Дмитрий Ш.

Факторинговая компания поможет скостить долг в $170 000 до $80 000. Не верю.

Recommended Posts

Здравствуйте,

Несколько лет назад близкая родственница взяла ощутимый кредит в банке на ремонт квартиры и заложила эту самую квартиру, а мои родители стали её поручителями. Какое-то время она выплачивала проценты, но потом перестала по причине недостатка средств. Годы шли, проценты капали. Совсем недавно поручителям прилетело письмо, что, так-и-так, вы нам должны 170 тысяч долларов, плюс пеня в гривнах.

На сцену выходит "один знакомый". Человек предлагает моей родственнице воспользоваться услугами факторинговой компании. После какой-то совершенно неизвестной мне математики выходит так, что моя родственница должна будет заплатить меньше половины этого долга и "всё, мы больше ничего не должны" и "квартира будет нашей" и "они посчитали, им всем выгодно". На вопрос почему банк на ровном месте прощает половину кредита услышал следующие аргументы: "доллар скакал туда-сюда за эти годы" и "у меня слишком большая квартира и она не попадает ни под какие акции(?)".

Мне почему-то кажется, что уж слишком все хорошо: и мы платим меньше, и банк доволен, и фактор заработал. Собственно в этом и вопрос: зря ли я переживаю, или все-таки где-то притаился подвоный камень? Что это за финансовая магия?

К сожалению, сам я не присутствовал ни при каких разговорах, бумаги не читал и не подписывал, поэтому все вышеописанное - испорченный телефон со слов самой родственницы.

Заранее спасибо за ответы.

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах

Все просто. Банк готов был и за 50 разойтись.

  • Like 1

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах
7 минут назад, ANTIRAID сказал:

Все просто. Банк готов был и за 50 разойтись.

Просто на этом ещё решил заработать посредник в лице фактора...))

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах
12 часов назад, Дмитрий Ш. сказал:

Здравствуйте,

Несколько лет назад близкая родственница взяла ощутимый кредит в банке на ремонт квартиры и заложила эту самую квартиру, а мои родители стали её поручителями. Какое-то время она выплачивала проценты, но потом перестала по причине недостатка средств. Годы шли, проценты капали. Совсем недавно поручителям прилетело письмо, что, так-и-так, вы нам должны 170 тысяч долларов, плюс пеня в гривнах.

На сцену выходит "один знакомый". Человек предлагает моей родственнице воспользоваться услугами факторинговой компании. После какой-то совершенно неизвестной мне математики выходит так, что моя родственница должна будет заплатить меньше половины этого долга и "всё, мы больше ничего не должны" и "квартира будет нашей" и "они посчитали, им всем выгодно". На вопрос почему банк на ровном месте прощает половину кредита услышал следующие аргументы: "доллар скакал туда-сюда за эти годы" и "у меня слишком большая квартира и она не попадает ни под какие акции(?)".

Мне почему-то кажется, что уж слишком все хорошо: и мы платим меньше, и банк доволен, и фактор заработал. Собственно в этом и вопрос: зря ли я переживаю, или все-таки где-то притаился подвоный камень? Что это за финансовая магия?

К сожалению, сам я не присутствовал ни при каких разговорах, бумаги не читал и не подписывал, поэтому все вышеописанное - испорченный телефон со слов самой родственницы.

Заранее спасибо за ответы.

А может стоит изучить все обстоятельства дела и пробовать прекращать поруку если есть основания?

  • Like 5

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах
2 hours ago, хервам анеипотеку said:

А может стоит изучить все обстоятельства дела и пробовать прекращать поруку если есть основания?

Полностью согласен. Тем более, что банк мог слить клиентскую базу мошенникам.

  • Like 2

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах
9 минут назад, Лев сказал:

Полностью согласен. Тем более, что банк мог слить клиентскую базу мошенникам.

Интересно. Какая сумма кредита была? Судя по всему не малая.

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах

Создайте аккаунт или авторизуйтесь, чтобы оставить комментарий

Комментарии могут оставлять только зарегистрированные пользователи

Создать аккаунт

Зарегистрировать новый аккаунт в нашем сообществе. Это несложно!

Зарегистрировать новый аккаунт

Войти

Есть аккаунт? Войти.

