Постановление ВСУ по пересмотру об истребовании из незаконного владения имущества переоформленного через несуществующие торги

[ANTIRAID]

ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

1 листопада 2017 року

м. Київ

Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України в складі:

головуючого Лященко Н.П., 
суддів: Гуменюка В.І., Романюка Я.М., 
Охрімчук Л.І., Сімоненко В.М., 
 
розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, товариства з обмеженою відповідальністю «Аргамак», треті особи: ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу ОСОБА_7, приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу ОСОБА_8, реєстраційна служба Головного управління юстиції в м. Києві, про визнання недійсним свідоцтва про право власності, витребування майна з чужого незаконного володіння за заявою товариства з обмеженою відповідальністю «Аргамак» про перегляд Верховним Судом України ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16 серпня 2017 року,

в с т а н о в и л а:

У листопаді 2013 року ОСОБА_1 звернувся до суду з вищезазначеним позовом.

ОСОБА_1 зазначав, що 27 лютого 2012 року між ним та ОСОБА_9 було укладено договір купівлі-продажу нежитлової будівлі площею 368,9 кв. м за АДРЕСА_1.

22 березня 2013 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_7 на ім’я ОСОБА_2 було видано свідоцтво про право власності на вказану будівлю за результатами прилюдних торгів, проведених 27 лютого 2013 року філією 10 приватного підприємства «Нива-В.Ш.» на виконання виконавчого листа, виданого 3 травня 2011 року Подільським районним судом м. Києва про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Родовід Банк» коштів у розмірі 1 млн 328 тис. 254 грн 77 коп.

3 квітня 2013 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 було укладено договір купівлі-продажу нежитлової будівлі площею 368,9 кв. м за АДРЕСА_1.

За умовами договорів купівлі-продажу від 23 липня 2013 року ОСОБА_3 продав, а ОСОБА_4 та ОСОБА_5 придбали відповідно 3/4 та 1/4 частини вказаної нежитлової будівлі.

На підставі договору купівлі-продажу від 27 грудня 2013 року ОСОБА_4 відчужив 2/4 частини спірної будівлі ОСОБА_6, а за договором купівлі-продажу того ж дня ОСОБА_5 (інтереси якої представляв ОСОБА_10) відчужила ОСОБА_6 1/4 частину вказаної будівлі.

Згідно зі свідоцтвом про право власності на нерухоме майно від 26 червня 2014 року власником нежилої будівлі за АДРЕСА_1, загальною площею 368,9 кв. м є Товариство з обмеженою відповідальністю «Аргамак» (далі – ТОВ «Аргамак»).

Посилаючись на те, що він не мав жодних боргових зобов’язань перед банком, не був обізнаний про проведення виконавчих дій щодо примусового виконання рішення про стягнення боргу, ОСОБА_1 просив суд визнати недійсним свідоцтво від 22 березня 2013 року, видане на ім’я ОСОБА_2 та витребувати на свою користь з чужого незаконного володіння ТОВ «Аргамак» спірне приміщення.

Заочним рішенням Подільського районного суду м. Києва від 22 грудня 2014 року позов задоволено: визнано недійсним свідоцтво, видане приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_7 від 22 березня 2013 року (НОМЕР_1), згідно з яким ОСОБА_2 належить нежитлова будівля площею 368,9 кв. м, яка знаходиться за АДРЕСА_1; витребувано з незаконного володіння ТОВ «Аргамак» на користь ОСОБА_1 нежитлову будівлю, площею 368,9 кв. м, яка знаходиться за АДРЕСА_1.

Рішенням Апеляційного суду м. Києва від 14 лютого 2017 року вказане заочне рішення Подільського районного суду м. Києва від 22 грудня 2014 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено; заходи забезпечення позову у вигляді арешту нежилої будівлі, площею 368,9 кв. м за АДРЕСА_1, вжиті ухвалою Апеляційного суду м. Києва 25 серпня 2015 року, скасовано.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16 серпня 2017 року касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено, рішення суду апеляційної інстанції скасовано, рішення суду першої інстанції залишено в силі.

У поданій до Верховного Суду України заяві про перегляд судових рішень ТОВ «Аргамак» просить скасувати рішення суду касаційної інстанції та залишити в силі рішення суду апеляційної інстанції з передбаченої пунктом 1 частини першої статті 355 ЦПК України підстави неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, а саме статей 387, 388 ЦК України.

