Постановление ВСУ по пересмотру об отсутствии в гражданском процессе такого способа защиты как отмена требования

[ANTIRAID]

ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

1 листопада 2017 року

м. Київ

Судові палати у цивільних та господарських справах Верховного Суду України в складі:

головуючого Сімоненко В.М., 
суддів: Берднік І.С.,
Ємця А.А.,
Гуменюка В.І.,
Жайворонок Т.Є.,
Лященко Н.П.,
Охрімчук Л.І., 
Романюка Я.М.,
 
розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Київоблгаз» про скасування вимоги, відшкодування майнової та моральної шкоди за заявою ОСОБА_1 про перегляд Верховним Судом України ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 8 червня 2016 року,

в с т а н о в и л и:

У квітні 2015 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Публічного акціонерного товариства «Київоблгаз» (далі - ПАТ «Київоблгаз»), у якому просила з урахуванням уточнених позовних вимог скасувати неправомірну вимогу відповідача щодо нарахування заборгованості за спожитий газ у розмірі 11033,36 грн, відшкодувати матеріальну шкоду в розмірі 718,72 грн та моральну шкоду в розмірі 100000,00 грн, завдану неправомірними діями відповідача, посилаючись на відсутність у неї заборгованості за спожитий газ.

Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 30 липня 2015 року в задоволенні позову відмовлено.

Рішенням Апеляційного суду Київської області від 10 грудня 2015 року рішення районного суду в частині оскарження вимоги щодо сплати нарахованих коштів скасовано. Позов у цій частині задоволено: визнано незаконною вимогу ПАТ «Київоблгаз» щодо сплати ОСОБА_1 заборгованості за спожитий газ у будинку АДРЕСА_1. У решті рішення районного суду залишено без змін. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 8 червня 2016 року рішення апеляційного суду в частині визнання незаконною вимоги ПАТ «Київоблгаз» щодо сплати ОСОБА_1 заборгованості за спожитий газ та щодо розподілу судових витрат скасовано, залишено в силі в цій частині рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 30 липня 2015 року.

16 листопада 2016 року ОСОБА_1 звернулася до Верховного Суду України із заявою про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 8 червня 2016 року з передбаченої пунктом 1 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України (далі – ЦПК України) підстави неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, а саме статей 15, 16 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України).

Інших підстав для перегляду судових рішень у заяві не зазначено.

На підтвердження вказаної підстави подання заяви про перегляд судового рішення ОСОБА_1 посилається на постанову Вищого господарського суду України від 17 серпня 2016 року, в якій, на її думку, по-іншому застосовані зазначені норми матеріального права. Інших судових рішень на підтвердження неоднакового застосування судами норм матеріального права заявницею не надано.

Заслухавши доповідь судді, перевіривши наведені в заяві доводи, судові палати у цивільних та господарських справах Верховного Суду України виходять з такого.

Відповідно до статті 353 ЦПК України Верховний Суд України переглядає судові рішення у цивільних справах виключно з підстав і в порядку, встановлених цим Кодексом.

За положеннями пункту 1 частини першої статті 355 ЦПК України підставою для подання заяви про перегляд судових рішень у цивільних справах є неоднакове застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

У справі, яка переглядається, суди встановили, що 16 травня 2013 року між ОСОБА_1 та ПАТ «Київоблгаз» укладено договір про надання послуг з газопостачання житлового будинку АДРЕСА_1.

13 січня 2014 року представники Києво-Святошинської філії експлуатації газового господарства ПАТ «Київоблгаз» під час проведення планово-профілактичних заходів виявили ознаки порушення конструкції лічильника газу позивачки, а саме: заводські пломби рахункового механізму пережимались, скло навколо заводських пломб пошкоджене, у зв'язку із чим лічильник газу було демонтовано, про що складено акт про демонтаж лічильника газу для проведення експертизи.

17 січня 2014 року проведено експертизу газового лічильника, за результатами якої встановлено факт втручання в роботу відлікового механізму, факт пошкодження заводської пломби. У зв’язку із цим споживачці було нараховано заборгованість за користування газом та направлено вимогу-попередження про сплату цієї заборгованості та відключення газопостачання.

Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й суд касаційної інстанції, виходив з того, що чинним законодавством не передбачено такого способу захисту порушених прав, як скасування вимоги, при цьому спірні акти позивачка не оскаржувала. 

Скасовуючи рішення суду апеляційної інстанції про задоволення позову та залишаючи в силі рішення суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні позовних вимог щодо скасування вимоги відповідача з підстави неправильно обраного способу захисту порушеного права, суд касаційної інстанції виходив з того, що положення пункту 39 Правил надання населенню послуг з газопостачання, статті 16 ЦК України, статті 55 Конституції України стосуються оскарження рішень органів державної влади, до яких не відноситься попередження про сплату заборгованості та відключення від газопостачання. 

Натомість 17 серпня 2016 року Вищий господарський суд України, відмовляючи в задоволенні касаційної скарги на судові рішення про відмову в позові, переглядав постанову апеляційного господарського суду у справі про спонукання до виконання договору про постачання елелектроенергії в частині обмеження власного споживання електроенергії до рівня екологічної броні або повного його припинення в разі її відсутності та дійшов висновків про спосіб захисту, який відповідає статті 20 Господарського кодексу України. 

Отже, надана заявником постанова Вищого господарського суду України не свідчить про неоднакове застосування судами касаційних інстанцій статей 15, 16 ЦК України, оскільки постановлена у справі з іншим змістом позовних вимог, обґрунтуванням позову та з іншим матеріально-правовим обґрунтуванням прийнятого рішення.

За таких обставин підстав для скасування ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 8 червня 2016 року немає.

Керуючись пунктом 1 частини першої статті 355, частиною першою статті 3602, пунктом 1 частини першої статті 3603, частиною першою статті 3605 ЦПК України, судові палати у цивільних та господарських справах Верховного Суду України 

п о с т а н о в и л и :

У задоволенні заяви ОСОБА_1 про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 8 червня 2016 року відмовити.

Постанова Верховного Суду України є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 3 частини першої статті 355 ЦПК України.

головуючого Сімоненко В.М., 
суддів: Берднік І.С.,
Ємця А.А.,
Гуменюка В.І.,
Жайворонок Т.Є.,
Лященко Н.П.,
Охрімчук Л.І., 
Романюка Я.М.

Постанова від 1 листопада 2017 року № 6-2764цс16

http://www.scourt.gov.ua/clients/vsu/vsu.nsf/(documents)/9F18424997EC0EC2C22581DB0045A8B7

[ANTIRAID]

ВСУ указал на отсутствие неодинакового применения, согласившись с судом первой и кассационной инстанции отказавшим в иске на основании того, что действующим законодательством не предусмотрено такого способа защиты нарушенных прав, как отмена требования, при этом сами спорные акты, на основании которых возникло требование, истица не обжаловала.