Колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України у складі:

[stairtov]

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 жовтня 2010 року

м. Київ

Колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України у складі:

головуючого

Яреми А.Г.,

суддів:

Левченка Є.Ф.,

Романюка Я.М.,

Охрімчук Л.І.,

Сеніна Ю.Л.,

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_6 до публічного акціонерного товариства “Банк “Фінанси та кредит” про визнання недійсним кредитного договору та стягнення процентів за договором банківського вкладу, за касаційною скаргою публічного акціонерного товариства “Банк “Фінанси та кредит” на рішення Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 11 березня 2010 року та ухвалу апеляційного суду Запорізької області від 5 липня 2010 року,

в с т а н о в и л а :

У травні 2009 року ОСОБА_6 звернувся до суду з уточненим та доповненим в подальшому позовом до відкритого акціонерного товариства “Банк “Фінанси та кредит”, яке в подальшому було перетворене в публічне акціонерне товариство “Банк “Фінанси та кредит” (далі – ПАТ “Банк “Фінанси та кредит”) про визнання недійсним кредитного договору та стягнення процентів за договором банківського вкладу. Позивач зазначав, що 3 березня 2008 року він уклав з відповідачем кредитний договір, за яким одержав кредит в розмірі 1 000 000 доларів США під 13,7 % річних на строк до 30 вересня 2008 року. Додатковою угодою до зазначеного договору від 21 квітня 2008 року сторони визначили суму кредиту в 1 415 000 доларів США, а строк повернення кредиту - 6 квітня 2009 року. З метою забезпечення виконання позичальником своїх зобов’язань за кредитним договором між ОСОБА_6 та банком було укладено договір застави майнових прав, за яким ОСОБА_6 передав банку в заставу належні йому права вимоги за укладеним ним 1 квітня 2008 року з банком договором банківського вкладу на суму 7 349 319 грн. 84 коп. під 15,7 % річних зі строком повернення також 6 квітня 2009 року. Посилаючись на те, що кредит в іноземній валюті надано йому банком незаконно, оскільки єдиним засобом платежу в Україні є гривня, а в банку відсутня індивідуальна ліцензія на здійснення такої валютної операції, а також на те, що умови договору є несправедливими і такими, що порушують положення Закону України “Про захист прав споживачів”, зокрема, щодо необхідності надання споживачу необхідної інформації перед укладенням договору, позивач просив визнати кредитний договір недійсним, а, оскільки банк не сплачував йому відсотки за договором банківського вкладу, стягнути 490 853 грн. 83 коп. процентів за період з 1 квітня по 1 вересня 2008 року та 188 851 грн. 50 коп. за лютий – березень 2009 року.

Рішенням Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 11 березня 2010 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Запорізької області від 5 липня 2010 року, позов задоволено частково. Укладений 3 березня 2008 року ОСОБА_6 з відкритим акціонерним товариством “Банк “Фінанси та кредит” кредитний договір визнано недійсним та зобов’язано ОСОБА_6 та банк повернути один одному суми, одержані на виконання цього договору, в гривні по існуючому курсу української гривні до долара США на момент укладення договору та на момент здійснення позичальником сплати процентів. Зобов’язано банк повернути ОСОБА_6 суми депозиту, списані в рахунок погашення його заборгованості за кредитним договором. Стягнуто з банку на користь ОСОБА_6 490 853 грн. 83 коп. процентів за договором банківського вкладу за період з 1 квітня по 1 вересня 2008 року та 188 851 грн. 50 коп. за лютий-березень 2009 року.

У касаційній скарзі ПАТ “Банк “Фінанси та кредит”, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції в частині задоволення позову та ухвалу апеляційного суду щодо залишення зазначеної частини рішення суду першої інстанції без змін, і ухвалити в цій частині нове рішення, яким у позові відмовити.

Заслухавши доповідь судді Верховного Суду України, дослідивши матеріали справи та перевіривши наведені у скарзі доводи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню.

Ухвалюючи рішення про визнання недійсним кредитного договору суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив із того, що договір передбачає надання та повернення кредиту в іноземній валюті, відтак, є валютною операцією, хоча єдиним законним засобом платежу в Україні є гривня і для здійснення такої операції необхідна індивідуальна ліцензія Національного банку України, умови договору на порушення ст. 18 Закону України “Про захист прав споживачів” є несправедливими, оскільки покладають ризик знецінення національної валюти України на позичальника, до того ж перед укладенням договору банком на порушення ст. 11 Закону України “Про захист прав споживачів” не надано позивачу як споживачу фінансової послуги всієї повноти необхідної інформації, в тому числі щодо істотної умови договору – ціни, чим позичальника умисно введено в оману.

