Постановление ВСУ по пересмотру об отсутствии оснований для расторжения договора аренды земли наследником после истечения значительного срока с момента вступления в наследство


Считаете ли Вы решение законным и справедливым?  

4 members have voted

  1. 1. Считаете ли Вы решение законным?

    • Да
      2
    • Нет
      2
    • Затрудняюсь ответить
      0
  2. 2. Считаете ли Вы решение справедливым?

    • Да
      2
    • Нет
      2
    • Затрудняюсь ответить
      0


Recommended Posts

ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

6 грудня 2017 року

м. Київ

Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України у складі:

головуючого Сімоненко В.М.,
суддів: Гуменюка В.І., Охрімчук Л.І., 

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до Приватного підприємства «Колос В.Д.» про розірвання договору оренди за заявою ОСОБА_1 про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 травня 2016 року,

в с т а н о в и л а :

У липні 2015 року ОСОБА_1 звернулась до суду із зазначеним позовом, посилаючись на те, що після смерті своєї матері, яка була стороною спірних договорів оренди, вона прийняла спадщину за законом та стала власником земельних ділянок, які використовує Приватне підприємство «Колос В.Д.» (далі - ПП «Колос В.Д.»), а відповідно до пункту 36 договорів зміна власника земельної ділянки є підставою для їх розірвання.

Рішенням Шевченківського районного суду Харківської області від 10 грудня 2015 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Харківської області від 22 лютого 2016 року в позові відмовлено. 

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 травня 2016 року касаційну скаргу відхилено, рішення Шевченківського районного суду Харківської області від 10 грудня 2015 року та ухвала Апеляційного суду Харківської області від 22 лютого 2016 року залишені без змін.

У поданій до Верховного Суду заяві про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 травня 2016 року заявниця порушує питання про скасування постановлених у справі судових рішень з передбаченої пунктом 1 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України (далі – ЦПК України) підстави неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, а саме частини четвертої статті 32 Закону України «Про оренду землі», статей 651, 1216-1218 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).

На підтвердження підстави подання заяви про перегляд судових рішень заявниця посилається на ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 13 квітня і 23 листопада 2016 року.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши наведені в заяві доводи, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України дійшла висновку, що заява не підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до статті 353 ЦПК України Верховний Суд України переглядає судові рішення у цивільних справах виключно з підстав і в порядку, встановлених цим Кодексом.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 355 ЦПК України заява про перегляд судових рішень у цивільних справах може бути подана виключно з підстав: неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

За змістом статті 3605 ЦПК України суд відмовляє в задоволенні заяви про перегляд судових рішень Верховним Судом України, якщо обставини, які стали підставою для перегляду справи, не підтвердилися.

Під час розгляду справи суди встановили, що ОСОБА_2 за життя на підставі державного акта на право власності на земельну ділянку від 10 січня 2004 року належали земельні ділянки загальною площею S_1 для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

4 жовтня 2005 року між ОСОБА_2 та ПП «Колос В.Д.» були укладені договори оренди земельних ділянок площею S_2, кадастровий номер НОМЕР_1, та площею S_3, кадастровий номер НОМЕР_2.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 померла.

Після смерті матері ОСОБА_1 оформила спадщину та стала законним власником спірних земельних ділянок.

13 квітня 2015 року ОСОБА_1 звернулася до ПП «Колос В.Д.» з письмовою заявою щодо розірвання договорів оренди, однак відповіді на свій лист не отримала.

Суди також установили, що з часу набуття спадщини ОСОБА_1 отримувала весь час орендну плату, установлену договорами та не зверталася до відповідача з вимогами щодо розірвання договорів або щодо зміни їх умов на протязі майже семи років. 

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, виходив з того, що зазначені позивачем підстави для розірвання договору оренди не охоплюються умовами договору і не відповідають чинному законодавству, а тому відсутні правові підстави для задоволення позову.

Разом з тим, надана заявницею на підтвердження своїх вимог ухвала Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 23 листопада 2016 року не може слугувати прикладом неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, оскільки цією ухвалою суд направив справу на новий розгляд з огляду на невстановлення судами фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

У наданій заявницею для порівняння ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 13 квітня 2016 року, суд касаційної інстанції, задовольняючи вимоги про розірвання договору оренди земельної ділянки у справі з подібних правовідносин, виходив з того, що позивач, який набув права власності на ділянку у порядку спадкування, правомірно скористався своїм правом на розірвання договору оренди одразу після набуття права власності на цю ділянку. 

Отже, порівняння наданих ухвал з оскаржуваним судовим рішенням касаційного суду не дає підстав для висновку про те, що суд касаційної інстанції під час розгляду двох чи більше справ з тотожними предметами спору, підставами позову та аналогічними обставинами й однаковим застосуванням норм матеріального права у спірних правовідносинах дійшов протилежних висновків щодо заявлених вимог.

З огляду на зазначене, обставини, які стали підставою для перегляду справи, не підтвердились, у зв’язку із чим відповідно до частини першої статті 3605 ЦПК України в задоволенні заяви про перегляд судових рішень Верховним Судом України необхідно відмовити. 

Керуючись пунктом 4 частини першої статті 355, пунктом 1 частини першої статті 3603, частиною першою статті 3605 ЦПК України, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України

п о с т а н о в и л а :

У задоволенні заяви ОСОБА_1 про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 травня 2016 року відмовити

Постанова є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 3 частини першої статті 355 ЦПК України.

Головуючий В.М. Сімоненко
Судді:
В.І. Гуменюк
Л.І. Охрімчук
 
Постанова від 6 грудня 2017 року № 6-235цс17

http://www.scourt.gov.ua/clients/vsu/vsu.nsf/(documents)/082562621C57DA23C22581F30052364C

Link to comment
Share on other sites

ВСУ не нашел неодинакового применения и согласился с судами низших инстанций, которые установили, что с момента вступления в наследство истица получала все время арендную плату, установленную договорами и не обращалась к ответчику с требованиями о расторжении договоров или об изменении их условий в течение почти семи лет.

Отказывая в удовлетворении иска, суд первой инстанции, с которым согласился апелляционный суд, исходил из того, что указанные истцом основания для расторжения договора аренды не охватываются условиями договора и не соответствуют действующему законодательству, а потому отсутствуют правовые основания для удовлетворения иска.

  • Like 1
Link to comment
Share on other sites

Не согласен с позицией старцев ВСУ. Договор должен быть расторгнут, а  истица должна вернуть арендатору всю сумму полученную за весь период.

У липні 2015 року ОСОБА_1 звернулась до суду із зазначеним позовом, посилаючись на те, що після смерті своєї матері, яка була стороною спірних договорів оренди, вона прийняла спадщину за законом та стала власником земельних ділянок, які використовує Приватне підприємство «Колос В.Д.» (далі - ПП «Колос В.Д.»), а відповідно до пункту 36 договорів зміна власника земельної ділянки є підставою для їх розірвання.

 

Link to comment
Share on other sites

Join the conversation

You can post now and register later. If you have an account, sign in now to post with your account.

Guest
Reply to this topic...

×   Pasted as rich text.   Paste as plain text instead

  Only 75 emoji are allowed.

×   Your link has been automatically embedded.   Display as a link instead

×   Your previous content has been restored.   Clear editor

×   You cannot paste images directly. Upload or insert images from URL.

