murcheg
-
Число публикаций
61 -
Регистрация
-
Последнее посещение
Тип контента
Профили
Форумы
Календарь
Сообщения опубликованы murcheg
-
-
Добрый день Господа.
Подскажите как можно положить договор по переуступке долга, в кратце ситуация.
Взяли кредит в Донецке в июне 2012 году (машину) до марта 2014 платили. 2014 все знают что случилось в Донецке, и в следствии в июля сего года Довира та Гарантия подали в суд об взыскании предмета заставы! Дело назначили на конец сентября. Хочу максимально подать исков и встречный в дело и паралельно снести данный договор
-
нам приходило письмо,что квартира уже в залоге у Нацбанка. Так что, видать, гаплык не гаплык, а платить будет кому
ММММ интересно?? а в реестре весит уже Нацбанк??
-
У меня кредит в дол. в Дельта-банке. Сейчас перевожу в грн., но необходимость уплаты подоходного, а сумма там для меня огромная, сводит все мои старания на нет. Банк сбросил мне стандартный договор, где четко указано о прощении. Как все-таки прописать чтобы не платить? И вообще банк пойдет на изменение формулировки? Помогите, пожалуйста!!!
Та єсть вообще такой слушок что дельте гаплык, они Вас не продали???
-
Вас также.
Главное найдите решение с противоположенным применением норм материального права.
Ухвала
іменем україни
25 грудня 2014 рокум. КиївСуддя Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ Мостова Г.І., розглянувши касаційну скаргу представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 27 серпня 2014 року та ухвалу апеляційного суду м. Києва від 05 листопада 2014 року у справі за позовом ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Надра» про визнання договору поруки припиненим,
в с т а н о в и в :
Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 27 серпня 2014 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду м. Києва від 05 листопада 2014 року, у задоволенні позову ОСОБА_2 до ПАТ «Комерційний банк «Надра» про визнання договору поруки припиненим відмовлено.
У касаційній скарзі представник ОСОБА_2 - ОСОБА_3 порушує питання про скасування оскаржуваних рішень суду, мотивуючи свою вимогу порушенням судами норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.
За змістом ч. 1 ст. 335 ЦПК України суд касаційної інстанції не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні судів першої та апеляційної інстанції чи відкинуті ними, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу та про перевагу одних доказів над іншими.
Доводи касаційної скарги і зміст оскаржуваних судових рішень не дають підстав для висновку про те, що судами допущено порушення норм процесуального або неправильне застосування норм матеріального права, яке призвело до неправильного вирішення справи, та зазначені доводи не викликають необхідності перевірки матеріалів справи.
Відповідно до пункту 5 частини 4 статті 328 ЦПК України суддя відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційна скарга є необґрунтованою і викладені в ній доводи не викликають необхідності перевірки матеріалів.
Керуючись п. 5 ч. 4 ст. 328 ЦПК України,
у х в а л и в:
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 27 серпня 2014 року та ухвалу апеляційного суду м. Києва від 05 листопада 2014 року у справі за позовом ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Надра» про визнання договору поруки припиненим.
Копію ухвали разом з доданими до скарги матеріалами повернути особі, яка подавала касаційну скаргу.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Суддя Вищого спеціалізованого
суду України з розгляду цивільних
і кримінальних справ Г.І. Мостова
Вот дает
-
Вас также.
Главное найдите решение с противоположенным применением норм материального права.
Спасибо ) будем искать
-
А что делать?
170 грн. судебный сбор и вперед.
Будем пробовать. Спасибо большое за совет. С Новым Годом Вас
-
Подавайте в ВСУ.
Дак ониж допускают к ВСУ???
-
Это нужно более обширно написать, Вы больше ацентировали на нарушениях норм материального права.
ВССУ, из практики, больше любит, что бы им разжевывали нарушения норм процессуального права.
Отказали в открытии касации, подробности узнаю отпишусь, наверное похоронили проект
-
Так а в чем вопрос? Раз в юридической консультации запостили.
Вопрос в том, правельно ли отказали или нет???
-
ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
Справа № 910/23530/14 26.11.14
Господарський суд міста Києва у складі головуючого судді Чинчин О.В., при секретарі судового засідання Бігмі Я.В., розглянув у відкритому судовому засіданні справу
за позовом Публічного акціонерного товариства «Автомобільна компанія «Укртранс» до Публічного акціонерного товариства «Акціонерний комерційний банк «Київ» провизнання недійсним іпотечного договору від 28 грудня 2007 року та зняття заборони відчуження майнових прав
Представники:
від Позивача: Мазуренко С.С. (представник за Довіреністю);
від Відповідача: Олексін С.С. (представник за Довіреністю);
ОБСТАВИНИ СПРАВИ
Публічне акціонерне товариство «Автомобільна компанія «Укртранс» (надалі також - «Позивач») звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Публічного акціонерного товариства «Акціонерний комерційний банк «Київ» (надалі також - «Відповідач») про 1.визнання недійсним з моменту укладення іпотечного договору від 28 грудня 2007 року, усіх змін та доповнень до нього, з усіма додатками та змінами до нього; 2.зняття заборони відчуження зазначених в Договорі майнових прав на квартири та виключення з Державного реєстру іпотек запису про обтяження майна іпотекою.
Позовні вимоги вмотивовано тим, що 28 грудня 2007 року між Акціонерним комерційним банком «Київ» (іпотекодержатель) та Відкритим акціонерним товариством «Автомобільна компанія «Укртранс» (іпотекодавець) укладено Іпотечний договір, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Голубничою О.В. та зареєстрований за № 2675, предметом якого є майнові права на квартири у будинку, що будується на земельній ділянці, розташованій на розі (на перетині) вулиць Димитрова та Анрі Барбюса у Печерському районі м. Києва. Так, Позивач зазначає, що 28 грудня 2007 року під час укладення Договору іпотеки були порушені положення статті 5 Закону України «Про іпотеку» (в редакції від 23 лютого 2006 року), оскільки поняття «іпотека майнових прав» і регулювання відносин при передачі в іпотеку майнових прав у вказаному Закону були відсутні, а майнові права на окремі приміщення в житловому будинку не могли бути предметом іпотеки. Також, Позивач зазначає, що голова Правління Відкритого акціонерного товариства «Автомобільна компанія «Укртранс» не мав повноважень щодо підписання оспорюваного договору.
