ДВ1975
-
Число публикаций
48 -
Регистрация
-
Последнее посещение
Тип контента
Профили
Форумы
Календарь
Сообщения опубликованы ДВ1975
-
-
Споры по потребительским кредитам ВСУ 6-856цс15, посмотрите, относительно подачи иска о признании поручительства прекращенным подавать иск не обязательно - поручительство считается прекращенным в силу закона ст. 599 ГК , тоже есть по этому поводу правовая позиция ВСУ , посмотрите на сайте ВСУ РЕШЕНИЯ за 2015 год, номер не помню
-
7 hours ago, Gost said:
Доброго дня.
У 2007р. був укладений договір кредиту та договір поруки. У 2008р. банк незаконно підвищив %ставку. Є рішення суду від 31.10.14р. про недійсність підвищення відсоткової стави, яким суд зобов'язав банк здійснити перерахунок розміру кредитної заборгованості за тілом кредиту та сплаченим відсоткам з відповідним зарахуванням надлишку щомісячного платежу на погашення кредиту. Банк рішення виконав частково: ставку повернув, зробив перерахунок без урахування щомісячного надлишку і зарахування його в рахунок погашення тіла. Влітку 2015р. банк звернувся до Третейського суду про стягнення з боржника та поручителя.
Питання такі:
1.Чи можна вважати поруку такою, що припинена згідно ч.1 ст.559 ЦКУ і правовідношення за договором поруки припиненими з дня підвищення %?
2. Якщо так, то чи треба звертатися до суду з позовною заявою про визнання поруки такою, що припинена та про визнання договору поруки припиненим?
Заздалегідь вдячна за відповідь.
По трейским судам есть правовая позиция ВСУ, согласно которой третейские суды не могут рассматривать
-
Неужели никому не интересно обсудить данную тематику, которая, на мой взгляд, очень актуальна!
-
Шановні Форумчани! У кого є досвід співпраці з ТОВ ФК Сіті Фінанс, яка пропонує позичальнику (банківський кредит) за дисконт приблизно 85% - сплатити необхідно лише 15 % від суми заборгованості, укласти на аукціоні в інтересах афільованої особи позичальника договір відступлення права вимоги за кредитним договором з ФГВФО (банк в стадії ліквідації). Схема полягає в наступному: особа узгоджена з позичальником укладає з двома учасниками аукціону попередній договір (зміст договору вони поки що не розкривають), які будуть приймати участь на аукціоні та викупати право вмоги позичальника за кредитним договором. Особа, яка визначена позичальником сплачує цим двух учасника аукціону по 10% від суми, за яку викупається право вимоги. Потім, один з учасників стає переможцем конкурсу, особа визначена позичальником перераховує залишкові 90%, які переможець конкурсу перераховує ФГВФО та укладає договір відступлення права вимоги, потім відступає право вимоги особі, яка визначена позичальником. Ця схема пропонується на їхньому офіційному сайті cityfinance.com.ua.
ЗАПИТАННЯ: які є підводні камні у цій схемі (уможе у кого є досвід)? Хоча на мій погляд "попахивает лохотроном".
-
21 hours ago, y.voronizhskiy said:
Здесь не все так просто:
В пункті 4.4.1 вищезазначеного договору від 24 грудня 2007 року зазначено, що у випадку настання будь-якої з підстав для звернення стягнення на предмет іпотеки, передбачених пунктом 4.1 цього договору, іпотекодержатель вправі задовольнити вимоги шляхом прийняття предмета іпотеки у власність в рахунок виконання основного зобов’язання за згодою іпотекодавця.
Если такого пункта нет, а именно, что принятие в собственность предмета ипотеки ипотекодержателем возможно лишь по согласию ипотекодателя, то и признание права собственности ипотекодержателя на предмет ипотеки на основании решения суда возможно?
