Наёмник

Пользователи
  • Число публикаций

    66
  • Регистрация

  • Последнее посещение

Сообщения опубликованы Наёмник

  1. Державний герб України

     

    Постанова

    Іменем України

     

    23 травня 2018 року

    м. Київ

    справа № 467/881/15-ц

    провадження № 61-4132св18

     

    Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

     

    головуючого -  Стрільчука В. А.,

    суддів:                 Карпенко С. О.,                  Погрібного С. О.,

                                 Ступак О. В. (суддя-доповідач), Усика Г. І.,            

                

    учасники справи:

    позивач - Публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк»,

    відповідачі: ОСОБА_3, ОСОБА_4,

     

    розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційні скарги ОСОБА_4, Публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» на рішення Апеляційного суду Запорізької області від 13 липня                          2016 року у складі колегії суддів: Сапун О. А., Кочеткової І. В., Пільщик Л. В.,

     

    ВСТАНОВИВ:

     

    У травні 2015 року Публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» (далі - ПАТ КБ «ПриватБанк») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_3, ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

     

    Позов мотивовано тим, що 29 вересня 2008 року на підставі кредитного договору                    № ZPB0GA0000000255 ОСОБА_4 отримала кредит у розмірі 72 832,08 доларів США зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 15 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом, із кінцем терміном повернення - 29 вересня 2013 року. На порушення вимог закону та умов договору ОСОБА_4 зобов'язання з повернення кредиту належним чином не виконувала, внаслідок чого станом на 16 квітня 2015 року утворилася заборгованість у розмірі 372 518,52 дол. США, із яких: заборгованість за кредитом - 72 083,40 дол. США; заборгованість за процентами за користування кредитом - 29 967,94 дол. США; заборгованість із комісії - 11 152,40 дол. США; пеня за несвоєчасність виконання зобов'язань за договором - 241 564,87 дол. США, а також штрафи: 11,48 доларів США (фіксована частина); 17 738,43 дол. США (процентна складова). Зобов'язання за вказаним кредитним договором забезпечене порукою в сумі 1 000 грн на підставі договору поруки від 15 серпня 2014 року № 02/ДЗ, який укладено між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_3 Вимога про виконання забезпеченого зобов'язання, яка була пред'явлена до поручителя, залишена без задоволення.

     

    Уточнивши під час розгляду справи позовні вимоги, ПАТ КБ «ПриватБанк» остаточно просило стягнути з ОСОБА_4 заборгованість за кредитним договором, яка утворилася станом на 16 квітня 2015 року у розмірі 372 518,52 дол. США, що еквівалентно 8 113 453 грн 34 коп., із яких: заборгованість за кредитом - 72 083,40 дол. США; заборгованість із відсотків за користування кредитом - 29 967,94 дол. США; заборгованість із комісії - 11 152,40 дол. США; пеня - 241 564,87 дол. США; штраф (фіксована частина)- 250 грн; штраф (процентна складова ) - 386 343 грн 54 коп. Також просив стягнути з ОСОБА_3 на свою користь 1 000 грн.

     

    Представник відповідача ОСОБА_4 - ОСОБА_5 заперечив проти задоволення позову, подав заяву про застосування строку позовної давності до вказаних позовних вимог.

     

    Рішенням Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 13 квітня                       2016 року позов ПАТ КБ «ПриватБанк» задоволено частково.

     

    Стягнуто з ОСОБА_4 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором у розмірі 102 051,34 доларів США, що еквівалентно                               2 222 678 грн 19 коп., та складається із: заборгованості за кредитом -                                72 083,40 дол. США; заборгованості за відсотками - 29 967,94 дол. США та                       пені - 2 178 000 грн. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

     

    Рішення місцевого суду мотивоване тим, що права позивача порушені та на його користь підлягає стягненню заборгованість за тілом кредиту, процентами та комісією, оскільки наявність судового рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки не припиняє правовідносин сторін кредитного договору, так як за змістом статті 33 Закону України «Про іпотеку» звернення стягнення на предмет іпотеки повинне задовольнити вимоги кредитора за основним зобов'язанням, і тільки ця обставина може бути підставою для припинення зобов'язання, що вважається виконаним згідно зі статтею 599 ЦК України. Також суд виходив із того, що ОСОБА_4 не надала доказів про належне виконання нею своїх зобов'язань за кредитним договором, більш того, жодних заперечень щодо правильності розрахунків за цими сумами вона суду не надала. Суд дійшов висновку, що оскільки розмір основної заборгованості за кредитним договором (тіло + проценти + комісія) становить 113 203,74 дол. США, то, виходячи із принципу розумності і справедливості та вимог частини третьої статті 551 ЦК України, розмір пені підлягає зменшенню до 100 тис. дол. США, що еквівалентно 2 178 000,00 грн. Крім того, суд дійшов висновку про відсутність підстав для стягнення штрафів: 250 грн (фіксована частина) та 386 343 грн 54 коп. (процентна складова), оскільки за змістом кредитного договору неустойка у вигляді штрафів і пені, що нараховані в один і той же період, є одним видом цивільно-правової відповідальності, а тому є неправомірним їх одночасне застосування, у зв'язку з чим не підлягає стягненню штраф, оскільки за цей же період суд вважає необхідним і обґрунтованим стягнути пеню у визначеному розмірі, нарахування якої розпочинається раніше. При цьому суд вважав, що змінивши строк виконання зобов'язань, банк уперше звернувся до суду у 2009 році, потім - у липні 2013 року із позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки та у цій справі - у травні 2015 року, тобто в межах установленого кредитним договором строку позовної давності (5 років). Разом із тим суд дійшов висновку про відсутність підстав для стягнення заборгованості з поручителя ОСОБА_3

     

    Рішенням Апеляційного суду Запорізької області від 13 липня 2016 року рішення Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 13 квітня 2016 року скасовано в частині стягнення пені та в цій частині ухвалено нове рішення, яким у задоволенні вказаних позовних вимог відмовлено. В іншій частині рішення залишено без змін.

     

    Рішення апеляційного суду мотивоване тим, що позовні вимоги ПАТ КБ «ПриватБанк» у частині стягнення суми пені недоведені належним чином. Зокрема, суд виходив із того, що позов пред'явлено 08 травня 2015 року, тому пеня може бути нарахована та стягнута починаючи з 08 травня 2014 року, однак банком взагалі не нарахована пеня за цей період із додержанням вищенаведених положень за кожен день прострочення виконання зобов'язання та її розмір за відповідний період не визначено.

     

    У серпні 2016 року ПАТ КБ «ПриватБанк» подано до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу на вказане рішення апеляційного суду, яке заявник просить скасувати, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, та передати справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

     

    Касаційну скаргу мотивовано тим, що висновки апеляційного суду про відмову в задоволенні позовних вимог про стягнення пені є неправильними. На порушення вимог статей 130, 160 ЦПК України судом не спрямовано судовий розгляд на забезпечення повного, всебічного та об'єктивного з'ясування обставин справи. Посилаючись на положення статті 169 ЦПК України, зазначає, що суд апеляційної інстанції не викликав представника позивача для надання особистих пояснень та не висував банку своєї вимоги про надання іншого розрахунку заборгованості з пені за один рік та з цього питання відповідну ухвалу у розумінні статті 130 ЦПК України не постановляв, чим, на його думку, допустив однобічність та неповноту судового розгляду. В іншій частині рішення апеляційного суду позивачем не оскаржується.

     

    Також у серпні 2016 року ОСОБА_4 подала до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу на вказане рішення апеляційного суду, яку вона у подальшому уточнила, подавши нову редакцію касаційної скарги, в якій просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовуПАТ КБ «ПриватБанк». Вказує на те, що апеляційний суд не перевірив належним чином доводів сторони відповідача ОСОБА_4 щодо позовної давності, враховуючи, що за умовами кредитного договору вона зобов'язувалася на погашення заборгованості сплачувати щомісячні платежі, що останній платіж вона внесла у березні 2009 року, тому, на її думку, строк позовної давності сплив у березні 2014 року.  

     

    В іншій частині, тобто стосовно позову до ОСОБА_3, рішення апеляційного суду не оскаржується, тому не перевіряється судом касаційної інстанції на предмет законності й обґрунтованості.

     

    Ухвалами Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 21 вересня та 11 жовтня 2016 року відкрито касаційні провадження в зазначеній справі за вказаними касаційними скаргами, а ухвалою від 20 березня  2017 року справу призначено до судового розгляду.

    15 грудня 2017 року набув чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року «Про             внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного             процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», за яким судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд (стаття 388 ЦПК України).

     

    Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

     

    Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

     

    У січні 2018 року Верховному Судупередано вищевказану цивільну справу.

     

    Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400цього Кодексу.

     

    Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційних скарг, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційні скарги підлягають частковому задоволенню, рішення Апеляційного суду Запорізької області від 13 липня 2016року підлягає скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

     

    Судом установлено, що 29 вересня 2008 року між ПАТ КБ «ПриватБанк» та                       ОСОБА_4 укладений кредитний договір № ZPB0GA0000000255, за умовами якого остання отримала кредит у розмірі 72 832,08 дол. США зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 15 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом, із кінцевим терміном повернення кредиту - 29 вересня 2013 року.