Войти


  • Пользователи

  • Похожий контент

    • Автор: Vick
      Здравствуйте!
      В 2012 г. было вынесено решение суда о взыскании задолженности по кредиту. С того времени открывались несколько исполнительных производств и касательно должника, и поручителя. Сейчас встал вопрос о мировом, но т.к. было одно исполнительное производство, то это можно было сделать только через суд! Теперь банк говорит, что производство закрыто, и мы можем это сделать и без суда! Но! Если бы дело рассматривалось в суде или было исполнительное производство, однозначно нельзя! А как быть между этими стадиями? Не будет ли так, что через год, банк снова подаст исполнительный лист на исполнение? И ещё один вопрос: банк настоятельно предлагает подписать договор о прощении долга или факторинга! Но не мировой! Кто что может посоветовать?
    • Автор: ANTIRAID
      ПОСТАНОВА
      ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
      5 липня 2017 року
      м. Київ
      Судові палати у цивільних та господарських справах Верховного Суду України в складі:
      головуючого Лященко Н.П., 
      суддів: Берднік І.С., Жайворонок Т.Є., Сімоненко В.М.,
      Гуменюка В.І., Охрімчук Л.І., 
      Ємця А.А., Романюка Я.М., 
      розглянувши в судовому засіданні справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю з іноземними інвестиціями «АВТ Баварія» до ОСОБА_1, фізичної особи – підприємця ОСОБА_2 про визнання недійсним договору про відступлення права вимоги за заявою Товариства з обмеженою відповідальністю з іноземними інвестиціями «АВТ Баварія» про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 листопада 2016 року, ухвали Апеляційного суду м. Києва від 11 лютого 2016 року та рішення Дарницького районного суду м. Києва від 3 грудня 2015 року,
      в с т а н о в и л и:
      У травні 2014 року Товариство з обмеженою відповідальністю з іноземними інвестиціями «АВТ Баварія» (далі – ТОВ «АВТ Баварія») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_3, правонаступником якого є ОСОБА_1, фізичної особи – підприємця ОСОБА_2 (далі – ФОП ОСОБА_2) про визнання недійсним договору про відступлення права вимоги.
      ТОВ «АВТ Баварія» зазначало, що 7 травня 2013 року між ОСОБА_3 та ФОП ОСОБА_2 було укладено договір про відступлення права вимоги (цесії), за умовами якого ФОП ОСОБА_2 було надано право вимагати за контрактом НОМЕР_1 від 1 червня 2011 року, укладеним між ТОВ «АВТ Баварія» та ОСОБА_3, повернення грошових коштів у розмірі 850 тис. 368 грн 75 коп.
      Посилаючись на те, що спірним договором всупереч статті 514 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України) було передане право грошової вимоги, якого ОСОБА_1 не мав на момент його укладення, позивач на підставі статей 203, 215 ЦК України просив задовольнити позов.
      Рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 3 грудня 2015 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 11 лютого 2016 року, в задоволенні позову ТОВ «АВТ Баварія» відмовлено.
      Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 листопада 2016 року касаційну скаргу ТОВ «АВТ Баварія» відхилено, судові рішення у справі залишено без змін.
      У поданій до Верховного Суду України заяві про перегляд судових рішень ТОВ «АВТ Баварія» просить скасувати ухвалені у справі судові рішення та ухвалити нове рішення про задоволення свого позову з передбачених пунктами 1, 4 частини першої статті 355 ЦПК України підстав неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, а саме статті 514 ЦК України та невідповідності судового рішення суду касаційної інстанції викладеному в постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права.
      На підтвердження зазначених підстав подання заяви про перегляд судових рішень ТОВ «АВТ Баварія» посилається на постанови Вищого господарського суду України від 4 березня 2010 року, 16 жовтня 2013 року, 22 квітня 2014 року та постанову Верховного Суду України від 2 жовтня 2012 року.
      Заслухавши доповідь судді, пояснення представника ТОВ «АВТ Баварія» – ОСОБА_4 та ФОП ОСОБА_2 – ОСОБА_5, перевіривши наведені в заяві доводи, судові палати у цивільних та господарських справах Верховного Суду України вважають, що заява про перегляд оскаржуваних судових рішень підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.
      Відповідно до статті 353 ЦПК України Верховний Суд України переглядає судові рішення у цивільних справах виключно з підстав і в порядку, встановлених цим Кодексом.
      За положеннями пунктів 1 та 4 частини першої статті 355 ЦПК України підставами для подання заяви про перегляд судових рішень у цивільних справах є неоднакове застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, та невідповідність судового рішення суду касаційної інстанції викладеному в постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права.
      Згідно зі статтею 3604 ЦПК України суд задовольняє заяву про перегляд судових рішень та скасовує судове рішення у справі, яка переглядається з підстави, передбачених пунктами 1, 4 статті 355 цього Кодексу, якщо встановить, що судове рішення є незаконним.
      У справі, яка переглядається, суди встановили, що 1 червня 2011 року між ТОВ «АВТ Баварія» та ОСОБА_3 було укладено контракт НОМЕР_1, відповідно до умов якого продавець зобов'язується поставити та передати, а покупець зобов'язується оплатити та прийняти легковий автомобіль марки BMW F10 535i xDrive, 2011 року випуску. Ціна автомобіля складає 850 тис. 368 грн 75 коп.
      Відповідно до пункту 3.1 контракту продавець зобов’язаний поставити та передати товар покупцю, а покупець зобов’язаний прийняти товар протягом трьох робочих днів з дати зарахування попередньої оплати у розмірі 100 % від загальної вартості товару на банківський рахунок продавця.
      1 червня 2011 року продавець поставив та передав, а покупець прийняв та повністю оплатив новий легковий автомобіль марки BMW F10 535i xDrive, 2011 року випуску, з об’ємом двигуна 2979 куб. см, у повній комплектності та у технічно справному стані (т. 1, а.с. 6).
      18 квітня 2013 року на адресу ТОВ «АВТ Баварія» від ОСОБА_3 надійшла вимога про розірвання контракту НОМЕР_1 від 1 червня 2011 року та повернення сплачених ним за контрактом коштів у зв'язку з наявністю істотного недоліку проданого товару, який унеможливлює його використання за призначенням, а саме заводського дефекту ізоляції проводів автомобіля, який посилився під впливом вібрації під час руху автомобіля, що призвело до пожежі в автомобілі.
      7 травня 2013 року між ОСОБА_3 та ФОП ОСОБА_2 було укладено договір про відступлення права вимоги (цесії), відповідно до умов якого ОСОБА_3 відступив ФОП ОСОБА_2 належне йому право вимоги грошових коштів у розмірі 850 тис. 368 грн 75 коп. за контрактом НОМЕР_1 від 1 червня 2011 року, укладеним між ТОВ «АВТ Баварія» та ОСОБА_3.
      Рішенням Господарського суду м. Києва від 30 липня 2013 року позов ФОП ОСОБА_2 до ТОВ «АВТ Баварія» про стягнення грошових коштів задоволено: стягнуто з ТОВ «АВТ Баварія» на користь ФОП ОСОБА_2 грошові кошти у розмірі 850 тис. 368 грн 75 коп. основного боргу, 3% річних у сумі 5 тис. 381 грн 78 коп., вирішено питання про розподіл судових витрат.
      Рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 9 серпня 2013 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 26 вересня 2013 року, позов ТОВ «АВТ Баварія» до ОСОБА_3 про визнання відмови від договору недійсною задоволено: визнано недійсною відмову ОСОБА_3 від контракту НОМЕР_1 від 1 червня 2011 року про продаж автомобіля BMW F10 535i xDrive.
      ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 помер, до участі у справі залучено його правонаступника ОСОБА_1.
      Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновками якого погодилися й суди апеляційної та касаційної інстанцій, виходив з того, що на час укладення договору про відступлення права вимоги (цесії) від 7 травня 2013 року сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору, мали необхідний обсяг цивільної дієздатності, їх волевиявлення було вільним та відповідало їхній внутрішній волі.
      Разом з тим у наданих для порівняння постановах Вищого господарського суду України від 4 березня 2010 року, 16 жовтня 2013 року, 22 квітня 2014 року суд касаційної інстанції за результатами розгляду справ за позовами про визнання недійсними договорів про відступлення права вимоги та відшкодування збитків дійшов висновку про те, що відступлення права вимоги може здійснюватися тільки відносно дійсної вимоги, що існувала на момент переходу таких прав.
