Решение Ленинского райсуда о недействительности допсоглашения перевевшего гривневый кредит в валютный с Приватбанком

[ANTIRAID]

Справа № 2-1445/2010

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 листопада 2010 року

Ленінський районний суд м. Луганська, у складі:

головуючого судді – Запорожченко О.О.,

при секретарі – Макаровій Ю.Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Луганську цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Закритого акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» про визнання додаткової угоди до кредитного договору недійсною, –

В С Т А Н О В И В:

У лютому 2010 року ОСОБА_1 звернулась до Ленінського районного суду м. Луганська з позовною заявою до ЗАТ КБ «ПриватБанк» про визнання додаткової угоди до кредитного договору недійсною.

Позивачка у своєму позові посилається на те, що 14.11.2007 року між ОСОБА_1 та ЗАТ КБ «ПриватБанк» укладено договір про іпотечний кредит № LGH1GI0000001553. Відповідно до п.п. 1.1. кредитного договору Банк зобов’язався надати Позичальникові кредитні кошти в сумі 1660650,00 (сто шістдесят шість тисяч шістсот пятдесят) гривень 00 коп., а Позичальник зобовязується прийняти, належним чином використати, та повернути кредит в сумі 166 650,00 грн., сплатити відсотки за користування кредитом в розмірі 15 (п'ятнадцять цілих) % річних, а також інші платежі в порядку на умовах та в строки, визначені цим Договором. Відповідно до п. 1.3 Договору кредит надано строком до 14.11.2022 року, на поліпшення якості окремої квартири розташованої за адресою: АДРЕСА_1.

В позові зазначено, що у вересні 2008 року Позивачка прибула до Луганської філії банку для здійснення чергової оплати за Договором, але співробітники банку висунули ультиматум – або відразу ж погасити залишок за Договором в повному обсязі, або погодитись на змінення умов шляхом переведення гривневого кредиту у валюту долари США. У зв"язку з юридичною необізнаністю, та з неможливістю виконати вимогу Банку про повернення в повному обсязі залишку кредиту за Договором Позивачка почала сплачувати на р/р НОМЕР_1, наданий співробітниками Банку, в доларах США. Також, співробітниця Банку повідомила, що додаткову угоду до договору про іпотечний кредит від 14.11.2007 року можна бути отримати пізніше, але до цього часу Позивачка оригіналу додаткової угоди не отримала. Після неодноразових звернень, отримавши від співробітників Банку сканувальну копію додаткової угоди до кредитного договору, ознайомившись з умовами договору Позивачка звернулась до суду з зазначеним позовом.

Згідно з доповненнями до позовної заяви свої вимоги Позивачка обґрунтовує тим, що зміст додаткової угоди від 10.09.2008 року, яким встановлено обов'язок Позичальника сплачувати кредит та проценти за користування кредитом в доларах США, суперечить ч. ч. 1-2 ст. 18 ЗУ «Про захист прав споживачів», суперечить приписам Декрету Кабінету Міністрів України від 19.02.1993 року № 15-93 «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» , ЗУ «Про Національний банк України» , ЗУ «Про банки і банківську діяльність», тому додаткова угода до кредитного договору має бути визнана недійсною.

