Самуил

Если ликвидатор будет адекватный и сделает предложение от которого нельзя отказаться, ( к примеру 5-10 % от суммы долга на момент перехода в дельту) выйдем на чистую воду, если нет... ...и в новь продолжается бой!! и сердцу тревожно в груди!))) Утопим третьего -100% )))

Ну что?! ))) Мы дождались сидя на берегу....и вот он поплыл по реке трупом наш враг) Платочки белые, платочки белые...глаза печальные ) http://antiraid.com.ua/news/27426-at-delta-bank-vidneseno-do-kategorii-neplatospromozhnix.html

Мое почтение! Дельта по нашему делу в судах получает уже года 3 шиш)) Вопрос к знатокам: можно ли в суде затребовать раскрытие суммы покупки нашего долга от укрпрома? В % в грн в долларах, как угодно....для определения а за сколько наши долги продали? Возможна "она" дельта скоро продаст нам наши залоги за +10 % к цене покупки?

дельта не получит земельки в Карпатах Справа № 0915/188/12 Провадження № 2/0915/425/12 Р І Ш Е Н Н Я І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 13 березня 2012 року м. Івано-Франківськ Тисменицький районний суд Івано-Франківської області в складі: головуючого –судді Гургули В.Б. секретаря Мотики О.М. розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк»до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором,- в с т а н о в и в : Позивач 26 січня 2012 року звернувся до суду з вказаним позовом мотивуючи його тим, що 26 червня 2008 року між ТзОВ «Український промисловий банк»та громадянином ОСОБА_1 був укладений кредитний договір №228-014/ФКВ-08, за умовами якого банк надав позичальнику кредитні кошти у розмірі 75 000 доларів США з розрахунку 14,8 % річних за весь час фактичного користування кредитом на строк до 23 червня 2023 року. Мета кредиту- споживчі цілі. 30.06.2010 року між ТзОВ «Український промисловий банк»та ПАТ «Дельта Банк»і Національним банком України було укладено договір про передачу активів та кредитних зобов’язань ТзОВ «Український промисловий банк»на користь ПАТ «Дельта Банк». Відповідно до п.4.1 якого в порядку, обсязі та на умовах визначених договором ТзОВ «Український промисловий банк»передає (відступає) ПАТ «Дельта Банк»права вимоги за кредитними та забезпечувальними договорми, що забезпечують виконання кредитних зобов’язань перед Національним банком України, внаслідок чого ПАТ «Дельта Банк»замінює ТзОВ «Український промисловий банк», як кредитора у зазначених зобов’язаннях. Внаслідок передачі ТзОВ «Український промисловий банк»ПАТ «Дельта Банк»прав вимоги до боржників, ПАТ «Дельта Банк»переходить право вимагати від боржників повного, належного виконання обов’язків за кредитними та зебезпечувальними договорами (п.4.2 договору). 26.06.2008 року між ТзОВ «Укрпромбанк»та відповідачем ОСОБА_2 було укладено договір поруки № 228-014/Zфпор-08, за яким він виступив поручителем ОСОБА_1 та взяв на себе, зобов'язання солідарно відповідати за зобов'язаннями ОСОБА_1 Станом на 15.11.2011 року заборгованість відповідача ОСОБА_1 за кредитним договором становить 828 193,24 грн., яка складається із: суми заборгованості по тілу кредиту- 578 748,68 грн. та суми заборгованості за відсотками- 249 444,56 грн. Просив справу слухати у відсутності його представника та стягнути з відповідачів у солідарному порядку вказану суму заборгованості за кредитним договором та судові витрати. Відповідач ОСОБА_1, який є одночано представником відповідача ОСОБА_2 (згідно доручення) в судовому засіданні позов не визнав, суду пояснив що дійсно він 26.06.2008 року отримав кредит у ТзОВ «Український промисловий банк»в розмірі 75 000 дол. США з розрахунку 14,8 процента річних за весь час фактичного користування кредитом до 23 червня 2023 року для споживчих цілей. 26.06.2008 року між ТзВО «Укрпромбанк»та його батьком ОСОБА_2 було укладено договір поруки № 228-014/Zфпор-08, за яким ОСОБА_2 виступив поручителем ОСОБА_1 та взяв зобов'язання солідарно відповідати за зобов'язаннями останнього. В порядку забезпечення кредитного договору між ТзОВ «Український промисловий банк»та відповідачем ОСОБА_2 було укладено 26.06.2008 р. договір іпотеки, відповідно до якого у іпотеку було передано належне ОСОБА_2 нерухоме майно, а саме: земельну ділянку площею 0,2000га кадастровий №2611093001:16:004:0083, що розташована за адресою с.Яблуниця Яремчанської міської ради Івано-Франківської області. У зв’язку з тим, що він не міг виконувати договірні зобов’язання з незалежних від нього причин (настання світової економиічної кризи), він запропонував позивачу в рахунок погашення заборгованості звернути стягнення на предмет іпотеки. Однак, позивач відмовив йому у зверненні стягнення на предмет іпотеки, мотивуючи це тим, що слід повернути отримані ним кредитні кошти. Просив у задоволенні позову відмовити. Вислухавши пояснення відповідача, дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку що в задоволенні позову слід відмовити з наступних підстав. Встановлено, що 26 червня 2008 року між ТзОВ «Український промисловий банк»та громадянином ОСОБА_1 був укладений кредитний договір №228-014/ФКВ-08 за умовами якого банк надав позичальнику кредитні кошти у розмірі 75 000 доларів США з розрахунку 14,8 % річних за весь час фактичного користування кредитом на строк до 23 червня 2023 року на споживчі цілі. 30.06.2010 року між ТзОВ «Український промисловий банк»та ПАТ «Дельта Банк»і Національним банком України було укладено договір про передачу активів та кредитних зобов’язань ТзОВ «Український промисловий банк»на користь ПАТ «Дельта Банк». Відповідно до п.4.1 якого в порядку, обсязі та на умовах визначених договором ТзОВ «Український промисловий банк»передає(відступає) ПАТ «Дельта Банк» права вимоги за кредитними та забезпечувальними договорми, що забезпечують виконання кредитних зобов’язань перед Національним банком України, внаслідок чого ПАТ «Дельта Банк»замінює ТзОВ «Український промисловий банк», як кредитора у зазначених зобов’язаннях. Внаслідок передачі ТзОВ «Український промисловий банк»ПАТ «Дельта Банк»прав вимоги до боржників, ПАТ «Дельта Банк»переходить право вимагати від боржників повного, належного виконання обов’язків за кредитними та зебезпечувальними договорами (п.4.2 договору). 26.06.2008 року між ТзВО «Укрпромбанк»та ОСОБА_2 було укладено договір поруки № 228-014/Zфпор-08, за яким поручителем ОСОБА_1 виступив ОСОБА_2, який взяв відповідно до зазначеного договору поруки зобов'язання солідарно відповідати за зобов'язаннями ОСОБА_1 В порядку забезпечення генерального договору між ТзОВ «Український промисловий банк»та відповідачем ОСОБА_2 було укладено 26.06.2008 р. договір іпотеки, відповідно до якого у іпотеку було передано належне ОСОБА_2 нерухоме майно, а саме: земельну ділянку площею 0,2000 га кадастровий №2611093001:16:004:0083, що розташована за адресою с.Яблуниця Яремчанської міської ради Івано-Франківської області (а.с.39). Станом на 15.11.2011 року заборгованість відповідача за кредитним договором становить 828 193,24 грн., яка складається із: суми заборгованості по тілу кредиту- 578 748,68 грн. та суми заборгованості за відсотками- 249 444,56 грн. Статтею 11 Закону України «Про захист прав споживачів»передбачено, що договір про надання споживчого кредиту укладається між кредитодавцем та споживачем, відповідно до якого кредитодавець надає кошти (споживчий кредит) або бере зобов'язання надати їх споживачеві для придбання продукції у розмірі та на умовах, встановлених договором, а споживач зобов'язується повернути їх разом з нарахованими відсотками. Отже –кредит, який надавався позичальнику ОСОБА_1 за умовами кредитного договору є споживчим (а.с.5). Згідно з п. 2 вищезазначеної статті закону перед укладенням договору про надання споживчого кредиту кредитодавець зобов'язаний повідомити споживача у письмовій формі про: 1) особу та місцезнаходження кредитодавця; 2) кредитні умови, зокрема: а) мету, для якої споживчий кредит може бути витрачений; б) форми його забезпечення; в) наявні форми кредитування з коротким описом відмінностей між ними, в тому числі між зобов'язаннями споживача; г) тип відсоткової ставки; ґ) суму, на яку кредит може бути виданий; д) орієнтовну сукупну вартість кредиту та вартість послуги з оформлення договору про надання кредиту (перелік усіх витрат, пов'язаних з одержанням кредиту, його обслуговуванням та поверненням, зокрема таких, як адміністративні витрати, витрати на страхування, юридичне оформлення тощо); е) строк, на який кредит може бути одержаний; є) варіанти повернення кредиту, включаючи кількість платежів, їх частоту та обсяги; ж) можливість дострокового повернення кредиту та його умови; з) необхідність здійснення оцінки майна та, якщо така оцінка є необхідною, ким вона здійснюється; и) податковий режим сплати відсотків та про державні субсидії, на які споживач має право, або відомості про те, від кого споживач може одержати докладнішу інформацію; і) переваги та недоліки пропонованих схем кредитування. Окрім наведених вимог Закону України «Про захист прав споживачів»існують вимоги, передбачені постановою Правління Національного банку України (далі НБУ) №168 від 07.05.2007 р. «Про затвердження Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту»(далі –постанова НБУ №168), де вказується: (п.2.1.) Банки зобов'язані перед укладенням кредитного договору надати споживачу в письмовій формі інформацію про умови кредитування, а також орієнтовну сукупну вартість кредиту, зазначивши таке: а) найменування та місцезнаходження банку –юридичної особи та його структурного підрозділу; б) умови кредитування, зокрема: - можливу суму кредиту; - строк, на який кредит може бути одержаний; - мету, для якої кредит може бути використаний; - форми та види його забезпечення; - необхідність здійснення оцінки майна та, якщо така оцінка є необхідною, ким вона здійснюється; - наявні форми кредитування з коротким описом відмінностей між ними, у тому числі між зобов'язаннями споживача; - тип процентної ставки (фіксована, плаваюча тощо); - переваги та недоліки пропонованих схем кредитування; в) орієнтовну сукупну вартість кредиту з урахуванням: - процентної ставки за кредитом, вартості всіх супутніх послуг, а також інших фінансових зобов'язань споживача, які пов'язані з отриманням, обслуговуванням і погашенням кредиту (у тому числі на користь третіх осіб - страховиків, оцінювачів, реєстраторів, нотаріусів тощо); - варіантів погашення кредиту, уключаючи кількість платежів, їх періодичність та обсяги; - можливості та умов дострокового повернення кредиту; г) інші умови, передбачені законодавством. Крім