ШВЕЙК
-
Число публикаций
80 -
Регистрация
-
Последнее посещение
-
Days Won
1
Тип контента
Профили
Форумы
Календарь
Сообщения опубликованы ШВЕЙК
-
-
На практике, как правило, приходится констатировать неуверенность судей в возможности неприменения норм закона, противоречащих Конституции. Судьи и суды боятся брать на себя ответственность утверждать, что те или иные нормы закона не подлежат применению к спорной ситуации по причине их несоответствия Конституции. Наиболее ярким подтверждением такой нерешительности являются многочисленные споры относительно социальных выплат, в которых суды, включая ВАСУ, не осмеливаются утверждать о неконституционности положений законов о госбюджете, ограничивающих размеры таких выплат, несмотря на прямую норму ч. 3 ст. 22 Конституции, запрещающую при принятии новых законов или внесении изменений в действующие законы сужать содержание и объем существующих прав и свобод.
Как результат, случаи когда суды, особенно высших инстанций, не применяют нормы законов, противоречащие Конституции, являются единичными. Такое положение выглядит трагикомичным хотя бы потому, что нормы подзаконных нормативных актов, противоречащих Конституции или законам, суды, в том числе ВАСУ, отказываются применять к спорным правоотношениям достаточно регулярно (см., например, определения ВАСУ от 08.12.2011 года № К/9991/71431/11, от 11.01.2011 года № К-13582/09 и ВСУ от 20.06.2011 года № 21-46а11). Между тем для других нормативно-правовых актов ч. 4 и ч. 5 ст. 9 КАС установлены те же правила применения, что и для законов. Впрочем, случаи признания судами общей юрисдикции несоответствия законов Конституции все же иногда случаются, свидетельством чему является постановление ВСУ от 21.05.2012 года № 6-20цс11. В нем суд пришел к выводу, что поскольку положения Конституции имеют высшую юридическую силу, а ограничение материального права способами защиты, перечисленными в ст. 16 ГК, противоречат ст. ст. 55, 124 Конституции, то нарушения гражданского права либо интереса подлежат судебной защите в способ, не предусмотренный законом, в частности, ст. 16 ГК.
Следовательно, шансы на то, что суд признает нормы закона противоречащими Конституции и без обращения с просьбой о толковании к КСУ, все же есть.
-
1
-
-
Правова позиція
( постанова Верховного Суду України від 21 травня 2012 року № 6- 20 цс 11)
У випадку невизнання кредитором права поручителя, передбаченого ч. 1 ст. 559 ЦК України на припинення зобов’язання за договором поруки, таке право підлягає захисту судом за позовом поручителя шляхом визнання його права на підставі п. 1 ч. 2 ст. 16 ЦК України виходячи із загальних засад цивільного законодавства і судочинства, права особи на захист в суді порушених або невизнаних прав, рівності процесуальних прав і обов’язків сторін (ст. ст. 3, 12-15, 20 ЦК України, ст. ст. 3 - 5, 11, 15, 31 ЦПК України).
Вимога про визнання договору неукладеним ґрунтується на Конституції України та на законі. Так, ст. 124 Конституції України та ст. 6 Конвенції про захист прав та основних свобод є підставою для пред’явлення та задоволення позовів про визнання договорів неукладеними, а відповідних правовідносин – такими, що не виникли.
ВССУ: АНАЛІЗ судової практики внаслідок застосування судами роз’яснень, викладених у пост.
Пленуму ВСУ «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними"
АНАЛІЗ
окремих питань судової практики, що виникають
при застосуванні судами рекомендаційних роз’яснень, викладених
у постанові Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними»
План
1. Загальні питання застосування в судовій практиці постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» далі – ППВСУ № 9).
2. Спірні питання тлумачення змісту правочину (п. 3 ППВСУ № 9).
3. Розмежування нікчемних і оспорюваних правочинів (п. 4 ППВСУ № 9).
4. Нікчемність правочину та застосування наслідків недійсності правочину (п. 5 ППВСУ № 9).
5. Визнання правочину укладеним / неукладеним. Момент вчинення правочину (п. 8 ППВСУ № 9).
6. Розмежування реституції і віндикації (п. 10 ППВСУ № 9).
7. Визначення заінтересованості в разі пред’явлення позову про недійсність правочину в контексті ч. 3 ст. 215 ЦК (пункти 5, 15, 26 ППВСУ № 9).
8. Порушення вимог закону щодо форми укладення договору (п. 12 ППВСУ № 9).
9. Визнання правочину дійсним (п. 13 ППВСУ № 9). Щодо змін у законодавстві.
10. Спірні питання застосування ст. 225 ЦК та доказування (п. 16 ППВСУ № 9).
11. Обставини, які мають істотне значення для застосування ст. 229 ЦК (п. 19 ППВСУ № 9).
12. Розв’язання конфлікту п. 20 ППВСУ № 9 і п. 25 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 року № 7 «Про судову практику у справах про спадкування» щодо застосування ст. 230 ЦК до односторонніх правочинів (далі – ППВСУ № 7).
13. Поняття «тяжкі обставини» і «вкрай невигідні умови» для застосування ст. 233 ЦК (п. 23 ППВСУ № 9).
14. Удаваність правочину (п. 25 ППВСУ № 9).
15. Спірні питання визначення підсудності справ про визнання правочинів недійсними (п. 27 ППВСУ № 9).
16. Застосування судами положення про позовну давність (п. 28 ППВСУ № 9).
-
1
-
-
Правова позиція
( постанова Верховного Суду України від 21 травня 2012 року № 6- 20 цс 11)
У випадку невизнання кредитором права поручителя, передбаченого ч. 1 ст. 559 ЦК України на припинення зобов’язання за договором поруки, таке право підлягає захисту судом за позовом поручителя шляхом визнання його права на підставі п. 1 ч. 2 ст. 16 ЦК України виходячи із загальних засад цивільного законодавства і судочинства, права особи на захист в суді порушених або невизнаних прав, рівності процесуальних прав і обов’язків сторін (ст. ст. 3, 12-15, 20 ЦК України, ст. ст. 3 - 5, 11, 15, 31 ЦПК України).
Вимога про визнання договору неукладеним ґрунтується на Конституції України та на законі. Так, ст. 124 Конституції України та ст. 6 Конвенції про захист прав та основних свобод є підставою для пред’явлення та задоволення позовів про визнання договорів неукладеними, а відповідних правовідносин – такими, що не виникли.
ВССУ: АНАЛІЗ судової практики внаслідок застосування судами роз’яснень, викладених у пост.
Пленуму ВСУ «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними"
АНАЛІЗ
окремих питань судової практики, що виникають
при застосуванні судами рекомендаційних роз’яснень, викладених
у постанові Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними»
План
1. Загальні питання застосування в судовій практиці постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» далі – ППВСУ № 9).
2. Спірні питання тлумачення змісту правочину (п. 3 ППВСУ № 9).
3. Розмежування нікчемних і оспорюваних правочинів (п. 4 ППВСУ № 9).
4. Нікчемність правочину та застосування наслідків недійсності правочину (п. 5 ППВСУ № 9).
5. Визнання правочину укладеним / неукладеним. Момент вчинення правочину (п. 8 ППВСУ № 9).
6. Розмежування реституції і віндикації (п. 10 ППВСУ № 9).
7. Визначення заінтересованості в разі пред’явлення позову про недійсність правочину в контексті ч. 3 ст. 215 ЦК (пункти 5, 15, 26 ППВСУ № 9).
8. Порушення вимог закону щодо форми укладення договору (п. 12 ППВСУ № 9).
9. Визнання правочину дійсним (п. 13 ППВСУ № 9). Щодо змін у законодавстві.
10. Спірні питання застосування ст. 225 ЦК та доказування (п. 16 ППВСУ № 9).
11. Обставини, які мають істотне значення для застосування ст. 229 ЦК (п. 19 ППВСУ № 9).
12. Розв’язання конфлікту п. 20 ППВСУ № 9 і п. 25 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 року № 7 «Про судову практику у справах про спадкування» щодо застосування ст. 230 ЦК до односторонніх правочинів (далі – ППВСУ № 7).
13. Поняття «тяжкі обставини» і «вкрай невигідні умови» для застосування ст. 233 ЦК (п. 23 ППВСУ № 9).
14. Удаваність правочину (п. 25 ППВСУ № 9).
15. Спірні питання визначення підсудності справ про визнання правочинів недійсними (п. 27 ППВСУ № 9).
16. Застосування судами положення про позовну давність (п. 28 ППВСУ № 9).
-
1
-
-
-
А что же думает ВСУ о тех, кто не считается с законом "При розгляді справ про порушення правил про валютні операції судам належить додержувати вимог закону щодо індивідуалізації покарання, звертаючи при цьому особливу увагу на ступінь суспільної небезпечності злочину, який визначається обставинами його вчинення (мотив, спосіб вчинення, тяжкість аслідків, що настали, роль…"
Банки создали систему обесценивания гривны, Мы тупо платите за Все!!!
-
Писал, конечно. Для решения обыденных вопросов всегда им пользуюсь. И на 3700 звонил. Но ответы в чате не являются официальными. И даже если там дадут информацию, то не факт, что это истина. Уже не раз было, что в чате ответы на одни и те же вопросы друг другу противоречили. У меня есть обоснованные подозрения, что мои заявки просто динамят, поэтому важно показать серьёзность намерений. И это не единичный случай. Есть пару знакомых с аналогичными проблемами.
Неужели нотариально никто письма в банк или подписи на них не заверял? Чисто логически вроде ничего сложного, но уже 2 нотариуса отказались браться, причём второй думал 2 дня, так что вряд ли можно списать на лень. Не могу понять в чём подвох.
Я думаю было бы надежнее заверить нотариально Довереность и отправить письмо с копией доверености, год назад это уже обсуждалось на
форуме.
-
Відповідно до приписів ч. 1 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій.
Згідно з п. 315 Переліку типових документів, що утворюються в діяльності органів державної влади та місцевого самоврядування, інших підприємств, установ та організацій, із зазначенням строків зберігання документів, затвердженого наказом Головного архівного управління при Кабінеті Міністрів України від 20.07.1998 № 41 та зареєстрованого Міністерством юстиції України 17.09.1998 №576/3016, первинні документи і додатки до них, що фіксують факт виконання господарських операцій і є підставою для записів у реєстрах бухгалтерського обліку та податкових записах є касові, банківські документи, повідомлення банків і переказні вимоги, виписки банків, наряди на роботу, табелі, акти про приймання, здавання і списання майна й матеріалів, квитанції і накладні з обліку товарно-матеріальних цінностей, авансові звіти та ін.
Постанова Вищого господарського суду України від 29.10.2012 р. у справі № 09/05/5026/889/2011 [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/27202580
Постановление Высшего хозяйственного суда Украины от 03.10.2012 г. по делу №5028/18/27/2012. [Электронный ресурс]. - Режим доступа: http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/26368761
Постановление Высшего хозяйственного суда Украины от 06.09.2012 г. по делу №5015/138/12 (5015/3810/11). [Электронный ресурс]. - Режим доступа: http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/25963700
Постанова Вищого господарського суду України від 28.09.2011 р. у справі № 10/52пд. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/18533976
-
3
-
-
Відповідно до приписів ч. 1 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій.
Згідно з п. 315 Переліку типових документів, що утворюються в діяльності органів державної влади та місцевого самоврядування, інших підприємств, установ та організацій, із зазначенням строків зберігання документів, затвердженого наказом Головного архівного управління при Кабінеті Міністрів України від 20.07.1998 № 41 та зареєстрованого Міністерством юстиції України 17.09.1998 №576/3016, первинні документи і додатки до них, що фіксують факт виконання господарських операцій і є підставою для записів у реєстрах бухгалтерського обліку та податкових записах є касові, банківські документи, повідомлення банків і переказні вимоги, виписки банків, наряди на роботу, табелі, акти про приймання, здавання і списання майна й матеріалів, квитанції і накладні з обліку товарно-матеріальних цінностей, авансові звіти та ін.
5. Постанова Вищого господарського суду України від 29.10.2012 р. у справі № 09/05/5026/889/2011 [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/27202580
13. Постановление Высшего хозяйственного суда Украины от 03.10.2012 г. по делу №5028/18/27/2012. [Электронный ресурс]. - Режим доступа: http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/26368761
15.Постановление Высшего хозяйственного суда Украины от 06.09.2012 г. по делу №5015/138/12 (5015/3810/11). [Электронный ресурс]. - Режим доступа: http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/25963700
19. Постанова Вищого господарського суду України від 28.09.2011 р. у справі № 10/52пд. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/18533976
-
Див. ОТП _ пункт 19. Постанова Вищого господарського суду України від 28.09.2011 р. у справі № 10/52пд. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/18533976
У свою чергу, в постановах ВГСУ від 13.11.2012 р. у справі № 5006/28/32пн/2012; від 03.10.2012 р. у справі № 5028/18/27/2012; від 19.09.2012 р. у справі № 20/5025/293/12; від 06.09.2012 р. у справі № 5015/138/12 (5015/3810/11); від 31.07.2012 р. у справі №5005/4385/2011; від 26.06.2012 р. у справі № 27/219; від 20.06.2012 р. у справі33/284; від 28.09.2011 р. у справі № 10/52пд, від 14.04.2010 р. у справі № 44/121а та інших була сформована правова позиція про те, що належними доказами, які підтверджують наявність чи відсутність заборгованості, а також встановлюють розмір заборгованості, можуть бути виключно первинні документи, оформлені у відповідності до вимог ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність", зокрема, первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій.