Ухвалою Господарського суду м. Києва від 29.10.2014 р. порушено провадження у справі № 910/23530/14, судове засідання призначено на 13.11.2014 р.
13.11.2014 року через загальний відділ діловодства суду (канцелярію) від Відповідача надійшла заява про застосування строків позовної давності, в якій останній просить Суд застосувати позовну давність до вимог Публічного акціонерного товариства "Автомобільна компанія "Укртранс" і у зв'язку з її спливом відмовити в позові.
Також, 13.11.2014 року через загальний відділ діловодства суду (канцелярію) від Відповідача надійшла заява, в якій просить Суд у випадку задоволення позову, на підставі статті 1057-1 Цивільного кодексу України, накласти арешт на майнові права на квартири: №81 загальною площею 188,20 кв.м, жилою площею 100,8 кв.м; №86 загальною площею 188,20 кв.м, жилою площею 100,8 кв.м; №91 загальною площею 188,20 кв.м, жилою площею 100,8 кв.м.
13.11.2014 року в судове засідання з'явився представник відповідача. Представник позивача в судове засідання не з'явився, про поважні причини неявки Суд не повідомив, про час і місце судового засідання був повідомлений належним чином, що підтверджується Рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення від 03.11.2014 року.
Враховуючи вищевикладене, у зв'язку з неявкою представника позивача в судове засідання, невиконанням вимог ухвали суду про порушення провадження по справі, Ухвалою Господарського суду міста Києва від 13.11.2014 року відкладено розгляд справи на 26.11.2014 року.
В судовому засіданні 26.11.2014 року представник Позивача підтримав вимоги, доводи позовної заяви, подав додаткові документи та Клопотання про витребування у Відповідача оригіналу іпотечного договору від 28 грудня 2007 року з додатковими угодами та документами, на підставі яких було надано кредит та підписано додаткові угоди. Представник Відповідача проти задоволення позовних вимог заперечив.
Суд зазначає, що Клопотання Публічного акціонерного товариства «Автомобільна компанія «Укртранс» про витребування доказів не підлягає задоволенню, оскільки в матеріалах справи наявні інші докази на підтвердження обставин, що входять до предмету доказування за розглядуваним спором.
Відповідно до статті 82 Господарського процесуального кодексу України рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами.
В судовому засіданні 26 листопада 2014 року, на підставі статті 85 Господарського процесуального кодексу України, оголошено вступну та резолютивну частини Рішення.
Відповідно до статті 81-1 Господарського процесуального кодексу України, в судовому засіданні складено протокол.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -
ВСТАНОВИВ
28 грудня 2007 року між Акціонерним комерційним банком «Київ» (іпотекодержатель) та Відкритим акціонерним товариством «Автомобільна компанія «Укртранс» (іпотекодавець) укладено Іпотечний договір, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Голубничою О.В. та зареєстрований за № 2675.
Пунктом 1.1. Іпотечного договору визначено, що за договором забезпечується належне виконання Іпотекодавцем вимог Іпотекодержателя, що випливають з Договору №45/07 від 14 червня 2007 року про надання кредиту у вигляді відновлювальної кредитної лінії, усіх змін та доповнень до нього, в тому числі додаткових угод № 1 від 26 червня 2007 року, № 2 від 12 липня 2007 року, № 3 від 30 жовтня 2007 року, № 4 від 22 листопада 2007 року, № 5 від 21 грудня 2007 року, за яким іпотекодавець отримав кредит у сумі 27 000 000 грн. із сплатою 17% річних, терміном повернення до 30.06.2008 року включно.
Відповідно до пункту 1.3. Іпотечного договору, предметом іпотеки є майнові права на квартири за №№ 19, 35, 58, 60, 61, 78, 83, 84, 85, 86, 89, 90, 91, 93, 94 у будинку, що будується на земельній ділянці, розташованій на розі (на перетині) вулиць Димитрова та Анрі Барбюса у Печерському районі маю Києва.
Як вбачається з матеріалів справи, між Акціонерним комерційним банком «Київ» (іпотекодержатель) та Відкритим акціонерним товариством «Автомобільна компанія «Укртранс» (іпотекодавець) укладено 30.05.2008 року, 27.06.2008 року, 28.08.2008 року, 28.11.2008 року Договори про внесення змін до Іпотечного договору від 28 грудня 2007 року за № 2675.
Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги, Позивач зазначає, що 28 грудня 2007 року під час укладення Договору іпотеки були порушені положення статті 5 Закону України «Про іпотеку» (в редакції від 23 лютого 2006 року), оскільки поняття «іпотека майнових прав» і регулювання відносин при передачі в іпотеку майнових прав у вказаному Закону були відсутні, а майнові права на окремі приміщення в житловому будинку не могли бути предметом іпотеки. Також, Позивач зазначає, що голова Правління Відкритого акціонерного товариства «Автомобільна компанія «Укртранс» не мав повноважень щодо підписання оспорюваного договору.
Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, Суд вважає, що позовні вимоги Публічного акціонерного товариства «Автомобільна компанія «Укртранс» не підлягають задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до статті 1 Господарського процесуального кодексу України, підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності (далі - підприємства та організації), мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів.
Кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів (стаття 20 Господарського кодексу України).
Перелік основних способів захисту цивільних прав та інтересів визначається частиною 2 статті 16 Цивільного кодексу України, до яких, зокрема, відноситься визнання правочину недійсним. Аналогічні положення містить статті 20 Господарського кодексу України.
За приписом статті 215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього кодексу, а саме: зміст правочину не може суперечити цьому кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.