того, пунктом 3.1 вказаної постанови НБУ №168 визначено, що банки зобов’язані в кредитному договорі або додатку до нього надавати детальний розпис сукупної вартості кредиту з урахуванням процентної ставки за ним, вартості всіх супутніх послуг, а також інших фінансових зобов’язань споживача, зазначивши таке: значення процентної ставки та порядок обчислення процентних доходів відповідно до вибраного банком методу згідно з вимогами нормативно-правових актів Національного банку; перелік, розмір і базу розрахунку всіх комісій (тарифів) банку, що пов’язані з наданням, обслуговуванням і погашенням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, здійснення валютно-обмінних операцій, юридичне оформлення тощо; перелік і розмір інших фінансових зобов’язань споживача, які виникають на користь третіх осіб згідно з вимогами законодавства України та/або умовами кредитного договору (страхові платежі під час страхування предмета застави, життя та працездатності споживача, розмір зборів до Пенсійного фонду України, комісії під час купівлі-продажу іноземної валюти для погашення кредиту та процентів за користування ним, біржові збори, послуги реєстраторів, нотаріусів, інших осіб тощо). Відповідно до п. 3.8. постанови НБУ №168 у разі надання кредиту в іноземній валюті банки зобов'язані під час укладення кредитного договору: - попередити споживача, що валютні ризики під час виконання зобов'язань за кредитним договором несе споживач; - надати інформацію щодо методики, яка використовується банком для визначення валютного курсу, строків і комісій, пов'язаних з конвертацією валюти платежу у валюту зобов'язання під час погашення заборгованості за кредитом та процентами за користування ним. Проте, незважаючи на чинні вимоги, встановлені Національним банком України, вище вказані вимоги позивачем не були належним чином виконані при укладенні кредитного договору. Всупереч вимогам п.п. «д»п. 2 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів»та п.п. «в»п. 2.1, п.3.8. постанови НБУ №168 позивач (банк) при укладенні кредитного договору не надав позичальнику ОСОБА_1 в письмовій формі інформації про умови кредитування, а також орієнтовну сукупну вартість кредиту, наявні форми кредитування з коротким описом відмінностей між ними, у тому числі між зобов'язаннями споживача, переваги та недоліки пропонованих схем кредитування, вартості всіх супутніх послуг, а також інших фінансових зобов’язань споживача, які пов’язані з отриманням, обслуговуванням і погашенням кредиту (у тому числі на користь третіх осіб —страховиків, оцінювачів, реєстраторів, нотаріусів тощо). Натомість банк лише обмежився зазначенням в п.7.1. кредитного договору, що до укладення ним цього Договору позичальник був ознайомлений в письмовій формі з інформацією про умови кредитування та орієнтовну сукупну вартість кредиту. Суд вважає, що складений банком кредитний договір порушує вимоги ст. 626 ЦК України, оскільки передбачає пріоритетність прав тільки у банку, мінімізуючи їх для позичальника і навпаки вказаним договором встановлено відповідальність за невиконання умов договору тільки для позичальника, при відсутності відповідальності за порушення умов договору з боку банку. Вказані умови кредитного договору є несправедливими, оскільки згідно статті 18 Закону України "Про захист прав споживачів" несправедливою є умова встановлення жорстких обов`язків споживача, тоді як надання послуги обумовлене лише власним розсудом виконавця. Встановлюючи для себе винагороду у іноземній валюті при видачі кредиту на споживчі цілі банк прямо порушує Правила торгівлі іноземною валютою (затв. постановою Правління НБУ №251 від 10.08.2005 р., які встановлені відповідно до статей 44, 45 і 47 Закону України "Про Національний банк України" та розділів II і III Декрету Кабінету Міністрів України від 19.02.93 N 15-93 "Про систему валютного регулювання і валютного контролю"). На неприпустимість порушень згаданих Правил при встановленні комісій у іноземній валюті вказується також у листі НБУ від 09.11.2005 N 13-135/5657-11177. Слід також зазначити, що згідно п. 3.6. постанови НБУ №168 від 10.05.2007р. «Про затвердження Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту»банки не мають права встановлювати платежі, які споживач має сплатити на користь банку за дії, які банк здійснює на власну користь (ведення справи, договору, облік заборгованості споживача тощо), або за дії, які споживач здійснює на користь банку (прийняття платежу від споживача тощо) або що їх вчиняє банк або споживач з метою встановлення, зміни або припинення правовідносин (укладення кредитного договору, унесення до нього змін, прийняття повідомлення споживача про відкликання згоди на укладення кредитного договору тощо). Кредитний договір передбачає умову, яка прямо суперечить вимогам вказаного пункту постанови НБУ, оскільки пунктом 2.14. кредитного договору банк встановив такі умови договору, якими фактично спонукав позичальника доручити банку в порядку договірного списання здійснити списання суми такої плати з поточного рахунку позичальника, відкритого у банку у валюті та сумі такої винагороди банку за кредитним договором. Відповідно до п. 4 ст.18 Закону України «Про захист прав споживачів»перелік несправедливих умов у договорах із споживачами не є вичерпним. Таким чином, суд вважає, що слід визнати, дані умови несправедливими та дискримінаційними, оскільки такі умови істотним чином обмежують права споживача встановлені законом. Також суд вважає дискримінаційними та несправедливими умови п. 6.2 кредитного договору щодо права банку вимагати від позичальника дострокового повернення всієї наданої йому суми кредиту та сплати за кредитним договором при будь-якому незначному порушенні умов кредитного чи іпотечного договору. Аналізуючи зазначені положення кредитного договору в їх співвідношенні з обсягом прав, що надані кредитним договором позичальнику і які фактично не окреслені в тексті договору, суд приходить до висновку, що банком в кредитному договорі передбачені підстави для набуття вимоги щодо повного погашення кредиту до настання кінцевого строку його погашення (фактично - дострокового розірвання кредитного договору в односторонньому порядку) в будь-який час та з будь-яких підстав, навіть якщо порушення умов кредитного договору з боку споживача не є істотним і суттєвими та не впливають на основні права банку і не завдають йому збитків, в той час як споживачу договір такого права не надає взагалі, а отже є очевидним дисбаланс сторін договору, а самі умови договору по відношенню до споживача є дискримінаційними. Обмеживши себе лише пунктом 4.1 кредитного договору банк ухилився і жодним чином не взяв на себе найменших зобов'язань адекватно відповідати перед позичальником за (як приклад) своєчасне письмове повідомлення позичальника про зміну будь-яких даних щодо банку, його фактичної адреси, номерів телефону, статусу, стану своєї платоспроможності тощо. З наведеного вбачається, що зазначені положення кредитного договору в їх співвідношенні з обсягом зобов'язань, які розподілені між банком та позичальником вказують на те, що банком в кредитному договорі не зазначено своєї відповідальності в разі невиконання чи неналежного виконання ним умов кредитного договору, однак, на позичальника, як споживача фінансових послуг, покладено жорсткі умови відповідальності, навіть за незначні порушення. Відповідно до положень статті 18 Закону України "Про захист прав споживачів" несправедливою є умова встановлення жорстких обов`язків споживача, тоді як надання послуги обумовлене лише власним розсудом виконавця. Як вбачається з умов кредитного договору, відсоткова ставка може бути змінена фактично в будь-який час та за будь-яких умов, оскільки формулювання умов п. 6.1 в договорі дають банку право застосувати ці умови на власний розсуд, що не відповідає принципам добросовісності та справедливості, встановленим Цивільним кодексом України та Законом України «Про захист прав споживачів». Кредитний договір містить окремі умови, які за змістом безпосередньо не відносяться до питань виконання договору, проте можуть мати негативні наслідки для позичальника незалежно від виконання чи невиконання умов договору. Так, кредитним договором встановлено, що позичальник однозначно та без жодних застережень дає пряму згоду на розкриття особистих даних позичальника, балансу рахунків, які є або будуть в майбутньому, безпосередньо кредитору, а також іншим юридичним особам, які прямо чи опосередковано пов’язані з кредитором за умови, що такі особи зберігатимуть банківську таємницю (маються на увазі організації колекторського типу). Суд вважає, що таке положення є дискримінаційним та несправедливим, оскільки розкриття особистих даних позичальника є порушенням його конституційного права на приватне життя та не відповідає вимогам Закону України «Про інформацію». Відповідно до п. 5 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів»якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним. Згідно п. 6 ст. 18 цього ж Закону у разі, коли зміна положення або визнання його недійсним зумовлює зміну інших положень договору, на вимогу споживача: 1) такі положення також підлягають зміні; або 2) договір може бути визнаним недійсним у цілому. Відповідно до п.