Постанова ВП ВС після ЄСПЛ про можливість і після 10 років переглянути рішення, встановлення адміністративної юрисдикції для оскарження рішень КДКА та ВКДКА

[ANTIRAID]

ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 червня 2024 року

м. Київ

Справа № 2-а-460/08/2704

Провадження № 11-174зва23

Велика Палата Верховного Суду у складі:

судді-доповідачки Усенко Є. А.,

суддів Банаська О. О., Булейко О. Л., Власова Ю. Л., Гриціва М. І., Єленіної Ж. М., Желєзного І. В., Кишакевича Л. Ю., Короля В. В., Кривенди О. В., Мазура М. В., Мартєва С. Ю., Пількова К. М., Ткача І. В., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю., Шевцової Н. В.,

розглянувши в порядку письмового провадження заяву ОСОБА_1 про перегляд за виключними обставинами ухвали Вищого адміністративного суду України від 20.04.2012 (судді Амєлін С. Є., Гаманко О. І., Юрченко В. В.) у справі за позовом ОСОБА_1 до Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури міста Севастополя, Вищої кваліфікаційної комісії адвокатури при Кабінеті Міністрів України, процесуальним правонаступником якої є Вища кваліфікаційно-дисциплінарна комісія адвокатури, про скасування судового рішення з підстави, визначеної пунктом 3 частини п'ятої статті 361 Кодексу адміністративного судочинства України,

УСТАНОВИЛА:

1. Короткий зміст позовних вимог та їх обґрунтування

1.1. 10.12.2007 ОСОБА_1 (далі також - позивач) звернувся до суду з позовною заявою до Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури міста Севастополя (далі - КДКА), Вищої кваліфікаційної комісії адвокатури при Кабінеті Міністрів України (далі - ВККА), у якій (з урахуванням заяви про доповнення позовних вимог) просив:

- визнати незаконними дії Дисциплінарної палати КДКА та ВККА щодо притягнення його, адвоката ОСОБА_1., до дисциплінарної відповідальності;

- скасувати рішення Дисциплінарної палати КДКА від 20.11.2007 та рішення ВККА від 21.03.2008 щодо притягнення його, адвоката ОСОБА_1., до дисциплінарної відповідальності;

- припинити дисциплінарне провадження по справі № 01 щодо ОСОБА_1 .

1.2. На обґрунтування позову зазначив, що Дисциплінарна палата КДКА прийняла рішення про притягнення його, адвоката ОСОБА_1., до дисциплінарної відповідальності, оголосивши про попередження, з пропуском строку притягнення до дисциплінарної відповідальності, встановленого пунктом 34 Положення про КДКА, затвердженого Указом Президента України від 05.05.1993 № 155/93 (Указ втратив чинність на підставі Указу Президента України від 31.10.2012 № 620/2012). Позивач зазначив, що згідно з пунктом 34 цього Положення дисциплінарне стягнення до адвоката не може бути накладено пізніше, як через шість місяців з дня вчинення проступку. КДКА поставила йому за провину вступ у кримінальну справу для захисту прав та інтересів ОСОБА_2 з порушенням вимог статті 47 Кримінально-процесуального кодексу України, неналежне здійснення захисту під час досудового слідства. Враховуючи, що він брав участь у зазначеній кримінальній справі з 31.12.2003 по лютий 2004 року, граничний строк для притягнення його до дисциплінарної відповідальності за ймовірний проступок збіг у серпні 2004 року.

1.3. Також позивач доводить, що рішення ВККА від 21.03.2008 [цим рішенням скасовано рішення Дисциплінарної палати КДКА від 20.11.2007, притягнуто адвоката ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності із застосуванням до нього дисциплінарного стягнення у вигляді анулювання свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю (за грубе порушення статті 7 Закону України «Про адвокатуру», статей 15-17 Правил адвокатської етики, присяги адвоката)] є незаконним з підстав, які він зазначив щодо рішення Дисциплінарної палати КДКА від 20.11.2007 (пункт 1.2 цієї постанови).

1.4. Крім того, позивач стверджує, що рішення ВККА від 21.03.2008 прийнято без його участі, чим порушено його право на надання пояснень та заперечень по суті справи.

2. Короткий зміст судових рішень

2.1. Нахімовський районний суд міста Севастополя ухвалою від 26.12.2008 (в суді першої інстанції справа № 2а-460/08), яка залишена без змін ухвалою Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 14.06.2011 (в суді апеляційної інстанції справа № 2-а-460/08/2704), закрив провадження у справі на підставі пункту 4 частини першої статті 157 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС; у редакції Закону України від 06.07.2005 № 2747-IV), відповідно до якого суд закриває провадження у справі, якщо є такі, що набрали законної сили, постанова чи ухвала суду з того самого спору і між тими самими сторонами.

2.2. Закриваючи провадження у справі № 2а-460/08, Нахімовський районний суд міста Севастополя зазначив, що ухвалою цього ж суду від 21.04.2008 ОСОБА_1 відмовлено у відкритті провадження за позовом до цих же відповідачів та з такими ж позовними вимогами з підстави, що позов не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства. Апеляційний суд, погоджуючись із підставами закриття провадження у справі, зазначеними в ухвалі суду першої інстанції, в ухвалі від 14.06.2011 вказав, що ОСОБА_1 звернувся з позовом до цих же відповідачів та з такими ж позовними вимогами в порядку цивільного судочинства.