     

    Відповідно до пункту 8.1 кредитного договору позичальник зобов'язався сплачувати кредит шляхом надання щомісячного платежу в період із 20 по 25 число кожного місяця в розмірі 1 967,35 дол.США згідно з графіком погашення кредиту (додаток № 2 до договору) для погашення заборгованості, яка складається із заборгованості за кредитом, відсотками, винагороди, комісії.

     

    У пункті 8.3 кредитного договору вказано, що з метою забезпечення виконання позичальником зобов'язань за кредитним договором в іпотеку передано трикімнатну квартиру АДРЕСА_1.

     

    Також сторони договору узгодили, що термін позовної давності за вимогами про стягнення кредиту, відсотків, винагороди, неустойки-пені, штрафів встановлюється тривалістю у п'ять років (пункт 5.5 договору).

     

    Зобов'язання за вказаним кредитним договором забезпечено також порукою в сумі 1 000 грн на підставі договору поруки від 15 серпня 2014 року № 02/ДЗ, який укладений між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_3

     

    Оскільки ОСОБА_4 порушила умови кредитного договору щодо своєчасного погашення кредиту та процентів за користування кредитними коштами, то в 2013 році ПАТ КБ «ПриватБанк» звернулося до суду з позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки, який задоволений рішенням Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 21 січня 2014 року; у рахунок погашення заборгованості за кредитним договором від 29 вересня 2008 року № ZPB0GA0000000255 звернуто стягнення на предмет іпотеки - трикімнатну квартиру АДРЕСА_1.

     

    Ухвалюючи рішення у справі, суд першої інстанції, із висновками якого у цій частині погодився й апеляційний суд, виходив із того, що наявне судове рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки не виконане боржником, тому згідно зі статтями 526, 599 ЦК України правовідносини сторін кредитного договору не припинені і відповідно до укладеного між сторонами договору та статей 1049, 1050, 1054 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути кредит та сплатити проценти. Крім того, суд дійшов висновку, що, звернувшись у травні 2015 року до суду з цим позовом про стягнення з ОСОБА_4 заборгованості за кредитним договором, банк не пропустив строку позовної давності, враховуючи, що банк уперше звернувся до суду у 2009 році, потім - у липні 2013 року із позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки, таким чином, позовна давність переривалася згідно з положеннями статті 264 ЦК України, а умовами кредитного договору передбачено строк позовної давності тривалістю 5 років, тому банк не пропустив строку позовної давності.

     

    Однак із вказаними висновками не можна погодитися виходячи з наступного.

     

    На а. с. 36-40 знаходиться копія рішення Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 21 січня 2014 року у справі № 310/7602/13-ц за позовом ПАТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_4, ОСОБА_6, який діє у своїх інтересах та інтересах малолітнього сина ОСОБА_7, третя особа - орган опіки та піклування Виконавчого комітету Бердянської міської ради, про звернення стягнення на предмет іпотеки та виселення, яким указаний позов задоволено частково, а саме: у рахунок погашення заборгованості за кредитним договором   від 29 вересня 2008 року № ZPB0GA0000000255, яка станом на 29 травня 2013 року становить 250 569,94 доларів США, що еквівалентно 2 002 053,83 грн, звернуто стягнення на квартиру АДРЕСА_1, шляхом продажу вказаного предмета іпотеки ПАТ КБ «ПриватБанк» у порядку, визначеному статтею 38 Закону України «Про іпотеку», за ціною, встановленою за погодженням із ОСОБА_4, або на підставі оцінки майна з наданням ПАТ КБ «ПриватБанк» права отримати витяг з Державного реєстру прав власності, отримати дублікат правовстановлюючого документа на нерухомість у відповідних установах, підприємствах або організаціях незалежно від форм власності та підпорядкування, з можливістю здійснення ПАТ КБ «ПриватБанк» усіх передбачених нормативно-правовими актами держави дій, необхідних для продажу предмета іпотеки.  

     

    Згідно з рішенням Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 21 січня 2014 року заборгованість у розмірі 250 569,94 доларів США, що еквівалентно 2 002 053 грн 83 коп., складається із: заборгованість за кредитом - 72 105,98 дол. США; заборгованість із процентів за користування кредитом - 29 763,90 дол. США; заборгованість із комісії - 11 065,07 дол. США; пеня - 125 673,38 дол. США; штраф (фіксована частина) - 31,29 дол. США; штраф (процентна складова) - т11 930,41 дол. США.

     

    Статтею 509 ЦК України визначено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

     

    У статті 526 ЦК України зазначено загальні умови виконання зобов'язання, а саме: зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

     

    Згідно з частиною першою статті 598 ЦК України зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Припинення зобов'язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом (частина друга статті 598 ЦК України).

     

    Відповідно до статті 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

     

    Виходячи зі змісту статей 526, 599 ЦК України зобов'язання буде вважатися виконаним належним чином, якщо таке виконання здійснене відповідно до умов договору та вимог законодавства, а якщо умови виконання не визначені у договорі або законі, то вони повинні бути виконані відповідно до звичаїв ділового обороту або до вимог, що зазвичай ставляться.

     

    За положеннями статті 61 Конституції України ніхто не може бути двічі притягнутий до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.

     

    Відповідно до статті 3 ЦПК України 2004 року (у редакції, чинній станом на час розгляду справи в суді) кожна особа має право в порядку, установленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод та інтересів.

     

    Захист цивільних прав - це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.

     

    Під способами захисту суб'єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на порушника.

     

    Однак вищевказані обставини та положення норм матеріального і процесуального права залишилися поза увагою як місцевого, так і апеляційного судів, які в достатньому обсязі не визначилися з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню; порушили норми процесуального права, а саме: статті 213, 214, 316 ЦПК України 2004 року (у редакції, чинній станом на час розгляду справи в суді) щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.

     

    Зокрема, суди не звернули достатньої уваги на те, що у рахунок погашення заборгованості позичальника за цим самим кредитним договором майже в такому самому розмірі, вищевказаним рішенням суду вже звернуто стягнення на предмет іпотеки шляхом продажу вказаного предмета іпотеки ПАТ КБ «ПриватБанк» у порядку, визначеному статтею 38 Закону України «Про іпотеку», за ціною, встановленою за погодженням із ОСОБА_4, або на підставі оцінки майна з наданням ПАТ КБ «ПриватБанк» права отримати витяг з Державного реєстру прав власності, отримати дублікат правовстановлюючого документа на нерухомість у відповідних установах, підприємствах або організаціях незалежно від форм власності та підпорядкування, з можливістю здійснення ПАТ КБ «ПриватБанк» усіх передбачених нормативно-правовими актами держави дій, необхідних для продажу предмета іпотеки, тобто в такий спосіб, виконання якого безпосередньо залежить від позивача ПАТ КБ «ПриватБанк», але з незрозумілих причин позивачем це рішення суду не виконується, а продовжуються нараховуватися штрафні санкції, що на переконання суду касаційної інстанції свідчить про порушення таких основних принципів цивільного судочинства, як добросовісності та справедливості.

      

    Отже, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду, виходячи за межі доводів і вимог касаційних скарг, дійшов висновку про часткове задоволення касаційних скарг, скасування рішення суду апеляційної інстанції в оскаржуваній частині, тобто стосовно позовних вимог до ОСОБА_4, та направлення справи на новий апеляційний розгляд, адже суди не звернули уваги на те, що порушене право банку вже захищене і може бути реалізоване шляхом виконання вищевказаного рішення суду про звернення стягнення на предмет іпотеки.

     

    Звернення до суду із позовом про стягнення суми боргу з боржника за наявності рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки у рахунок погашення зазначеного боргу призводить до стягнення на користь кредитора однієї й тієї самої суми заборгованості. За такої ситуації відбувається фактичне подвоєння суми заборгованості, яка належить до виплати кредиторові.

     

    Наявність судового рішення про стягнення з боржника на користь кредитора заборгованості за кредитним договором не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум шляхом звернення стягнення на передане боржником в іпотеку нерухоме майно (постанова Верховного Суду України від 04 вересня 2013 року у справі № 6-573цс13). Разом із тим задоволення подібних позовних вимог можливе лише у разі, коли суду надані беззаперечні докази того, що попередні заходи не призвели до належного виконання зобов'язання.

     

    Позивачем  не надано суду жодного доказу того, що він вчиняв заходи щодо реалізації іпотечного майна з метою погашення заборгованості і ці заходи не призвели до належного виконання зобов'язання. При цьому ПАТ КБ «ПриватБанк», отримавши за рішенням суду право продажу предмета іпотеки, не вчиняє жодних дій щодо його реалізації та продовжує нараховувати пеню за несвоєчасне виконання ОСОБА_4 своїх зобов'язань, яка не може погасити заборгованість за кредитним договором, оскільки позбавлена можливості самостійно реалізувати предмет іпотеки.

     

    З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку про те, що апеляційний суд, переглядаючи справу та залишаючи рішення суду першої інстанції в частині стягнення заборгованості із ОСОБА_4 (крім заборгованості за пенею), не встановив, чи підлягає право ПАТ КБ «Приват Банк» судовому захисту шляхом стягнення заборгованості за умови, що вже є рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки в рахунок цієї заборгованості за кредитом, і чи позивач зможе виконати це рішення, оскільки майно ОСОБА_4, за рахунок якого може бути погашено заборгованість у цій справі, є переданим банку, який не вчиняє жодних дій щодо його реалізації.