п. 5, 6 ст. 3 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства є судовий захист цивільного права та інтересу, а також справедливість, добросовісність та розумність. Стаття 13 ЦК України передбачає, що цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства (п.1); при здійсненні своїх прав особа зобов'язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині (п.2); не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах (п.3). Відповідно до листа Національного банку України від 19.01.2006р. №18-112/219-637 «Про застосування в банківській діяльності Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про захист прав споживачів»банкам звернуто увагу на те, що нормами статті 11 цього Закону врегульовано права споживачів на випадок укладення ними кредитних договорів (у тому числі при здійсненні операцій з кредитування банківських рахунків споживачів), відповідно до яких кредитодавець надає кошти на придбання продукції. Зокрема, встановлено вимоги щодо письмової форми таких договорів, визначено обсяг інформації, яку кредитодавець (у тому числі банк) має право вимагати від позичальника (споживача) з метою перевірки платоспроможності останнього, на кредитодавця покладено обов'язок доведення факту передання позичальнику (споживачу) оригіналу такого договору, а також врегульовано інші аспекти відносин між кредитодавцем та позичальником (споживачем), що можуть мати місце під час виконання ними взятих на себе зобов'язань відповідно до укладеного кредитного договору. У зв'язку із вищезазначеним, НБУ звертає увагу на можливість виникнення в діяльності банків певних ризиків під час укладення та виконання договорів про споживчий кредит із фізичними особами, які не є суб'єктами підприємницької діяльності, що обумовлені нормами статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів». З наведеного вбачається, що договір споживчого кредиту –це правочин, який надає споживачу особливі засоби правового захисту, які не притаманні для інших правочинів, що можуть вчинятись за участю банківських установ. Відповідно до статті 19 цього ж Закону нечесна підприємницька практика забороняється. Нечесна підприємницька практика включає будь-яку діяльність, що вводить споживача в оману або є агресивною. Підприємницька практика є такою, що вводить в оману, якщо під час пропонування продукції споживачу не надається або надається у нечіткий, незрозумілий або двозначний спосіб інформації, яка необхідна для здійснення свідомого вибору. Правочини, здійснені з використанням нечесної підприємницької практики, є недійсними. Відповідач ОСОБА_1, хоча і діяв добровільно при укладенні кредитного договору, проте не мав реальної змоги надати дійсну оцінку положенням даного договору та наслідків його укладання через ненадання позивачем повної, достовірної та своєчасної інформації про умови, порядок кредитування та супутні послуги. Надаючи кредитні послуги банк у повній мірі застосував свої можливості впливу на позичальника, спонукаючи останнього до підписання кредитного договору на найвигідніших для банку умовах, користуючись своїми можливостями надання грошових коштів у кредит на певний термін і під проценти. Така нечесна підприємницька практика з боку банку підтверджується наступним: В порядку забезпечення виконання своїх зобов'язань за кредитним договором від 26 червня 2008 року №228-014/ФКВ-08 та іпотечним договором від 26.06.2008 року позичальник передав у іпотеку банку нерухоме майно, а саме: земельну ділянку площею 0,2000га кадастровий №2611093001:16:004:0083, що розташована за адресою с.Яблуниця Яремчанської міської ради Івано-Франківської області. Заставна вартість переданого в іпотеку нерухомого майна згідно звіту незалежного суб’єкта оціночної діяльності становила 460 722грн. (п.1.3. іпотечного договору), тобто, заставна вартість переданого в іпотеку майна значно перевищувала суму кредиту (75 000 доларів США). Як відомо, у четвертому кварталі 2008 року у економіці нашої держави виникли відомі кризові явища, наслідки яких також негативно вплинули і на платоспроможність позичальника. З цього приводу ОСОБА_1П.(позичальник) неодноразово звертався до банку з пропозиціями та заявами щодо передачі предмету іпотеки в рахунок виконання зобов’язання за редитним договором від 26 червня 2008 року №228-014/ФКВ-08. Проте банк, користуючись тим, що платоспроможність позичальника у зв’язку з кризовими явищами опинилась під загрозою, користуючись безвихідним становищем позичальника, користуючись односторонньо вигідним для себе правом вимоги дострокового повернення кредиту при будь-яких невиконаннях позичальником договору, користуючись залежністю позичальника від банку і своїм безспірним правом диктувати свої умови, фактично нав’язав позичальнику свої умови проігнурувавши його пропозиції. Незважаючи на те, що поручитель передав у іпотеку майно, заставної вартості якого було достатнью для забезпечення повернення виданого кредиту, банк відмовився від звернення стягнення на предмет іпотеки. Позичальник, намагаючись знайти вихід зі складного становища, неодноразово звертався до банку з письмовими заявами та пропозиціями (від 02.08.2010 р.,від 08.01.2011 р., від 12.01.12 р.), у яких просив банк переглянути своє рішення і звернути стягнення на предмет іпотеки в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором. Однак, позитивної відповіді він від банку так і неотримав. При цьому позичальник впродовж значного часу регулярно сплачував банку обумовлені несправедливими договорами відсотки і гасив одержану позику, що підтверджується банківськими виписками. Згідно п. 1. ст. 230 ЦК України, кожній із сторін правочину заборонено вводити один одного в оману щодо обставин, які мають істотне значення. В даному випадку обставиною, яка має істотне значення також є отримання кредиту в іноземній валюті та повне одностороннє покладення на позивача валютного ризику. Несправедливими є, зокрема, умови кредитного договору ( п. 1.1.) в частині надання кредиту в доларах США, що передбачають погашення кредиту та сплату відсотків за користування кредитом у іноземній валюті. Це є способом зловживання правом, коли всі ризики знецінення національної валюти України. Банк перекладає виключно на споживача –позичальника, що є грубим порушенням частини 3 статті 13 Цивільного кодексу України, де вказується, на недопустимість дій особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. Відповідно до ст. 55 Закону України "Про банки і банківську діяльність" відносини банку з клієнтом регулюються законодавством України, нормативно-правовими актами Національного банку України та угодами (договором) між клієнтом та банком. Згідно ст. 2 Закону України «Про банки і банківську діяльність»банк –це юридична особа, яка має виключне право на підставі ліцензії Національного банку України здійснювати у сукупності такі операції: залучення і вклади грошових коштів фізичних і юридичних осіб та розміщення зазначених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик, відкриття і ведення банківських рахунків фізичних та юридичних осіб. У відповідності до ст.ст. 2, 5 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринку фінансових послуг»банк є фінансовою установою, яка має виключне право на підставі відповідної ліцензії надавати фінансові кредити. При цьому метою цього Закону, як вказано в його преамбулі, є створення правових основ для захисту інтересів споживачів фінансових послуг. Таким чином, при наданні кредиту банк діє як професійний учасник на ринку фінансових послуг. Кредитний договір повинен укладатися в порядку, визначеному законом, а його умови повинні відповідати як загальним вимогам, встановленими ст. ст. 3, 4, 6, 10, 13, 192, 203, 204, 215, 227, 533, 627 ЦК України, так і вимогам спеціального законодавства, зокрема Закону України „Про захист прав споживачів ”. Саме банк розробляв зміст кредитного договору і пропонував підписати їх позичальнику, і саме тому на банку лежить основний обов’язок по забезпеченню дотримання законності під час надання фінансових послуг. Свій власний ризик, який передбачений ст. 2 Законом України «Про банки і банківську діяльність», банк, будучи професійним учасником на ринку фінансових послуг, повністю переклав на позичальника, розробивши односторонньо вигідний для себе зміст кредитного договору і, скориставшись необізнаністю позичальника у сфері банківської діяльності та фінансових послуг, спонукав позичальника підписати завідомо вигідні для банку, але завідомо невигідні (приховані) для позичальника умови договору, завдяки чому банк взагалі ухилився від будь-яких ризиків щодо такої суттєвої умови як знецінення національної валюти України. В судовому засіданні вставлено, що пропонуючи позичальнику підписати розроблені банком і односторонньо вигідні для себе умови кредитного договору, банк жодним чином не допускав перегляду прописаних умов чи внесення до уже прописаного інших умов, доповнень чи змін, які бажав би внести позичальник. Приймались тільки ті умови, які встановлювались банком. В іншому випадку позичальнику просто не надавались кредитні послуги. Доказом цього слугують письмові звернення і заяви позичальника (а.с. 42-45). Фактично, за своєю формою та змістом кредитний договір від 26.06.2008 р. №228-014/ФКВ-08.є договором приєднання в розумінні ч.1 ст 634 Цивільного Кодексу України. Відповідно до ч.2. ст. 634 ЦК України – договір приєднання може бути змінений або розірваний на вимогу сторони, яка приєдналася, якщо вона позбавляється прав, які звичайно мала, а також, якщо договір виключає чи обмежує відповідальність другої сторони за порушення зобов'язання або містить інші умови, явно обтяжливі для сторони, яка приєдналася. Сторона, яка приєдналася, має довести, що вона, виходячи зі своїх інтересів, не прийняла б цих умов за наявності у неї можливості брати участь у визначенні умов договору. Відповідно до ст. 215 Цивільного Кодексу України підставою недійсності правочину (договору) є недодержання в момент вчинення правочину сторонами або однією із сторін, зокрема, вимоги про те, що зміст правочину не може суперечити ЦКУ, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Крім цього, волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Відповідно до ч. 12. ст. 10 Закону « Про захист прав споживачів» «якщо після укладення договору стане очевидним, що послуги, зважаючи на їх ціну (вартість) та характеристики або інші обставини, явно не задовольнятимуть інтереси або вимоги споживача, виконавець зобов'язаний негайно повідомити про це споживача. Виконавець зобов'язаний таким же чином повідомити споживача, якщо вартість робіт (послуг) може істотно зрости, ніж можна було очікувати під час укладення договору.» Цього позивачем зроблено не було. Відповідно до ст. 15 Закону "Про захист прав споживачів” у разі, коли надання недоступної, недостовірної, неповної або несвоєчасної інформації про продукцію та про виробника (виконавця, продавця) спричинило придбання продукції, яка не має потрібних споживачеві властивостей, - споживач має право визнати договір недійсним і вимагати відшкодування завданих йому збитків. Відповідачу з боку банку не надано жодної інформації про можливість різкого і значного подорожчання кредиту через зміну курсу долара США до гривні, не надано інформацію про вірогідність і наслідки такого подорожчання, що спричинило придбання відповідачем продукції (кредиту), яка не має потрібних властивостей, а саме стійкої вартості оплати за кредит. Відповідно до ч. 6 ст. 19 Закону України «Про захист прав споживачів», правочини, здійснені з використанням нечесної підприємницької практики, є недійсними. При вирішенні даного спору суд покладається на рішення Конституційного Суду України від 10 листопада 2011 року № 15-рп/2011, де вказано наступне. Регулювання договірних