ANTIRAID

Постановление ВСУ по пересмотру об истребовании из незаконного владения имущества переоформленного через несуществующие торги

Считаете ли Вы решение законным и справедливым?  

1 member has voted

  1. 1. Считаете ли Вы решение законным?

    • Да
      1
    • Нет
      0
    • Затрудняюсь ответить
      0
  2. 2. Считаете ли Вы решение справедливым?

    • Да
      1
    • Нет
      0
    • Затрудняюсь ответить
      0


Recommended Posts

ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

1 листопада 2017 року

м. Київ

Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України в складі:

головуючого Лященко Н.П., 
суддів: Гуменюка В.І., Романюка Я.М., 
Охрімчук Л.І., Сімоненко В.М., 
 
розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, товариства з обмеженою відповідальністю «Аргамак», треті особи: ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу ОСОБА_7, приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу ОСОБА_8, реєстраційна служба Головного управління юстиції в м. Києві, про визнання недійсним свідоцтва про право власності, витребування майна з чужого незаконного володіння за заявою товариства з обмеженою відповідальністю «Аргамак» про перегляд Верховним Судом України ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16 серпня 2017 року,

в с т а н о в и л а:

У листопаді 2013 року ОСОБА_1 звернувся до суду з вищезазначеним позовом.

ОСОБА_1 зазначав, що 27 лютого 2012 року між ним та ОСОБА_9 було укладено договір купівлі-продажу нежитлової будівлі площею 368,9 кв. м за АДРЕСА_1.

22 березня 2013 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_7 на ім’я ОСОБА_2 було видано свідоцтво про право власності на вказану будівлю за результатами прилюдних торгів, проведених 27 лютого 2013 року філією 10 приватного підприємства «Нива-В.Ш.» на виконання виконавчого листа, виданого 3 травня 2011 року Подільським районним судом м. Києва про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Родовід Банк» коштів у розмірі 1 млн 328 тис. 254 грн 77 коп.

3 квітня 2013 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 було укладено договір купівлі-продажу нежитлової будівлі площею 368,9 кв. м за АДРЕСА_1.

За умовами договорів купівлі-продажу від 23 липня 2013 року ОСОБА_3 продав, а ОСОБА_4 та ОСОБА_5 придбали відповідно 3/4 та 1/4 частини вказаної нежитлової будівлі.

На підставі договору купівлі-продажу від 27 грудня 2013 року ОСОБА_4 відчужив 2/4 частини спірної будівлі ОСОБА_6, а за договором купівлі-продажу того ж дня ОСОБА_5 (інтереси якої представляв ОСОБА_10) відчужила ОСОБА_6 1/4 частину вказаної будівлі.

Згідно зі свідоцтвом про право власності на нерухоме майно від 26 червня 2014 року власником нежилої будівлі за АДРЕСА_1, загальною площею 368,9 кв. м є Товариство з обмеженою відповідальністю «Аргамак» (далі – ТОВ «Аргамак»).

Посилаючись на те, що він не мав жодних боргових зобов’язань перед банком, не був обізнаний про проведення виконавчих дій щодо примусового виконання рішення про стягнення боргу, ОСОБА_1 просив суд визнати недійсним свідоцтво від 22 березня 2013 року, видане на ім’я ОСОБА_2 та витребувати на свою користь з чужого незаконного володіння ТОВ «Аргамак» спірне приміщення.

Заочним рішенням Подільського районного суду м. Києва від 22 грудня 2014 року позов задоволено: визнано недійсним свідоцтво, видане приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_7 від 22 березня 2013 року (НОМЕР_1), згідно з яким ОСОБА_2 належить нежитлова будівля площею 368,9 кв. м, яка знаходиться за АДРЕСА_1; витребувано з незаконного володіння ТОВ «Аргамак» на користь ОСОБА_1 нежитлову будівлю, площею 368,9 кв. м, яка знаходиться за АДРЕСА_1.

Рішенням Апеляційного суду м. Києва від 14 лютого 2017 року вказане заочне рішення Подільського районного суду м. Києва від 22 грудня 2014 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено; заходи забезпечення позову у вигляді арешту нежилої будівлі, площею 368,9 кв. м за АДРЕСА_1, вжиті ухвалою Апеляційного суду м. Києва 25 серпня 2015 року, скасовано.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16 серпня 2017 року касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено, рішення суду апеляційної інстанції скасовано, рішення суду першої інстанції залишено в силі.

У поданій до Верховного Суду України заяві про перегляд судових рішень ТОВ «Аргамак» просить скасувати рішення суду касаційної інстанції та залишити в силі рішення суду апеляційної інстанції з передбаченої пунктом 1 частини першої статті 355 ЦПК України підстави неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, а саме статей 387, 388 ЦК України.

На підтвердження зазначених підстав подання заяви про перегляд судових рішень ТОВ «Аргамак» посилається на ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 28 травня 2014 року, 28 січня, 15 жовтня 2015 року, 22 червня 2016 року, 24 травня, 7 червня 2017 року.

Заслухавши доповідь судді, пояснення представників ОСОБА_1 – ОСОБА_11 та ОСОБА_12, перевіривши наведені в заяві доводи, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України вважає, що заява про перегляд оскаржуваного судового рішення підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.

Відповідно до статті 353 ЦПК України Верховний Суд України переглядає судові рішення у цивільних справах виключно з підстав і в порядку, встановлених цим Кодексом.

За положенням пункту 1 частини першої статті 355 ЦПК України підставою для подання заяви про перегляд судових рішень у цивільних справах є неоднакове застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

Згідно зі статтею 3604 ЦПК України суд задовольняє заяву про перегляд справи і скасовує судове рішення у справі, яка переглядається з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої статті 355 цього Кодексу, якщо встановить, що судове рішення є незаконним.

У справі, яка переглядається, суди встановили, що 27 лютого 2012 року ОСОБА_9 продав, а ОСОБА_1 придбав нежитлову будівлю площею 368,9 кв. м, яка знаходиться за АДРЕСА_1.

Згідно зі свідоцтвом від 22 березня 2013 року, виданим приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_7, ОСОБА_2 отримав право на вищевказану будівлю за результатами прилюдних торгів, проведених 27 лютого 2013 року Філією 10 Приватного підприємства «Нива-В.Ш.» на виконання виконавчого листа НОМЕР_2, виданого 3 травня 2011 року Подільським районним судом м. Києва, про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Родовід Банк» коштів в сумі 1 млн 328 тис. 254 грн 77 коп.

Відповідно до договору купівлі-продажу від 3 квітня 2013 року ОСОБА_2 продав, а ОСОБА_3 придбав вищевказану нежитлову будівлю.

23 липня 2013 року за договором купівлі-продажу ОСОБА_3 продав 3/4 частини вищевказаної нежитлової будівлі ОСОБА_4, а 1/4 частину – ОСОБА_5.

27 грудня 2013 року ОСОБА_4 продав, а ОСОБА_6 придбав 3/4 частини вищевказаної нежитлової будівлі.

27 грудня 2013 року ОСОБА_5, інтереси якої представляв ОСОБА_10, продала, а ОСОБА_6 придбав 1/4 частину будівлю.

Згідно зі свідоцтвом про право власності від 26 червня 2014 року TOB «Аргамак» є власником вищевказаної нежитлової будівлі.

Суди встановили, що прилюдні торги з реалізації належного ОСОБА_1 нерухомого майна – нежитлової будівлі площею 368,9 кв. м, розташованої за АДРЕСА_1 ПП «Нива-В.Ш.» не проводились, протокол НОМЕР_3 про проведення прилюдних торгів не складався та не затверджувався.

Цивільна справа за позовом ПАТ «Родовід Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, станом на 3 квітня 2014 року зареєстрована не була та в провадженні Подільського районного суду м. Києва не перебувала. За цивільною справою НОМЕР_2 ОСОБА_1 боржником не значиться.

Як вбачається із довідки ПАТ «Родовід Банк» НОМЕР_4 від 8 квітня 2014 року ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер платника податків НОМЕР_5) не є клієнтом ПАТ «Родовід Банк», кредитні договори з останнім не укладались.

Суд першої інстанції, з висновком якого погодився й суд касаційної інстанції, задовольняючи позовні вимоги виходив з того, що ОСОБА_1 є власником спірного приміщення, яке вибуло з його власності поза його волею, а тому він має право на його витребування у добросовісного набувача ТОВ «Аргамак». При цьому судом визнано недійсним свідоцтво про право власності на спірне майно від 22 березня 2013 року, видане ОСОБА_2.

Разом з тим в іншій справі з подібних правовідносин, ухвала Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 15 жовтня 2015 року в якій надана заявником для порівняння, суд касаційної інстанції залишаючи без змін рішення про відмову у задоволенні позовних вимог виходив з того, що лише власник майна має право на витребування майна з чужого незаконного володіння. Оскільки рішення суду, на підставі якого було набуте право власності на спірне майно скасовано, то воно не породжує жодних правових наслідків з моменту його ухвалення, а власником спірного майна позивач не є.

У наданих для порівняння ухвалах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 28 січня 2015 року та 22 червня 2016 року також міститься висновок про те, що право на витребування спірного майна із чужого незаконного володіння належить лише власнику цього майна, який має довести своє право власності на майно, що знаходиться у володінні відповідача.

Отже, існує неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, зокрема статей 387, 388 ЦК України, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

У наданій для порівняння ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 7 червня 2017 року відмовляючи в задоволенні позовних вимог про витребування майна суд виходив з того, що відсутні підстави вважати, що майно вибуло з володіння поза волею власника.

Отже, у справі, яка переглядається, та у справі, судове рішення в якій надано заявником для порівняння, встановлено різні фактичні обставини, що не свідчить про неоднакове застосування судом касаційної інстанції норм матеріального права. 

Ухвала Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 24 травня 2017 року, надана заявником для порівняння, не є прикладом неоднакового застосування судом касаційної інстанції норм матеріального права, оскільки суд касаційної інстанції скасував судові рішення та передав справу на новий судовий розгляд з підстав, передбачених статтею 338 ЦПК України, у зв’язку з порушенням норм процесуального права, що призвело до неможливості встановити та перевірити фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи.

Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції зазначених норм матеріального права, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України виходить з такого.

Згідно вимог статті 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Статтею 319 ЦК України встановлено, що власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.

За приписами статті 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.

Стаття 328 ЦК України передбачає, що право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Відповідно до статті 330 ЦК України якщо майно відчужене особою, яка не мала на це право, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване у нього.

Власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (стаття 387 ЦК України).

Згідно із частиною 1 статті 388 ЦК України якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Отже, лише власник майна має право на витребування майна з чужого незаконного володіння.

Проте зазначені вимоги закону залишилися поза увагою суду.

Визнаючи недійсним свідоцтво про право власності на спірне нежитлове приміщення від 22 березня 2013 року видане ОСОБА_2 суд першої інстанції всупереч вимогам статей 213-214 ЦПК України взагалі не навів будь-яких правових норм на підставі яких він дійшов таких висновків, на це не звернув уваги і суд касаційної інстанції, зазначивши лише, що позивач не має іншого способу захисту свого порушеного права.

Разом з тим судами встановлено, що оспорюване свідоцтво видано за результатами прилюдних торгів, проведених 27 лютого 2013 року.

Виходячи з аналізу правової природи процедури реалізації майна на прилюдних торгах, яка полягає в продажу майна, тобто в забезпеченні переходу права власності на майно боржника, на яке звернено стягнення, до покупця – учасника прилюдних торгів, та ураховуючи особливості, передбачені законодавством щодо проведення прилюдних торгів, складання за результатами їх проведення акту про проведення прилюдних торгів є оформленням договірних відносин купівлі-продажу майна на прилюдних торгах, а відтак є правочином.

Не підтверджені належними доказами і висновки суду про те, що ОСОБА_1 є власником спірного приміщення, вони спростовуються судовими рішеннями, які набули чинності і відповідно до статті 61 частини третьої ЦПК України мають преюдиційне значення.

Так, Апеляційним судом м. Києва 5 грудня 2016 року при розгляді цивільної справи за позовом ТОВ «Аргамак» до ОСОБА_9 та ОСОБА_1 про визнання недійсним договору встановлено, що цивільної справи, в якій за ОСОБА_9 визнано право власності на спірне приміщення не існувало і підстави для проведення реєстрації права власності за ОСОБА_9 на спірну нежитлову будівлю відсутні.

Встановивши вищенаведені обставини апеляційний суд дійшов висновку, що єдиним власником спірного приміщення є ТОВ «Аргамак» (т. 3 , а. с. 210).

Чому зазначені обставини не прийняті до уваги суд в рішенні, яке переглядається, не зазначив.

З огляду на викладене, рішення судів першої та касаційної інстанцій не можна визнати законними, у зв’язку з чим вони підлягають скасуванню.

Не може залишатися в силі й рішення суду апеляційної інстанції.

Судом не встановлено, хто є власником земельної ділянки на якій побудовано спірне нежитлове приміщення, чи була його згода на будівництво, чи прийнято об’єкт в експлуатацію в установленому законом порядку.

Відповідно до частини 2 статті 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. 

Положеннями статті 228 ЦК України визначено перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок.

Частиною 2 статті 236 ЦК України передбачено, що нікчемний правочин є недійсним з моменту його вчинення.

Разом з цим апеляційний суд не зазначив, чим саме договір купівлі-продажу від 27 лютого 2012 року порушує публічний порядок з урахуванням того, що предметом зазначеного договору було майно, яке у власності держави не перебувало, а отже суди належним чином не з’ясували, чи є такий договір нікчемним чи оспорюваним.

