Определение ВСУ о разъяснении незаконно принятого решения про судебное обращение взыскание на ипотеку

[ANTIRAID]

УХВАЛА 

29 листопада 2017 року

м. Київ

Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України в складі:

головуючого Охрімчук Л.І.,
суддів:
Гуменюка В.І.,
Романюка Я.М., 
Сімоненко В.М.,

розглянувши в судовому засіданні заяву ОСОБА_1 про роз’яснення постанови Верховного Суду України від 13 вересня 2017 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки, 

в с т а н о в и л а :
 
Шевченківський районний суд м. Києва рішенням від 23 червня 2016 року позовні вимоги ОСОБА_2 задовольнив: звернув стягнення на предмет іпотеки – квартиру АДРЕСА_1 за договором іпотеки від 1 березня 2012 року в рахунок погашення заборгованості за договором позики від 13 січня 2012 року, визнавши за ОСОБА_2 право власності на зазначену квартиру. У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 суд відмовив.

Апеляційний суд м. Києва 7 лютого 2017 року рішення суду першої інстанції в частині звернення стягнення на предмет іпотеки скасував та ухвалив у цій частині нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог ОСОБА_2.

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ ухвалою від 21 червня 2017 року рішення апеляційного суду скасувала, залишила в силі рішення суду першої інстанції. 

Верховний Суд України постановою від 13 вересня 2017 року у задоволенні заяви ОСОБА_1 про перегляд Верховним Судом України ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 21 червня 2017 року відмовив.
 
13 листопада 2017 року ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду України із заявою про роз’яснення постанови Верховного Суду України від 13 вересня 2017 року, посилаючись на те, що у зазначеній постанові містяться взаємовиключні висновки, що є незрозумілими для осіб, які брали участь у справі, в частині правових наслідків прийняття такого рішення. Зокрема, встановивши, що позивач обрав спосіб набуття права власності на предмет іпотеки згідно з пунктом 5.1 договору іпотеки, який відповідно до вимог статті 36 Закону України «Про іпотеку» віднесений до позасудового врегулювання спору, суд дійшов висновку про те, що такий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки у судовому порядку є порушенням норм статей 33, 36, 37, 39 Закону України «Про іпотеку» та одночасно зробив висновок про те, що спір по суті вирішений правильно. 

Заслухавши пояснення представників ОСОБА_1, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України дійшла висновку про те, що подана заява задоволенню не підлягає з огляду на таке. 
 
Відповідно до статті 221 Цивільного процесуального кодексу України (далі – ЦПК України), якщо рішення суду є незрозумілим для осіб, які брали участь у справі, або для державного виконавця, суд за їхньою заявою постановляє ухвалу, в якій роз'яснює своє рішення, не змінюючи при цьому його змісту. 

Установлено, що постановою Верховного Суду України від 13 вересня 2017 року відмовлено в задоволенні заяви ОСОБА_1 про перегляд Верховним Судом України ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 21 червня 2017 року. 

Відмовляючи в задоволенні заяви ОСОБА_1, Верховний Суд України дійшов правового висновку про те, що можливість виникнення права власності за рішенням суду передбачена лише у статтях 335, 376 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України). У всіх інших випадках право власності набувається з інших не заборонених законом підстав, зокрема із правочинів (частина перша статті 328 ЦК України).

Стаття 392 ЦК України, у якій йдеться про визнання права власності, не породжує, а підтверджує наявне в позивача право власності, набуте раніше на законних підставах, у тому випадку, якщо відповідач не визнає, заперечує або оспорює наявне в позивача право власності, а також у разі втрати позивачем документа, який посвідчує його право власності.

Отже, аналіз положень статей 33, 36, 37, 39 Закону України «Про іпотеку», статей 328, 335, 376, 392 ЦК України дає підстави для висновку про те, що законодавець визначив три способи захисту на задоволення забезпечених іпотекою вимог кредитора шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки: судовий – на підставі рішення суду та два позасудових – на підставі виконавчого напису нотаріуса і згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя. У свою чергу позасудовий спосіб захисту за договором про задоволення вимог іпотекодержателя або за відповідним застереженням в іпотечному договорі реалізується шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки або надання права іпотекодержателю від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу. 

