Постановление ОАСК об отмене решения Кадырова о ничтожности депозитного договора в Дельта банке и обязательстве внести дополнения в реестр для выплаты в пределах гарантированной суммы

[ANTIRAID]

Державний герб України

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА
01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1

ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

05 жовтня 2017 року

№ 826/4885/16

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Мазур А.С., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовомОСОБА_1до Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації ПАТ "Дельта Банк" Кадирова Владислава Володимировича Фонду гарантування вкладів фізичних осіб про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

До Окружного адміністративного суду міста Києва звернулась ОСОБА_1 з позовом до Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації ПАТ "Дельта Банк" Кадирова Владислава Володимировича (далі - Уповноважена особа), Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі - Фонд) в якому просила:

- визнати протиправним та скасувати рішення бездіяльність Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "Дельта Банк" щодо визнання Договору № 007-28552-230215 банківського вкладу (депозиту) «Лояльний» у доларах США від 23 лютого 2015 року нікчемним, яке оформлене наказом № 813 від 16 вересня 2015 року;

- визнати протиправною бездіяльність Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "Дельта Банк" Кадирова Владислава Володимировича щодо не внесення ОСОБА_1 до переліку вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами в ПАТ "Дельта Банк" за Договором № 007-28552-230215 банківського вкладу (депозиту) «Лояльний» у доларах США від 23 лютого 2015 року за рахунок коштів Фонду гарантування вкладів фізичних осіб;

- зобов`язати Уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "Дельта Банк" Кадирова Владислава Володимировича надати до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб додаткову інформацію щодо ОСОБА_1, як вкладника, який має право на відшкодування коштів за вкладом в ПАТ «Дельта Банк» за Договором № 007-28552-230215 банківського вкладу (депозиту) «Лояльний» у доларах США від 23 лютого 2015 року за рахунок коштів Фонду гарантування вкладів фізичних осіб;

- зобов`язати Фонд гарантування вкладів фізичних осіб включити ОСОБА_1 до загального реєстру вкладників для здійснення виплат коштів за вкладами в ПАТ «Дельта Банк» за Договором № 007-28552-230215 банківського вкладу (депозиту) «Лояльний» у доларах США від 23 лютого 2015 року за рахунок коштів Фонду гарантування вкладів фізичних осіб.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що в даному випадку відсутні достатні та необхідні правові підстави для визнання нікчемним договору банківського вкладу, а отже, рішення Уповноваженої особи в частині визнання такого правочину нікчемним є протиправним та підлягає скасуванню, а встановлення неправомірності зазначеного рішення, в свою чергу, вказує на наявність достатніх і необхідних правових підстав для захисту порушеного права позивача шляхом зобов'язання Уповноваженої особи подати Фонду додаткову інформацію щодо позивача як вкладника, який має право на відшкодування коштів за вкладами в ПАТ «Дельта Банк» за рахунок Фонду.

Представник Уповноваженої особи в судове засідання не з'явився, про дату, час та місце судового розгляду був повідомлений належним чином, в письмових запереченнях на позов вказав, що операція з перерахування грошових коштів з поточного рахунку третьої особи безпосередньо на депозитний рахунок позивача суперечить п. 5.11 Правил банківського обслуговування фізичних осіб у АТ "Дельта Банк", що є обов'язковим до застосування сторонами (умов договору), зарахування на вкладний (депозитний) рахунок грошових сум для вкладника від третьої особи не допускається. Фактично ж кошти на рахунок позивача вносилися третьою особою, шляхом безготівкового перерахування, що є порушенням умов договору та п. 5.11 Правил банківського обслуговування фізичних осіб у ПАТ "Дельта Банк". Просив в задоволенні адміністративного позову відмовити.

Представник Фонду також надав через канцелярію суду письмові заперечення.

Згідно з ч. 6 ст. 128 КАС України, якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

Враховуючи наведене, суд перейшов до розгляду справи в порядку письмового провадження.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне:

23 лютого 2015 року між Публічним акціонерним товариством "Дельта Банк" та ОСОБА_1 укладено договір № 007-28552-230215 банківського вкладу (депозиту) "Лояльний" у доларах США, відповідно до умов якого сума вкладу складає 2250 (дві тисячі двісті п'ятдесят) доларів США 00 центів; вклад залучається на строк із моменту зарахування Вкладу на рахунок, вказаний у п. 1.6 цього Договору, та по " 25" березня 2015 р. включно; процентна ставка на суму вкладу становить 5,5 (п'ять цілих п'ять десятих) процентів річних.

У відповідності до п. 1.6 Договору Банк відкриває Вкладнику вкладний (депозитний) рахунок № НОМЕР_2.

Згідно з п. 1.10. Вклад виплачується Вкладнику у разі закінчення строку розміщення Вкладу, або в інший термін дострокового припинення дії цього Договору у випадках, передбачених цим Договором та Правилами, шляхом зарахування на поточний рахунок, операції за яким можуть здійснюватись із використанням електронних платіжних засобів № НОМЕР_3, відкритий на ім`я Вкладника в установі Банку.

Пунктом 2.10 Договору передбачено, що вкладник підтверджує, що Банк до укладання цього Договору з Вкладником надав Вкладнику інформацію, зазначену в статті 26 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" від 23 лютого 2012 року №4452-VI, щодо умов гарантування вкладів фізичних осіб коштів за цим Вкладом. Сума граничного розміру відшкодування за цим Вкладом, включаючи відсотки, не може бути більшою граничного розміру відшкодування коштів, що становить 200 тис. грн. для одного вкладника в одному банку.

Відповідно до платіжного доручення в іноземній валюті для фізичної особи, яка не здійснює підприємницької діяльності № 46296889 від 23.02.2015 на рахунок позивача перераховано 2250,00 доларів США.

Також судом встановлено, що постановою Правління Національного банку України "Про віднесення Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" до категорії неплатоспроможних" від 02 березня 2015 року №150 ПАТ "Дельта Банк" віднесено до категорії неплатоспроможних.

02 березня 2015 року виконавчою дирекцією Фонду прийнято рішення "Про запровадження тимчасової адміністрації у Публічному акціонерному товаристві "Дельта Банк" №51, на підставі якого, з 03 березня 2015 року розпочато процедуру виведення ПАТ "Дельта Банк" з ринку шляхом запровадження в ньому тимчасової адміністрації строком на три місяці з 03 березня 2015 року по 02 червня 2015 року включно та призначено уповноважену особу Фонду - провідного професіонала з питань врегулювання неплатоспроможності банків відділу запровадження процедури тимчасової адміністрації та ліквідації департаменту врегулювання неплатоспроможності банків Кадирова Владислава Володимировича.