З урахуванням викладеного, недійсність правочину зумовлюється наявністю дефектів його елементів: дефекти (незаконність) змісту правочину; дефекти (недотримання) форми; дефекти суб'єктного складу; дефекти волі - невідповідність волі та волевиявлення.
Пунктом 2.1. Постанови №11 від 29.05.2013р. Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" визначено, що вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків.
Відповідно до статей 215 та 216 Цивільного кодексу України суди розглядають справи за позовами: про визнання оспорюваного правочину недійсним і застосування наслідків його недійсності, про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину.
За змістом п.2.9 Постанови №11 від 29.05.2013р. Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" відповідність чи невідповідність правочину вимогам закону має оцінюватися господарським судом стосовно законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.
Згідно із статтею 4-3 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обгрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.
Відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини справи, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.
За приписами статті 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.
За таких обставин, приймаючи до уваги положення Цивільного кодексу України та Господарського процесуального кодексу України, позивачем при зверненні до суду з вимогами про визнання договору недійсним повинно бути доведено наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними.
Крім того, виходячи зі змісту статей 15, 16 Цивільного кодексу України, статті 20 Господарського кодексу України таГосподарського процесуального кодексу України, застосування певного способу судового захисту вимагає доведеності належними доказами сукупності таких умов: наявності у позивача певного суб'єктивного права (інтересу); порушення (невизнання або оспорювання) такого права (інтересу) з боку відповідача; належності обраного способу судового захисту (адекватність наявному порушенню та придатність до застосування як передбаченого законодавством), і відсутність (недоведеність) будь-якої з означених умов унеможливлює задоволення позову.
Як вбачається з позовної заяви, в обґрунтування своїх вимог Позивач посилається на те, що 28 грудня 2007 року під час укладення Договору іпотеки були порушені положення статті 5 Закону України «Про іпотеку» (в редакції від 23 лютого 2006 року), оскільки поняття «іпотека майнових прав» і регулювання відносин при передачі в іпотеку майнових прав у вказаному Закону були відсутні, а майнові права на окремі приміщення в житловому будинку не могли бути предметом іпотеки. Також, Позивач зазначає, що голова Правління Відкритого акціонерного товариства «Автомобільна компанія «Укртранс» не мав повноважень щодо підписання оспорюваного договору.
Відповідно до положень статті 92 Цивільного кодексу України юридична особа набуває цивільних прав та обов'язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону. Порядок створення органів юридичної особи встановлюється установчими документами та законом. У випадках, встановлених законом, юридична особа може набувати цивільних прав та обов'язків і здійснювати їх через своїх учасників. Орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов'язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень.
Згідно із частиною 2 статті 207 ЦК України правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою.
При цьому, Суд зазначає, що за загальним правилом навіть у випадку вчинення правочину з перевищенням повноважень за умови вчинення подальших дій, які свідчать про прийняття такого правочину до виконання, тобто його схвалення, він не може бути визнаний недійсним, оскільки відповідно до ч. 1 ст. 241 ЦК України правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє, у разі наступного схвалення правочину цією особою. Правочин вважається схваленим, зокрема, у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання.
На зазначеному також наголошено у п. 3.4 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 № 11 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" згідно якого наступне схвалення юридичною особою правочину, вчиненого від її імені представником, з перевищенням повноважень, унеможливлює визнання такого правочину недійсним (стаття 241 ЦК України). Настання передбачених цією статтею наслідків ставиться в залежність від того, чи було в подальшому схвалено правочин особою, від імені якої його вчинено.
Доказами такого схвалення можуть бути відповідне письмове звернення уповноваженого органу (посадової особи) такої юридичної особи до другої сторони правочину чи до її представника (лист, телефонограма, телеграма, телетайпограма тощо) або вчинення зазначеним органом (посадовою особою) дій, які свідчать про схвалення правочину (прийняття його виконання, здійснення платежу другій стороні, підписання товаророзпорядчих документів і т. ін.).
Наведене стосується й тих випадків, коли правочин вчинений не представником юридичної особи з перевищенням повноважень, а особою, яка взагалі не мала повноважень щодо вчинення даного правочину.
Отже, схвалення правочину особою, яку представляють, свідчить про чинність правочину з моменту його укладення і, відповідно, про поширення на неї усіх прав та обов'язків як сторони за правочином з цього моменту.
Вказаної правової позиції дотримується і Вищий господарський суд України у постанові № 25/2/10 від 27.07.2010, у постанові № 8/47 (12/335/16) від 02.12.2008, у постанові № 54/210 від 25.05.2010, у постанові № 16/507 від 06.07.2010.
Як вбачається з матеріалів справи, між Акціонерним комерційним банком «Київ» (іпотекодержатель) та Відкритим акціонерним товариством «Автомобільна компанія «Укртранс» (іпотекодавець) укладено 30.05.2008 року, 27.06.2008 року, 28.08.2008 року, 28.11.2008 року Договори про внесення змін до Іпотечного договору від 28 грудня 2007 року за № 2675.
Таким чином, Суд приходить до висновку, що Відкритим акціонерним товариством «Автомобільна компанія «Укртранс» своїми зазначеним діями схвалено укладення між сторонами оспорюваного договору та визнано його дійсність, що виключає можливість визнання даного договору недійсним з підстав відсутності повноважень голови Правління Відкритого акціонерного товариства «Автомобільна компанія «Укртранс» на підписання оспорюваного договору.
Крім того, судом враховано, що у відносинах із третіми особами обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи не має юридичної сили, крім випадків, коли юридична особа доведе, що третя особа знала чи за всіма обставинами не могла не знати про такі обмеження (абзац 2 частини 3 статті 92 ЦК України).
Це положення є гарантією стабільності майнового обороту і загальноприйнятим стандартом у світовій практиці, зокрема, відповідно до Першої директиви 68/151/Є-ЕС Ради Європейських Співтовариств від 09.03.1968, статтею 9 якої проголошено, що дії органів компанії покладають на компанію зобов'язання навіть якщо ті дії виходять за межі цілей компанії, при умові, що такі дії не виходять за компетенцію вказаних органів, передбаченому або дозволену законодавством.