Водночас, нерідко Вищий господарський суд України відхиляється від вказаного підходу та звертає увагу на те, що нотаріус при вчиненні виконавчого напису про звернення стягнення на предмет іпотеки лише перевіряє перелік документів та наявність документів відповідно до Переліку, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку, а встановлення обов'язків учасників правовідносин не віднесено до обов'язку нотаріуса при вчиненні виконавчого напису, а отже, висновок щодо обов'язку нотаріуса встановити однозначність, беззаперечність документів наданих для вчинення виконавчого напису, які стовідсотково підтверджують наявність у боржника перед кредитором заборгованості не відповідають положенням законодавства та є необґрунтованим (постанова від 09.10.2012 р. у справі № 5015/1291/12) [21].
Отже, на даний час залишається невирішеним на рівні законодавства питання, які ж саме документи підтверджують безспірність заборгованості боржника
Відсутність законодавчого визначення вказаного питання дає можливість створення різної судової практики вирішення спорів щодо визнання виконавчих написів такими, що не підлягають виконанню, а відповідно й зниженню ефективності вказаного способу захисту прав та законних інтересів.
ВИСНОВКИ:
Враховуючи особливості існуючого порядку вчинення виконавчих написів, який передбачає одностороннє звернення кредитора до нотаріуса та фактично виключає можливість боржника на такій стадії представити докази наявності спору між сторонами щодо заборгованості або її відсутності, пропонується, з метою захисту прав боржника, внести зміни до Закону України «Про нотаріат» та Наказу Міністерства юстиції України від 22.02.2012 № 296/5 «Про затвердження Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України», доповнивши їх положеннями про те, що перед вчиненням виконавчого напису нотаріус обов’язково повинен направити боржнику вимогу про необхідність виконання зобов'язання перед кредитором у строк до 7-ми календарних днів від дати її отримання, і у разі наявності заперечень боржника протягом такого строку оцінити його аргументи на предмет наявності ознаки безспірності відносно вимог кредитора та за відсутності ознаки безспірності – відмовити в здійсненні виконавчого напису. При цьому, також з метою усунення правової невизначеності питання підтвердження безспірності вимог кредитора при вчиненні виконавчих написів, зокрема, в частині звернення стягнення на предмет іпотеки, пропонується внести зміни до Постанови Кабінету Міністрів України від 29.06.1999 р. № 1172 «Про затвердження переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів» та закріпити, що документами, які підтверджують наявність чи відсутність заборгованості, а також встановлюють розмір заборгованості, можуть бути виключно первинні документи, оформлені у відповідності до вимог ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність", зокрема, первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій.
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ:
1. Нотаріат в Україні : підруч. / за ред. В. В. Комарова. − К. : Юрінком Інтер, 2006. − 320 с.
2. Цивільний кодекс України: Науково-практичний коментар: У 2 ч. / За заг. ред. Я. М. Шевченко. — К.: Концерн «Видавничий Дім «Ін Юре», 2004. - Ч. 1. - 692 с.
3. Фурса С.Я., Фурса Є.І. Нотаріат в Україні. Теорія і практика: Навч. посіб. для студ. вищ. навч. закл. — К.: А.С.К., 2001. — 690 с.
4. Постанова Верховного Суду України № 3-111гс11 від 17.10.2011 р. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/19130733
5. Постанова Вищого господарського суду України від 29.10.2012 р. у справі № 09/05/5026/889/2011 [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/27202580
6. Постанова Вищого господарського суду України від 04.12.2007 р. у справі № 2/323-07 [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/1219375
7. Інформаційний лист Вищого господарського суду України від 18.03.2008 р. № 01-8/164 «Про деякі питання застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2007 році». [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/v_164600-08
8. Постанова Пленуму Вищого господарського суду України № 10 від 24.10.2011 р. «Про деякі питання підвідомчості і підсудності справ господарським судам». [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/v0010600-11
9. Постанова Вищого господарського суду України від 14.11.2012 р. у справі № 5021/378/12. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/27478184
10. Постанова Вищого господарського суду України від 31.07.2012 р. у справі 26/360. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/25562331
11. Постанова Вищого господарського суду України від 11.12.2012 р. у справі № 15/5025/428/12. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/28073284
12. Постанова Вищого господарського суду України від 13.11.2012 р. у справі № 5006/28/32пн/2012. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/27540390
13. Постанова Вищого господарського суду України від 03.10.2012 р. у справі № 5028/18/27/2012. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/26368761
14. Постанова Вищого господарського суду України від 19.09.2012 р. у справі № 20/5025/293/12. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/26076586
15. Постанова Вищого господарського суду України від 06.09.2012 р. у справі № 5015/138/12 (5015/3810/11). [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/25963700
16. Постанова Вищого господарського суду України від 31.07.2012 р. у справі № 5005/4385/2011. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/25646075
17. Постанова Вищого господарського суду України від 26.06.2012 р. у справі № 27/219. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/24967787
18. Постанова Вищого господарського суду України від 20.06.2012 р. у справі 33/284. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/24822626
19. Постанова Вищого господарського суду України від 28.09.2011 р. у справі № 10/52пд. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/18533976
20. Постанова Вищого господарського суду України від 14.04.2010 р. у справі № 44/121а. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/9208699
21. Постанова Вищого господарського суду України від 09.10.2012 р. у справі № 5015/1291/12. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/26402349
-
У свою чергу, в постановах ВГСУ від 13.11.2012 р. у справі № 5006/28/32пн/2012; від 03.10.2012 р. у справі № 5028/18/27/2012; від 19.09.2012 р. у справі № 20/5025/293/12; від 06.09.2012 р. у справі № 5015/138/12 (5015/3810/11); від 31.07.2012 р. у справі №5005/4385/2011; від 26.06.2012 р. у справі № 27/219; від 20.06.2012 р. у справі33/284; від 28.09.2011 р. у справі № 10/52пд, від 14.04.2010 р. у справі № 44/121а та інших була сформована правова позиція про те, що належними доказами, які підтверджують наявність чи відсутність заборгованості, а також встановлюють розмір заборгованості, можуть бути виключно первинні документи, оформлені у відповідності до вимог ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність", зокрема, первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій.
Водночас, нерідко Вищий господарський суд України відхиляється від вказаного підходу та звертає увагу на те, що нотаріус при вчиненні виконавчого напису про звернення стягнення на предмет іпотеки лише перевіряє перелік документів та наявність документів відповідно до Переліку, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку, а встановлення обов'язків учасників правовідносин не віднесено до обов'язку нотаріуса при вчиненні виконавчого напису, а отже, висновок щодо обов'язку нотаріуса встановити однозначність, беззаперечність документів наданих для вчинення виконавчого напису, які стовідсотково підтверджують наявність у боржника перед кредитором заборгованості не відповідають положенням законодавства та є необґрунтованим (постанова від 09.10.2012 р. у справі № 5015/1291/12) [21].
Отже, на даний час залишається невирішеним на рівні законодавства питання, які ж саме документи підтверджують безспірність заборгованості боржника
Відсутність законодавчого визначення вказаного питання дає можливість створення різної судової практики вирішення спорів щодо визнання виконавчих написів такими, що не підлягають виконанню, а відповідно й зниженню ефективності вказаного способу захисту прав та законних інтересів.
ВИСНОВКИ:
Враховуючи особливості існуючого порядку вчинення виконавчих написів, який передбачає одностороннє звернення кредитора до нотаріуса та фактично виключає можливість боржника на такій стадії представити докази наявності спору між сторонами щодо заборгованості або її відсутності, пропонується, з метою захисту прав боржника, внести зміни до Закону України «Про нотаріат» та Наказу Міністерства юстиції України від 22.02.2012 № 296/5 «Про затвердження Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України», доповнивши їх положеннями про те, що перед вчиненням виконавчого напису нотаріус обов’язково повинен направити боржнику вимогу про необхідність виконання зобов'язання перед кредитором у строк до 7-ми календарних днів від дати її отримання, і у разі наявності заперечень боржника протягом такого строку оцінити його аргументи на предмет наявності ознаки безспірності відносно вимог кредитора та за відсутності ознаки безспірності – відмовити в здійсненні виконавчого напису. При цьому, також з метою усунення правової невизначеності питання підтвердження безспірності вимог кредитора при вчиненні виконавчих написів, зокрема, в частині звернення стягнення на предмет іпотеки, пропонується внести зміни до Постанови Кабінету Міністрів України від 29.06.1999 р. № 1172 «Про затвердження переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів» та закріпити, що документами, які підтверджують наявність чи відсутність заборгованості, а також встановлюють розмір заборгованості, можуть бути виключно первинні документи, оформлені у відповідності до вимог ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність", зокрема, первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій.
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ:
1. Нотаріат в Україні : підруч. / за ред. В. В. Комарова. − К. : Юрінком Інтер, 2006. − 320 с.
2. Цивільний кодекс України: Науково-практичний коментар: У 2 ч. / За заг. ред. Я. М. Шевченко. — К.: Концерн «Видавничий Дім «Ін Юре», 2004. - Ч. 1. - 692 с.
3. Фурса С.Я., Фурса Є.І. Нотаріат в Україні. Теорія і практика: Навч. посіб. для студ. вищ. навч. закл. — К.: А.С.К., 2001. — 690 с.
4. Постанова Верховного Суду України № 3-111гс11 від 17.10.2011 р. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/19130733
5. Постанова Вищого господарського суду України від 29.10.2012 р. у справі № 09/05/5026/889/2011 [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/27202580
6. Постанова Вищого господарського суду України від 04.12.2007 р. у справі № 2/323-07 [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/1219375
7. Інформаційний лист Вищого господарського суду України від 18.03.2008 р. № 01-8/164 «Про деякі питання застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2007 році». [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/v_164600-08
8. Постанова Пленуму Вищого господарського суду України № 10 від 24.10.2011 р. «Про деякі питання підвідомчості і підсудності справ господарським судам». [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/v0010600-11
9. Постанова Вищого господарського суду України від 14.11.2012 р. у справі № 5021/378/12. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/27478184
10. Постанова Вищого господарського суду України від 31.07.2012 р. у справі 26/360. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/25562331
11. Постанова Вищого господарського суду України від 11.12.2012 р. у справі № 15/5025/428/12. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/28073284
12. Постанова Вищого господарського суду України від 13.11.2012 р. у справі № 5006/28/32пн/2012. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/27540390
13. Постанова Вищого господарського суду України від 03.10.2012 р. у справі № 5028/18/27/2012. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/26368761
14. Постанова Вищого господарського суду України від 19.09.2012 р. у справі № 20/5025/293/12. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/26076586
15. Постанова Вищого господарського суду України від 06.09.2012 р. у справі № 5015/138/12 (5015/3810/11). [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/25963700
16. Постанова Вищого господарського суду України від 31.07.2012 р. у справі № 5005/4385/2011. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/25646075
17. Постанова Вищого господарського суду України від 26.06.2012 р. у справі № 27/219. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/24967787
18. Постанова Вищого господарського суду України від 20.06.2012 р. у справі 33/284. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/24822626
19. Постанова Вищого господарського суду України від 28.09.2011 р. у справі № 10/52пд. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/18533976
20. Постанова Вищого господарського суду України від 14.04.2010 р. у справі № 44/121а. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/9208699
21. Постанова Вищого господарського суду України від 09.10.2012 р. у справі № 5015/1291/12. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/26402349
-
ПРАКТИКА ДЛЯ ЗАГАЛУ:
У свою чергу, в постановах ВГСУ від 13.11.2012 р. у справі № 5006/28/32пн/2012; від 03.10.2012 р. у справі № 5028/18/27/2012; від 19.09.2012 р. у справі № 20/5025/293/12; від 06.09.2012 р. у справі № 5015/138/12 (5015/3810/11); від 31.07.2012 р. у справі №5005/4385/2011; від 26.06.2012 р. у справі № 27/219; від 20.06.2012 р. у справі33/284; від 28.09.2011 р. у справі № 10/52пд, від 14.04.2010 р. у справі № 44/121а та інших була сформована правова позиція про те, що належними доказами, які підтверджують наявність чи відсутність заборгованості, а також встановлюють розмір заборгованості, можуть бути виключно первинні документи, оформлені у відповідності до вимог ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність", зокрема, первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій.