В подальшому, рішенням виконавчої дирекції Фонду "Про внесення змін до рішення виконавчої дирекції Фонду від 02.03.2015 №51 "Про запровадження тимчасової адміністрації у публічному акціонерному товаристві "Дельта Банк" від 08 квітня 2015 року №71 до рішення виконавчої дирекції Фонду від 02 березня 2015 року №51 "Про запровадження тимчасової адміністрації у публічному акціонерному товаристві "Дельта Банк" внесено зміни, виклавши пункт 2 цього рішення у такій редакції: "2. Тимчасову адміністрацію запровадити строком на шість місяців з 03 березня 2015 року по 02 вересня 2015 року включно.".

Рішенням виконавчої дирекції Фонду "Про продовження строків здійснення тимчасової адміністрації у АТ "Дельта Банк" від 03 серпня 2015 року №147 строки здійснення тимчасової адміністрації у АТ "Дельта Банк" продовжено по 02 жовтня 2015 року включно.

Разом з тим, судом встановлено, що згідно витягу з протоколу засідання Комісії з перевірки правочинів (договорів) за вкладними операціями АТ "Дельта Банк", призначеної наказом уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації в АТ "Дельта Банк" №408 від 29 травня 2015 року, від 15 вересня 2015 року, комісія дійшла висновку, що договори банківських вкладів, укладені між банком та фізичними особами після 16 січня 2015 року включно, за якими здійснювалося зарахування коштів на вкладні рахунки від фізичних осіб, які є одночасно кредиторами банку, є нікчемними з підстав, визначених п. 7 ч. 3 ст. 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" від 23 лютого 2012 року №4452-VI (надалі - Закон №4452-VI).

Також, Комісія вирішила затвердити результати перевірки, якою виявлено правочини (договори) за вкладними операціями, що є нікчемними згідно з п. 7 ч. 3 ст. 38 Закону №4452-VI, в тому числі й договір, укладений між ПАТ "Дельта Банк" та позивачем.

Наказом уповноваженої особи Фонду "Щодо заходів, пов'язаних із наслідками виявлення нікчемних правочинів (договорів) за вкладними операціями" №813 від 16 вересня 2015 року вирішено застосувати наслідки нікчемності договорів банківських вкладів (депозитів), що є нікчемними з підстав, визначених п. 7 ч. 3 ст. 38 Закону №4452-VI згідно переліку, наведеного в додатку №1, в якому, зокрема, міститься інформація про договір, укладений між ПАТ "Дельта Банк" та позивачем.

Крім того, судом встановлено, що на підставі постанови Правління Національного банку України "Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" від 02 жовтня 2015 року №664, виконавчою дирекцією Фонду 02 жовтня 2015 року прийнято рішення "Про початок процедури ліквідації АТ "Дельта Банк" та делегування повноважень ліквідатора банку" №181.

Відповідно до вказаного рішення розпочато процедуру ліквідації ПАТ "Дельта Банк" з 05 жовтня 2015 року по 04 жовтня 2017 року та призначено уповноважену особу Фонду - провідного професіонала з питань врегулювання неплатоспроможності банків відділу запровадження процедури тимчасової адміністрації та ліквідації департаменту врегулювання неплатоспроможності банків Кадирова Владислава Володимировича строком на 2 роки, з 05 жовтня 2015 року по 04 жовтня 2017 року включно.

Виконавча дирекція Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийняла рішення від 20 лютого 2017 р. № 619 відповідно до якого продовжено строки здійснення процедури ліквідації АТ «ДЕЛЬТА БАНК» на два роки до 04 жовтня 2019 року.

Відповідно до даного рішення продовжено повноваження ліквідатора АТ «ДЕЛЬТА БАНК» провідного професіонала з питань врегулювання неплатоспроможності банків відділу запровадження процедури тимчасової адміністрації та ліквідації департаменту управління активами Кадирова Владислава Володимировича на два роки до 04 жовтня 2019 року.

Вирішуючи спір по суті, суд зазначає наступне.

Правові, фінансові та організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, повноваження Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, порядок виплати Фондом відшкодування за вкладами встановлені Законом України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" (далі - Закон).

Частиною першою статті 3 Закону визначено, що Фонд є установою, що виконує спеціальні функції у сфері гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків у випадках, встановлених цим Законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 26 Закону Фонд гарантує кожному вкладнику банку відшкодування коштів за його вкладом. Фонд відшкодовує кошти в розмірі вкладу, включаючи відсотки, станом на день початку процедури виведення Фондом банку з ринку, але не більше суми граничного розміру відшкодування коштів за вкладами, встановленого на цей день, незалежно від кількості вкладів в одному банку. Сума граничного розміру відшкодування коштів за вкладами не може бути меншою 200000 гривень. Адміністративна рада Фонду не має права приймати рішення про зменшення граничної суми відшкодування коштів за вкладами.

Згідно з ч. 2 - ч. 4 ст. 38 Закону № 4452-VI протягом дії тимчасової адміністрації уповноважена особа Фонду зобов'язана забезпечити перевірку правочинів (у тому числі договорів), вчинених (укладених) банком протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку, на предмет виявлення правочинів (у тому числі договорів), що є нікчемними з підстав, визначених частиною третьою цієї статті.

Уповноваженою особою Фонду створено комісію з перевірки договорів (інших правочинів), укладених ПАТ "Дельта Банк".

За результатами роботи вказаної Комісії 15.09.2015р. складено протокол засідання комісії з перевірки правочинів (договорів) за вкладними операціями АТ "Дельта Банк", яким запропоновано Уповноваженій особі Фонду визнати нікчемними правочини (договори) вкладів (депозитів), перелік в яких наведено Додатку № 1, який є невід'ємною частиною Протоколу.

З урахуванням висновків Комісії та рішення Виконавчої дирекції Фонду Уповноваженою особою Фонду наказом від 16.09.2015р. № 813 визнано нікчемними правочини (договори) згідно переліку, в тому числі договір банківського вкладу (депозиту), укладеного між позивачем та ПАТ "Дельта Банк".

З матеріалів справи вбачається, що договір визнано нікчемним на підставі п. 7 ч. 3 ст. 38 Закону № 4452-VI, а саме, перерахування коштів на вкладний (депозитний) рахунок для Вкладника від третьої особи.