Однак, країни-члени можуть обумовити, що компанія не несе відповідальність, якщо такі дії виходять за межі цілей компанії і вона може довести, що треті сторони знали про те, що вказані дії виходять за межі цілей компанії, або відповідно до обставин, не могли не знати про таке; розголошення статутів не є достатнім доказом вказаного.
Відповідної правової позиції дотримується і Вищий господарський суд України в постановах Вищого господарського суду від 21.07.2010 у справі № 14/43пд та від 04.08.2010 у справі № 14/44пд.
Також, Суд не погоджується з доводами Публічного акціонерного товариства «Автомобільна компанія «Укртранс» про те, що 28 грудня 2007 року під час укладення Договору іпотеки були порушені положення статті 5 Закону України «Про іпотеку» (в редакції від 23 лютого 2006 року), оскільки поняття «іпотека майнових прав» і регулювання відносин при передачі в іпотеку майнових прав у вказаному Закону були відсутні, а майнові права на окремі приміщення в житловому будинку не могли бути предметом іпотеки, з огляду на наступне.
Відповідно до пункту 1.3. Іпотечного договору, в редакції Договору від 28 грудня 2007 року, предметом іпотеки є майнові права на квартири за №№ 19, 35, 58, 60, 61, 78, 83, 84, 85, 86, 89, 90, 91, 93, 94 у будинку, що будується на земельній ділянці, розташованій на розі (на перетині) вулиць Димитрова та Анрі Барбюса у Печерському районі маю Києва.
Пунктом 1.4. Іпотечного договору визначено, що майнові права, які передаються в іпотеку за договором, належать іпотекодавцю на підставі договору № 315 участі в будівництві житлового будинку з вбудовано-прибудованими приміщеннями та підземним гаражем на розі вулиць Димитрова та А. Барбюса у Печерському районі м. Києва від 12 вересня 2003 року, додатку № 2 до договору № 315, договору підряду № 20р на будівництво житлового будинку з вбудовано-прибудованими приміщеннями та підземним гаражем на розі вулиць Димитрова та А. Барбюса у Печерському районі м. Києва.
Так, статтею 575 Цивільного кодексу України встановлено, що іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи.
Предметом застави може бути будь-яке майно (зокрема річ, цінні папери, майнові права), що може бути відчужене заставодавцем і на яке може бути звернене стягнення (частина 1 статті 576 Цивільного кодексу України).
Відповідно до частини 2 статті 5 Закону України "Про іпотеку", в редакції на момент укладання спірного договору, предметом іпотеки може бути об'єкт незавершеного будівництва або інше нерухоме майно, яке стане власністю іпотекодавця після укладення іпотечного договору, за умови, що іпотекодавець може документально підтвердити право на набуття ним у власність відповідного нерухомого майна у майбутньому. Обтяження такого нерухомого майна іпотекою підлягає державній реєстрації у встановленому законом порядку незалежно від того, хто є власником цього майна на час укладення іпотечного договору.
Отже, враховуючи вищевикладені положення норм законодавства, Суд зазначає, що станом на час укладення спірного іпотечного договору, предметом іпотеки могло виступати як нерухоме майно, яке стане власністю іпотекодавця після укладення іпотечного договору, за умови, що іпотекодавець може документально підтвердити право на набуття ним у власність відповідного нерухомого майна у майбутньому, так і майнові права на нерухоме майно, які можуть бути відчуженні іпотекодавцем, і на які може бути звернене стягнення.
Аналогічна позиція викладена в Постанові судової палати у господарських справах Верховного Суду України від від 16 березня 2010 року від 16 березня 2010 року при розгляді господарської справи № 34/131.
Таким чином, твердження Публічного акціонерного товариства «Автомобільна компанія «Укртранс» про те, що 28 грудня 2007 року під час укладення Договору іпотеки були порушені положення статті 5 Закону України «Про іпотеку» (в редакції від 23 лютого 2006 року), оскільки поняття «іпотека майнових прав» і регулювання відносин при передачі в іпотеку майнових прав у вказаному Закону були відсутні, а майнові права на окремі приміщення в житловому будинку не могли бути предметом іпотеки є необґрунтованими та безпідставними.
Отже, враховуючи вищевикладені положення норм законодавства України та приймаючи до уваги встановлені фактичні обставини справи, Суд приходить до висновку, що позовні вимоги Публічного акціонерного товариства «Автомобільна компанія «Укртранс» про визнання недійсним з моменту укладення іпотечного договору від 28 грудня 2007 року, усіх змін та доповнень до нього, з усіма додатками та змінами до нього, є необґрунтованими та не підлягають задоволенню.
Також, Суд зазначає, що не підлягають задоволення позовні вимоги Публічного акціонерного товариства «Автомобільна компанія «Укртранс» про зняття заборони відчуження зазначених в Договорі майнових прав на квартири та виключення з Державного реєстру іпотек запису про обтяження майна іпотекою, як похідні позовні вимоги.
Що стосується Заяви Публічного акціонерного товариства «Акціонерний комерційний банк «Київ» про застосування строків позовної давності до позовних вимог Публічного акціонерного товариства «Автомобільна компанія «Укртранс», Суд зазначає наступне.
Відповідно до статті 256 Цивільного кодексу України визначено, що позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Статтею 257 Цивільного кодексу України, загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Згідно статті 261 Цивільного кодексу України, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (пункт 1), за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання. (пункт 5).
Статтею 267 Цивільного кодексу України визначено, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення (пункт 3), сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (пункт 4).
Рішенням Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням 50 народних депутатів України щодо офіційного тлумачення окремих положень частини першої статті 4 Цивільного процесуального кодексу України від 01.12.2004 N 18-рп/2004 (справа про охоронюваний законом інтерес) визначено, що поняття "охоронюваний законом інтерес", що вживається в частині першій статті 4 Цивільного процесуального кодексу України та інших законах України у логічно-смисловому зв'язку з поняттям "права", треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об'єктивного і прямо не опосередкований у суб'єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.