Водночас, нерідко Вищий господарський суд України відхиляється від вказаного підходу та звертає увагу на те, що нотаріус при вчиненні виконавчого напису про звернення стягнення на предмет іпотеки лише перевіряє перелік документів та наявність документів відповідно до Переліку, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку, а встановлення обов'язків учасників правовідносин не віднесено до обов'язку нотаріуса при вчиненні виконавчого напису, а отже, висновок щодо обов'язку нотаріуса встановити однозначність, беззаперечність документів наданих для вчинення виконавчого напису, які стовідсотково підтверджують наявність у боржника перед кредитором заборгованості не відповідають положенням законодавства та є необґрунтованим (постанова від 09.10.2012 р. у справі № 5015/1291/12) [21].
Отже, на даний час залишається невирішеним на рівні законодавства питання, які ж саме документи підтверджують безспірність заборгованості боржника
Відсутність законодавчого визначення вказаного питання дає можливість створення різної судової практики вирішення спорів щодо визнання виконавчих написів такими, що не підлягають виконанню, а відповідно й зниженню ефективності вказаного способу захисту прав та законних інтересів.
ВИСНОВКИ:
Враховуючи особливості існуючого порядку вчинення виконавчих написів, який передбачає одностороннє звернення кредитора до нотаріуса та фактично виключає можливість боржника на такій стадії представити докази наявності спору між сторонами щодо заборгованості або її відсутності, пропонується, з метою захисту прав боржника, внести зміни до Закону України «Про нотаріат» та Наказу Міністерства юстиції України від 22.02.2012 № 296/5 «Про затвердження Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України», доповнивши їх положеннями про те, що перед вчиненням виконавчого напису нотаріус обов’язково повинен направити боржнику вимогу про необхідність виконання зобов'язання перед кредитором у строк до 7-ми календарних днів від дати її отримання, і у разі наявності заперечень боржника протягом такого строку оцінити його аргументи на предмет наявності ознаки безспірності відносно вимог кредитора та за відсутності ознаки безспірності – відмовити в здійсненні виконавчого напису. При цьому, також з метою усунення правової невизначеності питання підтвердження безспірності вимог кредитора при вчиненні виконавчих написів, зокрема, в частині звернення стягнення на предмет іпотеки, пропонується внести зміни до Постанови Кабінету Міністрів України від 29.06.1999 р. № 1172 «Про затвердження переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів» та закріпити, що документами, які підтверджують наявність чи відсутність заборгованості, а також встановлюють розмір заборгованості, можуть бути виключно первинні документи, оформлені у відповідності до вимог ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність", зокрема, первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій.
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ:
1. Нотаріат в Україні : підруч. / за ред. В. В. Комарова. − К. : Юрінком Інтер, 2006. − 320 с.
2. Цивільний кодекс України: Науково-практичний коментар: У 2 ч. / За заг. ред. Я. М. Шевченко. — К.: Концерн «Видавничий Дім «Ін Юре», 2004. - Ч. 1. - 692 с.
3. Фурса С.Я., Фурса Є.І. Нотаріат в Україні. Теорія і практика: Навч. посіб. для студ. вищ. навч. закл. — К.: А.С.К., 2001. — 690 с.
4. Постанова Верховного Суду України № 3-111гс11 від 17.10.2011 р. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/19130733
5. Постанова Вищого господарського суду України від 29.10.2012 р. у справі № 09/05/5026/889/2011 [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/27202580
6. Постанова Вищого господарського суду України від 04.12.2007 р. у справі № 2/323-07 [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/1219375
7. Інформаційний лист Вищого господарського суду України від 18.03.2008 р. № 01-8/164 «Про деякі питання застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2007 році». [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/v_164600-08
8. Постанова Пленуму Вищого господарського суду України № 10 від 24.10.2011 р. «Про деякі питання підвідомчості і підсудності справ господарським судам». [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/v0010600-11
9. Постанова Вищого господарського суду України від 14.11.2012 р. у справі № 5021/378/12. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/27478184
10. Постанова Вищого господарського суду України від 31.07.2012 р. у справі 26/360. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/25562331
11. Постанова Вищого господарського суду України від 11.12.2012 р. у справі № 15/5025/428/12. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/28073284
12. Постанова Вищого господарського суду України від 13.11.2012 р. у справі № 5006/28/32пн/2012. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/27540390
13. Постанова Вищого господарського суду України від 03.10.2012 р. у справі № 5028/18/27/2012. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/26368761
14. Постанова Вищого господарського суду України від 19.09.2012 р. у справі № 20/5025/293/12. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/26076586
15. Постанова Вищого господарського суду України від 06.09.2012 р. у справі № 5015/138/12 (5015/3810/11). [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/25963700
16. Постанова Вищого господарського суду України від 31.07.2012 р. у справі № 5005/4385/2011. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/25646075
17. Постанова Вищого господарського суду України від 26.06.2012 р. у справі № 27/219. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/24967787
18. Постанова Вищого господарського суду України від 20.06.2012 р. у справі 33/284. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/24822626
19. Постанова Вищого господарського суду України від 28.09.2011 р. у справі № 10/52пд. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/18533976
20. Постанова Вищого господарського суду України від 14.04.2010 р. у справі № 44/121а. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/9208699
21. Постанова Вищого господарського суду України від 09.10.2012 р. у справі № 5015/1291/12. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/26402349
-
2
-
-
У постанові від 27 лютого 1981 р. N 1 "Про практику перегляду судами у зв'язку з нововиявленими обставинами рішень, ухвал і постанов у цивільних справах, що набрали законної сили":
-
Відповідно до статті 6 ЦКУ сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (частина перша статті 628 ЦКУ). До змісту договору купівлі-продажу чітких вимог законом не визначено.
Слід зазначити, що сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору.
Обзор судебной практики по спорам, связанным со смешанными договорами
Договорные правоотношения являются неотъемлемой частью предпринимательской деятельности, равно как и повседневной жизни. Трудно представить себе предпринимателя, отношения с контрагентами которого не оформлены соответствующим договором, так же как трудно представить себе отсутствие договоров в жизни обычного гражданина. Гражданским законодательством, в частности статьей 627 ГК, закреплен принцип свободы договора, который предоставляет его сторонам свободу в заключении договора, выборе контрагента и определении условий соглашения. Более того, положения части 2 статьи 628 ГК допускают право сторон заключить договор, в котором содержатся элементы разных договоров, то есть смешанный договор. При этом к отношениям сторон в смешанном договоре применяются в соответствующих частях положения актов гражданского законодательства о договорах, элементы которых содержатся в смешанном договоре, если другое не установлено договором или не следует из сути смешанного договора.
В судебной практике неизменно присутствуют споры, связанные с нюансами заключения, изменения, расторжения и признания договоров недействительными, и среди них немало споров, связанных именно со смешанными договорами. В данном обзоре судебной практики рассмотрены и проанализированы судебные акты высших судебных инстанций по делам, возникающих в спорах, связанных с реализацией смешанных договоров.
Договор имущественного поручительства
ВССУ в постановлении № 6-19467св12 рассмотрел спор о признании недействительным договора поручительства, заключенного между работником и его работодателем. В постановлении изложен спор, который начался с того, что работодатель поручился за выполнение своим сотрудником обязательств по договору кредитования, заключенному с банком для целей приобретения недвижимости. Так, между работодателем и работником был заключен договор, согласно которому работодатель выступил имущественным поручителем и обязался осуществлять погашение кредита по кредитному договору, а работник обязался добросовестно выполнять трудовые обязанности на предприятии на менее 25 лет и в течение указанного срока не отчуждать квартиру, приобретенную на кредитные средства. В случае нарушения работником условий договора работодателю предоставлялось право на возврат средств, а в случае их отсутствия – на удовлетворение своих требований путем обращения взыскания на недвижимость.
Приобретенная недвижимость была оформлена на работника и его супругу с выделением долей каждого из них. Работник передал свою часть спорной недвижимости своей супруге посредством заключения договора дарения. В этой связи работодатель обратился в суд с иском о признании договора дарения части квартиры недействительным, ссылаясь на то, что во исполнение договора поручительства, заключенного с сотрудником, работодатель осуществил погашение его кредита, в то время как сотрудник свои обязательства не отчуждать квартиру не выполнил. Исходя из этого, работодатель в судебном порядке потребовал удовлетворения своих требований путем обращения взыскания на квартиру. Работник, в свою очередь, предъявил встречный иск о признании договора поручительства недействительным.
Суд первой инстанции отказал в удовлетворении встречных требований, исходя из того, что заключенный договор является смешанным, не требует нотариального удостоверения и в полном объеме не затрагивает прав и интересов, а потому у работника отсутствуют основания для его оспаривания.
Апелляционный суд частично отменил решение суда первой инстанции, признав недействительными положения спорного договора, согласно которым работник обязуется в течение определенного срока не отчуждать квартиру, а также положение, в соответствии с которым работодатель имеет право на удовлетворение своих требований путем обращения взыскания на приобретенную за счет кредитных средств квартиру. К такому решению апелляционный суд пришел, ссылаясь на то, что в соответствии со статьей 65 СК для заключения одним из супругов договора, требующего нотариального удостоверения, должно быть выражено согласие другого супруга. Отсутствие письменного согласия второго супруга нарушает его права и законные интересы, и положения договора о запрете отчуждения общей совместной собственности должны признаваться недействительными.
ВССУ, пересматривая решения судов предыдущих инстанций, пришел к выводу, что договор, заключенный между работником и его работодателем, по своей природе является смешанным, в котором сочетаются одновременно и элементы поручительства, и элементы трудовых отношений, и элементы договора займа, а поэтому указанный договор нотариальному удостоверению не подлежит. Поскольку спорный договор не относится к числу сделок, требующих нотариального удостоверения, не требуется и согласие второго супруга на его заключение. Следовательно, отсутствие согласия одного из супругов на заключение смешанного договора (поручительства, займа и договора, регулирующего трудовые отношения) не является основанием для признания такого договора недействительным.
Таким образом, решая вопрос о недействительности подобного договора по причине отсутствия нотариального удостоверения или согласия супруга на его заключение, необходимо выяснить, какие нормы законодательства применяются к договорам, элементы которых содержатся в смешанном договоре в соответствующих его частях.
Договор, в соответствии с которым работодатель выступает имущественным поручителем работника и обязуется осуществлять погашение кредита работника, а последний, в свою очередь, обязуется добросовестно выполнять трудовые обязанности в течение конкретного срока и в течение того же срока не отчуждать недвижимость, приобретенную на кредитные средства, является смешанным. В таком договоре сочетаются одновременно и элементы поручительства, и элементы трудовых отношений, и элементы договора займа, а поэтому такой договор нотариальному удостоверению не подлежит
Договор финансового лизинга
Договор финансового лизинга также можно отнести к смешанным договорам. К такому выводу пришел Верховный Суд в постановлении № 3-28гс13. В постановлении изложен спор, в основу которого положены исковые требования лизингодателя о взыскании с лизингополучателя суммы основного долга по платежам, суммы инфляционных начислений, 3 % годовых, еще и стоимости предмета лизинга. Требования лизингодателя обоснованы тем, что лизингополучатель ненадлежаще выполнял свои обязательства относительно оплаты лизинговых платежей, в связи с чем договор лизинга был расторгнут и лизингополучатель вернул предмет лизинга. Суды от первой до кассационной инстанций удовлетворили требования лизингодателя в части взыскания долга по платежам, суммы инфляции и процентов, но требование о взыскании стоимости предмета лизинга посчитали не подлежащим удовлетворению, поскольку обязанность оплатить за товар определенную денежную сумму возникает у покупателя только в случае перехода права собственности на товар. Так как договор лизинга был расторгнут и лизингополучатель вернул предмет лизинга, то у лизинговой компании отсутствовали основания требовать выплаты стоимости этого предмета.
ВСУ согласился с такой позицией судов, обратив внимание, что к договору лизинга применяются общие положения о найме с учетом особенностей, установленных Законом «О финансовом лизинге». Более того, к отношениям, связанным с лизингом, применяются общие положения о купле-продаже и положения о договоре поставки, если иное не установлено законом. Статьей 628 ГК предусмотрено, что стороны имеют право заключить договор, в котором содержатся элементы различных договоров. Так, договор финансового лизинга сочетает в себе элементы договоров аренды и купли-продажи. В связи с этим лизинговые платежи включают как плату за предоставление имущества в пользование, так и часть покупной платы за предоставление имущества в собственность лизингополучателю по окончании действия договора.
Исходя из того, что договор лизинга является договором смешанным и содержит в себе элементы как договора аренды, так и договора купли-продажи, ВСУ пришел к выводу, что лизинговые платежи включают плату за предоставление имущества в пользование и часть покупной платы за предоставление имущества в собственность лизингополучателю по окончании действия договора. Следовательно, лизинговая компания не вправе требовать оплаты предмета лизинга, если компания в одностороннем порядке расторгла договор, а лизингополучатель, в свою очередь, вернул предмет по договору лизинга.
