Постановление ВСУ по пересмотру о противоправности отказа в выплате компенсации за время вынужденного прогула в связи с получением за этот период пособия по безработице

[ANTIRAID]

ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 листопада 2017 року

м. Київ

Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України в складі:

головуючого Сімоненко В.М., 
суддів: Гуменюка В.І., Охрімчук Л.І., Романюка Я.М.,
 
розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Укртелеком» про визнання наказу про звільнення незаконним, поновлення на роботі, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди за заявою ОСОБА_1 про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 27 квітня 2016 року, 

в с т а н о в и л а:

У квітні 2015 року ОСОБА_1 звернувся до суду із зазначеним позовом, мотивуючи свої вимоги тим, що з 27 липня 2005 року по ІНФОРМАЦІЯ_1 він працював у Публічному акціонерному товаристві «Укртелеком» (далі - ПАТ «Укртелеком») на різних посадах, а з 8 листопада 2011 року по день звільнення на посаді інженера лінійних споруд електрозв’язку та абонпристроїв ІІ категорії групи з експлуатації JIKC №5242 м. Хуст регіонального центру технічної експлуатації транспортної телекомунікаційної мережі №5 (РЦТЕТТМ-5) філії «Дирекція первинної мережі» ПАТ «Укртелеком».

Позивач зазначав, що наказом ПАТ «Укртелеком» від 22 грудня 2014 року № 736, прийнятим на підставі рішення наглядової ради ПАТ «Укртелеком» про закриття (ліквідацію) філії «Дирекція первинної мережі» (протокол від 10 жовтня 2014 року № 231), наказу ПАТ «Укртелеком» від 3 листопада 2014 року № 591 «Щодо закриття (ліквідації) філії «Дирекція первинної мережі» ПАТ «Укртелеком», та наказом ПАТ «Укртелеком» від 24 грудня 2014 року № 1938-к, з якими його ознайомили під розписку 25 грудня 2014 року, було анонсовано скорочення штату працівників ПАТ «Укртелеком», які працюють у філії «Дирекція первинної мережі» оператора через її ліквідацію.

25 грудня 2014 року його було попереджено про наступне вивільнення згідно з пунктом 1 статті 40 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України).

Наказом НОМЕР_1 від ІНФОРМАЦІЯ_1 він був звільнений з роботи на підставі пункту 1 статті 40 КЗпП України з цього ж дня.

Посилаючись на незаконність його звільнення з роботи, позивач просив: визнати незаконними дії ПАТ «Укртелеком» щодо видачі наказу НОМЕР_1 від ІНФОРМАЦІЯ_1 про його звільнення з роботи за пунктом 1 стаття 40 КЗпП України без попереднього повідомлення про відсутність роботи за його професією чи спеціальністю на ПАТ «Укртелеком» та без пропонування йому іншої роботи на цьому підприємстві; скасувати наказ НОМЕР_1 від ІНФОРМАЦІЯ_1 ПАТ «Укртелеком» про його звільнення з роботи за пунктом 1 статті 40 КЗпП України; поновити його на посаді інженера лінійних споруд електрозв’язку та абонпристроїв ІІ категорії ПАТ «Укртелеком»; стягнути з відповідача середній заробіток за час вимушеного прогулу та 5 тис. грн на відшкодування моральної шкоди.

Рішенням Виноградівського районного суду від 05 серпня 2015 року та додатковим рішенням цього суду від 24 листопада 2015 року позов ОСОБА_1 задоволено: визнано незаконними дії ПАТ «Укртелеком» щодо видачі наказу НОМЕР_1 від ІНФОРМАЦІЯ_1 про звільнення ОСОБА_1 з роботи на підставі пункту 1 статті 40 КЗпП України без попереднього повідомлення про відсутність роботи за його професією чи спеціальністю на ПАТ «Укртелеком» та без пропозицій йому іншої роботи на цьому підприємстві; скасовано наказ НОМЕР_1 від ІНФОРМАЦІЯ_1 про звільнення; стягнуто з ПАТ «Укртелком» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 25 тис. 539 грн 08 коп. та 5 тис. грн у відшкодування моральної шкоди; допущено негайне виконання рішення суду в частині зобов’язання ПАТ «Укртелеком» поновити ООСБА_1 на посаді інженера лінійних споруд електрозв’язку та абонпристроїв ІІ категорії ПАТ «Укртелеком» та в частині стягнення середнього заробітку за один місяць у розмірі 3 тис. 600 грн 45 коп. Стягнуто з ПАТ «Укртелеком» на користь ОСОБА_1 судові витрати в розмірі 243 грн 60 коп.

