цей припис унеможливлював розгляд в одному провадженні вимог, які за предметом належать до юрисдикції різних судів.
      28. Заявлена у цій справі позовна вимога про стягнення заборгованості за кредитним договором солідарно з боржника та поручителів могла бути предметом розгляду як в порядку цивільного, так і в порядку господарського судочинства, оскільки зазначені стаття 15 ЦПК України та стаття 12 ГПК України не встановлювали відповідної заборони.
      29. Проте поряд з предметним критерієм для визначення юрисдикції має враховуватися також суб'єктний критерій.
      30. Вимога про стягнення заборгованості за кредитним договором була заявлена у цій справі до ПП «Снабтехмонтаж» як позичальника за кредитним договором, а також до його поручителів - ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 і ТзОВ «Сав-пласт», кожен з яких за умовами договорів поруки погодився розділити відповідальність із позичальником за наслідки невиконання останнім зобов'язання за кредитним договором.
      31. Стаття 1 ГПК України (у редакції, чинній на час розгляду справи судами першої й апеляційної інстанцій) обмежувала участь фізичних осіб у господарському судочинстві окремими категоріями спорів, до яких не було віднесено спори щодо виконання умов кредитного договору між кредитором, боржником за основним зобов'язанням і поручителями, частина з яких є фізичними особами.
      32. Натомість, ЦПК України (у редакції, чинній на час розгляду справи судами першої й апеляційної інстанцій) не містив обмежень щодо розгляду спорів з таким предметом залежно від суб'єктного складу учасників процесу.
      33. Крім того, вирішення за правилами господарського судочинства такого спору в частині позовних вимог до боржника й одного поручителя, які є юридичними особами, а за правилами цивільного судочинства - в частині позовних вимог до поручителів, які є фізичними особами та несуть солідарну з боржником відповідальність, порушуватиме принцип повноти, всебічності й об'єктивності з'ясування обставин справи, що випливає, зокрема, зі змісту частини другої статті 160 ЦПК України (у редакції, чинній на час розгляду справи судами першої й апеляційної інстанцій), оскільки дослідження одного і того ж предмету та тих самих підстав позову здійснюватиметься судами різних юрисдикцій.
      34. З огляду на вказане Велика Палата Верховного Суду вважає необґрунтованим висновки апеляційного суду про необхідність закриття провадження у справі в частині позовних вимог до боржника й одного з поручителів, які є юридичними особами, та про задоволення позовних вимог до поручителів-фізичних осіб.
      35. Позовні вимоги до кількох відповідачів мали розглядатися в одному провадженні, якщо такі вимоги однорідні, зокрема, нерозривно пов'язані між собою або від вирішення однієї з них залежало вирішення інших. Такий розгляд не допускався, коли була відсутня спільність предмета позову.
      36. Стаття 554 Цивільного кодексу (далі - ЦК) України встановлює, що у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки. Особи, які спільно дали поруку, відповідають перед кредитором солідарно, якщо інше не встановлено договором поруки.
      37. Норми права, що регулюють інститут поруки, не передбачають солідарної відповідальності поручителів між собою за різними договорами поруки, якщо цими договорами не передбачено іншого.
      38. Суди першої й апеляційної інстанцій встановили, що позивач уклав окремі договори поруки з ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 і з ТзОВ «Сав-пласт». Ці договори не передбачають солідарної відповідальності поручителів. Відтак, вказані особи не несуть солідарної відповідальності перед позивачем.
      39. Відповідальність поручителів перед позивачем є солідарною разом з ПП «Снабтехмонтаж» як боржником за основним зобов'язанням. Вказане випливає з пунктів 1.2 договорів поруки № 307/19/13-KLMV/P-1, укладеного з ОСОБА_3, № 307/19/13-KLMV/P-2, укладеного з ОСОБА_4, № 307/19/13-KLMV/P-3, укладеного з ОСОБА_5, і № 307/19/13-KLMV/P-4, укладеного з ТзОВ «Сав-пласт».
      40. Відповідно до частини першої статті 543 ЦК України у разі солідарного обов'язку боржників (солідарних боржників) кредитор має право вимагати виконання обов'язку частково або в повному обсязі як від усіх боржників разом, так і від будь-кого з них окремо.
