ANTIRAID

Постановление Большой палаты о юрисдикции споров связанных с оспариванием дисциплинарного взыскания госслужащего

Считаете ли Вы решение законным и справедливым?  

2 голоса

  1. 1. Считаете ли Вы решение законным?

    • Да
      2
    • Нет
      0
    • Затрудняюсь ответить
      0
  2. 2. Считаете ли Вы решение справедливым?

    • Да
      1
    • Нет
      1
    • Затрудняюсь ответить
      0


Recommended Posts

Державний герб України

ПОСТАНОВА
Іменем України

06 лютого 2018 року

м. Київ

Справа № 686/13410/16-ц
Провадження № 14-4 зц 18

Велика Палата Верховного Суду у складі:

головуючого - Князєва В.С.,
судді-доповідача - Гудими Д. А.,
суддів: Антонюк Н. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Данішевської В. І., Золотнікова О. С., Кібенко О. Р., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Прокопенка О. Б., Рогач Л. І., Саприкіної І. В., Ситнік О. М., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г.

розглянула справу за позовом ОСОБА_3 до Головного територіального управління юстиції у Хмельницькій області про скасування наказу Головного територіального управління юстиції у Хмельницькій області № 766/04к від 8 червня 2016 року «Про оголошення догани ОСОБА_3.» і стягнення з відповідача 30 000,00 грн на відшкодування моральної шкоди за касаційною скаргою ОСОБА_3 на ухвалу Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 20 липня 2016 року, постановлену суддею Мороз В. О., й ухвалу Апеляційного суду Хмельницької області від 6 вересня 2016 року, постановлену колегією суддів у складі: Корніюк А. П., Пєнти І. В. , Талалай О. І.

Учасники справи:

позивач - ОСОБА_3,
відповідач - Головне територіальне управління юстиції у Хмельницькій області.

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

1. У червні 2016 року начальник Летичівського районного відділу реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Хмельницькій області ОСОБА_3 подала позов до Головного територіального управління юстиції у Хмельницькій області про:

1.1. Скасування наказу Головного територіального управління юстиції у Хмельницькій області № 766/04к від 8 червня 2016 року «Про оголошення догани ОСОБА_3.»;

1.2. Стягнення з відповідача 30 000,00 грн на відшкодування моральної шкоди.

2. Позовна заява мотивована незаконністю притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності, оскільки вона діяла відповідно до вимог Конституції України й інших нормативно-правових актів, а неправомірними діями відповідача порушені права позивача та гарантії як працівника, що призвело до значних моральних страждань, погіршення стану здоров'я, перенесення стресу, порушення планів, доведення позивача до відчаю, втрати нею авторитету у колективі та серед населення Летичівського району Хмельницької області.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

3. 20 липня 2016 року Хмельницький міськрайонний суд постановив ухвалу про закриття провадження у справі.

4. Судове рішення мотивоване тим, що між сторонами виник спір щодо проходження позивачем публічної служби, який не може бути розглянутий у порядку цивільного судочинства, оскільки позивач просить скасувати виданий на підставі статей 64, 65, 69 Закону України «Про державну службу» наказ про оголошення догани державному службовцеві, тобто особі, яка перебуває на публічній службі.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

5. 6 вересня 2016 року Апеляційний суд Хмельницької області своєю ухвалою залишив без змін ухвалу Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 20 липня 2016 року.

6. Судове рішення мотивоване тим, що, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про розгляд спору в порядку адміністративного судочинства, оскільки згідно з пунктом 2 частини другої статті 17 Кодексу адміністративного судочинства (далі - КАС) України у редакції, чинній на час розгляду справи у судах першої й апеляційної інстанцій, юрисдикція саме адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема на спори з приводу проходження громадянами публічної служби.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

7. У вересні 2016 року ОСОБА_3 подала касаційну скаргу, вважаючи, що суди попередніх інстанцій порушили норми процесуального права, оскільки справа підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

8. У касаційній скарзі просить скасувати ухвалу Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 20 липня 2016 року й ухвалу Апеляційного суду Хмельницької області від 6 вересня 2016 року.

Короткий зміст ухвали суду касаційної інстанції

9. 16 січня 2018 року Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду ухвалою передав справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

10. Судове рішення мотивоване тим, що відповідно до частини шостої статті 403 Цивільного процесуального кодексу (далі - ЦПК) України у редакції Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» від 3 жовтня 2017 року, який набрав чинності 15 грудня 2017 року, справа підлягає передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду у всіх випадках, коли учасник справи оскаржує судове рішення з підстав порушення правил предметної чи суб'єктної юрисдикції.

АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

(1) Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

11. Враховуючи зміст статті 1 ЦПК України та статті 2 КАС України, не є публічно-правовим спір між органом державної влади і фізичною особою, в якому управлінські дії суб'єкта владних повноважень спрямовані на виникнення, зміну чи припинення цивільних прав фізичної особи.

12. Спір підлягає розгляду у порядку цивільного судочинства відповідно до статей 3 і 221 Кодексу законів про працю України, оскільки він є трудовим спором приватного характеру, попри те, що одним з учасників справи є суб'єкт публічного права, а спірні правовідносини врегульовано нормами цивільного й адміністративного права.

13. Суд першої інстанції ухвалив рішення у справі з упередженим ставленням до позивача.

(2) Позиція інших учасників справи

(2.1) Позиція відповідача, викладена у запереченнях на касаційну скаргу

14. Спір, який виник між сторонами, стосується проходження публічної служби, а тому є публічно-правовим відповідно до положень пункту 2 частини другої статті 17 КАС України.

15. Справа підпадає під юрисдикцію адміністративних судів та є підсудною Хмельницькому окружному адміністративному суду згідно з положеннями частини другої статті 18 КАС України.

16. У задоволенні касаційної скарги просить відмовити.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

(1) Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів першої й апеляційної інстанцій

(1.1) Щодо юрисдикції суду

17. ЦПК України у редакції, чинній на час розгляду справи у судах першої й апеляційної інстанцій, передбачав, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин; інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства (частина перша статті 15).

18. ЦПК України у редакції, чинній на час розгляду справи Великою Палатою Верховного Суду, встановлює, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства (частина перша статті 19).

19. КАС України у редакції, чинній на час розгляду справи судами першої й апеляційної інстанцій, встановлював юрисдикцію адміністративних судів у вирішенні, зокрема, спорів з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження та звільнення з публічної служби (пункт 2 частини другої статті 17). Аналогічне положення передбачає КАС України у редакції, чинній на час розгляду справи Великою Палатою Верховного Суду (пункт 2 частини першої статті 19).

20. Публічна служба - це діяльність на державних політичних посадах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, дипломатична служба, інша державна служба, служба в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування (пункт 15 частини першої статті 3 КАС України у редакції, чинній на час розгляду справи у судах першої й апеляційної інстанцій).

21. КАС України у редакції, чинній на час розгляду справи Великою Палатою Верховного Суду включив у зміст поняття «публічна служба» також службу у державних колегіальних органах і патронатну службу в державних органах (пункт 17 частини першої статті 4).

22. Відтак, зміст поняття «публічна служба» охоплює поняття державної служби.

23. Суд апеляційної інстанції встановив, що позивач працювала на посаді начальника Летичівського районного відділу реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Хмельницькій області.

24. Посада державної служби - це визначена структурою і штатним розписом первинна структурна одиниця державного органу з установленими відповідно до законодавства посадовими обов'язками (пункт 4 частини першої статті 2 Закону України «Про державну службу» від 10 грудня 2015 року № 889-VIII).

25. Згідно з пунктом 1.1 Посадової інструкції начальника відділу державної реєстрації актів цивільного стану Летичівського районного управління юстиції у Хмельницькій області (затвердженої начальником Летичівського районного управління юстиції у Хмельницькій області 18 вересня 2015 року, і копія якої є у матеріалах справи) посада начальника відділу державної реєстрації актів цивільного стану Летичівського районного управління юстиції у Хмельницькій області відповідно до Закону України «Про державну службу» належить до VI категорії посад державних службовців (згідно із Законом України «Про державну службу» від 16 грудня 1993 року N 3723-XII,який був чинним на час затвердження вказаної посадової інструкції).

26. Отже, позивач на час притягнення її до дисциплінарної відповідальності займала посаду державного службовця.

27. Закон України «Про державну службу» від 10 грудня 2015 року № 889-VIII регулює відносини, що виникають у зв'язку із вступом на державну службу, її проходженням та припиненням, визначає правовий статус державного службовця (частина перша статті 3).

28. Більше того, цей Закон передбачає, що саме ним регулюються відносини, які виникають у зв'язку із вступом, проходженням та припиненням державної служби, якщо інше не передбачено законом. А дія норм законодавства про працю, до яких звертається позивач, поширюється на державних службовців у частині відносин, не врегульованих Законом України «Про державну службу» (частини друга та третя статті 5).

29. Стаття 38 Закону України «Про державну службу» від 10 грудня 2015 року № 889-VIII вказує на те, що поняття «проходження державної служби» охоплює прийняття на державну службу, просування по службі державних службовців, вирішення інших питань, пов'язаних із службою, зокрема і питань притягнення до дисциплінарної відповідальності державних службовців, регламентованих розділом VIII вказаного Закону.

30. Оскільки наказ начальника Головного територіального управління юстиції у Хмельницькій області № 766/04к від 8 червня 2016 року «Про оголошення догани ОСОБА_3.» пов'язаний з проходженням державної служби позивачем, він був виданий на підставі статей 64, 65 і 69 Закону України «Про державну службу» від 10 грудня 2015 року № 889-VIII.

31. Суд першої інстанції взяв до уваги також те, що за змістом пункту 25 Методичних роз'яснень щодо застосування Класифікатора категорій адміністративних справ, затверджених рішенням Ради суддів адміністративних судів України від 31 жовтня 2013 року № 114 (зі змінами, внесеними рішенням Ради суддів адміністративних судів України від 18 липня 2014 року № 36) категорія «спори щодо проходження служби» (пункт 12.2 Класифікатора) серед інших спорів включає, зокрема, спори щодо рішень про застосування до службовців дисциплінарних стягнень.

32. З огляду на зазначене Велика Палата Верховного Суду погоджується з висновками судів першої й апеляційної інстанцій про те, що спір, який розглядається, стосується проходження позивачем публічної служби, і на нього згідно з пунктом 2 частини другої статті 17 КАС України у редакції, чинній на час розгляду справи судами першої й апеляційної інстанцій, поширюється юрисдикція адміністративних судів. А відтак, спростовуються доводи позивача про те, що спір з відповідачем є трудовим спором приватного характеру.

33. Управлінські дії суб'єкта владних повноважень можуть бути спрямовані на виникнення, зміну чи припинення цивільних прав фізичної особи. Але не кожен спір, що виникає у зв'язку з такими управлінськими діями, може бути розглянутим у порядку цивільного судочинства, оскільки для розгляду деяких з таких спорів КАС України визначає юрисдикцію адміністративних судів.

34. Тому Велика Палата Верховного Суду погоджується з висновками судів першої й апеляційної інстанцій і відхиляє наведені аргументи позивача як необґрунтовані та з огляду на вимоги процесуального законодавства.

35. На час розгляду справи у Великій Палаті Верховного Суду КАС України у редакції Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» від 3 жовтня 2017 року також встановлює, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, з приводу проходження публічної служби (пункт 2 частини першої статті 19).

36. Стосовно позовних вимог про відшкодування моральної шкоди, то їх розгляд має здійснюватися адміністративним судом, якщо вони заявлені в одному провадженні з вимогою вирішити публічно-правовий спір (частина п'ята статті 21 КАС України).

(1.2) Щодо дотримання судом першої інстанції гарантій неупередженості

37. У касаційній скарзі зазначено, що суд першої інстанції розглянув справу упереджено до позивача,однак аргументи з цього приводу викладені лише в апеляційній скарзі.

38. Суд апеляційної інстанції не надав оцінки зазначеним доводам.

39. Відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий розгляд його справи незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

40. Суд касаційної інстанції повинен з'ясувати, чи мали місце порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування оскаржених судових рішень.

41. Позивач обґрунтовує упередженість суду першої інстанції тим, що ухвала про закриття провадження у справі від 20 липня 2016 року була заздалегідь підготовлена, хоча клопотання про закриття провадження заявлене відповідачем на судовому засіданні. На думку позивача, це підтверджується «швидким розглядом справи, миттєвим винесенням ухвали (на двох арк.) та миттєвим врученням сторонам ухвали з повним її текстом».

42. Позивач вважає, що відповідач знав про те, яким буде рішення суду, оскільки не надав позивачеві відпустку на день розгляду справи у суді першої інстанції, а «представники» відповідача у телефонній розмові повідомили, що справа не буде довго тривати, і позивач встигне на засідання колегії у Головному територіальному управлінні юстиції у Хмельницькій області.

43. Відповідач письмових аргументів з цього приводу до суду не надав.

44. Велика Палата Верховного Суду звертає увагу позивача на те, що питання юрисдикції суду щодо розгляду спорів з приводу проходження державної служби, зокрема з приводу притягнення до дисциплінарної відповідальності державних службовців, регламентовані процесуальним законодавством. Відтак, відповідач, будучи обізнаним зі змістом вимог такого законодавства та практикою його застосування, міг мати розумні очікування щодо того, наскільки швидким і яким саме буде рішення суду першої інстанції, до якого позивач звернулася у порядку цивільного судочинства.

45. Суд першої інстанції, який відкрив провадження у справі та призначив її до судового розгляду, мав обов'язок закрити у ній провадження, якщо справа не підлягала розгляду в порядку цивільного судочинства (пункт 1 частини першої статті 205 ЦПК України у редакції, що діяла на момент розгляду справи судом першої інстанції). Якби суд першої інстанції не закрив провадження у справі, а вирішив її по суті, він би порушив гарантію пункту 1 статті 6 Конвенції щодо розгляду справи лише судом, який встановлений законом, зокрема для відповідної категорії справ. Крім того, розгляд справи, включно з вирішенням процесуальних питань, повинен відбуватися у розумний строк.

46. З огляду на вказане Велика Палата Верховного Суду відхиляє аргументи позивача щодо упередженості суду першої інстанції.

(2) Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

(2.1) Щодо суті касаційної скарги

47. ВеликаПалата Верховного Суду вважає касаційну скаргу необґрунтованою та залишає її без задоволення, а ухвалу Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 20 липня 2016 року й ухвалу Апеляційного суду Хмельницької області від 6 вересня 2016 року - без змін.

(2.2) Щодо судових витрат

48. З огляду на висновок Великої Палати Верховного Суду про залишення касаційної скарги без задоволення судові витрати, понесені у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, покладаються на позивача.

