ANTIRAID

Главные администраторы
  • Posts

    12,008
  • Joined

  • Last visited

  • Days Won

    292

ANTIRAID last won the day on June 19

ANTIRAID had the most liked content!

About ANTIRAID

  • Birthday 07/06/1973

Контакты

  • Сайт
    http://knpartners.com.ua
  • ICQ
    42442048
  • Jabber
    https://t.me/rkravetsUA
  • Skype
    rkravets

Информация

  • Пол
    Мужчина
  • Город
    Киев

Recent Profile Visitors

174,490 profile views

ANTIRAID's Achievements

Newbie

Newbie (1/14)

4.2k

Reputation

  1. В Украине есть целый ряд гарантий для доноров крови, а также прав, которыми они могут воспользоваться. Обо всем этом Вы узнаете из видео. Хотите быть в курсе важных изменений в законодательстве Украины? Подписывайтесь на канал и приглашайте друзей: https://bit.ly/2G12dHy Подписаться (https://t.me/joinchat/AAAAAFIOXCJh_Q3scb07VA)
  2. Пока полиция бездействует, а иногда и покрывает, на мой взгляд, преступников и мошенников, потерпевшие остаются полностью беззащитными. Как себя вести и что нужно делать для возврата средств, Вы узнаете из этого видео. Хотите быть в курсе важных изменений в законодательстве Украины? Подписывайтесь на канал и приглашайте друзей: https://bit.ly/2G12dHy Подписаться (https://t.me/joinchat/AAAAAFIOXCJh_Q3scb07VA)
  3. Кабмин утвердил порядок проверки покупателей при покупке земли сельскохозяйственного назначения. Что буду проверять нотариусы и кто не сможет купить землю Вы узнаете из этого видео. Хотите быть в курсе важных изменений в законодательстве Украины? Подписывайтесь на канал и приглашайте друзей: https://bit.ly/2G12dHy Подписаться (https://t.me/joinchat/AAAAAFIOXCJh_Q3scb07VA)
  4. Как законно прекратить договор аренды земли, какие существуют способы прекращения договора аренды и на что обратить внимание Вы узнаете из этого видео. Хотите быть в курсе важных изменений в законодательстве Украины? Подписывайтесь на канал и приглашайте друзей: https://bit.ly/2G12dHy Подписаться https://t.me/joinchat/AAAAAFIOXCJh_Q3scb07VA
  5. Как получить свидетельство о рождении ребенка лицам с неподконтрольных территорий Украины и Крыма, куда обращаться и какие документы для этого нужны Вы узнаете из этого видео. Хотите быть в курсе важных изменений в законодательстве Украины? Подписывайтесь на канал и приглашайте друзей: https://bit.ly/2G12dHy Подписаться https://t.me/joinchat/AAAAAFIOXCJh_Q3scb07VA
  6. Чергове рішення ВП-ВС, яке перевертає судову практику до гори ногами з натягуванням, на мій погляд, сови на глобус та цинічним ігноруванням норм законодавства й намаганням трактувати дуже вибірково законодавство. Постанову варто прочитати, якщо коротко, то висновки наступні: 1. У зведеному провадженні можна звертати стягнення на іпотеку без наявності відповідного рішення в межах процедури стягнення коштів з іпотекодавця на користь іпотекодержателя, якщо за обома виконавчими провадженнями один іпотекотримач; 2. Стягувач може визнати право власності на предмет іпотеки, що реалізується після перших, других чи третіх торгів, що не відбулись, на свій вибір; 3. Можна звернути стягнення та продавати предмет іпотеки, навіть при наявності арешту у кримінальній справі, якщо на думку суду такий арешт порушує права кредитора та затягує стягнення.
  7. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 25 травня 2021 року м. Київ Справа № 923/971/19 Провадження № 12-21гс21 Велика Палата Верховного Суду у складі: судді-доповідача Катеринчук Л. Й., суддів:Анцупової Т. О., Британчука В. В., Власова Ю. Л., Григор`євої І. В., Гриціва М. І., Гудими Д. А., Данішевської В. І., Єленіної Ж. М., Крет Г. Р., Лобойка Л. М., Пількова К. М., Прокопенка О. Б., Пророка В. В., Рогач Л. І., Сімоненко В. М., Ткача І. В., Штелик С. П., за участю: секретаря судового засідання Лавринчук О. Ю., представника позивача - не з`явився, представника відповідача-1 - Мазура Г. І., на засадах самопредставництва представника відповідача-2 - не з`явився, представника відповідача-3 - не з`явився, представника третьої особи - не з`явився, розглянула в судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Амалтея» на постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 25 листопада 2020 року (головуючий суддя Головей В. М., судді Разюк Г. П., Савицький Я. Ф.) у справі № 923/971/19 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Амалтея» до Міністерства юстиції України в особі Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби, Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» та Державного підприємства «СЕТАМ» за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «ФІНГРУП ФАКТОР» про визнання незаконними та скасування результатів електронних торгів та актів державного виконавця та В С Т А Н О В И Л А 1. Короткий зміст позовних вимог 1.1. 20 листопада 2019 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Амалтея» (далі - ТОВ «Амалтея», позивач, іпотекодавець) звернулося до Господарського суду Херсонської області з позовом (з урахуванням заяв про збільшення позовних вимог та про зміну підстав позову від 19 грудня 2019 року) до Міністерства юстиції України в особі Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби (далі - Мін`юст в особі відділу, орган ДВС, відповідач-1), Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» (далі - ПАТ «Дельта Банк», відповідач-2, іпотекодержатель), Державного підприємства «СЕТАМ» (далі - ДП «СЕТАМ», організатор торгів, відповідач-3) про: 1) визнання незаконними та скасування результатів електронних торгів від 19 серпня 2019 року з продажу майна, що належить на праві власності ТОВ «Амалтея» (протоколи проведення електронних торгів № 426264 та № 426265), які визнані такими, що не відбулися (далі - електронні торги 19 серпня 2019 року); 2) визнання незаконними та скасування актів державного виконавця про реалізацію предмета іпотеки від 19 вересня 2019 року № 51422596 та № 51422596/1, від 05 листопада 2019 року № 51422596, від 12 листопада 2019 року № 51422596 та № 51422596/1 (далі - акти державного виконавця від 19 вересня 2019 року, від 05 листопада 2019 року, від 12 листопада 2019 року, оспорювані акти); 3) визнання незаконними та скасування інших актів державного виконавця про реалізацію на користь відповідача-2 предмета іпотеки, належного позивачу на праві власності, на підставі частини першої статті 49 Закону України «Про іпотеку» за початковою ціною шляхом заліку забезпечених вимог у рахунок часткового погашення боргу, складених за результатами електронних торгів 19 серпня 2019 року, призначених відповідачем-3 та визнаних такими, що не відбулися. 1.2.Позовну заяву мотивував так. 1.2.1. Щодо визнання незаконними та скасування результатів електронних торгів 19 серпня 2019 року: - на виконання рішень суду від 21 жовтня 2014 року та від 14 травня 2015 року у господарських справах № 923/1312/14 і № 923/1311/14 державним виконавцем 15 лютого та 07 червня 2016 року відкрито виконавчі провадження № 50158022 і № 51340813, які 13 червня 2016 року об`єднано у зведене виконавче провадження № 51422596 (далі - ЗВП); боржником у ЗВП є ТОВ «Амалтея» (позивач), стягувачем - ПАТ «Дельта Банк» (іпотекодержатель, відповідач-2); -18 вересня 2018 року державним виконавцем у ЗВП № 51422596 здійснено опис та арешт майна (коштів) боржника, вартість якого станом на 08 травня 2019 року визначено суб`єктом оціночної діяльності - Закритим акціонерним товариством «Консалтингюрсервіс» (далі - ЗАТ «Консалтингюрсервіс») зі складенням висновку; -арештоване у ЗВП майно позивача виставлено на продаж з електронних торгів, призначених на 19 серпня 2019 року, які не відбулися у зв`язку з відсутністю допущених учасників торгів, про що складено протоколи № 426264 та № 426265; -призначення торгів на 19 серпня 2019 року є незаконним, оскільки у складі майна, щодо якого ЗАТ «Консалтингюрсервіс» станом на 08 травня 2019 року здійснено оцінку, та у складі майна, щодо якого призначено спірні торги, наявні розбіжності; -належне позивачу нерухоме майно, обтяжене іпотекою відповідача-2, безпідставно виставлено на продаж зі спірних електронних торгів, оскільки згідно з рішеннями судів у господарських справах № 923/1312/14 та № 923/1311/14 з боржника-іпотекодавця стягнено на користь банку-іпотекодержателя кредитну заборгованість з подальшим відкриттям виконавчого провадження (далі - ВП) щодо стягнення з боржника грошових коштів, тоді як судове рішення про звернення стягнення на нерухоме майно позивача як предмет іпотеки на погашення кредитного боргу не приймалося; -за таких обставин позивач доводив незаконність результатів електронних торгів 19 серпня 2019 року, за наслідком яких спірне нерухоме майно іпотекодавця було залишено за іпотекодержателем шляхом заліку забезпечених вимог за кредитом на підставі частини першої статті 49 Закону України «Про іпотеку». 1.2.2. Щодо визнання незаконними та скасування актів державного виконавця про реалізацію предмета іпотеки № 51422596 та № 51422596/1 від 19 вересня 2019 року та від 05 і 12 листопада 2019 року: -28 серпня 2019 року іпотекодержателем-стягувачем надіслано на адресу органу ДВС заяву за вихідним № 02.2.3-993 про придбання предметів іпотеки в порядку частини першої статті 49 Закону України «Про іпотеку» за початковою ціною шляхом заліку забезпечених вимог у рахунок часткового погашення боргу; -02 вересня 2019 року на вебсайті ДП «СЕТАМ» розміщено оголошення про проведення 02 жовтня 2019 року електронних торгів з продажу предмета іпотеки, які припинено 27 вересня 2019 року з огляду на реалізацію іпотекодержателем права, передбаченого частиною першою статті 49 Закону України «Про іпотеку», та зняття арешту з майна боржника державним виконавцем 23 вересня 2019 року; -позивач зауважив, що за результатами електронних торгів 19 серпня 2019 року, оформлених протоколами № 426264 та № 426265, складено три акти: № 51422596 від 19 вересня 2019 року, № 51422596 від 05 листопада 2019 року та № 51422596 від 12 листопада 2019 року про реалізацію предмета іпотеки, що в місті Херсоні на вулиці Полтавській, 99 (лот № 364249), та два акти: № 51422596/1 від 19 вересня 2019 року та № 51422596/1 від 12 листопада 2019 року про реалізацію предмета іпотеки, що в місті Херсоні на провулку Учбовому, 28/50 (лот № 364240); -позивач аргументував, що положеннями Порядку реалізації арештованого майна, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 29 вересня 2016 року № 2831/5 (далі - Порядок № 2831/5) не передбачено складення за результатами торгів у ВП декількох актів державного виконавця; -позивач доводив, що в порушення вимог частини шостої статті 47 Закону України «Про іпотеку» та пункту 6 розділу XПорядку № 2831/5 державний виконавець не надіслав позивачу копії актів про реалізацію предмета іпотеки від 19 вересня 2019 року № 51422596 і № 51422596/1; також на адресу позивача не надіслано копію постанови від 23 вересня 2019 року ВП № 50158022 про зняття арешту з майна; -оспорювані акти державного виконавця № 51422596 та № 51422596/1 підлягають визнанню незаконними та скасуванню в судовому порядку як такі, що суперечать вимогам частин шостої та дев`ятої статті 61 Закону України «Про виконавче провадження», оскільки щодо належного позивачу нерухомого майна, яке є предметом іпотеки, треті електронні торги не проводилися, а відповідач-2 як іпотекодержатель передчасно повідомив державного виконавця про залишення за собою іпотечного майна за результатами перших електронних торгів. 1.2.3. Щодо визнання незаконними та скасування «інших актів державного виконавця про реалізацію предмета іпотеки»: -позивач зауважив, що надані 12 листопада 2019 року представнику позивача для ознайомлення матеріали ВП № 50158022, № 51340813, № 51422596 не були прошиті та пронумеровані, а також містили документи з інших ВП щодо інших боржників; зазначене не виключає існування поряд з актами державного виконавця № 51422596/1 від 19 вересня 2019 року та № 51422596 від 05 листопада 2019 року й інших актів державного виконавця про реалізацію предмета іпотеки зі спірних електронних торгів 19 серпня 2019 року. 2. Короткий зміст рішення суду першої інстанції 01 вересня 2020 року Господарський суд Херсонської області прийняв рішення, згідно з яким позов задовольнив частково; визнав незаконними та скасував результати електронних торгів від 19 серпня 2019 року (протоколи проведення електронних торгів № 426264 та № 426265), призначених ДП «СЕТАМ», які визнані такими, що не відбулися, з продажу такого майна, що належить на праві власності ТОВ «Амалтея»: 1). Іпотека. Виробничий корпус літ. А, загальною площею 2998,0 кв. м, виробничий корпус з прибудовами (літ. К1, К2, К), загальною площею 1397,4 кв. м, склад літ. Щ, загальною площею 925,0 кв. м: виробничий корпус літ. «А», загальною площею 2998,0 кв. м; склад літ. «Щ», загальною площею 925,0 кв. м; прохідна літ. «Б», загальною площею 157,8 кв. м; прохідна літ. «В», площею забудови 17,7 кв. м; навіс літ. «Д», площею забудови 36,0 кв. м; навіс з огорожею КТП-400 літ. «Л», площею забудови 32,5 кв. м; сарай-склад літ. «Е», площею забудови 13,2 кв. м; сарай-склад літ. «Ж», площею забудови 47,8 кв. м; сарай-склад літ. «З», площею забудови 72,0 кв. м; котельня літ. «О», площею 133,52 кв. м; огорожа № 1, 2; ворота № 3; мостіння № І; димова труба № 4; навіси «П», «Р», «С», «Т», «У», що знаходяться за адресою: м. Херсон, вул. Полтавська, 99, майно належить боржнику на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 17 серпня 2005 року; 2). Іпотека. Адміністративно-господарчий корпус та інші будівлі і споруди, загальною площею 2538 кв. м, а саме: адміністративно-господарчий корпус з прибудовою, літ. А, загальною площею 1286,6 кв. м; склад, літ. Ж, загальною площею 69,1 кв. м; склад, літ. З, загальною площею 21,3 кв. м; туалет, літ. М; будинок охорони, літ. Р; склад, літ. Т, загальною площею 18,9 кв. м; склад, літ. X, загальною площею 129,0 кв. м; склад з прибудовою, літ. Ц, загальною площею 72,5 кв. м; склад з прибудовою, літ. Ч, загальною площею 56,3 кв. м; підвал, літ. Щ; склад, літ. Є, загальною площею 16,0 кв. м; господарчий комплекс, літ. Ю, Ю1, Ю2, загальною площею 626,4 кв. м; гараж, літ. Е, загальною площею 65,0 кв. м; склад, літ. Д, загальною площею 176,9 кв. м; огорожа № 1, 2, 3; мостіння № І, що знаходяться за адресою: м. Херсон, провулок Учбовий, 28/50, майно належить боржнику на підставі свідоцтва про право власності від 22 травня 2005 року; визнав незаконними та скасував акти державного виконавця від 19 вересня 2019 року, від 05 листопада 2019 року, від 12 листопада 2019 року; у задоволенні іншої частини позову відмовив; здійснив розподіл судових витрат у справі. Мотивував рішення так. 2.1. Під час продажу спірного майна з електронних торгів 19 серпня 2019 року відповідачі безпідставно застосували положення частини першої статті 49 Закону України «Про іпотеку», що мало наслідком реалізацію нерухомого майна позивача-боржника як іпотечного всупереч вимогам статті 41 цього Закону, оскільки рішення суду та/або виконавчий напис нотаріуса про звернення стягнення на іпотечне майно на виконанні державного виконавця на момент проведення торгів не перебували; в обґрунтування таких висновків суд зіслався на правову позицію Верховного Суду в постанові від 04 червня 2019 року у справі № 908/2609/17. 2.2. Обтяжене іпотекою нерухоме майно позивача виставлено на продаж зі спірних торгів, що проводилися в межах ЗВП з примусового виконання наказів суду про стягнення на користь відповідача-2 кредитної заборгованості, тобто грошових коштів, і не стосувалося звернення стягнення на спірне майно як предмет іпотеки. 2.3. Дії іпотекодержателя (відповідача-2) щодо подання заяви про залишення за собою належного позивачу предмета іпотеки за початковою ціною перших електронних торгів 19 серпня 2019 року, які не відбулися за відсутності допущених учасників торгів, і дії органу ДВС (відповідача-1) щодо видачі 19 вересня 2019 року актів № 51422596 та № 51422596/1 про реалізацію предмета іпотеки на користь іпотекодержателя суперечать вимогам частин шостої та дев`ятої статті 61 Закону України «Про виконавче провадження», оскільки треті електронні торги з продажу спірного нерухомого майна у виконавчому провадженні не проводилися. 2.4. Місцевим судом встановлено, що державним виконавцем виявлено помилки, допущені при складанні оспорюваних актів про реалізацію предмета іпотеки від 19 вересня 2019 року, що стало підставою для видачі 05 та 12 листопада 2019 року виправлених актів № 51422596 і № 51422596/1 у порядку частини третьої статті 74 Закону України «Про виконавче провадження». 