2.3. Вищий адміністративний суд України ухвалою від 20.04.2012 (в суді касаційної інстанції справа № К/9991/38555/11) скасував ухвалу Нахімовського районного суду міста Севастополя від 26.12.2008 та ухвалу Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 14.06.2011 і закрив провадження в адміністративній справі на підставі пункту 1 частини першої статті 157 КАС (у зазначеній вище редакції), згідно з яким суд закриває провадження у справі, якщо справу не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства.

2.4. Вищий адміністративний суд України, закриваючи провадження на підставі пункту 1 частини першої статті 157 КАС, виходив з того, що позивач не є особою, яка проходить публічну службу, а відповідачі не є суб'єктами владних повноважень у розумінні норм КАС, у зв'язку із чим справа не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства. Вищий адміністративний суд України виснував, що ця справа підлягає розгляду за правилами цивільного судочинства.

2.5. Ухвалою від 19.06.2012 Вищий адміністративний суд України відмовив ОСОБА_1 в допуску до провадження Верховного Суду України цієї справи.

3. Короткий зміст та обґрунтування наведених у заяві вимог

3.1. Адвокат Заєць С. А. від імені позивача ОСОБА_1 звернувся до Великої Палати Верховного Суду із заявою про перегляд за виключними обставинами ухвали Вищого адміністративного суду України від 20.04.2012 в адміністративній справі № 2-а-460/08/2704 з підстави, передбаченої пунктом 3 частини п'ятої статті 361 КАС, а саме: у зв'язку зі встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов'язань при вирішенні цієї справи судом.

3.2. Обґрунтовуючи підставу для перегляду судового рішення, позивач посилається на рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ, Суд) у справі «Копчинський проти України» (заява № 65647/12), яке набуло статусу остаточного 12.10.2023, в якому Суд констатував порушення пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), оскільки як найвищий суд у системі адміністративного судочинства, так і найвищий суд у системі цивільного судочинства закрили провадження у справі позивача без розгляду його вимог по суті. Суд виснував, що така ситуація становить відмову в правосудді, що порушує право заявника на доступ до суду, гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції.

3.3. Позивач у заяві зазначає, що ЄСПЛ в рішенні, ухваленому за його заявою, не зробив висновку, в порядку якого саме судочинства (адміністративного чи цивільного) мають бути розглянуті його позовні вимоги, вказавши, що це питання належить до свободи розсуду держави. На думку позивача, враховуючи встановлені Судом порушення його прав, ухвала Вищого адміністративного суду України від 20.04.2012 у справі № 2-а-460/08/2704 підлягає скасуванню із ухваленням нового судового рішення - про передачу справи до суду першої інстанції для розгляду по суті.

4. Рух заяви про перегляд судового рішення

4.1. Суддя Великої Палати Верховного Суду ухвалою від 30.11.2023 відкрила провадження за виключними обставинами у цій справі, замінила відповідача у справі (ВККА) його правонаступником - Вищою кваліфікаційно-дисциплінарною комісією адвокатури (далі - ВКДКА), витребувала справу № 2а-460/08 (у суді апеляційної інстанції № 2-а-460/08/2704) із Київського районного суду міста Одеси, якому, ураховуючи неможливість здійснення правосуддя судами Автономної Республіки Крим та міста Севастополя, розташованими на тимчасово окупованих територіях, відповідно до розпорядження Голови Верховного Суду від 05.07.2023 № 36/0/9-22 визначена територіальна підсудність справ (окрім кримінальних проваджень), що були підсудні Нахімовському районному суду міста Севастополя, та копію рішення ЄСПЛ від 12.10.2023 у справі «Копчинський проти України» з його автентичним перекладом українською мовою від Секретаріату Уповноваженого у справах Європейського суду з прав людини.

4.2. 14.12.2023 до Великої Палати Верховного Суду з Міністерства юстиції України надійшла копія автентичного перекладу рішення ЄСПЛ від 12.10.2023 у справі «Копчинський проти України» (заява № 65647/12).

4.3. 19.01.2024 до Великої Палати Верховного Суду надійшов електронний лист № ЕП-144 з Київського районного суду міста Одеси про неможливість направлення матеріалів справи № 2а-460/08 (у суді апеляційної інстанції № 2-а-460/08/2704), оскільки ця справа, яка була у провадженні Нахімовського районного суду міста Севастополя, до Київського районного суду міста Одеси не була передана, доступу до автоматизованої системи документообігу Нахімовського районного суду міста Севастополя немає, відтак є підстави вважати, що провадження в зазначеній справі може бути втраченим.

4.4. Суддя Великої Палати Верховного Суду ухвалою від 24.01.2024 відновила втрачене провадження у справі № 2а-460/08 (в суді апеляційної інстанції № 2-а-460/08/2704), доручивши виконання цієї ухвали Київському районному суду міста Одеси.

4.5. Київський районний суд міста Одеси ухвалою від 01.05.2024 частково відновив втрачене провадження у справі № 2а-460/08 (у суді апеляційної інстанції № 2-а-460/08/2704) в обсязі перелічених у цій ухвалі документів.

4.6. Суддя Великої Палати Верховного Суду ухвалою від 31.05.2024 призначила справу № 2-а-460/08/2704 до розгляду в порядку письмового провадження.