Прочитав постановление ВСУ, сделал вывод, может и не правильный, если что поправте. ВСУ пишет о первом основании: судебный способ о признании права собственности на предмет ипотеки не предусмотрен. И далее ВСУ указывает : "Кроме этого ..." то есть пишет о дополнительных обстоятельствах которые не были установлены судами. Из этого я делаю вывод : ВСУ четко указал что в суде признать право собственности на предмет ипотеки нельзя и точка, а то что он обратил внимание на отсутствие согласие ипотекодателя - так это дополнительное обстоятельство на которое не обратили внимание суды, и которое не имеет к правовой позиции относительно такого способа обращения взыскания на предмет ипотеки как признание права властности
-
Чи можливо в даному випадку казати про те, що ВСУ змінив свою правову позицію і нарешті, уважно почитавши ЗУ Про іпотеку, дійшов до висновку, що такий спосіб звернення стягнення як визнання права власності на предмет іпотеки можливий лише в позасудовій процедурі?
-
10 hours ago, y.voronizhskiy said:
Постанова Верховного Суду України від 30 березня 2016 року у справі № 6-1851 цс15:
http://www.scourt.gov.ua/clients/vsu/vsu.nsf/(documents)/1D9803D54E22904AC2257F8D0045EBA9
НА форуме:
Дякую за рішення! Я теж на нього звернув увагу. Але у мене запитання: як узгоджується правова позиція викладена у справі № 6-1851цс15 - щодо не можливості звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання права власності в судовому порядку та правова позиція ВСУ у справі № 6-124цс13 про можливість звернути стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання права власності в судовому порядку?
-
З аналізу судової практики розгляду судами позовів банків, що ліквідуються, які подаються представниками УО ФГВФО, вбачається, що вказані представники діють на підставі довіреності, яка складена в простій письмовій формі та підписана УО ФГВФО. Тому виникає досить суттєве зауваження стосовно такого представництва. На мою думку таке представництво є спірним.
Згідно ст. 2 профільного ЗУ п. 17) уповноважена особа Фонду - працівник Фонду, який від імені Фонду та в межах повноважень, передбачених цим Законом та/або делегованих Фондом. Згідно ст. 37 ЗУ Уповноважена особа Фонду діє від імені банку без довіреності в межах повноважень Фонду. Отже, УО є працівником Фонду, а не Банку. УО має право залучати до роботи у процесі здійснення тимчасової адміністрації за рахунок банку на підставі цивільно-правових договорів інших осіб (радників, аудиторів, юристів, оцінювачів та інших) у межах кошторису витрат, затвердженого виконавчою дирекцією Фонду. Тому, якщо УО вважає, що необхідне представнитцво інтересів, укладає відповідний договір, наприклад, з адвокатом. Згідно ст. 244 ЦКУ представництво, яке грунтується до договорі, може здійснюватися за довіреністю. Довіреність - це письмовий документ, що видається однією особою іншій особі для представництва перед третіми особами. Згідно із статтею 245 Кодексу, форма довіреності повинна відповідати формі, в якій відповідно до закону має вчинятися правочин. Довіреність, що видається у порядку передоручення, підлягає нотаріальному посвідченню.Отже, форма довіреності може бути звичайною письмовою або письмовою нотаріальною. Нотаріально посвідчена довіреність вимагається на вчинення правочину, який потребує нотаріального посвідчення у випадках, передбачених законом або домовленістю сторін. Відповідно до частини першої статті 42 Цивільного процесуального кодексу України, повноваження представників сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, мають бути посвідчені, зокрема, довіреністю фізичної особи. Довіреність фізичної особи повинна бути посвідчена нотаріально або посадовою особою організації, в якій довіритель працює, навчається, перебуває на службі, стаціонарному лікуванні чи за рішенням суду, або за місцем його проживання.