2.5. З огляду на допущені відповідачами порушення положень частин шостої, дев`ятої статті 61 Закону України «Про виконавче провадження», статей 41, 49 Закону України «Про іпотеку» в ході реалізації спірного майна позивача у виконавчому провадженні з виконання судових рішень про стягнення кредитної заборгованості на користь банку-іпотекодержателя, місцевий суд дійшов висновку про задоволення позову в частині вимог про визнання незаконними та скасування результатів електронних торгів, призначених на 19 серпня 2019 року, та похідних від них позовних вимог про визнання незаконними і скасування актів державного виконавця про реалізацію предмета іпотеки № 51422596, № 51422596/1 від 19 вересня 2019 року та виправлених актів державного виконавця № 51422596 від 05 листопада 2019 року, № 51422596 та № 51422596/1 від 12 листопада 2019 року. 2.6. Місцевий суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позовних вимог про визнання незаконними та скасування «інших актів державного виконавця про реалізацію предмета іпотеки», оскільки в цій частині вимог позов не було обґрунтовано належними та допустимими доказами існування «інших» актів державного виконавця в розумінні статей 74, 76, 77 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України). 3. Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції 25 листопада 2020 року Південно-західний апеляційний господарський суд прийняв постанову, згідно з якою рішення Господарського суду Херсонської області від 01 вересня 2020 року скасував, у задоволенні позову відмовив. Мотивував постанову так. 3.1. Є помилковими доводи позивача про пропуск іпотекодержателем строку у десять днів з моменту визнання електронних торгів 19 серпня 2019 року такими, що не відбулися, для його звернення до органу ДВС із заявою про залишення за собою предмета іпотеки в рахунок часткового погашення заборгованості позивача за кредитом, так як відповідну заяву (за вихідним № 02.2.3-993) відповідачем-2 надіслано 28 серпня 2019 року на адресу органу ДВС поштовим відправленням (том 2, а. с. 13 - 16). 3.2. Висновки місцевого суду про порушення відповідачем-2 як іпотекодержателем приписів частин шостої та дев`ятої статті 61 Закону України «Про виконавче провадження», з огляду на звернення до органу ДВС із заявою про залишення за собою нереалізованого іпотечного майна після проведення перших, а не третіх електронних торгів, є наслідком помилкового тлумачення чинних правових норм. 3.3. Апеляційним судом встановлено, що відповідач-2 виявив недоліки в актах державного виконавця від 19 вересня та 05 листопада 2019 року (відсутні відомості про реквізити правовстановлюючих документів про право власності боржника на спірне майно) та звернувся до органу ДВС із заявою про внесення виправлень у такі акти; 12 листопада 2019 року державним виконавцем складено виправлені акти № 51422596 та № 51422596/1, які відповідають вимогам закону щодо їх змісту, оформлення та порядку видачі; інших актів державного виконавця про реалізацію предмета іпотеки на спірних торгах матеріали справи не містять. 3.4. Позовні вимоги про скасування результатів електронних торгів та складених за їх наслідками спірних актів державного виконавця спрямовані не на поновлення порушених прав позивача, а на перешкоджання виконанню судових рішень у виконавчому провадженні, у ході якого проводилися електронні торги; процедура реалізації арештованого майна зі спірних торгів відповідає Порядку № 2831/5, а органом ДВС за результатами цих торгів правомірно видано акти про реалізацію предмета іпотеки від 12 листопада 2019 року № 51422596 та № 51422596/1. 3.5. Апеляційний суд зауважив, що дії державного виконавця є підготовчими діями щодо передачі майна на реалізацію та мають самостійний спосіб і строки оскарження, тому не можуть бути підставою для визнання недійсними прилюдних торгів, за наслідком яких таке майно було відчужено; у матеріалах справи відсутні докази оскарження позивачем до суду дій державного виконавця щодо передачі предмета іпотеки на реалізацію та судове рішення, яким дії державного виконавця з продажу спірного нерухомого майна позивача визнано неправомірними. 3.6. Доводи позивача про продаж нерухомого майна у виконавчому провадженні за наявності дійсного арешту, накладеного на спірне майно ухвалою Печерського районного суду міста Києва від 06 вересня 2016 року у справі № 757/43241/16-к із встановленням заборони на його відчуження, є безпідставними, оскільки органом ДВС вживались заходи щодо примусового виконання судових рішень про стягнення кредитної заборгованості на користь відповідача-2, які в кінцевому не призвели до відчуження нерухомого майна позивача; він залишається власником цього майна дотепер. 3.7. Надавши власну оцінку доказам і доводам сторін, апеляційний суд дійшов висновку, що спірні електронні торги відбулися з дотриманням Порядку № 2831/5, а доказів на підтвердження доводів про наявність підстав для визнання їх результатів недійсними позивач суду не надав; акти державного виконавця про реалізацію предмета іпотеки № 51422596 та № 51422596/1 від 12 листопада 2019 року відповідають вимогам закону щодо їх оформлення, відображають результати проведення у виконавчому провадженні спірних електронних торгів, тому відсутні підстави для визнання цих актів незаконними та їх скасування в судовому порядку. 4. Короткий зміст вимог касаційної скарги позивача У грудні 2020 року позивач подав касаційну скаргу, у якій просив скасувати постанову апеляційного суду, рішення суду першої інстанції залишити в силі. Скарга мотивована так. 4.1. Відповідач-1 здійснював виконавчі провадження з виконання наказів суду про стягнення з позивача грошових коштів на погашення кредитної заборгованості перед відповідачем-2, однак виконавчі провадження щодо звернення стягнення на предмет іпотеки (нерухоме майно позивача, яким було забезпечено вимоги відповідача-2) не перебували на виконанні органу ДВС. Зазначені обставини виключали можливість застосування до спірних правовідносин положень Закону України «Про іпотеку» (статті 47, 49); нерухоме майно підлягало реалізації за загальними правилами проведення торгів згідно зі статтями 48, 56, 61 Закону України «Про виконавче провадження», тоді як спірне іпотечне майно виставлено на продаж з торгів усупереч вимогам статей 33, 41 Закону України «Про іпотеку». 4.2. Висновки суду апеляційної інстанції про правомірність дій органу ДВС щодо залишення предмета іпотеки за іпотекодержателем за наслідком проведення у виконавчому провадженні перших електронних торгів, які визнано такими, що не відбулися, не узгоджуються з правовими позиціями Верховного Суду в постанові від 04 червня 2019 року у справі № 908/2609/17 та Верховного Суду України в постанові від 26 листопада 2014 року у справі № 6-174цс14 щодо застосування положень статей 41, 49 Закону України «Про іпотеку» та статті 61 Закону України «Про виконавче провадження» у подібних правовідносинах. Складені державним виконавцем за результатами спірних торгів, як перших у ЗВП, акти про реалізацію предмета іпотеки № 51422596, № 51422596/1 від 19 вересня та 05 і 12 листопада 2019 року обґрунтовано визнано незаконними та скасовано місцевим судом. 4.3. Апеляційний суд не надав оцінки наявності розбіжностей між описом предмета іпотеки, що знаходиться в місті Херсоні на вулиці Полтавській, 99, який наведено у висновку суб`єкта оціночної діяльності, складеному на виконання вимог статті 57 Закону України «Про виконавче провадження» та пункту 1 розділу II Порядку № 2831/5, та описом цього ж майна, який зазначено в характеристиці лота № 364249, що її розміщено на вебсайті ДП «СЕТАМ» як організатора спірних торгів. 4.4. У постанові Верховного Суду від 29 травня 2018 року у справі № 14/197 викладено правову позицію про те, що підготовці та проведенню незалежної експертизи майна передує ознайомлення з об`єктом оцінки шляхом безпосереднього доступу до нього. Разом з тим за змістом звіту та висновку про вартість майна, складених ЗАТ «Консалтингюрсервіс» на 08 травня 2019 року, убачається, що огляд нерухомого майна, який є предметом іпотеки, на дату оцінки не проводився, стан об`єкта визначався на підставі інформації замовника; зазначене не узгоджується з вимогами статті 12 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні», пунктів 50, 51, 53 Національного стандарту № 1 «Загальні засади оцінки майна і майнових прав», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 10 вересня 2003 року № 1440.4.5. За наслідком спірних електронних торгів у цій справі державним виконавцем у період з вересня по листопад 2019 року складено п`ять актів про реалізацію предмета іпотеки, що відчужувався з торгів 19 серпня 2019 року двома лотами (лот № 364249 - місто Херсон, вулиця Полтавська, 99 та лот № 364240 - місто Херсон, провулок Учбовий, 28/50); такі дії державного виконавця не відповідають вимогам статті 47 Закону України «Про іпотеку», пункту 2 розділу VII, пунктів 4, 6 розділу XПорядку № 2831/5, якими не передбачено складення за результатами одних торгів декількох актів державного виконавця про реалізацію предмета іпотеки. Апеляційний суд не звернув увагу на те, що акти державного виконавця № 51422596 та № 51422596/1 від 19 вересня та 05 і 12 листопада 2019 року відрізняються складовими частинами об`єкта нерухомого майна, які є предметом іпотеки, відомостями про правовстановлюючі документи боржника на предмети іпотеки, даними щодо посадових осіб органу ДВС, які їх складали і затверджували. 4.6. Суд апеляційної інстанції не врахував, що акти державного виконавця, складені 12 листопада 2019 року, не можуть вважатися процесуальними документами, якими виправлено помилки в актах № 51422596 та № 51422596/1 від 19 вересня та 05 листопада 2019 року, оскільки на виконання вимог частини третьої статті 74 Закону України «Про виконавче провадження» постанови про скасування актів державного виконавця або виправлення помилок в актах № 51422596 від 19 вересня 2019 року, № 51422596 від 05 листопада 2019 року, № 51422596/1 від 19 вересня 2019 року органом ДВС не виносилися. Отже, у державного виконавця були відсутні підстави для скасування або виправлення попередніх актів та видачі нових актів про реалізацію предмета іпотеки зі спірних електронних торгів. 4.7. У порушення приписів статті 33 Закону України «Про іпотеку», статей 48, 57 Закону України «Про виконавче провадження» державним виконавцем видано акт про реалізацію предмета іпотеки № 51422596 від 12 листопада 2019 року на підставі протоколу № 426264 проведення електронних торгів 19 серпня 2019 року за лотом № 364249, зміст якого щодо складу майна суперечить інформації про іпотечне майно, яка розміщена на вебсайті організатора торгів. Апеляційним судом не взято до уваги зазначені порушення та зроблено помилковий висновок про правомірність і законність оспорюваних актів державного виконавця. 4.8. Складені за наслідком реалізації предмета іпотеки акти державного виконавця № 51422596 та № 51422596/1 від 19 вересня 2019 року, № 51422596 від 05 листопада 2019 року, № 51422596 та № 51422596/1 від 12 листопада 2019 року в порушення вимог статті 8 Закону України «Про виконавче провадження» не зареєстровані в Автоматизованій системі виконавчого провадження, тому є незаконними з огляду на недотримання порядку їх видачі, що встановлений законодавством про виконавче провадження. 5. Аргументи відповідачів 5.1. Відповідач-1у відзиві на касаційну скаргу просив її залишити без задоволення, а постанову апеляційного суду без змін. Відповідач-1 аргументував правильністю застосування апеляційним судом положень законодавства про виконавче провадження та іпотеку при наданні оцінки процедурі продажу спірного майна позивача як іпотечного у ЗВП на виконання рішень суду про стягнення коштів та зауважив, що в силу частини першої статті 49 Закону України «Про іпотеку», частини сьомої статті 51 Закону України «Про виконавче провадження» та абзацу шістнадцятого пункту 2 розділу VII Порядку № 2831/5 допускається реалізація права іпотекодержателя на залишення за собою предмета іпотеки шляхом проведення заліку своїх забезпечених вимог у рахунок ціни іпотечного майна за наслідком оголошення електронних торгів у ВП такими, що не відбулися, незалежно від черговості їх проведення як перших, других чи третіх електронних торгів. 5.2. Відповідач-1 зауважив, що примусова реалізація нерухомого майна зі спірних торгів не мала наслідком вибуття такого майна із власності позивача, зважаючи на те, що державну реєстрацію прав власника на спірне майно за відповідачем-2 проведено не було, а на даний час майно залишається у власності позивача. 5.3. Відповідач-1 зазначив, що державним виконавцем оформлено результати спірних електронних торгів складенням 19 вересня 2019 року актів № 51422596 та № 51422596/1 про реалізацію предмета іпотеки в порядку статті 47 Закону України «Про іпотеку» та за наслідком виявлених у цих актах помилок складено виправлені акти № 51422596 та № 51422596/1 від 05 і 12 листопада 2019 року, що відповідає приписам частини третьої статті 74 Закону України «Про виконавче провадження». 5.4. Відповідач-3 у відзиві на касаційну скаргу заперечував обґрунтованість доводів позивача, просив відмовити в її задоволенні, постанову апеляційного суду залишити без змін. Відповідачем-3 висловлено аргументи щодо необхідності застосування до спірних правовідносин положень Закону України «Про іпотеку» як спеціальних при визначенні процедури продажу арештованого у ВП майна, яке є предметом іпотеки; за змістом частини першої статті 49 цього Закону передбачено право іпотекодержателя залишити за собою предмет іпотеки незалежно від того, на яких за черговістю торгах таке право ним реалізовано. На думку відповідача-3, жодних порушень вимог чинного законодавства при складенні оспорюваних актів про реалізацію предмета іпотеки з перших торгів органом ДВС допущено не було. 5.5. Відповідач-3 зауважив, що дії державного виконавця з підготовки проведення прилюдних торгів мають самостійний спосіб і строки оскарження, тому не можуть бути підставою для визнання торгів недійсними, якщо такі дії не оскаржено та не визнано незаконними в зазначений спосіб; відповідач-3 зіслався на правові позиції Верховного Суду, викладені в постановах від 02 травня 2018 року у справі № 910/10136/17 та від 14 лютого 2018 року у справі № 490/5475/15, Верховного Суду України згідно з постановою від 24 жовтня 2012 року у справі № 6-116цс12. 5.6.Відповідач-2 відзив на касаційну скаргу не подав. 6. Короткий зміст ухвали суду касаційної інстанції про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду 13 квітня 2021 року Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду постановив ухвалу, якою передав справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду на підставі частини третьої статті 302 ГПК України. Обґрунтовував ухвалу так. 6.1. Убачаються підстави для відступу від висновку щодо застосування частин першої, другої статті 49 Закону України «Про іпотеку» та частин шостої, дев`ятої статті 61 Закону України «Про виконавче провадження» у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухвалених рішеннях Верховного Суду у складі колегій суддів Касаційного цивільного суду. Так, Касаційний цивільний суд у постановах від 31 жовтня 2018 року у справі № 462/2138/15-ц, від 03 липня 2019 року у справі № 2-2170/11, від 12 лютого 2020 року у справі № 2-479/11 та від 08 квітня 2020 року у справі № 372/4353/13-ц виклав правову позицію про те, що норми Закону України «Про виконавче провадження» дозволяють державному виконавцю передавати на реалізацію предмет іпотеки в ході примусового виконання рішень судів про стягнення на користь іпотекодержателя заборгованості, яка випливає із забезпечених іпотекою зобов`язань, за таких умов: відсутність у боржника будь-якого іншого майна, на яке можна першочергово звернути стягнення; наявність заборгованості виключно перед іпотекодержателем; дотримання порядку реалізації майна, визначеного Законом України «Про іпотеку». 6.2. Зазначений правовий висновок Касаційного цивільного суду ґрунтується на пріоритетному, у порівнянні з приписами частин шостої та дев`ятої статті 61 Закону України «Про виконавче провадження», застосуванні загальних норм статті 49 Закону України «Про іпотеку» у правовідносинах щодо реалізації арештованого іпотечного майна у виконавчому провадженні з примусового виконання судового рішення про стягнення кредитної заборгованості на користь іпотекодержателя, якщо перші або другі електронні торги не відбулися. Разом з тим колегія суддів Касаційного господарського суду вважає, що на відміну від диспозитивних норм статті 49 Закону України «Про іпотеку», яка дозволяє іпотекодержателю залишити за собою предмет іпотеки у разі визнання перших або других прилюдних торгів такими, що не відбулися, імперативні норми частин шостої та дев`ятої статті 61 Закону України «Про виконавче провадження» надають таке право стягувачу-іпотекодержателю виключно у разі нереалізації майна з третіх електронних торгів. 