В ході розгляду справи позивачка позовні вимоги підтримала повністю, та пояснила суду, що оскільки у ЗАТ КБ «ПриватБанк» відсутня індивідуальна ліцензія на використання іноземної валюти як засобу платежу за додатковою угодою від 10.09.2008 року до кредитного договору від 14.11.2007 року, використання доларів США як засобу платежу при сплаті кредиту та відсотків за вказаним договором суперечить приписам Декрету КМУ від 19.02.1993 року № 15-93 «Про систему валютного регулювання і валютного контролю». Оспорювана додаткова угода до кредитного договору суперечить законодавству України, оскільки містить положення, які погіршують положення позивача та суперечать Конституції України, Цивільному кодексу України, Декрету Кабінету Міністрів України „Про систему валютного регулювання і валютного контролю", Закону України „Про платіжні системи та переказ коштів в Україні та ін., та вважають, що використання відповідачем долара США, як предмету кредитування, є внесенням в кредитний договір умови яка є такою, що суперечить принципу добросовісності , має наслідком істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду Позичальника, що значно погіршує становище позивача, як споживача порівняно з відповідачем, що дає право позивачу відповідно до пункту 2 статті 18 Закону України „Про захист прав споживачів", вимагати визнання в цілому додаткової угоди до кредитного договору недійсною. Також Позивачка просить зобов’язати Відповідача зробити перерахунок і оплачені нею кошти за неправомірно зміненими умовами Договору, зарахувати на р/р НОМЕР_3, зазначений у первісному Договорі, в рахунок погашення тіла кредиту. В подальшому просила розгляд справи здійснювати за її відсутності, позовні вимоги підтримала та просила суд їх задовольнити у повному обсязі. Також просила у зв"язку з неодноразовою неявкою представника відповідача у судове засідання розглянути справу по суті та постановити у справі заочне рішення.

Представник відповідача в судове засідання не з’явився, про час та дату слухання справи був сповіщений належним чином, заяв про розгляд справи за його відсутності, або про відкладення розгляду справи до суду не надходило.

Зі згоди представника позивача суд ухвалює рішення при заочному розгляді справи, що відповідає положенням ст.224 ЦПК України.

Суд, дослідивши представлені докази по справі, вважає позов обґрунтованим та таким, що підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що 14.11.2007 року між ОСОБА_1 та ЗАТ КБ «ПриватБанк» укладено договір про іпотечний кредит № LGH1GI0000001553. Відповідно до п.п. 1.1. кредитного договору Банк зобов’язався надати Позичальникові кредитні кошти в сумі 1660650,00 (сто шістдесят шість тисяч шістсот пятдесят) гривень 00 коп., а Позичальник зобовязується прийняти, належним чином використати, та повернути кредит в сумі 166 650,00 грн., сплатити відсотки за користування кредитом в розмірі 15 (п'ятнадцять цілих) % річних, а також інші платежі в порядку на умовах та в строки, визначені цим Договором.

Відповідно до п. 1.3 Договору кредит надано строком до 14.11.2022 року, на поліпшення якості окремої квартири розташованої за адресою: АДРЕСА_1.

Згідно з п. 1.5 Договору погашення платежів за Кредитом здійснюється Позичальником виключно у національній валюті України – гривні.

Відповідно до п. 10.2 цей Договір може бути змінений або доповнений за взаємною згодою сторін. П. 10.3 передбачено, що всі зміни та доповнення до цього Договору викладаються в письмовій формі та набувають чинності з моменту їх підписання уповноваженими на те представниками сторін.

Відповідно до п.2 ст.11 ЗУ «Про захист прав споживачів» кредитодавець зобов’язаний перед укладенням договору (або додаткової угоди, яка суттєво змінює умови основного договора) про надання споживчого кредиту повідомити споживача у письмовій формі про всі істотні умови.

В пункті 8.3 Договору зазначено, що будь-які повідомлення, які направляються Позичальнику в рамках цього договору, повінні бути здійснені в письмовій формі та будуть вважатися поданими належним чином, якщо вони надіслані рекомендованим листом або доставлені особисто на адресу Позичальника.

Позивачка зазначила в позові та надала пояснення в засіданні, що будь-яких повідомлень про зміну умов договору вона не отримувала, та оригіналу спірної додаткової угоди до кредитного договору надати не має можливості, тому як не отримала його від співробітників банку.

Пунктом 4 ст. 11 ЗУ «Про захист прав споживачів» договір про надання споживчого кредиту укладається у письмовій формі, один з оригіналів якого передається споживачеві. Обов’язок доведення того, що один з оригіналів договору був переданий споживачеві, покладається на кредитодавця.