      Аналогічного висновку дійшов і Верховний Суд України в постанові від 2 жовтня 2012 року
      Викладене свідчить про те, що існує неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, та невідповідність судового рішення суду касаційної інстанції викладеному в постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права.
      Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції норм матеріального права, судові палати у цивільних та господарських справах Верховного Суду України виходять з такого.
      Відповідно до пункту 1 частини першої статті 512 ЦК України кредитор у зобов’язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
      Правочин щодо заміни кредитора у зобов’язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов’язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові. Правочин щодо заміни кредитора у зобов’язанні, яке виникло на підставі правочину, що підлягає державній реєстрації, має бути зареєстрований в порядку, встановленому для реєстрації цього правочину, якщо інше не встановлено законом (стаття 513 ЦК України).
      Статтею 514 ЦК України визначено, що до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов’язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
      Отже, згідно з нормами чинного законодавства відступлення права вимоги може здійснюватися тільки відносно дійсної вимоги, що існувала на момент переходу цих прав.
      Межі обсягу прав, що переходять до нового кредитора, можуть встановлюватися законом і договором, на підставі якого здійснюється перехід права. Обсяг і зміст прав, які переходять до нового кредитора є істотними умовами цього договору.
      Зазначивши про те, що сторони договору про відступлення права вимоги досягли згоди щодо всіх його істотних умов, суди разом з тим не з’ясували належним чином обсяг і зміст прав, які перейшли до нового кредитора та чи існували вони на момент їх переходу.
      Згідно пункту 2 оспорюваного договору до цесіонарія переходить право вимагати від боржника 850 тис. 386 грн 75 коп.
      Разом з тим, суди встановили, що 1 червня 2011 року між ТОВ «АВТ Баварія» та ОСОБА_3 укладено договір купівлі-продажу автомобіля, за умовами якого продавець поставив та передав покупцю автомобіль BMW F10 535i xDrive, а останній прийняв та повністю оплатив його вартість в сумі 850 тис. 368 грн 75 коп.
      Контрактом не передбачено обов’язок повернення продавцем в будь-якому випадку вартості автомобіля, а в матеріалах справи відсутні докази на підтвердження факту розірвання в установленому порядку цього контракту або визнання його недійсним. Не передбачена контрактом і одностороння відмова від договору.
      Отже, у справі, яка переглядається Верховним Судом України, суди неправильно застосували вищенаведені норми матеріального права, що призвело до неправильного її вирішення, а це відповідно до статті 3604 ЦПК України є підставою для скасування судових рішень судів першої, апеляційної та касаційної інстанцій.
      Загальними вимогами процесуального права, закріпленими у статтях 57–60, 131–132, 137, 177, 179, 185, 194, 212–215 ЦПК України, визначено обов’язковість установлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, з яких суд виходив при вирішенні позовів.
      Водночас відповідно до статті 353 ЦПК України Верховний Суд України переглядає судові рішення у цивільних справах виключно з підстав і в порядку, встановлених цим Кодексом. Згідно із частиною першою статті 3602 ЦПК України справи розглядаються Верховним Судом України за правилами, встановленими главами 2 і 3 розділу V цього Кодексу, а тому Верховний Суд України не може встановлювати обставини справи, збирати й перевіряти докази та надавати їм оцінку.
      Відсутність у Верховного Суду України процесуальної можливості з’ясувати дійсні обставини справи перешкоджає ухвалити нове судове рішення, а тому справу слід передати на розгляд до суду першої інстанції згідно з підпунктом «а» пункту 1 частини другої статті 3604 ЦПК України.
      Керуючись пунктами 1, 4 частини першої статті 355, пунктом 1 частини першої, частиною третьою статті 3603, частиною першою, підпунктом «а» пункту 1 частини другої статті 3604 ЦПК України, судові палати у цивільних та господарських справах Верховного Суду України
      п о с т а н о в и л и :
      Заяву Товариства з обмеженою відповідальністю з іноземними інвестиціями «АВТ Баварія» задовольнити частково.
      Ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 листопада 2016 року, ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 11 лютого 2016 року та рішення Дарницького районного суду м. Києва від 3 грудня 2015 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.
      Постанова Верховного Суду України є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 3 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України.
      Головуючий Н.П. Лященко
      Судді Верховного Суду України: 
      І.С. Берднік
      Л.І. Охрімчук
      В.І. Гуменюк
      Я.М. Романюк
      А.А. Ємець
      В.М. Сімоненко
      Т.Є. Жайворонок 
      Правовий висновок, висловлений Верховним Судом України в постанові від 5 липня 2017 року у справі
      № 6-459цс17
      Відповідно до пункту 1 частини першої статті 512 ЦК України кредитор у зобов’язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
      Статтею 514 ЦК України визначено, що до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов’язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
      Отже, згідно з нормами чинного законодавства відступлення права вимоги може здійснюватися тільки відносно дійсної вимоги, що існувала на момент переходу цих прав.
      Межі обсягу прав, що переходять до нового кредитора, можуть встановлюватися законом і договором, на підставі якого здійснюється перехід права. Обсяг і зміст прав, які переходять до нового кредитора є істотними умовами цього договору.
      Зазначивши про те, що сторони договору про відступлення права вимоги досягли згоди щодо всіх його істотних умов, суди разом з тим не з’ясували належним чином обсяг і зміст прав, які перейшли до нового кредитора та чи існували вони на момент їх переходу.
      Постанова від 5 липня 2017 року № 6-459цс17
      http://www.scourt.gov.ua/clients/vsu/vsu.nsf/(documents)/F2FF1A4A304D88A2C22581C4002F7FD7
    • Автор: ANTIRAID
      ПОСТАНОВА
      ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
      16 серпня 2017 року
      м. Київ
      Судові палати у цивільних та господарських справах Верховного Суду України в складі:
      головуючого Лященко Н.П., 
      суддів: Берднік І.С., Жайворонок Т.Є., Сімоненко В.М.,
      Гуменюка В.І., Охрімчук Л.І., 
      Ємця А.А., Романюка Я.М., 
      розглянувши в судовому засіданні справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за заявою ОСОБА_1 про перегляд Верховним Судом України ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 листопада 2016 року, 
      в с т а н о в и л и:
      У березні 2015 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи» (далі – ТОВ «Кредитні ініціативи») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
      ТОВ «Кредитні ініціативи» зазначало, що 12 вересня 2007 року між Акціонерним комерційним промислово-інвестиційним банком та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір НОМЕР_1, за умовами якого позичальник отримав кредит у сумі 38 тис. доларів США зі сплатою 10 % річних та кінцевим терміном повернення кредиту та відсотків не пізніше 11 вересня 2027 року.
      17 грудня 2012 року між Акціонерним комерційним промислово-інвестиційним банком та ТОВ «Кредитні ініціативи» відбулося відступлення прав вимоги за вказаним кредитним договором, за яким ТОВ «Кредитні ініціативи» набуло прав нового кредитора.
      Позичальник ОСОБА_1 взяті на себе зобов’язання з повернення кредиту не виконує, внаслідок чого станом на 6 лютого 2015 року у нього виникла заборгованість в сумі 352 тис. 211 грн 63 коп, яку ТОВ «Кредитні ініціативи» просило стягнути із ОСОБА_1.
      Рішенням Рахівського районного суду Закарпатської області від 7 липня 2015 року в задоволенні позову ТОВ «Кредитні ініціативи» відмовлено.
      Рішенням Апеляційного суду Закарпатської області від 10 листопада 2015 року зазначене рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення, яким позов ТОВ «Кредитні ініціативи» задоволено: стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Кредитні ініціативи» заборгованість у розмірі 352 тис. 211 грн 63 коп., яка складається із заборгованості: за кредитом в сумі 248 тис. 300 грн, за відсотками в сумі 76 тис. 813 грн 85 коп. та пені в сумі 27 тис. 97 грн 78 коп. Вирішено питання про розподіл судових витрат.
      Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 листопада 2016 року касаційну скаргу ОСОБА_1 відхилено, рішення суду апеляційної інстанції залишено без змін.
      У поданій до Верховного Суду України заяві про перегляд судових рішень ОСОБА_1 просить скасувати ухвалені у справі рішення судів касаційної та апеляційної інстанцій та залишити в силі рішення суду першої інстанції з передбаченої пунктом 1 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України (далі – ЦПК України) підстави неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, а саме 11, 16, 203, 205-210, 213-215, 303, 315, 512, 513, 548, 575, 626, 628 та 640 ЦК України.
      На підтвердження зазначеної підстави подання заяви про перегляд судових рішень ОСОБА_1 посилається на постанови Вищого господарського суду України від 12 січня 2011 року, 26 березня та 20 листопада 2012 року, 18 березня 2015 року, дві ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 1 лютого 2017 року, ухвали цього ж суду від 3, 8 та 15 лютого 2017 року.
      Заслухавши доповідь судді, перевіривши наведені в заяві доводи, судові палати у цивільних та господарських справах Верховного Суду України вважають, що заява про перегляд оскаржуваного судового рішення підлягає задоволенню з огляду на таке.
      Відповідно до статті 353 ЦПК України Верховний Суд України переглядає судові рішення у цивільних справах виключно з підстав і в порядку, встановлених цим Кодексом.
      За положеннями пункту 1 частини першої статті 355 ЦПК України підставою для подання заяви про перегляд судових рішень у цивільних справах є неоднакове застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.
      Згідно зі статтею 3604 ЦПК України суд задовольняє заяву про перегляд судових рішень та скасовує судове рішення у справі, яка переглядається з підстави, передбаченої пунктом 1 статті 355 цього Кодексу, якщо встановить, що судове рішення є незаконним.
      У справі, яка переглядається, суди встановили, що 12 вересня 2007 року між Акціонерним комерційним промислово-інвестиційним банком та ОСОБА_1 було підписано кредитний договір НОМЕР_1, відповідно до умов якого ОСОБА_1 отримав кредит у сумі 38 тис. доларів США. За користування кредитом була встановлена процентна ставка в розмірі 10 % річних, з кінцевим терміном повернення кредиту та процентів за ним не пізніше 11 вересня 2027 року 
      12 лютого 2009 року між Акціонерним комерційним промислово-інвестиційним банком та ОСОБА_1 було укладено договір НОМЕР_2 про внесення змін та доповнень до кредитного договору НОМЕР_1 від 12 вересня 2007 року.
      У пункті 2.1. цього договору зазначено, що банк надає позичальнику кредит шляхом відкриття невідновлюваної мультивалютної кредитної лінії у сумі еквівалентній 535 тис 648 грн (ліміт кредитної лінії) на умовах, передбачених цим договором та договорами про внесення змін та доповнень до нього, але для кожного виду валют ліміт кредитування не може перевищувати 35 тис. 240 доларів США, 264 тис 300 грн.
      При цьому з 12 лютого 2009 року ліміт кредитної лінії складає 264 тис. 300 грн. та встановлюється тільки у національній валюті.
      Згідно з пунктом 2.2 за користування кредитом встановлюється процентна ставка в розмірі 10 % річних за користування кредитом, наданим в доларах США та 10 % річних за кредитом, наданим у гривні.
      Погашення кредиту здійснюється позичальником відповідно до графіку (додаток № 1), який є невід’ємною частиною договору про внесення змін і доповнень (пункт 2.3 договору).
      У пункті 2.4 зазначено, що кредит надається позичальнику для ремонту житлового будинку та для придбання іноземної валюти для погашення існуючої заборгованості за кредитом.
      Відповідно до договору НОМЕР_3 від 1 березня 2011 року про внесення змін та доповнень до кредитного договору у зв'язку із припиненням діяльності філії «Відділення ПАТ Промінвестбанку в м. Рахів Закарпатської області», шляхом реорганізації у Рахівське безбалансове відділення «Філії «Відділення ПАТ Промінвестбанк в м. Ужгород», до преамбули кредитного договору внесено відповідні зміни щодо здійснення погашення кредиту через банки, зазначені у договорі.
      17 грудня 2012 року між Публічним акціонерним товариством «Акціонерний комерційний промислово - інвестиційний банк» (який є правонаступником ЗАТ «АКПІБ») та ТОВ «Кредитні ініціативи» було укладено договір відступлення права вимоги, відповідно до якого ТОВ «Кредитні ініціативи» набуло право вимоги за кредитним договором НОМЕР_1 від 12 вересня 2007 року, укладеного між ЗАТ АКПІБ та ОСОБА_1.
      Відповідач ОСОБА_1 своїх зобов'язань за кредитним договором належним чином не виконує, у зв’язку з чим у нього станом на 6 лютого 2015 року виникла заборгованість в розмірі 352 тис. 211 грн 63 коп.
      Відмовляючи в задоволенні позовних вимог суд першої інстанції виходив з того, що рішенням Рахівського районного суду Закарпатської області від 27 листопада 2012 року, яке набуло чинності, встановлено, що кредитний договір від 12 вересня 2007 року НОМЕР_1 між ОСОБА_1 та Акціонерним комерційним промислово-інвестиційним банком є неукладеним, а тому у сторін не виникли взаємні права та обов’язки за договором.
      Суд апеляційної інстанції, з висновками якого погодився й суд касаційної інстанції, скасовуючи рішення суду першої інстанції та задовольняючи позов, виходив з того, що з рішення Рахівського районного суду Закарпатської області від 27 листопада 2012 року вбачається, що сторонами у справі є позивач ОСОБА_2, а відповідачами - ПАТ «Акціонерний комерційний промислово- інвестиційний банк» та ОСОБА_1, а у даній справі сторонами є позивач ТОВ «Кредитні ініціативи» та відповідач ОСОБА_1, а тому посилання суду першої інстанції на положення частини третьої статті 61 ЦПК України є помилковим, оскільки в даній справі беруть участь не ті самі особи, щодо яких встановлено відповідні обставини.
      Разом з тим в справах з подібних правовідносин, судові рішення в яких надано заявником, зокрема в постановах Вищого господарського суду України від 12 січня 2011 року, 26 березня та 20 листопада 2012 року суд, на відміну від справи, яка переглядається, зробив висновок про те, що у разі визнання кредитного договору неукладеним, тобто таким, що не створює для його сторін жодних правових наслідків, у позивача відсутні підстави для стягнення заборгованості за таким кредитним договором, яка виникла через неналежне виконання відповідачем взятих за таким договором зобов’язань.
      Викладене свідчить про те, що існує неоднакове застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.
      Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції норм матеріального права, судові палати у цивільних та господарських справах Верховного Суду України виходять з такого.
      Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
      Статтею 1055 ЦК України передбачено, що кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним.
      Згідно із частиною першою статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов’язків. 
      Свобода договору є однією із загальних засад цивільного законодавства (пункт 3 частини першої статті 3 ЦК України). 
      Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 цього Кодексу).
      Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов’язковими відповідно до актів цивільного законодавства (стаття 628 ЦК України).
      Правовідносини з надання кредиту за своєю правовою природою є договірними правовідносинами.
      Отже, якщо сторони досягли домовленості згідно з положеннями статей 207, 640 ЦК України та уклали кредитний договір, у якому передбачили умови його виконання, то ці умови мають виконуватись і свідчать про те, що момент досягнення домовленості настав. 
      За змістом статті 526 ЦК України зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства. 
      Договір є обов’язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).
      Відповідно до частини третьої статті 61 ЦПК України обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказується при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи, або особа, щодо якої встановлено ці обставини.
      Рішенням Рахівського районного суду Закарпатської області від 27 листопада 2012 року, ухваленим у справі за позовом ОСОБА_2 до ПАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк», ОСОБА_1 про визнання недійсним договору, яке набрало законної сили, встановлено, що кредитний договір між ПАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» та ОСОБА_1 від 12 вересня 2007 року НОМЕР_1 є неукладеним.