На підтвердження зазначених підстав подання заяви про перегляд судових рішень ТОВ «Аргамак» посилається на ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 28 травня 2014 року, 28 січня, 15 жовтня 2015 року, 22 червня 2016 року, 24 травня, 7 червня 2017 року.

Заслухавши доповідь судді, пояснення представників ОСОБА_1 – ОСОБА_11 та ОСОБА_12, перевіривши наведені в заяві доводи, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України вважає, що заява про перегляд оскаржуваного судового рішення підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.

Відповідно до статті 353 ЦПК України Верховний Суд України переглядає судові рішення у цивільних справах виключно з підстав і в порядку, встановлених цим Кодексом.

За положенням пункту 1 частини першої статті 355 ЦПК України підставою для подання заяви про перегляд судових рішень у цивільних справах є неоднакове застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

Згідно зі статтею 3604 ЦПК України суд задовольняє заяву про перегляд справи і скасовує судове рішення у справі, яка переглядається з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої статті 355 цього Кодексу, якщо встановить, що судове рішення є незаконним.

У справі, яка переглядається, суди встановили, що 27 лютого 2012 року ОСОБА_9 продав, а ОСОБА_1 придбав нежитлову будівлю площею 368,9 кв. м, яка знаходиться за АДРЕСА_1.

Згідно зі свідоцтвом від 22 березня 2013 року, виданим приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_7, ОСОБА_2 отримав право на вищевказану будівлю за результатами прилюдних торгів, проведених 27 лютого 2013 року Філією 10 Приватного підприємства «Нива-В.Ш.» на виконання виконавчого листа НОМЕР_2, виданого 3 травня 2011 року Подільським районним судом м. Києва, про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Родовід Банк» коштів в сумі 1 млн 328 тис. 254 грн 77 коп.

Відповідно до договору купівлі-продажу від 3 квітня 2013 року ОСОБА_2 продав, а ОСОБА_3 придбав вищевказану нежитлову будівлю.

23 липня 2013 року за договором купівлі-продажу ОСОБА_3 продав 3/4 частини вищевказаної нежитлової будівлі ОСОБА_4, а 1/4 частину – ОСОБА_5.

27 грудня 2013 року ОСОБА_4 продав, а ОСОБА_6 придбав 3/4 частини вищевказаної нежитлової будівлі.

27 грудня 2013 року ОСОБА_5, інтереси якої представляв ОСОБА_10, продала, а ОСОБА_6 придбав 1/4 частину будівлю.

Згідно зі свідоцтвом про право власності від 26 червня 2014 року TOB «Аргамак» є власником вищевказаної нежитлової будівлі.

Суди встановили, що прилюдні торги з реалізації належного ОСОБА_1 нерухомого майна – нежитлової будівлі площею 368,9 кв. м, розташованої за АДРЕСА_1 ПП «Нива-В.Ш.» не проводились, протокол НОМЕР_3 про проведення прилюдних торгів не складався та не затверджувався.

Цивільна справа за позовом ПАТ «Родовід Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, станом на 3 квітня 2014 року зареєстрована не була та в провадженні Подільського районного суду м. Києва не перебувала. За цивільною справою НОМЕР_2 ОСОБА_1 боржником не значиться.

Як вбачається із довідки ПАТ «Родовід Банк» НОМЕР_4 від 8 квітня 2014 року ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер платника податків НОМЕР_5) не є клієнтом ПАТ «Родовід Банк», кредитні договори з останнім не укладались.

Суд першої інстанції, з висновком якого погодився й суд касаційної інстанції, задовольняючи позовні вимоги виходив з того, що ОСОБА_1 є власником спірного приміщення, яке вибуло з його власності поза його волею, а тому він має право на його витребування у добросовісного набувача ТОВ «Аргамак». При цьому судом визнано недійсним свідоцтво про право власності на спірне майно від 22 березня 2013 року, видане ОСОБА_2.

Разом з тим в іншій справі з подібних правовідносин, ухвала Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 15 жовтня 2015 року в якій надана заявником для порівняння, суд касаційної інстанції залишаючи без змін рішення про відмову у задоволенні позовних вимог виходив з того, що лише власник майна має право на витребування майна з чужого незаконного володіння. Оскільки рішення суду, на підставі якого було набуте право власності на спірне майно скасовано, то воно не породжує жодних правових наслідків з моменту його ухвалення, а власником спірного майна позивач не є.