7. Позиція Великої Палати Верховного Суду у справі Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши наведені в касаційній скарзі доводи, Велика Палата Верховного Суду дійшла таких висновків. 7.1. Щодо конкуренції норм статті 61 Закону України «Про виконавче провадження» та статті 49 Закону України «Про іпотеку» у правовідносинах щодо реалізації предмета іпотеки з електронних торгів у виконавчому провадженні 7.1.1. Положеннями пункту 9 частини другої статті 129 Конституції України до основних засад судочинства віднесено обов`язковість судового рішення. Частиною другою статті 129-1 Конституції України визначено позитивний обов`язок держави забезпечити виконання судового рішення у визначеному законом порядку. 7.1.2. Виконання судового рішення є невід`ємною складовою права кожного на судовий захист та охоплює, зокрема, визначений у законі комплекс дій, спрямованих на захист і поновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (пункт 2 мотивувальної частини Рішення Контитуційного Суду України від 13 грудня 2012 року № 18-рп/2012). 7.1.3. Примусове виконання судових рішень здійснюється відповідно до умов та порядку, передбачених Законом України «Про виконавче провадження» від 02 червня 2016 року № 1404-VIII (далі - Закон № 1404-VIII). Статтею 1 Закону № 1404-VIII (тут і надалі у редакції, чинній на дату проведення електронних торгів 19 серпня 2019 року) визначено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання, зокрема, судових рішень, є сукупністю дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню. 7.1.4. Отже, під час виконання судових рішень поряд з нормами Закону № 1404-VIII застосовуються положення Конституції України, інших законів та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до цього Закону. Разом з визначенням особливостей процедури виконавчого провадження Закон № 1404-VIII має бланкетні та відсильні норми, які передбачають застосування правових приписів інших нормативних актів при здійсненні виконавчого провадження. 7.1.5. Розділом VII Закону № 1404-VIII (статті 48 - 61) передбачено загальний порядок звернення стягнення на майно боржника під час примусового виконання судових рішень. Так, частинами першою, другою, п`ятою статті 48 цього Закону визначено, що звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні (списанні коштів з рахунків) та примусовій реалізації. Стягнення за виконавчими документами звертається в першу чергу на кошти боржника у національній та іноземній валютах, інші цінності, у тому числі на кошти на рахунках боржника у банках та інших фінансових установах. У разі відсутності у боржника коштів та інших цінностей, достатніх для задоволення вимог стягувача, стягнення невідкладно звертається також на належне боржнику інше майно, крім майна, на яке згідно із законом не може бути накладено стягнення. 7.1.6.Отже, законодавцем надано право виконавцю звертати стягнення за виконавчими документами як на кошти й інші цінності боржника (рухоме майно), так і на належне боржнику майно, у тому числі нерухоме майно, у разі відсутності в боржника коштів та інших цінностей, достатніх для задоволення вимог стягувача. 7.1.7. Статтею 51 Закону № 1404-VIII передбачено особливості звернення стягнення на заставлене майно. Частиною сьомою цієї статті визначено, що примусове звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється виконавцем з урахуванням положень Закону України «Про іпотеку».Отже, ця норма є відсильною та надає судовому виконавцю повноваження застосувати до реалізації предмета іпотеки у виконавчому провадженні за рішенням суду про стягнення боргу положення Закону України «Про іпотеку», які визначають особливості звернення стягнення на предмет іпотеки в судовому порядку за Законом України «Про іпотеку». 7.1.8. Розділом V Закону України «Про іпотеку» від 05 червня 2003 року № 898-IV (далі - Закон № 898-IV, тут і далі у редакції, чинній на дату проведення електронних торгів 19 серпня 2019 року) регламентовано порядок задоволення вимог іпотекодержателя за рахунок предмета іпотеки, що передбачає підстави для звернення стягнення на предмет іпотеки (стаття 33) та особливості реалізації предмета іпотеки на прилюдних торгах (статті 41 - 50). 7.1.9. За змістом частини першої статті 41 Закону № 898-IV убачається, що реалізація предмета іпотеки, на який звертається стягнення за рішенням суду або за виконавчим написом нотаріуса, проводиться, якщо інше не передбачено рішенням суду, шляхом продажу на прилюдних торгах, у тому числі у формі електронних торгів, у межах процедури виконавчого провадження, передбаченої Законом України «Про виконавче провадження», з дотриманням вимог цього Закону. 7.1.10. Отже, норми Закону України «Про виконавче провадження» допускають звернення стягнення на предмет іпотеки в ході процедури виконавчого провадження без судового рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки в межах процедури стягнення коштів з іпотекодавця на користь іпотекодержателя. Такого висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду в постанові від 23 січня 2019 року у справі № 522/10127/14-ц (провадження № 14-428цс18). 7.1.11. Будь-яке арештоване у виконавчому провадженні майно реалізується відповідно до процедури, визначеної частинами першою, п`ятою, шостою статті 61 Закону № 1404-VIII, з урахуванням порядку проведення електронних торгів, визначеного відповідно до наказу Міністерства юстиції України від 29 вересня 2016 року за № 2831/5 «Про затвердження Порядку реалізації арештованого майна». 7.1.12. Порядок № 2831/5 складається з розділів, які визначають процедуру організації та проведення електронних торгів; особливості реалізації арештованого майна за фіксованою ціною; процедуру оформлення результатів електронних торгів та розрахунків за придбане з торгів майно; підстави для проведення повторних торгів; порядок визнання електронних торгів (торгів за фіксованою ціною) такими, що не відбулися, зупинення електронних торгів та зняття майна з реалізації; процедуру проведення конкурсного відбору організатора; порядок залучення оператора і процедуру контролю за діяльністю організатора й оператора, порядок вирішення спорів (розділи I - VI, VIII - XV). Положення зазначених розділів Порядку № 2831/5 застосовуються під час організації та здійснення продажу всіх видів майна, арештованого у виконавчому провадженні, за винятком видів майна, особливості реалізації якого визначено розділом VIIцього Порядку. 7.1.13. Абзацом першим пункту 2 розділу VII Порядку № 2831/5 передбачено, що реалізація предмета іпотеки здійснюється відповідно до вимог цього Порядку з урахуванням особливостей, визначених цим пунктом та Законом України «Про іпотеку». 7.1.14.Отже, затвердженим Міністерством юстиції України на виконання вимог частини другої статті 61 Закону № 1404-VIII підзаконним нормативно-правовим актом (Порядком № 2831/5) визначено процедуру організації і проведення електронних торгів з продажу арештованого виконавцем майна та конкретизовано, що в разі реалізації у виконавчому провадженні іпотечного майна, підлягають застосуванню положення пункту 2 розділу VIIПорядку № 2831/5 та Закону України «Про іпотеку». 7.1.15. Разом з тим як тіло Закону № 1404-VIII, так і його розділ XIII «Прикінцеві та перехідні положення» не містять приписів щодо особливостей реалізації у виконавчому провадженні нерухомого майна, обтяженого іпотекою. Водночас частина сьома статті 51 Закону № 1404-VIII є відсильною нормою і визначає обов`язок виконавця вчиняти дії з реалізації предмета іпотеки з урахуванням положень Закону № 898-IV, який прийнято раніше та який можна вважати спеціальним щодо унормування відчуження предметів іпотеки за судовим рішенням чи за домовленістю сторін. 7.1.16. Статтею 45 Закону № 898-IV визначено порядок проведення прилюдних торгів на засадах прозорості та з можливістю будь-якого учасника торгів, у тому числі іпотекодержателя, набути прав покупця предмета іпотеки за наслідком проведення прилюдних торгів (частини перша, друга цієї статті). 7.1.17. За змістом частини четвертої статті 45 Закону № 898-IV вбачаються два випадки, коли прилюдні торги визнаються такими, що не відбулися: 1) якщо жоден учасник не зареєструвався; 2) у разі якщо предмет іпотеки не був проданий. У випадку визнання прилюдних торгів такими, що не відбулися, в іпотекодержателя настають права й обов`язки, передбачені положеннями статті 49 Закону № 898-IV. 7.1.18. Так, частиною першою статті 49 Закону № 898-IV визначено право іпотекодержателя та інших кредиторів відповідно до пріоритету їх зареєстрованих вимог протягом десяти днів з дня оголошення прилюдних торгів такими, що не відбулися, залишити за собою предмет іпотеки за початковою ціною шляхом заліку своїх забезпечених вимог у рахунок ціни майна. Таке право іпотекодержателю гарантується законом щодо перших - третіх торгів з продажу предмета іпотеки, які проводяться організатором торгів з продажу предмета іпотеки в судовому порядку. 7.1.19. Реалізація цього права оформлюється протоколом, сформованим за результатами електронних торгів, що не відбулися, копія якого надсилається іпотекодержателю організатором торгів протягом трьох робочих днів (абзаци восьмий, шістнадцятий пункту 2 розділу VІІ Порядку реалізації арештованого майна). Такі дії організатора торгів можна вважати публічною офертою до укладення правочину з відчуження предмета іпотеки шляхом заліку забезпечених вимог іпотекодержателя в рахунок ціни продажу з публічних торгів предмета іпотеки. Надіслання іпотекодержателем державному (приватному) виконавцю упродовж десяти днів з дня оголошення прилюдних торгів такими, що не відбулися, заяви про залишення за собою предмета іпотеки із заліком забезпечених вимог іпотекодержателя в рахунок ціни продажу предмета іпотеки на відповідних торгах, що не відбулися, є прийняттям такої публічної оферти, а складання державним (приватним) виконавцем акта про реалізацію предмета іпотеки та підписання його іпотекодержателем підтверджує волевиявлення іпотекодержателя на перехід до нього права власності на предмет іпотеки за наслідком укладення такого правочину. Отже, таке правове регулювання є диспозитивним, воно залежить від волевиявлення іпотекодержателя на кожному з етапів проведення публічних торгів, які не відбулися внаслідок відсутності покупців. А продаж майна з публічних торгів має ознаки правочину з відчуження майна боржника у процедурі виконання судового рішення. 7.1.20. У частині другій статті 49 Закону № 898-IV законодавцем визначено правові наслідки нереалізації іпотекодержателем права, передбаченого частиною першою статті 49 цього Закону, після перших прилюдних торгів - виконавець виставляє предмет іпотеки на продаж на тих же умовах на другі прилюдні торги з початковою ціною іпотечного майна в розмірі 80 відсотків початкової вартості предмета іпотеки на перших прилюдних торгах. У разі оголошення других прилюдних торгів такими, що не відбулися, іпотекодержатель має право придбати предмет іпотеки за початковою ціною других прилюдних торгів. Якщо таким правом іпотекодержатель не скористався, виконавцем призначається проведення третіх прилюдних торгів у тому самому порядку зі зниженням початкової вартості предмета іпотеки до 70 відсотків його вартості на перших прилюдних торгах. Відтак подальша процедура продажу майна з публічних торгів за наслідком попереднього аукціону, який не відбувся, залежить від волевиявлення іпотекодержателя та інших кредиторів щодо придбання майна за ціною попередніх публічних торгів та її не можна вважати імперативно визначеною законодавцем. 7.1.21. Отже, законодавцем у статті 49 Закону № 898-IV передбачено продаж іпотечного майна з прилюдних торгів у три етапи з наданням іпротекодержателю права на залишення за собою предмета іпотеки за початковою ціною шляхом заліку своїх забезпечених вимог у рахунок ціни майна за результатами кожних торгів, які оголошено такими, що не відбулися (перших, других, третіх). Така правова норма є диспозитивною за своєю правовою природою. 7.1.22. Велика Палата Верховного Суду зазначає, що приймаючи нову редакцію Закону України «Про виконавче провадження» (Закон № 1404-VIII), яка набрала чинності з 05 жовтня 2016 року після набрання чинності Законом України «Про іпотеку», законодавець передбачив правове регулювання із застосуванням правових норм, які вже ефективно використовувалися в ході судової процедури звернення стягнення на предмет іпотеки, що підтверджує розумність та збалансованість такого правового регулювання, адже зустрічне зарахування грошових вимог іпотекодержателя за наслідком оголошення перших торгів такими, що не відбулися у зв`язку з відсутністю учасників торгів, не тільки спрощує для іпотекодержателя, який є єдиним стягувачем у виконавчому провадженні, звернення стягнення на майно, а також дозволяє зарахувати в погашення боргу грошові вимоги стягувача, що відповідають експертній вартості предмета іпотеки без їх зниження на других та третіх торгах. Зазначене відповідає інтересам іпотекодавця у виконавчому провадженні щодо якнайповнішого задоволення та погашення (припинення) вимог кредитора у виконавчому провадженні за рахунок вартості майна, на яке звертає стягнення державний (приватний) виконавець. 7.1.23. Вирішуючи питання щодо конкуренції правових норм Закону України «Про виконавче провадження» та Закону України «Про іпотеку» у правовідносинах, що склалися у виконавчому провадженні під час реалізації іпотечного майна боржника за судовим рішенням про стягнення грошової суми, Велика Палата Верховного Суду виснує, що у правовому регулюванні процедури продажу майна, на яке звернено стягнення державним (приватним) виконавцем, норми статті 61 Закону України «Про виконавче провадження» є загальними відносно до норм статті 49 Закону України «Про іпотеку», якими визначено особливості реалізації іпотечного майна з публічних торгів, зважаючи на правовий режим майна, що відчужується, як обтяженого іпотекою стягувача-іпотекодержателя та з огляду на переважне право іпотекодержателя на задоволення вимог за рахунок предмета іпотеки. 7.1.24. Також у постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 січня 2019 року у справі № 522/10127/14-ц (провадження № 14-428цс18) зроблено правовий висновок про те, що норми Закону України «Про виконавче провадження» допускають звернення стягнення на предмет іпотеки в межах процедури стягнення коштів з іпотекодавця на користь іпотекодержателя за таких умов: відсутність у боржника будь-якого іншого майна, на яке можна першочергово звернути стягнення; наявність заборгованості виключно перед іпотекодержателем; дотримання порядку реалізації майна, визначеного Законом України «Про іпотеку». Велика Палата Верховного Суду не вбачає підстав для відступу від зазначеної правової позиції та зазначає про те, що вона відповідає правовій позиції Верховного Суду України, викладеній у постанові від 28 вересня 2016 року у справі № 165/810/13-ц (провадження № 6-1680цс16). 7.1.25. Разом з тим правова позиція Верховного Суду України, викладена в постанові від 26 листопада 2014 року у справі № 6-174цс14, щодо правовідносин сторін, які мали місце у 2012 році, згідно з якою в разі, коли прилюдні торги проводились на виконання рішення про стягнення кредитної заборгованості, а судове рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки було відсутнє, то при вирішенні судом питання щодо наявності чи відсутності порушення встановлених законодавством правил проведення торгів норми Закону № 898-ІVдо спірних відносин не застосовуються, а застосовуються загальні норми, що регулюють правовідносини з реалізації нерухомого майна з прилюдних торгів, - норми Закону України «Про виконавче провадження» від 21 квітня 1999 року № 606-XІV (далі - Закон № 606-XІV) та Тимчасового положення про порядок проведення прилюдних торгів з реалізації арештованого нерухомого майна, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 27 жовтня 1999 року № 68/5, є нерелевантною до правовідносин у цій справі, оскільки реалізація предмета іпотеки мала місце у 2019 році за іншого правового регулювання спірних відносин. 