     

    Крім того, суди не звернули уваги на те, що у рішенні Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 21 січня 2014 року у справі № 310/7602/13-ц про звернення стягнення на предмет іпотеки, ПАТ КБ «Приват Банк» вказував на те, що заборгованість ОСОБА_4 станом на 29 травня 2013 року становить 250 569,94 дол. США та складається із: 72 105,98 дол. США - заборгованість за кредитом; 29 763,90 дол. США - заборгованість за процентами за користування кредитом; 11 065,07 дол. США - заборгованість за комісією за користування кредитом; 125 673,38 дол. США - пеня за несвоєчасність виконання зобов'язань за договором; а також штрафи відповідно до договору: 31,29 дол. США - штраф (фіксована частина); 11 930,41 дол. США - штраф (процентна складова).

     

    Проте, у цій цивільній справі банк вказує на те, що заборгованість ОСОБА_4 становить 372 518,52 дол. США, що еквівалентно 8 113 453 грн 34 коп., складається із: заборгованість за кредитом - 72 083,40 дол. США; заборгованість із процентів за користування кредитом - 29 967,94 дол. США; заборгованість із комісії - 11 152,40 дол. США; пеня - 241 564,87 дол. США; штраф (фіксована частина) - 250 грн; штраф (процентна складова) - 386 343,54 грн.

     

    Із моменту ухвалення рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки, ОСОБА_4 не погашала заборгованість, яка наприклад, в частині заборгованості за тілом кредиту зменшилася з 72 105,98 дол. США до 72 083,40 дол. США. Тобто суди не перевірили розрахунок заборгованості, наданий позивачем.

     

    За приписами частин третьої, четвертої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо: суд не дослідив зібрані у справі докази; або суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів, або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи; або суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів. Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

     

    З урахуванням викладеного, суд вважає, що наявні підстави для скасування рішення Апеляційного суду Запорізької області від 13 липня 2016року та передачі справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

     

    Керуючись статтями 406, 409, 411, 415, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

     

    ПОСТАНОВИВ:

     

    Касаційні скарги ОСОБА_4, Публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» задовольнити частково.

     

    Рішення Апеляційного суду Запорізької області від 13 липня 2016 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

     

    Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

     

    Головуючий                                                                 В. А. Стрільчук

    Судді:                                                                           С. О. Карпенко

     

                                                                                                               С.О. Погрібний

     

                                                                                         О.В. Ступак

     

                                                                                                               Г. І.Усик

    http://reyestr.court.gov.ua/Review/74551091

    • Like 1
  2.  ИНФА ИЗ ЛИГИ!

    ВССУ НАПОЛЯГАЄ, ЩО СПОЖИВАЧІ ЗВІЛЬНЕНІ ВІД СУДОВОГО ЗБОРУ
    СПОЖИВАЧІ ЗА ПОЗОВАМИ, ПОВ'ЯЗАНИМИ З ПОРУШЕННЯМ ЇХНІХ ПРАВ, СУДОВИЙ ЗБІР НЕ СПЛАЧУЮТЬ: ВССУ ВІДСТУПИВ ВІД ПРАВОВОЇ ПОЗИЦІЇ ВСУ
    Вищий спеціалізований суд з розгляду цивільних і кримінальних справ відступив від правової позиції Верховного Суду України про те, що споживач звільняється від сплати судового збору тільки під час подання позовної заяви і повинен сплатити судовий збір за подання до суду, зокрема, апеляційної скарги.

    ВССУ відступив від правової позиції з огляду на те, що сама собою відсутність такої категорії осіб в установленому у ст. 5 Закону «Про судовий збір» переліку тих, хто має пільги зі сплати судового збору, не може безумовно означати те, що споживачі такої пільги не мають, оскільки таку пільгу встановлено спеціальним законом, який гарантує реалізацію та захист прав споживачів.

    При цьому за основу береться те, що ст. 5 Закону «Про судовий збір» не містить вичерпного переліку осіб, яким надано пільги зі сплати судового збору, як і не містить позиції щодо того, що пільги надаються лише під час подання позову. Закон «Про захист прав споживачів», звільнивши споживачів від сплати судового збору за подання позову, визначив, що вони звільняються з метою захисту своїх порушених прав (ст. 22). Разом з тим порушені права можуть захищатися як у суді першої інстанції (під час подання позову), так і на наступних стадіях цивільного процесу, а саме під час апеляційного перегляду. Ці стадії судового захисту є єдиним цивільним процесом, завдання якого - справедливий розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушеного права (ст. 22 Закону «Про захист прав споживачів», ст. 1 ЦПК).

    Таким чином, ВССУ, розглянувши справу № 6-4926св17, скасував ухвалу апеляційного суду про залишення без руху апеляційної скарги через несплату судового збору та передав справу для вирішення питання щодо відкриття апеляційного провадження.

    Нагадаємо, ВССУ роз'яснив, що споживачі звільняються від судового збору на всіх стадіях процесу, але ВСУ продовжує наполягати на його сплаті.

    • Like 3
  3. Категорія справи № 808/1720/14: Адміністративні справи.
    Надіслано судом: 18.02.2015. Зареєстровано: 19.02.2015. Оприлюднено: 19.02.2015.
     

    Державний герб України

     

    ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

    У Х В А Л А

    І М Е Н Е М   У К Р А Ї Н И

     

    29 січня 2015 року                               м. Київ                                        К/800/41552/14

     

    Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі :

                                                                                                                     Пасічник С.С.,

                                                                                                                     Винокурова К.С.,

                                                                                                                     Головчук С.В.,

     

    розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Бердянської міської ради Запорізької області на постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 17 червня 2014 року у справі за позовом ОСОБА_4 до Бердянської міської виборчої комісії Запорізької області, третя особа - Бердянська міська організація Комуністичної партії України про визнання дій протиправними та скасування постанови,

    В С Т А Н О В И Л А :

    В березні 2014 року ОСОБА_4 звернулась до суду з позовом до Бердянської міської виборчої комісії Запорізької області за участю третьої особи (залученої протокольною ухвалою Запорізького окружного адміністративного суду від 20.03.2014р.) - Бердянської міської організації Комуністичної партії України про визнання протиправним та скасування рішення (постанови) Бердянської міської виборчої комісії Запорізької області від 03.03.2014р. №725 «Про визнання депутата таким, що відмовився від депутатського мандату».

    Постановою Запорізького окружного адміністративного суду від 01.04.2014р. позов задоволено.

    Суд першої інстанції, задовольняючи позов, мотивував своє рішення тим, що оскільки позивачка обіймає посаду заступника міського голови з питань діяльності виконавчих органів ради, однак не входить до виконавчого комітету міської ради, то у відповідача були відсутні правові підстави для прийняття рішення про визнання її такою, що відмовилась від депутатського мандату.

    Постановою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 17.06.2014р. постанову суду першої інстанції скасовано та прийнято нове рішення, яким в задоволенні позову відмовлено.

    Суд апеляційної інстанції, скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи в задоволенні позову, прийшов до висновку, що позивачка не може суміщати представницький мандат депутата міської ради з посадою заступника міського голови з питань діяльності виконавчих органів, яка входить до виконавчого комітету Бердянської міської ради, а тому відповідач правомірно прийняв рішення про визнання позивачки такою, що відмовилась від депутатського мандату.

    Не погоджуючись з рішенням суду апеляційної інстанції, Бердянська міська рада Запорізької області звернулась до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просила рішення суду апеляційної інстанції скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

    Відповідно до ч.2 ст.220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.

    Обговоривши доводи касаційної скарги та перевіривши за матеріалами справи правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

    Судами попередніх інстанцій встановлено, що протоколом першої сесії Бердянської міської ради від 10.11.2010р. ОСОБА_4 обрана депутатом Бердянської міської ради Запорізької області VI скликання зі строком дії депутатських повноважень - до 01.12.2015р.

    Рішенням тридцятої сесії Бердянської міської ради Запорізької області VI скликання від 29.11.2012р. №1 ОСОБА_4 затверджено на посаду заступника міського голови з питань діяльності виконавчих органів ради після отримання результатів спеціальної перевірки відомостей щодо осіб, які претендують на зайняття посад, пов'язаних з виконанням функцій держави або місцевого самоврядування.

    Постановою Бердянської міської виборчої комісії Запорізької області від 03.03.2014р. №725 "Про визнання депутата таким, що відмовився від депутатського мандату" позивачку визнано такою, що відмовилася від депутатського мандату. Зазначене рішення мотивовано тим, що заступник міського голови, який входить до складу виконавчого комітету ради або працює в ньому на постійній основі, не може бути депутатом будь-якої ради.

    Колегія суддів Вищого адміністративного суду України, здійснивши касаційний перегляд справи, вказує на таке.

    Спірні правовідносини регулюються нормами Конституції України, Законами України "Про статус депутатів місцевих рад", "Про місцеве самоврядування в Україні", "Про вибори депутатів Верховної ради Автономної Республіки Крим, місцевих рад та сільських, селищних, міських голів".

