Татьяна Александровна

Нотариус Палера Анна Юрьевна берет большие откаты при оформлении,сотрудничая с агенством недвижимости"Благовест

Recommended Posts

Оформляли сделку купли-продажи у нотариуса в г. Киеве, ул Хмельницкого,33/34,оф1 и этот день я вспоминаю как день,который меня нагло обманули. Нотариус Палера Анна Юрьевна сотрудничает с агенством недвижимости"Благовест" и при расчете  ,если человек заблаговременно не поинтересовался сколько стоит оформление, добавляет немаленькую сумму к оплате. Не рекомендую обращаться к услугам этого нотариуса

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах

А что означает слово "откаты"...? Я его здесь не нашёл...

12 минут назад, Татьяна Александровна сказал:

Оформляли сделку купли-продажи у нотариуса в г. Киеве, ул Хмельницкого,33/34,оф1 и этот день я вспоминаю как день,который меня нагло обманули. Нотариус Палера Анна Юрьевна сотрудничает с агенством недвижимости"Благовест" и при расчете  ,если человек заблаговременно не поинтересовался сколько стоит оформление, добавляет немаленькую сумму к оплате. Не рекомендую обращаться к услугам этого нотариуса

Здесь такого нет... В чём прикол такого названия темы...???

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах

Более подходящей темы я не нашла, но нужно чтобы как можно больше людей знали что творит этот нотариус, мало того в документах оформленных Палерой Анной Юрьевной была допущена ошибка за исправления которой она тоже сказала заплатить, омтивирую тем что надо досканально проверять документы, которые подписываете, не значительную сумму, но все-таки ошибка допущена ею. Не рекомендую обращаться к вышеуказанному нотариусу

 

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах
29 минут назад, Татьяна Александровна сказал:

Более подходящей темы я не нашла, но нужно чтобы как можно больше людей знали что творит этот нотариус, мало того в документах оформленных Палерой Анной Юрьевной была допущена ошибка за исправления которой она тоже сказала заплатить, омтивирую тем что надо досканально проверять документы, которые подписываете, не значительную сумму, но все-таки ошибка допущена ею. Не рекомендую обращаться к вышеуказанному нотариусу

Нашли только такую, которую сами только что создали, это понятно... Я спросил, что такое "откат" и какое отношение он имеет к тому о чём Вы пишите... Зачем Вы вводите в заблуждение людей изначально...? Зачем Вы используете это слово в названии темы, которую же сами создали, а не нашли...

  • Like 3

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах
2 часа назад, Татьяна Александровна сказал:

Оформляли сделку купли-продажи у нотариуса в г. Киеве, ул Хмельницкого,33/34,оф1 и этот день я вспоминаю как день,который меня нагло обманули. Нотариус Палера Анна Юрьевна сотрудничает с агенством недвижимости"Благовест" и при расчете  ,если человек заблаговременно не поинтересовался сколько стоит оформление, добавляет немаленькую сумму к оплате. Не рекомендую обращаться к услугам этого нотариуса

Не совсем понимаю, как можно не поинтересоваться ценой оформления, тем более при такой крупной сделке, как купля-продажа недвижимости.

Вы не приводите никаких цифр, было бы понятно если указали, допустим - оформила сделку (купила-продала квартиру) на 40 000, а за оформление взяли 500 (1000, 2000...), а так - это ни о чем. Так же не понятно значение слова "откат", в этом случае.

 P.S. Написал этот пост не из любви к конторе "Благовест", а из-за странности созданной Вами темы.

  • Like 2

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах
4 часа назад, Татьяна Александровна сказал:

Оформляли сделку купли-продажи у нотариуса в г. Киеве, ул Хмельницкого,33/34,оф1 и этот день я вспоминаю как день,который меня нагло обманули. Нотариус Палера Анна Юрьевна сотрудничает с агенством недвижимости"Благовест" и при расчете  ,если человек заблаговременно не поинтересовался сколько стоит оформление, добавляет немаленькую сумму к оплате. Не рекомендую обращаться к услугам этого нотариуса

Открою вам страшную тайну: каждое уважающее себя агенство недвижимости сотрудничает с тем или иным нотариусом. Это нормально.                          Не нормально, если участник нотариального действия не интересуется за ранние стоимостью услуги.

В следующий раз воспользуйтесь услугами нотариуса Кобелевой А.М.  Честнейший в Киеве нотариус!

 

  • Like 1
  • Haha 2

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах

Может не много не к месту, что бы не создавать новую тему размещу здесь, тема ведь про нотариусов и сделки, будет хоть какая-то польза от темы...

Cделки купли-продажи будут заверять по-новому

С украинских нотариусов сняли ответственность за несоблюдение безналичной формы расчета при сделках купли-продажи имущества (как движимого, так и недвижимого).

Такое разъяснение дала Нотариальная палата Украины.

Отныне, нотариусы не обязаны, как ранее, проверять факт расчета, например, требовать от покупателя платежку о перечислении денег на счет продавца. Достаточно пункта в договоре купли-продажи, что расчет произведен до подписания сделки.

Но, как говорят эксперты, это не значит, что квартиры теперь можно покупать за кэш. Требование проводить все сделки, превышающие 50 тыс. грн. по безналу, никуда не делось. Но, в большинстве случаев, контролирующие органы сделку проверят только по наводке одного из ее участников.

К примеру, недобросовестный продавец, получив деньги, захочет вернуть свою недвижимость назад или получить дополнительную сумму, посчитав что он продешевил.

«Платежное поручение стояло на стороне покупателя, оно подтверждало факт расчета, что покупатель действительно произвел расчет с продавцом. При расчете наличными, покупателю нужно было настаивать, чтобы после расчета продавец написал, что получил в полном объеме сумму, указанную в договоре купли-продажи», - рассказал председатель правления КГО Ассоциации специалистов по недвижимости Украины (АСНУ) Владислав Кулишенко.

https://kurs.com.ua/novost/49661-cdelki-kupli-prodazhi-budut-zaverjat-po-novomu/

 

  • Like 3

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах
On 16.01.2018 at 7:05 PM, хервам анеипотеку said:

В следующий раз воспользуйтесь услугами нотариуса Кобелевой А.М.  Честнейший в Киеве нотариус!

Монополия на честность? А Суперфин куда запропастился?

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах
23 минуты назад, Лев сказал:

Монополия на честность? А Суперфин куда запропастился?

Кто-то говорит, что остался без лицензии, кто-то наоборот -- что работает. 

  • Like 2

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах
23 hours ago, Алекc said:

Cделки купли-продажи будут заверять по-новому

С украинских нотариусов сняли ответственность за несоблюдение безналичной формы расчета при сделках купли-продажи имущества (как движимого, так и недвижимого).

Такое разъяснение дала Нотариальная палата Украины.

Отныне, нотариусы не обязаны, как ранее, проверять факт расчета, например, требовать от покупателя платежку о перечислении денег на счет продавца. Достаточно пункта в договоре купли-продажи, что расчет произведен до подписания сделки.

Фиктивным сделкам - зеленую улицу, абзацу 2 ч. 1 ст. 218 ГКУ - большую и толстую бамбуковую сигару...

  • Like 1

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах

Создайте аккаунт или авторизуйтесь, чтобы оставить комментарий

Комментарии могут оставлять только зарегистрированные пользователи

Создать аккаунт

Зарегистрировать новый аккаунт в нашем сообществе. Это несложно!

Зарегистрировать новый аккаунт

Войти

Есть аккаунт? Войти.