Loading...
  • Пользователи

  • Similar Content

    • By ANTIRAID
      ПОСТАНОВА
      ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
      09 листопада 2021 року
      м. Київ
      Справа № 905/1680/20
      Провадження № 12-48гс21
      Велика Палата Верховного Суду у складі:
      головуючого судді Князєва В. С.,
      судді-доповідачаКатеринчук Л. Й.,
      суддівАнцупової Т. О., Британчука В. В., Власова Ю. Л., Гудими Д. А., Данішевської В. І., Золотнікова О. С., Єленіної Ж. М., Крет Г. Р., Прокопенка О. Б., Рогач Л. І., Ситнік О. М., Сімоненко В. М., Ткача І. В.
      розглянула в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу Маріупольської міської ради Донецької області на постанову Східного апеляційного господарського суду від 17 травня 2021 року (у складі колегії: головуючий суддя - Стойка О. В., судді Попков Д. О., Пушай В. І.) у справі № 905/1680/20 за позовом Маріупольської міської ради Донецької області до Товариства з обмеженою відповідальністю «Азовблок» про стягнення 259 913 грн і
      В С Т А Н О В И Л А
      1. Короткий зміст позовних вимог
      1.1. У вересні 2020 року Маріупольська міська рада Донецької області (далі - Маріупольська міськрада, позивач) звернулася до Господарського суду Донецької області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Азовблок» (далі - ТОВ «Азовблок», відповідач) про стягнення коштів, набутих без достатньої правової підстави, у розмірі 259 913 грн.
      1.2. Позовна заява мотивована тим, що з 2006 по 2016 роки згідно з договором орендиземлі від 20 червня 2006 року відповідач користувався земельною ділянкою площею 0,4414 га з кадастровим номером 1412300000:01:018:0006, на якій знаходиться належний йому на праві власності об`єкт нерухомості, а в період з 01 січня 2017 року по 31 грудня 2019 року, не оформивши нового договору оренди та не сплачуючи орендних платежів, продовжив землекористування, внаслідок чого відповідач безпідставно зберіг кошти несплаченої орендної плати позивачу на суму 259 913 грн.
      1.3. Нормативна грошова оцінка спірної земельної ділянки була визначена позивачем згідно з актом № 8 комісії про визначення обсягу збитків від 31 січня 2020 року, утвореної рішенням Виконавчого комітету Маріупольської міськради № 318 від 18 липня 2018 року, та з урахуванням листа начальника Відділу у місті Маріуполі Головного управління Держгеокадастру у Донецькій області № 2067/105-19 від 20 грудня 2019 року про нормативну грошову оцінку 1 квадратного метра земельної ділянки за період з 01 січня 2017 року по 17 липня 2018 року на суму 605, 93 грн, за період з 17 липня 2018 року по 31 грудня 2018 року на суму 908, 89 грн, за період з 01 січня 2019 року по 09 жовтня 2019 року на суму 708, 10 грн, а за період з 10 жовтня 2019 року по 31 грудня 2019 року на суму 283, 24 грн із зазначенням відповідного арифметичного розрахунку.
      1.4. В обґрунтування своїх вимог позивач послався на статтю 206 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) та статтю 14 Податкового кодексу України (далі - ПК України), зазначаючи, що відповідач не є власником земельної ділянки, не має права постійного користування, а тому єдина можлива форма здійснення плати за землю для нього як землекористувача є орендна плата.
      1.5. З посиланням на приписи статей 1212, 1214 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) позивач указував на те, що відповідач, не сплачуючи орендну плату за користування земельною ділянкою за відсутності укладеного договору оренди, фактично збільшив свої доходи, а позивач втратив належне йому майно (кошти від орендної плати). Відтак відповідач як фактичний користувач земельної ділянки, що без достатньої правової підстави за рахунок власника цієї ділянки зберіг у себе кошти, які мав заплатити за користування нею, зобов`язаний повернути ці кошти власнику земельної ділянки на підставі частини першої статті 1212 ЦК України.
      2.Короткий зміст рішення суду першої інстанції
      2.1. 16 лютого 2021 року Господарський суд Донецької області прийняв рішення, яким позовні вимоги задовольнив, стягнув з ТОВ «Азовблок» на користь Маріупольської міськради грошові кошти на суму 259 913 грн та судовий збір на суму 3 898, 69 грн. Мотивував рішення так.
      2.2. Земельна ділянка площею 0,4414 га з кадастровим номером 1412300000:01:018:0006 за адресою: Донецька область, місто Маріуполь, вулиця Кільцева, будинок 1 на підставі договору оренди землі № 2373к від 20 червня 2006 року була передана в користування ТОВ «Азовблок» на строк до 23 травня 2016 року.
      2.3. Рішенням Маріупольської міськради від 22 вересня 2016 року № 7/11-705 ТОВ «Азовблок» було подовжено на 10 років строк оренди земельної ділянки площею 0,4414 га (кадастровий номер 1412300000:01:018:0006) з розміром орендної плати на рівні 3 % від її грошової оцінки для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд підприємств переробної, машинобудівної та іншої промисловості (функціонування виробничої бази) на вулиці Кільцевій, 1 в Лівобережному районі міста Маріуполя. Пунктом 2.1 цього рішення передбачено необхідність подання ТОВ «Азовблок» до Центру надання адміністративних послуг заяви про оформлення проекту договору оренди зазначеної земельної ділянки протягом трьох місяців від дня прийняття такого рішення. У випадку невиконання встановленого строку рішення вважати таким, що втратило чинність.
      2.4. Рішенням Маріупольської міськради від 26 лютого 2020 року № 7/50-5001 затверджено технічну документацію із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) та поновлено ТОВ «Азовблок» на один рік строк оренди земельної ділянки площею 0,4414 га з кадастровим номером 1412300000:01:018:0006 для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд будівельних організацій та підприємств (функціонування виробничої бази) на вулиці Кільцевій, 1 в Лівобережному районі міста Маріуполя. Згідно з пунктом 2 цього рішення розмір орендної плати встановлено на рівні 3 % від її грошової оцінки. У пункті 3.1 рішення зазначено про необхідність ТОВ «Азовблок» подати до Центру надання адміністративних послуг заяву про оформлення проекту договору оренди цієї земельної ділянки протягом трьох місяців від дня прийняття такого рішення. У випадку невиконання встановленого строку рішення вважати таким, що втратило чинність.
      2.5. Відповідач, набувши право власності на об`єкти нерухомості, розташовані на земельній ділянці, яка перебуває у власності територіальної громади, не оформив та не зареєстрував право землекористування на період 2017 - 2019 років, не сплачував за користування земельною ділянкою плату за землю у встановленому законодавчими актами розмірі, внаслідок чого зберіг у себе грошові кошти в розмірі орендної плати.
      2.6. 31 січня 2020 року актом № 8 про визначення обсягу збитків встановлено, що відповідачем використовується земельна ділянка площею 0,4414 га з кадастровим номером 1412300000:01:018:0006 на вулиці Кільцевій, 1 Лівобережного району міста Маріуполя без виникнення права власності / користування, у зв`язку із чим позивач здійснив розрахунок розміру безпідставно збережених відповідачем коштів з урахуванням листа Відділу у місті Маріуполі Головного управління Держгеокадастру у Донецькій області від 20 грудня 2019 року № 2067/105-19 на суму 259 913 грн. Рішенням Маріупольської міськради від 14 квітня 2020 року № 108 затверджено, зокрема, акт № 8 про визначення обсягу збитків (безпідставно збережених коштів) від 31 січня 2020 року.
      2.7. У досудовому порядку врегулювання спору позивач відмовився сплачувати зазначену суму, а відповідач відмовився її зменшувати, мотивуючи обґрунтованістю проведеного розрахунку, виходячи з нормативної грошової оцінки спірної земельної ділянки, яка змінювалася в різні періоди 2017 - 2019 років.
      2.8. Місцевий суд зазначив про присвоєння спірній земельній ділянці кадастрового номера 1412300000:01:018:0006 відповідно до положень статей 79, 79-1 ЗК України, внаслідок чого вона, як індивідуально визначене майно комунальної власності, набула статусу об`єкта майнових прав з 2006 року та використовувалась відповідачем за договором оренди землі № 2373к від 20 червня 2006 року для розміщення належних йому на праві власності об`єктів нерухомості виробничої бази. 2016 року строк дії договору оренди закінчився, а в період 2017 - 2019 років відповідач продовжив землекористування, не оформивши орендного договору, та не сплачував плату за землю в передбаченому законом порядку.
      2.9. Суд першої інстанції виснував, що фактичний користувач земельної ділянки, який без достатньої правової підстави за рахунок власника цієї ділянки зберіг у себе кошти, які мав сплатити за користування нею, зобов`язаний повернути ці кошти власнику земельної ділянки на підставі частини першої статті 1212 ЦК України. При цьому суд послався на правові висновки, викладені в постановах Великої Палати Верховного Суду від 23 травня 2018 року у справі № 629/4628/16-ц, від 20 листопада 2018 року у справі № 922/3412/17 та в постанові Верховного Суду у складі палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду від 28 лютого 2020 року у справі № 913/169/18.
      2.10. Суд прийняв до уваги наданий позивачем розрахунок безпідставно збережених коштів за користування відповідачем спірною земельною ділянкою площею 0,4414 га за період з 01 січня 2017 року по 31 грудня 2019 року на загальну суму 259 913 грн орендної плати, розрахований позивачем на підставі даних про нормативну грошову оцінку індивідуально визначеної земельної ділянки кадастровий номер 1412300000:01:018:0006 та з урахуванням зміни нормативної грошової оцінки квадратного метра зазначеної ділянки в різні періоди відповідно до листа Відділу у місті Маріуполі Головного управління Держгеокадастру у Донецькій області від 20 грудня 2019 року № 2067/105-19, копія якого додана позивачем до матеріалів справи на обґрунтування правильності проведеного ним розрахунку. При цьому суд зазначив про перевірку наданого позивачем розрахунку, його обґрунтованість та відповідність вимогам чинного законодавства.
      2.11. Місцевий суд прийняв до уваги, що при проведенні розрахунку застосовано базовий коефіцієнт розміру ставки орендної плати в розмірі 3 % від нормативної грошової оцінки земельної ділянки, який встановлено в рішеннях Маріупольської міськради від 22 вересня 2016 року № 7/11-705 та від 26 лютого 2020 року № 7/50-5001 про поновлення строку оренди земельної ділянки, розмір площі земельної ділянки 0,4414 га, яка використовується відповідачем, кількість днів фактичного користування земельною ділянкою.
      2.12. Суд спростував твердження відповідача про використання тільки частини спірної ділянки у зв`язку з припиненням його господарської діяльності, зазначивши про те, що земельна ділянка з кадастровим номером 1412300000:01:018:0006 сформована як єдиний об`єкт цивільних прав і саме так відповідач просив закріпити її за ним у користування відповідно до поданої ним заяви, звертаючись до позивача про поновлення строку оренди цієї земельної ділянки.
      2.13. З огляду на встановлене та керуючись статтею 1212 ЦК України, місцевий суд дійшов висновку про задоволення позову та стягнення з відповідача на користь позивача 259 913 грн безпідставно збережених коштів за період 2017 - 2019 років.
      3. Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції
      3.1. 17 травня 2021 року Східний апеляційний господарський суд прийняв постанову, якою рішення Господарського суду Донецької області від 16 лютого 2021 року скасував у частині задоволення позовних вимог Маріупольської міськради до ТОВ «Азовблок» на суму 147 393 грн та розподілу судових витрат, прийняв у скасованій частині нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог Маріупольської міськради до ТОВ «Азовблок» про стягнення 147 393 грн відмовив, у частині задоволення позовних вимог про стягнення з ТОВ «Азовблок» на користь Маріупольської міськради 112 520 грн оскаржуване рішення місцевого господарського суду в цій справі залишив без змін, здійснив розподіл судових витрат у справі.Мотивував постанову так.
      3.2. З урахуванням висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 10 вересня 2019 року у справі № 922/96/19, а також висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23 травня 2018 року у справі № 629/4628/16-ц, від 20 листопада 2018 року у справі № 922/3412/17 і постановах Верховного Суду України від 30 листопада 2016 року у справі № 922/1008/15, від 07 грудня 2016 року у справі № 922/1009/15, від 12 квітня 2017 року у справах № 922/207/15 та № 922/5468/14, апеляційний суд зазначив, що розрахунок розміру орендної плати за земельну ділянку передбачає необхідність для правильного її визначення двох параметрів (окрім тривалості спірного періоду): наявності самої земельної ділянки як об`єкта оренди, сформованої відповідно до статті 79-1 ЗК України; наявності нормативної грошової оцінки спірної земельної ділянки, яка є основою для визначення розміру орендної плати для земель державної і комунальної власності та яка відповідно до частини другої статті 20 та частини третьої статті 23 Закону України «Про оцінку земель»оформлюється як витяг з технічної документації з нормативної грошової оцінки земель, який видається центральним органом виконавчої влади.
      3.3. Апеляційний суд дійшов висновку, що за змістом частини другої статті 20 та частини третьої статті 23 Закону України «Про оцінку земель»вбачається, що єдиним належним і допустимим доказом нормативної грошової оцінки земельної ділянки є витяг з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки, а тому наданий позивачем розрахунок орендної плати та лист Відділу у місті Маріуполі Головного управління Держгеокадастру у Донецькій області від 20 грудня 2019 року № 2067/105-19 з додатком (т. 1, а. с. 23 - 24) не є належним доказом на підтвердження такої грошової оцінки земельної ділянки.
      3.4. Зважаючи на те, що в матеріалах справи такий витяг відсутній і відповідачем заперечень із цього приводу в суді першої інстанції заявлено не було, апеляційним судом запропоновано сторонам надати відповідний витяг на підставі частин першої, другої статті 2 та частини четвертої статті 74 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) з метою остаточного та справедливого вирішення спору. Наданий суду апеляційної інстанції витяг було долучено до матеріалів справи.
      3.5. Апеляційний суд констатував, що сторонами не заперечувалось, що базова вартість земель населеного пункту у спірний період не змінювалася, а різниця нормативної грошової оцінки землі за період 2017 - 2019 років обумовлюється встановленням різних коефіцієнтів функціональності призначення земель у місті Маріуполі в цей період. Зокрема, за період 2017 - 2018 років цей коефіцієнт становив «2», за період із 17 липня 2018 року по 09 жовтня 2018 року - «3», а з 10 жовтня 2019 року - «1,2».
      3.6. Доводи позивача про зміну коефіцієнтів функціонального призначення спірної земельної ділянки за період 2017 - 2019 років відповідно до Порядку нормативної грошової оцінки земель населених пунктів, затвердженого наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України від 25 листопада 2016 року № 489 (далі - Порядок № 489), з урахуванням змін до Порядку № 489, внесених наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України від 27 березня 2018 року № 162, апеляційний суд заперечив, аргументуючи тим, що позивач не наділений повноваженнями самостійно застосовувати відповідні коефіцієнти функціонального призначення земель.
      3.7. Апеляційний суд прийняв до уваги як належний доказ нормативної грошової оцінки спірної земельної ділянки наданий позивачем суду апеляційної інстанції витяг № 972 з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки, сформований 11 березня 2021 року, з якого вбачається, що її нормативна грошова оцінка становить 1 250 219, 83 грн, яка складається із середньої вартості земель населеного пункту станом на 01 січня 2019 року з урахуванням коефіцієнта функціональності 1,2, інших коефіцієнтів, зокрема коефіцієнта індексації нормативної грошової оцінки за 2019 - 2020 роки.
      3.8. Апеляційний суд дійшов висновку, що позивачем не доведено належними і допустимими доказами більший розмір грошової оцінки спірної земельної ділянки за попередні спірні періоди 2017 - 2018 років, тому зазначений розмір нормативної грошової оцінки земельної ділянки (1 250 219, 83 грн) є таким, що має бути застосований для визначення спірної суми безпідставно збережених коштів зі сплати орендної плати за користування цією земельною ділянкою за весь спірний період 2017 - 2019 років. За висновком апеляційного суду, чинним законодавством не вимагається складання витягів з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки за кожний спірний період, а тому можна використати витяг про нормативну грошову оцінку земельної ділянки, чинний на час його формування та звернення до суду з позовом. Апеляційний суд дійшов висновку, що такий витяг може бути використаний при проведенні розрахунку безпідставно збережених коштів зі сплати орендної плати за період до його формування, оскільки позивач не довів належними доказами збільшення нормативної грошової оцінки спірної земельної ділянки за період стягнення.
      3.9. З урахуванням існуючого обмеження на рівні 3 % від нормативної грошової оцінки для земель загального користування згідно з підпунктом 288.5.1 пункту 288.5 статті 288 ПК України, судом апеляційної інстанції визначено плату за користування спірною земельною ділянкою за період з 01 січня 2017 року по 31 грудня 2019 року у такому розмірі: 1 250 219, 83 грн * 3 % = 37 506, 60 грн за кожний рік, починаючи з 2017 року та по 2019 рік, що загалом складає 112 520 грн (37 506, 60 грн * 3). Виходячи з такого розрахунку, апеляційний суд дійшов висновку про можливість задоволення позовних вимог на суму 112 520 грн та залишення рішення місцевого суду в цій частині без змін.
      3.10. Щодо іншої частини заявлених позовних вимог на суму 147 393 грн апеляційний суд зазначив про їх необґрунтованість та необхідність скасування рішення суду першої інстанції в цій частині з прийняттям нового рішення про відмову в позові в цій частині.
      4. Короткий зміст вимог касаційної скарги позивача
      4.1. У червні 2021 року позивач подав касаційну скаргу, у якій просив скасувати постанову Східного апеляційного господарського суду від 17 травня 2021 року повністю, а рішення Господарського суду Донецької області від 16 лютого 2021 року залишити в силі. Скарга мотивована так.
      4.2. Маріупольська міськрада подала касаційну скаргу на підставі пункту 2 частини другої статті 287 ГПК України, оскільки вважає, що існує необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні.
      4.3. Скаржник зазначив, що Східний апеляційний господарський суд у постанові від 17 травня 2021 року у справі № 905/1680/20 послався на правову позицію Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду, викладену в постанові від 29 травня 2020 року у справі № 922/2843/19, у якій розглядалися подібні до справи № 905/1680/20 правовідносини.
      4.4. Верховним Судом у зазначеній постанові зроблено такі висновки. Відповідно до частини другої статті 20 та частини третьої статті 23 Закону України «Про оцінку земель» дані про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки оформляються як витяг з технічної документації з нормативної грошової оцінки земель. Витяг з технічної документації про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки видається центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин; при стягненні безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати нарахування мають здійснюватися позивачем не самостійно (шляхом арифметичного розрахунку без проведення нормативної грошової оцінки землі), а виключно на підставі витягу з технічної документації з нормативної грошової оцінки земель; нормативна грошова оцінка земель є основою для визначення розміру орендної плати для земель державної і комунальної власності, а зміна нормативної грошової оцінки земельної ділянки є підставою для перегляду розміру орендної плати, який в будь-якому разі не може бути меншим, ніж встановлено положеннями підпункту 288.5.1 пункту 288.5 статті 288 ПК України; чинне земельне законодавство України, у тому числі стаття 20 Закону України «Про оцінку земель», не містить обґрунтування обов`язковості надання витягу з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки за кожен календарний рік упродовж спірного періоду, а лише зазначає про необхідність фіксування нормативної грошової оцінки окремої земельної ділянки у відповідному витязі; за висновком суду, зазначене повністю спростовує висновок про необхідність отримання витягу за кожний спірний період і це дозволяє розраховувати суму орендної плати за земельну ділянку за період до дати формування витягу, використовуючи при цьому дані, вказані в наявному витязі, при визначенні розміру орендної плати за попередні періоди.
      4.5. За доводами Маріупольської міськради, вбачається необхідність відступлення від висновку Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду, що зроблений у постанові від 29 травня 2020 року у справі № 922/2843/19, для правильного вирішення справи № 905/1680/20 у частині застосування в подібних правовідносинах положень частини другої статті 20 та статті 23 Закону України «Про оцінку земель» щодо можливості визначення розміру безпідставно збережених коштів за весь спірний період на підставі проведеної нормативної грошової оцінки земель певного населеного пункту не лише з використанням інформації, яка міститься у витязі з технічної документації про нормативну грошову оцінку спірної земельної ділянки, наданому в поточному році, а й з урахуванням усіх наданих сторонами доказів, що свідчать про проведення нормативної грошової оцінки спірної земельної ділянки у спірний період належним чином, тобто відповідно до вимог чинного законодавства України.
      4.6. Верховний Суд у постанові від 29 травня 2020 року у справі № 922/2843/19 пов`язує наявність витягу з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки як виключне підтвердження її проведення. Маріупольська міськрада не погоджується з таким твердженням, оскільки витяг має лише інформативний характер (що відповідає правовому висновку Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в постанові від 12 листопада 2018 року у справі № 814/789/17), а нормативна грошова оцінка земельних ділянок проводиться на підставі рішення органу влади чи органу місцевого самоврядування, після якого розробляється технічна документація щодо нормативної грошової оцінки земель та згодом затверджується ним (статті 15, 18, 20, 23 Закону України «Про оцінку земель»). Отже, навіть за відсутності витягу з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки не можна стверджувати, що така оцінка не проведена. Наявність / відсутність витягу свідчить лише про факт його отримання / неотримання у певний час певною особою у відповідному компетентному органі, відповідальному за видачу такого документа.
      4.7. У постанові від 29 травня 2020 року у справі № 922/2843/19 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду зауважив, що нормами законодавства України передбачена можливість змінювати нормативну грошову оцінку земель конкретного населеного пункту у встановленому законодавством порядку для перегляду розміру орендної плати (підпункт 288.5.1 пункту 288.5 статті 288 ПК України). Зазначене відповідає приписам статті 18 Закону України «Про оцінку земель», згідно з якою нормативна грошова оцінка земельних ділянок, розташованих у межах населених пунктів, незалежно від їх цільового призначення проводиться не рідше, ніж один раз на 5 - 7 років. Тобто нормативна грошова оцінка земельних ділянок може змінюватися принаймні кожні 5 - 7 років, що має наслідком виникнення оновлених базових коефіцієнтів щодо окремих земельних ділянок. Натомість у цій же постанові у справі № 922/2843/19 Верховний Суд зробив висновок про те, що є можливим здійснення розрахунку позовних вимог щодо стягнення безпідставно збережених коштів за весь спірний період користування земельною ділянкою без договору оренди на підставі наявного витягу з технічної документації про нормативну грошову оцінку спірної земельної ділянки, тобто без урахування змін нормативної грошової оцінки земель, що, можливо, відбувалися у спірний період.
      4.8. Отримання витягу з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки передує укладенню сторонами договору оренди земельної ділянки в обов`язковому порядку, а надалі надається землекористувачем лише в разі зміни оцінки земель. Разом з тим предметом розгляду справи № 905/1680/20 є повернення безпідставно збережених відповідачем коштів унаслідок небажання укладати договір оренди земельної ділянки, а відтак витяг про нормативну грошову оцінку спірної земельної ділянки за минулі періоди в позивача відсутній з об`єктивних причин унаслідок недобросовісної поведінки землекористувача та ухилення від укладання договору оренди землі, що передбачає отримання такого витягу.
      4.9. Скаржник не погоджується з можливістю здійснити розрахунок позовних вимог у справі № 905/1680/20 за весь спірний період лише на підставі одного витягу. Для визначення коректного розрахунку позовних вимог за весь спірний період позивач ужив заходів для отримання даних про нормативну грошову оцінку, щоб як докази надати певні документи, зокрема такі, як рішення органу місцевого самоврядування про проведення та затвердження нормативної грошової оцінки земель, відомості уповноваженого органу (Держгеокадастру) про нормативну грошову оцінку спірної земельної ділянки у спірний період. Нарахування ж безпідставно збережених коштів лише на підставі наявного актуального витягу з технічної документації про нормативну грошову оцінку спірної земельної ділянки за весь спірний період може призвести або до недоврахування безпідставно збережених коштів, або, навпаки, до їх завищення.
      5. Аргументи відповідача
      5.1. Відповідачу відзиві на касаційну скаргу просив відмовити в її задоволенні, постанову апеляційного суду залишити без змін.
      5.2. Відповідач аргументував, що підстави для відступу від правових висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 29 травня 2020 року у справі № 922/2843/19 щодо застосування норми права у подібних правовідносинах відсутні, а судом апеляційної інстанції правильно застосовано висновки Верховного Суду в зазначеній постанові.
      5.3. Відповідач зауважив, що апеляційним судом обґрунтовано враховано висновки Верховного Суду в постанові від 29 травня 2020 року у справі № 922/2843/19 у частині застосування до подібних правовідносин у справі № 905/1680/20 положень частини другої статті 20 та статті 23 Закону України «Про оцінку земель» щодо розрахунку розміру безпідставно збережених коштів лише на підставі витягу з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки.
      5.4. Позивачем на підтвердження здійснених розрахунків розміру безпідставно збережених коштів не було надано належних і допустимих доказів, а саме витягів з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки (кадастровий номер 1412300000:01:018:0006) за спірний період здійснення стягнення, наявність яких є необхідним підтвердженням заявленого позивачем розрахунку в розумінні приписів чинного законодавства України.
      5.5. Під час розгляду справи судом першої інстанції позивач надав лист Відділу у місті Маріуполі Головного управління Держгеокадастру у Донецькій області від 20 грудня 2019 року № 2067/105-19, а витяг № 972 з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки від 11 березня 2021 року позивач надав вже на стадії апеляційного провадження у справі. Лист Відділу у місті Маріуполі Головного управління Держгеокадастру у Донецькій області від 20 грудня 2019 року № 2067/105-19не може вважатися належним і допустимим доказом нормативної грошової оцінки спірної земельної ділянки, оскільки законодавством чітко визначено, які документи можуть бути належним підтвердженням нормативної грошової оцінки земельної ділянки. Відповідний витяг з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки є саме таким документом.
      5.6. Виходячи із чинного законодавства України не вбачається можливості визначення даних про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки в інший спосіб, ніж шляхом оформлення витягу з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки, тому необґрунтованими є будь-які розрахунки, зроблені за відсутності такого витягу (зокрема, на підставі базової вартості одного квадратного метра землі із застосуванням відповідних коефіцієнтів чи викладеної в листі відповідного органу інформації).
      5.7. Указаний висновок узгоджується з усталеною практикою Верховного Суду, яким неодноразово зазначалося, що при стягненні безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати нарахування мають здійснюватися позивачем не самостійно (шляхом арифметичного розрахунку без проведення нормативної грошової оцінки землі), а виключно на підставі витягу з технічної документації з нормативної грошової оцінки земель (постанови Верховного Суду від 12 червня 2019 року у справі № 922/902/18, від 08 серпня 2019 року у справі № 922/1276/18, від 01 жовтня 2019 року у справі № 922/2082/18, від 06 листопада 2019 року у справі № 922/3607/18, від 29 травня 2020 року у справі № 922/2843/19).
      6. Короткий зміст ухвали суду касаційної інстанції про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду
      6.1. 30 липня 2021 року Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду постановив ухвалу, якою передав справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду на підставі частини третьої статті 302 ГПК України. Обґрунтовував ухвалу так.
      6.2. Убачаються підстави для відступу від висновку щодо проведення розрахунку безпідставно збережених коштів не лише на підставі витягу з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки, а й на підставі інших документів про нормативну грошову оцінку земельної ділянки, викладеного в постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 02 червня 2021 року у справі № 201/2956/19.
      Зазначений висновок ґрунтується на тому, що жодним нормативним актом не визначено, що виключно на підставі витягу з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки може бути проведено розрахунок безпідставно збережених коштів, що є предметом спору у справі. За висновком Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду в постанові від 02 червня 2021 року у справі № 201/2956/19, посилання судів у цій справі на ненадання такого витягу як на підставу для відмови в задоволенні позову є необґрунтованим і не відповідає положенням частини другої статті 89 Цивільного процесуального кодексу України, згідно з якою жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили.
      Зважаючи на те, що предметом спору у справі є стягнення з відповідачів безпідставно утриманих грошових коштів плати за користування земельною ділянкою комунальної власності, починаючи із 07 березня 2016 року, а сам розрахунок проведено у 2019 році, отримати на час проведення розрахунку інформацію щодо нормативної грошової оцінки земельної ділянки за попередні роки саме у формі витягу з технічної документації є неможливим.
      Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду зазначив, що у справі № 201/2956/19 розрахунок сум орендної плати, яка не сплачена відповідачами за відповідний період, здійснено на підставі: акта перевірки дотримання вимог земельного законодавства групи по самоврядному контролю за використанням та охороною земель Центральної районної у місті ради від 13 червня 2018 року з додатками; листа Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області щодо нормативної грошової оцінки 1 кв. м спірної земельної ділянки; листа Головного управління ДФС у Дніпропетровській області про стан сплати земельного податку або орендної плати за землю.
      З посиланням на статті 286, 289 ПК України у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, Верховний Суд зазначив, що при визначенні порядку нарахування плати за землю законодавець вказує на можливість подання даних Державного земельного кадастру у вигляді витягу або довідки органу Держгеокадастру про розмір нормативної грошової оцінки земельної ділянки.
      6.3. Колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду під час розгляду справи № 905/1680/20 дійшла висновку про необхідність відступу від висновку щодо проведення розрахунку безпідставно збережених коштів не лише на підставі витягу з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки, а й на підставі інших документів про нормативну грошову оцінку конкретної земельної ділянки.
      7. Позиція Великої Палати Верховного Суду у справі
      Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши наведені в касаційній скарзі доводи, Велика Палата Верховного Суду дійшла таких висновків.
      7.1. Згідно зі статтею 206 ЗК України використання землі в Україні є платним. Об`єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.
      7.2. Плата за землю - це загальнодержавний податок, який справляється у формі земельного податку або орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності (підпункт 14.1.147 пункту 14.1 статті 14 ПК України).
      7.3. Земельним податком є обов`язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів, а орендною платою за земельні ділянки державної і комунальної власності - обов`язковий платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою (підпункти 14.1.72, 14.1.136 пункту 14.1 статті 14 ПК України в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин). Отже, законодавець розмежовує поняття «земельний податок» та «орендна плата за земельні ділянки державної та комунальної власності» в залежності від правових підстав передання прав землекористування такими ділянками.
      7.4. Відповідно до статей 122, 123, 124 ЗК України міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб. Надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється на підставі рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування. Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки.