      Суди апеляційної та касаційної інстанцій, дійшовши висновку про те, що вказане рішення не може бути преюдиційним, помилково виходили з того, що суб’єктний склад сторін у справі має бути повністю тотожним. У справі, рішення в якій переглядається, бере участь ОСОБА_1 – особа, щодо якої встановлено обставину, яка не підлягає доказуванню – неукладеність кредитного договору, заборгованість відповідача за яким позивач і просив стягнути.
      Разом з тим суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відмову в позові, оскільки кредитний договір НОМЕР_1 від 12 вересня 2007 року є неукладеним, тобто не породжує для його сторін жодних правових наслідків, що свідчить про відсутність правових підстав для стягнення будь якої заборгованості з відповідача на користь позивача.
      Отже, у справі, яка переглядається Верховним Судом України, суди апеляційної та касаційної інстанцій неправильно застосували вищенаведені норми матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи, а це відповідно до статті 3604 ЦПК України є підставою для скасування судового рішення суду касаційної інстанції, ухваленого у цій справі.
      За таких обставин відповідно до пункту 1 частини першої статті 355 і частин першої та другої статті 3604 ЦПК України ухвала Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 листопада 2016 року та рішення Апеляційного суду Закарпатської області від 10 листопада 2015 року підлягають скасуванню із залишенням у силі рішення Рахівського районного суду Закарпатської області від 7 липня 2015 року.
      Керуючись пунктом 1 частини першої статті 355, пунктом 1 частини першої статті 3603, частиною першою статті 3604 ЦПК України, судові палати у цивільних та господарських справах Верховного Суду України
      п о с т а н о в и л и :
      Заяву ОСОБА_1 задовольнити.
      Ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 листопада 2016 року та рішення Апеляційного суду Закарпатської області від 10 листопада 2015 року скасувати, рішення Рахівського районного суду Закарпатської області від 7 липня 2015 року залишити в силі.
      Постанова Верховного Суду України є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 3 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України.
      Головуючий Н.П. Лященко
      Судді Верховного Суду України: 
      І.С. Берднік
      Л.І. Охрімчук
      В.І. Гуменюк
      Я.М. Романюк
      А.А. Ємець
      В.М. Сімоненко
      Т.Є. Жайворонок 
      Правова позиція, яка висловлена Верховним Судом України в постанові від 16 серпня 2017 року у справі
      № 6-490цс17
      Якщо сторони досягли домовленості згідно з положеннями статей 207, 640 ЦК України та уклали кредитний договір, у якому передбачили умови його виконання, то ці умови мають виконуватись і свідчать про те, що момент досягнення домовленості настав. 
      Відповідно до частини третьої статті 61 ЦПК України обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказується при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи, або особа, щодо якої встановлено ці обставини.
      Рішенням суду, яке набрало законної сили, встановлено, що кредитний договір між банком та позичальником є неукладеним.
      Суди апеляційної та касаційної інстанцій, дійшовши висновку про те, що вказане рішення не може бути преюдиційним, помилково виходили з того, що суб’єктний склад сторін у справі має бути повністю тотожним. У справі, рішення в якій переглядається, бере участь позичальник – особа, щодо якої встановлено обставину, яка не підлягає доказуванню – неукладеність кредитного договору, заборгованість відповідача за яким позивач і просив стягнути.
      Разом з тим суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відмову в позові, оскільки кредитний договір є неукладеним, тобто не породжує для його сторін жодних правових наслідків, що свідчить про відсутність правових підстав для стягнення будь якої заборгованості з відповідача на користь позивача.
      Постанова від 16 серпня 2017 року № 6-490цс17
      http://www.scourt.gov.ua/clients/vsu/vsu.nsf/(documents)/8DE8E6628F1335D2C22581A800419577
    • Автор: ANTIRAID
      ПОСТАНОВА
      ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
      9 серпня 2017 року
      м. Київ
      Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України у складі:
      головуючого Сімоненко В.М.,
      суддів: Гуменюка В.І., Лященко Н.П., Охрімчук Л.І.,
      Романюка Я.М., 
      розглянувши в судовому засіданні справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи» до ОСОБА_1, третя особа – служба у справах дітей Білоцерківської міської ради Київської області, про звернення стягнення на предмет іпотеки за заявою ОСОБА_1 про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 2 березня 2016 року, 
      в с т а н о в и л а :
      У червні 2015 року товариство з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи» (надалі – ТОВ «Кредитні ініціативи») звернулося до суду із зазначеним позовом, мотивуючи вимоги тим, що у зв’язку з неналежним виконанням ОСОБА_1 взятих на себе зобов’язань за кредитним договором у нього утворилася заборгованість, яку кредитор має право стягнути за рахунок іпотечного майна. При цьому позивач указав, що набув статусу нового кредитора (стягувача) на підставі договору факторингу.
      Рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 22 червня 2015 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Київської області від 3 листопада 2015 року, позов задоволено повністю: в рахунок погашення заборгованості ОСОБА_1 перед ТОВ «Кредитні ініціативи» за кредитним договором звернуто стягнення на предмет іпотеки згідно з договором іпотеки від 10 червня 2008 року у вигляді квартири АДРЕСА_1, загальною площею 36,3 м2, житловою площею 17,5 м2, яка зареєстрована за ОСОБА_1, шляхом проведення прилюдних торгів згідно із Законом України «Про виконавче провадження» на підставі оцінки, проведеної суб’єктом оціночної діяльності на стадії оцінки нерухомого майна. Виконання рішення суду в частині звернення стягнення на предмет іпотеки відстрочено до закінчення дії Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті». Вирішено питання про розподіл судових витрат.
      Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 2 березня 2016 року касаційну скаргу ОСОБА_1 відхилено, рішення судів попередніх інстанцій залишені без змін.
      ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду України із заявою про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 2 березня 2016 року і просить скасувати судові рішення у цій справі та прийняти нову постанову про відмову в позові з передбачених пунктами 1, 4 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України (далі – ЦПК України) підстав: неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах; невідповідності судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права, а саме 39 Закону України «Про іпотеку».
      На підтвердження підстав подання заяви про перегляд судових рішень заявник посилається на ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 1, дві ухвали від 15 червня, 6, 27 липня та 3 серпня 2016 року та постанови Верховного Суду України від 27 травня, 7 і 21 жовтня 2015 року та 8 червня 2016 року.
      Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши наведені в заяві доводи, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України дійшла висновку, що заява не підлягає задоволенню з таких підстав.
      Відповідно до статті 353 ЦПК України Верховний Суд України переглядає судові рішення у цивільних справах виключно з підстав і в порядку, встановлених цим Кодексом.
      Згідно зі статтею 355 ЦПК України заява про перегляд судових рішень у цивільних справах може бути подана виключно з підстав неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах; невідповідності судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права.
      Суди розглядали справу неодноразово, установивши таке.
      10 червня 2008 року між Відкритим акціонерним товариством «Сведбанк» (далі – ВАТ «Сведбанк»), правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство «Сведбанк» (далі – ПАТ «Сведбанк»), і ОСОБА_1 було укладено кредитний договір, з подальшим внесенням змін і доповнень, відповідно до умов якого ОСОБА_1 отримав кредитні кошти в розмірі 45 тис. доларів США, які зобов’язався повернути у строк, передбачений умовами договору, та сплатити проценти за користування коштами.