З урахуванням наведеного, оскільки прав та охоронюваних законом інтересів Позивача, про захист яких він просить Суд у позові, Відповідачем не порушено, і суд відмовляє Позивачу у позові по суті в зв'язку з безпідставністю позовних вимог, питання порушення строку позовної давності (за даних обставин) не впливає на суть винесеного рішення і відповідно, строк позовної давності, як спосіб захисту саме порушеного права, при вирішенні даного спору застосуванню не підлягає.
Також, не підлягає задоволенню Заява Публічного акціонерного товариства «Акціонерний комерційний банк «Київ», на підставістатті 1057-1 Цивільного кодексу України, про накладення арешту на майнові права на квартири: №81 загальною площею 188,20 кв.м, жилою площею 100,8 кв.м; №86 загальною площею 188,20 кв.м, жилою площею 100,8 кв.м; №91 загальною площею 188,20 кв.м, жилою площею 100,8 кв.м., з огляду на наступне.
Статтею 1057-1 Цивільного кодексу України визначено, що визнаючи недійсним договір застави, який забезпечував виконання зобов'язання позичальника за кредитним договором, суд за заявою кредитодавця накладає арешт на майно, яке було предметом застави. Такий арешт підлягає зняттю після виконання зобов'язання повернути кредитодавцю кошти за кредитним договором, а у разі визнання кредитного договору недійсним - після виконання зобов'язання повернути кредитодавцю кошти в розмірі, визначеному судом відповідно до частини першої цієї статті.
Таким чином, враховуючи відмову Суду в задоволенні позовних вимог Публічного акціонерного товариства «Автомобільна компанія «Укртранс» про визнання недійсним з моменту укладення іпотечного договору від 28 грудня 2007 року, усіх змін та доповнень до нього, з усіма додатками та змінами до нього, Заява Публічного акціонерного товариства «Акціонерний комерційний банк «Київ», на підставі статті 1057-1 Цивільного кодексу України, про накладення арешту на майнові права на квартири: №81 загальною площею 188,20 кв.м, жилою площею 100,8 кв.м; №86 загальною площею 188,20 кв.м, жилою площею 100,8 кв.м; №91 загальною площею 188,20 кв.м, жилою площею 100,8 кв.м., не підлягає задоволенню.
Витрати по сплаті судового збору, відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України, залишаються за Позивачами.
На підставі викладеного, керуючись статтями 32, 33, 43, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -
ВИРІШИВ
1. В позові Публічного акціонерного товариства «Автомобільна компанія «Укртранс» - відмовити повністю.
2. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.
Дата складання та підписання повного тексту рішення: 28 листопада 2014 року.
Суддя О.В. Чинчин
-
На форуме оно есть, можно подавать в ВСУ.
Да уж буду чтото думать. Спасибо что откликнулись
-
+ в том,что есть определение вссу,где на таких основаниях договор был признан недействительным.
А можна поподробние?????
-
Вариант № 1. оставить все как есть.
Вариант № 2: бороться.
Я не увидел совокупную стоимость кредита.
Я не увидел много чего из перечисленного здесь:
Стаття 11. Права споживача в разі придбання ним продукції у
кредит
Где совокупная стоимость кредита?
2. Перед укладенням договору про надання споживчого кредиту
кредитодавець зобов'язаний повідомити споживача у письмовій формі
про:
д) орієнтовну сукупну вартість кредиту та вартість послуги з
оформлення договору про надання кредиту (перелік усіх витрат,
пов'язаних з одержанням кредиту, його обслуговуванням та
поверненням, зокрема таких, як адміністративні витрати, витрати на
страхування, юридичне оформлення тощо);
...
У договорі про надання споживчого кредиту зазначаються:
1) сума кредиту;
2) детальний розпис загальної вартості кредиту для споживача;
3) дата видачі кредиту або, якщо кредит видаватиметься
частинами, дати і суми надання таких частин кредиту та інші умови
надання кредиту;
4) право дострокового повернення кредиту;
5) річна відсоткова ставка за кредитом;
6) інші умови, визначені законодавством.
У договорі про надання споживчого кредиту може зазначатися,
що відсоткова ставка за кредитом може змінюватися залежно від
зміни облікової ставки Національного банку України або в інших
випадках. Про зміну відсоткової ставки за споживчим кредитом
споживач повідомляється кредитодавцем письмово протягом семи
календарних днів з дати її зміни. Без такого повідомлення будь-яка
зміна відсоткової ставки є недійсною.
Мое имхо:
1. Подать экономическому эксперту (другому спецу) заявление на проведение экспертизы и данный договор со всеми дополнениями с целью выявить нарушения или просто поговорить и оценить шансы.
2. Можно и сразу подать в суд на недействительность и там просить о проведении судебной экономической экспертизы.
Основание недействительности - обман, ошибка.
Не факт, что выиграете. Суды у нас сами знаете какие.
НО может это лучше, чем молча платить столько, сколько им хочется?
Будем побывать не сидеть же просто так! Но вот вопрос если шансы вывести ипотеку
-
А люди не думали в момент подписания, что нужно проконсультироваться у кого-то перед подписанием?
для т.с. заказывайте вывод специалиста (соответствует ли ежемесячный платеж процентной ставке, указанной в договоре и т.д.).
Та не думали конечно )
-
Договор Ипотеки
-
Сначала был Кред. банк потом продали в Дельту. Задолжоности пока нет люди платят как могут но вот в чом фишка. Они узнали недавно что с 2007 года (момент заключения договора) по сегодняшний день Они выплатили только 2000$ с тела кредита а то все остальное проценты. Пре том что подсчитали около 30000 $ одних процентов уже заплатили. У людей нет сил уже платить в связи с ситуацией на валютном рынке. Какие варианты
ПС. Есть ипотека часный дом. Поручителем выступила супруга заемщика
-
Я думаю, что нужно было акцентировать внимание больше на процессуальных нарушениях, что суд не установил отсутствие срока договора поручительства, наступление срока основного обязательства.