цивільних відносин здійснюється як самостійно їх сторонами, так і за участю держави відповідно до положень Цивільного кодексу України (далі –Кодекс). Одним із фундаментальних принципів приватноправових відносин є принцип свободи договору, закріплений у пункті 3 статті 3 Кодексу. Разом з тим зазначена свобода є обмеженою –межі дії цього принципу визначаються критеріями справедливості, добросовісності, пропорційності, розумності. Конституційний Суд України вважає, що держава, встановлюючи законами України засади створення і функціонування грошового та кредитного ринків (пункт 1 частини другої статті 92 Конституції України), має підтримувати на засадах пропорційності розумний баланс між публічним інтересом ефективного перерозподілу грошових накопичень, комерційними інтересами банків щодо отримання справедливого прибутку від кредитування і охоронюваними законом правами та інтересами споживачів їх кредитних послуг. Конституційний Суд України виходить також з того, що держава сприяє забезпеченню споживання населенням якісних товарів (робіт, послуг), зростанню добробуту громадян та загального рівня довіри в суспільстві. Разом з тим споживачу, як правило, об’єктивно бракує знань, необхідних для здійснення правильного вибору товарів (робіт, послуг) із запропонованих на ринку, а також для оцінки договорів щодо їх придбання, які нерідко мають вид формуляра або іншу стандартну форму (частина перша статті 634 Кодексу). Отже, для споживача існує ризик помилково чи навіть унаслідок уведення його в оману придбати не потрібні йому кредитні послуги. Тому держава забезпечує особливий захист більш слабкого суб’єкта економічних відносин, а також фактичну, а не формальну рівність сторін у цивільно-правових відносинах, шляхом визначення особливостей договірних правовідносин у сфері споживчого кредитування та обмеження дії принципу свободи цивільного договору. Це здійснюється через встановлення особливого порядку укладення цивільних договорів споживчого кредиту, їх оспорювання, контролю за змістом та розподілу відповідальності між сторонами договору. Тим самим держава одночасно убезпечує добросовісного продавця товарів (робіт, послуг) від можливих зловживань з боку споживачів. Конституційний Суд України бере до уваги також положення актів міжнародного права. Так, у пунктах 1, 2 Резолюції Генеральної Асамблеї ООН „Керівні принципи для захисту інтересів споживачів“ від 9 квітня 1985 року № 39/248 зазначено такі цілі: сприяти країнам у встановленні або подальшому забезпеченні належного захисту свого населення як споживачів; сприяти створенню структур виробництва і розподілу, здатних задовольняти потреби і запити споживачів; заохочувати високий рівень етичних норм поведінки тих, хто пов’язаний з виробництвом і розподілом товарів та послуг для споживачів; сприяти країнам у боротьбі зі шкідливою діловою практикою всіх підприємств на національному і міжнародному рівнях, яка негативно позначається на споживачах; заохочувати створення ринкових умов, що надають споживачам більший вибір при нижчих цінах. При цьому уряди повинні розробляти, укріплювати та продовжувати активну політику захисту інтересів споживачів. Хартією захисту споживачів, схваленою Резолюцією Консультативної Асамблеї Ради Європи від 17 травня 1973 року № 543, зокрема, передбачається, що надання товарів чи послуг, у тому числі у фінансовій галузі, не має здійснюватися за допомогою прямого чи опосередкованого обману споживача. У Директиві 2005/29/ЄС Європейського Парламенту та Ради від 11 травня 2005 року щодо несправедливих видів торговельної практики зазначається, що фінансові послуги через їхню складність та властиві їм серйозні ризики потребують встановлення детальних вимог, включаючи позитивні зобов’язання торговця. Оманливі види торговельної практики утримують споживача від поміркованого і, таким чином, ефективного вибору. Для підтримання впевненості споживачів загальна заборона несправедливих видів торговельної практики однаковою мірою повинна застосовуватися до тих із них, що виникають як за межами контрактних відносин між торговцем та споживачем, так і під час виконання укладеного контракту (пункти 9, 13, 14 преамбули зазначеної Директиви). За змістом Директиви 2008/48/ЄС Європейського Парламенту та Ради від 23 квітня 2008 року про кредитні угоди для споживачів важливим для забезпечення довіри споживачів є пропонування ринком достатнього ступеня їх захисту. При цьому в зазначеній Директиві відповідні права споживачів регламентуються на доконтрактній стадії, а також на стадії виконання кредитної угоди. Відповідно до ст. 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу; способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема, визнання правочину недійсним. Згідно ст. 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. В Постанові Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 р. № 9 зазначено, що відповідно до ст. 4, 10, 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити ЦК та іншим правовим актам, котрі приймаються в відповідності до Конституції, іншим правовим актам, згоду на які дала Верховна Рада України, у випадках та в межах Конституції України та Законів, а також моральним засадам суспільства. Під недійсним правочином розуміють дії фізичних і юридичних осіб, які хоч і спрямовані на встановлення, зміну чи припинення цивільних прав та обов'язків, але не створюють цих наслідків через невідповідність вчинених дій вимогам законодавства. Тобто недійсний правочин не в змозі викликати правові наслідки, наступу яких бажають сторони, однак може викликати наслідки, наступу яких сторони не передбачали і не бажали (наприклад повернення отриманого майна, виникнення обов'язку відшкодовувати збитки, моральну шкоду). Загальною підставою визнання правочину недійсним є (ст. 215 ЦК України) недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог закону щодо умов його дійсності, встановлених частинами 1 - 3, 5 - 6 ст. 203 ЦК України. Вказана норма ЦК України визначає лише загальні умови недійсності правочину, але при наявності спеціальних норм закону умови недійсності правочину визначаються цими спеціальними нормами. Слід зазначити, що недійсним може бути визнаний лише вчинений правочин, однак визнання його недійсним не потребує реального виконання сторонами, оскільки воно не має значення для визнання правочину недійсним. Це викликано тим, що за загальним правилом правочин вважається недійсним з моменту його вчинення, а у випадку якщо права та обов’язки за таким правочином передбачалися на майбутнє, припиняється можливість їх настання у майбутньому, оскільки неможливо повернути усе одержане ними. Крім вищезазначеної підстави, ст. 215 Цивільного Кодексу України передбачає недійсність правочину у наступних двох випадках: ч.2. Якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину судом недійсним не вимагається. У випадках, встановлених ЦК України, нікчемний правочин є недійсний з моменту його підписання, але якщо почав виконуватись тільки судом визнається його недійсність. ч.3. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом (оспорюванний), але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин визнається судом недійсним. Відповідно до ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу; а згідно ст. 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. Згідно ч. 2 ст. 216 ЦК України у разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування. Відповідно до статті 236 Цивільного кодексу України правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення. Суд вважає, що умови кредитного договору від 26.06.2008 р. №228-014/ФКВ-08 є несправедливими. Окрім вищевикладеного, відповідно до приписів ч. 2 статті 548 ЦК недійсне зобов’язання не підлягає забезпеченню. Недійсність основного зобов’язання (вимоги) спричиняє недійсність правочину, щодо його забезпечення, якщо інше не встановлено цим Кодексом. Відповідно до ст. 559 ЦК порука припиняється з припиненням забезпеченого нею зобов'язання. У п. 5 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 р. № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними»вказується, що вимога про застосування наслідків недійсності правочину може бути заявлена як одночасно з вимогою про визнання оспорюваного правочину недійсним, так і у вигляді самостійної вимоги у разі нікчемності правочину та у разі наявності рішення суду про визнання правочину недійсним. Така вимога може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так й іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину. Оцінивши наведені сторонами докази у їх сукупності, враховуючи характер спірних правовідносин, які стосуються виконання договірних зобов’язань, суд приходить до висновку, що в межах даного спору позивачем безпідставно заявлені вимоги до відповідачів ОСОБА_1 та ОСОБА_2, як солідарних боржників, оскільки підстав для притягнення їх до цивільно-правової відповідальності за неналежне виконання договірних відносин позивачем не наведено. З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що позов Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк»до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором є необґрунтованим та таким, що не підлягає задоволенню в повному обсязі. На підставі вищевикладеноно, керуючись ст. 41, 99 Конституції України, ст.ст. 230, 524, 533, 627, 628, 638 ЦК України, ст.ст. 1, 11, 15, 16, 18, ч.6 ст. 19, ч. 3 ст. 22, ст. 24 Закону України "Про захист прав споживачів", ч. 3.3 статті 3 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні", ст. 3 п.п. "в" та "г" ч. 4 ст. 5, Декрету Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю", главою 2 Постанови правління Національного банку України від 26.03.1998 № 119, Постановою Правління Національного НБУ від 07.05.2007 р. №168, пп. 6.1, 6.2, 6.3 глави 6 Постанови правління НБУ від 30.05.2007р. № 200, ст. 49 "Про банки та банківську діяльність", п. 4 ч. 8 ст. 6, п.8 ч.1 ст.6, ст.49 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг", Рішенням Конституційного Суду України від 10 листопада 2011 року № 15-рп/2011, ст.ст. 10, 11, 60, 88, 209, 212-215, 218, 223 ЦПК України, суд - в и р і ш и в : В задоволенні позову Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк»до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором відмовити. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до апеляційного суду Івано-Франківської області протягом десяти днів з дня його проголошення через Тисменицький районний суд. Головуючий В.Б. Гургула