У наданих для порівняння ухвалах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 28 січня 2015 року та 22 червня 2016 року також міститься висновок про те, що право на витребування спірного майна із чужого незаконного володіння належить лише власнику цього майна, який має довести своє право власності на майно, що знаходиться у володінні відповідача.

Отже, існує неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, зокрема статей 387, 388 ЦК України, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

У наданій для порівняння ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 7 червня 2017 року відмовляючи в задоволенні позовних вимог про витребування майна суд виходив з того, що відсутні підстави вважати, що майно вибуло з володіння поза волею власника.

Отже, у справі, яка переглядається, та у справі, судове рішення в якій надано заявником для порівняння, встановлено різні фактичні обставини, що не свідчить про неоднакове застосування судом касаційної інстанції норм матеріального права. 

Ухвала Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 24 травня 2017 року, надана заявником для порівняння, не є прикладом неоднакового застосування судом касаційної інстанції норм матеріального права, оскільки суд касаційної інстанції скасував судові рішення та передав справу на новий судовий розгляд з підстав, передбачених статтею 338 ЦПК України, у зв’язку з порушенням норм процесуального права, що призвело до неможливості встановити та перевірити фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи.

Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції зазначених норм матеріального права, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України виходить з такого.

Згідно вимог статті 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Статтею 319 ЦК України встановлено, що власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.

За приписами статті 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.

Стаття 328 ЦК України передбачає, що право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Відповідно до статті 330 ЦК України якщо майно відчужене особою, яка не мала на це право, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване у нього.

Власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (стаття 387 ЦК України).

Згідно із частиною 1 статті 388 ЦК України якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Отже, лише власник майна має право на витребування майна з чужого незаконного володіння.

Проте зазначені вимоги закону залишилися поза увагою суду.

Визнаючи недійсним свідоцтво про право власності на спірне нежитлове приміщення від 22 березня 2013 року видане ОСОБА_2 суд першої інстанції всупереч вимогам статей 213-214 ЦПК України взагалі не навів будь-яких правових норм на підставі яких він дійшов таких висновків, на це не звернув уваги і суд касаційної інстанції, зазначивши лише, що позивач не має іншого способу захисту свого порушеного права.

Разом з тим судами встановлено, що оспорюване свідоцтво видано за результатами прилюдних торгів, проведених 27 лютого 2013 року.

Виходячи з аналізу правової природи процедури реалізації майна на прилюдних торгах, яка полягає в продажу майна, тобто в забезпеченні переходу права власності на майно боржника, на яке звернено стягнення, до покупця – учасника прилюдних торгів, та ураховуючи особливості, передбачені законодавством щодо проведення прилюдних торгів, складання за результатами їх проведення акту про проведення прилюдних торгів є оформленням договірних відносин купівлі-продажу майна на прилюдних торгах, а відтак є правочином.

Не підтверджені належними доказами і висновки суду про те, що ОСОБА_1 є власником спірного приміщення, вони спростовуються судовими рішеннями, які набули чинності і відповідно до статті 61 частини третьої ЦПК України мають преюдиційне значення.

Так, Апеляційним судом м. Києва 5 грудня 2016 року при розгляді цивільної справи за позовом ТОВ «Аргамак» до ОСОБА_9 та ОСОБА_1 про визнання недійсним договору встановлено, що цивільної справи, в якій за ОСОБА_9 визнано право власності на спірне приміщення не існувало і підстави для проведення реєстрації права власності за ОСОБА_9 на спірну нежитлову будівлю відсутні.

Встановивши вищенаведені обставини апеляційний суд дійшов висновку, що єдиним власником спірного приміщення є ТОВ «Аргамак» (т. 3 , а. с. 210).

Чому зазначені обставини не прийняті до уваги суд в рішенні, яке переглядається, не зазначив.

З огляду на викладене, рішення судів першої та касаційної інстанцій не можна визнати законними, у зв’язку з чим вони підлягають скасуванню.

Не може залишатися в силі й рішення суду апеляційної інстанції.

Судом не встановлено, хто є власником земельної ділянки на якій побудовано спірне нежитлове приміщення, чи була його згода на будівництво, чи прийнято об’єкт в експлуатацію в установленому законом порядку.

Відповідно до частини 2 статті 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. 

Положеннями статті 228 ЦК України визначено перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок.

Частиною 2 статті 236 ЦК України передбачено, що нікчемний правочин є недійсним з моменту його вчинення.