Войти


  • Пользователи

  • Похожий контент

    • Автор: ANTIRAID
      Постанова
      Іменем України
      23 січня 2018 року м. Київ
      справа № 310/9293/15
      провадження № 61-154 св 18
      Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
      головуючого - Стрільчука В. А.,
      суддів: Карпенко С. О., Кузнєцова В. О. (суддя - доповідач), Олійник А. С., Ступак О. В.
      учасники справи:
      позивач - ОСОБА_3,
      відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Порше Мобіліті»,
      третя особа, яка не заявляє самостійних вимог 1 - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу ХижнякАндрій Миколайович,
      третя особа, яка не заявляє самостійних вимог 2 - відділ державної виконавчої служби Бердянського міськрайонного управління юстиції Запорізької області,
      розглянув в порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_3 на рішення Бердянського міськрайонного суду Запорізької області у складі судді Троценко Т. А., від 18 лютого 2016 року та ухвалу апеляційного суду Запорізької області у складі колегії суддів: Дзярука М. П., Крилової О. В., Трофимової Д. А., від 11 травня 2016 року
      В С Т А Н О В И В :
      У вересні 2015 року ОСОБА_3 звернулась до суду з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю «Порше Мобіліті» (далі - ТОВ «Проше Мобіліті»), треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Хижняк Андрій Миколайович, відділ державної виконавчої служби Бердянського міськрайонного управління юстиції Запорізької області, про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню.
      Позовна заява мотивована тим, що 03 липня 2013 року між нею та ТОВ «Порше Мобіліті» було укладено кредитний договір № 50009541, за яким вона отримала кредит в розмірі 254 560 грн 80 коп., що на дату укладання договору становило еквівалент 31 200 доларів США, додатковий кредит в розмірі 85 914 грн 25 коп., що становило 10 530 доларів США, а всього 340 475 грн 05 коп. із застосуванням процентної ставки 9,90 % річних на строк 60 місяців зі змінною процентною ставкою. Цільове призначення кредиту - купівля автомобілю Volkswagen Tiguan, кузов № НОМЕР_1, об'єм двигуна 1984 куб. см, рік випуску 2013 року. 12 липня 2013 року між сторонами було укладено договір застави транспортного засобу. Через складну ситуацію в країні та значним подорожчанням національної валюти у неї виникла заборгованість за вказаним договором.
      02 липня 2015 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Хижняком А. М. вчинено нотаріальний напис № 926 щодо звернення стягнення на вищевказаний автомобіль білого кольору державний номер НОМЕР_2 на суму 578 207 грн 16 коп.
      Вказаним виконавчим написом нотаріус запропонував задовольнити вимоги відповідача за рахунок коштів, отриманих від реалізації автомобілю, переданого в заставу, за невиплачену в період з 25 січня 2015 року по 03 квітня 2015 року заборгованість в розмірі несплачених чергових платежів (прострочені відсотки та прострочена основна сума основного боргу) - 51 532 грн 26 коп., штрафні санкції за вимоги щодо сплати - 3277 грн 51коп., штраф за повернення кредиту - 50 912 грн 16 коп., суми кредиту - 472 485 грн 23 коп., що разом становить 578 207 грн 16 коп.
      З урахуванням викладеного, позивач просила визнати цей виконавчий напис таким, що не підлягає виконанню за тих підстав, що він був зроблений таємно, без попередження боржника, без направлення їй письмової вимоги, та без надання нотаріусу документів, що підтверджують безспірність суми боргу. 
      Рішенням Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 18 лютого 2016 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 відмовлено.
      Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що виконавчий напис вчинено нотаріусом з дотриманням вимог встановлених, статтями 50, 87, 88 Закону України «Про нотаріат» та Порядком вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року №296/5. Зокрема, ТОВ «Порше Мобіліті» вчинило усі дії, які передбачені законодавством для здійснення відшкодування за кредитним договором, а саме: завчасно повідомило боржника про наявність і розмір суми заборгованості, надало нотаріусу усі передбачені Інструкцією документи, які підтверджували наявність, розмір, та безспірність заборгованості.
      Ухвалою апеляційного суду Запорізької області від 11 травня 2016 року апеляційна скарга ОСОБА_3 відхилена, а рішення суду першої інстанції залишено без змін.
      Ухвала апеляційного суду мотивована тим, що згідно з частиною першою статті 87 Закону України «Про нотаріат» для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість, і такі документи приватному нотаріусу ТОВ «Порше мобіліті» були надані, перевіряти розмір заборгованості нотаріус при вчиненні виконавчого напису не зобов'язаний.
      13 липня 2016 року ОСОБА_3 подала до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних кримінальних справ касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій скасувати та ухвалити у справі нове рішення, яким її позовні вимоги задовольнити.
      Касаційна скарга мотивована тим, що судами попередніх інстанцій не було враховано, що жодних доказів отримання нею від ТОВ «Порше Мобіліті» письмових вимог про дострокове повернення боргу суду не надано, існування між сторонами кредитного договору спору щодо розміру заборгованості за цим договором, відсутності підстав для стягнення штрафів за виконавчим написом. 
      27 липня 2016 року Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ відкрито касаційне провадження у даній справі.
      12 січня 2018 року ухвалою постійної колегії суддів Першої судової палати Верховного Суду дану справу призначено до судового розгляду.
      Статтею 388 Цивільного процесуального кодексу України в редакції Закону України № 2147-VІІІ від 03 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», що набув чинності 15 грудня 2017 року (далі - ЦПК України), визначено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
      Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
      02 січня 2018 року справу № 310/9293/15-ц та матеріали касаційного провадження Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ передано до Верховного Суду.
      Перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла наступних висновків.
      Частинами першої та другої статті 400 ЦПК України визначено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
      Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
      Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
      Відповідно до частин першої та другої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
      Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
      Судами встановлено, що 03 липня 2013 року між ОСОБА_3 та ТОВ «Порше Мобіліті» було укладено кредитний договір № 50009541, за умовами якого останнє надало позивачу кредит в сумі 254 560 грн 80 коп., що еквівалентно за курсом Національного банку України 31 200,00 доларів США, додатковий кредит в сумі 85 914 грн. 25 коп., що еквівалентно за курсом Національного банку України 10 530,00 доларів США строком на 60 місяців, на придбання автомобіля марки Volkswagen Tiguan кузов № НОМЕР_1, об'єм двигуна 1984 куб. см, рік випуску 2013 року, зі сплатою 9,90 % відсотків річних, а позичальник зобов'язалася прийняти, належним чином використовувати і повернути Компанії кредит, а також сплатити проценти за користування кредитом та інші платежі відповідно до умов кредитного договору.
      З метою забезпечення виконання позичальником зобов'язань за кредитним договором, між сторонами було укладено договір застави транспортного засобу від 12 липня 2013 року № 50009541, відповідно до умов якого предметом застави є автомобіль Volkswagen Tiguan кузов № НОМЕР_1, об'єм двигуна 1984 куб. см., рік випуску 2013 року.
      Відповідно до пунктів 1.1., 1.3. договору застави, заставодавець з метою забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором від 03 липня 2013 року №50009541 щодо своєчасного повернення кредиту, своєчасної плати за користування кредитом передає у заставу заставодержателю належний йому на праві власності автомобіль марки Volkswagen Tiguan кузов № НОМЕР_1, об'єм двигуна 1984 куб. см, рік випуску 2013 року.
