Obelix

Добровольное исполнение решения суда о взыскании ипотеки.

Recommended Posts

Возник вопрос, по поводу которого хочу услышать глас коллективного сознательного.

Есть решение суда, которое звучит так:

Цитата

Звернути стягнення на користь Публічного акціонерного товариства БАНК на предмет іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів на земельну ділянку площею ХХХХ га кадастровий номер ХХХХХ , цільове призначення - будівництво та обслуговування житлового будинку і господарських будівель і споруд , яка знаходиться за адресою ХХХХХ , та належить на праві приватної власності ХХХ згідно державного акту на право власності на земельну ділянку серії ХХХ з початковою ціною 100 грн.

Решение уже как два года в силе, а Банк не торопится ... Ни получать ИЛ, ни начинать ИП,...  Т.е. не заинтересован в исполнении решения суда. Возможно потому, что он получил не  совсемто решение, которое хотел. Возможно, ВА в банке уже не имеет инициативы в плане работы с должниками.

Но если есть решение суда, оно обязательно к исполнению в добровольном порядке, и уж если не исполняется в доьровольном порядке, должно б быть исполнено в принудительном порядке.

 Т.е. оно обязательно как для истца, так и для ответчика.

И вот должник хочет в добровольном порядке продать имущество с публичных торгов и исполнить решение суда.

Кто сталкивался с подобным в практике, или может есть какие мысли...?

ЗЫ - СЕТАМ площадка для принудительно реализации, для добровольной есть и другие площадки проведения публичных торгов.

ЗЗЫ - Банк не проявляет инициативы и любое обращение к Банку вызывает приступ коррупционных спазмов у сотрудников.

 

Share this post


Link to post
Share on other sites
40 минут назад, Obelix сказал:

Решение уже как два года в силе, а Банк не торопится ... Ни получать ИЛ, ни начинать ИП

Наверное уже всё, пропустили срок на принудительное исполнение, это ещё год был наверное по старому ЗУпроВП раз два года в силе уже... Они уже просто не могут его исполнить...

Share this post


Link to post
Share on other sites

Ну так это не отменяет возможности добровольного исполнения )

Решение в силе и обязательно сторонами к исполнению. Вот как!

ЗЫ - с этим решением была история.

Банк подал иск в суд в 2010г и получил решение на взыскание млн грн. Открыл ИП и нихера не взыскалось.

В 2014 г банк подал иск на продажу через публичные торги за 100 грн.... А позже исправил иск на получение права собственности по цене 100 грн.

Первая инстанция отказала в полном обьеме (но не по срокам ИД)

Апеляха в 2015. снесла решение и сказала Продать через торги за 100 грн. Банк охуел от такого и пропустил сроки на кас. обжалование. А продавать через торги не хотел и не мог, т.к. СЕТАМ не торговал землей. Тогда банк написал заяву об исправлении описки, и в самой главной части решения просил исправить с "продать за 100 грн" на "признать право собственности за 100 грн" .

Темной осенней ночью 2015г, под покровом ночи, при свете лунных отблесков 30 серебренников,  сумрачный гений помощника судьи вывел на бумаге - "Исправить описку с "продать " на "признать". При этом ессно стороны не вызывались и копии ухвал не направлялись стороне должника.

Через полгода, под лучами весеннего солнца, все тайное стало явным и ухвала об исправлении описок была обжалована в ВССУ.

На заседании ВССУ ДимДимыч грозно сказал снести нахер все, решения оба гамно, не учтен срок ИД, за сим вернуть все в первую на повторное. Но в тексте постановы ВССУ было чуть другое - снести описку, так как это не описка, а изменение сути решения ))

Вот в августе, после самоотвода судьи, другая коллегия написала, что мол "коллега был пьян,  винюсь, исправляюсь, таки "продать с торгов за 100 грн"

Так вот, как человеку добровольно исполнить решение суда, и продать свое майно с публичных торгов за 100 грн не особо тревожа при этом банк. Все таки это дело сугубо добровольное...

 

 

  • Like 1

Share this post


Link to post
Share on other sites
53 минуты назад, Obelix сказал:

Ну так это не отменяет возможности добровольного исполнения )

Решение в силе и обязательно сторонами к исполнению. Вот как!

ЗЫ - с этим решением была история.

Банк подал иск в суд в 2010г и получил решение на взыскание млн грн. Открыл ИП и нихера не взыскалось.

В 2014 г банк подал иск на продажу через публичные торги за 100 грн.... А позже исправил иск на получение права собственности по цене 100 грн.

Первая инстанция отказала в полном обьеме (но не по срокам ИД)

Апеляха в 2015. снесла решение и сказала Продать через торги за 100 грн. Банк охуел от такого и пропустил сроки на кас. обжалование. А продавать через торги не хотел и не мог, т.к. СЕТАМ не торговал землей. Тогда банк написал заяву об исправлении описки, и в самой главной части решения просил исправить с "продать за 100 грн" на "признать право собственности за 100 грн" .

Темной осенней ночью 2015г, под покровом ночи, при свете лунных отблесков 30 серебренников,  сумрачный гений помощника судьи вывел на бумаге - "Исправить описку с "продать " на "признать". При этом ессно стороны не вызывались и копии ухвал не направлялись стороне должника.

Через полгода, под лучами весеннего солнца, все тайное стало явным и ухвала об исправлении описок была обжалована в ВССУ.

На заседании ВССУ ДимДимыч грозно сказал снести нахер все, решения оба гамно, не учтен срок ИД, за сим вернуть все в первую на повторное. Но в тексте постановы ВССУ было чуть другое - снести описку, так как это не описка, а изменение сути решения ))

Вот в августе, после самоотвода судьи, другая коллегия написала, что мол "коллега был пьян,  винюсь, исправляюсь, таки "продать с торгов за 100 грн"

Так вот, как человеку добровольно исполнить решение суда, и продать свое майно с публичных торгов за 100 грн не особо тревожа при этом банк. Все таки это дело сугубо добровольное...

Загадочная история...))

Share this post


Link to post
Share on other sites
4 часа назад, Bolt сказал:

Загадочная история...))

Вы песен хотели? Их есть у меня ! (с)

Share this post


Link to post
Share on other sites
20 минут назад, Obelix сказал:

Вы песен хотели? Их есть у меня ! (с)

Да уж песня, что надо...))

Share this post


Link to post
Share on other sites
8 часов назад, Obelix сказал:

Возник вопрос, по поводу которого хочу услышать глас коллективного сознательного.

Есть решение суда, которое звучит так:

Решение уже как два года в силе, а Банк не торопится ... Ни получать ИЛ, ни начинать ИП,...  Т.е. не заинтересован в исполнении решения суда. Возможно потому, что он получил не  совсемто решение, которое хотел. Возможно, ВА в банке уже не имеет инициативы в плане работы с должниками.

Но если есть решение суда, оно обязательно к исполнению в добровольном порядке, и уж если не исполняется в доьровольном порядке, должно б быть исполнено в принудительном порядке.

 Т.е. оно обязательно как для истца, так и для ответчика.

И вот должник хочет в добровольном порядке продать имущество с публичных торгов и исполнить решение суда.

Кто сталкивался с подобным в практике, или может есть какие мысли...?

ЗЫ - СЕТАМ площадка для принудительно реализации, для добровольной есть и другие площадки проведения публичных торгов.

ЗЗЫ - Банк не проявляет инициативы и любое обращение к Банку вызывает приступ коррупционных спазмов у сотрудников.

 

У лица в интересах которого суд принял решение возникает право на реализацию удовлетворенных судом требований/решения. У лица не в интересах которого суд вынес решение возникает обязанность исполнить решение суда.

В данном случае решением предусмотрена реализация путем проведения прилюдных торгов, т.е. добровольная реализация решения, судом не предусмотрена.

В данном случае банк может воспользоваться своим правом, но так же может и не воспользоваться.

Share this post


Link to post
Share on other sites
1 час назад, babaika сказал:

 

В данном случае решением предусмотрена реализация путем проведения прилюдных торгов, т.е. добровольная реализация решения, судом не предусмотрена.

В данном случае банк может воспользоваться своим правом, но так же может и не воспользоваться.

Т.е. вы считаете, что исполнение данного решения суда может быть только принудительным?   добровольного исполнения невозможно?

В решения нет формулировок - "Надати банку прово на примусове стягнення шляхом проведення прилюдних торгів у порядку виконачого провадження"

Я процитировал суть решения из реестра, убрав личные данные.

Оно звучит так:

Звернути стягнення на користь Публічного акціонерного товариства БАНК ХХХ на предмет іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів на земельну ділянку

Почему нельзя исполнить такое решение добровольно, и добровольно продать майно с прилюдних торгів, мне не ясно )

Можно ли привести в качестве аргументов о не возможности добровольного исполнения, ссылки на НПА а не только свое личное мнение ? Ваше мнение тоже учитывается.

Share this post


Link to post
Share on other sites
34 минуты назад, Obelix сказал:

Т.е. вы считаете, что исполнение данного решения суда может быть только принудительным?   добровольного исполнения невозможно?

В решения нет формулировок - "Надати банку прово на примусове стягнення шляхо проведення прилудних торгів у порядку виконачого провадження"

Я процитировал суть решения из реестра, убрав личные данные.

Оно звучит так:

Звернути стягнення на користь Публічного акціонерного товариства БАНК ХХХ на предмет іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів на земельну ділянку

Почему нельзя исполнить такое решение добровольно, мне не ясно )

В решении указан способ исполнения : обратить взыскание в пользу банка  путем проведения публичных торгов. Обратить взыскание это указание исполнительной службе. Если бы в решении было указано, например так : реализовать имущество такое то или реализовать имущество путем проведения публичных торгов, то тогда есть возможность добровольно заключить договор с организатором торгов и так далее. Но в таком случае выпадает из цепочки банк. 

Ключевое - обратить взыскание.

Опять же, это ипотека. Ипотека либо по добровольному согласию между сторонами реализуется , либо подлежит взысканию. Организатор торгов без согласия ипотекодержателя не заключит договор.

Share this post


Link to post
Share on other sites
Цитата

обратить взыскание в пользу банка  путем проведения публичных торгов. Обратить взыскание это указание исполнительной службе.

Вот не написано - Банку сидеть как мышь под веником, а "ДВС - звернути стягнення на майно" 

Нет в решении упоминаний ДВС, это все домыслы и попытка дописать в решение то, чего там нет )

Далее...ну так мы можем подать клопотання про розьяснення рішення суду, где спросить, означает ли решение суда - продати майно ХХХ на користь банку на прилюдних торгах? 

Фигли, с нас станется )) 

А вот с насчет согласия ипотекодержателя - это верно. 

Но было бы совсем хорошо реализовть майно без согласия ипотекодержателя, продав с торгов и перечислив сумму поебдителем на пользу банка, благо сумма старта указана в решении конкретно.

Share this post


Link to post
Share on other sites
57 минут назад, Obelix сказал:

Почему нельзя исполнить такое решение добровольно, и добровольно продать майно с прилюдних торгів, мне не ясно )

Можно ли привести в качестве аргументов о не возможности добровольного исполнения, ссылки на НПА а не только свое личное мнение ?

9 минут назад, Obelix сказал:

Нет в решении упоминаний ДВС, это все домыслы и попытка дописать в решение то, чего там нет )

Надеюсь этого будет достаточно для общего понимания))

Стаття 10. Заходи примусового виконання рішень 

1. Заходами примусового виконання рішень є: 

1) звернення стягнення на кошти, цінні папери, інше майно (майнові права), корпоративні права, майнові права інтелектуальної власності, об’єкти інтелектуальної, творчої діяльності, інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб, або боржник володіє ними спільно з іншими особами;

http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/1404-19

 

Share this post


Link to post
Share on other sites
12 часов назад, babaika сказал:

Надеюсь этого будет достаточно для общего понимания))

Стаття 10. Заходи примусового виконання рішень 

1. Заходами примусового виконання рішень є: 

1) звернення стягнення на кошти, цінні папери, інше майно (майнові права),

 

Цитата

 

Стаття 14. Обов'язковість судових рішень

1. Судові рішення, що набрали законної сили, обов'язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.

2. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом.

3. Обов'язковість судового рішення не позбавляє осіб, які не брали участі у справі, можливості звернутися до суду, якщо ухваленим судовим рішенням порушуються їхні права, свободи чи інтереси

 

 

А как же это? (старая редакция ЦПК, бывшая актуальной в то время).

Банк просил просил, получил решение суда и не хочет его исполнять. Но в добровольном порядке, ни в принудительном.

Должник что же, лишен возможности в добровольном порядке исполнить решение суда? Имхо это не верно и ущемляет его права )

ЗЫ - я понимаю все ваши контраргументы, но отсутствие возможности добровольно исполнить решение суда это нонсенс. 

Share this post


Link to post
Share on other sites
27 минут назад, Obelix сказал:

 

ЗЫ - я понимаю все ваши контраргументы, но отсутствие возможности добровольно исполнить решение суда это нонсенс. 

Далеко не все решения дают возможность добровольного исполнения.

Share this post


Link to post
Share on other sites
40 минут назад, Obelix сказал:

Банк просил просил, получил решение суда и не хочет его исполнять. Но в добровольном порядке, ни в принудительном.

Я уже выше говорил, что банк это сторона в пользу которой было вынесено решение. У банка в данном случае возникает право, но не обязанность.

Банк имеет право на основании решения получить исполнительный документ и с ним обратиться в исполнительную службу для дальнейшего исполнения решения. Но банк по каким то причинам не желает этого делать. Это его право.

Должник в данном случае обязан не препятствовать банку реализовать свое право (уничтожить, привести в негодность и так далее предмет ипотеки). Таким образом должник исполняет решение суда о взыскании ипотеки. Либо договариваться с банком и реализовать предмет ипотеки на взаимных договоренностях.

Share this post


Link to post
Share on other sites

В общем, подводя итог, можно прийти к выводу, что  самое верное направление это получить текст разьяснения решения суда, с формулировкой которая не оставляет места для двуякого толкования и дает возможность должнику в добровольном порядке реализовать имущество на публичных торгах.

  • Like 2

Share this post


Link to post
Share on other sites
18 минут назад, Obelix сказал:

В общем, подводя итог, можно прийти к выводу, что  самое верное направление это получить текст разьяснения решения суда, с формулировкой которая не оставляет места для двуякого толкования и дает возможность должнику в добровольном порядке реализовать имущество на публичных торгах.

Да думаю тоже так, что тут надо разъяснение получать и если, что не так то его обжаловать потом...

  • Like 1

Share this post


Link to post
Share on other sites
22 часа назад, Obelix сказал:

В общем, подводя итог, можно прийти к выводу, что  самое верное направление это получить текст разьяснения решения суда, с формулировкой которая не оставляет места для двуякого толкования и дает возможность должнику в добровольном порядке реализовать имущество на публичных торгах.

Вы думаете суд будет разъяснять решение которым конкретно определен порядок выполнения? Очень сомневаюсь.

Share this post


Link to post
Share on other sites
10 часов назад, babaika сказал:

Вы думаете суд будет разъяснять решение которым конкретно определен порядок выполнения? Очень сомневаюсь.

Это не стоит ни копейки, но можно выкрутить гешефт. Хуже не будет ))

  • Like 2

Share this post


Link to post
Share on other sites
1 минуту назад, Obelix сказал:

Это не стоит ни копейки, но можно выкрутить гешефт. Хуже не будет ))

Конечно пробовать надо... Не будет разъяснять, то в апелляцию...

Share this post


Link to post
Share on other sites
2 минуты назад, Bolt сказал:

Конечно пробовать надо... Не будет разъяснять, то в апелляцию...

Не будут брать - отключим газ! (с)

kak-SMM-agentstvo-INGATE-%E2%80%9Cuderji

  • Like 2

Share this post


Link to post
Share on other sites

Стаття 353. Ухвали, на які можуть бути подані скарги окремо від рішення суду

1. Окремо від рішення суду можуть бути оскаржені в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції щодо:

21) роз’яснення або відмови у роз’ясненні судового рішення;

  • Like 1

Share this post


Link to post
Share on other sites
1 час назад, Obelix сказал:

Это не стоит ни копейки, но можно выкрутить гешефт. Хуже не будет ))

Попробуйте, с чем черт не шутит)))

Share this post


Link to post
Share on other sites

Читал статью об основаниях снятия ареста с имущества, наложенного держ. виконавцем,  и вот вывод:

"ніщо не перешкоджає боржнику добровільно виконати рішення суду, що є його обов’язком згідно з вимогами ст. 129 (129-1) Конституції, після чого арешт з майна може бути знято відповідно до закону". Может использовать норму прямого действия ? Понимаю, что там есть свои особенности - при уже открытом ВП...

 

Share this post


Link to post
Share on other sites
On 2/7/2018 at 1:18 PM, Obelix said:

В общем, подводя итог, можно прийти к выводу, что  самое верное направление это получить текст разьяснения решения суда, с формулировкой которая не оставляет места для двуякого толкования и дает возможность должнику в добровольном порядке реализовать имущество на публичных торгах.

А вернуть кредит, это слабо!?

 

Share this post


Link to post
Share on other sites

Join the conversation

You can post now and register later. If you have an account, sign in now to post with your account.

Guest
Reply to this topic...

×   Pasted as rich text.   Paste as plain text instead

  Only 75 emoji are allowed.

×   Your link has been automatically embedded.   Display as a link instead

×   Your previous content has been restored.   Clear editor

×   You cannot paste images directly. Upload or insert images from URL.

Loading...

