perevidin
-
Число публикаций
40 -
Регистрация
-
Последнее посещение
Тип контента
Профили
Форумы
Календарь
Сообщения опубликованы perevidin
-
-
все описанные на в данной теме мотивировки были использованы в исковом заявлении, вообщем 7 оснований для признания ИНН такой что не подлежит исполнению (в ч.т. отсутствие бесспорности), так же по решению суда вступившем в законную силу договора залога признаны прекратившимися, однако вот незадача... согласно ЗУ "Об исполнительном пр-ве" для гос.исполнителя прекращения основного обязательства и прекращение договоров залога не является основанием для закрытия исполнительного пр-ва.
З виконавчою службою все зрозуміло. В них є викнавчий напис і вони його виконують. Не зрозуміло інше, як нотаріус міг вчинити виконавчий напис, якщо є рішення суду про припинення іпотеки. Так, нотаріус не знав, про припинення іпотеки, але про це знав банк, і саме він був ініціатором вчинення виконавчого напису. Чи рішення суду зявилося пізніше?
-
Добрый день!
Если кто сталкивался в своей практике, изложите последовательность аргументации с ссылками на нормативные акты, касательно того, что исполнительная надпись нотариуса должна соответствовать требованиям ст.203, 215 ГК Украины.
С уважением,
Серый.
Пропоную ще простіще решення питання.
Статтею 609 ЦК України передбачено, що зобов'язання припиняється ліквідацією юридичної особи (боржника або кредитора)
Аналогічне положення закріплено і частиною 3 статті 205 ГК України, якою встановлено, що господарське зобов'язання припиняється неможливістю виконання у разі ліквідації суб'єкта господарювання, якщо не допускається правонаступництво за цим зобов'язанням.
Згідно з абзацом першим статті 7 Закону України "Про іпотеку" за рахунок предмета іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити свою вимогу за основним зобов'язанням у повному обсязі або в частині, встановленій іпотечним договором, що визначена на час виконання цієї вимоги, включаючи сплату процентів, неустойки, основної суми боргу та будь-якого збільшення цієї суми, яке було прямо передбачене умовами договору, що обумовлює основне зобов'язання.
Іпотека припиняється, зокрема, у разі припинення основного зобов'язання або закінчення строку дії іпотечного договору (стаття 17 Закону України "Про іпотеку").
Пдсумовуючи вище написане:
В звязку з ліквідацією юридичної особи припинилось основне зобовязання, а в звязку з цим і договір іпотеки, отже не існує взагалі ніяких документів для вчинення виконавчого напису.
-
Пропоную ще простіще решення питання.Поддерживаю. Проще доказать неправомерность действий нотариуса.
1. в 95% случаях не доказана бесспорность, банально даже нет первичного документа о получении кредита (с него то и начинается задолженность, нет документа - нет долга)
2. нотариус не способен проверить правильность начисления % и штрафных санкций, особенно если платеж аннуитетный;
3. далее, открываете текст ИНН и сопоставляете с требованиями в законодательстве к данному виду нотариальных действий, и самому тексту ИНН
4. ипотечное требование за 30 дней до осуществления ИНН было? Вы его получали?
Вот Вам так ... на вскидку, из памяти.
Статтею 609 ЦК України передбачено, що зобов'язання припиняється ліквідацією юридичної особи (боржника або кредитора)
Аналогічне положення закріплено і частиною 3 статті 205 ГК України, якою встановлено, що господарське зобов'язання припиняється неможливістю виконання у разі ліквідації суб'єкта господарювання, якщо не допускається правонаступництво за цим зобов'язанням.
Згідно з абзацом першим статті 7 Закону України "Про іпотеку" за рахунок предмета іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити свою вимогу за основним зобов'язанням у повному обсязі або в частині, встановленій іпотечним договором, що визначена на час виконання цієї вимоги, включаючи сплату процентів, неустойки, основної суми боргу та будь-якого збільшення цієї суми, яке було прямо передбачене умовами договору, що обумовлює основне зобов'язання.
Іпотека припиняється, зокрема, у разі припинення основного зобов'язання або закінчення строку дії іпотечного договору (стаття 17 Закону України "Про іпотеку").
Пдсумовуючи вище написане:
В звязку з ліквідацією юридичної особи припинилось основне зобовязання, а в звязку з цим і договір іпотеки, отже не існує взагалі ніяких документів для вчинення виконавчого напису.
-
Пропоную ще простіще решення питання.Поддерживаю. Проще доказать неправомерность действий нотариуса.
1. в 95% случаях не доказана бесспорность, банально даже нет первичного документа о получении кредита (с него то и начинается задолженность, нет документа - нет долга)
2. нотариус не способен проверить правильность начисления % и штрафных санкций, особенно если платеж аннуитетный;
3. далее, открываете текст ИНН и сопоставляете с требованиями в законодательстве к данному виду нотариальных действий, и самому тексту ИНН
4. ипотечное требование за 30 дней до осуществления ИНН было? Вы его получали?
Вот Вам так ... на вскидку, из памяти.
Статтею 609 ЦК України передбачено, що зобов'язання припиняється ліквідацією юридичної особи (боржника або кредитора)
Аналогічне положення закріплено і частиною 3 статті 205 ГК України, якою встановлено, що господарське зобов'язання припиняється неможливістю виконання у разі ліквідації суб'єкта господарювання, якщо не допускається правонаступництво за цим зобов'язанням.
Згідно з абзацом першим статті 7 Закону України "Про іпотеку" за рахунок предмета іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити свою вимогу за основним зобов'язанням у повному обсязі або в частині, встановленій іпотечним договором, що визначена на час виконання цієї вимоги, включаючи сплату процентів, неустойки, основної суми боргу та будь-якого збільшення цієї суми, яке було прямо передбачене умовами договору, що обумовлює основне зобов'язання.
Іпотека припиняється, зокрема, у разі припинення основного зобов'язання або закінчення строку дії іпотечного договору (стаття 17 Закону України "Про іпотеку").
Пдсумовуючи вище написане:
В звязку з ліквідацією юридичної особи припинилось основне зобовязання, а в звязку з цим і договір іпотеки, отже не існує взагалі ніяких документів для вчинення виконавчого напису.
-
ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
"27" квітня 2011 р.
Справа № 34/617
Вищий господарський суд України у складі колегії:
головуючого:
суддів:
Черкащенко М.М.
Кривда Д.С.
Студенця В.І.,
за участю представників
сторін
позивача –Жадобін В.І.;
відповідача –Шабанов С.В.;
розглянувши касаційну скаргу
Відкритого акціонерного товариства Комерційний банк "Надра"
на постанову
Київського апеляційного господарського суду
від
18.01.2011
та на рішення
господарського суду міста Києва
від
11.12.2009
у справі
№ 34/617
за позовом
Публічного акціонерного товариства "Державний експортно-імпортний банк України"
до
Відкритого акціонерного товариства Комерційний банк "Надра"
про
стягнення заборгованості в сумі 5 657 964, 02 доларів США, що за курсом НБУ станом на 20.07.2009 складає 35 640 411, 70 грн.
В С Т А Н О В И В:
Публічне акціонерне товариство "Державний експортно-імпортний банк України" (далі –ПАТ "Державний експортно-імпортний банк України") звернулось до господарського суду м. Києва з позовом до Відкритого акціонерного товариства комерційного банку "Надра"(далі –ВАТ КБ "Надра") про стягнення заборгованості в сумі 4 657 964,02 дол. США та 16 283,02 грн.
Ухвалою господарського суду м. Києва від 14.09.2009 порушено провадження у справі № 34/617 за позовом ПАТ "Державний експертно-імпортний банк України" до ВАТ КБ "Надра" про стягнення заборгованості в сумі 5 657 964, 02 доларів США, що за курсом НБУ станом на 20.07.2009 складає 35 640 411, 70 грн.
Рішенням господарського суду міста Києва (суддя Сташків Р.Б.) від 11.12.2009 позов задоволено частково. Суд стягнув з ВАТ КБ "Надра" на користь ПАТ "Державний експертно-імпортний банк України" 4 473 914 доларів 87 центів США основного боргу, 161 714 доларів 64 центів США відсотків, 22 335 доларів 33 цента США комісії по зобов’язаннях, 2 115 грн. 43. коп. пені.
Постановою Київського апеляційного господарського суду (колегія суддів у складі: головуючий суддя Андрієнко В.В., судді Вербицька О.В., Буравльов С.І.) від 18.01.2011 апеляційну скаргу ВАТ КБ "Надра" залишено без задоволення, а рішення господарського суду м. Києва від 11.12.2009 - без змін.
Не погоджуючись з постановою Київського апеляційного господарського суду від 18.01.2011 та рішенням господарського суду м. Києва від 11.12.2009 ВАТ КБ "Надра" звернулось з касаційною скаргою до Вищого господарського суду України, в якій просить рішення та постанову, як такі, що прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права, скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
Касаційну скаргу мотивовано тим, що оскільки валютою виконання в кредитній угоді визначено долар США, то і пеня повинна бути нарахована як відсоток від суми не невиконаного зобов"язання у доларах США, а не в гривнях.
Ухвалою Вищого господарського суду України від 31.03.2011 касаційну скаргу прийнято до розгляду та призначено на 27.04.2011.
Колегія суддів, розглянувши наявні матеріали, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування норм матеріального і процесуального права вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.
Як встановлено судами та вбачається з матеріалів справи 14.07.2007 між ПАТ "Державний експертно-імпортний банк України" (позичальник) та ВАТ КБ "Надра" (банк) було укладено кредитну угоду № EDP2/07/NDR02, за умовами якої позичальник погодився надати відібраним за погодженням з банком критеріями прийнятості Банкам-учасникам частину коштів позики в рамках субсидіарних кредитних угод та на умовах, затверджених банком, для цілей фінансування субкредитів розвитку експорту (субкредити) та лізингового фінансування розвитку експорту (лізингове фінансування) для підприємств-бенефіціарів.
Відповідно до розділу 2.01 позичальник погодився надати субсидіарний кредит банку учаснику на умовах, викладених в кредитній угоді, або на які є посилання у цій кредитній угоді, на суму, що дорівнює 30 000 000 доларів США.
За домовленістю сторін сума субсидіарного кредиту може бути збільшена на суму не більше ніж 30 000 000 доларів США у разі наявності на цей час нерозподілених коштів позики.
Судами встановлено, що ПАТ "Державний експертно-імпортний банк України" на виконання умов договору надав ВАТ КБ "Надра" кредит на загальну суму 4 473 914,87 доларів США, що підтверджується наявними в матеріалах справи належним чином засвідченими копіями SWIFT-повідомленнями.
Відповідно до розділу 2.16 кредитної угоди сторони встановили, що відповідач сплачує проценти, що нараховуються на основну суму субсидіарного кредиту, вибраного та непогашеного в установлений час, стосовно кожного періоду нарахування процентів за плаваючою ставкою, яка дорівнює базовій ставці LIBOR + Спред субсидіарного кредиту, і становить LIBOR (6 m) + 3,5%. Позичальник протягом трьох банківських днів після отримання від Міжнародного банку реконструкції та розвитку повідомлення про визначення базової ставки LIBOR для доларів США та спред субсидіарного кредиту для кожного Періоду фіксації процентної ставки (періоди з 15 квітня по 14 жовтня та з 15 жовтня по 14 квітня кожного року дії цієї угоди).
Згідно розділу 5.02 кредитної угоди, якщо виникає неспроможність виконати будь-яку умову чи домовленість з боку банка учасника згідно цією угодою, включаючи перелічені у розділі 5.01 випадки, і продовжується протягом 30 днів після надання повідомлення про неї позичальником на адресу банка учасника, тоді у будь-який подальший час протягом її продовження, позичальник може, на свій вибір анулювати право банка учасника здійснювати вибірки з субсидіарного кредитного рахунку та заявити, про розірвання цієї угоди та про те, що основна сума субсидіарного кредиту, не погашена на той час, а також усі інші платіжні зобов’язання за цією кредитною угодою мають бути безумовно та невідкладно сплачені, не дивлячись на те, що які-небудь положення цієї кредитної угоди можуть суперечити цьому.
У зв’язку з несвоєчасним виконанням зобов’язання за кредитною угодою, ПАТ "Державний експертно-імпортний банк України" звернувся до ВАТ КБ "Надра" з вимогою № 018-07/824 від 12.02.2009 про погашення заборгованості в сумі 4 473 914,87 доларів США та усіх інших зобов’язань. Проте, відповідач умови спірного договору не виконав, кошти не повернув, на лист не відповів.
Господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать ( ч.1 ст. 174 ГК України).
Відповідно до ч. 1 ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться ( ст. 526 ЦК України).
Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом ( ст. 525 ЦК України).
Судами встановлено, що ВАТ КБ "Надра", всупереч умовам кредитного договору свого зобов’язання не виконав. Станом на момент звернення до суду з позовом, заборгованість ВАТ КБ "Надра" складає 4 657 964, 84 доларів США, з яких 4 473 914,87 доларів США –основний борг, 161 714,64 доларів США –нараховані та несплачені відсотки, 22 335,33 доларів США –комісія за зобов’язаннями за кредитною угодою.
До відносин щодо забезпечення виконання зобов'язань учасників господарських відносин застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України ( ч. 2 ст. 199 ГК України).
Виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком ( ч. 1ст. 546 ЦК України).
Згідно ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: сплата неустойки.
Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання (ст. 549 ЦК України).
Відповідно до ч. 1 ст. 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано ( ч. 6 ст.232 ЦК України).
Розділом 2.23 кредитної угоди сторони погодили, що у випадку несвоєчасного погашення банком учасником суми субсидіарного кредиту, нарахованих процентів та комісій, розмір пені становить 0,1% від суми невиконаного платіжного зобов’язання за кожен день прострочення.
ПАТ "Державний експертно-імпортний банк України" нараховано пеню в сумі 16 283,02 грн. за період з 01.02.2009 до 10.02.2009.
Постановою Правління Національного банку України від 10.02.2009 № 59 "Про призначення тимчасової адміністрації у відкритому акціонерному товаристві комерційному банку "Надра" призначено тимчасову адміністрацію строком на 1 рік (10.02.2009-10.02.2010), мораторій на задоволення вимог кредиторів введено з 10.02.2009 до 10.08.2009, відповідно до постанови Правління Національного банку України від 05.08.2009 № 452 мораторій на задоволення вимог кредиторів продовжено з 11.08.2009 до 10.02.2010, крім зобов’язань за договорами банківських вкладів (депозитів), договорами банківських рахунків, а також за зобов’язаннями щодо переказу коштів у межах лімітів, установлених тимчасовим адміністратором банку і погоджених Національним банком України.
Відповідно до ч. 3 ст. 85 Закону України "Про банки і банківську діяльність" протягом дії мораторію:
1) забороняється здійснювати стягнення на підставі виконавчих документів та інших документів, за якими здійснюється стягнення, та вжиття заходів, спрямованих на забезпечення такого стягнення відповідно до законодавства України;
2) не нараховуються неустойка (штраф, пеня), інші фінансові (економічні) санкції за невиконання чи неналежне виконання зобов'язань перед кредиторами та зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів).
З урахуванням часу введення мораторію на задоволення вимог кредиторів колегія вважає, що суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, обґрунтовано здійснив перерахунок пені і визначив її розмірі у сумі 2 115,43 грн.
Відповідно до ч. 3 ст. 85 Закону України "Про банки і банківську діяльність" (у редакції, що діяла станом до 06.08.2009) мораторій на задоволення вимог кредиторів поширюється на зобов"язання, строки виконання яких настали до призначення тимчасової адміністрації.
Мораторій - зупинення виконання банком майнових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), строк виконання яких настав до дня введення мораторію, та зупинення заходів, спрямованих на забезпечення виконання цих зобов'язань та зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), застосованих до прийняття рішення про введення мораторію ( ч.1 ст. 2 Закону України "Про банки і банківську діяльність" у редакції, що діяла станом до 06.08.2009).
Судами попередніх інстанцій, при розгляді справи встановлено порушення прав позивача внаслідок невиконання відповідачем своїх зобов"язань за кредитним договором щодо несвоєчасного повернення кредиту та сплати нарахованих відсотків, до призначення тимчасової адміністрації.
Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання (ч. 1 ст. 15 ЦК України).
Згідно ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема, примусове виконання обов'язку в натурі.
Також ч.2 ст. 20 ГК України передбачено, що права та законні інтереси суб"єктів господарювання та споживачів захищаються, зокрема, присудження до виконання обов"язку в натурі.
Виходячи із змісту зазначених норм, колегія суддів погоджується з доводами судів попередніх інстанцій, що положення законодавства щодо звільнення від відповідальності банків за невиконання або несвоєчасне виконання своїх зобов'язань під час дії мораторію, не звільняють ці банки від обов’язку виконувати зазначені зобов’язання.
Положення про мораторій лише надають банкам можливість відстрочити виконання своїх прострочених зобов’язань на час дії мораторію без застосування до банків відповідних санкцій, і забороняють на цей час застосування державного примусу щодо реалізації захисту прав та інтересів господарюючих суб’єктів шляхом звернення стягнення на підставі виконавчих документів, а також вжиття заходів, спрямованих на забезпечення такого стягнення відповідно до законодавства України.