7.1.26. Водночас Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на те, що Законом № 606-XІV, положення якого, окрім статті 4, втратили чинність з дня набрання чинності 05 жовтня 2016 року Законом № 1404-VIII, було передбачено подібне правове регулювання порядку звернення стягнення на заставлене майно у виконавчому провадженні. Так, частиною восьмою статті 54 Закону № 606-XІV, диспозиція якої відповідає законодавчій конструкції диспозиції частини сьомої статті 51 Закону № 1404-VIII, передбачено, що примусове звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється державним виконавцем з урахуванням положень Закону України «Про іпотеку». Отже, у редакції Закону № 606-XІV визначено правове регулювання, яке передбачає реалізацію предметів іпотеки у виконавчому провадженні із застосуванням Закону України «Про іпотеку», подібне до статті 51 Закону № 1404-VІІІ. У постанові від 18 листопада 2015 року у справі № 6-28цс15 Верховний Суд України висловив правову позицію щодо застосування в подібних правовідносинах положень статей 52, 54 Закону № 606-XІV про те, що норми Закону № 606-XІV допускають звернення стягнення на предмет іпотеки в ході процедури виконавчого провадження без наявності відповідного рішення в межах процедури стягнення коштів з іпотекодавця на користь іпотекодержателя, оскільки виконання рішення суду про стягнення заборгованості має виконуватися за рахунок усього майна, що належить боржнику. Убачається фактичний відступ Верховного Суду України від його правової позиції, викладеної в постанові від 26 листопада 2014 року у справі № 6-174цс14, відповідно до висновків мотивувальної частини постанови Верховного Суду України в постанові від 18 листопада 2015 року у справі № 6-28цс15. З огляду на таке Велика Палата Верховного Суду зазначає про відступ від висновків Верховного Суду в постанові від 04 червня 2019 року у справі № 908/2609/17, у якій касаційним судом було застосовано нерелевантні висновки постанови Верховного Суду України від 26 листопада 2014 року у справі № 6-174цс14. 7.2. Щодо відступу від правового висновку Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду в подібних правовідносинах 7.2.1. Справу № 923/971/19 прийнято до провадження Великою Палатою Верховного Суду ухвалою від 27 квітня 2021 року на підставі частини третьої статті 302 ГПК України з огляду на обґрунтування Касаційним господарським судом у складі Верховного Суду підстав для відступу від висновку щодо застосування статті 49 Закону України «Про іпотеку» та статті 61 Закону України «Про виконавче провадження» у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухвалених рішеннях Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду у справах № 372/4353/13-ц, № 2-479/11, № 462/2138/15-ц, № 2-2170/11. 7.2.2. Спір у справі № 372/4353/13-ц виник з приводу оскарження дій державного виконавця щодо реалізації предмета іпотеки на виконання судового рішення про стягнення боргу за результатами перших електронних торгів, які визнано такими, що не відбулися, шляхом передачі іпотечного майна стягувачу-іпотекодержателю на підставі частини першої статті 49 Закону України «Про іпотеку». За наслідком касаційного перегляду цієї справи Касаційний цивільний суд у постанові від 08 квітня 2020 року погодився з висновками суду апеляційної інстанції про правомірність дій виконавця щодо складення постанови та акта про передачу майна стягувачу в рахунок погашення боргу після перших електронних торгів та відсутність підстав для проведення других та третіх торгів за таких обставин. Правовідносини у справах № 372/4353/13-ц та № 923/971/19 є подібними. У справі № 372/4353/13-ц Касаційний цивільний суд дійшов висновку, що норми Закону України «Про виконавче провадження» дозволяють державному виконавцю передавати на реалізацію предмет іпотеки в ході примусового виконання рішень судів про стягнення на користь іпотекодержателя заборгованості, яка випливає із забезпечених іпотекою зобов`язань, за таких умов: відсутність у боржника будь-якого іншого майна, на яке можна першочергово звернути стягнення; наявність заборгованості виключно перед іпотекодержателем; дотримання порядку реалізації майна, визначеного Законом України «Про іпотеку». Такі висновки відповідають правовій позиції Верховного Суду України в постанові від 28 вересня 2016 року у справі № 165/810/13-ц (провадження № 6-1680цс16) та частково підтверджені висновками Великої Палати Верховного Суду в постанові від 23 січня 2019 року у справі № 522/10127/14-ц про те, що норми Закону України «Про виконавче провадження» допускають звернення стягнення на предмет іпотеки в ході процедури виконання судового рішення про стягнення грошової суми з іпотекодавця на користь іпотекодержателя. Велика Палата Верховного Суду не вбачає підстав для відступу від висновків, викладених у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду від 08 квітня 2020 року у справі № 372/4353/13-ц щодо застосування статті 49 Закону України «Про іпотеку» та статті 61 Закону України «Про виконавче провадження» у правовідносинах щодо залишення іпотечного майна за іпотекодержателем за наслідком його реалізації з перших електронних торгів, які не відбулися, з огляду на висновки, викладені в пунктах 7.1.8 - 7.1.25 цієї постанови. 7.2.3.Також Велика Палата Верховного Суду не вбачає підстав для відступу від висновку Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, викладеного в постановах від 12 лютого 2020 року у справі № 2-479/11 та від 31 жовтня 2018 року у справі № 462/2138/15-ц, щодо можливості звернення стягнення на предмет іпотеки в ході процедури виконавчого провадження без судового рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки в межах процедури стягнення коштів з іпотекодавця на користь іпотекодержателя. Правовідносини у справах № 923/971/19 та № 2-2170/11 не є подібними, тому Велика Палата Верховного Суду зазначає про те, що постанова від 03 липня 2019 року у справі № 2-2170/11 прийнята судами за встановлення інших обставин справи. 7.2.4. Велика Палата Верховного Суду вбачає підстави для відступу від висновку Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду в постанові від 04 червня 2019 року у справі № 908/2609/17 про неможливість у виконавчому провадженні з виконання рішення суду про стягнення грошової суми звернути стягнення на предмет іпотеки на задоволення вимог стягувача-іпотекодержателя як такого, що зроблений без застосування статті 51 Закону України «Про виконавче провадження», статті 49 Закону України «Про іпотеку» та з неправильним застосуванням статті 41 Закону України «Про іпотеку». 7.3. Висновки щодо застосування норм права з огляду на встановлені судами обставини 7.3.1. Як установлено судами, електронні торги з продажу предмета іпотеки відбулися 19 серпня 2019 року у ЗВП, відкритому у червні 2016 року на виконання вимог стягувача-іпотекодержателя за судовими рішеннями про стягнення грошових сум. Загальні вимоги стягувача становили понад 8,6 млн дол. США. 7.3.2. 08 травня 2019 року за постановою державного виконавця проведено експертну оцінку майнового комплексу боржника суб`єктом оціночної діяльності ЗАТ «Консалтингюрсервіс» та визначено його ринкову вартість на суму 23 786 360 грн, що еквівалентно на дату оцінки 903 050 дол. США, порівняльним підходом. При цьому експертний висновок містить висновок про ринкову вартість майна 99 712 386 грн, що еквівалентно 3 785 585 дол. США (том 1, а. с. 173 - 184). У матеріалах справи відсутні дані про те, що зазначена експертна оцінка майна оскаржувалася іпотекодавцем згідно із частинами четвертою, п`ятою статті 57 Закону № 1404-VIII. 7.3.3. Майно організатором торгів виставлено на продаж двома лотами № 364240 (стартова ціна 8 256 110 грн) та № 364249 (стартова ціна 15 530 250 грн), отже в цілому стартова ціна продажу відповідала його експертній оцінці за порівняльним підходом - 23 786 360 грн. Організатором торгів за результатами першого аукціону з продажу майна складено два протоколи від 19 серпня 2019 року про те, що торги не відбулися (за відсутності допущених учасників торгів) (том 1, а. с. 14 - 31). 7.3.4. Суди встановили, що заявою за № 02.2.3-993 від 28 серпня 2019 року ПАТ «Дельта Банк» у межах десятиденного строку шляхом надіслання поштового відправлення звернулося до державного виконавця про залишення за собою майна боржника, на яке зверталося стягнення за обома лотами (том 2, а. с. 13 - 17), що стало підставою для складення державним виконавцем актів про реалізацію предметів іпотеки від 19 вересня 2019 року за наслідком оголошення перших публічних торгів зі звернення стягнення на це майно у ВП такими, що не відбулися за відсутності учасників. 7.3.5. Отже, згідно з частиною другою статті 49 Закону № 898-ІV, іпотекодержатель, як єдиний стягувач у ЗВП з виконання судових рішень про стягнення на його користь грошових коштів, має право залишити за собою предмет іпотеки за початковою ціною шляхом заліку своїх забезпечених вимог у рахунок ціни майна, щодо якого звертається стягнення. При цьому Велика Палата Верховного Суду керується висновками про застосування норм права відповідно до пунктів 7.1.22 - 7.1.24 мотивувальної частини цієї постанови. 7.3.6. З огляду на зазначене апеляційним судом правильно застосовано норми законодавства про іпотеку як такі, що передбачають спеціальне регулювання як для процедури звернення стягнення на предмет іпотеки за судовим рішенням, так для процедури звернення стягнення на майно боржника за судовим рішенням про стягнення грошової суми, у випадку якщо єдиним стягувачем у ВП є іпотекодержатель та відсутні кошти на рахунках боржника на виконання вимог про стягнення грошової суми. 7.3.7. Апеляційним судом спростовано доводи позивача про те, що до складу майнового комплексу боржника як під час його виставлення на торги відповідно до оголошення, так під час експертної оцінки не було включено такі споруди: мостіння № 1, димова труба № 4, прохідна літ. «Б», прохідна літ. «В», навіс літ. «Д», навіс з огорожею КТП-400 літ. «Л», сарай-склад літ. «Е», сарай-склад літ. «Ж», сарай-склад літ. «З», котельня літ. «О», огорожа № 1, 2, ворота № 3, навіси літ. «П», «Р», «С», «Т», «У» з посиланням на те, що згідно з пунктом 2.2. іпотечного договору майно передано в іпотеку з усіма його невід`ємними приналежностями та всіма поліпшеннями, зробленими іпотекодавцем у період дії договору. Апеляційний суд зазначив, що експертом було в цілому оцінено майновий комплекс боржника з усіма його приналежностями та поліпшеннями і в такому складі його було виставлено на продаж організатором торгів у складі двох лотів (том 1, а. с. 178 - зворот). 7.3.8. Апеляційний суд установив, що 19 вересня 2019 року державним виконавцем видано акти про реалізацію предметів іпотеки № 51422596 та № 51422596/1. До акта № 51422596 за власною ініціативою державного виконавця в порядку виправлень згідно із частиною третьою статті 74 Закону № 1404-VIII було внесено виправлення та видано виправлений акт № 51422596 05 листопада 2019 року. А до акта про реалізацію предмета іпотеки № 51422596/1 шляхом внесення виправлень із зазначенням реквізитів правовстановлюючих документів ТОВ «Амалтея» у такому ж порядку внесено виправлення 12 листопада 2019 року за заявою стягувача. З огляду на такі обставини внесення виправлень до складених актів 19 вересня 2019 року апеляційний суд дійшов висновку, що зазначені акти не суперечать вимогам чинного законодавства, у зв`язку із чим у суду відсутні підстави для визнання їх незаконними та скасування. 7.3.9. Велика Палата Верховного Суду погоджується з правильністю застосування в цьому випадку частини третьої статті 74 Закону № 1404-VIII, зазначає про відсутність повноважень у касаційного суду щодо оцінки (переоцінки) доказів та відсутність правових підстав для визнання незаконними та скасування актів державного виконавця від 19 вересня 2019 року № 51422596 та № 51422596/1 та відповідно виправлень, внесених до зазначених актів 05 листопада 2019 року (до акта № 51422596) та 12 листопада 2019 року (до акта № 51422596/1). 7.3.10. Велика Палата Верховного Суду не погоджується з висновками апеляційного суду про те, що заходи примусового виконання рішення суду у спосіб звернення стягнення на предмети іпотеки у виконавчому провадженні не мали наслідком відчуження майна, оскільки права на нерухоме майно у відповідача-2 ПАТ «Дельта Банк» згідно зі статтею 334 Цивільного кодексу України не виникли, їх державної реєстрації не відбулося, а тому арешт майна боржника за ухвалою Печерського районного суду міста Києва від 06 вересня 2016 року в кримінальній справі № 757/43241/16-к не має юридичного значення (том 1, а. с. 34 - 35). Позивачем надано до позовної заяви ухвалу суду про накладення арешту шляхом заборони відчуження майна позивача, яку прийнято в порядку статті 170 Кримінального процесуального кодексу України з метою забезпечення цивільного позову в кримінальній справі до ПАТ «Дельта Банк», яка внесена 13 вересня 2016 року до реєстру обтяжень нерухомого майна (том 1, а. с. 165). Велика Палата Верховного Суду вважає, що продаж майна боржника з публічних торгів у виконавчому провадженні за наявності чинного його обтяження арештом у кримінальній справі може бути підставою недійсності правочину з відчуження такого майна чи визнання незаконними дій державного виконавця у виконавчому провадженні, якщо таке обтяження має вищий пріоритет, порівняно з пріоритетом іпотеки та арешту нерухомого майна, що накладений виконавцем у межах виконавчого провадження (пункт 40 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі № 922/3537/17 (провадження № 12-127гс19). У протилежному випадку судовий арешт майна може бути несправедливо використаний на шкоду іпотекодержателю та на користь іншого кредитора, чиї вимоги виникли пізніше. Однак у цьому випадку дослідження такої підстави є необґрунтованим, оскільки заявою за вихідним № 181 від 19 грудня 2019 року позивач змінив підстави позову, зазначаючи про незаконне звернення стягнення на забезпечене іпотекою майно в ході виконання судових рішень про стягнення коштів з позивача в цій справі з посиланням на статтю 41 Закону № 898-ІV та статті 51, 61 Закону № 1404-VIII (том 2, а. с. 95 - 98). Зазначене унеможливлює дослідження судами в цій справі обставин обтяження предметів іпотеки ухвалою суду, постановленою в кримінальному провадженні, з огляду на положення статті 14 ГПК України щодо меж розгляду справи господарським судом, визначених позивачем у заяві про зміну підстав позову. З огляду на зазначене висновки апеляційного суду про те, що заходи примусового виконання рішення суду у спосіб звернення стягнення на предмети іпотеки у виконавчому провадженні не мали наслідком відчуження майна необхідно виключити з мотивувальної частини постанови від 25 листопада 2020 року. 7.3.11. Доводи скаржника, зазначені в пунктах 4.1 - 4.8 описової частини цієї постанови спростовуються висновками про застосування норм процесуального права відповідно до пунктів 7.1.1 - 7.1.26 мотивувальної частини цієї постанови; частина доводів касаційної скарги є необґрунтованими, оскільки спрямовані на переоцінку доказів у справі, що виходить за межі повноважень касаційного суду відповідно до статті 300 ГПК України. Надавши оцінку допущеним порушенням державного виконавця щодо належного складення актів про реалізацію предметів іпотеки № 51422596 та № 51422596/1, внаслідок яких йому довелося вносити виправлення до зазначених актів, як таким, що не вплинули в цілому на законність проведення електронних торгів та законність передачі предметів іпотеки іпотекодержателю за наслідком перших торгів, які не відбулися, із застосуванням приписів статті 49 Закону № 898-ІV, апеляційний суд спростував доводи позивача у справі про наявність підстав для визнання незаконними і скасування таких актів. 8. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги 8.1. Щодо суті касаційної скарги 8.1.1. За змістом пункту 3 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд. 8.1.2. Частиною першою статті 311 ГПК України встановлено, що суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права. 8.1.3. За таких обставин Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 25 листопада 2020 року у справі № 923/971/19 слід змінити, виклавши її мотивувальну частину в редакції цієї постанови, в іншій частині зазначену постанову апеляційного суду залишити без змін. 8.2. Щодо розподілу судових витрат 8.2.1. З огляду на висновок Великої Палати Верховного Суду про зміну мотивувальної частини постанови і залишення без змін її резолютивної частини судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, покладаються на скаржника. Керуючись статтями 240, 308, 311, 314, 315, 317, 326 Господарського процесуального кодексу України, Велика Палата Верховного Суду П О С Т А Н О В И Л А : 1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Амалтея» задовольнити частково. 2. Постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 25 листопада 2020 року у справі № 923/971/19 змінити, виклавши її мотивувальну частину в редакції цієї постанови. Постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 25 листопада 2020 року у справі № 923/971/19 в іншій частині залишити без змін. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною й оскарженню не підлягає. Суддя доповідач Л. Й. Катеринчук Судді Т. О. Анцупова Г. Р. Крет В. В. Британчук Л. М. Лобойко Ю. Л. Власов К. М. Пільков І. В. Григор'єва О. Б. Прокопенко М. І. Гриців В. В. Пророк Д. А. Гудима Л. І. Рогач В. І. Данішевська В. М. Сімоненко Ж. М. Єленіна І. В. Ткач С. П. Штелик Джерело: ЄДРСР 97628611