Если ДОЛГО смотреть на реку можно увидеть тело проплывающего врага

Красивая "вздрючка" дельтабанды: http://reyestr.court.gov.ua/Review/21694127 Справа № 2-458/11 РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 17.02.2012 року Червонозаводський районний суд м. Харкова у у складі: головуючого –судді Шелест І.М. За участю секретаря – Вождаєвої Н.О. розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до АТ «УкрСиббанк», треті особи, що не заявляють самостійних позовних вимог ОСОБА_2, приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу ОСОБА_3 про визнання договору про надання споживчого кредиту, договору іпотеки та договору поруки недійсними; за зустрічним позовом АТ „ УкрСиббанк ” до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором в с т а н о в и в : Позивач ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом, який в подальшому неодноразово уточнював та доповнював і в остаточно просив суд визнати недійсним договір про надання споживчого кредиту №11248925000 від 09.11.2007 р. та всі додаткові угоди, що укладені сторонами до нього, визнати недійсним договір іпотеки від 09.11.2007р., визнати недійсним договір поруки №П/11248925000 від 09.11.2007 р укладений з ОСОБА_2, та всі додаткові угоди, що укладені сторонами до нього, припинити взаємні права та обов’язки сторін за Договором №11248925000, укладеним 09.11.2007 року між ОСОБА_1 та ПАТ «УкрСиббанк», стягнути з ПАТ «УкрСиббанк» на користь ОСОБА_1 подвійну суму завданих збитків, а саме 1156460,06 грн відповідно до наданого розрахунку, стягнути з ПАТ «УкрСиббанк»на користь ОСОБА_1 15000,00 грн моральної шкоди, витрати пов’язані з проведенням судово-економічної експертизи, у сумі 4935,00 грн., витрати пов’язані з правовим обслуговуванням справи у сумі 8000,00 грн., зобов’язати відповідача провести взаємозаліки по зустрічних зобов’язаннях з позивачем, зобов’язати приватного нотаріуса Харківського міського нотаріального округу ОСОБА_3 виключити з реєстру іпотек та заборон запис №10901 від 09.11.2007р. про заборону відчуження майна: житлового будинку з надвірними будівлями, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 та земельної ділянки, площею 0,1000 га. У судовому засіданні представник позивача уточнені позовні вимоги підтримала, пояснила, що ПАТ «УкрСиббанк»навмисно ввів в оману позичальника при прийнятті рішення про отримання кредиту та під час підписання кредитного Договору №11248925000 від 09.11.2007р. Не повідомив позичальника про реальну процентну ставку та суму абсолютного значення подорожчання кредиту. Ці покажчики згідно Постанови НБУ №168 «Про затвердження Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту»є істотними умовами кредитного договору. Позичальник не мав достовірну та повну інформацію про істотні умови кредитування про сукупну вартість кредиту до та під час підписання кредитного договору. Крім того, відповідач вніс оманну інформацію у графік погашення платежів до кредитного договору про залишки за кредитом кожного платіжного періоду у результаті чого позичальник повинен сплатити значно більшу суму, ніж це зазначено у тексті самого договору; навмисно ввів в оману ОСОБА_1 про необхідність сплати комісії у розмірі 29 329,98 грн., чим порушив Постанову НБУ №168, положення ст.11 Закону України «Про захист прав споживачів»та положення ст.203 Цивільного Кодексу України. Також, введення в оману позичальника ОСОБА_1 виявилося у тому, що згідно п.п.1.1 та 1.5 Договору №11248925000 ПАТ «УкрСиббанк»зобов’язався надати кредит у сумі 328 710,00 шв. франків, яка дорівнювала еквіваленту 1466498,00 грн. за курсом НБУ на день укладання Договору, шляхом зарахування на поточний рахунок позичальника НОМЕР_2, який було відкрито на ім’я ОСОБА_1 у шв. франках. Згідно договору 878-283Ф вказаний рахунок не є мультивалютним. Відповідно до виписки банку по рахунку НОМЕР_2 за 09.11.2007 року на цей рахунок було перераховано кредит у сумі 1466498,00 грн., але за квитанцією №27 від 09.11.2007 року готівкою було видано кредит з поточного рахунку НОМЕР_2 в іншому розмірі - у сумі 1 416 740,10 грн. Крім того, у процесі виконання своїх зобов’язань банк ввів його в оману щодо продажу 328 710,00 шв.франків на Міжбанковському Валютному Ринку (далі МВР) України, в результаті чого позивач недоотримав кредитних коштів у сумі 49757,90 грн. Проте, відповідно до листа НБУ №06-042/9048 від 16.09.2010 року ПАТ «УкрСиббанк»09.11.2007 року не виходив на торги МВРУ з вищезазначеною сумою шв.франків. Зазначеними діями, банк оманним шляхом заволодів так званими курсовими різницями у розмірі 49 757,90 грн., чим завдав позичальникові збитків на цю суму. Відповідач АТ „УкрСиббанк”, який є правонаступником АКІБ «УкрСиббанк» позовні вимоги не визнав, звернувся до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 і просив суд стягнути солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 заборгованість за кредитним договором №11248925000 від 09.11.2007р. в сумі 322 267 швейцарських франків в гривневому еквіваленті за офіційним курсом НБУ станом на дату ухвалення рішення суду, та понесені ним судові витрати: судовий збір у розмірі 1700 грн., витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового розгляду - 120 грн. В обґрунтування зустрічних позовних вимог відповідач зазначив, що 09.11.2007 р. між АТ «УкрСиббанк»та ОСОБА_1 було укладено договір про надання споживчого кредиту №11248925000, згідно з яким відповідач надав кредит у сумі 328 710 швейцарських франків. Вказані грошові кошти було надано строком до 08.11.2024 року, зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 9,49 % річних. Позичальник зобов’язався, щомісячно сплачувати кредит та відсотки шляхом сплати ануїтетних платежів у розмірі 3 255 шв.франків 09 числа кожного календарного місяця. Відповідно до умов додаткової угоди №1 від 16.02.2009р. було змінено схему погашення кредиту, метод нарахування процентів і кінцевий термін повернення кредиту на 06.11.2026р. Проте, у зв’язку із неналежним виконанням умов договору саном на 11.06.2010р. загальна сума простроченої заборгованості за кредитним договором, що підлягає поверненню, складає 8 896, 81 шв.франків, з яких 6 244, 48 шв. франків –прострочення заборгованість за кредитом; 2 652, 33 шв.франків –прострочена заборгованість за відсотками. Загальна сума нарахованої пені складає 145, 88 шв. франків, з яких 121,81 шв. франків –пеня за несвоєчасне погашення заборгованості за кредитом, 24,07 шв. франків –пеня за несвоєчасне погашення заборгованості по відсоткам. Станом на 11.06.2010р. частина кредиту, що залишилася до виплати, становить 313 224, 31 шв. Франків, які ОСОБА_1 до теперішнього часу не повернув. У забезпечення виконання зобов’язань за кредитним договором було укладено договір поруки №П/11248925000 від 09.11.2007р та додаткову угоду від 16.02.2009р. з ОСОБА_2, яка згідно з п. 1.3. договору поруки, зобов’язалася відповідати перед банком в тому ж обсязі, що і позичальник. Пунктом 1.4 договору поруки встановлена солідарна відповідальність ОСОБА_1 та ОСОБА_2 Тому просив стягнути солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 за зустрічним позовом 322 267 шв. франків. У судовому засіданні представник відповідача АТ «УкрСіббанк», який є правонаступником АКІБ «УкрСиббанк» проти позову ОСОБА_1 заперечувала та пояснила, що банк отримав комісію за отримання кредиту у розмірі 29329,98грн. законно, відповідно до умов договору №878-283ф від 09.11.2007р. про відкриття поточного рахунку №НОМЕР_2 у швейцарських франках за тарифом «Базовий». Відповідач вважає, що на підставі ст.ст.229,1048-1052,1054ЦК України сукупна вартість кредиту не є істотною умовою кредитного договору. Крім того, на підставі п.2 ст.604 ЦК України після підписання додаткової угоди №1 від 16.02.2009 року, зобов’язання між сторонами щодо «Графіку погашення платежів та визначення сукупної вартості кредиту», який було підписано 09.11.2007 року, припинилися. Банк свій обов’язок за кредитним договором виконав у повному обсязі, шляхом зарахування на поточний рахунок позивача обумовленої договором суми кредиту 328710,00 швейцарських франків, що підтверджується даними меморіального ордеру №0609292194, який оформлено належним чином, у відповідності до Постанов НБУ №№316 від 06.12.1996 року та 132 від 15.04.2005 р. Вказані кредитні кошти позивач на власний розсуд вирішив обміняти на гривню, надавши відповідну заяву про продаж валюти. Банк належним чином провів продаж безготівкової валюти у шв. франках у розмірі 328710,00 на МВР України 09.11.2007р. за заявою Позивача. Гривневий еквівалент від такого продажу було видано Позивачу за заявкою на отримання готівки №27 від 09.11.2007 року у сумі 1 416 740,10 грн. з рахунку №НОМЕР_2. Меморіальний ордер №0609292194, на думку Відповідача, оформлений належним чином та містить усі необхідні реквізити та підписи, у відповідності до Постанов НБУ №№316 від 06.12.1996 року та 132 від 15.04.2005 р. Третя особа за позовом ОСОБА_1, відповідач за зустрічним позовом -ОСОБА_2 позов свого чоловіка підтримала, проти зустрічного позову заперечувала, пояснила суду що до укладання кредитного договору банк не повідомив її та її чоловіка ОСОБА_1 про утримання комісії у розмірі 2% від виданої суми, не повідомив про неможливість видачі грошів безпосередньо у валюті - шф. франках та про необхідність здійснення валюто обмінної операції. У результаті чого при підписанні договору купівлі –продажу домоволодіння їм не вистачило грошів у сумі 80 000 грн. щоб розрахуватися з продавцем будинку. Крім того, лише після укладання договору вона та чоловік дізналися про необхідність розміщення депозиту у сумі 20 тисяч доларів США. Цю суму родина вимушена була позичати у сторонніх осіб під відсотки. В момент укладання кредитної угоди позивач та вона зрозуміли, що їх обібрали, але не мали будь-якої можливості відмовитися від угоди та змінити умови кредитування, оскільки внесли завдаток за будинок. До 16.02.2009р. позивач виконував свої зобов’язання належним чином за графіком не допускаючи будь-якого відхилення. Але, після підписання додаткової угоди №1 до договору 16 лютого 2009р. йому надали новий графік погашення платежів, до якого як вхідний залишок була внесена інша сума ніж та, що лишилася до сплати за попереднім договором, а саме 319 552,11 шв. франків, замість 283 015,82 шв.франків. Додаткове збільшення складало 36 536,29 шв.франків, але це не було передбачено додатковою угодою, вважає, що проведений розрахунок заборгованості за кредитним договором не відповідає дійсності, не враховано всі внесені суми щодо погашення боргу. У зв’язку з такими обставинами ОСОБА_2 та її чоловік неодноразово зверталися до АТ «УкрСиббанк»з проханням роз’яснити графік та виправити помилку. У ході отримання інформації позивач зрозумів, що його обманули не лише при укладанні кредитного договору, а й ще продовжували обманювати протягом всього часу, коли він виконував зобов’язання. Третя особа за первісним позовом ОСОБА_1 - приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу ОСОБА_3 до судового засідання не з’явилась, надала до суду лист № 64 від 23.09.2010р., у якому повідомила, що вона посвідчувала договор іпотеки від 09.11.2007р.,. у зв’язку з чим нотаріусом було включено в реєстру іпотек та заборон запис №10901 від 09.11.2007р. Сторони прибули до нотаріальної контори з паспортами, кодами та належними повноваженнями. Просила справу слухати за її відсутності. Вислухавши сторони та вивчивши надані сторонами докази, суд приходить до наступного. Судом встановлено і не заперечувалося сторонами у справі, що 09.11.2007 р. між ОСОБА_1 та Акціонерним комерційним інноваційним банком «УкрСиббанк»укладено Договір про надання споживчого кредиту № 11248925000 та додаткові угоди до нього. (том а.с. 9-18, 19 ) Відповідно до п. 1.1. кредитного договору № 11248925000 АКІБ зобов’язався надати позивачу кредит у іноземній валюті у сумі 328 710 швейцарських франків, а позивач зобов’язався прийняти, належним чином використовувати та повернути кредит та сплатити проценти за його використання 9,49% річних та наступним порядком погашення суми: шляхом внесення ануїтетних платежів щомісяця строком до 09.11.2024 р. Як зазначено у п. 1.1 вказана сума кредиту дорівнює еквіваленту 1 466 498,00 грн. за курсом НБУ на день укладання договору. Цільове призначення кредиту –придбання нерухомості. Відповідно до п. 1.5 кредит надається шляхом зарахування Банком коштів на поточний рахунок позичальника № НОМЕР_2 у Банку для подальшого використання за цільовим призначенням .(том а.с. 9-18, 83-92 ). Для забезпечення виконання умов боргових зобов’язань за кредитним договором між ОСОБА_1 та АКІБ «УкрСиббанк»був укладений договір іпотеки від 09.11.2007 р. (а.с. 37-38), а також був укладений Договір поруки за №П/11248925000 від 09.11.2007 р. з дружиною ОСОБА_2 (том а.