[Приватбанк и Юкрейн мортгейдж лоун файненс]

В 21.03.2021 в 02:43, Bolt сказал:

Ну конечно никак...! А что Вас так смущает не понимаю... Ведь только в суде Вы сможете отстоять и защитить свои права, больше негде... Для того он и суд...

Меня смущает то . что я честно все заплатил и имею проблемы на ровном месте. Клиент "горячий " и хочет купить мою недвижимость тут же . По судам некогда бегать , и кто му же денег мне лишних будет стоить  , а особенно времени !   Но скажу по секрету - уже все сделал !  Мой "локдаун " снят ! 

[Приватбанк и Юкрейн мортгейдж лоун файненс]

4 часа назад, Лев сказал:

Ну вот еще одна продвижка по нашему делу:

https://reyestr.court.gov.ua/Review/94738210

Категорія справи №

159/4146/17

: Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із правочинів, зокрема договорів (крім категорій 301000000-303000000), з них; страхування, з них; позики, кредиту, банківського вкладу, з них; споживчого кредиту.

Надіслано судом: 09.02.2021. Зареєстровано: 10.02.2021. Оприлюднено: 11.02.2021.

Дата набрання законної сили: 12.03.2021

Номер судового провадження: 2/159/63/21

Справа № 159/4146/17

Провадження № 2/159/63/21

КОВЕЛЬСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 лютого 2021 року м. Ковель

               Ковельський міськрайонний суд Волинської області

в складі головуючого - судді Панасюка С.Л.,

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження в місті Ковелі справу за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Приватбанк»» про визнання недійсними пунктів кредитного договору та додаткової угоди до нього,

в с т а н о в и в :

Вимоги позивача обґрунтовані тим, що 27 липня 2006 року між нею та ЗАТ «Приват Банк», правонаступником якого є ПАТ КБ «Приват Банк», був укладений кредитний договір № VOKVGK00001001, відповідно до умов якого банк зобов`язався надати позивачу кредитні кошти на строк з 28.07.2006 по 28.07.2021 включно у вигляді непоновлювальної кредитної лінії у розмірі 27000 доларів США на придбання житла, а також 4408,66 доларів США на сплату страхових платежів, зі сплатою за користування кредитом відсотків у розмірі 1,00% на місяць на суму залишку заборгованості за кредитом і винагороди за надання фінансового інструменту щомісяця у період сплати у розмірі 0,21% від суми виданого кредиту та винагороди за проведення додаткового моніторингу згідно з п.6.2 даного договору. 21.11.2011 між сторонами було укладено додаткову угоду до кредитного договору № VОКVGК00001001 від 28.07.2006. Крім цього, між позивачем та Страховою компанією «Інгосстрах» були укладені договори страхування майна. Позивач вважає, що при укладенні кредитного договору ЗАТ КБ «ПриватБанк», а при укладенні додаткової угоди - і його правонаступник, не дотримувались вимог закону, ввели її в оману, включили ряд незаконних і несправедливих умов, які призвели до негативних наслідків, що є підставою для визнання недійсними окремих пунктів кредитного договору, а також визнання недійсною додаткової угоди. Також вказувала на те, що відповідач не був повноважний укладати додаткову угоду, оскільки 27 лютого 2007 року банк відступив право вимоги за кредитним договором компанії «Юкрейн Мортгейдж ДЛоун Файненс №1 пі-ел-сі», у зв`язку з чим просила визнати недійсними пункти кредитного договору № VОКVGК00001001 від 28.07.2006, а саме: пункти 2.2.3, 2.3.9, 3.2, 3.7, 6.3 - повністю; пункт 1.1 в частині сплати винагороди за надання фінансового інструменту, щомісяця у період сплати у розмірі 0,21% від суми виданого кредиту; пункт 3.4 - в частині нарахування відсотків, виходячи із фактичної кількості днів користування кредитом - 360 в році; пункт 6.2 - в частині сплати винагороди за здійснення банком додаткового моніторингу; пункт 6.6. - в частині можливості виконання зобов`язання іншою особою за згодою банку та просила визнати недійсною додаткову угоду від 21.11.2011 року до кредитного договору 28 липня 2006 року, укладеного між нею та відповідачем, а також просила всі судові витрати покласти на відповідача.

Відповідачем відзив на позов не подано.