Доводи ВАТ КБ "Надра" наведені в касаційні скарзі стосовно того, що валютою виконання в кредитній угоді визначено долар США, то і пеня повинна бути нарахована як відсоток від суми не невиконаного зобов"язання у доларах США, а не в гривнях колегією суддів до уваги не приймаються з таких підстав.
Згідно ст. 192 ЦК України законним платіжним засобом, обов'язковим до приймання за номінальною вартістю на всій території України, є грошова одиниця України - гривня.
Іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.
Відповідно до ч.1 ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання ( ч. 3 ст. 549 ЦК України).
Платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін ( ст.1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань").
Згідно ст. 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
При цьому ст. 4 зазначеного Закону встановлено, що розмір пені не повинен перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який нараховувалась пеня.
Виходячи із того, розмір пені не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня, тобто встановлення максимального розміру пені пов"язано з розміром облікової ставки Національного банку України, а чинним законодавством України Національному банку України не надано повноважень на встановлення облікової для іноземної валюти, то колегія суддів погоджується з висновком суду апеляційної інстанції, що пеня має розраховуватись лише у грошовій одиниці України –гривні.
Відповідно до ст. 111-7 ГПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.
З урахуванням меж перегляду справи в касаційній інстанції, колегія суддів вважає, що під час розгляду справи фактичні її обставини були встановлені апеляційним та місцевим господарськими судами, на підставі всебічного, повного і об’єктивного дослідження поданих доказів в їх сукупності, висновки судів відповідають цим обставинам і їм дана належна юридична оцінка з правильним застосуванням норм матеріального і процесуального права, а тому відсутні підстави для зміни чи скасування оскаржуваних судових рішень.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119 –11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу Відкритого акціонерного товариства Комерційний банк "Надра" залишити без задоволення, а рішення господарського суду міста Києва від 11.12.2010 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 18.01.2011 у справі № 34/617 –без змін.
Головуючий - суддя Черкащенко М.М.
Судді: Кривда Д.С. Студенець В.І.
http://reyestr.court.gov.ua/Review/15112357
,
КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
01025, м.Київ, пров. Рильський, 8 т. (044) 278-46-14
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
18.01.2011 № 34/617
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Андрієнка В.В.
суддів: Вербицька О.В.
Буравльов С.І.
при секретарі: Гордієнко Л.М.
За участю представників:
позивача: Ревурко С.В. (дов. № 010-01/5342 від 20.07.2009 )
відповідача : Маціборко І.С. (дов. № 13-11-5932 від 30.03.2010 )
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Відкритого акціонерного товариства комерційного банку ”Надра»
на рішення Господарського суду м.Києва від 11.12.2009
у справі № 34/617 (Сташків Р.Б. .....)
за позовом Публічного акціонерного товариства «Державний експортно-імпортний банк України»
до Відкритого акціонерного товариства комерційного банку ”Надра»
про стягнення заборгованості в сумі 4657964,02 дол.США, що за курсом НБУ станом на 20.07.2009 складає 35640411,70 грн.
ВСТАНОВИВ :
Рішенням господарського суду міста Києва від 11.12.2009 року у справі № 34/617 за позовом Публічного акціонерного товариства «Державний експортно-імпортний банк України» (далі – позивач, ПАТ «Державний експертно-імпортний банк України») до Відкритого акціонерного товариства комерційного банку «Надра» (далі - відповідач, ВАТ КБ «Надра») про стягнення заборгованості в сумі 4 657 964, 02 дол. США, що за курсом НБУ станом на 20.07.2009 року складає 35 640 411,70 грн. – позов задоволено частково, стягнуто з відповідача на користь позивача 4 473 914 доларів 87 центів США основного боргу, 161 714 доларів 64 центів США відсотків, 22 335 доларів 33 цента США комісії по зобов’язаннях, 2 115 грн. 43. коп.. пені, а також 3 342 долара США та 21 грн. 15 коп. витрат по сплаті державного мита та 236 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу..
Не погоджуючись з даним рішенням, ВАТ КБ «Надра» звернулося до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду міста Києва від 11.12.2009 року у справі № 34/617 та постановити нове рішення.
В обґрунтування апеляційних вимог апелянт зазначає, що вказане рішення є таким що не відповідає вимогам чинного законодавства та прийнята при неповному з’ясуванні обставин справи, з порушенням норм матеріального права.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 22.11.2010 року апеляційну скаргу було прийнято до провадження та призначено до розгляду в судовому засіданні на 10 год. 00 хв. 18.01.2011 року.
18.01.2011. в судове засідання з’явилися представники сторін.
В судовому засіданні представник відповідача усно просив задовольнити апеляційну скаргу та скасувати рішення господарського суду міста Києва., представник позивача надав письмовий відзив на апеляційну скаргу, де просив апеляційну скаргу залишити без задоволення а спірне рішення без змін.
Заслухавши пояснення представників сторін, розглянувши доводи апеляційної скарги, відзиву на неї, дослідивши матеріали справи, судова колегія Київського апеляційного господарського суду дійшла висновку про те, що апеляційна скарга відповідача не підлягає задоволенню, виходячи з наступного
Згідно ст. 99 Господарського процесуального кодексу України (далі по тексту – ГПК України) в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у цьому розділі. Апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами, наданими суду першої інстанції.
Відповідно до ст. 101 ГПК України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Додаткові докази приймаються судом, якщо заявник обгрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі. В апеляційній інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Як вбачається з матеріалів справи 14.07.2007 року між позивачем (Позичальник) та відповідачем (Банк) було укладено Кредитну угоду (Кредитна угода).
Відповідно до Розділу 2.01 Позичальник погодився надати Субсидіарний кредит Банку учаснику на умовах, викладених в Кредитній угоді, або на які є посилання у цій Кредитній угоді, на суму, що дорівнює 30 000 000 доларів США.
За домовленістю сторін сума Субсидіарного кредиту може бути збільшена на суму не більше ніж 30 000 000 доларів США у разі наявності на цей час нерозподілених коштів позики.
В свою чергу, позивач на виконання умов договору надав відповідачу кредит на загальну суму 4 473 914,87 доларів США, що підтверджується наявними в матеріалах справи належним чином засвідченими копіями SWIFT-повідомленнями № 330JK.96278JIGO від 15.05.2008 на суму 1 047 361,24 доларів США, 3084PO.93972IGO від 06.05.2008 на суму 647 528,60 доларів США, 1985JK.82978JIGO від 20.03.2008 на суму 92 977,16 доларів США, 1883JK.82154JIGO від 18.03.2008 на суму 199 207,92 доларів США, 1541EL.79128JIGO від 04.03.2008 на суму 200 000,00 доларів США, 966JK.74170JIGO від 12.02.2008 на суму 1 073 523,12 доларів США, 200JK.67632JIGO від 14.01.2008 на суму 199 405,94 доларів США, 9706EL.63153JIGO від 20.12.2007 на суму 1 013 910,89 доларів США.
Відповідно до розділу 2.16 Кредитної угоди сторони встановили, що відповідач сплачує проценти, що нараховуються на основну суму Субсидіарного кредиту, вибраного та непогашеного в установлений час, стосовно кожного періоду нарахування процентів за плаваючою ставкою, яка дорівнює базовій ставці LIBOR плюс Спред Субсидіарного кредиту, і становить LIBOR (6 m) + 3,5 відсотків позичальник протягом трьох банківських днів після отримання від Банку повідомлення про визначення Базової ставки LIBOR для доларів США та Спред Субсидіарного кредиту для кожного Періоду фіксації процентної ставки.
Згідно з розділом 5.02 Кредитної угоди, якщо виникає неспроможність виконати будь-яку умову чи домовленість з боку Банка учасника згідно цією Угодою, включаючи перелічені у Розділі 5.01 випадки, і продовжується протягом 30 днів після надання повідомлення про неї Позичальником на адресу Банка учасника, тоді у будь-який подальший час протягом її продовження, Позичальник може, на свій вибір анулювати право Банка учасника здійснювати вибірки з Субсидіарного кредитного рахунку та заявити, про розірвання цієї угоди та про те, що основна сума Субсидіарного кредиту, непогашена на той час, а також усі інші платіжні зобов’язання за цією Кредитною угодою мають бути безумовно та невідкладно сплачені, не дивлячись на те, що які-небудь положення цієї Кредитної угоди можуть суперечити цьому.
У зв’язку з тим, що відповідач несвоєчасно виконував зобов’язання за договором, позивач звернувся до відповідача з листом № 018-07/824 від 12.02.2009 з вимогою про погашення заборгованості в сумі 4 473 914,87 доларів США та усіх інших зобов’язань. Проте, відповідач умови спірного договору не виконав, кошти не повернув, на лист не відповів.
Згідно з ч. 1 та 2 статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Однією із підстав виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини.( п. 1 ч. 2 статті 11 ЦК України).
Договір є обов'язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).
Відповідно до ч. 1 статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Згідно з статтею 193 Господарського кодексу України (далі – України) суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань.
Відповідно до статті 526 ЦК України зобов’язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. (ст.. 625 ЦК України).
Однак, як вбачається з матеріалів справи, відповідач всупереч умовам Кредитного договору свого зобов’язання не виконав.
В той же час, факт наявності у Банку заборгованості у сумі 4 657 964, 84 доларів США, з яких 4 473 914,87 доларів США –основний борг, 161 714,64 доларів США –нараховані та несплачені відсотки, 22 335,33 доларів США –комісія за зобов’язаннями за Кредитною угодою позивачем належним чином доведений, документально підтверджений і відповідачем не спростований.
Пунктом 1 ст. 546 ЦК України передбачено, що виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.
Відповідно до статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов’язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов’язання за кожен день прострочення виконання.
Згідно ст. 547 ЦК України правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі (п.1). Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним (п.2).
Відповідно до розділу 2.23 Кредитної угоди у випадку несвоєчасного погашення відповідачем суми Субсидіарного кредиту, нарахованих процентів та комісій, розмір пені становить 0,1% від суми невиконаного платіжного зобов’язання за кожен день прострочення.
З матеріалів справи вбачається, що позивачем нарахована пеня в сумі 16 283,02 грн. за період з 01.02.2009 року до 10.02.2009 року.
Постановою Правління Національного банку України від 10.02.2009 № 59 «Про призначення тимчасової адміністрації у відкритому акціонерному товаристві комерційному банку «Надра»призначено тимчасову адміністрацію строком на 1 рік (10.02.2009-10.02.2010), мораторій на задоволення вимог кредиторів введено з 10.02.2009 до 10.08.2009, відповідно до постанови Правління Національного банку України від 05.08.2009 № 452 продовжений мораторій на задоволення вимог кредиторів з 11.08.2009 до 10.02.2010, крім зобов’язань за договорами банківських вкладів (депозитів), договорами банківських рахунків, а також за зобов’язаннями щодо переказу коштів у межах лімітів, установлених тимчасовим адміністратором банку і погоджених Національним банком України.
Частиною 3 статті 85 Закону України «Про банки і банківську діяльність»передбачено, що протягом дії мораторію:
1) забороняється здійснювати стягнення на підставі виконавчих документів та інших документів, за якими здійснюється стягнення, та вжиття заходів, спрямованих на забезпечення такого стягнення відповідно до законодавства України;
2) не нараховуються неустойка (штраф, пеня), інші фінансові (економічні) санкції за невиконання чи неналежне виконання зобов'язань перед кредиторами та зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів).
Враховуючи, що позивачем неправильно здійснено розрахунок пені за період з 01.10.2009 до 10.02.2009, а також беручи до уваги час введення у Банку мораторію на задоволення вимог кредиторів, суд першої інстанції керуючись статтею 55 ГПК України вірно здійснив перерахунок пені, яка склала 2 115,43 грн.
Що ж стосується посилання відповідача на введений у нього мораторій на задоволення вимог кредиторів суд першої інстанції зазначає наступне.
Відповідно до частини 2 статті 85 Закону (у редакції статті, що діяла станом до 06.08.2009) мораторій на задоволення вимог кредиторів станом до 06.08.2009 поширювався на зобов'язання, строки виконання яких настали до призначення тимчасової адміністрації.
Дана норма кореспондувалась з поняттям мораторію наведеного у статті 2 вказаного Закону (у редакції визначення терміну наведеного у цьому Законі станом до 06.08.2009). Зазначене поняття мораторію відображало його суть, та під яким розумілося зупинення виконання банком майнових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), строк виконання яких настав до дня введення мораторію, та зупинення заходів, спрямованих на забезпечення виконання цих зобов'язань та зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), застосованих до прийняття рішення про введення мораторію.
Разом з тим, при розгляді справи судом першої інстанції було встановлено порушення прав позивача внаслідок невиконання відповідачем своїх зобов’язань за Кредитним договором щодо несвоєчасного повернення кредиту та сплати нарахованих відсотків, до призначення тимчасової адміністрації у Банку.
Пунктом 5 частини 2 статті 16 ЦК України передбачено, що одним з способів захисту цивільних прав та інтересів є примусове виконання обов’язку в натурі.
Аналогічне положення міститься і у частині 2 статті 20 ГК України, якою встановлено, що права та законні інтереси суб’єктів господарювання та споживачів захищається, зокрема, шляхом присудження до виконання обов’язку в натурі.
Відтак, виходячи з аналізу зазначених положень норм чинного законодавства, порушені права та інтереси позивача підлягають захисту.
При цьому, колегія суду погоджується з висновком суду першої інстанції, що положення законодавства щодо звільнення від відповідальності банків за невиконання або несвоєчасне виконання своїх зобов'язань під час дії мораторію, не звільняють ці банки від обов’язку виконувати зазначені зобов’язання.
Положення про мораторій лише надають банкам можливість відстрочити виконання своїх прострочених зобов’язань на час дії мораторію без застосування до банків відповідних санкцій, і забороняють на цей час лише застосування державного примусу щодо реалізації захисту прав та інтересів господарюючих суб’єктів (клієнтів чи інших контрагентів банку) шляхом звернення стягнення на підставі виконавчих документів (інших документів, за якими здійснюється стягнення відповідно до законодавства України), а також вжиття заходів, спрямованих на забезпечення такого стягнення відповідно до законодавства України.
В свою чергу, колегія суду не може погодитись з твердженням відповідача щодо необґрунтованості нарахування та стягнення судом пені в не гривнях, а не доларах США.
Так, відповідно до умов Кредитної угоди розмір пені становить 0,1 % від суми невиконаного платіжного зобов’язанні за кожен день прострочення.
Відповідно до ч 2 ст. 546 ЦК України – пеня є видом забезпечення виконання зобов’язання, виходячи зі ст. 5 Декрету Кабінету Міністрів України ”Про систему валютного регулювання і валютного контролю” № 15-93 від 19.02.1993 року , відповідно до вимог ст. 192 ЦК України – розрахунок пені має здійснюватись у грошові одиниці України – гривні.
Аналіз вищезазначених норм чинного законодавства також дає можливість зробити висновок, що встановлення максимального розміру пені з розрахунку облікової ставки НБУ можливе лише щодо грошової одиниці України – гривні, оскільки діючим законодавством Національному Банку України не надано повноважень на встановлення облікової ставки для іноземної валюти, отже вказана норма Цивільного кодексу України може бути застосована лише у гривні у випадку прострочення грошового зобов’язання.
Відповідно до ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.
Таким чином, на думку апеляційної інстанції, ВАТ КБ «Надра» не довело вимог своєї апеляційної скарги, а тому вона не підлягає задоволенню.
Таким чином, враховуючи викладене, судова колегія Київського апеляційного господарського суду дійшла висновку про те, що місцевий господарський суд повно з’ясував всі обставини справи та дав їм належну правову оцінку. Порушень норм матеріального чи процесуального права, які могли призвести до зміни чи скасування рішення у справі, судовою колегією не встановлено.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 99, 101 – 105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд ,-
ПОСТАНОВИВ:
1.Рішення господарського суду міста Києва від 11.12.2009 року у справі № 34/617 за позовом Публічного акціонерного товариства «Державний експортно-імпортний банк України» до Відкритого акціонерного товариства комерційного банку «Надра» про стягнення заборгованості в сумі 4 657 964, 02 дол. США, що за курсом НБУ станом на 20.07.2009 року складає 35 640 411, 70 грн. - залишити без змін, а апеляційну скаргу Відкритого акціонерного товариства комерційного банку «Надра» – без задоволення.
2.Справу № 34/617 повернути до господарського суду міста Києва.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку до Вищого господарського суду України.
Головуючий суддя Андрієнко В.В.
Судді Вербицька О.В.
Буравльов С.І.
-
Некоторые кредитные договора содержат условие об увеличении исковой давности (ст. 259 ЦК). А что касается полугодового периода начисления - это ограничение для хозяйственных правоотношений, а не для гражданских. Поэтому банки считают пеню вечно.
Уважно читаємо ст..1,2 Господарського кодексу.
Стаття 1. Предмет регулювання
1. Цей Кодекс визначає основні засади господарювання в
Україні і регулює господарські відносини, що виникають у процесі
організації та здійснення господарської діяльності між суб'єктами
господарювання, а також між цими суб'єктами та іншими учасниками
відносин у сфері господарювання.
Стаття 2. Учасники відносин у сфері господарювання
1. Учасниками відносин у сфері господарювання є суб'єкти
господарювання, споживачі, органи державної влади та органи
місцевого самоврядування, наділені господарською компетенцією, а
також громадяни, громадські та інші організації, які виступають
засновниками суб'єктів господарювання чи здійснюють щодо них
організаційно-господарські повноваження на основі відносин
власності.