Отже, якщо довіреність видана УО ФГВФО на представництво інтересів такої фізичної особи, вона (довіренсть) повинна бути нотаріально посвідчена, оскільки УО не є посадовою особою банку, є посадовою особою ФГВФО. Тому видача довіреності від імені УО в простій письмовій формі з проставленням печатки банку, що ліквдується не відповідає вимогам, наведених вище норм. В такому випадку суд повинен залишати позов без руху/без розгляду на підставі ст. 121 ЦПК або ст. 207 ЦПК. Вказане стосується і участі таких представників в судових засіданнях.
У кого які думки з цього приводу?
-
1
-
-
On 13.06.2016 at 0:31 PM, batyshka said:
Тут рішення та пояснення до нього. Вивчайте
Дуже дякую! Нарешті в ВСУ почали уважно читати ЗУ "Про іпотеку"
-
10 hours ago, batyshka said:
може допоможе описував тут: апеляція відмовила банку у зверненні стягнення. рішення викладу пізніше як з'явиться.
Дякую!!!
-
On 31.05.2016 at 10:52 PM, Сергій Рішко said:
в якому пункті постанови про це вказано, щось я такого там не бачу
На Постанову ВСУ я послався як на базові роз"яснення щодо питання недійсності/неукладеності правочинів (договорів). Правова позиція ВСУ з цього питання міститься в Постанові ВСУ від 10.02.2009 року, наводжу витяг: Виконання договору сторонами не дає підстав вважати цей договір неукладеним. Вказана обставина також виключає можливість застосування до спірних правовідносин частини 8 статті 181 ГК України, відповідно до приписів якої визначення договору як неукладеного (такого, що не відбувся), може мати місце на стадії укладання господарського договору, у разі якщо сторони не досягли згоди з усіх істотних його умов, а не за наслідками виконання договору сторонами.
Хоча питяння йде про господарські договори, викладена правова позиція також може бути застосована і до цивільних договорів
-
На мой взгляд, нет и оснований признать договор недействительным, исходя из той фабулы, что Вы приводите.
-
18 hours ago, Сергій Рішко said:
Есть долларовый кредитный договор с Приватбанком от 30.06.2006г. Текст договора составлен на 4 страницах, распечатанных на 2-х листах, но подписаны сторонами лищь страницы 2 и 4. В конце договора не указано, на скольких страницах он изложен, нет упоминания об прошитие договора и т.п. Хотелось бы узнать мнением бывалых борцом с банковским беспределом, на какие нормы законодательства посылаться, чтобы дотолковать судье, что стороны не согласовали в надлежащей письменной формы все существенные условия договорам потребительского кредитования и поэтому он фактически является незаключенным.
К тому же, в заявке на получение кредитных средств указано, что деньги выдаються согласно договора номер которого совпадает с подписанным, но дата от 29.06.2006г.
Буду рад любым предложениям
Я так понимаю Банк кредит выдал, Вы его частично возвратили, поэтому говорить о не заключенности КД нет никаких оснований. Згідно з положеннями Постанови Пленуму ВГСУ №11 від 29.05.2013 «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними» та Постанови Пленуму ВСУ №9 від 06.11.2009 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» визначення договору як неукладеного може бути на стадії укладення договору, а не за наслідками виконання його сторонами.
-
Вот еще: Постановление Верховного Суда Украины по делу № 6-16цс15:
в кредитному договорі, який оформлений заявкою, указано, що позичальник ознайомився та згоден з Умовами надання споживчого кредиту фізичним особам, однак такі умови не містять підпису позичальника (відповідача у справі), а в матеріалах справи не має будь-яких доказів, які б підтверджували, що саме ці Умови розумів відповідач, підписуючи кредитний договір, який оформлений заявкою. У зв’язку із викладеним, Верховний Суд України визнав доводи позичальника про його необізнаність про Умови кредитування, у зв’язку із не ознайомленням, обґрунтованими.