      З метою забезпечення виконання зобов'язань за цим кредитним договором між ВАТ «Сведбанк» і ОСОБА_1 того ж дня було укладено іпотечний договір, предметом якого є квартира АДРЕСА_1 області вартістю 240 тис. 154 грн 77 коп., що в еквіваленті становило 30 тис. 300 доларів США.
      У зв'язку з неналежним виконанням ОСОБА_1 взятих на себе зобов'язань за зазначеним вище кредитним договором утворилася заборгованість, яка станом на 10 квітня 2013 року становила 47 тис. 326 доларів США 43 центи – тіло кредиту, 6 тис. 830 доларів США 31 центи - відсотки, 1 тис. 414 доларів США 20 центів - пеня.
      28 листопада 2012 року між ПАТ «Сведбанк» і товариством з обмеженою відповідальністю «Факторингова компанія «Вектор плюс» (далі - ТОВ «ФК «Вектор плюс») укладено договір факторингу, відповідно до умов якого банк відступає фактору свої права вимоги заборгованості за кредитними договорами, укладеними з боржниками, право на вимогу якої належить банку на підставі документації. Разом з правами вимоги до фактора переходять усі пов'язані з цим права грошової вимоги щодо нарахованих та несплачених боржниками процентів, комісій, штрафних санкцій та інших обов'язкових платежів.
      Того ж дня ТОВ «ФК «Вектор плюс» уклало договір факторингу з ТОВ «Кредитні ініціативи», відповідно до умов якого позивач набув статусу нового кредитора (стягувача) за кредитним договором від 10 червня 2008 року, позичальником згідно з яким є ОСОБА_1.
      Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, з висновками якого погодилися й суди апеляційної та касаційної інстанцій, виходив з того, що позичальник умови кредитного договору виконував неналежним чином, у зв’язку із чим утворилася заборгованість, а тому кредитор має право задовольнити свої вимоги за рахунок майна, переданого в іпотеку шляхом проведення прилюдних торгів згідно із Законом України «Про виконавче провадження» на підставі оцінки майна, проведеної суб’єктом оціночної діяльності на стадії оцінки майна. 
      Разом з тим суд відстрочив виконання рішення суду в частині звернення стягнення на предмет іпотеки до закінчення дії Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті».
      Натомість, у наданих заявником для порівняння ухвалах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 1, 15 червня (справа № 362/5726/13ц), 6, 27 липня та 3 серпня 2016 року суд касаційної інстанції, дотримуючись балансу інтересів обох сторін, зазначив, що при задоволенні вимог кредитора на звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом продажу з публічних торгів суди повинні вказувати початкову вартість предмета іпотеки для його подальшої реалізації у грошовому вираженні. При цьому суди не вирішували питання про відстрочення виконання рішення суду до закінчення дії Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті».
      Ухвала Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 15 червня 2016 року (справа № 361/3169/2015ц) постановлена у справі за позовними вимогами про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання права власності кредитора на предмет іпотеки на підставі застереження в іпотечному договорі, а тому не може бути прикладом неоднакового застосування норм матеріального права у подібних правовідносинах у зв’язку з неоднаковими позовними вимогами.
      У наданих заявником постановах Верховного Суду України від 27 травня, 7 і 21 жовтня 2015 року та 8 червня 2016 року, у справах 6-61цс15, 6-1935цс15, 6-1561цс15 та 6-1239цс16 правовий висновок про застосування положень статті 39 Закону України «Про іпотеку» в частині визначення ціни предмета іпотеки при зверненні на нього стягнення зроблено відповідно до змісту позовних вимог та судових рішень без аналізу підстав відстрочки виконання судових рішень до закінчення дії Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» з огляду на незастосування цього Закону.
      Виходячи зі змісту судових рішень та позовних вимог, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України вважає, що обставини, які стали підставою для перегляду справи у зв’язку з неоднаковим застосуванням судами саме статті 39 Закону України «Про іпотеку» та невідповідністю судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах зазначеної норми матеріального права не підтвердились, а тому відповідно до частини першої статті 3605 ЦПК України у задоволені заяви слід відмовити. 
      Керуючись пунктами 1, 4 частини першої статті 355, пунктом 1 частини першої статті 3603, частиною першою 3605 ЦПК України, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України
      п о с т а н о в и л а :
      У задоволені заяви ОСОБА_1 про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 2 березня 2016 року відмовити.
      Постанова є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 3 частини першої статті 355 ЦПК України.
      Головуючий В.М. Сімоненко
      Судді:
      В.І. Гуменюк
      Н.П. Лященко
      Л.І. Охрімчук 
      Я.М. Романюк
      Постанова від 9 серпня 2017 року № 6-2362цс16
      http://www.scourt.gov.ua/clients/vsu/vsu.nsf/(documents)/8CD23B158B788B6FC2258185004ADB73
    • Автор: ANTIRAID
      Державний герб України
      Справа № 758/1660/16-ц
      Категорія 26
      РІШЕННЯ
      ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
      23 травня 2017 року
      Подільський районний суд міста Києва у складі:
      головуючого судді - Богінкевич С. М. ,
      при секретарі - Потапьонок К. В., 
      розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про звернення стягнення на предмет іпотеки та зустрічним позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна», третя особа - ОСОБА_2, про визнання договору недійсним, -
      В С Т А Н О В И В :
      Позивач за первісним позовом звернувся до суду з вищезазначеним позовом, мотивуючи тим, що 10.07.2006 року між відповідачем ОСОБА_1 та АКБ «Райффайзенбанк Україна» (правонаступником якого за всіма правами та обов'язками є ЗАТ «ОТП Банк», правонаступником якого є за всіма правами та обов'язками AT «ОТП Банк», правонаступником якого у свою чергу є ТОВ «ОТП Факторинг Україна») було укладено кредитний договір № CNL-007/565/2006, який складається із двох частин, які нероздільно пов'язані між собою, згідно з п.1. частини №1 кредитного договору.
      За умовами кредитного договору № CNL-007/565/2006 відповідачу було надано кредит в розмірі 98 000 доларів США на підставі кредитної заявки останнього від 10.07.2006 року, шляхом перерахування кредитних коштів в повній сумі з кредитного рахунку на його поточний рахунок, відкритий у банку, із сплатою фіксованої процентної ставки у розмірі 14% річних.
      Вказує, що відповідач за вищезазначеним договором зобов'язався прийняти, належним чином використати та повернути зазначені кредитні кошти у строки, передбачені кредитним договором (п.2 частини №1), а також у строки, передбачені кредитним договором, зобов'язався здійснювати повернення суми кредиту та сплачувати відсотки у валюті, що відповідає валюті кредиту(згідно з п.1.11.1. частини №2).
      Звертає увагу суду на те, що у порушення вимог п.1.1.1., 1.5.1., 1.5.1.1. частини №2 кредитного договору № CNL-007/565/2006 відповідач порушив взяті на себе зобов'язання щодо своєчасного та повного повернення кредиту, процентів за користування кредитом.
      Крім того, вказує, що за порушення строків повернення кредиту, відсотків за користування кредитом, відповідач зобов'язався сплатити пеню у розмірі 1% від суми несвоєчасно виконаних боргових зобов'язань за кожний день прострочки, що передбачено п.4.1.1. частини № 2 кредитного договору.
      У зв'язку з вищевикладеним станом на 04.07.2014 року у відповідача за кредитним договором № CNL-007/565/2006 від 10.07.2006 року утворилась заборгованість перед банком в розмірі 68 136,64 доларів США, що еквівалентно 806 813,38 гривням за офіційним курсом НБУ на дату проведення розрахунку заборгованості та 2 944 868,89 гривень, що складається з: залишку заборгованості за кредитом у сумі 62 827,70 доларів США, що еквівалентно 743 949,64 гривень за офіційним курсом НБУ на дату проведення розрахунку заборгованості; заборгованості по відсоткам у розмірі 5308,94 доларів США, що еквівалентно 62 863,73 гривень за офіційним курсом НБУ на дату проведення розрахунку заборгованості; пені за прострочення виконання зобов'язань в розмірі 2 944 868,89 гривень.