с. 39 ). Відповідно до п.4 Постанови НБУ №254 від 18.06.2003р. «Про затвердження Положення про організацію операційної діяльності в банках України»вказано, що операції, які здійснюють банки, мають бути належним чином задокументовані; підставою для відображення операцій за рахунками бухгалтерського обліку є первинні документи; первинні документи мають бути складені під час здійснення операції, а якщо це неможливо –безпосередньо після її закінчення в паперовій та в електронній формі; незалежно від виду операцій та типу контрагентів одним з первинних документів банку є меморіальні ордери (для здійснення безготівкових розрахунків із банками, клієнтами, списання коштів з рахунків та внутрішньо банківських операцій); у первинних документах мають зазначатися номери кореспондуючих рахунків за дебетом та кредитом, сума операції у грошовому виразі, дата виконання, підпис відповідального виконавця, підпис контролера, підпис уповноваженої особи. Первинні документи складаються на бланках форм, відповідно до законодавства України, на паперових носіях або в електронній формі та мають містити такі обов’язкові реквізити: назву документу (форми), дату та місце складання, назву підприємства (банку), що склало документ; зміст та обсяг операції; посади осіб, відповідальних за здійснення операції і правильність її оформлення; особистий підпис, та інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні операції. До обов’язкових реквізитів первинних документів, що використовуються для розрахунків, крім перелічених вище, також належать: назва одержувача коштів, сума операції, номери рахунків, назва банку (одержувача та платника коштів). Судом встановлено, що відповідно до даних про заяви про видачу готівки від 09.11.2001 року , посвідченою підписом працівників АКІБ «.УкрСиббанк»(ОСОБА_1 отримав готівкою 1 416 740,10 грн. (том 1 а.с. 49 ). Так, на підтвердження виконання Договору споживчого кредиту позивачем надано копію документу «Меморіальний ордер № 0609292194 від 09.11.2007р.» відповідно до якого на розрахунковий рахунок позивача зараховано 328 710 шв. франків (том 1 а.с. 186). Суд вважає, що зазначений документ - «Меморіальний ордер № 0609292194 від 09.11.2007р.» не відповідає вимогам Постанови № 254, оскільки не містить: назви платника та одержувача коштів, підпису відповідальних осіб за здійснення операції, відмітку банку про виконання операції. Крім того, на момент укладання Договору і зарахування коштів банк мав назву АКІБ «УкрСиббанк», проте платником та одержувачем коштів у наданому суду на підтвердження належного виконання умов договору міститься назва платника та одержувача коштів - АТ «УкрСиббанк» (назва банку з 2010р). (том 1 а.с. 186). Відповідно до виписки банку про рух грошових коштів на рахунку № НОМЕР_2, що відкритий на ім’я ОСОБА_1, та на який зі слів представника відповідача була зарахована вказана сума, зазначений інший номер первинного документу (меморіальний ордер 644296). Відповідно до висновку судово-економічної експертизи №3989 від 31.08.2011р. «в межах наданих на дослідження документів, встановити яку саме операцію по банківських рахунках ОСОБА_1 у АТ «УкрСиббанк», зарахування валюти у сумі 328 710 шв. франків чи зняття готівки у національній валюті у сумі 1 424 072, 50 грн. вважати за фактичне отримання Позичальником кредиту не надається за можливе».(а.с. 24-39 том 2). Таким чином, відсутність відмітки про виконання операції, підписів відповідальних осіб, не зазначення належних реквізитів операції, відсутність документу у виписці з рахунку, свідчить, що копія документу «Меморіальний ордер № 0609292194 від 09.11.2007р.»була складена штучно для пред’явлення до суду. Оригіналу доказу до суду надано не було. Тому суд, при вирішені питання про суму та валюту отриманого ОСОБА_1 кредиту керується іншими доказами, що містяться у матеріалах справи. Судом встановлено, що відповідно до заяви про продаж іноземної валюти або банківських металів №1 від 09.11.2007р.» ОСОБА_1 доручив уповноваженому банку здійснити від його ім’я продаж валюти у сумі 328 710 шф. франків та перерахувати на той же рахунок отримані від продажу гривні. Строк дії заяви - 1 день. (а.с. 185 том 1) Відповідно до Постанови Правління НБУ №435 від 18.12.2002р. та Постанови Правління НБУ №281 від 10.08.2005р., Постанови НБУ №40 від 10.02.2005р. встановлено, що уповноважені банки зобов’язані здійснювати операції з купівлі та/або продажу безготівкової іноземної валюти за гривні протягом часу функціонування Системи підтвердження угод на міжбанківському валютному ринку України НБУ з дотриманням нижчезазначених вимог: - Банк здійснює валютні операції у першу чергу безпосередньо зі своїми клієнтами (крім банків) в межах самого банку з 10-00 до 14- 00 години за Київським часом; - Банк від власного імені здійснює купівлю іноземної валюти від своїх клієнтів (крім банків) за узгодженим з ними курсом та продає її власним клієнтам (крім банків) також за узгодженим з ними курсом. Подання банками заявок, підтвердження угод між банками, між банком і НБУ, а також операції за заявами чи дорученнями клієнтів (крім банків), які банком фактично здійснені в межах самого банку, здійснюються під час функціонування Системи підтвердження угод з використанням її засобів з 12-00 до 16-00 годин за київським часом. Суб’єкт ринку зобов’язаний виставити за дорученням клієнта на купівлю та /або продаж на прямому міжбанківському валютному ринку України іноземну валюту з використанням засобів Системи підтвердження угод: виключно у сумі та за курсом, що визначені клієнтом у його заяві або дорученні; у той самий день, якщо заява або доручення клієнта отримано суб’єктом ринку не пізніше ніж за годину до часу закінчення функціонування Системи підтвердження угод, або на наступний робочий день, якщо заяву або доручення клієнту отримано після зазначеного часу. Якщо за курсом, що визначений клієнтом, іноземна валюта не була куплена або продана, то зазначена сума іноземної валюти виставляється суб’єктом ринку на купівлю або продаж, починаючи з наступного дня функціонування Системи підтвердження угод до дня її купівлі або продажу, або до зміни клієнтом заявленого курсу. Такі вимоги повністю підтверджуються роз’ясненнями Управління НБУ у Харківській області листом №06-042/8366 від 31.08.2010 р. (а.с. 228-229 том 1) Відповідно до Витягу з Державного реєстру правочинів від 09.11.2007р. реєстрація договору купівлі- продажу житлового будинку АДРЕСА_1 відбулася 15 год.47 хв. (а.с. 73 т. 1). Кредитні кошти можуть бути видані банком лише для розрахунку по реальному зобов’язанню. Таким чином, перерахувати кошти у сумі 328 710 шф.франків раніше ніж був зареєстрований договор купівлі- продажу банк не міг. З таких обставин суд вважає, що з урахуванням часу реєстрації угоди - 15 год. 47 хв., та дотримання вимог Постанови НБУ № 435 банк не мав можливості своєчасно подати заявку на продаж валюти на МВР та здійснити такий продаж. Доказів на підтвердження обставин, викладених у запереченні представника відповідача за первісним позовом, які свідчать, що продаж фактично відбувся - суду не надано. Відповідно до с. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи у межах заявлених вимог та на підставі наданих сторонами доказів. Відповідно до листа НБУ №06-042/9048 від 16.09.2010р. інформація про здійснення 09.11.2007 р. продажу іноземної валюти АТ «УкрСиббанк»в інтересах ОСОБА_1 відсутня. (а.с. 232 том 1). Таким суд вважає, що видавши кредитні кошти у гривневому еквіваленті у меншому розмірі, ніж зазначено у договорі споживчого кредиту на 49 757,90 грн. із посиланням на курсові різниці при виконанні його доручення про продаж іноземної валюти, відповідач ввів позивача ОСОБА_1 в оману, завдавши йому збитки на вказану суму.. Відповідно до ст. 230 ЦК України, якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (ч. 1 ст. 229 цього Кодексу), такий право чин визнається судом недійсним. Омана має місце , якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування. Під обманом у таких випадках слід розуміти умисне введення в оману учасника угоди шляхом повідомлення відомостей, що не відповідають дійсності, або замовчування обставин, що мають істотне значення для угоди. Відповідно до п. 20 Постанови Пленуму ВСУ України від 06.11.2009р. № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» правочин визнається вчиненим під впливом обману у випадку навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину. На відміну від помилки, ознакою обману є умисел у діях однієї зі сторін правочину. Наявність умислу в діях відповідача, істотність зазначення обставин, що яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману. Обман щодо мотивів правочину немає істотного значення. Посилання позивача у позовній заяві про неправомірність отримання банком комісії за видачу кредитних коштів у розмірі 29 329,98 грн. також знайшла своє підтвердження у судовому розгляді з наступних підстав. Відповідно до «Квитанції №11 від 09.11.2007р.»встановлено, що платник ОСОБА_1 перерахував АКІБ «УкрСиббанк»суму 29 329,98 грн. призначення платежу: погашення нарахованих комісій. (том 1 а.с. 29) Відповідно до «Квитанції №16 від 09.11.2007р.»встановлено, що платник ОСОБА_1 перерахував АКІБ «УкрСиббанк»суму 111,53 грн. призначення платежу: погашення кредиторської заборгованості за кредитним договором №0000011248925 . Відповідно до Додатку №2 «Тарифи банку»до кредитного договору №11248925000 від 09.11.2007р. встановлено, що комісія за надання кредиту у CHF (шв. франки) становить еквівалент 25 CHF (а.с. 28) Відповідно до Додатку №1 «Графік платежів, визначення сукупної вартості кредиту»графа «комісія за надання кредиту», стовбець 5, рядок 3 вказана сума 111, 54 грн. (а.с. 20-28 ) З наведений документів вбачається, що позивач сплатив належну за договором комісію у сумі 111,54 грн. (а.с. 50), перерахуванням суми 29 329,98 грн. умовами договору передбачено не було. Посилання відповідача, на те, що вищевказана комісія було утримана з позивача не з приводу отримання ним кредиту, а як комісія, яка вживається за перерахування безготівкових коштів до поточного рахунку НОМЕР_2 у швейцарських франках за тарифом «Базовий»по договору№878-283 від 08.11.2007 р. не знайшло свого підтвердження матеріалами справи. Відповідно Договору 878-283Ф про відкриття рахунку від 08.11.2007 р., шляхом підписання Додаткової угоди №1 від 08.11.2007 р., банк сам змінив вказаний у договорі тариф «Базовий»на тариф «Офсет». Згідно тарифу «Офсет»безготівкове зарахування коштів на поточний рахунок у іноземній валюті здійснюється безкоштовно, що також підтверджується даними заяви про продаж валюти. . (а.с 171 том 1.) Висновки суду про необґрунтоване стягнення з позивача комісії у сумі 29 329,98 грн. також зазначено у висновку судово-економічної експертизи №3989 від 31.08.2011р., де по п’ятому питанню зазначено, що «в межах наданих для дослідження документів, у відповідності до умов договору про надання споживчого кредиту №11248925000 від 09.11.2007р. розмір комісії за видачу кредиту складає 111,53 грн. Надлишкова сплата комісії позивачем у сумі 29 329,98 грн. суд вважає збитками позивача. Відповідно до п. 7 Постанови Пленуму ВСУ України від 06.11.2009р. №9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними»встановлено, що за змістом ст.216 ЦК та виходячи із загальних засад цивільного законодавства суд може застосувати з власної ініціативи реституцію, як наслідок недійсності оспорюваного правочину. Інші наслідки недійсності оспорюваного правочину (відшкодування збитків, моральної шкоди тощо) суд застосовує відповідно до ст.11 ЦПК України. Вирішуючи зазначений спір щодо визнання договору про надання споживчого кредиту недійсним, суд виходить також знаступного. Рішенням Конституційного Суду України у справі за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_5 щодо офіційного тлумачення положень п. 22, 23 ст. 1, ст. 11, ч. 8 ст. 18, ч.3 ст.і 22 Закону України „Про захист прав споживачів” у взаємозв’язку з положеннями ч.4 ст.і 42 Конституції України (справа про захист прав споживачів кредитних послуг) від 10.11. 