      7.5. Особи, які отримують земельну ділянку комунальної власності в користування за договором оренди (договором купівлі-продажу права оренди), зобов`язані сплачувати за неї орендну плату. Орендна плата за землю - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою згідно з договором оренди, як це передбачено частиною першою статті 21 Закону України «Про оренду землі».
      7.6. Згідно із частиною першою статті 79 ЗК України земельна ділянка - це частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами.
      7.7. Відповідно до частин першої, третьої, четвертої, дев`ятої статті 79-1 ЗК України формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об`єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру. Сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі; земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера. Земельна ділянка може бути об`єктом цивільних прав виключно з моменту її формування (крім випадків суборенди, сервітуту щодо частин земельних ділянок) та державної реєстрації права власності на неї.
      7.8. Відповідно до частини другої статті 152 ЗК України власник земельної ділянки може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, відшкодування завданих збитків.
      7.9. Статтею 1212 ЦК України визначено, що особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення глави 83 ЦК України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідків події.
      7.10. Отже, у випадку використання землекористувачем сформованої земельної ділянки комунальної власності, якій присвоєно окремий кадастровий номер, без оформлення договору оренди власник такої земельної ділянки (орган місцевого самоврядування, який представляє інтереси територіальної громади) може захистити своє право на компенсацію йому вартості неотриманої орендної плати в порядку статті 1212 ЦК України.
      7.11. Право оренди земельної ділянки виникає на підставі відповідного договору з моменту державної реєстрації цього права. Проте з огляду на приписи частини другої статті 120 ЗК України не вважається правопорушенням відсутність у власника будинку, будівлі, споруди зареєстрованого права оренди на земельну ділянку, яка має іншого власника і на якій розташоване це нерухоме майно. До моменту оформлення власником об`єкта нерухомого майна права оренди земельної ділянки, на якій розташований цей об`єкт, відносини з фактичного користування земельною ділянкою без укладеного договору оренди та недоотримання її власником доходів у вигляді орендної плати є за своїм змістом кондикційними. Фактичний користувач земельної ділянки, який без достатньої правової підстави за рахунок власника цієї ділянки зберіг у себе кошти, які мав сплатити за користування нею, зобов`язаний повернути ці кошти власнику земельної ділянки на підставі частини першої статті 1212 ЦК України.
      Зазначені правові висновки викладено в постановах Великої Палати Верховного Суду від 23 травня 2018 року у справі № 629/4628/16-ц та від 20 листопада 2018 року у справі № 922/3412/17.
      7.12. Відповідно до пункту 289.1 статті 289 ПК України (у редакції на час виникнення спірних правовідносин) для визначення розміру податку та орендної плати використовується нормативна грошова оцінка земельних ділянок.
      Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин за індексом споживчих цін за попередній рік щороку розраховує величину коефіцієнта індексації нормативної грошової оцінки земель, на який індексується нормативна грошова оцінка сільськогосподарських угідь, земель населених пунктів та інших земель несільськогосподарського призначення станом на 1 січня поточного року, за певною формулою (пункт 289.2 статті 289 ПК України).
      Отже, нормативна грошова оцінка земель є основою для визначення розміру орендної плати для земель державної і комунальної власності, а зміна нормативної грошової оцінки земельної ділянки є підставою для перегляду розміру орендної плати, який у будь-якому разі не може бути меншим, ніж встановлено положеннями підпункту 288.5.1 пункту 288.5 статті 288 ПК України.
      7.13. Статтею 12 Закону України «Про оцінку земель» у редакції, чинній на час вирішення спору судом, регламентовано, що нормативно-правові акти з проведення оцінки земель затверджуються Кабінетом Міністрів України. Для визначення розміру орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності нормативна грошова оцінка земель проводиться обов`язково (стаття 13 цього Закону); нормативно-грошова оцінка земельних ділянок у межах населених пунктів проводиться не рідше ніж на 5 - 7 років (стаття 18 Закону України «Про оцінку земель»).
      7.14. Відповідно до статті 20 Закону України «Про оцінку земель» за результатами бонітування ґрунтів, економічної оцінки земель та нормативної грошової оцінки земельних ділянок складається технічна документація, а за результатами проведення експертної грошової оцінки земельних ділянок складається звіт.
      Частиною другою статті 20 Закону України «Про оцінку земель» передбачено, що дані про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки оформляються як витяг з технічної документації з нормативної грошової оцінки земель.
      Згідно з положеннями частини третьої статті 23 цього Закону в редакції на час розгляду спору судом витяг з технічної документації про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки видається центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин.
      7.15. Процедура проведення нормативної грошової оцінки земель визначається Порядком № 489 (зі змінами та доповненнями). В основі нормативної грошової оцінки земель населених пунктів лежить капіталізація рентного доходу, що отримується залежно від місця розташування населеного пункту в загальнодержавній, регіональній і місцевій системах виробництва та розселення, облаштування його території та якості земель з урахуванням природно-кліматичних та інженерно-геологічних умов, архітектурно-ландшафтної та історико-культурної цінності, екологічного стану, функціонального використання земель (пункт 1 розділу ІІ Порядку № 489).
      7.16. Нормативна грошова оцінка всіх категорій земель та земельних ділянок населених пунктів (за винятком земель сільськогосподарського призначення та земельних ділянок водного фонду, що використовуються для риборозведення) визначається за формулою: Цн = (В * Нп) : Нк * Кф * Км, де Цн - нормативна грошова оцінка квадратного метра земельної ділянки (у гривнях); В - витрати на освоєння та облаштування території з розрахунку на квадратний метр (у гривнях); Нп - норма прибутку (6 %); Нк - норма капіталізації (3 %); Кф - коефіцієнт, який характеризує функціональне використання земельної ділянки; Км - коефіцієнт, який характеризує місце розташування земельної ділянки. Індексація нормативної грошової оцінки земельних ділянок здійснюється відповідно до статті 289 ПК України (пункт 3 розділу ІІ Порядку № 489). Крім того, зазначений Порядок передбачає можливість розрахунку середньої (базової) вартості одного квадратного метра земель населеного пункту, вартість одного квадратного метра земель населених пунктів за економіко-планувальними зонами, вартість одного квадратного метра земельної ділянки певного функціонального використання, які визначаються за іншими формулами та не пов`язані з нормативною грошовою оцінкою, яка застосовується для визначення розміру орендних платежів (пункти 7, 9, 10 Порядку № 489).
      Грошова оцінка загальної площі земельної ділянки визначається шляхом множення нормативної грошової оцінки одного квадратного метра зазначеної ділянки на її загальну площу.
      7.17. Нормативна грошова оцінка земельної ділянки, якій присвоєно кадастровий номер, проводиться вперше відповідно до Методики нормативної грошової оцінки земель населених пунктів, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 23 березня 1995 року № 213 (зі змінами). За результатами нормативної грошової оцінки земель складається технічна документація. Дані про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки оформляються за заявою зацікавленої особи як витяг з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки (пункт 1 розділу III Порядку № 489). Порядком затверджена форма заяви (додаток 8) на витяг та сама форма витягу (додаток 9), у якій, зокрема, вказано: «Витяг сформовано» із зазначенням дати його формування.
      7.18. Отже, результатом нормативної грошової оцінки конкретної земельної ділянки є технічна документація на неї, а надання витягу з технічної документації є послугою компетентного органу (Держгеокадастру та його територіальних органів), який веде відповідний облік згідно з Порядком ведення Державного земельного кадастру, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 17 жовтня 2012 року № 1051 (далі - Порядок № 1051), про що зазначено в пункті 2 розділу III Порядку № 489.
      7.19. Витяг з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки - це роздруковані за допомогою програмного забезпечення актуальні дані про земельну ділянку, які є у Державному земельному кадастрі та технічній документації з нормативної грошової оцінки земель станом на певну дату. Витяг з нормативної грошової оцінки земельної ділянки може бути доказом проведення такої оцінки та визначати дані про таку оцінку як на момент його видачі, так за попередній період за умови, що нормативно-грошова оцінка земельної ділянки була сталою та не зазнала змін у цей період.
      7.20. Видача витягу є адміністративною послугою, яка надається відповідним управлінням Держгеокадастру на виконання приписів Закону України від 06 вересня 2012 року № 5203-VI «Про адміністративні послуги» та постанови Кабінету Міністрів України від 01 серпня 2011 року № 835 «Деякі питання надання Державною службою геодезії, картографії та кадастру та її територіальними органами адміністративних послуг», що не позбавляє його надати власнику (органу місцевого самоврядування) більш повну інформацію про зміни в нормативній грошовій оцінці конкретної земельної ділянки за попередній період, виходячи з технічної документації на таку земельну ділянку, яка зберігається в даних Державного земельного кадастру, оформивши відповідну довідку.
      7.21. Так, згідно з підпунктами 8, 14, 15 пункту 24 Порядку № 1051 до Державного земельного кадастру вносяться, зокрема, відомості про нормативну грошову оцінку (значення нормативної грошової оцінки земельної ділянки, яке розраховується за допомогою програмного забезпечення Державного земельного кадастру на підставі відомостей про земельну ділянку, зазначених у цьому пункті, та відомостей про нормативну грошову оцінку земель у межах території адміністративно-територіальної одиниці згідно з підпунктом 8 пункту 22 цього Порядку; дата проведення нормативної грошової оцінки земель), а також інформація про документацію із землеустрою та оцінки земель щодо земельної ділянки та інші документи, на підставі яких встановлено відомості про земельну ділянку (назва та дата розроблення документації із землеустрою, відомості про її розробників; назва, дата та номер рішення про затвердження документації із землеустрою, найменування органу, що його прийняв, електронні копії відповідних документів), інформація про документи, на підставі яких встановлено нормативну грошову оцінку земель у межах території адміністративно-територіальної одиниці, до складу якої входить земельна ділянка, згідно з підпунктом 8 пункту 22 цього Порядку. Отже, за наявності збережених попередніх відомостей у системі Державного земельного кадастру про проведену нормативну грошову оцінку земельної ділянки, визначеної конкретним кадастровим номером, власник такої ділянки не може бути обмеженим у праві на отримання такої інформації, якщо вона необхідна йому для захисту своїх земельних прав.
      7.22. Пунктом 162Порядку № 1051 визначено відомості, які можуть надаватися державними кадастровими реєстраторами у такій формі: 1) витягу з Державного земельного кадастру про об`єкт Державного земельного кадастру; 2) довідки, що містить узагальнену інформацію про землі (території), за формою згідно з додатком 41; 3) викопіювання з картографічної основи Державного земельного кадастру, кадастрової карти (плану); 4) копій документів, що створюються під час ведення Державного земельного кадастру. Витяги, довідки, викопіювання та копії документів, що створюються під час ведення Державного земельного кадастру, в паперовій та електронній формі відповідно до Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» мають однакову юридичну силу.
      Згідно з додатком 41 передбачена форма довідки з Державного земельного кадастру, яка ідентифікує земельну ділянку за її кадастровим номером, місцем знаходження, площею, а також поряд з іншими даними містить відомості про економічну та нормативну грошову оцінку земель.
      Відповідно до пункту 179 Порядку № 1051 довідки з Державного земельного кадастру, що містять узагальнену інформацію про землі (території), надаються органам державної влади, органам місцевого самоврядування для здійснення своїх повноважень, визначених законом, особам, які в установленому законом порядку включені до Державного реєстру сертифікованих інженерів-землевпорядників, Державного реєстру сертифікованих інженерів-геодезистів та Державного реєстру оцінювачів з експертної грошової оцінки земельних ділянок.
      Отже, така довідка, поряд з витягом про нормативну грошову оцінку земельної ділянки, може бути належним доказом на обґрунтування її нормативної грошової оцінки.
      7.23. Технічна документація на конкретну земельну ділянку, яка виготовляється на замовлення землекористувача (власника), відповідно до статті 20 Закону України «Про оцінку земель», також є джерелом інформації про нормативну грошову оцінку певної земельної ділянки.
      Отже, власник (землекористувач) може використати технічну документацію на обґрунтування нормативної грошової оцінки, надавши суду її оригінал або належно засвідчену копію. Відтак технічна документація, виготовлена на конкретну земельну ділянку уповноваженим органом, може бути належним доказом на обґрунтування нормативної грошової оцінки земельної ділянки, яка набула статусу об`єкта цивільних прав.
      7.24. Згідно з пунктом 286.2 статті 286 та підпунктом 288.5.1 пункту 288.5 статті 288 ПК України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, для визначення розміру податку та орендної плати використовується нормативна грошова оцінка земельної ділянки; платники плати за землю (крім фізичних осіб) самостійно обчислюють суму податку щороку; при поданні першої декларації (фактичного початку діяльності як платника плати за землю) разом з нею подається довідка (витяг) про розмір нормативної грошової оцінки земельної ділянки, а надалі така довідка подається у разі затвердження нової нормативної грошової оцінки землі.
      7.25. Отже, як положення ПК України, так і законодавство про оцінку земель визнають належними доказами на обґрунтування оцінки землі довідку, витяг з Державного земельного кадастру щодо земельної ділянки, яка є об`єктом плати за землю, та технічну документацію на земельну ділянку, виготовлену компетентним органом.
      7.26. Статтею 86 ГПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
      7.27. Згідно зі статтею 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
      Відповідно до статті 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
      Отже, якщо певні обставини можуть підтверджуватися тільки конкретно визначеними законодавством доказами, то такі докази слід вважати допустимими. Якщо обставини, які входять до предмета доказування, можуть бути підтверджені або спростовані доказами безвідносно до конкретних засобів доказування, то ці докази вважаються належними.
      7.28. З огляду на те, що земельним законодавством та ПК України не обмежується можливість подання доказів щодо нормативної грошової оцінки земельної ділянки державної (комунальної) власності для цілей сплати орендної плати виключно витягом з Державного земельного кадастру, належними доказами на обґрунтування нормативної грошової оцінки земельної ділянки можуть бути: технічна документація на спірну земельну ділянку, виготовлена компетентним органом для оформлення договору оренди, довідка з Державного земельного кадастру, витяг з Державного земельного кадастру, а також висновок судової експертизи про встановлення нормативної грошової оцінки спірної земельної ділянки, наданий відповідно до статей 98 - 103 ГПК України, які містять інформацію щодо предмета спору в цій справі.
      7.29. Відтак убачаються помилковими висновки судів, які застосовують приписи статей 20, 23 Закону України «Про оцінку земель» у спосіб тлумачення витягу про нормативну грошову оцінку певної земельної ділянки - як єдиного належного доказу на підтвердження нормативної грошової оцінки земельної ділянки державної (комунальної) власності для цілей сплати орендної плати чи повернення безпідставно збережених грошових коштів фактичним землекористувачем без оформлення орендного договору.
      7.30. З огляду на зазначене Велика Палата Верховного Суду відступає від висновку Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду, викладеного в постанові від 29 травня 2020 року у справі № 922/2843/19, а саме: «при стягненні безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати нарахування мають здійснюватися позивачем не самостійно …, а виключно на підставі витягу з технічної документації з нормативної грошової оцінки земель» (абзац другий пункту 37 постанови).
      8. Висновки щодо розгляду спору по суті
      8.1. Судами встановлено, що спірній земельній ділянціприсвоєно кадастровий номер 1412300000:01:018:0006, вона вважається сформованою (є сформованим об`єктом цивільних прав) та перебувала в оренді відповідача на підставі договору оренди землі № 2373к від 20 червня 2006 року (строк дії якого закінчився 23 травня 2016 року) як ділянка, закріплена за об`єктами нерухомого майна, якими володів на праві власності відповідач.
      8.2. Щодо цієї земельної ділянки площею 0,4414 га відповідач подав заяву про укладення нового договору оренди на період 2016 - 2017 років, не відмовляючись від використання частини спірної земельної ділянки.
      8.3. Доказів належного оформлення відповідачем права користування земельною ділянкою за 2017 - 2019 роки, зокрема укладення відповідних договорів оренди з Маріупольською міськрадою та державної реєстрації такого права, матеріали справи не містять.
      8.4. Позивачем надано суду розрахунок безпідставно збережених коштів за користування ТОВ «Азовблок» земельною ділянкою площею 0,4414 га за період з 01 січня 2017 року по 31 грудня 2019 року на суму 259 913 грн орендної плати, виходячи з даних про нормативну грошову оцінку спірної земельної ділянки з урахуванням змін нормативної грошової оцінки, які мали місце в цей період, з посиланням на те, що до спірної ділянки в цей період застосовувалися різні коефіцієнти функціональності для її нормативної грошової оцінки.
      8.5. Наявність різної нормативної грошової оцінки земельної ділянки з кадастровим номером 1412300000:01:018:0006 площею 0,4414 га позивач підтверджував листом Відділу у місті Маріуполі Головного управління Держгеокадастру у Донецькій області від 20 грудня 2019 року № 2067/105-19, копія якого наявна в матеріалах справи і який був прийнятий до уваги судом першої інстанції (т. 1, а. с. 23 - 24).
      Заперечуючи проти вимог позивача щодо площі користування спірною земельною ділянкою (0,4414 га) та зазначаючи про фактичне використання тільки 0,05371 га, що відповідає площі нерухомого майна відповідача, розташованого на спірній ділянці, відповідач у відзиві на позов від 09 жовтня 2020 року не заперечував обставин зміни нормативної грошової оцінки землі в зазначений період часу, за який позивач просив стягнути безпідставно набуті грошові кошти, та зазначав що така оцінка була сталою (т. 1, а. с. 45 - 47).
      8.6. Розглянувши справу в межах заявленихпозовних вимог та спростувавши заперечення відповідача щодо розміру фактичного землекористування спірною ділянкою, місцевий суд дійшов висновку про можливість прийняття як належних доказів у справі наданого позивачем розрахунку розміру безпідставно набутих коштів з урахуванням інформації Відділу у місті Маріуполі Головного управління Держгеокадастру у Донецькій області згідно з листом від 20 грудня 2019 року № 2067/105-19 про зміну розмірів нормативної грошової оцінки земельної ділянки з кадастровим номером 1412300000:01:018:0006. Зокрема, прийняв до уваги зміну коефіцієнтів функціональності спірної земельної ділянки: за період 2017 - 2018 років коефіцієнт «2», за період із 17 липня 2018 року по 31 грудня 2018 року - коефіцієнт «3», а з 01 січня 2019 року - коефіцієнт «1,2».
      8.7. Висновки місцевого суду були спростовані апеляційним судом з посиланням на те, що єдиним належним доказом при визначенні нормативної грошової оцінки земельної ділянки може бути витяг про нормативну грошову оцінку земельної ділянки, отриманий зацікавленою стороною в органах Держгеокадастру.
      8.8. Такі висновки спростовано Великою Палатою Верховного Суду відповідно до пунктів 7.21 - 7.28 мотивувальної частини цієї постанови.
      8.9. Відповідно до Порядку № 489 зі змінами згідно з наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України № 162 від 27 березня 2018 року у разі, якщо у відомостях Державного земельного кадастру відсутній Код класифікації видів цільового призначення земель для земельної ділянки, то коефіцієнт, який характеризує функціональне використання земельної ділянки (Кф), з 01 січня 2017 року по 16 липня 2018 року застосовується із значенням 2,0, а з 17 липня 2018 року застосовується із значенням 3,0.
      8.10. Як убачається з інформації (витягу) Державного земельного кадастру щодо земельної ділянки (кадастровий номер 1412300000:01:018:0006), станом на 18 травня 2016 року така земельна ділянка зареєстрована в державному реєстрі прав з визначенням її цільового призначення «11.03 Для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд будівельних організацій та підприємств» (т. 1, а. с. 134).
      Отже, у позивача були відсутні правові підстави для зміни коефіцієнта функціонального використання цієї земельної ділянки, оскільки з моменту державної реєстрації речового права на земельну ділянку їй було визначено цільове призначення за кодом «11.03», що зумовлювало застосування коефіцієнта функціонального використання «1,2» згідно з додатком 1 до Порядку № 489.
      8.11. З огляду на зазначене розрахунок апеляційним судом нормативної грошової оцінки спірної земельної ділянки із застосуванням коефіцієнта функціонального використання «1,2» за період 2017 - 2019 років є по суті правильним.
      Судом також приймається до уваги, що у складі позовних вимог не заявлялися вимоги про стягнення спірної суми безпідставно збережених коштів орендної плати з урахуванням індексації споживчих цін за спірний період.
      8.12. Отже, постанову апеляційного суду в частині скасування рішення місцевого суду слід змінити, виклавши її мотивувальну частину в редакції цієї постанови, а резолютивна частина оскаржуваної постанови є правильною.
      9. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
      Щодо суті касаційної скарги
      9.1. За змістом пункту 3 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.
      9.2. Частиною першою статті 311 ГПК України встановлено, що суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права.
      9.3. За таких обставин Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що постанову Східного апеляційного господарського суду від 17 травня 2021 року у справі № 905/1680/20 у частині скасування рішення місцевого суду слід змінити, виклавши її мотивувальну частину в редакції цієї постанови, в іншій частині зазначену постанову апеляційного суду залишити без змін.
      Щодо розподілу судових витрат
      9.4. З огляду на висновок Великої Палати Верховного Суду про зміну мотивувальної частини постанови і залишення без змін її резолютивної частини судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, покладаються на скаржника.
      Керуючись статтями 301, 308, 311, 314, 315, 317, 326 Господарського процесуального кодексу України, Велика Палата Верховного Суду
      П О С Т А Н О В И Л А:
      1. Касаційну скаргу Маріупольської міської ради Донецької області задовольнити частково.
      2. Постанову Східного апеляційного господарського суду від 17 травня 2021 року у справі № 905/1680/20 у частині скасування рішення Господарського суду Донецької області від 16 лютого 2021 року змінити, виклавши її мотивувальну частину в редакції цієї постанови.
      В іншій частині постанову Східного апеляційного господарського суду від 17 травня 2021 року у справі № 905/1680/20 залишити без змін.
      Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною й оскарженню не підлягає.
      Головуючий суддя
      В. С. Князєв
      Суддя-доповідач
      Л. Й. Катеринчук
      Судді
      Т. О. Анцупова
      Ж. М. Єленіна
      В. В. Британчук
      Г. Р. Крет
      Ю. Л. Власов
      О. Б. Прокопенко
      Д. А. Гудима
      Л. І. Рогач
      В. І. Данішевська
      О. М. Ситнік
      О. С. Золотніков
      В. М. Сімоненко
      І. В. Ткач
      Джерело: ЄДРСР 101211542
    • By ANTIRAID
      Постанова
      Іменем України
      31 серпня 2021 року
      м. Київ
      Справа № 903/1030/19
      Провадження № 12-4гс21
      Велика Палата Верховного Суду у складі
      головуючого судді Князєва В. С.,
      судді-доповідача Пількова К. М.,
      суддів Анцупової Т. О., Британчука В. В., Власова Ю. Л., Гудими Д. А., Данішевської В. І., Єленіної Ж. М., Катеринчук Л. Й., Крет Г. Р., Лобойка Л. М., Прокопенка О. Б., Пророка В. В., Рогач Л. І., Ситнік О. М., Сімоненко В. М., Ткача І. В., Штелик С. П.
      за участю
      секретаря судового засідання Жураховської Т. О.,
      представника відповідача Боднарука Р. І.
      розглянула у судовому засіданні в режимі відеоконференції справу за позовом фізичної особи-підприємця Лешика Ігоря Івановича (далі - позивач) до Луцької міської ради (далі - відповідач) про визнання поновленим договору оренди землі
      за касаційною скаргою позивача на рішення Господарського суду Волинської області від 11 лютого 2020 року, ухвалене суддею Гарбарою І. О., та постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 3 червня 2020 року, прийняту колегією суддів у складі Філіпової Т. Л., Мельника О. В. і Бучинської Г. Б.
      ІСТОРІЯ СПРАВИ
      (1) Вступ
      1. Громадянин придбав майно, для обслуговування якого на п`ять років оформив право оренди комунальною земельною ділянкою. У судовому порядку цей договір був поновлений ще на один такий строк - до 1 липня 2019 року. Через місяць після спливу строку оренди земельної ділянки її орендар з метою оформлення поновлення відповідного договору на тих самих умовах і на той самий строк надав до міської ради проєкт відповідної додаткової угоди. Проте рада відповіла, що оформити таку угоду неможливо без додаткових дій з боку орендаря. А після того, як орендар звернувся знову, - визнала укладення додаткової угоди неможливим.
      2. Орендар вважав, що оскільки він продовжив користуватися земельною ділянкою після закінчення строку договору її оренди, а міська рада впродовж місяця після спливу цього строку не заперечила проти поновлення договору, останній поновився на тих самих умовах і на той самий строк. Тому орендар звернувся до суду з позовом про визнання договору оренди землі поновленим на підставі частини шостої статті 33 Закону України «Про оренду землі» (далі - Закон № 161-XIV). Мотивував вимогу тим, що продовжує користуватися орендованою земельною ділянкою після спливу строку відповідного договору, проти поновлення якого орендодавець упродовж установленого законом строку не заперечив. Суди першої й апеляційної інстанцій ухвалили рішення не на користь позивача. Вважали, що він не реалізував право на поновлення договору оренди землі, бо всупереч умовам цього договору та припису частини другої статті 33 Закону № 161-XIV не повідомив орендодавця про намір скористатися переважним правом на поновлення договору оренди землі на новий строк.
      3. Велика Палата Верховного Суду, розглядаючи касаційну скаргу позивача, має відповісти на два ключові питання: (1) Який порядок поновлення договору оренди землі за статтею 33 Закону № 161-XIV? (2) Чи дотримав такого порядку позивач?
      (2) Короткий зміст позовної заяви
      4. 27 грудня 2019 року позивач звернувся до суду з позовом, в якому просив визнати поновленим на тих самих умовах на п`ять років (до 1 липня 2024 року) укладений із відповідачем і зареєстрований у Державному реєстрі земель 1 липня 2009 року за № 040907700368 договір оренди землі від 16 червня 2009 року (далі - договір оренди землі), предметом якого є земельна ділянка площею 0,0050 га з кадастровим номером 0710100000:33:016:0034 на вул. Конякіна, 14к у м. Луцьку (далі - земельна ділянка). Мотивував позовну заяву так:
      4.1. 16 жовтня 2008 року позивач придбав за договором купівлі-продажу об`єкт за адресою: м. Луцьк, вул. Конякіна, 14к.
      4.2. 16 червня 2009 року згідно з рішенням відповідача від 27 травня 2009 року № 41/38 позивач уклав із відповідачем договір оренди землі, згідно з яким отримав у користування строком на п`ять років (до 1 липня 2014 року) земельну ділянку.
      4.3. 1 липня 2009 року Волинська регіональна філія Державного підприємства «Центр державного земельного кадастру» зареєструвала цей договір у Державному реєстрі земель за № 040907700368.
      4.4. 22 травня 2019 року Господарський суд Волинської області ухвалив рішення у справі № 903/180/19, згідно з яким поновив договір оренди землі на п`ять років, а саме до 1 липня 2019 року.
      4.5. 2 серпня 2019 року з метою поновлення договору оренди землі на тих самих умовах і на той самий строк позивач направив відповідачеві три примірники додаткової угоди до договору оренди землі. Проте отримав від відповідача лист, у якому той повідомив про необхідність надати додаткові документи, що є необхідними для укладення такої угоди.
      4.6. 28 жовтня 2019 року позивач надав відповідачеві необхідні документи.
      4.7. 19 листопада 2019 року відповідач у листі № 29-19/87/2019 відмовив у підписанні додаткової угоди та повернув позивачеві оригінали поданих документів.
      4.8. За змістом частини шостої статті 33 Закону № 161-XIV (тут і далі - до зміни редакції цієї статті згідно із Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії рейдерству» від 5 грудня 2019 року (далі - Закон № 340-IX), підпункт 8 пункту 8 розділу I якого набрав чинності 16 липня 2020 року) орендар не має повідомляти орендодавця про намір скористатися правом на поновлення договору оренди землі. Таке поновлення відбувається внаслідок того, що орендар продовжує користуватися земельною ділянкою після закінчення строку оренди, а орендодавець не заперечує проти поновлення відповідного договору. Пролонгація останнього за відсутності протягом одного місяця після закінчення його строку заперечень орендодавця є обов`язковою. Рішення орендодавця про поновлення договору оренди землі не потрібно. Згода орендодавця вважається отриманою за відсутності його письмових заперечень протягом одного місяця після закінчення дії такого договору, тобто ця згода надається у формі мовчання згідно з частиною третьою статті 205 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).
      4.9. Відповідач порушив право позивача на поновлення договору оренди землі. Оскільки позивач є власником майна, розміщеного на земельній ділянці, та вчинив дії, необхідні для оформлення права її оренди на новий строк, надати таку ділянку іншим особам на будь-якому правовому титулі неможливо.
      (3) Короткий зміст рішення суду першої інстанції
      5. 11 лютого 2020 року Господарський суд Волинської області ухвалив рішення, згідно з яким у задоволенні позову відмовив. Мотивував так:
      5.1. Державна реєстрація права оренди земельної ділянки засвідчує вже набуте право, яке виникло на підставі договору оренди землі. Факт реєстрації права оренди земельної ділянки є лише елементом юридичного складу, за наявності якого виникає таке право, а не підставою його набуття. Тому строк договору оренди землі закінчився 1 липня 2019 року (аналогічні висновки Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду сформулював у постанові від 13 червня 2018 року у справі № 390/612/16-ц, а Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду - у постанові від 20 лютого 2019 року у справі № 917/410/18).
      5.2. Передбачені у частинах першій - п`ятій і шостій статті 33 Закону № 161-XIV підстави для поновлення договору оренди землі не пов`язані між собою. Матеріально-правовою підставою позову позивач визначив частину шосту статті 33 Закону № 161-XIV. Для поновлення відповідного договору на цій підставі необхідна сукупність таких юридичних фактів: орендар належно виконує обов`язки за договором; до закінчення строку останнього він повідомив орендодавця в установлений строк про намір скористатися переважним правом на укладення договору на новий строк; до листа-повідомлення додав проєкт додаткової угоди; продовжує користуватись виділеною земельною ділянкою; орендодавець письмово не повідомив орендаря про відмову у поновленні договору оренди (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2018 року у справі № 594/376/17-ц).
      5.3. Позивач усупереч пункту 8 договору оренди землі та частині другій статті 33 Закону № 161-XIV не повідомив відповідача про намір скористатися переважним правом на поновлення договору оренди землі на новий строк. Враховуючи те, що позивач не звертався до відповідача з листом-повідомленням про поновлення відповідного договору, таке переважне право припинилось.
      5.4. У матеріалах справи відсутні докази не тільки звернення позивача до відповідача за 30 днів до закінчення договору оренди землі з листом про намір продовжити цей договір на той самий строк і на тих самих умовах, але й докази сплати орендної плати за землю та докази реєстрації права оренди на підставі поновленого згідно з рішенням Господарського суду Волинської області від 22 травня 2018 року у справі № 903/180/19 договору оренди землі на строк до 1 липня 2019 року.Тобто позивач не реалізував «право на продовження дії» цього договору та після спливу строку останнього не підтвердив доказами факт продовження користування земельною ділянкою.
      (4) Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
