ANTIRAID

Постановление ВСУ по пересмотру о возможности не возвращать депозит, если договор и квитанция не соответствуют установленной форме

Считаете ли Вы решение законным и справедливым?  

2 members have voted

  1. 1. Считаете ли Вы решение законным?

    • Да
      0
    • Нет
      2
    • Затрудняюсь ответить
      0
  2. 2. Считаете ли Вы решение справедливым?

    • Да
      0
    • Нет
      2
    • Затрудняюсь ответить
      0


Recommended Posts

ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 листопада 2017 року

м. Київ

Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України у складі:

головуючого Сімоненко В.М.,
суддів: Гуменюка В.І., Охрімчук Л.І., Романюка Я.М.,
 
розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» в особі філії – Львівського обласного управління Публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» про стягнення коштів за договором банківського вкладу та за зустрічним позовом Публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» в особі філії – Львівського обласного управління АТ «Ощадбанк» до ОСОБА_1 про визнання договору банківського вкладу нікчемним за заявою Публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» в особі філії – Львівського обласного управління АТ «Ощадбанк» про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 жовтня 2016 року, 

в с т а н о в и л а :

У травні 2014 року ОСОБА_1 звернулась до суду із зазначеним позовом, в якому, мотивуючи свої вимоги тим, що банк узятих на себе зобов'язань зі сплати відсотків та з повернення депозитних коштів не виконав, просила стягнути з відповідача на свою користь кошти в розмірі 22500 євро за договором банківського вкладу, 540,04 євро відсотків за вкладом та 85,07 євро - 3 % річних.

У червні 2014 року Публічне акціонерне товариство «Державний ощадний банк України» (далі - АТ «Ощадбанк») звернулося до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_1 про визнання договору банківського вкладу нікчемним, обґрунтовуючи свої вимоги тим, що банк не має жодних даних щодо укладення ОСОБА_1 договору банківського вкладу та внесення до каси банку грошових коштів на виконання умов договору, а документи, якими позивачка підтверджує внесення коштів на вклад, не відповідають нормативно-правовим актам у сфері банківської діяльності та не підтверджують факту дотримання письмової форми правочину між позивачкою та банком. 

Рішенням Галицького районного суду м. Львова від 22 лютого 2016 року в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено. Зустрічний позов АТ «Ощадбанк» в особі філії – Львівського обласного управління АТ «Ощадбанк» задоволено. 

Рішенням Апеляційного суду Львівської області від 17 травня 2016 року рішення Галицького районного суду м. Львова від 22 лютого 2016 року скасовано та ухвалено нове рішення про задоволення позовних вимог ОСОБА_1, а в задоволенні зустрічного позову АТ «Ощадбанк» в особі філії – Львівського обласного управління АТ «Ощадбанк» відмовлено.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 жовтня 2016 року касаційну скаргу АТ «Ощадбанк» в особі філії – Львівського обласного управління АТ «Ощадбанк» відхилено, рішення Апеляційного суду Львівської області від 17 травня 2016 року залишено без змін.

У січні 2017 року АТ «Ощадбанк» в особі філії – Львівського обласного управління АТ «Ощадбанк» звернулось до Верховного Суду України із заявою про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України від 17 жовтня 2016 року з передбачених пунктами 1, 4 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) підстав: неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах; невідповідності судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права – статті 1059 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), пункту 8 глави 2 розділу III Інструкції про касові операції в банках України, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 14 серпня 2003 року № 337 (далі – Інструкція № 337), пункту 2.9 глави 2 розділу IV Інструкції про ведення касових операцій банками в Україні, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 1 червня 2011 року № 174 (далі – Інструкція № 174).

На підтвердження зазначених підстав подання заяви про перегляд судового рішення суду касаційної інстанції заявник посилається на ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 18 травня, 1 червня та 16 листопада 2016 року й постанови Верховного Суду України від 29 жовтня 2014 року та від 16 листопада 2016 року. 

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши наведені в заяві доводи, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України дійшла висновку, що заява підлягає задоволенню з огляду на таке.

Відповідно до статті 353 Цивільного ЦПК України Верховний Суд України переглядає судові рішення у цивільних справах виключно з підстав і в порядку, встановлених цим Кодексом.

Згідно зі статтею 355 ЦПК України заява про перегляд судових рішень у цивільних справах може бути подана виключно з підстав: неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах; невідповідності судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права.

На підставі статті 360-4 ЦПК України Верховний Суд України скасовує судове рішення у справі, яка переглядається з підстави неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, чи з підстави невідповідності судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права, якщо установить, що судове рішення у справі, яка переглядається, є незаконним.

Під час розгляду справи суди установили, що 5 червня 2013 року між ОСОБА_1 та АТ «Ощадбанк» укладено договір банківського вкладу, за яким ОСОБА_1 зобов'язалася внести на вкладний (депозитний рахунок) 22500 євро строком на 13 місяців, а банк зобов’язався повернути депозит 5 липня 2014 року з виплатою 6,5 % річних. 

Згідно із заявою на внесення готівки від 05 червня 2013 року НОМЕР_1 ОСОБА_1 внесла кошти в сумі 22500 євро на рахунок НОМЕР_2, відкритий у цьому ж банку.

Відповідно до заяв про видачу готівки від 08 липня, 6 серпня, 4 вересня, 9 жовтня, 12 листопада та 9 грудня 2013 року ОСОБА_1 отримувала відсотки за депозитним вкладом.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що заява на внесення готівки НОМЕР_1 від 5 червня 2013 року не відноситься до прибуткових касових документів, передбачених вимогами Інструкції №174, та не засвідчує факту прийняття банком від відповідача готівки на вклад. Крім того, долучений до позовної заяви договір на вклад «Депозитний» на ім’я фізичної особи, складений за формою, яка не відповідає типовим формам договорів на вклад, що були затверджені постановою правління АТ «Ощадбанк» № 131 від 15 квітня 2008 року і були чинними станом на дату, яка зазначена в договорі.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про задоволення первісного позову та відмову в задоволенні зустрічного позову, апеляційний суд, з висновками якого погодився й суд касаційної інстанції, виходив з того, що спірний договір відповідає чинному законодавству, що регулює зазначені правовідносини, оскільки має просту письмову форму й містить усі умови, необхідні для такого договору: розмір вкладу, розмір відсотків за користування вкладом, порядок їх нарахування, строк дії договору. Крім того, апеляційний суд дійшов висновку, що заяви про видачу готівки відповідають вимогам пункту 2.9 глави 2 розділу ІV Інструкції № 174.

Натомість у наданих заявником ухвалах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 18 травня, 1 червня та 16 листопада 2016 року суд касаційної інстанції, скасовуючи рішення судів попередніх інстанцій про задоволення позовних вимог, під час розгляду справ в аналогічних правовідносинах виходив з того, що надані позивачами квитанції на підтвердження внесення ними як вкладниками коштів на депозитні рахунки не є належними та допустимими доказами, оскільки не відповідають вимогам, установленим нормативними актами у сфері банківської діяльності.

У постановах Верховного Суду України від 29 жовтня 2014 року та 16 листопада 2016 року викладено правовий висновок, згідно з яким письмова форма договору банківського вкладу вважається дотриманою, якщо внесення грошової суми на вкладний (депозитний) рахунок вкладника підтверджено договором банківського вкладу з видачею ощадної книжки або іншого документа, що відповідає вимогам, установленим законом, іншими нормативно-правовими актами у сфері банківської діяльності (банківськими правилами) і звичаями ділового обороту. Зокрема, такий документ повинен містити: найменування банку, який здійснив касову операцію, дату здійснення касової операції (у разі здійснення касової операції в післяопераційний час – час виконання операції), а також підпис працівника банку, який прийняв готівку, та відбиток печатки (штампа) або електронний підпис працівника банку, засвідчений електронним підписом САБ. 

Отже, існує неоднакове застосування судами статті 1059 ЦК України, пункту 8 глави 2 розділу III Інструкції № 337, пункту 2.9 глави 2 розділу IV Інструкції № 174.

Усуваючи розбіжності в застосуванні зазначених норм матеріального права, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України виходить з такого.

Відповідно до частини першої статті 1058 ЦК України за договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов’язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором.

За правилами статті 1059 ЦК України договір банківського вкладу укладається у письмовій формі. Письмова форма договору банківського вкладу вважається додержаною, якщо внесення грошової суми підтверджено договором банківського вкладу з видачею ощадної книжки або сертифіката чи іншого документа, що відповідає вимогам, установленим законом, іншими нормативно-правовими актами у сфері банківської діяльності (банківськими правилами) та звичаями ділового обороту. У разі недодержання письмової форми договору банківського вкладу цей договір є нікчемним.

Висновки щодо правильного застосування статті 1059 ЦК України з урахуванням норм пункту 1.4 Положення про порядок здійснення банками України вкладних (депозитних) операцій з юридичними і фізичними особами, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 3 грудня 2003 року № 516, пунктів 1.8, 1.10 Інструкції про порядок відкриття, використання і закриття рахунків у національній та іноземних валютах, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 12 листопада 2003 року № 492, пункту 8 глави 2 розділу ІІІ Інструкції № 337 (Інструкція втратила чинність згідно з постановою Правління Національного банку України від 1 червня 2011 року № 174 про затвердження нової Інструкції про ведення касових операцій банками в Україні), що наведені в постановах Верховного Суду України та Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, на які у своїй заяві посилається АТ «Ощадбанк», зводяться до такого.

Договір банківського вкладу є реальним, оплатним і вважається укладеним з моменту прийняття банком від вкладника або третьої особи на користь вкладника грошової суми (вкладу). Договір банківського вкладу є нікчемним, якщо не додержано письмової форми. Така форма вважається дотриманою, якщо внесення грошової суми на вкладний (депозитний) рахунок вкладника підтверджено договором банківського вкладу з видачею ощадної книжки або іншого документа, що відповідає вимогам, установленим законом, іншими нормативно-правовими актами у сфері банківської діяльності (банківськими правилами) і звичаями ділового обороту. Зокрема, такий документ повинен містити: найменування банку, який здійснив касову операцію, дату здійснення касової операції (у разі здійснення касової операції в післяопераційний час – час виконання операції), а також підпис працівника банку, який прийняв готівку, та відбиток печатки (штампа) або електронний підпис працівника банку, засвідчений електронним підписом САБ. 

Таким чином, суд касаційної інстанції та Верховний Суд України в наданих для порівняння судових рішеннях, зазначали про необхідність перевірки судами нижчих інстанцій у порядку, передбаченому процесуальним законодавством, доводів і доказів сторін стосовно додержання письмової форми договорів банківського вкладу та щодо розмірів вкладів, про необхідність дослідження документів про укладення договорів, про обов’язковість оцінки всіх доказів, перевірки та проведення розрахунків сум і наведення відповідних результатів у судовому рішенні. 

Згідно з пунктом 2.9 глави 2 розділу IV Інструкції про ведення касових операцій банками в Україні, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 1 червня 2011 року № 174 та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 25 червня 2011 року за № 790/19528, яка прийнята на заміну Інструкції про касові операції в банках України, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 14 серпня 2003 року № 337, банк (філія, відділення) зобов’язаний видати клієнту після завершення приймання готівки квитанцію (другий примірник прибуткового касового ордера) або інший документ, що підтверджує внесення готівки у відповідній платіжній системі. Квитанція або інший документ, що підтверджує внесення готівки у відповідній платіжній системі, має містити найменування банку (філії, відділення), який здійснив касову операцію, дату здійснення касової операції (у разі здійснення касової операції в післяопераційний час - час виконання операції або напис чи штамп «вечірня» чи «післяопераційний час»), а також підпис працівника банку (філії, відділення), який прийняв готівку, відбиток печатки (штампа) або електронний підпис працівника банку (філії, відділення), засвідчений електронним підписом САБ.

Аналіз зазначених норм матеріального права дозволяє дійти висновку про те, що письмова форма договору банківського вкладу вважається дотриманою, якщо внесення грошової суми на вкладний (депозитний) рахунок вкладника підтверджено договором банківського вкладу з видачею ощадної книжки або іншого документа, що відповідає вимогам, установленим законом, іншими нормативно-правовими актами у сфері банківської діяльності (банківськими правилами) і звичаями ділового обороту. Зокрема, такий документ повинен містити: найменування банку, який здійснив касову операцію, дату здійснення касової операції (у разі здійснення касової операції в післяопераційний час – час її виконання), а також підпис працівника банку, який прийняв готівку, та відбиток печатки (штампа) або електронний підпис працівника банку, засвідчений електронним підписом САБ. 

Такі висновки відповідають правовим висновкам щодо застосування зазначених у заяві норм матеріального права, викладеним в постановах Верховного Суду України від 29 жовтня 2014 року у справі № 6-118цс14 та від 16 листопада 2016 року у справі № 6-1286цс16. 

У справі, судові рішення в якій переглядаються, суд апеляційної інстанції, з висновками якого погодився й суд касаційної інстанції, скасовуючи рішення суду першої інстанції, на положення інших, ніж зазначено у ЦК України, норм матеріального права уваги не звернув та ухвалив помилкове рішення про задоволення первісного позову та про відмову у зустрічному позові.

Натомість суд першої інстанції дійшов правильних по суті висновків щодо застосування наведених норм матеріального права під час розгляду цієї справи.

За таких обставин ухвалені в справі судові рішення судів апеляційної та касаційної інстанції підлягають скасуванню із залишенням в силі рішення суду першої інстанції, яке було помилково скасовано судом апеляційної інстанції.

Керуючись пунктами 1, 4 частини першої статті 355, частиною першою статті 3602, пунктом 1 частини першої статті 3603, частиною другою статті 3604 ЦПК України, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України

п о с т а н о в и л а :

Заяву Публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» в особі філії – Львівського обласного управління АТ «Ощадбанк» задовольнити.

Рішення Апеляційного суду Львівської області від 17 травня 2016 року та ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 жовтня 2016 року скасувати та залишити в силі рішення Галицького районного суду м. Львова від 22 лютого 2016 року.

Постанова є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 3 частини першої статті 355 ЦПК України.

Головуючий В.М. Сімоненко
Судді:
В.І. Гуменюк
Л.І. Охрімчук
Я.М. Романюк

ПРАВОВА ПОЗИЦІЯ
у справі № 6-109цс17

Договір банківського вкладу є реальним, оплатним і вважається укладеним з моменту прийняття банком від вкладника або третьої особи на користь вкладника грошової суми (вкладу). Договір банківського вкладу є нікчемним, якщо не додержано письмової форми. Така форма вважається дотриманою, якщо внесення грошової суми на вкладний (депозитний) рахунок вкладника підтверджено договором банківського вкладу з видачею ощадної книжки або іншого документа, що відповідає вимогам, установленим законом, іншими нормативно-правовими актами у сфері банківської діяльності (банківськими правилами) і звичаями ділового обороту. Зокрема, такий документ повинен містити: найменування банку, який здійснив касову операцію, дату здійснення касової операції (у разі здійснення касової операції в післяопераційний час – час виконання операції), а також підпис працівника банку, який прийняв готівку, та відбиток печатки (штампа) або електронний підпис працівника банку, засвідчений електронним підписом САБ. 

Згідно з пунктом 2.9 глави 2 розділу IV Інструкції про ведення касових операцій банками в Україні, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 1 червня 2011 року № 174 та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 25 червня 2011 року за № 790/19528, яка прийнята на заміну Інструкції про касові операції в банках України, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 14 серпня 2003 року № 337, банк (філія, відділення) зобов’язаний видати клієнту після завершення приймання готівки квитанцію (другий примірник прибуткового касового ордера) або інший документ, що підтверджує внесення готівки у відповідній платіжній системі. Квитанція або інший документ, що підтверджує внесення готівки у відповідній платіжній системі, має містити найменування банку (філії, відділення), який здійснив касову операцію, дату здійснення касової операції (у разі здійснення касової операції в післяопераційний час - час виконання операції або напис чи штамп «вечірня» чи «післяопераційний час»), а також підпис працівника банку (філії, відділення), який прийняв готівку, відбиток печатки (штампа) або електронний підпис працівника банку (філії, відділення), засвідчений електронним підписом САБ.

Аналіз зазначених норм матеріального права дозволяє дійти висновку про те, що письмова форма договору банківського вкладу вважається дотриманою, якщо внесення грошової суми на вкладний (депозитний) рахунок вкладника підтверджено договором банківського вкладу з видачею ощадної книжки або іншого документа, що відповідає вимогам, установленим законом, іншими нормативно-правовими актами у сфері банківської діяльності (банківськими правилами) і звичаями ділового обороту. Зокрема, такий документ повинен містити: найменування банку, який здійснив касову операцію, дату здійснення касової операції (у разі здійснення касової операції в післяопераційний час – час її виконання), а також підпис працівника банку, який прийняв готівку, та відбиток печатки (штампа) або електронний підпис працівника банку, засвідчений електронним підписом САБ. 

Таким чином, судам нижчих інстанцій необхідно у порядку, передбаченому процесуальним законодавством, перевіряти доводи і докази сторін стосовно додержання письмової форми договорів банківського вкладу та щодо розмірів вкладів, досліджувати документи про укладення договорів, перевіряти проведення розрахунків, суми і наводити відповідні результати у судовому рішенні. 

Суддя Верховного Суду України В.М. Сімоненко

Постанова від 29 листопада 2017 року № 6-109цс17

http://www.scourt.gov.ua/clients/vsu/vsu.nsf/(documents)/A2A36E3B865BF22CC22581ED005B8CF2

Share this post


Link to post
Share on other sites

ВСУ поставил крест на всей банковской системе Украины признав договор депозита ничтожным в связи с тем, что приобщенный к исковому заявлению договор на вклад «Депозитный» на имя физического лица, составленный по форме, не соответствует типовым формам договоров на вклад, утвержденных постановлением правления АО «Ощадбанк» № 131 от 15 апреля 2008 года и действовавший по состоянию на дату, указанную в договоре. И конечно же квитанция не соответствует форме.

Под занавес ВСУ принимает решения достигающие невиданной справедливости и верховенства права. Очень странно, что ВСУ не обращает внимание на квитанции о выдаче кредита и выдачи кредитов на транзитный счет, что также противоречит законодательству и следствием чего должно быть признание кредитных договоров ничтожными.

Share this post


Link to post
Share on other sites

Join the conversation

You can post now and register later. If you have an account, sign in now to post with your account.

Guest
Reply to this topic...

×   Pasted as rich text.   Paste as plain text instead

  Only 75 emoji are allowed.

×   Your link has been automatically embedded.   Display as a link instead

×   Your previous content has been restored.   Clear editor

×   You cannot paste images directly. Upload or insert images from URL.

Loading...