Судом було витребувано у Відповідача оригінал додаткової угоди від 10.09.2008 року до кредитного договору від 14.11.2007 року, також зобовязано Відповідача надати індівідуальну ліцензію на здійснення валютної операції та використання іноземної валюти на терріторії України, як засобу платежу.

Відповідач (його представник) у судове засідання жодного разу не з’явився, заперечень на позовну заяву не надавав, документів витребуваних судом також не надав.

Судом встановлено, що Позивачка згідно з умовами договору про іпотечний кредит від 14.11.2007 року здійснювала погашення кредиту та сплачувала нараховані відсотки (п. 2.4 Договору) на рахунок НОМЕР_2, у національній валюті України - гривні.

За час існування кредитних зобов’язань Позивачкою жодного разу не були допущені затримки погашення відсотків чи основної суми кредиту, або інші порушення умов договору.

Починаючи з вересня 2008 року Позивачка здійснювала погашення кредиту у валюті долар США (560 $ США) на рахунок № НОМЕР_1. Зазначений рахунок передбачений п. 8.2 додаткової угоди до кредитного договору від 14.11.2007 року.

Судом встановлено, що відповідно додаткової угоди від 10.09.2008 року, умови кредитного договору від 14.11.2007 року були істотно змінені, а саме: сума кредиту за додатковою угодою (167 413,75 грн.) превищує отриману Позивачкою суму кредиту за сновним договором (166 650,00 грн.), отримавши кредит у національній валюті України – гривні, повертати та сплачувати відсотки за отриманий кредит Позивачка повинна у валюті – долари США, крім того додатковою угодою передбачено винагороду за резервування ресурсів, яка істотно збільшує суму повернення кредиту.

Чинний Цивільний Кодекс України розрізняє валюту зобов’язання та валюту виконання зобов’язання.

Відповідно до ст. 99 Конституції України грошовою одиницею України є гривня.

Статтею 524 Цивільного Кодексу України передбачено, що зобов’язання має бути виражене у грошовій одиниці України – гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов’язання в іноземній валюті.

Відповідно до ст. 35 Закону України „Про Національний Банк України” гривня (банкноти і монети), як національна валюта є єдиним законним платіжним засобом на території України, який приймається усіма фізичними і юридичними особами без будь-яких обмежень на всій території України за всіма видами платежів, а також для зарахування на рахунки вклади, акредитиви та для переказів.

Таким чином, єдиним законним засобом платежу, який застосовується при проведенні розрахунків між резидентами на території України є гривня.

Режим здійснення валютних операцій на території України, загальні принципи валютного регулювання, повноваження державних органів і функцій банків та інших фінансових установ України в регулюванні валютних операцій, права та обов’язки суб’єктів валютних відносин, порядок здійснення валютного контролю, відповідальність за порушення валютного законодавства передбачені Декретом Кабінету Міністрів України „Про систему валютного регулювання і валютного контролю”, який з урахуванням припису статті 4 Цивільного кодексу України є одним із джерел регулювання правовідносин у валютній сфері.

Під валютними операціями у вказаному Декреті Кабінету Міністрів України розуміються операції, пов’язані з переходом права власності на валютні цінності, за винятком операцій, що здійснюються між резидентами у валюті України; операції пов’язані з використанням валютних цінностей в міжнародному обігу як засобу платежу, з передаванням заборгованостей та інших зобов’язань, предметом яких є валютні цінності; операції пов’язані з ввезенням, переказуванням і пересиланням за її межі валютних цінностей.

Надання Банком Позичальникові грошових коштів (кредиту) та проведення позивачем дій відносно виконання своїх обов’язків в іноземній валюті (в тому числі, оплата процентів за користування кредитом, різного роду комісій) за своєю правовою природою є валютною операцією.