(3) Висновок щодо застосування норм права

49. Згідно з пунктом 2 частини першої статті 19 КАС України у редакції Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» від 3 жовтня 2017 року, який набрав чинності 15 грудня 2017 року, юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження та звільнення з публічної служби. Аналогічне положення було закріплене у пункті 2 частини другої статті 17 КАС України у редакції, що діяла до 15 грудня 2017 року.

50. У світлі обставин цієї справи Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що справи у спорах з приводу притягнення до дисциплінарної відповідальності державних службовців стосуються проходження останніми публічної служби, а відтак підлягають розгляду у порядку адміністративного судочинства.

З огляду на наведене, керуючись частиною третьою статті 406, пунктом 1 частини першої статті 409, статтею 410, частиною першою статті 416, статтями 418, 419 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду

П О С Т А Н О В И Л А:

1. Касаційну скаргу ОСОБА_3 залишити без задоволення.

2. Ухвалу Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 20 липня 2016 року й ухвалу Апеляційного суду Хмельницької області від 6 вересня 2016 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Повний текст постанови складений 6 лютого 2018 року.

Головуючий В. С. КнязєвСуддя-доповідач Д. А. ГудимаСудді:Н. О. АнтонюкО. Б. Прокопенко С. В. БакулінаЛ. І. Рогач В. В. БританчукІ. В. Саприкіна В. І. ДанішевськаО. М. Ситнік О. С. ЗолотніковО. С. Ткачук О. Р. КібенкоВ. Ю. Уркевич Л. М. ЛобойкоО. Г. Яновська Н. П. Лященко

http://reyestr.court.gov.ua/Review/72074133

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах

Первое решение Большой палаты Верховного суда в деле переданном судом кассационной инстанцией в связи с тем, что дела касающиеся нарушения правил предметной или субъектной юрисдикции передаются для рассмотрения Большой палатой.

БПВС указала, что дела в спорах по поводу привлечения к дисциплинарной ответственности государственных служащих касаются прохождения ими публичной службы, а поэтому подлежат рассмотрению в порядке административного судопроизводства.

Кроме того БПВС дал оценку заранее подготовленному определению о закрытии производства и отсутствии нарушения гарантий беспристрастности.

  • Like 2

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах

Создайте аккаунт или авторизуйтесь, чтобы оставить комментарий

Комментарии могут оставлять только зарегистрированные пользователи

Создать аккаунт

Зарегистрировать новый аккаунт в нашем сообществе. Это несложно!

Зарегистрировать новый аккаунт

Войти

Есть аккаунт? Войти.

Войти


  • Пользователи

  • Похожий контент

    • Автор: ANTIRAID
      ПОСТАНОВА 
      ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
       
      6 грудня 2017 року
      м. Київ
      Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України в складі:
       
      головуючого Охрімчук Л.І.,
      суддів: 
      Гуменюка В.І., 
      Сімоненко В.М.,
      розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Криворізький залізорудний комбінат» про відшкодування моральної шкоди, завданої смертю працівника внаслідок професійного захворювання, за заявою Публічного акціонерного товариства «Криворізький залізорудний комбінат» про перегляд Верховним Судом України ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 22 травня 2017 року,
      в с т а н о в и л а :
      У січні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Публічного акціонерного товариства «Криворізький залізорудний комбінат» (далі – ПАТ «Кривбасзалізрудком») про відшкодування моральної шкоди. 
      Позивач зазначав, що його батько – ОСОБА_2 з 1984 року працював на шахті ім. Орджонікідзе Рудоуправління ім. Леніна Виробничого об'єднання «Кривбасруда».
      Висновком Дніпропетровського обласного центру медико-соціальної експертизи від 16 вересня 2016 року встановлено причинний зв'язок смерті його батька, ОСОБА_2, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1, з професійним захворюванням. 
      Посилаючись на те, що у зв’язку зі смертю батька йому завдано моральної шкоди, пов’язаної з утратою близької людини, позивач просив стягнути з відповідача 640 тис. грн на відшкодування моральної шкоди.
       
      Жовтневий районний суд м. Кривого Рогу Дніпропетровської області рішенням від 28 лютого 2017 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 11 квітня 2017 року, позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнив частково: стягнув з ПАТ «Кривбасзалізрудком» на користь ОСОБА_1 80 тис. грн моральної шкоди, завданої смертю батька від професійного захворювання, без утримання податку з доходів фізичних осіб та обов'язкових платежів. У задоволенні решти позовних вимог суд відмовив. 
       
      Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ ухвалою від 22 травня 2017 року відмовив ПАТ «Кривбасзалізрудком» у відкритті касаційного провадження з підстав, передбачених пунктом 5 частини четвертої статті 328 Цивільного процесуального кодексу України (далі – ЦПК України). 
       
      У заяві про перегляд Верховним Судом України ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 22 травня 2017 року ПАТ «Кривбасзалізрудком» просить скасувати зазначене судове рішення та прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог з передбаченої пунктом 1 частини першої статті 355 ЦПК України підстави неоднакового застосування судом касаційної інстанції статей 23, 1167, 1168 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України).
      На обґрунтування заяви ПАТ «Кривбасзалізрудком» надало копію ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 31 серпня 2016 року.
       
      Заслухавши суддю-доповідача, представника ПАТ «Кривбасзалізрудком», перевіривши наведені в заяві ПАТ «Кривбасзалізрудком» доводи, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України дійшла висновку про те, що заява підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.
       
      За положеннями пункту 1 частини першої статті 355 ЦПК України підставою для подання заяви про перегляд судових рішень у цивільних справах є неоднакове застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах. 
      Згідно із частиною першою статті 3604 ЦПК України суд задовольняє заяву про перегляд судових рішень за наявності однієї з підстав, передбачених частиною першою статті 355 цього Кодексу.
      У справі, яка переглядається, суди встановили, що батько ОСОБА_1 – ОСОБА_2 з 25 червня 1984 року до 31 грудня 1998 року працював на шахті ім. Орджонікідзе Рудоуправління ім. Леніна Виробничого об'єднання «Кривбасруда» підземним дробильником 4 розряду.
      Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 2 березня 1998 року № 258 «Про спеціальний режим реструктуризації гірничо-рудних підприємств Кривбасу, гірничо-хімічних підприємств Яворівського і Роздольського «Сірка» та Стебницького «Полімінерал» Львівської області», пункту 1 наказу Міністерства промислової політики України від 29 липня 1998 року № 263 Державне виробниче об'єднання по видобутку руд підземним способом «Кривбасруда» (далі – ДВО «Кривбасруда») було перейменовано у Державне підприємство «Криворізький державний залізорудний комбінат». 
      Згідно з пунктом 2 цього наказу правонаступником перейменованого Державного виробничого об'єднання по видобутку руд підземним способом «Кривбасруда» було призначене Державне підприємство «Криворізький державний залізорудний комбінат». 
      Відповідно до пункту 1 наказу Міністерства промислової політики України «Про реорганізацію Криворізького державного залізорудного комбінату» від 12 липня 1999 року № 248 та пункту 1 наказу Державної акцiонерної компанiї «Укррудпром» (далі – ДАК «Укррудпром») від 31 грудня 1999 року № 347 Державне підприємство «Криворізький державний залізорудний комбінат» шляхом реорганізації було перетворено у Дочірнє підприємство «Криворізький державний залізорудний комбінат» ДАК «Укррудпром». 
      Згідно з пунктом 3 наказу Державної акцiонерної компанiї «Укррудпром» від 31 грудня 1999 року № 347 Дочірнє підприємство «Криворізький державний залізорудний комбінат» є правонаступником реорганізованого Державного підприємства «Криворізький державний залізорудний комбінат». 
      Відповідно до спільного наказу Державного комітету промислової політики України та Фонду державного майна України від 19 лютого 2001 року № 66/245 «Про реорганізацію Дочірнього підприємства «Криворізький державний залізорудний комбінат» та пункту 1 наказу Державної акцiонерної компанiї «Укррудпром» від 30 липня 2001 року № 290 Дочірнє підприємство «Криворізький державний залізорудний комбінат» Державної акцiонерної компанiї «Укррудпром» шляхом реорганізації було перетворено у Відкрите акціонерне товариство «Криворізький залізорудний комбінат» (далі – ВАТ «Кривбасзалізрудком»), правонаступником якого є ПАТ «Кривбасзалізрудком».
      На підставі договору оренди від 30 грудня 1998 року, укладеного між генеральним директором ВАТ «Кривбасзалізрудком» та генеральним директором Відкритого акціонерного товариства «Центральний гірничо-збагачувальний комбінат» (далі – ВАТ «ЦГЗК») шахта ім. Орджонікідзе була передана в строкове платне користування орендарю. 
      Згідно з договором купівлі-продажу від 9 листопада 2001 року ВАТ «Кривбасзалізрудком» передало у власність Публічного акціонерного товариства «Центральний гірничо-збагачувальний комбінат» (далі – ПАТ «ЦГЗК») майно цілісного майнового комплексу шахти ім. Орджонікідзе. 
      За пунктами 1.1–1.3 цього договору здійснено передачу у власність обладнання, інвентаря та іншого майна на суму 2 млн 366 тис. 54 грн. 
      З 1 січня 1999 року ОСОБА_2 переведено по шахті ім. Орджокнікідзе дільниці №3 підземним дробильником 4 розряду. 
      ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_2 звільнений з роботи ПАТ «ЦГЗК» за переведенням у Товариство з обмеженою відповідальністю «Екоспецінвест». 
      ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 помер. 
      10 березня 2004 року у ВАТ «ЦГЗК» проводилось розслідування випадку хронічних професійних захворювань у ОСОБА_2. З копії акта НОМЕР_1 від 10 березня 2004 року розслідування професійного захворювання, що долучений до матеріалів справи, встановлено такі захворювання: пиловий бронхіт І ст.; емфізема легень І-ІІ ст.; ДН І-ІІ ст.; нейросенсорна приглухуватість справа І ст. (з легким зниженням слуху), зліва ІІ ст. (з помірним зниженням слуху). 
      12 грудня 2006 року на ВАТ «ЦГЗК» проведено розслідування причин виникнення у ОСОБА_2 професійного захворювання – дв. плечолопатковий періартроз ПФ ІІ ст., деф.артроз ліктьових колінних ПФ ІІ ст .суглобів, стійкий больовий синдром, та складено акт за формою П-4. 
      Згідно з пунктом 19 цього Акту особами, які порушили законодавство про охорону праці, гігієнічні регламенти і нормативи, зазначено керівництво шахти ім. Орджонікідзе ВАТ «Кривбасзалізрудком», шахти ім. Орджонікідзе, дробильної фабрики, ЦТЕЗ ВАТ «ЦГЗК»; встановлено порушення під час роботи ОСОБА_2 вимог статті 153 Кодексу законів про працю України (далі – КЗпП України), статті 13 Закону України «Про охорону праці».
      Висновком експерта Комунального закладу «Дніпропетровське обласне бюро судово-медичної експертизи» Дніпропетровської обласної ради» від 16 травня 2016 року за фактом смерті ОСОБА_2 встановлено, що смерть останнього настала від хронічного обструктивного захворювання легень, яке протікало з явищами легеневого серця, пилового пневмофіброзу, хронічного обструктивного бронхіту та ускладнилося хронічною легенево-серцевою недостатністю, що і стало безпосередньою причиною смерті. 
      Висновком Дніпропетровського обласного центру медико-соціальної експертизи від 16 вересня 2016 року встановлено причинний зв'язок смерті ОСОБА_2 з набутим за життя професійним захворюванням.
      Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позовних вимог ОСОБА_1, суд першої інстанції, з висновками якого погодились суди апеляційної та касаційної інстанцій, виходив з того, що відповідач є належною особою, що несе відповідальність з відшкодування моральної шкоди, передбаченої частиною другою статті 1168 ЦК України, оскільки ОСОБА_2 набув професійні захворювання, з якими пов’язана його смерть, під час роботи, зокрема, у ПАТ «Кривбасзалізрудком»; при цьому суд установив, що відповідач не підтвердив належними та допустимими доказами те, що ВАТ «ЦГЗК» є правонаступником шахти ім. Орджонікідзе ВАТ «Кривбасзалізрудком». 
       
      Разом з тим у наданій заявником для порівняння ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 31 серпня 2016 року міститься висновок про наявність правових підстав для стягнення з ПАТ «ЦГЗК» коштів на відшкодування моральної шкоди, передбаченої частиною другою статті 1168 ЦК України, оскільки професійне захворювання виникло у батька позивача під час роботи на шахті ім. Орджонікідзе ДВО «Кривбасруда», правонаступником якої є саме ПАТ «ЦГЗК».
      Отже, існує неоднакове застосування судом касаційної інстанції статей 23, 1167, 1168 ЦК України, Закону України «Про підприємства в Україні» (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), статті 466 ЦК УРСР (тут і далі – в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) у подібних правовідносинах.
      Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні вказаних норм матеріального права, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України виходить з такого. 
      Згідно із частиною першою статті 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка завдала, за наявності її вини.
      За частиною другою статті 1168 ЦК України моральна шкода, завдана смертю фізичної особи, відшкодовується її чоловікові (дружині), батькам (усиновлювачам), дітям (усиновленим), а також особам, які проживали з нею однією сім'єю. 
       
      У частині першій статті 37 ЦК УРСР було передбачено, що юридична особа припиняється шляхом ліквідації або реорганізації (злиття, поділу або приєднання).
      За статтею 466 ЦК УРСР в разі реорганізації юридичної особи виплата щомісячних платежів (стаття 465 цього Кодексу), належних з неї у зв'язку з заподіянням каліцтва або іншого ушкодження здоров'я чи заподіянням смерті, покладається на правонаступників юридичної особи.
      При ліквідації юридичної особи без правонаступника належні потерпілому або особам, зазначеним у частині другій статті 456 цього Кодексу, платежі повинні бути капіталізовані за правилами державного страхування і внесені його органам для виплати їх у розмірі і строки, зазначені у відповідному рішенні про відшкодування шкоди.
      У разі ліквідації юридичної особи позови про відшкодування шкоди, заподіяної ліквідованою юридичною особою, зв'язані з ушкодженням здоров'я чи смертю громадянина, пред'являються до вищої організації або до організації, зазначеної в рішенні про ліквідацію юридичної особи.
      Вимога про збільшення або зменшення розміру одержуваного потерпілим відшкодування шкоди на підставах, передбачених у статтях 463 і 464 цього Кодексу, пред'являється до правонаступника або відповідно до організацій, зазначених у частині третій цієї статті, або відповідно правонаступника юридичної особи чи організації, зазначених в частині третій цієї статті, які провадять відшкодування за заподіяну шкоду.
      Відповідно до частини другої статті 5 Закону України «Про підприємства в Україні» (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) підприємство може бути створено в результаті виділення зі складу діючого підприємства, організації одного або кількох структурних підрозділів, а також на базі структурної одиниці діючих об’єднань за рішенням їх трудових колективів, якщо на це є згода власника чи уповноваженого ним органу.
      Створення підприємств шляхом виділення здійснюється зі збереженням за новими підприємствами взаємозобов’язань та укладених договорів з іншими підприємствами.
      Згідно із частинами першою та шостою статті 34 цього Закону (у редакції, що була чинною на час виникнення спірних правовідносин) ліквідація і реорганізація (злиття, приєднання, поділ, виділення, перетворення) підприємства провадяться з дотриманням вимог антимонопольного законодавства за рішенням власника, а у випадках, передбачених цим Законом, – за рішенням власника та за участю трудового колективу або органу, уповноваженого створювати такі підприємства, чи за рішенням суду або арбітражного суду. 
      При виділенні з підприємства одного або кількох нових підприємств до кожного з них переходять за розподільним актом (балансом) у відповідних частинах майнові права й обов’язки реорганізованого підприємства.
      У пунктах 2.1 та 4.1 Положення про порядок поділу підприємств і об’єднань та відокремлення від них структурних підрозділів і одиниць, затвердженого наказом Міністерства економіки України, Міністерства статистики України, Антимонопольного комітету України від 20 квітня 1994 року № 43/79/5 (далі – Положення; втратило чинність 25 серпня 2015 року) було закріплено, що відокремлення – це виділення зі складу підприємства (об’єднання) структурного підрозділу (одиниці) і створення на його базі самостійного підприємства або вихід підприємства зі складу об’єднань, зазначених у підпункті «б» пункту 3.1 цього Положення. Об’єктами відокремлення є структурні підрозділи та структурні одиниці відповідно до пункту 2.1 цього Положення, а також підприємства, що входять до складу об’єднань.
       