  • Пользователи

  • Similar Content

    • By ANTIRAID
      Державний герб України
      ПОСТАНОВА
      Іменем України
      21 серпня 2019 року
      Київ
      справа №826/10581/16
      провадження №К/9901/9615/19
      Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Коваленко Н.В., суддів: Берназюка Я.О., Желєзного І.В., розглянувши в письмовому провадженні у касаційному порядку справу за позовом ОСОБА_1 до уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" Кадирова Владислава Володимировича, Фонду гарантування вкладів фізичних осіб про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії, за касаційною скаргою уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва у складі судді Добрянської Я.І. від 13 листопада 2018 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду у складі колегії суддів: Коротких А.Ю., Ганечко О.М. Сорочка Є.О. від 15 березня 2019 року,
      УСТАНОВИВ:
      ІСТОРІЯ СПРАВИ
      Короткий зміст позовних вимог
      1. У липні 2016 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" Кадирова Владислава Володимировича, Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, у якому просив:
      - визнати протиправним та скасувати рішення уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» Кадирова В.В. про нікчемність договорів банківського вкладу № 008-15612-190215, № 010-15612-190215, № 006-15612-190215 від 19.02.2015 та застосування наслідків нікчемності правочину;
      - зобов`язати уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» Кадирова В.В. надати до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб додаткову інформацію щодо ОСОБА_1 , як вкладника, який має право на відшкодування коштів за вкладом у Публічному акціонерному товаристві «Дельта Банк», внесеному на підставі договору банківського вкладу № 008-15612-190215, № 010-15612-190215, № 006-15612-190215 від 19.02.2015, за рахунок коштів Фонду гарантування вкладів фізичних осіб;
      - зобов`язати Фонд гарантування вкладів фізичних осіб включити ОСОБА_1 до загального реєстру вкладників, для здійснення виплати коштів за вкладом у Публічному акціонерному товаристві «Дельта Банк», внесеному на підставі договору банківського вкладу № 008-15612-190215, № 010-15612-190215, № 006-15612-190215 від 19.02.2015, за рахунок коштів Фонду гарантування вкладів фізичних осіб. 
      Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій
      2. Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 13 листопада 2018 року, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 15 березня 2019 року, позов задоволено частково. Визнано протиправними дії уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "Дельта Банк" Кадирова В.В. щодо формування повного переліку вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб в частині не включення ОСОБА_1 Зобов`язано уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "Дельта Банк" Кадирова В.В. включити інформацію про ОСОБА_1 до переліку рахунків, за якими вкладники мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, із визначенням сум, що підлягають відшкодуванню, згідно з договором № 008-15612-190215 банківського вкладу (депозиту) «Зростаючий» у доларах США; з договором № 006-15612-190215 банківського вкладу (депозиту) «Зростаючий» у доларах США та з договором № 010-15612-190215 банківського вкладу (депозиту) «Зростаючий» у доларах США, укладених між ОСОБА_1 та ПАТ "Дельта Банк". У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
      3. Рішення судів мотивовано відсутністю доказів на підтвердження того, що договір банківського вкладу (депозиту), укладений між позивачем та Публічним акціонерним товариством "Дельта Банк", є нікчемним в силу положень Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", тому є правова підстава для визнання протиправними дій уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб. В силу положень статті 27 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" в уповноваженої особи після отримання постанови Правління Національного банку України "Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" від 2 жовтня 2015 року № 664 виник обов`язок щодо формування та подачі до Фонду повного переліку вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, із визначенням сум, що підлягають відшкодуванню, з включенням до такого переліку відомостей про відшкодування коштів позивачу як вкладнику за договором банківського вкладу (депозиту) Проте, такий обов`язок уповноваженою особою виконано не було у зв`язку з безпідставним віднесенням договору до категорії нікчемних правочинів.
      Короткий зміст вимог касаційної скарги
      4. Не погоджуючись із судовими рішеннями судів попередніх інстанцій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" звернувся із касаційною скаргою, у якій просить їх скасувати та ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні позову.
      СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
      5. Судами попередніх інстанцій встановлено, що 19.02.2015 року між позивачем та Публічним акціонерним товариством «Дельта Банк» укладено договір № 008-15612-190215 банківського вкладу (депозиту) «Зростаючий» у доларах США, відповідно до умов якого сума вкладу складає 3000,00 доларів США. Вклад залучається на строк із моменту зарахування вкладу на рахунок, вказаний в п. 1.6 цього договору, та по 05 березня 2015 року включно. Процентна ставка на суму вкладу становить 5,5 процентів річних. Банк відкриває вкладнику вкладний (депозитний) рахунок № НОМЕР_1 . Зарахування вкладу на рахунок здійснюється з власного поточного або вкладного (депозитного) рахунку вкладника, відкритого в банку, або готівкою через касу банку в день укладення сторонами цього договору.
      Відповідно до платіжного доручення в іноземній валюті для фізичної особи, яка не здійснює підприємницької діяльності № 16405088 від 19.02.2015 року, ОСОБА_3 перерахувала на рахунок позивача кошти у розмірі 3000,00 доларів США з призначенням платежу: "залучення коштів на депозит згідно угоди 008-15612-190215 від 19.02.2015 року".
      19.02.2015 року між позивачем та Публічним акціонерним товариством «Дельта Банк» укладено договір № 010-15612-190215 банківського вкладу (депозиту) «Зростаючий» у доларах США, відповідно до умов якого сума вкладу складає 1500,00 доларів США. Вклад залучається на строк із моменту зарахування вкладу на рахунок, вказаний в п. 1.6 цього договору, та по 05 березня 2015 року включно. Процентна ставка на суму вкладу становить 5,5 процентів річних. Банк відкриває вкладнику вкладний (депозитний) рахунок № НОМЕР_2 . Зарахування вкладу на рахунок здійснюється з власного поточного або вкладного (депозитного) рахунку вкладника, відкритого в банку, або готівкою через касу банку в день укладення сторонами цього договору.
      Відповідно до платіжного доручення в іноземній валюті для фізичної особи, яка не здійснює підприємницької діяльності № 16404117 від 19.02.2015 року, ОСОБА_3 перерахувала на рахунок позивача кошти у розмірі 1500,00 доларів США з призначенням платежу: "залучення коштів на депозит згідно угоди 010-15612-190215 від 19.02.2015 року".
      19.02.2015 року між позивачем та Публічним акціонерним товариством «Дельта Банк» укладено договір № 006-15612-190215 банківського вкладу (депозиту) «Зростаючий» у доларах США, відповідно до умов якого сума вкладу складає 3000,00 доларів США. Вклад залучається на строк із моменту зарахування Вкладу на рахунок, вказаний в п. 1.6 цього Договору, та по 05 березня 2015 року включно. Процентна ставка на суму Вкладу становить 5,5 процентів річних. Банк відкриває Вкладнику вкладний (депозитний) рахунок № НОМЕР_3 . Зарахування вкладу на рахунок здійснюється з власного поточного або вкладного (депозитного) рахунку вкладника, відкритого в банку, або готівкою через касу банку в день укладення сторонами цього договору.
      Відповідно до платіжного доручення в іноземній валюті для фізичної особи, яка не здійснює підприємницької діяльності № 16406279 від 19.02.2015 року, ОСОБА_4 перераховує на рахунок позивача кошти у розмірі 3000,00 доларів США з призначенням платежу: "залучення коштів на депозит згідно угоди 006-15612-190215 від 19.02.2015 року".
      Постановою правління Національного банку України «Про віднесення публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» до категорії неплатоспроможних» № 150 від 02.03.2015 року ПАТ «Дельта Банк» віднесено до категорії неплатоспроможних.
      02.03.2015 року виконавчою дирекцією Фонду прийнято рішення «Про запровадження тимчасової адміністрації у Публічному акціонерному товаристві «Дельта Банк» № 51, на підставі якого, з 03.03.2015 року розпочато процедуру виведення ПАТ «Дельта Банк» з ринку шляхом запровадження в ньому тимчасової адміністрації строком на три місяці з 03.03.2015 року по 02.06.2015 року включно та призначено уповноважену особу Фонду - провідного професіонала з питань врегулювання неплатоспроможності банків відділу запровадження процедури тимчасової адміністрації та ліквідації департаменту врегулювання неплатоспроможності банків Кадирова Владислава Володимировича.
      Рішенням виконавчої дирекції Фонду «Про продовження строків здійснення тимчасової адміністрації у АТ «Дельта Банк» № 147 від 03.08.2015 року строки здійснення тимчасової адміністрації у АТ «Дельта Банк» продовжено по 02.10.2015 року включно.
      15.09.2015 року протоколом засідання Комісії з перевірки правочинів (договорів) за вкладними операціями АТ «Дельта Банк», призначеної наказом Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації в АТ «Дельта Банк» від 29.05.2015 року №408, затверджено результати перевірки якою виявлено правочини (договори) за вкладними операціями, що є нікчемними згідно п. 7 ч. 3 ст. 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» та перелік відповідних правочинів викладено в додатку №1 до вказаного протоколу.
      Уповноваженою особою Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації в АТ «Дельта Банк» Кадировим В.В. 16.09.2015 року видано наказ № 813 «Щодо заходів, пов`язаних із наслідками виявлення нікчемних правочинів (договорів) за вкладними операціями».
      Листами ПАТ «Дельта Банк» від 23.09.2015 року № 8821/2824, № 8821/2331, № 8821/2983 позивача повідомлено про нікчемність договорів банківського вкладу (депозиту) № 008-15612-190215, № 010-15612-190215, № 006-15612-190215 від 19.02.2015 року укладених між АТ «Дельта Банк» та позивачем, згідно п. 7 ч. 3 ст. 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».
      Позивач, вважаючи протиправними рішення відповідача, звернувся до суду з відповідним позовом.
      ДОВОДИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
      6. Касаційна скарга уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" мотивована тим, що відповідачем на виконання обов`язків, передбачених частиною 8 статті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" наказом від 29 травня 2015 року № 408 створена комісія з перевірки договорів (правочинів) за вкладними операціями Банку, на предмет виявлення договорів (правочинів), що є нікчемними з підстав, передбачених частиною третьою статті 38 зазначеного Закону.
      За результатами перевірки комісією виявлено наявність ознак нікчемності у ряді договорів банківського вкладу (депозиту), що були укладені між ПАТ "Дельта Банк" і фізичними особами-клієнтами банку після 16 січня 2015 року включно (тобто, з наступного дня після дня доведення до відома керівників структурних підрозділів банку про обмеження на здійснення певних операцій, встановлених постановою Національного банку України від 30 жовтня 2014 року № 692/БТ "Про віднесення публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" до категорії проблемних".
      Комісія вирішила затвердити результати перевірки, якою виявлено правочини (договори) за вкладними операціями, що є нікчемними згідно з пунктом 7 частини 3 статті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", в тому числі, й договори банківського вкладу (депозиту) «Зростаючий» у доларах США від 19 лютого 2015 року № 008-15612-190215, № 006-15612-190215, № 010-15612-190215, укладені між ОСОБА_1 та ПАТ "Дельта Банк".
      Наказом уповноваженої особи Фонду "Щодо заходів, пов`язаних із наслідками виявлення нікчемних правочинів (договорів) за вкладними операціями" № 813 від 16.09.2015 року вирішено застосувати наслідки нікчемності договорів банківських вкладів (депозитів), що є нікчемними з підстав, визначених пунктом 7 частини 3 статті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" згідно переліку, наведеного в додатку № 1, в якому, зокрема, міститься інформація про договір банківського вкладу (депозиту) договори банківського вкладу (депозиту) «Зростаючий» у доларах США від 19 лютого 2015 року № 008-15612-190215, № 006-15612-190215, № 010-15612-190215, укладені між ОСОБА_1 та ПАТ "Дельта Банк".
      Процедура визначення вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами, включає наступні етапи:
      1) складання уповноваженою особою Фонду переліку вкладників та визначення розрахункових сум відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду; 2) передача уповноваженою особою Фонду сформованого переліку вкладників до Фонду; 3) складення Фондом на підставі отриманого переліку вкладників загального реєстру; 4) затвердження виконавчою дирекцією Фонду загального реєстру.
      Із матеріалів справи вбачається, що договори банківського вкладу (депозиту) «Зростаючий» у доларах США від 19 лютого 2015 року № 008-15612-190215, № 006-15612-190215, № 010-15612-190215, укладені між ОСОБА_1 та ПАТ "Дельта Банк", було визнано нікчемними, як такі, що не відповідають вимогам чинного законодавства, виходячи з того, що були укладені з метою надання окремим кредиторам переваг (пільг), прямо не встановлених для них законодавством чи внутрішніми документами банку.
      7. У відзиві на касаційну скаргу ОСОБА_1 , посилаючись на законність рішень судів попередніх інстанцій, просить залишити їх без змін.
      ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
      8. Відповідно до частини 1 статті 26 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" Фонд гарантує кожному вкладнику банку відшкодування коштів за його вкладом. Фонд відшкодовує кошти в розмірі вкладу, включаючи відсотки, нараховані на день початку процедури виведення Фондом банку з ринку, але не більше суми граничного розміру відшкодування коштів за вкладами, встановленого на дату прийняття такого рішення, незалежно від кількості вкладів в одному банку. Сума граничного розміру відшкодування коштів за вкладами не може бути меншою 200000 гривень. Адміністративна рада Фонду не має права приймати рішення про зменшення граничної суми відшкодування коштів за вкладами.
      9. Статтею 27 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" регулюється порядок визначення вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами. Так, уповноважена особа Фонду складає перелік вкладників та визначає розрахункові суми відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду відповідно до вимог цього Закону та нормативно-правових актів Фонду станом на день прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідації банку. Уповноважена особа Фонду протягом трьох днів з дня прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку формує повний перелік вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду, із зазначенням сум, що підлягають відшкодуванню.
      10. При цьому, у відповідності до частини 6 цієї статті, уповноважена особа Фонду протягом трьох днів з дня прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку формує перелік вкладників, кошти яких не підлягають відшкодуванню фондом відповідно до частини четвертої статті 26 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб".
      11. Згідно частини 5 статті 27 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", протягом шести днів з дня прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідації банку виконавча дирекція Фонду затверджує реєстр вкладників для здійснення виплат відповідно до наданого уповноваженою особою Фонду переліку вкладників.
      12. У відповідності до пунктів 3, 4 розділу ІІІ Положення про порядок відшкодування Фондом гарантування вкладів фізичних осіб коштів за вкладами, затвердженого рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 9 серпня 2012 року № 14, уповноважена особа Фонду протягом трьох днів з дня отримання Фондом рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку формує та подає до Фонду повний перелік вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду, із визначенням сум, що підлягають відшкодуванню, перелік вкладників, кошти яких не підлягають відшкодуванню Фондом відповідно до пунктів 4-6 частини четвертої статті 26 Закону, а також перелік осіб, які на індивідуальній основі отримують від банку проценти за вкладом на більш сприятливих договірних умовах, ніж звичайні, або мають інші фінансові привілеї від банку. Перелік складається станом на день отримання рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку і включає суму відшкодування для кожного вкладника, яка розраховується, виходячи із сукупного обсягу всіх його вкладів у банку та нарахованих процентів (зменшених на суму податку), але не більше суми граничного розміру відшкодування коштів за вкладами, встановленого на дату прийняття такого рішення, незалежно від кількості вкладів в одному банку.
      13. Пунктом 6 розділу ІІІ Положення порядок відшкодування Фондом гарантування вкладів фізичних осіб коштів за вкладами передбачено, що протягом процедури ліквідації уповноважена особа Фонду може надавати до Фонду додаткову інформацію про вкладників стосовно: зменшення (збільшення) кількості вкладників, яким необхідно здійснити виплати відшкодування; зміни розміру належних їм сум; зміни особи вкладника; змін реквізитів вкладників; змін розміру сум разом із змінами реквізитів вкладників.
      14. Згідно пунктів 2, 4 розділу IV Положення про порядок відшкодування Фондом гарантування вкладів фізичних осіб коштів за вкладами Фонд складає на підставі Переліку загальний Реєстр вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду, за формою, наведеною у додатку 11 до цього Положення. Виконавча дирекція Фонду приймає рішення про відшкодування коштів за вкладами та затверджує Загальний Реєстр протягом шести днів з дня отримання рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку.
      15. Відповідно до частини 1 статті 34 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" Фонд розпочинає процедуру виведення неплатоспроможного банку з ринку та здійснення тимчасової адміністрації в банку на наступний робочий день після офіційного отримання рішення Національного банку України про віднесення банку до категорії неплатоспроможних.
      16. За змістом частини 1 статті 35 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" здійснення тимчасової адміністрації та ліквідації банків Фонд здійснює через призначену виконавчою дирекцією уповноважену особу Фонду.
      17. Гарантії Фонду є гарантіями держави, передбаченими Законом України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб"; для виконання Фондом відповідних зобов`язань можуть залучатися бюджетні кошти; рішення та дії Фонду чи уповноваженої особи Фонду щодо включення вкладника до переліку осіб, яким необхідно здійснити виплату відшкодування сум вкладів за рахунок коштів Фонду, є рішеннями та діями суб`єкта владних повноважень, який реалізує делеговані державою повноваження по виведенню з ринку неплатоспроможних банків (статті 2, 25).
      18. Системний аналіз наведених правових норм дає підстави дійти до висновку про те, що держава гарантує фізичним особам, які на момент прийняття рішення Національним банком України про віднесення банку до категорії неплатоспроможних, мали у такому банку вклад (від 10 грн), відшкодування суми коштів, розміщених на цьому вкладі, включаючи нараховані відсотки, за рахунок коштів Фонду у межах суми, встановленої адміністративною радою Фонду, яка не може бути меншою 200000 грн. Фактична виплата гарантованої суми відшкодування здійснюється Фонду відповідно до затверджених виконавчою дирекцією Фонду реєстрів вкладників, сформованих на підставі переліку вкладників з визначенням суми відшкодування для кожного з них, що складаються уповноваженою особою Фонду.
      19. Закон України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" пов`язує виникнення права на відшкодування суми коштів за вкладом разом з нарахованими на дату віднесення банку до категорії неплатоспроможних відсотками з настанням таких обставин: 1) прийняття Національним банком України рішення про віднесення відповідного банку до категорії неплатоспроможних; 2) наявність на дату віднесення банку до категорії неплатоспроможних у фізичної особи банківського вкладу за договором, укладеним до вказаної дати; 3) наявність на зазначеному банківському вкладі фізичної особи коштів разом з нарахованими відсотками на суму не менше 10 грн.; 4) включення уповноваженою особою Фонду фізичної особи до переліку вкладників банку, які мають право на відшкодування суми коштів за вкладами, з визначенням конкретної суми відшкодування; 5) затвердження виконавчою дирекцією Фонду реєстрів вкладників, які мають право на відшкодування сум коштів за банківськими вкладами, відповідно до складеного уповноваженою особою Фонду переліку вкладників; 6) опублікування Фондом оголошення про відшкодування коштів вкладникам у газетах "Урядовий кур`єр", "Голос України" та на своїй офіційній сторінці в мережі Інтернет, що здійснюється не пізніше ніж через сім днів з дня прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку.
      20. Закон України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" визначає порядок складання уповноваженою особою Фонду переліку вкладників, які мають право на відшкодування сум коштів за банківськими вкладами, а також підстави та умови, за наявності яких відшкодування суми коштів за банківським вкладом фізичним особам за рахунок коштів Фонду не здійснюється.
      21. В силу вимог частини 2 статті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" протягом дії тимчасової адміністрації уповноважена особа Фонду зобов`язана забезпечити перевірку правочинів (у тому числі договорів), вчинених (укладених) банком протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку, на предмет виявлення правочинів (у тому числі договорів), що є нікчемними з підстав, визначених частиною третьою цієї статті.
      22. Підстави для визнання правочину (у тому числі договору) нікчемним визначені, зокрема, у частині третій статті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" (в редакції до 12 серпня 2015 року, до набранням чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення системи гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку" від 16 липня 2015 року № 629-VIII), яка визначає, що правочини (у тому числі договори) неплатоспроможного банку є нікчемними з таких підстав:
      1) банк безоплатно здійснив відчуження майна, прийняв на себе зобов`язання без встановлення обов`язку контрагента щодо вчинення відповідних майнових дій, відмовився від власних майнових вимог;
      2) банк до дня визнання банку неплатоспроможним взяв на себе зобов`язання, внаслідок чого він став неплатоспроможним або виконання його грошових зобов`язань перед іншими кредиторами повністю чи частково стало неможливим;
      3) банк здійснив відчуження чи передав у користування або придбав (отримав у користування) майно, оплатив результати робіт та/або послуги за цінами, нижчими або вищими від звичайних (якщо оплата на 20 відсотків і більше відрізняється від вартості товарів, послуг, іншого майна, отриманого банком), або зобов`язаний здійснити такі дії в майбутньому відповідно до умов договору;
      4) банк оплатив кредитору або прийняв майно в рахунок виконання грошових вимог у день, коли сума вимог кредиторів банку перевищувала вартість майна;
      5) банк прийняв на себе зобов`язання (застава, порука, гарантія, притримання, факторинг тощо) щодо забезпечення виконання грошових вимог у порядку іншому, ніж здійснення кредитних операцій відповідно до Закону України "Про банки і банківську діяльність";
      6) банк уклав кредитні договори, умови яких передбачають надання клієнтам переваг (пільг), прямо не встановлених для них законодавством чи внутрішніми документами банку;
      7) банк уклав правочини (у тому числі договори), умови яких передбачають платіж чи передачу іншого майна з метою надання окремим кредиторам переваг (пільг), прямо не встановлених для них законодавством чи внутрішніми документами банку;
      8) банк уклав правочин (у тому числі договір) з пов`язаною особою банку, якщо такий правочин не відповідає вимогам законодавства України.
      23. Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення системи гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку" від 16 липня 2015 року № 629-VIII частину третю статті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" доповнено пунктом 9, який передбачає, таку підставу для нікчемності як "здійснення банком, віднесеним до категорії проблемних, операцій, укладення (переоформлення) договорів, що призвело до збільшення витрат, пов`язаних з виведенням банку з ринку, з порушенням норм законодавства".
      Оцінка доводів учасників справи і висновків судів попередніх інстанцій
      24. Судами попередніх інстанцій встановлено, що доказів того, що постанова Національного банку України від 30 жовтня 2014 року № 692/БТ "Про віднесення ПАТ "Дельта Банк" до категорії проблемних", яка є банківською таємницею, доведена до відома населення, в тому числі і до позивача, у порядку, встановленому законом, відповідачем надано не було.
      25. Так, ПАТ "Дельта Банк" віднесений до категорії неплатоспроможних на підставі постанови Правління НБУ від 2 березня 2015 року, тоді як депозитні договори з позивачем були укладені 19 лютого 2015 року, тобто до віднесення банку до категорії неплатоспроможних, а згідно з пунктом 7 частини 3 статті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" правочин уже має бути вчинений неплатоспроможним банком.
      26. Окрім того, постанова Правління Національного банку України № 692/БТ від 30.10.2014 року стосується встановлення вимог та обмежень щодо діяльності самого банку, а не його клієнтів, а також не містить прямих заборон, право накладання яких визначені статтею 75 Закону України "Про банки і банківську діяльність" для Національного банку України.
      27. Згідно з положеннями статей 37, 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" Фонд або його уповноважена особа наділені повноваженнями щодо виявлення факту нікчемності правочинів, тобто мають право здійснити перевірку таких правочинів стосовно їх нікчемності, прийняти відповідне рішення про виявлення факту нікчемності правочину і повідомити про це сторони правочину, а також вчиняти дії щодо застосування наслідків нікчемності правочинів.
      28. При цьому при виявленні нікчемних правочинів Фонд, його уповноважена особа чи банк не наділені повноваженнями визнавати правочини нікчемними. Правочин є нікчемним відповідно до закону, а не наказу банку, підписаного уповноваженою особою Фонду. Такий правочин є нікчемним з моменту укладення в силу закону (частини другої статті 215 ЦК України та частини третьої статті 29 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб") незалежно від того, чи була проведена передбачена частиною другою статті 38 цього ж Закону перевірка правочинів банку і виданий згаданий наказ. Наслідки нікчемності правочину також настають для сторін у силу вимог закону. Наказ банку не є підставою для застосування таких наслідків. Такий наказ є внутрішнім розпорядчим документом банку, який підписала уповноважена особа Фонду як особа, що здійснює повноваження органу управління банку.
      29. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 4 липня 2018 року у справі № 826/1476/15 сформулювала правовий висновок, що перелік передбачених частиною 3 статті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" підстав, за яких правочини (у тому числі договори) неплатоспроможного банку є нікчемними, є виключним. Положення статті 228 Цивільного кодексу України не можуть бути застосовані комісією банку чи уповноваженою особою Фонду при вирішенні питання про віднесення правочинів до нікчемних для розширення переліку підстав нікчемності, визначених у частині 3 статті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб".
      30. У цьому рішенні Велика Палата Верховного Суду зазначила також, що поняття "подрібнення вкладів", "розбивка вкладів", вжиті у судових рішеннях, не є правовими. Фактично під "подрібненням" чи "розбивкою" розуміється перерахування коштів з рахунку однієї фізичної особи на рахунок іншої.
      31. Згідно з положеннями статті 37, 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" Фонд або його уповноважена особа наділені повноваженнями щодо виявлення факту нікчемності правочинів, тобто мають право здійснити перевірку таких правочинів стосовно їх нікчемності, прийняти відповідне рішення про виявлення факту нікчемності правочину і повідомити про це сторони правочину, а також вчиняти дії щодо застосування наслідків нікчемності правочинів.
      32. Водночас, якщо внаслідок проведених операцій Фонду, а не банку, завдані збитки (штучно збільшена сума гарантованих державною виплат), то стаття 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" не може бути застосована, а Фонд має звертатися до суду з вимогою про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину на підставі статті 228 Цивільного кодексу України. Лише за наявності рішення суду можна застосовувати до позивача будь-які наслідки недійсності нікчемного правочину за цією статтею.
      33. При цьому, згідно правової позиції Великої Палати Верховного Суду, висловленої у постанові від 4 липня 2018 року (справа № 826/1476/15), при виявленні нікчемних правочинів Фонд, його уповноважена особа чи банк не наділені повноваженнями визнавати правочини нікчемними. Правочин є нікчемним відповідно до закону, а не наказу банку, підписаного уповноваженою особою Фонду. Такий правочин є нікчемним з моменту укладення відповідно до закону (частина 2 статті 215 Цивільного кодексу України та частина 3 статті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб") незалежно від того, чи була проведена передбачена частиною 2 статті 38 цього ж Закону перевірка правочинів банку і виданий згаданий наказ. Наслідки нікчемності правочину також настають для сторін у силу вимог закону. Наказ банку не є підставою для застосування таких наслідків. Такий наказ є внутрішнім розпорядчим документом банку, який підписала уповноважена особа Фонду як особа, що здійснює повноваження органу управління банку.
