ANTIRAID

Постановление ВСУ по пересмотру об истребовании из незаконного владения имущества переоформленного через несуществующие торги

Считаете ли Вы решение законным и справедливым?  

1 голос

  1. 1. Считаете ли Вы решение законным?

    • Да
      1
    • Нет
      0
    • Затрудняюсь ответить
      0
  2. 2. Считаете ли Вы решение справедливым?

    • Да
      1
    • Нет
      0
    • Затрудняюсь ответить
      0


Recommended Posts

ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

1 листопада 2017 року

м. Київ

Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України в складі:

головуючого Лященко Н.П., 
суддів: Гуменюка В.І., Романюка Я.М., 
Охрімчук Л.І., Сімоненко В.М., 
 
розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, товариства з обмеженою відповідальністю «Аргамак», треті особи: ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу ОСОБА_7, приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу ОСОБА_8, реєстраційна служба Головного управління юстиції в м. Києві, про визнання недійсним свідоцтва про право власності, витребування майна з чужого незаконного володіння за заявою товариства з обмеженою відповідальністю «Аргамак» про перегляд Верховним Судом України ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16 серпня 2017 року,

в с т а н о в и л а:

У листопаді 2013 року ОСОБА_1 звернувся до суду з вищезазначеним позовом.

ОСОБА_1 зазначав, що 27 лютого 2012 року між ним та ОСОБА_9 було укладено договір купівлі-продажу нежитлової будівлі площею 368,9 кв. м за АДРЕСА_1.

22 березня 2013 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_7 на ім’я ОСОБА_2 було видано свідоцтво про право власності на вказану будівлю за результатами прилюдних торгів, проведених 27 лютого 2013 року філією 10 приватного підприємства «Нива-В.Ш.» на виконання виконавчого листа, виданого 3 травня 2011 року Подільським районним судом м. Києва про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Родовід Банк» коштів у розмірі 1 млн 328 тис. 254 грн 77 коп.

3 квітня 2013 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 було укладено договір купівлі-продажу нежитлової будівлі площею 368,9 кв. м за АДРЕСА_1.

За умовами договорів купівлі-продажу від 23 липня 2013 року ОСОБА_3 продав, а ОСОБА_4 та ОСОБА_5 придбали відповідно 3/4 та 1/4 частини вказаної нежитлової будівлі.

На підставі договору купівлі-продажу від 27 грудня 2013 року ОСОБА_4 відчужив 2/4 частини спірної будівлі ОСОБА_6, а за договором купівлі-продажу того ж дня ОСОБА_5 (інтереси якої представляв ОСОБА_10) відчужила ОСОБА_6 1/4 частину вказаної будівлі.

Згідно зі свідоцтвом про право власності на нерухоме майно від 26 червня 2014 року власником нежилої будівлі за АДРЕСА_1, загальною площею 368,9 кв. м є Товариство з обмеженою відповідальністю «Аргамак» (далі – ТОВ «Аргамак»).

Посилаючись на те, що він не мав жодних боргових зобов’язань перед банком, не був обізнаний про проведення виконавчих дій щодо примусового виконання рішення про стягнення боргу, ОСОБА_1 просив суд визнати недійсним свідоцтво від 22 березня 2013 року, видане на ім’я ОСОБА_2 та витребувати на свою користь з чужого незаконного володіння ТОВ «Аргамак» спірне приміщення.

Заочним рішенням Подільського районного суду м. Києва від 22 грудня 2014 року позов задоволено: визнано недійсним свідоцтво, видане приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_7 від 22 березня 2013 року (НОМЕР_1), згідно з яким ОСОБА_2 належить нежитлова будівля площею 368,9 кв. м, яка знаходиться за АДРЕСА_1; витребувано з незаконного володіння ТОВ «Аргамак» на користь ОСОБА_1 нежитлову будівлю, площею 368,9 кв. м, яка знаходиться за АДРЕСА_1.

Рішенням Апеляційного суду м. Києва від 14 лютого 2017 року вказане заочне рішення Подільського районного суду м. Києва від 22 грудня 2014 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено; заходи забезпечення позову у вигляді арешту нежилої будівлі, площею 368,9 кв. м за АДРЕСА_1, вжиті ухвалою Апеляційного суду м. Києва 25 серпня 2015 року, скасовано.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16 серпня 2017 року касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено, рішення суду апеляційної інстанції скасовано, рішення суду першої інстанції залишено в силі.

У поданій до Верховного Суду України заяві про перегляд судових рішень ТОВ «Аргамак» просить скасувати рішення суду касаційної інстанції та залишити в силі рішення суду апеляційної інстанції з передбаченої пунктом 1 частини першої статті 355 ЦПК України підстави неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, а саме статей 387, 388 ЦК України.

На підтвердження зазначених підстав подання заяви про перегляд судових рішень ТОВ «Аргамак» посилається на ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 28 травня 2014 року, 28 січня, 15 жовтня 2015 року, 22 червня 2016 року, 24 травня, 7 червня 2017 року.

Заслухавши доповідь судді, пояснення представників ОСОБА_1 – ОСОБА_11 та ОСОБА_12, перевіривши наведені в заяві доводи, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України вважає, що заява про перегляд оскаржуваного судового рішення підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.

Відповідно до статті 353 ЦПК України Верховний Суд України переглядає судові рішення у цивільних справах виключно з підстав і в порядку, встановлених цим Кодексом.

За положенням пункту 1 частини першої статті 355 ЦПК України підставою для подання заяви про перегляд судових рішень у цивільних справах є неоднакове застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

Згідно зі статтею 3604 ЦПК України суд задовольняє заяву про перегляд справи і скасовує судове рішення у справі, яка переглядається з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої статті 355 цього Кодексу, якщо встановить, що судове рішення є незаконним.

У справі, яка переглядається, суди встановили, що 27 лютого 2012 року ОСОБА_9 продав, а ОСОБА_1 придбав нежитлову будівлю площею 368,9 кв. м, яка знаходиться за АДРЕСА_1.

Згідно зі свідоцтвом від 22 березня 2013 року, виданим приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_7, ОСОБА_2 отримав право на вищевказану будівлю за результатами прилюдних торгів, проведених 27 лютого 2013 року Філією 10 Приватного підприємства «Нива-В.Ш.» на виконання виконавчого листа НОМЕР_2, виданого 3 травня 2011 року Подільським районним судом м. Києва, про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Родовід Банк» коштів в сумі 1 млн 328 тис. 254 грн 77 коп.

Відповідно до договору купівлі-продажу від 3 квітня 2013 року ОСОБА_2 продав, а ОСОБА_3 придбав вищевказану нежитлову будівлю.

23 липня 2013 року за договором купівлі-продажу ОСОБА_3 продав 3/4 частини вищевказаної нежитлової будівлі ОСОБА_4, а 1/4 частину – ОСОБА_5.

27 грудня 2013 року ОСОБА_4 продав, а ОСОБА_6 придбав 3/4 частини вищевказаної нежитлової будівлі.

27 грудня 2013 року ОСОБА_5, інтереси якої представляв ОСОБА_10, продала, а ОСОБА_6 придбав 1/4 частину будівлю.

Згідно зі свідоцтвом про право власності від 26 червня 2014 року TOB «Аргамак» є власником вищевказаної нежитлової будівлі.

Суди встановили, що прилюдні торги з реалізації належного ОСОБА_1 нерухомого майна – нежитлової будівлі площею 368,9 кв. м, розташованої за АДРЕСА_1 ПП «Нива-В.Ш.» не проводились, протокол НОМЕР_3 про проведення прилюдних торгів не складався та не затверджувався.

Цивільна справа за позовом ПАТ «Родовід Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, станом на 3 квітня 2014 року зареєстрована не була та в провадженні Подільського районного суду м. Києва не перебувала. За цивільною справою НОМЕР_2 ОСОБА_1 боржником не значиться.

Як вбачається із довідки ПАТ «Родовід Банк» НОМЕР_4 від 8 квітня 2014 року ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер платника податків НОМЕР_5) не є клієнтом ПАТ «Родовід Банк», кредитні договори з останнім не укладались.

Суд першої інстанції, з висновком якого погодився й суд касаційної інстанції, задовольняючи позовні вимоги виходив з того, що ОСОБА_1 є власником спірного приміщення, яке вибуло з його власності поза його волею, а тому він має право на його витребування у добросовісного набувача ТОВ «Аргамак». При цьому судом визнано недійсним свідоцтво про право власності на спірне майно від 22 березня 2013 року, видане ОСОБА_2.

Разом з тим в іншій справі з подібних правовідносин, ухвала Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 15 жовтня 2015 року в якій надана заявником для порівняння, суд касаційної інстанції залишаючи без змін рішення про відмову у задоволенні позовних вимог виходив з того, що лише власник майна має право на витребування майна з чужого незаконного володіння. Оскільки рішення суду, на підставі якого було набуте право власності на спірне майно скасовано, то воно не породжує жодних правових наслідків з моменту його ухвалення, а власником спірного майна позивач не є.

У наданих для порівняння ухвалах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 28 січня 2015 року та 22 червня 2016 року також міститься висновок про те, що право на витребування спірного майна із чужого незаконного володіння належить лише власнику цього майна, який має довести своє право власності на майно, що знаходиться у володінні відповідача.

Отже, існує неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, зокрема статей 387, 388 ЦК України, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

У наданій для порівняння ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 7 червня 2017 року відмовляючи в задоволенні позовних вимог про витребування майна суд виходив з того, що відсутні підстави вважати, що майно вибуло з володіння поза волею власника.

Отже, у справі, яка переглядається, та у справі, судове рішення в якій надано заявником для порівняння, встановлено різні фактичні обставини, що не свідчить про неоднакове застосування судом касаційної інстанції норм матеріального права. 

Ухвала Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 24 травня 2017 року, надана заявником для порівняння, не є прикладом неоднакового застосування судом касаційної інстанції норм матеріального права, оскільки суд касаційної інстанції скасував судові рішення та передав справу на новий судовий розгляд з підстав, передбачених статтею 338 ЦПК України, у зв’язку з порушенням норм процесуального права, що призвело до неможливості встановити та перевірити фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи.

Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції зазначених норм матеріального права, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України виходить з такого.

Згідно вимог статті 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Статтею 319 ЦК України встановлено, що власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.

За приписами статті 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.

Стаття 328 ЦК України передбачає, що право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Відповідно до статті 330 ЦК України якщо майно відчужене особою, яка не мала на це право, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване у нього.

Власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (стаття 387 ЦК України).

Згідно із частиною 1 статті 388 ЦК України якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Отже, лише власник майна має право на витребування майна з чужого незаконного володіння.

Проте зазначені вимоги закону залишилися поза увагою суду.

Визнаючи недійсним свідоцтво про право власності на спірне нежитлове приміщення від 22 березня 2013 року видане ОСОБА_2 суд першої інстанції всупереч вимогам статей 213-214 ЦПК України взагалі не навів будь-яких правових норм на підставі яких він дійшов таких висновків, на це не звернув уваги і суд касаційної інстанції, зазначивши лише, що позивач не має іншого способу захисту свого порушеного права.

Разом з тим судами встановлено, що оспорюване свідоцтво видано за результатами прилюдних торгів, проведених 27 лютого 2013 року.

Виходячи з аналізу правової природи процедури реалізації майна на прилюдних торгах, яка полягає в продажу майна, тобто в забезпеченні переходу права власності на майно боржника, на яке звернено стягнення, до покупця – учасника прилюдних торгів, та ураховуючи особливості, передбачені законодавством щодо проведення прилюдних торгів, складання за результатами їх проведення акту про проведення прилюдних торгів є оформленням договірних відносин купівлі-продажу майна на прилюдних торгах, а відтак є правочином.