      6. 3 червня 2020 року Північно-західний апеляційний господарський суд прийняв постанову, згідно з якою підтримав висновки суду першої інстанції та залишив рішення останнього без змін. Окрім висновків, які навів суд першої інстанції, апеляційний суд зазначив таке:
      6.1. Відповідач не заперечує, що орендар є добросовісним користувачем земельної ділянки, вчасно і у повному обсязі сплачує орендну плату.
      6.2. Цивільні зобов`язання слід належно виконувати. Умови договору оренди землі передбачали обов`язок орендаря до закінчення строку договору звернутися до орендодавця з пропозицією підписати додаткову угоду. Цей обов`язок відповідав приписам статті 33 Закону № 161-XIV. За умови його виконання та наступної пасивної поведінки орендодавця позивач міг би вимагати укладення додаткової угоди, зокрема і через суд.
      6.3. Враховуючи межі апеляційного розгляду, визначені у статті 269 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), нема підстав досліджувати докази, які додатково подав позивач, бо він не обґрунтував об`єктивну неможливість їх подання до суду першої інстанції. Ці докази не впливають на висновок про відмову у позові, оскільки у матеріалах справи немає доказів звернення позивача до відповідача за 30 днів до закінчення договору оренди землі з листом про намір поновити цей договір на той самий строк і на тих самих умовах.
      6.4. На висновок про відсутність підстав для поновлення договору оренди землі на новий строк не впливає те, що позивач не зареєстрував право оренди за цим договором, бо строк останнього визначений у чинному рішенні Господарського суду Волинської області від 22 травня 2018 року у справі № 903/180/19.
      (5) Короткий зміст вимог касаційної скарги
      7. 3 липня 2020 року позивач подав касаційну скаргу, а 21 серпня 2020 року надіслав таку скаргу, врахувавши зауваження, викладені в ухвалі судді Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду від 27 липня 2020 року про залишення цієї скарги без руху. Просить скасувати рішення Господарського суду Волинської області від 11 лютого 2020 року та постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 3 червня 2020 року й ухвалити нове рішення - про задоволення позову. Скаржиться на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
      (6) Короткий зміст ухвали суду касаційної інстанції
      8. 9 жовтня 2020 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду відкрив касаційне провадження на підставі пунктів 1 і 4 частини другої статті 287 ГПК України.
      9. 14 січня 2021 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду передав справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду. Мотивував необхідністю відступити від висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Великої Палати Верховного Суду від 22 вересня 2020 року у справах № 313/350/16-ц і № 159/5756/18.
      9.1. Переважне право на укладення договору оренди землі на новий строк (частини перша - п`ята статті 33 Закону № 161-XIV) потрібно відрізняти від поновлення договору оренди землі (частина шоста статті 33 вказаного Закону). Поновлення договору передбачає продовження договірних відносин після закінчення строку договору оренди землі, коли орендар продовжує користуватися земельною ділянкою та відсутні заперечення орендодавця протягом одного місяця. Цей договір поновлюється на той же строк і на тих самих умовах, що були у ньому передбачені. А переважне право на укладення договору оренди землі на новий строк передбачає можливість установлення інших, відмінних від існуючих, умов за домовленістю сторін, тобто стосується укладення нового договору оренди землі на новий строк і з новими умовами.
      9.2. Закон ототожнив не поняття «переважне право на укладення договору оренди землі на новий строк» і «поновлення договору оренди землі», як вирішила Велика Палата Верховного Суду у постановах від 22 вересня 2020 року у справах № 313/350/16-ц та № 159/5756/18, а поняття «укладення договору оренди землі на новий строк» і «поновлення договору оренди землі». Натомість поняття «переважне право на укладення договору оренди землі на новий строк» стосується процедури, передбаченої частинами першою - п`ятою статті 33 Закону № 161-XIV.
      9.3. Пов`язування з можливістю поновлення договору оренди землі відповідно до частини шостої статті 33 Закону № 161-XIV надсилання орендарем листа-повідомлення з проєктом додаткової угоди може зумовлювати труднощі та штучні перепони у реалізації орендарями земель державної чи комунальної власності механізму, передбаченого вказаною частиною, бо орендодавці таких земель здебільшого вирішують питання продовження орендних правовідносин через надання відповідних адміністративних послуг.
      9.4. Розмежування інститутів переважного права на укладення договору оренди землі на новий строк (частини перша - п`ята статті 33 Закону № 161-XIV) і поновлення договору оренди землі (частина шоста цієї статті) забезпечить еволюційний та послідовний підхід до впорядкування практики застосування норм зазначеного Закону під час вирішення відповідної категорії спорів.
      АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
      (1) Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
      10. Позивач мотивував касаційну скаргу так:
      10.1. Суд апеляційної інстанції застосував приписи статті 33 Закону № 161-XIV без урахування висновку щодо їхнього застосування у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 5 червня 2019 року у справі № 915/1004/18.
      10.2. Приписи статті 33 Закону № 161-XIV передбачають обов`язковість пролонгації договору оренди землі за відсутності заперечень орендодавця протягом одного місяця після закінчення строку цього договору та не вимагають наявності рішення орендодавця про поновлення договору оренди землі. Згода орендодавця вважається отриманою у разі вчинення ним бездіяльності (частина третя статті 205 ЦК України), тобто за відсутності письмових заперечень протягом одного місяця після закінчення строку такого договору.
      10.3. Апеляційний суд звернув увагу на відсутність за місяць до закінчення строку договору оренди землі повідомлення про намір позивача скористатися переважним правом на поновлення цього договору згідно з частинами першою-п`ятою статті 33 Закону № 161-XIV. Але суд не врахував, що позивач вчинив дії, передбачені частиною шостою цієї статті, які є достатньою підставою для поновлення відповідного договору.
      10.4. Суд апеляційної інстанції не виконав вимоги статті 86 ГПК України щодо оцінки доказів, оскільки не оцінив у сукупності такі докази: лист позивача до відповідача від 2 серпня 2019 року; лист відповідача від 23 серпня 2019 року № 6.1-7/1329/2019, в якому він повідомив позивача про необхідність подати для укладення додаткової угоди додаткові документи, надані відповідачу 28 жовтня 2019 року; лист відповідача від 19 листопада 2019 року № 29-19/87/2019; довідки Головного управління ДПС у Волинській області від 7 лютого 2020 року № 1058/ФОП/03-20-55-33-17 і від 20 лютого 2020 року № 1688/ФОП/03-20-55-33-14.
      (2) Позиції інших учасників справи
      11. 5 листопада 2020 року до суду в електронній формі надійшов відзив відповідача на касаційну скаргу (т. 1, а. с. 207-213).Наступного дня аналогічний за змістом відзив відповідач надіслав суду засобами поштового зв`язку (т. 1, а. с. 229-233). Просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів першої й апеляційної інстанцій без змін. Мотивував відзив так:
      11.1. Позивач обрав неефективний спосіб захисту порушеного права, оскільки замість вимоги про визнання договору оренди землі поновленим мав заявити вимогу про визнання укладеною додаткової угоди із викладенням її змісту. Визнання договору оренди землі поновленим є встановленням факту, який має юридичне значення, і не може забезпечити захисту порушеного права позивача через імперативний припис про обов`язковість оформлення такого поновлення саме шляхом укладення додаткової угоди (див. близькі за змістом висновки Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду, викладені у постанові від 4 червня 2019 року у справі № 910/9044/18).
      11.2. Суди попередніх інстанцій мотивували їхні рішення висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у постанові від 10 квітня 2018 року у справі № 594/376/17-ц. Тому необґрунтованим є довід касаційної скарги про те, що суди не врахували викладений у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 5 червня 2019 року у справі № 915/1004/18 висновок щодо застосування приписів статті 33 Закону № 161-XIV у подібних правовідносинах.
      11.3. Суд першої інстанції правильно вказав, що позивач не підтвердив належними та допустимими доказами факти продовження користування земельною ділянкою після закінчення строку договору оренди землі та внесення орендної плати.
      11.4. Крім того, з огляду на предмет і підстави позову необхідно встановити обставини продовження користування позивачем земельною ділянкою. Твердження позивача про те, що відповідач не заперечував добросовісність користування земельною ділянкою та повну сплату орендної плати, не означають, що позивач звільнений від обов`язку доказування цих обставин.
      11.5. Довідки Головного управління ДПС у Волинській області від 7 і 20 лютого 2020 року про відсутність у позивача заборгованості зі сплати орендної плати за договором оренди землі позивач подав із порушенням вимог статті 80 ГПК України. Тому суд апеляційної інстанції обґрунтовано не взяв ці докази до уваги.
      12. 6 листопада 2020 року до суду в електронній формі надійшли додаткові пояснення відповідача (т. 1, а. с. 220-224) для підтвердження доводів про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги. Того ж дня аналогічні за змістом додаткові пояснення відповідач надіслав до суду засобами поштового зв`язку (т. 1, а. с. 234-236). Зазначив, що 22 вересня 2020 року Велика Палата Верховного Суду прийняла постанову у справі № 159/5756/18, у якій відступила від висновку Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду, викладеного у постанові від 10 вересня 2018 року у справі № 920/739/17, про необов`язковість повідомлення орендарем орендодавця про намір скористатися правом на поновлення договору оренди землі з надсиланням проєкту додаткової угоди для поновлення договору на підставі частини шостої статті 33 Закону № 161-XIV (аналогічний висновок, від якого в означеній постанові відступила Велика Палата Верховного Суду, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду сформулював у постанові від 5 червня 2019 року у справі № 915/1004/18, яку позивач згадав у касаційній скарзі).
      13. Під час судового засідання представник відповідача просив у задоволенні касаційної скарги відмовити. Звернув увагу на те, що позивач обрав неефективний спосіб захисту порушеного, на його думку, права, а належним способом захисту є звернення до суду з вимогою про визнання укладеною додаткової угоди. Вказав, що за змістом статті 33 Закону № 161-XIV в орендаря є обов`язок завчасно надіслати орендодавцю повідомлення про намір скористатися переважним правом на укладення договору оренди землі на новий строк, і невиконання такого обов`язку унеможливлює поновлення договору. Такі доводи обґрунтував висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у постанові від 22 вересня 2020 року у справі № 159/5756/18. Вважає, що запропонований Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного господарського суду підхід до тлумачення приписів статті 33 Закону № 161-XIV нівелює означений обов`язок орендаря.
      ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
      (1) Які наслідки пропуску відповідачем процесуальних строків і межі касаційного перегляду?
      14. Учасники справи мають право подати до суду касаційної інстанції відзив на касаційну скаргу в письмовій формі протягом строку, встановленого судом касаційної інстанції в ухвалі про відкриття касаційного провадження (частина перша статті 295 ГПК України).
      15. Відкриваючи касаційне провадження, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду визначив 5 листопада 2020 року терміном для подання відзиву на касаційну скаргу.
      16. Письмові заява, клопотання чи заперечення підписуються заявником чи його представником (абзац перший частини другої статті 170 ГПК України). Суд, встановивши, що письмову заяву (клопотання, заперечення) подано без додержання вимог частини першої або другої цієї статті, повертає її заявнику без розгляду (частина четверта вказаної статті).
      17. Якщо документи подаються учасниками справи до суду або надсилаються іншим учасникам справи в електронній формі, такі документи скріплюються електронним цифровим підписом учасника справи (його представника). Якщо документи подаються учасниками справи до суду або надсилаються іншим учасникам справи в паперовій формі, такі документи скріплюються власноручним підписом учасника справи (його представника) (частина восьма статті 42 ГПК України).
      18. Тобто, якщо учасник справи чи його представник подає до суду документи в електронній формі, він зобов`язаний їх підписати, використовуючи електронний цифровий підпис. Якщо відповідні документи учасник справи чи його представник належно не підписав, суд повертає їх без розгляду.
      19. 5 листопада 2020 року на електронну адресу Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу відповідача (т. 1, а. с. 207-213), а наступного дня - його додаткові пояснення (т. 1, а. с. 220-224). Жоден із цих документів не був скріплений електронним цифровим підписом (т. 1, а. с. 214, 225). Тому Велика Палата Верховного Суду залишає їх без розгляду.
      20. Право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку. Заяви, скарги і документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим кодексом (стаття 118 ГПК України).
      21. 6 листопада 2020 року відповідач надіслав засобами поштового зв`язку до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу та додаткові пояснення (т. 1, а. с. 229-236), аналогічні за змістом до тих, які суд отримав в електронній формі 5 і 6 листопада 2020 року відповідно.
      22. З огляду на те, що відзив на касаційну скаргу відповідач надіслав у паперовій формі після настання терміну, який визначив Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду в ухвалі про відкриття касаційного провадження від 9 жовтня 2020 року, а також враховуючи відсутність підстав для поновлення пропущеного процесуального строку (стаття 119 ГПК України), Велика Палата Верховного Суду залишає такий відзив без розгляду.
      23. При розгляді справи судом в порядку позовного провадження учасники справи викладають письмово свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення та міркування щодо предмета спору виключно у заявах по суті справи, визначених цим кодексом (частина перша статті 161 ГПК України). Суд може дозволити учаснику справи подати додаткові пояснення щодо окремого питання, яке виникло при розгляді справи, якщо визнає це необхідним (частина п`ята цієї статті).
      24. Відповідач не просив дозволу подати додаткові пояснення, які він надіслав 6 листопада 2020 року, а суд за межами строку для подання відзиву на касаційну скаргу не визнавав їх подання необхідним. Тому ці додаткові пояснення Велика Палата Верховного Суду теж залишає без розгляду.
      25. Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частини перша та друга статті 300 ГПК України).
      26. Велика Палата Верховного Суду переглядає у касаційному порядку рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду у межах доводів і вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.
      (2) Оцінка аргументів сторін і висновків судів першої й апеляційної інстанцій
      (2.1) Який порядок поновлення договору оренди землі за статтею 33 Закону № 161-XIV?
      27. Позивач стверджував, що має право на поновлення договору оренди землі на тих самих умовах і на той самий строк на підставі частини шостої статті 33 Закону № 161-XIV. Суди першої й апеляційної інстанцій з позивачем не погодилися. Велика Палата Верховного Суду їхні висновки щодо вирішення спору підтримує.
      28. Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду передав справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, вважаючи за потрібне відступити від її висновків, викладених у постановах від 22 вересня 2020 року у справах № 313/350/16-ц та № 159/5756/18. Підставою для відступу вважав те, що поновлення договору оренди землі згідно з частиною шостою статті 33 Закону № 161-XIV є автоматичним продовженням вказаного договору на той самий строк і на тих самих умовах, які сторони погодили під час його укладення, без необхідності повідомляти орендодавця про намір скористатися правом на поновлення договору оренди землі, а також надсилати проєкт додаткової угоди; таке поновлення не вимагає прийняття орендодавцем відповідного рішення, оскільки земельні правовідносини сторони вже врегулювали під час передання земельної ділянки й укладення договору оренди землі, а подальше регулювання закон передбачив у вигляді поновлення цього договору.
      29. Велика Палата Верховного Суду, враховуючи, зокрема, внесені згідно із Законом № 340-IX зміни до Закону № 161-XIV (доповнення його статтею 32-2 «Поновлення договорів оренди землі» та викладення статті 33 у новій редакції з назвою «Переважне право орендаря на укладення договору оренди землі на новий строк») і до Земельного кодексу України (далі - ЗК України; доповнення його статтею 126-1 «Поновлення договору оренди землі, договору про встановлення земельного сервітуту, договорів про надання права користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб або для забудови»), вважає, що відсутні вагомі підстави для відступу від її висновку стосовно застосування частини шостої статті 33 Закону № 161-XIV у редакції, яка існувала до її зміни згідно із Законом № 340-IX. Процедура поновлення договору оренди землі та процедура укладення такого договору на новий строк справді мали би відрізнятися, причому у разі поновлення договору мав би існувати спеціальний порядок державної реєстрації права оренди на новий строк. Але стаття 33 Закону № 161-XIV до зміни її редакції згідно із Законом № 340-IX вимагала від орендаря саме для поновлення договору оренди землі завчасно надіслати орендодавцеві повідомлення про таке поновлення з проєктом відповідної додаткової угоди, а спеціального порядку державної реєстрації права оренди на новий строк законодавство не передбачало.
      30. Відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом (частина третя статті 792 ЦК України).
      31. Право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності. Відносини, пов`язані з орендою землі, регулюються законом (частини перша та дев`ята статті 93 ЗК України).
      32. Стаття 33 Закону № 161-XIV до зміни її редакції згідно із Законом № 340-IX мала назву «Поновлення договору оренди землі», тобто була цілком присвячена процедурам такого поновлення. Проте вони за змістом приписів указаної статті відрізнялися від тих, які пропонують застосувати позивач і Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду. Так, згідно з частиною першою цієї статті по закінченню строку, на який було укладено договір оренди землі, орендар, який належно виконував обов`язки за умовами договору, має переважне право перед іншими особами на укладення договору оренди землі на новий строк (поновлення договору оренди землі). Таке формулювання зазначеного припису у сукупності з назвою статті 33 Закону № 161-XIV й іншими її приписами не підтверджує доводи позивача та висновок Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду про те, що лише частина шоста цієї статті визначала правила поновлення договору оренди землі, які виключали необхідність вчинення активних дій орендарем. Конструкція статті 33 Закону № 161-XIV до зміни її редакції згідно із Законом № 340-IX передбачала можливість поновлення договору оренди землі у порядку реалізації переважного права на укладення цього договору на новий строк.
      33. Орендар, який має намір скористатися переважним правом на укладення договору оренди землі на новий строк, зобов`язаний повідомити про це орендодавця до спливу строку договору оренди землі у строк, встановлений цим договором, але не пізніше ніж за місяць до спливу строку договору оренди землі (речення перше частини другої статті 33 Закону № 161-XIV). До листа-повідомлення про поновлення договору оренди землі орендар додає проект додаткової угоди (частина третя статті 33 цього Закону).
      34. Отже, стаття 33 Закону № 161-XIV прямо передбачала подання орендарем у строки, визначені у частині другій цієї статті, повідомлення саме про поновлення договору оренди землі та проєкт додаткової угоди про таке поновлення.Шляхом надсилання орендодавцю відповідного письмового повідомлення орендар мав завчасно продемонструвати наявність у нього наміру продовжити користування земельною ділянкою. А орендодавець, будучи обізнаним із таким наміром, отримував можливість спланувати подальші дії у зв`язку зі спливом строку договору оренди землі, зважити доцільність пошуку інших потенційних орендарів, а за їх наявності - зіставити пропоновані ними умови оренди з умовами, викладеними у проєкті додаткової угоди, яку надав орендар.
      35. Велика Палата Верховного Суду зауважує, що незалежно від того, чи бажають сторони змінити умови оренди на майбутнє, покладення на орендаря обов`язку з надсилання листа-повідомлення про поновлення договору оренди землі з проєктом відповідної додаткової угоди до спливу строку цього договору є вигідним для обох сторін і не є надмірно обтяжливим для будь-кого із них. Якщо орендар розраховував на відсутність потенційних орендарів (про яких орендодавець не зобов`язаний повідомляти) та завчасно не надіслав орендодавцеві лист-повідомлення про поновлення договору оренди землі, а просто продовжив користуватися земельною ділянкою після спливу строку цього договору, він втрачав право оренди та ризикував отримати відмову орендодавця в укладенні нового договору оренди землі.
      36. Орендодавець у місячний термін розглядає надісланий орендарем лист-повідомлення з проектом додаткової угоди, перевіряє його на відповідність вимогам закону, узгоджує з орендарем (за необхідності) істотні умови договору і, за відсутності заперечень, приймає рішення про поновлення договору оренди землі (щодо земель державної та комунальної власності), укладає з орендарем додаткову угоду про поновлення договору оренди землі. За наявності заперечень орендодавця щодо поновлення договору оренди землі орендарю направляється лист-повідомлення про прийняте орендодавцем рішення (частина п`ята статті 33 Закону № 161-XIV).
      37. У разі якщо орендар продовжує користуватися земельною ділянкою після закінчення строку договору оренди і за відсутності протягом одного місяця після закінчення строку договору листа-повідомлення орендодавця про заперечення у поновленні договору оренди землі такий договір вважається поновленим на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором. У цьому випадку укладання додаткової угоди про поновлення договору оренди землі здійснюється із уповноваженим керівником органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування без прийняття рішення органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування про поновлення договору оренди землі (щодо земель державної або комунальної власності) (частина шоста статті 33 Закону № 161-XIV).
      38. Частини п`ята та шоста статті 33 Закону № 161-XIV встановлюють загальне та спеціальне правила продовження орендних правовідносин:
      38.1. Зазагальним правилом, викладеним у частині п`ятій статті 33 Закону № 161-XIV, орендодавець у місячний строк із дня отримання листа-повідомлення про поновлення договору оренди землі з проєктом відповідної додаткової угоди їх розглядає, за потреби узгоджує з орендарем істотні умови договору, може повідомити орендаря про наявність обґрунтованих заперечень проти поновлення договору оренди землі, а за відсутності таких заперечень - вирішує поновити договір оренди землі (таке рішення потрібне лише щодо земель державної та комунальної власності) й укладає з орендарем відповідну додаткову угоду.
      38.2. Спеціальне правило, викладене у частині шостій Закону № 161-XIV, розраховане на випадки, коли орендодавець, який отримав від орендаря, наприклад, в останній день строку договору оренди землі лист-повідомлення про поновлення цього договору з проєктом відповідної додаткової угоди, протягом одного місяця після закінчення строку договору оренди землі не надіслав орендареві заперечень щодо такого поновлення, а орендар продовжив добросовісно користуватися земельною ділянкою. У такому разі орендодавець позбавлений можливості узгоджувати з орендарем нові істотні умови договору оренди землі, що вважається поновленим на той самий строк і на тих самих умовах, які були, без прийняття орендодавцем земель державної та комунальної власності окремого рішення про таке поновлення.
      Порушення орендодавцем місячного терміну для направлення орендареві листа-повідомлення про заперечення у поновленні договору оренди землі (за наявності таких заперечень) у відповідь на вчасно відправлений орендарем лист-повідомлення про поновлення цього договору з проєктом відповідної додаткової угоди дає орендареві, який добросовісно продовжує користуватися земельною ділянкою після закінчення строку договору оренди, підстави розраховувати на поновлення такого договору в силу частини шостої статті 33 Закону № 161-XIV. Інакше кажучи, у такому разі відсутність листа-повідомлення орендодавця про заперечення у поновленні договору оренди землі можна кваліфікувати як його мовчазну згоду на поновлення цього договору на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені у ньому раніше. Але таке поновлення обов`язково оформляється шляхом підписання сторонами додаткової угоди, а у разі якщо орендодавець цього не робить, - у судовому порядку за вимогою про визнання укладеною додаткової угоди та з фіксацією її повного тексту у резолютивній частині рішення суду (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 вересня 2020 року у справах № 313/350/16-ц і № 159/5756/18).
      39. При поновленні договору оренди землі його умови можуть бути змінені за згодою сторін. У разі недосягнення домовленості щодо орендної плати та інших істотних умов договору переважне право орендаря на укладення договору оренди землі припиняється (частина четверта статті 33 вказаного Закону).
      40. Додаткова угода до договору оренди землі про його поновлення має бути укладена сторонами у місячний строк в обов`язковому порядку (частина восьма статті 33 Закону № 161-XIV). Відмова, а також наявне зволікання в укладенні додаткової угоди до договору оренди землі може бути оскаржено в суді (частина одинадцята статті 33 Закону № 161-XIV).
      41. Без укладення додаткової угоди до договору оренди землі завершення процедури поновлення такого договору було неможливим. Така угода має ознаки не тільки зобов`язального, але й речового договору, оскільки засвідчує волю сторін на передання земельної ділянки у тимчасове володіння орендареві на новий строк. Тому зазначена додаткова угода згідно з пунктом 1 частини першої статті 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» є підставою для державної реєстрації права оренди на новий строк. Саме з цією реєстрацією закон пов`язує виникнення права оренди (стаття 125 ЗК України). Тому не можна вважати, що поновлення договору оренди землі з підстав, передбачених частиною шостою статті 33 Закону № 161-XIV, є «автоматичною» пролонгацією орендних правовідносин.
      42. Як неодноразово зазначала Велика Палата Верховного Суду, для поновлення договору оренди землі з підстав, передбачених частиною шостою статті 33 Закону № 161-XIV, необхідна наявність таких юридичних фактів: орендар належно виконує його обов`язки за цим договором; він повідомив орендодавця в установлені законом строки про намір поновити договірні відносини на новий строк; до листа-повідомлення додав проєкт додаткової угоди про поновлення договору оренди землі; продовжує користуватись виділеною земельною ділянкою; орендодавець упродовж місяця після закінчення строку договору оренди землі письмово не повідомив орендаря про заперечення у поновленні цього договору (див. постанови від 10 квітня 2018 року у справі № 594/376/17-ц, від 22 вересня 2020 року у справах № 313/350/16-ц і № 159/5756/18).
      43. Єдиний механізм оформлення продовження орендних відносин, а саме шляхом укладення згаданої у частинах третій, п`ятій - восьмій, одинадцятій статті 33 Закону № 161-XIV додаткової угоди підтверджує змістовну єдність усіх приписів цієї статті. Тому помилковим є висновок суду першої інстанції, з якими погодився апеляційний суд, про те, що передбачені у частинах першій - п`ятій і шостій статті 33 Закону № 161-XIV підстави для поновлення договору оренди землі не пов`язані між собою.
      44. Велика Палата Верховного Суду бере до уваги, що Закон № 340-ІХ суттєво змінив підхід до продовження орендних відносин. Він чітко розмежував зміст понять «поновлення договору оренди землі» та «переважне право орендаря на укладення договору оренди на новий строк», доповнивши ЗК України статтею 126-1 «Поновлення договору оренди землі, договору про встановлення земельного сервітуту, договорів про надання права користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб або для забудови», Закон № 161-XIV - статтею 32-2 «Поновлення договорів оренди землі», яка відсилає до статті 126-1 ЗК України, та виклавши статтю 33 Закон № 161-XIV у новій редакції з назвою «Переважне право орендаря на укладення договору оренди землі на новий строк» (тобто приписи цієї статті незастосовні до поновлення договорів оренди землі). У частині зазначених змін і доповнень Закон № 340-ІХ набрав чинності 16 липня 2020 року.
      45. За змістом приписів статті 126-1 ЗК України можливість поновлення договору оренди землі має бути чітко передбачена у цьому договорі та підпорядкована низці умов. Таке поновлення не можна передбачати у договорах оренди земельних ділянок державної та комунальної власності, крім випадків, якщо на таких ділянках розташовані будівлі або споруди, які перебувають у власності користувача або набувача права користування відповідною ділянкою (див. частину першу вказаної статті). За наявності у договорі оренди землі умови щодо його поновлення після закінчення строку, на який його уклали сторони, цей договір поновлюється на такий самий строк і на таких самих умовах без вчинення сторонами письмового правочину про його поновлення. Останнє можливе у разі відсутності заяви однієї зі сторін про виключення з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно відомостей про поновлення договору. Таку заяву сторона договору може подати до вказаного реєстру не пізніш як за місяць до дати закінчення договору оренди землі (див. частини другу та третю статті 126-1 ЗК України).
      46. Наведені законодавчі зміни спрямовані на впорядкування інститутів поновлення договорів оренди землі та переважного права орендаря на укладення цього договору на новий строк задля удосконалення регулювання відносин орендаря й орендодавця земельної ділянки. Проте такі зміни не спростовують наведених вище висновків Великої Палати Верховного Суду щодо застосування приписів статті 33 Закону № 161-XIV до зміни її редакції згідно із Законом № 340-IX.
      (2.2) Чи дотримав позивач порядку поновлення договору оренди землі за статтею 33 Закону № 161-XIV?
      47. Спірні правовідносини виникли через відмову відповідача поновити договір оренди землі після спливу його строку. Суди першої й апеляційної інстанцій відмовили у задоволенні позову, хоч і з дещо відмінною мотивацією.
      47.1. Суд першої інстанції вважав, що оскільки в матеріалах справи відсутні докази звернення позивача до відповідача за 30 днів до спливу строку договору оренди землі з листом про поновлення такого договору, відсутні докази сплати орендної плати, а також докази реєстрації права оренди на підставі поновленого згідно з рішенням Господарського суду Волинської області від 22 травня 2018 року у справі № 903/180/19 договору оренди землі строком до 1 липня 2019 року, то позивач не реалізував право на поновлення договору оренди землі та не підтвердив продовження користування земельною ділянкою після спливу строку цього договору.
      47.2. Суд апеляційної вважав, що у задоволенні позову слід відмовити через відсутність у матеріалах справи доказів звернення позивача до відповідача за 30 днів до закінчення строку договору оренди землі з листом про намір поновити цей договір на той самий строк і на тих самих умовах.
      48. Велика Палата Верховного Суду погоджується з відмовою у задоволенні позову за обставин, які встановили суди першої й апеляційної інстанцій, а саме:
      48.1. 16 червня 2009 року відповідач уклав із позивачем договір оренди землі, за умовами якого перший надав, а другий прийняв у строкове платне користування земельну ділянку для обслуговування критої зупинки транспорту з торговим павільйоном (пункти 14 договору). Сторони уклали цей договір на 5 років. Після закінчення строку договору орендар має переважне право на його поновлення на новий строк. Для цього орендар повинен не пізніше ніж за 30 днів до закінчення строку дії договору повідомити письмово орендодавця про намір продовжити його дію (пункт 8 договору оренди землі). Орендодавець зобов`язаний у місячний строк з дня надходження клопотання орендаря розглянути питання про продовження дії договору (пункт 28 договору оренди землі). Договір припиняється, зокрема, у разі закінчення строку, на який його було укладено (пункт 36 договору оренди землі).
      48.2. 1 липня 2009 року вказаний договір був зареєстрований за № 040907700368 і діяв до 1 липня 2014 року.
      48.3. 22 травня 2019 року Господарський суд Волинської області ухвалив рішення у справі № 903/180/19, згідно з яким визнав поновленим договір оренди землі на тих самих умовах строком на п`ять років до 1 липня 2019 року. Це судове рішення набрало законної сили 18 червня 2019 року.
      48.4. 1 липня 2019 року строк договору оренди землі сплив.
      48.5. 2 серпня 2019 року позивач звернувся до відповідача з клопотанням, в якому просив укласти додаткову угоду про поновлення договору оренди землі, оскільки відповідач не висловив заперечень проти цього протягом місяця після закінчення дії договору.