Судом встановлено, що 28 липня 2006 року між ЗАТ КБ «Приват Банк», правонаступником якого є ПАТ КБ «Приват Банк», і ОСОБА_1 був укладений кредитний договір № VОКVGК00001001, за умовами якого банк зобов`язався надати позичальнику ОСОБА_1 кредит на строк з 28 липня 2006 року по 28 липня 2021 року включно в розмірі 27000 доларів США на придбання житла, а також 4408,66 доларів США - на сплату страхових платежів у випадках та згідно з порядком, передбаченим пунктами 2.1.3, 2.2.7 кредитного договору, зі сплатою за користування кредитом відсотків у розмірі 1,00 % на місяць на суму залишку заборгованості за кредитом і винагороди за надання фінансового інструменту, щомісяця у період сплати у розмірі 0,21 % від суми виданого кредиту та винагороди за проведення додаткового моніторингу згідно з пунктом 6.2 договору.

21 листопада 2011 року між ОСОБА_1 та банком було укладено додаткову угоду до кредитного договору від 28 липня 2006 року № VОКVGК00001001.

Згідно з повідомленням, направленим позичальнику ОСОБА_1 , 19 лютого 2007 року банк відступив свої права вимоги за кредитним договором та договором іпотеки відповідно до пункту 2.3.10 кредитного договору компанії «Юкрейн Мортгейдж Лоун Файненс № 1 ПІ-ЕЛ-СІ» з місцезнаходженням за адресою: Пелліпар Хаус, 1-й поверх, Клоук Лейн, 9, Лондон, ЕС4Л 21Ш, Великобританія, яка надалі поіменована «ЮМЛ». Внаслідок відступлення ЮМЛ є єдиним власником усіх прав вимоги за кредитним договором (у тому числі, а не обмежуючись ним, прав на отримання всіх платежів, передбачених кредитним договором, і всіх прав іпотекодержателя за договором іпотеки) з 19 лютого 2007 року.

Пунктом 1.1 кредитного договору встановлено, що банк зобов`язується надати позичальникові кредитні кошти шляхом: надання готівкою через касу на строк з 28 липня 2006 року по 28 липня 2021 року включно у вигляді непоновлюваної кредитної лінії у розмірі 27000 США, на такі цілі: придбання житла, а також 4408,66 доларів США на сплату страхових платежів у випадках та згідно з порядком, передбаченим пунктами 2.1.3, 2.2.7 договору, зі сплатою за користування кредитом відсотків у розмірі 1,00 % на місяць на суму залишку заборгованості за кредитом і винагороди за надання фінансового інструменту у розмірі 0,00 % від суми виданого кредиту у момент надання кредиту, щомісячно у період сплати у розмірі 0,21 % від суми виданого кредиту, відсотки за дострокове погашення кредиту згідно з пунктом 3.11 договору та винагороди за проведення додаткового моніторингу згідно з пунктом 6.2 договору. Періодом сплати вважати період з 25 по 31 число кожного місяця.

Погашення заборгованості за цим договором (за винятком винагороди, що сплачується в момент надання кредиту) здійснюється в такому порядку: щомісяця в період сплати позичальник повинен надати банку кошти (щомісячний платіж) у сумі 383,65 доларів США для погашення заборгованості за кредитним договором, що складається із заборгованості за кредитом, відсотками, винагороди, комісії.

Пунктом п.2.2.3 кредитного договору визначено, що позичальник зобов`язується сплатити банку винагороду і комісію згідно з пунктом 1.1.

Пунктом 2.3.9 кредитного договору встановлено, що банк має право доводити до відома третіх осіб інформацію про заборгованість позичальника за цим договором, а також про наявність (відсутність) і стан майна, переданого на забезпечення виконання зобов`язання, у випадку порушення позичальником зобов`язань за цим договором.

Пунктом 3.2 кредитного договору визначено, що згідно зі статтею 212 ЦК України, при порушенні позичальником зобов`язань по погашенню кредиту позичальник сплачує банку відсотки за користування кредитом у розмірі 3 % на місяць, що нараховані на суму непогашеної в строк заборгованості за кредитом. При порушенні позичальником будь-якого зобов`язання банк має право нарахувати, а позичальник зобов`язується сплатити банку пеню в розмірі 0,15 % від суми простроченого платежу, але не менше 1 гривні за кожен день прострочки.