Не підтверджені належними доказами і висновки суду про те, що ОСОБА_1 є власником спірного приміщення, вони спростовуються судовими рішеннями, які набули чинності і відповідно до статті 61 частини третьої ЦПК України мають преюдиційне значення.

Так, Апеляційним судом м. Києва 5 грудня 2016 року при розгляді цивільної справи за позовом ТОВ «Аргамак» до ОСОБА_9 та ОСОБА_1 про визнання недійсним договору встановлено, що цивільної справи, в якій за ОСОБА_9 визнано право власності на спірне приміщення не існувало і підстави для проведення реєстрації права власності за ОСОБА_9 на спірну нежитлову будівлю відсутні.

Встановивши вищенаведені обставини апеляційний суд дійшов висновку, що єдиним власником спірного приміщення є ТОВ «Аргамак» (т. 3 , а. с. 210).

Чому зазначені обставини не прийняті до уваги суд в рішенні, яке переглядається, не зазначив.

З огляду на викладене, рішення судів першої та касаційної інстанцій не можна визнати законними, у зв’язку з чим вони підлягають скасуванню.

Не може залишатися в силі й рішення суду апеляційної інстанції.

Судом не встановлено, хто є власником земельної ділянки на якій побудовано спірне нежитлове приміщення, чи була його згода на будівництво, чи прийнято об’єкт в експлуатацію в установленому законом порядку.

Відповідно до частини 2 статті 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. 

Положеннями статті 228 ЦК України визначено перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок.

Частиною 2 статті 236 ЦК України передбачено, що нікчемний правочин є недійсним з моменту його вчинення.

Разом з цим апеляційний суд не зазначив, чим саме договір купівлі-продажу від 27 лютого 2012 року порушує публічний порядок з урахуванням того, що предметом зазначеного договору було майно, яке у власності держави не перебувало, а отже суди належним чином не з’ясували, чи є такий договір нікчемним чи оспорюваним.

Отже, неправильне застосування судами вищенаведених норм матеріального права призвело до неправильного вирішення справи, а це відповідно до статті 3604 ЦПК України є підставою для скасування ухвалених у справі судових рішень.

Загальними вимогами процесуального права, закріпленими у статтях 57–60, 131–132, 137, 177, 179, 185, 194, 212–215 ЦПК України, визначено обов’язковість установлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, з яких суд виходив при вирішенні позовів.

Водночас відповідно до статті 353 ЦПК України Верховний Суд України переглядає судові рішення у цивільних справах виключно з підстав і в порядку, встановлених цим Кодексом. Згідно із частиною першою статті 3602 ЦПК України справи розглядаються Верховним Судом України за правилами, встановленими главами 2 і 3 розділу V цього Кодексу, а тому Верховний Суд України не може встановлювати обставини справи, збирати й перевіряти докази та надавати їм оцінку.

Відсутність у Верховного Суду України процесуальної можливості з’ясувати дійсні обставини справи перешкоджає ухвалити нове судове рішення, а тому справу слід передати на розгляд до суду першої інстанції згідно з підпунктом «а» пункту 1 частини другої статті 3604 ЦПК України.

Керуючись пунктом 1 частини першої статті 355, пунктом 1 частини першої, частиною третьою статті 3603, частиною першою, підпунктом «а» пункту 1 частини другої статті 3604 ЦПК України, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України

п о с т а н о в и л а :

Заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Аргамак» задовольнити частково.

Ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16 серпня 2017 року, рішення Апеляційного суду м. Києва від 14 лютого 2017 року та заочне рішення Подільського районного суду м. Києва від 22 грудня 2014 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова Верховного Суду України є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 3 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України.

Головуючий Н.П. Лященко
Судді: 
В.І. Гуменюк 
Л.І. Охрімчук
Я.М. Романюк
В.М. Сімоненко 

Правовий висновок, висловлений Верховним Судом України в постанові від 1 листопада 2017 року у справі
№ 6-1620цс17

Відповідно до статті 330 ЦК України якщо майно відчужене особою, яка не мала на це право, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване у нього.

Власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (стаття 387 ЦК України).

Згідно із частиною 1 статті 388 ЦК України якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Отже, лише власник майна має право на витребування майна з чужого незаконного володіння.

Виходячи з аналізу правової природи процедури реалізації майна на прилюдних торгах, яка полягає в продажу майна, тобто в забезпеченні переходу права власності на майно боржника, на яке звернено стягнення, до покупця – учасника прилюдних торгів, та ураховуючи особливості, передбачені законодавством щодо проведення прилюдних торгів, складання за результатами їх проведення акту про проведення прилюдних торгів є оформленням договірних відносин купівлі-продажу майна на прилюдних торгах, а відтак є правочином.

Відповідно до частини 2 статті 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. 

Положеннями статті 228 ЦК України визначено перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок.

Частиною 2 статті 236 ЦК України передбачено, що нікчемний правочин є недійсним з моменту його вчинення.

Разом з цим апеляційний суд не зазначив, чим саме договір купівлі-продажу порушує публічний порядок з урахуванням того, що предметом зазначеного договору було майно, яке у власності держави не перебувало, а отже суди належним чином не з’ясували, чи є такий договір нікчемним чи оспорюваним.

Постанова від 1 листопада 2017 року № 6-1620цс17

http://www.scourt.gov.ua/clients/vsu/vsu.nsf/(documents)/86599350B6D51F46C22581E1004BC3E6

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах

Это дело уникально по своему содержанию. Согласно материалам имущество выбыло у собственника на основании не существующего кредитного договора, несуществующего решения суда и поддельных документов о проведении торгов. Однако в ходе процесса выяснилось, что и сам собственник, истребующий имущество, приобрел имущества у лица, которое в свое время получило на него право собственности на основании несуществующего решения суда.

Однако вывод ВСУ в этом деле еще более интересен, ВСУ указал, что апелляционный суд не указал, чем именно договор купли-продажи нарушает публичный порядок с учетом того, что предметом указанного договора было имущество, в собственности государства не находящееся, а значит суды должным образом не выяснили, является ли такой договор ничтожным или оспариваемым.

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах

Создайте аккаунт или авторизуйтесь, чтобы оставить комментарий

Комментарии могут оставлять только зарегистрированные пользователи

Создать аккаунт

Зарегистрировать новый аккаунт в нашем сообществе. Это несложно!

Зарегистрировать новый аккаунт

Войти

Есть аккаунт? Войти.