Договор финлизинга сочетает в себе элементы договоров аренды и купли-продажи, в связи с чем лизинговые платежи включают как плату за предоставление имущества в пользование, так и часть покупной платы за предоставление имущества в собственность лизингополучателю по окончании действия договора
Договор подряда
Нюансы отнесения договора к смешанным договорам изложены также в постановлении ВХСУ № 5019/1505/12. Исковые требования, заявленные истцом, касались взыскания задолженности по договору подряда. Между истцом, как заказчиком и ответчиком, как подрядчиком, был заключен договор подряда, согласно условиям которого подрядчик обязался выполнить работы по изготовлению изделий из древесины, а заказчик, в свою очередь, принять выполненные работы и оплатить их стоимость. Прием-передача выполненных работ по количеству и качеству должна была осуществляться сторонами спора и подтверждаться актом приема-передачи выполненных работ установленного образца по форме № КБ-2в. При этом имеющиеся в материалах дела акты выполненных работ не соответствуют примерной форме № КБ-2в. Ассортимент, количество, характеристики, стоимость материалов и оборудования, а также стоимость их поставки были указаны в спецификации к договору.
Подрядчиком были выполнены обязательства по договору, а заказчиком были оплачены работы, что подтверждается актами приема-передачи, подписанными и скрепленными печатями сторон. Заказчик, утверждая, что один из актов приема-передачи был подписан им по ошибке, обратился в суд с целью взыскать с подрядчика сумму безосновательно приобретенных денежных средств.
Суды первой и апелляционной инстанций пришли к выводу, что исковые требования являются необоснованными. ВХСУ также пришел к решению отказать в удовлетворении исковых требований о взыскании безосновательно уплаченных средств.
Так, ВХСУ отметил, что статьей 628 ГК закреплено, что содержание договора составляют условия, определенные по усмотрению сторон и согласованные ими, а также условия, которые являются обязательными в соответствии с актами гражданского законодательства. Стороны имеют право заключить договор, в котором содержатся элементы различных договоров. То есть смешанный договор, к отношениям сторон по которому применяются в соответствующих частях положения актов гражданского законодательства о договорах, элементы которых содержатся в смешанном договоре.
В соответствии со статьей 837 ГК по договору подряда подрядчик обязуется на свой риск выполнить определенную работу по заданию заказчика, а последний обязуется принять и оплатить выполненную работу. Договор подряда может заключаться на изготовление, обработку, переработку, ремонт вещи или на выполнение другой работы с передачей ее результата заказчику. Условия спорного договора предполагали оформление передачи работ подрядчиком и принятие их заказчиком посредством подписания обеими сторонами актов приема-передачи по форме № КБ-2в. С учетом того, что акты приема-передачи не соответствовали форме № КБ-2в, ВХСУ пришел к выводу, что они не являются допустимыми доказательствами исполнения работ подряда, а свидетельствуют лишь о передаче подрядчиком заказанного готового материала. Кроме того, ВХСУ обратил внимание, что сторонами была утверждена спецификация, а не смета на сумму, меньше суммы фактически переданного заказчику готового материала.
Исходя из условий договора и того, что результатом выполнения работы подрядчика стало несовершение определенных работ, а передача изготовленного материала заказчику, ВХСУ пришел к выводу, что сторонами был заключен договор как с элементами договора подряда, так и с элементами договора поставки готовой продукции.
В том случае, когда условиями договора подряда предусмотрено, что результатом выполнения работы подрядчика является не совершение определенных работ, а передача изготовленного материала заказчику, такой договор считается смешанным, то есть договором как с элементами договора подряда, так и с элементами договора поставки готовой продукции
Ирина Тодоренко,
«ЮРИСТ & ЗАКОН» -
У х в а л а
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
20 травня 2015 року м. Київ Колегія суддів судової палати у цивільних справах
Вищого спеціалізованого суду України
з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:
головуючого Хопти С.Ф.,суддів:Червинської М.Є.,Черненко В.А., Журавель В.І.,Штелик С.П.,розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_6 до публічного акціонерного товариства «Сведбанк» про визнання недійсними кредитного договору, змін та доповнень до нього, а також договору іпотеки, за касаційною скаргою товариства з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи» на заочне рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 11 липня 2014 року та ухвалу апеляційного суду Черкаської області від 14 січня 2015 року,
в с т а н о в и л а:
ОСОБА_6 звернувся до суду із позовом до ПАТ «Сведбанк» про визнання недійсними кредитного договору, змін та доповнень до нього, а також договору іпотеки.
В обґрунтування позовних вимог посилався на те, що 14 грудня 2007 року між ним та АКБ «ТАС-Комерцбанк», правонаступником якого є ПАТ «Сведбанк», укладено кредитний договір за №2301/1207/88-945 із подальшими змінами відповідно до додаткових договорів.
Згідно з пунктом 1.1. договору банк зобов'язався надати йому, як позичальнику, кредитні кошти у вигляді кредитної лінії, що не поновлюється у розмірі 600000,00 доларів США на строк з 14 грудня 2007 року по 13 грудня 2017 року, зі сплатою 13% річних за користування кредитом.
В забезпечення зазначеного кредитного договору, 14 грудня 2007 року між ним та АКБ «ТАС-Комерцбанк» було укладено іпотечний договір за № 2301/1207/88-945-І, відповідно до якого в іпотеку банку передано нерухоме майно - готельно-ресторанний комплекс, розташований за адресою: АДРЕСА_1
Обґрунтовуючи свої позовні вимоги, позивач вказував на те, що банк не мав права надавати йому кредит в іноземній валюті, а також на те, що укладенням договору порушено положення Закону України «Про захист прав споживачів» та статтей 203, 215, 230 ЦК України, у зв'язку з чим просив суд визнати недійсними договір кредиту, додаткові договори до кредитного договору, договір іпотеки, а також виключити з реєстру іпотек заборону відчуження іпотечного майна.
Заочним рішенням Придніпровського районного суду м. Черкаси від 11 липня 2014 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Черкаської області від 14 січня 2015 року, позов задоволено.
Визнано недійсним кредитний договір № 2301/1207/88-945 від 14 грудня 2007 року, який укладений між ОСОБА_6 та АКБ «ТАС-Комерцбанк», правонаступником якого є ПАТ «Сведбанк».
Визнано недійсним договір про внесення змін та доповнень № 1 від 16 липня 2009 року до кредитного договору за № 2301/1207/88-945 від 14 грудня 2007 року.
Визнано недійсним договір про внесення змін та доповнень № 2 від 27 липня 2009 року до кредитного договору за № 2301/1207/88-945 від 14 грудня 2007 року.
Визнано недійсним договір про внесення змін та доповнень № 3 від 28 липня 2009 року до кредитного договору за № 2301/1207/88-945 від 14 грудня 2007 року.
Визнано недійсним договір про внесення змін та доповнень № 4 від 28 липня 2009 року до кредитного договору за № 2301/1207/88-945 від 14 грудня 2007 року.
Визнано недійсним договір про внесення змін та доповнень № 5 від 17 вересня 2009 року до кредитного договору за № 2301/1207/88-945 від 14 грудня 2007 року.
Визнано недійсним іпотечний договір № 2301/1207/88-945-І від 14 грудня 2007 року
Визнано недійсним договір про внесення змін та доповнень № 1 від 27 липня 2009 року до договору іпотеки № 2301/1207/88-945-І від 14 грудня 2007 року.
Виключено з реєстру іпотек та заборон відчуження запис про іпотеку та заборону відчуження майна, яке було передано в іпотеку за іпотечним договором № 2301/1207/88-945-І від 14 грудня 2007 року - готельно-ресторанний комплекс за адресою: АДРЕСА_1
У касаційній скарзі заявник порушує питання про скасування заочного рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 11 липня 2014 року та ухвали апеляційного суду Черкаської області від 14 січня 2015 року, мотивуючи свою вимогу порушенням судами норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.
Касаційна скарга підлягає задоволенню на таких підставах.
Відповідно до статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина 1 статті 1048 ЦК України).
Судами установлено та з матеріалів справи вбачається, що 14 грудня 2007 року між ОСОБА_6 та АКБ «ТАС-Комерцбанк», правонаступником якого є ПАТ «Сведбанк», укладено кредитний договір за №2301/1207/88-945.
Відповідно до пункту 1.1 договору банк зобов'язався надати позичальнику, кредитні кошти у вигляді кредитної лінії, що не поновлюється у розмірі 600000,00 доларів США на строк з 14 грудня 2007 року по 13 грудня 2017 року, а позичальник зобов'язувався повернути кредит, сплатити проценти за користування кредитом та виконати свої зобов'язання у повному обсязі у строки, передбачені цим договором.
Пунктом 1.3 договору визначено зобов'язання позивача сплачувати проценти за користування кредитом у розмірі 13% річних.
При цьому, відповідно до пункту 1.4 договору, надання кредитних коштів мало проводитись поетапно, перший транш в розмірі достатньому для повного погашення діючої кредитної заборгованості за договорами №1108696700 від 29 листопада 2006 року та № 11103156000 від 22 грудня 2006 року, але не більше, ніж 376000,00 доларів США - повинен бути перерахований ЧТУ АКІБ «Укрсиббанк», а решта траншів надається за умови повного погашення вище вказаної заборгованості та виведення предмету іпотеки з застави в ЧТУ АКІБ «УкрСиббанк».
У забезпечення зазначеного кредитного договору, 14 грудня 2007 року між позивачем та АКБ «ТАС-Комерцбанк» було укладено іпотечний договір за № 2301/1207/88-945-І, посвідчений приватним нотаріусом Черкаського міського нотаріального округу Романій Н.В.
За цим іпотечним договором ОСОБА_6 передав відповідачу в іпотеку нерухоме майно - готельно-ресторанний комплекс, розташований за адресою: АДРЕСА_1
Судами встановлено, що ОСОБА_6 та банком виконано положення пункту 1.4 кредитного договору, а саме АКБ «ТАС-Комерцбанк» перераховано на рахунок ЧТУ АКІБ «Укрсиббанк» 376000,00 доларів США, а позивачем виведено предмет іпотеки, а саме, готельно-ресторанний комплекс, із застави в ЧТУ АКІБ «УкрСиббанк» , а також погашено поточну заборгованість.
З матеріалів справи вбачається, що між ОСОБА_6 та АКБ «ТАС-Комерцбанк», правонаступником якого є ПАТ «Сведбанк» укладені наступні договори до спірного кредитного договору: договір про внесення змін та доповнень № 1 від 16 липня 2009 року, договір про внесення змін та доповнень № 2 від 27 липня 2009 року, договір про внесення змін та доповнень № 3 від 28 липня 2009 року, договір про внесення змін та доповнень № 4 від 28 липня 2009 року, договір про внесення змін та доповнень № 5 від 17 вересня 2009 року.
Судами також установлено, що листами ПАТ «Сведбанк» від 25 березня 2013 року, а також ТОВ «ФК «Вектор Плюс» від 14 грудня 2012 року позивача повідомлено про те, що 28 листопада 2012 року ПАТ «Сведбанк» відступив право вимоги до позичальника за спірним кредитним договором та його майнових і фінансових поручителів на користь ТОВ «Факторингова компанія «Вектор Плюс», а вказане товариство згодом відступило право вимоги іншому - ТОВ «Кредитні ініціативи».
Також, матеріали справи містять постанову господарського суду Черкаської області від 22 червня 2010 року, якою фізичну особу-підприємця ОСОБА_6 визнано банкрутом та відкрито ліквідаційну процедуру.
Ухвалою господарського суду Черкаської області від 15 серпня 2013 року відмовлено у задоволенні клопотання про заміну первісного кредитора - ПАТ «Сведбанк» його правонаступником, а саме ТОВ «Кредитні ініціативи».
Визнаючи недійсними укладені між сторонами кредитний договір № 2301/1207/88-945 від 14 грудня 2007 року, додаткові договори до нього та договір іпотеки, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що банк не мав права надавати позичальнику кредит в іноземній валюті, укладення спірних договорів порушує положення Закону України «Про захист прав споживачів», а також положення статей 203, 215, 230 ЦК України, у зв'язку з чим позов підлягає задоволенню.
Також, суд вважав за можливе виключити з реєстру іпотек та заборон відчуження запис про іпотеку та заборону відчуження майна, яке передано в іпотеку банку.
Проте, з такими висновками судів погодитись не можна.
Відповідно до статті 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам рішення суду першої та апеляційної інстанцій не відповідають з огляду на наступне.
Відповідно до статті 1 ЦПК України завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Відповідно до статті 10 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд сприяє всебічному і повному з'ясуванню обставин справи: роз'яснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обов'язки, попереджує про наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій і сприяє здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених цим Кодексом.
Згідно зі статтею 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.