    Так, відповідно до частин 1, 3, 7, 8, 9 статті 51 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» виконавчим органом сільської, селищної, міської, районної у місті (у разі її створення) ради є виконавчий комітет ради, який утворюється відповідною радою на строк її повноважень; виконавчий комітет ради утворюється у складі відповідно сільського, селищного, міського голови, районної у місті ради - голови відповідної ради, заступника (заступників) сільського, селищного, міського голови, голови районної у місті ради, керуючого справами (секретаря) виконавчого комітету, а також керівників відділів, управлінь та інших виконавчих органів ради, інших осіб; на осіб, які входять до складу виконавчого комітету ради і працюють у ньому на постійній основі, поширюються вимоги щодо обмеження сумісності їх діяльності з іншою роботою (діяльністю), встановлені цим Законом для сільського, селищного, міського голови; виконавчий комітет ради є підзвітним і підконтрольним раді, що його утворила, а з питань здійснення ним повноважень органів виконавчої влади - також підконтрольним відповідним органам виконавчої влади; до складу виконавчого комітету сільської, селищної, міської, районної у місті ради не можуть входити депутати відповідної ради, крім секретаря ради.

    Згідно із ч.4 ст.12 вказаного Закону сільський, селищний, міський голова не може бути депутатом будь-якої ради, суміщати свою службову діяльність з іншою посадою, в тому числі на громадських засадах, займатися іншою оплачуваною (крім викладацької, наукової і творчої діяльності, медичної практики, інструкторської та суддівської практики із спорту) або підприємницькою діяльністю.

    Таким чином, зі змісту наведених норм можна зробити висновок, що, зокрема, посада заступника міського голови входить до складу виконавчого комітету ради, а особа, яка її обіймає, працює у ньому на постійній основі й на неї поширюються вимоги щодо обмеження сумісності її діяльності з іншою роботою (діяльністю), встановлені цим Законом, зокрема, щодо поєднання такої діяльності з мандатом депутата міської ради, оскільки до складу виконавчого комітету міської ради не можуть входити депутати відповідної ради, крім секретаря ради.

    Як вбачається з листа виконавчого комітету Бердянської міської ради, підписаного Бердянським міським головою, від 28.01.2014р. №01-0550/43, направленого на адресу голови Бердянської міської виборчої комісії Запорізької області, ОСОБА_4 працює у виконавчому комітеті Бердянської міської ради на посаді заступника міського голови з питань діяльності виконавчих органів ради з 17.12.2012р., а отже вона входить до складу виконавчого комітету Бердянської міської ради за посадою й на неї розповсюджуються вимоги щодо несумісності поєднання займаної нею посади з мандатом депутата міської ради.

    За змістом п.4 ч.1 ст.5 Закону України «Про статус депутатів місцевих рад» повноваження депутата місцевої ради припиняються достроково за наявності підстав, засвідчених офіційними документами, без прийняття рішення відповідної ради, в тому числі, у разі: обрання або призначення його на посаду, зайняття якої згідно з Конституцією України і законом не сумісне з виконанням депутатських повноважень.

    Частинами 1 та 3 статті 20 Закону України «Про вибори депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим, місцевих рад та сільських, селищних, міських голів» передбачено, що виборчі комісії з місцевих виборів є спеціальними колегіальними органами, уповноваженими організовувати підготовку та проведення відповідних місцевих виборів і забезпечувати додержання та однакове застосування законодавства України про місцеві вибори; територіальна виборча комісія є постійно діючим колегіальним органом, що в межах своїх повноважень забезпечує організацію та проведення місцевих виборів. Члени територіальної виборчої комісії здійснюють свої повноваження до сформування на чергових місцевих виборах у порядку, передбаченому цим Законом, нового складу відповідної територіальної виборчої комісії.

    Згідно з п.26 та п.28 ч.5 ст.25 вказаного Закону міська, районна в місті територіальна виборча комісія здійснює в межах відповідної адміністративно-територіальної одиниці контроль за додержанням та однаковим застосуванням законодавства про місцеві вибори у частині, що стосується виборів до міської, районної у місті ради, виборцями, дільничними виборчими комісіями, місцевими органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, підприємствами, установами та організаціями (незалежно від форм власності), їх посадовими особами, місцевими організаціями партій - суб'єктами виборчого процесу, їх представниками та уповноваженими особами, кандидатами у депутати до відповідної ради, їх довіреними особами, офіційними спостерігачами; а також здійснює інші повноваження, передбачені цим та іншими законами України.

    Стаття ж 80 Закону України «Про вибори депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим, місцевих рад та сільських, селищних, міських голів» передбачає такий спосіб припинення дії представницького мандата особи як прийняття рішення про визнання її такою, яка відмовилася від депутатського мандата, що з врахуванням допущених позивачкою порушень законодавчих норм щодо несумісності статусу депутата міської ради з посадою заступника міського голови є підставою для висновку про законність оскаржуваної постанови Бердянської міської виборчої комісії Запорізької області від 03.03.2014р. №725 «Про визнання депутата таким, що відмовився від депутатського мандату».

    За правилами статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд апеляційної інстанції не допустив порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судового рішення чи вчиненні процесуальних дій.

    Доводи ж касаційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом норм матеріального чи процесуального права, що призвело або могло призвести до неправильного вирішення спору, а тому підстав для скасування ухваленого судом апеляційної інстанції рішення колегія суддів не вбачає.

    Керуючись статтями 210, 220, 222, 223, 224, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів

     

    У Х В А Л И Л А :

    Касаційну скаргу Бердянської міської ради Запорізької області залишити без задоволення, а постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 17 червня 2014 року - без змін.

    Ухвала оскарженню не підлягає.

    Судді:                                                                                                Пасічник С.С.

                                                                                                               Винокуров К.С.

                                                                                                                        Головчук С.В.

  4. Кто сталкивался с такой ситуацией?

    Державний герб України

                            Справа № 310/1734/17

                                        2/310/1750/17

     

    УХВАЛА

    16 серпня 2017 рокум. Бердянськ

              Бердянський міськрайонний суд Запорізької області у складі судді Полянчука Б.І., при секретарі Панченко Л.І., розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» до ОСОБА_1 про стягнення грошових коштів,

    ВСТАНОВИВ:

              ТОВ «ОТП Факторинг Україна» звернулось з позовом до ОСОБА_1 про стягнення грошових коштів.

              У судовому засіданні представник відповідача заявив клопотання про зупинення провадження по справі на підставі п. 4 ч. 1 ст. 201 ЦПК України, оскільки 09.08.2017 року ОСОБА_1 звернулась до Бердянського міськрайонного суду з позовом про визнання кредитних договорів недійсними в результаті нікчемності. Цивільна справа №310/4377/17 за цією позовною заявою знаходиться в провадженні судді Крамаренко А.І. Суть справи №310/1734/17 є стягнення заборгованості за кредитними договорами, які ОСОБА_1 визнає недійсними. Звернув увагу суду, що зупинення провадження у справі до вирішення іншої виконує профілактичну функцію, оскільки запобігає постановленню суперечливих рішень у різних, але повязаних справах. Просив зупинити провадження по справі №310/1734/17 до вирішення справи №310/4377/17.

              ОСОБА_1 у судове засідання не зявилась без поважних причин.

              Представник позивача в судове засідання не зявився, подав заяву про розгляд справи в його відсутності.

              Заслухавши осіб, які беруть участь у справі, дослідивши письмові докази, суд приходить до наступного.

              Згідно ст. 201 ч. 1 п. 4 ЦПК України суд зобов'язаний зупинити провадження по справі у разі неможливості розгляду цієї справи до вирішення іншої справи, що розглядається в порядку конституційного, цивільного, кримінального чи адміністративного судочинства.

              На підтвердження заявленого клопотання представник відповідача надав суду ухвали судді Бердянського міськрайонного суду Крамаренко А.І. від 17 липня 2017 року про відмову в задоволенні клопотання про звільнення від сплати судового збору та про залишення позовної заяви без руху, які прийняті по цивільній справі №310/4377/17 в звязку зі зверненням ОСОБА_1 з позовом до ТОВ «ОТП Факторинг Україна» про визнання правочину нікчемним. Зазначені ухвали підписані суддею, але вони не містять застереження про їх відповідність оригіналам. Представником позивача також надано суду роздруківку ухвали про відкриття провадження по справі №310/4377/17 з Єдиного державного реєстру судових рішень в якому прізвище позивача зазначено ОСОБА 1. Копія ухвали не підписана суддею і не містить застереження про її відповідність оригіналу.

              За таких обставин, надані представником відповідача ухвали суд не може взяти до уваги.

              Таким чином, заявник не надав суду жодного належного та допустимого доказу, який підтверджує звернення ОСОБА_1 з позовом до ТОВ «ОТП Факторинг Україна» про визнання нікчемними кредитних договорів на підставі яких з неї просять стягнути заборгованість по цій справі, а також знаходження в провадженні суду цивільної справи за її позовом до ТОВ «ОТП Факторинг Україна», що є необхідною умовою для зупинення провадження по справі.

              Крім того, суд вважає, що розгляд цієї справи можливий до вирішення цивільної справи за позовом ОСОБА_1 до ТОВ «ОТП Факторинг Україна» про визнання нікчемними кредитних договорів. Якщо рішенням по справі за позовом ОСОБА_1 до ТОВ «ОТП Факторинг Україна» про визнання нікчемними кредитних договорів, яке набере законної, будуть встановлені істотні для цивільної справи за цим позовом обставини, тоді рішення суду може бути переглянуто в звязку з нововиявленими обставинами відповідно до глави 4 ЦПК України.