Дай Бог, что бы ВССУ отправил дело на новое рассмотрения в суд первой инстанции.
А почему Вы написали что суд не установил "отсутствие срока договора поручительства" и наступления срока основного обязательства??? Если не затруднит то дайте более шире ответ. Заранее благодарен ))))
-
Я думаю, что нужно было акцентировать внимание больше на процессуальных нарушениях, что суд не установил отсутствие срока договора поручительства, наступление срока основного обязательства.
Дай Бог, что бы ВССУ отправил дело на новое рассмотрения в суд первой инстанции.
Дай Бог ))))
-
Доказать, что обстоятельства дел одинаковые.
Это самое сложное в получении допуска в ВСУ.
Рішенням Шевченківського районного суду від 27.08.2014 р. у справі 761/12476/14-ц відмовлено у задоволені позову Ніколаєва Олега Миколайовича до ПАТ КБ «Надра» про визнання договору поруки припиненим.
Ухвалою колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду міста Києва від 05.11.2014 р. вказане рішення залишено без змін, а апеляційну скаргу - відхилено.
Вважаємо, рішення Шевченківського районного суду від 27.08.2014р. та ухвала Апеляційного суду міста Києва від 05.11.2014 р., винесені з порушенням норм процесуального та матеріального права. Підтвердженням цього виступають наступні аспекти.
Відповідно до частини 1 статті 553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником.
З матеріалів справи вбачається, що відповідно до п.1.1 Договору поруки №2, Поручитель (в даному випадку – скаржник) поручається перед Кредитором за належне виконання Ніколаєвою Людмилою Григорівною (Позичальник) взятих на себе зобов’язань, що витікають з Кредитного договору №62/МК/79/2008-840 від 21.08.2008р
Згідно п.2.1. Договору поруки №2, Кредитор набуває право вимагати від Поручителя виконання Зобов’язання, що витікає із кредитного договору при умові, якщо в установлений Кредитним договором строк виконання Позичальником Зобов’язання в цілому чи в будь-якій його частині не будуть виконані, а також при умові обов’язкового направлення Поручителю повідомлення з вимогою виконати Зобов’язання Позичальника в цілому (або в тій чи інший його частині).
Згідно п.2.2. Договору поруки №2, Поручитель зобов’язаний виконати взяті на себе зобов’язання по Договору поруки №2, не пізніше 3 (трьох) банківських днів з моменту отримання повідомлення від Кредитора про невиконання Позичальником Зобов’зянь і необхідності їх виконання Поручителем.
Згідно п. 2.3. Договору поруки №2. У повідомлені повинно бути визначено розмір невиконаних Позичальником Зобов’язань, а також розрахунок суми штрафних санкцій, в разі їх наявності, що необхідно сплатити.
Згідно п. 2.4. Повідомлення, що направляється Кредитором Поручителю, повинно бути здійснено у письмовій формі і буде вважатись поданим належним чином, якщо воно надіслано рекомендованим чи іншим листом (за адресою, що вказана у договорі поруки №2).
Таким чином, із кредитного договору вбачається зобов’язання Відповідача про повідомлення Позивача щодо виконання Зобов’язання.
Відповідно до частин 1, 3 статті 251 ЦК України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Строк може бути визначено актами цивільного законодавства, правочином або рішенням суду.
На підставі частини 1 статті 252, частини 1 статті 253 ЦК України строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями, годинами. Перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.
Пунктом 1.3 кредитного договору №62/МК/79/2008-840 – встановлено що кредит надається Позичальнику строком по «20» серпня 2012 року. Таким чином, 20 серпня 2012 року є днем виконання основного зобов’язання.
Таким чином, у даній справі строк пред’явлення вимоги до Позивача, як до Поручителя починається з 20 серпня 2012 року.
Станом, на час звернення до суду, Відповідачем вимоги до Скаржника, як до Поручителя, не пред’явлено.
Пунктом 24 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ "Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин" N 5 від 30.03.2012 року роз'яснено, що пред'явленням вимоги до поручителя є як направлення/вручення йому вимоги про погашення боргу (залежно від умов договору), так і пред'явлення до нього позову.
При цьому, в разі пред'явлення вимоги до поручителя кредитор може звернутися до суду протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання.
Таким чином, Банк мав право та можливість належним чином звернутись до Позивача, к Поручителя, протягом шести місяців починаючи з 20 серпня 2012 року.
Також, враховуючи, що згідно п. 24 Постанови N 5 від 30.03.2012 року пред’явленням вимоги до поручителя є, в тому числі, пред’явлення позову до поручителя. Такий позов Банком був поданий в грудні 2009 року. Разом з цим, Банком пропущений строк для виконання судового рішення, що в свою чергу обумовлює припинення поруки.
Таким чином, оскільки банк не пред’являв до позивача жодних вимог як протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов’язання тобто з 20 серпня 2012 року, так і протягом року від дня набрання законної сили рішення Солом’янського районного суду м. Києва, порука є припиненою.
Також скаржник вказує на те, що посилання Відповідача на умову договору про дію поруки до повного виконання Позичальником зобов’язання або до повного виконання зобов’язання Поручителем є безпідставною та необґрунтованою на не може бути застосовано всупереч діючому законодавству. А саме.
Так, сама по собі умова договору про дію поруки до повного виконання позичальником зобов'язання перед кредитодавцем або до повного виконання поручителем взятих на себе зобов'язань не може розглядатися як установлення строку дії поруки, оскільки це не відповідає вимогам статті 252 ЦК України, згідно з якою строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами. Термін визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати.
Відповідно до ч. 4 ст. 559 ЦК України порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя. Якщо строк основного зобов'язання не встановлений або встановлений моментом пред'явлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор не пред'явить позову до поручителя протягом одного року від дня укладення договору поруки.