Отже, неправильне застосування судами вищенаведених норм матеріального права призвело до неправильного вирішення справи, а це відповідно до статті 3604 ЦПК України є підставою для скасування ухвалених у справі судових рішень.

Загальними вимогами процесуального права, закріпленими у статтях 57–60, 131–132, 137, 177, 179, 185, 194, 212–215 ЦПК України, визначено обов’язковість установлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, з яких суд виходив при вирішенні позовів.

Водночас відповідно до статті 353 ЦПК України Верховний Суд України переглядає судові рішення у цивільних справах виключно з підстав і в порядку, встановлених цим Кодексом. Згідно із частиною першою статті 3602 ЦПК України справи розглядаються Верховним Судом України за правилами, встановленими главами 2 і 3 розділу V цього Кодексу, а тому Верховний Суд України не може встановлювати обставини справи, збирати й перевіряти докази та надавати їм оцінку.

Відсутність у Верховного Суду України процесуальної можливості з’ясувати дійсні обставини справи перешкоджає ухвалити нове судове рішення, а тому справу слід передати на розгляд до суду першої інстанції згідно з підпунктом «а» пункту 1 частини другої статті 3604 ЦПК України.

Керуючись пунктом 1 частини першої статті 355, пунктом 1 частини першої, частиною третьою статті 3603, частиною першою, підпунктом «а» пункту 1 частини другої статті 3604 ЦПК України, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України

п о с т а н о в и л а :

Заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Аргамак» задовольнити частково.

Ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16 серпня 2017 року, рішення Апеляційного суду м. Києва від 14 лютого 2017 року та заочне рішення Подільського районного суду м. Києва від 22 грудня 2014 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова Верховного Суду України є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 3 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України.

Головуючий Н.П. Лященко
Судді: 
В.І. Гуменюк 
Л.І. Охрімчук
Я.М. Романюк
В.М. Сімоненко 

Правовий висновок, висловлений Верховним Судом України в постанові від 1 листопада 2017 року у справі
№ 6-1620цс17

Відповідно до статті 330 ЦК України якщо майно відчужене особою, яка не мала на це право, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване у нього.

Власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (стаття 387 ЦК України).

Згідно із частиною 1 статті 388 ЦК України якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Отже, лише власник майна має право на витребування майна з чужого незаконного володіння.

Виходячи з аналізу правової природи процедури реалізації майна на прилюдних торгах, яка полягає в продажу майна, тобто в забезпеченні переходу права власності на майно боржника, на яке звернено стягнення, до покупця – учасника прилюдних торгів, та ураховуючи особливості, передбачені законодавством щодо проведення прилюдних торгів, складання за результатами їх проведення акту про проведення прилюдних торгів є оформленням договірних відносин купівлі-продажу майна на прилюдних торгах, а відтак є правочином.

Відповідно до частини 2 статті 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. 

Положеннями статті 228 ЦК України визначено перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок.

Частиною 2 статті 236 ЦК України передбачено, що нікчемний правочин є недійсним з моменту його вчинення.

Разом з цим апеляційний суд не зазначив, чим саме договір купівлі-продажу порушує публічний порядок з урахуванням того, що предметом зазначеного договору було майно, яке у власності держави не перебувало, а отже суди належним чином не з’ясували, чи є такий договір нікчемним чи оспорюваним.

Постанова від 1 листопада 2017 року № 6-1620цс17

http://www.scourt.gov.ua/clients/vsu/vsu.nsf/(documents)/86599350B6D51F46C22581E1004BC3E6

Share this post


Link to post
Share on other sites

Это дело уникально по своему содержанию. Согласно материалам имущество выбыло у собственника на основании не существующего кредитного договора, несуществующего решения суда и поддельных документов о проведении торгов. Однако в ходе процесса выяснилось, что и сам собственник, истребующий имущество, приобрел имущества у лица, которое в свое время получило на него право собственности на основании несуществующего решения суда.

Однако вывод ВСУ в этом деле еще более интересен, ВСУ указал, что апелляционный суд не указал, чем именно договор купли-продажи нарушает публичный порядок с учетом того, что предметом указанного договора было имущество, в собственности государства не находящееся, а значит суды должным образом не выяснили, является ли такой договор ничтожным или оспариваемым.

Share this post


Link to post
Share on other sites

Create an account or sign in to comment

You need to be a member in order to leave a comment

Create an account

Sign up for a new account in our community. It's easy!

Register a new account

Sign in

Already have an account? Sign in here.