Отже, якщо однією із сторін договору є банк (суб'єкт
господарювання), а другою фізична особа (споживач), то питань не повинно виникати.
Плюс ст.7 цього ж кодексу.
Стаття 7. Нормативно-правове регулювання господарської
діяльності
1. Відносини у сфері господарювання регулюються Конституцією
України ( 254к/96-ВР ), цим Кодексом, законами України,
нормативно-правовими актами Президента України та Кабінету
Міністрів України, нормативно-правовими актами інших органів
державної влади та органів місцевого самоврядування, а також
іншими нормативними актами.
-
Если в моем случае позывная давность договора 3 года, то пеню они имеют право насчитывать за весь период?
А можно ли в возражении позывных требований сослаться на особые обстоятельства (кризис)
Чому 3 роки? Для пені застосовується спціальна позовна давність 1 рік. А нарахування пені ведеться шість місяців.
Згідно з ч.6 ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Відповідно до ч. 1 і 2 ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.
Відповідно до п.1 ч.2 ст. 258 Цивільного кодексу України позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).
За зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (пункт 5 ст. 261 ЦК України).
Стаття 256 Цивільного кодексу України визначає поняття позовної давності - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Відповідно до ч.4 ст.267 Цивільного кодексу України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
-
КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУДя просмотрел статистику учетной ставки НБУ и пришел к выводу , что она в 2008 г. была наивсшия по с равнении с 2002 годом. Сейчас 7,75% а в 2002 г. была 7%. НБу повышая ставку хотел остановить бум кредитование, а банк понимая что в гривнах не хотят брать оформлял такие вот хитрые договра...
в начале этого раздела указаны дела по" Креди Агриголь" и суд признал договора "не укладенеми". Там , что такая вот доказовая база??? со счетами???
01025, м.Київ, пров. Рильський, 8 т. (044) 278-46-14
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
23.09.2010 № 34/213
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Моторного О.А.
суддів:
при секретарі:
За участю представників:
від позивача – Саєнко Ю.М.,
від відповідача –Вергун І.В.,
Грицай М.А.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу „Фірма „Т.М.М.”- Товариства з обмеженою відповідальністю
на рішення Господарського суду м.Києва від 02.07.2010
у справі № 34/213 ( .....)
за позовом „Фірма „Т.М.М.”- Товариства з обмеженою відповідальністю
до Публічного акціонерного товариства "Корпоративний та інвестиційний банк Креді Агріколь"
про визнання недійсним договору та доповнень до нього
Відповідно до ст. 77 Господарського процесуального кодексу України в судових засіданнях 09.08.2010, 10.08.2010 та 12.08.2010 оголошувалась перерва.
ВСТАНОВИВ :
„Фірма „Т.М.М.”- Товариство з обмеженою відповідальністю (позивач) звернулось до Господарського суду м. Києва з позовом до Публічного акціонерного товариства „Корпоративний та інвестиційний Банк Креді Агріколь” (відповідач) про визнання недійсними договору про надання кредитної лінії від 07.08.2008, доповнення №1 від 24.07.2009 та доповнення №2 від 31.08.2009 до договору.
В процесі розгляду справи позивачем, в порядку ст. 22 ГПК України, було подано заяву про зміну предмету позову, відповідно до якої позивач просив суд: визнати недійсним договір та доповнення до нього; стягнути безпідставно і незаконно списані кошти в розмірі 1 321 523 грн.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 02.07.2010 у справі № 34/213 в задоволенні позову відмовлено.
Не погодившись з прийнятим рішенням, „Фірма „Т.М.М.”- Товариство з обмеженою відповідальністю звернулось з апеляційною скаргою до Київського апеляційного господарського суду, в якій просить рішення суду скасувати і прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити. Підставами для скасування рішення позивач вважає порушення судом першої інстанції норм матеріального права та процесуальних вимог відносно повноти, всебічності та об’єктивності розгляду справи.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 29.07.2010 було прийнято апеляційну скаргу до провадження з призначенням розгляду на 09.08.2010.
Представник позивача в судовому засіданні підтримав доводи, викладені в апеляційній скарзі, та просив скасувати рішення суду від 02.07.2010.
Представник відповідача у виступі заперечував проти доводів апеляційної скарги та просив рішення Господарського суду міста Києва від 02.07.2010 залишити без змін, а апеляційну скаргу – без задоволення.
Згідно ст. 99 Господарського процесуального кодексу України (далі по тексту –ГПК України) апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами, наданими суду першої інстанції.
Відповідно до ст. 101 ГПК України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Додаткові докази приймаються судом, якщо заявник обґрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього. Апеляційний господарський суд не зв’язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі. В апеляційній інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Дослідивши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши матеріали справи, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, апеляційний господарський суд прийшов до наступного.
Як вбачається з матеріалів справи, 07.08.2008 між АТ „Каліон Банк Україна”, правонаступником якого є ПАТ „Корпоративний та інвестиційний банк Креді Агріколь” (Банк) та Фірмою „Т.М.М.”- ТОВ (Клієнт) було підписано договір про надання кредитної лінії для фінансування капітальних витрат, включаючи купівлю обладнання в межах, дозволених українським законодавством, в тому числі нормативними актами Національного банку України (п. 3 договору).
Також, були підписані доповнення № 1 від 24.07.2009 та доповнення № 2 від 31.08.2009 до договору про надання кредитної лінії.
Спір між сторонами виник оскільки, на думку позивача, договір про надання кредитної лінії від 07.08.2008 суперечить вимогам чинного законодавства України, зокрема, приписам ст. 345 ГК України, так як в ньому відсутні істотні умови договору, які є обов’язковими для такого виду договорів, а саме: розмір відсотків; порядок та строки сплати відсотків (та їх розмір); документ, яким позичальник повинен підтвердити надання кредиту (у разі його надання); відповідальність Банку за невидачу кредиту, а тому позивач просить визнати недійсним спірний договір на підставі ст. 203 та ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України (далі –ЦК України).
Виходячи із змісту підписаного між сторонами договору, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що спірний договір за своєю правовою природою є кредитним договором (ст. 1054 ЦК України), за умовами якого банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановленні частинами першої-третьої, п’ятою, шостою ст. 203 Цивільного кодексу України.
Згідно зі ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства, особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності, волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі, правочин має вчинятися у формі, встановленій законом, правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
У відповідності до ч. 7 ст. 179 Господарського кодексу України (далі –ГК України) господарські договори укладаються за правилами, встановленими ЦК України, з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих договорів.
Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода (ч. 2 ст. 180 ГК України).
В ч. 1 ст. 638 ЦК України зазначено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Колегія суддів апеляційної інстанції не може погодитися з висновком суду першої інстанції, що кредитний договір є рамковою угодою, містить загальні умови та домовленості, а конкретні істотні умови кожного акредитиву, а після укладення доповнення № 1 - кредиту, мали визначатися індивідуальними письмовими проханнями позивача (заявами на випуск акредитиву та повідомленнями про надання фіксованого кредиту, відповідно), а отже, договір, доповнення № 1 та доповнення № 2 разом з окремим повідомленням про надання фіксованого кредиту містять всі суттєві умови кредитного договору, передбачені чинним законодавством України, та становлять кредитний договір.
Частиною 2 ст. 345 ГК України передбачено, що кредитні відносини здійснюються на підставі кредитного договору, що укладається між кредитором і позичальником у письмовій формі. У кредитному договорі передбачаються мета, сума і строк кредиту, умови і порядок його видачі та погашення, види забезпечення зобов'язань позичальника, відсоткові ставки, порядок плати за кредит, обов'язки, права і відповідальність сторін щодо видачі та погашення кредиту.
Таким чином, Цивільним та Господарським кодексами України передбачено конкретні умови, які мають бути визначені в кредитному договорі.
Колегією суддів встановлено, що кредитним договором і повідомленнями на отримання кредиту не встановлено порядок видачі кредиту, а саме на який рахунок та в які терміни здійснюється перерахування коштів; порядок сплати за кредит (строк сплати процентів, їх розміру). При цьому, в кожному повідомленні на отримання кредиту зазначені різні розміри процентів, в п. 5 договору (в редакції доповнення № 1) зазначено, що відсотки за кредитами в українських гривнях будуть нараховуватися за найкращою ставкою пропозиції Банку плюс 6,0 % річних, тоді як в заявах на відкриття акредитиву зазначені відсотки за ставкою трьохмісячного EURIBOR+4%. Отже, визначити розмір відсотків, які повинен був сплачувати позивач за кредитом, неможливо.
До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору (ч. 2 ст. 1054 ЦК України).
Згідно зі ст. 1046 ЦК України договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей (п. 2 ст. 1047 ЦК України).
Відповідно до п. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.
Спірним договором та доповненнями до нього не визначено розмір відсотків, а також не визначено, яким саме документом позичальник повинен підтверджувати надання кредиту (у разі його надання), що на думку колегії суддів, є істотною умовою кредитного договору. Крім того, договором та доповненнями до нього не встановлено порядок та строки сплати відсотків (їх розмір), а також відповідальність Банку за невидачу кредиту.
Таким чином, можна зробити висновок, що підписуючи кредитний договір від 07.08.2008, сторони не узгодили істотні умови, які передбачені законом і є обов’язковими для даного виду договору.
Згідно ст. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами (далі –ГПК України) у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги чи заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
Відповідно до ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Відповідачем в порушення ст. 33 ГПК України належними засобами не доведено досягнення між сторонами усіх істотних умов кредитного договору.
Частиною восьмою статті 181 ГК України встановлено, що у разі якщо сторони не досягли згоди з усіх істотних умов господарського договору, такий договір вважається неукладеним (таким, що не відбувся).
Крім того, колегія суддів звертає увагу, що договір, при укладенні якого сторони не досягли згоди з усіх істотних умов, в силу положень ст. 638 Цивільного кодексу України, вважається неукладеним, тобто таким, що не породжує цивільних прав або обов’язків для сторін, і до неукладеного договору, в силу самої його відсутності, не може бути застосований інститут недійсності договорів.
Згідно п. 17 роз’яснення Вищого арбітражного суду України “Про деякі питання практики вирішення спорів, пов’язаних з визнанням угод недійсними” від 12.03.99 № 02-5/111 недійсною може бути визнана лише укладена угода, тобто така, щодо якої сторонами в потрібній формі досягнуто згоди з усіх істотних умов. Якщо у процесі вирішення спору буде встановлено, що угоду між сторонами фактично не було укладено, господарському суду на підставі пункту 1-1 статті 80 ГПК слід припинити провадження у справі.
Відповідно до п.1-1 статті 80 ГПК України господарський суд припиняє провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.
Оскільки, як встановлено вище, оспорюваний кредитний договір від 07.08.08 не містить усіх істотних умов для даного виду договору, такий договір в силу ч. 8 ст. 181 ГК України є неукладеним (таким, що не відбувся). Тому, колегія суддів вважає за необхідне на підставі п.1-1 статті 80 ГПК України припинити провадження у справі в частині визнання недійсним договору від 07.08.2008 та доповнень до нього.
Щодо позовних вимог про стягнення з відповідача коштів в розмірі 1 321 523 грн., як безпідставно і незаконно списаних, то колегія суддів не може погодитися з посиланням суду першої інстанції, що списання відбувалося на підставі заяв на відкриття акредитивів та договору банківського рахунку, інших загальних положень та умов від 06.06.2008, оскільки в заявах на відкриття акредитивів зазначено про сплату відсотків за ставкою трьохмісячного EURIBOR+4% і право банку на списання коштів щоквартально з валютного рахунку. При цьому, банк списував гроші щомісячно.
В рішенні місцевий господарський суд зазначив, що списання є сплатою відсотків за акредитивами. Проте, відповідно до п. 4.1 кредитного договору позивач мав сплачувати відсотки за надання кредитних коштів, а не за акредитивами.
Крім того, суд першої інстанції наводить, як законну підставу для списання коштів – меморіальні ордери банку, однак жодним законодавчим актом не передбачено, що право на списання може підтверджуватися меморіальними ордерами. Щодо посилання суду на договір від 06.06.2008, то предмет цього договору визначає загальні засади і правила надання банківських послуг, а тому не може надавати право банку на самовільне списання коштів з рахунків „Фірма „Т.М.М.” – ТОВ.
У відповідності до ст. 1071 ЦК України банк може списати грошові кошти з рахунка клієнта на підставі його розпорядження. Грошові кошти можуть бути списані з рахунка клієнта без його розпорядження на підставі рішення суду, а також у випадках, встановлених договором між банком і клієнтом.
Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що банком було самовільно списано з рахунку „Фірма „Т.М.М.” – ТОВ № 26006012608000, відкритого в банку, 1 321 523 грн. процентів за період з 05.12.2008 по 15.07.2009.
Зважаючи на викладене вище, колегія суддів апеляційної інстанції вважає, що судом першої інстанції неповно з’ясовано обставини, що мають значення для справи та неправильно застосовано норми матеріального права, а тому рішення Господарського суду міста Києва від 02.07.2010 у справі № 34/213 підлягає скасуванню.
При цьому, апеляційна скарга „Фірма „Т.М.М.”- Товариства з обмеженою відповідальністю підлягає частковому задоволенню, оскільки позивач просив визнати недійсним договір та доповнення до нього, та стягнути безпідставно і незаконно списані кошти в розмірі 1 321 523 грн., а в даному випадку за наслідками перегляду справи в апеляційному порядку оскаржуване рішення скасовується, припиняється провадження у справі в частині визнання недійсним договору та доповнень до нього, в частині стягнення 1 321 523 грн. – скарга апелянта задовольняється.
Відповідно до викладеного, керуючись ст. 101, п. 3 ст. 103, п. 1, п. 4 ч. 1 ст. 104, ст. 105 ГПК України, суд, -
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу „Фірма „Т.М.М.”- Товариства з обмеженою відповідальністю задовольнити частково.
Рішення Господарського суду міста Києва від 02.07.2010 року у справі № 34/231скасувати. Позов задовольнити частково.
Стягнути з Публічного акціонерного товариства „Корпоративний та інвестиційний Банк Креді Агріколь” (01034, м. Київ, вул. Володимирська, 23-а, код ЄДРПОУ 19357443) на користь „Фірма „Т.М.М.”- Товариства з обмеженою відповідальністю (03146, м. Київ, вул. Чаадаєва, 2-б, код ЄДРПОУ 14073675) кошти в розмірі 1 321 523,00 грн. (один мільйон триста двадцять одну тисячу п’ятсот двадцять три гривні 00 коп.), як безпідставно і незаконно списані.
Стягнути з Публічного акціонерного товариства „Корпоративний та інвестиційний Банк Креді Агріколь” (01034, м. Київ, вул. Володимирська, 23-а, код ЄДРПОУ 19357443) на користь „Фірма „Т.М.М.”- Товариства з обмеженою відповідальністю (03146, м. Київ, вул. Чаадаєва, 2-б, код ЄДРПОУ 14073675) державне мито в розмірі 13 215,23 грн. ( тринадцять тисяч двісті п’ятнадцять гривень 23 коп.) та 236,00 грн. (двісті тридцять шість гривень 00 коп.) витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.
В частині позовних вимог про визнати недійсним договору та доповнень до нього – провадження припинити.
Стягнути з Публічного акціонерного товариства „Корпоративний та інвестиційний Банк Креді Агріколь” (01034, м. Київ, вул. Володимирська, 23-а, код ЄДРПОУ 19357443) на користь „Фірма „Т.М.М.”- Товариства з обмеженою відповідальністю (03146, м. Київ, вул. Чаадаєва, 2-б, код ЄДРПОУ 14073675) державне мито за подання апеляційної скарги в розмірі 6607,20 грн. (шість тисяч шістсот сім гивень 20коп.).
Видати накази. Видачу наказів доручити Господарському суду міста Києва.
Матеріали справи № 34/213 повернути до Господарського суду міста Києва.
Головуючий суддя
Судді
-
КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
01025, м.Київ, пров. Рильський, 8 т. (044) 278-46-14
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
23.09.2010 № 34/121
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Моторного О.А.
суддів:
при секретарі
за участю представників:
від позивача Вергун І.В., Грицай М.А.,
від відповідача Саєнко Ю.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Фірми «Т.М.М.» - Товариства з обмеженою відповідальністю
на рішення Господарського суду м.Києва від 30.06.2010
у справі № 34/121 ( .....)
за позовом Публічного акціонерного товариства «Корпоративний та інвестиційний Банк Креді Агріколь»
до Фірми «Т.М.М.» - Товариства з обмеженою відповідальністю
про стягнення 5949899,45 грн.
ВСТАНОВИВ :
Публічне акціонерне товариство «Каліон Банк Україна», правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство «Корпоративний та інвестиційний Банк Креді Агріколь» (позивач) звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до Фірми «Т.М.М.» - Товариства з обмеженою відповідальністю (відповідач) про стягнення боргу у розмірі основної суми кредиту 5 949 899,45 грн.
Згідно з заявою про уточнення позовної заяви позивач просив суд стягнути з відповідача на його користь борг в сумі 5 949 861,61 грн.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 30.06.2010 у справі № 34/121 позов задоволено повністю. Стягнуто з Фірми «Т.М.М.» - Товариства з обмеженою відповідальністю на користь Публічного акціонерного товариства «Корпоративний та інвестиційний Банк Креді Агріколь» 5 949 861,61 грн. боргу, а також 25 500,00 грн. витрат по сплаті державного мита та 236,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.