2011 р. № 15-рп/2011 встановлено, що держава сприяє забезпеченню споживання населенням якісних товарів (робіт, послуг), зростанню добробуту громадян та загального рівня довіри в суспільстві. Разом з тим споживачу, як правило, об’єктивно бракує знань, необхідних для здійснення правильного вибору товарів (робіт, послуг) із запропонованих на ринку, а також для оцінки договорів щодо їх придбання, які нерідко мають вид формуляра або іншу стандартну форму (частина перша статті 634 Кодексу). Отже, для споживача існує ризик помилково чи навіть унаслідок уведення його в оману придбати не потрібні йому кредитні послуги. Тому держава забезпечує особливий захист більш слабкого суб’єкта економічних відносин, а також фактичну, а не формальну рівність сторін у цивільно-правових відносинах, шляхом визначення особливостей договірних правовідносин у сфері споживчого кредитування та обмеження дії принципу свободи цивільного договору. Це здійснюється через встановлення особливого порядку укладення цивільних договорів споживчого кредиту, їх оспорювання, контролю за змістом та розподілу відповідальності між сторонами договору. Тим самим держава одночасно убезпечує добросовісного продавця товарів (робіт, послуг) від можливих зловживань з боку споживачів. Згідно п. 2. ст. 11 Закону України "Про захист прав споживачів" , перед укладенням договору про надання споживчого кредиту кредитодавець зобов’язаний повідомити споживача у письмовій формі про кредитні умови. Вказані вимоги до переддоговірної роботи з позичальником встановлені також положеннями Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, які затверджені Постановою національного банку України від 10.05.2007р. №168 , зареєстровано в Міністерстві юстиції України 25.05.2007р. (далі Постанова НБУ № 138). Вказана інформація і розрахунок сукупної вартості кредиту мають бути надані споживачу в письмовій формі до укладення ним кредитного договору. Ця інформація в більшій частині обсягу не була надана позивачу, таким чином в порушення вказаних норм Відповідачем не надана інформація про умови кредитування та орієнтовану сукупну вартість кредиту. Згідно частині 2 п. 4 ст. 11 Закону україни "Про захист прав споживачів" , у договорі про надання споживчого кредиту зазначається детальний розпис загальної вартості кредиту для споживача. Детальний розпис загальної вартості кредиту відсутній. Таким чином відсутня істотна умова договору - ціна (ст. 632 ЦК України ). Згідно п. 6 ч. 2 ст. 19 ЗУ "Про захист прав споживачів" підприємницька практика є такою, що вводить в оману, якщо під час пропонування продукції споживачу не надасться або надається у нечіткий, незрозумілий або двозначний спосіб інформація, необхідна для здійснення свідомого вибору. Суд вважає, що Графік №1 не відповідає вимогам умовам Договору про надання споживчого кредиту № 11248925000 від 09.11.2007р. та Додаткової угоди №1 до Договору про надання споживчого кредиту № 11248925000 від 09.11.2007р. в частині нарахування процентів за користування кредитом. Істотність значення обставин, щодо яких позивача введено в оману, і якими сторони керувались при укладенні Договору кредиту, - підтверджується висновком судово-економічної експертизи №3989 від 31.08.2011р. встановити чи вірно розрахована реальна процентна ставка та абсолютне значення подорожчання кредиту не надається за можливе, оскільки за проведеним розрахунком у таблиці у відповідності до п.3.3 цього положення, наявне неспівпадіння врахованих сум на певну дату і тих що наведені у Графіку. Отже не зрозуміло які саме і грошові зобов'язання за кредитом бралися банком до розрахунку чи в повній відповідності до вимог Постанови НБУ №168 від 10.05.2007р. чи ні. Суд вважає, що складання графіку платежів таким чином, що навіть спеціаліст у галузі банківської справи не може вирахувати суму реальної процентної ставки та абсолютного значення подорожчання кредиту є порушенням Постанови НБУ №168 «Про затвердження Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту». На підставі викладеного, суд вважає доведеним факт обману збоку АКІБ «УкрСіббанк», який полягає у повідомленні відомостей, які не відповідають дійсності, видачі суми кредиту у меншому розмірі, ніж встановлено договором за рахунок нібито курсових коливань від продажу валют, безпідставного стягнення комісії, замовчувавання обставин, щодо мають істотне значення –дійсної сукупної вартості кредиту, тому знаходить зустрічний позов в частині визнання Договору про надання споживчого кредиту недійсним та укладених щодо нього додаткових угод таким, що підлягає задоволенню. Відповідно до статті 236 Цивільного кодексу України правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення. Відповідно до приписів частини 2 статті 548 Цивільного кодексу України недійсне зобов’язання не підлягає забезпеченню. Недійсність основного зобов’язання (вимоги) спричиняє недійсність правочинів, щодо його забезпечення, якщо інше не встановлено цим Кодексом. З таких обставин підлягають задоволенню вимоги позивача щодо визнання недійсним договору іпотеки від 09.11.2007р., засвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу ОСОБА_3, визнання недійсним договору поруки №П/11248925000 від 09.11.2007р укладений з ОСОБА_2, зобов’язання приватного нотаріуса Харківського міського нотаріального округу ОСОБА_3 виключити з реєстру іпотек та заборон запис про заборону відчуження майна. Позовні вимоги позивача про припинення взаємних прав та обов’язків сторін за Договором №11248925000, укладеним 09.11.2007 року між ОСОБА_1 та ПАТ «УкрСиббанк»не підлягають задоволенню, оскільки на відповідно до абз.3 п.5 Постанови Пленуму ВСУ України від 06.11.2009р. №9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними»встановлено, що «вимога про застосування наслідків недійсності правочину може бути заявлена як одночасно з вимогою про визнання оспорюваного правочину недійсним, так і у вигляді самостійної вимоги в разі нікчемності правочину та наявності рішення суду про визнання правочину недійсним. Наслідком визнання правочину (договору) недійсним не може бути його розірвання, оскільки це взаємовиключні вимоги». Обставини, що викладені у позову про заподіяння моральної шкоди ОСОБА_1 з боку ПАТ «УкрСиббанк»належним чином доведені не були, у судовому засіданні підтвердження не знайшли, тому задоволенню не підлягають. Суд вважає правильним відмовити у задоволенні зустрічного позову ПАТ «УкрСиббанк», виходячи з наступного. Відповідно до оригіналів квитанцій, що залучені до матеріалів справи встановлено, що ОСОБА_1 починаючи з дати укладання кредитного договору № 11248925000 від 09.11.2007 р. щомісяця перераховував на користь банку у погашення кредитних зобов’язань грошові кошти. Загальна сума коштів, що була перерахована складає: 27 796,40 шв.франків, 34 995 дол США та 179 504,88 грн. На дату звернення до суду заборгованості за кредитом позивач не мав, тому не є обґрунтованим твердження відповідача про намагання ОСОБА_1 ухилитися від виконання зобов’язань шляхом звернення до суду. Заборгованість за кредитом утворилася у позивача вже у період перебування справи у суді. Відповідач у зустрічній позовній заяві вказує на те, що станом на 11.06.2010р. загальна сума простроченої заборгованості за кредитним договором, що підлягає поверненню, складає 8 896, 81 шв. франків, з яких 6 244, 48 шв. франків –прострочення заборгованість за кредитом; 2 652, 33 шв. франків –прострочена заборгованість за відсотками. Загальна сума нарахованої пені складає 145, 88 шв. франків, з яких 121,81 шв. франків –пеня за несвоєчасне погашення заборгованості за кредитом, 24,07 шв. франків –пеня за несвоєчасне погашення заборгованості по відсоткам. Відповідно до п. 7 Постанови Пленуму ВСУ України від 06.11.2009р. №9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» судам необхідно враховувати, що виконання чи не виконання сторонами зобов’язань, які виникли з правочину, має значення лише для визначення наслідків його недійсності, а не для визначення правочину недійсним. У разі якщо правочин ще не виконаний, він є таким, що не створює жодних юридичних наслідків (ч.1 ст.216 ЦК). Статтею 22 ЦК України надає визначення тих збитків, на відшкодування яких має право особа, право якої порушено, а саме: якщо особа, яка порушила право, одержала у зв’язку з цим доходи, то розмір збитків, що має відшкодовуватися особі, право якої порушено, не може бути меншим від доходів, одержаних особою, яка порушила право. Згідно зі ст. 4 Законом України «Про оподаткування прибутку»№334/94-ВР до складу валових доходів фінансової установи входять комісії, пені, відсотки по виданих кредитах, курсові різниці, отримані у зв’язку із купівлею-продажем іноземної валюти. Отже, доходами відповідача, які він отримав у зв’язку з порушенням норм права є: - комісія у розмірі 29 329,98 грн - курсові різниці,отримані відповідачем внаслідок фіктивного продажу іноземної валюти, у розмірі 49 757,90 грн Відсотки, отримані за кредитним договором становлять 499 141, 61 грн., що містяться у розрахунку відповідача та підтверджені квитанціями позивача, які додано до матеріалів справи, за курсом НБУ на дату зарахування кожного платежу, який вказано у виписках по рахункам позивача . Отже, згідно ст. 230 ЦК України розмір збитків, який повинен відшкодувати відповідач, як особа яка застосувала обман дорівнює:(29 329,98 грн. + 49 757,90 грн. + 499 141,61 грн.)х2=1 156 458,98 грн. У відповідності до ст.216 ЦК у разі недійсності кожна із сторін зобов’язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину. Також, у відповідності п.2 ст.216 ЦК України якщо у зв’язку із вчиненням недійсного правочину другій стороні, або третій особі завдано збитків та моральної шкоди, вони підлягають відшкодуванню винною стороною. У справі проведено заміну відповідача: притягнуто замість Публічного акціонерного товариства «УкрСіббанк» його правонаступника Публічне акціонерне товариство «Дельта Банк», оскільки у зв’язку з укладанням 08 грудня 2011 року мід АТ «УкрСіббанк»і АТ «Дельта банк»договору купівлі –продажу прав вимог за кредитами від 08.12.2011 року за зобов’язаннями, яке виникло на підставі Договору про надання споживчого кредиту № 11248925000 від 09.11.2007 року та заміною кредитора у зобов’язанні. Застосування судом реституції, яка є наслідком недійсності правочину, та з урахуванням норм ст. 230 ЦК України, щодо недійсності правочину вчиненого під впливом обману, поверненню підлягає: стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Дельта Банк», –1 424 072,60 грн., які позивач отримав від відповідача згідно квитанцій №27 від 09.11.2007р. та №27 від 22.11.2007 р. стягнення з ПАТ «Дельта Банк», на користь ОСОБА_1 –1 156 458,98 грн, що є подвійним розміром завданих збитків, та підлягає поверненню сума погашення позивачем основного тіла кредиту, а саме 47 470,26 грн ( відповідно до квитанцій, які додані до матеріалів справи). Щодо проведення взаємозаліку, позовні вимоги задоволенню не підлягають, як безпідставні. Відповідно до ст. 88 ЦПК України з ПАТ «Дельта Банк» підлягають стягненню понесені позивачем судові витрати у сумі 12 972 грн., які складаються з витрат, понесених на оплату судово –економічної експертизи у розмірі 4935,00 грн. та на правову допомогу у розмірі 8000 грн. На підставі вищевикладеного, керуючись ст.ст. 10,11, 60, 212, 214-215 ЦПК України, суд, В И Р І Ш И В : Позов ОСОБА_1 до Публічного Акціонерного Товариства „УкрСиббанк”, правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство «Дельта Банк», треті особи ОСОБА_2, приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу ОСОБА_3 задовольнити частково. Визнати недійсним договір про надання споживчого кредиту №11248925000 від 09.11.2007р., додаткову угоду №1 від 09.11.2007р., додаткову угоду б/н від 09.12.2008р., додаткову угоду №1 від 16.02.2009р., що укладені між АТ «УкрСиббанк»та ОСОБА_1. Застосувати до сторін наслідки недійсності правочину: - визнати недійсним договір іпотеки від 09.11.2007р., укладений між АТ «УкрСиббанк»та ОСОБА_1, реєстрацій №10900, засвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу ОСОБА_3; договор поруки №П/11248925000 від 09.11.2007р укладений з ОСОБА_2; - зобов’язати приватного нотаріуса Харківського міського нотаріального округу ОСОБА_3 виключити з Реєстру іпотек та заборон відчуження запис про іпотеку та заборону відчуження предмету іпотеки, а саме – житловий будинок з надвірними будівлями та земельну ділянку площею 0,100 га за адресою : АДРЕСА_1, які належать ОСОБА_1, які були передані у іпотеку за іпотечним договором від 09.11.2007 року, укладеним між ПАТ «УкрСиббанк»та ОСОБА_1 за реєстраційним № 10901. Застосувати до сторін наслідки недійсності правочину - реституцію, за якою - стягнути з ОСОБА_1, на користь Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» 1 424 072,60 грн. Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» на користь ОСОБА_1 1 203 929, 24 грн, Стягнути з ПАТ «УкрСиббанк»на користь ОСОБА_1 судові витрати у сумі 12 972 грн. В задоволенні позову ОСОБА_1 в іншій частині відмовити. У задоволені зустрічної позовної заяви Публічного Акціонерного Товариства „УкрСиббанк”, правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство «Дельта Банк» до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про стягнення солідарно заборгованості за кредитним договором №11248925000 від 09.11.2007р. в сумі 322 267 швейцарських франків в гривневому еквіваленті за офіційним курсом НБУ станом на дату постановлення рішення суду на користь ПАТ «УкрСиббанк», стягнення державного мита у 1700 грн., витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового розгляду у сумі 120 грн. відмовити. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти з дня проголошення. Особи, які брали участі у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом 10 днів з дня отримання копії цього рішення. Апеляційна скарга подається апеляційному суду Харківської області через Червоно заводський районний суд м. Харкова. Суддя І.М.Шелест