  8. Це наша справа, яка свідчить про умисне переслідування з боку НАЗК суддів Конституційного суду України з єдиною метою - тиску на суд та прийняття необхідного для НАЗК й тим іноземцям, які, на мій погляд ним керують, рішення. Суд ретельно розібрався у ситуації та зазначив, що відповідно до ч. 3 ст. 24 Закону України «Про Конституційний Суд України» суддю не може бути притягнути до відповідальності за голосування у зв`язку з ухваленням Судом рішень та надання ним висновків, за винятком вчинення злочину або дисциплінарного проступку. Крім того, відповідно ст. 35 та ст. 84 Закону України «Про Конституційний Суд України» рішення Конституційного Суду України №13-р/2020 від 27.10.2020 приймалось колегіально, тому голосування ОСОБА_1 не могло вплинути на його прийняття. Одночасно з тим, заяву про самовідвід Мойсиком В.Р. подано у спосіб, визначений ст. 60 Законом України «Про Конституційний Суд України», зазначеній заяві Конституційним Судом України була надана належна оцінка та встановлено відсутність у діях судді реального конфлікту інтересів під час розгляду справи. За вказаних обставин суддею були вчинені всі необхідні дії задля уникнення сумнів в існуванні реального конфлікту інтересів. А твердження прокурора про те, що обов`язок заявити собі самовідвід виник у ОСОБА_1 після 15.10.2020 року, оскільки реальний конфлікт інтересів виник у судді лише після складання стосовно нього протоколу про адміністративне правопорушення, спростовується матеріалами справи. Зокрема, відповідно викладених в заяві про самовідвід Мойсика В.Р. від 01.10.2020 року, заявах представника Президента України при Конституційному Суді України від 08.10.2020 року та 19.10.2020 року обставин, ОСОБА_1 до НАЗК надавались пояснення та стосовно нього проводились перевірки з приводу дотримання ним антикорупційного законодавства, а саме: фактів несвоєчасного повідомлення про суттєві зміни у майновому стані. Тобто, викладені в зазначених заявах факти лягли в основу інкримінованих ОСОБА_1 адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 172-6 КУпАП. При цьому, Конституційний Суд України є колегіальним органом, всі рішення якого приймаються більшістю голосів. А тому, беручи участь у розгляді справи та ухвалюючи рішення, суддя не діє одноособово, рішення приймаються більшістю голосів. Відтак відсутній прямий і безпосередній причинно-наслідковий зв`язок між голосуванням та прийняттям рішення. Крім того, слід зазначити, що суддя Конституційного Суду України має особливий правовий статус, який характеризується наявністю певних вимог, обмежень щодо зайняття цієї посади та гарантій його діяльності. Правовий статус судді передбачає конституційно визначені гарантії незалежності та недоторканності суддів при здійсненні правосуддя. Однією з гарантій незалежності судді Конституційного Суду України є гарантія, закріплена ч. 4 ст. 149 Конституції України, в якій встановлено, що суддю Конституційного Суду України не може бути притягнуто до відповідальності за голосування, у зв`язку із ухваленням Судом рішень та надання висновків, за винятком вчинення злочину або дисциплінарного проступку.
  9. cправа № 752/5199/21 провадження № 3/752/3354/21 ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 02.06.2021 року суддя Голосіївського районного суду м. Києва Мазур Ю.Ю., за участю секретаря судового засідання Воробйова І.О., прокурора Шкурпела Р.В., захисника Кравця Р.Ю., особи, яка притягається до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 , розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду у м. Києві матеріали справи про адміністративне правопорушення, що надійшли від Національного агентства з питань запобігання корупції, про притягнення ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , (РНОКПП: НОМЕР_1 ), громадянина України, судді Конституційного Суду України, який проживає за адресою: АДРЕСА_1 до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч.2 ст.172-7 КУпАП, ВСТАНОВИВ: 23.02.2021 року до Голосіївського районного суду м. Києва від Національного агентства з питань запобігання корупції (далі - НАЗК) надійшли матеріали протоколу про адміністративне правопорушення стосовно ОСОБА_1 , за ознаками вчинення правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 172-7 КУпАП. Як вбачається із протоколу про адміністративне правопорушення № 30-19/2 від 01.02.2021 року, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , обіймаючи посаду судді Конституційного Суду України, перебуваючи у приміщенні Конституційного Суду України за адресою: вул. Жилянська, б. 14, м. Київ, 01033, діючи в умовах реального конфлікту інтересів взяв участь в ухваленні рішення Великою палатою Конституційного Суду України № 13-р/2020 у справі № 1-24/2020 (393/20), чим порушив вимоги п. 3 ч. 1 ст. 28 Закону України «Про запобігання корупції». Зокрема, відповідно до протоколу уповноваженою особою НАЗК 15.10.2020 року щодо ОСОБА_1 складено протокол про вчинення ним адміністративного правопорушення, пов`язаного з корупцією, передбаченого ч. 2 ст. 172-6 КУпАП № 47-01/117/20, з яким ОСОБА_1 , зазначивши у протоколі, не погоджується, оскільки протокол складений всупереч закону. Разом з цим, другий примірник протоколу надіслано ОСОБА_1 за місцем його роботи листом від 15.10.2020 № 47-01/117/20. Вказаний протокол отримано 19.10.2020 Голосіївським районним судом м. Києва, судову справу за цим протоколом № 752/20230/20 та № 752/20903/20 того ж дня розподілено для розгляду суддею Єсауленко М.В. Встановлення судом за результатами розгляду зазначеної справи факту вчинення адміністративного правопорушення, вини ОСОБА_1 у його вчиненні та підстав для адміністративної відповідальності могло потягнути для ОСОБА_1 негативні наслідки майнового характеру (накладення адміністративного стягнення у розмірі від ста до двохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян) та репутаційні втрати (внесення відомостей про нього до Єдиного державного реєстру осіб, які вчинили корупційні або пов`язані з корупцією правопорушення відповідно до ч. 1 ст. 59 Закону). З урахуванням змісту пояснень ОСОБА_1 до протоколу та зазначених наслідків їх розгляду судом його небажання бути притягнутим до адміністративної відповідальності є очевидним. У конституційному поданні, на підставі якого Конституційним Судом України відкрито конституційне провадження у справі № 1-24/2020 (393/20), серед іншого висловлено сумніви щодо відповідності Конституції України (конституційності) ч. 2 ст. 52 Закону та запропоновано визнати її неконституційною. Згідно з ч. 2 ст. 152 Конституції України закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність. Згідно з п. 6 ч. 1 ст. 247 КУпАП однією з підстав закриття справи про адміністративне правопорушення є скасування акта, який встановлює адміністративну відповідальність. Оскільки саме порушення вимог ч. 2 ст. 52 Закону є підставою для адміністративної відповідальності за ч. 2 ст. 172-6 КУпАП, рішення Конституційного Суду України у справі № 1-24/2020 (393/20), за умови визнання цим рішенням неконституційною ч. 2 ст. 52 Закону, мало б наслідком закриття Голосіївським районним судом м. Києва справ про адміністративні правопорушення № 752/20902/20 та № 752/20903/20 стосовно ОСОБА_1 на підставі п. 6 ч. 1 ст. 247 КУпАП. З огляду на це приватним інтересом ОСОБА_1 було ухвалення Конституційним Судом України такого рішення у справі № 1-24/2020 (393/20), яке б визнавало неконституційною ч. 2 ст. 52 Закону, чим робило б неможливим його притягнення до адміністративної відповідальності за вчинення правопорушення, пов`язаного з корупцією. Обов`язок ОСОБА_1 брати участь (шляхом голосування) у прийнятті Великою палатою Конституційного Суду України рішення у справі № 1-24/2020 (393/20) спричинив суперечність між його приватним інтересом (уникнути адміністративної відповідальності за вчинення правопорушення, пов`язаного з корупцією, внаслідок визнання неконституційними окремих положень Закону) та службовими повноваженням, під час виконання якого ОСОБА_1 , згідно з ч. 1 ст. 37, ч. 1 ст. 39, ч. 1 ст. 41 Закону, зобов`язаний діяти виключно в інтересах держави, неупереджено, незважаючи на приватні інтереси. З огляду на положення ст. 60 Закону України «Про Конституційний Суд України» суддя Конституційного Суду України, в якого наявний конфлікт інтересів не може брати участі у прийнятті рішень у питаннях, щодо яких у нього наявний конфлікт інтересів. За таких обставин демонстрацією неупередженості судді є інформування Конституційного Суду України про конфлікт інтересів та самовідвід. Зазначених дій суддею Конституційного Суду України ОСОБА_1 27.10.2020 року, тобто в день прийняття Конституційним Судом України рішення у справі № 1-24/2020 (393/20) вчинено не було. Рішення Конституційного Суду України № 13-р/2020 від 27.10.2020 року прийнято за участі ОСОБА_1 , який голосував за його прийняття у тій редакції, що задовольняла його приватний інтерес. Окрему думку до цього рішення ОСОБА_1 не викладав. Наслідком прийняття вказаного рішення стало задоволення приватного інтересу ОСОБА_1 , а саме: закриття Голосіївським районним судом м. Києва на підставі п. 6 ч. 1 ст. 247 КУпАП справи № 752/20230/20 за протоколам про вчинення ОСОБА_1 адміністративного правопорушення, пов`язаного з корупцією, передбаченого ч. 2 ст. 1766 КУпАП (постанова суду від 09.11.2020 року). У судовому засіданні прокурор відділу Офісу Генерального прокурора Шкурпело Р.В. вказав про наявність в діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, пов`язаного з корупцією, просив визнати ОСОБА_1 винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 172-7 КУпАП та призначити стягнення у виді штрафу в розмірі 5100 гривень. Додатково пояснив, що 01.10.2020 перед початком розгляду справи №1-24/2020 (393/20) суддя Конституційного Суду України ОСОБА_1 звернувся із заявою про самовідвід. Однак, приватний інтерес, та як наслідок, конфлікт інтересів у судді Конституційного Суду України ОСОБА_1 виник після складання уповноваженою особою Національного агентства відносно нього протокол від 15.10.2020 про адміністративне правопорушення, пов`язане з корупцією, за ч. 2 ст. 172-6 КУпАП. Таким чином, вказану заяву суддя повинен був подати після складання протоколу про адміністративне правопорушення і саме з цього часу слід вважати наявність у ОСОБА_1 реального конфлікту інтересів. Крім того, наголошував, що Конституційний Суд України не має повноважень на встановлення наявності або відсутності реального конфлікту інтересів, такі повноваження має НАЗК, для роз`яснень від якого повинен був звернутись суддя. Одночасно з цим, ОСОБА_1 та його представник Кравець Р.Ю. у судовому засіданні не визнали наявності в діях ОСОБА_1 вини у вчиненні адміністративного правопорушення, пов`язаного з корупцією, відповідальність за яке передбачена ч. 2 ст. 172-7 КУпАП, та просили закрити провадження у справі з підстав відсутності в діях ОСОБА_1 складу та події адміністративного правопорушення. Разом з цим, захисник Кравець Р.Ю. зазначає, що обставини, які передбачені ст. 60 Закону України «Про Конституційний суд України» не настали, які б дозволяли не приймати участь в прийнятті рішення, оскільки в заяві про самовідвід та відвід було відмовлено, а суддя в силу вимог ст. 88 Закону України «Про Конституційний Суд України» мав лише обов`язок приймати участь в прийняті рішення, що виключало можливість наявності дискреційний повноважень, виключно при наявності яких, як вказує НАЗК, можливий конфлікт інтересів. Крім того, прийняття рішення Конституційним Судом України №13-р/2020 від 27.10.2020 не могло мати приватного інтересу для ОСОБА_1 , оскільки дане рішення не скасувало адміністративну відповідальність за ч. 2 ст. 172-6 КУпАП, по-друге, КУпАП взагалі не містить серед підстав звільнення від відповідальності - визнання неконституційним законом, що виключало можливість передбачення закриття провадження, по-третє, ОСОБА_1 не просив закрити провадження на підставі рішення Конституційного Суду України, по-четверте, як наслідок - прийняте рішення не лише не містило приватного інтересу, а навпаки втрутилося в інтереси ОСОБА_1 , який позбавлений можливості спростувати протиправні звинувачення. Таким чином, жодного впливу суперечності на неупередженість та об`єктивність дій не відбулось, оскільки ОСОБА_1 було проінформовано Конституційний Суд України у формі подання заяви про самовідвід від 01.10.2020 про його перевірку НАЗК, крім того, НАЗК в протоколі визнало, що сама по собі участь судді в голосуванні при наявності протоколу про адміністративне правопорушення не породжує конфлікт інтересів, а лише факт голосування за «неправильне» рішення стало підставою для притягнення судді до адміністративної відповідальності, що суперечить ч. 3 ст. 24 Закону України «Про Конституційний Суд України», яка не містить винятків для адміністративної відповідальності. Суд, заслухавши ОСОБА_1 та його представника Кравця Р.Ю., думку прокурора, дослідивши надані матеріали справи, за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин, вважає необхідним закрити провадження в справі за відсутності складу в діях ОСОБА_1 адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 172-7 КУпАП, виходячи з наступного. Згідно з Указом Президента України від 26.01.2016 №23/2016 ОСОБА_1 призначено суддею Конституційного Суду України, 27.01.2016 ОСОБА_1 складено присягу судді. Суб`єкти, на яких поширюється дія Закону України «Про запобігання корупції», визначені статтею 3 цього Закону. Згідно з підпунктом «ґ» пункту 1 частини 1 зазначеної статті до суб`єктів корупційних та пов`язаних із корупцією правопорушень, належать судді Конституційного Суду України. Враховуючи наведене, ОСОБА_1 є суб`єктом, на якого поширюється дія Закону України «Про запобігання корупції». Відповідно до ст. 147, абз. 2 п. 1 ч. 1 ст. 150 Конституції України, п. 1 ч. 1 ст. 7 Закону України «Про Конституційний Суд України» до повноважень Конституційного Суду України належить, зокрема, вирішення питання про відповідність Конституції України (конституційність) законів України. Разом з цим, ОСОБА_1 брав участь у розгляді Конституційним Судом України справи №1-24/2020 (393/20) за конституційним поданням 47 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень законів України «Про запобігання корупції», «Про прокуратуру», «Про Національне антикорупційне бюро України», «Про Державне бюро розслідувань», «Про Національне агентство України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів», Кримінального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України. Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 84 Закону України «Про Конституційний Суд України» за результатами розгляду справ за конституційними поданнями щодо конституційності законів України Великою Палатою Конституційного Суду України ухвалюється рішення. Відповідно до ч. 1 ст. 35 Закону України «Про Конституційний Суд України» Велика палата діє у складі всіх суддів Конституційного Суду України. Як вбачається із протоколу про адміністративне правопорушення № 30-19/2 від 01.02.2021 року, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , обіймаючи посаду судді Конституційного Суду України, перебуваючи у приміщенні Конституційного Суду України за адресою: вул. Жилянська, б. 14, м. Київ, 01033, діючи в умовах реального конфлікту інтересів взяв участь в ухваленні Великою палатою Конституційного Суду України рішення № 13-р/2020 у справі № 1-24/2020 (393/20), чим порушив вимоги п. 3 ч. 1 ст. 28 Закону України «Про запобігання корупції». Зокрема, відповідно до протоколу уповноваженою особою НАЗК 15.10.2020 року щодо ОСОБА_1 складено протокол про вчинення ним адміністративного правопорушення, пов`язаного з корупцією, передбаченого ч. 2 ст. 172-6 КУпАП. Наявність приватного інтересу ОСОБА_1 . НАЗК обґрунтовувало тим, що було ухвалення Конституційним Судом України такого рішення у справі № 1-24/2020 (393/20), яке б визнавало неконституційною ч. 2 ст. 52 Закону, чим робило б неможливим його притягнення до адміністративної відповідальності за вчинення правопорушення, пов`язаного з корупцією. За таких обставин демонстрацією неупередженості судді є інформування Конституційного Суду України про конфлікт інтересів та самовідвід. Зазначених дій суддею Конституційного Суду України ОСОБА_1 27.10.2020 року, тобто в день прийняття Конституційним Судом України рішення у справі № 1-24/2020 (393/20) вчинено не було. Рішення Конституційного Суду України № 13-р/2020 від 27.10.2020 року прийнято за участі ОСОБА_1 , який голосував за його прийняття у тій редакції, що задовольняла його приватний інтерес. Окрему думку до цього рішення ОСОБА_1 не викладав. Наслідком прийняття вказаного рішення стало задоволення приватного інтересу ОСОБА_1 , а саме: закриття Голосіївським районним судом м. Києва на підставі п. 6 ч. 1 ст. 247 КУпАП справи № 752/20230/20 за протоколам про вчинення ОСОБА_1 адміністративного правопорушення, пов`язаного з корупцією, передбаченого ч. 2 ст. 1766 КУпАП (постанова суду від 09.11.2020 року). Згідно зі ст. 60 Закону України «Про Конституційний Суд України» суддя Конституційного Суду України не може брати участі у підготовці, розгляді та прийнятті рішень, виконувати інші повноваження у питаннях, щодо яких у нього наявний реальний чи потенційний конфлікт інтересів. У разі наявності у судді Конституційного Суду України реального чи потенційного конфлікту інтересів він повинен протягом одного робочого дня письмово поінформувати про це Суд та заявити самовідвід. 