Войти

  • Пользователи

  • Похожий контент

    • Автор: ANTIRAID
      ПОСТАНОВА
      ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
      29 серпня 2018 року
      м. Київ
      Справа N 807/719/15
      Провадження N 11-665апп18
      Велика Палата Верховного Суду у складі:
      судді-доповідача ОСОБА_2,
      суддів Антонюк Н.О., Бакуліної С.В., Британчука В.В., Гудими Д.А., Данішевської В.І., Золотнікова О.С., Кібенко О.Р., Князєва В.С., Лобойка Л.М., Прокопенка О.Б., Рогач Л.І., Ткачука О.С., Уркевича В.Ю., Яновської О.Г.,
      розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_3 як представника ОСОБА_4 на постанову Закарпатського окружного адміністративного суду від 29 лютого 2016 року (суддя Рейті С.І.) та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 19 травня 2016 року (у складі колегії суддів Каралюса В.М., Затолочного В.С., Матковської З.М.) у справі за позовом ОСОБА_5 до реєстратора Комунального підприємства Ужгородської міської ради Закарпатської області "Бюро технічної інвентаризації м. Ужгорода" (далі - реєстратор), Комунального підприємства Ужгородської міської ради Закарпатської області "Бюро технічної інвентаризації м. Ужгорода" (далі - КП Ужгородської міськради "БТІ м. Ужгорода"), треті особи: ОСОБА_4, ОСОБА_6, про визнання протиправним та скасування запису про державну реєстрацію права користування,
      УСТАНОВИЛА:
      У квітні 2015 року ОСОБА_5 звернулася до Закарпатського окружного адміністративного суду з позовом до реєстратора, КП Ужгородської міськради "БТІ м. Ужгорода", треті особи: ОСОБА_4, ОСОБА_6, у якому з урахуванням зміни позовних вимог, просила визнати неправомірним та скасувати запис N 22000 від 25 грудня 2004 року в частині державної реєстрації права користування приміщенням горища за третіми особами у справі.
      Закарпатський окружний адміністративний суд постановою від 29 лютого 2016 року, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 19 травня 2016 року, позов задовольнив. Визнав протиправним та скасував запис, внесений до реєстру прав власності на нерухоме майно в частині користування ОСОБА_7 та ОСОБА_6 (власники квартири N 2 "в" на вул. Підгірній, 18 в м. Ужгороді) приміщенням горища площею 98,0 кв. м
      Задовольняючи позов, суд першої інстанції, з висновком якого погодився і суд апеляційної інстанції, керувався тим, що реєстратором було порушено процедуру здійснення державної реєстрації права користування нежитловим приміщенням, яка передбачена Законом України від 01 липня 2004 року N 1952-IV "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (далі - Закон N 1952-IV), оскільки зареєстроване за третіми особами право користування на спірне нерухоме майно відноситься до допоміжних приміщень і є спільною власністю співвласників багатоквартирного будинку.
      У червні 2016 року ОСОБА_4 через свого представника звернулася до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, у якій просила скасувати постанову Закарпатського окружного адміністративного суду від 29 лютого 2016 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 19 травня 2016 року, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції, оскільки вважає, що цей спір не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.
      Обґрунтовуючи касаційну скаргу, ОСОБА_4 зазначає, що у цій справі виник спір про право, що свідчить про непідвідомчість спору адміністративному суду.
      Вищий адміністративний суд України ухвалою від 22 червня 2016 року відкрив касаційне провадження за вказаною скаргою.
      15 грудня 2017 року розпочав роботу Верховний Суд і набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року N 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (далі - Закон N 2147-VIII), яким Кодекс адміністративного судочинства України (далі -КАС України викладено в новій редакції.
      Відповідно до підп. 4 п. 1 розд. VII "Перехідні положення" КАС України
      (у редакції Закону N 2147-VIII) касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
      Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду ухвалою від 20 червня 2018 року згадану вище справу передав на розгляд Великої Палати Верховного Суду на підставі ч. 6 ст. 346 КАС України (у редакції Закону N 2147-VIII), оскільки учасник справи оскаржує судові рішення першої та апеляційної інстанцій з підстави порушення правил предметної юрисдикції.
      Згідно із ч. 1 ст. 341 КАС України (у редакції Закону N 2147-VIII) суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
      Дослідивши наведені в касаційній скарзі доводи та перевіривши матеріали справи, ВеликаПалата Верховного Суду встановила наступне.
      Судами встановлено, що позивачка ОСОБА_5 та треті особи: ОСОБА_4 і ОСОБА_6, є співвласниками багатоквартирного будинку за адресою: м. Ужгород, вул. Підгірна, 18.
      На підставі рішення виконавчого комітету Ужгородської міської ради Закарпатської області від 28 листопада 2002 року N 361 між ОСОБА_7 та Товариством з обмеженою відповідальністю "Підзамок"
      (далі - ТОВ "Підзамок") 09 грудня 2002 року укладено договір найму жилого приміщення, яким ОСОБА_7 передано в користування квартиру N 2 на вул. Підгірній, 18 в м. Ужгороді, а відповідно до п. 7 акта здачі - приймання зазначеної квартири в його користування передано також приміщення горища.
      З листа виконавчого комітету Ужгородської міської ради від 21 серпня 2015 року N 1851/03-18 вбачається, що в червні 2003 року проведено упорядкування нумерації квартир у вказаному будинку, в результаті чого квартирі N 2 на вул. Підгірній, 18 в м. Ужгороді присвоєно номер 2 "в".
      24 жовтня 2003 року між ОСОБА_7 і ТОВ "Підзамок" укладено договір найму квартири N 2 "в" на вул. Підгірній, 18 в м. Ужгороді із передачею у користування приміщення горища площею 98,0 кв. м
      05 листопада 2003 року ОСОБА_7 та ОСОБА_6, скориставшись правом, передбаченим ст. 65-1 Житлового кодексу Української РСР (придбання громадянами займаних ними жилих приміщень у приватну власність) на підставі рішення виконавчого комітету Ужгородської міської ради, набули у спільну сумісну власність квартиру N 2 "в" на вул. Підгірній, 18 в м. Ужгороді, про що видано свідоцтво про право власності на нерухоме майно N 275.
      Згідно з витягом з реєстру права власності на нерухому майно N 6184414 від 12 січня 2005 року в описі об'єкта нерухомості зазначено, що у користуванні власників квартири N 2 "в" на вул. Підгірній, 18 в м. Ужгороді є приміщення підвалу - площею 7,1 кв. м та горища - площею 98,0 кв. м
      27 серпня 2004 року ОСОБА_7 помер, а його дружина ОСОБА_4 згідно зі свідоцтвом про право на спадщину від 02 серпня 2005 року отримала у спадок 1/2 квартири N 2 "в" на вул. Підгірній, 18 в м. Ужгороді, яка складається з 2-х кімнат та має у користуванні приміщення підвалу - площею 7,1 кв. м та горища - площею 98,0 кв. м
      Вважаючи дії реєстратора від 25 грудня 2004 року щодо реєстрації за ОСОБА_7 та ОСОБА_6 права користування приміщенням горища протиправними й такими, що вчинені без згоди інших співвласників квартир на вул. Підгірній 18 в м. Ужгороді та всупереч вимогам Закону N 1952-IV та Закону України від 19 червня 1992 року N 2482-XII "Про приватизацію державного житлового фонду" (далі - Закон N 2482-XII), ОСОБА_5 звернулася до суду із цим адміністративним позовом.
      Дослідивши наведені в касаційній скарзі доводи про оскарження судових рішень першої та апеляційної інстанцій з підстав порушення правил предметної юрисдикції, перевіривши матеріали справи й заслухавши суддю-доповідача про обставини, необхідні для ухвалення судового рішення, Велика Палата Верховного Суду дійшла таких висновків.
      Завданням адміністративного судочинства є, зокрема, захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ (ч. 1 ст. 2 КАС України, в цьому випадку й далі - у редакції, чинній на час звернення позивача до суду з позовом).
      Відповідно до ч. 2 ст. 4 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.
      Справою адміністративної юрисдикції в розумінні п. 1 ч. 1 ст. 3 КАС України є переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
      За правилами п. 1 ч. 2 ст. 17 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.
      Ужитий у цій процесуальній нормі термін "суб'єкт владних повноважень" означає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхню посадову чи службову особу, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень (п. 7 ч. 1 ст. 3 КАС України).
      Таким чином, до компетенції адміністративних судів на час розгляду справи судами попередніх інстанцій належали спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень, предметом яких була перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності такого суб'єкта, прийнятих або вчинених ним при здійсненні владних управлінських функцій.
      Разом з тим неправильним є поширення юрисдикції адміністративних судів на той чи інший спір тільки тому, що відповідачем у справі є суб'єкт владних повноважень, а предметом перегляду - його акт індивідуальної дії.
      Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.
      Водночас приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового, особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, зазвичай майнового, конкретного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб'єктів владних повноважень.
      Задовольняючи позов, суд першої інстанції, з висновком якого погодився і суд апеляційної інстанції, визначив спір у цій справі як публічно-правовий.
      Однак, Велика Палата Верховного Суду не погоджується із зазначеними висновками з огляду на таке.
      За правилами п. 1 ч. 1 ст. 15 Цивільного процесуального кодексу України (у редакції, чинній на час ухвалення оскаржуваних судових рішень) суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин.
      Відповідно до ст. 15 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
      Якщо порушення своїх прав особа вбачає у наслідках, спричинених неправомірними, на думку особи, рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень, і ці наслідки призвели до виникнення, зміни чи припинення цивільних правовідносин, мають майновий характер або пов'язаний з реалізацією її майнових або особистих немайнових інтересів, то визнання незаконними (протиправними) таких рішень є способом захисту цивільних прав та інтересів.
      Порушуючи питання про визнання неправомірним та скасування запису про державну реєстрацію права користування приміщенням горища третіми особами, ОСОБА_5 обґрунтовує свої вимоги тим, що у реєстратора в порушення вимог Закону N 1952-IV не було законних підстав для реєстрації за третіми особами права користування спірним нежитловим приміщенням без письмової згоди всіх співвласників багатоквартирного будинку за адресою: м. Ужгород, вул. Підгірна, 18, оскільки спірне нежитлове приміщення цього будинку відноситься до допоміжних приміщень і приміщень загального користування, є спільним майном усіх власників квартир зазначеного будинку, а тому такі дії реєстратора порушують права позивачки, як співвласника багатоквартирного будинку.
      Крім того, зазначає, що відповідно до ч. 1 ст. 781 ЦК України договір найму, укладений між ОСОБА_7 (наймач) і ТОВ "Підзамок" (наймодавець), припинився у зв'язку зі смертю наймача.
      Таким чином, вимоги про скасування запису щодо реєстрації права користування спірним нерухомим майном за третіми особами фактично спрямовані на відновлення прав позивачки у зв'язку з незаконним, на її думку, користуванням нежитловим приміщенням (горищем) третіми особами на підставі договору найму та пов'язані з намаганням ОСОБА_5 відновити своє порушене право на це майно як співвласника.
      Отже, у цій справі заявлено позов на захист приватного інтересу шляхом скасування запису про державну реєстрацію права користування третіми особами спірним нерухомим майном (приміщенням горища). Здійснення такого захисту судом напряму залежить від вирішення питання, кому саме належить право користування спірним нерухомим майном, і відповідно правомірності набуття такого права шляхом укладення договору найму цього майна.
      Засади захисту права власності, які поширюються і на правовідносини щодо права користування, регулюються ст. 386 ЦК України; право власника на витребування майна із чужого незаконного володіння та захист права власності від порушень, не пов'язаних із позбавленням володіння, - ст. 387, 391 цього Кодексу.
      Таким чином, усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном залежить від вирішення судом питання про правомірність такого права відповідно до норм житлового та цивільного законодавства, а оскаржувані дії реєстратора є лише наслідком реалізації сторонами у справі прав на спірне нерухоме майно, тобто є похідними вимогами, у зв'язку з чим, ураховуючи суб'єктний склад спірних правовідносин, така справа підлягає розгляду за правилами цивільного судочинства.
      З огляду на наведене, ВеликаПалата Верховного Суду вважає помилковими висновки судів першої та апеляційної інстанцій про те, що спір у цій справі є публічно-правовим і належить до юрисдикції адміністративних судів, оскільки спірні правовідносини стосуються права учасників справи на об'єкт нерухомого майна, а позовні вимоги у зазначеній справі спрямовані на захист цивільного права позивачки.
      Аналогічна правова позиція висловлена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 06 червня 2018 року у справі N 826/12559/16.
      Згідно зі ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
      Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 238 та ч. 1 ст. 354 КАС України (у редакції Закону N 2147-VIII) ухвалені в цій справі в порядку адміністративного судочинства судові рішення підлягають скасуванню, а провадження закриттю у зв'язку з неналежністю розгляду цієї справи за правилами адміністративного судочинства.