  • Пользователи

  • Similar Content

    • By ANTIRAID
      Державний герб України
      Справа № 465/1648/19
      Головуючий у 1 інстанції: Кузь В.Я.
      Провадження № 22-ц/811/1610/19
      Доповідач в 2-й інстанції: Курій Н.М.
      Категорія: 81
      ПОСТАНОВА
      ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
      23 липня 2019 року Львівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
       головуючої - Курій Н.М.,
       суддів: Шеремети Н.О., Цяцяка Р.П.,
       за секретаря - Матяш С.І.,
      з участю представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 , представника ТОВ «Факторингова компанія «Вектор Плюс» - Блажевського П.І.,
      розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові в порядку спрощеного позовного провадження, цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на ухвалу Франківського районного суду м. Львова від 27 березня 2019 року, постановлену в складі головуючого - судді Кузь В.Я.,
      в с т а н о в и в:
      20.03.2019 року представником позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 подано заяву про забезпечення позову. Заява обґрунтовується тим, що 03 березня 2008 року між Відкритим акціонерним товариством «Сведбанк» та ОСОБА_1 укладено Кредитний договір №1304/0308/98-001 від 03.03.2008 року. Згідно з п.п.1.1.,1.2. Кредитного договору, Банк зобов`язався надати Позичальнику споживчий кредит в сумі 83 000 доларів США зі строком користування до 02 березня 2018 року зі сплатою 11,9% відсотків річних. В забезпечення виконання Кредитного договору між ВАТ «Сведбанк» та Позивачем, було укладено Іпотечний договір, посвідчений приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Антоновою В.І., за реєстровим №1717. Відповідно до Іпотечного договору, Іпотекодавець передав в іпотеку Іпотекодержателю в якості забезпечення виконання Іпотекодавцем зобов`язань за Договором кредиту №1304/0308/98-001 від 03.03.2008 року, нерухоме майно, а саме: двокімнатну квартиру, загальною площею 48,3 кв.м., яка знаходиться у АДРЕСА_1 .
      Позивачу стало відомо, що право власності на вищезазначену квартиру було зареєстровано за ТОВ ФК «Вектор Плюс» шляхом позасудового звернення стягнення на предмет іпотеки. Така інформація була отримана через Інформаційну довідку з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна. Просила забезпечити позов шляхом накладення арешту та забороною вчиняти певні дії по відношенню до квартири. Вважає, вид забезпечення позову шляхом заборони вчиняти певні дії відповідає позовним вимогам та обставинам справи, з огляду на те, що відносно оспорюваної квартири вже зараз вчиняються дії, які порушують право користування квартирою.
      Зокрема, 25 вересня 2018 року двома представниками ТОВ ФК «Вектор Плюс» була вчинена спроба заволодіти майном та проникнути у квартиру. Повторна спроба представників ТОВ ФК «Вектор плюс» заволодіти майном була здійснена 05.03.2019 р. о 8.30 ранку. Працівники ТОВ ФК «Вектор плюс» наполягали, щоб їх пустили до квартири, пояснюючи це тим, що вони хочуть зробити фото майна, що там знаходиться для подальшої оцінки майна та його реалізації.
      Таким чином, у разі не задоволення судом заяви про забезпечення позову, відповідач матиме можливість і надалі порушувати майнові права позивача в частині користування квартирою.
      Крім того, спірна квартира АДРЕСА_2 , на даний час перебуває у власності ТОВ ФК «Вектор Плюс», останній має достатній обсяг правомочностей та можливість розпорядитися даним нерухомим майном.
      Ухвалою Франківського районного суду м. Львова від 27 березня 2019 року відмовлено у задоволенні заяви представника позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 про забезпечення позову, за безпідставністю такої.
      Ухвалу Франківського районного суду м. Львова від 27 березня 2019 року оскаржила представник позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 .
      В обґрунтування апеляційної скарги посилається на те, що ухвала є незаконною, постановлена з порушенням норм матеріального та процесуального права. Посилається на те, що власником квартири АДРЕСА_2 є ТОВ «Факторингова компанія «Вектор Плюс». Позивач вважає, що перехід права власності на належну їй квартиру відбувся незаконно (за відсутності правових підстав), що призвело до порушення її прав. У випадку не задоволення заяви про забезпечення позову ТОВ ФК «Вектор Плюс» має достатній обсяг правомочностей та можливість розпорядитися даним нерухомим майном поки тривають судові засідання. Водночас, ТОВ «Факторингова компанія «Вектор Плюс» має об`єктивну можливість вчинення дій, які можуть утруднити чи унеможливити рішення суду у разі задоволення позову.
      Просить скасувати ухвалу Франківського районного суду м. Львова від 27 березня 2019 року, ухвалити нове рішення, яким заяву про забезпечення позову задовольнити.
      Представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 в судовому засіданні вимоги апеляційної скарги підтримала, посилаючись на доводи, які аналогічні доводам апеляційної скарги та просила ухвалу суду скасувати і ухвалити нове рішення про задоволення заяви про забезпечення позову.
      Представник ТОВ «Факторингова компанія «Вектор Плюс» Блажевський П.І. в судовому засіданні доводи апеляційної скарги заперечив, просив ухвалу суду першої інстанції залишити без змін, оскільки наміру відчужувати спірну квартиру у ТОВ «Факторингова компанія «Вектор Плюс» немає. У випадку задоволення апеляційним судом заяви про забезпечення позову, просив вирішити питання застосування зустрічного забезпечення.
      Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Суперфін Б.М. в судове засідання не з`явився, хоча про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином (арк.спр.104, 106 виділених матеріалів), а тому апеляційний суд вважає, що розгляд справи необхідно проводити без його участі.
      Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників справи, перевіривши матеріали справи в межах доводів апеляційної скарги, законність і обґрунтованість ухвали суду, апеляційний суд приходить до висновку, що апеляційну скаргу належить задовольнити частково з наступних підстав.
      Постановляючи ухвалу, суд першої інстанції виходив із того, що заявником не зазначено обґрунтування необхідності забезпечення позову, ціну позову про забезпечення якого просить заявник та інші відомості, які необхідні для забезпечення позову, що позбавляє суд визначити співмірність із заявленими позивачем вимогами відповідно до ч.3 ст. 150 ЦПК України. Також зазначив, що заявником не додано до матеріалів заяви правовстановлюючих документів на спірне житло із зазначенням даних про власника та підставу набуття права власності. Тому дійшов висновку, що вимога про забезпечення позову є безпідставною, необґрунтованою, заявником не наведено достатніх підстав для необхідності застосування забезпечення позову та відмовив у забезпеченні позову.
      Апеляційний суд не погоджується з висновком суду першої інстанції з таких підстав.
      Із направлених до суду апеляційної інстанції матеріалів справи встановлено, що представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 звернулася в суд з позовом до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Суперфін Б.М., ТОВ «Факторингова компанія «Вектор Плюс», в якому просила визнати незаконними дії приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Суперфін Б.М., щодо проведення 03.07.2015 року державної реєстрації права власності на квартиру АДРЕСА_3 за ТзОВ Факторингова компанія «Вектор плюс». Визнати протиправним та скасувати рішення приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Суперфін Б.М. індексний номер 22584599 від 03.07.2015 року, згідно з яким 03.07.2015 року внесено до державного реєстру речових прав на нерухоме майно запис №10277904 про державну реєстрацію права власності на квартиру за ТзОВ «Факторингова компанія «Вектор Плюс» на підставі договору іпотеки, реєстраційний номер№1717 від 03.03.2008 року.
      З метою забезпечення позову просила накласти арешт на квартиру АДРЕСА_2 ; заборонити будь-яким третім особам, у тому числі Державній виконавчій службі України вчиняти будь-які дії по передачі права користування квартири АДРЕСА_2 ; заборонити будь-яким третім особам, у тому числі Державній виконавчій службі України вчиняти будь-які дії щодо проникнення до квартири АДРЕСА_2 ; заборонити будь-яким третім особам проводити ремонтні роботи, реконструкцію, перепланування, здавати в оренду, найм, піднайм, безоплатне користування, укладати договори застави (іпотеки) або іншим способом передавати третім особам у платне або безоплатне користування квартиру АДРЕСА_2 ; заборонити будь-яким третім особам вселятися в квартиру АДРЕСА_2 ; заборонити будь-яким третім особам реєструватися в квартирі АДРЕСА_2 ; заборонити Департаменту надання адміністративних послуг вносити до реєстраційного обліку відомості про реєстрацію місця проживання будь-яких третіх осіб у квартирі АДРЕСА_2 ; заборонити Департаменту надання адміністративних послуг вносити до реєстраційного обліку відомості про зняття зареєстрованих осіб з реєстрації місця проживання за адресою: квартири АДРЕСА_2 .
      Доводи заяви обґрунтовувала тим, що види забезпечення позову шляхом накладення арешту на майно та забороною вчиняти певні дії відповідають позовним вимогам та обставинам справи, з огляду на те, що відносно оспорюваної квартири, вчиняються дії, які порушують право користування квартирою. Зокрема, представником ТОВ «ФК «Вектор Плюс» була вчинена спроба заволодіти майном та проникнути у квартиру. Тому у випадку не задоволення заяви про забезпечення позову відповідач матиме можливість і надалі порушувати майнові права позивача в частині користування квартирою, а набуття права власності на квартиру дає відповідачу обсяг правомочностей та можливість розпоряджатись даним нерухомим майном.
      Отже, у поданій заяві про забезпечення позову позивач зазначила про існування об`єктивних обставин, які свідчать про те, що невжиття заявлених заходів забезпечення позову може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду у разі задоволення позову.
      Відповідно до вимог статті 149 ЦПК України, суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
      Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, тимчасових заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання можливого судового рішення, якщо його буде ухвалено на користь позивача, у тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення. Суд застосовує заходи забезпечення позову у разі, якщо існує очевидна небезпека заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення у справі.
      Забезпечення позову по суті є обмеженням суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов`язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника). Зазначені обмеження встановлює суд в ухвалі, вони діють до заміни судом виду забезпечення позову або скасування заходів забезпечення позову.
      Положеннями статті 150 ЦПК України встановлені види забезпечення позову. Одним із видів такого забезпечення є накладення арешту на майно, заборона вчиняти певні дії, тощо.
      Відповідно до частини третьої статті 150 ЦПК України, види забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.
      Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.
      Цивільний процесуальний закон не зобов`язує суд при розгляді питань про забезпечення позову перевіряти обставини, які мають значення для справи, а лише запобігти ситуації, при якій може бути утруднено чи стане неможливим виконання рішення у разі задоволення позову.
      Види забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду, а таке рішення може бути постановлено тільки відповідно до заявлених позовних вимог. Заходи забезпечення позову повинні застосовуватись лише у разі необхідності та бути співмірними із заявленими вимогами, оскільки безпідставне забезпечення позову може привести до порушення прав і законних інтересів інших осіб.
      При цьому при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не учасниками даного судового процесу.
      Відповідно до роз`яснень п. 4 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 22.12.2006 року «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову», розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.
      Оскаржена ухвала суду першої інстанції зазначеним вимогам не відповідає.
      Відмовляючи в задоволенні заяви про забезпечення позову, суд першої інстанції не оцінив обґрунтованість доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів, не з`ясував співмірність виду забезпечення позову, який просив застосувати позивач, позовним вимогам, не оцінив рівноцінності заходів забезпечення позову змісту заявлених позовних вимог, жодним чином не обґрунтував відмову у задоволенні заяви про забезпечення позову, пославшись лише на загальні норми процесуального права та доводи заявника.
      Посилання суду першої інстанції на те, що заявником не надано до заяви правовстановлюючих документів на спірне житло із зазначенням даних про власника та підставу набуття права власності не відповідають дійсності, оскільки з надісланих матеріалів справи, судом апеляційної інстанції встановлено, що як до позовної заяви (арк. спр. 26-28) так і до заяви про забезпечення позову (арк. спр. 48-50) була долучена копія Інформаційна довідки з Державного реєстру прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна від 12.03.2019 року (об`єкт нерухомого майна: квартира за адресою: АДРЕСА_1 , власником якої зазначено Товариство з обмеженою відповідальністю «Факторингова компанія «Вектор Плюс»).
      З матеріалів справи встановлено, що предметом позову є визнання незаконними дій нотаріуса щодо проведення державної реєстрації права власності на квартиру та визнання протиправним та скасування рішення нотаріуса про державну реєстрацію права власності на квартиру за ТОВ «Факторингова компанія «Вектор Плюс».
      Для того, щоб уникнути ризику відчуження відповідачем спірного майна на користь третіх осіб та розпорядження відповідачем спірною квартирою, що може унеможливити або утруднити в майбутньому виконання рішення суду, представник позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 і звернулась з заявою до суду про забезпечення позову.
      Враховуючи наявність факту оскарження правових підстав набуття права власності на нерухоме майно, з огляду на пред`явлення вимог майнового характеру, які забезпечуються арештом майна, співмірність заходів забезпечення позову заявленим вимогам тощо, у суду апеляційної інстанції наявні підстави для часткового вжиття заявлених позивачем заходів забезпечення позову, а саме: в частині накладення арешту на нерухоме майно, що належить Товариству з обмеженою відповідальність «Факторингова компанія «Вектор Плюс» - квартиру АДРЕСА_2 , загальною площею: 48,3 кв.м., житловою площею 31,9 кв.м., реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 672460246101; накладення заборони на вчинення правочинів щодо квартири та заборонити проводити реєстрацію та зняття з реєстрації місця проживання будь-яких осіб у квартирі АДРЕСА_2 .
      Оскільки позивачем ставиться під сумнів саме законність набуття права власності на нерухоме майно відповідачем, вжиті апеляційним судом заходи забезпечення позову є співмірними із заявленими позовними вимогами та відповідають предмету позову,а відтак в частині решти вимог заяви про забезпечення позову належить відмовити, задовольнивши частково заяву про забезпечення позову.
      Отже, суд першої інстанції дійшов передчасного висновку про відмову в задоволенні заяви про забезпечення позову, без перевірки наведених заявником обставин, з якими пов`язується застосування певного виду забезпечення позову та без врахування положень частини 3 статті 153 ЦПК України, норма якої передбачає, що суд, розглядаючи заяву про забезпечення позову для повного з`ясування фактичних обставин щодо поданої заяви про забезпечення позову, не обмежується доводами заяви і може викликати особу, яка подала заяву про забезпечення позову для надання пояснень або додаткових доказів, що підтверджують необхідність забезпечення позову, а у випадку, коли наданих заявником пояснень та доказів недостатньо для розгляду заяви про забезпечення позову, суд може призначити її розгляд у судовому засіданні з викликом сторін - частина 4 статті 153 ЦПК України.
      Таким чином, судом першої інстанції не з`ясовано обставин, що мають значення для вирішення заяви, не досліджено усіх, передбачених нормою процесуального права юридичних (доказових) фактів, наявність яких впливає на остаточний результат вирішення питання про забезпечення позову, що призвело до постановлення ухвали з порушенням норм процесуального права.
      Відповідно до приписів п.4 ст.376 ЦПК України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
      За таких обставин, апеляційний суд вважає, що апеляційну скаргу належить задовольнити частково, а ухвалу суду першої інстанції в силу п.2 ч.1 ст. 374 ЦПК України скасувати та ухвалити нове судове рішення про часткове задоволення заяви представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 про забезпечення позову з вищенаведених підстав.
      Щодо заявленої усної вимоги представника ТОВ «Факторингова компанія «Вектор Плюс» Блажевського П.І. про вирішення питання застосування зустрічного забезпечення, апеляційний суд зазначає наступне.
      Згідно із частиною першою статті 154 ЦПК України, суд може вимагати від особи, яка звернулася із заявою про забезпечення позову, забезпечити відшкодування збитків відповідача, які можуть бути спричинені забезпеченням позову (зустрічне забезпечення).
      Враховуючи наведене правило процесуального Закону, суд має право, але не зобов`язаний вимагати від особи, яка звернулася із заявою про забезпечення позову, забезпечити відшкодування збитків відповідача.
      Випадки обов`язкового застосування зустрічного забезпечення встановлені частиною третьою статті 154 ЦПК України, відповідно до якої суд зобов`язаний застосовувати зустрічне забезпечення, якщо: позивач не має зареєстрованого в установленому законом порядку місця проживання (перебування) чи місцезнаходження на території України та майна, що знаходиться на території України, в розмірі, достатньому для відшкодування можливих збитків відповідача, які можуть бути спричинені забезпеченням позову, у випадку відмови у позові; або суду надані докази того, що майновий стан позивача або його дії щодо відчуження майна чи інші дії можуть ускладнити або зробити неможливим виконання рішення суду про відшкодування збитків відповідача, які можуть бути спричинені забезпеченням позову, у випадку відмови у позові.
      Усна вимога представника ТОВ «Факторингова компанія «Вектор Плюс» Блажевського П.І. про вирішення питання зустрічного забезпечення не містить належних обґрунтувань та доказів, яким чином у випадку застосування ухвалою суду заходів забезпечення позову, можуть бути завдані збитки ТОВ «Факторингова компанія «Вектор Плюс», розмір цих збитків, які в розумінні ч.1 ст. 154 ЦПК України були б підставою для застосування судом зустрічного забезпечення. Разом з тим, представник стверджує про відсутність наміру у ТОВ «Факторингова компанія «Вектор Плюс» вчинення дій щодо відчуження належної товариству на праві власності з 03.07.2015 року спірної квартири.