      Зазначає, що 12.11.2015 року Колегією суддів судової палати з цивільних справ Апеляційного суду м. Києва було ухвалено рішення в цивільній справі № 758/9033/14-ц (22- д 796/7976/2015) за позовом ТОВ «ОТП Факторинг Україна» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором № CNL-007/565/2006 від 10 липня 2006 року, яким позовні вимоги задоволено в розмірі 68 136,64 доларів США, що еквівалентно 806 813,38 гривням за офіційним курсом НБУ на дату проведення розрахунку заборгованості та 500 000 гривень пені, однак, станом на дату звернення до суду з даним позовом не було погашено зазначену заборгованість.
      У зв'язку вищевикладеним, станом на 15.01.2016 року заборгованість за кредитним договором № CNL-007/565/2006 від 10.07.2006 року становить 68 136,64 доларів США, що еквівалентно 1 631 925,20 гривень за офіційним курсом НБУ на дату проведення розрахунку, пені за прострочення виконання зобов'язань у розмірі 5 956 527,07 гривень, з яких: залишок заборгованості за кредитом у сумі 62 827,70 доларів США, що еквівалентно 1 504 771,98 гривень за офіційним курсом НБУ на дату проведення розрахунку; заборгованість по відсоткам у розмірі 5 308,94 доларів США, що еквівалентно 127 153,22 гривень за офіційним курсом НБУ на дату проведення розрахунку; пеня за прострочення виконання зобов'язань в розмірі 5 956 527,07 гривень.
      Крім того, зазначає, що з метою забезпечення виконання зобов'язання за вищезазначеним кредитним договором від 10.07.2006 року між банком та ОСОБА_1, відповідачем ОСОБА_2 було укладено договір іпотеки (майнової поруки) № PCL-007/565/2006/l від 10.07.2006 року, за умовами якого, а саме п. 1.1 для забезпечення повного і своєчасного виконання боржником боргових зобов'язань, іпотекодавці надають іпотеко держателю в іпотеку нерухоме майно - квартиру, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1.
      Також, за умовами договору іпотеки, а саме п. 2.1. іпотека забезпечує вимоги іпотекодержателя щодо сплати боржником кожного і всіх його боргових зобов'язань за кредитним договором у такому розмірі, у такій валюті, у такий строк і в такому порядку, як встановлено в кредитному договорі, з усіма змінами і доповненнями до нього, укладеними протягом терміну його дії.
      У зв'язку з вищевикладеним, враховуючи ту обставину, що відповідач ОСОБА_1 як позичальник порушив вимоги умов кредитного договору та договору іпотеки (майнової поруки), не виконує взятих на себе зобов'язань змушений був звернутись до суду з даним позовом та просить звернути стягнення на предмет іпотеки за договором іпотеки (майнової поруки) № PCL- 007/565/2006/1 від 10.07.2006 року - нерухоме майно - трьохкімнатну квартиру АДРЕСА_1, що належить на праві власності ОСОБА_1 та ОСОБА_2 шляхом проведення прилюдних торгів, встановивши початкову ціну на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної суб'єктом оціночної діяльності/незалежним експертом на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій в порядку, визначеному Законом України "Про виконавче провадження", в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором № CNL-007/565/2006 від 10.07.2006 року, яка станом на 15.01.2016 р. складає: залишок заборгованості за кредитом у сумі 62 827,70 доларів США, що еквівалентно 1 504 771,98 гривень за офіційним курсом НБУ на дату проведення розрахунку заборгованості; сума несплачених відсотків за користування кредитом - 5 308,94 доларів США, що еквівалентно 127 153,22 гривень за офіційним курсом НБУ на дату проведення розрахунку заборгованості; пеня за прострочення виконання зобов'язань за період з 15.01.2015 року по 15.01.2016 року в розмірі 5 956 527,07 гривень, що разом становить 7 588 452,27 гривень, на користь ТОВ «ОТП Факторинг Україна».
      Відповідач за первісним позовом ОСОБА_1 заявив зустрічний позов до ТОВ «ОТП Факторинг Україна», третя особа - ОСОБА_2 про визнання недійсним договору купівлі-продажу кредитного портфелю від 27.04.2012 року, який був укладений між AT «ОТП Банк» та ТОВ «ОТП Факторинг Україна» в частині передачі прав вимоги за кредитним договором № CNL-007/565/2006 від 10.07.2006 року.
      Вказує, що 10.07.2006 року між АКБ «Райффайзенбанк Україна», як кредитором та ОСОБА_1, як позичальником, був укладений кредитний договір №CNL-007/565/2006, згідно з яким банк надав йому кредит у розмірі 98 000 дол. США, зі сплатою процентів у розмірі 14% річних строком з 10.07.2006 року до 11.07.2016 року.
      Зазначає, що з метою забезпечення виконання ним зобов'язань за вищезазначеним кредитним договором 10.07.2006 року між ним, ОСОБА_2 та банком було укладено договір іпотеки № PCL-007/565/2006/l, відповідно до умов якого вони передали в іпотеку належне їм на праві власності майно: квартиру, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1.
      Відповідно до умов договору купівлі-продажу кредитного портфелю від 27.04.2012 року ПАТ «ОТП Банк» відступило, а ТОВ «ОТП Факторинг Україна» прийняло право вимоги за кредитним договором № CNL-007/565/2006 від 10.07.2006 року укладеним між ПАТ «ОТП Банк» та ОСОБА_1, а 27.04.2012 року між AT «ОТП Банк» та ТОВ «ОТП Факторинг Україна» було укладено договір про відступлення права вимоги, відповідно до якого банк передав та відступив фактору сукупність прав за договорами забезпечення, включаючи, але не обмежуючись, правом звертати стягнення на заставлене майно, у зв'язку з чим до ТОВ «ОТП Факторинг Україна» перейшли всі права ПАТ «ОТП Банк» щодо права вимоги до нього та ОСОБА_2 за договором іпотеки (майнової поруки) № PCL-007/565/2006/l.
      Вказує, що ТОВ «ОТП Факторинг Україна» не мало права на укладення договору купівлі-продажу кредитного портфелю (факторингу) від 27 квітня 2012 року з ПАТ «ОТП Банк», у зв'язку з чим змушений був звернутись до суду з даним позовом та просить визнати вищезазначений договір недійсним.
      В судове засідання представник позивача за первісним позовом не з'явився, як вбачається з матеріалів справи, про час та місце судового розгляду був повідомлений належним чином, однак подав до суду заяву, у якій первісний позов підтримав та просив його задоволити повністю з підстав викладених у ньому, зустрічний позов не визнав та просив у його задоволенні відмовити, мотивуючи тим, що він необґрунтований та безпідставно заявлений.
      В судове засідання відповідачі за первісним позовом - ОСОБА_1, ОСОБА_2 та його представники не з'явились, як вбачається з матеріалів справи, про час та місце судового розгляду були повідомлені належним чином, однак один з його представників подав до суду заяву, у якій первісний позов не визнав та просив в його задоволенні відмовити повністю, посилаючись на його безпідставність та у зв'язку зі спливом трирічного строку позовної давності, зустрічний позов підтримав та просив його задоволити повністю з підстав викладених у ньому.
      Ознайомившись із матеріалами справи, суд, керуючись ст.ст.169,224 ЦПК України, ухвалив, справу розглянути без участі сторін на підставі наявних доказів.
      Дослідивши матеріали справи, суд вважає, що первісний позов є обґрунтованим на підставі ст.526 ЦК України, яка передбачає, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу та ст.1054 ч.1 ЦК України, яка передбачає, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
      Наряду з цим первісний позов задоволенню не підлягає, з урахуванням вимог ст.257 ЦК України, яка передбачає, що загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три року та ст.261 ч.1 ЦК України, яка передбачає, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права та на підставі ст.267 ч.3,4 ЦК України, яка передбачає, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленого до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
      Судом встановлено, що 10.07.2006 року між ОСОБА_1 та АКБ «Райффайзенбанк Україна» (правонаступником якого за всіма правами та обов'язками є ЗАТ «ОТП Банк», правонаступником якого є за всіма правами та обов'язками AT «ОТП Банк», правонаступником якого у свою чергу є ТОВ «ОТП Факторинг Україна») було укладено кредитний договір № CNL-007/565/2006, який складається із двох частин, які нероздільно пов'язані між собою, згідно з п.1. частини №1 кредитного договору.
      За умовами кредитного договору № CNL-007/565/2006 відповідачу ОСОБА_1 було надано кредит в розмірі 98 000 доларів США на підставі кредитної заявки останнього від 10.07.2006 року, шляхом перерахування кредитних коштів в повній сумі з кредитного рахунку на його поточний рахунок, відкритий у банку, із сплатою фіксованої процентної ставки у розмірі 14% річних.
      Відповідач ОСОБА_1 за вищезазначеним договором зобов'язався прийняти, належним чином використати та повернути зазначені кредитні кошти у строки, передбачені кредитним договором (п.2 частини №1), а також у строки, передбачені кредитним договором, зобов'язався здійснювати повернення суми кредиту та сплачувати відсотки у валюті, що відповідає валюті кредиту(згідно з п.1.11.1. частини №2).