Пунктом 3.4 кредитного договору встановлено, що нарахування відсотків здійснюється в останню дату списання відсотків, при цьому відсотки розраховуються на фактичний залишок заборгованості за кожний календарний день, виходячи з фактичної кількості днів користування кредитом - 360 днів у році. Відсотки розраховуються щомісяця, за період з першої дати поточного періоду сплати включно. Дата погашення кредиту в розрахунок не включається. Повне погашення відсотків здійснюється не пізніше дня повного погашення суми кредиту.

Пунктом 3.7 кредитного договору встановлено, що позичальник сплачує банку винагороду у розмірі й строки, зазначені у пункті 1.1 цього договору. Якщо згідно з пунктом 1.1 цього договору передбачена щомісячна сплата винагороди, то вона встановлюється у фіксованому розмірі (зазначеному у пункті 1.1) від дня списання коштів з кредитного рахунка до дати повного погашення кредиту. При цьому незалежно від кількості днів, що минуло від дня закінчення останнього періоду сплати до дня останнього остаточного погашення кредиту, винагорода сплачується у вищевказаному розмірі. Нарахування винагороди на прострочену заборгованість за кредитним договором не проводиться.

Пунктом 6.2 кредитного договору визначено, що при невиконанні позичальником умов, передбачених пунктом 2.2.11 договору, банк зобов`язаний здійснити додатковий моніторинг погашення кредиту за рахунком. При цьому позичальник сплачує банкові винагороду, що дорівнює суми залишку коштів між сплаченими позичальником на день здійснення моніторингу коштами і нарахованими банком на останній термін сплати. Сплата винагороди здійснюється в гривні. У випадку, якщо кредит видається в іноземній валюті, винагорода сплачується в гривневому еквіваленті за курсом Нацбанку України на дату сплати.

Пунктом 6.3 кредитного договору визначено, що всі види платежів (за винятком кредиту, винагороди за проведення додаткового моніторингу, неустойки), що вносяться позичальником за цим договором, є відсотками в розумінні ЦК України.

Пунктом 6.6 кредитного договору визначено, що виконання зобов`язань за цим договором здійснюється за місцем знаходженням підрозділу банку, що надав кредит. Зобов`язання позичальника, за згодою банку, можуть бути виконані іншою особою.

Відповідно до ст.1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові в розмірах та на умовах, установлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (стаття 526 ЦК України).

Частиною першою статті 627 ЦК України встановлено, що відповідно до ст.6 цього Кодексу, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

За положеннями статей 626, 628 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору (ч.1 ст.638 ЦК України).

У постанові Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 09 грудня 2019 року у справі № 524/5152/15-ц (провадження № 61-8862сво18) зробив висновок, що: «надання грошових коштів за укладеним кредитним договором відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України є обов`язком банку, виконання такого обов`язку не може обумовлюватися будь-якою зустрічною оплатою з боку позичальника. Оскільки надання кредиту - це обов`язок банку за кредитним договором, то така дія як надання фінансового інструменту чи моніторинг заборгованості за кредитом не є самостійною послугою, що замовляється та підлягає оплаті позичальником на користь банку. Надання фінансового інструменту є фактично наданням кредиту позичальнику, така операція, як і моніторинг заборгованості за кредитом, відповідає економічним потребам лише самого банку та здійснюється при виконанні прав та обов`язків за кредитним договором, а тому такі дії банку не є послугами, що об`єктивно надаються клієнту-позичальнику. Згідно з абзацом другим частини четвертої статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» (у редакції, чинній момент укладення спірного кредитного договору) споживач не зобов`язаний сплачувати кредитодавцеві будь-які збори, відсотки або інші вартісні елементи кредиту, що не були зазначені у договорі. Відповідно до частин першої-третьої ст.55 Закону України «Про банки і банківську діяльність» (у редакції, чинній на момент укладення спірного кредитного договору) відносини банку з клієнтом регулюються законодавством України, нормативно-правовими актами Національного банку України та угодами (договорами) між клієнтом та банком. Банкам забороняється вимагати від клієнта придбання будь-яких товарів чи послуг від банку або від спорідненої чи пов`язаної особи банку як обов`язкову умову надання банківських послуг. Частинами першою, другою статті 228 ЦК України передбачено, що правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним. Положення спірного кредитного договору від 27 липня 2006 року № VOKVGK00001001 про сплату позичальником на користь банку комісій у вигляді винагороди за додатковий моніторинг погашення кредиту та за резервування ресурсів є нікчемними, оскільки вказані платежі є платою, встановлення якої було заборонено частиною третьою статті 55 Закону України «Про банки і банківську діяльність», частиною четвертою статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» і пунктом 3.6 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених постановою правління НБУ від 10.05.2007 № 168, які були чинними на момент укладення спірного кредитного договору, а встановлення всупереч вимогам нормативно-правових актів цих невиправданих платежів спрямоване на незаконне заволодіння грошовими коштами фізичної особи-споживача, як слабкої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, отже, такі умови договору порушують публічний порядок. Умова договору про надання споживчого кредиту, укладеного після 16 жовтня 2011 року, яка передбачає здійснення будь-яких платежів за дії, які не є послугою у визначенні Закону України «Про захист прав споживачів» (будь-які збори, відсотки, комісії, платежі), є нікчемною на підставі частини четвертої статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів», норма якої діяла з 16 жовтня 2011 року до внесення змін на підставі Закону України від 15.11.2016 «Про споживче кредитування».