Однак з таким висновком погодитися не можна.

Відповідно до ч. 2 ст. 192 та ч. 3 ст. 533 ЦК України використання іноземної валюти, в тому числі при здійснені розрахунків на території України за зобов’язаннями, допускається у випадках, в порядку та на умовах, встановлених законом. законное использование иновалюты это в качестве накопления !!

Законодавчим актом, який регулює правовідносини у сфері валютного регулювання і валютного контролю, є Декрет Кабінету Міністрів України “Про систему валютного регулювання і валютного контролю”.

Статтею 1054 ЦК України передбачено, що за кредитним договором банк зобов’язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов’язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно зі ст. 2 Закону України “Про банки і банківську діяльність” кошти – це гроші у національній або іноземній валюті.

кошты имеет отношение к СПОСОБУ КОТОРЫМ СДЕЛАН ПЛАТЕЖ НО НЕ УКАЗЫВАЕТ ПРИНАЛЛЕЖНОСТЬ ВАЛЮТЫ

Стаття 3. Кошти в Україні

3.1. Кошти існують у готівковій формі (формі грошових знаків)

або у безготівковій формі (формі записів на рахунках у банках).

ЗУ «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні»

ЭТО ВЫРАЖЕНИЕ СПОСОБА ПЛАТЕЖА

Статті 47 та 49 цього Закону визначають операції банків із розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик як кредитні операції, незалежно від виду валюти, яка використовується. Вказані операції здійснюються на підставі банківської ліцензії.

Відповідно до ст. 5 Декрету Кабінету Міністрів України “Про систему валютного регулювання і валютного контролю” операції з валютними цінностями здійснюються на підставі генеральних та індивідуальних ліцензій Національного банку України. Операції з валютними цінностями банки мають право здійснювати на підставі письмового дозволу (генеральної ліцензії) на здійснення операцій з валютними цінностями відповідно до п. 2 ст. 5 Декрету Кабінету Міністрів України “Про систему валютного регулювання і валютного контролю”.

Вимога щодо необхідності отримання індивідуальної ліцензії на здійснення операцій з валютними цінностями встановлена п. в) ч. 4 ст. 5 Декрету Кабінету Міністрів України “Про систему валютного регулювання і валютного контролю”, якщо терміни і суми кредитів перевищують встановлені законодавством межі. Однак на сьогодні такі терміни і суми кредитів в іноземній валюті законодавцем не визначено.

Згідно з п. 1.5 Положення про порядок видачі Національним банком України індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 14 жовтня 2004 року № 483 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 9 листопада 2004 року за № 1429/10028, використання іноземної валюти як засобу платежу без індивідуальної ліцензії дозволяється, якщо ініціатором або отримувачем за валютною операцією є уповноважений банк (ця норма стосується лише тих операцій уповноваженого банку, на здійснення яких Національний банк України видав йому ліцензію та письмовий дозвіл на здійснення операції з валютними цінностями).

Таким чином, за відсутності нормативних умов для застосування індивідуального ліцензування щодо вказаних операцій єдиною правовою підставою для здійснення банками кредитів в іноземній валюті згідно зі ст. 5 Декрету Кабінету Міністрів України “Про систему валютного регулювання і валютного контролю” є наявність у банку генеральної ліцензії на здійснення валютних операцій, отриманої у встановленому порядку.

Згідно з ліцензією, виданою відкритому акціонерному товариству “Банк “Фінанси та кредит” Національним банком України 17 липня 2007 року за № 28 (а.с. 122) та дозволом (а.с. 123, 124) ПАТ “Банк “Фінанси та кредит” має право здійснювати банківські операції, зокрема, надавати кредити в іноземній валюті.

Суд на зазначене положення закону та обставини справи уваги не звернув та дійшов помилкового висновку про незаконність надання відповідачем позивачу кредиту в іноземній валюті із зобов’язанням повернення такого та сплати процентів за користування ним також в іноземній валюті через неправильне застосування норм матеріального права.

Посилання суду на несправедливість умов договору про покладання на позичальника ризику знецінення національної валюти як на підставу визнання договору недійсним також є помилковим, оскільки відповідно до п. 3 ст. 3 та ст. 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договорів та визначенні умов з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, вимог розумності та справедливості, а п. 3.8 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених постановою Правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168 та зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 25 травня 2007 року за № 541/13808 встановлює, що у разі надання кредиту в іноземній валюті банки зобов’язані під час укладення кредитного договору попередити споживача, що валютні ризики під час виконання зобов’язань за кредитним договором несе споживач. Така норма запроваджена на виконання Закону України “Про захист прав споживачів” і виконана банком перед укладенням оспореного позивачем кредитного договору .