5. Позиція відповідачів щодо заяви позивача

5.1. КДКА та ВКДКА не реалізували право подати відзив на заяву ОСОБА_1 .

6. Позиція Великої Палати Верховного Суду

6.1. Велика Палата Верховного Суду перевірила обґрунтованість наведених у заяві доводів і дійшла висновку, що заява ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

6.2. Відповідно до пункту 3 частини п'ятої статті 361 КАС підставою для перегляду судових рішень у зв'язку з виключними обставинами є встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов'язань при вирішенні цієї справи судом.

6.3. Згідно з пунктом 6 частини першої статті 363 КАС заяву про перегляд судового рішення за виключними обставинами може бути подано з підстави, визначеної пунктом 3 частини п'ятої статті 361 цього Кодексу, - особою, стосовно якої постановлено рішення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, протягом тридцяти днів з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про набуття цим рішенням статусу остаточного.

6.4. Положеннями пункту 2 частини другої, частини третьої цієї статті встановлено, що заява про перегляд судового рішення за виключними обставинами, передбаченими, зокрема пунктом 3 частини п'ятої статті 361 КАС, може бути подана не пізніше десяти років з дня набрання таким судовим рішенням законної сили. Цей строк не може бути поновлений.

6.5. Ураховуючи, що ОСОБА_1 звернувся із заявою про перегляд за виключними обставинами ухвали Вищого адміністративного суду України від 20.04.2012 за збігом строку, встановленого пунктом 2 частини другої статті 363 КАС, Велика Палата Верховного Суду насамперед має вирішити питання щодо застосування такого строку в цій справі.

6.6. Відповідно до частини п'ятої статті 55 Конституції України кожен має право після використання всіх національних засобів юридичного захисту звертатися за захистом своїх прав і свобод до відповідних міжнародних судових установ чи до відповідних органів міжнародних організацій, членом або учасником яких є Україна.

6.7. Законом України від 17.07.1997 № 475/97-ВР «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції» Україна ратифікувала Конвенцію, взявши на себе зобов'язання гарантувати кожному, хто перебуває під її юрисдикцією, права і свободи, визначені в розділі І Конвенції (стаття 1 Конвенції).

6.8. Такі гарантії реалізуються, зокрема, шляхом застосування українськими судами при розгляді справ практики ЄСПЛ як джерела права, що передбачено статтею 17 Закону України від 23.02.2006 № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» (далі - Закон № 3477-IV), а також закріплено у відповідних процесуальних законах, зокрема й у частинах першій та другій статті 6 КАС.

6.9. На підставі статті 46 Конвенції та статті 2 Закону № 3477-IV держава Україна зобов'язана виконувати остаточне рішення ЄСПЛ у будь-якій справі, у якій вона є стороною.

6.10. За статтею 41 Конвенції, якщо Суд визнає факт порушення Конвенції або Протоколів до неї і якщо внутрішнє право відповідної Високої Договірної Сторони передбачає лише часткове відшкодування, Суд, у разі необхідності, надає потерпілій стороні справедливу сатисфакцію.

6.11. Перегляд судових рішень у зв'язку з ухваленням ЄСПЛ рішення, у якому встановлено порушення Конвенції, є одним із законодавчих механізмів забезпечення дієвості принципу відповідальності держави перед людиною за свою діяльність, а право особи на такий перегляд є невід'ємним складником права на звернення після використання всіх національних засобів юридичного захисту за захистом своїх прав і свобод до відповідних міжнародних судових установ чи до відповідних органів міжнародних організацій, членом або учасником яких є Україна, гарантованого частиною п'ятою статті 55 Конституції України.

6.12. Звертаючись із заявою про перегляд судового рішення у зв'язку з ухваленням ЄСПЛ рішення, в якому встановлено порушення Конвенції, особа, на користь якої ухвалено таке рішення, домагається насамперед усунення наслідків порушення її прав, гарантованих Конвенцією.

6.13. 14.02.2024 Рішенням Конституційного Суду України № 1-р(II)/2024 у справі № 3-41/2023(87/23) (щодо гарантування захисту прав і свобод особи за рішенням Європейського суду з прав людини) визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), пункт 2 частини другої, частину третю статті 321 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК), в тім, що вони унеможливлюють: 1) подання заяв про перегляд судового рішення у зв'язку із ухваленням ЄСПЛ рішення після десяти років із дня набрання законної сили рішенням національного суду; 2) поновлення строку судом на подання заяви про перегляд рішення національного суду.

6.14. Положеннями пункту 2 частини другої, частини третьої статті 321 ГПК, які визнані неконституційними, встановлено, що заява про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами може бути подана з підстав, визначених пунктами 2, 3 частини другої та частиною третьою статті 320 цього Кодексу, - не пізніше десяти років з дня набрання таким судовим рішенням законної сили. Строки, визначені в частині другій цієї статті, не можуть бути поновлені. У свою чергу, пунктами 2, 3 частини другої та частиною третьою статті 320 ГПК визначені підстави про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами, аналогічні підставам, визначеним пунктами 2, 3 частини другої, частиною п'ятою статті 361 КАС.