      Ураховуючи викладене та керуючись ст. 238, 239, 345, 349, 354 - 356, 359 КАС України (у редакції Закону N 2147-VIII), Велика Палата Верховного Суду
      ПОСТАНОВИЛА:
      Касаційну скаргу ОСОБА_3 як представника ОСОБА_4 задовольнити частково.
      Постанову Закарпатського окружного адміністративного суду від 29 лютого 2016 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 19 травня 2016 року скасувати.
      Провадження в адміністративній справі за позовом ОСОБА_5 до реєстратора Комунального підприємства Ужгородської міської ради Закарпатської області "Бюро технічної інвентаризації м. Ужгорода", Комунального підприємства Ужгородської міської ради Закарпатської області "Бюро технічної інвентаризації м. Ужгорода", треті особи: ОСОБА_4, ОСОБА_6, про визнання протиправним та скасування рішення - закрити.
      Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
      Суддя-доповідач І.В. Саприкіна Судді: Н.О. Антонюк С.В. Бакуліна В.В. Британчук Д.А. Гудима В.І. Данішевська О.С. Золотніков О.Р. Кібенко В.С. Князєв Л.М. Лобойко О.Б. Прокопенко Л.І. Рогач О.С. Ткачук В.Ю. Уркевич О.Г. Яновська
    • Автор: ANTIRAID
      ПОСТАНОВА
      Іменем України
      4 вересня 2018 року
      м. Київ
      Справа N 904/5857/17
      Провадження N 12-96гс18
      Велика Палата Верховного Суду у складі:
      головуючого судді Князєва В.С.,
      судді-доповідача Рогач Л.І.,
      суддів Антонюк Н.О.,Бакуліної С.В., Британчука В.В., Гудими Д.А., Данішевської В.І., Золотнікова О.С., Кібенко О.Р., Лобойка Л.М., Прокопенка О.Б., Саприкіної І.В., Ткачука О.С., Уркевича В.Ю., Яновської О.Г.,
      за участю секретаря судового засідання Салівонського С.П.
      розглянула касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Дніпромет" (далі - ТОВ "Дніпромет", позивач) на постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 24 жовтня 2017 року (судді: Чередко А.Є., - головуючий, Парусніков Ю.Б., Пархоменко Н.В.) та на ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 6 вересня 2017 року (суддя Ліпинський О.В.) у справі N 904/5857/17 Господарського суду Дніпропетровської області за позовом ТОВ "Дніпромет" до Державного реєстратора Маловисківської районної державної адміністрації Кіровоградської області Руденко В.І. (далі - Реєстратор) та Товариства з обмеженою відповідальністю "Нива - 2010" (далі - ТОВ "Нива - 2010"); треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача: Компанія "Фортресс Оф Ану Ессошиейшн ЛТД", ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9 про визнання неправомірними дій Реєстратора щодо проведення реєстраційних дій від 24 квітня 2017 року N 14291050011001176, від 24 квітня 2017 року N 1429106001201176, від 27 квітня 2017 року N 14291070013001176, від 28 квітня 2017 року N 14291070014001176 та скасування реєстраційних записів від 24 квітня 2017 року N 14291050011001176, від 24 квітня 2017 року N 1429106001201176, від 27 квітня 2017 року N 14291070013001176, від 28 квітня 2017 року N 14291070014001176, внесених Реєстратором до Державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань відносно ТОВ "Нива - 2010".
      Учасники справи:
      позивач - не з'явився,
      відповідачі - не з'явилися,
      треті особи - не з'явилися.
      1. Короткий зміст позовних вимог та заперечень
      1.1 У травні 2017 року ТОВ "Дніпромет" звернулось до господарського суду з позовом до Державного реєстратора Маловисківської районної державної адміністрації Кіровоградської області Руденко В.І. про визнання дій державного реєстратора неправомірними та скасування реєстраційних записів від 24 квітня 2017 року N 14291050011001176, від 24 квітня 2017 року N 1429106001201176, від 27 квітня 2017 року N 14291070013001176, від 28 квітня 2017 року N 14291070014001176, вчинених на підставі рішень, оформлених протоколами позачергових загальних зборів учасників ТОВ &q?нь;Нива - 2010&q?от; від 24 квітня 2017 року та 28 квітня 2017 року.
      1.2 Позов (з урахуванням додаткових пояснень) обґрунтовано приписами статті 16 Цивільного кодексу України, статті 20 Господарського кодексу України, статті 34 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань", статей 1, 12 Господарського процесуального кодексу України (у редакції, чинній до 15 грудня 2017 року) та доводами про незаконність дій державного реєстратора, необхідністю захистити права та інтереси позивача, зумовлені його корпоративними правами, як учасника ТОВ "Нива - 2010".
      1.3 Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 6 липня 2017 року залучено до участі у справі у якості другого відповідача ТОВ &qu'f;Нива - 2010&qufo; та третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача: Компанію "Фортресс Оф Ану Ессошиейшн ЛТД", ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9.
      1.4 ТОВ "Нива - 2010" у клопотанні про закриття провадження у справі заперечило проти прийняття позову, вказавши, що позов подано з порушенням правил підвідомчості, оскільки стороною спору є орган державної влади; такий спір, на думку відповідача, має розглядатися адміністративним судом.
      2. Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій
      2.1. Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 6 вересня 2017 року припинено провадження у справі N 904/5857/17.
      2.2. Постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 24 жовтня 2017 року вказану ухвалу господарського суду залишено без змін.
      2.3. Обґрунтовуючи прийняті у справі судові рішення, суди дійшли висновку, що позивач пред'явив позовні вимоги безпосередньо до державного реєстратора, ці вимоги мають самостійний характер та заявлені без вимог, спрямованих на захист корпоративних прав, відтак, такий спір не має ознак корпоративного і з урахуванням визначеної частиною другою статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України юрисдикції адміністративних судів має розглядатися судом адміністративної юрисдикції.
      3. Вимоги касаційної скарги та короткий зміст наведених в ній доводів
      3.1 У листопаді 2017 року ТОВ "Дніпромет" звернулося з касаційною скаргою на прийняті у справі судові рішення, в якій просило скасувати ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 6 вересня 2017 року та постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 24 жовтня 2017 року у справі N 904/5857/17, а справу направити до Господарського суду Дніпропетровської області для подальшого розгляду.
      3.2. Обґрунтовуючи касаційну скаргу, позивач вказав про неповне встановлення обставин справи судами попередніх інстанцій, оскільки цей спір є спором між юридичною особою та її учасником, отже корпоративним спором. Скаржник вказав, що незалежно від суб'єктного складу, якщо учасник господарського товариства обґрунтовує свої позовні вимоги порушенням його корпоративних прав, такий спір в розумінні пункту 4 частини першої статті 12 Господарського процесуального кодексу підлягає розгляду у порядку господарського судочинства.
      3.3. Крім того, скаржник навів правові висновки Верховного Суду України, викладені в постановах від 17 лютого 2015 року у справі N 21-551а14 та від 14 червня 2016 року у справі N 21-41а16 про те, що "…визначальним принципом здійснення правосуддя в адміністративних справах є принцип офіційного з'ясування всіх обставин у справі і обов'язок суб'єкта владних повноважень доказувати правомірність своїх дій чи рішень, на відміну від визначального принципу цивільного судочинства, який полягає у змагальності сторін, суд який розглянув справу, не віднесену до його юрисдикції, не може вважатися "судом встановленим законом" у розумінні частини першої статті 6 Конвенції".
      4. Надходження касаційної скарги на розгляд Великої Палати Верховного Суду
      4.1. Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 7 березня 2018 року відкрито касаційне провадження у справі N 904/5857/17 за вказаною касаційною скаргою та призначено її до розгляду на 10 квітня 2018 року, визначено строк для подання відзиву на касаційну скаргу до 3 квітня 2018 року.
      4.2. Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду ухвалою від 10 квітня 2018 року справу разом із касаційною скаргою ТОВ "Дніпромет" на постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 24 жовтня 2017 року та ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 6 вересня 2017 року у справі N 904/5857/17 передав на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
      4.3. Мотивуючи ухвалу, Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду вказав, що позивач оскаржує вказані судові рішення з підстав порушення судами приписів пункту 1 частини першої статті 80 Господарського процесуального кодексу України (в редакції, чинній до 15 грудня 2017 року) щодо визначення підвідомчості спору у цій справі господарському суду. Враховуючи правову позицію Верховного Суду України, викладену у постанові від 24 травня 2017 року у справі N 816/1774/15 про оскарження дій державного реєстратора, як суб'єкта владних повноважень, та відповідно, підпорядкування справи адміністративній юрисдикції, Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду дійшов висновку, що справа містить виключну правову проблему і підлягає розгляду Великою Палатою Верховного Суду відповідно до приписів частин п'ятої та шостої статті 302 Господарського процесуального кодексу України.
      5. Позиція учасників справи
      5.1. Треті особи - ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9 у відзиві на касаційну скаргу її доводи заперечили, вказавши, що у позові не міститься вимог до ТОВ "Нива - 2010" або його учасників, відтак, спір не має ознак корпоративного, натомість позов заявлено до державного реєстратора, як суб'єкта владних повноважень і, відповідно, суди попередніх інстанцій дійшли вірного висновку, що спір підлягає вирішенню в порядку адміністративного судочинства.
      6. Фактичні обставини справи, встановлені судами
      6.1. ТОВ "Дніпромет" звернулось до господарського суду з позовом до Державного реєстратора Маловисківської районної державної адміністрації Кіровоградської області Руденко В.І. про визнання неправомірними дій державного реєстратора щодо проведення реєстраційних дій від 24 квітня 2017 року N 14291050011001176, від 24 квітня 2017 року N 1429106001201176, від 27 квітня 2017 року N 14291070013001176, від 28 квітня 2017 року N 14291070014001176 та реєстраційних записів про проведення реєстраційних дій від 24 квітня 2017 року N 14291050011001176, від 24 квітня 2017 року N 1429106001201176, від 27 квітня 2017 року N 14291070013001176, від 28 квітня 2017 року N 14291070014001176, посилаючись на незаконність дій державного реєстратора, необхідність захистити права та інтереси позивача, зумовлені його корпоративними правами, як учасника ТОВ "Нива - 2010".
      6.2. Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 6 липня 2017 року залучено до участі у справі у якості другого відповідача ТОВ "Нива - 2010".
      6.3. Припиняючи провадження у справі, суд дійшов висновку, що позивач пред'явив позовні вимоги безпосередньо до державного реєстратора, ці вимоги мають самостійний характер та заявлені без вимог до ТОВ "Нива - 2010" або його учасника, відтак, спір за цим позовом належить розглядати в порядку адміністративного судочинства на підставі частини першої статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України як публічно-правовий спір.
      6.4. Суд апеляційної інстанції також зазначив про те, що, враховуючи повноваження державного реєстратора, визначені статтею 6 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців, громадських формувань", та з урахуванням визначеної частини другої статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України юрисдикції адміністративних судів спори з приводу державної реєстрації юридичних осіб, змін до установчих документів юридичних осіб підлягають розгляду адміністративними судами.
      7. Мотиви, з яких виходить Велика Палата Верховного Суду, та застосовані нею положення законодавства
      7.1. Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши наведені в касаційній скарзі доводи в межах підстав оскарження, Велика Палата Верховного Суду дійшла таких висновків.
      7.2. Спори, підвідомчі господарським судам України, на час звернення із позовною заявою, визначалися статтею 12 ГПК України (у відповідній редакції на час звернення з позовом). Зокрема, відповідно до пункту 4 частини першої вказаної статтігосподарським судам підвідомчі справи, що виникають з корпоративних відносин у спорах між юридичною особою та її учасниками (засновниками, акціонерами, членами), у тому числі учасником, який вибув, а також між учасниками (засновниками, акціонерами, членами) юридичної особи, пов'язаними із створенням, діяльністю, управлінням та припиненням діяльності такої особи, правами та обов'язками учасників (засновників, акціонерів, членів) такої особи, крім трудових спорів.
      7.3. Відповідно до приписів частини першої статті 167 Господарського кодексу України, корпоративні права - це права особи, частка якої визначається у статутному капіталі (майні) господарської організації, що включають правомочності на участь цієї особи в управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) даної організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами.