      Як вбачається з матеріалів справи, 12.11.2015 року Колегією суддів судової палати з цивільних справ Апеляційного суду м. Києва було ухвалено рішення в цивільній справі № 758/9033/14-ц (22- д 796/7976/2015) за позовом ТОВ «ОТП Факторинг Україна» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором № CNL-007/565/2006 від 10 липня 2006 року, яким позовні вимоги задоволено в розмірі 68 136,64 доларів США, що еквівалентно 806 813,38 гривням за офіційним курсом НБУ на дату проведення розрахунку заборгованості та 500 000 гривень пені, однак, станом на дату звернення до суду з даним позовом не було погашено зазначену заборгованість.
      Крім того, з метою забезпечення виконання зобов'язання за вищезазначеним кредитним договором від 10.07.2006 року між банком та ОСОБА_1, ОСОБА_2 було укладено договір іпотеки (майнової поруки) № PCL-007/565/2006/l від 10.07.2006 року, за умовами якого, а саме п. 1.1 для забезпечення повного і своєчасного виконання боржником боргових зобов'язань, іпотекодавці надають іпотеко держателю в іпотеку нерухоме майно - квартиру, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1.
      Сумнівів у правильності зроблених розрахунків не виникає, а тому суд вважає їх вірними, однак, не дивлячись на зроблений судом висновок, позов задоволенню не підлягає по причині спливу строку позовної давності тривалістю у три роки, оскільки, як вбачається з позовної заяви, вона подана до суду 04.02.2016 року
      Відповідно до ст. 257 Цивільного кодексу України встановлено загальної позовної давності тривалістю у три роки.
      Стаття 256 ЦК України визначає поняття позовної давності - це строк в межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого права або інтересу.
      У зобов'язаннях, в яких строк виконання не встановлено або визначено моментом вимоги кредитора, перебіг позовної давності починається від дня, коли у кредитора виникає право пред'явити вимогу про виконання зобов'язання.
      Відповідно до правового висновку Верховного суду України, викладе в ухвалі суду від 06.11.2013 року під час розгляду справи № 6-116 цс13, початок перебігу строку позовної давності відповідно до ст. 261 ЦК України співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов.
      Отже, перебіг строку позовної давності за вимогою позивача за первісним позовом про стяги суми кредиту, процентів та штрафних санкцій за кредитним договором розпочався в 2012 році, з моменту спливу тридцятиденного строку з моменту отримання відповідачем досудової вимоги про повне дострокове погашення заборгованості за кредитним договором та у зв'язку з тим, що основна та додаткова вимоги можуть подаватися одночасно, у випадку подання позову виключно за основною вимогою, без подання позову за додатковою вимогою, який не перериває перебіг строку позовної давності за додатковою вимогою.
      Таким чином, початок перебігу позовної давності необхідно рахувати з 2012 року, а оскільки Банк звернувся до суду з позовом лише 14.01.2015 року, то трирічний строк позовної давності, передбачений ст.257 ЦК України сплинув, що є підставою для відмови у позові.
      Що стосується зустрічного позову ОСОБА_1 до ТОВ «ОТП Факторинг Україна», третя особа - ОСОБА_2 про визнання недійсним договору купівлі-продажу кредитного портфелю від 27.04.2012 року, який був укладений між AT «ОТП Банк» та ТОВ «ОТП Факторинг Україна» в частині передачі прав вимоги за кредитним договором № CNL-007/565/2006 від 10.07.2006 року, слід зазначити наступне.
      Як вбачається з матеріалів справи, 10.07.2006 року між АКБ «Райффайзенбанк Україна», як кредитором та ОСОБА_1, як позичальником, був укладений кредитний договір №CNL-007/565/2006, згідно з яким банк надав йому кредит у розмірі 98 000 дол. США, зі сплатою процентів у розмірі 14% річних строком з 10.07.2006 року до 11.07.2016 року.
      З метою забезпечення виконання ним зобов'язань за вищезазначеним кредитним договором 10.07.2006 року між ним, ОСОБА_2 та банком було укладено договір іпотеки № PCL-007/565/2006/l, відповідно до умов якого вони передали в іпотеку належне їм на праві власності майно: квартиру, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1.
      Відповідно до умов договору купівлі-продажу кредитного портфелю від 27.04.2012 року ПАТ «ОТП Банк» відступило, а ТОВ «ОТП Факторинг Україна» прийняло право вимоги за кредитним договором № CNL-007/565/2006 від 10.07.2006 року укладеним між ПАТ «ОТП Банк» та ОСОБА_1, а 27.04.2012 року між AT «ОТП Банк» та ТОВ «ОТП Факторинг Україна» було укладено договір про відступлення права вимоги, відповідно до якого банк передав та відступив фактору сукупність прав за договорами забезпечення, включаючи, але не обмежуючись, правом звертати стягнення на заставлене майно, у зв'язку з чим до ТОВ «ОТП Факторинг Україна» перейшли всі права ПАТ «ОТП Банк» щодо права вимоги до нього та ОСОБА_2 за договором іпотеки (майнової поруки) № PCL-007/565/2006/l.
      Позивач за зустрічним позовом в обґрунтування своїх позовних вимог посилався на те, що відповідно до пункту 1 розпорядження Держфінпослуг від 03.04.2009 року №231 «Про віднесення операцій з фінансовими активами до фінансових зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 23 квітня 2009 року за №373/16389 до фінансової послуги факторингу віднесено сукупність таких операцій фінансовими активами (крім цінних паперів та похідних цінних паперів): 1) фінансування клієнтів - суб'єктів господарювання, які уклали д якого випливає право грошової вимоги; 2) набуття відступленого права грошової вимоги, у тому числі права вимоги, яке виникне в майбутньому, до боржників - суб'єктів господарювання за договором, на якому базується таке відступлення; 3) отримання плати за користування грошовими коштами, наданими у розпорядження клієнта, у тому числі шляхом дисконтування суми боргу, розподілу відсотків, винагороди, якщо інший спосіб оплати не передбачено договором, на якому базується відступлення. Таким чином, розпорядженням передбачено, що фінансова послуга з факторингу, зокрема, полягає у набутті відступленого права грошової вимоги до боржників, які є суб'єктами господарювання.
      Кошти за кредитним договором №ML - 006/2060/2008 було надано позичальнику, який є фізичною особою, з метою задоволення власних споживчих потреб, не пов'язаних зі здійсненням підприємницької діяльності, у зв'язку з чим укладання небанківською фінансовою установою договору факторингу, яким передбачено набуття фактором права вимоги до боржника - фізичної особи є порушенням вимог підпункту 2 пункту 12 вищезазначеного розпорядження, а тому ТОВ «ОТП Факторинг Україна» не мало права на укладення договору купівлі-продажу кредитного портфелю (факторингу) від 27 квітня 2012 року з ПАТ «ОТП Банк».
      У зв'язку з вищевикладеним, суд, оцінюючи належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок в їх сукупності за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженню наявних у справі доказів приходить до висновку про відмову у задоволенні первісного позову про звернення стягнення на предмет іпотеки за договором іпотеки (майнової поруки) № PCL- 007/565/2006/1 від 10.07.2006 року та про задоволення зустрічного позову про визнання недійсним договору купівлі-продажу кредитного портфелю (факторингу) від 27 квітня 2012 року з ПАТ «ОТП Банк».
      На підставі викладеного, ст.ст. 16, 512, 514, 525-526, 530, 610-612, 625, 629, 1050, 1054, 1077-1079, 1082, 1084 ЦК України, керуючись ст.ст. 3, 4, 10, 11, 57-60, 88, 209, 212, 214-215, 218 ЦПК України, суд -
      В И Р І Ш И В :
      У задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про звернення стягнення на предмет іпотеки - відмовити.
      Позов ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна», третя особа - ОСОБА_2, про визнання договору недійсним - задоволити.
      Визнати недійсним договір купівлі-продажу кредитного портфелю від 27 квітня 2012 року, укладений між AT «ОТП Банк» та ТОВ «ОТП Факторинг Україна» в частині передачі прав вимоги за Кредитним договором № CNL-007/565/2006 від 10.07.2006 року.
      Рішення може бути оскаржене до Апеляційного суду м. Києва через Подільський районний суд м. Києва, шляхом подачі в десятиденний строк з дня його проголошення апеляційної скарги. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення. 
      Суддя С. М. Богінкевич
      http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/67769594