6.15. Конституційний Суд України виснував, що приписи пункту 2 частини другої, частини третьої статті 321 ГПК, які унеможливлюють перегляд судового рішення за заявою особи у зв'язку з ухваленням ЄСПЛ рішення, у якому встановлено порушення Конвенції, після спливу десятирічного строку з дня набрання законної сили рішенням національного суду, та неможливість поновлення судом такого строку не забезпечують ефективної реалізації конституційних прав особи на судовий захисту та на звернення після використання всіх національних засобів юридичного захисту за захистом своїх прав і свобод до відповідних міжнародних судових установ чи до відповідних органів міжнародних організацій, членом або учасником яких є Україна, тому суперечать вимогам статті 3, частини першої статті 8, частини першої статті 9, частин першої, п'ятої статті 55 Конституції України.

6.16. Великою Палатою Верховного Суду ще до ухвалення Рішення Конституційного Суду України від 14.02.2024 № 1-р(ІІ)/2024 вироблено механізм застосування норм процесуального законодавства, які встановлюють десятирічний строк звернення до суду із заявою про перегляд судових рішень за виключними обставинами з підстав встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов'язань при вирішенні справи судом.

6.17. Так, у постанові від 07.07.2021 в адміністративній справі № 2-а-256/08 (провадження № 11-41зва21) Велика Палата Верховного Суду виклала правову позицію щодо застосування десятирічного строку подання заяви про перегляд судового рішення за виключними обставинами з підстави, передбаченої пунктом 3 частини п'ятої статті 361 КАС. У зазначеній постанові Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що оскільки сплив установленого КАС строку на звернення із заявою не був пов'язаний із несвоєчасним вчиненням заявницею дій щодо звернення до національного суду з відповідною заявою, а був обумовлений тривалим розглядом справи ЄСПЛ, а встановлені ЄСПЛ [у рішенні у справі «Горяйнова проти України»] суттєві порушення національними судами процесуального права визнані Судом такими, що ставлять під серйозні сумніви результати оскаржуваного провадження на національному рівні (національні суди не розглянули більшість ключових питань, які стосувалися звільнення заявниці, якщо взагалі якесь із них), дійшла висновку про необхідність перегляду справи за виключними обставинами по суті та відсутність підстав для закриття провадження про перегляд за виключними обставинами постановлених у зазначеній справі судових рішень за заявою ОСОБА_3 .

6.18. У постанові від 23.11.2022 у справі № 2318/1249/2012(провадження № 14-96свц22) Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про необхідність перегляду судових рішень після спливу десяти років із дня набрання ними законної сили, ураховуючи, насамперед, те, що ЄСПЛ у рішенні у справі «Жвавий проти України» констатував, що відновлення цивільного провадження було б найбільш належним способом відшкодування будь-якої матеріальної шкоди, завданої заявнику, з огляду на встановлене порушення статті 10 Конвенції.

6.19. Так само Велика Палата Верховного Суду застосувала диференційований підхід щодо строку, передбаченого пунктом 2 частини другої статті 321 ГПК, при розгляді заяви про перегляд постанови Вищого господарського суду України від 03.12.2009 у справі № 4/333 за виключними обставинами (встановлення ЄСПЛ у рішенні від 15.09.2022 у справі «Закарпатська обласна спілка споживчих товариств та інші проти України» порушень Україною міжнародних зобов'язань при розгляді зазначеної господарської справи). Велика Палата Верховного Суду констатувала, що з огляду на дату прийняття ЄСПЛ рішення, пропуск десятирічного строку для звернення із заявою про перегляд судових рішень не можна ставити у вину заявнику (Облспоживспілці) (ухвала Великої Палати від 12.09.2023 у справі № 4/333 (провадження № 12-13звг23).

6.20. Враховуючи напрацьовану Великою Палатою Верховного Суду практику застосування подібних положень процесуального законодавства (пункт 2 частини другої статті 363 КАС, пункт 2 частини другої статті 424 Цивільного процесуального кодексу України, пункт 2 частини другої статті 321 ГПК), зважаючи на Рішення Конституційного Суду України від 14.02.2024 № 1-р(ІІ)/2024, а також беручи до уваги, що несприятливі наслідки для ОСОБА_1 від порушень, визнаних ЄСПЛ, мають місце і наразі, а строк, встановлений пунктом 2 частини другої статті 363 КАС заявник пропустив з незалежних від нього обставин, положення цього пункту та частини третьої зазначеної статті не підлягають застосуванню щодо його заяви про перегляд за виключними обставинами ухвали Вищого адміністративного суду України від 20.04.2012. Інше буде суперечити, зокрема частині п'ятій статті 55 Конституції України.

6.21. Пунктом 1 статті 6 Конвенції визначено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

6.22. Матеріалами справи підтверджується, що 20.11.2007 КДКА за результатами розгляду дисциплінарної справи щодо адвоката ОСОБА_1 ухвалила рішення про застосування до нього дисциплінарного стягнення у вигляді попередження за несумлінне ставлення до виконання обов'язків по захисту прав і інтересів підзахисного в кримінальній справі. 21.03.2008 ВККА рішенням № V/3-61 скасувала рішення КДКА від 20.11.2007 та застосувала до ОСОБА_1 дисциплінарне стягнення у вигляді анулювання свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю.

6.23. ОСОБА_1 неодноразово звертався до судів адміністративної та цивільної юрисдикцій з позовами до КДКА та ВККА про оскарження ухвалених щодо нього рішень, на що звертає увагу й ЄСПЛ у рішенні «Копчинський проти України», проаналізувавши результат розгляду судами адміністративної та цивільної юрисдикцій справ за його зверненнями.