      7.4. Статтею 10 Закону України "Про господарські товариства" визначено права учасників товариства: а) брати участь в управлінні справами товариства в порядку, визначеному в установчих документах, за винятком випадків, передбачених цим Законом; б) брати участь у розподілі прибутку товариства та одержувати його частку (дивіденди). Право на отримання частки прибутку (дивідендів) пропорційно частці кожного з учасників мають особи, які є учасниками товариства на початок строку виплати дивідендів; в) вийти в установленому порядку з товариства; г) одержувати інформацію про діяльність товариства. На вимогу учасника товариство зобов'язане надавати йому для ознайомлення річні баланси, звіти товариства про його діяльність, протоколи зборів; д) здійснити відчуження часток у статутному (складеному) капіталі товариства, цінних паперів, що засвідчують участь у товаристві, в порядку, встановленому законом. Учасники можуть мати також інші права, передбачені законодавством і установчими документами товариства.
      7.5. Відповідно до частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (тут і далі у редакції, чинній на час звернення позивача до суду) до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.
      7.6. За частиною першою статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України справа адміністративної юрисдикції - це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
      7.7. Відповідно до пункту 1 частини другої статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема на спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.
      7.8. Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.
      7.9. Суди попередніх інстанцій, керуючись приписами статей 1, 6 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців, громадських формувань", виходили з висновків про те, оскарження позивачем як учасником товариства дій державного реєстратора та вчинених ним записів з мотивів порушення цим корпоративних прав належить до компетенції судів адміністративної юрисдикції, як публічно-правовий спір з оскарження дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень при реалізації ними управлінських функцій відповідно до пунктів 1 і 3 частини першої статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України.
      7.10. Разом з тим, позовні вимоги не відповідають ознакам та характеристикам публічно-правового спору з огляду на таке.
      7.11. За змістом наведених вище норм права, до адміністративного суду можуть бути оскаржені рішення, дії та бездіяльність суб'єкта владних повноважень, що виникають у зв'язку зі здійсненням суб'єктом владних повноважень владних управлінських функцій, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності встановлено інший порядок судового провадження.
      7.12. Вказані положення закріплені також у статтях 2, 4, 19 чинного Кодексу адміністративного судочинства України, яким визначено поняття публічно-правового спору та суб'єкта владних повноважень, а також межі юрисдикції адміністративних судів та завдання судочинства.
      7.13. Публічно-правовий спір має особливий суб'єктний склад і участь суб'єкта владних повноважень є обов'язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Однак сама по собі участь у спорі суб'єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір із публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції. Необхідно з'ясовувати, у зв'язку із чим виник спір та за захистом яких прав особа звернулася до суду.
      7.14. Як вже зазначалося вище, предметом спору у цій справі є вимоги особи, визначеної в позові як учасник товариства, про визнання неправомірними дій державного реєстратора, а також скасування реєстраційних записів про проведення реєстраційних дій від 24 квітня 2017 року N 14291050011001176, від 24 квітня 2017 року N 1429106001201176, від 27 квітня 2017 року N 14291070013001176, від 28 квітня 2017 року N 14291070014001176, вчинених на підставі рішень, оформлених протоколами позачергових загальних зборів учасників ТОВ "Нива - 2010" від 24 квітня 2017 року та 28 квітня 2017 року, частку у статутному капіталі якого має позивач.
      7.15. Статтею 1 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців, громадських формувань" визначено, що державна реєстрація юридичних осіб, громадських формувань, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб - підприємців (далі - державна реєстрація) - офіційне визнання шляхом засвідчення державою факту створення або припинення юридичної особи, громадського формування, що не має статусу юридичної особи, засвідчення факту наявності відповідного статусу громадського об'єднання, професійної спілки, її організації або об'єднання, політичної партії, організації роботодавців, об'єднань організацій роботодавців та їхньої символіки, засвідчення факту набуття або позбавлення статусу підприємця фізичною особою, зміни відомостей, що містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, про юридичну особу та фізичну особу-підприємця, а також проведення інших реєстраційних дій, передбачених цим Законом.
      7.16. Державний реєстратор юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань (далі - державний реєстратор) - особа, яка перебуває у трудових відносинах з суб'єктом державної реєстрації, нотаріус (стаття 1 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців, громадських формувань").
      7.17. Змістом статті 6 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців, громадських формувань" передбачено повноваження державного реєстратора згідно з якими він, зокрема, проводить реєстраційну дію (у тому числі з урахуванням принципу мовчазної згоди) за відсутності підстав для зупинення розгляду документів та відмови у державній реєстрації шляхом внесення запису до Єдиного державного реєстру; веде Єдиний державний реєстр; веде реєстраційні справи.
      7.18. Подання документів для державної реєстрації за змістом статті 14 наведеного вище Закону здійснюється заявником (засновник (засновники) або уповноважена ними особа - у разі подання документів для державної реєстрації створення юридичної особи, громадського формування, що не має статусу юридичної особи, в розумінні абзацу 1 пункту 8 частини першої статті 1 Закону).
      7.19. Водночас статтею 10 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" встановлено спростовувану презумпцію відомостей, оголошених в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (ЄДР).
      7.20. Особа, яка вважає своє право чи інтерес порушеними через подання та внесення до ЄДР недостовірних відомостей може вимагати їх захисту через корегування відомостей ЄДР та відображенні в ЄДР відповідних дійсних відомостей у спосіб, що забезпечить ефективне відновлення та захист її порушених прав та інтересів, зокрема, шляхом скасування запису в ЄДР (пункт 2 частини першої статті 25 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань").
      7.21. У такому випадку, якщо суд встановить, що суб'єкт державної реєстрації вчинив запис в ЄДР за зверненням належного заявника, на підставі всіх необхідних для реєстрації документів відповідно до закону та відсутності встановлених законом підстав для відмови в державній реєстрації, це не є перешкодою для скасування в судовому порядку недостовірного запису в ЄДР, наявність якого порушує корпоративні права чи законні інтереси позивача.
      7.22. Спір між учасниками юридичної особи або спір учасників юридичної особи з цією юридичною особою щодо скасування запису в ЄДР є корпоративним спором і підлягає вирішенню за правилами господарського судочинства.
      7.23. Вимога про визнання неправомірними дій державного реєстратора з внесення в ЄДР відомостей, щодо достовірності яких виник корпоративний спір, має похідний характер від корпоративного спору та залежить від наявності самого порушеного права, яке підлягає захисту у ефективний спосіб; цей критерій суди, припиняючи провадження, не перевірили.
      7.24. Відтак, висновки господарських судів першої та апеляційної інстанції щодо віднесення спору в цій справі до компетенції судів адміністративної юрисдикції, як публічно-правового спору з оскарження дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень при реалізації ними управлінських функцій відповідно до пунктів 1 і 3 частини першої статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України є необґрунтованими.
      8. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги.
      8.1. Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні чи постанові суду або відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частини перша та друга статті 300 ГПК України).
      8.2. З огляду на викладене, Велика Палата Верховного Суду вважає необґрунтованим висновок судів апеляційної та першої інстанції про припинення провадження у справі на підставі пункту 1 частини першої статті 80 ГПК України та помилковим висновок про віднесення даного спору до компетенції судів адміністративної юрисдикції.
      8.3. Приписами частини шостої статті 310 ГПК України передбачено, що підставою для скасування судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є порушення норм матеріального чи процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, що перешкоджають подальшому провадженню у справі.
      8.4. Суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право: скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанції повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду (пункт 2 частини першої статті 308 ГПК України).
      8.5. Враховуючи викладене, прийняті у справі судові рішення підлягають скасуванню, а справа - передачі на розгляд до Господарського суду Дніпропетровської області.
      Керуючись статтями 308, 310, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Велика Палата Верховного Суду
      ПОСТАНОВИЛА:
      1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Дніпромет" на постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 24 жовтня 2017 року та ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 6 вересня 2017 року задовольнити.
      2. Постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 24 жовтня 2017 року та ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 6 вересня 2017 року у справі N 904/5857/17 скасувати.
      3. Справу направити на розгляд до Господарського суду Дніпропетровської області.
      Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
      Головуючий суддя В.С. Князєв Суддя-доповідач Л.І. Рогач Судді: Н.О. Антонюк С.В. Бакуліна Л.М. Лобойко В.В. Британчук О.Б. Прокопенко Д.А. Гудима І.В. Саприкіна В.І. Данішевська О.С. Ткачук О.С. Золотніков В.Ю. Уркевич О.Р. Кібенко О.Г. Яновська
    • Автор: ANTIRAID
      ПОСТАНОВА
      ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
      28 серпня 2018 року
      м. Київ
      Справа N 820/8219/15
      Провадження N 11-582апп18
      ВеликаПалата Верховного Суду у складі:
      головуючого Князєва В.С.,
      судді-доповідача Золотнікова О.С.,
      суддів Антонюк Н.О., Бакуліної С.В., Британчука В.В., Гудими Д.А., Данішевської В.І., Кібенко О.Р., Лобойка Л.М., Лященко Н.П., Прокопенка О.Б., Рогач Л.І., Саприкіної І.В., Ткачука О.С., Уркевича В.Ю., Яновської О.Г.
      розглянула в порядку письмового провадження касаційну скаргу Орлова Павла Олександровича як представника державного реєстратора - приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Суперфіна Бориса Михайловича (далі - державний реєстратор, скаржник), до якої приєдналося Товариство з обмеженою відповідальністю "Кей-колект" (далі - ТОВ "Кей-колект"), на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 30 вересня 2015 року (суддя Бадюков Ю.В.) та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 01 грудня 2015 року (судді Русанова В.Б., Курило Л.В., Присяжнюк О.В.) у справі N 820/8219/15 за позовом ОСОБА_5 до державного реєстратора, третя особа -ТОВ "Кей-колект", про визнання дій протиправними та скасування рішення і
      ВСТАНОВИЛА:
      У серпні 2015 року ОСОБА_5 звернувся до суду з позовом до державного реєстратора, у якому з урахуванням уточнення позовних вимог просив:
      - визнати протиправними дії державного реєстратора щодо реєстрації права власності за ТОВ "Кей-колект" на квартиру АДРЕСА_1 (далі - спірна квартира);
      - скасувати рішення відповідача від 16 липня 2015 року за індексним номером 22929118 про державну реєстрацію прав та їх обтяжень за ТОВ "Кей-колект" на спірну квартиру.
      На обґрунтування заявлених вимог позивач зазначив, що оскаржуване рішення відповідача від 16 липня 2015 року за індексним номером 22929118 про державну реєстрацію прав та їх обтяжень за ТОВ "Кей-колект" на спірну квартиру прийнято державним реєстратором з порушенням вимог, визначених пунктом 46 Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 жовтня 2013 року N 868, а саме: без документа, що підтверджує перехід речових прав на нерухоме майно; без письмової вимоги про виконання порушеного зобов'язання; без підтвердження спливу
      30-денного строку з моменту отримання іпотекодавцем письмової вимоги.
      Харківський окружний адміністративний суд постановою від 30 вересня 2015 року, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 01 грудня 2015 року, адміністративний позов задовольнив повністю. Визнав протиправними дії державного реєстратора щодо реєстрації права власності на спірну квартиру за ТОВ "Кей-колект". Скасував рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 16 липня 2015 року, індексний номер 22929118, на спірну квартиру за ТОВ "Кей-колект".
      Не погодившись із постановленими у справі судовими рішеннями, представник державного реєстратора подав касаційну скаргу, до якої приєдналася третя особа, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального та порушення норм процесуального права, просив скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій та прийняти нове - про відмову в задоволенні позову. На думку скаржника, суди першої та апеляційної інстанцій правильно встановили порядок і підстави реєстрації права власності за іпотекодержателем на підставі іпотечного договору, в якому міститься іпотечне застереження, проте дійшли хибного висновку щодо неможливості здійснення реєстрації за іпотекодержателем без окремого договору про задоволення вимог іпотекодержателя.