Sign In Now

  • Пользователи

  • Similar Content

    • By ANTIRAID
      Державний герб України
      Справа № 357/1734/19
      2/357/1948/19
      Категорія
      РІШЕННЯ
      ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
      18 квітня 2019 року Білоцерківський міськрайонний суд Київської області у складі:
      головуючого судді Ярмола О. Я. ,
      при секретарі Ліщинська О. С.,
      розглянувши у відкритому судовому засіданні, в місті Біла Церква, в залі суду №5 цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Державного реєстратора Миронівської районної державної адміністрації Київської області ОСОБА_2, ПАТ «Укрсоцбанк» про визнання протиправним та скасування рішення, -
      В С Т А Н О В И В :
      Позивач звернулася до суду з вказаним позовом мотивуючи тим, що 30.03.2007 року між ПАТ «Укрсоцбанк» та ОСОБА_1 було укладено Кредитний договір №385/29/07-Ж, згідно з умовами якого банк надав ОСОБА_1 у тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання грошові кошти в сумі 25 500,00 доларів США, зі сплатою 12,70% річних, з кінцевим терміном погашення заборгованості по кредиту 29.03.2027 року. В забезпечення своєчасного і повного виконання зобовязань за кредитним договором, АКБ «Укрсоцбанк», на підставі договору іпотеки №385/29/07-Ж від 30.03.2007 року, було прийнято від позивача в заставу нерухоме майно предмет іпотеки- однокімнатну квартиру АДРЕСА_1.
      Позивач зазначає, що у вересні 2016 року ПАТ «Укрсоцбанк» звернувся до Білоцерківського міськрайонного суду з позовом про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за Договором кредиту №385/28/07-Ж. Станом на сьогодні позовна заява не розглянута та рішення не прийнято. Незважаючи на вищевказане, в лютому 2019 року позивач отримала Інформаційну довідку з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна, згідно з якою, власником квартири, реєстраційний номер: 1707575232103, загальна площа 30,9 кв.м., житлова площа: 16,7 кв.м., яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_2, значиться вже ПАТ «Укрсоцбанк».
      Підставою внесення запису є рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 44322573 від 29.11.2018 14:09:58, державного реєстратора ОСОБА_2, Миронівська районна державна адміністрація Київської області, Київська область. Позивач вказує, що реєстрація права власності на квартиру за ПАТ «Укрсоцбанк» була здійснена відповідачем без достатніх правових підстав, з порушенням норм Закону України «ПРО іпотеку». А тому, позивач просила суд визнати дії державного реєстратора ОСОБА_2, Миронівської РДА Київської області, щодо проведення 28.11.2018 року державної реєстрації права власності на квартиру АДРЕСА_3 за ПАТ «Укрсоцбанк» незаконними; визнати протиправним та скасувати рішення державного реєстратора Миронівської районної державної адміністрації Київської області ОСОБА_2 С,О., за індексним номером: 44322573 від 29.11.2018, згідно з яким 28.11.2018 року було внесено до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запис №29177101 про державну реєстрацію права власності на вказану квартиру.
      В судовому засіданні позивач та її представник підтримали позовні вимоги.
      Представник відповідача - ПАТ «Укрсоцбанк», згідно доручення в справі, позов не визнав.
      Державний реєстратор Миронівської районної державної адміністрації Київської області ОСОБА_2 в судове засідання не зявилася, про дату, час та місце проведення розгляду справи була повідомлена належним чином, направила суду відзив на позов, в якому просила відмовити в задоволенні позову в повному обсязі.
      Заслухавши пояснення позивача та представників сторін, дослідивши матеріали справи, суд прийшов до висновку, що позов підлягає до задоволення.
      Судом встановлено, що 30.03.2007 року між ПАТ «Укрсоцбанк» та ОСОБА_1 було укладено Кредитний договір №385/29/07-Ж.
      Згідно п.1.1. Кредитного договору, Кредитор надає Позичальнику у тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання грошові кошти в сумі 25 500,00 доларів США, зі сплатою 12,70% річних, з кінцевим терміном погашення заборгованості по кредиту 29 березня 2027 року (а.с.16-21).
      Встановлено, що 30.03.2007 року позивач в рахунок забезпечення виконання своїх зобовязань за вказаним кредитним договором, уклала Іпотечний договір за яким передала в іпотеку однокімнатну квартиру АДРЕСА_4 (а.с.22-26).
      Встановлено, що право власності на предмет іпотеки підтверджується договором купівлі-продажу квартири укладеного 30.03.2007 року ОСОБА_3 з ОСОБА_4 посвідченого 30.03.2007 року приватним нотаріусом Білоцерківського міського нотаріального округу Київської області ОСОБА_5, зареєстрованого в реєстрі для реєстрації нотаріальних дій № 555, зареєстрованого в Державному реєстрі правочинів приватним нотаріусом Білоцерківського міського нотаріального округу Київської області ОСОБА_5 30.03.2007 року, номер правочину 1998477.
      Згідно п.4.5. Іпотечного договору іпотеко держатель за своїм вибором звертає стягнення на предмет іпотеки в один із наступних способів : - на підставі рішення суду; - на підставі виконавчого напису нотаріуса; - шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання забезпечених іпотекою зобовязань в порядку встановленому ст. 37 Закону України «Про іпотеку», або шляхом організації іпотеко держателем продажу предмету іпотеки.
      Відповідно до п.4.8 цього Іпотечного договору передача іпотеко держателю права власності на предмет іпотеки для задоволення його вимог, що випливають з основного зобовязання може здійснюватися шляхом надіслання іпотеко держателю повідомлення про передачу предмета іпотеки. При цьому право власності на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законами України переходить до іпотеко держателя з моменту отримання іпотекодавцем такого повідомлення особисто, з моменту отримання такого повідомлення за останнім , відомим іпотеко держателю місцем проживання іпотекодавця.
      Встановлено, що 28.11.2018 року державний реєстратор Миронівської районної державної адміністрації ОСОБА_2 провела реєстрацію про зміни права власності, 29.11.2018 року державний реєстратор прийняла рішення про державну реєстрацію права власності на квартиру АДРЕСА_5 за АТ «Укрсоцбанк». Наведене вбачається з Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (а.с.10)
      Підставою виникнення права власності зазначено повідомлення про вручення поштового відправлення, серія та номер: б/н, виданий 09.10.2017, видавник: ПАТ «Укрпошта»; іпотечний договір, серія та номер: 560, виданий 30.03.2007, видавник: ОСОБА_5 приватний нотаріус Білоцерківського міського нотаріального округу Київської області; свідоцтво, серія та номер: 218, виданий 12.10.2018, видавник: ОСОБА_6 приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу; повідомлення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору та анулювання залишку заборгованості за основним зобов'язанням, серія та номер: б/н, виданий 09.10.2017, видавник: ПАТ «Укрсоцбанку».
      Судом було витребувано реєстраційну справу № 1707575232103 щодо спірної реєстрації майна за АТ «Укрсоцбанк». З реєстраційної справи вбачається, що юридична особа АТ «Укрсоцбанк»звернулася з заявою про державну реєстрацію правна квартиру АДРЕСА_4. 2 робочих дні розглядалася заява. Суд звертає увагу, що в графі «До заяви додано» не міститься жодної інформації. Реєстраційна справа містить, лише, заяву банку та квитанцію про оплату реєстраційних дій (а.с.65-69).
      Представник позивача суду пояснила, що у вересні 2016 року ПАТ «Укрсоцбанк» звернувся до Білоцерківського міськрайонного суду Київської області з позовною заявою про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за Договором кредиту №385/28/07-Ж. Станом на сьогодні позовна заява ще не розглянута та рішення не прийнято. Тобто, розмір дійсної заборгованості позичальника ще не визначено. Незважаючи на вищевказане, в лютому 2019 року позивачу стало відомо, що вона вже не є власником квартири АДРЕСА_6, а власником значиться ПАТ «Укрсоцбанк».
      Позивачу не було відомо про звернення стягнення на предмет іпотеки. Позивач отримувала і отримує повістки, виклики в суд на розгляд позову щодо стягнення боргу, та жодного разу, до лютого 2019 року їй не було повідомлено про звернення стягнення на предмет іпотеки в звязку з порушенням нею зобовязань за кредитним договором. Таким чином, перехід права власності на належну позивачу квартиру відбувся незаконно, за відсутності правових підстав, що призвело до порушення прав позивача.
      Відповідач не мав права реєструвати право власності на предмет іпотеки за собою, тобто за ПАТ «Укрсоцбанк» оскільки, не було дотримано порядку здійснення звернення стягнення на майно та реєстрації права власності, передбаченого Законом України «Про іпотеку», також відповідачем було вчинено реєстраційні дії щодо спірного майна всупереч вимогам ч.3 ст. 37 Закону України «Про іпотеку» та право власності на квартиру, було набуто ПАТ «Укрсоцбанк» в порядку звернення стягнення на нерухоме майно в період дії мораторію на примусове відчуження житла. Реєстрація права власності відбулася незважаючи на арешт накладений на квартиру, що суперечить Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень». Квартира АДРЕСА_7 є єдиним житлом позивача, де вона мешкає з дитиною. Наразі банк бажає стягнути заборгованість за кредитним договором, отримав вже у власність квартиру позивача. Позивач почала отримувати погрози про виселення її з квартири.
      Представник відповідача ПАТ «Укрсоцбанк» суду появснив, що звернення стягнення на предмет іпотеки відбулося з дотриманням умов Іпотечного договору та ЗУ «Про іпотеку». Банк на власний розсуд обрав такий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки / шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання забезпечених іпотекою зобовязань в порядку встановленому ст. 37 Закону України «Про іпотеку»/ , оскільки дане передбачено самим Іпотечним договором. Банк надавав державному реєстратору заяву, свій примірник Іпотечного договору, дані щодо боргу, повідомлення іпопотекодапвцю про звернення стягнення на квартиру. Представнику відповідача не відомо, чому реєстраційна справа не містить додатків.
      При вирішенні даної справи суд виходить з наступного.
      Стаття 41 Конституції України передбачає, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.
      Згідно ч. 1 ст. 316 ЦК України, правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
      Відповідно до ч. 1 ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
      Згідно зі ст. 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.
      Відповідно до ч. 1 ст. 3 Закону України «Про іпотеку», іпотека виникає на підставі договору, закону або рішення суду. До іпотеки, яка виникає на підставі закону або рішення суду, застосовуються правила щодо іпотеки, яка виникає на підставі договору, якщо інше не встановлено законом.
      Як визначено в ч. 1 ст. 33 Закону України «Про іпотеку», у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених статтею 12 цього Закону.
      Договір іпотеки від 30.03.2007 року був укладений під час дії Закону України «ПРО іпотеку» в редакції від 05.06.2003 року.
      Згідно ст. 36 Закону України «Про іпотеку», сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем і іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, що підлягає нотаріальному посвідченню і може бути /кладений в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки.
      Згідно п.п. 4.5. та 4.5.3. Іпотекодержатель може звернути стягнення на предмет іпотеки шляхом передачі Іпотекодержателю права власності на Предмет іпотеки в рахунок виконання забезпечених іпотекою зобов'язань в порядку, встановленому ст. 37 ЗУ «Про потеку».
      Стаття 37 Закону України «Про іпотеку», в свою чергу, передбачала, що договір про задоволення вимог іпотекодержателя, який передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання, є правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки.
      Отже, відповідно до Закону України «Про іпотеку», передача права власності на предмет іпотеки від Іпотекодавця до Іпотекодержателя в рахунок виконання основного зобов'язання у позасудовому порядку можлива лише на підставі договору про задоволення вимог іпотекодержателя.
      У разі звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання, при реєстрації прав власності на таке майно, правовстановлюючим документом буде або договір купівлі-продажу нерухомості або договір про задоволення вимог іпотекодержателя.
      Згідно ч. 1 ст. 27 ЗУ «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація права власності та інших речових прав проводиться на підставі: 1) укладеного в установленому законом порядку договору, предметом якого є нерухоме майно, речові права на яке підлягають державній реєстрації, чи його дубліката; 2) свідоцтва про право власності на частку у спільному майні подружжя у разі смерті одного з подружжя, виданого нотаріусом або консульською установою України, чи його дубліката; 3) свідоцтва про право на спадщину, виданого нотаріусом або консульською установою України, чи його дубліката; 4) виданого нотаріусом свідоцтва про придбання майна з прилюдних торгів (аукціонів) та свідоцтва про придбання майна з прилюдних торгів (аукціонів), якщо прилюдні торги (аукціони) не відбулися, чи їх дублікатів; 5) свідоцтва про право власності, виданого органом приватизації наймачам житлових приміщень у державному та комунальному житловому фонді, чи його дубліката; 6) свідоцтва про право власності на нерухоме майно, виданого до 1 січня 2013 року органом місцевого самоврядування або місцевою державною адміністрацією, чи його дубліката; 7) рішення про закріплення нерухомого майна на праві оперативного управління чи господарського відання, прийнятого власником нерухомого майна чи особою, уповноваженою управляти таким майном; 8) державного акта на право приватної власності на землю, державного акта на право власності на землю, державного акта на право власності на земельну ділянку або державного акта на право постійного користування землею, виданих до 1 січня 2013 року; 9) рішення суду, що набрало законної сили, щодо права власності та інших речових прав на нерухоме майно; 10) ухвали суду про затвердження (визнання) мирової угоди; 11) заповіту, яким установлено сервітут на нерухоме майно; 12) рішення уповноваженого законом органу державної влади про повернення об'єкта нерухомого майна релігійній організації; 13) рішення власника майна, уповноваженого ним органу про передачу об'єкта нерухомого майна з державної у комунальну власність чи з комунальної у державну, власність або з приватної у державну чи комунальну власність; 14) інших документів, що відповідно до законодавства підтверджують набуття, зміну або припинення прав на нерухоме майно.
      У відповідності до п. 61 Порядку №1127, для державної реєстрації права власності на підставі договору іпотеки, що містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя шляхом набуття права власності на предмет іпотеки, також подаються: 1) копія письмової вимоги про усунення порушень, надісланої іпотекодержателем лоте кода в це в і та боржникові, якщо він є відмінним від іпотекодавця; 2) документ, що підтверджує наявність факту завершення 30-денного строку з моменту отримання іпотекодавцем та боржником, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмової вимоги іпотекодержателя у разі, коли більш тривалий строк не зазначений у відповідній письмовій вимозі; 3)заставна (якщо іпотечним договором передбачено її видачу).
      Згідно ч. 3 ст. 37 Закону України «Про іпотеку», іпотекодержатель набуває предмет іпотеки у власність за вартістю, визначеною на момент такого набуття на підставі оцінки предмета іпотеки суб'єктом оціночної діяльності. У разі набуття права власності на предмет іпотеки іпотекодержатель зобов'язаний відшкодувати іпотекодавцю перевищення 90 відсотків вартості предмета іпотеки над розміром забезпечених іпотекою вимог іпотекодержателя.
      Встановлено, що згідно Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно №29177101 від 28.11.2018, в розділі «Підстава виникнення права власності» у ПАТ «УкрсоцБанк» не зазначено документ, який би посвідчував проведення оцінки предмета іпотеки у відповідності до вимог Закону України «Про іпотеку».
      Відповідно до ч. 1 ст. З Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», загальними засадами державної реєстрації прав є: 1) гарантування державою об'єктивності, достовірності та повноти відомостей про зареєстровані права на нерухоме майно та їх обтяження; 2) ї обов'язковість державної реєстрації прав у Державному реєстрі прав; 3) публічність державної реєстрації прав; 4) внесення відомостей до Державного реєстру прав виключно на підставах та в порядку, визначених цим Законом; 5) відкритість та доступність відомостей Державного реєстру прав.