              Згідно ст. 157 ЦПК України, суд розглядає справи протягом розумного строку, але не більше двох місяців з дня відкриття провадження у справі, а справи про поновлення на роботі, про стягнення аліментів - одного місяця.

              Провадження по справі відкрито 12.04.2017 року, тому виходячи з вимог ч. 1 ст. 157 ЦПК України строк розгляду справи закінчився, що також виключає можливість зупинення провадження по справі, оскільки призведе до порушення строків її розгляду.

              Враховуючи викладене, суд вважає, що підстави для зупинення провадження по справі відсутні.

              Керуючись п. 4 ч. 1 ст. 201, ст. ст. 157, 209-210 ЦПК України, суд

    УХВАЛИВ:

            У задоволенні клопотання про зупинення провадження по цивільній справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» до ОСОБА_1 про стягнення грошових коштів відмовити.

              Ухвала суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги ухвала, якщо її не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

              Апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом пяти днів з дня її проголошення. У разі якщо ухвалу було постановлено без участі особи, яка її оскаржує, апеляційна скарга подається протягом пяти днів з дня отримання копії ухвали.

              Апеляційна скарга подається апеляційному суду через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржувану ухвалу.

              Суддя

     

    Державний герб України

                                       Справа № 310/1734/17

                                                 2/310/1750/17

     

    РІШЕННЯ

    ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

    16 серпня 2017 рокум. Бердянськ  

              Бердянський міськрайонний суд Запорізької області у складі судді Полянчука Б.І., при секретарі Панченко Л.І., розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» до ОСОБА_1 про стягнення грошових коштів,

    ВСТАНОВИВ:

              ТОВ «ОТП Факторинг Україна» звернулось з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості у якому зазначило, що 08 січня 2014 року між ПАТ «ОТП Банк» та відповідачем укладено договір про надання споживчого кредиту №2007643623 у розмірі 24 930 грн. Відповідач не виконує умови договору, тому на 22.02.2017 року утворилась заборгованість у розмір 29457,53 грн.

              Також, 20 лютого 2014 року між ПАТ «ОТП Банк» та відповідачем укладено ще один договір про надання споживчого кредиту №2008164148. За договором банк надав відповідачу 24 930,00 грн. В звязку з невиконанням умов договору за цим кредитом заборгованість відповідача складає 29 736,01 грн.

              Відповідно до умов договору факторингу від 22.12.2014 року ПАТ «ОТП Банк» відступило, а ТОВ «ОТП Факторинг Україна» прийняло право вимоги за кредитними договорами №2007643623 від 08 січня 2014 року та №2008164148 від 20 лютого 2014 року, які укладені між ПАТ «ОТП Банк» та ОСОБА_1

              Відповідач не виконує зобовязання за кредитними договорами щодо повернення кредиту та сплати відсотків за користування кредитними коштами, тому просили стягнути з нього існуючу заборгованість.

              У судове засідання представник позивача не зявився, подав заяву про розгляд справи в його відсутності, позовні вимоги підтримав.

              ОСОБА_1 позовні вимоги не визнала, оскільки грошові кошти не отримувала. У заяві просила розглянути справу в її відсутності.

              Представники відповідача в судове засідання не зявились без поважних причин. Представник відповідача ОСОБА_2 у судовому засіданні 07.06.2017 року зазначив, що позов не підлягає задоволенню, оскільки не доведено отримання відповідачем грошових коштів, а також відступлення права вимоги до ТОВ «ОТП Факторинг Україна».

              Зясувавши обставини справи та перевіривши їх доказами, суд приходить до наступного.

              08 січня 2014 року між ПАТ «ОТП Банк» та відповідачем укладено договір про надання споживчого кредиту №2007643623. За договором банк надав ОСОБА_1 кредит у сумі 24 930 грн. на придбання товару на суму 22 500 грн. та послуг зі страхування в розмірі 2 430 грн. (а.с.13-14). Судом встановлено, що відповідач не виконує зобовязання за вказаним договором, тому на 22.02.2017 року утворилась заборгованість у розмір 29457,53 грн. (23544,92 залишок заборгованості за кредитом, 1,86 грн. відсотків, 5910,75 грн. комісії) (а.с.24).

              20 лютого 2014 року між ПАТ «ОТП Банк» та відповідачем укладено договір про надання споживчого кредиту №2008164148 на суму 24 930,00 грн. на придбання: товару на суму 22500 грн., послуг зі страхування на суму 2430 грн. (а.с.4-5). У звязку з невиконанням умов договору за цим кредитом заборгованість відповідача станом на 22.02.2017 року складає 29736,01 грн. (24237,44 грн. залишку заборгованості за кредитом, 1,62 грн. відсотків, 5496,95 грн. комісії) (а.с.24а).

              Відповідно до ч. 1 ст. 1077 ЦК України, за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобовязується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату в будь-який передбачений договором спосіб, а клієнт відступає або зобовязується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

              Відповідно до наданих позивачем доказів між ПАТ «ОТП Банк» та ТОВ «ОТП Факторинг Україна» 22 грудня 2014 року укладено договір факторингу №22/12/14/1-1. За умовами цього договору та додатку №1 до нього право вимоги по кредитними договорами №2007643623 від 08 січня 2014 року в розмірі 29 457,53 грн. та №2008164148 від 20 лютого 2014 року в розмірі 29 736,01 грн. перейшло до ТОВ «ОТП Факторинг Україна».

              Зазначеними доказами спростовується посилання представника відповідача на відсутність доказів уступки позивачу права вимоги.

              Згідно ст. 526 ЦК України зобовязання мають виконуватись належним чином, відповідно до закону та умов договору.

              Частиною 1 ст. 520 ЦК України передбачено, що якщо у зобовязанні, встановлений строк (термін) то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

              Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобовязується надати грошові кошти (кредит) позичальнику у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобовязується повернути кредит та сплатити проценти.

              Частиною 1 ст. 1048 ЦК України розмір і порядок отримання процентів за договором позики встановлюється договором. Правила ст. 1048 ЦК України поширюються і на відносини за кредитним договором (ч. 2 ст. 1054 ЦК України).

              Оскільки в судовому засіданні встановлено, що відповідач не виконує умови договорів споживчого кредиту, тому з нього підлягає стягненню заборгованість на користь позивача до якого перейшло право вимоги від ПАТ «ОТП Банк».

              Суд не може взяти до уваги зауваження представника відповідача про неотримання ОСОБА_1 грошових коштів і вважає, що ця обставина не має правового значення для спору, оскільки за умовами договорів №2007643623 від 08 січня 2014 року та №2008164148 від 20 лютого 2014 року банк перераховує суми кредитних коштів на поточний рахунок осіб у яких було придбано товар ОСОБА_1, а не видає їх останній (а.с.4-5,13-14,12,21).

              На підставі ст. 88 ЦПК України з відповідача підлягає стягненню судовий збір.

              Керуючись ст. ст. 88, 212-215 ЦПК України, ст. ст. 520,526,1054,1077 ЦК України, суд

    ВИРІШИВ:

              Позовні вимоги задовольнити.

              Стягнути з ОСОБА_1 на користь товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» заборгованість за кредитним договором №2007643623 від 08.01.2014 року в сумі 29457,53 грн.

              Стягнути з ОСОБА_1 на користь товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» заборгованість за кредитним договором №2008164148 від 20.02.2014 року в сумі 29 736,01 грн.

              Стягнути з ОСОБА_1 на користь товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» судовий збір у розмірі 1600 грн.

              Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

              Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

              Апеляційна скарга подається апеляційному суду через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване рішення.

              

              Суддя

     

  5. 6 часов назад, law1234 сказал:

    А Вы считаете как-то иначе ?

     

    Странно, что Вы так до сих пор и не поняли сути вопроса.

    Отвечая Вам на данный вопрос, конкретизирую, что для меня  не "понятным" остается то, какую конкретно норму нарушил  судья отказывая в исковых требованиях об отмене приказа о выговоре, и должен ли судья в даной категории дел одновременно отменять и признавать незаконным вышеперечисленый приказ о выговоре или только признавать его незаконным.

    Данный вопрос возник у меня в следствии того, что каких-либо разяснений (в том числе и судебной практики)  или норм, которыми должен руководствуваться судья решая споры по даной категории дел нет.

    Вышеуказанные обстоятельства и стали причиной обращения на форум.

    Для того чтоб понять что нарушил суд надо знать что вы просили, а главное как!

     

  6. В ‎11‎.‎08‎.‎2017 в 12:30, law1234 сказал:

    На жаль, суддя виносячи рішення обмежився лише наступним (далі цитата з рішення): "Позовні вимоги в частині скасування  наказу, яким оголошено догану задоволенню не підлягають, оскільки вказаний наказ виданий відповідною уповноваженою на те посадовою особою в межах її компетенції, а тому розгляд питання про скасування наказу відноситься до компетенції органу або посадової особи, який його видав".

    Для того аби подати апеляцію необхідно вказати яку саме норму діючого законодавства порушив суддя, проте мені не вдалося знайти жодного документу (роз'яснення), який би зобов'язував суддю виносячи рішення по даній категорії справ разом з визнанням незаконним наказу (догани) його скасовувати.     

    Вы практикующий юрист/адвокат ?