Одночасно, статтею 5 Декрету Кабінету Міністрів України „Про систему валютного регулювання і валютного контролю ” передбачено, що валютні операції проводяться на підставі відповідної ліцензії Національного банку України.

Відповідно до статті 2 Закону України „Про ліцензування певних видів господарської діяльності „ ліцензування, в тому числі, банківської діяльності , професійної діяльності на ринку цінних паперів, діяльності з надання фінансових послуг, здійснюється згідно з законами, що регулюють відносини у цих сферах.

Згідно із статтею 2 Закону України „Про банки і банківську діяльність ” документ, який видається Національним банком України в порядку і на умовах, визначених у цьому Законі, на підставі якого Банки та філії іноземних банків мають право здійснювати банківську діяльність є банківською ліцензією.

Статтею 5 Декрету Кабінету Міністрів України „Про систему валютного регулювання і валютного контролю ” передбачено, що на здійснення валютних операцій Національний банк України видає генеральні та індивідуальні ліцензії.

Генеральні ліцензії видаються комерційним банкам та іншим фінансовим установам України, національному оператору поштового зв’язку на здійснення валютних операцій, що не потребують індивідуальної ліцензії на весь період дії режиму валютного регулювання.

Індивідуальні ліцензії видаються резидентам і нерезидентам на здійснення разової валютної операції на період, необхідний для здійснення такої операції.

Згідно із п.п. в), г) ч.4 ст.5 Декрету Кабінету Міністрів України „Про систему валютного регулювання і валютного контролю ” індивідуальної ліцензії потребують, в тому числі, операції щодо: надання і одержання резидентами кредитів в іноземній валюті, якщо терміни і суми таких кредитів перевищують встановлені законодавством межі; використання іноземної валюти на території україни як засобу платежу або як застави; таким чином, надання та одержання кредиту в іноземній валюті, використання іноземної валюти, як засобу платежу можливо при дотриманні суб’єктами господарських відносин імперативних вимог законодавства, щодо одержання відповідної індивідуальної ліцензії; відповідно до частини 5 статті 5 Декрету Кабінету Міністрів України „Про систему валютного регулювання і валютного контролю ” пункту 1.10. Положення „Про порядок видачі Національним банком України індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу ” одержання індивідуальної ліцензії однією із сторін валютної операції, означає також дозвіл на її здійснення іншою стороною або третьою особою яка має відношення до цієї операції, якщо інше не передбачене умовами ліцензії.

Грошові зобов’язання можуть бути вираженні в іноземній валюті лише у випадках, якщо суб’єкти господарювання мають право проводити розрахунки між собою в іноземній валюті відповідно до законодавства, положення, щодо обов’язкового вираження зобов’язань в грошовій одиниці України (гривні) також передбачені статтею 527 Цивільного кодексу України.

Крім того, на день укладання додаткової угоди до Договору іноземний курс валюти відносно до гривні був майже вдвічі нижчий за теперішній.

Отже, існує істотна зміна становища, щодо виконання боргових зобов’язань за кредитним Договором.

Згідно статті 3 Цивільного кодексу України загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність. Вимоги справедливості, добросовісності та розумності цивільного законодавства практично виражаються у встановленні його нормами рівних умов для участі всіх осіб у цивільних відносинах, закріплені можливості адекватного захисту порушених цивільних прав або інтересів. Поєднання створених норм, спрямованих на забезпечення реалізації цивільних прав, з шанування прав та інтересів інших осіб, моралі суспільства тощо. При цьому справедливість можна трактувати, як визначення нормою права обсягу, межі здійснення і захисту цивільних прав та інтересів особи, адекватного її становлення до вимог правових норм. Добросовісність означає прагнення сумління захисту цивільних прав та забезпечення виконання цивільних обов’язків. Розумність - це зважене вирішення питання регулювання цивільних відносин з урахуванням усіх учасників, а також інтересів громадян (публічного інтересу).

