Постановление ВСУ по пересмотру о правомерности возврата средств как безосновательно полученных без наличия договора

[ANTIRAID]

ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 листопада 2017 року

м. Київ

Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України у складі:

головуючого Сімоненко В.М.,
суддів: Гуменюка В.І., Охрімчук Л.І., Романюка Я.М.,

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Севеко» до ОСОБА_1 про повернення коштів, набутих без достатньої правової підстави, за заявою ОСОБА_1 про перегляд Верховним Судом України ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 5 жовтня 2016 року,

в с т а н о в и л а:

У листопаді 2014 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Севеко» (надалі – ТОВ «ТД «Севеко») звернулося до суду із зазначеним позовом, посилаючись на те, що у період із 7 грудня 2009 року по 26 вересня 2011 року ОСОБА_1 отримала від позивача грошові кошти в загальній сумі 2 млн 379 тис. грн на підставі договорів про поворотну фінансову допомогу, які між сторонами фактично не укладались. З огляду на це позивач вважає, що такі договори є нікчемними, а відтак відповідачка отримала кошти без достатньої правової підстави.

Заочним рішенням Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу від 15 січня 2015 року позов задоволено. 

Рішенням Апеляційного суду Дніпропетровської області від 8 грудня 2015 року заочне рішення Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу від 15 січня 2015 року скасовано, ухвалено нове рішення про відмову в позові.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 5 жовтня 2016 року рішення Апеляційного суду Дніпропетровської області від 8 грудня 2015 року скасовано, а заочне рішення Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу від 15 січня 2015 року залишено без змін.

У поданій до Верховного Суду України заяві про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 5 жовтня 2016 року ОСОБА_1 порушує питання про скасування постановленої у справі ухвали суду касаційної інстанції та залишення в силі рішення суду апеляційної інстанції з передбачених пунктами 1, 4 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України (далі – ЦПК України) підстав: неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах; невідповідності судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права, а саме статей 267, 1212, 1215 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України). Інших норм матеріального, у тому числі й сімейного права, заявниця в заяві не вказала.

На підтвердження підстави подання заяви про перегляд судових рішень заявниця посилається на ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 2 жовтня 2013 року, 8 жовтня 2014 року, 8 липня 2015 року та постанови Верховного Суду України від 2 липня, 22 січня 2014 року і 18 березня 2015 року відповідно у справах № 6-91цс14, 6-151цс13 та 6-25цс15.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника заявника та представника відповідачів, перевіривши наведені в заяві доводи, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України дійшла висновку, що заява не підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до статті 353 ЦПК України Верховний Суд України переглядає судові рішення у цивільних справах виключно з підстав і в порядку, встановлених цим Кодексом.

Згідно з пунктами 1, 4 частини першої статті 355 ЦПК України заява про перегляд судових рішень у цивільних справах може бути подана з підстав неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, та невідповідності судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права.

За змістом статті 3605 ЦПК України суд відмовляє в задоволенні заяви про перегляд судових рішень Верховним Судом України, якщо обставини, які стали підставою для перегляду справи, не підтвердилися.

Під час розгляду справи суди установили, що відповідно до витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців реєстраційної служби Дніпропетровського міського управління юстиції Дніпропетровської області від 31 липня 2014 року, засновником ТОВ «ТД «Севеко» є ОСОБА_2 – чоловік ОСОБА_1.

Рішенням Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 12 липня 2013 року шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2, укладений 19 листопада 1994 року, розірвано.

Згідно з банківськими виписками за період із 7 грудня 2009 року по 26 вересня 2011 року ОСОБА_1 отримала від ТОВ «ТД «Севеко» грошові кошти у розмірі 2 млн 379 тис. грн з призначенням платежу – надання поворотної фінансової допомоги на підставі договорів.