Не погоджуючись із вказаним рішенням, Фірма «Т.М.М.» - Товариство з обмеженою відповідальністю звернулась з апеляційною скаргою до Київського апеляційного господарського суду, в якій просить зазначене рішення скасувати та прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог. Підставами для скасування рішення відповідач вважає неповне з’ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків, викладених в рішенні суду, обставинам справи та порушення норм матеріального права.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 28.07.2010 прийнято до провадження апеляційну скаргу відповідача та її розгляд призначено на 10.08.2010.
У судовому засіданні 10.08.2010 у розгляді справи відповідно до ст. 77 ГПК України оголошено перерву до 12.08.2010.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 12.08.2010 розгляд апеляційної скарги відкладено на 23.09.2010 та зобов’язано Публічне акціонерне товариство «Корпоративний та інвестиційний Банк Креді Агріколь» надати суду довідку про рух коштів по гривневому та валютному рахунках Товариства з обмеженою відповідальністю Фірми «Т.М.М.» за 31.07.2009 та надати оригінали документів, на підставі яких списувались кошти із вказаних рахунків.
Відповідно до положень ч. 1 та ч. 2 ст. 101 ГПК України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв’язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.
Апеляційний господарський суд, розглянувши доводи апеляційної скарги, дослідивши наявні матеріали справи, перевіривши повноту встановлення обставин справи та їх юридичну оцінку, проаналізувавши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, заслухавши пояснення представників сторін, встановив наступне.
07.08.2008 між АТ «Каліон Банк Україна», правонаступником якого є ПАТ «Корпоративний та інвестиційний банк Креді Агріколь» (Банк) та Фірмою «Т.М.М.»- ТОВ було підписано договір про надання кредитної лінії для фінансування капітальних витрат, включаючи купівлю обладнання в межах, дозволених українським законодавством, в тому числі нормативними актами Національного банку України (п. 3 договору).
Відповідно до п. 1, п. 2 договору загальний розмір кредитної лінії становить 3 517 950 Євро або еквівалент у гривнях чи доларах США з терміном дії до 1 серпня 2009 року.
24.07.2009 між сторонами по справі підписано Доповнення № 1 до договору про надання кредитної лінії, причому у примірнику доповнення № 1, наданого банком, вказано договір від 07.08.2008, а в примірнику доповнення № 1, наданого товариством, зазначено договір від 31.07.2008.
Вказаним Доповнення № 1 було змінено пункт 1 та пункт 2 договору, згідно яких загальний розмір кредитної лінії становить 550 000 Євро або еквівалент у гривнях; кредитна лінія чинна до 01.09.2009, або до її скасування банком, залежно від того, що настане раніше.
31.08.2009 між сторонами по справі підписано Доповнення № 2 до договору від 07.08.2008, яким змінено пункт 1 та пункт 2 договору, згідно яких загальний розмір кредитної лінії становить 5 949 899,45 грн.; кредитна лінія чинна до 21.12.2009, або до її скасування банком, залежно від того, що настане раніше.
Позивач звернувся до суду з даним позовом у зв’язку з тим, що відповідач не погасив 21.12.2009 кредит за останнім повідомленням № 11 від 09.12.2009 у розмірі 5 949 899,45 грн.
Відповідач, заперечуючи проти задоволення позовних вимог, посилається на те, що Фірми «Т.М.М.» - ТОВ не списувала зі свого гривневого рахунку, відкритому у банку, суму у розмірі 5 949 899,45 грн.
Статтею 1054 Цивільного кодексу України встановлено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов’язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов’язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Відповідно до ч. 2 ст. 35 ГПК України факти, встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори), за винятком встановлених рішенням третейського суду, під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.
Постановою Київського апеляційного господарського суду від 23.09.2010 у справі № 34/213 за позовом Фірми «Т.М.М.» - Товариства з обмеженою відповідальністю до Публічного акціонерного товариства «Корпоративний та інвестиційний Банк Креді Агріколь» про визнання недійним договору та доповнень до нього встановлено, що кредитний договір від 07.08.2008 та доповнення до нього не містять усіх істотних умов для даного виду договору, і в силу ч. 8 ст. 181 Господарського кодексу України є неукладеним (таким, що не відбувся).
Відповідно до ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків.
Згідно з ч. 8 ст. 181 Господарського кодексу України у разі якщо сторони не досягли згоди з усіх істотних умов господарського договору, такий договір вважається неукладеним (таким, що не відбувся). Якщо одна із сторін здійснила фактичні дії щодо його виконання, правові наслідки таких дій визначаються нормами Цивільного кодексу України.
Відповідно до ч. 2 ст. 181 Господарського кодексу України господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.
Частиною першою статті 638 Цивільного кодексу України встановлено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Зі змісту ч. 1 ст. 638 Цивільного кодексу України та ч. 2 ст. 181 Господарського кодексу України слідує, що договір, в якому відсутні всі узгоджені сторонами істотні умови, вважається неукладеним, а сторони такого договору не можуть мати права та вважатись зобов’язаними відповідно до умов такого договору. Отже, правовий наслідок неузгодження сторонами істотних умов договору полягає у відсутності такого договору.
З урахуванням викладеного, позовні вимоги Публічного акціонерного товариства «Корпоративний та інвестиційний Банк Креді Агріколь» про стягнення з Фірми «Т.М.М.» - Товариства з обмеженою відповідальністю 5 949 861,61 грн. на підставі договору про надання кредитної лінії від 07.08.2008 та доповнень № 1 від 24.07.2009 та № 2 від 31.08.2009 до нього, є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.
За таких обставин, апеляційна Фірми «Т.М.М.» - Товариства з обмеженою відповідальністю підлягає задоволенню, а рішення Господарського суду міста Києва від 30.06.2010 у справі № 34/121 - скасуванню.
У відповідності до статті 49 ГПК України при відмові в позові судові витрати покладаються на позивача.
Тому, витрати відповідача зі сплати державного мита за подання апеляційної скарги у розмірі 12 750,00 грн., сплачені платіжним дорученням № 525132 від 02.07.2010, підлягають відшкодуванню за рахунок позивача.
Відповідно до викладеного, керуючись ст. 101, п. 2 ст. 103, п. 1, п. 4 ч. 1 ст. 104, ст.105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -
ПОСТАНОВИВ:
Головуючий суддя
Судді
http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/12326702
ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
12 січня 2011 р.
№ 34/121
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого Губенко Н.М.
суддів Барицької Т.Л. Мирошниченка С.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу
Публічного акціонерного товариства "Корпоративний та інвестиційний Банк Креді Агріколь"
на постанову від Київського апеляційного господарського суду 23.09.2010 у справі № 34/121
за позовом Публічного акціонерного товариства "Корпоративний та інвестиційний Банк Креді Агріколь"
до Фірми "Т.М.М."- Товариство з обмеженою відповідальністю
про стягнення 5 949 899, 45 грн.
у судовому засіданні взяли участь представники:
- позивача Грицай М.А.; Колесник В.В.;
- відповідача Саєнко Ю.М.;
ВСТАНОВИВ:
29.01.2010 Публічне акціонерне товариство "Каліон Банк Україна", правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство "Корпоративний та інвестиційний Банк Креді Агріколь", звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до Фірми "Т.М.М."- Товариство з обмеженою відповідальністю про стягнення боргу у розмірі 5 949 861, 61 (з урахуванням заяви про уточнення суми позову – т.1 а.с. 85).
Рішенням господарського суду міста Києва від 01.06.2010 у справі № 34/121 (суддя Сташків Р.Б.) позовні вимоги задоволено. За рішенням стягнуто з Фірми "Т.М.М."- Товариство з обмеженою відповідальністю на користь Публічного акціонерного товариства "Корпоративний та інвестиційний Банк Креді Агріколь" 5 949 861, 61 грн. боргу, 25 500, 00 грн. витрат по сплаті державного мита та 236 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.
Постановою Київського апеляційного господарського суду від 23.09.2010 (колегія суддів у складі: Моторний О.А. –головуючий суддя, судді Кошіль В.В., Шапран В.В.) рішення господарського суду міста Києва від 01.06.2010 у справі № 34/121 скасовано; в позові відмовлено повністю.
Не погоджуючись з постановою суду апеляційної інстанції, Публічне акціонерне товариство "Корпоративний та інвестиційний Банк Креді Агріколь" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Київського апеляційного господарського суду від 23.09.2010 у справі № 34/121, та залишити без змін рішення господарського суду першої інстанції.
Обґрунтовуючи підстави звернення з касаційною скаргою, скаржник посилається на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права.
Усіх учасників судового процесу відповідно до статті 1114 ГПК України належним чином повідомлено про час і місце розгляду касаційної скарги.
Ознайомившись з матеріалами та обставинами справи на предмет надання їм судами попередніх інстанцій належної юридичної оцінки та повноти встановлення обставин справи, дотримання норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга Публічного акціонерного товариства "Корпоративний та інвестиційний Банк Креді Агріколь" не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Спір, що виник між сторонами, стосується виконання відповідачем взятих на себе зобов'язань за договором про надання кредитної лінії від 07.08.2008 в частині повернення основної суми кредиту.
Частина 1 статті 67 Господарського кодексу України встановлює, що відносини підприємства з іншими підприємствами, організаціями і громадянами в усіх сферах господарської діяльності здійснюються на основі договорів.
Досягнення сторонами згоди з усіх істотних умов може відбуватися лише у формі вільного волевиявлення (ст. 203 ЦК України).
Абзацом 2 частини 1 ст. 638 ЦК України та ч. 2 ст. 180 ГК України визначено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди; якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов, то такий договір згідно із ст. 638 ЦК України та ст. 180 ГК України вважається укладеним, натомість, у випадку недосягнення сторонами згоди щодо всіх істотних умов договору, останній вважається неукладеним; відповідно до інформаційного листа Вищого господарського суду України від 20.10.2006 № 01-8/2351 про визнання договору неукладеним може зазначатися виключно у мотивувальній частині рішення як про обставину справи, встановлену господарським судом .
Відповідно до ч. 2 ст. 35 ГПК України факти, встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори) під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.
Здійснивши перегляд справи, господарський суд апеляційної інстанції встановив, що постановою Київського апеляційного господарського суду від 23.09.2010 у справі № 34/213 за позовом Фірми "Т.М.М." - Товариства з обмеженою відповідальністю до Публічного акціонерного товариства "Корпоративний та інвестиційний Банк Креді Агріколь" про визнання недійним договору та доповнень до нього встановлено, що договір про надання кредитної лінії від 07.08.2008 та доповнення до нього не містять усіх істотних умов для даного виду договору, і в силу ч. 8 ст. 181 Господарського кодексу України є неукладеним (таким, що не відбувся).
Отже, оскільки укладений між позивачем та відповідачем договір про надання кредитної лінії постановою Київського апеляційного господарського суду у справі № 34/213 визнано неукладеним, тобто таким, що не створює жодних юридичних наслідків, вказана постанова є преюдиціальною в силу приписів ст. 35 ГПК України, то суд апеляційної інстанції правомірно відмовив у задоволенні позову, оскільки у позивача відсутні правові підстави для стягнення 5 949 861, 61 грн. у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем взятих на себе зобов'язань за договором про надання кредитної лінії від 07.08.2008 в частині повернення основної суми кредиту.
Доводи Публічного акціонерного товариства "Корпоративний та інвестиційний Банк Креді Агріколь", викладені в касаційній скарзі, стосовно неправомірного посилання судом апеляційної інстанції (постанова Київського апеляційного господарського суду від 23.09.2010 у справі № 34/213) на неузгодженість сторонами за спірним кредитним договором від 07.08.2008 істотних умов, які передбачені законом і є обов’язковими для даного виду договору та на ч.8 ст. 181 Господарського кодексу України, не можуть бути прийняті колегією суддів касаційної інстанції до уваги, оскільки постанова Київського апеляційного господарського суду від 23.09.2010 у справі № 34/213 набрала законної сили та відповідно до частини п’ятої статті 124 Конституції України, ст. 115 Господарського процесуального кодексу України є обов’язковою до виконання на всій території України, а її оцінка не може здійснюватись в межах даного позовного провадження.
Не погоджується Вищий господарський суд України також із твердженням скаржника про порушення судом апеляційної інстанції при прийнятті оскаржуваної постанови положень ч. 2 ст. 35 ГПК України, з огляду на таке.
Відповідно до частини 2 ст. 35 ГПК України , факти, встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори), за винятком встановлених рішенням третейського суду, під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони .
Отже, зі змісту частини 2 статті 35 ГПК України слідує, що преюдиціальне значення мають факти встановлені рішенням господарського суду зі справи, в якій беруть участь ті самі сторони, що й у справі, яка розглядається, тобто обов'язковою умовою преюдиціальності є повна тотожність суб'єктного складу сторін спору, а відтак посилання скаржника на різні предмети спорів у справі № 34/213 та у даній справі є безпідставними.
Беручи до уваги межі перегляду справи в суді касаційної інстанції, встановлені ч. 2 ст. 1117 ГПК України, колегія суддів приходить до висновку, що оскаржувана постанова відповідає вимогам матеріального та процесуального права і підстав для її скасування не вбачається.
Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Корпоративний та інвестиційний Банк Креді Агріколь" залишити без задоволення, постанову Київського апеляційного господарського суду від 23.09.2010 у справі № 34/121 залишити без змін.
Головуючий суддя Н.М. ГУБЕНКО
Судді Т.Л. БАРИЦЬКА
С.В. МИРОШНИЧЕНКО
http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/13650068 -
Сделаю чуть позже - времени на всё не хватает...
Прога песня. А нельзя ли сделать чтобы расчет производился за шесть месяцев, ведь согласно части 6 ст. 232 хозяйственного кодекса начисление штрафных санкций останавливается спустя 6 месяцев.
-
А тепер подивимось які операції вказані в додатку до дозволу. Пункти 1-4 це пункти 1-4 частини другої статті 47 бібд. Пункти 5-9 це пункти 1 та 3-6 частини третьої статті 47 бібд. А тепер питання, чи відноситься пункт 1 частини другої статті 47 бібд " валютні операції" до кредитних операцій?Відповідь не відноситься. Згідно статті 49 бібд до кредитних операцій відносяться операції зазначені у пункті 3 частини першої та у пунктах 3-7 частини другої статті 47 цього Закону. Ну не може в дозволі і додатку до нього вказуватись така операція як видача кредиту в іноземній валюті.А можно поподробнее, что именно есть в дозволе Привата от 2009г? Право на выдачу кредитов в валюте? Если это так, хотелось -бы это увидеть.
,
Стаття 47. Банківські операції
На підставі банківської ліцензії банки мають право здійснювати такі банківські операції:
Частина перша
1) приймання вкладів (депозитів) від юридичних і фізичних осіб;
2) відкриття та ведення поточних рахунків клієнтів і банків-кореспондентів, у тому числі переказ грошових коштів з цих рахунків за допомогою платіжних інструментів та зарахування коштів на них;
3) розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик.
Банк, крім перелічених у частині першій цієї статті операцій, має право здійснювати такі операції та угоди:
Частина друга
1) операції з валютними цінностями;
2) емісію власних цінних паперів;
3) організацію купівлі та продажу цінних паперів за дорученням клієнтів;
4) здійснення операцій на ринку цінних паперів від свого імені (включаючи андеррайтинг);
5) операції за грошовими вимогами, надання гарантій, порук за грошовими зобов'язаннями; { Пункт 5 частини другої статті 47 в редакції Закону N 2510-VI ( 2510-17 ) від 09.09.2010 }
6) фінансування під відступлення права грошової вимоги (факторинг) та пов'язане з цим ведення обліку грошових вимог клієнтів до боржників, пред'явлення до сплати грошових вимог від імені клієнтів або від свого імені, а також інші операції, спрямовані на одержання коштів від боржника; { Пункт 6 частини другої статті 47 в редакції Законів N 1533-VI ( 1533-17 ) від
23.06.2009, N 2510-VI ( 2510-17 ) від 09.09.2010 }
7) лізинг;
8) послуги з відповідального зберігання та надання в оренду сейфів для зберігання цінностей та документів;
9) випуск, купівлю, продаж і обслуговування чеків, векселів та інших оборотних платіжних інструментів;
10) випуск банківських платіжних карток і здійснення операцій з використанням цих карток;
11) надання консультаційних та інформаційних послуг щодо банківських операцій.
Операції, визначені пунктами 1-3 частини першої цієї статті, належать до виключно банківських операцій, здійснювати які у сукупності дозволяється тільки юридичним особам, які мають банківську ліцензію. Інші юридичні особи мають право здійснювати операції, визначені пунктами 2-3 частини першої цієї статті, на підставі ліцензії на здійснення окремих банківських операцій, а інші операції та угоди, передбачені цією статтею, вони можуть здійснювати у порядку, визначеному законами України.