      Суддя Вищого адміністративного суду України ухвалою від 23 грудня 2015 року відкрив касаційне провадження в цій справі.
      15 грудня 2017 року розпочав роботу Верховний Суд і набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року N 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів", яким Кодекс адміністративного судочинства України (далі - КАС України) викладено в новій редакції.
      Підпунктом 4 пункту 1 розділу VII "Перехідні положення" КАС України в редакції цього Закону передбачено, що касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
      У січні 2018 року касаційну скаргу було передано на розгляд Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду.
      Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду ухвалою від 10 травня 2018 року передав цю справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду відповідно до частини четвертої 346 КАС України, а саме у зв'язку з наявністю підстав для відступу від висновку, викладеного в постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі N 815/6956/15, про те, що такий спір не підлягає розгляду за правилами адміністративного судочинства.
      Велика Палата Верховного Суду ухвалою від 29 травня 2018 року прийняла та призначила цю справу до касаційного розгляду в судовому засіданні з викликом сторін.
      Позивач відзиву та заперечення на касаційну скаргу не надіслав.
      Учасники справи хоч і належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання, однак у судове засідання не прибули з невідомих причин, у зв'язку із чим на підставі пункту 2 частини першої статті 345 КАС України справу розглянуто в порядку письмового провадження за наявними в ній матеріалами.
      Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, наведені в касаційній скарзі та заяві про приєднання до неї доводи, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про необхідність її часткового задоволення.
      Суди попередніх інстанцій установили, що відповідно до договору купівлі-продажу квартири від 31 серпня 2007 року, посвідченого приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Башинською Л.В., ОСОБА_7 продав, а ОСОБА_5 купив спірну квартиру.
      18 жовтня 2007 року між Акціонерним комерційним інноваційним банком "УкрСиббанк" (далі - Банк) та ОСОБА_5 укладено договір N 11236658000 про надання споживчого кредиту в розмірі 30 тис. доларів США.
      У порядку забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором між позивачем та Банком укладено договір іпотеки (нерухомого майна) від 18 жовтня 2007 року, за умовами якого ОСОБА_5 передав в іпотеку спірну квартиру.
      13 лютого 2012 року відповідно до договору факторингу N 2 та договору відступлення права вимоги за договорами іпотеки N 649-650 Банк передав, а ТОВ "Кей-колект" прийняло право вимоги за договорами споживчого кредиту та іпотеки.
      29 травня 2015 року ТОВ "Кей-колект" направило на адресу ОСОБА_5 нотаріально посвідчену приватним нотаріусом Єгоровою М.Є. заяву з вимогою протягом 30 днів усунути порушення за кредитним договором та сплатити заборгованість.
      30 червня 2015 року ОСОБА_5 направив ТОВ "Кей-колект" та приватному нотаріусу Єгоровій М.Є. заперечення на цю заяву, в якій указав на відсутність у підприємства права вимагати оплату за кредитним договором, оскільки наявне рішення Апеляційного суду Харківської області від 10 лютого 2015 року, яким ТОВ "Кей-колект" відмовлено в стягненні заборгованості за кредитним договором від 18 жовтня 2007 року.
      16 липня 2015 року ТОВ "Кей-колект" звернулося до державного реєстратора із заявою про реєстрацію за підприємством на праві приватної власності спірної квартири та припинення іпотеки на цей об'єкт нерухомості.
      До заяви додано копії таких документів: повідомлення ТОВ "Кей-колект" до ОСОБА_5 про намір звернути стягнення на предмет іпотеки від 08 грудня 2013 року; рекомендоване повідомлення про вручення; договір про надання послуг від ТОВ "Кей-колект" та ТОВ "Укрборг" від 01 листопада 2013 року; договір іпотеки від 18 жовтня 2007 року; договір про надання споживчого кредиту від 18 жовтня 2007 року з додатками до нього; паспорта особи, що подавала документи; договір відступлення права вимоги від 13 лютого 2012 року (перша й остання сторінки); договір факторингу від 13 лютого 2012 року; накази по підприємству щодо повноважень керівництва; реєстраційні документи; статут; звіт про оцінку майна; платіжні доручення; технічний паспорт.
      16 липня 2015 року державним реєстратором прийнято рішення N 22929118 про державну реєстрацію за ТОВ "Кей-Колект" права приватної власності (з відкриттям розділу) на спірну квартиру. Підставою для реєстрації вказано договір іпотеки від 18 жовтня 2007 року. Також відповідачем внесено запис про реєстрацію права власності за ТОВ "Кей-колект" на спірну квартиру до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності.
      Вирішуючи справу по суті заявлених позовних вимог, суди першої та апеляційної інстанцій виходили з того, що спір у цій справі є публічно-правовим та належить до юрисдикції адміністративних судів.
      Проте такий висновок не ґрунтується на правильному застосуванні норм процесуального права.
      Згідно зі статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
      Відповідно до частини другої статті 2 КАС України (тут і далі - у редакції, чинній на час прийняття оскаржуваних рішень) до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.
      На підставі пункту 7 частини першої статті 3 КАС України суб'єктом владних повноважень є орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень.
      Згідно із частиною другою статті 4 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.
      Пунктом 1 частини другої статті 17 КАС України визначено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.
      Наведені норми узгоджуються з положеннями статей 2, 4 та 19 КАС України (у редакції, чинній з 15 грудня 2017 року), якими визначено завдання та основні засади адміністративного судочинства, зміст публічно-правового спору та справи, на які поширюється юрисдикція адміністративних судів.
      Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.
      Публічно-правовий спір має особливий суб'єктний склад. Участь суб'єкта владних повноважень є обов'язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Проте сама по собі участь у спорі суб'єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір із публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції.
      Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.
      Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.
      Разом з тим приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило майнового, конкретного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб'єктів владних повноважень.
      За правилами пункту 1 частини першої статті 15 Цивільного процесуального кодексу України (у редакції, чинній на час прийняття оскаржуваних судових рішень; далі - ЦПК України) суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин.
      Ураховуючи те, що позовні вимоги у справі заявлено на поновлення порушеного цивільного права позивача, спірні правовідносини пов'язані з невиконанням умов цивільно-правових договорів (кредитного та іпотечного), на момент звернення до суду право власності на спірну квартиру перейшло до третьої особи у справі, Велика Палата Верховного Суду, незважаючи на участь у спорі суб'єкта владних повноважень, дійшла висновку про те, що цей спір не є публічно-правовим, а має вирішуватися судами за правилами ЦПК України.
      Аналогічний висновок щодо застосування норм процесуального права у подібних відносинах викладений у постановах Великої Палати Верховного Суду від 11 та 17 квітня 2018 року (справи N 11-96апп18 (N 826/366/16) та N 11-192апп18 (N 815/6956/15) відповідно), і Велика Палата Верховного Суду не вбачає підстав для відступу від такого висновку.
      При цьому визначальним принципом здійснення правосуддя в адміністративних справах є принцип офіційного з'ясування всіх обставин у справі й обов'язок суб'єкта владних повноважень доказувати правомірність своїх дій, бездіяльності чи рішень, на відміну від визначального принципу цивільного судочинства, який полягає у змагальності сторін. Суд, який розглянув справу, не віднесену до його юрисдикції, не може вважатися "судом, встановленим законом" у розумінні частини першої статті 6 Конвенції.
      За нормами частини третьої статті 3 КАС України (тут і далі - у редакції, чинній з 15 грудня 2017 року) провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.
      Згідно з пунктом 1 частини першої статті 238 КАС України суд закриває провадження у справі, якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.
      На підставі пункту 5 частини першої статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій повністю або частково і закрити провадження у справі у відповідній частині.
      За правилами частини першої статті 354 КАС України суд касаційної інстанції скасовує судові рішення в касаційному порядку повністю або частково і залишає позовну заяву без розгляду або закриває провадження у справі у відповідній частині з підстав, встановлених статтями 238, 240 цього Кодексу. Порушення правил юрисдикції адміністративних судів, визначених статтею 19 цього Кодексу, є обов'язковою підставою для скасування рішення із закриттям провадження незалежно від доводів касаційної скарги.
      Оскільки суди першої та апеляційної інстанцій розглянули справу з порушенням правил юрисдикції адміністративних судів, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про скасування оскаржуваних судових рішень із закриттям провадження у справі.
      Ураховуючи викладене та керуючись статтями 341, 345, 349, 354, 356, 359 КАС України, Велика Палата Верховного Суду
      ПОСТАНОВИЛА:
      1. Касаційну скаргу Орлова Павла Олександровича як представника державного реєстратора - приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Суперфіна Бориса Михайловича, до якої приєдналося Товариство з обмеженою відповідальністю "Кей-колект", задовольнити частково.
      2. Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 30 вересня 2015 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 01 грудня 2015 року скасувати, а провадження у справі закрити.
      Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
      Головуючий: Князєв В.С.
      Суддя-доповідач О.С. Золотніков
      Судді: Н.О. Антонюк Н.П. Лященко
      С.В. Бакуліна О.Б. Прокопенко
      В.В. Британчук Л.І. Рогач
      Д.А. Гудима І.В. Саприкіна
      В.І. Данішевська О.С. Ткачук
      О.Р. Кібенко В.Ю. Уркевич
      Л.М. Лобойко О.Г. Яновська
    • Автор: ANTIRAID
      ПОСТАНОВА
      ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
      29 серпня 2018 року
      м. Київ
      Справа N 816/1604/17
      Провадження N 11-601апп18
      Велика Палата Верховного Суду у складі:
      судді-доповідача Золотнікова О.С.,
      суддів Антонюк Н.О., Бакуліної С.В., Британчука В.В., Гудими Д.А., Данішевської В.І., Кібенко О.Р., Князєва В.С., Лобойка Л.М., Прокопенка О.Б., Рогач Л.І., Саприкіної І.В., Ткачука О.С., Уркевича В.Ю., Яновської О.Г.
      розглянула в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_3 на ухвалу Полтавського окружного адміністративного суду від 15 листопада 2017 року (суддя Клочко К.І.) та постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 19 грудня 2017 року (судді Зеленський В.В., П'янова Я. В., Чалий І.С.) у справі за позовом ОСОБА_3 до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Коротюк Оксани Вікторівни (далі - державний реєстратор), третя особа - Товариство з обмеженою відповідальністю "Кей-колект" (далі - ТОВ "Кей-колект"), про визнання протиправними та скасування рішень і
      ВСТАНОВИЛА:
      У вересні 2017 року ОСОБА_3 звернулася до суду з позовом до державного реєстратора, у якому просила визнати протиправними та скасувати рішення відповідача від 31 липня 2015 року:
      - за індексним номером 23329268 про державну реєстрацію прав та їх обтяжень на квартиру загальною площею 50,5 кв. м, житловою площею 28,3 кв. м, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 (далі - спірна квартира N 1);
      - за індексним номером 23328650 про державну реєстрацію прав та їх обтяжень на квартиру загальною площею 72,1 кв. м, житловою площею 45,2 кв. м, яка розташована за адресою: АДРЕСА_2 (далі - спірна квартира N 2).
      На обґрунтування заявлених вимог ОСОБА_3 зазначила, що є дружиною ОСОБА_5, який на підставі договорів купівлі-продажу від 02 серпня 2005 року та від 31 серпня 2007 року є власником спірних квартир N 1 та N 2 відповідно. Вказані квартири придбані в період шлюбу ОСОБА_3 та ОСОБА_5, право власності на спірні квартири було зареєстровано за чоловіком. У процесі підготовки до розподілу майна подружжя позивачу стало відомо про те, що відповідно до оскаржуваних рішень відповідача власником вищевказаних квартир є ТОВ "Кей-колект". Оскаржувані рішення відповідача прийнято з порушенням вимог Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" та Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 жовтня 2013 року N 868, за відсутності у приватного нотаріуса повноважень та правових підстав для прийняття таких рішень.
      Полтавський окружний адміністративний суд ухвалою від 15 листопада 2017 року, залишеною без змін постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 19 грудня 2017 року, закрив провадження у справі на підставі пункту 1 частини першої статті 157 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) та роз'яснив позивачу, що цей спір підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