      48.6. 19 листопада 2019 року відповідач направив позивачеві лист, в якому зазначив, що останній не виконав вимог, викладених у листі відповідача від 23 серпня 2019 року № 6.1-7/1329/2019, а саме: не зареєстрував право оренди земельної ділянки на підставі рішення Господарського суду Волинської області від 22 травня 2019 року у справі № 903/180/19 і не подав документів для скасування рішення відповідача від 26 липня 2017 року № 29/50 «Про надання фізичній особі-підприємцю Лешику І. І. дозволу на розроблення технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) на вул. Конякіна, 14к», яке не можна виконати, бо договір оренди землі поновлений на новий строк, а за наявності цього рішення управління земельних ресурсів відповідача не може підготувати проєкт додаткової угоди про поновлення договору оренди землі.
      49. За змістом приписів статті 33 Закону № 161-XIV обов`язок підготувати проєкт додаткової угоди про поновлення договору оренди землі був покладений на орендаря. Рішення відповідача від 26 липня 2017 року № 29/50 не перешкоджало у такій підготовці ні орендареві, ні орендодавцеві, якби останній мав намір зробити орендареві відповідну пропозицію.
      50. Оскільки суди першої й апеляційної інстанцій встановили, що позивач усупереч вимогам частини другої статті 33 Закону № 161-XIV і пункту 8 договору оренди землі не повідомив відповідача за 30 днів до спливу строку цього договору про намір його поновити, Велика Палата Верховного Суду з висновком судів про відсутність підстав для поновлення договору оренди землі за частиною шостою статті 33 вказаного Закону погоджується.
      51. Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції звернув увагу на те, що позивач не надав докази реєстрації права оренди на підставі поновленого згідно з рішенням Господарського суду Волинської області від 22 травня 2018 року у справі № 903/180/19 договору оренди землі на строк до 1 липня 2019 року. На думку апеляційного суду, те, що позивач не зареєстрував таке право після набрання 18 червня 2019 року законної сили рішенням суду у справі № 903/180/19, не впливає на висновок про відсутність підстав для поновлення договору оренди землі на новий строк. З цього приводу Велика Палата Верховного Суду зауважує, що станом на час набрання законної сили рішенням Господарського суду Волинської області від 22 травня 2018 року у справі № 903/180/19 діяли приписи статті 31-1 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», згідно з частиною першою якої реєстраційні дії на підставі рішень судів проводяться виключно на підставі рішень, отриманих у результаті інформаційної взаємодії Державного реєстру прав та Єдиного державного реєстру судових рішень, без подання відповідної заяви заявником (позивачем). Якщо Державна судова адміністрація України не забезпечила згідно з частиною другою статті 31-1 зазначеного Закону передачу до Державного реєстру прав примірника рішення Господарського суду Волинської області від 22 травня 2019 року у справі № 903/180/19, чи державний реєстратор усупереч частині третій цієї статті не вчинив належні реєстраційні дії на підставі відповідного судового рішення, негативні наслідки не можна покладати на сторону, на користь якої таке рішення ухвалив суд.
      52. Велика Палата Верховного Суду вважає помилковим застосування судом першої інстанції висновку Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду, викладеного у постанові від 13 червня 2018 року у справі № 390/612/16-ц, для обгрунтування того, що відсутність державної реєстрації права оренди земельної ділянки не впливає на можливість поновлення такого права. У зазначеній постанові такого висновку немає.
      53. Зауваження суду першої інстанції про те, що позивач не надав докази сплати орендної плати за землю та докази продовження користування тією земельною ділянкою, на якій розміщений належний йому на праві власності об`єкт, після спливу строку договору оренди землі, Велика Палата Верховного Суду оцінює критично. У разі правомірного знаходження на земельній ділянці належного особі на праві власності об`єкта нерухомості надання цієї ділянки в оренду іншим особам неможливе. Апеляційний суд вказав, що відповідач не заперечує добросовісність користування орендарем земельною ділянкою, а також вчасність і повноту внесення орендної плати.
      54. Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу на важливість принципу superficies solo cedit (збудоване на поверхні слідує за нею). Принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди, хоча безпосередньо і не закріплений у такому вигляді в законі, знаходить вияв у правилах статті 120 ЗК України, статті 377 ЦК України, інших положеннях законодавства (див. постанови від 4 грудня 2018 року у справі № 910/18560/16 (пункт 8.5), від 3 квітня 2019 року у справі № 921/158/18 (пункт 51), від 22 червня 2021 року у справі № 200/606/18 (пункти 37-38)). Згідно з вказаним принципом особа, яка законно набула у власність будинок, споруду, має цивільний інтерес в оформленні права на земельну ділянку під такими будинком і спорудою після їх набуття (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 18 грудня 2019 року у справі № 263/6022/16-ц (пункт 42)).
      55. До особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача) (частина перша статті 377 ЦК України).
      56. Якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об`єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача (абзац перший частини другої статті 120 ЗК України).
      57. З урахуванням наведених приписів у разі наявності в особи права власності саме на об`єкт нерухомості відсутність підстав для поновлення договору оренди землі за частиною шостою статті 33 Закону № 161-XIV не може бути перешкодою для реалізації такою особою права користування земельною ділянкою, необхідною для обслуговування її об`єкта, а також для оформлення відповідних договірних відносин щодо цієї ділянки.
      (2.3) Щодо інших доводів позивача та відповідача
      58. Позивач стверджував, що суд апеляційної інстанції порушив вимоги статті 86 ГПК України, оскільки не дослідив в сукупності такі докази: адресований відповідачу лист позивача від 2 серпня 2019 року; лист відповідача від 23 серпня 2019 року № 6.1-7/1329/2019, в якому він повідомив позивачеві про необхідність подати додаткові документи для укладення додаткової угоди; лист відповідача від 19 листопада 2019 року № 29-19/87/2019; довідки Головного управління ДПС у Волинській області від 7 лютого 2020 року № 1058/ФОП/03-20-55-33-17 і від 20 лютого 2020 року № 1688/ФОП/03-20-55-33-14.
      59. Апеляційний суд зазначив, що немає підстав досліджувати докази, які додатково в апеляційній інстанції подав позивач, бо останній не пояснив, чому не міг їх подати до суду першої інстанції. Водночас апеляційний суд констатував, що ці докази не впливають на висновок про відмову у позові, бо позивач не звернувся до відповідача за 30 днів до закінчення договору оренди землі з листом про намір поновити цей договір. Велика Палата Верховного Суду з цим погоджується.
      60. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (частина перша статті 86 ГПК України). Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності (речення друге частини другої вказаної статті).
      61. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього (частина третя статті 269 ГПК України).
      62. Звертаючись до суду апеляційної інстанції з апеляційною скаргою (т. 1, а. с. 68-73), позивач долучив до неї копію листа відповідача від 23 серпня 2019 року № 6.1-7/1329/2019 (т. 1, а. с. 74) та оригінали довідок Головного управління ДПС у Волинській області від 7 лютого 2020 року № 1058/ФОП/03-20-55-33-17 (т. 1, а. с. 75) і від 20 лютого 2020 року № 1688/ФОП/03-20-55-33-14 (т. 1, а. с. 76), а також спробував обґрунтувати неможливість подання деяких із цих документів до суду першої інстанції. Так, причиною неподання до суду першої інстанції листа відповідача від 23 серпня 2019 року № 6.1-7/1329/2019 позивач вказав відсутність у нього примірника цього листа та необхідність отримання його копії; неподання довідок податкового органу для підтвердження відсутності заборгованості з внесення орендної плати мотивував необхідністю виправлення описки у довідці, яку він отримав 7 лютого 2020 року. Зазначив, що лише 20 лютого 2020 року отримав довідку, в якій не було описки, але не пояснив, чому не подав до суду першої інстанції довідку Головного управління ДПС у Волинській області від 7 лютого 2020 року з поясненням наявності у ній описки у році видачі. Тому Велика Палата Верховного Суду вважає, що апеляційний суд недосконало мотивував відмову дослідити докази, які позивач подав в апеляційній інстанції. Але оскільки позивач не виконав умови договору оренди землі та статті 33 Закону № 161-XIV щодо поновлення такого договору, правильним є висновок апеляційного суду про те, що означені докази, як і витяг із нормативної грошової оцінки на земельну ділянку та документи, які позивач називає «невід`ємними додатками до угоди», не впливають на загальний висновок про необґрунтованість позову.
      63. З огляду на зміст постанови суду апеляційної інстанції необґрунтованим є і довід позивача про те, що цей суд не оцінив лист, адресований відповідачу, від 2 серпня 2019 року та лист відповідача від 19 листопада 2019 року № 29-19/87/2019.
      64. Крім того, Велика Палата Верховного Суду вважає необґрунтованою скаргу позивача на те, що суди першої й апеляційної інстанцій не застосували викладений у постанові від 5 червня 2019 року у справі № 915/1004/18 висновок Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду щодо застосування частини шостої статті 33 Закону № 161-XIV. У постановах від 22 вересня 2020 року у справах № 313/350/16-ц і № 159/5756/18 Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку про необов`язковість повідомлення орендарем орендодавця про намір скористатися правом на поновлення договору оренди землі для поновлення цього договору за частиною шостою статті 33 Закону № 161-XIV. Тому суди першої й апеляційної інстанцій обґрунтовано не застосували вказаний висновок, яким позивач мотивував касаційну скаргу.
      65. Під час судового засідання відповідач вказав, що позовна вимога про визнання договору оренди землі поновленим є неефективним способом захисту. Мотивував висновками, викладеними у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 4 червня 2019 року у справі № 910/9044/18 про визнання договору оренди землі поновленим на той самий строк і на тих самих умовах. У тій постанові суд виснував, що належним способом захисту у спірних правовідносинах є вимога про визнання укладеною додаткової угоди із викладенням її змісту, бо вимога про визнання договору оренди землі поновленим не забезпечує захист порушеного права позивача через обов`язковість оформлення поновлення договору оренди землі саме шляхом укладення додаткової угоди. Велика Палата Верховного Суду з цими доводами відповідача погоджується.
      66. Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства (частини перша та друга статті 15 ЦК України).
      67. Способи захисту цивільного права чи інтересу - це визначені законом матеріально-правові заходи охоронного характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав, інтересів і вплив на правопорушника (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 925/1265/16 (пункт 5.5)). Інакше кажучи, це дії, спрямовані на попередження порушення або на відновлення порушеного, невизнаного, оспорюваного цивільного права чи інтересу. Такі способи мають бути доступними й ефективними (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 29 травня 2019 року у справі № 310/11024/15-ц (пункт 14)).
      68. Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Це право чи інтерес суд має захистити у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Вимога захисту цивільного права чи інтересу має забезпечити їх поновлення, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі отримання відповідного відшкодування (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 5 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (пункт 57), від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 (пункт 40), від 9 лютого 2021 року у справі № 381/622/17 (пункт 14)).
      69. Якщо орендодавець відмовляється укласти чи ухиляється від укладення додаткової угоди до договору оренди землі, обов`язковість якої визначена у частині восьмій статті 33 Закону № 161-XIV, то належним способом захисту порушеного права є визнання укладеною такої угоди з викладенням її змісту у резолютивній частині судового рішення (див. близькі за змістом висновки у постановах Великої Палати Верховного Суду від 26 травня 2020 року у справі № 908/299/18 (пункти 65-67) і від 29 травня 2020 року у справі № 378/596/16-ц (пункти 76-77)).
      70. Позивач звернувся до суду за захистом права на поновлення договору оренди землі з вимогою визнати такий договір поновленим на тих самих умовах, тобто обрав неефективний спосіб захисту права, яке, до того ж, як встановлено вище, відповідач не порушив.
      (3) Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
      (3.1) Щодо суті касаційної скарги
      71. Суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення(пункт 1 частини першої статті 308 ГПК України).
      72. Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань (частини перша та друга статті 309 ГПК України).
      73. Беручи до уваги наведені вище висновки щодо застосування норм матеріального права та встановлені недоліки оскаржених судових рішень, Велика Палата Верховного Суду вважає, що рішення Господарського суду Волинської області від 11 лютого 2020 року та постанова Північно-західного апеляційного господарського суду від 3 червня 2020 року є правильними по суті та законними. Тому у задоволенні касаційної скарги позивача слід відмовити, а оскаржені судові рішення залишити без змін.
      (3.2) Щодо судових витрат
      74. Зважаючи на висновок Великої Палати Верховного Суду щодо суті касаційної скарги, судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, покладаються на позивача.
      Керуючись частинами першою та другою статті 300, пунктом 1 частини першої статті 308, статтями 309, 314, 315, 317 ГПК України, Велика Палата Верховного Суду
      п о с т а н о в и л а :
      1. Касаційну скаргу фізичної особи-підприємця Лешика Ігоря Івановича залишити без задоволення.
      2. Рішення Господарського суду Волинської області від 11 лютого 2020 року та постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 3 червня 2020 року залишити без змін.
      Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
      Головуючий суддя
      В. С. Князєв
      Суддя-доповідач
      К. М. Пільков
      Судді:
      Т. О. Анцупова
      Л. М. Лобойко
      В. В. Британчук
      О. Б. Прокопенко
      Ю. Л. Власов
      В. В. Пророк
      Д. А. Гудима
      Л. І. Рогач
      В. І. Данішевська
      О. М. Ситнік
      Ж. М. Єленіна
      В. М. Сімоненко
      Л. Й. Катеринчук
      І. В. Ткач
      Г. Р. Крет
      С. П. Штелик
      Відповідно до частини третьої статті 314 ГПК України постанову оформив суддя Гудима Д. А.
      Джерело: ЄДРСР 99890781
    • By ANTIRAID
      ПОСТАНОВА
      ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
      16 лютого 2021 року
      м . Київ
      Справа № 921/530/18
      Провадження № 12-58гс20
      Велика Палата Верховного Суду у складі:
      головуючого судді Князєва В. С.,
      судді-доповідача Власова Ю.Л.
      суддів Анцупової Т. О., Британчука В. В., Григор`євої І. В., Гриціва М. І., Гудими Д. А., Данішевської В. І., Єленіної Ж. М., Золотнікова О. С., Крет Г. Р., Лобойка Л. М., Пількова К. М., Прокопенка О. Б., Рогач Л. І., Ситнік О. М., Сімоненко В. М., Ткача І. В., Штелик С. П.
      за участю:
      секретаря судового засідання Бутенка А. О.
      розглянула в судовому засіданні касаційну скаргу Збаразької міської ради на постанову Західного апеляційного господарського суду від 04 березня 2020 року (головуючий суддя Плотніцький Б. Д., судді Кравчук Н. М., Кордюк Г. Т.) та рішення Господарського суду Тернопільської області від 11 грудня 2019 року (суддя Шумський І. П.)
      у справі № 921/530/18
      за позовом Збаразької міської ради
      до фізичної особи - підприємця Кузьмихи Наталії Іванівни
      про внесення змін до договору оренди земельної ділянки.
      ІСТОРІЯ СПРАВИ
      Короткий зміст позовних вимог
      1. У грудні 2018 року Збаразька міська рада (далі - позивач, міська рада) звернулася до Господарського суду Тернопільської області з позовом до фізичної особи - підприємця Кузьмихи Наталії Іванівни (далі - відповідач, ФОП Кузьмиха Н. І.), в якому просила (з урахуванням заяви про зміну предмета позову від 20 лютого 2019 року) внести зміни до пунктів 1, 6, 10, 12, 14, 17, 32, 41 договору оренди земельної ділянки (далі - договір оренди землі), укладеного 01 листопада 2008 року між позивачем і відповідачем, зареєстрованого у Тернопільській філії ДЗК у м. Збараж Збаразького району Тернопільської області за № 040464800064 від 17 жовтня 2008 року, виклавши їх у редакції, наведеній у позовній заяві; вважати зміненими пункти 6 і 10 договору оренди землі з 01 січня 2015 року - моменту введення в дію рішення міської ради від 08 липня 2014 року № 771 «Про затвердження нормативної грошової оцінки земель м. Збаража».
      2. Позовні вимоги обґрунтовано необхідністю приведення договору оренди землі у відповідність із вимогами чинного законодавства, а також вказаного вище рішення міської ради, яким затверджено нормативну грошову оцінку земель м. Збаража та передбачено, що вона вводиться в дію з 01 січня 2015 року.
      Фактичні обставини справи, встановлені судами
      3. Рішенням міської ради від 29 липня 2008 року № 806 затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки ФОП Кузьмисі Н. І. для комерційного використання, будівництва та обслуговування торгового спортивно-відпочивального комплексу загальною площею 1,28 га із земель запасу в межах населеного пункту по вул. Павлова м. Збаража з передачею цієї земельної ділянки їй в оренду терміном на 49 років.
      4. 01 листопада 2008 року між міською радою (орендодавцем) та ФОП Кузьмихою Н. І. (орендарем) укладено договір оренди землі, відповідно до пункту 1 якого орендодавець надає, а орендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку несільськогосподарського призначення для комерційного використання, яка знаходиться у м. Збаражі по вул. Павлова.
      5. В оренду передається земельна ділянка загальною площею 1,28 га (пункт 2 договору оренди землі).
      6. Пунктом 6 договору оренди землі визначено, що нормативна грошова оцінка земельної ділянки згідно з витягом з технічної документації з визначення нормативної грошової оцінки земельної ділянки № 7077 від 29 жовтня 2008 року становить 355 552,9 грн і 27,7776 грн за 1 кв. м.
      7. У пункті 10 договору оренди землі сторони обумовили, що орендна плата вноситься орендарем у грошовій формі у розмірі 3 % (рішення міської ради № 656 від 17 січня 2008 року «Про встановлення розмірів орендної плати за землю») нормативної грошової оцінки землі (355 552,9 грн), що складає 10 666,59 грн на рік. Нарахування орендної плати проводиться з моменту підписання договору оренди сторонами.
      8. Обчислення розміру орендної плати за земельні ділянки державної або комунальної власності здійснюється з урахуванням їх цільового призначення та коефіцієнта індексації, визначених законодавством, за затвердженими Кабінетом Міністрів України формами, що заповнюються під час укладання або зміни умов договору оренди чи продовження його дії (пункт 11 договору оренди землі).
      9. Пункт 14 договору оренди землі передбачає, що розмір орендної плати переглядається один раз на два роки у разі: зміни умов господарювання, передбачених договором; зміни розмірів земельного податку, підвищення цін, тарифів, зміни коефіцієнта індексації, визначених законодавством; погіршення стану орендованої земельної ділянки не з вини орендаря, що підтверджено документами; в інших випадках, передбачених законом.
      10. Земельна ділянка передається в оренду для комерційного використання - будівництва та обслуговування торгового спортивно-оздоровчого комплексу (пункт 16 договору оренди землі).
      11. У пункті 17 договору оренди землі зазначено цільове призначення земельної ділянки: землі населених пунктів, для промислового використання.
      12. Відповідно до пункту 37 договору оренди землі зміна умов договору здійснюється у письмовій формі за взаємною згодою сторін. У разі недосягнення згоди щодо зміни умов договору спір розв`язується у судовому порядку.
      13. Договір оренди землі зареєстрований у Тернопільській філії ДЗК в м. Збаражі, про що у Державному реєстрі земель вчинено запис від 17 жовтня 2008 року за № 040864803563.
      14. Додатками до договору оренди є: акт приймання-передачі б/н від 01 листопада 2008 року, згідно з яким міська рада передала ФОП Кузьмисі Н. І. вказану вище земельну ділянку площею 1,28 га в оренду; акт визначення та узгодження зовнішніх меж земельної ділянки в натурі; план-схема (експлікація) земельної ділянки площею 1,28 га з описом її меж, яка не містить інформації щодо кадастрового номера орендованої земельної ділянки; викопіювання з генерального плану реконструкції та забудови Державного історико-архітектурного заповідника у м. Збаражі; виконаний Управлінням Держкомзему у Збаразькому районі Тернопільської області (станом на жовтень 2008 року) витяг № 7077 з технічної документації, відповідно до якого нормативна грошова оцінка земельної ділянки станом на момент укладення договору складає 355 552,90 грн; розрахунок розміру орендної плати за земельні ділянки державної або комунальної власності, грошова оцінка яких проведена на 29 жовтня 2008 року, з визначеним у ньому розміром орендної плати - 10 666,59 грн.
      15. Відповідно до витягу від 07 листопада 2018 року № НВ-6105229842018 з Державного земельного кадастру про земельну ділянку комунальної власності площею 1,28 га, розташовану за адресою: вул. Павлова, м. Збараж, Збаразький район, Тернопільська обл., ця земельна ділянка за цільовим призначенням та видом використання належить до земель: 03.10 - для будівництва та обслуговування будівель ринкової інфраструктури (адміністративних будинків, офісних приміщень та інших будівель громадської забудови, які використовуються для здійснення підприємницької та іншої діяльності, пов`язаної з отриманням прибутку); категорія земель: землі житлової та громадської забудови. Витяг містить інформацію про державну реєстрацію земельної ділянки, проведену 03 квітня 2014 року відділом Держземагентства у Збаразькому районі, та про її кадастровий номер - 6122410100:02:005:0540.
      16. Судами встановлено, що 08 липня 2014 року міською радою прийнято рішення № 771 «Про затвердження нормативної грошової оцінки земель м. Збаража» (далі - рішення № 771), пунктом 1 якого вирішено затвердити технічну документацію з нормативної грошової оцінки земель м. Збаража, в тому числі схему прояву функціонального планування історико-культурних та природно-ландшафтних локальних факторів, схему економіко-планувального зонування, картограму розповсюдження агровиробничих ґрунтів. Пунктом 2 цього рішення затверджено нормативну грошову оцінку земель м. Збаража, в тому числі середню базову вартість одного квадратного метра земель міста у розмірі 86,16 грн.
      17. Згідно з рішенням № 771 нормативна грошова оцінка земель м. Збаража вводиться в дію з 01 січня 2015 року; це рішення підлягає доведенню до відома землевласників та землекористувачів м. Збаража через оприлюднення в засобах масової інформації; рішенням зобов`язано землекористувачів до 01 січня 2015 року внести зміни в договори оренди землі в частині розрахунку орендної плати за земельні ділянки.
      18. Рішення № 771 опубліковано у друкованому виданні - засобі масової інформації - місцевій газеті «Народне слово» від 11 липня 2014 року № 28 (8132).
      19. З метою приведення розміру орендної плати у відповідність із вимогами чинного законодавства щодо нормативної грошової оцінки земель та укладення додаткової угоди до договору оренди землі позивачем було направлено на адресу відповідача лист від 19 листопада 2018 року № 03-1710/26 з пропозицією підписати додаткову угоду до договору оренди землі. До зазначеного листа міською радою додано: додаткову угоду № 1 від 19 листопада 2018 року; копію рішення № 771; розрахунок розміру орендної плати та витяг з технічної документації про нормативно-грошову оцінку земельної ділянки від 08 листопада 2018 року № 427/0/196-18.
      20. Відповідно до витягу із технічної документації про нормативну грошову оцінку від 08 листопада 2018 року № 427/0/196-18 відділу у Збаразькому районі Головного управління Держгеокадастру у Тернопільській області нормативна грошова оцінка земельної ділянки площею 1,28 га, кадастровий номер 6122410100:02:005:0540, за адресою: вул. Павлова у м. Збараж, складає 7 282 086,32 грн.
      21. Згідно з розрахунком розміру орендної плати за земельну ділянку комунальної власності, що є додатком до додаткової угоди № 1 від 19 листопада 2018 року, розмір орендної плати складає 218 462,59 грн.
      22. Оскільки відповідач не підписав указану додаткову угоду, зміни до договору оренди землі за згодою сторін внесені не були, тому позивач звернувся із цим позовом до суду за захистом свого порушеного права.
      Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій
      23. Рішенням Господарського суду Тернопільської області від 11 грудня 2019 року, залишеним без змін постановою Західного апеляційного господарського суду від 04 березня 2020 року, позовні вимоги задоволено частково. Внесено зміни до пунктів 1, 6, 10, 17 договору оренди землі, з викладенням їх у такій редакції:
      - пункт 1: «орендодавець надає, а орендар приймає у строкове платне користування земельну ділянку для будівництва та обслуговування будівель ринкової інфраструктури (адміністративних будинків, офісних приміщень та інших будівель громадської забудови, які використовуються для здійснення підприємницької та іншої діяльності, пов`язаних з отриманням прибутку), землі громадської та житлової забудови, за кадастровим номером 6122410100:02:005:0540 по вулиці Павлова м. Збаража»;
      - пункт 6: «нормативна грошова оцінка земельної ділянки становить - 7 282 086,32 грн (568,91 грн за 1 кв. м)»;
      - пункт 10: «орендна плата за землю вноситься орендарем у грошовій формі у розмірі 3 відсотки нормативної грошової оцінки, що складає 218 462,59 грн (розрахунок (форма розрахунку затверджена рішенням сесії міської ради від 29 січня 2015 року № 977) орендної плати, який розраховується міською радою відповідно до нормативної грошової оцінки земельної ділянки та діючої відсоткової ставки, встановленої рішенням сесії Збаразької міської ради)»;
      - пункт 17: «для комерційного використання, будівництва та обслуговування будівель ринкової інфраструктури (адміністративних будинків, офісних приміщень та інших будівель громадської забудови, які використовуються для здійснення підприємницької та іншої діяльності, пов`язаних з отриманням прибутку)».
      Встановлено, що відповідні зобов`язання сторін за договором оренди землі змінюються з моменту набрання судовим рішенням законної сили. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
      24. Судові рішення мотивовані, зокрема, тим, що визначення позивачем дати внесення змін до договору оренди землі - 01 січня 2015 року, тобто з моменту введення в дію рішення міської ради № 771, не відповідає положенням частини третьої статті 653 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) та частини п`ятої статті 188 Господарського кодексу України (далі - ГК України), а також обставинам справи. Отже, відповідні зобов`язання сторін за договором оренди землі змінюються з моменту набрання судовим рішенням законної сили.
      Короткий зміст наведених у касаційній скарзі вимог
      25. У березні 2020 року до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду надійшла касаційна скарга міської ради, в якій остання просить скасувати судові рішення в частині відмови в задоволенні таких позовних вимог: «вважати зміненими пункти 6, 10 договору оренди землі з 01 січня 2015 року» та ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити відповідне рішення, яким внести зміни до пунктів 6, 10 договору оренди землі з 01 січня 2015 року (моменту введення в дію рішення № 771).
      Короткий зміст ухвали суду касаційної інстанції
      26. Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду ухвалою від 09 червня 2020 року відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою міської ради, призначив касаційну скаргу до розгляду та надав учасникам справи строк для подання відзиву на касаційну скаргу.
      27. 14 липня 2020 року Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду ухвалою передав справу № 921/530/18 на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
      28. Мотивуючи своє рішення про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, суд касаційної інстанції вказав, що у справі № 6-325цс16 за позовом міської ради до орендаря про внесення змін до договору оренди землі, у тому числі в частині розміру орендної плати (умови договорів, з яких виник спір у справах № 921/530/18 і № 6-325цс16, в частині підстав для перегляду розміру орендної плати є подібними, зокрема, в цих договорах серед таких підстав для автоматичної та/або односторонньої зміни розміру орендної плати відсутнє введення в дію нової нормативної грошової оцінки земельної ділянки), Верховний Суд України зазначив, що нормативна грошова оцінка земельної ділянки є основою для визначення розміру орендної плати, а зміна нормативної грошової оцінки земельної ділянки є підставою для перегляду розміру орендної плати, і дійшов висновку про наявність підстав для внесення змін до договору оренди землі в частині визначення розміру нормативної грошової оцінки земельної ділянки та розміру орендної плати.
      29. Верховний Суд України, врахувавши, що внаслідок зміни розміру нормативної грошової оцінки земельної ділянки змінився і розмір орендної плати за користування земельною ділянкою, скасувавши рішення судів попередніх інстанцій у справі № 6-325цс16, постановив вважати зміненим з 01 січня 2014 року (момент введення в дію нової нормативної грошової оцінки землі) абзац другий пункту 9 договору оренди землі (щодо розміру орендної плати) і виклав його у редакції, наведеній у постанові.
      30. Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду вважає за необхідне відступити від висновку Верховного Суду України щодо можливості/необхідності внесення змін до договору оренди землі в частині зміни розміру орендної плати з моменту, що передує набранню законної сили відповідним рішенням суду, а саме з моменту введення в дію нової нормативної грошової оцінки землі (за умови відсутності відповідно до умов договору оренди землі такої підстави для автоматичної та/або односторонньої зміни розміру орендної плати, як введення в дію нової нормативної грошової оцінки земельної ділянки), викладеного в постанові від 18 травня 2016 року у справі № 6-325цс16.
      31. Оскільки колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду висловила намір відступити від висновку щодо застосування норми права в подібних правовідносинах, викладеного в постанові Верховного Суду України від 18 травня 2016 року у справі № 6-325цс16, Велика Палата Верховного Суду ухвалою від 08 вересня 2020 року цю справу прийняла та призначила до розгляду.
      АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
      Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
      32. Касаційну скаргу мотивовано незгодою позивача з висновками судів про те, що в силу приписів частини третьої статті 653 ЦК України, частини п`ятої статті 188 ГК України вимога позивача про визнання зміненими пунктів 6, 10 договору оренди земельної ділянки з 01 січня 2015 року (з моменту введення в дію рішення № 771) не відповідає положенням законодавства та обставинам справи, а відтак відповідні зобов`язання сторін за договором оренди земельної ділянки змінюються з моменту набрання судовим рішенням законної сили.
      33. Міська рада зазначила, що суди попередніх інстанцій при вирішенні спору не врахували норму частини п`ятої статті 188 ГК України, а також висновки щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладені у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду та Верховного Суду України.
      34. Відповідач своїм правом на подання письмового відзиву на касаційну скаргу, передбаченим статтею 295 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), не скористався.
      ПОЗИЦІЯ ВЕЛИКОЇ ПАЛАТИ ВЕРХОВНОГО СУДУ
      Щодо суті касаційної скарги
      35. Відповідно до частини першої статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
      36. Велика Палата Верховного Суду, враховуючи приписи наведеної норми процесуального права, здійснює перегляд рішень судів попередніх інстанцій лише в межах заявленої вимоги заявника касаційної скарги, а саме щодо відмови у задоволенні позовних вимог про внесення змін до договору оренди землі з 01 січня 2015 року, тобто з моменту введення в дію рішення № 771.
      37. Як уже зазначалося, суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що визначення позивачем дати внесення змін до договору оренди землі саме 01 січня 2015 року, тобто з моменту введення в дію рішення № 771, не відповідає положенням частини третьої статті 653 ЦК України та частини п`ятої статті 188 ГК України, а також обставинам справи. Суди визначили, що відповідні зобов`язання сторін за договором оренди землі змінюються з моменту набрання судовим рішенням законної сили.
      38. Велика Палата Верховного Суду щодо цих висновків судів першої та апеляційної інстанцій зазначає таке.
      39. Частиною першою статті 3 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) визначено, що земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.
      40. Відповідно до частини дев'ятої статті 93 ЗК України відносини, пов`язані з орендою землі, регулюються законом. Згідно зі статтею 2 Закону України від 06 жовтня 1998 року № 161-XIV «Про оренду землі» (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин; далі - Закон № 161-XIV)відносини, пов`язані з орендою землі, регулюються ЗК України, ЦК України, цим Законом, законами України, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них, а також договором оренди землі.