01.10.2020 суддя Конституційного Суду України ОСОБА_1 подав заяву про самовідвід, в порядку визначеному законом та Регламентом Конституційного Суду України, з тих підстав, що відносно нього НАЗК здійснює перевірку дотримання антикорупційного законодавства в той час, коли окремі положення антикорупційного законодавства перебувають на розгляді у Конституційному Суді України. Ухвалою Конституційного Суду України від 13.10.2020 у задоволенні заяви про самовідвід відмовлено, в якій зазначено, що за даних обставин у судді Мойсика В.Р. відсутні ознаки реального чи потенційного конфлікту інтересів. Крім того, 08.10.2020 представником Президента України було подано заяву про відвід судді Конституційного Суду України ОСОБА_1 , з тих підстав, що НАЗК здійснює перевірку цього судді і нібито встановлено порушення ним порядку подання повідомлення про зміну майнового стану. Однак , ухвалою Конституційного Суду України від 08.10.2020 в задоволенні заяви представника Президента України про відвід судді Мойсика В.Р. відмовлено. 19.10.2020 представником Президента України було повторно подано заяву про відвід судді Конституційного Суду України Мойсика В.Р., з тих підстав, що відносно ОСОБА_1 складено протокол про адміністративне правопорушення. Ухвалою Конституційного Суду України від 20.10.2020 у задоволенні повторної заяви представника президента України про відвід судді Мойсика В.Р. відмовлено. Постановою Голосіївського районного суду м. Києва від 09.11.2020 року провадження у справі № 752/20230/20 про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 172-6 КУпАП, закрито, на підставі п. 6 ч. 1 ст. 247 КУпАП. Відповідно до ч. 3 ст. 24 Закону України «Про Конституційний Суд України» суддю не може бути притягнути до відповідальності за голосування у зв`язку з ухваленням Судом рішень та надання ним висновків, за винятком вчинення злочину або дисциплінарного проступку. Крім того, відповідно ст. 35 та ст. 84 Закону України «Про Конституційний Суд України» рішення Конституційного Суду України №13-р/2020 від 27.10.2020 приймалось колегіально, тому голосування ОСОБА_1 не могло вплинути на його прийняття. Одночасно з тим, заяву про самовідвід Мойсиком В.Р. подано у спосіб, визначений ст. 60 Законом України «Про Конституційний Суд України», зазначеній заяві Конституційним Судом України була надана належна оцінка та встановлено відсутність у діях судді реального конфлікту інтересів під час розгляду справи. За вказаних обставин суддею були вчинені всі необхідні дії задля уникнення сумнів в існуванні реального конфлікту інтересів. А твердження прокурора про те, що обов`язок заявити собі самовідвід виник у ОСОБА_1 після 15.10.2020 року, оскільки реальний конфлікт інтересів виник у судді лише після складання стосовно нього протоколу про адміністративне правопорушення, спростовується матеріалами справи. Зокрема, відповідно викладених в заяві про самовідвід Мойсика В.Р. від 01.10.2020 року, заявах представника Президента України при Конституційному Суді України від 08.10.2020 року та 19.10.2020 року обставин, ОСОБА_1 до НАЗК надавались пояснення та стосовно нього проводились перевірки з приводу дотримання ним антикорупційного законодавства, а саме: фактів несвоєчасного повідомлення про суттєві зміни у майновому стані. Тобто, викладені в зазначених заявах факти лягли в основу інкримінованих ОСОБА_1 адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 172-6 КУпАП. При цьому, Конституційний Суд України є колегіальним органом, всі рішення якого приймаються більшістю голосів. А тому, беручи участь у розгляді справи та ухвалюючи рішення, суддя не діє одноособово, рішення приймаються більшістю голосів. Відтак відсутній прямий і безпосередній причинно-наслідковий зв`язок між голосуванням та прийняттям рішення. Крім того, слід зазначити, що суддя Конституційного Суду України має особливий правовий статус, який характеризується наявністю певних вимог, обмежень щодо зайняття цієї посади та гарантій його діяльності. Правовий статус судді передбачає конституційно визначені гарантії незалежності та недоторканності суддів при здійсненні правосуддя. Однією з гарантій незалежності судді Конституційного Суду України є гарантія, закріплена ч. 4 ст. 149 Конституції України, в якій встановлено, що суддю Конституційного Суду України не може бути притягнуто до відповідальності за голосування, у зв`язку із ухваленням Судом рішень та надання висновків, за винятком вчинення злочину або дисциплінарного проступку. Відповідно до ст. 88 Закону України «Про Конституційний Суд України» визначають не права, а обов`язки судді Конституційного Суду, які мають бути ним безумовно виконані, оскільки в протилежному випадку матиме місце протиправна бездіяльність та фактично перешкоджання роботі Конституційного Суду України як такого. Таким чином, станом на момент прийняття рішення Конституційного Суду України №13-р/2020 від 27.10.2020 року, з урахуванням вичерпання ст. 60 Закону України «Про Конституційний Суд України», шляхом як з`явлення самовідводу, так і відводу, у судді Конституційного Суду України ОСОБА_1 існував виключно обов`язок, а не право приймати участь в прийнятті рішення Конституційним Судом України. Відповідно до ст. 280 КУпАП, орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Частиною 2 статті 172-7 КУпАП встановлено адміністративну відповідальність за вчинення дій, які полягають у вчиненні особою дій чи прийняття рішень в умовах реального конфлікту інтересів. Згідно примітки 2 до ст.172-7 КУпАП у цій статті під реальним конфліктом інтересів слід розуміти суперечність між приватним інтересом особи та її службовими чи представницькими повноваженнями, що впливає на об`єктивність або неупередженість прийняття рішень, або на вчинення чи не вчинення дій під час виконання вказаних повноважень. Разом з цим, згідно ст. 9 КУпАП, адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність. Тобто, відсутність хоча б одного з цих елементів виключає адміністративну відповідальність. Відповідно до пунктів 1, 3 частини першої статті 28 Закону «Про запобігання корупції» особи, зазначені у пунктах 1, 2 частини 1 статті 3 цього Закону, зобов`язані вживати заходів щодо недопущення виникнення реального, потенційного конфлікту інтересів; не вчиняти дій та не приймати рішень в умовах реального конфлікту інтересів. Тобто, для встановлення наявності факту прийняття рішення, вчинення чи не вчинення дії в умовах реального конфлікту інтересів та розмежування реального і потенційного конфлікту інтересів для кваліфікації рішення як такого, що прийняте в умовах реального конфлікту інтересів, необхідно встановити наявність обов`язкової сукупності таких юридичних фактів, як: наявність у правопорушника факту приватного інтересу, який має бути чітко сформульований та визначений; наявність факту суперечності між приватним інтересом і службовими чи представницькими повноваженнями із зазначенням того, в чому саме ця суперечність знаходить свій вияв або вплив на прийняття рішення; наявність повноважень на прийняття рішення, наявність факту реального впливу суперечності між приватним та службовим чи представницьким інтересом на об`єктивність або неупередженість рішення. Встановлення цих фактів має бути відображено в протоколі про адміністративне правопорушення, пов`язане з корупцією. При цьому, всі викладені в протоколі про адміністративне правопорушення обставини повинні бути належним чином перевірені та доводитися сукупністю належних і допустимих доказів. Таким чином, суддя вважає, що обставини, які викладені у протоколі про адміністративне правопорушення не підтверджені належними, достовірними та допустимими доказами в справі, які б свідчили про наявність в діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 172-7 КУпАП. Зі змісту п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП, вбачається, що провадження в справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю за відсутності події і складу адміністративного правопорушення. Враховуючи вимоги п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП провадження в справі про адміністративні правопорушення підлягає закриттю, у зв`язку з відсутністю в діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 172-7 КУпАП. Керуючись ст.ст. 247, 283, 284 КУпАП, - ПОСТАНОВИВ: Провадження у справі про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 172-7 КУпАП, закрити на підставі п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП, у зв`язку з відсутністю в діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 172-7 КУпАП. Постанова може бути оскаржена протягом 10 днів з дня її винесення до Київського апеляційного суду безпосередньо або через Голосіївський районний суд м. Києва. Суддя Мазур Ю.Ю. Джерело: ЄДРСР 97636018
  10. Це наша справа й черговий скасований незаконний напис приватного нотаріуса Личука. В черговий раз не нотаріальний договір, пропущені строки, відсутня безспірність. Суд зокрема зазначив, що в матеріалах справи відсутні докази того, що укладений між Банком та позивачем кредитний договір, який наданий нотаріусу для вчинення виконавчого напису, був посвідчений нотаріально, тому вказані обставини є ще однією підставою для визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню, саме у зв`язку з недотриманням умов вчинення виконавчого напису щодо подання стягувачем документів на підтвердження безспірної заборгованості боржника.
  11. Справа № 752/3283/21 Провадження № 2/752/5119/21 РІШЕННЯ Іменем України 14 червня 2021 року Голосіївський районний суд м. Києва у складі: головуючого судді Машкевич К.В., при секретарі Гненик К.П., розглянувши за правилами спрощеного провадження без повідомлення учасників справи цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Альфа-Банк», треті особи приватний нотаріус Івано-Франківського міського нотаріального округу Івано-Франківської області Личук Тарас Володимирович, про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, в с т а н о в и в: Позивач звернулась до суду з позовом до відповідача та просила визнати таким, що не підлягає виконанню виконавчий напис, зареєстрований в реєстрі за №5888, вчинений приватним нотаріусом Івано-Франківського міського нотаріального округу Личуком Т.В. від 04.12.2020 року про стягнення з ОСОБА_1 на користь АТ «Альфа-Банк» заборгованості за кредитним договором №380/1888/08-А від 18.07.2008 року за період з 01.09.2017 року по 01.09.2020 року в сумі 11453,46 доларів США та 1500,00 грн. з вчинення виконавчого напису. Свої вимоги обґрунтовує тим, що 04.12.2020 року приватним нотаріусом Івано-Франківського міського нотаріального округу Личуком Т.В. було вчинено вказаний виконавчий напис №5888. Позивач вважає, що виконавчий напис вчинено з порушенням вимог чинного законодавства, оскільки при вчиненні виконавчого напису нотаріус не отримувала від банку та від позивача первинні документи щодо видачі кредиту та здійснення його можливого погашення (платіжні доручення, меморіальні ордери, розписки, чеки тощо), тому у нотаріуса були відсутніми підстави вважати, що розмір заборгованості позивача перед банком, а також суми штрафних санкцій та процентів, зазначені у виконавчому написі, є безспірними. Зазначила, що розрахунок боргу, здійснений відповідачем щодо наявності грошового зобов`язання позивача по кредиту, процентах річних та комісії, не може вважатися документом, який підтверджує безспірність вимог банку до боржника. Крім того, розрахунок розміру невиконаних зобов`язань за кредитним договором зроблено відповідачем одноособово без урахування думки та позиції позивача. Вчиняючи виконавчий напис, нотаріус не врахував та не перевірив факту наявності чи відсутності спору щодо заборгованості, чим порушив положення ст. 88 ЗУ «Про нотаріат», у зв`язку з чим виконавчий напис підлягає визнанню таким, що не підлягає виконанню. Ухвалою судді Голосіївського районного суду м. Києва від 02.20.2021 року відкрито спрощене позовне провадження у справі. Ухвалою Голосіївського районного суду м. Києва від 20.01.2021 року задоволено заяву позивача про забезпечення позову. 11.02.2021 року від позивача надійшло клопотання про розгляд справи в судовому з повідомленням сторін. Ухвалою судді Голосіївського районного суду м. Києва від 15.02.2021 року відмовлено у задоволенні заяви позивача про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням сторін. Відповідно до ч. 5 ст. 279 ЦПК України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. Відповідач позовну заяву з додатками отримав, відзив на позовну заяву не подав. Відповідно до ч. 8 ст. 178 ЦПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами. Третя особа пояснення щодо позову в порядку, передбаченому ст. 181 ЦПК України, не подала. Оскільки розгляд справи відбувається в порядку спрощеного провадження без повідомлення учасників справи, судове засідання в справі не проводилось та особи, які беруть участь у справі не викликались. Дослідивши матеріали справи, проаналізувавши надані докази, суд приходить до наступного. Судом встановлено і підтверджується матеріалами справи, що 18.07.2008 року між Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк», правонаступником якого є АТ «Альфа-Банк» та ОСОБА_1 був укладений кредитний договір №380/1888/08-А, відповідно до умов якого ОСОБА_1 отримала кредит у розмірі 23093,00 доларів США, строком до 17.07.2017 року (згідно договору про внесення змін №2 від 10.06.2014 року), зі сплатою відсотків за користування кредитом. 04.12.2020 року приватним нотаріусом Івано-Франківського міського нотаріального округу Івано-Франківської області Личуком Т.