" Таким чином, у ПАТ «Дельта Банк» наявне право вимоги по Кредитному договору, а доводи відповідача про відсутність такого права у ПАТ «Дельта Банк»суд оцінює як необґрунтовані. Не заслуговують на увагу посилання відповідача на невідповідність форми додатку №2 та Договору про передачу Активів та Кредитних зобов’язань ТОВ «Укрпромбанку»на користь ПАТ «Дельта Банк»від 30 червня 2010 року, внаслідок чого відповідач вважає даний догові нікчемним, оскільки в матеріалах справи наявні належним чином завірена копія нотаріально завіреної копії вказаного договору, який не визнавався судом недійсним." и "Будь-яких доказів на спростування наданого позивачем розрахунку заборгованості відповідач суду не надала." Удар под дых и по додатку №2 и по расчетам долга.....Мадам защищала себя сама?!

Прошу вас: Наслаждайтесь))) http://reyestr.court.gov.ua/Review/18474112

Когда лопал-Давали тем, кто платил....кто не платил предлагали (шантажировали) написать заявление на получение оригиналов в связи с передачей прав дельте)))) Мы писали с пропуском "передача", доки не вернули ;-) (обещали им (докам) неизвестный пункт назначения) ......а мы вот заблаговременно сделали нотариально заверенные копии...

lighta, приглашаю вас в мной созданную тему: Признание кредитного договора не действительным! http://forum.od.ua/showthread.php?t=262702 мы там давно все обсмоктали за 3 года, платить-не платить, паника, опасения и страхи что-то внутри надломилось и платить не хоца.... (с глаз долой из сердца вон)

Подписантов содержит))))) Но не имеет! Горошко юрист игрался на компе и составил додаток № 2))) может кому будет необходимость ему позвонить или написать sms вот его номер телефона: 050 4170064 Горошко Олег Олегович, юрист Дельта Банка Но ....шутки в сторону.....судьи выносят решения не в нашу пользу (((( (конкретно нашего района)

Только USD (доллары США).

Практика на их стороне, это есть (((( Но мы их сделаем ;-)))) Денех не будет!

В этом и может быть подвох;-) Вы самонадеянно идете на суд просите предоставить оригинал додатка № 2 и вам его показывают ;-))) (а больше козырей в рукаве нет!) Идем другим путем....

Вы не одиноки!!! ;-) свежая оптимистичная статья: http://www.epravda.com.ua/columns/2012/03/2/317623/