      Не погодившись із рішеннями судів попередніх інстанцій, ОСОБА_3 подала касаційну скаргу, у якій зазначила, що при постановленні рішень суди порушили норми матеріального та процесуального права. На думку скаржника, висновок судів першої та апеляційної інстанцій про те, що спір між сторонами у справі є не публічно-правовим, а випливає з договірних відносин і має вирішуватися за правилами цивільного судочинства, не можна визнати обґрунтованим, оскільки в межах розгляду цієї справи дослідженню підлягають виключно дії відповідача як суб'єкта, наділеного владними функціями приймати рішення про державну реєстрацію прав. На підставі викладеного ОСОБА_3 просить скасувати оскаржувані судові рішення та направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.
      Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду ухвалою від 01 лютого 2018 року відкрив касаційне провадження в цій справі, а ухвалою від 16 травня 2018 року передав її на розгляд Великої Палати Верховного Суду відповідно до частини шостої статті 346 КАС України, а саме у зв'язку з оскарженням учасником справи судового рішення з підстав порушення правил предметної юрисдикції.
      ВеликаПалата Верховного Суду ухвалою від 01 червня 2018 року прийняла та призначила цю справу до касаційного розгляду в порядку письмового провадження без виклику учасників справи згідно з пунктом 1 частини першої статті 345 КАС України.
      Представник державного реєстратора подав відзив на касаційну скаргу ОСОБА_3, у якому зазначив про відсутність підстав для її задоволення.
      Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та наведені в касаційній скарзі доводи, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про відсутність підстав для її задоволення.
      Як убачається з матеріалів справи, між ОСОБА_5 та Публічним акціонерним товариством "УкрСиббанк" (далі - Банк) укладено договір про надання споживчого кредиту від 24 вересня 2007 року N 11221391000, за умовами якого Банк зобов'язався надати позичальнику (ОСОБА_5), а позичальник - прийняти, належним чином використати та повернути Банку кредит в іноземній валюті в розмірі 74 тис. 300 доларів США.
      З метою забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором між Банком як іпотекодержателем та ОСОБА_5 як іпотекодавцем того ж дня укладено договір іпотеки, згідно з умовами якого іпотекодавець передав в іпотеку нерухоме майно, а саме належні йому спірні квартири.
      12 грудня 2011 року Банк і ТОВ "Кей-колект" уклали договір факторингу N 1, за умовами якого Банк передав, а ТОВ "Кей-колект" прийняло на платній основі права вимоги щодо погашення заборгованості на підставі низки кредитних договорів та договорів забезпечення, у тому числі й за договорами, укладеними з ОСОБА_5
      На підставі договору факторингу Банк і ТОВ "Кей-колект" уклали договір відступлення прав вимоги за договорами іпотеки.
      31 липня 2015 року відповідачем прийнято рішення, індексні номери 23329268 та 23328650, про державну реєстрацію за ТОВ "Кей-колект" права власності на спірні квартири N 1 та N 2 відповідно.
      Закриваючи провадження у справі, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й суд апеляційної інстанції, обґрунтовано виходив з того, що спір між сторонами у справі не є публічно-правовим, а тому цей спір не підлягає вирішенню в порядку адміністративного судочинства.
      Велика Палата Верховного Суду погоджується з таким висновком судів попередніх інстанцій з огляду на таке.
      Згідно зі статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
      Відповідно до частини другої статті 2 КАС України (тут і далі - у редакції, чинній на час прийняття оскаржуваного рішення судом першої інстанції) до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.
      На підставі пункту 7 частини першої статті 3 КАС України суб'єктом владних повноважень є орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень.
      Згідно із частиною другою статті 4 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.
      Пунктом 1 частини другої статті 17 КАС України визначено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.
      Наведені норми узгоджуються з положеннями статей 2, 4 та 19 КАС України (у редакції, чинній з 15 грудня 2017 року), якими визначено завдання та основні засади адміністративного судочинства, зміст публічно-правового спору та справи, на які поширюється юрисдикція адміністративних судів.
      Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.
      Публічно-правовий спір має особливий суб'єктний склад. Участь суб'єкта владних повноважень є обов'язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Проте сама по собі участь у спорі суб'єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір з публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції.
      Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.
      Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.
      Разом з тим приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило майнового, конкретного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб'єктів владних повноважень.
      За правилами пункту 1 частини першої статті 15 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин.
      Ураховуючи те, що позовні вимоги у справі заявлено на поновлення порушеного цивільного права позивача, спірні правовідносини пов'язані з невиконанням умов цивільно-правових договорів (кредитного та іпотечного), на момент звернення до суду право власності на спірні квартири перейшло до третьої особи у справі, Велика Палата Верховного Суду, незважаючи на участь у спорі суб'єкта владних повноважень, вважає обґрунтованим висновок судів попередніх інстанцій про те, що цей спір є не публічно-правовим, а має вирішуватися судами за правилами ЦПК України.
      Аналогічний висновок щодо застосування норм процесуального права у подібних відносинах викладений у постановах Великої Палати Верховного Суду від 11 та 17 квітня 2018 року (справи N 11-96апп18 (N 826/366/16) та N 11-192апп18 (N 815/6956/15) відповідно), і Велика Палата Верховного Суду не вбачає підстав для відступу від цього висновку.
      При цьому визначальним принципом здійснення правосуддя в адміністративних справах є принцип офіційного з'ясування всіх обставин у справі й обов'язок суб'єкта владних повноважень доказувати правомірність своїх дій, бездіяльності чи рішень, на відміну від визначального принципу цивільного судочинства, який полягає у змагальності сторін. Суд, який розглянув справу, не віднесену до його юрисдикції, не може вважатися "судом, встановленим законом" у розумінні частини першої статті 6 Конвенції.
      За нормами частини третьої статті 3 КАС України (тут і далі - у редакції, чинній з 15 грудня 2017 року) провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.
      Відповідно до пункту 1 частини першої статті 349 КАС Українисуд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій без змін, а скаргу без задоволення.
      Згідно із частиною першою статті 350 КАС Українисуд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
      Оскільки оскаржувані судові рішення прийнято з додержанням норм процесуального права, а правових висновків судів попередніх інстанцій скаржник не спростував, Велика Палата Верховного Суду не вбачає підстав для задоволення касаційної скарги.
      Ураховуючи викладене та керуючись статтями 341, 345, 349, 350, 356, 359 КАС України, Велика Палата Верховного Суду
      ПОСТАНОВИЛА:
      1. Касаційну скаргу ОСОБА_3 залишити без задоволення.
      2. Ухвалу Полтавського окружного адміністративного суду від 15 листопада 2017 року та постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 19 грудня 2017 року залишити без змін.
      Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
      Суддя-доповідач О.С. Золотніков
      Судді: Н.О. Антонюк Л.М. Лобойко
      С.В. Бакуліна О.Б. Прокопенко
      В.В. Британчук Л.І. Рогач
      Д.А. Гудима І.В. Саприкіна
      В.І. Данішевська О.С. Ткачук
      О.Р. Кібенко В.Ю. Уркевич
      В.С. Князєв О.Г. Яновська
    • Автор: ANTIRAID
      ПОСТАНОВА
      ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
      03 липня 2018 року
      м. Київ
      Справа N 826/27224/15
      Провадження N 11-534апп18
      Велика Палата Верховного Суду у складі:
      головуючого судді Князєва В.С.,
      судді-доповідача Саприкіної І.В.,
      суддів Антонюк Н.О., Бакуліної С.В., Британчука В.В., Гудими Д.А., Данішевської В.І., Золотнікова О.С., Кібенко О.Р., Лобойка Л.М., Лященко Н.П., Прокопенка О.Б., Рогач Л.І., Ситнік О.М., Ткачука О.С., Уркевича В.Ю., Яновської О.Г.,
      за участю:
      секретаря судового засідання - Гімарі Н.В.,
      представника позивача - Рупінського О.В.,
      представника відповідача - Єлісєєва О.А.,
      представника Публічного акціонерного товариства "Український інноваційний банк" - Лук'яненка К. Г.,
      представника третьої особи ОСОБА_6 - ОСОБА_5,
      розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Скульської Тетяни Анатоліївни на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 20 липня 2016 року (суддя Кузьменко В.А.) та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 08 вересня 2016 року (у складі колегії суддів Парінова А.Б., Беспалова О.О., Желтобрюх І.Л.) у справі N 826/27224/15 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Санаторій "Карпатські зорі" "Центр реабілітації та оздоровлення" (далі - ТОВ "Санаторій "Карпатські зорі" "Центр реабілітації та оздоровлення") до Приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Скульської ТетяниАнатоліївни (далі - приватний нотаріус Скульська Т.А.), треті особи: ОСОБА_6, Публічне акціонерне товариство "Український інноваційний банк" (далі - ПАТ "Український інноваційний банк"), про визнання дій протиправними, скасування рішень та зобов'язання вчинити дії,
      УСТАНОВИЛА:
      У грудні 2015 року ТОВ "Санаторій "Карпатські зорі" "Центр реабілітації та оздоровлення" звернулося до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом, у якому просило:
      - визнати протиправними дії приватного нотаріуса Скульської Т.А. щодо прийняття рішень від 29 жовтня 2015 року про державну реєстрацію прав та їх обтяжень;
      - визнати нечинними та скасувати рішення приватного нотаріуса Скульської Т.А. від 29 жовтня 2015 року N 25694497; N 25700217 N 25702216, N 25703199 про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно за ОСОБА_6;
      - зобов'язати приватного нотаріуса Скульську Т.А. вилучити всі записи з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, Державного реєстру іпотек та з Єдиного реєстру заборон, внесених на підставі зазначених вище рішень від 29 жовтня 2015 року про державну реєстрацію прав та їх обтяжень.
      Окружний адміністративний суд м. Києва постановою від 20 липня 2016 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 08 вересня 2016 року, позов задовольнив частково. Визнав протиправними та скасував рішення приватного нотаріуса Скульської Т.А. від 29 жовтня 2015 року про державну реєстрацію прав та їх обтяжень: N 25694497, N 25700217, N 25702216, N 25703199. В задоволенні решти позовних вимог відмовив.
      Задовольняючи частково позов, суд першої інстанції, з висновком якого погодився і суд апеляційної інстанції, керувався тим, що відповідачем було порушено процедуру здійснення державної реєстрації права власності, яка передбачена Законом України від 01 липня 2004 року N 1952-IV "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (далі - Закон N 1952-IV), оскільки зареєстроване за третьою особою право власності на нерухоме майно здійснено за наявності обтяжень, що призвело до прийняття приватним нотаріусом протиправних рішень про державну реєстрацію права власності на об'єкти нерухомого майна.
      Саме порушення приватним нотаріусом, як державним реєстратором, процедури здійснення державної реєстрації права власності, що передбачена Законом N 1952-IV, обумовило визначення цього спору адміністративній юрисдикції.
      У жовтні 2016 року приватний нотаріус Скульська Т.А. звернулася до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою про скасування постанови Окружного адміністративного суду м. Києва від 20 липня 2016 року та ухвали Київського апеляційного адміністративного суду від 08 вересня 2016 року і прийняття нового рішення про відмову у задоволенні позову.
      13 лютого 2017 року в додаток до цієї касаційної скарги приватний нотаріус подала додаткові пояснення, у яких звертає увагу на порушення судами правил предметної юрисдикції, оскільки правовідносини у цій справі виникли із виконання умов цивільно-правового договору, а тому спір не є публічно-правовим та має вирішуватися за правилами цивільного судочинства.
      Вищий адміністративний суд України ухвалою від 05 жовтня 2016 року відкрив касаційне провадження за зазначеною скаргою.
      15 грудня 2017 року розпочав роботу Верховний Суд і набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року N 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (далі - Закон N 2147-VIII), яким КАС України викладено в новій редакції.
      Відповідно до підп. 4 п. 1 розд. VII "Перехідні положення" КАС України (у редакції Закону N 2147-VIII) касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
      Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду ухвалою від 02 травня 2018 року передав вказану вище справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду на підставі ч. 6 ст. 346 КАС України (у редакції Закону N 2147-VIII), оскільки учасник справи оскаржує судові рішення, зокрема з підстави порушення правил предметної юрисдикції.
      Відповідно до ч. 1 ст. 341 КАС України (у редакції Закону N 2147-VIII) суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