      Згідно з пунктами 5.1., 5.2. договору застави заставодержатель має право задоволення своїх вимог за цим договором та за кредитним договором, яке виникає у заставодержателя у випадку невиконання (або часткового невиконання) заставодавцем зобов'язань перед заставодержателем за кредитним договором, шляхом добровільної передачі предмета застави у власність заставодержателя або шляхом звернення стягнення на предмет застави.
      За домовленістю сторін заставна вартість предмета застави становить 318 201 грн.
      Відповідно до частини 1 статті 589 ЦК України разі невиконання зобов'язання, забезпеченого заставою, заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави.
      Судами встановлено, що з 25 січня 2015 року ОСОБА_3 припинила виконувати умови кредитного договору і станом на 03 квітня 2015 року у неї виникла кредитна заборгованість у розмірі 582 342 грн 69 коп., яка складається з дострокового повернення невиплаченої суми кредиту у розмірі 527 532 грн 92 коп., що є еквівалентом за курсом Національного банку України 22 450,12 доларам США із застосуванням курсу валют на день розрахунку 03 квітня 2015 року; несплачених чергових платежів у сумі 51 532 грн 26 коп.; штрафних санкцій у сумі 3 277 грн. 51 коп. У зв'язку з систематичним порушенням умов кредитного договору відповідачем надіслано позивачеві письмову вимогу про дострокове повернення кредиту від 03 квітня 2015 року.
      В зв'язку з неналежним виконанням ОСОБА_3 своїх зобов'язань за кредитним договором, ТОВ «Порше Мобіліті» звернулося до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Хижняка А. М. із заявою про вчинення виконавчого напису на договорі застави транспортного засобу, посвідченого 12 липня 2013 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Бродським В.В., який зареєстровано в реєстрі за № 984, з метою звернення стягнення заборгованості в сумі 578 207 грн 16 коп., з яких: 51 532 грн 26 коп. - несплачені чергові платежі (прострочені відсотки та прострочена сума основного боргу), 3 277 грн 51 коп. - штрафні санкції за вимоги щодо сплати; 50 912 грн 16 коп. - штраф за порушення терміну дострокового повернення кредиту; 472 485 грн 23 коп. - сума кредиту в перерахунку з доларів США станом на 03 квітня 2015 року. До заяви відповідачем додано: договір застави транспортного засобу, кредитний договір, зведена облікова виписка по рахунках боржника із зазначенням суми заборгованості та відміткою про те, що заборгованість на день звернення за виконавчим написом не погашена з рахунку, несплачені рахунки, копію листа, який направлявся позивачці з вимогою погасити заборгованість, повідомлення поштового відділення про надсилання листа позивачу, довіреність представника стягувача.
      За загальним правилом статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес у один із способів, визначених частиною першою статті 16 ЦК України, або й іншим способом, що встановлений договором або законом. 
      При цьому, відповідно до статті 18 ЦК України нотаріус здійснює захист цивільних прав шляхом вчинення виконавчого напису на борговому документі у випадках і в порядку, встановлених законом.
      Згідно з частиною першої статті 1 Закону України від 2 вересня 1993 року № 3425-XII «Про нотаріат» (далі - Закон «Про нотаріат») нотаріат в Україні - це система органів і посадових осіб, на які покладено обов'язок посвідчувати права, а також факти, що мають юридичне значення, та вчиняти інші нотаріальні дії, передбачені цим Законом, з метою надання їм юридичної вірогідності.
      Порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами та посадовими особами органів місцевого самоврядування встановлюється Законом «Про нотаріат» та іншими актами законодавства України (частина перша статті 39 Закону «Про нотаріат»). Цим актом є, зокрема, Порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затверджений наказом Міністерстваюстиції України 22 лютого 2012 року № 296/5 та зареєстрований у Міністерстві юстиції України 22 лютого 2012 року за № 282/20595 (далі - Порядок вчинення нотаріальних дій, Порядок).
      Вчинення нотаріусом виконавчого напису - це нотаріальна дія (пункт 19 статті 34 Закону «Про нотаріат»). Правовому регулюванню процедури вчинення нотаріусами виконавчих написів присвячена Глава 14 Закону «Про нотаріат» та Глава 16 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій.
      Так, згідно зі статтею 87 Закону України «Про нотаріат» для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість. Перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів, встановлюється Кабінетом Міністрів України.
      Статтею 88 Закону України «Про нотаріат» визначено умови вчинення виконавчих написів. Відповідно до приписів цієї статті Законунотаріус вчиняє виконавчі написи, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем та за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років, а у відносинах між підприємствами, установами та організаціями - не більше одного року. Якщо для вимоги, за якою видається виконавчий напис, законом встановлено інший строк давності, виконавчий напис видається у межах цього строку.
      Порядок вчинення нотаріальних дій містить такі самі правила та умови вчинення виконавчого напису (пункти 1, 3 Глави 16 розділу ІІ Порядку).
      Згідно з підпунктом 2.1 пункту 2 Глави 16 розділу ІІ Порядку для вчинення виконавчого напису стягувачем або його уповноваженим представником нотаріусу подається заява, у якій, зокрема, мають бути зазначені: відомості про найменування і місце проживання або місцезнаходження стягувача та боржника; дата і місце народження боржника - фізичної особи, місце його роботи; номери рахунків у банках, кредитних установах, код за ЄДРПОУ для юридичної особи; строк, за який має провадитися стягнення; інформація щодо суми, яка підлягає стягненню, або предметів, що підлягатимуть витребуванню, включаючи пеню, штрафи, проценти тощо. Заява може містити також іншу інформацію, необхідну для вчинення виконавчого напису.
      У разі якщо нотаріусу необхідно отримати іншу інформацію чи документи, які мають відношення до вчинення виконавчого напису, нотаріус вправі витребувати їх у стягувача (підпункт 2.2 пункту 2 Глави 16 розділу ІІ Порядку). Вчинення виконавчого напису в разі порушення основного зобов'язання та (або) умов договору застави здійснюється нотаріусом після спливу тридцяти днів з моменту надісланих іпотекодержателем повідомлень - письмової вимоги про усунення порушень іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця. Повідомлення вважається надісланим, якщо є відмітка іпотекодавця на письмовому повідомленні про його отримання або відмітка поштового відділення зв'язку про відправлення повідомлення на вказану в іпотечному договорі адресу (підпункт 2.3 пункту 2 Глави 16 розділу ІІ Порядку).
      Крім того, підпунктами 3.2, 3.5 пункту 3 Глави 16 розділу ІІ Порядку передбачено, що безспірність заборгованості підтверджують документи, передбачені Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 29 червня 1999 року № 1172 (далі - Перелік документів). При вчиненні виконавчого напису нотаріус повинен перевірити, чи подано на обґрунтування стягнення документи, зазначені у вказаному Переліку документів. При цьому цей Перелік документів не передбачає інших умов вчинення виконавчих написів нотаріусами ніж ті, які зазначені в Законі «Про нотаріат» та Порядку вчинення нотаріальних дій.
      При цьому стаття 50 Закону «Про нотаріат» передбачає, що нотаріальна дія або відмова у її вчиненні, нотаріальний акт оскаржуються до суду. Право на оскарження нотаріальної дії або відмови у її вчиненні, нотаріального акта має особа, прав та інтересів якої стосуються такі дії чи акти.
      За результатами аналізу вищенаведених норм можна дійти наступних висновків.