      41. Відтак, з огляду на солідарний обов'язок перед кредитором боржника за основним зобов'язанням і поручителя кредитор має право вибору звернення з вимогою до них разом чи до будь-кого з них окремо.
      42. У цій справі заявлені однакові позовні вимоги до кожного з відповідачів щодо стягнення заборгованості за одним кредитним договором солідарно з позичальника та поручителів.
      43. Право особи заявити однорідні позовні вимоги до кількох відповідачів передбачена у процесуальному законі незалежно від того, чи існує між цими відповідачами солідарне зобов'язання. Спільний розгляд позовних вимог кредитора до боржника за основним зобов'язанням і кількох поручителів не створює солідарного обов'язку для останніх.
      44. Позовні вимоги у цій справі є однорідними та нерозривно пов'язаними з обов'язком належного виконання основного зобов'язання за кредитним договором. Тому ефективний судовий захист прав та інтересів позивача буде можливим за умови розгляду цього спору в межах однієї справи одним судом. Такий розгляд вплине, зокрема, і на ефективність виконання відповідного рішення суду із забезпеченням прав усіх учасників відповідних правовідносин.
      45. З огляду на це Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на відступлення у цій справі від висновків, яких дійшов Верховний Суд України у постанові від 1 березня 2017 року, ухваленій у справі № 6-923цс16 за позовними вимогами юридичної особи-кредитора до юридичної особи-боржника, юридичних осіб-поручителів і фізичної особи-поручителя, які виникли з окремих договорів кредиту та поруки і не передбачали солідарну відповідальність поручителів між собою.
      46. Такі позовні вимоги до відповідачів, як встановив Верховний Суд України, можуть бути самостійними й окремими предметами позовів, пред'явлених залежно від суб'єктного складу сторін за правилами господарського чи цивільного судочинства. Проте Велика Палата Верховного Суду вважає, що захист прав кредитора у справі за його позовом до боржника і кількох поручителів у межах одного виду судочинства є більш прогнозованим і відповідає принципу правової визначеності, оскільки не допускає роз'єднання вимог кредитора до сторін солідарного зобов'язання залежно від суб'єктного складу останнього. Вказане підтверджує і припис пункту 1 частини першої статті 20 ГПК України у редакції Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII (див. пункти 22-23 цієї постанови).
      47. ЦПК України (у редакції, чинній на час розгляду справи судами першої й апеляційної інстанцій) не передбачав обмежень щодо розгляду спору з таким предметом і суб'єктним складом, як у цій справі, в порядку цивільного судочинства, а ГПК України (у редакції, чинній на час розгляду справи судами першої й апеляційної інстанцій) навпаки встановлював обмеження за суб'єктним критерієм, які унеможливлювали розгляд позову кредитора-юридичної особи до боржника-юридичної особи та поручителів, один з яких є юридичною особою, а інші - фізичними особами.
      48. Відтак, ВеликаПалата Верховного Суду доходить висновку, що цей спір, ініційований у суді на підставі процесуальних норм, які діяли до 15 грудня 2017 року, підлягає розгляду за правилами цивільного судочинства.
      (2) Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
      (2.1) Щодо суті касаційної скарги
      49. Згідно з положеннями пункту 2 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право: скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.
      50. Відповідно до статті 411 ЦПК України справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом.
      51. Згідно з частиною третьою статті 406 ЦПК України касаційні скарги на ухвали суду апеляційної інстанції розглядаються у порядку, передбаченому для розгляду касаційних скарг на постанови суду апеляційної інстанції.
      52. ВеликаПалата Верховного Суду вважає, що касаційна скарга є частково обґрунтованою. Тому ухвала Апеляційного суду Луганської області від 26 травня 2016 року та рішення Апеляційного суду Луганської області від 26 травня 2016 року підлягають скасуванню, а матеріали справи - передачі на новий розгляд до Апеляційного суду Луганської області.
      (2.2) Щодо судових витрат
      53. З огляду на висновок щодо суті касаційної скарги судові витрати, понесені у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, підлягають розподілу за результатами розгляду спору.
      (3) Висновки про правильне застосування норм права
      54. Стаття 554 ЦК України встановлює, що у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки. Особи, які спільно дали поруку, відповідають перед кредитором солідарно, якщо інше не встановлено договором поруки.