Позивач просила визнати недійсними:

пункти 2.2.3, 2.3.9, 3.2, 3.7, 6.3 - повністю;

пункт 1.1 - в частині сплати винагороди за надання фінансового інструменту, щомісяця у період сплати у розмірі 0,21% від суми виданого кредиту;

пункт 3.4 - в частині нарахування відсотків, виходячи із фактичної кількості днів користування кредитом - 360 в році;

пункт 6.2 - в частині сплати винагороди за здійснення банком додаткового моніторингу;

пункт 6.6. - в частині можливості виконання зобов`язання іншою особою за згодою банку.

Також, позивач просила визнати недійсною додаткову угоду від 21.11.2011 року до кредитного договору 28 липня 2006 року.

Відповідно до ст.ст.202, 204 ЦК України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

За положеннями ст.ст.626, 628 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Сторони є вільними в укладенні договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно з положеннями ст.203 ЦК України, у її редакції, чинній за станом на дату укладання кредитного договору та додаткової угоди, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.

Відповідно до ст.215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до ч.3 ст.203 ЦК України, волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Правочин може бути визнаний вчиненим під впливом обману у випадку навмисного цілеспрямованого введення іншої сторони в оману щодо фактів, які впливають на укладення правочину. Ознакою обману є умисел, коли особа знає про наявність чи відсутність певних обставин і про те, що друга сторона, якби вона володіла цією інформацією, не вступила б у правовідносини, невигідні для неї. Обман також має місце, якщо сторона правочину заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.

Правочин, здійснений під впливом обману, на підставі ст.230 ЦК може бути визнаний судом недійсним. Однак, саме позивач як сторона, яка, як вона стверджує, діяла під впливом обману, повинна довести наявність умислу у банка як іншої сторони оспорюваного правочину, істотність значення обставин, щодо яких її введено в оману, і сам факт обману.

За змістом ч.2 ст.11 Закону України «Про захист прав споживачів» у її редакції, чинній за станом на дату укладення кредитного договору, перед укладенням договору про надання споживчого кредиту кредитодавець зобов`язаний повідомити споживача у письмовій формі про: 1) особу та місцезнаходження кредитодавця; 2) кредитні умови, зокрема: а) мету, для якої споживчий кредит може бути витрачений; б) форми його забезпечення; в) наявні форми кредитування з коротким описом відмінностей між ними, в тому числі між зобов`язаннями споживача; г) тип відсоткової ставки; ґ) суму, на яку кредит може бути виданий; д) орієнтовну сукупну вартість кредиту та вартість послуги з оформлення договору про надання кредиту (перелік усіх витрат, пов`язаних з одержанням кредиту, його обслуговуванням та поверненням, зокрема таких, як адміністративні витрати, витрати на страхування, юридичне оформлення тощо); е) строк, на який кредит може бути одержаний; є) варіанти повернення кредиту, включаючи кількість платежів, їх частоту та обсяги; ж) можливість дострокового повернення кредиту та його умови; з) необхідність здійснення оцінки майна та, якщо така оцінка є необхідною, ким вона здійснюється; и) податковий режим сплати відсотків та про державні субсидії, на які споживач має право, або відомості про те, від кого споживач може одержати докладнішу інформацію; і) переваги та недоліки пропонованих схем кредитування. У разі ненадання зазначеної інформації суб`єкт господарювання, який повинен її надати, несе відповідальність, встановлену ст.ст.15 і 23 цього Закону.