В. було вчинено виконавчий напис №5888 про стягнення з ОСОБА_1 на користь АТ «Альфа-Банк» заборгованості за кредитним договором №380/1888/08-А від 18.07.2008 року, укладеним між ОСОБА_1 та Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк» за період з 01.09.2017 року по 01.09.2020 року в сумі 11453,46 доларів США та 1500,00 грн. з вчинення виконавчого напису. Позивач вважає, що виконавчий напис вчинено з порушенням вимог чинного законодавства, оскільки при вчиненні виконавчого напису нотаріус не отримував від банку та від позивача первинні документи щодо видачі кредиту та здійснення його можливого погашення (платіжні доручення, меморіальні ордери, розписки, чеки тощо), тому у нотаріуса були відсутніми підстави вважати, що розмір заборгованості позивача перед банком, а також суми штрафних санкцій та процентів, зазначені у виконавчому написі, є безспірними. Крім того, нотаріус вчинив виконавчий напис на підставі неналежно посвідченого кредитного договору, на що слід зазначити наступне. Статтею 87 Закону України «Про нотаріат» передбачено, що для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість. Перелік документів, за якими стягнення заборгованості проводиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів, встановлюється Кабінетом Міністрів України. Згідно із статтею 88 Закону України «Про нотаріат», у редакції, чинній на час вчинення спірних правовідносин, нотаріус вчиняє виконавчі написи, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем та за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років, а у відносинах між підприємствами, установами та організаціями - не більше одного року. Якщо для вимоги, за якою видається виконавчий напис, законом встановлено інший строк давності, виконавчий напис видається у межах цього строку. Процедуру вчинення виконавчого напису врегульовано у Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженому наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року № 296/5. Для вчинення виконавчого напису стягувачем або його уповноваженим представником нотаріусу подається заява (підпункт 2.1пункту 2 глави 16 розділу ІІ Порядку № 296/5), а нотаріус вчиняє виконавчі написи, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем, передбачені Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 29.06.99 № 1172, та за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років, а у відносинах між підприємствами, установами та організаціями - не більше одного року (стаття 88 Закону України "Про нотаріат", підпункти 3.1, 3.2 пункту 3 глави 16 розділу ІІ Порядку № 296/5). Як зазначено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 травня 2018 року у справі № 320/8269/15-ц, Велика Палата вважає, що питання визначення судами безспірності суми заборгованості під час розгляду справ про оскарження законності вчинення нотаріусом виконавчого напису, вже досліджене Верховним Судом України. Зокрема, у постанові Верховного Суду України від 20 травня 2015 року у справі № 6-158цс15 зазначено, що безспірність заборгованості підтверджують документи, передбачені Переліком № 1172, нотаріус під час вчинення виконавчого напису не встановлює права та обов`язки учасників правовідносин, а лише перевіряє наявність необхідних документів. У постанові Верховного Суду України від 04 березня 2015 року у справі № 6-27цс15 зазначено, що наявність спору про розмір заборгованості у суді на час вчинення виконавчого напису спростовує висновок суду про безспірність заборгованості боржника. Аналогічні правові висновки містяться й у постановах Верховного Суду України від 11 березня 2015 року у справі № 6-141цс14 та від 05 липня 2017 року у справі № 6-887цс17. Так, у постанові Верховного Суду України від 05 липня 2017 року у справі № 6-887цс17 міститься правовий висновок про те, що суд при вирішенні спору про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, не повинен обмежуватися лише перевіркою додержання нотаріусом формальних процедур і факту подання стягувачем документів на підтвердження безспірної заборгованості боржника згідно з Переліком № 1172. Для правильного застосування положень статей 87, 88 Закону України "Про нотаріат" у такому спорі суд повинен перевірити доводи боржника в повному обсязі й установити та зазначити в рішенні, чи справді на момент вчинення нотаріусом виконавчого напису боржник мав безспірну заборгованість перед стягувачем, тобто чи існувала заборгованість узагалі, чи була заборгованість саме такого розміру, як зазначено у виконавчому написі, та чи не було невирішених по суті спорів щодо заборгованості або її розміру станом на час вчинення нотаріусом виконавчого напису. У цій постанові також зазначено, що законодавством не визначений виключний перелік обставин, які свідчать про наявність спору щодо заборгованості. Ці обставини встановлює суд відповідно до загальних правил цивільного процесу за наслідками перевірки доводів боржника та оцінки наданих ним доказів. Велика Палата Верховного Суду наголошує на тому, що сам по собі факт подання стягувачем відповідних документів нотаріусу не свідчить про відсутність спору стосовно заборгованості як такого (постанова Верховного Суду України від 05 липня 2017 року у справі № 6-887цс17). При цьому лише та обставина, що у виконавчому написі зазначено більшу суму заборгованості за кредитом, ніж у повідомленні, не свідчить про наявність спору про розмір заборгованості (постанова Верховного Суду України від 20 травня 2015 року у справі № 6-158цс15). Під час розгляду справ такої категорії суд перевіряє право стягувача на вчинення вказаної дії, повноваження щодо вчинення нотаріальних дій нотаріуса та встановлює той факт, чи дійсно розмір заборгованості, що підлягає стягненню, у тому числі розмір процентів, неустойки (штрафу, пені), якщо такі належать до стягнення, відповідає сумі, вказаній у виконавчому документі, та залежно від встановленого ухвалює рішення про відмову чи задоволення позову. Частиною першою статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Відповідно до частин першої та другої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 глави 71 «Позика. Кредит. Банківський вклад» ЦК України, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. За частиною першою статті 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) (стаття 610 ЦК України). У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов`язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (стаття 611 ЦК України). Відповідно до умов укладеного сторонами кредитного договору від 18.07.2008 року, з урахуванням внесених змін 10.06.2014 року його строк дії був визначений сторонами до 17.07.2017 року. Саме цей строк був узгоджений сторонами як кінцевий строк повернення кредитних коштів ОСОБА_1 . Заборгованість на яку було звернуто стягнення за виконавчим написом №5888 від 04.12.2020 року зафіксована за період з 01.09.2017 року по 01.09.2020 року. Статтею 1050 ЦК України передбачено, що якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. За змістом частини другої статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Отже, припис абзацу 2 частини першої статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування. Після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється. Права та інтереси кредитодавця в охоронних правовідносинах забезпечуються частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання. Такий правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12. З огляду на викладене, АТ «Альфа-Банк» позбавлений можливості стягувати з ОСОБА_1 заборгованість за процентами за користування кредитними коштами, оскільки у даному випадку Товариство має право на захист своїх прав на підставі статті 625 ЦК України. Таким чином, не можна вважати безспірною зазначену у виконавчому написі нотаріуса стягнуту з ОСОБА_1 на користь АТ «Альфа-Банк» заборгованість по кредитному договору в сумі 11453,46 доларів США. За таких обставин, суд приходить до висновку про наявність підстав для визнання вчиненого 04.12.2020 року приватним нотаріусом Івано-Франківського міського нотаріального округу Івано-Франківської області Личуком Т.В. виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню. Також слід зазначити, що постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 22 лютого 2017 року у справі № 826/20084/14, залишеною без змін ухвалою Вищого адміністративного суду України від 01 листопада 2017 року, постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 07 листопада 2016 року скасовано. Визнано незаконною та нечинною постанову Кабінету Міністрів України від 26 листопада 2014 року № 662 «Про внесення змін до переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів» в частині, а саме: п. 1 Змін, що вносяться до переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, в частині «а після слів «заставлене майно» доповнити словами «(крім випадку, передбаченого пунктом 11 цього переліку)»; доповнити розділ пунктом 11 такого змісту: «11. Іпотечні договори, що передбачають право звернення стягнення на предмет іпотеки у разі прострочення платежів за основним зобов`язанням до закінчення строку виконання основного зобов`язання. Для одержання виконавчого напису подаються: а) оригінал нотаріально посвідченого іпотечного договору; б) оригінал чи належним чином засвідчена копія договору, що встановлює основне зобов`язання; в) засвідчена стягувачем копія письмової вимоги про усунення порушення виконання зобов`язання, що була надіслана боржнику та майновому поручителю (в разі його наявності), з відміткою стягувана про непогашення заборгованості; г) оригінали розрахункового документа про надання послуг поштового зв`язку та опису вкладення, що підтверджують надіслання боржнику письмової вимоги про усунення порушення виконання зобов`язання; ґ) довідка фінансової установи про ненадходження платежу», п. 2. Змін, що вносяться до переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів: «Доповнити перелік після розділу «Стягнення заборгованості за нотаріально посвідченими договорами» новим розділом такого змісту: «Стягнення заборгованості з підстав, що випливають з кредитних відносин 2. Кредитні договори, за якими боржниками допущено прострочення платежів за зобов`язаннями. Для одержання виконавчого напису додаються: а) оригінал кредитного договору; б) засвідчена стягувачем виписка з рахунка боржника із зазначенням суми заборгованості та строків її погашення з відміткою стягувана про непогашення заборгованості.». Зобов`язано Кабінет Міністрів України опублікувати резолютивну частину постанови суду про визнання незаконною та нечинною Постанови Кабінету Міністрів України від 26 листопада 2014 року № 662 «Про внесення змін до переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів» в частині, у виданні, в якому її було офіційно оприлюднено, після набрання постановою законної сили. Встановлені судом обставини у цій справі свідчать, що оскаржуваний виконавчий напис вчинений нотаріусом 04.12.2020 року, тобто після набрання законної сили постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 22 лютого 2017 року у справі № 826/20084/14. Відповідно до пункту 1 Переліку (в редакції, чинній на момент вчинення виконавчого напису) «Нотаріально посвідчені договори, що передбачають сплату грошових сум, передачу або повернення майна, а також право звернення стягнення на заставлене майно», для одержання виконавчого напису подаються: а) оригінал нотаріально посвідченого договору (договорів); б) документи, що підтверджують безспірність заборгованості боржника та встановлюють прострочення виконання зобов`язання». В матеріалах справи відсутні докази того, що укладений між Банком та позивачем кредитний договір, який наданий нотаріусу для вчинення виконавчого напису, був посвідчений нотаріально, тому вказані обставини є ще однією підставою для визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню, саме у зв`язку з недотриманням умов вчинення виконавчого напису щодо подання стягувачем документів на підтвердження безспірної заборгованості боржника. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду № 172/1652/18 від 21.10.2020 року. Статтею 18 ЦК України встановлено, що нотаріус здійснює захист цивільних прав шляхом вчинення виконавчого напису на борговому документі у випадках і в порядку, встановлених законом. Згідно положень статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Право на оскарження до суду нотаріальної дії особою, прав та інтересів якої стосуються такі дії, передбачене статтею 50 Закону України «Про нотаріат». З урахуванням положень статей 15, 16, 18 ЦК України, статей 50, 87, 88 Закону України «Про нотаріат» захист цивільних прав шляхом вчинення нотаріусом виконавчого напису полягає в тому, що нотаріус підтверджує наявне у стягувача право на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна. Це право існує, поки суд не встановить зворотного. Тобто боржник, який так само має право на захист свого цивільного права, в судовому порядку може оспорювати вчинений нотаріусом виконавчий напис: як з підстав порушення нотаріусом процедури вчинення виконавчого напису, так і з підстав неправомірності вимог стягувача (повністю чи в частині розміру заборгованості або спливу строків давності за вимогами в повному обсязі чи їх частині), з якими той звернувся до нотаріуса для вчинення виконавчого напису. Тому сам по собі факт додержання нотаріусом формальних процедур і факту подання стягувачем нотаріусу документів на підтвердження безспірної заборгованості боржника згідно з переліком документів, передбачених Порядком № 26/5, не може бути підставою для відмови у задоволенні позову про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, якщо судом буде встановлено, що на момент вчинення нотаріусом цього напису боржник не мав безспірної заборгованості перед стягувачем у тому розмірі, як зазначено у виконавчому написі. Така правова позиція викладена, зокрема, у постанові Верховного Суду від 18 липня 2018 року у справі № 486/388/16-ц. З урахуванням задоволення позову, на підставі ст. 141 ЦПК України, стягненню з відповідача АТ «Альфа-Банк» на користь позивача підлягає 908,00 грн. судового збору за подання позову до суду та 454,00 грн. за забезпечення позову. Керуючись статтями 15, 16, 18 ЦК України, статтями 50, 87, 88 Закону України «Про нотаріат», Порядком вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого Наказом Міністерства юстиції України від 22.02.2012 року №296/5, постановою Кабінету міністрів України від 29 червня 1999 року № 1172 «Про затвердження переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів», наказом Міністерства юстиції України «Про затвердження Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України» № 296/5 від 22 лютого 2012 року, статтями 4, 5, 12, 13, 76-81, 141, 206, 259, 263-265, 268, 273, 274-279 ЦПК України, суд, - в и р і ш и в: Позов ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Альфа-Банк», треті особи приватний нотаріус Івано-Франківського міського нотаріального округу Івано-Франківської області Личук Тарас Володимирович, про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню задовольнити. Визнати таким, що не підлягає виконанню виконавчий напис від 04 грудня 2020 року, вчинений приватним нотаріусом Івано-Франківського міського нотаріального округу Івано-Франківської області Личуком Тарасом Володимировичем, зареєстрований в реєстрі за № 5888, яким звернуто стягнення з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства «Альфа-Банк» заборгованості в сумі 11453,46 доларів США та 1500,00 грн. за вчинення виконавчого напису. Стягнути з Акціонерного товариства «Альфа-Банк», код ЄДРПОУ 23494714, місцезнаходження за адресою: м. Київ, вул. Велика Васильківська, 100 на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІПН НОМЕР_1 , яка проживає за адресою: АДРЕСА_1 судовий збір у розмірі 908,00 грн. та 454,00 грн. Рішення може бути оскаржено до Київського апеляційного суду через суд першої інстанції шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІПН НОМЕР_1 , яка проживає за адресою: АДРЕСА_1 ; Відповідач: Акціонерне товариство «Альфа-Банк», код ЄДРПОУ 23494714, місцезнаходження за адресою: м. Київ, вул. Велика Васильківська, 100; Третя особа: приватний нотаріус Івано-Франківського міського нотаріального округу Івано-Франківської області Личук Тарас Володимирович, юридична адреса: м. Івано-Франківськ, вул. Коновальця Євгена, 433 кім. 28-29. Суддя : Джерело: ЄДРСР 97641871
  12. Це наша справа, хоча рішення й на користь нашого клієнта, однак я вважаю, що суд неправомірно відмовив у стягненні пені у зв'язку з відсутністю договору та зменшив розмір витрат на правову допомогу. Шкода, що судді це починають розуміти, тільки коли самі починають працювати адвокатами. Суд зазначив, що згідно з ч. 2 ст. 205 ЦК України правочин, для якого законом не встановлена обов`язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків. Враховуючи зазначене, судом встановлено, що між сторонами укладено договір поставки у спрощений спосіб шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень товарів що не суперечить вимогам ст. 181 ГК України. Згідно з частиною другою статті 343 Господарського кодексу України (далі - ГК України) і статтею 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня. Враховуючи, що договором між сторонами у справі не встановлена відповідальність за прострочення поставки товару чи повернення попередньої оплати, то у позові в частині вимог про стягнення 8 078,95 грн. пені слід відмовити. На переконання суду, розумним розміром витрат на послуги адвоката у даному спорі є сума 5 000,00 грн., інші заявлені витрати на послуги адвоката є завищеними та становлять надмірний тягар для відповідача, що суперечить принципу розподілу витрат.