За умови отримання письмового дозволу Національного банку України банки також мають право здійснювати такі операції:
Частина третя
1) здійснення інвестицій у статутні фонди та акції інших юридичних осіб;
2) здійснення випуску, обігу, погашення (розповсюдження) державної та іншої грошової лотереї;
3) перевезення валютних цінностей та інкасацію коштів;
4) операції за дорученням клієнтів або від свого імені:
з інструментами грошового ринку;
з інструментами, що базуються на обмінних курсах та відсотках;
з фінансовими ф'ючерсами та опціонами;
5) довірче управління коштами та цінними паперами за договорами з юридичними та фізичними особами;
6) депозитарну діяльність і діяльність з ведення реєстрів власників іменних цінних паперів.
Національний банк України встановлює порядок надання банкам дозволу на здійснення операцій, визначених пунктами 1-4 частини другої цієї статті. Дозвіл надається, якщо:
Частина четверта
1) рівень регулятивного капіталу банку відповідає вимогам Національного банку України, що підтверджується незалежним аудитором;
2) банк не є об'єктом застосування заходів впливу;
3) банком подано план, за яким він буде здійснювати таку діяльність, і цей план схвалений Національним банком України;
4) Національний банк України дійшов висновку, що банк має достатні фінансові можливості і відповідних спеціалістів для здійснення такої діяльності.
Банк має право здійснювати інші угоди згідно із законодавством України.
Національний банк України має право встановити спеціальні вимоги, включаючи вимоги щодо підвищення рівня регулятивного капіталу банку чи інших економічних нормативів, стосовно певного виду діяльності, передбаченого у цій статті.
Комерційні банки самостійно встановлюють процентні ставки та комісійну винагороду по своїх операціях.
Стаття 49. Кредитні операції
Як кредитні у цій статті розглядаються операції, зазначені у пункті 3 частини першої та у пунктах 3-7 частини другої статті 47 цього Закону.
-
Через 6 месяцев прекращается начисление пени (если иное не предусмотрено договором) исключительно в хозяйственных договорах, т.е. между субъектами хозяйствования.. Если сторона договора - физическое лицо, то договор основан на гражданском законодательстве. Применение хозяйственного кодекса Укр невозможно.
Суд при розгляді справи використовує всі Закони і НПА України. Єдине сам судовий процес ведеться або згідно Господарського процесуального кодексу, або згідно Цивільного процесуального кодексу і т.д.
-
Треба не кричати, а подати заяву про застосування судом позовної давності. Почитайте рішення Вищого господарського суду і Вам стане все зрозуміло.кстати, вот пример из вчерашней практики. Апелляционный суд Запорожской областы. Коллегия судьи Кухар. Пропущен срок исковой давности для взыскания процентов на 8 месяцев. И в первой инстанции, и в апелляционке громко жирными буквами кричали о сроках иск. давности. А нас предпочли не услышать.
http://reyestr.court.gov.ua/Review/14347271
http://reyestr.court.gov.ua/Review/14346990
http://reyestr.court.gov.ua/Review/14346782
http://reyestr.court.gov.ua/Review/13931917
http://reyestr.court.gov.ua/Review/13778618
http://reyestr.court.gov.ua/Review/13792234
http://reyestr.court.gov.ua/Review/13651972
http://reyestr.court.gov.ua/Review/13650938
-
скажем банк подал на Вас в суд 01.01.2010,вы перестали платить 01.11.2009 банк имеет право начислять пеню с 01.12.2009(в договоре может быть предусмотренно немного по другому)
решение выносится 01.05.2010
Банк приносить на заседание 01.04.2011, что хочет с Вас взыскать с 01.12.09.
Вы заявляете о применении исковой давности к этому требованию и просите взыскать с Вас пени только с 01.04.2010 и приносите расчет правильный.
Где начисление пени идет с 01.04.2010.
Пеня за невыполнение обязательств в марте будет считаться 365 дней, за не выполнение в апреле будет 334 и так далее...
за февраль 2011 только 28 дней.
Если очередной платеж должен быть 01.11.2009 банк имеет право начислять пеню с 02.11.2009 и должен прекратить начисление пени спустя шесть месяцев тоесть 01.05.2010. В суд банк имеет право обратиться в течении года с 02.11.2009 по 01.11.2011.
-
Підскажіть, будь ласка, за який період може бути стягнена пеня? З настанням кризи та втратою роботи я почала несвоєчасно сплачувати щомісячні платежі за кредитом, відповідно до чого банк почав нараховувати мені пеню. У березні місяці 2010 р. банк подав позов до суду про стягнення з мене заборгованності. Саме з цього часу я перестала здійснювати будь-які платежі за кредитом. Насьогодні справа ще лежить у суді без розгляду до вирішення мого окремого позову про визнання кредитного договору та договору іпотеки недійсними. У разі незадоволення моїх вимог в апеляції (у суді 1 інстанції їх незадовольнили), позов банку приймуть до розгляду. Тому вже зараз мене цікавить питання - чи зможе банк, уточнуючи свої позовні вимоги, крім стягнення боргу (тіла та відсотків) стягнути з мене пеню? Сьогодні мені сказали що стягнення пені неможливо після того як минув рік з моменту останньої сплати платежу по кредиту. Чи так це та якими нормативними документами підкріплюється? У ст. 258 ЦКУ (Спеціальна позовна давність) зазначено те, що для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю. Позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог: 1) про стягнення неустойки (штрафу, пені). Але я не можу зрозуміти як трактувати дану статтю у моєму випадку.
Згідно з ч.6 ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Відповідно до ч. 1 і 2 ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.
Відповідно до п.1 ч.2 ст. 258 Цивільного кодексу України позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).
За зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (пункт 5 ст. 261 ЦК України).
Стаття 256 Цивільного кодексу України визначає поняття позовної давності - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Відповідно до ч.4 ст.267 Цивільного кодексу України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
-
Так это и должно сыграть на руку....
Со вторым судьей можно более откровенно говорить...
Потом....
Первый иск - как можно быстрее "проиграть".
И после вступления в силу первого решения, "убедить" судью (в другом суде) вынести отказное решение, так как сумма взыскана по первому...
Гладко было на бумаге да забыли про овраги.
Сужусь с банком почти два года. Пройдено недействительность валюта, мнимость, путем обмана и все напрасно.
Ноябрь 2010 взыскать с поручителя. Январь 2011 иполнительная надпись нотариса на ипотеку. Март 2011 взыскать с должника.
Вот такие дела. Ну не хотят судьи выносить решения в пользу заемщиков. А некоторые прям адвокатами на стороне банка выступают.
Имеем тройное взыскание и как дальше бороться. Разве только на барикады.
-
індивідуальна ліцензія видається тьльки для безготівкових розрахунків.Ну а разве "Порядок расчётов" для гражданина Васи, установленных договором в наличных долларах через кассу банка, который есть очень существенным условием договора не предусматривает наличие индивидуалки по п. г) ???
И соответственно отсюда опять же выход на ст. 227
Додаток 2
до Положення про порядок видачi Нацiональним банком України iндивiдуальних лiцензiй на використання iноземної валюти на територiї України як засобу платежу
Копiя:
(власник лiцензiї)
(управлiння, на яке покладений контроль)
(податковий орган)
IНДИВIДУАЛЬНА ЛIЦЕНЗIЯ N ___
на використання iноземної валюти на територiї України як засобу платежу
Нацiональний банк України вiдповiдно до пiдпункту "г" пункту 4 i пункту 6 статтi 5 Декрету Кабiнету Мiнiстрiв України вiд 19.02.93 N 15-93 "Про систему валютного регулювання i валютного контролю" дозволяє
[повна назва або прiзвище, iм'я, по батьковi; iдентифiкацiйний код за ЄДРПОУ (iдентифiкацiйний номер за ДРФО), за наявностi; мiсцезнаходження або мiсце проживання (за наявностi) власника лiцензiї]
використати безготiвкову iноземну валюту (назва iноземної валюти)
в сумi для здiйснення розрахункiв (платежiв)
(цифрами та словами)
з
[повна назва або прiзвище, iм'я, по батьковi; iдентифiкацiйний код за ЄДРПОУ (iдентифiкацiйний номер за ДРФО), за наявностi; мiсцезнаходження або мiсце проживання (за наявностi) iншої сторони операцiї]
на пiдставi .
(пiдстави для використання iноземної валюти як засобу платежу)
Назва та мiсцезнаходження банку i реквiзити рахунку, з якого переказується iноземна валюта:
Назва та мiсцезнаходження банку i реквiзити рахунку, на який переказується iноземна валюта:
Строк дiї лiцензiї: з ___.___.___ до ___.___.___
(дд/мм/рррр)
/з дати видачi лiцензiї до ___.___.___ .
(зайве не зазначати) (дд/мм/рррр)
Купiвля iноземної валюти за гривнi з метою здiйснення розрахункiв (платежiв) забороняється.
Власник лiцензiї зобов'язаний повiдомляти про валютнi операцiї, що проводяться на пiдставi цiєї лiцензiї, у порядку, установленому пунктом 5.4 Положення про порядок видачi Нацiональним банком України iндивiдуальних лiцензiй на використання iноземної валюти на територiї України як засобу платежу.
Без права передавання третiм особам.
Голова
(уповноважена ним особа)
(пiдпис, iнiцiали, прiзвище)
М. П.
В. о. директора Департаменту валютного регулювання М. О. Мельничук
-
Отже, необхідно визначити, за яких умов договір вважається укладеним та відповідно неукладеним. Так, згідно з ч. 2 ст. 180 Господарського кодексу України господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо всіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.Существенных условий договора 3 - это предмет, цена, и срок. Так по закону.
В даній нормі законодавцем виділено три ознаки, кожної з яких достатньо для кваліфікації умови договору як істотної:
1. умова, визнана істотною за законом. Перелік істотних умов, узгодження яких необхідне при укладенні господарських договорів певного виду, міститься в окремих статтях ГК, що регулюють такий вид господарських відносин (зокрема в нашому випадку ч.2 ст.345 Господарського кодексу України), та в окремих законодавчих актах. За відсутності в ГК або спеціальному законодавчому акті норми, яка визначала б істотні умови певного договору, застосовуються відповідні по¬ложення ЦК;
2.умова, необхідна для договорів певного виду;
3.умова, щодо якої на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода. Такі істотні умови залежать від виду договору та намірів його сторін і визначають додаткові способи за¬безпечення виконання зобов'язання (неустойка, застава, порука, гарантія, завдаток, притримання) та особливості виконання зобов'язання (умови оплати, порядок відвантаження товару тощо).
Тотожні твердження викладені і в ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторонами в належній формі досягнуто згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї зі сторін має бути досягнуто згоди.
Більше того, ч. 8 ст. 181 Господарського кодексу України встановлено: У разі якщо сторони не досягли згоди з усіх істотних умов господарського договору, такий договір вважається неукладеним (таким, що не відбувся).
Змістом договору охоплюються не тільки ті умови (права та обов'язки сторін у зобов'язальних правовідносинах), що визначені угодою між сторонами, а й ті, які імперативно визначені законодавством для окремих видів договорів.
Істотні, або необхідні умови для кредитного договору визначені в ч. 2 ст. 345 Господарського кодексу України. Кредитні відносини здійснюються на підставі кредитного договору, що укладається між кредитором і позичальником у письмовій формі. У кредитному договорі передбачаються мета, сума і строк кредиту, умови і порядок його видачі та погашення, види забезпечення зобов'язань позичальника, відсоткові ставки, порядок плати за кредит, обов'язки, права і відповідальність сторін щодо видачі та погашення кредиту.
Відсутність згоди між сторонами з умов, що належать до істотних (незалежно від причин), і є головною правовою підставою для визнання договору неукладеним. На практиці здебільшого йдеться про такі ситуації:
1) з наявних документів неможливо зрозуміти, про що саме домовились сторони; 2) досягнуті домовленості неможливо виконати саме через невизначеність умов і вимог до виконавця.
В п. 17 роз'яснення Президії Вищого арбітражного суду України від 12 березня 1999 р. № 02-5/111 "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням угод недійсними" є роз’яснення щодо неукладеного договору.
Недійсною може бути визнана лише укладена угода, тобто така, щодо якої сторонами в потрібній формі досягнуто згоди з усіх істотних умов (стаття 153 (ст. 638) Цивільного кодексу). Якщо у процесі вирішення спору буде встановлено, що угоду між сторонами фактично не було укладено, господарському суду на підставі пункту 1-1 статті 80 ГПК слід припинити провадження у справі.
Тобто, якщо сторони не дійшли згоди з будь-якої умови, що визнається істотною, це означає, що договір як юридичний факт не відбувся, а, отже, не виникає жодних правовідносин між його сторонами, оформлення яких можна визнати таким, що не відповідає вимогам закону.
-
а я в таком случае подаю иск в отдельный суд, что бы остановить производство по взысканию
или все зависит от того, какую цель вы преследуете?*
До введення змін в ЦПКУ все чудово діяло. Другий рік провадження по справі в місцевому суді було зупинено в звязку з розглядом справ в господарському суді. На сьгодняшній день третя позовна заява про визнання кредитного договору вчиненим шляхом обману знаходиться в Київському апеляційному суді. Прийшла судова повістка з місцевого суду про поновлення розгляду справи. Мною було подано клопотання про зупинення розгляду до вирішення спору в господарському суді. Клопотання відхилено. Я в суді був як поручитель. Подаю друге клопотання про перенесення розгляду в звязку з хворобою відповідача ( моя дружина). Клопотання відхилено розгляд справи продовжено. І тільки заява про те, що у банку підроблена генеральна кредитна угода призупинила розгляд справи, але тільки на 4 дні, для подачі банком оригіналу даної угоди. Хто вже вивчив зміни до ЦПКУ прошу відгукнутись. бо вже нем часу на вивчення. Розляд справи 14,09,2010.
-
Не согласен ни с voronizhskiy, ни с oksanaS
Речь не идет о том что обозначил voronizhskiy
Автор поста четко обозначил в рамках какого процессуального действия он хочет подать это дополнение и в каких процессуальних сроках.
Т.е. на стадии предоставления иска с аргументацией, доказательствами до рассмотрения дела по существу. Эти сведения подаются не по вновь открывшимся обстоятельствам, это не изменение смысла позова, его размера и т.д. Это именно дополнение к уже существующему позову ( а не збільшити або зменшити розмір позовних вимог).
Оно должно подаваться своевременно:
Стаття 27. Права та обов'язки осіб, які беруть участь у справі
2. Особи, які беруть участь у справі позовного провадження, для підтвердження своїх вимог або заперечень зобов'язані подати усі наявні у них докази до або під час попереднього судового засідання, а якщо попереднє судове засідання у справі не проводиться - до початку розгляду справи по суті.
{ Частина друга статті 27 із змінами, внесеними згідно із Законом N 2453-VI ( 2453-17 ) від 07.07.2010 - щодо набрання чинності зміни див. п.1 розділу XII "Прикінцеві положення" Закону N 2453-VI від 07.07.2010}
Предварительное заседание есть, поэтому вторая часть отпадает.
Це додатково підтверджується п.1, п.2 ст. 131 Цивільно Процесуального Кодексу України:
1. Сторони зобов'язані подати свої докази суду до або під час попереднього судового засідання у справі, а якщо попереднє судове засідання у справі не проводиться, - до початку розгляду справи по суті.
2. Докази, подані з порушенням вимог, встановлених частиною першою цієї статті, не приймаються, якщо сторона не доведе, що докази подано несвоєчасно з поважних причин.
Крім того, п.9 ст.. 130 ЦПК також встановлює певні обмеження подання доказів з порушенням строків : «9. У разі неявки у попереднє судове засідання сторони без поважних причин або неповідомлення нею причин неявки з'ясування обставин у справі проводиться на підставі доказів, які було подано до або під час попереднього судового засідання.»
Вывод:
На этой стадии (подання заявы и дополнения к ней)нужно подать все своевременно. Неуважительная неявка на предварительное заседание не есть причина для непредоставления доказательств.
А дальше, уже в ходе слушания на основании доказательств/аргументов ответчика (вновь открывшихся обстоятельств) можно подавать и определенные пояснення, и дополнения и замечания и миркування и т.д., но это уже другое процессуальное действие.
Поэтому лучше не рисковать. Подать все своевременно. А дальше уже по мере возникновения новых обстоятельств.
Здесь логика железная. Кто сможет переубедить?
Невелике доповнення. В якуму суді розглядається справа? Якщо в місцевомусуді тоді так, а якщо в господарському, тоді судді керуються виключно господарським процесуальним кодексом.
-
А зачем нас их жалеть? Пусть типает. Или мы должны заранее бояться, чтобы не прогневить судью.
Их дешевый аргумент, что им лицензия не нужна, потому, что запрещено валютой пользоваться мне напоминает гаишника, который остановил 12 летнего мальчика управляющим автомобилем. И сказал: "Мальчик, предъяви свои документы". А мальчик и говорит, у меня нет прав, мне еще только 12 лет, мне по закону не положены права.... Гаишник почесал свою макушку жезлом и сказал: "А ну ладно, езжай тогда, раз тебе права не положены..."
Наша задача- это убедить. Убедить можно как с точки зрения отсутствия прав (инд.лицензии), так и с точки зрения запрета вообще управлять транспортным средством (автомобилем) в таком возрасте (выдача вал.кредитов, оплата в доларах).
Как мне кажется, первый вариант намного проще для восприятия гос. служащим (а судьи такие и есть), доказать последнее можно тоже, но сложнее...
Да и по опыту (читайте готовые решения) большинство решений именно на этом основаны, на отстутствии инд. лицензии. И я не видел ни одного на основании запрета вообще использовать валюту. Пусть каждый сам решает на что делать ставку.