Отже я можу зробити висновок, підписання позичальником кредитного договору де є посилання, що він ознайомленний з умовами кредитування, без надання Умов кредитування з особистим підписом позичальника, не свідчить про обзнаність такого позичальника про умови кредитування, а це, в свою чергу ,може бути підставою для визнання КД недійсним, оскільки відповідно до положень Постанови № 9 від 06.11.2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» Пленуму Верховного Суду України: ВСУ зазначив, що згідно ст.ст. 4, 10, 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити не тільки нормам Цивільного кодексу України, іншим законам України, які приймаються відповідно до Конституції України, міжнародним договором, а й актам Президента України, постановам Кабінету Міністрів України, актам інших органів державної влади України (Постанові Правління НБУ № 168 від 10.05.2007), органів влади Автономної Республіки Крим у випадках і в межах, встановлених Конституцією України та законом, а також моральним засадам суспільства. Зміст правочину не повинен суперечити положенням також інших, крім актів цивільного законодавства, нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до Конституції України
-
Изучив разъяснения кассационных инстанций, пришел к выводу, что в моем случае признать КД не заключенным нельзя, поскольку он Банком выполнен, а заемщиком частично выполнен. Остается признание договора недействительным, поскольку не соответствует нормам Постановления НБУ № 168
-
4 hours ago, y.voronizhskiy said:
Доказано практикой.
Можно ссылку на практику.
Такого способа защиты права как признание договора не заключенным нет. По Вашей логике, мне остается только возражать против иска Банка, что не решит мою проблему. В лучшем случае суд откажет в иске Банку, а ипотека останется, а я хочу одновременно доказать о незаключенности КД, признать ипотечный договор недействительным и решить вопрос о взыскании неправомерно полученный денежных средств.
-
Если "нарою" что-то интересное, обязательно сброшу ссылку
-
Если установить только факт не заключенности КД, то это не приведёт к полноценной защите нарушенного права заемщика - возврата необоснованно полученных Банком средств, поэтому я рассматриваю возможность взыскать с Банка указанные средства. На мой взгляд в мотивации иска доказать факт не заключенности КД, а вот в просительной части просить взыскать разницу на основании статьи 1212 ГКУ, что скажите ?
-
2 hours ago, y.voronizhskiy said:
Все допсоглашения подписаны?
Позичальник стверджує, що підписав лише КД, в якому передбачено, що графік підписується доп угодою, яку, у нашому випадку, Позичальник не підписував.
-
2 hours ago, y.voronizhskiy said:
Или Вы хотите сказать, что благодаря выводу экспертизы у заемщика перед банком останется лишь незначительная задолженность по телу кредита?
На мій погляд, якщо суд встановить факт неукладеності КД (тобто відсутність договірних зобов"язань), через недосягнення згоди по всім суттєвим умовам КД, то можна стверджувати, що Банк повинен повернути Позичальнику різницю між отриманими та повернутими коштами, на підставі ст. 1212 ЦК, на вказане, доречі, вказував ВСУ у справі № 6-88цс13
-
Як стверджує Позичальник він допки не підписував.
Допки це графік погашення кредиту: суми поверення, строки; збільшення відсоткової ставки. Я хочу сказати, якщо експерт встановить, що підпис на допках виконано не Позичальником, а іншою особою, то можна стверджувати про неукладеність КД між Банком та позичальником, оскільки сторони не домовилися про суми, які підлягають поверенню та строки, а це є суттєвими умовами КД.
При відсутності підпису сторони на КД, на мою думку, не можна стверджувати про недійсність КД, оскільки він є неукладеним, десь бачив практику. Тому і хочу довести про неукладеність КД через недосягнення згоди по суттєвим умовам КД, а саме, сумам повернення кредиту, %, строкам, графіку та таке інше.
2. Позичальник та іпотекодавець одна й та сама особа. Іпотекодавчем був лише позичальник.
-
Шановні форумчани! Допоможіть визначитися з правовою позицією у справі за позовом ВіЕйБі Банк до фізичної особи про зверенння стягнення на предмет іпотеки.