Вагомою є правова позиція, викладена в постанові Верховного Суду України від 17 вересня 2014 року у справі № 6-53цс14.
За своєю правовою природою строк, передбачений ч. 4 ст. 559 ЦК України, є припиняючим, що принципово впливає на вирішення ряду питань.
1) його закінчення є підставою для припинення поруки;
2) у випадку пропуску кредитором строку з’явлення вимог до поручителя цей строк не може бути поновлено, зупинено чи перервано з підстав, передбачених у ст. ст. 263, 264, ч. 5 ст. 267 ЦК України.
Виходячи із того, що строк поруки не є строком для захисту порушеного права, а строком існування (дії) самого зобов'язання поруки (преклюзивність строку), варто зазначити, що і право кредитора, і обов'язок поручителя по його закінченні припиняються, а це означає, що жодних дій щодо реалізації цього права, в тому числі застосування примусових заходів захисту в судовому порядку, кредитор вчиняти не може. З огляду на вказане, доцільно тлумачити використовуваний в ч. 4 ст. 559 ЦК України термін "вимога" в широкому значенні - маючи на увазі будь-яку вимогу кредитора до поручителя, в тому числі і позовну. Тому навіть якщо в межах строку дії поруки була пред'явлена претензія, і поручитель не виконав вказані в ній вимоги, кредитор не має права на задоволення позову, заявленого поза межами вказаного строку, оскільки із закінченням строку припинилося матеріальне право.
З договору поруки вбачається, що в ньому не встановлено строку, після якого порука припиняється, а умова договору про дію поруки до повного виконання позичальником зобов'язання перед Відповідачем або до повного виконання поручителем взятих на себе зобов'язань (п. 1.1 Договору поруки №2) не може розглядатися як установлення строку дії поруки, оскільки це не відповідає вимогам ст. 252 ЦК України. Згідно із цією нормою права строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами. Термін визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати. Цього в договорі поруки не встановлено.
Відповідно до положень ст. 598 ЦК України зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Припинення зобов'язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом.
Відповідно до ст. 554 ЦК України випливає, що хоча поручитель і пов'язаний із боржником певними зобов'язальними відносинами, він є самостійним суб'єктом у відносинах із кредитором. Це підтверджується його правом висувати заперечення проти кредитора і в тому разі, коли боржник від них відмовився або визнав свій борг (ч. 2ст. 555 цього Кодексу).
Отже позивач вважає, що договір поруки є припиненим в силу вимог ч.4 статті 559 Цивільного кодексу України. В силу обставин того, що кредитор пропустив строк пред’явлення вимоги до поручителя, який закінчився 20 лютого 2013 року.
Таким чином, договір поруки, укладений між відповідачем та Ніколаєвим Олегом Миколайовичем, є припиненим.
Виходячи з вищезазначеного та керуючись ст. ст. 251, 252, 533, 559 ЦК України та ст. ст. 324 - 352 ЦПК України.
ПРОШУ:
1. Відкрити касаційне провадження за касаційною скаргою на рішення Шевченківського районного суду від 27.08.2014 р. у справі 761/12476/14-ц та ухвалу Апеляційного суду міста Києва від 05.11.2014 р. у справі №761/12476/14-ц.
2. Скасувати повністю рішення Шевченківського районного суду від 27.08.2014 р., та ухвалу Апеляційного суду міста Києва від 05.11.2014 р. у справі №761/12476/14-ц.
3. Визнати договір поруки N2 від 21 серпня 2008 року, укладений між Відкритим акціонерним товариством комерційний банк "Надра"(правонаступником якого є, ПАТ КБ «Надра», Код ЄДРПОУ: 21707100) та Ніколаєвим Олегом Миколайовичем, припиненим.
-
Доказать, что обстоятельства дел одинаковые.
Это самое сложно в получении допуска в ВСУ.
ЕЕеееее хххх печалька
-
кассациоеная жалоба,если негативный результат,то в ВСУ,но здесь есть одна большая проблема...
И что за проблема???
-
При наявності судового рішення, що набрало законної сили, яким стягнуто солідарно з боржника та поручителя заборгованість по кредиту, суд підставно вважав, що позовні вимоги не підлягають задоволенню.
Виходячи з наявних у матеріалах справи та досліджених судом першої інстанції письмових доказів суд апеляційної інстанції вважає, що висновки суду відповідають обставинам справи та положенням матеріального закону.
Я в сентябре выкладывал определение ВССУ, которым разбивались такие доводы.
Я предоставил єто в пояснениях к апеляционой жолобе
-
Копию договора ипотеки?
Сторона нотариального дела имеет право ознакомиться с его материалами.
АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА
У Х В А Л А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И [1]
05 листопада 2014 року м. Київ
Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду міста Києва в складі:
головуючого судді: Прокопчук Н.О.
суддів: Мазурик О.Ф., Панченка М.М.
при секретарі: Шалапуді Н.П.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві апеляційну скаргу ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2
на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 27 серпня 2014 року
в цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Надра» про визнання договору поруки припиненим,-
ВСТАНОВИЛА :
ОСОБА_2 звернувся до суду із даним позовом до ПАТ «КБ «Надра». Зазначав, що між ним та ПАТ «КБ «Надра», в забезпечення виконання зобов'язань ОСОБА_3 за кредитним договором, було укладено договір поруки.
Посилаючись на те, що в договорі поруки не визначено строк, після якого порука припиняється й що строк пред'явлення до нього вимоги, як до поручителя, починається з 20 серпня 2012 року, проте банк не пред'явив до нього жодних вимог як протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання, так і протягом року від дня набрання законної сили рішення Солом'янського районного суду м. Києва, тому просив визнати договір поруки припиненим з підстав ч.4 ст.559 ЦК України.