Відповідно до ч.1 ст.1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

За положеннями ч.5 ст.11, ч.ч.1, 2 5, 7 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів», до договорів зі споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах, зокрема положення, згідно з якими передбачаються зміни в будь-яких витратах за договором, крім відсоткової ставки.

Продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним. Положення, що було визнане недійсним, вважається таким з моменту укладення договору.

Аналіз указаних норм дає підстави для висновку, що несправедливими є положення договору про споживчий кредит, які містять умови про зміни у витратах, зокрема щодо плати за обслуговування кредиту, і це є підставою для визнання таких положень недійсними.

Згідно з абзацами другим та третім частини четвертої ст.18 Закону України «Про захист прав споживачів», споживач не зобов`язаний сплачувати кредитодавцеві будь-які збори, відсотки, комісії або інші вартісні елементи кредиту, що не були зазначені у договорі.

Кредитодавцю забороняється встановлювати у договорі про надання споживчого кредиту будь-які збори, відсотки, комісії, платежі тощо за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону. Умова договору про надання споживчого кредиту, яка передбачає здійснення будь-яких платежів за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону, є нікчемною.

Відповідно до частини восьмої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів», (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) нечіткі або двозначні положення договорів зі споживачами тлумачаться на користь споживача.

Оскільки умовами кредитного договору неправомірно передбачено сплату позичальником винагороди за надання фінансового інструменту у момент надання кредиту, винагороди за проведення додаткового моніторингу та винагороди за резервування ресурсів, умови, які є несправедливими, суд приходить до висновку про часткове задоволення позову та визнання недійсними пунктів кредитного договору в цій частині.

На підставі викладеного п.1.1 кредитного договору в частині сплати винагороди за надання фінансового інструменту, щомісяця у період сплати у розмірі 0,21% від суми виданого кредиту, п.6.2 договору в частині сплати винагороди за здійснення банком додаткового моніторингу слід визнати недійсними, а п.2.2.3, п.3.7 та п.6.3 кредитного договору повністю.

Щодо п.2.3.9, то позивач, підписавши договір, погодилась з умовою, що відповідач має право доводити до відома третіх осіб про її заборгованість за кредитним договором, а також про наявність (відсутність) і стан майна, переданого в забезпечення виконання зобов`язань, у випадку порушення нею зобов`язань за договором, тобто дала дозвіл відповідачу використовувати інформацію про себе у спосіб, визначений у цьому пункті. Позивач розпорядилась таким чином інформацією про себе, має право це зробити, а відповідач має право користуватись наданим позивачем дозволом використовувати інформацію про неї. Згадана умова договору не порушує закон, а тому у вимозі про визнання її недійсною слід відмовити.

Щодо п.3.2 договору, то позивач, підписавши договір, погодилась, що у випадку порушення нею зобов`язань по погашенню кредиту, розмір відсотків зросте. Відсотки - це плата за користування кредитом і сторони мають право домовитися, що ця плата стане більшою у випадку порушення позичальником умов договору щодо погашення кредиту. Позивач погодилась на цю умову і щоб не потрапити у боргову пастку, як вона це називає, мала своєчасно погашати кредит. Згадана умова договору не порушує закон, а тому у вимозі про визнання її недійсною слід відмовити.

Щодо п.3.4 договору, то позивач погодилась на умову, що при розрахунку процентів кількість днів у році приймається за 360. Якщо це і веде до збільшення процентної ставки, то позивач дала згоду на це, підписавши договір. Згадана умова договору не порушує закон, а тому у вимозі про визнання її недійсною слід відмовити.

Щодо п.6.6 договору, то позивач погодилась, що її зобов`язання можуть бути виконані іншою особою за згодою відповідача. Якщо позивач не бажає, щоб її зобов`язання виконували інші особи, то цього і не станеться, оскільки ніхто не буде виконувати її зобов`язання без домовленості з нею. Згадана умова договору не порушує закон, а тому у вимозі про визнання її недійсною слід відмовити.

21.11.2011 року між сторонами було укладено додаткову угоду до кредитного договору № VOKVGK00001001 від 28.07.2006 pоку.