Згідно ч. 2 ст. 38 Закону протягом дії тимчасової адміністрації Фонд зобов'язаний забезпечити перевірку правочинів (у тому числі договорів), вчинених (укладених) банком протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку, на предмет виявлення правочинів (у тому числі договорів), що є нікчемними з підстав, визначених частиною третьою цієї статті.

Приписи ч. 3 ст. 38 Закону визначає, що правочини (у тому числі договори) неплатоспроможного банку є нікчемними з таких підстав: 1) банк безоплатно здійснив відчуження майна, прийняв на себе зобов'язання без встановлення обов'язку контрагента щодо вчинення відповідних майнових дій, відмовився від власних майнових вимог; 2) банк до дня визнання банку неплатоспроможним взяв на себе зобов'язання, внаслідок чого він став неплатоспроможним або виконання його грошових зобов'язань перед іншими кредиторами повністю чи частково стало неможливим; 3) банк здійснив відчуження чи передав у користування або придбав (отримав у користування) майно, оплатив результати робіт та/або послуги за цінами, нижчими або вищими від звичайних (якщо оплата на 20 відсотків і більше відрізняється від вартості товарів, послуг, іншого майна, отриманого банком), або зобов'язаний здійснити такі дії в майбутньому відповідно до умов договору; 4) банк оплатив кредитору або прийняв майно в рахунок виконання грошових вимог у день, коли сума вимог кредиторів банку перевищувала вартість майна; 5) банк прийняв на себе зобов'язання (застава, порука, гарантія, притримання, факторинг тощо) щодо забезпечення виконання грошових вимог у порядку іншому, ніж здійснення кредитних операцій відповідно до Закону; 6) банк уклав кредитні договори, умови яких передбачають надання клієнтам переваг (пільг), прямо не встановлених для них законодавством чи внутрішніми документами банку; 7) банк уклав правочини (у тому числі договори), умови яких передбачають платіж чи передачу іншого майна з метою надання окремим кредиторам переваг (пільг), прямо не встановлених для них законодавством чи внутрішніми документами банку; 8) банк уклав правочин (у тому числі договір) з пов'язаною особою банку, якщо такий правочин не відповідає вимогам законодавства України.

Відповідно до п. 1 ч. 4 ст. 38 Закону Уповноважена особа Фонду протягом дії тимчасової адміністрації, а також протягом ліквідації повідомляє сторони за договорами, зазначеними у частині другій статті 38 цього Закону, про нікчемність цих договорів та вчиняє дії щодо застосування наслідків нікчемності договорів.

Наведене дає підстави для висновку про наявність в Уповноваженої особи обов'язку забезпечити перевірку правочинів (у тому числі договорів), вчинених (укладених) банком протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку, на предмет виявлення правочинів (у тому числі договорів), що є нікчемними з підстав, визначених частиною третьою цієї статті, а також права на вчинення дій щодо повідомлення осіб про нікчемність договорів і застосування наслідків їх нікчемності.

Разом з тим, аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що дане право не є абсолютним, а кореспондується з обов'язком встановити перед прийняттям рішення обставини, з якими Закон пов'язує нікчемність правочину, тобто саме по собі твердження про нікчемність правочину недостатньо для визнання його таким, оскільки воно у даному випадку нівелюється протилежним твердженням вкладника про дійсність вкладу.

Аналогічна позиція викладена в постанові Вищого адміністративного суду України від 18.12.2015 року у справі №К/800/39816/15.

Крім того, суд звертає увагу, що Уповноваженою особою не визначена конкретна підстава нікчемності правочину неплатоспроможного банку, що передбачені у ч. 3 ст. 38 Закону, та не доведено, що вказаний договір банківського вкладу (депозиту) має ознаки нікчемного правочину.

Уповноваженою особою не надані докази того, що вказаний договір, укладений між Позивачем та АТ «Дельта Банк», є нікчемним у розумінні вимог цивільного законодавства України.

Так, у частині першій статті 203 Цивільного кодексу України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

У силу вимог частини першої статті 228 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Згідно з частиною другою статті 228 Цивільного кодексу України правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

За правилами частини третьої цієї ж статті у разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави.

Разом із тим відповідачем не наведено, а судом не встановлено доказів наявності підстав для визнання нікчемним договору банківського вкладу у досліджуваному випадку; відповідачем також не надано доказів, які б свідчили, що зазначений правочин є таким, що порушує публічний порядок чи спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна держави.

Крім того, в силу положень частини третьої статті 228 Цивільного кодексу України питання недійсності правочину у разі недодержання вимоги щодо його відповідності інтересам держави і суспільства, його моральним засадам вирішується виключно судом.

Судового рішення про визнання недійсним договору банківського вкладу позивача, як і судового рішення за результатами розгляду матеріалів кримінального провадження, відповідачем не надано.

Крім того, статтею 1062 Цивільного кодексу України встановлено, що на рахунок за банківським вкладом зараховуються грошові кошти, які надійшли до банку на ім'я вкладника від іншої особи, якщо договором банківського вкладу не передбачено інше. При цьому вважається, що вкладник погодився на одержання грошових коштів від іншої особи, надавши їй необхідні дані про рахунок за вкладом. Кошти, помилково зараховані на рахунок вкладника, підлягають поверненню відповідно до статті 388 цього Кодексу.

Відповідно до пункту 10.12 Інструкції про порядок відкриття, використання і закриття рахунків у національній та іноземних валютах, затвердженої постановою Правління Національного банку України №492 від 12.11.2003р. та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 17.12.2003р. за №1172/8493 кошти на вкладний (депозитний) рахунок фізичної особи можуть бути внесені вкладником готівкою, перераховані з іншого власного вкладного (депозитного) або поточного рахунку. Після закінчення строку або настання інших обставин, визначених законодавством України чи договором банківського вкладу, кошти з вкладного (депозитного) рахунку повертаються вкладнику шляхом видачі готівкою або в безготівковій формі на зазначений у договорі рахунок вкладника для повернення коштів чи за заявою вкладника на інший його рахунок. На вкладний (депозитний) рахунок фізичної особи можуть зараховуватися кошти, які надійшли на ім'я власника рахунку від іншої особи, якщо договором банківського вкладу не передбачено інше. У цьому разі вважається, що власник рахунку погодився на одержання грошових коштів від іншої особи, надавши їй необхідні дані про свій вкладний (депозитний) рахунок.