      34. Разом з цим, у постанові від 4 липня 2018 року (справа № 819/353/16) Велика Палата Верховного Суду зазначила, що встановлена правова природа згаданого наказу унеможливлює здійснення судового розгляду щодо визнання його недійсним, а тому позовні вимоги про визнання протиправним та скасування оскаржуваного наказу Уповноваженої особи у частині визнання правочину за договором банківського вкладу (депозиту), укладеного між банком та позивачем, нікчемним, не можуть бути розглянуті в судовому порядку (у тому числі в господарських судах). За таких обставин, провадження у справі в цій частині підлягає закриттю.
      35. Аналогічна правова позиція була висловлена Верховним Судом у постанові від 19 грудня 2018 року у справі № 826/7107/15.
      36. Відповідно до частини 1 статті 350 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
      37. Підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення або зміни рішення у відповідній частині є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частин.
      38. Згідно із статтею 354 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції скасовує судові рішення в касаційному порядку повністю або частково і залишає позовну заяву без розгляду або закриває провадження у справі у відповідній частині з підстав, встановлених відповідно статей 238, 240 цього Кодексу.
      39. Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 238 Кодексу адміністративного судочинства України суд закриває провадження у справі, зокрема, якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.
      Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
      40. За наведених обставин рішення судів попередніх інстанцій підлягають частковому скасуванню, а саме в частині позовних вимог про визнання протиправним та скасування рішення уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» Кадирова В.В. про нікчемність договорів банківського вкладу № 008-15612-190215, № 010-15612-190215, № 006-15612-190215 від 19.02.2015, укладених між ОСОБА_1 та Публічним акціонерним товариством «Дельта Банк», яке оформлено наказом від 16.09.2015 № 81, а провадження у справі в цій частині - закриттю.
      41. В решті рішення судів попередніх інстанцій підлягають залишенню без змін.
      Керуючись статтями 238, 242, 341, 345, 350, 351, 354, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, 
      ПОСТАНОВИВ:
      Касаційну скаргу уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" - задовольнити частково.
      Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 13 листопада 2018 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 15 березня 2019 року в частині позовних вимог про визнання протиправним та скасування рішення уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» Кадирова В.В. про нікчемність договорів банківського вкладу № 008-15612-190215, № 010-15612-190215, № 006-15612-190215 від 19.02.2015 та застосування наслідків нікчемності правочину, укладених між ОСОБА_1 та Публічним акціонерним товариством «Дельта Банк», яке оформлено наказом від 16.09.2015 № 813 - скасувати, а провадження у справі у цій частині - закрити.
      В решті рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 13 листопада 2018 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 15 березня 2019 року - залишити без змін.
      Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.
      Суддя-доповідач Н.В. Коваленко
      Суддя Я.О. Берназюк
      Суддя І.В. Желєзний
      http://reyestr.court.gov.ua/Review/83800037
    • By ANTIRAID
      ПОСТАНОВА
      Іменем України
      29 травня 2019 року
      м. Київ
      Справа N 367/2022/15-ц
      Провадження N 14-376 цс 18
      Велика Палата Верховного Суду у складі
      судді-доповідача Гудими Д.А.,
      суддів Антонюк Н.О., Бакуліної С.В., Британчука В.В., Власова Ю.Л., Гриціва М.І., Єленіної Ж.М., Золотнікова О.С., Князєва В.С., Лобойка Л.М., Лященко Н.П., Прокопенка О.Б., Пророка В.В., Рогач Л.І., Уркевича В.Ю., Яновської О.Г.
      розглянула справу за позовом першого заступника прокурора Київської області в інтересах держави в особі Ірпінської міської ради Київської області (далі також - Ірпінська міська рада) до ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, Товариства з обмеженою відповідальністю (далі також - ТзОВ) "ОМ-АРТ", приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Гоменюк Олени Миколаївни, Реєстраційної служби Ірпінського міського управління юстиції Київської області, ТзОВ "Забудова-Д", треті особи, які не заявляють самостійні вимоги щодо предмета спору: Ірпінське виробниче управління житлово-комунального господарства, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_16, ОСОБА_17, ОСОБА_18, ОСОБА_19, ОСОБА_20, ОСОБА_21, про визнання недійсними державних актів на право власності на земельні ділянки, свідоцтв про право власності на нерухоме майно, скасування рішень про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, витребування земельних ділянок з чужого незаконного володіння
      за заявою заступника Генерального прокурора України (далі також - заявник) про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16 листопада 2016 року (далі також - заява про перегляд).
      ІСТОРІЯ СПРАВИ
      Короткий зміст позовних вимог
      1. У березні 2015 року перший заступник прокурора Київської області в інтересах держави в особі Ірпінської міської ради звернувся з позовом, в якому з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог просив:
      1.1. Визнати недійсними державні акти на право власності на земельні ділянки (далі разом - державні акти):
      1.1.1. Серії ЯМ N 415252 (кадастровий номер земельної ділянки 3210900000:01:047:0183), виданий на ім'я ОСОБА_20, з відміткою про перехід права власності до ОСОБА_2
      1.1.2. Серії ЯМ N 720185 (кадастровий номер земельної ділянки 3210900000:01:047:0159), виданий на ім'я ОСОБА_10, з відміткою про перехід права власності до ОСОБА_21
      1.1.3. Серії ЯМ N 942928 (кадастровий номер земельної ділянки 3210900000:01:047:0150), виданий на ім'я ОСОБА_1
      1.1.4. Серії ЯМ N 942926 (кадастровий номер земельної ділянки 3210900000:01:047:0151), виданий на ім'я ОСОБА_1
      1.1.5. Серії ЯМ N 942927, (кадастровий номер земельної ділянки 3210900000:01:047:0197), виданий на ім'я ОСОБА_1
      1.2. Визнати недійсними свідоцтва N 26523045 (кадастровий номер земельної ділянки 3210900000:01:047:0202) та N 26523999 (кадастровий номер земельної ділянки 3210900000:01:047:0201) про право власності на нерухоме майно (далі разом - свідоцтва про право власності), видані на ім'я TзOB "ОМ-АРТ".
      1.3. Скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень N 15964504 від 22 вересня 2014 року, N 21754868 і N 21754911 від 2 червня 2015 року, N 21712411, N 21712152 та N 21712277 від 29 травня 2015 року (далі разом - рішення про державну реєстрацію прав).
      1.4. Витребувати на користь територіальної громади м. Ірпеня в особі Ірпінської міської ради з незаконного володіння TзOB "Забудова-Д" земельні ділянки з кадастровими номерами 3210900000:01:047:0150, 3210900000:01:047:0151, 3210900000:01:047:0197, 3210900000:01:047:0202, а також земельні ділянки з кадастровими номерами 3210900000:01:047:0164, 3210900000:01:047:0165, 3210900000:01:047:0166, які ввійшли до складу земельної ділянки з кадастровим номером 3210900000:01:047:0203.
      1.5. Витребувати на користь територіальної громади м. Ірпеня в особі Ірпінської міської ради з незаконного володіння ОСОБА_2 земельну ділянку з кадастровим номером 3210900000:01:047:0183, а з незаконного володіння ОСОБА_3 - земельну ділянку з кадастровим номером 3210900000:01:047:0159.
      2. Позовні вимоги мотивував такими обставинами:
      2.1. 16 серпня 2012 року Ірпінський міський суд Київської області ухвалив рішення у справі N 1013/4597/2012, яким:
      2.1.1. Скасував рішення Ірпінської міської ради від 14 квітня 2011 року N 440-10-VI "Про визнання нечинними рішень Ірпінської міської ради" в частині визнання нечинним рішення Ірпінської міської ради N 3276-72-У від 7 серпня 2009 року "Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в постійне користування Ірпінського ВУКГ за адресою: АДРЕСА_1, землі рекреаційного призначення (парк культури та відпочинку "Лісовий")" і визначення цільового призначення земельної ділянки рекреаційного призначення площею 4,1035 га у АДРЕСА_1, як землі для житлової та громадської забудови;
      2.1.2. Скасував рішення Ірпінської міської ради від 14 квітня 2011 року N 437-10-VI "Про внесення змін до рішення Ірпінської міської ради від 19 червня 2003 року N 337-12-XXIV" у частині виключення з переліку об'єктів благоустрою у сфері земельного господарства, призначених для відпочинку населення, парку культури та відпочинку "Лісовий" (АДРЕСА_1).
      2.1.3. Скасував рішення Ірпінської міської ради від 14 квітня 2011 року N 444-10-VI "Про надання дозволу громадянам на розроблення проектів землеустрою" у частині надання дозволу на розробку проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок для обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд громадянам ОСОБА_20, ОСОБА_19, ОСОБА_18, ОСОБА_17, ОСОБА_16, ОСОБА_15, ОСОБА_14, ОСОБА_13, ОСОБА_12, ОСОБА_11, ОСОБА_10, ОСОБА_9, ОСОБА_5, ОСОБА_8, ОСОБА_7, ОСОБА_6, ОСОБА_4 (далі разом - набувачі) на АДРЕСА_1.
      2.1.4. Скасував рішення Ірпінської міської ради від 15 листопада 2011 року N 1315-21-VI про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність ОСОБА_20 на АДРЕСА_2 для будівництва й обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд; рішення Ірпінської міської ради від 6 жовтня 2011 року N 1049-19-VI та N 1050-19-VI про затвердження проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок на АДРЕСА_3 у власність відповідно ОСОБА_19 та ОСОБА_18 для будівництва й обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд; рішення Ірпінської міської ради від 18 серпня 2011 року N 811-15-VI, N 815-15-VI, N 812-15-VI, N 813-15-VI, N 810-15-VI, N 814-15-VI, N 817-15-VI, N 804-15-VI про затвердження проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок на АДРЕСА_4 у власність відповідно ОСОБА_17, ОСОБА_15, ОСОБА_16, ОСОБА_25, ОСОБА_13, ОСОБА_12, ОСОБА_11, ОСОБА_10 для будівництва й обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд; рішення Ірпінської міської ради від 1 липня 2011 року N 739-13-VI, N 740-13-VI, N 738-13-VI, N 737-13-VI, N 736-13-VI, N 735-13-VI про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок на АДРЕСА_5 у власність відповідно ОСОБА_9, ОСОБА_5, ОСОБА_8, ОСОБА_7, ОСОБА_6, ОСОБА_4 для будівництва й обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд.
      2.1.5. Визнав недійсними державні акти серії ЯК N 210950, серії ЯК N 210953, серії ЯК N 210952, серії ЯК N 210954, серії ЯК N 210951, серії ЯК N 210955, серії ЯМ N 720185, серії ЯМ N 720039, серії ЯМ N 720035, серії ЯМ N 720033, серії ЯМ N 720036, серії ЯМ N 720034, серії ЯМ N 720038, серії ЯМ N 720037, серії ЯМ N 119810 серії ЯМ N 415252, серії ЯМ N 086022, видані на ім'я набувачів (на державних актах були проставлені відмітки про перехід права власності на відповідні земельні ділянки, зокрема, на державному акті серії ЯМ N 415252, виданому на ім'я ОСОБА_20, - про перехід права власності до ОСОБА_2; на державному акті серії ЯМ N 720185, виданому на ім'я ОСОБА_10, - про перехід права власності до ОСОБА_21).
      2.1.6. Витребував з незаконного володіння набувачів відповідні земельні ділянки на користь держави в особі Кабінету Міністрів України.
      2.2. 25 вересня 2014 року Апеляційний суд Київської області постановив ухвалу, якою скасував рішення Ірпінського міського суду Київської області від 16 серпня 2012 року в частині витребування земельних ділянок на користь держави й ухвалив нове рішення про відмову у задоволенні позову в цій частині. В іншій частині рішення суду першої інстанції залишив без змін.
      2.3. 3 грудня 2014 року Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ постановив ухвалу, якою залишив без змін ухвалу Апеляційного суду Київської області від 25 вересня 2014 року та рішення Ірпінського міського суду Київської області від 16 серпня 2012 року.
      2.4. Спірні земельні ділянки рекреаційного призначення вибули з володіння власника з порушенням вимог законодавства у період дії заборони на їх передання у власність, встановленої у статті 1 Закону України "Про мораторій на зміну цільового призначення окремих земельних ділянок рекреаційного призначення в містах та інших населених пунктах". А тому їх слід витребувати від кінцевих набувачів - ТзОВ "Забудова-Д", ОСОБА_2 і ОСОБА_3.
      Короткий зміст рішення суду першої інстанції
      3. 25 листопада 2015 року Ірпінський міський суд Київської області ухвалив рішення про відмову у задоволенні позову.
      4. Рішення суд мотивував так:
      4.1. ОСОБА_1 і ТзОВ "ОМ-АРТ" придбали земельні ділянки на підставі договорів купівлі-продажу, які були укладені не з Ірпінською міською радою, а з фізичними особами, та вибули з володіння Ірпінської міської ради, яка приймала рішення про передання земельних ділянок у власність фізичних осіб-продавців, не поза її волею.
      4.2. Договори купівлі-продажу земельних ділянок, укладені з ОСОБА_1 і ТзОВ "ОМ-АРТ" не визнані недійсними, а на час їх укладення були чинними рішення Ірпінської міської ради, на підставі яких набувачі отримали право власності на земельні ділянки та мали право на їх відчуження.
      4.3. У ТзОВ "ОМ-АРТ" як у добросовісного набувача не можна витребувати згідно з приписами статей 330 і 388 ЦК Україниземельні ділянки, що були придбані за оплатними договорами та вибули з володіння попередніх власників не поза їх волею.
      4.4. Можна витребувати лише індивідуально визначені речі, які фізично існують на момент витребування, зокрема земельні ділянки, які мають індивідуально визначені характеристики, а саме площу та кадастровий номер. Земельні ділянки, надані набувачам на підставі скасованих рішень Ірпінської міської ради, не можна ототожнювати зі спірними земельними ділянками, які просить витребувати позивач, оскільки останні на час розгляду справи мають інші кадастрові номери та площі.
      4.5. Не можна витребувати земельні ділянки з кадастровими номерами 3210900000:01:047:0203, 3210900000:01:047:0202, 3210900000:01:047:0151, 3210900000:01:047:0197, 3210900000:01:047:0150 у ТзОВ "Забудова-Д", оскільки товариство набуло на них право власності за оплатним договором у порядку виконання судового рішення згідно з приписами статті 388 ЦК України.
      Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції
      5. 16 лютого 2016 року Апеляційний суд Київської області ухвалою залишив без змін рішення суду першої інстанції.
      6. Мотивував ухвалу так:
      6.1. Земельні ділянки вибули з володіння Ірпінської міської ради не поза її волею.
      6.2. TзOB "Забудова-Д", ОСОБА_2 і ОСОБА_3 набули право власності на спірні земельні ділянки згідно з договорами купівлі-продажу, які були укладені не з Ірпінською міською радо, а з фізичними та юридичними особами, право власності яких підтверджене державними актами та свідоцтвами про право власності.
      6.3. На час укладення договорів купівлі-продажу, за якими відповідні земельні ділянки придбали ТзОВ "ОМ-АРТ", ОСОБА_1, ОСОБА_2 і ОСОБА_3, не були скасовані рішення Ірпінської міської ради, на підставі яких раніше отримали право власності на земельні ділянки набувачі. Вказані договори купівлі-продажу сторони виконали.
      6.4. Придбаваючи земельні ділянки з кадастровими номерами 3210900000:01:047:0203, 3210900000:01:047:0202, 3210900000:01:047:0197, 3210900000:01:047:0151, 3210900000:01:047:015, 3210900000:01:047:0183 та 3210900000:01:047:0159, TзOB "Забудова-Д", ОСОБА_2 і ОСОБА_3 не знали та не могли знати про те, що вказані земельні ділянки відчужують особи, які не мають права розпорядження ними, оскільки право власності ОСОБА_20, ТзОВ "ОМ-АРТ", ОСОБА_21 і ОСОБА_1 було у встановленому порядку зареєстроване. Тому TзOB "Забудова-Д", ОСОБА_2 і ОСОБА_3 є добросовісними набувачами спірних земельних ділянок.
      6.5. Необґрунтованими є доводи апеляційної скарги про те, що земельні ділянки вибули з володіння Ірпінської міської ради як власника поза її волею. Ця рада приймала рішення про надання земельних ділянок у власність набувачам, але ті рішення надалі були скасовані у судовому порядку. За наявності волі Ірпінської міської ради на відчуження земельних ділянок немає підстав для застосування механізму захисту права власності, передбаченого статтею 388 ЦК України.
      6.6. Земельні ділянки з кадастровими номерами 3210900000:01:047:0203, 3210900000:01:047:0202, 3210900000:01:047:0197, 3210900000:01:047:0151 та 3210900000:01:047:015 ТзОВ "Забудова-Д" придбало у ТзОВ "ОМ-АРТ" і ОСОБА_1 у порядку виконання рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 21 квітня 2015 року у справі N 750/3033/15-ц, що унеможливлює витребування цих ділянок.
      6.7. Рішення про державну реєстрацію прав прийняті на підставах зареєстрованих і не визнаних недійсними договорів купівлі-продажу земельних ділянок з кадастровими номерами 3210900000:01:047:0203, 3210900000:01:047:0202, 3210900000:01:047:0197, 3210900000:01:047:0151, 3210900000:01:047:150 та 3210900000:01:047:0159 та на виконання і з дотриманням вимог Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".
      6.8. Ірпінський міський суд Київської області у рішенні від 16 серпня 2012 року у справі N 1013/4597/2012 уже визнав недійсними державні акти серії ЯМ N 720185 і серії ЯМ N 415252, видані на ім'я ОСОБА_10 та ОСОБА_20, а також державні акти, видані на ім'я фізичних осіб, які відчужили належні їм земельні ділянки на користь ТзОВ "ОМ-АРТ" і ОСОБА_1. Вчинення на державних актах серії ЯМ N 720185 і серії ЯМ N 415252 відміток про відчуження земельних ділянок на підставі договорів купівлі-продажу не змінює суті таких державних актів як недійсних. А тому вимога про повторне їх скасування є необґрунтованою.
      6.9. Визнання недійсними державних актів і свідоцтв про право власності, виданих на підставі наступних після отримання набувачами земельних ділянок договорів їх купівлі-продажу, не є належним способом захисту права позивача.
      Короткий зміст рішення суду касаційної інстанції
      7. 16 листопада 2016 року Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ ухвалою залишив без змін рішення судів першої й апеляційної інстанцій.
      8. Суд касаційної інстанції мотивував ухвалу так:
      8.1. На момент вчинення перших правочинів, за якими спірні земельні ділянки були відчужені, рішення Ірпінської міської ради, на підставі яких фізичні особи набули право власності на ці ділянки, не були скасовані, а відповідні договори сторони повністю виконали.
      8.2. Суди першої й апеляційної інстанцій обґрунтовано не взяли до уваги доводи прокурора про те, що спірні земельні ділянки вибули з володіння власника поза його волею, оскільки саме Ірпінська міська рада прийняла рішення про надання спірних земельних ділянок набувачам, і ці рішення лише у подальшому скасував суд у справі N 1013/4597/2012. У вказаних рішеннях Ірпінської міської ради було її волевиявлення на вибуття земельних ділянок з власності територіальної громади м. Ірпеня та на передання їх у приватну власність. За наявності волі Ірпінської міської ради на відчуження земельних ділянок відсутні підстави для застосування механізму захисту права власності, передбаченого статтею 388 ЦК України.
      8.3. Суди першої й апеляційної інстанцій дійшли правильного висновку про те, що оскільки продаж спірних земельних ділянок на користь ТзОВ "Забудова-Д" відбувся у порядку, встановленому для виконання судових рішень, то вказане є додатковою підставою для відмови у задоволенні вимоги про витребування цих ділянок у зазначеного відповідача.
      9. Суддя Леванчук А.О. висловив щодо зазначеної ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ окрему думку, яку мотивував так:
      9.1. Висновок про відмову у задоволенні позову є помилковим, не ґрунтується на повному та всебічному з'ясуванні обставин у справі і зроблений без належного застосування висновків Верховного Суду України, викладених у постановах від 3 червня 2015 року у справах N 6-205цс15, N 6-217цс15, від 2 листопада 2016 року у справі N 6-2161цс16.
      9.2. Суди залишили поза увагою те, що державний акт на право власності на земельну ділянку видається на підставі рішення органу місцевого самоврядування або органу виконавчої влади, а тому вирішення питання про правомірність видачі державного акта безпосередньо залежить від законності рішення, на підставі якого такий акт виданий (висновок Верховного Суду України, викладений у постанові від 3 червня 2015 року у справі N 6-205цс15).
      9.3. Суди не застосували висновок Верховного Суду України, викладений у постанові від 3 червня 2015 року у справі N 6-217цс15, про те, що вчинення на державному акті, визнаному судом недійсним, відмітки про відчуження земельної ділянки на підставі договору купівлі-продажу не змінює суті такого державного акта як недійсного.
      9.4. Для вирішення спору в частині заявлених на підставі статті 388 ЦК України вимог про витребування земельних ділянок з чужого незаконного володіння суди також не застосували висновок Верховного Суду України, викладений у постанові від 2 листопада 2016 року у справі N 6-2161цс16, відповідно до якого розпорядження майном, не у спосіб та не у межах повноважень, передбачених законом, не може вважатись вираженням волі територіальної громади.
      9.5. З огляду на вказане касаційну скаргу першого заступника прокурора Київської області необхідно було задовольнити частково: скасувати рішення Ірпінського міського суду Київської області від 25 листопада 2015 року й ухвалу Апеляційного суду Київської області від 16 лютого 2016 року, а справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.
      Короткий зміст вимог заяви про перегляд
      10. У лютому 2017 року заявник звернувся до Верховного Суду України із заявою про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16 листопада 2016 року. Просить скасувати ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16 листопада 2016 року, ухвалу Апеляційного суду Київської області від 16 лютого 2016 року та рішення Ірпінського міського суду Київської області від 25 листопада 2015 року й ухвалити нове рішення про задоволення позову.
      Короткий зміст ухвали суду касаційної інстанції
      11. 6 березня 2017 року Верховний Суд України ухвалою відкрив провадження у справі.
      12. 15 грудня 2017 року розпочав роботу Верховний Суд і набрав чинності Закон України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" від 3 жовтня 2017 року (далі - Закон України N 2147-VIII), яким Цивільний процесуальний кодекс (далі - ЦПК) України викладений у новій редакції.
      13. Відповідно до підпункту 1 пункту 1 розділу XIII "Перехідні положення" ЦПК України у редакції Закону України N 2147-VIII заяви про перегляд судових рішень Верховним Судом України у цивільних справах, які подані та розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку колегією у складі трьох або більшої непарної кількості суддів за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією кодексу.
      14. У січні 2018 року заява про перегляд разом із доданими до неї матеріалами була передана до Верховного Суду.
      15. Згідно з підпунктом 2 пункту 1 розділу XIII "Перехідні положення" ЦПК України у редакції Закону України N 2147-VIII, якщо цивільна справа за заявою про перегляд судових рішень Верховним Судом України відповідно до правил, що діяли до набрання чинності цією редакцією кодексу, повинна розглядатися на спільному засіданні відповідних судових палат Верховного Суду України, - така справа після її отримання Касаційним цивільним судом передається на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
      16. 31 липня 2018 року Верховний Суд у складі судді Другої судової палати Касаційного цивільного суду ухвалою передав справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду. Мотивував ухвалу тим, що заявник оскаржує судові рішення, зокрема, з підстав неоднакового застосування однієї норми матеріального права судами касаційної інстанції різної юрисдикції (господарської та цивільної) у відповідних їхніх рішеннях.
      АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
      (1) Доводи особи, яка подала заяву про перегляд
      17. Заява подана з передбачених пунктами 1 і 4 частини першої статті 355 ЦПК України у редакції, чинній до 15 грудня 2017 року, підстав неоднакового застосування судами касаційної інстанції пункту 3 частини першої та частини другої статті 388 ЦК України, що спричинило ухвалення судом касаційної інстанції різних за змістом судових рішень (постанови Вищого господарського суду України від 10 травня 2016 року у справі N 911/263/15, ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 18 січня 2016 року у справі N 6-11667 ск 15) у подібних правовідносинах, а також - невідповідності оскаржених судових рішень викладеному у постановах Верховного Суду України (від 25 січня 2017 року у справі N 916/2131/15, від 18 січня 2017 року у справі N 6-2776 цс 16, від 23 листопада 2016 року у справі N 916/2144/15, від 2 листопада 2016 року у справі N 522/10652/15-ц, від 5 жовтня 2016 року у справі N 916/2129/15, від 3 червня 2015 року у справі N 6-205 цс 15, від 3 червня 2015 року у справі N 6-217 цс 15) висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права.
      18. Заявник мотивує заяву про перегляд так:
      18.1. Власником комунального майна є не відповідна рада як орган місцевого самоврядування, а територіальна громада. Волевиявлення Ірпінської міської ради щодо розпорядження об'єктами комунальної власності має відповідати чинному законодавству.
      18.2. Ірпінська міська рада, ухвалюючи рішення про зміну цільового призначення земельної ділянки із земель рекреаційного призначення на землі житлової та громадської забудови і передаючи її після поділу у приватну власність фізичним особам, діяла всупереч приписам законодавства, що підтверджують судові рішення у справі N 1013/4597/2012.
      18.3. З огляду на викладене право дійсного власника - територіальної громади м. Ірпеня - не припинилося з утратою відповідного майна. А тому це право має бути захищене за віндикаційним позовом на підставі статті 388 ЦК України.
      18.4. ТзОВ "Забудова-Д" набуло право власності на спірні земельні ділянки не внаслідок їх продажу під час примусового виконання судового рішення на публічних (прилюдних) торгах, а під час добровільного виконання судового рішення.
      (2) Позиція ТзОВ "Забудова-Д"
      19. У березні 2017 року ТзОВ "Забудова-Д" подало заперечення на заяву про перегляд, які мотивує так:
      19.1. ТзОВ "Забудова-Д" набуло право власності на спірні земельні ділянки у порядку, встановленому для виконання судових рішень.
      19.2. Обставини справи N 367/2022/15-ц відрізняються від обставин справи N 911/263/15, за наслідками розгляду якої 10 травня 2016 року Вищий господарський суд України ухвалив постанову, наведену заявником як приклад неоднакового застосування норм права.
      19.3. Немає невідповідності ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16 листопада 2016 року викладеним у постановах Верховного Суду України, які навів заявник, висновками щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права.
      19.3.1. Ухвала Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 18 січня 2016 року у справі N 6-11667 ск 15 не може бути підтвердженням неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.
      19.3.2. У справі N 367/2022/15-ц підставою для відмови в позові була неможливість витребування спірних земельних ділянок від добросовісного набувача у зв'язку із застосуванням частини другої статті 388 ЦК України. Натомість у наведених вище постановах Верховного Суду України й ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ не застосована така підстава відмови у витребуванні майна в добросовісного набувача як продаж цього майна у порядку, встановленому для виконання судових рішень (частина друга статті 388 ЦК України).
      (2) Доводи інших учасників справи
      20. Інші учасники справи заперечення на заяву про перегляд не подали.
      ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
      (1) Оцінка аргументів учасників справи та висновків судів
      (1.1) Щодо підстав для перегляду судових рішень
      21. Відповідно до статті 353 ЦПК України у редакції, чинній на час подання заяви про перегляд, Верховний Суд України переглядав судові рішення у цивільних справах виключно з підстав і в порядку, встановлених цим кодексом. Згідно з пунктами 1 і 4 частини першої статті 355 ЦПК України у редакції, чинній на час подання заяви про перегляд, підставами для подання заяви про перегляд судових рішень у цивільних справах були: неоднакове застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах; невідповідність судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права.
      (1.1.1) Стосовно невідповідності судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права
      22. Обґрунтовуючи невідповідність ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16 листопада 2016 року у справі N 367/2022/15-ц викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права, заявник надав для порівняння копії постанов Верховного Суду України від 25 січня 2017 року у справі N 916/2131/15, від 18 січня 2017 року у справі N 6-2776 цс 16, від 23 листопада 2016 року у справі N 916/2144/15, від 2 листопада 2016 року у справі N 522/10652/15-ц, від 5 жовтня 2016 року у справі N 916/2129/15, від 3 червня 2015 року у справі N 6-205 цс 15, від 3 червня 2015 року у справі N 6-217 цс 15.
      23. У постанові від 18 січня 2017 року у справі N 6-2776 цс 16 судова палата у цивільних справах Верховного Суду України вказала, що спірне нежитлове приміщення вибуло з комунальної власності Львівської міської ради на підставі рішення суду - ухвали про визнання мирової угоди, яка надалі була скасована. Вказане, на думку суду, підтверджує, що майно вибуло з володіння власника поза його волею, а тому є підстави для витребування цього майна з незаконного володіння відповідача. Отже, у зазначеній справі Верховний Суд України сформулював висновок про застосування припису пункту 3 частини першої статті 388 ЦК України. Проте у справі, яка переглядається, суди встановили інші обставини, що формують зміст правовідносин і впливають на застосування норм матеріального права, а саме те, що земельні ділянки вибули з власності територіальної громади на підставі відповідних рішень органу місцевого самоврядування, які пізніше скасував суд, а не на підставі ухвали про визнання мирової угоди, скасованої надалі судом.