      Тобто розподільний баланс є документом, у якому, зокрема, визначено обсяг майнових прав та обов’язків, які перейшли до створеної шляхом виділу (виділення, відокремлення) юридичної особи. 
      У пункті 32 Правил відшкодування власником підприємства, установи і організації або уповноваженим ним органом шкоди, заподіяної працівникові ушкодженням здоров’я, пов’язаним з виконанням ним трудових обов’язків, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 23 червня 1993 року № 472 (у редакції, що була чинною на час виникнення спірних правовідносин), визначено, що при ліквідації, банкрутстві або реорганізації (злиття, приєднання, поділ, виділення, перетворення) підприємства відшкодування шкоди, компенсація всіх видів витрат провадиться правонаступником. 
      Якщо права й обов’язки ліквідованого підприємства не переходять до правонаступника, суми, що підлягають відшкодуванню, капіталізуються і перераховуються органам державного соціального страхування для виплати їх у розмірі і в терміни, зазначені у відповідному рішенні про відшкодування шкоди.
      У разі ліквідації або банкрутства підприємства без правонаступника ліквідаційна комісія надсилає офіційне повідомлення про це до місцевого органу державного соціального страхування.
      Якщо при ліквідації підприємства капіталізація платежів у відшкодування шкоди не проведена, регресна вимога подається органам державного соціального страхування. 
      У справі, яка переглядається, суди, ухвалюючи судові рішення про стягнення моральної шкоди з ПАТ «Кривбасзалізрудком», дійшли висновку про те, що відповідач є правонаступником ДВО «Кривбасруда», та про відсутність належних та допустимих доказів того, що ПАТ «ЦГЗК» є правонаступником прав та обов’язків шахти ім. Орджонікідзе ДВО «Кривбасруда».
      Разом з тим у справі, за результатами розгляду якої суд касаційної інстанції ухвалив судове рішення, надане заявником для порівняння, міститься протилежний висновок про те, що правонаступником усіх прав та обов’язків шахти ім. Орджонікідзе ДВО «Кривбасруда» є саме ПАТ «ЦГЗК».
      При цьому, визнаючи ПАТ «ЦГЗК» відповідальною особою за відшкодування моральної шкоди, завданої смертю працівника внаслідок професійного захворювання, суди виходили з того, що з 2001 року на підставі договору купівлі-продажу шахта ім. Орджонікідзе належить саме ПАТ «ЦГЗК», яке, крім зазначеного, згідно з постановами відділення Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в м. Кривому Розі виплачувало страхові виплати у зв’язку з професійним захворюванням та смертю потерпілого.
      Зазначені вище обставини суди залишили поза увагою, тому висновок судів щодо наявності правових підстав для відшкодування ПАТ «Кривбасзалізрудком» моральної шкоди на користь позивача не можна визнати обґрунтованим, а це відповідно до статті 3604 ЦПК України є підставою для скасування судових рішень судів першої, апеляційної та касаційної інстанцій, ухвалених у цій справі.
      Загальними вимогами процесуального права, закріпленими у статтях 57–60, 131–132, 137, 177, 179, 185, 194, 212–215 ЦПК України, визначено обов’язковість установлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів. 
      Без виконання цих процесуальних дій ухвалити законне й обґрунтоване рішення в справі неможливо.
      Водночас відповідно до статті 353 ЦПК України Верховний Суд України переглядає судові рішення у цивільних справах виключно з підстав і в порядку, встановлених цим Кодексом. Згідно із частиною першою статті 3602 ЦПК України справи розглядаються Верховним Судом України за правилами, встановленими главами 2 і 3 розділу V цього Кодексу, а тому Верховний Суд України не може встановлювати обставини справи, збирати й перевіряти докази та надавати їм оцінку.
      Відсутність процесуальної можливості з’ясувати дійсні обставини справи перешкоджає Верховному Суду України ухвалити нове судове рішення, а тому справу слід передати на розгляд до суду першої інстанції згідно з підпунктом «а» пункту 1 частини другої статті 3604 ЦПК України.
       
      Керуючись пунктом 1 частини першої статті 355, пунктом 1 частини першої, частиною третьою статті 3603, частиною першою, підпунктом «а» пункту 1 частини другої статті 3604 ЦПК України, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України 
      п о с т а н о в и л а :
      Заяву Публічного акціонерного товариства «Криворізький залізорудний комбінат» задовольнити частково. 
      Ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 22 травня 2017 року, ухвалу Апеляційного суду Дніпропетровської області від 11 квітня 2017 року та рішення Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 28 лютого 2017 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
      Постанова Верховного Суду України є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 3 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України.
       
      Головуючий Л.І. Охрімчук 
      Судді: В.І. Гуменюк
      В.М. Сімоненко 
       
      ПРАВОВИЙ ВИСНОВОК
      у справі № 6-1377цс17
       
      За статтею 466 ЦК УРСР в разі реорганізації юридичної особи виплата щомісячних платежів (стаття 465 цього Кодексу), належних з неї у зв'язку з заподіянням каліцтва або іншого ушкодження здоров'я чи заподіянням смерті, покладається на правонаступників юридичної особи.
      При ліквідації юридичної особи без правонаступника належні потерпілому або особам, зазначеним у частині другій статті 456 цього Кодексу, платежі повинні бути капіталізовані за правилами державного страхування і внесені його органам для виплати їх у розмірі і строки, зазначені у відповідному рішенні про відшкодування шкоди.
      У разі ліквідації юридичної особи позови про відшкодування шкоди, заподіяної ліквідованою юридичною особою, зв'язані з ушкодженням здоров'я чи смертю громадянина, пред'являються до вищої організації або до організації, зазначеної в рішенні про ліквідацію юридичної особи.
      Вимога про збільшення або зменшення розміру одержуваного потерпілим відшкодування шкоди на підставах, передбачених у статтях 463 і 464 цього Кодексу, пред'являється до правонаступника або відповідно до організацій, зазначених у частині третій цієї статті, або відповідно правонаступника юридичної особи чи організації, зазначених в частині третій цієї статті, які провадять відшкодування за заподіяну шкоду.
      У пункті 32 Правил відшкодування власником підприємства, установи і організації або уповноваженим ним органом шкоди, заподіяної працівникові ушкодженням здоров’я, пов’язаним з виконанням ним трудових обов’язків, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 23 червня 1993 року № 472 (у редакції, що була чинною на час виникнення спірних правовідносин), визначено, що при ліквідації, банкрутстві або реорганізації (злиття, приєднання, поділ, виділення, перетворення) підприємства відшкодування шкоди, компенсація всіх видів витрат провадиться правонаступником. 
      Якщо права й обов’язки ліквідованого підприємства не переходять до правонаступника, суми, що підлягають відшкодуванню, капіталізуються і перераховуються органам державного соціального страхування для виплати їх у розмірі і в терміни, зазначені у відповідному рішенні про відшкодування шкоди.
      У разі ліквідації або банкрутства підприємства без правонаступника ліквідаційна комісія надсилає офіційне повідомлення про це до місцевого органу державного соціального страхування.
      Якщо при ліквідації підприємства капіталізація платежів у відшкодування шкоди не проведена, регресна вимога подається органам державного соціального страхування. 
      У справі, яка переглядається, суди, ухвалюючи судові рішення про стягнення моральної шкоди з ПАТ «Кривбасзалізрудком», дійшли висновку про те, що відповідач є правонаступником ДВО «Кривбасруда», та про відсутність належних та допустимих доказів того, що ПАТ «ЦГЗК» є правонаступником прав та обов’язків шахти ім. Орджонікідзе ДВО «Кривбасруда».
      Разом з тим у справі, за результатами розгляду якої суд касаційної інстанції ухвалив судове рішення, надане заявником для порівняння, міститься протилежний висновок про те, що правонаступником усіх прав та обов’язків шахти ім. Орджонікідзе ДВО «Кривбасруда» є саме ПАТ «ЦГЗК».
      При цьому, визнаючи ПАТ «ЦГЗК» відповідальною особою за відшкодування моральної шкоди, завданої смертю працівника внаслідок професійного захворювання, суди виходили з того, що з 2001 року на підставі договору купівлі-продажу шахта ім. Орджонікідзе належить саме ПАТ «ЦГЗК», яке, крім зазначеного, згідно з постановами відділення Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в м. Кривому Розі виплачувало страхові виплати у зв’язку з професійним захворюванням та смертю потерпілого.
      Зазначені вище обставини суди залишили поза увагою, тому висновок судів щодо наявності правових підстав для відшкодування ПАТ «Кривбасзалізрудком» моральної шкоди на користь позивача не можна визнати обґрунтованим.
      Суддя Верховного Суду України Л.І. Охрімчук
       
      Постанова від 6 грудня 2017 року № 6-1377цс17
      http://www.scourt.gov.ua/clients/vsu/vsu.nsf/(documents)/495827AC0C0049BFC22581FA0037C953
    • Автор: ANTIRAID
      ПОСТАНОВА
      ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
      18 жовтня 2017 року
      м. Київ
      Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України в складі:
      головуючого Лященко Н.П., 
      суддів: Гуменюка В.І., Романюка Я.М., Сімоненко В.М.,
       
      розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації «Сумигаз», треті особи: голова правління Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації «Сумигаз» ОСОБА_2, начальник Конотопського управління по експлуатації газового господарства Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації «Сумигаз» ОСОБА_3, про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу за заявою ОСОБА_1 про перегляд рішення Конотопського міськрайонного суду Сумської області від 24 грудня 2015 року, ухвали Апеляційного суду Сумської області від 6 вересня 2016 року та ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 12 червня 2017 року, 
      в с т а н о в и л а:
      У липні 2015 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації «Сумигаз» (далі – ПАТ «Сумигаз») про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
      ОСОБА_1 зазначала, що з 22 червня 2001 року вона працювала в Конотопському управлінні по експлуатації газового господарства ПАТ «Сумигаз» на посаді юрисконсульта за безстроковим трудовим договором.
      З квітня 2009 року вона знаходилась у відпустці в зв’язку з вагітністю та пологами, 28 червня 2009 року народила дитину, в серпні 2009 року їй було надано відпустку по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку.
      22 червня 2012 року позивачка приступила до роботи, а 2 липня 2012 року її попередили про скорочення посади юрисконсульта з 3 вересня 2012 року, що було погоджено зборами профспілки, які відбулися за її відсутності.
      З 22 серпня 2012 року вона перебувала у відпустці по догляду за дитиною до досягнення нею шестирічного віку, під час якої 1 листопада 2014 року її було переміщено на посаду юрисконсульта ПАТ «Сумигаз».
      Після виходу з відпустки, 26 червня 2015 року вона приступила до роботи і цього ж дня її було попереджено про скорочення з 26 червня 2015 року. 
      Наказом голови правління ПАТ «Сумигаз» від ІНФОРМАЦІЯ_1 НОМЕР_1 позивачку звільнено з роботи у зв’язку зі скороченням штату працівників на підставі пункту 1 статті 40 Кодексу законів про працю України (далі – КЗпП України).
      ОСОБА_1 вважала, що при її звільненні не було дотримано норми чинного законодавства та просила скасувати наказ про її звільнення, поновити її на посаді юрисконсульта ПАТ «Сумигаз» з розташуванням робочого місця у м. Конотопі, зобов’язати відповідача скасувати записи в її трудовій книжці про скорочення; стягнути із ПАТ «Сумигаз» на її користь середній заробіток за час вимушеного прогулу з 26 червня 2015 року до дати ухвалення рішення судом, судові витрати та відшкодувати на її користь моральну шкоду.
      Ухвалою Конотопського міськрайонного суду Сумської області від 6 жовтня 2015 року позовну заяву ОСОБА_1 в частині позовних вимог про відшкодування моральної шкоди залишено без розгляду.
      Рішенням Конотопського міськрайонного суду Сумської області від 24 грудня 2015 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Сумської області від 6 вересня 2016 року, у позові ОСОБА_1 відмовлено.
      Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 12 червня 2017 року касаційну скаргу ОСОБА_1. відхилено, рішення судів першої та апеляційної інстанцій залишено без змін.
      У поданій до Верховного Суду України заяві про перегляд судових рішень ОСОБА_1 просить скасувати ухвалені у справі рішення та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції з передбачених пунктами 1 та 4 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України (далі – ЦПК України) підстав неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, а саме статті 492 КЗпП України та невідповідності судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права.
      Для прикладу наявності зазначених підстав подання заяви про перегляд судових рішень ОСОБА_1 посилається на ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 13 листопада 2013 року та постанови Верховного Суду України від 1 квітня 2015 року та 25 травня 2016 року.
      Заслухавши доповідь судді, перевіривши наведені в заяві доводи, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України вважає, що заява про перегляд оскаржуваного судового рішення підлягає задоволенню з огляду на таке.
      Відповідно до статті 353 ЦПК України Верховний Суд України переглядає судові рішення у цивільних справах виключно з підстав і в порядку, встановлених цим Кодексом.
      За положеннями пунктів 1 та 4 частини першої статті 355 ЦПК України підставами для подання заяви про перегляд судових рішень у цивільних справах є неоднакове застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах та невідповідність судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права.
      Згідно зі статтею 3604 ЦПК України суд задовольняє заяву про перегляд справи і скасовує судове рішення у справі, яка переглядається з підстав, передбачених пунктами 1, 4 частини першої статті 355 цього Кодексу, якщо встановить, що судове рішення є незаконним.
      У справі, яка переглядається, суди встановили, що 22 червня 2001 року ОСОБА_1 була прийнята на роботу до Конотопського управління по експлуатації газового господарства ПАТ «Сумигаз» (далі – Конотопське УЕГГ ПАТ «Сумигаз») на посаду юрисконсульта по безстроковому трудовому договору.
      З квітня 2009 року вона знаходилась у відпустці в зв’язку з вагітністю та пологами, 28 червня 2009 року народила дитину, в серпні 2009 року їй було надано відпустку по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку.
      22 червня 2012 року ОСОБА_1 приступила до роботи.
      Рішенням правління ПАТ «Сумигаз» від 27 червня 2012 року було визначено перспективні принципи побудови організаційної структури підприємства, в пункті 3 якого визначено принцип проведення змін в організації виробництва та праці товариства за напрямом централізації адміністративного управління.
      Протоколом НОМЕР_2 від 27 червня 2012 року правлінням ПАТ «Сумигаз» прийнято рішення про впровадження принципів централізації управління на основі дослідження змін в організаційній структурі Конотопського УЕГГ ПАТ «Сумигаз», доручено начальнику управління впровадити зміни організаційної структури Конотопського управління за напрямом централізації адміністративного управління.
      На виконання даного рішення керівництвом Конотопського УЕГГ ПАТ «Сумигаз» 2 липня 2012 року було прийнято рішення про скорочення посади юрисконсульта Конотопського управління ПАТ «Сумигаз».
      2 липня 2012 року ОСОБА_1 було попереджено про скорочення посади юрисконсульта з 3 вересня 2012 року та наступне звільнення за пунктом 1 статті 40 КЗпП України, запропоновано їй переведення на вільну вакансію контролера газового господарства.
      Роботодавець звернувся до профспілкового комітету за наданням згоди на звільнення позивача за пунктом 1 статті 40 КЗпП України, 7 серпня 2012 року така згода була отримана.
      ОСОБА_1 звернулась до роботодавця із заявою про надання їй відпустки без збереження заробітної плати для догляду за дитиною до досягнення нею 6 років і така відпустка надавалась юрисконсульту ОСОБА_1 відповідно до наказів, які видавались начальником Конотопського УЕГГ у період з 22 серпня 2012 року по 25 червня 2015 року (т. 1 а. с. 61-66).
      З 1 листопада 2014 року на виконання рішення Наглядової ради ПАТ «Сумигаз» про ліквідацію (закриття) відокремлених підрозділів (філій) та затвердження нової організаційної структури ПАТ наказом НОМЕР_3 від 17 жовтня 2014 року в товаристві було введено нову організаційну структуру, згідно з якою ліквідовані (закриті) відокремлені підрозділи (філії) ПАТ Сумигаз, зокрема, Конотопське УЕГГ, створені на базі ліквідованих відокремлених підрозділів (філій) ПАТ «Сумигаз» виробничі структурні підрозділи, зокрема Конотопське УЕГГ.
      Згідно наказу НОМЕР_4 від 31 жовтня 2014 року юрисконсульта Конотопського УЕГГ ОСОБА_1 переміщено в ПАТ «Сумигаз» з 1 листопада 2014 року з розташуванням робочого місця у м. Конотоп (т. 1 а. с. 71).
      Відповідно до наказу ПАТ «Сумигаз» НОМЕР_2 від 17 жовтня 2014 року «Про впровадження нової організаційної структури» 24 жовтня 2014 року прийнято наказ НОМЕР_5 «Про скорочення штату та чисельності працівників».
      За заявою ОСОБА_1 згідно наказу ПАТ «Сумигаз» від 26 червня 2015 року було перервано відпустку юрисконсульта ПАТ «Сумигаз» для догляду за дитиною до досягнення шестирічного віку і вона приступила до виконання своїх обов’язків.
      Наказом ПАТ «Сумигаз» НОМЕР_1 від ІНФОРМАЦІЯ_1 позивачку звільнено з роботи 26 червня 2015 року, з посади юрисконсульта ПАТ «Сумигаз» у зв’язку зі скороченням штату працівників, на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України (т. 1, а.с. 78).
      Ухвалюючи рішення про відмову в позові, суд першої інстанції, з висновками якого погодилися й суди апеляційної та касаційної інстанцій, виходив з того, що звільнення позивачки відбулося із дотриманням вимог чинного законодавства.
      Надана заявником ухвала Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 13 листопада 2013 року не може бути прикладом неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, оскільки суд касаційної інстанції скасував рішення судів та передав справу на новий розгляд з підстав, передбачених статтею 338 ЦПК України, у зв’язку з порушенням норм процесуального права, що призвело до неможливості встановити та перевірити фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи.
      Разом з тим у постановах Верховного Суду України від 1 квітня 2015 року та 25 травня 2016 року, на які в своїй заяві посилається ОСОБА_1, міститься висновок про те, що при звільненні з роботи з підстав, зазначених у пункті 1 частини першої статті 40 КЗпП України власник або уповноважений ним орган повинен дотримуватися порядку вивільнення працівників передбаченого статтею 492 цього Кодексу, зокрема про наступне вивільнення попереджати працівника не пізніше ніж за два місяці, одночасно з попередженням запропонувати іншу роботу, враховувати переважне право на залишення на роботі.
      Звільнення допускається, якщо неможливо перевести працівника за його згодою на іншу роботу.
      Отже, існує невідповідність судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права, зокрема статті 492 КЗпП України.
      Вирішуючи питання про усунення зазначеної невідповідності, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України виходить з такого.
      Однією з гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений у статті 51 КЗпП України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.
      Згідно з пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.
      Положеннями частини другої статті 40 КЗпП України визначено, що звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.
      Відповідно до статті 492 КЗпП України про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. При вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством. Одночасно з попередженням про звільнення у зв’язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації.
      Висновки суду про дотримання вищевказаних вимог закону при звільненні ОСОБА_1 не ґрунтуються на фактичних обставинах справи.
      Судом встановлено, що позивачку ІНФОРМАЦІЯ_1 звільнено з посади юрисконсульта ПАТ «Сумигаз». Разом з тим доказів про попередження позивачки про наступне її звільнення з зазначеної посади не пізніше ніж за два місяці матеріали справи не містять.
      Не дотримано відповідачем при звільненні позивачки і вимоги статті 43 КЗпП України щодо отримання попередньої згоди на її звільнення виборного органу первинної профспілкової організації.
      Посилання суду як на доказ такої згоди на висновок від 7 серпня 2012 року суперечить вищезазначеним обставинам та не узгоджується з частиною восьмою статті 43 КЗпП України, відповідно до якої власник або уповноважений ним орган має право розірвати трудовий договір не пізніш як через місяць з дня одержання згоди виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника).
      Однією з найважливіших гарантій для працівників при скороченні чисельності або штату працівників є обов’язок власника підприємства чи уповноваженого ним органу працевлаштувати працівника.
      Власник вважається таким, що належно виконав вимоги частини другої статті 40, частини третьої статті 492 КЗпП України щодо працевлаштування працівника, якщо запропонував йому наявну на підприємстві роботу, тобто вакантну посаду чи роботу за відповідною професією чи спеціальністю, чи іншу вакантну роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо.
      При цьому роботодавець зобов’язаний запропонувати всі вакансії, що відповідають зазначеним вимогам, які існують на цьому підприємстві, незалежно від того, в якому структурному підрозділі працівник, який вивільнюється, працював.
      Оскільки обов’язок по працевлаштуванню працівника покладається на власника з дня попередження про вивільнення до дня розірвання трудового договору, за змістом частини третьої статті 492 КЗпП України роботодавець є таким, що виконав цей обов’язок, якщо працівникові були запропоновані всі інші вакантні посади (інша робота), які з’явилися на підприємстві протягом цього періоду і які існували на день звільнення.
      Проте зазначені вимоги закону судом враховані не були.
      Не з’ясував суд належним чином і того, чи не користувалась позивачка переважним правом на залишення на роботі.
      За викладених обставин судові рішення у справі, що переглядається Верховним Судом України, підлягають скасуванню.
      Відповідно до статті 353 ЦПК України Верховний Суд України переглядає судові рішення у цивільних справах виключно з підстав і в порядку, встановлених цим Кодексом. Згідно із частиною першою статті 3602 ЦПК України справи розглядаються Верховним Судом України за правилами, встановленими главами 2 і 3 розділу V цього Кодексу, а тому Верховний Суд України не може встановлювати обставини справи, збирати й перевіряти докази та надавати їм оцінку.
      Відсутність у Верховного Суду України процесуальної можливості з’ясувати дійсні обставини справи перешкоджає ухвалити нове судове рішення, а тому справу слід передати на розгляд до суду першої інстанції згідно з підпунктом «а» пункту 1 частини другої статті 3604 ЦПК України.
      Керуючись пунктом 1 частини першої статті 355, пунктом 1 частини першої, частиною третьою статті 3603, частиною першою, підпунктом «а» пункту 1 частини другої статті 3604 ЦПК України, Cудова палата у цивільних справах Верховного Суду України
      п о с т а н о в и л а :
      Заяву ОСОБА_1 задовольнити.
      Ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 12 червня 2017 року, ухвалу Апеляційного суду Сумської області від 6 вересня 2016 року та рішення Конотопського міськрайонного суду Сумської області від 24 грудня 2015 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
      Постанова Верховного Суду України є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 3 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України.
      Головуючий Н.П. Лященко
      Судді: В.І. Гуменюк
      В.М. Сімоненко
      Я.М. Романюк
      Правовий висновок, висловлений Верховним Судом України в постанові від 18 жовтня 2017 року у справі
      № 6-1723цс17
      Відповідно до статті 492 КЗпП України про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. При вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством. Одночасно з попередженням про звільнення у зв’язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації.
      Висновки суду про дотримання вищевказаних вимог закону при звільненні позивачки не ґрунтуються на фактичних обставинах справи, доказів про попередження позивачки про наступне її звільнення із займаної посади не пізніше ніж за два місяці матеріали справи не містять.
      Згідно з ч. 8 ст. 43 КЗпП України власник або уповноважений ним орган має право розірвати трудовий договір не пізніш як через місяць з дня одержання згоди виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника).
      Власник вважається таким, що належно виконав вимоги ч. 2 ст. 40, ч. 3 ст. 492 КЗпП України щодо працевлаштування працівника, якщо запропонував йому наявну на підприємстві роботу, тобто вакантну посаду чи роботу за відповідною професією чи спеціальністю, чи іншу вакантну роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо.
      При цьому роботодавець зобов’язаний запропонувати всі вакансії, що відповідають зазначеним вимогам, які існують на цьому підприємстві, незалежно від того, в якому структурному підрозділі працівник, який вивільнюється, працював.
      Оскільки обов’язок по працевлаштуванню працівника покладається на власника з дня попередження про вивільнення до дня розірвання трудового договору, за змістом частини третьої статті 492 КЗпП України роботодавець є таким, що виконав цей обов’язок, якщо працівникові були запропоновані всі інші вакантні посади (інша робота), які з’явилися на підприємстві протягом цього періоду і які існували на день звільнення.
      Крім того, суд, розглядаючи справу про поновлення на роботі, має належним чином з’ясувати чи не користувався позивач переважним правом на залишення на роботі.
      Постанова від 18 жовтня 2017 року № 6-1723цс17
      http://www.scourt.gov.ua/clients/vsu/vsu.nsf/(documents)/30EF5AA98EF80456C22581FC00381B31
    • Автор: ANTIRAID
      Державний герб України
      Справа № 761/36024/16-ц
      Провадження № 2/761/1902/2017
      РІШЕННЯ
      ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
      15 червня 2017 року
      Шевченківський районний суд м. Києва в складі:
      головуючого - судді Гуменюк А.І.
      при секретарі Бондарю В.Б.,
      розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Укргазвидобування» про визнання незаконною відмову у наданні відпустки по догляду за дитиною до досягнення нею трьохрічного віку, визнання неправомірним звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, зобов'язання вчинити певні дії та відшкодування моральної шкоди, -
      В С Т А Н О В И В:
      ОСОБА_1 (далі - Позивач) 03 жовтня 2016 року через поштове відділення, звернувся до Шевченківського районного суду м. Києва з позовом до Публічного акціонерного товариства «Укргазвидобування» (далі - Відповідач) про визнання неправомірною відмови у наданні відпустки для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку та визнання незаконним звільнення.