Відповідно до статті 319 Цивільного кодексу України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов'язків власник зобов'язаний додержуватися моральних засад суспільства. Діяльність власника може бути обмежена чи припинена або власника може бути зобов'язано допустити до користування його майном інших осіб лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Відповідачем доказів на підтвердження факту того, що дії вкладника банку, яким перераховано кошти на депозитний рахунок позивача суперечать закону не надано.

Отже, доводи відповідача щодо нікчемності договору банківського вкладу з мотивів перерахування коштів на рахунки позивача іншою фізичною особою, не ґрунтуються на нормах законодавства.

Суд зазначає, що Закон не встановлює обмежень в частині походження коштів вкладу, а саме що вкладом повинні бути кошти, внесені безпосередньо вкладником.

В свою чергу, сам факт знаходження на рахунках позивача грошових коштів відповідачами не заперечується.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Вищого адміністративного суду України від 12.01.2016 року К/800/46158/15 по справі №826/12161/15.

Відповідач зазначив, що операція із перерахування грошових коштів на поточний рахунок позивача була здійснена в період дії Постанови Національного банку України № 692/БТ від 30.10.2014 «Про віднесення Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» до категорії проблемних», а тому є підстави вважати її укладеною з порушенням вимог, що були встановлені Національним Банком України, у зв'язку з чим і визнано укладений договір нікчемним.

Частиною 6 статті 67 Закону України "Про банки та банківську діяльність" передбачено право Національного банку України запровадження особливого режиму контролю за діяльністю банку та призначення куратора банку. Особливий режим контролю є додатковим інструментом банківського нагляду, що використовується, як правило, одночасно із заходами впливу, встановленим статтею 73 цього Закону.

Під час здійснення особливого режиму контролю за діяльністю банку, Національний банк України має право заборонити банку використовувати для розрахунків прямі кореспондентські рахунки та/або вимагати від банку проведення розрахунків виключно через консолідований кореспондентський рахунок.

Статтею 75 Закону України "Про банки та банківську діяльність" передбачено обов'язок Національного банку України прийняти рішення про віднесення банку до категорії проблемних відповідно критеріїв, визначених в ньому.

Рішення Національного банку України про віднесення банку до категорії проблемного є банківською таємницею.

Національний банк України має право заборонити проблемному банку використовувати для розрахунків прямі кореспондентські рахунки та/або вимагати від проблемного банку проведення розрахунків виключно через консолідований кореспондентський рахунок.

Основним підзаконним нормативним актом, що регулює діяльність банків у випадку визнання їх проблемними є Положення про застосування Національним банком України заходів впливу за порушення банківського законодавства, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 17.08.2012 року № 346.

Національний банк України має право запровадити особливий режим контролю за діяльністю банку та призначити куратора банку у випадках, передбачених нормативно-правовими актами Національного банку (п 5.1. Положення).

Згідно з п.п.5.2., 5.3. Положення Національний банк України для здійснення особливого режиму контролю за діяльністю банку одночасно з призначенням куратора банку може залучати фахівців з бухгалтерського обліку, юридичних питань, з питань платіжних систем, інформаційних технологій та з інших питань. Рішення про запровадження особливого режиму контролю за діяльністю банку та призначення куратора банку, строк дії особливого режиму контролю за діяльністю банку та повноважень куратора банку, повноваження куратора банку, відміну/дострокову відміну запровадження особливого режиму контролю за діяльністю банку та призначення куратора банку приймає Правління Національного банку України.

Отже, згадуваними законодавчими актами не встановлено заборони банку після визнання його проблемним укладати договори, відкривати поточні рахунки та зараховувати на рахунок кошти.

Крім того, як зазначено вище, рішення Національного банку України про віднесення банку до категорії проблемного є банківською таємницею. Отже, позивач не міг знати про віднесення Банку до категорії проблемних.

Щодо посилання відповідача на п. 5.11 Правил банківського обслуговування фізичних осіб в АТ "Дельта Банк" затверджених рішенням ради директорів АТ "Дельта Банк" протокол №14 від 20.03.2013, суд зазначає наступне.

Відповідно до п. 5.11 Правил банківського обслуговування фізичних осіб в АТ "Дельта Банк" затверджених рішенням ради директорів АТ "Дельта Банк" протокол №14 від 20.03.2013 зарахування на вкладний (депозитний) рахунок грошових сум для вкладників від третьої особи не допускається.

Також, відповідно до п. 2 ч. 2, ч. 3 ст. 16 ЦК України, способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути визнання правочину недійсним. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним.

Відповідно до п. 5 Постанови Пленуму Верховного суду України від 06 листопада 2009 року за № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними", правочином є правомірна, тобто не заборонена законом, вольова дія суб'єкта цивільних правовідносин, що спрямована на встановлення, зміну чи припинення цивільних прав та обов'язків. Правомірність є конститутивною ознакою правочину як юридичного факту. Презумпція правомірності правочину закріплена у ст. 204 ЦК України та може бути спростована насамперед нормою закону, яка містить відповідну заборону.

Проте, такі Правила не є нормою закону в розмінні ст. 215 Цивільного кодексу України. Відповідачем не надано суду доказів ознайомлення позивача з вказаними Правилами.

Відповідачем також не наведено інших підстав, з яких вбачається, що договір банківського вкладу, що укладений з позивачем, має ознаки нікчемного правочину.

Разом з тим, такі підстави, як "вчинення правочинів з метою штучного створення обов'язку Фонду гарантування щодо відшкодування грошових коштів, яке Фонд гарантування здійснюватиме за рахунок державних коштів", чи "правочини мають на меті збільшення гарантованої суми, що відшкодовується вкладникам Фондом гарантування вкладів фізичних осіб", "дроблення коштів вкладника" не відносяться до переліку підстав, за якими договір вкладу позивача можна вважати нікчемним.

Крім того, Уповноваженою особою не доведено, що укладення депозитного договору та перерахування коштів на депозитний рахунок містить ознаки правочину, який міг би спричинити неплатоспроможність Банку.

З матеріалів справи вбачається, що 23 лютого 2015 року на рахунок ОСОБА_1 надійшли грошові кошти у розмірі 2250,00 доларів США,.

Суд звертає увагу, що переказ грошових коштів здійснено до запровадження тимчасової адміністрації, тобто до 02.03.2015 року.