При цьому договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, що передбачає передачу іпотекодержателю права власності, є правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно (частина перша статті 37 Закону України «Про іпотеку») шляхом позасудового врегулювання спору. 

Разом з тим, Верховний Суд України зазначив, що хоч у справі, яка переглядається, суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд касаційної інстанції, ухвалюючи рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання за іпотекодержателем права власності на обтяжене іпотекою майно в рахунок виконання забезпечених іпотекою зобов'язань, неправильно застосував норми статей 33, 36, 37, 39 Закону України «Про іпотеку», однак, установивши факт невиконання позичальником грошових зобов'язань за кредитним договором, правильно вирішив спір по суті, захистивши порушені права кредитодавця щодо виконання позичальником забезпечених іпотекою грошових зобов'язань. 

З огляду на зазначене суд касаційної інстанції неправильно застосував норми статей 33, 36, 37, 39 Закону України «Про іпотеку», однак правильно вирішив спір по суті, тому підстав для скасування судового рішення цього суду немає. 

Окрім цього, у постанові Верховного Суду України від 13 вересня 2017 року міститься правовий висновок про те, що відповідно до частини третьої статті 33 Закону України «Про іпотеку» звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

У частині першій статті 36 Закону України «Про іпотеку» зазначено, що сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем та іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, який підлягає нотаріальному посвідченню і може бути укладений одночасно з іпотечним договором або в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Згідно з положеннями частини третьої цієї статті договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками, може передбачати: передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов’язання в порядку, встановленому статтею 37 Закону України «Про іпотеку»; надання іпотекодержателю права від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу в порядку, встановленому статтею 38 цього Закону. 

Таким чином, звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до застереження в іпотечному договорі є позасудовим способом врегулювання спору, передбаченим статтею 36 Закону України «Про іпотеку», сторони іпотечного договору у зазначеній справі використали саме такий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки, правові наслідки якого визначаються положеннями частини четвертої цієї статті, в силу якої після завершення позасудового врегулювання будь-які наступні вимоги іпотекодержателя щодо виконання боржником основного зобов'язання є недійсними.

Отже, за своїм змістом постанова Верховного Суду України від 13 вересня 2017 року відповідає вимогам статті 3605 ЦПК України.

З урахуванням наведеного, відсутні правові підстави для роз’яснення постанови Верховного Суду України від 13 вересня 2017 року.

Керуючись статтями 221, 3605 ЦПК України, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України 

у х в а л и л а :

У задоволенні заяви ОСОБА_1 про роз’яснення постанови Верховного Суду України від 13 вересня 2017 року відмовити. 

Головуючий Л.І. Охрімчук 
Судді:
В.І. Гуменюк
Я.М. Романюк 
В.М. Сімоненко

Ухвала від 29 листопада 2017 року № 6-1446цс17

http://www.scourt.gov.ua/clients/vsu/vsu.nsf/(documents)/88A4A66D0F8F09CFC22581F60050BF83

[ANTIRAID]

Этим определением стороне было отказано в разъяснении постановления ВСУ о судебном обращении взыскания на предмет ипотеки путем признания права собственности при том, что в самом постановлении прямо указанно о невозможности в судебном порядке использовать такой способ обращения взыскания. Однобокое понимание судьями гражданской палаты ВСУ Верховенства права привело к невиданным перекосам во взаимоотношениях с финансовыми учреждениями и кредитных правоотношениях.

[Alexandr Shapovalov]

Как я понимаю, остаётся ТОЛЬКО ФИЗ-ЗАЩИТА ОТ ВЫСЕЛЕНИЯ?! (конечно после судов о выселении). Надеюсь, заёмщик уже подал в ЕСПЧ...

[Лев]

Логики - никакой.

Они что там, в кубики-абзацы играют, в случайном порядке складывают?

[west11]

3 часа назад, Лев сказал:

Логики - никакой.

Они что там, в кубики-абзацы играют, в случайном порядке складывают?

Откуда там взяться логике ? Если на протяжении всего своего существования ВСУ-ки, всеми способами, правыми и неправыми (в основном, конечно, неправыми...) старались услужить банковскому лобби, а как известно, услужить двум господам одновременно (и банкам-кормильцам и Закону)  очень трудно, если вообще возможно...