      Свої позовні вимоги з урахуванням уточнень Позивач обґрунтовує тим, що відповідно до наказу № 140-к від 16 травня 2005 року, ОСОБА_1 призначено на посаду головного фахівця сектора спеціального обладнання спецтехніки та автотранспорту управління головного механіка у Публічному акціонерному товаристві «Укргазвидобування» за переведенням з БУ «Укрбургаз». Зазначає, що з 07.04.2014р. він обіймав посаду начальника механіко-енергетичного управління - головного механіка на підставі наказу про переведення № 58-к від 07.04.2014р. Перебуваючи у трудових відносинах із Відповідачем, 15.08.2016р., він звернувся із заявою про надання йому відпустки для догляду за дитиною, яка доводиться йому онуком, до досягнення нею трирічного віку з 26 серпня 2016 року по ІНФОРМАЦІЯ_3 року, до якої було долучено всі необхідні документи, як це передбачено ст.ст. 18, 20 Закону України «Про відпустки». Однак, листом від 26.08.2016р. (вих. № 14/1-01-01-6402) йому було неправомірно відмовлено у наданні такої відпустки, з тих підстав, що до заяви не долучено довідку з органів соціального захисту населення за місцем проживання матері дитини про припинення їй виплати допомоги. Зауважує, що до заяви ним було додано довідку, видану в Управлінні соціального захисту населення Крюківського району, про те, що матері, ОСОБА_2, була призначена допомога при народженні дитини та інші виплати остання не отримує, окрім того, допомогу по догляду за дитиною скасовано з 01.07.2014р. Таким чином, вважає, що очевидним є факт нехтування чинним законодавством та його правами з боку Відповідача, у зв'язку з чим, на його думку, такі дії мають бути визнанні судом незаконними та зобов'язано надати йому відпустку. Окрім того, зауважує, що Відповідач, продовжуючи вчиняти неправомірні дії, 09.09.2016р., видав наказ № 245-к від 09.09.2016р. про звільнення ОСОБА_1, у зв'язку із скороченням чисельності штату відповідно до п. 1 ст. 40 КЗпП України, з низкою порушень процедури такого звільнення. Так, відповідно до листів непрацездатності, що були надані ним Відповідачу, у період з 14.01.2016р. по 03.03.2016р. він був тимчасово непрацездатним, з 29.02.2016р. він перебував у щорічній основній відпустці строком у 94 календарні дні, та з 16.05.2016р. по 08.09.2016р. знову був тимчасово непрацездатним. Тобто, як вбачається із періоду у який він був законно відсутній на робочому місці, роботодавцем не могла бути витримана процедура установлених вимог про вивільнення працівника, а саме попереджено ОСОБА_1 за 2 місяці про наступне вивільнення та запропоновано іншу роботу на тому ж підприємстві. Натомість, вважає, що днем, коли його було попереджено про подальше вивільнення та запропоновано йому іншу роботу у ПАТ «Укргазвидобування» слід вважати - 09.09.2016р., тому саме з цієї дати, на його думку, слід відраховувати два місяці, після спливу яких його може бути звільнено з посади у зв'язку із скороченням чисельності штату. Окрім того, діями Відповідача, які полягали у неправомірному звільненні з роботи, неправомірній відмові у наданні відпустки, зауважує, що йому також була спричинена моральна шкода, яка полягала у душевних стражданнях у зв'язку із неправомірною поведінкою щодо нього, порушення його законних прав, він не працював тривалий час, проходив лікування внаслідок стресової ситуації, що вимагало від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Враховуючи вищевикладене, з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог від 18.05.2017р. (а.с.136-137 т.1), Позивач просив суд ухвалити судове рішення, яким 1) визнати незаконною відмову йому у наданні відпустки по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку; 2) визнати неправомірним звільнення та скасувати наказ про звільнення № 245-к від 09.09.2016р.; 3) поновити на посаді начальника механіко-енергетичного управління - головного механіка у ПАТ «Укргазвидобування»; 4) зобов'язати ПАТ «Укргазвидобування» здійснити йому виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу з 09 вересня 2016 року по 18 травня 2017р. у розмірі 122 848,11 грн., зобов'язавши при цьому сплатити всі обов'язкові платежі та податки; 5) зобов'язати надати йому відпустку для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, починаючи з 26 серпня 2016 року по ІНФОРМАЦІЯ_3 року; 6) стягнути із ПАТ «Укргазвидобування» на його користь моральну шкоду, завдану неправомірними діями у розмірі 5 000,00 грн.; 7) присудити на його користь витрати, пов'язані з оплатою правової допомоги, у розмірі 3 307,20 грн.
      В судовому засіданні Позивач та його представник позовні вимоги підтримали та просили задовольнити їх у повному обсязі, з підстав, викладених у позові. При цьому Позивач пояснив, що письмове попередження про наступне вивільнення не отримував, про процес скорочення дізнався тільки 09.09.2016р., коли вийшов на роботу після тривалого лікування.
      Представник відповідача в судовому засіданні проти позову заперечив та просив відмовити в його задоволенні, з тих підстав, що Позивач неодноразово звертався до Відповідача із заявами про надання відпустки по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, проте жодного разу до відповідних заяв Позивачем не було додано документів, визначених ч. 4 ст. 20 Закону України «Про відпустки», а саме довідки, виданої органом праці і соціального захисту населення за місцем проживання матері, про припинення виплати допомоги, на противагу з наданих ОСОБА_1 довідок з Крюківського управління праці та соціального захисту населення вбачається, що матері дитини - ОСОБА_2 призначено допомогу при народженні дитини з 01.02.2016р. по 28.02.2018р., яка станом на момент звернення Позивача із заявами від 13.07.2016р., листами від 15.08.2016р. та від 20.08.2016р. матері дитини виплата допомоги при народженні дитини не припинена, тому Відповідач не мав законних підстав для видання наказу про надання відповідної відпустки Позивачеві. Щодо вимог про визнання неправомірним звільнення та скасування наказу про звільнення, зазначив, що наказом ПАТ «Укргазвидобування» від 05.02.2016р. № 55 «Про затвердження організаційної структури апарату управління ПАТ «Укргазвидобування» та змін до штатного розкладу», затверджено організаційну структуру апарату управління ПАТ «Укргазвидобування» та затверджені зміни до штатного розкладу керівників, професіоналів, фахівців та технічних службовців ПАТ «Укргазвидобування», та виключено зі штатного розкладу зокрема посаду, яку обіймав Позивач - начальника механіко-енергетичного управління - головних механік. Зауважив, що 14.01.2016р. ОСОБА_1 перебував на лікарняному, а з 29.02.2016р. по 05.06.2016р. ОСОБА_1 було надано щорічну відпустку. Проте, зауважив, що 01.03.2016р. ОСОБА_1 перебував в адміністративному будинку з 09 год. 06 хв. до 09 год. 35 хв. і, що 01.03.2016р. о 09 год. 20 хв. ОСОБА_1 був попереджений про наступне вивільнення за п. 1 ст. 40 КЗпП України та одночасно йому було запропоновано переведення на одну з вакантних посад, проте із ознайомленням із письмовим попередженням про наступне вивільнення від 01.03.2016р. № 14/1-014-1478 та списком вакансій під розпис Позивач відмовився, а також відмовився від переведення на одну із запропонованих посад, про що 01.03.2016р. було складено відповідний акт. Зауважив, що у подальшому Позивач неодноразово перебував на лікарняному та став до роботи лише 09.09.2016р., коли йому повторно під розпис було запропоновано переведення на одну із вакантних посад. Зазначив, що Позивач виявив бажання перевестися на посаду заступника начальника управління гідравлічного розриву пластів, проте на вимогу відповідача ОСОБА_1 не надав копії необхідних документів для підтвердження освітньо-кваліфікаційних вимог для переведення на вказану посаду. Тому, вважає, що ПАТ «Укргазвидобування» в повній мірі виконало свій обов'язок щодо працевлаштування працівника в розумінні ч. 3 ст. 49-2 КЗпП України, оскільки запропонувало Позивачеві наявну на підприємстві роботу, тобто вакантну посаду чи роботу за відповідною процесією чи спеціальністю, чи іншу вакантну роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо, тому звільнення Позивача з посади начальника механіко-енергетичного управління - головного механіка у зв'язку із скороченням штату працівників (п. 1 ст. 40 КЗпП України), на його думку, здійснено Відповідачем у встановленому законодавством порядку та з дотриманням всіх вимог чинного законодавства України.
      Заслухавши пояснення Позивача та його представника, представника Відповідача, показання свідків, оцінивши зібрані у справі докази в їх сукупності, суд знаходить позовні вимоги такими, що підлягають задоволенню частково, з таких підстав.
      Судом встановлено, що з 16.05.2005р. ОСОБА_1 працював в апараті управління Дочірньої компанії «Укргазвидобування» Національної акціонерної компанії «Нафтогаз Україна», правонаступником якої є Публічне акціонерне товариства «Укргазвидобування» (а.с.15-17 т.1), а з 07.04.2014р., на підставі Наказу ПАТ «Укргазвидобування» від 07.04.2014р. № 58-К, переведений на посаду начальника механіко-енергетичного управління - головний механік (а.с. 66 т.1).
      Відповідно до Наказу ПАТ «Укргазвидобування» від 05.02.2016р. № 55 «Про затвердження організаційної структури апарату управління ПАТ «Укргазвидобування» та зміни до штатного розкладу», зокрема затверджено організаційну структуру апарату управління ПАТ «Укргазвидобування» (Додаток №1), ліквідовано механіко-енергетичне управління, виключено зі штатного розпису посаду начальника механіко-енергетичного управління - головний механік, затверджено зміни до штатного розкладу керівників, професіоналів, фахівців та технічних службовців ПАТ «Укргазвидобування», що додаються до цього наказу (Додаток № 2) (а.с.67-68, т.1).
      Згідно ч.ч. 1-3 ст. 21 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України), трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю.
      Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України, трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.
      Звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу (ч. 2 ст. 40 КЗпП України).
      Згідно Акту від 01.03.2016р., складеного комісією департаменту по роботі з персоналом за участю начальника департаменту по роботі з персоналом ОСОБА_4, начальника управління кадрів департаменту по роботі з персоналом ОСОБА_5, заступника начальника управління - начальника відділу комплектування та підготовки кадрів департаменту по роботі з персоналом ОСОБА_6, ОСОБА_1, начальник механіко-енергетичного управління - головний механік, з 09 год. 06 хв. до 09 год. 35 хв. 01 березня 2016 року перебував в адмінбудинку ПАТ «Укргазвидобування» (м. Київ, вул. Кудрявська, 26/28) (а.с.75 т.1), що також підтверджується роздруківкою системи контролю доступу до адмінбудівлі ПАТ «Укргазвидобування» (а.с.130 т.1).
      Так, 01.03.2016р. о 09 год. 20 хв. та о 09 год. 25 хв. начальник департаменту по роботі з персоналом ОСОБА_4 в присутності ОСОБА_5 та ОСОБА_7 попередив ОСОБА_1 про майбутнє звільнення його за п. 1 ст. 40 КЗпП України, в установленому законодавством порядку та запропонував ОСОБА_1 ознайомитись з письмовим попередженням про наступне вивільнення від 01.03.2016р. № 14/1-014-1478 і переліком вакантних посад, на одну з яких керівництво ПАТ «Укргазвидобування» пропонує йому переведення для подальшої роботи, та ознайомив ОСОБА_1 з наказом ПАТ «Укргазвидобування» від 26.02.2016р. № 101-в про надання йому відпустки, згідно поданої ним заяви відповідно. Проте, ОСОБА_1 відмовився від ознайомлення під підпис із наказом ПАТ «Укргазвидобування» від 26.02.2016р. № 101-в, та із письмовим попередженням про наступне вивільнення та переліком вакантних посад, а також відмовився від переведення на одну із запропонованих посад, про що складено відповідні акти від 01.03.2016р. (а.с.76, 81 т.1).
      Як вбачається із матеріалів справи, в період з 14.01.2016р. по 09.03.2016р., з 16.05.2016р. по 10.06.2016р., з 13.07.2016р. по 12.08.2016р. та з 15.08.2016р. по 08.09.2016р. Позивач був тимчасово непрацездатним, що підтверджується відповідними листками непрацездатності (а.с. 7-14 т.1).
      Окрім того, на підставі заяви про надання щорічної основної відпустки строком на 94 календарні дні з 29.02.2016р. (а.с. 22 т.1), на підставі Наказу ПАТ «Укргазвидобування» № 101-В від 26.02.2016р., ОСОБА_1 надано відпустку на 94 календарні дні з 29.02.2016р. по 05.06.2016р., включно (а.с. 72 т. 1).
      Тобто, станом на момент повідомлення Позивача про наступне вивільнення та надання останньому списку наявних на підприємстві вакансій, ОСОБА_1 перебував на лікарняному та у щорічній відпустці, відтак суд вважає, що ознайомлення Позивача із письмовим повідомленням про наступне вивільнення під час його тимчасової непрацездатності та перебуванні у відпустці, в той час, коли останній прийшов 01.03.2016р. на півгодини до адміністративної будівлі ПАТ «Укргазвидобування», є неправомірним та таким, що суперечить положенню ст. 49-2 КЗпП України, тому Позивач не може вважатися таким працівником, якого належним чином повідомлено про наступне вивільнення.
      Судом встановлено, що 09.09.2016р. вийшовши на роботу, Позивач, отримав список додаткових вакансій по ПАТ «Укргазвидобування» та погодився на переведення на посаду заступника начальника управління гідравлічного розриву пластів (а.с.82-83 т.1).
      Листом ПАТ «Укргазвидобування» від 09.09.2016р. № 14/2-14, Відповідач просив Позивача до 13.30 год. 09.09.2016р. надати в департамент по роботі з персоналом ПАТ «Укргазвидобування» певний перелік документів, зокрема, копії документів про повну вищу освіту відповідного напрямку підготовки (магістр, спеціаліст) - видобуток нафти і газу; обов'язкове знання програмних пакетів для аналізу та моделювання операцій гідророзриву, знання англійської мови; документи, які підтверджують досвід роботи на посадах консультанта (супервайзера) з гідророзриву або (стимуляції) видобутку вуглеводнів не менше 10 років, які були необхідні для вирішення питання конкурсного відбору кандидатів на зазначену посаду (а.с.87 т.1).
      З акту від 09.09.2016р., складеного ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_8 вбачається, що о 13 год. 25 хв., начальник управління кадрів департаменту по роботі з персоналом ОСОБА_5 запропонував ОСОБА_1 надати копії документів, які вказані в листі ПАТ «Укргазвидобування» від 09.09.2016р. № 14/2-14, і які необхідні для його переведення на посаду заступника начальника управління гідравлічного розриву пластів, на яку Позивач надав згоду на переведення, проте ОСОБА_1 копії документів не надав та наявність кваліфікації і досвіду роботи, необхідної на переведення на вказану посаду, не підтвердив (а.с.92 т.1).
      В судовому засіданні 18.05.2017р. за клопотанням сторони Відповідача було допитано свідків: ОСОБА_7, ОСОБА_5, ОСОБА_4 (а.с.138-141 т.1).
      Зокрема, свідок ОСОБА_7 повідомила суду, що вона працює головним фахівцем управління кадрів Відповідача і, що 01.03.2016р. її запросили в якості свідка про відмову Позивача від ознайомлення та підпису із письмовим повідомленням про наступне вивільнення та списком вакансій. Зауважила, що їй невідомого, чи був Позивач 01.03.2016р. на робочому місці, чи перебував на лікарняному.
      Свідок ОСОБА_5 повідомив суду, що згідно наказів ПАТ «Укргазвидобування», було змінено структуру підприємства, зокрема скорочено відділ, в якому працював Позивач. У лютому ОСОБА_1 звернувся із заявою про надання відпустки на 94 календарні дні і, що в кінці лютого 2016р. було підготовлено письмове повідомлення про наступне вивільнення Позивача, яке було вручено останньому 01.03.2016р. разом із списком вакансій. Проте, ОСОБА_1 відмовився від ознайомлення та підпису про отримання вказаного повідомлення. Про хворобу Позивача свідку було невідомо, проте, свідок знав, що Позивач відсутній на робочому місці, але причина відсутності останнього йому була невідома.
      Свідок ОСОБА_4 повідомив суду, що він працює в ПАТ «Укргазвидобування» на посаді начальника департаменту по роботі з персоналом. Зауважив, що у лютому 2016 році на ПАТ «Укргазвидобування» відбулися зміни в апараті управління, зокрема було скорочено також посаду, яку займав Позивач. Відомо, що Позивач пішов на лікарняний, проте в кінці лютого начальник кадрової служби повідомив свідка про появу Позивача (на наступний день) для ознайомлення із наказом про відпустку, і вказав, що ОСОБА_1 необхідно надати письмове повідомлення про наступне вивільнення. 01.03.2016р. Позивачу повідомили про наступне скорочення в надали список вакансій, проте останній від ознайомлення та підпису відмовився, в зв'язку з чим були запрошені свідки для засвідчення такої відмови.
      За ч. 2 ст. 49-4 КЗпП України ліквідація, реорганізація підприємств, зміна форм власності або часткове зупинення виробництва, що тягнуть за собою скорочення чисельності або штату працівників, погіршення умов праці, можуть здійснюватися тільки після завчасного надання професійним спілкам інформації з цього питання, включаючи інформацію про причини наступних звільнень, кількість і категорії працівників, яких це може стосуватися, про строки проведення звільнення. Власник або уповноважений ним орган не пізніше трьох місяців з часу прийняття рішення проводить консультації з професійними спілками про заходи щодо запобігання звільненню чи зведенню їх кількості до мінімуму або пом'якшення несприятливих наслідків будь-якого звільнення.
      Відповідно до ст. 43 КЗпП України, розірвання трудового договору з підстав, передбачених пунктами 1 (крім випадку ліквідації підприємства, установи, організації), 2-5, 7 статті 40 і пунктами 2 і 3 статті 41 цього Кодексу, може бути проведено лише за попередньою згодою виборного органу (профспілкового представника), первинної профспілкової організації, членом якої є працівник, крім випадків, коли розірвання трудового договору із зазначених підстав здійснюється з прокурором, поліцейським і працівником Національної поліції, Служби безпеки України, Державного бюро розслідувань України, Національного антикорупційного бюро України чи органу, що здійснює контроль за додержанням податкового законодавства.
      Так, 09.09.2016р. Відповідачем направлено Подання № 14/1-01-6807 до Первинної профспілкової організації «Укргазвидобування», в якому він просив у зв'язку із змінами в організаційній структурі та штатному розкладі в апараті управління ПАТ «Укргазвидобування» та неможливістю переведення працівника на іншу роботу (відмова від переведення на запропоновані посади) дати згоду на розірвання трудового договору із ОСОБА_1 (а.с. 88 т.1). На засіданні профкому первинної профспілкової організації «Укргазвидобування» (протокол № 20 від 09.09.2016р.) надано згоду профспілкового комітету на розірвання трудового договору із начальником механіко-енергетичного управління - головним механіком ОСОБА_1, у зв'язку із змінами в організаційній структурі та штатному розкладі апарату управління ПАТ «Укргазвидобування» за п.1 ст. 40 КЗпП України та відмови ОСОБА_1 від запропонованих йому вакантних посад (а.с.89-90 т.1).
      Разом з тим, будь-яких доказів на підтвердження відмови ОСОБА_1 від запропонованих та обраної ним посади - заступника начальника управління гідравлічного розриву пластів, Відповідачем не надано та в судовому засіданні не здобуто.
      Наказом ПАТ «Укргазвидобування» від 09.09.2016р. № 245-к ОСОБА_1, начальника механіко-енергетичного управління - головного механіка, звільнено з роботи 09.09.2016р., у зв'язку із скороченням штату працівників та відмовою від переведення на іншу посаду, п. 1 ст. 40 КЗпП України, на підставі зміни до штатного розкладу (а.с. а.с. 21, 91 т. 1).
      Водночас, згідно ч.ч.1-3 ст. 49-2 КЗпП України , про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці.
      При вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством.
      Одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації. При відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації працівник, на власний розсуд, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно. У разі якщо вивільнення є масовим відповідно до статті 48 Закону України "Про зайнятість населення", власник або уповноважений ним орган доводить до відома державної служби зайнятості про заплановане вивільнення працівників.
      Власник є таким, що належно виконав вимоги частини другої статті 40, частини третьої статті 49-2 КЗпП України щодо працевлаштування працівника, якщо запропонував йому наявну на підприємстві роботу, тобто вакантну посаду чи роботу за відповідною професією чи спеціальністю, чи іншу вакантну роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо. При цьому роботодавець зобов'язаний запропонувати всі вакансії, що відповідають зазначеним вимогам, які існують на цьому підприємстві, незалежно від того, в якому структурному підрозділі працівник, який вивільнюється, працював. Оскільки обов'язок по працевлаштуванню працівника покладається на власника з дня попередження про вивільнення до дня розірвання трудового договору, за змістом частини третьої статті 49-2 КЗпП України роботодавець є таким, що виконав цей обов'язок, якщо працівникові були запропоновані всі інші вакантні посади (інша робота), які з'явилися на підприємстві протягом цього періоду і які існували на день звільнення. Вжиття роботодавцем заходів для працевлаштування працівника на іншому підприємстві чи після розірвання з працівником трудового договору відповідно до вимог частини другої статті 40, частини третьої статті 49-2 КЗпП України не є обов'язком роботодавця.
      Аналогічної позиції дотримується Верховний Суд України у своїх постановах від 01.04.2015р. у справі № 6-40цс15, від 23.03.2016р. у справі № 6-2487цс15, від 25.05.2016р. у справі № 6-3048цс15.
      Згідно із п.18 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.1992р. № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» при розгляді справ про поновлення на роботі судам необхідно з'ясувати з яких підстав проведено звільнення працівника згідно з наказом (розпорядженням), і перевірити їх відповідність законові.