Суди установили, що між сторонами договори про надання поворотної фінансової допомоги не підписувались і не укладались, отже, договірних відносин між сторонами немає.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що оскільки грошові кошти набуті відповідачкою за договорами, які між сторонами не укладались, то такі кошти вважаються набутими без достатньої правової підстави, а тому відповідно до вимог статті 1212 ЦК України підлягають поверненню. При цьому суд зазначив, що позивач звернувся з позовом у межах строку позовної давності, який почав спливати з моменту направлення позивачем вимоги про повернення коштів відповідно до частини другої статті 530 ЦК України.

З таким висновком погодився й суд касаційної інстанції, вказавши при цьому, що відповідачка не довела, що ці кошти були перераховані їй як засіб для існування, а тому не можуть вважатися такими, що не підлягають поверненню відповідно до статті 1215 ЦК України.

Разом з тим надані заявницею судові рішення, зокрема ухвала Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 8 липня 2015 року та постанова Верховного Суду України від 18 березня 2015 року, на підтвердження неоднакового застосування судами та невідповідності висновкам, викладеним у цій постанові щодо застосування статті 267 ЦК України, не можуть слугувати належними прикладами, оскільки не свідчать про неоднакове застосування цієї норми права та про невідповідність рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах цієї норми матеріального права. 

У наданих заявницею для порівняння ухвалах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 2 жовтня 2013 року, 8 жовтня 2014 року суд касаційної інстанції, установивши, що кошти, які були перераховані відповідачам, відносяться до виплат, визначених статтею 1215 ЦК України, зокрема до пенсії, зазначив, що безпідставно набуті особою кошти, що належать до таких виплат, за відсутності рахункової помилки з боку особи, яка добровільно провела їх виплату, та факту недобросовісності відповідача, не підлягають поверненню.

У наданих заявницею постановах Верховного Суду України від 22 січня та 2 липня 2014 року у справах № 6-151цс13 № 6-91цс14 відповідно викладено правову позицію відповідно до якої До правовідносин щодо набуття грошових коштів без достатньої правової підстави, якщо ці кошти є пенсійною виплатою, яка проведена іншою особою добровільно, за відсутності рахункової помилки з її боку і недобросовісності з боку набувача, застосуванню підлягають положення статті 1215 ЦК України, за якою зазначені грошові кошти поверненню не підлягають. При цьому правильність виконаних розрахунків, за якими була проведена виплата, а також добросовісність набувача презюмуються, отже, зазначене у статті 1215 ЦК України майно підлягає поверненню у разі наявності цих фактів.

Отже, зі змісту наведених судових рішень та судового рішення, про перегляд якого подано заяву, не вбачається неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права та невідповідності рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах зазначених у заяві норм матеріального права, оскільки у справах встановлено різні фактичні обставини.

З огляду на зазначене, обставини, які стали підставою для перегляду справи, не підтвердились, у зв’язку із чим відповідно до частини першої статті 3605 ЦПК України в задоволенні заяви про перегляд судових рішень Верховним Судом України необхідно відмовити. 

Керуючись пунктом 4 частини першої статті 355, пунктом 1 частини першої статті 3603, частиною першою статті 3605 ЦПК України, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України

п о с т а н о в и л а :

У задоволенні заяви ОСОБА_1 про перегляд Верховним Судом України ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 5 жовтня 2016 року відмовити. 

Постанова є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 3 частини першої статті 355 ЦПК України.

Головуючий В.М. Сімоненко
Судді:
В.І. Гуменюк
Л.І. Охрімчук 
Я.М. Романюк

Постанова від 29 листопада 2017 року № 6-2904цс16

http://www.scourt.gov.ua/clients/vsu/vsu.nsf/(documents)/E13091420C8B855CC22581F0004BB8D5

[ANTIRAID]

ВСУ не нашел неодинакового применения и согласился с судом кассационной инстанции взыскавшем средства как безосновательно полученные по не заключенным договорам о поворотной финансовой помощи. При этом ВСУ согласился, что исковая давность в данном случае начинается с момента когда предприятие обратилось о возврате средств, а не с момента их перечисления.

Очередной пример специфического понимания верховенства права.