Таким чином, суд приходить до висновку, що відповідачем в ході розгляду справи не доведено будь - якими належними та допустимими доказами наявність підстав для визнання нікчемним вказаного договору банківського вкладу (депозиту) та й відповідно прийняття ним наказу від 16.09.2015 №813 «Щодо заходів, пов'язаних із наслідками виявлення нікчемних правочинів (договорів) за вкладними операціями», яким визнано нікчемним, зокрема правочин укладений позивачем з ПАТ «Дельта Банк»,

Стосовно позовних вимог позивача про визнання протиправною бездіяльності Уповноваженої особи в частині не включення даних про позивача до Переліку вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, суд приходить до висновку щодо їх необґрунтованості з огляду на те, що під час розгляду справи було встановлено, що Уповноваженою особою було видано Наказ № 813 від 16.09.2015 року, яким доручено комісії з перевірки правочинів (договорів) за вкладними операціями АТ "Дельта Банк" здійснити перевірку договорів (правочинів) за вкладними операціями на предмет виявлення договорів (правочинів), що є нікчемними з підстав, передбачених ч. 3 ст. 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" та за результатами проведеної перевірки укладений між ПАТ "Дельта Банк" та ОСОБА_1 договір банківського вкладу (депозиту) "Лояльний" № 007-28552-230215 від 23.02.2015 року було визнано нікчемним на підставі п. 7 ч. 3 ст. 38 Закону.

Вказані обставини свідчать про те, що Уповноваженою особою вчинялися дії, яким судом було надано правову оцінку, а тому твердження позивача щодо бездіяльності Уповноваженої особи в частині не включення позивача до переліку вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду є безпідставними та не підлягають задоволенню.

Крім того, відповідно до ст. 27 Закону № 4452-VI (в редакції чинній на момент запровадження у банку тимчасової адміністрації) Уповноважена особа Фонду складає перелік вкладників та визначає розрахункові суми відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду відповідно до вимог цього Закону та нормативно-правових актів Фонду станом на день отримання рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку.

Уповноважена особа Фонду протягом трьох днів з дня отримання Фондом рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку формує повний перелік вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду, із визначенням сум, що підлягають відшкодуванню.

Уповноважена особа Фонду зазначає у переліку вкладників суму відшкодування для кожного вкладника, яка розраховується виходячи із сукупного обсягу всіх його вкладів у банку та нарахованих процентів. Нарахування процентів за вкладами припиняється з дня прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку.

Інформація про вкладника в переліку вкладників має забезпечувати його ідентифікацію відповідно до законодавства.

Протягом шести днів з дня отримання Фондом рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку виконавча дирекція Фонду затверджує реєстр вкладників для здійснення виплат відповідно до наданого уповноваженою особою Фонду переліку вкладників. Фонд публікує оголошення про відшкодування коштів вкладникам у газетах "Урядовий кур'єр" або "Голос України" та на своїй офіційній сторінці в мережі Інтернет не пізніше ніж через сім днів з дня отримання Фондом рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку.

Уповноважена особа Фонду протягом трьох днів з дня отримання Фондом рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію формує перелік вкладників, кошти яких не підлягають відшкодуванню Фондом відповідно до частини четвертої статті 26 цього Закону.

Починаючи з 1 липня 2016 року, За правилами частин першої-другої статті 27 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" передбачено, що уповноважена особа Фонду складає перелік рахунків вкладників та визначає розрахункові суми відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду відповідно до вимог цього Закону та нормативно-правових актів Фонду станом на день початку процедури виведення Фондом банку з ринку.

Уповноважена особа Фонду протягом 15 робочих днів з дня початку процедури виведення Фондом банку з ринку формує: 1) перелік рахунків, за якими вкладники мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду, із визначенням сум, що підлягають відшкодуванню; 2) перелік рахунків вкладників, кошти яких не підлягають відшкодуванню Фондом відповідно до пунктів 4 - 6 частини четвертої статті 26 цього Закону; 3) переліки рахунків, за якими вкладники на індивідуальній основі отримують від банку відсотки за договорами, укладеними на умовах, що не є поточними ринковими умовами відповідно до статті 52 Закону України "Про банки і банківську діяльність", або мають інші фінансові привілеї від банку та осіб, які використовують вклад як засіб забезпечення виконання іншого зобов'язання перед цим банком, що не виконане; 4) перелік рахунків вкладників, що перебувають під арештом за рішенням суду; 5) перелік рахунків вкладників, вклади яких мають ознаки, визначені статтею 38 цього Закону. Кошти за такими вкладами виплачуються Фондом після проведення аналізу ознак, визначених статтею 38 цього Закону, у тому числі шляхом надіслання запитів клієнтам банку, у порядку та строки, встановлені Фондом, а також підтвердження відсутності таких ознак.

Частиною ж третьою статті 27 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" передбачено, що виконавча дирекція Фонду затверджує реєстр відшкодувань вкладникам для здійснення виплат відповідно до наданого уповноваженою особою Фонду переліку рахунків, за якими вкладник має право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду. Фонд не пізніше ніж через 20 робочих днів з дня початку процедури виведення Фондом банку з ринку розміщує оголошення про початок відшкодування коштів вкладникам на офіційному веб-сайті Фонду. Фонд також оприлюднює оголошення про початок відшкодування коштів вкладникам у газеті "Урядовий кур'єр" або "Голос України".

Відповідно до пункту 5 розділу ІІ Положення про порядок відшкодування Фондом гарантування вкладів фізичних осіб коштів за вкладами, затвердженого рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 09 серпня 2012 року №14 (надалі - Положення), Уповноважена особа Фонду протягом 15 робочих днів з дня початку процедури виведення Фондом банку з ринку формує та надає до Фонду станом на день початку процедури виведення Фондом банку, окрім іншого, перелік рахунків, за якими вкладники мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду, із визначенням сум, що підлягають відшкодуванню, згідно з додатком 2 до цього Положення.

Переліки, зазначені у цьому пункті, надаються до Фонду на паперових та електронних носіях разом із супровідним листом. У супровідному листі зазначаються назви переліків, кількість інформаційних рядків та підсумкові значення сум.

Перелік рахунків, за якими вкладники мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду (далі - Перелік), формується за структурою, визначеною додатком 4 до цього Положення, та не включає інформацію про вкладників, кошти яких не підлягають відшкодуванню Фондом відповідно до частини четвертої статті 26 Закону.

Протягом дії тимчасової адміністрації та ліквідації банку уповноважена особа Фонду може надавати зміни та доповнення до переліків.