      З урахуванням наведеного, апеляційний суд доходить висновку про необґрунтованість вимоги представника Блажевського П.І. про застосування зустрічного забезпечення на час перегляду апеляційним судом ухвали Франківського районного суду м. Львова від 27 березня 2019 року.
      Одночасно, апеляційний суд вважає за необхідне роз`яснитиТОВ «Факторингова компанія «Вектор Плюс», що воно не позбавлено права в порядку ст.154 ЦПК України звернутися до суду із заявою про застосування зустрічного забезпечення позову, зазначивши відповідні обставини та додавши необхідні докази.
      Керуючись п.2 ч.1 ст.374, ст.ст.381, 382 ЦПК України, суд 
      п о с т а н о в и в:
      Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 задовольнити частково.
      Ухвалу Франківського районного суду м. Львова від 27 березня 2019 року скасувати.
      Постановити нове рішення, яким заяву представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 про забезпечення позову задовольнити частково.
      Накласти арешт на нерухоме майно, що належить Товариству з обмеженою відповідальність «Факторингова компанія «Вектор Плюс» ЄДРПОУ: 38004195, а саме: квартиру АДРЕСА_2 , загальною площею: 48,3 кв.м., житловою площею 31,9 кв.м., реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 672460246101.
      Накласти заборону на вчинення правочинів щодо квартири АДРЕСА_2 .
      Накласти заборону проводити реєстрацію та зняття з реєстрації місця проживання будь-яких осіб у квартирі АДРЕСА_2 .
      Постанова набирає законної сили з дня прийняття та може бути оскаржена відповідно до положень ст.389 ЦПК України до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.
      Повний текст постанови складено 26.07.2019 року.
      Головуючий Курій Н.М.
      Судді: Шеремета Н.О.
      Цяцяк Р.П.
      http://reyestr.court.gov.ua/Review/83281176
    • By ANTIRAID
      ПОСТАНОВА
      ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
      29 травня 2019 року
      м. Київ
      Справа N 668/9978/15-ц
      Провадження N 14-124цс19
      Велика Палата Верховного Суду у складі:
      судді-доповідача Лященко Н.П.,
      суддів Антонюк Н.О., Бакуліної С.В., Британчука В.В., Власова Ю.Л., Гриціва М.І., Гудими Д.А., Єленіної Ж.М., Золотнікова О.С., Князєва В.С., Лобойка Л.М., Прокопенка О.Б., Пророка В.В., Рогач Л.І., Ситнік О.М., Уркевича В.Ю., Яновської О.Г.,
      розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_2 на рішення Херсонського міського суду Херсонської області від 17 квітня 2018 року у складі судді Гаврилова Д.В. та постанову Апеляційного суду Херсонської області від 18 вересня 2018 року у складі колегії суддів Орловської Н.В., Кутурланової О.В., Майданіка В.В., у цивільній справі за позовом Публічного акціонерного товариства "Імексбанк" в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Імексбанк" до ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки,
      ВСТАНОВИЛА:
      У серпні 2015 року Публічне акціонерне товариство "Імексбанк" (далі - ПАТ "Імексбанк") в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "Імексбанк" звернулося до суду з позовом до ОСОБА_3, третя особа - ОСОБА_4 про звернення стягнення на предмет іпотеки, а саме - кафе швидкого харчування, що розташоване по АДРЕСА_1 шляхом його реалізації на прилюдних торгах у межах процедури виконавчого провадження, за ціною не нижчою за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної суб'єктом оціночної діяльності.
      Позивач посилався на те, що 19 липня 2007 року між Акціонерним комерційним банком "Імексбанк" (далі - АКБ "Імексбанк"), правонаступником якого є ПАТ "Імексбанк", та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_5 (далі - ФОП ОСОБА_5) був укладений договір відновлювальної кредитної лінії N 1/17/2007, відповідно до умов якого останньому було надано кредит в сумі 250 тис. доларів США терміном до 18 липня 2011 року.
      З метою забезпечення виконання зобов'язань за договором відновлювальної кредитної лінії між АТ "Імексбанк" та ФОП " ОСОБА_5 " було укладено іпотечний договір N 1/17/2007 від 19 липня 2007 року, зареєстрований приватним нотаріусом Херсонського міського нотаріального округу Стаднік І.В., реєстровий N 3404.
      Предметом іпотеки відповідно до умов іпотечного договору є магазин продовольчих товарів з кулінарією та баром загальною площею 696,4 кв. м, розташований за адресою: АДРЕСА_1.
      Вказаний об'єкт без дозволу АТ "Імексбанк" був самовільно реконструйований боржником ФОП " ОСОБА_5 " та перебудований у кафе швидкого харчування.
      Рішенням господарського суду Херсонської області у справі N 11/216-08 від 26 червня 2008 року за ФОП " ОСОБА_5 " визнано право власності на об'єкт нерухомості - кафе швидкого харчування за адресою: АДРЕСА_1 загальною площею 683,5 кв. м з урахуванням перетворення, переобладнання об'єкта, до якого належить в тому числі новостворені підвал площею 11,4 кв. м (приміщення N 1), кабінет площею 8,1 кв. м (приміщення N 17), сходи площею 3,8 кв. м (приміщення N 18).
      Ухвалою господарського суду Херсонської області від 11 травня 2011 року порушено провадження у справі N 5024/831/2011 про банкрутство ФОП " ОСОБА_5 ". Ухвалою цього ж суду від 30 січня 2012 року затверджено реєстр вимог кредиторів боржника, відповідно до якого вимоги АТ "Імексбанк" в сумі 1 млн 909 тис. 327 грн 40 коп. включено до третьої черги як такі, що забезпечені заставою майна боржника. Предмет іпотеки АТ "Імексбанк" був включений до складу ліквідаційної маси банкрута.
      В ході процедури банкрутства ФОП "ОСОБА_5 " 12 грудня 2012 року було призначено перші торги з продажу спірного майна боржника за ціною 3 млн 301 тис. 401 грн 67 коп. Торги не відбулися у зв'язку з відсутністю купівельного попиту. 25 грудня 2012 року призначені повторні торги за ціною 2 млн 476 тис. 51 грн 25 коп. Торги відбулися, проте покупцем не було виконано умови попереднього договору купівлі-продажу, укладеного за підсумками торгів, вартість майна у встановлені строки сплачена не була.
      У порушення Порядку продажу майна банкрута, затвердженого комітетом кредиторів, порядку продажу майна, встановленого Законом України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)", вимог Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" 10 жовтня 2013 року торговою біржею було складено протокол повторних біржових торгів N Б-111/28-13, переможцем яких визнано ОСОБА_7 за ціною 500 тис. грн (ці кошти також не було сплачено на рахунок банкрута). АТ "Імексбанк" спільно з арбітражним керуючим Марченко С.О. оскаржили правомірність складання протоколу в судовому порядку в господарському суді Херсонської області.
      Постановою Одеського апеляційного господарського суду від 16 вересня 2014 року, залишеною без змін постановою Вищого господарського суду України від 18 листопада 2014 року, визнано недійсним протокол N Б-111/28-13 від 10 жовтня 2013 року біржових торгів, організованих товарною біржею "Херсонська обласна товарна біржа" про визначення переможця торгів учасника під N 2 ОСОБА_7 по купівлі спірного нежитлового приміщення.
      Під час укладення іпотечного договору ОСОБА_4 як дружина ОСОБА_5 не заперечувала щодо передачі майна в іпотеку. Майно не перебувало у спільній власності подружжя, що підтверджується пунктом 2.1.4 іпотечного договору.
      Разом з тим, ОСОБА_4 звернулась до суду з позовом про розірвання шлюбу та поділ майна подружжя, в який було включено й іпотечне майно.
      Рішенням Комсомольського районного суду м. Херсона від 29 жовтня 2014 року за нею було визнано право власності на це майно. За договором купівлі-продажу від 9 січня 2015 року ОСОБА_4 відчужила майно ОСОБА_3.
      Зважаючи на те, що зобов'язання за кредитним договором належним чином не виконано, ПАТ "Імексбанк" вважало, що у банку виникло право на звернення стягнення на предмет іпотеки.
      Посилаючись на те, що відповідно до статті 23 Закону України "Про іпотеку", особа, до якої перейшло право власності на предмет іпотеки, набуває статус іпотекодавця і має всі його права і несе всі його обов'язки за іпотечним договором у тому обсязі й на тих умовах, що існували до набуття ним права власності на предмет іпотеки, позивач просив позов задовольнити.
      Суди розглядали справу неодноразово.
      В подальшому позивач доповнив свої вимоги, залучив до участі в справі в якості співвідповідачів ОСОБА_4, ОСОБА_1, посилаючись на те, що набувши право власності на предмет іпотеки ОСОБА_3 31 серпня 2016 року передав спірне майно в іпотеку ОСОБА_1, яка 18 липня 2017 року за договором про задоволення вимог іпотекодержателя набула право власності на нього.
      Останнім рішенням Херсонського міського суду Херсонської області від 17 квітня 2018 року у задоволенні позову ПАТ "Імексбанк" відмовлено.
      Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивачем без поважних причин пропущено строк позовної давності для звернення до суду за захистом порушеного права. Заборгованість за кредитним договором стягнута постановою Одеського апеляційного господарського суду 14 вересня 2010 року. Доказів на підтвердження того, що до звернення до суду з позовом 18 серпня 2015 року позивач вживав заходів щодо звернення стягнення на предмет іпотеки позивачем не надано, а тому суд застосував наслідки пропуску позовної давності, про що заявила відповідачка ОСОБА_1
      Постановою Апеляційного суду Херсонської області від 18 вересня 2018 року апеляційну скаргу ПАТ "Імексбанк" задоволено частково, рішення суду першої інстанції скасовано, позов ПАТ "Імексбанк" задоволено частково.
      У рахунок погашення кредитної заборгованості ФОП ОСОБА_5 у розмірі 221 тис. 079 доларів США, з яких: 202 тис. 777 доларів США 76 центів - заборгованість за кредитом, 18 тис. 301 долар США 24 центи - відсотки за користування кредитом, звернуто стягнення на предмет іпотеки, а саме кафе швидкого харчування по АДРЕСА_2, загальною площею 682,1 кв. м, у межах вартості предмета іпотеки, шляхом продажу на прилюдних торгах за ціною визначеною суб'єктом оціночної діяльності на час продажу.
      Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про часткове задоволення позову ПАТ "Імексбанк", суд апеляційної інстанції виходив із того, що позивачем не пропущено строк позовної давності, кредитор не мав можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд поза межами ліквідаційної процедури ФОП ОСОБА_5, оскільки така можливість виникла з часу набуття чинності постанови Одеського апеляційного господарського суду від 16 вересня 2014 року, якою визнані недійсними біржові торги від 10 жовтня 2013 року.
      У жовтні 2018 року ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_2 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просила скасувати оскаржувані судові рішення та закрити провадження у справі, або скасувати постанову апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
      Касаційна скарга мотивована тим, що відповідно до пункту 6 частини першої статті 20 ГПК України спори щодо майна, що є предметом забезпечення виконання зобов'язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи-підприємці, вирішуються господарськими судами. Оскільки ОСОБА_5 було укладено договір із ПАТ "Імексбанк" саме як фізичною особою-підприємцем, то і спір щодо звернення стягнення на предмет іпотеки не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
      Крім того, ОСОБА_1 зазначала, що постановою Одеського апеляційного господарського суду від 14 вересня 2010 року було стягнуто з ФОП " ОСОБА_5 " на користь АТ "Імексбанк" заборгованість за простроченим кредитом, а отже на підставі частини першої статті 261 ЦК України для АТ "Імексбанк" 15 вересня 2010 року почався перебіг позовної давності для звернення до суду з позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки.
      ОСОБА_1 вказувала на необґрунтований висновок апеляційного суду про початок перебігу позовної давності з часу ухвалення судового рішення про недійсність біржових торгів від 10 жовтня 2013 року, що суперечить частині другій статті 33 Закону України "Про іпотеку", відповідно до умов якої в разі порушення провадження у справі про відновлення платоспроможності іпотекодавця або визнання його банкрутом або при ліквідації юридичної особи - іпотекодавця іпотекодержатель набуває право звернення стягнення на предмет іпотеки незалежно від настання строку виконання основного зобов'язання, якщо іпотекодержатель і правонаступник іпотекодавця не досягнуть згоди про інше.
      Ухвалою Верховного Суду від 18 жовтня 2018 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі.
      Ухвалою колегії суддів Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 23 січня 2019 року справу призначено до судового розгляду.
      Відповідно до частини шостої статті 403 ЦПК України (у редакції Закону N 2147-VIII) справа підлягає передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду в усіх випадках, коли учасник справи оскаржує судове рішення з підстав порушення правил предметної чи суб'єктної юрисдикції.
      Згідно із частинами першою та четвертою статті 404 ЦПК України (у редакції Закону N 2147-VIII) питання про передачу справи на розгляд палати, об'єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду вирішується судом за власною ініціативою або за клопотанням учасника справи. Про передачу справи на розгляд палати, об'єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду суд постановляє ухвалу, зокрема, з обґрунтуванням підстав, визначених у частинах п'ятій або шостій статті 403 цього Кодексу.
      Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду ухвалою від 20 лютого 2019 року передав справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду з підстав порушення правил предметної та суб'єктної юрисдикції.
      Ухвалою Великої Палати Верховного Суду від 14 березня 2019 року зазначену справу прийнято до провадження та призначено до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними в ній матеріалами (у письмовому провадженні).
      Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши наведені в касаційній скарзі доводи в межах підстав оскарження, встановлених частиною шостою статті 403 ЦПК України (у редакції Закону N 2147-VIII), Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що касаційна скарга є необґрунтованою та задоволенню не підлягає.
      Судова юрисдикція - це інститут права, який покликаний розмежувати компетенцію як різних ланок судової системи, так і різних видів судочинства - цивільного, кримінального, господарського та адміністративного.
      Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб'єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, в якому розглядається визначена категорія справ.
      ЦПК України у редакції, чинній на час звернення ПАТ "Імексбанк" до суду з позовом, передбачав, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства (частина перша статті 15).
      Отже, в порядку цивільного судочинства можуть розглядатися будь-які справи, у яких хоча б однією зі сторін є фізична особа, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства.
      Натомість ГПК України (у редакції, чинній на час звернення до суду з позовом банку) обмежував участь фізичних осіб у господарському судочинстві окремими категоріями спорів, до яких не було віднесено спори щодо правочинів, укладених з фізичними особами для забезпечення виконання зобов'язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) ФОП (статті 1, 12 цього Кодексу).
      Посилання в касаційній скарзі на статтю 20 ГПК України є безпідставним, оскільки зазначена норма набула чинності вже після відкриття провадження у справі.
      Відповідно до частини третьої статті 2 ЦПК України (у редакції, чинній на час звернення до суду з позовом банку) провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
      У справі, яка розглядається, позивач - іпотекодержатель звернувся до суду з позовом до фізичної особи - останнього власника предмета іпотеки з вимогою про звернення стягнення на предмет іпотеки у зв'язку з невиконанням зобов'язань за кредитним договором, забезпечених іпотекою.
      Оскільки на час звернення до суду з позовом спірне нежитлове приміщення, яке є предметом іпотеки, вибуло з власності ФОП " ОСОБА_4 " та перейшло у власність ОСОБА_3, а у подальшому було відчужено ОСОБА_1, які є фізичними особами, то і позовні вимоги до відповідачів фізичних осіб щодо звернення стягнення на предмет іпотеки підлягають розгляду в порядку цивільного судочинства.
      З огляду на викладене доводи касаційної скарги про те, що спір підлягає розгляду в порядку господарського судочинства є помилковими.
      Відтак Велика Палата Верховного Суду вважає, що цей спір, ініційований у суді на підставі процесуальних норм, які діяли до 15 грудня 2017 року, підлягає розгляду за правилами цивільного судочинства.
      Щодо решти доводів касаційної скарги слід зазначити таке.
      Судами встановлено, що відповідно до договору відновлювальної кредитної лінії N 1/17/2007 від 19 липня 2007 року АКБ "Імексбанк", правонаступником якого є ПАТ "Імексбанк", надало ФОП " ОСОБА_5 " кредит у розмірі 250 тис. доларів США на строк до 18 липня 2011 року зі сплатою відсотків за користування кредитним коштами.
      У рахунок забезпечення своєчасного та повного виконання зобов'язань за кредитним договором того ж дня між позивачем та ФОП " ОСОБА_5 " було укладено іпотечний договір N 1/17/2007.
      У зв'язку з порушенням боржником умов кредитного договору, банк змушений був звертатись до суду. Постановою Одеського апеляційного господарського суду від 14 вересня 2010 року стягнуто із ФОП " ОСОБА_5 " на користь АТ "Імексбанк" заборгованість за кредитом.
      Постановою господарського суду Херсонської області від 09 червня 2011 року у справі N 5024/831/2011 ФОП ОСОБА_5 визнано банкрутом та відкрито ліквідаційну процедуру, скасовано арешт, накладений на майно ОСОБА_5, заборонено накладання нових арештів чи інших обмежень по розпорядженню майном боржника.
      У зв'язку з цим виконавче провадження з примусового виконання рішення господарського суду Одеської області про стягнення з ФОП " ОСОБА_5 " на користь ПАТ "Імексбанк" заборгованості в сумі 1 млн 796 тис. 291 грн 25 коп. було закінчено, а постановою від 16 листопада 2011 року припинено чинність арешту майна боржника та скасовано інші заходи примусового виконання рішення. Копії постанови направлені стягувачу та боржнику, а судове рішення не виконано.
      Ухвалою господарського суду Херсонської області від 30 січня 2012 року в справі N 5024/831/2011 затверджено реєстр вимог кредиторів боржника, відповідно до якого вимоги АТ "Імексбанк" в сумі 1 млн 909 тис. 327 грн 40 коп. включено до III черги як такі, що забезпечені заставою майна боржника ФОП " ОСОБА_5 " (кафе швидкого харчування, розташованого в АДРЕСА_1). Вказаний предмет іпотеки включений до складу ліквідаційної маси банкрута.