Відповідно до статті 57 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно зі статтею 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
З матеріалів справи вбачається, що у справі, яка розглядається, судом першої інстанції ухвалено заочне рішення. У тексті оскаржуваного рішення (сторінка 5 заочного рішення) судом зазначено, що позивач, представник позивача та відповідач в судове сідання не з'явилися.
Розглядаючи спір за відсутності сторін, судом з тексту позовної заяви встановлені такі обставини справи: обман позичальника банком шляхом приховування від позичальника інформації перед підписанням кредитного договору; відсутність права у АКТ «ТАС-Комерцбанк» надавати кредити фізичним особам у іноземній валюті станом на дату підписання договору, а саме станом на 14 грудня 2007 року; перекладання банківською установою на позичальника ризиків пов'язаних із знеціненням національної валюти; не вручення позичальнику оригінального примірника кредитного договору, що є порушенням Закону України «Про захист прав споживачів»; спонукання позичальника банком на укладання договору на несправедливих та незаконних умовах.
З урахуванням вимог статей 10, 11, 57, 60 ЦПК України зазначені вище обставини повинні бути доведені у суді та підтверджені відповідними доказами.
У порушення вказаних вимог законодавства, судом не вказано, якими доказами підтверджена кожна із зазначених обставин. Матеріали справи таких доказів також не містять.
Крім того, судом першої інстанції при розгляді справи та ухваленні оскаржуваного рішення було порушено норми статті 35 ЦПК України.
У відповідності до положень статті 35 ЦПК України, якщо суд при прийнятті позовної заяви, здійсненні провадження у справі до судового розгляду або під час судового розгляду справи встановить, що судове рішення може вплинути на права і обов'язки осіб, які не є стороною у справі, суд залучає таких осіб до участі в справі як третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору.
Судом першої інстанції під час розгляду справи встановлено та зазначено у оскаржуваному рішенні, що відповідач ПАТ «Сведбанк» 28 листопада 2012 року повідомив позивача ОСОБА_6 про відступлення права вимоги до нього по кредитному договору № 2301/1207/88-945 від 14 грудня 2007 року на підставі договору факторингу ТОВ «Факторингова компанія «Вектор Плюс», а ТОВ «Факторингова компанія «Вектор Плюс» згодом відступило право вимоги ТОВ «Кредитні ініціативи».
Таким чином, визначаючи суб'єктний склад сторін у справі, суд першої інстанції не врахував, що судове рішення може вплинути на права та обов'язки третіх осіб, а саме ТОВ «Факторингова компанія «Вектор Плюс» та ТОВ «Кредитні ініціативи», та в порушення статті 35 ЦПК України, не залучив цих осіб до участі у справі, не перевірив чи існують відносини правонаступництва між ПАТ «Сведбанк», ТОВ «Факторингова компанія «Вектор Плюс» і ТОВ «Кредитні ініціативи», що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.
Переглядаючи справу за апеляційною скаргою ТОВ «Кредитні ініціативи», судом апеляційної інстанції не враховано вимоги статті 303 ЦПК України, відповідно до якої під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Відповідно до пункту 17 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.10.2008 року № 12 «Про судову практику розгляду цивільних справ в апеляційному порядку», перевіряючи законність і обґрунтованість оскаржуваного судового рішення суд апеляційної інстанції повинен з'ясувати: чи враховані судом першої інстанції при ухваленні рішення всі факти, що входять до предмета доказування; чи підтверджені обставини (факти), якими мотивовано рішення, належними й допустимими доказами та чи доведені вони; чи відповідають висновки суду встановленим фактам; чи дотримано та чи правильно застосовані норми матеріального й процесуального права.
У порушення вказаних вимог, переглядаючи справу, суд апеляційної інстанції не перевірив законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та його відповідність положенням норми матеріального й процесуального права, а обмежився лише висновком відносно того, що рішенням суду першої інстанції не порушено права ТОВ «Кредитні ініціативи», враховуючи обставини, що встановлені ухвалою господарського суду Черкаської області від 15 серпня 2013 року, якою відмовлено ТОВ «Кредитні ініціативи» у задоволенні заяви про заміну первісного кредитора у справі про банкрутство фізичної особи-підприємця ОСОБА_6
Відповідно до частини 3 статті 61 ЦПК України, обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.
Однак, такий висновок суду апеляційної інстанції є помилковим, оскільки в ухвалою господарського Черкаської області від 15 серпня 2013 року, вирішено питання про процесуальне правонаступництво в конкретній справі, а не про існування чи відсутність матеріальних правовідносин між ПАТ «Сведбанк», ТОВ «Факторингова компанія «Вектор Плюс», ТОВ «Кредитні ініціативи» та ОСОБА_6, що має бути належним чином установлено у справі, яка розглядається.
Відповідно до частин 2 та 3 статті 338 ЦПК України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи. Справа направляється до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду або на новий розгляд, якщо порушення, зазначені у частинах першій і другій цієї статті, допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.
За таких обставин, неповно з'ясувавши дійсні обставини справи, не давши належної оцінки доказам, суди допустили порушення норм матеріального й процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи та відповідно до частини другої статті 338 ЦПК України є підставою для скасування ухвалених судових рішень із передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.
Керуючись статтями 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ
у х в а л и л а :
Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи» задовольнити.
Заочне рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 11 липня 2014 року та ухвалу апеляційного суду Черкаської області
від 14 січня 2015 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Головуючий С.Ф. Хопта
Судді:М.Є. Червинська В.А. Черненко В.І. Журавель С.П. Штелик
-
У х в а л а
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
20 травня 2015 року м. Київ Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України
з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:
головуючого Хопти С.Ф.,суддів:Червинської М.Є.,Черненко В.А., Журавель В.І.,Штелик С.П.,розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_6 до публічного акціонерного товариства «Сведбанк» про визнання недійсними кредитного договору, змін та доповнень до нього, а також договору іпотеки, за касаційною скаргою товариства з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи» на заочне рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 11 липня 2014 року та ухвалу апеляційного суду Черкаської області від 14 січня 2015 року,
в с т а н о в и л а:
ОСОБА_6 звернувся до суду із позовом до ПАТ «Сведбанк» про визнання недійсними кредитного договору, змін та доповнень до нього, а також договору іпотеки.
В обґрунтування позовних вимог посилався на те, що 14 грудня 2007 року між ним та АКБ «ТАС-Комерцбанк», правонаступником якого є ПАТ «Сведбанк», укладено кредитний договір за №2301/1207/88-945 із подальшими змінами відповідно до додаткових договорів.
Згідно з пунктом 1.1. договору банк зобов'язався надати йому, як позичальнику, кредитні кошти у вигляді кредитної лінії, що не поновлюється у розмірі 600000,00 доларів США на строк з 14 грудня 2007 року по 13 грудня 2017 року, зі сплатою 13% річних за користування кредитом.
В забезпечення зазначеного кредитного договору, 14 грудня 2007 року між ним та АКБ «ТАС-Комерцбанк» було укладено іпотечний договір за № 2301/1207/88-945-І, відповідно до якого в іпотеку банку передано нерухоме майно - готельно-ресторанний комплекс, розташований за адресою: АДРЕСА_1
Обґрунтовуючи свої позовні вимоги, позивач вказував на те, що банк не мав права надавати йому кредит в іноземній валюті, а також на те, що укладенням договору порушено положення Закону України «Про захист прав споживачів» та статтей 203, 215, 230 ЦК України, у зв'язку з чим просив суд визнати недійсними договір кредиту, додаткові договори до кредитного договору, договір іпотеки, а також виключити з реєстру іпотек заборону відчуження іпотечного майна.
Заочним рішенням Придніпровського районного суду м. Черкаси від 11 липня 2014 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Черкаської області від 14 січня 2015 року, позов задоволено.
Визнано недійсним кредитний договір № 2301/1207/88-945 від 14 грудня 2007 року, який укладений між ОСОБА_6 та АКБ «ТАС-Комерцбанк», правонаступником якого є ПАТ «Сведбанк».
Визнано недійсним договір про внесення змін та доповнень № 1 від 16 липня 2009 року до кредитного договору за № 2301/1207/88-945 від 14 грудня 2007 року.
Визнано недійсним договір про внесення змін та доповнень № 2 від 27 липня 2009 року до кредитного договору за № 2301/1207/88-945 від 14 грудня 2007 року.
Визнано недійсним договір про внесення змін та доповнень № 3 від 28 липня 2009 року до кредитного договору за № 2301/1207/88-945 від 14 грудня 2007 року.
Визнано недійсним договір про внесення змін та доповнень № 4 від 28 липня 2009 року до кредитного договору за № 2301/1207/88-945 від 14 грудня 2007 року.
Визнано недійсним договір про внесення змін та доповнень № 5 від 17 вересня 2009 року до кредитного договору за № 2301/1207/88-945 від 14 грудня 2007 року.
Визнано недійсним іпотечний договір № 2301/1207/88-945-І від 14 грудня 2007 року
Визнано недійсним договір про внесення змін та доповнень № 1 від 27 липня 2009 року до договору іпотеки № 2301/1207/88-945-І від 14 грудня 2007 року.
Виключено з реєстру іпотек та заборон відчуження запис про іпотеку та заборону відчуження майна, яке було передано в іпотеку за іпотечним договором № 2301/1207/88-945-І від 14 грудня 2007 року - готельно-ресторанний комплекс за адресою: АДРЕСА_1
У касаційній скарзі заявник порушує питання про скасування заочного рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 11 липня 2014 року та ухвали апеляційного суду Черкаської області від 14 січня 2015 року, мотивуючи свою вимогу порушенням судами норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.
Касаційна скарга підлягає задоволенню на таких підставах.
Відповідно до статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина 1 статті 1048 ЦК України).
Судами установлено та з матеріалів справи вбачається, що 14 грудня 2007 року між ОСОБА_6 та АКБ «ТАС-Комерцбанк», правонаступником якого є ПАТ «Сведбанк», укладено кредитний договір за №2301/1207/88-945.
Відповідно до пункту 1.1 договору банк зобов'язався надати позичальнику, кредитні кошти у вигляді кредитної лінії, що не поновлюється у розмірі 600000,00 доларів США на строк з 14 грудня 2007 року по 13 грудня 2017 року, а позичальник зобов'язувався повернути кредит, сплатити проценти за користування кредитом та виконати свої зобов'язання у повному обсязі у строки, передбачені цим договором.
Пунктом 1.3 договору визначено зобов'язання позивача сплачувати проценти за користування кредитом у розмірі 13% річних.
При цьому, відповідно до пункту 1.4 договору, надання кредитних коштів мало проводитись поетапно, перший транш в розмірі достатньому для повного погашення діючої кредитної заборгованості за договорами №1108696700 від 29 листопада 2006 року та № 11103156000 від 22 грудня 2006 року, але не більше, ніж 376000,00 доларів США - повинен бути перерахований ЧТУ АКІБ «Укрсиббанк», а решта траншів надається за умови повного погашення вище вказаної заборгованості та виведення предмету іпотеки з застави в ЧТУ АКІБ «УкрСиббанк».
У забезпечення зазначеного кредитного договору, 14 грудня 2007 року між позивачем та АКБ «ТАС-Комерцбанк» було укладено іпотечний договір за № 2301/1207/88-945-І, посвідчений приватним нотаріусом Черкаського міського нотаріального округу Романій Н.В.
За цим іпотечним договором ОСОБА_6 передав відповідачу в іпотеку нерухоме майно - готельно-ресторанний комплекс, розташований за адресою: АДРЕСА_1
Судами встановлено, що ОСОБА_6 та банком виконано положення пункту 1.4 кредитного договору, а саме АКБ «ТАС-Комерцбанк» перераховано на рахунок ЧТУ АКІБ «Укрсиббанк» 376000,00 доларів США, а позивачем виведено предмет іпотеки, а саме, готельно-ресторанний комплекс, із застави в ЧТУ АКІБ «УкрСиббанк» , а також погашено поточну заборгованість.
З матеріалів справи вбачається, що між ОСОБА_6 та АКБ «ТАС-Комерцбанк», правонаступником якого є ПАТ «Сведбанк» укладені наступні договори до спірного кредитного договору: договір про внесення змін та доповнень № 1 від 16 липня 2009 року, договір про внесення змін та доповнень № 2 від 27 липня 2009 року, договір про внесення змін та доповнень № 3 від 28 липня 2009 року, договір про внесення змін та доповнень № 4 від 28 липня 2009 року, договір про внесення змін та доповнень № 5 від 17 вересня 2009 року.
Судами також установлено, що листами ПАТ «Сведбанк» від 25 березня 2013 року, а також ТОВ «ФК «Вектор Плюс» від 14 грудня 2012 року позивача повідомлено про те, що 28 листопада 2012 року ПАТ «Сведбанк» відступив право вимоги до позичальника за спірним кредитним договором та його майнових і фінансових поручителів на користь ТОВ «Факторингова компанія «Вектор Плюс», а вказане товариство згодом відступило право вимоги іншому - ТОВ «Кредитні ініціативи».