    Для того аби подати апеляцію необхідно вказати яку саме норму діючого законодавства порушив суддя, проте мені не вдалося знайти жодного документу !?

    Для этого и просил копию решения или номер дела!

    P.S. любимое занятие обращаться к юристам когда дело уже  проиграно?

     

    • Like 1
  7. 1 минуту назад, Наёмник сказал:

    Кто может подсказать сколько действует заключение эксперта о стоимости объекта недвижимости для ипотечного договора! 

    В 2008 году объект оценили в 800 000 грн. Курс 4.8 к доллару, сейчас банк пытается применить эту оценку для отжимания объекта.

  8. ЄВРОПЕЙСЬКИЙ СУД З ПРАВ ЛЮДИНИ

     

    П’ЯТА СЕКЦІЯ

     

    СПРАВА «ПЕТРИЧЕНКО ПРОТИ УКРАЇНИ»
    (CASE OF
    PETRYCHENKO v. UKRAINE)

     

    (Заява № 2586/07)

     

    РІШЕННЯ

     

    СТРАСБУРГ

     

    12 липня 2016 року

    Це рішення набуло статусу остаточного відповідно до пункту 2 статті 44 Конвенції. Його текст може підлягати редакційним виправленням.

     

    У справі «Петриченко проти України»

    Європейський суд з прав людини (П’ята секція), засідаючи Комітетом, до складу якого увійшли:

              Андре Потоцький (André Potocki), Голова,
              Ганна Юдківська (Ganna Yudkivska),
              Сіофра О’Лірі (Síofra O’Leary), судді,
    та Мілан Блашко (Milan Blaško), заступник Секретаря секції,

    після обговорення за зачиненими дверима 21 червня 2016 року

    постановляє таке рішення, що було ухвалено у той день:

    ПРОЦЕДУРА

    1.  Справу було розпочато за заявою (№ 2586/07), яку 12 грудня 2006 року подав до Суду проти України на підставі статті 34 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі – Конвенція) громадянин України, пан Валерій Петрович Петриченко (далі – заявник).

    2.  Уряд України (далі – Уряд) на останніх етапах провадження представляла виконувач обов’язків Урядового уповноваженого пані О. Давидчук з Міністерства юстиції.

    3.  Заявник стверджував, зокрема, що національні суди не надали достатнього обґрунтування своїх рішень у його справі щодо пенсії.

    4.  31 березня 2011 року Голова П’ятої секції вирішив повідомити про заяву Уряд.

    ФАКТИ

    I.  ОБСТАВИНИ СПРАВИ

    5.  Заявник народився у 1940 році та проживає у м. Київ.

    6.  У жовтні 2004 року заявник звернувся до Оболонського районного суду м. Києва з позовом до районного управління Пенсійного фонду України про виплату стверджуваної заборгованості по виплаті пенсії та відшкодування моральної шкоди. У своєму позові заявник зазначав, зокрема, що за статтею 46 Конституції України він має право на пенсію у розмірі не нижчому від прожиткового мінімуму. Проте у відповідний час розмір його пенсії був нижчим від встановленого розміру прожиткового мінімуму.

    7.  25 жовтня 2004 року суд відмовив заявнику у задоволенні позову у зв’язку з необґрунтованістю, зазначивши, що Пенсійним фондом України не було допущено порушення підзаконних актів. 3 лютого 2005 року та 14 червня 2006 року відповідно Апеляційний суд м. Києва та Вищий адміністративний суд України залишили рішення суду першої інстанції без змін. Жоден з цих судів не розглянув доводи заявника за статтею 46 Конституції щодо невідповідності розміру його пенсії прожитковому мінімуму.

    II.  ВІДПОВІДНЕ НАЦІОНАЛЬНЕ ЗАКОНОДАВСТВО

    8.  Відповідне національне законодавство наведено в рішенні у справі «Проніна проти України» (Pronina v. Ukraine)
    (заява № 63566/00, пп. 13-19, від 18 липня 2006 року).

    ПРАВО

    I.  СТВЕРДЖУВАНЕ ПОРУШЕННЯ ПУНКТУ 1 СТАТТІ 6 КОНВЕНЦІЇ

    9.  Заявник скаржився за пунктом 1 статті 6 Конвенції на те, що національні суди не розглянули його доводи про те, що розмір його пенсії було встановлено всупереч вимогам Конституції. Пунктом 1 статті 6 Конвенції передбачено таке:

    «Кожен має право на справедливий ... розгляд його справи ... судом, ... який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру...»

    A.  Прийнятність

    10.  Суд зазначає, що ця заява не є явно необґрунтованою у розумінні підпункту «а» пункту 3 статті 35 Конвенції. Суд також зазначає, що вона не є неприйнятною з будь-яких інших підстав. Тому вона має бути визнана прийнятною.

    B.  Суть

    11.  Заявник стверджував, що національні суди не надали достатнього обґрунтування своїх рішень, а також не розглянули його доводи щодо невідповідності розміру його пенсії вимогам Конституції.

    12.  Уряд послався на практику Суду, згідно якої пункт 1 статті 6 Конвенції не зобов’язує національні суди надавати докладні відповіді на кожен аргумент, наведений позивачем. Крім того, перш за все національні органи влади, а саме, суди повинні вирішувати проблеми тлумачення національного законодавства та оцінки фактів (див. рішення у справі «Гаєвський проти України» (Gayevskiy v. Ukraine), заява № 60725/00, від 11 січня 2005 року). Уряд стверджував, що національні суди належним чином розглянули доводи заявника та винесли добре обґрунтовані рішення, при цьому розмір пенсійних виплат заявнику було розраховано відповідно до статті 46 Конституції України.

    13.  Суд зазначає, що аналогічну скаргу було розглянуто у згаданій справі «Проніна проти України» (Pronina v. Ukraine) та у справі «Богатова проти України» (Bogatova v. Ukraine) (заява № 5231/04, від 7 жовтня 2010 року). Суд зазначає, що у цій справі заявник також вимагав у національних судах розрахунку розміру його пенсії у відповідності до вимог статті 46 Конституції України. Проте, як і у справах «Проніна проти України» (Pronina v. Ukraine) та «Богатова проти України» ( Bogatova v. Ukraine), національні суди не зробили жодної спроби проаналізувати вимогу заявника з цієї точки зору, незважаючи на пряме посилання на неї у кожній судовій інстанції. До завдань Суду не входить вирішення того, яким би був найбільш належний спосіб розгляд цього доводу для національних судів. Проте, цілком проігнорувавши доводи заявника, навіть коли вони були конкретними, доречними та важливими, національні суди не дотримались свого зобов’язання за пунктом 1 статті 6 Конвенції.

    14.  Відповідно, було порушення пункту 1 статті 6 Конвенції.

    ІI.  ЗАСТОСУВАННЯ СТАТТІ 41 КОНВЕНЦІЇ

    15.  Статтею 41 Конвенції передбачено:

    «Якщо Суд визнає факт порушення Конвенції або протоколів до неї і якщо внутрішнє право відповідної Високої Договірної Сторони передбачає лише часткове відшкодування, Суд, у разі необхідності, надає потерпілій стороні справедливу сатисфакцію.»

    A.  Шкода

    16.  Заявник вимагав 4 748,51 грн (приблизно 700 євро) відшкодування матеріальної шкоди і 100 000 грн (приблизно
    14 900 євро) відшкодування моральної шкоди.

    17.  Уряд заперечив ці вимоги.

    18.  Суд не вбачає жодного причинно-наслідкового зв’язку між встановленим порушенням та заявленою матеріальною шкодою, тому, він відхиляє цю вимогу. Суд, постановляючи рішення на засадах справедливості, присуджує заявнику 1 200 євро відшкодування моральної шкоди.

    B.  Судові та інші витрати

    19.  Заявник не подав вимог за цим пунктом, відповідно Суд не присуджує нічого.

    C.  Пеня

    20.  Суд вважає за належне призначити пеню на підставі граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, до якої має бути додано три відсоткові пункти.

    ЗА ЦИХ ПІДСТАВ СУД ОДНОГОЛОСНО

    1.  Оголошує заяву прийнятною;

     

    2.  Постановляє, що було порушення пункту 1 статті 6 Конвенції;

     

    3.  Постановляє, що:

    (a)  упродовж трьох місяців держава-відповідач повинна сплатити заявнику 1 200 (одну тисячу двісті) євро відшкодування моральної шкоди та додатково суму будь-якого податку, що може нараховуватись;

    (b)  зазначена сума має бути конвертована у національну валюту держави-відповідача за курсом на день здійснення платежу;

    (c)  із закінченням зазначеного тримісячного строку до остаточного розрахунку на вищезазначену суму нараховуватиметься простий відсоток (simple interest) у розмірі граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, яка діятиме в період несплати, до якої має бути додано три відсоткові пункти;

     

    4.  Відхиляє решту вимог заявника щодо справедливої сатисфакції.

    Учинено англійською мовою та повідомлено письмово 12 липня 2016 року відповідно до пунктів 2 та 3 Правила 77 Регламенту Суду.

     

     

    Мілан Блашко

    (Milan Blaško)

    Заступник Секретаря

    Андре Потоцький

    (André Potocki)

    Голова

    http://old.minjust.gov.ua/19612

  9. Категорія справи 

    Начало формы

    №467/881/15-ц

    Конец формы

    Цивільні справи; Позовне провадження; Спори, що виникають із договорів; Спори, що виникають із договорів позики, кредиту, банківського вкладу.