      Доказів, що на момент прийняття рішення про державну реєстрацію права власності проводилась оцінка предмета іпотеки, суду не надано, а відтак державним реєстратором не були дотримані положення статті 37 Закону України «Про іпотеку», відповідно до яких іпотекодержатель набуває предмет іпотеки у власність за вартістю, визначеною на момент такого набуття на підставі оцінки предмета іпотеки суб'єктом оціночної діяльності.
      Слід зазначити, що звернення стягнення на предмет іпотеки, шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання забезпечених іпотекою зобов'язань відбулося під час дії Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті». Так, державний реєстратор вчинила дії щодо реєстрації права власності на спірну квартиру за банком, в порядку звернення стягнення в період дії заборони на вчинення таких дій - звернення стягнення на предмет іпотеки, переданого в якості забезпечення виконання зобов'язання за Кредитним договором, наданим в іноземній валюті. ОСОБА_1 не надавала згоди на відчуження даного майна. Вказана квартира є її єдиним житлом.
      Відповідно до п. 1, 2 ч. З ст. 10 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державний реєстратор встановлює: 1) відповідність заявлених прав і поданих/отриманих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями, зокрема: відповідність обов'язкового дотримання письмової форми правочину та його нотаріального посвідчення у випадках, передбачених законом; відповідність повноважень особи, яка подає документи для державної реєстрації прав; відповідність відомостей про речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що містяться у Державному реєстрі прав, відомостям, що містяться у поданих/отриманих документах; наявність обтяжень прав на нерухоме майно; наявність факту виконання умов правочину, з якими закон та/або відповідний правочин пов'язує можливість виникнення, переходу, припинення речового права, що підлягає державній реєстрації; 2) перевіряє документи на наявність підстав для проведення реєстраційних дій, зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, зупинення державної реєстрації прав, відмови в державній реєстрації прав та приймає відповідні рішення.
      За визначенням ст. 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», обтяження - заборона розпоряджатися та/або користуватися нерухомим майном, встановлена законом, актами уповноважених не це органів державної влади, їх посадових осіб або така, що виникла на підставі договору.
      Згідно даних Інформаційної довідки №154993001 від 04.02.2019, на момент прийняття Державним реєстратором ОСОБА_2 рішення про державну реєстрацію права власності за ПАТ «Укрсоцбанк», на цій квартирі існувало обтяження, а саме: №29177866, арешт нерухомого майна, який зареєстрований 20.10.2011 відповідно до постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони не його відчуження, серія та номер: ВП №29140499, виданий 20.10.2011, видавник: Міський відділ державної виконавчої служби Білоцерківського мїськрайонного управління юстиції, заступник начальника, ОСОБА_7
      Суду не надані докази, що ОСОБА_1, яка є і боржником, і іпотекодавцем, отримувала від банку вищевказану письмову вимогу про звернення стягнення на предмет іпотеки, чи була в будь-який інший спосіб повідомлена про перехід права власності. Також, суд звертає увагу на подану державному реєстратору неправдиву інформацію та розбіжності в діях відповідача ПАТ «Укрсоцбанк», який звертаючись до державного реєстратора з заявою про проведення реєстрації права власності на майно, вказує на позасудове врегулювання спору на підставі Іпотечного договору та анулювання залишку заборгованості за основним зобов'язанням і при цьому, встановленим є те, що з вересня 2016 року ПАТ «Укрсоцбанк» підтримує свій позов, що розглядається Білоцерківським міськрайонним судом про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за кредитним договором, тобто борг позивача залишається не анульований.
      Матеріали реєстраційної справи, також, не містять доказів в підтвердження, що державний реєстратор вчиняла перевірку даних, що були подані банком, відсутні повідомлення про вручення поштового відправлення ОСОБА_1, повідомлення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору та анулювання залишку заборгованості за основним зобов'язанням.
      Згідно ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
      Таким чином, реєстрація права власності на предмет іпотеки за ПАТ «Укрсоцбанк» була проведена відповідачем без відповідних правових підстав та всупереч вимогам законодавства. Зважаючи на вищевикладені обставини, суд вважає, що позов підлягає до задоволення та слід визнати дії державного реєстратора Миронівської РДА Київської області ОСОБА_2 щодо проведення 28.11.2018 року державної реєстрації права власності на квартиру АДРЕСА_8 за ПАТ «Укрсоцбанк», - незаконними та визнати протиправним і скасувати рішення державного реєстратора Миронівської РДА Київської області ОСОБА_2 про внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису №29177101 про державну реєстрацію права власності на вказану квартиру за ПАТ «Укрсоцбанк».
      Керуючись Законом України «Про іпотеку», Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», ст.ст. 12, 13, 76-81, 263-265,315, 355 ЦПК України, суд,-
      У Х В А Л И В :
      Позов задовольнити.
      Визнати дії державного реєстратора Миронівської районної державної адміністрації Київської області ОСОБА_2 щодо проведення 28.11.2018 року державної реєстрації права власності на квартиру АДРЕСА_8 за ПАТ «Укрсоцбанк», - незаконними.
      Визнати протиправним та скасувати рішення державного реєстратора Миронівської районної державної адміністрації Київської області ОСОБА_2, за індексним номером : 44322573 від 29.11.2018, згідно з яким 29.11.2018 року було внесено до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запис №29177101 про державну реєстрацію права власності на квартиру №22, загальною площею 30,9 кв.м., жилою площею 16,7 кв.м., що знаходиться за адресою : м. Біла Церква вул. Турчанінова 5 , за ПАТ «Укрсоцбанк».
      Рішення суду може бути оскаржене до Київського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги в 30-денний строк з дня складання повного тексту судового рішення.
      Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
      Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
      Повний текст рішення суду виготовлено 26.04.2019 року.
      Суддя ОСОБА_8
      http://reyestr.court.gov.ua/Review/81449256
    • By ANTIRAID
      Державний герб України
      Справа №:755/4585/18
      УХВАЛА
      ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
      "26" квітня 2019 р. суддя Дніпровського районного суду м. Києва Арапіна Н.Є., розглянувши заяву представника відповідача Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» про зустрічне забезпечення позову,
      в с т а н о в и в:
      позивач ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом до Комунального підприємства «Рожівське» в особі Державного реєстратора філії Комунального підприємства Рожівської сільської ради «Рожівське» по м. Києву ЛатиДмитра Олександровича за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» про визнання дій незаконними, визнання незаконним та скасування рішення про державну реєстрацію права власності. Свої вимоги мотивувала тим, що 27 березня 2008 року між Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк» (правонаступником всіх прав та обов'язків, якого є Публічне акціонерне товариство «Укрсоцбанк») та позивачем було укладено Договір кредиту №10-29/6004, відповідно до якого кредитор надав боржнику у тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання грошові кошти в сумі 65 000 доларів США зі сплатою 11,75% річних, на строк до 26 березня 2023 р. на умовах. 23 листопада 2009 року між Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк» та позивачем було укладено Додаткову угоду №1 про внесення змін до договору Кредитного договору, відповідно до умов якої збільшено суми кредиту до 70 751,86 доларів США.
      В забезпечення виконання зобов'язань за Кредитним договором 27 березня 2008 року між сторонами було укладено Договір іпотеки № 02-10/1085 , відповідно до якого позивач передала в іпотеку двокімнатну квартиру № 94, що знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Харківське шосе, будинок № 12. У березні 2018 року державним реєстратором філії Комунального підприємства Рожівської сільської ради «Рожівське» по місту Києву Латою Дмитром Олександровичем було прийнято рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень індексний № 39970454 від 02 березня 2018 року, на підставі до якого було внесено запис до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності на квартиру 94, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1, за Публічним акціонерним товариством «Укрсоцбанк».
      Однак позивача вважає такі дії Відповідача незаконними та такими, що грубо порушують права та законні інтереси позивача та членів її сім'ї, оскільки: умови іпотечного договору не передбачають можливість здійснювати звернення стягнення на предмет іпотеки у спосіб, в який воно було здійснено; право власності на предмет іпотеки було зареєстровано за Публічним акціонерним товариством «Укрсоцбанк» в порядку примусового звернення стягнення на нерухоме майно в період дії мораторію на примусове відчуження житла; не було дотримано порядку здійснення звернення стягнення на майно та реєстрації права власності, передбаченого законодавством про іпотеку. Крім того, дії Відповідача грубо порушують законні права та інтереси неповнолітніх дітей, які проживають та зареєстровані у квартирі № 94 за адресою АДРЕСА_1, що є предметом іпотеки. У зв'язку з чим просить визнати дії державного реєстратора Філії Комунального підприємства Рожівської сільської ради «Рожівське» по місту Києву Лати Дмитра Олександровича щодо проведення 02 березня 2018 року державної реєстрації права власності на квартиру № 94, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1, за Публічним акціонерним товариством «Укрсоцбанк» незаконними; визнати протиправним та скасувати рішення державного реєстратора Філії Комунального підприємства Рожівської сільської ради «Рожівське» по місту Києву Лати Дмитра Олександровича щодо проведення 02 березня 2018 року державної реєстрації права власності на квартиру № 94, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1, за Публічним акціонерним товариством «Укрсоцбанк».
      29 березня 2018 року ухвалою суду позовну заяву ОСОБА_2 до Комунального підприємства «Рожівське» в особі Державного реєстратора філії Комунального підприємства Рожівської сільської ради «Рожівське» по м. Києву Лати Дмитра Олександровича за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» про визнання дій незаконними, визнання незаконним та скасування рішення про державну реєстрацію права власності залишено без руху.
      Крім того, 29 березня 2018 року ухвалою суду у задоволенні заяви представника позивача ОСОБА_2 - ОСОБА_4 про забезпечення позову відмовлено.
      Ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва від 11 квітня 2018 року прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі та постановлено розгляд справи проводити за правилами загального позовного провадження.
      28 грудня 2018 року ухвалою суду заяву позивача ОСОБА_5 про забезпечення позову задоволено частково: накладено арешт на квартиру № 94 за адресою АДРЕСА_1, яка належить на праві власності Публічному акціонерному товариству «Укрсоцбанк». В решті заяви відмовлено.
      25 березня 2019 року ухвалою суду заяву представника позивача ОСОБА_2 - ОСОБА_6 про забезпечення позову задоволено частково: заборонено Публічному акціонерному товариству «Укрсоцбанк» вчиняти будь-які дії, направлені на володіння, користування та розпорядження квартирою № 94, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1. В решті заяви відмовлено.
      До суду надійшла заява представника відповідача Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» про зустрічне забезпечення позову шляхом зобов'язання ОСОБА_2 внести на депозитний рахунок Дніпровського районного суду м. Києва грошових коштів у розмірі 115 630,20 грн.
      Відповідно до ч. 1 ст. 154 ЦПК України,суд може вимагати від особи, яка звернулася із заявою про забезпечення позову, забезпечити відшкодування збитків відповідача, які можуть бути спричинені забезпеченням позову (зустрічне забезпечення).
      Зустрічне забезпечення застосовується тільки у випадку забезпечення позову.
      Відповідно до ч. 3 ст. 154 ЦПК України суд зобов'язаний застосовувати зустрічне забезпечення, якщо позивач не має зареєстрованого в установленому законом порядку місця проживання (перебування) чи місцезнаходження на території України та майна, що знаходиться на території України, в розмірі, достатньому для відшкодування можливих збитків відповідача, які можуть бути спричинені забезпеченням позову, у випадку відмови у позові, або суду надані докази того, що майновий стан позивача або його дії щодо відчуження майна чи інші дії можуть ускладнити або зробити неможливим виконання рішення суду про відшкодування збитків відповідача, які можуть бути спричинені забезпеченням позову, у випадку відмови у позові.
      Зустрічне забезпечення, як правило, здійснюється шляхом внесення на депозитний рахунок суду грошових коштів у розмірі, визначеному судом. Якщо позивач з поважних причин не має можливості внести відповідну суму, зустрічне забезпечення також може бути здійснено шляхом:
      1) надання гарантії банку, поруки або іншого фінансового забезпечення на визначену судом суму та від погодженої судом особи, щодо фінансової спроможності якої суд не має сумнівів;
      2) вчинення інших визначених судом дій для усунення потенційних збитків та інших ризиків відповідача, пов'язаних із забезпеченням позову(ч. 4 ст. 154 ЦПК України).
      Розмір зустрічного забезпечення визначається судом з урахуванням обставин справи. Заходи зустрічного забезпечення позову мають бути співмірними із заходами забезпечення позову, застосованими судом, та розміром збитків, яких може зазнати відповідач у зв'язку із забезпеченням позову(ч. 5 ст. 154 ЦПК України).
      Питання застосування зустрічного забезпечення вирішується судом в ухвалі про забезпечення позову або в ухвалі про зустрічне забезпечення позову(ч. 6 ст. 154 ЦПК України).
      В ухвалі про зустрічне забезпечення зазначаються розмір зустрічного забезпечення або інші дії, що повинен вчинити заявник у порядку зустрічного забезпечення (ч. 7 ст. 154 ЦПК України).
      Строк надання зустрічного забезпечення визначається судом та не може перевищувати десяти днів з дня постановлення ухвали про забезпечення позову або ухвали про зустрічне забезпечення, якщо інше не випливає зі змісту заходів зустрічного забезпечення (ч. 8 ст. 154 ЦПК України).
      Особа, за заявою якої застосовані заходи забезпечення позову із застосуванням зустрічного забезпечення, протягом визначеного судом строку має надати суду документи, що підтверджують надання зустрічного забезпечення (ч. 9 ст. 154 ЦПК України).
      Якщо особа, за заявою якої застосовані заходи забезпечення позову, не виконує вимоги суду щодо зустрічного забезпечення у визначений судом строк, суд скасовує ухвалу про забезпечення позову та про зустрічне забезпечення (ч.10 ст. 154 ЦПК України).
      Як вбачається з клопотання про зустрічне забезпечення, відповідач посилається на незадовільний майновий стан позивача, що у випадку відмови у задоволенні позову забезпеченням позову відповідачу можуть бути заподіяні збитки, які в сукупності відповідач оцінює у розмірі 115630,20 грн.
      Проте представником відповідача не наведено будь-яких відомостей незадовільного майнового стану позивача.
      Отже, за встановлених обставин суд приходить висновку про відмову у задоволенні заяви представника відповідача Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» про зустрічне забезпечення позову.
      Керуючись ст.ст. 154, 259, 260, 293, 353, 354 ЦПК України, суд -
      п о с т а н о в и в:
      У задоволенні заяви представника відповідача Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» про зустрічне забезпечення позову відмовити.
      Апеляційна скарга на ухвалу суду може бути подана до Київського апеляційного суду протягом п'ятнадцяти днів з дня проголошення.
      Суддя Н.Є.Арапіна
      http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/81495152
    • By ANTIRAID
      Державний герб України
      РІШЕННЯ
      ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
      "08" квітня 2019 р.
      м. Київ
      справа № 755/10947/17