      Дослідивши наведені в касаційній скарзі доводи та перевіривши матеріали справи, ВеликаПалата Верховного Суду встановила наступне.
      Як установлено судами попередніх інстанцій та вбачається з матеріалів справи, 23 серпня 2012 року між ПАТ "Брокбізнесбанк" (банк) та ТОВ "Санаторій "Карпатські зорі" "Центр реабілітації та оздоровлення" (позичальник) укладено кредитний договір N 7/12/Ю, відповідно до якого банк надав позичальнику у тимчасове користування на умовах повернення, строковості, платності та цільового характеру використання грошові кошти на умовах, визначених цим договором.
      На забезпечення виконання кредитного договору від 23 серпня 2012 року N 7/12/Ю ПАТ "Брокбізнесбанк" того ж числа уклало з ТОВ "Санаторій "Карпатські зорі" "Центр реабілітації та оздоровлення" іпотечний договір, відповідно до якого позивач передав в іпотеку ПАТ "Брокбізнесбанк" належне йому на праві власності нерухоме майно, а саме: будівлю лікувального корпусу літера "А-2" загальною площею 377,8 кв. м; будівлю спального корпусу літера "В-3" загальною площею 1916 кв. м; приміщення їдальні літера "Б-1" загальною площею 642,9 кв. м; приміщення холу, кінозалу, бювету мінеральних вод літера "Б-1" загальною площею 358,7 кв. м, що розташоване на АДРЕСА_1:
      03 липня 2015 року ПАТ "Брокбізнесбанк" (первісний кредитор) та ПАТ "Український інноваційний банк" (новий кредитор) уклали договір про відступлення права вимоги N 21, за яким первісний кредитор відступив новому кредитору своє право вимоги за кредитним договором від 23 серпня 2012 року N 7/12/Ю з усіма додатковими угодами до нього.
      09 липня 2015 року між ПАТ "Брокбізнесбанк" (первісний іпотекодержатель) та ПАТ "Український інноваційний банк" (новий іпотекодержатель) укладено договір про відступлення права вимоги за іпотечним договором, відповідно до якого первісний іпотекодержатель відступає новому іпотекодержателю право вимоги за іпотечним договором від 23 серпня 2012 року.
      10 липня 2015 року ПАТ "Український інноваційний банк" повідомив ТОВ "Санаторій "Карпатські зорі" "Центр реабілітації та оздоровлення" про укладання договорів відступлення права вимоги за кредитним та іпотечним договорами, вимагав погашення заборгованості за кредитним договором в 30 денний строк та попередив, що в разі непогашення заборгованості в указаний строк має намір укласти з третьою особою договір купівлі-продажу на іпотечне майно.
      Ржищівський міський суд Київської області ухвалою від 05 серпня 2015 року у цивільній справі N 374/326/15-ц за позовом ОСОБА_8 до ОСОБА_9 та ТОВ "Санаторій "Карпатські зорі "Центр реабілітації та оздоровлення" про захист прав позивача і стягнення коштів наклав арешт на нерухоме майно, що належить ТОВ "Санаторій "Карпатські зорі" "Центр реабілітації та оздоровлення" та заборонив ТОВ "Санаторій "Карпатські зорі" "Центр реабілітації та оздоровлення" вчиняти дії, спрямовані на відчуження належного йому нерухомого майна.
      10 серпня 2015 року на підставі цієї ухвали суду державний виконавець відділу Державної виконавчої служби Дрогобицького міськрайонного управління юстиції Львівської області виніс постанову ВП N 48401746 про арешт майна ТОВ "Санаторій "Карпатські зорі" "Центр реабілітації та оздоровлення" й оголошення заборони на його відчуження.
      28 жовтня 2015 року на підставі ухвали Апеляційного суду Львівської області від 29 вересня 2015 року по справі N 574/8346/15-ц державний реєстратор управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції у м. Києві Храбан С.І. припинив обтяження - скасував арешт вищезазначеного майна ТОВ "Санаторій "Карпатські зорі" "Центр реабілітації та оздоровлення" та вніс відповідні зміни до Державного реєстру речових прав щодо припинення обтяження.
      29 жовтня 2015 року, коли обтяження майна було вже припинено, між ПАТ "Український інноваційний банк" та ОСОБА_6 укладено договір купівлі-продажу N 7029, на підставі якого приватний нотаріус Скульська Т.А. внесла до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно записи щодо реєстрації за ОСОБА_6 права власності на майно, а саме: будівлю лікувального корпусу літера "А-2" загальною площею 377,8 кв. м (рішення N 11817499); будівлю спального корпусу літера "В-3" загальною площею 1916 кв.м (рішення N 11818829); приміщення їдальні літера "Б-1" загальною площею 642,9 кв. м (рішення N 11819905); приміщення холу, кінозалу, бювету мінеральних вод літера "Б-1" загальною площею 358,7 кв. м (рішення N 11820470), що розташоване на АДРЕСА_1:
      Вважаючи рішення приватного нотаріуса Скульської Т.А. від 29 жовтня 2015 року про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно за ОСОБА_6 протиправним і таким, що прийнято з порушенням вимог Закону N 1952-IV за відсутності підстави для оформлення права власності, ТОВ "Санаторій "Карпатські зорі" "Центр реабілітації та оздоровлення" звернулося до суду з цим адміністративним позовом.
      Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши наведені в касаційній скарзі доводи про оскарження судових рішень першої й апеляційної інстанцій з підстав порушення правил предметної юрисдикції та надані на противагу їм аргументи позивача та представників третіх осіб, перевіривши матеріали справи, Велика Палата Верховного Суду дійшла таких висновків.
      Згідно із ч. 1 ст. 2 КАС України (в цьому випадку й далі - у редакції, чинній на момент звернення позивача до суду і розгляду справи) завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.
      Частиною 2 ст. 4 КАС України визначено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.
      Спором адміністративної юрисдикції у розумінні п. 1 ч. 1 ст. 3 КАС України є переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
      За правилами п. 1 ч. 2 ст. 17 КАС Україниюрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.
      Ужитий у цій процесуальній нормі термін "суб'єкт владних повноважень" означає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхню посадову чи службову особу, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень (п. 7 ч. 1 ст. 3 КАС України).
      Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій, чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій.
      Наведене узгоджується і з положеннями ст. 2, 4, 19 КАС України (у редакції Закону N 2147-VIII), які закріплюють завдання адміністративного судочинства, визначення понять публічно-правового спору та суб'єкта владних повноважень, а також межі юрисдикції адміністративних судів.
      Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.
      Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.
      Разом з тим приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового, особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, зазвичай майнового, конкретного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб'єктів владних повноважень.
      За правилами п. 1 ч. 1 ст. 15 ЦПК (у редакції, чинній на час ухвалення оскаржуваних судових рішень) суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин.
      Якщо порушення своїх прав особа вбачає у наслідках, спричинених неправомірними, на думку особи, рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень, і ці наслідки призвели до виникнення, зміни чи припинення цивільних правовідносин, мають майновий характер або пов'язаний з реалізацією її майнових або особистих немайнових інтересів, то визнання незаконними (протиправними) таких рішень є способом захисту цивільних прав та інтересів.
      Позовні вимоги ТОВ "Санаторій "Карпатські зорі" Центр реабілітації та оздоровлення" ґрунтуються на протиправності дій приватного нотаріуса Скульської Т.А., як спеціального суб'єкта, на якого покладаються функції державного реєстратора прав на нерухоме майно відповідно до Закону N 1952-IV, оскільки на момент реєстрації за ОСОБА_6 права власності на нерухоме майно була чинною ухвала Ржищівського міського суду Київської області від 05 серпня 2015 року про накладення арешту на нерухоме майно, що належить позивачу.
      Проте, як вбачається з інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, вказане обтяження щодо об'єктів нерухомого майна припинено 28 жовтня 2015 року на підставі ухвали Апеляційного суду Львівської області від 29 вересня 2015 року по справі N 574/8346/15-ц, а реєстрацію права власності на об'єкти спірного нерухомого майна за ОСОБА_6 приватний нотаріус здійснила 29 жовтня 2015 року, тобто в період зняття обтяження у вигляді арешту.
      Суди першої та апеляційної інстанції, задовольняючи частково позов, виходили з того, що приватним нотаріусом, як спеціальним суб'єктом, на якого покладаються функції державного реєстратора відповідно до Закону N 1952-IV порушено процедуру реєстрації прав на нерухоме майно.
      Однак, такі висновки судів попередніх інстанцій є помилковими, оскільки процедура реєстрації права власності за третьою особою відбулась на підставі договору купівлі-продажу та на наступний день після зняття арешту на спірне нерухоме майно, а тому у приватного нотаріуса відповідно до вимог Закону N 1952-ІV були відсутні підстави для відмови у здійсненні реєстрації права власності на спірне нерухоме майно.
      Вимоги про скасування рішень щодо реєстрації права власності на нерухоме майно за ОСОБА_6 фактично покликані на відновлення прав позивача в зв'язку з незаконним, на його думку, заволодінням нерухомим майном унаслідок реєстрації права власності за третьою особою на виконання цивільно-правових угод та пов'язано із намаганням відновити своє порушене право власника на це майно.
      Отже, метою позову є захист права позивача на поновлення у державному реєстрі відомостей про нього, як про власника нерухомого майна. Здійснення такого захисту судом напряму залежить від вирішення питання про те, кому саме належить право власності на спірне нерухоме майно, і відповідно правомірності набуття такого права шляхом укладення договору купівлі-продажу цього майна.
      Вирішення питання правомірності набуття третьою особою - ОСОБА_6 права власності на спірне нерухоме майно внаслідок укладання правочину з ПАТ "Український інноваційний банк" виходить за межі компетенції суду адміністративної юрисдикції.
      До того ж, у провадженні Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області знаходиться цивільна справа N 442/4416/16-ц за позовом ТОВ "Санаторій "Карпатські зорі" Центр реабілітації та оздоровлення" до ОСОБА_6, ПАТ "Укрінком", третя особа приватний нотаріус Скульська Т.А., про визнання недійсним договору купівлі-продажу спірного майна.
      За таких підстав предметом судового розгляду в цій справі є не стільки дії та рішення приватного нотаріуса, як суб'єкта, наділеного владно-управлінськими функціями, скільки поновлення права власності позивача на нерухоме майно, що свідчить про приватноправовий, а не публічно-правовий характер спірних правовідносин.
      Оскільки у цій справі існує невирішений спір про право, то подальше оспорювання правомірності набуття особою цього права не може здійснюватися за правилами адміністративного судочинства у зв'язку з тим, що адміністративний суд позбавлений правових (законодавчих) можливостей установлювати (визнавати) належність права власності на об'єкт нерухомого майна. Такий спір, з урахуванням суб'єктного складу учасників справи, має вирішуватися судами за правилами цивільного судочинства.
      Згідно зі ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
      Європейський суд з прав людини в п. 24 рішення від 20 липня 2006 року у справі "Сокуренко і Стригун проти України" зазначив, що фраза "встановленого законом" поширюється не лише на правову основу самого існування "суду", але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Термін "судом, встановленим законом" у п. 1 ст. 6 Конвенції передбачає всю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів.
      З огляду на наведене, ВеликаПалата Верховного Суду вважає помилковими висновки судів першої та апеляційної інстанцій про те, що спір у цій справі є публічно-правовим і належить до юрисдикції адміністративних судів, оскільки виник з договірних відносин, а тому має вирішуватись за правилами Цивільного процесуального кодексу України.
      Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 238 та ч. 1 ст. 354 КАС України (у редакції Закону N 2147-VIII) ухвалені в цій справі в порядку адміністративного судочинства судові рішення підлягають скасуванню, а провадження закриттю у зв'язку з неналежністю розгляду цієї справи за правилами адміністративного судочинства.
      Ураховуючи викладене та керуючись ст. 238, 239, 344, 349, 354 - 356, 359 КАС України (у редакції Закону N 2147-VIII), Велика Палата Верховного Суду
      ПОСТАНОВИЛА:
      Касаційну скаргу Приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Скульської Тетяни Анатоліївни задовольнити частково.
      Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 20 липня 2016 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 08 вересня 2016 року скасувати.
      Провадження в адміністративній справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Санаторій "Карпатські зорі" "Центр реабілітації та оздоровлення" до Приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Скульської Тетяни Анатоліївни, треті особи: ОСОБА_6, Публічне акціонерне товариство "Український інноваційний банк", про визнання дій протиправними, скасування рішень та зобов'язання вчинити дії - закрити.
      Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
      Головуючий суддя Суддя-доповідач В.С. Князєв І.В. Саприкіна Судді: Н.О. Антонюк С.В. Бакуліна В.В. Британчук Д.А. Гудима В.І. Данішевська О.С. Золотніков О.Р. Кібенко Л.М. Лобойко Н.П. Лященко О.Б. Прокопенко Л.І. Рогач О.М. Ситнік О.С. Ткачук В.Ю. Уркевич О.Г. Яновська