      Вчинення нотаріусом виконавчого напису - це нотаріальна дія, яка полягає в посвідченні права стягувача на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна. При цьому нотаріус здійснює свою діяльність у сфері безспірної юрисдикції і не встановлює прав або обов'язків учасників правовідносин, не визнає і не змінює їх, не вирішує по суті питань права. Тому вчинений нотаріусом виконавчий напис не породжує права стягувача на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна, а підтверджує, що таке право виникло в стягувача раніше. Мета вчинення виконавчого напису - надання стягувачу можливості в позасудовому порядку реалізувати його право на примусове виконання зобов'язання боржником.
      Отже, відповідне право стягувача, за захистом якого він звернувся до нотаріуса, повинно існувати на момент звернення. Так само на момент звернення стягувача до нотаріуса із заявою про вчинення виконавчого напису повинна існувати й, крім того, також бути безспірною, заборгованість або інша відповідальність боржника перед стягувачем.
      Безспірність заборгованості чи іншої відповідальності боржника - це обов'язкова умова вчинення нотаріусом виконавчого напису (стаття 88 Закону України «Про нотаріат»). Однак характер правового регулювання цього питання дає підстави для висновку про те, що безспірність заборгованості чи іншої відповідальності боржника для нотаріуса підтверджується формальними ознаками - наданими стягувачем документами згідно з Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів.
      Таким чином, вчинення нотаріусом виконавчого напису відбувається за фактом подання стягувачем документів, які згідно із відповідним Переліком є підтвердженням безспірності заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем. Однак сам по собі цей факт (подання стягувачем відповідних документів нотаріусу) не свідчить про відсутність спору стосовно заборгованості як такого.
      З огляду на наведене та з урахуванням приписів статей 15, 16, 18 ЦК України, статей 50, 87, 88 Закону «Про нотаріат» захист цивільних прав шляхом вчинення нотаріусом виконавчого напису полягає в тому, що нотаріус підтверджує наявне у стягувача право на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна. Це право існує, поки суд не встановить зворотного. Тобто боржник, який так само має право на захист свого цивільного права, в судовому порядку може оспорювати вчинений нотаріусом виконавчий напис: як з підстав порушення нотаріусом процедури вчинення виконавчого напису, так і з підстав неправомірності вимог стягувача (повністю чи в частині розміру заборгованості або спливу строків давності за вимогами в повному обсязі чи їх частині), з якими той звернувся до нотаріуса для вчиненням виконавчого напису.
      Тому суд при вирішенні спору про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, не повинен обмежуватися лише перевіркою додержання нотаріусом формальних процедур і факту подання стягувачем документів на підтвердження безспірної заборгованості боржника згідно з Переліком документів. Для правильного застосування положень статей 87, 88 Закону «Про нотаріат» у такому спорі суд повинен перевірити доводи боржника в повному обсязі й установити та зазначити в рішенні чи справді на момент вчинення нотаріусом виконавчого напису боржник мав безспірну заборгованість перед стягувачем, тобто чи існувала заборгованість взагалі, чи була заборгованість саме такого розміру, як зазначено у виконавчому написі, та чи не було невирішених по суті спорів щодо заборгованості або її розміру станом на час вчинення нотаріусом виконавчого напису.
      Разом із тим, законодавством не визначений виключний перелік обставин, які свідчать про наявність спору щодо заборгованості. Ці обставини встановлюються судом відповідно до загальних правил цивільного процесу за наслідками перевірки доводів боржника та оцінки наданих ним доказів. 
      Такий правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 05 липня 2017 року № 6-887цс17.
      Вирішуючи спір по суті позовних вимог, суд першої інстанції з висновками якого погодився й апеляційний суд, не встановив у повному обсязі фактичних обставин справи, що мають суттєве значення для її вирішення, не надав належної оцінки наданим сторонами доказам у їх сукупності та дійшов передчасного висновку про відмову у задоволенні позовних вимог.
      Суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що надаючи приватному нотаріусу розрахунок заборгованості, ТОВ «Порше Мобіліті» зазначало, що заборгованість визначена відповідно до вимог закону та умов договору, у тому числі, щодо нарахування процентів за користування кредитом та штрафних санкцій за порушення умов договору. Проценти за користування кредитом не збільшувалися, а при розрахунку заборгованості враховувався курс іноземної валюти на час платежу. Проте судами попередніх інстанцій при перевірці доводів позивача та заперечень відповідача не було враховано, що позивач неодноразово (13 січня 2015 року, 22 квітня 2015 року тощо) зверталась до відповідача із зверненнями (заявами) щодо перегляду умов кредитування, зміни валюти кредитування (конвертації в гривню за взаємовигідним курсом) та зміни графіку платежів, що свідчить про наявність спору між сторонами щодо розміру заборгованості за кредитним договором.
      Про відсутність безспірності свідчать і наступні дії сторін, а саме: звернення ТОВ «Порше Мобіліті» у травні 2016 року з позовом до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором та її звернення до суду із зустрічним позовом до ТОВ «Порше Мобіліті» про визнання кредитного договору недійсним. Про наявність такого спору позивач вказувала під час розгляду даної справи у суді першої інстанції (а.с. 145-149) та просила врахувати зазначені обставини при ухваленні рішення, проте судами попередніх інстанцій вказані обставини були залишені поза увагою.
      Відповідно до пункту 1 частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.
      Проте відмовляючи в задоволені позову, суд першої інстанції не з'ясував чи встановлена безспірність вимог ТОВ «Порше Мобіліті», чи дотримана була відповідачем процедура повідомлення заставодержателя належним чином відповідно до вимог Закону «Про заставу», залишивши поза увагою те, що розмір заборгованості, який відповідачем запропоновано погасити позивачеві відрізняється від розміру заборгованості, зазначеного у заяві на вчинення виконавчого напису та виконавчому написі нотаріусу, тобто вказані суми не узгоджувались із нею, як з боржником та не є безспірними.
      Частиною третьою статті 411 ЦПК України передбачено, що підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо: суд не дослідив зібрані у справі докази; або суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів, або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи; або суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів.
      Під час нового розгляду справи суду необхідно врахувати викладене, належним чином дослідити всі зібрані у справі докази, дати їм відповідну правову оцінку та вирішити спір на підставі вимог закону і повно та всебічно з'ясованих обставин справи.
      Керуючись статтями 400, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
      П О С Т А Н О В И В :
      Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.
      Рішення Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 18 лютого 2016 року та ухвалу апеляційного суду Запорізької області від 11 травня 2016 року скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
      Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
      Судді
    • Автор: Саша Катько
      Здравствуйте! 
      Вдруг на почту от исполнительной службы святошинского района пришла "Постанова про арешт майна" по виконавчому провадженню, на основании нотаріального напису от 06.07.2017. Сама постанова от 08.08.2017. На конверте почтовый штамп от 21.11. 2017. Стягувач ТОВ "НФС" о котором я первый раз слышу. На сколько я знаю что нотариальный виконавчий напис возможен только по ипотечным договорам. Я таких не имею. Что делать? Как опротестовать? Куда обращаться?
       