Також, матеріали справи містять постанову господарського суду Черкаської області від 22 червня 2010 року, якою фізичну особу-підприємця ОСОБА_6 визнано банкрутом та відкрито ліквідаційну процедуру.
Ухвалою господарського суду Черкаської області від 15 серпня 2013 року відмовлено у задоволенні клопотання про заміну первісного кредитора - ПАТ «Сведбанк» його правонаступником, а саме ТОВ «Кредитні ініціативи».
Визнаючи недійсними укладені між сторонами кредитний договір № 2301/1207/88-945 від 14 грудня 2007 року, додаткові договори до нього та договір іпотеки, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що банк не мав права надавати позичальнику кредит в іноземній валюті, укладення спірних договорів порушує положення Закону України «Про захист прав споживачів», а також положення статей 203, 215, 230 ЦК України, у зв'язку з чим позов підлягає задоволенню.
Також, суд вважав за можливе виключити з реєстру іпотек та заборон відчуження запис про іпотеку та заборону відчуження майна, яке передано в іпотеку банку.
Проте, з такими висновками судів погодитись не можна.
Відповідно до статті 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам рішення суду першої та апеляційної інстанцій не відповідають з огляду на наступне.
Відповідно до статті 1 ЦПК України завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Відповідно до статті 10 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд сприяє всебічному і повному з'ясуванню обставин справи: роз'яснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обов'язки, попереджує про наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій і сприяє здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених цим Кодексом.
Згідно зі статтею 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.
Відповідно до статті 57 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно зі статтею 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
З матеріалів справи вбачається, що у справі, яка розглядається, судом першої інстанції ухвалено заочне рішення. У тексті оскаржуваного рішення (сторінка 5 заочного рішення) судом зазначено, що позивач, представник позивача та відповідач в судове сідання не з'явилися.
Розглядаючи спір за відсутності сторін, судом з тексту позовної заяви встановлені такі обставини справи: обман позичальника банком шляхом приховування від позичальника інформації перед підписанням кредитного договору; відсутність права у АКТ «ТАС-Комерцбанк» надавати кредити фізичним особам у іноземній валюті станом на дату підписання договору, а саме станом на 14 грудня 2007 року; перекладання банківською установою на позичальника ризиків пов'язаних із знеціненням національної валюти; не вручення позичальнику оригінального примірника кредитного договору, що є порушенням Закону України «Про захист прав споживачів»; спонукання позичальника банком на укладання договору на несправедливих та незаконних умовах.
З урахуванням вимог статей 10, 11, 57, 60 ЦПК України зазначені вище обставини повинні бути доведені у суді та підтверджені відповідними доказами.
У порушення вказаних вимог законодавства, судом не вказано, якими доказами підтверджена кожна із зазначених обставин. Матеріали справи таких доказів також не містять.
Крім того, судом першої інстанції при розгляді справи та ухваленні оскаржуваного рішення було порушено норми статті 35 ЦПК України.
У відповідності до положень статті 35 ЦПК України, якщо суд при прийнятті позовної заяви, здійсненні провадження у справі до судового розгляду або під час судового розгляду справи встановить, що судове рішення може вплинути на права і обов'язки осіб, які не є стороною у справі, суд залучає таких осіб до участі в справі як третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору.
Судом першої інстанції під час розгляду справи встановлено та зазначено у оскаржуваному рішенні, що відповідач ПАТ «Сведбанк» 28 листопада 2012 року повідомив позивача ОСОБА_6 про відступлення права вимоги до нього по кредитному договору № 2301/1207/88-945 від 14 грудня 2007 року на підставі договору факторингу ТОВ «Факторингова компанія «Вектор Плюс», а ТОВ «Факторингова компанія «Вектор Плюс» згодом відступило право вимоги ТОВ «Кредитні ініціативи».
Таким чином, визначаючи суб'єктний склад сторін у справі, суд першої інстанції не врахував, що судове рішення може вплинути на права та обов'язки третіх осіб, а саме ТОВ «Факторингова компанія «Вектор Плюс» та ТОВ «Кредитні ініціативи», та в порушення статті 35 ЦПК України, не залучив цих осіб до участі у справі, не перевірив чи існують відносини правонаступництва між ПАТ «Сведбанк», ТОВ «Факторингова компанія «Вектор Плюс» і ТОВ «Кредитні ініціативи», що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.
Переглядаючи справу за апеляційною скаргою ТОВ «Кредитні ініціативи», судом апеляційної інстанції не враховано вимоги статті 303 ЦПК України, відповідно до якої під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Відповідно до пункту 17 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.10.2008 року № 12 «Про судову практику розгляду цивільних справ в апеляційному порядку», перевіряючи законність і обґрунтованість оскаржуваного судового рішення суд апеляційної інстанції повинен з'ясувати: чи враховані судом першої інстанції при ухваленні рішення всі факти, що входять до предмета доказування; чи підтверджені обставини (факти), якими мотивовано рішення, належними й допустимими доказами та чи доведені вони; чи відповідають висновки суду встановленим фактам; чи дотримано та чи правильно застосовані норми матеріального й процесуального права.
У порушення вказаних вимог, переглядаючи справу, суд апеляційної інстанції не перевірив законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та його відповідність положенням норми матеріального й процесуального права, а обмежився лише висновком відносно того, що рішенням суду першої інстанції не порушено права ТОВ «Кредитні ініціативи», враховуючи обставини, що встановлені ухвалою господарського суду Черкаської області від 15 серпня 2013 року, якою відмовлено ТОВ «Кредитні ініціативи» у задоволенні заяви про заміну первісного кредитора у справі про банкрутство фізичної особи-підприємця ОСОБА_6
Відповідно до частини 3 статті 61 ЦПК України, обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.
Однак, такий висновок суду апеляційної інстанції є помилковим, оскільки в ухвалою господарського Черкаської області від 15 серпня 2013 року, вирішено питання про процесуальне правонаступництво в конкретній справі, а не про існування чи відсутність матеріальних правовідносин між ПАТ «Сведбанк», ТОВ «Факторингова компанія «Вектор Плюс», ТОВ «Кредитні ініціативи» та ОСОБА_6, що має бути належним чином установлено у справі, яка розглядається.
Відповідно до частин 2 та 3 статті 338 ЦПК України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи. Справа направляється до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду або на новий розгляд, якщо порушення, зазначені у частинах першій і другій цієї статті, допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.
За таких обставин, неповно з'ясувавши дійсні обставини справи, не давши належної оцінки доказам, суди допустили порушення норм матеріального й процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи та відповідно до частини другої статті 338 ЦПК України є підставою для скасування ухвалених судових рішень із передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.
Керуючись статтями 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ
у х в а л и л а :
Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи» задовольнити.
Заочне рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 11 липня 2014 року та ухвалу апеляційного суду Черкаської області
від 14 січня 2015 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Головуючий С.Ф. Хопта
Судді:М.Є. Червинська В.А. Черненко В.І. Журавель С.П. Штелик
-
У х в а л а
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
20 травня 2015 року м. Київ Колегія суддів судової палати у цивільних справах
Вищого спеціалізованого суду України
з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:
головуючого Хопти С.Ф.,суддів:Червинської М.Є.,Черненко В.А., Журавель В.І.,Штелик С.П.,розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_6 до публічного акціонерного товариства «Сведбанк» про визнання недійсними кредитного договору, змін та доповнень до нього, а також договору іпотеки, за касаційною скаргою товариства з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи» на заочне рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 11 липня 2014 року та ухвалу апеляційного суду Черкаської області від 14 січня 2015 року,
в с т а н о в и л а:
ОСОБА_6 звернувся до суду із позовом до ПАТ «Сведбанк» про визнання недійсними кредитного договору, змін та доповнень до нього, а також договору іпотеки.
В обґрунтування позовних вимог посилався на те, що 14 грудня 2007 року між ним та АКБ «ТАС-Комерцбанк», правонаступником якого є ПАТ «Сведбанк», укладено кредитний договір за №2301/1207/88-945 із подальшими змінами відповідно до додаткових договорів.
Згідно з пунктом 1.1. договору банк зобов'язався надати йому, як позичальнику, кредитні кошти у вигляді кредитної лінії, що не поновлюється у розмірі 600000,00 доларів США на строк з 14 грудня 2007 року по 13 грудня 2017 року, зі сплатою 13% річних за користування кредитом.
В забезпечення зазначеного кредитного договору, 14 грудня 2007 року між ним та АКБ «ТАС-Комерцбанк» було укладено іпотечний договір за № 2301/1207/88-945-І, відповідно до якого в іпотеку банку передано нерухоме майно - готельно-ресторанний комплекс, розташований за адресою: АДРЕСА_1
Обґрунтовуючи свої позовні вимоги, позивач вказував на те, що банк не мав права надавати йому кредит в іноземній валюті, а також на те, що укладенням договору порушено положення Закону України «Про захист прав споживачів» та статтей 203, 215, 230 ЦК України, у зв'язку з чим просив суд визнати недійсними договір кредиту, додаткові договори до кредитного договору, договір іпотеки, а також виключити з реєстру іпотек заборону відчуження іпотечного майна.
Заочним рішенням Придніпровського районного суду м. Черкаси від 11 липня 2014 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Черкаської області від 14 січня 2015 року, позов задоволено.
Визнано недійсним кредитний договір № 2301/1207/88-945 від 14 грудня 2007 року, який укладений між ОСОБА_6 та АКБ «ТАС-Комерцбанк», правонаступником якого є ПАТ «Сведбанк».
Визнано недійсним договір про внесення змін та доповнень № 1 від 16 липня 2009 року до кредитного договору за № 2301/1207/88-945 від 14 грудня 2007 року.
Визнано недійсним договір про внесення змін та доповнень № 2 від 27 липня 2009 року до кредитного договору за № 2301/1207/88-945 від 14 грудня 2007 року.
Визнано недійсним договір про внесення змін та доповнень № 3 від 28 липня 2009 року до кредитного договору за № 2301/1207/88-945 від 14 грудня 2007 року.
Визнано недійсним договір про внесення змін та доповнень № 4 від 28 липня 2009 року до кредитного договору за № 2301/1207/88-945 від 14 грудня 2007 року.
Визнано недійсним договір про внесення змін та доповнень № 5 від 17 вересня 2009 року до кредитного договору за № 2301/1207/88-945 від 14 грудня 2007 року.
Визнано недійсним іпотечний договір № 2301/1207/88-945-І від 14 грудня 2007 року
Визнано недійсним договір про внесення змін та доповнень № 1 від 27 липня 2009 року до договору іпотеки № 2301/1207/88-945-І від 14 грудня 2007 року.
Виключено з реєстру іпотек та заборон відчуження запис про іпотеку та заборону відчуження майна, яке було передано в іпотеку за іпотечним договором № 2301/1207/88-945-І від 14 грудня 2007 року - готельно-ресторанний комплекс за адресою: АДРЕСА_1
У касаційній скарзі заявник порушує питання про скасування заочного рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 11 липня 2014 року та ухвали апеляційного суду Черкаської області від 14 січня 2015 року, мотивуючи свою вимогу порушенням судами норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.
Касаційна скарга підлягає задоволенню на таких підставах.
Відповідно до статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина 1 статті 1048 ЦК України).
Судами установлено та з матеріалів справи вбачається, що 14 грудня 2007 року між ОСОБА_6 та АКБ «ТАС-Комерцбанк», правонаступником якого є ПАТ «Сведбанк», укладено кредитний договір за №2301/1207/88-945.
Відповідно до пункту 1.1 договору банк зобов'язався надати позичальнику, кредитні кошти у вигляді кредитної лінії, що не поновлюється у розмірі 600000,00 доларів США на строк з 14 грудня 2007 року по 13 грудня 2017 року, а позичальник зобов'язувався повернути кредит, сплатити проценти за користування кредитом та виконати свої зобов'язання у повному обсязі у строки, передбачені цим договором.
Пунктом 1.3 договору визначено зобов'язання позивача сплачувати проценти за користування кредитом у розмірі 13% річних.
При цьому, відповідно до пункту 1.4 договору, надання кредитних коштів мало проводитись поетапно, перший транш в розмірі достатньому для повного погашення діючої кредитної заборгованості за договорами №1108696700 від 29 листопада 2006 року та № 11103156000 від 22 грудня 2006 року, але не більше, ніж 376000,00 доларів США - повинен бути перерахований ЧТУ АКІБ «Укрсиббанк», а решта траншів надається за умови повного погашення вище вказаної заборгованості та виведення предмету іпотеки з застави в ЧТУ АКІБ «УкрСиббанк».
У забезпечення зазначеного кредитного договору, 14 грудня 2007 року між позивачем та АКБ «ТАС-Комерцбанк» було укладено іпотечний договір за № 2301/1207/88-945-І, посвідчений приватним нотаріусом Черкаського міського нотаріального округу Романій Н.В.