      24. Крім того, надані для порівняння постанови Верховного Суду України від 3 червня 2015 року у справах N 6-205 цс 15 і N 6-217 цс 15 не можуть бути підставою для перегляду ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16 листопада 2016 року, оскільки у зазначених постановах немає висновків про застосування приписів частин першої та другої статті 388 ЦК України, про неправильність застосування яких у справі N 367/2022/15-ц стверджує заявник у заяві про перегляд.
      25. У наданій для порівняння постанові від 25 січня 2017 року у справі N 916/2131/15 за позовом Одеської міської ради, від імені якої в інтересах держави його подав заступник прокурора Одеської області, про витребування майна з незаконного володіння кінцевого набувача Верховний Суд України встановив, що Вищий господарський суд України у постанові від 16 жовтня 2014 року у справі N 916/2545/13 визнав недійсним один з пунктів рішення Одеської міської ради від 14 квітня 2010 року, а також визнав удаваними та недійсними укладені Одеською міською радою у зв'язку з вказаним її рішенням договори дарування і купівлі-продажу.Верховний Суд України у справі N 916/2131/15 дійшов висновку, що оскільки Одеська міська рада розпорядилася комунальним майном не у спосіб та не у межах повноважень, передбачених законом, це майно вибуло з володіння територіальної громади поза її волею, а тому слід залишити в силі рішення суду першої інстанції, який задовольнив позов про витребування майна від кінцевого набувача (аналогічні висновки у подібних правовідносинах Верховний Суд України сформулював у постановах від 23 листопада 2016 року у справі N 916/2144/15, від 2 листопада 2016 року у справі N 522/10652/15-ц і від 5 жовтня 2016 року у справі N 916/2129/15).
      26. Велика Палата Верховного Суду вважає, що є підстави для вирішення питання про усунення невідповідності ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16 листопада 2016 рокуу справі N 367/2022/15-цвикладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах пункту 3 частини першої статті 388 ЦК України.
      (1.1.2) Стосовно неоднакового застосування судами касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах
      27. Обґрунтовуючи неоднакове застосування судами касаційної інстанції приписів пункту 3 частини першої та частини другої статті 388 ЦК України, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, заявник навів постанову Вищого господарського суду України від 10 травня 2016 року у справі N 911/263/15 та ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 18 січня 2016 року у справі N 6-11667 ск 15, в яких, на думку заявника, зазначені приписи застосовані інакше, ніж в ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16 листопада 2016 рокуу справі N 367/2022/15-ц.
      28. Неоднакове застосування одних і тих самих норм матеріального права полягає, зокрема, у такому: у різному тлумаченні судами змісту відповідних норм, що зумовлює відмінність у висновках про наявність чи відсутність суб'єктивних прав та обов'язків учасників певних правовідносин; у різному застосуванні правил вирішення колізій між нормами права з урахуванням їх юридичної сили, а також дії у часі, просторі та за колом осіб; у застосуванні різних норм права для регулювання аналогічних правовідносин або у поширенні дії норми на певні відносини в одних випадках і незастосуванні цієї норми до аналогічних відносин в інших випадках; у різному застосуванні аналогії права чи закону у подібних правовідносинах.
      29. В ухвалі від 18 січня 2016 року у справі N 1522/29456/12 (провадження N 6-11667 ск 15) колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ дійшла висновку, що за змістом частини першої статті 388 ЦК України майно, яке вибуло з володіння власника на підставі рішення суду, ухваленого щодо цього майна, але надалі скасованого, вважається таким, що вибуло з володіння власника поза його волею. Згідно з обставинами зазначеної справи Приморський районний суд м. Одеси у рішенні від 22 червня 2011 року в іншій справі - N 2/1522/7856/11 - задовольнив позов фізичної особи до Одеської міської ради і визнав за позивачем право власності на реконструйовану квартиру. Надалі ця фізична особа відчужила зазначену квартиру за договором купівлі-продажу від 17 жовтня 2011 року іншій фізичній особі, а та продала її на підставі договору купівлі-продажу від 31 серпня 2012 року ще іншій фізичній особі. Апеляційний суд Одеської області 29 лютого 2012 року ухвалив рішення у справі N 2/1522/7856/11 (провадження N 22ц-1590/1371/2012), яким скасував рішення Приморського районного суду м. Одеси від 22 червня 2011 року та відмовив у задоволенні позову про визнання права власності на реконструйовану квартиру. Звертаючись до суду з вимогою про визнання недійсним договору купівлі-продажу від 17 жовтня 2011 року, Одеська міська рада, від імені якої в інтересах держави позов подав заступник прокурора Одеської області, у справі N 1522/29456/12 стверджувала, що рішення Приморського районного суду м. Одеси у рішенні від 22 червня 2011 року у справі N 2/1522/7856/11, яке стало підставою для набуття реконструйованої квартири у власність, було скасоване в апеляційному порядку, а тому відпали підстави відповідно до яких відчужувач набув право власності на відповідне майно.
      30. Велика Палата Верховного Суду вважає, що правовідносини, які виникли між учасниками справи N 6-11667 ск 15, не є подібними до правовідносин учасників справи N 367/2022/15-ц. А тому в останній не може бути прикладом неоднакового застосування судами касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права ухвала Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 18 січня 2016 року у справі N 6-11667 ск 15.
      31. У наданій для порівняння постанові від 10 травня 2016 року у справі N 911/263/15 Вищий господарський суд України, вирішуючи питання щодо застосування статті 388 ЦК України, вказав, що відповідач відчужив нежитлові приміщення, не маючи на це права, оскільки перед тим набув право власності на відповідне нерухоме майно на підставі судового рішення, скасованого надалі через його незаконність. Майно, яке вибуло з володіння власника на підставі рішення суду, ухваленого щодо цього майна, але в подальшому скасованого, слід вважати таким, що вибуло з володіння власника поза його волею. Згідно з обставинами справи N 911/263/15 позивач просив витребувати нерухоме майно з незаконного володіння відповідача, вказуючи на вибуття майна поза волею власника. Суди двох інстанцій відхилили довід відповідача про продаж спірного нерухомого майна у порядку, встановленому рішенням Господарського суду міста Києва від 14 червня 2010 року у справі N 7/807, оскільки у матеріалах справи N 911/263/15 не було доказів реалізації спірного нерухомого майна на публічних (прилюдних) торгах з продажу арештованого майна. Вищий господарський суд України також дійшов висновку, що частина друга статті 388 ЦК України регулює захист прав осіб, які придбали майно на публічних (прилюдних) торгах, проведених у порядку, встановленому для примусового виконання судових рішень.
      32. Велика Палата Верховного Суду вважає, що предмет спору й обставини, які формують зміст правовідносин і впливають на застосування частини другої статті 388 ЦК України, у справах N 911/263/15 і N 367/2022/15-ц є подібними. Проте суди касаційної інстанції у цих справах неоднаково застосували частину другу статті 388 ЦК України, що зумовлює необхідність вирішення заяви про перегляд у відповідній частині.
      (1.2) Щодо відсутності волі територіальної громади на вибуття з її володіння земельних ділянок
      33. Суди першої й апеляційної інстанцій встановили таке:
      33.1. 16 серпня 2012 року Ірпінський міський суд Київської області ухвалив рішення у справі N 1013/4597/2012, згідно з яким у частині, залишеній без змін судом апеляційної інстанції, скасував низку рішень Ірпінської міської ради, які уможливили первинне вибуття спірних земельних ділянок з володіння їхнього власника, зокрема рішень надання дозволу набувачам на виготовлення проектів землеустрою щодо відведення та передання їм цих земельних ділянок і про затвердження зазначених проектів, а також визнав недійсними державні акти, видані набувачам.
      33.2. На підставі договору купівлі-продажу від 7 листопада 2012 року ОСОБА_10 відчужила належну їй на праві власності земельну ділянку площею 0,1000 га з кадастровим номером 3210900000:01:047:0159 ОСОБА_21, про що на державному акті серії ЯМ N 720185, виданому на ім'я ОСОБА_10, зроблена відмітка про перехід права власності до ОСОБА_21 Надалі на підставі договору купівлі-продажу від 22 вересня 2014 року ОСОБА_21 відчужив цю земельну ділянку на користь ОСОБА_3
      33.3. ОСОБА_20 на підставі договору купівлі-продажу від 23 листопада 2012 року відчужив належну йому на праві власності земельну ділянку площею 0,1 га з кадастровим номером 3210900000:01:047:0183 на користь ОСОБА_2. На державному акті, виданому на ім'я ОСОБА_20, зроблена відмітка про перехід прав власності до ОСОБА_2.
      33.4. Відповідно до договорів купівлі-продажу земельних ділянок від 4 листопада 2011 року (реєстрові номери 2401, 2410, 2395, 2416, 2407, 2413 та 2404) ОСОБА_16, ОСОБА_12, ОСОБА_11, ОСОБА_15, ОСОБА_13, ОСОБА_14 і ОСОБА_17 відчужили належні їм земельні ділянки загальною площею 0,1 га кожна з кадастровими номерами 3210900000:01:047:0165, 3210900000:01:047:0166, 3210900000:01:047:0170, 3210900000:01:047:0169, 3210900000:01:047:0164, 3210900000:01:047:0167, 3210900000:01:047:0168 на користь TзOB "ОМ-АРТ".
      33.5. Останнє на підставі заяви N 917 від 12 вересня 2012 року об'єднало придбані ним у відповідачів у справі N 1013/4597/2012 зазначені земельні ділянки та земельну ділянку загальною площею 0,1 га з кадастровим номером 3210900000:01:047:0158, придбану на підставі договору купівлі-продажу від 4 листопада 2011 року (реєстровий N 2398), в одну земельну ділянку з кадастровим номером 3210900000:01:047:0198 загальною площею 0,8 га.
      33.6. На підставі заяви TзOB "ОМ-АРТ" про поділ земельних ділянок N 612 від 18 березня 2013 року земельна ділянка з кадастровим номером 3210900000:01:047:0198 загальною площею 0,8 га була поділена на дві земельні ділянки з кадастровими номерами 3210900000:01:047:0203 і 3210900000:01:047:0202 загальною площею 0,4 га кожна за адресами: АДРЕСА_4 і АДРЕСА_8 відповідно.
      33.7. 25 вересня 2014 року Апеляційний суд Київської області ухвалив рішення у справі N 1013/4597/2012, яким скасував рішення Ірпінського міського суду від 16 серпня 2012 року в частині витребування спірних земельних ділянок з незаконного володіння набувачів, і в цій частині ухвалив нове рішення, яким відмовив у задоволенні вимог прокурора про витребування з незаконного володіння набувачів на користь держави спірних земельних ділянок. В іншій частині рішення суду першої інстанції залишив без змін.
      33.8. 29 травня 2015 року TзOB "ОМ-АРТ" відчужило земельні ділянки з кадастровими номерами 3210900000:01:047:0203 і 3210900000:01:047:0202 на користь TзOB "Забудова-Д" на підставі договорів купівлі-продажу земельних ділянок від 29 травня 2015 року (реєстрові номери 997 і 996).
      33.9. Відповідно до договорів купівлі-продажу земельних ділянок від 15 липня 2011 року та 25 липня 2011 року (реєстрові номери 1354, 1358, 1450, 1458, 1464 і 1446), ОСОБА_9, ОСОБА_8, ОСОБА_7, ОСОБА_5, ОСОБА_4 та ОСОБА_6 відчужили належні їм земельні ділянки загальною площею 0,1 га кожна з кадастровими номерами 3210900000:01:047:0150, 3210900000:01:047:0151, 3210900000:01:047:0149, 3210900000:01:047:0146, 3210900000:01:047:0147, 3210900000:01:047:0148 на користь ОСОБА_1
      33.10. Остання на підставі заяви N 920 від 12 вересня 2012 року об'єднала придбані нею земельні ділянки з кадастровими номерами 3210900000:01:047:0149, 3210900000:01:047:0146, 3210900000:01:047:0147, 3210900000:01:047:0148 в одну земельну ділянку загальною площею 0,4 га з кадастровим номером 3210900000:01:047:0197.
      33.11. Надалі на підставі трьох договорів купівлі-продажу земельних ділянок від 29 травня 2015 року та від 2 червня 2015 року (реєстрові номери 1000, 1007 і 1008 відповідно) ОСОБА_1 відчужила земельні ділянки з кадастровими номерами 3210900000:01:047:0197, 3210900000:01:047:0150 і 3210900000:01:047:0151 на користь TзOB "Забудова-Д".
      33.12. ОСОБА_2, ОСОБА_3 і ТзОВ "Забудова-Д" є добросовісними кінцевими набувачами.
      34. Якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом (пункт 3 частини першої статті 388 ЦК України).
      35. Відповідно до частини першої статті 317 та частини першої статті 319 ЦК України власнику належить, зокрема, право на власний розсуд розпоряджатися своїм майном.
      36. Від імені та в інтересах територіальних громад права суб'єкта комунальної власності здійснюють відповідні ради (частина п'ята статті 16 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні"). Органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (частина друга статті 19 Конституції України).
      37. Органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об'єктами права комунальної власності (частина п'ята статті 60 вказаного Закону).
      38. Міські ради правомочні розглядати і вирішувати питання, віднесені Конституцією України, цим та іншими законами до їх відання (стаття 25 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні").
      39. Виключно на пленарних засіданнях міської ради відповідно до закону приймаються рішення щодо відчуження комунального майна та вирішуються питання регулювання земельних відносин (пункти 30 і 34 статті 26 вказаного Закону).
      40. Оскільки спірні земельні ділянки вибули з комунальної власності на підставі рішень Ірпінської міської ради, скасованих у судовому порядку у справі N 1013/4597/2012 через їх незаконність, волі територіальної громади м. Ірпеня на таке вибуття не було. Вказане узгоджується з висновками Верховного Суду України, викладеними у постановах від 25 січня 2017 року у справі N 916/2131/15, від 23 листопада 2016 року у справі N 916/2144/15, від 2 листопада 2016 року у справі N 522/10652/15-ц і від 5 жовтня 2016 року у справі N 916/2129/15.
      41. Отже, у справі N 367/2022/15-ц суди неправильно застосували пункт 3 частини першої статті 388 ЦК України та дійшли помилкового висновку про наявність волі територіальної громади м. Ірпеня на вибуття спірних земельних ділянок. Враховуючи це, земельні ділянки з кадастровими номерами 3210900000:01:047:0183, кінцевим набувачем якої є ОСОБА_2, 3210900000:01:047:0159, кінцевим набувачем якої є ОСОБА_3, а також 3210900000:01:047: 0197, 3210900000:01:047:0151, 3210900000:01:047:0150, 3210900000:01:047:0203, 3210900000:01:047:0202, кінцевим набувачем яких є ТзОВ "Забудова-Д", вибули з власності територіальної громади м. Ірпеня поза її волею.
      (1.3) Щодо неможливості витребування у добросовісного набувача майна, проданого у порядку, встановленому для виконання судових рішень
      42. Суди першої й апеляційної інстанцій встановили такі обставини:
      42.1. На підставі дозволу Центрального відділу державної виконавчої служби (далі - ВДВС) Чернігівського міського управління юстиції (далі - МУЮ) N 0339/573, виданого 29 травня 2015 року заступником начальника Центрального ВДВС Чернігівського МУЮ Дмитрієвим С.А. в межах виконавчого провадження N 47667710 від 27 травня 2015 року, ТзОВ "ОМ-АРТ" 29 травня 2015 року продало ТзОВ "Забудова-Д" земельні ділянки з кадастровими номерами 3210900000:01:047: 0203 і 3210900000:01:047:0202 на виконання рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 21 квітня 2015 року у справі N 750/3033/15-ц і виконавчого листа, виданого цим судом 8 травня 2015 року. Кошти за ці ділянки у сумі 1 524 938 грн ТзОВ "Забудова-Д" перерахувало на рахунок Центрального ВДВС Чернігівського МУЮ в якості погашення заборгованості перед стягувачем у виконавчому провадженні N 47667710.
      42.2. На підставі дозволу Центрального ВДВС Чернігівського МУЮ N 0339/574, виданого 29 травня 2015 року заступником начальника Центрального ВДВС Чернігівського МУЮ Дмитрієвим С.А. в межах виконавчого провадження N 47677546 від 27 травня 2015 року, ОСОБА_1 29 травня 2015 року та 2 червня 2015 року продала ТзОВ "Забудова-Д" земельні ділянки з кадастровими номерами 3210900000:01:047:0197, 3210900000:01:047:0151 та 3210900000:01:047:0150 на виконання рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 21 квітня 2015 року у справі N 750/3033/15-ц і виконавчого листа, виданого цим судом 8 травня 2015 року. Кошти за ці ділянки у сумі 1 275 062 грн ТзОВ "Забудова-Д" перерахувало на рахунок Центрального ВДВС Чернігівського МУЮ в якості погашення заборгованості перед стягувачем за виконавчим провадженням N 47677546.
      43. Майно не може бути витребувано від добросовісного набувача, якщо воно було продане у порядку, встановленому для виконання судових рішень (частина друга статті 388 ЦК України).
      44. На час виникнення спірних правовідносин умови і порядок виконання рішень судів, які підлягали примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, були визначені у Законі України "Про виконавче провадження" від 21 квітня 1999 року (далі - Закон N 606-XIV) у відповідній редакції.
      45. Звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні та примусовій реалізації (частина перша статті 52 Закону N 606-XIV).
      46. У разі відсутності у боржника коштів та інших цінностей, достатніх для задоволення вимог стягувача, стягнення звертається також на належне боржнику інше майно, за винятком майна, на яке згідно із законом не може бути накладено стягнення (частина п'ята зазначеної статті).
      47. Відповідно до частини першої статті 62 Закону N 606-XIV реалізація арештованого майна, крім майна, вилученого з обігу згідно із законом, та майна, зазначеного в частині восьмій статті 57 цього Закону, здійснюється шляхом його продажу на прилюдних торгах, аукціонах або на комісійних умовах.
      48. З огляду на вказане Велика Палата Верховного Суду вважає, що частина друга статті 388 ЦК України захищає права добросовісного набувача, який придбав майно, примусово реалізоване у порядку, встановленому для примусового виконання судових рішень. Тобто, на підставі частини другої статті 388 ЦК України майно не можна витребувати від добросовісного набувача тоді, коли воно було примусово реалізоване у порядку, встановленому для примусового виконання судових рішень.
      49. Оскільки ТзОВ "Забудова-Д" придбало земельні ділянки не внаслідок їх примусової реалізації на виконання судового рішення, а за домовленістю з ТзОВ "ОМ-АРТ" і ОСОБА_1 та з дозволу Центрального ВДВС Чернігівського МУЮ, Велика Палата Верховного Суду вважає висновки судів про неможливість витребування у ТзОВ "Забудова-Д" спірних земельних ділянок помилковими.
      (1.4) Щодо витребування спірних земельних ділянок
      50. Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів (стаття 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція)).
      51. Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) стаття 1 Першого протоколу до Конвенції закріплює три правила: 1) у першому реченні першого абзацу - загальне правило, що фіксує принцип мирного володіння майном; 2) у другому реченні того ж абзацу - охоплює питання позбавлення майна й обумовлює таке позбавлення певними критеріями; 3) у другому абзаці - визнає право договірних держав, серед іншого, контролювати використання майна в загальних інтересах. Друге та третє правила, які стосуються конкретних випадків втручання у право мирного володіння майном, мають тлумачитися у світлі загального принципу, закладеного у першому правилі (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі "East/West Alliance Limited" проти України" від 23 січня 2014 року (East/West Alliance Limited v. Ukraine, заява N 19336/04), § 166-168).
      52. Критеріями сумісності заходу втручання у право на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції є те, чи ґрунтувалося таке втручання на національному законі, чи переслідувало легітимну мету, що випливає зі змісту вказаної статті, а також, чи є відповідний захід пропорційним легітимній меті втручання у право:
      52.1. Втручання держави у право мирного володіння майном повинно мати нормативну основу у національному законодавстві, останнє - характеризуватися доступністю для заінтересованих осіб, чіткістю, а наслідки його застосування мають бути передбачуваними.
      52.2. Якщо можливість втручання у право мирного володіння майном передбачена законом, Конвенція надає державам свободу розсуду щодо визначення легітимної мети такого втручання: або з метою контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів, або для забезпечення сплати податків, інших зборів чи штрафів.
      52.3. Втручання у право мирного володіння майном, навіть якщо воно здійснюється згідно із законом і з легітимною метою, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не буде встановлений справедливий баланс між інтересами суспільства, пов'язаними з цим втручанням, й інтересами особи, яка зазнає такого втручання. Отже, має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення. Справедливий баланс не буде дотриманий, якщо особа-добросовісний набувач внаслідок втручання в її право власності понесе індивідуальний і надмірний тягар, зокрема, якщо їй не буде надана обґрунтована компенсація чи інший вид належного відшкодування у зв'язку з позбавленням права на майно (див. рішення ЄСПЛ у справах "Рисовський проти України" від 20 жовтня 2011 року (Rysovskyy v. Ukraine, заява N 29979/04), "Кривенький проти України" від 16 лютого 2017 року (Kryvenkyy v. Ukraine, заява N 43768/07)).
      52.4. Порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції ЄСПЛ констатує, якщо хоча б один із зазначених критеріїв не буде дотриманий. І навпаки: встановлює відсутність такого порушення, якщо дотримані всі три критерії.
      53. Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу на те, що у спорах стосовно земель, які перебувають під посиленою правовою охороною держави, остання, втручаючись у право мирного володіння відповідними земельними ділянками з боку приватних осіб, може захищати загальні інтереси, зокрема, у безпечному довкіллі, непогіршенні екологічної ситуації, у використанні власності не на шкоду людині та суспільству (частина третя статті 13, частина сьома статті 41, частина перша статті 50 Конституції України). Ці інтереси реалізуються через цільовий характер використання земельних ділянок (статті 18, 19, пункт "а" частини першої статті 91 ЗК України), які набуваються лише згідно із законом (стаття 14 Конституції України), та через інші законодавчі обмеження. Заволодіння приватними особами такими ділянками всупереч чинному законодавству, зокрема без належного дозволу уповноваженого на те органу, може зумовлювати конфлікт між гарантованим статтею 1 Першого протоколу до Конвенції правом цих осіб мирно володіти майном і правами інших осіб та всього суспільства на безпечне довкілля (пункт 148 постанови Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі N 183/1617/16).
      54. Право власника витребувати незаконно, безпідставно відчужені земельні ділянки, які належали до земель рекреаційного призначення (парку культури та відпочинку "Лісовий"), визначене у чинному законодавстві України. Відповідні приписи стосовно охорони вказаної категорії земель, наслідків порушення заборони на зміну їх цільового призначення і регламентування підстав для витребування з чужого незаконного володіння є доступними, чіткими та передбачуваними.
      55. Враховуючи встановлені у справах N 1013/4597/2012 і N 367/2022/15-ц обставини, висновки судів у справі N 1013/4597/2012 та на наведені вище висновки щодо відсутності волі територіальної громади м. Ірпеня на вибуття з її володіння спірних земельних ділянок і неможливість застосування до вимоги про їх витребування від ТзОВ "Забудова-Д" частини другої статті 388 ЦК України, вимоги прокурора про витребування спірних земельних ділянок від кінцевих набувачів є підставними.
      56. Велика Палата Верховного Суду також зауважує, що з огляду на приписи статей 387 і 388 ЦК України помилковими є висновки суду першої інстанції щодо неможливості витребування власником земельних ділянок, які були поділені та/або об'єднані. Формування земельних ділянок їх володільцем, зокрема внаслідок поділу та/або об'єднання, з присвоєнням їм кадастрових номерів, зміною інших характеристик не впливає на можливість захисту права власності чи інших майнових прав у визначений цивільним законодавством спосіб.
      57. До категорій земель за основним цільовим призначенням належать, зокрема, землі рекреаційного призначення (пункт "ґ" частини першої статті 19 ЗК України).
      58. Відповідно до статті 51 ЗК України до земель рекреаційного призначення належать земельні ділянки зелених зон і зелених насаджень міст та інших населених пунктів, навчально-туристських та екологічних стежок, маркованих трас, земельні ділянки, зайняті територіями будинків відпочинку, пансіонатів, об'єктів фізичної культури і спорту, туристичних баз, кемпінгів, яхт-клубів, стаціонарних і наметових туристично-оздоровчих таборів, будинків рибалок і мисливців, дитячих туристичних станцій, дитячих та спортивних таборів, інших аналогічних об'єктів, а також земельні ділянки, надані для дачного будівництва і спорудження інших об'єктів стаціонарної рекреації.
      59. На землях рекреаційного призначення забороняється діяльність, що перешкоджає або може перешкоджати використанню їх за призначенням, а також негативно впливає або може вплинути на природний стан цих земель (частина третя статті 52 ЗК України).
      60. Згідно зі статтею 1 Закону України від 17 березня 2011 року N 3159-VI "Про мораторій на зміну цільового призначення окремих земельних ділянок рекреаційного призначення в містах та інших населених пунктах", який набрав чинності 13 квітня 2011 року, строком на 5 років запроваджений мораторій на зміну цільового призначення окремих земельних ділянок рекреаційного призначення (земельних ділянок зелених зон і зелених насаджень, а також земельних ділянок об'єктів фізичної культури і спорту) в містах та інших населених пунктах. Завданням цього Закону було запобігання масовим проявам зміни цільового призначення і забудови окремих земельних ділянок рекреаційного призначення незалежно від форми власності в містах та інших населених пунктах (зелених зон, зелених насаджень, об'єктів фізичної культури і спорту), що призводить до погіршення санітарно-гігієнічних, рекреаційних та спортивно-оздоровчих умов життя громадян, а також фізичного і естетичного виховання дітей та молоді.
      61. Той факт, що спірні земельні ділянки належали до земель рекреаційного призначення міста Ірпеня (парку культури та відпочинку "Лісовий"), і на зміну їх цільового призначення поширювалася зазначена заборона, встановили суди у справі N 1013/4597/2012. Зокрема, вони вказали, що рекреаційна територія між АДРЕСА_1, Чехова, Українська та АДРЕСА_2 була утворена за рішенням Ірпінської міської ради ще у 2003 році. І ця рада у спосіб, передбачений статтями 20, 50-52, 123 ЗК України, віднесла спірні земельні ділянки до земель рекреаційного призначення шляхом прийняття відповідних рішень.
      62. У цій справі загальний інтерес у контролі за використанням спірних земельних ділянок за цільовим призначенням для гарантування безпечності довкілля та непогіршення екологічної ситуації, тобто загальний інтерес у збереженні парку культури та відпочинку "Лісовий" на землях рекреаційного призначення, переважає приватний інтерес кінцевих набувачіву збереженні за ними права на спірні земельні ділянки для будівництва й обслуговування житлових будинків, господарських будівель і споруд на шкоду вказаному загальному інтересу. Менш обтяжливого засобу забезпечення означеного контролю за користування майном в обставинах цієї справи немає.
      63. Крім того, зважаючи на особливості принципів диспозитивності та змагальності у цивільному процесі України, у цій справі неможливо вирішити питання щодо належної компенсації кінцевим набувачам з огляду на те, що останні розпорядилися їхніми процесуальними правами, не заявили відповідні зустрічні позови, а суд не має можливості розглянути не ініційовані сторонами питання та самостійно збирати докази для встановлення розміру означеної компенсації. Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на те, що ЦК України визначає механізм повного відшкодування заподіяних кінцевим набувачам збитків. Так, з урахуванням приписів частин третьої і четвертої статті 390 ЦК України кінцеві набувачі, які не заявили зустрічні позови у справі N 367/2022/15-ц, можуть заявити до власника земельних ділянок позов про відшкодування здійснених з часу, з якого власникові належить право на їх повернення, необхідних витрат на утримання та збереження витребуваних земельних ділянок, а у разі здійснення поліпшень цих ділянок, які не можна відокремити від них без завдання їм шкоди, - позов про відшкодування здійснених витрат у сумі, на яку збільшилася вартість земельних ділянок. Крім того, кінцеві набувачі, із власності яких витребовуються земельні ділянки, також не позбавлені можливості відновити їхні права на підставі частини першої статті 661 ЦК України, пред'явивши вимогу до осіб, в яких вони придбали ці ділянки, про відшкодування збитків.
      64. У суді першої інстанції до ухвалення рішення у справі ТзОВ "Забудова-Д" подало заперечення, в яких, зокрема, заявило про застосування позовної давності (т. 3, а. с. 1-5). Тоді як відповідачі ОСОБА_2 і ОСОБА_3 про застосування позовної давності у суді першої інстанції до винесення ним рішення не заявляли ні у запереченнях на позов (т. 2, а. с. 50-59, 60-66), мотивованих добросовісністю набуття відповідних земельних ділянок і законністю їхнього відчуження Ірпінською міською радою саме як ділянок для житлової та громадської забудови, ні під час судових засідань 11 та 25 листопада 2015 року (т. 2, а. с. 212-213; т. 3, а. с. 24-27), 4 червня та 2 листопада 2015 року (т. 1, а. с. 204-205, т. 2, а. с. 143-144), в яких брали участь представники зазначених відповідачів.
      65. Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частини третя та четверта статті 267 ЦК України).