6.24. Щодо розгляду по суті вимог ОСОБА_1 судами адміністративної юрисдикції в рішенні «Копчинський проти України», зокрема, зазначено, що Вищий адміністративний суд України ухвалою від 20.04.2012 скасував ухвалу Нахімовського районного суду міста Севастополя від 26.12.2008 і ухвалу Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 14.06.2011 [суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, закрив провадження в цій справі, оскільки 21.04.2008 він (суд першої інстанції) уже постановив ухвалу за ідентичним позовом ОСОБА_1 до тих же відповідачів] та закрив провадження, вказавши, що справа підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства. 19.06.2012 Вищий адміністративний суд України відмовив ОСОБА_1 в допуску до провадження Верховного Суду України.

6.25. Також у рішенні «Копчинський проти України» ЄСПЛ вказав на судові рішення судів цивільної юрисдикції, якими провадження у справах за позовами ОСОБА_1 до КДКА та ВККА було закрите з підстав, що такі позовні вимоги належать до предметної юрисдикції адміністративних судів (ухвала Верховного Суду України від 21.04.2010 та ухвала Ленінського районного суду міста Севастополя від 30.07.2010 (справа № 2-4607/2010); ухвала Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 11.09.2013).

6.26. Зазначивши, що найвищий суд у межах системи адміністративного судочинства ухвалив, що позов підлягав розгляду в цивільних судах, а найвищий суд у межах системи цивільного судочинства ухвалив, що позов підлягав розгляду в адміністративних судах, ЄСПЛ констатував відмову національних судів розглянути позов ОСОБА_1 по суті та порушення у зв'язку з цим Україною пункту 1 статті 6 Конвенції.

6.27. Ураховуючи констатовані в рішенні ЄСПЛ «Копчинський проти України» порушення конвенційних вимог в аспекті цієї справи, Велика Палата Верховного Суду має з'ясувати питання щодо предметної юрисдикції спору, за вирішенням якого ОСОБА_1 звернувся до суду.

6.28. Відповідно до статті 125 Конституції України система судів загальної юрисдикції в Україні будується за принципами територіальності і спеціалізації.

6.29. Частиною другою статті 1 Закону України від 07.02.2002 № 3018-III «Про судоустрій України» (далі - Закон № 3018-III; у редакції, чинній на момент звернення позивача до суду; далі - так само; Закон втратив чинність на підставі Закону № 2453-VI від 07.07.2010) встановлено, що судова влада реалізується шляхом здійснення правосуддя у формі цивільного, господарського, адміністративного, кримінального, а також конституційного судочинства.

6.30. Спеціалізації судів як один із принципів, на якому будується судоустрій в Україні, передбачена й у статті 17 Закону України від 02.06.2016 № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» (далі - Закон № 1402-VIII), який набрав чинності з 30.09.2016. Суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ та справ про адміністративні правопорушення (частина перша статті 18 цього ж Закону).

6.31. Предметна юрисдикція - це розмежування компетенції цивільних, кримінальних, господарських та адміністративних судів. Кожен суд має право розглядати і вирішувати тільки ті справи (спори), які віднесені до його відання законодавчими актами, тобто діяти в межах встановленої компетенції.

6.32. Вимога пункту 1 статті 6 Конвенції щодо розгляду справи судом, встановленим законом, стосується також дотримання правил предметної юрисдикції.

6.33. Критеріями розмежування предметної юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб'єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.

6.34. Для вирішення питання про розмежування компетенції судів щодо розгляду адміністративних і цивільних справ недостатньо застосування виключно формального критерію - визначення складу учасників справи. Визначальною ознакою для правильного вирішення спору є характер правовідносин, з яких виник спір. При визначенні предметної та/або суб'єктної юрисдикції справ суди повинні виходити із прав та/або інтересів, за захистом яких звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, їх змісту та правової природи.

6.35. Частинами першою, другою статті 15 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК; у редакції Закону України від 18.03.2004 № 1618-ІV, чинній до 15.12.2017) визначено, що суди розглядають в порядку цивільного судочинства справи про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також з інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства. Законом може бути передбачено розгляд інших справ за правилами цивільного судочинства.

6.36. Близькою до змісту наведеної норми є норма частини першої статті 19 ЦПК (у діючій редакції Закону від 03.10.2017 № 2147-VIII), згідно з якою суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

6.37. Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність спору щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів у будь-яких правовідносинах, крім випадків, коли такий спір вирішується за правилами іншого судочинства, по-друге, спеціальний суб'єктний склад цього спору, у якому однією зі сторін є, як правило, фізична особа. Отже, у порядку цивільного судочинства за загальним правилом можна розглядати будь-які справи, у яких хоча б одна зі сторін зазвичай є фізичною особою, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства.

6.38. Що ж до адміністративного судочинства, то його завданням є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень (частина перша статті 2 КАС у чинній редакції Закону від 03.10.2017 № 2147-VIII).

6.39. На час звернення ОСОБА_1 до адміністративного суду з позовом до КДКА та ВККА був чинний КАС в редакції Закону України від 06.07.2005 № 2747-ІV.

6.40. Частиною другою статті 4 КАС в зазначеній редакції було визначено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом встановлений інший порядок судового вирішення.

6.41. За визначеннями, наведеними в пунктах 1, 7 частини першої статті 3 КАС у редакції Закону України від 06.07.2005 № 2747-ІV, справа адміністративної юрисдикції - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень; суб'єкт владних повноважень - орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, зокрема на виконання делегованих повноважень.