За цим іпотечним договором ОСОБА_6 передав відповідачу в іпотеку нерухоме майно - готельно-ресторанний комплекс, розташований за адресою: АДРЕСА_1
Судами встановлено, що ОСОБА_6 та банком виконано положення пункту 1.4 кредитного договору, а саме АКБ «ТАС-Комерцбанк» перераховано на рахунок ЧТУ АКІБ «Укрсиббанк» 376000,00 доларів США, а позивачем виведено предмет іпотеки, а саме, готельно-ресторанний комплекс, із застави в ЧТУ АКІБ «УкрСиббанк» , а також погашено поточну заборгованість.
З матеріалів справи вбачається, що між ОСОБА_6 та АКБ «ТАС-Комерцбанк», правонаступником якого є ПАТ «Сведбанк» укладені наступні договори до спірного кредитного договору: договір про внесення змін та доповнень № 1 від 16 липня 2009 року, договір про внесення змін та доповнень № 2 від 27 липня 2009 року, договір про внесення змін та доповнень № 3 від 28 липня 2009 року, договір про внесення змін та доповнень № 4 від 28 липня 2009 року, договір про внесення змін та доповнень № 5 від 17 вересня 2009 року.
Судами також установлено, що листами ПАТ «Сведбанк» від 25 березня 2013 року, а також ТОВ «ФК «Вектор Плюс» від 14 грудня 2012 року позивача повідомлено про те, що 28 листопада 2012 року ПАТ «Сведбанк» відступив право вимоги до позичальника за спірним кредитним договором та його майнових і фінансових поручителів на користь ТОВ «Факторингова компанія «Вектор Плюс», а вказане товариство згодом відступило право вимоги іншому - ТОВ «Кредитні ініціативи».
Також, матеріали справи містять постанову господарського суду Черкаської області від 22 червня 2010 року, якою фізичну особу-підприємця ОСОБА_6 визнано банкрутом та відкрито ліквідаційну процедуру.
Ухвалою господарського суду Черкаської області від 15 серпня 2013 року відмовлено у задоволенні клопотання про заміну первісного кредитора - ПАТ «Сведбанк» його правонаступником, а саме ТОВ «Кредитні ініціативи».
Визнаючи недійсними укладені між сторонами кредитний договір № 2301/1207/88-945 від 14 грудня 2007 року, додаткові договори до нього та договір іпотеки, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що банк не мав права надавати позичальнику кредит в іноземній валюті, укладення спірних договорів порушує положення Закону України «Про захист прав споживачів», а також положення статей 203, 215, 230 ЦК України, у зв'язку з чим позов підлягає задоволенню.
Також, суд вважав за можливе виключити з реєстру іпотек та заборон відчуження запис про іпотеку та заборону відчуження майна, яке передано в іпотеку банку.
Проте, з такими висновками судів погодитись не можна.
Відповідно до статті 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам рішення суду першої та апеляційної інстанцій не відповідають з огляду на наступне.
Відповідно до статті 1 ЦПК України завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Відповідно до статті 10 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд сприяє всебічному і повному з'ясуванню обставин справи: роз'яснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обов'язки, попереджує про наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій і сприяє здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених цим Кодексом.
Згідно зі статтею 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.
Відповідно до статті 57 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно зі статтею 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
З матеріалів справи вбачається, що у справі, яка розглядається, судом першої інстанції ухвалено заочне рішення. У тексті оскаржуваного рішення (сторінка 5 заочного рішення) судом зазначено, що позивач, представник позивача та відповідач в судове сідання не з'явилися.
Розглядаючи спір за відсутності сторін, судом з тексту позовної заяви встановлені такі обставини справи: обман позичальника банком шляхом приховування від позичальника інформації перед підписанням кредитного договору; відсутність права у АКТ «ТАС-Комерцбанк» надавати кредити фізичним особам у іноземній валюті станом на дату підписання договору, а саме станом на 14 грудня 2007 року; перекладання банківською установою на позичальника ризиків пов'язаних із знеціненням національної валюти; не вручення позичальнику оригінального примірника кредитного договору, що є порушенням Закону України «Про захист прав споживачів»; спонукання позичальника банком на укладання договору на несправедливих та незаконних умовах.
З урахуванням вимог статей 10, 11, 57, 60 ЦПК України зазначені вище обставини повинні бути доведені у суді та підтверджені відповідними доказами.
У порушення вказаних вимог законодавства, судом не вказано, якими доказами підтверджена кожна із зазначених обставин. Матеріали справи таких доказів також не містять.
Крім того, судом першої інстанції при розгляді справи та ухваленні оскаржуваного рішення було порушено норми статті 35 ЦПК України.
У відповідності до положень статті 35 ЦПК України, якщо суд при прийнятті позовної заяви, здійсненні провадження у справі до судового розгляду або під час судового розгляду справи встановить, що судове рішення може вплинути на права і обов'язки осіб, які не є стороною у справі, суд залучає таких осіб до участі в справі як третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору.
Судом першої інстанції під час розгляду справи встановлено та зазначено у оскаржуваному рішенні, що відповідач ПАТ «Сведбанк» 28 листопада 2012 року повідомив позивача ОСОБА_6 про відступлення права вимоги до нього по кредитному договору № 2301/1207/88-945 від 14 грудня 2007 року на підставі договору факторингу ТОВ «Факторингова компанія «Вектор Плюс», а ТОВ «Факторингова компанія «Вектор Плюс» згодом відступило право вимоги ТОВ «Кредитні ініціативи».
Таким чином, визначаючи суб'єктний склад сторін у справі, суд першої інстанції не врахував, що судове рішення може вплинути на права та обов'язки третіх осіб, а саме ТОВ «Факторингова компанія «Вектор Плюс» та ТОВ «Кредитні ініціативи», та в порушення статті 35 ЦПК України, не залучив цих осіб до участі у справі, не перевірив чи існують відносини правонаступництва між ПАТ «Сведбанк», ТОВ «Факторингова компанія «Вектор Плюс» і ТОВ «Кредитні ініціативи», що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.
Переглядаючи справу за апеляційною скаргою ТОВ «Кредитні ініціативи», судом апеляційної інстанції не враховано вимоги статті 303 ЦПК України, відповідно до якої під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Відповідно до пункту 17 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.10.2008 року № 12 «Про судову практику розгляду цивільних справ в апеляційному порядку», перевіряючи законність і обґрунтованість оскаржуваного судового рішення суд апеляційної інстанції повинен з'ясувати: чи враховані судом першої інстанції при ухваленні рішення всі факти, що входять до предмета доказування; чи підтверджені обставини (факти), якими мотивовано рішення, належними й допустимими доказами та чи доведені вони; чи відповідають висновки суду встановленим фактам; чи дотримано та чи правильно застосовані норми матеріального й процесуального права.
У порушення вказаних вимог, переглядаючи справу, суд апеляційної інстанції не перевірив законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та його відповідність положенням норми матеріального й процесуального права, а обмежився лише висновком відносно того, що рішенням суду першої інстанції не порушено права ТОВ «Кредитні ініціативи», враховуючи обставини, що встановлені ухвалою господарського суду Черкаської області від 15 серпня 2013 року, якою відмовлено ТОВ «Кредитні ініціативи» у задоволенні заяви про заміну первісного кредитора у справі про банкрутство фізичної особи-підприємця ОСОБА_6
Відповідно до частини 3 статті 61 ЦПК України, обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.
Однак, такий висновок суду апеляційної інстанції є помилковим, оскільки в ухвалою господарського Черкаської області від 15 серпня 2013 року, вирішено питання про процесуальне правонаступництво в конкретній справі, а не про існування чи відсутність матеріальних правовідносин між ПАТ «Сведбанк», ТОВ «Факторингова компанія «Вектор Плюс», ТОВ «Кредитні ініціативи» та ОСОБА_6, що має бути належним чином установлено у справі, яка розглядається.
Відповідно до частин 2 та 3 статті 338 ЦПК України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи. Справа направляється до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду або на новий розгляд, якщо порушення, зазначені у частинах першій і другій цієї статті, допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.
За таких обставин, неповно з'ясувавши дійсні обставини справи, не давши належної оцінки доказам, суди допустили порушення норм матеріального й процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи та відповідно до частини другої статті 338 ЦПК України є підставою для скасування ухвалених судових рішень із передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.
Керуючись статтями 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ
у х в а л и л а :
Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи» задовольнити.
Заочне рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 11 липня 2014 року та ухвалу апеляційного суду Черкаської області
від 14 січня 2015 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Головуючий С.Ф. Хопта
Судді:М.Є. Червинська В.А. Черненко В.І. Журавель С.П. Штелик
-
В ОДЕССЕ ВАМ НЕОБХОДИМО БЫЛО БЫ ОБРАТИТСЯ:
Консалтинговая компания "Гранд Иншур"
Андрей Степаненко
Источник - http://grand-insur.com/sud-s-bankom-nezakl...e-dogovora.html
-
ЗВЕНІТЬ УВАГУ НА висновки КОНституційного Суду від 11 липня 2013 року № 7-рп/2013 Справа № 1-12/2013:
ВИТЯГ п.3.1. "Розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення (частина третя статті 551 Кодексу)." Збитком- в даному випадку в (ОТП Банку) будуть нараховані та не сплачені відсотки за кредитним договорком-зверніть увагу за скільки місяців, так як Банк нараховує ПЕНЮ тільки за 10 місяців?ВИТЯГ п.3.2."При цьому пунктом 4 частини першої статті 21 Закону про захист прав споживачів встановлено, що для цілей застосування цього закону та пов’язаного з ним законодавства про захист прав споживачів права споживача вважаються в будь-якому разі порушеними, якщо порушується принцип рівності сторін договору, учасником якого є споживач." В Кредитному договорі з ОТП Банком відсутня рівність- так як ВІДПОВІДАЛЬНІТЬ ОТП Банку у вигляді пені за невиконання своїх зобовязань ВІДСУТНЯ?
ОБГРУНТУВАННЯ:
Свобода договору є однією із загальних засад цивільного законодавства (пункт 3 частини першої статті 3 Кодексу). Згідно з частиною другою статті 627 Кодексу у договорах за участю фізичної особи - споживача враховуються вимоги законодавства про захист прав споживачів. Особливості регулювання відносин за договором про надання споживчого кредиту встановлені законом (частина третя статті 1054 Кодексу).
Та ОСОБЛИВУ УВАГУ звернути на вимоги ч.3 ст.6 ЦК України де зазначено: "3. Сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд. Сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов'язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами.". А цим законодавчим актом в цьому випадку Є: норма п.5 ч.3 ст.18 ЗУ " Про захист прав споживачів", Яка чітко визначає,що несправедливими Є: " п.5) встановлення вимоги щодо сплати споживачем непропорційної великої суми компенсації (понад 50% вартості продукції) у разі невиконання ним зобовязань за договором."
Та порушується принцип рівності сторін договору, учасником якого є споживачу у разі відсутності в кредитному договрі відповідальності ОТП Банку. Принцип рівності коли у позичальника і банку відповідальність у кредитному договорі однакова- рівна.
А продукцією тут будуть кошти видані, або перераховані в національній валюті, а не в валюті договору і відсутність проведення конвертації,- проведення валютно-обмінної операції за Заяваю про продаж валюти на МІЖБАНКУ в порядку визначеному згідно п 3.3. постанови правлінняНБУ № 82 від 05.03. 2003, яка діяла на час підписання Кредитного договору.
А пеня в позичальника згідно п.4.1.1 Кредитного договору складає:- 1% від суми заборгованості за кожний день прострочки, так як за рік ЦЕ складає 365%, що є несправедливим та не відповідає нормі п.5 ч.3 ст.18 ЗУ " Про захист прав споживачів"
ЗВЕНІТЬ УВАГУ НА висновки КОНституційного Суду від 11 липня 2013 року № 7-рп/2013 Справа № 1-12/2013:
ВИТЯГ п.3.1. "Розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення (частина третя статті 551 Кодексу)." Збитком- в даному випадку в (ОТП Банку) будуть нараховані та не сплачені відсотки за кредитним договорком-зверніть увагу за скільки місяців?ВИТЯГ п.3.2."При цьому пунктом 4 частини першої статті 21 Закону про захист прав споживачів встановлено, що для цілей застосування цього закону та пов’язаного з ним законодавства про захист прав споживачів права споживача вважаються в будь-якому разі порушеними, якщо порушується принцип рівності сторін договору, учасником якого є споживач." В Кредитному договорі з ОТП Банком відсутня рівність- так як ВІДПОВІДАЛЬНІТЬ ОТП Банку у вигляді пені за невиконання своїх зобовязань ВІДСУТНЯ?
ОБГРУНТУВАННЯ:
Свобода договору є однією із загальних засад цивільного законодавства (пункт 3 частини першої статті 3 Кодексу). Згідно з частиною другою статті 627 Кодексу у договорах за участю фізичної особи - споживача враховуються вимоги законодавства про захист прав споживачів. Особливості регулювання відносин за договором про надання споживчого кредиту встановлені законом (частина третя статті 1054 Кодексу).