      66. Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу на те, що для цілей застосування частин третьої та четвертої статті 267 ЦК України поняття "сторона у спорі" може не бути тотожним за змістом поняттю "сторона у цивільному процесі": сторонами в цивільному процесі є такі її учасники як позивач і відповідач, тоді як сторонами у спорі є належний позивач і той належний відповідач, до якого звернута відповідна матеріально-правова вимога позивача.Успорі з декількома належними відповідачами, в яких немає солідарного обов'язку (до яких не звернута солідарна вимога), один з них може заявити суду про застосування позовної давності тільки щодо тих вимог, які звернуті до нього, а не до інших відповідачів. Останні не позбавлені, зокрема, прав визнати ті вимоги, які позивач ставить до них, чи теж заявити про застосування до цих вимог позовної давності. Для застосування позовної давності за заявою сторони у спорі суд має дослідити питання її перебігу окремо за кожною звернутою до цієї сторони позовною вимогою, і залежно від установленого дійти висновку про те, чи спливла позовна давність до відповідних вимог (пункти 138-140 постанови Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі N 183/1617/16).
      67. Отже, дійшовши висновку про наявність підстав для витребування спірних земельних ділянок у добросовісних кінцевих набувачів, необхідно дослідити питання перебігу позовної давності за вимогою про витребування таких ділянок від ТзОВ "Забудова-Д", оскільки воно заявило про застосування позовної давності у суді першої інстанції. Проте останній, вважаючи позов необґрунтованим у цілому, висновків щодо застосування до спірних правовідносин позовної давності не робив, момент, з якого стало чи мало стати відомо про порушення права позивача, не встановлював. Факти, необхідні для вирішення питання про застосування позовної давності до вимоги про витребування спірних земельних ділянок у ТзОВ "Забудова-Д", відсутні і в рішеннях судів апеляційної та касаційної інстанцій з огляду на їхні висновки про відмову у позові.
      68. Враховуючи наведені вище помилки, допущені судами у справі N 367/2022/15-ц щодо застосування норм матеріального права, відсутність у Великої Палати Верховного Суду процесуальної можливості встановлювати фактита досліджувати докази, Велика Палата Верховного Суду не може перевірити доводи ТзОВ "Забудова-Д" щодо застосування позовної давності, а тому й ухвалити законне та обґрунтоване нове судове рішення у частині вимоги витребувати на користь територіальної громади м. Ірпеня в особі Ірпінської міської ради з незаконного володіння TзOB "Забудова-Д" земельні ділянки з кадастровими номерами 3210900000:01:047:0150, 3210900000:01:047:0151, 3210900000:01:047:0197, 3210900000:01:047:0202 і земельні ділянки з кадастровими номерами 3210900000:01:047:0164, 3210900000:01:047:0165, 3210900000:01:047:0166, які ввійшли до складу земельної ділянки з кадастровим номером 3210900000:01:047:0203.
      (1.5) Щодо визнання недійсними державних актів і свідоцтв про право власності
      69. Позивач також заявляв вимоги про визнання недійсними державного акта серії ЯМ N 415252, виданого на ім'я ОСОБА_20, з відміткою про перехід права власності до ОСОБА_2, державного акта серії ЯМ N 720185, виданого на ім'я ОСОБА_10, з відміткою про перехід права власності до ОСОБА_21, державних актів серії ЯМ N 942928, серії ЯМ N 942926 і серії ЯМ N 942927, виданих на ім'я ОСОБА_1, і про визнання недійсними свідоцтв про право власності N 26523045 та N 26523999, виданих на ім'я TзOB "ОМ-АРТ".
      70. Суд першої інстанції дійшов висновку про безпідставність всіх заявлених у цій справі вимог. Залишаючи його рішення без змін, суд апеляційної інстанції вказав, що згідно з рішенням Ірпінського міського суду Київської області від 16 серпня 2012 року у справі N 1013/4597/2012 уже визнані недійсними державні акти серії ЯМ N 720185 та серії ЯМ N 415252, видані на ім'я ОСОБА_10 та ОСОБА_20 (які позивач також просив визнати недійсними у справі N 367/2022/15-ц), а також визнані недійсними державні акти, видані на ім'я фізичних осіб, які відчужили належні їм земельні ділянки на користь ТзОВ "ОМ-АРТ" і ОСОБА_1. Окрім того, апеляційний суд дійшов висновку, що визнання недійсними державних актів та свідоцтв про право власності, виданих на підставі наступних після отримання набувачами земельних ділянок договорів купівлі-продажу земельних ділянок, не є належним способом захисту прав позивача. Вказані висновки суд касаційної інстанції не спростував.
      71. Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на те, що власник з дотриманням вимог статей 387 і 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування оспорювання наступних рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника (див. пункт 147 постанови Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі N 183/1617/16).
      72. З огляду на вказане, оскільки у справі N 1013/4597/2012 були скасовані первинні підстави вибуття спірних земельних ділянок із володіння територіальної громади м. Ірпеня, а для вирішення питання про задоволення вимоги про їх витребування не є ефективним способом захисту права власника оспорювання державних актів і свідоцтв, що посвідчують відповідне право, Велика Палата Верховного Суду вважає, що суди дійшли по суті правильних висновків про те, що не можуть бути задоволені вимоги про визнання недійсними свідоцтв про право власності та державних актів.
      (1.6) Щодо скасування рішень про державну реєстрацію прав
      73. Позивач просив скасувати рішення про державну реєстрацію прав:
      73.1. N 15964504 від 22 вересня 2014 року про державну реєстрацію права власності ОСОБА_3 на земельну ділянку з кадастровим номером 3210900000:01:047:0159.
      73.2. N 21754868 від 2 червня 2015 року про державну реєстрацію права власності ТзОВ "Забудова-Д" на земельну ділянку з кадастровим номером 3210900000:01:047:0150.
      73.3. N 21754911 від 2 червня 2015 року про державну реєстрацію права власності ТзОВ "Забудова-Д" на земельну ділянку з кадастровим номером 3210900000: 01:047:0151.
      73.4. N 21712411 від 29 травня 2015 року про державну реєстрацію права власності ТзОВ "Забудова-Д" на земельну ділянку з кадастровим номером 3210900000:01: 047: 0197.
      73.5. N 21712152 від 29 травня 2015 року про державну реєстрацію права власності ТзОВ "Забудова-Д" на земельну ділянку з кадастровим номером 3210900000:01: 047:0202.
      73.6. N 21712277 від 29 травня 2015 року про державну реєстрацію права власності ТзОВ "Забудова-Д" на земельну ділянку з кадастровим номером 3210900000:01:047:0203.
      73.7. Суди першої й апеляційної інстанцій вважали, що оскільки рішення про державну реєстрацію прав, які позивач просить скасувати, приймали приватні нотаріуси на підставі посвідчених ними договорів купівлі-продажу земельних ділянок та на виконання вимог Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", а ці договори суд не визнав недійсними, немає підстав для скасування вищевказаних рішень про державну реєстрацію прав.
      74. Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на те, що рішення суб'єкта державної реєстрації прав про державну реєстрацію прав із внесенням відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно вичерпує свою дію. А тому після внесення такого запису скасування зазначеного рішення не може бути належним способом захисту права або інтересу позивача. За певних умов таким належним способом може бути скасування запису про проведену державну реєстрацію права (див. пункт 5.17 постанови від 4 вересня 2018 року у справі N 915/127/18). Проте у випадку, коли заявлена вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, скасування запису про проведену державну реєстрацію права також не є належним способом захисту прав позивача.
      75. Так, однією з підстав державної реєстрації права власності на нерухоме майно є рішення суду, яке набрало законної сили, щодо права власності на це майно (пункт 9 частини першої статті 27 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень"). Рішення суду про витребування нерухомого майна з чужого незаконного володіння є таким рішенням і передбачає внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Таке рішення суду є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно, зареєстроване у цьому реєстрі за відповідачем (див. пункт 144 постанови Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі N 183/1617/16).
      76. З огляду на наведене, враховуючи те, що позивач заявив вимоги про витребування із незаконного володіння ОСОБА_3 земельної ділянки з кадастровими номером 3210900000:01:047:0159, із незаконного володіння ОСОБА_2 - земельної ділянки з кадастровим номером 3210900000:01:047:0183, із незаконного володіння ТзОВ "Забудова-Д" - земельних ділянок з кадастровими номерами 3210900000:01:047:0150, 3210900000:01:047:0151, 3210900000:01:047:0197, 3210900000:01:047:0202, а також земельних ділянок з кадастровими номерами 3210900000:01:047:0164, 3210900000:01:047:0165, 3210900000:01:047:0166, які ввійшли до складу земельної ділянки з кадастровим номером 3210900000:01:047:0203, Велика Палата Верховного Суду вважає, що суди дійшли по суті правильних висновків про те, що не може бути задоволена вимога про скасування рішень про державну реєстрацію прав.
      (2) Висновки за результатами розгляду заяви про перегляд
      (2.1) Щодо суті заяви про перегляд
      77. Згідно з пунктом 1 частини першої статті 3603 ЦПК України у редакції, чинній на час звернення із заявою про перегляд, за наслідками її розгляду більшістю голосів від складу суду приймається постанова, зокрема, про часткове задоволення заяви.
      78. Відповідно до частини першої статті 3604 ЦПК України у вказаній редакції Верховний Суд України задовольняє заяву за наявності однієї з підстав, передбачених частиною першою статті 355 цього кодексу.
      79. За наявності підстав, передбачених пунктами 1, 2 і 4 частини першої статті 355 ЦПК України, суд має право у разі неправильного застосування судом (судами) норми матеріального права, що призвело до неправильного вирішення спору, скасувати судове рішення (судові рішення) й ухвалити нове судове рішення чи змінити судове рішення (підпункт "а" пункту 2 частини першої статі 3604 ЦПК України).
      80. Відповідно до підпункту 1 пункту 1 розділу XIII "Перехідні положення" ЦПК України у редакції Закону України N 2147-VIII заяви про перегляд судових рішень Верховним Судом України, які подані та розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діяли до 15 грудня 2017 року.
      81. Відсутність у Верховного Суду України можливості встановлювати обставини справи, збирати та перевіряти докази і надавати їм оцінку при розгляді заяв про перегляд за правилами ЦПК України у редакції, чинній до 15 грудня 2017 року, та допущені судами порушення, які не дозволили ухвалити нове рішення у справі, мало наслідком скасування судових рішень та передання справи на новий розгляд до суду першої інстанції (див., зокрема, постанови Верховного Суду України від 12 квітня 2017 року у справі N 442/8157/15-ц, від 31 травня 2017 року у справі N 638/6982/15-ц, від 16 серпня 2017 року у справі N 6-2667цс16). Крім того, Велика Палата Верховного Суду за наслідками розгляду заяв про перегляд також скасовувала судові рішення та передавала справи на новий розгляд до суду першої інстанції (див., наприклад, постанови від 22 травня 2018 року у справі N 469/1203/15-ц, від 22 травня 2018 року у справі N 369/6892/15-ц, від 30 травня 2018 року у справі N 367/2271/15-ц).
      82. Враховуючи те, що підстави, передбачені пунктами 1 і 4 частини першої статті 355 ЦПК України у зазначеній редакції, підтвердилися, Велика Палата Верховного Суду вважає, що заява про перегляд є частково обґрунтованою. Тому з огляду на відсутність у Великої Палати Верховного Суду процесуальної можливості встановлювати факти та досліджувати докази, ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16 листопада 2016 року, ухвалу Апеляційного суду Київської області від 16 лютого 2016 року та рішення Ірпінського міського суду Київської області від 25 листопада 2015 року слід: скасувати у частині відмови у задоволенні вимоги про витребування спірних земельних ділянок від ТзОВ "Забудова-Д", а справу у цій частині передати на новий розгляд до суду першої інстанції для вирішення питання про застосування позовної давності до зазначеної вимоги; скасувати у частині відмови у задоволенні вимог до ОСОБА_2 і ОСОБА_3 про витребування земельних ділянок; у цій частині ухвалити нове рішення про задоволення позову; залишити в силі в іншій частині.
      (3) Висновки щодо застосування норм права
      83. Майно не може бути витребувано від добросовісного набувача, якщо воно було продане у порядку, встановленому для виконання судових рішень (частина друга статті 388 ЦК України).
      84. На підставі частини другої статті 388 ЦК України майно не можна витребувати від добросовісного набувача тоді, коли воно було примусово реалізоване у порядку, встановленому для примусового виконання судових рішень.
      З огляду на наведене, керуючись підпунктами 1 та 2 пункту 1 розділу XIII "Перехідні положення" ЦПК України у редакції Закону України N 2147-VIII, пунктами 1, 4 частини першої статті 355, пунктом 1 частини першої статті 3603, частиною першою статті 3604 ЦПК України у редакції, чинній до 15 грудня 2017 року, Велика Палата Верховного Суду
      ПОСТАНОВИЛА:
      1. Заяву заступника Генерального прокурора України задовольнити частково.
      2. Ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16 листопада 2016 року, ухвалу Апеляційного суду Київської області від 16 лютого 2016 року та рішення Ірпінського міського суду Київської області від 25 листопада 2015 року:
      2.1. Скасувати у частині відмови у задоволенні вимог до ОСОБА_3 та ОСОБА_2 про витребування земельних ділянок; у цій частині ухвалити нове рішення про задоволення позову:
      витребувати у ОСОБА_3 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1; адреса: АДРЕСА_6) на користь територіальної громади м. Ірпеня в особі Ірпінської міської ради Київської області (ідентифікаційний код юридичної особи 33800777, адреса: вул. Шевченка, 2-А, м. Ірпінь, Київська обл.) земельну ділянку, яка розташована за адресою: АДРЕСА_4, кадастровий номер 3210900000:01:047:0159, площею 0,1 га;
      витребувати у ОСОБА_2 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2; адреса: АДРЕСА_7) на користь територіальної громади м. Ірпеня в особі Ірпінської міської ради Київської області (ідентифікаційний код юридичної особи 33800777, адреса: вул. Шевченка, 2-А, м. Ірпінь, Київська обл.) земельну ділянку, яка розташована за адресою: АДРЕСА_2, кадастровий номер 3210900000:01:047:0183, площею 0,1 га.
      2.2. Скасувати у частині відмови у задоволенні вимог до Товариства з обмеженою відповідальністю "Забудова-Д" про витребування на користь територіальної громади м. Ірпеня в особі Ірпінської міської ради Київської області із незаконного володіння Товариства з обмеженою відповідальністю "Забудова-Д" земельних ділянок з кадастровими номерами 3210900000:01:047:0150, 3210900000:01:047:0151, 3210900000:01:047:0197, 3210900000:01:047:0202, а також земельних ділянок з кадастровими номерами 3210900000:01:047:0164, 3210900000:01:047:0165, 3210900000:01:047:0166, які ввійшли до складу земельної ділянки з кадастровим номером 3210900000:01:047:0203; справу у цій частині направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
      2.3. Залишити в силі в іншій частині.
      Суддя-доповідач Д.А. Гудима Судді: Н.О. Антонюк В.С. Князєв С.В. Бакуліна Л.М. Лобойко В.В. Британчук Н.П. Лященко Ю.Л. Власов О.Б. Прокопенко М.І. Гриців В.В. Пророк Ж.М. Єленіна Л.І. Рогач О.С. Золотніков В.Ю. Уркевич О.Г. Яновська
    • By ANTIRAID
      Державний герб України
      КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
      Головуючий у суді першої інстанції: Піхур О.В.
      Єдиний унікальний номер справи № 761/27932/15-ц
      Апеляційне провадження № 22-ц/824/8811/2019
      ПОСТАНОВА
      ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
      06 серпня 2019 року м. Київ 
      Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
      головуючого судді - Мережко М.В.,
      суддів - Кашперської Т.Ц., Фінагеєва В.О.,
       секретар -Тютюнник О.І.,
      Розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» на рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 26 березня 2019 року у справі за позовом ОСОБА_1 до акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» про стягнення грошових коштів за договором.
      Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, -
      в с т а н о в и в :
      У вересні 2015 року ОСОБА_1 (далі - позивач) подав до Апеляційного суду міста Києва позов до публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк», правонаступником якого є акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк», (далі - відповідач) про стягнення грошових коштів за договорами.
      В обґрунтування своїх вимог зазначав, що 12 листопада 2012 року між ОСОБА_1 та ПАТ КБ «ПриватБанк» було укладено договір банківського строкового вкладу (депозиту) в іноземній валюті - Договір №SAMDN80000730541037 про банківський строковий вклад (депозит) «Депозит VIР на 6 міс» на 6 місяців в іноземній валюті із сумою вкладу 155 538,95 доларів США по 12 травня 2013 року включно, за умовами якого банк відкриває особовий рахунок № НОМЕР_1 , на який зараховується вклад, на суму вкладу нараховуються відсотки за ставкою 9% річних, відсотки по вкладу зараховуються на рахунок № НОМЕР_2 , період нарахування відсотків на вклад - 1 місяць. Пунктом 3 договору передбачено право позивача здійснювати поповнення вкладу. Згідно п. 2 договору, нарахування відсотків на суму вкладу починається з наступного дня після надходження коштів в Банк і здійснюється за кожен календарний день. По закінченню кожного повного місяця з моменту укладення договору, в перший робочий день, наступний за датою оформлення договору, після 15:00 нараховані відсотки заховуються на рахунок № НОМЕР_2 .
      На виконання умов договору, позивач вніс кошти на депозит у сумі 155 538,95 доларів США. В подальшому 19 лютого 2013 року позивач через касу Банку вніс 10 000 доларів США в рахунок поповнення вкладу. Крім того позивачем знімались нараховані відсотки по вкладу з рахунку № НОМЕР_2 та вносились на рахунок основної суми вкладу.
      Таким чином, сума коштів, внесених позивачем на депозит за Договором №SAMDN80000730541037 станом на 13 лютого 2014 року становить 183 774,12 доларів США. Останній строк пролонгації розпочався 17 травня 2015 року.
      Крім цього, 27 листопада 2012 року між ОСОБА_1 та ПАТ КБ «ПриватБанк» було укладено договір банківського строкового вкладу (депозиту) в національній валюті - Договір №SAMDN01000730954856 про банківський строковий вклад (депозит) «Депозит VIР» на 6 місяців в національній валюті із сумою вкладу 237 000 грн. по 27 травня 2013 року включно, за яким банк відкриває особовий рахунок № НОМЕР_3 , на який зараховується вклад, на суму вкладу нараховуються відсотки за ставкою 17% річних, відсотки по вкладу зараховуються на рахунок № НОМЕР_4 , період нарахування відсотків на вклад - 1 місяць. Пунктом 3 договору передбачено право позивача здійснювати поповнення вкладу. Згідно п. 2 Договору, нарахування відсотків на суму вкладу починається з наступного дня після надходження коштів в Банк і здійснюється за кожен календарний день. По закінченню кожного повного місяця з моменту укладення договору, в перший робочий день, наступний за датою оформлення Договору, після 15:00 нараховані відсотки зараховуються на рахунок № НОМЕР_4 .
      На виконання умов Договору, Позивач вніс кошти на депозит у сумі 237 000 грн. В подальшому в рахунок поповнення вкладу позивачем було внесено: 07 грудня 2012 року - 50 000 грн., 12 грудня 2012 року - 60 000 грн., 14 грудня 2012 року - 116000 грн., 18 грудня 2012 року - 30 000 грн., 15 січня 2013 року - 100 000 грн., 21 січня 2013 року - 51 500 грн., 15 травня 2013 року - 150 000 грн., 21 січня 2014 року - 40 000 грн. Крім того позивачем знімались нараховані відсотки по вкладу з рахунку № НОМЕР_4 та вносились на рахунок основної суми вкладу.
      Таким чином, сума коштів, внесених позивачем на депозит за Договором №SAMDN01000730954856 станом на 28 лютого 2014 року становить 927 914,26 грн.
      Пунктом 7 договору передбачено, що у разі, якщо в строк не пізніше дня закінчення строку вкладу клієнт не заявив до банку про повернення вкладу дійсний договір пролонгується ще на один строк. Договір пролонгував ся неодноразово без явки клієнта. При цьому новий строк вкладу починається з наступного за датою закінчення попереднього строку вкладу. Останній строк пролонгації Договору №SAMDN80000730541037 розпочався 01 червня 2015 року. Отже, між позивачем та банком було укладено договір банківського строкового вкладу (депозиту) в іноземній валюті та договір банківського строкового вкладу (депозиту) в національній валюті. Строк дії вказаних договорів завершується відповідно 17 листопада 2015 року та 01 листопада 2015 року.
      ОСОБА_1 вказував, що 5 березня 2014 року звернувся до банку з проханням перевести обслуговування його вкладів в одне з відділень банку у м. Києві, але йому було відмовлено без пояснення будь-яких причин.
      В червні 2015 року позивач звернувся до банку вже з письмовою заявою, в якій просив надати йому можливість користуватися належними йому грошовими коштами, які були внесені за вищезазначеними договорами банківського вкладу.
      У відповідь від банку на дану заяву прийшов лист від 05 червня 2015 року, яким було відмовлено у наданні коштів, у зв`язку з припиненням Банком своєї діяльності на території Автономної республіки Крим.
      Згідно з наданою банком Довідкою №1290759 станом на 12 березня 2014 року залишок грошових коштів на рахунку № НОМЕР_1 становить 183 774,12 доларів США, на рахунку № НОМЕР_3 - 927 914,26 грн.
      ОСОБА_1 зазначав, що 21 серпня 2015 року направив до банку заяву про дострокове розірвання договорів та виплату належних йому коштів, але відповіді від банку до цього часу так і не було отримано. Тобто, на даний час, кошти, внесені на депозит та нараховані на них відсотки за Договором №SAMDN80000730541037 та за Договором №SAMDN01000730954856 залишаються невиплаченими відповідачем. Позивач вважає, що в порушення умов, визначених депозитними договорами, банк не виконав своїх зобов`язань, грошові кошти не повернув і не сплатив відсотки за користування вкладом, вимоги позивача про повернення коштів були залишені без задоволення.
      На підставі викладеного позивач, з урахуванням подальшого збільшення позовних вимог, просив суд стягнути з відповідача кошти:
      за депозитним Договором №SAMDN01000730954856 від 27 листопада 2012 року у розмірі 1 622 206,39 грн., а саме: 927 914,26 грн. - сума вкладу, 249 073,59 грн. - сума ненарахованих та невиплачених відсотків, 93 274,45 грн. - 3% річних, 351 943,12 грн. - інфляційні втрати;
      за депозитним Договором №SAMDN80000730541037 від 12 листопада 2012 року у розмірі 230 289,74 грн., а саме: 183 774,12 доларів США - сума вкладу, 28 042,54 доларів США - сума ненарахованих та невиплачених відсотків, 18 473,45 доларів США - 3% річних;
      стягнути моральну шкоду в розмірі 50000,00 грн.
      Ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 04 вересня 2015 року визначено підсудність позовної заяви ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» про стягнення грошових коштів за договорами Шевченківському районному суду м. Києва.
      Під час розгляду справи в суді першої інстанції позивач ОСОБА_1 18 жовтня 2018 року подав заяву про збільшення позовних вимог. Просив стягнути з відповідача на його користь за договором №SAMDN01000730954856 від 27 листопада 2012 року заборгованість у розмірі 1 622 206,39 грн., а саме:
      927914,26 грн - сума вкладу,
      217 855,97 грн - сума не нарахованих та невиплачених відсотків з урахуванням щомісячної капіталізації за цілу кількість мінімальних строків до подачі позовної заяви за період із 01 березня 2014 року по 31 травня 2015 року ( 456 днів , 17 % ),
      31 218 ,59 грн - сума не нарахованих та невиплачених відсотків за період із 01 червня 2015 року по 11 жовтня 2018 року (1 229 днів, 1%),
      93 274,45 грн. - 3% річних за період із 06 червня 2015 року по 11 жовтня 2018 року (з наступного дня після відмови Банку у видачі коштів, 1224 дні, 3 %) ,
      351943,12 грн. - інфляційні втрати;
      за депозитним Договором №SAMDN80000730541037 від 12 листопада 2012 року заборгованість у розмірі 230289,74 грн, а саме:
      183 774,12 доларів США - сума вкладу,
      21 784 ,15 доларів США - сума ненарахованих та невиплачених відсотків з урахуванням щомісячної капіталізації за цілу кількість мінімальних строків до подачі позовної заяви за період із 14 лютого 2014 року по 16 травня 2015 року (456 днів, 9 %),
      6258,39 доларів США - сума не нарахованих та невиплачених відсотків за період із 17 травня 2015 року по 11 жовтня 2018 року ( 1 244 дні , 1 %),
      18 473,45 доларів США - 3% річних; (з наступного дня після відмови Банку у видачі коштів, за період із 06 червня 2015 року по 11 жовтня 2018 року , 1224 дні , 3 % ),
      стягнути моральну шкоду в розмірі 50 000 грн.(т.2 а.с. 33-36).
      Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 04 грудня 2018 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті в загальному позовному провадженні .
      Рішенням Шевченківського районного суду Київської області від 26 березня 2019 року позов задоволено частково.
      Стягнуто з АТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 грошові кошти за договором №SAMDN01000730954856 від 27 листопада 2012 року у розмірі 1 622 206,39 грн.
      Стягнуто з Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» в дохід держави судові витрати в розмірі 6890 грн.
      В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено
      Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 04 квітня 2019 року виправлено описку в тексті вступної та резолютивної частини проголошеного та повного тексту рішення.
      Викладено резолютивну частину проголошеного та повного тексту рішення наступного змісту «Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_5 ) до Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» (м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, 50, код ЄДРПОУ 14360570) про стягнення грошових коштів за договорами - задовольнити частково.
      Стягнути з Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 грошові кошти за договором №SAMDN01000730954856 від 27 листопада 2012 року у розмірі 1622206,39 грн.
      Стягнути з Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 грошові кошти за договором №SAMDN80000730541037 від 12 листопада 2012 року у розмірі 230289,74 доларів США .
      Стягнути з Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» в дохід держави судові витрати в розмірі 6890,00 грн.
      В задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.»
      Не погоджуючись із таким рішенням суду першої інстанції відповідач АТ КБ « ПРИВАТБАНК» подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду скасувати і ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.
      В апеляційній скарзі вказує, що судом неповно з`ясовані обставини, що мають значення для вирішення справи, що суд не перевірив та не відобразив у рішенні суду результати оцінки договорів, квитанцій про внесення грошових коштів, встановив обставини без належної перевірки та надання правової оцінки.
      Зазначає, що строки дії договорів закінчились ще до моменту припинення роботи Кримської філії на території АР Крим, і наявність оригіналів договорів та квитанцій на руках у позивача, на думку апелянта, не доводить факт порушення відповідачем умов договору щодо повернення грошових коштів.
      Крім того апелянт вважає безпідставним нарахування відсотків, та трьох процентів річних . 
      У відзиві на апеляційну скаргу представник позивача ОСОБА_1 - адвокат Кравець Р.Ю. вказує, що апеляційна скарга є безпідставною. Рішення суду ухвалене на підставі належних та допустимих доказів, є законним та обґрунтованим. Тому підстави для його скасування чи зміни відсутні. Просить залишити судове рішення без змін, а скаргу - без задоволення
      Апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
      Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
      Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
      Згідно зі ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
      Відповідно до ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності
      За правилами ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість:
      1) керує ходом судового процесу;
      2) сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами;
      3) роз`яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов`язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій;
      4) сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом;
      5) запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов`язків.
      Відповідно до ст. 1058 ЦК України за договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов`язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором.
      Договір банківського вкладу, в якому вкладником є фізична особа, є публічним договором (стаття 633 цього Кодексу).
      До відносин банку та вкладника за рахунком, на який внесений вклад, застосовуються положення про договір банківського рахунка (глава 72 цього Кодексу), якщо інше не встановлено цією главою або не випливає із суті договору банківського вкладу. 
      Як встановлено судом першої інстанції,12 листопада 2012 року між ОСОБА_1 та ПАТ КБ «ПриватБанк» було укладено договір банківського строкового вкладу (депозиту) в іноземній валюті - Договір №SAMDN80000730541037 про банківський строковий вклад депозит) «Депозит VIР на 6 міс» на 6 місяців в іноземній валюті із сумою вкладу 155538,95 доларів США по 12 травня 2013 року включно. За умовами договору банк відкриває особовий рахунок № НОМЕР_1 , на який зараховується вклад, на суму вкладу нараховуються відсотки за ставкою 9% річних, відсотки по вкладу зараховуються на рахунок № НОМЕР_2 , період нарахування відсотків на вклад - 1 місяць (т.1, а.с. 13).
      Пунктом 3 договору передбачено право позивача здійснювати поповнення вкладу.
      Згідно з п. 2 договору, нарахування відсотків на суму вкладу починається з наступного дня після надходження коштів в Банк і здійснюється за кожен календарний день. По закінченню кожного повного місяця з моменту укладення договору, в перший робочий день, наступний за датою оформлення договору, після 15:00 нараховані відсотки зараховуються на рахунок № НОМЕР_2 . На виконання умов договору, позивач вніс кошти на депозит у сумі 155 538,95 доларів США.
      В подальшому 19 лютого 2013 року позивач через касу Банку вніс 10 000 доларів США в рахунок поповнення вкладу. Крім того позивачем знімались нараховані відсотки по вкладу з рахунку № НОМЕР_2 та вносились на рахунок основної суми вкладу.