6.42. Перелік категорій справ, що підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства, визначала стаття 17 цього Кодексу, зокрема це справи у спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності (пункт 1 частини першої зазначеної статті). Компетенція адміністративних судів не поширюється на публічно-правові спори щодо відносин, які відповідно до закону, статуту (положення) об'єднання громадян віднесені до його внутрішньої діяльності або виключної компетенції (пункт 4 частини другої цієї ж статті).

6.43. КАС (у чинній редакції Закону від 03.10.2017 № 2147-VIII, з наступними змінами) з окреслених питань містить такі положення: адміністративна справа - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір; публічно-правовий спір - спір, у якому, зокрема, хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, у тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; суб'єкт владних повноважень - орган державної влади (у тому числі без статусу юридичної особи), орган місцевого самоврядування, орган військового управління, їх посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг (пункти 1, 2, 7 частини першої статті 4).

6.44. Предметна юрисдикція адміністративних судів визначена статтею 19 КАС як справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження (пункт 1 частини першої цієї статті).

6.45. Отже, до справ адміністративної юрисдикції [як у редакції КАС, чинній на час звернення позивача до суду, так і в чинній редакції Закону від 03.10.2017 № 2147-VIII] процесуальний закон відніс публічно-правові спори, ознакою яких є не лише особливий суб'єктний склад (один суб'єкт законодавчо уповноважений владно керувати поведінкою іншого (інших) суб'єкта (суб'єктів), а останній (останні) відповідно зобов'язаний (зобов'язані) виконувати вимоги та приписи такого суб'єкта владних повноважень), але й їх виникнення з приводу виконання чи невиконання суб'єктом владних повноважень владних управлінських функцій, крім спорів, для яких закон установив інший порядок судового вирішення. При цьому управлінські функції суб'єкт владних повноважень виконує (не виконує) у правовідносинах, у яких виник спір, а прийняте суб'єктом владних повноважень рішення, вчинені дії або бездіяльність безпосередньо стосуються правового статусу (прав, свобод, законних інтересів, обов'язків) особи, яка звертається до суду.

6.46. Зміст публічних правовідносин передбачає наявність відносин влади і підпорядкування, що відрізняє його від приватних правовідносин, у яких відносини ґрунтуються на юридичній рівності сторін, вільному волевиявленні та майновій самостійності. Приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу конкретного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин.

6.47. Якщо одна сторона у межах спірних правовідносин не здійснює владних управлінських функцій щодо іншої сторони, яка є учасником спору, такий спір не має встановлених нормами КАС ознак справи адміністративної юрисдикції.

6.48. Відповідно до статті 8 Закону № 3018-III кожен має право користуватися правовою допомогою при вирішенні його справи в суді. Для надання правової допомоги при вирішенні справ у судах в Україні діє адвокатура. У випадках, передбачених законом, правову допомогу надають також інші особи. Порядок та умови надання правової допомоги визначаються законом. У випадках, передбачених законом, правова допомога надається безоплатно.

6.49. Статтею 1 Закону України від 19.12.1992 № 2887-ХІІ «Про адвокатуру» (далі - Закон № 2887-ХІІ; у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин; далі - так само; Закон втратив чинність на підставі Закону України від 05.07.2012 № 5076-VI) визначено, що адвокатура України є добровільним професійним громадським об'єднанням, покликаним згідно з Конституцією України сприяти захисту прав, свобод та представляти законні інтереси громадян України, іноземних громадян, осіб без громадянства, юридичних осіб, подавати їм іншу юридичну допомогу.

Діяльність адвокатури регулюється Конституцією України, цим Законом, іншими законодавчими актами України і статутами адвокатських об'єднань (стаття 3 Закону № 2887-ХІІ).

6.50. З метою забезпечення належного здійснення адвокатської діяльності, дотримання гарантій адвокатської діяльності, захисту професійних прав адвокатів, забезпечення високого професійного рівня адвокатів та вирішення питань дисциплінарної відповідальності адвокатів в Україні діє адвокатське самоврядування.

6.51. Діяльність адвокатури, реалізація нею функцій із захисту прав невизначеного кола осіб свідчать про суспільний інтерес щодо цієї діяльності, а отже, і публічно-правовий характер правовідносин, які виникають у зв'язку із її здійсненням.

6.52. Такий висновок підтверджується законодавчим урегулюванням порядку набуття статусу адвоката, гарантіями незалежності його діяльності та особливим порядком притягнення до дисциплінарної відповідальності.

6.53. Відповідно до частини першої статті 13 Закону № 2887-ХІІ для визначення рівня професійних знань осіб, які мають намір займатися адвокатською діяльністю, вирішення питань про дисциплінарну відповідальність адвокатів у Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі утворюються строком на 3 роки кваліфікаційно-дисциплінарні комісії адвокатури. Ці комісії утворюються у складі двох палат - атестаційної та дисциплінарної.

6.54. ВККА розглядає скарги на рішення кваліфікаційно-дисциплінарних комісій. Вона має право скасовувати або змінювати рішення кваліфікаційно-дисциплінарних комісій (частина перша статті 14 Закону № 2887-ХІІ).

6.55. ВККА утворюється при Кабінеті Міністрів України. До її складу входять по одному представнику від кожної кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури, Верховного Суду України, Міністерства юстиції України, Спілки адвокатів України.