      провадження № 2/755/2346/19
      Дніпровський районний суд м. Києва в складі: головуючого судді Галагана В.І., за участю секретаря Проценко Т.О.,
      розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження в приміщенні Дніпровського районного суду м. Києва цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Кобелєвої Алли Михайлівни, третя особа Публічне акціонерне товариство «Перший Український Міжнародний Банк» про визнання дій протиправними та скасування рішення нотаріуса провадженням, -
       ВСТАНОВИВ:
      Позивач ОСОБА_1 звернувся з позовом до суду про визнання дій приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Кобелєвої А.М. щодо проведення 24.03.2017 року державної реєстрації права власності на чотирьохкімнатну квартиру, загальною площею 91,1 кв.м., житловою площею 52,2 кв.м., за адресою: АДРЕСА_1, за Публічним акціонерним товариством Комерційний банк «Перший Український Міжнародний банк» - незаконними, а також позивач просить визнати протиправним та скасувати рішення приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Кобелєвої А.М., індексний номер: 34472808 від 27.03.2017 року, згідно з яким 24.03.2017 року внесено до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запис № НОМЕР_2 про державну реєстрацію права власності на квартиру АДРЕСА_1, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: НОМЕР_1, за Публічним акціонерним товариством Комерційний банк «Перший Український Міжнародний Банк» на підставі Договору іпотеки від 30.12.2007 року.
      Позивач мотивує свої вимоги тим, що 03.12.2007 року між ЗАТ «Перший Український Міжнародний Банк», правонаступником якого є АТ «Перший Український Міжнародний Банк» та ОСОБА_1 укладено Кредитний договір № 5897846, за умовами якого кредитор надає позичальнику у тимчасове користування грошові кошти у розмірі 180 000,00 доларів США, зі сплатою 10,99% річних, з кінцевим терміном погашення заборгованості по кредиту - 03.12.2022 року, за Додатковою угодою від 03.10.2014 року було змінено процентну ставку. В забезпечення виконання Кредитного договору між ЗАТ «ПУМБ» та ОСОБА_1 03.12.2007 року укладено Договір іпотеки № 5897899, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Мироник О.В. за реєстровим № 8057, за умовами якого у забезпечення виконання зобов'язань по Договору № 5897846 від 03.12.2007 року позивачем передано Банку придбане за кредитні кошти нерухоме майно, а саме: чотирьохкімнатну квартиру № 29, загальною площею 91,1 кв.м., жилою площею 52,2 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1.В березні 2016 року ПАТ «Укрсоцбанк» звернувся до Дніпровського районного суду м. Києва з позовною заявою про стягнення з ОСОБА_5 заборгованості за Договором кредиту № 014-695-КП, однак рішенням суду від 22.11.2016 року по справі № 755/4899/15-ц у позові ПАТ «Укрсоцбанк» до ОСОБА_5 про стягнення заборгованості було відмовлено. Оскільки кінцевим терміном погашення заборгованості по кредиту є 26.07.2012 року, то 26.07.2015 року у ПАТ «Укрсоцбанк» минув строк на стягнення заборгованості за Кредитним договором № 014-695-КП. Разом з тим, в 12 липня 2017 року позивачем було отримано Інформаційну довідку з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, згідно з якою власником квартири, реєстраційний номер 91803209, за адресою: АДРЕСА_1, є не позивач, а ПАТ «ПУМБ», підставою внесення запису є рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 34472808 від 27.03.2017 року 15:19:59, приватного нотаріуса Кобелєвої А.М., Київський міський нотаріальний округ, підставою виникнення права власності зазначено Договір іпотеки серія та номер: 8057, виданий 03.12.2007 року. Однак позивач вважає такий перехід права власності на належну йому квартиру незаконним, що призвело до порушення його прав та є підставою звернення з даним позовом до суду.
      Постановою Верховного Суду від 30 січня 2019 року ухвалу Дніпровського районного суду м. Києва від 20 квітня 2018 року та постанову Апеляційного суду м. Києва від 06 червня 2018 року скасовано, а цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Кобєлєвої А.М. третя особа Публічне акціонерне товариство «Перший Український Міжнародний Банк» про визнання дій протиправними та скасування рішення нотаріуса провадженням направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.
      За протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями в порядку статті 33 ЦПК України 22 лютого 2019 року головуючим суддею по справі визначено суддю Галагана В.І.
      25 лютого 2019 року ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва прийнято до свого провадження матеріали цивільної справи за позовом ОСОБА_1 до Приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Кобелєвої А.М. третя особа Публічне акціонерне товариство «Перший Український Міжнародний Банк» про визнання дій протиправними та скасування рішення нотаріуса провадженням, та постановлено розгляд справи проводити у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін.
      08 квітня 2019 року ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва виправлено описку в ухвалі Дніпровського районного суду м. Києва від 25 лютого 2019 року по цивільній справі № 755/10947/17 за позовом ОСОБА_1 до Приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Кобелєвої А.М., третя особа Публічне акціонерне товариство «Перший Український Міжнародний Банк», про визнання дій протиправними та скасування рішення нотаріуса провадженням, зазначивши в ухвалі: «Третя особа у дводенний строк з дня отримання копії даної ухвали суду, однак не пізніше 27 березня 2019 року має право подати пояснення щодо предмету спору та/або відзиву, викласти свої аргументи і міркування на підтримку або заперечення проти позову та/або відзиву у порядку, передбаченому ст.181 ЦПК України». В частині зміни порядку розгляду справи клопотання залишено без розгляду.
      Відповідач приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Кобелєва А.М. не скористалась процесуальним правом подачі відзиву на позовну заяву у встановлений ухвалою суду від 25 лютого 2019 року строк.
      Представник третьої особи АТ «Перший Український Міжнародний Банк» Хобта Д.О. у встановлений судом строк надала до суду письмові пояснення по суті позову, долучені до матеріалів справи, просить в позові відмовити в повному обсязі, вказуючи на його безпідставність.
      Дослідивши матеріали справи, оцінивши зібрані по справі письмові докази в їх сукупності, суд приходить до наступного.
      Відповідно до ч. 1 ст. 4 Цивільного процесуального кодексу України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
      Відповідно до ч. 1 ст. 19 Цивільного процесуального кодексу України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється порядку іншого судочинства.
      Відповідно до ч. 1 ст. 1054 Цивільного кодексу України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
      Судом встановлено, що 03.12.2007 року між ЗАТ «Перший Український Міжнародний Банк», правонаступником якого є АТ «Перший Український Міжнародний Банк», та ОСОБА_1 укладено Кредитний договір № 5897846, за умовами якого кредитор надає позичальнику у тимчасове користування грошові кошти у розмірі 180 000,00 доларів США, зі сплатою 10,99% річних, з кінцевим терміном погашення заборгованості по кредиту - 03.12.2022 року. (Том 1 а.с. 87-90)
      Іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи (ч. 1 ст. 575 Цивільного кодексу України).
      Відповідно до ст. 1 Закону України «Про іпотеку», іпотека - вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.
      03.12.2007 року між ЗАТ «Перший Український Міжнародний Банк», правонаступником якого є АТ «Перший Український Міжнародний Банк», та ОСОБА_1 укладено Договір іпотеки № 5898004, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Мироник О.В. за реєстровим № 8057, за умовами якого у забезпечення виконання зобов'язань по Договору № 5897846 від 03.12.2007 року позивачем передано Банку придбане за кредитні кошти нерухоме майно, а саме: чотирьохкімнатну квартиру № 29, загальною площею 91,1 кв.м., жилою площею 52,2 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, яка належить ОСОБА_1 на праві приватної власності на підставі Договору купівлі-продажу квартири, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Мироник О.В. за реєстровим № 8055 від 03.12.2007 року, зареєстрований в Державному реєстрі правочинів № 2537220 від 03.12.2007 року. (Том 1 а.с. 91-94)
      Відповідно до п. 3.1.1. Договору іпотеки, іпотекодавець має право володіти та користуватись предметом іпотеки відповідно до його призначення з урахуванням обмежень, що встановлені чинним законодавством України та цим Договором.
      Згідно п. 4.2 Договору іпотеки, звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється одним з таких способів за вибором іпотекодержателя: за рішенням суду; на підставі виконавчого напису нотаріуса; шляхом позасудового врегулювання відповідно до передбачених цим Договором застережень про задоволення вимог іпотекодержателя. Визначені цим Договором способи звернення стягнення на предмет іпотеки не перешкоджають іпотекодержателю застосувати інші способи звернення стягнення на предмет іпотеки, встановлені чинним законодавством України та/або письмовою домовленістю сторін. У разі, якщо визначені цим Договором та/або чинним законодавством заходи позасудового врегулювання з будь-яких причин не призвели до задоволення вимог іпотекодержателя в повному обсязі, іпотекодержатель вправі в будь-який час припинити процедуру позасудового врегулювання та звернути стягнення на предмет іпотеки на підставі виконавчого напису нотаріуса чи за рішенням суду (за вибором іпотеко держателя).
      Згідно п. 4.7.1, 4.7.2 Договору іпотеки, у разі виникнення у іпотекодержателя права звернути стягнення на предмет іпотеки, іпотекодержатель може прийняти рішення про прийняття предмету іпотеки у свою власність, про що письмово повідомляє іпотекодавця. В зазначеному повідомленні має міститися: підстави звернення стягнення на предмет іпотеки, ціна, за якою предмет іпотеки переходить у власність іпотекодержателя, суть та розмір вимог за основним зобов'язанням та вимог щодо відшкодування витрат іпотекодержателя, передбачених цим Договором, які припиняються в результаті переходу до іпотекодержателя права власності на предмет іпотеки. Зазначене застереження, яке вважається договором про задоволення вимог іпотекодержателя, є правовою підставою для реєстрації права власності іпотеко держателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки.
      Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та місцевого самоврядування, їхні посадові й службові особи повинні діяти порядком та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.
      Правовідносини, пов'язані з державною реєстрацією прав на нерухоме майно та їх обтяжень врегульовані Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» від 01.07.2004 року №1952-IV (надалі - Закон №1952-IV).
      Згідно з ч. 1 ст. 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація речових прав на нерухоме майно - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення прав на нерухоме майно, обтяження таких прав шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
      Державній реєстрації, відповідно до ч. 4 ст.15 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», підлягають виключно заявлені права та їх обтяження за умови їх відповідності законодавству і поданим документам.
      Частина 1 ст. 15 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» встановлює, що державна реєстрація прав та їх обтяжень проводиться в такому порядку: 1) прийняття і перевірка документів, що подаються для державної реєстрації прав та їх обтяжень, реєстрація заяви; 2) встановлення факту відсутності підстав для відмови в державній реєстрації прав та їх обтяжень, зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав та/або їх обтяжень; 3) прийняття рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, відмову в ній або зупинення державної реєстрації; 4) внесення записів до Державного реєстру прав: 5) видача свідоцтва про право власності на нерухоме майно у випадках, встановлених статтею 18 цього закону; 6) надання витягів з Державного реєстру прав про зареєстровані права та/або їх обтяження.
      Згідно із ч. 3 ст. 10 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», Державний реєстратор: встановлює відповідність заявлених прав і поданих/отриманих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями, зокрема: відповідність обов'язкового дотримання письмової форми правочину та його нотаріального посвідчення у випадках, передбачених законом; відповідність повноважень особи, яка подає документи для державної реєстрації прав; відповідність відомостей про речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що містяться у Державному реєстрі прав, відомостям, що містяться у поданих/отриманих документах; наявність обтяжень прав на нерухоме майно; наявність факту виконання умов правочину, з якими закон та/або відповідний правочин пов'язує можливість виникнення, переходу, припинення речового права, що підлягає державній реєстрації; перевіряє документи на наявність підстав для проведення реєстраційних дій, зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, зупинення державної реєстрації прав, відмови в державній реєстрації прав та приймає відповідні рішення.
      Відповідно до ч. 5 ст. 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», державна реєстрація прав власності, реєстрація яких проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення, під час вчинення нотаріальної дії з нерухомим майном, об'єктом незавершеного будівництва проводиться нотаріусом, яким вчиняється така дія. Державна реєстрація прав у результаті вчинення нотаріальної дії з нерухомим майном, об'єктом незавершеного будівництва проводиться нотаріусом, яким вчинено таку дію.
      Відповідно до п. 2 Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.10.2013 року № 868 (чинного на момент вчинення оскаржуваних нотаріальних дій), нотаріус проводить державну реєстрацію права власності на нерухоме майно або на об'єкт незавершеного будівництва виключно у випадку вчинення нотаріальної дії з нерухомим майном.
      Таким чином, законодавством не передбачено можливості проведення державної реєстрації речових прав на об'єкт нерухомого майна без вчинення нотаріальної дії, пов'язаної із переходом таких прав на об'єкт нерухомості. Повноваження нотаріусів/державних реєстраторів на виконання реєстраційних дій у Державному реєстрі прав пов'язуються законодавцем із вчиненням нотаріальної дії з нерухомим майном.
      Крім того, відповідно до частини третьої статті 33 Закону України «Про іпотеку» (у редакції від 05.06.2003 року) є три різні підстави для звернення стягнення на предмет іпотеки: рішення суду, виконавчий напис нотаріуса та договір про задоволення вимог іпотекодержателя.
      Згідно з частинами першою та другою статті 36 Закону України «Про іпотеку» (у редакції від 05.06.2003 року) сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим нотаріально посвідченим договором між іпотекодавцем та іпотекодержателем про задоволення вимог останнього, який може бути укладений одночасно з іпотечним договором або в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки. Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до Закону України «Про іпотеку». Визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає останньому застосувати інші встановлені цим Законом способи звернення стягнення на предмет іпотеки.
      Відповідно до ч. 1 ст. 37 Закону України «Про іпотеку» (у редакції від 05.06.2003 року), договір про задоволення вимог іпотекодержателя, який передбачає передачу іпотеко держателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання, є правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки.
      Таким чином, відповідно до Закону України «Про іпотеку» в редакції від 05.06.2003 року, яка діяла на момент укладення Іпотечного договору, передача права власності на предмет іпотеки від іпотекодавця до іпотекодержателя в рахунок виконання основного зобов'язання у позасудовому порядку можлива лише на підставі договору про задоволення вимог іпотекодержателя.
      Таким чином, проаналізувавши наявні в матеріалах справи докази, керуючись положеннями вищенаведеного законодавства України, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для задоволення вимог позивача ОСОБА_1, оскільки відповідачем приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кобелєвою А.М. прийнято рішення та проведено державну реєстрацію права власності за ПАТ «ПУМБ» на належну позивачу ОСОБА_1 квартиру АДРЕСА_1 без вчинення нотаріальної дії з вказаним нерухомим майном, не урахувавши відсутність факту виникнення, переходу або припинення права на нерухоме майно, а тому у державного реєстратора не було повноважень на прийняття оскаржуваного рішення та проведення реєстраційних дій у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.