      Розглядаючи трудові спори, пов'язані зі звільненням за п. 1 ст. 40 КЗпП, суди зобов'язані з'ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджувався він за 2 місяці про наступне вивільнення.
      У випадках зміни власника підприємства (установи, організації) чи його реорганізації (злиття з іншим підприємством, приєднання до іншого підприємства, поділу підприємства, виділення з нього одного або кількох нових підприємств, перетворення одного підприємства в інше, наприклад, державного підприємства в орендне підприємство або підприємства в господарське товариство) дія трудового договору працівника продовжується (ч. 3 ст. 36 КЗпП України в редакції від 19 січня 1995 року). При реорганізації підприємства або при його перепрофілюванні звільнення за п.1 ст.40 КЗпП може мати місце, якщо це супроводжується скороченням чисельності або штату працівників, змінами у їх складі за посадами, спеціальністю, кваліфікацією, професіями. Працівник, який був незаконно звільнений до реорганізації, поновлюється на роботі в тому підприємстві, де збереглося його попереднє місце роботи (п. 19 Постанови Пленуму від 06.11.1992р. № 9).
      Відповідно до статті 8 Конституції України, в Україні визнається і діє принцип верховенства права.
      Крім того, відповідно до частини 6 статті 43 Конституції України, громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.
      Приймаючи до уваги вищевикладене, з урахуванням того, що Відповідачем не надано належних та допустимих доказів в розумінні ст.ст. 58-59 ЦПК України на підтвердження того, що Позивач був належним чином повідомлений про наступне вивільнення на підставі п. 1 ст. 40 КЗпП України в порядку визначеному чинним законодавством України, та на підтвердження того, що Позивач відмовився від переведення на запропоновані та обрану ним посаду, суд дійшов висновку, що звільнення Позивача відбулося з порушенням діючого трудового законодавства.
      Відповідно до ч. 1, 2 статті 235 Кодексу законів про працю України, у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв'язку з повідомленням про порушення вимог Закону України "Про запобігання корупції" іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.
      Так, судом здійснено розрахунок суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу у відповідності до Постанови Кабінету Міністрів України "Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати" від 8 лютого 1995 року № 100 з урахуванням суми заробітної плати Позивача за один робочий день та кількості робочих днів прогулу (190 днів), вимоги щодо стягнення середнього заробітку підлягають задоволенню, зокрема, у сумі 321 113,30 грн. (з індексацією, відповідно до діючого законодавства (стаття 95 Кодексу законів про працю України) та з відрахуванням податку з доходів та інших обов'язкових платежів), які підлягають стягненню із Відповідача на користь Позивача у судовому порядку. При цьому суд виходив з наступного: в останні два місяці роботи у листопаді-грудні 2015р. згідно довідки ПАТ «Укргазвидобування» № 13-1/170 від 16.05.2017р. (а.с.129 т.1) Позивач відпрацював 18 робочих днів та 23 робочі дні, відповідно. Розмір заробітної плати за вказаний період склав 69 293,06 грн., таким чином, середньоденний заробіток Позивача складає 1 690,07 грн. (69 293,06 грн. : 41 робочих днів = 1 690,07 грн. Кількість днів прогулу складає 190 днів (190 дні х 1 690,07 грн. = 321 113,30).
      Щодо позовних вимог в частині визнання незаконною відмову у наданні відпустки по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку ОСОБА_1 та зобов'язання ПАТ «Укргазвидобування» надати ОСОБА_1 відпустку для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, починаючи з 26 серпня 2016 року по ІНФОРМАЦІЯ_3 року, суд виходить з наступного.
      Як встановлено в судовому засіданні, 13.07.2016р. Позивач звернувся до ПАТ «Укргазвидобування» із заявою про надання йому відпустки для догляду за дитиною ОСОБА_9, до досягнення нею трирічного віку із 18.07.2016р. по ІНФОРМАЦІЯ_2. (а.с.33,96 т.1), до якої було додано копію свідоцтва про народження онука (а.с. 97 т.1), копію свідоцтва про народження сина ОСОБА_10 (а.с. 98 т.1), копія паспорту матері онука ОСОБА_2 (а.с. 99-100 т.1), копію свідоцтва про шлюб сина ОСОБА_10 та ОСОБА_2 (а.с.101 т.1), довідку з місця роботи матері онука ОСОБА_2 № 292 від 12.07.2016р. (ТОВ «Торговий дім «Автодім Полтава») (а.с.102 т.1), довідку з місця роботи сина ОСОБА_10 № 84 від 05.07.2016р. (Дочірнє підприємство «Оріонінвест») (а.с.103 т.1) та довідку з Управління соціального захисту населення Крюківського району матері онука № 03/3144 від 01.07.2016р. (а.с. 104 т.1).
      З наданих документів вбачається, що Позивач є дідусем ОСОБА_9, ІНФОРМАЦІЯ_3., батьками якого є син Позивача - ОСОБА_10 та ОСОБА_2 (а.с.97-101 т.1).
      Так, із довідки Управління соціального захисту населення Крюківського району департаменту праці, соціального захисту населення та питань АТО Виконавчого комітету Кременчуцької міської ради Полтавської області від 01.07.2016р. № 03/3144, вбачається, що ОСОБА_2 перебуває на обліку у Крюківському управлінні праці та соціального захисту населення та їй відповідно до Закону України «Про державну допомогу сім'ям з дітьми» призначено допомогу при народженні дитини з 01.02.2015р. по 28.02.2018р., інших видів соціальної допомоги не отримує (а.с.28 т.1).
      Листом від 18.07.2016р. № 2/2-014-5294, Відповідач відмовив Позивачеві у наданні відпустки по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку з тих підстав, що ОСОБА_1 до своєї заяви не було додано довідку, підтверджуючу, що матері виплату допомоги по догляду за дитиною припинено (із зазначенням дати) (а.с.32,105 т.1).
      15.08.2016р. та 20.08.2016р. Позивач повторно звернувся до Відповідача із листом про надання йому відпустки для догляду за дитиною, його онуком ОСОБА_9, до досягнення ним трирічного віку, починаючи з 17.08.2016р. по ІНФОРМАЦІЯ_2. (а.с. 23, 106, 109 т.1), до якого було додано довідку з місця роботи матері ОСОБА_2, з Позашкільного навчального закладу Центр дитячої та юнацької творчості Комсомольської міської ради Полтавської області від 12.08.2016р. (вих. №04-14/75) (а.с. 107,110 т.1) та довідку з місця роботи матері, ОСОБА_2, з ТОВ «Торговий дім «Автодім Полтава» від 11.08.2016р. (вих. № 302) (а.с.108, 111 т.1). У відповідь на заяви Позивача від 15.08.2016р. та від 20.08.2016р., ПАТ «Укргазвидобування» своїм листом від 26.08.2016р. № 14/1-01-6402 відмовило йому у наданні відпустки по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, у зв'язку з тим, що останнім не додано до заяв довідки з органів соціального захисту населення за місцем проживання матері дитини про припинення їй виплати допомоги (із зазначенням дати) (а.с. 24, 112 т.1). Разом з тим, з довідки № 04-14/75 від 12.08.2015р., виданої Позашкільним навчальним закладом Центр дитячої та юнацької творчості Комсомольської міської ради Полтавської області встановлено, що ОСОБА_2 з 06.04.2015р. по 18.02.2018р. надано відпустку по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку (наказ № 19-К від 06.04.2015р.). 30.06.2016р. (наказ № 70-К від 01.07.2016р.) ОСОБА_2 була звільнена з роботи до закінчення терміну відпустки по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку і виплату допомоги по догляду за дитиною їй припинено (30.06.2016р. (а.с.27,107 т.1).
      Відповідно до Довідки ТОВ «Торговий дім «Автодім Полтава» вих. № 292 від 12.07.2016р., встановлено, що ОСОБА_2 дійсно працює в ТОВ «Торговий дім «Автодім Полтава» на посаді продавця-консультанта з продажу автомобілів на умовах повного робочого часу з 12.07.2016р.
      Із Довідки ТОВ «Торговий дім «Автодім Полтава» вих. № 302 від 11.08.2016р., вбачається, що ОСОБА_2 - продавцю-консультанту відділу продажу автомобілів в ТОВ «Торговий дім «Автодім «Полтава», відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку не надавалась з огляду на те, що виплата допомоги для догляду за дитиною у відповідності до ст. 18 Закону України «Про відпустки» їй не нараховувалась і станом на 11.08.2016р. не здійснювалась (а.с. 26,108 т.1).
      Згідно листа Управління соціального захисту населення Крюківського району департаменту праці, соціального захисту населення та питань АТО Виконавчого комітету Кременчуцької міської ради Полтавської області від 02.09.2016р. № 03/10311, встановлено, що ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_4.н., яка зареєстрована та проживає за адресою: АДРЕСА_1, перебуває на обліку в управлінні та отримує державну допомогу при народженні дитини згідно Закону України «Про державну допомогу сім'ям з дітьми» на дитину, ОСОБА_9, ІНФОРМАЦІЯ_3. Допомога була призначена згідно заяви від 13.05.2015р. на період з 01.02.2015р. по 28.02.2015р. в сумі 10 320,00 грн. та на період з 01.03.2015р. по 28.02.2018р. в сумі 860,00 грн. Державна допомога для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку ОСОБА_2 не призначалась у зв'язку із внесенням змін в законодавство (а.с. 20 т.1).
      Відповідно до ч.ч. 1, 3 ст. 2 Закону України «Про відпустки» , право на відпустки мають громадяни України, які перебувають у трудових відносинах з підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, виду діяльності та галузевої належності, а також працюють за трудовим договором у фізичної особи (далі - підприємство).
      Право на відпустки забезпечується: гарантованим наданням відпустки визначеної тривалості із збереженням на її період місця роботи (посади), заробітної плати (допомоги) у випадках, передбачених цим Законом; забороною заміни відпустки грошовою компенсацією, крім випадків, передбачених статтею 24 цього Закону.
      Згідно абз. 2 п. 4 ч. 1 ст. 4 Закону України «Про відпустки», визначено такий вид соціальної відпустки як відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку (стаття 18 цього Закону).
      Статтею 18 Закону України «Про відпустки» передбачено, що після закінчення відпустки у зв'язку з вагітністю та пологами за бажанням жінки їй надається відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку.
      Підприємство за рахунок власних коштів може надавати жінкам частково оплачувану відпустку та відпустку без збереження заробітної плати для догляду за дитиною більшої тривалості.
      Ця відпустка може бути використана повністю або частинами також батьком дитини, бабою, дідом чи іншими родичами, які фактично доглядають за дитиною, або особою, яка усиновила чи взяла під опіку дитину, одним із прийомних батьків чи батьків-вихователів.
      За бажанням жінки або осіб, зазначених у частині третій цієї статті, у період перебування їх у відпустці для догляду за дитиною вони можуть працювати на умовах неповного робочого часу або вдома.
      Аналогічні положення закріплені в ст. 179 КЗпП України.
      Згідно ч.ч. 3, 4 ст. 20 Закону України «Про відпустки», відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку надається за заявою жінки або осіб, зазначених у частині третій статті 18 цього Закону, повністю або частково в межах установленого періоду та оформляється наказом (розпорядженням) власника або уповноваженого ним органу.
      Особам, зазначеним у частині третій статті 18 цього Закону (крім осіб, які усиновили чи взяли дитину під опіку у встановленому законодавством порядку, прийомних батьків і батьків-вихователів), відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку надається на підставі довідки з місця роботи (навчання, служби) матері дитини про те, що вона вийшла на роботу до закінчення терміну цієї відпустки і виплату допомоги по догляду за дитиною їй припинено (із зазначенням дати).
      Станом на дату набрання чинності Законом України «Про відпустки», 01.01.1997р., дійсно Законом України «Про державну допомогу сім'ям з дітьми», який набув чинності 01.01.1993р. було передбачено види державної допомоги сім'ям з дітьми, зокрема одноразова допомога при народженні дитини та допомога по догляду за дитиною тощо, кожна з яких була окремим видом державної допомоги.
      Разом з тим, згідно п. 7 розділу ІІ Закону України «Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні», який набрав чинності 01.04.2014р., у Законі України «Про державну допомогу сім'ям з дітьми» виключено розділ IV "Допомога по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку", тобто, починаючи з 01.04.2014р., такий вид соціальної допомоги як допомога по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, законодавством не передбачено.
      Таким чином, вимогу ч. 4 ст. 20 Закону України «Про відпустки», про необхідність надання довідки про припинення виплати матері допомоги по догляду за дитиною, слід розглядати з урахуванням змін, які були внесені до законодавства станом на час звернення Позивача із заявою про надання йому відпустки по догляду за дитиною, тому, слід дійти висновку, що вимога про надання довідки про припинення матері дитини виплати допомоги по догляду за дитиною є незаконною та такою, що суперечить чинному законодавству України.
      Так, враховуючи викладене, оскільки Позивачем як дідом ОСОБА_9, ІНФОРМАЦІЯ_3., було надано Відповідачу всі необхідні та достатні документи, визначені чинним законодавством України з урахуванням зазначених вище змін внесених до Закону України «Про державну допомогу сім'ям з дітьми», для призначення ОСОБА_12 відпустки по догляду за дитиною (онуком) до досягнення нею трирічного віку по ІНФОРМАЦІЯ_2., з урахуванням того, що суд не вправі втручатися в господарську діяльність Відповідача, суд дійшов висновку, що позовні вимоги ОСОБА_12 у вказаній частині підлягають частковому задоволенню шляхом визнання незаконною відмови ПАТ «Укргазвидобування» у наданні ОСОБА_1 відпустки по догляду за дитиною, до досягнення нею трьохрічного віку та встановлення зобов'язання ПАТ «Укргазвидобування» повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 20.08.2016 року про надання відпустки по догляду за дитиною, до досягнення нею трьохрічного віку.
      Крім того, Позивач також просить суд ухвалити судове рішення, яким стягнути із Відповідача на його користь моральну шкоду у розмірі 5000,00 грн.
      Позов в цій частині підлягає задоволенню, з таких підстав.
      Відповідно до ч. 1, п.п. 1-3 ч. 2 ст. 23 Цивільного кодексу України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.
      Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна.
      Статтею 237-1 КЗпП України визначено, що відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.
      Порядок відшкодування моральної шкоди визначається законодавством.
      Вирішуючи спір в цій частині, суд враховує, що внаслідок незаконної відмови в наданні відпустки для догляду за дитиною до досягнення нею трьох років та протиправного звільнення, Позивач переніс моральні страждання у зв'язку із неправомірною поведінкою Відповідача щодо нього, що вимагало від ОСОБА_1 додаткових зусиль для організації свого життя.
      Зважаючи на характер та обсяг душевних страждань, тяжкість вимушених змін у життєвих стосунках Позивача, враховуючи вимоги розумності та справедливості, суд визначає відшкодування моральної шкоди у розмірі 5 000,00 грн., які також підлягають стягненню із Відповідача на користь Позивача в судовому порядку.
      Крім того, виходячи із вимог статті 88 Цивільного процесуального кодексу України, із Відповідача на користь держави підлягає стягненню судовий збір у розмірі 3 851,13 грн. Разом з тим, щодо присудження із Відповідача на користь Позивача понесених ним судових витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги в розмірі 3 307,20 грн., суд вважає, що вказані вимоги не доведені, оскільки не підтверджені належними та допустимими доказами, зокрема в матеріалах справи відсутній договір про надання правової допомоги, укладений між Позивачем та адвокатом, а інтереси Позивача протягом розгляду справи в судових засіданнях представляла довірена особа, яка діяла на підставі довіреності від 30.09.2016р. (а.с. 5 т.1), крім того, належні докази в частині щодо оплати вказаних витрат.
      При цьому, в силу положень п. 4 ч. 1 ст. 367 Цивільного процесуального кодексу України, суд допускає негайне виконання рішення в частині щодо поновлення Позивача на посаді начальника механіко-енергетичного управління - головного механіка Публічного акціонерного товариства «Укргазвидобування» з 09 вересня 2016 року та в частині щодо при судження виплати заробітної плати у межах платежу за один місяць.
      Враховуючи вищевикладене, на підставі статтей 8, 43 Конституції України, статтей 21, 40, 43, 49-2, 49-4, 179, 235, 237-1 Кодексу законів про працю України, статтей 2, 4, 18, 20 Закону України «Про відпустки», з урахуванням Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 1992 року № 9 "Про практику розгляду судами трудових спорів", керуючись статтями 10, 11, 60, 88, 212-215, 294, 296, 367 ЦПК України, суд
      В И Р І Ш И В :
      Позов ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Укргазвидобування» про визнання незаконною відмову у наданні відпустки по догляду за дитиною до досягнення нею трьохрічного віку, визнання неправомірним звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, зобов'язання вчинити певні дії та відшкодування моральної шкоди - з а д о в о л ь н и т и частково.
      Визнати незаконним наказ Публічного акціонерного товариства «Укргазвидобування» від 09 вересня 2016 року № 245-к «По особовому складу» про звільнення ОСОБА_1 з посади начальника механіко-енергетичного управління - головного механіка Публічного акціонерного товариства «Укргазвидобування».
      Поновити ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_2, ідентифікаційний номер НОМЕР_1) на посаді начальника механіко-енергетичного управління - головного механіка Публічного акціонерного товариства «Укргазвидобування» (Код ЄДРПОУ 30019775) з 09 вересня 2016 року.
      Стягнути із Публічного акціонерного товариства «Укргазвидобування» (Код ЄДРПОУ 30019775) на користь ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_2, ідентифікаційний номер НОМЕР_1) середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 321 113 (триста двадцять одна тисяча сто тринадцять) гривень 30 коп. (сума зазначена без утримання податку з доходів та інших обов'язкових платежів), з індексацією.
      Стягнути із Публічного акціонерного товариства «Укргазвидобування» (Код ЄДРПОУ 30019775) на користь ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_2, ідентифікаційний номер НОМЕР_1) моральну шкоду у розмірі 5 000 (п'ять тисяч) гривень.
      Визнати незаконною відмову Публічного акціонерного товариства «Укргазвидобування» (Код ЄДРПОУ 30019775) у наданні відпустки по догляду за дитиною, до досягнення нею трьохрічного віку.
      Зобов'язати Публічне акціонерне товариство «Укргазвидобування» (Код ЄДРПОУ 30019775) повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 20 серпня 2016 року про надання відпустки по догляду за дитиною, до досягнення нею трьохрічного віку.
      У задоволенні іншої частини позовних вимог - в і д м о в и т и.
      Стягнути із Публічного акціонерного товариства «Укргазвидобування» (Код ЄДРПОУ 30019775) користь держави судовий збір у розмірі 3 851 (три тисячі вісімсот п'ятдесят одна) гривень 13 коп.
      Допустити негайне виконання рішення суду в частині щодо поновлення ОСОБА_1 на посаді начальника механіко-енергетичного управління - головного механіка Публічного акціонерного товариства «Укргазвидобування» з 09 вересня 2016 року та в частині щодо присудження виплати заробітної плати у межах платежу за один місяць.
      Рішення суду може бути оскаржене до Апеляційного суду м. Києва шляхом подання через Шевченківський районний суд м. Києва апеляційної скарги протягом десяти днів з дня проголошення рішення, а у разі, якщо рішення було проголошено без участі особи, яка його оскаржує, апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.
      Рішення набирає законної сили після закінчення зазначених вище строків або після розгляду справи в апеляційному порядку Апеляційним судом м. Києва, якщо воно не буде скасоване.
      СУДДЯ:
      http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/69973263
    • Автор: ANTIRAID
      ПОСТАНОВА
      ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
       