      В ході процедури банкрутства ФОП ОСОБА_5 двічі було проведено торги з реалізації майна боржника. Згідно протоколу повторних біржових торгів від 10 жовтня 2013 року переможцем торгів було визнано ОСОБА_7 за ціновою пропозицією у 500 тис. грн.
      На підставі проведених торгів рішенням Суворовського районного суду м. Херсона від 26 березня 2014 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Херсонської області від 18 липня 2014 року, задоволено позов ОСОБА_7 та знято заборону - обтяження N 802590 у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно на відчуження та проведено державну реєстрацію припинення обтяження речових прав на спірне нерухоме майно. Здійснено державну реєстрацію припинення обтяження іпотекою - обтяження N 802567 у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.
      На підставі зазначених судових рішень приватним нотаріусом знято заборону та припинено обтяження іпотекою нерухомого майна, що є предметом договору іпотеки від 19 липня 2007 року.
      Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 14 вересня 2016 року вищезазначені рішення суду першої інстанції від 26 березня 2014 року та ухвалу суду апеляційної інстанції від 18 липня 2014 року було скасовано, а справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.
      В ході нового розгляду справи в суді першої інстанції позов ОСОБА_7 про зняття обтяження та здійснення державної реєстрації залишено без розгляду.
      Правомірність складання протоколу повторних біржових торгів від 10 жовтня 2013 року, за якими переможцем було визнано ОСОБА_7, була оскаржена АТ "Імексбанк" та арбітражним керуючим до Господарського суду Херсонської області, проте ухвалою цього суду від 06 серпня 2014 року відмовлено у визнанні недійсним цього протоколу.
      Постановою Одеського апеляційного господарського суду від 16 вересня 2014 року, залишеним без змін постановою Вищого господарського суду України від 18 листопада 2014 року, ухвалу Господарського суду Херсонської області від 06 серпня 2014 року скасовано та визнано недійсним протокол біржових торгів від 10 жовтня 2013 року про визначення переможцем торгів ОСОБА_7 щодо купівлі кафе швидкого харчування по АДРЕСА_1.
      У період з 26 березня 2014 року, тобто з ухвалення Суворовським районним судом м. Херсона рішення про зняття заборони - обтяження речових прав на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, по 20 жовтня 2014 року в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно були відсутні записи про обтяження предмету іпотеки.
      У цей період ОСОБА_4 звернулась з позовом до ОСОБА_5 про розірвання шлюбу та поділ майна, в тому числі спірного нерухомого майна - приміщення кафе швидкого харчування, яке є предметом договору іпотеки від 19 липня 2007 року.
      Рішенням Комсомольського районного суду м. Херсона від 20 жовтня 2014 року в порядку поділу майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, визнано за ОСОБА_4 право власності на кафе швидкого харчування по АДРЕСА_1 вартістю 505 тис. грн.
      09 січня 2015 року ОСОБА_4 уклала договір купівлі-продажу та продала зазначене нерухоме майно - кафе швидкого харчування ОСОБА_3. У свою чергу ОСОБА_3 31 серпня 2016 року уклав договір іпотеки, за умовами якого передав спірне нерухоме майно в іпотеку ОСОБА_1, яка 18 липня 2017 року набула право власності на спірне майно за договором про задоволення вимог іпотекодержателя від 31 серпня 2016 року.
      Згідно зі статтею 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
      Відповідно до статті 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
      Змістом частин першої, другої статті 590 ЦК України визначено порядок дій заставодержателя (іпотекодержателя) щодо захисту свого права у разі, коли основне зобов'язання не буде виконано у встановлений строк (термін). У такому разі заставодержатель набуває право звернення до суду з позовною заявою про звернення стягнення на предмет застави.
      За змістом статті 11 Закону України "Про іпотеку" іпотекодавець (майновий поручитель) несе відповідальність перед іпотекодержателем за невиконання боржником основного зобов'язання в межах вартості предмета іпотеки.
      Перехід права власності на предмет іпотеки від іпотекодавця до іншої особи регулюється статтею 23 Закону України "Про іпотеку", якою передбачено, що у разі переходу права власності на предмет іпотеки від іпотекодавця до іншої особи, у тому числі в порядку спадкування чи правонаступництва, іпотека є дійсною для набувача відповідного нерухомого майна, навіть у тому випадку, якщо до його відома не доведена інформація про обтяження майна іпотекою. Особа, до якої перейшло право власності на предмет іпотеки, набуває статус іпотекодавця, має всі його права і несе всі його обов'язки за іпотечним договором у тому обсязі і на тих умовах, що існували до набуття ним права власності на предмет іпотеки.
      Підстави припинення іпотеки передбачено статтею 17 Закону України "Про іпотеку", до яких зокрема належать: припинення основного зобов'язання або закінчення строку дії іпотечного договору; реалізація предмета іпотеки відповідно до цього закону; набуття іпотекодержателем права власності на предмет іпотеки; визнання іпотечного договору недійсним; знищення (втрати переданої в іпотеку будівлі (споруди), якщо іпотекодавець не відновив її; з інших підстав, передбачених законом. Наступні іпотеки припиняються внаслідок звернення стягнення за попередньою іпотекою.
      Відповідно до пункту 6 частини першої статті 23 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (у редакції, яка була чинна на час спірних правовідносин), з дня прийняття господарським судом постанови про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної комісії скасовується арешт, накладений на майно боржника, визнаного банкрутом, чи інші обтяження щодо розпорядження майном такого боржника.
      Співвідношення зазначених положень законодавства дає змогу дійти висновку про те, що Закон України "Про іпотеку" є спеціальним законом щодо урегулювання правовідносин з приводу іпотечного майна, а положення статті 17 Закону України "Про іпотеку" містить виключний перелік підстав припинення іпотеки, аналогічний із закріпленим у статті 593 ЦК України.
      Проведений аналіз норм законодавства та встановлені фактичні обставини свідчать про відсутність підстав для припинення договору іпотеки, передбачених статтею 17 Закону України "Про іпотеку", а відтак, іпотека залишається дійсною незалежно від зміни власника майна.
      Викладене свідчить про правильність висновків суду апеляційної інстанції щодо правових підстав для задоволення позову банку щодо звернення стягнення на предмет іпотеки у разі зміни власника іпотечного майна.
      В частині доводів касаційної скарги щодо строків позовної давності слід зазначити таке.
      За визначенням статті 1, частин четвертої-сьомої статті 12 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин (з 01 січня 2000 року до 19 січня 2013 року), мораторій на задоволення вимог кредитора - зупинення виконання боржником стосовно якого порушено справу про банкрутство грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), термін виконання яких настав до дня введення мораторію і припинення заходів, спрямованих на забезпечення виконання цих зобов'язань, застосованих до прийняття рішення про введення мораторію.
      Мораторій на задоволення вимог кредиторів вводиться одночасно із порушенням справи про банкрутство, про що зазначається в ухвалі господарського суду. Протягом дії мораторію на задоволення вимог кредиторів забороняється стягнення на підставі виконавчих документів та інших документів за якими здійснюється стягнення відповідно до законодавства. Не нараховується неустойка, не застосовуються інші санкції за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов'язань. Дія мораторію припиняється з дня припинення провадження у справі про банкрутство.
      Відповідно до пункту 6 частини першої статті 23 та частини другої статті 26 наведеного Закону, з дня прийняття господарським судом постанови про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури скасовується арешт, накладений на майно боржника, визнаного банкрутом, чи інші обтяження щодо розпорядження майном такого боржника.
      Майно банкрута, що є предметом застави, включається до складу ліквідаційної маси, але використовується виключно для першочергового задоволення вимог заставодержателя.
      Судом встановлено, що станом на час відкриття ліквідаційної процедури, боржник за кредитним зобов'язанням ФОП ОСОБА_5 був водночас власником спірного нерухомого майна, що було передано в забезпечення кредитного зобов'язання іпотекодержателю АТ "Імексбанк", правонаступником якого є ПАТ "Імексбанк".
      Відповідно до частини третьої статті 19 вказаного Закону протягом дії мораторію на задоволення вимог кредиторів, забороняється стягнення на підставі виконавчих та інших документів, що містять майнові вимоги, у тому числі на предмет застави, забороняється виконання вимог, на які поширюється мораторій. Крім того, на період дії мораторію зупиняється перебіг позовної давності.
      Отже, зняття обтяження за наведеними нормами законодавства про банкрутство не припиняє іпотеку, а обмежує право іпотекодержателя самостійно, поза межами ліквідаційної процедури, здійснювати дії із реалізації предмета іпотеки.
      Відтак, лише з моменту, коли право власності, разом з правами та обов'язками іпотекодателя перейшло до особи, відмінної від боржника - банкрута, припинились і обставини, що були підставою для зупинення перебігу позовної давності, а у банка виникло право і можливість для звернення стягнення на предмет іпотеки.
      Доводи касаційної скарги в цій частині висновків апеляційного суду не спростовують.
      Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.
      Ураховуючи викладене, Велика Палата Верховного Суду вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення суду апеляційної інстанції - без змін.
      Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено, що якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
      Оскільки в цьому випадку оскаржуване судове рішення підлягає залишенню без змін, розподілу судових витрат Верховний Суд не здійснює.
      Керуючись статтями 400, 402-404, 409, 410, 416 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду
      ПОСТАНОВИЛА:
      Касаційну скаргу ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_2 залишити без задоволення.
      Постанову Апеляційного суду Херсонської області від 18 вересня 2018 року залишити без змін.
      Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
      Суддя-доповідач Н.П. Лященко Судді: Н.О. Антонюк В.С. Князєв С.В. Бакуліна Л.М. Лобойко В.В. Британчук О.Б. Прокопенко Ю.Л. Власов В.В. Пророк М.І. Гриців Л.І. Рогач Д.А. Гудима О.М. Ситнік Ж.М. Єленіна В.Ю. Уркевич О.С. Золотніков О.Г. Яновська
    • By ANTIRAID
      ПОСТАНОВА
      ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
      24 квітня 2019 року
      м. Київ
      Справа N 521/18393/16-ц
      Провадження N 14-661цс18
      Велика Палата Верховного Суду у складі:
      судді-доповідача Ситнік О.М.,
      суддів: Антонюк Н.О., Бакуліної С.В., Гудими Д.А., Данішевської В.І., Золотнікова О.С., Князєва В.С., Лобойка Л.М., Лященко Н.П., Прокопенка О.Б., Саприкіної І.В., Ткачука О.С., Уркевича В.Ю., Яновської О.Г.,
      учасники справи:
      позивач ОСОБА_13
      відповідач - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Кобелєва Алла Михайлівна (далі - приватний нотаріус),
      третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Товариство з обмеженою відповідальністю "Кей-Колект" (далі - ТОВ "Кей-Колект"),
      розглянула в порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ТОВ "Кей-Колект"
      на заочне рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 16 серпня 2017 року у складі судді Лічман Л.Г. та постанову Апеляційного суду Одеської області від 21 червня 2018 року у складі колегії суддів Калараш А.А., Таварткіладзе О.М., Погорєлової С.О.
      у цивільній справі за позовом ОСОБА_13 до приватного нотаріуса, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - ТОВ "Кей-Колект", про визнання протиправним та скасування рішення про державну реєстрацію, та
      УСТАНОВИЛА:
      Короткий зміст позовних вимог
      У листопаді 2016 року ОСОБА_13 звернулася до суду з позовом, у якому просила визнати протиправними та скасувати рішення приватного нотаріуса від 16 грудня 2015 року індексний номер 27176305, яким проведена реєстрація права власності на квартиру АДРЕСА_1 (реєстраційний номер 807920651101) за ТОВ "Кей-Колект" та скасувати запис про реєстрацію права власності від 16 грудня 2015 року N 12577224, вчинений приватним нотаріусом, яким проведена реєстрація права власності на вищевказане житлове приміщення за ТОВ "Кей-Колект".
      Позовна заява мотивована тим, що 02 листопада 2007 року між Акціонерним товариством інноваційним банком "УкрСиббанк" (далі - АКІБ "УкрСиббанк"; банк) та позивачкою укладено кредитний договір, згідно з умовами якого вона отримала 20 000,00 доларів США.
      Також 02 листопада 2007 року між нею та банком на забезпечення виконання зобов'язань за вказаним кредитним договором укладено договір іпотеки, предметом якого є квартира АДРЕСА_1.
      Позивачка вказувала, що у 2012 році Публічне акціонерне товариство "УкрСиббанк" (далі - ПАТ "УкрСиббанк"), яке є правонаступником АКІБ "УкрСиббанк", передало за договором факторингу вимоги за вказаними кредитним та іпотечним договорами ТОВ "Кей-Колект".
      ОСОБА_13 зазначала, що у серпні 2016 року після звернення до державного реєстратора дізналася, що вона не є власником нерухомого майна, яке було предметом іпотеки, оскільки приватним нотаріусом 16 грудня 2015 року прийнято рішення про реєстрацію права власності на нього за ТОВ "Кей-Колект".
      Вказувала, що приватним нотаріусом проведено державну реєстрацію права власності на спірну квартиру без вчинення нотаріальних дій, письмову вимогу про усунення порушень від іпотекодержателя не отримувала, отже документ, що підтверджує завершення 30-денного строку для початку процедури звернення стягнення відсутній, тому у відповідача були відсутні правові підстави для реєстрації права власності на належну їй квартиру за ТОВ "Кей-Колект".
      Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
      Заочним рішенням Малиновського районного суду м. Одеси від 16 серпня 2017 року позов задоволено. Визнано протиправним та скасовано рішення приватного нотаріуса від 16 грудня 2015 року індексний номер 27176305, яким проведена реєстрація права власності на квартиру АДРЕСА_1 (реєстраційний номер 807920651101), за ТОВ "Кей-Колект". Скасовано запис про реєстрацію права власності від 16 грудня 2015 року N 12577224, вчинений приватним нотаріусом, яким проведена реєстрація права власності на квартиру АДРЕСА_1 (реєстраційний номер 807920651101) за ТОВ "Кей-Колект". Скасовано заходи забезпечення позову у виді заборони ТОВ "Кей-Колект" відчужувати та/чи/або обтяжувати у будь-який незаборонений чинним законодавством України спосіб нерухоме майно, а саме квартиру АДРЕСА_1, вжиті ухвалою Малиновського районного суду м. Одеси від 28 листопада 2016 року.
      Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що перехід права власності на предмет іпотеки відбувся з порушенням вимог статей 3, 15, 16 та 24 Закону України від 01 липня 2004 року N 1952-IV "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (далі - Закон N 1952-IV), оскільки нотаріус як державний реєстратор не мав права здійснювати державну реєстрацію прав без вчинення нотаріальної дії, а також всупереч умовам укладеного між сторонами договору іпотеки від 02 листопада 2007 року та статей 35 - 37 Закону України від 05 червня 2003 року N 898-IV "Про іпотеку" (далі - Закон N 898-IV), оскільки позивачці не було направлено вимогу про усунення порушень та повідомлення про реалізацією іпотекодержателем свого права звернення на предмет іпотеки.
      Постановою Апеляційного суду Одеської області від 21 червня 2018 року заочне рішенняМалиновського районного суду м. Одеси від 16 серпня 2017 року залишено без змін.
      Суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції про незаконність проведення приватним нотаріусом реєстрації права власності за ТОВ "Кей-Колект" на спірне нерухоме майно.
      Також апеляційний суд вказав, що цей спір виник з договірних відносин, тому не є публічно-правовим і має вирішуватися судами за правилами Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України).
      Короткий зміст вимог касаційної скарги
      У липні 2018 року ТОВ "Кей-Колект" звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просило скасувати рішення судів першої й апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову або закрити провадження у справі.
      Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
      Касаційну скаргу мотивовано тим, що державна реєстрація права власності на предмет іпотеки за ТОВ "Кей-Колект" проведена законно; приватний нотаріус вправі був вчиняти оспорювані реєстраційні дії згідно із Законом України від 02 вересня 1993 року N 3425-XII "Про нотаріат" (далі - Закон N 3425-XII) та статтями 9, 15 Закону N 1952-IV, а підставою для прийняття такого рішення є статті 36, 37 Закону N 898-IV та застереження у іпотечному договорі.
      Вимога про усунення порушень направлена позивачці 05 квітня 2014 року, яка останньою отримана; спір стосується перевірки законності дій та наявності порушень державного реєстратора (приватного нотаріуса) як суб'єкта владних повноважень під час проведення процедури реєстрації права власності за ТОВ "Кей-Колект", тому розгляд справи з огляду на положення статей 4, 19 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) належить до юрисдикції адміністративних судів.
      Позиція інших учасників справи
      Учасники справи протягом встановленого строку відзивів на касаційну скаргу до суду касаційної інстанції не подали.
      Рух справи у суді касаційної інстанції
      Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 10 серпня 2018 року відкрито касаційне провадження у справі за вказаною касаційною скаргою.
      Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 06 грудня 2018 року справу призначено до судового розгляду, ухвалою від 19 грудня 2018 року справу передано на розгляд Великої Палати Верховного Суду з посиланням на частину шосту статті 403 ЦПК України, яка передбачає, що справа підлягає передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду в усіх випадках, коли учасник справи оскаржує судове рішення з підстав порушення правил предметної чи суб'єктної юрисдикції.
      Ухвалою Великої Палати Верховного Суду від 14 січня 2019 року справу прийнято для продовження розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними в ній матеріалами, у порядку письмового провадження.
      Позиція Великої Палати Верховного Суду
      Перевіривши наведені в касаційній скарзі доводи та матеріали справи, Велика Палата Верховного Суду вважає, що скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.
      Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставою касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
      Суди встановили, що 02 листопада 2007 року між АКІБ "УкрСиббанк",правонаступником якого є ПАТ "УкрСиббанк", та ОСОБА_13 укладено кредитний договір, згідно з умовами якого позивачка отримала 20 000,00 доларів США строком до 02 листопада 2014 року.
      На забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором між АКІБ "УкрСиббанк", правонаступником якого є ПАТ "УкрСиббанк", та ОСОБА_13 укладено договір іпотеки від 02 листопада 2007 року, за яким остання передала в іпотеку квартиру АДРЕСА_1.
      Відповідно до договорів факторингу N 4 та про відступлення права вимоги за договорами іпотеки, укладеними 11 червня 2012 року між ПАТ "УкрСиббанк" і ТОВ "Кей-Колект", останнє набуло прав вимоги, у тому числі й за укладеними 02 листопада 2007 року між АКІБ "УкрСиббанк", правонаступником якого є ПАТ "УкрСиббанк" і ОСОБА_13 кредитним договором і договором іпотеки.
      У зв'язку з невиконанням ОСОБА_13 умов кредитного договору та існуванням заборгованості, ТОВ "Кей-Колект" звернулося до суду із позовом про стягнення заборгованості, який 17 вересня 2015 року рішенням Малиновського районного суду м. Одеси задоволено. Стягнуто з ОСОБА_13 на користь ТОВ "Кей-Колект" 27 630,71 доларів США заборгованості за кредитним договором.
      Крім того, ТОВ "Кей-Колект" звернулося до приватного нотаріуса із заявою про державну реєстрацію за собою як іпотекодержателем права власності на предмет іпотеки - квартиру АДРЕСА_1.
      16 грудня 2015 року приватним нотаріусом прийнято рішення провести державну реєстрацію права власності на квартиру АДРЕСА_1, за іпотекодержателем ТОВ "Кей-Колект".
      Згідно з витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 16 грудня 2015 року приватним нотаріусом як державним реєстратором 16 грудня 2015 року здійснено реєстрацію права власності на вказане вище нерухоме майно за ТОВ "Кей-Колект" (номер запису про право власності 12577224).
      Підставами виникнення права власності вказано договір іпотеки від 02 листопада 2007 року, а внесення запису - рішення приватного нотаріуса про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 16 грудня 2015 року.
      Вирішуючи питання юрисдикційності цього спору, Велика Палата Верховного Суду керується такими міркуваннями.
      Система судів загальної юрисдикції є розгалуженою. Судовий захист є основною формою захисту прав, інтересів та свобод фізичних та юридичних осіб, державних і суспільних інтересів.
      Судова юрисдикція - це інститут права, який покликаний розмежувати між собою компетенцію як різних ланок судової системи, так і різні види судочинства, якими є цивільне, кримінальне, господарське та адміністративне.
      Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб'єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.
      Згідно із частиною першою статті 3 ЦПК України (тут і далі - у редакції, чинній на час розгляду справи в суді першої інстанції) кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом прав, свобод чи інтересів.
      Правила визначення компетенції судів щодо розгляду цивільних справ передбачено в статті 15 ЦПК України: суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства.
      Аналогічну норму закріплено й у частині першій статті 19 ЦПК України в редакції від 03 жовтня 2017 року.
      Частиною другою статті 4 КАС України (тут і далі - у редакції, чинній на час звернення позивача до суду з позовом) визначено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом встановлений інший порядок судового вирішення.
      Відповідно до пункту 1 частини другої статті 17 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.
      Вжитий у цій процесуальній нормі термін "суб'єкт владних повноважень" означає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхню посадову чи службову особу, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень (пункт 7 частини першої статті 3 КАСУкраїни).
      Згідно із частиною другою статті 2 КАСУкраїни до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.
      Визначальним принципом здійснення правосуддя в адміністративних справах є принцип офіційного з'ясування всіх обставин у справі й обов'язок суб'єкта владних повноважень доказувати правомірність своїх дій чи рішень, тоді як визначальним принципом цивільного судочинства є змагальність сторін.
      Основною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.
      Отже, до адміністративного суду можуть бути оскаржені виключно рішення, дії та бездіяльність суб'єкта владних повноважень, що виникають у зв'язку зі здійсненням суб'єктом владних повноважень владних управлінських функцій, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності встановлено інший порядок судового провадження.
      Наведене узгоджується і з положеннями статей 2, 4, 19 КАС України (у редакції від 03 жовтня 2017 року), які закріплюють завдання адміністративного судочинства, визначення понять публічно-правового спору та суб'єкта владних повноважень, а також межі юрисдикції адміністративних судів.
      Під час вирішення питання про розмежування компетенції судів щодо розгляду адміністративних і цивільних справ у кожній конкретній справі недостатньо застосування виключно формального критерію - визначення суб'єктного складу спірних правовідносин (участь у них суб'єкта владних повноважень). Визначальною ознакою для правильного вирішення такого питання є характер спірних правовідносин.
      Разом з тим приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило, майнового, конкретного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть і в тому випадку, якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб'єктів владних повноважень.
      Аналіз змісту статті 15 ЦПК України та статті 17 КАС України у сукупності дає підстави для висновку, що під час вирішення питання про розмежування компетенції судів щодо розгляду адміністративних і цивільних справ у кожній конкретній справі не достатньо застосування виключно формального критерію - визначення суб'єктного складу спірних правовідносин (участь у них суб'єкта владних повноважень). Визначальною ознакою для правильного вирішення такого питання є характер правовідносин, з яких виник спір.
      Звертаючись до суду з даним позовом, ОСОБА_13 вказувала про відсутність підстав для оформлення права власності за ТОВ "Кей-Колект", з огляду на незаконність дій приватного нотаріуса через порушення вимог Законів N 1952-IV та N 898-IV, а також невідповідність порядку набуття іпотекодержателем права власності на спірне житлове приміщення умовам укладеного договору іпотеки.
      Спір між сторонами виник з приводу порушення права власності позивачки на житлове приміщення внаслідок дій ТОВ "Кей-Колект" під час реалізації прав, передбачених договором іпотеки, та дій приватного нотаріуса щодо реєстрації такого права за іпотекодержателем, пов'язаними з діями останнього, тому Велика Палата Верховного Суду вважає, що цей спір не є публічно-правовим і має вирішуватися за правилами цивільного судочинства.
      Отже, спір пов'язаний з реалізацією іпотекодержателем своїх прав на предмет іпотеки, процедура якої передбачає їх здійснення лише за участі нотаріуса (державного чи приватного) або державного реєстратора, дії якого оскаржуються опосередковано через неправомірність дій іпотекодержателя.
      Саме такі правові висновки викладені в постановах Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року (провадження N 14-275цс18), від 07 листопада 2018 року (провадження N 11-961апп18), від 12 грудня 2018 року (провадження N 14-486цс18), від 23 січня 2019 року (провадження N 14-501цс18), від 13 березня 2019 року (провадження N 14-56цс19), а також від 27 березня 2019 року (провадження N 14-656цс18), відступати від яких Велика Палата Верховного Суду підстав не вбачає.
      Суди попередніх інстанцій правильно розглянули спір у порядку цивільного судочинства, оскільки спірні правовідносини пов'язані із реєстрацією майнових прав, що виникли на підставі договірних відносин і впливають на цивільні права позивачки та ТОВ "Кей-Колект".
      Що стосується розгляду спору по суті, то Велика Палата Верховного Суду зазначає наступне.
      Як встановлено судами попередніх інстанцій, 02 листопада 2007 року між АКІБ "УкрСиббанк", правонаступником якого є ПАТ "УкрСиббанк", правонаступником якого в свою чергу є ТОВ "Кей-Колект", та ОСОБА_13 укладено договір іпотеки, згідно з умовами якого позивачка передала в іпотеку квартиру АДРЕСА_1, що на праві власності належить останній згідно з договором купівлі-продажу від 25 грудня 2006 року.
      Можливість і порядок звернення стягнення на предмет іпотеки передбачені, у тому числі, й статтями 35-37 Закону N 898-IV.
      Зокрема, частиною першою статті 35 Закону N 898-IV (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) передбачено, що у разі порушення основного зобов'язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення. У цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов'язань, вимога про виконання порушеного зобов'язання у не менш ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі розпочати звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону.
      За змістом статті 36 Закону N 898-IV (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) встановлено, що сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору.
      Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем і іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, який підлягає нотаріальному посвідченню і може бути укладений в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки.
      Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону.
      Визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші встановлені цим Законом способи звернення стягнення на предмет іпотеки.
      Договір про задоволення вимог іпотекодержателя може передбачати: передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання у порядку, встановленому статтею 37 цього Закону; право іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку, встановленому статтею 38 цього Закону.
      На підставі частини першої статті 37 Закону N 898-IV іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання.
      Чинним законодавством передбачений порядок задоволення вимог іпотекодержателя за рахунок предмета іпотеки, як шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса (у примусовому порядку), так і позасудове (добровільне) врегулювання згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, зокрема й шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки.
      Положеннями частини другої статті 37 Закону N 898-IV передбачено, що рішення про реєстрацію права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки, може бути оскаржено іпотекодавцем у суді.
      Предметом оскарження у цій справі є дії та рішення приватного нотаріуса про державну реєстрацію за ТОВ "Кей-Колект" права власності на нерухоме майно на підставі договору іпотеки, що містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя.
      У даному спорі також суди встановили, що пунктом 2 договору іпотеки передбачено право іпотекодержателя на звернення стягнення переданого в іпотеку майна у разі невиконання чи неналежного виконання іпотекодавцем зобов'язань за кредитним договором.
      Пунктом 4.1 договору іпотеки визначено, що звернення стягнення здійснюється іпотекодержателем у випадках, зазначених у підпунктах 2.1.1-2.1.2 цього договору іпотеки, або у разі порушення провадження у справі про відновлення платоспроможності іпотекодавця, або у разі порушення іпотекодавцем будь-якого зобов'язання за цим договором, або будь-якого зобов'язання, що забезпечено іпотекою за цим договором.
      Як передбачено пунктом 4.2 цього договору зверненнястягнення здійснюєтьсяна підставі: або рішення суду, або виконавчого напису нотаріуса, або застереження про задоволення вимог іпотекодержателя.
      Відповідно до пункту 4.3 договору іпотеки від 02 листопада 2007 року у випадках, зазначених в підпунктах 2.1.1-2.1.2 цього договору іпотеки, іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю повідомлення, оформлене згідно із статтею 35 Закону N 898-IV. У разі невиконання іпотекодавцем вимог, зазначених в повідомленні, іпотекодержатель здійснює звернення стягнення на предмет іпотеки. Звернення стягнення по застереженню про задоволення вимог іпотекодержателя здійснюється відповідно до розділу 5 цього договору іпотеки та відповідно до статті 36 Закону N 898-IV.
      За змістом розділу 5 вказаного договору, у разі настання обставин, зазначених у пункті 4.1 цього договору іпотеки, іпотекодержатель надсилає рекомендованим листом іпотекодавцю повідомлення про застосування застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, в якому зазначає який із способів задоволення вимог іпотекодержателя, що передбачені частиною третьою статті 36 Закону N 898-IV, застосовується іпотекодержателем для задоволення своїх вимог. У разі застосування передачі предмета іпотеки у власність іпотекодержателя як способу задоволення вимог іпотекодержателя, право власності переходить до іпотекодержателя з моменту отримання повідомлення.
      Частиною першою статті 2 Закону N 1952-IV у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, передбачено, що державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - єдина державна інформаційна система, що містить відомості про права на нерухоме майно, їх обтяження, а також про об'єкти та суб'єктів цих прав.
      Відповідно до частини першої статті 9 Закону N 1952-IV у вказаній редакції державним реєстратором може бути громадянин України, який має вищу освіту та відповідає кваліфікаційним вимогам, установленим Міністерством юстиції України. У випадку, передбаченому цим Законом, державним реєстратором є нотаріус як спеціальний суб'єкт, на якого покладаються функції державного реєстратора прав на нерухоме майно.
      Державний реєстратор є державним службовцем, крім випадку, коли державним реєстратором є нотаріус як спеціальний суб'єкт. Умови оплати праці державного реєстратора визначаються Кабінетом Міністрів України згідно із законодавством.
      Повноваження державного реєстратора, передбачені цим Законом, з видачі та прийому документів можуть виконувати посадові особи органів місцевого самоврядування, адміністратори центрів надання адміністративних послуг, нотаріуси.
      Відповідно до частини п'ятої статті 3 Закону N 1952-IV у вказаній редакції державна реєстрація прав є публічною, проводиться органом державної реєстрації прав, який зобов'язаний надавати інформацію про зареєстровані права та їх обтяження в порядку, встановленому цим Законом.
      Державна реєстрація прав та їх обтяжень проводиться в порядку черговості надходження заяв.
      Державна реєстрація прав власності, реєстрація яких проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення, під час вчинення нотаріальної дії з нерухомим майном, об'єктом незавершеного будівництва проводиться нотаріусом, яким вчиняється така дія.
      Державна реєстрація прав у результаті вчинення нотаріальної дії з нерухомим майном, об'єктом незавершеного будівництва проводиться нотаріусом, яким вчинено таку дію.
      Згідно із частиною другою статті 9 Закону N 1952-IV у зазначеній редакції державний реєстратор:
      1) встановлює відповідність заявлених прав і поданих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями, зокрема: відповідність обов'язкового дотримання письмової форми правочину та його нотаріального посвідчення (у випадках, встановлених законом); відповідність повноважень особи, яка подає документи на державну реєстрацію прав та їх обтяжень; відповідність відомостей про нерухоме майно, наявних у Державному реєстрі прав та поданих документах; наявність обтяжень прав на нерухоме майно, зареєстрованих відповідно до вимог цього Закону; наявність факту виконання умов правочину, з якими закон та/або договір (угода) пов'язує можливість проведення державної реєстрації виникнення, переходу, припинення прав на нерухоме майно або обтяження таких прав;
      2) приймає рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, про відмову в державній реєстрації, про її зупинення, внесення змін до Державного реєстру прав;
      3) відкриває і закриває розділи Державного реєстру прав, вносить до них відповідні записи;
      4) веде реєстраційні справи щодо об'єктів нерухомого майна;
      5) присвоює реєстраційний номер об'єкту нерухомого майна під час проведення державної реєстрації;
      6) видає свідоцтво про право власності на нерухоме майно у випадках, встановлених статтею 18 цього Закону;
      7) надає інформацію з Державного реєстру прав або відмовляє у її наданні у випадках, передбачених цим Законом;
      8) у разі потреби вимагає подання передбачених законодавством додаткових документів, необхідних для державної реєстрації прав та їх обтяжень;
      8-1) під час проведення державної реєстрації прав, які виникли та оформлені в установленому порядку до 1 січня 2013 року, запитує від органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, які відповідно до чинного на момент оформлення права законодавства проводили таке оформлення, інформацію (довідки, копії документів тощо), необхідну для реєстрації прав та їх обтяжень, якщо такі документи не були подані заявником або якщо документи, подані заявником, не містять передбачених цим Законом відомостей про правонабувача або про нерухоме майно. Органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, підприємства, установи та організації, до яких надійшов запит, зобов'язані безоплатно в установленому законодавством порядку протягом трьох робочих днів надати державному реєстратору відповідну інформацію, зокрема щодо оформлених речових прав на нерухоме майно, у тому числі земельні ділянки;
      9) здійснює інші повноваження, передбачені цим Законом та іншими законами України.
      Нотаріус як спеціальний суб'єкт здійснює функції державного реєстратора, крім передбачених пунктами 4 і 6 частини другої статті 9 цього Закону.
      Згідно із частиною 9 статті 15 Закону N 1952-IV у зазначеній редакції державна реєстрація прав, їх обтяжень у результаті вчинення нотаріальної дії (надання відмови в ній) проводиться одночасно з вчиненням такої дії.
      Частиною 13 указаної статті передбачено, що порядок державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, а також порядок надання інформації з Державного реєстру прав встановлює Кабінет Міністрів України.
      Частиною першою статті 16 Закону N 1952-IV у зазначеній редакціївстановлено, що заява про державну реєстрацію прав власності, реєстрація яких проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення, під час вчинення нотаріальної дії з нерухомим майном, об'єктом незавершеного будівництва подається нотаріусу, який вчиняє таку дію.
      Заява про державну реєстрацію прав та їх обтяжень у результаті вчинення нотаріальної дії з нерухомим майном, об'єктом незавершеного будівництва подається нотаріусу, яким вчинено таку дію.
      Частиною першою статті 19 Закону N 1952-IV у вказаній редакції встановлено, що державна реєстрація прав проводиться на підставі:
      1) договорів, укладених у порядку, встановленому законом, та актів прийому-передачі активів та/або зобов'язань неплатоспроможного банку приймаючому або перехідному банку, крім випадків, визначених законом;
      2) свідоцтв про право власності на нерухоме майно, виданих відповідно до вимог цього Закону;
      3) свідоцтв про право власності, виданих органами приватизації наймачам житлових приміщень у державному та комунальному житловому фонді;
      4) державних актів на право власності або постійного користування на земельну ділянку у випадках, встановлених законом;
      5) рішень судів, що набрали законної сили;
      6) інших документів, що підтверджують виникнення, перехід, припинення прав на нерухоме майно, поданих органу державної реєстрації прав разом із заявою.
      Відповідно до частини другої 2 статті 30 Закону N 1952-IV у зазначеній редакції дії або бездіяльність державного реєстратора, державного кадастрового реєстратора, нотаріуса, державного виконавця можуть бути оскаржені до суду.
      Згідно із частиною першою статті 1 Закону N 3425-XII нотаріат в Україні - це система органів і посадових осіб, на які покладено обов'язок посвідчувати права, а також факти, що мають юридичне значення, та вчиняти інші нотаріальні дії, передбачені цим Законом, з метою надання їм юридичної вірогідності.
      Відповідно до частини першої статті 3 цього Закону у зазначеній редакції нотаріус - це уповноважена державою фізична особа, яка здійснює нотаріальну діяльність у державній нотаріальній конторі, державному нотаріальному архіві або незалежну професійну нотаріальну діяльність, зокрема посвідчує права, а також факти, що мають юридичне значення, та вчиняє інші нотаріальні дії, передбачені законом, з метою надання їм юридичної вірогідності, а також здійснює функції державного реєстратора прав на нерухоме майно у порядку та випадках, встановлених Законом N 1952-IV.
      Перелік нотаріальних дій, право на вчинення яких має нотаріус, наведений у статті 34 Закону N 3425-XII і цей перелік не є вичерпним.
      Поряд з тим нотаріусу з огляду на його правовий статус, делеговані функції державного реєстратора речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, реалізовувати які він може лише у випадках і в порядку, визначених Законом N 1952-IV.
      Згідно із пунктом 2 Порядку взаємодії органів державної реєстрації прав та їх посадових осіб, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 02 квітня 2013 року N 607/5 "Про заходи взаємодії органів державної реєстрації прав та їх посадових осіб", чинного на час виникнення спірних правовідносин, державна реєстрація, скасування державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та скасування записів Державного реєстру речових прав на нерухоме майно у випадках, передбачених у пункті 1 наказу, проводиться державними реєстраторами прав на нерухоме майно Укрдержреєстру відповідно до Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 жовтня 2013 року N 868.
      За змістом пункту першого цього Порядку встановлено, що у разі подання до структурних підрозділів територіальних органів Мін'юсту, що забезпечують реалізацію повноважень Укрдержреєстру, заяви про державну реєстрацію права власності та/або інших речових прав на нерухоме майно (далі - речові права), що виникають на підставі <…> на підставі договору іпотеки, що містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя; <…> рішення щодо державної реєстрації речових прав на нерухоме майно, скасування державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та скасування записів Державного реєстру речових прав на нерухоме майно приймаються державними реєстраторами прав на нерухоме майно Укрдержреєстру відповідно до додатка до цього наказу.
      Таким чином, за наслідками аналізу наведених вище положень закону, що діяв на момент виникнення спірних правовідносин, можна дійти висновку, що нотаріус має право здійснити державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно в тому разі, якщо це пов'язано з вчиненням ним нотаріальної дії з таким об'єктом нерухомості.
      Згідно з пунктом 57 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 року N 1127 (далі - Порядок N 1127), для державної реєстрації права власності та інших речових прав на майно, яке набувається у зв'язку з виконанням умов правочину, з якими закон та/або відповідний правочин пов'язує можливість виникнення, переходу, припинення таких прав, також подається документ, що підтверджує наявність факту виконання відповідних умов правочину.
      Відповідно до пункту 61 цього Порядку для державної реєстрації права власності на підставі договору іпотеки, що містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя шляхом набуття права власності на предмет іпотеки, також подаються: копія письмової вимоги про усунення порушень, надісланої іпотекодержателем іпотекодавцеві та боржникові, якщо він є відмінним від іпотекодавця; документ, що підтверджує наявність факту завершення 30-денного строку з моменту отримання іпотекодавцем та боржником, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмової вимоги іпотекодержателя у разі, коли більш тривалий строк не зазначений у відповідній письмовій вимозі; заставна (якщо іпотечним договором передбачено її видачу).
      У наведених правових нормах визначено вичерпний перелік обов'язкових для подання документів та обставин, що мають бути ними підтверджені, на підставі яких проводиться державна реєстрація права власності на предмет іпотеки за договором, що містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, і з огляду на закріплені у статтях 9,15 Закону N 1952-IV в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, та статті 37 Закону N 898-IV порядок державної реєстрації та коло повноважень державного реєстратора у ході її проведення ця особа приймає рішення про державну реєстрацію прав лише після перевірки наявності необхідних для цього документів та їх відповідності вимогам законодавства.
      За таких обставин суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, встановивши, що іпотекодержатель ухилився від виконання свого обов'язку, передбаченого як Законом N 898-IV, так і Порядком N 1127 щодо надіслання боржнику повідомлення про порушення забезпеченого обтяженням зобов'язання, що унеможливило встановлення нотаріусом завершення 30-денного строку, сплив якого пов'язується з проведенням ним подальших дій зі звернення стягнення на предмет іпотеки, в тому числі й шляхом набуття права власності, зробили правильний висновок, що державна реєстрація права власності на предмет іпотеки за ТОВ "Кей-Колект" проведена всупереч норм чинного законодавства.
      Крім того, судами встановлено, що у матеріалах справи міститься копія рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення, поданого до відділення зв'язку 16 квітня 2014 року (трек-номери 0315042548139/6501700533418), в якому зазначено найменування відправника не ТОВ "Кей-Колект", а іншої юридичної особи - Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрборг" (далі - ТОВ "Укрборг").
      Згідно з договором про надання послуг від 01 листопада 2013 року, укладеним між ТОВ "Кей-Колект" та ТОВ "Укрборг", останнє взяло на себе зобов'язання по здійсненню дій, спрямованих на сприяння погашенню наявної заборгованості, в тому числі й здійснення повідомлення боржників.
      При цьому суди з'ясували, що згідно з відомостями Публічного акціонерного товариства "Укрпошта" (https://ukrposhta.ua/) інформація про відправлення за вищевказаними номерами відсутня, оскільки дані про відправлення за вказаними вище трек-номерами на даний час відсутні, тому що не зареєстровані в системі.
      Велика Палата Верховного Суду погоджується, що вказане повідомлення про вручення поштового відправлення є неналежним доказом відповідно до статті 58 ЦПК України у редакції, чинній на момент розгляду справи судом першої інстанції (стаття 77 ЦПК України у редакції, чинній на момент перегляду справи апеляційним судом), та зазначає, що в даному випадку іпотекодержатель не може вважатися таким, що набув право власності на нерухоме майно за правочином (договором іпотеки від 02 листопада 2007 року), оскільки його умовами прямо пов'язано перехід за іпотекодержателем права власності на предмет іпотеки із моментом отримання іпотекодавцем повідомлення про усунення порушень (пункт 5.3 цього договору).
      Також суди попередніх інстанцій правильно встановивши, що нотаріус, будучи наділеним повноваженнями державного реєстратора (за винятком тих, які передбачено пунктами 4, 6 частини першої статті 9 Закону N 1952-IV), може реалізовувати їх лише разом з вчиненням нотаріальної дії, зокрема при посвідчені ним правочину, внаслідок якого в особи виникає речове право на об'єкт нерухомості (частина 9 статті 15 Закону N 1952-IV в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).
      У такому випадку нотаріус одночасно з вчиненням нотаріальної дії проводить і державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно відповідно до статті 15 Закону N 1952-IVв редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин.
      Суди зробили обґрунтований висновок про відсутність у нотаріуса повноважень щодо прийняття рішення про державну реєстрацію права власності без вчинення безпосередньої нотаріальної дії з майном.
      Крім того, у пункті 2.2.1 договору іпотеки визначено, що іпотекодержатель зобов'язаний попередити іпотекодавця про відступлення прав за цим договором чи за кредитним договором.
      Доказів повідомлення іпотекодателя про відступлення прав як за кредитним договором, так і за договором іпотеки матеріали справи не містять.
      Велика Палата Верховного Суду зазначає, що судами попередніх інстанцій розглянуто справу, не врахувавши, що рішення суду впливає на права третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог, - ТОВ "Кей-Колект".
      У вказаних правовідносинах належним відповідачем є особа, право на майно якої оспорюється та щодо якої прийнято оскаржуване рішення про реєстрацію права власності.
      Такі висновки щодо суб'єктного складу висловлені, зокрема у постановах Великої Палати Верховного Суду від 18 вересня 2018 року (провадження N 11-404апп18) та від 13 березня 2019 року (провадження N 14-61цс19).
      Таким чином, ТОВ "Кей-Колект" повинно брати участь в указаній справі, оскільки цей спір стосується безпосередньо його прав і обов'язків.
      Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань (частина друга статті 410 ЦПК України).
      Також Велика Палата Верховного Суду вважає, що ТОВ "Кей-Колект" як суб'єкт цивільних процесуальних та спірних матеріальних правовідносин одержав захист особистих суб'єктивних прав і охоронюваних законом інтересів, беручи участь у справі як третя особа, яке не заявляє самостійних вимог на стороні відповідача, оскільки зазначені особи мають загальні процесуальні права і обов'язки осіб, які беруть участь у справі, встановлені в статті 27 ЦПК України у редакції, чинній на момент розгляду справи судом першої інстанції, а також в статті 43 ЦПК України у редакції, чинній на момент перегляду справи апеляційним судом, які використані останнім, у тому числі шляхом апеляційного та касаційного оскарження судових рішень.
      З огляду на наведене Велика Палата Верховного Суду вважає касаційну скаргу необґрунтованою, а рішення судів попередніх інстанцій такими, що ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права.
      Згідно зі статтею 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
      Оскільки касаційна скарга залишається без задоволення, а оскаржувані рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін, то розподіл судових витрат не проводиться.
      Керуючись статтями 258, 259, 400, 402, 403, 410, 415, 416, 419 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду
      ПОСТАНОВИЛА:
      Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Кей-Колект" залишити без задоволення.
      Заочне рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 16 серпня 2017 року та постанову Апеляційного суду Одеської області від 21 червня 2018 року залишити без змін.
      Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
      Суддя-доповідач О.М. Ситнік
      Судді: Н.О. Антонюк Н.П. Лященко
      С.В. Бакуліна О.Б. Прокопенко
      Д.А. Гудима І.В. Саприкіна
      В.І. Данішевська О.С.
      Ткачук О.С. Золотніков В.Ю.
      Уркевич В.С. Князєв О.Г. Яновська
      Лобойко Л.М.
    • By ANTIRAID
      ПОСТАНОВА
      ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
      24 квітня 2019 року
      м. Київ
      Справа N 638/20000/16-ц
      Провадження N 14-2цс19
      Велика Палата Верховного Суду у складі:
      судді-доповідача Ситнік О.М.,
      суддів: Антонюк Н.О., Бакуліної С.В., Гудими Д.А., Данішевської В.І., Золотнікова О.С., Князєва В.С., Лобойка Л.М., Лященко Н.П., Прокопенка О.Б., Саприкіної І.В., Ткачука О.С., Уркевича В.Ю., Яновської О.Г.,
      учасники справи:
      позивач ОСОБА_13,
      відповідачі: Товариство з обмеженою відповідальністю "Кей-Колект" (далі - ТОВ "Кей-Колект"), приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу (далі - приватний нотаріус) Суперфін Борис Михайлович,
      розглянула в порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ТОВ "Кей-Колект"
      на заочне рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 13 березня 2017 року у складі судді Штих Т.В. та ухвалу Апеляційного суду Харківської області від 02 жовтня 2017 року у складі колегії суддів Кругової С.С., Пилипчук Н.П., Піддубного Р.М.,
      у цивільній справі за позовом ОСОБА_13 до ТОВ "Кей-Колект", приватного нотаріуса Суперфіна Б.М. про скасування державної реєстрації, та
      УСТАНОВИЛА:
      Короткий зміст позовних вимог
      У грудні 2016 року ОСОБА_13 звернуласядо суду з позовом, у якому просила: скасувати рішення приватного нотаріуса Суперфіна Б.М. про державну реєстрацію речових прав; внести запис про скасування державної реєстрації речових прав за ТОВ "Кей-Колект"; відновити за нею запис про реєстрацію права власності на квартиру АДРЕСА_1.
      Позовні вимоги обґрунтовано тим, що 19 жовтня 2006 року ОСОБА_13 та Акціонерний комерційний інноваційний банк "УкрСиббанк" (далі - АКІБ "УкрСиббанк"), правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство "УкрСиббанк" (далі - ПАТ "УкрСиббанк"), уклали договір іпотеки нерухомого майна, а саме: квартири АДРЕСА_1, на забезпечення виконання позичальником зобов'язань за кредитним договором. Того ж дня приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Харченко І.А. вніс запис про реєстрацію обтяжень - заборону на вказане нерухоме майно на підставі договору іпотеки.
      Позивачка згодом дізналася, що 09 липня 2015 року приватний нотаріус Суперфін Б.М. здійснив державну реєстрацію прав та обтяжень на зазначену квартиру, про що вніс відповідний запис до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Внаслідок такої державної реєстрації право власності на вказану квартиру зареєстровано за ТОВ "Кей-Колект".
      На думку позивачки, зазначена державна реєстрація речових прав є незаконною, оскільки договорів іпотеки щодо вказаного нерухомого майна з ТОВ "Кей-Колект" вона не укладала, тому у приватного нотаріуса Суперфіна Б.М. не було законних підстав для проведення державної реєстрації.
      Договір іпотеки, укладений з АКІБ "УкрСиббанк", не містить умов та порядку переходу права власності на предмет іпотеки від іпотекодавця до іншої особи. Окремого договору про задоволення вимог іпотекодержателя позивачка не укладала та письмових вимог від іпотекодержателя про виконання порушеного зобов'язання ОСОБА_13 не отримувала.
      Державну реєстрацію права власності здійснено без всіх необхідних, передбачених законодавством документів, зокрема, без звіту про оцінку предмета іпотеки та не перевірено документи, що підтверджують повноваження заявника на звернення із заявою про проведення державної реєстрації, а також документи щодо кредитної заборгованості.
      Крім того, згідно з пунктом 2 частини першої статті 24 Закону України від 01 липня 2004 року N 1952-IV "Про державну реєстрацію прав та їх обтяжень" (далі - Закон N 1952-IV), якщо об'єкт нерухомого майна розміщений на території іншого органу державної реєстрації прав, це є підставою для відмови у державній реєстрації прав та їх обтяжень, тому у приватного нотаріуса Суперфіна Б.М. були відсутні підстави здійснювати державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно, яке розташоване у м. Харкові.
      Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
      Заочним рішенням Дзержинського районного суду м. Харкова від 13 березня 2017 року позов ОСОБА_13 задоволено. Скасовано рішення приватного нотаріуса Суперфіна Б.М. про державну реєстрацію речових прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) від 09 липня 2015 року, про реєстрацію за ТОВ "Кей-Колект" права власності на квартиру АДРЕСА_1 із внесенням запису про скасування державної реєстрації речових прав та відновленням запису про реєстрацію права власності ОСОБА_13 на вказану квартиру.
      Заочне рішення мотивовано тим, що ТОВ "Кей-Колект" не є стороною договору іпотеки від 19 жовтня 2006 року, зазначеного нотаріусом як підставу прийняття рішення про державну реєстрацію права власності за ТОВ "Кей-Колект". Будь-яких інших відомостей, які б свідчили про наявність підстав для виникнення і реєстрації за ТОВ "Кей-Колект" права власності на квартиру, державним реєстратором до реєстру внесено не було, що є порушенням вимог законодавства. Крім того, відповідач ТОВ "Кей-Колект" не надав доказів направлення на ім'я ОСОБА_13 та отримання нею вимоги про усунення порушення зобов'язання.
      Ухвалою Апеляційного суду Харківської області від 02 жовтня 2017 року апеляційну скаргу ТОВ "Кей-Колект" відхилено, заочне рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 13 березня 2017 року залишено без змін.
      Ухвалу апеляційного суду мотивовано тим, що відповідач не надав належних доказів переходу до ТОВ "Кей-Колект" прав вимоги до ОСОБА_13 Відомості про підстави переходу до ТОВ "Кей-Колект" прав вимоги до ОСОБА_13 відсутні і в державному реєстрі, де нотаріусом як підставу для реєстрації права власності за ТОВ "Кей-Колект" зазначено лише договір іпотеки, укладений ПАТ "УкрСиббанк" та ОСОБА_13 Також не надано доказів направлення й отримання ОСОБА_13 вимоги про усунення порушень. Крім того, спір не є публічно-правовим, оскільки випливає із договірних відносин, тому відповідно до положень пункту 1 частини першої статті 15 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) має вирішуватися за правилами цивільного судочинства.
      Короткий зміст вимог касаційної скарги
      У касаційній скарзі ТОВ "Кей-Колект" просило скасувати рішення суду першої інстанції, ухвалу апеляційного суду та закрити провадження у справі, посилаючись на порушення судами норм процесуального права.
      Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