Позивач посилається на те, що, оскільки 27 лютого 2007 року ЗАТ КБ «ПриватБанк» відступив право вимоги за кредитним договором компанії «Юкрейн Мортгейдж Лоун Файненс № пі-ел-сі», відповідач не був повноважний укладати додаткову угоду до кредитного договору № VOKVGK00001001 від 28.07.06 р. Однак, такі доводи позивача спростовуються наступним.

13.10.2011 року між «Юкрейн Мортгейдж Лоун Файненс № 1 Пі-Ел--Сі» (продавець) та ПАТ КБ «ПриватБанк» (покупець) та «ТМФ Транс Лімітед» був укладений договір викупу (відступлення) прав вимоги, посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Сидник І.О. та зареєстрований у реєстрі за № 611,612.

Пунктом 1.1. договору сторони визначили, що термін «відповідні основні іпотечні активи» означає відповідні права вимоги за іпотеками та відповідні права вимоги за кредитами.

Пунктом 2.1 договору сторони погодились, що продавець «Юкрейн Мортгейдж Лоун Файненс №1 Пі-Ел-Сі» цим погоджується продати, а покупець ПАТ КБ «ПриватБанк» цим погоджується купити відповідні основні іпотечні активи.

Пунктом 2.2. договору передбачено, що сторони цим домовляються, що відповідні основні іпотечні активи продаються відповідно до Переліку Активів.

Пунктом 2.4 Договору від 13.10.2011 року передбачено, що купівля-продаж відповідних основних іпотечних активів та відповідне відступлення відповідних основних іпотечних активів покупцем набирає чинності негайно після укладання та нотаріального посвідчення цього договору. Не існує жодної умови для набрання чинності відступленням.

Згідно з Додатком 1 «Перелік Активів» до договору викупу (відступлення) прав вимоги від 13.10.2011 року серед активів, за якими до ПАТ КБ «ПриватБанк» перейшло право вимоги, зазначено також зобов`язання, які виникли на підставі кредитного договору № VOKVGK00001001 від 28.06.2007 року, укладеного між ОСОБА_1 та ПАТ КБ «ПриватБанк» (актив за порядковим номером 222).

У відповідності до положень ст.512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за право чином ( відступлення прав вимоги).

Згідно ст.514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Зміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. (ст.516 ЦК України).

Отже, 13.10.2011 року ПАТ КБ «ПриватБанк» набуло прав кредитора ОСОБА_1 за її зобов`язанням, які виникли у неї на підставі кредитного договору VOKVGK00001001 від 28.07.2006 року.

За таких обставин станом на момент укладання додаткової угоди від 21.11.2011 року у ПАТ КБ «ПриватБанк» були наявні усі передбачені Законом права на укладання додаткових угод до раніше укладених договорів.

До того ж, суд, з участю цих же сторін, вже вирішував питання про визнання згаданої вище додаткової угоди недійсною з підстави, що відповідач не мав права її укладати тому що не був на момент її укладення кредитором.

Рішення Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 01.11.2016 року в частині визнання вказаної додаткової угоди недійсною з цієї підстави Апеляційний суд Волинської області ухвалою від 26.01.2017 року скасував. При цьому навів мотиви, які відповідають мотивам, наведеним у цьому рішенні (справа № 159/4685/15-ц, провадження № 22-ц/773/67/17).

Згадане рішення також необхідно брати до уваги, поважаючи принцип правової визначеності, зокрема те, що не слід допускати ситуацію, коли з одного і того ж питання існують протилежні судові рішення, особливо коли одне з них вже набрало законної сили.

Щодо змісту угоди, то розходження між сторонами щодо суми виданих коштів не є підставою для визнання угоди недійсною, це спір щодо виконання угоди, а не спір щодо правомірності угоди, який зараз розглядається.

На момент укладення самого кредитного договору споживчі валютні кредити дозволялися, отже у додатковій угоді до цього договору сторони вправі домовлятися щодо кредиту у валюті, оскільки додаткова угода є похідною від основної.

Щодо позовної давності у 50 років, то закон не забороняє сторонам договору встановлювати таку давність. Зобов`язана сторона договору може уникнути сплати неустойки тривалістю 50 років, якщо добросовісно виконає свої договірні зобов`язання, ніякої несправедливості у цій умові немає. До того ж, позивача ніхто не примушував погоджуватися на таку умову. Додатковою угодою можуть встановлюватись нові умови договору, в тому числі і умова про позовну давність у 50 років, на те вона і додаткова угода.