Питання не в тому, щоб когось жаліти, чи когось боятись. Це вже все в минулому. Більше року тому, коли банк подав позов на стягнення, так була розгубленість що робити куди бігти і т. д., а тепер нехай нас бояться. Справа в тому що по ліцензіям спущена директива зверху всім відмовляти і судді не хочуть навіть слухати. Якщо вже готель Централь зарубали, про що тоді мова. А так нова тема готової відписки у судді немає ось я про що.
-
О какой валюте мы все здесь говорим? какая национальная, а какая иностранная?
Из действий Кабмина видно, что рассчитываться за долларовый , как говорится везде, кредит МВФ он будет гривной, так как на бумаге кредит гривневый.
Ну а снами было все как раз в точности наоборот.
Кабмін, всупереч законодавству, видає МВФ фінансові векселі в національній валюті
Всюди говориться, що кредити МВФ видаються у валюті й під відсотки, хоча громадськість цих валютних угод як з МФВ, так і з Газпромом не бачить. А ось із розпорядження від 28 липня 2010 р. N 1579-р виходить, що уряд рукою Міністра фінансів Ярошенка Федора Олексійовича виписує безвідсоткові векселі в гривні на користь Міжнародного валютного фонду. Тобто фактично виходить, на папері, що МВФ кредитує нас у гривні. А кому дають долари? Вочевидь НБУ. А отримані гривні при погашенні фонд витратить на купівлю доларів і курс буде 1 до 12. Це схоже на якусь фінансову оборудку. Адже виписування фінансового векселя у нас заборонено, оскільки стаття 4 Закону “Про обіг векселів в Україні” передбачає, що видавати переказні і прості векселі можна лише для оформлення грошового боргу за фактично поставлені товари, виконані роботи, надані послуги. А тут його виписують нерезиденту. Добре хоч в національній валюті.
Також стаття 3 вексельного Закону передбачає, що органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, а також установи та організації, які фінансуються за рахунок державного бюджету, бюджету Автономної Республіки Крим чи місцевих бюджетів, зобов’язуються та набувають права за переказними і простими векселями лише у випадках і в порядку, визначених Кабінетом Міністрів України. Але такого порядку з 2001 року досі не затверджено і це тема окремого маразму. Кабмін би напочатку цей порядок затвердив, а потім би векселі підписував.
З Кабмінівським векселем постає питання і щодо законності його вивезення (чи його підпишуть за кордоном?). Без ліцензії можна оплатити вексель, номінований в національній валюті, іноземною валютою. Адже відповідно до ст. 9 Закону України "Про обіг векселів в Україні" резиденти можуть видавати та індосувати векселі в іноземній та національній валюті для розрахунків з нерезидентами за зовнішньоекономічними договорами. Але навіть при погашенні векселя національною чи іноземною валютою без ліцензії обійтися важко, оскільки відповідно до пп. "а" п. 4 ст. 5 Декрету КМУ "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" разові валютні операції з вивезення, переказування і пересилання за межі України валютних цінностей потребують індивідуальної ліцензії НБУ.
Згідно з Декретом до валютних цінностей включено і векселі, а операції, пов’язані із ввезенням, переказуванням і пересиланням на територію України та вивезенням, переказуванням і пересиланням за її межі валютних цінностей, є валютними операціями. Таким чином, навіть при виписуванні векселя в будь-який валюті, у тому числі й іноземній, якщо цей вексель не залишиться в Україні, ми маємо валютну операція з вивезення з України нерезидентом (векселедержателем) чи резидентом векселя, що потребує наявності індивідуальної ліцензії НБУ. При цьому, відповідно до п. 5 ст. 5 Декрету, одержання індивідуальної ліцензії однією із сторін валютної операції означає також дозвіл на її здійснення іншою стороною або третьою особою, яка має відношення до цієї операції, якщо інше не передбачено умовами індивідуальної ліцензії. Отже, якщо вексель вивозиться за межі України, то немає значення, у якій валюті його виписано, на його вивезення буде потрібна ліцензія. Не говорячи вже про потребу у другій ліцензії - для погашення національною валютою.
Відповідно до статті 7 Декрету Кабінету Міністрів України від 19.02.93 р. №15-93 "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" (далі - Декрет) у розрахунках між резидентами і нерезидентами в межах торговельного обороту використовується як засіб платежу іноземна валюта.
Здійснення розрахунків між резидентами і нерезидентами в межах торговельного обороту у валюті України допускається за умови одержання індивідуальної ліцензії Національного банку України. Чи отримуватиме Кабмін індивідуальну ліцензію у НБУ? Звісно ні. То чому ці ліцензії мають отримувати пересічні підприємства? Дехто у нас є рівнішім за рівних.
Все це говорить про те, що Україну свідомо штовхають в боргову яму. Рятує лише те, що це роблять грубими протизаконним кроками, а тому від всіх незаконно отриманих боргів можна буде відмовитися в майбутньому. Маразм посилюється ще тим, що підприємствам забороняють застосовувати податкові векселі на митниці, і не відшкодовують ПДВ, а ось собі дозволяють використовувати навіть фінансові векселі...
Петро ПАТЛАТИЙ
В УКРАЇНІ ЗАБОРОНЕНО ОБІГ ФІНАНСОВИХ ВЕКСЕЛІВ. ПОДАТКОВІ ВЕКСЕЛІ НЕ ВІДПОВІДАЮТЬ ВИМОГАМ ВЕКСЕЛЬНОГО ЗАКОНОДАВСТВА
РОЗРАХУНОК В ГРИВНЯХ З НЕРЕЗИДЕНТОМ ПОТРЕБУЄ ЛІЦЕНЗІЇ
МВФ всупереч своїй практиці фінансує дефіцит Держбюжету-2009
І в 2009,
в 2010 році ДПАУ та Держмитслужба відмовляють у застосуванні податкових векселів при імпорті товарів
КАБІНЕТ МІНІСТРІВ УКРАЇНИ
Р О З П О Р Я Д Ж Е Н Н Я
від 28 липня 2010 р. N 1579-р
Київ
Про уповноваження Міністра фінансів на підписання
векселів у національній валюті на користь
Міжнародного валютного фонду
Уповноважити Міністра фінансів Ярошенка Федора Олексійовича
підписувати непереказні, безпроцентні векселі у національній
валюті на користь Міжнародного валютного фонду за програмою
"Стенд-бай" відповідно до розділу 4 статті III Статей Угоди
Міжнародного валютного фонду ( 995_921 ) у частині сум запозичень,
що зараховуються до державного бюджету.
Прем'єр-міністр України М.АЗАРОВ
Друзі ! А чи не говорить все це нам про те, що МВФ знає, що найближчим часом долар США дуже впаде, а МВФ отримає гривню по нинішньому курсу. Щось мені видається підозрілим чого б це МВФ захотів нашу гривню якби курс долара і надалі зростав. Можливо судді, виносячи неправомірні рішення, нам роблять велику послугу і нам лише потрібно трохи ще затягнути розгляд справ. Хто що думає по даному питанню?
-
Відповідно до ст. 2 Закону України «Про банки і банківську діяльність» банк – це юридична особа, яка має виключне право на підставі ліцензії Національного банку України здійснювати у сукупності такі операції: залучення у вклади грошових коштів фізичних та юридичних осіб та розміщення зазначених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик, відкриття і ведення банківських рахунків фізичних та юридичних осіб. Саме ці три групи операцій і складають зміст банківської діяльності. Тобто зазначена ліцензія Національного банку України дозволяє банку здійснювати свою діяльність лише у межах цих трьох складових.
Даною законодавчою нормою встановлено, що банківська ліцензія – документ, який видається Національним банком України в порядку і на умовах, визначених в Законі України «Про банки і банківську діяльність», на підставі якого банки та філії іноземних банків мають право здійснювати банківську діяльність.
Також встановлено, що банківська діяльність що відбувається на підставі лише банківської ліцензії не передбачає повний (безмежний) спектр послуг банка, зокрема валютного кредитування (надання кредиту у іноземній валюті, використання валютних цінностей як засобу платежу) та здійснення інших валютних операцій: неторговельні операції з валютними цінностями; операції з готівковою іноземною валютою та чеками (купівля, продаж, обмін, прийняття на інкасо), що здійснюються в касах і пунктах обміну іноземної валюти банків; операції з готівковою іноземною валютою (купівля, продаж, обмін), що здійснюються в пунктах обміну іноземної валюти, які працюють на підставі укладених банками агентських договорів з юридичними особами-резидентами; ведення рахунків клієнтів (резидентів і нерезидентів) в іноземній валюті та клієнтів-нерезидентів у грошовій одиниці України; ведення кореспондентських рахунків банків (резидентів і нерезидентів) і іноземній валюті тощо.
Режим здійснення валютних операцій на території України, загальні принципи валютного регулювання, повноваження державних органів і функції банків та інших фінансових установ України в регулюванні валютних операцій, права та обов’язки суб’єктів валютних відносин, порядок здійснення валютного контролю, відповідальність за порушення валютного законодавства встановлені Декретом Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» від 19.02.1993 року № 15-93.
А відповідно до ст. 5 цього Декрету Національний банк України видає індивідуальні та генеральні ліцензії на здійснення валютних операцій і підпадають під режим ліцензування згідно з цим Декретом. Генеральні ліцензії видаються комерційним банкам та іншим фінансовим установам України, що не потребують індивідуальної ліцензії. Тобто, згідно з нормами Декрету для здійснення операцій з валютними цінностями, які не потребують індивідуального ліцензування, банк має отримати генеральну ліцензію.
Таким чином встановлено, що для здійснення банківської діяльності, банку достатньо отримати лише банківську ліцензію, але також визначено, що банківська ліцензія не передбачає повний (безмежний) спектр послуг банка, зокрема проведення валютних операцій, для проведення яких потребується наявність генеральної ліцензії. Генеральна ліцензія видається НБУ, але лише на ті валютні операції, що не потребують індівідуальної ліцензії.
Тобто і наявність генеральної ліцензії не передбачає безмежну діяльність з валютними цінностями, а дозволяє здійснювати лише ті валютні операції, що не потребують наявності індівідуальної ліцензії.
З вищезаначенного можна зробити висновок, що банківська ліцензія, генеральна та індівідуальна ліцензії - це три окремих документа, які носять дозвільний характер на різні види діяльності банка (операції), які можуть доповнювати спектр послуг банка, але не протирічити одна одній, замінювати, виключати наявніть іншої.
Дуже детально і вірно, але судді тільки но чують слово ліцензія їх починає тіпати. Можливо на даному етапі нам не потрібно загострювати увагу на ліцензіях тому, що у суду є готова відписка, і хоча вона в корні не вірна тим не менш все проходить за чисту монету. А ліцензію нам ніхто і не видасть тому що іноземну валюту ми взагалі використовувати не можемо. Ось моя аргументація з моєї позовної заяви:
Cтаном на сьогоднішній день жодним законом України у стосунках між резидентами не дозволяється використання іноземної валюти. Це і Конституція України ст.99, це і Цивільний кодекс України ст..192,524,533, Господарський кодекс України ст..189,198, Закон України про платіжні системи та переказ коштів в Україні ст.3, Закон України про Національний банк України ст..32,35, Декрет Кабінету Міністрів «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» ст.3.
Як випливає із вищеназваних законів, валюта України гривня є єдиним законним засобом платежу на території України, всі договори між резидентами України повинні укладатись і виконуватись виключно в гривні, і тільки у зовнішньоекономічних договорах (контрактах) ціни можуть визначатися в іноземній валюті за згодою сторін. Тобто тільки у договорах ,які укладені між резидентом та нерезидентом допускається визначати ціни в іноземній валюті.
Є посилання на використання іноземної валюти у ст.192 ч.2, та ст.533 ч.3 Цивільного кодексу,
ст. 198 ч.2 Господарського кодексу, але всі вони мають відсилочний характер на інші закони.
Використання іноземної валюти допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом. Грошові зобов'язання можуть бути виражені в іноземній валюті лише у випадках, якщо суб'єкти господарювання мають право проводити розрахунки між собою в іноземній валюті відповідно до законодавства.
Отже тільки в тому випадку, коли буде закон, який регламентує використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або застави, або видачі кредиту в іноземній валюті, тільки в тому випадку використання іноземної валюти буде правомірним . Таких законів в Україні три.
1. ЗАКОН УКРАЇНИ Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті .
2. ЗАКОН УКРАЇНИ Про зовнішньоекономічну діяльність.
3. Декрет Кабінету Міністрів «Про систему валютного регулювання і валютного контролю».
Але всі перелічені закони регулюють правовідносини між резидентами та нерезидентами. Тобто одна сторона правочину повинна бути резидентом, а друга нерезидентом І тільки в такому випадку було б можливо укладати договір в іноземній валюті. Жодним законом України не встановлено можливість використання іноземної валюти як засобу платежу або застави між резидентами.
Відповідальність передбачена за порушення валютного законодавства:
Згідно КУпАП Стаття 162. Порушення правил про валютні операції
Незаконні скуповування, продаж, обмін, використання валютних цінностей як засобу платежу або як застави - тягнуть за собою попередження або накладення штрафу від тридцяти до сорока чотирьох неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з конфіскацією валютних цінностей.
Тобто ,якщо я буду сплачувати відсотки по кредиту, пеню, виплачувати тіло кредиту в іноземній валюті це буде використання валютних цінностей як засобу платежу з усіми витікаючими з цього наслідками.
Декрет Кабінету Міністрів «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» також передбачає відповідальність за порушення валютного законодавства.
Згідно статті 16. даного Декрету
за здійснення операцій з валютними цінностями, що потребують одержання ліцензії Національного банку України згідно з пунктом 4 статті 5 цього Декрету, без одержання індивідуальної ліцензії Національного банку України - штраф у сумі, еквівалентній сумі зазначених валютних цінностей, перерахованій у валюту України за обмінним курсом Національного банку України на день здійснення таких операцій.
Кримінальний кодекс також передбачає відповідальність.
Згідно ст. 202 за здійснення без одержання ліцензії видів господарської діяльності, що підлягають ліцензуванню відповідно до законодавства, чи здійснення таких видів
господарської діяльності з порушенням умов ліцензування, якщо це було пов'язано з
отриманням доходу у великих розмірах, -
карається штрафом від ста до двохсот п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправними роботами на строк до двох років, або обмеженням волі на той самий
строк.
Як бачимо три різних закони передбачають покарання за порушення валютного законодавства.
-
Правильно, надо суд нацеливать на конкретику, а именно по ВАЛЮТНЫМ кредитам, а не по кредитам вообще.
Но я предвижу пресловутый аргумент банков- термін гроші включають в себе також і іноземну валюту, а враховуючи, що банк залучає, кредитує саме грошима, - з цього висновок: ДОЗВОЛЕНО и валюту.
Вот така, блин, логика... Т.е. опять возвращаемся к агроному, которому положено выращивать и культивировать растения, а раз конопля -это растение, значит и коноплю можно.
На заїжджене кошти-це гроші і т.д.я банку відповідав так:
Суд посилається на ст..2 Закону України «Про банки і банківську діяльність», де у визначенні термінів визначено, що кошти - гроші у національній або іноземній валюті, а згідно ст.345 Господарського кодексу України кредитні операції банків полягають у розміщенні від свого імені, на власних умовах та на власний ризик залучених коштів юридичних осіб(позичальників) та громадян. Кредитними визначаються банківські операції, визначені як такі законом про банки і банківську діяльність. Але визначення ст. 345 Господарського кодексу носить загальний характер для всіх кредитів. А кредити бувають банківські, комерційні, державні, лізингові, товарні, фінансові, інвестиційні, податкові та ін. А далі в ст. 345 Господарського кодексу України йде посилання на закон України « про банки і банківську діяльність», в якому у ст. 2 якраз і визначено що таке банківський кредит.
банківський кредит - будь-яке зобов'язання банку надати певну суму грошей, будь-яка гарантія, будь-яке зобов'язання придбати право вимоги боргу, будь-яке продовження строку погашення боргу, яке надано в обмін на зобов'язання боржника щодо повернення заборгованої суми, а також на зобов'язання на сплату процентів та інших зборів з такої суми;
Тобто у визначенні банківський кредит не йдеться про кошти, а про зобов’язання банку надати певну суму грошей.
Згідно ст. 99 Конституції України грошовою одиницею України є гривня.
Згідно Стаття 192 ЦКУ.
Законним платіжним засобом, обов'язковим до приймання за номінальною вартістю на всій території України, є грошова одиниця України - гривня.
Згідно Закону України про платіжні системи та переказ коштів в Україні
3.3. Гривня як грошова одиниця України (національна валюта) є єдиним законним платіжним засобом в Україні, приймається усіма фізичними і юридичними особами без будь-яких обмежень на всій території України для проведення переказів.
Згідно Закону України про Національний банк України
Стаття 32. Грошова одиниця
Грошовою одиницею України є гривня, що дорівнює 100 копійкам.
Отже ,для нашого випадку якраз і підходить визначення банківський кредит, а оскільки грошовою одиницею України є гривня, то і кредит потрібно видавати в гривні.