Отже, подальше виконання кредитного договору на умовах, що діють на даний час з порушенням одного із принципів цивільно-правових відносин, які закріпленні у статті 3 Цивільного кодексу України - принципу справедливості. Такі умови кредитного договору є несправедливими, так, як в супереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договорених прав та обов'язків на шкоду Позичальника, споживача кредитних послуг.

Несправедливістю є, зокрема, умови кредитного Договору в частині надання кредиту в доларах США, що передбачає згідно умов кредитного Договору у випадку погашення кредиту та сплати відсотків за користування кредитом у доларах США, що є способом зловживання правом, коли всі ризики знецінення національної валюти України шляхом порушення вимог закону Банк покладає, як суб’єкт підприємницької (господарської) діяльності, виключно на Позичальника за додатковою угодою до кредитного Договору та споживача кредитних послуг, що є грубим порушенням частини 3 статті 13 Цивільного кодексу України.

Таким чином, використання Банком долара США, як предмету кредитування за споживчим кредитом, є внесення в кредитний Договір пункт, що значно погіршує становище Позичальника, як споживача порівняно з Банком в разі настання певних подій, що дає право для Позичальника відповідно до статті 18 Закону України „Про захист прав споживачів ”, суб’єкт підприємницької діяльності, що надає послуги, не повинен включати у Договори із споживачем умови, які є несправедливими.

Умови Договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс Договірних прав та обов’язків на шкоду споживача. Таким чином, додаткова угода до кредитного договору має бути в цілому на вимогу споживача визнана недійсною.

Згідно із статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення стороною (сторонами) вимог, які встановлені, зокрема, ч.1 статті 203 Цивільного кодексу України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Відповідно до статті 236 Цивільного кодексу України правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення.

Вирішуючи питання, щодо розподілу судових витрат, відповідно до ст. 88 ЦК України, враховуючи результат вирішення цієї справи судові витрати підлягають стягненню з відповідача .

17 грудня 2009 року ОСОБА_1 зареєструвала шлюб, та взяла призвище чоловіка - ОСОБА_1. До матеріалів справи додані відповідні документи про зміну призвища , зокрема копія паспорту з відповідною відміткою.

Також відповідачем було здійснено зміну назви, а саме з Закритого акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк" на Публічне акціонерне товариство Комерційний банк "ПриватБанк".

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 13, 203, 215, 236, 524, 527, 548 ЦК України, ст. 18 Закону України “Про захист прав споживачів ”, ст. 35 Закону України „Про Національний Банк України”, Закону України „Про банки і банківську діяльність ”, Декрету Кабінету Міністрів України „Про систему валютного регулювання і валютного контролю ”, ст.ст. 10, 11, 57-60, 88, 208, 209, 212-215, 224 ЦПК України, суд –

В И Р І Ш И В:

Позовні вимоги ОСОБА_1 - задовольнити у повному обсязі.

Визнати додаткову угоду від 10.09.2008 року до договору про іпотечний кредит № LGH1GI0000001553 від 14.11.2007 року, укладену між Закритим акціонерним товариством комерційний банк «ПриватБанк» та ОСОБА_1 - недійсною.

Зобов’язати Публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» зробити перерахунок і оплачені ОСОБА_1 кошти за додатковою угодою від 10.09.2008 року до договору про іпотечний кредит № LGH1GI0000001553 від 14.11.2007 року, зарахувати на р/р НОМЕР_3, зазначений у первісному Договорі, в рахунок погашення тіла кредиту.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 51 гривня 00 копійок, та витрати, пов"язані з інформаційно-технічним забезпеченням розгляду справи в сумі 37 гривень 00 копійок.

Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку на апеляційне оскарження шляхом подачі до Апеляційного суду Луганської області через Ленінський районний суд м. Луганська апеляційної скарги.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом десяти днів з дня отримання його копії.

Суддя О.О.Запорожченко

http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/12368217