Постановление ВСУ по пересмотру об отсутствии сроков при обращении с иском о выплате не выплаченных сумм при увольнении предусмотренных колдоговором

[ANTIRAID]

ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
 
6 грудня 2017 року

м. Київ

Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України в складі:
 
головуючого Сімоненко В.М.,
суддів: Гуменюка В.І., Охрімчук Л.І., 

розглянувши на судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Цетральний гірничо-збагачувальний комбінат» про стягнення вихідної допомоги, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, компенсації втрати частини доходу та відшкодування моральної шкоди за заявою Приватного акціонерного товариства «Центральний гірничо-збагачувальний комбінат» про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 листопада 2016 року,

в с т а н о в и л и :

У липні 2015 року ОСОБА_1 звернувся до суду з указаним позовом, в якому з урахуванням поданих уточнень просив стягнути з відповідача вихідну допомогу в розмірі тримісячної середньої заробітної плати, що складає 12 тис. 357 грн 12 коп.; середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 13 лютого 2007 року по 13 лютого 2008 року в розмірі 49 тис. 460 грн; моральну шкоду в розмірі 10 тис. грн.

На обґрунтування позову ОСОБА_1 зазначав, що в період з 29 жовтня 1980 року по ІНФОРМАЦІЯ_1 працював підземним гірничим майстром, підземним слюсарем на шахті ім. Орджонікідзе в Публічному акціонерному товаристві «Центральний гірничо-збагачувальний комбінат» (далі – ПАТ «ЦГЗК»).

ІНФОРМАЦІЯ_1 був звільнений з підприємства за власним бажанням у зв'язку з виходом на пенсію. Однак у травні 2015 року позивач дізнався, що при звільненні з підприємства у зв'язку з виходом на пенсію відповідач повинен був виплатити йому вихідну допомогу, чого останнім зроблено не було.

Рішенням Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 13 січня 2016 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 2 березня 2016 року, позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково: стягнуто з відповідача на користь позивача вихідну допомогу в розмірі 12 тис. 357 грн 12 коп., середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в розмірі 49 тис. 430 грн, моральну шкоду в розмірі 2 тис. грн; вирішено питання про розподіл судових витрат; в решті позову відмовлено. 

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 листопада 2016 року касаційну скаргу ПАТ «ЦГЗК» відхилено, рішення судів попередніх інстанцій залишено без змін. 

У лютому 2017 року до Верховного Суду України надійшла заява Приватного акціонерного товариства «Центральний гірничо-збагачувальний комбінат» (далі - ПрАТ «ЦГЗК») про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 листопада 2016 року з передбаченої пунктом 1 частини першої статті 355 ЦПК України підстави неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, а саме статті 233 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України).

На підтвердження зазначеної підстави заявник надав ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 12 червня 2013 року та від 25 липня 2016 року.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши наведені в заяві доводи, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України дійшла висновку про те, що заява не підлягає задоволенню з огляду на таке.

За положеннями пункту 1 частини першої статті 355 ЦПК України підставою для подання заяви про перегляд судових рішень у цивільних справах є неоднакове застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах. 

За змістом статті 3605 ЦПК України суд відмовляє в задоволенні заяви про перегляд судових рішень Верховним Судом України, якщо обставини, які стали підставою для перегляду справи, не підтвердилися.

У справі, яка переглядається, суди встановили, що ОСОБА_1 у період з 29 жовтня 1980 року по ІНФОРМАЦІЯ_1 працював підземним слюсарем, підземним кріпильником, підземним гірничим майстром на шахті ім. «Орджонікідзе».

ІНФОРМАЦІЯ_1 був звільнений у зв'язку з виходом на пенсію.

Пунктом 7.5 колективного договору на 2007-2008 роки між ВАТ «ЦГЗК» та профспілковим комітетом ВАТ «ЦГЗК» встановлено обов’язок відповідача виплачувати протягом І півріччя 2007 року працівникам при виході на пенсію за власним бажанням одноразову допомогу в розмірі, залежному від неперервного стажу роботи на підприємстві, а саме за стаж від 20 і більше років - тримісячну заробітну плату працівника.

Згідно з довідкою ПАТ «ЦГЗК» № 1645 від 12 жовтня 2015 року ОСОБА_1 при звільненні було виплачено компенсацію за невикористану відпустку в розмірі 1 тис. 335 грн 80 коп. Одноразову допомогу при звільненні у зв'язку з виходом на пенсію, передбачену умовами колективного договору, не нараховано.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції, з висновками якого погодилися й суди апеляційної та касаційної інстанцій, виходив з того, що ОСОБА_1 вихідну допомогу при звільненні не було виплачено з вини роботодавця. Крім того, суди зазначили, що звернення до суду з відповідним позовом не обмежується будь-яким строком відповідно до частини другої статті 233 КЗпП України.

Разом з тим у наданих заявником для порівняння ухвалах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 12 червня 2013 року та 25 липня 2016 року суд касаційної інстанції виходив з того, що додаткова матеріальна допомога, яка передбачена колективним договором, а не трудовим, не підпадає під визначення заробітної плати, а тому звернення до суду з таким позовом обмежується тримісячним строком. 

Отже, існує неоднакове застосування судом касаційної інстанції статті 233 КЗпП України у подібних правовідносинах.

Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні вказаної норми матеріального права, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України виходить з такого. 

За змістом частини першої статті 3 КЗпП України трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності та галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами, регулює законодавство про працю.

Згідно із частиною першою статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення.

За змістом статті 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу, за відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. 

Відповідно до статті 94 КЗпП України заробітна плата – це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Аналогічне визначення заробітної плати міститься й у статті 1 Закону України «Про оплату праці». 

Стаття 2 Закону України «Про оплату праці» у свою чергу визначає таку структуру заробітної плати: основна заробітна плата - винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов'язки), яка встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців; додаткова заробітна плата - винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці, яка включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством, премії, пов'язані з виконанням виробничих завдань і функцій; інші заохочувальні та компенсаційні виплати, до яких належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, виплати в рамках грантів, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.

Аналіз зазначених норм свідчить про те, що всі суми (заробітна плата, вихідна допомога, компенсація за невикористану відпустку, оплата за час тимчасової непрацездатності тощо), належні до сплати працівникові, мають бути виплачені у день його звільнення. 

Закон прямо покладає на підприємство, установу, організацію обов’язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать; в разі невиконання такого обов’язку з вини власника або уповноваженого ним органу настає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність. 

Статтею 233 КЗпП України передбачено строки звернення до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду за вирішенням трудових спорів.

Так, частиною першою зазначеної статті передбачено, що працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення – в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

Разом з тим у частині другій цієї статті зазначено, що в разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Проаналізувавши зміст частини другої статті 233 КЗпП України, можна зробити висновок про те, що в разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці працівник має право без обмежень будь-яким строком звернутись до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, незалежно від того, чи здійснив роботодавець нарахування таких виплат.

Аналогічна правова позиція викладена й у постанові Верховного Суду України від 26 жовтня 2016 року у справі № 6-1395цс16. 

Саме з такого розуміння зазначеної норми матеріального права виходили й суди, ухвалюючи судові рішення у справі, яка є предметом перегляду.

Отже обставини, які обставини, які стали підставою для перегляду справи, не підтвердилися, у зв’язку із чим відповідно до частини першої статті 3605 ЦПК України в задоволенні заяви слід відмовити.

Керуючись пунктом 1 частини першої статті 355, статтею 3603, частиною першою статті 3605 ЦПК України, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України, 

п о с т а н о в и л а :
 
У задоволенні заяви Приватного акціонерного товариства «Центральний гірничо-збагачувальний комбінат» про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 листопада 2016 року відмовити.

Постанова Верховного Суду України є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 3 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України.
 
Головуючий В.М. Сімоненко
Судді:
В.І. Гуменюк
Л.І. Охрімчук 

Постанова від 6 грудня 2017 року № 6-331цс17

http://www.scourt.gov.ua/clients/vsu/vsu.nsf/(documents)/654421A81B57EBC6C22581F5002D83D9

[ANTIRAID]

ВСУ согласился с судами низших инстанций и указал, что в случае нарушения работодателем законодательства об оплате труда работник имеет право без ограничений любым сроком обратиться в суд с иском о взыскании заработной платы, которая ему принадлежит, то есть всех выплат, на которые работник имеет право в соответствии с условиями трудового договора и в соответствии с государственными гарантиями , установленными законодательством, независимо от того, совершил ли работодатель начисления таких выплат.

В этом деле судом была взыскано выходное пособие при увольнении, средний заработок за время задержки расчета при увольнении, моральный ущерб.

 

[Сергій Поліщук]

А ось тут ВСУ вирішив геть по іншому та виходив з того, що строк таки застосовується.  http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/69649885 

 

[ремикс]

В 20.12.2017 в 13:42, Сергій Поліщук сказал:

А ось тут ВСУ вирішив геть по іншому та виходив з того, що строк таки застосовується.  http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/69649885 

 

он тогда в голову раненный был

[Alexandr Shapovalov]

В 22.12.2017 в 12:20, ремикс сказал:

он тогда в голову раненный был

ст.116-117 КЗоТ говорит о "всіх сумах, які належать йому від підприємства...", однако Говенюк, Охрипчук и Симоненин ПРИДУМАЛИ, что єто касается только не-віплат из фонда ЗП, к которім командировочніе не относятся (ст.2 ЗУ "Об оплате труда"). Однако єто они указали "мимоходом" (подсказка суду 1 инстанции как нужно отказать в иске, чтоб снова закрутить "колесо"), а сїхали на то, что они, якобі, не могут определить суму к віплате, т.к. судом присуждено не 673грн. затребованніх, а 104грн....

[ремикс]

2 часа назад, Alexandr Shapovalov сказал:

ст.116-117 КЗоТ говорит о "всіх сумах, які належать йому від підприємства...", однако Говенюк, Охрипчук и Симоненин ПРИДУМАЛИ, что єто касается только не-віплат из фонда ЗП, к которім командировочніе не относятся (ст.2 ЗУ "Об оплате труда"). Однако єто они указали "мимоходом" (подсказка суду 1 инстанции как нужно отказать в иске, чтоб снова закрутить "колесо"), а сїхали на то, что они, якобі, не могут определить суму к віплате, т.к. судом присуждено не 673грн. затребованніх, а 104грн....

а ко всем своим противозаконным комментариям ВСУ всегда подходил творчески