    Дата набрання законної сили: 13.07.2016


    Дата документу       Справа №

    АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

    Є.у.№467/881/15

    Провадження  №-22ц/778/2813/16 

    Головуючий у 1-й інстанції: Пустовіт З.П.  

    Суддя-доповідач: Сапун О.А.

    РІШЕННЯ

    ІМЕНЕМ  УКРАЇНИ

                 13 липня 2016 року                                                       м. Запоріжжя

     

    Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Запорізької області у складі:

    головуючого:                            Сапун О.А.,

                 суддів:                          Кочеткової І.В.,

                                                       Пільщик Л.В.,

                 за участю секретаря:         Евальд Д.Д.,

     

    розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_3 на рішення Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 13 квітня 2016 року у справі за позовом ПУБЛІЧНОГО АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА КОМЕРЦІЙНИЙ БАНК «ПРИВАТБАНК» до ОСОБА_5, ОСОБА_3 про стягнення заборгованості, -

    ВСТАНОВИЛА :

    15 травня 2015 року ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» звернувся до Арбузинського районного суду  Миколаївської області з позовом до ОСОБА_5, ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

    В обґрунтування позову посилалось на те, що 29 вересня 2008 року на підставі кредитного договору № ZPB0GA0000000255 ОСОБА_3 отримала кредит у розмірі 72832,08 доларів США зі сплатою відсотків за користування кредитом в розмірі 15 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом, з кінцем терміном повернення кредиту 29 вересня 2013 року.

    В порушення  вимог закону та умов договору ОСОБА_3 зобов'язання по поверненню кредиту належним чином не виконувала, внаслідок чого станом на  16 квітня 2015 року утворилася заборгованість на суму 372 518,52 доларів США., з яких заборгованість по кредиту - 72 083,40 доларів США; заборгованість по процентам за користування кредитом за кредитом - 29 967,94 доларів США; заборгованість по комісії за користування кредитом - 11 152,40 доларів США; пеня за несвоєчасність виконання зобов'язань за договором - 241 564,87 доларів США, а також штрафи: 11,48 доларів США (фіксована частина); 17 738,43 доларів США (процентна складова).

    Крім того, зобов'язання за вказаним кредитним договором забезпечено порукою в сумі 1 000 грн. на підставі договору поруки №02/ДЗ від 15 серпня 2014 року, який укладено між ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» та ОСОБА_5

    Вимога, яка була пред'явлена до поручителя про виконання забезпеченого зобов'язання, залишена без задоволення.

    Приймаючи до уваги, що відповідачі у кредитних правовідносинах діють як солідарні боржники, предметом спору є однорідні права і обов'язки, що випливають з кредитного договору та договору поруки, вважає доцільним об'єднати позовні вимоги в одній позовній заяві.

    Посилаючись на зазначені обставини, просив суд стягнути на користь банку заборгованість за кредитним договором з ОСОБА_3 в розмірі 372 472,60 доларів США, що за курсом НБУ складає 8 112 453 грн. 34 коп., з ОСОБА_6 - 1 000 грн., а також судові витрати.

    Ухвалою Арбузинського районного суду Миколаївської області від 08 вересня 2015 року справу передано  до Бердянського міськрайонного суду Запорізької області за підсудністю.

    У березні 2016 року ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» подало до суду уточнюючу позовну заяву, в якій просило стягнути з ОСОБА_3 заборгованість за кредитним договором, яка утворилася станом на 16 квітня 2015 року, у розмірі 372 518,52 доларів США, що за курсом НБУ дорівнює 8 113 453 грн. 34 коп., з яких заборгованість за кредитом - 72 083,40 доларів США; заборгованість по процентам за користування кредитом - 29 967,94 доларів США; заборгованість по комісії за користування кредитом - 11 152,40 доларів США, пеню - 241 564,87 доларів США. Також просило стягнути з ОСОБА_3 штраф 250 грн. ( фіксована частина ), штраф 386 343 грн. 54 коп. ( процентна складова ). З ОСОБА_5 просило стягнути 1 000 грн.

    Рішенням Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 13 квітня 2016 року позов задоволено частково.

    Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК»  заборгованість за кредитним договором №ZPB0GA0000000255 від 29 вересня 2008 року, яка утворилася станом на 16 квітня 2015 року, в розмірі 102 051,34 доларів США,  що за курсом НБУ складає 2 222 678 грн. 19 коп., в тому числі: заборгованість за кредитом - 72083,40 доларів США ( за курсом НБУ дорівнює 1 569 976 грн. 45 коп. ), заборгованість по процентам за користування кредитом  - 29 967,94 доларів США ( за курсом НБУ дорівнює 652 701 грн. 73 коп. ). Також стягнуто пеню в розмірі  2 178 000 грн.

    В  решті позовних вимог ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК», заявлених до ОСОБА_3, та в позові до ОСОБА_5 відмовлено.

    Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК»  судовий збір в сумі 1 973 грн. 16 коп.

    ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» судове рішення не оскаржило.

    Не погоджуючись з зазначеним рішенням , ОСОБА_3 подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на пропуск банком позовної давності, просила рішення Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 13 квітня 2016 року скасувати, у позові до відмовити.

    Заслухавши у судовому засіданні апеляційного суду доповідь судді, вислухавши пояснення учасників процесу, передбаченого законом порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просять скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову. перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню.

    Відповідно до частини 4 статті 309 ЦПК України підставами для скасування рішення є порушення або неправильне застосування норм матеріального або процесуального права.

    Згідно з статтею 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

    Оскаржуване судове рішення зазначеним вимогам закону відповідає не в повній мірі.

    За статтею 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

    Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки ( стаття 257 ЦК України ). Для окремих видів вимог законом встановлена спеціальна позовна давність.

    Зокрема, частина 2 статті 258 ЦК України передбачає, що позовна давність в один рік застосовується до вимог про стягнення неустойки ( штрафу, пені ).

    Відповідно до статті 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

    Позовна давність відповідно до частини першої статті 260 ЦК України обчислюється за загальними правилами визначення строків, встановленими статтями 253-255 цього Кодексу.

    Частинами першою, п'ятою статті 261 ЦК України встановлено, що перебіг починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права. За зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.

    Переривання перебігу позовної давності визначається статтею 264 ЦК України.

    Частиною 2 статті 264 ЦК України визначено, що позовна давність переривається у разі пред'явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач. Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується.

    Із матеріалів справи вбачається, що ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» та ОСОБА_3 уклали 29 вересня 2008 року кредитний договір № ZPB0GA0000000255, за умовами якого ОСОБА_3 отримала кредит у розмірі 72 832,08 доларів США, зі сплатою відсотків за користування кредитом в розмірі 15 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом, з кінцем терміном повернення кредиту 29 вересня 2013 року. Відповідно до пункту 8.1 кредитного договору позичальник зобов'язався сплачувати кредит шляхом надання щомісячного платежу в період з 20 по 25 число кожного місяця в розмірі 1 967,35 доларів США згідно графіку погашення кредиту ( Додаток № 2 до договору ) для погашення заборгованості, яка складається із заборгованості за кредитом, відсотками, винагороди, комісії.

    У пункті 8.3 кредитного договору вказано, що забезпечення виконання позичальником зобов'язань виступає іпотека трикімнатної квартири АДРЕСА_1 Також сторони договору погодили, що термін позовної давності по вимогам про стягнення кредиту, відсотків, винагороди, неустойки-пені, штрафів встановлюється тривалістю у п'ять років, пункт 5.5 договору ( а. с. 9-13 ).

    Зобов'язання за вказаним кредитним договором забезпечено також порукою в сумі 1 000 грн. на підставі договору поруки №02/ДЗ від 15 серпня 2014 року, який укладено між ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» та ОСОБА_5 ( а. с. 14-15 ).

    Оскільки ОСОБА_3, у порушення  умов кредитного договору, своєчасно не кредит не повертала, проценти за користування кредитними коштами не сплачувала, ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» у липні 2013 року звернулося до суду з позовом про звернення стягнення не предмет іпотеки, який був задоволений рішенням Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 21 січня 2014 року. В рахунок погашення заборгованості за кредитним договором № ZPB0GA0000000255 від 29 вересня 2008 року звернуто стягнення на предмет іпотеки - трикімнатну квартиру АДРЕСА_1 ( а. с. 74-76 ).

    З урахуванням викладеного, суд першої інстанції зробив правильний висновок, що позивач, звернувшись 08 травня 2015 року з позовом про стягнення з ОСОБА_3 заборгованості за кредитним договором, не пропустив позовну давність для звернення з вимогами про захист порушеного права, а доводи ОСОБА_3 з цього приводу спростовуються наявними у справі документами, не узгоджуються з нормами матеріального права.

    Таким чином, підстави для відмови у позові в частині стягнення боргу за кредитним договором та відсотками за користування кредитними коштами з підстав пропуску позовної давності відсутні.

    Статтями 525,526 ЦК України встановлено, що зобов'язання повинні виконуватись належним чином і у встановлений строк згідно з вказівками закону та договору.

    За приписом статті 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання. В силу статті 629 ЦК України договір є обов'язковим до виконання сторонами

    Відповідно до частини 1 статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

    Зобов'язання перестає діяти в разі його припинення з підстав, передбачених договором або законом ( частина 1 статті 598 ЦК України ).