Посилання суду на ненадання позичальнику ОСОБА_6 інформації про умови кредитування та орієнтовну сукупну вартість кредиту, зокрема, щодо ціни, як на підставу визнання договору недійсним, передбачену ч. 1 ст. 230 ЦК України, також є помилковим.

Відповідно до змісту ч. 1 ст. 230 ЦК України правочин визнається судом недійсним, якщо одна сторона навмисно замовчує існування обставин, які мають істотне значення і можуть перешкодити вчиненню правочину. Істотними умовами кредитного договору відповідно до змісту ч. 1 ст. 638 та ст. 1054 ЦК України є умови про мету, суму і строк кредиту, умови і порядок його видачі і погашення, розмір, порядок нарахування та виплата процентів, відповідальність сторін.

Згідно з текстом укладеного сторонами кредитного договору такі умови договором передбачено (а.с. 8-9).

Отже, судом ухвалено рішення про визнання кредитного договору недійсним через неправильне застосування норм матеріального права, що відповідно до ст. 341 ЦПК України є підставою для скасування рішення в цій частині й ухвалення нового рішення про відмову в позові.

Стаття 341. Підстави для скасування судових рішень і ухвалення нового рішення або зміни рішення

1. Суд касаційної інстанції має право скасувати судовірішення і ухвалити нове рішення або змінити рішення, якщозастосовано закон, який не поширюється на ці правовідносини, чи незастосовано закон, який підлягав застосуванню.

http://studrada.com.ua/content/%D1%81%D1%8...%88%D0%B5%D0%BD

1. Суд касаційної інстанції має право змінити рішення по суті справи, ухвалити нове рішення, непередаючи її на новий розгляд за наявності двох умов одночасно: 1) якщо об­ставини справи встановлено повно і правильно; 2) якщо порушено або неправиль­но застосовано закон.

Повне і правильне встановлення судом обставин справи має місце тоді, коли у справі з'ясовані усі обставини, що мають значення для справи; доведені усі обставини, що мають значення для справи, які суд вважає встанов­леними; висновки суду, викладені у рішенні, відповідають обставинам справи.

Порушення і неправильне застосування закону має місце тоді, коли суд застосував закон, який не поширюється на ці правовідносини, чи не застосував закон, який підлягає застосуванню.

2. Зміна рішення може полягати в доповнені або зміні окремих частин рішення: мотивувальної або резолютивної.

Щодо рішення про стягнення процентів за договором банківського вкладу, то, як встановлено судом, права вимоги за цим договором передані ОСОБА_6 в заставу банку в забезпечення своїх зобов’язань за кредитним договором (а.с. 10) і він погодився на списання банком нарахованих за договором банківського вкладу процентів в рахунок погашення нарахованих процентів за кредитним договором (а.с. 12).

За таких обставин скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у позові підлягає і ця частина судового рішення.

В решті рішення суду не оскаржується, відтак, судом касаційної інстанції відповідно до положень ст. 335 ЦПК України не перевіряється.

Керуючись п. 5 ч. 1 ст. 336, ст. 341, ч. 2 ст. 344 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

в и р і ш и л а :

Касаційну скаргу публічного акціонерного товариства “Банк “Фінанси та кредит” задовольнити.

Рішення Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 11 березня 2010 року в частині задоволення позову ОСОБА_6 до публічного акціонерного товариства “Банк “Фінанси та кредит” про визнання кредитного договору недійсним та стягнення процентів за договором банківського вкладу, а також ухвалу апеляційного суду Запорізької області від 5 липня 2010 року про залишення зазначеної частини рішення суду першої інстанції без змін скасувати.

У позові ОСОБА_6 до публічного акціонерного товариства “Банк “Фінанси та кредит” про визнання недійсними кредитного договору та стягнення процентів за договором банківського вкладу відмовити.

Рішення оскарженню не підлягає.

Головуючий А.Г. Ярема

Судді: Є.Ф. Левченко

Л.І. Охрімчук

Я.М. Романюк

Ю.Л. Сенін

http://reyestr.court.gov.ua/Review/11970949

[stairtov]

прошу коменты чтоб идущие сзади не спотыкались о эти камни