Щодо страхових платежів і невидачу їх на руки позивачу, валюти їх сплати та іншого, то саме на такі умови погодилась позивач і ніхто її до цього не примушував. Позивач завчасно знала, що валюта може знецінюватись, однак погодилась на такі умови, оскільки бажала отримати кредит. Ця умова не є несправедливою, оскільки валюта може не тільки знецінюватись, а і зміцнюватись, і ніхто наперед не знає, як вона буде себе поводити.

Щодо графіку погашення кредиту, який доданий до додаткової угоди, то закон не забороняє додавати до додаткової угоди графіки на будь-які проміжки часу, не обов`язково до такої угоди додавати лише графік на весь строк договору.

Сторони можуть передбачати у додатковій угоді заходи щодо посилення відповідальності за невиконання умов договору, особливо у випадку, якщо одна із сторін ці умови вже порушує. Позивач погодилась на вказане посилення відповідальності, бажаючи зберегти можливість користуватись кредитними коштами, ніякої несправедливості у цьому немає. Позивачу слід було виконувати належно договір і не було б додаткової відповідальності.

Щодо рішення від 25.11.2015 року Апеляційного суду у пов`язаній справі № 159/3628/15-ц, то у цьому рішенні йшлося про захист прав поручителя за виконання умов кредитного договору ОСОБА_2 , який не поручався за умови додаткової угоди, а не за неправомірність самої додаткової угоди. Цим рішенням доводилось, що додаткова угода істотно змінила зобов`язання за кредитним договором, за які поручитель не повинен відповідати, оскільки з ним про ці змінені зобов`язання не домовлялися.

Отже, додаткова угода укладена сторонами правомірно і підстави для визнання її недійсною відсутні.

Керуючись ст.ст.12, 81, 82, 259, 263, 264, 265, 273 ЦПК України, на підставі ст.ст.202, 203, 204, 215, ст.514, ст.526, ст.530, ч.1 ст.627, ст.ст.626, 628, ч.1 ст.638, ст.1050, ч.1 ст.1054 ЦК України, ч.2 ст.11, ч.5 ст.11, ч.ч.1, 2, 4, 5, 7, 8 ст.18 Закону України «Про захист прав споживачів»,

В И Р І Ш И В:

Позов задовольнити частково.

Визнати недійсним п.1.1 кредитного договору № VOKVGK00001001 від 28.07.2006, укладеного між АТ КБ «Приват Банк та ОСОБА_1 , в частині сплати винагороди за надання фінансового інструменту, щомісяця у період сплати у розмірі 0,21% від суми виданого кредиту.

Визнати недійсним п.6.2 кредитного договору № VOKVGK00001001 від 28.07.2006, укладеного між АТ КБ «Приват Банк та ОСОБА_1 , в частині сплати винагороди за здійснення банком додаткового моніторингу.

Визнати недійсним п.3.7 кредитного договору № VOKVGK00001001 від 28.07.2006, укладеного між АТ КБ «Приват Банк та ОСОБА_1 , повністю.

Визнати недійсним п.6.3 кредитного договору № VOKVGK00001001 від 28.07.2006, укладеного між АТ КБ «Приват Банк та ОСОБА_1 , повністю.

Визнати недійсним п.2.2.3 кредитного договору № VOKVGK00001001 від 28.07.2006, укладеного між АТ КБ «Приват Банк та ОСОБА_1 , повністю.

В решті позову відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Волинського апеляційного суду через Ковельський міськрайонний суд протягом тридцяти днів з дня його складення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на його апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо таку скаргу не було подано.

Головуючий:С. Л. Панасюк

Спасибо  , значит без суда никак !

 

[Приватбанк и Юкрейн мортгейдж лоун файненс]

Здравствуйте форумчане !    

Я вот тоже попался в эту западню. Брал кредит под  дом  в 2005 и закрыл в 2008 . Ни слуху ни духу, не в курсе был про заборону на нерухоме майно. Собрался продавать , нашел клиентов - и тут такой сюрприз. Сейчас смотрю , что в 2007 оформили обтяження от  Юкрейн Мортгейдж Лоун Finance No.1  .  Кто то в курсе как на сегодня действовать ? Возможно в привате уже есть какой то алгоритм ?  

Нотариус не снимает запрет , а фирмы давно нет .

Я конечно подал заявку и т.д. Но они заявляют что в течении 30 дней соберут документы , а мне реально горит !   Неужели без суда никак ?