Також п.п. 1, 2 розділу ІІІ Положення визначено, що Фонд завантажує поданий уповноваженою особою Фонду Перелік до програмно-апаратного комплексу Фонду та здійснює його перевірку в частині: 1) невключення до Переліку інформації про рахунки вкладників, розмір залишку гарантованої суми яких становить менше 10 гривень або більше суми граничного розміру відшкодування коштів за вкладами, встановленого на день початку процедури виведення Фондом банку з ринку, незалежно від кількості вкладів в одному банку; 2) невключення до Переліку інформації про рахунки: вкладників, кошти яких не підлягають відшкодуванню Фондом відповідно до пунктів 4 - 6 частини четвертої статті 26 Закону; за якими вкладники на індивідуальній основі отримують від банку відсотки за договорами, укладеними на умовах, що не є поточними ринковими умовами відповідно до статті 52 Закону України "Про банки і банківську діяльність", або мають інші фінансові привілеї від банку; осіб, які використовують вклад як засіб забезпечення виконання іншого зобов'язання перед цим банком, що не виконане; вкладників, що перебувають під арештом за рішенням суду; вкладників, вклади яких мають ознаки, визначені статтею 38 Закону; 3) наявності необхідних для проведення ідентифікації реквізитів вкладника; 4) коректності реквізитів вкладника та іншої інформації.

Фонд складає на підставі Переліку реєстр відшкодувань вкладникам для здійснення виплат за формою, наведеною у додатку 5 до цього Положення (далі - Загальний реєстр), що затверджується виконавчою дирекцією Фонду.

Відповідно до пунктів 4, 5 розділу ІІІ Положення на підставі рішення виконавчої дирекції Фонду за розпорядженням директора-розпорядника Фонд розпочинає виплату відшкодування коштів у національній валюті України (здійснює перерахування гарантованої суми відшкодування та передачу інформації про вкладників, яким здійснюється виплата відшкодування, до банків-агентів відповідно до умов договорів із банками-агентами) не пізніше 20 робочих днів (для банків, база даних про вкладників яких містить інформацію про більше ніж 500000 рахунків, - не пізніше 30 робочих днів) з дня початку процедури виведення Фондом банку з ринку.

Фонд здійснює відшкодування коштів за вкладами відповідно до Загального реєстру за частинами Загального реєстру.

Якщо виплати відшкодувань розпочинаються під час дії тимчасової адміністрації, до першої частини Загального реєстру включаються ГСР за вкладами, щодо яких Фондом або уповноваженою особою Фонду не обмежено здійснення банком операцій (з причин відсутності первинних документів, виявлення помилкових записів, невідповідності реквізитів вкладника первинним документам тощо): за договорами банківського вкладу, строк дії яких закінчився станом на день початку процедури виведення Фондом банку з ринку; за договорами банківського рахунку.

Якщо виплати відшкодувань розпочинаються під час ліквідації, до першої частини Загального реєстру включаються ГСР за вкладами, щодо яких Фондом або уповноваженою особою Фонду не обмежено здійснення банком операцій (з причин відсутності первинних документів, виявлення помилкових записів, невідповідності реквізитів вкладника первинним документам тощо): за договорами банківського вкладу незалежно від закінчення строку їх дії; за договорами банківського рахунку.

ГСР за договорами банківського вкладу, строк дії яких закінчується після початку тимчасової адміністрації, виплачуються після прийняття рішення про ліквідацію банку.

До чергових частин Загального реєстру включаються ГСР за договорами банківського вкладу, що не були включені до першої частини Загального реєстру, та за договорами банківського рахунку після отримання Фондом інформації про операції, здійснені платіжною системою (внутрішньодержавною та міжнародною).

Частини Загального реєстру та дати початку виплат за ними затверджуються виконавчою дирекцією Фонду.

Наведені норми законодавства вказують, що процедура визначення вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами, включає наступні етапи: 1) складення уповноваженою особою Фонду переліку рахунків, за якими вкладники мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду, із визначенням сум, що підлягають відшкодуванню; 2) передача уповноваженою особою Фонду сформованого переліку рахунків до Фонду; 3) складення Фондом на підставі отриманого переліку рахунків Реєстру відшкодувань вкладникам (Загального реєстру); 4) затвердження виконавчою дирекцією Фонду Реєстру відшкодувань вкладникам (Загального реєстру).

При цьому Уповноважена особа може надавати Фонду протягом процедури ліквідації доповнення до переліку рахунків, зокрема щодо збільшення кількості вкладників, яким необхідно здійснити виплати відшкодування.

Таким чином, враховуючи норми чинного законодавства на час виведення неплатоспроможного банку з ринку та винесення рішення по суті Уповноважена особа Фонду може надавати до Фонду доповнення до переліку рахунків в частині даних про вкладників, яким необхідно здійснити виплати відшкодування.

Стосовно позовної вимоги про зобов'язання Фонду гарантування вкладів фізичних осіб включити позивача до Загального реєстру вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на підставі Повного переліку вкладників, наданого уповноваженою особою Фонду, суд зазначає наступне.

Пунктом 6 р. III Положення № 14 передбачено, що протягом процедури ліквідації уповноважена особа Фонду може надавати до Фонду додаткову інформацію про вкладників стосовно, зокрема, зменшення (збільшення) кількості вкладників, яким необхідно здійснити виплати відшкодування; зміни розміру належних їм сум; зміни особи вкладника; змін реквізитів вкладників; змін розміру сум разом із змінами реквізитів вкладників. Додаткова інформація залежно від її типу надається окремими файлами, що формуються згідно з додатками 9 та 10 до цього Положення.

За наведеного, суд дійшов висновку про те, що надання Уповноваженою особою додаткової інформації про вкладника на підставі п. 6 р. III Положення № 14 є підставою для включення такого вкладника до Загального реєстру вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб.

Враховуючи, що інформація про позивача до переліку вкладників внесена не була, а Фонду гарантування вкладів фізичних осіб додаткова інформація про позивача не надавалася, позовна вимога про зобов'язання Фонду гарантування вкладів фізичних осіб включити його до загального реєстру вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами в ПАТ "Дельта Банк" за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб є передчасною та такою що не підлягає задоволенню.

Аналізуючи вищевикладене та надані докази у їх сукупності, суд приходить до висновку про наявність підстав для часткового задоволення позову.

Частиною 2 ст. 9 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд зазначає наступне.

Згідно з ч. 3 ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України якщо адміністративний позов задоволено частково, судові витрати, здійснені позивачем, присуджуються йому відповідно до задоволених вимог, а відповідачу - відповідно до тієї частини вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.