    • Автор: ANTIRAID
      Державний герб України
      н\п 2/490/3732/2017 Справа № 490/1232/17
      Центральний районний суд м. Миколаєва
      __________________________________________________________
      РІШЕННЯ
      Іменем України
      19 вересня 2017 р.
      Центральний районний суд м. Миколаєва у складі:
      головуючого - судді Гуденко О.А.,
      при секретарі - Кваші С.О.,
      без участі представників сторін,
      розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Миколаєві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «ПриватБанк» , треті особи - ОСОБА_2, ОСОБА_3 , Відділ примусового виконання рішень Головного територіального управління юстиції у Миколаївській області , приватний нотаріус Дніпропетровського міського нотаріального округу ОСОБА_4 про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, -
      В С Т А Н О В И В:
      В лютому 2017 р. позивач звернувся до суду із вищевказаним позовом, мотивуючи його тим, що між нею та ПАТ «КБ Приватбанк, було укладено кредитний договір № 5МФ\2007 від 29.01.2007 року. 30 січян 2007 року в забезпечення виконання зобов'язань за даним кредитом між Банком та ОСОБА_1М, та ОСОБА_3 укладено договори поруки .
      21 липня 2015 року приватним нотаріусом вчинено виконавчий напис № 3734 про стягнення на користь Банку грошових коштів на суму 8 957 653,01 гривні з ОСОБА_1 , які є боргом за вказаним кредитним договором, а саме з яких розмір залишку заборгованості за кредитом у розмірі 144 715,68 доларів США, заборгованості по відсоткам за користування кредитом у розмірі 136 870,79 доларів США, комісії у розмірі 16 993,98 доларів США, пені у розмірі 136, 791,68 доларів США, та витрати , повязані з вчиненням виконавчого напису у розмірі 1700 грн - про що позивачу стало відомо при ознайомленні з матеріалами виконавчого провадження в липні 2016 року.
      Однак на час вчинення цього напису , по-перше, зобовязання ОСОБА_1 за укладеним кредитним договором є припиненим , оскільки кредитором задволено свої вимоги за рахунок іпотечного майна в позасудовому порядку ; по-друге, у документах,на підставі яких вчинявся виконавчий напис були відсутні докази , що сума заборгованості є безспірною; по-третє, боржником та поручителями не було отримано письмову вимогу про усунення порушення виконання зобовязання, тому вчинення виконавчог напису було передчасним; стягнення з позмвача плати за вчинення виконавчого напиису суперечить вимогам ч.11 ст.11 ЗУ Про захист прав споживачів.
      Представник позивача позовні вимоги підтримав та просив їх задовольнити в повному обсязі, посилаючись на обставини, викладені в позові, в останнє судове засідання надав заяву про проведення засідання у його відсутність, просив про задоволення позову в повному обсязі..
      Представник відповідача ПАТ «КБ ПриватБанк» заперечував проти задоволення позову, оскільки виконавчий напис вчинений приватним нотаріусом з дотриманням норм чинного законодавства та є законним, в останнє судове засідання не зявився з причин, визнаних судом неповажними.
      Приватний нотаріус в судове засідання не зявилася, про час та місце слухання справи повідомлялася належним чином, направила до суду заяву про розгляд справи за її відсутністю та письмові пояснення, в яких зазначала про дотримання нею вимог законодавства при винення опорюваного виконавчого напису.
      Всебічно і повно зясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, дослідивши докази, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню з наступних підстав.
      29 січня 2007 року між банком та ОСОБА_1 було укладено договір № 5МФ\2007, згідно з умовами якого відповідач надав позивачеві грошові кошти у вигляді кредиту в розмірі 200 000,00 доларів США на строк до 28 січня 2014 року зі сплатою 13% процентів за користування кредитом. З метою забезпечення виконання зобов'язання за даним договором між позивачем та відповідачем 30 січня 2007 року було укладено договір іпотеки згідно з умовами якого позивачка передала Банку належний їй на праві власності житловий будинок № 26 по пров. Колективному в м.Миколаєві .
      У зв'язку з неналежним виконанням позичальником своїх зобов'язань за кредитним зобов'язанням, Банк звернувся до суду з позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки.
      Рішенням Корабельного районного суду м. Миколаєва від 14.03.2013 року задоволено позов ПАТ «КБ ПриватБанк» та стягнуто з ОСОБА_1 на користь Банку заборгованість по кредитному договору в розмірі 252 658,32 долари США, з яких: 144715,68 доларів США поточної заборгованості по кредиту; 74772,72 доларів США заборгованості по процентам, 33169,92 долари США пені; а також судових витрат шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом продажу предмета іпотеки з укладанням від імені ОСОБА_1 договору купівлі-продажу будь-яким способом з іншою особою-покупцем .
      Як слідує з відомостей з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, 15 вересня 2016 року на підставі вищезазначеного договору іпотеки , приватним нотаріусом Чернігівського МНО ОСОБА_5 зареєстровано право власності на житловий будинок та земельну ділянку по пров.Колективному в м.Миколаєві, яка належала іпотекодавцю ОСОБА_1, за ПАТ КБ Приватбанк
      Як вбачається з матеріалів нотаріальної справи, наданої на запит суду приватним нотаріусом ОСОБА_4, 21 липня 2015 року до приватного нотаріуса надійшла заява від ПАТ КБ Приватбанк про вчинення виконавчого напису на загальну суму заборгованості за кредтним договром № 5МФ\2007 від 29.01.2007 року 8 957 653,01 гривні (еквівалент за курсом НБУ 435 872,13 доларів США) з ОСОБА_1 , яких розмір залишку заборгованості за кредитом у розмірі 144 715,68 доларів США, заборгованості по відсоткам за користування кредитом у розмірі 136 870,79 доларів США, комісії у розмірі 16 993,98 доларів США, пені у розмірі 136, 791,68 доларів США.В додатках додано саму кредитну угоду, розрахунок заборгованості де зазначено, що строк, за який проводиться стягнення є вісім років , три місяці та 15 днів, а саме з 29.01.2007 року по 14.05.2015 року, а також докази відправлення 15 липня 2015 року письмової вимоги про усунення порушень лише боржникові ( а не також і поручителям) ОСОБА_1 щодо повернення і сплати в повному обсязі вказаної заборгованості за кредитом в строк протягом 1 (одного) календарного дня з дати відправлення письмової вимоги.
      Жодних доказів отримання боржником цієї вимоги матеріали нотаріальної справи не містять , не кажучи вже про те, що саме формулювання вимоги про усунення порушення протягом 1 (одного) календарного дня з дати відправлення ( тобто взагалі незважаючи на отримання цієї вимоги боржником, і навіть на звичайний поштопробіг з м.Дніпропетровськ до м.Миколаєва та м.Одеси) письмової вимоги суперечить загальним принципам як взагалі зобов'язального права в Україні, так і у галузі захисту прав споживачів.
      Так, згідно зіст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави (щодо договору позики), якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
      Відповідно до ст. ст.1046,1048 ЦК Україниза договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором.
      Згідно з ч. 1ст. 1049 ЦК Українипозичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
      Визначення поняття зобов'язання міститься у ч. 1ст. 509 ЦК України, відповідно до якої зобовязанняце правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
      Таке визначення розкриває сутність зобов'язання як правового зв'язку між двома суб'єктами (сторонами), відповідно до якого на одну сторону покладено обов'язок вчинити певну дію (певні дії) чи утриматись від її (їх) здійснення; іншій стороні зобов'язання надано право, що кореспондує обовязку першої. Обов'язками боржника та правами кредитора вичерпується зміст зобов'язання (ст. 510 ЦК України).
      Згідно з нормоюст. 526 ЦК Українизобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цьогоКодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
      Згідно зі ст.610,611 ЦК Українипорушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Це тягне за собою передбачені законом або договором правові наслідки, зокрема, припинення зобов*язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; зміна умов зобов'язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди.
      Враховуючи, що на час виникнення спірних правовідносин сторін , сума боргу не була сплачені, отже наявність кредитних зобовязань була чинною.
      Рішенням Корабельного районного суду м.Миколаєва від 14.03.2013 року (набуло законної сили 23.05.2013 року) визначена сума заборогованості за вищевказаним кредитним договором, більш того на час розгляду справи в суді Банком використане процедура позасудового стягнення на предмет іпотеки та задоволено забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття прав власності на предмет іпотеки. При цьому жодних даних , про вартість іпотечного майна та яким чином відбулося погашення ( повне або часткове) заборгованості за кредитним договором суду не надано .
      Відповідно до п. 3 глави 16 «Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України», нотаріус вчиняє виконавчі написи: якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем; за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років, а у відносинах між підприємствами, установами та організаціями - не більше одного року.
      Згідно зі статтею 87 Закону України «Про нотаріат» для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість. Перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів, встановлюється Кабінетом Міністрів України.
      Пунктом 1 Переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29 червня 1999 року № 1172, передбачено, що для одержання виконавчого напису подаються оригінал нотаріально посвідченої угоди та документи, що підтверджують безспірність заборгованості боржника та встановлюють прострочення виконання зобовязання.
      Та обставина, що на час вчинення виконавчого напису існував спір щодо розміру заборгованості за вищезазначеним кредитним договором, існувало рішення суду про стягнення заборгованості , в подальшому банк звернув стягнення на іпотечне майно в позасудовову порядку при наявності рішення суду про звернення стягнення на це ж майно, - спростовує висновок про безспірність заборгованості боржника.
      Така позиція повністю узгоджується з Правовою позицією Верховного Суду України у цивільній справі № 6-141цс14, та з Правовою позицією, яка висловлена Верховним Судом України в постанові від 4 березня 2015року у справі № 6-27цс15, що є відповідно до ст. 360-7 ЦПК України є обов'язковими для застосування судом першої інстанції при розгляді справ у подібних правовідносинах.
      Судам розяснено, що право стягувача, за захистом якого він звернувся до нотаріуса, повинно існувати на момент звернення. На момент звернення стягувача до нотаріуса із заявою про вчинення виконавчого напису повинна існувати й, крім того, також бути безспірною, заборгованість або інша відповідальність боржника перед стягувачем.При цьому, сам по собі факт подання стягувачем відповідних документів нотаріусу не свідчить про відсутність спору стосовно заборгованості.
      Верховий суд України вказав, що суд при вирішенні спору про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, не повинен обмежуватися лише перевіркою додержання нотаріусом формальних процедур і факту подання стягувачем документів на підтвердження безспірної заборгованості боржника згідно з Переліком документів.
      Для правильного застосування положень статей 87, 88 Закону України «Про нотаріат» у такому спорі суд повинен перевірити доводи боржника в повному обсязі й установити та зазначити в рішенні чи справді на момент вчинення нотаріусом виконавчого напису боржник мав безспірну заборгованість перед стягувачем, тобто чи існувала заборгованість взагалі, чи була заборгованість саме такого розміру, як зазначено у виконавчому написі, та чи не було невирішених по суті спорів щодо заборгованості або її розміру станом на час вчинення нотаріусом виконавчого напису.
      Поряд з цим, Суд зауважив, що законодавством не визначений виключний перелік обставин, які свідчать про наявність спору щодо заборгованості. Ці обставини встановлюються судом відповідно до загальних правил цивільного процесу за наслідками перевірки доводів боржника та оцінки наданих ним доказів (постанова ВСУ від 05.07.2017 у справі№ 6-887цс17).
      Таким чином суд вважає, що наведене є підставою для визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, через спростування висновку відповідача про безспірність заборгованості позичальника-боржника.
      На підставі ст. 88 ЦПК України у зв'язку з задоволенням позову підлягає стягненню на користь позивача і судові витрати з відповідача.
      Враховуючи наведене, оцінюючі зібрані по справі докази у їх сукупність, суд вважає, що позов обґрунтований і підлягає задоволенню.
      Керуючись ст. 10, 59, 60, 209, 212, 213, 215, 218 ЦПК України, суд
      ВИРІШИВ :
      Позов ОСОБА_1 задовольнити .
      Визнати таким , що не підлягає виконанню, виконавчий напис від 21 липня 2015 року реєстровий номер № 3734, вчинений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу ОСОБА_4, про стягнення грошових коштів у сумі 8 957 653,01 гривні з ОСОБА_1 , які є боргом за кредитним договором № 5МФ\2007 від 29.01.2007 року , укладеним між нею та ПАТ КБ Приватбанк.
      Стягнути на користь ОСОБА_1 з ПАТ «КБ ПриватБанк» 640 грн. судового збору.
      Рішення суду може бути оскаржено до апеляційного суду Миколаївської області шляхом подачі протягом 10 днів апеляційної скарги з дня його проголошення.
      Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку на подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.
      Суддя Гуденко О.А.
       