      Касаційну скаргу мотивовано тим, що суди не врахували, що спір є публічно-правовим, тому повинен вирішуватися в порядку адміністративного судочинства, оскільки у спірних правовідносинах приватний нотаріус Суперфін Б.М. виступав як спеціальний суб'єкт, на якого покладаються функції державного реєстратора прав на нерухоме майно, тобто як суб'єкт владних повноважень.
      Крім того, обраний позивачем спосіб захисту не відповідає спірним правовідносинам, оскільки судовим рішенням про скасування рішення державного реєстратора припинено право власності ТОВ "Кей-Колект" на нерухоме майно у спосіб, не передбачений законом.
      Рух справи у суді касаційної інстанції
      Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 07 березня 2018 року відкрито касаційне провадження у справі за вказаною касаційною скаргою.
      Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 27 листопада 2018 року справу призначено до судового розгляду, ухвалою від 12 грудня 2018 року справу передано на розгляд Великої Палати Верховного Суду з посиланням на частину шосту статті 403 ЦПК України, яка передбачає, що справа підлягає передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду в усіх випадках, коли учасник справи оскаржує судове рішення з підстав порушення правил предметної чи суб'єктної юрисдикції.
      Ухвалою Великої Палати Верховного Суду від 14 січня 2019 року справу прийнято для продовження розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними в ній матеріалами, у порядку письмового провадження.
      Позиція Великої Палати Верховного Суду
      Заслухавши доповідь судді, перевіривши наведені в касаційній скарзі доводи та матеріали справи, Велика Палата Верховного Суду вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково з огляду на таке.
      У статті 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
      За статтею 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом.
      За вимогами частини першої статті 18 Закону України від 02 червня 2016 року N 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення.
      З метою якісної та чіткої роботи судової системи міжнародним і національним законодавством передбачено принцип спеціалізації судів.
      Система судів загальної юрисдикції є розгалуженою. Судовий захист є основною формою захисту прав, інтересів та свобод фізичних і юридичних осіб, державних та суспільних інтересів.
      Судова юрисдикція - це інститут права, який покликаний розмежувати компетенцію як різних ланок судової системи, так і різні види судочинства - цивільне, кримінальне, господарське та адміністративне.
      Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб'єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.
      Предметна юрисдикція - це розмежування компетенції цивільних, кримінальних, господарських та адміністративних судів. Кожен суд має право розглядати і вирішувати тільки ті справи (спори), які віднесені до їх відання законодавчими актами, тобто діяти в межах встановленої компетенції.
      Згідно із частиною першою статті 3 ЦПК України (у редакції, чинній на час розгляду справи в судах першої й апеляційної інстанцій) кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом прав, свобод чи інтересів.
      Правила визначення компетенції судів щодо розгляду цивільних справ передбачено в статті 15 ЦПК України: суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства.
      Аналогічну норму закріплено й у частині першій статті 19 ЦПК України у редакції від 03 жовтня 2017 року.
      Частиною другою статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України, у редакції, чинній на час розгляду справи в судах першої й апеляційної інстанцій) визначено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом встановлений інший порядок судового вирішення.
      Відповідно до пункту 1 частини другої статті 17 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.
      Вжитий у цій процесуальній нормі термін "суб'єкт владних повноважень" означає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхню посадову чи службову особу, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень (пункт 7 частини першої статті 3 КАСУкраїни).
      Згідно із частиною другою статті 2 КАС України до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.
      Визначальним принципом здійснення правосуддя в адміністративних справах є принцип офіційного з'ясування всіх обставин у справі й обов'язок суб'єкта владних повноважень доказувати правомірність своїх дій чи рішень, тоді як визначальним принципом цивільного судочинства є змагальність сторін.
      Основною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.
      Отже, до адміністративного суду можуть бути оскаржені виключно рішення, дії та бездіяльність суб'єкта владних повноважень, що виникають у зв'язку зі здійсненням суб'єктом владних повноважень владних управлінських функцій, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності встановлено інший порядок судового провадження.
      Наведене узгоджується і з положеннями статей 2, 4, 19 КАС України (у редакції від 03 жовтня 2017 року), які закріплюють завдання адміністративного судочинства, визначення понять публічно-правового спору та суб'єкта владних повноважень, а також межі юрисдикції адміністративних судів.
      Публічно-правовий спір має особливий суб'єктний склад. Участь суб'єкта владних повноважень є обов'язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Однак сама по собі участь у спорі органу влади чи органу місцевого самоврядування, не дає підстав ототожнювати спір із публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції. Необхідно з'ясовувати, у зв'язку з чим виник спір та за захистом яких прав особа звернулася до суду.
      Разом з тим приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило, майнового, конкретного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть і в тому випадку, якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб'єктів владних повноважень.
      Аналіз змісту статті 15 ЦПК України та статті 17 КАС України (у редакції, чинній на час розгляду справи в судах першої й апеляційної інстанцій) у сукупності дає підстави для висновку, що під час вирішення питання про розмежування компетенції судів щодо розгляду адміністративних і цивільних справ у кожній конкретній справі недостатньо застосування виключно формального критерію - визначення суб'єктного складу спірних правовідносин (участь у них суб'єкта владних повноважень). Визначальною ознакою для правильного вирішення такого питання є характер правовідносин, з яких виник спір.
      У справі, що розглядається, спір виник з приводу порушення права власності позивачки на квартиру внаслідок дій приватного нотаріуса Суперфіна Б.М. щодо реєстрації такого права за ТОВ "Кей-Колект".
      Враховуючи те, що спірні правовідносини пов'язані із захистом права власності позивачки та з належністю виконання договору іпотеки, Велика Палата Верховного Суду вважає, що цей спір не є публічно-правовим і має вирішуватися судами за правилами цивільного судочинства.
      Спір про скасування рішення, запису щодо державної реєстрації речового права на нерухоме майно має розглядатися як спір, що пов'язаний із порушенням цивільних прав позивача на нерухоме майно іншою особою, за якою зареєстроване речове право на це майно.
      Аналогічні висновки щодо застосування норм процесуального права у подібних правовідносинах викладені, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року (провадження N 14-275цс18), 07 листопада 2018 року (провадження N 11-961апп18), 12 грудня 2018 року (провадження N 14-486цс18 та N 14-511цс18), 23 січня 2019 року (провадження N 14-501цс18) та від 13 березня 2019 року (провадження N 14-56цс19).
      Отже, спори про визнання незаконними та скасування рішень нотаріусів, які діяли на виконання делегованих повноважень державного реєстратора, про державну реєстрацію прав та їх обтяжень на нерухоме майно розглядаються за правилами цивільного судочинства, якщо такі спори стосуються захисту цивільного права, зокрема випливають з договірних відносин.
      Суди попередніх інстанцій правильно розглянули спір у порядку цивільного судочинства, оскільки спірні правовідносини пов'язані із реєстрацією майнових прав, що виникли на підставі договірних відносин і впливають на цивільні права позивачки та відповідача ТОВ "Кей-Колект".
      Що стосується розгляду спору по суті, то Велика Палата Верховного Суду керується такими міркуваннями.
      Суди встановили, що 09 липня 2015 року приватний нотаріус Суперфін Б.М. вніс до державного реєстру речових прав на нерухоме майно запис N 10344764 про реєстрацію за ТОВ "Кей-Колект" права власності на квартиру АДРЕСА_1, на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) за індексним N 22725266, з посиланням на договір іпотеки від 19 жовтня 2006 року N 3449.
      За договором іпотеки від 19 жовтня 2006 року N 3449, укладеним АКІБ "УкрСиббанк" як іпотекодержателем та ОСОБА_13 як іпотекодавцем, остання передала в іпотеку банку нерухоме майно - квартиру АДРЕСА_1.
      Згідно з пунктом 2.13 вказаного договору іпотеки, у разі настання обставин, зазначених у пункті 4.1 цього договору, іпотекодержатель надсилає рекомендованим листом іпотекодавцю повідомлення про застосування застереження про задоволення вимог іпотекодержателя.
      У пункті 2.15 договору передбачено, що у разі застосування передачі предмета іпотеки у власність іпотекодержателя, як способу задоволення вимог іпотекодержателя, право власності переходить до іпотекодержателя з моменту отримання повідомлення, передбаченого пунктом 5.1 цього договору.
      Також суд вважав установленим, що хоч у пунктах 2.13 і 2.15 вказаного договору іпотеки і міститься посилання на інші пункти цього договору - 4.1 та 5.1, однак, як зазначив суд, і це підтверджується матеріалами справи, пункти 4.1 та 5.1 у договорі іпотеки відсутні.
      Суд вважав, що договір іпотеки від 19 жовтня 2006 року N 3449 фактично не містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, яке б відповідало вимогам статей 35 - 37 Закону N 898-IV. Крім того, з тексту договору неможливо встановити чітко визначений спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки, умови та порядок його застосування.
      Статтею 35 Закону України від 05 червня 2003 року N 898-IV "Про іпотеку" (далі - Закон N 898-IV) передбачено, що у разі порушення основного зобов'язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення. В цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов'язань, вимога про виконання порушеного зобов'язання у не менш ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі прийняти рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору.
      Відповідно до статті 36 Закону N 898-IV сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем і іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, що підлягає нотаріальному посвідченню, який може бути укладений одночасно з іпотечним договором або в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки.
      Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону. Визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші встановлені цим Законом способи звернення стягнення на предмет іпотеки.
      Договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками, може передбачати: передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання у порядку, встановленому статтею 37 цього Закону; право іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку, встановленому статтею 38 цього Закону.
      Відповідно до статті 37 Закону N 898-IV іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання.
      Згідно з пунктом 46 Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 13 жовтня 2013 року N 868, що був чиним на момент прийняття рішення про державну реєстрацію, для проведення державної реєстрації права власності на підставі договору іпотеки, що містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, заявник, крім документа, що підтверджує виникнення, перехід та припинення речових прав на нерухоме майно, подає: завірену в установленому порядку копію письмової вимоги про усунення порушень, надіслану іпотекодержателем іпотекодавцеві та боржникові, якщо він є відмінним від іпотекодавця, в якій зазначається стислий зміст порушеного зобов'язання, вимога про виконання порушеного зобов'язання у не менш як 30-денний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання такої вимоги; документ, що підтверджує завершення 30-денного строку з моменту отримання іпотекодавцем та боржником, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмової вимоги іпотекодержателя у разі, коли більш тривалий строк не зазначений у письмовій вимозі, надісланій іпотекодержателем іпотекодавцеві та боржникові, якщо він є відмінним від іпотекодавця.
      За приписами статті 19 Закону N 1952-IV (у редакції, чинній на момент прийняття реєстратором оскаржуваного рішення) державна реєстрація прав проводиться на підставі: 1) договорів, укладених у порядку, встановленому законом; 2) свідоцтв про право власності на нерухоме майно, виданих відповідно до вимог цього Закону; 3) свідоцтв про право власності, виданих органами приватизації наймачам житлових приміщень у державному та комунальному житловому фонді; 4) державних актів на право власності або постійного користування на земельну ділянку у випадках, встановлених законом; 5) рішень судів, що набрали законної сили; 6) інших документів, що підтверджують виникнення, перехід, припинення прав на нерухоме майно, поданих органу державної реєстрації прав разом із заявою.
      Таким чином, для реєстрації права власності на нерухоме майно, що є предметом іпотеки, до державного реєстратора має звернутись належна особа-іпотекодержатель, та надати документи, які підтверджують:
      - наявність в договорі іпотеки застереження про задоволення вимог іпотекодержателя (або окремого договору про задоволення вимог іпотекодержателя);
      - направлення та вручення іпотекодавцю вимоги про усунення порушень;
      - сплин 30-денного терміну з моменту отримання іпотекодавцем вимоги про усунення порушень;
      - у разі переходу прав на нерухоме майно - документ, що підтверджує перехід.
      Позивачка заперечила факт отримання будь-яких вимог від АКІБ "УкрСиббанк", правонаступником якого є ПАТ "УкрСиббанк", або ТОВ "Кей-Колект" стосовно виконання зобов'язань за договором іпотеки від 19 жовтня 2006 року N 3449.
      Відповідач ТОВ "Кей-Колект" не надав доказів на підтвердження факту направлення й отримання ОСОБА_13 вимоги про порушення основного зобов'язання та звернення стягнення на предмет іпотеки, хоч у силу наведених норм матеріального права іпотекодержатель зобов'язаний надати державному реєстратору докази отримання іпотекодавцем такої вимоги разом із заявою про державну реєстрацію.
      Ухвалюючи рішення у справі, суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, правильно вважав доведеними та обґрунтованими позовні вимоги.
      Однак Велика Палата Верховного Суду не може погодитися з висновками апеляційного суду щодо недоведеності набуття ТОВ "Кей-Колект" права вимоги до ОСОБА_13 за договорами кредиту й іпотеки.
      Зокрема, апеляційний суд зробив висновок, що на підтвердження існування підстав для звернення до нотаріуса із заявою про реєстрацію переходу права власності на квартиру АДРЕСА_1, що належала позивачці та була передана в іпотеку на забезпечення виконання основного зобов'язання, ТОВ "Кей-Колект" усупереч вимогам статей 10, 60 ЦПК України (у редакції, чинній на час розгляду справи в судах першої й апеляційної інстанцій) не надало доказів переходу до нього прав вимоги до ОСОБА_13 за договорами кредиту та іпотеки.
      Однак цей висновок спростовується матеріалами справи.
      У справі на а. с. 132-137, т. 1 містяться додаткові пояснення ТОВ "Кей-Колект" до апеляційної скарги на заочне рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 13 березня 2017 року, до яких додано, зокрема:
      - договір факторингу від 12 грудня 2011 року N 1, укладений ПАТ "УкрСиббанк" та ТОВ "Кей-Колект" (т. 1, а. с. 139-141);
      - виписка з додатку N 1 до договору факторингу від 12 грудня 2011 року N 1 (перелік первинних договорів) (т. 1, а. с. 141 - зворот);
      - договір відступлення прав вимоги за договорами іпотеки від 12 грудня 2011 року, укладений ПАТ "УкрСиббанк" та ТОВ "Кей-Колект" (т. 1, а. с. 142-143);
      - виписка з додатку N 1 до договору відступлення прав вимоги за договорами іпотеки від 12 грудня 2011 року (т. 1, а. с. 143-зворот);
      - акт приймання-передачі прав вимоги, складений 12 грудня 2011 року ПАТ "УкрСиббанк" та ТОВ "Кей-Колект" (т. 1, а. с. 144);
      - інформаційна довідка з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо суб'єкта від 18 вересня 2017 року N 97638083 (т. 1, а. с. 145-148).
      У зазначеній довідці від 18 вересня 2017 року N 97638083 у розділі "Деталізована інформація про іпотеку" іпотекодержателем значиться ТОВ "Кей-Колект"; підстава виникнення іпотеки - договір про відступлення права вимоги за договорами іпотеки від 12 грудня 2011 року.
      Вказані матеріали залишилися поза увагою й відповідною правовою оцінкою апеляційного суду, що потягло помилкові висновки, однак вони й не впливають на результат розгляду справи.
      Суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд (пункт 3 частини першої статті 409 ЦПК України).
      Згідно з частиною першою статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
      Відповідно до частини четвертої статті 412 ЦПК України зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.
      За таких обставин та з підстав, наведених норм процесуального права, Велика Палата Верховного Суду вважає за необхідне виключити з мотивувальної частини ухвали апеляційного суду висновок про недоведеність переходу до ТОВ "Кей-Колект" права вимоги за договором іпотеки від 19 жовтня 2006 року N 3449.
      В іншій частині ухвала апеляційного суду, як і рішення суду першої інстанції, є законними та обгрунтованими, відсутні підстави для їх скасування, а наведені в касаційній скарзі доводи висновків судів не спростовують.
      Керуючись статтями 258, 259, 400, 402, 403, 410, 412, 415, 416, 419 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду
      ПОСТАНОВИЛА:
      Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Кей-Колект" задовольнити частково.
      Заочне рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 13 березня 2017 року залишити без змін.
      Ухвалу Апеляційного суду Харківської області від 02 жовтня 2017 року змінити у мотивувальній частині, виключивши висновок про недоведеність переходу до Товариства з обмеженою відповідальністю "Кей-Колект" права вимоги за договором іпотеки від 19 жовтня 2006 року N 3449.
      В іншій частині ухвалу Апеляційного суду Харківської області від 02 жовтня 2017 року залишити без змін.
      Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
      Суддя-доповідач О.М. Ситнік
      Судді: Н.О. Антонюк Н.П. Лященко
      С.В. Бакуліна О.Б. Прокопенко
      Д.А. Гудима І.В. Саприкіна
      В.І. Данішевська О.С.
      Ткачук О.С. Золотніков В.Ю.
      Уркевич В.С. Князєв О.Г. Яновська
      Лобойко Л.М.
       