      41. За змістом пункту 1 частини другої статті 11 ЦК України підставою виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини. Згідно з частиною першою статті 628 ЦК України зміст договору становлять умови, визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
      42. Статтею 13 Закону № 161-XIV встановлено, що договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.
      43. Відповідно до частини першої статті 15 Закону № 161-XIV орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, способу та умов розрахунків, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату є істотною умовою договору оренди землі.
      44. Згідно зі статтею 21 Закону № 161-XIV орендна плата за землю - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою згідно з договором оренди землі. Розмір, умови і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою сторін у договорі оренди (крім строків внесення орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, які встановлюються відповідно до Податкового кодексу України). Обчислення розміру орендної плати за землю здійснюється з урахуванням індексів інфляції, якщо інше не передбачено договором оренди.
      45. Частинами першою - третьою статті 632 ЦК України визначено, що ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. У випадках, встановлених законом, застосовуються ціни (тарифи, ставки тощо), які встановлюються або регулюються уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування. Зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадках і на умовах, встановлених договором або законом. Зміна ціни в договорі після його виконання не допускається.
      46. З наведених норм права вбачається, що орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, способу та умов розрахунків, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату є істотною умовою договору оренди землі. Розмір, умови і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою сторін у договорі оренди (крім строків внесення орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, які встановлюються відповідно до Податкового кодексу України).
      47. Згідно з частинами першою, другою статті 651 ЦК України зміна договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.
      48. Відповідно до частин першої, другої статті 652 ЦК України у разі істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору, договір може бути змінений за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті зобов`язання. Зміна обставин є істотною, якщо вони змінилися настільки, що, якби сторони могли це передбачити, вони не уклали б договір або уклали б його на інших умовах. Якщо сторони не досягли згоди щодо приведення договору у відповідність з обставинами, які істотно змінились, або щодо його розірвання, договір може бути розірваний, а з підстав, встановлених частиною четвертою цієї статті, - змінений за рішенням суду на вимогу заінтересованої сторони.
      49. Статтею 30 Закону № 161-XIV передбачено, що зміна умов договору оренди землі здійснюється за взаємною згодою сторін. У разі недосягнення згоди щодо зміни умов договору оренди землі спір вирішується в судовому порядку.
      50. Згідно з частиною третьою статті 653 ЦК України у разі зміни договору зобов`язання змінюється з моменту досягнення домовленості про зміну договору, якщо інше не встановлено договором чи не обумовлено характером його зміни. Якщо договір змінюється у судовому порядку, зобов`язання змінюється з моменту набрання рішенням суду про зміну договору законної сили.
      51. Наведені норми права передбачають, що зміна договору оренди землі допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. У разі недосягнення згоди щодо зміни умов договору оренди землі спір вирішується в судовому порядку. При цьому якщо договір змінений судом, то зобов`язання змінюється з моменту набрання відповідним рішенням суду законної сили.
      52. Велика Палата Верховного Суду відхиляє аргументи скаржника з посиланням на частину п`яту статті 188 ГК України, оскільки спір у цій справі виник між сторонами у земельних відносинах, а згідно з частиною першою статті 4 ГК України не є предметом регулювання цього Кодексу земельні відносини.
      53. Касаційним господарським судом у складі Верховного Суду також викладено низку висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, правових підстав для відступу від яких Велика Палата Верховного Суду не вбачає, зокрема, стосовно того, що:
      - за відсутності волевиявлення сторони щодо внесення змін до договору оренди землі, зміни до договору оренди про збільшення розміру орендної плати за користування земельною ділянкою не можуть бути внесені, у такому разі спір вирішується в судовому порядку (пункт 7.8 постанови від 27 січня 2020 року у справі № 922/676/19);
      - договір оренди землі вважається зміненим з дати набрання законної сили судовим рішенням (пункт 7.9 постанови від 11 грудня 2019 року у справі № 922/1298/19).
      54. Ураховуючи викладене, Велика Палата Верховного Суду вважає, що якщо права та обов`язки сторін змінюються внаслідок внесення змін до договору судовим рішенням, то відповідне зобов`язання змінюється з моменту набрання таким рішенням законної сили.
      55. З приводу відступу від висновків щодо застосування норм права, викладених у постанові Верховного Суду України від 18 травня 2016 року у справі № 6-325цс16, Велика Палата Верховного Суду зазначає таке.
      56. У справі № 6-325цс16 Верховний Суд України дійшов висновку, що внаслідок зміни розміру нормативної грошової оцінки земельної ділянки змінився розмір орендної плати за користування нею, тому договір щодо розміру орендної плати слід вважати зміненим з 01 січня 2014 року.
      57. Велика Палата Верховного Суду відступає від цього висновку, оскільки якщо договір змінений судом, то відповідне договірне зобов`язання змінюється з моменту набрання рішенням суду законної сили (частина третя статті 653 ЦК України).
      58. Щодо посилань міської ради в касаційній скарзі на висновки Верховного Суду та Верховного Суду України щодо застосування норм права у подібних правовідносинах Велика Палата Верховного Суду зазначає таке.
      59. У постановах Верховного Суду України від 30 травня 2011 року у справі № 17/299-10, від 04 липня 2011 року у справі № 41/81пд, від 02 березня 2016 року у справі № 3-476гс15, від 23 травня 2011 року у справі № 7/105-10 відсутній висновок Верховного Суду України щодо моменту, з якого має змінюватись розмір орендної плати за землю. Тому Велика Палата Верховного Суду відхиляє доводи міської ради в частині посилань на ці постанови.
      60. У постанові від 31 жовтня 2018 року у справі № 916/170/18 Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду вирішував спір про стягнення заборгованості зі сплати орендної плати та врахував факти, встановлені судовими рішеннями у іншій справі - № 916/2956/17, внаслідок чого дійшов висновку, що вимога позивача щодо розрахунку орендної плати за старою нормативною грошовою оцінкою є безпідставною.
      61. Велика Палата Верховного Суду також відхиляє посилання міської ради на постанову Верховного Суду України від 06 грудня 2010 року у справі № 2-1/1006-200, оскільки зазначена постанова відсутня в Єдиному державному реєстрі судових рішень.
      Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
      62. Відповідно до статті 309 ГК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.
      63. Ураховуючи викладене, Велика Палата Верховного Суду вважає, що касаційна скарга міської ради підлягає залишенню без задоволення, а судові рішення - без змін.
      Щодо судових витрат
      64. Ураховуючи висновок Великої Палати Верховного Суду про залишення касаційної скарги без задоволення, а судових рішень - без змін, судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, покладаються на скаржника.
      Керуючись статтями 300-302, 308, 311, 314-317 Господарського процесуального кодексу України, Велика Палата Верховного Суду
      П О С Т А Н О В И Л А:
      1. Касаційну скаргу Збаразької міської ради залишити без задоволення.
      2. Постанову Західного апеляційного господарського суду від 04 березня 2020 року та рішення Господарського суду Тернопільської області від 11 грудня 2019 року у справі № 921/530/18 залишити без змін.
      3. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною й оскарженню не підлягає.
      Головуючий суддя
      В. С. Князєв
      Суддя-доповідач
      Ю. Л. Власов
      Судді:
      Т. О. Анцупова
      Л. М. Лобойко
      В. В. Британчук
      К. М. Пільков
      І. В. Григор`єва
      О. Б. Прокопенко
      М. І. Гриців
      Л. І. Рогач
      Д. А. Гудима
      О. М. Ситнік
      В. І. Данішевська
      В. М. Сімоненко
      Ж. М. Єленіна
      І. В. Ткач
      О. С. Золотніков
      С. П. Штелик
      Г. Р. Крет
      Джерело: ЄДРСР 95849041
    • By ANTIRAID
      ПОСТАНОВА
      ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
      16 лютого 2021 року
      м. Київ
      Справа № 911/2390/18
      Провадження № 12-73гс20
      Велика Палата Верховного Суду у складі:
      судді -доповідача Рогач Л. І.,
      суддів Анцупової Т. О., Британчука В. В., Власова Ю. Л., Григор`євої І. В., Гриціва М. І., Гудими Д. А., Данішевської В. І., Єленіної Ж. М., Золотнікова О. С., Князєва В.С., Крет Г. Р., Лобойка Л. М., Пількова К. М., Прокопенка О. Б., Ситнік О. М., Сімоненко В. М., Ткача І. В., Штелик С. П.
      розглянула в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи касаційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Медичний центр імені академіка Юрія Прокоповича Спіженка» (далі - Медичний центр; попереднє найменування - Товариство з обмеженою відповідальністю «Компанія «Адоніс»), Амбулаторно-поліклінічного закладу «Київський міський дитячий діагностичний центр» (далі - Діагностичний центр), заступника прокурора міста Києва на рішення Господарського суду Київської області від 11 березня 2019 року та додаткове рішення цього ж суду від 25 березня 2019 року (ухвалені суддею Карпечкіним Т. П.), постанову Північного апеляційного господарського суду від 3 жовтня 2019 року (ухвалену колегією суддів Пашкіною С. А., Зубець Л. П., Мартюк А. І.) у справі за позовом Київської місцевої прокуратури № 9 (далі - Прокуратура) в інтересах держави в особі Департаменту комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (далі - Департамент) та Діагностичного центру до Медичного центру про стягнення 100 235,60 грн.
      Історія справи
      1. Короткий зміст позовних вимог та заперечень
      1.1. 29 жовтня 2018 року Прокуратура в інтересах держави в особі Департаменту та Діагностичного центру звернулася до Господарського суду Київської області з позовом до Медичного центру. Позивач просив суд стягнути з відповідача 100 235,60 грн заборгованості з орендної плати, обов`язок щодо сплати якої передбачений договором про передачу майна територіальної громади міста Києва в оренду від 29 листопада 2017 року № 2558 (далі - Договір).
      1.2. Відповідач у відзиві на позовну заяву проти позову заперечив. Аргументував так:
      - Діагностичний центр орендоване майно фактично в оренду не передавав, а відповідач майном не користувався;
      - у Прокуратури відсутні підстави для звернення до суду з позовом, він не довів порушення інтересів держави у спірних правовідносинах та неможливість самостійного звернення до суду Діагностичного центру;
      - Прокуратура не здійснила повідомлення про звернення до суду в порядку статті 23 Закону України «Про прокуратуру»;
      - Прокуратура порушила принцип територіальної юрисдикції діяльності органів прокуратури.
      1.3. У січні 2019 року відповідач звернувся до Господарського суду Київської області з клопотанням про передачу справи за виключною підсудністю до Господарського суду міста Києва, оскільки нерухоме майно, стягнення коштів за оренду якого є предметом спору, знаходиться у місті Києві. Послався на правовий висновок, наведений у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 16 травня 2018 року у справі № 640/16548/16-ц.
      2. Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
      2.1. Господарський суд Київської області рішенням від 11 березня 2019 року позов задовольнив частково: стягнув з Медичного центру на користь Діагностичного центру 90 605,60 грн боргу, в іншій частині в позові відмовив. В описовій частині рішення суд зазначив про розгляд у судовому засіданні 14 січня 2019 року клопотання відповідача про передачу справи за територіальною підсудністю та відмову в його задоволенні з підстав необґрунтованості.
      2.2. Додатковим рішенням від 25 березня 2019 року цей же суд заяву відповідача про стягнення витрат на професійну правничу допомогу в сумі 38 350 грн задовольнив частково: стягнув з Прокуратури, Департаменту та Діагностичного центру на користь відповідача по 1 228,14 грн відповідно, в іншій частині у задоволенні заяви відмовив.
      2.3. Північний апеляційний господарський суд постановою від 3 жовтня 2019 року рішення та додаткове рішення суду першої інстанції залишив без змін.
      2.4. Судові рішення мотивовані порушенням відповідачем зобов`язань у частині сплати орендної плати, що є підставою для стягнення з нього заборгованості, за винятком 9 630 грн ПДВ - безпідставно нарахованого на суму авансового платежу. Суди відхилили доводи відповідача про те, що він був позбавлений можливості використовувати спірне приміщення, а також про необхідність передачі справи за виключною підсудністю до іншого суду. Оскільки відповідачем оплачено підтверджені витрати на правничу допомогу в сумі 38 350 грн, а позов задоволено частково, ці витрати покладені на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (частина четверта статті 129 Господарського процесуального кодексу України, далі - ГПК України).
      2.5. Суд першої інстанції в описовій частині рішення зазначив про відмову в задоволенні клопотання відповідача про передачу справи за виключною підсудністю до Господарського суду міста Києва з підстав його необґрунтованості. Суд апеляційної інстанції таких тверджень відповідача належним чином не спростував, хоч вони були серед доводів апеляційної скарги, обмежившись загальним висновком про їх невідповідність нормам процесуального права.
      3. Короткий зміст наведених у касаційних скаргах вимог
      3.1. Не погодившись із рішеннями судів попередніх інстанцій, у жовтні-листопаді 2019 року Медичний центр, Діагностичний центр та заступник прокурора міста Києва звернулись до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду з касаційними скаргами.
      3.2. Медичний центр просить скасувати оскаржувані судові рішення в частині задоволення позову, ухвалити нове рішення про відмову в позові повністю та стягнути витрати на професійну правничу допомогу в повному обсязі.
      3.3. Діагностичний центр та заступник прокурора міста Києвапросять скасувати оскаржувані судові рішення в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення 9 630 грн, ухвалити нове рішення про задоволення позову повністю та покласти витрати на оплату професійної правничої допомоги на відповідача.
      4. Доводи осіб, які подали касаційні скарги
      4.1. Медичний центр наголошує на: відсутності у Прокуратури підстав представництва інтересів держави у цій справі; розгляді справи судом апеляційної інстанції за його відсутності та за відсутності відомостей щодо вручення йому ухвали про поновлення провадження у справі; ухваленні судами рішень з порушенням правил територіальної юрисдикції (підсудності); неповному встановленні судами обставин справи щодо передачі йому об`єкта оренди; безпідставній частковій відмові у стягненні витрат на професійну правничу допомогу.
      4.2. Крім того, Медичний центр у касаційній скарзі стверджує про порушення судами попередніх інстанцій правил територіальної юрисдикції (підсудності) справи, яка, на його думку, відповідно до частини третьої статті 30 ГПК України підлягала розгляду Господарським судом міста Києва, тобто за місцезнаходженням майна, посилаючись при цьому на висновок щодо застосування норми права, викладений у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 16 травня 2018 року у справі № 640/16548/16-ц.
      4.3. У запереченнях проти відкриття касаційного провадження за касаційною скаргою Прокуратури Медичний центр зазначив про те, що вказана скарга є необґрунтованою, а Прокуратура не наділена процесуальною правоздатністю для звернення до суду.
      4.4. Діагностичний центр та заступник прокурора міста Києва стверджують, що висновки судів попередніх інстанцій у частині відмови в позові не відповідають положенням статей 185, 187, 201 Податкового кодексу України.
      4.5. У відзиві на касаційну скаргу Медичного центру Прокуратура наголошує на виконанні вимог частини четвертої статті 23 Закону України «Про прокуратуру» щодо повідомлення позивачів про звернення до суду з позовом; порушення інтересів держави вбачає у тому, що відповідач користувався нерухомим майном, яке є власністю територіальної громади міста Києва, та не сплачував орендної плати за його використання, при цьому позивачами не вжито заходів для стягнення орендної плати, що стало підставою для звернення до суду з відповідним позовом.
      4.6. Відзиви на касаційні скарги від інших учасників справи до Верховного Суду не надійшли.
      5. Надходження касаційної скарги на розгляд Великої Палати Верховного Суду
      5.1. Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду ухвалами від 27 листопада, 19 та 21 грудня 2019 року відкрив касаційне провадження за вказаними скаргами, об`єднав їх в одне касаційне провадження, а ухвалою від 30 вересня 2020 року передав справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду на підставі частини третьої статті 302 ГПК України, оскільки вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 16 травня 2018 року у справі № 640/16548/16-ц, щодо територіальної юрисдикції (підсудності) справи про стягнення орендної плати, якщо спір виник з приводу нерухомого майна.
      5.2. Колегія суддів зазначила, що хоч предметом спору у справі, що розглядається, є вимоги про стягнення з відповідача грошових коштів за оренду нерухомого майна, що знаходиться у місті Києві, однак до спорів, що виникають з приводу нерухомого майна (частина третя статті 30 ГПК України), не відносяться спори, предметом яких є стягнення заборгованості, яка виникла внаслідок невиконання зобов`язань за договором. До таких позовів застосовуються загальні правила підсудності (стаття 27 ГПК України).
      5.3. Однак Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду в згаданій постанові виклав протилежний висновок, згідно з яким до позовів, що виникають з приводу нерухомого майна, належать, зокрема, позови про стягнення орендної плати, якщо спір виник з приводу нерухомого майна.
      5.4. Велика Палата Верховного Суду ухвалою від 8 жовтня 2020 року прийняла та призначила справу до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
      5.5. 26 жовтня 2020 року відповідач до Великої Палати Верховного Суду подав заяву про направлення справи до Північного апеляційного господарського суду для вирішення питання про ухвалення додаткового рішення цим судом та зупинення на цей час провадження у справі. Мотивуючи заяву, відповідач вказав, що подання ним до апеляційного суду заяви про долучення доказів понесення витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 21 600 грн є підставою для можливого ухвалення апеляційним судом додаткової постанови, яка буде невід`ємною частиною оскаржуваної постанови.
      5.6. Велика Палата Верховного Суду вважає, що наведені відповідачем обставини не створюють об`єктивну неможливість розгляду касаційних скарг, адже витрати на професійну правничу допомогу, понесені у зв`язку з розглядом справи в суді апеляційної інстанції, є складовою частиною судових витрат та підлягають розподілу між сторонами разом з ними за результатами її розгляду (частини перша та третя статті 123, частина друга статті 126 ГПК України), тобто зазначені відповідачем витрати можуть бути розподілені після розгляду справи в суді касаційної інстанції (ухвалення остаточного судового рішення у справі).
      6. Фактичні обставини справи, установлені судами
      6.1. 29 листопада 2017 року Департамент (орендодавець), Медичний центр (орендар) та Діагностичний центр уклали Договір, відповідно до умов якого орендодавець передає, а орендар приймає в оренду нерухоме майно (нежитлові приміщення) загальною площею 152,90 кв. м, що належить до комунальної власності територіальної громади м. Києва та знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Урлівська, 13, для розміщення закладу охорони здоров`я. Договір є укладеним з моменту його підписання і діє з 29 листопада 2017 року по 27 листопада 2020 року.
      6.2. Сторони погодили, що орендар вступає в строкове платне користування орендованим майном у термін, визначений у Договорі, але не раніше дати підписання договору та акта приймання-передачі об`єкта оренди (пункт 2.4 Договору).
      6.3. 29 листопада 2017 року сторони склали акт приймання-передачі нерухомого майна без зауважень та заперечень.
      6.4. Медичний центр, користуючись орендованим приміщенням, належним чином не виконав грошового зобов`язання в частині внесення орендних платежів за період оренди з 29 листопада 2017 року по 28 лютого 2018 року, що призвело до утворення заборгованості.
      6.5. 1 березня 2018 року сторони Договору склали акт приймання-передачі нерухомого майна, згідно з яким у зв`язку з розірванням Договору Медичний центр повернув орендодавцю приміщення.
      6.6. Діагностичний центр звертався до Медичного центру з листом-попередженням від 7 березня 2018 року № 3/114/1 з вимогою сплатити заборгованість за Договором. У відповідь останній надіслав гарантійний лист від 20 березня 2018 року № 1920, у якому гарантував погашення заборгованості з орендної плати за Договором до 30 квітня 2018 року.
      6.7. У зв`язку з наявною непогашеною Медичним центром заборгованістю за Договором та зважаючи на сплив гарантійного строку, Діагностичний центр листами від 3 квітня 2018 року № 3/149 та від 14 травня 2018 року № 3/214 просив повідомити про причини несплати боргу, узгодити графік погашення заборгованості та з`явитися представників для підписання акта звіряння. Листи залишені відповідачем без відповіді та задоволення.
      7. Мотиви, з яких виходить Велика Палата Верховного Суду, та застосовані нею положення законодавства.
      7.1. Як убачається зі змісту касаційних скарг учасників справи, доводи сторони позивача - Прокуратури та Діагностичного центру стосуються вирішення спору по суті, а доводи відповідача - Медичного центру стосуються як вирішення спору, так і допущених судами попередніх інстанцій, на його думку, процесуальних порушень, які в разі їх підтвердження є підставою для відповідного процесуального реагування.
      7.2. У зв`язку із цим першочерговими для перевірки Великою Палатою Верховного Суду є доводи Медичного центру щодо недотримання господарськими судами правил територіальної юрисдикції (підсудності).
      Щодо територіальної юрисдикції (підсудності) та відступу від висновку відносно застосування норми права, викладеного у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду
      7.3. Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду в постанові від 16 травня 2018 року у справі № 640/16548/16-ц, від висновку в якій вважає за необхідне відступити Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду, указав на те, що до позовів, які виникають з приводу нерухомого майна, належать, зокрема, позови про: право власності на таке майно; право володіння і користування ним (стаття 358 Цивільного кодексу України, далі - ЦК України); поділ нерухомого майна, що є у спільній частковій власності, та виділ частки із цього майна (статті 364, 367 цього Кодексу); поділ нерухомого майна, що є у спільній сумісній власності, та виділ частки із цього майна (статті 370, 372 цього Кодексу); право користування нерухомим майном (визначення порядку користування ним); право, яке виникло із договору найму жилого приміщення, оренди, тощо; визнання правочину з нерухомістю недійсним; звернення стягнення на нерухоме майно - предмет іпотеки чи застави; розірвання договору оренди землі; стягнення орендної плати, якщо спір виник з приводу нерухомого майна; усунення від права на спадкування та визначення додаткового строку для прийняття спадщини.
      7.4. Також, у постановах від 25 лютого 2018 року у справі № 201/12876/17 (спір про визнання укладеним договору про пайову участь на розвиток соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури), від 11 липня 2019 року у справі № 462/7217/18 (предмет спору в цій справі стосувався, зокрема, договору про відступлення права вимоги за іпотечним договором) Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду дійшов висновків про розгляд відповідних справ за правилами виключної підсудності судом за місцезнаходженням майна. У іншій постанові від 27 березня 2019 року у справі № 646/8916/17 (спір про визнання недійсним договору дарування квартири) цей суд зазначив про те, що позови, які виникають з приводу нерухомого майна, - це позови, пов`язані з нерухомим майном, нерухомістю, нерухомою річчю, а тому всі позови у спорах, які є наслідком правовідносин, пов`язаних з обігом нерухомого майна повинні бути пред`явлені до суду за місцем знаходження цього майна.
      7.5. Велика Палата Верховного Суду в постанові від 7 липня 2020 року у справі № 910/10647/18 (провадження № 12-175гс19) у питанні щодо застосування статті 30 ГПК України у спірних правовідносинах, пов`язаних з визнанням недійсним договору купівлі-продажу майнових прав, дійшла, зокрема, таких висновків:
      - нерухоме майно є особливим об`єктом права власності, оскільки наділене специфічними рисами - сталий зв`язок із землею, особлива цінність, неможливість переміщення без знецінення та зміни її призначення;
      - майнове право на об`єкт нерухомості є складовою частиною такого майна, як об`єкта цивільних прав;
      - виключна підсудність застосовується до тих позовів, вимоги за якими стосуються нерухомого майна як безпосередньо, так і опосередковано, а спір може стосуватися як правового режиму нерухомого майна, так і інших прав та обов`язків, що пов`язані з нерухомим майном;
      - оскільки спір у цій справі виник з приводу об`єкта нерухомого майна, то спір щодо майнових прав на вказане майно відповідно до вимог частини третьої статті 30 ГПК України мав би розглядатись судом за місцезнаходженням майна.
      7.6. У зв`язку із цим у зазначеній справі Велика Палата Верховного Суду дійшла висновків про відсутність підстав для відступу від правових позицій, викладених Касаційним цивільним судом у складі Верховного Суду в постановах від 25 лютого 2018 року та від 11 липня 2019 року у справах № 201/12876/17 та № 426/7217/18 відповідно.
      7.7. У постанові від 3 червня 2019 року у справі № 903/432/18, предметом спору в якій було стягнення заборгованості по сплаті орендних платежів за користування нерухомим майном згідно з договором оренди, Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду дійшов таких висновків:
      - до спорів, що виникають з приводу нерухомого майна, відносяться спори, вимоги за якими безпосередньо стосуються об`єкта нерухомого майна, і не відносяться спори, предметом яких є стягнення заборгованості, яка виникла внаслідок невиконання зобов`язань за договором, незалежно від того, що такий договір укладений щодо нерухомого майна (до таких позовів застосовуються загальні правила підсудності);
      - правила виключної підсудності не поширюються на спір щодо стягнення заборгованості по сплаті орендної плати за користування нерухомим майном, пені за несвоєчасну сплату орендної плати за користування нерухомим майном та неустойки у розмірі подвійної орендної плати за користування нерухомим майном після закінчення встановленого договором оренди строку для повернення такого нерухомого майна.
      7.8. В іншій постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 17 жовтня 2019 у справі № 905/1732/18 зазначено, що на відміну від спору про визнання договору іпотеки недійсним, у спорах, що виникають з приводу нерухомого майна, предметом доказування є правомірність набуття або переходу права власності чи права користування майном від однієї особи до іншої за вже вчиненим правочином, коли зобов`язання за ним виконані повністю чи частково. До позовів про права на нерухоме майно відносяться позови щодо захисту речових прав на нерухоме майно, зокрема: віндикаційний - про витребування власником свого майна від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (стаття 387 ЦК України); негаторний - про усунення перешкод у здійсненні власником права користування та розпорядження своїм майном (стаття 391 ЦК України); про визнання права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати документа, який засвідчує його право власності (стаття 392 ЦК України) тощо. Тому правила виключної підсудності (частина третя статті 30 ГПК України) не поширюються на позови, що виникають із зобов`язань щодо прав на нерухоме майно (найм, оренда, застава, іпотека тощо). До таких позовів застосовуються загальні правила підсудності.
      7.9. Разом з тим у постановах від 31 жовтня 2018 року у справі № 911/360/17 (спір про зобов`язання відповідача передати нерухоме майно), від 11 липня 2019 року у справі № 904/4011/18 (спір про визнання недійсним договору купівлі-продажу нежитлових приміщень), від 9 вересня 2020 року у справі № 910/6644/18 (спір про визнання недійсним договору купівлі-продажу нерухомого майна) Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду дійшов висновків про розгляд відповідних справ за правилами виключної підсудності судом за місцезнаходженням майна.
      7.10. У параграфі 3 глави 2 розділу І ГПК України сформульовані правила територіальної юрисдикції (підсудності). У вказаному параграфі ГПК України встановлені вимоги щодо визначення загальної підсудності (стаття 27), особливості визначення підсудності справи, у якій однією зі сторін є суд або суддя (стаття 28), правила альтернативної підсудності (стаття 29) та правила виключної підсудності (стаття 30).
      7.11. Відповідно до частин першої, другої статті 27 ГПК України позов пред`являється до господарського суду за місцезнаходженням чи місцем проживання відповідача, якщо інше не встановлено цим Кодексом. Для цілей визначення підсудності відповідно до цього Кодексу місцезнаходження юридичної особи та фізичної особи - підприємця визначається згідно з Єдиним державним реєстром юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань.
      7.12. Правила ж виключної територіальної підсудності передбачені у статті 30 ГПК України, перелік категорій справ у якій розширеному тлумаченню не підлягає.
      7.13. Виключна підсудність є особливим видом територіальної підсудності, правила якої забороняють застосування при пред`явленні позову інших норм, що регулюють інші види територіальної підсудності, передбачені у статтях 27 - 29 ГПК України.
      7.14. Відповідно до частини першої статті 181 ЦК України до нерухомих речей (нерухоме майно, нерухомість) належать земельні ділянки, а також об`єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення.
      7.15. Приписами цивільного судочинства (частина перша статті 114 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України; в редакції, чинній до 14 грудня 2017 року, частина перша статті 30 ЦПК України в чинній редакції) передбачено виключну підсудність позовів, що виникають із приводу нерухомого майна, пред`являються за місцем знаходження майна або його основної частини.
      7.16. Забезпечуючи єдність у застосуванні процесуального законодавства, суди цивільної юрисдикції стало застосовували це положення таким чином, що у цьому випадку виключну підсудність встановлено для позовів, що виникають із приводу нерухомого майна (частина перша статті 114 ЦПК). Враховуючи положення статті 181 ЦК України, зазначали, що такими є, наприклад, позови про право власності на таке майно; про право володіння і користування ним (стаття 358 ЦК); про поділ нерухомого майна, що є у спільній частковій власності та виділ частки із цього майна (статті 364, 367 ЦК); про поділ нерухомого майна, що є у спільній сумісній власності та виділ частки із цього майна (статті 370, 372 ЦК); про право користування нерухомим майном (визначення порядку користування ним); про право, яке виникло із договору найму жилого приміщення, оренди тощо; про визнання правочину з нерухомістю недійсним; про звернення стягнення на нерухоме майно - предмет іпотеки чи застави; розірвання договору оренди землі; стягнення орендної плати, якщо спір виник з приводу нерухомого майна; про усунення від права на спадкування та визначення додаткового строку для прийняття спадщини (така позиція викладена, наприклад, у пункті 42 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 1 березня 2013 року № 3 «Про деякі питання юрисдикції загальних судів та визначення підсудності цивільних справ», а також в подальшому Касаційним цивільним судом у складі Верховного Суду в постанові від 25 лютого 2018 року у справі № 201/12876/17 та від 11 липня 2019 року у справі № 426/7217/18).
      7.17. На відміну від регулювання, наведеного у ЦПК України, у положеннях частини третьої статті 16 ГПК України в редакції, чинній до 14 грудня 2017 року, йшлося про виключну підсудність господарським судам справ у спорах про право власності на майно або про витребування майна з чужого незаконного володіння чи про усунення перешкод у користуванні майном.
      7.18. Щодо інших спорів, які виникали в межах зобов`язальних відносин стосовно нерухомого майна, діяли такі ж правила визначення територіальної підсудності справ господарському суду як і у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні господарських договорів чи визнання їх недійсними, або у спорах, що виникають при виконанні господарських договорів, наведені в частині першій та другій статті 15 ГПК України в редакції, чинній до 14 грудня 2017 року.