      Отже, сума коштів, внесених позивачем на депозит за Договором №SAMDN80000730541037 станом на 13 лютого 2014 року становить 183 774,12 доларів США. Вказані обставини підтверджуються випискою щодо руху коштів на рахунку за період з 01 березня 2007 року по 12 березня 2014 року та довідкою ПриватБанку №1290759 від 12 березня 2014 року (т.1, а.с. 15, 19).
      Останній строк пролонгації розпочався 17 травня 2015 року.
      Також встановлено, що 27 листопада 2012 року між ОСОБА_1 та ПАТ КБ «ПриватБанк» було укладено договір банківського строкового вкладу (депозиту) в національній валюті - Договір №SAMDN01000730954856 про банківський строковий вклад (депозит) «Депозит VIР» на 6 місяців в національній валюті із сумою вкладу 237 000 грн по 27 травня 2013 року включно, за яким банк відкриває особовий рахунок № НОМЕР_3 , на який зараховується вклад, на суму вкладу нараховуються відсотки за ставкою 17% річних, відсотки по вкладу зараховуються на рахунок № НОМЕР_4 , період нарахування відсотків на вклад - 1 місяць (т.1, а.с. 14).
      Пунктом 3 договору передбачено право позивача здійснювати поповнення вкладу.
      Згідно п. 2 Договору, нарахування відсотків на суму вкладу починається з наступного дня після надходження коштів в Банк і здійснюється за кожен календарний день. По закінченню кожного повного місяця з моменту укладення договору, в перший робочий день, наступний за датою оформлення Договору, після 15:00 нараховані відсотки зараховуються на рахунок № НОМЕР_4 .
      На виконання умов Договору, Позивач вніс кошти на депозит у сумі 237 000 грн. В подальшому в рахунок поповнення вкладу позивачем було внесено: 07 грудня 2012 року - 50 000 грн., 12 грудня 2012 року - 60 000 грн., 14 грудня 2012 року - 116000 грн., 18 грудня 2012 року - 30 000 грн., 15 січня 2013 року - 100 000 грн., 21 січня 2013 року - 51 500 грн., 15 травня 2013 року - 150 000 грн., 21 січня 2014 року - 40 000 грн.
      Крім того позивачем знімались нараховані відсотки по вкладу з рахунку № НОМЕР_4 та вносились на рахунок основної суми вкладу. Таким чином, сума коштів, внесених позивачем на депозит за Договором №SAMDN01000730954856 станом на 28 лютого 2014 року становить 927 914,26 грн.
      Вказані обставини підтверджуються випискою щодо руху коштів на рахунку за період з 01 березня 2007 року по 12 березня 2014 року та довідкою ПриватБанку №1290759 від 12 березня 2014 року (т.1, а.с. 17, 19).
      Пунктом 7 договорів передбачено, що у разі, якщо в строк не пізніше дня закінчення строку вкладу клієнт не заявив до банку про повернення вкладу дійсний договір пролонгується ще на один строк.
      Договір пролонгувався неодноразово без явки клієнта. При цьому новий строк вкладу починається з наступного за датою закінчення попереднього строку вкладу. Останній строк пролонгації Договору №SAMDN80000730541037 розпочався 01 червня 2015 року.
      Отже, між позивачем та банком було укладено договір банківського строкового вкладу (депозиту) в іноземній валюті та договір банківського строкового вкладу (депозиту) в національній валюті. Строк дії вищезазначених договорів завершується 17 листопада 2015 року та 01 листопада 2015 року відповідно.
      У своєму позові ОСОБА_1 вказував, що 05 березня 2014 року звернувся до банку з проханням перевести обслуговування його вкладів в одне з відділень банку у м. Києві, але йому було відмовлено без пояснення будь-яких причин.
      В червні 2015 року позивач звернувся до банку з письмовою заявою, в якій просив надати йому можливість користуватися належними йому грошовими коштами, які були внесені за вищезазначеними договорами банківського вкладу (т. 1, а.с. 20).
      У відповідь на дану заяву від банку надійшов лист від 05 червня 2015 року, яким було відмовлено у наданні коштів, у зв`язку з припиненням Банком своєї діяльності на території Автономної республіки Крим (т. 1, а.с. 21).
      Як вбачається з наданої банком Довідки №1290759 станом на 12 березня 2014 року залишок грошових коштів на рахунку № НОМЕР_1 становить 183 774,12 доларів США, на рахунку № НОМЕР_3 - 927 914,26 грн (т.1, а.с. 19).
      Відомості щодо будь-яких подальших операцій із вказаними банківськими рахунками в матеріалах справи відсутні.
      В подальшому, 21 серпня 2015 року позивач направив до банку заяву про дострокове розірвання договорів та виплату належних йому коштів (т. 1, а.с. 22-23).
      Позивач зазначав, що на час звернення із позовом, кошти, внесені на депозит та нараховані на них відсотки за Договором №SAMDN80000730541037 та за Договором №SAMDN01000730954856 залишаються невиплаченими відповідачем. Докази на підтвердження протилежного в матеріалах справи відсутні.
      Згідно зі ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутністю таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
      Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.
      Відповідно до частин першої, другої статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.
      За правилом частини першої статті 1058 ЦК України за договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов`язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором.
      Відповідно до ч. 2 ст. 1058 ЦК України договір банківського вкладу, в якому вкладником є фізична особа є публічним договором.
      Відповідно до ч. 2 ст. 1060 ЦК України за договором банківського вкладу незалежно від його виду банк зобов`язаний видати вклад або його частину на першу вимогу вкладника, крім вкладів, зроблених юридичними особами на інших умовах повернення, які встановлені договором.
      Згідно із частиною першою статті 1060 ЦК України договір банківського вкладу укладається на умовах видачі вкладу на першу вимогу (вклад на вимогу) або на умовах повернення вкладу зі спливом встановленого договором строку (строковий вклад).
      Відповідно до частини п`ятої статті 1061 ЦК України проценти на банківський вклад нараховуються від дня, наступного за днем надходження вкладу у банк, до дня, який передує його поверненню вкладникові або списанню з рахунка вкладника з інших підстав.
      Відповідно до ст. 651 ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.
      Ст. 610 ЦК України передбачено, що порушення зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).
      Преамбула Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» визначає метою цього Закону створення правових основ для захисту інтересів споживачів фінансових послуг, правове забезпечення діяльності і розвитку конкурентоспроможного ринку фінансових послуг в Україні, правове забезпечення єдиної державної політики у фінансовому секторі України.
      Відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», фінансова послуга - це операції з фінансовими активами, що здійснюються в інтересах третіх осіб за власний рахунок чи за рахунок цих осіб, а у випадках, передбачених законодавством, - і за рахунок залучених від інших осіб фінансових активів, з метою отримання прибутку або збереження реальної вартості фінансових активів.
      Статтею 2 Закону України «Про банки і банківську діяльність» встановлено, що вклад (депозит) - це кошти в готівковій або у безготівковій формі, у валюті України або в іноземній валюті, які розміщені клієнтами на їх іменних рахунках у банку на договірних засадах на визначений строк зберігання або без зазначення такого строку і підлягають виплаті вкладнику відповідно до законодавства України та умов договору; клієнт банку - будь-яка фізична чи юридична особа, що користується послугами банку.
      Отже, вкладник за договором банківського вкладу є споживачем послуг банку (клієнт банку), зокрема у сфері залучення коштів на депозитні рахунки.
      Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.
      У разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим.
      Загальний порядок залучення банками України банківських вкладів від юридичних і фізичних осіб на їх вкладні (депозитні) рахунки регулюється Положенням про порядок здійснення банками України вкладних (депозитних) операцій з юридичними і фізичними особами, затвердженим постановою Правління Національного банку України від 3 грудня 2003 року № 516, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 29 грудня 2003 року за № 1256/8577.
      Згідно із цим Положенням договір банківського вкладу (депозиту) укладається на умовах видачі вкладу (депозиту) на першу вимогу [вклад (депозит) на вимогу] або на умовах повернення вкладу (депозиту) зі спливом встановленого договором строку [строковий вклад (депозит)].
      Договором банківського вкладу (депозиту) може бути передбачено внесення грошових коштів або банківських металів на інших умовах їх повернення. Умови цього договору не можуть суперечити законодавству України. ( п. 1.2. Положення).
      У пункті 1.6. Положення передбачено, що банк сплачує вкладнику суму вкладу (депозиту) і нараховані за ним проценти: у національній валюті, якщо грошові кошти надійшли на вкладний (депозитний) рахунок у національній валюті; у валюті вкладу (депозиту), якщо грошові кошти надійшли на вкладний (депозитний) рахунок в іноземній валюті, або на умовах та в порядку, передбачених договором, відповідно до заяви вкладника - в іншій іноземній чи в національній валюті; у банківських металах, якщо вкладний (депозитний) рахунок відкритий у банківських металах, або на умовах та в порядку, передбачених договором, відповідно до заяви вкладника - у національній валюті.
      Виплата процентів за вкладом депозитом здійснюється у строки, що обумовлені в договорі.
      Згідно п. 3.3. Положення банки повертають вклади (депозити) та сплачують нараховані проценти у строки, що визначені умовами договору банківського вкладу (депозиту) між вкладником і банком.
      На підставі досліджених у судовому засіданні судом першої інстанції письмових доказів встановлено, що відповідач у порушення умов договору про банківський вклад не повернув позивачеві вклади, внесення коштів за якими відбувалось в іноземній валюті - долари та в національній валюті - гривні.
      Як на підставу заперечень представник відповідача під час розгляду справи в суді першої інстанції посилався також на те, що у відповідності до положень ч.1 ст.3 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», територія Автономної Республіки Крим визначена як тимчасово окупована територія України.
      Правлінням Національного банку України було прийнято Постанову від 06 травня 2014 року №260 «Про відкликання та анулювання банківських ліцензій та генеральних ліцензій на здійснення валютних операцій окремих банків і закриття банками відокремлених підрозділів, що розташовані на території Автономної Республіки Крим і міста Севастополя» (далі - Постанова НБУ № 260).
      Рішенням Центрального банку Російської Федерації № РН-33/I від 21 квітня 2014 року, було припинено ще з 21 квітня 2014 року діяльність відокремлених структурних підрозділів на території Республіки Крим і на території міста федерального значення Севастополя - ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК».
      За законодавством України чинність на окупованій території Автономної Республіки Крим нормативних актів Російської Федерації не визнається, та вони не підлягають виконанню. В той же час, наявність вказаного рішення Банку Росії щодо припинення діяльності на території АРК ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» унеможливлювало діяльність відокремленого підрозділу банку на території АРК та міста Севастополя - Філії «Кримське РУ ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК».
      Відповідач зазначав, що окупаційна влада у травні 2014 року фактично здійснила конфіскацію частини майнового комплексу ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК», що використовувався у банківській діяльності відокремленого структурного підрозділу - Філії «Кримське РУ ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК», у тому числі - банківських документів, договорів, касових документів, приміщень банку, банкоматів, терміналів, транспортних засобів та т.і. Також були арештовані права за зобов`язаннями банку, у тому числі і права вимоги, борги за всіма зобов`язаннями, відповідно до судових постанов Державної Ради РФ. Таким чином, відокремлений підрозділ ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» на території АРК та міста Севастополя не мав правових підстав та можливості здійснювати банківську діяльність після окупації АРК та міста Севастополя.
      Суд звертає увагу, що, згідно з ч. 1, ч. 2 ст. 96 ЦК України юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов`язаннями. Юридична особа відповідає за своїми зобов`язаннями усім належним їй майном.
      Колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції, що Філія в АРК є відокремленим структурним підрозділом Публічного акціонерного товариства Комерційного банку «ПРИВАТБАНК», не має статусу юридичної особи і здійснює свою діяльність від імені Банку, в межах повноважень, наданих їй Банком, та закріплених в цьому Положенні, а тому в межах чинного законодавства Банк несе відповідальність за діяльність Філії, що є однією з вирішальних обставин по цій справі для задоволення позовних вимог в частині повернення вкладу.
      Оскільки стороною договору є Публічне акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк» яке, як юридична особа, самостійно відповідає за своїми зобов`язаннями та зобов`язаннями Філії, зокрема за договором, який є предметом спору, в межах чинного законодавством України, заперечення відповідача в цій частині є також безпідставними та необґрунтованими.
      Аналогічна правова позиція Верховного Суду України висловлена у справі № 6-118цс14 від 29 жовтня 2014 року.
      Так, аналіз статті 1059 Цивільного кодексу України, пункту 1.4 Положення про порядок здійснення банками України вкладних (депозитних) операцій з юридичними та фізичними особами, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 3 грудня 2003 року № 516, пунктів 1.8, 1.10 Інструкції про порядок відкриття, використання і закриття рахунків у національній та іноземних валютах, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 12 листопада 2003 року № 492 та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 17 грудня 2003 року за № 1172/8493, пункту 8 глави 2 «Приймання банком готівки» розділу ІІІ «Касові операції банків з клієнтами» Інструкції про касові операції в банках України, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 14 серпня 2003 року № 337, дозволяє дійти такого висновку.
      Письмова форма договору банківського вкладу вважається дотриманою, якщо внесення грошової суми на вкладний (депозитний) рахунок вкладника підтверджено договором банківського вкладу з видачею ощадної книжки або іншого документа, що відповідає вимогам, установленим законом, іншими нормативно-правовими актами у сфері банківської діяльності (банківськими правилами) і звичаями ділового обороту.
      Зокрема, такий документ повинен містити: найменування банку, який здійснив касову операцію, дату здійснення касової операції (у разі здійснення касової операції в післяопераційний час - час виконання операції), а також підпис працівника банку, який прийняв готівку, та відбиток печатки (штампа) або електронний підпис працівника банку, засвідчений електронним підписом САБ.
      Вказана правова позиція викладена у постановах Верховного Суду України від 29 жовтня 2014 року (справа №6-118цс14), від 16 листопада 2016 року (справа №6-1286цс16).
      Відповідно до ст. 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.
      Згідно із ч. 1 ст. 9 вказаного Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій.
      Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.
      В матеріалах справи містяться копії та надавались суду для огляду в судових засіданнях (як першої, так і апеляційної інстанції) оригінали квитанцій, які є документом первинної бухгалтерської звітності у відповідності зі до ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» є належними доказами на підтвердження заборгованості відповідача перед позивачем.
      Про правові наслідки порушення зобов`язання боржником йдеться також в ч. 1 ст. 611, ч. 2-4 ст. 612, які передбачають відповідальність боржника.
      На відміну від процентів, неустойка є засобом забезпечення виконання зобов`язання і одночасно способом цивільно-правової відповідальності.
      Відповідно до частини другої статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
      За змістом статті 1 Закону України від 3 липня 1991 року № 1282-ХІІ «Про індексацію грошових доходів населення» індекс інфляції (індекс споживчих цін) - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купує населення для невиробничого споживання.
      Офіційний індекс інфляції, що розраховується Держкомстатом, визначає рівень знецінення національної грошової одиниці України, тобто купівельної спроможності гривні, а не іноземної валюти.
      Отже, індексації внаслідок знецінення підлягає лише грошова одиниця України - гривня, а іноземна валюта, яка була предметом договору, індексації не підлягає.
      Норми частини другої статті 625 ЦК України щодо сплати боргу з урахування встановленого індексу інфляції поширюються лише на випадки прострочення грошового зобов`язання, визначеного у гривнях.
      Відповідно до положень частини другої статті 192 ЦК України іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом. Порядок та правила використання іноземної валюти на території України встановлені Декретом Кабінету Міністрів України від 19 лютого 1993 року № 15-93 «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» (далі - Декрет № 15-93), Правилами використання готівкової іноземної валюти на території України, затвердженими постановою Правління Національного банку України від 30 травня 2007 року № 200, Положенням про порядок здійснення операцій з чеками в іноземній валюті на території України, затвердженим постановою Правління Національного банку України від 29 грудня 2000 року № 520, та іншими документами.
      Згідно зі статтею 524 ЦК України зобов`язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні, проте в договорі сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов`язання в іноземній валюті. Разом з тим незалежно від фіксації еквівалента зобов`язання в іноземній валюті, згідно з частинами першою та другою статті 533 ЦК України грошове зобов`язання має бути виконане у гривнях. Якщо в зобов`язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.
      Зважаючи на зазначене, суд має право ухвалити рішення про стягнення грошової суми в іноземній валюті у правовідносинах, які виникли при здійсненні валютних операцій, у випадках і в порядку, встановлених законом (частина друга статті 192, частина третя статті 533 ЦК України, Декрет № 15-93).
      При цьому стаття 625 ЦК України унормовує питання відповідальності боржника за порушення грошового зобов`язання і з огляду на правову природу трьох процентів річних, передбачених частиною другою цієї статті, як особливої міри відповідальності, їх сума повинна бути визначена до стягнення виключно в національній валюті Україні - гривні.
      Крім того, вирішуючи питання про наявність вини як умови застосування відповідальності, передбаченої статтею 625 ЦК України, так само слід враховувати особливість правової природи цієї відповідальності.
      Наслідки прострочення боржником виконання грошового зобов`язання у вигляді інфляційних нарахувань та трьох процентів річних за статтею 625 ЦК України не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та в отриманні компенсації від боржника за користування утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника. Це правило ґрунтується на засадах справедливості і виходить з неприпустимості безпідставного збереження грошових коштів однією стороною зобов`язання за рахунок іншої.
      Вказана правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 16 листопада 2016 року (справа №6-1286цс16).
      Відповідно до частини п`ятої статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів», у разі, коли виконавець не може виконати (прострочує виконання) роботу (надання послуги) згідно з договором, за кожний день (кожну годину, якщо тривалість виконання визначено у годинах) прострочення споживачеві сплачується пеня у розмірі трьох відсотків вартості роботи (послуги), якщо інше не передбачено законодавством. У разі коли вартість роботи (послуги) не визначено, виконавець сплачує споживачеві неустойку в розмірі трьох відсотків загальної вартості замовлення.
      Сплата виконавцем неустойки (пені), встановленої в разі невиконання, прострочення виконання або іншого неналежного виконання зобов`язання, не звільняє його від виконання зобов`язання в натурі.
      Аналіз наведених норм закону свідчить про те, що вкладник за договором депозиту є споживачем фінансових послуг, а банк їх виконавцем та несе відповідальність за неналежне надання цих послуг, передбачену частиною п`ятою статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів», а саме сплату пені у розмірі 3 % вартості послуги за кожний день прострочення.
      Вкладник є споживачем і у випадку прострочення повернення вкладу має право стягнути пеню з банку у розмірі 3% суми депозиту за кожен день прострочення, але є винятки.
      Згідно із частиною третьою статті 549 ЦК України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.
      Пеня є особливим видом відповідальності за неналежне виконання зобов`язання, яка має на меті окрім відшкодування збитків після вчиненого порушення щодо виконання зобов`язання, додаткову стимулюючу функцію для добросовісного виконання зобов`язання.
      Окрім того, до моменту вчинення порушення пеня відіграє забезпечувальну функцію, і навпаки, з моменту порушення - являє собою міру відповідальності.
      Однак, пунктом 9 постанови Правління НБУ «Про введення додаткових механізмів для стабілізації грошово-кредитного та валютних ринків України» від 29 серпня 2014 року № 540 передбачено, що уповноважені банки зобов`язані обмежити видачу (отримання) готівкових коштів в іноземній валюті з поточних та депозитних рахунків клієнтів через каси та банкомати в межах до 15 000 грн. на добу на одного клієнта в еквіваленті за офіційним курсом Національного банку України.
      Враховуючи сутність пені та беручи до уваги вимоги постанови Правління НБУ, якою встановлено обмеження щодо здійснення виплат банками на певний період, не можна кваліфікувати дії банку як неналежне виконання покладених на нього зобов`язань.
      Тому, на час дії постанови Правління НБУ «Про введення додаткових механізмів для стабілізації грошово-кредитного та валютних ринків України» від 29 серпня 2014 року № 540, а саме з 2 вересня 2014 року по 2 грудня 2014 року, не підлягає нарахуванню пеня у розмірі 3 % вартості послуги за кожний день прострочення, що передбачена частиною п`ятою статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів» у зв`язку з встановленням обмеження щодо видачі банками коштів.
      Враховуючи вищезазначене, можна дійти висновку про поширення положень Закону України «Про захист прав споживачів» на спірні правовідносин у поєднанні з постановою Правління НБУ «Про введення додаткових механізмів для стабілізації грошово-кредитного та валютних ринків України» від 29 серпня 2014 року № 540.
      Вказана правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 11 травня 2016 року (справа №6-37цс16).
      Станом на 27 грудня 2017 року офіційний курс гривні до долару США становить: 1 дол. США = 26,36 грн.
      Таким чином, 90000,00 доларів США * 26,36 грн. = 2 372 400,00 грн.
      Судом було встановлено, що станом на 12 березня 2014 року залишок грошових коштів на рахунку № НОМЕР_1 становить 183 774,12 доларів США, на рахунку № НОМЕР_3 - 927 914,26 грн.
      Як вбачається із наданих позивачем розрахунків, за договором №SAMDN01000730954856 від 27 листопада 2012 року заборгованість складає 1 622 206,39 грн., з яких: 927914,26 грн - сума вкладу,
      217 855,97 грн - сума не нарахованих та невиплачених відсотків з урахуванням щомісячної капіталізації за цілу кількість мінімальних строків до подачі позовної заяви за період із 01 березня 2014 року по 31 травня 2015 року ( 456 днів , 17 % ),
      31 218 ,59 грн - сума не нарахованих та невиплачених відсотків за період із 01 червня 2015 року по 11 жовтня 2018 року (1 229 днів, 1%),
      93 274,45 грн. - 3% річних за період із 06 червня 2015 року по 11 жовтня 2018 року (з наступного дня після відмови Банку у видачі коштів, 1224 дні, 3 %) ,
      351943,12 грн. - інфляційні втрати;
      за депозитним Договором №SAMDN80000730541037 від 12 листопада 2012 року заборгованість складає 230 289,74 доларів США, з яких:
      183 774,12 доларів США - сума вкладу,
      21 784 ,15 доларів США - сума ненарахованих та невиплачених відсотків з урахуванням щомісячної капіталізації за цілу кількість мінімальних строків до подачі позовної заяви за період із 14 лютого 2014 року по 16 травня 2015 року (456 днів, 9 %),
      6258,39 доларів США - сума не нарахованих та невиплачених відсотків за період із 17 травня 2015 року по 11 жовтня 2018 року ( 1 244 дні, 1 %),
      18 473,45 доларів США - 3% річних (з наступного дня після відмови Банку у видачі коштів, за період із 06 червня 2015 року по 11 жовтня 2018 року, 1224 дні, 3%).
      Вказаного розрахунку відповідач не спростував, власного розрахунку суду не надав.
      Приклад орієнтовного розрахунку за договором №SAMDN01000730954856 від 27 листопада 2012 року, наданий банком суду першої інстанції та наведений у апеляційній скарзі не може бути врахований колегією суддів, оскільки не охоплює весь період нарахування відсотків за договором, а базова сума нарахування, зазначена у ньому, не узгоджується з усіма наявними у матеріалах справи доказами.
      Посилання апелянта на постанову правління Національного банку України №260 від 06 травня 2014 року та Закон України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» є необґрунтованим, оскільки це не звільняє відповідача від відповідальності за невиконання ним умов Договорів банківського вкладу та повернення депозитів за ними та суперечить ст.ст. 1058-1065, 1066-1076 ЦК України та умовам укладених сторонами Договорів банківського вкладу.
      Згідно зі ст. 56 Закону України «Про Національний банк України», нормативно-правові акти Національного банку України видаються у формі постанов Правління Національного банку, а також інструкцій, положень, правил, що затверджуються постановами Правління Національного банку. Вони не можуть суперечити законам України та іншим законодавчим актам України.
      У справі Zolotas проти Греції (№ 2) Європейський суд з прав людини зазначив наступне: «Суд зазначає, що на підставі ст. 830 Цивільного кодексу, якщо особа, яка кладе суму грошей у банк, передає йому право користування нею, то банк має її зберігати і, якщо він використовує її на власну користь, повернути вкладнику еквівалентну суму за умовами угоди. Отже, власник рахунку може добросовісно очікувати, аби вклад до банку перебував у безпеці, особливо якщо він помічає, що на його рахунок нараховуються відсотки. Закономірно, він очікуватиме, що йому повідомлять про ситуацію, яка загрожуватиме стабільності угоди, яку він уклав з банком, і його фінансовим інтересам, аби він міг заздалегідь вжити заходів з метою дотримання законів і збереження свого права власності. Подібні довірчі стосунки невід`ємні для банківських операцій і пов`язаним з ними правом.
      Суд звертає увагу, що принцип правової певності притаманний усій сукупності статей Конвенції і є одним з основоположних елементів правової держави.
      Згідно зі ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини та основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини, як джерело права.
      Враховуючи викладене, оцінюючи належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про законність та обґрунтованість вимог позивача та наявність поза розумним сумнівом підстав для задоволення позовних вимог в частині стягнення з відповідача грошових коштів за депозитним Договором №SAMDN01000730954856 від 27 листопада 2012 року та за депозитним Договором №SAMDN80000730541037 від 12 листопада 2012 року.
      Разом з цим, колегія суддів звертає увагу на те, що законом передбачені чіткі вимоги щодо форми та змісту судового рішення.
      Так, відповідно до п. 13 постанови Пленуму Верховного Суду України № 14 від 18 грудня 2009 року «Про судове рішення у цивільній справі» судам роз`яснено, що резолютивна частина рішення суду повинна мати вичерпні, чіткі, безумовні й такі, що випливають зі встановлених фактичних обставин, висновки по суті розглянутих вимог і залежно від характеру справи давати відповіді на інші питання, зазначені у ст.ст. 215-217 ЦПК України. У ній, зокрема, має бути зазначено розмір грошових сум чи перелік майна, присуджених стороні.
      Колегія суддів звертає увагу на ту обставину, що резолютивна частина рішення суду першої інстанції не відповідає вимогам до судових рішень у грошових зобов`язаннях, оскільки судом не визначено, з чого та яких сум складається стягнута з відповідача на користь позивача сума грошових коштів, тобто не вказані складові заборгованості.
      Відповідно до п. 13 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 14 від 18 грудня 2009 року «Про судове рішення у цивільній справі» резолютивна частина повинна мати вичерпні, чіткі, безумовні й такі, що випливають зі встановлених фактичних обставин, висновки по суті розглянутих вимог.
      У ній, зокрема, має бути зазначено:
      висновок суду про задоволення позову або відмову в позові повністю чи частково (при відмові в позові слід точно зазначити, кому, відносно кого та в чому відмовлено);
      висновок суду по суті позовних вимог: які саме права позивача визнано або поновлено;
      розмір грошових сум чи перелік майна, присуджених стороні;
      розподіл судових витрат відповідно до вимог статті 88 ЦПК України;
      строк і порядок набрання рішенням суду законної сили та його оскарження;
      у яких межах допускається негайне виконання рішення, коли суд зобов`язаний або має право його допустити.
      При об`єднанні в одне провадження кількох вимог або прийнятті зустрічного позову чи позову третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги, має бути сформульовано, що саме ухвалив суд щодо кожної позовної вимоги.
      Суд першої інстанції не врахував вказані положення, резолютивна частина рішення не відповідає вимогам до судових рішень у грошових зобов`язаннях, оскільки судом не визначено з чого та яких сум складається стягнута з відповідача на користь позивача сума грошових коштів за депозитними договорами, тобто не вказані складові заборгованості, а відтак рішення необхідно змінити, резолютивну частину рішення слід викласти в іншій редакції, з зазначенням складових частин заборгованості, а саме:
      «Стягнути з акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 грошові кошти за договором №SAMDN01000730954856 від 27 листопада 2012 року у розмірі 1 622 206 (один мільйон шістсот двадцять дві тисячі двісті шість) гривень 26 копійок, з яких:
      927 914 (дев`ятсот двадцять сім тисяч чотирнадцять) гривень 26 копійок - сума вкладу;
      249 073 (двісті сорок дев`ять тисяч сімдесят три) гривні 59 копійок - сума ненарахованих та невиплачених відсотків;
      93 274 (дев`яносто три тисячі двісті сімдесят чотири) гривні 45 копійок - 3% річних;
      351 943 (триста п`ятдесят одна тисяча дев`ятсот сорок три) гривні 12 копійок - інфляційні втрати.
      Стягнути з акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 грошові кошти за договором №SAMDN80000730541037 від 12 листопада 2012 року у розмірі 230 289 (двісті тридцять тисяч двісті вісімдесят дев`ять) доларів США 74 центи, з яких:
      183 774 (сто вісімдесят три тисячі сімсот сімдесят чотири) долари США 12 центів - сума вкладу;
      28 042 (двадцять вісім тисяч сорок два) долари США 54 центи - сума ненарахованих та невиплачених відсотків;
      18 473 (вісімнадцять тисяч чотириста сімдесят три) долари США 08 центів - 3% річних.»
      Доводи апеляційної скарги щодо неналежності та недопустимості доказів, на підставі яких суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог оцінюються колегіє суддів критично, адже позивач надав суду оригінали договорів, укладених між сторонами, квитанції про внесення коштів на депозитні рахунки, виписки про рух коштів на рахунку та довідку про залишок коштів, видані йому відповідачем у встановленій банком формі для відповідних документів. Ненадання банком з будь-яких підстав доказів на спростування позиції позивача не доводить необґрунтованість вимог позивача, а відсутність у банку первинних бухгалтерських документів не звільняє його від обов`язку виконання зобов`язань за укладеними договорами.
      Посилання апелянта на неможливість нарахування 3% річних у гривні також відхиляються судом з таких підстав.
      Так, суд має право ухвалити рішення про стягнення грошової суми в іноземній валюті, при цьому з огляду на положення частини першої статті 1046 ЦК України, а також частини першої статті 1049 ЦК України, належним виконанням зобов`язання з боку позичальника є повернення коштів у строки, у розмірі та саме у тій валюті, яка визначена договором позики, а не в усіх випадках та безумовно в національній валюті України.
      Згідно зі статтею 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу та 3 % річних від простроченої суми, якщо інший розмір відсотків не встановлений договором або законом.
      Оскільки стаття 625 ЦК України розміщена в розділі І "Загальні положення про зобов`язання" книги 5 ЦК України, то вона поширює свою дію на всі зобов`язання, якщо інше не передбачено в спеціальних нормах, які регулюють суспільні відносини з приводу виникнення, зміни чи припинення окремих видів зобов`язань.
      Передбачене частиною другою статті 625 ЦК України нарахування 3 % річних має компенсаційний, а не штрафний характер, оскільки є способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у отриманні компенсації від боржника.
      При обрахунку 3 % річних за основу має братися прострочена сума, визначена у договорі чи судовому рішенні, а не її еквівалент у національній валюті України.
      3 % річних розраховуються з урахуванням простроченої суми, визначеної у відповідній валюті, помноженої на кількість днів прострочення, які вираховуються з дня, наступного за днем, передбаченим у договорі для його виконання до дня ухвалення рішення, помноженого на 3, поділеного на 100 та поділеного на 365 (днів у році).
      Вказана позиція узгоджується із висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у постанові від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц.
      Крім цього, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції щодо відмови у задоволенні вимог позивача про стягнення з відповідача моральної шкоди з таких підстав.
      Відповідно до частини четвертої статті 611 ЦК України моральна шкода підлягає відшкодуванню у разі порушення зобов`язань у договірних правовідносинах у випадку встановлення такої відповідальності законом або договором.
      Поняття моральної (немайнової) шкоди і порядок її відшкодування визначається статті 23 ЦК України.
      Згідно ст. 23 ЦК України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
      Зокрема, підставами для відшкодування моральної шкоди можуть бути порушення майнових, особистих немайнових прав особи, а також зобов`язань у випадках, передбачених договором або законом.
      Спори про відшкодування заподіяної фізичній чи юридичній особі моральної (немайнової) шкоди розглядаються, зокрема: коли право на її відшкодування безпосередньо передбачено нормами Конституції або випливає з її положень; у випадках, передбачених Цивільним кодексом та іншим законодавством, яке встановлює відповідальність за заподіяння моральної шкоди; при порушенні зобов`язань, які підпадають під дію Закону України «Про захист прав споживачів» чи інших законів, що регулюють такі зобов`язання і передбачають відшкодування моральної (немайнової) шкоди.
      Статтею 4 Закону України «Про захист прав споживачів» передбачено, що споживачі під час придбання, замовлення або використання продукції, яка реалізується на території України, для задоволення своїх особистих потреб мають право на відшкодування майнової та моральної шкоди, завданої внаслідок недоліків продукції (дефекту в продукції), відповідно до закону.
      Відповідно до положень статей 4, 22 Закону України «Про захист прав споживачів» споживачі мають право на відшкодування моральної шкоди тільки в разі її заподіяння небезпечною для життя і здоров`я людей продукцією у випадках, передбачених законом.
      У даному спорі правовідносини сторін виникають з договірних відносин, виникли на підставі укладених між сторонами договорів, в яких не передбачено права позивача на відшкодування моральної шкоди у зв`язку із невиконанням відповідачами умов договору.
      Враховуючи надані у справі докази, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відмову у виплаті моральної шкоди відповідачем, у зв`язку з тим, що правила статті 1167 ЦК України на спірні відносини не поширюються, оскільки вони регулюють позадоговірні (деліктні) відносини.
      З урахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та наявність підстав для задоволення позову в частині стягнення грошових коштів за депозитними договорами, однак, не врахував вимоги закону щодо форми та змісту судового рішення, а тому рішення підлягає зміні в цій частині. В іншій частині рішення суду першої інстанції є законним, обґрунтованим, тому підстави для його зміни чи скасування відсутні.
      Керуючись ст.ст. 369, 374, 375, 376, 382, 383, 384 України, колегія суддів,
      п о с т а н о в и л а :
      Апеляційну скаргу акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» задовольнити частково.
      Рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 26 березня 2019 року в частині задоволення позовних вимог змінити. Викласти резолютивну частину рішення у цій частині в такій редакції:
      «Стягнути з акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 грошові кошти за договором №SAMDN01000730954856 від 27 листопада 2012 року у розмірі 1 622 206 (один мільйон шістсот двадцять дві тисячі двісті шість) гривень 26 копійок, з яких:
      927 914 (дев`ятсот двадцять сім тисяч чотирнадцять) гривень 26 копійок - сума вкладу;
      249 073 (двісті сорок дев`ять тисяч сімдесят три) гривні 59 копійок - сума ненарахованих та невиплачених відсотків;
      93 274 (дев`яносто три тисячі двісті сімдесят чотири) гривні 45 копійок - 3% річних;
      351 943 (триста п`ятдесят одна тисяча дев`ятсот сорок три) гривні 12 копійок - інфляційні втрати.
      Стягнути з акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 грошові кошти за договором №SAMDN80000730541037 від 12 листопада 2012 року у розмірі 230 289 (двісті тридцять тисяч двісті вісімдесят дев`ять) доларів США 74 центи, з яких:
      183 774 (сто вісімдесят три тисячі сімсот сімдесят чотири) долари США 12 центів - сума вкладу;
      28 042 (двадцять вісім тисяч сорок два) долари США 54 центи - сума ненарахованих та невиплачених відсотків;
      18 473 (вісімнадцять тисяч чотириста сімдесят три) долари США 08 центів - 3% річних.»
      В іншій частині рішення залишити без змін.
      Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття.
      Касаційна скарга на судове рішення подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення, а в разі проголошення вступної та резолютивної частини судового рішення з дня складення повного судового рішення безпосередньо до суду касаційної інстанції .
      Повний текст судового рішення буде виготовлений не пізніше 09 серпня 2019 року. 
      Реквізити сторін:
      ОСОБА_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_5 ;
      Акціонерне товариство «Комерційний банк «ПриватБанк», адреса: м. Київ, вул. Грушевського, 1Д,, ЄДРПОУ: 14360570
      Головуючий М.В. Мережко
      Судді Т.Ц. Кашперська
      В.О. Фінагеєв
      http://reyestr.court.gov.ua/Review/83511722
    • By ANTIRAID
      Державний герб України
      Справа № 761/45721/16-ц
      Провадження № 2/761/351/2019
      РІШЕННЯ
      ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
      (заочне)
      13 травня 2019 року Шевченківський районний суд м. Києва у складі:
      головуючого судді - Фролової І.В.,
      при секретарі - Токач М.С.,
      за участі:
      представника позивача - Масленнікової Т.М.,
      розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві у порядку загального позовного провадження в приміщенні суду цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Публічне акціонерне товариство «Банк «Фінанси та Кредит» про стягнення коштів, -
      В С Т А Н О В И В:
      Позивач звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Публічне акціонерне товариство «Банк «Фінанси та Кредит» про стягнення коштів, у якому просив суд стягнути з ОСОБА_2 на свою користь суму грошових коштів у розмірі 710 823,04 грн.
      Позовні вимоги мотивує тим, що між ОСОБА_3 та Публічним акціонерним товариством «Банк «Фінанси та Кредит» було укладено Договір-заяву № 300131/75536/3-14 про банківський строковий вклад (депозит) «Класік» від 25 червня 2014 року, за умовами якого ОСОБА_3 вніс грошові кошти у розмірі 800 000 грн. на вкладний рахунок № НОМЕР_1 на строк з 25 червня 2014 року по 25 вересня 2014 року, під 24,5 % річних. Договір було пролонговано згідно положень п. 5.2 Основних умов залучення вкладів фізичних осіб та обслуговування вкладних рахунків у Публічному акціонерному товаристві «Банк «Фінанси та Кредит». ІНФОРМАЦІЯ_1 року ОСОБА_3 помер. 20 березня 2015 року приватним нотаріусом Стрийського районного нотаріального округу Мокрицькою Н. В. було видано Свідоцтво про право на спадщину за законом, зареєстрованого в реєстрі за № 144, ОСОБА_4 отримано у спадщину грошові вклади з належними на них відсотками, нарахуваннями, компенсаціями, індексаціями, що знаходяться в АТ «Банк «Фінанси та Кредит» на депозитному вкладі №300131/75536/3-14 від 25 червня 2014 року. 28 січня 2016 року позивачу було виплачено гарантовану суму відшкодування у розмірі 200 000 грн., однак, невиплаченою залишилась сума вкладу з нарахованими процентами у розмірі 710 823,04 грн. Відповідно до законодавства, пов`язана з банком особа, дії або бездіяльність якої призвели до завдання банку шкоди з її вини, несе відповідальність своїм майном. Такими особами позивач вважає ОСОБА_2 і просить з нього стягнути суму належний йому на праві власності грошових коштів.
      Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 19 січня 2017 року відкрито провадження у справі у порядку загального позовного провадження.
      Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 14 листопада 2017 року прийнято справу до провадження судді ОСОБА_6 на підставі розпорядження керівника апарату Шевченківського районного суду м.Києва від 16 листопада 2017 року у відповідності до п.2.3.50 Положення про автоматизовану систему документообігу суду, у зв`язку зі звільненням судді ОСОБА_5 у відставку.
      Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 18 липня 2018 року витребувано від Національного банку України, наступну інформацію, а саме: інформацію про те, чи звертався Національний банк України до власників істотної участі ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» для усунення виявлених недоліків і чи виконували всі вимоги та рекомендації власники для недопущення неплатоспроможності Банку та відповідні документи та підтвердження такої інформації; інформацію про здійснені Національним банком України інспекційні перевірки діяльності ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» за період з 2009 року до 2015 року включно та про строки надання результатів таких перевірок до ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит», а також звіти про здійснені інспекціїні перевірки за зазначений період; інформацію стосовно того чи були виявлені під час здійснення таких інспекційних перевірок недоліки у діяльності ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» та які заходи вживались для їх усунення; інформацію щодо того чи було визнано ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» проблемним та документ, яким Національним банком України було надано Банку такий статус;інформацію щодо того, який рейтинг за системою CAMELS за результатами інспекційних перевірок було надано ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» та в які строки надавалась ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» інформація відносно встановленого за результатами інспекційної перевірки рейтингу Банку за системою CAMELS.
      На підставі розпорядження щодо повторного автоматичного розподілу справи № 01-08-1498 від 03 грудня 2018 року за підписом керівника апарату Шевченківського районного суду м. Києва Марчук М.В., протоколом автоматичного розподілу судової справи між суддями матеріали позову передані на розгляд судді Фролової І.В., у зв`язку із припиненням повноважень судді ОСОБА_6 по причині закінчення п`ятирічного строку призначення на посаду.
      Ухвалою суду від 07 грудня 2018 року справу прийнято до провадження судді Фролової І.В.
      12 березня 2019 року ухвалою суду закрито підготовче провадження по справі та призначено справу до судового розгляду.
      Представник позивача у судовому засіданні позовні вимоги підтримав у повному обсязі та просив суд їх задовольнити.
      Відповідач у судове засідання не з`явився, про час та місце справи повідомлений належним чином.
      Неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею (ч.1 ст. 223 ЦПК України).
      Суд, керуючись вимогами ст. ст. 223, 280 ЦПК України, вважає за можливе розглянути справу за відсутності відповідача на підставі наявних в справі доказів, ухваливши заочне рішення, оскільки: відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання; відповідач не з`явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин; відповідач не подав відзив; позивач не заперечує проти заочного вирішення справи; підстави для відкладення розгляду справи відсутні.
      Третя особа у судове засідання свого представника не направила, про час та місце слухання справи повідомлена належним чином.
      Заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши матеріали справи, суд прийшов до висновку, що позовна заява підлягає задоволенню, з огляду на таке.
      Судом встановлено, що між ОСОБА_8 та Публічним акціонерним товариством «Банк «Фінанси та Кредит» було укладено Договір-заяву №300131/75536/3-14 про банківський строковий вклад (депозит) «Класік» від 25 червня 2014 року.
      Відповідно до п. 1 Договору ОСОБА_8 вніс грошові кошти в національній валюті на Вкладний рахунок № НОМЕР_1 у сумі 800 000,00 грн. на строк з 25 червня 2014 року до 25 вересня 2014 року.
      Згідно з п. 2 Договору за час користування коштами протягом зазначеного строку Банк нараховує і виплачує проценти за ставкою 24,50% річних. Нараховані відсотки зараховуються Вкладнику на рахунок № НОМЕР_2 .
      Відповідно до п. 6 Договору після закінчення строку, визначеного п. 1 Договору, Вклад повертається Вкладникові в порядку, строки та на умовах, передбачених п. 5.2 Основних умов. Строк розміщення Вкладу може бути продовжений в порядку, строки та на умовах, передбачених положеннями п. 5.3 Основних умов (п. 7 Договору).
      Згідно з п. 5.2 Основних умов залучення вкладів фізичних осіб та обслуговування вкладних рахунків у Публічному акціонерному товаристві «Банк «Фінанси та Кредит» у разі, коли Вкладник не надав Банк письмову вимогу та не вимагає повернення вкладу після закінчення строку, визначеного Договором-заявою, строк розміщення строкового вкладу вважається продовженим з наступного дня після закінчення строку, визначеного Договором-заявою, на строк, що дорівнює початковому строку розміщення строкового вкладу. Кількість пролонгацій строку розміщення строкового вкладу за Договором не обмежена. Після закінчення кожного строку, на який було продовжено розміщення строкового вкладу, кошти зі строкового вкладу, кошти зі строкового вкладного рахунку можуть бути повернуті вкладникові за його письмовою заявою на умовах, визначених у абзаці першому цього пункту Основне умов, а дія Договору припиняється.
      Таким чином, строк дії Договору було пролонговано, до 25 вересня 2015 року.
      ІНФОРМАЦІЯ_1 року ОСОБА_8 помер.
      20 березня 2015 року приватним нотаріусом Стрийського районне нотаріального округу Мокрицькою Н.В. було видано Свідоцтво про право на спадщину за законом, зареєстровано в реєстрі за №144, спадкова справа №3/2015, згідно якого ОСОБА_1 отримано у спадщину грошові вклади з належними на них відсотками, нарахуваннями, компенсаціями, індексаціями, що знаходяться в AT «Банк «Фінанси та кредит» на депозитному вкладі №300131/75536/3-14 від 25 червня 2014 року. 
      Згідно зі свідоцтвом залишок коштів на рахунку НОМЕР_3 складає 800 000,00 грн., залишок коштів на рахунку № НОМЕР_5 станом на 11 березня 2015 року становить 82 189,60 грн. 
      Відповідно до довідки Банку №9-322000/647 від 11 квітня 2016 року станом на 18 грудня 2015 року залишок на рахунку НОМЕР_5 , на який було перераховано суму депозиту та нарахованих відсотків у зв`язку із закінченням строку, становив 910 823,04 грн. 
      28 січня 2016 року було отримано гарантовану суму відшкодування в розмірі 200 000,00 грн.
      Таким чином, з урахуванням отриманої суми відшкодування в розмірі 200 000,00 грн., загальний розмір заборгованості склав 710 823,04 грн.
      На підставі постанови Правління Національного банку України від 17 вересня 2015 року №612 «Про віднесення Публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та кредит» до категорії неплатоспроможних» виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення від 17 вересня 2015 року №171 «Про запровадження тимчасової адміністрації в AT «Банк «Фінанси та кредит» та делегування повноважень тимчасового адміністратора банку». 
      Згідно з даним рішенням у Публічному акціонерному товаристві «Банк «Фінанси та кредит» запроваджено тимчасову адміністрацію на три місяці з 18 вересня 2015 року до 17 грудня 2015 року включно, призначено уповноважену особу Фонду та делеговано всі повноваження тимчасового адміністратора AT «Банк «Фінанси та кредит» заступнику начальника відділу супроводження виведення неплатоспроможних банків з ринку департаменту врегулювання неплатоспроможності банків Чернявській Олені Степанівні строком на три місяці з 18 вересня 2015 року до 17 грудня 2015 року включно. 
      Відповідно до постанови Правління НБУ від 17 грудня 2015 року №898 «Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та кредит» виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення від 18 грудня 2015 року №230 «Про початок процедури ліквідації AT «Банк «Фінанси та кредит» та делегування повноважень ліквідатора банку». 
      Згідно з зазначеним рішенням розпочато процедуру ліквідації ПАТ «Банк «Фінанси та кредит», призначено уповноважену особи Фонду та делеговано всі повноваження ліквідатора AT «Банк «Фінанси та кредит» визначені, зокрема, статтями 37, 38, 47-51 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», заступнику начальника відділу супроводження виведення неплатоспроможних банків з ринку департаменту врегулювання неплатоспроможності банків Чернявській Олені Степанівні на два роки з 18 грудня 2015 року до 17 грудня 2017 року включно.
      Після отримання Свідоцтва про право на спадщину позивач в усній та письмовій формі зверталась до Банку щодо отримання Вкладу у зв`язку із закінченням строку його розміщення 27 березня 2015 року, що підтверджується відповідним листом. У той же день до Публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та кредит» було направлено письмову заяву та надано копії всіх необхідних для отримання грошової суми, однак відповіді не надано, грошові кошти не повернуто.
      Згідно ч. 2 ст. 46 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» з дня початку процедури ліквідації банку строк виконання всіх грошових зобов`язань банку та зобов`язання щодо сплати податків і зборів (обов`язкових платежів) вважається таким, що настав.
      Таким чином, ОСОБА_4 є особою, яка є кредитором банку в заявленому розмірі позовних вимог, оскільки станом на час розгляду справи депозити позивачу (за винятком гарантованої суми у розмірі 200000 грн.) не повернуто.
      У відповідності до положень ст. 58 Закону України «Про банки та банківську діяльність» банк відповідає за своїми зобов`язаннями всім своїм майном відповідно до законодавства.
      Учасники банку відповідають за зобов`язаннями банку згідно із законами України та статутом банку.
      Власники істотної участі зобов`язані вживати своєчасних заходів для запобігання настання неплатоспроможності банку.
      Пов`язана з банком особа за порушення вимог законодавства, у тому числі нормативно-правових актів Національного банку України, здійснення ризикових операцій, які загрожують інтересам вкладників чи інших кредиторів банку, або доведення банку до неплатоспроможності несе цивільно-правову, адміністративну та кримінальну відповідальність.
      Пов`язана з банком особа, дії або бездіяльність якої призвели до завдання банку шкоди з її вини, несе відповідальність своїм майном. Якщо внаслідок дій або бездіяльності пов`язаної з банком особи банку завдано шкоди, а інша пов`язана з банком особа внаслідок таких дій або бездіяльності прямо або опосередковано отримала майнову вигоду, такі особи несуть солідарну відповідальність за завдану банку шкоду.
      Згідно ст. 52 Закону для цілей цього Закону пов`язаними з банком особами є: 1) контролери банку; 2) особи, які мають істотну участь у банку, та особи, через яких ці особи здійснюють опосередковане володіння істотною участю у банку; 3) керівники банку, керівник служби внутрішнього аудиту, керівники та члени комітетів банку; 4) споріднені та афілійовані особи банку, у тому числі учасники банківської групи; 5) особи, які мають істотну участь у споріднених та афілійованих особах банку; 6) керівники юридичних осіб та керівники банків, які є спорідненими та афілійованими особами банку, керівник служби внутрішнього аудиту, керівники та члени комітетів цих осіб; 7) асоційовані особи фізичних осіб, зазначених у пунктах 1-6 цієї частини; 8) юридичні особи, в яких фізичні особи, зазначені в цій частині, є керівниками або власниками істотної участі; 9) будь-яка особа, через яку проводиться операція в інтересах осіб, зазначених у цій частині, та на яку здійснюють вплив під час проведення такої операції особи, зазначені в цій частині, через трудові, цивільні та інші відносини.
      Згідно ст. 2 Закону істотна участь - пряме та/або опосередковане володіння однією особою самостійно чи спільно з іншими особами 10 і більше відсотками статутного капіталу та/або права голосу акцій, паїв юридичної особи або незалежна від формального володіння можливість значного впливу на управління чи діяльність юридичної особи. Особа визнається власником опосередкованої істотної участі незалежно від того, чи здійснює така особа контроль прямого власника участі в юридичній особі або контроль будь-якої іншої особи в ланцюгу володіння корпоративними правами такої юридичної особи;
      контролер - фізична або юридична особа, щодо якої не існує контролерів - фізичних осіб та яка має можливість здійснювати вирішальний вплив на управління або діяльність юридичної особи шляхом прямого та/або опосередкованого володіння самостійно або спільно з іншими особами часткою в юридичній особі, що відповідає еквіваленту 50 чи більше відсотків статутного капіталу та/або голосів юридичної особи, або незалежно від формального володіння здійснювати такий вплив на основі угоди чи будь-яким іншим чином.
      Крім того, ч. 4 ст. 58 Закону України «Про банки і банківську діяльність» передбачає, що власники істотної участі зобов`язані вживати своєчасних заходів для запобігання настання неплатоспроможності банку.
      Відповідно до ст. 2 Закону України «Про банки і банківську діяльність» істотна участь - пряме та/або опосередковане володіння однією особою самостійно чи спільно з іншими особами 10 і більше відсотками статутного капіталу та/або права голосу акцій, паїв юридичної особи або незалежна від формального володіння можливість значного впливу на управління чи діяльність юридичної особи.
      Згідно офіційної відкритої інформації, розміщеної на сайті Національного банку України, яка є загальнодоступною, структура власності Банку виглядає таким чином, що єдиним опосередкованим власником істотної участі Банку є ОСОБА_2 , якому належить 94,9% акцій Банку.
      Крім того, ОСОБА_2 , будучи опосередкована власником 94,9% акцій Банку, є контролером Банку, в розумінні ст. 2 Закону України «Про банки і банківську діяльність», тобто фізична особою, щодо якої не існує контролерів - фізичних осіб та яка має можливість здійснювати вирішальний вплив на управління або діяльність юридичної особи шляхом прямого та/або опосередкованого володіння самостійно або спільно з іншими особами часткою в юридичній особі, що відповідає еквіваленту 50 чи більше відсотків статутного капіталу та/або голосів юридичної особи, або незалежно від формального володіння здійснювати такий вплив на основі угоди чи будь-яким іншим чином.
      Крім визнання відповідача, пов`язаною з банком особою, для притягнення їх до цивільно-правової відповідальності, передбаченої ст. 58 Закону України «Про банки і банківську діяльність», необхідним є встановлення його вини у завданні позивачу збитків (неповернення депозитів у повному обсязі), тобто, причинного зв`язку між діями (бездіяльністю) та негативними наслідками.
      При чому, діями, що призвели до негативних наслідків у вигляді заподіяння збитків, є згідно ст. 58 Закону порушення вимог законодавства, у тому числі нормативно-правових актів Національного банку України, здійснення ризикових операцій, які загрожують інтересам вкладників чи інших кредиторів банку, або доведення банку до неплатоспроможності.
      Таким чином, вимагаючи відшкодування шкоди з власників істотної участі банку та/або їх керівників, позивачу потрібно насамперед довести факт завдання йому шкоди завдавачами такої шкоди, розмір зазначеної шкоди, докази невиконання зобов`язань та причинно-наслідковий зв`язок між невиконанням зобов`язань власниками істотної участі та заподіяною шкодою.
      Так, у відповідності до листа Національного банку України №18-0007/54041/БТ від 08 жовтня 2018 року Акціонерами ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» не забезпечено у встановлений термін виконання заходів, передбачених програмою фінансового оздоровлення, щодо збільшення статутного капіталу, підтримки ліквідності Банку за рахунок надходжень від продажу непрофільних активів, дотримання нормативів обов`язкових резервів на кореспондентському рахунку в Національному банку України та інших економічних нормативів.
      Враховуючи, що діяльність ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» не відповідала вимогам банківського законодавства і нормативно-правових актів Національного банку України, зменшення розміру регулятивного капіталу на 19% та нормативу достатності (адекватності) регулятивного капіталу (Н2) Банку до однієї третини від мінімального рівня, установленого законом та/або нормативно-правовими актами Національного банку України, а також суттєве погіршення стану ліквідності Банку та незабезпечення акціонером Банку виконання гарантійних зобов`язань і заходів, передбачених програмою фінансового оздоровлення, з метою захисту інтересів вкладників та інших кредиторів банку, відповідно до вимог статті 76 Закону України «Про банки і банківську діяльність» Правління Національного банку України прийняло постанову від 17 вересня 2015 року № 612 «Про віднесення Публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит» до категорії неплатоспроможних».
      За результатами перевірок встановлювались факти порушень Банком та його керівниками вимог банківського законодавства та нормативно-правових актів Національного банку України, а також помилки й недоліки в роботі.
      За виявлені порушення, помилки й недоліки Національним банком України пропонувалось застосувати до Банку, відповідно до вимог статті 73 Закону України «Про банки і банківську діяльність», адекватні заходи впливу.
      Крім того, у відповідності до ст. 71Закону України «Про банки і банківську діяльність» кожний банк є об`єктом інспекційної перевірки уповноваженими Національним банком України особами. Перевірки здійснюються з метою визначення рівня безпеки і стабільності операцій банку, достовірності звітності банку і дотримання банком законодавства України про банки і банківську діяльність, а також нормативно-правових актів Національного банку України.
      Власники істотної участі банку в силу положень ст. 58 Закону України «Про банки і банківську діяльність» мали вжити всіх заходів для дотримання банком встановлених нормативів щодо покращення ситуації з ризиковими операціями та збереження платоспроможності банку, однак, як вбачається із листа Національного банку України №18-0007/54041/БТ від 08 жовтня 2018 року, а також наданих звітів перевірок НБУ, нормативи НБУ ігнорувались, а 2013 -2014 р.р. було встановлено порушення обмежень та здійснено кредитування ОСОБА_2 та ОСОБА_9 .