Порядок діяльності ВККА регулюється Положенням про неї, яке затверджується Президентом України (положення частин другої, третьої статті 14 Закону № 2887-ХІІ).

6.56. У статті 16 Закону № 2887-XII передбачено, що за порушення вимог цього Закону, інших актів законодавства України, що регулюють діяльність адвокатури, Присяги адвоката України рішенням дисциплінарної палати кваліфікаційно-дисциплінарної комісії до адвоката можуть бути застосовані такі дисциплінарні стягнення: попередження; зупинення дії свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю на строк до одного року; анулювання свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю.

Рішення про накладення дисциплінарного стягнення може бути оскаржено до ВККА або в судовому порядку.

6.57. Згідно зі статтею 17 Закону № 2887-XII адвокатська діяльність може бути припинена рішенням кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури, а видане свідоцтво анульоване у випадках: засудження адвоката за вчинення злочину - після набрання вироком законної сили; обмеження судом дієздатності або визнання адвоката недієздатним; грубого порушення вимог цього Закону та інших актів законодавства України, які регулюють діяльність адвокатури, Присяги адвоката України.

6.58. Аналіз мети створення та кола повноважень кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури дає підстави виснувати, що вона наділена владними управлінськими повноваженнями щодо набуття особою статусу адвоката та притягнення адвоката до дисциплінарної відповідальності.

6.59. У постанові Верховного Суду України від 27.01.2016 (справа № 6-2750цс15) зроблено правовий висновок, що суспільний інтерес, а тому і публічно-правовий характер правовідносин випливають з повноти реалізації функцій адвокатури із захисту прав невизначеного кола осіб. З огляду на це спір у справі за позовом адвоката до ВКДКА про визнання рішення про анулювання свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю протиправними є публічно-правовим, оскільки стосується позбавлення особи права на зайняття адвокатською діяльністю.

6.60. Аналогічну правову позицію висловлено й у постановах Великої Палати Верховного Суду від 29.03.2018 (справа № 640/12325/15-ц), від 29.08.2018 (справа № 804/11334/15), від 07.11.2018 (справа № 607/3128/16-ц).

6.61. Ураховуючи наведене вище, КДКА та ВККА наділені владними управлінськими функціями відносно позивача, тому спір має публічно-правовий характер і повинен розглядатися в порядку адміністративного судочинства.

6.62. Вищий адміністративний суд України порушив норми процесуального права - статті 3, 17, пункт 1 частини першої статті 157 КАС (у редакції Закону України від 06.07.2005 № 2747-IV), належним чином не з'ясував характер спору, обсяг повноважень відповідачів та мету звернення позивача з позовом, підстав заявлених вимог, унаслідок чого дійшов хибного висновку щодо належності спору до юрисдикції цивільного суду та безпідставно закрив провадження в цій справі у зв'язку з її непідсудністю адміністративному суду.

6.63. Порядок виконання рішення ЄСПЛ, яке набуло статусу остаточного, визначається, зокрема, Законом № 3477-IV.

6.64. За абзацом дев'ятим частини першої статті 1 Закону № 3477-ІV виконання рішення Суду включає в себе: а) виплату стягувачеві відшкодування та вжиття додаткових заходів індивідуального характеру; б) вжиття заходів загального характеру.

6.65. Згідно зі статтею 10 Закону № 3477-IV з метою забезпечення відновлення порушених прав стягувача, крім виплати відшкодування, вживаються додаткові заходи індивідуального характеру: а) відновлення настільки, наскільки це можливо, попереднього юридичного стану, який стягувач мав до порушення Конвенції і протоколів до неї (restitutio in integrum); б) інші заходи, передбачені у рішенні Суду.

6.66. Відновлення попереднього юридичного стану стягувача здійснюється, зокрема, шляхом: а) повторного розгляду справи судом, включаючи відновлення провадження у справі; б) повторного розгляду справи адміністративним органом.

6.67. Відповідно до Рекомендації Комітету міністрів Ради Європи державам-членам від 19.01.2000 № R (2000) 2 «Щодо повторного розгляду або поновлення провадження у певних справах на національному рівні після прийняття рішень Європейським судом з прав людини» повторний розгляд справи, включаючи поновлення провадження, рекомендовано застосовувати, особливо:

- коли потерпіла сторона і далі зазнає значних негативних наслідків від рішення, ухваленого на національному рівні, - наслідків, щодо яких справедлива сатисфакція не була адекватним засобом захисту і які не можна виправити інакше ніж через повторний розгляд або поновлення провадження;

- коли рішення Суду спонукає до висновку, що оскаржене рішення національного суду суперечить Конвенції по суті, або в основі визнаного порушення лежали суттєві процедурні помилки чи недоліки, які ставлять під серйозний сумнів результат оскарженого провадження на національному рівні.

6.68. Велика Палата Верховного Суду зважує, що суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, закрив провадження у цій справі не через її непідсудність адміністративному суду, а у зв'язку з тим, що є такі, що набрали законної сили, постанова чи ухвала суду з того самого спору і між тими самими сторонам (підстава для закриття провадження у справі, передбачена пунктом 4 частини першої статті 157 КАС у редакції Закону України від 06.07.2005 № 2747-IV), тобто з інших підстав, з якими ЄСПЛ в рішенні «Копчинський проти України» пов'язав порушення пункту 1 статті 6 Конвенції.