РішеннямШевченківського районного суду м. Києва від 27.08.2014 року у задоволенні позову відмовлено.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1, що діє в інтересах ОСОБА_2 за довіреністю, ставиться питання про скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового про задоволення позову у повному обсязі. Апелянт зазначає, що рішення суду є незаконним та необґрунтованим, ухвалено з порушенням норм матеріального та процесуального права. Зазначає, що ПАТ «КБ «Надра» не пред'являв до позивача жодних вимог як протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання тобто з 20 серпня 2012 року, так і протягом року від дня набрання законної сили рішення Солом'янського районного суду м. Києва, що в свою чергу обумовлює припинення поруки, тому суд першої інстанції повинен був застосувати норми ч.4 ст.559 ЦК України.
У судовому засіданні ОСОБА_1 апеляційну скаргу підтримав з підстав, наведених в ній.
Представник ПАТ «КБ «Надра» у судове засідання не з'явився, повідомлений належним чином, про що свідчить зворотне поштове відправлення долучене до справи. Виходячи з положень ч.2 ст.305 ЦПК України колегія суддів вважає за можливе розглянути справу за його відсутності.
Розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в цій частині, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню виходячи з наступного.
ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом про припинення договору поруки з підстав передбачених частиною четвертою статті 559 ЦК України.
Відмовляючи у задоволенні позову суд виходив з того, що позовні вимоги є недоведеними, підстави на які посилався позивач, спростовуються рішенням Солом'янського районного суду м. Києва від 21.12.2010 року про солідарне стягнення заборгованості з боржника та поручителя.
Колегія суддів погоджується з такими висновками суду і вважає їх правильними.
Як убачається з матеріалів справи та установлено судом 21.08.2008 року на забезпечення виконання зобов'язань ОСОБА_3 за кредитним договором № 62/МК/79/2008-840 від 21.08.2008 року, за яким вона зобов'язалась до 20.08.2012 року повернути ВАТ «КБ «Надра», правонаступником якого є ПАТ «КБ «Надра», кредит у розмірі 268 000 дол. США для придбання нежитлового приміщення, сплатити проценти та штрафні санкції у розмірі і у випадках, передбачених кредитним договором, між ПАТ «КБ «Надра» та ОСОБА_2 було укладено договір поруки № 2 до кредитного договору № 62/МК/79/2008-840 від 21.08.2008 року. За умовами п. п. 1.1, 1.2 договору поруки ОСОБА_2 зобов'язався перед банком солідарно відповідати за виконання ОСОБА_3 у повному обсязі зобов'язань за вказаним кредитним договором.
ОСОБА_3 своїх зобов'язань за кредитним договором належним чином не виконувала, в неї виникла заборгованість, яку вона добровільно не погасила, у зв'язку із чим ВАТ КБ «Надра», правонаступником якого є ПАТ «КБ «Надра», звернулося до суду із позовом про стягнення заборгованості за кредитним договором та дострокового повернення суми кредиту, який містив вимоги про солідарне стягнення з боржника та поручителя заборгованості за кредитним договором.
За правилами ч.1 ст. 553, ч.1 ст.554 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником. У разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.
Згідно із частиною четвертою статті 559 ЦК України порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя. Якщо строк основного зобов'язання не встановлений або встановлений моментом пред'явлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор не пред'явить позову до поручителя протягом одного року від дня укладення договору поруки.
Пред'явленням вимоги до поручителя є як направлення/вручення йому вимоги про погашення боргу (залежно від умов договору), так і пред'явлення до нього позову і банк скористався своїм правом пред'явлення вимоги до боржника і поручителя, як солідарних боржників, звернувшись до суду із позовом про стягнення з них кредитної заборгованості.
Рішенням Солом'янського районного суду м. Києва від 21.12.2010 року, яке залишено без змін ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 20.07.2011 року , позов ВАТ «КБ «Надра», правонаступником якого є ПАТ «КБ «Надра», було задоволено та стягнуто солідарно з ОСОБА_3 і ОСОБА_2 на користь ВАТ «КБ «Надра» заборгованість за кредитним договором № 62/МК/79/2008-840 від 21.08.2008 р. у розмірі 254 376 доларів 85 центів США та судовий збір. Це рішення набрало законної сили і, відповідно до положень ч.3 ст.61 ЦПК України, обставини ним встановлені не підлягають доведенню в даній справі.
При наявності судового рішення, що набрало законної сили, яким стягнуто солідарно з боржника та поручителя заборгованість по кредиту, суд підставно вважав, що позовні вимоги не підлягають задоволенню.
Виходячи з наявних у матеріалах справи та досліджених судом першої інстанції письмових доказів суд апеляційної інстанції вважає, що висновки суду відповідають обставинам справи та положенням матеріального закону.
Норми матеріального права відповідно до спірних правовідносин застосовані правильно.
Всі висновки суду першої інстанції щодо пред'явлених у рамках даної справи позовних вимог викладені у мотивувальній частині оскаржуваного рішення .
Обставин, які б давали суду апеляційної інстанції підстави для спростування указаних висновків суду, апеляційна скарга не містить.
Доводи апеляційної скарги на правильність висновків суду не впливають.
Встановивши факти та зумовлені ними правовідносини, суд першої інстанції ухвалив правильне по суті рішення, підстав для скасування якого колегія суддів не знаходить.
Керуючись ст. ст. 303, 304, 307, 308,313-315,317 ЦПК України, колегія суддів, -
УХВАЛИЛА:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2 -відхилити.
Рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 27 серпня 2014 року - залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого Суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом 20 днів шляхом подання до цього суду касаційної скарги
Головуючий :
Судді :
Справа № 761/12476/14-ц
№ апеляційного провадження: 22-ц/796/12792 /2014
Головуючий у суді першої інстанції: Сіромашенко Н.В.
Доповідач у суді апеляційної інстанції: Прокопчук Н.О.
-
Зарегистрировать заявление на ознакомление, не даст ознакомиться, жалобу в минюст.
Уже это проходили, и минюст благополучно замял дело (((
ФК "Довіра та гарантія"
в Антиколеторські послуги, допомога позичальникам, повернення депозитів
Опубликовано
Признать договор не действительным