      6 грудня 2017 року
      м. Київ
      Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України в складі:
       
      головуючого Сімоненко В.М.,
      суддів: Гуменюка В.І., Охрімчук Л.І., 
      розглянувши на судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Цетральний гірничо-збагачувальний комбінат» про стягнення вихідної допомоги, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, компенсації втрати частини доходу та відшкодування моральної шкоди за заявою Приватного акціонерного товариства «Центральний гірничо-збагачувальний комбінат» про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 листопада 2016 року,
      в с т а н о в и л и :
      У липні 2015 року ОСОБА_1 звернувся до суду з указаним позовом, в якому з урахуванням поданих уточнень просив стягнути з відповідача вихідну допомогу в розмірі тримісячної середньої заробітної плати, що складає 12 тис. 357 грн 12 коп.; середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 13 лютого 2007 року по 13 лютого 2008 року в розмірі 49 тис. 460 грн; моральну шкоду в розмірі 10 тис. грн.
      На обґрунтування позову ОСОБА_1 зазначав, що в період з 29 жовтня 1980 року по ІНФОРМАЦІЯ_1 працював підземним гірничим майстром, підземним слюсарем на шахті ім. Орджонікідзе в Публічному акціонерному товаристві «Центральний гірничо-збагачувальний комбінат» (далі – ПАТ «ЦГЗК»).
      ІНФОРМАЦІЯ_1 був звільнений з підприємства за власним бажанням у зв'язку з виходом на пенсію. Однак у травні 2015 року позивач дізнався, що при звільненні з підприємства у зв'язку з виходом на пенсію відповідач повинен був виплатити йому вихідну допомогу, чого останнім зроблено не було.
      Рішенням Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 13 січня 2016 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 2 березня 2016 року, позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково: стягнуто з відповідача на користь позивача вихідну допомогу в розмірі 12 тис. 357 грн 12 коп., середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в розмірі 49 тис. 430 грн, моральну шкоду в розмірі 2 тис. грн; вирішено питання про розподіл судових витрат; в решті позову відмовлено. 
      Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 листопада 2016 року касаційну скаргу ПАТ «ЦГЗК» відхилено, рішення судів попередніх інстанцій залишено без змін. 
      У лютому 2017 року до Верховного Суду України надійшла заява Приватного акціонерного товариства «Центральний гірничо-збагачувальний комбінат» (далі - ПрАТ «ЦГЗК») про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 листопада 2016 року з передбаченої пунктом 1 частини першої статті 355 ЦПК України підстави неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, а саме статті 233 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України).
      На підтвердження зазначеної підстави заявник надав ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 12 червня 2013 року та від 25 липня 2016 року.
      Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши наведені в заяві доводи, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України дійшла висновку про те, що заява не підлягає задоволенню з огляду на таке.
      За положеннями пункту 1 частини першої статті 355 ЦПК України підставою для подання заяви про перегляд судових рішень у цивільних справах є неоднакове застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах. 
      За змістом статті 3605 ЦПК України суд відмовляє в задоволенні заяви про перегляд судових рішень Верховним Судом України, якщо обставини, які стали підставою для перегляду справи, не підтвердилися.
      У справі, яка переглядається, суди встановили, що ОСОБА_1 у період з 29 жовтня 1980 року по ІНФОРМАЦІЯ_1 працював підземним слюсарем, підземним кріпильником, підземним гірничим майстром на шахті ім. «Орджонікідзе».
      ІНФОРМАЦІЯ_1 був звільнений у зв'язку з виходом на пенсію.
      Пунктом 7.5 колективного договору на 2007-2008 роки між ВАТ «ЦГЗК» та профспілковим комітетом ВАТ «ЦГЗК» встановлено обов’язок відповідача виплачувати протягом І півріччя 2007 року працівникам при виході на пенсію за власним бажанням одноразову допомогу в розмірі, залежному від неперервного стажу роботи на підприємстві, а саме за стаж від 20 і більше років - тримісячну заробітну плату працівника.
      Згідно з довідкою ПАТ «ЦГЗК» № 1645 від 12 жовтня 2015 року ОСОБА_1 при звільненні було виплачено компенсацію за невикористану відпустку в розмірі 1 тис. 335 грн 80 коп. Одноразову допомогу при звільненні у зв'язку з виходом на пенсію, передбачену умовами колективного договору, не нараховано.
      Задовольняючи позов, суд першої інстанції, з висновками якого погодилися й суди апеляційної та касаційної інстанцій, виходив з того, що ОСОБА_1 вихідну допомогу при звільненні не було виплачено з вини роботодавця. Крім того, суди зазначили, що звернення до суду з відповідним позовом не обмежується будь-яким строком відповідно до частини другої статті 233 КЗпП України.
      Разом з тим у наданих заявником для порівняння ухвалах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 12 червня 2013 року та 25 липня 2016 року суд касаційної інстанції виходив з того, що додаткова матеріальна допомога, яка передбачена колективним договором, а не трудовим, не підпадає під визначення заробітної плати, а тому звернення до суду з таким позовом обмежується тримісячним строком. 
      Отже, існує неоднакове застосування судом касаційної інстанції статті 233 КЗпП України у подібних правовідносинах.
      Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні вказаної норми матеріального права, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України виходить з такого. 
      За змістом частини першої статті 3 КЗпП України трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності та галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами, регулює законодавство про працю.
      Згідно із частиною першою статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення.
      За змістом статті 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу, за відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. 
      Відповідно до статті 94 КЗпП України заробітна плата – це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.
      Аналогічне визначення заробітної плати міститься й у статті 1 Закону України «Про оплату праці». 
      Стаття 2 Закону України «Про оплату праці» у свою чергу визначає таку структуру заробітної плати: основна заробітна плата - винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов'язки), яка встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців; додаткова заробітна плата - винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці, яка включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством, премії, пов'язані з виконанням виробничих завдань і функцій; інші заохочувальні та компенсаційні виплати, до яких належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, виплати в рамках грантів, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.
      Аналіз зазначених норм свідчить про те, що всі суми (заробітна плата, вихідна допомога, компенсація за невикористану відпустку, оплата за час тимчасової непрацездатності тощо), належні до сплати працівникові, мають бути виплачені у день його звільнення. 
      Закон прямо покладає на підприємство, установу, організацію обов’язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать; в разі невиконання такого обов’язку з вини власника або уповноваженого ним органу настає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність. 
      Статтею 233 КЗпП України передбачено строки звернення до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду за вирішенням трудових спорів.
      Так, частиною першою зазначеної статті передбачено, що працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення – в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.
      Разом з тим у частині другій цієї статті зазначено, що в разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
      Проаналізувавши зміст частини другої статті 233 КЗпП України, можна зробити висновок про те, що в разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці працівник має право без обмежень будь-яким строком звернутись до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, незалежно від того, чи здійснив роботодавець нарахування таких виплат.
      Аналогічна правова позиція викладена й у постанові Верховного Суду України від 26 жовтня 2016 року у справі № 6-1395цс16. 
      Саме з такого розуміння зазначеної норми матеріального права виходили й суди, ухвалюючи судові рішення у справі, яка є предметом перегляду.
      Отже обставини, які обставини, які стали підставою для перегляду справи, не підтвердилися, у зв’язку із чим відповідно до частини першої статті 3605 ЦПК України в задоволенні заяви слід відмовити.
      Керуючись пунктом 1 частини першої статті 355, статтею 3603, частиною першою статті 3605 ЦПК України, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України, 
      п о с т а н о в и л а :
       