      http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/69703638
    • Автор: ANTIRAID
      ПОСТАНОВА
      ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
      11 жовтня 2017 року
      м. Київ
      Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України у складі:
      головуючого Гуменюка В.І.,
      суддів: Лященко Н.П., Охрімчук Л.І., Романюка Я.М.,
      Сімоненко В.М., 
      розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до Державного підприємства «Науково-дослідний виробничий агрокомбінат «Пуща-Водиця», ОСОБА_2, третя особа – Комунальне підприємство «Нивки Подільського району м. Києва», про визнання недійсним рішення та ордеру за заявою ОСОБА_1 на ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 13 липня 2016 року, 
      в с т а н о в и л а:
      У червні 2015 року ОСОБА_1 звернулася до суду з указаним позовом, обґрунтовуючи його тим, що на підставі спільного рішення адміністрації та профспілкового комітету Державного підприємства «Науково-дослідний виробничий агрокомбінат «Пуща-Водиця» (далі – ДП «НДВА «Пуща-Водиця») від 18 квітня 2011 року позивачці як директору однорічної сільськогосподарської школи видано ордер НОМЕР_1 на зайняття жилої площі розміром 11 кв. м у кімнаті НОМЕР_2 гуртожитку на АДРЕСА_1. Хоча з ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_1 не перебуває в трудових відносинах ДП «НДВА «Пуща-Водиця», але продовжує проживати та зареєстрована у вказаній кімнаті, і тому не може бути обмежена в праві користуватися зазначеним жилим приміщенням.
      Незважаючи на це, адміністрація та профспілковий комітет ДП «НДВА «Пуща-Водиця» прийняли спільне рішення, на підставі якого ОСОБА_2 було видано ордер на жилу площу в спірній кімнаті гуртожитку. 
      Подільський районний суд м. Києва рішенням від 16 жовтня 2015 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовив.
      Апеляційний суд м. Києва 22 грудня 2015 року скасував рішення Подільського районного суду м. Києва від 16 жовтня 2015 року і ухвалив нове, яким позов ОСОБА_1 задовольнив частково – визнав ордер від 25 листопада 2013 року НОМЕР_3, виданий ОСОБА_2 на підставі спільного рішення адміністрації та профспілкового комітету ДП «НДВА «Пуща-Водиця» від 22 листопада 2013 року, на жилу площу в гуртожитку на АДРЕСА_1 кімната НОМЕР_2, недійсним; у задоволенні інших позовних вимог відмовив.
      Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ ухвалою від 13 липня 2016 року рішення Апеляційного суду м. Києва від 22 грудня 2015 року скасував, рішення Подільського районного суду м. Києва від 16 жовтня 2015 року залишив у силі.
      У жовтні 2016 року до Верховного Суду України звернулася ОСОБА_1 із заявою про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 13 липня 2016 року, посилаючись на неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, а саме статей 58, 59 Житлового кодексу Української РСР (далі – ЖК Української РСР), пункту 10 Примірного положення про гуртожитки, затвердженого Постановою Ради Міністрів УРСР від 3 червня 1986 року № 208 (далі – Примірне положення) (чинного на час виникнення спірних правовідносин), що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах. На підтвердження своїх доводів заявниця послалася на ухвалу Верховного Суду України від 23 грудня 2009 року й ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 23 січня, 10 квітня та 31 липня 2013 року. У зв’язку з викладеним, ОСОБА_1 просить скасувати ухвалу суду касаційної інстанції і залишити в силі рішення суду апеляційної інстанції.
      Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши наведені в заяві доводи, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України вважає, що заява підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.
      Відповідно до статті 353 ЦПК України Верховний Суд України переглядає судові рішення у цивільних справах виключно з підстав і в порядку, встановлених цим Кодексом.
      За положенням пункту 1 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України (далі – ЦПК України) підставою для подання заяви про перегляд судових рішень у цивільних справах є неоднакове застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.
      На підставі статті 3604 ЦПК України Верховний Суд України скасовує судове рішення у справі, яке переглядається з підстави неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, якщо установить, що воно є незаконним.
      Суди встановили, що на підставі спільного рішення адміністрації та профспілкового комітету ДП «НДВА «Пуща-Водиця» від 18 квітня 2011 року ОСОБА_3 (після укладення шлюбу ОСОБА_1) як директорові однорічної сільськогосподарської школи було видано ордер НОМЕР_1 на жилу площу в гуртожитку розміром 11 кв. м за адресою: АДРЕСА_1 кімната НОМЕР_2. 
      ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_1 було звільнено з указаної посади за власним бажанням на підставі статті 38 Кодексу законів про працю України. Проте після припинення трудових відносин позивачка вказане жиле приміщення в гуртожитку не звільнила.
      На підставі розпорядження виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 3 жовтня 2012 року НОМЕР_4 «Про прийняття безоплатно житлового фонду, об’єктів соціальної сфери, зовнішніх інженерних мереж, відокремлених об’єктів комунального призначення та електролічильників від ДП НДВА «Пуща-Водиця» до комунальної власності територіальної громади міста Києва» та авізо від 30 листопада 2013 року НОМЕР_5 гуртожиток на АДРЕСА_1 було прийнято безоплатно до комунальної власності територіальної громади м. Києва та передано до сфери управління Подільської районної в м. Києві державної адміністрації на баланс Комунального підприємства «Дирекція з утримання та обслуговування житлового фонду Подільського району м. Києва».
      22 листопада 2013 року на спільному засіданні адміністрації та профспілкового комітету первинної профспілкової організації ДП «НДВА «Пуща-Водиця» розглянуто заяву ОСОБА_2, яка перебувала в трудових відносинах з ДП «НДВА «Пуща-Водиця», та вирішено питання про надання остатній ліжко-місця в кімнаті НОМЕР_2 в гуртожитку на АДРЕСА_1.
      На підставі вказаного рішення ОСОБА_2 видано ордер НОМЕР_3 на жилу площу в кімнаті НОМЕР_2 АДРЕСА_1.
      5 грудня 2013 року Подільський районний відділ Головного управління Державної міграційної служби України в м. Києві зареєстрував ОСОБА_2 за вказаною адресою, але в кімнаті вона не проживала, оскільки її займала ОСОБА_1. 
      Згідно з довідкою Комунального підприємства «Нивки» Подільського району міста Києва» від 21 листопада 2014 року НОМЕР_6 у кімнаті гуртожитку НОМЕР_2 АДРЕСА_1 зареєстровані та займають ліжко-місця ОСОБА_1 (з 2 червня 2011 року) та ОСОБА_2 (з 5 грудня 2013 року).
      Крім того, суди також встановили, що Подільський районний суд м. Києва заочним рішенням від 10 вересня 2013 року задовольнив частково позов ДП «НДВА «Пуща-Водиця» та виселив ОСОБА_1 з кімнати НОМЕР_2 відомчого гуртожитку на АДРЕСА_1 без надання іншого жилого приміщення. Разом з тим Апеляційний суд м. Києва ухвалою від 14 травня 2014 року на підставі заяви ДП «НДВА «Пуща-Водиця» про відмову від позову заочне рішення Подільського районного суду м. Києва від 10 вересня 2013 року скасував та провадження в справі закрив.
      Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновками якого погодився і суд касаційної інстанції, виходив з того, що позивачка не наділена правом на звернення до суду з цим позовом, оскільки її права не порушені. Крім того, правовідносини щодо користування жилою площею в гуртожитках врегульовані в главі 4 розділу ІІІ ЖК Української РСР, а стаття 58 ЖК Української РСР до цих правовідносин не застосовується. 
      Ухвалою Верховного Суду України від 23 грудня 2009 року, що надана заявником для порівняння, якою судові рішення судів попередніх інстанцій скасовано, а справу передано на новий розгляд, не містить правової позиції щодо спірних правовідносин та застосування норм матеріального права, а вказує на допущені судами попередніх інстанцій порушення норм процесуального права та необхідність їх усунення для правильного вирішення спору, а також нез’ясування судами належним чином фактичних обставин справи.
      Разом з тим, в ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 23 січня 2013 року, що надана заявницею для порівняння, вказано, що суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позову про визнання ордеру недійсним, виселення та вселення, оскільки всупереч вимогам житлового законодавства оспорюваний ордер було видано відповідачам на жиле приміщення, яке не було вільним; позивач та члени її сім’ї поселені на спірну житлову площу у гуртожитку на підставі спеціального ордера, який недійсним не визнавався; позивач, яка була зареєстрована у спірній кімнаті, у встановленому законом порядку не визнавалася такою, що втратила право користування жилим приміщенням та із спірного приміщення не виселялася.
      У наданій для порівняння ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 10 квітня 2013 року суд касаційної інстанції залишив без змін рішення суду апеляційної інстанції, який, ухвалюючи рішення в справі, виходив з того, що задовольняючи зустрічний позов у частині визнання недійсним ордеру, суд першої інстанції обґрунтовано виходив з того, що відповідач за зустрічним позовом отримав ордер на кімнату в гуртожитку, яка не була вільною. 
      Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ ухвалою від 31 липня 2013 року, що надана заявницею для порівняння, залишив без змін рішення суду апеляційної інстанції про визнання недійсним ордеру, оскільки ухвалюючи вказане рішення апеляційний суд виходив з того, що ордер позивачеві за зустрічним позовом було видано на кімнату у гуртожитку, якою вже користувалась сім’я позивача.
      Викладене свідчить, що наведені висновки суду касаційної інстанції про застосування судом положень житлового законодавства щодо підстав і порядку видачі та визнання недійсним ордеру на жилу площу в гуртожитку, покладені в основу судових рішень, які переглядаються, різняться з висновками, зробленими в указаних для прикладу й наданих для порівняння ухвалах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.
      Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції зазначених норм матеріального права, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України виходить з такого. 