      55. Норми права, що регулюють інститут поруки, не передбачають солідарної відповідальності поручителів між собою за різними договорами поруки, якщо цими договорами не передбачено іншого.
      56. Відповідно до частини першої статті 543 ЦК України у разі солідарного обов'язку боржників (солідарних боржників) кредитор має право вимагати виконання обов'язку частково або в повному обсязі як від усіх боржників разом, так і від будь-кого з них окремо.
      57. Право особи заявити однорідні позовні вимоги до кількох відповідачів передбачена у процесуальному законі незалежно від того, чи існує між цими відповідачами солідарне зобов'язання. Тому можливим є пред'явлення позову до кількох відповідачів стосовно стягнення заборгованості за одним кредитним договором солідарно з позичальника та з кількох поручителів, якщо останні не є солідарними боржниками між собою.
      58. Спільний розгляд позовних вимог кредитора до боржника за основним зобов'язанням і кількох поручителів не створює солідарного обов'язку для останніх. За умови розгляду такого спору в межах однієї справи одним судом гарантується ефективний захист прав та інтересів позивача, що вплине, зокрема, на ефективність виконання відповідного рішення суду із забезпеченням прав усіх учасників відповідних правовідносин.
      59. Стаття 1 ГПК України (у редакції, чинній до 15 грудня 2017 року) обмежувала участь фізичних осіб у господарському судочинстві окремими категоріями спорів, до яких не було віднесено спори щодо виконання умов кредитного договору між кредитором, боржником за основним зобов'язанням і поручителями, частина з яких є фізичними особами.
      60. Натомість, ЦПК України (у редакції, чинній до 15 грудня 2017 року) не містив обмежень щодо розгляду спорів з таким предметом залежно від суб'єктного складу учасників процесу.
      61. Таким чином, позовні вимоги кредитора до поручителів, які не мають солідарного обов'язку, та до боржника за основним зобов'язанням щодо стягнення заборгованості за кредитним договором, подані до суду до набрання чинності Законом України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII, підлягають розгляду в порядку цивільного судочинства.
      62. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 20 ГПК України у редакції вказаного Закону України господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають, зокрема, при виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов'язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи-підприємці.
      63. Тобто, з дати набрання чинності ГПК України в редакції Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII господарські суди мають юрисдикцію, зокрема, щодо розгляду спорів стосовно правочинів, укладених для забезпечення виконання основного зобов'язання, якщо сторонами цього основного зобов'язання є юридичні особи та (або) фізичні особи-підприємці. У цьому випадку суб'єктний склад сторін правочинів, укладених для забезпечення виконання основного зобов'язання, не має значення для визначення юрисдикції господарського суду щодо розгляду відповідної справи.
      64. Відтак, з 15 грудня 2017 року у випадку об'єднання позовних вимог щодо виконання кредитного договору з вимогами щодо виконання договорів поруки, укладених для забезпечення основного зобов'язання, спір має розглядатися за правилами господарського чи цивільного судочинства залежно від сторін основного зобов'язання.
      З огляду на наведене, керуючись частиною першою статті 400, пунктом 2 частини першої статті 409, статтями 411, 416, 418, 419 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду
      П О С Т А Н О В И Л А :
      1. Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.
      2. Рішення Апеляційного суду Луганської області від 26 травня 2016 року й ухвалу Апеляційного суду Луганської області від 26 травня 2016 року скасувати, а матеріали справи передати на новий розгляд до Апеляційного суду Луганської області.
      Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття.
      Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.
      Повний текст постанови підписаний 6 квітня 2018 року.
      Головуючий В. С. КнязєвСуддя-доповідач Д. А. ГудимаСудді:Н. О. АнтонюкО. Б. Прокопенко С. В. БакулінаЛ. І. Рогач В. В. БританчукІ. В. Саприкіна В. І. ДанішевськаО. М. Ситнік О. С. ЗолотніковО. С. Ткачук О. Р. КібенкоВ. Ю. Уркевич Л. М. ЛобойкоО. Г. Яновська Н. П. Лященко
      http://reyestr.court.gov.ua/Review/73219876