Та ОСОБЛИВУ УВАГУ звернути на вимоги ч.3 ст.6 ЦК України де зазначено: "3. Сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд. Сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов'язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами.". А цим законодавчим актом в цьому випадку Є: норма п.5 ч.3 ст.18 ЗУ " Про захист прав споживачів", Яка чітко визначає,що несправедливими Є: " п.5) встановлення вимоги щодо сплати споживачем непропорційної великої суми компенсації (понад 50% вартості продукції) у разі невиконання ним зобовязань за договором."
Та порушується принцип рівності сторін договору, учасником якого є споживачу у разі відсутності в кредитному договрі відповідальності ОТП Банку. Принцип рівності коли у позичальника і банку відповідальність у кредитному договорі однакова.
А продукцією тут будуть кошти видані, або перераховані в національній валюті, а не в валюті договору і відсутність проведення конвертації,- проведення валютно-обмінної операції за Заяваю про продаж валюти на МІЖБАНКУ в порядку визначеному згідно п 3.3. постанови правлінняНБУ № 82 від 05.03. 2003, яка діяла на час підписання Кредитного договору.
А пеня в позичальника згідно п.4.1.1 Кредитного договору складає ( ОТП Банк):- 1% від суми заборгованості за кожний день прострочки, так як за рік ЦЕЙ відсоток складає 365%, що є несправедливим та не відповідає нормі п.5 ч.3 ст.18 ЗУ " Про захист прав споживачів"
-
1
-
-
Зачем Вам обязательно по ОТР? Правоотношения: кредитные, пеня ( с любым кредитором)
Правова позиція про несправедливість та недійсність пункту кредитного договору про «підвищену процентну ставку» на підставі п.5 ч.3 ст.18 ЗУ «Про захист прав споживачів» викладена в ухвалах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 28 травня 2014 р. ( http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/39060906 а.с. 13-16) та від 24 квітня 2013р. ( http://reyestr.court.gov.ua/Review/31007204 а.с . 17-20) при розгляді тотожних справ з цим же відповідачем. Також такі правові позиції висловлені в ухвалах ВССУ від 19 червня 2013 р.( http://reyestr.court.gov.ua/Review/32254109 а.с.96-99),
від 10 грудня 2014 р. (http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/41986658 додаток 2 до цієї заяви), від 20 серпня 2014 р. (http://reyestr.court.gov.ua/Review/40698774 додаток 3 до цієї заяви). Прошу апеляційний суд врахувати практику ВССУ викладену в наведених ухвалах.
В наших судах цього недостатньо. Суди в нас перетворюються в каси.
-
Не нами придумано: " Капля воды точит камень" !!!
-
1
-
-
В квітні 2013 року Вищий спеціалізований суд з розгляду цивільних і кримінальних справ вперше правильно застосував Закон України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» до кредитних правовідносин. Досі суд не відрізняє споживчий кредит від фінансового кредиту (ст.4 закону): «Згідно з п. 6 ч. 1 ст. 6 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» договір про надання фінансових послуг (яким відповідно до ст. 4 цього Закону є договір про надання споживчого кредиту) …».
Навіть в п.1 постанови пленуму Вищий спеціалізований суд з розгляду цивільних і кримінальних справ №5 від 30.03.2012 не був зазначений даний закон.
П О С Т А Н О В А № 5
ПЛЕНУМУ ВИЩОГО СПЕЦІАЛІЗОВАНОГО СУДУ УКРАЇНИ
З РОЗГЛЯДУ ЦИВІЛЬНИХ І КРИМІНАЛЬНИХ СПРАВ
від 30 березня 2012 року
Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів,
що виникають із кредитних правовідносин
З метою забезпечення правильного й однакового застосування судами законодавства, що регулює кредитні правовідносини, пленум Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ постановляє дати судам такі роз’яснення:
1. Розгляд справ за позовами, що виникають при укладенні, забезпеченні, виконанні та припиненні кредитних договорів, а також при визнанні їх недійсними, повинен здійснюватись у точній відповідності із законом та в установлені для цього строки.
При вирішенні таких спорів суди мають виходити з положень статей 41, 42, 99 Конституції України, статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (РИМ, 4.XI.1950), а також враховувати, що кредитні відносини врегульовано, зокрема, главами 52, 53, 71 Цивільного кодексу України (далі – ЦК), законами України: від 7 грудня 2000 року № 2121-ІІІ «Про банки і банківську діяльність»; від 2 жовтня 1992 року № 2654-XII «Про заставу»; від 5 червня 2003 року № 898-IV «Про іпотеку»; від 12 травня 1991 року № 1023-XII «Про захист прав споживачів»; від 18 листопада 2003 року № 1255-IV «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень»; від 19 червня 2003 року № 979-IV «Про іпотечне кредитування, операції з консолідованим іпотечним боргом та іпотечні сертифікати»; від 1 липня 2004 року № 1952-IV «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»; Декретом Кабінету Міністрів України від 19 лютого 1993 року № 15-93 «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» (далі – Декрет про валютне регулювання) та іншими нормативно-правовими актами, у тому числі виданими Національним банком України у межах своїх повноважень, визначених Законом України від 20 травня 1999 року № 679-XIV «Про Національний банк України».
http://sc.gov.ua/ua/postanovi_za_2012_rik.html
6-1099св13
У Х В А Л А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
24 квітня 2013 року м. Київ
Колегія суддів судової палати у цивільних справах
Вищого спеціалізованого суду України
з розгляду цивільних і кримінальних справ в складі:
головуючого Луспеника Д.Д.,
суддів: Гулька Б.І., Лесько А.О.,
Хопти С.Ф., Червинської М.Є.,
розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до публічного акціонерного товариства «Універсал Банк» про визнання недійсними пунктів кредитного договору та зобов'язання вчинити певні дії за касаційною скаргою ОСОБА_3 на рішення апеляційного суду Київської області від 6 грудня 2012 року,
в с т а н о в и л а:
У липні 2012 року ОСОБА_3 звернулася до суду з указаним позовом, посилаючись на те, що 10 квітня 2008 року між нею та відкритим акціонерним товариством «Універсал Банк», правонаступником якого є публічне акціонерне товариство «Універсал Банк» (далі - ПАТ «Універсал Банк»), укладено кредитний договір, за яким вона отримала кредит у розмірі 6 тис. доларів США на строк до 25 березня 2013 року зі сплатою 24 % річних. Крім того, за користування кредитом понад установлений строк (прострочення терміну сплати щомісячного платежу) встановлюється процентна ставка в розмірі 72 % річних.
Позивач вважала, що умова щодо встановлення підвищеної процентної ставки є несправедливою, тому, уточнивши позовні вимоги, просила суд визнати недійсними п. 2.4 кредитного договору та пункт «Підвищена процентна ставка (в разі прострочення платежу)» додатку 1 до кредитного договору з моменту його укладення.
Заочним рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 2 серпня 2012 року позов ОСОБА_3 задоволено. Визнано недійсним п. 2.4. кредитного договору від 10 квітня 2008 року та пункт «Підвищена процентна ставка (у разі прострочення платежу)» додатку 1 до кредитного договору, які встановлюють підвищену процентну ставку за користування кредитом понад установлений строк (прострочення терміну сплати щомісячного платежу). Зобов'язано ПАТ «Універсал Банк» здійснити перерахунок заборгованості за кредитним договором від 10 квітня 2008 року та зарахувати в погашення тіла кредиту грошові кошти, зараховані раніше в погашення нарахованих підвищених процентів. Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Рішенням апеляційного суду Київської області від 6 грудня 2012 року рішення суду першої інстанції скасовано, ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову відмовлено.
…
За положеннями ч. 1 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.
Відповідно до чч. 1, 2 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені чч. 1-3, 5 та 6 ст. 203 цього Кодексу.
Згідно з п. 6 ч. 1 ст. 6 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» договір про надання фінансових послуг (яким відповідно до ст. 4 цього Закону є договір про надання споживчого кредиту) повинен містити розмір фінансового активу, зазначений у грошовому виразі, строки його внесення та умови взаєморозрахунків.
За положеннями ч. 5 ст. 11, ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» до договорів із споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах, зокрема положення, згідно з якими передбачаються зміни в будь-яких витратах за договором, крім відсоткової ставки. Продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним. Положення, що було визнане недійсним, вважається таким з моменту укладення договору
…
http://reyestr.court.gov.ua/Review/31007204
http://reyestr.court.gov.ua/Review/25825243
Коли Ваш банк отримав право здійснювати валютні операціїї на валютному ринку України, які належать до фінансових послуг згідно зі статтею 4 Закону України «Про фінансові послуги» - надання коштів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту?
Коли Ви довідалися про про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч.1 ст.261 ЦК)?
…
Приклади вибіркової дії п.6 ч.1 ст.4 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» в рішеннях Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ
http://antiraid.com.ua/forum/index.php?sho...ost&p=70503 сообщение #5111 11.4.2013 10:15
Правова позиція
Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч. ч. 1 - 3, 5 та 6 ст. 203 цього Кодексу.
Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.
За положеннями ч. 1, п. 7 ч. 3, ч. 6 ст. 19 Закону України "Про захист прав споживачів" нечесна підприємницька практика забороняється. Нечесна підприємницька практика включає в себе будь-яку діяльність (дії або бездіяльність), що вводить споживача в оману або є агресивною.
Забороняються як такі, що вводять в оману, утворення, експлуатація або сприяння розвитку пірамідальних схем, коли споживач сплачує за можливість одержання компенсації, яка надається за рахунок залучення інших споживачів до такої схеми, а не за рахунок продажу або споживання продукції. Правочини, здійснені з використанням нечесної підприємницької практики, є недійсними.
Таким чином, указаний Закон установив недійсність правочинів, здійснених із використанням нечесної підприємницької діяльності, яка полягає, зокрема, у введенні в оману споживачів шляхом залучення їхніх коштів із метою реалізації діяльності пірамідальної схеми.
http://antiraid.com.ua/forum/index.php?sho...ost&p=71197 сообщение #22 27.4.2013 13:03
Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій ( 748-97-п ) на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.
Водночас статтею 1 Закону України від 16.07.99 N 996-XIV ( 996-14 ) "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.
Отже, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.
Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.
З урахуванням викладеного для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.
http://antiraid.com.ua/forum/index.php?sho...ost&p=71287 сообщение #382 29.4.2013 13:42
http://antiraid.com.ua/forum/index.php?sho...ost&p=70912 сообщение #5122 20.4.2013 10:28
А есть ли ПОЗИТИВНАЯ ПРАКТИКА ВСУ по недествительности ч.2 пункта 4.1.1. Кредитного договора ПАТ "ОТП Банк", где размер пени 1% за каждый день прострочки ?
-
1
-
-
Я думаю такое решение в нашей стране появилось не просто так.
Очень сильно выписано.
Решение и законное и справедливое.
Решение, размещенное в топике, отличное основание для подачи заявления в ВСУ.
К сожалению, аналогичных решений ВССУГУД хотя бы по банку форум, я не нашел.
ХОТЕЛОСЬ БЫ ЗНАТЬ ПРО РЕШЕНИЯ ПО ПАТ "ОТП Банку"- есть ли положительные результаты по ч.2 п.4.1.1. Кредитного договора - где размер пени составляет 1% от суммы невыполненых обьязательств.
У кого есть решения отзовитесь!!!
-
РАБОТАЮТ ВСЕ СУДЬИ ПО ОДНОЙ СХЕМЕ - ОТКАЗАТЬ. Я ТОЖЕ ГОТОВЛЮ КАСАЦИЮ «ОТП Факторинг Україна».
-
У меня АПЕЛЯЦИЯ все два часа выслушала: Заявление о истребовании уничтожених первичных документов, Заявление о фальшивости, Заявление об економической експертизе и "Заяву про перевірку належності і допустимості доказів по справі" з ПАТ "ОТП банк"- суд удаляется нарадчу- и отказать по всем заявлениям и итог- в апеляции отказать. Суд не видит, не слышит, не говорит - красота !!!!
НЕЗАКЛЮЧЕННОСТЬ ДОГОВОРА
в Правосуддя і кривосуддя
Опубликовано
В рассмотренном постановлении ВСУ фактически установил обязательную для всех судов практику правоприменения по двум вопросам.
Во-первых, он окончательно решил вопрос допустимости такого способа защиты прав и интересов, как иск о прекращении договора поручительства.
Во-вторых, ВСУ отметил недопустимость узкого толкования ст. 16 ГК, указав, что нарушения гражданского права или интереса подлежат судебной защите также способами, не предусмотренным законом, в частности ст. 16 ГК, но которые являются эффективным средством защиты, то есть соответствуют содержанию нарушенного права, характеру его нарушения и последствиям, вызванным этим нарушением.