    • By ANTIRAID
      Державний герб України
      26.04.2019
      Справа № 756/13215/18
      Справа пр. №2/756/2024/19
      ун. №756/13215/18
      РІШЕННЯ
      ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
      22 квітня 2019 року
      Оболонський районний суд міста Києва в складі:
      головуючого - судді Андрейчука Т.В.,
      за участю секретаря судового засідання - Лісовенка О.О.,
      учасники справи:
      представник позивача - ОСОБА_1,
      розглянувши у загальному позовному провадженні у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань в місті Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до товариства з обмеженою відповідальністю "Кредитні ініціативи", треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Чуловський Володимир Анатолійович, відділ примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у м. Києві, про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню, -
      в с т а н о в и в :
      У жовтні 2018 року позивач ОСОБА_2 звернулася до суду в порядку цивільного судочинства з позовом до відповідача товариства з обмеженою відповідальністю "Кредитні ініціативи" (далі - ТОВ "Кредитні ініціативи"), треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Чуловський В.А., відділ примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у м. Києві, про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню.
      Свої позовні вимоги позивач обґрунтовувала тим, що 30 жовтня 2006 року між нею та відкритим акціонерним товариством "Український кредитно-торговий банк" (далі - ВАТ "Український кредитно-торговий банк"), правонаступником якого є публічне акціонерне товариство "БТА Банк" (далі - ПАТ "БТА Банк"), укладено кредитний договір №020/06к, відповідно до умов якого банком надано позивачеві кредит у сумі 126000,00 доларів США на строк з 30 жовтня 2006 року до 30 жовтня 2021 року.
      За договором факторингу від 03 квітня 2014 року, укладеним між ПАТ "БТА Банк" та ТОВ "Кредитні ініціативи" первісний кредитор відступив відповідачеві право вимоги до позичальника ОСОБА_2 за кредитним договором від 30 жовтня 2006 року №020/06к.
      У зв'язку з простроченням позичальником ОСОБА_2 строків сплати кредиту, процентів за користування ним ТОВ "Кредитні ініціативи" звернулося до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Чуловського В.А., який 08 листопада 2015 року вчинив виконавчий напис, зареєстрований в реєстрі за №15325, яким запропонував стягнути з ОСОБА_2 на користь ТОВ "Кредитні ініціативи" заборгованість за кредитним договором від 30 жовтня 2006 року №020/06к за період з 03 квітня 2014 року по 23 вересня 2015 року у сумі 3334113,19 грн, у тому числі заборгованість зі сплати кредиту (основного боргу) у сумі 2556655,12 грн, проценти за користування кредитом у сумі 774758,07 грн.
      Позивач стверджувала, що виконавчий напис вчинено нотаріусом з порушенням вимог чинного законодавства, зокрема у документах, на підставі яких було вчинено виконавчий напис, відсутні докази безспірності заборгованості боржника перед кредитором; позичальником не отримано письмову вимогу про усунення порушення виконання зобов'язання; вчинення виконавчого напису порушує конституційний припис неможливості подвійної юридичної відповідальності за одне і те саме порушення; виконавчий напис було вчинено з порушенням норм Закону України "Про нотаріат", зокрема було пропущено трьохрічний строк на його вчинення; у ТОВ "Кредитні ініціативи" відсутні підстави для нарахування додаткових платежів вже після ухвалення рішення про стягнення заборгованості.
      З цих підстав ОСОБА_2 просила суд визнати таким, що не підлягає виконанню, виконавчий напис, вчинений 08 листопада 2015 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Чуловського В.А., зареєстрований в реєстрі за №15325.
      У судовому засіданні представник позивача підтримала позовні вимоги свого довірителя, просила суд їх задовольнити з підстав, зазначених у позовній заяві.
      Відповідач відзив на позовну заяву ОСОБА_2 до суду не подав, натомість надіславши пояснення на позовну заяву, в яких стверджував, що приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Чуловським В.А. при вчиненні оскаржуваного виконавчого напису не допущено порушень норм чинного законодавства. З цих підстав ТОВ "Кредитні ініціативи" просило суд відмовити ОСОБА_2 у задоволенні її позовних вимог.
      Представник відповідача в судове засідання не з'явився, відповідач про день, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, надіслав до суду заяву, в якій просив суд розглянути справу за відсутності його представника.
      У ході розгляду справи судом залучено замість третьої особи Чуловського В.А. приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Чуловського В.А.
      Третя особа приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Чуловський В.А. в судове засідання не з'явився, про день, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, про причини неявки в судове засідання суд не повідомив.
      Представник третьої особи відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у м. Києві в судове засідання не з'явився, третя особа про день, час та місце розгляду справи повідомлена належним чином, про причини неявки в судове засідання свого представника суд не повідомила.
      Заслухавши вступне слово представника позивача, дослідивши матеріали справи, зібрані у справі докази, суд приходить до такого висновку.
      30 жовтня 2006 року між ОСОБА_2 та ВАТ "Український кредитно-торговий банк", правонаступником якого є ПАТ "БТА Банк", укладено кредитний договір №020/06к, за умовами якого банком надано позивачеві кредит у сумі 126000,00 доларів США на строк з 30 жовтня 2006 року до 30 жовтня 2021 року. Повернення кредиту та сплата процентів за користування ним повинна була здійснюватись шляхом сплати щомісячних ануїтетних платежів у строки, визначені додатком №1 до кредитного договору (т. 1, а. с. 211-224).
      Для забезпечення виконання взятих на себе за кредитним договором зобов'язань ОСОБА_2 передала в іпотеку ВАТ "Український кредитно-торговий банк" належні їй на праві власності нежилі приміщення (в літ. В): приміщення №1 по приміщення №12 (групи приміщень №20а), які знаходяться за адресою: АДРЕСА_1, про що сторони уклали договір іпотеки від 30 жовтня 2006 року (т. 1, а. с. 32-35).
      ОСОБА_2 неналежно виконувала взяті на себе кредитним договором від 30 жовтня 2006 року №020/06к зобов'язання щодо повернення кредиту та сплати процентів за користування ним у строки, встановлені договором.
      03 квітня 2014 року за договором факторингу ПАТ "БТА Банк" (клієнт) відступило ТОВ "Кредитні ініціативи" (фактор) право вимоги до позичальника ОСОБА_2 за кредитним договором від 30 жовтня 2006 року №020/06к (т. 1, а. с. 229-241).
      З огляду на прострочення позичальником ОСОБА_2 строків сплати кредиту, процентів за користування ним ТОВ "Кредитні ініціативи" 08 листопада 2015 року звернулося до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Чуловського В.А. з заявою про вчинення виконавчого напису (т. 1, а. с. 210).
      Цього ж дня приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Чуловський В.А. вчинив виконавчий напис, зареєстрований в реєстрі за №15325, яким запропонував стягнути з ОСОБА_2 на користь ТОВ "Кредитні ініціативи" заборгованість за кредитним договором від 30 жовтня 2006 року №020/06к за період з 03 квітня 2014 року по 23 вересня 2015 року у сумі 3334113,19 грн, у тому числі заборгованість зі сплати кредиту (основного боргу) у сумі 2556655,12 грн, проценти за користування кредитом у сумі 774758,07 грн (т. 1, а. с. 209).
      Вирішуючи питання про правомірність дій приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Чуловського В.А. щодо вчинення ним виконавчого напису від 08 листопада 2015 року, зареєстрованого в реєстрі за №15325, суд виходить з такого.
      За загальним правилом ст. ст. 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес у один із способів, визначених ч. 1 ст. 16 ЦК України або й іншим способом, що встановлений договором або законом.
      Порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами та посадовими особами органів місцевого самоврядування встановлюється Законом України "Про нотаріат" та іншими актами законодавства України (ч. 1 ст. 39 Закону України "Про нотаріат"). Цим актом є, зокрема Порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затверджений наказом Міністерства юстиції України 22 лютого 2012 року №296/5 (далі - Порядок вчинення нотаріальних дій, Порядок).
      Вчинення нотаріусом виконавчого напису - це нотаріальна дія (п. 19 ст. 34 Закону України "Про нотаріат").
      Так, згідно зі ст. 87 Закону України "Про нотаріат" для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість. Перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів, встановлюється Кабінетом Міністрів України.
      Ст. 88 Закону України "Про нотаріат" визначено умови вчинення виконавчих написів. Відповідно до приписів цієї статті Закону нотаріус вчиняє виконавчі написи, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем та за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років, а у відносинах між підприємствами, установами та організаціями - не більше одного року. Якщо для вимоги, за якою видається виконавчий напис, законом встановлено інший строк давності, виконавчий напис видається у межах цього строку.
      Порядок вчинення нотаріальних дій містить такі ж правила та умови вчинення виконавчого напису (п. п. 1, 3 Глави 16 розділу ІІ Порядку).
      Згідно з пп. 2.1 п. 2 Глави 16 розділу ІІ Порядку для вчинення виконавчого напису стягувачем або його уповноваженим представником нотаріусу подається заява, у якій зокрема, мають бути зазначені: відомості про найменування і місце проживання або місцезнаходження стягувача та боржника; дата і місце народження боржника-фізичної особи, місце його роботи; номери рахунків у банках, кредитних установах, код за ЄДРПОУ для юридичної особи; строк, за який має провадитися стягнення; інформація щодо суми, яка підлягає стягненню, або предметів, що підлягатимуть витребуванню, включаючи пеню, штрафи, проценти тощо. Заява може містити також іншу інформацію, необхідну для вчинення виконавчого напису.
      У разі якщо нотаріусу необхідно отримати іншу інформацію чи документи, які мають відношення до вчинення виконавчого напису, нотаріус вправі витребувати їх у стягувача (пп. 2.2 п. 2 Глави 16 розділу ІІ Порядку). Вчинення виконавчого напису в разі порушення основного зобов'язання та (або) умов іпотечного договору здійснюється нотаріусом після спливу тридцяти днів з моменту надісланих іпотекодержателем повідомлень - письмової вимоги про усунення порушень іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця. Повідомлення вважається надісланим, якщо є відмітка іпотекодавця на письмовому повідомленні про його отримання або відмітка поштового відділення зв'язку про відправлення повідомлення на вказану в іпотечному договорі адресу (пп. 2.3 п. 2 Глави 16 розділу ІІ Порядку).
      Крім того, пп. 3.2, 3.5 п. 3 Глави 16 розділу ІІ Порядку передбачено, що безспірність заборгованості підтверджують документи, передбачені Переліком документів, за яким стягнення заборгованості проводиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 29 червня 1999 року №1172 (далі - Перелік документів). При вчиненні виконавчого напису нотаріус повинен перевірити, чи подано на обґрунтування стягнення документи, зазначені у вказаному Переліку документів. При цьому цей Перелік документів не передбачає інших умов вчинення виконавчих написів нотаріусами ніж ті, які зазначені в Законі України "Про нотаріат" та Порядку вчинення нотаріальних дій.
      За результатами аналізу вищенаведених норм можна зробити такі висновки.
      Вчинення нотаріусом виконавчого напису - це нотаріальна дія, яка полягає у посвідченні права стягувача на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна. При цьому нотаріус здійснює свою діяльність у сфері безспірної юрисдикції і не встановлює прав або обов'язків учасників правовідносин, не визнає і не змінює їх, не вирішує по суті питань права. Тому вчинений нотаріусом виконавчий напис не породжує права стягувача на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна, а підтверджує, що таке право виникло у стягувача раніше. Метою вчинення виконавчого напису є надання стягувачу можливості в позасудовому порядку реалізувати його право на примусове виконання зобов'язання боржником.
      Отже, відповідне право стягувача, за захистом якого він звернувся до нотаріуса, повинно існувати на момент звернення. При цьому, на момент звернення стягувача до нотаріуса із заявою про вчинення виконавчого напису повинна існувати й, крім того, також бути безспірною, заборгованість або інша відповідальність боржника перед стягувачем.
      Безспірність заборгованості чи іншої відповідальності боржника - це обов'язкова умова вчинення нотаріусом виконавчого напису (cт. 88 Закону України "Про нотаріат"). Однак характер правового регулювання цього питання дає підстави для висновку про те, що безспірність заборгованості чи іншої відповідальності боржника для нотаріуса підтверджується формальними ознаками - н аданими стягувачем документами згідно з Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів.
      Захист прав боржника в процесі вчинення нотаріусом виконавчого напису відбувається в спосіб, передбачений пп. 2.3 п. 2 Глави 16 розділу ІІ Порядку, - шляхом надіслання іпотекодержателем повідомлень - письмової вимоги про усунення порушень іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відміннім від іпотекодавця. Натомість нотаріус вирішує питання про вчинення виконавчого напису на підставі документів, наданих лише однією стороною, стягувачем, і не зобов'язаний запитувати та одержувати пояснення боржника з приводу заборгованості для підтвердження чи спростування безспірності.
      Таким чином, вчинення нотаріусом виконавчого напису відбувається за фактом подання стягувачем документів, які згідно з Переліком є підтвердженням безспірності заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем. Однак сам по собі факт (подання стягувачем відповідних документів) не свідчить про відсутність спору стосовно заборгованості як такого.
      З огляду на наведене та з урахуванням приписів ст. ст. 15, 16, 18 ЦК України, ст. ст. 50, 87, 88 Закону України "Про нотаріат" захист цивільних прав шляхом вчинення нотаріусом виконавчого напису полягає в тому, що нотаріус підтверджує наявне у стягувача право на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна. Це право існує, поки суд не встановить зворотного. Тобто боржник, який так само має право на захист свого цивільного права, в судовому порядку може оспорювати вчинений нотаріусом виконавчий напис: як з підстав порушення нотаріусом процедури вчинення виконавчого напису, так і з підстав неправомірності вимог стягувача (повністю чи в частині розміру заборгованості або спливу строків давності за вимогами в повному обсязі чи їх частині), з якими той звернувся до нотаріуса для вчинення виконавчого напису.
      Верховний Суд у постанові від 18 червня 2018 року у справі №199/183/17 та у постанові від 04 липня 2018 року у справі №757/29988/17-ц зазначив, що суд при вирішенні спору про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, не повинен обмежуватися лише перевіркою додержання нотаріусом формальних процедур і факту подання стягувачем документів на підтвердження безспірної заборгованості боржника згідно з Переліком документів. Для правильного застосування положень ст. ст. 87, 88 Закону України "Про нотаріат" у такому спорі суд повинен перевірити доводи боржника в повному обсязі й установити та зазначити в рішенні чи справді на момент вчинення нотаріусом виконавчого напису боржник мав безспірну заборгованість перед стягувачем, тобто чи існувала заборгованість взагалі, чи була заборгованість саме такого розміру, як зазначено у виконавчому написі, та чи не було невирішених по суті спорів щодо заборгованості або її розміру станом на час вчинення нотаріусом виконавчого напису.
      Судом з'ясовано, що рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 30 травня 2011 року у справі №2-70/11 з ОСОБА_2 на користь ПАТ "БТА Банк" стягнуто заборгованість за кредитним договором від 30 жовтня 2006 року №020/06к у сумі 1032129,62 грн, у тому числі строкова заборгованість зі сплати кредиту у сумі 905502,36 грн, прострочена заборгованість зі сплати кредиту у сумі 26644,64 грн, строкова заборгованість зі сплати процентів за користування кредитом у сумі 9424,09 грн, прострочена заборгованість зі сплати процентів за користування кредитом у сумі 90558,20 грн (т. 1, а. с. 39-41).
      Отже, пред'явивши позов про стягнення з ОСОБА_2 заборгованості за кредитним договором, банк реалізував своє право на дострокове стягнення заборгованості за кредитним договором від 30 жовтня 2006 року №020/06к.
      У постанові від 28 березня 2018 року у справі №444/9519/12 Велика палата Верховного Суду вказала на те, що за змістом ст. 526, ч. 1 ст. 530, ст. 610 і ч. 1 ст. 612 ЦК України належного виконання зобов'язання необхідно дотримувати визначені у договорі строки (терміни), зокрема щодо сплати процентів, а прострочення виконання зобов'язання є його порушенням.
      Відповідно до ч. 1 ст. 1048, ч. 1 ст. 1054 ЦК України кредитодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми кредиту, розмір і порядок одержання яких встановлюються договором. Отже, припис абз. 2 ч. 1 ст. 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування.
      Після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з ч. 2 ст. 1050 ЦК України право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється. Права та інтереси кредитодавця в охоронних правовідносинах забезпечуються ч. 2 ст. 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання.
      Таким чином, після пред'явлення кредитодавцем у 2011 році вимоги до позичальника ОСОБА_2 про дострокове стягнення заборгованості за кредитним договором від 30 жовтня 2006 року №020/06к, він не вправі нарахувати до стягнення проценти за користування кредитом.
      Натомість ТОВ "Кредитні ініціативи" усупереч наведеним нормам матеріального права включено в розрахунок заборгованості за кредитним договором, на підставі якого було вчинено оспорюваний виконавчий напис, нараховані після зміни строку виконання основного зобов'язання проценти.
      Однак приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Чуловський В.А., вчиняючи виконавчий напис зареєстрований в реєстрі за №15325, на ці обставини уваги не звернув.
      Крім цього, виконавчий напис було вчинено щодо стягнення заборгованості за (кредитом), яка уже була стягнута за рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 30 травня 2011 року у справі №2-70/11.
      Наведене свідчить про те, що указана ТОВ "Кредитні ініціативи" заборгованість ОСОБА_2 не була безспірною, що унеможливлювало вчинення нотаріусом виконавчого напису (такий висновок суду відповідає правовій позиції, сформульованій Верховним Судом у постанові від 12 вересня 2018 року у справі №753/22443/15-ц).
      За таких обставин, повно та всебічно дослідивши обставини справи, оцінивши зібрані докази у сукупності, суд приходить до висновку про необхідність задовольнити позовні вимоги ОСОБА_2 та визнати таким, що не підлягає виконанню виконавчий напис, вчинений 08 листопада 2015 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Чуловським В.А., зареєстрований в реєстрі за №15325, яким запропоновано стягнути з ОСОБА_2 на користь ТОВ "Кредитні ініціативи" заборгованість за кредитним договором від 30 жовтня 2006 року №020/06к за період з 03 квітня 2014 року по 23 вересня 2015 року у сумі 3334113,19 грн.
      Згідно з ч. 1 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема витрати на професійну правничу допомогу (п. 1 ч. 3 ст. 133 ЦПК України).
      При зверненні до суду ОСОБА_2 сплатила судовий збір у сумі 704,80 грн (а. с. 2).
      Відповідно до ст. 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
      За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
      Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
      Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог ч. 4 цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
      Сума витрат ОСОБА_2 на професійну правничу допомогу склала 4000,00 грн (а. с. 71, 148-151).
      Отже, відповідно до ст. 141 ЦПК України суд присуджує з відповідача на користь позивача судовий збір у сумі 704,80 грн та витрати на професійну правничу допомогу у сумі 4000,00 грн.
      З огляду на вищенаведене, керуючись ст. ст. 15, 16, 526, 530, 533, 536, 549, 550, 610, 625, 1048-1050, 1054, 1055 ЦК України, ст. ст. 34, 39, 50, 87, 88 Законом України "Про нотаріат", Порядком вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженим наказом Міністерства юстиції України 22 лютого 2012 року №296/5, Переліком документів, за яким стягнення заборгованості проводиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 29 червня 1999 року №1172, ст. ст. 5, 12, 13, 81, 141, 259, 263, 264, 265 ЦПК України, суд, -
      в и р і ш и в:
      Позов ОСОБА_2 до товариства з обмеженою відповідальністю "Кредитні ініціативи", треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Чуловський Володимир Анатолійович, відділ примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у м. Києві, про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню, - задовольнити.
      Визнати таким, що не підлягає виконанню, виконавчий напис, вчинений 08 листопада 2015 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Чуловським Володимиром Анатолійовичем, зареєстрований в реєстрі за №15325, яким запропоновано стягнути з ОСОБА_2 на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Кредитні ініціативи" заборгованість за кредитним договором від 30 жовтня 2006 року №020/06к за період з 03 квітня 2014 року по 23 вересня 2015 року у сумі 3334113 (три мільйони триста тридцять чотири тисячі сто тринадцять) гривень 19 (дев'ятнадцять) копійок.
      Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю "Кредитні ініціативи" (місцезнаходження: м. Київ, вул. Вікентія Хвойки, 21; ідентифікаційний код в ЄДРПОУ - 35326253) на користь ОСОБА_2 (зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_2, реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_1) судовий збір у сумі 704 (сімсот чотири) гривні 80 (вісімдесят) копійок; витрати на професійну правничу допомогу у сумі 4000 (чотири тисячі) гривень 00 (нуль) копійок.
      Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Київського апеляційного суду шляхом подання в тридцятиденний строк з дня проголошення рішення суду апеляційної скарги.
      Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
      Суддя Т.В. Андрейчук
      Повний текст рішення виготовлено 26 квітня 2019 року
      http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/81583167