      Крім того, слід урахувати, що долучена до матеріалів реєстраційної справи від 24.03.2017 року вимога ПАТ «ПУМБ» про погашення заборгованості ОСОБА_1 датована 02.11.2015 року та не містить визначення ціни предмета іпотеки, що є вимогою п. 4.7.1 Іпотечного договору, яку проігноровано відповідачем під час прийняття оскаржуваного рішення.
      Таким чином, дії державного реєстратора щодо прийняття рішення про державну реєстрацію права власності, яке виникає на підставі договору іпотеки, що містять застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, є протиправними, у зв'язку із відсутністю у державного реєстратора повноважень щодо прийняття рішення про державну реєстрацію права власності без вчинення нотаріальної дії, пов'язаної із переходом речових прав на об'єкт нерухомості, а тому підлягають задоволенню заявлені вимоги позивача ОСОБА_1 про визнання незаконним та скасування прийнятого державним реєстратором рішення про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно за ПАТ «ПУМБ».
      Крім того, слід зауважити, що сторони за договором іпотеки погодили можливість виникнення в іпотекодержателя права власності на предмет іпотеки на підставі окремого договору про задоволення вимог іпотекодержателя та у порядку, встановленому Законом України «Про іпотеку» (підпункти 4.1-4.9 договору іпотеки). Проте докази укладення такого договору про задоволення вимог іпотекодержателя у матеріалах справи відсутні, а тому прийняття державним реєстратором рішення про державну реєстрацію права власності як такого, що виникає на підставі договору іпотеки, є протиправним, що є висновком, аналогічним зробленому Великою Палатою Верховного Суду у Постанові від 11 квітня 2018 року, Справа № 554/14813/15-ц (Провадження № 14-66цс18).
      Відповідно до положень ч. 1, 3 ст. 89 Цивільного процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
      З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що позов ОСОБА_1 до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Кобелєвої Алли Михайлівни, третя особа Публічне акціонерне товариство «Перший Український Міжнародний Банк» про визнання дій протиправними та скасування рішення нотаріуса провадження є обґрунтованим та таким, що підлягає до задоволення в повному обсязі.
      Відповідно до ч. 1 ст. 133 Цивільного процесуального кодексу України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
      Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. (ч. 1 ст. 141 Цивільного процесуального кодексу України)
      В порядку статті 141 Цивільного процесуального кодексу України, ураховуючи задоволення позову в повному обсязі, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню сплачений судовий збір на загальну суму 640,00 грн.
      Відповідно до ч. 7 ст. 158 Цивільного процесуального кодексу України заходи забезпечення позову у даній справі продовжують діяти протягом дев'яноста днів з дня набрання даним рішенням суду законної сили.
      Враховуючи наведене та керуючись ст. 19 Конституції України, ст.ст. 2, 3, 10, 15, Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», ст.ст. 33, 36, 37 Закону України «Про іпотеку», ст.ст. 2, 4, 6-13, 82, 89, 133, 141, 258, 259, 263-265, 268, 272, 273, 279, 352, 354 Цивільного процесуального кодексу України, суд -
      ВИРІШИВ:
      Позов ОСОБА_1 до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Кобелєвої Алли Михайлівни, третя особа Публічне акціонерне товариство «Перший Український Міжнародний Банк» про визнання дій протиправними та скасування рішення нотаріуса провадженням - задовольнити.
      Визнати дії приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Кобелєвої Алли Михайлівни щодо проведення 24.03.2017 року державної реєстрації права власності на чотирьохкімнатну квартиру, загальною площею 91,1 кв.м., житловою площею 52,2 кв.м., за адресою: АДРЕСА_1, за Публічним акціонерним товариством Комерційний банк «Перший Український Міжнародний банк» - незаконними.
      Визнати протиправним та скасувати рішення приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Кобелєвої Алли Михайлівни, індексний номер: 34472808 від 27.03.2017 року, згідно з яким 24.03.2017 року внесено до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запис № НОМЕР_2 про державну реєстрацію права власності на квартиру АДРЕСА_1, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: НОМЕР_1, за Публічним акціонерним товариством Комерційний банк «Перший Український Міжнародний Банк» на підставі Договору іпотеки від 30.12.2007 року.
      Стягнути з приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Кобелєвої Алли Михайлівни на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 640,00 грн.
      Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Київського апеляційного суду через Дніпровський районний суд м. Києва протягом тридцяти днів з дня його складення.
      Учасники справи мають право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення даного рішення суду.
      Повний текст рішення суду складено 08 квітня 2019 року.
      Суддя: В.І. Галаган
      http://reyestr.court.gov.ua/Review/80997750
    • By ANTIRAID
      ПОСТАНОВА
      ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
      03 квітня 2019 року
      м. Київ
      Справа N 755/5072/17
      Провадження N 14-100цс19
      Велика Палата Верховного Суду у складі:
      судді-доповідача Лященко Н.П.,
      суддів Антонюк Н.О., Бакуліної С.В., Британчука В.В., Данішевської В.І., Золотнікова О.С., Кібенко О.Р., Князєва В.С., Лобойка Л.М., Прокопенка О.Б., Рогач Л.І., Саприкіної І.В., Ситнік О.М., Ткачука О.С., Уркевича В.Ю., Яновської О.Г.,
      розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_3 на рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 13 липня 2017 року у складі судді Савлук Т.А. та постанову Апеляційного суду міста Києва від 20 червня 2018 року у складі колегії суддів Заришняк Г.М., Андрієнко А.М., Мараєвої Н.Є. у цивільній справі за позовом ОСОБА_4 до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу СтрельченкоОлени Володимирівни, ОСОБА_3, треті особи: Міністерство юстиції України, Департамент з питань реєстрації Київської міської державної адміністрації, про визнання протиправним та скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію права власності на об'єкт нерухомого майна та визнання права власності на нерухоме майно,
      УСТАНОВИЛА:
      У квітні 2017 року ОСОБА_4 звернулась до суду з позовом до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу (далі - КМНО) Стрельченко О.В., ОСОБА_3 про визнання протиправним та скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію права власності на об'єкт нерухомого майна та визнання права власності.
      ОСОБА_4 зазначала, що 10 квітня 2010 року між нею та ОСОБА_6 було укладено договір позики. На забезпечення виконання зобов'язань за договором позики того ж дня між тими ж сторонами було укладено іпотечний договір, посвідчений приватним нотаріусом КМНО Анохіною В.М., за умовами якого ОСОБА_4 передала в іпотеку ОСОБА_3 нерухоме майно - квартиру АДРЕСА_1
      09 грудня 2016 року позивачці стало відомо, що власником належної їй квартири в Державному реєстрі прав на нерухоме майно значиться ОСОБА_3
      Зокрема, приватним нотаріусом КМНО Стрельченко О.В. прийнято рішення про державну реєстрацію прав від 04 жовтня 2016 року N 16733579, за яким право власності на квартиру зареєстровано за ОСОБА_3 на підставі іпотечного договору від 10 квітня 2010 року. Жодного повідомлення про вказану перереєстрацію права власності від приватного нотаріуса чи ОСОБА_3 на її адресу не надходило.
      З прийнятим приватним нотаріусом рішенням про державну реєстрацію права власності вона не погоджується, вважає його протиправним, оскільки його прийнято без підтвердження як факту укладення договору про задоволення вимог іпотекодержателя, так і завершення 30-денного строку з моменту отримання іпотекодавцем письмової вимоги та повідомлення про застосування застереження про задоволення вимог.
      Державний реєстратор також не перевірив наявності заборгованості, невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання та не витребував повний пакет документів для здійснення такої реєстраційної дії згідно із чинним законодавством.
      Крім того, на дату прийняття державним реєстратором рішення в Державному реєстрі прав на нерухоме майно актуальною була інформація про наявність обтяження, а саме арешт нерухомого майна - квартири N АДРЕСА_1, що є предметом іпотеки, який було накладено на підставі ухвали Дніпровського районного суду міста Києва від 23 березня 2015 року, постановленої в межах розгляду цивільної справи N 755/1791/15-ц за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_6 про визнання недійсним договору комісії на продаж квартири. Вказана ухвала суду була направлена для примусового виконання до відділу державної виконавчої служби Дніпровського районного управління юстиції у місті Києві (далі - ВДВС Дніпровського РУЮ у м. Києві).
      09 квітня 2015 року державний виконавець ВДВС Дніпровського РУЮ у м. Києві Клименко Р.В. виніс постанову про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження (ВП N 47205964). Вжитих судом заходів забезпечення позову не скасовано.
      Сукупність наведених обставин, на думку позивачки, є підставою для визнання протиправним та скасування рішення державного реєстратора про реєстрацію за ОСОБА_3 права власності на спірну квартиру.
      Крім того, ОСОБА_4 просила задовольнити позов у частині вимог про визнання за нею права власності на квартиру, яка є предметом іпотеки, оскільки в неї відсутні правовстановлюючі документи на квартиру, оригінали яких зберігаються в іпотекодержателя.
      Рішенням Дніпровського районного суду міста Києва від 13 липня 2017 року, залишеним без змін постановою Апеляційного суду міста Києва від 20 червня 2018 року, позовні вимоги задоволено частково.
      Скасовано рішення приватного нотаріуса КМНО Стрельченко О.В. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень за індексним номером 31710508 від 04 жовтня 2016 року про державну реєстрацію за ОСОБА_3 права власності на об'єкт нерухомого майна - квартиру АДРЕСА_1
      Скасовано запис про право власності за номером 16733579 від 04 жовтня 2016 року державного реєстратора - приватного нотаріуса КМНО Стрельченко О.В. про державну реєстрацію права власності за ОСОБА_3 на об'єкт нерухомого майна - спірну квартиру.
      У задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.
      Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, виходив з того, що приватний нотаріус неправомірно зареєстрував право власності на іпотечне майно, оскільки на момент проведення реєстраційних дій на предмет іпотеки було накладено арешт, підстав реєструвати право власності не було, а тому у вчиненні реєстраційних дій необхідно було відмовити.
      У липні 2018 року ОСОБА_3 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій просить скасувати ухвалені у справі судові рішення в частині позовних вимог ОСОБА_4 про визнання протиправним та скасування рішення державного реєстратора та вчиненого на його підставі запису про право власності та закрити провадження у справі у цій частині з підстав порушення правил предметної та суб'єктної юрисдикції або залишити вказані позовні вимоги без задоволення, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального та порушення норм процесуального права.
      Касаційну скаргу мотивовано тим, що суди не врахували, що не всі заявлені позивачкою вимоги підлягали розгляду в порядку цивільного судочинства. Позовні вимоги ОСОБА_4 про визнання протиправним та скасування рішення державного реєстратора та внесеного на його підставі запису про право власності повинні розглядатися в порядку адміністративного судочинства (постанови Великої Палати Верховного Суду від 04 квітня 2018 року у справі N 826/9928/15 (провадження N 11-211апп18) та від 23 травня 2018 року у справі N 815/4618/16 (провадження N 11-452апп18).
      У частині вирішення позовних вимог ОСОБА_4 про визнання права власності на іпотечне майно судові рішення не оскаржуються.
      Ухвалою судді Верховного Суду від 05 вересня 2018 року відкрито провадження у справі.
      Ухвалою колегії суддів Верховного Суду у складі Касаційного цивільного суду від 23 січня 2019 року справу призначено до судового розгляду.
      Відповідно до частини шостої статті 403 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) справа підлягає передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду у всіх випадках, коли учасник справи оскаржує судове рішення з підстав порушення правил предметної чи суб'єктної юрисдикції.
      Згідно із частинами першою та четвертою статті 404 ЦПК України питання про передачу справи на розгляд палати, об'єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду вирішується судом за власною ініціативою або за клопотанням учасника справи. Про передачу справи на розгляд палати, об'єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду суд постановляє ухвалу, зокрема, з обґрунтуванням підстав, визначених у частинах п'ятій або шостій статті 403 цього Кодексу.
      Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду ухвалою від 13 лютого 2019 року передав справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, оскільки касаційна скарга містить доводи щодо порушення судами правил предметної юрисдикції.
      Ухвалою Великої Палати Верховного Суду від 28 лютого 2019 року зазначену справу прийнято до провадження та призначено до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними в ній матеріалами (у письмовому провадженні).
      Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши наведені в касаційній скарзі доводи в межах підстав оскарження, встановлених частиною шостою статті 403 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з огляду на таке.
      Суди встановили, що 10 квітня 2010 року між ОСОБА_6 та ОСОБА_4 було укладено договір позики, за умовами якого ОСОБА_6 передав ОСОБА_4 грошові кошти у розмірі 6 тис. 500 доларів США, а позивачка зобов'язалася повернути вказану суму у строк не пізніше 10 березня 2011 року.
      20 січня 2011 року між ОСОБА_6 та ОСОБА_4 було укладено договір про внесення змін та доповнень до договору позики від 10 квітня 2010 року, за умовами якого пункт 1 цього договору було викладено в новій редакції, зокрема зазначено, що ОСОБА_6 передав ОСОБА_4 грошові кошти у розмірі 10 тис. 570 доларів США, які остання зобов'язалася повернути позикодавцю у строк не пізніше 10 січня 2012 року.
      Крім того, ОСОБА_4 отримала від ОСОБА_6 в борг кошти в загальній сумі 3 тис. 300 доларів США, з яких 1 тис. 860 доларів США за розпискою від 01 квітня 2011 року зі строком повернення до 01 січня 2012 року та 1 тис. 440 доларів США за розпискою від 01 серпня 2011 року зі строком повернення до 10 січня 2012 року.
      На забезпечення виконання зобов'язань за договором позики 10 квітня 2010 року між ОСОБА_6 та ОСОБА_4 було укладено іпотечний договір, посвідчений приватним нотаріусом КМНО Анохіною В.М., відповідно до умов якого ОСОБА_4 передала ОСОБА_6 в іпотеку нерухоме майно - квартиру АДРЕСА_1, яка належить ОСОБА_4 на праві приватної власності.
      Рішенням Дніпровського районного суду міста Києва від 21 січня 2015 року у цивільній справі N 755/31347/14-ц за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за договором позики та за зустрічним позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_6 про визнання договору позики недійсним установлено факт порушення умов договору позики відповідачкою ОСОБА_4, задоволено частково позовні вимоги ОСОБА_6 - стягнуто із ОСОБА_4 на користь ОСОБА_6 заборгованість за договором позики в сумі 15 тис. 948 доларів США, що станом на 21 січня 2015 року еквівалентно 251 тис. 818 грн 92 коп., та неустойку за прострочення виконання зобов'язань у сумі 15 тис. грн. у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_4 про визнання договору позики від 10 квітня 2010 року недійсним відмовлено.
      Рішенням Апеляційного суду міста Києва від 01 липня 2015 року рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 21 січня 2015 року було скасовано в частині відмови в задоволенні вимоги про стягнення 3 % річних та вирішено стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_6 3 % річних за прострочення виконання грошового зобов'язання у розмірі 868 доларів США, що еквівалентно 18 тис. 228 грн. в іншій частині рішення суду залишено без змін.