Окремо слід зазначити, що згідно позиції Верховного Суду України, викладеної в постановах від 16 лютого 2016 року у справі №21-4846а15 та від 15 червня 2016 року у справі №826/20410/14, на спори, які виникають на стадії ліквідації (банкрутства) банку, не поширюється юрисдикція адміністративних судів.

Згідно з ч. 1 ст. 244-2 КАС України, висновок Верховного Суду України щодо застосування норми права, викладений у його постанові, прийнятій за результатами розгляду справи з підстав, передбачених п.п. 1, 2 ч. 1 ст. 237 цього Кодексу, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права.

Висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права. Суд має право відступити від правової позиції, викладеної у висновках Верховного Суду України, з одночасним наведенням відповідних мотивів.

Так, суд вважає за доцільне відступити від правової позиції, викладеної у постановах Верховного Суду України від 16 лютого 2016 року у справі №21-4846а15 та від 15 червня 2016 року у справі №826/20410/14, з огляду на наступне.

Висновок Верховного Суду України у зазначених постановах зводиться до того, що юрисдикція адміністративних судів не поширюється на вищевказані спірні правовідносини, які врегульовані нормами Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", а тому спори, які виникають на стадії ліквідації банку належить розглядати в порядку, визначеному Господарським процесуальним кодексом України (далі - ГПК України).

Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" встановлено умови та порядок відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом та застосування ліквідаційної процедури з метою повного або часткового задоволення вимог кредиторів.

Відповідно до положень ст. 1 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", банкрутство - визнана господарським судом неспроможність боржника відновити свою платоспроможність за допомогою процедур санації та мирової угоди і погасити встановлені у порядку, визначеному цим Законом, грошові вимоги кредиторів не інакше як через застосування ліквідаційної процедури.

Неплатоспроможність визначена також частиною 1 вищевказаного Закону як неспроможність боржника виконати після настання встановленого строку грошові зобов'язання перед кредиторами не інакше, як через відновлення його платоспроможності.

З наведеного слідує, що Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" регулюються відносини щодо відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом, які вирішуються в порядку ГПК України.

Разом з цим, згідно з ч. 3 ст. 2 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", законодавство про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом при розгляді судом справи про визнання неплатоспроможним (банкрутом) банку застосовується з урахуванням норм законодавства про банки і банківську діяльність.

Однак суд звертає увагу на те, що в даній адміністративній справі вирішуються спірні правовідносини в рамках Закону №4452-VI.

Вказаний Закон №4452-VI є спеціальним, яким в свою чергу, як вже зазначалось вище, врегульовано правові, фінансові та організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, повноваження Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, порядок виплати Фондом відшкодування за вкладами, а також відносини між Фондом, банками, Національним банком України.

Системний аналіз вищевказаних положень, дає підстави суду дійти до висновку, що в даному випадку ліквідаційна процедура, яка застосовується при ліквідації банку в силу відмінного правового регулювання відрізняється від процедури передбаченої Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом". Зокрема, в силу положень ст. 7 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" порядок ліквідації банкрута здійснюється шляхом застосування судових процедур банкрутства.

Тобто, необхідною умовою для застосування до спірних правовідносин в частині задоволення кредиторських вимог в силу Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" є безпосередня наявність порушення справи про банкрутство в господарському суді.

Натомість, у даному випадку, ліквідація банку, здійснюється на підставі постанови Правління Національного банку України в рамках Закону №4452-VI, яким в свою чергу не передбачено порушення справи про банкрутство в господарському суді, а тому в даному випадку застосування Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" до спірних правовідносин не підлягає.

Крім того, суд звертає увагу, що згідно з п. 1 ч. 1 ст. 3, ч. 2 ст. 4 КАС України, справа адміністративної юрисдикції (далі - адміністративна справа) - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом встановлений інший порядок судового вирішення.

При цьому, законодавство не містить визначення терміна "публічно-правовий спір". При з'ясуванні характеру спору суд враховує, що протилежним за змістом є приватноправовий спір. Таким чином, в основі розмежування спорів лежить поділ права на публічне та приватне.

Вирішуючи питання про віднесення норми до публічного права, а спору до публічно-правового, слід враховувати загальнотеоретичні та законодавчі критерії. Зокрема, за змістом п. 1 ч. 1 ст. 3 КАС України у публічно-правовому спорі, як правило, хоча б однією стороною є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень. При цьому, спір набуває ознак публічно-правового за умов не лише наявності серед суб'єктів спору публічного органу чи посадової особи, а й здійснення ним (ними) у цих відносинах владних управлінських функцій.

Для цілей і завдань адміністративного судочинства владну управлінську функцію необхідно розуміти як діяльність усіх суб'єктів владних повноважень з виконання покладених на них Конституцією чи законами України завдань.

Відтак, вирішуючи питання про визначення юрисдикції адміністративних судів щодо вирішення адміністративних справ, необхідно враховувати, що КАС України встановлює такі правила відмежування адміністративної юрисдикції від інших видів юрисдикції:

- понятійно-функціональне, тобто визначення адміністративної справи, що наведене у п. 1 ч. 1 ст. 3 КАС України;

- визначення видів публічних правовідносин (управлінські правовідносини та правовідносини, пов'язані з публічним формуванням суб'єкта владних повноважень), зазначених у ч. 1 ст. 17 КАС України;

- встановлення переліку публічно-правових спорів, що підпадають під юрисдикцію адміністративних судів (ч. 2 ст. 17 КАС України);

- встановлення переліку публічно-правових справ, що не належать до предмета адміністративної юрисдикції (ч. 3 ст. 17 КАС України).

З підстав, передбачених ч. 1 ст. 76 Закону України "Про банки і банківську діяльність", Національний банк України зобов'язаний прийняти рішення про віднесення банку до категорії неплатоспроможних.

Відповідно до ч. 1 ст. 34, ч. 8 ст. 36, ч. 1 ст. 54 Закону №4452-VI, Фонд розпочинає процедуру виведення неплатоспроможного банку з ринку не пізніше наступного робочого дня після офіційного отримання рішення Національного банку України про віднесення банку до категорії неплатоспроможних.

Дія Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" на банки не поширюється.

Рішення, що приймаються відповідно до цього Закону Національним банком України, Фондом, працівниками Фонду, що виконують функції, передбачені цим Законом, у тому числі у процесі здійснення тимчасової адміністрації, ліквідації банку, виконання плану врегулювання, можуть бути оскаржені до суду.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 3 Закону №4452-VI, Фонд є установою, що виконує спеціальні функції у сфері гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків у випадках, встановлених цим Законом. Фонд є юридичною особою публічного права, має відокремлене майно, яке є об'єктом права державної власності і перебуває у його господарському віданні.