      У задоволенні заяви Приватного акціонерного товариства «Центральний гірничо-збагачувальний комбінат» про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 листопада 2016 року відмовити.
      Постанова Верховного Суду України є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 3 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України.
       
      Головуючий В.М. Сімоненко
      Судді:
      В.І. Гуменюк
      Л.І. Охрімчук 
      Постанова від 6 грудня 2017 року № 6-331цс17
      http://www.scourt.gov.ua/clients/vsu/vsu.nsf/(documents)/654421A81B57EBC6C22581F5002D83D9
    • Автор: ANTIRAID
      ПОСТАНОВА
      ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
      22 листопада 2017 року
      м. Київ
      Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України в складі:
      головуючого Сімоненко В.М., 
      суддів: Гуменюка В.І., Охрімчук Л.І., Романюка Я.М.,
       
      розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Укртелеком» про визнання наказу про звільнення незаконним, поновлення на роботі, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди за заявою ОСОБА_1 про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 27 квітня 2016 року, 
      в с т а н о в и л а:
      У квітні 2015 року ОСОБА_1 звернувся до суду із зазначеним позовом, мотивуючи свої вимоги тим, що з 27 липня 2005 року по ІНФОРМАЦІЯ_1 він працював у Публічному акціонерному товаристві «Укртелеком» (далі - ПАТ «Укртелеком») на різних посадах, а з 8 листопада 2011 року по день звільнення на посаді інженера лінійних споруд електрозв’язку та абонпристроїв ІІ категорії групи з експлуатації JIKC №5242 м. Хуст регіонального центру технічної експлуатації транспортної телекомунікаційної мережі №5 (РЦТЕТТМ-5) філії «Дирекція первинної мережі» ПАТ «Укртелеком».
      Позивач зазначав, що наказом ПАТ «Укртелеком» від 22 грудня 2014 року № 736, прийнятим на підставі рішення наглядової ради ПАТ «Укртелеком» про закриття (ліквідацію) філії «Дирекція первинної мережі» (протокол від 10 жовтня 2014 року № 231), наказу ПАТ «Укртелеком» від 3 листопада 2014 року № 591 «Щодо закриття (ліквідації) філії «Дирекція первинної мережі» ПАТ «Укртелеком», та наказом ПАТ «Укртелеком» від 24 грудня 2014 року № 1938-к, з якими його ознайомили під розписку 25 грудня 2014 року, було анонсовано скорочення штату працівників ПАТ «Укртелеком», які працюють у філії «Дирекція первинної мережі» оператора через її ліквідацію.
      25 грудня 2014 року його було попереджено про наступне вивільнення згідно з пунктом 1 статті 40 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України).
      Наказом НОМЕР_1 від ІНФОРМАЦІЯ_1 він був звільнений з роботи на підставі пункту 1 статті 40 КЗпП України з цього ж дня.
      Посилаючись на незаконність його звільнення з роботи, позивач просив: визнати незаконними дії ПАТ «Укртелеком» щодо видачі наказу НОМЕР_1 від ІНФОРМАЦІЯ_1 про його звільнення з роботи за пунктом 1 стаття 40 КЗпП України без попереднього повідомлення про відсутність роботи за його професією чи спеціальністю на ПАТ «Укртелеком» та без пропонування йому іншої роботи на цьому підприємстві; скасувати наказ НОМЕР_1 від ІНФОРМАЦІЯ_1 ПАТ «Укртелеком» про його звільнення з роботи за пунктом 1 статті 40 КЗпП України; поновити його на посаді інженера лінійних споруд електрозв’язку та абонпристроїв ІІ категорії ПАТ «Укртелеком»; стягнути з відповідача середній заробіток за час вимушеного прогулу та 5 тис. грн на відшкодування моральної шкоди.
      Рішенням Виноградівського районного суду від 05 серпня 2015 року та додатковим рішенням цього суду від 24 листопада 2015 року позов ОСОБА_1 задоволено: визнано незаконними дії ПАТ «Укртелеком» щодо видачі наказу НОМЕР_1 від ІНФОРМАЦІЯ_1 про звільнення ОСОБА_1 з роботи на підставі пункту 1 статті 40 КЗпП України без попереднього повідомлення про відсутність роботи за його професією чи спеціальністю на ПАТ «Укртелеком» та без пропозицій йому іншої роботи на цьому підприємстві; скасовано наказ НОМЕР_1 від ІНФОРМАЦІЯ_1 про звільнення; стягнуто з ПАТ «Укртелком» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 25 тис. 539 грн 08 коп. та 5 тис. грн у відшкодування моральної шкоди; допущено негайне виконання рішення суду в частині зобов’язання ПАТ «Укртелеком» поновити ООСБА_1 на посаді інженера лінійних споруд електрозв’язку та абонпристроїв ІІ категорії ПАТ «Укртелеком» та в частині стягнення середнього заробітку за один місяць у розмірі 3 тис. 600 грн 45 коп. Стягнуто з ПАТ «Укртелеком» на користь ОСОБА_1 судові витрати в розмірі 243 грн 60 коп.
      Рішенням Апеляційного суду Закарпатської області від 10 березня 2016 року вказане рішення суду першої інстанції скасовано в частині стягнення на користь позивача середнього заробітку за час вимушеного прогулу та ухвалено в цій частині нове рішення про відмову в позові. В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.
      Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 27 квітня 2016 року відмовлено ОСОБА_1 у відкритті касаційного провадження.
      У поданій до Верховного Суду України заяві про перегляд судового рішення ОСОБА_1 порушує питання про скасування ухвалених у справі рішень апеляційної і касаційної інстанцій у частині зменшення розміру середнього заробітку за час вимушеного прогулу та залишення в цій частині в силі рішень суду першої інстанції з передбаченої пунктом 4 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України (далі – ЦПК України) підстави невідповідності судового рішення суду касаційної інстанції, викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права, зокрема частини третьої статті 117 та статті 235 КЗпП України. 
      На підтвердження зазначеної підстави подання заяви про перегляд судового рішення ОСОБА_1 посилається на постанову Верховного Суду України від 25 травня 2016 року у справі № 6-511цс16.
      Заслухавши доповідь судді, перевіривши наведені в заяві доводи, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України вважає, що заява про перегляд оскаржуваного судового рішення підлягає задоволенню з огляду на таке.
      Відповідно до статті 353 ЦПК України Верховний Суд України переглядає судові рішення у цивільних справах виключно з підстав і в порядку, встановлених цим Кодексом.
      За положенням пункту 4 частини першої статті 355 ЦПК України підставою для подання заяви про перегляд судових рішень у цивільних справах є невідповідність судового рішення суду касаційної інстанції, викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права.
      Згідно зі статтею 3604 ЦПК України суд задовольняє заяву про перегляд справи і скасовує судове рішення у справі, яка переглядається з підстав, передбачених пунктами 1, 2, 4 частини першої статті 355 цього Кодексу, якщо встановить, що судове рішення є незаконним.
      У справі, яка переглядається, суди встановили, що з 27 липня 2005 року по ІНФОМРАЦІЯ позивач працював у ПАТ «Укртелеком» на різних посадах, а з 8 листопада 2011 року по день звільнення - на посаді інженера лінійних споруд електрозв’язку та абонпристроїв ІІ категорії групи з експлуатації JIKC №5242 м. Хуст РЦТЕТТМ-5 філії «Дирекція первинної мережі» ПАТ «Укртелеком».
      Наказом ПАТ «Укртелеком» від 22 грудня 2014 року № 736 було скорочено штат працівників підприємства та виведено зі штатного розпису посади згідно з додатком № 1, у тому числі й посаду інженера лінійних споруд електрозв’язку та абонпристроїв ІІ категорії групи з експлуатації JIKC №5242 м. Хуст.
      На його виконання було видано наказ філії «Дирекція первинної мережі» ПАТ «Укртелеком» від 24 грудня 2014 року НОМЕР_2 «Про попередження працівників про майбутнє звільнення», у тому числі й ОСОБА_1
      З цими наказами позивача ознайомили 26 грудня 2014 року, а з попередженням про майбутнє звільнення - 31 грудня 2014 року.
      Також позивача було ознайомлено зі списком 16 вакантних посад у ПАТ «Укртелеком» Закарпатської області, які існували станом на 25 грудня 2014 року.
      2 березня 2015 року первинною профспілковою організацією РЦТЕТТМ № 6 профспілкової організації філії «Дирекція первинної мережі» ПАТ «Укртелеком» було надано згоду на розірвання трудового договору з ОСОБА_1 у зв’язку зі скороченням чисельності та штату працівників.
      Наказом НОМЕР_1 від ІНФОРМАЦІЯ_1 ООСБА_1 був звільнений з роботи на підставі пункту 1 статті 40 КЗпП України.
       Ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що звільнення ОСОБА_1 відбулося з порушенням вимог трудового законодавства, а тому його трудові права підлягають захисту шляхом поновлення на роботі на займаній посаді та стягнення з відповідача середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
      Скасовуючи рішення суду першої інстанції в частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, суд апеляційної інстанції, з висновками якого погодився й суд касаційної інстанції, посилаючись на пункт 32 постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів», виходив з того, що ОСОБА_1 не має права на відшкодування середнього заробітку за час вимушеного прогулу, оскільки після звільнення перебував на обліку в центрі зайнятості та отримував увесь цей час допомогу по безробіттю, яка перевищила розмір середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
      Разом з тим у постанові Верховного Суду України від 25 травня 2016 року, наданій заявницею на підтвердження своїх доводів, викладено правовий висновок, відповідно до якого виплата середнього заробітку проводиться за весь час вимушеного прогулу і жодних підстав для зменшення його розміру за певних обставин закон не передбачає.
      Отже, існує невідповідність судового рішення суду касаційної інстанції, викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах статей 117, 235 КЗпП України.
      Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції зазначених норм матеріального права, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України виходить з такого.
      Відповідно до статті 235 КЗпП України в разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.
      При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу. 
      Отже, виплата середнього заробітку проводиться за весь час вимушеного прогулу.
      Законом не передбачено жодних підстав для зменшення його розміру за певних обставин.
      Посилання апеляційного суду при зменшенні розміру компенсації за час вимушеного прогулу на пункт 32 постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» є помилковим, оскільки викладені в цій постанові роз’яснення були зроблені з урахуванням вимог закону, зокрема частини третьої статті 117 КЗпП України, яку виключено на підставі Закону України № 3248-15 від 20 грудня 2005 року «Про внесення змін до Кодексу законів про працю України».
      Проте апеляційний суд не звернув належної уваги на викладене та безпідставно зменшив розмір компенсації заробітної плати за час вимушеного прогулу. Зазначені порушення вимог закону залишилися і поза увагою суду касаційної інстанції. 
      За таких обставин ухвалені у справі рішення судів апеляційної та касаційної інстанцій у зазначеній частині підлягають скасуванню із залишенням у силі рішення суду першої інстанції.
      Отже, у справі, яка переглядається Верховним Судом України, суди неправильно застосували норми статті 235 КЗпП України, що призвело до неправильного вирішення справи, а це відповідно до статті 3604 ЦПК України є підставою для скасування судових рішень судів апеляційної та касаційної інстанцій, ухвалених у цій справі.
      Керуючись пунктом 4 частини першої статті 355, пунктом 1 частини першої, частиною третьою статті 3603, частиною першою, підпунктом «б» пункту 2 частини другої статті 3604 ЦПК України, Cудова палата у цивільних справах Верховного Суду України 
      п о с т а н о в и л а :
      Заяву ОСОБА_1 задовольнити.
      Ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 27 квітня 2016 року, рішення Апеляційного суду Закарпатської області від 10 березня 2016 року в частині відмови в задоволенні позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу скасувати. 
      Рішення Виноградівського районного суду від 5 серпня 2015 року та додаткове рішення цього суду від 24 листопада 2015 року в цій частині залишити в силі.
      Постанова Верховного Суду України є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 3 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України.
      Головуючий В.М. Сімоненко 
      Судді: 
      В.І. Гуменюк 
      Л.І. Охрімчук
      Я.М. Романюк
      ПРАВОВА ПОЗИЦІЯ
      у справі № 6-1660цс16
      Відповідно до статті 235 КЗпП України в разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.
      При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу. 
      Отже, виплата середнього заробітку проводиться за весь час вимушеного прогулу.
      Законом не передбачено жодних підстав для зменшення його розміру за певних обставин.
      Суддя Верховного Суду України В.М. Сімоненко
      Постанова від 22 листопада 2017 року № 6-1660цс16
      http://www.scourt.gov.ua/clients/vsu/vsu.nsf/(documents)/81C9640D3590A7BFC22581E9002A8A9E