Згідно статті 19 закону України «Про банки і банківську діяльність» банк має право здійснювати банківську діяльність тільки після отримання банківської ліцензії. Банківська ліцензія надає право банкам використовувати в своїх операціях виключно валюту України гривню. А для того, щоб мати право використовувати іноземну валюту, в залежності від виду валютної операції, банку необхідно отримати генеральну ліцензію, індивідуальну ліцензію або письмовий дозвіл. Отже, ще раз підкреслюю, без відповідного дозволу операції з іноземною валютою незаконні.
Решения 3-х инстанций о признании недействительным ипотечного договора с Укрэксимбанком
в Судові рішення за кредитними та депозитними договорами
Опубликовано
ЕСТЬ РЕШЕНИЕ !!!
ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,
тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41
________________________________________________________________________
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
"17" липня 2012 р.
Справа № 5023/6244/11 (н.р. 19/87-10)
вх. № 6244/11 (н.р. 4533/2-19)
Колегія суддів господарського суду Харківської області у складі:
Головуючий суддя Рильова В.В.
судді: Жиляєв Є.М. , Бринцев О.В.
при секретарі судового засідання Бобрової Д.О.
за участю представників сторін:
прокурора - Якимчук О.О., посвідчення №152 від 17.05.2012р.;
позивача - Халабурдін С.В. за довіреністю від 07.06.2012р.;
першого відповідача - Сизова Л.В. за довіреністю №010-00/6259 від 17.09.2010р.;
другого відповідача - не з"явився;
розглянувши справу за позовом Акціонерного товариства відкритого типу "Харківський канатний завод", м. Харків;
до 1) Публічного акціонерного товариства "Державний експортно - імпортний банк України", м. Київ;
2) Концерн "Харківський канатний завод", м.Харків;
про визнання недійсним договору
за участю Генеральної прокуратури України
ВСТАНОВИЛА:
Позивач - АТВТ "Харківський канатний завод", звернувся до господарського суду Харківської області з позовом до ПАТ "Державний експортно-імпортний банк України " та Концерну "Харківський канатний завод" про визнання недійсним іпотечного договору № 68108Z137 від 18.08.2008р., укладеного між АТВТ"Харківський канатний завод" і ПАТ "Державний експортно-імпортний банк України".
Рішенням господарського суду Харківської області від 05.07.2010р. у справі № 19/87-10 позов задоволено повністю, визнано недійсним іпотечний договір № 68108Z137 від 18.08.2008р., укладений між АТВТ "Харківський канатний завод" і ПАТ "Державний експортно-імпортний банк України".
Вказане рішення залишене без змін постановою Харківського апеляційного господарського суду від 21.10.2010р. та постановою Вищого господарського суду України від 28.12.2010р.
Постановою Верховного суду України від 16.05.2011р. постанову Вищого господарського суду України від 28.12.2010р. скасовано, а справу направлено на новий розгляд до суду касаційної інстанції.
Постановою Вищого господарського суду України від 13.07.2011р. рішення господарського суду Харківської області від 05.07.2010р. та постанову Харківського апеляційного господарського суду від 21.10.2010р. у справі № 19/87-10 скасовано, а справу передано на новий розгляд до гоподарського суду Харківської області.
Автоматизованою системою документообігу господарського суду Харківської області справі №19/87-10 присвоєно новий номер №5023/62/44-10 та призначено для розгляду судді Рильовій В.В.
Розпорядженням заступника голови господарського суду Харківської області призначено колегіальний розгляд справи №5023/62/44-10 (н.р.№19/87-10), у складі: головуючий суддя Рильова В.В., судді Бринцев О.В. та Жиляєв Є.М.
Ухвалою господарського суду Харківської області від 01.08.2011р. справу №5023/62/44-10 (н.р.№19/87-10) призначено до розгляду у судовому засіданні.
Ухвалою Господарського суду Харківської області від 22.09.2012 року було призначено проведення будівельно-технічної та судово-економічної експертиз та зупинено провадження у справі.
12 червня 2012 року справа № 5023/6244/11 (н.р. 19/87-10) була повернута до господарського суду Харківської області.
Харківським науково-дослідним інститутом судових експертиз імені засл. проф. М.С. Бокаріуса проведено судово-економічну експертизу, складено висновок № 1051 від 23.04.2012.
У повідомленні Харківського науково-дослідного інституту судових експертиз імені засл. проф. М.С. Бокаріуса від 28.03.2012 зазначено про неможливість надання висновку стосовно судової будівельно-технічної експертизи.
Ухвалою господарського суду Харківської області від 27.06.2012р. провадження у справі було поновлено та призначено до розгляду у судовому засіданні на 16.07.2012р. о 15:00.
16.07.2012р. позивач надав через канцелярію суду посянення (вх.№9671), які суд долучив до матеріалів справи.
16.07.2012р. представник першого відповідача заявив клопотання про відкладення розгляду справи, у зв"язку з необхідністю надання письмових пояснень та доказів проти наданого письмового пояснення позивача, та можливістю ознайомлення з матеріалами справи.
Клопотання першого відповідача про відкладення розгляду справи було задоволено та судом було оголошено перерву у судовому засіданні 16.07.2012р. до 12 годині 30 хвилин 17.07.2012р.
Представник позивача в судовому засіданні 17.07.2012р. позовні вимоги підтримав в повному обсязі, просить суд позов задовольнити повністю. Крім того, представник позивача зазначив, що змінено назву позивача - з Акціонерного товариства відкритого типу "Харківський канатний завод" на Публічне акціонерне товариство "Харківський канатний завод"; 17.07.2012р. надав через канцелярію суду на підтвердження зміни найменування позивача, які суд долучив до матеріалів справи. Представник позивача в судовому засіданні 17.07.2012р. підтримав свої пояснення, в яких зазначив про підписання спірного договору неповноважною особою, навів свої доводи, які, на його думку, свідчать про наявність підстав для визнання договору недійсним.
Представник першого відповідача в судовому засіданні 17.07.2012р. проти позову заперечував в повному обсязі, просить суд в задоволенні позову відмовити повністю; наголосив, що спірний договір укладено у повній відповідності до вимог чинного законодавства. Зазначила, що після підписання спірного договору відповідач звертався до голови правління Щупака М.Ю. із запитом про підтвердження його повноважень на підписання цього договору. У відповідь було отримано інформацію за підписом, на той час голови правління, Щупака М.Ю. про те, що наглядова рада самостійно переобрала новий свій склад, а після цього надала повноваження на підписання спірного договору голові правління. Тому, на думку представника відповідача, підстави для визнання спірного договору відсутні. 17.07.2012р. перший відповідач надав клопотання про долучення до матеріалів справи документів, які долучаються судом до матеріалів справи.
Прокурор в судовому засіданні 17.07.2012р. проти позову заперечував у повному обсязі, просить суд в задоволенні позову відмовити повністю, проте доказів на підтвердження своєї позиції по суті спору не надав.
Представник другого відповідача не з"явився в судове засідання ані 16.07.2012р. ані 17.07.2012р., документи на виконання ухвали суду від 27.06.2012р. не надав, причини нез"явлення в судове засідання суду не повідомив, про час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином (том 5-ий, арк. спр. 103).
Розглянувши документи надані позивачем на підтвердження зміни типу акціонерного товариства на публічне акціонерне товариство, колегія суддів керується наступним.
Відповідно до п.1.4. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" №18 від 26.12.2011р., господарським судам необхідно враховувати, що сама лише зміна найменування юридичної особи не означає її реорганізації, якщо при цьому не змінюється організаційно-правова форма даної особи. Зміна типу акціонерного товариства з приватного на публічне не є його реорганізацією (стаття 5 Закону України "Про акціонерні товариства"). Водночас зміна найменування юридичної особи тягне за собою необхідність у державній реєстрації змін до установчих документів, порядок проведення якої викладено у статті 29 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців". У разі коли така зміна сталася у процесі вирішення спору господарським судом, про неї обов'язково зазначається в описовій частині рішення (при цьому у мотивувальній частині, за необхідності, також зазначається нове найменування учасника судового процесу - наприклад, у разі задоволення позову до нього) або в ухвалі, якою закінчується розгляд справи.
З огляду на вищевказане, суд змінює назву позивача з Акціонерного товариства відкритого типу "Харківський канатний завод" на Публічне акціонерне товариство "Харківський канатний завод".
Колегія суддів, розглянувши надані учасниками судового процесу документи і матеріали, всебічно та повно зясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення проти них, об"єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, з урахуванням приписів Постанови Верховного суду України від 16.05.2011р. та Постанови Вищого господарського суду України від 13.07.2011р. у справі №19/87-10, заслухавши пояснення представників позивача, відповідача та прокурора, встановила наступне.
В Постанові Вищого господарського суду України від 13.07.2011р. у справі №19/87-10 зазначено, що суди першої та апеляційної інстанції, під час розгляду справи №19/87-10, не перевірили повноважень керуючого санації у контексті ст. 17 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" щодо підписання даної позовної заяви, оскільки в самій позовній заяві керуючий санацією не послався на відповіді норми Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом".
З матеріалів справи вбачається, що позовна заява у даній справі підписана керуючим санацією АТВТ "Харківський канатний завод" Куманецьким О.М. (ліц. серія АВ № 397370 від 17.12.2008 р.), призначеним Ухвалою про санацію боржника від 19.02.2009р. у справі №Б-39/118-08 (том 1-ий, арк. спр. 47-50).
Частиною 5 статті 17 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" встановлено, що керуючий санацією має право: розпоряджатися майном боржника з урахуванням обмежень, передбачених цим Законом; укладати від імені боржника мирову угоду, цивільно-правові, трудові та інші угоди; подавати заяви про визнання угод, укладених боржником, недійсними.
Жодних інших доказів на спростування повноважень представника позивача, що підписав позовну заяву, сторонами до матеріалів справи надано не було.
А тому колегія суддів дійшла висновку, що представник позивача - Куманецький О.М., на час подання позову, у відповідності до норм чинного законодавства, мав повноваження на підписання позовної заяви.
З матеріалів справи вбачається, що 18.08.2008р. між Акціонерним товариством відкритого типу "Харківський канатний завод" (Публічне акціонерне товариство "Харківський канатний завод", іпотекодавець) та Публічним акціонерним товариством "Державний експортно-імпортний банк України" (іпотекодержатель) було укладено іпотечний договір №68108Z137 (том 1-ий, арк. спр. 14-17), у якому зазначено, що за ним забезпечуються всі вимоги, які випливають з генеральної угоди №68108N13 від 18.08.2008р. (том 1-ий, арк. спр. 20-28) на здійснення активних операцій в сумі, що не перевищує 1800000 доларів США, яку укладено між ПАТ "Державний експортно-імпортний банк України" та Концерном "Харківський канатний завод".
20.08.2008 року між ПАТ «Державний експортно-імпортний банк України» та Концерном «Харківський канатний завод» було укладено кредитний договір № 68108К 52, за яким 2-му відповідачу було відкрито кредитну лінію у розмірі 450000,00 доларів США, процентна ставка за кредитом на рівні LIBOR USD + 5%, але не менше ніж 10,5%.
Після цього, додатковою угодою від 17.12.2008 р. процентну ставку встановлено на рівні LIBOR USD + 5%, але не менше ніж 11,5% річних, а додатковою угодою від 19.06.2009 р. –на рівні: для заборгованості у гривні –18,5% річних.
17.12.2008 року 1-м відповідачем та 2-м відповідачем було складено додаток 1 до додаткової угоди до генеральної угоди, в якому визначено такий перелік кредитних договорів, укладених між 1 відповідачем та 2 відповідачем, які є такими, що діятимуть у рамках генеральної угоди:
- кредитний договір від 20.08.2008 р. про відкриття кредитної лінії у розмірі 450000,00 доларів США, процентна ставка за кредитом на рівні LIBOR USD + 5%, але не менше ніж 11,5%, та 18,5 % у гривні (у редакції додаткової угоди від 17.12.2008);
- кредитний договір № 68108К43 від 24.06.2008 р. на відкриття кредитної лінії у розмірі 600000,00 доларів США з відсотковою ставкою (у редакції додаткової угоди від 17.12.2008 р.) у розмірі 13,0% річних за рахунок власних коштів 1-го відповідача та не менше 11,58% річних за рахунок коштів Landesbank Berlin AG Germany;
- договір про надання кредиту у формі овердрафту №68108V15 від 03.10.2008р. про надання 500000,00 гривень з відсотковою ставкою 20,5% річних;
- договір про надання кредиту у формі овердрафту №68108V16 від 03.10.2008 р., у розмірі 90000,00 доларів США, з відсотковою ставкою 13,5% річних.
Додатковою угодою від 20.08.2008 року до переліку кредитних договорів, які є такими, що діятимуть у рамках генеральної угоди, віднесено кредитний договір від 20.08.2008 р.
Отже, спірним іпотечним договором забезпечувалося виконання зобов’язань 2-го відповідача про повернення кредиту, який було видано в серпні 2008 року з відсотковою ставкою у розмірі від 10,5% до 18,5% річних.
Верховний суд України, скасовуючи постанову Вищого господарського суду України, зазначив, що висновок судів нижчих інстанцій про те, що Щупак М.Ю., підписуючи від імені Товариства іпотечний договір, перевищив надані йому повноваження є передчасним.
Відповідно до ч. 1 ст. 111-28 Господарського процесуального кодексу України рішення Верховного Суду України, прийняте за наслідками розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначену норму права, та для всіх судів України.
Вищий господарський суд України, скасовуючи рішення та постанову, вказав, що суди першої та апеляційної інстанцій належним чином не перевірили, чи свідчить протокол Сумісного засідання Спостережної ради та правління АТВТ «Харківський канатний завод» № 74 від 21 квітня 2008 року про рішення позивача передати нежитлові приміщення в іпотеку, як того вимагає п.5.2. статуту позивача.
На підставі ч. 1 ст. 111-12 Господарського процесуального кодексу України вказівки, що містяться у постанові касаційної інстанції, є обов'язковими для суду першої інстанції під час нового розгляду справи.
Судом встановлено, що 18 серпня 2008 року між АТВТ «Харківський канатний завод» та ПАТ «Державний експортно-імпортний банк України» було укладено іпотечний договір №68108Z137 у якому зазначено, що за ним забезпечуються всі вимоги, які випливають з генеральної угоди №68108N13 від 18.08.2008 на здійснення активних операцій в сумі, що не перевищує 1800000 доларів США, яку укладено між ПАТ «Державний експортно-імпортний банк України» та Концерном «Харківський канатний завод».
Пунктом 1.3. іпотечного договору №68108Z137 від 18.08.2008 передбачено, що предметом іпотеки є нерухоме майно – нежитлові будівлі, які є власністю позивача, а саме: нежитлова будівля (вентцех) літ. «Т-1», загальною площею 654,0 кв.м, нежитлова будівля (РМЦ) літ. «2Г-2», загальною площею 5442,4 кв.м, нежитлова будівля (склад готової продукції) літ. «С-1», загальною площею 1318,3 кв.м, нежитлова будівля (РСЦ), літ. «2А-1», загальною площею 606,7 кв.м, нежитлова будівля (склад сировини) літ. «У-1», загальною площею 1177,7 кв. м, нежитлова будівля (компресорна) літ. «2Б-1», загальною площею 93,1 кв.м, нежитлова будівля (котельня) літ. «Р-1», загальною площею 666,4 кв.м, нежитлова будівля (підстанція) літ. «2В-2», загальною площею 561,8 кв.м, загальною площею 10520,4 кв.м, що знаходяться за адресою: м. Харків, вул. Китаєнко, 1.
У відповідності до ч. 1 ст. 80 Цивільного кодексу України юридичною особою є організація, створена і зареєстрована у встановленому законом порядку.
Статтею 97 Цивільного кодексу України встановлено, що управління товариством здійснюють його органи. Органами управління товариством є загальні збори його учасників і виконавчий орган, якщо інше не встановлено законом.
За змістом ч. 1 ст. 161 Цивільного кодексу України виконавчим органом акціонерного товариства, який здійснює керівництво його поточною діяльністю, є правління або інший орган, визначений статутом.
Виконавчий орган вирішує всі питання діяльності акціонерного товариства, крім тих, що віднесені до компетенції загальних зборів і наглядової ради товариства.
Зі спірного договору вбачається, від імені позивача він підписаний головою правління Щупаком М.Ю.
Судом встановлено, що відповідно до пункту 5.2. статуту АТВТ «Харківський канатний завод» (чинного на момент укладання спірного договору) рішення про відчуження майна у будь-якій формі, як то: продаж, дарування, передача у платне чи безоплатне користування основних засобів товариства, приймається на сумісному засіданні правління та спостережної ради та оформлюється протоколом із підписами усіх присутніх на засіданні членів правління та спостережної ради.
Згідно з ч. 1 ст. 6 Закону України «Про іпотеку» у разі обмеження правомочності розпорядження нерухомим майном згодою його власника або уповноваженого органу державної влади чи органу місцевого самоврядування така ж згода необхідна для передачі цього майна в іпотеку.
Таким чином, статутом позивача встановлені обмеження повноважень голови правління на передачу в іпотеку майна АТВТ «Харківський канатний завод», згідно з якими рішення про передачу в іпотеку майна приймається на спільному засіданні правління та спостережної ради.
У спірному договорі зазначено, що голова правління Щупак М.Ю. діє на підставі протоколу № 74 від 21 квітня 2008 року сумісного засідання правління та спостережної ради АТВТ «Харківський канатний завод».