Таким чином, оскільки Фонд є державною спеціалізованою установою, яка виконує функції державного управління у сфері гарантування вкладів фізичних осіб, то спори, які виникають у цих правовідносинах, є публічно-правовими та підлягають розгляду за правилами КАС України.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові пленуму Вищого адміністративного суду України "Про окремі питання юрисдикції адміністративних судів" від 20 травня 2013 року №8.

Вказані висновки також кореспондуються з позицією Вищого адміністративного суду України, що викладена в інформаційному листі №992/11/14-14 від 25 липня 2014 року.

Водночас, згідно з п. 17 ч. 1 ст. 2 Закону №4452-VI, уповноважена особа Фонду - працівник Фонду, який від імені Фонду та в межах повноважень, передбачених цим Законом та/або делегованих Фондом, виконує дії із забезпечення виведення банку з ринку під час здійснення тимчасової адміністрації неплатоспроможного банку та/або ліквідації банку.

Отже, Фонд виконує функції державного управління у сфері гарантування вкладів фізичних осіб, а уповноважена особа Фонду виконує від імені Фонду делеговані останнім повноваження щодо ліквідації банку та гарантування вкладів фізичних осіб, отже спори, які виникають у цих правовідносинах, є публічно-правовими та підлягають розгляду за правилами КАС України.

Окремо суд звертає увагу на те, що в деяких адміністративних справах №826/4445/16, №826/7531/16, №826/7500/16, №826/7104/16 та №826/7042/16 Окружний адміністративний суд міста Києва, керуючись правовою позицією Верховного Суду України, викладеною у постанові від 16 лютого 2016 року у справі №21-4846а15, відповідними ухвалами відмовив у відкритті провадження в адміністративній справі, проте за результатами апеляційного оскарження Київським апеляційним адміністративним судом вказані судові рішення скасовано, а справи направлено для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Враховуючи наведене в сукупності, а також з метою дотримання положень ст. 17 КАС України, суд приходить до висновку про наявність підстав для відступлення від правової позиції Верховного Суду України, викладеної у постановах від 16 лютого 2016 року у справі №21-4846а15 та від 15 червня 2016 року у справі №826/20410/14 та вирішення даної справи в порядку адміністративного судочинства.

Керуючись статтями 69-71, 94, 160-163, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

П О С Т А Н О В И В:

1. Адміністративний позов задовольнити частково.

2. Визнати протиправним та скасувати рішення бездіяльність Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "Дельта Банк" щодо визнання Договору № 007-28552-230215 банківського вкладу (депозиту) «Лояльний» у доларах США від 23 лютого 2015 року нікчемним, яке оформлене наказом № 813 від 16 вересня 2015 року;

3. Зобов'язати Уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "Дельта Банк" Кадирова Владислава Володимировича надати до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб зміни та доповнення до переліку рахунків, за якими вкладники мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, стосовно рахунків ОСОБА_1 відкритих у ПАТ «Дельта Банк», у межах гарантованої суми відшкодування коштів за вкладами.

4. В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

5. Стягнути на користь ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_1) понесені нею витрати по сплаті судового збору у розмірі 1102 (одна тисяча сто два) грн. 42 коп. за рахунок бюджетних асигнувань Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації Публічного акціонерного банку "Дельта Банк" через Фонд гарантування вкладів фізичних осіб.

Постанова набирає законної сили у відповідності зі ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України.

Постанова може бути оскаржена за правилами, встановленими ст. ст. 185 - 187 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя А.С. Мазур
 
http://reyestr.court.gov.ua/Review/69331077

[ANTIRAID]

Это наше решение. Суд указал на противоправность признания Кадыровым ничтожным договора банковского вклада при зачислении на него средств 23.02.2015 в связи с отсутствием оснований.

Также ответчиком не приведены, а судом не установлено доказательств наличия оснований для признания ничтожным договора банковского вклада в исследуемом случае; ответчиком также не представлено доказательств, свидетельствующих, что указанный договор является нарушающим общественный порядок или направлен на нарушение конституционных прав и свобод человека и гражданина, уничтожение, повреждение имущества государства.

Кроме того, в силу положений части третьей статьи 228 Гражданского кодекса Украины вопрос недействительности сделки в случае несоблюдения требования о его соответствии интересам государства и общества, его моральным принципам решается исключительно судом, а такое решение отсутствует.

 

[0720]

решение в целом справедливое, но в апелляции может и не устоять, поскольку всё-таки это частно-правовой спор и гражданские правоотношения

в отношениях с банками ФГВФЛ осуществляет властную управленческую функцию, но в отношениях с вкладчиками ФГВФЛ не осуществляет властной управленческой функции, а выступает как участник гражданских отношений (обязательственные правоотношения финансовой гарантии)

кроме того, так называемое "уполномоченное лицо" ФГВФЛ не имеет самостоятельной процессуальной правосубъектности (как гражданской, так и административной), и не может быть ответчиком ни в гражданском, ни в административном споре

в отношении административного судопроизводства это прямо следует из положений статьи 48 КАС Украины (в новом КАС — статьи 43), согласно которым процессуальная правосубъектность предоставляется должностным и служебным лицам только и исключительно органов государственной власти, органов местного самоуправления, других государственных органов.

В то же время, согласно ЗУ о СГВФЛ — ФГВФЛ не является ни органом государственной власти, ни органом местного самоуправления, ни другим государственным органом, а является специализированным учреждением, юридическим лицом публичного права (ближайшая аналогия — Укрпошта, например).

Таким образом, стороной в административном деле может быть только сам ФГВФЛ, но никак не его так называемые "уполномоченные лица", которые являеются всего лишь работниками ФГВФЛ, полностью ему подчинены и подотчетны, и ФГВФЛ несёт полную ответственность за все их действия и решения.

Следует отдавать себе отчёт в том, что именно такая незаконная практика ("Петр кивает на Ивана, а Иван кивает на Петра"), слепленая недалёкими административными судьями с подачи жуликоватых юристов Фонда, и является основным фактором массового и грубого нарушения прав вкладчиков неплатежеспособных банков. Только поломав эту порочную практику, и приведя её в соответствие с законом — мы сможем наконец-то поставить на место грабителей и рейдеров ФГВФЛ привлечь их к ответственности (хотя бы материальной) за грубые и массовые нарушения прав вкладчиков.