6.69. Оскільки Вищий адміністративний суд України в ухвалі від 20.04.2012 не перевірив правильність висновку судів попередніх інстанцій щодо підстави закриття провадження у справі, а лише вирішив питання про предметну юрисдикцію справи, закрив провадження у ній на підставі пункту 1 частини першої статті 157 КАС та вказав, що справу належить розглядати в порядку цивільного судочинства, що власне і констатовано ЄСПЛ в рішенні «Копчинський проти України» як порушення конвенційних вимог в аспекті цієї справи, Велика Палата Верховного Суду висновує, що порушені права позивача не можна виправити інакше, ніж як у спосіб скасування ухвали Вищого адміністративного суду України від 20.04.2012 та повторного розгляду справи зі стадії касаційного перегляду за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Нахімовського районного суду міста Севастополя від 26.12.2008 та ухвалу Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 14.06.2011.

7. Висновки за результатами розгляду заяви

7.1. Відповідно до частини п'ятої статті 368 КАС за результатами перегляду судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами Верховний Суд може також скасувати судове рішення (судові рішення) повністю або частково і передати справу на новий розгляд до суду першої чи апеляційної інстанції.

7.2. Велика Палата Верховного Суду доходить висновку, що заява ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню, ухвала Вищого адміністративного суду України від 20.04.2012 - скасуванню, а справа - направленню на новий розгляд до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду для ухвалення судового рішення відповідно до норм матеріального і процесуального права.

7.3. Законом № 1402-VIII була змінена система судоустрою в Україні, яку складають: місцеві суди, апеляційні суди та Верховний Суд.

7.4. Відповідно до пункту 1 частини другої статті 36 Закону № 1402-VІІІ Верховний Суд здійснює правосуддя як суд касаційної інстанції, а у випадках, визначених процесуальним законом, - як суд першої або апеляційної інстанції, в порядку, встановленому процесуальним законом.

7.5. У складі Верховного Суду діють: Велика Палата Верховного Суду, Касаційний адміністративний суд, Касаційний господарський суд, Касаційний кримінальний суд, Касаційний цивільний суд. До складу кожного касаційного суду входять судді відповідної спеціалізації (частини друга та третя статті 37 Закону № 1402-VІІІ).

7.6. Судді Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду на сьогодні виконують ті процесуальні функції, які виконували судді Вищого адміністративного суду України, який наразі перебуває у стані ліквідації.

Керуючись статтями 361, 365, 368, 369 Кодексу адміністративного судочинства України, Велика Палата Верховного Суду

ПОСТАНОВИЛА:

Заяву ОСОБА_1 про перегляд за виключними обставинами судового рішення задовольнити частково.

Ухвалу Вищого адміністративного суду України від 20.04.2012 скасувати, а справу передати на новий розгляд до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідачка Є. А. Усенко

Судді: О. О. Банасько О. В. Кривенда

О. Л. Булейко М. В. Мазур

Ю. Л. Власов С. Ю. Мартєв

М. І. Гриців К. М. Пільков

Ж. М. Єленіна І. В. Ткач

І. В. Желєзний О. С. Ткачук

Л. Ю. Кишакевич В. Ю. Уркевич

В. В. Король Н. В. Шевцова

Джерело: ЄДРСР 120112326

[ANTIRAID]

Велика палата замість самостійного скасування постанови ВАСУ й направлення справи на новий розгляд вчергове самоусунулась, але все ж розглянула справу поза межами 10-річного присічного строку. Суд зазначив:

6.58. Аналіз мети створення та кола повноважень кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури дає підстави виснувати, що вона наділена владними управлінськими повноваженнями щодо набуття особою статусу адвоката та притягнення адвоката до дисциплінарної відповідальності.

6.59. У постанові Верховного Суду України від 27.01.2016 (справа № 6-2750цс15) зроблено правовий висновок, що суспільний інтерес, а тому і публічно-правовий характер правовідносин випливають з повноти реалізації функцій адвокатури із захисту прав невизначеного кола осіб. З огляду на це спір у справі за позовом адвоката до ВКДКА про визнання рішення про анулювання свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю протиправними є публічно-правовим, оскільки стосується позбавлення особи права на зайняття адвокатською діяльністю.

6.61. Ураховуючи наведене вище, КДКА та ВККА наділені владними управлінськими функціями відносно позивача, тому спір має публічно-правовий характер і повинен розглядатися в порядку адміністративного судочинства.

6.69. Оскільки Вищий адміністративний суд України в ухвалі від 20.04.2012 не перевірив правильність висновку судів попередніх інстанцій щодо підстави закриття провадження у справі, а лише вирішив питання про предметну юрисдикцію справи, закрив провадження у ній на підставі пункту 1 частини першої статті 157 КАС та вказав, що справу належить розглядати в порядку цивільного судочинства, що власне і констатовано ЄСПЛ в рішенні «Копчинський проти України» як порушення конвенційних вимог в аспекті цієї справи, Велика Палата Верховного Суду висновує, що порушені права позивача не можна виправити інакше, ніж як у спосіб скасування ухвали Вищого адміністративного суду України від 20.04.2012 та повторного розгляду справи зі стадії касаційного перегляду за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Нахімовського районного суду міста Севастополя від 26.12.2008 та ухвалу Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 14.06.2011.