Разом з цим апеляційний суд не зазначив, чим саме договір купівлі-продажу від 27 лютого 2012 року порушує публічний порядок з урахуванням того, що предметом зазначеного договору було майно, яке у власності держави не перебувало, а отже суди належним чином не з’ясували, чи є такий договір нікчемним чи оспорюваним.

Отже, неправильне застосування судами вищенаведених норм матеріального права призвело до неправильного вирішення справи, а це відповідно до статті 3604 ЦПК України є підставою для скасування ухвалених у справі судових рішень.

Загальними вимогами процесуального права, закріпленими у статтях 57–60, 131–132, 137, 177, 179, 185, 194, 212–215 ЦПК України, визначено обов’язковість установлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, з яких суд виходив при вирішенні позовів.

Водночас відповідно до статті 353 ЦПК України Верховний Суд України переглядає судові рішення у цивільних справах виключно з підстав і в порядку, встановлених цим Кодексом. Згідно із частиною першою статті 3602 ЦПК України справи розглядаються Верховним Судом України за правилами, встановленими главами 2 і 3 розділу V цього Кодексу, а тому Верховний Суд України не може встановлювати обставини справи, збирати й перевіряти докази та надавати їм оцінку.

Відсутність у Верховного Суду України процесуальної можливості з’ясувати дійсні обставини справи перешкоджає ухвалити нове судове рішення, а тому справу слід передати на розгляд до суду першої інстанції згідно з підпунктом «а» пункту 1 частини другої статті 3604 ЦПК України.

Керуючись пунктом 1 частини першої статті 355, пунктом 1 частини першої, частиною третьою статті 3603, частиною першою, підпунктом «а» пункту 1 частини другої статті 3604 ЦПК України, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України

п о с т а н о в и л а :

Заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Аргамак» задовольнити частково.

Ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16 серпня 2017 року, рішення Апеляційного суду м. Києва від 14 лютого 2017 року та заочне рішення Подільського районного суду м. Києва від 22 грудня 2014 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова Верховного Суду України є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 3 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України.

Головуючий Н.П. Лященко
Судді: 
В.І. Гуменюк 
Л.І. Охрімчук
Я.М. Романюк
В.М. Сімоненко 

Правовий висновок, висловлений Верховним Судом України в постанові від 1 листопада 2017 року у справі
№ 6-1620цс17

Відповідно до статті 330 ЦК України якщо майно відчужене особою, яка не мала на це право, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване у нього.

Власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (стаття 387 ЦК України).

Згідно із частиною 1 статті 388 ЦК України якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Отже, лише власник майна має право на витребування майна з чужого незаконного володіння.

Виходячи з аналізу правової природи процедури реалізації майна на прилюдних торгах, яка полягає в продажу майна, тобто в забезпеченні переходу права власності на майно боржника, на яке звернено стягнення, до покупця – учасника прилюдних торгів, та ураховуючи особливості, передбачені законодавством щодо проведення прилюдних торгів, складання за результатами їх проведення акту про проведення прилюдних торгів є оформленням договірних відносин купівлі-продажу майна на прилюдних торгах, а відтак є правочином.

Відповідно до частини 2 статті 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. 

Положеннями статті 228 ЦК України визначено перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок.

Частиною 2 статті 236 ЦК України передбачено, що нікчемний правочин є недійсним з моменту його вчинення.

Разом з цим апеляційний суд не зазначив, чим саме договір купівлі-продажу порушує публічний порядок з урахуванням того, що предметом зазначеного договору було майно, яке у власності держави не перебувало, а отже суди належним чином не з’ясували, чи є такий договір нікчемним чи оспорюваним.

Постанова від 1 листопада 2017 року № 6-1620цс17

http://www.scourt.gov.ua/clients/vsu/vsu.nsf/(documents)/86599350B6D51F46C22581E1004BC3E6

[ANTIRAID]

Это дело уникально по своему содержанию. Согласно материалам имущество выбыло у собственника на основании не существующего кредитного договора, несуществующего решения суда и поддельных документов о проведении торгов. Однако в ходе процесса выяснилось, что и сам собственник, истребующий имущество, приобрел имущества у лица, которое в свое время получило на него право собственности на основании несуществующего решения суда.

Однако вывод ВСУ в этом деле еще более интересен, ВСУ указал, что апелляционный суд не указал, чем именно договор купли-продажи нарушает публичный порядок с учетом того, что предметом указанного договора было имущество, в собственности государства не находящееся, а значит суды должным образом не выяснили, является ли такой договор ничтожным или оспариваемым.