      7.19. В подальшому Законом України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України щодо визначення підсудності справ з питань земельних відносинвід 18 лютого 2010 року» № 1914-VI вносились зміни до статей 12 та 16 ГПК України, визначивши виключну підсудність справ у спорах, що виникають із земельних відносин, у яких беруть участь суб`єкти господарської діяльності, за винятком тих, що віднесено до компетенції адміністративних судів, господарським судам за місцезнаходженням об`єктів земельних відносин або основної їх частини, за винятком справ, передбачених частиною четвертою цієї статті.
      7.20. У чинній редакції ГПК України частина третя статті 30 цього Кодексу вказує на виключну підсудність справ у спорах, що виникають з приводу нерухомого майна, господарським судам за місцезнаходженням майна або основної його частини, що відповідає змісту частини першої статті 30 ЦПК України.
      7.21. За визначенням, що дає Академічний тлумачний словник української мови, словосполука «з приводу» означає «у зв`язку з чим-небудь», тому словосполучення «з приводу нерухомого майна» треба розуміти як будь-який спір у зв`язку з нерухомим майно або певними діями, пов`язаними з цим майном.
      7.22. Аналізуючи логічну послідовність зміни формулювання положень процесуального законодавства щодо правил розгляду позовів за виключною підсудністю, убачається її спрямованість на визначення виключної підсудності в цілому для всіх спорів, які виникають у межах відповідних правовідносин у зв`язку з нерухомим майном, безвідносно до предмета конкретного спору.
      7.23. Отже, слід дійти висновку, що за правилами чинного ГПК України виключна підсудність застосовується до тих спорів, вимоги за якими стосуються нерухомого майна як безпосередньо, так і опосередковано, а спір може стосуватися як правового режиму нерухомого майна, так і інших прав та обов`язків, що пов`язані з нерухомим майном.
      7.24. Відповідна правова позиція у подібних правовідносинах викладена у постанові Верховного Суду від 9 вересня 2020 року у справі № 910/6644/18 та у постанові Великої Палати Верховного Суду від 7 липня 2020 року у справі № 910/10647/18.
      7.25. Велика Палата Верховного Суду вважає, що словосполучення «з приводу нерухомого майна» у частині третій статті 30 ГПК України необхідно розуміти таким чином, що правила виключної підсудності поширюються на будь-які спори, які стосуються прав та обов`язків, що пов`язані з нерухомим майном. У таких спорах нерухоме майно не обов`язково виступає як безпосередньо об`єкт спірного матеріального правовідношення.
      7.26. Тому до спорів, предметом яких є стягнення заборгованості, яка виникла внаслідок невиконання зобов`язань за договором, який укладений щодо користування нерухомим майном, поширюються норми частини третьої статті 30 ГПК України.
      7.27. Оскільки правила виключної підсудності поширюються на спір щодо стягнення заборгованості зі сплати орендної плати за користування нерухомим майном, розташованим у місті Києві, то спір у цій справі, переданий на розгляд до Господарського суду Київської області, вирішувався з порушенням положень частини третьої статті 30 ГПК України.
      7.28. У зв`язку із цим Велика Палата Верховного Суду не вважає за необхідне відступати від висновку, викладеного Касаційним цивільним судом у складі Верховного Суду в постанові від 16 травня 2018 року у справі № 640/16548/16-ц, про те, що позов про стягнення орендної плати за користування нерухомим майном належить до позовів, які виникають з приводу нерухомого майна.
      7.29. Предметом спору у справі, що розглядається, є орендна плата за користування нерухомим майном, розташованим відповідно до Договору за адресою: м. Київ, вул. Урлівська, 13. При цьому юридичною адресою відповідача є: Київська обл., Києво-Святошинський р-н., с. Капітанівка, вул. Соборна, 21.
      7.30. З урахуванням викладеного суди попередніх інстанцій неправильно застосували правила про територіальну юрисдикцію (підсудність), оскільки справа підлягала розгляду Господарським судом міста Києва.
      7.31. З огляду на встановлення зазначеного порушення норм процесуального права судами попередніх інстанцій, що є безумовною підставою для скасування судових рішень, у Великої Палати Верховного Суду відсутні підстави для перегляду оскаржуваних судових рішень щодо вирішення спору по суті та розподілу витрат на професійну правничу допомогу, у тому числі перевірки доводів Медичного центру про неповне встановлення судами обставин справи щодо передачі йому об`єкта оренди, розгляду справи судом апеляційної інстанції без відповідача, за відсутності відомостей щодо вручення йому ухвали про поновлення провадження у справі та безпідставної часткової відмови у стягненні витрат на професійну правничу допомогу, а також доводів Діагностичного центру та заступника прокурора міста Києва про порушення судами положень статей 185, 187, 201 Податкового кодексу України в частині відмови в позові.
      8. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
      8.1. Пунктом 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ», який набрав чинності 8 лютого 2020 року, передбачено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання ним чинності.
      8.2. Оскільки учасники справи подали касаційні скарги у жовтні-листопаді 2019 року, Велика Палата Верховного Суду переглядає оскаржувані рішення на підставі приписів ГПК України у редакції, чинній до набрання чинності цим Законом.
      8.3. У силу пункту 2 статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.
      8.4. Пунктом 6 частини першої статті 310 ГПК України передбачено, що судові рішення підлягають обов`язковому скасуванню з направленням справи на новий розгляд, якщо судове рішення ухвалено з порушенням правил інстанційної або територіальної юрисдикції.
      8.5. Судове рішення, ухвалене судом з порушенням правил територіальної юрисдикції (підсудності), не підлягає скасуванню, якщо учасник справи, який подав касаційну скаргу, при розгляді справи судом першої інстанції без поважних причин не заявив про непідсудність справи (частина друга статті 310 ГПК України).
      8.6. З огляду на викладене та враховуючи, що відповідач при розгляді справи судом першої інстанції заявляв про непідсудність справи, касаційні скарги учасників справи підлягають частковому задоволенню, судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій - скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції за встановленою підсудністю.
      9. Щодо розподілу судових витрат
      9.1. Частиною чотирнадцятою статті 129 ГПК України визначено: якщо суд апеляційної, касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
      9.2. Оскільки справа направляється на новий розгляд до суду першої інстанції, розподіл судових витрат Великою Палатою Верховного Суду не здійснюється.
      Керуючись статтями 300, 301, 308, 310, 314 - 317 ГПК України, Велика Палата Верховного Суду
      ПОСТАНОВИЛА:
      1. Касаційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Медичний центр імені академіка Юрія Прокоповича Спіженка», Амбулаторно-поліклінічного закладу «Київський міський дитячий діагностичний центр» та заступника прокурора міста Києва задовольнити частково.
      2. Рішення Господарського суду Київської області від 11 березня 2019 року, додаткове рішення цього ж суду від 25 березня 2019 року та постанову Північного апеляційного господарського суду від 3 жовтня 2019 року у справі № 911/2390/18 скасувати та направити справу на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.
      Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною й оскарженню не підлягає.
      Суддя-доповідач Л. І. Рогач
      Судді:
      Т. О. Анцупова
      В. С. Князєв
      В. В. Британчук
      Г. Р. Крет
      Ю. Л. Власов
      Л. М. Лобойко
      І. В. Григор`єва
      К. М. Пільков
      М. І. Гриців
      О. Б. Прокопенко
      Д. А. Гудима
      О. М. Ситнік
      В. І. Данішевська
      В. М. Сімоненко
      Ж. М. Єленіна
      І. В. Ткач
      О. С. Золотніков
      С. П. Штелик
      Джерело: ЄДРСР 95573681
    • By ANTIRAID
      ПОСТАНОВА
      ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
      17 лютого 2021 року
      м. Київ
      Справа № 821/669/17
      Провадження № 11-309апп20
      Велика Палата Верховного Суду у складі:
      судді-доповідача Прокопенка О. Б.,
      суддів Анцупової Т. О., Британчука В. В., Власова Ю. Л., Григор`євої І. В., Гриціва М. І., Гудими Д. А., Данішевської В. І., Єленіної Ж. М., Золотнікова О. С., Князєва В. С., Крет Г. Р., Лобойка Л. М., Пількова К. М., Рогач Л. І., Ситнік О. М., Сімоненко В. М., Ткача І. В., Штелик С. П.,
      розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовом Фермерського господарства «Оазис півдня» (далі - ФГ «Оазис півдня», ФГ відповідно) до Міністерства юстиції України (далі - Мін`юст), Комісії з питань розгляду скарг у сфері державної реєстрації (далі - Комісія), головного спеціаліста сектору правового забезпечення Департаменту державної реєстрації та нотаріату Мін`юсту (далі - держреєстратор Мін`юсту) Чекригіна Олександра Валерійовича, державних реєстраторів прав на нерухоме майно Комунального підприємства «Херсонське бюро технічної інвентаризації» (далі - держреєстратор, КП «Херсонське БТІ» відповідно) Кравченко Тетяни Валеріївни , Пигиди Андрія Борисовича , Вітцівської Марії Сергіївни , треті особи: Товариство з обмеженою відповідальністю «Глобал-інвест» (далі - ТОВ «Глобал-інвест», ТОВ відповідно), держреєстратори відділу реєстрації Новокаховської міської ради Херсонської області Кобіцька Інна Сергіївна та Соценко Катерина Олександрівна , ФГ «Лабенок», держреєстратор Олешківської районної державної адміністрації Херсонської області Лебедєв М. О., ТОВ «Екофарм-агро», ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , ОСОБА_19 , ОСОБА_20 , ОСОБА_21 , ОСОБА_22 , ОСОБА_23 , ОСОБА_24 , ОСОБА_25 , ОСОБА_26 , ОСОБА_27 , ОСОБА_28 , ОСОБА_29 , ОСОБА_30 , ОСОБА_31 , ОСОБА_32 , ОСОБА_33 , ОСОБА_34 , ОСОБА_35 , ОСОБА_36 , ОСОБА_37 , ОСОБА_38 , ОСОБА_39 , ОСОБА_40 , ОСОБА_41 , ОСОБА_42 , ОСОБА_43 , ОСОБА_44 , ОСОБА_45 , ОСОБА_46 , ОСОБА_47 , ОСОБА_48 , ОСОБА_49 , ОСОБА_50 , ОСОБА_51 , ОСОБА_52 , ОСОБА_53 , ОСОБА_54 , ОСОБА_55 , ОСОБА_56 , ОСОБА_57 , ОСОБА_58 , ОСОБА_59 , ОСОБА_60 , ОСОБА_61 , ОСОБА_62 , ОСОБА_63 , ОСОБА_64 , ОСОБА_65 , ОСОБА_66 , ОСОБА_67 , ОСОБА_68 , ОСОБА_69 , ОСОБА_70 , ОСОБА_71 , ОСОБА_72 , ОСОБА_73 , ОСОБА_74 , ОСОБА_75 , ОСОБА_76 , ОСОБА_77 , ОСОБА_78 , ОСОБА_79 , ОСОБА_80 , ОСОБА_81 , ОСОБА_82 , ОСОБА_83 , ОСОБА_84 , ОСОБА_85 , ОСОБА_86 , ОСОБА_87 , ОСОБА_88 , ОСОБА_89 , ОСОБА_90 , ОСОБА_91 , ОСОБА_92 , ОСОБА_93 , ОСОБА_94 , ОСОБА_95 , ОСОБА_96 , ОСОБА_97 , ОСОБА_98 , ОСОБА_99 , ОСОБА_100 , ОСОБА_101 , ОСОБА_102 , ОСОБА_103 , ОСОБА_104 , ОСОБА_105 , ОСОБА_106 , ОСОБА_107 , ОСОБА_108 , ОСОБА_109 , ОСОБА_110 , ОСОБА_111 , ОСОБА_112 , ОСОБА_113 , ОСОБА_114 , ОСОБА_115 , ОСОБА_116 , ОСОБА_117 , ОСОБА_118 , ОСОБА_119 , ОСОБА_120 , ОСОБА_121 , ОСОБА_122 , ОСОБА_123 , ОСОБА_124 , ОСОБА_125 , ОСОБА_126 , ОСОБА_127 , ОСОБА_128 , ОСОБА_129 , ОСОБА_130 , ОСОБА_84 , ОСОБА_131 , ОСОБА_132 , ОСОБА_133 , ОСОБА_134 , ОСОБА_135 , ОСОБА_136 , ОСОБА_137 , ОСОБА_138 , ОСОБА_139 , ОСОБА_140 , ОСОБА_141 , ОСОБА_142 , ОСОБА_143 , ОСОБА_144 , ОСОБА_145 , ОСОБА_146 , ОСОБА_147 , ОСОБА_148 , ОСОБА_149 , ОСОБА_150 , ОСОБА_151 , ОСОБА_152 , ОСОБА_153 , ОСОБА_154 , ОСОБА_155 , ОСОБА_156 , ОСОБА_157 , ОСОБА_158 , ОСОБА_159 , ОСОБА_99 , ОСОБА_160 , ОСОБА_161 , ОСОБА_162 , ОСОБА_163 , ОСОБА_164 , ОСОБА_165 , ОСОБА_166 , ОСОБА_167 , ОСОБА_168 , ОСОБА_169 , ОСОБА_170 , ОСОБА_171 , ОСОБА_172 , ОСОБА_173 , ОСОБА_174 , ОСОБА_175 , ОСОБА_176 , ОСОБА_177 , ОСОБА_178 , ОСОБА_179 , ОСОБА_180 , ОСОБА_181 , ОСОБА_182 , ОСОБА_183 , ОСОБА_184 , ОСОБА_185 , ОСОБА_186 , ОСОБА_187 , ОСОБА_188 , ОСОБА_189 , ОСОБА_190 , ОСОБА_191 , ОСОБА_192 , ОСОБА_193 , ОСОБА_194 , ОСОБА_195 , ОСОБА_196 , ОСОБА_197 , ОСОБА_198 , ОСОБА_199 , ОСОБА_200 , ОСОБА_201 , ОСОБА_202 , ОСОБА_203 , ОСОБА_204 , ОСОБА_205 , ОСОБА_206 , ОСОБА_207 , ОСОБА_208 , ОСОБА_209 , ОСОБА_210 , ОСОБА_211 , ОСОБА_212 , ОСОБА_213 , ОСОБА_214 , ОСОБА_215 , ОСОБА_216 , ОСОБА_217 , ОСОБА_218 , ОСОБА_219 , ОСОБА_220 , ОСОБА_221 , ОСОБА_222 , ОСОБА_223 , ОСОБА_224 , ОСОБА_225 , ОСОБА_226 , ОСОБА_227 , ОСОБА_228 , ОСОБА_229 , ОСОБА_230 , ОСОБА_231 , ОСОБА_232 , ОСОБА_233 , ОСОБА_234 , ОСОБА_235 , ОСОБА_236 , ОСОБА_237 , ОСОБА_238 , ОСОБА_239 , ОСОБА_240 , ОСОБА_241 , ОСОБА_242 , ОСОБА_243 , ОСОБА_244 , ОСОБА_245 , ОСОБА_246 , ОСОБА_247 , ОСОБА_248 , ОСОБА_249 , ОСОБА_250 , ОСОБА_251 , ОСОБА_252 , ОСОБА_253 , ОСОБА_254 , ОСОБА_255 , ОСОБА_256 , ОСОБА_257 , ОСОБА_258 , ОСОБА_259 , ОСОБА_260 , ОСОБА_261 , ОСОБА_262 , ОСОБА_263 , ОСОБА_264 , ОСОБА_265 , ОСОБА_266 , ОСОБА_267 , ОСОБА_268 , ОСОБА_269 , ОСОБА_270 , ОСОБА_271 , ОСОБА_272 , ОСОБА_273 , ОСОБА_274 , ОСОБА_275 , ОСОБА_276 , ОСОБА_277 , ОСОБА_278 , ОСОБА_279 , ОСОБА_280 , ОСОБА_281 , ОСОБА_282 , ОСОБА_283 , ОСОБА_284 , ОСОБА_285 , ОСОБА_286 , ОСОБА_287 , ОСОБА_288 , ОСОБА_289 , ОСОБА_290 , ОСОБА_291 , ОСОБА_292 , ОСОБА_293 , ОСОБА_294 , ОСОБА_295 , ОСОБА_296 , ОСОБА_297 , ОСОБА_298 , ОСОБА_299 , ОСОБА_300 , ОСОБА_301 , ОСОБА_302 , ОСОБА_303 , ОСОБА_304 , ОСОБА_305 , ОСОБА_306 , ОСОБА_307 , ОСОБА_308 , ОСОБА_309 , ОСОБА_310 , ОСОБА_311 , ОСОБА_312 , ОСОБА_313 , ОСОБА_314 , ОСОБА_315 , ОСОБА_316 , ОСОБА_317 , ОСОБА_318 , ОСОБА_319 , ОСОБА_320 , ОСОБА_321 , ОСОБА_322 , про визнання незаконним і скасування наказу, скасування рішень і записів держреєстраторів,
      за касаційною скаргою ОСОБА_248 , від імені якої діє її представник Кириченко Костянтин Ігорович, на постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 28 грудня 2018 року (судді Вербицька Н. В., Джабурія О. В., Кравченко К. В.) і постанову Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 26 квітня 2019 року (судді Коваленко Н. В., Берназюк Я. О., Гриців М. І.),
      УСТАНОВИЛА:
      У квітні 2017 року ФГ «Оазис півдня» звернулося до суду з позовом до відповідачів, у якому з урахуванням заяви про зміну предмета позову від 12 вересня 2017 року просило:
      - визнати незаконним і скасувати наказ Мін`юсту від 19 квітня 2017 року № 1295/5 «Про скасування рішень державних реєстраторів прав на нерухоме майно» (далі - наказ № 1295/5);
      - скасувати рішення держреєстратора Мін`юсту Чекригіна О. В. від 19 квітня 2017 року за індексним номером 34843297;
      - скасувати записи, вчинені протягом 25-28 квітня 2017 року, та рішення держреєстраторів КП «Херсонське БТІ» Кравченко Т. В. , Пигиди А. Б. , Вітцівської М. С. від 24-28 квітня, 3, 4 травня 2017 року про державну реєстрацію права суборенди земельних ділянок для ведення товарного сільськогосподарського виробництва на території Надеждівської сільської ради Чаплинського району Херсонської області на підставі договорів суборенди земельних ділянок від 24 квітня 2017 року, укладених між ТОВ «Глобал-інвест» і ТОВ «Екофарм-агро».
      Херсонський окружний адміністративний суд постановою від 13 листопада 2017 року в задоволенні позову відмовив.
      П`ятий апеляційний адміністративний суд постановою від 28 грудня 2018 року апеляційну скаргу ФГ «Оазис півдня» задовольнив частково: скасував постанову суду першої інстанції та ухвалив нову постанову про часткове задоволення позову; визнав незаконним і скасував наказ № 1295/5; скасував рішення держреєстратора Мін`юсту Чекригіна О. В. від 19 квітня 2017 року за індексним номером 34843297. Суд за клопотанням ТОВ «Глобал-інвест» закрив провадження у справі в частині позовних вимог до держреєстраторів КП «Херсонське БТІ» Кравченко Т. В. , Пигиди А. Б. , Вітцівської М. С. про скасування записів і рішень щодо державної реєстрації права суборенди земельних ділянок за ТОВ «Екофарм-агро» на підставі договорів, укладених 24 квітня 2017 року з ТОВ «Глобал-інвест», за пунктом 1 частини першої статті 238 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС), оскільки цей спір не підсудний судам адміністративної юрисдикції. Суд також вирішив питання про розподіл судових витрат.
      Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду постановою від 26 квітня 2019 року касаційні скарги ТОВ «Глобал-інвест» та Мін?юсту залишив без задоволення, а постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 28 грудня 2018 року в частині позовних вимог про визнання незаконним і скасування наказу № 1295/5 та скасування рішення держреєстратора Мін?юсту Чекригіна О. В. від 19 квітня 2017 року за індексним номером 34843297 залишив без мін.
      Постановою Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 12 травня 2020 року касаційну скаргу ФГ «Оазис півдня» залишено без задоволення, а постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 28 грудня 2018 року в частині закриття провадження у справі щодо позовних вимог до держреєстраторів КП «Херсонське БТІ» Кравченко Т. В. , Пигиди А. Б. , Вітцівської М. С. про скасування записів і рішень щодо реєстрації права суборенди земельних ділянок за ТОВ «Екофарм-агро» на підставі договорів, укладених 24 квітня 2017 року з ТОВ «Глобал-інвест», залишено без змін.
      18 травня 2020 року до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_248 , від імені якої діє її представник Кириченко К. І., на постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 28 грудня 2018 року і постанову Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 26 квітня 2019 року в цій справі в порядку, передбаченому статтею 357 КАС, у якій вона просить суд: передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду; скасувати постанову Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 26 квітня 2019 року та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 28 грудня 2018 року в частині позовних вимог про визнання незаконним та скасування наказу № 1295/5 і скасування рішення держреєстратора Мін?юсту Чекригіна О. В. від 19 квітня 2017 року за індексним номером 34843297 і закрити провадження у справі в цій частині. В іншій частині постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 28 грудня 2018 року просить залишити без змін.
      У касаційній скарзі ОСОБА_248 також просила поновити строк на касаційне оскарження, мотивуючи це тим, що лише 28 квітня 2020 року їй стало відомо про існування судових рішень у цій справі, а саме після звернення до адвоката Кириченка К. І. задля отримання правової допомоги щодо внесення змін до договору оренди землі в частині орендної плати і моніторингу останнім Єдиного державного реєстру судових рішень.
      Скаржниця вважає, що спір у зазначеній частині є спором про право та пов`язаний із наявністю чи відсутністю права оренди землі.
      На підтвердження своїх доводів посилається, зокрема, на постанови Великої Палати Верховного Суду від 4 вересня 2018 року у справі № 823/2042/16 (провадження № 11-377апп18), 30 січня 2019 року у справі № 820/3707/17 (провадження № 11-1246апп18), 29 травня 2019 року у справі № 826/9341/17 (провадження № 11-318апп19), 19 червня 2019 року у справі № 802/385/18-а (провадження № 11-369апп19).
      Крім того, ОСОБА_248 стверджує, що такі доводи не були предметом розгляду суду касаційної інстанції за касаційними скаргами ТОВ «Глобал-інвест» та Мін?юсту.
      У відзиві на касаційну скаргу ОСОБА_248 . Мін`юст, посилаючись на постанови Великої Палати Верховного Суду від 4 червня 2019 року у справі № 821/1504/17 (провадження № 11-1265апп18) та Касаційного адміністративного суду у складі Верховного суду від 6 листопада 2019 року у справі № 826/1344/17 (провадження № К/9901/53130/18), стверджує, що спір у справі не є спором між учасниками публічно-правових відносин, оскільки відповідач, приймаючи оскаржуваний наказ, не мав публічно-правових відносин саме з позивачем. Прийняте Мін`юстом оскаржуване рішення про скасування реєстраційної дії ухвалене за скаргою іншої особи, а не позивача.
      За таких обставин Мін`юст просить задовольнити касаційну скаргу ОСОБА_248 .
      Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду ухвалою від 9 червня 2020 року відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_248 на постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 28 грудня 2018 року, а ухвалою від 21 вересня 2020 року на підставі частини п`ятої статті 346 КАС передав на розгляд Великої Палати Верховного Суду справу № 821/669/17.
      Колегія суддів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду вважає, що у цій справі є необхідність у вирішенні Великою Палатою Верховного Суду виключної правової проблеми, яку сформулювала таким запитанням: чи може суд касаційної інстанції при розгляді додаткової касаційної скарги скасувати попередню постанову суду касаційної інстанції з посиланням на порушення правил предметної юрисдикції та застосовувати новосформовану практику Великої Палати Верховного Суду за умови, що новий підхід до юрисдикційного розмежування подібних спорів виник пізніше, ніж було ухвалено постанову, якою розглянуто касаційну скаргу, що надійшла раніше?
      До висновку про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду дійшов з огляду на таке.
      Частиною п`ятою статті 346 КАС визначено, що суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії або палати, має право передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо дійде висновку, що справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.
      Згідно із частиною шостою статті 346 КАС справа підлягає передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду, коли учасник справи оскаржує судове рішення з підстав порушення правил предметної юрисдикції, крім випадків, якщо: 1) учасник справи, який оскаржує судове рішення, брав участь у розгляді справи в судах першої чи апеляційної інстанції і не заявляв про порушення правил предметної юрисдикції; 2) учасник справи, який оскаржує судове рішення, не обґрунтував порушення судом правил предметної юрисдикції наявністю судових рішень Верховного Суду у складі колегії суддів (палати, об`єднаної палати) іншого касаційного суду у справі з подібною підставою та предметом позову у подібних правовідносинах; 3) Велика Палата Верховного Суду вже викладала у своїй постанові висновок щодо питання предметної юрисдикції спору у подібних правовідносинах.
      У касаційній скарзі ОСОБА_248 посилається на порушення предметної юрисдикції при розгляді адміністративними судами по суті позовних вимог про визнання незаконним та скасування наказу № 1295/5 і скасування рішення держреєстратора Мін?юсту Чекригіна О. В. від 19 квітня 2017 року за індексним номером 34843297.
      У касаційній скарзі також зазначено, що ОСОБА_248 не була обізнана про оскаржувані судові рішення у цій справі на момент їх ухвалення судами.
      Тобто скаржниця не могла заявляти про порушення правил предметної юрисдикції під час розгляду справи в судах першої чи апеляційної інстанції.
      Колегія суддів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду у постанові від 26 квітня 2019 року зазначила з посиланням на правову позицію Великої Палати Верховного Суду, висловлену в постанові від 11 квітня 2018 року у справі № 910/8424/17, про те, що Мін?юст виступає у спірних правовідносинах як суб`єкт владних повноважень, спір у цій частині пов`язаний з оскарженням дій суб`єкта владних повноважень, стосується не порушеного права позивача, а публічно-правових відносин і ґрунтується виключно на непогодженні з управлінськими функціями Мін?юсту, тому за суб`єктним складом і характером правовідносин позов у цій частині належить до розгляду судами адміністративної юрисдикції.
      Водночас під час розгляду вказаних касаційних скарг не заявлялися та не розглядалися доводи про те, що:
      - оскарження наказу Мін?юсту впливає на майнові права учасників спору, зокрема, порушенням своїх прав ФГ «Оазис півдня» визначило саме порушення прав на користування земельними ділянками, що свідчить про приватноправовий, а не публічно-правовий характер спірних правовідносин;
      - скасування наказу Мін`юсту разом з державною реєстрацією права (зокрема, суборенди), належного одній особі, за заявою іншої особи в порядку адміністративного судочинства не дозволяє остаточно вирішити спір між цими особами.
      Колегія суддів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду встановила, що доводи касаційної скарги ОСОБА_248 ґрунтуються на правових позиціях Великої Палати Верховного Суду, сформульованих після касаційного розгляду Касаційним адміністративним судом у складі Верховного Суду касаційних скарг ТОВ «Глобал-інвест», Мін?юсту, ФГ «Оазис півдня», однак такі позиції існують на момент касаційного розгляду касаційної скарги ОСОБА_248 у порядку, передбаченому статтею 357 КАС.
      Зокрема, Велика Палата Верховного Суду, приймаючи у подібних правовідносинах постанову від 29 травня 2019 року у справі № 826/9341/17 (провадження № 11-318апп19) за позовом ОСОБА_324 до Мін`юсту, треті особи: ОСОБА_325 , ОСОБА_326 , ОСОБА_327 , про визнання протиправним та скасування наказу Мін`юсту від 15 березня 2017 року № 1543/5 «Про скасування рішень про державну реєстрацію прав та їх обтяжень», дійшла висновку про те, що розгляду адміністративними судами підлягають спори, що мають в основі публічно-правовий характер, тобто випливають з владно-розпорядчих функцій або виконавчо-розпорядчої діяльності публічних органів. Якщо в результаті прийняття рішення особа набуває речового права на об`єкт нерухомого майна, то спір стосується цивільного права і за суб`єктним складом сторін має розглядатися за правилами цивільного судочинства.
      Зазначена вище правова позиція відповідає висновкам Великої Палати Верховного Суду, викладеним, зокрема, у постановах від 21 листопада 2018 року у справі № 813/1362/16, 28 листопада 2018 року у справі № 825/642/18, 29 січня 2019 року у справі № 803/1589/17 під час розгляду спорів у подібних правовідносинах.
      У постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справі № 802/385/18-а (провадження № 11-369апп19) також зазначено:
      «Спір про скасування наказу Мін`юсту, яким скасовано рішення державного реєстратора про державну реєстрацію права оренди земельних ділянок, має розглядатися як спір, пов`язаний з порушенням цивільних прав позивача на земельну ділянку іншою особою, за якою було зареєстровано аналогічне право щодо тих же земельних ділянок. Належним відповідачем у такій справі є особа, право на майно якої оспорюється та щодо якої було здійснено аналогічний запис у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Участь Мін`юсту та державного реєстратора в якості співвідповідача (якщо позивач чи третя особа вважають їх винними у порушені прав) у спорі не змінює його цивільно-правового характеру. Отже, спір у цій справі не є публічно-правовим. Оскарження рішення про скасування наказу Мін`юсту безпосередньо пов`язане із захистом позивачем свого цивільного права у спорі щодо земельних ділянок з ПАФ «Вікторія», яка заперечує законність дій державного реєстратора з реєстрації за СТОВ «Подільська зоря» права оренди цих же земельних ділянок. Такий спір має приватноправовий характер. З огляду на суб`єктний склад сторін спору його слід вирішувати за правилами господарського чи цивільного судочинства».
      Аналогічна позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 1840/3241/18 (провадження № 11-958апп19).
      Ураховуючи доводи касаційної скарги ОСОБА_248 про порушення правил предметної юрисдикції, Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду вбачає виключну правову проблему, яка полягає у темпоральному аспекті можливості застосування правових висновків Великої Палати Верховного Суду щодо питання предметної юрисдикції спору при касаційному перегляді в порядку статті 357 КАС (за касаційною скаргою іншого учасника судового процесу, що надійшла до суду касаційної інстанції після закінчення касаційного розгляду справи).
      Колегія суддів враховує, що до КАС, Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК) та Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК) в редакції, що діє після 15 грудня 2017 року, було додано новий процесуальний інститут розгляду касаційної скарги, що надійшла до суду касаційної інстанції після закінчення касаційного розгляду справи.
      Так, положеннями статті 357 КАС, статті 305 ГПК та статті 405 ЦПК передбачено можливість повторного касаційного перегляду судових рішень за касаційною скаргою іншої особи, яка подала скаргу і не була присутня під час касаційного розгляду справи, а також можливість скасування раніше прийнятої постанови суду касаційної інстанції.
      Серед доводів касаційних скарг, які надходять до суду після касаційного розгляду справи, можуть бути і доводи стосовно предметної юрисдикції спору з посиланням на практику Великої Палати Верховного Суду, яка існує на момент подання касаційної скарги в порядку статті 357 КАС (або статті 305 ГПК, або статті 405 ЦПК), але якої не існувало під час первісного касаційного перегляду судових рішень.
      Отже, задля недопущення масового неоднакового застосування судами адміністративної, господарської та цивільної юрисдикції норм процесуального права під час практичного застосування додаткової касації необхідним є правовий висновок Великої Палати Верховного Суду про те, чи можливим є скасування судових рішень і закриття провадження у справі, якщо за час, що минув з розгляду справи Верховним Судом за першою касаційною скаргою, та до часу на момент розгляду додаткової касаційної скарги, поданої в порядку статті 357 КАС (або статті 305 ГПК, або статті 405 ЦПК) змінилася правова позиція Великої Палати Верховного Суду щодо розмежування предметної юрисдикції при вирішенні подібних спорів.
      Натомість частиною третьою статті 3 КАС визначено, що провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.
      Абзацом другим частини першої статті 354 КАС передбачено, що порушення правил юрисдикції адміністративних судів, визначених статтею 19 цього Кодексу, є обов`язковою підставою для скасування рішення із закриттям провадження незалежно від доводів касаційної скарги.
      Частиною третьою статті 357 КАС регламентовано, що за результатами розгляду касаційної скарги, зазначеної в частині першій цієї статті, суд приймає постанову відповідно до статті 349 цього Кодексу. При цьому за наявності підстав може бути скасовано раніше прийняту постанову суду касаційної інстанції.
      Аналогічні положення містяться також і в ГПК та ЦПК.
      З огляду на викладене Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду дійшов висновку про наявність передбачених частиною п`ятою статті 346 КАС підстав для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду та 21 вересня 2020 року постановив ухвалу, якою передав цю справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
      Відповідно до цієї норми суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії або палати, має право передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо дійде висновку, що справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.
      Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про наявність правових підстав для прийняття цієї справи до розгляду.
      У ході розгляду справи суд установив таке.
      24 лютого 2017 року до Головного територіального управління юстиції у Херсонській області надійшла скарга ТОВ «Глобал-інвест» (вх. № 1348/03.3-24) від 21 лютого 2017 року на реєстраційні дії держреєстратора відділу реєстрації Новокаховської міської ради Херсонської області Соценко К. О. та начальника цього відділу Кобіцької І. С. щодо реєстрації договорів оренди земельних ділянок.
      На підставі пункту 6 Порядку розгляду скарг у сфері державної реєстрації, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 року № 1128, зазначена скарга надіслана до Департаменту державної реєстрації та нотаріату Мін`юсту для належного розгляду.
      Скарга мотивована тим, що 20 лютого 2017 року заявнику з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єктів нерухомого майна стало відомо про реєстрацію держреєстраторами відділу реєстрації Новокаховської міської ради Херсонської області 17 договорів оренди земельних ділянок на неправомірних підставах. На думку заявника, незаконне розірвання договорів оренди земельних ділянок відбулось за підробленими додатковими угодами про розірвання договорів оренди земельних ділянок, які були підписані від імені ТОВ «Глобал-інвест» не уповноваженою особою.
      У подальшому заявник подав до Мін`юсту доповнення до скарги на рішення, дії та бездіяльність держреєстраторів, у яких зазначив, що з 4 квітня 2017 року держреєстратором відділу реєстрації Новокаховської міської ради Херсонської області Кобіцькою І. С. здійснено реєстрацію 116 договорів оренди земельних ділянок, які раніше перебували в оренді ТОВ «Глобал-інвест», за ФГ «Оазис півдня». Також із 4 квітня 2017 року держреєстратором цього відділу Соценко К. О. здійснено реєстрацію 271 договору оренди земельних ділянок, які перебували в оренді ТОВ «Глобал-інвест», за ФГ «Оазис півдня».