      Рішенням Апеляційного суду міста Києва від 16 листопада 2016 року, яке ухвалено в межах розгляду цивільної справи N 755/17698/15-ц за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_4, ОСОБА_9 про стягнення відсотків за договором позики, 3 % річних, неустойки та звернення стягнення на предмет іпотеки та зустрічним позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_6, третя особа ОСОБА_9, про визнання кредитора таким, що прострочив прийняття запропонованого належного виконання зобов'язань за договором позики та розстрочення виконання рішення - апеляційну скаргу ОСОБА_6 відхилено, апеляційну скаргу ОСОБА_4 задоволено частково.
      Рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 21 червня 2016 року скасовано, ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_6 до ОСОБА_4, ОСОБА_9 про стягнення відсотків за договором позики, 3 % річних, неустойки та звернення стягнення на предмет іпотеки відмовлено.
      Зустрічний позов ОСОБА_4 задоволено частково. Визнано ОСОБА_6 таким, що прострочив прийняття запропонованого належного виконання зобов'язань за договором позики.
      27 травня 2016 року ОСОБА_6 та ОСОБА_3 уклали договір відступлення права вимоги за іпотечним договором, посвідченим 10 квітня 2010 року приватним нотаріусом КМНО Анохіною В.М. за реєстровим номером 706.
      04 жовтня 2016 року ОСОБА_3 подав приватному нотаріусу КМНО Стрельченко О.В. заяву про реєстрацію за собою права власності на предмет іпотеки - спірну квартиру.
      На підставі вказаної заяви державний реєстратор прав на нерухоме майно Стрельченко О.В. прийняв рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 04 жовтня 2016 року (номер запису про право власності 16733579), відповідно до якого вирішено провести державну реєстрацію права власності на квартиру АДРЕСА_1 за ОСОБА_3, відкрито розділ у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та реєстраційну справу на об'єкт нерухомого майна.
      Згідно з інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно право власності на предмет іпотеки було зареєстровано приватним нотаріусом на підставі іпотечного договору номер 706 від 10 квітня 2010 року, посвідченого приватним нотаріусом КМНО Анохіною В.М. ; договору відступлення права вимоги, серія та номер 719 від 27 травня 2016 року посвідченого приватним нотаріусом КМНО Анохіною В.М.
      Судова юрисдикція - це компетенція спеціально уповноважених органів судової влади здійснювати правосуддя у формі визначеного законом виду судочинства щодо визначеного кола правовідносин.
      Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб'єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, в якому розглядається визначена категорія справ.
      Згідно зі статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
      Європейський суд з прав людини у пункті 24 рішення від 20 липня 2006 року в справі "Сокуренко і Стригун проти України" зазначив, що фраза "встановлений законом" поширюється не лише на правову основу самого існування "суду", але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Термін "суд, встановлений законом" у пункті 1 статті 6 Конвенції передбачає усю організаційну структуру судів включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів.
      У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
      Згідно із частиною першою статті 15 ЦПК України у редакції, чинній на час розгляду справи судом першої інстанції, установлено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо: захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин; інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства.
      Аналогічні положення викладені у частині першій статті 19 ЦПК України у редакції, чинній на час розгляду справи судом апеляційної інстанції.
      Крім того, суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами.
      Згідно з пунктом 10 частини другої статті 16 Цивільного кодексу України одним зі способів захисту цивільних прав та інтересів може бути визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.
      Якщо порушення своїх прав особа вбачає у наслідках, спричинених рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень, які вона вважає неправомірними, і ці наслідки призвели до виникнення, зміни чи припинення цивільних правовідносин, мають майновий або пов'язаний з реалізацією її майнових або особистих немайнових інтересів характер, то визнання незаконними (протиправними) таких рішень є способом захисту цивільних прав та інтересів.
      Разом з тим відповідно до частини другої статті 4, пункту 1 частини другої статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) у редакції, чинній на час розгляду справи судом першої інстанції, юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення. Зокрема, юрисдикція адміністративних судів поширюється на спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів або правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності. Вжитий у цій процесуальній нормі термін "суб'єкт владних повноважень" позначає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхню посадову чи службову особу, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень (пункт 7 частини першої статті 3 КАС України).
      Аналогічні положення викладені у частини першої статті 19 КАС України у редакції, чинній на час розгляду справи судом апеляційної інстанції.
      Аналіз змісту відповідних статей ЦПК України та КАС України (у редакціях, чинних на час розгляду справи в судах першої та апеляційної інстанцій) у сукупності дає підстави для висновку, що при вирішенні питання про розмежування компетенції судів щодо розгляду адміністративних і цивільних справ у кожній конкретній справі недостатньо застосування виключно формального критерію - визначення суб'єктного складу спірних правовідносин (участь у них суб'єкта владних повноважень). Визначальною ознакою для правильного вирішення такого питання є характер правовідносин, з яких виник спір, змісту та юридичної природи обставин у справі.
      Приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового, особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, зазвичай майнового, конкретного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб'єктів владних повноважень.
      При визначенні предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.
      З установлених судами обставин у справі, яка розглядається, вбачається, що спірні правовідносини виникли між учасниками справи у зв'язку з невиконанням договірних зобов'язань та реалізацією прав іпотекодержателя на предмет іпотеки - квартиру позивачки, а отже, існує спір про право, що унеможливлює розгляд цієї справи за правилами адміністративного судочинства.
      Спір у цій справі не пов'язаний із захистом прав, свобод чи інтересів позивачки у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єкта владних повноважень, а стосується захисту її приватного інтересу, оскільки спір щодо реєстраційних дій, вчинених на підставі укладеного договору, стосується спору про право цивільне, в межах якого можуть бути вирішені й питання, пов'язані з реєстрацією прав власності на квартиру.
      Оскільки спірні правовідносини пов'язані із захистом права власності позивачки та виконанням умов договору іпотеки, Велика Палата Верховного Суду вважає, що цей спір не є публічно-правовим та правильно вирішений судами за правилами цивільного судочинства.
      Аналогічний висновок щодо застосування норм процесуального права у подібних правовідносинах викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 14 березня 2018 року (справа N 619/2019/17), від 11 та 17 квітня 2018 року (справи N 826/366/16 та N 815/6956/15 відповідно), від 22 серпня 2018 року (справа N 820/4673/16), від 17 жовтня 2018 року (справа N 826/17908/14) та інших.
      Щодо решти наведених у касаційній скарзі доводів слід зазначити таке.
      Відповідно до пункту 2 частини першої статті 1 Закону України від 5 червня 2003 року N 898-IV "Про іпотеку" (далі - Закон N 898-IV) іпотека - це вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.
      У разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки (частина перша статті 33 Закону N 898-IV).
      Згідно з положеннями частин першої та третьої статті 36 Закону N 898-IV сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору.
      Договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками, може передбачати передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання у порядку, встановленому статтею 37 цього Закону.
      Відповідно до частини 1 статті 37 Закону N 898-IV іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання.
      Рішення про реєстрацію права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки, може бути оскаржено іпотекодавцем у суді.
      Пунктом 12 договору іпотеки визначено, що у випадку невиконання іпотекодавцем письмової вимоги іпотекодержателя про усунення порушення зобов'язання за цим договором та/або договором позики у встановлений іпотекодержателем строк, таку вимогу іпотекодержатель може задовольнити за рахунок предмета іпотеки, що є предметом цього договору.
      Цей пункт іпотечного договору містить відповідне застереження, яке прирівнюється до договору, згідно з яким іпотекодавець засвідчує, що він надає згоду на набуття права власності на предмет іпотеки іпотекодержателем за власним одноосібним письмовим рішенням. Іпотекодавець засвідчив, що наявність будь-яких інших документів, крім цього договору та письмового рішення іпотекодержателя набути предмет іпотеки у власність, для реєстрації права власності на предмет іпотеки не вимагається (том 1, а. с. 13).
      Разом з тим судами встановлено, що Дніпровський районний суд міста Києва 23 березня 2015 року в межах розгляду цивільної справи N 755/1791/15-ц за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_6 про визнання недійсним договору комісії на продаж квартири постановив ухвалу про забезпечення позову шляхом накладення арешту на спірну квартиру (а. с. 59, 60).
      09 квітня 2015 року державним виконавцем ВДВС Дніпровського РУЮ у місті Києві винесено постанову про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження (ВП N 47205964) щодо примусового виконання ухвали N 755/1791/15-ц Дніпровського районного суду міста Києва від 23 березня 2015 року про накладення арешту на квартиру.
      На підставі вказаної постанови державного виконавця накладено арешт на спірну квартиру та заборонено здійснювати її відчуження.
      Станом на 04 жовтня 2016 року, тобто на дату прийняття державним реєстратором рішення про реєстрацію за ОСОБА_3 права власності на спірну квартиру, ухвала Дніпровського районного суду міста Києва від 23 березня 2015 року про вжиття заходів забезпечення позову шляхом накладення арешту на спірну квартиру була чинною, у встановленому законом порядку не скасована, виконавче провадження (ВП N 47205964) перебуває в провадженні Дніпровського районного відділу державної виконавчої служби міста Києва Головного територіального управління юстиції у місті Києві, інформація про державну реєстрацію обтяжень є актуальною з моменту проведення державної реєстрації обтяження, а саме з 14 квітня 2015 року.
      Відносини, пов'язані з державною реєстрацією прав на нерухоме майно та їх обтяжень регулює Закон України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", згідно з частиною тринадцятої статті 15 якого порядок державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень встановлює Кабінет Міністрів України.
      Порядком державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України N 868 від 17 жовтня 2013 року (далі - Порядок), визначено процедуру проведення державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, перелік документів, необхідних для її проведення, права та обов'язки суб'єктів у сфері державної реєстрації прав, а також процедуру взяття на облік безхазяйного нерухомого майна. Для проведення державної реєстрації прав заявник подає органові державної реєстрації прав, нотаріусові заяву про державну реєстрацію та необхідні для такої реєстрації документи, визначені цим Порядком (пункти 8, 13 Порядку).
      Відповідно до пункту 15 Порядку під час розгляду заяви та документів, що додаються до неї, державний реєстратор встановлює відповідність заявлених прав і поданих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно, їх обтяженнями, зокрема, серед інших і щодо наявності обтяжень прав на нерухоме майно, зареєстрованих відповідно до закону.
      Згідно з пунктом 6 частини першої статті 24 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" у державній реєстрації прав та їх обтяжень може бути відмовлено у разі, якщо заяву про державну реєстрацію прав, пов'язаних з відчуженням нерухомого майна, подано після державної реєстрації обтяжень, встановлених щодо цього майна.
      За таких обставин суди першої та апеляційної інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про те, щопри наявності в Єдиному реєстрі заборон відчуження об'єктів нерухомого майна запису про заборону відчуження спірного майна державний реєстратор не мав права здійснювати реєстраційних дій поки таке обтяження не буде зняте.
      Наведені в касаційній скарзі доводи в цій частині висновків суду не спростовують.
      Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
      Ураховуючи викладене, Велика Палата Верховного Суду вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін.
      Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено, що якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
      Оскільки Велика Палата Верховного Суду не змінює судове рішення та не ухвалює нове, розподіл судових витрат не здійснюється.
      Керуючись статтями 141, 258, 259, 400, 402-404, 409, 410, 416 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду
      ПОСТАНОВИЛА:
      Касаційну скаргу ОСОБА_3 залишити без задоволення.
      Рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 13 липня 2017 року та постанову Апеляційного суду міста Києва від 20 червня 2018 року залишити без змін.
      Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
      Суддя-доповідач Н.П. Лященко Судді: Н.О. Антонюк О.Б. Прокопенко С.В. Бакуліна Л.І. Рогач В.В. Британчук І.В. Саприкіна В.І. Данішевська О.М. Ситнік О.С. Золотніков О.С. Ткачук О.Р. Кібенко В.Ю. Уркевич В.С. Князєв О.Г. Яновська Л.М. Лобойко
    • By ANTIRAID
      ПОСТАНОВА
      ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
      27 лютого 2019 року
      м. Київ
      Справа N 820/3936/16
      Провадження N 11-803апп18
      Велика Палата Верховного Суду у складі:
      судді-доповідача Золотнікова О.С.,
      суддів Антонюк Н.О., Бакуліної С.В., Британчука В.В., Гудими Д.А., Данішевської В.І., Кібенко О.Р., Князєва В.С., Лобойка Л.М., Лященко Н.П., Рогач Л.І., Саприкіної І.В., Уркевича В.Ю., Яновської О.Г.
      розглянула в порядку письмового провадження касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Акціонерний банк "Укргазбанк" в особі його Харківської обласної дирекції (далі - АБ "Укргазбанк") на ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 23 листопада 2016 року (судді Донець Л.О., Бартош Н.С., Мельнікова Л.В.) у справі N 820/3936/16 за позовом АБ "Укргазбанк" до державного реєстратора прав на нерухоме майно Департаменту реєстрації Харківської міської ради Папуча Юрія Віталійовича (далі - Реєстратор) про визнання незаконними дій, скасування рішення, зобов'язання вчинити дії та
      ВСТАНОВИЛА:
      У липні 2016 року АБ "Укргазбанк" звернувся до суду з позовом до Реєстратора, в якому просив:
      - визнати незаконними й такими, що порушують права АБ "Укргазбанк", дії відповідача, скасувавши рішення про відмову в державній реєстрації прав та їх обтяжень від 23 червня 2016 року N 30185961;
      - зобов'язати Реєстратора вчинити дії щодо виконання рішення Ленінського районного суду м. Харкова від 06 жовтня 2014 року, а саме здійснити державну реєстрацію права власності за ОСОБА_4 та реєстрацію обтяжень на квартиру АДРЕСА_1 (далі - спірна квартира) у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень та надати представникові позивача за довіреністю правовстановлюючі документи на спірну квартиру.