      Згідно із частинами п’ятою та шостою статті 9 ЖК Української РСР ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом.
      Житлові права охороняються законом, за винятком випадків, коли вони здійснюються в суперечності з призначенням цих прав чи з порушенням прав інших громадян або прав державних і громадських організацій.
      Відповідно до частини першої статті 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом.
      У рішенні Конституційного Суду України від 25 грудня 1997 року № 9-зп вказано, що частину першу статті 55 Конституції України треба розуміти так, що кожному гарантується захист прав і свобод у судовому порядку. Суд не може відмовити у правосудді, якщо громадянин України, іноземець, особа без громадянства вважають, що їх права і свободи порушені або порушуються, створено або створюються перешкоди для їх реалізації або мають місце інші ущемлення прав та свобод. 
      На розширення вказаного положення Конституції України в частині першій статті 3 ЦПК України закріплено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
      Відповідно до вимог статті 128 ЖК Української РСР жила площа в гуртожитку надається за спільним рішенням адміністрації підприємства, установи, організації чи органу кооперативної або іншої громадської організації та відповідного профспілкового комітету. 
      Стаття 129 ЖК Української РСР передбачає, що на підставі рішення про надання жилої площі в гуртожитку адміністрація підприємства, установи, організації видає громадянинові спеціальний ордер, який є єдиною підставою для вселення на надану жилу площу.
      У пункті 10 Примірного положення (чинного на час виникнення спірних правовідносин) передбачено, що на підставі рішення про надання жилої площі в гуртожитку адміністрація підприємства, установи, організації видає громадянинові спеціальний ордер (додаток), який є єдиною підставою для вселення на надану жилу площу. Ордер може бути виданий лише на вільну жилу площу. 
      Отже, ордер на жилу площу в гуртожитку може бути видано лише на вільну жилу площу за спільним рішенням адміністрації та відповідного профспілкового комітету підприємства, установи, організації, і цей ордер є єдиною підставою для вселення в жиле приміщення.
      При цьому, у статті 59 ЖК Української РСР визначено підстави і порядок визнання ордера на жиле приміщення недійсним, які слід застосовувати й до правовідносин щодо користування гуртожитками. Так, ордер на жиле приміщення може бути визнано недійсним у судовому порядку, у випадках подання громадянами не відповідаючих дійсності відомостей про потребу в поліпшенні житлових умов, порушення прав інших громадян або організацій на зазначене в ордері жиле приміщення, неправомірних дій службових осіб при вирішенні питання про надання жилого приміщення, а також в інших випадках порушення порядку і умов надання жилих приміщень. 
      Таким чином, суди першої та касаційної інстанцій, ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позову, помилково виходили з того, що позивачка не має права на звернення до суду за захистом з указаним позовом. 
      Разом з тим, ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову, суд апеляційної неправильно застосував статтю 58 ЖК Української РСР до правовідносин щодо користування жилою площею в гуртожитках. 
      Крім того, ухвалюючи рішення у справі, апеляційний суд не звернув увагу та не надав належної оцінки тому, чи мало право 22 листопада 2013 року ДП «НДВА «Пуща-Водиця» вирішувати питання про надання ОСОБА_2 ліжко-місця в кімнаті НОМЕР_2 в гуртожитку на АДРЕСА_1, адже на підставі розпорядження виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 3 жовтня 2012 року НОМЕР_4 указаний гуртожиток було прийнято до комунальної власності територіальної громади м. Києва та передано до сфери управління Подільської районної в м. Києві державної адміністрації. 
      Загальними вимогами процесуального права, закріпленими у статтях 57–60, 131–132, 137, 177, 179, 185, 194, 212–215 ЦПК України, визначено обов’язковість встановлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, розрахунків, з яких суд виходив при вирішенні позовів, що стосуються, зокрема, грошових вимог (дослідження обґрунтованості, правильності розрахунку, наявності доказів, що їх підтверджують).
      Без виконання цих процесуальних дій ухвалити законне й обґрунтоване рішення в справі неможливо.
      Водночас відповідно до статті 353 ЦПК України Верховний Суд України переглядає судові рішення у цивільних справах виключно з підстав і в порядку, встановлених цим Кодексом. Згідно із частиною першою статті 3602 ЦПК України справи розглядаються Верховним Судом України за правилами, встановленими главами 2 і 3 розділу V цього Кодексу, а тому Верховний Суд України не може встановлювати обставини справи, збирати й перевіряти докази та надавати їм оцінку.
      Відсутність процесуальної можливості з’ясувати дійсні обставини справи перешкоджає Верховному Суду України ухвалити нове судове рішення, а тому справу слід передати на розгляд до суду апеляційної інстанції згідно з підпунктом «а» пункту 1 частини другої статті 3604 ЦПК України.
      Керуючись статтями 355, 3603, 3604 ЦПК України, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України 
      п о с т а н о в и л а:
      Заяву ОСОБА_1 задовольнити частково.
      Рішення Апеляційного суду м. Києва від 22 грудня 2015 року, ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 13 липня 2016 року скасувати, справу передати на розгляд до суду апеляційної інстанції.
      Постанова Верховного Суду України є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 3 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України.
      Головуючий В.І. Гуменюк
      Судді: Н.П. Лященко
      Л.І. Охрімчук
      Я.М. Романюк
      В. М. Сімоненко
      ПРАВОВИЙ ВИСНОВОК 
      у справі за № 6-2556цс16 
      Згідно із частинами п’ятою та шостою статті 9 ЖК Української РСР ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом.
      Житлові права охороняються законом, за винятком випадків, коли вони здійснюються в суперечності з призначенням цих прав чи з порушенням прав інших громадян або прав державних і громадських організацій.
      Відповідно до частини першої статті 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом.
      У рішенні Конституційного Суду України від 25 грудня 1997 року № 9-зп вказано, що частину першу статті 55 Конституції України треба розуміти так, що кожному гарантується захист прав і свобод у судовому порядку. Суд не може відмовити у правосудді, якщо громадянин України, іноземець, особа без громадянства вважають, що їх права і свободи порушені або порушуються, створено або створюються перешкоди для їх реалізації або мають місце інші ущемлення прав та свобод. 
      На розширення вказаного положення Конституції України в частині першій статті 3 ЦПК України закріплено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
      Відповідно до вимог статті 128 ЖК Української РСР жила площа в гуртожитку надається за спільним рішенням адміністрації підприємства, установи, організації чи органу кооперативної або іншої громадської організації та відповідного профспілкового комітету. 
      Стаття 129 ЖК Української РСР передбачає, що на підставі рішення про надання жилої площі в гуртожитку адміністрація підприємства, установи, організації видає громадянинові спеціальний ордер, який є єдиною підставою для вселення на надану жилу площу.
      У пункті 10 Примірного положення (чинного на час виникнення спірних правовідносин) передбачено, що на підставі рішення про надання жилої площі в гуртожитку адміністрація підприємства, установи, організації видає громадянинові спеціальний ордер (додаток), який є єдиною підставою для вселення на надану жилу площу. Ордер може бути виданий лише на вільну жилу площу. 
      Отже, ордер на жилу площу в гуртожитку може бути видано лише на вільну жилу площу за спільним рішенням адміністрації та відповідного профспілкового комітету підприємства, установи, організації, і цей ордер є єдиною підставою для вселення в жиле приміщення.
      При цьому, у статті 59 ЖК Української РСР визначено підстави і порядок визнання ордера на жиле приміщення недійсним, які слід застосовувати й до правовідносин щодо користування гуртожитками. Так, ордер на жиле приміщення може бути визнано недійсним у судовому порядку, у випадках подання громадянами не відповідаючих дійсності відомостей про потребу в поліпшенні житлових умов, порушення прав інших громадян або організацій на зазначене в ордері жиле приміщення, неправомірних дій службових осіб при вирішенні питання про надання жилого приміщення, а також в інших випадках порушення порядку і умов надання жилих приміщень. 
      Суддя Верховного Суду України В.І. Гуменюк 
      Постанова від 11 жовтня 2017 року № 6-2556цс16
      http://www.scourt.gov.ua/clients/vsu/vsu.nsf/(documents)/B819345C68FCE739C22581CA00597558
    • Автор: ANTIRAID
      ПОСТАНОВА
      ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
      16 серпня 2017 року
      м. Київ
      Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України у складі:
      головуючого Сімоненко В.М.,
      суддів: Гуменюка В.І., Лященко Н.П., Охрімчук Л.І.,
      Романюка Я.М., 
      розглянувши в судовому засіданні справу за позовом Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Надра» до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки та виселення за заявою ОСОБА_1, подану представником ОСОБА_2, про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 24 жовтня 2016 року, 
      в с т а н о в и л а :
      У березні 2014 року Публічне акціонерне товариство «Комерційний банк «Надра» (далі - ПАТ «КБ «Надра») звернулося до суду із зазначеним позовом, обґрунтовуючи свої вимоги тим, що у зв’язку з неналежним виконанням позичальником умов кредитного договору, ухваленням рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 21 червня 2011 року про стягнення з відповідача заборгованості за кредитним договором, яке відповідач не виконав у повному обсязі, позивач має право в рахунок погашення заборгованості звернути стягнення на предмет іпотеки шляхом надання ПАТ «КБ «Надра» права укласти договір купівлі-продажу з будь-якими особами за ціною, визначеною на підставі оцінки майна суб'єктом оціночної діяльності, на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на час укладення правочину щодо відчуження вищевказаного предмета іпотеки, та направити кошти, отримані від реалізації предмету іпотека, на погашення заборгованості за кредитним договором.
      Рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 4 грудня 2015 року у позові відмовлено. 
      Рішенням Апеляційного суду м. Києва від 13 квітня 2016 року рішення Дарницького районного суду м. Києва від 4 грудня 2015 року скасовано та ухвалено нове рішення про часткове задоволення позову: звернуто стягнення на предмет іпотеки - квартиру НОМЕР_1 АДРЕСА_1, загальною площею 108, 20 кв. м, яка належить на праві власності ОСОБА_1, шляхом надання ПАТ «КБ «Надра» права укласти договір купівлі-продажу з будь-якими особами за ціною 1 млн 311 тис. 100 грн; кошти, отримані від реалізації предмета іпотеки, направити на погашення заборгованості за кредитним договором від 10 липня 2008 року перед ПАТ «КБ «Надра», що станом на 23 січня 2014 року складала 403 тис. 639 доларів США 67 центів, що в еквіваленті становило 3 млн 226 тис. 291 грн 88 коп.; на час реалізації вищевказаного майна передано його в управління ПАТ «КБ «Надра»; надано ПАТ «КБ «Надра» право на: отримання дублікатів правоустановчих документів у нотаріусів та в будь-яких інших органах державної влади, місцевого самоврядування та в будь-яких установах незалежно від форм власності; отримання витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно на це нерухоме майно в Реєстраційній службі Головного управління юстиції у м. Києві, всіх підпорядкованих структурних підрозділах або у інших органах, які будуть здійснювати функції з реєстрації речових прав на нерухоме майно; отримання довідки та документів, необхідних для укладення та нотаріального посвідчення договору купівлі-продажу; виселено ОСОБА_1 з квартири НОМЕР_1 АДРЕСА_1 без надання іншого житлового приміщення. У задоволенні решти позову відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.
      Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 24 жовтня 2016 року рішення Апеляційного суду м. Києва від 13 квітня 2016 року залишено без змін. 
      У поданій до Верховного Суду заяві про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 24 жовтня 2016 року заявник порушує питання про скасування постановлених у справі рішення суду апеляційної інстанції й ухвали суду касаційної інстанції та залишення в силі рішення суду першої інстанції з передбачених пунктами 1, 4 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України (далі – ЦПК України) підстав неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах; невідповідності судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права, а саме частини шостої статті 38 та статті 39 Закону України «Про іпотеку» щодо визначення ціни іпотечного майна. Інших підстав перегляду у заяві не зазначено.
      На підтвердження підстави подання заяви про перегляд судових рішень заявник посилається на ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 27 квітня, 18 травня та дві ухвали від 13 липня 2016 року, а також на постанови Верховного Суду України від 23 грудня 2015 року, 8 червня, 5 жовтня, та дві постанови від 2 листопада 2016 року.
      Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши наведені в заяві доводи, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України дійшла висновку, що заява не підлягає задоволенню.
      Відповідно до статті 353 ЦПК України Верховний Суд України переглядає судові рішення у цивільних справах виключно з підстав і в порядку, встановлених цим Кодексом.
      Згідно з пунктами 1, 4 частини першої статті 355 ЦПК України заява про перегляд судових рішень у цивільних справах може бути подана з підстав неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах; невідповідності судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права.
      Під час розгляду справи суди установили таке.
      10 липня 2008 року між ПАТ «КБ «Надра» і ОСОБА_1 було укладено кредитний договір, відповідно до умов якого банк зобов'язався надати позичальнику кредит у сумі 206 тис. 593 долари США 20 центів, а останній зобов'язався повернути наданий кредит і сплатити проценти за користування у сумі, строки та на умовах, що передбачені кредитним договором.
      З метою забезпечення виконання зобов'язань за вищевказаним договором між сторонами того ж дня було укладено договір іпотеки, відповідно до якого відповідач передав в іпотеку банку квартиру НОМЕР_1 АДРЕСА_1, загальною площею 108, 20 кв. м, що належить ОСОБА_1 на праві власності на підставі договору купівлі-продажу від 10 липня 2008 року.
      У зв’язку з неналежним виконанням узятих на себе за кредитним договором зобов’язань у ОСОБА_1 станом на 23 січня 2014 року утворилась заборгованість у розмірі 403 тис. 639 доларів США 67 центів.
      Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 21 червня 2011 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 18 липня 2012 року, стягнуто солідарно з відповідачів ОСОБА_1 та ОСОБА_3 на користь ПАТ «КБ «Надра» заборгованість за кредитним договором у сумі 2 млн 253 тис. 594 грн 49 коп. Рішення суду відповідачі не виконали. 
      15 квітня 2014 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу вчинено виконавчий напис про звернення стягнення на квартиру НОМЕР_1 АДРЕСА_1, та на підставі виконавчого напису відкрито виконавче провадження. 
      Зазначений виконавчий напис нотаріуса повернуто на підставі пункту 1 Закону України від 3 червня 2014 року № 1304-VII «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів у іноземній валюті». 
      Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що позивач не надав суду оригінал іпотечного договору, що позбавляло суд можливості зробити висновки про фактичні права та обов’язки сторін правовідносин.
      Скасовуючи рішення суду першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги про звернення стягнення на предмет іпотеки та виселення відповідача суд відповідно до положень статті 39 Закону України «Про іпотеку» визначив ціну іпотечного майна у розмірі 1 млн 311 тис. 100 грн, зазначивши, що сторони доказів іншої вартості предмета іпотеки на час розгляду справи не надали. При цьому суд апеляційної інстанції відмовив у виселенні інших осіб, які проживають в іпотечній квартирі, та рішення суду в частині задоволення позову визнав таким, що не підлягає виконанню на час дії Закону України від 3 червня 2014 року № 1304-VII «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів у іноземній валюті».
      З такими висновками погодився й суд касаційної інстанції.
      У наданих для порівняння ухвалах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 27 квітня, 18 травня та 13 липня 2016 року, постановах Верховного суду України від 8 червня 2016 року у справі № 6-1239цс16, від 5 жовтня 2016 року у справі № 6-1582цс16, від 2 листопада 2016 року у справах № 6-1907цс16 та № 6-1923цс16 суди, з огляду на те, що при прийняття рішень суди не зазначили ціну предмета іпотеки саме у грошовому еквіваленті, скасували судові рішення та направили справи на новий судовий розгляд для визначення ціни у порядку частини шостої статті 38 Закону України «Про іпотеку», за якою ціна продажу предмета іпотеки встановлюється за згодою між іпотекодавцем і іпотекодержателем або на підставі оцінки майна суб'єктом оціночної діяльності на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, а в разі невиконання цієї умови іпотекодержатель несе відповідальність перед іншими особами згідно з пріоритетом та розміром їх зареєстрованих прав чи вимог та перед іпотекодавцем в останню чергу за відшкодування різниці між ціною продажу предмета іпотеки та звичайною ціною на нього.
      Відтак, ураховуючи що у судових рішеннях, про перегляд яких подано заяву, суди зазначили ціну предмета іпотеки саме у грошовому еквіваленті, підстав вважати, що судами по-різному застосовані норми матеріального права або що висновки судів у цій частині не відповідають правовим висновкам, викладеним у постановах Верховного Суду України щодо зазначення ціни предмета іпотеки у грошовому еквіваленті, немає.
      У наданій на порівняння ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 13 липня 2016 року суд касаційної інстанції погодився з висновками судів попередніх інстанцій про звернення стягнення на предмет іпотеки у межах вартості отриманого спадкоємцями померлого боржника спадкового майна, загальною ринковою вартістю 5 тис 445 грн.
      Зазначена ухвала також не може бути прикладом неоднакового застосування судами норм матеріального права у зв’язку з встановленням судами різних фактичних обставин справи та інших правовідносин, зокрема спадкових.
      Постанова Верховного суду України від 23 грудня 2015 року у справі № 6-1205цс15 також не може слугувати прикладом невідповідності висновків суду правовим висновкам викладеним у постанові Верховного Суду України, оскільки правова позиція щодо зазначення у рішенні суду початкової ціни предмету іпотеки на рівні не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної суб’єктом оціночної діяльності незалежним експертом на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій у наступному була Верховним Судом України змінена (справи № 6-1923цс16, № 6-1907цс16). Зазначення про помилковість висновку про визначення початкової ціни продажу предмета іпотеки з огляду на зазначену в іпотечному договорі від 11 березня 2008 року оціночну вартість предмета іпотеки не є правовою позицією Верховного Суду України.
      Отже, обставини, які були підставою для перегляду судових рішень у цій справі, не підтвердились, а тому у задоволенні заяви слід відмовити.
      Керуючись пунктами 1, 4 частини першої статті 355, статтями 3603, 3605 ЦПК України, Cудова палата у цивільних справах Верховного Суду України. 
      п о с т а н о в и л а :
      У задоволенні заяви ОСОБА_1, поданої представником ОСОБА_2, про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 24 жовтня 2016 року відмовити.
      Постанова є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 2 частини першої статті 355 ЦПК України.
      Головуючий В.М. Сімоненко
      Судді:
      В.І. Гуменюк
      Н.П. Лященко
      Л.І. Охрімчук 
      Я.М. Романюк
       
      Постанова від 16 серпня 2017 року № 6-190цс17
      http://www.scourt.gov.ua/clients/vsu/vsu.nsf/(documents)/2B4DE424B87AF460C22581CC005E2BA8