    За відсутності інших підстав припинення зобов'язання, передбачених договором або законом, зобов'язання припиняється його виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України ). Належним виконанням зобов'язання є виконання, прийняте кредитором, у результаті якого припиняються права та обов'язки сторін зобов'язання.

    Згідно із частиною 1 статті 545 ЦК України, прийнявши виконання зобов'язання, кредитор повинен на вимогу боржника видати йому розписку про одержання виконання частково або в повному обсязі.

    Наявне судове рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки не виконано боржником, на припинення кредитних зобов'язань у зв'язку з належним виконанням відповідач не посилався. Суд першої інстанції, з урахуванням конкретних обставин справи, дійшов правильного висновку, що, оскільки зобов'язання залишається невиконаним належним чином, тому відповідно до вимог статей 526,599 ЦК України правовідносини сторін кредитного договору не припинені і відповідно до укладеного між сторонами договору та статей1049,1050,1054 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути кредит та сплатити проценти.

    Згідно зі статтею 2 Закону України «Про банки і банківську діяльність» кошти - це гроші у національній або іноземній валюті.

    Відповідно до статті 192 ЦК України іноземна валюта може використовуватись в Україні у випадках та у порядку, встановлених законом.

    Грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях. Використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов'язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом ( частини 1,3 статті 533 ЦК України ).

    Згідно статті 47 Закону України «Про банки та банківську діяльність», банк має право здійснювати банківську діяльність на підставі банківської ліцензії шляхом надання банківських послуг. Перелік фінансових послуг, що банк має право надавати своїм клієнтам (крім банків) шляхом укладення агентських договорів, встановлюється Національним банком України.

    Статтею 5 Декрету Кабінету Міністрів України від 19 лютого 1993 року № 5-93 «Про систему валютного регулювання і валютного контролю операції з валютними цінностями» здійснюються на підставі генеральних та індивідуальних ліцензій НБУ. Операції з валютними цінностями банки мають право здійснювати на підставі письмового дозволу (генеральна ліцензія) на здійснення операцій з валютними цінностями відповідно до пункту 2 статті 5 цього Декрету.

    У пункті 12 Постанови Пленуму Вищого Спеціалізованого Суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» № 5 від 30 березня 2012 року зазначено, що у разі якщо кредит правомірно наданий в іноземній валюті та кредитодавець (позивач) просить стягнути кошти в іноземній валюті, суд у резолютивній частині рішення зазначає про стягнення таких коштів саме в іноземній валюті, що відповідає вимогам частини третьої статті 533 ЦК України.

    Із матеріалів справи вбачається, що ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» здійснює свою діяльність, у тому числі валютні операції, на підставі банківської ліцензії Національного Банку України № 22 від 05 жовтня 2011 року, зареєстрованої Національним Банком України ( а. с. 19 ).

    Оскільки наявна ліцензія на здійснення операцій з валютними цінностями і банк правомірно надав кредит в іноземній валюті - доларах США, однак у позовній заяві просив стягнути заборгованість у гривнях, суд першої інстанції правильно задовольнив позов в частині стягнення з ОСОБА_3 боргу станом на 16 квітня 2015 року у сумі 2 222 678 грн. 19 коп. ( еквівалент 102 051,34 Доларів США ), з яких заборгованість за кредитом - 72 083,40 доларів США ( еквівалент 1 569 976 грн. 45 коп. ), заборгованість по процентах за користування кредитом - 29 967 грн. 94 коп. ( еквівалент 652 701 грн. 73 коп.) ( а. с. 122-124 ).

    Також суд відмовив у задоволенні вимог щодо стягнення штрафів, комісії, при цьому навів в рішенні відповідні доводи з посиланням на норми матеріального права. ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» в цій частині погодився з судовим рішенням, оскільки апеляційну скаргу на подавав.

    Банк заявив також вимоги про стягнення пені у сумі 241 564,87 доларів США, які частково задоволені судом у розмірі 100 000 доларів США, що за курсом НБУ становить 2 178 000 грн.

    Разом з тим, колегія суддів вважає, що позов в частині стягнення пені задоволенню не підлягає з наступних підстав.

    Відповідно до статті 1 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

    Додержання принципу змагальності у цивільному процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією ( стаття 129 Конституції України ).

    Згідно з нормами статей 1060 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень,надавши докази відповідно до вимог статей 57,58 ЦПК України.

    Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

    Виходячи зі змісту статей 546,548,549 ЦК України, виконання зобов'язання може забезпечуватися відповідно до вимог закону або умов договору, зокрема, неустойкою, яку боржник повинен сплатити в разі порушення зобов'язання.

    Пунктом 3 частини першої статті 611 ЦК України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки у вигляді сплати неустойки

    Відповідно до частини другої статті 258 ЦК України до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) застосовується позовна давність в один рік.

    За правилами статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасного виконання грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

    Тобто пеня - це санкція, яка нараховується з першого дня прострочення й до тих пір, поки зобов'язання не буде виконано. Її розмір збільшується залежно від продовження правопорушення.

    Правова природа пені така, що позовна давність до вимог про її стягнення обчислюється по кожному дню (місяцю), за яким нараховується пеня, окремо. Право на позов про стягнення пені за кожен день (місяць) виникає щодня (щомісяця) на відповідну суму, а позовна давність обчислюється з того дня (місяця), коли кредитор дізнався або повинен був дізнатися про порушення права.

    Отже відповідно до чинного законодавства неустойка (пеня) підлягає стягненню за кожний день прострочення виконання зобов'язання, пеня обчислюється щодо кожного дня окремо за попередній рік до дня подання позову.

    З матеріалів справи вбачається, що позов пред'явлено 08 травня 2015 року, тому пеня може бути нарахована та стягнута, починаючи з 08 травня 2014 року. Проте пеня за цей період з додержанням вищенаведених положень за кожний день прострочення виконання зобов'язання банком взагалі не нарахована та її розмір за відповідний період не визначено ( а. с. 6-7 ).

    Виходячи з вище викладеного, колегія суддів приходить до висновку, що вимоги про стягнення з відповідача пені задоволенню не підлягають через недоведеність заявленої суми.

    Керуючись ст.ст. 307,309 ЦПК України, колегія суддів, -

    ВИРІШИЛА:

    Апеляційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.                

    Рішення Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 13 квітня 2016 року в частині стягнення пені скасувати, в цій частині у позові відмовити.

    В іншій частині рішення суду першої інстанції залишити без змін.      

    Рішення набирає законної сили з моменту проголошення, може бути оскаржене шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня проголошення.

    Головуючий:

      Судді:

  10. 164.2.7.[/size]сума заборгованості платника податку за укладеним ним цивільно-правовим договором, за якою минув строк позовної давності та яка перевищує суму, що становить 50 відсотків місячного прожиткового мінімуму, [/size]

     

    по списанной  задолженности за счет резерва по истечении 180 дней срок ИД вовсе не прошел. так что ст.НК другая д.б.[/size]

    и что есть другая д.б.
  11. Сегодня прошол суд 1 инстанции судья долго думала над решением из за 107 кода :)

    Иск удовлетварила частично оставила только тело и просроченное тело кредита. Жду плное решение

  12. Дельта когда с иском обратилась? Это ИХ кредит?

    Списали в 03.2014 

    Если иск после списания, то ИМХО, они уже потеряли право на взыскание?

    А где вы увидели исковую давность?

    Если ИД о которой речь в справке налоговой, то это немного не та ИД. Посмотрите пунктик в ПКУ и есть (номера не помню) Постанова НБУ о порядке отнесения задолженности к безнадежной и порядке ее списания).... но там был такой засадный моментик о том, что списание задолженности как безнадежной не освобождает заемщика от того, что банк будет продолжать за ним гоняться. Потом вот появилось решение ВСУ немного облегчающее судьбу заемщика ;)

    Дельта когда с иском обратилась? Это ИХ кредит?

    Списали в 03.2014 

    Если иск после списания, то ИМХО, они уже потеряли право на взыскание?

    А где вы увидели исковую давность?

    Если ИД о которой речь в справке налоговой, то это немного не та ИД. Посмотрите пунктик в ПКУ и есть (номера не помню) Постанова НБУ о порядке отнесения задолженности к безнадежной и порядке ее списания).... но там был такой засадный моментик о том, что списание задолженности как безнадежной не освобождает заемщика от того, что банк будет продолжать за ним гоняться. Потом вот появилось решение ВСУ немного облегчающее судьбу заемщика ;)

    Дельта когда с иском обратилась? Это ИХ кредит?

    Списали в 03.2014 

    Если иск после списания, то ИМХО, они уже потеряли право на взыскание?

    А где вы увидели исковую давность?

    Если ИД о которой речь в справке налоговой, то это немного не та ИД. Посмотрите пунктик в ПКУ и есть (номера не помню) Постанова НБУ о порядке отнесения задолженности к безнадежной и порядке ее списания).... но там был такой засадный моментик о том, что списание задолженности как безнадежной не освобождает заемщика от того, что банк будет продолжать за ним гоняться. Потом вот появилось решение ВСУ немного облегчающее судьбу заемщика ;)

    Иск банк подал в 2015 году :) Через год после списания