      За результатами вчинених дій державними реєстраторами внесені до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, а саме: № 33793789 від 10 лютого 2017 року, 33711412 від 4 лютого 2017 року, 33749104 від 7 лютого 2017 року, 33805682 від 10 лютого 2017 року, 33752190 від 7 лютого 2017 року, 33751716 від 7 лютого 2017 року, 33726069 від 6 лютого 2017 року, 33742072 від 7 лютого 2017 року, 33646486 від 31 січня 2017 року, 33705839 від 3 лютого 2017 року, 33731187 від 6 лютого 2017 року, 33650800 від 31 січня 2017 року, 33792232 від 9 лютого 2017 року, 33710949 від 4 лютого 2017 року, 33732390 від 6 лютого 2017 року, 33640215 від 31 січня 2017 року, 33799190 від 10 лютого 2017 року, 33650741 від 31 січня 2017 року, 33752255 від 7 лютого 2017 року, 33811182 від 10 лютого 2017 року, 33743525 від 7 лютого 2017 року, 33651111 від 1 лютого 2017 року, 33794128 від 10 лютого 2017 року, 33751196 від 7 лютого 2017 року, 33651042 від 1 лютого 2017 року, 34643291 від 6 квітня 2017 року, 33641127 від 31 січня 2017 року, 33636868 від 31 січня 2017 року, 33751590 від 7 лютого 2017 року, 33651077 від 1 лютого 2017 року, 33733476 від 6 лютого 2017 року, 33733178 від 6 лютого 2017 року, 33733343 від 6 лютого 2017 року, 33701128 від 3 лютого 2017 року, 33733922 від 6 лютого 2017 року, 33792516 від 9 лютого 2017 року, 33792705 від 9 лютого 2017 року, 33707621 від 3 лютого 2017 року, 33709791 від 3 лютого 2017 року, 33709689 від 3 лютого 2017 року, 33792931 від 9 лютого 2017 року, 33650617 від 31 січня 2017 року, 33650504 від 31 січня 2017 року, 33811982 від 10 лютого 2017 року, 33813453 від 10 лютого 2017 року, 33650272 від 31 січня 2017 року, 33733625 від 6 лютого 2017 року, 33700194 від 3 лютого 2017 року, 33792784 від 9 лютого 2017 року, 33737289 від 7 лютого 2017 року, 33709229 від 3 лютого 2017 року, 33738908 від 7 лютого 2017 року, 33752658 від 8 лютого 2017 року, 33709859 від 3 лютого 2017 року, 33695632 від 3 лютого 2017 року, 34609405 від 4 квітня 2017 року, 33734777 від 7 лютого 2017 року, 33733987 від 6 лютого 2017 року, 33734530 від 7 лютого 2017 року, 33807261 від 10 лютого 2017 року, 33808929 від 10 лютого 2017 року, 33946619 від 20 лютого 2017 року, 33952741 від 21 лютого 2017 року, 33945736 від 20 лютого 2017 року, 33931748 від 20 лютого 2017 року, 33939174 від 20 лютого 2017 року, 33942648 від 20 лютого 2017 року, 33946676 від 20 лютого 2017 року, 33946722 від 20 лютого 2017 року, 33946935 від 20 лютого 2017 року, 33738358 від 7 лютого 2017 року, 33946022 від 20 лютого 2017 року, 33946223 від 20 лютого 2017 року, 33831408 від 13 лютого 2017 року, 33716751 від 6 лютого 2017 року, 33709775 від 3 лютого 2017 року, 34032070 від 24 лютого 2017 року, 33826214 від 13 лютого 2017 року, 33829019 від 13 лютого 2017 року, 33830479 від 13 лютого 2017 року, 33709554 від 3 лютого 2017 року, 34521733 від 29 березня 2017 року, 33793767 від 10 лютого 2017 року, 33793717 від 10 лютого 2017 року, 33789332 від 9 лютого 2017 року, 33811829 від 10 лютого 2017 року, 33724887 від 6 лютого 2017 року, 34522426 від 29 березня 2017 року, 33710701 від 4 лютого 2017 року, 33792401 від 9 лютого 2017 року, 33719831 від 6 лютого 2017 року, 33640732 від 31 січня 2017 року, 33709614 від 3 лютого 2017 року, 33709870 від 3 лютого 2017 року, 33709494 від 3 лютого 2017 року, 33779046 від 9 лютого 2017 року, 33721037 від 6 лютого 2017 року, 33729681 від 6 лютого 2017 року, 33722621 від 6 лютого 2017 року, 33638281 від 31 січня 2017 року, 33650282 від 31 січня 2017 року, 33792735 від 9 лютого 2017 року, 33792902 від 9 лютого 2017 року, 33793084 від 9 лютого 2017 року, 33810343 від 10 лютого 2017 року, 33707255 від 3 лютого 2017 року, 33723104 від 6 лютого 2017 року, 33718732 від 6 лютого 2017 року, 33650355 від 31 січня 2017 року, 33636778 від 31 січня 2017 року, 33701374 від 3 лютого 2017 року, 33732564 від 6 лютого 2017 року, 33731620 від 6 лютого 2017 року, 33722058 від 6 лютого 2017 року, 33649803 від 31 січня 2017 року, 33709710 від 3 лютого 2017 року, 33632922 від 31 січня 2017 року, 33649935 від 31 січня 2017 року, 33649653 від 31 січня 2017 року, 33654004 від 1 лютого 2017 року, 33641689 від 31 січня 2017 року, 33731047 від 6 лютого 2017 року, 33647877 від 31 січня 2017 року, 33654837 від 1 лютого 2017 року, 33734347 від 7 лютого 2017 року, 33717803 від 6 лютого 2017 року, 33716751 від 6 лютого 2017 року, 33643723 від 31 січня 2017 року, 33734882 від 7 лютого 2017 року, 33704629 від 3 лютого 2017 року, 33791638 від 9 лютого 2017 року, 33635459 від 31 січня 2017 року, 33650609 від 31 січня 2017 року, 34558497 від 31 березня 2017 року, 33645927 від 31 січня 2017 року, 33705754 від 3 лютого 2017 року, 33703645 від 3 лютого 2017 року, 33632141 від 31 січня 2017 року, 33904002 від 17 лютого 2017 року, 33840235 від 14 лютого 2017 року, 33723535 від 6 лютого 2017 року, 33793733 від 10 лютого 2017 року, 33842100 від 14 лютого 2017 року, 33844071 від 14 лютого 2017 року, 33861051 від 15 лютого 2017 року, 33647233 від 31 січня 2017 року, 33642464 від 31 січня 2017 року, 33653777 від 1 лютого 2017 року, 33793756 від 10 лютого 2017 року, 33696466 від 3 лютого 2017 року, 34635719 від 5 квітня 2017 року, 33633758 від 31 січня 2017 року, 33650197 від 31 січня 2017 року, 33640145 від 31 січня 2017 року, 33706735 від 3 лютого 2017 року, 33776112 від 9 лютого 2017 року, 33709829 від 3 лютого 2017 року, 33888037 від 16 лютого 2017 року, 33861776 від 15 лютого 2017 року, 33737615 від 7 лютого 2017 року, 33783658 від 9 лютого 2017 року, 33736369 від 7 лютого 2017 року, 33791992 від 9 лютого 2017 року, 33752071 від 7 лютого 2017 року, 33792589 від 9 лютого року, 34710500 від 10 квітня 2017 року, 33739497 від 7 лютого 2017 року, 33779991 від 9 лютого 2017 року, 33899744 від 17 лютого 2017 року, 33782873 від 9 лютого 2017 року, 33879391 від 16 лютого 2017 року, 33875769 від 15 лютого 2017 року, 33887532 від 16 лютого 2017 року, 33876223 від 15 лютого 2017 року, 33840893 від 14 лютого 2017 року, 33734521 від 7 лютого 2017 року, 33707829 від 3 лютого 2017 року, 33793724 від 10 лютого 2017 року, 33873587 від 15 лютого 2017 року, 33774986 від 9 лютого 2017 року, 33774606 від 9 лютого 2017 року, 33727596 від 6 лютого 2017 року, 33727259 від 6 лютого 2017 року, 33726272 від 6 лютого 2017 року, 33726811 від 6 лютого 2017 року, 33812113 від 10 лютого 2017 року, 33880464 від 16 лютого 2017 року, 33883271 від 16 лютого 2017 року, 33881977 від 16 лютого 2017 року, 33881093 від 16 лютого 2017 року, 33725879 від 6 лютого 2017 року, 33725409 від 6 лютого 2017 року, 33732036 від 6 лютого 2017 року, 33732290 від 6 лютого 2017 року, 33864629 від 15 лютого 2017 року, 33867693 від 15 лютого 2017 року, 33871420 від 15 лютого 2017 року, 33870430 від 15 лютого 2017 року, 33872356 від 15 лютого 2017 року, 33869478 від 15 лютого 2017 року, 33735392 від 7 лютого 2017 року, 33773838 від 9 лютого 2017 року, 33650429 від 31 січня 2017 року, 33900163 від 17 лютого року 2017 року, 33874505 від 15 лютого 2017 року, 33899684 від 17 лютого 2017 року, 33840000 від 14 лютого 2017 року, 33900784 від 17 лютого 2017 року, 33862224 від 15 лютого 2017 року, 33906995 від 17 лютого 2017 року, 33927159 від 20 лютого 2017 року, 33938893 від 20 лютого 2017 року, 33899817 від 17 лютого 2017 року, 33859108 від 15 лютого 2017 року, 33886983 від 16 лютого 2017 року, 33901463 від 17 лютого 2017 року, 33859117 від 15 лютого 2017 року, 33939121 від 20 лютого 2017 року, 33863795 від 15 лютого 2017 року, 33859135 від 15 лютого 2017 року, 33930981 від 20 лютого 2017 року, 33933084 від 20 лютого 2017 року, 33927868 від 20 лютого 2017 року, 33933857 від 20 лютого 2017 року, 33927274 від 20 лютого 2017 року, 33889796 від 16 лютого 2017 року, 33938545 від 20 лютого 2017 року, 33938151 від 20 лютого 2017 року, 33937817 від 20 лютого 2017 року, 33911327 від 17 лютого 2017 року, 33892141 від 16 лютого 2017 року, 33930563 від 20 лютого 2017 року, 33899709 від 17 лютого 2017 року, 33937460 від 20 лютого 2017 року, 34023763 від 24 лютого 2017 року, 33831538 від 13 лютого 2017 року, 34028934 від 24 лютого 2017 року, 33823863 від 13 лютого 2017 року, 34613737 від 4 квітня 2017 року, 33821068 від 13 лютого 2017 року, 33821335 від 13 лютого 2017 року, 33834709 від 13 лютого 2017 року, 33837953 від 13 лютого 2017 року, 33830111 від 13 лютого 2017 року, 33830611 від 13 лютого 2017 року, 34038914 від 27 лютого 2017 року, 34028301 від 24 лютого 2017 року, 33832403 від 13 лютого 2017 року, 34038902 від 27 лютого 2017 року, 34030124 від 24 лютого 2017 року, 33835358 від 13 лютого 2017 року, 34099808 від 1 березня 2017 року, 34098977 від 1 березня 2017 року, 34059978 від 28 лютого 2017 року, 34059988 від 28 лютого 2017 року, 34639207 від 5 квітня 2017 року, 34097972 від 1 березня 2017 року, 34099976 від 1 березня 2017 року, 34097096 від 1 березня 2017 року, 33733814 від 6 лютого 2017 року, 34075166 від 28 лютого 2017 року, 34070168 від 28 лютого 2017 року, 34095696 від 1 березня 2017 року, 33823271 від 13 лютого 2017 року, 34076912 від 28 лютого 2017 року, 34079359 від 28 лютого 2017 року, 34098698 від 1 березня 2017 року, 33775345 від 9 лютого 2017 року, 33643050 від 31 січня 2017 року, 34638124 від 5 квітня 2017 року, 34074458 від 28 лютого 2017 року, 34073006 від 28 лютого 2017 року, 34064348 від 28 лютого 2017 року, 34061524 від 28 лютого 2017 року, 34060006 від 28 лютого 2017 року, 34062482 від 28 лютого 2017 року, 34061917 від 28 лютого 2017 року, 34071154 від 28 лютого 2017 року, 34075799 від 28 лютого 2017 року, 34060769 від 28 лютого 2017 року, 34060029 від 28 лютого 2017 року, 34384422 від 22 березня 2017 року, 34385008 від 22 березня 2017 року, 34385193 від 22 березня 2017 року, 34389775 від 22 березня 2017 року, 33941612 від 20 лютого 2017 року, 34192609 від 9 березня 2017 року, 34202189 від 9 березня 2017 року, 34202680 від 10 березня 2017 року, 33650387 від 31 січня 2017 року, 34390044 від 22 березня 2017 року, 34385707 від 22 березня 2017 року, 34442301 від 24 березня 2017 року, 34437876 від 24 березня 2017 року, 34395958 від 22 березня 2017 року, 33393328 від 22 березня 2017 року, 33782360 від 9 лютого 2017 року, 34100817 від 1 березня 2017 року, 34390839 від 22 березня 2017 року, 34389086 від 22 березня 2017 року, 34391190 від 22 березня 2017 року, 34395172 від 22 березня 2017 року, 34065647 від 28 лютого 2017 року, 34069115 від 28 лютого 2017 року, 34100569 від 1 березня 2017 року, 34099930 від 1 березня 2017 року, 34435745 від 24 березня 2017 року, 34434993 від 24 березня 2017 року, 34459028 від 27 березня 2017 року, 34391910 від 22 березня 2017 року, 34385449 від 22 березня 2017 року, 34447099 від 24 березня 2017 року, 34447583 від 24 березня 2017 року, 33826740 від 13 лютого 2017 року, 34202303 від 9 березня 2017 року, 34202604 від 10 березня 2017 року, 34202633 від 10 березня 2017 року, 34202689 від 10 березня 2017 року, 34383287 від 22 березня 2017 року, 34632326 від 5 квітня 2017 року, 34384416 від 22 березня 2017 року, 34391533 від 22 березня 2017 року, 33647514 від 31 січня 2017 року, 34190965 від 9 березня 2017 року, 34444085 від 24 березня 2017 року, 33751990 від 7 лютого 2017 року, 33868920 від 15 лютого 2017 року, 34099492 від 1 березня 2017 року, 34099591 від 1 березня 2017 року, 34099305 від 1 березня 2017 року, 34099715 від 1 березня 2017 року, 34202749 від 10 березня 2017 року, 34202602 від 10 березня 2017 року, 33730418 від 6 лютого 2017 року, 34457502 від 27 березня 2017 року, 34210130 від 10 березня 2017 року, 34202639 від 10 березня 2017 року, 34201741 від 9 березня 2017 року, 34200951 від 9 березня 2017 року, 34181033 від 7 березня 2017 року, 34181320 від 7 березня 2017 року, 34181560 від 7 березня 2017 року, 34181853 від 7 березня 2017 року, 34180461 від 7 березня 2017 року, 34184433 від 9 березня 2017 року, 34386185 від 22 березня 2017 року, 34382044 від 22 березня 2017 року, 34436962 від 24 березня 2017 року, 34445632 від 24 березня 2017 року, 34447335 від 24 березня 2017 року, 34196011 від 9 березня 2017 року, 34179491 від 7 березня 2017 року, 34392690 від 22 березня 2017 року, 34383734 від 22 березня 2017 року, 34557224 від 31 березня 2017 року, 34540726 від 30 березня 2017 року, 34529358 від 30 березня 2017 року, 34519657 від 29 березня 2017 року, 34535652 від 30 березня 2017 року, 34532102 від 30 березня 2017 року, 34560750 від 31 березня 2017 року, 34559733 від 31 березня 2017 року, 34026958 від 24 лютого 2017 року, 33774246 від 9 лютого 2017 року, 34530126 від 30 березня 2017 року, 33861051 від 15 лютого 2017 року, 34524047 від 29 березня 2017 року, 34540025 від 30 березня 2017 року, 34554645 від 31 березня 2017 року, 34528649 від 30 березня 2017 року, 34528193 від 30 березня 2017 року, 34605081 від 4 квітня 2017 року, 34538902 від 30 березня 2017 року, 34536332 від 30 березня 2017 року, 34516400 від 29 березня 2017 року, 34604319 від 4 квітня 2017 року, 34568551 від 31 березня 2017 року, 34555415 від 31 березня 2017 року, 34546414 від 30 березня 2017 року, 34542452 від 30 березня 2017 року, 34518636 від 29 березня 2017 року, 34608368 від 4 квітня 2017 року, 34606430 від 4 квітня 2017 року, 33791981 від 9 лютого 2017 року, 34569505 від 31 березня 2017 року, 34558497 від 31 березня 2017 року, 34608844 від 4 квітня 2017 року, 34609967 від 4 квітня 2017 року, 34638267 від 5 квітня 2017 року, 34636424 від 5 квітня 2017 року, 34063457 від 28 лютого 2017 року, 33822989 від 13 лютого 2017 року, 34099663 від 1 березня 2017 року, 34099572 від 1 березня 2017 року, 33654581 від 1 березня 2017 року, 33652705 від 1 лютого 2017 року, 33947032 від 20 лютого 2017 року, 33946833 від 20 лютого 2017 року, 34032479 від 24 лютого 2017 року, 34038908 від 27 лютого 2017 року, 34100905 від 1 березня 2017 року, 33652528 від 1 лютого 2017 року, 33646669 від 31 січня 2017 року, 33634729 від 31 січня 2017 року, 33653043 від 1 лютого 2017 року, 33900500 від 17 лютого 2017 року, 33697432 від 3 лютого 2017 року, 33700510 від 3 лютого 2017 року, 33695687 від 3 лютого 2017 року, 33711208 від 4 лютого 2017 року, 33896790 від 16 лютого 2017 року, 33837599 від 13 лютого 2017 року, 34076397 від 28 лютого 2017 року, 34060064 від 28 лютого 2017 року, 34060226 від 28 лютого 2017 року, 34078256 від 28 лютого 2017 року, 34078447 від 28 лютого 2017 року, 34078631 від 28 лютого 2017 року, 33946451 від 20 лютого 2017 року, 34084292 від 1 березня 2017 року, 34078023 від 28 лютого 2017 року, 34079196 від 28 лютого 2017 року, 33897138 від 16 лютого 2017 року, 33822989 від 13 лютого 2017 року, 34099663 від 1 березня 2017 року, 34099572 від 1 березня 2017 року.
      18 квітня 2017 року до Мін`юсту надійшли доповнення до скарги з вимогою скасувати прийняті держреєстратором Олешківської районної державної адміністрації Херсонської області Лебедєвим М. О. рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень: від 12 квітня 2017 року № 34737253, 34739456, 34745446, 34738934, 34748415, 34748909, 34749483, 34749107, 34739956, 34749933, 34745903, 34738130, 34748759, 34749661, 34751343, 34737211, 34738602, 34746269, 34737305, 34737378, 34737736, 34737858, 34737991, 34746106, 34750312, 34738242, 34745698, 34739703, 34748257, 34737474, 34748592; від 13 квітня 2017 року № 34771129, 34772678, 34772437, 34773888, 34773420, 34773231, 34761066, 34761041, 34771910, 34761097, 34773730, 34770919, 34770064, 34761024, 34774039, 34774880, 34774519, 34774711, 34773082, 34771338, 34772932, 34775160, 34774217, 34772097, 34772807, 34771523, на підставі яких проведено державну реєстрацію права суборенди за ФГ «Лабенок» щодо земельних ділянок.
      19 квітня 2017 року Комісія за результатами розгляду скарги ТОВ «Глобал-інвест» від 21 лютого 2017 року склала висновок про задоволення скарги та скасування прийнятих держреєстраторами відділу реєстрації Новокаховської міської ради Херсонської області Кобіцькою І. С. та Соценко К. О. , а також держреєстратором Олешківської районної державної адміністрації Херсонської області Лебедєвим М. О. рішень про державну реєстрацію прав та їх обтяжень. Підставою для прийняття Комісією зазначеного рішення став висновок про те, що вказаними держреєстраторами при вчиненні реєстраційних дій за заявою ФГ «Оазис півдня» на підставі додаткових угод від 1 червня 2015 року щодо дострокового припинення дії договорів оренди, укладених у 2010 році між ТОВ «Глобал-інвест» та власниками земельних ділянок, належним чином не встановлена відповідність заявлених прав та поданих документів вимогам законодавства. Зокрема, зроблений висновок про недійсність вказаних додаткових угод, оскільки вони підписані неуповноваженою особою ОСОБА_127 , довіреність на якого від ТОВ «Глобал-інвест» (від 20 червня 2012 року № 780) на підставі рішення Керченського міського суду Автономної Республіки Крим від 4 грудня 2012 року у справі № 108/125113/12 (у скарзі зазначено номер справи № 2/108/10513/12 від 4 грудня 2012 року) визнана недійсною. Недійсна довіреність, як і недійсний правочин, не тягнуть за собою жодних наслідків з моменту їх вчинення. Комісія зазначила, що, починаючи з моменту видачі довіреності 20 червня 2012 року по 1 червня 2015 року (дата підписання додаткових угод про розірвання договорів оренди земельних ділянок від імені ТОВ «Глобал-інвест»), у ОСОБА_127 не було повноважень на укладення будь-яких правочинів від імені ТОВ «Глобал-інвест», зокрема й укладання додаткових угод від імені товариства. Комісія встановила, що держреєстраторами Кобіцькою І. С. та Соценко К. О. при прийнятті оскаржуваних рішень всупереч законодавству у сфері державної реєстрації прав не встановлено належним чином відповідність заявлених прав і поданих документів вимогам законодавства та не відмовлено у державній реєстрації прав, оскільки додаткові угоди до договорів оренди земельних ділянок від 1 червня 2015 року щодо дострокового припинення дії договорів оренди землі, укладених у 2010 році між ТОВ «Глобал-інвест» та власниками земельних ділянок, які укладались на підставі довіреності, визнаної недійсним рішенням суду, а отже, спірні рішення не відповідають вимогам законодавства.
      19 квітня 2017 року Мін`юстом прийнято наказ № 1295/5, яким задоволено скаргу ТОВ «Глобал-інвест» у повному обсязі та скасовано прийняті держреєстраторами відділу реєстрації Новокаховської міської ради Херсонської області Кобіцькою І. С. та Соценко К. О. рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, а також прийняті держреєстратором Олешківської районної державної адміністрації Херсонської області Лебедєвим М. О. рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень щодо реєстрації права суборенди, зазначені в скарзі ТОВ «Глобал-інвест».
      На виконання вказаного наказу держреєстратором Мін`юсту Чекригіним О.В. прийнято рішення від 19 квітня 2017 року № 34843297, яким скасовано рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, зазначені в наказі № 1295/5 від 19 квітня 2017 року.
      24 квітня 2017 року ТОВ «Глобал-інвест» уклало з ТОВ «Екофарм-агро» договори суборенди земельних ділянок, які зареєстровані в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно держреєстраторами КП «Херсонське БТІ» Пигидою А. Б. , Кравченко Т. В. , Вітцівською М. С. : рішення за індексним номером 34984072 від 27 квітня 2017 року, рішення за індексним номером 34983831 від 27 квітня 2017 року, рішення за індексним номером 35037159 від 4 травня 2017 року, рішення за індексним номером 35036211 від 4 травня 2017 року, рішення за індексним номером 35035939 від 4 травня 2017 року, рішення за індексним номером 35035694 від 4 травня 2017 року, рішення за індексним номером 35035513 від 4 травня 2017 року, рішення за індексним номером 34983899 від 27 квітня 2017 року, рішення за індексним номером 34983864 від 27 квітня 2017 року, рішення за індексним номером 34983742 від 27 квітня 2017 року, рішення за індексним номером 34983706 від 27 квітня 2017 року, рішення за індексним номером 34983668 від 27 квітня 2017 року, рішення за індексним номером 34987049 від 28 квітня 2017 року, рішення за індексним номером 34983728 від 27 квітня 2017 року, рішення за індексним номером 35024806 від 3 травня 2017 року, рішення за індексним номером 34983845 від 27 квітня 2017 року, рішення за індексним номером 34983778 від 27 квітня 2017 року, рішення за індексним номером 35001707 від 28 квітня 2017 року, рішення за індексним номером 35000674 від 28 квітня 2017 року, рішення за індексним номером 35037386 від 4 травня 2017 року, рішення за індексним номером 35037693 від 4 травня 2017 року, рішення за індексним номером 35039099 від 4 травня 2017 року, рішення за індексним номером 34983329 від 27 квітня 2017 року, рішення за індексним номером 34983389 від 27 квітня 2017 року, рішення за індексним номером 35004745 від 28 квітня 2017 року, рішення за індексним номером 34983961 від 27 квітня 2017 року, рішення за індексним номером 34984057 від 27 квітня 2017 року, рішення за індексним номером 34983993 від 27 квітня 2017 року, рішення за індексним номером 34984093 від 27 квітня 2017 року, рішення за індексним номером 35005656 від 28 квітня 2017 року, рішення за індексним номером 34982711 від 27 квітня 2017 року, рішення за індексним номером 34982834 від 27 квітня 2017 року, рішення за індексним номером 34982966 від 27 квітня 2017 року, рішення за індексним номером 34982966 від 25 квітня 2017 року, рішення за індексним номером 34983113 від 27 квітня 2017 року, рішення за індексним номером 34983355 від 27 квітня 2017 року, рішення за індексним номером 34983443 від 27 квітня 2017 року, рішення за індексним номером 34983595 від 27 квітня 2017 року, рішення за індексним номером 34983633 від 27 квітня 2017 року, рішення за індексним номером 34983821 від 27 квітня 2017 року, рішення за індексним номером 34983651 від 27 квітня 2017 року, рішення за індексним номером 34983422 від 27 квітня 2017 року, рішення за індексним номером 34983242 від 27 квітня 2017 року, рішення за індексним номером 34983869 від 27 квітня 2017 року, рішення за індексним номером 34983772 від 27 квітня 2017 року, рішення за індексним номером 34983528 від 27 квітня 2017 року, рішення за індексним номером 34983245 від 27 квітня 2017 року, рішення за індексним номером 34983186 від 27 квітня 2017 року, рішення за індексним номером 34983783 від 24 квітня 2017 року, рішення за індексним номером 34983313 від 27 квітня 2017 року, рішення за індексним номером 34983382 від 27 квітня 2017 року, рішення за індексним номером 34983482 від 27 квітня 2017 року, рішення за індексним номером 34983733 від 27 квітня 2017 року, рішення за індексним номером 35004862 від 28 квітня 2017 року, рішення за індексним номером 34983920 від 27 квітня 2017 року, рішення за індексним номером 34983956 від 27 квітня 2017 року, рішення за індексним номером 34983995 від 27 квітня 2017 року, рішення за індексним номером 35005568 від 28 квітня 2017 року, рішення за індексним номером 35000419 від 28 квітня 2017 року, рішення за індексним номером 34999361 від 28 квітня 2017 року, рішення за індексним номером 34996197 від 28 квітня 2017 року, рішення за індексним номером 34995193 від 28 квітня 2017 року, рішення за індексним номером 34984021 від 27 квітня 2017 року, рішення за індексним номером 35046373 від 4 травня 2017 року, рішення за індексним номером 34983589 від 27 квітня 2017 року, рішення за індексним номером 34984014 від 27 квітня 2017 року, рішення за індексним номером 35003501 від 28 квітня 2017 року, рішення за індексним номером 35004302 від 28 квітня 2017 року, рішення за індексним номером 35004656 від 28 квітня 2017 року, рішення за індексним номером 35004938 від 28 квітня 2017 року, рішення за індексним номером 35004945 від 28 квітня 2017 року, рішення за індексним номером 34983905 від 27 квітня 2017 року, рішення за індексним номером 35005170 від 28 квітня 2017 року, рішення за індексним номером 34983458 від 27 квітня 2017 року, рішення за індексним номером 34986688 від 28 квітня 2017 року, рішення за індексним номером 34983544 від 27 квітня 2017 року, рішення за індексним номером 35005033 від 28 квітня 2017 року, рішення за індексним номером 35005288 від 28 квітня 2017 року, рішення за індексним номером 35044460 від 4 травня 2017 року, рішення за індексним номером 35045066 від 4 травня 2017 року, рішення за індексним номером 34986688 від 28 квітня 2017 року, рішення за індексним номером 34984112 від 27 квітня 2017 року, рішення за індексним номером 34984118 від 27 квітня 2017 року, рішення за індексним номером 34984158 від 27 квітня 2017 року, рішення за індексним номером 35005132 від 28 квітня 2017 року, рішення за індексним номером 35005263 від 28 квітня 2017 року, рішення за індексним номером 35005384 від 28 квітня 2017 року, рішення за індексним номером 35005447 від 28 квітня 2017 року, рішення за індексним номером 34983967 від 27 квітня 2017 року.
      Дослідивши матеріали справи, перевіривши в установлених статтею 341 КАС межах наведені в касаційній скарзі та відзиві на касаційну скаргу доводи, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що касаційна скарга ОСОБА_248 підлягає задоволенню.
      Вирішуючи питання щодо визначення юрисдикції, у межах якої має розглядатися ця справа, Велика Палата Верховного Суду виходить з таких міркувань.
      Вимогами у цій справі в частині, що оскаржується, є визнання незаконним і скасування наказу № 1295/5 та скасування рішення держреєстратора Мін`юсту Чекригіна О. В. від 19 квітня 2017 року за індексним номером 34843297 у зв`язку з безпідставним, на думку позивача, скасуванням рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень на земельні ділянки за ФГ «Оазис півдня».
      Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад спірних правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.
      Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
      Відповідно до статті 2 КАС завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
      Адміністративна справа - це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, публічно-правовий спір - спір, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій (частина перша статті 4 КАС).
      Згідно з правилами визначення юрисдикції адміністративних судів щодо вирішення адміністративних справ, наведеними у статті 19 КАС, юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.
      Ужитий у цій процесуальній нормі термін «суб`єкт владних повноважень» означає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадову чи службову особу, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг (пункт 7 частини першої статті 4 КАС).
      Водночас помилковим є застосування статті 19 КАС та поширення юрисдикції адміністративних судів на всі спори, стороною яких є суб`єкт владних повноважень, оскільки при вирішенні питання про розмежування компетенції судів щодо розгляду адміністративних, господарських чи цивільних справ недостатньо застосування виключно формального критерію - визначення суб`єктного складу спірних правовідносин. Визначальною ознакою для правильного вирішення спору є характер правовідносин, з яких виник спір. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.
      Публічно-правовим вважається, зокрема, спір, у якому сторони правовідносин виступають одна щодо іншої не як рівноправні і в якому одна зі сторін виконує публічно-владні управлінські функції та може вказувати або забороняти іншому учаснику правовідносин певну поведінку, давати дозвіл на передбачену законом діяльність тощо.
      Необхідною ознакою суб`єкта владних повноважень є здійснення ним публічно-владних управлінських функцій. Ці функції суб`єкт повинен виконувати саме в тих правовідносинах, у яких виник спір.
      До юрисдикції адміністративного суду належить спір, який виник між двома (кількома) суб`єктами стосовно їх прав та обов`язків у конкретних правових відносинах, у яких хоча б один суб`єкт законодавчо вповноважений владно керувати поведінкою іншого суб`єкта (інших суб`єктів), а останній (останні) відповідно зобов`язаний (зобов`язані) виконувати вимоги та приписи такого суб`єкта владних повноважень. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 травня 2018 року у справі № 914/2006/17.
      Спір, що розглядається, не є спором між учасниками публічно-правових відносин, оскільки відповідач, приймаючи оскаржуваний наказ про скасування державної реєстрації прав на нерухоме майно (право оренди на спірні земельні ділянки), не мав публічно-правових відносин саме з позивачем. Прийняте відповідачем оскаржуване рішення про скасування державної реєстрації ухвалене за скаргою іншої особи, а не позивача.
      Натомість приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення, як правило, майнового приватного права чи інтересу.
      Визнання протиправним і скасування рішення про державну реєстрацію права оренди земельних ділянок за позивачем є захистом прав третьої особи на земельні ділянки від їх порушення іншою особою, за якою було зареєстровано аналогічне право щодо того ж самого нерухомого майна.
      Позивач фактично обґрунтував позовні вимоги наявністю у нього права оренди і відсутністю такого права у ТОВ «Глобал-інвест» і, як наслідок, відсутністю в останнього правомірного інтересу щодо скасування права оренди у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за ФГ «Оазис півдня».
      Ухвалюючи рішення, суди першої, апеляційної та касаційної інстанцій не врахували того, що цей спір є спором про цивільне право, тобто має приватноправовий характер, а саме є спором позивача та ТОВ «Глобал-інвест» щодо права на спірні земельні ділянки, яке підлягає державній реєстрації.
      З урахуванням наведеного Велика Палата Верховного Суду вважає, що спір про скасування наказу № 1295/5, яким скасовано рішення держреєстраторів про державну реєстрацію права оренди земельних ділянок, має розглядатися як спір, пов`язаний з порушенням цивільних прав позивача на земельні ділянки іншою особою, за якою було зареєстровано аналогічне право щодо тих же земельних ділянок. Належним відповідачем у такій справі є особа, право на майно якої оспорюється та щодо якої було здійснено аналогічний запис у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Участь Мін`юсту та держреєстратора як співвідповідачів (якщо позивач чи третя особа вважають їх винними у порушені прав) у спорі не змінює його цивільно-правового характеру.
      Отже , спір у цій справі не є публічно-правовим. Оскарження рішення про скасування наказу № 1295/5 та рішення держреєстратора Мін`юсту Чекригіна О. В. від 19 квітня 2017 року за індексним номером 34843297 безпосередньо пов`язане із захистом позивачем свого цивільного права у спорі щодо земельних ділянок з ТОВ «Глобал-інвест», яке заперечує законність дій держреєстраторів з реєстрації за ФГ «Оазис півдня» права оренди цих же земельних ділянок. Такий спір має приватноправовий характер. З огляду на суб`єктний склад сторін спору його слід вирішувати за правилами господарського чи цивільного судочинства.
      Аналогічного висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 30 січня 2019 року у справі № 820/3703/17 (провадження № 11-1246апп18).
      За таких обставин помилковими є доводи Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, викладені в ухвалі від 21 вересня 2020 року про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду про те, що з 26 квітня 2019 року - після ухвалення цим судом постанови за наслідками розгляду касаційних скарг ТОВ «Глобал-інвест» та Мін`юсту Велика Палата Верховного Суду сформувала нову практику щодо визначення предметної юрисдикції у цій категорії справ не за судом адміністративної юрисдикції.
      Суд касаційної інстанції скасовує судові рішення в касаційному порядку повністю або частково і залишає позовну заяву без розгляду або закриває провадження у справі у відповідній частині з підстав, установлених статтями 238, 240 КАС. Порушення правил юрисдикції адміністративних судів, визначених статтею 19 цього Кодексу, є обов`язковою підставою для скасування рішення із закриттям провадження незалежно від доводів касаційної скарги (стаття 354 КАС).
      Пунктом 5 частини першої статті 349 цього ж Кодексу передбачено, що суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій повністю або частково і закрити провадження у справі.
      Статтею 357 КАС визначено порядок розгляду касаційної скарги, що надійшла до суду касаційної інстанції після закінчення касаційного розгляду справи. Частиною першою цієї статті передбачено, що якщо касаційна скарга надійшла до суду касаційної інстанції після закінчення касаційного розгляду справи, і особа, яка подала скаргу, не була присутня під час касаційного розгляду справи, суд розглядає таку скаргу за правилами, встановленими главою 2 КАС.
      За результатами розгляду касаційної скарги, зазначеної в частині першій цієї статті, суд приймає постанову відповідно до статті 349цього Кодексу. При цьому за наявності підстав може бути скасовано раніше прийняту постанову суду касаційної інстанції.
      Згідно з пунктом 1 частини першої статті 238 КАС суд закриває провадження у справі, якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.
      Оскільки Херсонський окружний адміністративний суд постановою від 13 листопада 2017 року відмовив у задоволенні позову ФГ «Оазис півдня», у тому числі й у частині позовних вимог про визнання незаконним і скасування наказу № 1295/5 та скасування рішення держреєстратора Мін`юсту Чекригіна О. В. від 19 квітня 2017 року за індексним номером 34843297, а Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що спір у вказаній частині не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, то постанова цього суду також підлягає скасуванню в частині.
      Отже, постанови Херсонського окружного адміністративного суду від 13 листопада 2017 року, П`ятого апеляційного адміністративного суду від 28 грудня 2018 року в частині позовних вимог про визнання незаконним і скасування наказу № 1295/5 та скасування рішення держреєстратора Мін`юсту Чекригіна О. В. від 19 квітня 2017 року за індексним номером 34843297та постанова Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 26 квітня 2019 року підлягають скасуванню із закриттям провадження у справі.
      Відповідно до частини шостої статті 139 КАС якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат.
      Оскільки Велика Палата Верховного Суду не змінює судове рішення та не ухвалює нове, розподіл судових витрат не змінюється.
      Ураховуючи викладене та керуючись статтями 341, 345, 349, 354, 356, 357, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Велика Палата Верховного Суду
      ПОСТАНОВИЛА:
      1. Касаційну скаргу ОСОБА_248 задовольнити.
      2. Постанови Херсонського окружного адміністративного суду від 13 листопада 2017 року та П`ятого апеляційного адміністративного суду від 28 грудня 2018 року в частині визнання незаконним і скасування наказу Міністерства юстиції України від 19 квітня 2017 року № 1295/5 «Про скасування рішень державних реєстраторів прав на нерухоме майно», скасування рішення державного реєстратора Департаменту державної реєстрації Міністерства юстиції України Чекригіна Олександра Валерійовича від 19 квітня 2017 року за індексним номером 34843297та постанову Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 26 квітня 2019 року скасувати, провадження у справі закрити.
      В іншій частині постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 28 грудня 2018 року залишити без зміни.
      Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
      Суддя-доповідач
      О. Б. Прокопенко
      Судді:
      Т. О. Анцупова
      В. С. Князєв
      В. В. Британчук
      Г. Р. Крет
      Ю. Л. Власов
      Л. М. Лобойко
      І. В. Григор`єва
      К. М. Пільков
      М. І. Гриців
      Л. І. Рогач
      Д. А. Гудима
      О. М. Ситнік
      В. І. Данішевська
      В. М. Сімоненко
      Ж. М. Єленіна
      І. В. Ткач
      О. С. Золотніков
      С. П. Штелик
      Джерело: ЄДРСР 95509419