В матеріалах справи міститься протокол № 74 від 21 квітня 2008 року (том 2, а. с. 19) сумісного засідання правління АТВТ «Харківський канатний завод» та спостережної ради.
На підставі ч. 5 ст. 46 Закону України «Про господарські товариства» питання, віднесені статутом акціонерного товариства до виключної компетенції наглядової ради акціонерного товариства, не можуть бути передані на вирішення виконавчих органів товариства.
Згідно з п. 9.2.1. статуту позивача спостережна рада є органом управління Товариства, що складається з числа акціонерів та представляє їх інтереси у перерві між проведенням загальних зборів та, в межах своєї компетенції, контролює і регулює діяльність виконавчого органу Товариства – правління.
Пунктом 9.2.3. статуту Товариства визначено, що спостережна рада обирається загальними зборами акціонерів з числа акціонерів або їх представників (якщо акціонер – юридична особа) у кількості 3 (трьох) осіб, терміном на 5 (п’ять) років.
Як свідчить протокол № 10 загальних зборів акціонерів АТ «Харківський канатний завод» від 02 вересня 2003 року (п. 7), (том 3-ій, арк.спр. 58-64) до спостережної ради обрано Чумака Володимира Анатолійовича, Споживче товариство «Текстильпром», Шишкіну Ніну Яківну.
На загальних зборах акціонерів АТ «Харківський канатний завод» від 15 вересня 2005 року (протокол № 12, питання порядку денного 6) (том 3-ій, арк.спр. 65-68) підтверджено повноваження чинної спостережної ради, тобто Чумака В.А., СТ «Текстильпром» та Шишкіної Н.Я.
Вказаний склад наглядової ради було змінено лише рішенням загальних зборів акціонерів, які відбулися 03 січня 2009 року, так у п. 11 протоколу вказано про виведення зі складу наглядової ради Чумака В.А., Шишкіної Н.Я., СТ «Текстиль-Пром».
До складу наглядової ради обрано Чумака В.А., Сухорукову М.В. та СТ «Спецприбор».
Таким чином, у період часу з 02 вересня 2003 року до 03 січня 2009 року членами наглядової ради були: Чумак Володимир Анатолійович, Споживче товариство «Текстильпром», Шишкіна Ніна Яківна.
Водночас, з протоколу № 74 від 21 квітня 2008 року спільного засідання правління та наглядової ради (том 2, а. с. 19) вбачається, що останній підписаний нібито членами наглядової (спостережної) ради Яковлевим Р.А., Шишкіною Н.Я. та Закосаренко Д.Н.
У відповідності до п. «в» ч. 5 ст. 41 Закону України «Про господарські товариства» до компетенції загальних зборів належить обрання і відкликання членів наглядової ради.
Отже, вказаний протокол № 74 від 21 квітня 2008 року спільного засідання правління та спостережної ради підписаний лише одним членом спостережної ради, а саме Шишкіною Н.Я.
У той же час, на підставі п. 9.2.14. статуту позивача спостережна рада правомочна приймати рішення, якщо на її засіданні присутні не менш як 2/3 її членів, рішення з усіх питань приймаються простою більшістю голосів присутніх членів спостережної ради (п. 9.2.17. статуту).
Отже, з матеріалів справи вбачається, що наглядова рада рішення про передачу в іпотеку майна позивача за спірним іпотечним договором не приймала.
Більше того, з листа за підписом на той час голови правління Щупака М.Ю. від 23.12.2008, наданого представником відповідача, вбачається, що Яковлев Р.А. не був акціонером позивача.
Водночас, з п. 9.2.3. статуту позивача вбачається, що членом спостережної ради може бути обрано акціонера або представника акціонера – юридичної особи.
Протокол № 74 від 21 квітня 2008 року не містить вказівок на те, що Яковлев Р.А. діяв в якості представника іншої особи, довіреностей на його ім’я матеріали справи не містять.
Колегія суддів погоджується з позицією позивача про те, що підписання документу сторонніми особами, який ці ж особи називають «протоколом сумісного засідання правління та наглядової ради» не надає цьому документу юридичного значення рішення саме наглядової ради, оскільки наглядова рада такого рішення не приймала.
Представником відповідача надано протокол засідання спостережної ради АТВТ «Харківський канатний завод» від 17 березня 2008 року, в якому зазначено про виведення зі складу спостережної ради Пашнєва Є.Ю. та введення до складу спостережної ради представників від СТ «Текстиль-Пром» Яковлева Р.А. та Закосаренко Д.Н.
З цього приводу судова колегія зазначає про те, що вказаний документ не свідчить про зміни у складі наглядової ради, виходячи з наступного.
У відповідності до п. «в» ч. 5 ст. 41 Закону України «Про господарські товариства» до компетенції загальних зборів належить обрання і відкликання членів наглядової ради.
Згідно з пунктом 9.2.3. статуту Товариства спостережна рада обирається загальними зборами акціонерів з числа акціонерів або їх представників (якщо акціонер – юридична особа) у кількості 3 (трьох) осіб, терміном на 5 (п’ять) років.
Таким чином, виключні повноваження щодо зміни (введення та відкликання) членів наглядової ради належать загальним зборам акціонерів.
Отже, протокол №1 засідання наглядової ради від 17 березня 2008 року (який було надано першим відповідачем для доручення до матеріалів справи 17.07.2012р.) не може створювати жодних правових наслідків в частині зміни складу спостережної ради.
Відповідно до ч. 1 ст. 34 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Згідно зі ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.
У розумінні вимог ст. ст. 34, 43 Господарського процесуального кодексу України протокол засідання наглядової ради від 17 березня 2008 року, яка за жодних умов та обставин не має права та можливості самостійно змінювати свій же склад, не є доказом надання повноважень членів наглядової ради Яковлеву Р.О. та Закосаренко Д.Н.
Належним та допустимим доказом змін у складі спостережної ради позивача може бути протокол загальних зборів акціонерів АТВТ «Харківський канатний завод», який ПАТ «Укрексімбанк» та прокурором, які заперечували проти позову, не надано. І саме на протокол загальних зборів акціонерів, у випадку його існування, за наведених обставин, розповсюджувалося б правило про дійсність такого рішення, якщо у судовому порядку не було б встановлено інше.
Колегія суддів не може погодитися з твердженням прокурора про те, що вказаний протокол засідання наглядової ради є належним свідченням змін у її складі на тій підставі, що судом він не скасовувався.
У п. 20 Постанови Пленуму Верховного суду України від 24 жовтня 2008 року N 13 «Про практику розгляду судами корпоративних спорів» у судовому порядку недійсним може бути визнано рішення загальних зборів учасників товариства, а не протокол загальних зборів. Протокол є документом, який фіксує факт прийняття рішення загальними зборами, і не є актом за змістом статті 20 Господарського кодексу України.
За таких обставин, колегія суддів не може, в порушення вимог ст.ст. 34, 43 Господарського процесуального кодексу України, вважати протокол засідання спостережної ради від 17 березня 2008 року про самостійну зміну власного складу доказом зміни складу спостережної ради.
Відповідно до частини першої та третьої ст. ст. 92, 154 Цивільного кодексу України, юридична особа набуває цивільних прав та обов'язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону; порядок створення органів юридичної особи встановлюється установчими документами та законом; орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов'язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень; установчим документам акціонерного товариства є його статут; статут акціонерного товариства крім відомостей, передбачених статтею 88 цього Кодексу, має містити, зокрема, відомості про склад і компетенцію органів управління товариством та про порядок ухвалення ними рішень.
Нормами ст. ст. 97, 99, 161 Цивільного кодексу України встановлено, що управління товариством здійснюють його органи (загальні збори і виконавчий орган); виконавчий орган створюють загальні збори в складі однієї або кількох осіб і він діє від імені акціонерного товариства у межах, встановлених статутом товариства і законом; виконавчий орган, що складається з кількох осіб, приймає рішення простою більшістю від числа присутніх учасників, якщо інше не встановлено установчими документами або законом.
Статтею 203 Цивільного кодексу України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.
Відповідно до частини 1 статті 215 зазначеного Кодексу підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Зі змісту наведених положень чинного законодавства України вбачається, що від імені юридичної особи договір має бути підписаний особою, яка діє відповідно до установчих документів та закону; орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов'язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень.
Матеріали справи свідчать про недотримання вказаних вимог законодавства при підписанні спірного іпотечного договору. Заперечуючи проти позову, відповідач та прокурор не надали належних та допустимих доказів уповноваження колишнього голови правління Щупака М.Ю. на підписання спірного іпотечного договору, а саме прийняття повноважним складом сумісного засідання правління та спостережної ради рішення про передачу в іпотеку ПАТ «Державний експортно-імпортний банк України».
На підставі ч. 1 ст. 241 Цивільного кодексу України правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Правочин вважається схваленим зокрема у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання.
Ч. 3 ст. 92 Цивільного кодексу України встановлено, що у відносинах із третіми особами обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи не має юридичної сили, крім випадків, коли юридична особа доведе, що третя особа знала чи за всіма обставинами не могла не знати про такі обмеження.
Ч. 1 ст. 9 Першої директиви 68/151/ЄЕС Ради Європейських Співтовариств про координацію гарантій (застережних заходів), які вимагаються країнами-членами від компаній в рамках контексту другого абзацу Статті 58 Договору для захисту інтересів членів та інших з перспективою зробити такі гарантії однаковими в усьому Співтоваристві встановлено, що дії органів компанії покладають на компанію зобов'язання навіть якщо ті дії виходять за межі цілей компанії, при умові, що такі дії не виходять за компетенцію вказаних органів, передбачену або дозволену законодавством.
У відповідності до ч. 2 ст. 9 Директиви межі повноважень органів компанії, що випливають з статутів або рішення компетентного органу, ніколи не можуть розглядатись як шкідливі для третіх сторін, навіть якщо вони були оголошені.
Згідно з ч. 5 ст. 49 Закону України «Про банки та банківську діяльність» банк зобов'язаний при наданні кредитів додержуватись основних принципів кредитування, у тому числі перевіряти кредитоспроможність позичальників та наявність забезпечення кредитів, додержуватись встановлених Національним банком України вимог щодо концентрації ризиків.
З огляду на обов’язкову перевірку банком повноважень осіб, які підписують кредитні договори, договори застави, ПАТ «Державний експортно-імпортний банк України» за всіма обставинами не могло не знати про обмеження повноважень голови правління на підписання договору іпотеки, оскільки таке обмеження міститься безпосередньо у статуті позивача, який надавався співробітникам банку.
Тобто, банк, за умови виконання ст. 49 Закону України «Про банки і банківську діяльність», мав беззаперечні можливості визначити відсутність у Щупака М.Ю., який на той час був головою правління, відсутність повноважень на підписання спірного договору.
Матеріали справи свідчать, що у майбутньому укладання спірного договору товариством (його уповноваженими органами) не визнавалося, що підтверджується подальшими діями та рішеннями акціонерів та наглядової ради.
Так, загальні збори акціонерів 03 січня 2009 року (п. 13 протоколу б/н) прийняли рішення усі кредитні угоди та угоди застави, які самовільно укладало правління, з травня 2008 року не затверджувати, ініціювати перепідписання або визнання недійсними угод, які укладені головою правління, підписаних колишнім головою правління Щупаком М.Ю.
Після цього, на підставі повноважень визначених Законом України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», керуючий санацією Куманецький О.М. звернувся з позовом у цій справі.
Отже, за таких обставин, суд вважає, що спірний договір зі сторони позивача укладений неповноважною особою, в подальшому АТВТ «Харківський канатний завод» не схвалювало його укладання, договір не відповідає вимогам закону.
Таким чином, колегія суддів дійшла висновку про те, що спірний договір підписано неповноважною особою, особа, яка підписала спірний договір не мала необхідного обсягу цивільної дієздатності, а тому він суперечить вимогам Цивільного кодексу України (ст.ст. 92, 97, 161), та іншим актам цивільного законодавства (ст. 47 Закону України «Про господарські товариства»), що згідно з положеннями ч.ч. 1, 2 ст. 203 ЦК України є підставою для визнання його недійсним.
Оцінюючи доводи позивача про те, що протокол сумісного засідання спостережної ради та правління АТВТ «Харківський канатний завод» № 74 від 21 квітня 2008 року не свідчить про рішення позивача передати нежитлові приміщення в іпотеку, як того вимагає п. 5.2. статуту, колегія суддів виходить з наступного.
Відповідно до ч. 1 ст. 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Виходячи з того, що за статутом позивача рішення про передачу в іпотеку нерухомого майна приймається спостережною радою та правлінням, то саме ці органи уповноважені визначати умови укладання цього договору, які є обов’язковими для голови правління.
Згідно з ч. 1 ст. 18 Закону України «Про іпотеку» іпотечний договір повинен містити такі істотні умови:
1) для іпотекодавця та іпотекодержателя - юридичних осіб відомості про:
для резидентів - найменування, місцезнаходження та ідентифікаційний код в Єдиному державному реєстрі юридичних та фізичних осіб - підприємців;
для нерезидентів - найменування, місцезнаходження та державу, де зареєстровано особу;
для іпотекодавця та іпотекодержателя - фізичних осіб відомості про:
для громадян України - прізвище, ім'я, по батькові, місце проживання із зазначенням адреси та індивідуальний ідентифікаційний номер у Державному реєстрі фізичних осіб - платників податків та інших обов'язкових платежів;
для іноземців, осіб без громадянства - прізвище, ім'я, по батькові (за наявності), адресу постійного місця проживання за межами України;
2) зміст та розмір основного зобов'язання, строк і порядок його виконання та/або посилання на правочин, у якому встановлено основне зобов'язання;
3) опис предмета іпотеки, достатній для його ідентифікації, та/або його реєстраційні дані. При іпотеці земельної ділянки має зазначатися її цільове призначення;
4) посилання на видачу заставної або її відсутність.
Судова колегія погоджується з доводами позивача про те, що названим протоколом № 74 від 21 квітня 2008 року голова правління Щупак М.Ю. не уповноважувався укладати договір іпотеки на умовах, які б визначалися ним самостійно. При цьому даним рішенням не було визначено ні дату надання такого кредиту, ні його відсоткову ставку.
Проте, оскільки протокол № 74 не свідчить про прийняття уповноваженим органом Товариства рішення про передачу майна в іпотеку, тобто таке рішення не приймалося взагалі, що виключає, з огляду на положення пункту 5.2. статуту та ст. 6 Закону України «Про іпотеку», наявність повноважень у голови правління Щупака М.Ю. на підписання спірного договору в цілому.
Враховуючи викладене, колегія суддів задовольняє позовні вимоги ПАТ "Харківський канатний завод" про визнання недійсним іпотечного договору № 68108Z137 від 18.08.2008 року, укладеного між АТВТ «Харківський канатний завод»та ВАТ «Державний експортно-імпортний банк України», правонаступником якого є ПАТ «Державний експортно-імпортний банк України».
Вирішуючи питання розподілу судових витрат суд керується ст. 49 Господарського процесуального кодексу України. У спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав державне мито покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Суми, які підлягають сплаті за проведення судової експертизи, послуги перекладача, адвоката, витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та інші витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: при задоволенні позову - на відповідача; при відмові в позові - на позивача; при частковому задоволенні позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Таким чином, судові витрати у даній справі покладаються на відповідачів.
На підставі ст. ст. 15, 16, 80, 92, 97, 154, 161, 203, 215, 241, 628 Цивільного кодексу України, ст.ст. 41, 46, 47 Закону України «Про господарські товариства», ст. 6, ч. 1 ст. 18 Закону України «Про іпотеку», ст. 49 Закону України «Про банки і банківську діяльність», керуючись статтями 1, 4, 12, 32, 33, 34, 43, 44-49, 60, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів -
ВИРІШИЛА:
Змінити назву позивача з Акціонерного товариства відкритого типу "Харківський канатний завод" на Публічне акціонерне товариство "Харківський канатний завод".
Позов задовольнити повністю.
Визнати недійсним іпотечний договір №68108Z137 від 18.08.2008, укладений між Акціонерним товариством відкритого типу "Харківський канатний завод" (61020, місто Харків, вулиця Китаєнко,1, код ЄДРПОУ 00306443) і Публічним акціонерним товариством "Державний експортно-імпортний банк України" (03150, місто Київ, вулиця Горького, 127, код ЄДРПОУ 00032112).
Стягнути з Публічного акціонерного товариства "Державний експортно-імпортний банк України" (03150, місто Київ, вулиця Горького, 127, код ЄДРПОУ 00032112) на користь Публічного акціонерного товариства "Харківський канатний завод" (61020, місто Харків, вулиця Китаєнко,1, код ЄДРПОУ 00306443) 42,50 грн. державного мита, 118,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та 2820,00грн. витрат на проведення судової експертизи.
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Стягнути з Концерну "Харківський канатний завод" (61020, місто Київ, вулиця Китаєнко, 1, код ЄДРПОУ 22608417) на користь Публічного акціонерного товариства "Харківський канатний завод" (61020, місто Харків, вулиця Китаєнко,1, код ЄДРПОУ 00306443) 42,50 грн. державного мита, 118,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та 2820,00 грн. витрат на проведення судової експертизи.
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Повне рішення складено 23 липня 2012 року.
Головуючий суддя Рильова В.В.
суддя Жиляєв Є.М.
суддя Бринцев О.В.
Справа №5023/6244/11