Рішенням Апеляційного суду Закарпатської області від 10 березня 2016 року вказане рішення суду першої інстанції скасовано в частині стягнення на користь позивача середнього заробітку за час вимушеного прогулу та ухвалено в цій частині нове рішення про відмову в позові. В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 27 квітня 2016 року відмовлено ОСОБА_1 у відкритті касаційного провадження.

У поданій до Верховного Суду України заяві про перегляд судового рішення ОСОБА_1 порушує питання про скасування ухвалених у справі рішень апеляційної і касаційної інстанцій у частині зменшення розміру середнього заробітку за час вимушеного прогулу та залишення в цій частині в силі рішень суду першої інстанції з передбаченої пунктом 4 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України (далі – ЦПК України) підстави невідповідності судового рішення суду касаційної інстанції, викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права, зокрема частини третьої статті 117 та статті 235 КЗпП України. 

На підтвердження зазначеної підстави подання заяви про перегляд судового рішення ОСОБА_1 посилається на постанову Верховного Суду України від 25 травня 2016 року у справі № 6-511цс16.

Заслухавши доповідь судді, перевіривши наведені в заяві доводи, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України вважає, що заява про перегляд оскаржуваного судового рішення підлягає задоволенню з огляду на таке.

Відповідно до статті 353 ЦПК України Верховний Суд України переглядає судові рішення у цивільних справах виключно з підстав і в порядку, встановлених цим Кодексом.

За положенням пункту 4 частини першої статті 355 ЦПК України підставою для подання заяви про перегляд судових рішень у цивільних справах є невідповідність судового рішення суду касаційної інстанції, викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права.

Згідно зі статтею 3604 ЦПК України суд задовольняє заяву про перегляд справи і скасовує судове рішення у справі, яка переглядається з підстав, передбачених пунктами 1, 2, 4 частини першої статті 355 цього Кодексу, якщо встановить, що судове рішення є незаконним.

У справі, яка переглядається, суди встановили, що з 27 липня 2005 року по ІНФОМРАЦІЯ позивач працював у ПАТ «Укртелеком» на різних посадах, а з 8 листопада 2011 року по день звільнення - на посаді інженера лінійних споруд електрозв’язку та абонпристроїв ІІ категорії групи з експлуатації JIKC №5242 м. Хуст РЦТЕТТМ-5 філії «Дирекція первинної мережі» ПАТ «Укртелеком».

Наказом ПАТ «Укртелеком» від 22 грудня 2014 року № 736 було скорочено штат працівників підприємства та виведено зі штатного розпису посади згідно з додатком № 1, у тому числі й посаду інженера лінійних споруд електрозв’язку та абонпристроїв ІІ категорії групи з експлуатації JIKC №5242 м. Хуст.

На його виконання було видано наказ філії «Дирекція первинної мережі» ПАТ «Укртелеком» від 24 грудня 2014 року НОМЕР_2 «Про попередження працівників про майбутнє звільнення», у тому числі й ОСОБА_1

З цими наказами позивача ознайомили 26 грудня 2014 року, а з попередженням про майбутнє звільнення - 31 грудня 2014 року.

Також позивача було ознайомлено зі списком 16 вакантних посад у ПАТ «Укртелеком» Закарпатської області, які існували станом на 25 грудня 2014 року.

2 березня 2015 року первинною профспілковою організацією РЦТЕТТМ № 6 профспілкової організації філії «Дирекція первинної мережі» ПАТ «Укртелеком» було надано згоду на розірвання трудового договору з ОСОБА_1 у зв’язку зі скороченням чисельності та штату працівників.

Наказом НОМЕР_1 від ІНФОРМАЦІЯ_1 ООСБА_1 був звільнений з роботи на підставі пункту 1 статті 40 КЗпП України.

 Ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що звільнення ОСОБА_1 відбулося з порушенням вимог трудового законодавства, а тому його трудові права підлягають захисту шляхом поновлення на роботі на займаній посаді та стягнення з відповідача середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції в частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, суд апеляційної інстанції, з висновками якого погодився й суд касаційної інстанції, посилаючись на пункт 32 постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів», виходив з того, що ОСОБА_1 не має права на відшкодування середнього заробітку за час вимушеного прогулу, оскільки після звільнення перебував на обліку в центрі зайнятості та отримував увесь цей час допомогу по безробіттю, яка перевищила розмір середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Разом з тим у постанові Верховного Суду України від 25 травня 2016 року, наданій заявницею на підтвердження своїх доводів, викладено правовий висновок, відповідно до якого виплата середнього заробітку проводиться за весь час вимушеного прогулу і жодних підстав для зменшення його розміру за певних обставин закон не передбачає.

Отже, існує невідповідність судового рішення суду касаційної інстанції, викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах статей 117, 235 КЗпП України.

Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції зазначених норм матеріального права, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України виходить з такого.

Відповідно до статті 235 КЗпП України в разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу. 

Отже, виплата середнього заробітку проводиться за весь час вимушеного прогулу.

Законом не передбачено жодних підстав для зменшення його розміру за певних обставин.

Посилання апеляційного суду при зменшенні розміру компенсації за час вимушеного прогулу на пункт 32 постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» є помилковим, оскільки викладені в цій постанові роз’яснення були зроблені з урахуванням вимог закону, зокрема частини третьої статті 117 КЗпП України, яку виключено на підставі Закону України № 3248-15 від 20 грудня 2005 року «Про внесення змін до Кодексу законів про працю України».

Проте апеляційний суд не звернув належної уваги на викладене та безпідставно зменшив розмір компенсації заробітної плати за час вимушеного прогулу. Зазначені порушення вимог закону залишилися і поза увагою суду касаційної інстанції. 

За таких обставин ухвалені у справі рішення судів апеляційної та касаційної інстанцій у зазначеній частині підлягають скасуванню із залишенням у силі рішення суду першої інстанції.

Отже, у справі, яка переглядається Верховним Судом України, суди неправильно застосували норми статті 235 КЗпП України, що призвело до неправильного вирішення справи, а це відповідно до статті 3604 ЦПК України є підставою для скасування судових рішень судів апеляційної та касаційної інстанцій, ухвалених у цій справі.

Керуючись пунктом 4 частини першої статті 355, пунктом 1 частини першої, частиною третьою статті 3603, частиною першою, підпунктом «б» пункту 2 частини другої статті 3604 ЦПК України, Cудова палата у цивільних справах Верховного Суду України 

п о с т а н о в и л а :

Заяву ОСОБА_1 задовольнити.

Ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 27 квітня 2016 року, рішення Апеляційного суду Закарпатської області від 10 березня 2016 року в частині відмови в задоволенні позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу скасувати. 

Рішення Виноградівського районного суду від 5 серпня 2015 року та додаткове рішення цього суду від 24 листопада 2015 року в цій частині залишити в силі.

Постанова Верховного Суду України є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 3 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України.

Головуючий В.М. Сімоненко 
Судді: 
В.І. Гуменюк 
Л.І. Охрімчук
Я.М. Романюк

ПРАВОВА ПОЗИЦІЯ
у справі № 6-1660цс16

Відповідно до статті 235 КЗпП України в разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу. 

Отже, виплата середнього заробітку проводиться за весь час вимушеного прогулу.

Законом не передбачено жодних підстав для зменшення його розміру за певних обставин.

Суддя Верховного Суду України В.М. Сімоненко

Постанова від 22 листопада 2017 року № 6-1660цс16

http://www.scourt.gov.ua/clients/vsu/vsu.nsf/(documents)/81C9640D3590A7BFC22581E9002A8A9E

[ANTIRAID]

ВСУ принял очередную правовую позицию в которой указал, что при вынесении решения о восстановлении на работе орган, рассматривающий трудовой спор, одновременно принимает решение о выплате работнику среднего заработка за время вынужденного прогула или разницы в заработке за время выполнения нижеоплачиваемой работы, но не более чем за один год. Если заявление о восстановлении на работе рассматривается более одного года, не по вине работника, орган, рассматривающий трудовой спор, выносит решение о выплате среднего заработка за все время вынужденного прогула.

Следовательно, выплата среднего заработка производится за все время вынужденного прогула. Законом не предусмотрено никаких оснований для уменьшения его размера при определенных обстоятельствах.