      Позовні вимоги обґрунтовано тим, що на підставі кредитного договору АБ "Укргазбанк" надав громадянину ОСОБА_4 грошові кошти на придбання квартири у м. Харкові. У зв'язку з невиконанням ОСОБА_4 зобов'язань за кредитним договором позивач звернувся до суду з позовом про стягнення суми заборгованості та звернення стягнення на предмет іпотеки, який було задоволено. Однак судове рішення не виконане по цей час, оскільки ОСОБА_4 на порушення вимог Закону України від 05 червня 2003 року N 898-IV "Про іпотеку" не зареєстрував право власності на предмет іпотеки - спірну квартиру, що зумовило звернення позивача до суду з позовом про надання йому повноважень на здійснення державної реєстрації права власності на спірну квартиру за ОСОБА_4 Рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій у цивільній справі N 642/3811/14ц позов АБ "Укргазбанк" задоволено, у зв'язку із чим представник АБ "Укргазбанк" ОСОБА_5. як уповноважений представник ОСОБА_4 звернулася до Департаменту реєстрації Харківської міської ради із заявою про проведення державної реєстрації права власності на спірну квартиру за ОСОБА_4 Проте оскаржуваним рішенням відповідача у державній реєстрації права власності відмовлено. На думку позивача, рішення Реєстратора не відповідає вимогам чинного законодавства, оскільки для проведення державної реєстрації права власності на спірну квартиру за ОСОБА_4 його уповноваженим представником подано повний пакет документів.
      Харківський окружний адміністративний суд постановою від 05 жовтня 2016 року задовольнив позов частково: скасував рішення Реєстратора про відмову в державній реєстрації прав та їх обтяжень від 23 червня 2016 року N 30185961; у задоволенні іншої частини позовних вимог відмовив.
      Харківський апеляційний адміністративний суд ухвалою від 23 листопада 2016 року скасував постанову суду першої інстанції, а провадження у справі закрив на підставі пункту 1 частини першої статті 157 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).
      Не погодившись із рішенням суду апеляційної інстанції, АБ "Укргазбанк" подав касаційну скаргу, у якій просить скасувати ухвалу апеляційного суду та залишити в силі постанову суду першої інстанції.
      На обґрунтування вимог касаційної скарги позивач зазначив, що суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку про необхідність вирішення цього спору в порядку цивільного судочинства, оскільки відповідно до статті 17 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності. За змістом статті 9 Закону України від 01 липня 2004 року N 1952-IV "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (далі - Закон N 1952-IV) державний реєстратор є державним службовцем, крім випадку коли державним реєстратором є нотаріус, а згідно зі статтею 30 Закону N 1952-IV дії або бездіяльність державного реєстратора можуть бути оскаржені до суду. Оскільки у спірних правовідносинах відповідач виконував владні управлінські функції, то ця справа має бути розглянута адміністративним судом.
      Суддя Вищого адміністративного суду України ухвалою від 27 грудня 2016 року відкрив касаційне провадження в цій справі.
      15 грудня 2017 року розпочав роботу Верховний Суд і набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року N 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів", яким КАС України викладено в новій редакції.
      Підпунктом 4 пункту 1 розділу VII "Перехідні положення" КАС України в редакції згаданого Закону передбачено, що касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
      У січні 2018 року цю справу передано на розгляд Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду.
      Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду ухвалою від 26 червня 2018 року передав справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, мотивувавши свою ухвалу тим, що позивач оскаржує судове рішення з підстав порушення правил предметної юрисдикції.
      Велика Палата Верховного Суду ухвалою від 30 серпня 2018 року прийняла та призначила цю справу до касаційного розгляду в порядку письмового провадження без виклику її учасників згідно з пунктом 3 частини першої статті 345 КАС України.
      У запереченнях на касаційну скаргу Реєстратор зазначив, що під час розгляду заяви про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (щодо права власності) від 17 червня 2016 року N 17322451 було встановлено, що подані для проведення державної реєстрації прав документи не дають змоги встановити набуття, зміну або припинення речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, а також існують суперечності між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями, а саме наявні зареєстровані обтяження речових прав на вказане нерухоме майно. З огляду на це відповідач правомірно прийняв рішення про відмову у державній реєстрації прав та їх обтяжень від 23 червня 2016 року N 30185961.
      Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та наведені в касаційній скарзі доводи, ВеликаПалата Верховного Суду дійшла висновку про наявність підстав для її часткового задоволення.
      Суди попередніх інстанцій установили, що 02 липня 2008 року між ОСОБА_4 і АБ "Укргазбанк" укладено кредитний договір N 32/08-4, згідно з умовами якого ОСОБА_4 отримав кредит у сумі 67 тис. 870 доларів США на придбання спірної квартири з оплатою 13,8 % річних та погашенням заборгованості до 01 липня 2036 року.
      З метою забезпечення виконання зобов'язань за вказаним кредитним договором на підставі договору іпотеки без заставної від 02 липня 2008 року N 32/08-4, посвідченого приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Шатерніковою Т.М., ОСОБА_4 передав АБ "Укргазбанк" спірну квартиру в іпотеку. Відомості про іпотеку квартири внесені нотаріусом до Державного реєстру іпотек. На відчуження квартири накладено заборону, про що внесено запис до Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна.
      У зв'язку з невиконанням ОСОБА_4 зобов'язань за кредитним договором, рішенням Ленінського районного суду м. Харкова від 14 грудня 2009 року у справі N 2-2409/09 з урахуванням змін, внесених рішенням Апеляційного суду Харківської області від 10 серпня 2010 року, стягнуто із ОСОБА_4 на користь банку заборгованість за кредитним договором та в рахунок погашення заборгованості звернуто стягнення на предмет іпотеки шляхом його реалізації з прилюдних торгів.
      Постановою державного виконавця Ленінського відділу державної виконавчої служби Харківського міського управління юстиції виконавчий лист від 10 червня 2011 року N 2-2409/09 про звернення стягнення заборгованості на предмет іпотеки повернуто АБ "Укргазбанк" без виконання за відсутністю у боржника майна, в тому числі відсутністю в Реєстрі прав власності на нерухоме майно реєстрації за ОСОБА_4 права власності на спірну квартиру.
      Заочним рішенням Ленінського районного суду м. Харкова від 06 жовтня 2014 року у справі N 642/3811/14ц, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Харківської області від 24 грудня 2015 року, задоволено позовні вимоги АБ "Укргазбанк" до ОСОБА_4 про надання повноважень на здійснення державної реєстрації права власності. Надано АБ "Укргазбанк" повноваження на здійснення в реєстраційній службі Харківського міського управління юстиції (далі - реєстраційна служба) державної реєстрації за ОСОБА_4 права власності та реєстрації обтяжень на спірну квартиру в Державному реєстрі прав на нерухоме майно та їх обтяжень, а саме надано АБ "Укргазбанк" право:
      - отримати в органах нотаріату дублікат договору купівлі-продажу квартири, посвідченого 02 липня 2008 року приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Шатерніковою Т.М. в реєстрі за N 407 та зареєстрованого у Державному реєстрі правочинів за N 2995114;
      - отримати в Комунальному підприємстві "Харківське міське бюро технічної інвентаризації" (далі - КП "Харківське МБТІ") або його правонаступника технічний паспорт на спірну квартиру;
      - подавати, підписувати необхідні заяви, листи, отримувати довідки та інші документи, пов'язані з реєстрацією права власності та/або проведенням технічної інвентаризації на спірну квартиру в КП "Харківське МБТІ" або його правонаступника та в реєстраційній службі на ім'я ОСОБА_4 в межах та обсязі, передбачених чинним законодавством України для такого роду повноважень;
      - сплачувати державне мито та робити інші платежі, пов'язані з реєстрацією права власності на спірну квартиру в КП "Харківське МБТІ" або його правонаступника та в реєстраційній службі на ім'я ОСОБА_4 в межах та обсязі, передбачених чинним законодавством України;
      - отримати в реєстраційній службі зареєстровані правовстановлюючі документи на спірну квартиру на ім'я ОСОБА_4;
      - розписуватись за ОСОБА_4 для виконання дій, пов'язаних з реєстрацією права власності та обтяжень та/або проведенням технічної інвентаризації на спірну квартиру в КП "Харківське МБТІ" або його правонаступника та в реєстраційній службі на ім'я ОСОБА_4 в межах та обсязі, передбачених чинним законодавством України для такого роду повноважень.
      17 червня 2016 року ОСОБА_5 як представник ОСОБА_4 за довіреністю звернулася до Департаменту реєстрації Харківської міської ради із заявою про державну реєстрацію права власності на спірну квартиру.
      Рішенням Реєстратора від 23 червня 2016 року N 30185961 відмовлено ОСОБА_5 у державній реєстрації права власності за ОСОБА_4 на спірну квартиру. Підставами для відмови в державній реєстрації права власності зазначено те, що: подані документи не дають змоги встановити набуття, зміну або припинення речових прав на нерухоме майно та їх обтяження; існують суперечності між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями; наявні зареєстровані обтяження на нерухоме майно.
      Вважаючи таке рішення відповідача протиправним, АБ "Укргазбанк" звернувся до суду з позовом про його скасування та зобов'язання відповідача вчинити певні дії.
      Задовольняючи частково позовні вимоги АБ "Укргазбанк", суд першої інстанції виходив з того, що позовна вимога проскасування рішення Реєстратора є обґрунтованою та підлягає задоволенню, тоді як вимога стосовно зобов'язання відповідача здійснити державну реєстрацію права власності не може бути задоволена, оскільки суд не має права перебирати на себе функції та повноваження іншого органу державної влади.
      Закриваючи провадження в адміністративній справі, Харківський апеляційний адміністративний суд керувався тим, що оскільки між позивачем та ОСОБА_4 укладений іпотечний договір, предметом якого є спірна квартира, то такий спір не є публічно-правовим, а пов'язаний з невиконанням умов цивільно-правової угоди, тому на нього не поширюється юрисдикція адміністративного суду і спір має вирішуватися судами в порядку цивільного судочинства.
      Велика Палата Верховного Суду вважає помилковим цей висновок апеляційного суду з огляду на таке.
      Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
      Згідно із частиною другою статті 2 КАС України (тут і далі - у редакції, чинній на час прийняття оскаржуваного рішення) до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.
      На підставі пункту 7 частини першої статті 3 КАС України суб'єктом владних повноважень є орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
      Відповідно до частини другої статті 4 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.
      Пунктом 1 частини другої статті 17 КАС України визначено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.
      Наведені норми узгоджуються з положеннями статей 2, 4 та 19 КАС України (у редакції, чинній з 15 грудня 2017 року), якими визначено завдання та основні засади адміністративного судочинства, зміст публічно-правового спору та справи, на які поширюється юрисдикція адміністративних судів.
      Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними під час здійснення владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.
      Публічно-правовий спір має особливий суб'єктний склад. Участь суб'єкта владних повноважень є обов'язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Проте сама собою участь у спорі суб'єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір з публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції.
      Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.
      Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.
      Виникнення спірних правовідносин обумовлено протиправною, на думку позивача, відмовою Реєстратора як суб'єкта, наділеного Законом N 1952-ІVвладними функціями приймати рішення про державну реєстрацію прав на нерухоме майно та їх обтяжень, здійснити реєстрацію за ОСОБА_4 права власності на спірну квартиру, яка є предметом іпотечного договору, оскільки повноваження на такі дії надані позивачу рішенням Ленінського районного суду м. Харкова від 06 жовтня 2014 року у справі N 642/3811/14ц.
      Відповідно до пункту 1 частини першої статті 2 Закону N 1952-IV (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав) - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних записів до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
      Згідно із приписами пункту 1 частини третьої статті 10 вказаного Закону державний реєстратор установлює відповідність заявлених прав і поданих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями, зокрема: відповідність обов'язкового дотримання письмової форми правочину та його нотаріального посвідчення у випадках, передбачених законом; відповідність повноважень особи, яка подає документи для державної реєстрації прав; відповідність відомостей про речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що містяться у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, відомостям, що містяться у поданих документах; наявність обтяжень прав на нерухоме майно; наявність факту виконання умов правочину, з якими закон та/або відповідний правочин пов'язує можливість виникнення, переходу, припинення речового права, що підлягає державній реєстрації.
      Державний реєстратор самостійно приймає рішення за результатом розгляду заяв про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (частина перша статті 11 Закону N 1952-IV).
      У силу приписів статті 37 Закону N 1952-IV рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб'єкта державної реєстрації прав можуть бути оскаржені до Міністерства юстиції України, його територіальних органів або до суду.
      На час звернення до суду із цим позовом спір про право на предмет іпотеки - спірну квартиру вирішений рішеннями Ленінського районного суду м. Харкова від 14 грудня 2009 року та Апеляційного суду Харківської області від 10 серпня 2010 року у справі N 2-2409/09, якими постановлено стягнути із ОСОБА_4 на користь АБ "Укргазбанк" заборгованість за кредитним договором та в рахунок погашення заборгованості звернути стягнення на предмет іпотеки шляхом реалізації з прилюдних торгів.
      За таких обставин ВеликаПалата Верховного Суду вважає помилковими посилання суду апеляційної інстанції на необхідність вирішення при розгляді цієї справи питань виконання/невиконання умов цивільно-правової угоди.
      Натомість спір у цій справі стосується виключно оцінки правомірності дій (рішення) Реєстратора, вчинених (прийнятого) ним під час (за результатами) розгляду заяви представника АБ "Укргазбанк" ОСОБА_5 як уповноваженого представника ОСОБА_4 про державну реєстрацію за ним права власності на спірну квартиру, що свідчить про публічно-правовий характер цього спору.
      Оскільки дослідженню в цій справі підлягають виключно владні управлінські дії та рішення Реєстратора, який у межах спірних правовідносин діє як суб'єкт владних повноважень, а також перевірка оскаржуваного рішення на відповідність вимогам, визначеним у статті 2 КАС України, спір у цій справі підлягає вирішенню за правилами адміністративного судочинства.
      За нормами частини третьої статті 3 КАС України (тут і далі - у редакції, чинній з 15 грудня 2017 року) провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.
      Згідно із частиною першою статті 353 КАС Українипідставою для скасування ухвали судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі.
      Оскільки суд апеляційної інстанції ухвалив судове рішення, яке перешкоджає подальшому провадженню у справі, з порушенням норм процесуального права, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про наявність підстав для скасування ухвали Харківського апеляційного адміністративного суду від 23 листопада 2016 року з направленням справи до цього ж суду для продовження розгляду.
      Керуючись статтями 341, 345, 349, 353, 356, 359 КАС України, ВеликаПалата Верховного Суду
      ПОСТАНОВИЛА:
      1. Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Акціонерний банк "Укргазбанк" в особі його Харківської обласної дирекції задовольнити частково.
      2. Ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 23 листопада 2016 року скасувати, а справу направити до Другого апеляційного адміністративного суду для продовження розгляду.
      Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
      Суддя-доповідач О.С. Золотніков
      Судді: Н.О. Антонюк Л.М. Лобойко
      С.В. Бакуліна Н.П. Лященко
      В.В. Британчук Л.І. Рогач
      Д.А. Гудима І.В. Саприкіна
      В.І. Данішевська В.Ю. Уркевич
      О.Р. Кібенко О.Г. Яновська
      Князєв В.С.