  13. ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ м. Київ 10.06.2021 Справа № 910/1371/21 За позовом Приватного підприємства "Орел-Транс Груп" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Київський завод металовиробів" про стягнення 148 847,46 грн. Суддя Борисенко І.І. Представники сторін: без виклику. Обставини справи: Позивач звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до відповідача про стягнення 148 847,46 грн., з яких: 135 378,76 грн. основного боргу, 1 842,83 грн. 3% річних, 3 546,92 грн. інфляційних втрат, 8 078,95 грн. пені на підставі договору укладеного між сторонами у спрощений спосіб. Позовні вимоги мотивовані тим, що на виконання умов договору поставки, укладеного між сторонами у спрощений спосіб, позивач перерахував відповідачу попередню оплату у розмірі 195 378,79 грн., однак, відповідач обумовлений договором товар не поставив, повернув частину попередньої плати у розмірі 60 000 грн., у зв`язку з чим позивач просить стягнути з відповідача 135 378,76 грн. боргу, 1 8078,95 грн. 3% річних, 3 546,92 грн. інфляційних втрат, 8 078,95 грн. пені, а також 11 000 грн. витрат на професійну правничу допомогу. Ухвалою Господарського суду міста Києва від 09.02.2021 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі та призначено здійснювати розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін. Судом встановлено, що відповідач належним чином повідомлявся про розгляду справи. 19.02.2021 подав суду заяву про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу. 03.03.2021 відповідач подав суду клопотання про зменшення заявленої до відшкодування суми на відшкодування витрат на професійну правничу допомогу. 03.03.2021 відповідач подав суду відзив на позовну заяву, в якому визнав позов в частині 135 378,76 грн. суми боргу, 666,59 грн. 3% річних та 2 994,17 грн. інфляційних втрат. Проти позову в іншій частині заперечував. Розглянувши подані матеріали, суд дійшов до висновку, що наявні в матеріалах справи докази в сукупності достатні для прийняття законного то обґрунтованого судового рішення, відповідно до ст.ст. 236, 252 Господарського процесуального кодексу України. З`ясувавши обставини справи, на які посилався позивач як на підставу своїх вимог, та дослідивши матеріали справи, суд ВСТАНОВИВ : Що на підставі рахунку-фактури № 161 від 07.02.2020, виставленої відповідачем, позивач платіжними дорученнями №№ 4267 від 07.02.2020, 4288 від 21.02.2020 перерахував на рахунок відповідача 195 378,79 грн. попередньої оплати з поставку панелей тришарових покрівельних. Вказані обставини підтверджуються наявними у матеріалах справи рахунком-фактурою № 161 від 07.02.2020, платіжними дорученнями №№ 4267 від 07.02.2020, 4288 від 21.02.2020. Також вказані оплати визнаються сторонами у справі, тому відповідно до ст. 75 ГПК України не потребують повторному доказуванню. Відповідач гарантійним листом № 070720-1 від 07.07.2020 зобов`язався передати позивачу вищевказаний товар до 28.07.2020. Доказів поставки відповідачем позивачу обумовленого сторонами товару суду не надано. У зв`язку з невиконанням відповідачем зобов`язання з поставки товару позивач листом № 14-08/20 від 14.08.2020 вимагав у відповідача повернення одержаної суми попередньої оплати. Проте, доказів направлення вказаного листа відповідачу не надав. Посилання на те, що лист, згідно відмітки на ньому, було отримано бухгалтером відповідача Колісніченко М.В. суд вважає безпідставним, оскільки доказів того, що вказана особа є уповноваженою особою відповідача суду не надано. Претензією від 19.09.2020 позивач вимагав у відповідача повернути йому попередню оплату за непоставлений товар вартістю 195 378,79 грн. протягом 10 банківських днів з моменту отримання претензії. Відповіддю на претензію від 01.10.2020 відповідач просив позивача розглянути можливість повернення грошових коштів у розмірі 195 378,79 грн. частинами по 15 000 грн. за тиждень в строк до 31.12.2020. Погодження позивачем на повернення грошових коштів відповідачем вказаними частинами матеріали справи не містять. Згідно пояснень сторін відповідач повернуто позивачу частину одержаних коштів у розмірі 60 000 грн. Це підтверджується наявними у матеріалах справи платіжними дорученнями №№ 1260 від 01.10.2020, 1285 від 07.10.2020, 1329 від 20.10.2020, 1361 від 26.10.2020, 1375 від 30.10.2020, 21 від 10.11.2020, 1407 від 27.11.2020. Відповідно до статті 1 ГК України цей Кодекс визначає основні засади господарювання в Україні і регулює господарські відносини, що виникають у процесі організації та здійснення господарської діяльності між суб`єктами господарювання, а також між цими суб`єктами та іншими учасниками відносин у сфері господарювання. Статтею 4 ГК України передбачено, що не є предметом регулювання цього Кодексу, зокрема, майнові та особисті немайнові відносини, що регулюються Цивільним кодексом України (частина 1). Проте, частиною 2 цієї статті передбачено, що особливості регулювання майнових відносин суб`єктів господарювання визначаються цим Кодексом. Вказані положення кореспондуються з частиною 1 статті 175 ГК України, згідно з якою майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом. Пунктом 1 частини 2 статті 11 ЦК України передбачено, що однією із підстав виникнення цивільних прав та обов`язків є договори та інші правочини. Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України). Відповідно до частини 1 статті 181 ГК України господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів. Відповідно до ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Згідно з ч. 2 ст. 205 ЦК України правочин, для якого законом не встановлена обов`язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків. Враховуючи зазначене, судом встановлено, що між сторонами укладено договір поставки у спрощений спосіб шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень товарів що не суперечить вимогам ст. 181 ГК України. Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язань - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку (ч. 1 ст. 173 ГК України). Згідно з частиною першою статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства. За змістом статті 663 Цивільного кодексу України продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу. Відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлено строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства. Отже, як встановлено судом, Позивачем було виконане зобов`язання за Договором та перераховано відповідачу попередню оплату у розмірі 195 378,79 грн. Відповідач товар на суму попередньої оплати не передав, повернув частину одержаних коштів у розмірі 60 000 грн. Згідно вимог ч. 2 ст. 693 ЦК України якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати. Враховуючи, що претензією від 19.09.2020 позивач вимагав у відповідача повернути йому попередню оплату протягом 10 банківських днів з моменту отримання претензії, то відповідач зобов`язаний повернути указані кошти до 02.10.2020. Всупереч ст. 74 ГПК України доказів повернення відповідачем позивачу всієї суми одержаної попередньої оплати суду не надано. Таким чином, станом на час розгляду справи Відповідач має заборгованість перед Позивачем по Договору в розмірі 135 378,76 грн. Згідно зі ст. 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку. Статтею 662 Цивільного кодексу України зазначено, що продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 525 Цивільного кодексу України). Так, відповідно до ст. 655 ЦК України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму. Частина 1 статті 193 ГК України встановлює, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом. Частиною 2 статті 193 ГК України визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором. Відповідно до положення частини 1 ст. 692 ЦК України, покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. За статтею 693 Цивільного кодексу України якщо договором встановлений обов`язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу. Факт наявності боргу у відповідача перед позивачем в розмірі 135 378,76 грн. доведений суду належним чином. Отже, за встановлених обставин справи, суд дійшов до висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача 135 378,76 грн. основного боргу. Позивачем, також заявлена вимога про стягнення з відповідача 1 842,83 грн. 3% річних, 3 546,92 грн. інфляційних втрат. Статтею 625 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь період прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлено договором або Законом. Слід зазначити, що передбачене законом право кредитора вимагати стягнення боргу, враховуючи 3% річних та інфляційні витрати, є способом захисту майнових прав та інтересів кредитора, сутність яких складається з відшкодування матеріальних втрат кредитора та знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів, а також отримання компенсації (плати) від боржника за користування ним грошовими коштами, які належать до сплати кредитору. Із поданого позивачем розрахунку 3% річних та інфляційних втрат вбачається, що позивачем нараховується відповідачу 3% річних та інфляційні втрати починаючи з 14.08.2020, однак судом встановлено, що відповідач порушив свої грошові зобов`язання з повернення попередньої оплати з 03.10.2020. Здійснивши перерахунок заявлених до стягнення 3% річних та інфляційних втрат з урахуванням визначеної судом дати, з якої відповідач є таким, що прострочив виконання грошових зобов`язань, та визначених позивачем дат, до яких підлягає нарахування 3% річних та інфляційних втрат, суд приходить до висновку, що правомірним є стягнення з відповідача на користь позивача 3% річних у розмірі 1 232,36 грн. та інфляційних втрат у розмірі 3 131,33 грн. з розрахунку прострочення в межах зазначеного позивачем періоду у своїх розрахунках, зокрема у розрахунку 3% річних до 26.01.2021 та інфляційних втрат за серпень-листопад 2020 року. Посилання відповідача на неправильне визначення позивачем періоду прострочення виконання грошового зобов`язання, в наслідок чого було безпідставно нараховано позивачем вказані суми суд оцінює критично, оскільки строк поставки товару за договором сторонами визначено до 28.07.2020. Доказів продовження чи зміни цього строку суду не надано. Доводи відповідача про дату початку прострочення грошового зобов`язання з повернення попередньої оплати з моменту його останнього платежу не ґрунтуються на вимогах чинного законодавства, тому є безпідставними. Позивачем, також заявлена вимога про стягнення з відповідача 8 078,95 грн. пені. Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання (ч.1 ст.230 ГК України). Згідно з положеннями ст. 546 Цивільного кодексу України, виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Згідно ч.ч. 1-2 статті 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Частиною 1 ст. 547 Цивільного кодексу України визначено, що правочин щодо забезпечення виконання зобов`язання вчиняється у письмовій формі. Згідно з частиною другою статті 343 Господарського кодексу України (далі - ГК України) і статтею 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня. Враховуючи, що договором між сторонами у справі не встановлена відповідальність за прострочення поставки товару чи повернення попередньої оплати, то у позові в частині вимог про стягнення 8 078,95 грн. пені слід відмовити. Щодо адвокатських витрат в розмірі 11 000 грн. суд вказує наступне. Відповідно до частин 1, 2 статті 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: - розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; - розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Відповідно до ст. 30 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність" гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час. Враховуючи ст. 28 Правил адвокатської етики (затверджені звітно-виборним з`їздом адвокатів України 09.06.2017) необхідно дотримуватись принципу "розумного обґрунтування" розміру оплати юридичної допомоги. Цей принцип набуває конкретних рис через перелік певних факторів, що мають братись до уваги при визначенні розміру оплати: обсяг часу і роботи, що вимагається для адвоката, його кваліфікацію та адвокатський досвід, науково-теоретична підготовка. Суд, здійснюючи розподіл судових витрат (витрат на професійну правничу допомогу) вказує наступне. При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі ст. 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява N 19336/04). У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір. У матеріалах справи міститься копія договору про надання правової допомоги № 7 від 18.01.2021, рахунок на оплату № 20 від 18.01.2021, акт надання послуг № 25 від 27.01.2021, банківська квитанція № 0.0.1994476034.1. Розподіляючи витрати за послуги адвоката суд вказує, що наявні в матеріалах справи договір, рахунок, акт надання послуг та платіжне доручення, а також встановлені в договорі ставки розрахунків наданих адвокатських послуг не є безумовною підставою для відшкодування судом витрат на послуги адвоката у такому розмірі з іншої сторони, адже розмір таких витрат має бути доведений, документально обґрунтований та відповідати критерію розумної необхідності таких витрат. На переконання суду, розумним розміром витрат на послуги адвоката у даному спорі є сума 5 000,00 грн., інші заявлені витрати на послуги адвоката є завищеними та становлять надмірний тягар для відповідача, що суперечить принципу розподілу витрат. Таким чином, заявлена Позивачем вимога, відповідно до ч. 8 ст. 129 ГПК України про стягнення з Відповідача витрат на професійну правничу допомогу підлягає задоволенню судом частково, в розмірі 5 000,00 грн. Витрати по сплаті судового збору за розгляд позову, відповідно до вимог ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених вимог. На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 13, 74, 129, 232, 236-241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд міста Києва - ВИРІШИВ: Позовні вимоги Приватного підприємства "Орел-Транс Груп" задовольнити частково. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Київський завод металовиробів" (02099, м. Київ, вул. Бориспільська, 7, ідентифікаційний код 40474834) на користь Приватного підприємства "Орел-Транс Груп" (02097, м. Київ, вул. Радунська, 9, кв. 186, ідентифікаційний код 35222482) 135 378 (сто тридцять п`ять тисяч триста сімдесят вісім) грн. 76 коп. основного боргу, 1 232 одну тисячу двісті тридцять дві) грн. 36 коп. 3% річних, 3 131 (три тисячі сто тридцять одну) грн. 33 коп. інфляційних втрат, 2 131 (дві тисячі сто тридцять одну) грн. 14 коп. судового збору, 5 000 (п`ять тисяч) грн. витрат на професійну правничу допомогу. Видати наказ після набрання рішенням законної сили. У позові в іншій частині відмовити. Рішення набирає законної сили в порядку, встановленому ст. 241 Господарського процесуального кодексу України. Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку та в строки, встановлені ст.ст. 256, 257 Господарського процесуального кодексу України. Суддя І.І. Борисенко Джерело: ЄДРСР 97597058
  14. В огляді зібрано найцікавіші правові позиції з проблем кримінального та кримінального процесуального права, що містяться в постановах, ухвалених ККС у квітні 2021 року. Зокрема, Касаційний кримінальний суд звернув увагу на такі проблеми кримінального права, як: ✅ визнання щирого каяття засудженого як обставини, яка пом’якшує покарання, за умови висловлення ним щирого жалю з приводу вчиненого та осуду своєї поведінки; ✅ визначення, чи містить авансовий звіт про використання коштів, виданих особі на відрядження, ознаки офіційного документа як предмета складу кримінального правопорушення, передбаченого ст. 358 КК. Окрім того, Касаційний кримінальний суд висловився з приводу таких питань кримінального процесуального права України: ✅ права потерпілого або його законного представника чи представника на касаційне оскарження судових рішень з підстави невідповідності призначеного засудженому покарання тяжкості кримінального правопорушення та його особі внаслідок суворості, але в межах вимог, заявлених ними в суді першої інстанції; ✅ визнання цивільним відповідачем у кримінальному провадженні страхової компанії в Україні, яка є кореспондентом іноземної страхової компанії, у якій застраховано цивільну відповідальність засудженого за порушення правил безпеки дорожнього руху; ✅ чи є істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону неспівпадіння викладу фактичних обставин кримінального правопорушення у повідомленні про підозру та обвинувальному акті; Упродовж квітня 2021 року Касаційний кримінальний суд висловлював також інші, не менш цікаві правові позиції, які висвітлено в огляді судової практики. https://supreme.court.gov.ua/userfiles/media/new_folder_for_uploads/supreme/2021_04_oglyad_kks.pdf Огляд судової практики ВС-ККС за квітень 2021 року.pdf
  15. Кабмин подал в Раду законопроект №5600. кроме изменения ренты на руду, акцизов, налога на прибыль им пытаются изменить налогообложения недвижимости и ее продажи, а также ввести новые налоги на землю в виде минимальной налоговой нагрузки и взыскивать налог даже с огородов. Более подробно Вы узнаете о всем этом из видео. Хотите быть в курсе важных изменений в законодательстве Украины? Подписывайтесь на канал и приглашайте друзей: https://bit.ly/2G12dHy Подписаться https://t.me/joinchat/AAAAAFIOXCJh_Q3scb07VA