      Також, з наданих до суду ухвал, постановлених слідчими суддями Печерського районного суду м. Києва у рамках розгляду клопотань слідчих, вбачається, що у провадженні Департаменту спеціальних розслідувань Генеральної прокуратури України проводиться досудове розслідування за фактом розтрати службовими особами АТ «Банк «Фінанси та Кредит» в період часу 2010-2015 р.р. коштів банку.
      Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що позивачем доведено заподіяння йому збитків у вигляді неповернутої суми вкладу та нарахованих відсотків у розмірі 710 823,04 грн., що відбулось внаслідок здійснення відповідачем, як контролера та власника істотної участі банку, ризикових операцій, які загрожують інтересам вкладників чи інших кредиторів банку.
      Згідно ч. 1 ст. 1060 ЦК України договір банківського вкладу укладається на умовах видачі вкладу на першу вимогу (вклад на вимогу) або на умовах повернення вкладу зі спливом встановленого договором строку (строковий вклад). Договором може бути передбачено внесення грошової суми на інших умовах її повернення.
      Відповідно до ч. 2 ст. 1060 ЦК України за договором банківського вкладу незалежно від його виду банк зобов`язаний видати вклад або його частину на першу вимогу вкладника, крім вкладів, зроблених юридичними особами на інших умовах повернення, які встановлені договором.
      За ч. 1 ст. 1074 ЦК України обмеження прав клієнта щодо розпоряджання грошовими коштами, що знаходяться на його рахунку, не допускається, крім випадків обмеження права розпоряджання рахунком за рішенням суду або в інших випадках, встановлених законом, а також у разі зупинення фінансових операцій, які можуть бути пов`язані з легалізацією (відмиванням) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванням тероризму, передбачених законом.
      Як передбачено ч. 3 ст. 1068 ЦК України банк зобов`язаний за розпорядженням клієнта видати або перерахувати з його рахунка грошові кошти в день надходження до банку відповідного розрахункового документа, якщо інший строк не передбачений договором банківського рахунка або законом.
      Грошові кошти згідно договору депозиту належать позивачеві на праві приватної власності.
      Згідно ст. 317 ЦК України змістом права власності є права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.
      Як зазначено у ст. 321 ЦК України, право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.
      Відповідно до ст. 387 ЦК України, власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.
      Так, згідно ст.1 Протоколу №1 вказано, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
      Цей же принцип закріплено і в ст. 41 Конституції України.
      Європейський суд з прав людини у справі ZOLOTAS ПРОТИ ГРЕЦІЇ (No 2) зазначив наступне: «Суд зазначає, що на підставі статті 830 Цивільного кодексу, якщо особа, яка кладе суму грошей у банк, передає йому право користування нею, то банк має її зберігати і, якщо він використовує її на власну користь, повернути вкладнику еквівалентну суму за умовами угоди. Отже, власник рахунку може добросовісно очікувати, аби вклад до банку перебував у безпеці, особливо якщо він помічає, що на його рахунок нараховуються відсотки. Закономірно, він очікуватиме, що йому повідомлять про ситуацію, яка загрожуватиме стабільності угоди, яку він уклав з банком, і його фінансовим інтересам, аби він міг заздалегідь вжити заходів з метою дотримання законів і збереження свого права власності. Подібні довірчі стосунки невід`ємні для банківських операцій і пов`язаним з ними правом.
      Суд водночас нагадує, що принцип правової певності притаманний усій сукупності статей Конвенції і є одним з основоположних елементів правової держави (Nejdet Єahin і Perihan Єahin проти Туреччини, [ВП], № 13279/05, § 56, 20 жовтня2011 року)».
      ЄСПЛ у рішенні «Колишній Король Греції та інші проти Греції» від 23.11.2000 року зазначає, що першим і найголовнішим правилом статті 1 Першого протоколу Конвенції є те, що будь-яке втручання держаних органів у право на мирне володіння майном має бути законним і повинно переслідувати законну мету «в інтересах суспільства». Будь яке втручання також повинно бути пропорційним по відношенню до переслідуваної мети. Іншими словами, має бути забезпечено «справедливий баланс» між загальними інтересами суспільства та обов`язком захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідного балансу не буде досягнуто, якщо на відповідну особу або осіб буде покладено особистий та надмірний тягар.
      За змістом ст. 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Згідно ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
      Таким чином, з системного аналізу наведених вище норм вбачається, що власник істотної участі Банку, який є пов`язаною з банком особою відповідно до ст. 52 Закону України «Про банки і банківську діяльність», несе відповідальність за зобов`язаннями Банку, незважаючи на те, що договірні відносини виникли між банком та клієнтом, так як саме власник істотної участі відповідальний за вжиття своєчасних заходів для запобігання настання неплатоспроможності банку, і саме він, а не клієнт банку, повинен нести будь- які негативні наслідки від визнання банку неплатоспроможним. В протилежному випадку позивач зазнає грубого порушення його права власності, що має наслідком позбавлення його власних грошових коштів, які були внесені до Банку.
      За таких обставин, оцінюючи належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, суд приходить до висновку, що позовні вимоги є законними та обґрунтованими, а позов підлягає задоволенню в повному обсязі.
      Керуючись ст. ст. 317, 321, 387, 526, 530, 549, 1060, 1068, 1074 ЦК України, ст. 10, 11, 57-61, 79, 209, 210, 212-215, 228, 258, 259, 265, 268, 273, 280-282, 354 ЦПК України, суд, -
      В И Р І Ш И В:
      Позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Публічне акціонерне товариство «Банк «Фінанси та Кредит» про стягнення коштів - задовольнити у повному обсязі.
      Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 суму грошових коштів у розмірі 710 823,04 грн.
      Рішення може бути оскаржене до Київського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги до або через Шевченківський районний суд м. Києва протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо у судовому засіданні було проголошено лише вступну і резолютивну частину судового рішення або у разі розгляду (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, цей строк обчислюється з дня складання повного тексту судового рішення.
      Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
      У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
      Заочне рішення може бути переглянуто судом, який його ухвалив, за письмовою заявою відповідача.
      Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом 30 днів з дня його отримання.
      Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
      ОСОБА_1 , місце проживання - АДРЕСА_1 .
      ОСОБА_2 , місце проживання - АДРЕСА_2 .
      Публічне акціонерне товариство «Банк «Фінанси та Кредит», місцезнаходження - 04053, м. Київ, вул.. Січових Стрільців, 60.
      Повний текст рішення складений 24 травня 2019 року.
      Суддя:
      http://reyestr.court.gov.ua/Review/81988082
    • By ANTIRAID
      Державний герб України
      ПОСТАНОВА
      Іменем України
      11 липня 2019 року
      Київ
      справа №826/10575/16
      адміністративне провадження №К/9901/12619/19
      Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
      головуючого - Бучик А.Ю.,
      суддів: Мороз Л.Л., Рибачук А.І.
      розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів на ліквідацію ПАТ "Дельта Банк" на рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 27 грудня 2018 року у складі судді Чудак О.М. та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 08 квітня 2019 року у складі колегії суддів Парінова А.Б., Беспалова О.О., Ключковича В.Ю. у справі № 826/10575/16 за позовом ОСОБА_1 до Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію публічного акціонерного товариства "Дельта банк", Фонду гарантування вкладів фізичних осіб про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії,
      УСТАНОВИВ:
      ОСОБА_1 (надалі по тексту - позивач) звернулась до суду з позовом, в якому просила:
      - визнати протиправним та скасувати рішення Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" Кадиров В.В. (надалі по тексту - відповідач, Уповноважена особа) про нікчемність договорів банківського вкладу від 19.02.2015 №009-15612-190215, №007-15612-190215, №011-15612-190215 та застосування наслідків нікчемності правочинів;
      - зобов`язати Уповноважену особу подати до Фонду додаткову інформацію про ОСОБА_1 , як вкладника, який має право на відшкодування коштів за вкладами у Публічному акціонерному товаристві "Дельта банк" (ПАТ "Дельта Банк") за договорами банківського вкладу від 19.02.2015 №009-15612-190215, №007-15612-190215, №011-15612-190215 за рахунок коштів Фонду;
      - зобов`язати Фонд включити ОСОБА_1 до Загального реєстру вкладників, для здійснення виплат коштів за вкладами у ПАТ "Дельта Банк", внесених на підставі договорів банківського вкладу від 19.02.2015 №009-15612-190215, №007-15612-190215, №011-15612-190215 за рахунок коштів Фонду.
      Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 28.12.2018 закрито провадження у справі в частині позовних вимог про визнання протиправним та скасування рішення Уповноваженої особи про нікчемність договорів банківського вкладу від 19.02.2015 №009-15612-190215, №007-15612-190215, №011-15612-190215 та застосування наслідків нікчемності правочинів.
      Рішенням Окружного адміністративного суду м. Києва від 27 грудня 2018 року, яке залишене без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 08 квітня 2019 року, зобов`язано Уповноважену особу подати до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб додаткову інформацію про ОСОБА_1 , як вкладника, який має право на відшкодування коштів за вкладами у Публічному акціонерному товаристві "Дельта Банк" на підставі договорів банківського вкладу від 19.02.2015 №009-15612-190215, №007-15612-190215, №011-15612-190215 за рахунок коштів Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, із визначенням суми, що підлягає відшкодуванню, а саме у розмірі 200000 грн. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
      В касаційній скарзі Уповноважена особа просить скасувати судові рішення та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні адміністративного позову в повному обсязі.
      В обґрунтування касаційної скарги вказує, що Комісія з перевірки правочинів (договорів) за вкладними операціями АТ "Дельта Банк" дійшла висновку, що умови Договорів банківських вкладів укладені між банком та фізичними особами (в тому числі укладеного між позивачем та АТ "Дельта Банк"), за якими здійснювалися перерахування коштів на вкладні рахунки з рахунків фізичних осіб, що є одночасно кредиторами банку, надають кредиторам - фізичним особам переваги перед іншими кредиторами, а отже - такі договори банківського вкладу є нікчемними з підстав, визначених пунктом 7 частини третьої статті 38 Закону.
      Крім того, в касаційній скарзі вказано також про нікчемність укладеного Договору, з тих підстав, що в порушення Правил банківського обслуговування фізичних осіб, затверджених рішенням Ради директорів АТ "Дельта банк", кошти на рахунок позивача були перераховані від третьої особи.
      У відзиві на касаційну скаргу Фонд гарантування вкладів фізичних осіб просить її задовольнити, а оскаржувані судові рішення скасувати.
      Позивач своїм правом на надання відзиву не скористався.
      Касаційна скарга задоволенню не підлягає з огляду на таке.
      У ході розгляду справи судами встановлено, що 19.02.2015 між ПАТ "Дельта Банк" та ОСОБА_1 (Вкладник) укладені договори №009-15612-190215, №007-15612-190215, №011-15612-190215 банківського вкладу (депозиту) "Зростаючий" у доларах США, за умовами яких сума вкладу складає 3000 (три тисячі), 3000 (три тисячі) та 1500 (тисячу п`ятсот) доларів США відповідно (Договори).
      Вклади залучалися на строк із моменту зарахування вкладів на рахунки, вказані в пункті 1.6 Договорів, та по 05.03.2015 (п. 1.3 Договорів).
      Пунктом 1.6 Договорів передбачено, що Банк відкриває Вкладнику відповідні рахунки № НОМЕР_1 , № НОМЕР_2 , № НОМЕР_3 (Рахунки).
      При цьому, пунктом 1.8 Договорів встановлено, що зарахування вкладу на Рахунок здійснюється з власного поточного або вкладного (депозитного) рахунку Вкладника, відкритого в Банку, або готівкою через касу Банку в день укладання Сторонами цього Договору. У разі, якщо в день укладання Сторонами цього Договору, Вкладник не здійснить перерахування коштів, що становлять суму Вкладу на Рахунок, Договір вважається таким, що не був укладений.
      19.02.2015 між цими ж сторонами укладено Додаткові угоди №1 до Договорів, за умовами яких Сторони домовилися викласти пункт 1.8 Договорів у наступній редакцій, а саме: "Зарахування вкладу на Рахунок здійснюється з власного поточного або вкладного (депозитного) рахунку Вкладника, відкритого в Банку, або шляхом перерахування з відкритого в Банку поточного рахунку іншої фізичної особи - резидента, або готівкою через касу Банку в день укладання Сторонами цього Договору. Виключно для цілей цього Договору Сторони домовилися, що умови пункту 5.11 Правил до відносин, що виникають на підставі цього Договору, не застосовуються. У разі, якщо в день укладання Сторонами цього Договору не буде здійснено зарахування/перерахування коштів, що становлять суму Вкладу на Рахунок, цей Договір вважається таким, що не укладений".
      Згідно з даними платіжного доручення в іноземній валюті від 19.02.2015 № 16405987, на рахунок позивача № НОМЕР_2 перераховано з рахунку № НОМЕР_4 що належить третій особі, суму коштів у розмірі 3000 доларів США
      Згідно з даними платіжного доручення в іноземній валюті від 19.02.2015 №16404517, на рахунок позивача № НОМЕР_2 перераховано з рахунку № НОМЕР_5 , що належить третій особі суму коштів у розмірі 3000 доларів США.
      Згідно з даними платіжного доручення від 19.02.2015 №16406279, на рахунок позивача № НОМЕР_2 перераховано з рахунку № НОМЕР_6 , що належить третій особі суму коштів у розмірі 1500 доларів США.
      Відповідно до постанови Правління Національного банку України від 02.03.2015 № 150 "Про віднесення ПАТ "Дельта Банк" до категорії неплатоспроможних" виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення від 02.03.2015 № 51 "Про запровадження тимчасової адміністрації у ПАТ "Дельта Банк", згідно з яким з 03.03.2015 запроваджено тимчасову адміністрацію та призначено уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації у ПАТ "Дельта Банк".
      За рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб № 147 від 03.08.2015 строк здійснення тимчасової адміністрації в ПАТ "Дельта Банк" продовжено до 02.10.2015 включно.
      Постановою Правління Національного банку України від 02.10.2015 № 664 "Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПАТ "Дельта Банк" постановлено відкликати банківську ліцензію та ліквідувати АТ "Дельта Банк", на підставі чого рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення від 02.10.2015 №181 "Про початок процедури ліквідації АТ "Дельта Банк" та делегування повноважень ліквідатора банку", яким вирішено розпочати процедуру ліквідації ПАТ "Дельта Банк" та призначено уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "Дельта Банк" Кадирова В. В.
      Судами також встановлено, що наказом Уповноваженої особи від 16.09.2015 №813 застосовано наслідки нікчемності до договорів банківських вкладів (депозитів) згідно переліку, в тому числі й до Договорів банківського вкладу (депозиту) "Зростаючий" у доларах США від 19.02.2015 №009-15612-190215, №007-15612-190215, №011-15612-190215.
      Листами №8821/2684, №8821/2656, №8821/2330 від 23.09.2015 позивача повідомлено про нікчемність договорів банківського вкладу (депозиту) від 19.02.2015 №009-15612-190215, №007-15612-190215, №011-15612-190215 згідно пункту 7 частини третьої статті 38 Закону №4452-VI.
      Отже, не включення позивача до переліку вкладників Банку, які мають право на відшкодування суми вкладу за рахунок коштів Фонду, обумовлене тим, що Уповноваженою особою визнано нікчемними договори банківського вкладу від 19.02.2015 № 009-15612-190215, №007-15612-190215, №011-15612-190215, укладені між позивачем та Банком.
      Договори банківського вкладу (депозиту) "Зростаючий" у доларах США від 19.02.2015 №009-15612-190215, №007-15612-190215, №011-15612-190215 визнані Уповноваженою особою нікчемними на підставі пункту 7 частини третьої статті 38 Закону №4452-VI, а саме через те, що кошти на рахунок позивача надійшли внаслідок перерахування коштів на вкладний рахунок іншою фізичною особою з метою створення штучного зобов`язання Фонду на відшкодування коштів за рахунок держави.
      Вважаючи свої права та охоронювані законом інтереси порушеними, позивач звернувся з позовом до суду.
      Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, з позицією якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що Уповноваженою особою допущено протиправну бездіяльність відповідача, оскільки відсутні підстави для визнання нікчемним договору банківського вкладу в розумінні частини 3 статті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", оскільки він не підпадає під жодний визначений у вказаній статті випадок, а цей перелік нікчемних правочинів є вичерпним.
      Колегія суддів, дослідивши спірні правовідносини, зазначає наступне.
      Правові, фінансові та організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, повноваження Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, порядок виплати Фондом відшкодування за вкладами встановлені, зокрема, Законом України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" (тут і далі - у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин; Закон № 4452-VI).
      Пунктом 3 та 4 частини першої статті 2 Закону № 4452-VI визначено, що вклад - кошти в готівковій або безготівковій формі у валюті України або в іноземній валюті, які залучені банком від вкладника (або які надійшли для вкладника) на умовах договору банківського вкладу (депозиту), банківського рахунку або шляхом видачі іменного депозитного сертифіката, включаючи нараховані відсотки на такі кошти;
      вкладник - фізична особа (крім фізичних осіб - суб`єктів підприємницької діяльності), яка уклала або на користь якої укладено договір банківського вкладу (депозиту), банківського рахунку або яка є власником іменного депозитного сертифіката.
      Частиною першою статті 3 Закону № 4452-VI визначено, що Фонд є установою, що виконує спеціальні функції у сфері гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку.
      Відповідно до частини першої статті 26 Закону № 4452-VI Фонд гарантує кожному вкладнику банку відшкодування коштів за його вкладом. Фонд відшкодовує кошти в розмірі вкладу, включаючи відсотки, нараховані на день початку процедури виведення Фондом банку з ринку, але не більше суми граничного розміру відшкодування коштів за вкладами, встановленого на дату прийняття такого рішення, незалежно від кількості вкладів в одному банку. Сума граничного розміру відшкодування коштів за вкладами не може бути меншою 200000 гривень. Адміністративна рада Фонду не має права приймати рішення про зменшення граничної суми відшкодування коштів за вкладами.
      Виконання зобов`язань Фонду перед вкладниками здійснюється Фондом з дотриманням вимог щодо найменших витрат Фонду та збитків для вкладників у спосіб, визначений цим Законом, у тому числі шляхом передачі активів і зобов`язань банку приймаючому банку, продажу банку, створення перехідного банку протягом дії тимчасової адміністрації або виплати відшкодування вкладникам після ухвалення рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідації банку.
      Відповідно до частини 1 статті 27 Закону № 4452-VI уповноважена особа Фонду складає перелік вкладників та визначає розрахункові суми відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду відповідно до вимог цього Закону і нормативно-правових актів Фонду станом на день отримання рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку.
      Згідно з пункту 6 розділу ІІІ Положення про порядок відшкодування Фондом гарантування вкладів фізичних осіб коштів за вкладами, затвердженого рішенням виконавчої дирекції Фонду від 09 серпня 2012 року № 14 (далі - Положення), передбачено, що протягом процедури ліквідації уповноважена особа Фонду може надавати до Фонду додаткову інформацію про вкладників стосовно: зменшення (збільшення) кількості вкладників, яким необхідно здійснити виплати відшкодування; зміни розміру належних їм сум; зміни особи вкладника; змін реквізитів вкладників.
      Суд зауважує, що підставою для поширення на особу гарантій, передбачених Законом №4452-VI щодо відшкодування вкладу, є наявність у такої особи залишку коштів на банківському рахунку, що відкритий на її ім`я, тобто наявність вкладу та статусу вкладника у особи. При цьому вкладниками є особи, які уклали або на користь яких укладено або договір банківського вкладу (депозиту), або банківського рахунку, або які є власниками іменного депозитного сертифіката. Слід зазначити, що положення чинного законодавства не пов`язують визначення статусу вкладника банку та виникнення у нього права на отримання гарантованої суми відшкодування вкладу із походженням на відповідному вкладному (депозитному, поточному) рахунку коштів.
      Отже, під дію гарантій відшкодування коштів за вкладом на підставі статті 26 Закону №4452-VI підпадають особи, які є вкладниками у розумінні приписів статті 2 Закону №4452-VI, вклади яких розміщено на рахунку у відповідному банку до запровадження у ньому тимчасової адміністрації.
      Аналогічна правова позиція викладена і в постанові Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі № 802/351/16-а.
      Відповідно до положень статей 37, 38 Закону № 4452-VI Фонд або його уповноважена особа наділені повноваженнями щодо виявлення факту нікчемності правочинів, тобто мають право здійснити перевірку таких правочинів стосовно їх нікчемності, прийняти відповідне рішення про виявлення факту нікчемності правочину і повідомити про це сторін правочину, а також вчиняти дії щодо застосування наслідків нікчемності правочинів.
      Частина третя статті 38 Закону № 4452-VI, в редакції, станом на дату укладення договору банківського вкладу, визначає, що правочини (у тому числі договори) неплатоспроможного банку є нікчемними з таких підстав:
      1) банк безоплатно здійснив відчуження майна, прийняв на себе зобов`язання без встановлення обов`язку контрагента щодо вчинення відповідних майнових дій, відмовився від власних майнових вимог;
      2) банк до дня визнання банку неплатоспроможним взяв на себе зобов`язання, внаслідок чого він став неплатоспроможним або виконання його грошових зобов`язань перед іншими кредиторами повністю чи частково стало неможливим;
      3) банк здійснив відчуження чи передав у користування або придбав (отримав у користування) майно, оплатив результати робіт та/або послуги за цінами, нижчими або вищими від звичайних (якщо оплата на 20 відсотків і більше відрізняється від вартості товарів, послуг, іншого майна, отриманого банком), або зобов`язаний здійснити такі дії в майбутньому відповідно до умов договору;
      4) банк оплатив кредитору або прийняв майно в рахунок виконання грошових вимог у день, коли сума вимог кредиторів банку перевищувала вартість майна;
      5) банк прийняв на себе зобов`язання (застава, порука, гарантія, притримання, факторинг тощо) щодо забезпечення виконання грошових вимог у порядку іншому, ніж здійснення кредитних операцій відповідно до Закону України "Про банки і банківську діяльність";
      6) банк уклав кредитні договори, умови яких передбачають надання клієнтам переваг (пільг), прямо не встановлених для них законодавством чи внутрішніми документами банку;
      7) банк уклав правочини (у тому числі договори), умови яких передбачають платіж чи передачу іншого майна з метою надання окремим кредиторам переваг (пільг), прямо не встановлених для них законодавством чи внутрішніми документами банку;
      8) банк уклав правочин (у тому числі договір) з пов`язаною особою банку, якщо такий правочин не відповідає вимогам законодавства України.
      Відповідно до частини четвертої статті 38 Закону № 4452-VI Фонд, зокрема, протягом дії тимчасової адміністрації, а також протягом ліквідації повідомляє сторони за договорами, зазначеними у частині другій статті 38 цього Закону, про нікчемність цих договорів та вчиняє дії щодо застосування наслідків нікчемності договорів.
      З аналізу вищенаведеного слідує, що Уповноважена особа дійсно наділена правом перевірки правочинів на предмет виявлення серед них нікчемних, але це право не є абсолютним та кореспондується з обов`язком встановити обставини, з якими закон пов`язує нікчемність правочину. Висновок про нікчемність правочину має ґрунтуватися виключно на встановлених та доведених обставинах, які за законом тягнуть за собою застосування певних наслідків, зокрема щодо не включення особи до переліку вкладників банку для отримання в подальшому гарантованої суми вкладу.
      Уповноважена особа вважала нікчемним договір банківського вкладу між банком і позивачем з підстави, передбаченої пунктом 7 частини 3 статті 38 Закону № 4452-VI.
      Разом з тим, зі змісту даної норми вбачається, що пункт 7 частини 3 статті 38 Закону № 4452-VI не може бути застосованим до договорів, укладених між ОСОБА_1 та ПАТ "Дельта Банк", оскільки на підставі цих договорів у позивача не виникло переваг (пільг) стосовно інших кредиторів банку, а також умови цих договорів не передбачають обов`язків банку перерахувати кошти або передати майно позивачу. Відповідач, в свою чергу, не довів належними та допустимими доказами те, що у момент укладення договорів банківського вкладу та здійснення транзакції ПАТ "Дельта Банк" щодо зарахування суми коштів на депозитні рахунки, позивач отримав перевагу стосовно інших вкладників банку та не обґрунтував, у чому така перевага полягала.
      Відповідно до статті 1062 ЦК України на рахунок за банківським вкладом зараховуються грошові кошти, які надійшли до банку на ім`я вкладника від іншої особи, якщо договором банківського вкладу не передбачено інше. При цьому вважається, що вкладник погодився на одержання грошових коштів від іншої особи, надавши їй необхідні дані про рахунок за вкладом.
      Отже, законодавство не передбачає обмежень для визнання особи вкладником банку у випадках перерахування коштів на її користь іншим клієнтом.
      Суди у межах даної справи правильно відхилили посилання скаржника на порушення при перерахуванні коштів на рахунки позивача положень пункту 5.11 Правил банківського обслуговування фізичних осіб у ПАТ "Дельта Банк", як на одну із підстав для відмови у задоволенні позову, оскільки положення вказаного пункту (у редакції, чинній на час укладення договору банківського вкладу) забороняють зарахування на вкладний (депозитний) рахунок грошових сум для вкладника від третіх осіб, крім випадків, передбачених нормами діючого законодавства або Продуктами банку.
      Правильними є висновки судів попередніх інстанцій, що постанова Правління Національного банку України від 30 жовтня 2014 року №692/БТ "Про віднесення ПАТ „Дельта Банк" до категорії проблемних" відповідно до положень статті 75 Закону України "Про банки і банківську діяльність" є банківською таємницею, доказів обізнаності позивача про встановлені для ПАТ "Дельта Банк" обмеження Уповноваженою особою не надано. При цьому, невиконання посадовими особами Банку приписів постанови НБУ про віднесення банку до категорії проблемних не може бути саме по собі підставою для висновку про нікчемність договору банківського вкладу (депозиту) саме відповідно до пункту 7 частини 3 статті 38 Закону №4452-VI.
      Доводи заявника касаційної скарги відносно того, що переваги від укладення договорів банківського вкладу полягають в можливості отримання платником - ініціатором перерахунку коштів, як кредитором, за рахунок позивача суми відшкодування більшої, ніж передбачено законом, а також отримання її позачергово та раніше за інших кредиторів банку, судом касаційної інстанції сприймаються критично, оскільки останні фактично є припущеннями Уповноваженої особи, в той же час, жодних доказів на підтвердження зобов`язання позивача повернути кошти ініціатору відповідного перерахунку після отримання гарантованої суми відшкодування за рахунок Фонду, надано не було. 
      Укладення договорів й зарахування коштів на рахунки позивача відбулись до віднесення ПАТ "Дельта Банк" до категорії неплатоспроможних та запровадження тимчасової адміністрації у банку (02 березня 2015 року).
      Отже, вклади розміщено на рахунках ПАТ "Дельта Банк" до запровадження тимчасової адміністрації, а тому позивач підпадає під дію гарантій відшкодування коштів за вкладом на підставі статті 26 Закону № 4452-VI. Водночас, Уповноваженою особою не наведено правових підстав для не включення позивача до переліку вкладників ПАТ "Дельта Банк", які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду, відповідно до приписів Закону № 4452-VI.
      Враховуючи наведене, колегія суддів приходить до висновку, що позивач є особою, яка набула право на гарантоване державою відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду, і неподання інформації про позивача, як вкладника банку, до переліку після отримання рішення про відкликання банківської ліцензії дає підстави для зобов`язання Уповноваженої особи подати до Фонду додаткову інформацію щодо ОСОБА_1 як вкладника, який має право на відшкодування коштів за вкладом в ПАТ "Дельта Банк" за рахунок Фонду, що правильно було встановлено судами попередніх інстанцій.
      Відповідно до частини першої статті 350 КАС суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
      Доводи, які містяться в касаційній скарзі, висновків судів та обставин справи не спростовують.
      Керуючись статтями 345, 350, 355, 356 КАС України, суд
      П О С Т А Н О В И В:
      Касаційну скаргу Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" Кадирова Владислава Володимировича залишити без задоволення.
      Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 27 грудня 2018 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 08 квітня 2019 року залишити без змін.
      Постанова суду касаційної інстанції є остаточною та оскарженню не підлягає.
      Головуючий А.Ю. Бучик
      Судді: Л.Л. Мороз
      А.І. Рибачук
      http://reyestr.court.gov.ua/Review/82947576