Фабула справи: в 2007 році фізична особа уклала кредитний договір (КД) з Банком на купівлю однокімнатної квартири. Кредит в іноземній валюті, відсоткова ставка за КД 13%. Квартиру придбали за кредитні кошти та проживають в ній всією родиною, більше нерухомого майна не мають. в 2007 році уклали іпотечний договір, предмет іпотеки - куплена за кредитні кошти квартира. Кредит сплачували до 2014 року, далі вже не тянули. В 2015 році Банк звернувся до Позичальника з позовом про зверенння стягення на предмет іпотеки шляхом визнання права власності (відповідне застереження є в іпотечному договорі). До позову додані крім копій кредитного та іпотечного договорів, додаткові угоди до КД: 1. Графік погашення заборгованості від 2007 року, 2. Збільшення % ставки до 16 % від 2008 року, 3. Збільшення % ставки до 16,5 % від 2008 року. Позичальник стверджує, що не укладав та не підписував вказаних вище додаткових угод до КД. У справі призначили судову почеркознавчу експертизу, очікуємо результатів.
Крім того, Банк подав "Уточнену позовну заяву" та просить стягнути з Позичальника заборгованість за КД, при цьому, я так розумію, не відмовляється від попередніх вимог про зверення стягнення на предмет іпотеки.
Питання:
1. Якщо експерт встановить, що Позичальник не підписував додаткових угод до КД, чи є у мене правова перспектива стверджувати про неукладеність КД та заявляти зустрічний позов про стягнення коштів (розмір яких становить різницю між отриманими та повернутими коштами), неправомірно отриманих Банком, оскільки сума, яка повернута Банку Позичальником є більшою ніж сума отримана Позичальником у якості кредиту?
2. Якщо я не помиляюсь, ВСУ вказував на недопустимість одночасного стягнення заборгованості за кредитом та зверненням стягнення на предмет іпотеки, оскільки відбувається подвійне стягнення, що не допустимо. Як на Вашу думку, заперечувати: 1. Стверджувати, що Банк змінив позовні вимоги, тобто замість звернення стягнення на предмет іпотеки, просить стягнути кошти. 2. Стверджувати, що Банк не може одночасно заявляти такі вимоги, суд при цьому повинен встановити дійсну заборгованість, зазначивши про це в мотивувальній частині рішення та в рахунок погашення цієї заборгованості звернути стягнення на предмет іпотеки. Чи є якісь інші варіанти?
Дуже дякую за поради! Якщо є судова практика з цього питання, також буду вдячним!
Припинення поруки згідно ч.1 ст.559 ЦКУ
в Антиколеторські послуги, допомога позичальникам, повернення депозитів
Опубликовано
Таким чином, аналіз норми частини першої статті 559 ЦК України свідчить про те, що порука припиняється за наявності факту зміни зобов’язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності.
Підставою застосування цієї норми достатнім є встановлення таких змін в основному зобов’язанні. Тому обставини щодо подальшого фактичного виконання зобов’язання, в тому числі фактичний строк його виконання, відмова кредитора від вимоги щодо виконання зобов’язання в зміненому обсязі, не свідчать про збереження дії поруки, оскільки відбулися після настання правоприпиняючого факту (збільшення розміру основного зобов’язання).
Верховний Суд України щодо цього питання сформулював правовий висновок у постановах від 21 травня 2012 року (№ 6-18цс11, № 6-69цс11), у яких зазначив, що за положеннями частини першої статті 559 ЦК України припинення поруки в разі зміни основного зобов’язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності, презюмується, а тому в цьому випадку не обов’язково звертатися до суду з позовом про визнання договору поруки припиненим, проте такі вимоги підлягають розгляду судом за наявності відповідного спору. Тобто порука має вважатися припиненою незалежно від реального настання чи ненастання збільшеного внаслідок змін кредитних договорів обсягу відповідальності поручителя.